Міністерство освіти і науки УкраїниМіжнародний гуманітарний університет

Економіко-правовий коледж МГУ

Кафедра загально гуманітарних дисциплінКурсова робота

з педагогіки на тему:«Робота з важковиховуваними дітьми»

Виконала : Студентка 3 курсу 31 групи ПО

Єщенко Олена Олександрівна

Науковий керівник:Доктор педагогічних наук,проф.

Яворська Галина Харлампіївна

Одеса 2013

2

План

Вступ

1)Вікові та психологічні особливості неповнолітнього…………………..5

1.1) Причини девіантної поведінки неповнолітніх………………………17

1.2)Методи роботи з “важковиховуваними дітьми” та попередження

злочинності серед неповнолітніх дітей…………………………………..23

2)Методика організації виховного процесу Макаренка…………………32

Висновок……………………………………………………………………35

Список використаної літератури………………………………………….37

3

Вступ

На сьогоднішній день,тема “ важковиховуваності ” дуже актуальна, так як

дітьми часто займаються зовсім молоді батьки,які не підготовлені до виховання,

або батьки які не надають достатньої уваги своїм дітям,бо в них обмаль часу на

виховання ,чи батьки, які сильно багато приділяють уваги своїм дітям,діти стають

розпещеними та уникають будь-яких зауважень в свою адресу. Особливість дитини

є складною психо-фізіологічною системою. Оскільки вихованням дітей

займаються часто непідготовлені люди, це призводить до помилок, навіть до

трагедій, у результаті чого з’являються “важкі”, педагогічно-занедбані,

важковиховувані діти.

Термін " важковиховуваність " пройшов у першій половині XIX ст.

"важкими" вважали лише дітей з різко вираженими фізичними вадами: сліпих,

глухих, глухонімих тощо. Частіше використовували термін "важке

дитинство","морально-дефективний","бездоглядність". У загальноприйнятому

розумінні до “важковиховуваних” відносяться фізично здорові діти, у поведінці

яких спостерігаються неорганізованість, недисциплінованість, хуліганство,

правопорушення, опір виховним впливам. Процес виховання являє собою складну

взаємодію вихователів та вихованців, побудовану на взаєморозумінні та

позитивних взаємостосунках. Послаблення виховного впливу здебільшого призво-

дить до посилення негативних впливів оточуючого середовища.

Важковиховувані - категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для

розвитку соціальних, психолого-педагогічних, медико-біологічних умов

з’являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається

зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки.

Особливий аспект проблеми важких полягає в тому, що не лише з ними

важко, але й і їм важко через невлаштованість життя, непідготовленість до нього.

А.С. Макаренко підкреслював, що людина погана лише через те, що знаходиться в

поганій соціальній структурі, поганих умовах

4

Мета моєї роботи : дослідити та вивчити психологію важковиховуваних

дітей.

Задачі моєї роботи : вивчити вікові особливості дітей, визначити причини

важковиховуваності, встановити методи роботи з важковиховуваними дітьми.

5

Розділ 1

Вікові та психологічні особливості неповнолітнього

“ Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням

соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу,

досягнення високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування

особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної

досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної

культури Це головна мета національного виховання .”

Державна національна програма “Освіта”

( Україна ХХI століття )

Підлітковий вік охоплює період з 11 до 14 років (± 2 роки). В цей час

проходить багаторівнева перебудова організму, завершується формування

особистості. На гормональному рівні відбувається активація роботи гіпофізу,

статевих залоз, щитовидної залози. Це приводить до значного збільшення росту й

маси тіла, появи вторинних статевих ознак. У цьому віці відбувається подальший

розвиток пам'яті (особливо смислової) довільної уваги, моторики. Активно

розвивається логічне й абстрактне мислення. Підліток уже цілком здатний

сприймати математичні, фізичні та філософські поняття. Відбуваються зміни й у

мотиваційній сфері особистості — замість навчальної мотивації на передній план

починає виступати потреба в спілкуванні з однолітками, засвоєння цінностей і

норм підліткового середовища. У ставленні до батьків проявляються ознаки

реакції емансипації в діапазоні від відстоювання своєї точки зору з тих чи інших

питань до втеч із дому. В цей період водночас із інтенсивним формуванням

особистості загострюються особливості характеру.

Ранній підлітковий вік (10—13 років)

Початок статевої зрілості і швидкий ріст.

Імпульсивна, чутлива поведінка.

6

Поява абстрактно-образного мислення.

Орієнтація на відокремлення від родини.

Підвищення інтересу до свого іміджу й визнання однолітками.

Середній підлітковий вік (14—16 років)

Продовження фізичного росту і розвитку.

Виклик правилам і випробування обмежень.

Більший розвиток аналітичних знань.

Сильний вплив однолітків, особливо на імідж і соціальну поведінку.

Підвищений інтерес до сексу, усвідомлення того, що є привабливим для

інших, розвиток духовних романтичних стосунків.

Велика готовність оцінювати власні переконання і розглядати переконання

інших.

Пізній підлітковий вік (17—19 років)

Досягнення фізичної і статевої зрілості.

Удосконалення здатності розв'язувати проблеми.

Розвиток самовизначення.

Вплив однолітків.

Реінтеграція з родиною.

Інтимні стосунки більш важливі, ніж взаємини в групі.

Удосконалення здатності робити дорослий вибір і брати на себе

відповідальність по-дорослому.

Перехід до етапу професійної діяльності.

Підлітковий вік характеризується нерівномірністю фізичного і психічного

дозрівання. Для кожного із перелічених вище вікових етапів розвитку дітей

підліткового віку наявні спільні пункти – вплив однолітків на формування

особистості підлітка.

Головне завдання підліткового віку – знайти “свою власну особистість”. Підлітки

7

вчаться робити свій вибір, брати на себе зобов'язання, діяти відповідно до них, а

також ставати незалежними у світі.

Вони потребують поваги за те, що беруться за такі складні задачі.  Зрештою,

ми поважаємо дорослих людей, які здатні на вчинки, складні та сміливі. Підліткам

нелегко знайти баланс між залежністю та незалежністю.  Батькам дуже легко

розчаруватися у своїх дітях.  Вони вважають, що, коли підліток буде просто

виконувати все за певним планом, який має сенс для батьків, то в кінці кінців все

буде в порядку.

Звичайно, життя не є таким простим – ні для підлітків, ні для дорослих. У

багатьох відношеннях, дорослі так само виконують такі ж самі завдання росту та

розвитку – після підліткового віку.  Однак дорослі зазвичай мають краще

розуміння того, ким вони є – що вони цінують, що їм потрібно і яким є найкращий

шлях для отримання того, що їм потрібно – ніж розуміння підлітків.

  Невдалі старти, помилки, недосконалі судження або імпульсивні дії – все це є

частиною дорослішання.  І, так само як і підлітки, дорослі люди зустрічаються з

тими ж самими викликами долі.  Просто зазвичай дорослі люди є краще

підготовленими до того, задовольняти вимоги таких викликів.

  Основні завдання підліткового віку вимагають від підлітків навчання, і таке

навчання полягає не просто в тому, щоб знайти правильну відповідь. 

Найважливіше полягає в тому, щоб зрозуміти значення правильної відповіді.  І,

можливо, "правильну відповідь" – це щось таке, що підлітки мають вибудувати із

уроків досвіду.  Це – дійсно важка праця, і вона безумовно потребує підтримки з

боку батьків і рідних. Для того, аби допомогти підліткам вирости, батьки мають

усвідомлювати своє власне зростання.  Кожна жива істота змінюється, росте і

розвивається.  Для дорослої людини середнього віку легко забути про цей факт,

особливо коли вона стикається із будь-якою важкою проблемою підліткового віку. 

Але батьки, які працюють над своїм власним зростанням, знаходяться у досить

доброму положенні для того, аби зрозуміти підлітків і поважати те, що вони

8

роблять у своїй боротьбі за те, щоб вирости і стати добрими людьми у своїй

власній правоті.

Нижче представлені характеристики "типової" дитини на кожній стадії

розвитку від середнього дитячого віку до раннього та середнього підліткового віку

(від 8 до 18 років).

Проходження дітьми цих стадій визначається не тільки біологічним

зростанням та зміною, але також і темпераментом та особистістю, очікуваннями

дорослих та соціальними впливами. Існують різні класифікації стосовно вікової

періодизації. До вашої уваги ще одна з більш детальним описом особливостей

підліткового періоду.

СЕРЕДНІЙ ДИТЯЧИЙ ВІК (від 8 до 11 років)

 Фізичне зростання

Період нерівномірного росту кісток, м’язів та органів може призвести до

незграбної зовнішності.

Ранній початок статевої зрілості може спричиняти певні труднощі для дівчат

та хлопчиків, він може призвести до очікувань дорослості, яка відповідає

старшому віку.

Через те, що в деяких підлітків статева зрілість починається під час

середнього дитячого віку, діти повинні мати доступ до інформації про

сексуальність та статеву зрілість до навчання у середній школі.

Когнітивна стадія

Логічне мислення із обмеженою здатністю продовжувати логіку на

абстрактні поняття; зневага до образного та нелогічного мислення раннього

дитинства.

Накопичення більш загальних знань.

Поступовий розвиток здатності застосовувати вивчені поняття щодо нових

завдань.

Частий інтерес до вивчення життєвих навичок (приготування їжі,

9

полагодження речей і таке інше) від дорослих вдома та інших місцях.

Моральний розвиток

Переважно егоцентрична у мисленні, хоча і розвинута совість.

Переходить від мислення в рамках чесності "Що є в цьому для мене"

(наприклад, якщо ти зробив це для мене, то я зроблю це для тебе) до

бажання отримати соціальне схвалення та жити відповідно до очікувань

людей, які знаходяться поруч із ними – мораль "золотого правила" (здатна

прийняти перспективи інших, може ставити потреби інших вище своїх

власних інтересів).

Здатності морального мислення не завжди відображаються у поведінці

дитини.

Самооцінка

Піддається впливу відносин із членами родини, вчителями та – все більше –

із однолітками.

Часто відносно низький рівень занепокоєння стосовно фізичної зовнішності

(особливо у хлопчиків), хоча на це впливають як однолітки, так і засоби

масової інформації.

Велика кількість хлопчиків зустрічаються із тиском стосовно того, аби

відповідати стереотипу " маскулінності ".

Образ тіла дівчат стрімко змінюється із статевою зрілістю, особливо на

ранніх стадіях.

Ранній початок статевої зрілості також пов’язується із більш низьким

самоконтролем та емоційною стабільністю, особливо для хлопчиків.

Фізіологічні та емоційні характерні особливості

Має розвивати відчуття майстерності та досягнення.

Інтерес до створення планів для досягнення цілей.

Навчання від батьків та інших осіб стосовно того, як робити, створювати та

лагодити речі.

10

Тенденція до неорганізованості та забудькуватості.

Відношення до батьків та інших дорослих осіб

Має схильність до того, аби бути близько пов’язаною із особами, які

володіють якостями батька або матері.

Батьки зазвичай приймають більшість рішень, які стосуються дитини, із

віком все більше залучаючи дитини до прийняття рішень.

Найбільш часті конфлікти через чвари братів або сестер та забудькуватість

або неуважність до щоденної роботи по дому, до навчання у школі та безлад,

особливо у дитячій спальні.

Здатність батьків вислуховувати стають все більш важливими.

Комунікаційні моделі батьки-дитина можуть змінюватися по мірі статевого

дозрівання.  Велика кількість підлітків зазначають, що (a) не можуть

розмовляти із батьками про питання, які стосуються сексуальності, та (б) не

отримують необхідної їм інформації на курсах статевого виховання у школі.

Відношення із однолітками

Часто дружба із однолітками однієї статі, зазвичай на основі сусідства,

спільних інтересів / хобі або інших спільностей, що сприймаються. Дівчата

зазвичай мають меншу кількість друзів, ніж хлопчики, але їх дружба є більш

емоційно близькою.

Формування ексклюзивних "клубів" та зміна альянсів однолітків є звичними.

Впливи засобів масової інформації та популярної культури все більше

впливають на діяльність та стосунки однолітків дитини.

РАННІЙ ПІДЛІТКОВИЙ ВІК (від 11 до 14 років)

Фізичне зростання

Широка варіація щодо початку статевої зрілості та різкості у швидкості

зростання.

Апетит збільшується під час різких збільшень швидкості зростання та

помітно зменшується у періодах між ними.

11

Збільшена потреба у сні.

Очевидний сексуальний розвиток, зміни голосу та посилений запах тіла є

звичними.

Когнітивна стадія

Індивідуальна варіація між деякими дітьми, які все ще сконцентровані на

логіці, та іншими дітьми, які здатні комбінувати логічне та абстрактне

мислення.

Деякі діти у ранньому підлітковому віці не можуть продумувати наперед

наслідки своїх дій.

Розвиток нових здібностей, таких як думати більше про можливості, думати

більш абстрактно, думати більше про сам процес мислення, думати у

багатьох вимірах, а також речі скоріше відносними, ніж абсолютними.

Практикування нових можливостей мислення через гумор та дискусії із

батьками та іншими особами. Використання гумору, сконцентрованого на

сатирі, сарказмі та сексі (що часто викликає роздратування дорослих).

Моральний розвиток

Продовження егоцентризму.  Часто вважає себе невразливою до негативних

подій.

Збільшення здатності приймати перспективи інших до уваги із своєю

власною перспективою.

У додаток до занепокоєння стосовно отримання соціального схвалення,

моральні особливості починають базуватися на повазі соціального порядку

та домовленостей між людьми: мораль "закону і порядку".

Починає брати під сумнів соціальні звички та піддавати переоцінці власні

цінності та моральні / етичні принципи, що іноді призводить до конфліктів із

батьками.

Самооцінка

Уявлення про самого себе може отримувати виклики від змін тіла під час

12

стадії статевої зрілості та соціальних порівнянь.

Молодь починає довготривалий процес встановлення власної особистості

окремо від родини.

Із початком стадії статевої зрілості велика кількість дівчат зустрічаються із

тиском для того, аби відповідати гендерним стереотипам, і можуть

показувати меншу зацікавленість до математики та науки.

Для великої кількості дівчат нормальне збільшення жиру на тілі із статевою

зрілістю може негативно впливати на образ тіла та самооцінку. Як хлопчики,

так і дівчата можуть бути занепокоєні щодо своїх проблем із шкірою, свого

зросту, ваги та загальної зовнішності.

Фізіологічні та емоційні характерні особливості

Інтенсивне фокусування на собі.

Тривога стосовно того, що інші люди думають про них.

Посилене бажання приватності та чуттєвості щодо тіла.

Часті зміни настрою із змінами у видах діяльності та контекстах. Випадки, коли

дитина проводить надто багато часу сама, можуть призвести до зміни настроїв.

Зростання забудькуватості.

Відношення до батьків та інших дорослих осіб

Зміни у власних та батьківських очікуваннях коригують попередні шаблони

відносин із батьками, що часто призводить до ще більшого конфлікту.

Більша концентрація на дружбі із однолітками із процесом того, як молодь

розвиває свою особистість поза межами ролі дитини в родині.

Часто категорично відмовляється від демонстрування фізичної прив’язаності (але

все ще потребує її).

Збільшений інтерес до прийняття своїх власних рішень; переваги від розширених

можливостей приймати свої власні рішення в межах діапазону існуючих

здібностей.

Молодь частіше протестує проти батьківських обмежень (але все ще потребує

13

деякі з них), що в результаті призводить до конфлікту.

Нові можливості у мисленні практикуються у збільшеному застосуванні гумору та

дискусій (або "спорах") із батьками / іншими дорослими людьми, що в результаті

може призводити до конфліктів.

Здатність батьків вислуховувати та піклуватися продовжують бути важливими.

Відношення із однолітками

Зміни внаслідок статевої зрілості та реакцій однолітків зазвичай змінюють

стосунки із однолітками.

Дружба все ще починається за наявності спільностей, що сприймаються, але все

більше включає здатність поділяти цінності та особисті переконання.

Може створювати групи від трьох до шести друзів (зазвичай однієї статі), що

забезпечують сильніше почуття безпеки.  Антисоціальні групи можуть

посилювати антисоціальні види поведінки.

Романтичні захоплення є звичними, починаються побачення.

СЕРЕДНІЙ ПІДЛІТКОВИЙ ВІК (від 15 до 18 років)

 Фізичне зростання

Більшість підлітків вступили в стадію статевої зрілості або завершили її.

Менша кількість варіантів у рівнях зростання та сексуального розвитку.

Велика кількість підлітків досягли свого повного дорослого зросту та інших

дорослих рис фізичного розвитку.

Когнітивна стадія

Значне розширення можливостей мислення у великої кількості підлітків: можуть

думати абстрактно та гіпотетично; можуть розпізнавати принципи, що лежать в

основі різних феноменів та застосовувати їх щодо нових ситуацій; а також можуть

думати про майбутнє, розглядаючи велику кількість можливостей та логічні

наслідки можливих випадків.

Більша здатність приймати перспективи може призвести до посилення співчуття та

турботи про інших, а також, для багатьох, до нового інтересу щодо суспільних

14

питань.

Моральний розвиток

Менш егоцентричні із віком. Збільшений акцент на абстрактних цінностях та

моральних принципах.

Посилена здатність (для деяких) приймати перспективи інших осіб; може бачити

більшу за розміром соціальну картину і може цінувати моральні принципи вище за

закони: мораль "на основі принципів".

Різні рівні когнітивного та емоційного розвитку. Наприклад, часто в один і той же

час пропагує окремі цінності і порушує їх.

Самооцінка

Процес формування особистості є інтенсивним. Експериментування із різними

ролями: погляди, сексуальність, цінності, дружба, етнічність та, особливо, види

занять.

Деякі дівчата можуть стикатися із надмірними дієтами або розладами харчування,

особливо ті, що мають більшу кількість жиру тіла, хронічні депресії або ті, що

мають родинні стосунки із високим рівнем конфліктності.

Меншість підлітків можуть досліджувати декілька шаблонів формування

особистості:

Сильна етнічна особистість

Бі-культурна особистість

Асиміляція у культуру більшості

Відокремлення від культури більшості

Фізіологічні та емоційні характерні особливості

Для деяких підлітків збільшена здатність співчувати іншим; більша вразливість

щодо тривоги, депресії та занепокоєння стосовно інших, особливо серед дівчат.

Багато підлітків показують посилення відповідальної поведінки.

Відношення до батьків та інших дорослих осіб

Кількість конфліктів із батьками часто зменшується із віком.

15

Посилена здатність бачити батьків як індивідуумів та приймати до уваги їхні

перспективи.

Більшість підлітків підтримують добрі стосунки із батьками.

Більший інтерес до прийняття "дорослих" обов’язків (власний поточний рахунок,

самостійне прання, самостійне купування одягу, приготування їжі, виконання

ремонту та таке інше).

Зазвичай самостійно приймає більшість рішень, готуючись до можливої

самостійної сім’ї.

Потребує балансу між часом, проведеним із батьками, і часом, проведеним із

однолітками.

Продовжує отримувати користь від деяких батьківських обмежень та

контролювання, в той же час часто заперечуючи проти них.

Звичайними є конфлікти щодо грошей, часу обов’язкового повернення додому,

щоденної роботи в домі, зовнішності та діяльності із однолітками.

Відношення із однолітками

Однолітки допомагають підліткам досліджувати та розвивати власну особистість.

Між-статева дружба стає більш звичною.

Антисоціальні групи однолітків можуть посилювати антисоціальні варіанти

поведінки.

Близька дружба допомагає підліткам із процесом розвитку індивідуальної

особистості окремо від особистості дитини в родині. [26]

Виховання дитини не можливе без знання психологічних особливостей

неповнолітнього, в тому числі і темпераменту, з метою вибору оптимальних

засобів і форм психолого-педагогічного впливу на його особистість.Залежно від

змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи

(темпераменту) людини виявляються по-різному, відіграють позитивну або

негативну роль. Коли необхідна значна працездатність, витривалість, краще

16

виявляє себе сильний тип нервової системи, а де потрібно виявити співчутливість,

лагідність, там краще впорається слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика йому шкодить, коли потрібні витриманість,

терплячість. Надмірно повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення

флегматика не сприяє успіху діяльності, яка вимагає значної рухливості,

швидкості впливу на інших. Слабкість збудливості та загальмовані дії, властиві

меланхоліку, призводять до боязкості, нерішучості, порушують контактність з

іншими. Схильність сангвініка захоплюватися новим, його нудьгування впродовж

одноманітної, хоча й важливої діяльності зменшує активність діяльності, постійно

спричиняє потяг до нового, модного. Стиль діяльності кожної людини значною

мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що є складовою структури її

темпераменту.

Висновок: отже, соціальне оточення підлітка є визначним в ході формування

стилю поведінки, особистісних рис і якостей, у здійсненні виховного впливу

необхідно враховувати тип темпераменту неповнолітнього.

17

1.1 Причини девіантної поведінки неповнолітніх

Поведінка, яка має в собі відхилення від соціально-психологічних норм,

називається девіантною.

Сьогодні неможливо розв'язувати проблеми виховання, не враховуючи

загального соціального тла. Негативні соціально-економічні та політичні процеси,

які відбуваються в суспільстві, тяжко вразили і навчальні заклади, гострота

проблем злочинності і правопорушень серед учнів посилюється. Причин чимало:

погіршення криміногенного середовища в умовах кризових явищ в економіці,

падіння виробництва, порушення колишніх виробничих та людських стосунків,

гострий дефіцит та низька якість промислових товарів, продуктів харчування,

незаконна спекуляція, шахрайство, азартні ігри тощо. Прискореними темпами

триває майнове розшарування населення. Освіта перебуває в жебрацькому стані.

Статистика викликає тривогу та занепокоєність. За останні 10 років удвоє зріс

рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч підлітків стоять на обліку в

правоохоронних органах. Питома вага юних правопорушників складає 25% проти

13% 10 років тому. [2]

Необхідно відзначити, що девіантна поведінка спостерігається у підлітків

частіше," ніж у інших вікових групах. Відомий психолог Л. С. Виготський

головною причиною важковиховуваності вважав труднощі підліткового періоду з

його інтенсивним анатомо-фізіологічним та психологічним розвитком,

підвищеною збудливістю, вразливістю, неузгодженістю психологічних процесів.

Проявляються вони у прагненні випробувати нові відчуття, у допитливості,

цікавості, недостатній здатності прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії, у

підвищеному бажанні незалежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які

висуває до нього суспільство щодо виконання ним певних соціальних функцій, сам

же він, у свою чергу, вважає, що не одержує від суспільства того, на що має право

розраховувати. Подібний сплав біологічних та соціальних факторів, мотивацій

пригнічує соціальну адаптацію дітей та підлітків до соціального оточення. [9]

18

У загальній структурі соціальної дезадаптації, несприятливої ситуації розвитку

чітко простежується група причин, які спричиняють девіантну поведінку

неповнолітніх: соціально-економічні, психолого-педагогічні та медико-біологічні.

Усі вони мають чітку тенденцію до загострення і поглиблення у сучасний період.

1) Соціально-економічні умови, які впливають на кримінальні відхилення у

поведінці неповнолітніх:

-загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціальної

справедливості, крах соціальних ілюзій, дегуманізація суспільства);

- економічні (плануванні і розподільчих відносинах, невдоволеність потреб молоді

у модних предметах, засобах дозвілля);

-соціально-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, масове залучення жінок до

виробництва і відчуження дитини від сім'ї, роз'єднання поколінь);

-соціотехнічні (втрати від науково-технічного прогресу у вигляді міграційних

процесів, що виходять з-під контролю, урбанізація, негативний вплив засобів

масової інформації тощо);

-організаційно-управлінські (несвоєчасність прийняття і відсутність послідовності

у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).

2) Психолого-педагогічні причини :

Психологічними причинами важковиховуваності підлітка можна вважати його

неспроможність соціально прийнятним способом компенсувати свою

непристосованість до соціального середовища, органічну ваду чи іншу

дефективність, порушення нервової діяльності.

Із серйозними проблемами зустрічаються педагоги при вихованні підлітків з

акцентуаціями характеру чи темпераменту: надмірною збудливістю, тривожністю,

демонстративністю, педантичністю тощо. У зарубіжній літературі широко

розповсюджений термін "делінквентна поведінка", яка характеризує

психологічний нахил до правопорушень. Така поведінка вбачається у суперечності

норм суспільства та оцінок поведінки в ближньому оточенні, заниженій

19

самооцінці підлітків, у неблагополучних сімейних стосунках; у розходженні норм

та оцінок різних груп; вживанні алкоголю, наркотиків (до цієї групи ще вживається

термін "адиктивна поведінка"); відчуженні від дорослих і негативному

самоствердженні, в наслідуванні окремих асоціальних типів.

Відхилення в поведінці дітей цілком обґрунтовано можуть бути пов'язані зі стилем

сімейного виховання і взаєминами в родині. Д. Боумрик виділила параметри

сімейного стилю (контроль, вимоги, засоби спілкування, емоційна підтримка), які

"відповідають" за певні риси характеру дитини, пов'язані з відповідною

поведінкою.Отже, існує причинно-наслідковий зв'язок між стилями сімейного

виховання і формуванням негативних форм поведінки дітей. Зокрема, висока

агресивність найчастіше спостерігається в дітей з родин з такими типами

виховання:

-"емоційне відкидання" (тип "Попелюшка", коли мінімальна увага до дитини

поєднується з надмірністю заборон, суворістю вимог);

- "гіпопротекція" (дитина полишена сама на себе, батьки не цікавляться нею, не

контролюють її поведінки). Висока інтенсивність агресивності при стійкому

почутті провини (тобто дитина переконана в тому, що вона є поганою людиною,

постійно вчиняє щось недобре) відзначається в дітей з родин:

- з "жорстоким поводженням" (надмірно суворі покарання навіть за незначні

порушення поведінки);

- з "домінуючою гіперпротекцією" (приділяють занадто багато уваги, позбавляють

самостійності).

Негативізм у відносинах з оточуючими, дорослими, однолітками є результатом

гіперпротекції, що потурає: приділяють велику увагу дитині, але тільки щодо

задоволення її особистих потреб. Таким чином, навички соціалізації не

формуються.Стає очевидним, що найбільш значущим механізмом формування

характерологічних рис дитини, відповідальних за самоконтроль і соціальну

компетентність є механізм засвоєння засобів і навичок контролю,

20

використовуваних батьками. Зрозуміло, ця залежність не завжди пряма, частіше

вона опосередкована додатковими умовами і факторами: соціальними,

економічними, інтелектуальним кліматом у родині, особливостями когнітивного і

фізичного розвитку дитини.

3)А. Бандура і Р. Уолтерс, спираючись на проведене ними дослідження процесів,

що сприяють соціалізації, вважають, що вирішальними для успішної соціалізації є:

готовність дитини встановлювати залежні стосунки, ступінь розвитку сумління і

сила мотивації до агресії. Саме ці складові відрізняють агресивних і ворожих дітей

від добре адаптованих підлітків. Відповідно до цього на характер агресивної і

ворожої поведінки дітей впливає:

-наскільки сильно батьки карають і не приймають дитини;

-ступінь провокування і заохочення агресії;

-послідовність вимог виконання соціальних норм поведінки.

4) Сім'я - відправний момент формування особистості, тому вона повинна

максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов суспільного життя, а

також підготувати ґрунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона

перша включається у розв'язання завдань соціалізації індивіда. Криміногенний

вплив з боку сім'ї на особистість полягає в стихійному чи цілеспрямованому

формуванні антигромадських якостей (в Україні 1,5 млн. алкоголіків, з них 230

тис. - жінки, щорічно 20 тис. дітей через пияцтво та алкоголізм залишаються без

батьківської опіки; 49% сімей розривають щорічно шлюб; серед засуджених

підлітків - 40% з не повних сімей).

5) Три основні варіанти криміногенної позиції сім'ї:

-небажання виховувати дітей;

-невміння виховувати дітей;

-неспроможність виховати дітей.

6) Три основні форми криміногенного впливу в сім’ї:

- активне залучення неповнолітніх до пияцтва, вживання наркогенних речовин,

21

бійки, сварки, розбещеність у сім'ї, скоєння злочинних вчинків;

-"пасивний" приклад безкарної антигромадської поведінки, яку підліток сприймає

як стереотип звичайної повсякденної моральної поведінки;

- виштовхування дітей на вулицю, їх розчарування у батьках, відчуття власної

ущербності,обділеності.

7)Найбільштиповими помилками сімейного виховання є:

-Дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками.

-Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок.

-Організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок.

-Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини.

-Недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка.

8) До психолого-педагогічних факторів відносяться і недоліки навчально-

виховного процесу:

- відмова педагогів від індивідуального підходу, формальне ставлення до роботи;

-низький освітній рівень більшої частини підлітків (звуження запитів, послаблення

самоконтролю і спотворення самооцінки);

-недостатнє знання педагогом умов життя і виховання у сім'ї;

-відсутність об'єктивного підходу до виявлення причин недисциплінованої

поведінки;

-негативне ставлення до учнів з низькою успішністю;

-прояв недовіри;

-відсутність єдності дій школи та сім'ї;

-соціальний дискомфорт (ізоляція, низький престиж, що негативно відбивається на

поведінці, емоційних переживаннях).

9)Медико-біологічні фактори:

Соціальна природа алкоголізму, наркоманії і токсикоманії зумовлена декількома

факторами:

1. Оскільки сп'яніння знижує почуття тривоги, алкоголізм і наркоманія частіше

22

зустрічаються там, де більше соціально напружених, конфліктних ситуацій.

2. Випивка пов'язана з специфічними формами соціального контролю (ритуали -

"цілеспрямоване пияцтво", ненормативна поведінка, засіб вивільнення від

зовнішнього контролю).

3. Головний мотив пияцтва - бажання почувати себе впевнено і здаватися

сильнішими (привернути до себе увагу).

4. Алкоголізм і наркоманія коріняться у внутрішньому конфлікті, зумовленому

прагненням підлітка подолати тяжке почуття залежності. [12][14]

23

1.2 Методи роботи з “важковиховуваними дітьми” та попередження

злочинності серед неповнолітніх дітей

В Україні проблема “ важковиховуваності ” набуває особливої гостроти

оскільки молодь формується в складних соціокультурних умовах економічних і

політичних суперечностей неврівноваженості соціальних процесів,

криміногенності суспільства. Спостерігається тенденція до загострення

соціально-економічних, психолого-педагогічних та медико - біологічних факторів,

які викликають важку поведінку неповнолітніх. Зростає чисельність дітей з

порушенням норм поведінки та тих, які відносяться до „групи ризику” і

долучаються до раннього алкоголізму, наркоманії, проституції, ВІЛ-інфікованості,

збільшується питома вага протиправності, агресивної поведінки підлітків під

впливом алкогольного та наркотичного сп’яніння. Основними причинами

деструктивної поведінки є, зокрема, психологічний дискомфорт, негативні

переживання, загальна втрата духовних орієнтирів, девальвація загальнолюдських

цінностей, не сформованість у значної частини дітей і молоді почуттів

терпимості, толерантності, милосердя, честі, совісті, що викликає у підлітків,

юнаків та дівчат апатію, нудьгу, відчуття своєї непотрібності, не розуміння сенсу

життя. Серйозним дестабілізуючим фактором є деструктивний конфлікт у

системах: "учень - учень" ,"вчитель – вчитель", "учень – вчитель", "учень –

батьки", "батьки – вчителі". Як негативне соціальне явище в педагогічному

процесі і як визначальний чинник у виборі мотивів соціальної поведінки, він стає

дедалі більшим гальмом у навчально–виховному і соціальному процесах.

Погіршилася культура спілкування і поведінки в учнівських і педагогічних

колективах. [11]

Система роботи шкільного психолога з важковиховуваними учнями

поєднується із системою національного виховання. Перш за все необхідно виявити

та взяти на облік важковиховуваних учнів. На кожного важковиховуваного

заводиться спеціальний щоденник спостережень, до якого записуються

24

насамперед соціально-психологічна характеристика учня. У ній відмічаються

причини виникнення важковиховуваності , у чому вони проявляються,

виділяються позитивні та негативні якості особистості, особливості сімейного

виховання намічаються засоби виховного впливу на учня, контролю. Раз на

семестр робиться висновок про досягнуті результати виховної роботи і

намічаються плани подальшої з кожним із таких учнів. До завдань шкільного

психолога входить вивчення інтересів, здібностей, нахилів важковиховуваних

учнів і залучення їх до роботи в гуртках, в спортивних секціях як у школі, так і в

позашкільних закладах. Робота з батьківським комітетом класу, з сім’ями

важковиховуваних учнів, не благодійними родинами спрямовується на озброєння

їх педагогічними знаннями, надання конкретної індивідуальної методичної

допомоги у профілактиці роботи з підлітками. [1]

Також існує проблема злочинності серед підлітків. Підліткам властивий

рефлекс наслідування негативних форм поведінки, що викликає незгоду,

заперечливе ставлення з боку дорослих. Пошуковий рефлекс (інстинкт)

проявляється у неповнолітнього в тому, що він несвідомо, але постійно, має

бажання, потреби на межі дозволеного, визначає – що можна і що не можна,

усвідомлює, що кара з боку суспільства обов’язкова.

Підліток під час спілкування з батьками і однолітками постійно не тільки

перевіряє межу дозволеного, але і прагне її розширити (наприклад, може не

виконати шкільне завдання, повернутися пізно додому, не повернути здачу після

приходу з магазину та ін.). Тільки середовище і ситуація дає йому сигнал – що

можна, а де край. [15]

Ще один рефлекс притаманний підліткам, якому важко підібрати назву, це –

вікове прагнення до пригод, авантюри, потреби випробувати “адреналіну” , а то і

страху, і жаху. Якщо суспільство, оточення не відповіли швидкою карою,

установка, наприклад, “шукати пригод”, може закріпитися. Вона відзначається

труднощами корекції й особливою необхідністю в індивідуальному підході з боку

25

педагогів, батьків і увагою однолітків.

Соціальна норма – це історично створена в конкретному суспільстві межа

допустимого в поведінці чи діяльності людей. І ось із цим поняттям соціальної

норми поняття девіантної поведінки нерозривно пов’язане. Форми поведінки

установлюються суспільством і включають в себе дисциплінарний і правовий

аспекти. У психології немає єдиної класифікації норм девіантної поведінки.

Вчинки особистості значущі не самі по собі, а лише у зв’язку з тим, які

тенденції розвитку за ними приховуються. Виходячи з цього, у вітчизняній і

зарубіжній психології представлені типи девіантної поведінки, які є показниками

відхилень в структурі особистості:

І. Протиправна поведінка, яка включає в собі:

1. Агресію.

2. Присвоєння чужого.

ІІ.Порушення моральних норм суспільства, тобто делінквентна поведінка, яка не

тягне за собою кримінальну відповідальність, це:

1. Бродяжництво.

2. Аутоагресивна поведінка.

3. Застосування наркотичних речовин.

4. Пияцтво.

Протиправна поведінка школярів частіше за все виражається в агресивності і

присвоєнні чужого. Агресивність може проявлятися вже в дошкільному віці в

бійках дітей через іграшки. Деякі молодші школярі пускають у хід кулаки, коли їм

не вистачає логічних доказів в суперечках. У всіх цих випадках підвищена

агресивність відмічається рідко. Тому, природно, такі дії не являють собою

серйозної соціальної загрози, а завдання дорослих – прагнути їх не допускати.

Агресія, як прояв не пристосування до соціального середовища, виразно

проявляється у віці від 10 до 13 років. Вона має своє вираження або в сімейних

сутичках під час вирішення конфлікту, або в побитті фізично слабших,

26

невпевнених у собі та позбавлених захисту дорослих, учнів. У старшому

шкільному віці агресивність відмічається в основному у юнаків, у дівчат значно

рідше. [17]

Агресивність по відношенню до молодших зазвичай виражається в глузуванні

над ними, поштовхах, іноді у відбиранні дрібних особистих речей і грошей.

Особливо вона може проявлятися проти дітей, які не мають сильних захисників.

Агресивність у подібних випадках є засобом глузливої та поблажливої

демонстрації свого вікового не перевершення і фізичної сили. А.С.Макаренко

запропонував ефективний спосіб боротьби із цим злом – шефство старшого

вихованця над конкретним молодшим. Це мало двоякий смисл: дозволяло підлітку

самоствердитися і розвинути в собі гарні якості майбутнього сім’янина, а

підшефній дитині – отримати захисника й опікуна, у якого б вона мала б

перейняти корисний досвід старшого.

Агресія старших підлітків і юнаків по відношенню до дорослих часто має за

мету визначення меж дозволеного в поведінці і носить демонстративний характер.

Вона може проявитися в навмисному порушенні тиші, запереченні старшим

(нерідко в зухвалій і образливій формі), сутичках в місцях найбільшого скупчення

дорослої публіки, псуванні суспільного майна. Значне загострення обставини

настає, коли старші роздратовано і гнівливо вимагають “ призвати хулігана до

порядку ” чи боязливо і принизливо ухиляються від конфлікту. Можливе в

подальшому покарання він розцінює як несправедливе, бо сам підліток заздалегідь

не знає, куди його заведе цей “ експеримент ”. Підлітки в таких випадках у всьому

звинувачують дорослих. Бажано таким дітям спокійно і доброзичливо пояснити,

аргументовано доказати неправильність їхньої поведінки, твердо припинити

можливість загострення ситуації. Агресія деяких підлітків і юнаків нерідко буває

направлена на окремого дорослого. Частіше це відмічається при кримінальній

поведінці, здійснюваній цілою молодіжною групою. Безпосередній поштовх до неї

зазвичай дають сильні емоції, які охоплюють всю компанію молодих людей. Дуже

27

часто такі емоції виникають на фоні алкогольного сп’яніння. В такому стані у

школярів посилюється прагнення здійснити якесь незвичайне “лихе”, “хоробре”

діяння. Вихід воно може знайти в нападі на фізично слабшого, нетверезого або

старого чоловіка.

Деякім дошкільникам і молодшим школярам може бути притаманне

присвоєння чужих речей, викликане недостатньою етичною вихованістю або

величезною розбещеністю. Присвоєнню чужого підлітками може бути

притаманний мотив гласності, пов’язаний з підвищеною потребою підлітків

випробувати і загартувати себе в важких і ризикованих справах, відчути себе

діючим членом компанії однолітків і одержати їхнє схвалення (наприклад, діти

здійснюють набіги на сусідські сади з метою “зірвати – украсти” фрукти, хоча

яблука, груші у них самих ростуть у саду і вони їх зовсім не потребують). Подібні

дії не дозволяють підліткам серйозно і глибоко задуматися над неправильною

формою їхніх учинків. З такими дітьми необхідно проводити роз’яснювальну

роботу з розкриття протиправності подібних дій. Необхідно досягти того, щоб

дитина розуміла і захищала не тільки інтереси постраждалих, але і стала на їхню

позицію. [21]

Бродяжництво, втечі з дому можуть бути притаманні підліткам з різних

категорій сімей з таких причин, як: страх покарання, протест, потреба вирватися з-

під опіки і набридлого укладу з його нотаціями і суворо регламентованою

поведінкою. Головна мета таких утеч – пожити без турбот і контролю. За

деклараціями неприйняття цінностей старших, прагнення до свободи від влади

державних інститутів, наприклад школи, стоять, як правило, вузькоегоїстичні

мотиви, банальне небажання програвати, годуватися за свій рахунок. В оточенні

бродяжок широко поширені такі явища, як: вживання наркотиків, венеричні

захворювання, статеве розбещення. Через те що зовнішній світ дуже небезпечний,

підлітки, які зазнали емоційного напруження і розірвали зв’язок із домом, легко

потрапляють у біду. Намагаючись вижити без сторонньої допомоги, хворі, голодні,

28

без грошей і даху над головою, вони стають об’єктами побиття, насильства,

пограбування, залучаються до наркотиків і злочинів, починають тероризувати

інших, провокуючи їхній гнів і помсту. [27]

Дана характеристика типів девіантної поведінки свідчить про необхідність,

значимість, посилення надання психолого - профілактичного впливу на школярів,

здатних до правопорушень.

Стан злочинності неповнолітніх і всі супутні йому явища є відображенням

суспільства. Правова пропаганда повинна допомогти підліткам усвідомити весь

негатив злочинної поведінки, навчити активно протидіяти такій поведінці.

Незаконне для молоді повинне стати не тільки “ не нашим ”, але і “ не моїм ”.

Профілактика з питань попередження злочинності серед неповнолітніх приносить

значну суспільну користь, знижує кількість злочинів у молодіжному середовищі.

Більшість спеціалістів-психологів вважає, що девіантна поведінка підлітків є

закономірною в тому розумінні, що вона не виникає на порожньому місці, ні з того

ні з сього. Існують глибинні причини, які є показниками девіантної поведінки. Всі

ці причини мають пряме відношення до найважливіших інститутів цивілізації –

сім’ї та суспільства. [31]

Причини відхиленої поведінки підлітків:

І. Біопсихологічні причини.

1. Спадкові:

а) ураження генетичного матеріалу;

б) спадкові дефекти обміну, які мають вплив на визрівання мозкових структур.

2. Уроджені:

а) властивість нервової системи;

б) внутрішньоутробне ураження (токсикоз, енцефаліти, інтоксикації, пологова

патологія).

3. Придбані:

а) нервові захворювання;

29

б) соматичні захворювання.

ІІ. Соціально-психологічні причини:

1. Несприятливі обставини в сім’ї (алкоголізм, наркоманія, куріння, психічні

порушення у батьків).

2. Єдина дитина в сім’ї.

3. Неповна сім’я.

4. Зразки жорстокості, насильства, агресивності, обману значущих для дитини

людей, які входять до його оточення.

ІІІ. Психолого-педагогічні причини:

1. Невідповідність між установками дорослих, їхніми ствердженнями і їхньою

поведінкою.

2. Відсутність знань у педагогів і батьків про індивідуальні, вікові та статеві

особливості дитини.

3. Неправильне використовування дорослими психолого-педагогічних

заходів обмежено-спонукального характеру.

Практично всі підлітки, схильні до правопорушень, є педагогічно

занедбаними дітьми. Однак у кожного учня педагогічна занедбаність виявляється

по-різному. Тому дуже важливо визначити рівень педагогічної занедбаності, бо від

цього залежить ефективність корекційно-виховного процесу, точність відбору

необхідних форм і методів психолого-профілактичних впливів.

Практичному психологу у своїй роботі дуже важливо виявити і встановити

причини, які породжують відхилену від норми поведінку у підлітків, а також

обставини, сприятливі деформації свідомості неповнолітніх, провести психолого -

профілактичну роботу з питань активізації морального, правового виховання з

залученням до цієї проблеми педагогів. Індивідуальна профілактика і корекція

містять в собі комплекс заходів, спрямованих на виявлення дітей і підлітків,

схильних до девіацій , і здійснення корекційно - профілактичних заходів з метою

усунення негативного впливу несприятливих для формування особистості дитини

30

умов. [22]

Дитина зростає в сім’ї, яка є одним з найважливіших факторів, який впливає

на формування відхилень у поведінці дітей, тому робота психолога з питань

профілактики і корекції цих відхилень повинна проводитися цілісно, комплексно

як із самою дитиною, так і з її сім’єю.

Діти і підлітки з девіантною направленістю мають багато вільного часу, до

того ж нічим не заповненого. Тому дуже важливо дорослим (педагогам, батькам та

ін.) організувати правильно і насичено дозвілля дитини. Відмінна особливість

сфери дозвілля – це добровільний, залежно від інтересів і потреб дитини, вибір

форм дозвільної діяльності.

Розуміння сім’ї, спільна праця з усіма членами сім’ї дитини сприяють

випрямленню поведінки у девіантного підлітка.

“ Важковиховуваний ” підліток у школі створює масу незручностей як

педагогічному, так і класному колективам. І дуже важливою для школи стає

завдання вирішення проблеми організації ефективної роботи з питань

профілактики і корекції девіантної поведінки дітей та підлітків: адже завжди

легше чому-небудь запобігти, ніж виправити вже допущену помилку.

Виходячи з аналізу причин девіантної поведінки школярів і її проявів, можна

зробити такі висновки:

1. Для ефективної діяльності навчального закладу з питань профілактики і

корекції девіантної поведінки дітей та підлітків потрібен комплексний підхід

до вирішення проблеми різних груп спеціалістів. На рівні школи це, в першу

чергу, взаємодія класного керівника, соціального педагога, практичного

психолога і лікаря.

2. Профілактична спрямованість повинна бути пріоритетною в роботі з дітьми і

підлітками.

3. Профілактична і корекційна робота може здійснюватися в наступних формах:

а) робота із сім’єю;

31

б) робота з групами дітей і підлітків;

в) індивідуальна робота.

4. Організацію роботи з питань профілактики і корекції девіантної поведінки

доцільно здійснювати з урахуванням статевих відмінностей.

5. В цілях пріоритетного визначення профілактичного напряму роботи з дітьми і

підлітками з девіантною поведінкою необхідно здійснювати прогнозування

поведінки учнів, яка має відхилення від норми (загальну, групову,

індивідуальну).

32

Розділ 2

Методика організації виховного процесу Макаренка

У педагогічній системі Макаренка важливими є його ідеї стосовно виховання

у дітей свідомої дисципліни. Він доводить, що дисципліна є не засіб виховання, а

його результат, вона є наслідком усього виховного процесу, а не окремих

спеціальних заходів. Дисципліна повинна бути свідомою, вона є явищем

моральним і політичним. У поняття свідомої дисципліни Макаренко вкладав не

таку дисципліну, яка випливає із свідомості на основі проповіді, роз’яснення і

вимоги її дотримуватися, а таку, яка супроводжується свідомістю, тобто

цілковитим розумінням того, що таке дисципліна і для чого вона потрібна.

Розглядаючи загальні способи досягнення свідомої дисципліни, Макаренко

вказував, що вона повинна вимагатися від колективу. У формуванні свідомого

ставлення до дисципліни важливу роль, на думку Макаренка, відіграє

роз’яснювальна робота з дітьми (вони можуть відчувати весь тягар

недисциплінованого життя, але не розуміти його). З цього приводу навіть

пропонує ввести у школи вивчення теорії моралі, щоб моральна проблематика

проходила перед учнями у теоретичному викладі.

Вказуючи на необхідність проведення з вихованцями бесід про дисципліну,

Макаренко вимагав не зводити їх до моралізаторства, а розкривати перед дітьми,

передусім, логіку дисципліни. Ця логіка полягає у наступному:

а) дисципліна є формою для найкращого досягнення мети колективу;

б) дисципліна ставить кожну окрему особу у більш захищене, більш вільне

становище, створює для неї впевненість у своєму праві, шляхах і можливостях;

в) у кожному колективі дисципліна повинна бути поставлена вище інтересів

окремої особи (у випадках, коли особа свідомо виступає проти колективу);

г) дисципліна прикрашує колектив і кожного окремого члена колективу

(важливо, щоб дисципліна не була простою зовнішньою прикрасою, а краса

дисципліни щоб випливала з її суті);

33

д) дисципліна проявляється не тоді, коли людина робить щось для себе

приємне, а тоді, коли вона неприємне робить для себе з приємністю.

Макаренко у щоденній своїй практиці використовував ряд прийомів, які

сприяли не лише досягненню дисципліни, але й підтриманню її естетичної

сторони: особливе дисциплінарне довір’я кращим загонам, коли цим колективам

доручалася найбільш неприємна справа; доручення несподіваних додаткових

завдань окремим загонам чи групам дітей; інститут особливого повноваження,

коли, наприклад, наказ чергового командира виконувався без заперечень;

перевірковий загальний збір по сигналу, особливо під час якоїсь розваги (під час

кіносеансу чи футбольного матчу); учбова пожежна тривога; щоденна фіззарядка,

не дивлячись ні на яку погоду, з найшвидшим збором усіх вихованців тощо.

Основою дисципліни Макаренко вважав вимогу. Без вимоги до особистості не

можуть бути створені ні дисципліна, ні колектив.

Свій педагогічний досвід він виражав формулою: "Якомога більше вимоги

до людини і якомога більше поваги до неї". Кінцевою метою вимоги повинно бути

підкорення колективу. Найбільш суворі вимоги ставити тоді, коли людина свідомо

виступає проти колективу. Макаренко пропонує використовувати такі форми

вимоги як привертання, примушування, а в разі потреби – погроза, причому з

розвитком колективу ці форми проявляються по різному. У тісній єдності з

вимогою Макаренко розглядав проблему покарань і заохочень. Як заохочення він

практикував преміювання за окремі досягнення на виробничій, моральній або

побутовій ділянці – подарунок, грошова премія і, як найвища нагорода, подяка в

наказі перед строєм. Стосовно покарань Макаренко переконаний, що там, де треба

карати, там педагог не має права не покарати. Покарання – це не лише право, а й

обов’язок педагога. Але покарання повинно бути справедливим, не завдавати

дитині страждання, ні фізичного, ні морального. У колективі повинна бути єдина

логіка покарань і певні традиції у їх застосуванні. Покарання не повинні бути

частими, застосовуватися лише тоді, коли порушуються інтереси колективу.

34

Макаренко пропонує й інші цікаві прийоми впливу на дитину: атака в лоб,

запрошення загону на чаювання, відкладена бесіда, "метод вибуху", ігнорування

вчорашнього дня, обхідний маневр, бойкот тощо. Макаренко негативно ставився

до фізичних покарань. У хорошому колективі покарання може бути приємним.

Наприклад, арешт серед підопічних Макаренка вважався привілеєм. Важливим

засобом досягнення дисципліни Макаренко вважав правильний режим. Під

режимом він розумів певну систему засобів і методів, які допомагають виховувати

дітей. Ознаками правильного режиму називав його доцільність, точність,

загальність, визначеність.

Багато уваги у своїй діяльності Макаренко приділяв сімейному вихованню.

Макаренко проаналізував ряд умов, які роблять сім’ю справжнім виховним

осередком суспільства. Багато з них є актуальними і сьогодні: проблема повної

сім’ї, кількості дітей у сім’ї (необхідність мати більше як одну дитину, морально-

психологічний мікроклімат сім’ї, приклад батьків, батьківський авторитет, трудове

виховання у сім’ї тощо.

35

Висновок

Грецький філософ Платон писав :" Нема нічого більш божественнішого, як

виховання. Тільки завдяки вихованню людина робиться справжньою людиною.

І.Кант: "Людина може стати людиною тільки через виховання. Вона є те, що з неї

зробить виховання". Успішний розвиток дитини великою мірою залежить від

змісту, спрямованості мотивів, якими вона керується у навчанні та праці.

У навчально-психічній роботі особливо важливий індивідуальний підхід до дітей.

А.С.Макаренко рекомендував вчителям і вихователям завжди пам’ятати, що люди

являють собою дуже різноманітний матеріал для виховання. Виховання, з точки

зору психології, можна вважати формою психічного розвитку людини. В межах

цієї форми розвитку здійснюються процеси привласнення, відтворювання

людиною суспільно та історично заданих здібностей. Виховання організовує,

спрямовує психічний розвиток людини.

Виховання - цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної

особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності,

правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності,

виховання патріотизму, любові до Батьківщини.

Сучасна педагогічна наука наголошує на тому, що у керуванні виховним процесом

слід виходити із глибокої сутності гуманізму і природи самого виховання, його

потреб і інтересів як суб’єкта виховної діяльності. Натомість під керуванням

розуміється організація різнобічної пізнавально-творчої діяльності учнів,

встановлення духовної близькості, стосунків взаємної поваги й довір’я між

вихователем і вихованцем.

Особистість дитини - її характер, почуття, мотиви діяльності та поведінки,

інтереси, бажання - формується в процесі відносин з оточуючим світом. Так,

природне середовище, що повсякчасно справляє певний вплив на дитину, не може

проте зрівнятись із значенням для неї взаємин з людьми. Ці стосунки -

найголовніші, визначальні. Саме люди виховують у дитини те чи інше ставлення

36

до оточуючого світу ( до природи, речей). Від дорослих вона вчиться любити

рослини, тварини, відчувати красу пташиної пісні, милуватися журавлиним

ключем в осінньому небі або ж бути байдужою до цього всього.

В процесі спілкування і певних суспільних відносин поступово збагачується

досвід людини, відбуваються зміни в її діяльності та поведінці.

Чим старшою стає дитина, тим більше у неї знань, досвіду, тим глибше сприймає і

осмислює вона все, що відбувається навколо неї. Десь в період з 10-11 до 14-15

років, який прийнято називати підлітковим віком, з’являються значні й істотні

зміни в обставинах життя та у внутрішньому світі дитини. Не випадково цей

період називають “перехідним”, навіть “критичним”. У цей час інтенсивно

відбувається фізичний , соціальний і моральний розвиток дитини. Помітними

стають важливі зрушення в свідомості, почуттях і поведінці. Життєвий досвід

підлітка дає йому можливість значною мірою самостійно і більш критично

підходити до аналізу, узагальнення та оцінки фактів, які він спостерігає в житті,

усвідомлювати власну діяльність і поведінку. Стосунки між людьми, норми їх

поведінки, поняття “справедливість”, “чесність”, посідають чи не найголовніше

місце в свідомості дитини-підлітка.

37

Список використаної літератури

1. Баженов В. Г. Воспитание педагогически запущенных подростков. — К.: Рад.

шк., 1986. — 128 с.

2. Белоусова З.И., Овсянникова В.В. Социально-психологические проблемы

девиантного поведения детей и подростков. – Запорожье, 1998.

3. Битенский В. С., Херсонский В. Г., Дворяк С. В., Глушков В. А. Наркомания у

подростков - К., 1989.

4. Болдырев Н. Й. Методика воспитательной работы в школе. — М.:

Просвещение, 1981. — 223 с.

5. Булл, Рей: Діти і Закон, Важливі Показники. Blackwell Publishers Ltd, 2001.

6. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. – М., 1991.

7. Верцинская Н. Й. Индивидуальная работа с учащимися. — Минск: Нар.

асвета, 1983. — 142 с.

8. Воликова Т. В. Учитель и семья. — М.: Просвещение, 1980.— 111 с.

9. Воспитание трудного ребенка. Дети с девиантным поведением / Под ред.

М.И.Рожкова. – М.: Владос, ИМПЭ им. А.С.Грибоедова, 2001.

10.Захаров А. Й. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. — М.:

Просвещение, 1987. — 189 с.

11.Засимовский А. В. Формирование общественной направленности личности в

школьном возрасте. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 199

12.Илешова Р.Г. Нарушения поведения у детей и подростков. – Алма-Ата, 1990

13.Карамушка Л.М. Психологія управління закладами освіти. – К.: Ніка-Центр,

2000.

14.Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков. – Минск, 1981

15.Королев В.В. Психические отклонения у подростков правонарушителей. —М.,

1992.

16.Кудрявцев В. Н. Причины правонарушений. — М.: Наука, 1976.— 186 с.

38

17.Лебединская К.С. Подростки с нарушениями в аффективной сфере. – М., 1998.

18.Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л., 1983.

19.Моффітт, Террі І. "Антисоціальна поведінка, обмежена підлітковим віком, та

антисоціальна поведінка, незмінна на протязі життя: Систематика розвитку."

Психологічний Огляд 100 (1993):674-701.

20.Миньковский Г. М. Профилактика правонарушений среди молодежи. — К.:

Вищ. шк., 1985. — 55 с.

21.Натанзон М. Ш. Трудный школьник и педагогический коллектив. — М.:

Просвещение, 1984. — 95 с.

22.Овчарова Р.В. Технологии практического психолога образования. –

М.:Творческий центр “Сфера”, 2001.

23.Основи пенітенціарної педагогіки і психології: Навчальний посібник / За ред.

СиньоваВ.М. – Біла Церква: КОІПОПК, 2003. – 102 с.

24.Раттер М. Помощь трудным детям. – М., 1987.

25.Роттенберг В.С., Бондаренко С.М. Мозг. Обучение. Здоровье. – М., 1989.

26.Сайферт, Келвін Л. та Хоффнунг, Роберт Дж.: Дитина та підлітковий розвиток.

Houghton Mifflin Company, Boston, 1997.

27.Степанов В.Г. Психология трудных школьников. – М.: Academia, 1998.

28.Формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків / За

редакцією В.Г.Панка. – К.: Ніка-Центр, 2001.

29.Фельдштейн Д.И. Психология воспитания подростка. – М.: Знание, 1978.

30.Харрис Т.А. Я хороший, ты хороший. – М., 1993.

31.Эйдемиллер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. – Л., 1990.