4
13 квітня 2010 року №2 (1324) Не пером пишут, умом. В.И. Даль Вітаємо всіх із 90-річчям Альма-матер! Вельмишановні далівці! Певна річ, усім вам уже відомо, що 24 бе- резня поточного року відбулася видатна подія, яка стала неабияким подарунком на честь святкування ювілею нашого університету. За постановою Кабінету Міністрів України Східноукраїнському національному університету імені Володимира Даля надано статус національного самоврядного (авто- номного) дослідницького вищого навчально- го закладу. Не хочу робити гучних заяв про те, що нібито цей статус докорінно змінить наше життя. Сенс – в іншому. Такий статус є най- вищим статусом для університетів нашої країни (для прикладу: раніше самий висо- кий статус був вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, потім – національний університет, сьогодні – той, що ми одержа- ли). І цей новий статус, як новий щабель роз- витку нашого освітнього закладу, додає нам, зокрема, кожному викладачеві й студентові, відповідальності, бо тепер вдвічі вагомішим стає кожен наш крок, кожне наше рішення. Але я не можу не сказати про те, як довго ми йшли до отримання такого статусу. Немає сенсу розписувати усі наші спроби, падіння, злети й успіхи. Хочу лише пригадати останні події, що мали місце на початку поточного року – освітянські виставки. Так, на виставці „Сучасна освіта в Україні – 2010”, що прой- шла 24 – 26 лютого у місті Києві, діяльність університету відзначено золотою медал- лю у номінації „Упровадження здобутків педагогічної науки в освітню практику” та дипломом за високі творчі досягнення в інноваційному оновленні національної систе- ми освіти. Більше того, Далівський університет удостоєний Почесного звання „Лідер сучасної освіти” за багаторічну інноваційну педагогічну діяльність з модернізації освіти в Україні. На Міжнародній виставці „Сучасні навчальні заклади – 2010”, організованій Міністерством освіти і науки України та Національною Академією педагогічних наук України, (17 – 19 березня, Київ), цього року ми отримали цілий комплекс нагород. Так, університет нагороджено дипломом „За ва- гомий внесок у модернізацію національної системи освіти”. Крім того, сьогодні ми не просто знову удостоєні звання „Лідер вищої Події освіти України”, а й відзначені Гран-прі у цій номінації. Як університет-переможець кон- курсу вшановані ми й Кришталевою стелою, золотими, срібними та бронзовими медаля- ми. У номінації „Застосування інноваційних педагогічних технологій при підготовці фахівців у ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації” Далівський університет нагороджено зо- лотою медаллю. Особисто мені приємно було отримати Почесну грамоту „За творчу організаторську роботу по розвитку сучасної національної системи освіти”. Усі ці перемоги – лише невеликі, але дуже важливі кроки уперед, які зіграли свою роль у отриманні нами статусу національного са- моврядного (автономного) дослідницького вищого навчального закладу. Наразі надання нам такого статусу – найвищий прояв визнання ДАЛІВСЬКОГО університету як освітньо-науково-виховного центру, адже ми стали чотирнадцятим ви- щим навчальним закладом в Україні, (чотир- надцятим серед трьохсот ВНЗ), удостоєним такої честі. І головне – це свідчення того, що ми цілком відповідаємо ознакам найкра- щих університетів Європи та світу. До таких університетів належать ті, які обов’язково поєднують підготовку студентів, освіту і наукову діяльність в єдиному інтегральному процесі. Статус національного самоврядного (ав- тономного) дослідницького вищого навчаль- ного закладу – висока нагорода для нас. Таке визнання результатів нашої роботи свідчить про те, що університет надає студентам освіту вищої якості, а потужний науково- педагогічний потенціал є запорукою сталого розвитку й постійного самовдосконалення на- шого освітнього закладу. І я переконаний, що ми будемо гідно нести це звання і робитиме- мо все можливе задля розквіту університету й виконання нашого головного завдання – підготовки майбутньої еліти України! Від усього серця дякую усім ДАЛІВЦЯМ за їх натхненну працю, за те, що усі разом ми робимо одне діло – готуємо професійно й національно свідому молодь – майбутнє України! Дякую! З повагою, ректор О.Л. Голубенко

Університетський Вісник (квітень 2010)

Embed Size (px)

DESCRIPTION

Перше друковане видання „Університетського вісника” Луганського машинобудівного інституту датується десятим вересня 1967 року. Трохи менше півстоліття минуло з того часу, й інститут, де розпочала своє існування газета, давно вже класичний університет, який носить почесне ім’я Козака Луганського – Володимира Івановича Даля.

Citation preview

Page 1: Університетський Вісник (квітень 2010)

13 квітня 2010 року №2 (1324)

Не пером пишут, умом. В.И. Даль

Вітаємо всіх із 90-річчям Альма-матер!Вельмишановні далівці!

Певна річ, усім вам уже відомо, що 24 бе-резня поточного року відбулася видатна подія, яка стала неабияким подарунком на честь святкування ювілею нашого університету. За постановою Кабінету Міністрів України Східноукраїнському національному університету імені Володимира Даля надано статус національного самоврядного (авто-номного) дослідницького вищого навчально-го закладу.

Не хочу робити гучних заяв про те, що нібито цей статус докорінно змінить наше життя. Сенс – в іншому. Такий статус є най-вищим статусом для університетів нашої країни (для прикладу: раніше самий висо-кий статус був вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, потім – національний університет, сьогодні – той, що ми одержа-ли). І цей новий статус, як новий щабель роз-витку нашого освітнього закладу, додає нам, зокрема, кожному викладачеві й студентові, відповідальності, бо тепер вдвічі вагомішим стає кожен наш крок, кожне наше рішення.

Але я не можу не сказати про те, як довго ми йшли до отримання такого статусу. Немає сенсу розписувати усі наші спроби, падіння,

злети й успіхи. Хочу лише пригадати останні події, що мали місце на початку поточного року – освітянські виставки. Так, на виставці „Сучасна освіта в Україні – 2010”, що прой-шла 24 – 26 лютого у місті Києві, діяльність університету відзначено золотою медал-лю у номінації „Упровадження здобутків педагогічної науки в освітню практику” та дипломом за високі творчі досягнення в інноваційному оновленні національної систе-ми освіти. Більше того, Далівський університет удостоєний Почесного звання „Лідер сучасної освіти” за багаторічну інноваційну педагогічну діяльність з модернізації освіти в Україні.

На Міжнародній виставці „Сучасні навчальні заклади – 2010”, організованій Міністерством освіти і науки України та Національною Академією педагогічних наук України, (17 – 19 березня, Київ), цього року ми отримали цілий комплекс нагород. Так, університет нагороджено дипломом „За ва-гомий внесок у модернізацію національної системи освіти”. Крім того, сьогодні ми не просто знову удостоєні звання „Лідер вищої

Події

освіти України”, а й відзначені Гран-прі у цій номінації. Як університет-переможець кон-курсу вшановані ми й Кришталевою стелою, золотими, срібними та бронзовими медаля-ми. У номінації „Застосування інноваційних педагогічних технологій при підготовці фахівців у ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації” Далівський університет нагороджено зо-лотою медаллю. Особисто мені приємно було отримати Почесну грамоту „За творчу організаторську роботу по розвитку сучасної національної системи освіти”.

Усі ці перемоги – лише невеликі, але дуже важливі кроки уперед, які зіграли свою роль у отриманні нами статусу національного са-моврядного (автономного) дослідницького вищого навчального закладу.

Наразі надання нам такого статусу – найвищий прояв визнання ДАЛІВСЬКОГО університету як освітньо-науково-виховного центру, адже ми стали чотирнадцятим ви-щим навчальним закладом в Україні, (чотир-надцятим серед трьохсот ВНЗ), удостоєним такої честі. І головне – це свідчення того,

що ми цілком відповідаємо ознакам найкра-щих університетів Європи та світу. До таких університетів належать ті, які обов’язково поєднують підготовку студентів, освіту і наукову діяльність в єдиному інтегральному процесі.

Статус національного самоврядного (ав-тономного) дослідницького вищого навчаль-ного закладу – висока нагорода для нас. Таке визнання результатів нашої роботи свідчить про те, що університет надає студентам освіту вищої якості, а потужний науково-педагогічний потенціал є запорукою сталого розвитку й постійного самовдосконалення на-шого освітнього закладу. І я переконаний, що ми будемо гідно нести це звання і робитиме-мо все можливе задля розквіту університету й виконання нашого головного завдання – підготовки майбутньої еліти України!

Від усього серця дякую усім ДАЛІВЦЯМ за їх натхненну працю, за те, що усі разом ми робимо одне діло – готуємо професійно й національно свідому молодь – майбутнє України!

Дякую!З повагою,

ректор О.Л. Голубенко

Page 2: Університетський Вісник (квітень 2010)

2

13 квітня 2010 року, №2 (1324)

Кращі з кращих

« Хорошее образование – это важно!»

– Виктория, расскажите о себе. – Я студентка 5 курса факультета компью-

терных наук, специальности «Компьютерно-интегрированные технологические процессы и производства». С 1 курса являюсь старо-стой группы, а также членом студсовета фа-культета. Учусь на «отлично», активно уча-ствую в культурной и общественной жизни факультета и кафедры. Постоянно прини-маю участие в конференциях; в соавторстве с преподавателями нашей кафедры публикую статьи. Также принимаю непосредственное участие в организации и контроле учебной работы студентов. В 2009 году стала сту-денткой года в номинации «Студенческая

наука».– Скажите, что повлияло на выбор про-

фессии?– Современный мир уже сложно предста-

вить без компьютерных и информационных технологий, поэтому мне хотелось овладеть знаниями в этой области. Учась в 11 классе, я пришла в День открытых дверей на факуль-тет (тогда ещё) компьютерных технологий и автоматики. Я практически сразу определи-лась со специальностью. Нам рассказывали о дисциплинах и направлениях, по которым осуществляют подготовку на факультете, по-том демонстрировали компьютерные классы, мультимедийные аудитории и лаборатории на кафедре.

С каждым годом моя кафедра и факуль-тет в целом совершенствуются. Лекции про-ходят с использованием новейших техноло-гий, существует возможность пользоваться WiFi-связью, хорошо организована система информационной рассылки новостей, объ-явлений, использование электронной зачёт-ки студентами, бесплатной электронной би-блиотеки и т.д. Всё это создаёт условия для хорошего овладения будущей профессией в данной области.

– Как расставлены приоритеты в Ва-шей жизни сегодня?

– Для меня всегда было важно получить хорошее образование, чтобы потом можно было найти престижную работу, получить признание в обществе. Я очень ценю свою семью, в будущем хочется создать такую же, потому что семья и любимая работа – самое главное в жизни для человека. Ещё не могу без своих друзей, без них мне было бы пло-

„На творчість надихає життя…”Події

хо.– Согласны ли Вы с изречением о том,

что тот, кто хорошо умеет работать, хорошо умеет и отдыхать? Как отдыхае-те Вы?

– В принципе, согласна. Но сейчас, кто хорошо работает, у того времени на отдых обычно уже не остаётся. Своё свободное время провожу с друзьями (прогулки, кино, другие виды развлечений), занимаюсь фит-несом, а когда на улице уже достаточно тё-плая погода, то с родными и близкими мне людьми отдыхаем на природе, а летом – на берегу моря.

– Кого Вы считаете настоящим другом, есть ли у Вас такой? И кто для Вас главные люди в жизни сегодня?

– Для меня настоящий друг – это чело-век, который в трудную минуту будет рядом, который всегда готов придти на помощь в любой ситуации, с которым мне легко, кото-рому я могу доверять, с которым я могу быть просто самой собой. И я очень рада, что у меня есть такой человек в жизни, он всегда меня поддерживает. А главные люди в моей жизни сегодня – это, конечно, мои родители и мой братик. Без них я – никуда, я их очень люблю и уважаю. Без них я была бы не я, они очень мне помогают, они всегда со мной, я благодарна им за это и очень люблю их.

– Какими качествами должен обладать человек, какие цели должен перед собой ста-вить, чтобы овладеть такой специально-стью, как у Вас? Ваши советы и пожелания абитуриентам и студентам.

– Всем абитуриентам и студентам хочется, в первую очередь, пожелать настойчивости и

Дадонова Виктория, студентка факультета компьютерных наук

На честь святкування ювілею Далівського університету й Міжнародного дня аматорів народного мистецтва в Інституті духовного розвитку людини розпочалася робота ви-ставки митців викладацького складу СНУ ім. В.Даля. Свої роботи зокрема представи-ли Чурсін М.М., Кравченко О.П., Шевердін К.М. та інші.

Відкривала виставку проректор з навчально-виховної роботи Щедрова Г.П.: „На створення такої виставки мене нади-хнула зустріч з Олександром Петровичем, Миколою Миколайовичем, Костянтином Миколайовичем та іншими митцями. Це люди потужної творчої сили, яка сьогодні виявилася в їхньому художньому сприйнятті світу. Нам дуже приємно, що ця виставка проходить напередодні великого свята для нашої Альма-матер – 90-річчя університету!

Роботи наших художників не залишать вас байдужими; а останні обов’язково дадуть вам свій автограф!”

Як це не парадоксально, але картини аматорів вражають своєю майстерністю. Пейзажі рідного Луганська впізнаються в роботах доцента кафедри філософії культу-ри та культурології Чурсіна М.М. Ось ста-рий завод, а он, зовсім неподалік, церква, поруч із якою в’юниться голубою стрічкою Лугань. У цих, здавалося б, простих полот-нах відчувається неприхована щира любов до рідного міста.

Робота викладача не з легких і потребує багато часу та ретельної підготовки, до речі, як і робота художника. Ми поцікавилися в Миколи Миколайовича, як йому вдається реалізовувати два творчі покликання у своєму житті та що є джерелом натхнення

для такої творчості.„На творчість надихає життя… –

ділиться Микола Миколайович. – У житті є той бік, який для нас закритий. Це та сто-рона, якої треба прагнути, сторона красива, сторона висока, натхненна, що підносить нас. Бердяєв колись сказав: „Я пізнав смак творчості не той, який виправдовують, а той, який виправдовує”. Звичайно, устигнути все важко, та все ж вдається і вдається добре. Насправді, я дуже люблю наш університет… Люблю всі напрямки моєї творчості: музику, живопис, науку. Любов – рушійна сила для людини, адже Бог є любов.”

Не менш цікаві роботи інсталювали й інші викладачі. Зокрема, Олександр Петро-вич Кравченко, декан факультету систем автомобільних комунікацій, представив кар-тини кримської тематики. Краєвиди Лівадії навіювали думки про море, ніжний бриз, пурпурово-рожевий захід сонця і водночас

про імператорські часи, коли тими місцями прогулювалася царська родина.

Роботи Костянтина Миколайовича Шевердіна, доцента кафедри педагогіки, відрізняються неординарністю погляду в майбутнє й своєрідним розумінням Всесвіту. Це картини космічно-урбаністичної те-матики, що вражають фантастичною проникливістю та яскравістю, розмаїттям барв та композиційною цілісністю малюнку.

Виставка не залишила байдужим жод-ного відвідувача. Щире здивування та по-вагу викликає розуміння того, що людина, яку ми звикли бачити лише з одного боку, розкривається з іншого – у творчому образі. Захоплення читалося в очах студентів та викладачів, які по декілька разів уважно роз-глядали експозиції тим часом, як художники скромно ділилися один з одним творчими планами на майбутнє.

упорства в достижении поставленных целей. Овладеть моей специальностью, в принципе, может каждый, главное – желание и стрем-ление к этому. Университет – как стержень, на котором базируются профессиональные успехи, наиболее значимые события жизни, здесь формируются и развиваются основные жизненные и нравственные принципы. Поэ-тому желаю абитуриентам найти себя, стать на правильный жизненный путь и опреде-литься с выбором своей профессии.

– В этом году нашему университету ис-полнилось 90 лет. Поделитесь Вашим са-мым ярким впечатлением за время учёбы. Что Вы пожелаете нашей Альма-матер в юбилейный год?

– Я очень рада, что попала на этот фа-культет. Пять лет пролетели очень быстро, мне будет жаль расставаться с преподавате-лями, однокурсниками и другими дорогими мне людьми. Очень запомнилась подготовка к различным университетским мероприя-тиям, сами мероприятия, КВН, конкурсы, ведь культурная жизнь нашего университета очень богатая и насыщенная. Ещё запомни-лись поездки в Карпаты от нашего студенче-ского профкома, потому что приобрела мно-го новых знакомых.

У нашего родного университета есть богатая история, славные традиции. Хочу пожелать нынешним преподавателям и сту-дентам, чтобы они смогли сохранить и при-умножить славу нашей Альма-матер, а также дальнейшего процветания и совершенство-вания, чтобы все студенты и выпускники могли всегда гордиться нашим ВУЗом!

Беседовала Катерина Чаус

Page 3: Університетський Вісник (квітень 2010)

3

13 квітня 2010 року, №2 (1324)

Знову весна… Новий сплеск творчості, що пробуджує ця пора року, завжди відрізняється гармонічністю, певною винятковістю. Адже весна – це щоразу нове життя!

У Далівському університеті стартува-ла Студентська весна-2010. Студенти всіх факультетів готують щось незвичайне, різнопланове, щоб не залишитись поза ува-гою журі та глядачів.

Та є в нашому рідному університеті сту-денти, які, готуючись вийти на сцену, завжди пам’ятають, що їм захищати та відстоювати честь Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Це учасники наших творчих колективів народ-ного ансамблю народного танцю „Світоч” та народного ансамблю козачої пісні „Вольни-ця”.

Цього року юнаки та дівчата готували нові програми танців та співів, адже 24 бе-резня вони мали втретє підтвердити високе звання „Народний самодіяльний колектив”.

Святковий захід відбувався у приміщенні Академічного обласного російського дра-матичного театру. Артистів прийшли підтримати студенти-далівці, викладачі та просто любителі творчості цих чудових ансамблів.

У такий відповідальний для творчих колективів день їх прийшли привітати представники міської ради та управлінь обласної державної адміністрації. Зокрема, начальник управління культури й туризму Луганської обласної державної адміністрації Ірина Григор’єва зазначила: „У Далівському університеті завжди приділяється ува-га духовному та естетичному вихованню студентської молоді. Тож, сьогодні ми стане-мо учасниками цілого дійства, тому що зараз на цій сцені демонструватимуть свою вико-навчу майстерність два найкращих колективи Луганщини. І я впевнена, що сьогодні вони в

черговий раз підтвердять свої звання „народ-них”. Хочеться щиро подякувати художнім керівникам та їхнім вихованцям за творчість, що вони дарують нам!”

Продумана до дрібниць програма у режимі нон-стоп, майстерне виконання на-родних танців та козачих пісень свідчило про високий професіоналізм художніх керівників творчих колективів: Заслуженого працівника культури Людмили Бобкової („Світоч”) та Лариси Коротун („Вольниця”). Їхні колекти-ви в цей святковий день були нагороджені подяками Луганського міського голови „За плідну працю, високий професіоналізм, ва-гомий внесок у розвиток національної куль-тури та з нагоди 90-річчя від дня створення університету”. Почесними грамотами „За високі творчі досягнення” також було наго-роджено студентів, учасників ансамблів, що є цьогорічними випускниками нашої Альма-матер.

Організаторами було враховано й тема-

тику виступів. Наприклад, чоловічий танець обов’язково передував серйозній чоловічій пісні або навпаки. А от ніжні дівочі хорово-ди доповнювалися справжніми жіночими співами про кохання, терпіння та надію.

Тим часом у залі вирували емоції. Публіка була в захваті від такого професійного, напо-вненого духом справжньої весняної творчості, концерту. На сцені кружляють дівчата та хлопці у вирі російського жвавого танцю. Біло-зелені сарафани, відблиски сріблястих паєток – точно весняні ранні проліски в краплинках ранкової дзеркально чистої роси, у якій відбивається перший несміливий промінчик уже теплого сонечка. А ось і стрункі гуцули ніби спустилися із верховин, і принес-ли чисту й холодну воду гірських потоків, що котять стрімко свої хвилі навесні. Дійство на сцені вражає! А тепер „Вольниця” у повному складі під диригуванням Лариси Коротун

Народні танці й пісні по-Далівськи Студентське життя

виконує майже вікову, але таку знайому нам маршову пісню „Прощання слов’янки”. У пе-реддень найрадіснішого для нас свята – 65-ої річниці з Дня Перемоги – ця мелодія торкає найуразливіші струни слов’янської душі.

Важко передати словами відчуття гордості та захоплення цими невтомни-ми трудівниками мистецтва, юнаками та дівчатами, танцівниками та вокалістами, на чолі яких такі харизматичні, віддані своїй роботі керівники. Безперечно, вельмишанов-не журі виголосило очікуваний вердикт: на-родний ансамбль народного танцю „Світоч” та народний ансамбль козачої пісні „Вольни-ця” успішно підтвердили свій статус.

Із теплими словами привітання звернувся до колективів та всіх присутніх ректор СНУ ім. В.Даля професор Голубенко О.Л.:

„Вітаю! Це дійсно найкращі колективи! Я пишаюсь тим, що я – далівець. Я отримав великий заряд бадьорості та позитивних

емоцій, насолоджуючись виступами наших студентів. Щиро вітаю наші колективи, на-ших талановитих студентів із цим безумов-ним успіхом!”

Ректор нагородив почесними грамотами учасників колективів та їх чудових художніх керівників Бобкову Людмилу Федорівну та Коротун Ларису Семенівну. Також грамота-ми було нагороджено хореографа народного ансамблю „Світоч” Мирошніченка Тимура Миколайовича та багатьох учасників творчих колективів за їхній вагомий внесок у розви-ток творчої самодіяльності університету.

Концерт подарував чудовий, піднесений настрій не тільки глядачам, але, звичайно, членам високоповажного журі. Своїми вра-женнями поділився Василь Михайлович Яровий – співголова атестаційної комісії, ди-ректор Обласного центру народної творчості, Заслужений працівник культури України:

„Мене переповнює почуття гордості через

те, що злиття науки та творчості в єдине ціле відчувалося сьогодні. Зараз дуже важливо, аби молодь не зациклювалася на якійсь одній меті: меті освіти, професійного росту тощо. Адже найголовніше – це людяність. А участь у таких колективах розвиває інше естетичне сприйняття світу та самого життя. Творчість підносить людину.

За останній час обидва колективи зроби-ли неабиякий якісний стрибок. Це, в першу чергу, говорить про ставлення ректора Олек-сандра Голубенка, проректора з навчально-педагогічної роботи Галини Щедрової, всьо-го професорсько-викладацького складу до своєї роботи, свого покликання. Історію творять особистості. Тому тут, у Далівському університеті, енергійність, наполегливість, прагнення до вдосконалення таких особи-стостей, перш за все, керівників університету стає чудовим ґрунтом для розвитку творчої самодіяльності. У вашому університеті діє

близько 15 творчих колективів, серед яких і оркестр народних інструментів, і хорова ка-пела, й ансамблі естрадного та народного во-калу, і хореографічні студії, і студентський театр... Спектр вибору прояву себе як творчої особистості в цьому ВНЗ доволі широкий.

Хочу побажати Далівському університету лише процвітання. Я впевнений, що статус дослідницького, який ви нещодавно отри-мали, – не останнє високє визнання такого потужного університету на сході України. Щиро вітаю!”

Дійсно, таким колективам хочеться апло-дувати стоячи. Браво!

А Студентська весна-2010 триває. Невдовзі буде визначено найкрасивішу та найрозумнішу студентку. Наприкінці квітня не пропустіть загальноуніверситетський кон-курс „Міс університет – 2010”.

Катерина Чаус

Page 4: Університетський Вісник (квітень 2010)

Ну, с Днём защитника оте-чества, сынок!

– Мам, пап, ну что вы в самом деле, может я

ещё поступлю!

Если сту-дент не хочет

учиться, з н а ч и т , п л о х о работает

в о е н к о -мат.

Один сту-дент говорит другому:

–Если ты ещё раз будешь колоть орехи мои-ми носками, я сломаю твою простыню!

Объявление: Помогу похудеть! Беру

на себя ваши обеды и ужины. Студент Петров. - Вася, что случилось???- Да из института отчислили...- Не плачь, Вася! Солдаты не плачут! Чтобы прослыть гурманом в общаге,

достаточно положить в варящиеся пельмени лавровый лист. Да здравствует студенческая моло-дёжь: утром не добудишься, ночью не най-дёшь!

Грузин пишет письмо домой:- Мама, учусь в институте. Все ездят на за-

нятия в автобусе, а я в такси.Мать пишет ответ сыну:

- Сынок, зачем выделяться? Купи автобус и езди, как все.

- Вот если бы экзамены сдавать на Луне!

- Зачем?- А там все предметы в шесть раз легче...

Ты откуда так хорошо армянский язык знаешь?

- У нас в школе учитель английского был армянин.

Хорошо – это когда экзамен сдан на «три».

Отлично – это если с первого раза.

Не спи на лекциях!!!Проснёшься в армии.

И будет день. И будет ночь. И насту-пит сессия. И живые позавидуют мёртвым.

Ещё одна вещь, на которую можно смотреть вечно – это как принтер печатает твою курсовую...

Старая студенческая традиция: каж-дый год мы с друзьями ходим на сессию.

Ну и паримся там...

Профессор истории, объясняя сту-дентам, как меняется идеал красоты со време-нем, привёл следующий пример:

- Мисс Америка 1921 была метр шестьде-сят ростом и весила семьдесят три килограм-ма. Как вы думаете, победила бы она сегодня на конкурсе красоты?

- Вряд ли, – сказал один из студентов, – слишком уж она старая.

- Когда я утром слышу звук будиль-ника, мне кажется, что в меня выстрелили.

- И ты вскакиваешь?- Не-а, лежу как убитый!

:-):-)

:-):-)

:-):-)

:-)

4

13 квітня 2010 року, №2 (1324)

Засновник і видавець: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. Реєстраційне свідоцтво серії ЛГ №31 видано Луганським облуправлінням з питань друку 24.12.1993. Адреса редакції: кв. Молодіж-

ний, 20а, корпус 1, к. 306, Луганськ, Україна, 91034. Редакційна колегія, т.: 41-42-67.

Редактор: І. Бурцева. Дизайн та верстка: О. Пугачова.Над випуском працювали: І. Бурцева, К. Чаус.Обсяг: 1 друк.арк. Наклад: 500 прим.

Улыбнитесь: это правда

:-)

:-):-)

:-)

:-)

:-)

:-)

«Сегодня первое апреля! Я помню! Помню! День шуток! Хорошо, я готова! Вот сейчас встану, приду в себя, и у меня будет прекрасное настроение, такое, что не по силам испортить ни одному моему «добро-му» другу!

Так, ладно, пора вставать! Уже солнце светит... Зна-чит, явно не половина седьмого... А жаль! Да ладно, зато выспаться удалось!

Ага, пятнадцать минут одиннадцатого! Нет, ну что за люди вокруг! Разбудить трудно было, что ли? Весь день насмарку! Настроение испортили! Так, я спокой-на! Всё хорошо, всё прекрасно! Жаль, не у меня! А, чёрт с ними, встаю!»

– Мариночка, солнышко, вставай! Я уже завтрак приготовила: картошечка мяточка и яичко. Кефирчи-ка не забудь выпить! Да, а чего к тебе Леночка в поло-вину девятого заходила? Суббота же, люди ещё спят!

– У, мама! Мы с Ленкой... Чёрт, бассейн! Мы же до-говаривались в бассейн с ней пойти!

– Ну, ничего, завтра сходите! Она, кажись, и не по-шла без тебя никуда!

– Да, Ленка меня теперь точно убьёт!– Золотце, не расстраивайся! Лучше вставай, горя-

ченького поешь...– Мама! Ну какое «горяченькое»! Я же на диете!– Доченька, ну какие диеты в твоём-то возрасте?!

Ой, телефон твой бурчит! Да поставь же ты его на зво-нок! Он разрывается, а ты и не слышишь!

– Мама! Телефон не «бурчит», а вибрирует! Он на вибрации стоит!

– Какая разница, на чём он стоит! Ты трубку брать-то будешь, или нет? Так я выключу его!

– Нет, стой! Марина вскочила с постели и подлетела к телефону,

включила связь, даже не посмотрев, кто звонит.– Алло? - спросонья её голос звучал ниже, чем обыч-

но. Мама вытянулась в струнку, напряжённо прислу-шиваясь и пристально вглядываясь в лицо дочери, пытаясь понять, с кем и о чём она говорит.

– Алло! Привет!– Привет! – машинально отреагировала Марина. Её

сонное сознание подключилось немного позже, когда до Марины начало доходить, что она не знает, кто с ней разговаривает. Полупроснувшееся сознание на-чало судорожно перебирать в памяти голоса всех её знакомых, надеясь отыскать там имя владельца этого голоса.

– Чем занимаешься?– Э... – сознание на помощь не спешит, и механиче-

ская память выдаёт первое, что вспоминается, – э... Учусь.

– Учишься? Так ты студентка?– А... Да... – сознание опять тормозит, зато рефлексы

не дремлют, и палец уверенно нажимает клавишу от-боя.

– Ну что, доця? Кто это был?– А... Не знаю, мам. Кто-то из знакомых прикалы-

вается. Ладно, пойду умоюсь. Да и завтрак, наверное, уже остыл.

– Ничего, я разогрею! Иди, дочка!– Ага.Когда Марина вернулась в комнату, сияющая утрен-

ней свежестью и довольством (сказался завтрак), она обнаружила в телефоне непрочитанную смску. Тот же номер. «Ну что, друг-клоун, тебя сейчас послать или сам догадаешься? А всё-таки, что там написано? Мо-жет, извинения? Прочту!»

В смске же значилось следующее: «Я, конечно, не знакомый Вам человек, но трубку бросать не культур-но!»

Это так возмутило Марину! «Что??? Какой-то умник звонит, прикалывается по утрам, а потом я же ещё и виноватой остаюсь! Ууу, редиска! Сейчас он у меня получит! Сейчас он навсегда заречётся так шутить! А, впрочем, мне ещё ни разу не приходило такой гра-мотно составленной смски! А вдруг, это – женщина? Ага, а кто со мной по телефону тогда разговаривал? А я утром злая была, похоже, обидела его... Но он тоже хорош: чё звонит незнакомым девушкам? На грубость нарывается, причём, явно! Вот сейчас он её и получит! Или нет? Интересно же, кто это! Ладно, я знаю, как ответить! Напишу-ка я вот что: «Смиренно прошу прощения, но неприлично звонить незнакомым и не представляться! Ха, это будет ему уроком!»

Марина не ожидала ответа, однако он не замедлил появиться, причём его лаконичность несколько удив-ляла: «Извините. Анатолий Андреевич. Вас как вели-чать?»

Марина даже растерялась: она не была готова к та-кому повороту событий. Этот Анатолий явно жаждал познакомиться с ней! «Может, всё-таки, его послать? Но тогда я не узнаю, кто дал ему мой номер. А ведь интересно! К тому же, кажется, я его приструнила! Он обращается ко мне на «вы»! Да ещё с каким под-чёркнутым уважением! И ни одной грамматической ошибки! Слова, что ли, лёгкие подбирает? Ну ладно, моё величество снизойдёт до ответа!»

Недолго думая, девушка послала Анатолию ещё бо-лее краткую смску, чем его: «Марина Михайловна». Теперь она с замиранием сердца ждала, что же будет

1 АПРЕЛЯдальше. В том, что что-то будет, она не сомневалась. Интуиция! Или женская наивность?

В этот раз смс пришлось ждать несколько дольше, но то, что Марина прочла, её очень заинтриговало: «Очень рад знакомству! Как проходит день юмора? Как Ваше настроение? Какие приоритеты в жизни? Любимое занятие? Стиль жизни?»

«Ого! Это серьёзно! Что же он задумал? «Приори-теты» впечатляют! Ну и? Что теперь отвечать? Как я ему в одной смске всё расскажу? Денег жаль! Вот чувствуют же некоторые, когда я счёт пополняю! Так, ладно, сейчас чего-нибудь придумаем! Ну, скажем, так...А что? Неплохо получилось: «Настроение не очень. Приоритет – учёба. Люблю читать, слушать му-зыку. Жизнь не очень динамична, если не заставляют! Лентяйка. Но никто в это не верит! Есть собака. Ваша очередь!»

«О! Вот это смс! Я прямо горжусь собой! Главное – я ничего не приукрасила! Молодчина! Ну что же он так долго не отвечает, а? Я уже нервничать начинаю!»

От переживаний Марину отвлекла мама:– Доченька, я же тебя жду! Иди, помоги мне скорее!Дочка помчалась на кухню, оставив телефон сирот-

ливо лежать на столе...– Да, мам. Я тут. Что ты хотела?– Значит, смотри: подметёшь, сваришь суп и по-

моешь печку, поняла?– Так точно! Разрешите идти? – шутливо козырнула

Марина.– Куда? А работать кто будет?– Ну, мам, ну я на секундочку! Ну, пожалуйста! Мне

только телефон взять!– Нет, вы поглядите на неё! Взрослая двадцатилет-

няя девица уже, а всё никак не наиграется!При этом «взрослая» девица с двумя хвостиками

на голове смотрела на маму огромными просящими глазами.

– Ладно уж! Работай! Я сама принесу! Кстати, а ты выяснила, кто то был?

– Пока нет, мам! Но там, похоже, всё так закручено!– «закручено», «накручено»! Что за молодёжь такая

пошла: житья не представляет без этих цацок! Ну, да-вай, ты чисть картошку, а я принесу.

– Жду!Буквально через несколько секунд мама возврати-

лась, неся телефон Марины:– Доця, он там на столе крутился шибко, ну, я взяла

да и нажала что-то. Только не поняла: что это за Ана-толий такой? Ты где его взяла? Ишь какой деловой: на гитаре он играет!

– Как, мама? Ты ещё и читала?– Ну а я про что: нажала что-то. Я не хотела!– Ну, понятно. Давай, я посмотрю, чего он там пи-

шет! Это тот, который с утра звонил.– И испортил моей девочке настроение! Безобра-

зие!– О! «Вы приятный собеседник!» Вообще-то, собе-

седница, но ничего и так нормально! «Приоритет – спорт, музыка. Играю на гитаре, читать не очень люблю. Тоже лентяй, но если что-то делаю, то делаю на совесть. Есть собака и кошка, была белка! Характер скверный, не женат». Впечатляет!

Мама, заглядывавшая через плечо Марины, начала деловито комментировать:

– Так. Ты ему нравишься. У него, однозначно, свой дом. Он...

– Это ещё почему?– Что почему?– Я про дом.– Доця, в квартирах белок не держат. Иначе это не

квартира, а зверинец! Понятно?– Ага. Логично.– Дальше. Дочура, а что там про спорт? Он кто? – Да не знаю. – Надеюсь, не боксёр. Они все тупые!– Мама! Этот не такой! – Ну, гитара – это не достоинство...– Мама, это так романтично!– Романтично, когда денег прилично! А всё осталь-

ное приложится!– Спорт... Что-то мне это напоминает... – В смысле?– А... ладно! Лучше скажи: как отреагировать на это

его «не женат»– Пр, это можно легко исправить!– Ну да, если я так напишу, он ещё подумает, что я

на что-то намекаю!– Ну, пиши, как знаешь!– Надо подумать... Ага! Есть идея! Примерно так:

«Спасибо за комплимент! По поводу «не женат» – жизнь это исправит! А кто дал Вам мой номер, если не секрет?» Ну как? Годится?

– Нормально.– Мам, как ты думаешь, он скажет правду?– А бог его знает!Как Марина волновалась, получив его ответ. Ей

так не терпелось узнать правду! «Я рылся у коллеги в

записной книжке и нашёл Ваш номер. Решил позво-нить. Насчёт «жизнь исправит» – это предложение?» Стоп! У кого он мог «рыться»? Коллега... Кто из моих знакомых работает? И чья работа тянет на «коллег»? Спорт... Работа... Коллега... Спорт...

– Мариночка, это ты сейчас с кем разговариваешь?– Э... Сама с собой! Не обращай внимания, мама. Я

пытаюсь связать ниточки... Знаешь, что? Отправлю-ка я смску Диме, полюбопытствую насчёт номера. Чем чёрт не шутит! Заодно и пупсика своего, милого «мартовского котика» с праздником веселья поздрав-лю! Вот: «Димуля, солнце, привет! С праздником! А я соскучилась. Ты случайно этот номер не знаешь? Люблю. Целую. Жду ответа. Мариша». Здорово! Так и отправляем! Блин, да что ж все смс по частям отправ-ляются? Хорошо, хоть бонусные есть! Мам!

– Чего?– Мам, а, мам...– Ну не мычи!– Я не мычу! Я печку мыть не хочу! У меня же мани-

кюр! Вдруг я ноготь сломаю?– Ну ладно, бери тряпку и дуй вытирать пыль. А с

печкой я сама разберусь.– Ага.Ликующая Марина цапнула мобильный и побежала

в зал искать тряпку. Она её вечно теряла! То в цве-точном горшке забудет, то на люстре оставит, то за диван уронит. В общем, пока Марина искала тряпку, телефон радостным гудением оповестил её о доставке новой смски: «Да, знаю. А ты его откуда знаешь?»

«Упс! Супер! Тогда понятно! Так это Димкин «колле-га»!!! Ну всё, щас он у меня получит! Видали мы таких «коллег»!» – подумала Марина.

– Значит, надо накнопать смс Диме и Толе. Так, пи-шем Диме: «Приколист Анатолий целое утро меня ве-селит! Но ты не бей его, а?» Ой, ещё одна смска! Ага, от Толика. Ну, и чё пишем? Ах, что вы, что вы! «Колле-гу зовут Дима...» Ну, хоть честно признался. Дальше: «Только он не знает, что я переписал Ваш номер. Ко-нечно, можете ему сказать, но лучше не надо» Ха, уже знает. Толя, поезд ушёл! Я уже всё сказала. И очень этим довольна! Пусть теперь сами разбираются!

– Доча, ну что ты кота за хвост тянешь?! Сколько раз тебе говорить: раз-раз, тряпочкой помахала, стёрла всю пыль, и свободна! Ленуся скоро придёт, опять ум-читесь куда-то, а мне потом всё за тебя доделывать!

– Всё-всё! Работаю! Вот, видишь, даже тряпку на-шла. Сейчас помою и пойду махать! Так, надо Толю предупредить, что его последняя электричка уже сбежала. Пусть завещание пишет. «Поздно. Он уже в курсе. Надеюсь, не побьет Вас. Извините. Я сказала ему до того, как получила Ваше смс». Нормально! От-правляем! О, как быстро! И чё тут у нас? Ага. «Не по-бьет» Вот и замечательно. Или нет? Ладно, проехали! А почему не побьет? Ого! Повезло же мне! «Я выше его на двадцать сантиметров и тяжелее на тридцать килограммов». Нда, какой же там «качок»? Два метра ростом! Не слабо! «Ну и хорошо! А то я переживала. В качестве моральной компенсации можем перейти на «ты»! А?» Ой, от Димочки сообщение: «Я его знаю, а ты откуда знаешь? А то он морозится, что-то я вас не понимаю». Замечательно! Будто бы я понимаю! А, ну их, пусть сами разбираются! Где тут моя тряпка с пылью? В смысле, пыль для тряпки? Тьфу! То есть тряпка и пыль. Короче, понятно. Начинаем активно работать. Так, ладно, последняя смска – Диме-то нуж-но ответить. Что-нибудь в духе: «Димуля, котик, ты не обиделся? Я сама ничего не понимаю. Спрашивай у своего оригинала! Цём!» Всё! Теперь работать! Рабо-тать со спокойной совестью! О, боже, а звонит кто это и зачем? Толик... Чудесненько. Достал! Но зато весело! Алло?

– Марина, только не бросайте трубку.– Да уж не буду, – проворчала Марина.– Действительно можно на «ты»?– А что, не верится?– Честно? Да! Кстати, Дима передаёт тебе привет!– Что??? Он что, рядом с тобой?– Да!– Ладно. Вечером получите оба.– За что?– За розыгрыш.– Он тут ни причём! Это я всё затеял! Он ничего не

знал!– Кто бы сомневался! Ты же за его спиной хотел

всё прокрутить! Дудки! Поэтому вечером проштра-фившиеся покупают тортик, приносят гитару, и мы празднуем знакомство и первое апреля. Возражения имеются?

– Никаких! Всё будет исполнено!– Чао! – и потом, обращаясь к маме, – мам, а ко мне

сегодня гости придут.– И кто же? – О! Мишутка Тоша со своей спутницей гитарой и

мой мартовский котик Димуся, ну и Ленчика позову! Да, мобильная связь – великая вещь! Тем более, пер-вого апреля!

Яни Корбинь

Наш взгляд на мир:-)

:-):-)