Корпоративний журнал

1

j-school 2012

Чому вступати на PhD ст.18

Навіщо студентам вміти працювати з технікою ст. 10

Чому можуть навчитися журналісти на DFJ ст. 16

Корпоративний журнал Могилянської школи журналістики j-school 2012

j-school

Все починалося з одного комп’ютера...

Історія Могилянської школи журналістики

10 років школі

Євген Федченко: «Ми маємо осідлати хвилю змін у журналістиці»

2

3

Update | j-school 2012

Могилянська школа журналістики – це школа інноваційної, якісної журналістики, школа, яка вчить бачити та використовувати можли-вості, передбачати зміни у медіа індустрії та швидко до них адаптовува-тися. Про секрети успішності школи та її принципи розповідає директор

МШЖ, Євген Федченко.

- В чому особливість Мо-гилянської школи журналістики порівняно з іншими закладами, які готують журналістів?

- Ми принципово відрізня-ємося від інших шкіл, які готують журналістів. Могилянська школа журналістики створювалася на абсолютно нових засадах. Це не було продовження традиції.У перші роки ми досить актив-

но співпрацювали з університе-том Лідса у Ве-ликій Британії. Викладачі уні-верситету до-помагали нам створювати на-вчальні плани, і тоді з’явилася перша техніка в школі. Їхні викла-дачі час від часу проводили тре-нінги для наших студентів. Також ми співпрацювали з уні-

верситетом Огайо у 2004-2007 ро-ках. Ерік Вільямс, який зараз у нас викладає, тоді був співдиректором цього проекту і також багато разів приїздив сюди викладати. Таким чином, ми створили принципово відмінний підхід від того, що іс-нував на українському ринку.

- В чому полягає цей «прин-ципово новий» підхід?

- В першу чергу, це модель learning by doing, коли студен-ти вчаться через практику. Це принципова модель, оскільки журналістиці не можна навчити інакше, ніж виготовляючи журна-лістський продукт, повторюючи, розбираючи разом з викладача-ми, критикуючи, переробляючи. Тобто це не є наука, де ми можемо нові знання базувати на старих і робити просто узагальнення. Це є прикладні навички. По друге, викладачі мають бути

практиками, які нещодавно пра-цювали в медіа, а ще краще, які продовжують працювати в медіа у тих галузях, які вони виклада-

ють. Тобто, коли ми говоримо про економічну журналісти-ку, це повинен бути журналіст, який займається економікою, а не просто журналіст-репортер. Це нам дає можливість говори-ти про специфічно відмінні речі одного напряму в журналістиці від іншого.

- Яким чином вам вда-ється дібрати цих викладачів, і зрозуміти, хто саме є не про-сто хорошим журналістом, але й інноваційним, прогресив-

ним та здат-ним навчити?

- Тут ви абсолютно пра-ві, що не завжди хороші журна-лісти можуть бути хорошими

викладачами і навпаки. Тому тут якраз потрібно шукати лю-дей, які є блискучими в обох функціях. І, звісно, в Україні є не дуже великий pool, з якого можна обирати, кого би ми хоті-ли бачити. Але ті викладачі, які зараз є в школі, вважаю, є най-кращі кожен у своїй галузі. Ми по різному знаходили

один одного – вони школу чи школа їх. Є викладачі, які викла-дають з першого року школи, як медіа-юрист Наталя Петрова, наприклад. Є, які приєдналися цього року, як, наприклад, Оля Макарчук, яку я завжди знав як блискучу журналіст-ку, а потім дізнався, що вона займа-ється зараз анімацією. Я з нею скон-тактував і запитав, чи їй цікаво це робити. Вона відповіла: «Так, звичайно». Так у нас з’явився курс анімації. Тобто я не намагаюся робити

навчальний план і шукати під нього людей. Тому що це дуже

складно, оскільки, як я вже ка-зав, в Україні дуже лімітований pool людей, з яких можна роби-ти отаких викладачів. Якщо я бачу, що є людина, яка могла би зробити якийсь серйозний вне-сок в розвиток школи, ми дуже швидко розробляємо і запро-ваджуємо ті курси, які би вона хотіла викладати.

- Чи не заважає ось та-кий експериментальний спосіб добору викладачів та курсів школі працювати ефективно?

- Ні. Це, навпаки, допома-гає. Адже проблема журналіст-ської освіти і в Україні, і закор-доном в тому, що готових ідей, усталених традицій журналіст-ської освіти на сьогодні немає. Оскільки журналістика зміню-ється і ніхто не знає, що буде в ній завтра, ще більше ми не знаємо, якою має бути журна-лістська освіта, яка має наперед готувати фахівців для невідомої поки що нам галузі. Професійний стандарт, до

якого ми хотіли би наблизити навчання, постійно змінюється. Ті ідеї, які ми вважали іннова-ційними 10 років тому, не є при-йнятними сьогодні.Кілька років тому ніхто не ду-

мав, що Twitter буде настільки впливовим, і не тільки як соці-альна мережа, а як безпосеред-ній інструмент для журналіс-тики, для збирання інформації,

краудсорсин-га, розповсю-дження, про-м о у т и н г у журналістських матеріалів. Ніх-то рік тому про Pinterest не чув,

а зараз ми бачимо матеріали ра-зом з іконками Twit It, Facebook it, Pin it... Тому експериментальний

формат допомагає вловлювати ті тенденції, які є в закордонних медіа школах, на медіа ринку,

“Журналістиці не можна навчити інакше,

ніж виготовляючи журналістський продукт”

“Експериментальний формат допомагає

вловлювати ті тенденції, які є в закордонних медіа школах та на медіа ринку”

Текст: Олена Абрамович

Фото: Юрій Панін

Update

Євген Федченко - одру-жений, має дитину, вік - 36 років. Обіймає посаду директора

МШЖ, керує Докторською програмою (PhD) з масових комунікацій; кандидат по-літичних наук, доцент; пра-цював у друкованих ЗМІ, а також продюсером та веду-чим на телеканалі СТБ.

Студенти-випускники МШЖ з Євгеном Федченком під час конвокації, 2010 рік

4

зважати на те, до чого прагнуть студенти, на чому працюють ви-кладачі, і з цього всього робити якусь синергію, і максимально намагатися осідлати ось цю хви-лю змін у медіа індустрії.

- Цього року школа отри-мала iPad-и для навчання сту-дентів. Які експерименталь-ні курси планується ввести у зв’язку з таким технологічним оснащенням?

- Зараз iPad-и інкорпорова-ні в низку курсів. Їх використову-ють для тієї ж анімації, а також є iPad клас для викладачів з DMU. Вчора, наприклад, вони знімали відео і монтували в iPad-і, а звідти публікували на блоги. Плануємо з наступного року використати iPad-и вже у мультимедійних кур-сах, і в журнальному виробництві для того, щоб подивитися як ро-бити, наприклад, applications для журналів. Тобто це одна платфор-ма для багатьох курсів, але дуже важливо уявити, де і як вона була би найкорисніша.

- Школа має комп’ютери для кожного студента, відеока-мери, диктофони, тепер і iPad-и. Чи справді молодим журналіс-там потрібно стільки техніч-них навичок?

- Я думаю, що тут завжди іс-нує суперечка між тими, хто каже, що технології важливі, та тими, хто каже, що технології вторинні. В цій суперечці я знаходжусь на обох позиціях, тому що ми пови-нні зрозуміти, як виробляти кон-тент. Сьогодні неможливо робити якісний контент та розуміти, як цей контент донести до аудиторії, якщо ми не уявляємо якими тех-нологіями ми можемо для цього скористатися. І це також є, як я завжди вбачав,

завданням нашої школи – давати студентам широке бачення медіа індустрії в цілому, і примірятися до високого стандарту цього гло-балізованого ринку, а не просто дивитися, які є «сієсекундні» по-треби на українському ринку.

- Яким чином учням школи може вдаватися примірятися до світових стандартів?Тут можна подивитися, напри-

клад, де працюють наші випус-кники. І зараз їхні працедавці не обмежуються виключно україн-

- Свою ціль я бачу дуже про-стою – зробити разом з командою викладачів, з якими ми уже багато років працюємо, цю школу най-кращою в Україні, найкращою за якістю освіти, найінновацінішою, зробити її такою, куди студенти будуть хотіти і будуть змагатися щоби потрапити в неї, і зробити її такою, яка зможе випускати лю-дей, які будуть змінювати україн-ську журналістику. Для цього потрібні три прості

речі – викладачі, ідеї та студенти. Потрібна команда однодумців-викладачів і тих, хто працює в школі. Потрібні нові ідеї і блис-кучі студенти, які зможуть серед цих ідей знаходити щось для себе, щоб потім використовувати це в журналістиці.

ськими компаніями: вони пра-цюють для міжнародних мов-ників досить багато, для BBC, EuroNews, Associated Press, для інших компаній. І, в принципі, це досить важливий показник. По-друге, з точки зору укра-

їнського ринку, тут також від-буваються зміни. Якщо раніше досить багато медіа менеджерів підходили до проблеми винайму нових працівників з точки зору політичної і власного виживан-ня, - що я краще візьму багато людей, які нічого не вміють, ні-чого не розуміють, але я зможу ними керувати, і вони нікуди не зможуть рухатися, тому що ми всі знаємо їм ціну. Зараз все ж таки медіа в Україні починають ставати прибутково орієнтова-ними організаціями, чого не було ніколи раніше. Якщо подивитися на оголошення або неформаль-но поспілкуватися з медіа ме-неджерами, вони хочуть одну людину, але яка би відповідала дуже широкому колу запитів. Не обов’язково, що вона все це буде робити. Але вона повинна знати, принаймні, як це все працює.

- Якою ви бачите свою ціль як директор Могилянської школи журналістики?

5

DMU | j-school 2012

Щоб виправити ситуацію, Фонд Ріната Ахметова «Розвиток Укра-їни» та Могилянська школа жур-налістики у 2011 році започатку-вали новий навчальний проект – «Цифрові медіа в університе-тах» (Digital Media Universities). «Основна ідея проекту: навчати журналістиці повинні ті, хто ре-ально вміє це робити. І якщо хтось не вміє цього робити, то треба їх навчити,» - розповідає Олександр Власенко, керівник DMU.В рамках програми викладачі

з п’яти кращих вузів України на-вчаються новим західним мульти-медійним мето-дам. Для участі обираються ті, хто є основним рушієм в стінах університету. «Наші дослідження показали, що найбільше джерело змін в універ-ситеті – це ті викладачі, які дося-гли певного рівня професіоналіз-му, мають кандидатські ступені, чи є старшими викладачами. Ми дивимось на їхній бекграунд, де вони працювали на ринку, чи хо-чуть вони щось змінювати,» - роз-

повідає про принципи відбору кандидатів на участь у програмі Олександр Власенко.

ПІСЛЯ ВІДБОРУ З УЧАСни-ками підписується меморандум про те, що вони беруть обов’язок виклада-ти новий предмет «нові медіа» з ново-го навчального року. «Вже починаючи з наступної осені, я повністю зміню мій навчальний план. Я впевне-на, що тоді навчання стане більш комфортнішим для студентів, бо вони зможуть брати інформацію по курсу з мого блогу,» - запевняє

учасниця програми Наталія Габор з уні-верситету Франка. За її словами, про-грама допомагає їй отримати багато

необхідної інформації щодо ін-стурементарію, який можна вико-ристовувати у викладанні.

ТРЕНЕРАМИ ДЛЯ УКРАЇн-ських викладачів-учасників DMU стали іноземні фахівці у галузі медіа з Америки, Іспанії, Італії та Великобританії. Програма склада-ється з 8 модулів, які допомагають

засвоїти основні принципи викладання нових медій, виробництва мульмедій-ного контенту, інфографі-ки, аудіо та відео-подкастів тощо. Людмила Федорчук з

університету Шевченка впевнена, що нові методи навчання поліпшать її ви-кладання і, як результат, підготовленість студентів. «Для того, аби ми розуміли студентів, ми повинні «ва-ритись» у тому самому соку, що і вони. На програмі DMU було представлено як мож-на за допомогою блогу, а точніше цілого блогерсько-го проекту, співпрацювати зі студентами онлайн.»

ЄВГЕН ФЕДЧЕНКО, директор Могилянської школи журналісти-ки, впевнений, що є великий попит на викладання журналістики, яка не опирається на застарілі стан-дарти. «У багатьох університетах є викладачі, які хочуть і можуть ви-кладати журналістику по-іншому. Журналістська освіта характери-зується інертністю, повним від-ривом від реального медіавироб-ництва, часом – неприкритим

зароб і тчан -ством на тих, хто хоче отри-мати профе-сію журналіс-та,» - вважає Федченко. На його думку,

для того, щоб змінити стан жур-налістської освіти в Україні, по-трібно усвідомити зміни, які від-буваються в самій журналістиці. А усвідомивши їх, передбачити потреби медіа, що постануть за кілька років. «Треба мати викла-дачів, що не втрачають зв’язок із індустрією, і є лідерами цих змін. Саме це і потрібно включити в навчальні плани вже сьогодні,» - впевнений Федченко.Програма DMU розрахована

на 3 роки. Протягом цього часу в українських вузах на факультетах жрналістики має започаткува-тися нова традиція викладання, яка допоможе зробити якіснішою журналістську освіту у нашій кра-їні в цілому.

В епоху нових медій журналістика розвивається так швидко, що викладачам журналістики в університетах важко не лише дати «рятувальний круг» студентам в морі медійних змін, але й самим утриматися на плаву. В університетах бракує техніки, освіті не вистачає відповідності міжнародним стандартам, викладачам – навичок, щоб підготувати належним чином студентів до майбут-ньої роботи.

Текст: Наталія Гривняк


“Навчати журналістиці повинні ті, хто реально

вміє це робити”

DMU – цифрову журналістику викладатимуть не лише в Могилянці

Тренерами для виклада-чів DMU стали іноземні фахівці з Америки, Іс-

панії, Італії та Велико-британії

На фото: викладачі-учасники програми DMU вчаться створювати медіа-контент на i-Pad


10 років МШЖ

Як це було...

Могилянська школа журналістики, яка зараз має найкраще обладнання в Україні та вважається найінноваційнішою шко-лою журналістики, починалася в 2001 році з одного комп’ютера, двох столів і п’яти стільців…

ВИПУСКНИК ПЕРШОГО НАБОРУ МШЖ (Могилян-ської школи журналістики) Юрій Панін розказав, що цей легендарний перелік – зовсім не романтична вигадка. «В за-гальній кількості так воно і було: дві кімнати, з маленьким коридорчиком, в одній кімнаті – стіл, на ньому – старезний комп’ютер, в другій кімнаті – ще два столи, великі такі, за якими можна було вчитись, і пара стільців,» - розповідає Па-нін. Лише в 2002 році МШЖ отримує ліцензію Міністерства

освіти і науки України. Володимир Миколайович Цибулько, перекладач, есеїст та політичний діяч, доклав свою руку до цієї непростої справи. «Доволі ризиковано це було. Я дові-дався буквально за три дні до того, як ситуація мала стати критичною: студенти вже набрані, а ліцензії ще нема. І я її вирятував за рахунок якихось особистих контактів.»

МШЖ ОЧОЛИВ СЕРГІЙ КВІТ – людина, стараннями якої значною мірою була заснована школа. «Сергій Квіт дуже швидко зібрав усі документи, – згадує Цибулько, – всю ор-гроботу, таку найневдячнішу, він швидко і системно вико-нав. Потім справа стояла лише за ліцензією». Сергій Квіт розповідає – прагнув заснувати школу на інно-

ваційних засадах, щоб на неї був попит, щоб вона відрізня-лась докорінно від усіх існуючих факультетів журналістики. На той момент у Могилянці уже було сформоване певне жур-налістське середовище, навіть назва існувала ще до створен-ня школи. «Коли я прийшов в Могилянку в 2001 році, – роз-повідає Квіт, – уже була така легенда, що НаУКМА має свою школу журналістики і вона називається – Могилянська шко-ла журналістики. Тому що багато наших випускників працю-вали в медіа, і це, в основному, були хороші працівники. І справа відкриття школи журналістики була дуже на часі».

НАСТУПНИМ ПОВОРОТНИМ ПУНКТОМ В ІСТОРІЇМШЖ стала співпраця з британським відділом міжнародно-го розвитку – DFID (Department for international development). Школа переїхала в нові приміщення. «Тоді ж в нас з’явились камери, багато іншого обладнання. Загалом на суму при-близно сто тисяч доларів» – згадує Юрій Панін.

Текст:Тетяна Гордієнко

Фото:Марія Короленко

6

7

j-school 2012

На фото: Ірина Стельмах, студентка Могилянської школи журналістики,

готується спробувати себе у ролі ведучої в рамках курсу “Виробництво теленовин”

10 років школі | j-school 2012


його зараз мало хто називає, адже після ремонту він став «Ме-діацентром DFJ».

РЕМОНТ ОПЛАЧУВАВ благо-дійний фонд «Розвиток України» Ріната Ахметова, щоб створити приміщення для нового спіль-ного проекту МШЖ та фонду Ах-метова – Digital Future Journalism (DFJ) – школи цифрових техно-логій для журналістів з досві-дом. Студенти МШЖ тепер мали можливість щомісяця протягом

В 2005 році директором МШЖ стає Євген Федченко. «Він якось так з’явився, ніби завжди був тут, – розповідає Сергій Квіт, - Він випускник, який став хорошим журн а л і с т ом -міжнародником і показав себе хо-рошим організа-тором, і не було ніяких сумнівів, що він буде хо-рошим директо-ром». А потім сучасний підвал, облад-

наний студією, «монтажками», радіорубкою, кухнею та іншими, не менш необхідними журналісту стратегічними об’єктами, з’явився на кресленнях. «В підвалі все ви-глядало так, наче тут жили тільки коти. Запах стояв страшний про-сто, – згадує Квіт стан приміщень до ремонту, – Сюди приїжджа-ли викладати наші перші парт-нери – це Лідський університет, Broadcasting department, ми заку-пили обладнання… але все одно усе виглядало страшно.»

СУЧАСНЕ ОБЛИЧЧЯ медіа-центру дав художник-дизайнер Ігор Цикура. «Я спеціалізуюсь на дешевих проектах – це моя прин-ципова позиція. Не вкладати ве-ликі кошти в матеріали, в роботу – з нічого зробити щось,» - гово-рить Цикура. Однак, працювати з будівель-

никами художнику виявилось не так просто. Майстрам ще не до-водилося втілювати такі проекти. «Я їм пояснюю, що тут роби рів-но, а тут – просто веди, і хай як вийде, так і буде. А вони ніяк не могли цього збагнути, і тому було важко. Я казав так, а вони на свій хлопський розум зробили так, бо

Студенти в аудиторії медіацентру DFJ

думали, що так буде краще,» - роз-повідає Цикура. Тим не менш, задум худож-

ника вдався – не дарма ж у січні 2012 року Сайт The Village.ru ви-

знав підвал, у якому на-в ч а ю т ь с я с т у д е н т и МШЖ, офі-сом тижня. Щоправда , п і д в а л о м

Приміщення школи: до ремонту...

...та після

Сегрій Квіт: “Коли я прийшов у Могилянку в 2001 році, уже була легенда, що НаУКМА має свою “Могилянську школу журналістики”

2002Школа отримує ліцензію

Міністерства освіти і науки України, і її очолює Сергій Квіт

2003З’являється

перше телеві-зійне

обладнання; співпраця з

Лідським уні-верситетом

2004Під час По-маранчевої революції

саме в Києво-Могилянській академії діє прес-центр

2005

Школу очолює Євген Федченко; співпраця з Огайським

університетом

2006З’являються практичні курси з ви-робництва

теленовин та документаль-них фільмів

Фото з сайту Village


8

9

10 років школі | j-school 2012

тижня вчитися у сусідніх аудито-ріях з досвідченими фахівцями та зав’язувати якісь контакти. Викладали, та й досі продовжу-

ють викладати для журналістів з DFJ лектори з кращих світових медіа та вузів. А в кінці навчаль-ного курсу учасники програми летять до Сполучених Штатів Америки, щоб побачити, як пра-цюють ньюзруми та редакції кра-щих американських медіа.

У 2009-МУ РОЦІ НА БАЗІ школи відкриваються PhD (док-торські) програми з напрямку «Масові комунікації». «Ми ви-рішили робити PhD замість кла-сичної аспіран-тури, тому що в аспірантурі ви фактично про-водите самостійне дослідження, хоча у вас є формальний науковий керівник, а PhD програма – це ро-бота з кількома науковими керів-никами, міждис-циплінарність досліджень та міжнародна мо-більність програ-ми,» – пояснює директор МШЖ та керівник PhD програми Євген Федченко.Н а с т у п н о г о

року зі школою починає співпра-цювати компанія Apple: запущено a p p l e -подкаст (podcast .ukma.kiev.ua), на яко-му зберігаються студентські до-робки. Випуски

новин тепер можна прослухати з персонального комп’ютера за до-помогою програми iTunes або на мобільних пристроях. А викладач Могилянської Шко-

ли журналістики Руслан Дейни-ченко проходить навчання в офісі компанії Apple в Парижі.

2011 РОКУ APPLE подарува-ла школі журналістики планше-ти i-Phone, на яких студенти уже вчаться створювати контент. В 2011 році на МШЖ чекав не-

сподіваний удар – Міністерство освіти на чолі з Дмитром Табачни-ком не виділяє школі жодного бю-

джетного місця. Щоб підтримати абітурієнтів, ви-пускники ство-рюють «Фонд стипендіальних

програм UKMA Alumni», якому вдалося назбирати 188 тис. грн. на навчання вступників. Біль-шість внесків в UKMA Alumni були

анонімними, однак знайшовся якийсь дотепник, що вніс чималу суму під іменем «Діми Табачни-ка».Не зважаючи на погані оцінки

від міністерства, у щорічному зві-ті організації IREX (International Research & Exchange Board), яка займається впровадженням но-вітніх технологій в освіту та під-тримкою незалежних ЗМІ, Моги-лянська школа журналістики та програма DFJ називаються «єди-ною спробою розвинути інновації у журналістській освіті».В 2011 році МШЖ спільно

з фондом Ахметова відкриває нову програму – «Digital Media for Universities» (DMU). Тепер цифро-вим медіа навчають і викладачів журналістики з інших універси-тетів України. Тренінги для них проводять як викладачі МШЖ, так і спеціалісти із закордонних ВУЗів

Сергій Квіт: “В підвалі все виглядало так, наче тут

жили тільки коти”

2007Відкривається

проект з цифрових ме-діа для журна-лістів “Digital

Future Journal-ism” (DFJ)

2008Для учасників програми DFJ започаткову-ють щорічні навчальні

візити до ре-дакцій кращих медіа США

2009Відкривається PhD програма

„Масові комунікації”; співпраця з

«Вестмінстер-ською

Фундацією» та «Reuters».

2010Cпівпраця з компанією Apple та

Кьольнським університетом

2011Відкривається програма для викладачів інших вузів

«Digital Media for Universi-ties» (DMU);

Фото з сайту Village

Ви звикли до традиційних ви-кладачів старшого віку, які змушу-ють вас під диктовку записувати нудні лекції? Ви боїтеся вислови-ти власну думку на семінарі, якщо завідомо знаєте, що вона відріз-няється від думки професора? Підручники та купа конспектів – ви так уявляєте собі вищу осві-ту? Тоді будьте готові дивуватись. І викиньте з голови одразу усі ці радянські методи навчання. Адже ми говоримо про журналістику майбутнього!

писати, і самостійно по фотогра-фувати, відзняти якесь відео і все це оформити у відповідний муль-

т и м е д і й н и й формат. Часто – в польових умовах. Саме на підготовці таких журн а л і с т і в -універсалів і ґрунтується на-вчання в МШЖ.

«Я відчуваю, ніби самостійно можу зробити те, що могла б ро-бити вся редакція. Це додає мені певності, що після закінчення програми я буду більше пристосо-

Три, два... Ефір!

Тижневі випуски новин в прямому ефірі, майстер-класи із застосування i-Pad-ів в журналістиці, тренінги з відео зйомки від Reuters, лекції від ві-домих та не дуже професіоналів – все це не фільм про ідеальну журналіст-ську освіту, а лише частина того, чим займаються студенти на програмі з підготовки журналістів майбутнього у Києво-Могилянській академії.

Мабуть технічне забезпечення – це одна з головних рис, які ро-блять Могилянську школу журна-лістики (МШЖ) такою відомою. Тут професійні технічні засо-би не просто колекціонують для іміджу, ними вчать ко-ри ст у в а ти с ь майбутніх медійників. А це – не просто журналісти-писаки, те-лежурналісти чи радіомовці. Це – універсальні журналісти. Вони мають вміти і текст швидко на-

Текст: Марія Биба

Фото: Катерина Горностай

На фото: студенти МШЖ Леся Іванова та Дмитро Степанець готують сюжет в рамках курсу “Виробництво теленовин”

10

Студенти МШЖ мають вміти і текст написати, і пофотографувати, зняти відео, ще й все це оформити у відповідний мультимедій-

ний формат

11

Update | j-school 2012

вана до реальних задач, аніж мої конкуренти,» - ділиться переко-наннями студентка другого року навчання Олена Пузіна. Аби бути такою впевненою, вона старанно вчилась знімати професійною ка-мерою в перші місяці навчан-ня. Потім поча-ла застосовува-ти свої знання на практиці та знімати реальні сюжети. На те-лежурналістиці її навчання не за-кінчилось.

ЗА ПІВТОРИ РОКИ В шко-лі Олена зробила власний блог-проект та написала не один ма-теріал. І все це – в рамках курсів школи. Наразі редакція їй і дійсно не потрібна, адже Олена взмозі самостійно знайти потрібні їй для обраної теми контакти, записати з ними інтерв’ю, відзняти віде-оряд та навіть самостійно все це змонтувати. Адже в МШЖ вчать не лише користуватись профе-сійною журналістською технікою, але й використовувати технічне забезпечення для аудіо, відео та фото обробки, аби в разі чого бути здатними самостійно надати сво-єму матеріалу готового вигляду.

«Інноваційні речі, як той же i-Pad, для репортерства викорис-товується поки що дуже неба-гатьма редакціями. І те, що наші студенти вмітимуть це робити і знатимуть всі основні програми

для виробництва журналів, аніма-ції, відео монтажу, звичайно, ство-рює якісь унікаль-ні можливості на ринку праці,»- пе-реконаний дирек-

тор МШЖ, Євген Федченко. За його словами, знання, з яки-

ми випускники МШЖ приходять на ринок праці, набагато вищі, ніж середній рівень обізнаності в галузі загалом. Тут з ним одно-голосні і потен-ційні роботодав-ці з медіа ринку.Випу с ко вий

редактор новин телеканалу «Біз-нес», Еліна Бекетова стверджує, що вміння бути універсальним журналістом робить студента більш конкурентоспроможним на ринку. Однак уточнює, що той факт, чи стане студент від опану-вання цих знань професійнішим

вже залежатиме не лише від під-готовки, але й від самого студента. «Новітні технології – це навіть не наше майбутнє, а вже сьогодення. Покоління журналістів Х, яке за-раз навчається в університетах на другому-третьомукурсах, просто вимушене знати, як користува-тися не лише Фейсбуком чи Твіт-тером, а й вміти знайти новину в news feed, перевірити інформацію та видати в ефір», - запевняє Елі-на Бекетова.

УНІВЕРСАЛЬНИЙ ЖУРНа-ліст – це людина конкуренто-спроможна та готова до будь-яких ситуацій в житті. Саме таких про-фесіоналів і готують в Могилян-ській школі журналістики. А поки

студенти опа-новують давно затверджені курси з радіо, відео, фото п і д г о т о в к и та розробля-ють онлан-

проекти, керівництво школи на-магається постійно розширювати їхні знання, додаючи нові курси: анімація, документальне кіно тощо.

Вміння бути універсальним журналістом робить сту-дента більш конкуренто-

спроможним

У Могилянській школі журналістики...

Олена Пузіна: “Я від-чуваю, ніби самостійно можу зробити те, що могла б робити вся ре-

дакція”

Процес навчання в Могилян-ській школі журналістики (МШЖ) разюче відрізняється від підго-товки журналістів у інших на-вчальних закладах. Це стосується усіх сфер навчання – формату за-нять, суті завдань та й самого спо-собу спілкування з викладачами.

«Привіт, мене звуть Євген,» - знайомиться зі студентами ди-ректор МШЖ Євген Федченко, журналіст з 10-літнім досвідом. Не почуєте ви тут й інших імен по батькові викладачів. І не тому, що у школі немає науковців – Євген Федченко, наприклад, є ще й кан-

дидатом політичних наук та до-центом. Але це не заважає йому налагоджувати партнерські сто-сунки зі студентами та дивувати їх своїми зна-ннями про всі можли-ві медіа-новинки. Федченко

створює умо-ви, в яких сту-дентам важко бути не в курсі інновацій в ме-діа: гостьові лекції, конференції, чи просто листи з англомовними абревіатурами, які змушують за-питати їх значення у Google.

З НОВИНКАМИ В ОН-ЛАЙН сфері могилянських журналістів знайомить докторантка в кедах, яка любить сидіти на столі у «позі

лотоса», – Тетя-на Локоть.Те-тянапочала ви-кладати в МШЖ ще навчаючись на 2-му курсі цієї ж школи. За-раз вона робить докторське до-

слідження з нових медій і не лише знайомить студентів з найнові-шими платформами в інтернеті, за допомогою яких можна і під-готувати радіо-подкаст, і з відео попрацювати, але й навчає знахо-

Професори чи професіонали? У нас – ідеальне поєднання

«Забудьте все, чому вас вчили в університеті,» – часто чують випускни-ки різних навчальних закладів, коли починають працювати. Студенти-магістри Могилянської школи журналістики, навпаки, намагаються пам’ятати і використовувати усе, чому їх вчать. Адже викладають у них професіонали, які паралельно працюють у ЗМІ, або ж мають чималий до-свід роботи у медіа.

З новинками в он-лайн сфері могилянських журналістів знайомить докторантка в кедах, яка любить сидіти на столі у «позі лотоса», –

Тетяна Локоть

Текст: Олена Абрамович

Фото: Марія Стецюк

На фото: викладачі МШЖ - Євген Федченко, Юрій Панін, Руслан Дейниченко

12

13

Profies | j-school 2012

дити джерела для нових ідей та їх втілення.

«Хороший журналіст цікавиться усім тим, чого він не знає. Дізна-ється про все незнайоме просто так, не тому, що є завдання, а для себе,» - говорить Локоть. Студен-ти переконані, що саме так вона і діє. «Тетяна знає усі новини, які відбуваються у блогосфері. Вона не викладає курс теоретично, а постійно тримає руку на пульсі подій та змін в онлайнових ме-діа,» – розповідає студентка Аліна Сугоняко.Нещодавно Тетяна Локоть була

у журі журналістського конкурсу Online Journalism Awards. Разом із іншими суддями вонаоцінювала багато зразків сучасної онлайно-вої журналістики з різних країн світу.

ДОСВІД ВИКЛАДАЧІВ Моги-лянської школи журналістики ці-нується у Європі. Викладач МШЖ, Президент Києво-Могилянської академії Сергій Квітстав єдиним представником з України, яко-му запропонували вести блог на University World News. А Діана Ду-цик, досвідчений журналіст та ре-дактор, яка викладає в МШЖ курс друкованих ЗМІ, отрима-ла подяку від Ст е нф о рд -ського уні-верситету за цінний вне-сок у колек-цію Гуверівського інституту. Ар-хів цього університету має чи не найбільшу колекцію партійних медіа, аДіана передала їм деякі підшивки зі свого особистого ар-хіву.Юрій Панін– викладач і випус-

кник МШЖ, без якого «виробни-чий процес» новин був би не мож-ливим. Audition, Flash, Photoshop, Edius – далеко не всі прогарми, які студенти опановують разом ним.

«Монтаж, який для багатьох дівчат не надто проста річ, став мені дуже цікавим. Ми з першого дня сіли за комп’ютери і почали монтувати. Юрій одразу казав, що головне – не теоретичні знання, а мати внутрішнє відчуття – як ти бачиш сюжет,»–розповідає про уроки з виробництва відео-новин студентка Ольга Вишневська.

Паралельно з викладанням у школі Панін працює над монтажем кінострічок та залучає студентів та випускників до різноманітних конкурсів. Наприклад, нещодав-но він зняв ролик для міжнарод-ного конкурсу короткометражок за мотивами популярних філь-мів «Зняти за 60 секунд». За ри-мейк зі спец-ефектами до фільму «Тер-мінатор2», у якому зіграли колишні та ни-нішні студен-ти, голосувала у YouTubeчи не вся Могилянка, і ролик зайняв призове місце.

«Я вчуся разом зі студентами, це для мене як частина самоосві-ти, плюс передача досвіду і набу-тих навичок,» - стверджує Панін. На його думку, щоб бути хорошим журналістом, необхідно володі-ти усіма технічними навичками, яким можна навчитися в школі.

СЕРЕД ВИКЛАДАЧІВ МШЖ – редактори друкованих видань, працівники телебачення, он-лайн медіа тощо. Вони не читають на занятті лекцій зі своїх зошитів,

а просто дають ко-роткі інструкції на основі презентацій, які потім розсила-ють студентам. Як тільки пояснено суть завдання, вста-новлюється дедлайн

для його виконання. Таким чином студенти звикають до напруже-них реалій журналістики.Суть завдань – виготовити пев-

ний журналістський продукт, за-лежно він напрямку заняття. Сту-

денти працюють не на оцінку, а, в першу чергу, на свою репутацію, адже результати більшості проек-тів доступні у відкритому доступі на веб-сайті школи. Тому потен-ційний роботодавець завжди в змозі оцінити кандидата на осно-ві його робіт. Зошити не потрібні студентам

не лише тому, що свої лекції викладачі самі їм надсилають у формі пре-зентацій, але й через те, що до-машні завдан-

ня студенти шлють викладачам електронною поштоюабо ж пу-блікують на відкритому блозі. На-приклад, для курсу «Міжнародна журналістика» використовується платформа для онлайн-навчання Coursekit. Викладачі можуть по-стити посилання, а студенти свої роботи і бачити за них бали.

ГОСТЬОВІ ЛЕКТОРИ ТАКОЖ роблять важливий внесок у про-цес навчання. За кілька пар прак-тики журналістики встигають дати той необхідний концентрат знань, який і надихає, і робить підґрунтя у майбутній роботі ви-пускників. Секретами журналіст-ських розслідувань зі студентами МШЖ ділиться журналіст Україн-ської правди Сергій Лещенко, як працювати з владою і правильно ставити питання розповідає ко-лишній журналіст і депутат Ан-дрій Шевченко, тележурналістка Юлія Куценко дає поради, як мак-симально ефективно підготувати матеріал під час міжнародного відрядження.

Домашні завдання сту-денти шлють викладачам електронною поштоюабо ж публікують на відкритому

блозі

Сергій Квітстав єдиним представником з України,

якому запропонували вести блог на University

World News

На фото: Руслан Дейниченко, Євген Федченко, Катерина Каплюк, Юрій Панін


“...Мені дійсно було б шкода пропустити будь-який із днів про-грами. Проект важливий, цікавий, дуже драйвовий, він дає знання, емоції, контакти, знайомства, він розширяє горизонт,” - розповідає Венжик про програму для журна-лістів DFJ.

ЗАСНОВНИКИ ПРОГРАМИ DFJ (Digital Future of Journalism – журналістика цифрового май-бутнього) розуміли, що для про-фесіоналів досвід роботи най-частіше не є основним критерієм успішності, особливо у такій сфе-рі, як журналістика. Куди більше значення тут має знання нових методів донесення інформації та способів створення якісного кон-тенту. Саме ці цілі взяла на мету програма. Результат п’ятирічної роботи – більше 90 випускників, серед яких головні редактори, ке-

рівники медіа-холдингів та про-сто відомі журналісти. Чим DFJ так приваблює профе-

сіоналів? Для телерепортера Юлії Куценко програма DFJ стала мож-ливістю «поваритися в казані сво-їх колег» та порівняти їх з собою, а також почу-ти цінні за-уваження від з а к о рд он -них медіа-т р е н е р і в . «Ос к і л ь к и наша жур-н а л і с т и к а молода, то в редакціях дуже мало старших досвідчених людей, які б допомогли удосконалювати свою майстерність. А тут є можливість почути критику від досвідчених європейських тренерів. Вони бу-дуть 5 разів вибачатися, роблячи зауваження, але їхнє зауваження буде безцінним, даватиме розу-

міння, куди тобі рости,» - розпо-відає Куценко. Олександр Власенко, випускник

та нинішній керівник програми, також дуже цінує можливість удо-сконалюватися поряд з іншими професіоналами: «Мені подоба-

лось, що була ко-лективна робота, коли ми разом мо-гли робити якийсь продукт, конку-рувати з іншими групами. Наші ро-боти оцінювали, і це вносило якийсь

змагальний момент в навчання». «Ноу хау» програми Олександр

Власенко називає поєднання практичних навичок та теоретич-ної бази. «Навчитись монтувати відео можна і самостійно, а ось ді-знатись про надбання журналіст-ської освіти і медіа організацій за останні роки – не завжди,» - гово-рить Власенко.

Журналістка Катерина Венжик, змонтувавши відео-ролик – домашнє завдання з DFJ, – лягла спати о пів на шосту ранку. Коли прокинулась, була уже за чверть дев’ята. Катерина зрозуміла, що спізнюється на заняття, і подумала, що краще лишитися поспати… “А потім у мене з’явилася думка, що мені буде шкода пропускати цей день…”

Катерина Венжик: “Проект DFJ важливий, дуже драйвовий, дає

знання, емоції, контакти, знайомства, розширяє

горизонт”

DFJ: навіть професіонали мають тут чому повчитися

Текст: Наталія Гривняк


На фото: Екскурсія студентів DFJ у студії інформаційного агенства Reuters, Лондон 2009 р.

14

15

DFJ | j-school 2012

НА DFJ ДОСВІДЧЕНІ журна-лісти вчаться готувати якісний контент, враховуючи інтереси численних та розмаїтих аудиторій та застосовую-чи найсучасні-ші технології у журналісти-ці. Вони мають змогу безко-штовно брати участь у тренінгах без особливого відриву від роботи: програма роз-рахована на 8 тижневих модулів, які відбуваються раз на місяць. За цей час журналісти вчаться робити аудіо-подкасти, відео-матеріали, інфоргафіку тощо. Дар’я Куренкова, пропрацював-

ши в журналістиці майже 7 років, завдяки DFJ відкрила для себе чимало нюансів про нові медіа: «Інформація про якісну роботу з соціальними мережами є дуже важливою для журналістів, осо-бливо новинних сайтів. Я впевне-на, що ми стовідсотково будемо користуватися здобутими зна-ннями, аби бути попереду всіх.» Для Євгена

Онопрієнка, ви-пускника DFJ-2011, програма стала інструмен-том постійного підвищення сво-єї професійної майстерності. «Я змінив власне мислення. Я маю шанс підказати своїм колегам, як покращити сайт на якому ми працюємо, як краще шукати інформацію, та які нові методи можливо використовувати підчас створення медійних пові-домлень». Діляться знаннями з

журналістами найкращі представники партнер-ських університетів Мо-гилянської школи журна-лістики та практикуючі іноземні журналісти – зі США, Іспанії, Італії, Вели-кобританії та інших кра-їн. Андрій Яневський, жур-

наліст проекту «Лівий Берег», особливо вдяч-ний викладачам за увагу: «Програма дуже мотивує як у професійному, так і

в персональному розвитку. Дуже багато викладачів з різним до-свідом. Вони навіть викладають в час поза навчальних годин.»

Тренери також отримують задо-волення від сво-го викладання. «Мені подобаєть-ся працювати зі студентами, що,

як губка, вбирають найкраще, що ми можемо запропонувати,» - го-ворить Майкл Роулз, з університе-ту Лідс. Рік Бекман з університету Ма-

йамі також радий ділитися зі слу-хачами програми найкращим: «Ми викладає-мо ті знання, які вони можуть ви-користовувати аби покращува-ти медіа повідо-млення, і власний рівень професіо-налізму». На завершення програми ви-

пускники знайомляться з досві-дом роботи найкра-щих редакцій США та Европи. За останні два роки, студенти побували в таких ме-дійних компаніях, як The New York Times,

The New Yorker, Newsweek, Voice of America, National Geographic,

Washington Post, The Daily Telegraph. Візити до редакцій не обмеж-

уються просто оглядом примі-щень. «В США ви можете про-ходити повз Нью-Йорк Таймз, записатися на екскурсію, і вам по-кажуть обкладинки журналу і все решта. Але люди рівня головного редактора не будуть вам поясню-вати свій виробничий процес. Для того, щоб організувати зустрічі такого рівня, треба мати зв’язки,» - розповідає про переваги візи-тів, організованих DFJ, Олександр Власенко. За його словами, журналісти не

обов’язково потім будуть вико-ристовувати усі методи та тех-нології, з яки-ми познайом-ляться у цих редакціях, але загальні зна-ння принаймні

допоможуть орієнтуватися, куди можна рухатися і яких помилок треба уникати.

ДІЗНАТИСЯ ПРО НОВІ під-ходи до журналістики у світі та навчитися їх використовувати, почути конструктивну крити-ку від професіоналів та змінити своє ставлення до професії – та-кий свіжий ковток натхнення дає програма DFJ, яка є спільним про-ектом МШЖ і фонду “Розвиток України” Рината Ахметова.

Юлія Куценко: “Тут є можливість почути

критику від досвідчених європейських тренерів”

На завершення програми випускники знайомляться

з досвідом роботи найкращих редакцій США

та Европи.

“Ноу хау” програми DFJ - поєднання

практичних навичок та теоретичної бази

На фото: студенти DFJ під час подорожі до США 2011 рік


Як ви зрозуміли, що аспіран-тура вас не влаштовує?На першому році навчання в

аспірантурі я усвідомила, що саме те, що мені хочеться досліджувати, більше нікого не цікавить. Окрім того, в такій радянській системі, до якої належить великою мірою наша звичайна аспірантура, є ви-значена кількість публікацій, які ти маєш опублікувати у видан-нях Вищої атестаційної комісії. Є академічний мінімум, який треба скласти, але що це все означає – ніхто не розуміє. Тобто ніхто тобі не розказує про те, як треба пи-сати дисертацію, як треба роби-ти research (дослідження – прим. ред.), що таке етика дослідника – нічого цього немає. І, напевне, це впливає на якість робіт та статис-тику тих людей, які в кінці кінців захищаються. Ну, і навіть на вибір тем.А що відмінного у виборі тем в

цих двох системах навчання? Мені здається, що в багатьох

університетах дуже часто дослід-

ник взагалі не дуже цікавиться са-мим дослідженням, а просто хоче отримати ступінь. Для мене ж го-ловне було не це. Я знайшла тему, яка мені цікава. Я хочу розібрати-ся, чому щось відбувається так, а не інакше. І PhD для мене це просто ін-струмент до-с л і д ж е н н я та умови, які дають мені змогу читати цікаві статті, спілкуватися з ціка-вими людьми в різних країнах… Ще один плюс нашої PhD про-

грами – це зв’язки з іншими єв-ропейськими університетами. Завдяки проекту Tempus (Про-ект “Впровадження принципів третього циклу вищої освіти Єв-ропейського простору в Україні” – прим. ред.), відбулися великі зрушення в структуруванні робо-ти нашої PhD програми. Цей про-ект пов’язаний з кількома універ-ситетами, що дає можливість мати двох наукових керівників. Один з них має бути з нашої академії,

тобто людина, яка більш-менш розбирається у темі. А інший може бути з будь-якого універси-тету, з яким Могилянка співпра-цює. І це дуже допомагає. Тому що в нас багато людей, які вступають

на PhD та пи-шуть якісь такі дослідження – є таке модне сло-во «інтердисци-плінарні», – які не є, наприклад, чистою соціоло-

гією або чистою політологією, або чистою журналістикою.А Ваше дослідження теж ін-

тердисциплінарне? Я досліджую он-лайнові про-

тести, а це і масові комунікації, і трохи журналістика, трохи соціо-логія, трохи political science. Це на стику багатьох речей і дуже важливо, щоб були різні люди, до яких би можна було звертатися по коментарі чи питання. І ось ця свобода дуже допомагає. Тому що ти не відчуваєш, що тебе заганя-ють в якісь рамки, тобі не кажуть, що це має бути журналістика і

Аспірантура vs PhD – чому варто віддати перевагу другому

Викладач Могилянської Школи Журналістики Тетяна Локоть побувала по обох боках барикад – вона повчилась рік на звичайній аспірантурі, a потім змінила її на програ-му PhD в докторській школі НаУКМА. Тетяна, як ніхто інший, може порівняти пере-ваги та недоліки обох систем.

Текст: Тетяна Гордієнко


“PhD для мене – це інструмент дослідження та умови, які дають мені змогу спілкуватися з цікавими

людьми в різних країнах…”

16

17

PhD | j-school 2012

нічого більше. А що таке журна-лістика? Чи може журналістика бути «досліджувальною» дисци-пліною? Можливо, що й ні. Тому мені наша PhD програма й тим подобається, що навіть якщо в Могилянці немає якоїсь людини, яка спеціалізується на тій темі, яку ти ведеш, ти можеш цю люди-ну знайти деінде, і встановити з нею контакт. Це все позитивні сторони, а з

проблемами Ви вже стикались? Проблеми пов’язані з тим, що

англійською на-зивається growing pains (болі рос-ту – прим. ред.). З б і л ьш у є т ь с я кількість док-торантів щоро-ку, з’являються нові спеціальності. Ми прагнемо структурованості, але це не так то просто. Дуже важко скласти на-вчальну програму для кожного курсу з чотирьох таким чином, щоб усіх це влаштовувало. В тій же Америці більшість PhD сту-дентів можуть собі дозволити не працювати, оскільки там є великі стипендії. Або працювати асис-тентом викладача, тощо. І їх вла-штовує будь-який розклад, тому що це є їхнє основне заняття. У нас майже всі PhD студенти

працюють, тому завжди виника-ють якісь конфлікти в розкладі. Так само більшість людей в адмі-ністрації докторської школи пра-цюють скоріше через ентузіазм, а не через велику зарплату, тому у них теж не дуже багато часу. В цілому, мені здається, док-

торська школа – це дуже пози-тивна річ. Якщо її продовжувати розвивати, якщо знайдуться якісь більші ресурси саме на цю органі-заційну складову – це буде тільки на краще.

Через кілька років Ви отрима-єте ступінь. Ви вже задумува-лись над нострифікацією цього диплому?Цей диплом, так само як і будь-

який інший західний PhD диплом, буде автоматично не визнаний нашим Міністерством освіти, і його потрібно буде нострифікува-ти. Але все залежить від того, для чого вам це потрібно. Тобто, для чого взагалі може бути потрібно нострифікувати такий диплом? Для того, щоб отримати роботу

чи певне місце в штаті певного вищого навчаль-ного закладу? Я, наприклад, про це не дуже хви-лююся. Тому що я не бачу для себе

іншого місця в Україні, принай-мні іншого навчального закладу, в якому би я хотіла працювати, окрім Києво-Моглянської акаде-мії. В Києво-Моглянській акаде-мії я вже працюю. Навіть без PhD диплома. Тому я не вважаю, що це буде проблема. І в нас, насправ-ді, дуже багато таких викладачів, старших за мене, які вже отрима-ли PhD ступінь в інших універси-тетах: в американських, британ-ських, тощо. Я не знаю, скільки з

них нострифікували свої дипло-ми. Якщо декан факультету пра-ва Андрій Хорошевич має PhD ступінь із західного вишу, то все-редині Могилянки всі розуміють, що це означає. Якщо міністерство освіти його не визнає, то це вже інше питання. Це формальності. Чи можна допустити, що в

майбутньому процедура но-стрифікації взагалі відпаде сама собою як непотрібна?В майбутньому надзвичайно

хочеться, щоб відбулася ґрунтов-на зміна в тому, як виглядає наша вища освіта в Україні. І в тому, які стандарти запроваджуються Мі-ністерством освіти, яку роль мі-ністерство відіграє у рішенні, чий диплом правильний, а чий непра-вильний. Якщо ти маєш диплом Гарварда чи Стенфорда і ступінь PhD звідти, то це вже щось про тебе говорить. Якщо ти маєш сту-пінь від міністерства освіти… ну, немає значення, в який універси-тет ти ходив, бо це абсолютно все однаково. Тому, звичайно, мені б дуже хотілося, щоб наша освіта зрушилась саме в цей бік, у бік автономії. Нехай міністерство може затверджувати якісь загаль-ні стандарти, але вирішувати, хто вартий ступеня, а хто ні, має уні-верситет.

“Я не бачу для себе ін-шого місця в Україні, в якому би я хотіла пра-цювати, окрім Києво-Моглянської академії”

Тетяна Локоть - одру-жена, вік -31 рік, випускни-ця МШЖ. Працювала ре-дактором радіоновин, зараз викладає онлайн-медіа та радіовиробництво в МШЖ, проводить тренінги в рамках програм DFJ та DMU, докто-рант PhD програми “Масові комунікації”

PhD програма з напрямку «Масові кому-

нікації» була заснована в 2009 році на базі докторської школи Національного університету “Києво-Могилянська акаде-мія”.

ГОЛОВНІ ВІДМІННОСТІ PhD програми від аспірантури:

• наукові ступені при-суджуються виключно універ-ситетами, без участі будь-якої загальнодержавної інстанції (наприклад, Вищої атестацій-ної комісії - ВАК).

• передбачає прослухо-вування докторантом додатко-вих обов’язкових навчальних курсів.

• оцінка кожного докто-ранта здійснюється не лише з якості захищеної ним дисер-тації, але також і публікацій у

міжнародних фахових журна-лах.

• керування досліджен-ням здійснюється не одним на-уковим керівником, а кількома. Спрямованість самого дослі-дження часто є міждисциплі-нарною і може не вкладається в класифікацію ВАК.

• для захисту кожної кон-кретної дисертації формується спеціальна одноразова комісія зі спеціалістів, які можуть оці-нити дану дисертаційну робо-ту.

Детальніше про умови вступу на програму можна прочитати за посиланням

http://j-school.kiev.ua/phd-program/entrance/


За кадромНавчання практично в польових умовах це, звичайно, круто. Однак, як не дивно, існує життя і поза школою журналістики. Але навіть “поза” воно лишається не менш дружнім та креативним, ніж “в межах”. Наші студенти зустрічаються на вихідних, подорожують та навіть закохуються. І все це – разом.

18

19

j-school 2012Masters | j-school 2012

“Класно було, коли на свій другий день спільний день студента змовились всі прийти в смугастих футболках. Це створювало особливу атмосферу та задавало відповідний тон всьому дню,”-Вікторія Хоменко

Текст: Марія Биба

Фото: Катерина Горностай, Аліна Сугоняко

На фото: Вікторія Хоменко, Олена Абрамович, Анастасія Бабенко, Аліна Сугоняко, Катерина Возниця, Ольга Дацюк, Марія Биба


На фото: Аліна Сугоняко, Дмитро Степанець“В школі журналістики я зустріла своє кохання. Дмитро – єдиний хлопець на нашому курсі. Але саме він став ще й єдиним хлопцем для мене особисто,”-Аліна Сугоняко

20

21

Masters | j-school 2012

На фото: Дмитро Степанець

“У нас є духовний натхненник нашої групи. І не лише тому, що він єдиний джентльмен посеред нас. Невід’ємна частина Діми – це ще його гітара. Він часто грає нам на ній під час зустрічей поза навчанням. До того ж саме він автор музики гімну Могилянської школи журналістики,”-Леся Іванова


На фото: Світлана Гордієнко, Ольга Богачевська, Анастасія Бабенко

“На днях народження ми не просто їмо тортики, а ласуємо ними... І скільки б я не з’їла, все одно всі калорії спалюю у підвалі медіацентру,”- Світлана Гордієнко

22

23

j-school 2012



На фото: Дмитро Степанець, Аліна Сугоняко, Катерина Возниця

“Коли ми поїхали на день народження до Ольги в Луцьк, то пішли кататись на роликах. Звичайно, не всі вміло стояли одразу, але всі навчились”- Катерина Возниця

24

25


На фото: Леся Іванова, Аліна Сугоняко, Світлана Гордієнко“Ми любимо їздити в гості один до одного в інші міста. Перша така подорож була до Харкова на день народження Аліни. А нещодавно, наприклад, ми відвідали Луцьк,”- Світлана Гордієнко

На фото: Наталія Шевченко “Одна з найпопулярніших ігор на нашому курсі – це гра в «Персонажі». Так як у нас кожен – індивідуальність креативна, то поки вгадаєш загаданого героя, добре насмієшся,”- Наталія Шевченко

BiG BROTHER iS WATCHiNG YOU

j-school.kiev.ua

Documents

Корпоративний журнал