View
11
Download
0
Category
Preview:
Citation preview
№85
Журнал для українських дітей Румунії
дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 7 рік видання, квітень, 2014 рік
Христос воскрес! воістину воскрес!
дзвоник (Clopoþel)
№ 85, 2014 р.Журнал для українських дітей
Румунії.
Заснований у 2007 році.
Над дзвоником працювали:
Головний редактор: Микола Корсюк
Редактор: Людмила Дорош
Редколегія: Іван Ковач, Михайло
Михайлюк, Михайло Трайста, Марія
Чубіка.
Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15,
с.1
тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;
телефони/факси: 021-222-07-37
Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION
S.R.L»
Adresa redacþiei:
str. Radu Popescu 15, sect. 1
Bucureºti, România.
Наша електронна адреса:
redactia.clopotel@gmail.com
дзвоник пропонує:
* казки
* оповідання
* вірші
* загадки
* дитячу енциклопедію
* сторінку народознавства
* пісеньки
* сторінки-розмальовки
* рухливі ігри
Увага! За достовірність надрукованих матеріа-лів відповідають їх автори!
Олександр ПІДСУХА
МОВА
Ой яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай,
діброва,
бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак.
І така ж розкішна і гнучка, як мрія.
Можна «звідкіля» і «звідки», можна і
«звідкіль».
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі.
Кликало на битву проти супостата,
То звучало сміхом на полях плаката
І за все це, мово, дякуєм тобі.
Скрізь одне жадання, і мета, і ясність.
Живемо, працюємо, як одна сім’я,
І краса новітня окриля сучасність,
Цю красу звеличує мова і моя.
Нас далеке чути, нас далеко видно,
Дмуть вітри історії в наші паруси.
Розвивайся й далі, мово наша рідна,
І про нас нащадкам вістку донеси.
3
число 85дзвоник
Ірина МОЙСеЙ
Великодній кошикНа полиці в кладовці стояли два кошика:
один великий, а інший трохи менший, аленовий-новенький, ще навіть у целофанізапакований.
Коли Малого кошика принесли і покла-ли на полицю, Великикий сусід прийнявйого дружелюбно, навіть почав уводити вкурс справ, розповідав про те, які у них,кошиків, обов’язки. Малий слухав уважно із нетерпінням чекав того дня, коли йогонарешті візьмуть із полиці і понесуть у лісчи сад, чи ще кудись. Але його так і небрали, а от Великим сусідом користувалисячасто. І кожного разу, по -вер таючись на своє місцена полиці, Великий ко -шик розповідав Мало му,де бував, що бачив. «Сьо -годні у саду були, яблуказбирали. Наклали в менеяблук гарних, червонобо-ких, а пахнющих вже!.. Явесь яблуками тими про-пах, відчуваєш?» А іншимразом: «Сьогодні були в лісі… Як же тамгарно!.. Зелено, пташки співають. А якимигрибами мене наповнили!..» Малий кошикзаздрісно зітхав, якби в нього були очі, він,мабуть, і заплакав би, але очей в нього небуло, тому він тільки сумно поскрипувавлозовими прутиками.
А потім настала зима. Але й тоді дляВеликого кошика знайшлося заняття. Йогозаповнили горіхами. Малий кошик диву-вався, чому і в нього не поклали хоч кількагорішків, чи бодай кілька квасолин, ну хочщо-небудь. Він так і стояв запакований вцелофан біля свого Великого сусіда, сповне-ного почуттям власної гідності через своюпостійну зайнятість.
Дні минали, у Великому кошику горіхівменшало, як і надії Малого. А потім наста-ла весна. Великий кошик уже з нетерпін-
ням чекав нових пригод і був дуже здивова-ний, коли одного дня взяли Малого сусіда, айого залишили одного на полиці.
Малий кошик весело порипував, колийого розпаковували з целофану. Які приго-ди його чекають, куди ж його понесуть,? Долісу, чи в сад, про які він стільки чув відсвого Великого сусіда? Як же він здивував-ся, коли його поклали на стіл і застелилидно біленькою салфеткою. Такого сусідйому ніколи не розповідав. Малий кошикзахвилювався – його чекало щось зовсімневідоме. Потім в нього поклали гарну
паску, кільце запашноїковбаски, яйця. Він знав,що таке яйця, йому сусідрозповідав, але ніколи неказав, що вони можутьбути такі різнобарвні, щей з візерунками. Невдовзікошик був наповнений, аколи його накрили гар-ним вишитим рушником,він так розхвилювався,
що, мабуть, заплакав би з радості, якби внього були очі. Але очей в нього не було,тому він радісно заскрипів лозовими прути-ками.
* * *Через кілька днів, коли його, знову запа-
кованого в целофан, повернули на полицю,він захоплено розповідав свому Великомусусіду, де був і що бачив. Розповідав, як йогопоклали на м’яку траву біля церкви, депоряд було ще багато-багато таких же гар-них кошиків, як яскраво горіла свічка,встромлема в паску, як гулко били дзвони,як, кроплячи свяченою водою, священикпромовляв: «Христос воскрес!», а йомурадісно відповідали: «Воістину воскрес!». Аще сказав, що він не просто Малий кошик,бо всі його називали Великоднім.
4
число 85дзвоникКорнелій ІРОД
КвітеньОтже, після березня – квітень. Він сере-
дина весни, коли довкола все зеленіє: сади,городи, поля, луги та узліски й заразом з’яв-ляються перші весняні квіти. білий ряст таніжно-сині півники (яких називають ще йірисами) найпершими оповіщоють, щовесна прибула й у наше подвір’я; хоч інодіще трапляються й примо-розки, цим квітам байдуже –мужньо переносять такевипробування. Таму люди йкажуть: «З’явилися біляоселі півники – весна присі-ла на призьбі».
Як не дивно, але в давни-ну українці йменували цеймісяць не інакше, а такиберезнем. Сучасна назва –квітень – з’явилася в укра-їнській літературній мові, правда, ще в XVI-му сторіччі, але постійне її вживання при-падає лише на початок минулого століття.
Письменники вживали переважно словоапріль – від латинського «апріліс», або щедавнішого «апріліум», що означає «соняч-ний». Правда й те, що у різних регіонахУкраїни є й місцеві назви квітня, як ось:«краснець», «лукавець» (певна річ, щочерез примхливу іноді погоду цього другогоза календарем природи місяця весни), «сні-гогін», «дзюрчальник», «водолій» та ін.
Також цікаво знати, що давньоруськаназва квітня – це «цвєтєнь», а інші слов’ян-ські народи мають, розуміється, свої назвицього місяця; так білоруси йменують його«красавік», болгари – «цветник», чехи і сло-ваки – «кветень», поляки – «квєцєнь», сер-бохорвати – «цвьотань».
З приходом квітня у всіх людей, а зокре-ма у селян, побільшуються турботи, по -
в’язані з сезонними роботами: починалиорати, сіяти ранні ярові, виводити маржинуна пашу тощо. Недаром народ – саме дляцих робіт – втілив свою мудрість у чималоприказок та в промовисті прислів’я:«Минув марець (тобто березень) – готуй уполе ярець», або «Кидай мене (себто насін-
ня) у болото – буду як золо-то».
Але крім клопоту та різ-них весняних робіт, квітеньприносить людям найбіль-ше християнське свято –Великдень, або Паска (прав-да, іноді Великдень припа-дає – завжди тільки в неділю– й на початок травня, алене пізніше восьмого числа).А Великдень дійсно вели-
кий день, бо в той день воскрес Господь ІсусХристос. Називається це свято ще йПаскою не тому (як дехто думає), що обря-дове печиво, якого випікають до цього дня,зветься паскою, а навпаки: назва печивапоходить від назви свята. А слово «паска»походить від староєврейського «пасха», щоозначає «перехід». А ось про який перехідідеться. Значення цього слова пов’язане звизволенням євреїв з єгипетського рабства:бог допоміг євреям не тільки визволитисьз-під фараонівського гноблення, а сприяв іїхній перхід почерез Червоне море, щобмогли дійти під проводом Мойсея в обітова-ну землю.
Але до Великодня готують не лишепаску, а й крашанки та писанки. А вже хтоне знає, що краса українських писанок (унас, головно буковинські та марамороські)славиться на ввесь світ !
(продовження на 12 сторінці)
5
число 85дзвоник
Леонід ПОЛТАВА
Великодні писанкиЩо за дивнії яєчканаша курочка знесла! Намальоване гніздечко, ще й пташиночка мала, навкруги – барвисті квіти, жовті, сині гілочки... Чи здогадуєтесь, діти, що це? Певно – писанки! Їх не курочка знесла, їх матуся принесла, ми гуртом розмалювали для святкового стола: сяють наші писанки, як весняні квіточки!
Йосип СТРУЦюК
Жайвірковий ВеликденьВітерець бринить гілкамиі гойдає тишу.Добре жайвірковій мамі – писанки всім пише.
З піднебесся сіра птиця,бо весни месія,в сіру землю, як годиться,дзвінко зерна сіє.
Що за зерна! Що за трелі!Що то за причина!І сміється світ веселийдобрими очима.
Жайвірок малий і сірийвзяв на крильця небо,
в свято першим він повірив – так, напевне, й треба.Сіра птиця, як годиться,сіє, посіває,з Великоднем всіх вітає,бога звеличає.
Леся ХРАПЛиВА
* * *На Великдень найясніше сходить сонце І найголосніше дзвонить дзвін, Заглядає радість у віконце, Усміхається весна з усіх сторін.
На Великдень найніжніше пестить вітер, Мерехтять квітки від ранніх рос, Приглядається, як гагілки виводять діти Із усмішкою, Воскреслий Сам Христос!
Олександр ОЛеСь
Писанка
Я писанка-красуня,Вся в рисках і квітках.Красу митців несу я,Їх славлячи в віках.Щоби моїм убранством Втішалися малі,Мене кладуть на святоНа пишному столі.без мене наше святоНе буде тим, чим є,бо писанка багатоВсім радості дає.
6
число 85дзвоникМихайло Гафія ТРАЙСТА
Пригоди лісових друзів7. Велика таємниця
Після того, як Козенятко Тимофійкошепнуло на вухо лісовому царю, хто такаАфрика, а вельможа зрозумів, що її немачого боятись і для війни не треба готува-тись, він дав два царських наказів: пер-ший, як ви вже добре знаєте, що війни небуде, а другий – щоб всі звірі зібралисьнаступного дня в той самий час на томусамому місці, бо прийде Олень СеменРогатий і пояснить усім? хто вона таАфрика, яка тільки гармидеру та страхунавела їхньому лісу.
Раді, що війни не буде, лісові друзіповерталися додому розмовляючи міжсобою, як годиться добрим сусідам та одно-ліщанам.
– Вам не цікаво, пане Даниле, що заслова сказало козенятко на вухобурмилові
Заспаному, що той скасував війну зАфрикою? – запитав Вовк Карпо Швид -кий свого сусіду Кабана Данила Іклатого.
– Цікаво, пане Карпе,бігме цікаво, але про цетреба б розпитати у ЛисаМикити Хитрого, та хтозна, чи і він знає, чи царрозкрив йому таку таєм-ницю? – задумано почу-хав потилицю Данило.
– Та яка там таємни-ця? – вмішався в бесідуЇжак Панас Голка. – Хібави не чули, що завтраСемен Рогатий пояснитьнам? хто така Африка ічого їй від нас треба.
– еге, коби ви здорові,мої дорогенькі, те, що вам розкаже ОленьСемен Рогатий, дрібничка! Про те що?Тимофійко шепнув на вухо світлішомуцарю, про справжню таємницю ви недізнаєтесь ніколи! – гордо промовив ЗаєцьСидір боягуз.
– Невже ти знаєш ту таємницю? – здиву-вались звірі.
– А як? – аякнув гордо Сидір боягуз. – Знаєш ти Чорта Лисого, те знаєш! –
кинула в нього нехорошим словом білкаГалька.
– Ви що, зовсім осліпли?.. Не бачили, щоі мій Вітька став перед його величністюбурмилом Заспаним?
– Якщо б ти знав таємницю, то не стояв
був ні твій Вітька, ні Тимофійко перед йоговеличності, – махнула пухнастим хвостомгілка і поплигала собі далі.
– Ну тоді, якщо так, то ви не дізнаєтесьвовік віков справжньої таємниці! – погро-зив Заєць.
– Та що ти, Сидіре, хіба ми винуваті, щопухнаста Галька тебе образила? – спробу-вав одобрити Сидіра Їжак Панас Голка.
– Ні, не скажу, поки та гордохвоста неприповзе на колінах і не попросить проба-чення від мене! – відповів гордо боягуз.
– Дивно, дивно, хто таке чув колись, абитакий вельможа, як Ведмідь бурмилоЗаспаний, послухався нашепту, якогосьтам маляти Козенятки? – здивуваласьСойка Гафійка.
– А якщо Козенятко Тимофійко намо-вив нашого вельможу, щоб здатися у рукистрашній Африці без бою? – запиталаСорока білобока.
– Ніхто не бачив тієї Африки, навіть ви,Га фійко, її не бачили, хоча хвалилися, щобачили її страшну-престрашну, ходячи
краєм лісу, – посміхнуласяВорона.
– Але ж ви самі чули,коли Тимофійко признав,що Африка існує, – відпо-віла засоромлена Сойка.
– Це правда, але Тимо -фійко не говорив, що вонастрашна.
І так лісові друзірозійшлися по своїх домів-ках, ліс затих, тільки вцарському палаціВельможа Ведмідьбурмило За спа ний, попи-
ваючи з кухля солоденько-го медику, розмовляв зі своїм радникомЛисом Микитою Хитрим.
– Ось бачиш, Микито, пословиця каже,що треба слухались поради старих і щомолодим не слід втручатись у розмовустарших, але ми добре зробили, що послу-хались молодих, якби не КозеняткоТимофійко та Зайчатко Вітька, ми бдаремно витратили кошти на озброєннялісового війська, а також витратили бдаремно час.
– Так, так, вельможний бурмиле! –погодився хитрий Лис.
– Оцих двох малят треба нагородити заїх хоробрість і гострий ум!
(Далі буде)
7
число 85дзвоник
Микола СиНГАЇВСьКиЙ
КВІТеНь
Квітню мій заквітчаний,місяць-квітничок,виший мені, квітеню,цвітом рушничок.Синіми барвінками,травами і рікамита зеленими гаямиз червоними солов'ями.
Максим РиЛьСьКиЙ
ПеРеД ГРОЗОю
Натрудившися у квітні,Перецвівши у маю,Йдуть дерева передлітніВ повінь лагідну свою.
Пелюстки зронивши в ноги,Ждуть у зав'язі вониблагодатної вологиЗ рук дозрілої весни.
На траві роси немає,Дим прослався над селом.Землю ластівка черкаєРозтривоженим крилом,
Горобці в піску сипкому –Ніби діти у ставку...Стане ясно і малому,Річ побачивши таку:
Йде гроза з-за верхогір'я...Справді, тільки примічай:
Чорних птиць імлисте пір'яЗатемнило небокрай.
Прокотився грім з розгоном,Грають блискавок шаблі,Пахне морем – і озономВід притихлої землі.
Роман ЗАВАДОВиЧ
ПІД ЗОРЯМи ВеСНА
Ще бУДе СПАТи
Під зорями весна ще буде спати,Ще місто мла вкриватиме густа,А ми до церкви підем привітатиВоскреслого Христа.
А в церкві так велично, світло буде,Заграють дзвони із церковних веж,і разом з ними заспівають люди:«Христос воскрес!»
У поле, в ліс, де сніг останній тане,У досвіток покотиться луна,А там зі сну прокинеться і встанеДзвінка весна.
І зійде сонце, наче кругла паска,Мов писанка, розквітне вся земля –Радіймо, друзі! Великодня казкаГаївкою хай серце звеселя!
Співаймо, друзі, в великоднім коліІ Господа воскреслого молім,Щоб обновивсь весною щастя й доліНаш Рідний край, наш Дім.
8
число 85дзвоник
Людмила ДОРОШ
щасливий листок Забуяла-усміхнулася світу весна всіма свої-
ми барвами. Поля зазеленіли травами, замерех-тіли весняними квітами, біля хат зацвіли дерева.і вся природа, здається, не могла натішитисятеплом, сонцем, життям.
Вже незабаром господарі садитимуть городи,а от конюшина сіється раніше. Її Олек сійковийдідусь уже посіяв. і онук йому теж допомагав –це ж таке відповідальне діло, тож він, як голов-ний дідусевий помічник, не міг не взяти у цьомуділі участі. А коли незабаром конюшина почалапробиватися над землею, дідусь поділився зОлексійком секретом: якщо хтось знайдечотирьохлистну конюшину, тому усміхнетьсяудача.
Тож коли конюшина піднялася над зем-лею і все поле весело зазеленіло, Олек сійковирішив піти на пошуки. Кому ж не згодитьсяудача? А йому, як нікому, вона була потрібна.Чомусь друзів у нього не було, він завжди про-водив час один або, хіба, з дідусем.
і ось одного ранку він подався на поле зконюшиною. А там стільки того листя! Як жезнайти той щасливий листок, серед цього бага-того листу він – як голка в стогу сіна. Але хіба ждістається удача ледарям? Тож Олексійко присіві давай копирсатися в конюшині. Аж тут – гульк– маленьке зайченятко забилося під конюшиноюі тремтить від страху. Олексійко і сам злякався.Він був городянином і тільки нещодавно пере-їхав вжити в село, тож не звик зі звірятами, а тимпаче – піклуватися про них. Але дідусь з бабу-сею поїхали на інше поле, далеко від хати, а вінбув вдома один.
«Що ж робити? – подумав Олексійсько. –Може, лишити його тут? А як знайде його лиси-ця?» – йому стало шкода зайчика, він захотівйого погладити і лише тоді помітив, що в тогоперебита лапка.
Мусив відкласти хлопчина пошуки щасливоїконюшини – поніс він зайченя додому, пе -
рев'язав йому лапку і дав малому листок капу-сти. А мале зайченя, здається, розуміло, що тойне бажає йому зла, вже не тремтіло, а тількидивилося на нього великими сумними очима.
– Не бійся, все буде добре. Якщо хочеш – я йдля тебе пошукаю щасливої конюшини і тиобов'язково видужаєш і знайдеш свою маму! –пообіцяв малий зайчаті, лишив його відпочива-ти, а сам – знов на поле, шукати чотирьохлистнуконюшину.
От іде він до поля, а край дороги його сусідВасилько намагається полагодити велосипедну
шину. Хотів було пройти мимо Олексійко,але чому стало ніяково, тож він запи-тав із ввічливості:
– Тобі допомогти?Василько розгублено закліпав
очима і забелькотів:– Та ось, послав батько до хворої
бабусі в сусіднє село з продуктами, а я,мабуть, наскочив на якесь скло чи гвіздок…
Не мав Олексійко що роботи, соромно йомубуло залишити сусіда посеред дороги з наванта-женим велосипедом і з діркою в шині. Поки вониз Васильком закінчили лагодити шину, сонцевже було високо на небі. А тут і дідусь з бабусеюверталися з поля:
– Ходімо, внучку, обідати! – покликала бабусяОлексійка.
А коли після обіду він збирався знову піти наконюшинове поле, бабуся саме взялася садитицибулю. Вона взяла довгу велику дошку і потяг -ла її на город. Олексійко бачив, що їй було важко,і хоч бажання знайти щасливий листок підганя-ло його в поле, любов до бабусі, яка піклувала-ся про нього ще з дитинства, не лишила йогобайдужим:
– Бабусю, тобі допомогти? – запитав онук івзявся за важку дошку.
Разом з бабусею вони клали на землю дошку,робили сапкою гарний рівненький рівчачок, а
9
число 85дзвоник
Народні прикмети,прислів'я
На Великдень перший раз закує зозу-ля.
Де вовк на Великдень зачує дзвони, тотам буде цілий рік крутитися.
На Великдень: кожна дівка – маківоч-ка, кожен хлопець – голубочок.
Такий вдатний ґазда, що й кури кра-шанками несуться.
Рохкай, пацю, рохкай, іще неВеликдень.
Їж ковбаску, поки паска.
А яйце від курки старше, бо воносвячене.
Де – писанка, де – мотанка, де – кра-шанка, а в нашої Галюньки галунка догалунки.
На Великдень сорочка хоч лихацька,але біленька, а на Різдво хоча сирова,аби нова.
Коли на Великдень ясно світитьсонце, то через три дні падатимедощ.
Коли на Великдень дощ або хмарно,буде врожай.
Коли на Великдень спить господар,то виляже пшениця, а якщо господи-ня – льон.
Верба красна – б'є напрасно, вербабіла – б'є за діло.
Обійдеться Великдень без гречаноїпаски.
Добра паска, як є ковбаска.
потім Олексійко під вказівками бабусі встромлявмаленьку цибульку в землю, загортав землею і тріш-ки притискав – щоб цибулинка вистояла і під дощем, іпід вітром, і проросла рівненько. Мабуть, аж двадцятьгрядок цибулі посадив Олексійко з бабусею. Вто -мився, що й казати, але в той же час його заполонилоякесь незвідане до сих пір задоволення. і навітьмаленький мозоль, який з’явився у нього на долоні,не затьмарював його внутрішнього задоволення.
Так і минув день, не вдалося Олексійку дістатисядо поля з конюшиною. Наступного дня ще вдосвітавін поїхав з дідусем та бабусею на інше поле садитикартоплю, і день знову збіг невідомо куди. А потімВасилько покликав його пасти разом з ним череду іОлексійко погодився – він ще ніколи не пас череду і цевидалося йому дуже цікавим. А коли Васильковамама принесла обід, він з таким апетитом, як ніколи,з’їв і борщ, і сало з цибулею, яке до того часу не хотіві в рот класти. Коли увечері хлопці пригнали корів усело, Олексійко відчув, що падає з ніг, але в той же часйому було так хороше на душі і так приємно від зроб-леного ним діла.
Ось так минали дні, а Олексійку все ніяк не вдава-лося податися на поле в пошуках щасливого чотирь-охлистника. А одного ранку дідусь покликав йогокосити конюшину.
– Ну ось, прогавив шанс знайти удачу, – подумавтрішки засмучено Олексійко. – Та нічого, може, коликонюшина знову підросте – я знайду щасливийлисток!
А дні минали один за одним швидко й непомітно.Він допомагав дідусеві й бабусі, Василько познайо-мив його з іншими односельчанами і вони почалиразом ходити на річку, грати у футбол.
А одного вечора, коли Олексійко разом з бабусеюсиділи пізно увечері у дворі, дивлячись на засіянемерехтливими зірками небо, Олексійка осінило:«дивись, як гарно все почало складатися у його жит -ті! Та це ж, мабуть, він таки знайшов щасливий листокконюшини, коли вони скосили з дідусем поле, і заразтой листок лежить на горищі і звідти надсилає йомуудачу!»
Він розповів про це і своєму другові Васильку, алетой чомусь не повірив йому. Проте Олексійко бувпереконаний, що десь там є малесенький листочок,який допомагає йому у всьому. А ви як гадаєте, друзі?
число 85дзвоник
10
Леся бРиЗГУН-ШАНТА
Перший Великдень Курчатка-Жовтенятка– Весна прийшла! Весна прийшла! – зацвірінь-
кав на плоті Воробчик-Молодчик.– А ти звідки знаєш? Ну, звідки знаєш? – квік-
нуло Курчатко-Жовтенятко і здивовано подиви-лося на Воробчика-Молодчика. – Дивись, ще сні-гом навколо припорошило.
– Але верба цвіте! Пучечки-котики то сюди, тотуди похитуються. Пухнатий жовтий пилок роз-порошують.
– А весняний Вітрець-Легіт летить собі веселоі радісно усміхається. А тоді підхоплює жовтийпилок на свої крила і несе його в світ за очі, –знову зацвірінькав Воробчик-Молодчик.
– А от і не в світ за очі, не в світ за очі, – озвав-ся весняний Вітрець-Легіт, що якраз біля нихшвидко пролітав та й жартома, ніби ненароком,розкуйовдив сіренькі пір'їнки-пір'ячко Вороб -чика-Молодчика, а тоді жбурнув повну жменькужовтого пилка на його вгору задертий хвостик іна дзьобик Курчатка-Жовтенятка.
– Ой-йой-йой! – збентежено цвіркнувВоробчик-Молодчик, розправив крильця і, непрощаючись, полетів геть.
– Ух, ти-и-и! – обурено крикнуло Курчатко-Жовтенятко і маленьким пухнатеньким криль-цем обтріпало свій дзьобик.
А тоді стало й задумалось: Гм-м-м... На хуторідядька Шпака щось дивне твориться, чудадіють ся. Може дійсно весна вже прийшла? Осьуже третій день як господар і господиня спершубджолиний віск розігрівали і з нього три великихсвічки зліпили, сухим зіллям-квітами їх обмота-ли і по цілому дворі з ними ходили
Свічки яскраво світились, а песик Джуль -басик, курочки й качки, похитуючи головами, наних дивились.
Господарі по хуторі походжали, в курятник, декурочки сплять, заглядали, свічками все благо-словляли.
Двері до стайні відкривали, коників, корівокта теляток зі святами вітали. В хлів до свинейзаходили, над вуликами – хатками бджіл – хре-стики свічками виводили.
А коли хазяйка двері в хату відчинила, то гос-подар над дверима великий хрест тими свічкамизробив.
– А чого він це робить? – запитало Курчатко-Жовтенятко тата Півника.
– Щоб Господь бог всіх нас: пташок, звіряток,хату цю і її господарів любов'ю огортав і від усь-ого злого охороняв, – тихо відповів тато Півник.
– От цікаво! – сказало Курчатко-Жовтенятко.У дядька Шпака в хаті на кухні всі бігають,
метушаться... А які запахи звідти виходять!..Господар смажить ціле порося, шинку, ковбаси, а
господиня паски пече, сирну паску готовить. бож Великдень, Великий День вже надходить зав-тра.
– Треба паски спекти та все інше приготовити,– говорить господиня, хитаючи головою.
А Курчатко-Жовтенятко за дверима уважнослухає. «Великдень? Паска? – подумалоКурчатко-Жовтенятко.
– Цікаво, як та паска виглядає?.. От я зараз вхату зайду і все саме побачу,– раптом надумалосьКурчатко-Жовтенятко і відважно підійшло підсамі двері.
І от якраз в цій хвилині двері відкрились. На -двір вискочив песик Джульбасик. В мордочці ве -лика соковита запашна ковбаса. Майже що неперевернув Курчатко-Жовтенятко так поспішав.
– Ах ти, розбишако! Ах ти, нечемникуДжульбасику! Ковбасу нам вкрав, нікого й незапитав. Ну й що ж нам з тобою робити? – крик-нула господиня.
– е, лиши, лиши його! Таж Великдень надхо-дить, всіх звіряток треба нагодувати. Ну, а вінсам собі взяв, – перебив дядько Шпак господи-ню.
– Закрий двері, а то паска сяде,– озвалася зновугосподиня знервовано.
І господар підійшов до дверей, щоб їх закрити.– Паска сяде? Де ж вона сяде? Треба подиви-
тись, – подумало Курчатко-Жовтенятко і швид-ко шмигнуло всередину кухні, ледь-ледь двері неприхлопнули його пухнатенький жовтенькийхвостик.
А там... Що за чудо!На лаві коло вікна на величезній мисці красу-
ється печене порося, парує, шипить.– От буде смачна гостина, – говорить господар і
радісно усміхається.– е, – озвалася хазяйка,– порося як порося, але
глянь на мої паски.Ні одна не сіла...А на краєчку стола вже красувалося з десять, а
може й більше, пасок.– І чого ти їх так багато напекла? – спитав зди-
вовано хазяїн.– Чого? Що за питання! Ось нам з тобою по од -
ній, а нашим дітям Гані, Марійці, Петрові,Іванові та внукам Андрійкові, Данилкові таКатрусі... А тітці Єві з дядьком, сином з жінкоюта їхньою донею. Вже маєш десять. А для Павла,що сам живе й нікого з рідних не має. А старень-кій сусідці Любі... Хіба вона може сама пекти? Їйвже 85 доходить. Ну, а отим сиріткам, що їмнедавно тато помер. А в кошичок для свячення.А... – вела далі господиня.
– Ну добре, добре. Розумію,– перебив господар.
11
число 85дзвоник– На Великдень треба всім дати і по пасочці, і
по крашеному яєчку та може ще там чогось...Розумію.
Курчатко-Жовтенятко стояло посередині кухній уважно все це слухало.
Раптом побачило великого чорного кота і жах-нулося. Він ліниво простягнувся і сплячими щеочима глянув на Курчатко-Жовтенятко.«Пробі!» – панічно квікнуло Курчатко-Жовте -нят ко і щосили погналося під стіл близько вікна.А кіт за ним.
Там при столі сиділи Андрійко, Данилко таКатруся, внуки дядька Шпака. Вони були дужезайняті і спершу нічого не зауважили.
Хлопці писали писанки писальцем, а дівчинкафарбувала крашанки.
Курчатко-Жовтенятко так перелякалося, що,втікаючи, з розгону вдарилося об ногуКатрусі.
– А це що таке? – крикнула здиво-вано Катруся і поглянула вниз.
– Курчатко-Жовтенятко, що титут робиш? Ну ходи до нас на стіл.Поможеш нам з яєчками!
Вона ніжно й обережно піднялаКурчатко-Жовтенятко і поклала білясе бе коло мисок з фарбами. Кур чатко-Жовтенятко тільки дзьобик роззявилоз несподіванки і довго стояло мовчки.Приглядалося. Що за прекрасні кольори!Жов тий, зелений, блакитний та ще й червоний!
Катруся кладе біле яєчко у фарбу, а витягаєкольорове! А хлопці пишуть писальцем на яєч-ках.
Раптом Курчатко і їх побачило.– О, і я хочу писати, – квікнуло Курчатко-
Жовтенятко і підбігло ближче до них.– Та як це зробити? – Курчатко-Жовтенятко
поглянуло на Данилка.А Данилко якраз вмочив своє писальце у віск і
намалював на яєчку хрестик.– О, вже знаю! – І воно схопило пухнатеньким
крильцем писальце, вмочило у віск, підійшло добіленького яєчка і почало й собі виводити різнікривульки: вправо, вліво, вгору, вниз. Так, якзнало!
– А чого ви пишете писанки,– обернулосяКурчатко-Жовтенятко до Андрійка і поклалописальце на стіл.
– Дідусю, скажіть чому. Ви краще знаєте, –звернувся Андрійко до діда.
Дідусь підійшов до стола: Розкажу, розкажу, –сказав він.
– Було це давно, дуже давно.Тоді ще жив Ісус Христос.Його мали розп'яти на хресті.Гірко плакала Мати Божа.«Що ж мені робити, щоб захоронити Мого
Сина?» – бідкалася вона.А тоді почала молитись.
І прийшла їй думка: «Намалюю різними узора-ми яєчка і занесу пилатові, може помилуєЙого»...
І сіла малювати.На білих як сніг яєчках виводила різні узори і
ридала. А сльози, що капали на яєчко, мінялися начервоні крапельки і вийшли прекрасні писанки.
Коли вже намалювала з десяток яєчок, зав'яза-ла їх у хустину і вибралася в палати пилата.
перед пилатом поклонилася.Та коли клякала, хустина розв'язалася і писанки
покотилися по цілому світі.Докотилися вони й до нас.Старі люди кажуть, що поки ми всі будемо
писати писанки, доти на світі буде гарно.Чим більше писанок, тим гарніший світ, милі-
ші люди.Чим менше писанок, тим більше лихана світі.
– От вам і вся легенда про пи санки,–сказав дідусь, взяв писанкуКурчатка-Жовтенятка й захопленооглядав її. – Гм... Гм... Гарно! –подивився він на Курчатко-Жов -тенятко. – З тебе буде неабиякиймайстер-мистець!
А тоді й собі взяв писальце, білеяєчко і почав писати...
А Курчатко-Жовтенятко вжебралося за нове яєчко, щасливе та задо-
волене, що його дідусь похвалив.До стола підійшла бабця.– Скінчили? Добре! Отут вам кошики. Да вай -
те по писанці до кошичка, а я додам ще решту:пасочку, ковбаску, хрін і все інше, а зверху при-красимо барвінком. буде на свячене, як підемо доцеркви, бо ж завтра у нас велике свято –Великдень, Воскресна Неділя. будемо тим свяче-ним розговлятися, – сказала бабця.
– І я хочу кошичок, – квікнуло Курчатко-Жовтенятко. бабця здивовано глянула на нього.
– І як ти його понесеш?– У дзьобику. Я теж хочу кошичок,– ще голос-
ніше повторило Курчатко.За короткий час на столі з'явилося п'ять ко -
шичків: один великий для цілої сім'ї, три для Ан -дрійка, Данилка та Катрусі, а мацьопинький дляКурчатка-Жовтенятка. У нього вмістилася тіль-ки одна писанка, яку воно саме намалювало.
– От кошички вже готові, підемо до церкви іпосвятимо все,– сказала бабця.
Та Курчатко-Жовтенятко здивовано головоюпохитало.
– До церкви? А де вона? Як вона?.. – запитало-ся воно бабці.
– Підеш з нами, побачиш, – відповіла бабця.А Андрійко, Данилко і Катруся радісно заплес-
кали:– Так, так! Ти підеш з нами! Ти ж теж писало
писанки!
12
число 85дзвоник
(початок на 4 сторінці)
На тиждень перед Великоднем святкує-мо Вербну неділю, або бечкову чи Цвітнунеділю. В цей день нарізують вербовихгалузок (звичайно червоної верби) і несутьїх до церкви, щоб посвятити. Гілочки цісвято бережуться, бо вони – кажуть в наро-ді – «помічні од недуг і грому», а такожними можна «викликати у посуху дощ». Набуковині ці гілочки називаються ще й «беч-кою», а тому та неділя – бечкова. А матері,принісши з церкви посвячену вербу, пес-тливо «б’ють» ними своїх дітей, примов-ляючи:
Не я б’ю – верба (або бечка) б’є,За тиждень – Великдень,Недалечко – красне яєчко.
Або ж:
Будь здоров, як вода,Будь багатий, як земля,І будь плодний, як лоза !
Оскільки квітень – місяць дуже важли-вих сільськогосподарських робіт, люди зінтересом спостерігали – не рік і не два, авіками – погоду, бо від неї залежить майбут-ній врожай, і встановили свій народнийпрогностик, супроводжуючи його мудримиприказками та прислів’ями. Тому йкажеться:
Квітневі роботи на май не відкладай.Гарна погода – гарний врожай. Якщо на Благовіщення (яке за старим
стилем, тобто за юліанським календарем,припадає теж у квітні, а не в березні, як зановим) лежить сніг – літо неврожайне.
Благовіщення без ластівок – холоднавесна.
На Благовіщення чорногуз прилітає і вед-
мідь встає.Квітень – переплітень, бо переплітає
трохи зими, а трохи літа.Квітень з водою, а травень з травою.Хто у квітні не сіє, той у вересні не віє.Теплий квітень, а мокрий май – буде в
полі урожай.Закурилася ліщина – час орати.Сон на зиму відклади, а діло в квітні
зроби.Якщо дуб раніше од ясена розпустився –
на сухе літо.Розпустився дуб – пора сіяти горох.На луках чи в лісі розпустилися золотаво-
жовті дзвіночки первоцвіту – настанутьтеплі дні.
Якщо на початку квітня грім – на теплеліто.
Закумкали жаби – можна сіяти кукуру -дзу.
В який бік лягає тварина спиною, звідтиповіє вітер.
Великі роси – на добрий врожай.Сині хмари – на тепло й опади.Ранній виліт бджіл – ознака, що настане
тепла весна.Журавлі летять мовчки, низько й швидко
– на негоду.Якщо кожух став гнучким і м’яким –
чекай тепла і опадів.Копита в коней потіють – на тепло.Мокрий квітень, сухий май – буде в клуні
рай.
А мудрих українських прислів’їв у зв’яз-ку з квітнем ще багацько, бо – не так ? –«що город, то й норов, що край, то й оби-чай».
А наступного разу будемо про травень – уцьому останньому місяці весни природапостає в усій своїй красі.
13
число 85дзвоник
Я писана красуня –Вся в рисках і квітках,Красу митців несу я,Їх славлять у віках,
Мене кладуть у святоНа пишному столі,
Щоби моїм убранствомВтішалися малі.
Та що там говорити?Важливіша я тут,
Без мене вас до церквиСвятити не підуть.Я голова над вами,
Мій рід йде з давнини,Шанують нас вікамиІ славлять щовесни.До того ж я багата
Родзинками й медком,Їдять мене на святаІз м’ясом, молоком.
Тоненьким прутикомЗ вербовим котиком
Себе вітаємоЛегеньким дотиком...
Радісну вісткуСобі говоримо,
Що день великийНе поза горами,
Що вже за тижденьБуде…
(пасха)
(писанка)
(Великдень!)
У християнстві є багатоВерби свяченої на свято.
За нею поспішають в церквуУ цю святу неділю…
(Вербну)
Загадки
14
число 85дзвоник
Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà
Великодній сніданокКоли на Великдень поверталися зі
свяченим до своїх домівок, господар хати зкошиком ставав на порозі і казав тричі:«Христос воскрес!» А вся родина, сім'яхором відповідала: «Воістину воскрес!»
На Гуцульщині був такий звичай, щоґазда свячену паску насамперед ніс дохудоби, клав її тричі на хребет, промовляю-чи: «Який дар красний, такі аби бог давтелиці красні». Зі стайні господар зі свяче-ною паскою йшов до пасіки.
А там промовляв до бджіл з надією накращий приплід і врожай. Коли ґазда вер-тався у хату, вся родина сідала за стіл, гос-подиня запалюваласвіч ку і прилаштовува-ла її до першої паски.Помолившись, усі разомговорили: «Аби мидочекали й на другийрік Святого Воскре сін -ня». Цей ритуал вико-нувався в кожній роди-ні.
Мати накривала стілбілим вишитим обрусом. Святковий стілзаставляла найліпшими наїдками танапоями. більшість страв, за традицією,готувалися з яєць, були тут і сир, і ковбаса,і шинка, і масло, і хрін, і молодий часник.А посередині красувалась пишно випеченапаска, біля неї мати запалювала свічку.Тато брав свячене яйце, нарізав його нашматочки для кожного за столом і прицьому промовляв: «Дай нам, боже, в щастій при здоров'ї святу паску спожити, на дру-гий рік Воскресіння діждатись і рік відроку, доки бог призначив віку. Христосвоскрес!» Всі відповідали: «Воістину вос-крес!» І після молитви починали снідати.
Першою стравою була, звичайно, паска.Тато відламував шматок паски з трьохбоків, промовляючи: «бог-Отець, бог-Сині бог-Дух святий». Ці шматочки зберігалидо закінчення свят, а потім давали худобі,щоб вона була здорова. Деякі люди крихти,зібрані з великоднього столу, викидали на
город, бо вірили, що з тих крихт виростебоже зілля – маруна. На Гуцульщині віри-ли в те, що крихти зі святкового стола слідкидати в піч, бо якби ту освячену крихтуз'їла миша, то перетворилась би в кажана.
Улюблений у нашому народі звичай –благословення на Великдень їжі й печива.З благословенням великодніх пасок тіснопов'язані наші славні писанки. У При -карпатському краї існує звичай обдарову-вати рідних крашанками чи писанками засвятковим столом. Адже всі ми переконані,що яйце є символом Христового воскресін-ня. Як з мертвої шкаралупи родиться нове
життя, так і Ісус Христосвоскрес до нового життя.
Яйце – символ життя,і вважається, що вономає велику магічну силу.Яйце червоного кольорусимволізує відродженнялюдей через кров ІсусаХриста. Яйця післяосвячення у церкві да -рують один одному, кла-
дуть на могили померлих. За народнимипо вір'ями, пожежа припиняється, якщо увогонь кинути освячене яйце; худоба нехворітиме, коли погладити її великоднімяйцем; вода для вмивання, якщо в неї опу-стити свячене яйце, сприяє здоров'ю такрасі.
Пам'ятаю з дитинства, як мама налилав череп'яну миску води, поклала в неїщойно принесені освячені крашанки ідала нам, дівчатам, вмитися, потертиними щоки, щоб ті були завжди рум'яни-ми, а ми – гарними.
Слов'яни Великдень пов'язували зродючістю землі, з весняним відродженнямприроди. У великодньому кошику середварених яєць обов'язково мало бути однесире. Яйця святили очищеними, щобосвячена шкаралупа випадково не впалана землю і не була потоптана ногами, бовона мала магічну силу. За сніданком їливсе, що хто хотів.
15
число 85дзвоник
² ãðຠìîñÿ, ³ â÷èìîñÿ!
Казочка про ворону(До теми виховання справжньої людини)
1. Прочитайте (прослухайте) казочкупро чорну ворону, слідкуючи за рисунками:
Бачить з гілки чорна ворона, як то добребілим голубам, і каже:
– Ану, пофарбую я своє пір’я набіло.– Я вже бі -
ла. Тепер і ятака, як ви,білі го луби.Тепер і я го -луб.
– Ой, якто добребути голу-
бом! Їж, скільки хо чеш!
Наївшись, біла ворона закрякала:– Кра! Кра! Кра!Упізнавши, що то ворона, голуб закричав:– Це ворона! Це ворона! Геть звідси! Ти не
голуб! Геть!
І голуби прогнали від себе білу воронуЛетить біла ворона до своїх, чорних
ворон:
– Рятуйте! Рятуйте! Голуби мене про-гнали. Я ворона, як ви!
Чорні ворони теж проганяють білуворону:
– Геть! Ти біла! Ти не ворона! Ти не чорнаворона!
– Що мені тепер робити? – подумала білаворона. – Голуби мене прогнали, бо я ворона.Але ні чорні во -рони не при -йма ють ме не,бо я біла. Теперя ані справ жняво рона, анісправ жній го -луб! Хто ж яте пер?
2. В українців є приказка: «Воронупізнати по пір’ю». А в румунів існуютьвирази: «Cioară vopsită» (= «пофарбованаворона») і «a umbla cu cioara vopsită» (= ходи-ти, поводитися, як пофарбована ворона),тобто обманювати людей, говорити неправ-ду, видавати себе тим, чим ти не є в дійсно-сті.
3. Яка ваша думка: чи біла ворона зданої казочки навчилася розуму, якою їйтреба бути?
4. Чи то гарно бути білою (фарбованою)вороною серед людей, які тебе поважають іщиро з тобою поводяться?
5. бачили ви осіб, подібних до білих(фарбованих) ворон?
ýпідготував І. Ребошапка
16
число 85дзвоник
В одного подружжя було семеро синів. Та ось,нарешті, знайшлася й дівчинка. Всі дуже раділи з цієїподії.
Якогось дня, коли треба було купати сестричку,виявилося, що в хаті немає води. Тоді мати сказала,щоб хтось із синів пішов по воду. Але піти хотів кож-ний. Брати пересварились, почали тусатися і розби-ли глек. Батько розсердився та й каже:
– Припиніть сварку, бо прийде зла чаклунка і обер -не вас на круків.
Не послухались його сини. Ска -зав удруге – вухом не повели.Сказав утретє – так само. Тієї ж митіз'явилася перед ними зла чаклункаі обернула їх на круків.
Полетіли семеро братів круками вгори. Коли сіли спочити, підійшовдо них гірський карлик і запросивжити до себе у скляну скелю. Тамвін добре доглядав братів-круків.
Минув час, сестра виросла.Одного дня дізналася вона відсусідки про своїх братів, що пере-творилися на круків. Шкода стало їхдівчині і почала вона журитись іплакати. А мати й питає:
– Чом ти журишся та плачеш, донеч-ко моя?
А дівчина їй:– Як же мені не журитися й не плакати, коли дізна-
лась я від сусідки, що маю семеро братів. Та посва-рилися вони через мене й стали круками.
– Так,– каже мати,– не послухались вони батька, ізла чаклунка обернула їх на круків. Треба думати, якїх урятувати.
Якось пішла дівчина в ліс. Зустрівся їй там добрийчаклун та й каже:
– дівчино, коли хочеш зняти злі чари з твоїх братів,іди в гори і знайди скляну скелю, де вони живуть.Тільки не забудь узяти з собою гарбуза.
Зраділа дівчина, взяла гарбуза і мерщій у гори,шукати скляну скелю. Бігла вона, бігла і раптом поду-мала: а як же тую скелю відімкнути? Аж тут знову
з'явився перед нею добрий чаклун та й каже:– На тобі кістку від курячої лапки. Нею і відімкнеш
ту скелю. Тільки будь уважна, не загуби кістку.На радощах дівчина побігла ще швидше. Та коли
попереду показалася скляна скеля, побачила, шо вруці немає кістки. Вернулася вона назад тією ж стеж-кою, та нічого не знайшла, бо бігла, аж підстрибувала.Пішла шукати вдруге – теж не знайшла, бо йшла іноса чухала. Тоді пішла вона втретє – надто вже їй
хотілося зняти чари з братів – ізнайшла кістку від курячої лапки, ботепер була уважна, роздивляласяна всі боки.
Відімкнула дівчина тією кісткоюдвері у скелі, зайшла всередину, аназустріч їй гірський карлик.
– Кого ти тут шукаєш? – питає дів-чину.
Вона й розповіла йому, що шукаєсвоїх братів, яких зла чаклункаобернула на сімох круків. Карликпослухав і сказав, що її брати-крукиживуть тут, але зараз їх немає –полетіли гуляти. і карлик зник.
Обдивилася дівчина довкола ібачить: на столі, застеленому
чистою скатертиною, стоять сім мисо-чок з їжею. Вона й покуштувала потроху з кожної. Апоки обходила стіл, не помітила, як у неї з пальцяспала каблучка, що мати подарувала. Раптом почуладівчина: повертаються семеро круків, крилами лопо-тять – і сховалася за дверима.
Повернулися круки, сіли кожен на своє місце за сто-лом та й кажуть в один голос:
– Пахне людиною! Пахне людиною!А той із них, який побачив каблучку, додав:– А я каблучку нашої сестрички знайшов! От якби
вона була зараз тут! дала б нам по скибочці гарбуза,поцілувала б кожного, то й спали б із нас злії чари.
Тоді вийшла дівчина з-за дверей, кинула на долівкугарбуза, і він репнув на сім скибок. дала дівчина поскибці крукам і поцілувала кожного. Злі чари пропа-ли, і семеро братів стали кожен собою.
Êàçêè íàðîäiâ Iñïàí³i
Семеро круків.
17
число 85дзвоник
Оленчині вишивкиСлова С. ЖУПАНиНА Музика В.ТАЛОВиРІ
А Оленка в нас рукодільниця,Хвалять всі її, хоч мала.Скатерть вишила, блузку вишила,Мамі радісно подала.Мама тішиться, тато тішиться,Бо світлиця в нас, як весна,У Оленчиних ніжних вишивкахВся заквітчана і ясна.
А на вишивках, мов на вишеньках,Спілі ягоди, хоч збирай!А на вишивках усміхаєтьсяСвітлорайдужний барвограй.і проміниться, та ще й мінитьсяСкрізь на вишивках дивосвіт,Бо залишився на цих вишивкахРук Оленчиних теплий слід.
А О - лен - ка в нас
ру - ко - діль - ни - ця,
хва - лять всі ї - ї, хоч ма - ла.
Ска - терть ви -- ши - ла,
блуз - ку ви - ши - ла,
ма - мі ра - діс - но
по -да - ла. Ма - ма ті - шить - ся,
та - то ті - шить - ся,
бо світ - ли - ця в нас,
вся зак - віт - ча - на і яс - на.
ніж - них ви - шив - ках
як вес - на, у О - лен - чи - них
18
число 85дзвоник
ÐÐ îî çç ììàà ëë þþ ééññòòîîðð iiíí êê óó
19
число 85дзвоник
Ïîãðàéìîñÿ!
Діти ведуть хоровод і Наталочка в середині колавідображає все те, про що співають.Наталочка зранесенька всталаІ грядочки гарненько скопала.(ніби копає грядку)
На грядочках землицю спушилаІ рівненько квіток насадила(ніби розпушує і садить)
Різних квіток вона насадилаІ водою рясненько полила.(ніби поливає)
Ростіть, ростіть високо, квіточки,Що садила в чотири рядочки.(показує рукою вгору)
Добре потрудилась ти, Наталю,Тепер бери того (тую), що є скраю.(Наталя бере з кола дівчинку або хлопця на своємісце, а сама стає до гурту в коло і разом спі-вають спочатку)
Діти ходять по колу, взявшись за руки, а вибра-ний хлопчик йде всередину кола й все показує, прощо співається.Ігорчику, земленьку скопай,(копає)
Щоб вродив нам добрий урожай.Грабельками землю розгорниІ грядочки рівненько зроби.(ніби розгортає землю і робить грядочки)
На тобі насіннячка аж жменьку(всі ніби щось йому подають)
І засій рівнесенько земельку.(бере і засіває)
А щоб гарний виростав врожай,Водичкою грядку поливай.(поливає)
Тепер можеш йти відпочиватиІ заміну собі пошукати.(Ігорчик йде в коло й разом із усіма співає, азамість себе іншого хлопчика вибирає)
Діти стають у коло, пританцьовуючи весело,співають веснянку.Прилинь, прилинь, хмаронько, із небаІ дай дощу, бо нам дуже треба.Нехай дощик рясненько полиє,Всю травичку щедренько обмиє.І дерева та кущі в лісочку,І у нашім зеленім садочку.Дай водиці для мої землиці,А з врожаю будуть паляниці.Дощик, дощик, щедро поливай,Щоб багатий був наш рідний край.
Діти ведуть хоровод.Сонечко, сонечко,Заглянь у віконечко.Вийдем на забавиНа зелені трави...будемо співати,День наш звеселяти.Заглядай все, сонечко,У моє віконечко.
Діти, взявшись за руки, співають веснянку.Усі в коло поставаймо, Свої рученьки з'єднаймо.О, який чудовий час:Веснонька іде до нас.
Сонце дивиться з хмарини, –І так буде все, щоднини!Веселитиме всяк часНас усіх весняний час.
Красна веснонька прийшла,Сонце, тепло принесла.І радіє кожен з нас, бо прийшов чарівний час!Володимирa КРУКОВСЬКa «СВЯТКУЙМО ВЕЛИКДЕНЬ»
весняна розвага для маленьких
Любі діти! Всі пори року прекрасні, милі вашій душі, кожна з них має свою
звабу, чарівність і красу. Весна – особлива, вона приносить красу, дивопробудження всього живого, всього, що тягнеться до неба, до сонця. Вона
оновлююча, це веселий поклик до життя. З нею так багато чогопов’язаного із вашою дитячою радістю, юначою буйністю.
бажаємо вам успіхів у праці, міцного здоров’я, бадьорого весняногонастрою. Ростіть на радість ваших батьків.
Христос воскрес!
Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!
Валентин Миколай Грижак, 2 роки, с. Верхня Рівна
б'янка Катана, Габрієла Періжок, Далія Грігораш (усі з 4 класу), Флорін Андрічук (5 клас), с. Негостина
Маріо, Каріна, юстин, беатріс та Каталін здитсадка с. Негостина на конкурсі
«Усмішка української дитини»
Recommended