К А Т Е Р И Н І В К А

Сніжана ГУРБИК,вчитель історії ЗНЗ № 140.

У мальовничій місцевості західної частини Києва ніби з правіків зростають стрункі сосни - свідки історії Катеринівки. Більшість місцевих жителів гадає, що назва поселення пов’язана з постаттю Катерини II, яка ніби зупинялася тут, але насправді це не так. Поселення отримало назву на честь дружини київського ге­нерал-губернатора Клейгельса - голови ради Київського благодійного товарист­ва. Саме це благодійне товариство 1895 року отримало земельну ділянку на 14-ій версті Києво-Брестського шосе на будівництво дач для літнього відпочинку вихо­ванок «пансіону благодійного товариства для бідних дівчат».

Із 1834 року Київське благодійне товариство перебувало під опікою «Його Імператорської Величності», а з 9 жовтня 1854 року - включене до переліку закла­дів, що були під наглядом імператриці Марії*. На той час до складу товариства входили пансіон для бідних дівчат дворянського стану, заснований Є. Васильчи- ковою (із 1851 року надавалася грошова допомога, а з 1865 року здійснювалася безпосередня опіка), жіноча рукодільна школа, заснована 1865 року Я. Безак, чо­ловіча реміснича школа, заснована княгинею Н. Дундуковою-Корсаковою.

Очолюючи Київське благодійне товариство, Катерина Клейгельс так звітува­ла перед київським губернатором про стан товариства у 1903 році: «Товариство розпоряджається земельними ділянками на 15 версті Житомирського шасе в уро­чищі Святошино під назвою «Нова Гребля», яке налічує 8 десятин, та на 17 версті - ділянкою «Борщагівські дачі» у 5 десятин, а також лісовою ділянкою - 10 десятин.На території перших двох ділянок були збудовані здравниці та лікарні на суму 3000 руб. («Нова Гребля») і 8200 руб. («Борщагівськідачі»)». Ці будівлі не збереглися.

1906 року земельні ділянки Київського благодійного товариства разом із бу­дівлями отримали назву Катеринівка. До 1913 року Катеринівка була під адмініс­тративно-поліцейським наглядом Боярки, а 1913 року - попечитель дач Київсько­го благодійного товариства, статський радник В. Обремський просив перевести селище Катеринівка під нагляд поліції селища Святошин. Звертаючись до почес­ного голови ради Київського благодійного товариства Ф. Трепова, він мотивував цю необхідність тим, що Катеринівка знаходиться на далекій відстані від Боярки, де розташована канцелярія приставу П’ятого стану Київського повіту. 6 травня 1913 року для зручності мешканців було дозволено перевести Катеринівку під поліцейський нагляд до селища Святошин.

1923 року Катеринівка входить до меж Києва. Че­рез два роки з населенням близько 100 мешканців вона була приєднана до Святошина, згідно з ухвалою Окруж­ного виконавчого комітету.

...Часткові руйнування селище зазнало під час бойових дій 1943 року. За переказами місцевої жи­тельки Ніни Мигирської, яка оселилася в Катеринівці у 1943 році, тут уцілілими залишилися, крім одноповер­хових, також дво- та триповерхові будівлі. Залишилася незруйнованою також будівля поштової станції, збудо­ваної у середині XIX ст., яка, щоправда, зазнала уш­коджень.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- 317 ~

* - Тут і нижче наведено дані фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, а також Державного архіву Київської області.

КАТЕРИНІВКА ❖ КАТЕРИНІВКА ❖

КАТЕРИНІВКА ❖ КАТЕРИНІВКА ❖

КАТЕРИНІВКА ❖ КАТЕРИНІВКА ❖

КАТЕРИНІВКА ❖ КАТЕРИНІВКА ❖

КАТЕРИНІВКА ❖ КАТЕРИНІВКА

КАТЕ

РИНІ

ВКА

❖ К

АТЕР

ИНІВК

А ❖

КАТ

ЕРИН

1ВКА

❖ К

АТЕР

ИНІВК

А ❖

КАТ

ЕРИН

ІВКА

❖ К

АТЕР

ИНІВК

А ❖

КАТ

ЕРИН

ІВКА

❖ К

АТЕР

ИНІВК

А ❖

КАТ

ЕРИН

ІВКА

❖ К

АТЕР

ИНІВК

А ❖

КАТ

ЕРИН

ІJ

Інтер’єр вестибюлю колишньої поштової станції.

Сучасне фото.

- 318

У повоєнний час старі будівлі Катеринівки були розібрані, а люди пересели­лися в київські квартири...

Селище Катеринівка засноване на Києво-Брестському шосе, що було магіс­траллю від Києва до Бреста, тому доречно буде ознайомитися з будівництвом цього шляху, якому виповнилось 150 років.

До середини XIX ст. головним західним шляхом Києва був Білгородський, ще відомий під назвою «Старожитомирський». Із часом він перестав відігравати роль головного. У січні 1839 року з’являється документ про збір дорожніх матері­алів у Київській та Мінській губерніях для будівництва шосе. У серпні 1844 року розроблено план повздовжнього профілю Києво-Брестського шосе від Хреща- тицької вулиці до початку восьмої версти. Російський імператор у вересні 1850 року відвідав Київ і наказав змінити напрямок Києво-Брестського шосе, з’єднав­ши Подільську частину міста з Києво-Брестським шосе, і провести на Поділ нову гілку дороги. На виконання волі імператора були зняті для будівництва шосе два повздовжні профілі: один у напрямку, вибраному в 1850 році імператором, - пе­редмістя Лук’янівки, а другий, як вказало окружне правління, - за течією річки Глибочиця. 1852 року проект проведення дороги через Глибочицький яр для з’єд­нання Подільської частини з Києво-Брестським шосе затверджено у Петербурзі.

Будівництво Києво-Брестського шосе передбачалося у напрямку від Києва через Житомир, Новоград-Волинський, Рівне, Луцьк, Ковель, і, нарешті, Брест-Ли- товськ. 1847 року вже були складені проект і кошторис на будівництво цього шосе, а 1848 року розпочалося саме будівництво протяжністю 200 верст від Києва до Но- воград-Волинського. Для виконання цих робіт була назначена одна піхотна диві­зія, а для вирубки та корчування лісу на роботу виходило ще 4 тисячі чоловік.

На будівництво витрачалися чималі кошти. Наприклад, за кубічний сажень добутого каменю платили 1 руб. 15 коп., гравію - 2 руб., піску - 2 руб., плити - 2 руб. Такі ціни були встановлені там, де цього матеріалу не було у достатній кіль­кості, а саме: від кордону Київської губернії до м. Корця. Від Корця до Гродненсь­кої губернії, де каменю було зовсім мало, були інші розцінки. За кубічний сажень каменю давали 2 руб. 30 коп., гравію- 4 руб., піску - 1 руб., плити - 4 руб. Загаль­на протяжність Києво-Брестського шосе на ділянці від Києва до Корця становила 238 верст, а від Корця до Рівного - 60 верст.

Після попередніх узгоджень та листування між правлінням Десятого округу шляхів сполучень, начальником поштового департаменту та генерал-губернато­ром у серпні 1854 року рух на Києво-Брестському шосе відкрито від Києва до Кор­ця. У зв'язку з цією подією було визначено тимчасові станційні приміщення, куди за велінням імператора направляли поштових коней.

25 вересня 1854 року встановлено поштовий зв’язок від Києва до Корця Для поштових приміщень орендувалися відповідні будівлі приватних господарів Спочатку першою від Києва була поштова станція «Гореничі» у 22 верстах від сто­лиці. Вона розташувалася у п’ятикімнатному будиночку, який орендувався у міс­цевої поміщиці Соколовської. При цій станції також були стайні для 40 коней та накриття для екіпажів.

У жовтні 1855 року правління Х-го округу шляхів сполучення затвердило ви­значені місця для будівництва п’ятнадцяти постійних станцій на всьому Києво- Брестському шосе від Києва до Корця. Поштові станції одна за одною розташову­валися таким чином: «Гореницька» - «Березовська» - «Фасовська» - «Стави- щанська» - «Кочеровська» - «Коростишевська» - «Кмитовська» - «Житомирська- - «Березовська» - «Адамівська» - «Лошановська» - «Броникська» - «Новгород- Волинська» - «Дідовичеська» і «Корецька».

У зв'язку з тим, що перша із вказаних станцій знаходилася на значній від­стані від Києва, то правління Х-го округу шляхів сполучення вирішило перенести станцію ближче до столиці. Для цього 18 квітня 1856 року київський земський сп­равник Волков разом із київським землеміром Даниловим та чиновником Кожухо­вим з київської губернської поштової контори оглянув місцевість на шосе з Києва до Житомира на відстані 21,5 версти до Гореницької поштової станції. П’ятнадця­та і шістнадцята версти від Києва виявилися незручними, оскільки там не було во­дойм. Найзручнішим місцем, де можна було облаштувати станцію, було обрано кінець 14-ї версти. Тут були відкриті майданчики та водопій для коней.

7 червня 1856 року Київська палата «государственных имуществ», до влас­ності якої належала ця територія, виділила землю зі свого відомства (1,5 десятини для будівлі поштової станції та городу). До кінця 50-х років XIX ст. відбувалося бу­дівництво нової станції, яка в подальшому іменувалася «Борщагівською», пізніше тут розбудувалося селище з назвою «Катеринівка».

1905 року відбулися торги щодо передачі в оренду на 6 років Борщагівської поштової станції. Оренда розпочалася з 1 травня 1906 року. Ця станція нарахову­вала на той час 8 поштових коней, для утримання кожного з яких передбачалося виділяти по 120 руб. Окрім того, для утримання поштово-телеграфної контори і чиновників також було виділено щорічно по 125 руб. Таким чином, утримання Бор­щагівської поштової станції обходилося щорічно у 960 руб.

У 20-х роках XX ст. поштова станція втрачає своє значення, і на початку 30-х років її приміщення передається шляхоекплуатаційному управлінню.

За спогадами Н. Мигирської, 1936 року стайні-склади почали переоблашто- вуватися під житло для робочих шляхоекплуатаційної ділянки, яке існує й донині. Під час німецької окупації приміщення і територію станції зайняли німці, де були влаштовані їдальня та присадибне господарство. Для захисту від партизанів усю

Ансамбль споруд колишньої поштової станції Борщагівка. Середина XIX ст.Вигляд з боку шосе.Сучасні фото.

Ансамбль споруд колишньої поштової станції Борщагівка. Середина XIX ст Вигляд з двору.Сучасні фото.

КАТЕРИНІВКА ❖ КАТЕРИНІВКА ❖

КАТЕРИНІВКА ❖ КАТЕРИНІВКА ❖

КАТЕРИНІВКА ❖ КАТЕРИНІВКА ❖

КАТЕРИНІВКА ❖ КАТЕРИНІВКА ❖

КАТЕРИНІВКА ❖ КАТЕРИНІВКА ❖

КАТЕРИ

КАТЕ

РИНІВ

КА ❖

КАТ

ЕРИН

ІВКА

❖ К

АТЕР

ИНІВК

А ❖

КАТ

ЕРИН

ІВКА

♦ К

АТЕР

ИНІВК

А ❖

КАТ

ЕРИН

ІВКА

❖ К

АТЕР

ИНІВК

А ❖

КАТ

ЕРИН

ІВКА

❖ К

АТЕР

ИНІВК

А ❖

КАТ

ЕРИН

ІВКА

територію станції огородили високим парка­ном. Деякий час тут утримували радянських полонених, яких використовували для прове­дення ремонту доріг.

У 1943 році з ініціативи колишнього на­чальника шляхоексплуатаційної дільниц (ШЕД) Ліпкіна її діяльність було відновлено. 1944 року станцію очолив Новицький (після нього - Некулін, Москаленко, Скопін та ін Після війни територію перед ШЕД прикрасит/ квітковим палісадником і встановили пам’ят­ник Й. Сталіну.

У повоєнний час неподалік від будівл ШЕД було засновано Святошинське підсобне господарство, яке обслуговувало радянську партійну номенклатуру.

У 60-х роках житлові приміщення буг/ оббудовані цегляними стінами. Із часом се місці підсобного господарства побудова*-; турбазу «Святошино».

ШЕД у приміщенні станції проіснувала до початку 90-х років, потім - перене­сена до Капітанівки.

Що стосується історичної мікротопоніміки Катеринівки, то її жителі згада­ють, що місцевість за садибою Борщагівської поштової станції називається «Бо­лото», а територія, що простяглася у напрямку рибгоспу, - «урочище Митлиха»

Кемпінг«Пролісок» - це затишне містечко для туристів.

- 320 .