Маршал Радянського СоюзуВатутін Микола

Федорович

Виконав Козорез ДмитроУчень 8-Б класуКЗО «СЗШ №69»

М. Дніпропетровськ2013 р.

Ватутін Микола Федорович

1901-1944

Біографія

Микола Федорович Ватутін народився 3 грудня (за новим стилем — 16 грудня) 1901 року в селі Чепухино Валуйського повіту, в сім'ї селянина-середняка. З ранніх років він відрізнявся великим жаданням знань, наполегливістю, сільську школу закінчив першим учнем. З відзнакою закінчивши Валуйське двокласне земське

училище, Микола Ватутін успішно витримує конкурсні іспити в комерційне училище, яке знаходилося у слободі Уразово. Проте, після третього класу навчання довелося перервати, оскільки перестали виплачувати стипендію. Після повернення до села він працював у волосному правлінні.

Служба в армії

У 1920, у віці дев'ятнадцяти років М. Ф. Ватутін добровольцем вступив до лав Червоної Армії. Військову службу розпочав рядовим бійцем 3-го запасного стрілецького полку в Харкові, у вересні 1920 року брав участь у знищенні армії Махна в районі Луганська і Старобельська, а через місяць був направлений до Полтавської піхотної школи.

Курсантам цієї школи доводилося не лише опановувати знаннями, але і брати участь у боях проти загонів українських повстанців. У лютому 1921 року Ватутін був прийнятий до РКП.

З 1926 по 1929 навчався у Військовій академії ім. М. В. Фрунзе і був атестований командуванням як «енергійна, наполеглива людина, з багатою ініціативою, допитливим розумом. Всі доручення по проведенню занять з групою старшого начскладу і навчань з військами виконує зразково. На військових іграх та навчаннях проявив себе, як відмінний штабний командир».

Після завершення навчання у Академії імені Фрунзе Ватутін прямує до штабу 7-й стрілецької дивізії в місті Чернігові, а з 1931 року стає начальником штабу гірсько-стрілецької дивізії, яка розташовувалася в місті Орджонікідзе.

Друга світова війна•З 17 по 28 вересня 1939 року в ході Польського походу — начальник штабу Українського фронту, а в липні 1940 року йому, вже в званні генерал-майора, довіряється пост начальника Оперативного управління — заступника начальника Генерального штабу Червоної Армії. Пізніше він стає першим заступником начальника Генерального штабу Червоної армії.

•28 січня 1943 року М. Ф. Ватутін був нагороджений орденом Суворова I-го ступеня, а згодом йому присвоюється звання генерала армії.

•Під керівництвом Ватутіна війська Воронезького (з жовтня 1943 року — 1-го Українського) фронту брали участь в битві за Дніпро, захопленні Києва (6 листопада 1943 року), а також в подальших операціях по вигнанню німців з Правобережної України. У взаємодії з 2-м Українським фронтом на чолі з Конєвим війська 1-го Українського фронту в січні — лютому 1944 року в ході Корсунь-Шевченковської операції оточили крупне угрупування Вермахту та ліквідовували його.

•У лютому 1941 року генерал-лейтенант Ватутін нагороджений орденом Леніна.

•З 30 червня 1941 — начальник штабу Північно-Західного фронту. Брав активну участь в обороні Новгорода, очоливши оперативну групу військ, що діяла тут. Під його керівництвом здійснювалися контрудари проти німецького корпусу генерала Манштейна, в результаті яких німецькі війська зазнали втрат на підступах до Ленінграду. За організацію опору в районі Новгорода і Калініна і проявлені при цьому особисту мужність і рішучість генерал-лейтенант Ватутін нагороджений орденом Червоного Прапора.

Загибель29 лютого 1944 року Ватутін виконував огляд частин фронту, того ж дня відбулась зустріч з командувачем 13 армії генералом М. П. Пуховим та його штабом м. Рівне. Приблизно на півдорозі Ватутін запропонував скоротити відстань, рушивши путівцем замість довгої дороги через Новоград-Волинський.

Пораненого генерала було відправлено до військових лікарів у складі найближчої танкової частини. У доповіді генерала Крайнюкова Сталіну станом на 03:00 01/03/1944 стан Ватутіна оцінювався як задовільний, проте лікарі наполягають на неможливості транспортування пораненого протягом найближчої доби, після чого його треба відправити літаком до Москви.

Замість Москви його направили до Києва, де він перебував під постійним наглядом академіка Бурденка та заступника головного хірурга Червоної Армії генерал-майора медичної служби Шамова. Спочатку стан Ватутіна вдалося нормалізувати, й мова йшла про те, що «товариш Ніколаєв (так звали Ватутіна в телеграмах) одужує», проте на початку квітня, на 33-й день після поранення стан знову став погіршуватись:«Протягом ночі температура хворого була нормальною. Хворий спав задовільно. Зранку хворий був активним, снідав. Пульс 104. Температура до 12 години піднялась до 39.3 без ознобу. Пульс 120»

15 квітня Ватутін помер у військовому шпиталі Києва.

Пам'ятник генералу Ватутіну в Києві. «Герою Радянського Союзу генералові ВАТУТІНУ від українського народу»

Бюст Ватутіну в музеї визволення Києва (с. Нові Петрівці)

Висновок

Я гадаю,що Ватутiн Микола Федорович внес великий вклад у визволеннi України вiд фашистiв.I за це люди пам’ятають його й сьогоднi.