Історія розвитку і становлення

психології релігії

• Психологія релігії як відносно самостійна наукова галузь започатковується в середині ХІХ ст. Її виникнення було підготовлене бурхливим розвитком суспільно-історичних та природничих наук..

• Істориками, етнографами, археологами був зібраний величезний емпіричний матеріал з царини вірувань різних народів світу. Цьому процесу також сприяли сотні мандрівників і місіонерів, котрі прагнули донести до широкого загалу свої враження, роздуми про різні вірування. Їх ідеї часто розходились з загальноприйнятими, що спонукало до нових пошуків аргументації та осмислення. Ця зміна та переосмислення ідей поступово набувала статусу загальноприйнятих і актуалізувала найрізноманітніші наукові пошуки, зокрема, релігієзнавчі та психологічні.

Вони пов’язані з науковими стараннями англійських дослідників

Герберта Спенсера (1820—1903), Джеймса-Джорджа Фрезера (1854—1941),Едуарда-Бернетта Тейлора (1832—1917),Броніслава-Каспера Маліновські (1884—1949),

французьких учених Люсьєна Леві-Брюля (1857—1939), Клода Леві-Строса (нар. 1908), Габріеля Тарда (1843—1904), Еміля Дюркгейма (1858—1917), німецького психологаВільгельма Вундта (1832—1920) та ін.,

Основоположними для становлення психології релігії стали праці німецького

теолога, філософа Фрідріха Шлейєрмахера (1768—1834)

«Промови про релігію до освічених людей, які гордують нею» (1799), «Монологи»

(1800) та ін.,в яких релігійна віра тлумачиться як

індивідуально-психологічний феномен, стан свідомості, емоційних переживань людини. Ядро релігійної свідомості Ф. Шлейєрмахер

вбачав у ставленні до нескінченності та в особливій чутливості, які, динамічно поєднуючись, утворюють «внутрішнє

діяння», спрямоване на пошук вічного і нескінченного в усьому, що живе й

рухається, у зростанні та мінливості, у дії та стражданні

• Релігійно-психологічними за рівнем і змістом аналізу були процеси у філософії, пов’язані з так званою «смертю Бога» — поширенням і поглибленням безвір’я, атеїзму, намаганнями осмислити становище людини в світі без Бога, його піклування і захисту.

• Найґрунтовніші розвідки щодо цієї проблематики належать С. К’єркегору, Льву шестову, Миколі Бердяєву

• Семену Франку , Едмунду Гуссерлю , Карлу Ясперсу

• Дослідження усіх цих мислителів актуалізували психологічні трактування релігійних феноменів засновниками великих релігій Мойсеєм, Ісусом, Буддою, Мухаммедом. Значною мірою вони поглибили, розширили релігійно-психологічні конструкції, вибудовані давньогрецькими філософами Платоном (427—327 до н.е.), Августином Аврелієм, нідердандським філософом Бенедиктом Спінозою (1632—1677), німецькими філософами Іммануїлом Кантом (1724—1804), Георгом-Вільгельмом-Фрідріхом Гегелем (1770—1831).

• Саме тоді викристалізувалися фундаментальні психологічні

концепції: рефлекторне вчення (І. Сєченов, І. Павлов, В. Бехтєрев),

біхевіоризм (Е. Тондайк, Дж. Вотсон), психоаналіз (З. Фрейд)

та ін. Більшість провідних тогочасних психологів звертала

увагу на такий важливий у житті, психічній діяльності людини

феномен, як релігія

На становлення психології релігії як самостійної наукової дисципліни

відчутно вплинув розвиток власне психології на зламі

ХІХ—ХХ ст.

• Вважається, що власне психологію релігії започаткувала

стаття американського психолога Стенлі Холла (1846—1924) «Моральне та релігійне

виховання дітей»

«Дитина у своєму індивідуальному розвитку долає в редукованій (згорнутій) формі основні стадії культурного розвитку людства, через які кожна людина має пройти з максимальною користю для себе. До них належить і релігійна.»

• Учень Холла, Едвін Старбек (1866—1947) у своїй книзі «Психологія релігії», написаній на основі узагальнень емпіричного матеріалу, зібраного за допомогою анкетування, вивчення автобіографічних нотаток, щоденників віруючих, стверджував, що людина має вроджений релігійний інстинкт.

• До фундаторів психології релігії як самостійної наукової дисципліни

належить американський філософ Джеймс Пратт (1875—1944), який

у своїх книгах «Психологія релігійної віри» (1907), «Релігійна

свідомість» (1920) досліджував психологічний зміст культу,

містицизму, віри з позиції віруючої людини, якою вважав себе.

Якщо більшість учених у сфері психології релігії намагалися бути об’єктивними, незаангажованими вірою чи безвір’ям, то Пратт підкреслював і обстоював правоту свого суб’єктивізму віруючого

• Серед основоположників психології релігії значне місце посідає Дж. Леуба (1868-1946).

«Протягом всієї історії релігія була засобом обдурення людей, що релігійний досвід не є основою для визнання надприродного, що в основі містичних станів лежать природні психічні процеси, що релігійна психотерапія не завжди ефективна»

• У цей же час в американській психології релігії закладаються основи пастирської психології та

релігійної психотерапії, появу яких започаткував протестантський священик

Антон Бойзен. У 1920 р. він захворів на гостру форму кататонічної шизофренії і потрапив до

психіатричної лікарні. В процесі лікування А.Бойзен прагнув розібратися як у причинах

власного захворювання, так і у психічних розладах в цілому. В результаті

він доходить висновку, що релігія може сприяти процесу одужання.

• Психологія релігії починає проникати в духовні навчальні заклади. Психологія релігійного культу стає найбільш опрацьованим розділом пастирської психології. Новою формою приходської роботи стає пастирське консультування.

• Європейська психологія релігії на початку перебувала під впливом американської школи, але згодом і сама почала експортувати наукові ідеї. Першою ґрунтовною британською розвідкою у цій царині була монографія Георга Стреттона «Психологія релігій» (1911), у якій зроблено порівняльну психологічну характеристику різних вірувань, релігій. Різноманітні психологічні особливості культу, психологічні аспекти віри проаналізовані у книзі Роберта Тулесса «Вступ до психології релігії» (1923).

• У цей період досить складні процеси розгорталися на теренах Російської імперії. Динаміку їх формували релігійний ренесанс, пристрасні інтелектуальні пошуки Бога, істинної віри і водночас зародження запеклого атеїзму, що досягнув піку в більшовицькій ідеології.

Одним із натхненників пошуків Бога був Лев Толстой (1828—1910), який порівнював значущість релігійної віри в духовному житті людини з роллю серця у життєдіяльності її тіла

• Відомий невролог, психіатр, психолог Володимир Бехтєрев (1857—1927)

Пояснював психічні епідемії релігійного змісту схильністю до істеричності більшості охоплених цими епідеміями внаслідок навіювання, самонавіювання, наслідування. Біснуватість він пов’язував із нервовим розладом, нейрофізіологічними змінами в корі головного мозку, чудесні зцілення — із самонавіюванням, що спирається на глибоку віру, довір’я до пастиря.

• Стан психології релігії у Франції яскраво відобразив філософ і психолог Еміль Бутру (1845—1921)

Був переконаний, що основна проблематика психології релігії як науки полягає у спостереженні та аналізі релігійних феноменів на основі пошуку їх пояснень у загальних законах психічних явищ («Наука і релігія»).

Теодор Флурнуа (1854—1920) сприяв становленню європейської наукової

психології релігії тим, що вивчав діяльність релігійних геніїв, створив

першу в Європі узагальнюючо-систематизуючу працю з психології

релігії («Принципи релігійної психології»).

• Один із засновників соціології, французький учений Е. Дюркгейм започаткував соціально-психологічне вивчення релігії.

Довів, що релігія інтегрує спільноту, регулює психічні процеси й поведінку людини, виражає і утверджує суспільні духовні цінності, ідеали

Вільгельм Вундт (1832—1920) психологічні аспекти релігії досліджував на основі аналізу історичного емпіричного матеріалу, наслідком чого стала десятитомна праця «Психологія народів».

Розвитку методів дослідження психології релігії, прислужилися праці німецького психолога релігії Вернера Грюна (1887—1961) «Ціннісне переживання. Релігійно-психологічне дослідження на експериментальній основі» (1924),«Набожність сучасності»

Отже, психологія релігії в період свого становлення як самостійної наукової дисципліни розвивалась за

такими напрямами: зміст і характер релігійних

психічних станів, процесів суб’єкта — емоційних переживань, уявлень, фантазій, ціннісних орієнтацій, думок

релігійна віра як результат «зустрічі з Богом», містичного осяяння

порівняльний психологічний аналіз первісних культів, вірувань, міфів

психологія культу функція релігійної віри психологія релігійно-моральних

пошуків людинирелігійні аспекти вікової і

педагогічної психології соціально-психологічні аспекти

релігії релігійність як риса

національного характеру пастирська психологія

психопатологічні і невропатологічні аспекти релігії

методологічні засади і дослідницькі методики