№85

Журнал для українських дітей Румунії

дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 7 рік видання, квітень, 2014 рік

Христос воскрес! воістину воскрес!

дзвоник (Clopoþel)

№ 85, 2014 р.Журнал для українських дітей

Румунії.

Заснований у 2007 році.

Над дзвоником працювали:

Головний редактор: Микола Корсюк

Редактор: Людмила Дорош

Редколегія: Іван Ковач, Михайло

Михайлюк, Михайло Трайста, Марія

Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15,

с.1

тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;

телефони/факси: 021-222-07-37

Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION

S.R.L»

Adresa redacþiei:

str. Radu Popescu 15, sect. 1

Bucureºti, România.

Наша електронна адреса:

redactia.clopotel@gmail.com

дзвоник пропонує:

* казки

* оповідання

* вірші

* загадки

* дитячу енциклопедію

* сторінку народознавства

* пісеньки

* сторінки-розмальовки

* рухливі ігри

Увага! За достовірність надрукованих матеріа-лів відповідають їх автори!

Олександр ПІДСУХА

МОВА

Ой яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай,

діброва,

бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак.

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна «звідкіля» і «звідки», можна і

«звідкіль».

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

Та не в тому справа, що така багата.

Помагало слово нам у боротьбі.

Кликало на битву проти супостата,

То звучало сміхом на полях плаката

І за все це, мово, дякуєм тобі.

Скрізь одне жадання, і мета, і ясність.

Живемо, працюємо, як одна сім’я,

І краса новітня окриля сучасність,

Цю красу звеличує мова і моя.

Нас далеке чути, нас далеко видно,

Дмуть вітри історії в наші паруси.

Розвивайся й далі, мово наша рідна,

І про нас нащадкам вістку донеси.

3

число 85дзвоник

Ірина МОЙСеЙ

Великодній кошикНа полиці в кладовці стояли два кошика:

один великий, а інший трохи менший, аленовий-новенький, ще навіть у целофанізапакований.

Коли Малого кошика принесли і покла-ли на полицю, Великикий сусід прийнявйого дружелюбно, навіть почав уводити вкурс справ, розповідав про те, які у них,кошиків, обов’язки. Малий слухав уважно із нетерпінням чекав того дня, коли йогонарешті візьмуть із полиці і понесуть у лісчи сад, чи ще кудись. Але його так і небрали, а от Великим сусідом користувалисячасто. І кожного разу, по -вер таючись на своє місцена полиці, Великий ко -шик розповідав Мало му,де бував, що бачив. «Сьо -годні у саду були, яблуказбирали. Наклали в менеяблук гарних, червонобо-ких, а пахнющих вже!.. Явесь яблуками тими про-пах, відчуваєш?» А іншимразом: «Сьогодні були в лісі… Як же тамгарно!.. Зелено, пташки співають. А якимигрибами мене наповнили!..» Малий кошикзаздрісно зітхав, якби в нього були очі, він,мабуть, і заплакав би, але очей в нього небуло, тому він тільки сумно поскрипувавлозовими прутиками.

А потім настала зима. Але й тоді дляВеликого кошика знайшлося заняття. Йогозаповнили горіхами. Малий кошик диву-вався, чому і в нього не поклали хоч кількагорішків, чи бодай кілька квасолин, ну хочщо-небудь. Він так і стояв запакований вцелофан біля свого Великого сусіда, сповне-ного почуттям власної гідності через своюпостійну зайнятість.

Дні минали, у Великому кошику горіхівменшало, як і надії Малого. А потім наста-ла весна. Великий кошик уже з нетерпін-

ням чекав нових пригод і був дуже здивова-ний, коли одного дня взяли Малого сусіда, айого залишили одного на полиці.

Малий кошик весело порипував, колийого розпаковували з целофану. Які приго-ди його чекають, куди ж його понесуть,? Долісу, чи в сад, про які він стільки чув відсвого Великого сусіда? Як же він здивував-ся, коли його поклали на стіл і застелилидно біленькою салфеткою. Такого сусідйому ніколи не розповідав. Малий кошикзахвилювався – його чекало щось зовсімневідоме. Потім в нього поклали гарну

паску, кільце запашноїковбаски, яйця. Він знав,що таке яйця, йому сусідрозповідав, але ніколи неказав, що вони можутьбути такі різнобарвні, щей з візерунками. Невдовзікошик був наповнений, аколи його накрили гар-ним вишитим рушником,він так розхвилювався,

що, мабуть, заплакав би з радості, якби внього були очі. Але очей в нього не було,тому він радісно заскрипів лозовими прути-ками.

* * *Через кілька днів, коли його, знову запа-

кованого в целофан, повернули на полицю,він захоплено розповідав свому Великомусусіду, де був і що бачив. Розповідав, як йогопоклали на м’яку траву біля церкви, депоряд було ще багато-багато таких же гар-них кошиків, як яскраво горіла свічка,встромлема в паску, як гулко били дзвони,як, кроплячи свяченою водою, священикпромовляв: «Христос воскрес!», а йомурадісно відповідали: «Воістину воскрес!». Аще сказав, що він не просто Малий кошик,бо всі його називали Великоднім.

4

число 85дзвоникКорнелій ІРОД

КвітеньОтже, після березня – квітень. Він сере-

дина весни, коли довкола все зеленіє: сади,городи, поля, луги та узліски й заразом з’яв-ляються перші весняні квіти. білий ряст таніжно-сині півники (яких називають ще йірисами) найпершими оповіщоють, щовесна прибула й у наше подвір’я; хоч інодіще трапляються й примо-розки, цим квітам байдуже –мужньо переносять такевипробування. Таму люди йкажуть: «З’явилися біляоселі півники – весна присі-ла на призьбі».

Як не дивно, але в давни-ну українці йменували цеймісяць не інакше, а такиберезнем. Сучасна назва –квітень – з’явилася в укра-їнській літературній мові, правда, ще в XVI-му сторіччі, але постійне її вживання при-падає лише на початок минулого століття.

Письменники вживали переважно словоапріль – від латинського «апріліс», або щедавнішого «апріліум», що означає «соняч-ний». Правда й те, що у різних регіонахУкраїни є й місцеві назви квітня, як ось:«краснець», «лукавець» (певна річ, щочерез примхливу іноді погоду цього другогоза календарем природи місяця весни), «сні-гогін», «дзюрчальник», «водолій» та ін.

Також цікаво знати, що давньоруськаназва квітня – це «цвєтєнь», а інші слов’ян-ські народи мають, розуміється, свої назвицього місяця; так білоруси йменують його«красавік», болгари – «цветник», чехи і сло-ваки – «кветень», поляки – «квєцєнь», сер-бохорвати – «цвьотань».

З приходом квітня у всіх людей, а зокре-ма у селян, побільшуються турботи, по -

в’язані з сезонними роботами: починалиорати, сіяти ранні ярові, виводити маржинуна пашу тощо. Недаром народ – саме дляцих робіт – втілив свою мудрість у чималоприказок та в промовисті прислів’я:«Минув марець (тобто березень) – готуй уполе ярець», або «Кидай мене (себто насін-

ня) у болото – буду як золо-то».

Але крім клопоту та різ-них весняних робіт, квітеньприносить людям найбіль-ше християнське свято –Великдень, або Паска (прав-да, іноді Великдень припа-дає – завжди тільки в неділю– й на початок травня, алене пізніше восьмого числа).А Великдень дійсно вели-

кий день, бо в той день воскрес Господь ІсусХристос. Називається це свято ще йПаскою не тому (як дехто думає), що обря-дове печиво, якого випікають до цього дня,зветься паскою, а навпаки: назва печивапоходить від назви свята. А слово «паска»походить від староєврейського «пасха», щоозначає «перехід». А ось про який перехідідеться. Значення цього слова пов’язане звизволенням євреїв з єгипетського рабства:бог допоміг євреям не тільки визволитисьз-під фараонівського гноблення, а сприяв іїхній перхід почерез Червоне море, щобмогли дійти під проводом Мойсея в обітова-ну землю.

Але до Великодня готують не лишепаску, а й крашанки та писанки. А вже хтоне знає, що краса українських писанок (унас, головно буковинські та марамороські)славиться на ввесь світ !

(продовження на 12 сторінці)

5

число 85дзвоник

Леонід ПОЛТАВА

Великодні писанкиЩо за дивнії яєчканаша курочка знесла! Намальоване гніздечко, ще й пташиночка мала, навкруги – барвисті квіти, жовті, сині гілочки... Чи здогадуєтесь, діти, що це? Певно – писанки! Їх не курочка знесла, їх матуся принесла, ми гуртом розмалювали для святкового стола: сяють наші писанки, як весняні квіточки!

Йосип СТРУЦюК

Жайвірковий ВеликденьВітерець бринить гілкамиі гойдає тишу.Добре жайвірковій мамі – писанки всім пише.

З піднебесся сіра птиця,бо весни месія,в сіру землю, як годиться,дзвінко зерна сіє.

Що за зерна! Що за трелі!Що то за причина!І сміється світ веселийдобрими очима.

Жайвірок малий і сірийвзяв на крильця небо,

в свято першим він повірив – так, напевне, й треба.Сіра птиця, як годиться,сіє, посіває,з Великоднем всіх вітає,бога звеличає.

Леся ХРАПЛиВА

* * *На Великдень найясніше сходить сонце І найголосніше дзвонить дзвін, Заглядає радість у віконце, Усміхається весна з усіх сторін.

На Великдень найніжніше пестить вітер, Мерехтять квітки від ранніх рос, Приглядається, як гагілки виводять діти Із усмішкою, Воскреслий Сам Христос!

Олександр ОЛеСь

Писанка

Я писанка-красуня,Вся в рисках і квітках.Красу митців несу я,Їх славлячи в віках.Щоби моїм убранством Втішалися малі,Мене кладуть на святоНа пишному столі.без мене наше святоНе буде тим, чим є,бо писанка багатоВсім радості дає.

6

число 85дзвоникМихайло Гафія ТРАЙСТА

Пригоди лісових друзів7. Велика таємниця

Після того, як Козенятко Тимофійкошепнуло на вухо лісовому царю, хто такаАфрика, а вельможа зрозумів, що її немачого боятись і для війни не треба готува-тись, він дав два царських наказів: пер-ший, як ви вже добре знаєте, що війни небуде, а другий – щоб всі звірі зібралисьнаступного дня в той самий час на томусамому місці, бо прийде Олень СеменРогатий і пояснить усім? хто вона таАфрика, яка тільки гармидеру та страхунавела їхньому лісу.

Раді, що війни не буде, лісові друзіповерталися додому розмовляючи міжсобою, як годиться добрим сусідам та одно-ліщанам.

– Вам не цікаво, пане Даниле, що заслова сказало козенятко на вухобурмилові

Заспаному, що той скасував війну зАфрикою? – запитав Вовк Карпо Швид -кий свого сусіду Кабана Данила Іклатого.

– Цікаво, пане Карпе,бігме цікаво, але про цетреба б розпитати у ЛисаМикити Хитрого, та хтозна, чи і він знає, чи царрозкрив йому таку таєм-ницю? – задумано почу-хав потилицю Данило.

– Та яка там таємни-ця? – вмішався в бесідуЇжак Панас Голка. – Хібави не чули, що завтраСемен Рогатий пояснитьнам? хто така Африка ічого їй від нас треба.

– еге, коби ви здорові,мої дорогенькі, те, що вам розкаже ОленьСемен Рогатий, дрібничка! Про те що?Тимофійко шепнув на вухо світлішомуцарю, про справжню таємницю ви недізнаєтесь ніколи! – гордо промовив ЗаєцьСидір боягуз.

– Невже ти знаєш ту таємницю? – здиву-вались звірі.

– А як? – аякнув гордо Сидір боягуз. – Знаєш ти Чорта Лисого, те знаєш! –

кинула в нього нехорошим словом білкаГалька.

– Ви що, зовсім осліпли?.. Не бачили, щоі мій Вітька став перед його величністюбурмилом Заспаним?

– Якщо б ти знав таємницю, то не стояв

був ні твій Вітька, ні Тимофійко перед йоговеличності, – махнула пухнастим хвостомгілка і поплигала собі далі.

– Ну тоді, якщо так, то ви не дізнаєтесьвовік віков справжньої таємниці! – погро-зив Заєць.

– Та що ти, Сидіре, хіба ми винуваті, щопухнаста Галька тебе образила? – спробу-вав одобрити Сидіра Їжак Панас Голка.

– Ні, не скажу, поки та гордохвоста неприповзе на колінах і не попросить проба-чення від мене! – відповів гордо боягуз.

– Дивно, дивно, хто таке чув колись, абитакий вельможа, як Ведмідь бурмилоЗаспаний, послухався нашепту, якогосьтам маляти Козенятки? – здивуваласьСойка Гафійка.

– А якщо Козенятко Тимофійко намо-вив нашого вельможу, щоб здатися у рукистрашній Африці без бою? – запиталаСорока білобока.

– Ніхто не бачив тієї Африки, навіть ви,Га фійко, її не бачили, хоча хвалилися, щобачили її страшну-престрашну, ходячи

краєм лісу, – посміхнуласяВорона.

– Але ж ви самі чули,коли Тимофійко признав,що Африка існує, – відпо-віла засоромлена Сойка.

– Це правда, але Тимо -фійко не говорив, що вонастрашна.

І так лісові друзірозійшлися по своїх домів-ках, ліс затих, тільки вцарському палаціВельможа Ведмідьбурмило За спа ний, попи-

ваючи з кухля солоденько-го медику, розмовляв зі своїм радникомЛисом Микитою Хитрим.

– Ось бачиш, Микито, пословиця каже,що треба слухались поради старих і щомолодим не слід втручатись у розмовустарших, але ми добре зробили, що послу-хались молодих, якби не КозеняткоТимофійко та Зайчатко Вітька, ми бдаремно витратили кошти на озброєннялісового війська, а також витратили бдаремно час.

– Так, так, вельможний бурмиле! –погодився хитрий Лис.

– Оцих двох малят треба нагородити заїх хоробрість і гострий ум!

(Далі буде)

7

число 85дзвоник

Микола СиНГАЇВСьКиЙ

КВІТеНь

Квітню мій заквітчаний,місяць-квітничок,виший мені, квітеню,цвітом рушничок.Синіми барвінками,травами і рікамита зеленими гаямиз червоними солов'ями.

Максим РиЛьСьКиЙ

ПеРеД ГРОЗОю

Натрудившися у квітні,Перецвівши у маю,Йдуть дерева передлітніВ повінь лагідну свою.

Пелюстки зронивши в ноги,Ждуть у зав'язі вониблагодатної вологиЗ рук дозрілої весни.

На траві роси немає,Дим прослався над селом.Землю ластівка черкаєРозтривоженим крилом,

Горобці в піску сипкому –Ніби діти у ставку...Стане ясно і малому,Річ побачивши таку:

Йде гроза з-за верхогір'я...Справді, тільки примічай:

Чорних птиць імлисте пір'яЗатемнило небокрай.

Прокотився грім з розгоном,Грають блискавок шаблі,Пахне морем – і озономВід притихлої землі.

Роман ЗАВАДОВиЧ

ПІД ЗОРЯМи ВеСНА

Ще бУДе СПАТи

Під зорями весна ще буде спати,Ще місто мла вкриватиме густа,А ми до церкви підем привітатиВоскреслого Христа.

А в церкві так велично, світло буде,Заграють дзвони із церковних веж,і разом з ними заспівають люди:«Христос воскрес!»

У поле, в ліс, де сніг останній тане,У досвіток покотиться луна,А там зі сну прокинеться і встанеДзвінка весна.

І зійде сонце, наче кругла паска,Мов писанка, розквітне вся земля –Радіймо, друзі! Великодня казкаГаївкою хай серце звеселя!

Співаймо, друзі, в великоднім коліІ Господа воскреслого молім,Щоб обновивсь весною щастя й доліНаш Рідний край, наш Дім.

8

число 85дзвоник

Людмила ДОРОШ

щасливий листок Забуяла-усміхнулася світу весна всіма свої-

ми барвами. Поля зазеленіли травами, замерех-тіли весняними квітами, біля хат зацвіли дерева.і вся природа, здається, не могла натішитисятеплом, сонцем, життям.

Вже незабаром господарі садитимуть городи,а от конюшина сіється раніше. Її Олек сійковийдідусь уже посіяв. і онук йому теж допомагав –це ж таке відповідальне діло, тож він, як голов-ний дідусевий помічник, не міг не взяти у цьомуділі участі. А коли незабаром конюшина почалапробиватися над землею, дідусь поділився зОлексійком секретом: якщо хтось знайдечотирьохлистну конюшину, тому усміхнетьсяудача.

Тож коли конюшина піднялася над зем-лею і все поле весело зазеленіло, Олек сійковирішив піти на пошуки. Кому ж не згодитьсяудача? А йому, як нікому, вона була потрібна.Чомусь друзів у нього не було, він завжди про-водив час один або, хіба, з дідусем.

і ось одного ранку він подався на поле зконюшиною. А там стільки того листя! Як жезнайти той щасливий листок, серед цього бага-того листу він – як голка в стогу сіна. Але хіба ждістається удача ледарям? Тож Олексійко присіві давай копирсатися в конюшині. Аж тут – гульк– маленьке зайченятко забилося під конюшиноюі тремтить від страху. Олексійко і сам злякався.Він був городянином і тільки нещодавно пере-їхав вжити в село, тож не звик зі звірятами, а тимпаче – піклуватися про них. Але дідусь з бабу-сею поїхали на інше поле, далеко від хати, а вінбув вдома один.

«Що ж робити? – подумав Олексійсько. –Може, лишити його тут? А як знайде його лиси-ця?» – йому стало шкода зайчика, він захотівйого погладити і лише тоді помітив, що в тогоперебита лапка.

Мусив відкласти хлопчина пошуки щасливоїконюшини – поніс він зайченя додому, пе -

рев'язав йому лапку і дав малому листок капу-сти. А мале зайченя, здається, розуміло, що тойне бажає йому зла, вже не тремтіло, а тількидивилося на нього великими сумними очима.

– Не бійся, все буде добре. Якщо хочеш – я йдля тебе пошукаю щасливої конюшини і тиобов'язково видужаєш і знайдеш свою маму! –пообіцяв малий зайчаті, лишив його відпочива-ти, а сам – знов на поле, шукати чотирьохлистнуконюшину.

От іде він до поля, а край дороги його сусідВасилько намагається полагодити велосипедну

шину. Хотів було пройти мимо Олексійко,але чому стало ніяково, тож він запи-тав із ввічливості:

– Тобі допомогти?Василько розгублено закліпав

очима і забелькотів:– Та ось, послав батько до хворої

бабусі в сусіднє село з продуктами, а я,мабуть, наскочив на якесь скло чи гвіздок…

Не мав Олексійко що роботи, соромно йомубуло залишити сусіда посеред дороги з наванта-женим велосипедом і з діркою в шині. Поки вониз Васильком закінчили лагодити шину, сонцевже було високо на небі. А тут і дідусь з бабусеюверталися з поля:

– Ходімо, внучку, обідати! – покликала бабусяОлексійка.

А коли після обіду він збирався знову піти наконюшинове поле, бабуся саме взялася садитицибулю. Вона взяла довгу велику дошку і потяг -ла її на город. Олексійко бачив, що їй було важко,і хоч бажання знайти щасливий листок підганя-ло його в поле, любов до бабусі, яка піклувала-ся про нього ще з дитинства, не лишила йогобайдужим:

– Бабусю, тобі допомогти? – запитав онук івзявся за важку дошку.

Разом з бабусею вони клали на землю дошку,робили сапкою гарний рівненький рівчачок, а

9

число 85дзвоник

Народні прикмети,прислів'я

На Великдень перший раз закує зозу-ля.

Де вовк на Великдень зачує дзвони, тотам буде цілий рік крутитися.

На Великдень: кожна дівка – маківоч-ка, кожен хлопець – голубочок.

Такий вдатний ґазда, що й кури кра-шанками несуться.

Рохкай, пацю, рохкай, іще неВеликдень.

Їж ковбаску, поки паска.

А яйце від курки старше, бо воносвячене.

Де – писанка, де – мотанка, де – кра-шанка, а в нашої Галюньки галунка догалунки.

На Великдень сорочка хоч лихацька,але біленька, а на Різдво хоча сирова,аби нова.

Коли на Великдень ясно світитьсонце, то через три дні падатимедощ.

Коли на Великдень дощ або хмарно,буде врожай.

Коли на Великдень спить господар,то виляже пшениця, а якщо господи-ня – льон.

Верба красна – б'є напрасно, вербабіла – б'є за діло.

Обійдеться Великдень без гречаноїпаски.

Добра паска, як є ковбаска.

потім Олексійко під вказівками бабусі встромлявмаленьку цибульку в землю, загортав землею і тріш-ки притискав – щоб цибулинка вистояла і під дощем, іпід вітром, і проросла рівненько. Мабуть, аж двадцятьгрядок цибулі посадив Олексійко з бабусею. Вто -мився, що й казати, але в той же час його заполонилоякесь незвідане до сих пір задоволення. і навітьмаленький мозоль, який з’явився у нього на долоні,не затьмарював його внутрішнього задоволення.

Так і минув день, не вдалося Олексійку дістатисядо поля з конюшиною. Наступного дня ще вдосвітавін поїхав з дідусем та бабусею на інше поле садитикартоплю, і день знову збіг невідомо куди. А потімВасилько покликав його пасти разом з ним череду іОлексійко погодився – він ще ніколи не пас череду і цевидалося йому дуже цікавим. А коли Васильковамама принесла обід, він з таким апетитом, як ніколи,з’їв і борщ, і сало з цибулею, яке до того часу не хотіві в рот класти. Коли увечері хлопці пригнали корів усело, Олексійко відчув, що падає з ніг, але в той же часйому було так хороше на душі і так приємно від зроб-леного ним діла.

Ось так минали дні, а Олексійку все ніяк не вдава-лося податися на поле в пошуках щасливого чотирь-охлистника. А одного ранку дідусь покликав йогокосити конюшину.

– Ну ось, прогавив шанс знайти удачу, – подумавтрішки засмучено Олексійко. – Та нічого, може, коликонюшина знову підросте – я знайду щасливийлисток!

А дні минали один за одним швидко й непомітно.Він допомагав дідусеві й бабусі, Василько познайо-мив його з іншими односельчанами і вони почалиразом ходити на річку, грати у футбол.

А одного вечора, коли Олексійко разом з бабусеюсиділи пізно увечері у дворі, дивлячись на засіянемерехтливими зірками небо, Олексійка осінило:«дивись, як гарно все почало складатися у його жит -ті! Та це ж, мабуть, він таки знайшов щасливий листокконюшини, коли вони скосили з дідусем поле, і заразтой листок лежить на горищі і звідти надсилає йомуудачу!»

Він розповів про це і своєму другові Васильку, алетой чомусь не повірив йому. Проте Олексійко бувпереконаний, що десь там є малесенький листочок,який допомагає йому у всьому. А ви як гадаєте, друзі?

число 85дзвоник

10

Леся бРиЗГУН-ШАНТА

Перший Великдень Курчатка-Жовтенятка– Весна прийшла! Весна прийшла! – зацвірінь-

кав на плоті Воробчик-Молодчик.– А ти звідки знаєш? Ну, звідки знаєш? – квік-

нуло Курчатко-Жовтенятко і здивовано подиви-лося на Воробчика-Молодчика. – Дивись, ще сні-гом навколо припорошило.

– Але верба цвіте! Пучечки-котики то сюди, тотуди похитуються. Пухнатий жовтий пилок роз-порошують.

– А весняний Вітрець-Легіт летить собі веселоі радісно усміхається. А тоді підхоплює жовтийпилок на свої крила і несе його в світ за очі, –знову зацвірінькав Воробчик-Молодчик.

– А от і не в світ за очі, не в світ за очі, – озвав-ся весняний Вітрець-Легіт, що якраз біля нихшвидко пролітав та й жартома, ніби ненароком,розкуйовдив сіренькі пір'їнки-пір'ячко Вороб -чика-Молодчика, а тоді жбурнув повну жменькужовтого пилка на його вгору задертий хвостик іна дзьобик Курчатка-Жовтенятка.

– Ой-йой-йой! – збентежено цвіркнувВоробчик-Молодчик, розправив крильця і, непрощаючись, полетів геть.

– Ух, ти-и-и! – обурено крикнуло Курчатко-Жовтенятко і маленьким пухнатеньким криль-цем обтріпало свій дзьобик.

А тоді стало й задумалось: Гм-м-м... На хуторідядька Шпака щось дивне твориться, чудадіють ся. Може дійсно весна вже прийшла? Осьуже третій день як господар і господиня спершубджолиний віск розігрівали і з нього три великихсвічки зліпили, сухим зіллям-квітами їх обмота-ли і по цілому дворі з ними ходили

Свічки яскраво світились, а песик Джуль -басик, курочки й качки, похитуючи головами, наних дивились.

Господарі по хуторі походжали, в курятник, декурочки сплять, заглядали, свічками все благо-словляли.

Двері до стайні відкривали, коників, корівокта теляток зі святами вітали. В хлів до свинейзаходили, над вуликами – хатками бджіл – хре-стики свічками виводили.

А коли хазяйка двері в хату відчинила, то гос-подар над дверима великий хрест тими свічкамизробив.

– А чого він це робить? – запитало Курчатко-Жовтенятко тата Півника.

– Щоб Господь бог всіх нас: пташок, звіряток,хату цю і її господарів любов'ю огортав і від усь-ого злого охороняв, – тихо відповів тато Півник.

– От цікаво! – сказало Курчатко-Жовтенятко.У дядька Шпака в хаті на кухні всі бігають,

метушаться... А які запахи звідти виходять!..Господар смажить ціле порося, шинку, ковбаси, а

господиня паски пече, сирну паску готовить. бож Великдень, Великий День вже надходить зав-тра.

– Треба паски спекти та все інше приготовити,– говорить господиня, хитаючи головою.

А Курчатко-Жовтенятко за дверима уважнослухає. «Великдень? Паска? – подумалоКурчатко-Жовтенятко.

– Цікаво, як та паска виглядає?.. От я зараз вхату зайду і все саме побачу,– раптом надумалосьКурчатко-Жовтенятко і відважно підійшло підсамі двері.

І от якраз в цій хвилині двері відкрились. На -двір вискочив песик Джульбасик. В мордочці ве -лика соковита запашна ковбаса. Майже що неперевернув Курчатко-Жовтенятко так поспішав.

– Ах ти, розбишако! Ах ти, нечемникуДжульбасику! Ковбасу нам вкрав, нікого й незапитав. Ну й що ж нам з тобою робити? – крик-нула господиня.

– е, лиши, лиши його! Таж Великдень надхо-дить, всіх звіряток треба нагодувати. Ну, а вінсам собі взяв, – перебив дядько Шпак господи-ню.

– Закрий двері, а то паска сяде,– озвалася зновугосподиня знервовано.

І господар підійшов до дверей, щоб їх закрити.– Паска сяде? Де ж вона сяде? Треба подиви-

тись, – подумало Курчатко-Жовтенятко і швид-ко шмигнуло всередину кухні, ледь-ледь двері неприхлопнули його пухнатенький жовтенькийхвостик.

А там... Що за чудо!На лаві коло вікна на величезній мисці красу-

ється печене порося, парує, шипить.– От буде смачна гостина, – говорить господар і

радісно усміхається.– е, – озвалася хазяйка,– порося як порося, але

глянь на мої паски.Ні одна не сіла...А на краєчку стола вже красувалося з десять, а

може й більше, пасок.– І чого ти їх так багато напекла? – спитав зди-

вовано хазяїн.– Чого? Що за питання! Ось нам з тобою по од -

ній, а нашим дітям Гані, Марійці, Петрові,Іванові та внукам Андрійкові, Данилкові таКатрусі... А тітці Єві з дядьком, сином з жінкоюта їхньою донею. Вже маєш десять. А для Павла,що сам живе й нікого з рідних не має. А старень-кій сусідці Любі... Хіба вона може сама пекти? Їйвже 85 доходить. Ну, а отим сиріткам, що їмнедавно тато помер. А в кошичок для свячення.А... – вела далі господиня.

– Ну добре, добре. Розумію,– перебив господар.

11

число 85дзвоник– На Великдень треба всім дати і по пасочці, і

по крашеному яєчку та може ще там чогось...Розумію.

Курчатко-Жовтенятко стояло посередині кухній уважно все це слухало.

Раптом побачило великого чорного кота і жах-нулося. Він ліниво простягнувся і сплячими щеочима глянув на Курчатко-Жовтенятко.«Пробі!» – панічно квікнуло Курчатко-Жовте -нят ко і щосили погналося під стіл близько вікна.А кіт за ним.

Там при столі сиділи Андрійко, Данилко таКатруся, внуки дядька Шпака. Вони були дужезайняті і спершу нічого не зауважили.

Хлопці писали писанки писальцем, а дівчинкафарбувала крашанки.

Курчатко-Жовтенятко так перелякалося, що,втікаючи, з розгону вдарилося об ногуКатрусі.

– А це що таке? – крикнула здиво-вано Катруся і поглянула вниз.

– Курчатко-Жовтенятко, що титут робиш? Ну ходи до нас на стіл.Поможеш нам з яєчками!

Вона ніжно й обережно піднялаКурчатко-Жовтенятко і поклала білясе бе коло мисок з фарбами. Кур чатко-Жовтенятко тільки дзьобик роззявилоз несподіванки і довго стояло мовчки.Приглядалося. Що за прекрасні кольори!Жов тий, зелений, блакитний та ще й червоний!

Катруся кладе біле яєчко у фарбу, а витягаєкольорове! А хлопці пишуть писальцем на яєч-ках.

Раптом Курчатко і їх побачило.– О, і я хочу писати, – квікнуло Курчатко-

Жовтенятко і підбігло ближче до них.– Та як це зробити? – Курчатко-Жовтенятко

поглянуло на Данилка.А Данилко якраз вмочив своє писальце у віск і

намалював на яєчку хрестик.– О, вже знаю! – І воно схопило пухнатеньким

крильцем писальце, вмочило у віск, підійшло добіленького яєчка і почало й собі виводити різнікривульки: вправо, вліво, вгору, вниз. Так, якзнало!

– А чого ви пишете писанки,– обернулосяКурчатко-Жовтенятко до Андрійка і поклалописальце на стіл.

– Дідусю, скажіть чому. Ви краще знаєте, –звернувся Андрійко до діда.

Дідусь підійшов до стола: Розкажу, розкажу, –сказав він.

– Було це давно, дуже давно.Тоді ще жив Ісус Христос.Його мали розп'яти на хресті.Гірко плакала Мати Божа.«Що ж мені робити, щоб захоронити Мого

Сина?» – бідкалася вона.А тоді почала молитись.

І прийшла їй думка: «Намалюю різними узора-ми яєчка і занесу пилатові, може помилуєЙого»...

І сіла малювати.На білих як сніг яєчках виводила різні узори і

ридала. А сльози, що капали на яєчко, мінялися начервоні крапельки і вийшли прекрасні писанки.

Коли вже намалювала з десяток яєчок, зав'яза-ла їх у хустину і вибралася в палати пилата.

перед пилатом поклонилася.Та коли клякала, хустина розв'язалася і писанки

покотилися по цілому світі.Докотилися вони й до нас.Старі люди кажуть, що поки ми всі будемо

писати писанки, доти на світі буде гарно.Чим більше писанок, тим гарніший світ, милі-

ші люди.Чим менше писанок, тим більше лихана світі.

– От вам і вся легенда про пи санки,–сказав дідусь, взяв писанкуКурчатка-Жовтенятка й захопленооглядав її. – Гм... Гм... Гарно! –подивився він на Курчатко-Жов -тенятко. – З тебе буде неабиякиймайстер-мистець!

А тоді й собі взяв писальце, білеяєчко і почав писати...

А Курчатко-Жовтенятко вжебралося за нове яєчко, щасливе та задо-

волене, що його дідусь похвалив.До стола підійшла бабця.– Скінчили? Добре! Отут вам кошики. Да вай -

те по писанці до кошичка, а я додам ще решту:пасочку, ковбаску, хрін і все інше, а зверху при-красимо барвінком. буде на свячене, як підемо доцеркви, бо ж завтра у нас велике свято –Великдень, Воскресна Неділя. будемо тим свяче-ним розговлятися, – сказала бабця.

– І я хочу кошичок, – квікнуло Курчатко-Жовтенятко. бабця здивовано глянула на нього.

– І як ти його понесеш?– У дзьобику. Я теж хочу кошичок,– ще голос-

ніше повторило Курчатко.За короткий час на столі з'явилося п'ять ко -

шичків: один великий для цілої сім'ї, три для Ан -дрійка, Данилка та Катрусі, а мацьопинький дляКурчатка-Жовтенятка. У нього вмістилася тіль-ки одна писанка, яку воно саме намалювало.

– От кошички вже готові, підемо до церкви іпосвятимо все,– сказала бабця.

Та Курчатко-Жовтенятко здивовано головоюпохитало.

– До церкви? А де вона? Як вона?.. – запитало-ся воно бабці.

– Підеш з нами, побачиш, – відповіла бабця.А Андрійко, Данилко і Катруся радісно заплес-

кали:– Так, так! Ти підеш з нами! Ти ж теж писало

писанки!

12

число 85дзвоник

(початок на 4 сторінці)

На тиждень перед Великоднем святкує-мо Вербну неділю, або бечкову чи Цвітнунеділю. В цей день нарізують вербовихгалузок (звичайно червоної верби) і несутьїх до церкви, щоб посвятити. Гілочки цісвято бережуться, бо вони – кажуть в наро-ді – «помічні од недуг і грому», а такожними можна «викликати у посуху дощ». Набуковині ці гілочки називаються ще й «беч-кою», а тому та неділя – бечкова. А матері,принісши з церкви посвячену вербу, пес-тливо «б’ють» ними своїх дітей, примов-ляючи:

Не я б’ю – верба (або бечка) б’є,За тиждень – Великдень,Недалечко – красне яєчко.

Або ж:

Будь здоров, як вода,Будь багатий, як земля,І будь плодний, як лоза !

Оскільки квітень – місяць дуже важли-вих сільськогосподарських робіт, люди зінтересом спостерігали – не рік і не два, авіками – погоду, бо від неї залежить майбут-ній врожай, і встановили свій народнийпрогностик, супроводжуючи його мудримиприказками та прислів’ями. Тому йкажеться:

Квітневі роботи на май не відкладай.Гарна погода – гарний врожай. Якщо на Благовіщення (яке за старим

стилем, тобто за юліанським календарем,припадає теж у квітні, а не в березні, як зановим) лежить сніг – літо неврожайне.

Благовіщення без ластівок – холоднавесна.

На Благовіщення чорногуз прилітає і вед-

мідь встає.Квітень – переплітень, бо переплітає

трохи зими, а трохи літа.Квітень з водою, а травень з травою.Хто у квітні не сіє, той у вересні не віє.Теплий квітень, а мокрий май – буде в

полі урожай.Закурилася ліщина – час орати.Сон на зиму відклади, а діло в квітні

зроби.Якщо дуб раніше од ясена розпустився –

на сухе літо.Розпустився дуб – пора сіяти горох.На луках чи в лісі розпустилися золотаво-

жовті дзвіночки первоцвіту – настанутьтеплі дні.

Якщо на початку квітня грім – на теплеліто.

Закумкали жаби – можна сіяти кукуру -дзу.

В який бік лягає тварина спиною, звідтиповіє вітер.

Великі роси – на добрий врожай.Сині хмари – на тепло й опади.Ранній виліт бджіл – ознака, що настане

тепла весна.Журавлі летять мовчки, низько й швидко

– на негоду.Якщо кожух став гнучким і м’яким –

чекай тепла і опадів.Копита в коней потіють – на тепло.Мокрий квітень, сухий май – буде в клуні

рай.

А мудрих українських прислів’їв у зв’яз-ку з квітнем ще багацько, бо – не так ? –«що город, то й норов, що край, то й оби-чай».

А наступного разу будемо про травень – уцьому останньому місяці весни природапостає в усій своїй красі.

13

число 85дзвоник

Я писана красуня –Вся в рисках і квітках,Красу митців несу я,Їх славлять у віках,

Мене кладуть у святоНа пишному столі,

Щоби моїм убранствомВтішалися малі.

Та що там говорити?Важливіша я тут,

Без мене вас до церквиСвятити не підуть.Я голова над вами,

Мій рід йде з давнини,Шанують нас вікамиІ славлять щовесни.До того ж я багата

Родзинками й медком,Їдять мене на святаІз м’ясом, молоком.

Тоненьким прутикомЗ вербовим котиком

Себе вітаємоЛегеньким дотиком...

Радісну вісткуСобі говоримо,

Що день великийНе поза горами,

Що вже за тижденьБуде…

(пасха)

(писанка)

(Великдень!)

У християнстві є багатоВерби свяченої на свято.

За нею поспішають в церквуУ цю святу неділю…

(Вербну)

Загадки

14

число 85дзвоник

Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà

Великодній сніданокКоли на Великдень поверталися зі

свяченим до своїх домівок, господар хати зкошиком ставав на порозі і казав тричі:«Христос воскрес!» А вся родина, сім'яхором відповідала: «Воістину воскрес!»

На Гуцульщині був такий звичай, щоґазда свячену паску насамперед ніс дохудоби, клав її тричі на хребет, промовляю-чи: «Який дар красний, такі аби бог давтелиці красні». Зі стайні господар зі свяче-ною паскою йшов до пасіки.

А там промовляв до бджіл з надією накращий приплід і врожай. Коли ґазда вер-тався у хату, вся родина сідала за стіл, гос-подиня запалюваласвіч ку і прилаштовува-ла її до першої паски.Помолившись, усі разомговорили: «Аби мидочекали й на другийрік Святого Воскре сін -ня». Цей ритуал вико-нувався в кожній роди-ні.

Мати накривала стілбілим вишитим обрусом. Святковий стілзаставляла найліпшими наїдками танапоями. більшість страв, за традицією,готувалися з яєць, були тут і сир, і ковбаса,і шинка, і масло, і хрін, і молодий часник.А посередині красувалась пишно випеченапаска, біля неї мати запалювала свічку.Тато брав свячене яйце, нарізав його нашматочки для кожного за столом і прицьому промовляв: «Дай нам, боже, в щастій при здоров'ї святу паску спожити, на дру-гий рік Воскресіння діждатись і рік відроку, доки бог призначив віку. Христосвоскрес!» Всі відповідали: «Воістину вос-крес!» І після молитви починали снідати.

Першою стравою була, звичайно, паска.Тато відламував шматок паски з трьохбоків, промовляючи: «бог-Отець, бог-Сині бог-Дух святий». Ці шматочки зберігалидо закінчення свят, а потім давали худобі,щоб вона була здорова. Деякі люди крихти,зібрані з великоднього столу, викидали на

город, бо вірили, що з тих крихт виростебоже зілля – маруна. На Гуцульщині віри-ли в те, що крихти зі святкового стола слідкидати в піч, бо якби ту освячену крихтуз'їла миша, то перетворилась би в кажана.

Улюблений у нашому народі звичай –благословення на Великдень їжі й печива.З благословенням великодніх пасок тіснопов'язані наші славні писанки. У При -карпатському краї існує звичай обдарову-вати рідних крашанками чи писанками засвятковим столом. Адже всі ми переконані,що яйце є символом Христового воскресін-ня. Як з мертвої шкаралупи родиться нове

життя, так і Ісус Христосвоскрес до нового життя.

Яйце – символ життя,і вважається, що вономає велику магічну силу.Яйце червоного кольорусимволізує відродженнялюдей через кров ІсусаХриста. Яйця післяосвячення у церкві да -рують один одному, кла-

дуть на могили померлих. За народнимипо вір'ями, пожежа припиняється, якщо увогонь кинути освячене яйце; худоба нехворітиме, коли погладити її великоднімяйцем; вода для вмивання, якщо в неї опу-стити свячене яйце, сприяє здоров'ю такрасі.

Пам'ятаю з дитинства, як мама налилав череп'яну миску води, поклала в неїщойно принесені освячені крашанки ідала нам, дівчатам, вмитися, потертиними щоки, щоб ті були завжди рум'яни-ми, а ми – гарними.

Слов'яни Великдень пов'язували зродючістю землі, з весняним відродженнямприроди. У великодньому кошику середварених яєць обов'язково мало бути однесире. Яйця святили очищеними, щобосвячена шкаралупа випадково не впалана землю і не була потоптана ногами, бовона мала магічну силу. За сніданком їливсе, що хто хотів.

15

число 85дзвоник

² ãðຠìîñÿ, ³ â÷èìîñÿ!

Казочка про ворону(До теми виховання справжньої людини)

1. Прочитайте (прослухайте) казочкупро чорну ворону, слідкуючи за рисунками:

Бачить з гілки чорна ворона, як то добребілим голубам, і каже:

– Ану, пофарбую я своє пір’я набіло.– Я вже бі -

ла. Тепер і ятака, як ви,білі го луби.Тепер і я го -луб.

– Ой, якто добребути голу-

бом! Їж, скільки хо чеш!

Наївшись, біла ворона закрякала:– Кра! Кра! Кра!Упізнавши, що то ворона, голуб закричав:– Це ворона! Це ворона! Геть звідси! Ти не

голуб! Геть!

І голуби прогнали від себе білу воронуЛетить біла ворона до своїх, чорних

ворон:

– Рятуйте! Рятуйте! Голуби мене про-гнали. Я ворона, як ви!

Чорні ворони теж проганяють білуворону:

– Геть! Ти біла! Ти не ворона! Ти не чорнаворона!

– Що мені тепер робити? – подумала білаворона. – Голуби мене прогнали, бо я ворона.Але ні чорні во -рони не при -йма ють ме не,бо я біла. Теперя ані справ жняво рона, анісправ жній го -луб! Хто ж яте пер?

2. В українців є приказка: «Воронупізнати по пір’ю». А в румунів існуютьвирази: «Cioară vopsită» (= «пофарбованаворона») і «a umbla cu cioara vopsită» (= ходи-ти, поводитися, як пофарбована ворона),тобто обманювати людей, говорити неправ-ду, видавати себе тим, чим ти не є в дійсно-сті.

3. Яка ваша думка: чи біла ворона зданої казочки навчилася розуму, якою їйтреба бути?

4. Чи то гарно бути білою (фарбованою)вороною серед людей, які тебе поважають іщиро з тобою поводяться?

5. бачили ви осіб, подібних до білих(фарбованих) ворон?

ýпідготував І. Ребошапка

16

число 85дзвоник

В одного подружжя було семеро синів. Та ось,нарешті, знайшлася й дівчинка. Всі дуже раділи з цієїподії.

Якогось дня, коли треба було купати сестричку,виявилося, що в хаті немає води. Тоді мати сказала,щоб хтось із синів пішов по воду. Але піти хотів кож-ний. Брати пересварились, почали тусатися і розби-ли глек. Батько розсердився та й каже:

– Припиніть сварку, бо прийде зла чаклунка і обер -не вас на круків.

Не послухались його сини. Ска -зав удруге – вухом не повели.Сказав утретє – так само. Тієї ж митіз'явилася перед ними зла чаклункаі обернула їх на круків.

Полетіли семеро братів круками вгори. Коли сіли спочити, підійшовдо них гірський карлик і запросивжити до себе у скляну скелю. Тамвін добре доглядав братів-круків.

Минув час, сестра виросла.Одного дня дізналася вона відсусідки про своїх братів, що пере-творилися на круків. Шкода стало їхдівчині і почала вона журитись іплакати. А мати й питає:

– Чом ти журишся та плачеш, донеч-ко моя?

А дівчина їй:– Як же мені не журитися й не плакати, коли дізна-

лась я від сусідки, що маю семеро братів. Та посва-рилися вони через мене й стали круками.

– Так,– каже мати,– не послухались вони батька, ізла чаклунка обернула їх на круків. Треба думати, якїх урятувати.

Якось пішла дівчина в ліс. Зустрівся їй там добрийчаклун та й каже:

– дівчино, коли хочеш зняти злі чари з твоїх братів,іди в гори і знайди скляну скелю, де вони живуть.Тільки не забудь узяти з собою гарбуза.

Зраділа дівчина, взяла гарбуза і мерщій у гори,шукати скляну скелю. Бігла вона, бігла і раптом поду-мала: а як же тую скелю відімкнути? Аж тут знову

з'явився перед нею добрий чаклун та й каже:– На тобі кістку від курячої лапки. Нею і відімкнеш

ту скелю. Тільки будь уважна, не загуби кістку.На радощах дівчина побігла ще швидше. Та коли

попереду показалася скляна скеля, побачила, шо вруці немає кістки. Вернулася вона назад тією ж стеж-кою, та нічого не знайшла, бо бігла, аж підстрибувала.Пішла шукати вдруге – теж не знайшла, бо йшла іноса чухала. Тоді пішла вона втретє – надто вже їй

хотілося зняти чари з братів – ізнайшла кістку від курячої лапки, ботепер була уважна, роздивляласяна всі боки.

Відімкнула дівчина тією кісткоюдвері у скелі, зайшла всередину, аназустріч їй гірський карлик.

– Кого ти тут шукаєш? – питає дів-чину.

Вона й розповіла йому, що шукаєсвоїх братів, яких зла чаклункаобернула на сімох круків. Карликпослухав і сказав, що її брати-крукиживуть тут, але зараз їх немає –полетіли гуляти. і карлик зник.

Обдивилася дівчина довкола ібачить: на столі, застеленому

чистою скатертиною, стоять сім мисо-чок з їжею. Вона й покуштувала потроху з кожної. Апоки обходила стіл, не помітила, як у неї з пальцяспала каблучка, що мати подарувала. Раптом почуладівчина: повертаються семеро круків, крилами лопо-тять – і сховалася за дверима.

Повернулися круки, сіли кожен на своє місце за сто-лом та й кажуть в один голос:

– Пахне людиною! Пахне людиною!А той із них, який побачив каблучку, додав:– А я каблучку нашої сестрички знайшов! От якби

вона була зараз тут! дала б нам по скибочці гарбуза,поцілувала б кожного, то й спали б із нас злії чари.

Тоді вийшла дівчина з-за дверей, кинула на долівкугарбуза, і він репнув на сім скибок. дала дівчина поскибці крукам і поцілувала кожного. Злі чари пропа-ли, і семеро братів стали кожен собою.

Êàçêè íàðîäiâ Iñïàí³i

Семеро круків.

17

число 85дзвоник

Оленчині вишивкиСлова С. ЖУПАНиНА Музика В.ТАЛОВиРІ

А Оленка в нас рукодільниця,Хвалять всі її, хоч мала.Скатерть вишила, блузку вишила,Мамі радісно подала.Мама тішиться, тато тішиться,Бо світлиця в нас, як весна,У Оленчиних ніжних вишивкахВся заквітчана і ясна.

А на вишивках, мов на вишеньках,Спілі ягоди, хоч збирай!А на вишивках усміхаєтьсяСвітлорайдужний барвограй.і проміниться, та ще й мінитьсяСкрізь на вишивках дивосвіт,Бо залишився на цих вишивкахРук Оленчиних теплий слід.

А О - лен - ка в нас

ру - ко - діль - ни - ця,

хва - лять всі ї - ї, хоч ма - ла.

Ска - терть ви -- ши - ла,

блуз - ку ви - ши - ла,

ма - мі ра - діс - но

по -да - ла. Ма - ма ті - шить - ся,

та - то ті - шить - ся,

бо світ - ли - ця в нас,

вся зак - віт - ча - на і яс - на.

ніж - них ви - шив - ках

як вес - на, у О - лен - чи - них

18

число 85дзвоник

ÐÐ îî çç ììàà ëë þþ ééññòòîîðð iiíí êê óó

19

число 85дзвоник

Ïîãðàéìîñÿ!

Діти ведуть хоровод і Наталочка в середині колавідображає все те, про що співають.Наталочка зранесенька всталаІ грядочки гарненько скопала.(ніби копає грядку)

На грядочках землицю спушилаІ рівненько квіток насадила(ніби розпушує і садить)

Різних квіток вона насадилаІ водою рясненько полила.(ніби поливає)

Ростіть, ростіть високо, квіточки,Що садила в чотири рядочки.(показує рукою вгору)

Добре потрудилась ти, Наталю,Тепер бери того (тую), що є скраю.(Наталя бере з кола дівчинку або хлопця на своємісце, а сама стає до гурту в коло і разом спі-вають спочатку)

Діти ходять по колу, взявшись за руки, а вибра-ний хлопчик йде всередину кола й все показує, прощо співається.Ігорчику, земленьку скопай,(копає)

Щоб вродив нам добрий урожай.Грабельками землю розгорниІ грядочки рівненько зроби.(ніби розгортає землю і робить грядочки)

На тобі насіннячка аж жменьку(всі ніби щось йому подають)

І засій рівнесенько земельку.(бере і засіває)

А щоб гарний виростав врожай,Водичкою грядку поливай.(поливає)

Тепер можеш йти відпочиватиІ заміну собі пошукати.(Ігорчик йде в коло й разом із усіма співає, азамість себе іншого хлопчика вибирає)

Діти стають у коло, пританцьовуючи весело,співають веснянку.Прилинь, прилинь, хмаронько, із небаІ дай дощу, бо нам дуже треба.Нехай дощик рясненько полиє,Всю травичку щедренько обмиє.І дерева та кущі в лісочку,І у нашім зеленім садочку.Дай водиці для мої землиці,А з врожаю будуть паляниці.Дощик, дощик, щедро поливай,Щоб багатий був наш рідний край.

Діти ведуть хоровод.Сонечко, сонечко,Заглянь у віконечко.Вийдем на забавиНа зелені трави...будемо співати,День наш звеселяти.Заглядай все, сонечко,У моє віконечко.

Діти, взявшись за руки, співають веснянку.Усі в коло поставаймо, Свої рученьки з'єднаймо.О, який чудовий час:Веснонька іде до нас.

Сонце дивиться з хмарини, –І так буде все, щоднини!Веселитиме всяк часНас усіх весняний час.

Красна веснонька прийшла,Сонце, тепло принесла.І радіє кожен з нас, бо прийшов чарівний час!Володимирa КРУКОВСЬКa «СВЯТКУЙМО ВЕЛИКДЕНЬ»

весняна розвага для маленьких

Любі діти! Всі пори року прекрасні, милі вашій душі, кожна з них має свою

звабу, чарівність і красу. Весна – особлива, вона приносить красу, дивопробудження всього живого, всього, що тягнеться до неба, до сонця. Вона

оновлююча, це веселий поклик до життя. З нею так багато чогопов’язаного із вашою дитячою радістю, юначою буйністю.

бажаємо вам успіхів у праці, міцного здоров’я, бадьорого весняногонастрою. Ростіть на радість ваших батьків.

Христос воскрес!

Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!

Валентин Миколай Грижак, 2 роки, с. Верхня Рівна

б'янка Катана, Габрієла Періжок, Далія Грігораш (усі з 4 класу), Флорін Андрічук (5 клас), с. Негостина

Маріо, Каріна, юстин, беатріс та Каталін здитсадка с. Негостина на конкурсі

«Усмішка української дитини»