Дві головні парадигми розуміння політики (policy)

Уповноважений вибір – ухвалення повноважним органом рішення, що спрямоване на вирішення певної суспільно-значущої проблеми, яке послідовно реалізується усіма органами влади та державними установами. Структурована взаємодія – складне мереживо взаємодії з різноманітними «учасниками гри», які приймають в ній участь, керуючись найрізноманітнішими міркуваннями: утримання існуючого status quo, отримання специфічних переваг, збільшення повноважень, розширення фінансування, залучення до процесу ухвалення рішень тощо.

Політика як уповноважений вибір

Розуміння політики, як вповноваженого вибору, зосереджується на ухваленні урядом рішень. Це потребує з’ясування того:

Яку проблему намагаються вирішувати?

Які є варіанти рішень?

Яким є спосіб прийняття рішення?

Якими є результати реалізації прийнятого рішення – чи вирішує

обрана політика ту проблему, на яку вона спрямована?

Цикл політики, «етапна» або «підручникова» модель

1. Визначення проблеми – з’ясування потреби урядових дій щодо тих чи інших проблем

2. Встановлення порядку денного – з’ясування того, на яких специфічних аспектах проблеми слід зосередити увагу уряду і тих, хто повинен займатися розв’язанням проблем

3. Формулювання пропозицій політики – висунення альтернативних пропозицій щодо розв’язання наявних проблем

4. Ухвалення політики – відбір однієї із запропонованих пропозицій, створення політичної підтримки для неї та впровадження її через прийняття відповідного повноважного рішення

5. Впровадження політики – заходи по реалізації поставлених цілей політики

6. Оцінювання та зміна політики – систематична оцінка якості діяльності і результативності виконання програми з метою вивчення її впливу, внесення пропозиції щодо змін та виправлень

Критерії порівняння альтернативних

варіантів

вирішення проблеми

• Результативність.

• Ефективність.

• Справедливість.

• Адекватність.

• Прийнятність.

• Політична здійсненність.

• Придатність до адміністрування.

Політика як структурована взаємодія

Бачення державної політики, як структурованої взаємодії, для вирішення чіткої проблеми політики не передбачає однієї особи, яка приймає рішення, а отже потребує з’ясування:

Діапазону учасників гри

Різноманітності їхнього розуміння ситуації й проблеми

Способів взаємодії між собою

Результатів цієї взаємодії

«Заінтересовані сторони», цільові групи та бенефіціарії

Заінтересовані сторони – люди / установи / організації, стан (інтереси) яких може змінитися внаслідок ухвалення певного рішення або реалізації проекту.

Цільові групи – індивіди, громади або організації, на яких альтернативи політики й державні програми за своїм призначенням мають справити вплив.

Бенефіціарії – групи, для яких ефекти певної політики / державних програм є вигідними або цінними.

Аналіз заінтересованих сторін спрямовано на визначення:

• особливих інтересів сторони (відкритих та прихованих) та можливого їх впливу на формування змісту та реалізації політики;

• наявних або потенційних конфліктів між інтересами сторін;

• можливості узгодження інтересів сторін та налагодження стосунків кооперації між ними;

• відповідної форми участі кожної зі сторін на кожному етапі політики та визначення важливості й ризиків щодо їх участі.

Категорії «заінтересованих сторін»

1. Групи протесту;

2. Політики (обрані посадовці);

3. Бізнес структури;

4. Неурядові організації (НУО);

5. Впливові особи;

6. Державні службовці, представники державних установ та муніципальних служб;

7. Науковці, галузеві фахівці;

8. Представники ЗМІ.

Вплив політики на інтереси сторін

1. Позитивний

2. Негативний

3. Непевний (сумнівний)

4. Невідомий

Інтерес - основа політики

Інтерес - частина впливу наслідків проблеми, що опосередковується людським досвідом або афектами уяви та спричиняє спробу вплинути на них.

• На кого це вплине?

• В який спосіб?

• Чи їм це відомо?

• Які заходи вони вживають?

Об’єктивні та суб’єктивні інтереси

Об’єктивні інтереси – ті ефекти, що справді зачіпають людей, незалежно від того, чи усвідомлюють їх люди.

Структурні інтереси – інтерес керується не особистими міркуваннями прагнення до якоїсь мети, а пов'язаний з вимогами організованої практики, яку член суспільства розглядає як свої реальні обставини.

Суб’єктивні інтереси - ті речі, які, на думку людей, впливають на них.

Люди можуть:

• помилятися щодо своїх інтересів;

• не зазнавати впливу, але вважати, що таки перебувають під впливом чогось.

Об’єктивні і суб’єктивні інтереси взаємопов’язані. У політичному житті інтереси визначають і активують у процесі їх представлення.

Концентровані та розпорошені інтереси

Концентровані інтереси - ті інтереси, що поширюються на обмежене коло людей. Ступінь концентрації залежить також від того, наскільки це торкається окремої особи.

Концентровані інтереси майже завжди перемагають, коли протистоять розсіяним інтересам.

Способи ідентифікації «заінтересованих сторін»

• методом «мозкового штурму»;

• консультаціями з експертами у відповідній сфері;

• контент-аналізом ЗМІ та фахової літератури.

Впливовість та мотивованість

заінтересованих сторін

Норми Кадри Гроші Ресурси Статус Громадська думка

Визначення специфічних інтересів «заінтересованих сторін»

Необхідно ув’язати кожну «заінтересовану сторону» з встановленими складовими проблеми та цілями відповідної політики.

• Що очікують заінтересовані сторони від спроби вирішити проблему?

• Які ймовірні вигоди вони отримають?

• Які ресурси вони можуть спрямувати (чи уникнути / протидіяти спрямуванню) при реалізації політики?

• Які інші інтереси сторін можуть сприяти / стримувати реалізацію політики?

• Як кожна сторона оцінює інші заінтересовані сторони?

Важливість «заінтересованої сторони»

Важливість «заінтересованої сторони» – ступінь, до якої проблеми, потреби та інтереси тієї чи іншої «заінтересованої сторони» є пріоритетними для політики.

1. На вирішення якої проблеми (її складових) спрямована політика та на які заінтересовані сторони вони впливають та в який спосіб?

2. Які інтереси сторін найближчі до мети та цілей політики?

3. Які сторони мають пріоритетне місце в політиці щодо їх інтересів, потреб та сподівань?

Класифікація «заінтересованих сторін»

1. Основні – неосновні;

2. Важливі – неважливі;

3. Прихильні – противні;

4. Доповідачі – учасники – консультанти;

5. Поінформовані – залучені;

6. Планування – організація – участь – контроль.

Визначення відповідної участі сторін у заходах політики та визначення ймовірних ризиків такої участі

• Якою має бути роль різних «заінтересованих сторін» в успішній політиці?

• Чи ці ролі ймовірні і реалістичні?

• Чи є негативні реакції, на які можна очікувати від «заінтересованих сторін»? Який їх можливий вплив на успішність політики?

• Наскільки ймовірні ці негативні реакції і чи є вони головними ризиками?

• Які ймовірні припущення щодо / у «заінтересованих сторін» існують, що можуть сприяти / перешкоджати успішному виконанню задуму?

Форми участі та залучення «заінтересованих сторін»

• Інформування.

• Консультація.

• Залучення.

• Співпраця.

• Надання повноважень.

Мета проведення консультацій із «заінтересованими сторонами»

• визначити найрезонансніші проблеми;

• визначити різні «важкопередбачувані» аспекти при розгляді варіантів політики;

• знизити «внутрішню напругу» політики;

• заручитися підтримкою з боку «заінтересованих сторін».

Консультації:

• мають на меті лише визначити позицію та зібрати коментарі і пропозиції «заінтересованих сторін»;

• мають бути інституалізованими (мати загальнообов’язкові механізми та процедуру);

• передбачають особливу роль посередника / фасилітатора.

Ключові моменти організації консультацій із «заінтересованими сторонами»

1. мета консультацій;

2. наявність ресурсів для проведення консультацій (людських, фінансових, часових тощо);

3. складність винесеного на розгляд питання;

4. можливий рівень розбіжності між позиціями «заінтересованих сторін», ризик недосягнення консенсусу тощо.

5. надання «заінтересованим сторонам» / особам можливості і засобів для участі.

Предмет консультацій із «заінтересованими сторонами»

1. цілі політики у відповідній сфері;

2. наявні проблеми та їх причини;

3. вплив проблем на заінтересовані сторони;

4. можливі способи вирішення наявних проблем;

5. необхідні ресурси та передбачувані перешкоди;

6. план дій з вирішення наявних проблем тощо.

Критерії відбору учасників консультацій

1. Безпосереднє зацікавлення у проблемі;

2. Наявність знання та досвіду щодо теми;

3. Учасник – представник групи, на яку впливає проблема / пропонована політика;

4. Має потребу краще ознайомитись з політикою для критики в подальшому.

Обговорення

1. має базуватися на матеріалах попереднього дослідження;

2. під час обговорення розглядають не документ, а його ключові положення / послання;

3. має будуватися навколо певного конфлікту чи суперечності.

Форми проведення консультацій

1. Письмові консультації – попередньо підготовлені матеріали надсилаються для коментування заінтересованим сторонам.

+ :

• Коментарі до великих за обсягами документів;

• Можливість отримати коментарі від вузько-спеціалізованих експертів;

• Невелика вартість проведення.

− :

• Не всі заінтересовані сторони зможуть надавати фахові коментарі;

• Висока ймовірність неотримання коментарів;

• Тривалість надходження коментарів

Форми проведення консультацій

2. Фокус-групи – спеціально відібрані учасники висловлюються щодо конкретної проблеми.

+ :

• Дають змогу гнучко фокусуватися на різних аспектах;

• Продукують глибші результати;

• Корисні як для попереднього дослідження, так і для перевірки висновків;

• Швидке отримання відповідей.

− :

• Учасники можуть відхилятися від теми обговорення;

• Ключове значення має попереднє дослідження;

• Отримані погляди не відображають весь спектр поглядів.

Форми проведення консультацій

3. Опитування – процес, коли навчені інтерв’юери задають відібраній вибірці населення певний набір попередньо визначених питань.

+ :

• Гнучкість і точність у виявленні ставлення представників різни груп до проблеми;

• Особисте спілкування, що передбачає уточнення змісту відповідей;

− :

• Може потребувати чимало часу;

• Складність формулювання питань;

• Потребує ретельної підготовки;

• Висока вартість;

• Потреба у підготовлених інтерв’юерах.

Форми проведення консультацій

4. Анкетування – респондент самостійно відповідає на список питань анкети.

+ :

• Можна поширити серед широкого кола заінтересованих сторін;

• Можливість залучення представників сторін, що не братимуть участі у публічних заходах;

• Гнучкість форм: поштою, електронною поштою, телефоном тощо.

− :

• Складність статистичного аналізу;

• Дехто із «заінтересованих сторін» може не взяти участь;

• Складність формулювання питань;

• Тривалість отримання відповідей.

Форми проведення консультацій

5. Громадські слухання – зазвичай великі зібрання, присвячені одному ключовому питанню чи темі.

+ :

• Найбільш відкрита та доступна форма проведення консультування;

• Найбільш відвідувані заходи представниками заінтересованих сторін;

• Надає можливість визначити спектр поглядів.

− :

• Дехто з присутніх неохоче висловлюється на загалі;

• Потребує ретельної підготовки;

• Неможливо обговорити «вузькі» теми, доступні експертам.

Форми проведення консультацій

6. Семінари / експертні обговорення – зібрання невеликої кількості експертів, що має на меті досягнення конкретних результатів :

+ :

• Ефективні за умови обмеженого часу та коли вкрай важливо оцінити групи експертів;

• Можуть окреслити проблему відповідними / спеціальними термінами, одночасно мобілізуючи досвід експертів для її вирішення;

• Групова робота дає змогу визначити сфери, щодо яких існує згода, та сфери, що потребують подальшої роботи (узгодження, вивчення тощо);

− :

• Потребує попереднього дослідження та великої організаційної роботи;

• Немає гарантій досягнення консенсусу;

• Як правило, представлені не всі «заінтересовані сторони».

Форми проведення консультацій

7. Дорадчі комітети – спеціально відібрана група осіб для обговорення та надання рекомендацій у певній сфері.

+ :

• Дає можливість забезпечити вплив на відповідальних за ухвалення рішень;

• Легше призначити ніж великі / громадські засідання;

• Можливість проведення постійних консультацій впродовж тривалого часу.

− :

• Можуть бути складно-структуровані, потребувати значного планування та управління деталями процесу;

• Вплив може бути перехоплений галасливою меншістю;

• Можуть бути представлені не всі «заінтересовані сторони»;

• Учасники можуть перетворитися на відповідальних за ухвалення рішень.

Форми проведення консультацій

8. Використання мережі Інтернет – консультації з використанням двох типів веб-сторінок :

a. Веб-сторінки, які розроблено для відгуків учасників щодо розміщених на них документів;

b. Форуми для обговорення on-line.

+ :

• Швидкий, недорогий та організаційно простий метод отримання інформації;

• Добре розроблена веб-сторінка може містити велику кількість корисної інформації.

− :

• Інтернет не доступний для усіх заінтересованих сторін, отже робота по представленню інтересів цих сторін має здійснюватися та доповнюватися іншими видами консультування;

• Існують проблеми конфіденційності та безпеки;

• Ризик менш ввічливого спілкування, необхідний адміністратор.

Зауваги та поради до проведення

консультацій із «заінтересованими

сторонами»

1. Будь-яка група-учасниця – своєрідна культура зі своїми особливими міфами, цінностями, інтересами, очікуваннями та історією.

2. Участь громадськості – процес наведення мостів через прірви, що утворилися між різними культурами.

3. Дієве консультування не завжди веде до згоди, але дозволяє визначити позиції сторін.

Слід:

• максимально чітко визначити та зрозуміти цілі й очікування сторін;

• відкрито та завчасно обмінюватися інформацією, знаннями і позиціями;

• налагодити зворотній зв’язок;

• необхідно, аби порядок денний і процедура були предметами обговорень / переговорів;

• консультації не слід використовувати для повідомлення про уже прийняті рішення;

• якщо консультація веде до згоди, то учасники самі повинні відчувати відповідальність за здійснення рекомендацій;

• варто також аналізувати історію участі заінтересованої сторони в політиці.