Альфред Шклярський "Томек в країні кенгуру"

Альфред Шклярський

«Томек у країні кенгуру»

Привіт всім! Мене звати Томек.

Я навчаюся в 4 класі.

І я хочу поділитися з вами своїми

неймовірними пригодами в країні кенгуру -

Австралії

Але спершу познайомтеся з

моєю родиною та друзями.

Мого тата зватиАнджей.

Йому довелось тікати з Польщі, щоб його

не заарештували за участь у змові проти

царя.

Я його дуже люблю

і сумую…

А мама померла через два

роки після втечі чоловіка.

Тож я живу у тітки Яніни та

дядька Антонія.

У них є діти – Ірена,

Збишек та Вітек.

Це наш директор

школи – Красавцев.

Ми його називаємо

“Пилка”

Він навчає нас

географії. Любить

алкоголь та дуже

неуважний.

А це однокласник

Павлюк. Він ябеда і

підлабузник.

Мій друг – Юрек

Тимовський.

Послухайте історію про те, як я

“віддячив” однокласнику за скоєне зло.

Одного разу, повернувшись

додому, я зустрів таємничого

гостя…

Він виявився другом мого

батька

А Ірена сказала, що від

нього війнуло справжніми

джунглями…

Нарешті така довга і очікувана

зустріч!

Тато запропонував поїхати з

експедицією до Австралії для

перевезення тварин до

зоологічного парку.

Мені навіть доручили

відповідальну справу –

стріляти зі справжньої

зброї!

Тут я познайомився з капітаном

“Алігатора” – Маком-Дугалом та

боцманом – Тадеушом Новицьким.

До речі, мого таємничого гостя

звали Смугою

Я ознайомився з кораблем та мене

вчили стріляти зі штуцера.

Ми ввійшли в Порт-Саїд поповнити запаси

вугілля.

Старий араб розповів про

дивне пророцтво: «У далекій і

дикій країні ти знайдеш те,

чого інші марно шукатимуть.

Коли це станеться, ти знайдеш

найвірнішого друга, який

ніколи не промовить до тебе

слова...»

А тим часом ми наближалися до Адена.

Я заснув на

сонці і згорів…

На острові Цейлон ми завантажили

слона та бенгальського тигра.

Я навіть з ними сфотографувався!

Ми пережили

страшний циклон.

А ще на нас чекала пригода з тигром, після

якої Смуга мені подарував новий револьвер!!!

Далі – береги Австралійського

континенту – Порт-Огаста.

Там на нас чекав зоолог Карл Бентлі – директор зоологічного парку. Це наш радник у експедиції.

Нарешті почалась експедиція!!!

• Ми приїхали до Вілканії і познайомились

з Тоні – провідником і слідопитом.

• Доставили верблюдів

• Приїхали до ферми Кларка Джонні

А ще нам необхідна була допомога

тубільців (місцевих жителів), проте

вони вороже до нас поставились...

Кажуть так: «Спочатку

білі виловлять дичину, а

потім заберуть усю землю

й збудують місто»

Але мені вдалося з ними

потоваришувати. Хочете дізнатися, як

саме?

Тубільці мають землисто-

чорний колір шкіри, що вкрита

татуюваннями. Вони

розмальовані білими смугами

на знак готовності до боротьби

й полювання.

А ще у них дуже дивні звичаї...

Наприклад, якщо ви хочете

прийти до когось в гості, то

стукаєте у двері помешкання.

Тут же треба сідати поблизу

селища й терпляче чекати

запрошення...

Мені придбали справжнього поні

і дали серйозне завдання.

Розповім вам про незвичне свято

тубільців «корроборі»

• Це коли хлопців приймали у коло чоловіків.

• Проводили обряди, під час яких юнакові вибивали зуба, ліве верхнє ікло, на знак того, що він став дорослим.

• В урочистостях брали участь лише чоловіки, які бенкетували й влаштовували ігри.

Потім ми виловили з печери усіх

кенгуру і почали підготовку до

полювання на динго.

Бентлі розповів нам про Павела

Стшелецького – поляка, який

обстежив на цьому континенті

Австралійські Альпи й найвищу їх

вершину назвав горою Костюшка.

А тим часом...

До нас підійшли непомітно

динго і ми їх заганяли до

пасток.

Бентлі запропонував мені полювання на

ему!

Але воно виявилося невдалим, до того ж ми

потрапили в піщану бурю...

Наші коні втекли, а ми

потрапили під сильний дощ.

Голодні, втомлені ми

попрохали допомоги у

тубільців.

Далі на нас чекав ліс, і

полювання на його жителів –

сірі кенгуру, ведмеді коала...

Полювання виявилося вдалим.

Ми познайомилися з Аланом. Його ферма

знаходилась неподалік місця нашого

розташування.

Він попросив допомогти знайти

його доньку – Салі, яка заблукала...

Мені

захотілося

подивитися

на яскравих

папуг. І я

заблукав...

Як ви думаєте, хто знайшов

дівчинку?

Я – Томек Вільмовський! А

допоміг мені собака Саллі – Динго.

От і збулося пророцтво старого араба: «У

далекій і дикій країні ти знайдеш те, чого

інші марно шукатимуть. Коли це

станеться, ти знайдеш найвірнішого

друга, який ніколи не промовить до тебе

слова...».

І Саллі подарувала мені Динго.

Полювання на кенгуру

закінчувалось. І ми готувалися

ловити малих звірят.

Ми з Тоні впіймали двох коал!

Потім я вирушив на прогулянку і

знайшов справжніх

золотошукачів...

Мене взяли в полон. Це

була небезпечна пригода!

А ще чоловік, якого ми врятували

зробив дивний подарунок...

Величезний шматок глини.

Ми готувалися до від'їзду, ще спіймали

качконосів і піднялися на гору Костюшка.

Наші пригоди закінчувались.

Ми обміняли тварин у зоологічному

парку, зайшли в гості до Бентлі і

«Алігатор» відчалив.

Ой, ледве не забув розповісти

про подарунок!

До нових зустрічей! А

на мене чекають нові

пригоди!