дитячий християнський журнал

ISSN 2194-3796

Бог

розмовляє

з нами через Біблію.

20164

Stejinka 04_2016.indd 1 17.03.16 12:44

Мал

юва

ла В

ікт

орія

ДУ

НАЄ

ВА

Впиши початкові літери зображених предметів у ромби, і ти дізнаєшся тему журналу.

Давай‑но, Оленко, ти

заповниш ромбики, пронумеровані парними

цифрами, а я – непарними.

Згодна... Ось ми й дізналися, про що цей номер

журналу!

1

5

4

6

2

3

1 2 3 4 5 6

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

2

Stejinka 04_2016.indd 2 17.03.16 12:44

Анна ЛУКС

В мене є в садочку грядка,Різні там ростуть квітки.Їх веселі оченятка –Чудо Божої краси!

Дуже гарно пахнуть квітиI приваблюють бджілок,А метеликів яскравихЗакликають у танок.

Щиро дякую Iсусу,I молюсь Йому щодня,Завдяки Йому так гарноВ квіти вбралася земля.

Поливаю я щоранкуЛюбі квіточки мої.А Iсус на допомогуЗ неба дощик шле мені.

Хочу мати я, як квітка,Чистий, гарний аромат,Знати Слово, мати віру,Прикрашати Божий сад.

П’ють квітки вологу з неба,Ось чому вони такі,А мені корисне дужеБоже Слово для душі.

Грядка з ніжними квітками –Це урок мені.Славлю серцем та вустамиБога на землі!

Чи знаєш ти,

що верблюди годують

своїх дитинчат молоком

не менше

двох років?

Малювала Тетяна КОСТЕЦЬКА

МОЯГРЯДКА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

3

Stejinka 04_2016.indd 3 17.03.16 12:44

– Усе, мамо, більше я до церкви не піду!– Це чому ж так?– Щоразу одне й те саме – читайте Біблію

та читайте Біблію... Набридло! Тепер це вже не модно. От хлопці книжку про Гаррі Пот­тера читають – це клас! Або там про піратів, про скарби різні та битви... А в церкві – тіль­ки про Бога. Нудно!

Тамара Сергіївна на кілька хвилин замис­лилась, а потім підійшла до книжкової шафи й узяла з полиці великий, красиво ілюс­трований атлас «Моя планета». Вона сі­ла на диван і запросила сина влашту­ватися поруч:

– Сергію, я хочу тобі щось показа­ти, – і вона розкрила том на сторінці, де розповідалося про степи; на фотогра­фіях було відображено безкрайню рів­нину, вкриту буйними травами. – Ти, напевно, знаєш з уроків природознав­ства, що на півдні України знаходяться великі степові простори. Колись дав­но, коли я ще була студенткою, ми там працювали в будівельному загоні.

– У якому загоні?– У будівельному загоні. Раніше студен­

ти їздили працювати під час літніх канікул, це називалося будзагоном. Але я хотіла тобі розповісти не про це. Оскільки ми жили не­подалік від заповідника Асканія­Нова, то на вихідні вирішили з’їздити туди на екскурсію. Екскурсія була захоплюючою і повчальною. На зворотному шляху всі з задоволенням ді­лилися враженнями, жартували, співали зав­зяті студентські пісні. Через деякий час, про­їжджаючи повз великий баштан, – це поле, де ростуть кавуни та дині, – ми вирішили зу­пинитися й попросити в баштанників кілька кавунів, надто вже апетитно вони виглядали. Баштанник, старий із мудрими очима й при­вітною посмішкою, не тільки дозволив нам зірвати кілька кавунів, але й сам обрав два – побільше й спіліше. Нарізав їх, потім приніс зі свого куреня буханець свіжого чорного хліба, теж нарізав, розклав на розстеленій на траві клейонці й запросив нас до столу.

– Тому ти любиш їсти кавуни з чорним хлі­бом?

– Так, синку, тому. Надто вже смачним це тоді здалося. Але слухай далі. Студентів довго просити не треба: ми розсілися навко­ло влаштованого столу й за обидві щоки за­ходилися наминати нехитре частування.

ПЕРЕКОТИПОЛЕЖанна ВАКУЛЬСЬКА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

4

Stejinka 04_2016.indd 4 17.03.16 12:44

Спочатку було гамірно: всі жартували, смія­лися. А потім якось затихли, поглинені їжею.

Раптом повз нас із легким шурхотом про­котилися, гнані вітром, якісь незрозумілі ку­лі. «Ой, що це?» – вигукнула одна з дівчат. «Це перекотиполе. Рослина така. Вона, ко­ли виростає, висихає і відривається від ко­реня. Ось вітер і ганяє її степом», – доклад­но пояснив старий. «Яка розумна рослина! Замість того щоб просто стояти на одному місці й нудьгувати, знай собі подорожує, світ пізнає», – голосно сказав хтось із нас. «Еге ж! Такий самий бродяга, як і ми, студенти», – підтримав його інший, і всі засміялися.

«А ви справді вважаєте, що без кореня жи­ти цікавіше?» – хитро примружившись, за­питав баштанник. «Так, вважаємо! Корінь не дає рухатися, а рух – це життя», – авторитет­но сказав хтось із хлопців. «Отак, значить... Тоді доведеться мені вам одну казку розпові­сти. Давно, мабуть, казок не слухали?!» – «Та вийшли ми вже з дитячого віку, щоб казки слухати!» – «А це іноді й у старості не зава­дить! Зробіть ласку старому, я не затримаю вас надовго». – «Гаразд, послухаємо!» – без­ладним хором відповіли ми.

Старий улаштувався зручніше й почав розповідати.

«Якось навесні в степу, назу с­тріч ласкавому сонечку, проби­лися із землі два паросточки. Були вони дуже схожі один на одного: обидва молоді, зеле­ні й цікаві... Не дивно, що вони від разу подружилися.

Вдень, харчуючись узятими із землі корисними речовинами, вони спостерігали, як біжать по небу пухнасті хмари, й ба­зікали з птахами та жучками, які в безлічі мешкали навколо.

А вечорами, дивлячись, як вогненна куля сонця повіль­но скочується за обрій, друзі ділилися своїми враженнями від минулого дня й планами на майбутнє.

Усе, що знаходилося навко­ло них, вони вже добре вивчи­ли, але комашки й птахи, що прилітали й приповзали зві­дусіль, розповідали дивовиж­ні історії про невідомі далекі краї, про загадкових тварин

і людей, які жили десь там, за лінією горизонту. І ці розповіді дуже хвилювали наших друзів. Вони мріяли, що коли­небудь, коли достатньо підростуть, то теж зможуть побачити цей ди­вовижний світ.

Дні змінювалися днями, але, хоча паростки й підросли, для них усе залишалося як і рані­ше: те ж сонце, те ж небо, ті ж сусіди. Одного вечора, коли вони милувалися далекими спалахами блискавиць, один із них сказав іншому: «Мені набридло!

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

5

Stejinka 04_2016.indd 5 17.03.16 12:44

Щодня одне й те ж саме, ніяко­го різноманіття! Ми прив’язані коренем до цього місця, а я хочу жити повним життям: хочу все побачити, все спробувати». – «А що тут вдієш?» – вимовив другий. «Потрібно відірвати­ся від кореня!» – запропонував

перший. – «Що ти! Що ти! – за­махав листям його друг. – Без кореня ми засохнемо!» – «Ну то й що! Зате я буду вільний! Зможу нарешті відправитися куди хочу й робити що душі заманеться...» – заявив пер­ший паросток.

Сказано – зроблено. І ось уже та рослина, яка вирішила на­солодитися свободою, відірва­лася від кореня й, підхоплена вітром, великою ажурною ку­лею покотилася степом.

Котилася вона все далі й далі від рідних місць, і люди, про­воджаючи її поглядом, дали їй назву «перекотиполе», яке їй дуже сподобалося. «Дивіться всі: це я – перекотиполе! Я ко­чуся куди хочу, роблю що хо­чу... Свобода!»

Але насправді котилося пе­рекотиполе не куди хотіло, а куди ніс його потужний сте­повий вітер. Не могло воно ні зупинитися, ні продовжувати рухатися за своїм бажанням, оскільки не могло протисто­яти вітру.

Воно або швидко проносило­ся повз те, що йому було ці­каво й хотілося роздивитися краще, або, якщо вітер чомусь ущухав, по кілька днів було змушене лежати де­небудь на дні ями, не маючи можливості навіть поговорити з кимось.

Не могло перекотиполе ні з ким і подружитися, адже, щоб стати друзями, необхідний час, а са­ме часу в цієї рослини ніколи й не було: вона все котилася й котилася степом...

Одного вечора, коли висохлий під палючими сонячними про­менями степ висвітлювала за­грава блискавиць, потужний вітер підхопив перекотиполе й поніс степом прямісінько ту­ди, де сяяли блискавиці, які по­близу виявилися блискавками, тільки грому й дощу не було.

Раптом одна з таких блиска­вок ударила в засохлий кущ терену, який відразу ж спалах­нув яскравим полум’ям. Вітер ніс перекотиполе прямо на це полум’я. Перекотиполе зля­калося: «Не хочу, не хочу! Не треба! Вітер, зупинися!»

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

6

Stejinka 04_2016.indd 6 17.03.16 12:44

Та коли вільний степовий вітер дослухався до якоїсь там рос­лини?! Якби в перекотиполя був корінь, тоді воно могло б щосили вхопитися за зем­лю й урятуватися. Але коре­ня в нього не було, тому вітер жбурнув його прямо у вогонь, і за секунду перекотиполя не стало.

А з другого паростка виросло високе дерево з густою кро­ною. У гілках його гніздилися птахи, під корою знаходили притулок комашки. Дерево міцно трималося за землю, тому навіть найпотужніший вітер не міг йому зашкодити. Через коріння воно отримува­ло з землі корисні соки.

І виросло дерево таким висо­ким, що тепер могло добре розглянути все, що відбувало­ся навколо. У нього було бага­то друзів – і птахи, і комашки, і веселі квіточки, адже дере­во нікуди не поспішало, завж­ди було на місці й допомагало іншим. А про перекотиполе більше ніхто й не згадав».

Старий ненадовго замовк, а потім до­дав: «У житті в людини завжди повинен бути корінь: рідна земля, свій народ, сім’я, близькі люди... Корінь – це те, що надає сенсу нашому життю, те, що під­

живлює наші сили».Тамара Сергіївна ще раз подивилася на

сина, який, згорнувшись на дивані, уважно слухав її, і продовжила:

– В автобусі, на зворотному шляху, ми всі мовчали – кожен розмірковував про почу­те. І зараз час від часу я згадую розповідь старого баштанника. І знаєш, що я зрозумі­ла? Для християн головним коренем, який утримує нас від зла й дає поживу для життя, є Слово Боже – Біблія, а церкву я б порівняла з чудовим садом, де в кожного своє призна­чення, але де всі допомагають один одному. Подумай про це, Сергію.

Чи знаєш ти,

що журавлі – взірцеві

батьки? У перші дні вони

підносять корм пташенятам

у дзьобі, а потім дбайливо

показують їм,

як шукати їжу.

Малювала Ірина ПОМЕРАНЦЕВА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

7

Stejinka 04_2016.indd 7 17.03.16 12:44

ЩО НАМ ПОТРІБНО

ЩОДНЯ?

До перелічених слів знайди й запиши антоніми – слова протилежного змісту (наприклад: гарячий – холодний). Відповідь на поставлене запитання ти дізнаєшся з початкових літер знайдених слів, прочитаних зверху вниз.

Поду

май

, зап

иши!

1. Бідний – ______ 2. Такий – ______ 3. Мало – ______ 4. Працьовитий – ______ 5. Стій! – ______ 6. Тьмяний – ______ 7. Темрява – ______ 8. Ненависть – ______ 9. Різні – ______10. Низький – ______11. Разом – ______12. Давати – ______13. Весна – ______14. Солодкий – ______15. Механічний – ______

БІБЛІЙНА

МАТЕМАТИКА

Відповідь підкаже тобі, скільки книг містить Старий Заповіт.

Звичайно, для щоденного побуту потрібно багато чого: гребінець, зубна щітка й таке інше. Але я не про це. Я маю на увазі зовсім інше. Чи здогадаєшся?

+–:х

____ кількість книг Нового Завіту.____ кількість послань апостола Iвана.____ кількість Євангелій.____ кількість послань апостола Петра.____ кількість глав Другого послання

апостола Петра.____ відповідь.

Малювала Тетяна КОСТЕЦЬКА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

8

Stejinka 04_2016.indd 8 17.03.16 12:44

Про БібліюБог дуже хотів, щоб ми знали про Нього, про те, що Він створив, як Він із

людьми спілкується. Тому Бог доручив людині на ім’я Мойсей записати все це. Було це за три з половиною тисячі років до наших днів.

Мойсей був дуже освіченою людиною. Він навчався у найкращих вчителів Єгипту. I коли Мойсей, за дорученням Бога, вивів народ ізраїльський з єги­петського рабства, то змушений був сорок років мандрувати з ним у пустелі. Там Мойсей спілкувався з Богом так, як ніхто ні до нього, ні після – обличчям до обличчя.

Господь наказав Мойсеєві записати все, що Він йому сказав. Так з’явилися перші книги Біблії: П’ятикнижжя Мойсеєве. З нього ми дізнаємось, як Бог ство­рив світ, як навів на землю потоп і врятував родину Ноя. Ми читаємо про те, як Бог обрав Авраама, як вів Iсака та Якова... I багато чого іншого, важливого й по­трібного для розуміння Бога та Його волі. Наприклад, із П’ятикнижжя ми знаємо Десять заповідей.

Iсторія народу Божого – Iзраїля – записана в Біблії, тому що Бог вирішив із цього народу дати світові Спасителя Iсуса Христа.

Упродовж століть Бог завжди знаходив людей, які любили Його, чули Його голос і розуміли Його волю. Таких людей називають пророками. Багато проро­чих писань увійшло до Біблії. Пророки не тільки передавали народові волю Бо­жу, але й говорили про майбутнє, особливо про те, як у світ прийде Спаситель, де Він народиться, що робитиме й чого навчатиме. I, найголовніше, як Він урятує світ, померши на хресті за гріхи всіх людей. Сотні пророцтв про Христа ми може­мо знайти на сторінках Біблії.

А друга частина Біблії, ми її називаємо Новим Заповітом, розповідає про ви­конання цих пророцтв: про те, як і де народився Спаситель Христос, чого Він на­вчав, що робив і говорив. I що Він помер і воскрес із мертвих, щоб усі, хто вірить у Нього, теж могли воскреснути для вічного життя.

Апостоли Iсуса Христа дбали про те, щоб віруючі в Iсуса точно знали, у що ві­рити, як жити. Для цього вони писали послання, які теж увійшли до Біблії. У Біб­лії є ще одна дуже важлива книга – Об’явлення. У ній Iсус через апостола Iвана говорить про те, що буде з нашим світом. Це книга пророцтва про кінець світу, майбутній суд і вічне спасіння всіх віруючих в Iсуса Христа.

Так Бог відкрив нам усе, що потрібно знати про Нього, про світ, в якому ми живемо, про нас і про те, як правильно жити. Тому дуже важливо щодня читати Біблію, особливо Новий Заповіт. А інакше як ми будемо знати все те, що Бог нам хоче сказати? Бог Сам каже, що Біблія – Його Слово. Через Біблію Він розмов­ляє з людьми. Тому ми називаємо Біблію Священним Писанням і Словом Божим і ставимося до неї з благоговінням.

Вальдемар ЦОРН

Над

цим

варт

о зам

исли

тис

яС

ТЕЖ

ИН

КА

4/1

6

9

Stejinka 04_2016.indd 9 17.03.16 12:44

Розг

орні

мо Б

іблію

Гузаль ТАЛІПОВА

ЄРЕМІЯІ БАРУХ

Ізраїльтяни поклонялися Єдиному живому Богові, ад­же саме Він вивів їх із Єгипту, де вони були рабами. Але минав час, і дедалі менше людей залишалися вірними Господові. Все рідше стало звучати Слово Боже в гро­мадських місцях і навіть у храмі. Більше того, люди, які нещодавно шанували Єдиного Бога, з легкістю промі­няли Його на язичницьких ідолів. Їхній гріх був настільки

мерзенним, що Бог звернувся до Свого пророка – бла­гочестивої людини на ім’я Єремія, який іще замолоду от­римав особливе доручення – проголошувати Слово Боже жителям Ізраїлю. Багато років поспіль Єремія закликав із­раїльтян згадати про люблячого Бога, Який готовий проба­чити непослух, якщо тільки вони покаються у своїх негідних учинках. Однак вони не слухали пророка, у відповідь тільки насміхалися над його словами. Але як донести Боже Слово народові?

Одного разу Бог звелів Єремії: «Запиши всі слова, які Я коли­небудь казав тобі, на сувої. Може статися, Мій народ розкається, коли дізнається з цього сувою про всі лиха, які він накличе на себе, якщо не навернеться до Мене».

Отримавши наказ від Бога, пророк Єремія покликав свого учня на ім’я Барух. Єремія пе­реказував Божі слова, а Барух записував їх. Так створювався цінний сувій, який незабаром належало зачитати перед на­родом.

Нарешті, коли текст було складено, Єремія доручив Ба­рухові піти до храму, де з на­годи посту зібралося багато людей. Барух встав на верхньо­му дворі храму і, закликавши усю свою мужність, привселюд­но зачитав увесь вміст сувою. Та частина тексту, де говори­лося про вавилонського царя,

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

10

Stejinka 04_2016.indd 10 17.03.16 12:44

який розорить їхню рідну землю, особливо налякала слу­хачів. Серед них виявився син якогось писаря. Він негайно відправився до царських вельмож і переказав їм усе, що чув. Стривожені князі, з жахом подивившись один на одного, ви­рішили тут же попередити Баруха: «Іди й сховайся разом із Єремією в таємному місці, щоб вас не схопили».

У цей час цар Єгояким грівся біля вогню в зимовому па­лаці. Придворні переказали йому слова пророка. Цар звелів слузі принести сувій і прочитати йому вголос. І щоразу, коли слуга прочитував цареві кілька стовпців тексту, цар відрізав ножичком прочитану частину су­вою і кидав її у вогонь.

Деякі піддані, що знаходилися при ньому, намагалися зупинити правителя від необачного вчин­ку, але незабаром увесь сувій був безжально відданий вогню. Ні правитель, ні його наближені

не злякалися грізної звістки. Більше того, цар послав по

Єремію і Баруха, наказав­ши схопити порушників

спокою. Але всі зусил­ля царських посланни­

ків знайти їх виявилися марними. Єремія і Барух уже були в укритті – Господь надійно сховав їх

у таємному місці.Минув час. Гнів царя вщух, і Бог сказав

Єремії: «На престолі Єгоякима не сидіти­ме ні він, ні його нащадки. А ти візьми ін­

ший сувій і запиши всі слова, що були на першому сувої, який спалив цар». Но­

вий сувій виявився більшим за попе­редній. Ні вогонь, ні гнів ворогів не

змогли винищити Боже Слово. Про подальший розвиток подій мож­

на дізнатися, прочитавши Книгу пророка Єремії.

А історію про Єремію та Баруха ти знайдеш у 36-й главі цієї

книги.

Як ти гадаєш?1. Як Бог попередив

народ про покарання?

2. Як відреагували люди на попередження пророка?

3. А як ти ставишся до Божого Слова – Біблії?

Малювала Лариса ГОРОШКО

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

11

Stejinka 04_2016.indd 11 17.03.16 12:44

Десять заповідей були висічені на кам’яних скрижалях, які зберігалися в ковчегу заповіту. Знайди його.

Первосвященик носив на грудях нагрудник із дванадцятьма дорогоцінними каменями –

за числом дванадцяти колін Ізраїлевих. Знайди його.

Знайди двох священиків, які кладуть 12 хлібів на стіл.

Знайди світильник, який стоїть у скинії заповіту. Скільки в нього ріжків?

Перед служінням у святилищі священики омивали руки й ноги в мідному умивальнику. Чи бачиш ти його?

Священики носили лляні хітони й накриття голови (головні убори). Знайди 11 священиків.

Знайди змію.

Мойсей і Десять заповідейВихід, гл. 2–40 (XV або XIII століття до Р. Х.)Петер МАРТИН

Мойсей належав до ізраїльського народу. Однак невдовзі після народження його всиновила єгипетська царівна. Коли Мойсей виріс, він став вождем Ізраїлю, звільнив свій народ від рабства й вивів його з Єгипту до Ханаану.

Ізраїльтяни вірили, що цю землю Бог обіцяв їм від часів Авраама. Багато років вони провели в пустелі між Єгиптом і Ханааном. Там Господь дав Мойсею Десять заповідей і доручив йому побудувати скинію для зберігання ковчегу заповіту й скрижалей закону.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

12

Stejinka 04_2016.indd 12 17.03.16 12:44

Малював Петер КЕНТ

Знайди трьох жінок, які несуть глечики з водою.

Чи бачиш ти двох людей, які несуть на жердині гроно винограду?

Знайди двох священиків із срібними сурмами. У них сурмили для скликання народу.

Знайди трьох чоловіків, що б’ються.

Чи виявиш ти зграю перепелів?

На малому жертовнику спалювали ладан. Чи бачиш ти його?

Знайди двох жінок, які складають тканину.

Знайди хлопчика, який несе ягняти на плечах.

Скільки колон знаходиться перед входом до скинії?

Знайди великий жертовник, на якому спалювали жертовні дари.

Знайди 6 возів.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

13

Stejinka 04_2016.indd 13 17.03.16 12:44

Хелен була наймолодшою в родині Кедбері. У неї було троє братів і дві сестри. Сім’я жила в старовинному замку Мослі Хол у Англії. До зам­ку прилягав великий чудовий парк. Родині жилося добре. Їм належала всесвітньо відома шоколадна фабрика, де виробляли найсмачніший шоколад «Кедбері». Але найважливіше: батьки були віру­ючими й любили Iсуса Христа. Вони розповідали дітям історії з Біблії.

Батьки Хелен часто запрошували до себе гостей із дітьми, і всі охоче прийма­ли їхні запрошення. I тоді в парку влаш­товували веселі ігри. Iноді всі разом ви­рушали в похід у довколишній ліс. Під час походів на обід завжди подавали смаже­ні ковбаски.

Після обіду, коли всі, ситі й задоволені, лежали на галявині, батько Кедбері розповідав якусь істо­рію з Біблії. Маленька Хелен слухала його особли­во уважно. Вона жваво уявляла себе учасницею подій, про які розповідав батько.

Подорослішавши, Хелен почала замислюва­тися над тим, чи справедливо це, що їй так добре живеться, в той час як інші люди страждають. Не­подалік від Мослі Холу знаходиться місто Бірмін­гем. У цьому місті багато людей жили в жахливих умовах, тому що були дуже бідні. Багато пили, ви­трачаючи на спиртне останні гроші й сподіваючись у такий спосіб забути про свої знегоди.

Батько Хелен бачив цю проблему, йому дуже хотілося допомогти бідарям. I він це зробив: по­будував притулок для бідних і назвав його місіо­нерським будинком. Він допомагав бідним людям знайти гарну роботу й житло, але, найголовніше,

він розповідав їм про Iсуса.До місіонерського будин­

ку часто приїжджали благо­вісники з усієї околиці. Хелен, якій на той час було вже май­же тринадцять років, завж­ди була присутня на зборах і уважно слухала проповіді. Iноді співав і хор. Хелен зав­жди дивувалася з того, якими радісними й щасливими вигля­дали співаки. Вона знала, що деякі з них вели раніше негідне життя: крали, пили, били своїх дружин і дітей. Однак відтоді

ХеленКедбері

1877–1969

Організувала дитячий клуб, який назвали «Лігою кишенькового Євангелія». Поступово до них почали долучатися й дорослі.

Замок Мослі Хол. 1883 р.

Шоколад «Кедбері»

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

14

Stejinka 04_2016.indd 14 17.03.16 12:44

як вони оселилися в місіонерському будинку, їхнє життя докорінно змінилося. Вони познайомилися з Iсусом, полюбили Його й зрозуміли, що потрібно змінити спосіб життя.

Хелен замислилася над питанням: як це можли­во, щоб людина так змінилася? Вона почала уваж­ніше слухати, що розповідали про Iсуса приїжджі в місіонерський будинок проповідники. Їй дуже хо­тілося зрозуміти, хто Він і яке відношення має до неї. I хоча вона з дитинства чула історії про Iсуса, але що означає жити з Iсусом – не знала. Їй хо­тілося бути такою ж радісною, як співаки в хорі. Звичайно, їй жилося добре. Краще, ніж більшості інших людей. I все ж вона відчувала, що їй чогось бракує – чогось, що мали ці бідняки.

Одного чудового вечора місіонерський будинок знову відвідав гість­проповідник. Хелен, як зав жди, слухала його затамувавши подих. Слова гостя вра­зили її в самісіньке серце. Вона раптом зрозуміла, хто такий Iсус і який подвиг Він здійснив: помер для того, щоб усі, тобто й вона в тому числі, мог­ли звільнитися від гріха й жити з Ним! Після того як прозвучала остання пісня, проповідник сказав: «Прошу всіх, хто бажає цього вечора прийняти Iсу­са Христа своїм Спасителем, вийти вперед, і ми по­молимося з ними».

Хелен злякалася. Прийняти Iсуса Господом? Так, цього їй дуже хотілося! Проте вийти вперед,

на очах у всіх? Повагавшись, вона все ж зібралася з духом і вийшла разом із іншими. Попереду стояв її батько, готовий помолитися з людьми. Побачив­ши свою доньку, він пригорнув її до себе. Ставши на коліна, вони обоє помолилися. Хелен запросила Iсуса увійти в її серце.

Повертаючись того вечора додому, вона від­чула, що в ній щось змінилося. Щастя переповни­ло серце дівчинки. Смуток зник. Вона була твердо впевнена, що належить Iсусові.

Наступного ранку, збираючи шкільний порт­фель, вона поклала туди й велику, товсту Біблію. Їй дуже хотілося розповісти всьому класові про те, що вона пережила, але вона не знала, як це зробити.

На перерві Хелен вийняла Біблію з портфе­ля й сказала вслід одній дівчинці, яка збиралася

Вида

тні

особ

ист

ост

і

Селище Бонвіл, збудоване батьком Хелен для робітників

шоколадної фабрики

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

15

Stejinka 04_2016.indd 15 17.03.16 12:44

вийти з класу: «Почекай­но секунду! Я хочу тобі щось прочитати». Відкривши Біблію, вона прочи­тала вірш із Біблії, розповіла їй про Iсуса й про те, що пережила минулого вечора. «Ти не хочеш теж попросити Iсуса увійти в твоє життя?» – запитала Хелен однокласницю.

Дівчинка була приголомшена. Однак це зму­сило її замислитися, і через деякий час вона теж увірувала в Iсуса. Тепер у класі були дві дівчинки, які любили Христа. Після того як обидві розпові­ли про Господа ще одній подрузі, та теж сказала: «Так, я хочу належати Iсусові».

З того дня ці три дівчинки наполегливо розда­вали християнські буклети на шкільному подвір’ї. У буклетах ішлося про те, що Iсус зробив для людей і як можна прийняти Його в серце. Деякі учні висмі­ювали Хелен і її подруг, але були й такі, що замис­лювалися. Прочитавши християнські буклети, вони навіть приходили до дівчаток із запитаннями, бажа­ючи більше дізнатися про Iсуса. Таким чином три по­дружки стали місіонерками у своїй школі.

З часом багато дівчат прийняли Iсуса в свої серця, і група юних місіонерок збільшувалася. Во­ни ходили зі своїми товстими Бібліями навіть на дитячі майданчики, читаючи вголос малюкам, що гралися там.

Батько з великою радістю спостерігав за місіо­нерським завзяттям дочки. Бачачи, однак, що Хе­лен всюди носить із собою важку, товсту Біблію, він почав думати про те, як їй допомогти. Біблія маленького формату могла б зарадити в цій спра­ві! Батько вирішив надрукувати Новий Заповіт,

який можна було завжди носити з собою, і неза­баром у дівчаток в руках з’явилися кишенькові Євангелія.

Отримавши ці маленькі Нові Заповіти, дівчат­ка вирішили організувати клуб, членом якого мог­ла стати будь­яка дівчинка, що зобов’язувалася жити за певними принципами. Було три основних принципи:

1. Щодня читати Слово Боже і жити за ним.

2. Завжди мати при собі Слово Боже.3. Сповідувати Слово Боже й ділитися

ним із іншими людьми.

Свій клуб дівчатка назвали «Лігою кишеньково­го Євангелія». Поступово до них почали приєдну­ватися й дорослі. «Ліга кишенькового Євангелія» зростала, її діяльність поширилася за межі Англії, про неї дізналися і в інших країнах.

А що сталося з Хелен? Одного разу на єван­гелізації вона познайомилася з американським проповідником Чарльзом Олександром. Вони по­кохали одне одного й незабаром одружилися.

Найважливішим для них було ділитися Благою звісткою з іншими людьми. Подорожуючи світом, вони роздавали кишенькові Євангелія людям.

У даний час «Ліга кишенькового Євангелія» не­се служіння по всьому світу.

Бог хоче, щоб якомога більше людей почули Його Благу звістку. Кожен може ділитися сво-єю вірою в Ісуса там, де знаходиться: у школі, на будинковому подвір’ї, на дитячому майдан-чику...

Ліза ФУКС

Подружжя Кедбері. 1919 р.

Малював Віктор БАРИБА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

16

Stejinka 04_2016.indd 16 17.03.16 12:44

Чому в народу бру у В’єтнамі дуже довго не було пи­семності, хоча навколишні народи вміли писати й читати? Їхня стародавня легенда пояснює це так: Бог створив лю­дей і дав кожному народові алфавіт, написаний на шку­рах тварин. I народ бру отримав шкуру зі своїми літерами. Але одного разу стався голод, і люди, зваривши шкуру, з’їли її. Відтоді їм довелося жити без писемності.

Прибувши до народу бру, перекладачі Біблії Джон і Ка­ролін Міллер не знали про цю легенду. Та коли вони по­чали створювати писемність бру, люди прийшли в за­хват. У 70­і роки XX століття це стало для них виконан­ням давнього й пристрасного бажання – навчитися писати на своїй мові.

Тепер вони можуть читати Новий Заповіт рідною мовою.

ЦЕ ЦІКАВО!ХТО ЗНАС- ?

ПРОЧИТАЙВІРШ!

1. Як називаються перші чотири книги Нового Заповіту?

2. Як називається остання книга Старого Заповіту?

3. Як називається остання книга Біблії?

4. Яка книга Біблії містить найбільшу кількість глав?

5. Яка книга Біблії найкоротша?

6. Який псалом із книги Псалтир найкоротший?

7. Який псалом найдовший?

8. Скільки послань написав Яків?

9. Скільки книг у Біблії?

10. У якій книзі Біблії стільки ж глав, скільки всього книг у Біблії?

Випиши літери за кольорами від більшої до меншої, і ти дізнаєшся про ставлення автора Псалма 119 до Божого Слова.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

17

Stejinka 04_2016.indd 17 17.03.16 12:44

Нарешті настала неділя! На безхмарому небі над зимовим лісом сяяло сонце. Його промені заломлювалися в тонких кристалах льоду. Дерева й за­сніжена галявина перед будинком виблискували, ніби посипані незлічен­ною кількістю дорогоцінних каменів.

Марк і Аня, дивлячись у вікно, раділи прекрасній погоді.– Такого чудового дня вже давно не було! – зауважив Марк.– Бог зробив його таким спеціально для нас, на наш день наро­

дження, – сказала Аня.Марк згідно кивнув. Тієї ж миті на його обличчя

лягла тінь, що ніяк не відповідало сонячному дню. Марк усвідомлював це й тому злегка відвернув­

ся вбік, щоб сестричка не побачила вираз його обличчя. Інакше вона обов’язково почне ста­вити неприємні запитання.

Схованка в домі лісника

Еріх ШМІДТ-ШЕЛЬ

Марк і Аня проводять зимові канікули в бабусі й дідуся. Їхній дідусь – лісник, і онукам, що приїхали з міста, все цікаво: спостерігати за птахами в годівниці, шукати в лісі зниклу кішку... Але день народження,

коли має виявитися провина Марка, неминуче наближається.

Частина 10

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

18

Stejinka 04_2016.indd 18 17.03.16 12:45

Адже й справді дуже дивно. Сьогодні його день народження, а він не ра­дий. Щоразу, коли на пам’ять спадала історія з пряниками, важкий тягар гнітив його. І ось він, цей фатальний день, настав. Сьогодні правда про йо­го негідну поведінку вийде назовні. Не пізніше як у той момент, коли бабу­ся закінчить приготування до святкового чаювання й піде за пряниками...

У двері постукали, і до кімнати увійшла бабуся. Привітавши дітей із днем народження і благословивши їх на новий рік життя, вона сказала:

– А тепер швиденько у ванну! Покваптеся! Вам потрібно раніше відпра­витися в село, інакше ви не встигнете на богослужіння. Дідусь уже надягає костюм.

– А ти? Ти не підеш із нами? – запитала Аня.Бабуся похитала головою:– Сьогодні вранці мені, на жаль, потрібно залишитися вдома. Але

я піду на вечірнє зібрання.І всі троє спустилися вниз. Діти зникли в ванній кімнаті.

Щоправда, Аня, здавалося, ніколи не закінчить вмиватися, бо весь час радісно щебетала. Бабуся навіть кілька разів посту­кала у двері ванної, кажучи: «Анечко, умивайся!»

Марк, навпаки, був мовчазний і почувався дуже не­затишно. Здавалося, йому було важко дихати. Кілька разів він навіть глибоко зітхнув. Зовсім інакше він уявляв свій день народження в домі у ба­бусі та дідуся, і як сумно все обернуло­ся. І найжахливіше, що йому не було кого в цьому звинувачувати, крім себе самого. З великими труд­нощами він умився й одяг­нувся. Марк почувався зов­сім розбитим.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

19

Stejinka 04_2016.indd 19 17.03.16 12:45

Бабуся почала квапити і його. Побачивши сумне обличчя внука, вона здивувалася:

– Ти виглядаєш так, ніби сьогодні похорон...Марк думав про те, чи не розповісти бабусі, що його так гнітить. Йому

хотілося звільнитися від цієї неприємності й нарешті заспокоїтися. Але він не міг вичавити з себе ні слова. Марк боявся говорити про свою провину, хоча йому було абсолютно ясно, що бабуся незабаром і так про все дізна­ється. Замість того щоб відверто поговорити з нею, він удав, ніби йому ще щось потрібно в дитячій кімнаті, і побіг нагору.

За кілька хвилин його покликали, і дідусь відправився з дітьми в село. А бабуся почала готувати святковий обід з нагоди дня народження онуків.

Щоб скоротити шлях до села, вони пішли стежкою. Сьогодні йти по ній було легко, тому що сніг, незважаючи на сонячну погоду, перетворився на наст, і по ньому можна було йти не провалюючись. Дідусь крокував попе­реду, прокладаючи дорогу, а діти йшли по його слідах. Вони проходили повз засніжені чагарники, що виблискували на сонці так само, як і ліс.

Нарешті Аня, радісна й щаслива, попросила дідуся, що йшов по­переду:

– Дідусю, розкажи нам що­небудь. Не так нудно буде йти...– Що, наприклад?– Розкажи нам про народження Ісуса Христа, – запропо­

нувала Аня. – У пастухів на полі теж було так ясно, як за­раз у нас. Але світило не сонце, а місяць, адже це було вночі.

– Ні, не так, – заперечив дідусь. – Світло в полі у пастухів походило не від місяця. Це Бог гово­рив із пастухами, і слава Божа висвітлювала їх.

– О, тепер я розумію те, про що ти читав нам нещодавно з Біблії! – вигукнула Аня.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

20

Stejinka 04_2016.indd 20 17.03.16 12:45

– Тому пастухи так зраділи й поспішили до Віф­леєма! Як ти гадаєш, пастухи йшли швидше, ніж ми зараз?

– Не знаю. У будь­якому разі, з більшою радіс­тю, ніж Марк, – сказав дідусь, який уже давно по­мітив, що онук відстає від них.

Незважаючи на це зауваження, Марк не додав кроку. Історія з пряниками не давала йому спо­кою. Вона позбавила його всякої радості, і його вже зовсім не тягло на богослужіння. Навпаки, йому коштувало великих зусиль туди йти...

Він раптом згадав свого однокласника Гену. Учитель називав Гену пу­стуном. Не минало й тижня, щоб він що­небудь не накоїв. Тому більшість учнів намагалися триматися від нього осторонь.

Марк поводився інакше. Хоч вони й не були з Геною нерозлучними дру­зями, все ж Марк показував йому, що не відвертається від нього. Він навіть запрошував його кілька разів у недільну школу. Але в Гени не було на це бажання. Дотепер Марк не міг цього зрозуміти, але зараз йому стало ясно:

напевно, в Гени на душі часто було так, як сьогодні в Марка, який украв пряники. І Марк вирішив більше на Гену не ображатися. Адже Гена

гідний лише жалю, бо не може поводитися інакше...Тим часом вони дісталися до села. Тут до них приєдналося

багато людей, які теж ішли на богослужіння. Багато сільських жителів вітали дідуся та його онуків, радіючи зустрічі.

(Закінчення буде)

У молитві ми

говоримо з Богом,

у Святому Письмі

Бог говорить із нам

и.

Аврелій Августин

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

21

Stejinka 04_2016.indd 21 17.03.16 12:45

Пауль УАЙТ

Із се

рії

«При

годи

гіпо

пот

ама

Буху

»

– Лікарю, звідки ти знаєш так багато про віс­пу? – запитав Мгого, задумливо підперши руками підборіддя.

– Iз книг, Мгого. Подивись ось цю. У ній написано про епідемії, як вони починаються, які залишають шрами на шкірі, якої шкоди можуть завдати нашим очам і життю взагалі.

– Де лікар? – почувся тремтячий від страху голо­сок Талі.

Він вбіг у кімнату й обіперся об двері. – Скоріше, лікарю! У Калі в горлі застрягла кісточка. Він зади­хається.

З пагорба спускалася група дітей, попереду всіх біг Баруті, який ніс на собі Калі. Лікар швидко пройшов до операційної й приготував щипці й хірургічне дзер­кало. Баруті підбіг до дверей.

– Заходь, Баруті! Поклади Калі сюди. Лежи спокій­но, Калі, щоб я міг оглянути твоє горло. Широко роз­крий рота й розслаб м’язи обличчя. Поверни трохи голову. Правильно, ось так. Тепер у дзеркалі я бачу кісточку. Дауді, подай­но мені щипці. Калі, постарай­ся не ковтати слину. Боляче не буде.

Очима хлопчик дав знати, що все розуміє. Не встиг він моргнути, як доктор витяг кісточку. Калі подивив­ся на хірургічне дзеркало – незвичайне, у формі ма­ленької ложечки для соусу. Він підніс його близько до обличчя й побачив кінчик свого носа. Його шкіра, від­биваючись у дзеркалі, нагадувала шкіру гіпопотама.

– Гей, а дзеркало бреше, Дауді! Воно все збільшує!– Це правда, але, як ти сам переконався, дзерка­

ло дуже корисне в тому випадку, якщо потрібно по­бачити щось глибоко в горлі. Хочеш, я розповім тобі історію? Вона саме про те, чому звичайне дзеркало показує завжди саме те, що бачить.

– Завжди? – запитав Калі.– I саме те? – у свою чергу запитав Талі.Дауді кивнув.– Розкажи нам історію, Дауді!Помічник лікаря посміхнувся:– Зараз мені потрібно працювати. Але після заходу

сонця буде час і для історій.Коли настав вечір, Талі й Калі привезли Гулу на

візку й посадили його на ослін.– А нога в гіпопотама більша за цей ослін? – запи­

тав Гулу.– Напевно, як два або три таких ослони! – відповів

Дауді. – А тепер слухайте.

ГІПОПОТАМ І ДЗЕРКАЛО

Малювала Катерина ПРАВДОХІНА

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

22

Stejinka 04_2016.indd 22 17.03.16 12:45

Одного разу антилопа Дік­Дік і мавпоч­ка Тото помітили гіпопотама Буху, який пильно вдивлявся у воду. Але все, що він там бачив, були тільки водні брижі та болотний бруд.

«Ну от, так завжди! – жалісно сказав Буху. – А я ж просто хотів побачити своє відображення». У мавпочки Тото була проблема: вона не могла розколо­ти кокосовий горіх.

Тому вона прийшла до Буху, щоб він до­поміг їй. «Сподіваюсь, я не виглядаю, як тітка Зозо, і вже тим більше, як мій двою­рідний брат Бобо. Сподіваюся, я... гм... за­був, як це називається», – бурмотів Буху.

Гіпопотам широко позіхнув. Антилопа Дік­Дік здригнулася, побачивши його ве­лику зубасту пащу, схожу на льох. Ніз­дрі теж були моторошно некрасивими, особливо волосини, що стирчали з них.

Раптом у Тото з’явилась ідея. Вона по­дала антилопі знак, і вони разом підій­шли до водоймища. Тото ввічливо звер­нулася до гіпопотама: «Буху, в тебе такі чудові зуби!»

Буху моргнув і подивився на мавпочку: «Гм, що ти сказала, Тото? А, ти про мої зуби... Ну так, дуже корисні... гм ...» – «Так, і красиві, – додала Тото швидко. –

Якщо я тобі покажу, який ти красивий, ти розкусиш для мене кокосовий го­ріх?» Гіпопотам одразу ж вийшов із ставка. «Гм... красивий. Так точно!

Це саме те слово, яке я не міг згадати, – повеселішав Буху. – Знаєш, Тото, мені здається, дуже важливо знати, краси­вий ти чи ні. Від цього залежить, як ти почуваєшся».

Тото кивнула: «Так! У тебе й ноги дуже красиві й міцні. То ти можеш розколо­ти горіх?»Тото нетерпляче тупцювала на місці.

Буху глянув на свої вкриті брудом но­ги. «Я можу плавати, як риба!» – з гор­дістю зауважив він і, піднімаючи одну ногу за одною, уважно розглянув кож­ну з них.

Потім додав: «Що мені подобається в моїх ногах, так це те, що я можу їх бачити. Було б здорово, якби... гм ... Тото, ти справді хочеш показати мені, як я виглядаю?

Я зможу побачити свої очі та вуха?» – «Ну звичайно! – відповіла Тото, стриба­ючи з однієї ноги на іншу. – Ну а коли ти розкусиш для мене кокосовий горіх?» – «Кокосовий горіх? А, цей...

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

23

Stejinka 04_2016.indd 23 17.03.16 12:45

Ти хочеш, щоб я його розкусив? Це дуже просто. Поклади його мені в па­щу». Тото зробила, як велів Буху, і відбігла вбік. Про всяк випадок. Бу­ху стулив пащу. «О ні, Буху, відкрий

пащу! – закричала Тото. – Будь ласка, ну відкрий же!» Гіпопотам повільно ковтнув: «Ти про що, Тото? Я повинен відкрити пащу?» – «Так, будь ласка! I не ковтай мій горіх!» Буху розщепив пащу:

«Так ти не хотіла, щоб я його ковтав?» Тото швиденько зібрала все, що зали­шилося від кокосового горіха, й відійшла вбік. «Так ти покажеш мені, як я вигля­даю?» – не заспокоювався Буху.

«Iди туди, – сказала Тото й показала на старий будинок із пальмового листя, – оглянь будинок уважно». – «Бідний Бу­ху! Адже він дуже злякається», – про­бурмотіла Дік­Дік.

А гіпопотамові порадила: «Буху, не ро­би цього...» Але Буху її не слухав. Він був дуже схвильований. Дік­Дік дове­лося відскочити вбік, щоб не потрапити під ноги Буху, що прямував до будинку.

«Нарешті я побачу себе! – радів гіпо­потам. – Тітка Зозо та мій двоюрідний брат Бобо злякалися б власного відо­браження!» Він пройшов крізь отвір,

на місці якого колись були двері. У пер­шій кімнаті не було нічого особливого. Він попрямував до іншої кімнати, де, на свій подив, побачив іншого гіпопотама.

«Жах! Який же потворний цей гіпопо­там!» – подумав Буху й відійшов убік. А незнайомець раптом зник. «Дивно, – пробурмотів Буху, – я був упевнений, що хтось іще був тут».

Він обернувся до дверей і крикнув: «То­то, ти, випадково, не бачила тут іншого гіпопотама?» Мавпочка залізла на ви­соку пальму, відкусила від кокосового горіха й озирнулася.

«Крім нас, тут нікого немає, Буху», – крикнула вона йому у відповідь. «Ніко­го? Ти впевнена? А ти, Дік­Дік, нікого не бачила?» Антилопа заперечливо похита­ла головою. Вона не знала, що сказати.

«Дивно, – пробурмотів Буху, – дуже дивно...» Він повільно розвернувся і знову зайшов до будинку. I тут знову з’явився той самий незнайомець. Буху придивився до нього. Його ноги були

схожі на ноги Буху. Неприємна думка прийшла йому в голову. Він побачив два ока гіпопотама, що дивилися на нього з тривогою. А під очима – ніздрі, які ніяк не назвеш красивими.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

24

Stejinka 04_2016.indd 24 17.03.16 12:45

Корисна порада

Щодня читай Слово

Боже й роби так, як

воно вчить.

Дауді замовк і подивився на дітей, які, у свою чергу, з цікавістю спостерігали за ним. Юдіт труснула голівкою і сказала:

– А Буху зовсім нерозумний!Мгого малював ногою картинки на землі:– I дзеркало не збрехало.– Вірно, – погодився Дауді. – Буху все неправильно зрозумів.

Звичайне дзеркало показує все так, як є, а не так, як ми б того хотіли. Бог теж дав нам велике «дзеркало» – Біблію. За допомо­гою цієї Книги ми можемо бачити все так, як це бачить Бог, коли дивиться на нас. Від Нього нічого не приховаєш. I ніщо не прикра­сиш. У Біблії ми читаємо, що Бог може допомогти нам змінити на­ше життя. Саме в цій Книзі ми знайдемо відповіді на всі наші за­питання. У ній ми можемо знайти шлях, який Бог приготував для кожного з нас, і дізнатися про те, які завдання Він перед нами по­ставив. Важливо, щоб ми правильно використали це «дзеркало» й не чинили, як Буху.

Дауді на секунду замовк, а потім запитав:– Як ви гадаєте, що при цьому дуже важливо?– Можливо, щоб ми часто читали Божу Книгу? – запитав Мгого.– Ти правий, – погодився Дауді. – Найкраще – дивитися в Боже

«дзеркало» так само часто, як і в звичайне.

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

Буху роззявив пащу. Незнайомець теж роззявив пащу, і Буху побачив безліч великих зубів. Буху швидко стулив па­щу. Незнайомець знову повторив йо­го рух.

Невиразні здогади Буху ставали дедалі яснішими. Він відчув, як по його щоках покотилися дві великі сльози. Дві сльо­зи покотилися й по щоках незнайомця, який дивився на Буху.

Дік­Дік, що стояла позаду, сказала з ніжністю: «Буху, подумай про те, який ти чудовий плавець!» Але Буху її не чув. Він не міг повірити в те, що бачив. «Ні! Не вірю!

Нізащо не повірю!» Піднявши ногу, він ударив нею по дзеркалу. При цьому воно видало пронизливий звук. Буху зморщив ніс. Коли все стихло, він зно­ву подивився перед собою. Незнайо­мець зник.

«Так краще, – полегшено зітхнув Бу­ху. – Нарешті він пішов». Буху трусонув головою й повільно попрямував до річ­ки. «Моє відображення... Що за дурни­ці!» Вода у водоймі була прохолодною і спокійною.

Коріння білих лілей, що визирали з води біля берега, було м’яким і смачним. Бу­ху занурився у воду так, що було видно лише його ніздрі. Думати він міг тільки про одне: «Не люблю я дзеркало».

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

25

Stejinka 04_2016.indd 25 17.03.16 12:45

Свій десятий день народження, який припадав на суботу, Валя хотіла відзначити з однокласницями. Знаючи, що Валя любить хатніх тварин, дві дівчинки, Лариса і Світланка, вирішили в подарунок спек­ти для неї печиво «Звірята». Коли мама Лариси пекла печиво, донька часто допомагала їй: формочкою вирізала тварин із тіста.

Закупивши все необхідне, дівчатка зустрілися в п’ятницю після обі­ду в Лариси. Мама Лариси була вдома й обіцяла за необхідності допо­могти їм. Замісивши тісто, Лариса розкотала його, і дівчатка почали вирізати звірят. Раптом Світланка запропонувала:

– Давай­но пограємо в загадки про тварин! Загадувати будемо по черзі. І оскільки я зараз вирізаю зайчиків, тому моя загадка про їхніх родичів – кроликів. Який овоч люблять домашні кролики?

Лариса не вагаючись відповіла:– Звичайно, моркву! А чи знаєш ти, що вони не можуть з’їсти її над­

то багато? Я нещодавно прочитала, що для такої невеличкої тварин­ки, як кролик, одна морквина – це як для людини двадцять! У моркві міститься цукор, який може викликати в кроликів проблеми з трав­ленням. Тому їм краще давати морквяне бадилля.

– Це цікаво. Я не знала... Тепер твоя черга.Лариса запропонувала загадку про собак, вона

саме вирізала їх формочкою. Потім дівчат­ка вигадували загадки про кішок, сов, ведмедів, білочок і рибок. Їм дуже сподобався проведений у такий спосіб час.

А смачному печиву, яке прос­то тануло в роті, була рада не тільки Валя, але й усі гос­ті, що прийшли до неї на день народження.

Морква – рід дворічних

рослин родини зонтичних. Так

само називається й приємний на смак

коренеплід цієї рослини витягнутої

конусоподібної, рідше циліндричної,

форми. Морква – другий після

картоплі найпопулярніший

овоч. У ній дуже багато корисних

речовин, причому у вареній моркві їх навіть більше,

ніж у сирій.

ПЕЧИВО ІЗ ЗАГАДКАМИ

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО

Найбільша морквина в світі, яку виростили в Англії, важила дев’ять із половиною кілограмів!

Помаранчева морква

з солодким ароматом, до якої ми всі звикли,

була виведена голландськими вченими в XVII

столітті.

У XVII столітті в Англії жінки носили пишне листя моркви на капелюхах замість квітів і пір’я.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

26

Stejinka 04_2016.indd 26 17.03.16 12:45

Iснує близько ста різновидів моркви. Вони можуть відрізняти­ся як за величиною, так і за кольором. Буває помаранчева, фіолетова, біла, жовта й чер­вона морква. Вага коливається від п’ятдесяти до трьохсот гра­мів, іноді – до п’ятисот грамів. Збирати її можна, не чекаючи закінчення росту.

Морква застосовується в ку­хонних рецептах практично всіх народів світу. Її можна варити, тушкувати, запікати або просто їсти в сирому вигляді. Моркву вживають в їжу як люди, так і тварини, свійські та дикі.

Цікаві факти

У деяких народів існує традиція дарувати моркву нареченій, щоб їй добре вдавалося господарювати на кухні.

Якщо регулярно вживати свіжий морквяний сік, шкіра обличчя буде мати здоровий, квітучий вигляд. Також морква покращує стан волосся та нігтів.

У Німеччині в голодні роки з висушених коренеплодів готували каву, а бадилля додавали в супи.

МОРКВАМОРКВАМОРКВА

З історії морквиБатьківщиною моркви істори­

ки вважають територію сучас­ного Афганістану. Ще в друго­му тисячолітті до Різдва Хри­стового морква була відома стародавнім грекам і римля­нам. Давньоримські письменни­ки називали її королевою ово­чів. На стінах будинків деяких давньоримських міст знайдені зображення пучків моркви. За малюнками в єгипетських гроб­ницях можна судити, що мор­кву використовували для ліку­вання. У Швейцарії, в будівлях під Берном, знайдено залишки моркви в скам’янілому вигля­ді. Фахівці вважають, що во­на пролежала там не менше трьох­чотирьох тисяч років. Тож моркву можна вважати

одним із найдавніших куль­турних коренеплодів!

Тривалий час моркву виро­щували тільки заради листя й насіння, які використовува­ли як приправу. Лише з пер­шого століття нашої ери коре­неплоди моркви почали вжи­вати в їжу. До Європи морква була завезена в X–XIII століт­тях, але до XII століття вико­ристовувалася виключно як кінський корм, поки іспанці не почали подавати її з маслом, оцтом і сіллю, а італійці – з ме­дом на десерт. Велике поши­рення морква набула в XIV–XVI століттях. Під час прав­ління королеви Єлизавети I вона з’явилася в Англії, де от­римала надзвичайну популяр­ність. До Америки, Австралії та Нової Зеландії морква була завезена в більш пізній час. З XVII століття її почали ви­рощувати повсюдно.

Ельвіра ЦОРН

Чуде

са т

ворі

ння

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

27

Stejinka 04_2016.indd 27 17.03.16 12:45

МЕТЕЛИК

1. Iзраїльський цар після Саула (2 Сам. 5:1–4).

2. Як звали найпершу жінку?

3. Як звали найпершого чоловіка? (1 Кор. 15:45).

4. Найперша дитина, що народилася в світі (Бут. 4:1).

5. Найперший брат (Бут. 4:2).

6. Місце, де Господь осе­лив найпершу людину (Бут. 2:8).

7. «Бо ___________, що серед престолу, буде їх пасти, і водитиме їх до джерел вод життя» (Об. 7:17).

8. Велетень, якого переміг Давид (1 Сам. 17:4–50).

9. Назва однієї з річок раю (Бут. 2:14).

10. Ремесло Каїна (Бут. 4:2).

ВІДГАДАЙ!Малювала Емма НІКЕЛЬ

Розв’язавши

кросворд, ти

дізнаєшся,

скільки учнів

було у Христа.

Яку біблійну історію тут зображено? Спробуй і ти намалювати її, не відриваючи олівця від паперу.

Кросворд

Склав Ілля ГУСЄВ, 11 років

Адаптація українською

Олени МІКУЛИ

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Чи знаєш ти,

що вовчиця, після того як

ощениться, залишається в лігві,

а вовк-батько вирушає за

здобиччю й стежить за безпекою

родини, а коли вовчен

ята

підростають, повністю

переймає на

себе виховання

потомства

й збереження

єдності в родині?

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

28

Stejinka 04_2016.indd 28 17.03.16 12:45

Майстер-клас

МЕТЕЛИК НА МАГНІТІ

Склала Віра НАЙДА

1. Необхідний матеріал: кольоровий папір (три різні кольори), напівбусини, магніт, клей, ножиці, олівець.

4. До одного з метеликів приклей магніт, два інші метелики зігни, як показано.

7. Приклей до метелика напівбусини й прикрась ним холодильник.

2. Скопіюй шаблон метелика й виріж.

5. На зворотний бік метелика з магнітом нанеси смужку клею, приклей туди другого метелика.

3. На кольоровому папері намалюй контури метелика й акуратно виріж.

6. На верхньому метелику можна (за бажанням) намалювати крапочки фломастером. Приклей і його так само, як і попереднього метелика.

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

29

Stejinka 04_2016.indd 29 17.03.16 12:45

Відповіді до с. 12–13:4. Мойсей і Десять заповідей

Ковчег заповіту 1Світильник із сімома ріжками 2Священики, що кладуть 12 хлібів на стіл 3, 4Первосвященик 5Священики 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16

Мідний умивальник 17Змія 18Священики зі срібними сурмами 19, 20Чоловіки, що несуть виноград 21, 22Жінки, що несуть глечики з водою 23, 24, 25Чоловіки, що б’ються 26, 27, 28Зграя перепелів 29

Жінки, що складають тканину 30, 31Хлопчик із ягням на плечах 32Колони перед входом до скинії 33, 34, 35, 36, 37Вози 38, 39, 40, 41, 42, 43Великий жертовник 44Малий жертовник 45

1. «I побачив _____ усе, що вчинив. I ото, вельми добре воно!» (Бут. 1:31).

2. Квітка, про яку Христос казав, що вона одягається краще за царя Соломона (Мт. 6:28–29).

3. День, коли Бог відпочив від Своєї роботи (Бут. 2:2; Вих. 20:10).

4. Що було обв’язане у Лазаря хусткою, коли Iсус його воскресив? (Iв. 11:44).

5. Назва купальні (Iв. 5:2).6. Начальник, доньку якого воскресив

Iсус (Мр. 5:22–41).

Склала Любов КОНОПАЦЬКА, США

Кросворд«КНИГА»

Мишко СТЕПАНОВ, 11 років, Росія

Ксенія ПЕТРОВА, Росія

Віталій ШИРКО, 14 років, Україна

Впиши відповіді на запитання в горизонтальні рядки клітинок, і у виділених клітинках ти прочитаєш назву книги.З

пош

ти

«Ст

ежин

ки»

СТЕ

ЖИ

НК

А 4

/16

30

Stejinka 04_2016.indd 30 17.03.16 12:45

Мойсей розбиває скрижалі, побачивши золоте теля

__ __ __ __ __ __ __ __ __ __ 6/2 7/1 6/3 4/3 4/2 7/2 5/3 1/1 7/3 1/1 __ __ __ __ __ __, __ __ __ 8/1 6/1 3/2 7/2 1/2 1/1 5/3 4/3 5/2 __ __ __ __ __ __ __ __ 3/3 2/1 5/1 4/3 4/2 2/3 4/1 2/3 __ __ __ __ __ __ __ __ __ __ ! __ __ __ : __ 3/3 3/2 1/1 3/1 2/3 2/2 2/1 1/3 1/2 1/1 2/3 4/2 8/2 8/3

Головоломка Щоб дізнатися, який вірш із Біблії тут

зашифровано, випиши літері на перетині пронумерованих

горизонтальних та вертикальних рядків.

1 2 3 4 5 6 7 8

1 Е А Р Д П Ю К Л

2 Т Г Б В Ї Я И 14

3 Й І З О М Щ Н 15

Склала Леся ДІДЕНКО, 13 років, Україна

Богдан ЯРЕМЧУК, 12 років, Україна

Віра АНТОЩЕНКО, 6 років, Росія

Відп

овід

і:

Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Виходить шість разів на рік.

Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Головний редактор Ельвіра Цорн

Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова

Художній редактор I. Козіна

Підписний індекс: 06597

Тираж 29 400 прим.

Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим.

Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.Телефон: (44) 296­86­39; факс: (44) 296­87­73;e­mail: sns@sns.org.ua

Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002.

Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

С. 8 (1): © CMVB, Bielefeld.С. 8 (2): © Bibellesebund, Gummersbach.С. 12–13: © Lion Hudson, переклад з німецької Ельвіри Цорн.С. 14–16: © Gerth Medien GmbH, Asslar, переклад з німецької Марії Вінс.С. 17: © Wycliff e. ., Burbach, переклад з німецької Ельвіри Цорн.C. 18–21: © CSV, Hückeswagen, переклад з німецької Марії Вінс.С. 22–25: © Paul White Productions, переклад з німецької Олесі Гандзій.

Номер підписано до друку 20.05.2016.Надруковано ТОВ «Новий друк»,вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660.

Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ­1, 01924.

© «Свет на Востоке», 2016 р.

ISSN 2194­3796Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма

На першій сторінці обкладинки: фото © Nina Buday / shutterstock.com

www.tropinka.eu

4/2016

До стор. 2: Біблія. До стор. 8: ЩО НАМ ПОТРIБНО ЩОДНЯ: 1. Багатий. 2. Iнший. 3. Багато. 4. Лінивий. 5. Iди! 6. Яскравий. 7. Світло. 8. Любов. 9. Однакові. 10. Високий. 11. Окремо. 12. Брати. 13. Осінь. 14. Гіркий. 15. Автоматичний. Біблія, Слово Бога. БIБЛIЙНА МАТЕМАТИКА: (27 + 3 – 4) : 2 х 3 = 39. До стор. 17: ХТО ЗНАЄ: 1. Євангеліє. 2. Книга пророка Малахії. 3. Об’явлення. 4. Псалтир (150). 5. Друге послання Iвана. 6. Псалом 117 складається з двох віршів. 7. Псалом 119 складається з 176 віршів. 8. Одне. 9. Шістдесят шість. 10. У Книзі пророка Iсаї. ПРОЧИТАЙ ВIРШ: «Слово Твоє оживляє мене» (Пс. 119:50). До стор. 28: КРОСВОРД. По горизонталі: 1. Давид. 2. Єва. 3. Адам. 4. Каїн. 5. Авель. 6. Еден. 7. Агнець. 8. Голіят. 9. Тигр. 10. Рільник. По вертикалі: Дванадцять. ВIДГАДАЙ: Iсторія про Йону. До стор. 30: КРОСВОРД. По горизонталі: 1. Бог. 2. Лілея. 3. Субота. 4. Обличчя. 5. Віфесда. 6. Яір. По вертикалі: Біблія. До стор. 31: ГОЛОВОЛОМКА: «Якщо ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте!» (Iв. 14:15).

Stejinka 04_2016.indd 31 17.03.16 12:45

Аліна ШУСТ, 13 років, США

Микола ВОДНЕВСЬКИЙ

На світі безліч є книжок,Різноманітних і корисних.Та лиш в одній лунає з нихДо всіх людей Благая звістка.

В тій книзі є для нас усе,Що нашу душу зігріває,Вона невпинно нас ведеI шлях у небо направляє.

Та книга – компас у руці,Дороговказ надійний, чистий –Веде із грішної земліУ небо, у прекрасне місто.

I кличе нас на шлях святий,Де благодать, мов річка ллється.«Що то за книжка?» – скажеш ти.Та книга Біблією зветься.

(1970)

Дороговказ

Дмитро ОШУКО, Україна

Настя ЛАДНО, 10 років, Росія

Даша ЯБЛОНСЬКА, 13 років, Україна

Євгенія ПАШАЄВА, Україна

«Для моєї ноги Твоє слово – світильник» (Пс. 119:105)

Максим ВАЩЕНКО, Україна

Настя ХАРЧЕНКО, 8 років

Stejinka 04_2016.indd 32 17.03.16 12:45