5

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...………..6

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ. ЇЇ СУТНІСТЬ ТА ОСНОВИ

УПРАВЛІННЯ…………………………………………………………………..1

1.1 Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та причини

виникнення……………………………………………………..………………...11

1.2 Економічна сутність санації підприємств…………………………..15

1.3 Менеджмент фінансової санації підприємств………………………36

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПП «ГРОНА»……………

455

2.1 Характеристика об’єкту дослідженная та організація аналізу

динаміки, складу та структури джерел фінансових ресурсів ПП «Грона»….45

2.2 Аналіз майнового стану підприємства .................................................... 63

2.3 Оцінка фінансової стійкості підприємства .............................................67

2.4 Оцінка ліквідності та ділової активності підприємства ПП «Грона»

.....................................................................................................................................68

2.5 Аналіз результатів та рентабельності

…………………………… 71

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПП

«ГРОНА»……………………………………………………………………….57

3.1 Пошук внутрішніх джерел фінансового оздоровлення ПП

«Грона»………………………………………...…………………………………57

3.2 Оновлення матеріально-технічної бази ПП «Грона» на

кредитній основі………………………………………………..…………….70

ВИСНОВКИ……………………………………………………..……………75

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..…………..79

6

ВСТУП

Сучасна економічна обстановка характеризується фінансовою

нестабільністю, інфляцією, фазами спаду, депресії, що циклічно чергуються,

незначним зростанням обсягу виробництва. У цих умовах результати

діяльності будь – якого підприємства, що залежать від безлічі факторів,

істотно коливаються. Це приводить до того, що одні підприємства порівняно

благополучно проходять традиційні для «життєвого циклу» стадії зростання,

інші ж, вичерпавши можливості протистояння тенденціям стагнації і

депресії, кризі взаємних неплатежів, наближаються до банкрутства чи стають

банкрутами. Багато в чому неплатежі в економіці породжені, крім факторів

зовнішнього характеру, нераціональним управлінням господарською

діяльністю самих підприємств, неефективним використанням позикових

коштів, тобто факторами внутрішнього характеру. Загальна

неплатоспроможність обмежує й робить нездійсненими чи принаймні

малоефективними будь – які дії з виведення нашої економіки з кризового

стану.

Безсумнівно, одна з головних причин виробничої і фінансової

неплатоспроможності українських підприємств, кризи неплатежів, які

призвели за останні роки до катастрофічного зменшення реального волового

внутрішнього продукту, полягає в тому, що дотепер украй нерішуче

застосовується такий визнаний у всьому світі спосіб цивілізованого

врегулювання відносин боржників і кредиторів, як банкрутство. Водночас у

умовах кризи неплатежів банкрутство підприємств стало масовим і охопило

більшість галузей та регіонів країни.

Однак основою підходу до вирішення проблеми існування збиткових

підприємств і при цьому найбільш актуальним завданням є не

збанкрутування підприємств, що знаходяться у кризі, спочатку на

беззбитковий, а потім і на прибутковий рівень діяльності.

7

Зрозуміло, що неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної

фінансової системи є санація суб’єктів господарської діяльності. Лише в

такому разі можна буде відновити платоспроможність і прибутковість

основної маси платників податків, а отже, оздоровити державну фінансову

систему.

Такий підхід доводить актуальність теми дипломною роботи,

присвяченій управлінню фінансовою санацією підприємства.

Основною метою роботи є визначення заходів щодо управління

фінансовою санацією підприємства. Як база дослідження взято кризове

підприємство ПП «Грона», для якого розроблений план санаційних заходів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні

завдання:

- проаналізувати використовувані на практиці методи і механізми

санаційного фінансового управління підприємством;

- розглянути особливості санаційного аудиту підприємства, принципи

і політику санаційного управління;

- проаналізувати масштаби кризового стану підприємства ПП

«Гроно»;

- запропонувати заходи щодо відновлення платоспроможності й

фінансової стійкості, забезпечення довгострокової фінансової рівноваги.

При вирішенні основних завдань роботи, необхідно користуватися

такими методами й інструментами:

- опитування (анкетування) співробітників;

- факторний аналіз відхилень;

- аналіз сильних і слабких сторін підприємства (СОФТ-аналіз);

- розробка сценаріїв;

- метод ланцюгових підстановок;

- вартісний аналіз;

- трендовий аналіз.

8

У сучасних умовах кожне підприємство повинно чітко орієнтуватись у

складному лабіринті ринкових відносин, правильно оцінювати виробничий

та економічний потенціал, стратегію подальшого розвитку, фінансовий стан

як свого підприємства, так і підприємств-партнерів.

Фінансовий стан - це здатність (спроможність) підприємства

фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю

фінансовими ресурсами, які необхідні для нормального функціонування

підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання,

фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними

особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю. Основні фактори, що

визначають фінансовий стан, - це, по-перше, виконання фінансового плану і

поповнення в міру потреби власного оборотного капіталу за рахунок

прибутку і, по-друге, швидкість оборотності оборотних коштів. Сигнальним

показником, в якому проявляється фінансовий стан, є платоспроможність

підприємства, тобто його здатність своєчасно задовольняти платіжні вимоги

постачальників сировини, матеріалів, техніки згідно з господарськими

угодами, повертати банківські кредити, проводити оплату праці персоналу,

вносити платежі в бюджет.

В умовах становлення ринкових відносин кожен суб'єкт

господарювання повинен володіти достовірною інформацією про фінансову

стійкість та платоспроможність як власного підприємства, так і своїх

партнерів. Оцінка фінансової стійкості дозволяє зовнішнім суб'єктам аналізу

(банкам, партнерам по договірних відносинах, контролюючим органам)

визначити фінансові можливості підприємства на перспективу, дати оцінку

фінансовій незалежності від зовнішніх джерел, скласти в загальній формі

прогноз майбутнього фінансового стану.

Головною метою аналізу фінансового стану є своєчасне виявлення та

усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства і пошук резервів

зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

При цьому першочерговими завданнями аналізу є:

9

- загальна оцінка фінансового стану та чинників, що його зумовлюють;

- вивчення відповідності між коштами та джерелами, раціональності їх

розміщення та ефективності використання;

- визначення причинно-наслідкових зв'язків між різними показниками

виробничої, комерційної та фінансової діяльності і на основі цього оцінка

виконання плану щодо надходження фінансових ресурсів та їх використання

з позицій зміцнення фінансового стану підприємства;

- дотримання фінансової, розрахункової та кредитної дисципліни;

- визначення ліквідності та фінансової стабільності підприємства;

-прогнозування можливих фінансових результатів, економічної

рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності й

наявності власних і залучених коштів, розробка моделей фінансового стану

при різних варіантах використання ресурсів;

- розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне

використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану

підприємства.

Це коло завдань визначається керівниками підприємств і вирішується

внутрішнім аналізом.

Теоретичною основою проведення аналізу ліквідності підприємства є

матеріали фундаментальних наукових досліджень у галузі теорії

менеджменту та фінансового аналізу, праці вітчизняних (Цигилик І.І., Воляр

С.П., Альохін Б.І, Бланк І.А, Міркін В., Шеремет А., Балабанов І.Т,.Стоянова

О.С.) та закордонних вчених (Л.Фішер, Е.Дж.Долан, Роберт Н. Холт,

К.Р.Макконелл, Дж.М.Кейнс, Р.А.Хоген та ін.) з дослідної тематики, закони,

нормативні акти, також методичні матеріали, які регламентують фінансову

діяльність господарюючих суб’єктів на українському ринку.

Інформаційну базу дослідження складає бухгалтерська і статистична

звітність підприємства.

При написанні дипломної роботи мною були використані звітні дані

ПП «Грона». Для більш раціонального ведення бухгалтерського обліку в

10

організації використовують бухгалтерську програму “1-С” бухгалтерія (для

бюджетних організацій).

Мета дипломної роботи проведення фінансового аналізу та надання

пропозицій щодо покращення фінансового становища організації.

Об'єкт дослідження виступає ПП «Грона» яке є юридичною особою,

має самостійний баланс, печатку зі своїм найменуванням, кутовий та інші

штампи, рахунки у Держказначействі та установах банків.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку

використаної літератури, додатків. В першому розділі розглядаємо

економічну суть фінансового стану підприємства та його місце в управлінні

підприємством, а також інформаційне забезпечення оцінки фінансового

стану підприємства і методологічний інструментарій оцінки фінансового

стану підприємства.

Другий розділ присвячено аналізу фінансового стану ПП «Грона» де ми

надаємо характеристику об’єкту дослідженная та організація аналізу

динаміки, складу та структури джерел фінансових ресурсів ТзОВ «Крона»,

проводимо аналіз майнового стану підприємства та оцінку фінансової

стійкості підприємства. А також здійснюється оцінка ліквідності та ділової

активності підприємства ПП «Грона» та зводиться аналіз результатів та

рентабельності.

Третій розділ присвячено для розробки заходів щодо покращення

фінансового стану підприємства, для цього наводяться основні напрямки

покращення фінансового стану підприємства та шляхи покращення

фінансового стану.

Основним завданням проведення аналізу є оцінка результатів

діяльності організацій, підприємств за попередній та поточні роки, виявлення

факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показник роботи

підприємства, прийняти рішення про визнання структури балансу

задовільною (незадовільною), а підприємство платоспроможним

(неплатоспроможним).

11

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ. ЇЇ СУТНІСТЬ ТА ОСНОВИ

УПРАВЛІННЯ

1.1 Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та

причини виникнення

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності

підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на

фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з

кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та

банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або

відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування.

З позиції фінансованого менеджменту кризовий стан підприємства полягає в

його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої

діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову

неспроможність підприємства та дібрати найефективніші санаційні заходи.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних

рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно

ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта

господарювання.[20.с.14]

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві,

поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності

підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві

можуть бути:

- спад кон’юнктури в економіці в цілому;

12

- зменшення купівельної спроможності населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- криза окремої галузі;

- сезонні коливання;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження

підприємства або в країнах підприємств – постачальників сировини

(споживачів продукції);

- конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний

характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо

менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо

відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та

реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою

систематизації їх можна згрупувати в перелічені блоки:

1. Низька якість менеджменту;

2. Дефіцити в організаційній структурі;

3. Низький рівень кваліфікації персоналу;

4. Недоліки у виробничій сфері;

5. Прорахунки в галузі постачання;

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

7. Прорахунки в інвестиційній політиці;

8. Брак інновацій та раціоналізаторства;

9. Дефіцити у фінансуванні;

13

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу

(планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані,

становлять складний комплекс причинно – наслідкових зв’язків. Безперечно,

досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової

кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової

неспроможності, але по суті вони зводяться до вищевикладених.

Типові наслідки впливу причин і факторів на фінансово –

господарський стан підприємства такі:

- втрата клієнтів і покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

- підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявності

наднормативних запасів;

- виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення

плинності кадрів;

- підвищення тиску на ціни;

- істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок,

недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

1. Стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий

потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

2. Криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний

капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

3. Криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує

реальна загроза втрати платоспроможності).[21. с.23].

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи

подані в таблиці 1.1.1.

14

Таблиця 1.1.1 – Фактори, що зумовлюють різні види кризи

Стратегічна криза Криза прибутковості Криза ліквідності

1 2 3

. 1. неправильний вибір

виробничого майданчика

(місця розташування

підприємства);

. 2.неефективна політика

збуту та асортиментна

політика;

3. недосконале плану –

вання та прогнозу – вання;

4. помилкова політика

диверсифікації;

5. неефективний апарат

управління;

6. дефіцити в

організаційній структурі;

7. відсутність виробничої

програми;

8. зайві виробничі

потужності;

9. відсутність або

недієздатність системи

контролінгу;

10. форс-мажорнi

обставини.

. 1. несприятливе

співвідношення цін та

собiвартocтi;

2. невиправдане

завищення цін;

3.ризиковані великі

проекти;

4.зростання собівар –

тості за стабільних цін;

5.зменшення обороту від

реалізації продукції;

6. збитковість окремих

структурних пiдроздiлiв;

7.придбання збиткових

підприємств

8.значні запаси готової

продукції на складі

9. високі витрати на пер-

сонал.

10. високі процентні

ставки;

11.неефективна

маркетингова політи-

ка;

12.форс-мажор

1.невраховані вимоги золотого

правила фінансування

(конгруентність строків);

2.незадовільна структура

капіталу;

3.відсутність або незначний

рівень страхових(резервних)

фондів;

4. незадовільна робота з

дебіторами;

5.надання незабезпечених

товарних кредитів;

6. великий обсяг

капіталовкладень із тривалим

строком окупності;

7.великі обсяги низьколiквiдних

оборотних активів;

8.зниження

кредитоспроможності

підприємства;

9. високий рівень

кредиторської заборгованості;

10.форс-мажорнi обставини.

Між розглянутими видами кризи існують тicнi причинно-наслідкові

зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу,

призводить до втрати підприємством лiквiдностi. Зумовлене зовнішніми та

15

внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з

одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого - до

зниження рівня лiквiдностi та платоспроможності. Закономірним

результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська

заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.[16.с.30]

Важливою передумовою застосування правильних антикризових

заходів є iдентифiкацiя глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню

підприємства (за умови переведення його на режим антикризового

управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому снуванню підприємства i потребує

негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим снуванням

підприємства i призводить до йога ліквідації.

Характерною рисою ринкової економіки є те, що кризові ситуації

виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства: у певні моменти

воно може не давати прибутку або зазнавати збитків. Але це

короткострокові, епізодичні ситуації, що не змінюють сутності

господарюючого суб’єкта як виробника прибутку. Вони можуть бути усунуті

за допомогою оперативних заходів. Якщо ж підприємство неефективне в

цілому, то економічна криза набуває затяжного характеру і може закінчитися

процедурою його ліквідації, продажу майна для розрахунків із кредиторами,

що називається банкрутством підприємства. Щоб цього не сталося, необхідно

вчасно зрозуміти причини, внаслідок яких економіка підприємства

опинилася в кризі, і розробити відповідні заходи для їх усунення.[14.с. 15]

1.2 Економічна сутність санації підприємств

Найдiєвiшим засобом запобігання банкрутству підприємства є

фінансова санація.

16

Термін «санація» походить від латинського «saпare» - оздоровлення,

видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів,

здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних,

банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям

підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією;

випуском нових акцій або облігацій для мобiлiзацiї грошового капіталу;

збільшенням банківських кредитів i наданням урядових субсидій;

перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною

або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на

межі банкрутства.[21.с.80]

Наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її

проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими. Адже

попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу

підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним i не

розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших

форм санації.

Дехто з вітчизняних авторів [ 6. с.152] із санацією ототожнюють лише

заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з

допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб i спрямованих на

попередження оголошення підприємства - боржника банкрутом i його

ліквідації. Із цим не можна погодитись, оскільки мобiлiзацiя внутрішніх

фінансових резервів є невід’ємною складовою процесу оздоровлення будь -

якого підприємства.

М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально - правовим та

процесуальним аспектам банкрутства, [20.с.19], пропонує дати таке за-

конодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного

боржника, надання йому фінансової допомоги з боку власника майна,

кредиторів та інших юридичних i фізичних осіб (у тому числі зарубіжних),

спрямованих на підтримку діяльності боржника i запобігання його

банкрутству.

17

Це визначення також тяжіє до розуміння санації як інституту

зовнішньої фінансової підтримки боржника.

Санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою

провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації

боржника i спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на

задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом

кредитування, реструктуризації боргів та капіталу i (або) зміною

організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація -

система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника,

здійснюваних власником боржника, інвестором, з метою запобігати його

ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно - господарських,

управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових

заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про

банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні.

Своє тлумачення поняття «санація» має i Національний банк України

[16. с.25]: режим фінансової санації - це система непримусових i примусових

заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня

протягом визначеного періоду з метою відновлення лiквiдностi та

платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до

збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих

порушень.

У Законі України «Про страхування» дається також «оригінальне»

тлумачення терміна «санація». Згідно із цим Законом примусова санація

страхової компанії передбачає:

- проведення комплексної перевірки фінансово – господарської

діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

- встановлення заборони на вільне користування майном страховика та

прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за

страховою діяльністю;

- встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення

18

розрахунків зі страхувальниками;

- прийняття рішення про лiквiдацiю або реорганізацію страховика .

Зазначений підхід до розуміння сутності санації є надто одностороннім

i не витримує жодної критики.

Із наведеного широкого спектра думок [ 2.с.4, 3.с.5, 16.20, 6.с.85, 21.

с.25] щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення,

яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів.

Таким можна вважати визначення, що наведено відомими зарубіжними

економістами (Н.Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелiнг), провідними

фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація -

це система фінансово - економiчнux, виробничо-технiчнux, органiзацiйно-

правових та соцiальнux заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення

платоспроможності, лiквiдностi, прибутковості i конкурентоспроможності

пiдприемства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація - це

сукупність ycix можливих заходів, які здатні привести підприємство до

фінансового оздоровлення.

Подане визначення втілює комплексний підхід до розглянутого

поняття, є універсальним i всебічно висвітлює економічну сутність санації

підприємств. Економічний зміст поняття „санація” узагальнено на

рисунку 1.2.1. Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати

види заходів, які проводяться в межах фінансового оздоровлення суб'єктів

господарювання. Особливе місце у процесі санації посідають заходи

фінансово - економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що

виникають у процесі мобiлiзацiї та використання внутрiшнix i зовнiшнix

фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування

санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах

власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення

причин їх виникнення, поновлення або збереження лiквiдностi й

платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості,

19

поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів

фiнансовux ресурсів, необхiднux для проведення санацiйнux заходів

виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи органiзацiйно-правового характеру спрямовані на

вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно

правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення

підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення

виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо.

У цьому контексті розрізняють два види санації.

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства

-боржника.

2. Санація зі зміною органiзацiйно-правової форми та юридичного

статусу санованого підприємства.

Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з

модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та

підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу,

поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням

асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобiлiзацiєю

санаційних резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі скороченням

зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального

характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств -

гігантів або підприємств - мicт. В такому разі звільнення працівників може

призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести

помірковану політику звільнення у взаємозв'язку із реалізацією соціального

плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як

створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук i

пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття,

надання звільненим працівникам позик тощо.

20

Рисунок 1.2.1 – Економічний зміст поняття “санація”

На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття

«реструктуризація». Реструктуризація суб’єкта господарювання - це

проведення органiзацiйно-економiчних, правових, виробничо-технiчнux

заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм

власності, органiзацiйно-правових форм, які здатні відновити прибутковість,

конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Можна стверджувати, що «санація» є ширшим поняттям, ніж

«реструктуризація». Реструктуризацію доцільно розпочинати на paннix

стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної

кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію

(заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так i

заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення лiквiдностi та

ТИПИ САНАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ

Соціальні Організаційн - правові

Виробничо - технічні

Фінансово - економічні

Формування фінансових

ресурсів

Поліпшення структури капіталу

Конкуренто-спроможність

Скорочення заборгова-

ностіПлато-

спроможність

Покриття поточних збитків

Відновлення, досягнення

прибутковості

Відновлення, збереження ліквідності

МЕТА

21

платоспроможності).

Класифікація процедур санації має не тільки теоретичні, але й

практичні цілі, що полягають у вдосконаленні правотворчої діяльності, на

жаль, ні вітчизняна, ні зарубіжна наука не приділяють належної уваги

питанню класифікації процедур санації й аналогічних їй процедур.

Як виняток може бути названа спроба деяких українських

дослідників[ 16.с.25] проблем банкрутства розробити таку класифікацію за

способами відновлення платоспроможності боржника, виходячи з

національного правового регулювання.

Однак, очевидно, що одного критерію для класифікації санації

недостатньо, в основу поділу процедур санації на види можуть бути

покладені різні класифікаційні ознаки.

За критерієм специфіки правового становища чи специфіки діяльності

боржника процедури санації поділяють на загальні і спеціальні.

Такий розподіл процедур санації зумовлений тим, що здійснюється

диференціація механізму судової процедури санації окремих категорій

боржників, з огляду на те, як прийнято в законодавстві зарубіжних країн,

визначає специфіку окремих категорій боржників (місто утворюючих

підприємств, особливо небезпечних підприємств, сільськогосподарських

підприємств, страховиків та інших, і передбачає особливості застосування до

них процедур банкрутства і процедур санації зокрема.

За критерієм порядку входження в судові процедури санації останні

можуть бути поділені на добровільні й примусові процедури, цей поділ

пов’язаний з визначенням виду сторони, що ініціює провадження справи про

банкрутство.

За критерієм формалізації порядку здійснення процедур санації їх

можна класифікувати на судові й досудові.

Досудова санація спрямована на запобігання порушенням у проваджені

справи про банкрутство і здійснюється, як правило, на основі спеціального

законодавства, а в зарубіжних країнах регулюється нормами цивільного чи

22

торгового права.

Судова процедура санації й аналогічні їй процедури, відповідно

законодавства зарубіжних країн, здійснюються в ході судового процесу

банкрутства згідно з нормами законодавства про неспроможність

(банкрутство).

За критерієм заходів, що застосовуються для відновлення

платоспроможності боржника, процедури санації можна поділити на

процедури, змістом яких є переважно (чи виключно) такі заходи:

- правові (угоди про продаж майна, частини майна боржника,

виконання зобов’язань боржника його власником, переведення боргу на

третіх осіб та інше);

- організаційні (зміна керівництва, форми власності, організаційно-

правової форми боржника та інше);

- виробничо-технічні (перепрофілювання виробництва, закриття

нерентабельних виробництв боржника й інше).

За критерієм тривалості термінів здійснення судові процедури санації

можна поділити на:

а) процедури, що здійснюються в рамках загального терміну[3.с.8];

б) процедури, що здійснюються в рамках спеціальних термінів

(наприклад, при проведенні процедури санації містоутворюючого

підприємства[3.с.10], особливо небезпечного підприємства[3.с.10],

сільськогосподарського підприємства [ 3.с.11].

На жаль, українське законодавство не містить норм про проведення

прискореної судової процедури санації, така можливість була вперше

передбачена тільки французьким законодавством.[16.с.38]

Прискорена процедура відновлення платоспроможності підприємства

(аналог судової процедури санації) у Франції застосовується до підприємств,

що мають менше ніж 50 осіб і встановлений законом обсяг річного обороту.

Ця процедура проста, швидка і досить дешева.

У Російській Федерації, відповідно до Розпорядження Федеральної

23

служби Росії у справах про неспроможність і фінансове оздоровлення, з 1998

року були введені прискорені процедури банкрутства, у тому числі й аналог

судової процедури санації – процедура зовнішнього управління.[22.с.39]

З метою підвищення ефективності застосування судових процедур

банкрутства і процедур санації зокрема, доцільно скористатися зарубіжним

досвідом і запровадити в Україні прискорену судову процедуру санації малих

та середніх підприємств.

Процедури санації можна класифікувати і за іншими критеріями,

наприклад за критерієм обсягу повноважень боржника в цих процедурах: при

здійсненні судової процедури санації на загальних підставах керуючим

санацією і керівником боржника. [20. с.38]

Санація підприємства проводиться в трьох основних випадках:

1. до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо

підприємство під час спроби виходу з кризового стану вдається до

зовнішньої допомоги зі своєї ініціативи;

2. якщо саме підприємство, звернувшись до арбітражного суду із

заявою про своє банкрутство, одночасно пропонує умови санації (такі

випадки санації найбільш характерні для державних підприємств);

3. якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд

за пропозиціями, що надійшли від тих, хто бажає задовольнити вимоги

кредиторів до боржника і погасити його зобов’язання перед бюджетом.

У тому випадку, коли санацію ініціює саме підприємство до порушення

кредиторами справи про його банкрутство, вона має випереджальний

характер, повністю узгоджується з цілями й інтересами підприємства,

підлягає завданням антикризового управління ним і сполучається зі

здійснюваними заходами внутрішньої фінансової стабілізації.

У двох останніх випадках санація здійснюється в процесі провадження

справи про банкрутство підприємства за умови згоди зборів кредиторів з

термінами виконання їх вимог і на переведення боргу.

Фінансове оздоровлення підприємства шляхом санації здійснюється за

24

такими основними етапами:

1. визначення доцільності й можливості проведення санації;

2. обґрунтування концепції санації;

3. визначення напряму здійснення санації;

4. вибір форми санації;

5. розробка плану санації;

6. проведення процедури санації.

На первинному етапі санаційного управління на основі результатів

діагностики банкрутства і контролінгу здійснення заходів щодо внутрішньої

фінансової стабілізації підприємства приймається рішення про проведення

санації.

Доцільність проведення санації зумовлюється тим, що використання

внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства не досягло своєї

мети і кризовий стан підприємства продовжує поглиблюватися.

Можливість здійснення санації визначається перспективами виходу з

кризового фінансового стану й успішного розвитку підприємства при наданні

йому істотної зовнішньої допомоги на сучасному етапі. Якщо за

результатами об’єктивного оцінювання така перспектива існує, то санація,

яку оцінює саме підприємство, має шанси на успіх.

Залежно від масштабів кризового стану підприємства, ідентифікованих

у процесі діагностики банкрутства, і прийнятої концепції санації розрізняють

два основних напрямки її здійснення.[ 23.с.115]:

1. санація, спрямована на рефінансування боргу підприємства. Така

санація здійснюється зазвичай з метою допомоги підприємству у усуненні

його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан ідентифікований як

тимчасовий і не має катастрофічного характеру.

2. санація, спрямована на реструктуризацію (реорганізацію) підпри-

ємства.

Така санація здійснюється при більш важких масштабах кризового

фінансового стану підприємства і вимагає здійснення ряду реорганізаційних

25

процедур, що забезпечують більш ефективні організаційні форми його

господарської діяльності. Як правило, цей вид санації пов’язаний зі зміною

статусу юридичної особи підприємства, на якому здійснюються санація.

Той механізм, за допомогою якого досягаються основні цілі санації,

безпосередньо характеризує її форма. Форма санації має відповідати

конкретному напряму, обраному підприємством з урахуванням особливостей

його кризової ситуації. Форми санації можна структурувати так: форми

санації, визначені законодавством; форми санації, спрямовані на

рефінансування боргу підприємства; форми санації, спрямовані на

реструктуризацію (реорганізацію) підприємства.

Форми санації, визначені законодавством [3.с.5] такі:

1. при санації, проведеній до порушення справи про банкрутство:

- реорганізаційні заходи (злиття, приєднання, поглинання, поділ,

виділення, перетворення),

- організаційно – господарські заходи,

- управлінські заходи,

- інвестиційні заходи,

- технічні заходи,

- правові заходи;

2. при санації, проведеній під час провадження справи про

банкрутство:

- реструктуризація,

- перепрофілювання виробництва,

- закриття нерентабельних виробництв,

- відстрочка платежів чи списання частини боргів, про що

укладається мирова угода,

- ліквідація дебіторської заборгованості,

- продаж частини майна боржника,

- зобов’язання інвестора про погашення боргу (частини боргу)

боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та

26

його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань ,

- виконання зобов’язань боржника власником майна боржника та

його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань ,

- продаж майна боржника, як цілісного майнового комплексу (для

недержавних підприємств),

- звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в

процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому випадку

виплачується за рахунок інвестора, а при його відсутності – за рахунок

реалізації майна боржника чи за рахунок кредиту, отриманого з цією метою,

- інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Рішення про проведення санації може прийматися в таких основних

випадках:

1. З ініціативи суб’єкта господарювання, що перебуває в кризі, якщо

існує загроза неплатоспроможності й оголошення його банкрутом у

недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення

кредиторів до арбітражного суду із заявою про оголошення банкрутом

даного підприємства (досудова санація).

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до

арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство

(якщо підприємство стало фінансово неспроможним чи існує реальна загроза

такої можливості). Одночасно з заявою боржник може подати до

арбітражного суду план санації і (чи) проект мирової угоди. Зрозуміло, що

рішення про санацію приймається лише в тому разі, якщо підприємство

доведе кредиторам, що воно є санаційноспроможним.

3. Після закінчення місячного терміну з моменту опублікування в

офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Ради Кабінету

Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство

даного підприємства, якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних

осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника чи подали

акцептовані комітетом кредиторів і арбітражним судом пропозиції щодо

27

санації неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами і

механізмом задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення

про припинення провадження справи про банкрутство та здійснення

фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи.[2.с.3] Установа банку

має право стосовно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати

комплекс заходів щодо його санації, у тому числі: передати оперативне

управління цим підприємством адміністрації, сформованій за участю банку;

реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; направити на

погашення кредиторської заборгованості виторг від реалізації продукції.

[2.с.3]

5. З ініціативи заставоутримувача цілісного майнового комплексу

підприємства. У разі невиконання зобов`язань, забезпечених іпотекою

цілісного майнового комплексу підприємства, заставоутримувача має право

здійснити передбачені угодою заходи щодо оздоровлення фінансового стану

боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи

підприємства, обмеження в праві розпоряджатися випущеною продукцією та

іншим майном відповідного господарюючого суб`єкта. Якщо санаційні

заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то

заставоутримувач має право звернутися до арбітражного суду із заявою про

вилучення майна, що знаходиться в іпотеці.

6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо мова йде

про державні підприємства.

7. З ініціативи Національного банку України, якщо мова йде про

фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним

заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій,

передбачених законодавством.[2.с.3] Цілісний погляд на етапи проведення

фінансового оздоровлення окремого підприємства становить так звана

класична модель санації, що широко використовується як основа для

розробки механізму фінансової санації господарюючих суб`єктів у країнах з

28

розвинутою ринковою економікою (рисунок 1.2.2) [20.с.28]

Відповідно до класичної моделі санації процес фінансового

оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації)

фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-

наслідкового аналізу фінансової кризи. На основі поданої інформації

(первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові

плани та таке інше) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид

кризи, її глибина і якість фінансового стану фірми.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово -

господарського стану підприємства, аналізуються його сильні і слабкі

сторони. На основі результатів причинно - наслідкового аналізу, відповідно

до класичної моделі санації, робиться висновок про санаційні можливості

підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської

одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйнований, ринки

збуту продукції втрачені, структура балансу незадовільна, то приймається

рішення про консервацію та ліквідацію підприємства.

У протилежному випадку санація буде означати лише відстрочку

ліквідації підприємства у часі і нічого, крім додаткових збитків, власникам і

кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі

й у примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника – це процедура

ліквідації неспроможного підприємства, що здійснюється позасудовими

органами на підставі рішення власників чи угоди, укладеної між власниками

цього підприємства і кредиторами та під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства – це процедура ліквідації

неспроможного підприємства, що здійснюється за рішенням арбітражного

суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити

платоспроможність, ліквідність і прибутковість, а також має досить

підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів і виробництво

29

продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то

приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення

фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів.

Чим раніше на санаційноспроможному підприємстві почнеться санація, тим

більші шанси на її кінцевий успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації варто здійснити

невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності

підприємства й оптимізації структури капіталу у бік зменшення питомої ваги

кредиторської заборгованості. Йдеться про реалізацію так званої

першочергової програми. Цією програмою можуть бути передбачені такі

санаційні заходи: лізинг замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг,

заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація

заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі

інші.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування

стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей

санації варто враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси й

можливості збуту продукції і може здійснювати свою діяльність у рамках

правового поля держави, у якій воно знаходиться. Цілі мають бути

реальними і піддаватися кількісному (чи якісному) виміру. Головною

стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності

підприємства в довгостроковому періоді. Для її досягнення варто узгодити

тактичні цілі, а саме:

- сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

- основні вартісні цільові показники (виторг, прибуток, ліквідність

і таке інше);

- соціальні цілі.

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між

сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної

стратегічної мети санації.

30

Стратегія уявляє собою узагальнену модель дій, необхідних для

досягнення поставлених цілей шляхом координації і розподілу ресурсів

компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не

відображаються. Кінцевою метою цієї стратегії є досягнення довгострокових

конкурентних переваг, які забезпечили б компанії високу рентабельність.

Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в

оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до обраної стратегії розробляється програма санації, що

являє собою послідовний перелік основних етапів і заходів, які

передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства.

Конкретизують програмні заходи в плані санації. Програма формується на

основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх

резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу і

стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, що

розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко –

економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів,

необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки і методи

мобілізації фінансового капіталу, терміни освоєння інвестицій та їх

окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані

результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація і контроль

за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств може

вчасно виявляти і використовувати нові санаційні резерви, а також приймати

об`єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при

здійсненні оздоровчих заходів.[21.с.40]

31

Рисунок 1.2.2 – Класична модель санації

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно

оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін

характеризують фінансовий стан підприємства.

Підприємство у кризовому стані

Аналіз причин виникнення кризової ситуації (причинно-наслідковий аналіз)

Заходи для ліквідації:на добровільній основі; примусовими методами

Негайні першочергові

заходи для санації

Рішення щодо ліквідації чи

санації

Визначення цілей санації

Формування стратегії санації

Розробка санаційних заходів

Програма санації

Проект санації

Реалізація, координація й нагляд

32

Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства

можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу,

своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне

розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої

заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану

належать показники дохідності й рентабельності[6, c. 37-39].

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка

взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо

проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток

факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними

показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або

доходів. Відносний показник - рівень рентабельності. Рівень рентабельності

підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг),

визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її

собівартості:

Р = (П/С) 100, (1.1)

де Р - рівень рентабельності, %;

П - прибуток від реалізації продукції, грн.;

С - собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського

харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації

товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту.

Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня

рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними факторами, що

впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції,

рівень собівартості, рівень рентабельності продукції, фінансові результати та

33

витрати від операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток

та інших податків, що виплачуються з прибутку.

Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та

попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об'єктивність

показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін.

Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба

привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою

індексації цін.

За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та

колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що

суттєво впливає на результативність господарської діяльності.

На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та

засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і

статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки

фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу.

Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства

використовувати систему взаємозв'язаних показників рентабельності. З цією

метою необхідно використовувати дві основні групи показників

рентабельності:

а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості

продажу);

б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничого

капіталу (виробничих активів).

Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності

можна використати зарубіжний досвід оцінки цих показників.

Показники рентабельності групи "а" розраховуються на базі даних

бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких

коефіцієнтів:

1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К1)

34

К1 = Вп/Чоп = 1 - Впр/Чоп (1.2)

де Вп - сума валового прибутку;

Впр - вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);

Чоп - чистий обсяг продажу (реалізації);

2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної

діяльності (К2)

К2 = Под/Чоп (1.3)

де Под - сума прибутку, отриманого від основної операційної

діяльності;

3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності

підприємства - операційної, фінансової, інвестиційної (К3)

К3 = П/Чоп (1.4)

де П - сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і

податкових виплат;

4) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (K4)

К4 = Чп/Чоп (1.5)

де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за

довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;

5) критичний коефіцієнт рентабельності (K5)

К5 = (Чоп - Зв) / Чоп (1.6)

де Зв - це сума змінних витрат у складі вартості продажу[3, c. 113-115].

У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій,

фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна

35

(основна); інвестиційна - вкладання грошей в акції, інші цінні папери,

капітальні вкладення; фінансова - облік отриманих (сплачених) дивідендів,

відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у

відповідних формах звітності.

Із наведених формул зрозуміло, що всі коефіцієнти мають ту саму базу

обрахунку - чистий обсяг продажу (валові надходження за вирахуванням

суми повернення і дисконтних знижок).

Ці, а також наведені нижче показники рентабельності

взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку

фінансового стану підприємства.

Показники рентабельності групи "б" розраховуються як відношення

прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та

інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків

(збитків) і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти:

1) коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (К6)

К6 = Чп/ВА (1.7)

де ВА - середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства;

2) коефіцієнт віддачі від інвестованого капіталу (К7)

К7 = П/СА (1.8)

де СА - середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом

короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізованих

коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов'язання);

3) коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (Kg)

К8 = Чп/СК (1.9)

36

де СК - середньорічна сума власного капіталу, представлена

акціонерним капіталом.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього

потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником

майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей

показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних

модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні

показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків і т. д.

Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки

частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і капіталізованого

прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан

підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли

відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта.

Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства,

особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих

показників - коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу[7, c. 57-59].

Отже, економічним змістом санації є відновлення платоспроможності й

фінансової стійкості підприємства. При цьому санація здійснюється за

допомогою (за участю) зовнішніх з позицій боржника осіб (власника майна;

органу, уповноваженого управляти майном боржника; інвестора).

1.3 Менеджмент фінансової санації підприємств

Санація становить складний і з багатьох поглядів[22.с.28] болючий для

підприємства процес, що потребує ефективного фінансового управління на

всіх стадіях його здійснення.

Менеджмент санації – це система антикризового управління, яка

полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою

запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства.

Основною метою фінансового управління кризовим станом

37

підприємства є розробка і першочергова реалізація заходів, спрямованих на

нейтралізацію найбільш небезпечних шляхів у ланцюжках економічних

явищ, які призводять до кризового стану, а також заходів, спрямованих на

швидке поновлення платоспроможності та відновлення достатнього рівня

фінансової стійкості підприємства, що забезпечує його вихід із кризового

фінансового стану.

Управління має сполучати стратегічні й тактичні аспекти. Сутність

стратегічного управління полягає у вживанні заходів, що дають можливість

запобігати настанню кризи. Тактичне управління має на меті розробку й

реалізацію заходів для виведення підприємства з кризового стану та

ліквідації наслідків цього стану.[15.с.21]

Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів

попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства,

яка одержала назву “система антикризового фінансового управління”.

Суть цієї фінансової системи полягає в тому, що загроза банкрутства

діагностується ще на ранніх стадіях її виникнення. Це дає змогу вчасно

використати спеціальні фінансові механізми чи обґрунтувати необхідність

певних реорганізаційних процедур.

Якщо ці механізми і процедури через несвоєчасне або не досить

ефективне їх використання не призвели до фінансового оздоровлення

підприємства, то воно стоїть перед необхідністю добровільно чи примусово

припинити свою господарську діяльність і почати ліквідаційні процедури.

Система антикризового фінансового управління підприємством

базується на певних принципах.[16.с.170]

До основних принципів антикризового фінансового управління

належать такі:

1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги

підприємства. Теорія антикризового фінансового управління виходить з того,

що ефективного фінансового менеджменту досягти не можна через те, що

фінансова рівновага підприємства є дуже мінливою в динаміці. Можлива її

38

зміна на будь-якому етапі економічного розвитку зумовлюється природною

реакцією на зміни зовнішніх і внутрішніх умов господарської діяльності. Ряд

цих умов підсилює конкурентну позицію і ринкову вартість підприємства, а

інші, навпаки, зумовлюють кризові явища в його фінансовому розвитку.

Об`єктивність виявлення цих умов у динаміці визначає необхідність

постійної готовності фінансових менеджерів до можливого порушення

фінансової рівноваги підприємства на будь-якому етапі його економічного

розвитку.

2. Рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності

підприємства. З огляду на те, що загроза банкрутства підприємства реалізує

найвищий рівень катастрофічного ризику, властивого фінансовій діяльності

підприємства, і пов`язана з найбільш відчутними втратами капіталу його

власників, вона має діагностуватися на найбільш ранніх стадіях з метою

своєчасного використання можливостей для її нейтралізації.

3. Диференціація індикаторів кризових явищ за рівнем їх небезпеки

для фінансового розвитку підприємства. Фінансовий менеджмент

використовує в процесі діагностики банкрутства підприємства великий

арсенал індикаторів його кризового розвитку. Ці індикатори фіксують різні

аспекти фінансової діяльності підприємства, характер яких з позиції

генерування загрози банкрутства є неоднозначним. У зв’язку з цим у процесі

антикризового управління господарюючим суб’єктом необхідно відповідно

групувати індикатори кризових явищ за рівнем їх небезпеки для фінансового

розвитку.

4. Терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому

розвитку підприємства. Відповідно до теорії антикризового фінансового

управління кожне кризове явище, що з`явилося, не тільки має тенденцію до

розширення з кожним новим господарським циклом, але й породжує нові

супутні йому кризові фінансові явища. Тому чим раніше будуть задіяні

антикризові механізми по кожному діагностичному кризовому явищу, тим

більші можливості для відновлення порушеної фінансової рівноваги буде

39

мати підприємство.

5. Адекватність реагування підприємства на рівень реальної загрози

його фінансовій рівновазі. Використовувана система механізмів з

нейтралізації загрози банкрутства у переважній більшості пов`язана з

фінансовими витратами чи втратами, зумовленими скороченням обсягів

операційної діяльності, припиненням реалізації інвестиційних проектів і таке

інше. При цьому рівень цих витрат і втрат прямо залежить від

цілеспрямованості механізмів такої нейтралізації та масштабу їх

використання. Тому задіювання окремих механізмів нейтралізації загрози

банкрутства має виходити з реального рівня цієї загрози і бути адекватним

йому, бо інакше або не буде досягнуто очікуваного ефекту (якщо дія

механізмів недостатня), або підприємство буде здійснювати невиправдано

високі витрати (якщо дія механізму надлишкова для даного рівня загрози

банкрутства).

6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з

кризового фінансового стану. У боротьбі із загрозою банкрутства, особливо

на ранніх стадіях її діагностики, підприємство має розраховувати виключно

на внутрішні фінансові можливості. Досвід показує, що при нормальних

маркетингових позиціях загроза банкрутства повністю може бути

нейтралізована внутрішніми механізмами антикризового фінансового

управління й у межах фінансових можливостей підприємства. Тільки в цьому

випадку воно може уникнути болючих для нього реорганізаційних процедур.

7. Використання за необхідністю відповідних форм санації

підприємства для запобігання його банкрутству. Якщо загрозу банкрутства

діагностовано лише на пізній її стадії і вона має катастрофічний характер, а

механізми її внутрішньої нейтралізації не дають змоги досягти необхідного

ефекту у відновленні фінансової рівноваги, підприємство має ініціювати

свою санацію (відновлення платоспроможності), залучившись допомогою

ззовні. Цей вид санації називається “досудова санація”. При цьому

обираються найбільш ефективні форми санації (реорганізація, зміна

40

організаційно-правової структури і таке інше). Такий захід є надзвичайним у

плані антикризового фінансового управління господарюючим суб’єктом з

метою запобігання його реальному банкрутству.

З урахуванням цієї основної мети на підприємстві розробляється

спеціальна політика антикризового фінансового управління при санації

підприємства. [17.с.25]

Реалізація цієї політики передбачає виконання таких заходів.

1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства

з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку. З цією метою у

системі загального моніторингу фінансового стану підприємства виділяють

особливу групу об’єктів спостереження, яка формує можливе “кризове

поле”, що реалізує загрозу його банкрутства. У процесі спостереження

використовують як традиційні, так і спеціальні показники – “індикатори

кризового розвитку”.

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства. При

виявленні в процесі моніторингу істотних відхилень від нормального ходу

фінансової діяльності, зумовленого напрямками фінансової стратегії

підприємства та системою планових і нормативних фінансових показників,

виявляються масштаби його кризового стану, тобто глибина цього стану з

позиції загрози банкрутства. Така ідентифікація масштабів кризового стану

підприємства дає можливість застосовувати відповідний селективний підхід

до вибору системи механізмів захисту від можливого банкрутства.

3. Дослідження основних факторів, що зумовлюють кризовий розвиток

підприємства. Розробка політики антикризового фінансового управління

визначає необхідність попереднього групування таких факторів за основними

визначальними ознаками; дослідження міри впливу окремих факторів на

форми і масштаби кризового фінансового розвитку; прогнозування розвитку

факторів, що справляють такий негативний вплив.

4. Формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану,

що відповідають його масштабам. Цілі антикризового фінансового

41

управління конкретизують відповідно до масштабів кризового стану

підприємства. Вони мають враховувати також прогноз розвитку основних

факторів, що визначають загрозу банкрутства підприємства. З урахуванням

цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути спрямований

на реалізацію трьох принципових цілей, адекватних масштабам кризового

стану підприємства:

5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової

стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового

фінансового стану. Внутрішні механізми фінансової стабілізації покликані

забезпечити реалізацію термінових заходів для відновлення

платоспроможності та фінансової рівноваги підприємства за рахунок

внутрішніх резервів. Ці механізми засновані на послідовному використанні

певних моделей управлінських рішень, обраних відповідно до специфіки

господарської діяльності підприємства та масштабів його кризового

розвитку. У системі антикризового фінансового управління господарюючим

суб’єктом цьому напряму політики приділяється першочергова увага.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби

кризового фінансового стану підприємства не дають змоги вийти з нього за

рахунок реалізації внутрішніх методів і фінансових резервів, то воно

змушене вдатися до зовнішньої допомоги, що зазвичай набуває форми його

санації. Санація підприємства може проводитися як до провадження справи

про банкрутство (досудова санація), так і в процесі банкрутства. У першому

випадку підприємство саме може виступити ініціатором своєї санації та

вибору її форм. У ході санації необхідно обґрунтувати вибір найбільш

ефективних її форм (включаючи ті, що пов`язані з реорганізацією

підприємства), для того щоб у як умога коротші терміни досягти фінансового

оздоровлення і не допустити оголошення банкрутства.

7. Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо

виведення підприємства з фінансової кризи. З огляду на важливість реалізації

розроблених заходів для подальшої життєдіяльності підприємства такому

42

контролю приділяється першорядна увага. Він покладається, як правило,

безпосередньо на керівників підприємства. Основна частина цих заходів

контролюється в системі оперативного контролінгу, організованого на

підприємстві. Результати контролю періодично обговорюються з метою

внесення необхідних коректив, спрямованих на підвищення ефективності

антикризових заходів.

Оцінювання кризових факторів фінансового розвитку та прогнозування

можливого банкрутства підприємства здійснюються задовго до виявлення

його явних ознак. Таке оцінювання і прогнозування є предметом діагностики

банкрутства, що характеризує в концентрованому вигляді зміст перших трьох

напрямів формування і реалізації антикризового фінансового управління

господарюючим суб`єктом.

Проблема діагностики в санаційному управлінні належить до

малодосліджених у вітчизняній економічній та управлінській науці. Це

пояснюється дуже тривалим пануванням в українській економіці

марксистсько-ленінського вчення, що виключає кризи при соціалізмі.

Природно, що такий підхід вихолостив у теорії та практиці управління всю

специфічну проблематику санаційного управління, включаючи діагностику.

[16.с.170]

Разом з тим завдяки дослідженням у сфері штучного інтелекту й

інформації, експертних систем, теорії ігор, ймовірностей і статистичних

рішень, математичної статистики, статистичної теорії розпізнавання, а також

нагромадженому досвіду діагностичної діяльності в медико-біологічних і

технічних науках діагностика вивчалася самостійно як особливий

пізнавальний процес. Методичною і теоретичною основою дослідження

діагностики в санаційному управлінні стали наукові праці багатьох

вітчизняних і зарубіжних вчених.(рисунок 1.3.1).

43

Рисунок 1.3.1 – Методологічні й теоретичні основи дослідження

діагностики в санаційному управлінні

Санаційне управління актуалізує функціональні аспекти щодо

виявлення та подолання причин, які перешкоджають оздоровленню

підприємства, і радикалізації заходів, що відновлюють його

платоспроможність. На думку деяких авторів, для підприємств, які досягли

стадії розвитку і піднесення у своєму життєвому циклі, економічний бік

Теоретичні основи дослідження

ДІАГНОСТИКА

Методологічні принципи

дослідження

Вчення про економічні цикли (М.Кондратьєв, І.Шумпетер).Теорія трансакційних витрат (Г.Круз)Ідеї класичного маржиналізма, о граничних витратах (А.Маршал, Л.Рас).Логіка (Г.Гегель)Структурно-функціональний підхід (Т.Парсон)Ідеї про необхідність перетворення творчості та діагностики в технології (Г.Альтшуллер, Л.Наумов)Теорія управління , принцип прямого та зворотного зв’язку в управлінні (Н.Вінер, Н.Шмальгаузен, Н.Берштейн)Ідея системної організації та закономірностей розвитку систем (А.Богданов, Л.Берталанфі)Концепція фірми (Г.Саймон)Теорія про рефлексивні властивості соціальних систем, що містять в собі свої ж відображення і суперечності. Використання багатомодельності при описі складних систем (П.Анюхін, А.Войтов)

Теорія менеджменту. Концепція управління як процес в соціально – економічних системах. Поняття діагностики як елементу менеджменту (Є.Коротков)Теорія менеджменту перетворення (Л.Гітельман)Теорія прийняття рішення в економічній теорії та науці поведінки (Г.Саймон)Методи, прийоми, моделі фінансового та економічного аналізу, прогнозування банкрутства (В.Ковальов, В.Волков, О.Стоянова, А.Шеремет)

44

кризи, а отже, й необхідність діагностики виявляються в дефіциті коштів,

необхідних для здійснення виробництва і розрахунків з кредиторами. Але

цей підхід є дещо абстрактним, тому що не враховує індивідуальних

особливостей життєвого циклу підприємства, у якому можливі кризи,

зумовлені процесом розвитку і зростання, віком і розмірами організації.

[23.с.41]

Отже, особливість санаційного управління виявляється в об`єднанні в

систему діагностики, запобігання, подолання кризи, стратегії

реструктуризації і застосування нестандартних методів в управлінні

персоналом. З цих позицій санаційне управління є конструктивною реакцією

на виявлені в результаті діагностики зміни, що загрожують банкрутством чи

порушенням нормального функціонування. Правомірність такого підходу

можна підтвердити ефективністю результатів управлінських рішень шляхом

зіставлення рівня витрат і рівня досягнення цілей.

45

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПП «ГРОНА»

2.1 Характеристика об’єкту дослідженная та організація аналізу

динаміки, складу та структури джерел фінансових ресурсів ПП «Грона»

Приватне підприємство «Грона» розташоване поблизу Карпат ,

( Україна, Івано-Франківська обл. ). Площа 1,7 га. На території газ, власна

електрична підстанція, водонапірна башта, столярний цех (574м2),

приміщення пилорами (308м2), сушка пиломатеріалів(18м3), навіс для сушки

пиломатеріалів (718 м2 ). Приміщення складу (670 м2.). Основна продукція

струганий пиломатеріал, дошка до підлоги, вагонка, блок - хаус, інші вироби.

ПП «Грона» засноване згідно з Установчим Договором учасників 27

травня 1999 року

Місце знаходження ПП «Грона»: 285280, Івано-Франківська область,

смт.Верховина, вул.Жабєвська, 57А. Метою діяльності є: одержання

прибутку від фінансово-господарської діяльності і задоволення на основі

інтересів учасників, а також економічних і соціальних інтересів трудового

колективу Товариства.

Підприємство здійснює свою діяльність на основі відповідно до

чинного законодавства України та цього статуту, який затверджується

Органом управління майном за участю трудового колективу.

Участь підприємства в асоціаціях, корпораціях, концернах та інших

об'єднаннях здійснюється на добровільних засадах, якщо це не суперечить

антимонопольному законодавству та іншим нормативним актам України.

Створення будь-яких спільних підприємств за участю підприємства

здійснюється Фондом державного майна за згодою Органу управління

майном.

Підприємство веде самостійний баланс, має розрахунковий, валютний

та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.

Підприємство може мати товарний знак, який реєструється відповідно до

чинного законодавства.

46

Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах

належного йому майна згідно з чинним законодавством. Підприємство не

несе відповідальності за зобов'язаннями держави та Органу управління

майном. Підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та

особисті немайнові права, нести

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а

також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі

Підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється

за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного

господарського відання, підприємство володіє, користується та

розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього

будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Джерелами формування майна підприємства є :

- майно, передане йому органами державного управління;

- доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів

фінансово-господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій,

підприємств і громадян;

- придбання майна іншого підприємства, організації;

- інше майнщ, набуте на підставах, не заборонених

законодавством.

Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і

закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом

управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти спрямовуються

виключно на інвестиції підприємства і є державною власністю.

47

Підприємство має право здавати в оренду відповідно до чинного

законодавства (крім цілісних майнових комплексів, його структурних

підрозділів, філіалів, цехів, а також нежилих приміщень) підприємствам,

організаціям та установам, а також громадянам устаткування, транспортні

засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, а також

списувати їх з балансу.

Підприємство здійснює володіння, користування землею і іншими

природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного

законодавства.

Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його майнових

прав громадянами, юридичними особами і державними органами,

відшкодовуються Підприємству за рішенням суду або арбітражного суду.

Підприємство самостійно планує свою діяльність, визначає стратегію

та основні напрямки свого розвитку відповідно до галузевих науково-

технічних прогнозів та пріоритетів, кон'юнктури ринку продукції, товарів,

робіт, послуг та економічної ситуації.

Підприємство реалізує свою продукцію, послуги, залишки від

виробництва за цінами, що формуються відповідно до умов економічної

діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - за

фіксованими державними цінами.

Підприємство має право на випуск цінних паперів та реалізацію їх

юридичним особам і громадянам України та інших держав відповідно до

чинного законодавства.

Підприємство може придбавати цінні папери юридичних осіб України

та інших держав, випускати, реалізовувати та купувати цінні папери

відповідно до законодавства України.

При визначенні стратегії господарської діяльності підприємство

повинно враховувати державні контракти, державні замовлення та інші

договірні зобов'язання. Підприємство :

48

- забезпечує своєчасну сплату податків та інших відрахувань

згідно з чинним законодавством;

- здійснює будівництво, реконструкцію, а також капітальний

ремонт основних фондів, забезпечує своєчасне освоєння нових виробничих

потужностей та якнайшвидше введення в дію придбаного обладнання;

- здійснює оперативну діяльність по матеріально-технічному

забезпеченню виробництва;

- придбаває необхідні матеріальні ресурси у підприємств,

організацій та установ незалежно від форм власності, а також у фізичних

осіб;

- відповідно до державного контракту та державного замовлення,

укладених договорів забезпечує виробництво та поставку продукції і товарів;

- створює належні умови для високопродуктивної праці,

забезпечує додержання законодавства про працю, правил та норм охорони

праці, техніки безпеки, соціального страхування;

- здійснює заходи по вдосконаленню організації заробітної плати

працівників з метою посилення їх матеріальної зацікавленості як в

результатах особистої праці так і в загальних підсумках роботи підприємства,

забезпечує економне і раціональне використання фонду споживання і

своєчасні розрахунки з працівниками підприємства;

- виконує норми і вимоги щодо охорони навколишнього

природного середовища, раціонального використання і відтворення

природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

У разі порушення підприємством законодавства про охорону

навколишнього природного середовища його діяльність може бути

обмежена, тимчасово заборонена або припинена відповідно до чинного

законодавства.

Підприємство здійснює бухгалтерський, оперативний облік та веде

статистичну звітність згідно з чиним законодавством.

49

Керівник підприємства та головний бухгалтер несуть персональну

відповідальність за додержання порядку ведення і достовірність обліку та

статистичної звітності.

Управління підприємством здійснює його керівник.

Наймання керівника здійснюється Органом управління майном шляхом

укладення з ним контракту. Підприємство самостійно визначає структуру

управління і встановлює штати.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності

підприємства за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції Органу

управління майном та інших органів управління даного Підприємства.

Керівник підприємства:

- несе повну відповідальність за стан та діяльність підприємства;

- діє без довіреності від імені підприємства, представляє його в усіх

установах та організаціях;

- розпоряджається коштами та майном відповідно до чинного

законодавства;

- укладає договори, видає довіреності, відкриває в установах банків

розрахунковий та інші рахунки;

- несе відповідальність за формування та виконання фінансових планів.

Орган управління майном не має права втручатися в оперативну і

господарську діяльність підприємства.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, треба передусім чітко

розрізняти фінансову діяльність і фінансовий стан підприємства.

Фінансова діяльність — це організація рівномірного надходження,

поповнення, руху і використання засобів за їх цільовим призначенням,

планування фінансових ресурсів і контроль за їх формуванням і використанням.

Фінансовий стан — це результат фінансово-виробничої діяльності. Він

характеризується розміром засобів підприємства, їх розміщенням і джерелами.

Забезпеченість фінансовими ресурсами (а отже і фінансовий стан

підприємства) залежить від виконання планів матеріально-технічного

50

постачання, виробництва, реалізації та прибутку. Існує і зворотний зв'язок:

відсутність грошових засобів може призвести до перебоїв у постачанні та

виробництві. Отже, аналіз фінансового стану повинен спиратися на попередній

аналіз виробництва і реалізації продукції, її собівартості та прибутку.

Існує декілька видів (методів) проведення аналізу фінансового стану:

- трендовий (горизонтальний) аналіз — вивчення окремих

показників за якийсь період, їх поведінки, тенденції зросту або впаду;

- структурний (вертикальний) аналіз — визначення питомої ваги

окремих

- показників у загальній величині;

- порівняльний аналіз — зіставлення показників із середньо-

галузевими, з показниками конкурентів, окремих ланок, з базисними

періодами, планом;

- інтегральний аналіз, що базується на Дюпонівській моделі

фінансового стану використання в аналізі окремих показників для прийняття

оперативних управлінських рішень.

Розглянемо фінансовий стан за порівняльним методом, доповнюючи його

елементами горизонтального та структурного методів.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

- загальна оцінка фінансового стану;

- перевірка виконання зобов'язань за розрахунками з бюджетом,

банками, кредиторами, а також використання засобів за цільовим призначенням

і забезпеченості ними;

- перевірка використання права на кредитування, забезпеченості та

- ефективності кредиту;

- виявлення можливостей поліпшення фінансового стану на основі

залучення джерел і прискорення оборотності оборотних засобів;

- розробка заходів щодо використання виявлених резервів і контроль

за їх виконанням.

51

Фінансовий стан характеризується системою показників, які

відображаються у фінансовому плані, оперативному і бухгалтерському обліку

та звітності підприємства.

Основними джерелами даних є бухгалтерський баланс — форма № 1

(саме тому аналіз фінансового стану часто називають аналізом балансу).

Використовують також інші форми бухгалтерської звітності (форми № 2,

3, 4), а також баланс доходів і витрат як базу порівняння; досліджують акти і

довідки перевірок фінансового стану підприємства, проведених фінансовими

органами, установами банків, органами контролю, представниками організацій

вищого рівня.

У бухгалтерському балансі показують наявність і стан засобів

підприємства в грошовому вимірі на певну дату.

Ці засоби класифікують за складом, джерелами фінансування,

розміщенням, юридичною належністю.

Аналіз балансу починається з визначення зміни суми валюти балансу, а

також побудови балансу в агрегованому вигляді, тобто побудови балансу за

основними розділами і деякими важливими групами статей.

За даними табл. 2.1, (за 2008 р.) порівнюючи валюту балансу на кінець

звітного періоду з початком періоду, бачимо, що вона зменшилось на -3053691

(50016413 - 53070104) тис. грн. Таке зіставлення дає змогу визначити загальний

напрям зміни руху суми балансу.

Таблиця 2.1 - Баланс підприємства в агрегованому вигляді (за 2008р.)

АКТИВ

На початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

ПАСИВ

На початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

1 2 3 4 5 6I. Необоротні активи 52378064 49018662 I. Власний капіталІнші необоротні матеріальні активи

21096 21096Фонд у необоротих активах

523991604903975

8Продовження таблиці 2.1

1 2 3 4 5 6II. Оборотні активи Фонд у малоцінних 111086 113934

52

У тому числі:та швидкозношуваних предметах

Малоцінні та швидкозношувальні предмети

111086 113934Результат виконання кошторису за заг.ф.

309146 850074

Матеріали і продукти харчування

445768 300679

Результат виконання кошторису за спец.ф.

124550 3632

Розрахунки з постачальниками

91444 II. Зобов‘язання

Дебіторська заборгованість

95783 566000Розрахунки із податків та платежів

896

Розрахунки із податків та платежів

4339 2771Розрахунки зі страхування

186

Розрахунки із страхування

7618Розрахунки із заробітної плати

30

Розрахунки з відшкодування завданих збитків

9241Розрахунки зі стипендіатами

376

Рахунки за іншими операціями

546370Розрахунки за

іншими операціями124704 8985

Рахунки в казначействі 18307 4776 III. ДоходиРахунки спеціального фонду

18307 4776

БАЛАНС 53070104 50016413 БАЛАНС 530701045001641

3За даними таблиці 2.1 спостерігаємо стабільність необоротних

матеріальних активів, ріст малоцінних швидкозношувальних предметів та

зниження кількості матеріалів та продуктів харчування.

Таблиця 2.2 - Баланс підприємства в агрегованому вигляді (за 2009р.)

АКТИВ

На початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

ПАСИВ

На початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

1 2 3 4 5 6I. Необоротні активи 49018662 41847008 I. Власний капітал

Інші необоротні матеріальні активи

21096 7485Фонд у необоротних активах

4903975841854493

II. Оборотні активиУ тому числі:

Фонд у малоцінних швидкозношуваних предметах

113934 98158

53

Продовження таблиці 2.2

1 2 3 4 5 6

Матеріали і продукти харчування

300679 225178

Результат виконання кошторису за спец.ф.

3632

Малоцінні та швидкозношувальні предмети

113934 98158 II. Зобов’язання

Дебіторська заборгованість

700900 246441Кредиторська заборгованість

9015 5282

Розрахунки із податків та платежів

2771 3847Розрахунки за спеціальними видами платежів

2522

Розрахунки із страхування

7618 12171Розрахунки із заробітної плати

30

Розрахунки з відшкодування завданих збитків

9241Розрахунки за іншими операціями

8985 2760

Розрахунки за спеціальними видами платежів

2522 III. Доходи

БАЛАНС50160047

42424270

БАЛАНС50160047

42424270

За даними табл. 2.2 (за 2009 р.) порівнюючи валюту балансу на кінець

звітного періоду з початком періоду, бачимо, що вона зменшилось на -7735777

(42424270 - 50160047) тис. грн. За даними табл.2.3 (за 2010 р.) порівнюючи

валюту балансу на кінець звітного періоду з початком періоду, бачимо, що вона

зменшилось на -1474092 (40950178 - 42424270) тис. грн.

Найбільш повну і глибоку інформацію про фінансовий стан та його

динаміку можна одержати за допомогою побудови на базі балансу

підприємства спеціального порівняльного аналітичного балансу. Порівняльний

аналітичний баланс будується на основі бухгалтерського балансу шляхом

доповнення його показниками структури, динаміки та структурної динаміки

вкладень і джерел засобів підприємства.

Ця аналітична таблиця дає загальну картину всіх змін в абсолютних і

відносних величинах статей і груп.

54

Отже, у табл. 2.1, 2.2 було наведено порівняльний аналітичний баланс

активу, пасиву та оборотних активів.

Подамо в таблиці 2.3 баланс підприємства в агрегованому вигляді станом

на 2010 рік.

Таблиця 2.3 - Баланс підприємства в агрегованому вигляді (за 2010р.)

АКТИВ

На початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

ПАСИВ

На початок звітного періоду

На кінець звітног

о періоду

1 2 3 4 5 6I. Необоротні активи 41847008 40220789 I. Власний капітал

Інші необоротні матеріальні активи

7485 48518Фонд у необоротних активах

418544934026930

7

II. Оборотні активиУ тому числі:

Фонд у малоцінних та швидкозношуваних предметах

98158 81636

Малоцінні та швидкозношувальні предмети

98158 81636

Результат виконання кошторису за заг.ф.

466337 33273

Матеріали і продукти харчування

225178 303205 II. Зобов‘язання

Дебіторська заборгованість

246441 289620Кредиторська заборгованість

5285 3689

Розрахунки із податків та платежів

3847 517Розрахунки зі стипендіатами видами платежів

2522 2026

Розрахунки із страхування

12171 1446Розрахунки із податків та платежів

1663

Розрахунки за спеціальними видами платежів

2522 2026Розрахунки за

іншими операціями

2760

Рахунки за іншими операціями

227901 285631 III. Доходи

Рахунки в казначействі спеціального фонду

6410

Спеціальні реєстраційні рахунки для обліку коштів

6410

БАЛАНС 42424270 40950178 БАЛАНС 424242704095017

8

55

Отже, ці результати свідчать про те що, ПП «Грона» є неприбутковою

організацією, за останні три роки сума балансу зменшується.

Таблиця 2.4 - Актив порівняльного аналітичного балансу 2008р.

Актив

Абсолюбтні величини, грн

Питома вага, % Зміни

на початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

на почат

ок звітного

періоду

На кінець звітно

го період

у

в абсолют

них величинах, грн

у питомій вазі

у % до величин

и на початок періоду

у % до

зміни підсумку

балансу

1 2 3 4 5 6 7 8 9I. Необоротні активи

52378064

49018662 98,696 98,005-

3359402-0,691

-6,413757

129,7933

Інші необоротні матеріальні активи

21096 21096 0,040 0,042 0 0,002 0 0

II. Оборотні активи    

0,000 0,000 0 0,000 0 0

У тому числі: 0,000 0,000 0 0,000 0 0

Малоцінні та швидкозношувальні предмети

111086 113934 0,209 0,228 2848 0,019 2,563779-

0,110035

Матеріали і продукти харчування

445768 300679 0,840 0,601 -145089 -0,239 -32,54815,6056

34

Розрахунки з постачальниками

91444   0,172 0,000 -91444 -0,172 -1003,5330

15

Дебіторська заборгованість

95783 566000 0,180 1,132 470217 0,952 490,9191-

18,16722

Розрахунки із податків та платежів

4339 2771 0,008 0,006 -1568 -0,002-

36,137360,0605

81

Розрахунки із страхування

  7618 0,000 0,015 7618 0,015 0-

0,294328

Розрахунки з відшкодування завданих збитків

  9241 0,000 0,018 9241 0,018 0-

0,357034

Рахунки за іншими операціями

  546370 0,000 1,092 546370 1,092 0-

21,10946

Рахунки в казначействі

18307 4776 0,034 0,010 -13531 -0,024-

73,911620,5227

81

Рахунки 18307 4776 0,034 0,010 -13531 -0,024 - 0,5227

56

спеціального фонду

73,91162 81

БАЛАНС5307010

450016413 100

100-

25882710 170,5604 100

На підставі даних табл. 2.4 можна зробити такі аналітичні висновки. За 2008

рік майно підприємства зменшилося на 2588271тис. грн. і становить на кінець

періоду 50016413 тис. грн. Така зміна обумовлена збільшенням дебіторської

заборгованості на 470217 тис. грн. Збільшення дебіторської заборгованості свідчить

про збільшення боргів юридичних і фізичних осіб перед організацією, в тому числі за

роботи, послуги строк оплати яких не настав, по векселям, авансам, по розрахунках з

дочірніми підприємствами і іншими дебіторами.

Таблиця 2. 5 - Пасив порівняльного аналітичного балансу 2008р.

Пасив

Абсолюбтні величини, грн Питома вага, % Змінина

початок

звітного

періоду

На кінець

звітного періоду

на початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

в абсолют

них величи

нах

у питомій вазі

у % до величини на почато

к період

у

у % до

зміни підсумку

балансу

1 2 3 4 5 6 7 8 9I. Власний капітал                Фонд у необоротних активах

52399160

49039758

98,736 98,047-

3359402-0,689

-6,4111

75

110,0112

Фонд у малоцінних та швидкозношуваних предметах

111086

113934 0,209 0,228 2848 0,0192,5637

79

-0,093264

Результат виконання кошторису за заг.ф.

309146

850074 0,583 1,700 540928 1,117174,97

49

-17,71391

Результат виконання кошторису за спец.ф.

124550

3632 0,235 0,007 -120918 -0,228-

97,0839

3,959733

II. Зобов‘язання     0,000 0,000 0 0,000 0 0Розрахунки із податків та платежів

896   0,002 0,000 -896 -0,002 -1000,029342

1 2 3 4 5 6 7 8 9

57

Розрахунки зі страхування

186   0,000 0,000 -186 0,000 -1000,006091

Розрахунки із заробітної плати

  30 0,000 0,000 30 0,000 0-

0,000982

Розрахунки зі стипендіатами

376   0,001 0,000 -376 -0,001 -1000,012313

III. Доходи     0,000 0,000 0 0,000 0 0

БАЛАНС53070104

50016413

100 100-

30536910

-318,75

13100

Але якщо проаналізувати зміни у питомій вазі, то видно, що на кінець періоду

порівняно із початком періоду зменшилася частка тільки необоротних активів 0,691%,

збільшилися малоцінні та швидкозношувальні предмети на 0,019%, зменшилися

матеріали і продукти харчування на0,239%, зменшилися розрахунки з

постачальниками на 0,172%, збільшилася дебіторська заборгованість0,952%,

зменшилися розрахунки із податків та платежів 0,002.%

За 2008 рік в зв’язку із значним недофінансування по всім кодам програмної

класифікації видатків результат виконання кошторису за загальним фондом має в

балансі від’ємне значення.

Так по КПК 2405050 отримано коштів лише 57% від кошторису (план 33770810

грн., факт-2156109 грн.); по КПК 24085070 – 50% (план – 110000 грн., факт – 55500

грн.), по КПК 2405060 – фінансування склало 6,6 %(план – 54100 грн., факт – 3600

грн.) Звісно, що все це вплинуло на стан кредиторської заборгованості управління.

Таблиця 2.6 - Актив порівняльного аналітичного балансу 2009 р.

Актив

Абсолюбтні величини, грн Питома вага, % Змінина початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

на початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

в абсолютних величинах

у питомій вазі

у % до величини на початок періоду

у % до зміни підсумку балансу

1 2 3 4 5 6 7 8 9

I. Необоротні активи

49018662

41847008

97,725 98,639-

71716540,914

-14,6304

6

92,75181

Інші необоротні 21096 7485 0,042 0,018 -13611 -0,024 - 0,1760

58

матеріальні активи

64,51934

33

II. Оборотні активи    

      0,000 0 0

У тому числі:       0,000 0 0Матеріали і продукти харчування

300679 225178 0,599 0,531 -75501 -0,068-

25,11017

0,976463

Малоцінні та швидкозношувальні предмети

113934 98158 0,227 0,231 -15776 0,004-

13,84661

0,204033

Дебіторська заборгованість

700900 246441 1,397 0,581 -454459 -0,816-

64,83935

5,877569

Розрахунки із податків та платежів

2771 3847 0,006 0,009 1076 0,00338,8307

5

-0,0139

16

Розрахунки із страхування

7618 12171 0,015 0,029 4553 0,01459,7663

4

-0,0588

84Розрахунки з відшкодування завданих збитків

9241   0,018 0,000 -9241 -0,018 -1000,1195

15

Розрахунки за спеціальними видами платежів

  2522 0,000 0,006 2522 0,006 0-

0,032617

БАЛАНС5016004

74242427

0100 100

-7732091

0-

184,3488

100

За 2009 р. аналізуючи таблицю 2.6 можна зродити наступні висновки. За звітний

рік майно підприємства зменшилося на 7732091 тис. грн. і становить на кінець періоду

42424270 тис. грн.. Така зміна обумовлена збільшенням розрахунків із страхування на

4553 тис. грн.

Таблиця 2.7 - Пасив порівняльного аналітичного балансу 2009р.Актив Абсолюбтні

величиниПитома вага, % Зміни

59

на початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

на початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

в абсолютних величинах

у питомій вазі

у % до величини на початок періоду

у % до зміни підсумку балансу

1 2 3 4 5 6 7 8 9I. Власний капітал                Фонд у необоротних активах

49039758

41854493

97,767 98,657-

7185265

0,890-

14,6519299,627

38

Продовження таблиці 2.71 2 3 4 5 6 7 8 9Фонд у малоцінних та швидкозношуваних предметах

113934 98158 0,227 0,231 -15776 0,004-

13,846610,2187

42

Результат виконання кошторису за спец.ф.

3632   1,227 0,000 -3632 -1,227 -1000,0503

6

II. Зобов’язання     0,000 0,000 0 0,000 0 0Кредиторська заборгованість

9015 5282 0,019 0,012 -3733 -0,007-

41,408760,0517

6Розрахунки за спеціальними видами платежів

  2522 0,000 0,006 2522 0,006 0-

0,034969

Розрахунки із заробітної плати

30   0,000 0,000 -30 0,000 -1000,0004

16Розрахунки за іншими операціями

8985 2760 0,020 0,007 -6225 -0,013-

69,282140,0863

13

III. Доходи         0 0,000 0 0БАЛАНС

50160047

42424270

100 100-

7212139

0-

339,1894100

Але якщо проаналізувати зміни у питомій вазі, то видно, що на кінець періоду

порівняно із початком періоду збільшилася частка тільки необоротних активів 0,914 %.

Матеріали і продукти харчування зменшилися 0,068%. МШП зменшилися на 15776

тис.грн хоча в питомій вазі збільшилися на 0,004%, дебіторська заборгованість

зменшилася 454459 тис.грн., збільшилися розрахунки із податків та платежів на 1076

тис.грн. у питомій вазі 0,003%.

60

У графах 4 та 5 відображається питома вага величини статей у підсумках

балансу на початок і кінець звітного періоду.

У графі 6 показуються зміни абсолютних величин статей за звітний період.

У графі 7 наводиться зміна питомої ваги величин статей за звітній період.

У графі 8 показуються зміни абсолютних величин статей у відсотках до

величин на початок періоду.

У графі 9 відображаються зміни абсолютних величин статей у відсотках до

зміни підсумку балансу (підсумок графи 6).

Таблиця 2.8 - Актив порівняльного аналітичного балансу 2010р.

Актив

Абсолюбтні величини Питома вага, % Зміни

на початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

на почато

к звітног

о періоду

На кінець звітног

о періоду

в абсолютн

их величина

х

у питомій вазі

у % до величин

и на початок періоду

у % до

зміни підсумку

балансу

1 2 3 4 5 6 7 8 9

I. Необоротні активи

41847008 40220789 98,639 98,219-

1626219,000

-0,420 -3,886114,16

0

Інші необоротні матеріальні активи

7485 48518 0,018 0,118 41033,000 0,100 548,203 -2,881

II. Оборотні активи    

          0,000

У тому числі:           0,000Малоцінні та швидкозношувальні предмети

98158 81636 0,231 0,199-

16522,000-0,032 -16,832 1,160

Матеріали і продукти харчування

225178 303205 0,531 0,740 78027,000 0,209 34,651 -5,477

Дебіторська заборгованість

246441 289620 0,581 0,707 43179,000 0,126 17,521 -3,031

Розрахунки із податків та платежів

3847 517 0,009 0,001 -3330,000 -0,008 -86,561 0,234

Розрахунки із страхування

12171 1446 0,029 0,004-

10725,000-0,025 -88,119 0,753

Розрахунки за спеціальними видами платежів

2522 2026 0,006 0,005 -496,000 -0,001 -19,667 0,035

61

Рахунки за іншими операціями

227901 285631 0,537 0,698 57730,000 0,161 25,331 -4,053

Рахунки в казначействі спеціального фонду

  6410 0,000 0,016 6410,000 0,016 0,000 -0,450

Спеціальні реєстраційні рахунки для обліку коштів

  6410 0,000 0,016 6410,000 0,016 0,000 -0,450

БАЛАНС 42424270 40950178 100 100 -1424503 0 411 100

Аналітичні таблиці складаються таким чином.

У графі 1 показуються статті та розділи активу і пасиву балансу підприємства.

Залежно від рівня деталізації показники таблиць можуть бути представлені окремими

статтями або підсумками розділів активу і пасиву.

У графах 2 та 3 відображаються абсолютні величини статей активу і пасиву

балансу на початок і кінець звітного періоду.

Порівняльний аналітичний баланс зводить в одне ціле і систематизує ті

розрахунки і прикидки, які звичайно виконує кожний аналітик, вивчаючи баланс.

Таблиця 2.9 - Пасив порівняльного аналітичного балансу 2010 р.

Актив

Абсолюбтні величини

Питома вага, % Зміни

на почато

к звітног

о періоду

На кінець звітног

о періоду

на почат

ок звітного

періоду

На кінець звітног

о періоду

в абсолют

них величин

ах

у питомій вазі

у % до величини на

початок

періоду

у % до зміни підсум

ку баланс

у

1 2 3 4 5 6 7 8 9I. Власний капітал

               

Фонд у необоротних активах

41854493

40269307

98,65696

98,33732

-1585186-

0,319637

-3,78737

4

107,4204

Фонд у малоцінних та швидкозношуваних предметах

98158 816360,2313

720,19935

4-16522

-0,03201

8

-16,8320

5

1,119616

Результат виконання

466337 562273 1,099222

1,373066

95936 0,273844

20,57225

-6,50111

62

кошторису за заг.ф.

6

Результат виконання кошторису за спеціальним ф-м

  33273 00,08125

233273

0,081252

0-

2,254749

II. Зобов‘язання

    0 0 0 0 0 0

Кредиторська заборгованість

5282 36890,0124

50,00900

9-1593

-0,00344

2

-30,1590

30,10795

Продовження таблиці 2.9

1 4 5 6 7 8 9Розрахунки зі стипендіатами видами платежів

2522 20260,0059

450,00494

7-496

-0,00099

7

-19,6669

3

0,033612

Розрахунки із податків та платежів

  1663 00,00406

11663

0,004061

0-

0,112693

Розрахунки за іншими

операціями2760  

0,006506

0 -2760-

0,006506

-1000,18703

2

III. Доходи     0 0 0 0 0 0

БАЛАНС

42424270

40950178

100 100 -1475685 0-

149,8731

100

Схемою порівняльного аналітичного балансу охоплено більшість важливих

показників, що характеризують статику і динаміку фінансового стану. Порівняльний

баланс фактично включає показники горизонтального і вертикального аналізів.

Проводячи горизонтальний аналіз, визначають абсолютні та відносні зміни величин

різних статей балансу за аналізований період. Метою вертикального аналізу є

вивчення змін питомої ваги окремих статей у підсумках балансу.

Усі показники порівняльного балансу можна розділити на три групи:

показники структури балансу;

показники динаміки балансу;

показники структурної динаміки балансу.

Найважливішими для осмислення загальної картини зміни фінансового стану є

показники структурної динаміки балансу та особливо показники, наведені в графі 9

63

порівняльного аналітичного балансу. Зіставляючи структурні зміни в активі й

пасиві, можна визначити, через які джерела в основному був приплив нових

засобів і в які активи ці нові засоби в основному були вкладені.

За 2008 році завдяки 100% фінансуванню ліквідована кредиторська

заборгованість і навіть виникла дебіторська заборгованість по загальному фонду в сумі

255127 грн.

За 2009 рік можна зробити такі аналітичні висновки. За звітний рік майно

підприємства зменшилося на 1626219 тис.грн. і становить на кінець періоду 40950178

тис.грн , збільшилися інші необоротні матеріальні активи на 41033 тис.грн , зменшення

МШП на 16522 тис.грн, збільшилися матеріали і продукти харчування 78027 тис.грн,

збільшилася дебіторська заборгованість 43179 тис.грн. , зменшилися розрахунки із

податків та платежів 3330 тис.грн, зменшилися розрахунки із страхування 10725

тис.грн .

Отже, у пасивах табл. 2.5 відбувається зменшення Фонд у необоротних

активах 3 млн. 359 тис. 402 грн., збільшення фонд у малоцінних та

швидкозношуваних предметах на 2 тис 848 грн., збільшення результатів

виконання кошторису за заг. ф. 540 тис. 928 грн., зменшення результат

виконання кошторису за спец. ф. 120 тис. 918 грн.

За 2009 рік відбувається зменшення фонд у необоротних активах 7 млн.

185 тис. 265 грн. зменшення фонд у малоцінних та швидкозношуваних

предметах 15 тис. 776 грн., зменшення результат виконання кошторису за

спец. ф. На 3 тис. 632 грн., зменшення кредиторської заборгованості 3 тис.

733 грн.

Отже, проаналізувавши баланс за останні три роки можна зробити

наступні висновки: баланс має від’ємне значення, майно підприємства

зменшується в зв’язку із значним недофінансуванням по всім кодам

програмної класифікації видатків. Для покращення фінансового стану

пропонується надавати додаткові платні послуги.

64

2.2 Аналіз майнового стану підприємства

Розглянемо докладніше фінансовий стан підприємства. Фінансовий

стан визначає місце підприємства в економічному середовищі та наскільки

ефективними і без ризиковими можуть бути ділові відносини з ним

комерційних банків, постачальників, потенційних інвесторів і позичальників

та ін. Для підприємства, як і для його партнерів, становить інтерес не тільки

фактичний стан справ, тобто те, що було, а й очікуваний фінансовий стан.

Поряд з якісною ознакою „стійкий фінансовий стан” та бездоганною

репутацією підприємства необхідно мати науково обґрунтовану кількісну

узагальнюючу оцінку фінансового стану підприємства. В Україні розроблена

й діє Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств

та організацій, що затверджена наказом Агентства з питань запобігання

банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98.

Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато

різних за змістом і назвою, одиницями вимірювання, вагомістю та іншими

характеристиками чинників фінансового стану. Весь подальший аналіз

фінансового стану буде базуватися саме на рекомендаціях даної Методики.

У таблиці 2.10 наведено основні показники, які характеризують

майновий стан підприємства.

Частка коштів інвестованих в основні засоби збільшилась на 0,02

пункта. Як свідчить коефіцієнт зносу основних засобів майно підприємства

зношене на 50% і темпи оновлення майна падають (коефіцієнт оновлення у

2009 році зменшився на 0,08 пунктів).

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану

підприємства є фінансова стійкість.

Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності

підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

65

Таблиця 2.10 - Показники оцінювання майнового стану ПП «Грона»

№ п/п

ПоказникФормула для розрахунку

2008 2009 2010

1 2 3 4 5 6

1Частка основних засобів в активах

Залишкова варість ОЗ / Активи

0,05 0,07 0,07

Продовження таблиці 2.10

1 2 3 4 5 6

2Коефіцієнт зносу основних засобів

Знос ОЗ / Первісна вартість ОЗ

0,47 0,50 0,50

3Коефіцієнт оновлення основних засобів

Збільшення за звітний період

первісної вартості ОЗ / Первісна вартість ОЗ

х 0,26 0,18

Рисунок 2.1 - Показники оцінювання майнового стану

Відповідно до забезпеченості запасів можливими варіантами

фінансування можливі чотири 65стани фінансової стійкості.

66

1. Абсолютна стійкість – для забезпечення запасів (З) достатньо

власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

З < ВОК.

2. Нормальна стійкість – для забезпечення запасів крім власних

обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики;

платоспроможність гарантована:

З < ВОК + КД.

3. Нестійкий фінансовий стан – для забезпечення запасів крім власних

обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються

короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є

можливість її відновити: З < ВОК + КД + КК.

4. Кризовий фінансовий стан – для забезпечення запасів не вистачає

„нормальних” джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство:

З > ВОК + КД + КК.

У таблиці 2.11 проведено розрахунок фінансової стійкості для ПП

«Грона».

Таблиця 2.11 – Аналіз фінансової стійкості ПП «Грона»

№ п/п Показник 2008 2009 2010

1 2 3 4 51 Власний капітал 193,40 186,20 227,16

2 Необоротні активи 158,10 205,90 251,20

3 Власні обігові кошти (р.1-р.2) 35,30 -19,70 -24,03

4 Довгострокові зобов’язання 0,00 0,00 0,00

5Наявність власних і довгострокових джерел покриття запасів (р.3 + р.4)

35,30 -19,70 -24,03

6 Короткострокові кредити та позики 0,00 517,30 631,11

7Загальний розмір основних джерел покриття запасів (р.5+р.6)

35,30 497,60 607,07

8 Запаси 1115,80 1428,70 53,92

9Надлишок або нестача власних обігових коштів (р.3-р.8)

-1080,50 -1448,40 -77,95

67

10Надлишок або нестача власних коштів і довгострокових кредитів і позик (р.5-р.8)

-1080,50 -1448,40 -77,95

11Надлишок або нестача основних джерел покриття запасів (р.7-р.8)

-1080,50 -931,10 553,15

12 Тип фінансової стійкості  кризовий кризовий  нестійкий 

Таким чином, як свідчать дані таблиці 2.11, у 2010 році фінансова

стійкість підприємства дещо покращилась у порівнянні з попередніми

періодами і тип фінансової стійкості підприємства змінився з кризового на

нестійкий.

Рисунок 2.2- Фінансова стійкість підприємства

2.3 Фінансова стійкость підприємства

Розглянемо докладніше показники фінансової стійкості підприємства

Таблиця 2.12 – Показники фінансової стійкості ПП «Грона»

№ п/п ПоказникФормула для розрахунку

2008 2009 2010

1 2 3 4 5 6

1Маневреність робочого капіталу

Запаси / Робочий капітал

31,61 -2,05 -72,52

2Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)

Власний капітал / Пасиви

0,07 0,07 0,07

68

3Коефіцієнт фінансової стабільності

Позиковий капітал / Пасиви

0,08 0,08 0,08

Розглянемо докладніше кожен з показників, що наведені у таблиці 2.12.

Показник маневреності робочого капіталу характеризує частку запасів у

власних обігових коштах. Напрямок позитивних змін 68ротее68 показника –

зменшення, що ми і спостерігаємо у аналізованого підприємства.

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість

підприємства виконувати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів.

Його нормативне значення повинно бути більше або дорівнювати 0,5. Як

бачимо протягом аналізованого періоду цей показник є незмінним і його

значення суттєво менше нормативного, що свідчить про недостачу у

підприємства власних активів для покриття зовнішніх зобов’язань.

Коефіцієнт фінансової стабільності показує можливість забезпечити

заборгованість власними коштами. Перевищення власних коштів над

позиковими свідчить про фінансову стабільність підприємства. Нормативне

значення показника повинно бути більше одиниці. В нашому випадку його

значення складає лише 0,08. Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує

частку стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі. Він має бути

в межах 0,85-0,90. У аналізованого підприємства його значення становить

0,07, що не відповідає нормативному.

2.4 Оцінка ліквідності та ділової активності підприємства ПП «Грона»

Поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно

розрахувати сукупність відносних аналітичних показників – коефіцієнтів

ліквідності (табл. 2.13).

Таблиця 2.13 - Показники оцінювання ліквідності активів ПП«Грона»

№ п/п ПоказникФормула для розрахунку

2008 2009 2010

1 Коефіцієнт покриттяПоточні активи / Поточні пасиви

1,01 0,99 0,99

69

2Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість / Кредиторська заборгованість

0,27 0,40 0,40

3Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Кошти / Поточні пасиви

0,29 0,08 0,08

Як бачимо, значення цього показника для ПП «Грона» практично

відповідає нормативному.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність обігових коштів для

погашення боргів протягом року. При значенні коефіцієнта менше 1

підприємство має неліквідний баланс.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості

показує здатність підприємства розрахуватися з кредиторами за рахунок

дебіторів протягом року.

Рекомендоване значення цього показника 1. Розраховане значення для

аналізованого підприємства свідчить про не виважену політику стосовно

власних дебіторів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує готовність підприємства

негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.

Нормативне значення цього показника знаходиться в межах 0,20 – 0,35.

У 2008 році значення цього коефіцієнта відповідало нормативному, 69зросте

в подальшому, внаслідок різкого скорочення грошових коштів у

підприємства, значення коефіцієнта становили 0,08 для 2009 та 2010 років,

що є значно меншим за нормативне. 69зросте ймовірність того, що всі

кредитори забажають відразу отримати борг від підприємства є досить

низькою.

70

Рисунок 2.3- Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Розглянемо показники ділової активності підприємства у аналізованому

періоді (табл. 2.14).

Таблиця 2.14 – Показники оцінювання ділової активності ПП «Грона»

№ п/п

ПоказникФормула для розрахунку

2008 2009 2010

1 2 3 4 5 6

1 ФондовіддачаЧиста виручка /

Основні виробничі фонди

49,13 61,72 56,61

2Коефіцієнт оборотності обігових коштів (обороти)

Чиста виручка / Обігові кошти

3,65 3,44 4,21

3Період одного обороту обігових коштів (днів)

360 / Коефіцієнт оборот. Обігових

коштів98,50 104,78 85,49

4Коефіцієнт оборотності запасів (обороти)

Собівартість / Середні запаси

5,82 7,45 6,65

5Період одного обороту запасів (днів)

360 / Коеф. Обор. Запасів

61,86 48,31 54,11

6Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти)

Чиста виручка / Середня дебіторська

заборгованість127,78 212,66 147,22

7Період погашення дебіторської заборгованості (днів)

360/Коеф. Обор. Деб. Заб.

2,82 1,69 2,45

8Період погашення кредиторської заборгованості

Середня кредиторська заборгованість * 360 /

105,27 111,02 92,09

71

(днів)Собівартість

реалізації

Розглянемо кожен з наведених показників окремо:

1. фондовіддача – показує скільки виручки припадає на одиницю

основних фондів. Як бачимо, цей показник має тенденцію до збільшення

(хоча у 2010 році фондовіддача 71роте менша ніж у 2009 році, 71зросте в

порівнянні з 2008 роком вона зросла), що є позитивною тенденцією і свідчить

про збільшення ефективності використання основних фондів підприємства;

2. період одного обороту обігових коштів – визначає середній

період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання

коштів за реалізовану продукцію. Цей показник у 2009 році збільшився (з 99

днів у 2008 році) до 105 днів, 71ротее у 2010 році спостерігається його

найнижче значення – 86 днів.

Зменшення цього показника свідчить про більш ефективне

використання обігових коштів на підприємстві;

3. період одного обороту запасів – це період, протягом якого запаси

трансформуються в кошти. Мінімальне значення цього показника

спостерігалося у

- 2009 році (48 днів),

- у 2010році він дещо збільшився і становив 54 дні, 71ротее це є

менш ніж у 2008 році (62 дні);

4. показники періоду погашення дебіторської та кредиторської

заборгованості свідчать про те, що підприємство набагато більше часу

користується по суті безкоштовним кредитом з боку власних кредиторів ніж

сама кредитує (безкоштовно) інші підприємства.

5. Також в обох випадках спостерігається стала позитивна

тенденція до зниження даних показників.

2.4 Аналіз результатів та рентабельності

72

На завершення аналізу розглянемо основні показники рентабельності

підприємства (табл. 2.15).

З наведених даних слід відмітити, що в основному показники

рентабельності не перетерпіли суттєвих змін за аналізований період окрім

рентабельності власного капіталу, яка суттєво знизилась і періоду окупності

капіталу, що суттєво зріс, що є негативними тенденціями.

Це можна пояснити тим, що збільшенням темпів величини власного

капіталу підприємства є більшим ніж збільшенням темпів чистого прибутку

підприємства.

Таблиця 2.15 – Аналіз показників рентабельності ПП «Грона»

№ п/п

ПоказникФормула для розрахунку

2008 2009 2010

1 2 3 4 5 6

1Рентабельність капіталу (активів)

Чистий прибуток / Активи

0,03 0,03 0,01

2Рентабельність власного капіталу

Чистий прибуток / Власний капітал

0,48 0,46 0,01

3 Рентабельність реалізаціїЧистий прибуток /

Виручка0,01 0,01 0,00

4Рентабельність реалізованої продукції

Прибуток від операційної

діяльності / Виручка0,01 0,01 0,01

5 Період окупності капіталуАктиви / Чистий

прибуток29,95 31,17 108,15

Таким чином, провівши аналіз фінансового стану ПП «Грона» можна

зробити наступні висновки:

- основні засоби є сильно зношеними і оновлення фондів практично

не відбувається;

- фінансова стійкість підприємства є незадовільною, хоча і

спостерігається тенденція до його покращення;

73

- показники ліквідності підприємства свідчать про неліквідний

баланс підприємства;

- показники ділової активності свідчать про нарощування

підприємством випуску основної продукції і мають позитивну тенденцію до

покращення.

Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення об’єму

виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних

капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, інакше, йому може

загрожувати банкрутство.

Як згадувалось вище, коефіцієнт фінансової стабільності показує

можливість забезпечити заборгованість власними коштами. Перевищення

власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стабільність

підприємства. Нормативне значення показника повинно бути більше

одиниці. В нашому випадку його значення складає лише 0,08.

Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує частку стабільних джерел

фінансування у їх загальному обсязі. Він має бути в межах 0,85-0,90. У

аналізованого підприємства його значення становить 0,07, що не відповідає

нормативному.

74

РОЗДІЛ 3 РОЗРОБКА ЗАХОДІВ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ

ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Основні напрямки покращення фінансового стану

підприємства

Проведений аналіз фінансово–господарської діяльності ПП «Грона»

показує, що підприємство прибуткове, тому не потребує фінансової санації.

 До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану

належать показники дохідності (прибутковості) та рентабельності. ПП

«Грона» є прибутковим за рівнем рентабельності реалізованої продукції та

нормою прибутку.

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно

оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін

характеризують  цей стан. Показниками та факторами стабільного

фінансового стану  підприємства можуть бути: стійка платоспроможність,

ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків,

наявність стабільних фінансових ресурсів. У свою чергу незадовільний

фінансовий стан характеризують: неефективне розміщення коштів, брак

власник оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами,

негативні тенденції у виробництві.

В стратегічному плануванні виділяються чотири основні напрямки

дальшого розвитку підприємства :

1) вдосконалення продукції;

2) розроблення (створення) нових видів продукції, тобто розробка,

виробництво і продаж нових товарів на вже існуючих для підприємства

ринках;

3) розширення ринків збуту, тобто продаж виготовлених товарів на

нових ринках;

4) диверсифікація виробничо-збутової діяльності, тобто розробка і

виробництво нових товарів з послідуючим продажем їх на нових ринках.

75

Якщо, наприклад, підприємство поставило перед собою завданих

дальшого росту, а виготовлена ним продукція добре себе зарекомендувала

серед споживачів і користується достатньо гнучким попитом, то таке

підприємство може вибрати для себе стратегію - дальше просування на ринок

і тактику - зниження ціни.

Завдання дальшого розвитку підприємства може бути також вирішене

шляхом розроблення (створення) нових видів продукції, що потребує витрат

на технологічні дослідження, або розширення ринків збуту, що потребує

витрат на маркетинг цих ринків. Якщо оточення даного підприємства

представлено порівняно невеликими фірмами, які відрізняються за своїм

орієнтуванням на ринок і технологічними можливостями, то можна вибрати

стратегію диверсифікації, намагаючись придбати або контролювати інші

фірми.

Треба також мати на увазі ще такі особливості поведінки підприємств.

Щоб вижити, вони застосовують різні варіанти стратегії, які передбачають:

- розпорошення ризику, тобто здійснення своїх операцій не на одному,

а на кількох ринках, а також виробництво цілого ряду товарів широкого

асортименту;

- адаптацію до умов, що змінюються, тобто інвестування в маркетинг,

пошук можливостей випуску нових товарів для того, щоб оперативно

реагувати на зміну зовнішнього середовища;

- пасивний маркетинг, тобто відмова від наступу на позиції конкурента,

а звідси - відсутність ризику зустрічного удару;

- цільові відрахування з прибутку, тобто створення відповідних ре-

зервів в результаті успішної комерційної діяльності на "чорний день".

Після того, як стратегія подальшого розвитку підприємства остаточно

вибрана, вона мас бути перетворена в конкретний оперативний план по

маркетингу, виробництву, інвестиціям, прибутку.

Якщо фінансово-господарський стан підприємства визнано поганим,

розробляються пропозиції стосовно його санації.

76

Санація підприємства може здійснюватись шляхом:

- погашення боргів підприємства;

- злиття збиткового підприємства з фінансове міцним підприємством;

- переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові;

- випуску і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових

ресурсів;

- продажу майна підприємства-боржника іншому підприємству. При

цьому враховуються соціальні наслідки можливого припинення діяльності

підприємства або його окремого виробництва;

- інші.

Реорганізація всіх сторін діяльності ПП «Грона» припускає :

1) Серйозну постановку маркетингової діяльності підприємства по

глибокому і всебічному дослідженню ринків збуту по видах деревини,

готових деревяних виробів й ін., просування зазначених товарів на ринку.

2) Постановку фінансової функції як в операційної, інвестиційної,

так і власне фінансової діяльності з використання сучасних методик

керування фінансами

3) Ліквідації всіх технологічних недоліків. ( придбання оптимальної

кількості необхідного устаткування)

4) Упровадження максимально гнучкої системи ціноутворення на

ПП «Грона», пристосованої до потреб ринків, керування оборотними

активами і поточними зобов'язаннями підприємства.

З проведеного в роботі аналізу можна зробити висновок про те, що

однієї із самих гострих проблем підприємства є стан поточних активів і

пасивів - дефіцит власних оборотних коштів, надзвичайно низькі показники

ліквідності й оборотності, високий розмір дебіторської і кредиторської

заборгованості, що погіршується ситуація в сфері взаємних розрахунків

фірми й ін.

Це свідчить як про несприятливість умов зовнішнього економічного,

правового фінансового середовища (дефіцит оборотних коштів у покупців і

77

постачальників, дорожнеча і важкоприступність довгострокових кредитів для

інвестування виробничої діяльності підприємства, модернізації його

технологій і відновлення застарілих основних фондів і ін.). Однак крім

об'єктивних проблем функціонування виробничо-господарської діяльності

підприємства, очевидні недоліки і прорахунки в керуванні оборотними

активами і поточними зобов'язаннями, що, у сполученні з несприятливістю

зовнішнього середовища, привели підприємство до досить хитливого

фінансового стану.

Виходячи з вищевикладеного, одним з основних заходів щодо

поліпшення фінансового положення підприємства є оптимізація керування

його оборотними активами.

При оптимальному керуванні поточні активи і поточні пасиви можуть

змінюватися щодня і вимагають ретельного моніторингу. При дефіциті

засобів керування поточними активами погіршується і їхнє використання в

іншім місці може виявитися найбільш ефективним (наприклад, зменшення

витрат на обслуговування кредитів, проведення довгострокових

перспективних фінансових вкладень і ін.).

В даний час компанія користається кредитами на поповнення

оборотних коштів в основному з місцевих джерел. Цьому сприяє наявність на

складі величезних запасів готової продукції і товарів, що не призначені під

конкретні замовлення.

3.2 Шляхи покращення фінансового стану

В залежності від змісту запропонованих заходів, спрямованих на

поліпшення фінансово-господарського стану підприємства, можливі різні

кінцеві результати від їх впровадження:

- зростання продуктивності праці, обсягів виробництва і прибутку

внаслідок повнішого завантаження виробничих потужностей;

78

- збільшення обсягів реалізації і прибутку внаслідок прискоренні

обертання оборотних коштів, кращого їх використання;

- збільшення випуску традиційної продукції і прибутку внаслідої

розширення виробничих потужностей, додаткових капітальних вкла день,

залучення позикових коштів;

- збільшення прибутку від впровадження заходів, спрямованих на

зниження собівартості продукції;

- збільшення прибутку внаслідок зростання випуску вже освоєно

конкурентоспроможної продукції;

- збільшення прибутку шляхом освоєння виробництва нових кон

курентоспроможних виробів;

- покращення результатів діяльності внаслідок поліпшення струк тури

власних і позичених коштів, підвищення ліквідності, більш раціо нального

використання коштів і т. ін.

Відповідно до цього застосовуються різні показники для розрахунків і

фінансово-економічної оцінки очікуваних результатів: валовий дохід,

валовий прибуток, чистий прибуток, чистий доход тощо.

З урахуванням реалізації запропонованих заходів, спрямованих на

поліпшення фінансового стану ПП «Грона» припустимо основні доходи і

витрати в 2009 році. Як наслідок активної діяльності відділу маркетингу,

реалізації заходів підвищувальних якість, зовнішній вигляд, асортимент

продукції планується підвищити обсяг реалізації продукції, при цьому

недоліку чи потужностей недостачі оборотних коштів для виконання плану

не відбудеться. Оскільки збільшення реалізації продукції вимагає незначних

додаткових витрат, то збільшення собівартості реалізованої продукції буде

прямо пропорційно збільшенню обсягу реалізації.

При веденні автоматизованого обліку бухгалтерська служба має

можливість швидко обробляти потрібну інформацію та одержувати проміжні

результати діяльності, необхідні для потреб управління.

При цьому ведення автоматизованого обліку в більшості випадків само

79

собою виключає неправильне рознесення первинних даних на облікові

регістри, оскільки коректність бухгалтерських записів контролюється

програмою при введенні первинної документації в ПЕОМ. Зникає також

можливість допущення помилки при підведенні підсумків (оборотів) та

виведенні кінцевих результатів діяльності. Помилки можуть виникати лише у

випадках, коли неправильно визначається економічна суть господарських

операцій.

Комп'ютери зберігають величезні масиви даних і забезпечують доступ

до них, виконують математичну обробку даних, здійснюють відбір даних

згідно з встановленими критеріями, своєчасно оновлюють і модифікують

дані. Завдяки цьому їх використовують як засіб дослідження при визначенні

характеристик і встановленні взаємозалежностей між різними даними.

Комп'ютер також використовується для аналізу фінансово-господарської

діяльності підприємства.

На підприємстві ПП «Грона» використовується комп’ютерна

бухгалтерська програма "1С: Підприємство".

Даний аспект, тобто використання комплексної програми "1С:

Підприємство", дає змогу вести наступний облік, чим покращує фінансовий

стан підприємства:

- бухгалтерський облік відповідно до законодавства України та

національних П(С)БО;

- оперативний облік наявності та руху запасів, стану взаєморозрахунків

з контрагентами;

- облік руху працівників підприємства, реєстрацію кадрових змін та

розрахунок заробітної плати;

- податковий облік відповідно до податкового законодавства України.

Програма "1С: Підприємство" забезпечує одночасну роботу праців-

ників різних підрозділів підприємства: бухгалтерії, складу, відділу кадрів та

інших, кожен з яких має доступ лише до своєї бази даних. Зведена

інформація та загальна база даних доступні лише головному бухгалтеру.

80

Документ „Інвентаризація” використовується для формування і друку

інвентаризаційної відомості при проведенні інвентаризації на підприємствах,

а також виписки на його основі актів списання і оприбуткування лишків

товарів при наявності невідповідності реальної і документальної наявності

товарів.

Форму документу, яка визивається із меню „Документи” / „Складські” /

„Акт інвентаризації”, потрібно почати з вибору в реквізиті „Тип запасів”

значення „товари”.

За допомогою опцій заповнення (в реквізиті „Тип інвентаризації”): „по

фірмі в цілому”, „по складу”, „по комітенту” або „по реалізатору”, можно

автоматично внести в документ дані про обліковій наявності товарів

кнопкою „Заповнити”. Вибір потрібного контрагента-комітента або

реалізатора здійснюється в полі „Контрагент”. Облікова кількість товару

буде відображена в стрічці „К-ть облік.” і недосяжене для редагування. В

стрічці „Вартість” буде представлена облікова вартість товарного залишку в

гривнях.

Реальні залишки товарів на складах, що виявлені в результаті

проведення інвентаризації, заносяться в стрічку „Факт. к-ть”.

Проведення документа не призводить до руху в реєстрах, але по

результатам інвентаризації можна виписати залежні документи: акт списання

товарів і акт оприбуткування лишків (тільки в тому випадку, якщо

„Інвентаризація” оформлюється по складу). Склад цих документів буде

заповнений відповідно результатам проведення інвентаризації товарів, тобто

до складу актів оприбуткування занесуться лишки товарів, виявлені в

результаті інвентаризації, а до складу акту списання – ті товари, які

необхідно списати по результатам проведеної інвентаризації. Після

проведення цих документів, кількість товару на складі буде дорівнювати

реальній кількості товарів, що зафіксовано в інвентаризаційній відомості.

Отже, як бачимо на підприємстві ПП «Грона» використовується

комп’ютерна бухгалтерська програма "1С: Підприємство", що дає змогу

81

вести бухгалтерський облік відповідно до законодавства України та

національних П(С)БО. В комплексну конфігурацію програми на підприємстві

включені ділянки обліку Зарплата+Кадри, що дозволяє повністю

комп’ютеризувати бухгалтерський облік і максимально полегшити роботу

бухгалтера.

Згідно із Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову

звітність в Україні” облікова політика – це сукупність принципів, методів і

процедур, що використовуються підприємством для складання та подання

фінансової звітності.

Облікова політика підприємства – це не просто сукупність способів

ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, але й вибір

методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти

відображення фактів господарського життя в обліку (залежно від

поставлених цілей). Іншими словами, облікову політику в широкому

розумінні можна визначити як управління обліком, а в вузькому – як

сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних

методик ведення обліку).

На вибір облікової політики підприємства впливають наступні

фактори:

- форма власності та організаційно-правова форма;

- галузь або вид діяльності;

- система оподаткування;

- ступінь свободи дій в умовах переходу до ринку;

- стратегія фінансово-господарського розвитку;

- наявність матеріальної бази;

- система інформаційного забезпечення підприємства;

- рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, економічної сміливості,

ініціативності та підприємливості керівників;

- система матеріальної зацікавленості працівників в ефективності

роботи підприємства та матеріальної відповідальності за виконання своїх

82

обов’язків;

- обсяг діяльності, середньоспискова чисельність працівників;

- господарська ситуація (стан господарського, податкового та

бухгалтерського законодавства, сприятливість інвестиційного клімату, стан

розрахункової дисципліни, наявність власних оборотних коштів тощо).

Облікова політика може формуватися на двох рівнях: макрорівні та

мікрорівні. Рівні облікової політики зображено на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1 - Рівні облікової політики

Облікова політикаОблікова політика

МакрорівеньМакрорівень МікрорівеньМікрорівень

Політика державних органів щодо розвитку обліку в

Україні

Політика державних органів щодо розвитку обліку в

Україні

Політика конкретного підприємства з метою

забезпечення надійності фінансової звітності

Політика конкретного підприємства з метою

забезпечення надійності фінансової звітності

робочий план рахунків бухгалтерського обліку;

форми первинних облікових документів;

порядок проведення інвентаризації активів та зобов’язань;

методи оцінки активів та зобов’язань;

правила документообігу і технологія обробки облікової інформації;

порядок контролю за господарськими операціями;

інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

робочий план рахунків бухгалтерського обліку;

форми первинних облікових документів;

порядок проведення інвентаризації активів та зобов’язань;

методи оцінки активів та зобов’язань;

правила документообігу і технологія обробки облікової інформації;

порядок контролю за господарськими операціями;

інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

- визнання країною міжнародних бухгалтерських стандартів та впровадження їх в національну систему обліку;

- вирішення питань щодо рівня регламентації обліку;

- розробка національного плану рахунків чи його відсутність;

- розробка та затвердження форм звітності;

- методологічне та організаційне керівництво системою обліку в країні

- сприяння підготовці кадрів та розвиток наукових

83

Облікова політика охоплю принципи, методи та процедури, прийняті

на даному підприємстві для складання та подання фінансових звітів.

Принципи – це основні, базові положення цієї політики, те, на основі

чого будується політика.

Методи – це способи вирішення конкретних завдань, які постають

перед підприємством при ведені бухгалтерського обліку.

Формування облікової політики полягає в тому, що з усіх сукупності

способів реалізації названих прийомів обираються придатні на даний момент

за конкретних умов. Обрані способи ведення бухгалтерського обліку повинні

забезпечувати процес, в результаті якого формується повна і достовірна

картина майнового і фінансового стану підприємства.

До способів ведення бухгалтерського обліку належать способи

групування та оцінки фактів господарської діяльності, відшкодування

вартості майна, що амортизується, організація документообігу,

інвентаризація, способи застосування рахунків бухгалтерського обліку,

системи регістрів бухгалтерського обліку, обробки інформації та інші

відповідні способи та прийоми.

Безпосередню участь при формуванні облікової політики, а також

відповідальність за її формування, як правило, беруть на себе директор і

головний бухгалтер. Інженерно-технічна, планово-економічна та інші служби

підприємства, відповідальні за планування таких важливих показників, як

собівартість виробленої і реалізованої продукції, класифікації витрат,

амортизації тощо, розробляють і вносять свої пропозиції з питань

формування облікової політики.

З обліковою політикою підприємства повинні бути ознайомлені:

- керівник підприємства, який несе відповідальність за її формування;

- бухгалтер підприємства, за участю якого можна грамотно та всебічно

обґрунтувати зміст облікової політики;

- аудитор, оскільки облікова політика є одним з об’єктів дослідження, з

вивченням яких розпочинається процес аудиторської перевірки;

84

- податковий інспектор, адже від багатьох принципів облікової

політики залежить формування того чи іншого об’єкту оподаткування.

При формуванні облікової політики передбачається майнова

відокремленість і безперервність діяльності підприємства, послідовність

облікової політики, а також тимчасова визначеність фактів господарської

діяльності. Облікова політика повинна відповідати вимогам повноти,

обачності, принципам превалювання сутності над формою, послідовності,

безперервності, періодичності та іншим принципам, передбаченим Законом

України „Про бухглтерький облік а фінансову звітність в Україні”.

У широкому розумінні облікова політика підприємства оформлюється

системою внутрішньої документації за різними ділянками облікової роботи,

її зміст частково розкривається і в установчих документах підприємства, які

закладають основи побудови всієї господарської і управлінської системи

підприємства. Облікова політика конкретного підприємства затверджується

наказом керівника. Процес формування Наказу про облікову політику

наведений на рисунку 3.2.

Рисунок 3.2 - Схема формування Наказу про облікову політику

До документів, якими оформлюють облікову політику, належать не

лише накази і розпорядження керівника підприємства, але й різноманітні

внутрішні правила, інструкції, положення і процедури, рушення власникі

(загальних зборів акціонерів) тощо. Вибір конкретного типу документу

Створення підприємства

Створення підприємства

Наказ керівника

про організацію

бухгалтерського обліку

Наказ керівника

про організацію

бухгалтерського обліку

Формування наказу про

облікову політику

Формування наказу про

облікову політику

Затвердженя керівником наказу про

облікову політику

Затвердженя керівником наказу про

облікову політику

Розробка наказу про облікову політикуголовним бухгалтером;внутрішнім аудитором;аудиторською фірмою

Розробка наказу про облікову політикуголовним бухгалтером;внутрішнім аудитором;аудиторською фірмою

85

залежить від внутрішнього розпорядження підприємства і характеру питання

облікової політики.

Велике значення для оформлення облікової політики мають проектні

матеріали з організації бухгалтерського обліку, серед яких – графіки

документообігу, план організації бухгалтерського обліку, робочі проекти

автоматизованого ведення обліку, посадові інструкції тощо. Мета їх видання

– оформити порядок застосування тих чи інших способів ведення, обраних

підприємством; визначити, як технічно повинні використовуватися різні

елементи облікової політики.

Наказ про облікову політику є одним з перших документів, які

використовуються податковою інспекцією, аудитоськими фірмами та іншими

відповідними службами при перевірці діяльності підприємства.

Положення облікової політики фіксуються в наказі керівника

підприємства, що передбачає наступні розділи:

1. Організація роботи бухгалтерської служби.

2. Методика бухгалтерського обліку.

3. Організаційно-технічні аспекти організації обліку.

Враховуючи те, що фінансова звітність складається для певного кола

користувачів і повинна бути зрозумілою для нього, вона повинна містити

вичерпні відомості про підприємство. У зв’язку з цим до наказу про облікову

політику підприємства повинна бути включена наступна інформація:

- назва, організаційно-правова форма і місцезнаходження

підприємства;

- короткий опис основної діяльності підприємства;

- назва органу управління, у віданні якого знаходиться підприємство чи

назва його материнської компанії;

- середня чисельність персоналу протягом звітного періоду.

Перший розділ присвячений питанню регламентації порядку

організації роботи облікового апарату: вказується форма організації

86

бухгалтерського обліку, права та обов’язки головного бухгалтера, взаємодія з

іншими підрозділами.

В другому розділі наказу „Методика бухгалтерського обліку”

визначаються способи ведення бухгалтерського обліку, які суттєво

впливають на оцінку і прийняття рішень користувачами бухгалтеської

звітності. До них відносять:

- оцінку запасів, товарів, незавершеного виробництва і готової

продукції;

- методи амортизації основних засобів;

- методи амортизації нематеріальних активів та інших необоротних

активів;

- визначення доходів та витрат від реалізації продукції, робіт і послуг;

- варіанти ведення обліку витрат виробництва;

- інші способи, що відповідають вимогам суттєвості.

Третій розділ наказу присвячується організаційно-технічним питанням

бухгалтерського обліку. В ньому визначаються:

- форма ведення бухгалтерського обліку;

- розробка та затвердження робочого плану рахунків;

- розробка систем і форм управлінського (внутрішньогосподарського)

обліку, звітності і контролю;

- затвердження правил документообігу і технології обробки облікової

інформації та регістрів аналітичного обліку;

- кількість і дати проведення інвентаризації.

Оскільки способи ведення бухгалтерського обліку, обрані

підприємством, повинні застосовувати з 1-го січня, то документація, якою

оформлюються зміни в обліковій політиці, повинна підготовлюватися і

затверджуватися до цієї дати. Цю роботу доцільно проводити в четвертому

кварталі паралельно з підготовкою до складання річного бухгалтерського

звіту. В той же час доцільно готувати відповідний розділ приміток до річної

фінансової звітності з поясненням облікової політики, прийнятої у звітному

87

році.

Таблиця 3.1 – Оцінка ефективності прийнятих рішень

№ п/п Запропонований західОпис ефекту від запропонованих

заходів

1 2 3

1Організація раціональної системи

керування збутом

Поліпшення роботи відділу

маркетингу, розширення ринків

збуту продукції

2Диверсифікованість виробничої діяльності

Збільшення обсягу реалізації

продукції Збільшення виторгу від

реалізації продукції

Балансового прибутку

3 Зменшення дебіторської заборгованості

Поповнення оборотних коштів

Тривалість обороту дебіторської

заборгованості - зменшується;

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

- збільшується.

Як бачимо на підприємстві ПП «Грона» використовується комп’ютерна

бухгалтерська програма "1С: Підприємство", що дає змогу вести

бухгалтерський облік відповідно до законодавства України та національних

П(С)БО. В комплексну конфігурацію програми на підприємстві включені

ділянки обліку „Зарплата+Кадри, що дозволяє повністю комп’ютеризувати

бухгалтерський облік і максимально полегшити роботу бухгалтера.

Прибуток від реалізації розраховується виходячи з обсягів реалізації і

собівартості реалізованої продукції.

Отже, облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур,

що використовуються підприємством для складання та подання фінансової

звітності. Основної її метою є забезпечити одержання достовірної інформації

про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності,

що є необхідною для всіх користувачів фінансової звітності з метою

прийняття відповідних рішень.

88

Отже, в результаті третього розділу можна зробити наступні висновки.

Як бачимо на підприємстві ПП «Грона» використовується комп’ютерна

бухгалтерська програма "1С: Підприємство", що дає змогу вести

бухгалтерський облік відповідно до законодавства України та національних

П(С)БО. В комплексну конфігурацію програми на підприємстві включені

ділянки обліку „Зарплата+Кадри, що дозволяє повністю комп’ютеризувати

бухгалтерський облік і максимально полегшити роботу бухгалтера. На

підприємстві ПП «Грона» використовується комп’ютерна бухгалтерська

програма "1С: Підприємство".

Даний аспект, тобто використання комплексної програми "1С:

Підприємство", дає змогу вести наступний облік, чим покращує фінансовий

стан підприємства:

- бухгалтерський облік відповідно до законодавства України та

національних П(С)БО;

- оперативний облік наявності та руху запасів, стану взаєморозрахунків

з контрагентами;

- облік руху працівників підприємства, реєстрацію кадрових змін та

розрахунок заробітної плати;

- податковий облік відповідно до податкового законодавства України.

При веденні автоматизованого обліку бухгалтерська служба має

можливість швидко обробляти потрібну інформацію та одержувати проміжні

результати діяльності, необхідні для потреб управління.

89

ВИСНОВОК

Проведений у роботі аналіз теми дає змогу розглянути основні

методологічні особливості санаційного управління підприємством.

Розглянута економічна сутність санації підприємств. Отже, санація - це

система фінансово- економiчнux, виробничо-технiчнux, органiзацiйно-право-

вих та соцiальнux заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення

платоспроможності, лiквiдностi, прибутковості i конкурентоспроможності

пiдприемства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація - це

сукупність ycix можливих заходів, які здатні привести підприємство до

фінансового оздоровлення.

Основною метою санаційного управління підприємством є розробка і

першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найбільш

небезпечних ланок у ланцюгах економічних явищ, які призводять до

кризового стану, заходів, спрямованих на швидке поновлення

платоспроможності й відновлення достатнього рівня фінансової стійкості

підприємства, що забезпечить його вихід із кризового фінансового стану.

Управління має поєднати стратегічний і тактичний аспекти. Суть

стратегічного управління полягає у вживані заходів, що дають змогу

запобігти настанню кризи. Тактичне управління має на меті розробку й

реалізації. Заходів для виведення підприємства з кризового стану і ліквідації

його наслідків.

Санаційні заходи поділяються на: соціальні, організаційно-правові,

виробничо-технічні, фінансово-економічні.

Процес організації фінансової санації підприємств можна подати

трьома основними функціональними блоками:

1. Розробка санаційної концепції та плану санації.

2. Проведення санаційного аудиту.

3. Менеджмент санації.

Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі

фази управлінського циклу, причому у процесі санації підприємства такі

90

цикли перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи

тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

1. постановка цілей;

2. формування та аналіз проблеми (головна проблема – фінансова

криза);

3. пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації

(добір і оцінювання необхідного каталогу санаційних заходів);

4. прийняття рішення;

5. реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

6. контроль;

7. аналіз відхилень.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на

умовах позики чи на умовах власності; на поворотній чи безповоротній

основі.

Першочерговий завданням фінансової служби підприємства є

фінансовий контроль за виконанням планів та завдань по випуску

високорентабельної, конкуренто-спроможної продукції за зниженням витрат

на виробництва, запровадження режиму економії матеріальних ресурсів та

управління виробництвом.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його

виробничої комерційної і фінансової діяльності, що вищі показники

виробництва і реалізації продукції робіт і послуг, нижча їх собівартість, то

вища рентабельність і вищий прибуток, то кращим є фінансовий стан

підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану з виробництва і

реалізації відбувається підвищення собівартості продукції, робіт, послуг,

зменшення виторгу і суми прибутку і, як наслідок, - погіршення фінансового

стану підприємства його платоспроможності.

91

В об’єктивній оцінці фінансового стану зацікавлені всі користувачі

бухгалтерської (фінансово) звітності, які в Міжнародних стандартах

бухгалтерського обліку об’єднані в три основні групи, а саме:

- особи, які безпосередньо займаються бізнесом на даному

підприємстві;

- особи, які не працюють на підприємстві, але мають пряму

фінансову зацікавленість у даному бізнесі (наприклад, власники акцій);

- особи, які мають не пряму фінансову зацікавленість у даному

бізнесі, тобто податкові служби, фондові біржі, що займаються купівлею-

продажем цінних паперів, органи, які контролюють ціни, експорт і імпорт,

профспілки, преса та інші.

Залежно від інформаційного забезпечення та поділу на різні групи

користувачів у вивченні окремих питань аналізу фінансового стану останній

поділяється на внутрішньо-господарський та зовнішній фінансовий стан

підприємства.

Фінансовий стан будь-якого підприємства виражається у

співвідношенні структур його активів і пасивів, тобто засобів підприємства і

їх джерел.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є визначення якості

фінансового стану, вивчення причин його поліпшення або погіршення за

певний період, підготовка рекомендацій для підвищення фінансової стійкості

і платоспроможності підприємства. Ці завдання вирішуються на основі

дослідження динаміки абсолютних та відносних фінансовий показників і

розподіляються на такі аналітичні блоки, як:

- структурний аналіз активів і пасивів підприємства;

- аналіз фінансової стійкості;

- аналіз платоспроможності, здатності (ліквідності);

- аналіз необхідного прирості власного капіталу.

Інформаційними джерелами для розрахунку показників і проведення

аналізу і річна і квартальна бухгалтерська звітність: Ф-1 “Баланс”, Ф-2 “Звіт

92

про фінансові результати”, Ф-3 “Звіт про рух грошових коштів”, Ф-4 “Звіт

про власний капітал”, Ф-5 “примітки для річної фінансової звітності”, а

також дані бухгалтерського обліку і необхідні аналітичні розшифрування

руху і залишків за синтетичними рахунками.

До основних методів аналізу фінансового стану відносять:

- горизонтальний, тобто визначення абсолютних і відносних змін

величин різних статей балансу за певний період;

- вертикальний – обчислення питомої ваги окремих статей у

підсумку балансу, тобто визначення структури активів і пасивів на певну

дату;

- трендовий полягає у зіставленні величин балансових статей за

кілька років для виявлення тенденцій, що переважають у динаміці

показників;

- коефіцієнтний зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних

показників фінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин

балансових статей чи інших абсолютних показників одержаних на основі

звітності і даних бухгалтерського обліку. При аналізу фінансових

коефіцієнтів їх значення зіставляють з базовими величинами, а також

вивчають динаміку за звітний період і за кілька суміжних звітних періодів.

Головною метою аналізу фінансового стану є своєчасне виявлення та

усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства і пошук резервів

зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

При цьому першочерговими завданнями аналізу насамперед є:

- загальна оцінка фінансового стану та чинників, що його

зумовлюють;

- вивчення відповідності між коштами і джерелами регіональності

їх розміщення та ефективності використання;

- визначення причинно-наслідкових зв’язків між різними

показниками виробничої, комерційної та фінансової діяльності і на основі

93

цього оцінка виконання плану, щодо надходження фінансових ресурсів та їх

використання з позиції зміцнення фінансового стану підприємства;

- дотримання фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;

- визначення ліквідності і фінансової стабільності підприємства;

- прогнозування можливих фінансових результатів, економічної

рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності й

наявності власних і залучених коштів, розробка моделей фінансового стану

при різних варіантах використання ресурсів;

- розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне

використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану

підприємства.

Це коло завдань визначається керівництвом підприємства і вирішується

внутрішнім аналізом.

Отже, в результаті дипломної роботи мною було виконано і досягнуто

основних завдань.

Що стосується аналізованого підприємства, відмічаємо позитивне

зменшення дебіторської заборгованості за розрахунками, але разом із цим, в

результаті зростання дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги

зростало витрачання коштів, що і зумовило збільшення потреби підприємства

в оборотних коштах. Варто відмітити, взаємопов'язані процеси розвитку

джерел фінансування і розміщення додатково утворених коштів в активах

відповідають загальній стратегії підприємства щодо збільшення обсягів і

підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності на основі

зростання техніко-технологічного рівня виробництва. В свою чергу, на

негативну оцінку заслуговують втрати від участі в капіталі, які підприємство

отримувало в 2008-2009–рр. В 2008-му і 2009-му роках підприємство

отримувало доход від участі в капіталі, але його розмір перевищував витрати

лише в 2008-му році.

Грошові кошти є найбільш обмеженим ресурсом в перехідній до ринку

економіці, і успіх підприємства у виробничо-комерційній діяльності

94

визначається здатністю керівництва мобілізувати ці засоби і ефективно їх

використовувати.

Проведення розрахунково-касових операцій через банк дозволяє

державі всебічно контролювати господарчо-фінансову діяльність підприємств.

Банк контролює підприємства й у частині дотримання ними установлених

фондів заробітної плати, лімітів на відрядження і господарські витрати,

стежить за своєчасністю розрахунків підприємств із бюджетом по податках і

платежам, за своєчасною оплатою рахунків і платіжних вимог постачальників,

видає підприємству позички на різні цілі, під визначені забезпечення і

спостерігає за поверненням цих позичок у встановлений термін і т.п.

95

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України „Про Національний банк України” // Законодавчі

та нормативні акти з банківської діяльності. – 2007. - № 5.

2. Закон України „Про банки і банківську діяльність” // Законодавчі

та нормативні акти з банківської діяльності. – 2001. - № 1.

3. Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника

або визнання його банкрутом”// Голос України. – 1999. – 30 липня.

4. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження

Положення про порядок санації державних підприємств”// Зібрання постанов

Уряду України. – 1994. - № 5.

5. Національні стандарти бухгалтерського обліку в Україні: Закон.

Положення. Інструкції: Збірник нормативно-правових актів. – К.: Юріком,

1998;

6. Басюк Т.П. Реструктуризація дебіторської заборгованості

підприємства// Фінанси України. – 2009. - № 12;

7. Білуха М.Т. Курс аудиту. - К.: Вища школа: Знання, 1998;

8. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника –

Центр, 1999;

9. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. –

Х.: ВД „Інжек”, 2008;

10. Жемеренко Є.В. Актуальні проблеми становлення та розвитку

комунальних відносин в Україні // Актуальні проблеми економіки.– 2010. -

№ 9;

11. Забаштанський М.М. Джерела формування фінансових ресурсів

підприємств комунального господарства // Актуальні проблеми економіки. –

2010. - № 6;

12. Коваленко М.А., Лобанова Н.В. Оцінка ефективності санації

підприємства // Фінанси України. – 2010. - № 3;

96

13. Кузьменко Л.В., Кузьмін В.В., Шаповалові В.М. Фінансовий

менеджмент: Навчальний посібник. – Херсон: Олді – плюс, 2008;

14. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання:

Монографія. – К.: КНЕУ, 2001;

15. Макаренко І.О. Алгоритм антикризового управління

підприємством // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - № 3;

16. Макаренко И.О. Анализ проблем антикризисного управления

предприятием при угрозе банкротства // Актуальні проблеми економіки. –

2010. - № 9;

17. Макаренко І.О. Проблеми антикризового управління

промисловим підприємством. // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - №

6;

18. Мойсеєнко Т.А. Санація як основний інструмент оздоровлення

економіки. // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - № 4;

19. Моргунець О.Б., Нікітін Ю.О. Модель реструктуризації

підприємства. – 2009 - № 3;

20. Старостенко Г.Г., Мірко Н.В. Фінансовий аналіз: Навчальний

посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2011;

21. Стасюк Г.А. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. –

Херсон: Олді – плюс, 2009;

22. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств:

Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000;

23. Управління фінансової санацією підприємства: Навчальний

посібник, Салила С.Я., О.І. Дацій, Н.В. Несторенко, О.В. Серебряков. – Київ:

Центр навчальної літератури, 2010;

24. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авторської колегії і

науковий редактор професор А.М. Поддєрьогін. – 4-те видання перероблене

та доповнене – К.;

97

25. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М.,

Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. – 2-ге видання, перероблене і

доповнене – К.: Либідь, 2007;

26. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навчальний

посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2011.