2014

6

Адже бути Адже бути світлом світлом для інших для інших означає означає допомагати допомагати бідним?!бідним?!

Ти Ти правильно правильно зрозумів зрозумів сенс Різдва.сенс Різдва.

дитячий християнський журналдитячий християнський журнал

ISSN 2194-3796

Звичайно, про Різдво! Бачиш, тут і різдвяні

вірші, і сценка, і пісня. Ти просто тему номера не зовсім усвідомив.

А от прочитаємо разом журнал, і все

стане зрозуміло.

За першими літерами назв

предметів відгадай,

що тут написано.

А я думав, що цей номер

«Стежинки» – про Різдво Христове!

Шкода тільки, що

вже закінчилися оповідання про носорога, який таки став справжнім

другом слона. Я дуже полюбила й доброго

слона, й усіх його друзів!С

ТЕЖ

ИН

КА

6/

14

2

Едуард СКАЧКОВ

На землю грішну Свого СинаЗ Небес Всевишній Бог послав,I Діві на ім’я МаріяАрхангел звістку передав:

«Народиш ти, Маріє, Сина.Він буде всього світу Князь, Цар над царями, Примиритель,Спасіння й мир Він людям дасть.

Він – це Любов і вічне Світло,Шлях в Царство Боже і Суддя,I щоби викупити людство,Він на хресті віддасть життя.

Воскресне Він, кайдани смертіГосподня сила розірве.I оживуть серця спасенних,Як і Христос наш оживе!»

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

Ольга НЕДОЛЯ

Зоря на небі спалахнула,Прогнавши темряву ураз.Нам Небо руки простягнуло,Спасіння й мир прийшли до нас.

Воно величне і прекрасне!Знайдеш Його, ознака ось:Не у палаці, а у яслахСмиренно спить Малюк Христос.

Спокійно дихає Дитина,Напевно, бачить сон в цю мить.Весь світ зазнав величні зміни,А Божий Син у яслах спить.

Він – Цар святий, Спаситель дивний,Iз Неба в світ людський прийшов,I на соломі в біднім хлівіБог прихисток Собі знайшов.

Він спав, а Всесвіт весь дививсяIз подивом на чудеса:Як серед ночі урочистоНа землю сходять Небеса…

СССССССССССССССССССССХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХОООООООООООООООООООООДДДДДДДДДДДДДДДДДДДДДДЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯТТТТТТТТТТТТТТТТТТТТТТЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬЬ НННННННННННННННННННННЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕББББББББББББББББББББББЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕСССССССССССССССССССССААААААААААААААААААААААНННННННННННННННННННННАААААААААААААААААААААА ЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕММММММММММММММММММММММЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮ

ЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗВВВВВВВВВВВВВВВВВВВВІІІІІІІІІІІІІІІІІССССССССССССССССССТТТТТТТТТТТТТТТТТТТККККККККККККККККККАААААААААААААААААААА

Переклав Степан ЗАГОРУЛЬКО

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

3

ПЕДРОНа сірих стінах маленької, убогої хатини заграли перші сонячні промені. Навперебій

закукурікали півні. У джунглях почався новий день.

Педро насилу розплющив очі. Але від першої ж думки – що до Різдва залишився всьо-

го один тиждень, він остаточно прокинувся. Обережно витягши з-під матрацу старий,

потертий шкіряний мішечок, він розклав на ліжку своє «багатство» й почав рахувати:

– Двадцять вісім тисяч, двадцять дев’ять тисяч... Тепер не вистачає лише однієї тисячі

крузейро. І тоді буде достатньо.

Його очі сяяли. Він збирався купити собі на Різдво красиву барвисту сорочку й нові

штани. Тоді ніхто більше не буде показувати пальцем на його короткі, залатані штанці

й потерту сорочку та шушукатися за його спиною! Коли одного разу однокласники зно-

ву висміяли Педро, йому стало дуже боляче, і він, стиснувши кулаки від гніву, навіть хо-

тів кинутися на них, але потім передумав. Зі сльозами на очах, він просто відвернувся

від хлопців.

При згадці про це Педро тяжко зітхнув. Так, вони бідні, дуже бідні. Батько вже бага-

то років хворіє на туберкульоз. А мати так мало заробляє, перучи білизну в багатих лю-

дей, що цього ледь вистачає на харчування.

Коли Педро лежав вечорами на своєму матраці, він відчував пориви вітру через щі-

лини в стінах. А в дощові дні прогнилий дах протікав. Проте Педро відчував себе в без-

пеці. З тих пір як вони з мамою віддали свої серця Ісусові, їм стало легше долати злид-

ні. Вони разом молилися, приносячи Ісусові все, що їх пригнічувало. І Господь ніколи не

розчаровував їх.

Педро було лише одинадцять років, але він уже допомагав заробляти гроші для ро-

дини. Рано-вранці, коли інші діти ще солодко спали в своїх ліжках, він був уже на ногах.

Педро працював у багатої людини, чиє велике черево свідчило про щоденний достаток

їжі на її столі. Будинок череваня оточувала висока стіна й охороняли дві злі собаки. Їхніх

гострих зубів Педро дуже боявся.

З Бразилії

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

4

Монети все ще лежали перед ним і сяяли в променях ранкового сонця. Педро зно-

ву й знову перераховував їх. Заплющивши очі, він уявив, як заходить до класу в нових

штанях і в барвистій сорочці і з яким подивом і захопленням хлопці дивляться на нього.

І вже ніхто не сміє насміхатися з нього.

– Педро! – перервав його думки голос матері. – Поквапся, а то запізнишся до школи!

І справді, він мало не спізнився! Педро швидко сховав свій «скарб» під матрац, схо-

пив ранець із книгами й вибіг на вулицю. Біля дверей він ще раз озирнувся. Мама ви-

глядала такою сумною! У його маленької сестрички Рози запалилися очі – вони почер-

воніли й напухли.

Наступного ранку Педро, як завжди, рано-вранці вирушив на віллу до багатого чоло-

віка. Закінчивши роботу й отримавши гроші, він не повірив власним очам. Господар вру-

чив йому десять тисяч крузейро! А потім, весело підморгнувши, сказав:

– Тому що Різдво...

Педро був у нестямі від радості! З піснею на вустах він побіг додому, стрибаючи, по-

дібно козеняті, що вибігло на широке поле.

– Мамо! Мамо! – закричав він, вбігаючи до оселі. – Уяви собі, я...

Але тут він замовк. Його мама плакала.

– Чому ти плачеш, мамо? – запитав він занепокоєно. – Що сталося?

Приглушеним від сліз голосом мати сказала:

– Ох, Педро, з очима Рози справи зовсім кепські. Сьогодні вранці лікар сказав, що

їй потрібне спеціальне лікування, але в нас немає грошей. А без цього лікування Роза

осліпне.

Педро дуже злякався, його різдвяний настрій миттєво випарувався. Але, взявши ма-

му за руку, він запропонував:

– Давай-но помолимось! Ісус, безсумнівно, знає вихід із будь-якого становища.

У школі Педро цього дня не міг зосередитися на уроках, його думки були дуже далеко.

«Якщо я... Мені треба... Ні, не можу...» Він думав про свої нові брюки й барвисту сороч-

ку. І він не міг забути маминих слів: «Без цього лікування Роза осліпне». Що ж робити?!

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

5

Мати була глибоко зворушена. Вона відкрила невеликий мішечок, і з нього, одна за

одною, почали викочуватися монети.

– Ні, мій хлопчику, я не можу взяти ці гроші. Ти ж так важко працював, щоб назбира-

ти їх. Згадай, як хлопці сміялися з твоїх старих брюк...

Але, побачивши розчароване обличчя Педро, мама запитала:

– Ти справді хочеш їх віддати?

– Так, мамо, хочу! – твердо відповів Педро.

Мати міцно притиснула до себе свого мужнього сина.

– Мій любий Педро! – тільки й могла вона сказати.

Наступного ранку мама й Роза поїхали на автобусі до великого міста й відшукали там

клініку. Грошей для лікування виявилося достатньо. І вже за кілька днів Роза почувала-

ся значно краще.

І ось настало Різдво Христове. Уся родина зібралася навколо столу, на якому лежав

свіжоспечений мамою білий хліб. На Педро була стара, потерта сорочка й штани, з яких

він давно виріс. Але що з того? Адже зір Рози врятовано! І Педро зміг допомогти в її лі-

куванні. Він, хлопчик Педро, удостоївся честі бути Божим співпрацівником.

Мама заспівала різдвяну пісню. Підспівував і вітер – крізь щілини в хатині. А очі Пед-

ро сяяли. Йому здавалось, що на цілому світі немає нікого, щасливішого за нього! І ба-

гатшого!

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

Так і закінчився цей день, а виходу Педро не знаходив. Місяць уже давно кидав тьмя-

не світло на дахи невеличкого селища, розташованого біля самісіньких джунглів. У хатині

Педро слабко жевріла свічка. Батько кашляв. Сестричка стогнала, а мама обережно ви-

тирала гній з її очей. Педро, перевертаючись у своєму ліжку з боку на бік, не міг заснути.

«Дорогий Ісусе! – молився він. – Ти бачиш, які ми бідні. Але Ти багатий. Тобі належать

всі багатства світу. Чи немає в Тебе ідеї, як ми можемо допомогти Розі?» – «Є, – наче

промовив голос у його серці, – але для цього Мені потрібен ти». – «Я?» Педро принишк.

Він думав. І раптом, зіскочивши з ліжка, хлопчик витяг щось з-під матрацу й навшпинь-

ках пішов до мами. Він із любов’ю обійняв її і сказав:

– Ось, візьми, мамо. Чи вистачить цього?

І віддав їй свій дорогоцінний мішечок.

– Вистачить на що? – мама здивовано поглянула на сина.

– На лікування очей Рози, – відповів Педро.

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

6

Про жертовність Деякі слова Iсуса Христа не були записані в Євангеліях, а передавались із вуст у вуста. Апос-

тол Iван пише, що якби записати все, що Iсус говорив і робив, то весь світ не вмістив би цих книг. Один із усних висловів Iсуса зберігся до наших днів завдяки апостолові Павлу, який говорить так: «Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим та пам’ятати слова Гос-пода Iсуса, бо Він Сам сказав: ◊Блаженніше давати, ніж брати“» (Дії, 20:35).

Давати що-небудь нужденному приносить радість, робить того, хто дає, за словами Спаси-теля, щасливим. Iсус Сам пережив те, що сказав нам, тому що Він, прийшовши в цей світ, віддав за нас Своє життя! Що може бути більшого за це? Iсус каже: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Iв. 15:13). Віддати іншому своє серце – ми це розуміє-мо, адже так?

Звичайно, якщо ми бачимо чиюсь потребу й у нас є можливість допомогти, ми це робимо, радую-чи іншого грошима, речами або якимось іншим подарунком. Однак цим радість надається не тільки іншому – ми й самі відчуваємо глибоке задоволення, тихе щастя, а кажучи словами Iсуса, блажен-ство. Щедра людина – щаслива людина. Біблія говорить: «Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, а тільки бідніє» (Пр. 11:24).

Чому ми робимо подарунки на день народження, а особливо – на Різдво Хрис-тове? Бо хочеться зробити іншому приємно. Радісно отримувати подарунки, це зрозуміло. Але дарувати іншому – набагато більша радість.

Можливо, ти не можеш робити дорогі подарунки друзям? Тоді згадай історію з Євангелія: бідна вдова пожертвувала в храмі лише дві копійки! А Iсус сказав, що вона поклала більше за всіх! Бо віддала все, що в неї було. Якщо ми щось даруємо або жертвуємо в церкві, то важливо: даємо ми від надлишку, оскільки це нам не потрібно й тому не шкода, або від бажання дати іншому те, що нам

дороге. Розумієш різницю? Крім того, ми володіємо в цьому світі великою цінністю –

нашим часом. Найкраще, що ми можемо подарувати іншій людині – друзям, батькам, брату чи сестрі, і навіть нашому

Господу Iсусові Христу, – наш час. Час для спілкування та спільного читання Єван-

гелія, час для роздумів та бесіди про важливі речі, час для молитви.

Давай-но почнемо прямо сьо-годні! Ти вже надумав, як пора-дувати когось?

Вальдемар ЦОРН

Над цим

варто замислитися

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

7

Розгорнімо Біблію

Вальдемар ЦОРН

Ось уже більше року народ ізраїльський, прямуючи в Землю обітовану, жив у пустелі. Ви пам’ятаєте, як Бог послав Мойсея ви-вести ізраїльтян із рабства єгипетського, як Він провів їх по сухому посеред моря, яке розступилося перед народом, а потім єгиптян, що погналися за ними, накрило хвилями? Багато днів ізраїльтя-ни були в дорозі й зупинилися біля гори Синай.

Там, на горі Синай, Бог дав Мойсею закон, а з народом із-раїльським уклав союз: вони будуть Його народом, а Він –

їхнім Богом. Мойсей передав народові різні закони й настанови від імені Бога. І народ сказав: «Все виконаємо!» А для то-го щоб люди не забули про свого Господа, Бог наказав Мойсеєві побудувати скинію заповіту, або «шатро зу-стрічі». Звичайно, це не був намет для зустрічі ізраїль-тян один із одним, щоб обговорювати проблеми та ділитися новинами. У цьому шатрі люди повинні були зустрічатися з Богом. Тут вони могли при-нести Йому в жертву свої дари на знак по-дяки або покаяння.

На горі Бог показав Мойсею, яким повинно бути це шатро зустрічі, як мають виглядати всі його при-належності, яким повинен бу-ти жертовник, як влаштувати найголовніше святилище – Святе святих. Бог сказав, щоб у цьому перенос-ному храмі знаходив-ся ящик (в Біб лії він

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

8

Історію про спорудження переносного храму ви можете прочитати в книзі Вихід (це друга

книга Біблії), починаючи з 35-го розділу.

названий ковчегом), обкладений чистим золотом, із золотими херувимами на кришці.

Зійшовши з гори, Мойсей зібрав увесь народ і сказав, що Бог наказав побудувати прекрасний намет для зустрічей із Ним. І для цього потрібно зі-брати дуже багато золота, срібла, міді, вовни й шкір, судин золотих, срібних і мідних. Мойсей сказав, що керувати всіма роботами буде людина на ім’я Бе-цал’їл, якій Бог дав мудрості та розуму виготовля-ти речі для шатра. І не тільки здатність виготовляти самому, але й навчити інших гаптувати, ткати, ви-різати по дереву та каменю, шліфувати дорогоцінні камені, робити карбування та багато іншого.

І люди приносили до призначеного місця все, що їм Бог поклав на серце: золото, срібло, свої прикраси й коштовності. Жінки ткали прекрасні пурпурові тканини й тканини для покриття ша-тра зустрічі. Бе цал’їл і його помічники взялися за справу. А люди все несли й несли, тож началь-ники робіт сказали Мойсеєві: «Дивися, скільки народ приніс у дар Богові всякого добра! Ви-стачить на всі роботи. Навіть ще залишиться». Тоді Мойсей звелів переказати людям, щоб вони більше нічого не приносили.

Робота в руках Бецал’їла та його поміч-ників кипіла. Незабаром перед ізраїльтя-нами постав прекрасний шатер зустрічі, оточений великим двором для народ-них зборів, в кутку якого стояв мідний

жертовник. Люди раділи, адже тепер у них з’явилося місце, куди вони

могли прийти, щоб розмовляти з Господом. І вони були ра-

ді, що змогли взяти участь у цій справі своїми при-

ношеннями.

Малювала Людмила ЯНБУЛАТОВА

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

9

Віктор НЄМЦЕВ

Тік-так, тік-так, життя біжить,Біжать секунди та години.Що встиг ти доброго зробитьI чим безцінний час заміниш?

Дарма роки не витрачай,Для справ Христових часу досить.Учись любити, і нехайЖиття плоди рясні приносить.

На допомогу поспішиБлизьким та друзям щохвилини –У цьому світло для душіI мир, що з неба в серце лине.

Тік-так, тік-так, живи! Й нехай Iз користю твій час спливає.Працюй, радій і пам'ятай:Господь тебе благословляє.

Щирість – це від скупості паркан,Щирість віддає і посміхається.Щирість – для душі живий бальзам, Що до нас любов’ю повертається.

ЧАС

ЩИРІСТЬ

Переклала Олена МІКУЛАМалювала

Тетяна КОСТЕЦЬКА

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

10

Прочит

ай!

ВІДГАДАЙ!Малювала Емма НІКЕЛЬ

Яку біблійну історію тут намальовано? Спробуй і ти намалювати її, не відриваючи олівця від паперу.

Д 1 УД 1 У

Ш А 4 ЯШ А 4 Я

7 К 1 А 8 Б 47 К 1 А 8 Б 4

Л А Г 2 О С 6 Л ОЛ А Г 2 О С 6 Л О

В 7 Л Я 2 Є Н 4 А 6В 7 Л Я 2 Є Н 4 А 6

С 9 И 8 Ч 1 Е 7 Н 6 8 А 9С 9 И 8 Ч 1 Е 7 Н 6 8 А 9

Б 1 У 6 Д 7 8 Е А 5 Х 4 6 ТБ 1 У 6 Д 7 8 Е А 5 Х 4 6 Т

О 8 9О 8 9

П О 4 Ї 2П О 4 Ї 2

Т Ь 7 І 7 9 НТ Ь 7 І 7 9 Н

Ш И 9 Х Н 6 А ПШ И 9 Х Н 6 А П

О Є 7 Н 1 2 И Й 8 Б 8О Є 7 Н 1 2 И Й 8 Б 8

У Д 9 Е 5 1 І 6 7 В 5 І НУ Д 9 Е 5 1 І 6 7 В 5 І Н

Закресли всі приховані

серед літер цифри,

і ти прочитаєш один

із висловів мудрого

Соломона.

ЯЛИНКИСклала Ельвіра ЦОРН

Бути щедрим

означає дава

ти

більше, ніж

ти

можеш.

Д. ДжебранСТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

11

Том жив зі своїми батьками, Марією та Людвігом Гермег, і молодшою сестричкою Лізою в бідному районі великого міста в Ні-меччині. Вже два роки тривала Друга світо-ва війна. Це був важкий час, в який царю-вали страх, смерть і голод.

Одного зимового вечора сім’я Гермег си-діла, вечеряючи, за столом. На вулиці вже три дні бушувала снігова буря. Снігова «кру-па», впереміш із сніжинками, нещадно би-ла у вікна. Члени сім’ї Гермег говорили про Різдво Христове, до якого залишався всього лише один тиждень. Але, незважаючи на на-ближення радісного свята, батьки з сумом дивилися на дітей, а потім мама сказала:

– Томе, тобі вже десять років, а Лізі – сім. Ви вже здатні розуміти, що таке злигодні.

Вона надпила ковток гарячої кави. Діти з цікавістю подивилися на неї. Мама про-довжила:

– Торік було ще терпимо. Але цього ро-ку нам набагато важче. У нас немає гро-

шей, щоб купити вам подарунки на Різд-во. Сподіваємось, що ви це розумієте.

Всі наші кошти йдуть на покупку продуктів. Слава Богові, у нас щодня є хліб на столі!

Том замислився. Він згадав, як кілька ро-ків тому сидів біля ялинки з отриманою в по-дарунок машинкою. Яким щасливим він був тоді! Торік Том отримав олівці й конструк-тор. А тепер – нічого? Невже позаду всі щасливі роки? Він був засмучений, але, по-дивившись на батьків, зрозумів, що їм дуже важко, і, переборовши своє розчарування, сказав:

– Ми з Лізою вже великі й зможемо обій-тися без подарунків.

Батьки полегшено зітхнули, але було вид-но, що це гнітило їх. Після того як діти пішли спати, Марія і Людвіг ще довго розмовляли між собою. Перед сном вони встали на колі-на, і Людвіг почав молитися: «Отче, я дякую Тобі за те, що в нас є хліб на кожен день і Ти захищаєш нас від бомб. Ми просимо Тебе, щоб і це Різдво послужило благословенням

Автор невідомий

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

12

для наших дітей, хоча ми не можемо зроби-ти їм ніяких подарунків».

Різдвяного вечора Том, Ліза та їхні бать-ки сиділи в невеликій затишній кімнаті й грі-лися біля каміна. Батько читав уголос іс-торію народження Ісуса. Том слухав і ду-мав про те, що Ісусові тоді, напевно, було не легше, ніж їм зараз, і, тим не менш, Він був тієї темної ночі яскравим світлом і бла-гословенням для людей. І раптом Томові спала думка, що він теж може бути світлом у цю темну ніч.

Заспівавши кілька різдвяних пі-сень, родина сіла за стіл, на який

мама врочисто поставила та-рілку з ароматними булоч-

ками. Але тут задзвонив телефон. Батько зняв

трубку. Крізь шум і перешкоди він на-

силу розрізнив голос своєї се-

стри Нелі.

– Людвігу, наш батько помирає! – ридаю-чи, сказала вона. – Приходь мерщій!

Людвіг і його дружина без зволікань одяг-лися й на ходу сказали дітям:

– Ми разом повечеряємо, коли поверне-мося.

І вийшли на вулицю. Діти, залишившись самі, тихо сиділи за столом. Що сталося? Чому батьки раптом так поспішно пішли ку-дись? Раптом Том згадав, про що він думав, коли батько читав історію народження Ісуса.

– Лізо, давай-но ми будемо світлом! – за-пропонував він.

Ліза запитливо подивилась на брата, але він уже взяв невеликого пакета й почав класти в нього булочки. Ліза хотіла запро-тестувати – сказати, що мама багато працю-вала, щоб доставити родині цю радість у різд-вяний вечір. Але промовчала. Замість цьо-го вона теж узяла маленький пакет і покла-ла в нього кілька булочок. Потім вони тепло вдяглися, як були навчені батьками, і вийшли в темряву зимового вечора. Слава Богові,

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

13

на вулиці не вила сирена, що попереджає про появу бомбардувальників.

Хвилин через п’ятнадцять вони досягли моста, під яким зазвичай тулилися бездом-ні. Ці люди виглядали жахливо: запалі що-ки, худі, знесилені тіла. Загорнувшись у своє дрантя, вони намагалися заснути в цю свя-ту ніч, щоб забути про голод і холод. Ліза здригнулася, побачивши спотворені злидня-ми й болем обличчя. Том узяв сестричку за руку, і вони разом заходилися роздавати бу-лочки бездомним. «Нехай Бог благословить вас!» – чули вони кожного разу від нещас-них людей, що дарували їм вдячні посмішки.

І Ліза знову подумала про маму, яка на-пекла до Різдва ці булочки. Здавалося, Том угадав її думки, тому що, подивившись на Лізу, сказав:

– Мама й тато зрозуміють, що ми з тобою зробили добру справу.

Це трохи заспокоїло сестричку. Роздав-ши булочки, діти радісно побігли додому по засніжених вулицях міста. Батьки все ще не повернулися.

А в цей час Людвіг, Марія, Неля та її чоловік стояли біля ліжка вмираючого

батька. На очах у них були сльози, і тільки очі старого сяяли незвичайним світлом. Він скоро побачить свого Господа й Спасителя!

– Залишайтеся в любові Божій! – промо-вив старенький свої останні слова і, глибо-ко зітхнувши, відійшов у вічність.

Жінки, ридаючи, впали в обійми своїх чо-ловіків, які самі насилу стримували сльози. Марія і Людвіг провели деякий час із Нелею та її чоловіком, але потім усе ж вирушили додому, де на них чекали діти. Дорогою во-ни говорили про батька – добру, віруючу лю-дину, який пішов від них до свого Господа.

Увійшовши до будинку, вони не повірили власним очам: Том і Ліза з таємничим ви-глядом сиділи за столом, а перед ними на тарілці лежало тільки чотири булочки. Люд-віг уважно подивився на дітей, потім тихо сказав:

– Ваш дідусь помер. Діти розгублено схилили голови. Батько

знову подивився на майже порожню таріл-ку й продовжив:

– Ми голодуємо. І було непросто діста-ти продукти, щоб напекти булочок до свя-та. Невже ви самі з’їли майже всі булочки?

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

14

Невже не захотіли, щоб і ми наситилися? Це мала бути наша різдвяна вечеря...

Батько замовк. Том і Ліза знали, що бать-ки були голодні, але ж люди під мостом май-же вмирали від голоду! Том подивився на батька, він розумів його роздратування.

– Тату, я не хотів зробити нічого погано-го, – сказав він. – Я тільки думав про те, як можу бути світлом у цю темну ніч...

Батько нічого не відповів. Крадь-кома він подивився на дружину, яка

стояла мовчки, вражена подія-ми цього різдвяного вечора.

– Як Ісус, адже Він теж був світлом для людей! –

продовжував Том. – Ми

з Лізою віднесли булочки бездомним людям під мостом. Адже це ж значить – бути світ-лом для інших?!

Батьки зніяковіло перезирнулись, і мама сказала:

– Томе, ти правильно зрозумів сенс Різд-ва Христового.

Її очі заблищали від сліз, і вона, підійшов-ши до сина, який теж мало не плакав, обій-няла його.

– Гадаю, що бідні люди були дуже раді, але наступного разу ми підемо до них усі ра-зом, згодні? – запропонував батько. – У во-єнний час перебувати на вулиці пізно вве-чері – занадто небезпечно для дітей.

Том кивнув на знак згоди. Ліза обійняла батьків і, звертаючись до батька, сказала:

– Тату, твоя молитва, яку ти сказав якось увечері, почута.

Батьки знову перезирнулись, але цього разу вже не зніяковіло, а з радістю й полег-шенням.

– Ми переживемо цю війну, з Божою до-помогою! – розчулено сказала мама й міц-ніше обійняла дітей і чоловіка.

Чи знаєш ти,

що пораненого або

хворого дельфіна інш

і

дельфіни виштовхують

на поверхню води, щоб

він міг дихати? Дельф

іни

відганяють акулу, щ

о

напала на їхню зграю,

таранячи її своїми

«дзьобами», і можут

ь

навіть убити її.

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

15

На сцені в кріслі сидить Артем. Вигляд у нього сумний.

Він задумливо грає з пальчиковою іграшкою –

веселим Петрушкою.

Артем. Навіть ти, моя улюблена іграшка, веселун Пет-

рушка, не можеш мені допомогти... (Зображує кіль-

ка веселих поз Петрушки.) Ні... не можеш...

З’являється бабуся.

Бабуся. Артемчику, ти вже одягнений? От молодець!

Ну, бігом снідати – й у школу.

Артем (сумно). Бігом снідати – й у школу... Ох, бабусю!

Якби ти знала, як мені сумно і як не хочеться йти до

школи...

Бабуся. Кепський настрій уже зранку? Це нікуди не го-

диться.

Артем. Та знаю: прокидатися треба з усмішкою і підво-

дитись із гарним настроєм. А як бути, якщо настрій

ніяк не стає гарним?

Бабуся. Може, твій друг порадить, як його виправити –

твій поганий настрій?

Артем (безнадійно махає рукою). Вовчик – той таки по-

радить...

Бабуся. Ні, я маю на увазі найкращого, найвірнішого

Друга всіх людей, і твого теж.

Артем. А-а, зрозумів, бабусю! Треба запитати поради

в Iсуса.

Бабуся. Розумник! Давай-но згадаєм одну Його дуже

корисну пораду.

Артем (дещо зацікавлено). Це ж яку?

Бабуся. «Золоте правило», Артемчику.

Артем (розчаровано). Та я ж добре знаю це правило:

стався до інших так, як хочеш, щоб чинили з тобою.

До чого тут мій поганий настрій?

Бабуся. А ось до чого. Постав зараз собі запитання: ко-

му ти сьогодні можеш допомогти або зробити щось

приємне?

Артем (зітхнувши). Мій настрій, бабусю, скоріше б ви-

правився, якби мені сьогодні хто-небудь зробив щось

приємне.

Бабуся. Можливо. Але ж ти вже не раз переконував-

ся: давати набагато приємніше, ніж брати!

Людмила ДИКАЯ

Дійові особи: бабуся та її онук Артем.

ІСУС –ДРУГМІЙ

Сценка

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

16

Артем (із кращим настроєм). Вірно, бабусю! Адже це

теж Iсус говорив!

Бабуся. Ну, звичайно, мій хороший!

Артем (із радісним настроєм). I я знаю, кому і як можу

зробити сьогодні при-єм-не!

Бабуся. Кому ж, якщо не секрет?

Артем (зніяковіло). Ну, одній... Ти її не знаєш, бабусю.

Бабуся. Секрет так секрет. Захочеш – розкажеш. Го-

ловне, що настрій у тебе поліпшився!

Артем. Та перемінився на чудовий! I все ти, бабусю,

і мій чудовий Друг Iсус! (Цілує бабусю.)

Бабуся. Ну, слава Господові, любий! А тепер ходімо

снідати.

Артем. Зараз, бабусю. Тільки-от книги зберу.

Бабуся. Поквапся. Чекаю на тебе на кухні. (Виходить.)

Артем збирає в ранець книги.

Бере в руки іграшкового Петрушку.

Артем (Петрушці). Ось що, мій любий Петрушко. Iру,

мою сусідку по парті, ти знаєш. Я тобі часто про неї

розповідав. Але от біда – у неї мама дуже захворіла,

тому Iра ходить сумна-сумнісінька. А ми з тобою по-

стараємось її трошки розважити. Згоден? Бачу, що

згоден! (Урочисто.) Для цього я сьогодні подарую те-

бе їй! Ти розумієш навіщо? Думаю, що Iра, дивлячись

на твою завзяту посмішку, не зможе не посміхнути-

ся сама. I це буде чудово! (Кладе іграшку в ранець.)

(До глядачів.) Ох, хлопці! Чесно скажу: посмішки Пе-

трушчиної мені бракуватиме, але порадувати Iру за-

раз важливіше! Адже так?

Діти в залі. Так!

Артем. Так, звичайно. Я буду дуже-дуже радий поба-

чити її чудову посмішку!

На сцену виходить бабуся.

Вона підходить до Артема, обіймає його.

Бабуся. Любі діти! Ми з Артемом бажаємо й вам якомо-

га частіше дотримуватися порад найвірнішого й най-

добрішого Друга – Господа Iсуса.

Кінець

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

17

1. Слово Боже.2. Один з євангелістів.3. Чоловік, якого покликав Бог, щоб у ньому на-

роди мали благословення (Бут. 12:1–3).4. Учениця Христа, гарна кравчиня (Дії, 9:36–39).5. Людина Божа, яку кинули до лев’ячої ями

(Дан. 6:16).6. Пророк, якого в дитинстві Бог будив уночі

(1 Сам. 2:18).

7. Дочка Давида, сестра Авесалома (2 Сам. 13:1).

8. Син Авраама від Агари (Бут. 16:15). 9. Гора, на яку, за пророцтвом, прийде Хрис-

тос (Зах. 14:4).10. Цар Єгипту.11. Людина, яка передавала народу слова Божі

(Ам. 3:7).

Знайди в таблиці заховані по горизонталі, вертикалі та діагоналі слова, пов'язані з історією народження Iсуса.

Впиши відповіді на запитання в кільця ланцюжка навколо відповідних чисел, розпочинаючи з кільця зі стрілочкою.

СЕМЕН: СЕМЕН:

праведна й благочестива людина,

яка побачила Немовля Iсуса в храмі.ЙОСИП: ЙОСИП:

праведна людина, чоловік Марії.

АННА: АННА:

пророчиця, удова, постом

і молитвою служила

в храмі вдень і вночі.

ІРОД: ІРОД:

цар, який наказав убити всіх немовлят у віці до двох

років, щоб позбавитися Iсуса.

МУДРЕЦІ: МУДРЕЦІ:

люди, які прийшли

зі Сходу вклонитися

новонародженому Христу.

Знайди

, дай

відповідь

! ГОЛОВОЛОМКА

ЛАНЦЮЖОК

ПАСТУХИ: ПАСТУХИ:

удостоїлися першими

дізнатися новину про

народження Iсуса.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

МАРІЯ: МАРІЯ:

дівчина, обрана

Богом стати матір’ю

Iсуса Христа.

ГАВРИЇЛ: ГАВРИЇЛ: архангел, посланий від

Бога сказати Марії, що в неї народиться Син Iсус.

А Н Н А И П Р О Л М

В С К Е Я Л Н А З У

У К Е I Т П Г Б О Д

Я С Р Б Д А Р С Х Р

Г А А С В С Х Е Е Е

М А Ц Р К Т Е М I Ц

А Ч И М Ю У Т Е Р I

Р Ї Е Е П Х Л Н О И

Л С Й О С И П В Д Ф

Ц Ч Е Н Т З Б Ь Я К

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

18

Прослизнувши між шторами, сонячний зайчик стриб-

нув на подушку, лагідно торкнувся щоки Анжеліки*, потім

почав тепло лоскотати вії: вже час, прокидайся!

Весняний ранок увірвався в спальню дівчинки гомо-

ном пташиних голосів і прогнав залишки сну. Ліка (так

ласкаво кличе її бабуся) розплющила очі, радісно по-

сміхнулась і бадьоро зіскочила з ліжка. Здрастуй, но-

вий день!

Вона вибігла зі спальні – вмиватися. Бабуся Таї-

сія вже приготувала сніданок: з кухні смачно пахло

Лікиними улюбленими пиріжками.

Поснідавши, дівчинка взяла приготований з ве-

чора ранець: час іти до школи.

– Мати Пресвята Богородице! Спаси й збе-

режи нашу внучку! – бабуся осінила Ліку

хресним знаменням.

Дідусь, як завжди, тільки посміхнув-

ся. Ліка ніжно поцілувала бабусю в що-

ку й вибігла з дому на залиту сонцем ву-

лицю...

Вони живуть учотирьох: Ліка, бабуся,

дідусь і тато. Маму Ліка не пам’ятає – дівчин-

ка була зовсім маленькою, коли маму позба-

вили материнських прав і вона виїхала до ін-

шого міста.

Живуть вони дружно. Бабуся з дідусем

дуже люблять Ліку, ні в чому їй не відмовля-

ють, але й не балують, одне слово, намага-

ються, щоб онука була щаслива. Тато її теж

любить. Тільки працює він багато: йде, коли

Ліка ще спить, а приходить, коли вона вже

готується до сну. Але нечасті вихідні тато на-

магається присвячувати їй. Минулої неділі во-

ни вдвох ходили в зоопарк подивитися на лео-

парда й дуже весело провели час!

* Iмена змінені.

Валерій ЛУНИЧКІН

Бувальщина

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

19

– Ліко, привіт! Задачку розв’язала? Скільки в тебе ви-

йшло у відповіді?

Це Зоя, Лікина шкільна подруга. Вони дружать із пер-

шого класу й завжди сидять за однією партою. Зоя –

гарна дівчинка, вірна подруга. От тільки якась див-

на... На контрольних сама не списує і нікому спису-

вати не дає. Навіть своїй найліпшій подрузі.

Одного разу Миколка, їхній однокласник, дві-

єчник і хуліган, підловив Зою на перерві й боляче

відтягав за волосся, тому що вона не дала йому

списати самостійну роботу з математики. Зоя аж

ніяк не слабка дівчинка й легко могла б дати хуліга-

нові гідну відсіч. Але вона просто перехопила Ми-

колину руку, намагаючись не зробити йому боляче,

звільнила своє волосся і, змахнувши сльозу зі що-

ки, твердо промовила:

– Навіщо ти це зробив, Миколо? Хіба ти не

розумієш, що списування тобі не допоможе?

Краще приходь до мене, я поясню все, що тобі

незрозуміло, і ти будеш розв’язувати самостій-

но. Я сама не списую і нікому не даю списувати,

бо це гріх!

Реакція Миколки була приголомшлива: він

раптом почервонів до коренів волосся, відсту-

пив від Зої на крок і буркнув:

– Та ну тебе, дивачко!

Хоча Зоя не давала нікому списувати, в класі

її поважали: вона ні на кого не ображалась і зав-

жди готова була допомогти всім і кожному. Вчи-

телі ставили її в приклад як найбільш старанну

й дисципліновану ученицю (Зоя була круглою від-

мінницею). Але ще зовсім недавно Лікина подру-

га була звичайнісінькою дівчинкою, такою, як усі.

Причина таких змін у характері й поведінці по-

други стала зрозумілою для Ліки, коли Зоя запро-

сила її на свій день народження. Після того як гості

привітали іменинницю і сіли за святково накритий

стіл, тато Зої помолився. Він молився не так, як

бабуся Ліки: не Пресвятій Богородиці і не святим

угодникам. Тато Зої щиро й тепло звертався до

Бога, наче Бог Сам знаходився серед гостей.

Молячись, тато називав Його то Отцем Небес-

ним, то Iсусом, то Духом Святим.

– Амінь, – вимовив голова родини після мо-

литви, і на душі в Ліки стало тепло й радісно.

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

20

Коли гості пішли, Зоя розповіла подрузі, що вони – євангель-

ські християни, щонеділі вона разом із батьками ходить до церк-

ви, де відвідує недільну школу.

– Недільну школу? – здивувалася Ліка. – Хіба ти не втом-

люєшся за шість днів у звичайній школі, що ходиш іще й у не-

дільну?

Подруга терпляче й докладно розповіла про те, чим во-

ни займаються у недільній школі, які там добрі вчителі й які

цікаві біблійні уроки в них бувають. Зоя розкрила «Дитячу

Біблію» й прочитала з неї історію про Давида та Йонатана.

– Давай-но будемо дружити, як Давид та Йонатан! –

несподівано для самої себе запропонувала Ліка – так

розчулила її прочитана подругою історія.

Додому Ліка повернулася сповнена нових, дивних

вражень, та ще й з подарунками: «Дитячою Біблією»,

яку подарував їй тато Зої, свіжим номером журналу

«Стежинка», журналом «Віра і життя» (це для бабусі)

і диском дитячого хору «Стежинка», в якому співала її

подруга. А ще вона твердо вирішила, що найближчої

неділі обов’язково піде з Зоєю до її церкви.

Вдома дівчинка щедро поділилася своїми

враженнями й показала подарунки. Бабу-

ся Таїсія спробувала пояснити внучці, що

церква, куди щонеділі ходить її подруга,

не церква зовсім. Церква – це краси-

ва будівля з куполами та дзвіницею,

в якій багато ікон. Службу там пра-

вить батюшка – священик. Ось що

таке справжня православна церква!

Однак журнали бабуся перегорнула,

навіть дещо прочитала і... залиши-

ла в себе: мовляв, пізніше прочитає.

Цього вечора Ліка не наважилася сказа-

ти рідним про своє бажання піти в неділю

разом із подругою в її церкву ...

Кілька днів Ліка боролася з сумні-

вами. З одного боку, їй дуже хотілося

побувати в тій церкві, в якій її подруга

вчилася в недільній школі, де вона за-

ймалася в гуртку рукоділля та співала

в хорі «Стежинка». З іншого боку, чи

дозволить їй бабуся піти туди, адже

церква, в яку ходить Зоя, «несправ-

жня», а справжня церква – право-

славна? У православній церкві Ліка

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

21

з бабусею одного разу вже побувала. I хоча її вразили краса

й оздоблення храму, сподобався спів хору, але ні того, про

що співали хористи, ні того, що співуче казав батюшка,

вона не зрозуміла, тому їй скоро стало нудно й вона

дуже втомилася.

А в церкві у Зої співають і моляться зрозумілою мо-

вою. Але головне – там є дитячий хор «Стежинка», і Лі-

ка так хоче співати в ньому!

На одній зі шкільних перерв Ліка поділилася своїми

сумнівами з подругою.

– А ти помолися Iсусові, і, якщо сильно повіриш, Він

все влаштує, – порадила Зоя.

Увечері, вкладаючись спати, Ліка вперше в жит-

ті помолилася:

– Дорогий Iсусе, я дуже-дуже хочу бути там, де

моя подруга Зоя, хочу співати в «Стежинці». Будь

ласка, влаштуй усе це для мене. Амінь.

Наступний день і всі дні, що залишалися до не-

ділі, пройшли як звичайно. Однак Ліка відчула, що

сумніви перестали її турбувати.

У суботу Ліка домовилася з подругою, що та

зайде по неї, і вони підуть до церкви разом. За-

лишилося тепер лише вмовити рідних, щоб від-

пустили. Йдучи додому, Ліка обмірковувала, які

слова скаже, щоб задобрити бабусю. Вона на-

віть вирішила пустити сльозу, якщо бабуся поч-

не опиратися.

Ліка відімкнула двері своїм ключем...

У кімнаті співала... «Стежинка». Бабуся,

затишно влаштувавшись у кріслі, читала

«Віру і життя». Час від часу вона відрива-

лася від журналу й дослухалась до слів піс-

ні, яку виконував дитячий хор. Пісня розпо-

відала про любов Бога, Який пожертвував

Собою заради спасіння всіх людей. На мить

їхні погляди – Лікин запитливий і бабусин,

просвітлений, сповнений любові, – зустрі-

лися. Онука все зрозуміла: Iсус відповів

на її молитву.

...Ліка покаялась у літньому християн-

ському таборі. А у вересні її прийняли до

хору «Стежинка». Христос виконав її

мрію і тепер працює над її характе-

ром. I якщо під час перших висту-

пів оплески глядачів народжували

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

22

в серці дівчинки гордість і непереборне бажання попишатися пе-

ред рідними й однокласниками (що поробиш, така вже наша

гріховна природа), то чим частіше хору «Стежинка» доводи-

лося виступати, тим вірніше приходило усвідомлення того,

що Ліка не себе славить, а разом із хором славить Того,

Хто дійсно цієї слави гідний. Дитяча гордість поступилася

місцем почуттю жалю й любові до тих, для кого діти спі-

вали: до сиріт із дитячого будинку, інвалідів, самотніх ста-

рих… Коли під час концерту або після нього Ліка помічала

в недовірливому, холодному погляді кого-небудь із гляда-

чів іскорку життя, що спалахувала непроханою сльозою

в його очах, вона щиро раділа, розуміючи, що це через

їхній спів діє Сам Господь.

Одного разу іскорка Божа запалилася в серці Лікиної

бабусі. Сталося це під час різдвяного концерту «Стежин-

ки» для літніх самотніх людей, на який Ліка привела ба-

бусю Таїсію.

Різдвяну проповідь бабуся слухала, затамувавши

подих. Прості слова про великий сенс Різдва Христо-

вого добрим насінням укорінювалися в серці жінки. Це

насіння було рясно полите піснями хору «Стежинка»,

який вона встигла полюбити, щодня слухаючи вдома

диск, принесений Лікою від подруги. А тепер у цьому

хорі співала й її внучка.

Після концерту бабуся Таїсія не змогла піти додо-

му, не поговоривши з пастором і керівником хору.

Скільки тривала бесіда – Бог знає. Тільки закінчи-

лася вона молитвою покаяння.

Бабуся й онука почали відвідувати церкву разом.

Незабаром бабуся Таїсія уклала з Господом завіт – при-

йняла святе водне хрещення.

Тепер вони разом із онукою моляться про дідуся й тата...

Чи знаєш ти,

що поганки (водопла

вні

птахи) годують своїх

пташенят не тільки

рибою, а й своїм власним

пір’ям, ймовірно, для

захисту їхніх шлунків від

пошкодження риб’яч

ими

кістками?

Малювала Лариса ГОРОШКО

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

23

Світ індіанців XVIII століття Загадковий світ Американського континенту –

з безкрайніми преріями, непролазними лісами, та-ємничими блакитними озерами, глибокими й ши-рокими річками. Не менш загадкові були й меш-канці цього світу, войовничі індіанські племена: апачі, ірокези, делавари, сіу. Вони вели багатові-кову боротьбу за виживання – билися з ворогами й захищалися від диких звірів, полювали на бізо-нів і ловили рибу. Суворим і невибагливим був їх-ній побут: важка праця жінок, небезпечна праця чоловіків, та й дитинство закінчувалося рано. Су-ворі були й боги, яким вони вклонялися. Божество Маніту й духи предків вимагали постійних жертво-приношень: ведмежого м’яса, пір’я орлів, намист із вовчих іклів. Для чоловіків кожен день починався з виходу на стежку полювання або на стежку вій-ни. А в невеличких селищах, які складалися з на-метів (вігвамів) і племінного багаття посередині,

залишалися в тривожному очікуванні жінки й діти. Недоступним і небезпечним був цей світ для «блі-долицих», які, часом потрапляючи в нього, найчас-тіше позбавлялися життя.

Дитинство майбутнього місіонера На початку 1740-х років поряд із одним таким

індіанським селищем з’явилася хижа. У ній осели-лась молода людина, колишній студент Єльсько-го університету – Девід Брейнерд. Йому тоді ви-повнився всього двадцять один рік. Він народився і виріс на березі річки Коннектикут. Рано втратив-ши батьків і важко переживши цю трагедію, хлоп-чик ріс усамітненим і задумливим, але старанним. Початкову освіту він здобув у будинку священи-ка, і це справило вирішальний вплив на вибір ним життєвого шляху. Упевненості в тому, що його по-кликання – місіонерська праця, додала зустріч із по лу м’яним проповідником, який закликав нести Євангеліє корінному населенню Північної Америки.

Випробування Життя молодого місіонера було небезпечним

і надзвичайно важким. Хвороби й труднощі під-стерігали на кожному кроці. Одного разу Девід заблукав у дрімучих нетрях і ледве вибрався звід-ти. Iншим разом він упав узимку в річку, весь ви-мок і дуже змерз. До того ж він був дуже самот-ній, оскільки, не знаючи індіанської мови, насилу спілкувався з оточуючими. Розчарування й не-впевненість стали його постійними супутниками. Не раз йому спадала думка все кинути й поверну-тися до звичного способу життя, стати, наприклад,

Його життя було коротким, але залишилося яскравим прикладом безмежної відданості Господу.

1718–1747

Девід Брейнерд

Мисливець у селищі індіанців

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

24

Видатні

особистості

фермером, як його батько. Однак Девід не піддав-ся цій спокусі.

Незабаром він здійснив місіонерську поїздку до річки Саскуеханна. Шлях був надзвичайно важ-кий. Ось що писав сам благовісник: «Ми йшли пус-телею. Це була найважча й найнебезпечніша по-дорож, яку будь-хто з нас мав у своєму житті: ви-сокі гори, глибокі долини й звивисті стежки в ске-лях». Кінь Девіда провалився в розколину й зла-мав ногу. Мандрівник змушений був тридцять миль пройти пішки, поки дістався найближчого житла. Але не хвороби й випробування гнітили молоду людину, а почуття незадоволеності та відсутність

успіху. Iндіанці залишалися байдужими до пропо-віді Євангелія.

Плоди служіння У 1745 році Девід здійснив іще одну місіонер-

ську подорож. Він прибув до Нью-Джерсі. I тут, на превелику радість місіонера, його зустріли індіанці, які дуже охоче слухали та приймали Боже Слово. А незабаром і білі поселенці почали приходити по-слухати проповідника. Виникла християнська гро-мада, основу якої склали 25 індіанців, що прийня-ли хрещення. Настали найщасливіші дні для Деві-да. Він ясно бачив плоди пробудження, радість лю-дей, які отримали спасіння й звільнення від гріхів. Через півтора року в новій церкві було 150 членів.

Девід Брейнерд здійснив кілька місіонерських поїздок по берегах річок, де традиційно селили-ся індіанці. Але важкі випробування і фізичні на-вантаження підірвали його здоров’я. Благовісник помер у віці 29 років. Після нього залишилися що-денники, в яких зберігалися подорожні нотатки та цінні роздуми. Вони досі справляють величезний вплив на місіонерів.

Життя Девіда Брейнерда було дуже корот-ким, але, принесене в жертву для служіння інді-анцям, залишилося яскравим, надихаючим при-кладом безмежної відданості Господу й своєму покликанню.

Надія ОРЛОВА

Переправа через річку Саскуеханна. Художник П. Свіньїн, 1812 р.

Д. Брейнерд проповідує індіанцям

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

25

Хто з вас хоча б раз у житті не спостерігав за польотом птахів? Упевнений, що кожен насо-лоджувався цим видовищем. Але для того щоб угадати, хто я, треба направити свій погляд тро-хи нижче. Звичайно, я літаю і в небі, але їжу ме-ні доводиться добувати в мілководних водоймах і на їх берегах, тому більше часу я проводжу по-близу води.

Довжина тіла в нас, разом із довгою шиєю, може досягати 1,8 м (залежно від виду), розмах крил – 3,4 м, а вага – 13 кг. Одна з особливостей, якою наділив нас Творець і завдяки якій ти почнеш здогадуватися, хто я, – це величезний дзьоб і ве-ликий шкіряний «мішок» під ним. Багато хто вва-жає, що в ньому, як у торбинці, ми зберігаємо за-паси їжі. Але насправді цей мішок виконує функцію сачка для лову риби. У такий «мішок» може поміс-титися до трьох відер риби! I це не дивно, адже нас вважають ненажерливими істотами. Уявляєш, за 8 місяців тільки одна сі м’я, що складається з бать-ків і двох пташенят, з’ї дає близько 1000 кг риби!

Птахи ми дружелюбні, із сусідами не свари-мося, живемо зграями, разом роздобуваємо їжу. Найчастіше видобуток їжі відбувається під час відпливу. Тоді ми збираємося групами й усі разом

починаємо бити крилами по воді, лякаючи тим са-мим рибу й змушуючи її плисти, на мілководді, до берега, де дістати її дуже легко.

Наші гнізда являють собою громіздку спору-ду з очерету, посохлої трави та пір’я. Туди сам-ка відкладає 2–3 яйця, висиджуючи пташенят до 40 днів. У перші місяці життя пташенята їдять по-дрібнену батьками рибну «кашку» прямо з їх дзьо-ба, немов із каструлі.

Ми дуже турботливі та жертовні батьки, тому наше зображення стало емблемою вчителів, про-фесія яких вимагає неподільної віддачі сил сво-їм вихованцям.

У даний час нас існує всього 8 видів. Мешкаємо ми в теплих регіонах на всіх континентах, окрім Ан-тарктиди. Нас можна легко розпізнати за кольором оперення: в шести видів у забарвленні переважає білий колір, а у двох інших – бурий. Узимку білого кольору на голові та шиї стає більше.

Якщо ти ще не здогадався, хто я, то відпо-відь знайдеш у Біблії. Відкрий Псалом 102 і зна-йди вірш 7. I вже в першому рядку цього вірша ти прочитаєш, як мене звуть! Моя латинська назва звучить майже так само – Pelecanus. Так, мене звуть .

Юлія АБДУВАХІДОВА

пелікан

Малювала Наталя ЖУРАКОВСЬКА

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

26

Чи знаєш ти,

що пташеня мандрівного

альбатроса, перебуваючи

ще в гнізді, важить до

16 кг, а на момент,

коли навчиться добре

літати, стає в 3 рази

легше?

Склала Ольга ЛИТИНСЬКА 1

4

3

5 6

7

8

119

10 12

132

Кросворд

Розв'яжи кросворд, виписуючи потрібні слова з біблійних віршів, і у виділених клітинках ти прочитаєш пораду Iсуса кожному з нас.

В РУКАХ

1. Буття, розділ 1, вірш 11, 5-те слово.

2. Дії апостолів, розділ 15, вірш 41, 4-те слово;

3. Євангеліє від Луки, розділ 1, вірш 38, 7-ме слово;

4. Буття, розділ 1, вірш 21, 4-те слово;

5. Буття, розділ 1, вірш 1, 2-ге слово;

6. Псалом 90, вірш 3, 2-ге слово;

7. Євангеліє від Iвана, розділ 3, вірш 1, 6-те слово;

8. Євангеліє від Матвія, розділ 25, вірш 29, 2-ге слово;

9. Євангеліє від Iвана, розділ 18, вірш 24, 4-те слово;

10. Євангеліє від Iвана, розділ 14, вірш 2, 2-ге слово;

11. Євангеліє від Iвана, розділ 19, вірш 2, 1-ше слово;

12. Євангеліє від Матвія, розділ 12, вірш 9, 8-ме слово.

13. Євангеліє від Iвана, розділ 15, вірш 12, 3-тє слово.

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО С

ТЕЖ

ИН

КА

6/

14

27

Знайди в кожній зірці літери, що зустрічаються двічі, й перенеси їх у відповідні клітинки. Ці літери утворюють ім’я людини, яка мешкала в Єрусалимі й до якої прийшли мудреці зі Сходу. Вони шукали новонародженого Царя, аби вклонитися Йому. Та людина відіслала їх до Віфлеєма зі словами: «Iдіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитися Йому». Як звали цю людину?

Знайди в цьому завданні 10 слів

із біблійної історії, записаної

в Євангелії від Луки, про жінку,

що пожертвувала всі гроші,

які вона мала. Слова «сховані»

по горизонталі та вертикалі.

ВДОВИЦЯ

ВДОВИЦЯ

ВБОГА

ВБОГА

ПРОЖИТОК

ПРОЖИТОК ДВІДВІ

СКАРБНИЦЯСКАРБНИЦЯЛЕПТАЛЕПТА

ПОПРАВДІПОПРАВДІ

У ЗІРКАХ?

Знайди в цьому завданні 10 слї

ДАР УДОВИЦІ

Довідайся!

Ю

Ю

У

Г А

ЄО

І

ЕП

ТІ Я

ШВ

С

Д

Р

Р Х ГА

З С

ИЕ

Т

Б

П

ЖЯ

В

Р ОД

Ф

Ю

Ш

ДХ

Г

АС

ИЕ

ТФП Я

ВБ

О

Д

РЛ Г

А

МС

И

Ц

ЗП Ж

ВБ

ОО

Д

Н 1 2 3 4

РІШЕННЯ

2211

33 44

ДАРИДАРИ

ЗАМОЖНІ ЗАМОЖНІ

А У С Т С Р У С Н Е Н К З УН С В Д К В А Т Л Е П Т А ПП О П Р А В Д I В И Р Ш М ОР Б Н А Р Т О П Б Л А Н О ЯЛ У Р Г Б Е В К У Д О С Ж ЬЕ С И П Н У Д Р В Г М Л Н ЕП Р О Ж И Т О К И Е Б Е I РТ О Е И Ц Р В И З В А Б Я ГЄ П Б Г Я П И К В Б О Г А ЧР Д В I И Е Ц К Т Б А Т Г АЕ А П В Ц У Я О Т О С Е Д ОИ Р Т Д А Р В Е О Н И К В ПМ И У Я К В Б М К П М А Е Г

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

28

Намалюй на аркуші паперу велику шестикутну

зірку, виріж її і напиши на ній фломастером

даний вірш із Біблії. Потім розріж зірку на

6 ромбів, як показано на зразку, скрути кожну

частину в трубочку (як сувій), перев'яжи

стрічкою і перед приходом твоїх друзів

заховай сувої в кімнаті.Запропонуй друзям знайти сувої. Для того

щоб із обривків тексту на сувоях визначити

біблійний вірш, необхідно зі знайдених

сувоїв скласти зірку.

СУВОЇ

су

«Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати

на викуп за багатьох» (Мт. 20:28).

Гра

Малювала Олена МІКУЛА

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

29

ПОДАРУНОК

Врешті день Різдва настав,Як же я його чекав!Довгий вірш про пастухівЯ три дні й три ночі вчив.Перед сном його читавI щоранку промовляв.

Та коли декламував,Половину не вгадав.Дуже я зрадів, коли Подарунки нам дали.Та не треба вірш вивчати,Щоби подарунок мати.

Навіть ось такий, прегарний – Тут цукерки різнобарвні,Печиво смачне, горіхи –Все для радості та втіхи.Та, шкода, що лиш одинВеличезний апельсин.

КРОСВОРД1

2

3

4

5

6

Склав Данило МАЯЦЬКИЙ, Україна

Вранці я устав, умився,Разом з татом помолився,Подарунок свій узявТа за стіл попрямував.

Там уже сидить Світланка –На тобі цукерку зранку!Хоч вона вже не мала,А цукерочку взяла.

Мамі з татом – по ірисці,А «Киць-киць» – пухнастій киці,Гавчик вуха насторочив –Печива смачного хоче.Пригощайся, мій вухатий,Хай у тебе буде свято!

Ось скінчився наш сніданок,А тепер – мерщій на ганок!В двері стукає Андрій –Пригощайся, друже мій!

Барбариски, шоколадки –Для Сашка, Катрусі, Натки.Всіх знайомих пригостив...Ой, пакунок спорожнів!

Упиши відповіді на запитання по горизонталі, і ти дізнаєшся, що написано у виділених клітинках по вертикалі.

Бронислав IГНАТОВ, Україна

Віта ЧУЙКО, 9 років, Україна

Дарина IВАЩЕНКО, 6 років, Україна

Галина ПАЩЕНКО, 12 років, Україна

Євген САЛЬНИКОВПереклала Олена МIКУЛА

З пошти

«Стежинки

»

1. Місто, з якого Авраам вирушив у землю, обіцяну Богом.

2. Як звали Дитину, яку народила Марія?3. Що вказало дорогу мудрецям до Немовляти?4. Хто хотів побудувати Богові

храм?5. Місто, в якому народився

Спаситель.6. Iм'я племінника Авраама.

СТЕ

ЖИ

НКА

6/

14

30

Даліда КЛИМЮК, 12 років,

Україна

Віра ШПИЛЬКIНА, 12 років, Україна

Віка ГРИГОР’ЄВА, 10 років, Казахстан

Iрина ЦАРУК, 12 років, Україна

Відповіді:

Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Виходить шість разів на рік.

Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Головний редактор Ельвіра Цорн

Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова

Художній редактор I. Козіна

Підписний індекс: 06597

Тираж 29 400 прим.

Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим.

Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73;e-mail: sns@sns.org.ua

Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002.

Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

C. 4–6: © Haenssler-Verlag, Holzgerlingen, переклад з німецької Ельвіри Цорн.

Номер підписано до друку 23.09.2014.Надруковано ТОВ «Новий друк»,вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660.

Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01001.

© УМТ «Світло на Сході», 2014.

ISSN 2194-3796Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма

На першій сторінці обкладинки: фото © gorillaimages/shutterstock.com

www.tropinka.eu

6/2014

До стор. 2: Давати приносить радість. До стор. 11: ЯЛИНКИ: «Душа, яка благословляє, насичена буде, а хто поїть інших, – напоєний буде і він» (Пр. 11:25). ВIДГАДАЙ: Притча про милосердного самарянина. До стор. 18: ГОЛОВОЛОМКА: ЛАНЦЮЖОК: 1. Біблія. 2. Матвій. 3. Авраам. 4. Тавіта. 5. Даниїл. 6. Самуїл. 7. Тамара. 8. Iзмаїл. 9. Оливна. 10. Фараон. 11. Пророк. До стор. 27: КРОСВОРД. 1. Земля. 2. Сирію. 3. Раба. 4. Риби. 5. Бог. 6. Людину. 7. Никодим. 8. Кожному. 9. Анна. 10. Осель. 11. Вояки. 12. Синагоги. 13. Заповідь. ЛЮБИ БЛИЖНЬОГО (Мт. 19:19). До стор. 28: ЩО ПРИХОВАНО У ЗIРКАХ: Iрод. ДАР УДОВИ: До стор. 30: КРОСВОРД. По горизонталі: 1. Ур. 2. Iсус. 3. Зірка. 4. Давид. 5. Віфлеєм. 6. Лот. По вертикалі: Різдво.

А У С Т С Р У С Н Е Н К З УН С В Д К В А Т Л Е П Т А ПП О П Р А В Д I В И Р Ш М ОР Б Н А Р Т О П Б Л А Н О ЯЛ У Р Г Б Е В К У Д О С Ж ЬЕ С И П Н У Д Р В Г М Л Н ЕП Р О Ж И Т О К И Е Б Е I РТ О Е И Ц Р В И З В А Б Я ГЄ П Б Г Я П И К В Б О Г А ЧР Д В I И Е Ц К Т Б А Т Г АЕ А П В Ц У Я О Т О С Е Д ОИ Р Т Д А Р В Е О Н И К В ПМ И У Я К В Б М К П М А Е Г

А Н Н А И П Р О Л МВ С К Е Я Л Н А З УУ К Е I Т П Г Б О ДЯ С Р Б Д А Р С Х РГ А А С В С Х Е Е ЕМ А Ц Р К Т Е М I ЦА Ч И М Ю У Т Е Р IР Ї Е Е П Х Л Н О ИЛ С Й О С И П В Д ФЦ Ч Е Н Т З Б Ь Я К

Марина ЛИСЕНКО, 12 років, Україна

Слова Лоли КАМАЛОВОЇ Музика Віталія КРИВЕНКОВАПереклад Степана ЗАГОРУЛЬКО

Тетяна НИЧИПОРУК, 8 років, УкраїнаПавло НЕГОДIН, Росія

1. Го - рі - ли зо - рі в не - бі си - нім, I 2. Хрис - тос при - ніс сер - цям на - ді - ю, Спа - 3. Йо - го на - род - жен - ня чу - до - ве Про -

Віф - ле - єм спо - кій - но спав, Но - сін - ня і но - ве жит - тя. Не - гна - ло сум, і біль, і страх. Різ -

во - на - род - же - ний Ме - сі - я, У яс - лах бід - них спо - чи - хай ду - ша те - пер ра - ді - є, Бо ма - є віч - не май - бут -двя - на піс - ня ця свят - ко - ва Хва - ло - ю бу - де на вус -

вав. У яс - лах бід - них спо - чи - вав. тя. Бо ма - є віч - не май - бут - тя. тах. Хва - ло - ю бу - де на вус - тах.

Animato [ Натхненно ]