“Серце лева” Львів - 2

№5 (78 ) травень 2010 року

1210

2

3

8

4

9

теМа ноМера:

7

10 000%

“ГалИЧ” БроДи1

місце

БОЖЕСТВЕННІСТЬ

ІСУСА ХРИСТА

Чи може сатана

читати наші думки?

життяприсвяченеБОГОВІ

РЕТРОСПЕКТИВА

перші на

ВОЛИНІВЕЛИКАВТРАТА

2

Господь завжди виконує свої обіцянки! Це може підтвердити служитель Церкви адвентистів сьо-мого дня, сьогодні вже на заслуже-ному відпочинку, Дмитро Дмитро-вич Грицюк. 14 березня цього року йому виповнилося 80 років.

Бог безперестанку оберігав його, з самого дитинства допомагаючи йому прийти до пізнання істини, а також до виконання місії в Церкві Божій. Дивлячись на шлях, який пройшов Дмитро Грицюк, можна ще раз переконатися: Бог Всемо-гутній і Всесильний, і з того, що здається слабким і немічним Він може взяти дорогоцінне й прекрас-не.

Ще зовсім юнаком, у п’ятнадцятирічному віці, 1945 р. він уклав завіт з Господом і вирішив стати музикантом. Бог бачив його старанність і благословив його та-ланти й здібності, про які цей юнак і не підозрював. З 16 років, і до сьо-годнішнього дня, Дмитро Дмитро-вич готовий стати в лави будь-якого оркестру, було б здоров’я. Він став не тільки музикантом, але й на-вчився методів організації духових оркестрів і методиці навчання гри на всіх духових інструментах. Тому на Західній Україні один за одним

почали з’являтися духові оркестри, що існують і донині.

У 1957 р., помітивши старан-ність молодого брата Дмитра, ке-рівники Церкви покликали його на служіння. Він з радістю прийняв цю пропозицію. Його дружина Га-лина змирилася з частою відсутніс-тю чоловіка вдома, розуміючи, що праця на Божій ниві вимагає жертв. Вона прийняла на себе цю ношу, знаючи, що Бог допоможе їй у ви-хованні дітей. Ця прекрасна сім’я завжди поширювала пізнання про Бога на кожному місці. Посвячене служіння - так це завжди назива-лося серед дітей Божих.

У 1961 р. Дмитра Дмитровича рукопоклали в сан пресвітера, і він став трудитися на великій терито-рії нашої країни. Куди потрібно було поїхати для організації нового духового оркестру, у якій громаді не міг з’явитися рукопокладений проповідник через переслідуван-ня КДБ або міліцією, - туди без-страшно їхав Дмитро Грицюк і, незважаючи на адміністративні штрафи й заборони, виконував до-ручену справу. Незабаром уже грав

оркестр, звучала музика. Похорони й весілля збирали безліч люду, тут проголошувалася проповідь Єван-гелія, заклики йти за Ісусом. Це були методи євангелізації міст і сіл.

Дмитро Грицюк духовно зрос-тав, маючи поруч таких учителів і співпрацівників, як П. А. Маца-нов, Д. К. Колбач, М. А. Жукалюк, П. Л. Бурило, П. Г. Сільман, А. В. Павлюк та ін. Його посвячене слу-жіння приносило багаті плоди в гнаній атеїстами Церкві. Він став членом великої Божої армії праців-ників - місіонерів Церкви АСД в 1974 р., коли був рукопокладений у сан проповідника. Посильно вико-нує свою роботу й дотепер, хоча за станом здоров’я вийшов на пенсію у 1997 р.

Давайте разом згадувати слав-ні діла Господа, пережиті досвіди, тому що розділена радість стає більше, а спогади підтримують сили й здоров’я.

Вітаємо дорогого брата Дмитра Грицюка з 80-річчям! Нехай Гос-подь благословить його, дасть йому сил і здоров’я, миру й радості, ба-дьорості духу й зростання в істині.

Життя, присвячене БоговіЛідія НЕЙКУРС

«Здалека господь з’явився мені та й промовив: я вічним ко-ханням тебе покохав, тому милість тобі виявляю» (Єрем. 31:3).

“ти наші провини поклав перед себе, гріхи ж нашої мо-лодости на світло свого лиця! Бо всі наші дні промайнули у гніві твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання...

Дні літ наших у них сімде-сят літ, а при силах вісімдесят

літ, і гордощі їхні страждан-ня й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо... Хто відає силу гніву твого?

А твоє пересердя як страх перед тобою! навчи нас лічи-ти отак наші дні, щоб ми на-були серце мудре! привернися ж, о господи, доки терпітиме-мо? і пожалій своїх рабів!

насити нас уранці своїм милосердям, і ми будемо співа-ти й радіти по всі наші дні! “

Читаючи Псалом 89, я задуму-юсь над цими словами. Господь сказав, що 70, а від сили - 80 років буде жити людина на землі. Живе людина на землі, і супроводжують її праця та хвороби. В Ужгород-ській церкві брату Вашкі Степану Степановичу виповнилось 90 ро-ків. Народився він 28 квітня 1920

Михайло СПАСЮК

року в с. Мочари в Словакії. В 19 років переїхав з батьками в с. Малі Геївці Ужгородського району. Не-легке було його життя. Він пережив війну і побував у Венгерському по-лоні.

Після війни, в 1946 році, одру-жився і виховував, разом з дружи-ною, шестеро дітей. В 1958 році повірив в Ісуса Христа, і прийняв водне хрещення. Степан завжди був активним членом церкви в м. Ужгороді. На даний час він не може відвідувати зібрання, але брати і се-стри пам’ятають його і зичать йому прожити перші 100 років.

Бажаємо вам, дорогий брат, щоб віра і надія супроводжували вас у вишній Ханаан.

3

Кого сьогодні не цікавить «за-втрашній день» з його омріяними перспективами? Та, хіба лише мо-лодь хвилює майбутнє? Хіба стар-ше покоління не планує життя так, наче має прожити тут ще, як міні-мум… сто років з усіма їх «радос-тями».

Сьогодні ми підіймаємо актуаль-ну тему будня: як зберегти те над чим роками працювали і працюємо досі? В який банк найкраще вклас-ти, щоб (мало того, щоб зберегти, а й) отримати дивіденди? Здається, це площина діяльності економістів. Це їх більше цікавить курс валют, вартість нерухомості та цінова по-літика на енергоносії… Ні?!

- Ну звичайно ж ні! – скажете ви.Отже ми з вами однодумці в

цьому і, більше того, вважаємо що кожна поважна людина – Христия-нин - має бути і серйозним еконо-містом. До речі термін «економіст» (давньогрецьке – «oikonomos») перекладається як – управитель господарством, домоправитель, до-морядник - згадується в Євангелії від Луки 16:1-8; 12:42; в Посланні до римлян 16:23. Апостол Павло звертається до християн Коринту (торгового центру тодішньої Гре-ції), наголошуючи, яким має бути економіст «… а що ще шукаєть-ся в доморядниках (економістах), щоб кожен був знайдений вірним.» (1Кор.4:1,2) Так і апостол Петро за-кликав: «Служіть один одному, ко-жен тим даром, якого отримав, як доморядники (економісти) всілякої Божої благодаті». (1Петр.4:10)

«Шість днів працюй і роби всяку справу свою». Кожна Божа людина живе за цим Словом. Але Бог дає понад те, що є лише «прожитковим мін імумом». Обітниця: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали», збувається в

житті кожного з нас. Бог вірний своїм словам, і не лише у цьому. Завдяки такому благословенню виникає інший клопіт: як зберег-ти заощадження так, щоб ними скористатися самим, та щоб зали-шилось нащадкам, котрим допо-магаємо доки можемо. Христос не казав, щоб ми не збирали і не бага-тіли. Якраз таки навпаки, спонукав нас, як до одного так і до другого. «Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Матв.6:20,21) – до-бре радив Учитель. Розповідаючи притчу про багатого господаря, Він не засудив його за багатство, а лише застеріг від зажерливості «… тим, хто збирає для себе, та не ба-гатіє в Бога». (Лук.12:21). Відтак, у Бога слід багатіти!

Нас цікавить, що Біблія радить відносно того, щоб назбирати, зао-щадити та й збагатіти у Бога? Світ-ська економіка дещо трансформу-валась за останні декілька тисяч років. Сучасне народне правило говорить - «Лише курка гребе від себе».

Вищезгадані біблійні принципи забулись і майже не використову-вались. Але Свята історія пише про праведних людей як про багатих.

Невже? – скажете ви – А де ж були їхні багатства?

Не будемо перераховувати усіх багатих вірою богобоязних мужів древності, а процитуємо розмову апостола Петра з Ісусом.

«Петро став казати Йому: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом». Тобто, що нам від того, або яка користь з того, що все по-кинули ради Христа?

Послухаймо унікальну обітницю висловлену Самим Богом.

Ісус відказав: «Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім по-лишив, чи братів, чи сестер, або матір, чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії, і не одержав би в сто раз! (1 раз=100% Отож 100% х100раз =10000%) більше тепер, цього часу, серед переслідувань, домів, і бра-тів, і сестер, і матерів, і дітей, і піль, а в віці наступному вічне життя». Мк. 10:28-30

І це не єдине місце де згадується така цифра. Ми, вірні християни, переконані в тому, що у притчі Іс-уса про сіяча (Мк. 4:3-8) ми симво-лізуємо Добрий ґрунт. А це означає, що «посіяне в добру землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять у тридцятеро, у шістде-сят і в сто раз! (знову 10000%)». (Мар.4:20)

Хіба благословення Божі обмеж-уються лише майбутнім Вічним життям? Невже все в нашому житті вимірюється грошовим еквівален-том? Який світський банк дає біль-ші дивіденди ніж Божий? Яка ва-люта твердіша за Божу лепту? Чия економіка в історії світу не потер-пала кризи? Скільки разів, за вашої пам’яті, люди не могли скористати-ся своїм накопиченим?

Можливо, вже врешті-решт, слід скористатися порадами Най-досвідченішого Банкіра Всесвіту «Складайте ж собі скарби (в Банк) на небі», і не журитись безнадійно, як те роблять ті, що Бога не знають.

У світлі всього сказаного, хочу закликати вас, вкласти в Божу спра-ву, незначну на сьогоднішній день суму – 50 гривень. Ці кошти будуть збиратись 15 травня, у рамках про-грами «Дім молитви за 50 гривень», і будуть використані на ремонт та реконструкцію Дому молитви у м. Ходорів.

Я вірю, що добрий Господь по-верне рясні відсотки кожному, хто щедро дає!

10 000% РІЧНИХ-ВІЧНИХ, АБО

ВІЧНИХ РІЧНИХ?!Ярослав СТАСЮК

4

Більшість сторінок священ-ної історії Божої Церкви на землі окроплені кров’ю і слізьми. Досі, в усіх подробицях, у мене стоїть перед очима ілюстрація на титуль-ній сторінці обкладинки одного з перших російськомовних видань книги “Велика боротьба”. Підпис під ілюстрацією свідчив: “Хрис-тос оглядає поле битви, і полеглих за Його Слово”. Будучи підлітком, я чомусь довго не міг відірвати око від знівечених інквізицією тіл і сумного погляду Ісуса. Читаючи цю книгу, я знову і знову повертав-ся до тієї ілюстрації. Сьогодні, з вершини свого віку, озираючись на той час відстанню майже в 70 ро-ків, я усвідомлюю: саме та картина і сама книга, під впливом сили Свя-того Духа, послужили першою це-глиною в основі віри і майбутнього посвячення на нелегку справу слу-жіння.

Останнє 20-річчя - дуже ціка-вий відрізок церковної історії, схо-жий на радісний час повернення на Батьківщину обраних Богом людей з Вавілонського полону. Протягом 70-ти років, для більшості з них, Вавілон став другою батьківщи-ною, і багато хто був готовий там залишатися. Проте було немало щирих членів ізраїльського сус-пільства, вихованих на вірі і тради-ціях Божої спадщини, які, подібно до Даниїла, чекали сигналу, щоб можна було повернутися, почати відбудовувати Храм Божий і стіни рідного міста.

Говорячи сучасною мовою, це були патріоти, яких вавілонські пе-реваги, і навіть високі посади, утри-мати не могли. Спробуємо уявити собі Неємію з сумним обличчям в царському палаці. У чому була при-чина? Він відчував, що його місце на землі батьків. Пізніше псалмист напише: “Як вертався Господь із полоном Сіону, то були ми немов би у сні... Наші уста тоді були по-вні веселощів, а язик наш співан-ня! Велике вчинив Господь з нами, були радісні ми!”. (Псал.125:1- 3)

Сьогодні Церква Божа переважно складається з людей, що поповнили її ряди під час релігійної свободи, а 20-річні взагалі народилися в сус-пільстві, що вимовляє ім’я Боже з повагою. Усім цим людям здається, що так було завжди і так буде. Все менше залишається тих, які билися з войовничими атеїстами, відстою-ючи святі релігійні принципи перед публікою, яка зневажає усе святе

і хулить Боже ім’я. Залишилися в живих одиниці із тих, хто пройшов горнило випробувань, репресій, тюремних застінків. Вірність Бого-ві і відстоювання принципів істи-ни, відповідно до веління власного сумління, було єдиною провиною, за яку судові інстанції визнавали їх злочинцями на рівні із запеклими злодіями, грабіжниками і вбивця-ми.

Нелегко слухачам Євангельської звістки, що транслюється через супутник на весь світ з території колишнього атеїстичного “опло-ту комунізму”, уявити собі адвен-тистську громаду 70-80-х років минулого століття, наприклад, в м. Йошкар-Ола, що переслідуєть-ся щосуботи міліцією, з собаками-шукачами, в лісових чагарниках на околицях міста; або збирається піс-ля півночі в хатині, що обвуглилася від пожежі, щоб звершити там та-їнство Спогаду Вечері Господньої при світлі звичайної свічки. Але забувати таку історію сучасне по-коління просто не має права. Хто ігнорує подвижництво Божих дітей минулих років, той не зможе оціни-ти переваг сьогодення, дарованих нам Господом. У такому випадку, у такого суспільства, не може бути майбутнього.

Ось чому, навчений життям і досвідами з Богом, вождь Божого народу, Мойсей, у своєму запові-ті радив час від часу запитувати у “колишніх часів… чи бувало що-небудь таке, як ця велика справа”? (Повт.4:32).

Здається, усе вищевикладене було враховано при організації супутникової євангелізаційної програми з м. Кишинеу. Із самого початку ніхто не замовчував, що Добру Звістку про порятунок про-голошує адвентистська Церква в особі адвентистського євангеліста і з адвентистського Молитовного будинку. Складалося навіть вра-ження, що запрошені на відкриття члени Молдавського уряду і міні-стри - також адвентисти. Їх висту-пи були схожі на пасторські поба-жання успіху благовістя.

Але найголовніше, на що хоті-лося б звернути увагу, і що помітно відрізняло цю євангельську про-граму від попередніх - це новий ви-клад, здавалося б відомих біблій-них тем, і майстерне завершення, Петром Кулаковим, кожної лекції

живим прикладом, що не зали-шає байдужими слухачів, не лише присутніх на програмі в столиці Молдови, але і в сотнях населених пунктів на земній кулі, що прийма-ють телевізійні сигнали. Кожен та-кий досвід був ілюстрацією до ска-заного, а простий, але задушевний спів Олени Крупської сприяв про-никненню в серця небесної істини. Упевнений, що багато читачів “Го-лосу Надії” хотіли б ще раз пере-жити незабутні історії свідчень, сльози розчулення і співчуття, а та-кож бажання при усіх обставинах залишатися вірними Богові.

ПРиКЛАД ДУХОВНОГО ПАТРІОТиЗМУ

На сцену піднявся посивілий літ-ній чоловік, якого було дуже нелег-ко уявити трирічним хлопчиком, осиротілого разом з сестрою після раптової смерті батька. Саме тоді почався його довгий шлях “вогня-ної спокуси і випробувань”. Боюся властивого майже кожній людині суб’єктивізму, але смію стверджу-вати, що МиХАЙЛО ЗОЗУЛІН на-лежить до тієї невеликої когорти служителів, які одного дня ставши на, обраний по велінню обов’язку і сумління, шлях не звертають з ньо-го, за жодних обставин. Це ті люди, які не продаються і не купуються, а доручену їм справу виконують без-доганно і чесно. Якщо і роблять по-милки (від чого не вільний жоден смертний), то тільки по незнанню, будучи переконані, що чинять ві-рно.

Працювавши з ним багато років, сьогодні, фокусуючи свою увагу на його активній в недалекому мину-лому діяльності, можу засвідчити: цей загартований в жорстоких бит-вах “генерал” завжди дотримував-ся принципу мужнього воїна Хрис-та, апостола Павла: “Бо ходячи в тілі, не за тілом воюємо ми, зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твер-динь…” (2Кор.10:3-4).

Таких людей повинно знати юне покоління членів Церкви, у них слід вчитися. На жаль, слов’янський менталітет часто зводиться до того, що добре про людей говорять лише після смерті, і те тільки доки похо-вають.

Господь з дитинства виховував Михайла, який в досить ранньому віці визнав в Ньому дбайливого

ВІРАжива Микола ЖУКАЛЮК

“Таємниці Царства Божого” РЕТРОСПЕКТИВА

5

ПОГЛЯДна світ

Соціологи знайшли найрелігій-ніших людей у світі

Жителі країн Африки, розташо-ваних на південь від Сахари, згід-но з дослідженням Pew Forum on Religion & Public Life, визнані най-релігійнішими людьми на землі, повідомляє CNN. Щонайменше по-ловина з числа тих, що проживають в цьому регіоні вірять, що Ісус по-вернеться на Землю вже в період їх життя. Така тенденція характерна не лише для християн Африки, але

і для мусульман, які сподіваються на відновлення халіфату.

За словами авторів дослідження, навіть найменш релігійна країна регіону випереджає за цими показ-никами США, які є однією з самих релігійних розвинених країн. Згід-но з дослідженням, мусульмани, що проживають в південних регі-онах Африки набагато терпиміше відносяться до християн, ніж хрис-тияни до мусульман. Проте велика

частина опитаних, більше турбу-ється про прояви екстремізму в їх власній релігії, ніж в чужій.

Число вірян в країнах Південної Африки в останні два десятиліття сильно зросло, пише Newsland.ru Так, в 1990 році в регіоні налічува-лося близько 11 мільйонів мусуль-ман і семи мільйонів християн. За-раз число тих, що сповідують іслам складає більше 234 мільйони, хрис-тиянство - близько 470 мільйонів.

Батька, відчув внутрішній потяг до святого і піднесеного. Ось тільки деякі скупі факти з його біографії. У п’ятнадцять років познайомився з вченням баптистів, але досліджу-ючи самостійно Біблію, даровану місцевим ковалем, що належав до адвентистської Церкви, він усім серцем приліпився до Ісуса - свого особистого Спасителя; з першо-го дня відмовився від нечистої їжі і став святити суботу. Його перше вогняне випробування послідувало від люблячої, хоча і суворої матері, яку він ніжно любив. Вихована у дусі свого часу, вона твердо вирі-шила перешкодити “небезпечному захопленню” сина. Спочатку була готова “перестріляти” усіх, хто був винен в помилці сина, а одно-го дня, настільки піддалася впли-ву злих сил, що схопила сокиру і, наблизившись до сина, закричала, що готова відрубати йому голову. Міша незворушно поклав голову на стіл і сказав: “Що ж, мама, якщо так, - рубай!”. Жінка не чекала та-кого повороту справи, тому деякий час стояла в якомусь безумному за-ціпенінні, а потім кинула сокиру і з лайкою віддалилася.

Десятирічна жорстка материн-ська школа закінчилася перемогою Ісуса. Завдяки постійним молитвам і християнському прикладу сина, мати в упокорюванні схилилася пе-ред всесильною величчю Неба.

Але це був тільки початок ви-боїстої життєвої дороги. Постійні проблеми в школі, через дотриман-ня суботи, закінчилися виключен-ням з неї після дев’ятого класу, так що десятий довелося закінчувати на Камчатці під час чотирирічної служби в армії. Цей період пере-виховання “норовливого солдата” став черговим горнилом випробу-вання у вірі. Продовження послі-дувало після вступу до медичного інституту, з якого був відрахований на п’ятому курсі “за релігійну про-

паганду і вербування молодих лю-дей в секту”.

Коли молодого чоловіка запро-сили на служіння в Церкві, він вже знаходився в “чорному списку” КДБ, який не випускав Михайла Зозуліна з поля зору до кінця сво-го існування. Це було майже бук-вальне переслідування: Сталіна-бад, Грозний, Нарткала, Кемерово, Тайга, Курундус Новосибірської області, Новоалтайск, Барнаул, Новосибірськ, де був засуджений за релігійну діяльність разом з дружиною Августиною. Після за-кінчення терміну, подружжя пере-їжджає в Челябінськ.

Незважаючи на нескінченне го-ніння (10 переїздів за неповних 20 років), Михайла Зозуліна можна назвати “відновником розвалин, поновником шляхів” Господніх на величезному просторі Сибіру - від Уралу до Далекого Сходу і Кам-чатки. Якщо, на початку його ді-яльності (1959 р.), в усьому цьому величезному суворому регіоні на-лічувалося 282 члени Церкви, що проживають іноді за тисячі кіло-метрів один від одного, - то в 1981 році, коли Михайло Семенович передав свої повноваження новому керівництву, тут було 2860 чоло-вік, що належать до Церкви АСД, об’єднаних в 70 громад, в яких не-сли служіння 73 служителі. Хіба це не гідний приклад для наслідуван-ня для молодих служителів, у наш час повної релігійної свободи?!

Коли ведучий телепрограми Пе-тро Кулаков попросив Михайла Зозуліна висловити у кінці свого короткого виступу побажання, він чітко, по-військовому, на пам’ять переказав слова апостола Петра, які завжди були його девізом: “Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробову-вання, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях,

то тіштеся, щоб і в з’явленні сла-ви Його раділи ви й звеселялись”. 1Петр.4:12,13

“Я Не ЗАБУДУ ТеБе” (Ісаї 49:15)

Закінчуючи одну з чергових лек-цій про таємниці Царства Божия, ведучий програми розповів про ді-вчинку ЛЮДМиЛУ, випробування якої почалися у цьому мінливому світі на восьмий день від її наро-дження, коли юна матуся попроси-ла нічого непідозрюючого літнього пасажира, який очікував на вокзалі потягу, потримати декілька хвилин її малятко. Мати так і не повернула-ся за своєю крихіткою, а розгубле-ний чоловік, почувши оголошення про прибуття свого потягу, виму-шений був віддати живий згорток черговому міліціонерові. Потім була лікарня, дитячий притулок.

Господь потурбувався про долю малятка, послав чудових батьків, які удочерили дівчинку і дали їй хорошу освіту. Але життя буває жорстоким. Після закінчення уні-верситету здоров’я підкосила важ-ка хвороба. Було потрібно тривале лікування.

І ось, на прохання проповідни-ка на сцені з’являється миловидна жінка. Людмила почала свою роз-повідь зі слів, записаних у Святому Письмі: чи “Забуде жінка грудне дитя своє? Але якби і вона забула, то я не забуду тебе” (Ісаї 49:15). Виявляється, бувають і такі мате-рі. Багато років вона чекала, що мати знайдеться. Відчувала в душі якийсь вакуум. Цей стан не зникав і після того, як вийшла заміж, поки не зустрілася з Біблією і Церквою. “Церква стала для мене ковчегом порятунку, - закінчила Людмила, - тут я набула освіту, отримала від-повіді на усі свої “чому?”. Це - моя справжня сім’я”.

продовження читайте в на-ступних номерах газети

6НАС СЛІДОПИТАМИ ЗВУТЬ,

БО МИ СЛУГИ БОЖІ ВСІ...

Кожна людина, не зважаючи на бідність чи багатство, розум чи неосвіченість, силу чи слабкість – потребує допомоги. Всі ми хочемо підтримки якщо не ділом, то хоча б словом. І цим словом підтримки і допомоги у нас є – Біблія. Не за-вжди люди звертаються до цього слова та джерела, але є ті які дійсно черпають з нього, і отримують ціл-ковиту підтримку, а разом із тим і насолоду.

Тому в нашій громаді віднайшла-ся чудова людина яка дуже хотіла з допомогою маленьких, і трішки старших, тоді ще майбутніх слідо-питів, служити Богу та людям. Ця людина наш брат Іван. Саме велике бажання серця, привело його на се-мінар у м. Володимир-Волинський. Повернувшись з новими враження-ми він почав активно організовува-ти роботу майбутнього клубу. Було важко і не все легко давалося, - та з допомогою Божою робота просу-валася вперед. Всі були дуже задо-волені, а особливо шестеро майбут-ніх слідопитів. Кожного разу, коли поставало якесь питання, діти до-помагали з своєї сторони як тільки могли. Члени церкви також не ли-шалися осторонь, і все що від них залежало вони старались виконува-ти. Ми, - наставники, доклали та-кож немалих зусиль, щоб діти були задоволені, розвивались духовно та фізично, і їх зацікавленість у Церк-ві росла все більше та більше.

Коли у нашу громаду завітала Стасюк Ірина з командою, ми були безмежно щасливі. Ірина розповіла цікаві факти з життя діючих клу-

ПОСВЯЧЕННЯ СЛІДОПИТІВ

«до цього місця допоміг нам Бог»

Клуб «Еммануїл» с. Печихвости

бів, показувала фото та слайди, а діти які приїхали разом з ними були одягнені у дуже гарні уніформи, від яких ми не могли відвести погляд. І тоді ми зрозуміли, що хочемо та-кож бути офіційно слідопитами. Але для цього потрібно було знати закон слідопитів, обіцянку, гімн та мати хоча б два наставники. А це в нас було ще не зовсім зроблено до кінця. Та це не послабило наше бажання, і опускати рук ми не зби-ралися, а навпаки наполегливо вчи-лися, здобували знання і Бог нас благословляв.

І от 20 березня 2010 року ми офі-ційно прийняли «слідопитство». І що цікаво, - пастор нашої громади Олександр Мосійчук також офі-ційний слідопит. Все в нас було урочисто: закон, обіцянка, гімн, галстуки і благословення пастора Шевчука Валентина. Пізніше об-рали назву клубу – «еммануїл», що означає «З нами Бог». Ми щиро ві-римо, що Бог був з нами до цього часу, і буде завжди. Так ми йшли до своєї мети, не зупиняючись, і з мо-литвою в серцях.

Зараз ми проходимо початковий етап клубу - ступінь «Друг». На даний момент набуваємо навиків очищення води підручними засоба-ми. Також щосуботи ми вивчаємо пам’ятні перлини. А в кінці кож-ного кварталу в нас екзамен. Ще ми славимо Бога співом та вірша-ми. Стараємось приносити користь Церкві та суспільству.

У майбутньому хочемо зроста-ти духовно, набувати навиків, під-корювати різної висоти вершини і здобувати, відшукувати нові душі для Христа. А Господь з своєї сто-рони допоможе, бо без Нього нічо-го не можемо робити.

Тому будьте наполегливі в своїх бажаннях, моліться щоб ці бажання були гідні волі Божої та не супер-ечили їй. І якщо ви будете робити так, то можете бути впевнені - Гос-подь з вами, а з Ним немає нічого неможливого.

Інна ВАВРИНЮК

7

Наступив прекрасний соняч-ний день. Чисте та свіже

повітря заповнило куточок ма-льовничого села Пожарки, Волин-ської області. Чувся радісний сміх, лунали приємні пісні і гомін дітей, які тішили серця людей. І тут, рап-тово, пролунали слова: «Вітаємо дорогі друзі вас на змаганнях слі-допитських клубів! Отож, почина-ємо!!!» - так розпочалася фінальна частина брейн-рингу. Слідопити чотирьох команд: «Галич» (Бро-ди), «Маранафа» (Луцьк), «Серце Лева» (Львів) та «Арго» (Стебник, Борислав, Трускавець), - які пере-могли у відбіркових зустрічах, - провели заключні змагання за зван-ня переможця. Фінал проходиив у двох вікових категоріях: молодшій і старшій. Учасниками змагань се-ред першої категорії були клуби: «Арго» та «Серце Лева», де пере-могу здобув клуб «Серце Лева». В наступній категорії зустрілися клуби «Галич» та «Маранафа», де переміг клуб «Галич».

Приємно було споглядати ви-сокий рівень підготовки клубів у вивченні книги Євангеліє від Мар-ка, але цьому передували години

дослідження та читання Святого Письма. Слідопити прагнули до-стойно представити свої клуби, - чого і досягнули.

На фінальну гру з’їхалися май-же всі клуби Львівщини та Волині. Після закінчення брейн-рингу від-булися товаристські зустрічі між цими командами, де особливо від-значився клуб з міста Ковеля. На-діємося, що у наступних слідопит-ських змаганнях цей клуб складе гідну конкуренцію нашим фавори-там.

Отже, вітаємо клуби «Серце Лева» та «Галич» - переможців брейн-рингу. Нехай Добрий Гос-подь благословить вас і дасть вам сили брати активну участь у жит-ті слідопитського клубу. Крокуйте в перед і пам’ятайте: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» Фил.4:13 .

Сонце поволі сідало, спокій на-повнював повітря, а діти, втомлені, але щасливі, з усмішками на облич-чі поверталися до своїх домівок. Так закінчився ще один із визна-чних днів у житті наших слідопи-тів.

Павло ВАЦЕНКО

найкращі

“Серце лева” Львів - 2

“ГалИЧ” БроДи

1місце

8

БІБЛІЯ промовляєтак

БожественнIсть Iсуса Христа - 5пастор, Михайло МАтвійчук

(продовження. початок у 3-му номері)

4. Вислів «Син Божий» Матв. 14:33

Дехто стверджує, що якщо Ісус названий Сином Божим, то значить нижчий за статусом і природою від Отця.

Слово «син» в Біблії має широке значення. Це слово часто викорис-товується фігурально, щоб показа-ти відмінні якості характеру однієї людини чи цілої групи. Наприклад: «сини Авраамові» (Гал. 3:7); «сини царства і сини лукавого» (Матв. 13:38); «сини громові» (Марк. 3:17); «сіонські сини» (Пл. Єр. 4:2); «сини Божі» (Бут. 6:4); «сини світ-ла» (Ів. 12:36). Або по-відношенню до слова отець чи батько сказано: «ваш батько диявол» (Ів. 8:44). Тобто, поняття «син», чи «батько» не завжди мають буквальне значен-ня. Воно часто використовується в значенні «нащадок»: «Йосип, син Давидів» (Матв. 1:20); «сини Ізраї-леві» (27:9).

В розумінні юдеїв «син» – це те, що і «отець». Коли Ісус називав Бога Своїм Отцем, це говорило, що Він – рівний Йому. Це ми чітко мо-жемо побачити в Євангелії від Івана 5:18: «І тому то юдеї ще більш на-магалися вбити Його, що не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним». У цих віршах Іван ясно говорить, що люди зрозуміли заяву Ісуса про те, що Бог є Його Отцем як заяву на рівність з Богом, а не на якісь відносини підлеглості меншого бога більшому Богові.

Вирази «Син» і «Отець» стосов-но Божества вказують не на біоло-гічну залежність, а на близькість відносин між особами Божества, володіння одними і тими ж харак-теристиками і властивостями.

5. Послання до Євреїв 1:5: «Кому бо коли з Ангелів Він про-мовив: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив! І знову: Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина!?»

Цей месіанський текст не гово-рить про буквальне народження Христа, а вказує на основні аспекти служіння Христа, пов’язаного:

– з воскресінням з мертвих: «Але

Бог воскресив Його з мертвих… І ми благовістимо вам ту обітницю, що дана була нашим отцям, що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, во-скресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: Ти Мій Син, Я сьо-годні Тебе породив!» (Дії. 13:30-33).

– з воцарінням: «Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою. Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив» (Пс.2:6,7).

– отриманням статусу Первосвя-щеника: «Так і Христос, не Сам Він прославив Себе, щоб Первосвяще-ником стати, а Той, що до Нього сказав: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив… Як і на іншому міс-ці говорить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим» (Євр. 5:5-10).

6. «Однороджений Син». Слово «однородженний», дав-

ньогрецькою «моногенез» озна-чає: єдиний, єдиний у своєму роді, унікальний. Воно зустрічається дев’ять разів в Новому Завіті. З них п’ять разів, по-відношенню до Ісуса Христа (Ів. 1:14, 18; 3:16, 18; 1 Ів. 4:9). Тричі в Луки (7:12; 8:42; 9:38), де воно у всіх випад-ках указує на єдину дитину. І один раз в Євр. 11:17, де Ісак названий «моногенез» сином Аврама. Ісак не був єдиним сином Аврама, але він був унікальним сином, єдиним сином обітниці. Увага звернена не на народження сина, а на його уні-кальність. Тому більш точний пере-клад цього слова – єдиний або уні-кальний. Традиція переводити як «єдинородний» бере свій початок від ранніх, так званих отців церк-ви і зустрічається у Вульгаті, яка, у свою чергу, зробила вплив на по-дальші переклади.

7. «Однороджений Син, що в лоні Отця» (Ів. 1:18).

Дехто стверджує, що «лоно», або «недро» в синодальному перекладі означає «утроба», що вказує на на-родження Христа від Отця. Слово «лоно», давньогрецькою «колпос» означає: лоно, грудь, пазуху, коліна, кишеню. В Новому Завіті це слово зустрічається ще п’ять разів (Лук.

6:38; 16:32,33; Ів. 13:23; Дії 27:39), але жодного разу воно не означає утробу. Більше того, для передачі слова «утроба», Новий завіт вжи-ває інше слово «коліа» (Гал. 1:15).

Словник Нюстрема говорить, що лоно – це місце і положення люди-ни, коли хтось бере її до себе на коліна і притискує до грудей. Саме так сказано про молодого учня Христа Івана: «Один з учнів, якого любив Ісус, лежав на грудях Ісуса» (Iван.13:23 перекл. Турконяка). Го-ворячи про Христа, який перебуває (теперішній час) в «лоні Отця», він говорить про велику любов і тісні стосунки Отця і Сина.

8. «В день силы Твоей на-род Твой готов во благоле-пии святыни; из чрева прежде денницы подобно росе рождение Твое». (Пс.109:3) На підставі цьо-го тексту, Синодального перекладу, стверджується, що Христос був на-роджений.

Слово «народження», яке пе-рекладене в цьому тексті зі слова «ялідут», - означає не народжен-ня, як вказано в синодальному пе-рекладі, а юність, молодість. Для народження єврейська Біблія вико-ристовує інше слово «мулейдет». Ось як цей текст звучить в пере-кладі Огієнка: «Народ Твій готовий у день військового побору Твого, в оздобах святині із лоня зірниці прилине для Тебе, немов та роса, Твоя молодість». Тому цей текст аж ніяк не говорить про походження Ісуса Христа.

На завершення хотілося б на-гадати про два найуспішніших за-соби великого обманщика про які говорила е.Уайт. Перше – псевдо-вчення та облудні чудеса спіри-тизму, і друге – заперечення Боже-ственності Христа. Вона писала: «Якщо людина відкидає свідоцтво Святого Писання щодо Божествен-ності Христа, з ним марно говори-ти, бо жодними аргументами, на-віть найсильнішими, переконати її буде неможливо. Жодна людина, яка поділяє це заблудження, не змо-же зрозуміти істинний характер мі-сії Христа чи великий Божий план спасіння людства» (Велика бороть-ба, стор. 524).

9

ЦЕРКВИісторія матеріал підготував валентин Шевчук

Ця стаття була надрукована в 1925 році у Німецькому виданні “Der Adventbote”. Переклад здій-снив Корчук Олександр Іванович. Цей матеріал є надзвичайно цінним з огляду історії Церкви в цілому, і історії Церкви на Західній Україні зокрема.

Четверте і мабуть най-повчальніше з усіх зібрань Суботньої школи в Польщі відбулось на Волині, неда-леко від російського кордо-ну. Одного вечора у росій-ському купе 3-го класу ми виїхали з Варшави. Після ночі в швидкому потязі ми опинились, наступного ранку, на маленькій заліз-ничній станції, з якої мали прибути до м. Луцька. З нашим залізничним сполу-ченням нам ще добряче по-щастило, так що приблизно о 10-й годині ми дістались до Луцька. Було достатньо часу, щоб там оглянути сто-лицю Волині, тим більше, що ми мали продовжити нашу подорож фірою лише о 14-й годині. В основному торгівля тут знаходиться в руках євреїв, мені було цікаво подивитись єврей-ські крамниці. Крім того я вперше бачив православні церкви та каплиці. Ми, брат Куніц та я, знайшли старовинну, напівзруйно-вану фортецю і коли вартовий не дивився у мій бік, – я сфо-тографував головну вежу. На мурі були сліди від 1-ї світової війни, але це не було до порівняння з тим, що ми бачили проїжджаю-чи по сільській місцевості. Після 14-ї години, коли до нас приєдналось десь 16 братів по вірі, ми вируши-ли у 32-х кілометрову по-дорож до селянського ма-єтку, де мали відбуватись наші зібрання. Здавалось, що має бути весела прогу-лянка, якщо не враховува-ти те, що наша фіра, була звичайною селянською фірою без пружин. На щастя була чудова погода не тільки по дорозі туди, але протягом усього часу нашого перебування у цьому краї.

Наші брати та сестри у цій час-

тині Польщі є дуже бідними. Кіль-ка років вони не збирали врожаю. Цього року (1925) вони очікують зібрати більше. На всій Волині (3 мільйонів мешканців) у нас при-близно 250 членів, але тільки одна громада має свій власний молитов-ний будинок. На ніч ми розмісти-

Громада в селі Свинюхи (При-вітне) Волинської області 1925 рік

брати Шульгат Тимофій та Редька Гарійон звершують

обряд ногоомовіння

лись у нашого брата в клуні. Люди прибували з далеких місць, аби бути присутніми на зібраннях. Дех-то приїхав на возі, але більшість прийшли пішки. Троє братів і се-стра пройшли 35 кілометрів пішки і мусили повертатись таким самим чином. Одна сестра зі штучною но-

гою пройшла 18 кілометрів. Вона зраділа, що отримала можливість назад їхати. Але якби прийшлось все ж таки йти, воно все одно було цьо-го варте.

Як і на трьох інших зі-браннях, на цьому був при-сутнім як керівник уніону, так і представник кожного поля. На кожній зустрічі ці брати надавали допомогу, але тут робили вони більше, ніж на інших зібраннях, бо наші брати з Волині були не тільки бідними, але мали мало можливостей до на-вчання. На цьому зібранні ми зустріли 10-ти річну ді-вчинку, яка вже протягом року займала посаду писа-ря Суботньої школи. Вона є єдиною в громаді, що вміє писати. Ми чули її свідчен-ня про любов до занять Су-ботньої школи.

Усі ці російськомовні віруючі охоче відвідують Суботні школи. Один брат сказав, що вивчення уроків

Суботньої школи допомагає йому краще розуміти проповідь. Інший розказав, що самому не маючи освіти, Суботня школа допомагає

йому краще взнати волю Божу. Одна сестра, яка пізнала і прийняла Істину, поїхала на Крим, де вона одна перебувала протягом семи років. Пізніше вона повернулась до Варшави і могла знову насолоджува-тись перевагою приймати участь в Суботніх школах. Підчас її самотності уроки Суботньої школи замінили їй проповіді з-за кафедри і стали курсами по вивчен-ню біблійних істин. Дехто з братів розповів, що Субот-ні школи йому відкрили, як треба вчитись і допомогли багато-що зрозуміти.

Чотири роки тому один адвентист приніс Істину в

с. Свинюхи. Цей брат розповідав про свою жінку, яка тоді придбала Біблію і розпочала її читати, він за-

10

На 62 році життя раптово помер референт з пе-рекладу Біблії сучасною українською мовою, пас-тор і проповідник, пресвітер першої Львівської громади Богдан Федорович Качмар.

Народився Богдан Качмар 1 січня 1949 року в адвентистській родині. У важкий період переслі-дувань за релігійні переконання він твердо вирі-шив у 1967 році укласти заповіт з Господом і ста-

ти під Христове знамено захисників Божої Істини. В той час, коли зголодніла за Словом Божим цер-ковна сім’я потребувала «Хліба життя», Богдан активно включився в нелегальну справу «самви-даву». Ризикуючи свободою, разом з братом Оле-гом, підпільно налагодив друкування релігійної літератури.

«Ми починали друкувати спеціальним пресом, який повинні були обслуговувати шість-сім чоло-вік, – розповідає його брат Олег Качмар, – і коли посилилось переслідування, ми вже не могли по-стійно збиратись у такій кількості. Тоді Богдан, який був дуже розумною і всесторонньо розвине-ною людиною, спроектував друкарський станок, який був виготовлений на базі запчастин від ав-томобіля. Це чудо інженерії давало вдвічі більшу швидкість друку, а працювати з ним могли всього двоє чоловік. Довгі роки ми підпільно друкували на ньому літературу».

У 1973 році закінчив Львівський медичний інститут, факультет лікувальна справа. Працю-вав терапевтом у 8-мій міській клінічній лікар-ні. Людмила Аніщенко в той час працювала там

ВІД ЗЛА ЗАБИРАЄТЬСЯ ПРАВЕДНИЙ ЗІ СВІТУ!

“праведний умирає, і немає нікого, хто б узяв це до серця, і мужі побожні беруться зо світу, і немає такого, хто б те зрозумів, що від зла за-

бирається праведний з світу!” (ісаї 57:1)

брав Біблію від неї і використав, як папір для цигарок. Тоді його жінка запросила його на зібрання Суботньої школи. Там він навчився любити Біблію і її розуміти. Від був гравцем. Світло Слова Божого на уроках Су-ботньої школи допомогло йому перемогти свій порок та стати кращою людиною. Тепер він член церкви. Те-пер у Свинюхах у нас близько 100 членів, і це єдина громада на всій Волині, яка має власний Молитовний будинок.

На зібрані були присутні більше 100 членів. Був присутнім керівник п’ятьох Суботніх шкіл, крім того багато керівників інших Суботніх шкіл, що прибули здалеку. Були присутні не адвентисти, які виявились уважними слухачами. Зі своїми дітьми прийшла жін-ка, чоловік якої є місцевий православний священик. Ми були вражені дивлячись що клуня - місце зібрання, - вщент наповнилась людьми, що не було вже де ста-ти. Брати запевнили мене, що подібна ситуація є ти-повою для усієї Волині. Якби ми братів і кошти мали б, то могли б з трьох мільйонів цієї частини Польщі зібрати рясний врожай вірних душ.

Брат, що в цій клуні керував зібранням, запропо-нував по закінченню літніх робіт продати своїх обох коней, а за виручені гроші закупити деревину для бу-дівництва власного молитовного будинку. Наступного року він знову потребував би коней. Нам коштува-ло чималих зусиль його відмовити від цього задуму. Якщо цього року буде рясний врожай, то у його клуні не буде місця для зібрання. І взимку у клуні буде за-

надто холодно для зібрань. Щось має трапитись, щоб у цих віруючих з’явилась можливість для зібрань.

Наступного ранку ми мусили їхати далі 36 кіломе-трів сільською місцевістю, тією ж фірою без пружин. Зупинились ми у Свинюхах, щоб побачити Молитов-ний будинок – єдиний на Волині. У ньому ще не було підлоги і стільців, але ззовні гарний будинок з мешкан-ням для євангеліста, який складався з кухні та кімнати біля зали для зібрань. Молитовний будинок вартував братам близько 700 доларів – 3000 марок. Ми прове-ли там після обіду два зібрання, і одне ввечері. Перед вечірнім зібранням відбулося хрещення 4-х осіб. Зда-ється, що будинок, побудований для 100 віруючих не-забаром буде замалим.

Вранці у вівторок ми продовжили свою подорож на фірі. О 4-й годині при сяйві місяця ми встали, щоб у наступному місті встигнути на потяг, який проїжджав лише один раз на день. У цій подорожі я їздив найгір-шими дорогами, якими мені коли-небудь приходилось їздити, з усіх сторін було ще видно сліди 1-ї світової війни. Мені розказували, що у цьому районі німецькі і російські війська не менше 36 раз то наступали, то від-ступали. Всюди було видно окопи і колючий дріт. На залізничній станції були гори від використаних гільз.

Хоча відчувається нестача працівників і коштів, і багато складностей – врожай навернених душ рясний. Пам’ятайте про потреби Польщі, у ваших молитвах, щоб Бог послав працівників і засоби тисячам, які че-кають на вістку спасіння. Л.Л. Кавінец

11головним лікарем, сьогодні вона член Церкви АСД, і ділиться спогадами: «Богдана Федоровича пам’ятаю дуже доброю і чуйною людиною. Він ніколи не був байдужим до чужого горя. Завжди допомагав тим, хто цього потребував».

У тому ж 1973 році одружився з Надією Жу-калюк і влився в пасторську сім’ю Миколи Жу-калюка. Господь подарував їм трьох дітей: Пав-ла, Олену і Софію. У 1988 подружжя вирішило посвятити себе пасторському служінню. Крім Львівської громади, він звершував служіння у По-млинові, Стебнику та Івано-Франківську. Коли ж повіяло теплом релігійної свободи, Богдан Федо-рович активно включився в євангелізацію.

«Богдан Качмар ніколи не відмовлявся, коли його просили сказати проповідь чи допомогти організувати служіння, – говорить Мирон Вовк, пастор четвертої громади м. Львова, – одним з перших почав перекладати з англійської на єван-гельських програмах. Він володів глибокими зна-ннями англійської мови і зміг використати це для поширення Слова Божого».

Після рукопокладення у сан проповідника він був покликаний на служіння в Євроазіатський ди-візіон у Москву, де і працював до 1999 року.

«З Богданом Качмаром я знайомий понад 30 ро-ків, – згадує Петро Сироткін, керівник Молодіж-ного відділу Євроазіатського відділення Церкви АСД, – коли ми зустрілись вперше, я був враже-ний його здатністю захоплювати і надихати тих, хто його оточував. Він був творчою особистістю, інтелігентним і шляхетним. Попри свій вік і ста-тус, він завжди залишався сучасним і «своїм» для молоді. Це дуже важливо, коли хочеш донести на-уку Христа до свідомості молодих людей. Він був християнином у повсякденному житті. У різних критичних ситуаціях, між різними протилежними поглядами і лідерами вмів зберігати спокій і три-мати ситуацію під контролем. Вважаю це Божий дар – бути миротворцем».

Богдан Федорович завжди мріяв працювати над перекладом Біблії сучасною українською мовою. У 1999 році Господь дав йому таку можливість. Він став референтом з опрацювання перекладу Бі-блії Рафаїла Турконяка.

Розповідає Роман Вовк, другий Генеральний секретар Українського Біблійного Товариства з 1999 по 2008. «З 1999 року Богдан почав працю-вати над перекладом Нового Заповіту, і вже в 2000 році книга вийшла друком. А з 2004 він працював паралельно над двома перекладами Старого За-повіту: із Септуагінти і з давньоєврейської. Разом ми ініціювали створення колективу молодих спе-ціалістів, які б допомагали у перекладі».

Василь Луцишин, Віце президент Українсько-го Біблійного Товариства, відповідальний за від-діл перекладу згадує: «Богдана Качмара знаю як чуйного і дуже поблажливого до інших. Він був сповнений бажанням підтримати добрим словом і порадою усіх, кому на життєвому шляху трапля-лись випробування. Знаючи його працю в Євроа-зіатському дивізіоні, захоплююсь його рішенням покинути центр керівництва Церквою, можливо

майбутню кар’єру, коли постало питання допо-моги у перекладі Слова Божого сучасною україн-ською мовою. Він відмовився від тих переваг, які відкривались перед ним, для того, щоб зайнятись нелегкою справою. Робота, яку він звершував, надзвичайно цінна. Редагування біблійного тек-сту – кропітка справа. Потрібні такі якості як ста-ранність, терпіння, усидливість. Господь наділив Богдана Федоровича такими якостями сповна. Я дякую Богові за те, що Він дав мені можливість працювати з цим чоловіком».

Особливо старанно, вдень і вночі, він останні місяці багато працював, бажаючи встигнути до встановленого терміну – травня цього року. Але 12 квітня раптова смерть перервала його працю, яку він здійснював майже до останнього подиху.

«Я, особисто, втратив щирого помічника, – з сумом говорить пастор першої громади м. Льво-ва, Юрій Матвійчук, – з ним я часто обговорював різні церковні проекти і проблеми. Я любив його проповіді, в яких він так часто згадував своїх вну-ків і дітей, бо він був люблячим дідусем. В його останню суботу я говорив проповідь на тему: «Спасіння життям Христа». Мною був обраний текст 1 Кор. 5:10 «Бо коли ми бувши ворогами при-мирились з Богом через смерть Сина Його, то тим більше примирившись спасемось життям Його». Його дружина розповідала, що, повернувшись до-дому, він відразу сів за комп’ютер і почав щось записувати, за його словами: «щось важливе, чого не сказав пастор». В день похорону вона передала мені листок на якому було написано: «Спастися життям Христа означає Єр. 7:22-23 «Бо лиш спра-ву оцю Я звелів їм, говорячи: Слухайтеся Мого голосу, і Я буду вам Богом, а ви будете народом Моїм, і ходіть усією дорогою, про яку накажу вам, щоб вам було добре». Я не знаю, що хотів сказати Богдан, він не встиг закінчити цю думку. Але мені приємно, що він бажав поділитися своїми розду-мами на цю тему…»

Церква втратила чудового служителя, родина втратила батька, чоловіка, брата… Кожен з нас втратив чудову людину.

Смерть здається нам нелогічною. Життя лю-дини переривається тоді, коли ніхто цього не очі-кує: плани, задуми, сподівання, мрії – все зникає. І коли настає час прощатися з померлим, люди з болем дивляться у могилу, де знаходить останній притулок дорога їм людина. Тільки не християни. Ми дивимось вгору, звідки чекаємо Спасителя, який скоро прийде і визволить з полону смер-ті тих, кого ми втратили. Господь керує нашим життям… і смертю. Він знає відповіді на запи-тання «Чому?» і «Коли?». Якщо Господь покли-кав близьку вам людину, відпустіть її… Втрата болітиме вам, і ніхто не зможе спинити ваших сліз, смерть здаватиметься вам нелогічною… Так, смерть нелогічна для багатьох людей. Тільки не для християнина. Смерть набуває змісту тільки тоді, коли життя прожите з Христом.

матеріал підготували Ольга НОШИН

та Юрій МАТВІЙЧУК

12«Біблія – наш найвищий авторитет і правило віри. свідоцтва

не містять в собі нового світла, але ставлять перед собою мету – нагадати, відновити в свідомості людей вже відкриті в слові Божому істини… свідоцтва не применшують значення слова Божого, але навпаки підносять його і приваблюють свідомість людей до нього…» ЕЛЕН УАЙТ

„Голос Надії” – газета Західної Конференції Церкви АСД.Засновник – Церква Адвентистів сьомого дня.Свідоцтво про реєстрацію – РВ№345 від 4.10.2002 р.Відповідальний за випуск секретар відділу інформації ЗК – Ольга Ношин noshynfamily@gmail.comРедакційна колегія: Борис Коржос, Володимир Скиба, Віталій Шевчук, Олександр Філіпчук, Леонід Кулініч.Комп’ютерна верстка - Павло Ваценко.Газета є некомерційним неприбутковим виданням, що видається і розповсюджується за пожертви.Адреса редакції: м. Львів, вул. Івана Багряного, 36аДля листів: 79041 м. Львів, а/с 6241 телефон: 237-12-13E-mail: advent@lviv.gu.net Номер надруковано в друкарні у м.Борислав Львівської обл. з готових фотоформ. Наклад 1000 примірників.

• Християнський радіо телецентр «Голос надії». Слухайте нас по Першій програмі Українського радіо:вівторок 21.30 – 21.45; субота 16.25 – 16.30. по Другій програмі Українського радіо «Промінь» (FM 105): понеділок 11.55 – 12.00; вівторок 18.15 – 18.30.

Заочні курси з вивчення Біблії: поштова адреса 04071 Київ-71 а/с 36; тел.: (044) 425-31-36; e-mail: bibleschool@mail.ru

• Дивіться телепрограми християнських телестудій на супутникових каналах «Hope channel»: Супутник: Hotbird 6, Frequency: 11013.00 MHz, Symbolrate: 27.500, Polarization: Horizontal, FEC: 3/4.

Молодіжна программа «Здобудь мудрість»: середа 9.30; п’ятниця 19.00. Суботня школа: четвер 18.00 російською мовою, 18.30 українською мовою; субота 8.00 російською мовою, 8.30 українською мовою. Адреса телеканалу «Надія» в інтернеті: www.hopechannel.info

200 Запитань до Духа Пророцтва

22. Що було дозволено побачити Мойсею перед смертю?

«І тепер Мойсею була показана панорама Обіцяної Землі… Йому було дозволено подивитись далі на течію часу і бачити перший прихід нашого Спасителя. Він бачив Ісуса, як немовлятко у Вифлиємі… Він послідував за Спасителем у Гет-симанію; він бачив Його агонію в саду, зраду, глузування, бичування і розп’яття… Він чув страждальний вигук Христа: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти залишив Мене?» Він бачий, як Христос лежав в новому гробі Йосипа. Здавалось, темрява безнадійного відчаю огорнула світ. Але поглянувши ще раз він поба-чив Його воскресіння і вознесіння на небо в супроводі ангелів і безлічі звільнених полонених. Він бачив як відкрилась сяюча брама і небесний сонм з переможним співом вітав Свого Повелителя.

Саме в той момент Мойсею було відкрито, що він сам буде служити Спасителю і відкриє для Нього ві-чні ворота». патріархи і пророки, стор. 472,475,476

23. Яка причина смерті Спасите-ля?

«Ісус помер не від рани, на-несеної списом, і не від хресних страждань… Він помер від розри-ву серця. Його серце розірвалось від душевного страждання. Він був заколений за гріхи світу». Христос надія світу, стор. 772

24. Чи може сатана читати наші думки?

Ворогу наших душ не дозволе-но читати думки людей, але буду-чи проникливим спотерігачем, він відмічає наші слова, уважно слід-кує за нашими діями, майстерно пристосовуючи свої спокуси відпо-відно до ситуацій, коли ми опиня-ємось в його владі. Якщо ми праг-нутимемо усувати гріховні думки і почуття, не виражаючи їх у словах і діях, - тоді сатана буде переможе-ний і в нього не буде можливості спокушувати». вибрані вісті, кни-га 1, стор.122,123

А ви знаєте, що…елен Уайт жила в період прав-

ління 22 президентів США, від Джона Адамса, шостого прези-дента до Вудроу Вільсона, 28 пре-зидента. Вона померла якраз за два роки до народження Джона Ф. Кеннеді. елен Уайт була сучасни-цею видатних американських жі-нок: Сьюзан Б. ентоні (борець за громадянські права жінок), Харіет Бічер Стоу (письменниця, захис-ниця жіночої освіти, виступала за ліквідацію рабства), Клари Бартон (засновниця Товариства Червоного Хреста), і незрячої авторки хрис-тиянських гімнів Фенні Крозбі. Хелен Келлер (1880 – 1968) – слі-поглуха письменниця, народилась коли елен Уайт було 53 роки. Фло-ренс Найтінгейл (1820 – 1910) – се-стра милосердя і громадський діяч Великобританії, померла на п’ять років раніше за неї.