www.svichado.com№4 квітень 2014квітень 2014

c. 18-19c. 14-17 c. 22-23

тема номера:

Цей пістЦей пістІНАКШИЙІНАКШИЙ

Вартість передплати журналу “Кана” у 2014 роцівключно з поштовими витратами

1 міс.

14,55 грн

3 міс.

43,05 грн

6 міс.

84,45 грн

Передплатити журнал “Кана”

можна з будь-якого місяця!

Зверніть увагу, що передплату на майбутній місяць можна оформити до 15 числа місяця поточного в будь-якому відділенні поштового зв’язку.

3КВІТЕНЬ 2014 КАНА

g`opnxrJln dn j`mh

Від імені редакції

Цей піст інакший... Так ми назвали нашу тему но-мера, яку планували зробити зовсім по-іншому, а навіть зовсім не таку... Але так само як готуючи березневий номер, так і працюючи над квітне-вим випуском, ми не могли залишитися осто-

ронь подій у нашій державі...Цей піст інакший, для нас усіх, для мене особисто... Я, так

насправді, прагну більше мовчати, ніж висловлювати будь-які думки. Тому нелегко дається мені сьогодні ця редакційна ко-лонка. Але попри все хочу запросити Вас, дорогі читачі, зу-пинитися в часі посту також над сторінками квітневої “Кани”. Ми старалися, як могли, допомогти Вам переживати цей час сорокаденного паломництва до Пасхи. Заохочую прочитати інтерв’ю з о. Василем Рудейком, який розповідає про свій до-свід перебування в Києві, у трагічні лютневі дні. Його позиція, яку відважно озвучив зі сцени Майдану, коли гнівний натовп бажав помсти, мені заімпонувала вже тоді. Позиція христия-нина, який вибачає ворогам, який на зло відповідає добром... Ця позиція не означає – забути, вона означає – дозволити Ісу-сові перемогти смерть, передусім ту, яка є в нас... І також, не оминайте дуже цінного Пастирського послання Блаженнішо-го Святослава, яке ми вирішили розмістити в журналі, хоч ні-коли не публікували подібних текстів. Але цей піст інакший...

Це журнал для ВАС і про ВАС!Запрошуємо до “КАНИ”!

P.S. Бажаю нам усім, щоб наше сорокаденне палом-ництво закінчилося справжнім Воскресінням!

4 КАНА КВІТЕНЬ 2014

bId b`q dn m`q

4 КАНА КВІТЕНЬ 2014

Чекаємо на ВАШI листи!Автори найцікавіших отримають подарунки – книжки видавництва “Свічадо”.

Адреса для листування: Журнал “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008Електронна адреса: kana@svichado.com

“Кана” – журнал для ВАС і про ВАС! Усі автори листів, надрукованих у цьому номері, отримують по-дарунок – книжку “Чудо Кароля” С. Ґаета.

ПІДСУМКИ КОНКУРСУ!

Наприкінці минулого року ми оголосили кон-курс для передплатників журналу на 2014-ий рік. Дякуємо усім, хто надіслав на адресу ре-

дакції копію річної передплати! Не сумуйте, якщо Ви не потрапили в число переможців. Зали-шайтеся з нами на сторінках “Кани”!

ВІТАЄМО ПЕРЕМОЖЦІВ!

Книжку-альбом “Празники церковного року” ви-давництва “Свічадо” отримають (поштою):Петришин Надія, м. ТернопільМельник Ірина, м. ЛьвівСидор Ольга, смт Жвирка (Львівська обл.)Гудз Леся, м. ЛьвівКоман Оля, смт Запитів (Львівська обл.)Демчан Ірина смт Вел. Березовиця (Тернопільська обл.)Дудяк Г. Є., м. ДрогобичБаран Марія, м. ЗборівМеляник М. В., с. Кути (Львівська обл.)Петрів О. М., с. Черневе (Львівська обл.)

Книжку “365 притч на щодень” видавництва “Свічадо” отримають (поштою):Котик Надія, м. ЛьвівЛупак І. Б., м. ЛьвівСинишин А. Я., м. Тернопіль Девдера МихайлоКичилюк Т. С., м. ЛуцькНабитович Дзвенислава, м. Ходорів (Львівська обл.)Гавриляк Н. Б., м. СамбірГолинська Леся, м. ЛьвівСтецюк Микола, с. Грем’яче (Волинська обл.)Верба-Сидор О. Б., м. Львів

ЦІКАВА ТЕМА ПРО ЗАБОБОНИ

Шановна редакціє “Кани”! Читаю Ваш журнал від першого номера. А цього року вже собі його передплатила поштою.

І ось перший номер нового журналу вже в мене в руках. Читаю його сторінка за сторінкою, але най-перше розпочала з кросворду, який мені легко вдалося розгадати... Дуже цікавий грудне-вий номер з темою про забобони. Хоч я його ще не маю, читають мої знайомі, а потім дають уже мені читати. Бажаю Вам плідної праці!

Марія, м. Болехів

ВЖЕ НЕ РОБЛЮ ЗАКУПІВ У НЕДІЛЮ

Шановна редакціє! Отримала ваш дарунок, дуже дякую! Дякую також за чудові статті в лютневому номері на тему святку-

вання неділі. Тепер хоча б не роблю закупів у неді-лю. Надіюся, цей день стане для нашої родини дійсно святом! Нехай Господь рясно вас усіх благосло-вить, а ваш журнал поширюється і завойовує сер-ця все більшої аудиторії!

Я Вам у цьому з радістю сприяю. І всі мої друзі розказують про “Кану”, дають почитати своїм друзям і дарують передплати. З любов’ю і очікуванням нового чудового номера.

Яна, м. Ужгород

ДЯКУЮ ЗА ПОДАРУНОК

Щиро дякую видавництву “Свічадо” за книж-ковий подарунок. Отримала книжку Р. Канталамесси “Євангельські блаженс-

тва”, за що вдячна. Правду кажучи, ще студенткою задумувалася про вислів “вбогі духом”, і це було для мене незрозумілим, чому вони блаженні. Треба ж так, по кількох роках отримала розгорнуту від-повідь на моє нерозуміння.

А ще цікавим є той факт, що того дня, як прий-шла нам бандероль поштова від вас, від ранку мені так і крутилося в голові: “Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне... Блаженні милосердні, бо во-ни зазнають милосердя”. Дуже здивувалася, чому саме це я згадую, бо підстав в особливий спосіб думати про блаженства не мала. Та коли розпакува-ла ваш конверт і побачила книгу, то вельми зди-вувалася і була щасливою, відчуваючи Боже Прови-діння, навіть у таких малих речах. Хай всіх Вас Бог благословляє. Слава Ісусу Христу!

З повагою, Оксана Окрепка, с. Очеретня, Вінницька обл.

5КВІТЕНЬ 2014 КАНА

r mnlepI

fhŠŠ“ 0epjbh

qPl’“

6

Šel` mnlep` 12

fhŠh bPpn~ 22

26

34

42

50jrk|Šrp`

dn pndhmh m` cnqŠhmr

k~dhm`

ВАСИЛЬ ТА ОЛЯ ПИСАРЧУКИ

МИ ЗРОБИЛИ ДЛЯ СЕБЕ ВІДКРИТТЯ: ЩО БІЛЬШЕ ДАЄШ, ТО БІЛЬШЕ Й ОТРИМУЄШ. Це просто прав-да. І ВСЕ.

ЦЕЙ ПІСТ ІНАКШИЙПіст – це час для сповіді, час для заліковування ран, щоб кожен відкрився для себе, насамперед, зробив іспит совісті. ЦЬОГО РОКУ ВЕЛИКИЙ ПІСТ ПРИПАДАЄ НА ЧАС, КОЛИ В ДЕРЖАВІ ВІДБУВА-ЮТЬСЯ ТРИВОЖНІ ПОДІЇ. З яки-ми думками ми переживатимемо цей піст? ЧИ ВІН ДЛЯ НАС СТАНЕ ІНАКШИМ, НІЖ ЗАВЖДИ?

ПІСТ – ЦЕ ОСОБИСТА РЕВОЛЮЦІЯПіст як духовна практика, а не просто як зміна раціону харчуван-ня може стати нашим особистим продовженням революції. СОЛІ-ДАРНІСТЬ ІЗ БЛИЖНІМИ, ВІД-МОВА ВІД ХАБАРІВ, ЧЕСНІСТЬ, ВЗАЄМОДОВІРА І ВЗАЄМОПО-ВАГА – ВСІ ЦІ РЕЧІ ЗРОБЛЯТЬ НАШ ПІСТ УГОДНИМ БОГОВІ. Але найперше молитва! Якщо ми ста-немо на цю боротьбу, то зустріне-мо Воскреслого Господа.

Я Є ПРОСТИМ СВЯЩЕНИКОМ

Архієпископ Львівський Римо-Ка-толицької Церкви в Україні Ме-числав Мокшицький погодився розказати нам про ті речі з його життя, яких не знайдеш в офіцій-ній біографії. ПРО ЙОГО ДИТИНС-ТВО, ПРО ТЕ, ЩО ЛЮБИТЬ, І ПРО ТЕ, ЯК ПОЧУВАВСЯ, КОЛИ БОГ СТАВИВ ПЕРЕД НИМ НОВІ Й НОВІ ЗАВДАННЯ…

ГЕНІЇ СЕРЦЯНЕПОВНОСПРАВНІ – ГЕНІЇ СЕРЦЯ. І якщо хочеш відчути людяність, Божу любов, то можеш відчути це через особу неповносправну, якій абсолютно все одно, як ти одягне-ний, чи маєш освіту, якого ти ста-тусу і чи популярний. ТА ОСОБА ПРОСТО ПРИЙМАЄ ТЕБЕ І ХОЧЕ, АБИ ТИ БУВ ІЗ НЕЮ.

КОЛИ ЗУПИНЯЄТЬСЯ САМАРЯНИНСпільнота св. Егідія у Львові існує вже 13 років. ЇХ МІСІЯ ПРОСТА – ЗУПИНИ-ТИСЯ І ПОБАЧИТИ У КОЖНО-МУ НЕМІЧНОМУ ХРИСТА. А ще вони наголошують на тому, що в служінні бідним важливою є дружба з потребуючими.

ГОЛОВНЕ – ЗРОБИТИ КРОКЯрослав Геник з Кам’янця-Поділь-ського – не зірка світових масш-табів. АЛЕ ТІ, ХТО ЧУВ ЙОГО, БЕЗ УПИНУ ПОВТОРЮЮТЬ: “ПІСНІ ДУЖЕ КЛАСНІ, А СЛАВКО ДУЖЕ ПРОСТИЙ І... ТЕЖ ДУЖЕ КЛАС-НИЙ”. Писати пісні почав чотири роки тому. СПІВАЄ У СВОЇХ ПІС-НЯХ ПРО БОГА.

14 КАНА КВІТЕНЬ 2014

ÖÅÉ Ï²ÑÒ ²ÍÀÊØÈÉŠel` mnlep`

Розмовляла Іванка Рудакевич

Із львівським священиком Василем Рудейком ми робили інтерв’ю до березневого номера “Кани”. Проте після нашої розмови отець знову поїхав до Києва і був там у трагічні дні 18 – 20 лютого. Ми попросили його поділитися з нами тим, що він пережив на Майдані у ті дні... Отець розказав також про те, як прощати тим, хто вбивав, і як нам цього року святкувати Воскресіння...

Через тиждень після трагічних подій на Май-дані я поїхала до Києва. Пішла на вулицю Ін-ститутську. Зізнаюся, перебувати там було

дуже важко... Мої друзі ділилися таким ж відчуття-ми...

– Це нормально, тому що там цвинтар. А на цвин-тарі завжди важко. Неважко там буває тільки на Пас-ху, якщо, звичайно, ви вірите у воскресіння. Майдан Незалежності, вулиця Інститутська, Грушевського – це місця в центрі Києва, де лежали тіла мертвих. Їх звідти забрали, на це місце принесли оберемки квітів, позапалювали свічки. І все це відбулося зовсім недав-но. Там живі спогади. Це дуже складна територія, бо там загинули прості люди. Думаю, більшість із них не були навіть у сотнях самооборони, а носили воду, роздавали канапки.

Я був на Майдані якраз у ті криваві дні. Пам’ятаю 19 лютого... Одразу після розстрілів люди не хотіли погодитися з тим, що на Інститутській щось відбуло-ся. Вони чистили цю територію, вивозили скати, скла-дали стіни з бруківки. Робили все, щоб не думати про те, що сталося. Я сам ходив туди-сюди, не хотів стоя-ти на одному місці, тому що стояти там було важко.

– Багато людей, які були на Майдані в час, коли відбулися вбивства, досі там, щодня ходять тими вулицями, де пролилася кров... Я взагалі не уявляю, як їм та й нам усім пережити те, що сталося...

– Будь-які духовні чи душевні зриви, які є в лю-дей, можна залікувати лише духовними методами. Звичайно, дуже багато можуть допомогти психоло-ги. Але тільки усвідомлення того, що маємо в усьо-

15КВІТЕНЬ 2014 КАНА

ÖÅÉ Ï²ÑÒ ²ÍÀÊØÈÉ

му покладатися на Бога і молитися за тих, які віддали своє життя задля того, щоб ми жили, може нас зці-лити.

– Тобто достатньо молитви?– Я в тому переконаний. Нічого більше. Церк-

ва має різноманітні похоронні молитви і поминання померлих на третій, дев’ятий і сороковий день для того, щоб рана розлучення з улюбленою тобі люди-ною зцілилася. Точніше не так зцілилася, як перейш-ла на зовсім інший рівень. На рівень не фізичного, а духовного спілкування з усопшим. Адже він нікуди не подівся, просто відійшов від нас фізично. І наша надія має полягати в тому, що, воскреснувши з мерт-вих, ми до нього долучимося.

– Але як бути з емоціями... з почуттям болю? Його ж нелегко позбутися...

– Пригадаю зараз той момент злоби, який пану-вав на Майдані на другий день після вбивств, коли молитовно проводжали померлих. Політики своїми дурнуватими промовами розпалювали людський гнів. Багато людей були охоплені ненавистю і лише молитва могла їх заспокоїти, стримати. Емоції не ще-зали, але відходили на задній план, коли приносили тіла усопших і священики на сцені молилися звичайні заупокійні богослужіння. Люди потім підходили до священиків, дякували за молитву.

Тобто якщо людина відкривається на молитву, то буде зцілена. Якщо ж буде закриватися в собі, нічо-го не зміниться. Плакати над усопшим нема сенсу. Плакати треба над нами, бо той, хто помер, уже своє осягнув. А ми ще повинні працювати на цій землі дов-го і нудно для того, щоб осягнути те, що померлі вже мають. Чому ми тих хлопців, які загинули, називаємо Небесною сотнею? Бо віримо, що вони перенеслися в небесні обителі. Тепер наше завдання – долучитися до тієї сотні щоденною кропіткою працею та пам’яттю про загиблих.

– Зрештою, тут не тільки про біль ідеться, а й про ненависть. Пригадую, як ввечері в суботу, 22 лютого, коли на Майдані про-щалися з померлими, люди крича-ли “Зеку – смерть!”, а Ви намагали-ся зі сцени їх заспокоїти... Але люди не сприйняли Вас, обурювалися...

– Все сталося дуже несподівано. Я пішов трохи відпочити, а мені телефонують мої парафіяни, які були разом зі мною на Майдані, і кажуть, щоб я по-вертався, бо на сцені щось недобре діється. Хоч від-бувалося там очікуване: з одного боку, люди були до неймовірності розізлені смертями, а з іншого – ті, хто виступали, постійно нагнітали і без того вибухонебез-печну ситуацію. Найгірше було, коли від деяких свя-щеників почали лунати заклики, що досить слів, треба вдаватися до дій. Я в якийсь момент відчув, що може відбутися неконтрольований вибух емоцій. І тоді не

ПЛАКАТИ НАД УСОПШИМ НЕМА СЕНСУ. ПЛАКАТИ ТРЕБА НАД НАМИ, БО ТОЙ, ХТО ПОМЕР, УЖЕ СВОЄ ОСЯГНУВ. А МИ ЩЕ ПОВИННІ ПРАЦЮВАТИ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ

фо

то:

Ан

др

ій Г

лад

ец

ь

26 КАНА КВІТЕНЬ 2014

k~dhm` IÍÒÅÐÂ’Þ

фо

то:

з ар

хіву

ар

хіє

пи

ско

па

Ме

чис

лава

Мо

кши

цьк

ого

Розмовляла Ірина Кондратюк

На початку нашої розмови архієпископ Львівський Римо-Католицької Церкви в Україні Мечислав Мокшицький з усмішкою цікавиться, чи маю багато запитань. Так само усміхнено відповідаю, що багато, а також, що хочу розпитати в нього про ті речі з його життя, яких не знайдеш в офіційній біографії. Про його дитинство, про те, що любить, і про те, як почувався, коли Бог ставив перед ним нові й нові завдання… Майже 27 років священства, 12 із них – у Ватикані і вже шостий рік – у Львові.

Отче-архієпископе, Ви на-родилися у Польщі, в селі Майдан Липовецький, що

неподалік кордону з Україною. Розкажіть про свій дім, сім’ю, батьків…

– Я народився в католицькій родині. У сім’ї нас було шестеро дітей: дві сестри і чотири бра-ти. Наші батьки були віруючими людьми і завжди вчили нас гли-бокій вірі до Бога. Вже з першого класу, коли мені було 7-8 років, я був міністрантом – хлопцем, який прислуговує під час Служби Божої.

Наша сім’я була дуже простою: мама була домогосподаркою, та-то – органістом, а також працював муляром. Зараз усі мої брати і сес-три одружені, мають дітей, а де-котрі – вже внуків. Я тільки один вступив до семінарії.

– Чи Ви були чемною дити-ною?

– Важко сказати… Я був таким “живим” хлопцем, не був дуже спокійним. Також мама часто кри-чала на мене через те, що часом поводився нечемно. Але я завжди старався допомогти батькам, а та-

кож братам, сестрам, коли вони щось мене просили. Ми творили між собою таку добру солідарну родину.

– Коли я збиралася на інтерв’ю з Вами, одна моя знайома сказала мені, що вже так багато знає з ва-шої біографії! Але, каже, її ціка-вить, чи лазили Ви коли-небудь по деревах?

– Це було нормально, бо ко-лись ми не мали так багато заба-вок, тож хлопці самі собі органі-зовували різні зустрічі. Коли ми виходили на пасовища, там були молоді берези. Ми вилазили на них і робили собі такі гойдалки: на гілках дерев чіпляли по два шнур-ки, а знизу – якісь дошки. І в такий спосіб ми бавилися, дуже просто. Коли родили черешні, вишні, яблу-ка, то також лазили по деревах…

– Після школи був аграрний технікум…

– Коли я закінчив початкову школу, вже у той час – мені тоді було 13 років – я думав про свя-щенство. І дізнався, що після 5-ти років навчання в аграрному техні-кумі в Олешицях зможу вступити

до семінарії, якщо відчуватиму покликання. Там я навчався на техніка-рільника за спеціалізацією “рослинництво”. Ми вивчали, як вирощувати збіжжя: пшеницю, жито, ячмінь... Я народився в селі і люблю виконувати ці всі роботи в полі. Одна з моїх сестер завжди

27КВІТЕНЬ 2014 КАНА

ÌÅ×ÈÑËÀ ÌÎÊØÈÖÜÊÈÉ

говорила, що нас теж виховувала праця.

Вдома у нас було й маленьке господарство: дві корови, дуже гарний кінь, кури, гуси, качки… Я також люблю тварин, особли-во – коней. Природа мені дуже близька.

– Коли Ви ще шукали своє покликання, чи закохувалися?

– Так, я був таким нормальним хлопцем: ходив на дискотеки, мав також приятельок. З однією дів-чиною ми ходили на випускний бал, який відбувався на закінчен-ня навчання. Але, можна сказати,

я ставився до цього з маленькою обережністю, бо завжди чув го-лос, що маю бути священиком. Я цього трохи боявся і хотів навіть “відставити” цей голос, бо думав, що, може, це не моя дорога, що ліпше би було мати родину. Але це не давало мені спокою... І коли

50 КАНА КВІТЕНЬ 2014

jrk|Šrp` ÌÓÇÈÊÀjrk|Šrp` ÌÓÇÈÊÀ

51КВІТЕНЬ 2014 КАНА

ÌÓÇÈÊÀ

“Зізнаюся, мені про тебе мало відомо. Знаю, що ти – Ярослав Геник, що пишеш пісні, в яких співа-єш про Бога. І що ти з Кам’янця-Подільського...” З таких слів розпочалося моє інтерв’ю з Ярославом. Він – не зірка світових масштабів. Але ті, хто чув його, без упину повторюють: “Пісні дуже класні, а Славко

дуже простий і... теж дуже класний”. Зрештою, на мою репліку музикант відповів несподівано: “Якщо чесно, я теж про себе не дуже багато знаю... Але Бог потрохи відкриває...”

фо

то:

Во

лод

им

ир

Вір

стю

к

Розмовляла Іванка Рудакевич

Я так спеціально не планував, що буду співати (сміється). Малим завжди плентався за своїм другом, бо у нього був магнітофон і різні касе-

ти. Слухав їх по 200 разів. Так мені подобалося. Потім моя старша сестра Мар’яна вступила до хорової шко-ли. І мене туди теж повели. Ми з сестрою почали спі-вати в дуеті. І вже в студентські роки я навчився грати на гітарі.

Писати пісні почав, здається, чотири роки тому. Пригадую, у першій пісні були такі слова: “Часто кажу Господу вірності слова, що буду я з Ним аж до кінця. Та, згрішивши, все це забуваю. Але Він завжди вір-но жде мене”. Якось так сталося, що я почав співати у своїх піснях про Бога. Чому? Навіть не знаю... Тільки такі тексти мені пишуться. У мене були думки напи-сати щось інше. Але виходить тільки це. Якось так... Співаю про те, що в серці.

Коли був малий, пережив операцію під нарко-зом. І після неї постійно чогось боявся, навіть із хати вийти, думав, що зі мною має щось статися. З мене в класі любили трохи познущатися, бо я був дуже спокійний. У якийсь момент поставив на собі “хрес-тик”, думав, що нічого з мене не вийде. Це були тяжкі часи для мене. Але, так думаю, Бог через ті труднощі врятував мене. Бо якби у мене завжди все було добре, я б уже на “Голос країни” поїхав... Шукав би слави. Не задумувався би, хто такий Бог... (мовчить) Божа сила проявляється в людській слабкості.

Спочатку я співав удома, в кухні. Там така акус-тика добра. Перша людина, яка мої пісні чула, це мама. Сказала: “Нормально”, тобто їй сподобалося.

Потім якось я заграв кілька пісень друзям зі спільноти “Віра і Світло”, до якої належу. Їм теж сподобалося. І я подумав: може досить співати в кухні? Треба іти до людей. Тож, я пішов до своєї парафії (я – греко-католик), до пароха. Кажу: “Дозвольте заграти і заспі-вати”. Отець: “Добре. В цю п’ятницю”.

На першому концерті забув слова. Прийшло не-багато людей, серед них – і мої друзі з “Віри і Світла”. І от я собі співаю, все добре. Вже п’ята пісня... Думаю про себе: оце я лабаю нормально (сміється). Перший концерт, а я – такий молодець. Доходжу до пісні “Час настав”. А там слова: “Не бійся бути таким, який ти є”. Я проспівав: “Не бійся бути”, а наступні слова вилеті-ли з голови. Я на другий захід – знову невдача. Ще раз – все одно не пам’ятаю. Зупинився, думаю: це ка-пець. І сказав перше, що спало на думку: “Це ж треба, на першому концерті забути слова”. Всі засміялися. А я вмить зрозумів, чому так сталося. Бо ж там слова: “Не бійся бути ТАКИМ, ЯКИЙ ТИ Є”. Мій друг Славко потім сказав: “Той момент був кульмінацією концер-ту. Ти завжди так забувай слова” (сміється).

Почав ходити від парафії до парафії зі запитан-ням: “Вам не треба заспівати?” Не чекав, поки хтось запросить. Якось пішов у римо-католицьку церкву. Думав, що мене прийдуть послухати тільки бабусі. Я приходжу, а там – купа молоді. Мені аж страш-но стало. Але вийшов, заспівав – і все було добре. А якось зустрів знайому-баптистку і вона каже, щоб приходив до них у церкву. Пішов. Вони подумали, що я свій. Я ж укінці вийшов, і та знайома каже: “От брат греко-католик хоче нам заспівати”. Вони всі: “О, гре-ко-католик...” Здивувалися.

Колись думав, що бабусі – це мій контингент, що ці пісні можуть подобатися тільки їм. Бо там мелодії такі спокійні, тексти призадумливі. А молодь любить драйв. Але виявилося, вони і молодим подобаються. Я на початку кожного концерту виходжу і кажу: “Мир вам”. Спочатку подумав, говоритиму так, бо нестан-дартно звучить. Але потім почитав у Святому Письмі:

Я СОБІ ПОМОЛИВСЯ. ВИЙШОВ ПЕРЕД ПУБЛІКОЮ. ГОЛОВНЕ – ЗРОБИТИ КРОК. Я ЇМ НАПРЯМУ ВИРІШИВ ПРО ХРИСТА РОЗКАЗУВАТИ

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ РОДИНИ

Число 4 (17) 2014Засновник та видавець: ТзОВ “Видавництво “Свічадо”

Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 18334-7134Р від 16.08.11р.

Передплатний індекс 6 8 7 4 7Редакція: Анна Пецюх (головний редактор), Іванка Рудакевич, Олена Мацьків, Оксана Антонів, Христина Дорожовець, Ярина Зискан (дизайн та верс-тка), Ірина Мартин (літредактор), Світлана Бабинська (промоція).

Обкладинка: о. Якуб Гонцяж (фото).

Графічний проект журналу: Олеся Оринчин

© Кана, 2014Надіслані матеріали не рецензу-ються і назад не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів.При передруку матеріалів посилан-ня на журнал “Кана” обов’язкове.Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Віддруковано у ТОВ “Ріджи”, м. Київ, вул. Старокиївська, 26-а

Адреса редакції:Видавництво “Свічадо”,журнал “Кана”, вул. Винниченка, 22,м. Львів, 79008Тел./факс: (032) 240-35-08, (032) 244-57-44е-mail: kana@svichado.comurl: www.svichado.comДля листів:“Кана”,а/с 808, м. Львів, 79008

www.facebook.com/zhurnal.Kana

www.vk.com/id189841608