вивчити обвивчити об’’єкти і явища у самій єкти і явища у самій

природі, визначити види рослин і тварин, природі, визначити види рослин і тварин,

зз’’ясувати шляхи впливу людини на ясувати шляхи впливу людини на

довкілля, дізнатися про види довкілля, дізнатися про види

природокористування.природокористування.

створити умови для виконання створити умови для виконання

системи завдань, які організовують і системи завдань, які організовують і

спрямовують діяльність учнів у спрямовують діяльність учнів у

природному оточенніприродному оточенні

Завдання

Завдання:Завдання:

Мета:Мета:

Місце розташування:Місце розташування: с.Чернещина

Землекористувач:Землекористувач: Краснокутська Дослідна Станція

Садівництва

Значення екологічної стежки:Значення екологічної стежки: організація екостежки

сприяє вивченню та оцінюванню характеру та результатів

взаємодії людини та природи, оволодіванню навичками

екологічно грамотної поведінки в природному оточенні,

сприяє розвиванню уміння пропагувати ідеї охорони

природи серед населення, розширюванню свого

кругозору щодо сучасних природоохоронних проблем і

шляхів їх розв’язання.

Короткий опис маршруту:Короткий опис маршруту:1)Початок маршруту: болото2)Сосна-довгожитель (сосна звичайна)3)Верба попеляста

4)Вільха чорна, вільха сіра

5)Дуб звичайний6)Акація біла7)Липа серцелиста8)Береза бородавчата9)Кінець маршруту: озеро Далі здійснюється прогулянка околицями озера з метою вивчення

флори та фауни місцевості та виявлення екологічних проблем.

Ландшафт Ландшафт : височинний в поєдннні з лучно-степовим низовинним

Опис екскурсійних обОпис екскурсійних об’’єктів на маршруті:єктів на маршруті:

Болото (рос. болото англ. bog, swamp, marsh, moor, morass; нім. Moor, Sumpf, Morast)- надмірно зволожена ділянка земної поверхні, вкрита вологолюбними рослинами. В болоті, зазвичай, відбувається процес накопичення нерозкладених рослинних залишків та утворення торфу. Переважання процесів акумуляції над розкладанням — головна відмінність болотяних екосистем від інших. Болота вважають торфовим, коли внаслідок процесу торфонакопичення коренева система основної маси рослин розташовується в шарі торфу, що відклався і не досягає підстилаючого мінерального ґрунту.

Болота розділяють на 3 основних типи:

• низинні (утворюються в низинах, де збираються ґрунтові води)

• верхові (живляться лише за рахунок опадів )

• перехідні (мають добре виражені ознаки як низинного, так і верхового боліт). Даний тип боліт ми спостерігаємо біля

оз. Вільшанка.

Сосна (Pinus L.), рід шпилькових дерев, родини соснових; відомі понад 100 видів, що поширені переважно у помірній смузі Північної півкулі. В Україні налічується 17 видів, з них окультурено - 11. Найпоширеніша сосна звичайна (P. sylvestris L.), до 40 м заввишки; плодоносить з 10-30 pp., у зімкненому лісостані — з 40-60 рр.; дерево живе 300-400, іноді й більше; порівняно з іншими шпильковими швидко росте.

• Сосна звичайна (Pinus sylvestris L.)- високе 25-50 м. дерево родини соснових; світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів; росте передусім на пісках, болотах, скелях тощо, займає майже третину лісів України (в основному на Поліссі).

Верба (Salix L.) - Дерево, кущі або напівкущі родини вербових (Salicaceae). Деякі види мають і деревну, і кущову форми. Деревні види мають товсті, нерівні стовбури, вкриті грубою тріщинуватою кіркою. Крони широкі, шатроподібні, у деяких видів майже пірамідальні. Пагони видовжені і вкорочені, кора на них гладенька або зморшкувата. Бруньки поодинокі, вкриті однією лусочкою у вигляді ковпачка. Листки черешкові, чергові. Листкові пластинки цілісні, інколи лопатеві; від лінійних до майже округлих, цілокраї або пильчасті (листя верби попелястої має сіро-попелястий відтінок, звідси й назва). Квітки одностатеві, зібрані в сережки, рослини дводомні. Зацвітають до розпускання листків, одночасно з ними або після повного облистнення. Плід одногнізда коробочка, насінина волосиста. Верби поширені по всій Україні, крім високогір'я Карпат і Криму.

Види:

• Верба біла • Верба ламка • Верба попеляста • Верба козяча • Верба вушката • Верба тритичинкова • Верба пурпурова • Верба прутовидна

ростуть біля озера

Вільха (Alnus) – рід дерев родини березових (Betulaceae) Види:• Вільха чорна, Вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaerth.) –

дерево 10-30 м заввишки з невеликою яйцеподібною кроною і струнким стовбуром, вкритим темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді пагони зеленуваті, тригранні, гладенькі або з рідким опушенням, клейкі. Бруньки, як і молоді листки, клейкі, тугі, на коротких ніжках. Листки оберненояйцеподібні або округлі (4-10 см завдовжки, 3-9 см завширшки), темно-зелені, гладенькі, блискучі, з нижнього боку світліші, з пучками волосків у кутках жилок. Квітки одностатеві, зібрані в сережки (4-7 см завдовжки), оцвітина чотирироздільна, квітка зовні прикрита червонувато-бурою лускою. Плоди дерев’яніють і утворюють луски – “шишечки” (2 см завдовжки). Оцвітини немає. Плід - плоский червоно-бурий яйцеподібний горішок (до 2 мм у діаметрі). Вільха чорна росте на лісових низинних болотах, по берегах річок, біля джерел, утворюючи чисті або мішані насадження, так звані вільшняки. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Квітне у квітні - травні. Поширена майже по всій Україні, особливо по берегах великих річок.

• Вільха сіра (Alnus incana L.) - від вільхи чорної відрізняється опушенням, неклейкими бруньками і пагонами. Листки опушені, яйцеподібно-округлі, загострені. Росте на заболочених узліссях, на болотах, біля берегів річок, часто утворює густі чагарникові й дрібнолісні зарості. Світлолюбна рослина. Цвіте у березні-квітні.

Деревина вільхи сірої трохи світліша, щільніша, менш стійка проти гниття у воді; використовується на столярні й токарні вироби, дрова ціняться у вуглярстві для виробництва креслярського вугілля та вугілля, що йде на виготовлення пороху.

Дуб (Quercus) - рід дерев родини букових (Fagaceae). Плід - горіх (жолудь). Росте на більшій частині України, в Степу - рідше, головним чином по долинах річок.

• Дуб звичайний або черешчатий (Quercus robur L.) - Могутнє дерево родини букових (Fagaceae) (20-40 м заввишки) з шатроподібною або широкопірамідальною кроною, міцними гілками і товстим стовбуром (1-1,5 м у діаметрі). Кора темно-сіра, товста з поздовжніми тріщинами. У молодих дубків кора сіра, гладенька. Молоді пагони голі, оливково-бурі, ребристі, з овальними бруньками. Листки короткочерешкові, видовжено-оберненояйцеподібні, донизу звужені, перистолопатеві (7-40 см завдовжки) . Лопаті тупі, округлі, вирізи між ними неглибокі. Молоді листки опушені, у старих листках опушення тільки на жилках. Листорозміщення чергове. Квітки одностатеві. Рослина однодомна. Тичинкові квітки зібрані в пониклі сережки. Маточкові квітки зібрані по 2-5 у пазухах верхніх листків на довгих квітконосах. Плід - горіх (жолудь) голий, бурувато-Коричневий (1,5-3,5 см завдовжки), на довгій (3-8 см завдовжки) плодоніжці. Жолудь розміщений у блюдце- або чашоподібній мисочці (0,5-1 см завдовжки).

Дерево сім’ї бобових (Fabaceae), до 25-30 м (в середньому 12 м) висоти, с розлогою кроною, товстою, темною, глибокоборозенчастою корою. Акація біла має дуже могутню кореневу систему, коріння якої досягає глибини до 20 і більше метрів. Листя непарноперисте, на коротких черешках. Листок становить від 4 до 8 пар овальних, світло-зелених, м'яких, цільнокраїх листочків. Шипи (видозмінені листи) - міцні, дерев'янисті, з дуже гострим кінцем, серпоподібні. Квітки багаточисельні, ароматні, білі, великі, зібрані у повислі грона. Плід - плоский біб до 10см довжини, з насіннями темного кольору. Цвіте в травні - червні, плоди дозрівають у вересні й залишаються висіти на дереві усю зиму. Тривалість життя - до 50 років і більше. Зростає уздовж доріг, у садах і парках. Рослина отруйна (насіння, кора, коріння)! Батьківщина - Північна Америка, де зустрічається в північно-східних і північних штатах від Пенсільванії до Дакоти, Айови, Монтани й Оклахоми. В 1804 році насіння цієї рослини були вперше висаджені в Росії, в 1813 році воно з'явилося в Криму в Микитському ботанічному саду.

ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ:Лікарською сировиною є квітки акації білої, які збирають на початку цвітіння в напівквітучому стані. Кору й листя збирають протягом усього періоду вегетації.ЗАСТОСУВАННЯ В МЕДИЦИНІ:

• Кора (молодих дерев). У народній медицині відвар - при загостренні гастритів і виразкової хвороби. У Болгарії й Німеччині спиртова настій - при підвищеній кислотності шлункового соку й інших захворюваннях шлунка. Таке ж застосування має в гомеопатії.

• Листя, молоді пагони. У народній медицині настій - при загостренні гастритів і виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки.

• Квітки. У народній медицині настій, відвар - при захворюваннях нирок та сечового міхура. Настій зовнішньо - при ревматизмі. Квітки акації білої використовуються в суміші з листами мучниці звичайної, квітками пижма звичайного, квітками волошки синьої, коренем солодки (як сечогінний збір). У Болгарії настій - як відхаркувальний й жарознижуючий засіб.

ЗАСТОСУВАННЯ В ІНШИХ СФЕРАХ: Використовується в харчовій, лакофарбовій промисловості й у парфумерії. Паркет з деревини акації білої не

поступається по своїх якостях дубовому. Застосовується в садово-парковому будівництві як декоративна й запашна рослина. Придатна для полезахисних насаджень, закріплення ярів, схилів, берегів. Прекрасний медоносець. Найбільша кількість нектару виділяється в ранковий час при температурі 18-24°C. Квітка виділяє нектар протягом 3-4 днів. У нектарі однієї квітки - до 2 мг цукру. Сильна бджолина родина може зібрати з одного дерева до 8 кг меду. Акацієвий мед дуже світлий, прозорий, кристалізується дуже повільно. На Україні акація біла дає до 600-800 кг меду з одного гектара.

• Липа серцелиста (Tilia cordata Mill.) (T. parviflora Ehrh.). Дерево родини липових до 25 м заввишки з густою, розлогою кроною. Стовбур могутній з темною поздовжньо-борозенчастою корою. Молоді гілки жовтувато-коричневі, звичайно голі. Листки (5-10 см завдовжки) чергові. Пластинка листка при основі серцеподібна, на верхівці відтягнутозагострена, по краю зарубчаста. Зверху листя ясно-зелене, зісподу сизе. Квітки правильні, розміщені в пазушних 3-11-квіткових щіткоподібних напівзонтиках. Приквітковий листок (6-8 см завдовжки), лишається при плодах, довгастий, жовтувато-зелений. Оцвітина подвійна, чашолистків п'ять (4-5 мм завдовжки), пелюсток п'ять, жовтувато-білі. Тичинок багато, зрослися при основі у п'ять пучків. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик один з п'ятилопатевою приймочкою. Плід - яйцеподібно-кулястий горішок (5-7 мм завдовжки). Липа серцелиста росте у другому ярусі листяних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина.

Цвіте у червні-липні.• Поширена майже по всій Україні, крім крайнього Степу, на Поліссі рідше.• Медоносна, деревинна, харчова, вітамінозна, лікарська, ефіроолійна, волокниста, кормова, декоративна

рослина. Липа серцелиста важливий, але дуже примхливий літній медонос, який дає продуктивний взяток. Медопродукгнвність липи 600-800 кг на 1 га насадження. В Україні збір липового меду на одну бджолину сім'ю коливається від 7 до 20 кг. Липовий мед світло-жовтого кольору, часом зеленкуватий, а ніжним запахом липового віту, дуже смачний, корисний для здоров’я людини і ціниться вище інших сортів меду. Липа серцелиста - цінна лікарська рослина. У науковій медицині використовують висушені суцвіття липи - Floies як потогінний і бактерицидний засіб для полоскання рота. У народній медицині застосовують у сумішах з іншими рослинами при захворюваннях шлунка, печінки, кишечника, нирок. Вугілля з липи - при проносах, дизентерії, опіках, хворобах шкіри, виразках. Квітки липи містять ефірної олії, цукор, каротин, вітамін С. 3 них готують вітамінний напій. Їх використовують у лікеро-горілчаній промисловості, а ефірну олію - в парфумерії. Плоди липи їстівні й поживні, за смаком подібні до горіхів. У них міститься напіввисихаюча жирна олія. У корі гілок є до 8% напіввисихаючої жирної олії, за смаком подібної до мигдалевої. Липова олія, виготовлена з плодів, вважається доброю харчовою олією, а макуха придатна для використання в кондитерській справі та на. корм худобі.

• Береза бородавчата, звисла (Betula pendula Roth.) (Betula verrucosa Ehrh.). – Дерево родини березових (Betulaсеае) (10-20 м заввишки) з гладенькою білою корою, при основі стовбура кора чорно-сіра, глибокотріщинувата. Крона ажурна з пониклими гілками. Молоді пагони червоно-бурі, густо вкриті смолистими бородавками. Листки (3,5-7 см завдовжки, 2,5-5 см завширшки), чергові, ромбічно-яйцеподібні або трикутио-ромбічні з ширококлиноподібною основою, гострозубчасті по краю, з обох боків гладенькі. Квітки одностатеві, рослина однодомна. Тичинкові сережки розміщуються на кінцях гілок, пониклі (5-6 см завдовжки), квітки майже сидячі, прикриті буруватою лускою з одно-, дволистою оцвітиною. Тичинок дві. Маточкові сережки (2-3 см завдовжки) спрямовані вгору, несуть на осі приквіткові луски, у пазухах яких знаходяться три квітки без оцвітини. Маточка одна з нижньою зав'яззю і двома червонуватими нитчастими приймочками. Плід - довгастий горішок з двома перетинчастими крилами. Береза бородавчаста росте в соснових, мішаних і листяних лісах.. Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у квітні - травні. Поширена Береза бородавчаста на Поліссі, в Розточчі - Опіллі, в північній частині Лісостепу, в Степу по берегах великих річок, в Карпатах, Прикарпатті і Закарпатті. Берези займають 5,4 % державного лісового фонду України.

• Практичне використання: Береза бородавчаста дає міцну деревину світлого кольору, яка

добре полірується і є цінним будівельним матеріалом, використовується у меблевій промисловості, для виготовлення фанери, паркету, сільськогосподарського реманенту, токарних і столярних виробів. Особливо цінні напливи, або капи, з яких виробляють сувеніри і дорогі меблі. При сухій перегонці з деревини добувають деревний оцет, вугілля, спирт, смоли, в деяких районах з берести виготовляють посуд, тару; при спалюванні з берести одержують високоякісну сажу, що йде на виробництво туші і друкарської фарби.

• Глід одноматочковий (Crataegus monogyna Jacq.) – кущ або невелике деревце родини розових (Rosaceae) 3-7 м заввишки з колючими червонувато-коричневими гілками. Колючки короткі (до 2 см завдовжки), гострі, міцні. Листки чергові, 3 — 7-глибокороздільні, оберненояйцеподібні, зверху темно-зелені, блискучі, зісподу світліші, з восковим нальотом, лопаті їх надрізано-пилчасті. Суцвіття щитоподібні, з трьох-п'яти гілочок, які містять по 10-18 квіток. Оцвітина подвійна, роздільнопелюсткова, п'ятичленна, чашолистки трикутно- або широкоовальні, відігнуті донизу. Віночок білий (до 15 мм у діаметрі), тичинок багато, маточка одна, стовпчик один, прямий, зав'язь напівнижня. Плід — видовжено-яйцеподібний, рідше кулястий (8 — 10 мм завдовжки), червоний, коричнево-червоний або жовтуватий, з однією кісточкою й солодкуватим м'якушем.

Росте в підліску мішаних і листяних лісів, частіше на узліссях, лісових галявинах, на схилах річкових берегів і балок, у байрачних лісах. Світлолюбна, морозостійка, солевитривала рослина, цвіте у травні, плоди достигають у вересні — жовтні Поширений по всій Україні. Для промислової заготівлі придатні всі види глоду, що зростають в Україні

• Практичне використання: Лікарська, харчова, медоносна, фарбувальна, декоративна рослина. У науковій медицині використовують плоди і квітки глоду — Fructus et Flo.res Crataegi. 3 плодів готують рідкий

екстракт, який входить до складу кардіовалену. Препарати з глоду знижують збудження нервової системи, тонізуюче діють на серцевий м'яз, посилюють кровообіг у коронарних судинах серця і судинах мозку, знижують кров'яний тиск, знімають болі в області серця. У квітках містяться кратегусова кислота, флавони, кверцин, каротин, органічні кислоти й вітамін С.Плоди глоду їстівні, особливо після заморозків, вони містять цукри (1О-15 %), яблучну кислоту, дубильні, фарбувальні, пектинові та інші речовини. 3 них готують киселі, інколи консервують з цукром, сушені плоди вживають як сурогат чаю.

• Збирання, переробка та зберігання: Квітки збирають на початку цвітіння, зриваючи або зрізуючи секаторами суцвіття, і нещільно складають у кошики.

Сушать швидко, розстилаючи тонким шаром на тканині або папері на горищах під залізним дахом або під наметами з достатньою вентиляцією. Пакують у фанерні ящики, вистелені папером, по 10-15 кг.

Плоди збирають восени, обриваючи руками, складають у кошики. Сушать у печах або сушарках при температурі 50-60°, розстилаючи їх тонким шаром. Сухі плоди пакують у мішки вагою по 40-50 кг. Строк зберігання — вісім років. Потребує бережливого використання.

• Ліщина звичайна або європейська (Corylus avellana L.) місцеві назви - горішник, горішина, горіх. - Деревовидний кущ родини березових (Betulaceae) (2-4 м заввишки). Кора темно-сіра з характерними сочевичками. Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках. Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків. Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в череписчастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки.

Плід - горіх (15-20 мм у діаметрі) у зеленій дзвоникуватій обгортці, вкритій оксамитовим пушком. Ліщина звичайна росте в підліску листяних і мішаних лісів. Тіньовитривала рослина. Цвіте у березні -

квітні, плоди достигають у серпні. Поширена по всій Україні, крім крайнього півдня. Можлива в культурах.

• Практичне використання: Харчова, жироолійна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, деревинна, декоративна,

фітомеліоративна рослина. Завдяки високому вмісту жирів і білків плоди ліщини мають високу калорійність і є цінним продуктом харчування; їх їдять свіжими і підсушеними. Ядро горіха використовують для виробництва різноманітних харчових продуктів: борошна, специфічних ласощів (уварюючи з медом або виноградом) .

Листки й кора ліщини містять дубильні речовини (відповідно 10 і 7 %), а в корі знаходяться барвники, якими можна фарбувати шкіру в жовтий колір.

У народній медицині горіхи ліщини застосовують при нирковокам'яній хворобі, олію - проти глистів, висушену плюску - при проносах, кору - проти пропасниці, листки - як антисептичний засіб. У ветеринарії пилок використовують для лікування кишкових захворювань.

Як декоративна рослина застосовується в озелененні міст. Придатна для створення груп у парках і лісопарках.

• Збирання, переробка та зберігання:Горіхи збирають у суху, ясну погоду в стадії повної стиглості, струшуючи їх з дерев. Зібрані плоди сушать на

відкритому повітрі, на сонці (протягом шести-семи днів) або в плодово-овочевих сушарках при температурі не вище 40° протягом кількох годин. Вологість висушених горіхів не повинна перевищувати 14-15 %.

• Обліпиха крушиновидна (Hippophae rhamnoides L.) Невелике (до 4 м заввишки) деревце або кущ родини маслинкових з колючими гілками, вкритими сірою корою. Молоді пагони вкриті дрібними кулястими бруньками та сріблястими, а пізніше - іржасто-бурими лусочками. Листки лінійноланцетні (2-8 см завдовжки), цілокраї, зверху зелені, зісподу - бурувато-сріблясті, сидять зближено. Квітки одностатеві, рослина дводомна. Тичинкові квітки буруваті в коротких колосках, дрібні з глибокодвороздільною оцвітиною і чотирма тичинками. Маточкові квітки зеленуваті, малопомітні, з трубчастою дволопатевою оцвітиною, сидять у пазухах листків. Маточка одна, зав'язь верхня. Плоди – овальні ягідки (7-8 мм завдовжки), жовтуваті або оранжево-червоні. Сидять густо, ніби обліплюючи стебло. Насіння (до 5 мм завдовжки) чорне, блискуче, з рівчачком. У природних умовах

фітомеліоративна, косметична рослина. Плоди ароматні, на смак подібні до плодів ананаса, гіркуваті, після перших приморозків втрачають гіркоту і набувають приємного кислуватого смаку. Їх використовують сирими і для різноманітної переробки. Наливки, настойки, лікери з обліпихи широко відомі не тільки в нашій країні, а й за кордоном. Завдяки надзвичайно високим смаковим і харчовим властивостям з плодів готують соки, екстракти, сиропи, різноманітні типи вин.

• Збирання, переробка та зберігання: Плоди збирають після заморозків, струшуючи мерзлі плоди.

Відділяють їх від гілочок, сортують і зсипають у тару. Обліпиха високоврожайна рослина, з одного куща можна зібрати до 4,5 кг плодів, а з 1 га культурних заростей - близько 2 т. Проморожені плоди зберігаються тривалий період. Кору збирають рано навесні; листки - протягом вегетаційного періоду.

• росте по берегах річок і озер як домішка до вербово-тополевих заплавних лісів. Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у травні, плоди достигають у вересні. У природному стані обліпиха росте в дельті р.Дунаю (Одеська область), створюючи на піщаних кучугурах густі зарості. Культивується по всій Україні в полезахисних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг, у садах і парках.

• Практичне використання: Харчова, вітамінозна, пилконосна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна,

• Хміль (Humulus), рід багаторічних трав’янистих рослин родини коноплевих. Всі види хмелю в'ються за годинниковою стрілкою і швидко ростуть, стебло гранчасте, до 6 м завдовжки. Листки черешкові, супротивні, зверху темно-зелені, зісподу блідіші. Квітки одностатеві, дводомні, в дихазіях, зібраних у чоловічих особин колосоподібними суцвіттями. Оцвітина чоловічих квіток жовтувато-зелена, жіночих - малопомітна, дзвоникувата. Цвіте у червні - серпні. Плід - яйцеподібний стиснений, білувато-сірий горішок, дозріває у вересні.

Зустрічається лише в північній півкулі. У дикому вигляді росте на вологих місцях, краях боліт, узліссях, серед чагарників, потребує зміну тепла і дощу, не терпить довгої засухи. Хміль вирощують як сільськогосподарську культуру здебільшого для пивоварної промисловості, вирощування хмелю називається хмелярством.

Інші назви рослини: винниця, гімей, хмелина, хмелячник, хмельник.

• Використання: Як декоративну рослину хміль рекомендують для вертикального озеленення, декорування альтанок, балконів,

парканів. Суцвіття: використовують для салатів і зелених борщів.У ветеринарії хміль використовують для лікування водянки тварин. В суміші з деякими іншими речовинами хміль можна використовувати як антисептик при зберіганні плодів та овочів. Стебла: дають світло-буре міцне волокно, придатне для грубої пряжі та мотузок. Добрі якості має картон, виготовлений з хмельової дробини і паперових відходів.

o Промислова сировина: Хміль є важливою сільськогосподарською культурою, цінною сировиною для харчової та парфумерної

промисловості, фармакології, косметики. У броварстві: хміль є обов'язковою складовою пива, тому головним споживачем хмелю є броварна промисловість. У медицині: «Шишки» хмелю містять ефірну олію, гіркі речовини, холін, аспарагін, органічні кислоти, смоли, жовтий пігмент, алкалоїдоподібні речовини з наркотичною дією. Препарати хмелю заспокійливо діють на центральну нервову систему, проявляють сечогінну, гіпотензивну, протиалергічну, протизапальну, антимікробну, жовчогінну, противиразкову, болетамувальну, фунгіцидну, естрогенну властивості, стимулюють апетит.

• Шипшина собача (Rosa canina)- це вид дикоростучих рослин роду троянда. Звичайно прямостоячі чагарники, рідше ліани, іноді невисокі деревоподібні форми або майже трав'янисті рослини. Стебла й гілки звичайно із шипами (звідси назв.). Листя здебільшого непарноперисте, з парними прилистками (дуже рідко прості й без прилистків), що обпадають, рідше вічнозелені. Квітки частіше не махрові, рідше з більш-менш вираженою махровістю, у суцвіттях, одиночні, іноді по два або по декілька. Поширена шипшина у Північній півкулі, переважно в помірних і субтропічних областях, у тропіках - у горах; ростуть у лісовій і степовій зонах, у горах - до альпійського пояса, звичайно по лісових узліссях, у заростях чагарників, по берегах рік і струмків, на вологих і степових луках, на схилах і кам'янистих розсипах. Налічує близько 350-400 видів; в Україні до 250 видів. Шипшина - коштовна вітаміноносна рослина, деякі види накопичують в плодах велику

Особливо багато вітаміну С у шипшини коричневої (Rosa cinnamomea),в шипшині голчастій (R. acicularis), шипшині зморшкуватій (R. rugosa) і ін.. широко використовують як декоративні рослини для створення живих огорож і як підщепу для культурних троянд. Плоди шипшини вживають в їжу у свіжому, сухому й консервованому вигляді. У медицині висушені зрілі плоди різних видів шипшини служать вітамінною сировиною. Застосовують усередину у вигляді настою, сиропу, цукерок, драже й ін. - переважно для профілактики й лікування вітамінної недостатності. Масляний екстракт і масло шипшини використовують зовнішньо при трофічних виразках, деяких захворюваннях шкіри й слизових оболонок. Зі згущеного водного екстракту плодів виготовляють холосас - жовчогінний засіб.

кількість вітаміну С в комплексі з іншими вітамінами.

Материнка звичайна (Origanum vulgare L.) Місцеві назви - орегано, душинка, лебідка, зіновка тощо. Багаторічна трав'яниста рослина родини губоцвітих з коротким кореневищем. Стебло (30-60 см заввишки) пряме, при основі часто гіллясте, чотиригранне, у нижній частині циліндричне. Листки супротивні, черешкові, довгаста-яйцеподібні (14 см завдовжки), зверху темно-зелені, зісподу світліші, віддалено дрібнозубчасті. Квітки з приквітками, дрібні, неправильні, зрослопелюсткові, у щиткоподібно-волотистих суцвіттях. Чашечка дзвоникувата, п'ятизубчаста, з 13 жилками; віночок невиразно двогубий (5-7 мм завдовжки), рожевий або темно-рожевий, рідше білуватий; верхня губа його виїмчаста, нижня з трьома різними лопатями. Тичинок чотири, маточка одна, стовпчик один, зав'язь верхня, чотирилопатева. Плід - розпадний горішок, горішки овальні, гладенькі. Росте у мішаних і листяних лісах, серед чагарників, на галявинах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні - серпні. Поширена по всій Україні.

Звіробій звичайний (Hypericum perforatum L.) Місцеві назва — стокровиця, калмицький чай, заяча крівця тощо. Багаторічна трав'яниста рослина родини звіробійних (30-бО см заввишки) з прямим, голим, вгорі гіллястим стеблом. Міжвузля округлі або з двома гранями, щільні. Листки супротивні, сидячі, овальні, видовжено-яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї, з численними залозками. Квітки правильні, зібрані в щитоподібну волоть або нещільну китицю.

Чашечка складається з п'яти зрослих при основі ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пелюстки з численними чорно-бурими або фіолетовими крапками. Тичинок багато, маточка одна з верхньою зав'яззю і трьома-п'ятьма стовпчиками. Плід — багатонасінна тригранна коробочка. Росте у мішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні-серпні. Поширений по

всій території України.

Деревій звичайний (Achillea millefolium L.) (Achillea unundata Kondr.). Місцеві назви - кривавник, серпоріз, маточник тощо. Багаторічна рослина родини складноцвітих 40-100 см заввишки. Стебло пряме, ребристе, нерозгалужене, сірувате, рідковолосисте. Листки довгасті або ланцетні, двічі або тричі перисторозсічені з численними супротивними або кососупротивними частками, надрізаними на лінійні або ланцетні гострі часточки. Квітки в дрібних кошиках зібрані у густе, верхівкове, щитоподібно-волотисте суцвіття. Кошики (5-7 мм завдовжки, 3-5 мм завширшки) яйцеподібні, рідше кулясті. Листочки обгортки черепичасті, зелені, з бурим або білувато-перетинчастим краєм.

Крайові квітки в кошиках (в кількості 5-10) язичкові, з коротким округлим відгином, білі або рожеві, серединні - трубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, зрослих з пиляками, маточка одна, з нижньою зав'яззю, довгим стовпчиком і дволопатевою приймочкою. Плід - сплющена, сіра, дрібно борозенчаста, довгаста сім'янка (до 2 мм завдовжки) без чубка або коронки.

Деревій звичайний росте у мішаних лісах на галявинах, в чагарниках, на лісокультурних площах, лісосіках, уздовж доріг. Світлолюбна рослина. Цвіте з червня по жовтень. Деревій звичайний поширений по всій Україні.

Водорості — гетерогенна група, що охоплює кілька різних груп відносно простих за структурою живих організмів, які отримують необхідну для життєдіяльності енергію через фотосинтез , перетворюючи неорганічні речовини на прості цукри, використовуючи світлову енергію. Фотосинтетичний апарат всіх водоростей виробляє кисень як побічний продукт фотосинтезу. Водорості (разом з ціанобактеріями) виробляють до 90 відсотків кисню на Землі.Різні типи водоростей грають істотні ролі у водній екології. Мікроскопічні форми, які живуть дисперсно у водній товщі — фітопланктон — забезпечують живильну основу для всіх морських живильних ланцюгів. У дуже високій щільності (так зване цвітіння води) ці водорості можуть забарвлювати воду та витісняти або отруювати інші форми життя. Більш складні водорості ростуть здебільшого в мілкій морській воді. Деякі використовуються для харчування людини або збору врожаю для корисних речовин, наприклад агар або добрива. Наука, що вивчає морських водоростей – фікологія або альгологія.

Зелені водорості (Chlorophyta) – парафілетична група Зелених рослин, що, як і інші водорості, переважно живуть в водних навколишніх середовищах. Існують дві головні лінії походження зелених рослин. Одна (Chlorophyna) складається з більшості організмів, класично відомих як «зелені водорості» - представлена здебільш мікроскопічними прісноводими формами і великими морськими водоростями. Інша лінія походження, окрім сухопутних рослин, містить декілька груп «зелених морських водоростей», які ближчі до сухопутних рослин.

Латаття біле (Nymphaea alba L.) інші назви: водяна лілія, водяний лопух, збаночки, листоплуг, ломич, лопатник, русалчин квiт, умич білий. Багаторічна водяна трав'яниста кореневищна рослина родини лататтєвих. Листки довгочерешкові, цілокраї, плаваючі, серцеподібно-овальні до 30 см завдовжки. Квітки двостатеві, правильні, великі, до 16 см у діаметрі. Пелюстки білі, трохи довші за чашолистки, до центру зменшуються і поступово переходять у тичинки. Цвіте у червні - серпні. Плід - ягодоподібний, зелений, багатонасінний, його поверхня вкрита рубцями. Достигає у серпні - вересні. Росте в стоячих та з повільною течією водах.

Глечики жовті (Nuphar), рід водяних рослин родини лататтєвих. Багаторічна водяна трав'яниста кореневищна рослина родини лататтєвих зі шкірястими довгочерешковими серцеподібними листками, що плавають на поверхні води. Квітки одиночні, на довгих квітконіжках, з 4-5 великими жовтими чашолистками й чисельними дрібними пелюстками. Тичинок багато. Плід - м'ясистий багатонасінний. Близько 10 видів у помірному поясі Північної півкулі. Росте заростями в стоячих й повільнопроточних водах. Кореневище її містить алкалоїди, таніди, крохмаль.

• Беззубка (або жабурниця) європейська (Anodonta cygnea) — рід двостулкових молюсків підродини беззубок (Anodontinae). Раковина видовжено-овальна, у більшості видів тонкостінна, з однаковими стулками, без замкових зубів. Живуть беззубки в озерах та річках з повільною течією. Цей молюск живе на дні водойм, до половини занурюючись у мулистий ґрунт. Черепашка його досягає 10 см завдовжки. Передній кінець тварини заокруглений, а задній дещо загострений. За допомогою ноги беззубка може повільно повзати по дну (від 20 до 30 см за годину). Якщо беззубку потурбувати, вона швидко втягує ногу і за допомогою двох м’язів закриває черепашку. Черепашка беззубки складається з вапняку. Зовнішня частина вкрита рогоподібною речовиною коричнювато-зеленого кольору, а внутрішня – перламутровим шаром. У беззубки він дуже тонкий. У спинній частині черепашки знаходиться тулуб молюска, від якого відходить нога. Стулки черепашки і складки мантії у задній частині не прилягають щільно одна до одної. В цьому місці утворюються два отвори – сифони.

• Живлення беззубки є типовим для двостулкових молюсків. Разом з водою в мантійну порожнину через ввідний сифон надходять бактерії, водорості, найпростіші та дрібні залишки рослин і тварин. Більші часточки їжі не можуть потрапити в мантійну порожнину, оскільки їх не пропускають решітчасті зяброві пластинки, вкриті війчастим епітелієм. Течія води підносить їжу до рота жабурниці, який оточений двома лопатями і розміщений у мантійній порожнині на передньому кінці тіла, біля основи ноги. З рота через короткий стравохід їжа надходить у шлунок, в який відкривається протока печінки, довгу середню кишку, що утворює кілька петель, і коротку пряму, або задню, кишку, яка відкривається у мантійну порожнину.

• Органи дихання жабурниці представлені зябрами, які пронизані численними кровоносними судинами. До них з води, що омиває зябра, надходить кисень, а у воду виділяється вуглекислий газ.

• Серце беззубки складається з двох передсердь і одного шлуночка. Кровоносна система незамкнена.• Видільна система представлена двома нирками, протоки яких відкриваються в мантійну порожнину.• Нервова система беззубки представлена трьома парами нервових вузлів. Одна пара (головні ганглії)

розміщена по боках рота біля закінчення лопатей, друга – під задньою кришкою біля заднього м’яза замикача, а третя – в нозі, на ротових лопатях та краях мантії жабурниці багато дотикових клітин. Головних щупалець, а часто і органів зору, немає. Беззубки – роздільностатеві тварини. За зовнішнім виглядом самиці не відрізняються від самок. Статеві залози парні, розміщені у верхній частині ноги. Самці викидають сперматозоони у воду. З водою сперматозоони проникають у мантійну порожнину самок, де запліднюють яйця. З них розвиваються личинки із зубчастими стулками. Через вивідний сифон личинки викидаються у воду і прикріплюються до тіла риби, де розвиваються впродовж 1-2 місяців. На цьому місці у риб виникає пухлина. Після дозрівання беззубка розриває шкіру риби і потрапляє на дно. Завдяки паразитичному способу життя на ранніх стадіях розвитку малорухливі беззубки можуть потрапляти в нові (часто дуже віддалені) місця життя.

Краснопірка(Scardinius erythrophthalmus), прісноводна риба сімейства коропових. Довжина тіла до 36см, важить до 1 кг. Тіло трохи сплющене з боків; луска порівняно велика. Парні й анальні плавці яскраво-червоного кольору (звідси назва).

Забарвлення тіла сріблясте, у великих особин - золотаве. Поширена у водоймах Європи (але відсутня у річках, що впадають у Північний Льодовитий океан; тільки зрідка зустрічається в Північній Двіні), у Малій і Середній Азії.

Нереститься на початку літа. Ікрометання порційоване. Харчується рослинами й безхребетними тваринами. Іноді поїдає молодь ін. риб. Промислове значення невелике. На Далекому Сході Краснопірку називають також яльця угая (Leuciscus brandti), що живе в далекосхідних морях і має деяке промислове значення.

Ракоподібні (Crustacea) — клас тварин, які мають зчленований, схожий на шкарлупу скелет, який слугує їм як каркасом для м'язів та внутрішніх органів так і захистом від ушкоджень та ворогів. Водяні ракоподібні охоплюють представників найчисленніших у світі тварин і є ключовою ланкою у багатьох ланцюгах живлення.

Павукоподібні або арахніди (Arachnida), клас типу членистоногих, який включає павуків, скорпіонів і кліщів. Вони відрізняються від інших комах, оскільки мають тільки дві частини тіла: голову, об'єднану з грудною кліткою (головогруди), і черевце.

Сучасні павукоподібні представлені наземними формами, які походять від водяних членистоногих, які спочатку заселяли моря. Щоб пристосуватися до наземного способу існування, павукоподібні повинні були: здійснити зміну органів дихання; максимально зменшити випаровування води з поверхні тіла; перейти на нові об'єкти живлення.

Основні особливості організації, що забезпечили пристосування павукоподібних до життя на суходолі:

1. поява «легенів» і трахей — органів дихання атмосферним киснем;

2. воскові виділення кутикули, які перешкоджають випаровуванню води;

3. зменшення розмірів тіла для обмеження числа линьок;

4. розвиток копулятивних органів і внутрішнього запліднення

Комахи (Insecta) — клас тварин типу членистоногих. Тіло (довжина 0.2 мм - 33 см) з хітинізованими покривами, поділяється на головний і черевний відділи, кожний з яких складається з окремих сегментів (кілець), сегменти голови злиті. На голові розміщені пара членистих вусиків (антени), ротові придатки, органи зору; на грудях - кінцівки: 3 пари членистих ніг і 1-2 пари крил; на кінці черевця - статеві і хвостові придатки (церки), іноді жало. Травна система починається ротовою порожниною, в яку входять протоки слинних залоз. Травний відділ з 3 відділів: передньої, середньої і задньої кишки; довжина і об'єм його залежать від роду їжі та її поживності. Органи виділення головним чином мальпігієві судини. Кровоносна система незамкнена, функцію серця виконує спинна судина, функцію крові - гемолімфа. Нервова система побудована за типом нервового ланцюжка; центральна нервова система включає мозковий ганглій (головний мозок), підглотковий ганглій, сегментарні ганглії черевного ланцюжка. Органи дихання  — трахеї (у водних зябро-трахеї), що відкриваються назовні дихальцями. Чуттів органи (зору - фасеткові очі та прості очки, слуху - тимпанальний апарат, дотику - чуттєві волоски, нюху - ямки, волоски, рівноваги - хордотональний апарат та ін.) досягають великої різноманітності, в основі їх будови лежать так звані сенсили, розкидані по різних частинах тіла поодиноко або зібрані у великі скупчення.

• Безхвості земноводні або жаби (Anura, Salientia, Ecaudata) — ряд земноводних.

• Розміри і зовнішній вигляд Тварини із сплющеним коротким і широким

тілом і трикутною головою, не відокремленою від тулуба.

Розміри від 1,5— 2см (деякі американські квакші) до 32 см (африканська жаба-голіаф — Rana goliaph).

• Будова Тулуб короткий, з нерухомою головою (шия

не виражена). Хвіст, що є у личинок (пуголовків), у

дорослих зредукований; хвостові хребці, що залишилися, злилися в паличкоподібну кістку —уростиль.

Кінцівки добре розвинені. Задні ноги (скакальні) в 2—3 рази довші за передні і пристосовані для стрибання.

Безхвості земноводні мають ряд анатомічних особливостей: обмежена кількість хребців (звичайно 9), видовжені клубові кістки, т. з. поясна кістка в орбітальній частині черепа та інше. Є барабанна порожнина і барабанна перетинка.

• Класифікація 16—19 родин: піпові — Pipidae (підродина пазуристі жаба, піпи), круглоязикові, часничниці, дереволази,

жаби, квакші, ринодерми, свистуни, вузькороті жаби ін., 256 родів, близько 3500 видів. • Поширення Поширені безхвості земноводні в усіх ландшафтно-географічних зонах, крім полярних областей (трав'яна

жаба заходить і за Полярне коло) та безводних пустель. Найбільше безхвостих земноводних у Тропічній Америці.

• Живлення• Живляться комахами та іншими безхребетними, рідше хребетними.

• Змії (Serpentes), підряд плазунів ряду лускатих. Близько 3000 видів, 13 сімейств: вужоподібні, морські змії, аспіди, гадюки, гримучі змії й ін. Деякі з них вкрай численні, наприклад вужоподібні, що включають у себе половину всіх змій, у той час як сімейство променистих змій нараховує всього два види.Тіло подовжене, від 8 див до 10 м (пітони), покрите лускою, кінцівок немає. Молоді змії линяють через кожні 3-4 тижні, а дорослі — 3-4 рази в рік. Роговий шар шкіри (кожушок) скидається повністю.

• Змії освоїли практично всі життєві простори Землі. Зустрічаються вони на всіх материках, крім Антарктиди. Найбільша кількість змій живе на поверхні землі, населяючи різні біотопи — від низинних лугів до альпійських висот, від пекучих пустель до вологих тропічних лісів.

• Усе змії відмінно плавають, а бородавчасті змії (Acrochordus) усе життя проводять у воді. Спосіб життя змій наклав відбиток і на їхній зовнішній вигляд. Так риючі змії мають коротке, але сильне тіло, різні пристосування на голові, що допомагають їм просуватися в товщі землі. Деревні змії мають довге тіло й чіпкий хвіст, у багатьох видів на черевних щитках є гребені, що полегшують фіксацію на гілках.

• Отрутні змії (мамби, ефа, гюрза, кобра й ін.) небезпечні для людей і свійських тварина, але їх отруту використовують у медицині.

• Чисельність багатьох видів скорочується. 26 видів і підвидів у Червоній книзі Міжнародного союзу охорони природи й природних ресурсів (МСОП).

• Забарвлення змій дуже складне й різноманітне, включає всі кольори спектра в комбінаціях різних геометричних фігур. Крім дивної різноманітності у забарвленні, змії мають додаткові "прикраси" у вигляді рогів та ін., іноді "прикраси" є на хвості.Тривалість життя змій відносно велика — від 20 до 40 років. Усі змії — хижаки, харчуються дрібними ссавцями, ящірками, жабами, птахами, їхніми яйцями, рибою, комахами й іншими безхребетними. Видобуток заковтують живим або попередньо задушеним або вбитим отрутою. Деякі змії харчуються яким-небудь одним видом їжі. Наприклад, стріла-змія харчується винятково ящірками, такій же їжі віддають перевагу мідянки, удавчики, полози. Вужі звичайно полюють на жаб, дрібних риб.

• Спаровуються змії, як правило, навесні. Більшість розмножуються, відкладаючи яйця, покриті шкірястою оболонкою, інші — шляхом яйцеживонародження. У кладці буває від 2-5 до декількох десятків яєць, число дитинчат звичайно не перевищує 10, рідше 15 змійок. Інкубація яєць триває від 2-3 тижнів до 2-2,5 місяців. У живонароджуючих змій вагітність триває 2,5-4 місяця.

Вужі жовтовухий або звичайний (Tropidonotus natrix) - рід змій родини вужів; мешкає біля води; добре плаває, харчується рибою та земноводними. Має 2 оранжеві плями на потилиці; поширений по всій Європі, північній Африці й західній Азії, у південній Європі навколо Каспійського, Азовського і Чорного морів. Вужі не отрутні.

Вужі жовтовухі – основні мешканці озера Вільшанка, а жаби – їх основний раціон харчування.

• Крижень (Anas platyrhynchos) — птах родини Качиних(Anatidae), сімейства Гусячих (Anseriformes). Більш відомий як дика качка.

• Від крижня походить звичайна домашня качка.

• Опис птаха• Дзьоб оливковий з бурим кінцем,

ноги оранжево-червоні з темнішими перетинками. Дзеркальце синє з пурпурним блиском, облямоване чорним і білим кольором. У самця в шлюбному наряді голова і шия блискучого темно-зеленого кольору, на шиї білий ошийник. Спина бура, що переходить до хвоста у чорний колір. Бічне криюче пір’я хвоста заломлене догори. Плечі сірі з бурими хвилястими лініями, зоб і частина грудей буро-каштанового кольору. Решта нижньої частини сірувато-біла з темно-сірими плямами. Після літнього линяння самець стає схожий на самку, але темніше. Самка зверху темно-бурого кольору з буро-жовтуватими краями пір'я, знизу — рудувата з чорно-бурими плямами.

Довжина самця 63 см. Самка значно менша. Розмах крил 75-200 см, вага від 0,75 до 1,5 кг.• Спосіб життя Крижень живе переважно на прісних водах, особливо стоячих і зарослих очеретами, травою, хоча під

час прольоту і взимку тримається і в морі у берегів. Це обережний птах, який швидко літає, у разі потреби добре пірнає, вдень ховається, а вночі випливає на відкриті місця і робить перельоти на місця, де годується. Наприкінці літа крижень літає часто на хлібні поля. Крижень харчується рослинною їжею, комахами, молюсками, дрібною рибою. Під час розмноження крижні розбиваються на пари, але самець тримається біля самки лише до того часу, коли вона сяде на яйця. Гніздо влаштовується в очереті, на купині, в дуплах, іноді навіть у воронячих і сорочих гніздах. Кладка зазвичай складається з 6-8, але іноді навіть 16 зеленувато-жовтуватих яєць. Насиджування триває близько місяця.

Ссавці (Mammalia) — клас хребетних тварин, які характеризуються наявністю молочних залоз, які виробляють молоко для вигодовування малечі, волосся або хутра, а також ендотермічного або теплокровного тіла. Перша ознака яку вважають більш наочною, не завжди підходить до класу ссавців. Навіть взяти голубого кита волосяний покрив є у якого тільки два перші місяці на нижній губі. Мозок керує діяльністю ендотермічної та кровоносної систем, яка включає до себе чотирьохкамерне серце. До ссавців належить близько 5500 видів, які розподіляються на 1200 родів, 152 сім'ї та 46 рядів. Хоча ця різноманітність залежить від вживаної системи класифікації. Ссавцям протистоять птахи, риби, плазуни та земноводні.

Їжак європейський (Erinaceus europaeus) - ссавець родини їжакових. Поширений практично по всій Європі, включаючи Україну. Довжина тіла 20-30 см. Вага 700-1200г.

• Білка (Sciurus) — рід гризунів родини білячих. Білка пристосована до життя на деревах. Включає багато видів, поширених в лісах Європи, Азії й Америки; в Україні 1 вид — білка звичайна (Sciurus vulgaris), представлений 4 різновидами:

• Білка українська — на схід від Дніпра,

• білка Кесслера — на захід від Дніпра,

• білка карпатська — в Карпатах, • білка-телеутка —

акліматизована в Криму. • Чисельність білок коливається

в залежності від врожаю насіння хвойних порід і бука, яке є основною поживою білок, та від кліматичних умов. Найчисленнішою в Україні є білка карпатська, кількість якої в роки масового її розмноження досягає 114 на 1000 га лісових угідь.

Руда (або звичайна) лисиця (Vulpes vulpes) – найбільш розповсюджений та широко відомий вид роду лисиць. Вона також є найбільшим видом роду: довжина тіла 60-90 см, хвоста – 40-60 см, маса 6-11 кг. У більшості випадків забарвлення спини яскраво–руде, часто з неясним темним візерунком, черево біле, іноді чорне. Забарвлення у тварин з південних районів ареалу більш тьмяне. Поряд з типово забарвленими "вогнівками" зустрічаються особини з більш темним хутром: сиводушки, хрестовки, чорно-бурі. Зрідка в природі зустрічаються альбіноси.

— природна водойма повільного водообміну, розташована в заглибинах суходолу і не пов'язана протоками з морями та океанами. Озеро Озеро ВільшанкаВільшанка::

улоговинне: Утворене внаслідок відходу льодовиків. (Потоки льодовиків, що тануть, залишають на своєму шляху пісок та гравій. Відклади просідають, формуючи западину, в якій поступово збирається вода);

безстічне (випарно-припливне) (таке, що втрачає воду шляхом випаровування);

помірне — з чергуванням в році прямої термічної стратифікації, зворотної термічної стратифікації і гомотермії;

прісне озеро: озеро, що має воду з кількістю розчинних мінеральних речовин менш 1 г/л.

евтрофне: озеро з великим вмістом в воді поживних речовин , не глибоке (10—15 м), добре прогрівається. Колір води від зеленого до бурого, вміст кисню різко знижується до дна, взимку інколи буває замороженим. Дно торф'янисте, або покрите органічним мулом. Влітку "квітіння" води за рахунок сильно розвинутого фітопланктону. Має сприятливі умови для розвитку рослинності та тваринного світу.

1. Забруднення природного середовища (сміттям та залишками вогнищ):

2. Вирубка лісу; 3. Надмірне використання озерної води; 4. Підпали дерев та трави:

5. Несанкціоноване створення видобувних кар’єрів:

6. Яроутворення;

7. Зсуви ґрунту:

1.1. Очищення місцевості від сміттяОчищення місцевості від сміття: встановлення контейнерів для сміття та створення графіку його вивезення;

2.2. Створення екологічного патруляСтворення екологічного патруля, що перешкоджатиме здійсненню підпалів, вирубці лісу, надмірному використанню озерної води та нелегальному створенню видобувних кар’єрів;

3.3. Насадження деревНасадження дерев для укріплення ярів, щоб запобігти утворенню зсувів ґрунту.

4. Інформування суспільства про екологічний стан озера через газету "Промінь".