СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО

Рослякова Ніна УА-3

м. Ічня

Коростишівська вчительська семінарія

Глухівський вчительський інститут

Повсталі гірники у тюрмі

o 1906 року був безпідставно заарештований разом із двомаіншими вчителями. Півтора роки проводить у Бахмутській тюрмі.

o Тут, у камері, народжувалося багато його задумів, звідси берепочаток цілий цикл «Осетинських казок», створених пізніше на основі фольклору кавказьких народів, до багатств якого Степана Васильченка прилучив його друг-осетин, товариш по неволі, щознемагав разом з ним у Бахмутській в’язниці.

o У 1908 році хворий на тиф і виснажений письменник виходитьна волю і повертається в Ічню.

o Вчителювати йому було відтепер рішуче заборонено. Залишалася літературна праця, приватні уроки, випадковізаробітки.

o Степан Васильченко здійснює дослідження внутрішнього світу людини за допомогою передачі думок персонажів, внутрішніх монологів та психологічних портретів.

«Воно й краще, що вийшло так, – думав він собі, – як кажуть – і сіноціле й кози ситі: і нудний візит одбув, і ніякої з пані мороки не мав...»

(«З самого початку», учитель Яків Малинка).

o Для Васильченка як для неоромантика було характерним відтворення людини в її неповторності, людини, багатьма нитками зв’язаної з оточуючим її соціальним середовищем, але не знівельованої ним, людини як індивідуальності, особистості з притаманним лише їй багатим внутрішнім світом.

У новелі «На калиновім мості» яскравістю та самодостатністю оповитий образ Марусі, учительської дочки, яка в ім’я свого кохання покинула рідну землю, поїхала за нареченим у заслання до Сибіру. Незважаючи на те, що дівчина захворіла на тиф і померла, вона, попри безнадійну ситуацію, боролася до останнього зі злом за високу досконалість у всьому.

o Як художник Степан Васильченко свідомо ставив своєю метою розвиток шевченківських традицій, дотримувався засад реалізму й народності − йшов тим магістральним шляхом, щовиявився історично найперспективнішим.

o Його не звабило таке модне на початку XX століттядекадентське штукарство, не пішов він і в легковажнубелетристику, не піддався спокусі розміняти свій талант на літературний скоропис.

o Вже у перших своїх оповіданнях Степан Васильченко постаємайстром, здатним створити художні речі найвищого ґатунку, утверджуючи у своїй літературній практиці реалізмпоетичний, тобто такий, що не обмежує своє завдання описомподій, не задовольняється фотографуванням зовнішньогошару явищ, а художньо перетворює дійсність, синтезує її, створюючи узагальнені повнокровні характери, які виражаютьсуть людини, суть часу.

o С. Васильченко — майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт.

o Умовно новели письменника можна поділити на декілька груп.

Теми творів

життя села та його соціальні

настрої

школа, вчителі та діти

трагедія народних талантів

викриттяімперіалістичної

війни

o Проза С. Васильченка відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю.

o Головна ознака їх — бути гранично правдивими до життя.

o Жорстоку правду життя селянської бідноти розкриває Васильченко у своїх творах.

o У творах цієї тематики письменник звертає

увагу на:

• мрії селянства про землю, які поступово

виростають у класову свідомість трудящих

(«Мужицька арихметика», «Осінній ескіз»);

• соціальну нерівність в українському селі («На чужину», «На хуторі», «Дощ»).

У новелі «На чужину» з великою художньою силою С. Васильченко зобразив переселення селян, причиною якого стали безземелля і злиденне життя. Селяни-бідняки усвідомлюють, що щастя на чужині не знайдуть: «Не про щастя ж їм марити, не його ж, справді, ідутьвони шукати в чужу сторону на заході свого життя!». Їдуть, бо їхженуть горе й нужда.

o Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка виявилося життя народних учителів, яке було йому – педагогу за фахом і покликанням – особливо близьким.

o «Записки вчителя» (1898-1905 рр.) та інші щоденникові записи, куди Васильченко, за його визнанням, систематично «заносив свої учительські жалі та кривди», стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань.

o У 1910 – 1912 рр. Васильченко пише й друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі («Вечеря», «З самого початку» та ін.).

o С. Васильченко писав про занедбану сільську школу та гірку долю вчителів.

o Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов’язаної з творами про вчителів. Глибоке розуміння дитячої психології дало змогу Васильченку показати поетичний духовний світ дитини.

o Хвилюють читача і психологічні етюди письменника – «Дощ», «Дома», «Волошки», «Петруня», оповідання «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен» та інші. Оптимізм Васильченка особливо виразно виявився в одному з найкращих його творів, присвячених дітям, – «Циганка».

o Окремий цикл у художньому доробку Васильченка складаютьтвори, написані під безпосереднім враженням від Першої світовоївійни, у якій письменник брав участь.

o В «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Підсвятий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін. Васильченко зображує жахливі події війни, сумні будні людей у сірих солдатськихшинелях.

o Цікавим документом того часу є його «Окопний щоденник», у якомувідбито жахи кривавої бійні. Тема війни визначила зміст і низки оповідань, позначених звертанням автора до прийомівсимволістської поетики.

o У роки війни Васильченко написав і світлий драматичний етюд «Не співайте, півні, не вменшайте ночі».

«Ясніли лиця, як перед сходом сонця. І стало видно: стоять люди обірвані, змарнілі, брудні. На зчорнілих лицях, заснованих синімпромінням, мов білою китайкою, темніли, як у мерців, глибоко запаліочі» («Чорні маки»).

o Цікавою сторінкою спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п’єси, які за тематикою і багатьма художніми засобами органічно близькі до його прози .

o Багато працює Васильченко у радянський час і над творами з минулого життя («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели», який Васильченко писав, починаючи з 1923 року, майже 10 років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка»).

oВасильченко написав драматичні твори(«Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл новелет«Крилаті слова», переклади творів російських письменників Гоголя, Лєскова, Короленка, Серафимовича.

o Його перу належать педагогічні праці «Народна школа і рідна мова на Україні», «Записки учителя», «Записки з життя сільських вчителів» та ін.