№9 (82) листопад 2010 року

1110

2

4

5

9

ТЕМА НОМЕРА:

незвичайнийсемінар

виявлена цікавість

церква асД150 років

кулінарна школа

3

людськаприродаХРИСТА-2

6

конгресбез

корДонів

госпоДьцілитель

твій

2ольга ношин

1 жовтня Церква Адвентистів Сьомого Дня святкує 150-річний ювілей своєї назви. Будь-яка орга-нізація, і Церква в тому числі, не може активно і плідно працювати без назви. Назва Церкви, як пра-вило, несе в собі інформацію про неї, її діяльність, розташування тощо. Візьмемо, приміром Римо-католицьку церкву. «Католик» (грецьк. Καθολικός) — «загальний». Тобто, ім'я цієї церкви відобра-жає її всесвітність, її вселенський характер. Російська православна церква – «православний» (грецьк. ὀρθοδοξία) означає той, що «пра-вильно славить». Вірменська апос-тольська церква – пов’язує своє ім'я з апостолами Христа. Лютеранська церква зв'язує себе з ім'ям засно-вника церкви - Мартіном Лютером. Пресвітеріанська і Єпископальна церкви вказують на форму керів-ництва - одна керується пресвіте-рами, а інша єпископами. Баптисти іменують себе від обряду хрещення (грецьк. Βάπτισμα «баптізма») по-вним зануренням у воду дорослої людини. П'ятидесятники – від свя-та "П'ятидесятниці", в яке сталося злиття сили Святого Духу на апос-толів. Англіканська церква взагалі носить тільки ім'я своєї країни. Як бачимо, жодна із цих християн-ських Церков не називає себе церк-вою Божою. І це не тому, що вони не вважають себе такими, а тому що ім'я повинне відбивати в собі щось інше.

Всяка християнська церква - це церква Христа або церква Бога. Ім'я повинне відбивати характер вчення церкви. Саме такий сенс має ім'я в Біблії.

Після розпаду міллеритского руху, група людей, що об'єдналися навколо вчення про служіння Хрис-

та в небесному святилищі, постала перед серйозною проблемою: яке ім'я їм слід взяти для себе? Про-позиції були найрізноманітніші, включаючи і такі, як «Церква Ісуса Христа», «Церква Бога» і так далі. Але ці назви були відкинені з одні-єї причини: вони не давали певної характеристики церкви. «Мені було показано, як Божий народ Остан-ку вибирає собі відповідну назву. Я бачила дві групи людей. Одна з них включала основні християн-ські віросповідання. Ці люди зне-важали Закон Божий і поклоняли-ся перед папськими постановами. Вони дотримували перший день тижня, як суботу Господню. Інша група, дуже нечисленна, поклоня-лась перед великим Законодавцем. Її члени дотримували четверту за-повідь. Відмінною рисою їх віри було дотримання сьомого дня і очі-кування пришестя нашого Господа з Небес». Елен Уайт. Свідоцтва для Церкви т.7 Розділ IV. Наша конфе-сійна назва.

Рядовий член Церкви Девід Х'юїт запропонував назву «Адвен-тист сьомого дня», яка стала назвою видавничої асоціації і, кінець кін-цем, самої Церкви. «У 1860 роках у зв'язку з організацією видавничої роботи було обрано ім 'я церкви. Деякі спочатку думали, що назва «Церква Божа» буде більш відпо-відною, але потім переконалися в тому, що найменування повинне відображати відмінні особливості церкви і разом з іншими погоди-лися називатися «Адвентистами сьомого дня». Наступного року де-кілька груп вірян в штаті Мічіган об'єдналися в церкви, а з церков утворилася конференція штату. По-тім, в травні 1863 року, була ство-рена Генеральна Конференція Ад-

вентистів сьомого дня». Елен Уайт. Ранні Твори. На час заснування Церкви АСД, прибічниками цьо-го руху були 2,5 тисячі чоловік на північному сході США і південно-му сході Канади. Сьогодні ж, через 150 років, у світі більше 16 мільйо-нів дорослих хрещених адвентис-тів. Церква Сьомого Дня створила найбільшу протестантську мережу шкіл і лікарень у всьому світі.

«Жодна назва так не відповідає нашому сповіданню, як та, яка ви-ражає нашу віру і вказує наше осо-бливе призначення. Ім'я адвентист сьомого дня є постійним викриттям для протестантського світу». Елен Уайт. Свідоцтва для Церкви т.7 Роз-діл IV. Наша конфесійна назва.

Назва «Адвентисти сьомого дня» походить від латинської – «adventus» - пришестя: адвентисти - це християни, які вірять в швидке Друге пришестя Христа і шанують Богом встановлений сьомий день тижня - суботу. Назва церкви по-ходить від головних засад її віров-чення. І перша і друга засади ґрун-товані на священному фундаменті Біблії, і відтворюють її ключові мо-менти. Перший момент - віра у над-природне походження людини та її пожиттєвий зв'язок зі своїм Твор-цем, що акумульовано у Божому Законі. Другий - впевненість у спо-вненні Божих обітниць через осо-бливу місію Христа, покликаного втілити Божий план по спасінню людства. Адвентисти сьомого дня переконані, що лише вірою в спаса-ючу місію Ісуса Христа і дотриман-ням Божого Закону людина здатна виконати Його волю, виявлену в Законі, і з'єднатися з Небесним От-цем. І в цьому вони вбачають свою невід'ємну духовну спільність з усі-єю християнською Церквою, яку залишив Христос на землі до часу Свого повернення.

Що стосується «Сектантського походження». Слово «секта» (лат. Secta) у своєму первинному сенсі означає «відділення», «частина». Великий юридичний словник так подає значення цього слова: «СЕК-ТА (релігійна) - група вірян, що від-кололася від основного або паную-чого релігійного віросповідання, дотримується своїх поглядів і тлу-мачень його окремих догматів, об-рядів, повчань і тому подібне. Для секти характерні замкнутість, відо-собленість, претензії на винятко-вість своєї ролі». Вивчаючи історію ми дізнаємося, що АСД не відколю-валася від церкви, а сформувалася із залишків християнського руху, в

3якому брали участь практично усі тодішні церкви.

Відділенням релігієзнавства Ін-ституту філософії імені Г. С. Ско-вороди НАН

України, в контексті проблемної наукової теми «Стан і тенденції ре-лігійних процесів в Україні», було досліджено зміст і спрямованість віровчення Церкви АСД, особли-вості її обрядової практики, орга-нізаційної структури, ставлення до держави і суспільства, її статус в су-часній Українській державі, і сфор-мульовано наступний висновк: «Суспільна легалізація, правове визнання Церкви АСД, юридич-на реєстрація громад цієї Церкви згідно з діючим Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», притаманний Церкві АСД активний динамізм в суспіль-ному житті українського соціуму сприяли формуванню нового типу конфесійної інституалізації Церк-ви АСД - відкритого до світу й ак-

тивного входження в громадянське суспільство. Такий тип конфесіо-логізації не має жодних богослов-ських і державно-правових підстав для означення його сектантської сутності. Зараховувати до «сект» Церкву АСД, як й інші зареєстрова-ні згідно з чинним законодавством України Церкви (релігійні орга-нізації) є неприпустим, оскільки таке їх означення є протиправним і дискримінаційним, тенденційним і наклепницьким». Експертний ре-лігієзнавчий висновок підготували: доктор філософських наук, профе-сор, завідувач відділу історії релігії і практичного релігієзнавства Л.О. Филипович; доктор філософських наук, професор, провідний науко-вий співробітник відділу історії ре-лігії і практичного релігієзнавства П.Л. Яроцький. Схвалено на засі-данні Вченої Ради Відділення ре-лігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України 19 березня 2010 p., протокол № 5.

Сьогодні, як і 150 років тому, Церква АСД проповідує Євангеліє Ісуса Христа всім народам Землі, закликаючи кожну людину при-йняти дар вічного життя на умові віри, покаяння і навернення. Для здійснення цієї мети по всьому сві-ту постійно створюються нові гро-мади віруючих; ці церкви сприяють зміцненню братського спілкування, духовно-етичному вихованню лю-дей різного віку, а також сприяють зміцненню сім'ї, вірності подруж-жя і правильному вихованню дітей і молоді. Церква АСД є провідною всесвітньою організацією в питан-нях здорового способу життя, про-повідує принципи ненасильства і свободи волевиявлення кожної лю-дини в питаннях особистого вибо-ру і свободи совісті, активно сприяє миротворчій діяльності, допомагає тим, хто має потребу і знедоленим, сприяє дружбі і братерству між людьми різних рас і народів.

6 жовтня, у приміщенні другої львівської громади, яка розташова-на в центрі міста у старовинному Францисканському костелі, відбув-ся незвичайний семінар. Організа-тором заходу виступив Львівський Музей історії релігії, у рамках про-грами стажування працівників му-зеїв України. Метою семінару було дати присутнім уявлення про життя і діяльність Церкви Адвентистів Сьомого Дня.

З привітанням до присутніх звернувся президент Західної кон-ференції Коржос Борис Костянти-нович. Львівський зведений хор, під керівництвом Петра Швайков-ського, представив до уваги гостей чудову музичну програму: звучали твори Генделя, Стеценка, Доусо-на та адвентистського композито-ра Теппоне. Львівський духовий оркестр, протягом усього вечора, тішив слух присутніх чудовими музичними композиціями. Його диригент Олександр Коберник пі-дібрав репертуар таким чином, щоб слухачі мали змогу оцінити і старі і сучасні адвентистські гімни.

Анатолій Тершак – пастор 2-ї львівської громади, розповів про принципи і доктринальні відмін-ності віровчення Церкви Адвентис-тів Сьомого Дня. Про структуру, організацію та історію Церкви роз-повідав Координатор Адвентист-

ської місії у Західній конференції Валентин Шевчук.

На завершення вечора, лікар-терапевт Іван Левченко, розповів про основні принципи здорового способу життя. Для присутніх була проведена Виставка Здоров’я, на якій кожен міг визначити свій біо-логічний вік.

Ліна Бородинська, кандидат історичних наук. м. Рівне: «Я до-сліджую історію протестантизму, і одним із важливих аспектів до-слідження є вивчення пам’яток іс-торії та культури протестантизму. Тут важливо не просто отримати інформацію, бо її можна прочита-ти в книгах, а відчути атмосферу, відчути спілкування, і побути в цій атмосфері».

Галуха Любов Юрівна, канди-дат історичних наук, доцент кафе-дри історії України Рівненського державного гуманітарного універ-ситету: «Працюючи на семінарі в Церкві Адвентистів Сьомого Дня у Львові, мене надзвичано вразила відкритість Адвентистів, особлива підготовка, для того, аби донести до всіх присутніх зміст віровчення, культову практику, життя; також духовно-культурне насичення спі-вом і таке інше…»

Богдан Литвин, науковий пра-цівник медотичного відділу: «Зран-ку ми ходили до Церкви Євангель-ських Християн Баптистів і після

обіду пришли вже до Адвентистів Сьомого Дня, в їхню Церкву на вул. Короленка. Враження дуже приєм-ні, і дуже добрі. Набільше ми були вражені прекрасним виступом хору і духового оркестру. Більшість пра-цівників, які прибули сюди, - це є працівники музеїв з Українських міст, як правило не знають зовсім, або знають дуже мало про діяль-ність протестантських Церков. Таке стажування дуже корисне для загального розвитку, для того, щоб вони могли пізнати відмінності різних протестантських Церков, і потім використовувати це знання в своїй музейній роботі – тобто нести це все в маси, могти відпо-вісти на усі запитання які бувають у відвідувачів музеїв. І, можливо, зробити деякі висновки для себе з побаченого і почутого».

Валентин Шевчук, Координатор Адвентистської Місії у Західній конференції: «Люди, які прибули до нас - це були науковці, які не-заангажовано дивляться на протес-тантські Церкви, і, звичано, вони змогли побачити на власні очі, що собою представляють Адвентис-ти Сьомого Дня. Я вважаю, що це дуже хороша акція. Ми могли роз-казати про доктрину, про Церкву, про історію Церкви. Розказати про наші інститути і наш спосіб життя, а також дати їм можливість побува-ти на виставці здоров’я».

ольга ношин

НЕЗВИчАЙНИЙ СЕМІНАР

4

4 жовтня 2010 року у Львівському музеї Історії релігії, який розташова-ний у Домініканському Монастирі, поруч з Домініканським Собором, розпочалась щорічна конференція присвячена стажуванню музейних працівників зі всієї України.

микола Хмільовський. завід-увач науково-методичним відді-лом музею історії релігії. «Львів-ський музей Історії релігії єдиний в Україні має релігієзнавче спря-мування. На цих стажуваннях ми навчаємо як працювати з матері-алами, з пам’ятками, які пов’язані з історією тієї чи іншої Церкви. Цього року ми визначили тему конференції: «20 років про-тестантизму у незалежній Україні». Ми свідомі того, що за останні 20 років відбулися грандіозні зміни, оскільки за часів Комуністичної влади ре-лігійне життя, і в тому числі життя протестанстських церквов, було під контролем, подавлялось, обмежувалося, а за часів незалежної України вони могли працювати, і це ми хочемо показати, - вільно, свобідно на повну потужість. Я думаю, що за 20 років було зроблено дуже багато. Ми сподіваємося, що це викличе велике зацікавлення музейних працівників Львова і України, і я думаю, що ці чотири дні, про-ведені тут у Львові, їх збагатять знаннями, і про протестантські церкви, і про ті пам’ятки їхньої ді-яльності за останні 20 років, щоб це знайшло своє представлення в експозиціях, у збірках фондів, шоб прийдешні покоління могли ознайо-митись з історією протестантиз-му в Україні».

Понад 20 працівників музеїв, зі всієї України, були запрошені на цьогорічну конференцію. Для них був вибраний такий графік роботи: окрім теоритичних занять і лекцій, відбуватимуться також і практичні заняття, в кожній із найбільш по-тужних, найбільш чисельних львів-ських протестантських церков, зокрема в приміщенні другої львів-ської громади Церкви Адвентистів Сьомого Дня по вул. Короленка, 1. Підсумкове заняття відбудеться в приміщенні Українського Біблійно-го товариства.

кирилів галина іванівна, кура-тор виставки: «Сьогодні ми маємо урочисте відкриття виставки. У

нас представлено сім Церков. Зо-крема Церква Адвентистів Сьо-мого Дня представлена великою кількістю історичного матеріалу, який розповідає про поширення ад-вентизму на Україні ще на початку ХХ ст., про перших місіонерів які тут працювали, в Польщі і на Укра-їні. Є літеретура того періоду, кни-ги Елен Уайт видані в той час. Є і матеріал про існування цієї Церкви у період Радянського режиму, зо-крема, прес для переплітання книг у час напівлегального існування Церк-ви».

Окрім Церкви Адвентистів Сьо-

мого Дня свою діяльність пред-ставили також інші протестант-ські церкви, серед них: Українська Євангельська Реформатська Церк-ва, Українська Лютеранська Церк-ва, Німецька Лютеранська Церква м. Львова, Церква Євангельських Християн Баптистів, Українська Пресвітеріанська Церква, Церква Християн Віри Євангельської.

В експозиції виставки – фотогра-фії, предмети культового значення, одяг служителів, книги та інше. Се-ред унікальних експонатів: літогра-фії, бронзові медалі Ульріха Цвін-глі, Еразма Ротердамського, Біблія Мартіна Лютера.

Крім виставки, учасникам конфе-ренції була запропонована культур-на програма, підготована музични-ми колективами протестантських церков міста Львова. Від церкви Адвентистів Сьомого Дня гостей привітав ансамбль бандуристів “Срібні струни”. На завершення, до уваги глядачів був запропонований документальний фільм “120 років Адвентизму у Західній Україні”.

президент західної конферен-ції церкви адвентистів сьомого Дня коржос борис костянтино-вич: «Ця конференція, на мою дум-ку, дуже важлива, тому, що вона показує розвиток кожної церкви в минулому. А нам необхідно знати історію – той шлях яким пройшли наші батьки, що вони пережили в історичному минулому. Адже якщо не знаєш історії – то не будеш мати майбутнього. Раніше дер-жава не поверталася обличчям до Церкви, а зараз держава поверну-лась обличчям до Церкви. І в таких установах, як державні музеї, нада-

ється місце, щоб ми могли показувати історію нашої Церкви, і показувати яким шляхом Церква буде йти в майбутньому. Я бачу пози-тив в тому, щоб показати чим Церква жила в минуло-му, чим живе тепер, і чим буде жити в майбутньо-му».

А 6 жовтня, у приміщен-ні другої львівської грома-ди, яка розташована в цен-трі міста у старовинному Францисканському костелі, відбувся незвичайний семі-нар. Його метою було дати присутнім уявлення про життя і діяльність Церкви Адвентистів Сьомого Дня.

З привітанням до присутніх звернувся президент Західної кон-ференції Коржос Борис Костянти-нович. Львівський зведений хор, під керівництвом Петра Швайков-ського, представив до уваги гостей чудову музичну програму: звучали твори Генделя, Стеценка, Доусо-на та адвентистського композито-ра Теппоне. Львівський духовий оркестр, протягом усього вечора, тішив слух присутніх чудовими му-зичними композиціями. Його дири-гент Олександр Коберник підібрав репертуар таким чином, щоб слуха-чі мали змогу оцінити і старі і су-часні адвентистські гімни.

Анатолій Тершак – пастор 2-ї львівської громади, розповів про принципи і доктринальні відмін-ності віровчення Церкви Адвен-тистів Сьомого Дня. Про структуру, організацію та історію Церкви роз-повідав Координатор Адвентист-ської місії у Західній конференції Валентин Шевчук.

На завершення вечора, лікар-терапевт Іван Левченко, розповів

ЛьВІВСьКИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ РЕЛІГІЇ ЗАЦІКАВИВСЯ ЖИТТЯМ ПРОТЕСТАНТСьКИХ ЦЕРКОВ.

ольга ношин

5про основні принципи здорового способу життя. Для присутніх була проведена Виставка Здоров’я, на якій кожен міг визначити свій біо-логічний вік.

ліна бородинська, кандидат історичних наук. м. рівне: «Я до-сліджую історію протестантизму, і одним із важливих аспектів дослі-дження є вивчення пам’яток істо-рії та культури протестантизму. Тут важливо не просто отримати інформацію, бо її можна прочита-ти в книгах, а відчути атмосферу, відчути спілкування, і побути в цій атмосфері».

галуха любов Юрівна, канди-дат історичних наук, доцент кафе-дри історії україни рівненського державного гуманітарного уні-верситету: «Працюючи на семінарі в Церкві Адвентистів Сьомого Дня у Львові, мене надзвичано вразила

відкритість Адвентистів, особлива підготовка, для того, аби донести до всіх присутніх зміст віровчення, культову практику, життя; та-кож духовно-культурне насичення співом і таке інше…»

богдан литвин, науковий працівник медотичного відділу: «Зранку ми ходили до Церкви Єван-гельських Християн Баптистів і після обіду пришли вже до Адвен-тистів Сьомого Дня, в їхню Церкву на вул. Короленка. Враження дуже приємні, і дуже добрі. Набільше ми були вражені прекрасним виступом хору і духового оркестру. Більшість працівників, які прибули сюди, - це є працівники музеїв з Українських міст, як правило не знають зовсім, або знають дуже мало про діяль-ність протестантських Церков. Таке стажування дуже корисне для загального розвитку, для того, щоб вони могли пізнати відмінності

різних протестантських Церков, і потім використовувати це знання в своїй музейній роботі – тобто нести це все в маси, могти відпові-сти на усі запитання які бувають у відвідувачів музеїв. І, можливо, зро-бити деякі висновки для себе з по-баченого і почутого».

валентин шевчук, координа-тор адвентистської місії у за-хідній конференції: «Люди, які прибули до нас - це були науковці, які незаангажовано дивляться на протестантські Церкви, і, звича-но, вони змогли побачити на власні очі, що собою представляють Ад-вентисти Сьомого Дня. Я вважаю, що це дуже хороша акція. Ми мо-гли розказати про доктрину, про Церкву, про історію Церкви. Роз-казати про наші інститути і наш спосіб життя, а також дати їм можливість побувати на виставці здоров’я».

Норберт ГАБОР

«Конгрес без Кордонів» - АдвентистсьКА церКвА зміцнює міжнАціонАльне спілКувАння «Холодний дощ дрібний, осіннійіде вже поспіль кілька діб,це вам не теплий дощик літній,цей же холодний немов лід».Саме так завітала на Закарпаття

осінь. В цьому немає нічого погано-го, і до того ж приходять на думку слова із дитинства «У природы нет плохой погоды...» Але на 11 вересня було заплановано провести субот-ній день на природі. Точніше, шостий міжнаціональний кон-грес Адвентистів Сьомого Дня в Закарпатті, який уже двічі проводили в м. Берегово під назвою «Конгрес без кордо-нів». Місце проведення – Бе-регівський Амфітеатр.

Коротко про конгрес.Шість років тому угорський

пастор Модьор Ондраш (го-ловний організатор) вирішив з’єднати братів і сестер, які проживали на території Угор-щини та Закарпаття, хоча б на один день. Саме так розпоча-лась історія цього конгресу. Спочат-ку конгрес проводили в с. Вищково, на футбольному полі. У 2008 році на черговому конгресі було запропова-но проводити його у більш зручному місці - в м. Берегово.

Мета цієї програми – привернути увагу жителів міста, проповідувати про Христа, провести суботній день разом на природі, зміцнити зв’язки між братами і сестрами та обговори-ти нові можливості проповідування істини на Закарпатті та в Угорщині. Зокрема, на минулорічному конгре-сі було ухвалено, щоб щокварталу з

Угорської Унії запрошувати викла-дачів, проповідників для підготовки та вдосконалення наших місіонерів. Конгрес спочатку відвідували лише брати і сестри угорці, а тепер, вже на шостому конгресі, були присутні й представники країн-сусідів: Руму-нії, Словакії, Росії, і України.

Серед присутніх були представ-ники адміністрації Угорської Унії:

Товт Шандор (секретар Угорської Унії), головний організатор Модьор Ондраш, проповідники Почі Ласло,

Молнар Андраш, а також пред-ставники адміністрації Західної кон-ференції - президент Коржос Борис і скарбник Михайловський Микола. Загалом конгрес зібрав понад 420 чоловік.

Дощова погода, яка тривала аж до самої суботи, випробувала віру делегатів. Субота була сонячною, день був теплим! О 10:00 – Форкош Віктор (пастор громад чомонин і Ракошино) провів урок Суботньої

школи, йому допомагав перекладач - Теремта Іван. Борис Коржос офі-ційно відкрив конгрес. Після чого пролунав спів хору «Емануїл» (Му-качево). Невід’ємною частиною су-ботнього богослужіння були приві-тання, які гості передавали із різних громад: В. Береги, Мужієво, Хуст, Ужгород, Данилово, В. Водяне, Львів, Нові Замки (Словакія), Нодь

Варод (Румунія), Мукачево, чомонин, Ракошино, Ільни-ця, Руське Поле, Бобовище, Вишково. Духовий оркестр із с Ільниця та м. Фегедьормот (Угорщина) виконували му-зичні номери протягом усього дня.

Товт Шандор проповідував на тему: «Практичне христи-янство в наш час». В прослав-лені Господа брали участь музиканти і співаки з різних громад: хор «Емануїл», гурт «Патріція», Балінт Габріел, Крічфалушій Алла, а вірші

читали Нярі Єва, Молнар Ондраш, Горват Шандор.

Після обіду проповідь говорив Почі Ласло. Він закликав завжди бути готовим і вдосконалювати ха-рактер для пришвидшення приходу Христа.

Конгрес закінчився врученням подарунка від Горват Шандора гро-маді м. Берегово, за можливість проведення цього заходу. Модьор Ондраш, на завершення, побажав усім Божих благословень та висло-вив побажання побачити усіх на-ступного року на цьому ж місці.

6Нас слідопитами звуть,

Бо ми слуги Божі всі...

ОЛьГА НОШИН

60-ліття Клубу “слідопит” відзнАчили у зАХідній Конференції

Сонячно-жовтий галстук, форма кольору хакі, незвичайні вміння та дисципліна – це член Клубу “Слі-допит”, унікальної програми Церк-ви Адвентистів Сьомого Дня для дітей та молоді.

У 1950 році на сесії Генераль-ної Конференції в Сан-Франциско, США була офіційно прийнята про-грама клубу “Слідопит”. В цьому році Всесвітній Клуб Слідопитів відзначає своє 60-ліття. Саме з цієї нагоди 18 вересня в першій Львів-ській громаді відбулось урочисте богослужіння.

Понад 90 слідопитів з усієї ЗК завітали на цю урочистість. Вони представляли свої клуби і роз-повідали як приймають участь у служінні Богу та близьким. Деякі клуби розповсюджують газету “Ві-чний Скарб” та “Скарбничка”, інші відвідують будинки престарілих та інтернати з духовними програма-ми. Своїм пріоритетним напрям-ком роботи, “Клуб 12” зі Львова, вважає музичне служіння – його члени входять до складу львівсько-го духового оркестру. Слідопити допомагають при проведенні єван-

гельських програм, а також висту-пають на урочистих богослужін-нях. На служінні вони представили до уваги присутніх Гімн та Пісню Слідопитів.

Клуб “Слідопитів” сприяє все-бічному гармонійному розвитку особистості кожного свого члена, а також допомагає розвивати лі-дерські здібності. А приваблива програма, в центрі якої знаходить-ся Церква, допомагає кожному слі-допиту посвятити себе Богу. Але найголовніше – тут кожен може розкрити свій власний, даний йому Богом, потенціал для служіння ін-шим. У цьому клубі кожен може знайти для себе щось цікаве. Тут не нудьгують ні пастори, ні керів-ники відділів, ні рядові слідопити.

Крім святкування 60-ліття Всес-вітнього Клубу, відбулось також і посвячення Клубу з першої львів-ської громади. Слідопити у цій громаді існують вже давно ще з 1993, але тількі тепер вони вли-лись у велику Слідопитську сім’ю. Доречі, стати членом Клубу може кожен – потрібно лише мати вели-ке бажання, вивчити Закони Слідо-

питів і скласти Обіцянку. Не стане на заваді ні соціальне становище, ні вік. Це всім довів почесний гість вечора - Микола Арсентійович Жу-калюк, який теж став слідопитом.

Клуб Слідопитів - це унікальна навчальна лабораторія для дому, школи і церкви, де в ім’я однієї бла-городної мети, активно співпрацю-ють батьки, дорослі члени церкви і діти. Це більше як 60 років успіш-ної діяльності підлітків і успішного служіння Господу. Сьогодні органі-зовано по всьому світу близько 250 тисяч Клубів слідопитів, в яких за-ймається більше 2 млн. дітей у віці від 10 до 15 років. Загалом у Захід-ній Конференції 20 клубів: 16 по-свячених, а 4 готуються до посвяти – і це тільки початок! Усі ці діти ко-лись виростуть і укладуть заповіт з Господом, а мета Клубу укріпити їх в цьому рішенні і допомогти їм поділитись істиною зі своїми дру-зями.

Сьогодні тисячі людей дякують Господові за те, що є Клуб слідо-питів, бо через нього вони знайшли зміст у служінні іншим і пізнали Ісуса.

7

8

ЦЕРКВИісторія матеріал підготував валентин шевчук

ІСТОРІЯ ГРОМАДИ ЦЕРКВИ АСД м. володимир-волинсьКий

Першою Адвентистською родиною у Володимир-Волинську була сім’я брата Савчука. Вони прийняли Божу правду в Росії, і з 1926 року прожи-вали у селі Новосілки (неподалік від Володимир-Волинського), де і прохо-дили перші молитовні служіння.

Згодом, до Володимира приїхав Кюн, німець за походженням, зі своєю родиною (Його дружина була членом церкви, а він сам не був охрещеним, хоча кожну суботу відвідував бого-служіння і ретельно повертав десяти-ну. Причина відмови йому у членстві: в його майстерні робили надмогильні пам’ятники, на котрих у той час ста-вили зображення Ісуса Христа, Анге-лів, Марії та різних святих)

Також у цей час до громади приєд-нується німецька родина Маркварт. В 1927 році хрещення приймає Перлін-ська Олена, а згодом і вся її родина. Церква нараховує 14 членів церкви.

Першим пастором, який оселився у Володимир-Волинську був Анто-ній Нєвядомський (1897-1983). Він проводив біблійні лекції в орендова-ному у євреїв приміщені, по вулиці Ковельській. Проповідь привернула увагу багатьох мешканців міста, що викликало опір і опозицію різних ре-лігійних конфесій.

Наприклад, Реєр, член однієї про-тестантської громади (баптист), бун-тував людей проти прийняття цієї вістки. Але Господь робив чудеса. В короткий час сам бунтівник приймає правду.

Служіння пастора Нєвядомського було важким і небезпечним. Як свід-чить журнал «Слуга збору», одного разу двоє злочинців спланували замах на життя цілої родини. Але помил-ково потрапили до євреїв, власників дому і їх сильно потурбували. І хоча, через короткий час, змовники самі за-гинули в одній бійці, пастор Антоній, з метою безпеки, змінив місце прожи-вання.

У 1930 році, на зміну пастору Нєвя-домському, у Володимирську громаду на духовну роботу направляється пас-тор П. Поліщук. Богослужіння прохо-дили в сім’ї брата Маркварта. Окрім дітей громада нараховувала 13 душ.

У 1932 році, згідно статистичних даних за другий квартал (журнал «Слуга збору» № 8), членство у гро-маді сягає 19 чоловік. Там ми зна-ходимо також цікаві статистичні дані про місіонерську роботу громади:

У середині 30-х років у Володимир переїзджає сім’я активних адвентис-тів І. Татара. Його дружина починає очолювати роботу благодійного відді-

лу «Тавіти». Як говорить вона сама, початок був важким тому, що не мали жодних коштів для допомоги потре-буючим. Але Господь звернув їх ува-гу на велику кількість журналів, які лежали не реалізованими у їх грома-ді. Продавши літературу, вони на ви-ручені кошти змогли допомогти бага-тьом бідним, роздаючи взуття, одежу, продукти харчування (Журнал «Слу-га збору» 1932 рік, №5, стор. 10)

У 1935 році пасторське служіння виконує Еміль Гайдик (1902-1993). Як свідчить сам Гайдик у книзі «Моя дорога адвентова…», у 1935 році він був скерований до Торчина біля Воло-димира, де обслуговував навколишні групи і церкви. З великою любов’ю Еміль згадує про хрещення 31-ї мо-лодої особи в річці Стохід біля села Богушівка. 12 із охрещених осіб – це результат євангельської роботи Еміля Гайдика.

В довоєнні роки серед членів церкви була популярною місійна програма під назвою «Подячна пра-ця». На кожного члена церкви при-падала певна кількість журналів та газет, які вони розповсюджували се-ред своїх друзів та родичів. До цієї роботи залучались не тільки молодь та особи похилого віку, але і діти. У журналі «Слуга збору» Е. Гайдик описує про «Подячну працю» у гро-маді Володимир-Волинському. Ця робота приносить їм велику радість тому, що вона дає можливість пра-цювати для Господа через проповідь спасіння гинучим душам. На фото ви можете побачити малу групу «Місій-ної пісні», в якій приймають участь діти. Продовжуючи Е. Гайдик пише: «Господь благословив нашу працю і люди з любов’ю приймали нас і охоче купляли журнали. Приймати участь у «Подячній праці» для дітей важ-ливо, щоб з молодих років звикали до місійної праці і пізнавали її значи-мість». (Журнал «Слуга збору» 1938 рік, №2, стор. 6)

Володимир-Волинську грома-ду до 1939 року відвідували багато пасторів: Михайло Васідлов, Кеніч, Емел Кригер, Кирило Макієвец, а та-кож адміністрація східно-польського об’єднання: Альфред Лідке, К. Бар-тель, Іван Куляк, Йосип Зелінський, Єжи Ліпськи.

У цей час адвентисти проводять свої служіння в домі сестри Ольги Перлінської.

Найближчими до Володимира ад-вентистськими групами та громадами були: Ковель, Свинюхи, Сернички, Садів, Старий Загорів, Мишів, чехов-

щина, Озеряни, Іваничі, колонія До-лінки, що неподалік Іванич.

В кінці 1939 року, у зв’язку з при-ходом радянської влади на територію Західної України та угодою між Ста-ліном та Гітлером, усі адвентисти німецького походження, як пастори так і члени церкви, були вимушені емігрувати на свою історичну бать-ківщину.

У воєнні роки, не зважаючи на труднощі та небезпеки, Церква про-довжувала працювати та приводи-ти нові душі до спасіння. Наводимо список охрещених у цей час: Вознюк Текля Тимофіївна, Кихтюк Василь Тихонович, Пукало Антон Васильо-вич, Шульгат Федір Тимофійович, Ломійчук Ганна Опанасівна, Шульгат Антоніна Павлівна, Рибай Ядвіга Іва-нівна, Петрухіна Надія Михайлівна, Запорощенко Марія.

Закладається основа майбутньої церкви, членами якої будуть українці, на долю яких випаде час релігійних утисків зі сторони Радянської влади.

Цікавим є досвід навернення Запо-рощенко Марії. Вона знала істину, але довгий час не мала відваги прийняти її. Одного разу на пасху, прийшов-ши у церкву, священик звернувся до людей: «Винесіть із церкви свинське м’ясо». Це утвердило її в вірності са-нітарної реформи і вона заключає за-віт з Господом.

У 1944-1945 роках адвентисти польської та чеської національностей у зв’язку їз загостренням міжнаціо-нальних проблем, залишають місто Володимир-Волинський. Серед них – Зиґмунд Осмоловський, який осо-бисто пережив трагедію, українсько-польського конфлікту, втративши дру-жину, а також її родину Залевських.

У воєний час керівництво грома-дами Волині та Рівненщини бере на себе Кирило Макієвец, який залиша-ється на цій вахті до 1947 року.

З приходом Радянської влади (у 1944 році) на терени Західної Укра-їни, відкривається можливість реє-страції громад. Це стало реальним в результаті політичного тиску на Ста-ліна під час зустрічі великої трійки у Ялті 1944 року (однією з умов від-криття другого фронту, було надання релігійної свободи в СССР).

Нажаль, у цей час у Володимирі була дуже мала кількість членів церк-ви, менше 20 душ. Тому за порадою обласного служителя Кирила Макієв-ца, ця невелика група була приєднана до громади села Мишів Іваничівсько-го району.

9ліля кулініч

Тетяна РУДЕНКО

З 6 по 19 вересня 2010 на від-починковій базі «Барвінок», по-близу м. Новий Розділ Львівської обл. відбулись навчальні кулінарні курси. Проводив курси шеф-кухар з 10-літнім стажем - Роберт Гор-ват. Він парцює у вегетаріанському ресторані у Будапешті, Угорщина. На Україну приїхав на запрошення адміністрації Західної конференції, спеціально для проведення кулі-нарних курсів. На цей захід приїха-ло понад 30 чоловік з усієї України.

Робочий день був дуже насиче-ним. Слухачам курсів викладали праці християнської письменниці Елен Уайт «Служіння зцілення», «Основи здорового харчуваня». Лі-кар Ірина Харачко зі Львова розпо-

відала про небезпеку народної та містичної медецини.

На практичній частині Роберт Горват ділився з присутніми ку-харськими секретами. Тут навчали

технології приготування різних ве-гетаріанських страв. По закінченні заняття всі бажаючі могли поласу-вати приготованою їжею.

Попри насичений графік за-нять, присутні також змогли здій-снити екскурсію до Львова. Усі, хто відвідав кулінарні курси були надзвичайно задоволені. Адміні-страція Західної конференції пла-нує в майбутньому проводити такі курси регулярно.

Кулінарні курси – чудова мож-лиість поширювати Реформу Здоров’я серед членів Церкви, зо-крема серед молоді. Завдяки тако-

му підходу вістка Духа Пророцтва набуває для кожного особливої привабливості.

КулінАрнА шКолА нА «бАрвінКу»

час – поняття особливе. Саме його людині осягнути найважче. І саме про нього говорять що він «біжить», і навіть «летить». От і промайнули, дуже швидко, 90 літ Петра Івановича Подоліна.

У вересні 2010 року, уся громада м. Рівне, мала можливість приві-тати чудову людину – християни-на, невтомного місіонера і наполе-гливого служителя, чиє більше як 50-літнє служіння було дуже значу-щим, з 90 Днем народження.

- петре івановичу, розкажіть будь ласка, як розпочався ваш життєвий шлях і перша зустріч з богом?

«Я народився 20 серпня 1920 ро-кув у с. Юрівка. Багато довелося пережити ще з юних літ. В 9 років почав усвідомлювати суть Слова Божого, і довелося робити вибір – святкувати неділю, як бабина се-

стра монахиня,чи суботу, як мами-на сестра?! Я вирішив святкувати обидва дня. Батько дізнавшись про це відправив мене вчитись на столяра в Кишинів (Молдо-ва). Це був 1932 рік. Але Господь і тут не залишав мене і вів далі по Своєму шляху. Майстер виявився Адвентистом сьомого дня, і дав мені Біблію.Читаючи її, я утвер-джувався в істинні, що потрібно святкувати суботу. В п’ятницю і в суботу проходив по 17 км, щоб дістатись на служіння. Усі побої і погрози батька не відвернули мене від Бога, і в 13 років я прийняв хре-щення. Саме в столярному цеху, ви-падково, зустрівся з людиною, яка в подальшому навчила мене розпо-всюджувати книги. Повернувшись додому і ховаючись від батька, я отримав від пресвітера рекомен-даційного листа і офіційно став книгоношею. Розпочалася війна і мене забрали в армію на фронт. Різні випробування припадали на мою долю, але Господь Авраама, Ісаака і Якова приходив і там мені на допомогу, давав силу і мужність пережити той нелегкий час».

- петре івановичу, як же розпо-чалося ваше служіння в церкві?

«Після війни я переїхав до Луць-ка, працював завідуючим підсобно-го господарства. На зібрання їздив в Пожарки, там одружився із Ан-ною, і саме там став служителем – проповідником. Княже, Приве-редово, Рівне, Сарни, Костопіль, Рокитне – моє поле діяльності.

Часи були нелегкі. Труби для духо-вого оркестру їздив купляти аж у Ленінград. Сім’ями збирались в Дубно і там вчились грати. Їздили по різних селах, грали, проповідува-ли. Було так, що труби забрали, і мусів їхати в Рівне до прокурора, але з Божою допомогою – відда-ли. Багато молоді і старших були залучені до цього служіння і слава Богові за це».

- як впливала ваша дружина на виконання обов’язків покла-дених на вас?

«Багато чого я незміг би зроби-ти, якщо б не моя дружина. Вона була моєю правою рукою, і, нерід-ко, була змушена терпіти мої довгі поїздки і тривалу відсутність. Моя дружина багато сил і часу присвя-тила тому, щоб я міг спокійно пра-цювати. Наш дім був завжди гос-тинним і відкритим для всіх».

- Що було найважче у вашому житті?

«Рання втрата дітей і коханої дружини... На кінець нашої роз-мови хотів сказати, що я вдячний Богові за той шлях, яким Він про-вів мене. Він охороняв і підтриму-вав, надихав у праці. Надавав смі-ливість і проганяв страх.Тільки з Ним я ЗМІГ ПРОЙТИ ЦЕЙ НЕ-ЛЕГКИЙ ШЛЯХ».

Дякуємо вам за щирі відповіді і ваше особливе служіння. Хай Гос-подь і надалі буде джерелом вашої віри та сили. Бажаєм вам добробу-ту і довголіття.

«ПАМ’ЯТАЙТЕ НАСТАВНИКІВ ВАШИХ»

10

ВІРАжива микола ЖукалЮк

“господь цілитель твій” (виХ.15:26)

ретроспектива

26 квітня 1986 р. весь світ потрясла страшна трагедія, що сталася на чорнобильській атомній станції. Так званий мирний атом показав, що він може бути надзвичайно небезпечним. Багато ти-сяч людей, інваліди чорнобиля, що оплакують свою долю, смерть рідних і близьких, тисячі гек-тарів землі, заражених радіацією, покинуті міста і населені пункти - похмурий прообраз майбутньої вселенської трагедії.

КОСТЯНТИН, який виріс в християнській сім’ї, вже на третій день після аварії був запрошений че-рез військомат працювати в епіцентрі радіації. Як віруючому сумлінному громадянинові, йому було доручено, високим начальством, очолити групу з 67 чоловік для виконання дуже відповідально-го завдання. Розраховували, що робота займе 3-4 дні і вони будуть вільні. Проте виконання цього украй небезпечного доручення, в самому центрі підступного смертоносного вогнища, затягнулиа-ся на 254 дні.

Один за одним йшли помирати на лікарняних ліжках товариші. Костянтин був останнім з групи, кого понесли на носилках в радіологічний ліку-вальний центр. За вісім місяців лікування він побу-вав в багатьох госпіталях і лікарнях. Рятуючи його життя, через вмираючий організм пропустили 42 літри крові. Нарешті він виявився в Центрально-му госпіталі м. Тель-Авів (Ізраїль). Його постійно

супроводжує любляча мати, молиться разом з нею Церква. І ось в палаті приречених на смерть зупи-нилося серце, наступила клінічна смерть. Лікарі кілька разів безуспішно намагаються запустити серце знову. І у той момент, коли у своєму без-силлі світила науки приходять до висновку, що наступив кінець, мати, не припиняючи молити-ся, благає зробити ще одну спробу. Це було ніщо інше як Божественний дотик. Сталося диво, не-сумісне з людським визначенням і логікою. Після декількох хвилин стану клінічної смерті, по волі Життєдавця, серце запрацювало знову . Костян-тин розплющив очі.

Почалося повне одужання. Один з 67 померлих, він розумів: у Бога для нього є певний план, який необхідно виконати. Після гарячої молитви разом з дружиною, він відчув, - йому навіть здається, що почув Божий голос: “Допоможи дітям вулиці!».

Продав усе, що мав, і, за допомогою засобів ме-ценатів, побудував реабілітаційний центр. Більше 60 бездомних хлопчиків і дівчаток знаходять в цьому будинку сімейний затишок, моляться, ви-вчають Боже Слово. Багато з них дядька Костю називають батьком.

Виступаючи перед всесвітньою аудиторією су-путникового телебачення, Костянтин без жодного пафосу сказав: “Ми з дружиною молимося про ді-тей і виховуємо їх для Божого Царства”.

Якщо розповідати про мою зустріч з Христом, то починати треба зі Слова. А це Слово знаходить-ся в Євангелії від Матвія 7:7 «Просіте, і дано вам буде… шукайте, і знайдете…»

До 33 років я не замислювалась про Бога. Життя пробігало рік за роком наповнене дрібними та зна-чними подіями, радощами та смутком – як у всіх людей.

У 1994 році наша сім’я переїхала до Львова. Це місто – музей під відкритим небом, вразило мене своєю неповторною красою, але ще більше здиву-вало, що багато людей відвідують Церкву. Такої кількості Божих Храмів я ніде не бачила. Дуже хо-тілося дізнатись, що примушує людей кожної не-ділі ходити до Церкви?

Вперше в житті я пішла до сповіді перед Пас-хою. Щиро розказувала священику про свої гріхи і плакала. На душі стало лекше, але Бога я не зна-йшла. часто, стоячи у храмі під час Служби Бо-жої, я думала: «Як хочеться мати близьку знаючу людину, яка б навчила віри».

Господь почав поступово відкривати Себе через християнську літеретуру, яку ми з чоловіком чи-тали з великим зацікавленням. Ми були, наче суха земля, і наповнювалися водою знання про Благу Вістку. Колеги чоловіка порадили відвідати Церк-ву, де вивчають Біблію і проставляють Бога. через деякий час ми прийняли водне хрещення і стали членами Євангельської Християнської Церкви. Господь змінював наше мислення, характер, звич-ки. Ми продовжували досліджувати Слово Боже.

Настав час, і Госоподь відкрив моєму чоловіку, що закон про суботу має силу і сьогодні. Ми поча-ли дотримуватись суботи вдома, а згодом виникла потреба знайти Церкву, де християни проводять богослужіння по суботах. Це виявилась Церква Адвентистів Сьомого Дня.

Євангельська програма у Новому Роздолі ста-ла для мене великим благословенням. Проповіді пастора Антонюка відкрили мені те, що я не до кінця розуміла. Сьогодні я впевнена, що йду ві-рними шляхом до Небесного Отця.

ірина Данилишина

МОЯ ІСТОРІЯ

11

БІБЛІЯ промовляєтак людськА пРиРОдА

IсусА ХРисТА -2пастор, михайло мАтвійчуК

чи була вона абсолютно безгрішною (як у Ада-ма до гріхопадіння), чи гріховною, такою як у кожного з нас? Що говорить Біблія про це?

Біблійні свідоцтва можна умовно розділити на дві групи:

1. Тексти, які вказують на повну безгрішність людського єства Христа:

- «Хто з вас може Мені докорити за гріх» (Ів. 8:46);

- «… бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має» (Ів. 14:30);

- «… провини Він не учинив, і не було в Його устах омани...» (Іс. 53:9);

- «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу» (1 Петр. 2:22);

- «… гріха в Нім нема» (1 Ів. 3:5);- «Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас

гріхом» (2 Кор. 5:21);- «Отакий бо потрібний нам Первосвященик:

святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса» (Євр. 7:26);

- «… що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом» (Євр. 9:14);

- «Але дорогоцінною кров’ю Христа, як непо-рочного й чистого Ягняти» (1 Петр. 1:19);

Ці тексти свідкують про повну безгрішність людського єства Христа, на відміну від нашого гріховного єства.

З іншого боку, Ісус, у Своїй людській природі, не був вільний від наслідків гріхопадіння, тобто тієї сукупності обмежень, які були накладені на людське єство унаслідок гріха прабатьків. Спаси-тель прийняв безгрішну людську природу, проте не в тому стані, в якому вона була властива Адаму, але вільно підкорив Себе, Своє тіло наслідкам грі-хопадіння. Тобто, Він прийняв людську природу виснажену гріхом протягом чотирьох тисяч років (але не її гріховність). Його тіло було не таким, як за часів Адама, а таким, яке було в людей того часу. Його фізична сила (людська) була властивою людям того ж часу.

Він також був підвладний певним людським, природним слабкостям, які називають в богослов’ї «природні або бездоганні пристрасті» – такі, які не знаходяться у наший владі – ті, які прийшли в людське життя, унаслідок гріхопадіння. Це – го-лод, спрага, втома, важка праця, сльози, старіння, страх, передсмертна мука і подібне, що за приро-дою властиве усім людям.

2. Тексти, які свідчать про те, що Христос сприйняв нашу, павшу і гріховну людську приро-ду.

- Всі тексти, які були перераховані вище і які вказують на повноту людського єства Спасителя; «про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидо-вого» (Римл. 1:3);

- «Бог послав Сина Свого в подобі (грецьк. «хо-мойома» – подібність, подоба) гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі» (Рим. 8:3);

- «Він, бувши в Божій подобі (грецьк. «морфе» – образ, форма, зовнішність), не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд («морфе») раба, ставши поді-бним («хомойома» – подібність, подоба) до люди-ни і подобою (грецьк. «сксема» – вигляд, зовніш-ність) ставши як людина» (Фил. 2:6-7);

- «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випро-буваного в усьому подібно («хомойома») до нас, окрім гріха» (Євр. 4:15);

- «Тому мусів бути Він у всьому подібний («хо-мойома») братам, щоб стати милостивим та ві-рним Первосвящеником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей» (Євр. 2:17-18).

Важливо звернути увагу на два грецьких сло-ва «хомойома» і «морфе». На перший погляд, для нас вони не мають різниці, бо перекладаються майже однаково, проте коли використовується слово «морфе», мається на увазі «такий же», а коли – слово «хомойома» – «подібний до тако-го». Тому, коли говориться про людську природу Христа, або про Його подібність до людини, за-вжди вживається слово «хомойома», тобто «поді-бний, такий», але не зовсім такий.

Таким чином, ми не знаходимо жодного проти-річчя між текстами першої і другої умовних груп. Навпаки, вони лише розширюють і поглиблюють наше уявлення про людське єство Христа.

Ніде в Біблії ми не знайдемо жодного натяку на те, що Христос у чомусь розкаювався, жалкував про скоєний вчинок; відчуття особистої провини не було властиве Йому в жодній мірі. Христос во-лодів безгрішною людською природою, не маючи схильності до гріха, подібно до кожної людини на землі.

(продовження читайте в наступному номері)

12«біблія – наш найвищий авторитет і правило віри. свідоцтва

не містять в собі нового світла, але ставлять перед собою мету – нагадати, відновити в свідомості людей вже відкриті в слові божому істини… свідоцтва не применшують значення слова божого, але навпаки підносять його і приваблюють свідомість людей до нього…» елен уайт

„Голос Надії” – газета Західної Конференції Церкви АСД.Засновник – Церква Адвентистів сьомого дня.Свідоцтво про реєстрацію – РВ№345 від 4.10.2002 р.Відповідальний за випуск секретар відділу інформації ЗК – Ольга Ношин noshynfamily@gmail.comРедакційна колегія: Борис Коржос, Володимир Скиба, Віталій Шевчук, Олександр Філіпчук, Леонід Кулініч.Комп’ютерна верстка - Павло Ваценко.Газета є некомерційним неприбутковим виданням, що видається і розповсюджується за пожертви.Адреса редакції: м. Львів, вул. Івана Багряного, 36аДля листів: 79041 м. Львів, а/с 6241 телефон: 237-12-13E-mail: advent@lviv.gu.net Номер надруковано в друкарні у м.Борислав Львівської обл. з готових фотоформ. Наклад 1000 примірників.

200 Запитань до Духа Пророцтва

34. Від кого виходило рішення про перший прихід Ісуса Христа на землю?

«Він добровільно прийняв на Себе людську природу. Це було Його власне рішення, з Його особистої згоди. Він зодягнув Свою божественність у людську природу».

рев’ю енд геральд 4 вересня 1900р.

35. Яку людську природу при-йняв на Себе Христос?

«Для Сина Божого було б не-скінченним приниженням при-

йняти людську природу навіть тоді, коли Адам ще не згрішив в Едемі. Але ж Ісус прийняв люд-ську природу ослаблену гріхом протягом 4000 років».

Христос надія світу с.49

36. Як довго Христос буде во-лодіти людською природою?

«Прийнявши людську приро-ду, Спаситель з’єднався з люд-ством навічно і нерозривно… Бог послав Сина Свого єдино-родного стати одним із членів людської сім’ї і назавжди збе-регти Свою людську природу».

Христос надія світу с. 25

А ви знаєте, що…

… Елен розуміла своє покір-не положення по відношенню до чоловіка і вважала його голо-вою. Під час суботнього ранко-вого богослужіння вона ніколи не виступала за кафедрою, коли він був присутній. В такому ви-падку проповідував Джеймс, а вона виступала після обіду. Вона завжди притримувалась цього принципу до тих пір, поки силь-ний параліч не завадив Джейм-су і він протягом деякого часу не міг виступати публічно.

ОЗДОРОВчИЙ ЦЕНТР «БАРВІНОК» запрошує на відпочинок Тут ви зможете

відновити сили, отримати душевний спокій і покращити ваше здоров’я. Та-кож ви дізнаєтесь про прості методи лікування та про-філактики таких захворювань, як гі-пертонічна хвороба, атеросклероз, ін-сульт, діабет, ГРВІ.

Оздоровча про-грама спрямована на лікування причин захворювання, за рахунок про-стих змін у вашому повсякденному житті. Вас чекають:

• Курортна зона• Сенанси лікувального масажу• Гідротерапія• Вегетаріанське харчування• Дружня атмосфера• Лекції на теми здорового способу життя, психології сімейних

відносин, а також духовні роздумиСанаторій «Барвінок» розташований у мальовничому куточку Прикар-

паття, поблизу м. Новий Розділ, Львівської області. На території комплек-су три житлові корпуси, а також головний – в якому розміщені актовий зал та їдальня. Комплекс оточений лісом, поблизу розташоване озеро.

Тривалість курсу оздоровлення – 10 днів. Вартість 1300 грн. Додаткова інформація та попередній запис за тел. 093 1481514