Ескалація ядерного протистояння США та Росіїу контексті російсько- української війни

Олексій Куроп`ятник,експерт “Майдану закордонних справ”

25 червня 2015 року

В дослідженні здійснена спроба визначити вплив російсько-української війни на відносини двох наддержав у сфері ядерного протистояння, динаміку їх подальшого розвитку, та сформулювати рекомендації уряду України.

Окрему подяку за підтримку та внесок автор висловлює Валентину Бадраку, директору Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння.

Список скорочень:

- РВСП РФ – Ракетні війська стратегічного призначення РФ

- МБРК – міжконтинентальний балістичний ракетний комплекс

- МБР - міжконтинентальна балістична ракета

- КР – крилата ракета

- СЯО – стратегічні ядерні озброєння

- РВСП – ракетні війська стратегічного призначення РФ

- ТЯЗ – тактична ядерна зброя

- РСМД – ракети середньої та малої дальності (від 500 до 5 тис. км)

- Договір СНО-3 – Договор між США та РФ про стратегічні наступальні озброєння від 2010 року

- ЄвроПРО США – 4- й позиційний район ПРО США (European Phased Adaptive Approach (EPAA)

- ЗРК ППО – зенітно-ракетний комплекс протиповітряної оборони

- ЗРК ПРО – протиракетний комплекс

- ОТРК – оперативно-тактичний ракетний комплекс (до 500 км)

- ВО – воєнний округ (РФ)

- Стратегія НБ – Стратегія національної безпеки (РФ)

- КП – командний пункти

- СП – Сухопутні війська

I. Загальні зауваження:

Відносини США та Росії в останні 25 років стабільно характеризуються домінуванням військового аспекту, зокрема, підтриманням балансу ракетно-ядерного та звичайного озброєння. При цьому військове протистояння відбувалося паралельно з співробітництвом в сфері ліквідації та контролю над озброєннями, реалізацією програми «Мегатони на мегавати», співробітництвом в сфері космосу, а також інвестиціями США в енергетику РФ та торгівлею в окремих секторах. Починаючи з 2011 року, коли через низку факторів (сирійська криза, Європейське ПРО, справа Сноудена, протести на Болотній площі) сторони призупинили співробітництво у військовій та політичній сферах, військове протистояння почало стрімко зростати, двостороннє економічне співробітництво знов стало маргінальними із тенденцією з 2014 року до подальшого згортання на фоні введення економічних санкцій через агресію РФ в Україні та анексію Криму.

Перехід до ядерного шантажу з боку РФ в контексі війни із Україною виник не на пустому місці, а став черговим етапом зміни парадигми мислення лідерів Кремля, які шукають політичних гарантій від Заходу для свого права творити свавілля у внутрішній політиці РФ та в країнах «сфери

впливу» на пострадянському просторі. Захід цього права не визнає, відтак існує висока вірогідність затягування нинішнього воєнного протистояння, в тому числі ядерного, на десятиріччя.

Україна після Майдану 2014 року опинилася у цілком новій геополітичній та військово-політичній ситуації, коли попередні уявлення про шляхи забезпечення воєнної безпеки вже не працюють, а нові ще не напрацьовані. Ситуація погіршується тим, що країна має високі ризики опинитися в зоні ядерного протистояння НАТО-РФ в умовах помітного посилення конфронтації в сфері звичайних озброєнь на наших кордонах. В дослідженні зроблена спроба оцінити як реальність ядерної загрози, так і нові опції, які вона відкриває для нашої країни, та опрацювати відповідні рекомендації для керівництва держави в цих умовах.

II. Актуальність дослідження:

З квітня 2015 року на тлі заяви Президента В.Путіна про готовність РВСП РФ нанести удар у разі втручання Заходу в ситуацію в Криму на початку 2014 року, західні політики та експерти розпочали дискусію про зростання російської ядерної загрози. Це відбувається на фоні значної активності ЗС РФ на східних кордонах НАТО, декларації намірів наростити свій ядерний потенціал та рівень його боєготовності, тестові пуски стратегічних ракет та польоти стратегічних бомбардувальників, масштабні маневри та навчання військ на кордонах з НАТО з імітацією застосування тактичної ядерної зброї (Калінінград). В ході прямих конфіденційних контактів відставних військових РФ та НАТО в Берліні росіяни, з санкції керівництва РФ, пригрозили застосувати тактичну ядерну зброю у разі прямого боєзіткнення ЗС РФ із ЗС країн НАТО в рамках російсько-української війни та в деяких інших випадках . 1

Вперше за багато років збройний конфлікт між РФ та НАТО став реальною небезпекою. Агресія РФ проти України не лише підірвала післявоєнний порядок в Європі, але і знов поставила на порядок денний НАТО питання ядерного стримування.

- В серпні 2014 р. В.Путін заявив в одному з інтерв’ю: «Наши партнеры, независимо от ситуации в их странах или их внешней политики, должны всегда иметь в виду, что с Россией лучше не

1.  Про  цей  факт  повідомляє  без  посилання  на  першоджерело  аналітик  наукової  ради  Московського  1

центру  Фонду  Карнегі  А.Арбатов  22  квітня  2015  року.    hIp://carnegie.ru/2015/04/22/ru-­‐59866/i7m0,  цю  інформацію  ніхто  в  РФ  не  спростовував  

связываться. Я напомню, что Россия является одной из крупнейших ядерных держав. Это не просто слова, это реальность, и, более того, мы укрепляем наш потенциал ядерного сдерживания». 

- В документальному фільмі «Крым. Путь на Родину» в квітні 2015 року на запитання журналістки щодо підвищення боєготовності РВСП РФ на початку 2014 року Путін відповів: «Мы думали об этом». За кордоном цю фразу розцінили як однозначне підтвердження ескалації ядерного протистояння.

- Тему почали розвивати деякі російські посадові особи, які публічно вимагали внести у Воєнну доктрину РФ авантюрні доповнення про можливість застосування тактичної ядерної зброї у локальних конфліктах в якості «превентивного удару» для «деескалації конфлікту». Щоправда, нова редакція ВД РФ від грудня 2014 року не містить цих новацій.

Подібна концепція десятки років дебатувалася в НАТО і була остаточно відкинута на рубежі 70-80 років як суіцідальна. Їй на заміну прийшла концепція «повітряно-наземних операцій», яка передбачає нанесення високоточних неядерних авіаракетних ударів по другому ешелону військ, що наступають. Після завершення «холодної війни» технічні засоби реалізації цієї концепції були вивезені із Європи в США. СРСР також завжди відкидав будь-які концепції повномасштабного ядерного конфлікту і розглядав тільки можливість застосування ТЯЗ.

Варто відзначити, що зростання військового протистояння РФ-США крім заяв має і матеріальні ознаки:

- Війна РФ-Грузія 2008 року не тільки надала поштовх для модернізації звичайних ЗС РФ, але і стала початком модернізації ядерного арсеналу РФ: з`явилися ракети із більшою кількістю боєголовок, введено нове покоління ядерних субмарин, випробувано нові крилаті ракети великої дальності.

- Країни НАТО стурбовані тим що РФ почала розглядати можливість застосування в бойових діях ТЯЗ. Зокрема, проти Польщі через розміщення та її території елементів ПРО США: у 2009 році під час щорічних військових навчань «Захід» ЗС РФ почали імітувати

ядерний удар по Польщі. З початку російсько-української війни Кремль почав проводити військові навчання із елементами озброєнь, здатними нести ТЯЗ (РС Іскандер, Ту-22М). 2

- В грудні 2014 року РФ припинила дію програми Нанна-Лугара 1991 року , яка сприяла надійному збереженню та скороченню ядерного 3

арсеналу та ядерних субмарин РФ на суму 20 млрд.дол.. Одночасно з цим РФ оголосила про свій вихід із щорічного саміту РФ-США по ядерній безпеці.

- Після анексії Криму вперше за кілька десятирічь зросла загроза військового конфлікту НАТО із Росією. В НАТО вважають, що РФ усунула запобіжники ядерного конфлікту із сусідніми країнами, а члени НАТО в Східній Європі всерйоз вірять в можливість збройного, зокрема, ядерного конфлікту із РФ.

- Демонстрація в останній час своїх ядерних можливостей вказує на бажання РФ попередити НАТО про невтручання в конфлікт в Україні та залякати неядерні країни щодо можливого вступу в НАТО (Швеція, Фінляндія)

Військове протистояння США та РФ мало з початку 90-х років певну динаміку до послаблення, російсько-українська війна припала на період,

- коли договір про СНО-3 2010 року закріпив тенденцію до зниження загального рівня СЯО, хоча питання про початок аналогічного процесу щодо ТЯЗ лише планувалося розпочати,

- коли між США та РФ намітилося певне співробітництво у воєнній сфері (Афганістан, боротьба із тероризмом та морським піратством, Іранська та Корейська ядерні програми).

Водночас, вже за 3-4 роки до російсько-української війни почали проявлятися ознаки відновлення протистояння в сфері безпеки та оборони:

- Плани США розмістити елементи національного ПРО в Європі на фоні виходу в 2002 році США із договору про ПРО, початок роботи по створенню проекту Швидкого (моментального) глобального

 В  цьому  контексті  важливо  чітко  розрізняти  носіїв  подвійного  призначення,  здатних  нести  ядерну  зброю,  та  2

реальну  наявність  ядерних  боєзарядів  в  боєкомплекті  таких  засобів  в  Криму  або  в  Калінінграді

 Програма  спільного  зменшення  загроози  (Cooperaeve  Threat  Reduceon  Program)3

удару, розширення НАТО на Схід були сприйняті в РФ як спроби порушити баланс у військовій сфері.

- З іншого боку, політика РФ щодо підтримки режиму Б.Асада в Сирії, розвитку програми мирного атому в Ірані, шантаж щодо постачання енергоносіїв в Європу, війна РФ-Грузія 2008 та РФ-Україна 2014 рр. спонукали США переглянути окремі позиції своєї політики щодо РФ.

Рсійсько-українська війна стала лише етапом до загострення ракетно-ядерного протистояння. Процес розпочався в 2012 році, коли В.Путін вирішив, що домогтися статусу «рівноправного партнера» російська політична еліта може не шляхом співробітництва із США\НАТО, а тільки шляхом конфронтації, і що військово-політична ситуація у світі та на тлі фінансової кризи Заходу є сприятливою для зміни курсу. Тепер на вищому рівні ведеться дискусія у стилі двостороннього залякування та погроз, значно посилилося військове протистояння в сфері звичайних озброєнь. На рівні експертів ведеться дискусія щодо можливості обміну «обмеженими ядерними ударами» між США\НАТО та Росією на фоні суттєвої ерозії окремих базових двосторонніх угод щодо обмеження ядерних арсеналів кількісно та якісно, а можливості відновлення політики «розрядки» проглядаються у дуже віддаленій перспективі.

Україна, як неядерна держава, змушена чітко визначити своє місце в нинішній конфронтації в сфері безпеки та оборони, справжні мотиви та наміри сторін, реальний розклад сил та перспективи його зміни, можливі сценарії розвитку відносин між США\НАТО та РФ, власні національні інтереси, умови та межі їх досягнення, має відповідним чином скорегувати національну політику в сфері безпеки та оборони.

III. Яким насправді є баланс ядерних сил США-РФ:

Попри досягнутий паритет, роль і місце сил стратегічного ядерного стримування в оборонних доктринах обох супердержав залишається і буде залишатися принаймні до 2050 року пріоритетним. Після 2000 року Адміністрація США почала шукати шляхи зменшення своєї залежності в сфері стратегічного стримування від суто ядерних сил, однак нині можна констатувати, що ця тенденція не закріпилася.

Обидві супердержави шукають шляхи як модернізації своїх ядерних сил, так і можливості їх практичного застосування, що відбивається особливо помітно в змінах концептуальних підходів.

Якщо на кінець епохи «холодної війни» колишній СРСР мав перевагу над США та НАТО у звичайних озброєннях та приблизний паритет сил в ядерних озброєннях, то зараз картина зовсім інша. США та НАТО зробили ставку на розвиток звичайних озброєнь, оскільки ядерні сили виявилося вкрай складно або практично неможливо використовувати в бойових умовах локальних війн, відтак ЗС США\НАТО мають тут суттєву перевагу, а їх ядерні сили стримування виконують другорядну роль.

Росія, навпаки, після тривалого занепаду звичайних озброєнь, основний акцент в розбудові ЗС зробила на модернізації ядерних сил, розвиток яких став національним пріоритетом. З 2000 року Росія відкинула доктрину СРСР відмови від першого ядерного удару та почала розробляти концепцію «деескалаційних» превентивних ядерних ударів: погрожувати або здійснювати обмежені тактичні ядерні удари в ході звичайного військового конфлікту з метою його припинення на російських умовах. Таким чином, хоча звичайні сили РФ значно поступаються США та НАТО, ядерні сили РФ продовжують становити паритетну загрозу.

1. Стратегічні ядерні МБР великого радіусу дії (СЯО):

За оцінками експертів з обох сторін, стратегічні ядерні сили США\НАТО та РФ перебувають в балансі, обидві сторони підкреслюють необхідність його подальшого підтримання та контролю через існуючі ефективні верифікаційні механізми, незважаючи на російсько-українську війну. Баланс сил враховується прискіпливо по:

- усім трьом групам боєголовок: на бойовому чергуванні, в складах, в черзі на утилізацію.

- усім групам носіїв: МБР великого радіусу дії наземного (шахтного та мобільного) базування, МБР та крилаті ракети середнього радіусу дії морського (надводні кораблі) та повітряного базування (на стратегічні бомбардувальники).

США та РФ все ще мають значні надлишкові ядерні потужності, а процес їх скорочення рухається дуже повільно, наразі в рамках Договору про СНО-3 2010 року до ліміту 1.550 боєголовок до лютого 2018 року. Крім того, вказані данні не охоплюють всі ядерні боєзаряди (зокрема, ті, що на складах та в черзі на утилізацію). Станом на 1 березня 2015 року ситуація наступна:

- РФ має усього 7.500 боєголовок, з яких 4.500 перебувають на військових складах, 1.582 боєголовки на чергуванні на 515 стратегічних пускових установках (ПУ), а решта (1.418) очікує на утилізацію.

- США мають 7.100 боєголовок, 4.760 перебувають на військових складах, 1.597 боєголовок на чергуванні (+15) на 785 ПУ (+270), решта (743) очікує на утилізацію.

Ситуація щодо стратегічних ПУ на користь США при ліміті обмежень по Договору СНО-3 – 700 ПУ:

- РФ має 515 ПУ, що на 185 ПУ менше ліміту згідно Договору СНО-3.

- США мають 785 ПУ – на 270 більше ніж у РФ та на 85 більше ліміту.

США мають перевагу по ПУ у всій ядерній триаді: стратегічні бомбардувальники, шахтні наземні ПУ та ядерні субмарини. Зокрема, тенденція до збереження більшої кількості носіїв при зменшенні боєголовок на кожній з них, т.зв. «low attraction target approach» (тактика зниження привабливості об’єкту як цілі для ураження) практикується США в рамках концепції «удару у відповідь». Певна перевага США тут компенсується тим, що після розвалу СРСР Америка наполегливо зменшувала загрозу ядерного конфлікту і посилювала заходи взаємної довіри. Більше того, в 2013 року Адміністрація Б.Обами пропонувала скоротити до 2018 року за Договором СНО на третину більше боєголовок (до ліміту 1.000), але республіканці та Кремль не підтримали цю ініціативу.

Для виконання умов Договору СНО-3 США мають знищити порожні пускові шахти наземного базуванні, зняти ядерне спорядження з бомбардувальників B-52H, зменшити кількість ПУ на своїх стратегічних ядерних субмаринах із 24 до 20, починаючи з 2015 року.

Але диспаритет на користь США залишиться і після лютого 2018 року, коли умови Договору будуть виконані: РФ планує залишити менше ніж 500 стратегічних ПУ та компенсувати це більшою кількістю шахтних та мобільних ПУ наземного базування для своїх МБР. Менша кількість ПУ вимагає більшу кількість боєголовок на кожній МБР, зокрема, РК Сармат, що в свою чергу робить ці занадто важкі та не мобільні МРБ пріоритетними цілями для превентивного удару.

Важливо мати на увазі, що попри розгортання РФ цілої низки програм модернізації РВСП, які можна трактувати як відновлення гонки стратегічних озброєнь, США не виказують при цьому жодної стурбованості.

Причина у тому, що ці програми модернізації відбуваються після тривалого часу занепаду внаслідок розвалу СРСР. Результати російської модернізації все одно не змінять американської переваги:

- у засобах доставки: у США 794 МБР та КР трьох видів базування із максимум 3 боєголовками, а у РФ тільки 528 з тенденцією до зменшення,

- баланс засобів доставки «морського-наземного базування» також на користь США (2/3 проти 1/3),

- у разі кризи Договору про СНО-3 США здатні поставити на свої МБР до 1000 боєголовок зі складів, а у РФ, при паритеті кількості боєголовок, просто не вистачить МБР, щоб туди додати ще боєголовок.

- в умовах економічних санкцій та без ВПК України Росія просто фінансово та технічно нездатна наздогнати США в цій сфері.

На думку експертів США, російська модернізація СЯО у задумі містить в собі низку вад, а саме:

- На початок 2020-х років РФ, як очікується, завершить свої програми модернізації, можливо крім нового бомбардувальника. Саме в той момент США розпочне свою фазу модернізації, створить нову ядерну субмарину на заміну класу «Ohio», новий ударний стратегічний бомбардувальник і, можливо нові крилаті ракети, нові МБР морського базування або модернізує існуючі МБР класу «Minuteman III» як більш бюджетний варіант. В такий спосіб США знов будуть домінувати в СЯО.

- Важка шахтна МБР Сармат із 10-15 боєголовками стане з 2018 року наступником МБР Воєвода розробки 60-х років, термін експлуатації якої спливає, хоча проблеми із допоміжними програмами та значні витрати можуть уповільнити реалізацію цих планів.

- На відміну від Росії, США практикує дуже економний варіант своєї модернізації, яка передбачає «термін життя» МБР втричі довший від російської.

Висновок: Якщо Росія і погрожує «деескалаційним» ядерним ударом по країнам НАТО та США, то це явно не у сфері СЯО, де існує кількісний

паритет та де американці мають певну тактичну перевагу. Тут обидві сторони тримаються чітких правил поведінки та процедур взаємної перевірки, відтак сюрпризів очікувати не варто.

2. Проект «моментальний глобальний удар» (Instant\Prompt Global Strike)

Проект «Prompt Global Strike» (PGS) виник на початку каденції Дж.Буша молодшого для нанесення протягом 1 години по будь-якій точці світу, по окремих критично важливих цілях високоточного неядерного удару з території континентального США або з мобільних платформ морського, повітряного або космічного базування. Ідею запропонувало Міністерство Оборони США (Дональд Рамсфельд) після того, як без успіху шукало шляхи використати ТЯЗ для проведення в 2001-2002 рр. ударів проти талібів в Афганістані в гірському важкодоступному районі Тора-Бора. Вже тоді з`ясувалося, що ядерна зброя, навіть тактична, має один великий недолік – її неможливо використовувати на практиці навіть у вигляді міні-зарядів. За оцінками американських експертів, у разі успіху проект PGS зможе частково замінити СЯО США для удару по 30% цілей. Проект PGS мав доповнювати вже створені на той час Сили швидкого реагування США (Rapid-Response Forces), зокрема: передові сили (Forward Deployed Forces), експедиційну групу ВПС (Air Expeditionary Groups), групи авіаносців.

Проект передбачав розгляд різних варіантів запуску боєзарядів: з підводних човнів та наземних установок, за допомогою крилатих ракет або надзвукових установок (Advanced Hypersonic Weapon), кінетичної зброї з платформ на космічній орбіті. Адміністрація Дж.Буша пізніше відмовилася від проекту через побоювання спровокувати РФ на зворотній ядерний удар, оскільки PGS не надає супротивнику шанс розрізнити який саме тип боєголовки має носій – звичайний чи ядерний. Адміністрація Обами проект відновила, Конгрес поставився до проекту спочатку скептично та з середини 2000 років суттєво обмежив виділеня фондів, що призвело до відмови від варіанту повітряного базування. Проте вже на 2014 фінансовий рік було виділено $65.4 млн, на 2015 - $95. 6 млн, а на 2016 планується $78.8 млн.

Однак в США ще й досі не визначилися щодо найбільш перспективного варіанту реалізації проекту. В 2010 році перевагу віддавали запуску боєголовок з модифікованої МБР Мінітмен, однак не без конфузу: 8 квітня 2010 року було підписано Договір СНО-3, а вже 11 квітня 2010 Міністр оборони США Роберт Гейтс заявив про наявність у США засобів

«раптового глобального удару», хоча Договір СНО-3 не робить різниці між ядерними та неядерними МБР і накладає додаткове скорочення на ці засоби доставки боєголовок до 2018 року. Відтак, в 2011 році США заявили про інший варіант – надзвуковий планер, однак і його було відкинуто. В січні 2012 року Пентагон заявив, що планує використовувати в якості платформи для запуску надзвукової зброї підводний човен, однак роботу на цьому напрямку знов було відкладено через ризик спровокувати ядерний інцидент із РФ. В лютому 2014 року ВМФ США започаткували дворічний тестовий проект по вивченню технологічних варіантів розвитку надзвукової зброї середнього радіусу дії на базі підводного човна на суму $5 млн. Таким чином, ясності який тип доставки буде використовуватися поки немає.

Не краще складається ситуація і щодо результатів випробувань дослідницьких зразків. 18 листопада 2011 вперше в США було успішно випробувано перший зразок Просунутої надзвукової зброї (Advanced Hypersonic Weapon (AHW) в рамках проекту PGS. Ракета була запушена з ПУ на Гаваях і через 30 хвилин вразила ціль за 3700 км на полігоні атолу Кваялейн. В прототипі устрою були використані технології, розроблені в Національній лабораторії Сандія, а сам устрій рухався по небалістичній низькій траекторії. Друге, на цей раз невдале випробування надзвукової зброї відбулося 25 серпня 2014 року на пусковому комплексі Кодіак на Алясці.

Однак незважаючи на ці невдачі, керівництво РФ віднесло проект американської PGS до найбільших загроз для своєї національної безпеки і почало дещо хаотично та не дуже вдало шукати засоби протидії. Так, в грудні 2010 року російські експерти повідомили, що перспективний ЗРК ППО С-500 буде здатним знешкоджувати надзвукову зброю. В грудні 2012 року командувач РВСП РФ Сергій Каракаєв пригрозив, що РФ вже здатна створити високоточну МБР (очевидно, МБР Сармат, яка йде на заміну МРБ-36М2 Воєвода), яка вражає цілі із звичайними боєголовками по всьому світу (тобто, фактично створить аналог американської PGS) у разі, якщо США не припинить надалі просувати проект надзвукової зброї. 11 грудня 2013 року віце-прем’єр РФ Д.Рогозін під час виступу в Держдумі попередив, що РФ застосує ядерну зброю, якщо на країну буде здійснено напад, маючи на увазі спроби США створити високоточну надзвукову зброю на базі МБР великого радіусу дії. Д.Рогозін додав що Російський фонд перспективних досліджень створить військову відповідь на американську стратегію PGS, який начебто вже розглянув 60 проектів і

навіть виділив 8 з них як пріоритетні. 10 вересня 2014 року Д.Рогозін знов пригрозив, що РФ надасть відповідь США на спробу створити надзвукову зброю із звичайними боєголовками шляхом модернізації РВСП наземного та морського базування, розвитку систем ППО та ПРО.

Висновок: військово-політичне керівництво РФ, принаймні публічно, серйозно стурбоване перспективами створення в США нового типу високоточної надзвукової зброї із звичайними боєголовками, яка не підпадає (крім окремих носіїв – МБР великого радіусу дії в рамках Договору про СНО-3) під міжнародні обмеження. Однак США таку зброю ще не створили і невідомо коли вона буде створена взагалі та чи вистачить у США коштів на її створення з огляду на її значну вартість. Відтак, погрози РФ застосувати ядерну зброю хоча і лунали в останній час в контексті PGS, експерти не сприйняли їх серйозно, оскільки поки що йдеться про ядерну відповідь на фантомні загрози для РФ.

3. Ракети середньої та малої дальності (РСМД):

Ракети цієї категорії є відмінними тим, що тут йдеться про європейських союзників по НАТО та Росію. Північну Америку ці ракети не досягають. Договір про заборону балістичних та крилатих ракет середньої (1000-5000 км) та малої (500-1000 км) дальності наземного, морського та на підводних човнах базування (крім КР повітряного та надводного базування) був підписаний між СРСР та США в 1987 році став успіхом в Європі, але він не створив паритету загроз. Спроба СРСР в 1962 році створити паритет загроз шляхом розміщення такої зброї на Кубі виявилася невдалою, інша спроба в середині 80-х років комплексів РСД «Піонер» на Чукотці для обстрілу території континентального США також успіху не мали. Більше того, для сторін передбачені різні умови виконання умов договору: СРСР ліквідував ракети цього класу взагалі, а США тільки вивезли свої ракети з Європи на власну територію без зобов’язання їх ліквідувати.

В процесі реалізації Договору про РСМД, СРСР ліквідував вдвічі більше ракет, ніж США (1846:846), та втричі більше ПУ (825:289). Ліквідовані ракети були здатні нести вчетверо більше ядерних боєголовок, ніж американські (3154:846). США, зі свого боку ліквідували за договором більше крилатих ракет   BGM-109G «Томахок» (443:80), однак це не вплинуло на баланс сил, оскільки США зберегли значну кількість аналогічних крилатих ракет морського (надводні кораблі) та повітряного базування (ALCM-B) з аналогічними характеристиками, які не підпали під договір. Образа за несправедливі умови договору з США вже довго крає

серця керівників та військових РФ, які з середини 2000-х років почали виступати за вихід із Договору про ліквідацію РСМД, однак поки що утримуються від цього кроку, оскільки знайшли інші рішення:

- РФ почала створювати МБР великого радіусу дії, яка здатна виконувати задачі РСМД, що не заборонено договором про РСМД:

США вірять у те, що нова стратегічна МБР «Ярс» (РС-26) шахтного та мобільного базування декілька разів випробовувалася як середнього радіусу дії. При цьому РФ відмовляється від переговорів із США на цю тему. Експерти висловлюють думку, що в такий спосіб ракету випробовували на здатність долати ПРО супротивника, оскільки полігон Сари-Шаган саме на цьому і спеціалізується, однак це не знімає питання про заборонені можливості ракети і 17 січня 2015 року США поінформували своїх союзників про свою стурбованість.

- РФ почала створювати ОТРК, який здатен працювати як РСМД (з реальним радіусом дії більше 500 км), що заборонено Договором, але це складно довести як порушення:

ОТРК «Іскандер» є модифікацією ОТКР «Ока» (SS-23 за класифікацією НАТО) із дальністю стрільби 450-470 км, яку технічно можливо збільшити за рахунок використання нової крилатої ракети П-500 (випробувана в 2007 р.), що збільшить радіус стрільби до 600-700 км. Вказана ракета має дальність 500 км і була успішно випробувана на дальність 360 км, проте вона створена як модифікація протикорабельної крилатої ракети C-10 «Гранат» (SS N-21 «SAMPSON» за класифікацією НАТО) із дальністю 2600 км, які у 1989 році були зняті з озброєння на виконання умов Договору про РСМД. Відтак прямих доказів у порушення РФ умов договору немає, існують лише підозри, однак попередня поведінка РФ вказує, що Кремль навряд чи піде на прямий обман США.

- РФ почала створювати КР РСМД надводного базування, які не підпадають під заборону Договору про РСМД :

У вересні 2014 року РФ заявила про намір ввести у бойовий склад Каспійської флотилії РФ дев`ять малих ракетних кораблів проекту 21631 «Буян-М» класу «ріка-море», які мають на озброєнні РК «Калібр» з 8 ракетами у вертикальних ПУ. Три таких корабля вже в строю, решта увійде до складу флоту до 2018 року. РК «Калібр» може використовувати звичайні крилаті ракети із дальністю стрільби до 300 км, але на Каспії немає цілей для такої зброї. Крім того, в Новоросійську планується

озброїти до 2016 року модернізовані дизельні підводні човни «Варшавянка» новими крилатими ракетами із дальністю 1500 км (торпедного старту) , що автоматично підпадає під Договір про СНО-3, але 4

для надводного базуванні КР обмежень немає, відтак «Буяни-М» можуть бути озброєні цими неназваними крилатими ракетами , які одним залпом зможуть зруйнувати до 70 цілей. Однак «можуть» не значить, що так воно і є в реальності.

- РФ почала готуватися до використання крилатих РСМБ повітряного базування з використанням нестратегічного бомбардувальника ТУ-22М3:

Вказаний бомбардувальник не підпадає під обмеження договору СНО-3. В 1990-ті роки ВАО «Туполев» та ГосМКБ «Радуга» вже опрацьовували використання модернізованого бомбардувальника Ту-22М3 для повітряного запуску ракети-носія «Скіф», створеного для виводу на орбіту космічних апаратів із стартовою масою 17 т. з висоти 12 км при швидкості польоту 1800 км\годину. Іншим можливим варіантом платформи є використання бойового літака Міг-31 (цей літак також не підпадає під СНО-3) з авіаційним ракетним комплексом «Ішим» (невдала розробки РФ-Казахстан 2005-2007 рр. ).

Висновок: Хоч якими б гіпотетичними не виглядали вказані варіанти оминання Договору про РСМД 1987 року з боку РФ, тим не менш 27 лютого 2015 року глава Пентагону Ештон Картер в Конгресі США звинуватив РФ в порушенні умов договору і пригрозив діями у відповідь. РФ з цим не погоджується і висуває зустрічні звинувачення у тому, що США незаконно створюють балістичні ракети великої дальності в якості мішеней для випробування свого ПРО, які легко можна переробити в РСД. Таким чином, обидві сторони підозрюють одна одну в таємній спробі оминути Договір РСМД 1987 року, але це гра із нульовим результатом.

Однак тут важливе інше: арсенал крилатих РСМД є стратегічною зброєю, розвиток якої здатен суттєво змінити баланс ядерних сил. Хоча в 2013 році країни НАТО опрацьовували в ході військових навчань Steadfast Jazz в Польщі та країнах Балтії із залученням більше 6.000 вояків (при символічному залученні США), в тому числі, варіанти обміну локальними ядерними ударами із РФ. Пентагон дійшов висновку, що прийнятним

 17  вересня  2014  року  Командувач  ЧФ  РФ  адмірал  А.Вітко  публічно  заявив  про  плани  озброїти  ПЛ  4

«Варшавянка»  новими  крилатими  ракетами  із  дальністю  більше  1500  км,  без  уточнення  їх  назв.  Наразі  РК  «Калібр»  має  радіус  300  км

варіантом є зворотний удар високоточною неядерною зброєю, оскільки ескалація ядерного конфлікту призводить тільки до гарантованого взаємного знищення . Схожої думки тримаються і в РФ. 5

Варто додати, що РФ вважає Договір застарілим через те, що низка третіх країн, як Китай, Північна Корея, Індія, Пакистан, Іран, Ізраїль мають ядерну зброю, але не є участинками Договору. Проте спокійна реакція США щодо перспектив модернізації СЯО Росії пояснюється слабкістю економіки РФ, її нездатністю забезпечити стабільний паритет. Відтак, поточні загрози керівництва РФ навряд чи мають на увазі сценарій обміну ядерними ударами балістичними та крилатими РСМД в Європі, В.Путін вірогідно мав на увазі якийсь інший сценарій застосування ядерної зброї.

4. Тактична ядерна зброя (ТЯЗ):

Особливістю тактичної ядерної зброї є те, що, з одного боку, ані ядерні боєзапаси, ані засоби їх доставки сторонами не підраховувалися і не контролювалися двосторонніми договорами (основна увага приділялася сторонами СЯО), а з іншого боку, сам клас зброї з часом став мало чим відрізнятися від стратегічної. Наразі немає чітких критеріїв розмежування двох класів зброї: за потужністю, за точністю ураження, за здатністю вражати «стратегічні цілі», за радіусом дії носіїв – все це дуже умовно. Фактично, одна і та сама зброя може бути одночасно в двох класах, однак умови контролю для них суттєво різні, і це становить проблему: більшість одиниць стратегічної ядерної зброї цілком здатні сьогодні виконувати тактичні завдання, і навпаки, за рахунок підвищеноя точності тактична зброя цілком здатна виконувати стратегічні завдання (наприклад, бомбардувальна стратегічна авіація США та РФ). Фактично, різниця полягає лише у характеристиках цілі, яку треба зруйнувати, а не в потужності або дальності.

На кінець «холодної війни» було створено тисячі одиниць ТЯЗ, але потім обидві сторони їх добровільно суттєво скоротили. На відміну від стратегічного, тактичний арсенал не привертає публічної уваги, тут не ведуться переговори по контролю, оскільки він не становить прямої загрози для безпеки континентальних США. При цьому РФ, яка мала близько 15 000 - 25 000 таких зарядів (точних даних немає) на початок 90-х років ліквідовувала ТЯЗ із швидкістю до 2 000 боєзарядів на рік. США скоротили свій арсенал ТЯЗ з 1988 по 1994 рік на 75% (більше ніж РФ),

 За  повідомленнями  російських  ЗМІ5

ліквідували два з 4 складів такої зброї на власній території, станом на 2000 рік з 125 до 10, розташованих в 7 країнах ЄС. В 2000 роках Дж.Буш-молодший ліквідував ще 4 бази з ТЯЗ – у Греції та на базі Рамштайн в Німеччині. Тим не менш, попри скорочення, збереження в Європі американської ТЯЗ забезпечує для США переваги, що викликає невдоволення з боку РФ:

- Ядерна зброя продовжує відігравати для США роль інструменту стримування Росії, як засіб неминучої відповіді на російський ядерний удар по США та союзникам в Європі боку Росії. Це є симетричний підхід до воєнної концепції превентивний ядерний удар РФ: американські стратеги також вважають його кращим, ніж довга та коштовна війна за визволення європейських союзників по НАТО від Росії.

- Нинішнє розміщення американської ТЯЗ в Європі, а саме на 6 базах в 5 країна-союзницях по НАТО, які мають статус неядерних держав (Бельгія, Німеччина, Туреччина, Італія, Нідерланди), по завершенні «холодної війни» не сприймається як нормальна ситуація. Більше того, у випадку кризи ВПС США планують використовувати для удару тільки половину із цих 180 авіабомб, а решту мають застосувати ВПС неядерних країн НАТО, де розташована ця зброя, що вважається прямим порушенням режиму нерозповсюдження.

Після розвалу СРСР сторони трималися різних філософій застосування ТЯЗ: в 1999 році керівництво РФ зробило ставку на модернізацію та розвиток ТЯЗ, оскільки у звичайних силах НАТО отримало і утримує донині значну перевагу. У РФ в 2009 році дискутувалася можливість застосування ТЯЗ у регіональних конфліктах та у конфліктах на своїх кордонах, в тому числі для превентивного удару – якраз нинішній випадок в Україні. Однак у останніх версіях Стратегії НБ РФ 2010 та 2014 рр. така опція звужена до ситуації, критичної для самого існування РФ. Питання в тому чи буде керівництво РФ притримуватися духу власної оборонної доктрини.

Зовсім іншу філософію має Захід: Європа, особливо Великобританія, сприймає ТЯЗ як неважливу, в 2009 році Німеччина навіть ставила питання (нереалізоване) про повний її вивід з території Європи. США вважає ТЯЗ страховкою на випадок непередбачуваної поведінки РФ в Європі. При цьому американська ТЯЗ в Європі має ще одну важливу

функцію «скрепи» – об`єднання НАТО навколо США, важливість якої наразі суттєво посилилася. Різниця концепцій застосування із РФ полягає у тому, що Адміністрація Б.Обами виключила можливість застосування ТЯЗ у регіональному конфлікті, особливо із неядерною державою.

США наразі мають 760 одиниць ТЯЗ, з яких 260 розміщено в Європі. РФ має від 1000 до 6000 боєголовок тактичної ядерної зброї (за іншими оцінками – 3800), точні дані відсутні, однак баланс беззаперечно на користь РФ. Загально прийняті наступні оцінки тактичного ядерного арсеналу РФ: 170 боєголовок на ракетах у Сухопутних військах, 430 боєголовок на ЗРК ППО, 730 боєголовок у ВПС, 700 боєголовок морського базування. За іншими оцінками 1000 боєголовок, зокрема: до 210 боєголовок в СВ, до 166 боєголовок на ЗРК ППО, 334 боєголовок у ВПС, 330 боєголовок морського базування.

Наразі в США немає єдиної точки зору щодо способу реагування на наявний диспаритет в ТЯЗ: окремі експерти вважають, що проблеми взагалі не існує, інші вважають за потрібне збільшити чисельність власної ТЯЗ з огляду на агресію РФ проти України, є думки, що США мають стимулювати РФ зменшити їх чисельність та що РФ та США мають посилити співпрацю з метю її надійного зберігання та ліквідації\скорочення. Крім того, після 2001 року США знизили роль своїх ядерних сил стримування з урахуванням зростання ролі ПРО та нетрадиційних засобів ураження, і тільки після 2012 р. Президент Обама відновив увагу до СЯО США в контексті фінансування їх модернізації після 2020 року.

Конгрес та Адміністрація США за останні роки вели себе щодо ТЯЗ доволі непослідовно і переважно ігнорували проблему. На початку 2000 років Конгрес висловив стурбованість щодо цього арсеналу, переважно в плані необхідності його скорочення та охорони російського арсенала від розкрадання, і навіть виділив 5 млн.дол. для того, щоб ці арсенали нарешті підрахувати, однак в подальшому про проблему у Вашингтоні просто забули. В 2009 році була знов проявлена стурбованість диспаритетом і тим, що РФ робить ставку саме на тактичну ядерну зброю у звичайному конфлікті, однак знов без результату. В 2009-2010 рр. при написанні останньої Стратегічної Концепції НАТО вивчалося питання доцільності вивезення з Європи ТЯЗ США, але було вирішено, що НАТО є ядерним оборонним альянсом, який покладається на комбінацію ядерних та звичайних озброєнь для стримування РФ в Європі. При цьому США розглядають свою тактичну ядерну зброю переважно в контексті захисту європейських союзників по НАТО, а не для самооборони від РФ.

Американські тактичні ядерні бомби B-61, єдиний тип ядерної зброї США в Європі, наразі модернізуються під нові стандарти безпеки зберігання.

Якщо раніше в НАТО велись дебати щодо доцільності більш радикального оновлення цієї зброї, враховуючи, що РФ може розцінити такий крок як підготовку до агресії, то з початком російської агресії в Україні зараз з`явився інший підхід:

- Роль американської ТЯЗ як стримуючого фактору значно посилилася,

- ТЯЗ слід розглядати разом із стратегічною зброєю США,

- Посилився фактор ядерної зброї Великої Британії та Франції.

Важливо підкреслити, що США продовжує мати спроможності для застосування ТЯЗ в Європі, хоча ресурс засобів доставки американської тактичної зброї в Європі (Tornado, F-15, F-16) добігає кінця: Eurofighter не пристосований до ядерної зброї, а новітній F-35 вважається, зокрема в Німеччині, занадто дорогим для закупівель та експлуатації. Однак засоби доставки завжди була в НАТО питанням технічним, а не політичним. Декілька років тому США заявляли, що сучасна авіація США може виконувати місії по застосуванню ТЯЗ в Європі у разі, якщо союзники не мають засобів доставки (не хочуть підтримувати старі та закупати нові літаки). Однак в нинішніх умовах російської ядерної загрози питання засобів доставки є другорядним.

Наразі Росія йде шляхом створення концептуальних новацій щодо спектру застосування ядерних сил за межами оборонної війни. З початком війни з Україною РФ заявила про готовність цього застосування в рамках стратегії упереджувального удару проти Заходу. Зокрема, Росія заявила про право розмістити ТЯЗ в Калінінграді та в Криму, що підняло рівень загрози ядерного конфлікту США\НАТО із РФ на небачений після «холодної війни» рівень. Як наслідок, у Вашингтоні не виключають, що США можуть несподівано опинитися у ситуації ядерного протистояння із РФ через ескалацію конфлікту в Україні або в країні-члені НАТО.

Висновок: В.Путін та члени його «команди», погрожуючи США та НАТО в Європі застосуванням ядерної зброї в контексті російсько-української війни, скоріш за все мали на увазі саме тактичну ядерну зброю. При цьому США та НАТО не надавали В.Путіну жодних приводів бачити загрозу саме в ядерних озброєннях. Відтак, В.Путін вдався до погроз на адресу НАТО

використати ТЯЗ у разі застосування НАТО в Україні своїх звичайних озброєнь. Однак де саме і проти кого саме – залишається тільки здогадуватися, відтак, реалістичність цих погроз ставиться експертами під серйозний сумнів. Навіть станом на березень 2015 року в США не вірять у ймовірність застосування РФ своєї ТЯЗ проти НАТО, оскільки наразі немає прямого воєнного конфлікту РФ-НАТО, а вказана зброя передбачає удари в першу чергу по КП, аеродромам НАТО в Європі та тилам наступаючих військ.

Напередодні ескалації поведінка НАТО в сфері ТЯЗ мала тенденцію до послаблення будь-яких занепокоєнь росіян. Після 1991 року США завжди послідовно пропонували скоротити ТЯЗ в Європі паралельно із російськими озброєннями. Однак такий паралельний підхід кожного разу виявлявся невдалим: РФ вимагає, щоб спочатку США вивели всю свою зброю з Європи на територію континентальних США, оскільки російська тактична ядерна зброя вся знаходиться на території РФ. Нинішня ескалація напруги в сфері ТЯЗ вірогідно призведе до зміни позиції США на більш жорстку.

5. Відкрите питання щодо російського ТЯЗ в Криму:

В середині грудня 2014 року з`явилися чутки про розміщення в Криму російської ядерної зброї.

- Це стало приводом для того, щоб низка конгресменів США виступила проти подальшого скорочення ядерних арсеналів США-РФ в рамках Договору СНО-3 2010 року.

- Командувач НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав (Philip Breedlove) заявив про переміщення ОТРК Іскандер РФ, здатного нести ядерну зброю, до Криму, хоча і визнав, що НАТО достовірно не знає про переміщення на півострів боєкомплекту із ядерними боєголовками.

- МЗС РФ заявило про те, що вказані вище дії є реакцією на переміщення американських бойових літаків, здатних нести тактичну ядерну зброю, до країн Балтії. Міністр С.Лавров аргументував позицію тим, що РФ вільна пересувати по своїй території, включаючи Крим, ядерну зброю як їй заманеться. (26 квітня 2015 року РФ спростувала цю позицію).

Таким чином, тематика ТЯЗ в контексті протистояння Росії та США\НАТО вже стала частиною кризи відносин РФ-Україна-Захід. Провідні експерти США в сфері ядерного озброєння ще на початку 2015 року вказали на слабку вірогідність того, що РФ розмістила ОТРК Іскандер із ядерними боєзарядами в анексованому Криму.

Тут виділяються наступні моменти: носії російської тактичної ядерної зброї знаходяться в Криму завжди, після розвалу СРСР вони не виводилися з півострова. СРСР там тримав бойові кораблі, ЗРК ППО, бойову авіацію, артилерійські снаряди із ядерними боєголовками. Після розвалу СРСР боєголовки ТЯЗ вивезли, із засобів доставки залишилися ті, що входидять до складу ЧФ РФ, зокрема, крейсери, есмінці, фрегати, корвети та підводні човни, здатні нести тактичні ядерні крилаті ракети (SS-N-12, SS-N-22 за класифікацією НАТО) та торпеди. Однак ядерні боєзапаси до них зберігаються на центральних складах на території Росії, зокрема, на найближчому – Белгород-22. Після окупації півострову Росія почала швидко нарощувати свій військовий контингент на півострові, проводити модернізацію існуючих військових об’єктів, завозити техніку, здатну використовувати тактичні ядерні заряди. Про розміщення в Криму стратегічної ядерної зброї мова взалагі не йде.

Сили ВМФ, здатні нести ядерну зброю:

ЧФ РФ в Севастополі включає у свій склад крейсери, есмінці, фрегати, корвети та підводні човни. Усі вони здатні нести тактичну ядерну зброю, зокрема крилаті ракети із ядерними боєголовками, торпеди. Однак ядерні боєзапаси для таких типів озброєння зберігаються на центральних складах в Росії, але достовірні дані про їх переміщення в Крим наразі відсутні.

Бомбардувальники:

На початку 2014 року, а потім в березні 2015 року Кремль заявив, що 10 дальніх ракетоносців-бомбардувальників Ту-22М3 (Backfire), здатних 6

нести крилаті ракети класу Х-22, Х-15 та авіабомби з ядерним озброєнням, будуть переміщені до Криму на авіабазу Гвардейскоє, щоправда, на тиждень на період навчань до 21 березня. На Заході експерти вважають 7

 Ту-­‐22М3  за  російською  класифікацією  є  дальнім  ракетоносцем-­‐бомбардувальником,  але  як  носій  ядерної  6

зброї  (бойовий  радіус  дії-­‐  до  2.400  км  плюс  500  км  крилатої  ракети  –  середнього  радіусу  дії)

 зокрема,  Hans  M.  Kristensen,  director  of  the  Nuclear  Informaeon  Project  at  the  Federaeon  of  American  7

Scienests

їх передислокацію на постійній основі з військової точки зору нелогічним та безглуздим кроком через низку причин . Ракетоносці -бомбардувальники Ту-22М3 розташовані в Росії на 4 діючих авіабазах:

- База ВПС морської авіації Оленегорск на Кольському півострові для тактичної авіації,

- База ВПС Шайковка, м. Кіров, Калужська область, Західний ВО, це саме ті Ту-22М3 перехоплюються авіацією НАТО над Балтикою в останні місяці

- База ВПС Белава, Іркутська область, Центральний ВО,

- База ВПС Алексєєвка, Монгохто, Хабаровська область, Східний ВО.

- П’ята база ВПС в м. Новогород Західного ВО на стадії закриття.

�

З воєнної точки зору, для ураження цілей в Європі немає потреби переміщувати середній бомбардувальник Ту-22М3 в Крим, бойовий радіус його дії з бази Шайковка повністю перекриває можливості бази Гвардейскоє, Крим, в Європі, хоча трохи додає в північній Африці та на Аравійському півострові. Однак таке переміщення створює значні ризики для вразливості авіабази на випадок упереджувального удару з боку НАТО через її близькість до кордону.

ОТРК Іскандер-М:

Західні експерти ставлять під сумнів розміщення дивізіону ОТРК Іскандер-М в Криму, відомості про який з`явилося в травні 2014 року у заяві генерала ГШ ЗСУ А.Розмазніна. Вважається, що насправді це були

протикорабельні РК крилатих ракет берегової оборони Бастіон-П (K300P абo SSC-5), що дуже схожі ззовні.

Вже в середині грудня 2014 року командувач РВСН РФ С.Каракаєв спростував інформацію про плани розміщення в Криму стратегічних ракет, однак ситуація щодо ОТРК Іскандер-М залишається неясною: РФ наразі проводить модернізацію РК Точка (SS-21) для ОТРК Іскандер-М як SS-26. Чотири із 10 бригад ОТРК Іскандер-М вже отримали їх на озброєння (усі в Західному ВО), а п’ята бригада мала їх отримати до кінця 2014 року. В поточному році модернізація торкнеться бригад в Центральному та Східному ВО. Дивізіон Іскандерів-М, найближчий до Криму, розташований поблизу Молкіно в Краснодарському краї. Відтак, розміщення дивізіону Іскандер-М в Криму вимагає зміни конфігурації розташування усієї мережі дивізіонів цього класу на території РФ, що малоймовірно в короткій перспективі.

ЗРК ППО С-300:

Російські ЗРК ППО С-300 здатні використовувати ракети із ядерними боєзарядами проти групових та надшвидких цілей і, як правило, мають такі спец ракети в штатному боєзапасі. Після анексії Криму українські ЗРК ППО С-300 були покинуті неушкодженими, РФ планує їх використати в інтегральній системі національної ППО. Однак на авіабазу Гвардєйскоє були ще у березні 2014 року передислоковані російські ЗРК ППО С-300. Наразі немає чіткої інформації про наявність ядерних боєзапасів в їхньому штатному боєкомплекті.

Висновок: інформація щодо тактичної ядерної зброї в анексованому Криму відображає звичну проблему із ТЯЗ – більшість її носіїв є подвійного використання, відтак складно довести, що техніка використовує лише звичайні боєзаряди. Більше того, поведінка керівництва РФ в цьому питанні вказує на небажання порушувати існуючий ядерний баланс сил із НАТО, в тому числі в сфері ТЯЗ.

6. Протиракетна оборона:

Із публічних заяв військово-політичного керівництва РФ випливає, що ПРО США в Європі стало серйозним викликом для СЯО РФ. Тут є два моменти:

- ПРО США в Європі потенційно загрожує ефективності РВСП РФ у разі конфлікту із США (РФ всерйоз у це вірить і готується до нього)

- ПРО США в Європі нейтралізує ефективність тактичних ядерних сил РФ на європейському ТВД, на які РФ все більше покладається.

Саме тому РФ з 2000 року шукає шляхи запобігти розгортанню в Європі ПРО США, навіть шантажем ядерного удару по країнам Європи, де планується розташувати елементи ПРО США. Кремль погрожував Польщі та Данії наведенням на ці неядерні країни своїх стратегічних МБР, але без особливого успіху. В контексті погроз РФ застосувати ядерну зброю через російсько-українську кризу питання розгортання ПРО США в Європі заслуговує на окремий розгляд.

Базовий Договір між США та СРСР про обмеження ПРО 1972 року мав на увазі національні системи, які обмежувалися двома позиційними районами по 100 протиракет (для прикриття столиці та району дислокації МБРК). Але основні засади Договору на початок 2000-х років зазнали швидкої ерозії.

Спроби з боку США 1983, 1991 та 1999 рр. модернізувати національну ПРО не зруйнували Договір, оскільки всі ці зусилля та концепції мали більш теоретичний, ніж практичний характер. Однак ситуація суттєво змінилася в 2001 році, коли Президент Дж.Буш заявив, що національна ПРО буде захищати не тільки США, але ще її союзників, тобто, що вона буде міжнаціональною (станом на 2007 рік в зусиллях США брали участь вже 15 країн, на сьогодні – 24 країни, що межують із РФ та КНР). В червні 2002 року США офіційно вийшли із Договору ПРО 1972 року, хоча Договір про СНО-3 2010 року пов’язує обмеження ядерних сил із системами ПРО. В 2009 році США започаткували нову версію поетапного Європейського ПРО на базі Іджіс.

Основний компонент ПРО США – протиракети наземного базування (Ground-Based Midcourse Defense (GBMD) має обмежені бойові можливості: вони були здатні збивати тільки моноблочні боєголовки і тільки балістичних ракет, що частково підтверджує їх спрямованість проти Ірану. Додатково Пентагон розгорнув програму морського ПРО Іджіс (Aegis), кількість яких з 24 кораблів в 2011 році мала сягнути 84, та посилити наземний компонент в Європі. Вже в 2015 році майже 50% всієї системи ПРО має бути морського базування, тобто не на території США, а прямо під кордонами Росії, що може суттєво змінити баланс СЯО (якщо точка зору росіян на ПРО США правильна).

В березні 2013 року США оголосили про скасування четвертої фази Європейської ПРО для зняття занепокоєння РФ, однак без успіху. Уся

система ПРО в Європі ще не повністю введена в дію, але так буде на завжди. Хоча головна мета ПРО – це захист США та їх європейських союзників від МБР Ірану, є і інша прихована мета – захистити європейських союзників по НАТО від інших агресорів, зокрема від РФ.

В Кремлі стурбовані тим, що в стратегічній перспективі ПРО США може звести нанівець російський стратегічний ядерний потенціал і радикально змінить баланс на користь Заходу. Роботи по розгортанню системи ПРО США велися з 2004 року під приводом загрози ракетного нападу з боку Ірану, що було сприйнято в Росії як омана. В 2007 році Росія спробувала своїми контрпропозиціями спонукати США відмовитися від ідеї розташування елементів ПРО в Європі (Чехія та Польща) або інтегрувати в цю систему РФ, однак без успіху, що призвело до ескалації гонки озброєнь в цьому секторі. В серпні 2007 року Росія поставила на бойове чергування під Москвою нові ЗРК ППО\ПРО С-300 «Тріумф», з 2011 року почали вводитися в експлуатацію нові станції раннього попередження про ракетний удар («Воронеж»).

Попри укладений між США та РФ договір СНО-3 в 2010 році, де зафіксований зв'язок між силами стратегічного ядерного стримування та ПРО, новим етапом гонки озброєнь в ПРО стало успішне випробування в червні 2014 нової системи наземного ПРО компанії Boeing для перехоплення МБР на маршевій ділянці польоту (самому вразливому). Успішно проведено випробування одного із компонентів нового комплексу ПРО США ТHAAD (Terminal High Altitude Area Defense), здатний вражати ракети середньої та молої дальності . Крім того, на базі ВМС Іспанії у м.Рота з 2014 року заступили на бойове чергування два есмінця США із системою Іджіс, в 2015 році очікується ще два кораблі. В Румунії та Польщі ведеться спорудження наземних комплексів ПРО. В свою чергу, з січня 2015 року РФ почала випробування нової системи ПРО концерну ППО "Алмаз-Антей".

В контексті розгортання Європейського ПРО США (European Phased Adaptive Approach (EPAA) російське керівництво зазвичай веде себе обережно. Звертає на себе увагу суперечність ключових заяв РФ напередодні агресії проти України: В.Путін вирішив не визнавати наявність ракетних систем Іскандер-М в Калінінграді 19 грудня 2013 на прес-конференції, що явно суперечило заяві Міністерства оборони РФ в Західному ВО (військовому окрузі). Загроза розміщення таких систем як «адекватна» відповідь на рішення США 2009 року про розміщення елементів ПРО НАТО в Східній Європі і створює небезпеку для Польщі та

країн Балтії: Іскандер-М в Калінінграді є прямою загрозою для ПУ ракет-перехоплювачів та радарної системи ПРО США в Реджіково (Redzikowo), Польща.

Етапи розміщення наземних компонентів ПРО в Східній Європі були оголошені заздалегідь: в Румунії - в 2015 та в Польщі - в 2018 рр. Ці елементи ПРО технічно безпорадні проти РВСП РФ, оскільки траєкторії російських МБР на бойовиму курсі до США проходять північніше, ближче до Ісландії та Шотландії. Крім того, потужність (кількість ракет) цього компоненту ПРО незначна. Проте особливістю системи Aegis є її здатність еволюціонувати і набувати додаткових спроможностей, у Москві про це знають.

Висновок: Складається враження, що сторони використовують власні міжнародні зобов`язання для прикриття зусиль по досягненню військової переваги в сфері стратегічних озброєнь, оскільки рівень взаємної довіри наразі наближається до нуля. Водночас погрози ядерного удару по НАТО з боку РФ слід розглядати не як посилення зусиль по недопущенню розгортання ПРО США в Європі, а як окремий новий напрямок вимог з використанням ядерного шантажу – «суверенітет на безкарні дії» в Україні та, можливо, ще й в Молдові. При чому РФ це робить на випередження, без фактичного приводу для стурбованості з боку США\НАТО. Такий підхід відображає особливості нового мислення політичної еліти в Кремлі.

7. Політичний вимір ядерного протистояння РФ-США

Очевидно, що Захід не провокував в політичній площині ядерний шантаж з боку РФ в контексті російсько-української війни. Щоправда, замість інтеграції в свою систему міжнародних оборонних та економічних структур, Захід спробував допомогти Росії створити власні політичні, економічні та соціальні інститути, які б наблизили РФ до Заходу у якісному плані:

- Західні уряди підтримали програми демократизації ринкових практик,

- До дефолту 1998 року бюджет РФ 6 років підтримувався за рахунок МВФ,

- У економічному та інших блоках уряду РФ працювало багато західних радників,

- Захід підтримував державну владу під час внутрішніх криз в Росії – збройного конфлікту Б.Єльцина із парламентом 1993 року, виборчої компанії 1996 року.

Однак нове керівництво РФ «розчарувало» Захід:

- Після фінансової кризи 1998 року на хвилі зростання світових цін на нафту та газ РФ швидко потрапила у залежність від експорту енергоносіїв (непатріотична політика особистого збагачення чиновників).

- Політична система РФ трансформувалася у засилля олігархів, потім – в авторитаризм Путіна.

- Громадянське суспільство так і не укорінилося в РФ, демократія виявилася скомпрометованою в масах. Замість цього почали цінувати так звану «стабільність». Російські ліберали, щодо яких Захід мав певні надії, були успішно маргіналізовані режимом Путіна.

- Москва продовжує наполягати на великодержавному статусі.

Захід не прагнув ізолювати Росію, як це стверджує Кремль, він пропонував їй місце молодшого партнера США, ЄС та НАТО.

- В 1991 році Росії дозволили зберегти за собою місце в РБ ООН.

- В 1996 році прийняли до Ради Європи.

- В 1998 році – до Групи восьми (G8).

- В 2002 році – створено Раду Росія-НАТО щодо військового співробітництва.

- РФ встановила тісне співробітництво із ЄС, підсилене в 2003 році «концепцією 4-х просторів».

- В 2012 році РФ прийняли до СОТ.

- В політичному плані усі лідери РФ проводили приватні та неформальні зустрічі із лідерами США та країн Заходу.

Проте за 24 роки США та ЄС відмовили Росії у статусі рівного партнера, замість цього запропонували статус регіонального гравця із послабленим впливом. Однак головне те, що РФ було відмовлено у праві на особливі привілеї, насамперед на теренах колишнього СРСР щодо зон впливу. Захід

був стурбований діями РФ в Чечні та на Південному Кавказі, які розглядав як індикатори порушення прав людини, політики колоніалізму та надмірного впливу військових та спецслужб в керівництві держави. Розширення НАТО на Схід не очікувало спротиву з боку РФ.

Ключовий момент полягає у тому, що Захід сприйняв «кольорові революції» в Грузії (2003), Україні (2004), Киргизстані (2005), як і розширення НАТО – як самодіяльність народу та прояв свободи вибору. РФ ніколи не визнавала права народу на самодіяльність, завжди розглядала такі прояви як прихований замах Заходу на стабільність політичної системи в Росії та послаблення її на міжнародній арені. Події на Майдані в лютому 2014 року не стали виключенням на фоні того, що: Захід втратив чи послабив інтерес до Росії, а еліта Росії перестала довіряти Заходу та навчилася його використовувати в своїх корпоративних інтересах. Проте керівництво РФ прагнуло рівного статусу із лідерами Заходу, що давало б йому гарантії невтручання їх у внутрішні справи Росії, нівелювало б загрозу військової конфронтації в умовах значної військової переваги Заходу.

Висновок: Починаючи ядерний шантаж, Кремль виходив із того, що апогей американської та західної гегемонії в світі пішов на спад, отримання рівного статусу мирним шляхом виявилося неможливим, відтак російсько-українська війна стала лише ланкою в ланцюгу ескалації кризових подій між США та РФ починаючи з 2012 року (Сирія, справа Сноудена). Таким чином, причиною ескалації ядерного протистояння стали неполітичні чинники.

8. Психологічні причини військового протистояння:

Існують підстави вважати, що ані реальних військових, ані економічних підстав для Росії з боку Заходу вдаватися до ескалації ядерного протистояння не існує, відтак причини кризи слід шукати не в політиці або економіці, а на більш глибокому рівні – в психології та ідеології. Ідеологія свідомо ставиться на другий план, оскільки до другого приходу В.Путіна на посаду Президента РФ в 2012 році в РФ відповідно до Конституції державної ідеології не існувало взагалі, а партія «Єдина Росія» коливалася в своїх політичних уподобаннях в доволі широкому діапазоні. Однак це закінчилося в 2012 році, коли з`явилася і стала домінуючою державна ідеологія паралельно із концепцією «русского мира». Відтак, корені проблеми слід шукати раніше, тобто, в психології російської правлячої еліти, яка сприймає ядерну зброю як символ великої держави та власної

безкарності, звідси нагадування В.Путіна західним лідерам про ядерний статус РФ через стурбованість останніми подіями в Україні. Однак проблема у тому, що РФ стурбована міфічними загрозами, зокрема:

- США прагне повалити політичний режим в РФ (хоч як би дивно це не лунало для експертів)

- США планує проти РФ військову агресію.

Якщо вірити офіційним заявам керівництва РФ, то виходить так, що РФ планує застосовувати саме ядерну зброю для протидії обом міфічним загрозам, що виглядає маловірогідним. Більш вірогідним виглядає твердження, що насправді у Путіна і його команди увірвався терпець чекати поки їх на Заході почнуть «шанувати належним чином». Вочевидь, причина нинішньої ескалації відносин США-РФ лежить не у сфері порушень стратегічного ядерного балансу, не в економічних дисбалансах, не в протистоянні політичних систем державного управління, а саме в психології неповноцінності правлячої політичної еліти Росії, яка вирішила, що якщо Захід не хоче надати їй статусу рівного партнера, то нехай надасть статус рівного супротивника. Головне, у що вірить кремлівська еліта, так це в те, що ресурсів РФ вистачить на те, щоб для еліти цей «випад» залишився безкарним. Партнерство Заходу із РФ виявилося дійсно зруйнованим, але не через «впертість» або «підступність» США, а в наслідок розуміння на Заході того, що політична еліта в РФ не є «нормальною» із відчуттям відповідальності перед своїм народом та планетою, а є закомплексованим моральним калікою з гіпертрафованим відчуттям пихи та глибокою вірою у свою безкарність за будь-які злочини саме через ядерний статус РФ, який був створений не ними, а ще за часів СРСР.

Ознаки руйнації спроби США «перезавантаження» своїх відносин із РФ 2009 року проявилися спочатку в сирійській кризі та в справі Сноудена 2012-2013 рр, потім у введенні санкцій через анексію Криму та агресію на Донбасі 2014 року із швидким переведенням відносин у стан ядерного протистояння. Тут варто підкреслити, що стрімкий поворот політики Кремля виявився повною несподіванкою для США та ЄС, які спочатку реагували мляво і обережно, відповідально ставлячись до можливих наслідків відновлення «холодної війни-2», але на кінець 2014 року ситуація вже виглядала сумно:

- Довіра та практика персональних контактів між В.Путіним та лідерами Заходу виявились повністю зруйнованими,

- Військова активність РФ в Україні, на Балтиці та в районі Чорного моря очікувано призвела до різкої зміни військово-політичного ландшафту із тенденцією до переходу в передвоєний стан.

- Млява динаміка зусиль сторін зрушити на свою користь баланс сил стратегічного ядерного стримування явно загострилася, при чому не стільки в сегменті МБР великої дальності, небезпечних власне для США, скільки в сегменті малої та середньої дальності та оперативно-тактичної зброї, які загрожують європейським союзникам США. Дивно те, що така політика РФ не загрожує напряму безпеці континентального США, але створює чималі загрози безпеці саме тим країнам в Європі, доходи від торгівлі із якими становлять основу економічної стабільності Росії.

- Важливо додати, що зусилля щодо «економічної переорієнтації» РФ з Європи (Заходу) на Схід (Китай), важливим сегментом якої для Росії є експорт продукції ВПК, має тенденцію до зміни військово-політичного балансу в Азії не на користь самої Росії, оскільки:

o ставить під сумнів можливість розвитку економічного співробітництва із Японією, Кореєю, Індією (через військове посилення КНР за рахунок російської зброї), та

o створює небезпеку для самої Росії стати молодшим партнером Китаю, оскільки в такий спосіб РФ поміняє технологічну залежність від Заходу на економічну залежність від Китаю.

Такі дії керівництва РФ є не тільки небезпечними для її сусідів на Заході, але і відображають кардинальну зміну військового мислення в РФ у порівнянні до часів СРСР, яке було більш стриманим і відповідальним.

IV. Висновки дослідження:

Ядерну риторику РФ з елементами шантажу в контексті російсько-української війни слід розуміти виключно як блеф Путіна, який боїться застосування звичайних сил НАТО на боці України, і саме заради недопущення такого сценарію погрожує застосувати тактичну ядерну зброю.

Основу сил ядерного стримування РФ продовжують складати МБРК наземного, переважно шахтного базування. При цьому 2\3 всіх ядерних сил

РФ розташовані на території країни (переважно за Уралом), і тільки 1\3 – морського базування. Паралельно Росія вводить в експлуатацію підводні човни з МБР морського базування нового покоління, здатними долати систему ПРО США, але вразливі для американських субмарин-мисливців. США, навпаки, 2\3 свого арсеналу сил ядерного стримування тримає на підводних човнах поближче до території Росії, який складніше перехопити системою ПРО РФ, і тільки третину – на власній території, яка прикрита власною системою ПРО на Алясці.

Драматичного характеру набуває в останній час протистояння США та Росії в двох сферах: ракети середньої дальності та ПРО. В цій сфері важливим вбачається наступний висновок: попри кількісний паритет наразі США мають відчутну перевагу над РФ щодо спроможності нанести масштабний стратегічний ядерний удар. Це пояснюється наступними факторами:

1. Роль союзників: у разі обміну ядерними ударами РВСП РФ мають вражати дві території: власне територію США та територію Європи, принаймні ті 5 країн НАТО, де розташовані тактичні ядерні сили США, Великобританії та Франції із їх власним ядерним потенціалом та ті країни, на яких розташовані об’єкти Європейської ПРО США, в той час як США\НАТО будуть нанести ураження тільки території власне РФ. Крім того, союзники дозволяють США досягнути ударом РФ з території сусідніх із РФ держав, в РФ такої можливості щодо континентального США немає.

2. Географія розташування пускових установок (ПУ):

- 2\3 МРБ РФ розташовані та території РФ із відповідним найдовшим часом підльоту до території США. МБР морського базування, які можуть наблизитися до безпосередніх кордонів США – тільки третина. Крім того, морське базування є більш скритним та запобігає упереджувальному удару.

- США, навпаки, 2\3 МБР має на субмаринах, що дозволяє максимально наблизити основні ударні ядерні сили до безпосередніх кордонів РФ та скоротити до мінімуму підльотний час, що робить неефективною систему ПРО. Водночас, для боротьби із російськими ядерними субмаринами США створили потужний флот субмарин-мисливців, здатних знешкоджувати російські субмарини до пусків ними МБР з-під води.

3. Роль новітніх засобів ПРО\ППО: тут маємо наступні тенденції:

- розширення та наближення до кордонів РФ з території Європи позиційних районів ПРО США надає США суттєві переваги в тому, що посилює вірогідність ураження МРБ РФ, націлених на Європу із перспективою враження їх на маршевому відрізку польоту – найбільш вразливому. Росіяни не мають можливості розташувати на кордонах США власні сили ПРО для враження МБР на маршевому відрізку, відтак намагаються вдосконалити власні сили ПРО для ураження ворожих боєголовок вже над своєю територією, що значно складніше і не гарантує успіху.

- Як часткова компенсація, вдосконалення сил ППО РФ на кордоні з НАТО дозволяє РФ значно знизити ефективність ударів тактичної ядерної авіації з території Європи.

4. Географія розташування ядерних боєголовок: між США та РФ продовжує діяти ефективний верифікаційний механізм контролю за складами стратегічної ядерної зброї та обміну секретними списками таких складів раз на 6 місяців. Розташування ТЯЗ РФ в Криму теоретично можливе і, з точки зору Москви, не буде суперечити двостороннім зобов’язанням РФ та США. Однак при цьому радіус дії стратегічної ядерної авіації РФ в Західній Європі у разі базування в Криму (база ВПС в м.Гвардійське) не створить РФ додаткових можливостей для бази ВПС РФ Шайковка, Калужська область РФ на кордоні з Білоруссю, однак буде політично шкідливим. Схоже, в кінці квітня 2015 року в Кремлі це вже зрозуміли.

Відтак, найбільш вірогідна воєнна причина того, що РФ вдалася до ядерного шантажу Заходу, це стурбованість керівництва країни перевагою НАТО в звичайних силах, особливо в найсучасніших ударних та інформаційно-керувальних системах. Воєнний експерт М.Ходаренок 8

оцінив ситуацію наступним чином:

- «сейчас на юго-востоке Украины, по сути, воюют две советские армии разной степени модернизированности , но без использования новых вооружений или новых приемов ведения войны. Но если чисто гипотетически предположить, что на стороне украинской армии начали бы сражаться «добровольцы и

 Російський  воєнний  експерт  Міхаїл  Ходаренок,  редактор  консервативних  військово-­‐політичних  видань  8

«Военно-­‐промышленный  курьер»  и  «Воздушно-­‐космическая  оборона»,  10-­‐й  випуск  «ВПК»  за  2015  рік

отпускники из США и Западной Европы на своем штатном вооружении», то итоги такого противостояния предсказать было бы нетрудно – вооруженные формирования юго-востока продержались бы «несколько часов». 

Далі експерт підкреслює значний брак сучасного озброєння в Росії для ефективного протистояння НАТО і констатує:

- «ни при каких обстоятельствах нельзя допустить втягивания в конфликт на юго-востоке Вооруженных сил Российской Федерации. Наша страна, армия и флот еще не готовы к масштабному вооруженному противоборству с применением только обычных средств поражения».

Основна рекомендація експерта наступна: «Надо форсированными (прямо-таки большевистскими) темпами укреплять обороноспособность страны, создавать Вооруженные силы России, отвечающие самым высоким стандартам ведения современной войны». 

Таким чином, російська ядерна риторика пояснюється саме військовою відсталістю звичайних сил і політичним сигналом США та НАТО про те, щоб ці гравці в жодному випадку не втручалися у збройний конфлікт в Україні, оскільки цей конфлікт є життєво важливим для національної безпеки РФ, і що РФ готова до застосування тактичної ядерної зброї, щоб вирішити ситуацію на свою користь не зважаючи на те, легітимними чи ні вважатимуть такі дії на Заході.

Така оцінка має підтвердження: командувач РВСП РФ генерал-полковник Сергій Каракаєв заявляв в 2014 році про те, що в ході анексії Криму рівень боєготовності РВСП не підвищувався і МРБ РФ мають в своїй бортових комп’ютерах «нульові польотні завдання» відповідно до Угоди із США від 1994 року, додавши, що у РФ немає планів розміщувати СЯО в Криму. Експерти на Заході та в США також скептично поставилися до вказаної заяви В.Путіна, оскільки США мають національні засоби фіксації подібних тривожних кроків РФ. Відсутня інформація про підвищення рівня боєготовності оперативно-тактичних ядерних засобів РФ, хоча до Калінінграду були переміщені ОТРК «Іскандер», а в Крим передислоковані середні бомбардувальники Ту-22М3 (на період військових навчань). Обидві системи мають подвійне призначення.

На Заході на політичному рівні заяви Кремля отримали також неоднозначну реакцію: США та НАТО неодноразово заявляли, що не

розглядають можливість прямого воєнного втручання в російсько-українську війну як через ризик значних втрат, так і через вірогідність ядерної ескалації. Проте в США та НАТО детально знають реальний стан боєготовності ЗС РФ і розуміють, що застосування ядерної зброї не принесе перевагу жодній стороні, наслідком стане глобальна катастрофа.      

Більше того, російська ядерна риторика є контрпродуктивною, оскільки вона об’єктивно сприяє збільшенню оборонних бюджетів в США та НАТО, нарощуванню присутності та активності ЗС країн НАТО на кордонах РФ та буде сприяти прискоренню їх модернізації.

V. Уроки для України:

Посилення ядерної конфронтації між двома ключовими гравцями в українському військовому протистоянні із РФ створюють нові виклики та загрози, які вимагають адекватного реагування. Цю ситуацію погіршує те, що перспектива військової конфронтації в сфері звичайних озброєнь між Україною і РФ та США\НАТО – РФ має тенденцію затягнутися років на 10, вимагає значних ресурсів, корегування внутрішньої політики і опрацювання нових ідейних підходів.

1. Ядерний шантаж з боку РФ слід розглядати як прояв того, що російська сторона з позицій натовпо-елітарної картини світу 9

розглядає війну в Україні виключно як результат ескалації закулісної конфронтації між США\НАТО та РФ через невдачу інтеграції Росії в євроатлантичну систему безпеки. В цій моделі світогляду народ України не розглядається як свідомий суб’єкт політичного процесу, новий уряд України розглядається як пішак між ядерними супердержавами.

Це не означає для України потреби відновити свій ядерний статус, проте свідчить про неможливість навіть у середній перспективі забезпечити свою національну безпеку у позаблоковому статусі. Однак навіть зараз, коли реальні перспективи вступу України до НАТО та ЄС не проглядаються, політична еліта нашої держави має створити та презентувати народу реалістичну модель побудови у середній перспективі

 Термін  «натовпо-­‐елітарний»  походить  із  «Концепции  Общественной  безопасности»  (КОБ)  1990  року,  яка  9

викладена  в  2  книгах  «Мертвая  вода»    1994—2004  рр.,  та  вважається  неофіціною  езотеричною  нехристиянською  ідеологиєю  російської  політичної  еліти  із  елементами  конспірології    

нової «неєвропейської» (в сенсі формального членства в ЄС та НАТО) модернізованої України західного зразка.

Це не зовсім одне і те саме, що «вектор євроінтеграції» на вступ, він передбачає більшу гнучкість та самостійність у виборі конкретного шляху, що значно складніше від «євроінтеграції» в сенсі курсу на вступ в ЄС\НАТО. Але така певним чином «самостійна» модель модернізації має бути приваблива в ідейному сенсі для усього народу України та повинна мати потенціал бути схвально сприйнятою у прикордонних із нами регіонах РФ та Білорусі, де проживає етнічно близьке до нас населення.

2. Скандал навколо вірогідного розміщення тактичної ядерної зброї РФ у анексованому Криму та реакція на нього на Заході вказує на те, що попри усі сподівання, керівництво РФ так і не відчуває себе достатньо впевнено щодо нового статусу півострова через рік після анексії і, скоріш за все, припускає варіант, що Крим якщо і не повернеться до складу України, то принаймні, його територію РФ не зможе вільно використовувати як невід`ємну частину РФ з усіма правовими наслідками.

З політичної точки зору ситуація явно використовується лідерами Кремля в риториці проти розміщення в Польщі та Румунії американських бойових літаків (на ротаційній основі), які здатні нести ТЯЗ.

Нарешті швидкий перехід публічної риторики лідерів РФ з зондажного просування ідеї передислокації російського ТЯЗ в Крим (травень-грудень) до рішучого заперечення таких фактів з початку 2015 року на найвищому рівні свідчить про те, що де-факто керівництво РФ:

- Визнає сумнівність російського статусу Криму,

- Визнає, що розміщення ТЯЗ в Криму руйнує рештки необхідної атмосфери довіри з США в контексті контролю над стратегічними ядерними озброєннями, навіть із врахуванням того, що ТЯЗ не підпадає під цей контроль з технічної точки зору.

3. Загроза застосування ТЯЗ РФ проти України:

Об`єктом залякування щодо можливості використання ТЯЗ РФ є США та інші країни НАТО. Окремі експерти допускають включення в число цілей щодо застосування російської ТЯЗ Україну, наводять для підтвердження своєї думки положення Воєнної доктрини РФ 2010, 2014 рр., публічні висловлювання воєнно-політичних лідерів РФ щодо доцільності

упереджувального «деескалаційного» удару проти неядерної країни. За окремими ознаками ці аргументи вкладаються у контекст збройного конфлікту України та РФ, однак автор не поділяє таку точку зору, і ось чому.

ЗС РФ мають значну перевагу щодо України у ВПС, які, однак складно застосовувати в поточному контексті бойових дій на Донбасі через політичні фактори – не може бути такої трофейної зброї у сепаратистів, відтак «сховати російські вуха» в цьому конфлікті стане ще складніше. Проте у разі загострення ситуації в зоні АТО у лідерів Кремля завжди буде вибір: застосовувати ВПС та ВМФ чи ТЯЗ, і з огляду на зовнішньополітичні ризики перевага буде віддана звичайним озброєнням, оскільки баланс сил із ЗСУ тут на користь Росії.

Інша причина є суто ідеологічна: російська агресія на Донбасі проводиться в рамках концепції захисту «руского мира», де за сценарієм Росія «допомагає російськомовним братам звільнитися від фашистів», причому не напряму своїми збройними силами, а виключно військово-технічними поставками та направленням своїх добровольців. У цей сценарій явно не вписується застосування для звільнення «братів» ядерної зброї, якої не може бути не тільки у сепаратистів, але і в Україні (використання версії «військових трофеїв» щодо походження зброї у сепаратистів), оскільки це неядерна країна. Такий крок створить ризик руйнації усієї версії Кремля щодо справжнього змісту подій на Донбасі і створить внутрішньополітичні проблеми, що навіть гірше, ніж зовнішньополітичні.

Нові можливості: Україна може скористатися необачними залякуваннями Кремля та вийти із Договору про РСМД і створити крилаті та балістичні ракети середнього радіусу дії із звичайними боєголовками як зброю стримування для загрози ураження столиці РФ Москви, Санкт-Петербурга та інших промислових центрів країни-агресора з метою нанесення неприйнятної шкоди у разі відновлення агресії або для нанесення превентивного неядерного удару. З політичної точки зору виправдати такий крок перед нашими партнерами буде значно простіше, ніж позбуватися неядерного статусу.

Іншим напрямком використання ситуації може стати приєднання України до створення Європейської ПРО США, про що А.Турчинов вже натякнув 20-го травня цього року. Із заяви не ясно, чи йдеться про наземні системи перехоплювачів SM-3 IB (із США такий варіан не обговорювався) чи про використання морської платформи недобудованого ракетного крейсеру

«Україна», який стоїть біля причальної стінки в Миколаєві (варіант його використання проговорювався 12 років тому із представниками США, але без результату).

Питання участі України в створенні ЄвроПРО не нове і вперше почало дискутуватися в 2001 році. Пізніше президенти В.Ющенко та прем'єр-міністр В.Янукович демонстрували неспроможність зрозуміти перспективи стратегічної безпеки України та тримаючись протилежних позицій: в 2009 р. В.Ющенко підтвердив готовність до участі в ПРО, але вже в 2011 р. його наступник В.Янукович заявив: "Ми не збиралися, не збираємося, і, я певен, не будемо учасниками будівництва цієї системи". Варто нагадати, що крім суто безпекового аспекту, така участь створювала передумови для переорієнтування ОПК України на замовників в США: в 2003—2004 рр. КБ "Південне" і ВО "Південмаш" разом із харківським "Хартроном" успішно виконали замовлення американських Lockheed Martin Missile (генеральний підрядник у НПРО США), Boeing і Northrop Grumman.  У 2006 р. Україну відвідав заступник керівника Агентства протиракетної оборони США Марвін Макнамара. Тоді з'явилися контракти, які успішно виконав "Укроборонсерв і с " , обговорювалися перспективи розвитку співробітництва, зокрема створення протиракет для перехоплення російських МБР типу "Тополь-М". В умовах війни із РФ, коли політика балансування між двома потугами вже недоречна, Україна просто зобов’язана чітко визначити своє місце в архітектурі європейської безпеки.

4. Загроза застосування ТЯЗ проти НАТО показала, що РФ серйозно занепокоєна тим, що країни НАТО можуть надати ЗСУ сучасні засоби ведення війни, у тому числі не скільки летальні, скільки нелетальні, зокрема, управління вогнем, закритий зв’язок, ведення логістики, ведення тактичної розвідки.

На жаль, цей висновок з кінця 2014 року втратив свою актуальність. Відтак, наше військово-політичне керівництво має докладати зусиль щодо розширення військово-технічного співробітництва із країнами НАТО саме на цих напрямках з метою не скільки закупки, скільки налаштування спільного виробництва вказаних засобів на підприємствах ОПК України. Нелетальний характер співробітництва значно полегшить в політичному плані переорієнтацію нашого ОПК на західних партнерів, а серйозні позитивні зміни в цій сфері в ЗСУ автоматично відкриють можливості для посилення співробітництва щодо отримання сучасних зразків ураження.

5. Кремль почав «ядерний шантаж» Заходу, між іншим, з метою отримати необхідний час для створення своїх ефективних зразків звичайної високоточної зброї, на яку не накладено міжнародних обмежень для застосування. Таке завдання прямо поставив перед ОПК РФ Президент В.Путін.

Для нас висновок такий: ядерний шантаж – це тимчасовий захід Кремля, погроза скоріш за все порожня, оскільки бойове застосування ядерних зарядів, навіть ТЯЗ, є доволі проблематичним з точки зору внутрішніх та зовнішніх ризиків. Набагато простіше застосовувати високоточну зброю із звичайними зарядами, яка за своїми бойовими можливостями не поступається ядерній зброї завдяки своїй точності.

Тому наступним кроком Кремля буде вже не погроза, а відразу бойове використання високоточної зброї із звичайними боєзарядами, в тому числі проти нас. Україна має шанс та час сама створити аналогічну зброю в осяжній перспективі, оскільки подібні роботи вже проводилися на підприємствах ОПК країни.

6. В короткій перспективі слід очікувати переміщення складів із ТЯЗ в країнах-членах НАТО ближче до наших кордонів.

Наразі країни Східної Європи (Польща та країни Балтії) заперечують саму ідею зменшення ядерних арсеналів США (авіабомб) в Європі і, скоріш за все, будуть пропонувати власну територію для її додаткового розташування, хоча цей варіант суперечить основному Акту НАТО-РФ 1997 року (основу якого підірвала російська агресія в Україні). Тим не менш, слід очікувати, що все більше неядерних країн НАТО в ЦСЄ будуть брати участь у ядерних операціях НАТО. Крім того, дуже сумнівно очікувати, що за даних умов будь-яка із країн, де знаходяться ядерні бомби США, порушить питання про їх вивезення.

Вбачається доцільним, щоб керівництво України навіть в гіпотетичній формі не вдавалося до обговорення можливості розміщення таких запасів ТЯЗ НАТО на своїй території як елементу захисту власной території через виникнення непропорційних ризиків для нашої безпеки.

7. Варто звернути увагу на позицію США щодо ядерного шантажу з боку РФ – вона напрочуд спокійна через свідомість своєї стратегічної переваги в економічних можливостях розбудови національної оборони.

Економічні можливості ОПК РФ для проведення модернізації систем озброєння після початку російсько-української війни суттєво зменшилися. Довготривалий характер нинішньої конфронтації між Заходом та РФ призведе до стратегічної поразки РФ через значну перевагу Заходу у ресурсах. Відтак завданням керівництва України, має стати наступне:

- Не допустити за жодних умов використання ОПК України, навіть опосередковано, для реалізації військових програм РФ, які і так вже буксують.

- Україна має вдатися до збалансованої та поетапної торгівельної політики із РФ, яка б, з одного боку не призвела до негайного колапсу власної економіки, а з іншого, не дозволила отримати РФ додаткові кошти для швидкої модернізації своїх ЗС, розгорнутих проти України.

- Використати ресурсну базу Заходу в плані технологій для проведення швидкої модернізації власних ЗС та ОПК як основи для належного підтримання їх рівня у подальшому.

8. Ризики економічного колапсу України та прямого військового протистояння США\НАТО- РФ будуть зберігатися високими.

Україна залишиться у фокусі протистояння США-РФ на доволі тривалий час. Відтак, існує висока вірогідність того, що Україна не отримає достатньої допомоги від США та ЄС, а політична еліта України виявиться неспроможною проводити необхідні для виживання країни реформи, які за своїм змістом призведуть до знищення нинішньої корумпованої еліти. Наслідком вказаного може стати втрата Україною керованості, офіційний Київ та Захід будуть фокусувати увагу на боротьбі із РФ та сепаратистами на Донбасі, а Кремль буде прагнути дестабілізувати Україну та намагатися повернути усю країну під свій вплив. Мирне майбутнє України залежитиме від здатності нового уряду країни провести реформи та впоратися із невдоволенням населенням через економічні негаразди, не допустити втрати підтимки з боку західних союзників.

Провідним напрямом протиборства РФ та США залишається економіка. Росія вже значно потерпає від санкцій Заходу через анексію Криму та агресію на Донбасі. Україна має долучитися до економічних зусиль Заходу

щодо руйнації російської економіки, посилювати обмеження економічного співробітництва з окупованим Кримом та Донбасом.

Попри наростання економічних проблем, Кремль проводити необхідні реформи не буде, бо вони неминуче підірвуть економічний та політичний баланс в РФ і створять ризики послаблення діючого режиму. Реалістично очікувати короткотермінове кризисне регулювання у сподіванні та не, що криза сама «розсмокчеться», санкції ЄС будуть пом’якшені та відмінені, і що Китай надасть Росії якусь економічну підтримку, світові ціни на нафту самі підвищаться, а ставлення світу до Росії саме покращиться.

9. Успіх зусиль по модернізації України є рецептом не тільки стабілізації країни, але і повернення нашої країни до кордонів на початок 2014 року.

Тактика РФ щодо України буде змінюватися, але мета залишиться – зробити з неї буфер між РФ та ЄС\НАТО. Однак тут є ризики: нейтральний\позаблоковий статус може не підтримати більшість населення України. Подальші внутрішні конфлікти в Україні будуть провокувати конфронтацію між РФ та США.

Україна не може інтегруватися у Західну цивілізацію виключно в сфері зовнішньої політики без внутрішнього переформатування. Потрібна зміна цінностей у еліти, зміна якості влади, її філософії управління – будувати країну для своїх онуків, а не ховати вкрадені з бюджету гроші у західних банках.

Список літератури:

1. Does Russia Think Their New Nuclear Weapons Could Win A War? 11/20/2014 Forbes.com http://www.forbes.com/sites/jamesconca/2014/11/20/could-russias-new-nuclear-weapons-win-world-war-iii/

2. New START Treaty Count: Russia Dips Below US Again, Hans M. Kristensen, http://fas.org/blogs/security/2015/04/newstart2015/

3. New START Turns Four, Steven Pifer  |  February 2, 2015 http://www.brookings.edu/blogs/up-front/posts/2015/02/02-new-start-nuclear-weapons-treaty-four-years-pifer

4. Nonstrategic Nuclear Weapons, Amy F. Woolf, Specialist in Nuclear Weapons Policy, Congressional Research Service, https://fas.org/sgp/crs/nuke/RL32572.pdf February 23, 2015

5. Conventional Prompt Global Strike and Long-Range Ballistic Missiles: Background and Issues, Amy F. Woolf, Specialist in Nuclear Weapons Policy, February 6, 2015 Congressional Research Service, https://fas.org/sgp/crs/nuke/R41464.pdf

6. The U.S. Nuclear War Plan, A Time for Change, Natural Resources Defense Concil http://www.nrdc.org/nuclear/warplan/Index.asp

7. Nuclear Implications of the Russian-Ukrainian conflict, Karl Heinz Kamp, Academic Director of the Federal Academy for Security Policy in Berlin, NDC Research Report, NATO Defense College, 3\15 April 2015 http://t.co/joOZVsJ6Au

8. Nuclear Weapons Modernization: A Threat to the NPT? Hans M. Kristensen is director of the Nuclear Information Project at the Federation of American Scientists. May 1 2014, http://www.armscontrol.org/act/2014_05/Nuclear-Weapons-Modernization-A-Threat-to-the-NPT

9. Rumors About Nuclear Weapons in Crimea, Hans M. Kristensen, director of the Nuclear Information Project at the Federation of American Scientists, December 18 2014, https://fas.org/blogs/security/2014/12/crimea/

10.Statement of Dr. Matthew Kroenig, Associate Professor of Government and Foreign Service, Georgetown University and Senior Fellow, Brent Scowcroft Center on International Security, Atlantic Council, Hearing on “Regional Nuclear Dynamics” Senate Armed Services Committee Subcommittee on Strategic Forces Thursday February 25, 2015 2:30 p.m. – 2 2 2 R u s s e l l S e n a t e O f fi c e B u i l d i n g h t t p : / / w w w. a r m e d -services.senate.gov/imo/media/doc/Kroenig_02-25-15.pdf

11.The UK and the NPT Review Conference: Beyond the Status Quo?, By Shatabhisha Shetty, Deputy Director, ELN, Thursday 23 April 2015, http://www.europeanleadershipnetwork.org/the-uk-and-the-npt-review-conference-beyond-the-status-quo_2683.html

12.Why Nuclear Deterrence Still Matters to NATO, BY MATTHEW KROENIG AND WALTER B. SLOCOMBE. Atlantic Council. AUGUST 14 2014 http://www.atlanticcouncil.org/publications/issue-briefs/why-nuclear-deterrence-still-matters-to-nato

13.Worldwide deployment of nuclear weapons 2014, Hans M. Kristensen is director of the Nuclear Information Project at the Federation of American Scientists. Robert S.Norris, http://thebulletin.sagepub.com

14.Интервью директора Департамента по вопросам нераспространения и контроля над вооружениями МИД России М.И.Ульянова информагентству «Россия сегодня», 7 апреля 2015 года

15.Еще раз о ракетах средней дальности, У России есть шанс восстановить утраченный потенціал, 13.09.2013, М.А.Кардашев – независимый эксперт, в 1973–1994 годах работал в ЦНИИмаш, возглавлял научно-исследовательский сектор в Центре системных исследований. http://nvo.ng.ru/armament/2013-09-13/8_rockets.html

16.Нарушает ли Россия Договор о РСМД? ("The National Interest", США) Николай Соков, Майлз Помпер (Miles A. Pomper) http://inosmi.ru/russia/20140212/217446969.html#ixzz3Yaflrjgg,

17.Overblown: Russia's Empty Nuclear Sabre-Rattling, Current Russian nuclear programs present no cause for undue alarm. Steven Pifer, March 17, 2015, http://nationalinterest.org/feature/overblown-russias-empty-nuclear-sabre-rattling-12432

18.ЯДЕРНЫЙ СЮРПРИЗ ПУТИНА, Константин Душенов, 15.10.2014 http://www.segodnia.ru/content/149503

19.Протитивостояние, Д.Тренин, эксперт московського филиала фонда Карнеги, http://carnegie.ru/2015/03/16/ru-59380/i4c2

20.Россия порвала с однополярной системой: побудительные мотивы политики Путина, Дмитрий Тренин 19 МАРТА 2015, http://carnegie.ru/2015/03/19/ru-59425/i4la#

21.Зачем Россия угрожает Западу ядерным оружием, Алексей Арбатов 22 АПРЕЛЯ 2015 Член научного сонета Московского Центра Программа Проблемы нераспространения» http://carnegie.ru/2015/04/22/ru-59866/i7m0

22.Nonstrategic Nuclear Weapons, Amy F. Woolf, Specialist in Nuclear Weapons Policy, Congressional Research Service, February 23, 2015, https://fas.org/sgp/crs/nuke/RL32572.pdf

23.Румунський плацдарм США, Валентин Бадрак, «Дзеркало тижня. Україна, №4, 8 листопада 2013 року