№55

Журнал для українських дітей Румунії

дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 3 рік видання, жовтень, 2011 рік

дзвоник (Clopoþel)

№ 55, 2011 р.Журнал для українських дітей Румунії.

Заснований у 2007 році.

Над дзвоником працювали:

Головний редактор: Микола Корсюк

Редактор: Людмила Дорош

Редколегія: Іван Ковач, Михайло

Михайлюк, Михайло Трайста, Марія

Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1

тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;

телефони/факси: 021-222-07-37

Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacþiei:

str. Radu Popescu 15, sect. 1

Bucureºti, România.

Наша електронна адреса:

redactia.clopotel@gmail.com

дзвоник пропонує:

* казки

* оповідання

* вірші

* загадки

* дитячу енциклопедію

* сторінку народознавства

* пісеньки

* сторінки-розм

альовки

* рухливі ігри

дзвоник завжди радо прислухається до

ваших пропозицій і друкуватиме надіслані

вами спроби!

Увага! За достовірність надрукованих

матеріалів відповідають їх автори!

Іван БАГРЯНИЙ

РІДНА МОВА

Мово рідна!

Колискова

Материнська ніжна мово!

Мово сили й простоти,

Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово – крик любови,

Сміх і радість немовлята. –

Неповторне слово «Мати» –

Про життя найперше слово...

Друге слово – гімн величний,

Грім звитяг і клекіт орлій, –

Звук «Вітчизни» неповторний

І простий і предковічний...

Ну, а третє слово – «Мила» –

Буря крови, пісня рвійна

І така, як пах любистку,

І така, як мрійка мрійна...

Перейшов усі світи я –

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати,

Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.

Ти стара і вічно нова.

Ти могутня, рідна мово!

Мова – пісня колискова

Мова –

матері уста.

3

число 55дзвоник

Петрусь із Павутинкою вибрались напагорб. Виднокруг здавався хлопцевічудовим. Зелений ялинник – рівний, якгребінь, устеляв усю улоговину. Десь недесь яскрівся золотий стовбур бука, а чидуба, що приманював зір і наче холодивйого. Якась незрозуміла ласка загляда-ла в душу, даруючи незрозумілу розкіш.Було до болю спокійно і тепло.

– Отут і перепочинемо, – мовила Паву -тинка.

Саме цього очікувавПетрусь, бо в душі цьогобажалось. Бажалось самецієї хвилинки. Щоб усепройдене осіло в душі йзалишилось надовго упам’яті. А пам’ять – тобагатство. Петрусь знавпро це, бо батько не разговорив йому.

– А може підемо? – запи-тав він.

– Ні, трішки пересидимоотут. Хіба тобі тут негарно?

– Гарно, та ще й спогади навіює.– Які спогади?– Про батька. Він умів мені розказува-

ти про ліс.– Себто?– А так. Ліс, – говорив він, – як вели-

кий світ. Усього тут знайдеш. А най-більше, – говорив, – краси. А краса, –казав, – якщо є в твоїй душі, то є. З нею

народжуєшся, а потім її виростаєш.– Мабуть, синку, твій батько був люди-

ною культурною.– Лікарем він працював. Сільським.

Та нам добре було. А ви обіцяли розка-зати про вашого брата.

– Не тільки про брата хотіла. Бо так –просто нічого не зрозумієш. Тут історіядовга, заплутана подекуди, і я не хотілаб тебе туди вплутувати. Але знай, що

батька твого я знала.Якби стояв, Петрусь

мав би впасти. Лишеньтакого він не сподівався.Наче хтось його в головугупнув молотком.

– Як це?! Ви знали могобатька?!

– Знала, – відповіла спо-кійно Паву тинка. – І непереживай. Я все тобірозповім і поясню. І щераз – не хвилюйся. Я тобіпередбачаю добру долю.

– Як це?– Ми ж одного роду.– Павутинко!? Як це так?– А так в житті буває. Не сподіваєшся,

а воно в хвильку нагряне.Петрусь онімів. Ні слова, ні сили в

нього не було. І навіть здивування. Причому тут уся притичена. І, до речі, дочого цей баламутний світ. А, може, вжей не такий баламутний…

(далі буде)

Микола КОРСЮК

Диво грибної пориДиво грибної пориX

4

число 55дзвоникОлесь ДОНЧеНКО

ЛІСОВОЮ СТеЖКОЮЛІСОВОЮ СТеЖКОЮ

...На початку жовтня ледве помітноюлісовою стежкою, яка звивалась між ста-резних дубів, ішла дівчинка років тринад-цяти. На ній була картата новенька коф-тина, синя спідниця й біла хустинка, яктерен-цвіт. І ця хустинка різко відтінялачорні брови дівчинки, її засмагле обличчяй світлі очі. Такі світлі й зелені, що в тем-ряві вони, мабуть, блимають, як світляч-ки. її кругле ніжне підборіддя схоже булона яблуко, а припечений сонцемкирпатенький ніс скидався нажовту лісову грушку, яка висти-гла проти сонця аж на верхівцідерева.

Дівчинка несла книжки йзошити. Вона поверталася додо-му із школи. Йшла вона легкимбезшумним кроком, наче плив-ла над стежкою, і тільки інодіпід її черевиками стиха хруска-ла суха гілочка або жолудь.

Стежка зненацька повернулаправоруч, обминаючи круту гору, і тодістало чути, як весело видзвонює у тишинівода. Прозорий струмок перетинав стеж-ку, і через нього було перекинуто кладку зсухої деревини. Кора на дереві зійшла, істовбур, сточений жуками, вимитий доща-ми та висушений сонцем, жовтів і вилис-кував, мов велика кістка якоїсь прадавнь-ої тварини.

Дівчинка сіла над струмком, поклалабіля себе книжки й почала задумливо бов-татись у воді руками.

Хвильки хлюпали в неї поміж пальців і

здіймались ясними пухирями, в яких від-бивалось на мить то жовте листя клена, токлаптик блакитного неба, то обличчя вбілій хусточці.

На дні струмка ворушилась водянатрава – довгі такі стьожки, як пучкиволосся.

Руки в дівчинки були шершаві, як дубо-ва кора, засмаглі і подряпані. Хустинка внеї зсунулась набік, і з-під неї вибилася

хмарка льняного волосся, біло-го і легкого, як пух, – дмухневітерець, так воно й розлетить-ся навколо. І тепер дівчинкастала дивно схожою на кульба-бу. В школі її подружки так ікликали завжди: Улянка-куль-бабка.

Улянка повільно глянуланавколо й наче вперше поміти-ла, що ліс її любий вже прибрав-ся в нову чарівну одежу.

– Здрастуйте, сестри-берізки,вас не впізнати сьогодні. Чи ви це, мої біло-корі?

Ой, леле, не чують привіту, свічкамизолотими палахкотять.

– Ой, який же ти став тепер, мій лісе-брате! – думає дівчинка.– Як же ти пиш ноприбрався! Ось ти яка, осінь, у лісі!

Улянка підвелась, підхопила книжки і,перейшовши через струмок по сухій дере-вині, звернула із стежки. Вона пішланавпростець, продираючись крізь ліщину,зриваючи інколи золотавий горіх, якийтраплявся під руку.

Уривок з повісті «Лісничиха»

5

число 55дзвоникКатерина ПеРеЛІСНА

ОСІННІ ТАНЦІ

Вітер взяв сопілку в руки:– Ду-ду-ду!Хто зі мною потанцюєУ саду?Захиталися жоржини:– Може, й ми!Тільки ти нас над землею

підійми!– Шкода часу, – вітер каже, –Підіймать!Видно, вам не доведеться танцювать!Тут як зірвуться листочки із дубка,Із вербички, із берези,Із кленка, – хто червоний,

хто жовтавий,Хто рудий, а хто трішечки зелений –Молодий.Як закрутяться у танціУгорі! І низенько над землеюУ дворі. Вітер кинувся за ними:– Ой, ду-ду!От хто вміє танцювати

до ладу!

Леонід ПАВЛеНКО

ОСІННЄ

Жовте листя. Сіре небо.Яблука червоні.Заховавсь пташиний щебетУ моїй долоні.Попелясті павутини...Очевидно, осіньПросочилась по краплиніУ серпневі роси.

Бродить вітер по алеях,Носить запах диму.Вітер губиться в ідеях:Як зустріти зиму?В сон поринули городи,Яблука зірвали.І зелене вийшло з моди,Сіре модним стало.Небо, тихе і похмуре,Мокне у калюжі.

Чоловік задуму курить,Згадуючи ружі.Та нехай і згасла зелень,Хай і зблякла просинь, -Не печалься, рідна земле:В тебе славна й осінь!

Ліна КОСТеНКО

БІЛОЧКА ВОСеНИ

На гіллячках, на тоненьких,Поки день ще не погас,Сироїжки та опенькиБілка сушить про запас.Так нашпилює охайно,Так їх тулить на сосніІ міркує: а нехай-ноЩе побудуть тут мені!Поки дні іще хороші,Поки є іще тепло,А як випадуть пороші,Заберу їх у дупло.Буде холодно надворі,Сніг посиплеться з дубів,Буде в мене у коморіЦіла в’язочка грибів!Але білочці не спиться.Дятел стукає: тук-тук!Щоб не вкрала їх лисицяАбо хитрий бурундук.

6

число 55дзвоникЛюдмила ДОРОШ

як карасик подався до моря(Продовження з попереднього числа)– Ну, а хто ж ти і звідки прибув? – зацікав-

лено розглядав карасика морський дракон-чик. – Щось я не бачив схожих на тебе тут, уцьому безмежному морському просторі.

Розповідь карасика Чомусика видаласяцікавою і дракончику. Карасик запросив ійого у гості в Загату, проте той чесно зізнав-ся, що не може рушати в таку далеку дорогу.

– Знаєш, – повів вдячний за запрошеннядракончик, – я саме збираюся на вечірку,хочеш піти зі мною? Я маю одне зайвезапрошення.

І ось вони рушили в дорогу. Сонце вжезайшло за обрій, так що видимістьбула досить поганою, протеЧомусик не відставав від мор-ського дракончика, який, здава-лось, мав при собі якийсь неви-димий ліхтарик – так впевненоплив він у тільки йому відомо-му напрямку. Подеколи в тійне проглядній пітьмі Чому сикувдавалося розгледіти якихосьриб, то більших, то менших.

Аж ось почали лунати високіприємні звуки і морський коникпояснив:

– Це наші співаки дельфіни. Яка жвечірка без музики?

І дійсно, немов за змахом якоїсь чарівноїпалички, все довкола заколивалося, темнаморська вода почала світитися і мерехтітирізнокольоровим світлом і Чомусику зда-лося, що вже і він світиться, і морськийконик, і навіть дельфіни, коливаючись-підтанцьовуючи під свою музику, одягну-лися в казкове мерехтливе сяйво.

– Ну й чудасія, – ледь зміг видавити кіль-ка слів здивований красик, а морськийдракончик з насолодою розміявся:

– Чому ти так дивуєшся, у нас у морі про-живає дуже багато істот, які світяться. Ось,дивись, – кивнув він уліво, – бачиш ту блис-кучу кулю? То медуза, їх дуже багато в морі.А он те схоже на справжнє сонце світловипромінюють каракатиці. А ось ті малень-кі цятки – то рачки. А те розсіяне сяйво – тозовсім маленькі мешканці нашого моря –різні морські бактерії й черв'ячки.

– А що ж ми шукаємо тут? Я зовсім не сві-чуся… Дійсно, і моя блискуча луска відби-ває світло і я поблискую, але то не сяйво…

– Багато ти ще чого не знаєш, – засмі-

явся дракончик. – Справа в тому, що хочавони й можуть світитися, але без нашоїдопомоги їм було б важко. Ми допомогає-мося їм коливатися і рухатися у воді, ітільки у русі й коливанні переважна їхбільшість може світитися. Дивися, як насбагато зібралося – гордо вів далі дракон-чик. – Гарна вечірка видалася.

І дійсно, карасик був повністю згоден зним: море мерехтіло-світилося, немов нічненебо, яке бачив карасик теплими погожимивечорами, коли хвилі не баламутили озеро ійому було видно той безмежний небесний

купол, вкритий тисячами яскравих цято-чок-зірок. Йому здавалося, що тут, у

морі, навіть краплинки були блис-кучими, немов малесенькі зірочкинічного небесного полотна.

Але зненацька те сяйвоякось небезпечно і тривожнозаколивалося і усі чомусь ки -нулися навтьоки.

– За мною, – швидко скрик-нув морський дракончик, –

знову кля та акула побачиланаше зібрання. Перебирай ско-

ріш плавцями, а то біда нам!Та куди було карасику? Усі, хто був

присутній на вечірці, втікаючи відакули, створили таку сильну течію, щокарасик був просто підхоплений нею іплив, куди пливли інші істоти, він простоне міг вирватися і плив, навіть не пере-бираючи плавцями і майже не роблячиніяких рухів, уперед. Але через короткийчас він відчув, як якась велика силатягне його та інших назад.

– Сильніше, швидше, – лунали розпач-ливі голоси, і він разом з тими голосамиопинився в якісь непроглядній темряві.Шум збентеженого морського моря ущух,лише якесь рівномірне биття тривожилоцю темряву: «Тук-тук, тук-тук». До йоговух почали доноситися спочатку приглу-шені, а потім все сильніші плачі.

– Чого ви плачете? – запитав розгубленийкара сик.

– Бо кінець нам! – сказав хтось поблизунього. – Ми стали вечерею акули!

Карасик не міг повірити: ось і все, йогонезвичайній подорожі кінець і він уженіколи не побачить ні маму-карасиху, нітата, братів та сестер?

(далі буде)

7

число 55дзвоникВіктор ДЗЮБА

Український алфавіт

її їїїжачок гриби збирав –їжу дітям готував.їжачата їли все,Що їм батько принесе.

ййййЙод – це ліки всім відомі.Йод є майже в кожнім домі.Боїмось ми йоду марно –Йод лікує рани гарно.

ккккКотик Мурчик полював,Але мишку не впіймав.Кішка котику сказала:– Краще будем їсти сало.

ллллЛелеча ходило лісом.Лелеча зустрілось з лисом...У гнізді і мама, й тато,Лиш немає лелечати.

ММммМавпа вчила мавпеняУмиватися щодня.Мавпеня тепер умієМити хвіст і мити шию.

ннннНосоріг – на носі ріг,Ніс рогатий свій беріг.А тому стирчить і досіВ носорога ріг на носі.

Україна – це єдинаНаша рідна Батьківщина.Тож вивчаймо, діти, мовуВеселкову, барвінкову.

8

число 55дзвоникВасилина ГОЛОВЧУК

ОсіньНадворі дощ. Стою перед відчиненим

вікном і дивлюся на сумно-сріблястікраплі дощу, які, перш ніж прийняла бїх земля, ще виконують свій ритуаль-ний танок.

Увагу привернула мені сусідова череш-ня, яка змінилася, обновилася новим одя-гом жовто-золотистого кольору. Тепер язрозумів, чому мені так сумно на душі.Тиха ностальгіяохопила мене, на -віть любий до -щик не ма нитьмене погулятипід ним, адже цевже осінній, хо -лод ний.

Якось запитавя матір:

– Чому у вас є білі волосинки, а у мененема?

Мама відповіла:– А це, синку, осінь красить їх мені, як

і все навкруги, тебе ще не чіпає.Дивлюся на картину «Пори року», яка

висить на стіні, і дивуюся, як легконезнайомий художник міняє кольори:весна – зелена, літо – червоне, а теперосінь – жовто-оранжевий. Непогано, алеякось сумно здається мені.

Осінь ще називають золотою, аджежовтий колір панує скрізь. Маґура, об -новлена, стоїть тепер більш могуча,горда, вдумлива чи лише так здаєтьсямені.

Це тільки початок осені, коли сонце,

ще наче немічне, посміхається тобі, хочеподарувати ласку та тепло, але не так,як влітку, а більш стримано; поступа-ється місяцю, який тепер більше панує– світить, та не гріє. Ночі стають вседовші і довші, а дні –коротенькі. І більшсумні, ніж дотепер, із похмурим небом.

Перший дзвінок нового навчальногороку прозвучав на шкільному подвір’ї

сумно, без сміхута гамору дітво-ри, пташки від-летіли, хіба щеможна побачи-ти запізніліключі журавлівта диких гусей.

На вулицяхчути гуркіт

коліс возів та переклик возарів, якіпривозять із поля до господи урожай.

Адже це найбагатша пора року, вонащедро нагороджує кожного господаря зайого зу силля і працю, до кладену весноюта літом, щоб тепер милуватися бага-тим урожаєм, а не залишатися на зиму,як той співучий цвіркун.

Далі на картині – сердитий вітер ого-лює дерева від листя, яке встеляє золо-тою ковдрою цю землю, наче хоче захи-стити її від лютих мозорів, які набли-жаються.

Небо сумне, переповнене чорними сер-дитими хмарами, які несуть дощовігрози, а заразом і білий пухнастий сні-жок.

9

число 55дзвоникМихайло ТРАЙСТА

МІСЯЦІ РОКУ

Cіче СІЧеНЬ білим сніжком,ЛЮТИЙ лютує морозом,БеРеЗеНЬ прибуде пішки...На санчатах, або возом.

Народиться КВІТеНЬ в косах,Вкосича дівча як мавкуІ покличе ТРАВНЯ в росахЗросити зелену травку.

Впаде на черешні ЧеРВеНЬ,В ЛИПНІ літо надворі, Чути гамір цілий день –Ось що треба дітворі !..

В СеРПНІ жнива й сінокоси,Літо, літо на поляхВже доспіли абрикоси І суниці у лугах.

ВеРеСеНЬ покличе зновуВсіх до школи, бо пора –Вивчати вкраїнську мову, Цьому рада дітвора.

Осінь грається фарбами –Мов художник по садах,Впаде ЖОВТеНЬ кольорамиПо лісах і по садах.

ЛИСТОПАД листя обтрусить,Лишить голі дерева,Знов пальто вдягати мусить,Йдучи до школи, дітвора.

Ступить ГРУДеНЬ сміло крокомІ насіє снігу нам...Успіхів та «З НОВИМ РОКОМ !..»Відтепер бажаю вам.

ЦВІРКУН І МУРАШКА

Процвіркав все тепле літоЦвіркуник байдужий, –

Снігом вкрилися поля,А він щось недужий.Снігу стільки намело,Що й нема де сісти,Вже не чути цвір-цвіріньБо нема що їсти.

Пригадав куму мураху,Як вона, небога,Все збирала та тягла Скільки якомога.

Він ся з неї насміхав:Що, мов, від пожаруУсе тягне та біжитьУ гарячу шквару.

А цвіркуник ціле літоЛиш цвіркає й скаче,Як зимою мороз вщипне – Кається і плаче.

Послухайте, любі діти,Є така приказка:Будь веселий, як цвіркун, Чемний, як мурашка.

РІДНЕ СЛОВО

Вчіться, діти, і молітьсяРідними словами,Рідне слово, рідна мова – Вповита казками.

Що є в світі наймилішеЗа рідненьке слово ?Як воно дзвeнить в пісняхУ віршах чудово.

Щоб між свій народ понестиСлово до обнови,Щоб ніколи не забутиРідної розмови.

Вчіться, діти, і моліться, –В житті добре буде, –Каже вчитель, тато й мамаІ всі добрі люди.

10

число 55дзвоникМарія ЧУБІКА

ДрузіДрузіМарк уперше в селі. Приїхав із столиці

до далеких родичів. Довго дивувався сіль-ським пейзажем: річкою, лісом, пагорба-ми, фруктовими садами і свійськими тва-ринами, яких бачив тільки на малюнках.

Годинами бігав за песиком, якогогодував і бавився із ним на подвір'ї,ходив збирати курячі яєчка, дивився,як тітка доїть корову і ставив їй безлічзапитань.

Він мучив своїми запитаннями і мало-го свого родича Миколку, який часто,навіть не повідомляючи маму, втікав досвого друга Мар’яна.

Допомагав Мар’янові доглядати кро-ликів. І яких там кроли-ків не було! Там начекроляча міні-ферма! Тамі великі, і малесенькі, біліі сіренькі, руді і чорнень-кі, а ще й рябенькі.

Мар’ян любив їх і доб -ре доглядав. То молочкасвіженького наллє, томорквину, то травичкипідкладе, і всі вониросли, як з води.

Марк дуже зрадів, коли Мар’ян запро-сив його до себе помилуватися, чим вінзаймається у вільний час, тобто дізнатисяпро його хобі.

Від здивування хлопець аж ахнув, поба-чивши клітки із маленькими істотами.

Він брав їх у руки, гладив, обдивлявїхні маленькі хвостики, тулив до себе, тор-кався мордочки та тонесеньких вусиків.

З того дня Марк щоденно бігав доМар’яна і допомагав доглядати їх.

Одного вихідного дня Миколка іМар’ян із батьками поїхали до містадивитися циркову виставу, а його зали-шили вдома в ролі завідуючого міні-фер-мою.

Щасливий і заклопотаний такою кло-пітною працею і не запримітив, коли

гаряче літнє сонечко потонуло за обрій,залишивши за собою золотаву смугу.Теплий вечір панував над селом.

Батьки і хлопці ще не повернулися.Марко нагодував маленьких і взяв білогоіз чорною мордочкою на руки.Попестивши, клав у клітку, але враз блис-кавкою майнула думка: візьму його додо-му. Так і зробив. Вдома натішився ним,поклав у картонну коробку і засунув підліжко з думкою не віддавати йогоМар’янові.

Скоро заснув, але його сон був пога-ним. Він бачив, як Мар’ян переживає, якплаче за своїм маленьким другом.

Проснувся весь мокрий,наче облитий водою.Більше вже так і не змігзаснути.

Чув, як повернувсяМиколка із батьками, алевдавав, що спить, а колиїхні голоси затихли, взявулюбленця на руки і побігдо Мар’яна.

Поцілував, погладивкролика і поклав у клітку до його брати-ків. Полегшено зітхнув і вже спокійнийповернувся у своє ліжко. На душі було таклегко, так радісно. Думав: «І навіщо ятаке зробив?»

Неймовірно скоро пролетіли дні кані-кул і Марк готувався до від’їзду.

Одного дня, коли сонечко стояловисоко і усміхалося до хлопця із свогобезмежного синього неба, до нього заві-тав Мар’ян. У руці тримав малу новуклітку, у якій тихо сидів кролик, білийпухнастий кролик із чорною плямою намордочці, і своїми кругленькими очимадивився прямо на Марка.

– Це подарунок для тебе, – сказавМар’ян і простягнув Марку гарну клітку.

– Дуже дякую, – сказав Марк і зашарів-ся аж по самі вершечки вух.

11

число 55дзвоник

1. Така хороша осінь! Такий веселий ліс! Зелені віти сосен Мереживом сплелись. Осики та берізки Неначе золоті. Тремтять росинки-бризки На кожному листі. — Малята! Добрий ранок! Ми зараз в ліс підем, Сьогодні на сніданок Грибочків наберем.

2. Під жовтою осикою, Блискучі та слизькі, Родиною великою Розсілись маслюки. А там, де починається Зелений ялинник, Сидить собі й пишається Хороший боровик. І поруч з печеричками Розсілися рядком, Мов братики з сестричками, Піддубки під дубком. А ось пеньок з опеньками! А он іще грибок!

Малята повні жменьки їх Кладуть у козубок.

3. — А ти чого, Маївочко, Така весела йдеш? Повнісіньку кошівочку, Напевно, нам несеш? — Та ні! Один у кошику — Зате який же гриб! Такого ви хорошого Ніколи не знайшли б. Така велика шапочка, А ніжка — як пеньок! Червоний, в білі крапочки, — Невиданий грибок! На галяві під кущиком Він у травиці ріс, З голівкою блискучою, Найкращий на весь ліс! Тут збіглися ми з бору всі! — Ой дівчинко мала! Ти ж погань-мухоморище Під кущиком знайшла! Зламай його на кришечки, Покинь його мерщій, А ці ось сироїжечки Збирай у кошик свій!

Наталя ЗАБІЛА

По гриби

Листопадовий день, що заячий хвіст.

Листопад і колесо, і полоз любить.

Листопад — ворота землі.

У листопаді зима з осінню бореться.

Листопад вересню онук, жовтню син, а

грудню рідний брат.

У листопаді голо в саді.

У листопаді зима на заграді.

Листопад зимі ворота одчиняє.

Листопад не лютий, проте спитає, чи

одягнутий та взутий.

Якщо в листопаді з'являються комахи -

зима буде теплою.

Пізній листопад - до суворої й трива-

лої зими.

Прислів’я та приказки про листопад

. .....

.

.

.

.

.

12

число 55дзвоник

Жили колись в одному селі чоловік тажінка. Чоловік був тихий, добрий –такий, що й курці «добридень» скаже. Ажінка йому дісталася така, як коса: колиговорила, то гейби косила. Чоловік ажпідскакував від її язика.

Одного дня сапали у полі мандибурку.Скінчили роботу, коли сонце ще було націле коромисло від заходу, і рушили додо-му. Зайшли у ліс, вийшли на галявину.

– Ади, як тут файно викошено траву, –сказав чоловік.

– Не викошено, а вижато, – заперечилажінка.

– Ні, так рівненько, попри саму землю– можна лише косою.

– Серпом теж, – не вгавала вона.– Нащо баки мені забиваєш ? Це вико-

шено !..– Ні, вижато, вижато, вижато і все !.. –

кричала жінка на весь ліс.Вона й не побачила, як закінчилася

поляна і починалося провалля. Сту пилаще крок і полетіла каменем у прірву. Таколи летіла, то все ще кричала :

– Вижато, вижато, вижато !А потім замовкла. Чоловікові уже

стало її жаль, бо яка не є, а все-таки жіка.Ліг на краю прірви, дивиться у темрявуй кричить:

– Жінко-о-о !Та звідти – ні слова. Чоловік не йшов

додому – тут заночував. Прокинувся відякогось крику. Дивиться, а то чорти вис-какують з провалля і кидаються в корчі,як ошпарені.

Чоловік спитав :– Чого ви налякалися ? Чорти ледве

дихають :– До нас хтось кинув бабу, що з язиком,

як праник. І нема з нею витримання: мислово, вона – десять.

–' Та це ж моя жінка, – похваливсячоловік.

– Бідний ти, небораче. Ми б не хотілибути в твоїй шкірі, – і чорти повтікали.

Чоловік пішов додому, взяв сокиру іпочав робити довжелезну драбину. Колибула готова, спустив її у прірву. На-хилився і гукнув :

– Жінко, лізь сюди !Але вона скоріше умре, а не зробить

так, як каже чоловік.Той сидів півгодини й чекав. Нарешті

нахилився й сердито крикнув :– Сиди там до віку !Як почула жінка ті слова, то за хвиль-

ку була на галявині. Накинулася знову : – Ти, чоловіче, думав, що мене чорти

візьмуть й оженишся з молодою, га?Ніколи на світі ! Не позбудешся мене догробової дошки !

Чоловік не озивався. Дорогою вінщось довго думав. Аж потім сказав :

– Я виджу, жінко, що ти можеш чортіввиганяти. Ми б могли цим грошей заро-бити. Ходім у світ, може, нам щосьлучиться.

– Ходім, чоловічку. Я люблю мандру-вати...

Пішли селами, містами. Дійшли аж достолиці. А там великий смуток, висятьчорні фани.

– Що сталося ?– Царівна заслабла.– А що з нею ?– Кажуть, що в ній чорти. Цісар обіцяє

дати мішок золота тому, хто вижене чор-тів із його доньки.

Пішли до палацу. Стали перед ціса-рем, і чоловік сказав :

– Ясновельможний цісарю, моя жінкавміє чортів виганяти.

– Файно, чоловіче. Як вижене їх із моєїдоньки, то дам мішок золота.

Жінку пустили до покою. Царівнасиділа в золотому кріслі. Жінка тількипочала наближатися до неї, як вона за-тремтіла: чорти впізнали жінку й далидрала, хто як міг.

Чоловік і жінка взяли мішок золота івернулися додому ґаздувати.

ПРО ЖІНКУ, ЩО ВИГАНЯЛА ЧОРТІВПРО ЖІНКУ, ЩО ВИГАНЯЛА ЧОРТІВ

Óêðà¿íñüê³ íàðîäí³ êàçêè

Çàãàäêè

13

число 55дзвоник

Коли це буває,Що клен запалає?А прихопив морозецьТа повіяв вітерець,Весь вогонь на землю впав,Зовсім клен без листя став.

Чарівник прийшов у ліс,Фарби, пензлика приніс.У діброві та садочкуСтали жовтими листочки. (Жовтень)

(Восени)

Літом зелений, квітучий, співучий.Іноді він загадковий і дивний. Стане у пору осінню чарівний.

(Ліс)

На дереві гойдається, Жупан колючий має.На літо одягається, А восени скидає.

Осіння квітка сукню вділарожеву, синю, ніжно-білу.Стоїть, неначе їжачок,у неї сотні пелюсток.

дивний ключ у небо лине,Не залізний, а пташиний. Цим ключем в осінній млі Відлітають...

(Каштан)

(Айстра)

(журавлі)

14

число 55дзвоник

Хто чого вчитьсяХто чого вчиться1. Послухайте правильне читання вірша вчителькою, вихователькою чи кимосьіншим.

Хто чого вчитьсяЗвірі – в хащах лісових,Риби – в водах річкових,Птиці поміж вітокУчать своїх діток.

А хлоп’ята і дівчатадружно в школу йдуть навчатись.

Учать мами: рибку – плавать,Звіра – бігать, птиць – літать.А дітей навчає вчительВсе уміть, багато знать.

Коли риби виростають,добре плавають в воді,Птахи високо літають,Звірі бродять по землі.

А людина виростає –Їздить! Плаває! Літає!

Одкриває, пізнаєГеть усе, що в світі є.

2. Запам’ятайте значення слів, поясненеоднією з вищезгаданих осіб:

звірі бродять птиці пізнаєхащі одкриває дружно світ

3. Розмалюйте відповідними кольорамивищезгадані малюнки.4. Пригляньтесь, як уважно слухаютьпташенята, зайченята і рибинки своїхматерів. Чи ви з такою увагою слухаєтеповчання ваших матерів?5. Чого навчають вас ваші матері?6. Як ви розумієте слова вірша «Ахлоп’ята і дівчата/ Дружно в школуйдуть навчатись»?7. Чого навчаєтесь ви у дитсадку чи вшколі?

8. Як розумієте рядки вірша «А дітейнавчає вчитель/ Все уміть, багатознать»?9. Дайте приклад того, як вихователькачи вчителька допомогли вам уміти(знати), розуміти певну річ, незрозумілувам.10. Як розумієте ви такі вирази: «рибаплаває» і «людина плаває в життєвомуморі», «птахи літають» і «люди літають»(високо піднімаючись у площині їхніхзнань, думок)?11. Складіть по одному реченні з новимисловами, які ви вивчили з цього вірша.

² ãðຠìîñÿ, ³ â÷èìîñÿ!ýПодав І. Ребошапка

15

число 55дзвоник

Один з найвесе-ліших свят року –це Хелловін. ВАмериці і в Єв ропісвято Хелло вінстоїть на другому

місці після Різдва. Головний атрибутсвята – це, звичайно, ліхтар із гарбуза.

Чорні кішки, поряд з гарбузом, приви-дами, скелетами також є символамицього цікавого свята. Котам поклоня-лися в стародавньому Єгипті, в Серед-ньовіччі, Греції. В Ісламі коти досі вва-жаються священними тваринами, абілим представникам цієї породи дозво-лено навіть входити в мечеть.

У нас це свято не настільки популяр-не, як в Америці. Але ми переконані, щови з радістю підготуєтеся до цьогосвята, виготовите маскарадні костюми істворите святкову таємничу атмосфера.

Пропонуємо виготовити до цьогосвята чорного кота.

Матеріали:• Двосторонній папір чорного кольо -

ру;• Щільний папір або картон чорного,

оранжевого і білого кольорів для очей,носа, вух і пащі.

• Клей для паперу, ножиці.Спосіб виготовлення:1. Роздрукуйте шаблон кота та

інструкцію в картинках.2. Далі, слідуючи за інструкцією,

виріжте смугу чорного кольору і зігнітьїї гармошкою, ширина кожного діленняприблизно 5 мм.

3. Зверніть гармошку в коло і склейте.4. Приклейте очі вуха, ніс і рот із зуба-

ми.

Переклад з російської Людмили дорошwww.babylessons.ru

Хелловін

Çðîáè âëàñíèìè ðóêàìè!

довжина смужки повиннадорівнювати довжині двохальбомних аркушів паперу

16

число 55дзвоник

ВВВВЕЕДДЕЕННННЯЯ ((ТТррееттяя ППррееччииссттаа))

Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà

У жовтні – листопаді двічі відзнача-ється день Параски: 23 жовтня«Преподобиці» та 10 листопада«Мучениці». Ім’я Параска внароді асоціюється з П'ятни -цею, у деяких місцевостях їїназивають Параскевою П'ят -ницею, іноді ж просто святку-ють святу п'ятницю.

Свята Параскева народиласяу III ст. в місті Іконії в багатій іблагочестивій християнськійсім'ї. Батьки дали їй ім'я на честь п'ят-ниці, яку шанували як день стражданьГосподніх. Вона стала звертати язични-ків у християнство, за що й постражда-ла.

Особливою пошаною ПараскеваВеликомучениця користується у пра-вослав'ї. Ім'я її пишеться як «СвятаПараскева, наречена П'ятниця». На іко-нах Параскеву зображують жінкоювисокого зросту з променистим вінкомна голові. Образи Святої П'ятниці вва-жаються чудотворними: вони охороня-ють сімейне щастя і благополуччя.

Параскеву П'ятницю вважали ішанували на Русі як покровителькумандрівників, а також убогих і жебра-ків. їй молилися за оберігання худобивід падежу, про зцілення від важкихдушевних і тілесних недуг. На честьсвятої Параскеви будували придорожнікаплиці та храми на «Подолі», тобто наберезі річки, біля води. Поруч з цимицерквами, як правило, селилася в своїххалупах злиденна братія, у великих міс-тах поблизу їх розташовувалися будин-ки для богодільні

День Параскеви П'ятниці в народі

часто називали грязніхой, або пороші-хой – через негоду, характерну для цієїпори року: «На Параскеву П'ятницю

велика бруд… ПараскеваП'ятниця – чотири седмиці дозими… Сім погод надворі – сіє,віє, крутить, мутить, реве, звер-ху ллє, знизу мете». У деньпам'яті Параскеви прийнятоосвячувати в церкві плоди, якізберігаються потім до наступ-ного року.

З п'ятницею пов'язано й чимало ста-ровинних прикмет і повір'їв. Так, вва-жається, що сон, який приснився в нічна п'ятницю, пророчий. Кажуть, щоякщо, лягаючи спати в цю ніч, вимови-ти: «П'ятниця-п'ятниця – хто любить,той присниться!», то неодмінно поба-чиш уві сні того, хто до тебе небайду-жий. Іноді при цьому радять покластипід подушку гребінь або дзеркало…

У п'ятницю не можна працювати іїсти скоромне. За поширеним в Україніповір'ям, св. П'ятниця ходить по землі вобразі жінки (в чорному або в біломуодязі). Все тіло в неї зранене голками,веретенами, поколене гребенями: відтого, що порушується її заборона шити,прясти, ткати в п'ятницю. Тому напере-додні свята дівчата знімали нитку зверетена: вночі могла прийти прястивідьма та ще й П'ятниця могла покара-ти власницю прялки.

Згідно з іншим повір'ям той, хтопоститься по п'ятницях, ніколи не будехворіти пропасницею.

На Параски господарі окроплялибджіл йорданською водою, обкурювалиладаном і складали на зиму.

17

число 55дзвоник

ОО сс іі нн ьь Слова А. М’ЯСТКІВСьКОГО Музика Н. ШЕВЧЕНКО

Помірно

Ось я за сосною,

Ось і листя в’яне…

Осінь я… За мною

Йдуть густі тумани.

Осінь я. Осоння

Листям засипаю.

Осінь… Трави сонні

Долу нахиляю.

Ранками імлиста,

Вдень, як позолота.

Обриваю листя –

Це – моя робота.

Ось я за сос- но- ю,

Ось і ли- стя в’я- не… О- сінь я… За мно- ю йдуть гу-с ті ту-

ма- ни.

18

число 55дзвоник

ÐÐ îî çç ììàà ëë þþ ééññòòîî ðð iiíí êê óó

19

число 55дзвоник

Ïîãðàéìîñÿ!Які дві помилки допустив вусатий

художник у картині «Летять перелітніптахи»?

Подумай і скажи, що треба намалюватив пустому квадратику.

Василько вчиться у 1-А класі, а Надійка –У 1-Б класі. Хто ж з них іде на заняттяз малювання, а хто – на урок музики?

З’єднай лінією по парах сучасні предме-ти з їхніми пра-пра-батьками.

Любі діти!Ось і осінь надійшла. І осілась, надійна і горда, у своїм буйноквітті.

І врожайна. Господарі позбирали, щоб на зиму було, а ви, дорогі діти,до школи спішіть, кожного дня навчайтесь, набирайте знань,

бо від цього – ваше майбутнє. Ми знaємо, що ви кмітливі, допитливі й розумні. Не втрачайте

можливості майбуття. Будьте собою!Хай щастить вам!

Лаврук Меліна Юлія, 2 роки, Верхня Рівна

Добра Дарія, 5 років, Сігету Мармацієй

Лаврук Андрій Юліан, 6 років, Верхня Рівна

Учениці школи с. Мілішеуць

Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!