К о р об ей н й І^^^ Яценко Л. Л.

. І

. , : , * > •

ОФІЦЕРИНАЩАДКИ КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ

20Ф8 р .•Ьілка ^ Тростянець

ББК 68.4 (4Укр — 4 Сум) 243д К -68

Схвалено до друку радою краєзнавчого музею с. Білка та редакційною колегією.

Наукове видання

Книга розповідає про генералів, адміралів, офіцерів, старшин і сержантів, чії долі пов’язані з селами Білчанської та Боромлянської (щодо сіл нинішньої Білківської сільради) волостей, Білчанської сільради, з часів заснування воєнної сторожі, Білчанської сотні, Охтирського Слобідського козачого полку по 2007 рік. Відомості про кожного подані рідними, уточнені в районному військкоматі, Військово-історичному архіві РФ, в Центральному архіві Міністерства оборони РФ, Державному архіві Сумської області. Державному архіві Харківської області.

Коробейник о . В., Яценко Л . Л .К -68 Білчанські офіцери. Нащадки козацької слави

Тростянецька районна друкарня, 2008-313 с.

ББК 68.4 (4Укр — 4 Сум) 243д

© Коробейник О. В., 2008 © Тростянецька районна

друкарня, 2008,

ПІСЛЯ ВЕРСТКИ КНИІ И

Т о ло ч н о О лек с ій Іванович — геиеря війська Запорізького

Иародився 26 лю ■■! . _ в с. Б ілка Тростяне. юК' , нин і С ум ськ о ї обл яс.; в Т о ло ч н о Іван л Тр '.хи М ар ії Василівни, які ве - родовід від козак ів Б :,і ч - н сотн і, О хтирського -5і^ г к о за ч о го п о л к у . Б атьк - - Трохимович, учасник і ^^омид - війни, в 1932 році помер в л М ама — вчителька, п ісля , перш ого чолов іка вдр\ ге ь.

заміж за вчителя Коробейника Івана Івановича,1941 році призвали в Червону Армію.

О л е к с ій Ів а н о в и ч Т о л о ч к о разом з м >. евакуйований до Південного Казахстану, де н кч.8 , 9 класах російської школи. Т\т' вступив до ■ ■ комсомольський квиток № 15885686. Учась: ; В ітчизняної війни.

В 1945 році закінчив середню ш колу 6 .' Г залізниці в м. Тростянець, Сумської облл. ,і,

В 1951 році зак інчив Х арк івський . т інститут, в тому ж році був признане й V на Харківському коксохім ічному олві V

В 1953 році Толочка О. І. ано - комсомолу коксохім ічного іу ‘ . . Баварського райкому Л К Г М У

В 1954 році To.’U'MKv) і ' І парткпиток Лі- 11 і> 1 і» ( і \

В 1955 роі'1 m^prut-:vi ІІ..П д о с л ід н о го іи . і'ит\ ty і И Ч ' *Лабгциі ІЧірІ І . І іп-р ОрГІШІіімЦИ їм. ГИ1Л іл

\

&

в 1960 році Толочко О, I. призначений директором Харківського коксохімічного заводу. Без відриву від вир^)6ннцтва закінчив аспір^інтуру, захистив дисертацію на вчену ступінь кандидата технічних наук. В 1974 році Толочка О. І. було переведено на посаду директора Всесоюзного науково-дослідного і проектного інституту чорної металургії (В Н Д ІП ІЧ М ). В подальшому цей інститут перейменували в « Енергосталь» — 3000 працівників. Інститут входив до ВПК СРСР, тому керівник інституту послідовно отримував військові звання. В 1988 році Генеральному директору «Енергосталь» Толоч­ко О. І. присвоєно військове звання полковник та призначена персональна пенсія.

З 1988 по 2002 рік Толочко О. І. працював в Північно- Східному Науковому Центрі Національної Академії Наук (Н А Н ) України.

Кандидат технічних наук Толочко О. І. — лауреат Державної премії СРСР з науки і техніки, лауреат Української республіканської виставки науково-технічної творчості молоді, нагороджений золотою медаллю за досягнення в розвитку народного господарства СРСР.

Толочко О. І. був членом Наукової Ради Державного комітету Ради Міністрів СРСР по координації науково- досліднях робіт.

Нагороди: Почесна грамота ВЦ РПС (Всесоюзної Цевтральної Ради Професійних спілок); Почесні грамоти Хаіжівської обласної та Харківської міської адміністрації; Іменний годинник; Грамота командуючого Київським Червоиопрапорним військовим округом генерал- полковника В. Куликова за активну оборонно-масову роботу 80.10.1968 р.; Почесна Грамота ЦК ВЛКСМ; Почесав іт ^ м о га ЦК Профспілки працівників металур- пАшнж. підприкмств СРСР; Орден Дружби народів, два ц р іт м «Знак Пошани», вісім медалей.

1« «аіальмогч> стеж у робоїи б ільш и 5 0 років Оі**кс1Й ІІМІІКЙЮЧ орисвитив М ауш , »»и НИДАВ 4 ниукових книги і Имигето а у б л ік а ц ій я и « у к о » и х видиниях Нін отримпм

більше НО аитор* ькй* « - нанколишнього ,ви;і J

Толочко О, 1. в; м и- районної та мігькоі рад ч. Хзр; Харківської обласної ра^и працівників металурі їйноі по* ли«.

Виїж дж ав з науковими Великобританії, Німеччини, > іФранції, Японії, в організаші 'б - д сприяло реалізації досягн* нь НД1 т >: :

Родина: дружина Толочко Л.>а . Харківський економічний ш єїи і . ■ хімічному інституті, помер.іа в 2003 ,

Дочка, Толочко Ольга Олсксиа&в “ ківський політехнічний інсти уі «Гіпрококс*. Он>*ки; Катерина —

к

ш

економічний інститу т та Харківсьп:^! ситет, Дмитро — закінчив Харківська« ■ інститут, працюс в «УкрНДІГа;-.

Отаман Харківського Округу Biйv - і універсало.м 0033 від 8 .і0 ._с -> ! ” п о л к о в н и к о в і Т о л о ч к о ОлеКСІСВІ ! * іС І “ **;

звання генерал-осаул.Олексій Іванович .жито в Харкс^ Довідка складена на основі

ка О. 1. 14.01.2008 р.

Коробойннк Віктор ІНАЯОНЖЧ —- Народився 20 і : а і о 19* 6 л

Тіхістянецькоїх» райі^їу ' і :ник Ініїн Степанович, ісігн Кі - .лівна ведуть свій і -' і і » . ‘ '

И 1972 р<чіі чч»9 Н> ? - том у ж році вступи IV \ ' : Ь^рп»льотн*дч» учмлп:я;х, -к с- . ■році, и 197<і Ці* 1©^-^ V > •

л

служ ив в м. Х абаровську. В 1991 р од і знову с луж и в в Н ім е ч ч и н і в груп і по евакуації в ійськової техн іки и ісля виведення радянських в ійськ

\ ./ з Н ім е ч ч и н и , в 1 9 9 2 р о ц і б у внаправлений на служ бу в м. К а лу гу . С луж и в в ч и н і м айора на п оса д і н а ч а л ь н и к а а д м ін іс т р а т и в н о -

господарської частини ав іац ійного

п олку .Д емобілізувався в 1993 році в чині п ідполковника.Нагороди — ю вілейн і медалі.Був одружений. Друж ина Галина, 1950 року народ­

ж ення, медсестра. Син, Олексій Вікторович Коробейник, а*ЕІн*шв Академ ію тила Збройних Сил Рос ії в м. Саратові в 2Ш З році в званні ст. лейтенанта. В 2007 році присвоєно т т т п п м ай ор . С л у ж и т ь н а ч а л ь н и к о м в ій с ь к о в о г о цинвгалю Свердловського ВО, Росія.

йсфобейник В іктор Іванович помер 26 кв ітня 2002 року. Похований в м. Калуга на військовому цвинтарі.

■А 1

•ч»-'

ШАНОВНИМ ЧИТАЧУ!Сьогодні ти отримуєш ушкальну документальн:’ ; т?гг-

яка пов ідає тоб і про тво їх зем ляк ів , предст- ^н:; оф іц ерського к ор п усу , як і народилися і виро-:-’ :! славетній Б ілк івськ ій землі, та в селах, що вхпдя:^:, ^ зазначеної громади, а також наших односельшв, які в історичні періоди, починаючи з X V I столітті^ і по т^ггйг — час своїми ратними подвигами відстояли праве н° життя та забезпечили можливість нинішньому, п» . ■ -писати свою історію.

В книзі значна увага приділена нашим .причетних до особливого статусу, яким є офіцерська . ^ Розповідь про них надасть змогу читачу пізнагл про історію нашої малої Батьківщини, історііс : .відкрити невідомі сторінки своїх славетних - ^

Виняткову ц інн ість книга матиме для -покоління, особливо юнаків та дівчат, які ^свою долю ратному служ інню Батьківщііги - ......Я вірю, що вони впевнено понес>-гь e c т ; lф t - .:0 Г..'Л1НЪ гордістю будуть носити звання офіцера. «

М оя щ ира вдячн ість ін іц іаторам упоряльнк..мкниги, як і своєю безкорисною пращ-ю ‘для збереження пам’ яті пр ’ наших нащадків козацької слави, іцх-дс іавннкіь корпусу різних ПОКіК’іІИЬ.

Радник Г МҐІНІЛЬШІ.’О атлм4И*лШжби {

об 'і^ н а н и лГі>нґіні------ - ________

* Сло^ж инщ и^ш п о л т и н и .

„ » а » , « « , , с. в, . . . - . - . « «

І

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

У ЦІЙ книгі зібраний матер іал про дол і оф іцерів, солдатів, і сержантів, які народилися та мають відношення до села Б ілка Тростянецького району Сумської області. Ц і долі свідчать цро проявлений героїзм та самовідданість при участі у Великій Жовтневій соціалістичній революції, В елик ій В ітчизняній в ійн і та виконання свого інтер­національного долгу в республіці Афганістан. Висвітлені історичні факти заснування с. Б ілки . Розповідається про офіцерів, які пов’ язані зі слободою Б ілки в період з 1765 року по 1917 рік.

Ця книга має велике значення для патріотичного виховання підростаючого покоління, тому, що держава у я к т немає минулого, не має майбутнього.

Велика подяка Коробейнику О лексію Васильовичу і Я і^ н к о Л ід ії Л еон ідовн і та редакц ійн ій к о л е г ії за проведену роботу у виддані ц ієї книги.

Військовий ком ісар Т ростянецько-К раснопільського

об'єднаного районного військового к о м іс а р іа т упідполковник В. І. Кліщ

БІЛЧАН' ь к и : .

Д ля с. Б ілка, Іб "*: а з 1775 р. по 1917 п -сторона сусп ільного » - я робством, і військового ' : .Не т ільки землею б мешканців, — «б ілчанськи^* ; у повсякденних в ійськових св ідчать про стал ість вій наприкінці X V II ст. Так u e jr- i. Дмитро Скряга «р а зд е ля л г у, св ои м ». Т а к і д і ї СВЯШ звичаєвого, а не церковного пркіВ. козацького товариства, в п о ­спирався і на його військсЕІ з; , козацьких товариствах -зв ільняло від військової Jставали найбітьш авториг-тт ^О. Дмитра Скряги — Ф е ^ " , підпрапорний бітчанськ-ї в козацькій слобідській

В цьому контексті -в. J - . «Б ілч а н ськ і офіцерц к ' воєнного аспекту жит ні с П- випадковим. Плідна р ' на найпознтивнішу • виконана краео ' : - істориків-наук. -; ■ - г. в ідходять р;-, ,, . . З а р х ів ув п тл р , с . .СЬОГОДгННЯ Гі Лн знайомо%5\ г:ч . ■П0ВП,ч»а. W , І , V

*и. H-L . , .!lt- -І£4ї-, , ■ = , . і , .

ДОВГомч 1 Іі, .«іИПп.иип

У'

А білчаню « є за що себе поважати, і ця книга чудово це доводять. Вдивіться в фото, вчитайтесь в рядки біографій, опублікованих в книзі. Білчанські офіцери — це люди, як і чесно, без зайвих слів, присвятили своє життя виконанню шйськового обов’язку. А багато з них віддали з гідністю своє життя на війнах не «за царя-батюшку*, «не за Сталіна», а за своїх рідних, за свою землю. В книзі ви не побачите иш адкових прізвищ - адже це представники все тих же козацьких білчанських родин, відомих з переписів кінця

X V II ст. — початку X V III ст.Дуж е цікавими і важливими є опублікован і фото.

Вдаївіться в обличчя людей - це білчанська порода, що вгадується за поглядом, поставою. І ставить дуже важливе і ц ік а в е завдання перед наш им и ін іц іа т и в н и м и краєзнавцями — зібрати фототеку Б ілки: фото краєвидів, змх, даорів, портрети білчан. Видати їх з коментарями, додати ч уд ов і ак вар ел і А . В ’ ю ника і ін ш и х б іл ч а н с ь к и х художників, додати до цього спогади старожилів оце буде беяцінний скарб! Пропонована книга просто надихає на ’tлкy роботу. І, дай Бог, здоров ’ я і творчої наснагиО. В. Коробейнику, Л . Л . Яценко, щоб вони ще довгі роки іцюдавжували свої краєзнавчі студії.

В. І . С тави ськи й , к а н д и д а т істори чн и х н аук .

07 .09 .2007 р .

в

с л о в о д о ч и ї А

Ви тримаєте в руках vh-k« ьне логічному порядку зібран: в; — Слободи Б ілка та с іл і хуторів, „ о н ' сільської ради Тростянецького р . .Перші військові в селі Бьїка з ’ я г г ■ ■ <­століття.

Як свідчить «В ійськово-енпик -п- ди і . виданий в 1983 роц і, поняття латинського слова «o ffic iu m », що означає ‘ ^ командного складу збройних сил, тг.Вперше офіцерські чини (звання з ’ яья .:-16 століття в Західно-Європейських Гк - 30-х роках 17-го століття в полках « öv: s _ збрюйних силах Радянського Союзу ко*-- - називати офіцерами з 1943 року, кол б: — погони для форменного одяг>’ .

Документгиіьно підтверджено, що : заснування і до кінця існування росш. о . : козацькою слободою , а потім — казенне:: слободою, де готувались для війська загси “ в радянський період, і вже в роки не: багато молодих білчан пов’язали свс - ~ “ службою. У відомому KІHOфL^Ь^C ‘ Г л мовні слова про головне покликанн" .«Есть такая профессия - Родину s . z ;

Гортаючи цю книжку, шановні ч, ~ - усі часи білчани-офіцери не • -військовій присязі.

На ж аль, не всі відом. , т ’ використані в основном> t'x; - ' .областей та Централь;і.>,-л ‘М. Подольську ■дослідження інш і архіпп ^

А 'ш голпштэд 4*341 TS-tvi . .Ш лка* f Віднт<н.іі*т4м .v .. nслуж ъ он щ н ТЛ i

г —

підростаючих поколінь. Вона, безсзгмнівно, стане ще одним внеском в розвиток краєзнавства Сумщини та Слобожан­

щини. -А завершити своє слово до читача мені здається доречним

думкою, яку влучно передає прочитаний мною напис на Сумському пам’ятнику «М ати-Батьківщ ина»: « У пам яті каменю, в пам ’яті серця жодне з імен цих повік не

зітреться*. „з повагою до Вас

В італ ій Миколайович Г ур нак ,доктор економічних наук , професор, а к ад ем ік

Транспортної А кадем ії України, почеснийзалізничник СРСР, член Н аціональної спілкиж ур н ал іст ів України, колишній учень школи

села Білки, член Сумського зе м л я ц т в а в м . Києві.

ЗО серпня 2007 р.

ВСТУП

За сто кілометрів на південь від Древнього І Сумщині, у мальовничій місцевості, яка і старовинного Сагайдачного ш ляху до заплав річ. та її притоки річки Білки з одного боку, т- віл м7г?т шосе Харків-Суми до лівої заплави річки Бсрсэй-^ розлого поселилася Білка — старовинна слобо^.* , кого Слобідського козачого полку.

Археологи стверджують, що на місці н у;н:т7тт-7>.і С .т було поселення слов’янського племені сіве^-тн сто л ітт і наш ої ери. П ізн іш е тут були г “поселення. П ісля перемоги російських військ монголами на Куликовому полі ці землі. -відходити до Польщ і, а потім за угода::п м -- - князями Іваном II I та Вітовтом, в складі П .— і* воєводства відійшли до Московської державі:

В документах Боярської думи Москов^ьх ... - 1571 рік на місці нинішньої Бі-ши зна'гггьс ч :і т — на південь від Путивля в межиріччі Пслік і . ' несли з зем л і (п лата зем лею за слу:^ :"‘ ' українські козаки, яких в Путивлі > Г "1500. Документ стверджує, що ст " ж і існуючих раніше.

Отже, перші воїни в нашому .4 ’ ’ - X V I століття. Населення Б ілки • - . .нових захисників прикордс‘ іт?й ї?-’ початку X V II століття зі» рахук, N = - ч . г , польських панів з Наддн^ ци чч .ік і' х . людей. Та, певно. найоі.іьт ирг и 'національно впзв JI нvn > і.польсько ї ш ляхти під кі-р^нии .. і ' ^

ницького. йш ли звідусіль — з Галичини, Черкащини, Волині. Збереглися відомості про поселення в Білці вихідців з м. Галича нинішньої Львівської області, багато білчан мають однофамільців в нинішніх Черкаській, Вінницькій, Київській, Чернігівській та Житомирській областях. До 1652 року чоловіків в слободі було вже стільки, що при формуванні Охтирського слобідського козачого полку в Б ілці сформували козачу сотню з реєстрових козаків та більше 250 підпомічників козакам. При Петрі І число козаків збільшилося до 250 чоловік. Відповідно виріс і загін підпомічників.

З 1765 року Білка постачала рекрутів для Охтирського гусарського та Харківського драгунського полків, а п ізн і­ше - і в інші частини російської армії та флоту. Тут доречно привести дані про населення села в Х У ІІ-Х Х століттях.

Населення слободи Білка:1) 1725 рік. В ідом ість про к іл ь к іс т ь дворів д ля

одержання податків. Слобода Білка — 261 двір, а податку порцій 28, рацій 3. ДАХО ф. 27, опис 8 , од. зб. 9, л. 149.

2) 1726 рік. Список козаків Білчанської сотні.«Выписка... коликое число в сотне Б елчанськой

обретается выше выписанных чинов обывателей: сотник1, подпрапорных 4, отаман 1, писарь 1, хорунж ий 1, выборных козаков-компанейцев 49, их подмогчиков 253. За подмогою состояние самих скудных и в подмогу не годных бобылей 1 2 .

Сосед, которые в собственных купленных... хатах ж и­вут - 12. Сотенных услужников - 3 . Всего 337 граждан.» Дорослі чоловіки. Харківський міський архів. Справа Охтирського слобідського козачого полку.

3) 1732 рік. В Білчанській сотні налічувалось:Підпрапорних - 2 двори, 2 хати, 2 душі.Козаків - 49 дворів, 91 хата, 318 душ.Підпомічників - 238 дворів, 279 хат, 838 душ.Підсусідків - дворів нема, хат нема, 51 душа.Робітників - дворів нема, хат нема, 12 душ.Попів - 1 двір, 1 хата, 1 душа, робітників у нього 1 чоловікШколярів 1 хата, 2 душі. 'Жебраків - 1 хата, 2 душі.Отже, в 1732 році в свосму Шфіміисі майор Хрущов

нарахував в с. Білка 290 дворів, 37Г, хат. в яких м.шкал.,

10

1227 душ. Д А Х '. ■ ■слободских ПОЛК »ь

4) 1740 рік в - . ф іларет. «СтатисМ. 1857 г. с. 117.

5) 1764 рік - в Бі. . к о зак ів , 523 родич. , бездвірних мешканців. Р- ~ . 180 хат, підпомічники - ' .^2 Охтирського полку. А . В к.г р. с 39.

6 ) 1773 рік. «Ведом- :гь , Слободско-украинской ~ и деревнях, и находяхд ;X: я о женского пола с подраздел- - •

Боровенское коїйИссарсгЕ Боромля

С луж илы х военных ЧЇТН,-3 Отставных военных Бывших козадких Статских ДуховныхВойсковых казеннь:л Под. черкас владе.Итого

Д. И. Багалпй и быта Xapькv^нs \1890 г. С. З и - З 1‘л 1

7) 1780 р ік . V - , «Войсковых . о .Н. г Збер. 2282.

8 1.^61 рік , ,

ЛхТЫр» Кім \ І. , ^

14-18 |,\ п;. ■ ■ ,пу МК 1ЧМІ \ И’ :М><Д;иіии I : К ' ' •

Р» lS.S > р .. \Г1\» Р'Ц- ІИІІі-Ци . і і . ,

I

119. Белка слобода, бывшая волость, при речке Боромля, дворов 442, жителей 2635. 2 церковных прихода, школа, ЛВК, базары по суботам, 4 ярмарки. «Волости и важнейшие селения Европейской России.» выпуск III, СП(б) 1885 г.

10) 1928 рік. «Білчанська сільрада: дворів 968 в т. ч. не селянського типу 37, населення всього 5348 в т. ч. жінок 2761. Слобода Білка: дворів 844 в т. ч. не селянського типу34. Населення всього 4695 в т. ч. жінок 2415 душ .» Сумське окружне статистичне бюро. Довідник Сумської округи 1928 р. Суми. 1929 р. сторінки 322-323.

З наведених вище виписок з документів видно, що Білка з часів заснування і до 1928 р. включно була спочатку козацькою слободою, потім - казенною військовою слободою, яка виховувала і віддавала до війська як завойовників нових земель для російської імперії, так і захисників Вітчизни. Кількість воїнів в сл. Білка весь час зростала.

Б ілчани приймали участь в приєднанні до Р о с ії Прибалтики, Польщі, Кавказу, Криму, у війнах 1812-1815 рр. - проти Наполеона, 1904-1905 рр. - проти Японії, 1914-1918 рр. проти Німеччини і Австро-Угорщини. Не обійшла їх і громадянська війна 1918-1922 рр., в якій сини Білки билися як за червоних, так і за білих. Білчанські офіцери воювали проти Японії на оз. Хасан та р. Халхін- Гол в 1939 р. В фінській війні 1939-1940 рр. полягли десятки наших земляків.

Та найбільше білчанських юнаків і чоловіків, дівчат і жінок воювало в складі Червоної (потім Радянської) Арм ії проти німецько-фашистських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни. На фронт пішло більше 1500 жителів Білки, сотні приймали участь у визвольному русі проти загарбників. Більше 800 білчан полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни, 32 були страчені німецькими карателями в тилу за партизанські дії.

Протягом чотирьох століть наше село, його воїни захищала свої землі, свою Батьківщину. Воїнами керували офіцери. Всі ці роки молоді козаки, військові поселенці, резервісти і призовники глибоко поважали військову службу, вважаючи її почесним обов’язком. Багато білчан завжди мріяли стати офіцерами. То ж не дивно, що порівняно невелике село дало арміям захисників Вітчизни З генералів, адміршш, контрадмірала, більше ЗО иолконміп<ін

12

. .

та ще більш е 300 офіцерів. , - ч«-. п ід п о л к о в н и к ів та майор-в г ^Спеціалісти підрахували, ш,-> и;офіцери, які закінчили БІЛЧ8 Г;' Ьі: ! - командний корпус боєзда н-. . чотирьох дивізій.

у зап р оп он ов а н ій чиг^* .. . розповідається про офіцерів, чия г , - г Приводяться короткі біографії : гста офіцерів, чиї рідні відгуки^ли<"я -упорядників цієї книги. Про KOI: ;ь коротко або називаємо тільки прізвиша, ' Н“ відомостей.

У сіх цих людей пам’ятає наш- тїхн і с ім ’ ї, їхн і родичі.

Мабуть, і прийдешні покоління .своїх звитяжних предків, нащадків

Роботу по складанню списків 2 ‘ капітан у відставці, вчитель Б ш чак :: z. Федорович Пономаренко, продовжіїл завідуюча ш кільним краєзнавчих^' :^уз . т. Яценко (Пономаренко) та вчителі гй. - ^ Дмитрівна Чичкова (П риказчик . В-л - Краснікова, пенсіонери Євдокія І » ’Іванович Кулібаба, Н. А . Лобода, по „т? _ — Якович Кузьменко, учні ШКО.ТЇТ f зс у ~ названих тут офіцерів, завіду,, г в - сільради Л ід ія Миколаївна Кова. ь , ~ ^Н. В. Кулібаба, Тростянець їй в ■ ^

Моє завдання поляга.^. у зу -■ тут офіцерів, уточненні oil гг, ф фотографій, організації б: коматів разом з Л ід ір к ' і ,, .

Вступні статті -співучасті з журна ,1. /

ti

КОЗАКИ ОХТИРСЬКОГО СЛОБІДСЬКОГО КОЗАЧОГО

ПОЛКУ

Полтавська битва

Сьогодні, з відзначенням 205-ї річниці з дня смерті останнього отамана Запорізької Січі, нас знову хвилює пи­тання козаччини. Хто ж вони, козаки? Дмитро Миколайович Бантиш-Каменоький - друг і родич сім ’ї Кантемирів, що володіла маєтком у Криничному, Тростянецької волості, в «Истории Малороссии...* стверджувіш, іцо козаки прийшли з Північного Юшказу, алились а місцевим инсвл<*нним, передавши йому свою войовничість. Таю- уявлення про козаків було иіі по^штку X IX столігія. Частково цн уянлниня

14

щодо козаків ПІдтр ; ун іверситету ОлеКГ. Н 'Г, ҐІ украинского народи». В X ,турки, їх політичні к :просто розбійниками, я ; н здобичі. В ті ж роки Західн-.^ь рівники по Укра їн і бачили в . своїми внутріш німи ворог т . різними татарськими орд- г :захищати свої зем лі, своїх Ді - :схиляємося до цього ВИЗК . г . :і воїни, в боротьбі вони ВИК . = військову та політичну хитрі- яр т Тому майже пгість віків правителі Я : * і; :Польшд, Л рггви , Росії пргігнулк іа.“ ' ~ меж своїх держав та для заьі г .в^кчя

Перша звістка про служ :'. х . зустрічається в документах *половини X V I століття.

В «Р о зп и си Путив-7ьськ :р а с сп р о су Б о я р и н а К н я з я і Воротынского 79 году» (1 5 7 І рік . ню) — перераховані сторож і і ї\ : ? ; V :, на скали у Белые Вежа; а км ■­лете из П утивля да из »Б акаева и ин и х в о и н с к і - х

человеком, из города п ■ два , которою дорогою воинские і

стороже сторожем с наймом, 4 зиме и лето - 'т ; ; ; >укинуть*. Поясню»;мо. ідо «воин,.-!-, =5 .£ и ':Ч називає і польських, і 5ПТл. и ьк;і\ кнй? ; ь \ ; татарські орди, в гому чи ї ї ! рл:« !>лл .посадова це к о а а к и , .т.к.^ди., л ь : шт-'к пг V %■.держави І оєї'ли ли с

Ри.пьську, Ноетород-СДй Р'С землю.. За цю г-ь .іт ■й’.?'•

Москоіїськоай'г й

І

І

як і служ или Государевим наймом, за гроші — це сердюки).Отже, в нашому прикладі козак — це землевласник,

хлібороб і захисник Вітчизни в одній особі. П ізн іш е по цьому ж принципу будуть утворені козацькі поселення в межах Російської імперії на Дону, на Кубані, в Приазов’ ї, на Уралі, в Даурії, на Амурі, в межах Речі Посполитої — на Волині та в Галичині, в Османській імперії — на Дунаї. Козаки ж правили і пограничну служ бу — роз’ їзди від сторожі до сторожі по всій л ін ії кордонів. 18 лю того 7079 року (1571-року за нашим літочисленням ) М осковська боярська дума приговорила, ш;оби кінним козакам служити в посилках польських (поїздках по кордону з Польш;ею) і в сторожі з землі без грошей. Гроші платити, якщо Государ того побажає, т ільки п ісля служ би. В той же час П у ­тивльським станичним головам, як і їздять в станицях — плата по чотири рублі, а дітям боярським в складі піш ого пограничного роз’ їзду — по два рублі до виходу на кордон.

До речі, на місці, де зараз розташувались Б ілка та Боромля, стояла 1-ша Сторожа. В «Росписи» про це сказано так; «1 -я Сторожа меж П сла и Ворскла в проходах, а сторожем на ней стояти из Путивля и из Ры лска четырем человеком по два человека из города, а беречи им тое гряды, которая меж Пела и Ворскла полднищ а». Берегти ту гряду, що на ПІВдорозі м іж Пслом і Ворсклою. Йде вона від нинішнього Буймера, через білківські поля, мимо Грузь­кого до станції Боромля і далі на схід . Тут пролягав Сагайдачний ш лях. Ми вже писали, що сторожа — це невелике укріплення. Поряд м іг бути посад, де мешкали козацькі сім ’ ї. В сторожах та на певній відстані стояли вежі, на котрих при нашесті ворога запалювали вогнище. Від сторожі до сторожі своєрідний тогочасний телеграф передавав сигнал небезпеки до Путивля, закликав стрільців та козаків до оборони.

З посиленням кріпацтва на Русі та в П ольщ і з заходу і півночі по ріках і хащах в наш лісостеп йшли і йш ли селяни, займали землю, добували зброю і коней ставали козаками. Переселенці з правого берега Дніпра Черка­си — часом бешкетували.

«Л ета 7099 \‘В. Князю Ф едор И -Василий Велья.ли } - . ' во многих местах х . - станицы и сторожеві : : ; ,больш им станицам к ' ' • Боровой нет. И по Гг/ дар#-" і И вановича всея Руои ^на Ливнах две станицы с.казаков и ли из каких .і- " п о с л а т и к Д о н ц у к Сег; г М уравским ш ляхом до верх станице больш им Мурав^»<-. -• ^ послати к Д онцу ж Северск . Донца и Оскола, а переезжати т ; Баїпкирской да Ш абалинской, т.і Е да Изюмской, а ездити тен безпрестанно встречаясь, и ве вестей с Ливен, чтоби Крыме:--' люди на Государевы Украйь^ ^ Царя и про царевичей и щх> 5' - долго до приходу».

Через 20 років п ісля с " Ворскли і далі до Донця збільш ити в к ілька разів коз лхч,*.- М осковська держава в полки й полковий коЗі».:>:

З 30-х років Х У П СТ- > посилює оборону напі; г ■ ь; - час було збудовано 2 і' мК укріплень; Бєлгор».)ч Р 'Б ілка — Суми і'р. Ворскли НОЛЯЬТІ 'У о чОхтирку. В 1641 ро , . N короні укра їн і'м <1 ^Охтирка нідійглла І ’ -ч коааків і укіч»їнські' > ич їх грамотах цар 0 .,'№коей х

і

течко о Хтирі послати стрільців. А л е наймане мале в ійсь­ко не могло витримувати натиску кочівників з півдня. Тоді російський уряд, врахувавши, що до 1651 року в південні зем лі Росії перейшли до 100 тисяч селян з наддніпрянських земель, захоплених польськими панами, дає дозв іл цим волелю бним українцям створити Сумський, Острогозький, Охтирський Слобідські козачі полки. Згодом створено Х ар­к івськи й козачий п олк . О хтирський п олк був чи не н а й б іл ь ш и м серед ч оти р ьох с л о б ід с ь к и х п о л к ів . В «Смотренной книге» м іст Охтирського полку 1686 року налічується, крім Охтирки, ще 21 поселення на території полку. В числі козацьких міст, слобод і с іл Боромля, Б ілка, Микитівка, Тростянець.

П олк був адміністративно-територіальною одиницею і, в той же час, військовим з ’єднанням Російської держави.

Першими особами в Охтирському Слобідському козачо­му полку були: полковник (якого довічно обирала полкова старшина), отаман (його обирав полк на час походу), суддя, осавул, хорунж і і два писарі. Один писар проводив справи військові, другий — вів справи цив ільн і в Охтирській ратуші.

Козаки ділилися на сотенних, закріплених в сотнях, які складали полк, гвардію полковника — хорунжих і пушкарів на фортецях. Громада Охтирки розд ілялась на міщан, стрі­льців і козаків, з яких було створено дві сотні, інш і козацькі сотні були по слободах, приміром, в Боромлі і Б ілц і. Козаки розподілялись по двох розрядах. В першому були с ім ’ ї ре­єстрових козаків. З них вибирались козаки в військо для походу і бою. В другому — «п ідпом ічники», які забезпечува­ли служ илих козаків двома кіньми, сідлом, зброєю і провіа­нтом та допомаїали с ім ’ ї служ илого, коли той був у поході. Із «п ідпом ічників» набирали в обоз коноводів, а в разі виходу служ илого із строю, підпомічник заміняв його в бойовій сотні. Склад сотні читач може прослідити по перепису козаків Б ілк івсько ї сотні 1726 року: Сотник М ихайло Л у к ’ янов, у нього 14 підпомічників; мідіїрнпориі Ф едір Скряі-а, Стефан Рибкевич, Олексій ГІрулков(;і,кий у кожного НО че'гверо підпомічників; (,тамин І пан Кукла;

писар Іван С тец ен к о ; - -Савицький (у нього дво^; ! : півсотні виборних козаків, п ,и - , п ідпом ічників.

Озброєння наших слобідських ,спис, два пістолі, кресало.

Обов’ язкової усталеної ф ор*'" н Одяг був таким, щоб у ньому ог не холодно взимку і не жарко в - брали смуш кову ш апку з синім аО. ~ чи кобеняк, ш ирокі шаровари, я -^ові ч - суконний каптан. Шерютяний п- я; г- одежу, за поясом завжди були ніж і років наш і слобідськ і козаки ньсли будували українську укр іплену г nj. . Ч угуєва і далі до Дніпра.

З 1695 року, коли Охтирськи ' - полк в складі арм ії боярина Ш ег.- ‘»е" - z до фортеці Кизи-Кермен, для коз '13 тяж к і бої за межгіми Укра їни : - і ■ Л іф лянд ію , 1725-1726 роки — чи\.~тін і ' в Персидському поході. В 1736 сотні, штурмом взяли Перекоп, а ь О ч а к ів . В О ч а к ов і О хтирськ?? гарнізоном, захищав Очаків від • ■. ■ армії. В 1738-1739 роках, разо:: р полк в поході до Дністра вів гМ n 'v ,В 1757 охтирські козаки в Пру- : заверш ились бойові д ії н;ииих о .. сотень.

Наприкінці 1763 5.1с цій події) указом Ка;ч-і’ ; ; v було перетворені» в V. чЧ . .. '

З березня 176 ' р *ку І.Ч , мовано, на йоіч'» ил г .. і.ч v ко;і!\4014) полку, в U'NVX .Л »• ' у вІЛоькі'ні і' ичч> ' и 1І , і ,ОГИМДУ на ИіЧП'Ч'. (пи і:- W >

Таврії, відродиться Запорізька Січ. Потім, в 1775 році, колиш ні козаки - Охтирські гусари - будуть брати ганебну участь в розгромі С ічі. Т і ж козаки, хто не покорився Катерині II, п іпіли на Дунай. Згодом полковник Б ілка уклав угоду з російським урядом і б ільш у частину козаків привів в Російську імперію, створивши Чорноморське козацтво, що стало згодом основою Кубанського козачого війська. То ж можна знайти нащадків охтирських козаків і в Одеській області, і в Криму, і на Азові, і в Кубанських станицях. Само собою зрозуміло, що нащадки козаків і зараз складають добру половину населення Тростянця, Бором лі, Б ілки , Микитівни, Грузького, Станови, Скрягівки, Криничного.

ОФІЦЕРИ БІЛЬЧАНСЬКОЇ С О Г '

ОХТИРСЬКОГО СЛОБІДСЬКОГ КОЗАЧОГО ПОЛКУ

1. в а р х ів а х В іл ь н е н с ь к о г о воєводи : і " згадуються козаки, як і несли служ бу на 1 -й старшиною у них був Ч еркаш ин В асильйого, по перепису 1726 р ., с л у ж и ли в Бкі-; - Охтирського С лоб ідського козачого п о лк у .

2. В том у ж а р х ів і з га д у є т ь ся атам,:иі “ нащ адки ж ивуть в Б іл ц і і по нин і з прізв^ гт- *-

3. В а с и л ь Л а в р е н т ій о в и ч К о в а л ь ч т — _ згадується в 1676 р. (п олк ов н и к О х т и р ’ ькогч^ . - козачого п о лк у Д е м ’ ян З ін о в ’ єв в іддав : ч . - вершині р. Б ілк а б іл я С агайдачного ш ля х у г і і '1681 року, який п ідтвердж ує, щ о сотн іїк К . ’ - син Ковальчук з друж иною і д ітьм и пр- ч ; г

полковнику П ерехрестову в ВоровеКч '-К -м . ~ - Ж игай л івц і на р ічц і Б ором лі мельішча;*- у ;. . ^і винницею за 40 рубл ів . З царч'ької гг ..м *’ - і х .виходить, що сотник В асиль Ковальч^тч л:.^ < .і -іж ч С агайдачного ш л я х у с м іж н у зг а д я ц ь к о м у п о л к о в н и к у М и х л іу В і! т V. > і- ^плем іннику гетьмана С'іхмоплі'кгпи. п 'чн ,‘в 1676-1685 роках В асиль Л:ицч*нтгн4'^ 1'ч »б ілчанським і'отннком .

4. По опису Охтирськогч» - Ячї.'їіку 1704 року білчанськіїм оогникам 6> р Ь ггшн. ім я ап^іугтьсн в ДОКум»»НЛЧ»\ 1 7 іл

5. Михайло Л ук ’янов; певно, був сотником з 1715 по 1740 рік. В перепису козаків білчанської сотні, складеному під наглядом майора Лихарева по наказу бувш ого охтирського полковника Івана Перехрестова і бувшого бригадира того ж полку Федора Осипова сином сотника Василем, значиться першим сотник Михаило Л ук янов. В переписі майора Хрущова за 1732 рік Михаило Л ук янов

ще значиться сотником.6 . Василь Михайлович Л ук ’янов керував життям Б ілки

в 1740-1765 роках - до переформування козачого полку в Охтирський гусарський полк.

В переписі 1726 року згадуються й інш і офіцери Білчанської козацької сотні:

7. Підпрапорний Федір Скряга;8 . Підпрапорний Стефан Рибкевич;9. Підпрапорний Стефан Ковтун;10. Підпрапорний Олексій Прудковський;11. Атаман Іван Кукла;12. Сотенний хорунжий Григорій Савицький.13. В документі 1801 року згадується білчанський

атаман Федір Величко. (Держархів Сумської області, ф. 804, опис 1 справа 236.)

КОЗАКИ ЗАПОРІЖСЬКОЇ СІЧІ В БІЛЦІ

1. Іван П етрович Гусак — к ош ови й отам ан Запорозьської Січі в 1693-1698 р. і в 1728 р. Один з організаторів переводу козаків із Нової Січі (в кордонах Турецької імперії) в Стару Січ (в кордонах Російської держави) 23 травня 1728 року. Під час повстання козаків в Старій Січі проти козацької старшини в тому ж 1728 році був змушений разом зі старшиною (всього 50 козаків) втікати. Прибув з 50 козаками в Київ. Потім, разом з еім ями, ще 5 козаків утримувалися в Полтаві за наказом київського губернатора до приїзду М. М. Голіцина в Харків. П ісля перемовин з М. Голіциним був на прийомі у гетьмана Адостола. П ісля довгої переписки з царським двором і харківським намісником М. М. Голіциним І. П. Гусак

22

оселився з с ім ’ єю в слободі Білка Охтирського ' ■ -козачого п олку . М ож ливо, разом з ним осе ь - 5 сімей;

2. Величко — військовий писар;3. Лобода — можливо, скарбничий;4. Маринич — знатний козак;5. Дубовик — знатний козак;6 . Тарасенко — знатний козак.7. Тарас Б ілка — вихідець із села Горянівка

ринославської губернії. Позбавлений Катериною П зе лі майна, прибув у с. Б ілку напередодні повстання слобожан проти спроби поміщика Голинського, його управляючпго М аєра, харк івського губернатора закріпачити жителів Загрузьких хуторів слободи Білки. Очолив повстання. За переказами, відбив разом з козаками загін Маєра, а о управляючого повісив. П ісля цього відбив ще два п о х о " найманців. (За народними переказами, за заслуги Тараса Б ілки його ім ’я присвоєно селу.) Т і ж перекази стверд-г;. То. що Тарас Б ілка був тяжко поранений і помер. Ця .іггся^ - не підтверджується документами. Втім, Д. І. ЯворнпИаґ-~: в трьохтомній «Істор ії Запорізьких козаків» стверд^-г ? п ісля руйнування Запорізької Січі царськими вій. ькл 1775 року Тарас Б ілка повів частину козаків на Д. наі: там заснував Задунайську Січ. В ін ж е, на дрох.'^ня царського уряду, став засновником Ч ор н ом ор :ь - т ' козачого війська на півночі Азовського моря. Іс“ : ' " козацтво було переселено на р. Кубань — к\'бак:ьк'. кс; г . Ч и цей Б ілк а жив в наш ому с е л і, д о к у х е н V н і встановлено.

і

ОХТИРСЬКИИ ГУСАРСЬКИЙ полк

з березня 1765 року Охтирський козачий полк, як адміністративна і військова одиниця, припинив своє існування. Був створений Охтирський повіт Слобідсько- української провінції, з усіма установами державності Російської імперії — для керівництва цивільними справами та судочинства. Ряд сіл, в нинішньому Тростянецькому районі — це Жигайлівка, Боромля, Білка, Кам’янка, Люджа, Дернове — стали воєнними слободами, багато ж сіл були передані російським графам та князям, або ж даровані іноземцям, як Радомля, а їх мешканці — покріпачені.

Воєнні або казенні слободи постачали рекрутів в Російську царську армію — в гусарські, уланські, драгунські полки з 1765 року аж до 1917 року включно.

Щоб читач мав уявлення про військові з’єднання, в яких служили офіцери і рядові слободи Білка, коротко розповімо про Охтирський гусарський полк.

Із Кримського і Пруського походів Охтирський слобідський козачий полк вийшов ослабленим, тільки третина козаків були здатні нести службу в кадровій армії. Потрібно було полк фактично відродити заново. Першим командиром Охтирського гусарського полку був призна­чений бригадир граф І. М. Подгоричані, серб за національшстю. Формування особистого складу полку було доручено гвардії прем’єр-майору Щербініну. До січня 1766 року Щ е^ін ін виконав доручення. В штаті полку було5 штаб-офіцерів, 32 обер-офіцери, 72 унтер-офіцери, 14

4 '

ї

трубачів (музикантів), 834 рядові гусари. В Авс-грч -/ци,ти для полку 913 бойових коней. Полк поді^іявся на дивізіони В кожному дивізіоні - 2 ескадрони fix було в полк--- і на роти (напівескадрони, або сотні). Напівескадрони 5v.ai в Білці і Боромлі.

Приймали в гусари чоловіків не молодших 19 роки- і на зріст не нижче двох аршинів і п’ яти вершків П*'" сантиметрів). Служба в гусарах була важкою, але почесно^. Молодь кликала романтика військових походів, жблюнгла розкішна форма гусара. Коричневі доломанн (коротка куртка із сукна), ментик — суконна куртка, обшита хутром, одягалась на ліве плече і захищала в бою віл удару спнеом, шаблею, кулею; оздоблені сумки, темно-сині чакчкря fnrra- ни) і чепраки — тканина, яку підкладали під сіхта офідера. короткі ялові чоботи. Обрамлення на формі було жо&ї>5ч-л кольору. Доломани були розгпиті золотим пшутк-ч rs « густо, що на кожний вишивали 66 аршинів (46,8 mctjäV. Озброєння: карабін, шабля, два пістолі в кобурах.

В бойовий діях полк приймає участь з лютліг» і " ? " року в війні проти конфедератів (шляхтичі, що паднягзгіа супроти короля Понятовського і російської iasepaTFjün^m складі загону російського генерала Кречетниковб.. З fe-rn ггід Хмельником, Бердичевим, Лип’етинЕМ Охтирські підпорядковані князю Прозоровськом>% repofess І 'is?5bsab проти турок, в розв’язаній ними в 1768 році B is s s p m * Росії, 17 квітня 1769 року. Охтирський гусареадн# розгромив кінноту Гасан-паші бьія Новой^лнезь. липні полк брав участьв боях під Хотинвм. « 211 т в г ^ пада — під Галацем. В січні 1770 реку подяку від О. Суворова за геройську ажшу4 січня 1770 року гусари відзначалліс^: Фокшанами. Пізніше брали участь у

26 липня 1771 року о.хтирці аиящдда.; під Ізмаїлом, захопивши в полон ^ т»6 знамен та весь обоз, який віз 4v‘' порох. Цей подвиг наших гусарі» n ixwum ^j військам взяття фортеці на Дунш. Іік-л* в осаді якого активно дітзи і о\гц^чн>кі§>'% підписіїла мирний д о і'^ р , а^редАВШМ^

в 1771 році командиром полку було призначено полко­вника Пишчевича. Він водив гусарів в бш на фортеці Журжей, Рокарешти, Бухарест. 8 листопада 1771 Року в бою біля Кракова охтирці завершили кампанію 1771 року. Наступний, 1772 — рік відпочинку і поповнення полку.

В 1773 році наші земляки обороняють фортецю Банат, воюють під Турко. В 1774 вони у складі російської армії беруть участь в облозі Рущан. В травні-червні 1775 року полк виконував каральну експедицію — знищував Запорізьку Січ. В жовтні 1775 року прибув в Охтирку. В 1783 році полк перейменовано в Охтирський полк української кінноти, а через рік — в Охтирський легкокінний полк.

В 1787 році почалась друга Турецька війна. Один ескад­рон полку воював під Очаковом, а в 1790 році весь Охтир­ський легкокінний полк брав участь в облозі Килії. В цьому ж році Охтирський полк приєднали до Харківського кінно- єгерського полку.

Згідно угоди, укладеної в Ясах, Туреччина остаточно признала Крим за Росією, та кордони по Дністру і Кубані. Це було в 1791 році. До речі, в 1791 році під Ясами П. П. Коновніцин познайомився з гусарами. З 5 січня 1792 року Охтирський легкокінний полк став самостійним. Його по­слали на придушення повстання Тадеуша Костюшко в Поль­щі. Охтирський полк захопив Володимир-Волинський, Лю­блін та Прагу.

З 31 березня 1801 року полк на відпочинку знову отримав свою історичну назву Охтирський гусарський полк. В 1805 році полк у вже звичному поході в Дністровській армії, а в кінці 1806 року його переводять в корпус генерала Ессена для війни в Прусії

вт п^гТТп ' великівтрати, бо в військових слободах Боромлі і Б ілц ізбільшується призов новобранців до полку, причому берусь

с а н т Г е т Хдокументи пшГп ° державному архіві збереглись~ Г а г З ~ В 1В10 РОЦІОхтирського гусарського полку! 4 Г и Г - ^ в

26

С ільськ і громади та поміщики за свій рахунок споряджали майбутніх воїнів армії його і.мператорської величності.

Царська казна за кожен призов рекрутів платила громаді чи поміщику по відомості. В архівах збереглися відомості нарахувань та доручення на отримання грошейіз казначейства. Наприклад, Охтирського повіту Бітчанської волості віддатчик (рекрутів) Павло Липовий склав нарахування на 14 рекрутів, яких він передав Охтирському рекрутському присутствію. Обмундирування і провіант на 1 рекрута складали 39 рублів 29 копійок, на провіз і обслуговування в дорозі і в місті Охтирка — 92 копійки, на чорнила, і папір — 42 копійки, а всього на одного рекрута 40 рублів 63 копійки. Тож за 14 селян громаді належало отримати в повітовому казначействі — 568 рублів 86 копійок, що й підтвердив волосний голова Яким Б>'тирін. а за нього, неграмотного, підписав писар Куліниченко.

В 1812 році почалася Вітчизняна війна Росії проти Наполеона Бонапарта. В цій війні, як писав знамештги Денис Давидов, «моральна сила рабів піднялася до звитяги вільного народу». Чудеса героїзму в цій війні проявили наші земляки: і охтирські, і чернігівські гусари, і харківські драгуни, і київські єгері, і князі Голіцини, Васильчііковн, граф Коновніцин.

Охтирський гусарський полк влітку 1812 року на чолі з генерал-майором князем Д. В. Васильчиковим, в оклсл! сьомого корпусу генерала М. М. Раєвського зійшовся в боях проти французів під Миром, Дашковим, Ромаксви.м. Новосейками, Салтановкою, стримуючи натиск французів на другу російську армію князя П. І. Багратіонл, ще відступала до Смоленська. 22 та 23 серпня охпірські гусари геройськи б’ються проти передових колон францу.пв перед Смоленськом, а 24 та 26 захищають Семенівоькі ф.и’Ші м- зом з третьою дивізією П. П. Коновніцина. який прийшов на підмогу генералу Раєвському. Шосі'ии ескадрон Охтирського гусарського полку сміливим мановро.м вдарив

у фланг і тил французів і зірвав їх атаку по Єльнинськійдорозі. Тут в боях за Смоленськ познайомились ад’ютанткомандувача другої Російської армії Денис Давидов такомандир третьої дивізії першої армії Петро Коновніцин.П. Коновніцину «дерзно^енними» атаками Охтирськихгусарів на р. Колочі, на Багратионових флешах, наШевардинському редуті та в Унтинському лісі.

Після Бородино Денис Давидов поділився з П. П.Коновніциним— генералом для доручень при М. І. Кутузові- своїми розрахунками щодо партизанської війни в тилуфранцузів. Коновніцин доповів про ініціативу Давидовасвітлійшому князеві, той підтримав цей почин. 8 серпня1812 року Дениса Давидова в чині підполковниказараховано до Охтирського гусарського полку. Із 50 гусаріві 80 козаків він створив загін, який вів активні партизанськідії з 21 серпня до кінця грудня 1812 року. Охтирські гусарипід Вязьмою взяли в полон бригадного генерала Нагеля,десятки офіцерів, сотні рядових французької армії. ДенисДавидов скрізь, де проходив його загін, навчав селян тактиціпартизанської боротьби, доручав жінкам і підліткамконвоювати полонених в розташування регулярноїросійської армії. Тим, хто дивився фільм «Гусарськаалада», згадуються тільки перемоги охтирців. Безпосередні

ж учасники цих боїв пишуть інше. Так Д. Мордовцевл З Г * ' ^Кружок офицеров снова собрался у костра, где лежал труп Усаковского...

могила бы Т” выкопать ему могилу. Ин Г л о И быстро. Копали ее сами офицеры

п o к X Г v “ з ; ' сочувствияголовой до н ог-н ^го п1^^ ~ раздробленнойтак на походе Чпг- последнего хоронили

.ре»н?„;“ т “ г г р г гвсе, что кто помнил хорошего Lтакое было время чтоб долг покоиника. Не

«.варкшо. - Г . ; Га— '-иГть^“ ' '™ ’'ненадолго... » ри-1луку, и быть может.

Тут же гусари, а особливо Василь Жуковський, читали вірші. I той читав:

«Наполним кубок круговой!Дружнее, рука в руку!Запьем вином кровавый бой И с падшими разлуку.»Поет читав: «Хвала нам вихорь-атаман Вождь невредимых, Платов!Твой очарованный аркан —Гроза для супостатов.Орлом шумишь по облакам.По полю волком рыщешь.Летаешь стражем в тыл врага.Бедой им в уши свищешь;Они лишь к лесу — ожил лес.Деревья сыплют стрелы.Они лишь к мосту — мост исчез.Лишь к селам — пышут села».

3 легкої руки командира загону охтирських г>’сарів Д. Давидова Кутузов повелів козачому генералу Платову, як і ще кільком генералам, створити з козачих полків крупні військові підрозділи для партизанської війни.

Не поміченим до багаття підійшов Платов. Коли поет закінчив читати, Платов кинувся до нього: «Н е стою этого, мой друг, не стою, — говорил расчувствовавшись ата­ман. — Я совсем не стою... Спасибо, похвалили, хоть и не заслужил, ей богу, не заслужил».

Денис Давидов сам романтик і поет. Згадує бої г.іл ча».' в ідступу Н аполеона 1-4 листопада 1812 року стриманіше:»Командуя одними козаками, мы жужжали вокруг сменявшихся колон неприятельских, у коих отбивали оставшиеся обозы и орудия. Иногда огрь;ВіКіи рассыпанные и растянутые по дороге взводы, но клюны оставались невредимы. Видя, что все наш» азнагх'кие апікн не оказывают никакого деііствия против оомкнучх*го европейского строя, я решился под вечер П(.>слаг'ь илмк

Чеченского вперед, чтобы ломать мостики, находящиеся по пути к Красному, заваливать дорогу и стараться затруднять по возможности движения неприятеля, я, как теперь, вижу графа Орлова-Денисова гарцующего у самой колоны на рыжем коне своем, окруженного моими Ахтырскими гусарами и ординарцами лейб-гвардии казачьего полка. Полковники, офицеры, урядники, многие простые казаки устремлялись на неприятеля, но все было тщетно. Колонны двигались одна за другой, отгоняя нас ружейными выстрелами и издеваясь над нашим вокруг них бесполезным наездничеством. В течение этого дня мы еще взяли одного генерала (Мартушевича), множество обозов и до 700 пленных, но гвардия с Наполеоном прошла посреди толпы казаков наших, как стопушечный корабль между рыбачьими лодками». (Д. Давыдов «Старая гвардия отступает»).

За бойові дії в 1812 році Охтирський гусарський полк було нагороджено духовим оркестром із 19 срібряних труб з написом «Охтирскому полку за отличие при изгнании неприятеля из пределов России 1812 г.» Зауважимо, що в різний час в цьому полку служили М. Ю. Лермонтов, композитор О. О. Аляб’ев, декабрист О. 3. Муравйов. Так же звитяжно воювали охтирці і два наступні роки на полях європейських країн. Так за бої за Дрезден кожен воїн Охтирського гусарського полку був нагороджений знаком «За отличие августа 14 дня 1813 года».

5 жовтня 1813 року наші земляки билися в Лейпцигській битві народів, а 20 грудня вступили на землі Франції і під керівництвом Д. В. Давидова дійшли до Парижу. По з^інченні війни Охтирський гусарський полк нагороджений Георгіївськими штандартами з написом : «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в благополучно оконченную кампанию 1814 года». Інші гусарські полки отримали такі ж нагороди. Портрети 18 генералів гусар, в тому числі Васильчикова, Давидова, Дорохова, Сеславша, втім, як і заслужених генералів інших родів вшська, наприклад, П. П. Коновніцина, були занесені У воєнну галерею Зимового Палацу Д. В Давидов Охтирського, I.e . Дорохов - Ькімськіо. о. Н. С^ла^ы І

ЗО

Сумського — стали довічними шефами гусарських полків.П ісля короткого відпочинку, поповнення та навчання

новобранців, полк на сторожовій службі на Південних кордонах. В 1828-29 рр. в боях Російсько-Турецької війни за хоробр ість воїн ів гусарський полк нагороджено Георгіївською трубою. В 1831 році Охтирський полк прийняв участь в бойових діях в Польщі. В 1843 році, в ідзначаю чи за слу ги перед державою колиш нього командира полку князя І. В. Васильченова, полк став називатися: Охтирським гусарським генерал-ад’ютанта князя Васильченова полком.

Далі ми тільки перерахуємо бойові кампанії, в яких брали участь Охтирські гусари, та видатні події в житті полку. З червня 1842 по квітень 1850 року в складі 5-го корпусу похід в Дунайські князівства. З 15 травня полк стали іменувати Гусарський його Королівського височества принца Фрідріха Карла Пруського полком.

В 1851 р. до 200-ї р ічниці полк нагороджений Геор гієвськи м ш тандартом з О лександр івськи їіи ювілейними стрічками та написом: «В воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в благополучно окончившуюся кампанию 1814 года» и датами «1651-1851*. 3 червня 1853 року по 1856 рік полк в Турецькому поході. В 1857 р. полку повернуто історичну назву — Охтирськ™. а в 1864 році присвоено № 12. У визвольній війні болгарського народу 1877-1878 рр. Охтирський гусарськ^^: полк на чолі 3 полковником М. М. Тивятовим. в склад’. Рущунського загону воював проти армії Сулейман-П-иеі. За успіхи у визвольних боях на мундири всіх гуо-лр Охтирського «полку пожалувані шнури гвapд'ftw :-'S.'Гч' зразка ». В 1882 році полк переименован^' в 56 Гг драгунський Охтирський його Королівського Фрідріха-Карла Пруського полк. З 1885 року '6 драгунський Охтирський полк.

До 205-річчя, в 1901 році, шеф<.ш полку велика княгиня Ольга Олександрівна. З 1907 ч'К> полк іменується 12-м Гусарським Охтіин'ьким її Імиекчпхнч ької величності Великої княгині Ольги Олекоан.;и'іі^«‘* иолком-

у лютому 1918 року полковий комітет Охтирського гусарського полку прийняв рішення про його розпуск.

Нгіші діди і батьки, ми — їх сини й онуки — добре ЗНЕІЛИ про героїчний шлях Охтирських гусарів в історії країни. Нехай і наші сини й онуки знають про героїчні справи не такого вже й далекого минулого. І хай беруть собі до уваги заклик воїна і поета Дениса Давидова:

«О, мой милый друг! С тобой Не хочу высоких званий И мечты завоеваний.Не тревожат мой покой!Но коль враг ожесточенный Нам дерзнет противостать.Первый долг мой, долгсвященный —Вновь за Родину восстать».

ГЕНЕРАЛИ 1 ОФІЦЕРИ ЦАРСЬКОЇ АРМІЇ

РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, ПОВ’ЯЗАНІ З НАШИМ КРАЄМБільше сотні генералів, адміралів та офіцерів знала наша

земля після переформування козачих полків в гусарські та драгунські. Про декого з них знаходимо в архівах досить повні відомості, про інших — тільки короткі згадки в 1-4 рядки тексту. То ж першими згадуємо тих, про кого є доволі широкі відомості.

Галкін Яким Степанович — секунд-майор.Охтирський повітовий предводитель дворянства

Романов Фадей Сергійович видав Галкіну Я. С. таку атестацію: «Служив з 1772 року есаулом, сотником в Охтирському козачому слобідському полку. Потім в Охтирському гусарському полку на офіцерських посадах. За успіхи по службі регулярно підвищувався в званні і на час відставки досягнув штаб-офіцерського рангу секунд- майор. Вийшов у відставку в 1779 році, прослуживши більше двадцяти років. Приймав участь у війні проти Турції. в боях відзначався хоробрістю, неодноразово йшов на подвиги, про що зазначено в атестаті, який видано в Охтирському гусарському полку.

Пращури Якима Степановича Галкіна прийшли на Слобожанщину з першим потоком переселенців з Паїьіщ. з міста Галича. Вони заснували козачу сотню в м. Олешш, надалі Охтирського слобідського козачого полку і постійно

33

були сотниками цієї сотні. Прадід Якима Степановича організував оборону Олешні від шведів, яких очолював генерал Гамільтон — один з полководців Карла X II, протягом тижня. Сили шведів, за свідченням Гамільтона, перевершували сили захисників Олешні в 400 разів. Після взяття Олешні Гамільтон повісив 70 російських драгунів, а козаків, жінок і дітей — всього 400 душ — наказав вирізати. Загинув і прадід Галкіна Якима Степановича. Батько його — Степан Галкін — служив в Охтирському слобідсь­кому козачому полку.

Галкін Яким Степанович, вийшовши у відставку. Харківським намісником був призначений розправним суддею в місті Лебедині на З роки. Мав нагороду за службу від намісника. Лебединським дворянством був обраний в земські ісправники на два роки.

Галкін Я. С. в с. Білка володів хутором Маньківш;и- на — 21 десятина землі, ставок, водяний млин на р. Білка,2 панських будинки, 2 селянські хати.

Це свідоцтво Романов Фадей Сергійович видав в 1795 році, в жовтні.

(ДАСО, ф. 473, оп. 1, справа 1, стор. 1-2.

Коновніцин Петро Петрович — генерал-поручик.Народився в 1719 році в Санкт-Петербурзі. Освіту

одержав в сухопутному кадетському корпусі під час царствування імператриці Єлизавети Петрівни.

Служив губернатором Олонецьким і Архангельським в 1789-1793 роках, раніше - Санкт-Петербургським губернатором. В 1763 році разом з дружиною Коновніциною (Родзянко) Анною Єреміївною одержали за наказом Катерини II помістя в с. Микитівка Охтирського повіту Слобідсько-Української губернії.

Тут народився в 1764 році їхній єдиний син — майбутній герой Вітчизняної війни, кавалер всіх російських нагород, Воєнний Міністр Росії в 1815-1819 р. В Микитівці бабуся Анна Єреміївна та дідусь Петро Петрович няньчили до 5-7 років своїх онуків Єлизавету, Петра, Івана - майбутніх бунтарів-декабристів, Григорія та Олексія. Дітей

34

сина Петра Петровича та невістки Анни Іванівни Корсакової.

Помер Коновніцін П. П. — старший в Санкт -Петербурзі 1812 року.

Коновніцин Петро Петрович — генерал від інфантерії, військовий міністр Росії.

Народився 28 вересня 1764 року в с. М икитівка, Охтирського слобідського козачого полку в маєтку губернатора Олонецького та Архангельського Коновніцина Петра Петровича та його дружини Коновніциної Анни Єреміївни, яка походила із родини козацьких старшин Родзянко із м. Лебедина.

Коновніцин П. П. виховувався вдома, в Микитівському маєтку, матір’ю до 5 років. На шостому році

від народження був записаний кадетом в артилерійськийі інженерний корпус, але військовою справою і військовою історією оволодівав вдома в Санкт-Петербурзі під наглядом батька.

В 1774 році переведений кур’ єром в лейб-гвардії Семенівський полк. 1 січня 1785 р. Коновніцину П. П. присвоєно звання прапорщик, в якому він продовжив службу в гвардійському Семенівському полку. Тут дослужився до звання майора.

22 червня 1791 року в чині прем’єр-майора переведений в діючу армію під Ясси. Через два місяці в званні підполковника став генерал-ад’ютантом князя Григорія Потьомкіна. Працюючи в штабі, П. П. Коновніцин вперше в Яссах познайомився зі своїми земляками — охтирськнмн гусарами, які прославилися при штурмі фортеці.

Призначений ком андиром Старооска.іьського пояку. разом з Охтирським л е гк о к ін н и м по-іко.м діяв аротя польськи х федератів при Барі, під Хельмом і Сдошмо-

За вміле керівництво військами П. П. Коновніцину достроково присвоєно звання полковник. За хоробрість нагороджують Орденом Святого Георгія четвертого ступеню. Це була перша і найбільш любима Петром Петровичем нагорода.

Оцінюючи бойові заслуги під Яссами та в Польщі, Катерина П присвоює П. П. Коновніцину звання генерал- поруччика.

17 вересня 1797 року П. П. Коновніцин призначений шефом Київського гренадерського полку в званні генерал- майора. 1798 року - шефом Угличського полку. 2 листопада 1798 року імператор Павло І без будь-яких пояснень звільнив П. П. Коновніцина з армії. Вісім років він жив в маєтку Кіярове біля Пскова та в селі Микитівка Охтирського повіту, де займався сільським господарством, історією, воєнними науками та поезією — Петро Петрович Коновніцин писав талановиті вірші.

В листопаді 1806 р. імператор Олександр І створив Земське військо, формування якого доручили П. П. Коновніцину. За блискуче виконання доручення цар нагородив Коновніцина орденом Святої Анни першого ступеню та подарував йому З тисячі десятин землі.

25 листопада 1807 року генерала призначили в свиту імператора.

20 січня 1808 року Петра Петровича Коновніцина призначили черговим генералом армії, яка вела бойові дії проти Швеції в Фінляндії. За взяття Свеаборгу Коновніцину присвоюють звання генерал-лейтенанта, цар подарував йому табакерку зі своїм портретом.

в 1810-1811 роках командує дивізією та флотом на охороні Балтійського побережжя.

З 14 липня 1812 року командир 3-ї дивізії в складі арми П А. Тучкова Коновніцин хоробро б’ється за Смоленськ.на зустрічається з охтирськими гусарами, якимина той час керував князь Д. В. Васильчиков.

З прибуттям в діючу армію, полководець М. І. Кутузов призначив генерала Коновніцина П. П. командуючим ар вргарду, який прикривав в ід „у „ російських вШськ до

36

Бородіно, в складі ар’єргарду діяли разом з третьою дивізією та корпусом Раєвського і охтирські гусари.

В Вородинській битві Коновніцин на головному напрямі опору французам — з командуючим II армією Багратіоном. В цей час він познайомився з ад’ютантом Вагратіона майором Денисом Давидовим. Пізніше, коли Коновніцин П. П. на час замінив смертельно пораненого Вагратіона, Денис Давидов поділився з ним ідеєю створення партизанського руху в тилу французів. Коновніцин доповів пропозицію Давидова Кутузову. Князь підтримав Давидова, перевів його підполковником в Охтирський гусарський полк. Денис Давидов створив із 50 гусарів і 80 козаків партизанський загін, з якими активно діяв в тилу у французів в околицях Вязьми з 21 серпня до кінця грудня 1812 р. П ісля Бородіно М. І. Кутузов призначає Коновніцина П. П. генералом для доручень, а фактично керуючим штабу російської армії. Під час наступу російських військ за відступаючими французами Коновніцин сміло очолює атакуючих. За геройство в 1812 році Петра Петровича нагородили золотою шпагою з написом «За хоробрість», орденом Святого Володимира другого ступеню. Святого Олександра Невського, Святого Георгія другого ступеню.

20 грудня 1812 року Коновніцин Петро Петрович призначений генерал-ад’ютантом до Його Імператорської Величності Олександра І.

Разом з тим з січня 1813 р. генерал-лейтенат Коновніцин — командир гренадерського корпусу.

Під час Лейпцігської битви П. П. Коновніцин — генерал для доручень при імператорові Олександро­ві І — передає розпорядження російським військам, погоджує дії з союзниками і..., вірний своїй пристрасті, ходить в атаку разом зі своїми земляками - охтирськими гусарами. За хоробрість в цій битві цар нагородив Коновніцина орденом Святого Володимира першого ступеню. Охтирський гусарський полк отримав Іеор- гіївські штандарти, кожен воїн полку був н а г о р о д ж е н и й

знаком «За отличие».

в 1814-1815 роках на прохання імператриці — матері Коновніцин П .П . навчав царевичів Миколу та Костянтина воєнній історії, супроводжував їх в подорожі по країнах Європи.

12 грудня 1815 року П. П. Коновніцина призначеноВоєнним Міністром Росії.

12 грудня 1817 присвоєно чергове військове звання генерал від інфантерії (що нині дорівнює званню генерала армії).

25 листопада 1819 року П. П. Коновніцина призначено головним директором військових навчальних закладів для дворян, членом Державної ради у військових справах.

12 грудня 1819 року височайпшм указом Петру Петровичу Коновніцину і його потомкам даровано титул графи.

П’ятдесяти п’яти річний граф, батько п’яти дітей, з пристрастю захопився вихованням юних дворян, віддаючи улюбленій роботі всі свої сили, талант і час.

На посаді директора військових навчальних закладів Петро Петрович Коновніцин і помер 28 серпня 1822 року. Похований в с. Кіярове, Гдовського повіту (нині Гдовський район, Псковської області, РФ ) в родинній церкві Коновніциних.

Старший син його - Петро Петрович Коновніцин — декабрист переживе батька всього на 8 років. Дружина - Ганна Іванівна Корсакові - в 1843 році ляже в могилу поряд з чоловіком. Тут же, в Кіярові, поховані його сини Іван, Григорій і Олексій. Дочка Лізавета — дружина декабриста полковника Михайла Наришкіна — покоїться поряд з чоловіком в Донському монастирі в Москві.

Росіяни бережуть священну пам’ять про Коновніциних. їх портрети в Ермітажі, Російському музеї. Про їх подвиги статті в енциклопедіях і енциклопедичних словниках. В Пскові є музей, видані книги про Коновніциних.

Література та документи:Є. Іванов. Генерал Коновніцин П. П. — Псков, 2002 р.В. В. Квадрі. Імператорська головна квартира. Історія

1904^ ^ °°^ ^“ їкт-Петербург. Друкарня М. П. Собко,

словник. Видання друге. Том VII. Санкт-Петербург. В друкарні штабу воєнно-навчальних закладів. 1855 р.

Століття Воєнного Міністерства 1802-1902 Санкт Петербург, 1907 р. ’

Д. Вантиш-Каменський. Генералісимуси і фельд­маршали.

ДАСА ф. 737, опис 2, справи 1 і 2.А. Д. Твердохлєбов «Ахтьірский уезд накануне XIX

века.» X. 1913 р.ДАСО, фонд 399, опис 2, справа 4 .

Уш аков Федір Федорович — адмірал

Народився 1744 року в с. Бур- накове Тутаївського району Ярос­лавської обл.

В 1766 році закінчив Морський кадетний корпус, служив на Балтійському флоті.

Учасник російсько-турецької вій­ни 1768-1774 років. З 1775 року командував фрегатом; в 1778 році присвоєно звання бригадир.

Одружився з Парасковією Федорівною, дочкою князя Федора

Сергійовича Голіцина і княгині Ганни Олександрівни Голіциної (уродженої Прозоровської, фрейліни російської імператриці). Парасковія Федорівна Ушакова одержала в придане землі в Становій і на Лолових хуторах в слободі Білка Охтирського повіту Харківської губернії. Ушакови побудували дім для своєї сім’ї в с. Білка. На р. Грузькій вони мали ставок та водяний млин.

В 1780 р. Ушаков Ф. Ф. був призначений к а л ії««»* імператорської яхти, але скоро від посади вадмовиася. В 1780-1782 роках командував лінкором «Віктор*, яки* охороняв російські торговельні судна в Свреддамяо**У

З 1783 року Федір Федорович на Ч о р н о л і о р ь к о л і у фаоп*

від Морфлоту був спостерігачем за будівництвом військових кораблів в Херсоні, а потім керував будівництвом воєнно- морської бази і порту Севастополь.

На початку російсько-турецької війни 1787-1791 років керував лінкором «Святий Павло». В бою біля острова Фідоніса в 1788 році, командуючи авангардом ескадри, переміг значно більші сили турок. В 1789 одержав званняконтр-адмірал.

З 1790 року призначений командуючим Чорно­морським флотом. В цьому ж році одержав перемоги над турецьким флотом в битвах в Керченській протоці, біля мису Каліакрія, вперше користуючись новою маневреною тактикою, розбив турецький флот вщент.

В 1793 році Ушакову Ф. Ф. присвоєно звання віце- адмірал. В 1798-1800 роках керував Середземноморським походом російського флоту. Створив грецьку Республіку Семи Островів, написавши для цієї держави Конституцію. Звільнив Іонічні острови, острів Корфу. Звільняючи Італію від французів, відвоював міста Анкану, Геную, Неаполь та Рим. В 1800 р. Повернувся в Севастополь.

В 1801 р. Ушаков Ф. Ф. був призначений головним командиром Балтійського гребного флоту і начальником флотських комгшд в Санкт-Петербурзі.

В 1807 році вийшов у відставку. В 1812 р. був обраний начальником ополчення Тамбовської губернії, але за ст£іном здоров’я від цієї честі відмовився.

2 жовтня 1817 року видатний флотоводець і будівничий Севастополя помер в с. Олексіївка, нині Темниковський район, Мордовської Автономної Республіки, РФ. Похований в Синансарському монастирі. Ім’я Ушакова носять бухта в Баренцевому морі і мис на північному узбережжі Охотського моря. Його іменем називають бойові кораблі Росії. З березня 1944 року, в дні Великої Вітчизняної війни, було встановлено військовий ордер Ушакова першого та другого ступеню і медаль Ушакова для нагороди моряків за бойові заслуги.

Після смерт Федора Федоровича маетностями керувала Прасковія Федорівна Ушакова — бригадирша. В 1823 році

вона мала в с. Білка 2 панських будинки, винокурню і водяний млин на р. Грузькій. В с. Становій за Ушаковими в 1799 році значилось 108 кріпосних жінок, винокурня, водяний млин на річці Краківка.

По зазначених в цій статті обставинах ми й відносимо видатного флотоводця до нашого краю.

Жабка Денис Федосієвич — підполковникНародився в 1799 році в сім’ї дворянина Могильовської

губернії. Маєтностей за ним, його батьками та дружиною не було. Нагороджений орденами Святого Георгія 4-го класу. Святої Анни 3-го ступеню, срібними медалями «В пам’ять 1812 року», «Для згадки про вступ російських військ в м. Париж 19 березня 1814 року», «Знак відзнаки за військову звитягу 3-го ступеню» — царства Польського. Православної віри.

С луж бу розпочав 9 квітня 1810 р. В званні підпрапорщика Кексгольмського піхотного (потім гренадерського імператора Франца 1-го) полку. 17 лютого 1812 р. присвоєно звання прапорщик. ЗО червня 1816 року він по вакансії стає підпоручиком, а 25 січня 181 < р. поручиком, 8 листопада 1818 р. Денису Федосієвичу присвоюють звання штабс-капітана, ЗО травня 1820 року— капітана. З 29 жовтня 1822 року Жабка Д. Ф. — майор.21 жовтня 1830 року переведений в гренадерську ф%фш- татську бригаду на посаду обервангенмейстера грена­дерського корпусу. З ЗО грудня 1831 р. він командир гренадерської фурштатської бригади. З З листопада 1832 року відкомандирований в Другу гренадерську дивізію на посаду обервагінмейстера. Височайшим наказом на цю ж посаду переведений в 7-му фурштатську бригаду з 9 бере^я 1835 року. А з 15 жовтня 1840 року Жабка Д. продовжував службу в Піхотному фельдмаршал;! графа Дибича Забалканського полку.

Відзначаються геройські подвиги Дениса і^внч»7 серпня 1812 р. В ар’єргарді біля села Забовогня. -’б 1812 р. в Бородинській битві. 6 жовтня по розгрому французів в місті Ма.'4*»му ^

році Жабка відзначився 1 березня в Сілезії під час блокади фортеці Глоау; 1 квітня в поході через Богемію в Саксонію;15 серпня в боях біля міста Дрезден; 18 серпня в бою при селищі Кульм в Богемії; 1 лютого 1814 року переправився через ріку Рейн біля міста Базель і вступив до Франції. Воював в генеральній битві за Париж 18 березня 1814 року і вступив в столицю Франції.

В 1831 році брав участь в боях проти польськихконфедератів.

З 5 серпня по 1 листопада 1843 року був у відрядженні в м. Тулі, де керував навчальними зборами нижчих командирів, відкликаних на навчання з запасу.

За відмінну і старанну службу від імені російського імператора нагороджений: 15 листопада 1815 року 100 карбованцями асигнаціями; 26 червня 1820 р. — третім жалуванням; 17 листопада 1826 року — орденом Святої Анни 3-го ступеню і 29 листопада 1837 року за вислугу в офіцерському званні 25 років орденом Святого Георгія 4 класу. 14 вересня 1838 року імператор Микола І оголосив подяку Жабку Д. Ф. в числі інших офіцерів за добру караульну службу полками Другої гренадерської дивізії в Санкт-Петербурзі і Кронштадті та 16 жовтня того ж року під час відкриття тріумфальної арки біля Московської застави в Санкт-Петербурзі, збудованої і присвяченої переможним російським військам в знак пам’яті про подвиги в Персії, Турції і упокоренні Польщі. 17 серпня1840 року за відмінну службу і 2 жовтня 1843 року за вміле керівництво військовими навчаннями резервістів нижчих чинів в м. Тулі.

Умів читати і писати по російські. За час служби у відпустках не бував. Був одружений на вдові Марії Іванівні, православної віри. Дітей на час виходу у відставку не мав.

Мав добру характеристику як офіцер і командир.13 липня 1844 р. Височайшим його Імператорської

величності наказом звільнений зі служби через хворобу в званш підполковника з правом користуватися мундиром. Призначена пенсія на рівні окладу підполковника.

Атестат виданий у Варшаві 4 вересня 1844 року і

затверджений генералом-фельдмаршалом, головно­командуючим діючою російською армією, намісником в царстві Польському, кавалером всіх російських і багатьох орденів іноземних держав, героєм Вітчизняної війни 1812 року і Персидських походів, князем Варшавським, графом Паськевичем Єреванським.

Дворянське начальство з Охтирки поселило Жаб­ку Д. Ф. в селі Білка, в якій вже мешкали брати Дениса Федосієвича.

(ДАСО, фонд 737, опис 2, справа 1, аркуіпі 64 об, 65,65 об, 66.)

Чемоданов Володимир Семенович — штабс- капітан.

Народився 1818 року на хуторі біля с. Микитівка Охтирського повіту Харківської губернії в сім’ї дворян.

Сусід графа Коновніцина П. П. — військового Міністра Росії та графині Коновніциної (Корсакової) А. І. Віри православної.

На службу поступив феєрверкером 4-го класу в кінно- артилерійську батарею № 16 — 13 березня 1835 року. 5 жовтня того ж року присвоєно звання юнкер. Військове звання прапорщика присвоєно 5 лютого 1838 року, коли Чемоданову В. С. був 21 рік. Переведений в 5 батальйон Тарутинського Єгерського полку. Відправлений в батальйон27 квітня 1838 р., прибув 1 липня того ж року.

Звання підпоручика одержав 4 жовтня 1839 року. Переведений в 5-й резервний батальйон Єгерського Генерал-Ад’ютанта князя Воронцова полку — 21 липня1841 року. Прибув до місця служби 15 серпня 1841. Чемоданова В. С. затверджено бригадним скарсннчим Резервної бригади 20-ї піхотної дивізії З грудня того 'к року.

9 липня 1842 р. присвоєно звання порх-чик. з пеї^вадем в 6-й Резервний батальйон Кабардинського Єгервлого (нині Єгерський Генерал-Ад’ютанта Не^нишош)полку, прибув до місця служби 16 лиоьіі

Як відзнака за службу, достроково ириов».х;но лванкя капітан 20 жовтня 1848 року.

За відмінну службу нагороджений 26 вересня 1843 року грошовою премією 122 рублі 50 копійок серебром, 5 жовтня 1850 року Височайша дяка за службу в 6-му Резервному батальйоні Єгерського Генерал-Ад ’ ютанта князяЧернишова полку.

Виховувався в приватних навчальних закладах і знав: арифметику, географію, тригонометрію, алгебру, артилерію і тактику.

З 7 травня 1845 року два з половиною місяці лікувався на Кавказьких мінеральних водах. Не одружений.

В хуторі Порховськім Охтирського повіту Харківської губернії за ним, в спільному володінні з братом, 29 селян і 190 десятин землі.

ЗО листопада 1850 року за його проханням виданий Височайший Його Імператорської величності наказ по військах про звільнення, за домашніми обставинами, від служби капітаном з правом користування мундиром.

Указ цей підписав 20 травня 1851 року генергиі від інфатерії, командир 6 -го піхотного корпусу, герой Вітчизняної війни і кавалер багатьох російських орденів Чеодаєв.

Копію з атестату зняв письмоводитель Кофтуновсь- кий — дрібний білчанський поміщик, який служив при Охтирському предводителеві дворянства.

(ДАСО, фонд 737, опис 2, справа 1, аркуш 139,139 об, 140, 140 об.)

Червоним рядком можна внести в історію офіцерства Білки і населених пунктів, що входять до Білківської сільської ради імена декабристів, які присвятили свої молоді роки боротьбі з самодержавством, за свободу народів Росії.

Коновніцин Петро Петрович — підпоруччик Гвардійського генерального штабу, граф.

Народився 1803 року в с. Микитівка в помісті бабусі Анни Єреміївни Коновніциної від генерала Коновніцина Петра Петровича і козачки Корсакової Анни Іванівни. До5 ^к.в ВИХО.УВМС, в с. Микитівка. До 17 років потім жив в о. Кіярова Гдовського повіту Петербургської губернії

44

(нині Псковська область). Читати і писати, по свідченню батька, навчився до 5 років. В Кіярові, навчаючись дома, оволодів російською, німецькою та французькою мовами, арифметикою, алгеброю, тригонометрією та історією Росії, географією. До 12 років оволодів знаннями з усіх визначних битв, тактикою, знаннями з сучасної стратегії.

В 17 років поступив на службу в свиту Його Імператорської Величності колоновожатим 26.8.1821 року. 31.08.1821 року Петрові Коновніцину присвоїли звання прапорщик 21.04.1823 переведений в Гвардійський генергільний штаб.

29.03.1825 року Петрові Петровичу Коновніцину присвоєно звання підпоруччика. В грудні 1825 року призначений офіцером училища колоновожатих в Санкт- Петербурзі.

В 1822 році познайомився з офіцерами та програмою Північного товариства, а в 1825 році став членом цього товариства.

Заарештований 17.12.1825 р. і утримувався при училищі колоновожатих, з 19.12.1825 р. - на головній гарнізонній гауптвахті. 28 грудня 1825 року переведений в Кронштадську фортецю в’язнем. 10 лютого 1826 року переведений в Петропгівлівську фортецю, утримувався в камері № 31 Невської куртини. Був засуджений по IX розряду на заслання на каторгу. Після особистої зустрічі матері з царем Миколою І, вирок був пом’ якшений: молодого офіцера позбавили чинів, дворянства, розжалували в солдати з висилкою в далекі гарнізони.

Двадцятитрьохрічного Петра Коновніцина зас.'»а.іи рядовим до Семипалатинського гарнізонного батальі'.ону. Потім цар помилував сина свого вчителя і указом 22.08.1826 р. перевів на Кавказ, під кулі горців, в 6 піонерний батальйон (пізніше Кавказький caпepнïIйV, ку ца прибув 14.2.1827 року. Учасник російсько-турецької инн 1828-1829 років. За рік запеклих боїв, в яких діяв емі.іиво і хоробро дослужився до прапорщика. Це авлння йому вдруге присвоїли 15.03.1828 р. Влітку роїку на Кдкл.п зустрічався з О. С. Пушкіним.

4Ь

25.12. 1829 року присвоєно звання підпоручик, а11.04.1830 року — поручик.

Взимку 1829-1830 р. Коновніцин П. П. захворів насухоти (туберкульоз) і рапортом попросив відпустку на лікування. В лютому 1830 року йому дозволили відпустку на побачення з мамою Анною Іванівною в маєтку Микитівка Охтирського повіту з забороною в’їзду до Харкова, поїздок в інші губернії. При ньому постійно був спеціальновідряджений «надійний» офіцер.

Хвороба Петра Петровича Коновніцина не відступала. В серпні того ж 1830 року в тяжких муках він помер на руках у матері. Поховала його мати в садку власної садиби. Земляки відновили могилу декабриста в грудні 1975 року, спорудили пам’ ятний знак. З тих пір до могили Коновніцина П. П. тягнеться невеликий потік шанувальників та школярів, інколи микитяни в поминальні дні кладуть на могилу квіти.

Коновніцин Іван Петрович — прапорщик, граф.Народився 16.09.1806 року в с. Микитівка в помісті

бабусі Анни Єреміївни Коновніциної. Батько тимчасово відставний генерал Петро Петрович Коновніцин, мати Анна Іванівна Коновніцина (Корсакова) з весни 1799 року постійно проживали в Микитівському маєтку, де мали свій будинок, землю і селян. Навчався до 5 років вдома в Микитівському маєтку, а потім - в маєтку Кіярове. Пажеський корпус згасінчив і 13.04.1825 року випущений прапорщиком в 9 кінно-артилерійську роту. З 6.10.1825 року знаходився в Санкт-Петербурзі при батальйонній батареї лейбгвардії кінної артилерії.

Декабрист Є. П. Оболенський показав, що Коновніцин І. П. знав про підготовку повстання на Сенатській площі, агітував в полках гарнізону проти присяги Миколі І на користь Костянтина.

Коновніцин І. П. був заарештований і утримувався при начальній артилерійській бригаді. Суд присудив висилку в Сибір.

На прохання матері 13.7.1826 року цар своїм указом

відправив Коновніцина І. П. на службу в 23-ю кінно ртилершську роту та встановив таємний нагляд.

російсько-персидської війни 1826-1828 по.^®едении в 13-у кінно-артилерійську роту 7.05.1827

(Є о е в а Т V Сардарабада та Єреваніі Р і^. Учасник російсько-турецької війни 1828-1829років. Присвоєно звання поруччик. Переведений в 1829році в 18 кінно-артилерійську батарею.

19.04.1836 року звільнений від служби в званні штабс- капітан.

І. П. Коновніцину заборонявся в’їзд в столиці, губернські міста. Він був поселений під секретним наглядом в с. Микитівка Охтирського повіту Харківської губернії. На клопотання матері Анни Іванівни Коновніциної 12.01.1838 року був знятий секретний нагляд, а указом від 5.02.1842 року дозволено в’їзд в столиці і жити, де побажає. .

Проживаючи в с. Микитівка під строгим наглядом Тяяд Петрович не гаяв часу. Відремонтував маєток, водяні млини на річці Боромлі, створив 2 заводи по вирощуванню породистих овець-мериносів і романівських, суконну фабрику розширив до 8 станків, поставляв сукно, хліб, м’ясо і фураж на замовлення воєнного міністерства, в 1864 році за ним значилось в Охтирському повіті орної землі 2815 десятин, лісу 500 десятин.

В 1843 році Коновніцина Івана Петровича харківське дворянство обрало директором контори Х а р к і в с ь к о г о

комерційного банку. Після переїзду із Микитівни в Кхягюве І. П. Коновніцина обирають Гдовським п ов ітЛ іім предводителем дворянства, а новий імператор надає звання придворного радника.

Одружений 13.11.1835 року. Д руж ннл М лг^.і Миколаївна Бахметєва.

Про смерть Івана Петровича Koнv'sн :глнл відомості. Одні повідомляють, що він ПОМеї' в 1867 Л'ЦІ ч Санкт-Петербурзі, інші, що він дожив в мао'кч н до1»71 року 1 похований в церкві с. Кіяіч.во, Г иокіг>разом з дружиною поряд з батьком і М;імок\ чка аом»ч\іа 1 похована там же в 1848 році. ’

4,

Охтирського повіту Харківської губернії. (ДАСО, ф. 737, опис 2, справа 2).

17. Чемоданов Володимир — капітан. Після звільнення у відставку з мундиром поселився в маєтку в с. Микитівка, Охтирського повіту Харківської губернії. В 1864 році мав тут на двох з дружиною Олександрою 630 десятин орної землі та 35 десятин лісу.

18. Чемоданов Олександр Володимирович — штабс- капітан. Звільнений у відставку після 1861 р. Поселився в батьківському маєтку в с. Микитівка Охтирського повіту Харківської губернії, в 1864 році мав 9 десятин землі.

19. Мандрика Петро — підпоруччик. П ісля звільнення у відставку в 1864 році володів в с. Микитівка Охтирського повіту Харківської губернії 90 десятинами орної землі.

20. Пасько — колежський асесор (чин поручика). Після виходу у відставку мав в Білці орної землі 15 десятин, лісу 1 десятину.

21. Шандибін— титулярний радник (чин майора). Після виходу у відставку з мундиром поселився в с. Микитівка Охтирського повіту Харківської губернії. В 1864 році мав тут орної землі 21 десятину, лісу 9 десятин.

22. Костирь (Костира) Макар — полковник. Вийшов у відставку з мундиром до 1861 р. В 1861 році володів в с. Микитівці Охтирського повіту Харківської губернії орної землі 101 десятину, лісу 14 десятин.

23. Воскресенський Іван Назарович — фельдфебель розміщеного в слободі Білка Другого фур’ єрського батальйону. Згадується 18-19 січня 1823 року.

(ДАСО, фонд 102, опис 1, справа 2, лист 511).24. Галкін Іван Степанович — есаул Охтирського

^сарського полку. Вийшов у відставку до 1773 року

Галкіну О лек са н д р / ^ и м о ™ племінникові

25. Галкін Олександр Якимович - прапоошик Охтирського гусарського полку. Вийшовши у 'и с Т к у !

50

одержав у спадок маєток на хуторі Маньківщина при слободі Білка та село Петровське в Охтирському повіті Харківської губернії. Був обраний мировим суддею м. Лебедина.

(ДАСО, інв. № 7828, стор. 16-17;ДАСО ф. 102, опис 1, справа 2, лист 68).26. Галкін Микола Петрович — штабс-капітан. До

скасування кріпосного права в 1861 р. володів хутором Маньківщина при слободі Білка. З часу заснування земства обирався депутатом Лебединської земської управи, а потім Лебединським міським головою. 33 роки підряд був депутатом (гласним) Харківським губернських земських зборів. Був почесним мировим суддею м. Лебедина. Помер в 1898 р., похований в м. Лебедин.

27. Коробейник Павло Пилипович — унтер-офіцер 56 Житомирського полку.

(ДАСО ф. 745, 0.1, справа 46).Це не повний список офіцерів дореволюційного часу.

Певно що такі скупі відомості ще, принаймні, на сотню офіцерів чекають дослідників в різних архівах України та Росії.

28. Ільченко Ілля Васильович — підполковник 10-го уланського Одеського полку, народився в слободі Білка в 1817 році в родині казенного селянина. Пройшов службу від рядового до підполковника.

(ДАСО, фонд 1180, опис 1, справа 5).29. Власовський Олександр Олександрович — поруччтік

уланського Одеського полку, народився 1843 року в с. Тростянець. Після виходу у відставку проживав в с. Білка у дочки, вчительки білчанської школи. В 1871 році став штаб-ротмістром.

30. Верба Митрофан Федорович — поруччик 10-го уланського Одеського полку, народився 1844 року в ел. Білка

31. Клименко Іван Іванович — унтер-о4’ іиер 10-го уланського Одеського полку, народився 1840 року на х\~шрі Божки Білчанської волості.

32. Коваленко Корній Васильович - у-нч'ер-офіцер 10-го уланського Одеського полку, народився І^О рску в сл. Білка.

33. Брехунець Макар Аврамович - унтер-офіцер Російської Армії.

Народився 31 січня 1895 року в с. Б ілка Охтирського повіту Харківської губерн ії (нин і Тростянецький р-н, Сумська область) в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1912 р. закінчив З класне земське училище в слободі Білка. Працював в господарстві батька.

З 5 червня 1915 року по 18 жовтня 1917 року служив писарем, старшим писарем — обліковцем 112 запасного піхотного полку Російської Армії.

З жовтня 1917 по 1919 рік працював в своєму господарстві в с. Білка.

З 19 жовтня 1919 року по 29 квітня 1922 року служив в Червоній Армії, молодший командир. З квітня 1922 року по 15 лютого 1926 р. працював в своєму господарстві.

3 15 лютого 1926 року по 31 січня 1929 року працював секретарем Білчанської сільської ради.

З 1929 року виїхав в Краснодарський край, де працював на підприємствах харчової промисловості. В 1935 році закінчив Краснодарський м’ясомолочний технікум по спеціальності інженер-масловиробник.

Після закінчення технікуму переїхав на Донбас До Великої Вітчизняної війни працював на маслозаводах України На пенсію вийшов в Києві. Помер і похований в Києві 14 червня 1965 року.

Був одружений з Дрижерух Надією Федорівною, мав двох дочок 1 сина.

Довідку склав онук Стависький Вадим Ізяславович - кандидат історичних наук - в 2007 р.

52

34. К улібаба Каленик Васильович - рядовий російської Армії.

Народився в кінці XIX століття в сім’ї державного селянина, що походив зі старовинного козацького роду в слободі Білка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район. Сумська область).

В 1902 році закінчив двокласне земське училище в с. Білка.

В 1904-1905 р. в складі Квантунської армії приймав участь в російсько-японській війні. В роки І світової війни в складі Воронежського полку воював проти кайзерівської Німеччини на території Польщі.

В 1917 році Кулібабу Каленика Васильовича обрано до складу солдатського комітету Воронежського полку. В роки Громадянської війни воював в складі І кінної армії під командуванням С. М. Будьонного.

За сімейними обставинами — померла дружина — повернувся в Білку до дітей. На той час у Каленика був син Микола 1915 року народження і дочки Улита, Тетяна, Ольга, Анастасія.

Друга дружина — Анна Олексіївна (дівоче прізвище Маленко) в 1921 році народила двох близнят - Івана та Григорія.

Каленик Васильович добре грав на гармошці, любив українські пісні, жарти. Він був бажаним гостем на весіллях, в дружніх гуртах.

Обидва грамотні, вони з Анною Олексіївною прагнули і дітям дати освіту, привчали їх до праці, виховували з них лідерів.

В 20-і роки Кулібаба Каленик Васильович очолював в Білці комітет бідноти, приймав участь в розкуркуленні заможних білчан. В 1930 одним з перших вступив до колгоспу «13-річчя Ж овтня». Помер після Великої Вітчизняної війни і похований на білчанському цвинтарі.

35. Жабко Феодосій Васильович — волосннй старингаа (прирівнюється до військового звання майор)

Народився 1875 року в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район. Сумської

області) в селянській родині, яка веде свій родовід від козгіків Білчанської сотні охтирського слобідського козачого полку. Закінчив Білчанське трьохрічне училище в 1887 році.

Працював в своєму господарстві, а потім на цукровому заводі Кеніга в м. Тростянець. Учасник російсько-японської війни 1904-1905 років, унтер-офіцер.

1907-1909 роках працював торговим агентом Тростянецького цукрового заводу Кеніга в м. Харбіні, Китай.

З 1910 року працює в фірмі Кеніга в м. Тростянець і веде своє господарство в с. Білка — 6 десятин власної землі,6 га орендованої, З корови, 2 вола, 2 коней, 6 свиней, 20 овець.

В 1911 році Білчанська волосна громада обрала Жабка Феодосія Васильовича волосним старшиною. Служив громаді по 1913 рік.

Після Жовтневої революції у Жабка Ф. В. з сім’єю7 осіб залишилось 4,5 га власної землі, до 6 га він брав в оренду. Вів господарство за допомогою найманих робітників, продовжуючи займатись торгівлею. В колгосп не вступив.

22 квітня 1931 року, протокол № 69/667 постановою Особої Наради при Колегії ДПУ УРСР Жабка Феодосія Васильовича вислали в Північний край на срок три роки за антирадянську агітацію, хоча звинувачений винним себе не признав.

30.07.1955 року Управління слідчих дій КДБ при Р яді Міністрів УРСР вирок 22.04.1931 року відносно Жабка Феодосія Васильовича відмінило за браком доказів його вини.

Постановою Сумської обласної прокуратури і обласного Управління КДБ признано, що Жабко Ф. В. і його рідні підпадають під дію «Указа Президиума Верховного Совета СССР от 16 января 1989 года «О дополнительных мерах по восстановлению справедливости в отношении жертв репрессий, имевших место в 30-40-х и 50-х годах».

Нагороди: Георгіївський хрест.одружений: дружина Жабко Улита

С^еливна, - 1875 р. н., сини: Василь -1906 р к Іван -1908 р. н., дочки: Варвара - 1910 р. н., Марія - 1914 р н онуки. ^ H .,

(Харківський календар на 1914 р, розділ V. ДАСО, ф. 7641, опис З, справа, 136).

Сміян Марко Охрімович - отаман повстанського загонуНародився 1896 року на Лоловому хуторі Білчанської

волості в селянській родині, яка веде свої корені від козаків Білчанської сотні Охтирського слобідського козачого полку

Закінчив Білчанське земське училище, навчався в Охтирському реальному училищі.

В 1920 році створив партизанський загін, який виступив проти радянської влади і діяв в лісах Охтирщини і Тростянеччини.

Загін ЧК, направлений до Білки для арешту Смія­на М. О., не зміг заарештувати партизанів, крім одного, який погодився у відповідь на збереження життя видати Сміяна М. О.

На Великдень 1922 року зрадник в лісовій землянці вбив Сміяна М. О. і видав його тіло чекістам.

А. В. В’юник. Білка-слобода, II видання. Білка. Ю, ст. 144-145 Ю. Самброс. Щаблі. Мій шлях до комунізму. Видавництво «Сучасність», 1988 рік, ст. 148-150.

(ДАСО/ Архів Миколаївської церкви с. Білка).

Автори певні того, що ще десятки імен білчанських офіцерів, унтер-офіцерів, рядових дореволюційного періоду в житті сл. Білка чекають своїх дослідників в архівах та в пам’яті наших земляків.

оо

УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ в ій н і

25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917 року відбулася Велика Жовтнева соціалістична революція в Росії. Революція привела до знань, до творчості мільйони робітників і селян Росії, в тому числі й України, яка до 1917 року входила до складу Російської імперії.

За історично короткий час була проведена електрифікація народного господарства, збудовані тисячі нових підприємств, механізовано сільське господарство. Для роботи з машинами потрібні були грамотні люди. Відкрилися сотні тисяч середніх шкіл, сотні технічних вузів, медичних та педагогічних вищих навчальних закладів. Сіли за парти люди старшого віку — для населення були відкриті курси ліквідації неписьменності. Середня та вища школи підготували для молодої держави трудящих мільйони класних спеціалістів. їх стараннями країна стала поступово заліковувати рани Першої світової і Громадянської воєн, виходити в число передових країн світу.

Рух цей був непростим. Було багато помилок, жертв ігоря. Та все ж більшість робітників і селян мали віру вмайбутнє, жили гідним життям, були шанованими людьми в суспільстві.

Такий стан речей не подобався крупним буржуа, які звикли правити безвольними і безсловесними рабами. Приклад трудящих СРСР - то була загроза світові експлуатації і пригнічення людини.

Великі капіталістичні держави — США Великя Британія, Франція, Італія, Німеччина, Японія ~ вели

56

жорстку антирадянську політику, вчиняли збройні напади (інтервенцію) проти молодої республіки Рад, готували нову велику війну. Для захисту своїх досягнень і своєї Батьківщини робітничо-селянська влада створила мільйонну армію. Для управління військами в сотнях військових училищ із дітей робітників і селян, які закіничили середню або семирічну школу, навчали офіцерів.

Наше село не стояло осторонь цих подій. Тут з’явився перший трактор і перший електричний млин в районі. З випускників школи потім в вузах підготовлено більше 200 вчителів, сотні агрономів, зоотехніків, ветеринарних лікарів і інженерів, десятки випускників Білчанської школи стали медиками.

Та найбільше юнаків, майже 400 чоловік, позв’язалн свою долю з Робітничо-Селянською Червоною Армією, а потім з Радянською Армією і Воєнно-Морським флотом. Вони стгіли кадровими військовими офіцерами. На вибір професії цими людьми вплинули старі добрі традиції нашого села.

Здавна в селі служба у війську вважалася почесним обов’язком юнаків. Служили наші діди, служили батьки, і нам Бог велів. Якщо хлопець не служив в армії, не піде за нього гарна дівчина — щось не добре в нього зі здоров’ям.І, навпаки, якщо повертався в село юнак зі служби, та ще сержантом чи офіцером, в гурті дівчат він бажаний гість.

Повагу до сумлінної служби постійно у молоді підтримувала білчанська громадська думка, особливо, діди.

Повертається козак після служби, йде по селу, а на кожному кроці зустрічають його служивші ще в японську або Першу світову, такі, як дід Мозуль.

— А, ну, йди но сюди, козаче, — показує дід на місце на лаві.

— Що ото в тебе на погонах? Лички якісь...— Молодший сержант, дідусю.— А МО, мабуть, погано служив? Начальників не слу хав.

Бо фрунт не ставав? А, що, і взагалі на кухні ошмвався?— І годі виправдовуватися перед дідом. Н е дослужився

до капрала, так сиди і слухай старого, поки не скаж»»:

— Ну, йди. Та дивись, іншим разом служи Отчизні. Неза страх, а на совість служи!!! ^

А чи буде той інший раз? До наших батьків прийшов, краще б його не було. Спочатку біля озера Хасан і на річці Халхін-Гол мірялись силами з японцями. Воювали там і рядовими, і офіцерами також вихідці з наших сіл. В 1939­1940 замерзали в снігах Карело-фінської війни.

Та найбільше горя хльобнули в роки Другої світової війни і її складової — Великої Вітчизняної війни. Ми не ставимо собі завдання заново описувати цю війну. Досить згадати, що наш земляк, вчитель і письменник Володимир Андрійович Юхно назвав минулу війну людським безумством. А, й справді, хіба розумні люди за кусень золота знищать сотні мільйонів людей, спустошать пів-Землі?

і м ^ М ^ ^ вчителі Білчанської школипп 5 років більшість з них стануть

в захисників Вітчизни на фронтах Неликої Вітчизняної війни

Олексиного і Новоселівки було направлено на фронт в 1941 попі і чйй ^наймужніших ЧОЛОВІКІВ. Та ! т ,служили в лавах Ч в р в « П о м Г Т ‘”' ‘" ‘новоаравц, ВУСР.ЯИ воро.а в в Г ;'.' я к Г « ; “ а к ? 3 ” і

58

Величко, в Севастополі, як судовий машиніст Іван Сидоренко за Перемишлем, як Микола Гурнак, в Ленінграді, як Іван Кулібаба. Вони пройдуть під кулями, переживши гіркоту поразки, від кордону до Волги. Зупинять непроханих гостей 1 будуть гнати аж до Берліна і Відня.

Хтось дійшов і повернувся додому героєм. їх було більше 250, воїнів, нагороджених орденами і медалями за ратний подвиг. Більше тисячі, призваних в 1941-1944 роках, не повернулися в село, загинули на фронтах великої бійні.’

Повернулися додому і сто молодих дівчат і юнаків з 251, яких німці вивезли на каторгу до рейху. Десятки залишились в німецьких землях.

Десятки білчан організували опір окупантам. 32 з них заплатили за це життям...

Розповісти б про всіх докладно... Але ж ні розміри книжки, ні час не дозволяють цього зробити.

Щоб майбутній читач мав можливість уявити собі, як бачили війну її учасники, ми включили в книгу нарис Олени Калачник «Ветеран чотирьох армій» зі спогадами бьтчанина з Коханого Кутка, з сім’ї, яка дала Батьківщині десятьох воїнів, Борики Василя Пантелійовича та розповідь Анастасії Ковалевської про братів Пономаренків — учасників бойових дій і руху опору.

Німецький танк «Тигр» прямував прямо на мене, залишилося сорок метрів. Було страшно, але був наказ стояти до останнього. Навідника нашого гарматного розрахунку поранило і тоді я, радіотелеграфіст, його замінив і влучним пострілом 76-міліметрового снаряда знищив німецький танк. Цей випадок стався під кінець війни, в квітні 1945 року, під містом Кашице в Чехословаччияі,— розповідає наш земляк, уродженець села Білка, інвалід II групи Великої Вітчизняної війни Василь Пантелійовнч Борика, який за цей героїчний вчинок був нагороджений орденом «Червоної Зірки».

17-річним юнаком 26 вересня 1943 року, після того як Тростянеччина була звільнена від н і м е ц ь к о - фашистських

загарбників, Василь Борика був направлений у восьмий запасний артилерійський полк, що розташовувався в селі Смородине. Там він закінчив одномісячні курси ар­тилерійських ргідіотелеграфістів, а потім потрапив на фронт. Перше «хрещення» в бою отримав в районі станції Шепетівка, село Судилково, у складі армійського винищу­вального протитгшкового артилерійського полку. А потім, з боями, у складі чотирьох Армій: Першої танкової, 18-ї Армії, Першої гвардійської та 38-ї Армії, які входили до І Українського фронту, пройшов пів-Європи: Польщу і Угорщину, Румунію і Чехословаччину. 18 квітня 1944 року біля міста Івано-Франківськ був поранений в голову та руку, а вдруге, в листопаді цього ж року, під Ужгородом — в ногу.

— В той час протитанковий полк спеціального призначення, в якому я служив, брав участь в боях у Карпатах, — продовжив розповідь ветеран. — Жорстокі бої йшли за кожну сопку, рубіж, річку. Були такі висоти, що за день три - чотири рази переходили від німців до наших. Не забути бій в Карпатах, коли виніс з бою тяжко пораненого командира взводу управління Миколу Дранова. Дві години ніс його на плечах до медсанбату та ще й відстрілювався від німців, які не відставали. Командир залишився живим і служив потім начальником штабу полку. За цей випадок я був нагороджений медаллю «За відвагу».

Наш полк завжди направляли у ті місця, де були зосереджені німецькі танки. Ми звільняли Ужгород, брали ^асть у боях за Прагу, міста на Віслі, у Польщі, Бєльськ, Скочев, Цешен та інших, назв всіх не пам’ятаю. Але пам ятаю, як нас радісно зустрічали місцеві жителі, особливо тепло в Чехословаччині. Дарували квіти, фотографувалисяЗ НдМИ.

Війна для мене закінчилася під Прагою в 1945 році Пам ятаю, як ми, ті, що дожили до Перемоги, раділи, один одного вітали, згадукіли тих, хто загинув в боях. А ск іл ь їх

60

друзів Я втратив. І не перерахувати, всі вони залишилися в мош пам яті. в

20 місяців на фронті, а потім, після війни, деякий час служив у штабі Прикарпатського військового округа який розміщувався в місті Чернівці. А з 1946 року відновлював залізницю, мости, інші споруди в складі Першої гвардійської залізничної бригади в місті Львів. Демобілізувався в січні 1949 року і повернувся у рідне село. Все жиі^я працював Разом з дружиною Надією Степанівною виховали сина та доньку, підростають четверо онуків.

ЧОТИРИ БРАТИ — ЧОТИРИ ВОЇНИ

Сім’ю Пономаренків у Білці знали як велику, дружну і працьовиту. Такими виховувала своїх дітей мати Марія Марківна. А ще чотири сини і дочка були честолюбиві і з загостреним почуттям справедливості і відповідальності. І це теж прищепила їм мати. Тому, коли на нашу землю прийшов загарбник-супостат, захищати її в різні роки пішли Олександр, Іван, Григорій, Федір. Двоє з них — Григорій і Федір загинули, внаслідок одержаного поранення пішов з життя Олександр. Якими вони були — солдати війни? Про своїх братів ми попросили розповісти Анастасію Ковалевську.

Найстаршим в сім’ї був Олександр, який народився в 1909 році. Рано вступив до комсомолу. Працював секре­тарем сільської Ради і секретарем комсомольської ор­ганізації. Був хорошим організатором. Добре налагодив роботу в сільській хаті читальні, яка передплачувала багато періодичної літератури. Коли в селі організовува.ти колективні господарства першими в артіль «Іскра со­ціалізму» записалися 12 незаможних сімей, в том>- чиаяі і наша.

В 1929 році його направляють на партнавчаннл в Су­ми, по закінченню якого він мав працюваиі в иа.птшд5і-їі

при МТС. Одружився. І хоч політпрацівники звільня­лися від служби в Червоній Армії, він добровільно пішов на службу, яку ніс в Нахічевані. Після демобілізації по­вернувся до Харкова, де у своїх батьків проживали дру­жина і син. Набувши спеціальність слюсаря, працював на заводі, був партгрупоргом цеху. З Харкова був направ­лений на партійну роботу в Київ, який став столицею України. Вчився, став кадровим військовим, в чині під­полковника з перших днів війни, евакуювавши сім ’ю, Олександр у діючій армії. З боями дійшов до Угорщи­ни. Тут одержав тяжке поранення в ногу. Дві години лежав замаскований товаришем у снігу на полі бою. Потім довгі дні в госп італі і висновок л ік ар ів : ампутувати ногу, є загроза гангрени. Не погодився. Операцію робили в похідних умовах. Ногу залишили. Але після війни йому довелося перенести ще три операції на ній. Старі рани стали причиною його смерті. Похований у Києві, на Байковому кладовищі.

Іван був на два роки молодший від свого старшого брата. Разом з молодшим за себе Гришею прокладали першу борозну в новоствореній артілі. Було тоді йому 18. Знаю, Івана і інших сельчан було відряджено з гужовим транспортом на роботу до Ленінграда. Звідти він пішов на службу в Червону Армію. Додому повернувся в 1935 році, працював в колгоспі. На початку війни був мобілізований до армії. За ним пішов молодший на чотири роки Гриша. Потім обидва потрапили в полон. Спочатку Іван, а потім і Гриша пробрались додому. Чим могли допомагали сельчанам вижити, бо ж залишилися в селі старі та малі.

ели агітаційну і пропагандистську роботу Розповсюджували листівки, газети, які часто скидали л.таком біля Краківки. По доносу фашистоьк“ ” ПРИСЛУЖНИК.В обох ареш^вала поліція. Дуже б и ^ Гр„ горш мав тяжк. пошкодження. В 1943 році к Г ирадянські вшська звільнили від фашистів Тр^^стянець " Білку, бра™ знову шшлн на фронт: Іван - в саперні війсь™!

62

Гриша - в розвідку, Іван зводив переправи через ріки В ійну зак інчив молодш им сержантом Старшим сержантом став Григорій. На фронті, як написа.™ його товариші, був тямущим, спритним, винахідливим як і вдома Загинув 19 березня 1944 року під Кам’янець-По’дільським похований в селі Ланковці. " ’

Наймолодший з братів, Федір, був загальним улюблен цем сім ’ї. Був він лагідною і чуйною дитиною. Стеріг колгоспний город і пас череду. Ходив у солом’яному брилику 1 обов’язково з сопілкою, грі на якій віддавав весь вільний час. Самотужки, а потім з допомогою вчительки Тетяни Трохимівни Грек, навчився грі на цьому древньому народному інструменті. І трапився одного разу такий смішний випадок: йшли пішки на районну шкільну олімпіаду. Щоб не нудно було, попросили Федю пограти. І не знали, що, то зволожуючись, то висихаючи, сопілка під сонячними променями руйнується. Зіграв він на сцені «Марш веселых ребят», а коли його викликали «на біс» при грі сопілка розкололась. Тоді малий махнув рукою, заплакав і пішов зі сцени.

В 1940 році Федір закінчив десятирічку, вступив до Білоцерківського військового училища, яке під час війни розміщувалось в Горькому. Після закінчення в званні старшого лейтенанта був направлений на Сталінградський фронт, де загинув 20 лютого 1943 року.

Брати мої, соколи. В пам’яті моїй і односельців вони залиш аю ться завжди молодими, роботящими і безкорисливими. Чи ж думали, що зустрічатимемося не в день народження, а в день смерті, не за святковим стаюм. а біля скорботного могильного горбика, що гратим\-їь нам за життя не весільні музики на весіллях їх. дітей та он>к!в, а траурно-святкові марші 9 травня.

На такі спогади заслуговує кожен, хто повернуві'Я війни, кожен, хто захистив Землю, впавши на неї ксім плом.

Далі ми подаємо короткі довідки про офіцс’рів учасників Великої Вітчизняної війни, урол.'конців наших сіл, списки партизанів і учасників опору фашиопгм.

Кривонос Микола Якович — рядовий, Герой Радянського Союзу.

Народився 1896 року в селі Долбіно Білгородсь- кого повіту Білгородської губернії в селянськ ій родині, яка веде свій родовід від слобідських козачих полків. До війни працював в л ін ійном у залізничному відділі м ілі­ції ст. Харків Південної залізниці. В 1942-1943

роках під час окупації переховувався в с. Олексине. З Олексиного разом з Куцом О. М., Шаповалом Г. Г., в серпні1943 року призваний до лав Радянської Армії. В ніч на 25 вересня 1943 року кулеметники Григорій Шаповал, Микола Кривонос та мінометник Олександр Куц на чолі зі старшим сержантом Григорієм Киріним під вогнем німецьких мінометів подолали Дніпро біля села Гребінь Кагарлицького району Київської області. Захопили та утримували плацдарм на правому березі Дніпра, чим забезпечили переправу 838 полку 237 стрілкової дивізії 40-1 армії Вороніжського фронту. Одним Указом Президії

су М. я . . Куцу о. м ., Шаповалу Г. С. присвоєне звання Героя Радянського Союзу за мужність і відвагу під час форсування Дніпра. Після війни Кривонос Микола Якович жив в с. Олексине Тростянецького району. До пенсії працював на насосному заводі в Сум^. Нагородж^ий орденом Леніна та медалями. Помер в 1962 році.

Куц Олександр Михайлович, старшина, Герой

т і Г ? ” “ “Рад™»» 11 жовтняХаркі^ьк,^' І '" " " "? °™Р<!Ького повіту ^ н у Су« - ' ’' ’" “ Ї " “ Тростянецького

Донбасі, з 1936 по 1 РАЇ Харкові, на■ рік жив в Запоріж­жі, працював на завопі Г

Після проходження Т і '^ ‘‘"°Рі®сталь.>. «Дження фронту прийшсІОВ 13

Запоріжжя в рідне село Олексине. В серпні Юля призваний в армію і був направлений нт ^25 вересня 1943 року в районі села Г р е б е н ів ® “ району Київської області мінометник Куц О штурмової групи форсував Дніпро і yтDимvйя« на правому березі Дніпра до підходу основних 838 стрілкового полку. Звання Героя Радянського7'°^^ присвоєно 23 жовтня 1943 року. Після війни Куц О. М. демобілізований, працював в школі глух'онТмїї в селі Білка, Тростянецького району С ум ськоГоб™ завгоспом, а п ісля переводу школи в Лебедин - І Тростянецьком деревообробному комбінаті. Нагороджені орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни І ступеня медалями Був одружений. Разом з дружиною виТв^.и двох дітей. Помер.

Ш аповал Григорій Савелійович, сержант. Герой Радянського Союзу. Народився 23 січня 1913 року в с. Буймер Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район Сумської області) в селянській родині. Закінчив початкову школу в с. Буймер. Допомагав батькам в сільському господарстві. Зі створенням в Буймері колгоспу вступив до колгоспуі, закінчивши курси трактористів, працював трактористом. В 1935 році призваний в Червону Армію. Служив до 1937 року. З 1937 по 1941 рік знову

працював трактористом в колгоспі; листоношею. В 1941 році знову призваний в армію. Під Києвом був захоплений німцями в полон, але через деякий час втік з табору і оселився в с. Олексине Тростянецького району. В серпні1943 року знову пішов на фронт із с. Олексине. Наводчнк міномета Шаповал Г. С. в ніч на 25. 09. 1943 року одням з перших переправився через Дніпро біля с. Гребеш Кагарлицького району Київської області і, разоз* з товаришами взводу, утримував плацдарм до шдосоДУ основних сил 838 стрілкового полку 237 стрідк<»Оі 40-ї Армії. Був в бою контужений і двічі поран^Л- лікування продовжив службу в армії і

65

в травні 1945 року. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 23 жовтня 1943 року. Після демобілізації до 1959 року працював лісником Маківського лісництва Тростянецького лісгоспу. З 1959 року — в колгоспі. Жив в с. Олексине. Нагороджений орденом Леніна, медалями. Був одружений, разом з дружиною виховали дітей. Помер 27 жовтня 1983 року.

Кондратьев Гліб Петрович, контрадмірал, кандидат воєнних наук.

Народився 1924 року в с. Винокурінне Карловського району Полтавської області в родині службовця, веде свій родовід від офіцерських родів російської армії. З батьками переїхав до Білки. В 1941 році закінчив 10 класів Білчанської школи. З серпня 1941 року по березерь 1945 року проходив службу курсантом Каспійського Вищого військово-морського училища. Закінчив училище за фахом штурман, лейтенант. З березня 1945 року по жовтень 1954 року проходив службу в частинах Тихоокеанського флоту. Учасник бойових дій проти Японії у серпні-вересні 1945 року. З травня 1945 року по серпень 1948 року помічник командира, командир БЧ-1 підводного човна «М-21» Тихоокеанського флоту. В 1949 році закінчив Вищі офіцерські курси ВМФ і продовжив службу на командних посадах Камчатської військової флотилії Тихоокеанського флоту, а потім в частинах 4-го Військово-морського флоту.З грудня 1956 року по вересень 1959 року навчався в Військово-морській ордена Леніна Академ ії ім.

орошилова. Випущений з Академії в званні капітана першого рангу. З 1959 по 1965 рік після закінчення Академії працював в тій же Академії на посаді старшого викладача кафедри загальної тактики, оперативного мистецтва, розвідки Військово-морського флоту Захистив

р Т у Т о Т 9 Т з "~ “ ’ Зр у по 1973 рік - на командних посадах в частинах Північного флоту. В 1973 році наказом Міністра оборони

66

СРСР переведений в розпорядження Генерального штабу Збройних Сил СРСР. У відставку вийшов в 1991 році.

Одружений. Разом з дружиною виховали двох дітей.

Вовк Сергій Антонович, полковник.

Народився 6 жовтня 1922 року в селі Буймер Тростянецького району Сумської області в селянській родині. В 1937 році закінчив семирічну школу, в 1940 — середню школу в с. Білка. В тому ж році був призваний в армію, у прикордонні війська. До початку 1942 року знаходився в 41-у Нахічеванському прикордонному загоні. В лютому1942 року був направлений у новостворені внутрішні війська, в

яких прослужив до демобілізації в квітні 1949 р. Військова спеціальність — радіотелеграфіст. Звання — старшина. В 1949-1950 учитель фізкультури та історії Білчанської СШ. В 1949 р. вступив на історичний факультет Харківського державного університету. Навчався перший рік заочно, а потім на стаціонарі. По закінченні був направлений вчителем історії в середню школу № 1 містечка Молочанськ Запорізької області. Працював учителем, завучем, директором. По закінченні занять на військовій кафедрі університету присвоєно звання лейтенанта. В 1967 р. — капітан, в 1973 р. — майор, в 2001 р. - підполковник, в 2004 р. — полковник. Дружина: Устименко Варвгїра Яківна. Померла в 1982 р. Сини: Олександр. 1950 р. я.. Віктор, 1953 р. н., Юрій, 1961 р. н.

В 2005-2007 роках Вовк Сергій Антонович внпустнз4 книги своїх поем і віршів. Нагородженим Оленами і медалями за участь у Великій Вітчизняній війні та ювілейними нагородами.

Народився 1922 року в с. Білка Тростянецького району, Харківської області (нині Сумська обл.) в селянській родині. В 1940 році закінчив 10 класів Білчанської школи і був зарахований в Воєнно-політичне училище. Учасник Великої Вітчизняної війни. На фронті з 7.07.1941 року. З 7.07.1941 р. комісар роти полку резерву політскладу Південно-Західного фронту. З серпня 1941 старший інструктор політвідділу тилу 38-ї Армії (згодом 1-а танкова армія Південно-Західного фронту). Наказом НКО № 082 від 5.01.1943 року призначений агітатором політуправління Південно-східного, Сталінградського, Південного і 4-го Українського фронтів (послідовно). З січня1944 року начальник кафедри політекономії, а з лютого 1951 року — старший викладач кафедри політекономії Воєнної Академії ім. М. В. Фрунзе (накази Головного Політуправління РСЧА № 093 від 13.01.44 р. і № 0143 від 7.02.51 року). З листопаду 1956 р. начальник кафедри політекономії Військової Академії зв’язку ім. С. М. Бу- дьонного (наказ Голов ПУ № 0965 від 20.22.1956 р., наказ МО № 20 від 31.08.1958 р.). З серпня 1958 року замісник начальника кафедри марксизму-ленінізму і політекономії Військової Академії ім. Фрунзе (наказ ГоловПУ № 0280 від 9.08.58 р.) З вересня 1962 р. зам. Начальника кафедри філософії і політекономії Воєнної Академії ім. М. В. Фрунзе (наказ Голов ПУ № 469 від 18.09.1962 року) Наказом МО № 01299 від 10.08.1964 р. звільнений в запас.' Нагороди: Орден Червоної зірки № 94953 - наказ Південного фронту № 13/н від 30.01.1943р. Орден Вітчизняної вшни 2 ступеню № 51676 - наказ Південного фронту № 14/н від 08.10.1943 р. Медаль «За бойові

30Л2 1956 року і д Г Тперемогу над Німеччиною. .3 0 рок“в ■ «Зафлоту». Доктор наук, професоп Rv« ^Дянської Армії іДВОХДМ. Помер і ™ Г в Ї Їи їв М о ^ в Г “ "* -

4

Народився в 1927 році в с. Білка Тростянецького району Сумської області в родині залізничника Коробейника Гаврила Юхимовича і колгоспниці Коробейник (Провозін) Тетяни Федорівни, які ведуть свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського полку. Навчався в Білчанській школі з 1935 по 1944 рік з перервою на час окупації села німцями. Учасник

Великої Вітчизняної війни в 1944-45 роках. В 1951-52 роках навчався у Львівському загальновійськовому училищі. Лейтенант. З 1952 по 1955 рік служив в Групі радянських військ в Австрії. Послідовно присвоєні звання ст. лейтенант, капітан. З 1955 року служив в Забайкальському військовому окрузі. Звільнений в запас у званні підполковника в 1987 році. Продовжив службу в Білоруській армії після розпаду СРСР. Звання полковника присвоєно наказом Президента Білорусії. Одружений. Дружина Коробейник Зінаїда Петрівна. Мають двох дітей. Проживають в столиці Білорусії м. Мінську.

Коробейник Григорій Михайлович, полковник.

. Народився 1910 року в с. БілкаОхтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький ра^ж Сумської області) в селянській сім’ї, яка веде свій родовід від козаїйв Б ілчанської сотні Охтире*«ого Слобідського козачого полку. В 1927 році закінчив 7 класів Б ілчм кь*« школи, працював в батьтвськ«чг господарстві. В 1931 році, після розкуркулення, разом э бваъкамм та

сестрами переїхав до Ленінграду. Учаешік Ввлжкоі

Вітчизняної війни. Під час війни закінчив Ленінградське військове авіаційне училище за фахом військовий пілот. Після війни навчався у військовій академії. Послідовно служив на посадах: військовий льотчик, командир ескадрильї - ст. лейтенант, командир авіазагону - капітан, нач. штабу авігщійного полку - майор, командир авіаційного полку - підполковник, полковник. Нагороджений орденами: «Червоної зірки», «Червоного Прапора», «Вітчизняної війни», медалями: «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 pp.», «За оборону Ленінграда», іншими медалями - всього більше 12. Був одружений, має двох дітей. Після виходу на пенсію проживав в Мінську та Вітебську (Білорусія).

Мисенко Равон Мусійович, полковник.Народився в 20-х роках XX століття в с. Б ілка

Тростянецького району Харківської області (нині Сумської області) в селянській родині. Закінчив 7 класів Білчанської школи в 1936 році. В 1938 році призваний до лав РСЧА Був направлений в військове училище, яке закінчив зі

ї л Г Г і™ ™ "“ ’ '- лій проти Японіїйля 03. Хасан і на р. Халхін-Гол 1989 року. Учасник^ и к о . Вітчизняної війни 1941-45 рр. Замполіт полку

І Геніна Гм” “ ™ «“ “ « “ “ “ “ -“ “ ’■И'.ну академію і „ . і

Р- М вийіппп V • роках полковник Мисенко

ороживак,"П МІГвГПомТоПомер 1 похований в Москві.

Таран Захар Андрійович, полковник.

Харківсько? губернії *(нм^і с Т м 0 ^™рського повіту.родині, в 1939 році закінчив Л « селянськійтой же рік був призваний '/ р “ СШ. Внавчання в воєнне училиіпр ' »^правлений наУ званні лейтенанта. Учасник R Училище 1941 року Пройшов від кордону до ВолгиТвГ.' війни.Командував взводом, ротою батяп До Берліна,війни закінчив Воєнну академік^*"^” ” * **’ Після

йому було присвоєно

ІР

звання полковника. Після виходу у відставку працював і жив у С-Петербурзі. Разом з дружиною виховав двох дітей.

Чехарін Василь Йосипович, полковник.Народився 1916 року в Охтирському повіті Харківської

губернії (нині Охтирський район. Сумської області) в родині службовців. Після закінчення 7 класів школи навчався в Охтирському педагогічному училищі. У 1938 році закінчив географічний факультет Харківського педагогічного інституту з відзнакою. 1938-1939 рр. працював вчителем' географії Білчанської СШ ім. Горького. В 1939 році В. Й. Чехаріна призвали в ряди РСЧА і направили на навчання у Військово-політичне училище. Закінчивши училище в1943 р., В. Й. Чехарін був залишений в ньому училищі викладачем. Через кілька років його перевели викладачем військової географії! у Військове-політичній академії ім.В. І. Леніна в Москві. В Академії він захистив кандидатську дисертацію, працював доцентом кафедри, а згодом — начальником кафедри. В 1976 році полковник Чехарін В: Й. вийшов у відставку і декілька років викладав політичяу^- карту світу в Вищій партійній школі при ЦК КПРС- в"" Москві. Нагороджений трьома орденами і ювілейними медалями.

Величко Олексій Меркурієвич, підполковник.

Народився 1913р. в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район Сумської області) в селянській родині, яка веде свій родовід від запорізьких козаків. В 1926 році закінчив 7 класів Б іл ч а н с ь к о ї школи. В1927 році призваний в РСЧА. Закінчив офіцерські курси. Служив командиром взводу в Брестській фортеці. У Великій

Вітчизняній війні приймав участь з перших хвилин іі початку, учасник героїчної оборони Брестської фс »тещ-

Пораненим потрапив у полон. Втік з табору для полонених. Перейшов лінію фронту. Учасник оборони Сталінграду. Воював на Курській дузі. Приймав участь у звільненні Праги. Демобілізувався в 1948 р. в званні підполковника. Працював в Тростянецькому райпромкомбінаті. Нагороди. Орден «Червоної Зірки», Орден «Червоного Прапора», Орден «Вітчизняної війни II ступеню»; медалі «За відвагу», «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», ювілейні медгиіі. Помер 1995р. Похований в с. Білка.

Ворушило Володимир Михайлович, підполковник.

Народився 1917 р. в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецького р-ну. Сумської обл.) в селянській родині. Веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського полку. 1938 року закінчив 10 класів Білчанської середньої школи. Того ж року призваний до Червоної арм ії, направлений ^ о ^ Вищого запольновійськовогв училища, яке

закінчив зі званням лейтенант. Учасник Великої Вітчизняної війни. Приймав участь в боях за звільнення Білорусії, Польщі, в штурмі Берліна. Учасник зустрічі з американцями на Ельбі, нагороджений американською медадлю. Орденом «Червоної Зірки», медаллю «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній ^ійні 1941-45 рр» ювілеиними медалями. Після війни продовжив службу в армії. Виишов у запас в званні підполковника. Працював вчителем допризовної підготовки юнаків в середніх школах Черкеська, Білки та Краснодару. Був одружений. Дружина Олена Матвіївна. Дочка Надія Володимирівна, 19^2 року народження.

З « - Народився в 1922 році в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії (ніні Сумська обл.) в родині службовця. В 1941 році закінчив 10 класів Білчанської школи ім. М. Горького. В 1941 році призваний до лав Червоної Арм ії. Закінчив військову Академію ім. Ф. Е. Дзер- жинського, звання лейтенант. Служив в НКВС, КДБ СРСР. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 по1945 рік. Останнє місце служби м.

Москва. Вийшов у відставку в званні підполковника. Нагороди: Ордени: «Вітчизняної війниі І ст.», «Червоної Зірки», «За службу Батьківщині» І, II, III ступенів, З ордени зарубіжних держав. Медалі — «За відвагу», «За бойові заслуги», «За воїнську звитягу до сторіччя з дня народженняВ. І. Леніна» та ще 9 ювілейних медалей. Одружений. Є дорослі діти, які проживають в Москві.

Нешлюбенко Петро Ягорович, підполковник.

Народився 5 вересня 1922 року в с. Б ілка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району Сумської області) в селянській родині, яка веде свій родовід від військових поселенців слободи Білка. В 1941 році закінчив десять класів Білчанської середньої школи. 11 липня 1941 року Тростянецьким райвійськкоматом призваний в Червону Армію. Після закінчення

Першого Київського артучилища наказом Головного Управління Командуючого Артилерії № 02/5 від

1 листопада 1942 року присвоєно перше офіцерське звання лейтенант. Був одразу ж направлений в розпорядження Начальника артилерії Сталінградського фронту. Тут Нешлюбенко П. Я. призначений в листопаді 1942 р. командиром вогневого взводу 117 гвардійського стрілецького полку 39 гвардійської стрілецької дивізії, з якими звільняв Дон, Донбас, форсував Дніпро. Під час визволення України 11 березня 1944 року був тяжко поранений. Лікувався в евакошпиталі в м. Кривий Ріг. Після шпиталю служив до кінця війни командиром вогневого взводу 45 гвардійського мінометного полку. Війну закінчив в званні капітана в травні 1945 року. В 1946-49 рр. служив в військових частинах Південної групи військ (Угорщина, Австрія) командиром взводу, командиром батареї.

Закінчив Військову Академію з присвоєнням звання майор.

В лютому 1950 року відкомандирований в розпорядження Уральського військового округу. Служив у військах до 1960 р. В 1960 році призначений військомом Усть-Вимського РВК Комі АРСР. Звільнений в запас наказом № 264 Генеральського штабу ЗС СРСР 18 вересня 1971 року в званні підполковник.

Нагороди: орден ♦Червоної Зірки» № 275308 наказ №

II. Г » “ “Р ® “ •“ ■"«зняної війнии . от. № 515139 наказ 27 Армії № 0181 від 10.05.1945

в«™Т:Г. вТвГр" “"* ■ “ « В ~ н о ї

Медалі; .За оборону Сталінграду., .За звільнення Белграду,, ,3а взяття Будапешта . 4 . „ “ •■‘ «■яя

Німеччиною в Великій Вітчнзн^й війні т Г т Т ' ".30 років Радянської Армії, ,3а б о Ср., Інші нагороди. ‘ заслуги. - в 1952

Був одружений. Разом з дружиною .Син офщер. По 1985 рік сім’я проживала в м. Суми^'вуї'

291

і

^ Народився 12 жовтня 1920 рокув с. Б ілка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району Сумської області). В 1938 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи. В 1939 році призваний до РСЧА. З жовтня 1939 р. по червень 1941 року навчався в Вишнєволочському військово-піхотному училищі. В липні 1941 року наказом Наркома Оборони СРСР присвоєно звання лейтенант. В 1941-1942 роках командир роти 82-міліметрових

мінометів 127 стрілецького полку. Західний фронт. В першому бою після загибелі командира батальйону прийняв командування на себе. В цьому ж бою був поранений в ногу і голову. Лікувався в евакошпиталі № 1383 в м. Горькому. Тут його знайшли нагороди: орден «Червоної Зірки» і медаль «За бойові заслуги». З січня 1942 р. по березень 1942 р. замісник командира окремого стрітецького батальйону 46 окремої бригади 1-ї Ударної армії в боях на П івнічно-Західному фронті. П ісля нового тяжкого поранення з березня по грудень 1942 року лікувався в евакошпиталі № 2488 в м. Новокузнецьку. Виписався зі шпиталю з інвалідністю ПІ групи. З березня 1943 по серпень1944 року служив інспектором відділу всезагальної військової підготовки Кулябського обласного військмяіату Таджикської PCP. З серпня 1944 по серпень 1^5 інспектор відділу всеобучу Центрального райокаого військкомату м. Душанбе, Таджикська PCP. З вересня 1946 по липень 1951 року навчався на юрвдичному факультеті Львівського державного університету ім. І. Фрааі»- За фахом - юрист, диплом № 081182. О д н о ч а с н о з мавчаннлм працював з липня по вересень 1949 року і^атаим пропагандистом Залізничного райкому комп^ич ч>аши.

з вересня 1949 по липень 1950 року - ірструктор адміністративного відділу Львівського міськкому компартії України. З вересня 1951 по вересень 1968 року - помічник прокурора повітряної, а потім — танкової армії Південно- Сахалінського гарнізону, гарнізону м. Львів, групи Радянських військ в Німеччині, Житомирського гарнізону. Потім по 1972 рік служив в м. Південно-Сахалінську. Вийшов в запас в 1972 році в званні підполковника юстиції. З 1972 по 1999 рік - викладач курсу «Радянське право» в Українській сільськогосподарській академії в м. Києві. Нагороди. Ордени: «Великої Вітчизняної війни» І ступеню, «Великої Вітчизняної війни» П ступеню, «Червоної Зірки». Медалі: дві «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», три медалі іноземних держав. Був одружений. З 1983 ро­ку — інвалід Великої Вітчизняної війни 2-ї групи. Помер7 листопада 1999 року. Похований на воєнному Лук ’янівському цвинтарі в м. Києві з воїнськими почестями.

Юхно Володимир Андрійович, підполковник.

Народився 25.09.1925 року в с. Грузьке Тростянецького району Сумської області в сім’ї агронома. Закінчив 4 класи Грузчанської школи і 7 класів Білчанської школи в 1938 році. З 1938 по 1941 рік навчався в Маловисторопському сільськогосподарському технікумі на агрономічному відділенні. Навчання перервала війна. З 1941 по серпень

рази Володимира Юхиа а р е ^ Г у ^ ™ “ “ “під охорони, дякуючи доброму знанню Н ім

серпні 1943 року призваний в «військовим перекладачем. Ходив в розвідку В Г944був ТЯЖКО поранений і контужений, в 1946 р Із-за хворТЙ

76

і-Л

демобілізований з армії в званні ст. лейтенант. Викладав німецьку мову в Білчанській СШ з 1946 по 1950 рік. Одночасно навчався заочно в Харківському інституті іноземних мов. Після закінчення інституту Володимира Андрійовича знову призвали до армії. Служив в контррозвідці в Групі Радянських військ в Німеччині. Звання капітан, майор. В 1971 р. вийшов в запас у званні підполковника. Викладав німецьку мову в Сумському педагогічному інституті та школах м. Сум. Письменник. Видав 12 книг. Нагороди: Орден «Великої Вітчизняної війни» П ст., Орден «Червоної Зірки». Медаль «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 pp., ювілейні медалі. Був одружений 2 рази. Від першого шлюбу мав дочку, від другого - сина. Помер 06.01.2006 р. Похований в Сумах.

Сміян Василь Семенович - капітан другого рангу.

Народився 2 квітня 1919 року в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Сумської області) в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Б ілчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

з 1928 по 1934 рік навчався в Білчанській НСШ. З 1934 по 193«— в Охтирському медичному

технікумі. П ісля закінчення технікуму присвоєнаквгиііфікація фельдшер.

В 1937 році з групою однокурсників добровільно пішов в Робітничо - селянську Червону Армію. Охтирський райвійськкомат направив Сміяна B.C. на Далекий Схід.

Служив в м. Владивостоці у в/ч п/я 313 на підводних човнах Тихоокеанського флоту. Спочатку фельдшером в званні военфельдшера другого рангу, а з 1940 року замполітом бойового корабля.

г

■

На такому підводному човні служив В. С. Сміян

т

IПідводний крейсер «Архангельськ». 2006 р.

В складі з’єднання підводних човнів Тихоокеанського флоту приймав участь у Великій Вітчизняній війні: супроводжував транспортні каравани суден з озброєнням, що ишли через Тих™ океан в Далекосхідні порти СРСР із США , звільняв о. Сахалін і Курильські острови.

Нагороджений орденом «Червоної Зірки», медалями

78

г

«За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною Великій Вітчизняній війні 1941-1945 p.p.», «За перемогу над Японією », «ЗО років Радянській А рм ії», «40 років Радянській Армії», «За бездоганну службу» І ступеню.

Після війни працював в політорганах Тихоокеанського флоту.

З 1951 по 1955 рік навчався в Військово-політичній ордена Леніна Академії імені В.І. Леніна в Москві. Після закінчення академії був призначений начальником політвідділу з’єднання підводного флоту Чорноморського Військово-Морського Флоту. На цій посаді служив до січня 1961 року, коли вийшов в запас в званні капітан другого рангу. Всього на флоті служив 24 роки — з 1937 по 1961 рік. З червня 1962 по травень 1963 року працював екскурсоводом Севастопольського екскурсійного бюро, а з 1963 по 1983 рік - науковим співробітником Музею героїчної оборони і звільнення Севастополя. Трудовий стаж Василя Семеновича - 46 років. Після 1963 року він активно працював в комітеті ветеранів ВМФ, виступав вшколах Севастополя.

Помер 29 березня 1996 року. Похований з воїнськимипочестями на військовому цвинтарі.

Був одружений. .Син, Володимир Васильович, проживає в м. Севастополі.

Коробейник Василь Юхимович, підполковник. Народився 1910 року в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецький район Сумської області) в селянській родині. Свій родовід вів від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого

"°^В^ 1926 році закінчив 7 класів Білчанської школи. Працював в сільському господарстві.

1932 року був призваний в Робітничо-Селянськ, Червону Армію і зарахований у військове училище. Служивкомандиром взводу, роти.

З перших днів Великої Вітчизняної ВІЙНИ в

армії - офіцер зв’язку дивізії.79

Після війни працював райвійськкомом вКалінінградській області.

Після виходу у відставку у званні підполковник жив в

Києві.Був одружений.В Києві живе його син, онуки і правнуки.Помер, З воїнськими почестями похований в Києві. Нагороди; Орден «Вітчизняної війни» П ст.. Орден

«Червоного прапора».Медалі: «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над

Німеччиною в Вітчизняній війні 1941 — 1945 років». Ювілейні медалі.

Пасько Володимир Борисович - підполковник.Народився 1922 року в с. Білка Харківської губернії

(нині Сумської області) в селянській родині, яка веде свій родовід від військових поселенців слободи Білка.

1940 року закінчив 10 класів Білчанської школи.Того ж року був призваний в РСЧА та направлений

на навчання у військове артилерійське училище. Закінчив училище 1941 року, звання лейтенант.

В боях проти німецьких загарбників в роки Великої Вітчизняної війни з перших місяців війни — Південно - Західний, Донський фронти. Учасник битви за Волгу. З боями дійшов до Праги.

Після війни закінчив Вище військове училище, служив в різних ВО.

Захистив кандидатську дисертацію, кандидат еконо­мічних наук, викладав в вищих навчальних закладах Ленінграда ( Санкт — Петербург).

Останні відомості приходили із С. - Петербурга.Був на пенсії.Одружений, має дітей і онуків.Нагороди ; Орден «Великої Вітчизняної війни» П ст.,

два ордени «Червона Зірка».Медалі : «За перемогу над Німеччиною в Великій

Вітчизняній війні 1941-1945 роках».Ювілейні медалі.

Пономаренко Іван Якимович - підполковник.Народився 1924 року в с. Білка Тростянецького району

Харківської губернії (нині Сумська область) в заможній селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1941 році закінчив 9 класів Білчанської школи. З приближениям фронту в перші місяці Великої Вітчизняної війни добровільно пішов до Червоної Армії.

у вересні 1941 року був направлений до Військового артилерійського училища, яке закінчив в 1942 році.

З 1942 року в боях на Брянському, Центральному, І Білоруському фронтах.

Відповідно командував батареєю, артдивізіоном, був начальником штабу батальйону.

Після війни залишився в кадрах армії. Останнє місце служби — м. Мінськ, начальник штабу полка, підполковник.

Нагороджений Орденом «Великої Вітчизняної війни»II ступеню, орденом «Червоної Зірки», медаллю «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною в Вітчизняній війні1941 - 1942 років», ювілейними медалями.

Був одружений. Дружина, Пономаренко (Колісник) Анастасія Гордіївна, з Білки, з козацького рюду.

Дві дочки - живуть в Мінську.

Пономаренко Олександр Семенович - підпол­

ковник.Народився 1909 року в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецький район Сумської області) у великій селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського слобідськогокозачого полку.

В 1925 році закінчив 7 класів Білчанської школи. Того ж року вступив до комсомолу. Працював секретарел! сільської ради в с. Білка, очолював сільську комсомольську організацію. Завідував хатою - читальнею.

В 1929 році його направили в Суми на навчання в партійну школу. Після закінчення шкоди Олександр Пономаренко добровільно пішов служити в Червону Армію.

81

Служив в Нахічевані в 1931 - 32 роках. Після служби поїхав до Харкова, де зі своїми батьками проживала його дружина з сином. В Харкові працював слюсарем на ХТЗ і одночасно був парторгом цеху. Через кілька років Пономаренка направили на воєнно - партіігау роботу до Києва.

Тут він закінчив Вище загально - військове училище. В званні лейтенанта - замполіта роти, відправивши сім ю в тил, Олександр в діючій армії на Південно — Західному фронті. Пізнав смуток відступу до Волги. З боями дійшов від Волги до Угорщини. Став підполковником, командиром батальйону. Тут в бою був тяжко поранений в ногу.

Після операції в польовому шпиталі медична комісія признала його інвалідом П групи і демобілізувала з армії.

Повернувшись до Києва, працював на партійно - політичній роботі.

Переніс ще три операції на пораненій нозі.Старі рани стали причиною його смерті. Похований на

Байковому кладовищі в Києві.В столиці України живе його син і онуки.

Приказчик Захар Антонович - підполковник медичної служби.

Народився 23 березня 1915 року на хуторі Приказчиковому Білчанської волості Охтирського повіту Харківської губернії ( нині Тростянецький район. Сумська область) в селянській родині. Свій родовід веде від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

Закінчив 7 класів Б іл ч е ш с ь к о ї школи.Охтирський медичний технікум.Харківський медичний інститут.Призваний до лав Червоної Армії в 1940 році. Учасник Великої Вітчизняної війни.В боях з 1942 року. Старший лікар 16 Усурійського

стрілецького полку, 102 СД, 70 А, Центрального^ронту. Має 17 військових нагород.В т.ч. Орден «Вітчизняної війни І ступеню», орден

«Червоного прапора», два ордени «Червоної Зірки», бойові та ювілейні медалі.

Після війни працював головним санітарним лікарем м. Курськ, Росія.

Дві дочки - лікарі проживають і працюють в Москві.

Тертичний Дмитро Прокопович - військовий технік П рангу.

Народився 1913 року в с. Олексине Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький ргійон. Сумської області) в селянській родині.

В 1926 році закінчив 5 класів Білчанської школи. Працював в сільському господарстві, а потім на залізниці.

В 1932 році був призваний в РСЧА і направлений до Військово-інженерного училища. В 1934 року закінчив училище зі званням військовий технік ПІ рангу і продовжив службу в армії. Учасник Фінської війни 1939­1940 років.

В 1940 році демобілізувався і працював в м. Тростянці.В перші дні Великої В ітчизняної війни знову

призваний в армію і направлений на фронт. Присвоєне звання військовий технік П рангу.

1 жовтня 1941 року пропав безвісти.Був одружений. Мав дочку.

Гурнак Микола Архипович - гвардії-майор.

Народився в слободі Б ілка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район. Сумської області) 24 липня 1905 року. 25 липня при хрещенні в М иколаївській церкві від священника Т. Яновського отримав ім’я Макар, яке з невідомих причин в жовтні 1931 року змінив на ім я М икола. Родові корені серед військових поселенців слободи Білка

Охтирського повіту та Кубанських козаків.Батько: Гурнак Архип Мусійович. загинув ари

Брусилівському прориві 1916 року в І Світовій війні.

похований в братській могилі села Нижня Орява.Мати Кулібаба Параска Степанівна, померла в 1966 році.М. А. ГурнЕік закінчив 7 класів Білчанської школи в

1925 році. Після школи працював робітником залізничної колії в Смородинському відділенні Південної залізниці.

В 1927 році Тростянецьким райвійськкоматом мобілізований до лав РСЧА і став червоноармійцем 71 стрілецького полку 24-ї стрілецької дивізії в м. Вінниці.

В 1928 році М. А. Гурнак направляється на навчання до школи санітарних інструкторів. Після закінчення школи у 1929 - 1930 роках служив санітарним інструктором 137 стрілецького полку 46 стрілецької дивізії. У 1930 р. Гурнака Миколу Архиповича приймають в члени ВКП (б) — партквиток № 1463119. Після демобілізації він закінчив у 1931 - 32 роках два курси робітничого факультету при Київському політехнічному інституті.

Студенткою цього інституту була Надія Григорівна Шепель, яка в кінці 1934 року стала дружиною Гурнака М. А.

З січня 1932 року Гурнак М. А. переїжджає до Москви і по 1934 рік працює на будівництві Московського авіаційного інституту, його обирають до складу профспілкового комітету будівництва MAI.

В лютому 1934 року Жовтневим райвійськкоматом м. Москви Гурнак М. А. знову призваний на служб^ї РСЧА. Йому присвоюють перше офіцерське звання — старший военфельдшер. Служить в 72 окремому інженерно - будівельному батальйоні, а потім в 26 окремому авіабатальионі. В квітні 1935 року Гурнак М. А. з дружиною за призначенням переїжджає на Далекий Схід.

В лікарні Хабаровського авіагарнізону ЗО січня 1937 року у Гурнаків народився син Віталій

™ Л“ .Г року Гураак М. А. „р „* „а еучасть в боях проти Японії біля

озера Хасан. Отримав■“ 93“ •X“ - - 6 Vliri938.

в 1941 роц, .ін закінчує два курси Ак “е ^ в « ~

році Гурнака М. А . направили в Західну Україну і призначили начальником відділу озброєнь штабу 288 стрілецької дивізії Південно-Західного військового округу. Згодом він призначений начальником відділу військового спорядження 224 стрілецького полку 58 стрілецької дивізії.

Війна застає його в м. Дубно, Рівненської області. Гурнака М. А. призначили командиром батареї 26-го зенітного артилерійського полку, який з боями відступав на схід.

В листопаді 1941 року М. А. Гурнака призначено помічником командира 139 окремого зенітного артилерійського дивізіону Південно-Західного фронту по постачанню, а в січні 1942 року — на ту ж посаду в 355 окремий артдивізіон 63 Армії. Наказом № 0113 від 2 лютого 1942 року йому присвоюють звання інтендант 3-го рангу.

Гурнак М. А. брав участь в Сталінградській битві на посаді помічника командира по озброєнню 1180 полку винищувачів танків 63 армії, який 23 червня 1943 року був реорганізований в 277 окремий артилерійський винищувально-протитанковий полк 63 Армії. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 грудня 1942 року Гурнака М. А . нагороджено медаллю «За оборону Сталінграда».

В Курській битві він приймає участь на посаді помічника командира 4 окремої гвардійської винищувально-протитанкової бригади Білоруського фронту з військового постачання. 6.02.1943 р. Гурнака М. А. нагороджують медаллю «За бойові заслуги», а 19 травня йому присвоїли звання майор інтендантської атужби (Наказ комітету оборони № 03385). 15 серпня 1943 року за ооі нд Курській дузі майор Гурнак М. А. нагородженин орденом«Червоної Зірки».

З 25 липня по 18 серпня 1944 року працював начальником відділу трофейного озброетня 61 армії - відправляв ворожу техніку в металолом.

В жовтні 1944 - травні 1945 років в складі 2

Прибалтійського та 1 Білоруського фронтів воював у Польщі і Німеччині. Закінчив війну в Берліні. В архіві Міністерства оборони Росії в м. Подольську зберігається картка, в якій записано про участь в боях Великої Вітчизняної війни: «С июня 1941 г. по май 1945 г. беспрерывно в составе Юго­Западного, Донського, Сталинградского, Центрального, Белорусского, 1-го 2-го Прибалтийского и 1-го Белорусского фронтов*.

Після завершення війни залишається служити в Групі Радянських окупаційних військ в Німеччині і забезпечує репараційні поставки в Радянський Союз. З припиненням цих поставок, за угодою з НДР, працює заступником командира 27 окремого будівельного батальйону, началь­ником відділу постачання 13 артилерійської дивізії 8 гвардійської армії Групи Радянських військ в Німеччині.

В 1955 р., через хвороби, Гурнак М. А. демобілізувався і поселився з сім’єю в м. Києві. Згодом він тяжко захворів, в Київському військовому шпиталю йому ампутували пргіву ногу. Та хвороба прогресувала і 13 квітня 1968 року у віці 62 роки Гурнак М. А. помер. Похований з воїнськими почестями на Лук’янівському військовому кладовищі в м. Києві.

Син, Віталій Миколайович, дочка Лідія Миколаївна, яка народилась в с. Білка 1948 року.

Нагороди: Ордени «Червоного Прапора», два ордени ♦ ервоної Зірки», дві медалі «За відвагу», три медалі «За бонові заслуги», медалі «За оборону Сталінграда», «За

Н І н Т ” Берліна», «За перемогунад Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни: 1941

1945 рр.» та інші військові відзнаки.На основі архівних досліджень

нак В. М. довідку склав Гур-

Кулібаба Борис Іванович, майор,

» . « - “ ї ї

козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1938 році закінчив Білчанську СШ і в тому ж році був призваний в РСЧА. Наказом Ленінградського фронту № 0652 від 23.03.1942 року йому присвоєно звання лейтенанта і призначено помічником начальника штабу стрілецького полку Невської оперативної групи.

Через 2 місяці наказом Ленінградського фронту призначений помічником начальника штабу стрілецького полку по розвідці. Наказом Ленінградського фронту № 01670 від 27.07.1942 р. присвоєно звання старший лейтенант і призначений помічником начальника штабу7 стрілецького прикордонного полку 1 стрілецької дивізії.

Наказом ЛФ № 0558 від 19.03.1943 року призначений замісником командира стрілецького батальйону в розпорядження Військової Ради 67 Армії.

Наказом 67 Армії № 0195 призначений командиром взводу 461 стрілецького полку 142 стрілецької дивізії, а згодом командиром батальйону в тому ж полку.

Наказом 23 А рм ії № 0665 від 18.12.1943 р. призначений командиром батальйону 588 стрілецького полку 142 стрілецької дивізії.

Наказом Ленінградського фронту № 057 від 30.01.1944 року Кулібабі Б. І. присвоєно звання майор.

В липні 1944 року командир батальйону майор Кулібаба Борис Іванович в бою був тяжко поранений і помер від ран15.07.1944. Похований в м. Малкеля.

Нагороди:Орден «Вітчизняної війни» І ступеню № 4946, наказ 23

Армії № 499/Н.6.09.1943 р.Орден «Олександра Невського* № 9302, наказ 23 Армії

№ 244/н. від 25.06.1944 р.Орден «Червоної З ірки» - наказ № 0295 н. від

28.07.1944.ЦАМО, м. Подольськ, картотека обліку офіцерського

складу.

Кулібаба Микола Каленикович - майор.

Народився 1915 року в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район Сумської області) в сім’ї рядового Воронежського полку Російської армії. Кулібаби Каленика Васильовича і селянки з с. Білка, яка веде свій родовід від козаків Б ілчанської сотні Охтирського слобідського козачого полку.

В 1932 році закінчив 5 класів Білчанської школи. Працював в колгоспі «Імені 13-річчя Жовтня». Приймав активну участь в роботі комсомольської організації с. Білка, в ліквідації неграмотності серед мешканців села, в клубному аматорстві.

1937 р. Кулібаба Микола Каленикович добровільно вступив до Робітничо-селянської Червоної Армії. Закінчив військове училище. Приймав участь в боях проти Японії на річці Халхін-Гол в Монголії в 1939 році.

З перших ДНІВ Великої Вітчизняної війни на фронті.За звитягу в роки війни нагороджений орденами

« ітчизняної війни» І ступеню, «Червоної Зірки», медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років»

Після війни Кулібаба Микола Каленикович ще ЗО роківслужив в Радянській Армії. «вироків

Нагороджений орденом «Вітчизняної війни» II ступеня

Вийшов в запасв званні майора. Жив в Ленінграді з

Фото 1947 р.похований в

Лобода Микола Савич, майор медичної служби.

Народився 28 червня 1919 року в сім’ї селянина-середняка в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район. Сумської області). Веде свій родовід від Запорізьких козаків.

В 1934 році закінчив 7 класів Білчанської школи. В цьому ж році поступив, а в 1937 закінчив Охтирський медичний технікум. Фельдшер.

10 липня 1937 року добровшьно вступив в Робітничо-селянську Червону Армію. Охтирським райвійськкоматом був направлений в Першу окрему Червонопрапорну Далекосхідну Армію. Служив на 100-й авіабазі 23 авіабригади на посаді военфельдшера з серпня 1937 по жовтень 1940 року. З жовтня 1940 року по березень 1942 року - военфельдшер 191 стрілецького полку.

З березня 1942 по липень 1943 року - начальник дезинфекційного загону ВФЕІ № 53.

З липня 1943 року по березень 1945 року служив в Московському військовому окрузі. До липня 1944 р. - военфельдшер 54 окремого стрілецького батальйону, з липня1944 по березень 1945 року - старший фельдшер батальйону 5 автополку.

З квітня 1945 року по травень 1945 приймав .'часїь в боях в складі 5 автополку, 1-й Український Фронт. В тому ж полку служив в Північній групі окупаційних радянсышх військ в Німеччині до вересня 1945 року.

З вересня 1945 по листопад 1945 року в складі того ж 5 автополку служив в Прикарпатському Військовому оі^узі^ а з листопада 1945 по липень 1946 року в Кнївсьжяшу ВО на посаді военфельдшера.

З липня 1946 по квітень 1948 року - фваадшвр медичного пункту Єреванського Артилерійсмюго учмнщ а.

В квітні 1948 року демобілізований в запас у

лейтенант медичної служби. В 1951 році закінчив повний курс Сумського педагогічного інституту. За фахрм учительісторії. ...

з 1951 по 1977 року працював вчителем історіїДубовичської середньої школи Глухівського району,Сумської області ( до 02.07.1954 р.), Жигайлівської СШ,Тростянецького району ( до 31.08.1964), Буймерської СШтого ж району ( до 21.08.1965 р.), Білчанської СШ ( по01.09.1977 р.). З 01.09.1977 року і по 30.07.1979 року -вихователь групи продовженого дня Білчанської СШ.

В запасі були присвоєні звання старший лейтенант,капітан, майор.

Вийшов на пенсію 30.07.1979 року. Аматор.Нагороджений орденом «Вітчизняної війни» П ступеня,

медаллю «За Перемогу над Німеччиною в ВеликійВітчизняній війні 1941 - 1945 років» і всіма ювілейнимимедалями.

Одружений. Разом з дружиною Анастасією Миколаївною виховали дочку і двох синів.

Помер 9 квітня 2002 року, похований в Білці,

Пономаренко Борис Федорович - майор

Народився 28 квітня 1922 року в селі Білка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район Сумської області) в родині службовця, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1930 році вступив у перший клас Білчанської школи і закінчив10 класів в 1941 році.

В 1938 році вступив у члени « - ВЛКСМ, в 1940-1941 роках бувТ п я “ “І ’Г ' * " “ » “ “ Орської організації школи

3.08.1941 року призваний в Радянську армію.90

Перебував у 31 навчальному танковому полку курсантом.28.12.1941 року закінчив курси і йому було присвоєно звання старший сержант і призначено механіком - водієм «Т-34». Потім навчався в Саратівській танковій школі, яку закінчив 2.08.1942 року в званні старшина.

Воював на Сталінградському фронті, був водієм - механіком Т-34 і КВ. На Брянському фронті воював у складі 189 танкового полку 17 гвардійської кавалерійської дивізії 2 гвардійського кавалерійського корпусу. Коли дійшли з боями до України, полк перекинули на 2-й Український фронт, де він приймав участь у Корсунь -Шевченківській битві.

в складі 1-го Білоруського фронту пройшов через Польщу, Німеччину, брав участь у звільненні Варшави, взятті Берліна, дійшов до річки Ельба. Мав поранення. Після закінчення війни рік служив у Німеччині, а потім — в Калінінградській області. 6.12.1946 року демобілізувався

в званні капітана.За бойові подвиги має подяки від Верховного

головнокомандуючого.Нагороджений орденом «Вітчизняної війни П ступеня*

та медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда*, «За звільнення Варшави», «За взяття Берліну», «За пер^огу над Німеччиною», «20 років Перемоги», «50 років Збройних Сил», «60 років Збройних Сил», «70 років Збройних Сил». «Медаль Жукова», «Захиснику Вітчизни» та «Знак 25 років

Перемоги». .Після демобілізації здобув вищу освіту в ХДУ^ фізмат,

з 1947 року працював в Білчанській середній школі викладачем фізики. В 1976 році за стануом здоров'я пішов на пенсію. Інвалід Великої Вітчизняної війни II групи.

Знаходячись на пенсії, проводив велику віиськово- патріотичну роботу. Був одружений. Дружина Лідія Семенівна. Мав оина і доньку. Помер 2006 р.. по.оаавніі в

с. Білка.

Сизарев Іван Йосипович - майор.Народився 1921 року в селі Білка Тростянецького

району Сумської області в селянській родині.Учасник Великої Вітчизняної війни.Працював вчителем в Білчанській середній школі. Був одружений.Помер в Києві.

Сміян О. І. - майор.Народився 1919 року в селі Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецький район Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 10 класів Білчанської школи в 1938 році.В тому ж році призваний в РСЧА.Закінчив військове училиш,е.Учасник Великої Вітчизняної війни.Після війни служив в Москві.Після виходу у відставку продовжував працювати і жив

в Москві, РФ.

Лебедев Василь Петрович - майор.Народився 26 серпня 1919 року в с. Олексине

‘ _ Охтирського повіту Харківської губернії (нині Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 7 класів Білчанської школи в 1934 р.8 листорада 1939 року був призваний в Червону Армію

1 служив до 17 травня 1948 року. В 1942 році закінчив Харківське артилерійське училище. Звання - лейтенант.

Після закінчення училища брав участь в боях по Паулюса в ході Сталінградської битви в

склад 677 артилерійського полку 229 СД, командир батареї. Після поранення лікувався в шпиталі.Повернувшись в діючу армію в складі 562 окремого

®°Р°«"=^ькому фронті приймав

пГадГ:г “ -батальйону. ^ замісника командира

Нагороди: Ордени: «Вітчизняної війни І та П ст.», орден92 ’

«Червоної Зірки», «Орден пошани», медалі «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «За бойові заслуги», «За доблестный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения В.И. Ленина*, «Ветеран труда». ’

Демобілізувавшись, в 1948 році поступив на роботу до Тростянецького комбінату хлібопродуктів.

Звання майор присвоєно наказом № 043 МО СРСР 21 вересня 1954 року.

Майстром на комбінаті хлібопродуктів працював до смерті.

Був одружений. Дружина Ганна Федорівна. Є доросла дочка.

Помер 12 липня 1999 року, похований в Тростянці.

Нікітенко Михайло Якович — майор.Народився 1914 року в с. Білка Тростянецького району

Сумської області в селянській родині.Закінчив 10 класів Білчанської школи. Військове

училище. . - "Учасник Великої Вітчизняної війни. .Останнє місце служби м. Ніжин, Чернігівської області.Помер і похований в Ніжині.

Величко Григорій Меркурієвич - капітан НКВД.

Народився 1905 року в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район Сумської області) в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Запорізької Січі.

В 1922 році закінчив 5 класів Білчанської школи. Працював на залізниці.

В 1934 році призваний в РСЧА- Під час служби закінчив шкоду

молодших командирів. В 1937 році поступив, а в 1939 році закінчив училище НКВД зі званням .іейтенант.

в 1940 році в званні старший лейтенант очолював взвод охорони Верховної Ради України. На початку 1941 року присвоено звання капітан НКВД, очолив підрозділ поохороні Верховної Ради України.

В перші місяці Великої Вітчизняної війни керував евакуацією апарату Верховної Ради України, документів іархіву в глибокий тил.

Після виконгіння цього згшдання очолював охорюну штабу генершіа Кирпоноса в ході Київської оборонної опер>аци.

Загинув в бою, захищаючи штаб Кирпоноса в Полтавській області в оточенні в вересні 1941 року.

Був одружений. Дружина з сином евакуйовані в глибокий тил, після війни приїжджали в с. Білку.

Ворошило Василь Якович - капітан.Народився 1922 року в селі Білка Тростянецького

району Харківської (нині Сумської) області в селянській родийі, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського слобідського козачого полку.

Закінчив 10 класів Білчанської школи в 1940 році.В 1941 році призваний в армію, закінчив

. короткострокові курси офіцерів. В званні молодший лейтенант направлений на фронт.

З боями пройшов від Харкова до Сталінграда і від Сталінграда до Праги.

Після війни працював в народному господародгві.Мав бойові нагороди. 'Був одружений. Помер після війни.

Ворошило Іван Дмитрович — капітан.Народився 18.01.1922 року в с. Білка Тростянецького

району в селянській родині.В 1940 році закінчив 10 класів Білчанської школи.В жовтні того ж 1940 року був призваний в Червону

Армію. Закінчив курси молодших командирів і в званні молодшого лейтенанта був направлений на службу в Забаик^ьки, вшсиовші округ. Командував взводом, роїію.

В 1942 році присвоєно звання лейтенант, потім - старшин лейтенант.

В складі 210 стрілецької дивізії Забайкальського фронту94

г

штурмував гірський хребет Великий Хінган при розгромі Японської Квантупської армії в серпні 1945 року.

За бойові заслуги нагороджений орденами: «Вітчизняної війни П ступеню», «Червоної Зірки», медаллю «За перемогу над Японію», ювілейними медалями.

Демобілізувався в серпні 1946 року.Викладав фізкультуру і військову справу в Білчанській

школі. З 1966 року - завідуючий пекарнею.Наказом № 775 Міністра Оборони СРСР 29.08.1959 р.

Ворошилу Івану Дмитровичу присвоєно звання капітан.. Обирався головою Білчанської сільради.

Був одружений. Дружина Роза Олександрівна. Дочки: Надія 1956 р.н., Тамара 1960 р. н.

Помер і похований в с. Білка 6.11.1987 р.

Голосний Іван Маркович - капітан-лейтенант.Народився 1922 року в с. Білка

Охтирського повіту Харківської губернії (нині Сумська область) в селянській родині.

В 1940 році закінчив 10 класів Білчанської школи.

В тому ж році вступив до Харківського державного універ­ситету. Провчився рік.

В перші дні Великої Вітчизняної війни призваний на Північний фяот.

Служив на флоті до 1945 року включно.

Д емобілізувавш ись, в 1946 році вступив до політехнічного інституту.

Після закінчення інституту працював на одному підприємств м. Тамбов до виходу на пенсію.

Був одружений.Виростив 3-х синів, один із яких, Володимир, «:щ)уяшася

з білчанською дівчиною - Коваль Антоніною Макалзївноіо.Сини: Олександр - полковник,Володимир - полковник, вик.чадач ВУ в м. Харкові,Олег - інженер.

Народився 1912 року в с. Олексине Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район. Сумськоїобласті) в селянській родині.

В 1934 році закінчив 7 класів Білчанської школи. Працював в 9 дистанції колії ст. Смородино Пів-денної залізниці.

1936 року призваний в Червону Армію.В 1938 році закінчив Харківське інженерне училище.

В тому ж році демобілізований.В січні 1940 року Тростянецьким райвійськкоматом

знову призваний в Червону Армію і зарахований на курси вдосконаленя керівного складу Київського Особого Військового округу, м. Янов.

З липня 1940 року старший технік-будівельник Управління начальника будівництва 180 Київського ОВО.

З березня 1941 - начальник групи оборонних споруд УНБ-85 Прибалтійського особого військового округу.

З червня 1941 року старший технік-будівельник Управління військово-польового будівництва № 6, Північно- Західний фронт.

З вересня 1941 року помічник командира роти 8-го інженерного запасного полку. З листопада 1941 року - командир взводу 160 окремого важкого мото-понтонного батальйону.

З квітня 1942 року - командир естакадного взводу 109 окремої важкої мотопонтонної роти.

З жовтня 1942 р. командир мостового взводу 21 окремого понтонномостового батальйону.

З квітня 1943 року — замісник комгіндира технічної роти того ж батальйону.

З червня 1943 року - командир окремої роти управління 4-ї Дніпропетровської понтонно-мостової бригади Резерву головного командування Південно-Західного фронту. З січня 1945 року командир третьої понтонної роти 2

96

окремого гвардійського мостового мотопонтонного батальйону тієї ж бригади.

Старший ад’ютант 28 окремого понтонного батальйону капітан Горбач С.Т. загинув в бою під час організації переправи через р. Одер 18 квітня 1945 року. Похований в с. Керберг (10 км на північний схід від м. Шведт, Німеччина)

Нагороди: Два ордени «Червоної Зірки».Був одружений. Сім’я проживала в с. Олексине.

Кіяшко Іван Семенович - капітан.

Народився 1922 року в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні, Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1940 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи.

В 1940 році призваний в РСЧА. у внутрішні війська. До липня 1941 року служив в М осковському військовому окрузі, в 236 полку.

Липень 1941 — листопад 1941 року — на Західному фронті, червоноармієць 15 окремого батальйону винищувачів танків противника.

З листопада 1941 - 1942 року - Калінінський фронт - снайпер 15 окремої снайперської роти 29 Армії.

З листопада 1942 по лютий 1943 року - командир відділення окремої снайперської роти 29 Армії, Західний фронт, сержант. З лютого по квітень 1943 року - командир в ідд ілення окремої роти оперативного польового командування 1-ї танкової Армії, Північно-Західний фронт, старший сержант.

З квітня по вересень 1943 року - помічник командира

взводу окремої роти оперативно-польового управління 1-ї танкової Армії, Воронежськирг фронт, старший серж ант.

В серпні 1943 року 2 дні був у відпустці в рідному селі.З вересня 1943 року по вересень 1944 року - помічник

командира взводу 160 окремої роти 1-ї гвардійської танкової Армії, 1-й Український фронт.

З вересня 1944 року по листопад 1946 року - курсант- сержант Котласького училища самохідної артилерії.

Демобілізувався в грудні 1946 року в званні старшини.З лютого 1947 року по квітень 1955 року - секретар,

голова сільської ради, с. Білка. З жовтня 1955 по 2002 роки член колгоспів «Перемога», ім. Котовоького, ім. Володимира Ілліча, агрофірми «Нива» Білківської сільської ради. Працював завгоспом, бригадиром тракторної бригади, бригадироїМ рільничої бригади, завідуючим тваринницькою фермою, завідуючим складом пального.

Одружений. Дружина Євдокія Марківна, дочка Людмила, сини Борис і Олександр.

Нагороди: Ордени «Вітчизняної війни П ст.», «Богдана Хмельницького».

Медалі: «За звитягу» ПІ ступеню, «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «Ветеран праці», «Захиснику Вітчизни», «Медаль Жукова», «60 років Перемоги», «60 років звільнення України».

Знаки. «Почесний донор СРСР», «Заслужений донор СРСР». ^

Проживає в с. Бі.ака

Кирюхін Василь Парменовичслужби.

капітан медичної

Народився З грудня 1923 року в с. Колотоно -Моховського району Орловської області

Учасник Великої Вітчизняної війни Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 60

Командуючого Київського ВО 25 листопада 1968 року.

В березні 1972 року призначений головним лікарем Білчанської дільничної лікарні.

Наказом № 66 Командуючого КВО 28 червня 1973 року присвоєно звання капітан медичної служби.

В Білці вивчив лікувальні якості хвощанської води, використовував цю мінеральну воду для лікування хворих.

Одружений. Дружина Кирюхіна Анастасія Свсеївна, вчитель.

Дочка Ольга 1959 р.н.31.01.1974 року вибув до м. Охтирка.

Колісник Федір Васильович - капітан.

Народився 24.12.1904 року в с. Білка Охтирського повіту Хар­ківської губернії (нині Тростянець­кий район. Сумської області) в сім’ї селянина-середняка, яка веде свій- родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1913-1918 роках- навчався в Білчанській школі, закінчив 5 кла­

сів. З 1918 по 1929 рік працював в своєму господарстві, потім — секретарем Білчанської сільської ради. В 1937­1939 роках був завклубом. Одночасно завідував в с. Бгіка курсами ліквідації неписьменності.

В 1939 році Колісника Федора Васильовича обрано головою колгоспу в с. Грузькому.

в вересні 1941 року, провівши гуртоправів з колгоспними коровами за межі області на Схід, сам пішов в партизанський загін. В листопаді 1941 року був заарештований гестапо і в арештантському вагоні був відправлений до Берліна. По дорозі до Бреста був звільнений білоруськими партизанами. По червень 1944 року воювгів в партизанському загоні на теріггорії Білоруси.

з червня 1944 року у складі І Білоруського Фронту командував ротою, звільняв Польщу, брав Берлін. ^

Після закінчення війни в 1945 р. призначений начальником табору для полонених есесівців під Москвою.

В 1947 році звільнений з посади і відчислений в запас. Працював диспетчером на заводі «Клейтук» до виходу на пенсію. Після виходу на пенсію працював в охороні фармацевтичної фабрики.

Нагороди: Орден «Вітчизняної війни» II ст., Орден Червоної Зірки, медалі «Партизану Великої Вітчизняної війни», «За звільнення Варшави», «Завзяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» *

Був одружений. Дружина Парасковія Іванівна.Дочка Ольга 1924 р. н.Дочка Марія 1926 р. н.Син Михайло 1929 р. н.Помер Колісник Ф.В. 27.12.1983 року. Похований в с.

Білка.

Куц Володимир Семенович - капітан.

Народився ЗО листопада 1922 року в с. Олексине, Тростянецького району. Сумської області в селянській родині.

В 1941 році зЕїкінчив 10 класів Білчанської школи.

В тому ж році був призваний в РСЧА. Закінчив короткострокові курси ЛЄЙТЄН£ІНТІВ.

Учасник Великої ВітчизняноїВІЙНИ.

Звання капітан присвоєнеГРГР чп 05712 Військового МіністраСРСР зо грудня 1952 року. Служив в Харкові. Прибув во. Олексине з Ленінського РВК м. Харкова в січні 1966року.

Працював бригадиром в колгоспі імені Володимїіра Ілліча. Був одружений. Дружина Куц Пелагія Олександрівна,

син Сергій 1956 р. н.

Мартинченко Павло Якович - капітан медичної служби.

Народився 28 грудня 1921 року в с. Микитівка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Сумської області) в селянській родині.

В 1935 році закінчив 7 класів Білчанської школи.1937 р. закінчив Охтирський медичний технікум, фельдшер. В липні 1937 року вступив добровольцем в Робітничо-селянську Червону Армію разом з Лободою М.С. і Сміяном В. С.. Навчався в Загальновійськовому училищі, яке закінчив 1941 року.

З 1941 року на фронтах Великої Вітчизняної війни. В дні Курської битви звільняв Харківську область і м. Харків у складі 29 окремого батальйону. Був поранений в серпш

1943 року.Після лікування продовжив службу і воєнні дії, у складі

1-го Українського фронту приймав участь в штурмі Берліна. Після війни служив в армії по червень 1947 року.

Після звільнення в запас працював за фахом лікарем в Тростянецькій Центральній районній лікарні. Звання капітгін присвоєне наказом № 01212 МО СРСР 21 липна

1948 року.Нагороди: Орден «Вітчизняної війни II ст.», Ор^ев

«Червоної Зірки», медалі: «За взяття Берліна», «За перем«^ над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», ювілейні медалі.

Був одружений. Дружина Мартинченко Купріянівна.

Помер і похов£ший в м. Тростянець.

Перчило М ихайло О м елянови ч — к а п іт а н медичної служ би.

Народився 8 листопада 1905 року в с. Б іл к а О хтирського п о в іт у Харківської губернії (нині Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 5 класів Б ілчанської школи в 1921 році. Працював на батьківському полі.

З 1927 по 1930 р ік служ и в в Р об ітн и чо -селян ськ ій Ч ервон ій

Ь 111 - -і Ш Армії.Посади послідовно: воїн, курсант

школи санітарних інструкторів (при Ж итом ирськом у в ій с ь к о в о м у

шпиталю - 1928 p., сан-інструктор роти).З 1930 по 1934 навчався в Харківському медичному

техн ікум і. Закінчив технікум зі спеціальністю фельд­шер-дантист.

З 1934 по 1941 рік працював фельдшером зубо­протезного кабінету в с. Буймер, Тростянецького району.

Учасник Великої Вітчизняної війни. З 1941 по 1945 рік воював на Західному, Південно-Західному, Центральному,1, 2, З Білоруських фронтах. Послідовно на таких посадах : фельдшер роти - молодший лей тен ан т , п ом ічн и к начальника медицинського відділу, помічник начальника загону по медичній і санітарній службі - лейтенант, ко­мандир санітарного взводу стрілецького батальйону - стар­ший лейтенант, начальник санітарного потягу — капітан.

^ П ісля закінчення війни служ ив в К азан сько м у військовому шпиталі. Звільнений в запас по хворобі в грудні 1945 року.

З січня 1946 року працював в Білчанській лікарні фельдшером. ^

Обирався головою Білчанської сільської ради.

Доро»Гої‘ б"р„Х“Нагороджений медалями «За доблестную службу» «За

Був одруженим. Дружина Улита Степанівна, дочка102

Антоніна - 1935 р. н. Помер 1979 року, похований на цвинтарі в с. Б ілка.

Перчило Микола Васильович — капітан.Народився 9 квітня 1912 року в с. Білка Охтирського

повіту Х арківсько ї губернії (нині Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 7 класів Білчанської школи. З липня 1939 року працівник особливого відділу НКВД Київського ВО.З грудня 1939 року працівник особливого відділу НКВД Північного флоту і Північного фронту - в роки Великої В ітчизняної війни, з грудня 1945 року - працівник Окружного ШДБ ВМАУ Північно-Кавказького ВО. З червня 1947 - працівник Управління МДБ по Сталінській області (нині Донецька область). З квітня 1948 року — працівник Управління охорони МДБ Львівської залізниці.

Звільнений в запас по хворобі. На січень 1957 року стояв на обліку в С таніславському м іськвійськом аті, проживав по вул. Пушкіна 12, кв. 3.

Нагороди: медаль «За бойові заслуги» - № 1422280 - наказом № 07 від 29.05.1945 року Біломорської флотилії. Північного флоту; медаль «За оборону Радянського Заполяр’я», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «ЗО років Радянської Армії і Флоту*.

Полтавський Василь Аполлонович — капітан.

Народився 1919 року в с. Буряко­во Валківського повіту Харківської губернії в селянській родині.

Закінчив Буряківську семирічну школу в 1935 році.

В 1939 році призваний в Червону А рм ію . В 1940 році з а к ін ч в а в ій с ь к о в е учи ли щ е, молоднш * лейтенант.

Учасник Великої Вітчизняної ніІИірз 1941 по 1945 роки,учаяясвіікиі^віШ

Японії в 1945 році.В 1941 році в боях по обороні Москви на і

фронті. Лейтенант, командир взводу, замполіт рев** '1942 рік - на Сталінградському фронті — лейтенаяг,

командир роти. За героїзм в дні Сталінградської битви нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда».

1943 рік - в склад і військ Воронезького фронту, старший лейтенант, командир роти. Полтавський Василь Аполлонович брав участь у зв іл ьн ен н і С ум щ и н и , Полтавщини, а в складі 1-го Українського фронту — в форсуванні Дніпра.

1944 рік - у складі 3-го Українського фронту брав участь в завершенні звільнення України в Карпатах, у звільненні Словаччини.

В 1945 році у складі 1-го Білоруського фронту в званні капітан брав участь у звільненні Польщі і штурмі Берліну.

Після перемоги над фашистською Німеччиною разомзі своїм батальйоном передислокувався на Далекосхідний фронт. Брав участь в боях проти Японії.

Демобілізувався в лютому 1946 року, поселився в селі Б ілка, на батьківщині дружини. До пенсії працював ветеринарним фельдшером в с. Білка.

Нагороди; «Орден Великої Вітчизняної війни П ст .» , «Орден Червоної Зірки». ’

Медалі: «За оборону Сталінграда», «За визволення Варш ави», «За взяття Б ерл ін а», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» «За перемогу над Японією». Ювілейні медалі. ’

Був одружений, двоє синів: Полтавський Анатолій Васильович та П олтавський П авло В аси льови ч - полковники. •

Прикажчик Олексій Миколайович - капітан.Народився 15 .02 .1922 року на

хуторі П риказчиків Б ілч ан ськ о ї сільради Т ростянецького району Харківської губернії (нині Тростя­нецький район Сумської області) в селянській родині, як а веде свій

ї Б і л ч а н с ь к о ї сотні. В 1940 році закінчив Білчанську

ш к олу. На п о ч атк у 1941 рок^ призвании в Червону Армію. В 1941

році закінчив військове училище льотчиків. В 1954-1958 році навчався і закінчив Фрунзенське Вище військове училище льотчиків.

В роки Великої Вітчизняної війни служив в запасній повітряній арм ії. Готував бойовий льотний склад.

Потім проходив службу на аеродромах в Отарі, станції Лугово, Кант, Токмак, м. Фрунзе, м. Ташкент - все в Казахстані та Середній А зії. Посади: військовий пілот, штурман рою, командир рою, пілот-інструктор, штурман ескадрильї, командир ескадрильї, начальник льотної частини Узбекського республіканського комітету ДТСААФ.

Нагороди: Медаль «За бойові заслуги», всі ювілейні медалі.

Державна премія за вдосконалення бойової авіаційної техніки та випробування нових літаків .

Одружений.Сини теж військові.

Мироненко Володимир Тихонович - капітан.Народився 1906 року в с. Олексине Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 7 класів Білчанської школи.1930 року призваний в РСЧА. Навчався і закінчив

Сумське артилерійське училище в 1932 році, командир артвзводу.

Продовжив службу в армії. Приймав участь в боях на р. Х алх ін -Гол в М онголії. З перш их дн ів Великої Вітчизняної війни в безперервних боях.

В вересні 1942 року пропав безвісти.

Носок Микола Сергійович - капітан інженерної служби.

Народився 1922 року в с. Олексине Охтирського шшіту Харківської губернії (нині Сумської області) в сваянській рсдан^

В 1941 році закінчив 10 класів Білчанської свредяьвї школи.

Того ж року призваний до лав Червоної А р м ії, направлений на навчання в Військове інженерне училище. Закінчив училище в 1942 році.

3 1942 року — на фронтах Великої Вітчизняної війни. Командир саперного взводу. Командир інженерно-саперної роти, ст. лейтенант. Командир інженерно-саперного батальйону — капітан.

Війну закінчив на р. Одер.Був одружений.Живуть дорослі діти і онуки.Помер і похований в с. Олексине.

Онда Іван Пилипович - кап ітан -ін ж ен ер . Н ародився З березня 1923 року в с. Б іл к а

Тростянецького району Сумської області в селянській родині, що веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

в 1941 році закінчив 7 класів Білчанської школи.В березні 1943 року був призваний в Радянську Армію.

Воював на Курській дузі у складі Воронежського фронту. Закінчив військове училище - лейтенант-інженер.

луж и в в саперних в ій ськ ах командиром взво ду командиром роти.

№ у закінчив в 1945 році на підступах до Берліна.

сільоькотос„о:;"с"ький іГ сїГ у:.“зТаю™' ■"‘“ -'■им Маківського лісницгаа“

вересня Ї977°року. «О СРСР 27

«Вітчизняної війни» II ст Орден

вітч„зн"я” ій 1 " :; Г а Т т І “ ” =

Харківської Області (нині Су„ськ„і^бла™ “ я"исГкїї106

родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1941 році закінчив Білчанську середню школу.Призваний в армію в 1943 році і направлений на

навчання до Вищого військово-інженерного училища.Учасник Великої Вітчизняної війни.П ісл я в ій н и сл уж и в в к ад р ах Р адянсько ї арм ії

військовим інженером.Вийшов в запас в званні капітан.Був одружений. Мав дорослих дітей.

Підгорний Петро Васильович - капітан. Народився 20 червня 1919 року в с. Станова Охтирського

повіту Х арківсько ї губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині.

Закінчив початкову школу в с. Станова та 5-7 класи вс. Б ілка в 1934 році.

Працював в с. Станова в сільському господарстві.1939 році призваний в Червону Армію.В 1941 році закінчив військове училище за скороченою

програмою - молодший лейтенант. Служив командиром взводу, роти. Приймав участь у бойових д іях з 1942 року по 1945 р ік . Воював на Ленінградському, П Прибал­тійському фронтах.

19 листопада 1943 року наказом № 0198 Наркома оборони СРСР присвоєно звання старшого лейтенанта. А в1945 році - кап ітана. . .

П ісля війни працював економістом в колгоспі ш .Котовського в с. Б іл ка , потім головою колгоспу і *Володимира Ілліча. _

Нагороди: ордени «Вітчизняної війни П ст.», ♦Зірки», «Жовтневої революціі», «Трудового Червоного р а їкр »

Медалі: «За в ідвагу», «За перемогу над Намеччшюю в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 РР-*» * доблесть», «До 100-річчя з дня народження Б. Ь ювілейні медалі, медалі Виставки Досягнень ароднвг©Господарства. .

Був одружений. Має дочку. Помер в 2 ( т ращ*

На гуртовому фото працівників с т . С крягівка . Пиво М. I. — другий зл іва

Народився в м. Тростянець Харківської губернії (нині Сумської області) в родині робітників.

В 1940 року закінчив Тростянецьку середню школу.В 1941 році призваний в Червону Армію. Пройшов з

боями від західного кордону до Воронежа. Навчався на курсах молодших офіцерів.

Війну закінчив в званні лейтенант.Працював черговим по ст. Б ілоп ілля П івденної

Залізниці.В лютому 1965 року переведений на посаду начальника

станції Скрягівка Південної Залізниці. Тут працював до виходу на пенсію. ^

27.09.1977 року наказом № 79 Міністра оборони СРСР присвоєне звання капітан.

Нагороди - бойові та ювілейні медаліБув одружений. Дружина Пиво Євгенія Іванівна.

Пономаренко Аркадій Юхимович - капітан. Н а р о д и в с я 17 б ер езн я 1918 року в с. Б іл ка

Тростянецького району Харківської області (нині Сумської об ласт і) в с е л я н с ь к і й родині, яка має свої корні в Б і л ч а н с ь к і й сотні Охтирського Слобідського козачого

1938 році закінчив 10 класів Білчанської СШ. Учасник Великої Вітчизняної війни.П ісля війни закінчив юридичний факультет ХДУ. За

кап ітан присвоєно наказом № 817 МО СРСР13 березня 1951 року.

Одружений не був. Дітей не мав. ^Помер в будинку для літніх самотніх людей.

Пух Григорій Іванович - капітан.

Народився 1 січня 1923 року в с. Б іл к а Т ростян ецького району Харківської (нині Сумської) області в се ля н с ь к ій родині з давнім и козацькими коренями Пуха Івана Трохимовича та Пух (Провозшої) фросі Матвійовни.

В 1941 році закінчив Білчанськусередню школу.

В перш і ж дн і В ели ко їВ ітчи зн яної війни призвании вЧервону Армію і н а п р а в л е н ь вВ о вч ан ську в ій ськ о ву ш к олу

авіаційних механіків, яка з реЕ.передислокована в Сталінабад,

В середині 1 9 4 2 року закінчив ш к о л ^ ^. . .............сержант. 9-у роту.авіаційний механік, звання сержантН И И м е л а г і х л , * л / ч л и я я

служив, залишили при училищі для н служби до прийняття присяги новим по ^

В к ін ц і 1942 року направили в Слов’янську льотну школу для вивчення^^^^”"Але через деякий час школу розформу _ перевели до Куйбишевської школи ШЛОТ ,

пілотів для авіаційних полків ВМФ. Навчання завершив на початку 1943 року і служив в авіаційному полку ПО-2 і УТ-2 в Красному Яру, Куйбишевської області. Наприкінці 1943 року Пуха Т.І. направили в Єйське вище військово- морське училище для навчання на літаках 1-16.

П ісля заверш ення н авчан н я присвоєно зван н я молодший лейтенант і направлено на Тихоокеанський флот. Це був 1944 рік. Служив на аеродромі Новонєжино до закінчення війни з німцями.

Був переведений на аеродром Тучензи під Порт- Артуром в Китаї після перемоги над Японією.

В Порт-Артурі служив до 1949 року.В 1951 році він знову повернувся в Порт-Артур і служив

пілотом, зам . командира ав іа е скад р и л ь ї м орських розвідників.

В 1955 році покинув П орт-А ртур, сл уж и в на Преображенському аеродромі в транспортній ав іац ії ВМФ.

В 1962 році вийшов в запас в званні капітан.Поселився з сім’єю в Новосибірську.Працював в райкомі ДТСААФ, військовим керівником

в школах Новосибірська.Нагороди: Орден «Вітчизняної війни П ст.», два ордени

«Червоної Зірки», 2 ордени КНДР, 12 медалей, дружений. Має двох дітей, онуків.

Живе в Новосибірську, РФ.

Пух Олексій Іванович, капітан.

Народився 22 грудня 1919 року в Б іл к а Т ростян ец ького район у і думської області, веде свій родовід від

к о з л ів Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1934 році закінчив 7 к ласів Білчанської школи, а в 1939 році -

В 1939 році був призваний до лав Червоно. _Ар„ії, в ій с ь к ^

училище. Учасник Великої ВітчизняН01 війни, в боях

червня 1941 року по березень 1942 року. В бою був тяжко поранений, признаний після лікування не придатним для військової служби. До вересня 1943 року працював за фахом в Чимкентській області.

Після звільнення Білки від фашистських загарбників працював в рідному селі ветеринарним фельдшером.

Нагороджений орденом «Слгіви» ПІ ступеню, № 567636, медаллю «За перемогу над Німеччиною», ювілейними медалями.

Був одружений. Виховав двох дочок. Помер і похований в Білці.

Рибальченко Федір Христофорович - капітан.Народився 13 грудня 1912 року в с. Олексине Охтирського

повіту Харківської губернії (нині Тростянецького ргійону. Сумської області) в селянській родині.

В 1925 році закінчив 5 класів Білчанської школи. Працював в сільському господарстві і на залізниці.

В ж овтн і 1934 року був призваний в Робітничо- селянську Червону Армію. Закінчив артилерійське училище і залишився в армії командиром батареї.

В боях з перш их д н ів в ій н и . С луж и в в 777 артилерійському полку 246 СД Західного фронту.

Після переформування в ході битви за Москву капітан Рибальченко Ф.Х. очолив роту самохідних артустановок (САУ)1538 важкого самохідного артполку Брянського фронту. В січні 1942 року в бою був тяжко поранений і після лікування в шпиталі був демобілізований з армії. Інвалід війни II групи.

Нагороди; Орден «Вітчизняної війни II ст .» , медаль «За бойові з а с л у ги » , «З а п ерем огу над Німеччиною в Вітчизняній війні 1941-1945 років», ювілейні медалі.

Після війни жив в с. Олексине.

Савицький Іларіон Іларіонович - капітан.Народився 1905 року в с. Грузьке Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в родині службовця, я к а веде свій родовід від ко зак ів Б ілчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

Закінчив 5 класів Білчанського зем ського у’ ияшца. Працював в сільському господарстві.

в 1928 році призваний в Робітничо-Селянську Червону Армію. Служив в кінноті.

Закінчив курси офіцерів - командир взводу. ^В 30-і роки переведений в бронетанкові в ій ська .

Командир танкової роти.В 1939 році брав участь в боях на р. Халхін-Гол.

Нагороджений орденом «Червоного Прапора».В боях на фронтах Великої Вітчизняної війни з 1942

року. Нагороджений орденом «Червоної З ірки», медаллю «За оборону Сталінграда».

Героїчно загинув в наступальному бою 14 квітня 1943 року.Був одружений. Мав сина.

Сирота Михайло Пантелеймонович - капітан.Народився 1910 року в о. Олексине Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині.

1926 року закінчив 7 класів Б ілчанської школи. Працював у Смородинському відділку Південної Залізниці, службовець.

1931 року мобілізований в РСЧА.Закінчив військове училище, лейтенант.Командував взводом, ротою. Учасник Фінської війни.З перших днів Великої Вітчизняної війни - на фронті.В липні 1941 року капітан Сирота М. П. пропав безвісти.

Філіппов Олександр Андрійович — капітан технічної служби.

Народився 16 лютого 1909 року в с. Білка Охтирського повіту Хар­ківської губернії (нині Тростянець­кого району. Сумської області) в родині церковно-служителя.

1922 року зак ін чив 5 к л ас ів Білчанської школи, а в 1924 року — ремісниче училище. 20 травня 1928 року поступив на роботу в 9 дистанцію к о л ії ст. Смородине Південної Залізниці.

В грудні 1931 року призваний до . ^ Червоної А р м ії. Служив

шофером. Демобілізований у вересні 1933 року.112

26 вересня 1936 року зарахований в 9 дистанцію колії на посаду шофера автодрезини. 23 червня 1941 року призваний до лав Червоної Армії, в якій служив до серпня 1956 року.

Проходження служби: до 10.1941 року — шофер, з10.1941 року по 8.1944 - бригадир ремонту, начальник ремонтної літучки. З 8.1944р. по 6.1947 р. - командир взводу, з 6.1947 р. по 10.1950 р. командир парку, старший авто- техн ік, 10.1950 - 7.1954 р. — замісник командира роти по тех н іч н ій ч асти н і, п ом ічн и к ком ан дира автотранспортного батальйону по технічній частині, з 7.1954 . по 9 .1955 р. — замісник начальника авторемонтної майстерні по технічній частині. ^

Учасник бойових дій Великої В ітчизняної війни. Воював з 6.1941 по 10.1941 р. на Західному фронті, з 10.1941 р. по 8.1942 р. - Воронежський фронт, з 8.1942 р. по 3.1943 р. - Сталінградський фронт, з 3.1943 р. по 8.1943 р. - Воронежський фронт, з 8.1943 по 4.1944 р. - Каліншськии фронт, з 4.1944 по 5.1945 р. - 1-й Прибалтійський фронт. В 1944 році на фронті вступив в члени КПРС.

Бойові нагороди: 2 ордени «Червоної З ірки», медаль «За відвагу» 7.04.1945 р., «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграду» 22.12.1942 року, «За перемогу над Німеччиною в Вітчизняній війні 1941-1945 років» - 9 .05.1945 р.

Закінчив курси молодших лейтенантів в 1945 році. Ленінградську вищу офіцерську автошколу в 1956 рош.

Після демобілізації працював помічником маш иш ^а водокачки ст. Смородине, шофером І класу Охтирської АТК, машиністом-шофером ремонтно-відновлюваного поїзда ст. Смородине, шофером І класу на комбінаті «Апатит», шофером І класу Сумської спец іал ізованої автобази. Вийшов на пенсію 8 січня 1986 року з трудовим стаж«* більше 50 років. Мав нагороди і заохочення.

Був одружений. Дружина Марія Григорівна, 1 9 2 2 ^ народження, сини Сергій 1956 р. н., Павло 19581964 р. н., дочка Галина 1951 року народження в Тростянці, Сумської області.

Народився 16 грудня 19 12 року в с. Верхолюджа Охтирського повіту Х а р к івс ь к о ї гу б е р н ії (н и н і Тростянецького району, Сумської області) в робітничій сім’ї, росіянин.

Закінчив 6 класів Тростянецької неповної середньої школи 15 червня1926 року. Працював лаборантом на Тростянецькому ц укрозавод і до жовтня 1934 року.

В ж овтн і 1934 ро ку був призваний до Робітничо-Селянської Червоної А рм ії. Пройшов курси

молодших командирів в 68 стрілецькому' полку 23 стрілецької дивізії Харківського Військового Округу і до жовтня 1936 року служив старшиною стрілецької роти того ж полку.

З 10 жовтня 1936 року по листопад 1939 року був в запасі і працював лаборантом на Т ростян ец ьком у цукровому комбінаті.

З листопада 1939 року по липень 1940 року - старшина стрілецької роти 31 стрілецького полку Орловської дивізії Московського військового округу.

З липня 1940 року по червень 1941 року був в запасі і працював в м. Тростянці.

23 червня 1941 року призваний в діючу армію, воював проти німецько-фашистських окуп ан тів старшиною стрілецької роти 131 стрілецького полку 51 стрілецької дивізії Північного фронту. 13 вересня 1941 року в бою під Петрозаводськом був поранений в ліве плече і по листопад 1941 року перебував на лікуванні в шпиталі № 1871 в м. Томську. Після випуску зі шпиталю з листопада 1941 року по червень 1942 року служив старшиною батареї 2-го окремого запасного мінометного батальйону Сибірського Військового округу. З червня 1942 року по січень 1943 року був курсантом окруж н и х к у р с ів молодш их лейтенантів Сибірського Військового округу.

З січня по травень 1943 року був в резерві відділу кадрів Ленінградського фронту.

З травня 1943 року по жовтень 1944 року - командир мінометного взводу 407 окремої стрілецької роти 120 стрілецької дивізії Ленінградського фронту.

З жовтня 1944 року по січень 1945 року - командир мінометної роти 543 стрілецького полку 120 стрілецької дивізії 8 Армії Ленінградського фронту.

В січн і-лю тому 1945 п ісля ко н туз ії л ік у в ав с я в пересувному польовому шпиталі № 5481.

З лютого по квітень 1945 року — командир мінометної роти 543 СП, 120 СД Першого Українського фронту на Берлінському напрямку.

В бою знову був контужений і знаходився на лікуванні з квітня по травень в пересувному шпиталі № 5481 до8.05.1945 р. З 8 травня 1945 року по липень 1945 року командир мінометної роти 543 СП 120 СД.

З липня 1945 року по жовтень 1945 року наказом № 96 по 120 СД був призначений оф іцером дл я супроводження старших по віку воїнів, я к і демобілізувались і орган ізовано залізничними п отягам и в ідбували з Німеччини на Батьківщину. Служив при 240 Армійському запасному полку.

З жовтня 1945 року по травень 1946 року - командир мінометної роти 224 гвардійського стрілецького полку, 72 стрілецької дивізії. Київського військового окриту.

Воював з липня 1941 року по квітень 1945 року.Звільнений в запас 16 травня 1946 року наказом №

0824 Київського військового округу. ^П ісля звільнення в запас працював лаборантом на

Тростянецькому цукрозаводі. Але через хвороби, як і стад« наслідком фронтових контузій, позбавився слуху і одержав пенсію по інвалідності.

Нагороджений орденом «Вітчизняної війни* першого і другого ступенів, орденом «Червоної Зірки», .медалями «За оборону Ленінграду», «За перемогу над Німеччиною*, ювілейними медалями.

П ісля війни оселився і проживав в с. Білка.

Був одружений. Дружина Любов Іванівна 1915 р. народження. Дочки: Олександра 30.05.1938 р. народження, Ніна 21.06.1945 р. народження, син Микола 24.09.1939 р. народження.

В 1943 році перед боєм на Ленінградському фронті вступив до лав ВКП(б), партквиток 05392024.

Був комуністом до самої смерті.

Черкашина Зінаїда Трохимівна - кап ітан м еди ч ­ної служ би.

Народилась 1922 року в селі Білка Тростянецького району Харківської (нині Сумської) області в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

1940 року закінчила 10 класів Білчанської середньої школи.

Того ж року вступила до Харківського медичного інституту.

В 1942 році призвана в Червону Армію. Працювала в польовому шпиталі.

Після демобілізації працювала в Білчанській дільничій лікарні.

В 1971 році разом з чоловіком Черкашиним Іваном Даниловичом переїхала до Сум.

Бичко Іван Матвійович - старш ий лейтенант.Народився 1917 року в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського полку.

В 1935 році закінчив 7 класів Білчанської школи.В 1936 році призваний до лав Робітничо - селянської

Червоної Армії.Учасник війни проти Японії на річці Халхін - Гол в

травш - веден і 1939 року. За бойові заслуги нагороджений орденом «Червоної Зірки» і орденом «Червоного Прапора» Монгольської народної республіки.

Учасник Великої Вітчизняної війни.116

На в ій н і з 22 червн я 1941 року - командирартилерійської батареї.

Демобілізований в 1944 році за станом здоров’я після поранення.

З 1945 по 1947 р ік працю вав н ачальн и ком Тростянецького районного відділу МВС.

З 1947 року і до виходу на пенсію працював в Тростянецькій райспоживспілці.

Нагороди: Ордени: «Вітчизняної війни II ступеню», «Червоної З ірки», «Червоного Прапора МНР». Медалі «За звільнення Варшави», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941- 1945 років», «Ветеран праці».

Був одружений. Дружина Ніна Арсенівна. Сини : Олександр - 1941 р.н., підполковник запасу, Анатолій -1939 р.н ., Віктор - 1948 р.н., Микола - 1951 р.н.

Помер 1997 року, похований в селі Білка.

Боженко Степан Романович — старш ий лейте­нант.

Народився 1902 року в с. Чере- п івка Буринського району Черні­г івсько ї губерн ії (нині Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 5 класів земської шко­ли. Працював в господарстві батьків, а з орган ізац ією колгосп ів - в колгоспі.

В 1922 році призваний на строкову службу, я к у проходив в ар ти л ер ій ськи х в ій ськах .Демобілізований в 1927 році.

В 1941 році призваний в діючу армію. Воював на Південно-Західному, Донському, Центральному фронтах в складі 6 окремого мінометного полку.

В 1944 році був направлений на навчання до Сталін- гр адсько го танкового училищ а, яке з а к іи ч п в в

1945 році зі званням молодший лейтенант (Наказ МОСРСР№ 0467 від 14.11.45 року). Тим же наказом звільнений в запас.

В 1946-1950 роках працював головою колгоспу «13-річчя Жовтня» в с. Білка.

Після 1950 року і до виходу на пенсію працював водіємна Тростянецькому цукрозаводі.

Був одружений.Його син Олександр Степанович прож иває в м.

Тростянець.Нагороди: Орден «Вітчизняної війни» И ступеню, орден

«Червоної Зірки». ^М едалі «За перемогу над Німеччиною в Великій

Вітчизняній війни 1941-1945 рр».

Бородай Степан Олександрович — старший лейтенант.Народився 1916 року в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії ( нині Тростянецький р-н. Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 7 класів Білчанської СШ.В 1937 році був призваний до Червоної Армії.Після закінчення полкової школи 1 3 .1 0 .Г942 року

наказом № 0653 по 33 Армії присвоєно звання молодший лейтенант і призначено командиром взводу зв ’язку 21 гвардійського стрілецького полку.

Наказом 33 А рм ії № 102 в ід 2 8 .0 3 .1 9 4 3 року присвоєно звання лейтенант і призначено командиром взводу зв’язку 21 гвардійського стрілецького полку 5 гвардійської стрілецької дивізії.

Наказом 11 гвардійської Армії № 182 від 28.03.1944 року присвоєно звання старший лейтенант і залишено на тій же посаді.

Командир штабного взводу батареї 17 гвардійського стрілецького полку 5 гвардійської стрілецької ди візії Бородай С. О. загинув в бою 8 серпня 1944 року і похований в с. Єзерки, Сувальської області, Польща.

Нагороджений орденом «Вітчизняної війни II ступеня» № 157671 - наказ 8 гвардійського стрілецького корпусу 1

Прибалтійського фронту № 022/н від 30.04.1944 р.ЦАМО, м. Подольськ, картотеки обліку офіцерського

складу.

Брехунець Олексій Макарович — гвардії' старший лейтенант.Народився 26 березня 1922 року

в селі Білка Тростянецького району Сумської області в селянській роди­ні, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Сло­бідського козачого полку. Батько Брехунець М акар А врам ови ч , мати — Брехунець Надія Федорівна.

В 1940 році зак ін ч и в Лиси- чанську середню школу. 6 вересня того ж року був призваний в Черво­ну Армію і зарахований до Харківсь­кого артилерійського училища, яке

закінчив в 1943 році.Учасник бойових дій на Курській дузі, при визволення

України, Словаччини, Угорщини.Загинув в бою і похований в м. Пана, Угорщина, в

лютому 1945 року. ^Довідку склав племінник Стависький Вадим Ізясла-

вович, кандидат історичних наук, м. Київ, в 2007 р.

В’юник Андрій Олексійович —старший лейтенант.

Народився 4 грудня 1914 року в с. Білка Охтирського повіту Хар­ківської губернії (нині Тростянець­кого району Сумської області) в селянській родині.

1930 року закінчив 7 класів Білчанської школи. В 1936 році закінчив Київський художньо-прт- мисловий техн ікум . Після закін­чення технікуму працював на шах­тах Донбасу.

В 1938 році був призваний в Червону А рмію . Закінчив

Загальновійськове училище в званні молодший лейтенант. Учасник Великої Вітчизняної війни.

у вересні 1941 року в бою під Каховкою був тяж ко поранений. Л ікувався в шпиталі в Сочі майже 2 роки, виписаний зі шпиталю з II групою інвалідності.

Після звільнення Білки від німецьких загарбників повернувся в село. Викладав військову справу в Білчанській школі з 1943 по 1947 рік. На дозвіллі малював.

В 1953 році закінчив Львівський інститут декора­тивного мистецтва, відділ графіка. В цьому ж році В юника А. О. призначено науковим працівником Національного музею українського мистецтва у Львові.

Організував декілька вистав своїх малюнків і екслібрисів.Написав книги, присвячені життю і творчості Йосипа

Кураласа, Олени Кульчицької, Стефанії Ребус-Баранецької.Співавтор багатотомного видання «Історія українського

мистецтва*. Разом з ученим Марком Петренко створював музей книги та книгодруку України. В 1993 році виступив співавтором книги «Доля» про ж и ття та творчість Т. Г. Шевченка. В 1995 році видав свою книгу «Українська графіка XI - початку XX століть». В 2002 році він разом з Гурнаком В. М. закінчив книгу «Білка - слобода Тростя­нецького району». Почесний громадянин села Білка.

Був одружений.Нагороди: Ордени «Вітчизняної війни» І і II ступенів .Медалі: «За перемогу над Німеччиною в Великій

Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» та багатьма^ іншими. Помер і похований в Києві 10.02.2003 р.

Калюжний Микола Іванович - стрший лейтенант.Народився 22 лютого 1915 року

на хуторі Павлово К и ян івсько ї сільради Богодухівського повіту Х арківської губернії в заможній селянській сім’ї.

В 1934 році закінчив середню школу в м. Богодухові.

В 1940 році з ак ін ч и в Харківський педагогічний інститут, за факом викладач російської мови та літератури.

В 1940-1941 роках — вчитель російської мови в120

Боромлянській середній школі, Тростянецького району. Сумської області.

17 вересня 1941 року мобілізований в Червону Армію. Приймав участь у Великій Вітчизняній війні з серпня 1942 року по 15.0^.1945 року.

В дні С тал ін градсько ї битви був заряджаю чим, наводчиком протитанкової гармати.

Після контузії відкомандирований в Середню Азію, в Харківське військове артилерійське училище. Навчався в училищі в 1943 році, випущений в званні молодший лейтенант.

В 1943-1945 роках служив на різних посадах 457 мінометного полку 23-ї танкової дивізії. З боями пройшов до Берліна, звільняв столицю Чехословаччини Прагу.

До 27 к в іт н я 1948 року сл уж и в командиром артилерійського парку 457 мінометного полку 23 танкової д и в із і ї 8 - ї м ех ан ізо ван о ї А р м ії П рикарпатського військового округу. Звання на той час старший лейтенант.

27 квітня 1948 року звільнений в запас, як вчитель звищою освітою.

з травня 1948 року працював вчителем російської мови і літератури в Білчанській середній школі Тростянецького району С умської області. В 1955 році призначенийдиректором цієї ж школи.

Потім був переведений директором Тростянецької школи № 4. На цій посаді працював до виходу на пенсію в1974 році. „

Н агородж ений орденами : «В ітч и зн ян о ї віини»II ступеню, «Червоної Зірки».

Медалями: «За взяття Берліна», «За звільнення Праги», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «Ветеран праці», і до 90-річчя з дня народження в лютому 2005 року медаллю «60 роківзвільнення України».

Одружений. Має сина і двох дочок.

Вовк Степан Іванович - старший лейтенант.Народився 1923 року в с. Білка Тростянейько^

Харківської (нині Сумської) області в селянській ро ди , яка веде свій родовід від козаків Білчанської «яя».

121

в 1938 році закінчив 7 класів Б ілчанської школи. Працював в колгоспі трактористом.

Призваний в Робітничо-Селянську Червону Армію в1940 роц і. З ак ін ч и в в ій сько ве училищ е молодш их командрів зі званням молодший лейтенант.

Учасник оборони Сталінграда, Курської битви. Загинув 6 серпня 1943 року в бою за село Богодухівського району Харківської області.

Нагороди: Орден «Слави ПІ ступеню», Орден «Червоної З ірки», медаль «За оборону Сталінграда».

Кащенко Сидір Кузьмич - старш ий лей тен ан т.Народився 1896 року в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району Сумської області) в родині, що веде свій родовід в ід к о зак ів Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

Закінчив 4 класи Білчанського земського училища в 1910 рощ. Працював на батьківській землі. Учасник Громадянської війни. Один з організаторів колгоспів в с. Білка.

Призваний до Червоної Армії в 1939 році. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. В 1943 році с ім ’я одержала повідомлення про те, що Кащенко Сидір Кузьмич пропав безвісти в лютому 1942 року. Це повідомлення помилково ввійшло до «Книги пам’яті України». Сидір Кузьмич повернувся з війни живим. Ще довго працював в народному господарстві села.

Одружений.Помер і похований в Білці.

Колісник Андрій Овсієвич - старш ий лей тен ан т.Н ародився 23 вересня 1923 ро ку в с. Б іл к а

Тростянецького району Сумської області в селянськійродовід від козаків Білчанської сотні

Охтирського Слобідського полку.Закінчив 7 класів Білчанської школи в 1938 році.

п"“ ” ®‘^ -“=няної війни з 194315.05.1945 року. Демобілізувався в 1945

Працював в школі, а з липня 1970 на цегельному заводі.

Звання старший лейтенант присвоєно наказом М 7122

з 1У43 пороці.

року — механіком

і

Командую чого К и ївськи м В ійськовим округом від10.02.1971 року.

Знятий з обліку за віком 27.10.1971 р.Був одружений.Дружина — Колісник Антоніна Василівна. Є дочка. В 1994

році виїхали до доіпси в м. Омськ, РФ. Помер 2004 року в Омську.

Колісник Микола Ілліч - старш ий лейтенант.Народився 1923 року в с. Білка Тростянецького району

Харківської (нині Сумської) області в селянській родині. Свій родовід веде від козаків Охтирського Слобідського козачого полку.

Після закінчення Білчанської школи в 1941 році був призваний в Червону Армію.

Закінчив військове училище, лейтенант.Звання старший лейтенант присвоєно 1944 року.Загинув в перші дні штурму Берліна 17 квітня 1945

року. Похований в місті Форст, Німеччина.

Кулібаба Георгій Каленикович - старший лейтенант.Народився 1921 року

в с. Білка Тростянецького району Сумської області в селянській сім’ї Кулібаби Каленика Васильовича і Анни Оліянівни (дівоче прізвище Маленко). Веде свій родовід від козаків Б ілч ан сько ї сотні Ох­тирського Слобідськогополку.

В 1938 році закінчив Б іл ч ан ську ш колу і

_____________ _ вступ и в в Сумськевійськове артилерійське училище. Закінчив училище в 1941року в званні лейтенант. тт - » — „

Воював на Ленінградському фронті. Прии.мав прориві блокади Ленінграда, в звільнені ^ то ш і,

Н агородж ений орденами «Червоної Зірки», мед «З а оборону Ленінграда», «За доблесну служоу *.

123

Загинув в бою за село М узикас в Л атвії 1 лютого 1945 року. Пьхований в братській могилі в с. М узикас.

На фото 23.05.1941 р. лейтенант Георгій Кулібаба з подругою Ніною.

Кулібаба Іван Автомонович - старш ий лей тен ан т.

Народився 1922 року в с. Білка О хтирського п овіту Х ар к івсь ко ї губернії (нині Тростянецького району С ум сько ї о б л аст і) в родин і службовця. Предки його служили в Б іл ч ан ськ ій сотн і О хтирського Слобідського козачого полку та в Охтирському гусарському полку.

В 1937 році закінчив 7 класів Білчанської школи, в тому ж році вступ и в до м аш и н о-буд івн ого технікуму. ,

в вересні 1939 року був призваний до Сумського артилерійського училища, яке закінчив 29 квітня 1941 рокузі званням лейтенант (наказ начальника училища № 156 від 29.04.1941 р). Був направлений і на початку травня прибув в артчастину в м. Чкалов. Наказом МВО № 0988 від 22.12.1941 р. призначений командиром взводу окремого артилерійського дивізіону 57 мм гармат 27 окремої стрілецької бригади. В перший бій вступив під Харковом. Учасник Сталінградської битви у складі 316 стрілецької дивізії. Командир батареї 1073 стрілецького полку Кулібаба І. А. загинув смертю героя, захищаючи станцію Котлубань на Дону в боях проти 14 танкового корпусу німецької армії 22 вересня 1942 року

Звання стрш йі лейтенант присвоєно на фроші 1942 року. В о. Білка проживали мати і сестра Кулібаби І. А. Зараз

живуть племінниця Лісник Любов, внучаті племінники Лісняк Інна 1 Андрій. Брат Сергій Автомоиович служив в гадянськш Армії після війни.

Лапко Микола Федорович - старший лейтенант.Народився 6 серпня 1925 року в с. Білка Тростянецького

району Сумської області в селянській родині, яка вела свій родовід в ід к о зак ів Б ілчансько ї сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

Батько працював лісником Краснянського лісництва, мати — домогосподарка. Батько був учасником грома­дянської та Великої Вітчизняної війни.

В 1940 році Лапко М. Ф. закінчив Станівську семирічну школу і вступив до Охтирського педагогічного училища, навчання в якому перервала війна.

В березні 1943 року добровільно вступив до Радянської Армії і з частинами 100-ї дивізії 40 Армії Воронежського фронту відступив на Курську дугу.

В складі 184 дивізії 40-ї Армії Вороніжського фронту брав участь в боях на південному фасі Курської битви. Тут був поранений. Л ікувався в госпіталі в Бугуруслані.

П ісля госпіталю Л апка М .Ф . відрядили в групу Радянських військ в Ірані, де й зустрів День Перемоги, прослуживши 1944-1945 роки. Демобілізувався в 1946 році.

З 1946 року по 1948 р ік продовжив навчання в Охтирському педучилищі.

з 1948 по 1970 рік працював вчителем, а згодом - директором ш коли в С тан ісл авсь к ій (нин і Івано- Ф р ан к ів ськ а ) області. В 1949 році був злодійськи поранений на квартирі в селі.

В . 1959 році закінчив педагогічний інститут в м.Станіслав.

З 1970 року і до виходу на пенсію в 1986 році працювавдиректором Печинської восьмирічної школи.

Звання лейтенант присвоїли після офіцерських ^фсівнаказом МОСРСР. - ..

Нагороди: Орден «Червоної Зірки», Орден «Вітчвиикмвійни 1941-1945 рр. П ст.»

Медалі: «За перемогу над Німеччиною в війні 1941-1945 рр.», ювілейні медалі.

Був одружений. Виховав двох дітей.

Жабко Григорій Андрійович — старш ий л е й т е ­нант.

Народився в 1914 р. в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецький район Сумської області) в селянській родині, яка вела свій родовід від козак ів Б ілчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

1930 року закінчив 7 класів Білчанської школи.В 1936 році призваний в Червону Армію, закінчив

військове училище зі званням лейтенант в 1940 р.З перших днів війни воював на Західному фронті.15 вересня 1941 року пропав без вісті.

Малашенко Іван Юхимович - старш ий лей тен ан т.Народився 1 вересня 1906 року в с. Олексине Охтирсь­

кого повіту Харківської губернії (нині Білківської сільради, Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

Закінчив 5 класів Білчанської школи в 1922 році. Працював на залізниці. Призваний в армію в серпні 1941 року і служив по серпень 1946 року. Н авчався на офіцерських курсах. Молодший лейтенант, 1941 р.

В бою в кінці 1941 року поранений в груди.За героїзм, проявлений в ході битви за Москву в 1942

році нагороджений медаллю «За бойові заслуги».Служив в 239 окремому артилерійському батальйоні

61 Армії, звільняв Прибалтику.Після війни працював на Тростянецькому машино­

будівному заводі, на цукрокомбінаті.

Світличний Павло Васильович - старш ий лей те­нант.

Народився 1913 року в с. Олексине Охтирського повіту Х ар к івсько ї губерн ії (нині Б іл к ів с ь к а с іл ь р ад а , Тростянецького району. Сумської області) в селянській

В 1926 році закінчив 5 класів Білчанської школи.126

Працював в сільському господарстві, а з 1930 року — на залізниці.

В 1937 році призваний в РСЧА, закінчив військове училище, лейтенант. До війни командував взводом. В травні1941 р. присвоєно звання старший лейтенант. Участь у Великій Вітчизняній війні брав з 23 червня 1941 року по 28 серпня 1941 року.

В складі 519 стрілецького полку 102 СД в бою був поранений. М едицинська ком іс ія шпиталю признала непридатним до військової служби.

Жив в с. Олексине.

Солодовник Іван Омелянович - старш ий лейте­нант.

Народився 1909 року в с. Микитівка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району Сумської області) в родині службовців.

В 1927 році закінчив 7 класів Білчанської школи. В 1930 році - Охтирське педагогічне училище.

Працював вчителем в Микитівській школі з 1930 по 1933 рік. З 1934 по 1939 рік — вчитель географії вБілчанській школі. ^

В 1939 році призваний в Червону Армію і направлений у військово-політичне училище, яке закінчив весною 1941 року. Звання політрук.

Учасник Великої Вітчизняної війни, в боях з першихднів війни.

14 ж овтня 1941 року політрук Солодовник Іван Омелянович пропав безвісти.

Савченко Г. О. - старш ий лейтенант.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області.Закінчив 10 класів Білчанської середньої школи. Учасник Великої Вітчизняної війни.Після війни — на партійній роботі.Був одружений.Помер.

Устименко Іван В асильович - старш ий лей тен ан т.Народився 10 січня 1924 року в с. Білка Тростянецького

району Х арківської області (нині Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 9 класів Білчанської школи в 1940 р.Працював на залізниці.В 1943 році призваний в Радянську Армію. Закінчив

військове училище, молодший лейтенант залізничних військ.

Після війни продовжив роботу у Смородинському відділені Південної залізниці. Закінчив середню школу, інститут.

Перед виходом на пенсію працю вав головним бухгалтером 8 дистанції колії на ст. Суми.

Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 193 МОСРСР 31 грудня 1970 року.

Одружений. Дружина Зоя Василівна.Проживають в м. Тростянець.

Черкашин Іван Данилович - старш ий лейтенант.Прибув в с. Білку після шпиталю.Інвалід II групи Великої Вітчизняної війни. Учасник

війни з 1941 по 1944 рік.Працював головою виконкому Білчанської сільської

ради, директором цегельного заводу в с. Білка.Після виходу на пенсію 12 лютого 1971 року виїхав в

м. Суми, де й помер.Був одружений. Дружина Зінаїда Трохимівна проживає

в Сумах.

кант.Пушкар Петро Афанасійович - старш ий лейте-

Народився 2 серпня 1921 року в с. Олешня Охтирського району Харківської (нині Сумської) області в селянській родині з глибоким козацьким корінням.

1940 р. закінчив 10 класів в Олешнянській СШ.

В тому ж році призваний в РСЧА.Участь у Великій Вітчизняній війні приймав з перших

днів вшни.Закінчив курси молодших офіцерів. Перше офіцерське

звання одержав в 1942 році.Звання старший лейтенант присвоєно наказом 0263

МО СРСР 20 липня 1944 року.Після демобілізації працював в Буймерському відділку

радгоспу П івненківський, а з 60-х років в Гаївському в ідд ілку того ж радгоспу.

Остання посада - тесля в будівельній бригаді.Одружений. Дружина Іржак Анастасія Олександрівна.Жив в с. Олексине Білківської сільради.Помер 20 квітня 1974 року, похований в с. Олексине.

Прикажчик Михайло Миколайович — старш ий лейтен ан т м едичної служ би.

Н ародився 13 листопада 1924 року в о. Б ілка Тростянецького району Харківської області (нині Сумська) в селянській родині, я ка веде свій родовід від козаків Б ілчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1939 році закінчив 7 класів Білчанської школи і вступив до Охтирського медичного техн ікум у , який закінчив в 1941 році.

В березні 1943 року призваний в Червону Армію.Учасник бойових дій в роки Великої Вітчизняної війни.

Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 1 МО СРСР 1 лютого 1974 р.

Після війни закінчив Медичний інститут.П рацю вав в д іл ьн и ч н ій л ік а р н і села Боромля

Тростянецького району. Терапевт.Одружений. Дружина Прикажчик Мотрона Василівна,Сини Валерій - 1949 року народження, Віктор - 1953

року народження.Сім’я живе в Боромлі.

П о н о м ар ен к о Ф едір С е м е н о в и ч - старш ий лейтенант.

Народився 1920 року в с. Білка Тростянецького району Харківської області (нині Сумської області) в великім селянській родині, я ка веде свій родовід від ко зак ів Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

1940 року Федір закінчив 10 клас ів Б ілчансько їсередньої школи.

Того ж року вступив до Білоцерківського військовогоучилищ а, яке закінчував в м. Горькому, куди було евакуйоване училище на початку Великої Вітчизняної війни.

Закінчив училище 1942 року в званні лейтенанта. На Сталінградському фронті командував взводом, ротою. Тут в бойових умовах йому присвоїли чергове воїнське звання— старший лейтенант.

Загинув в бою 1 лютого 1943 року.Ім’я його занесене в списки захисників Сталінграда на

Кургані Слави в Волгограді. Похований в с. Александрівка, Волгоградської області.

Соседка Семен Семенович - старший лейтенант.Народився 1922 року в с. Грузьке Тростянецького

району Сумської області в селянській родині.В 1937 році закінчив 7 класів Білчанської школи.

Працював в колгоспі.В 1941 році був призваний в Червону Армію. Закінчив

військове училище молодших офіцерів. З 1942 року воював на фронтах Великої Вітчизняної Війни.

П ісля війни закінчив Х арківський педагогічний інститут, за фахом вчитель української та російської мови.

Працював вчителем української мови в Грузчанській 8-річній школі Тростянецького району.

Був одружений. Дружина Соседка Євдокія Іванівна.Соседка С. С. помер 6 лютого 1971 року.

Шереверя Микола Іванович - старший лейтенант.Народився 15 грудня 1922 року в м. Тростянець,

Х арківсько ї області (нині Сумської області) в родині сл уж б о вц я Т ростянецького цукрового заво ду . По материнській лін ії веде свій родовід від молодших офіцерів старої Російської арм ії, прапрадід був нагороджений 4 орденами Святого Георгія за геройство в боях проти турок в дні війни 1853-1855 років.

В 1932 році у Шеревері М. І. від сухот помер батько. Мати одна виховувала двох дітей.

В 1940 році Шереверя М. І. з відмінним атестатом закінчив 10 класів Білчанської школи.

Того ж року був призваний в РСЧА. Служив в горно - стрілецькій дивізії в Закавказзі. В м. Тбілісі закінчив курси офіцерів і 16 вересня 1941 року йому було присвоєно звання молодший лейтенант. Був направлений на Південно - Західний фронт, брав участь в боях під Харковом, командував взводом.

Після відступу в 1942 році направлений у військове училище зв ’язку в Середню Азію. Закінчив училище в 1943 році і був направлений в блокадний Ленінград.

Учасник прориву блокади Ленінграду, командував взводом зв ’язку . ________

В 1944 році призначений командиром взводу зв’язку в повітряній армії, служив до 1947 року.

В 1947 році без екзаменів вступив до Харківського сільськогосподарського інституту ім . Докучаева. Закінчив цей інститут в 1952 році за фахом учений агроном, спеціалізувався по генетиці рослин. Працював науковим співробітником науково-дослідних інститутів і науково- дослідних сільськогосподарських станцій за спеціальністю генетика рослин. Захистив кандидатську дисертацію, кандидат біологічних наук.

О друж ений . Разом з дружиною - науковим працівником виховали двох дітей.

Нагороди : Орден «Вітчизняної війни II ст.», м ед ^ і «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років*.

За н ауков і в ід к р и тт я нагородж ений Дипломом Академії Наук СРСР.

Яценко М икола Іванович — старш ин п ол ітрук (старший лейтенант).

Народився 1907 року в с. Б ілка О хтирського повіту Х ар к івсько ї губ ер н ії (н и н і Т р остян ец ького району, С ум сько ї о б ласт і) в селянській родині, я к а веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1921 році закінчив 5 класів Б ілчанської школи. Працював в батьківському господарстві, потім на ст. Смородине Південної залізниці

робітником.В 1936 році був призваний в Робітничо-Селянську

Червону Армію.Закінчив курси політруків. 1938 рік - молодший

політрук, 1940 рік - політрук. В 1941 році присвоєно звання старший політрук (ст. лейтенант).

Загинув в бою за станцію і місто Мерефа Харківської області в жовтні 1941 року. Похований в Мерефі.

Був одружений.Дружина, Яценко Катерина Я к івн а , п ісля війни

працювала в колгоспі «Імені 13-річчя Жовтня» в с. Б ілка на польових роботах.

Син, Іван Миколайович Яценко, 1933 року народження, працював на ст. Смородине Південної залізниці. А після виходу на пенсію — автослю сарем в колгосп і ім . Володимира Іллічя.

Син, Лев Миколайович Яценк, працював в колгоспі.Дочка, Жанна М иколаївна Кравченко (Я ценко),

працювала в Білчанському СТ.Фото 1940 р.

Генін Костянтин Васильович - старший лейтенант.Народився 22 листопаду 1922 року в с. Хвощова

Тростянецького району Харківської області (нині Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 7 класів Білчанської школи в 1937 році. До призову в армію працював в колгоспі механізатором.

В березні 1941 року призваний в армію. Закінчив школу авіатехніків. Молодший лейтенант. Служив в 165 винищувальному авіаполку. В 1942 році присвоєно звання технік-лейтенант. В 1943 році закінчив училище льотчіжів. Приймав участь в повітряних боях. Був поранений в голову і в січні 1945 р. звільнений з армії.

Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького», медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною в Вітчизняній війні 1941-1945 років», ювілейними медалями.

Андрухов Микола Петрович — лейтенант.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області 1922 року в селянській родині.В 1938 році закінчив 10 класів.В 1941 році призваний на службу в армію.Учасник Великої Вітчизняної війни.Помер в 2004 році в будинку для літніх людей.

Бей Іван Іванович — лейтенант.Народився 1922 року в с. Грузьке Тростянецького

району Сумської області в селянській родині.В 1930 році вступив в Грузчанську початкову школу, а

в 1934 році закінчив 4-й клас цієї школи. В 1934 ро«і вступив і в 1941 році закінчив Білчанську середню шкелу.

В 1941 році призваний в діючу армію. Навчався на короткострокових курсах молодшого офіцерського @esaJ^ армії.

П ісля курсів приймав участь в боях. В 1943 рощ присвоєно звання лейтенант.

Пропав безвісти в грудні 1943 року.

Волошин Олександр П илипович лейтенан т.

Народився З вересня 1914 року в селі Б ілка Охтирського повіту Х а р к ів с ь к о ї губ ер н ії (н и н і Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині, яка веде св ій родовід в ід в ій с ьк о ви х поселенців.

Закінчив Білчанську початкову школу. Працював в батьківському господарстві, а п ісля заснування колгоспу ім . Губаря — в цьому

колгоспі.1935 року призваний в РСЧА. Служив на Далекому

Сході на залізничній станції Сковородіно в залізничних військах.

Демобілізований в 1938 році.Працю вав в колгосп і ім . Х рущ ова бригадиром

рільничої бригади.В липні 1941 року знову призваний в Червону Армію.Приймав участь в боях проти німецьких фашистів з

24.12.1941 року по 0 7 .08 .1942 року на Південно - Західному фронті.

Пораненим на Дону потрапив в полон 7 серпня 1942 року. Перебував в німецькому концтаборі на території Югославії.

Звільнений з табору військами Югославської Народно- визвольної Армії під керівництвом Йосипа Броз - Тито в 1943 році. '

До 6 грудня 1944 року вів боротьбу проти фашистів в лавах Югославської Народно - визвольної Армії.

б грудн я 1944 року похідним в ій ськко м ато м призваний в Радянську Армію і зарахований до складу 233 полку 236 стрілецької дивізії З Українського фронту.З цього часу і до 9 травня 1945 року воював в Югославії, Угорщині і Австрії.

Демобілізований 25 вересня 1945 року.

■і

3 цього часу і до самої смерті працював бригадиром рільничих бригад в колгоспах ім. Хрущова, ім. Володимира Іл л іч а , останній час був завскладом в колгоспі ім . Володимира Ілліча.

Був одружений.Дружина — Марія Юхимівна ( Мозуль), дочка — Лідія

Олександрівна.Нагороди: Медаль «За перемогу над Німеччиною в

Вітчизняній війні 1941-1945 років».Орден «Вітчизняної війни II ступеню» № 3865913,

номер посвідчення Д № 897113. Орден «Леніна* № 67112. Цим орденом бригадир Волошин О.П. нагороджений 20 березня 1948 року за рекордний врожай жита, посвідчення В № 679093.

Медаль «За доблесний труд. На честь 100- річчя з дня народження В.І. Леніна».

4 ювілейні медалі.Помер 1998 року. Похований в с. Білка.

Листи Герасименка Андрія Авксентієвича з фронту племінницям Лізі і Галі Герасименкам.

І.Н а поштовій картці « Zunzer See» ( Дзеркальне озеро)

« я вже дуже скучаю бо вже набридло лазити по оцих горах де внизу жарко де гора зеленіє а на верху сніг лежить та холодний вітер віє. Отака тут Австрійська земля хоч воно не земля а самі камні ну нічого лишби скоріш кінець війні та живим остатся та більше сюди не попадаться. Ну а поки пропишу пару слів про своє солдатське життя живем по старому військового життя не міняємо з одної гори на другу ворога проганяємо який усп іває т ік ать а то... (орфографія збережена).

2 .На фотографії села Триттенбах.

«Посилаю тобі Галя оцей крайовид може я тобі з ними набрид ну пробач я про його койщо напишу тілько не плач бо мені самому як згадаю цей час так аж страх це село Триттенбах розположене в горах Тирійських Альпах діло було рано утром коли ми зайшли в крайній дом який розположений зліва першим гора тут на фото начали прибувать люди тут і началось таке що хоч кидай і лежи ворог почав сильний артнальот в той час біля дому в якому були підводи з взривчастими боєприпасами сарай охопило вогнем (далі не розбірливо)»

Накосу на листі поверх тексту написано:«Память от дяди ГалиСело фотографировано в день победы 9 мая 1945 года»3. На вицвівшій фотографії;

«На добрую память племянніці Лізі 27/1 - 1945 року город Будапешт»

Герасименко Андрій Авксентієвич - лейтенант.Народився 17 листопада 1906 року в селі Білка

Охтирського повіту Харківської губернії (Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині, нащадок козацького роду Білчанської сотні Охтирського Слобідсь­кого козачого полку.

В 1915 році вступив до 1 класу Білчанського земського училища, а в 1920 році закінчив 5 класів Білчанської трудової школи.

Працював в батьківському господарстві до 1926 року.В 1926 році був призваний в Робітничо - селянську

Червону Армію. Закінчив школу молодших командирів.Демобілізувався в 1931 році.З перших днів Великої Вітчизняної війни на фронті.Був одружений. Виховав сина і двох дочок. Син Микола

живе в м. Тростянець.Нагороди; Орден «Вітчизняної війни І, II ст .* , орден

«Слави II ступеню», орден « Слави ПІ ступеню», оряен «Червоної Зірки». ^

Медаль «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років».

Ювілейні медалі.

Далека Григорій Назарович, лейтенант.Народився 1921 року в с. Грузькому Тростянецького

району Х арківсько ї області (нині Сумської області) в селянській родині.

В 1940 році закінчив 10 класів Білчанської школи. В тому ж році призваний в Червону Армію.

Учасник Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 p.p.З ак ін ч и в курси молодших оф іцерів. Мододщлй

лейтенант 1942 року. Командував взводом.В 1943 році присвоєно звання лейтенант.Пропав безвісти в жовтні 1943 року.

Донець Микола Артемович - лейтен ан т.Народився 1916 року в с. Микитівна Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині. Нащадок старовинного козацького роду.

Закінчив 7 класів Білчанської школи в 1932 році. Працював в колгоспі с. Микитівка.

Призваний в РСЧА в 1938 році.Закінчив військове училище. Командував взводом,

ротою.Загинув в бою 29 жовтня 1942 року на Північному

Кавказі. Похований в селі Ольхотово, Північна Осетія, Російська Федерація.

Донець Іван Павлович - гвардії лейтенант.Народився 1909 року в с. М икитівка Охтирського

повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині, я к а має глибокі корені в козацьких родах Охтирського Слобідського козачого полку та Харківського козачого полку.

1925 року закінчив 5 класів Білчанської школи.Працював в батьківському господарстві, а з 1932 року в

колгоспі.1939 року призваний в Червону Армію. Учасник

Фінської (1939-1940 роки) війни.В 1940 році демобілізований.В 1941 році знову призваний в Червону Армію

Іростянецьким райвійськкоматом.Навчався на курсах молодших лейтенантів Московсь­

кого військового округу.Наказом М 02800 Московського військового округу

13.11.1942 року Довцю Івану Павловичу присвоєно звання молодшого лейтенанта, він призначений командиром кулеметного взводу 33 запасної стрілецької бригади.

138

в листопаді 1942 року був призначений командиром взводу кулеметників 147 гвардійського полку.

Загинув в бою в січні 1943 року і похований на хуторі В-Серебряково Ростовської області.

Був одружений.Дочки Ніна Іванівна - 1936 р.н. проживає в с. Хухра

Охтирського району, Галина Іванівна - в с. Микитівка, Тростянецького району.

Дригайловський Дмитро Борисович — лейтенант.

Народився 1916 року в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині, нащадок старовинного Білчанського козачого роду.

Закінчив 5 класів Білчанської школи в 1930 р.Призваний в Робітничо - селянську Червону Армію в

1936 р. учасник війни проти Японії на Халхін - Голі, Монголія в 1938 році.

Загинув 13.07.1941 року на Північно - Західному фронті, похований в Естонії.

Дрижерук Микола Гнатович - лейтенант.Народився 1912 року в с. Олек­

сине Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району. С ум сько ї області) в селян ськ ій родині.

Закінчив 5 класів Білчанської школи.

П рацю вав в с ільськом у господарстві, а потім робітником в м. Харкові.

В 1937 році Х арк івськи м військкоматом призваний в Червону Армію.

139міським

Закінчив військове артилерійське училище. Воював на фронтах В.В.в.

Командир гармати самохідної установки СУ - 76 Дрижерук М. Г. загинув в бою 15.01.1945 року і похований в селі Черноструга Маркинського повіту Варш авської губернії, Польща.

Дубовик Василь Якович - лейтенант.Народився 1921 року в с. Новоселівка Охтирського

повіту Харківської губернії (нині Сумської області) в селянській родині.

1938 року закінчив 10 класів Білчанської середньої школи.

В тому ж році вступив до Сумського артилерійського училища, яке закінчив в 1940 році зі званням лейтенант.

На фронті з перших днів Великої Вітчизняної війни.Загинув в бою.

Єнацький Євген Миколайович — лейтенант.Народився в с. Білка Охтирського повіту Харківської

губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині, я ка веде свій родовід від воєнних поселенців слободи Білка.

Навчався в Білчанській школі.Призваний в Червону Армію в 1941 році. Загинув в

бою в роки Великої Вітчизняної війни.

Задесенець Олексій Данилович - лейтенант.Народився 1919 року в с. Білка Охтирського повіту

арківської губершї (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині

Ф ів !ь І?Г в й н і в

лєй™“ 942“ Г ‘ Ленінгралі. Молодший

г р а д іГ м у “ >°»вав на Ленін.

В с. Демидово, Псковської області.

140

Кірєєв Павло Андрійович — лейтенант.Народився 1920 року в с. Грузькому Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині, росіянин.

Закінчив 7 класів Білчанської школи в 1936 році. Працював в колгоспі.

Призваний в Червону Армію в 1940 році.Пропав безвісти в серпні 1941 року.

Кислий Олексій Ягорович - лейтенант.Народився 1922 року.Прибув із м. Суми ЗО серпня 1968 року і працював в

Грузчанській семирічній школі вчителем математики. Учасник Великої Вітчизняної війни.

Одружений. Дружина — Кисла Марія Григорівна.Жили в с. Хвощова Тростянецького району.23 червня 1969 року вибули в с. Бобрик Чернігівської

області.

Кулібаба Іван Каленикович - лейтенант.

Народився в 1921 році в с. Білка О хтирського повіту Х арк івсько ї губернії нині Тростянецького району Сумської області в селянській сім’ї Кулібаби Каленика Васильовича і Анни Оліянівни (дівоче прізвище М аленко). Веде свій родовід від козаків Білчанської сотні.

В 1938 році закінчив Білчанську середню ш колу і вступив до Сумського військового артилерійсь­

кого училища. Закінчив в 1941 році зі званням лейтенант.Учасник Великої Вітчизняної війни.Воював на Південно-Західному фронті, при оборош

Харкова, пережив відступ до Волги.

Був командиром однієї із «Сотень тисяч батарей», я к і 19 листопада 1942 року на весь світ повідомили про початок перелому в Великій Вітчизняній війні.

12 грудня 1942 року Іван Каленикович Кулібаба загинув смертю хоробрих.

Лебідь Євген Тихонович - лейтенант.Народився в 1923 році в с. Олексине Тростянецького

району Харківської губернії (нині Сумської області) в знатній селянській родині.

Закінчив 10 класів Білчанської СШ ім. Горького в 1941 році.

В цьому ж році був призваний в Червону Армію і направлений у військове училище, яке закінчив зі званням лейтенант.

Загинув в бою 25 листопаду 1942 року під час наступу рядянських військ під Сталінградом.

Маргуненко Володимир Іванович - лейтенант.Народився в 1921 році в с. Новоселівка Охтирського

повіту Харківської губернії (нині Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 10 класів Білчанської школи в 1940 році.Призваний в Червону Армію і навчався в Сумському

артилерійському училищі.Випущений в 1941 р. зі званням молодший лейтенант.Приймав участь в обороні Москви, Брянський фронт.Загинув 10.07.1943 року під час бою на Курській дузі

за станцію Понирі. Похований на ст. Понирі, Курської області.

Нагороди; Орден «Червоної Зірки», медаль «За бойові заслуги».

Маринич Митрофан Данилович — лейтенант.Народився в 1916 році в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської142

області) в селянській родині, яка веде свій родовід від запорізьких козаків.

В 1931 році закінчив 7 класів Білчанської школи. Працював в батьківському господарстві, а потім в колгоспі.

В 1938 році мобілізований до Червоної Армії. Був направлений в Свердловське загальновійськове училище, я ке закінчив в 1941 року. Лейтенант. Наказом 129 стрілецької дивізії призначений командиром стрілецького взводу 518 СП 129 стрілецької дивізії. Учасник Великої Вітчизняної війни з 22 червня 1941 року Воював на Західному фронті.

У часн и к оборони М оскви . П риймав участь у контрнаступі під Москвою.

Під час атаки на німецькі позиції в селі Румянцеве Устринського району Московської області 21 листопаду1941 року командир роти Маринич Митрофан Данилович героїчно загинув. Похований в селі Румянцеве Московської області.

Довідку склав Степан Савелійович Кашурко - керівнігк центру «Подвиг» Міжнародної спілки ветеранів війни, кавалер ордену «Святого благовірного кн язя Данила М осковського» в 2004 р. та ЦАМО РФ -, картотеки офіцерського складу.

Мисенко Микола Якович - лейтенант.Народився в 1921 року в с. Б ілка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Сумської області) в селянській родині.

В 1939 році закінчив 10 класів Білчанської школи.1940 року призваний в ряди Червоної Армії. Закінчив

військове училище.У часн и к бойових д ій з перш их дн ів Великої

Вітчизняної війни.Пропав безвісти в вересні 1942 рюку.

143

Морданьов П. І. 1-й зліва

Народився в квітні 1921 року в с. Б ілка Тро­стянецького ра­йону Х арківсь­кої (нині Сумсь­к о ї) област і в селянськ ій ро­ди н і, що веде свій родовід від к о з а к ів Б іл ­чанської сотні.

В 1940 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи. В тому ж році вступив до Харківського державного університету. Провчився 1 рік.

У зв’язку з початком Великої Вітчизняної війни був направлений на Тихоокеанський флот. Служив на бойо­вому кораблі, який в складі конвою охороняв транспортні судна, що везли вантажі і зброю по Лендлізу із США в далекосхідні порти СРСР.

Восени 1943 року ворожі літаки розбомбили корабель, на якому служив Морданьов П. І. Носова частина затонула, а кормову прибуксирували в американський порт. Тут на ремонті корабля і продовжив службу Морданьов П. І. до1946 року. Демобілізувався навесні 1947 року.

Вступив до Сумського педагогічного інституту, який закінчив в 1950 році.

Працював вчителем математики в Тростянецькій школі № 3.

Через кілька років став головним бухгалтером Тростя­нецького маслозаводу.

Перед виходом на пенсію працював бухгалтером на Тростянецькому Деревообробному комбінаті. Помер в Тростянці 31.12.1996 року. Був одружений. Мав дочку і онуків.

Нешлюбенко Іван Романович - лейтенант. Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині.Учасник Великої Вітчизняної війни. Загинув на фронті.

Носок Дмитро Михайлович - лейтенант. Народився 1919 року в с. Олексине Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині.

У Червоній Армії з 1938 року. З перших днів Великої В ітчизняної війни воював. З 5 травня 1942 року в партизанському загоні ім . Гастело партизанської бригади Мінської області.

Загинув в бою в квітн і 1943 року. Похований в селі Альбінах Жовтневого району Могильовської області, Білорусь.

П уш кар Сергій Романович - гвард ії лейтенант. Народився 1904 року в с. Микитівка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині, яка має родинні зв’язки з козаками Боромлянської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

Закінчив 5 класів Білчанської школи в 1917 році. Учасник Громадянської війни. В тридцятих ройах один з активістів колгоспного руху в с. Микитівка, працював вколгоспі. ^

З перших днів Великої Вітчизняної війни в діючійармії. Призваний в 1941 році.

Закінчив артилерійське училище, лейтенант.Загинув в бою під час Корсунь-Шевченківської битви

12 ж овтн я 1943 року. Похований в с. М иколаївка Бердянський район Запорізької області.

До війни був одружений, мав дітей.

Пушкар Василь Спиридонович - лейтенант.Народився в 1921 році в с. Б ілка

Тростянецького району Х арківської (нині Сумської) області в селянській родині.

В 1940 році закінчив Білчанську середню ш колу. В том у ж році призваний до лав Червоної Армії.

До Великої Вітчизняної війни служив в 76 горно-стрілецькій дивізії. Закінчив курси молодших офіцерів.

В серпні 1941 року прийняв участь в окупації радянськими військами (за угодою з Великобританією та урядом Ірану) Північного Ірану зі столицею Тегераном.

З 27 вересня 1941 року під Полтавою брав участь в боях проти німецько-фашистських загарбників.

В 1942 році приймав участь в боях за Сталінград. В 1943 році - на К урській д уз і. В цей час працював начальником секретної частини штабу дивізії.

Нагороджений орденом «Вітчизняної війни II ступеню». Орденом «Червоної Зірки».

Медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграда», «За бойові заслуги».

Після війни працював в сільському господарстві.Був одружений.Помер і похований в с. Білка.

Рибальченко Микита Лукич — лейтенант.Народився 16 квітня 1909 року

в с. Микитівка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростя­нецького району. Сумської області) в селянській родині.

В 1923 році закінчив 5 класів Білчанської школи. П ісля цього працював в батьківському госпо­дарстві. В 1925 році одним з перших У Микитавці вступив до ВКП(б)У. Приймав участь у створенні колгоспу.

В грудні 1932 року був призваний на службу в РСЧА,146 ’

служ и в до 1936 року. В 1936 році демобіл ізувався. Працював головою Микитівської сільради і інструктором Тростянецького РК ВКП(б)У.

В 1940 році знову був мобілізований в армію. Закінчив військове училище, звання лейтенант.

В боях з 1941 року по квітень 1944 року в 31 стрі­лецькому полку 25 Чапаєвської дивізії.

Захищав Одесу, Ростов-на-Дону. Брав участь у звільненні Севастополя.

В квітні 1944 року був поранений. Після лікування в шпиталі звільнений з армії.

П рацю вав ін структор ом РК КПРС, секретарем парткому колгоспу ім . Володимира Ілліча.

Нагороди: Орден «Вітчизняної війни» II ступеня, З іноземних ордени, 8 медалей.

Був одружений. Мав дітей і онуків.Помер 25.05.1987 р., похований в с. Микитівка.

Савченко Анатолій Антонович - лейтенант. Н ародився 24 вер есн я 1922 року в с. Б іл ка

Тростянецького району нині Сумської області в селянській родині, я к а має глибокі корені в козацьком у роді Білчанської сотні Охирського Слобідського козачого полку., Батько його Савченко Антон Андрійович, учасник Великої Вітчизняної війни, 1903 року народження, помер від р аав грудні 1942 року. '

Савченко Анатолій Антонович закінчив 10 класів Білчанської школи в 1939 році. Того ж року вступив до Сумського артилерійського училища, яке закінчив в 1940 році. З перших днів Великої Вітчизняної війни на фронті. Командував взводом, артилерійською батареєю. .

Загинув в бою біля м. Антриполь Калінінської (нкні Тверська) області, Росія в грудні 1942 року. Був поховаввй в братській могилі в м. Антриполь.

В 2006 році під час перезахоронения пошуком' учнів місцевої школи знайшла записку і ордеН;А. А ., про що в березні 2007 року повідомили в Білківську сільраду.

Нагороди: Орден «Червоної З ірки», медаль «За бойові заслуги ».

Перезахоронений в м. Білий, Тверської області.

Савченко Іван Охрімович - лейтенант.Народився 1925 року в с. Б ілка

Тростянецького району С умсько ї області в селянській родині.

В 1940 році закінчив 7 класів Білчанської школи.

Призваний в армію в 1943 році. Закінчив курси молодших лейте­нантів.

Воював на фронтах В елико ї Вітчизняної війни.

П ісля демобіл ізац ії працював шофером в колгоспах «Соцпраця»,

ім. Володимира Іллічя. Перед пенсією - токарем в колгоспі. Був двічі одружений. Мав двох дочок і сина.Помер в 2000 році.

Солопитченко Іван Іванович - лейтенант.1917 року народження.18 травня 1951 року прибув в село Хвощова Тростя­

нецького району Сумської області з Канівського РВК Київської області.

Працював в колгоспі в с. Грузькому, після об’єднання- в колгоспі ім. Володимира Іллічя (с. Білка Тростянецького району).

Учасник Великої Вітчизняної війни.Одружении. Дружина — Солопитченко Галина Федорівна. Знятий з обліку за віком 4.01.1968 р.

Столяренко о. М. — лейтенант.Народився с. Білка Охтирського повіту Харківської

губернії (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині.

в 19 3 8 році закінчив 10 класів Білчанської школи.148

В 1940 році - учительський інститут.Працював вчителем Білчанської школи.Призваний в Армію 1941 році.Закінчив військове училище.Учасник Великої Вітчизняної війни.Загинув на фронті.

Турченко Петро Дмитрович - гвардії лейтенант.Народився 1914 року в с. Олексине Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині.

1930 року закінчив 7 класів Б ілчанської школи. Працював в колгоспі, в с. Олексине.

Мобілізовний в армію в перші дні Великої Вітчизняної війни. Закінчив військове училище в 1942 році, лейтенант.

Загинув в бою 22 серпня 1943 року, визволяючи Україну від фашистів.

Був одружений, мав дочку.

Устименко Сергій Якович - лейтенант.Народився 1919 року в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині.

1938 року закінчив 10 класів Білчанської школи. Працював в колгоспі.

1939 року призваний в Червону Армію і направлений у військове училище, яке закінчив в 1941 році, лейтенант.

Направлений на Карельський фронт. Під час насту­пальної операції загинув в бою 28 липня 1944 року і похований в Карелії.

Був одружений.

Холодов Василь Федорович - лейтенант. Народився 1925 року в с. Микитівна Тростянецького

району Харківської (нині Сумської) області в селян ськ ійродині. -

В 1940 році закінчив 7 класів Микитівської семирічноїшколи.

І

в 1943 році мобілізований до лав Радянської Армії. Закінчив військове училище в 1943 році.

Брав участь в боях на Курській дузі, воював в Білорусії, в Польщі.

На початку лютого в 1945 року в бою Холодов В. Ф. був тяжко поранений, помер від ран в шпиталі 9 лютого1945 року. Похований в Німеччині.

Шимко Петро Федорович - лейтенант.Народився 1912 року в с. Хвощова Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 7 класів школи і педагогічне училище.Працював вчителем.Мобілізований 1941 року.Пропав безвісти у вересні 1941 року.

Юхно Петро Адрійович - лейтенант.Народився 1921 року в с. Грузьке Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району, Сумської області) в родині агронома М икитівського радгоспу (колишній маєток А. Кеніга). Вів свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1940 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи.Того ж року призваний в Червону А рмію . Був

н ап ален и й в військове училище, яке закінчив 1941 року.На фронті з перших днів Великої Вітчизняної війни.Пропав безвісти в грудні 1941 року.Старший брат Юхна Володимира Андрійовича.

Яценко Іван Григорович - лейтенант.Народився в с. Білка.Працював бухгалтером.Помер.

Яловол Яків Андрійович - лейтенант Народився 1922 року в с. Білка Тростянещкого район

Харківської області (нині Сумської) в родині робітників.

В 1940 році закінчив 10 класів Білчанської школи.Призваний в Червону Армію в 1941 році.Закінчив військове училище, звання лейтенант.Загинув 19 березня 1944 року, похований в Тверській

області, Росія.

Білокоиь Кирило Григорович - лейтенант.Народився 1913 року в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині.

В 1934 році закінчив 7 класів Білчанської школи. Працював в колгоспі ім. Чубаря, ім. Хрущова.

Призваний в діючу армію в 1941 році.Пропав безвісти в жовтні 1943 року.

Візгер Петро Федосієвич - лейтенант.Н ародився 5 грудн я 1912 року в с. Покровське

Опішнянського району Полтавської області.В РСЧА з червня 1937 року.З червня 1941 року по лютий 1944 року воював на

фронтах Великої Вітчизняної війни. В лютому 1944 року був поранений, л ікувався в шпиталі до червня 1945 року.

У складі Степового фронту брав участь в Курській битві.32 артилерійський полк 13 стрілецька дивізія.

За героїзм в боях нагороджений орденом «Вітчизняної війни П ступеню», медалями «За бойові заслуги*, «За перемогу над Німеччиною в Вітчизняній війні 1941-1945 рр.*

Після війни проживав в с. Грузьке Білківської сільради Тростянецького району Сумської області.

Помер 29 січня 1990 року.

Далека Гнат Якович - лейтенант.Народився 1920 року в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району Су-мськаС області) в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні.

Призваний в Червону Армію в 1940 році.Пропав безвісти в грудні 1943 року.

Далека Григорій Іванович - молодший лейтенант.Народився 1912 року в с. Грузьке Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині.

Закінчив початкову школу в с. Грузькому, семирічну - в с. Білка в 1930 році. Працював в колгоспі.

Мобілізований в серпні 1943 року. Навчався на курсах молодших командирів.

Пропав безвісти в серпні 1944 року.

Зарва Микола Миколайович - молодший лейтенант.Народився 1918 року.18.12.1954 року прийнятий на роботу в радгосп Мики-

т ів сь к и й (село Виш неве) Б іл к ів с ь к о ї с іл ьр ад и Тростянецького району Сумської області.

Учасник Великої Вітчизняної війни.

Копиленко Федір М ихайлович - молодший лейтенант.

Народився 19 червня 1914 року в с. О лексине Охтирського повіту Харківської губернії (нині Білчанська сільрада, Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині.

1927 року закінчив 5 класів Білчанської школи.Працював на підприємстві Тростянця.В травні 1936 року був призваний в Робітничо-

Селянську Червону Армію.Закінчив школу молодших командирів.Велику Вітчизняну війну зустрів у званні старшина.В боях з серпня 1942 року у складі 201 стрілецького

полку 84 стрілецької дивізії Донського фронту захищав Сталінград. В 1944 році в складі Донського фронту приймав участь у звільненні Донбасу, у звільненні Правобережної України в складі 3-го Українського фронту. В 1944 році нагороджений медаллю «За відвагу».

Після війни жив і працював в Тростянці.

Л іс н я к М икола Григорович - молодш ийлейтенант.

Народився 1914 року в с. Микитівка Білчанської волості О хтирського п о в іт у . Х а р к ів с ь к о ї губ ер н ії (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині, я к а має витоки з старого козацького роду Охтирського Слобідського полку.'

Закінчив 7 класів школи в 1930 році.Працював в сільському господарстві.Мобілізований до лав Червоної Армії 1941 р.Загинув в бою 14 жовтня 1944 року.

Мартинченко Петро Зосимович — молодший лейтенант.

Народився 1915 року в с. Микитівка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 5 класів Білчанської школи в 1930 році.В 1937 році був призваний в Робітничо-Селянську

Червону Армію. Закінчив курси офіцерів - молодший лейтенант (командир взводу). Демобілізувався в 1940 році.

1941 року в зв ’язку з початком Великої Вітчизняної війни знову призваний в Червону Армію.

У вересні 1941 року пропав безвісти.

Мироненко Микола Кирилович — молодший лей­тенант.

Народився 1916 року в с. Олексине Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 7 класів Білчанської школи в 1932 році.Після семирічки в 1932-1937 роках працював на залізяиці.В 1938 році призваний в Червону Армію. Закінчив курси

молодших офіцерів. Служив в армії до 21.11.1943 року.З перших днів війни на фронтах Великої Вітчизняної:

Західний, Центральний фронти. _В ході наступальної операції під С м о л ен сько м був

тяжко поранений. 27 листопаду 1943 року помер в шшдалі.

Похований в с. Єханово Смоленської області, Росія.Нагороди; Орден «Червоної Зірки», медалі «За відвагу»,

«За оборону Москви».

Нешлюбенко Іван Ягорович - молодший лейтенант.Народився 1914 року в с. Білка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині.

В 1930 році закінчив 7 класів Білчанської школи. Працював в колгоспі до 1936р.

1936 року був призваний в РСЧА. Після закінчення строкової служби залишився в лавах РСЧА. Закінчив військове училище, молодший лейтенант.

З перших днів Великої Вітчизняної війни на фронті.Пропав безвісти в грудні 1941 року.

Петруша Іван Аврамович - молодший лейтенант.Народився 1906 року в с. Грузьке Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині.

1922 року закінчив 7 класів Б ілчанської школи. Працював в сільському господарстві.

В 1931 році закінчив курси трактористів. Активно допомагав в будівництві колгоспу в своєму селі. Герой відомої пісні «Прокати нас, Петруша, на тракторе».

Мобілізований в Червону Армію в 1941 році. Закінчив курси офіцерів бронетанкових військ, механік-водій танка в боях на Південно-Західному фронті.

^В період літнього відступу 1942 року молодший лейтенант Петруша І. А. був поранений. Після лікування був направлений на інший фронт. З попередньої частини повідомили, що він пропав безвісти 01.07.1942 р.

Насправді Іван Аврамович Петруша залишився живим, повернувся в рідне село і, працював тут після війни.

Савченко Федір Андрійович — молодший лейтенант.Народився 12 серпня 1923 року в с. М и ки тівка

Тростянецького району Харківської (нині Сумської) області в селянській родині.

В 1938 році закінчив 7 класів Микитівської школи.Навчався в Охтирському технікумі механізації сільсь­

кого господарства.Учасник Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.З часу пуску Тростянецького заводу «Електропобут-

прилад» працював механіком автопарку заводу.Звання молодший лейтенант присвоєно наказом №

06193 МО СРСР 8 грудня 1954 року.Одружений. Дружина - Савченко Марія Іванівна, 1926

року народження. Проживають в м. Тростянець.

Сирота Павло Ілліч - гвардії молодший лейтенант.Народився 1914 року в с. Микитівка Охтирського повіту

Харківської губернії (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині.

Закінчив 7 класів Білчанської школи в 1930 році. Працював в колгоспі.

В 1936 році призваний в Робітничо-Селянську Червону Армію.

З початку Великої Вітчизняної війни на фронтах; Північно-Західний, Ленінградський. Сержант - помічник командира взводу.

В 1943 році закінчив курси молодших офіцерів, звання гвардії молодший лейтенант. .

Загинув в бою 14 січня 1944 року і похований в Пустошинському районі Псковської області, Росія.

Ткаченко Олександр Андрійович - молодший лейтенант.

Народився 1914 року в с. Білка Охтирського повіту Харківської губернії в селянській родині, я ка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідсь­кого козачого полку.

1930 року закінчив 7 класів Білчанської шкоди. Працював на підприємстві в м. Тростянці.

1941 року мобілізований до лав Червоної Армй і зарахований у військове училище, яке закінчив на початку1942 року.

Загинув в бою 18 серпня 1943 року під час визволення села Грузьке Тростянецького району Сумської області.

Був одружений. Мав дітей.

Шинкаренко Микола Платонович - м олодш и й лейтенант.

Народився 1915 року в с. Микитівка Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській родині.

Мобілізований до Червоної Армії в 1941 році.Пропав безвісти 20 березня 1942 року.

Яценко Йосип Максимович - гвардії м олодш ий лейтенант.

Народився 1923 року в с. Білка Тростянецького району Харківської (нині Сумської) області в селянській родині.

В 1941 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи.

Того ж року призваний в Червону Армію. Закінчив загально-військове училище. Молодший лейтенант.

Загинув 26 липня 1943 року під час звільнення Донбасу. Похований в Слов’янському районі. Донецької області.

Пасько Леонід Федорович — старш ина.

Народився 12 березня 1925 року в с. Б ілка Тростянецького району Харківської (нині Сумської) області в родині службовця.

В 1933 року поступив до 1 класу Білчанської середньої школи, а в1941 році закінчив 7 класів тієї ж школи.

в березні 1943 року був призва­ний в Радянську Армію і зарахо-

в школу молодших команди-Г„й “ “ “ "і соржанта н а п р а в і.НИИ на службу в Червонопрапорну Далекосхідну Армію,

156

.-•» ч«Т' . .)

служив на станції Даурія. Учасник війни проти Японії. З початку вересня 1945 року і по грудень 1945 року служив в Радянських військах на території Японії. До грудня 1946 року- на ст. Даурія Забайкальського ВО.

З 1947 року і до виходу на пенсію працював в колгоспі в с. Б ілка - «13 річчя Ж овтня», ім. Володимира Ілліча.

В 1966 році закінчив вечірню школу, одержав середню освіту.В 1974 році заочно закінчив М-Висторопський сільсько

господарський технікум . За фахом агроном.Працював фуражиром, завідуючим тваринницькою

фермою, п ом ічн и ком бри гади ра д р у го ї бригади , начальником виробничої д ільниц і № 2 колгоспу ім . Володимира Ілліча.

Нагороди: Медаль «За перемогу над Японією», всі ювілейні медалі, медаль «За трудову звитягу» - 1966 рік, «Золота медаль» за усп іхи в народному господарстві СРСР - ВДНГ 1967 рік.

Був одружений. Дружина Пасько Тетяна Андріївна, до ч ка Грополенко Л ар и са Л е о н ід івн а , 1949 року народження, проживає в Івано-Франківську, сіш, Віктор Леонідович - 1956 року, проживає в Сумах.

Л. Ф. Пасько помер в 2004 р. і похований в с. Білці.

Куделя Василь Сергійович - старшина.

Народився 9 січня 1925 року в с. Братське Тростянецького району Сумської області в селянській родині.

Навчався в Овадівській початко­вій, Мащанській восьмирічній шко­лах та Білчанській середній школі ім . М. Горького. Виховувався роди­чами в с. Б ілка, після смерті матері в 1933 році від голоду.

4 березня 1943 року був пртава- ний на військову службу. 13 квітня

1943 року в 169 запасному стрілецькому по-іку прнйтав присягу.

і

Служив в мінометній роті 25 гвардійської ТБ в 1943 -1944 роки. В 1944-45 - в 61 танковому полку, командир танка Т-34. Був тричі поранений. Демобілізувався в званні старшини. П ісля війни закінчив Н овгород-Сіверське ф ізкультурне училище та Глух івський педагогічний інститут.

Працював в Білчанській СШ вчителем фізкультури і початкової військової підготовки.

Вийшов на пенсію 1985 року.Інвалід війни II групи. Має З поранення.Нагороджений Орденом «Вітчизняної війни» II ст.,

«Богдана Хмельницького», медалі «За відвагу», «За взяття Кенінсберга», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр .», «Медаль Ж укова», ювілейні медалі.

Одружений. Разом з дружиною виховали двох синів і дочку, мають онуків.

Кулик Іван Гаврилович - старш ина.

Народився 15.10.1926 року в с. Хухра Охтирського району Сумської області в с е л ян с ь к ій родин і козацької сотні.

Закінчив 8 класів Хухрянської школи в 1941 році. ■

28 серпня 1943 року до Червоної Армії вступив добровільно. Брав участь в боях за села О піш ня, Дешевки Охтирського району. В листопаді 1943 ро ку був направлений на н авчан н я в 52 запасний стрілецький полк, а в

novro«., - грудні того ж року воював в ЗО ок­ремому полку снайперів.В червні 1944 року направлений на фронт В складі. Глухівоько-Київської ЧервонопрЇЇор^І ордеїаорова II ступеня стрілецької дивізії брав участь в

158

226 Суворова

'«І»

бойових д іях по завершенню звільнення України, по звільненню Чехословаччини. 28 квітня 1945 року під час вуличних боїв в місті Моравська Острава був поранений. Війну закінчив в місті Чеські Броди біля Праги. Після закінчення війни продовжував службу в Збройних Силах СРСР до жовтня 1950 року.

В 1 9 5 1 -1 9 5 5 р о ках н ав ч ав ся в О хтирському педагогічному училищі. На останньому курсі одружився з білчанкою Перчило Галиною Іванівною.

Був направлений вчителем фізкультури і початкового воєнного навчання в середню школу с. Хухра. Заочно навчався в Х арківськом у державному університеті на факультеті історії. Закінчив університет, за фахом вчитель історії і суспільствознавство. В 70-ті роки XX ст. родина Куликів перевелась до Білчанської середньої школи. Тігг Іван Гаврилович та Галина Іванівна працювали до виходу на пенсію.

Родина Куликів виховала двох синів і дочку.Кулик Іван Гаврилович вів активну громадську роботу.

Обирався до Хухрянської сільської ради і до Білківської сільської ради. Був постійним доповідачем на торжествах, присвячених святам Перемоги, звільнення села в ід фашистських загарбників.

Нагороджений: «Орден Вітчизняної війни* II ст., медалі «За в ідвагу», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр .» , «М едаль Ж укова», «Захиснику Вітчизни», «За доблесну працю. До 100 річчя з дня народження В. І. Леніна», «Ветеран праці», десять ювілейних медалей.

Вчитель Кулик І. Г. нагороджений знаком «Відмінник народної освіти України* та 48 почесними грамотами за плідну працю.

Після смерті дружини, коли виповнилося 80 років, переїхав до сина Сергія - кап ітана II рангу запасу - в м. Севастополь. ^

Захарченко Георгій Григорович - рядовий воїн Радян сько ї А рм ії.

Н ародився 1923 ро ку в м . Тростянець в родині службовців.

З 1931 року по 10 вересня 1941 року навчався в Тростянецькій СШ № 1 ім. Т. Г. Шевченка.

11 вер есн я 1941 року був мобілізований в Радянську Армію. По грудень 1941 року проходив військову підготовку в 169 запасному стрілецькому полку.

З грудня 1941 року по 10 липня1942 року на фронті: П івденно-

Західний фронт, район Харкова, в складі 91 прикордонного полку.

Відступив від Харкова до р. Дон вл ітку 1942 року. 9 липня 1942 року разом з частиною 91 прикордонного полку потрапив в оточення, а 10 липня 1942 року потрапив в полон. В полоні перебував по 25 серпня 1944 року в таборах для військово-полонених в м істах Кривий Р іг, Одеса та в Румунії. В серпні 1944 року повсталі полонені за допомогою румунських підпільників знищили німецьку охорону і звільнилися, з підходом Радянських військ пройшов перевірку особливим відділом дивізії і був зарахований до війська.

Воював в складі 40 гвардійської стрілецької Юнакіево- Дунайської ордена Суворова дивізії, в 119 гвардійському ордена Кутузова полку, а потім в складі 58 механізованого гвардійського полку, командиром мінометного відділення. Брав участь в боях за звільнення Югославії, Болгарії та упокоренні Венгрії і Австрії.

Після війни до березня 1947 року служив в окупаційних радянських військах в Австрії та Угорщині

З вересня 1947 року по 1 січня 1949 року працював военруком і ви хователем ди тячого б уди н ку в с Олександрівка Буринського району Сумської області. В

160

1 9 4 8 -5 0 р о ках заочно н авч ався в П утивльсько .чу педагогічному училищі, а в 1951-56 році заочно в Сумському педінституті. По закінченню інституту отримав диплом вчителя історії.

З вересня 1949 по 1987 рік працював в Білчанській середній ш ко л і. Послідовно: вчитель істор ії, праці, організатором позакласної і позашкільної роботи. З 1969 по 1977 - заступник директора школи з навчально-виховної роботи. З 1977 року і по вересень 1987 року - вчитель історії, праці, вихователь.

З 15 серпня 1987 р. вийшов на пенсію.Одружений.Нагороди: Орден «Вітчизняної війни» П ступеню.

Медалі «За перемогу над Німеччиною в Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За взяття Відня», «За взяття Будапешта», ювілейні медалі.

Лапко Севастьян Михайлович - сержант.

^ І Народився 31 грудня 1903 року* в с. Б іл ка Охтирського повіту

Харківської губернії(нині Тростя­нецького району Сумської області) в селянській родині.

В 1916 році закінчив З класи Білчанського земського училища.

Працю вав в батьківськом у господарстві до 1930 року. В цьому' ж році вступив в колгосп «13 річчя Жовтня». Закінчив курси тракто­

ристів, був першим трактористом в с. Білка. р В 1941 році мобілізований в Червону ^

в 4-й м ін н ій ін ж ен ерн ій бригад і їм .

перш их ДНІВ в е л и . « В і ~ "Учасник Сталінградської, Курсько Орлов Шевченківської і Я ськ о -К и ш и н евсь ко ї б

16.12.1944 року був тяжко поранений -161

сяців - до самого Дня Перемоги - л ікувався в Дебре- ценському шпиталі. Звільнений з армії інвалідом П групи. Після війни працював охоронцем колгоспного майна до 60 років.

Був одружений.Нагороди: Орден «Вітчизняної війни» П ст.. 2 ордени

«Червоної Зірки».Медаль «За оборону Сталінграда», «За перемогу над

Німеччиною в Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», більше н іж 10 ювілейних медалей і пам’ятних знаків військових з ’єднань.

Помер в 1983 році. Похований в Білці.

Кулібаба Іван Григорович - старшина.

Народився 1925 року в с. Б ілка Тростянецького району Харківської (нині Сумської) області в с_елянській родині, нащ адок старбвинного козацького роду слободи Б іл к а Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1941 році закінчив 7 класів Білчанської середньої школи.

В 1943 році перейшов лін ію фронту північніше Готні. Приймав участь в боях на Курській дузі. У складі 1-го та 3-го У країн ськи х

фронтів звільняв Карпати, Румунію, упокорював Угорщину. Закінчив війну в Чехословаччині.

В боях був два рази поранений.Після війни працював на залізниці.Одружений. Має дорослих дітей і онуків.Нагороди: Орден «Вітчизняної війни II ступеню». Орден

«Слави III ступеню», медаль «За перемогу над Німеччиною в Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», ювілейні медалі.

Задесенець Данило Васильович — старшина.

Народився 27 грудня 1923 року в с. Бором ля Тростянецького району Сумської області.

В 1940 році закінчив 8 класів Тростянецької школи № 4 Південної залізниці.

Після закінчення школи в складі зал ізн и ч н о ї бригади . будував залізницю біля стан ц ії Понирі, Курської області.

ЗО липня 1941 року вступив добровольцем до Червоної Армії і Тростянецьким військкоматом був

направлений в Друге танкове училище. Через два місяці був переведений в навчально-танковий батальйон 31 запасного танкового полку курсантом. Тут навчався до червня 1942 року.

З червня 1942 року по грудень 1942 року був командиром 76 мм артилерійської пушки 608 окремого танкового батальйону.

З грудня 1942 року по червень 1944 року приймав участь в боях в складі 111 танкового полку Вороніжського, потім, після зміни найменування, І Українського фронту. Був радистом танку командира полку на танку Т-34. Горів в танку в бою біля Прохорівки. З червня 1944 року по жовтень того ж року знову навчався в 10 навчально- танковому полку. .

В жовтні 1944 року призначений радистом танку Т-34 в 142 окремому танковому батальйоні.

В бою за Берлін 29 квітня 1945 року був поранений в ногу і до жовтня 1945 р. л ікувався в евакогоспіталі -V142093. ,,

1 листопада 1945 року на основі постанови Верховної Ради СРСР від 25 .09 .1945 р. звільнений в заіга« по інвалідності зі званням старший сержант.

Після війни працював на станції Скрягівка Південної

У

f

зал ізниц і. Останні роки перед виходом на пенсію - черговим по станції С крягівка.

Має нагороди; Орден «Слави» III ступеню, орден «Трудового Червоного Прапора», медаль «За перемогу над Німеччиною в Вітчизняній війні 1941-1945 рр-», «Ветеран праці», ювілейні медалі.

Був одружений. Дружина Задесенець (Сміян) Марія Яковна. Дочка Катерина 1955 року. Син Микола 1957 року, офіцер. Син Олександр 1962 року.

Кулібаба Іван Григорович - корабельний старшина.Народився 1914 року в с. Білка

О хтирського п ов іту Х ар к івсько ї губернії (нині Тростянецького району, Сумської області) в селянській сім ’ї.

В 1931 році закінчив 7 класів Б ілчанської школи. В 1934 році призваний на Балтійський флот. Служив в Кронштадті.

Учасник Великої Вітчизняної війни з 22 червн я 1941 р о ку . Корабельний старш ина. Учасник оборони Ленінграда. Був поранений. Помер від ран і голоду в шпиталі

м іста Ленінград в квітн і 1942 року. Був одружений. Дружина Клавдія в роки війни і п ісля війни жила в Ленінграді. Син Віктор помер з голоду під час блокади Ленінграда в 1942 р.

Фото 1936 р.

Горбач Олексій Петрович - рядовий залізничних військ.

Ще й досі по обидва боки залізничної колії від Уралу і аж до Б ерл ін а , до П раги , до В ідн я видн ію ться рани з ем ­лі - ямки, ями, воронки, кабиці,

\ ^ ^ заповнені водою - то все сліди V ^ і бомбардування залізничних потягів

® літаків, артилерійських батарей, з САУ та т а н к ів . П ід таки м и обстрілами та бомбами водив

залізничні потяги з Уралу до фронтів, а звідти - зелені с ан іт ар н і п отяги в ід фронтів в глибокий тил до евакошпиталів наш земляк Горбач.

Горбач Олексій Петрович був рядовим начальником залізничних потягів в роки війни. Народився Олексій Петрович 14 березня 1905 року в с. Олексине Охтирського повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району Сумської області). Батько його працював на залізниці.

В 1918 році Горбач О. П. закінчив 5 класів, до призову в армію працював робітником колії в Смородинській д іл ь н и ц і П івден н о ї зал ізн и ц і. П отім н авчався в залізничному технікумі, м. Харків, який закінчив в 1928, за фахом експлуатація залізниць.

11 вересня 1928 року призваний на військову службу Сумським обласним військкоматом і зразу ж зарахований в запас другої категорії рядовим. Молоді спеціалісти потрібні були на залізниці.

В 1928-1930 роках працює черговим на різних станціях Південної залізниці.

10.01.1933 року одружується з донькою начальника станції Скрягівка Дяченко Ніною Степанівною і поступає на роботу черговим по станції С крягівка , Південної залізниці. Тут у подружжжя народжуються дочка Л ідія (в1936 р.) і син Анатолій (1937 p.).

З наближенням фронту Горбача О. П. призначають начальником потягів вантажних перевезень. Він поступив в розпорядження створеного в дні війни Народного Комісаріату Перевезень військ СРСР.

Збереглася довідка:СССР - НКПВЕршовский отдел приема и увольнения службы

движения Рязань - Уральской ж . д.13.VIH - 1943 год№ ДНОР- 3СправкаДана тов. Горбач А. П. в том, что он с 4/ХІ-41 г. по 14/

VIII-43 г.работал без браков и аварий, к делу отшявлвя добросовестно. 14/VIII-43 г . откомандирован в распоряжение начальника Южной ж . д.

Печать. Роспись-е.

14/УІІІ-43 року - четвертий день радянські війська стояли на рідній станції Скрягівка.

Горбач О. П., доправивши сотні залізничних потягів на фронти під Сталінград, Бєлгород, Орел - без браку і аварій, повертається на станцію Скрягівка на посаду начальника станци.

21 травня 1951 року його знайшла нагорода за героїчну працю на зал ізн иц і в роки війни. У казом П резидії Верховної Ради СРСР Горбач Олексій Петрович наго­роджений «Орденом Леніна» Г № 285368. Він також нагороджений медаллю «За доблестный и самоотвер­женный труд в период Великой Отечественной войны».

Працюючи начальником стан ц ії С к р я г ів к а , в ін неодноразово нагороджувався почесними грамотами. А на п осад і н ач ал ьн и ка с т а н ц ії Боромля в 1965 році нагородж ений грошовою премією в ід н ач ал ь н и к а Сумського відділення Південної залізниці до 20-ї річниці Перемоги. Начальник Південної залізниці в грудні того ж року нагородив Олексія Петровича іменним годинником.

О лексій Петрович Горбач тако ж нагородж ений медалями «За доблестный труд в ознаменование 100-летия со дня рождения В. И. Ленина» та «Ветеран труда».

Помер Олексій Петрович Горбач в 1975 році на станції Боромля. Там же похований.

Кулібаба Семен Сидорович -старшина.Народився 31 серпня 1905 року

в сім’ї Кулібаби Сидора Стефановича та М аріамни С емен івни в сел і Грузьке Тростянецького району Сумської області. О дружений з Тарасенко Дар’єю Демидівною 1907 року народження (21.03.1907 року), батьки я к о ї Т арасен ко Д ем ид Іванович та Т арасенко Ф едора Феодосіївна. Вони виховали трьох дітей: Варвару Семенівну (1928 р.

н.), Василя Семеновича (1930 р. н.) та Миколу Семеновича (1948 р. н.).

Семен Сидорович з молодих років і до Великої Віт­чизняної віини займав відповідальні посади: голова артілі в Грузькому, голова колгоспу в Артеморястівці. Перед війною, після возз’єднання Західних регіонів України із Східними, за направленням працював головою колгоспу в Західній Україні. В 1941-1945 роках захищав Батьківщину від німецько фашистських загарбників. Після повернення з фронту активно працював над відбудовою народного господарства. В 50-60-х роках був головою колгоспу в Ж игайлівці, потім в Білці — голова колгоспу та директор цегельного заводу. П ісля виходу на пенсію очолював ревізійну комісію колгоспу ім. Володимира Ілліча.

П лідна праця Кулібаби Семена Сидоровича мала відповідну оцінку - він мав 6 державних нагород: два ордени- Орден «Жовтневої Революції» та Орден «Червоного Прапора», та чотири медалі за досягнення в розвитку сільського господарства.

Помер Кулібаба Семен Сидорович 5 серпня 1981 року.

Лапко Василь Мелентійович - рядовий.Народився 15 квітня 1921 року в с. Білка Охтирського

повіту Харківської губернії (нині Тростянецького району. Сумської області) в селянській родині. Веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

1940 року закінчив 10 класів Білчанської школи.27 жовтня 1940 року призваний в Червону Армію.

Служив на Далекому Сході по 1946 рік.Проходження служби:1-а окрема механізована батарея, курсант - з Х-1940 по

1-1941 року.12 кавалерійський полк, курсант - з 1-1941 року по

VI-1941 року.147 окремий зенітний дивізіон, наводчик 76 мм бата­

реї - з УІ-1941 по УІ-1943 рік.129 баАрея стаціонарних артустановок. оператор стщщн

наводки - УІ-1943 - У-1946 року.Демобілізований 1946 року.

Ііііййу

Закінчив фельдшерські курси і до пенсії працював в лікарні.

Нагороди: Медалі «За перемогу над Німеччиною в Вітчизняній війні 1941-1945 років», «За перемогу над Японією», орден «Вітчизняної війни» II ступеню.

Був одруж ений . Д руж ина Ольга Я к ів н а . Дочки Валентина 1954 р. н., Зінаїда - 1655 р. народження.

Велика Вітчизняна війна велась нашим народом не тільки на фронтах. Масовості набув опір мирного населення в тилу ворога, підпільний та партизанський рух.

Українські партизани знищили майже 500 тисяч вояків фашистських армій, підірвали 5019 залізничних потягів, 2100 мостів, знищили 1566 танків, 13535 автомобілів, 211 літаків , розгромили 411 ворожих гарнізонів, 461 завод, 915 складів, 248 вузлів зв’язку.

Партизани і підпільники піднімали дух у наших людей, впевненість в перемозі над ворогом. А це викликало масовий опір планам німецького тилу по вивезенню до Н імеччини деш евої робочої сили , п родовольства, промислової сировини.

Наводимо короткий перелік відомих нам партизанів і підпільників Білківської сільради в 1941-1944 рр.

1. Білан Іван Митрофанович. 1896 року народження. У часник антиф аш истського опору, страчений гітлерівськими окупантами в квітні 1942 року. Похований в с. Білка.

2. Білан Мотрона. 1904 року народження, с. Б ілка. 4 квітня 1942 року заарештована за зв’язок з партизанами. Повішена гітлерівськими окупантами. Похована в с. Білка.

З- Білан Сергій Митрофанович. 1900 року народження, с. Білка. 4 квітня 1942 року заарештований і повішений гітлерівськими окупантами за зв ’язок з партизанами. Похований в с. Білка.

4. Бондаренко Степан Павлович. 1913 року народження,о. Микитівка. Розстріляний гітлерівськими окупантами в червні 1943 року як активіст. Похований в с. Микитівка.

5. Борика Дмитро Демидович. 1905 року народження,

с. Б ілка. Підпільник. Страчений гітлерівськими окупан­тами в жовтні 1941 р. Похований в с. Білка.

6. ! Борика Марфа Я ківна. 1882 року народження,с. Б ілка. Переховувала вдома пораненого червоноармійця, якого гітлерівські окупанти в серпні 1943 року розстріляли, а господарку забили прикладами. Похована в с. Білка.

7. Бородай МарсЬа Платонівна. 1894 року народження, с. Б ілка, учасниця антифашистського опору. Страчена в жовтні 1941 року. Похована в с. Білка.

8. Далека Микола Васильович. 1906 року народження, с. Білка. Повішений гітлерівськими окупантами в липні 1943 року за з в ’язок з партизанами. Похований в с. Грузьке.

9. Дашко Микола Васильович. 1906 року народження, с. Грузьке. Розстріляний гітлерівськими окупантами за опір фашистам в липні 1943 року. Похований в о. Грузьке.

10. Дрига Кузьма Федорович. 1889 року народження, с. Грузьке. Розстріляний гітлерівськими окупантами за зв’язок з партизанами в 1943 році. Похований в с. Грузьке.

11. Єнацький Іван Тарасович. 1897 року народження, с. Б ілка. Підпільник. Страчений в жовтні 1941 року. Похований в м. Охтирка.

12. Жовтоног Євдокія Іванівна. 1907 року народження, с. Білка. Розстріляна гітлерівськими окупантами в 1941 році за допомогу партизанам. Похована в м. Охтирка.

13. Зима Михайло Семенович. 1911 року народження, с. Білка. Учасник антифашистського опору. Розстріляний гітлерівськими окупантами в липні 1943 року. Похований в с. Чернеччина, Охтирського району.

14. Кіяшкп Олександр Семенович. 1913 року, с. Білка. Дільничий міліціонер с. Станова, підпільник. Страчений гітлерівськими окупантами в березні 1942 року, похованийв м. Тростянець.

1 а. Коваль Г ригорій Сидорович . 1888 року народження, с. О л екси н е . Розстріляний гітлерівськими окупантами за зв’язок з партизанами в червні 1942 року. Похований вс. Олексине. '

1Я Колісник Роман Федорович. 1902 року народження,

с. Б іл к а . Голова ко л го сп у «1 3 -р іч ч я Ж о втн я» в с. Ж игайлівка. П ідпільник, член партизанської групи Тростянецького партизанського загону. Розстріляний в квітні 1942 року. Похований в м. Охтирка.

17. Колісник Федір Васильович, 1904 року народження, с. Білка. Голова колгоспу в с. Грузькому в 1940-41 роках! Підпільник. Заарештований гестапо в березні 1942 року і н ап р авлен и й потягом до Б ер л ін а . З в іл ьн ен и й білоруськими партизанами. Воював в партизанському загоні в Білорусії до липня 1944 року. Учасник штурму Берліна. Помер 27.12.1985 року, похований в с. Б ілка.

18. Коломіець (Таран) Анастасія Андріївна. 1910 року народження, с. Олексине. Учасниця антифашистського ^ о р у . Розстріляна гітлерівськими окупантами в 1942 році. Похована в с. Олексине.

1_9. Кривошеенко Антон Ф едорович 1889 року народження, с. Білка. Партизан. Страчений гітлерівськими окупантами в листопаді 1941 року. Похований в с. Б ілка. ^ Криштафович (Мал^ о ) В а р в а р а Учасниця партизанського руху в Білорусії 1941-1942 років (Вітебська область). В 1942-1945 роках - на каторжних Г в ° Г к а ^ Німеччині. Після війни працювала дояркою в

^ Твпн Кащ ович. с. Микитівка, підривник-Г З " " - о загону М иколи В о р ^ ц ^^ тивно ДІЯВ на території сільради в лютому-березні 1943

с. року народженняроїзГопТп ^7"Р ^^««™ ® Р Івськи м и окупантами в 1942

<

1

25. Мартинченко Дмитро Олексійович. 1925 року народження, с. М икитівка. Розстріляний гітлерівськими окупантами в листопаді 1942 року за допомогу партизанам. Похований в с. Микитівка.

26. Носок Дмитро Михайлович. 1919 року народження, с. Олексине. У Радянській Армії з 1938 року, лейтенант. З 05.05.1942 року в партизанському загоні ім . Гастело партизанської бригади Мінської області. Загинув в бою в квітні 1943 року. Похований в селі Альбінах Жовтневого району Могильовської області, Білорусь.

27 . П адал ка Пантелеймон Іванович. 1906 року народження, с. Грузьке. Розстріляний гітлерівськими окупантами за з в ’ язок з партизанами в 1942 році. Похований в с. Грузьке.

27а. Панфілов Олександр Іванович, с. Вишневе.Партизан.

28. Пасько Семен -ТІогвинович. 1896 року народження, с. Б іл ка . П ідп ільник. Розстріляний гітлерівськими окупантами в квітні 1942 року. Похований в с. Білка.

29. Покотило П рокіп ТимоФійович. 1902 року н ар о дж ен н я , с. Б іл к а . П рац івник Тростянецької райспоживспілки. Партизан. Розстріляний в квітні 1942року в М. Тростянець. ппп .

ЯО. С а л а х у т д і н о в Захар Захарович^ 1900 рокународження. Голова Білчанської сільради. КомандирБілчанської групи Тростянецького партизанського загону-Страчений ворогами в лютому 1942 року в м. Тростянець.Похований в с. Білка.

31 С м ітК лим С авич , 1918 року народження, с. Бі.іка.Голова колгоспу. Партизан. Страч.ниЯ окупантами в серпні 1942 року. Поховании в м. 0*™РК>-

ач т .пяи Ва--" -. А ятй о ви ч . 1910 року с Олексине. Учасник антифашистського о п о р у . СтраченуГ ~ и „ н Т ;;;^ а м н 24.02.1^ року, похований

” ” '^ ° ’‘ ^ т ^ п ° с е н к о О І ^ КСІЧІІІР« В «си « і»в а . н а р о д ж е н н я , с. Б ілка, бан кова колг^ о у ; ^ ^ « “ ^ Г о сп о д ар ка яво ч н о ї квартири і складу зброї т а ооьічі

Білчанської групи Тростянецького партизанського загону. Розстріляна гітлерівськими окупантами в грудні 1941 року. Похована в м. Охтирка.

34. Тарасенко Софія Макарівна. 1887 року народження, с. Б ілка. Розстріляна гітлерівськими окупантами в липні 1943 р. за зв’язок з партизанами.

35. Циба Анастасія Павлівна. 1903 року народження, с. Микитівка. Вихователька колгоспного дитячого садка. Розстріляна гітлерівськими окупантами за зв ’язок з партизанами в липні 1943 році. Похована в с. М икитівка.

36. Чугай Степан Васильович, с. Вишневе, згадується в д о кум ен тах Х ар к івсько го п ар ти зан сько го заго н у М. Воронцова, допомагав партизанам в лютому 1942 року.

37. Юхно Володимир Андрійович. 1925 року народження, с. Грузьке. Підпільник. В’язень фашистського концтабору, з якого втік. В діючій армії з 1942 року по 1946 рік і з 1951 по 1959 роки, підполковник. Помер 6.01.2006 року в м. Суми. Похований в Сумах.

В селі активно діяла підпільна молодіжна группа.38. Пономаренко Іван Семенович.39. Пономаренко Григорій Семеновичразом з:40. Волошина Марія Пилипівна.41. Сирота Іван42. Устименко Марія - розповсюджували радянські

листівки серед молоді села Білка.Список учасників антифашистського опору не повний.

Тут названі тільки офіційно зареєстровані прізвиш;а.В роки війни і в перші післявоєнні роки десятки мирних

жителів гинули від розривів бомб і мін.Нижче наводимо список громадян сіл Б ілківсько ї

сільради, як і загинули під час бойових дій і після війни в нашій місцевості.

Загинули від бомб і мін:1. Б е ^ т Олексій Трохимович, 1923 р., с. Білка. Загинув

в серпні 1943 року під час бойових дій.2. Вовк Петро Тимофійович, 1941 р., с. Хвощове. Загинув

9 травня 1948 року від вибуху міни.

3. Горбач Марія Іванівна, 1920 р., с. Олексине. Загинула у вересні 1941 року під час бомбардування ст. Смородине.

4. Ємець Ганна Іванівна, 1922 р., с. Микитівка. Загинула в 1943 році під час бомбардування.

5. Ємець Іван Іванович, с. Микитівка, 1935 р. Загинув під час бомбардування.

6. Задесенець Володимир Пантелеймонович, 1935 р. с. М икитівка. Загинув у 1943 році під час бомбардування.

7. Задесенець Іван Сидорович, 1883 р., с. Микитівка. Загинув 1943 р. під час бомбардування.

8. Задесенець Марія Федорівна, 1931 р., с. Микитівка. Загинула в 1943 році під час бомбардування.

9. Задесенець Петро Іванович, 1904 р., с. Микитівка. Загинув у 1943 р. під час бомбардування.

10. Задесенець Христина Іванівна, 1915 р., с. Микитівка. Загинула 1943 р. під час бомбардування.

11. Калашник Петро Іванович, 1939 р., с. Хвощове. Загинув 9 травня 1948 р. вибуху мін.

12. Клименко Марія Іванівна, 1936 р., с. Білка. Загинулав серпні 1943 р. під час артобстрілу.

13. Клименко Павло Іванович, 1930 р., с. Білка. Загинувв серпні 1943 під час артобстрілу.

14. Колісниченко Наталія Андріївна, 1910 р., с. Білка. Загинула 19 серпня 1943 р. під час бомбардування с. Тучне.

15. Кравченко Марія Петрівна, с. Микитівка. Загинула в 1943 р. під час бомбардування.

16. Кравченко Марія Яківна, 1878 р.Загинула 1943 р. під час бомбардування.

17. Кравченко Ніна Іванівна, 1921 р Загинула 1943 р. під час бомбардування.

18. Кулібаба Борис Семенович, 1935 р., с. Білка. Загинуву серпні 1943 р. пі час обстрілу села.

19. Лариков Андрій Федорович, 1916 р., с. Микитівна.1943 р. під час бомбардування.

20. Ларикова Марія Петрівна, 1916 р., с. Микитівка. Загинула 1943 р. під час бомбардування. ^

21. Лисенко Євдокія Іванівна, 186о р..Загинула в 1943 р. під час бомбардування.

с. Микитівка.

с. Микитівка.

22. Лисенко Євдокія Федорівна, с. М икитівка. Загинула в 1943 р. під час бомбардування.

23. Овчаренко Іван Петрович, 1939 р., с. Хвощова. Загинув 9 травня 1948 р. від вибуху мін.

24. Овчаренко Петро Федорович, 1941 р., с. Хвощова. Загинув 9 травня 1948 р. від вибуху мін.

25. П адалка Ганна Тимофіївна, 1905 р., с. Грузьке. Загинула 1943 р. під час бомбардування.

26. Паляниця Раїса, 1919 р., с. М икитівка. Загинула в1943 р. під час бомбардування.

27. Руденко Параска Федорівна, с. Микитівка. Загинула1943 р. під час бомбардування.

28. Самарець Марія Іванівна, 1937 р., с. М икитівка. Загинула в 1943 р. під час бомбардування.

29. Самарець Мотрона Яківна, 1905 р., с М икитівка. Загинула в 1943 р. під час бомбардування.

30. Сировацький Наум Петрович, с. Хвощова. Загинув1943 року під час бомбардування.

31. Скічко Олексій Михайлович, 1942 р., с. М икитівка. Загинув під час бомбардування.

32. Скічко Ольга Михайлівна, 1940 р., с. М икитівка. Загинула під час бомбардування.

33. Сусідка Ганна Марківна, 1922 р. Примусово вивезена на каторжні роботи до Німеччини де й померла від тяж ко ї хвороби в 1943 р.

34. Тарасенко Іван Якович, 1930 р., с. Грузьке. Загинув в 1943 р. під час бомбардування.

35. Тарасенко Мотрона Л ук’янівна, 1890 р., с. Б ілка. Загинула в 1943 р. під час артобстрілу села.

36. Феденко Іван Михайлович, 1897 р., с. М икитівка. Загинув 1943 р. під час бомбардування.

37. Хоменко Іван Никифорович, 1927 р., с. М икитівка. Загинув у квітні 1943 р. під час бомбардування.

38. Шимко Василь Єгорович, с. Хвощова. Згігинув у 1943 р. під час бомбардування.

НА ЗАХИСТІ МИРУЩе не всі війська повернулися в національні кордони

— американські, англійські, радянські війська стояли в Німеччині в зонах окупації. Б ійська тих же держав поділили Австрію, американці окупували Японію, Англія і Ф ранція Ближній сх ід , радянські в ійська стояли в Північній Кореї і Північному Китаї. Ще не розміновані поля воєнних битв, а вже в двері стукала третя світова війна. Почалась вона з «холодної війни», яку проголосив екс- п р ем ’ єр В елико ї Б ритан ії в своїй промові перед професорами і студентами Фултонського університету СІЛА5 березня 1946 року. Пропонувалось жорстоке протистоя^ Радянському Союзу шляхом збереження сильних армій, створення військових союзів (НАТО, ССАТО, СЄНТО та інші), широкі мережі військових баз навкруг СРСР, формув^ня гонки озброєнь, залякування світу, «психологічні війни» проти СРСР та його союзників.

В цій обстановці наш а кр а їн а була вимуш ена зміцнювати свою оборону: утримувати велику армію і військово-морський флот, готувати офіцерські кадри.

Офіцери готувались в вищих військових академіях, в середніх і вищих військових училищах і в цивільних Вішщх учбових закладах, в яких вводилися військові кафедри.

Бажаючих отримати військову освіту в наших краях і в нашому селі було багато. Закінчуючи середню школу, юн^ думав про те, щоб замінити в війську батька чи с т а р і^ брата, я к і не повернулися з війни. Кожен вважав за чест ВСТУПИТИ до військового училища, стати офіцером.

у Г е перші післявоєнні випускники середніх шкіа

Тростянця - білчани Лобода І. Я ., Сусідка В. І. і з ними ще півдесятка юнаків — поступили і закінчили військовіучилища. лпАо • •

6 з 10 юнаків, я к і вступали в 1-і класи в 194^ році ізакінчили 10 класи Білчанської школи в 1953 році,закінчили військові училищ а, стали полковниками іпідполковниками, а сьомий - став конструктором бойовихракет. . „

Всього за 60 років п ісля 1945 року в військовихучилищах, академ іях і на військових кафедрах цивільних вузів офіцерські звання одержали більше 200 наших земляків; білчани, микитивці, грузчани, олексинці, юнаки з Хвощової і Н с^сел івки . Більшість із них служили на ш татних посадах в ракетних в ій ськ ах , в десантних батальйонах, в авіації і на флоті. Більше десяти офіцерів служили радниками в військах Єгипту, Гани, Малагасійської республіки, Куби, МНР, ДРВ, ДРА, Китаю, КНДР, Польщі і Німеччини. Багато з них ризикували своїм здоров’ям і життям в бойових операціях. Тільки в Афганістані разом з 20 рядовими і сержантами, призваними з Білки, йшли в бій підполковник Прикажчик, капітан Величко і майор Колісник, лейтенанти, чиї долі пов’язані з нашим краєм. Наскільки небезпечна була служба за кордоном, можемо судити з епізоду, який був описаний в нарисі воєнного кореспондента газети «Червона Зірка» («Красная звезда») і в короткому повідомленні «Правди» в 1973 році. В цих

^газетах повідомлялося, що за легковим автомобілем з іашими радниками в Єгипті став полювати ізршльський пілот на американському винищувачі «Фантом».

Наші офіцери покинули машину і згиіягли осторонь дороги. Тієї ж хвилини американська ракета розтрощила наш автомобіль. Машиною того разу їхав наш земляк, микитівець Павло Тимофійович Мартинченко, який служив радником в єгипетській армії.

Ми надаємо короткі відомості про офіцерів, про тих, хто продовжив козацьку славу своїх батьків і д ідів.

Надаємо також відомості про старшин, сержантів і рядових, про тих, хто виконував інтернаціональні обов’язки по захисту миру за межами нашої країни.

Маркевич Микола Костянтинович — генерал ко­зацького об’єднання Слобожанщини, радник Гене­рального отамана Думи Анатолія Афанасійовича, полковник СБУ.

к "“»ВДаїІС/

Народився 2 січня 1951 року в селі Олексине Білківської сільської ради Тростянецького району Сумсь­кої області в сім’ї робітника Марке­вича Костянтина Михайловича і домогосподарки Маркевич Євгенії Григорівни.

В 1960 році закінчив Олексинську початкову школу, а в 1968 році — Тростянецьку середню школу № 3.

В 1971 році закінчив Харківсь­кий електромеханічний технікум.

В 1971-1973 роках служив в зенітно-ракетних військах в Групі радянських військ в Німеччині. Командир відділення, сержант. В 1973 році під час демобілізації, Маркевичу Миколі Костянтиновичу наказом Міністра оборони СРСР присвоєно перше офіцерське звання— молодший лейтенант.

Після демобілізації, в 1973 році, вступив до Харківського політехнічного інституту імені в. І. Леніна. Закінчив ін сти тут , за фахом ін ж ен ер -м ехан ік виробництва компресорів і холодильників.

в 1977-1979 році працював на Сумському комп­ресорному заводі інженером-механіком і одночасно секретарем комсомольської організації підприємства.

В 1978 році наказом командуючого Київським Військовим округом Маркевичу Миколі Костянтиновичу присвоєно чергове звання лейтенант.

В 1979 році призваний на службу в КДБ, працював на командних посадах в Путивльському районі, очолював Путивльський райвідділ КДБ до 1992 року. З 1 9 9 2 ^ к у і до 1999 року служив в СБУ в Сумській області, м. С у а »

В 1981 році присвоєно звання старшого лейтенанта,

року — капітана, 1987 року — маГіора і в 1991 році, підпол­ковника КДБ.

В 1996 році указом Президента України М аркевичуМиколі Костянтиновичу присвоєно звання полковника СБУ.

В 2004 році наказом Слобідського козачого полку ім . Івана Мазепи Маркевича Миколу Костянтиновича обрали полковником, а в 2006 році на Раді козацького об’єднання Слобожанщини він обраний генерал-майором і призна­чений радником Генерального отамана Об єднання.

Нагороджений медалями «За бездоганну службу» всіх 3-х ступенів; і двома ювілейними медалями з нагоди 55-ти і 60-ти річчя Перемоги; Почесними грамотами КДБ СРСР.

В 1999-2002 рр. — радник народного депутата України Дашутіна Г. П., а в 2003-2006 роках одночасно очолював фонд «Благовіст*.

З 2006 року очолював обласну організацію Республі­кан сько ї партії У країни і очолює благодійний фонд ветеранів СБУ Сумської області «Вітчизна*.

З 2006 року працює заступником директора Сумського відділення Харківського комерційного кредитного промис­лового банку.

Одружений. Дружина — Маркевич Ніна П авлівна. Дочка Олена 1976 року народження. Син Олексій, 1981 року народження, онука Дарина. Проживає в м. Суми.

Бондаренко Олександр Іванович — полковник.Народився в 1958 році в с. Б ілка

Тростянецького району С умської області в с ім ’ї вчительки Євдокії Яківни Бондаренко.

В 1975 році закінчив Б ілківську середню школу.

В 1980 році з а к ін ч и в Х ар ­ківський автодорожній інститут. За фахом інженер будівництва і експ­луатац ії автомобільних ш ляхів і автотехніки. Присвоєно звання лей­тенант. Після закінчення інституту

призваний до лав Радянської Армії.178

В 1983-1985 роках служив в Афганістані. Присвоєні звання старший лейтенант, капітан. Після повернення з- за кордону продовжив службу в автомобільних військах. Послідовно присвоєні звання майор, підполковник. ДІісля проголошення незалежності України продовжив службу в Українській-армії на полігоні «Десна*.

Вийшов у відставку в 2004 році у званні полковика.Одружений.Нагороджений орденом «Червоної Зірки», бойовими

та ювілейними медалями.Проживає в м. Чернігів.

Борика Микола Миколайович — полковник.Народився 18.11.1948 року в

с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в селянській роди­ні нащадка старовинного козацького роду, учасника Великої Вітчизняної війни Борики Миколи Пантелійо- вича.

В 1962 році закінчив 8 класів Білківської середньої шкоди.

1962 року вступив, а в 1966 році закінчив Київський топографічний технікум. Присвоєно звання молод­ший лейтенант.

З 1966 року служить в Радянській Армії. Перше місце служби місто Казах, Азербайджанська PCP — 1966-1968 роки.

В 1968-1970 роки навчався в Сімферопольському військовому училищі. За фахом - воєнний топограф. Присвоєно звання старший лейтенант. ^

У 1970-1972 роках служив в Вищому військовому Ленінградському училищі і навчався за фахом. Присвоєнозвання капітан.

1972-1975 роки служив військовим радником при уряді М алагас ій сько ї республіки, о. М адагаскар . В той же час білчанин Рудий Дмитро Охрімович працював радником

179

при посольстві СРСР в М алагас ій с ь к ій р е с п у б л іц і.Співпрацювали. ^

1976-1980 роках служив в Групі Радянських військ вНімеччині. Присвоєно звання майор.

З 1980 по 1983 рік навчався в Військовій А кадем ії ім е н і М. В. Ф р ун зе , в М оскв і. П рисвоєно зв ан н япідполковник.

1983-1988 рік — служив в ракетних військах в Боб­руйську, Білорусія.

З 1988 року по 1994 рік служив в Благовєщенську, космічні війська Росії. Присвоєно звання полковник.

1994 року вийшов на пенсію.П родовж ує працю вати на Б л аго вєщ ен сько м у

прикордонному контрольно-пропускному п ун кт і (на ко р д о н і з К итайською Народною Р есп уб л іко ю ) начальником таможні.

Одружений. Дружина — Борика Людмила Сергіївна, 1949 року народження, дочка Ірина, 1970 року народження, син Сергій, 1973 року народження.

Бублик Борис Дмитрович — полковник.

Народився 21 лютого 1935 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в сім ’ї колгоспників Б убли ка Д м и тра Й осиповича і Бублик Ганни Марківни.

В 1953 році з£ікінчив 10 класів Білчанської середньої школи.

В 1956 році закінчив Калінін- градське вище артилерійське училіпце.

Служив в Калінінградській об­ласті, в ракетних військах в 1956-1959 роках. З 1960 року в таких же військах в Литві. В 1963 році в званні майора супроводжував радянські ракети на Кубу. Приймав участь в їх установці на пускових площ адках, ком андував підрозділом групи ракетних військ на Кубі. Зустрічався з

Фіделем Кастро — лідером Кубинської революції. Прем’єр- міністром уряду Куби.

В 2004 році в званні полковника вийшов в запас. Служить в Литовській армії за контрактом.

О дружений. Дружина М арія, дочка Валентина, проживають в Литві.

Нагороджений орденом «Червоної З ірки », двома орденами Кубинської Республіки, медаллю «За воинскую доблесть, в ознаменование 100-летия со Дня рождения В. И. Ленина», дев’ятьма іншими медалями, в тому числі трьома іноземним.

Герасименко Микола Іванович — полковник.Н ародився 1935 року в

с. Білка Тростянецького району Сум­ської області в селянській родині.

В 1954 році закінчив Білчанську середню школу.

В 1957 році закінчив Влади­мирське загальновійськове училище, звання лейтенант.

1957-1963 роки — служив в За­хідносибірському військовому окру­зі. Послідовно: командир взводу,

командир роти — старший лейтенант, заступник командирабатальйону, капітан.

В 1969 році закінчив Військово-політичну академію ім.В. І. Леніна.

Після цього служив в Московському ВО. Вийшов в залає в 1990 році в званні полковник. Нагороджений трьомаорденами і 9 медалями.

Одружений. Дружина — Савченко Катерина Федорівна,з с. Микитівка. Дочка Ела - медик, син Ігор - Ш Д ^- ковник запасу, підприємець. Всі живуть в м. Москва. РФ.

Народився 1947 року в с. Б ілка Тростянецького району С ум сько ї області в селянській багатодітн ій родині. Батьки, я к і виховували 9 д іт е й , в е д у ть св ій р о до в ід в ід військових поселенців слободи Б ілка Харківської губернії.

В 1965 році закінчив Білчанську середню школу.

У 1966-1971 роках навчався в Вищому Саратовському військовому

артилерійському у^іилищі. Випущений 1971 року в званні лейтенант.

Був направлений в стратегічні ракетні війська СРСР.Служив черговим офіцером, оператором на пускових

установках в Новосибірську, звання капітан, майор.Служив в А кадемії Генерального штабу в м. Москва.

Присвоєні послідовно звання підполковник, полковник.Командував базою стратегічних РУ в Красноярському.

Викладав тактику на військовій кафедрі Красноярського Державного університету.

Був одружений. Дружина Тамара, син В італ ій — інженер.

Помер в 2006 році.

Косенко Олександр Петрович — полковник.З батьками переїхав до с. Білка Тростянецького району

Сумської обл. Закінчив 10 класів Білчанської СШ. Навчався в Вищ ому Б аки н сько м у в ій сько во м у уч и л и щ і з поглибленим вивченням іноземних МОЭ. Далекосхідних держав. Працював воєнним аташе в К итаї^пон ії, Малайзії, Таїланді, В’єтнамі.

Одружений. Разом з дружиною виховали сина.

Народився 6.06.1935 року в селі Білка Тростянецького району Сумсь­кої області в сім’ї колгоспників. В родині було 6 дітей. В 1953 році закінчив 10 класів Білчанської серед­ньої школи.

В цьому ж році поступив до Калінінградського мінометно-арти­лерійського училищ а. Курсант, сержант. Закінчив училище в 1956 році, звання лейтенант.

Служив в Дніпропетровську. Командир взводу оптичної розвідки

батареї артилерійської інструментальної розвідки.Командир взводу управління гаубичної батареї, і

секретар первинної організації ВЛКСМ. Служив в ракетшйдивізії в м. Лебедині.

В 1961 році вступив до Військово-політичної академії ім. В. І. Леніна в м. Москві, яку закінчив в 1965 році зі званням капітан. При академії закінчив курси військових перекладачів (німецька мова).

Після академії служив пропагандистом політвід-ділу, секретарем партійного комітету управління дослідно- випробувального полігону Байконур, Казахстан. ^

Закінчив курси вдосконалення при Військовій академії Збройних Сил СРСР, закінчив ад’юнктуру. _

З 1970 року працював викладачем Військової Академії імені М. В. Фрунзе. В 1972 році в академії захистив наутсову дисертацію на здобуття вченого ступеню, кандидат філософських наук. Був призначений викладачем вдєі жакадемії. Доцент кафедри філософії.

Під час служби в академії ім. М. В. Фрунзе був ч.іеном Філософського товариства СРСР, товариства «Знання*, п озаш татн и м лектором ЦК КПРС, Центрального дому Радянської Армії, з лекціями об’їздив весь Союз.

Викладацький педагогічний стаж 15 років. На пенсію вийшов у званні полковник. П ісля виходу на пенсію працював начальником штабів цивільної оборони на ряді підприємств Москви. Зараз не працює. Має квартиру і зареєстрований в Москві. Має дім в рідному селі Б ілка, де постійно проживає останні п’ять років. Приймає активну участь в культурному житті села і Тростянецького району. На ко н ц ер тах ам ато р ів ви ступ ає з г у м о р е с к а м и , розповідями, віршами, грає на гармошці та баяні.

В конкурсах шахматистів та ш аш кістів посідає призові м ісця. Бажаний гість на сільських весіллях та іменинах.

Нагороджений медалями, грамотами ЦК КПРС.Одружений. Перша дружина, Кузьменко (Бербеницька)

Ніна Леонідівна, померла в 2003 році. Друга дружина, Голубченко Марія, працює в 5 лікарні м. Суми.

Кулібаба Микола Іванович — полковник.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині. Веде свій родовід від козаків Б ілчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

Закінчив Б ілчанську середню ш колу, в ій сько ве училище. Служив в Радянській Армії.

Останнє місце служби — Ленінградський ВО. У званні полковника вийшов в запас і поселився в Санкт-Петербурзі, Росія.

Одружений. Має дітей.

Кулик Сергій Іванович — капітан І рангу, підвод­ник.

Народився в с. Хухра Охтирського району Сумської області в родині вчителів: Івана Гавриловича та Галини Іван івни Кулик (дівоче прізвищ е Перчило, старого білчанського роду).

Після переїзду родини до с. Білка, де Іван Гаїврилович та Галина Іванівна працювали вчителями, вступив до Вищого Ленінградського військово-морського училища, яке закінчив в 1975 році у званні лейтенант.

Служив на атомних підводних човнах штурманом Північного флоту в різних портах. В 80-х роках навчався в Військово-політичній академії. В званні капітана II рангу був помічником командира підводного крейсера по політично-виховній роботі.

П ісля одержання Україною незалежності в званні капітана І рангу перевівся в Севастополь. Тут вийшов в запас. Закінчив академію при Президентові України. Працює завідуючим відділом внутрішньої політики в Севастопольській міській державній адміністрації.

Одружений.Нагороджений двома орденами і медалями.

Лапко Іван Олексійович — полковник.

Народився 27 листопада 1948 р. По закінченню 9 класу Б іл­

ківської середньої школи вступив до Київського топографічного техні­к у м у . По закінченню у званні молодшого лейте-нанта направлений на військову службу в Прибалтійсь­кий військовий округ техніком- топографом.

За проходження служби екстерном склав заліки до Вищого

військового інженерного училища м. Ленінград. Присвоєні звання лейтенант, старший лейтенант. Вступив до Московської військової інженерної академії ім. Куйбишева. По закінченню присвоєне звання капітан і залишений для подальшого проходження служби в м. Москва. По спеціальності військовий топограф-інженер. Керував службою по метео-топографічному забезпеченню папьотів космічних станцій, супутників і ракетних систем космічних військ СРСР, а з 1991 року — Російської Федерації. Лапко Іван Олексійович має нагороди, сімейний.

На заслужений відпочинок пішов у званні полковник.Продовжує працювати за фахом.

Народився в 1966 році в с. Б ілка Тростянецького району С ум сько ї області в с ім ’ї робітників.

В 1983 році закінчив Б ілк івську ЗОШ І-ІІІ ступенів.

З 1983 по 1987 рік навчався в Уль’янівському військовому танко­вому училищі, яке закінчив з відзнакою

і в званні лейтенант.Служив в танковому полку в

С ар ато в і в 1 9 8 7 -1 9 9 0 р о к а х . - Командир танкового взводу, з 1989

року — командир роти, ст. лейтенант. В 1991 році переведений в танкові війська в Білорусію, присвоєно звання капітан.

П ісля розпаду СРСР залиш ився служ ити в ар м ії Білорусії. В 1995 році закінчив Мінську воєнну академію . П ісля випуску з М інської а к ад ем ії Липовому С. Б. присвоєно звання майора, його призначено заступником командира батальйону спеціального призначення з бойової підготовки особового складу.

В 2002 році присвоєно звання підполковника, він призначений командиром батальйону спецназу.

Указом Президента Білорусії О. Лукашенка командиру батальйону спецназу Липовому С. Б. присвоєно звання полковник в грудні 2006 року.

Проживає в Білорусії.

Мартинченко Павло Тимофійович — полковник.

Н ародився 1985 р о ку в с. Микитівна Тростянецького району Сумської області в селянській родині.

1953 року закінчив 10 клас ів (перший післявоєнний випуск деся­тикласників) Білчанської середньої школи.

В цьому ж році поступив до Сум­ського артилерійського училиш;а, яке зак ін ч и в в 1956 роц і, з в ан н я лейтенант.

Цього ж року одружився зі студенткою педагогічного інституту, випускницею Білчанської школи Лободою Ніною Олексіївною.

1956-1960 роки служив в Групі Радянських військ в Німеччині. Присвоєні звання старший лейтенант, капітан.

1961-1970 роки служив в Прибалтійському ВО, містах Гусєв та Совєт^ке Калінінградської області. Звання майор. Закінчив Військову артилерійську ордена Леніна Червоно- прапорну академію імені М. І. Калініна.

В званні підполковника в 1970-1972 роках служив радником в Єгипті. Брав участь в боях на Сінайському півострові.

Після повернення з-за кордону працював викладачем Військової артилерійської академії ім. М. І. Калініна в Ленінграді — з 1972 року до кінця 90-х.

Одружений. Мають двох синів, онука і двох онучок.Живуть в Санкт-Петербурзі.

Набока Олексій Федорович — полковник.

Народився 17.09.1942 року в с. Білка Тростянецького району Сум­ської області в селянській родині.

В 1959 році закінчив Білчанську середню школу і в тому ж році вступив до Сумського будівельного технікуму. Закінчив технікум 1962 року, за фахом — технік-будівельник промислового і цивільного будів­ництва. Був направлений на будів­ництво Березовської ГРЕС Брестської області на посаду майстра.

З листопада 1962 року по січень1965 року проходив строкову сіїужбу

в Радянській Армії в інженерно-будівельних військах Білоруського ВО. В лютому 1965 року пішов доброватьцем на ш естимісячні курси молодших лейтенантів *рн Пушкінському військово-будівельному технічному училшці

Ленінградського ВО. В липні 1965 р. закінчив курси зі званням молодший лейтенант. Був призначений зам іс ­ником командира військово-будівельної роти в м. Ленінграді.

В 1967 році екстерном здав екзамени за повний курс Пушкінського Військово-будівельного технічного училища. Присвоєно звання лейтенант.

В 1968 році вступив до Вищого військового інженерно- технічного училища в м. Ленінграді, яке закінчив в 1972 році з відзнакою. В званні ст. лейтенанта був направлений на інженерну посаду в м. Хмельницький, Київського ВО.

В березні 1973 року разом з частиною передис­локувався в Мурманську область. 1974 року присвоєне чергове звання капітан.

В 1976 році був направлений з п ідвищ енням на будівництво космодрому в м. Мирний, Плесецького району, Архгінгельської області. 1977 року присвоєно звання майор.

В 1979 році направлений на посаду ви к л ад ач а спеціальних дисциплін в Камишинське вище військове командне будівельне училище. В 1982 році присвоєно звання підполковника. Через рік був призначений на посаду старшого викладача цього ж училища.

В 1987 році присвоєно звання полковник.В 1992 році, в грудні, був звільнений із Збройних Сил

за віком, прослуживши загалом ЗО років і дослужившись від рядового до полковника. Продовжив викладацьку роботу в тому ж училищі на тій же посаді аж до закриття училища в 1998 р.

Одружений. Дружина — Набока Л ідія Федорівна, 1948 року народження. Син Олександр 1968 року народження, військовий, полковник міліц ії, керівник навчального центру МВД в Московській області.

Нагороди — 9 медалей: «За бездоганну службу» 1, 2, З ступенів, «За воїнську звитягу. В честь 100 річчя з Дня народження В. І. Леніна», «Ветеран Збройних Сил», «20 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», 50, 60, 70 років Збройних Сил СРСР.

Мешкає в м. Камишин, Волгоградської області, Росія.

Народився в родині військового, б ілчанина Набоки О лексія Федоровича.

В 1 клас пішов в 1975 році в м. Оленєгорск-2 Мурманської області, а 10 клас закінчив в м. Камишині Волгоградської області в 1985 році.

В тому ж році вступив до Ленінградського вищого військового інженерно-технічного училища, яке закінчив і батько. Закінчив училище в 1990 році і був направлений в м.

Руза у війська ППО на інженерну посаду. Служив в одній дивізії. Дослужився до звання майора і був на посаді начальника інженерної служби полку ППО.

Після розпаду СРСР був скорочений зі Збройних сил Росії в 1992 році та переведений на службу в МВД Росії зі збереженням військового звання.

Зараз очолює навчальний центр Державної Інспекції безпеки дорожнього руху Головного Управління Внутрішніх справ Московської області. В вересні 2006 року йому присвоєно звання полковник.

Одружений. Дружина Олена Михайлівна. Син Євгеній, 1990 року народження, — буде продовжувати військову династію. Дочка Вікторія, 1992 року народження.

Овчаренко Микола Іванович — полковник.Народився 1938 року в с. Станова Тростянецького

району Сумської області в селянській родині, яка вела свій родовід в ід ко зак ів Б ілчансько ї сотні Охтирського слобідського козачого полку.

Рано осиротів. Жив у родичів в с. Б ілка.В 1955 році закінчив 10 класів Білчанської СШ.

Закінчив Сумське артилерійське училище. Служив в ракетних військах в різних ВО Радянського Союзу.

П ісля звільнення у запас поселився в м. Ізясдав Хмельницької області, Україна.

Одружений. Має дорослих дітей і онуків.

Народився 1 вересня 1937 року в селі Хвощова Тростянецького райо­ну Сумської області в селянськ ій родині.

В 1956 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи ім . М. Горького.

В липні 1956 призваний в ряди Радянської армії і був направлений на ц іл и н у д л я збору перш ого великого врожаю пшениці.

З грудня 1956 по червень 1957 ро ку сл уж и в в 86 о кр ем о м у

Хінганському полку зв’язку в Забайкальському Військо­вому окрузі.

В 1957 році поступив, а в 1960 році з ак ін ч и в Кемеровське військове училище зв’язку . Військове звання лейтенант, наказ № 01288 МО СРСР. Після закінчення училища служив за фахом інженера-зв’язк івця. Наказом № 02520 Главкома ракетних військ 24 .09 .1963 року присвоєно звання старший лейтенант.

В 1963 році поступив в Харківське Вище командно- інженерне училище. Закінчив училище в 1968 році, за фахом військовий інженер з радіоелектроніки. Наказом Главкома ракетних військ № 01898 від 29 жовтня 1966 року присвоєно звання капітан, а наказом № 0793 МО СРСР28 червня 1968 року присвоєно звання інженер-капітан.

Служив на командних посадах, в різних військових округах.

Наказом ГК РВ № 02055 від 16 листопада 1970 року присвоєно звання інженер-майор, а наказом № 265 МО СРСР З грудня 1971 року звання майор-інженер.

З 1974 року служив в Московському ВО. Наказом ГК РВ № 01122 присвоєно звання підполковника.

Н аказом № 242 МО СРСР 27 березня 1980 року присвоєно звання полковник.

Наказом № 110 Міністра Оборони СРСР 14 травня 1984 року підтверджено звання полковник з вислугою з 27 березня 1980 р. Відслужив в Радянській Армії більше 33 років.

Активно займається спортом. Має 2 розряд з бігу на З,5, 10 кілометрів, 1 розряд з лижного спорту. Суддя Всесоюзної категорії з радіоспорту. Почесний радист Радянського Союзу.

1989 року звільнений в запас. П ісля звільнення продовжує працювати. Працював начальником виробничої дільниці, заступником директора, комерційним директором на підприємстві.

Останні роки працює інспектором таможенник вантажів на залізничних, річкових та автомобільних дорогах Росії.

Одружений. Дружина з Хвощової, дочка працює в ЦК Шпиталі імені М. М. Вурденка, син закінчив академію ім. Петра Великого.

У Плєвако В. І. дві онучки і онук.Нагороди: орден «За службу Родине» III ступеню, 10

медалей.

Полтавський Анатолій Васильович — полковник.

Н ародився 1952 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в родині служ­бовців.

В 1969 році закінчив Білківську середню школу.

В 1972 році закінчив Сумське артилерійське училище, лейтенант.

Служив в ракетних військах. Приймав участь у вдосконаленні ракетної техніки.

З 1981 року по 1983 рік навчався в Командній Черво- нопрапорній Академії ПВО ім. Жукова. Закінчив в званш підполковника. Продовжив служити в ракетних військах.

Останнє місце служби в Білорусії. Вийшов в запас у званні полковник.

Нагороди: Орден «Трудового Червоного П рапора», м едаль «З а доблесну сл уж б у . До 100 р іччя з Д ня народження В. І. Леніна», ювілейні медалі.

Одружений, має дорослих дітей. С ім ’я проживає в М інську.

Полтавський Павло Васильович — полковник.

. Народився 16 березня 1954 рокув с. Б ілка Тростянецького району

т Сумської області в с ім ’ї службовців,я л В 1971 році закінчив Б ілківську

середню школу. л ^ В 1976 році закінчив Харківське

вище військове авіаційне училище.^ Присвоєно звання лейтенант.

З 1976 по 1981 рік служив в Північній групі Радянських військ в Польщі. Послідовно присвоєні звання старший лейтенант, капітан.

У званні капітан служив на Далекому Сході. Там було присвоєно звання майор.

В 1984 році переведений на службу в Західній Україні, аеродром в Свирі.

В 1986-1989 році навчався у Військово-повітрянійакадемії ім. Ю. О. Гагаріна. Закінчив академію в званніпідполковника. Захистив дисертацію, кандидат військових наук.

З 1989 по 1999 рік працював викладачем на кафедрі ТІЄЇ ж академії. Присвоєно звання полковника. З 1999 року в запасі. Працює в приватній фірмі.

Нагороди — медалі за вдосконалення нової авіац ій ­ної техніки та ювілейні.

Одружений. Має доньку і сина. С ім ’Москві.

Прикажчик Валерій Олексійович — полковник.

я проживає в

Народився 26 квітня 1948 року на військовом у аеродромі в м. Ташкент в родині капітана Прикаж­чика Олексія Миколайовича. Має глибокі корені в козацькій Біл- чанській сотні Охтирського Слобідсь­кого козачого полку.

В 1966 році закінчив середню школу.

В 1971 році зак ін ч и в Таш­кентське Вище загальновійськове училище імені в. І. Леніна.

Закінчив Військову Академію в Москві в 1982 році з відзнакою.

В Радянській Армії з 1967 по 1991 рік. Пройшов шлях від командира взводу до командира полку.

Звання були присвоєні: лейтенант — наказом МО СРСР2 4 .0 7 .1 9 7 1 р ., старш ий лейтенант — наказом Командуючого Прикарпатським ВО 23.08.1971 р., капітан (достроково) — наказом МО СРСР 4.11.1976 р., майор — наказом ГКСВ 30.12.1979 р., підполковник — наказом ВК ВЛВ 21.02 .1984 р., полковник — наказом МО СРСР 21.10.1989 р.

Служив в Прикарпатському ВО з 1971 по 1979 р.. Далекосхідному ВО до 1991 року, старшим радником Республіка Куба, заступником командира полку, командир полку.

Після розпаду СРСР залишився на службі в Республіці У збеки стан . Працю вав ви кладач ем , заступником начальника кафедри тактики Національної військової Академії Узбекистану. Кандидат військових наук.

Працює в Головному управлінні кадрів Міністерства Оборони Республіки Узбекистан.

Одружений, має сина і двох дочок. Син закінчив Ташкентське ВЗКУ, в званні лейтенант, служить в тому ж училищі.

Народився 20 квітня 1935 року в с. Б іл ка Т ростянецького району Сумської області в с ім ’ї колгоспника.

У сім років пішов до Білчанської середньої школи імені Горького, я к у закінчив у 1953 році. П ісля зак ін ­чення школи вступив на навчання до К алін інградського мінометно- артилерійського училища ім. Красіна, я к е з а к ін ч и в у 1956 роц і у військовому званні «лей тен ан т».Згідно н ак азу М ін істра оборони

Радянського Союзу щодо розподілу випускників училища, був направлении до Київського військового округу для подальшого проход-ження військової служби, і проходив службу в місті Дніпропетровську в артилерійському полку

посадах: командира взводу управл іння, командир І вогневого взводу артилерійської батареї, а потім командира

навчального взводу полкової школи з підготовки сержантів.У 1959 році вступив на навчання до Київського вищого

артилерійсько-інженерного училища на радіотехнічний факультет. Закінчив у 1964 році, за фахом - інженер з радіотехніки, і був направлений для подальшого проход- ж ^ н я військової служби у складі Групи Радянських військ в Ншеччині. Там проходив службу на посаді інженера по радіолокації, а потім старшого помічника начальника служби ракетно-артилерійського озброєння танкової дивізії.

1971 році, згідно плану заміни офіцерських кадрів, правлений до Одеського військового округу, де проходив

службу спочатку на посаді старшого помічника, а потім на посаді начальника служби ракетно-артилер ійського озброєння мотострілкової дивізії у місті Одеса.

році був переведений на викладацьку роботу до Одеського вищого артилерійського командного училища, в «кому аропрацював до 1990 року. В березні ід д Г р о ку ™ “Г “;,. Радянської Армії у війсь-ковому званні полковник.

Після звільнення у відставку залишився на викла­дацькій роботі в артилерійському училищі, потім — у Одеському інституті Сухопутних військ Збройних Сил України. У зв’язку зі скороченням Збройних Сил України і зокрема зі скороченням чисельності прац івників Одеського інституту Сухопутних військ 1 вересня 2005 року був звільнений з посади доцента кафедри «Служба ракетно- артилерійського озброєння» у зв’язку з виходом на пенсію.

Сіняговський Володимир Дмитрович — полковник міліції.

Народився 20.04.1949 р. в с. Білка Тростянецького району Сумської області в сім’ї службовця.

З 1967 р ., п ісля закінчення Тростянецької середньої школи, пра­цював на С ум ськом у маш ино­будівному підприємстві ім. Фрунзе.

з 1968 по 1970 р. служив у Радянській Армії.

У 1970 р. вступив до Могилівсь- кої школи міліції, після закінчення яко ї в 1972 р. служив в органах

транспортної міліції м. Суми.З 1972 по 2000 р. працював інспектором карного

розшуку, заст. начальника, начальником лінійного відділу с тан ц ії Суми; ви кладач ем , старш им викладачем , начальником циклу Могилівської школи міліції.

З 2000 р. — головний консультант, заст. керівника апарату — зав. оргвідділом, заст. керівника Секретаріату Державного управління справами Президента Украв*.

Нагороджений медалями та орденом Богдана ницького Ш ступеня. Має звання — псхиковник мшци.

195

' Народився 25 липня 1957 року ї| в с. Смородине Тростянецького райо­

ну С у м с ь к о ї о б л аст і в родин і служ бовця С итника Володимира П авловича і робітниці б ілчан ки Ситник (Тарасенко) Тетяни Степа­нівни, я к а веде свій родовід з Біл- чанської козацької сотні.

З ак ін ч и в 5 к л а с ів Сморо- динської неповної середньої школи, 10 клас Тростянецької середньої школи № 2 в 1974 році.

В 1976 році закінчив Люботинське залізничне училиш;е, за фахом помічник маш иніста в локомотивному депо Смородине.

в цьому ж 1976 році поступив до Василківського авіатехнічного віріськового училища, яке закінчив в 1980 році зі званням лейтенант.

в 1980-1980 роках служив в Групі Радянських військ в Ньімеччині, в авігщії.

В 1990 році закінчив Читинський педінститут.в 1985-1992 роках служив в Забайкальському ВО,

в м. Читі, замполіт.

2 2004 рік служ ив командиром авіаційного полігону в Ленінградській області, звання полковник.

З 2004 року в запасі в званні полковника з правомносіння форми.

Працює комерційним директором фірми в м. Кінгісепі, Ленінградської області, Росія.

Одружений. Має доньку і сина.Проживає в м. Кінгісеп.

Народився 5 серпня 1959 року на Лоловому хуторі Білківської сіль­ради Тростянецького району Сумсь­кої області. Батько: Сміян Дмитро Андрійович — тракторист колгоспу ім. Володимира Ілліча, мати: Сміян Катерина Іванівна — доярка того ж колгоспу.

З 1966 по 1973 рік навчався в Микитівській восьмирічній школі, а з 1973 по 1977 рік в Білківській

середній школі.З 1977 по 1980 р ік служ и в в П івн ічній Групі

Радянської Армії в НДР.З 1980 по 1983 рік працював трактористом в колгосш

ім. Володимира Ілліча, с. Білка.З 1983 року навчався в Уфимському юридичному інституті,

який закінчив в 1988 році, старший лейтенант.Працював в Уфимському міськвідділі МВС Росії з 1988

по 1992 р ік . З 1992 року на викладацькій роботі в республіканські школі міліції Башкирстану, м. Уфа.

В 2002 році закінчив Ленінградську академію, кандидат юридичних наук зі званням підполковник.

Продовжив викладацьку роботу в Уфимській школі м іліц ії. В 2004 році тут захистив докторську дисертацію, доктор юридичних наук, полковник міліції.

В 2004 році призначений заступником республі­канського (Башкирія) управління МВД Росії по виправите закладгіх.

В 2005 році призначений начальником виправного закладу для неповнолітніх в м. Уфа.

Одружений, має двох синів.

„ 'І*

Народився 12 грудня 1934 року в с ім ’ї білчанина агронома Тарасенка Трохима Йосиповича (1904 р. н .), я к и й п іс л я з а к ін ч е н н я М ало- Висторопського сільськогосподарсь­кого техн ікуму виїхав на Північний Кавказ. Місце народження ТарасенкаІ. Т. станиця Прочноокопська Тихо- рєцького району Краснодарського краю. Закінчив Прочноокопську СШ в 1952 р.

З 1954 по 1957 рік навчався в Арзамаському військовому училищі зв’язку . Закінчив училище в званні

лейтенант, посада — начальник зв’язку артилерійської дивізії.1958 рік — командир взводу курсантів Арзамаського

військового училища зв’язку . 1960 рік — командир роти130 окремого полку зв’язку м. Станіслав, Івано-Франківська область, Україна, 38 армія. Одночасно секретар комітету ВЛКСМ полку зв’язку.

1959-1961 роки — курси партійно-політичних праців­ників в м. Києві.

1962 рік — помічник начальника політвідділу дивізії по комсомолу, м. Хмельницький, Україна.

1962-1968 роки —помічник начальника політвідділу по комсомольській роботі інженерно-будівельного відділу Прикарпатського військового округу, Україна.

1968-1972 заступник командира окремого батальйону в Монгольській Народній республіці.

1972-1974 рр. — секретар парткому спеціального монтажного управління зв’язку.

1974 рік інспектор по кадрах політичного складу Голеного військового будівельного управління центру (Москва).

парткому апарату ГВБУ центру.’ РР' заступник начальника управління по

кадрах.з армії в званні полковника.

1990-2004 роки - вчитель ОБЖ в школі № 524, м. Москва.

2004 рік — учитель ОБЖ і заступник директора з безпеки в школі № 524.

Нагороджений орденами «Червоної Зірки* (СРСР), «Полярної Зірки» (Монгольська Народна Республіка).

10 медалей, в т. ч. З медалі (всіх трьох ступенів) «За Службу Родине*, 2 медалі МНР.

Одружений. Друга дружина Галина Федорівна, син Євгеній від першого шлюбу. Проживає в м. Москва.

Шимко М икола Федорович — полковник.Народився в червні 1927 року в

с. Олексине в робітничій сім’ї, яка веде свій родовід від військових посе­ленців. 1944 року закінчив Біл- чанську школу.

Закінчив військове училище та Війькову академію.

Служив в Стратегічних ракетних військах. Під час служби отримав високу дозу радіаційного опроміню­вання. Останні роки служив в Полта­ві. Помер в 1967 році в Полтаві.

Одружений. Сім’я проживає в Полтаві.Нагороди: медаль «За доблесну службу», до 100-річчя з

Дня народження В. І. Леніна», З ювілейні медалі.Шимко Володимир Федорович — полковник.

Н ародився в 1940 році в с. Олексине в робітничій сім’ї, яка веде свій родовід від військовихпоселенців.

1958 року закінчив Бйічанську СШ. В тому ж році поступив до танкового училища, яке закінчив в1962 році. ,

Закінчив Військову Академію. Останнє місце служби

Полтава. Вийшов в запас 2002 року. Працює.

Одружений. Сім’я проживає в м. Полтава.

Бичко Іван Павлович — підполковник.Народився 1939 року в с. Б ілка Тростянецького району

Сумської області.Після закінчення Білчанської середньої школи в 1958

році працював в колгоспі.В грудні 1961 року призваний в Радянську Армію і з 1

лютого 1962 року зарахований військовим робітником 161 військово-будівельного загону ЦУБС МО, Ленінградський військовий округ, наказ командира 161 ВБ загону № 43 від 1.02.1962.

З серпня 1964 року слухач Вищого військового інженерно-технічного училища — наказ начальника ВВУТУ № 317 від 13.08.1964 року.

По закінченню училища наказом МО СРСР № 0917 від 26.06.1969 р. присвоєне звання інженер-лейтенант. Бичко І. П. був призначений ви кон ую чи м робіт (виконробом) 18 У правління н ач альн и ка робіт 633 Управління монтажних робіт Головного в ій ськово - будівельного управління МО СРСР.

З квітня 1984 р. — начальник монтажного відділу 118 БУ ТВЄУ — н аказ заступ н и ка М ін істра Оборони з будівництва і ракетних військах № 099 від 9.04.1981 р.

В 1988 році з частиною переданий командуванню Ленінградської військово-морської бази.

15.06.1988 року наказом ЗМО З 0280 звільнений у запас.

ЦАМО РФ. Картотека офіцерського складу.

Бичко Олександр Іванович — підполковник.Народився 1941 року в с. Білка Тростянецького району.

С ум сько ї області в с ім ’ ї в ій сько во го Бичко Іван а Матвійовича, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

П ісля закінчення середньої школи навчався у війсь­ковому училищі. Служив в різних частинах Радянської Армії.

Зараз в запасі, проживає в Сумах.

Народився 6 січня 1942 року в с. Б ілка, Тростянецького району, Сумської області в робітничій сім’ї.

В 1960 році закінчив 10-й клас Б ілчанської середньої школи ім. Максима Горького. В 1962 р. закін­чив Харківське залізничне училище, майстер залізничної колії.

1962-1964 — роки строкова служ­ба в Радянській Армії. Демобілі­

зувався в званні старший сержант. З 1964 по 1967 рік навчався в Сумському артилерійському училищі, яке закінчив зі званням лейтенант.

1967-1969 роки — командир топогеодезичного взводу.1962-1965 роках служив на Кубі. В 1968-1972 роках служив в Чехословачинні, командир батареї. В 1969 році присвоєно звання старший лейтенант. Призначений командиром сорокаствольних ракетних установок. В 1973 році присвоєнозвання капітан.

В цьому ж році призначений начальником штабу артилерійського дивізіону. На цій посаді одержав звання майора. В 1982 році присвоєно звання підполковника та призначений командиром самохідно-артилерійського дивізіону системи «Гвоздика».

В 1988 звільнений в запас. Пенсіонер. Працюєревізором. .

Одружився в 1967 р. Дружина Олександра Лукшічна.Старша дочка —Ганник Людмила Іванівна, закінчила ХІРЕ(інженер-математик), працює в Сумському ЦУМі. Молоді^— Герасименко Наталія Іванівна закінчила С ум ськупедагогічний університет. ____

Нагороди; медаль «За доблестную службу, в ознаї«- нование 100-летия со Дня рождения В. Н. Ленина».8 бойових та ювілейних медалей.

201

Дрига М икола Петрович — підполковник.Н ародився 1929 року в селі Б іл к а Тростянецького

району Х арківсько ї області (нині Сумської) в селянсь-кій родині.

В 1947 році закінчив 9 класів Білчанської школи. С луж и в в Р ад ян сь к ій А рм ії з 1948 по 1953 р ік .

Демобілізований в званні старшого сержанта. Поступив на роботу до органів МВД в К ал ін ін градській області. Закінчив училище МВД. Працював в м іському в ідд іл і МВД м . К а л ін ін гр а д , в об ласн о м у У п р а в л ін н і М ВД м . Калінінград.

Був одружений.Помер в м. Калінінграді, РФ.

Зіненко Олександр Михайлович — підполковник.

Народився ЗО травня 1937 року в с. Олексине Тростянецького району Сумської області в с ім ’ї Зіненко Віри Денисівни — працівника торгівлі.

В 1951 роц і з а к ін ч и в7 класів Тростянецької школи № 4 та 10 класів Білчанської СІП в 1954 році.

В 1954 році поступив, а в 1957 році закінчив Х арківське училище зв’я зку . Звання лейтенант.

Направлений в Калінінградську обл., в дивізію морської ав іац ії начгільником групи пере­сувних засобів зв’язку.

В 1959 році перевели в Совєтську Гавань (Далекий Схід). Тут служив в полку протиповітряної охорони до 1965 року послідовно на посадах начальника групи радіотехнічних засобів військового аеродрому (звання старший лейтенант), та начальник радіолокаційної системи.

В 1965 році переведений в м. Кричів, Могильовської області в полк ППО, на ту ж посаду. Звання капітан.

З 1969 по 1974 рік — заступник командира дивізіону з технічної частини.

В 1974-1984 році командир окремого батальйону ППО, майор. .

В січні 1984 року вийшов на пенсію в званіїі підпол­ковника.

Працював в сільгосптехніц і Могильовської області (Білорусія) в службі зв ’язку . Після одержання Україною суверенітету переїхав в Київ.

Одружений. Дружина Віра Миколаївна, син Віктор 1960 року народження, дочка Лариса 1964 року народження.

Нагороди: медаль «За воинскую доблесть. В озна­менование 100 летия со Дня рождения В. И. Ленина».

Медалі: «20 лет Победы», «50 лет Вооруженных сил СРСР, «60 лет Вооруженных сил СРСР, «70 лет Вооруженных сил СРСР», «За безупречную службу», «Ветеран Воору­женных сил».

Постійно проживає в Олексиному.

Кіяшко Олександр Іванович — підполковник.Народився 1 жовтня 1956 року в с. Білка в родиш

колгоспників Кіяшко Івана Семеновича і Євдокії Марківни. В 1973 році закінчив Харківський автодорожній

інститут. . .З 1978 року призваний в Радянську Армію в званш

лейтенант.Весь час служив в м. Костромі.В званні підполковника вийшов в запас в 2002 році. Проживає в м. Кострома, Росія. ^Одружений. Дружшіа Віра Володимирівна. Дочка О » ®

Олександрівна.

Кулібаба Олексій Полікарпович -Народився в с. Білка Тростянецького району

області в селянській родині, яка походить з роду Білчанської сотні Охтирського Слобідського

Закінчив Білчанську школу, в ій с ь к о в е уч и л ш д в .

Служив в Радянській Армії.Був одружений. Два сини і дочка ждауть в

Кулібаба Сергій Автомонович — підполковник.

Н ародився 1 5 .1 1 .1 9 3 0 р о ку в с. Б іл к а Т ростян ец ького району Сумської (Х арк івсько ї до 1937 р.) області в селянській с ім ’ї Кулібаби Автомона Денисовича та Кулібаби Анастасії Ісаківни.

В 1948 році зак інчив 8 кл ас ів Білчанської школи, а в 1950 році десятий клас залізничної школи в

м. Тростянець.В 1955 році закінчив Боровичське військове училище

по спеціальності загальновійськовий командир зі званням лейтенант.

Служив в Прибалтиці. Послідовно командував взводом, ротою, батальйоном мотострілецького полку.

З 1969 до 1973 року служив в Монгольській Народ­ній Республіці. Командир окремого батальйону. Звання майор.

З 1973 року служив в м. Озруч на У країн і. В запас вийшов в 1976 році в званні підполковник.

З січні 1977 р. по квітень 1987 року працював началь­ником інспекції держстраху.

Нагороджений орденом «За службу Родине в Воору­ж енны х силах СССР» III ступеню, медаллю «Ветеран Збройних Сил СРСР» та ще 10 медалями за бездоганну службу.

Одружений.Дочка Тетяна, зам іж ня, має доньку, син Андрій —

військовий, одружений.Кулібаба Сергій Автомонович помер і похований в

м. Овруч в 2004 р.

е»

Кулібаба Микола Карпович — підполковник.Народився 29 вересня 1939 р. в

с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в селянській родині, я к а веде свій родовід від козаків Б іл ч ан сько ї сотні О хтирського Слобідського козачого полку.

Батько Кулібаба Карпо Сидо­рович загинув на Букринському п л ац дар м і (с . Х одорів) при визволенні Києва 22 жовтня 1943 року. Миколу, його брата Івана та сестру Ганну виховувала мама Ольга Петрівна та бабуся Параска Іванівна.

1957 року К улібаба М икола Карпович закінчив Білчанську середню школу ім. Горького.

В 1957-1960 роках навчався в Васильківському Вищому Артилерійсько-технічному училищі Військово-повітряних сил, К и ївська область. Закінчив училище в званнілейтенант. _

В 1960-1967 роках служив в авіадії і ракетних військах.Західна Україна. ...

В 1967-1972 роках навчався в Академії Ыиськово- повітряних сил ім . А. ф. Можайського в Ленінграді. По закінченн і А кадем ії в званні майора Кулібабу М. командирували для служби на космодром Байконур в центр управління польотами ракетоносіїв. На космодромі служив з 1972 по 1987 рік. В 1987 році демобілізувався у званш підполковник і продовжив працювати в обчислювмьному центрі космодрому Байконур, як цивільнии до 1989 р.

В 1989 році переїжджає на Україну в м. Тернопіль. Тут з 1989 року і по цей час працює інженером-випробовувачем, н ач альн и ком п ол ігон у, провідним інженером в КБК «Промінь». ^

Нагороди — шість медалей, інші державні в ід зи ви .

О друж ений 'Син — вій ськови йінженер. .

Родина мешкає в Тернополі. Д овідку с к ла ла сестра Хрульова

(Кулібаба) Ганна Карпівна 28.06.2007 р.

К у ц В о л о д и м и р П е тр о в и ч , олімпійський чемпіон.

Народився 7 .02 .1927 року в селі Олексине нині Тростянецького райо­ну Сумської області в робітничій сім ’ї.

Навчався в Олексинській почат­ковій ш колі і Б ілчанській середній ш колі, 7 класів яко ї закінчив в 1941 році.

На початку березня 1943 року добровільно вступив до Радянсько ї А рм ії. Але в К урську К уца В. П. виключили з армії, я к малолітнього. Працював вантажником в райспо-

живспілці в м. Курську. У вересні 1943 року повернувся в О лексине. В р ід н о м у с е л і п р ац ю вав б р и гад и р о м сільськогосподарської бригади до осені 1944 року.

В жовтні 1944 року знову добровільно, за комсомоль­ською путівкою, поступив в школу снайперів Харківського військового округу. Школу закінчив перед Днем Перемоги9 травня 1945 року.

Восени 1945 року Куца В. П. направили в частину берегової оборони Балтійського флоту.

Залишившись на службі по контракту В. П. Куц став регулярно тренуватися в лижних гонках і з бігу на середні та довгі дистанції. Весною 1951 року він увійшов до збірної команди легкоатлетів Військово-морського флоту. Під час змагань в Сочі на дистанції 5000 м Куц прийшов другим після відомого армійського бігуна Никифора Попова. НадаліН. Попов допомагав Володимиру Петровичу вдосконалю­вати техн іку бігу. Бгігато корисного взяв Куц, навчаючись в спортивній школі Олександра Зикіна. Під керівництвом цього тренера Куц В. П. восени 1952 року виконав норму майстра спорту і був зарахований в збірну Збройних Сил СРСР.

З 1953 року за результатами змагань його включили до збірної СРСР.

В 19 5 6 -19 5 8 роках навчався в школі тренерів при

Московському державному інституті фізкультури, а в 1958­1961 роках в Л енінградському військовому інституті ф ізкультури.

Куц В. П. десятикратний чемпіон СРСР на дистанціях5 і 10 тисяч метрів (1953-1957 роки), володар п’ятнадцяти Всесоюзних рекордів на дистанціях З, 5, і 10 тисяч метрів (1953-1957 роки), переможець і другий призер міжнародних змагань (1953-1957 рр.), чемпіон Європи (1954 р.) з бігу на5 тисяч метрів. За 1954-1957 роки встановив вісім світових рекордів на дистанціях з бігу на дистанціях З милі, 5 і 10 тисяч метрів, його особистий рекорд з бігу на 5 кіломет­рів — 13 хвилин 35 секунд — спортсмени змогли подолати тільки в 1965 році. Світовий його рекорд на дистанції10 кілометрів — 28 хвилин, 30,4 секунди — було побито в 1960 році.

В 1956 році Володимир Петрович Куц став дворазовим Олімпійським чемпіоном з бігу на 5 і 10 тисяч метрів на О лімпійських іграх в Мельбурні, А встрал ія, ставши улюбленцем спортивних болільників всього світу,

з 1959 року — на тренерській роботі.З 1961 року — старший тренер ЦСКА.З 1973 року — начальник ДЮСШ ЦСКА.Автор книг «Від новачка до майстра спорту», «Повість

пробіг», «Будь першим».Нагороджений орденом Леніна, медалями, грамотою

Всесвітньої ради Миру. -Помер 16 серпня 1975 року, поховании в Москві. На

могилі поставлено монумент. В алеї Слави ЦСКА — бюстівм. Тростянці на стадіоні ім . В. Куца — пам ятник “Б ілківській школі — меморіальна дошка. Однас. Олексине носить ім ’я В. Куца.

на з вулиць

Лобода В. Д. — підполковник.Народився в с. Білка Тростянецького р а^ н у С у ^ ^

області в селянській родині, яка має глибокі к о р в » родинах Запорізьких козаків.

Малецко Олексій Олексійович —Народився в с. Білка Тростянецького

області в селянській родині.207

Мисенко Володимир Дмитрович — підполковник.Н ар о д и вся 1 9 4 9 р о к у в

с. Б іл к а Т р остян ец ького рай он у Сумської області в с ім ’ї ливарника Тростянецького маш ино-будівного заводу М исенка Дмитра Федоровича та колгоспниці колгоспу «13-р іччя Ж овтня» Мисенко М арії Андріївни.

Закінчив 10 клас ів Б ілчанської СШ в 1966 році.

В 1970 році закінчив К и ївське Вище загальновійськове училище.

Служив в мотострілкових полках та дивізіях в різних військових округах СРСР. Останнє місце служби —м. Каунас, Литва.

Тут в званні п ідполковника вийш ов у в ід с т а в к у . Проживає в м. Каунас.

Одружений вдруге. Діти: дочка А нжела від першого шлюбу, син Сергій — від другого.

Нагороди; медал і «За воинскую доблесть. В озна­менование 100-летия со Дня рождения В. И. Л енина», ювілейні медалі.

Прикажчик Олексій Олексійович — підполковник.Народився 15 березня 1950 року

на військовому аеродромі в Т е ш ік є н т і в родині П рикажчика Олексія Мико­лайовича, я к а веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського слобідського козачого полку.

1968 року з ак ін ч и в середню школу.

1973 року закінчив Ташкентське Вище загальновійськове училище ім . В. І. Леніна. Служив в Радянській Армії з 1973 року, десантні війська. Командир взводу, лейтенант 1973­

1976 роки; командир роти 1978-1980 роки, старший лейтенант, капітан.

З 1981 по 1983 рік служив в Афганістані. Командир

і.

роти Високогірного десантно-штурмового батальйону, начальник штабу батальйону, командир десантно-штур­мового батальйону. Присвоєно звання майор. Приймав участь в 38 бойових операціях.

В 1983 році разом з батальйоном повернувся в Союз.Продовжував службу на Україні.В 1988 році очолював військову частину, яка ліквідо­

вувала наслідки аварії на Чорнобильській атомній електро­станції.

З 1995 року — в запасі в званні підполковника.О дружений. З с ім ’ єю проживає в м. П ирятині,

Полтавської області.Нагороди: орден «Червоної Зірки», орден «За заслуги»

ДРА, медалі «За бойові заслуги», ювілейні.

Пономаренко Аркадій Семенович — підполковник.Народився в селі Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині, яка вела свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського слобідського коза­чого полку.

Закінчив 10 класів Білчанської школи в 1941 р. Ьув призваний в армію в тому ж році і направлений до військового училища, яке закінчив в званні лейтенанта.

Учасник Великої Вітчизняної війни. _Після війни продовжив службу в Радянській Армії. , .Помер в 80-і роки. 'Ронь Микола Олексійович — підполковник.

Народився 8 серпня 1957 року в с. Білка Тростянецького району Сум­ської області в сім’ї шофера колго<^^ ім. «13-річчя Жовтня» Роня Олек<^ Гавриловича і колгоспниці Марії Петрівни. .

В 1974 році закінчив 10 к .^ їв Білківської середньої шкоди,

В цьом у ж році рвзйдачщ»- навчання в Чугуївському вому училищ і льотчиків. Випу­щений в 1978 році заш т л е й т е н а т

фахом — пілот бойових літаків, інжеае^209

за

Служив пілотом, командиром л іт а к ів , командиром авіаескадрильї на різних військових аеродромах в Росії.

Останнє місце служби — м. Ійаново. Вийшов у в ідставку в званні підполковник.

Нагороди; Орден «За службу Родине в Вооружен-ньїх силах ПІ ступеню. Бойові та ювілейні медалі — всього 8.

Помер в лютому 2006 р. Похований в м. Іваново, РФ.

Соседка Василь Іванович — підполковник.

Народився 10 травня 1928 року в с. Б іл к а Т ростян ец ького рай он у Сумської області в родині робітника Соседки Івана Івановича і селянки Соседки Федори Тихонівни.

В 1943 році закінчив 7 кл ас ів Білчанської школи, школу ФЗН в м. Тростянець.

До 1 9 49 р о ку п р ац ю вав н а Т ростянецьком у деревообробному комбінаті мідником.

В лютому 1949 року призваний в Радянську Армію. Курс молодого

бійця пройшов і прийняв воєнну присягу в м. Біла Церква. Був направлений в Групу Радянських військ в Німеччину, зарахований до ек іп аж у тан ку Т-34. П ісля закінчення навчання в учбовому танковому центрі Сосє^ка В. І. одержав звання молодший сержант і повернувся в свій танковий полк. В 1950 році йому присвоюють звання сержанта і направляють в місто У ль’ян івск в танкове училиш;е, яке Сосєдка В. І. закінчив 1952 року зі званням молодший лейтенант. Того ж року його призначили начальником з в ’ я зк у танкового батальйону в ГРВ в Німеччині. В 1956-1959 роках служив в танковому полку в Глухові, а до 1961 року — в Чернігові. Послідовно присвоєні звання лейтенант, старший лейтенант.

В зв я зк у зі скороченням армії полк, в якому служив Сосєдка В. І ., скорочено, а його направили на курси перекваліф ікації в зенітно-ракетні війська.

'Гі

П ісля курсів присвоєно звання капітан. Служив в Ачинську 1961-1964 рік, начальник цеху, командир роти.

З 1964 по 1976 рік в званні майор служив начальником хімічної служби полку ЗРУ на о. Діксон, Красноярский край.

В 1976 році в званні підполковник вийшов в запас.Працював начальником Пунктів охорони порядку в м.

Калуга, РФ, з 1976 по 1992 рік. З 1992 року на пенсії'.Одружений. Дружина, Ольга Іванівна — білчанка, дочки

Ніна — живе в Купіні, Таня — живе в Калузі, дві онуки, Іра і Катя, одержали вищу освіту.

Нагороди: медаль «За доблестную службу в озна­менование 100-летия со Дня рождения В. И. Ленина*, 7 ювілейних медалей.

З родиною живе в м. Калуга. ^

Сирота Іван Т. — підполковник.Народився в с. Б ілка, Тростянецького району Сумської

Області.

Сусідка І. В. — підполковник.

Сирота Олександр Ілліч —підполковник.Народився 1934 року в с. Білка Тростянецького району

Сумської області в селянській родині.1953 році закінчив 10 класів Білчанської школи.Того ж року вступив до Роменського автомобільного

Військового училища, яке закінчив 1956 року, лейтенай».Служив в Київському ВО в 1956-1960 рр.З 1961 року — служба в Групі Радянських військ в

Німеччині, був начальником штабу бригади Радянеькж військ, я к а охороняла у в ’язниці фашистського злояннда Гесса. Звання — підполковник.

Був одружений.Вийшов у відставку в 1995 році.Помер в 2005 році.

Тарасенко О. М. підполковник.211

Чичков О лександр Григорович — підполковник м іл іц ії.

Народився 2 5 .0 7 .1 9 5 0 року в селі Ш мідтовка Береж анського району М иколаївської області в селянській сім ’ї.

З ак ін ч и в 11 к л а с ів С ум сько ї школи № 18.

В 1968-1971 роках служ ив в Р а­дянській А рмії в Ростові-на Дону.

1972-1974 р ік працював верстат­н и ком н а з а в о д і ім . Ф р ун зе в м . С уми . В С ум ах о д р уж и вс я з

випускницею педагогічного інституту П рикажчик Людми­лою Дмитрівною з с. Новоселівка Білчанської сільради. Переїхав в Б ілку. 16 .08 .1974 року Чичков Олександр Григорович призначений дільничним інспектором Тростя­нецького райвідділу МВД по селу Б ілка та с є л е іх Б і л к і в с ь к о ї

сільської ради. На цій посаді працював до 1984 року. В 1995 році був переведений на посаду інспектора карного рорзшуку того ж райвідділу. Капітан м іл іц ії.

В 1988 році заочно закінчив Донецьку ш колу м іл іц ії. Звання майор м іліц ії. -V*

В 1995 році призначений помічником начальника Тростянецького райвідділу У МВД по черговій частині. На цій посаді працював до квітня 1998 року.

1 к в ітн я 1998 року вийшов на пенсію в зван н і підполковник.

В 1999-2000 роках — працював вчителем праці.В 2000-2006 роках — завідував пекарнею.В 2006 році прийнятий на роботу в сільськогосподарсь­

ке підприємство «Півненківське» в селі Б ілка заступником директора з економічної безпеки. Має поранення при затриманні небезпечного злочинця.

Нагороди: медалі «За бездоганну службу», «Ветеран МВД України», З медалі - «10, 15, 10 років служби». Знак «Відмінник м іл іц ії» .

Одружений, має сина Віталія, 1972 р. н., доньку Олену, 1977 року народження.

Бондаренко Олександр Михайлович — майор.Народився в с. Микитівка в селянській родині. Закінчив 7 класів Микитівської 8-річної школи і 10

клас Білчанської СШ.Навчався в військовому училищі.

Брехунець Яків Тимофійович — майор-інженер.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні.

Закінчив Білчанську середню школу.Помер в Москві.

Величко Анатолій Олексійович —майорведичної служби.

Народився 29.01.1972 року в с. Білка Тростянецького району Сумсь­ко ї області в с ім ’ї колгоспника Величка Олексія Михайловича та робітниці В еличко Любові Михайлівни.

В 1987 році закінчив Білківську ЗОШ І-ІП ступенів, 9 класів.

В 1 9 9 1 році — зак інчив Лебединське медичне училище.

До 1991 року працював фельд­шером Тростянецької центральної районної лікарні.

В 1991 році поступив, а 1997 року закінчив Курськиймедичний університет РФ.

з 1997 року працює на посаді н ач ал ьн и ка медичн213

1

служби військової частини охорони Сумської в ’язниці. Звання майор присвоєно в грудні 2006 р. ^Одружений. Д ружина, Яна Ю ріївна, працює при тій

же частині, старший сержант. Син Тарас.

Ворош ило Григорііі Якович майор.Народився в 1925 р. в с. Б ілка Тростянецького району

в селянській родині.Помер п ісля війни.

Герасименко В. І. — майорНародився в с. Б ілка Тростянецького району Сумської

області в селян ськ ій родині, я к а м ає сво ї ко р ен і в Б ілчанській сотні Охтирського слобідського козачого полку.

Помер в Москві.

Дяченко Євгеній М иколайович — майор.

Н ародився 2 3 .0 6 .1 9 57 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в с ім ’ї сільського кіномеханіка Дяченко Миколи Гри­горовича і медичного прац івника Дяченко Валентини Дмитрівни.

В 1974 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи.

В 1975 роц і в с т у п и в до Харківського військового ав іац ій ­ного училища. Закінчив училище в 1977 р. в зв£шні лейтенант, за фахом військовий топограф.

Служив в Литві, Л атвії і в Групі Радянських військ в Німеччині на військових аеродромах за фахом.

Два роки служив в групі радянських радників при уряді Афганістану в Кабулі. Після повернення із Афганістану постійно служив за фахом в м. Ярославлі, РФ.

214

В 1996 році в званні майора вийшов в запас. Пенсіонер. Одружений. Дружина, Валентина Олександрівна, —

прапорщик Збройних Сил Російської Федерації — працює на військовому аеродромі. Дочки Аліна і Оксана

С ім ’я проживає в м. Ярославлі — Росія. Нагороджений 10 державними нагородами. В т. ч.

орденом Афганської держави.

Дяченко Дмитро Григорович — майор.

Н ародився 2 .1 2 .1 9 3 4 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в селянській сім ’ї.

В 1955 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи.

З 1956 по 1957 рік проходив строкову службу в Радянській Армії.

В 1957 році вступив, а в 1960 році зак інчив Сумське артилерійське училищ е, за фахом п іротехн ік, військове звання — лейтенант.

До 1964 року служив в Північно- Кавказькому військовому окрузі, в

бойовій артилерійській частині. Тут присвоєне званнястарший лейтенант.

1964-1967 роки служба в Білорусії, Могилів, ракетні частини. Присвоєно звання каштан. З 1967 по 1971 рік служив в таких же частинах в Групі Радянських військ вНімеччині. __

В 1971 році присвоєно звання майор. Дяченка Дмитра Григоровича в зв ’язку зі скороченням ракетних військ перевели на роботу в районний військкомат м. Дніп­ропетровська. Тут він працював до виходу у відставку повіку і хворобі.

Помер 6.05.2003 року. Похований в с. Білка. Одружений. Дружина Римма Григорівна. Санл

Станіслав і Вадим закінчили Вище музичве класу фортепіано. Станіслав Дмитрович Дяченко

21 5

у Великому А кадем ічному театрі Росії в М оскві. Вадим Дмитрович Дяченко в Греції закінчив православну духовну академ ію . Працює в Росій ській православній п атр іар ­х ії — перекладач церковних книг з грецької на російськумови.

Дяченко Олексій М иколайович — майор.Народився в с. Б ілка Тростянецького району С умської

області в селянській родині.Закінчив Б ілчанську середню ш колу. Останнє відоме

місце служби — м. Київ.

К олісник М икола Іванович — майор.

Народився 15 лютого 1954 року в с. Б ілка Тростянецького району

І \ Сумської області в с ім ’ї колгоспниківКолісника Івана Овсієвича і Колісник Ольги Григорівни.

В 1971 році закінчив 10 класів Б ілківсько ї середньої школи.

В 1972-1973 роках — строкова служба в Радянській А рм ії.

В 1973 році поступив, а в 1977 році з ак ін ч и в Х а р к ів с ь к е випде військове училищ е льотчи ків ім .

, Грицевця, лейтенант.З 1977 по 1981 рік служив пілотом в Прибалтійському ВО. 5 років служив в Групі Радянських військ в Німеччині. В 1986 році служив на військовому аеродромі в Грузії. Потім служив в обмеженому контингенті радянських

військ в Афганістані.П ісля Афганістану в званні кап ітана був переведений

в м. Охтирка Сумської області.Тут в званні майора вийшов у в ідставку. Пенсіонер.

Працює приватним таксистом.Одружений. Дружина Людмила М иколаївна. Син і

донька дорослі, є онуки. Живе в м. Охтирка, Сумської області.

І

Нагороди: орден «Червоної Зірки», орден Афганської республіки, медалі.

Колісник в. — майор.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині.Закінчив Білчанську школу, військове училище. Останнє відоме місце служби м. Москва.

К улібаба Сергій Федорович — майор.Н ар о ди вся З с іч н я 1952 року в с. О лексине,

Т ростян ец ького району С умсько ї області в родині робітників. Свій родовід веде від козаків Білчанської сотш Охтирського Слобідського козачого полку.

1971 року закінчив 10 класів Білчанської школи. В тому ж році призваний до Радянської Армії.

В 1973 році д ем о б іл ізувався і поступив до Кременчуцького залізничного технікуму, який закінчив в

^^^3^1977 по 1981 р ік навчався в Одеській вищіи партійній школі з військовою кафедрою. Після закінчення школи було присвоєне звання лейтенант.

Працював завідуючим відділом Тростянецької р^он^ ної адм ін істрац ії Сумської області. Проходив^курс^ підготовки офіцерськогозвання: старший лейтенант - 1986 р., каштан і Р

"‘^Тув^одау^Гний: дружина Л ідія Юріївна. Син Віта­лій - капітан міліції, Олександр - вчитель.

Куц Володимир Петрович - майор.Народився 11 листопада 1964 року в м.

С ум сько ї області в родині робітників, житель . ^Кі тіківської сільської ради.

в 1981 році закінчив Тростянецьку середнюСлужІвТрадянській Армії в прикордонних шйськах

В 1981-19 83 році.

в 1987 році закінчив Вище військове училище КДБ. Звання лейтенант присвоєно наказом № 264 голови

КДБ СРСР 22 червня 1987 року.З ван н я стар ш и й л е й т е н а н т — н а к а з о м № 52

начальника Прикордонних військ КДБ СРСР 28 червня 1982 року.

В 1991 році прийняв при сягу на в ірн ість У кр а їн і. Служив на Західному кордоні України.

Наказом № 103 К омандувача прикордонних в ій ськ України ЗО червня 1992 року присвоєно звання кап ітан . Служив начальником КИП на Західному кордоні У країни .

Наказом № 322 Командувача прикордонних в ій ськ України 18.09.1996 року був призначений до Тростянця, де й помер в 2002 р.

Був одружений.

Лапко Микола М ихайлович — майор.

Народився 10 лютого 1973 року в с. Б ілка. Закінчив 8 клас ів Біл- к івсько ї ЗОНІ в 1988 році. П отім навчався в Київському суворовсько- му училищі. Закінчив Ленінградське вище командне училище ім . К ірова, а також Сумський сільськогоспо­дарський інститут.

Майор. Працює в С ум сько м у міському відділі внутріш ніх справ.

Одружений. Має сина"“'*“ “ “

Лапко Василь Олексавдрови, _ „айор.Народився в с. Білка Тростянрпх..,^ ^

області в селянські родині з глибом ° Району Сумської . з глибокими коренями в ООЛУ

козаків Білчанської сотні Охтирського С ло б ід с ь іго козачого полку. 'iA .ькoгo

Народився 11 травня 1966 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в с ім ’ї колгосп­ників.

В 1983 році закінчив 10 класів Білківської середньої школи.

В 1984 році — технічне училище № 5 в м. Суми. Працював слюсарем на заводі гумотехнічних виробів в м. Суми.

В 1985-1987 роках служив в Збройних Силах СРСР в м. Рига.

В 1988-1990 роках працював слюсарем на машино­будівному заводі ім . Фрунзе в Сумах.

Одночасно заочно навчався в Дніпропетровському технікумі чорної металургії. Закінчив технікум, за фа­ХОМ — технік механік. ^

З 1994 року працює в Тростянецькому райвідділі УМВСв Сумській області. Дільничний інспектор м іліц ії поБілківській сільраді. „

Присвоєні до 2004 року звання лейтенант, старшипрйтенант, капітан. ___

З 2005 року - старший дільничний інспектор, з в а д а

“ ^‘'навчається в Університеті МВС в м. Суми. _ _ Одружений. Має дочку 1990 року народження і сіШ

1994 року народження.

Лобода Іван Єгорович — майор.Н ародився 20 вересн я 1930 року в с.

Т ростянецького районузалізничника Єгора Трохимовича , иЛободи (К оробейник), я к . ведуть с . а Р «білчанських козаків.

1948 рок^ закінчив 8 класів Б ілчанської ш коли, а в 1950 році 10 клас ів бЗ-ї залізничної школи П івденної залізниці (нині ш кола № 4 м. Тростянець).

Лобода І. Є. 1-й справа

В 1950-1952 роках навчався в Двічі Червонопрапорному піхотному училиш;і ім. С. М. Кірова. Випущений з з^іилиш;а в званні лейтенЕшт.

1952-1955 роки служив в 17-у Гвардійському полку 4- ї Гвардійської дивізії Прибалтійського ВО в м. Знаменське, Калінінградської області. Присвоєно звання старш ий лейтенант.

1955-1960 роки служив на військовій авіаційній базі в м. Ярославлі. Капітан. 1960-1980 роки - служив в Школі авіаційних механіків в Москві.

В 1980 році вийшов в запас в званні майор.Працює в охоронній фірмі.Вдівець. Дочка Ольга каштан медичної служби, лікар,

кандидат медичних наук. Зять - доктор медичних наук.Проживає в м. Москві.

Веде свій родовід від Запорізька козаків.

Народився 2 жовтня 1965 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської Області в сім ’ї бригадира тракторної бригади колгоспу ім . Володимира Ілліча Лободи Федора Яковича і вчительки Лободи Ніни Андріївна.^ В 1981 році закінчив 8 класів Білківської середньої школи на відмінно. Протягом всіх років навчання щорічно нагороджувався

Почесними грамотами за відмінні успіхи в навчанні та сумлінну поведінку, за успіхи в спорті.

В 1981 році поступив в Київське військове Суворовське училище, яке закінчив в 1983 році з оцінками «4» та «5*. В суворовському училищі Юрій Лобода активно займався спортом: спортивна гімнастика, легка атлетика — біг на довгі дистанції. Неодноразово був призером в змаганнях Київського БО. За спортивні досягнення, відмінне навчання і високу воїнську дисципліну фотографії і нарис про Лободу Юрія Федоровича внесено в книгу «Київське Суворовське військове училище», присвячену 35-му ювілейному випускуз училища 1983 р.

З 1983 по 1988 рік Лобода Юрій Федорович навчався в Київському вищому військовому училищі зв’язку^ Після закінчення отримав диплом інженера зв’язку і військовезвання лейтенанта. тг

З 1988 по 1990 рік служив в Забайкальському ьи. а 1990 р. присвоєно звання старший лейтенант.

В 1990 році поступив до Ленінградської зв’язку, яку закінчив 1992 року. Був направвЗДІ Мурманська, але побажав служити на України, ^ написав рапорт на ім ’я Міністра оборони Росиі ЯИОР»задовольнили. іТіАцю

Оскільки до української армії не з а р . г х у ^ ,Юрій Федорович, разом з ДРУ««»®“1993 році утворили підприємство «Фір^м Л£Ю

Фірма випускає фаркопи для автомоШлів. свої

ч

фірма продає в У країн і, країнах СНД та Європи. Нагород­жена 5 дипломами, в 2003 році — «Золотою зіркою за як ість» в Ж еневі, а в 2004 р. отримали 34-й міжнародний приз «За лідерство та підприємницький престиж» — Цюріх (Ш вейцарія).

Одружений. Дружина, Лобода Леся А дам івна, ви п уск­ниця Київського університету культури , працює менед­жером в сімейній фірмі.

Дочка, Лобода Леся Юріївна, навчається в Київсь-кому у н ів е р с и те т і к у л ь т у р и . Син Антон Ю рійович — в Київському Національному Університеті ім . Т. Г. Ш ев­ченка. Сім’ я проживає в Києві.

Довідка складена зі слів матері, вчительки-пенсіонерки Лободи Ніни Андріївни 11.11.2006 р.

Маленко Григорій Федорович —маііор.Народився в с. Б ілка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині.Закінчив 10 класів Білчанської школи.Військове училище. Останнє місце служби — м. Москва.Помер і похований в Москві.

Марченко Борис — майор

Ніздерка Микола Миколайович — майор.

Народився 2 1 .0 5 .1 9 63 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в с ім ’ї колгоспників Ніздерки Миколи Свдокимовича і Ніздерка Надії Сергіївни, я к і ведуть свій родовід від Білчанських козаків.

В 1980 році закінчив 10 класів Білківської середньої школи.

В 1981 році закінчив Сумське профтехучилище № 12 за фахом слюсар-наладчик

♦Сумигумотехніка».В 1982 році вступив до Ворон іж ського вищ ого

військового авіаційного інженерного училищ а. Перед випуском в 1987 році пройшов спеціалізацію з військової

метеорологи. З цього року служив у військово-повітряних військах Росії за фахом військовий метеоролог.

З 2005 року служить в штабі авіаційної армії в Санкт- Петербурзі. Росія.

Одружений. Має дорослого сина.

Одинченко Михайло Якович — майор.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині.Закінчив Білчанську середню школу.Після Великої Вітчизняної війни військове училище. Загинув під час служби в Москві.Був одружений.

Сміян Олексій Ілліч — майор.

Народився 22 жовтня 1938 року в с. Білка Тростянецького району

» Сумської області в селянській родині,я к а веде свій родовід від козаків

. Білчанської сотні Охтирського сло­бідського козачого полку.

ж шШШ В 1957 році закінчив Білчанську А середню школу. ^

Того ж року був призваний в Радянську Армію.

З 1959 по 1963 рік навчався в Ризькому військовому авіац ійному радіотехнічному училищі. Закінчив училище зі званням лейтенант. _

З 1963 по 1985 рік служив в авіації Радянської Арміїна офіцерських посадах.

В 1985 році у званні майор демобілізувався і поселивсяв м. Харків.

З 1986 року Сміян Олексій Ілліч працює на посадіведучого спеціаліста з охорони праці. цапія

Одружений. Дружина, Сміян (Тарасенко) Над Павлівна, — народилася в с. Білка. Мають доньку, сина, онучки і онука.

Шиленко Олександр Іванович — кап ітан третього рангу.

Народився 10 листопада 1965 р. в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в с ім ’ ї ін ж ен ера Івана Андрійовича Ш иленка та вчи­тельки В іри О лексан др івн и Ши- ленко.

В 1982 році закінчив Б ілк івську СШ і вступив до Бакинського Вищого

і військово-морського училища ім . С. і М. Кірова. Закінчив ш турманський

ф акультет училища 1988 року, за фахом штурман дальнього плавання, лейтенант.

Був направлений на військово-морську базу Балтійськ, Калінінградської області, де служить і зараз. Командир сторожового корабля, капітан третього рангу.

Живе в м. Балтійськ Калінінградської області, РФ. Одружений, дружина Алла. Син Юрій навчається в

Калінінградському училищі.(Довідка складена зі слів батька 10.11.2006 р.)

Величко Юрій Григорович — капітан.

Н ародився 2 4 .0 4 .6 2 р о ку в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в с ім ’ї робітників Величко Григорія Івановича і Л ід ії Євтєєвни.

В 1979 році закінчив 10 класів Білківської школи.

В 1979-1980 роках працював на заводі ім. Фрунзе в Сумах і одночасно навчався в Сумському учбовому авіаційному центрі ДТСААФ. Випущений 1980 року за спеціальністю пілот вертольоту.

224

В 1982 році закінчив Саратовське вище військово- авіаційне у^шлище льотчиків зі званням лейтенант.

З 1982 по 1984 рік служив в Групі Радянських військ в Німеччині, м. Мальвінкель.

В 1984 році служив в Кандагарі, Афганістан. За героїчні д ії при визволенні наших військових в Кандагарській ущелині нагороджений орденом «За службу Родине в Вооруженных силах», III ступеню.

З 1985 по 1987 рік служив в авіаційному полку в м. Сокіл Володимирської області Російської Федерації. В 1987 році присвоєно звання капітан, Величко Юрій Григорович призначений командиром вертольоту.

1988 рік — знов в Афганістані, в Кулі — Хумрі. Прикривав військові транспорти, колони бойової наземної техніки, мотострілецькі підрозділи в боях проти моджахедів.

За 500 бойових вильотів, в т. ч. нічних, нагороджений орденами «Червоної З ірки », орденом «За заслуги» Афганської республіки.

В лютому 1989 року забезпечував вивід радянських військ із Афганістану. Згадує: «Кордон перелетіли в День Радянської Армії і Військово-морського флоту. Приземлар вертоліт на майданчику в горах, десь 200 метрів від кордону. Вийшли з машини, розпалили багаття і заснули прямо наснігу. Так святкували». ^

Потім служив в центрі бойової підготовки верто­льотчиків в містах Торжок і Сокіл Володимирської області. Посада — льотчик-інструктор-дослідник. Облітав новібойові машини.

Неодноразово нагороджений Грамотами ЦК КПРС. Лауреат Державної премії по новій бойовій техніці.

Після проголошення незалежності України переїхав і поселився в Охтирці. Вийшов в запас.

Одружений. Має двох дорослих синів.Веде свій родовід від Запорізьких козаків.

225

Величко Юрій Олексійович служби.

Н ародився 1 5 .0 3 .1 9 6 5 ро ку в с. Б іл к а , Тростянецького району Сумської Області в с ім ’ї колгосп­ника Величка Олексія М ихайловича та робітниці Величко Любові М ихай­лівни. Веде свій родовід від Запорізь­ких козаків.

В 1981 році закінчив 10 класівБілківської СШ.

В 1986 році закінчив Лебединсь­ке медичне училище ім . Ситенко,

одержавши диплом з відзнакою.З 1982 по 1985 рік служив в Радянські Армії, фельдшер

медчастини. ^1986-1987 — працював фельдшером в Тростянецькій

центральній районній лікарні.В 1987 році вступив до Курського всесоюзного медич­

ного інституту, який закінчив у 1993 році і по теперішній час працює головним невропатологом Лебединської цент­ральної районної лікарні.

Одружений. Дружина Тетяна Мих£ійлівна — заступник головного лікаря Лебединської районної л ікарн і.

Дочка Юлія закінчила Харківський університет МВС, юрист. Син Валерій — учень школи.

Воловик Олексій Григорович — капітан.Народився 10 вересня 1935 року

в с. Олексине Тростянецького району Сумської області в селянській родині.

1954 року закінчив Б ілчанську середню школу ім . М. Горького і в тому ж році вступив до Київського Вищого Червонопрапорного танкового училища ім . М. В. Фрунзе. Закінчив училище в 1959 році у званні лейте­нант. Звання старш ий лейтенант присвоєно н аказом МО СРСР № 01266 від 22.09.1971 р. Звання К£ШІ-

тан — наказом командуючого ВО в 1975 році.

Служив з 29 жовтня 1955 року по 31 липня 1976 року на посадах: курсант, командир взводу, заступник командира батареї АСУ-57 з технічної частини, заступник командира танкової роти з технічної частини. Звільнився в запас в липні 1976 року.

П ісля звільнення в запас до пенсії працював на військовому заводі електрозварювальником З розряду.

Після виходу на пенсію жив з сім’єю в с. Олексине. Тут помер і похований.

Був одружений. Дружина — Воловик Галина Авгу- стинівна, 1939 р. н., син Андрій, 1962 р. н., дочка Оксана, 1969 р. н. Родина проживає в м. Рівне.

Коваль Володимир Степанович — капітан.Народився 13 .06.1935 року в

с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в сім ’ї колгоспни­ків. _

В 1953 році закінчив 10 класів Білчбшської середньої школи.

Під час випускних екзаменів розбирав запал гранати, який розір­вався в руках, що привело до ампута­ції кількох пальців. Це завадило втіленню ще дитячого бажання стати військовим льотчиком. Тому в 1953

році вступив на факультет експлуатації літаків Харківськогоавіаційного шституту — ХАІ.

З 1959 року, після закінчення інституту, працював начальником зміни з технічного обслуговування літаків в

Львів. лав^^^°В трмні'і962* року Коваль В. С.Радянської Армії. Служив в дивізії “стратегічного призначення в м. Лебедині ^на посаді начальника груп складання головних частин рак в званні інженер-лейтенант. дд задв.

Відслуживши 10 місяцш под^ рапорт пртПовернувся в аеропорт Львова. 10 рок

старшим інженером льотного авіазв’язку навч^ л ^ ^експлуатац ії технічного обладнання літак працював начальником технічного відділу, на лабораторії діагностики авіатехніки.

227

Після розпаду СРСР і «Аерофлоту» змінив роботу. Л ітає бортінженером в склад і ек іп аж ів л ітак ів зі Львова в різнікраїни світу.

Одружений, має 2 синів і 5 онуків.

К улібаба О. Д. — капітан.Народився с. Б ілка Тростянецького району Сумсь-кої

області в селянській родині. Веде свій родовід від козак ів Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

Помер.

Куц Федір Павлович — капітан.Н ародився в с. Олексине Тростянецького району

Сумської області.

Лобода Іван Васильович — капітан.Народився в селі Білка Тростянецького району Сумської

області в селянські родині. Має глибокі корені в роду Запорізьких козаків.

Лук’яненко Микола Трохимович — капітан.Народився с. Б ілка Тростянецького району Сумської

області, веде свої корені від старшин Білчанської сотні Охтирського слобідського козачого полку.

Мітін Олександр М ихаіїлович — капітан.

Народився 13 січня 1958 року в с. Б іл ка Тростянецького району Сумської області в робітничій сім ’ї.

В 1975 році закінчив 10 класів Білківської середньої школи.

З 1975 по 1978 рік навчався у Васильківському військовому ав іа ­ційно-технічному училищі. Закінчив училищ е в 1978 році в зв ан н і лейтенанта та спеціальністю інженер- авіатехнік.

• Служив у Василькові Київськоїобласті. Звання каштан присвоєно Міністром оборони СРСР 16.02.1990 року, наказ № 0189.

З 27.08.1998 року перебував в запасі І розряду. Одержував пенсію за вислугу років.Був одружений, мав доньку.Помер в ж овтн і 2006 р ., похований в с. Б ілка

Тростянецького району Сумської області.

Ніздерка Олександр Миколаііович — капітан.

Народився 1 січня 1967 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в родині колгоспни­ків Ніздерки Миколи Євдокимовича і Надії Сергіївни. Веде свій родовід в ід к о зак ів Б ілчан сько ї сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1984 році закінчив Білківську середню школу.

В 1985 році — Сумське проф­техучилище № 12 за фахом токар

по металу. ___Працював токарем-розточником на Сумському машино­

будівному підприємстві ім. М. В. Фрунзе. ^В 1986 році вступив до Сумської школи військових

льотчиків при обкомі ДТСААФ. В цій же школі проходивстрокову службу до 1989 р. ^

Після служби присвоєно звання молодшого леитенает^ за фахом військовий льотчик-вертольотчик. Наказ миСРСР 1989 року.

Наказом МО України присвоєні звання старшоглейтенанта та капітана.

Після 2000 року вийшов в запас. Працює в Сум •Одружений.

Одшяенко Михайло Олексаваровяч -Народився в с. Білка Т[юстянецького району Су»

області в селянській родині.Закінчив Білчанську середню школу.

229

Військове училище.Помер в Києві.Ш куль Василь Федорович — капітан.Народився в селі Б ілка Тростянецького району Сумської

області в селянські родині.Закінчив Білчанську середню школу.Військове училище.Служив в арм ії після війни, дослужився до звання

капітан.Помер в Києві.

Перчило Володимир Андрійович — капітан м іліції.

Народився 16 жовтня 1964 року в селі Б ілка Тростянецького району Сумської області в селянській роди­ні Перчила Андрія Трохимовича та

* і Перчило Віри Андріївни.' ' Разом з батьками переїхав до

Тростянця.В 1980 році зїікінчив 8 класів

Тростянецької школи № 3. В тому ж році вступив до Х арк івсько го техн ікум у текстильної промисло­вості, який закінчив в 1984 році, за

фахом технік-технолог. В березні-квітні 1984 р. працював на Х арк івській суконній фабриці. Весною 1984 р. призваний в прикордонні війська. Служив на кордоні з Афганістаном в міст£іх Хорог, Калай-Хулеб, Термез.

Нагороджений знаками «В ідм інник прикордонних військ КДБ СРСР» І та П ступенів, знаком «60 років КСАПО», Почесною грамотою ЦК ЛКСМ Таджикистану.

В травні 1986 року звільнений в запас у звеїнні старший сержант.

В цьому ж році наказом МО СРСР присвоєно звання молодший лейтенант.

З серпня 1986 року по березень 2003 року служив в органах Внутрішніх справ в Сумській області. В період

230

служби присвоєні чергові звання лейтенант, старший лейтенант, капітан.

Вийшов на пенсію в 2003 році через хвороби.

Пономаренко Микола Васильович — капітан міліції.

Прикажчик Дмитро Тимофійович — капітан.Народився в 1940 році в с. Новоселівка Тростянецького

району Сумської області в селянській родині. Рід свій веде від козаків Білчанської сотні, Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1958 році закінчив 10 класів Білчанської школи. Закінчив Військове училище.Звання капітан присвоєно наказом МО СРСР.

Савченко Василь Якович — капітан.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині.Закінчив 10 класів Білківської СШ.П ісля школи вступив до В ійськового училища

льотчиків . Закінчив училище зі званням лейтенант. Служив в армії.

Останнє місце служби — м. Київ.Помер в Києві.

Сидоренко Олександр Іванович капітан.Народився 2 7 .11 .19 4 7 року в с.

Олексине Тростя-нецького району Сумської області в сім’ї робітника от. Смородине, Південної залізниці.

В 19 6 5 році закінчив середню школу № 4 м. Тростянець.

З жовтня 1965 по листопад 196Ь року працював контролером на заводі ім. Малишева в м. Харкові.

12 .1966-09 .1967 року — службав армії. ^

1 9 6 7 — вересень 19 6 9 — контролеприймальник заводу ім. Малишева , м. Харків.

Ж овтень

Жовтень 1969 р. - серпень 1970 р. - слюсар-ремонтникмашинобудівного заводу, м. Суми.

Вересень 1970 — серпень 1975 років - навчання в інституті інженерів залізничного транспорту м. Х арків . Зак ін чи в інсти тут — за фахом інж енер ек сп л уатац ії залізниць. Наказом Міністра Оборони СРСР присвоєнозвання молодший лейтенант. ^

Серпень 1975 року — березень 1982 року — черговий по парку, маневровий диспетчер, завідуючий вантажним двором, головний інженер ст. Ворожба Південної залізниці. Наказом № 16 від 6.08.82 року Міністра Оборони СРСРприсвоєно звання лейтенант.

Березень 1982 року — призначений начальником ст. Смородине Південної залізниці.

4.03.1991 року присвоєно звання старший лейтенант, а в 1996 році — кап ітан . В 2002 році призначений начальником штабу цивільної оборони ст. Смородине Сумської дирекції залізничних перевезень.

В 1998 році обирався до Тростянецької районної Ради від Білківського виборчого округу.

В 2002 році — депутатом Сумської обласної ради, і Нагороджений знакгіми «Залізнична слава» всіх 3-х# ступенів.

Одружений. Дружина Тетяна Іванівна, дочка Анна, 1977 року народження.

Мешкає в м. Тростянець.

Сміян Микола Ілліч — капітан.Народився в с. Білка Тростянецького ргійону Сумської

області в селянській родині, я к а веде свій родовід від ко зак ів Б ілчанської сотні Охтирського слобідського козачого полку.

Закінчив Білчанську школу.Заикінчив Харківський політехнічний інститут. Працює на заводі ім. Малишева в м. Харкові. 'Начальник ВТК в режимному цеху.Військове звання — капітан.Одружений. Має дітей.

Народився 1966 року в с. Білка Тростянецького району Сумської області в селянській родині.

В 1984 році закінчив Білківську ' , ЗОШ І-ІІІ ступенів.

В 1987 році зак ін ч и в Ломоносівське військове авіаційно- технічне училище. Військове звання лейтенант.

Служить на військових аеро­дромах Росії. В 1990 році присвоєно звання старший лейтенант. В 1995

році — звання капітан.Одружений. Проживає в Росії.

Шаповал В. В. — капітан.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області в родині колгоспників.Закінчив Білківську середню школу.Навчався в військовому училищі.Проживає в Києві.

Бровко Павло Іванович — лейтенант.Народився 1 січня 1949 року в с. Високе Охтирського

району Сумської області в родині службовця.В 70-х роках XX століття прибув до батька Бровка Івана

Івановича в с. Олексине Б ілчанської сільської ради Тростянецького району.

Звання лейтенант присвоєне наказом МО СРСР 6 квітня1973 року.

Вибув до м. Харкова.

Воловик Олексій Григорович — старший лей­тенант. .

Народився 10 вересня 1935 року в селі ОлексинеТростянецького району Сумської області.

Закінчив 10 класів в 1953 році.Служив у Київському військовому окрузі.Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 01/!Ь

Командуючого Київським ВО 22 березня 1971 року.Прибув в рідне село Олексине на постійне проживання

ЗО травня 1985 року. _Був одружений, має дорослих дітей; син Андрій, ІУЬ^

року народження, дочка Оксана, 1969 року народження.

Герасименко Федір Юхимович — старшин лейтенант.Н ародився 10 вересня 1943 р о к у в с е л і Б іл к а

Тростянецького району. Сумської області в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

10 червня 1960 року закінчив Б ілчанську середнюшколу.

Закінчив загальновійськове уч и ли щ е зі зван н ям лейтенант.

Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 83 Командуючого Київським ВО 26 червня 1976 року.

Вийшов в запас 22 тргівня 1981 року. Прибув на облік в Тростянецький ргійвійськкомат 5 січня 1988 року.

Працює заступником головного л ікаря Тростянецької Ц ентральної районної л ік а р н і з ад м ін іс тр а ти в н о - господарської роботи.

Одружений. Дружина — Герасименко Людмила Титівна, 1945 року народження, син Геннадій, 1969 року народження, дочка Світлана, 1974 року народження.

Кулібаба І. С. — старший лейтенант.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумсь-ої

області в селянській родині, я ка веде свій родовід від к о зак ів Б ілчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку. Пращури його служили і в Охтирському гусарському полку.

Помер.

Мисенко Тимофій Миронович — старший лейте­нант.

Мисенко Геннадій Володимирович — лейтенант.

V ; Народився 31 липня 1985 року в селі Б ілка Тростянецького району Сумської області в родині робітників.

В 2003 році закінчив Білківську ЗОШ І-Ш ступенів.

То ж року вступив до Сумського д в іч і орденоносного Червоного прапора військового інституту імені Богдана Х мельницького — Сумського Державного університету.

В 2007 році закінчив військовий інститут, за спеціальністю інженер,

командир-артилерист, звання — лейтенант.

Останенко Олексій Андрійович — лейтенант, ко­мандир автовзводу.

Народився 23.03.1927 року в с. Б ілка в родині залізничника Андрія Сидоровича Осташенка і Ксе­нії Іванівни Остапенко.

Закінчив 8 класів Білчанської СШ в 1944 році.

Того ж 1944 року призваний до Радянської Армії.

З листопада 1944 року по липень 1945 року н авчався в загальновійськовому навчальному батальйоні. Присвоєно звання молод­ший сержант. .

З липня 1945 року по липень 1946 року служив і навчався в навчальному батальйоні десантних військ, курсант мінометної окремої 8-ї десантно-повітрян

^^**?липня 1946 року по серпень 1948 рокуартилерійському полку 76-ї повітрянодесантної дивізії, закінчив курси шоферів.

з жовтня 1950 по квітень 1951 року служив коман­диром відділення тяги 154 артполку 76-ї ПДД. Сержант, старший сержант. Демобілізувався в 1951 році.

Звання молодший лейтенант присвоєно наказом № 1905 Міністра оборони СРСР 24 .04 .1954 ;

зван н я лей тен ант —н аказом № 7 ком андую чого Київським ВО 10 лютого 1971 р.

Б ув о др уж ен и й . Д р уж и н а А нна А н д р іїв н а . С и­ни — Олексій, 1952 р. н ., Олександр, 1954 р. н.

П ісля демобілізації з 5 липня 1951 року працював шофером автоколони Півненківського цукрозаводу, рад­госпу Півненківський. З вересня 1979 року по 1987 р ік працював шофером в автобазі тресту «Сумибуд».

Має заохочення — 10 грамот і подяк, медалі «Ветеран праці», «Захиснику Вітчизни», «20 років, 50 років, 60 років Перемоги в Вітчизнішій війні 1941-1945 років».

Батько — Остапенко Андрій Сидорович — учасник Великої Вітчизняної війни, залізничні війська. Помер і похований в Білці в 1987 році.

Остапенко Олексій Андрійович живе за адресою вул. Кошового, 8, Гай, місто Тростянець.

Прикажчик Валерій Валерійович — лейтенант.Народився в 1982 році в М оскві в родині майора

Прикажчика В. О., я к а веде свій родовід від ко зак ів Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1989 році пішов до 1 класу школи в Далекосхідному військовому окрузі.

В 2001 році закінчив Ташкентську середню школу. Того ж року вступив до Ташкентського військового загально­командного училища. Закінчив навчання і випущений із училища з військовим званням лейтен£шт.

В тому ж році зарахований в штат Ташкентського ВЗКУ. Проходить службу при училищі на командній посаді.

Савченко Василь Якимович — лейтенант.Народився в с. Микитівна Тростянецького району

Сумської області.Помер.

Сирота Іван Дмитрович — лейтенант.Народився в с. Білка.

Чміленко Олександр Іванович — старший лейте­нант.

Народився в 1959 році в селі Білка Тростянецького району Сумської області в селянській родині.

Одружений. Дружина Марія Іванівна.

Нікітенко Сергій Миколайович — мічманНародився 3.11.1964 року в с. Білка Тростянецького

району Сумської області в родині робітників Нікітенка Миколи Васильовича і Нікітенко Алли Олександрівни. Веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського слобідського козачого полку.

В 1982 році закінчив Білківську середню школу.З 1982 по 1985 рік проходив строкову службу в

морських частинах прикордонних військ КДБ СРСР.В 1985 році закінчив курси мічманів в м. Анапа

Краснодарського краю.З 1985 по 1990 рік служив мічманом в м. Лієпая, Латвія.В 1990 році вийшов в запас. Живе і працює в с. Білка

на різних посадах.Одружений. Дружина Валентина Борисівна. Мають

двох синів.

Чичков Віталій Олександрович — мічман.

Народився 4 листопада 1972 року й в с. Білка в сім’ї працівника РВ МВС % в Сумській області Чичкова Олек­

сандра Григоровича та козачки, вчи­тельки Білчанської школи Чичкової (Прикажчик) Людмили Дмитрівни.

В 1990 році закінчив 11 клас Б іл к ів с ь к о ї ЗОНІ. Працював в колгоспі ім . Володимира Ілліча.

З грудня 1990 року служив на ВМФ в м. Ленінграді. Був направ- в школу підводників ім. Кірова.лений на навчання

■

Навчався в групі командирів торпедних катер ів . Закінчившколу в 1992 році.

Був направлений на Північний флот в бухту Грем іха, і з 1992 по 1995 р ік служив на підводному човні (крейсері) «А кула». З 1995 по 1997 рік служив на підводному човні в м. Скалистий.

■ ЗГ -іШ«Підводний крейсер «Акула» після реконструкції»

В 1997 році вийшов в запас.В 1997-1999 роках працю вав експ еди то р о м на

шоколадній фабриці «Крафт Я кобз — У к р а їн а » в м. Тростянці.

З 2000 року приватний підприємець в м. Суми і в с. Білка.

Одружений. Дружина Коробейник Людмила Іванівна, дочка Анастасія Віталіївна Чичкова, 2003 р. н.

Фото під час навчання в Ленінграді.

ВОЇНИ-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТИ, ПРИЗВАНІ СУМСЬКИМ

ОБЛАСНИМ ВІЙСЬККОМАТОМ З СЕЛА БІЛКИ

Після Другої світової війни, особливо в 60-і роки, розгорнувся національно-визвольний рух в бувших колоніях і залежних країнах.

Воїни Збройних Сил держав Варшавського договору надавали допомогу народам А зії, Африки, Америки в боротьбі за незалежність. Серед них служили за кордоном і наші земляки. Нам відомі тридцять воїнів-інтернацГо- налістів із сіл Білківської сільської ради. Читайте про них.

Дубовик Олександр Миколайович - сержант.

Народився 1966 року в с. Білка Тростянецького району Сумської області в родині колгоспників, нащадків козацького роду. В 1983 році закінчив 8 класів Білківської ЗОШ І-ІП ступенів.

В 1986 році призваний на службу в Радянську Армію, в повітряно­десантні війська. По травень 1987 року навчався в школі молодших командирів.

В травні 1987 року разом з дивізією ПДВ командир

відд ілен н я Дубовик о . М. ви сади вся на К абульськийаеродром в ДРА.

Проходив службу в ДРА по січень 1989 року.Мае нагороди; медаль «За бойові заслуги », медаль «70

років Збройних Сил СРСР», медаль «10 років Квітневої революції в ДРА».

Коваленко М ихайло Олексійович — рядовий.

Народився 1965 року в с. Ми­к и т ів к а Т ростян ец ького рай он у Сумської області в родині колгосп-

а ників.В 1982 році закінчив Б ілк івську

ЗОШ І-ПІ ступенів.З 1984 по 1985 р ік виконував

інтернаціональний обов’язок в Афга­н істан і. Шофер бензозаправника бронетанкового батальйону.

П рацю є і п р о ж и ває в м . Тростянці.

Одружений. Має дітей.

Косенко Олександр Миколайович — сержант.

Народився 14 .05 .1969 р. в с. Новоселівка Б ілківсько ї сільради Тростянецького району С умсько ї області в селянській родині.

В 1987 р. закінчив Б ілк івську середню ш колу. Цього ж ро ку призваний в Р ад ян ську А рмію . Після підготовки в навчальному батальйоні в 1988 році напргівлений на службу в Республіку Афганістан в складі контингенту Радянських військ.

П ісля демобілізації працює в сільгосппідприємстві* Вікторія » механізатором.

Одружений.

Народився 11 травня 1982 року в с. Олексине Тростянецького району Сумської області в сім’ї робітників.

В 2000 році закінчив 11 класів Білківської школи І-ПІ ступенів.

П ісля зак ін ч ен н я школи працював на заводі ♦ Електропобут- прилад».

24 ж овтн я 2000 року був призваний до лав Збройних Сил України. Служив у в/ч 2209 в Криму, м. Сімферополь.

27 травня 2003 року підписав контракт на проходження військової служби за кордоном. З травня по жовтень 2003 р. проходив спеціальну підготовку в окремому батальйоні в м. Біла Церква.

16 жовтня 2003 року у складі 5-ї окремої багато­національної бригади був відправлений в Республіку Ірак.

В 2004 році звільнився з військової служби в Іраку і повернувся на У країн у . Працює в Маріупольському міському відділі У МВС України.

Заочно навчається в Сумському педагогічному університеті.

Кулінець Олексій Іванович — старший сержант.

Народився 14.02.1960 р. в с. Біл­ка Тростянецького ргійону Сумської області в сім’ї колгоспників Кулінець Івана Олексійовича та Марії Петрів­ни.

В 1977 р. закінчив 10 класівБілківської СШ.

В 1978 р. призваний в РадянськуАрмію. .

В 1978 р. служив в Німечїіиш вшколі молодшого командного складу.В 1979 р. направлений в

обмеженого військового контингенту Б Афганістан в м. Кунгуз. Служив до 1981 р. в званні сержанта, старшого сержанта. По спеціальності зв язк івец ь.

В запасі з 1981 року.Ж иве в м . С уми. П рацю є ел ектр и ко м на заво д і

ім . М. В. Фрунзе.Вдівець.Має дочку.Батьки живуть в с. Б ілка, вул . Садова.

Кулінець Олександр Іванович - старшина.

Народився 13.03.1969 р. в с. Б іл­ка Тростянецького району Сумської об ласт і в родин і к о л го с п н и к ів Кулінець Івана Олексійовича і М арії Петрівни.

В 1986 р. зак інчив 10 к л ас ів Білківської СІП.

В 1987 р. призваний в Радянську Армію. Служив в м істі Термез в

школі молодшого командного складу. В 1987 р. п ісля закінчення школи напргівлений в Афганістан в м. Фанзабад, по спеціальності військовий розвідник. В 1988 році 6 місяців воював в оточенні. В 1988 році з групою радянських військ покинув Афганістан. '

Демобілізувгівся в 1989 р. в званні старшина.Працює в м . С умах на заво д і ім . Ф р ун зе

електрогазозварювальником. л _Одружений.Проживає в м. Суми.

Народився 20 червня 1965 р. в селі М и ки т івка Тростянецького району Сумської області в робітничій родині.

Навчався в М икитівській (1-4 класи), Білківській (5-7 класи) та в Т р остян ец ькій ЗОШ № 3. Має середню освіту.

В 1982 році закінчив Білопіль­ське ПТУ № 5.

В 1983-1985 роках служив в Ра­дянській Армії. Виконував інтернаціональний обов’язок в Демократичній Республіці Афганістан. , ,

Нагороджений медалями: «Захисник Вітчизни*, «70 років Збройних Сил СРСР», має нагрудні знаки: «Воїну- інтернаціоналісту», «Ветеран війни».

Одружений. Має сина і доньку.

Маринич Олексій Васильович - сержант.

Народився 1964 р. в с. Білка Тростянецького району Сумської області в родині колгоспників- орденоносців, яка продовжила славні традиції запорізьких козаків.

В 1982 році закінчив Білківську ЗОШ І-ПІ ступенів.

В 1984-1985 роках служив в ав іац ій н и х в ій ськах Радянської А рмії і п еребував на території Республіки Афганістан.

Одружений. Має сина і доньку.

Народився 24 червня 1 9 5 9 р. в с. Б ілк а Т ростянецького р ай он у Сумської області в селянській родині, що має свої витоки з козацького роду Білчанської сотні Охтирського сло­бідського козачого полку.

В 1976 році закінчив Б ілк івську середню школу.

В 1977 закінчив Сумську ш колу ДТСААФ, за ф ахом - во д ій автомобіля.

В 1977-1978 роках працював шофером в колгоспі ім . Володимира Ілліча, с. Білка.

В жовтні 1978 року призваний до лав Радянської Армії. По травень 1979 року навчався в школі сержантів м. Остер, Чернігівська область.

З травня 1979 року і по січень 1980 року служ и в командиром БТР в м. Серед, Угорщина. Звання - старший сержант.

З лютого по грудень 1980 року в тому ж званн і і на тій же посаді командира БТР сл уж и в в м . Г а зн і, Демократична Республіка Афганістан. Від командування батькам прийшли 2 листи з подяками за відм інну службу сина.

Демобілізувався в 1981 році, к ілька м ісяц ів працював в колгоспі шофером.

Того ж року виїхав до міста Л ісосибірськ, Російська Ф едерац ія . Працює водієм ф ізико-геологічної експ е ­диції.

Нагороди: Дві медалі «За відвагу*, ювілейні медалі.Одружений. Має дітей.

Народився 1963 р. в с. Білка Тростянецького району Сумської області в родині службовців.

В 1980 році закінчив Білківську ЗОШ І-ПІ ступенів. В 1981-1983 роках сл уж и в в А ф ган істан і. Нагороджений двома орденами Рес­публіки Аф ганістан, медалями. З 1984 року працює в Управлінні внутрішніх справ в м. Суми.

Одружений.

Провозін Петро Іванович - сержант.

Шевченко Антоніна Володимирівна - сержант.

Народилася 22 квітня 1964 року в с. Боромля, Тростянецького району Сумської області в селянській сім’ї.

Разом з батьками переїхала до с. Білка.

В 1980 році закінчила Білківську середню ш к о лу . В 1981 році закінчила Сумське кулінарне уч»ш- ще.

В 1981 - 1986 роках працювала в закладах громадського харчування м .Шостки.

245

в 1986 році добровільно вступила в Радян ську Армію . В 1986-1987 роках працювала за фахом в обмеженому контингенті військ в Афганістані.

Після демобілізації з армії працює завідуючою їдальнею в школі м. Шостки.

Має дочку Дарину.На фото Н. Оплєухіна Антоніна Шевченко в р ік призову

на службу в Афганістан.Мама ї ї , Катерина Яківна, згадує, як дочка розповідала,

що п ісля роботи відпочивала в палатц і на ящ и к ах з гранатами. За рік виходила за меж і розташування частини двічі, в супроводі охорони.

Подаємо список офіцерів, старшин і сержантів — воїнів- інтернаціоналістів, вихідців з Б ілківської сільради.

1. Величко Юрій Григорович — кап ітан . Вертольотчик. В 1984 році служив в Кандагарі, Афганістан. В 1988 році - лютому 1989 року служив в Кулі-Х умрі, Афганістан. В лютому 1989 року прикривав вивід радянських військ із Афганістана.

2. Бондаренко Олександр Іванович — полковник, 1983­1985 роках служив в Афганістані, автомобільні в ійська, в званні капітан.

3. Борика Микола Миколайович — полковник. В 1972­1975 роках служив військовим радником в М алагасійській Республіці, о. Мадагаскар.

4. Бублик Борис Дмитрович — полковник, в 1963 роцікомандував підрозділом радянської групи ракетних військ на Кубі.

5. Герасименко Іван Євтухович — підполковник —ком андир ракетн о ї у с тан о вки . С л уж б а н а К уб і і Чехословаччині.

6. Гришачкін Микола Олександрович - народився в с. Б ілка Тростянецького району. Сумської області в с ім ’ї службовців. Батько — Гришачкін Олександр Михайло­вич - ветеринарний лікар. Мати — головний бухгалтер Білківської сільради. Батьки проживають в с. М икитівка,

вул . Червоноармійська, 10. Одружений. З дружиною проживають по вул. Леніна. Є син.

7. Дубовик Олександр Миколайович народився в с. Білка в с ім ’ї колгоспників. Батько — Дубовик Микола Олександрович, проживає вул. Жовтнева 49.

8. Дяченко Євгеній Миколайович — майор, 2 роки служив в Афганістані, військовим радником в Уряді Бумарака.

9. Кіріченко Юрій Анатолійович, народився в 1967 р. Проживає в с. Білка вул. Лугова. Служив в Афганістані.

10. Коваленко Михайло Олексійович народився в 1965 р. с. Микитівка в сім ’ї колгоспника. Батько — Коваленко Олексій інвалід И групи. Коваленко М. О. проживає в м. Тростянець. Служив в Афганістані.

11. Колісник Микола Іванович — майор. Вертольотчик. Служив в обмеженому контингенті радянських військ в Афганістані.

12. Колесник Валентина Володимирівна - старший прапорщик, працівник штабу полку. Народилася в с. Білка в сім’ї колгоспників. Померла 4.04.1998 р. Батько Колесник Володимир Ілліч, проживає вул. Озерна. Сл^^ив в Афганістані.

13. Косенко Олександр Миколайович народився 1969 року в с. Білка, в сім ’ї колгоспників. Медаль «Захиснику Вітчизни», «Воїну-інтернаціоналісту» — від вдячного афганського народу. Проживає в с. Білка вул. Шкільна.

14. Кулінець Олександр Іванович та Олексій Іванович народилися в с. Білка в сім’ї колгоспників. Батько, Кулінець Іван Олексійович, проживає вул. Садова 46.

15. Кулібаба Віктор Іванович народився 1964 року в с. Білка, в сім’ї колгоспників. Рідні живуть по вул. Луговій. Вибув в м. Джанкой. Служив в Афганістані.

16. Кулібаба Сергій Автомонович — підполковник.З 1969 по 1973 рік служив в Монгольській Народній Республіці на посаді командира окремого батальйону.

17. Мандрика Олександр Володимирович народився 1965 року в с. Білка Тростянецького району Сумської області в сім’ї колгоспників. Служив в Афганістані.

Дружина Валентина Іванівна. Проживає в с. Білка, вул.Леніна.

18. Мартинченко Павло Тимофійович полковник. В 1970 - 1972 роках служив військовим радником в Єгипті.

19. Маринич Олексій Васильович народився 1965 року в с. Б ілка, в с ім ’ї колгоспників. Батько — Маринич Василь Я кович - тр акто р и ст , помер, м ати - ко л го сп н и ц я . Нагороджений медаллю «З а в ід в а г у » , проживає в м. Тростянець. Одружений. Має сина і дочку. Служив в Афганістані.

20. Онда Микола Якович народився в с. Б ілка в с ім ’ї колгоспників. Мати Онда Тетяна Пилипівна проживає в с. Б ілка, вул. Леніна 52. Служив в Афганістані.

21. Покотило Сергій Володимирович народився в с. Б ілка в сім ’ї службовців. Батько — Покотило Володимир Прокопович, мати — Варвара Василівна, проживають вул. Сумська 65. Служив в Афганістані.

22. Прикажчик Валерій Олексійович — полковник, старший радник при Уряді Республіка Куба, 70-ті роки.

23. Прикажчик Олексій Олексійович — підполковник. В 1981-1983 роках служив в А ф ган істан і. Командир десантно-штурмового батальйону.

24. Провозін Петро Іванович народився в с. Б ілка в сім’ї колгоспників. Мати — Провозіна Катерина Олексіївна, проживає вул. Сумська 12, брат — Провозін Іван Івано­вич - вул. Леніна,138. Служив в Афганістані.

25. Провозін Василь Дмитрович - народився в с. Б ілка в сім’ї колгоспників Служив в Афганістані, нагороджений орденом. Був поранений 1966 року. Дружина Валентина Володимирівна - землевпорядник сільської ради. Син і дочка. Проживають вул. Жовтнева 5.

26. Сирота Юрій Миколайович народився 1967 року в с. М икитівна в с ім ’ ї ко л го сп н и к ів . П роживає в с. Микитівна, вул. Перемоги. Одружений, дружина Людмила Михайлівна. Служив в Афганістані.

27. Тарасенко Ігор Трохимович - полковник, 1968­1972 служ ив в М онгольській Народній Р есп убл іц і, заступник Командира окремого бат^иіьйону.

28. Чалий Анатолій Миколайович - народився в о. Хвощове, Тростянецького району Сумської області в с ім ’ї агронома. Служив в Афганістані.

Антояіеа Володимирі.™ народилася4 року в с. Білка в сім’ї службовців 22 квітня. Закінчила

Б ілківську СШ. в 1978 - Сумський кулінарний технікум. Мати - Шевченко Катерина Яківна проживає в с. Білка, Леніна, 124. Сама з дочкою живе в Шостці, вул. Некрасова!20, кв. 166. Дочка Дарина, 1982 р. н. Служила в Афга­ністані.

ЗО. Юхно Василь Васильович народився 1960 року в с. Грузьке Тростянецького району Сумської області в сім’ї колгоспників. Нагороджений орденом «Красная Звезда», проживає в м. Тростянець. Служив в Афганістані.

Навчався в Білчанській школі

ОФІЦЕРИ ЗАПАСУ ПО ЗАКІНЧЕННЮ ВУЗІВ І

КУРСІВ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ

Коробейник Федір Гаврилович — майор медичної служби.

>Коробейники майор Федір Гаврилович (стоїть 1-й зліва),

полковник Іван Гаврилович (стоїть 3-й зл іва) -Гаврилол Юхимовичем та Тетяною

Федорівною та дружиною Федора Гавриловича

Народився 4 квітня 1930 року в с. Білка Тростянецького району Сумської області в родині залізничника Коробей­ника Гаврила Юхимовича і колгоспниці Коробейник (Провозін) Тетяни Федорівни, як а веде свій родовід від Білчанської козацької сотні.

з 1937 по 1945 рік з перервою на час окупації села німцями. В 1945 році закінчив 7-й клас і того ж року вступив до Сумського медичного технікуму. В 1948 році закінчив технікум, за фахом фельдшер.

З 1948 по 1951 рік працював фельдшером в с. Романівна Будалківського району Тернопільської області.

В 1951-1953 роках служив в Радянській Армії в м. Тбілісі. В 1953 році вступив до Тбіліського медичного інституту, який закінчив в 1960 році, за фахом терапевт.

З 1960 по 1963 рік — лікар-терапевт, судмедексперт районної лікарні в Липовій Долині, Сумської області.

В 1964 році вступив, а в 1968 році завершив навчання в аспірантурі Київського медичного інституту. Після захисту кандидатської дисертації присвоєна вчена ступінь — кандидат медичних наук. Був зарахований на викладацьку роботу в Запорізький медичний інститут, в якому працював до 1992 року.

В 1992 році у зв’язку з хворобами батьків і досягнення ними 80-річного віку. Коробейник Федір Гаврилович вийшов на пенсію і постійно проживає в с. Білка Тростянецького району Сумської області. Надає медичну допомогу земля­кам , доглядає могили пращурів.

Одружений вдруге. Дочка від першого шлюбу Алла Федорівна — лікар, викладає в медичному училипц, внучка Олена навчається на юридичному факультеті в інституті міжнародних відносин.

Л ап ін Євген Васильович — майор.

й?- Народився 15 листопада 1950 року в се л і А ртем орястівка Тростянецького району Сумської області в родині службовців. Свій родовід веде від старих військових родів, мама його, Лапіна Тетяна Захарівна, з родини Колісників — нащадків козацького р^ді'^Білчансь- кої сотні Охтирського Слобідського козачого полку. Працювала вчита»- кою Артеморястівської, Білчаис^оі.

Тростянецької ш кіл , а батько — механ іком в Артемо- рястівському колгоспі, а потім на Тростянецькому маш- згіводі.

Лапін Є. В. 1965 року закінчив 8 класів школи.1965-1969 роках — студент машинобудівного техн ікуму,

м. Суми.В 1969 році служив в Радянській Армії.1969-1970 — фрезерувальник цеху № 5 Сумського

машинобудівного згіводу ім. М. В. Фрунзе.З 1970 року працював слюсарем на заводі «Хімпром»

м. Суми.Одночасно навчався в Сумському філіалі Харківського

ордена Леніна політехнічного інституту, який закінчив у 1976 році за фахом інженер-механік хімічних виробництв.

Призначений інж енером-технологом, потім — начальником цеху Виробничого об’єднання «Хімпром», м. Суми.

В 1982-1988 роках — секретар парткому ВО «Хімпром», другий, перший секретар Зарічненського райкому Компартії України, м. Суми.

Захистив кандидатську дисертацію. Закінчив Вищу партійну школу, за фахом політолог.

1988-1990 роках — заступник Генерального директора з економіки ВО «Хімпром».

1990-1995 роки — експерт, генеральний представник торгівельного представництва СРСР (з 1991 року — Російської Федерації) в Тунісі. Вивчав умови постачгіння сировини на ВО «Хімпром».

1995-2001 роки — генеральний директор, голова правління генеральний директор ВАТ «Сумихімпром».

В 2002 році обраний народним депутатом України по 158 виборчому округу, м. Суми.

В 2006 році знову обраний народним депутатом України за списком Партії регіонів. Член Партії регіонів.

У Верховній Раді входив до складу Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого с£и«оврядування.

Заслужений працівник промисловості України. В 2006 І!

спрп • дисертацію, доктор наук зіспеціальності економіка промисловості. Академік інженерної академії України. З серпня 2007 року — іенеральний директор ВАТ «Сумихімпром».

Володіє українською, російською, французькою та англійською мовами.

Член правління Федерації баскетболу України, Президент баскетбольного клубу Сумщини. '

Нагороди: ордени «За заслуги» ПІ ступеню, «Святого князя Володимира» IV ступеню, Почесна Грамота Верховної Ради України.

Одружений. Разом з дружиною Людмилою Петрівною виховали двох синів, мають п’ятеро онуків.

Нешлюбенко Олександр Васильович — майор медичної служби.

Народився 1939 року в о. Білка Тростянецького району Сумської області в селянській сім’ї, яка веде свій родовід від військових поселенців слободи Білка.

В 1946 році вступив до 1 класу Білчанської середньої школи, 10 класів якої закінчив в 1956 році. В цьому ж році вступив до Сумського медичного технікуму. Після його закінчення був призваний до лав Радянської Армії, служив воєнним фельдшером. Після служби в армії

вступив до медичного інституту, який закінчив в 1965 році. По закінченню інституту 1 рік працював в Жигайлівевкій сільській лікарні Тростянецького району.

В 1967 році переведений в Тростянецьку центральну районну лікарню на посаду лікаря акушера-гінеколога, завідуючим відділенням.

В 1985 році був знову призваний в армію і працював у військовому шпиталі в Польщі. Там захворів і 1988 року помер в м. Запоріжжя.

Був одружений.

Сміян Іван Семенович — майор медичної служ би, член-кореспондент А кадем ії Медичних наук У країни, заслужений працівник вищої ш коли України, доктор медичних наук, професор.

Народився 10 січня 1929 року в с. Б іл к а Т ростянецького району Сумської області в селянській родині, я к а веде свій родовід від військових поселенців слободи Б ілка. Закінчив 7 класів Білчанської школи.

1 9 4 5 -1 9 4 8 роки — с т у д е н т Сумської фельдшерсько-акушерської школи.

1948-1951 роки — завідую чий фельдш ерсько-акуш ерським п ун к­том.

1951-1957 роки — студент Хар­ківського держгизного медичного інституту.

1957-1962 роки — л ікар , головний л ікар республі­канського дитячого санаторію «Джерело» в м. Трускавець.

1962-1970 роках — старший науковий прац івник, завідуючий відділом, завідуючий клініками Закарпатського, П’ятигорського науково-дослідних інститутів.

1970-1999 роки — зав ід ую ч и й каф едрою Тернопільської державної медичної академ ії.

Написав більше 500 наукових робіт та більш е 50 популярних книг, 10 книг спогадів.

Н агороди: Орден «З н ак п о ш ан и » , м ед ал ь «З а доблестный труд. К 100-летию со Дня рождения В. И. Ле­нина».

Одружений. Дружина, Л ід ія Василівна, кан ди дат медичних наук.

Син Сміян Олександр Іванович, кап ітан медичної служби, доктор медичних н аук , завідуючий кафедрою

Сумського державного університету. Невістка працює цьому ж університеті. Мають дітей.

Дочка Світлана Іванівна, капітан медичної служби, педіатр, доктор медичних наук, працює в Тернопільській медичній академ ії. Має сина і доньку.

Прізвище Сміяна І. С. ЮНЕСКО занесено до книги «2000 видатних вчених світу». Живе в Тернополі.

Борика Михайло Миколайович — капітан.

Народився 9 листопада 1959 року в селі Білка Тростянецького району Сумської області в селянській родині, яка має глибокі корені козацького роду Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1967 році закінчив 10 класів Б ілківсько ї середньої школи. До1968 року працював в колгоспі. Механізатор.

В 1968-1973 роках навчався і закінчив Київський політехнічний інститут. За фахом інженер-електрик. Присвоєно звання лейтенант.

В 1974-1976 роках служив в зенітно-ракетній дивізії в м. М ахачкала, Дагестан. Присвоєно звання старший лейтенант наказом № 030 командира в/ч 35564 від17 лютого 1976 року.

Вийшов в запас за власним бажанням і в 1976 році повернувся в Білку. Того ж року знявся з обліку в с. Білка і виїхав до Києва. Працює інженером-електриком на заводі «Арсенал».

Одружений. Дружина Борика Любов — 1953 року народження. Дочка Світлана - 1977 року народження.

Народився 24 серпня 1962 року в с. Б ілка Тростянецького району

-а Сумської області в родині колгосп-1 ^ К ників Бичко Бориса М атвійовича і

Галини В асилівни , я к а веде свій родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1979 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи.

В 1 9 80 роц і ви п ущ ен и й з Миколаївського технічного училища, за ф ахом е л е к т р о м о н т а ж н и к

корабельний.З 1980 по 1982 рік служив в Радянській А рм ії, в

Польщі.З січня 1983 року працює в депо Смородине Південної

залізниці помічником машиніста тепловозу, а з 1990 року, після навчання в Лубенській залізничній технічній школі машиністів, — машиністом тепловозу.

В 1983 році навчався на 3-й місячних зборах офіцерів запасу. Потім були присвоєні звання:

молодший лейтенант — наказ МО СРСР № 264 від 21 листопада 1983 року; лейтенант — наказ Командуючого Київським ВО № 71 від 20 вересня 1989 року;

лейтенант — наказ командуючого Одеським БО № 42 від 16 грудня 1992 року;

капітан - наказ командуючого ПОК № 240 від 28 листопада 2002 року.

О дружений. Д ружина Любов Б о ри сівн а , дочки Валентина 1985 року народження. Н ад ія , 1987 року народження, онучка 2007 року народження.

Герасименко Борис Євдокимович, капітан.Народився 1935 року в о. Білка Тростянецького району

Сумської області в багатодітній селянській родині.266

В 1953 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи (першии післявоєнний випуск). В тому ж році вступив до Харківського політехнічного інституту який закінчив в 1958 році.

Б ув н ап равлен и й в ко н стр укторське бюро машинобудівного заводу в Дніпропетровську. До виходу на пенсію працю вав кон структором , старш им конструктором КБ «Південне», м. Дніпропетровськ.

Був одружений. Має дорослу доньку.

Д алека Олексій Іванович, капітан.

Народився 17 березня 1949 року в селі Білка Тростянецького району Сумської області в селянській родині, яка веде свій родовід від козаків Б ілчан сько ї сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

В 1966 році закінчив Білчанську середню школу.

З 1966 по 1971 рік навчався в Х ар к івсько м у інженерно-будівельному інституті з військовою кафедрою. П ісля зак ін ч ен н я інституту присвоєно військове звання

інженер-лейтенант.В 1971-1973 роках проходив військову службу в лавах

Радянської Армії в танкових військах. Займав посаду командира інженерно-саперної роти в Чугуєві, Харківської області. Демобілізувався в званні старший лейтенант в 1973році. ___

З цього року і по 2002 рік працював в проемиом)т інституті «Сумський Промпроект* на посаді інжопвра- конструктора. Після 2002 року і по теперішній час працює на Сумському заводі «Насосенергомаш* на посаді вe oгчDГO фахівця.

З 1976 року регулярно призивався на війсьжову перепідготовку в військові частини.

Присвоєно звання кап ітан . В даний час в запасі. О дружений. Д руж ина Л ід ія Ю химівна, 1954 року

народження. Разом з дружиною виховали двох дочок. Родина меш кає в Сумах.

Задесенець М икола Данилович — капітан.Народився 14 лютого 1957 року на Лоловому хуторі с.

Б ілка Тростянецького району Сумської області в родині робітників. По материнській л ін ії (дівоче прізвище Сміян М ар ія Я к ів н а ) н ащ адо к стар о го к о зац ь к о го роду Білчанської сотні Охтирського слобідського козацького полку.

Навчався в Микитівській школі в 1964-1971 роках.Закінчив 7 класів.

В 1971 році поступив, а в 1975 році з а к ін ч и в Харківський технікум зв’я зку . За фахом електромеханік.

З 1975 по 1977 рік служив в Радянській Армії.З 1977 по 1978 рік працював за фахом в м. Полтаві.В 1978-1979 році був електромеханіком ШЧ на ст.

Смородине Південної залізниці, м. Тростянець.В 1980 році перевівся на роботу за фахом на станцію

Суми Південної залізниці.Одночасно з 1977 по 1981 р ік навчався заочно в

Харківському залізничному інституті. Закінчив інститут за фахом інженер систем зв’язку залізничного транспорту.

До цього часу працює головним м ех ан іко м ШЧ Сумського відділення Південної залізниці.

Одружений. Дружина Задесенець Н аталія Дмитрівна, працює на ст. Суми. Син Олександр — студент Сумського державного університету.

Колісник Федір Ілліч — капітан.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині, я к а веде свій родовід від ко зак ів Б ілчанської сотні О хтирського слобідського козачого полку.

Закінчив Білчанську школу і військове училище. Останнє відоме місце служби м. Київ. Помер в Києві.

Народився 5 липня 1954 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в сім’ї робітника Тростянецького машинобудівного заводу і медичної сестри Білчанської сільської лікарні. Веде свій родовід від козаків Білчанської сотні.

В 1970 році закінчив 10 класів Б ілчанської середньої школи. В 1970-1972 роках працював слюсарем на заводі «Центроліт» в м. Суми. Одночасно навчався в Сумській школі ДТСААФ на пілота-верто-

льотчика. Закінчив цю школу в 1972 році.В 1972-1974 роках навчався в Богодухівському

вій ськовом у вертольотному учи ли щ і. Зразу ж був звільнений в запас, звання лейтенант.

В 1974-1976 роках навчався і закінчив Кременчуцьке вертольотне училище цивільної авіації.

З 1976 року і по теперішній час працюй пілотом вертольоту в м. Сургуті, Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області. Російська Федерація.

Одружений. Дружина Любов Іванівна, донька Наталія працює в авіаком п ан ії «Ю тейр», Ірина, закінчила Ленінградський авіаційний інститут, працює в Калішнграді рф Син Сергій закінчив К алін інградську морську академію в 2005 році. Служить на бойовому кораблі в м. Балтійську, штурман, лейтенант.

Кулібаба Микола Андрійович, капітан.Народився З вересня 1937 року в с. Білка Т і^ №

«рттького району Сумської області в селянській родині, як ““ е свШ родовії вш козаків Білчанської сотні Охтирськогогтіобідського козачого полку. .......

в 1952 році закінчив 7 класів Білчанської„.коли, а в "і955 році - Ю класів г«^оли № 4 стянець. Працював на залізниці.

-ІЛл. -ыЛ

З 1956 по 1959 р ік служив в Радянській А рм ії.З 1 9 68 роц і з а к ін ч и в Х а р к ів с ь к и й ін с т и т у т

залізничного транспорту, за фахом інженер по експлуатац ії залізниць. По закінченню ін сти туту присвоєно зван н ямолодший лейтенант.

Працював в Сумському відділенні Південної залізниці інженером, головним інженером дирекції пасажирських перевезень.

Звання капітан присвоєно 1975 року наказом Коман­дуючого Київським ВО.

Одружений.Дві дочки закінчили Х арківську залізничну академ ію .

Старша працює на ст. Суми, молодша — на ст. Баси. Має двох онуків.

Куц В. С. — капітан.Народився в с. Олексине Тростянецького району

Сумської області в селянській родині.Останнє місце служби — м. Київ. Помер в Києві.

Лобода Юрііі Миколайович — капітан медичної служби.

Народився 21 листопада 1963 року в с. Ж игайлівка Тростянецького району Сумської області в родині вчителя Лободи Миколи Савича.

1981 року закінчив Б ілк івську ЗОШ І-ПІ ступенів.

У 1982 році на курсах отримав фах шофера.

У 1982-1984 роках проходив службу в Збройних Силах СРСР в Угорщині.

У 1989 році закінчив 4 курси Харківського медичного інститут.

Присвоєно звання лейтенант. Продовжив службу в Зброй­них Силах.

У 1991 році закінчив військово-медичний факультет при Горьківському медичному інституті. За фахом — хірург. Присвоєно звання старший лейтенант.

260

*■

З 1984 по 1992 рік продовжував службу в армії. В 1992 році присвоєно звання капітан. Звільнений в запас.

Після переїзду в с. Білку працював з 1992 по 2003 рік в санепідемстанціі^в м. Тростянці. З 2003 року не працює.

Був одружений. Мав двох дорослих доньок. Помер в листопаді 2007 р.

Л обода Ганна Іванівна — капітан медичної служби.

Народилася 1925 року в с. Білка Тростянецького району Сумської області в селянській родині, яка має свої витоки в роду Запорізьких козаків.

Закінчила 7 класів Білчанської школи в і940 році, Охтирський медичний технікум — 1947 року.

Після ЗЕїкінчення Харківського медичного інституту в 50-60 роках працювала лікарем-дантистом на китобійній ф лотилії «С л ава». 45 років пропрацювала лікарем- стоматологом Лебединської районної лікарні.

За відм інну роботу нагороджена орденом Богдана Хмельницького, медалями.

Нешлюбенко Іван Васильович, капітан медичної служби.

Народився в 1935 році в с. Білка Тростянецького району Сумської області в селянській сім’ї. Веде свій родовід в ід воєнних поселенців слободи Білка.

З 1944 по 1951 рік навчався в Білчанській середній школі. Після

ї ' ( зак ін ч ен н я 7 кл ас ів в 1951 р.вступив до Сумського медичного технікуму, який закінчив в 1954 р.В цьому ж році працював в шпиталі

І І В ^ Н Н І інвалідів Великої Вітчизняної війни

** 3 ^ т 4 по 1958 рік служив в РадянськШ армії воєн- фельдшером в полковому медичному пункті.

261 ,

в 1958 році вступив, а в 1963 році закінчив Харківськиймедичний інститут.

В 1963 році був н аправлений до Т р о стян ец ько ї центральної районної лікарні на посаду лікаря-невропа- толога. В 1983 році призначений завідую чим новоут­вореного неврологічного відділення т іє ї ж л ікарн і. На цій посаді працював до виходу на пенсію в 1995 році.

Проживає в м. Суми.Дружина Олександра Василівна, син — Олександр

Іванович.

Овчаренко Іван Іванович — капітан.

Народився 20 січня 1930 року в ^ с. Б ілка Тростянецького районуІ Харківської (нині Сумської) області* в селянській с ім ’ї , я к а веде свій

родовід від козаків Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого полку.

Закінчив 10 класів Білчанської СШ, Маловисторопський сільськогос­подарський техн ікум . За фахом — агроном. Після закінчення техн ікуму працював в колгоспі «Соціалістична п рац я» с. Б іл к а , агр о -н ом по

сортовому насінню.З 1949 по 1956 рік служив на Тихоокеанському флоті.

Звання послідовно: матрос, старший матрос, старшина II статті, старшина І статті, корабельний старшина.

П ісля дем о б іл ізац ії зцову працю вав в с. Б іл к а агрономом, замісником голови колгоспу - секретарем партійної організації.

Заочно закінчив Харківський сільськогосподарський інститут ім.. В. В. Докучаева, за фахом — вчений агроном.

До 1974 року працював головним агрономом Тростя­нецького районного управління сільського господарства Сумської області.

Iллil'^вl^ . Б іл к ? " - - м и р а

06„р^“ стс“ ЇЇ^ с Г ::а Т 9 8 о “р“Г Г “Нагороди: орден «Знак пошани», медалі «За доблестный

труд» в ознаменование 100-летия со Дня рождения В. И. Ленина», «Ветеран праці», «Мала срібна медаль ВДНГ СРСР.

Був одружений. Дружина Ольга Андріївна, дочка Світлана, син Юрій.

Овчаренко І. І. помер 1990 р., похований в Білці.

Перепелиця Віктор Андріііович — капітан медич­ної служби.

Народився ЗО серпня 1946 року в селі Юнаківка Сумського району С ум сько ї області в родині колгоспників, нащадок козацького

^ О" у роду Сумського козачого полку.Батько — Перепелиця Андрій

Степанович.Мати — Перепелиця Катерина

Іванівна.В 1965 році закінчив Юнаківську

середню школу. Працював лабо­рантом в Юнаківській СШ.

В 1967 році поступив, а в 1973 році закінчив Харківський медичний інститут, ^куваль­ний факультет. За фахом — лікар лікувальної справи. Звання — молодший лейтенант медичної служби.

З 1973 по 1974 рік працював лікарем і проходив інтернатуру в 4-й міській лікарні, м. Суми.

1 серпня 1974 року призначений головним лікаремБілківської дільничної лікарні. _

21 серпня 1974 року наказом командуючого Київським ВО присвоєно звання лейтенант медичної служби, а - і вересня 1993 року наказом № 52 присвоєно звання капітанмедичної служби. „ ;Л І»Я ІІІЇВ 1993 році проходив курси підвищення квадіфисащі.

В 2007 році виповнюється 42 роки трудової .............. ....і 33 роки роботи в Б ілківс^ш лікарні. „ • _

Одружений. Дружина Перепелиця Ніна П ав ли »263

лікар-педіатр Б ілк івсько ї л ік ар н і. Д ва дорослих сина: Євгеній — 1973 року народження, с. Б ілка , Юрій — 1979 року народження, с. Б ілка.

Рудий Дмитро Охрімович, капітан.Народився 1937 року в с. Б ілка Тростянецького району

Сумської області в селянській родині.1952 року закінчив 7 клас ів Б ілчанської середньої

школи та поступив в Охтирське педагогічне училищ е. У чилищ е зак ін ч и в в 1956 роц і, за ф ахом вч и тель початкових класів.

Того ж року вступив до Х арківського держ авного університету, на факультет філософії. Одночасно ф акуль­тативно вивчав французьку мову. Закінчивши університет в 1961 році став навчатися в асп ір ан тур і. З ахи сти в кандидатську дисертацію на ф ранцузькій мові. П ісля закінчення аспіргштури працював в Міністерстві закордон­них справ СРСР. Закінчив дворічну політичну ш колу в Парижі, Франція.

Працював радником в Посольствах СРСР у Ф ранції, Малагасійській республіці і інших франкомовних країнах Африки.

В 70-х роках — на педагогічній роботі. Викладач, старший викладач, доцент, професор Московського інституту міжнародних відносин.

Має друковані наукові праці.Одружений. Має дорослого сина. Проживає в М оскві.

Чалиіі Микола Іванович — капітан.

Народився 23 лютого 1933 року в селі Хвощ ова Тростянецького району Сумської області в селянській. родині.

В 1949 році закінчив 7 класів Грузчанської школи і вступив до Мало-Вистропського сільськогоспо­дарського техн ікуму, який 3£ІКІНЧИВ в липні 1954 р о к у . П рацю вав агрономом К рако вец ько ї МТС у Львівській області. ‘

264

З листопада 1954

І

листопад 1956 року служив в Р адян ськ ій А рм ії, війська Протиповітряної оборониБакинського ВО.

В 1957-1961 роки працював агрономом колгоспу «Зоря комунізму» с. Грузьке.

Грудень 1961 — листопад 1962 року навчався на курсах керівних кадрів при Харківському сільськогосподарському інституті.

Грудень 1962 — червень 1963 року — агроном колгоспу «Зоря комунізму» с. Грузьке.

В червні 1963 року обраний головою колгоспу. На посаді голови працював до березня 1974 року.

П ісля об’єднання колгоспів в 1974 році був приз­начений головним агроном колгоспу ім . Володимира Ілліча, в якому працював до виходу на пенсію в 1999 році.

В 1970 році поступив, а в 1975 році закінчив заочне відділення Харківського сільськогосподарського інституту ім . В. В. Докучаева, за фахом — вчений агроном.

Наказом № 36 МО СРСР 22.07.1969 року Чалому Миколі Івановичу присвоєно звання старший лейтенант.

В 1980 році наказом Командуючого Київським БО присвоєно звання капітан.

Нагороджений орденом «Знак пошани» — 1966 р., медаль «За доблестный труд» в ознаменование 100-летия со Дня рождения В. И. Ленина» — 1970 р.

Одружений. Дружина, Чала Анна Андріївна — 1935 року народження, працювала продавцем в Білчанському ССТ. Дочка, Чала Людмила Миколаївна — 1959 року народження, фармацевт, м. Харків. Син, Чалий ВолодимирМиколайович, 1963 року народження.

Протягом 12 років обирався до складу Білківськоїсільської ради.

Мешкає в с. Грузьке.

Шульга Микола Іванович, капітан.Народився 6.05.1951 року в с. Білка Тростян^ького

району Сумської області в родині колгосшшків ЯІ гам-и Івана та Шульги Анни.

Закінчив Білчанську середню ш колу 1969 р. В 1974 році закінчив Харківський медичний інститут. За фахом санітарний лікар .

27 .07 .1974 р. наказом МО СРСР присвоєно звання лейтенант.

26 .10 .1979 року наказом командуючого К и ївським військовим округом присвоєно звання старший лей те­нант.

2 6 .1 0 .1 9 8 8 року н аказо м № 80 К ом ан дую ч и й К иївським військовим округом підвищ ив в званн і — капітан.

Вийшов у відставку 10.01.2001 року за віком.Працює головою товариства охорони природи, зав іду­

вачем відділу екології Тростянецької райдержадміністрації в Сумській області.

Одружений. Дружина Любов Степанівна. Дочки: Ан­на — 1975 року народження, Ольга — 1982 року народ­ження.

Живуть в м. Тростянець.

Яхно Микола Іванович, капітан медичної служби.Народився 8 лютого в с. Б ілка Тростянецького району

Сумської області в селянській родині.В 1972 році закінчив 11 класів Б ілківської середньої

школи.В 1972-1974 роках служив в Радянській Армії.

ісля служби в армії закінчив медичний інститут.рацював сан ітарним л ік а р е м Т р о стян ец ьк о ї

санепідемстанції.

№ медичної служби присвоєно наказом■ .. квітня 1977 року. Звання кап ітан

медичної служби присвоєно наказом № 2 К ом ан дую чого П івн іч н и м округом України 4 грудня 1996 р

Одружений. Дружина Яхно Віра Іванівна. С ім ’я проживає в м. Тростянець.

ІІ '

Яценко Ігор Борисович, капітан.

Народився 23 березня 1962 року в м. Тростянці Сумської області в с ім ’ї службовця Яценка Бориса Миколайовича та працівниці торгівлі і громадського харчування Яценко Людмили В італ іївн и . Веде свій родовід від козаків козачого полку.

З 1969 по 1979 рік навчався в середній школі № 1 ім. Т. Г. Шев­ченко, м. Тростянець.

В 1979-1980 роках працював в Тростянецькому відділенні «Сіль­

госптехніка» електрослюсарем по ремонту автомобілів.В 1980-1985 роках навчався в Сумському філіалі

Харківського сільськогосподарського інституту ім. До­кучаева. Закінчив за фахом інженер-економіст і організатор сільгоспвиробництва.

В 1985-1987 роках служив в армії в Дніпропетровську.В 1987-1990 роках знову працював в Тростянецькій

«Сільгосптехніці» — прораб по механізації тваринницьких ферм, інж енер-норм увальник, зам існик головного бухгалтера.

З 1990 по 2002 рік головний бухгалтер Тростянецької дільниці «Сумибуд». Паралельно по 2002 року очолював фермерське господарство в с. Білка.

З 6 червня 2003 року — сільський голова с. Білка.З вересня 2005 р. по 2008 рік навчається в Харківському

регіональному інституті Національної Академії державного управління при Президентові України, за фахом — магістрдержавного управління.

Одружений. Дружина Олена Іванівна, мають двохдорослих синів.

Борика Олександр Васильович, старш ий лей те ­нант.

Народився 26 липня 1957 року в родині білчанина Борики В аси ля П антел ійовича та о л екси н ки Н ад ії Степанівни. Має глибокі родинні корені в Білчанській сотні Охтирського Слобідського козацького полку.

В 1974 році закінчив 10 класів Тростянецької школи № 2.В 1979 році — закінчив Харківський автодорожній

інститут.Звання леіп^нант присвоєно в 1979 році наказом МО СРСР.У 1979-1981 роки працював інженером Слободзейського

дорожньо-експлуатаційного управління.1981-1983 роки — служив начальником автослужби

ракетного дивізіону Закавказького БО.1983-2001 роки — інженер, головний інженер Тростя­

нецького птахопрому.З 2001 року і до теперішнього часу — головний механ ік

Смородинської дистанції колії Південної згиіізниці.Одружений; дружина Світлана Олексіївна, син Олек­

сандр 1985 р. н., син Костянтин 1992 р. н.Проживає в м. Тростянець.

Боженко О лексан др С те п ан о в и ч , с та р ш и й лейтенант.

Народився З липня 1950 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в родині голови кол­госпу Боженка Степана Романовича.

Закінчив Б ілчан ську середню школу в 1968 році.

Військове училище — в 1979 році. Звання лейтенанта присвоєне н аказом МО СРСР № 246 в ід22.11.1979 р.

Служив в Одесі. Демобілізований в запас 9.07.1980 р. Київським РВК м. Одеси. Закінчив вищу партійну

І

заступником директора з постачанню 22 01 Г986*^Г° «Електропобугприлад* з 1983 року.^ ^ . и і л у о о D O K V \Г.. гт тл ^ _ ^.1986 22.01.1986 року

року наказом № 7 Командуючого КВО від. . присвоєно звання старший лейтенант.

Присягу на вірність Україні прийняв 26.06.1992 року. Працює завідуючим відділом Тростянецької міської ради Ьув одруж ений. Дочка 1982

Проживає в м. Тростянець.року народження.

школу в 1980 р.

Биківець Григорій Григорович, старший лейтенант.Народився в с. Олексине, Тростянецького району

Сумської області в селянській родині.Працював діловодом в колгоспі. Помер.

Вовк Микола Петрович, старший лейтенант.

Народився 24 вересня 1936 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в родині колгоспників.

В 1955 році закінчив 10 класів Білківської школи.

В 1964 році зак ін чив Хар­ківський інститут залізничного тран­спорту. За фахом інженер експлуа­тації залізниць.

Після закінчення інституту пра­цював в Сумському відділенні Пів­денної залізниці — ревізор руху. Обирався головою профспілкового ком ітету зал ізничників станції

Смородине Південної залізниці.Звання молодший лейтенант присвоєно наказом МО

СРСР 15 жовтня 1971 року, лейтенант — наказом № ПО МО СРСР 14.04.1984 року, старший лейтенант наказом — Командуючого Київським ВО в 1990 р.

Був одруженим. Дружина Анна Іванівна (дівоче прізвище Сусідка). Дочки Любов — 1962 р. народження, Світлана — 1970 року народження.

Помер 6 березня 2006 р. Похований в місті Тростянець.Фото 1958 р. в м. Гродно.

269

, Народився 13 серпня 1937 рокув с ім ’ї залізничника (ст. С кр яг івка П івденної зал ізн и ц і). Н авчався в середній ш колі с. Б ілка. Середню №4 закінчив в м. Тростянці в 1954 році. П ісл я з а к ін ч е н н я ш ко ли був призваний до лав Радянської А рм ії, служив з 1956 по 1959 р ік .

^ Послужний список:Курсант 79-ї військової школи

операторів РЛС Радіотехнічних військ Протиповітряної оборони СРСР.

Сержант 24 радіотехнічного полку Одеського корпусу ПВО.Оператор, старший оператор РЛС дальнього спосте­

реження. Оператор 1-го класу.Комгшдир відділення, старший оператор систем радіоло­

каційного спостереження 1-ої лінії захисту повітряного простору.Під час навчання в Київському політехнічному інституті

IX 1959-ХП 1964 р. пройшов військову підготовку спеціа­лістів зенітно-ракетних військ Сухопутних військ СРСР.

У 1964 — мол. лейтенант-інженер систем наведення ракет комплексу ПВО «С-75», X II1972—лейтенант інженер систем наведення ракет комплексу ПВО типу «К руг», «К уб».

IV 1975 — старший лейтенант запасу.Під час служби в лавах Радянської Армії неодноразово

отримував нагороди і заохочення від командування.Закінчив Київський політехнічний інститут, факультет

радіоелектроніки (1959-1964 роки).Трудову діяльність почав в інстіггуті кібернетики, який

очолював академік. Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської Премії В. М. Глушков, у в ідд іл і біологічної кібернетики, який займався вивченням та математичним моделюванням фізиологічних процесів людини під кер ів­ництвом відомого кардіохірурга академ іка М. М. Амосова. Працюючи в лабораторії з вивчення серцево-судинної системи, був співавтором розробки і впровадження в

г-

медичну п ракти ку апарата , , Штучне серце-легені», розробив математичну модель роботи серця. Надрукував на основі цих розробок понад 10 наукових статей.

У 1972 році запросили на роботу в Четверте головне управління Міністерства охорони здоров’я України на посаду головного спеціаліста з медичної техніки. На цій посаді в Республіканській клінічній лікарні „Феофанія» він працює до цього часу. За його керівництва і безпо­середньої участі в лікарні впроваджені нові технології діагностики і лікування, ультразвукові дослідження та лазерна терапія, комп’ютерна томографія та ін. З цих напрямів написав близько 10 робіт. Учасник багатьох міжнародних з ’їзд ів . Член Координаційної ради Все­української громадської організації спеціалістів з медичної та біологічної техніки, інформатики та статистики. Входить до складу Проблемної комісії «Медична кібернетика» АМН Росії. Зарубіжний член кореспондент академії МН Росії.

Урядові нагороди — дві медалі.Був одружений. Має дочку, сина і онуків.

Гурнак Віталій Миколайович, старший лейтенант.

Н ародився 3 0 .0 1 .1 9 3 7 р. в Хабаровську. З Х.1941 р. жив в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в родині військо­вослужбовця Гурнака М. А.

З 1944 року по 1951 рік навчався в Білчанській школі ім. М. Горького, потім в середній школі в м. Києві.

П ісля зак інчення середньої школи навчався в Московському інституті інженерів залізничного транспорту (інженер шляхів спо­лучення), Київському інституті народного господарства (економіст).

На військовій кафедрі і н с - ^ ^ ^ н и ^ лейтенант з спеціальності «З а^ н и ч н і

1965 р. - ^ ц '^ ав на П івден н о -З ах^з^у 1960-1967 рр. працював на ш д271

зал ізниц і: на інженерно-техн ічних і кер івн и х посадах станції Дарниця; заст. начгиіьника Київської механізованої дистанції вантаж них робіт; начальником технічного в ід д і­л у — заст. головного інженера управління залізниці. З 1967 по 1972 рр. — референт відділу транспорту і зв ’я зк у Ради М іністрів УРСР. У 1972 р. перейшов у Держплан УРСР, де працював м ай ж е двадцять років начальником в ід д іл утранспорту і зв ’я зк у .

З набуттям Україною незалежності в 1992 р. очолив новостворене Управління зовнішньоекономічних відносин Державної адм іністрації залізничного транспорту У країни «У крзал ізни ц я». В 1996 р. перейшов на роботу в С ек­ретаріат Верховної Ради України, де працює й дотепер консультантом в Комітеті з питань будівництва, транспорту та зв’я зк у . Поряд з професійною діяльністю займається науковим и , техніко-технологічними та економічними проблемами транспорту.

Кандидат технічних та доктор економічних н ау к . А кад ем ік У країн сько ї технологічної а к а д е м ії . Член- кореспондент Транспортної академ ії України. За сум іс­ництвом працює професором на каф едр і еко н о м іки підприємств транспорту Київського університету економіки та технології транспорту (КУЕТТ). Має вчене звання доцент і професор.

Як кваліфікований фахівець з проблем транспорту був затверджений у 1983 р. представником України в Комітеті з питань транспорту Європейської економічної ко м іс ії (ЄЕК) ООН в Ж еневі. Від імені У країни параф ував у 1986 р. Європейську угоду про важливі залізничні л ін ії, а в 1991 р. — Є вропейську у го д у про головн і л ін і ї комбінованих перевезень. Входив до урядових делегацій України для участі в роботі сесій-асамблей ЄЕК. Сприяв вступу України в Міждержавну орг£шіз£шДю співробітництва залізниць (ОСЗ) у Варшаві і протягом шести років брав участь від імені Мінтрансу України та Укрзалізниці в роботі ї ї ком ітетів та сесій. У 2006 р. в зв ’я зк у з 50-річчям заснування нагороджений Почесним дипломом ОСЗ,

Почесний залізничник СРСР, учасник л ікв ідац ії авар ії на Чорнобильській АЕС в 1986 році.

Нагороджений Грамотою Президії Верховної РадиУРСР, чотирма медалями, знаками .Залізнична слава.111 ст. та П ступеня.

Опублікував близько ста наукових праць в журналах та збірниках. Автор монографій «Нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності залізничного транспорту», «Транспортний комплекс регіону».

Майстер спорту з волейболу. В різні роки був чемпіоном 1 призером турнірів Москви, Києва, Центральної ради товариства «Локомотив», змагань ветеранів волейболу в Україні та СНД. В 2000, 2002 та 2004 роках в складі збірної України ставав чемпіоном світу та Європи з волейболу серед ветеранів. В 1987 р. присвоєно звання «Почесний член Всесоюзного товариства «Локомотив».

Упорядковував матеріали з історії с. Білка Тростя­нецького району, як і свого часу зібрав художник А. В’юник. Книга «Б ілка. Слобода Тростянецького району Сумської області» побачила світ 2002 р. за фінансової підтримки дружини Гурнак Людмили Миколаївни, яка 26 років була директором Київського булочно-кондитерського комбінату, заслуженого працівника промисловості України. Син Гурнак Микола Віталійович закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації, на військовій кафедрі отримав звання молодшого лейтенанта. Дочка Оксана Віталіївна захистила кандидатську дисертацію в київському Інституті кібернетики, зараз працює в «Укртелекомі».

Надрукував низку мистецтвознавчих статей. Упоряд­кував і видав у 2002 р. збірник «И смех, и грех под стук вагонных колес», куди ввійшли анекдоти та карикатури на залізничну тематику. Опублікував статтю «Сатирическая печать и ее художники в XX веке». Мае 50 публікацій з історії пам’ятників. Член національної спілки журналістівУкраїни (НСМУ). ..

Більш детальні відомості про члена Національної спілки ж урнал істів України Гурнока Віталія М иколаііоич. ч и тай те в 11 випуску Енциклопедичного

273слова*««

«Українські журналісти в іменгіх», Львів 2004 року сторінки 98-100, та в енциклопедії сучасної України, т. б, 2006 р. ст. 661.

Гусак М икола М иколайович, старший лейтенант.

Н ародився 3 .0 6 .1 9 3 8 р о ку в " —г—■ — д Б іл ка Т ростянецького району

Сумської області в селянські родині, я к а має глибокі козацькі корені.

1956 року зак ін чив 10 к л ас ів Білчанської школи.

У 1957-1960 роках служив в Р а­дянській Армії. Ленінградський ВО, артилерист, ст. сержант.

П ісля дем об іл ізац ії п о їхав на роботу на цілинні землі в Алтайсь­кий край.

В 1960-1962 роках працю вав вч и телем в ій с ь к о в о ї с п р ав и ,

Солонешенський район. Алтайський край.П ісля одруження в 1962 році повернувся на бать­

ківщину, і в 1962-1964 рокгіх працював вчителем географії в Буймерській школі, Тростянецького ргійону.

Одночасно навчався заочно на географічному факультеті Харківського державного ун іверситету, який зак інчив 1967 року.

В 1964-1969 роках вчитель географії Б ілківської СШ. В 1969-1976 роках — орггшізатор позакласної виховної

роботи в тій же школі.Наказом МО СРСР 22.10.1971 року присвоєно звання

молодший лейтенант, а Нгіказом Командуючого КВО № 45 від 6.06.1976 року — звання старший лейтенгінт.

В 1976-1987 роках — директор Б ілківської СШ.В 1987 році обраний головою виконкому Б ілківської

сільської ради, на цій посаді працював до 1990 року.1990-1992 рік вчитель технічної праці і історії, а з 1992

по 2001 роки вчитель історії Б ілківсько ї середньої школи. Має звання «Відмінник народної освіти У країни».

Нагороджений медалями «За доблестный труд* в ознаменование 100-летия со Дня рождения В. И. Ленина, «Ветеран труда».

1 Дружина Антоніна Андріївна. Дочка Люба1964 року народження, син Олександр 1961 року народ­ження. Має онуків і правнучку.

Демченко Павло Кіндратович, гвардії старший лейтенант технічної служби.

Народився 10 липня 1928 року в с. Родіонівка Умансь­кого району Київської області в селянській родині.

Прибув в село М икитівка, я к звільнений в запас, 1 жовтня 1953 року, звання старшина.

Працював механіком в колгоспі «Соціалістична праця», «Імені Володимира Ілліча» в с. Микитівка. З лютого 1968 року і до виходу на пенсію —завідуючим гаражем в колгоспі «Імені Володимира Ілліча» в с. Б іф а.

Н аказом № 27 Командуючого Київським ВО від21.04.1971 року присвоєно звання старший технік-лейте­нант, а наказом № 265 МО СРСР від 3.12.1971 ро­к у — звання старший лейтенант технічної служби.

Одружений. Дружина Надія Гнатівна, син Петро — 1955 року народження, Микола — 1957 року народження.

Проживає в с. Микитівка.

Колісник Олексій Іванович, старший лейтенант.

Народився 18 червня 1948 року в с. Білка Тростянецького району Сумської області, в сім ’ї колгосп­ників.

В 1955 році поступив в Біл­чанську СШ, 10 класів цієї школи закінчив в 1966 році. До кінця 1967 року працював трактористом в колгоспі ім. Котовського, с. Білка.

З грудня 1967 по листопад 1971 року служив в Збройних Силах

______ СРСР, морська ав іац ія . Післяслужби працював слюсарем на Харківському

В квітні 1976 року повернувся в с. Ылку, иуамбригадиром навчався в

Одночасно з 1988 по іу у іМаловисторопському сільгосптехшкумі.

...

з 1992 по 1997 р ік очолював фермерське господарство ♦ Колос».

З березня 1997 року в агрофірмі «Н ива» — начальник виробничої дільниці № 2. В грудні 1991(9 обраний головою пргшління, а з лютого 2000 року — призначений директором агрофірми «Н ива». В 2006 році, в зв ’я зк у з банкрутством агрофірми, звільнений з посади директора.

Нагороди; орден «Знак пошани» (1984 р ік), медалі.Одружений. Дружина Роза О лексіївна, дочка Н аталія,

син Володимир. Ж ивуть в с. Б ілка.

К ор о б ей н и к О лек сій В а с и л ь о в и ч , ста р ш и й лейтенант.

Н ародився 3 1 .0 3 .1 9 3 7 р. в с. Б ілка Тростянецького району Сумсь­кої області в с ім ’ї робітника Тростя- н ец ького ц укр о во го к о м б ін а т у

т Коробейника Василя Івановича іколгоспниці Коробейник Варвари Василівни. В 1939 р. батько помер. Родина веде свій в ідл ік від козак ів Білчанської сотні Охтирського Сло­бідського полку.

В 1951 році закінчив 7 клас ів Білчанської середньої школи.

В 1955 році закінчив Охтирське педагогічне училище, за фахом вчитель початкових класів.

В 1955-1956 роках працював вчителем ф ізкультури Воскресенської школи, Буринський район, Сумської області.

1956-1958 роки — служба в Радянській Армії, станція Даурія, Забайкальський військовий округ.

5.10.1956-15.02.1957 рр. _ курсант-командир танка навчально-танкового батальйону в/ч 06001. П ісля розфор­мування навчального батальйону в зв’я зк у зі скороченням військ СРСР — радист-заряджаючий середнього тан ку командира дивізії в/ч 06001 з 15.02.1957 по 8.04.1958 року. Звільнений з ар м ії в зв ’я зку з чисельності Радянської Армії.

другим скороченням

школу робітничої молоді (1959) і А р х а н г е л ь с ь к / ^ ™В пиломахері^ТвВ 1960-1961 роках - штатний секретар комітету

комсомолу на Цигломенському ЛДК. комітету22 квітня 1961 року — 15 липня 1964 року — другий

ПОТІМ перший секретар Ісакогорського РК ВЛКСМ м* Архангельськ. •. ’ '

В 1962 році пройшов навчальні збори при в/ч 22046, гарнізон Лісна Річка, м. Архангельськ, — по профілю секретар комсомольської організації. Звання молодший лейтенант присвоєно наказом № 238 Міністра Оборони СРСР 7 серпня 1962 року; лейтенант — наказом Командуючого Ленінградським воєнним округом № 49 від 28 жовтня 1969 року; старший лейтенант — наказом № 45 Командуючого Ленінградським ВО від 27.11.1971 р.

З 16 липня 1964 року по ЗО липня 1975 року — перший помічник каштана на траулерах Архангельського тралового флоту. Пргщював в промислових експедиціях біля Нової Землі (1964 р.), о. Шпіцберген і о. Медвежий (1965-1967 роки), на БМРТ 441 «Бізон» біля Гренландії, Ісландії (1968­1969 рік), до островів Южна Георгія і Фолклендські острови (1970 р.). Був в портах Гданськ і Гдиня (Польша), Сент- Джонс (Канада), Лас-Пальмас (Канарські острови, Іспанія), порт Стенлі (Фолклендські острови, Велика Британія).

В 1971 році заочно закінчив Архангельський педаго­гічний інститут, за фахом викладач історії і права.

В 1975-1992 році працював викладачем історії в ПТУ № 1 м. Сєвєродвінськ, Архангельської області.

З 20.05.1992 р. по 26.10.1996 р. — вчитель праці Біл­ківської школи.

Упорядкував (разом з Л. Л. Яценко) друге видання книги «Білка — слобода Тростянецького району», 2004 рік.

Одружений. Дружина Валентина Михайлівна. Дчросді діти: Галина, Сергій, Віктор, Володимир, Михайло, 8о^чс»-

Нагороди: медалі «За доблестный труд» в ознамвяо-

вание 100-летия со Дня рождения В. И. Ленина, «Ветеран труда», дві грамоти ЦК ВЛКСМ, дві грамоти М іністерства суднобудівельної промисловості СРСР, Диплом лауреата конкурсу на кращ у лекцію і цінний подарунок — годин­н и к— товариства «Знання» РСФСР, знак «В ідм ін н ик профтехосвіти РСФСР».

Коробейник Федір Васильович, старший лейтенант.

Народився 22 лютого 1940 року ^ в с. Б ілка Тростянецького району

Сумської області в с ім ’ї колгоспниці Коробейник Варвари Василівни. Веде свій родовід від козаків Білчанської

^ сотні Охтирського Слобідського коза­чого полку.

В 1958 році закінчив 10 клас ів Білчанської середньої школи.

З 20.10.1959 по 15.10 .1963 року___________________служив на Чорноморському флоті.

Жовтень 1959 — червень 1960 року — курсант, місто Батумі.

З червня 1960 по 15 жовтня 1963 року служив старшим писарем секретної частини крейсера «М осква» в м . Сева­стополі, Чорноморський флот. Старшина II статті. П ісля демобілізації з 1 .02 .1964 року по 1971 р ік ф ормував залізничні потяги на станції Баси Південної залізниці.

В 1971 році закінчив Харківський техн ікум залізнич­ного транспорту за фахом експ л уатац ія залізничного транспорту.

З 1971 року працював змінним диспетчером, началь­ником зміни на ст. Смородино Південної залізниці.

Вийшов на пенсію в 1996 році.Звання молодший лейтен£інт присвоєно наказом МО

СРСР № 67 в ід 18 травня 1973 року . Л ейтенант — наказом Командуючого Київським воєнним округом — в 1976 р. Старший лейтенант — в 1980 році.

Одружений вдруге. Дружина Анна Йосипівна. Діти від

І

■Г'

першого шлюбу: Василь, 1965 р. народження, дочка Валентина 1969 року народження, син Володимир, 1972 року народження.

К улібаба Сергій Іванович, старший лейтенант.

Народився 9 січня 1960 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в селянській сім’ї.

В 1977 році закінчив 10 класів Білківської СШ.

В 1979 році закінчив технічне училище № 1 в м. Суми, за фахом електромонтер по ремонту та обслу­говуванню електричних машин і приладів.

В травні 1979 року призваний в радянську Армію, служив в прикордонних військах на ОКПП в місті Ургени, Молдавія. Демобілізувався 1981 року.

З серпня 1981 по січень 1982 року працював елект­риком в Сумській пересувній механізованій колоні № 1.

З січня 1982 по березень 1989 — в Тростянецькому відділі охорони РВВС електриком по сигналізації.

З березня 1983 року і до цього часу — слюсар конт­рольно-вимірювальних приладів і автоматики Сумської дільниці Полтавської механізованої дистанції вантажних робіт.

В 1983 році навчався на 3-х місячних курсах офіцерів запасу в м. Батурин, Чернігівської області.

Одружений. Дружина Зоя Миколаївна (дівоче прізвище Полях). Син Віталій, 1.04.1984 року народження.

Куп Микола Петрович, старший лейтенант.Народився 1937 року в с. Олексине

району Сумської області в селянській сім ^ імпійського чемпіона Куца В олодим ^ ’

Закінчив 10 класів Білчанської СШ вТого ж року вступив до Московського інституту «ФФУ-

Закінчив інститут в 1959 році.279

в 1959-1960 роках — служба в Радянській А рм ії. П ісля служби працював на різних керівних посадах в

М оскві. Закінчив Академію зовнішньої торгівлі СРСР.П рацю вав торговим аташ е СРСР в Ш вей ц ар ії

70 -роки . О чолю вав в ід д іл М ін іс тер ства зо вн іш н ьо ї торгівлі СРСР, а з 1991 року — Росії.

Одружений, має дітей і онуків . Проживає в М оскві.

Лавріненко Ігор М ихайлович, старший лейтенант.

Народився 12 кв ітн я 1960 року в м. Брянка Брянського району Л у­ганської області в родині робітників.

Разом з батьками п ереїхав до села Олексине Тростянецького райо­ну Сумської області.

Навчався в Олексинській почат­ковій ш колі. З 5 по 8 клас навчався в Б ілківській середній ш колі, а 9 ­10 класи — в Тростянецькій ш колі № 3. Здобув середню освіту в 1978 році.

В то м у ж році п о ступ и в до Сумського навчгільного центру ДТ

СААФ на курси вертольотчиків. Закінчив курси в 1979 році.В 1980 році продовжив навчання в Богодухівському

училищі льотчиків за фахом — пілот вертольоту.В 1980 році присвоєно звання лейтенант. Зван ня

старший лейтенашт присвоєно нгіказом МО СРСР 24 червня 1992 року. Вийшов в запас того ж року.

Проживає в с. Олексине. Є син 1983 року народження.

Луговий Георгій Георгійович, старший лейтенант.Народився 1 червня 1944 року в родині службовців в

м. Києві.Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 81

МО СРСР 20 вер есн я 1972 р о к у . П рац ю вав в Тростянецькому промкомбінаті майстром до 27 лютого 1984 року.

Жив з с ім ’єю в с. Олексине Білчанської сільради. Дружина Лугова Галина Анатоліївна, син Георгій, 1978 року народження. ’

Вибув до Московського РВК м. Києва 27 лютого 1984 року.

Маленко Іван Іванович, старший лейтенант.Народився в с. Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині.Закінчив 10 класів Білківської школи.Педагогічний інститут. Працював вчителем.Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 110

Командуючого КВО 14 травня 1984 року.Помер.

Масюк Борис Микитович, старший лейтенант.Народився в с. Каплунівка Краснокутського району

Харківської області 10 грудня 1935 року.Прибув в с. Білка Тростянецького району Сумської

області після виходу на пенсію.Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 24

МО СРСР 2 0 ^ ^ в н я 1978 року.Одружений. Дружина — Масюк Надія Петрівна, донька

Людмила, 1973 року народження, син Дмитро.

Мисенко Іван Андрійович, старший лейтенант.

Народився 6 січня 1930 року в с. Білка Тростянецького району Сумсь­кої області в селянській родині.

В 1938 році пішов в перший клас Білчанської школи, 7 класів закінчив в 1947 році (під час окупації з 1941 по 1943 рік в школі не навчався).

В 1947 році поступив, а в 1950 році закінчив Охтирський технікум механізації і електрифікації сільсь-

Після закінчення технікуму за фахом

281кого господарства.

механік працював в радгоспі «Великий Н аступ», Херсонсь­кої області 2 м ісяц і. З жовтня 1950 по січень 1954 року служив в Радянській Армії. Звання старший лейтенант присвоєно 14 .05 .1984 року наказом № 110 МО СРСР.

З кв ітн я 1954 року по грудень 1957 року працював інструктором з механізації сільського господарства Півнен- к івсько ї школи ФЗН (виселок Гай, м. Тростянець).

З березня 1958 року по березень 1959 року — майстер виробничого навчання Лозівського радгоспного училищ а, с. Лозова Харківської області.

З березня 1959 року і до смерті в 2006 році працював в колгоспі ім . Володимира Ілліча головним інженером- механіком (с. Б ілка).

Нагороди: Орден «Трудового Червоного Прапора» —1976 р ік . Медаль: «За доблестный труд. В ознаменование 100-летия со Дня рождения В. И. Ленина» — 1970 р ік .

Був одружений. Дружина —Мисенко Ніна О лексіївна, 1939 року народження, медичний працівник, дочка — Мисенко Валентина Іван івна, 1960 року народж ення. Син — М исенко Володимир Іван о ви ч , 1 9 64 р о к у народження.

Мелехов Павло Олексіііович, старшиіі леіітенант ветеринарної служби.

Народився 28 липня ^928 року в козац ькій слободі С тр іл ец ьк ій Сєвського району Брянської області в селянській родині. Росіянин.

В 1945 році закінчив 8 клас ів і поступив на н авч ан н я до Труб- чевського зооветтехнікуму, який за­кінчив в 1948 році. Був направлений на посаду ветеринарного техн іка в Севський район Брянської області.

1948-1951 роки — служба в Р а­дянській Армії.

П ісля дем об іл ізац ії працював завідую чим К няги- нівською зооветдільницею в Сєвському районі.

Без відриву ВІД роботи в 1957 році вступив, а в 1963 роц, з ак ін ч и в М осковську ветеринарну академ ію одночасно працював за фахом в організаціях Севськошрайону. Брянської області.

Звання лейтенанта присвоєно в 1962 році. В січні 1965 року був призначений головним ветеринарним лікарем Тростянецького району Сумської об^іасті. На цій посаді працював до 25 серпня 1977 року.

З 25.08.1977 р. по 28.07.1980 року працював головним ветлікарем міжгосподарського об’єднання по виробництву яловичини, в зв ’язку з реорганізацією об’єднання в 1980 році переведений в колгосп ім. Володимира Ілліча на ту ж посаду. Тут працював до виходу на пенсію в 2000 році.

Був одружений. Разом з дружиною виховали двох синів.Син Віктор Павлович Мелехов, 1953 року народжен­

ня, — полковник Російської армії. Син Олександр, 1955 року народження, — підполковник запасу Російської армії. Обидва одружені, мають дітей.

Мелехов П. О. обирався до Тростянецького райкому профспілки працівників сільського господарства з 1968 по 1976 роки.

Нагороди: Орден «Знак пошани». Знак «Відмінник цивільної оборони СРСР».

Нешлюбенко Анна Василівна, старший лейтенант медичної служби.

Народилася в 1937 році в с. Білка Тростянецького району Сумської області в селянській сім’ї.

В 1944 році вступила до 1 класу Білчанської школи, 10 класів якої закінчила в 1955 році. В 1961 році

К ’ закінчила Харківський медичнийч , інститут. В інституті вийшла заміж.

Разом з чоловіком працювала в Закарпатській області 1 рік.

З 1962 року працювала в районній лікарні м. Дергачі Харківськся обяаеп.

З 1990 по 1996 рік працювала в селі Сонячному Охтирського району Сумської області.

Померла в 1996 році.

Нешлюбенко М икола О лександрович, старший лейтенант.

Народився в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в селянській родині.

Помер.

Овчаренко Олександр Савич, старший лейтенант.Народився в грудні 1955 року в с. Б ілка Тростянецького

району Сумської області в селянській родині, я к а веде свій родовід в ід к о з а к ів Б іл ч ан сько ї сотн і О хтирського слобідського козачого полку.

В 1973 році закінчив Б ілк івську СШ.1973-1976 рік — служба в Радянській Армії.Закінчив військове училище.За станом здоров’я звільнився з арм ії і працював водієм

в пожежному депо колгоспу ім . Володимира Ілліча.Через хвороби отримав інвалідність II групи.Був одружений. Дружина Овчаренко Л ід ія Григорівна.

Виховгіли 3-х синів.Помер ЗО грудня 2005 року, похований в с. Б ілка.

П асько В олодим и р М и к о ла й о в и ч , стар ш и й лейтенант.

Народився 2 червня 1944 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області, в селянській родині. ^

В 1962 році закінчив Вілчанську СШ.В 1963 році поступив в педагогічний інститут, вчитель

математики.Працював в Г р узч ан ськ ій во сьм и р іч н ій ш ко л і

Тростянецького району вчителем математики.Служив в Радянській Армії, Одеський ВО. Наказом

№ 73 МО СРСР присвоєно звання лейтенант.Працював вчителем математики середньої школи в

с. Шляхове, Одеської області.П ісля переїзду на батьківщину працював вчителем

математики Тростянецької заочної школи.Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 65

МО СРСР ЗО грудня 1976 року,284

Був одружений. Дружина Пасько Тетяна Петрівна, 1949 року народж ення, сини: М икола, 1974 року народження, Ігор, 1977 року народження.

Перепелиця Ніна Павлівна, старший лейтенант медичної служби.

Народилася 11 листопада 1948 року в с. Юнаківка Сумського району Сумської області в сім’ї службовців.

В 1966 році на з золотою медаллю зак ін ч и л а 10 кл ас ів Юнаківської середньої школи.

В 1972 році закінчила Харківсь­кий державний медичний інститут,

л за фахом педіатр.в 1972-1974 роках працювала

педіатром в Тростянецькій цент­ральній районній лікарні. За сімей­ним обставинами (народження

сина) перевелась на посаду педіатра в Білківську дільничну лікарню. Працювала на цій посаді до 1977 року.

В 1978 році призначена заступником головного лікаря Тростянецької районної лікарні.

З народженням другого сина в 1979 році перевелась на посаду педіатра Білківської лікарні і з 1980 року по теперішній час працює в Білківській лікарні.

Звання лейтенант медичної служби присвоєне наказом Міністра оборони СРСР 21 серпня 1974 року, звання старший лейтенант медичної служби — наказом » 77 МО СРСР 19 листопада 1984 року.

Відмінник охорони здоров’я України. Голова профкомуБілківської сільради.

Одружена. Чоловік, Перепелиця Віктор А н д р а іо ш ^ головний лікар Білківської лікарні. С«аи: Євгеній, р о к у народження, Юрій, 1979 року народження.

П окотило В о ло д и м и р П р окоп ови ч , стар ш и й лейтенант.

Народився 7 лютого 1936 року в с. Боромля в с ім ’ї службовців.

Разом з б атькам и п ер е їх ав в Б ілку 1938 року.

В 1954 році закінчив 10 класів Білчанської середньої школи.

В 1 9 55 роц і п р и зван и й в Радянську Армію. Служив секрет­ником в р о т і о б с л у го в у в а н н я Вищого військово-морського учи ­лища льотчи ків в м. К уйбиш еві. Демобілізувався в 1958 році в званні старший матрос.

З 1958 по 1963 рік працював станочником на Тростя­нецькому машинобудівному заводі. З 1963 по 1968 р ік працював токарем в колгоспі ім . Володимира Ілліча.

, В 1968 році Покотила В. П. обрали головою Білчанської сільської ради. Одночасно в 1969-1970 роках навчався в Х арківській радянсько-партійній ш колі. В 1970-1971 роках працював на цегельному заводі в с. Б ілка. З 1971 по 1975 рік — голова Білчанської сільської ради. 28 жовтня1971 року наказом МО СРСР Покотилу В. П. присвоєно військове звання молодший лейтенант.

З 1975 року по 1996 р ік працю вав директором цегельного заводу в с. Білка. Звання старший лейтенант

^ Командую чого К и ївськи м воєнним округом 17 грудня 1984 року.

На пенсію вийшов в 1996 році

народження, син Сергій — 1964 по.,,,бойових лій п длч • народження, учасник1986 році. Ф^^^істані, ліквідатор авар ії на ЧАЕС у

10 0 л Г и я ™ 0 доблестней труд, , ознаменование10 0 летия со Дня рождения в . И. Л ен и н а ., «Ветеран труда*, «60 років Перемоги*. Грамоти.

Живе в с. Б ілка.

^а^Ромааюк Микола Миколайович, старший лейте-

сум^тг сіГв\™кіГр:::гОдружении. Дружина Романюк Марія Василівна.

Руцький Олександр Миколайович, старший лейте-НЭ.НТ«

Народився 7 .0 1.1959 року в о. Горіле Г лух івсько го району Сумської області в селянсьі<ій сім’ї.

В 1974 році закінчив'8 класів Горілівської восьмирічної школи, в цьому ж році вступив до Глу­хівського технікуму механізації та електриф ікації сільського госпо­дарства на відділення механізації гідромеліоративних робіт. ,

Закінчив технікум в 1978 році і за призначенням тех н ікум у

працю-вав майстром виробничого навчання Сумського філіалу Харківського сільськогосподарського інституту ім. В. В. Докучаева. Одночасно, з 1979 по 1984 рік, навчався в цьому ж інституті.

П ісля зак ін чен н я інституту в 1 9 8 4 -1 9 8 5 роках працював начальником виробничої дільниці № 1 в колгоспі ім . Володимира Ілліча в с. Білка Тростянецького району Сумської області.

В 1985-1986 роках проходив строкову службу в Зброй­них силах СРСР в м. Ленінграді при штабі Ленінградського воєнного округу. Наказом Міністра оборони СРСР в 1986 році присвоєно звання молодший лейтенант.

З 1986 по 1900 рік очолював 1 виробнячу дільширо колгоспу ім. Володимира Ілліча. В червні 1990 року толеві збори обрали Руцького О. М. головою правління колгввщг ім. Володимира Ілліча (з грудня 1995 р. — АПО ЗТ «Няаа»)^

в 1999 році, в зв ’я зк у з реорганізацією АПО ЗТ «Н ива»,перейшов на інш у роботу.

Працює заступником начальника локомотивного депо Смородине ПЗ з сільського господарства.

Звання старший лейтенант присвоєно в 1990 році. Одружений. Дружина Ольга Я ківна , дочка Н атал ія —

1982 р о ку н ар о д ж е н н я , син В ік то р — 1 9 8 7 р о к у народження.

Проживає в с. Б ілка.

Сміян М икола Петрович, старший лейтенант.

Народився 16 січня 1940 року в с. Б ілка Тростянецького району. С ум сь ко ї о б л аст і в с е л я н с ь к ій родині, я к а має глибокі родинні корені серед слоб ідських к о зак ів Білчанської сотні.

4 В 1958 році закінчив Б ілчанську^ середню школу. Навчався в Любо-

^ тинському залізничному училищ і зафахом м о н таж н и к к о н т а к т н и х електричних ліній на залізниці.

До 1963 р о ку п р ац ю вав за фахом на с т а н ц ії Б єл го р о д

П івденної зал із-н и ц і. С луж ив в м. Ростов-на-Д он у. Закінчив ш колу молодших а в іа м е х ан ік ів . З ван н я — молодший лей тен ан т . В ц ьом у зв ан н і с л у ж и в н а військовому аеродромі до 1966 року.

В 1966 році демобілізувався і переїхав на батьківщ ину в с. Білку.

Працював електриком в колгоспі імені Володимира Ілліча.

Н аказом № 85 МО СРСР 17 .12 .1984 р. присвоєно звання старший лейтенант.

Помер і похований в Білці в березні 1991 р.Був одружений. Дружина Сміян Зоя Афанасіївна. Дочка

Олена, 1962 року народження, син Володимир, 1969 року народження.

і'

І

її

Соседка Володимир Денисович, старший лейтенант.Народився 28 квітня 1938 року в с. Білка Тростя­

нецького району Сумської області в селянській родині.В 1955 році закінчив 10 класів Білчанської середньої

школи.В 1956-1958 роки служив в Радянській Армії.П ісля служ би зак ін ч и в ін сти тут , працю вав в

м. Тростянець.Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 7

МО СРСР 7 березня 1974 року.5 серпня 1974 року знявся з військового обліку в Білці

і виїхав до Полтави.Одружений. Дружина Сосєдка Алла Михайлівна. Дочка

Марина — 1967 року народження.

Тетянечко Іван Андрійович, старший лейтенант.Народився 21 вересня 1938 року в селі Грузьке

Тростянецького району Сумської області.В 1955 році закінчив Білчанську середню школу ім.

М. Горького.Служив в Радянській Армії — 1956-1958 роки. Після

служби в армії закінчив Сумський педагогічний інститут, за фахом вчитель історії і суспільствознавства.

Працював вчителем історії Гребеникі^бької школи Тростянецького району.

Звання старший лейтенант присвоєно наказом № 102 МО СРСР 13 листопаду 1973 року.

Проживає в с. Грузькому.

Шиленко Сергій Іванович, старший лейтенант.Народився 15 серпня 1972 року

в с. Білка Тростянецького району Сумської області в сім ’ї інженера Івана Андрійовича Шиленка та вчительки Віри Олександрівни Ши­ленко.

В 1988 році закінчив 10 класів Б іл к ів с ь к о ї СШ. В 1990 році вступив до Сумського педагогічного інституту, який закінчив в 1995 році по спеціальності ф ізкультура і

військова допризовна підготовка зі званням лейтенант.289

з 1995 по 1997 рік працював вчителем ф ізкультури і допризовної підготовки в Б ілк івськ ій школі І-ІІІ ступен ів.

З 1997 п о '2002 р ік працю вав черговим офіцером Сумського обласного військкомату. В 1998 році присвоєно звання старший лейтенант.

З 2001 по 2003 р ік п р ац ю вав в м . Б а л т ій с ь к , Калінінградської області. Начальник караулу в охоронній фірмі.

З 2004 по 2006 р. працював в Московській області.З 2006 р. пронсиває в м. Суми.

Шимко Володимир Дмитрович, старш ий лей те ­нант.

Народився 19 жовтня 1938 року в сел і О лексине, Т ростянецького району. С ум сько ї област і в родин і робітників.

В 1955 році закінчив Білчанську СШ ім . М. Горького.1956-1958 рік — служба в арм ії.

В 1972 році — Харківський автодорожній інститут, за фахом інженер експлуатації автомобільних ш ляхів .

Працював майстром в Тростянецькому районному автодорожньому управлінні.

Звання лейтенант присвоєно наказом МО СРСР 28 листопада 1972 року. Звання старш ий лей тен ан т — наказом № 96 МО СРСР 18 жовтня 1977 року.

Одружений. Дружина Шимко Ольга М ихайлівна, син Юрій — 1963 року народження, Олександр — 1968 року народження.

Сім’я проживає в м. Тростянець.

Чернець Микола Григорович, старший лейтенант.Народився 9 грудня 1954 року в сел і М икитівна

ростянецького району Сумської області в селянські родині.В 1972 році закінчив 11 класів Б ілківсько ї СШ.В 1972-1974 роках служив в Радянській АрміїПісля служби в армії закінчив техн ікум . Працював

майстром електроцеху на шоколадній фабриці ♦Україна* в м. Тростянець.

■І

Л і

лг старший лейтенант — наказом№ 94 МО СРСР 23 листопада 1983 р.

Знятий з обліку в Тростянецькому РВК 5 травня 1987 року в зв ’язку з переїздом до м. Суми.

Одружений. Дружина Чернець Анна Анатоліївна 1958 р. н., дочка Олена — 1978 року народження, син Олек­сандр — 1983 року народження.

Борика Віктор Миколайович, лейтенант.Народився 8 травня 1955 року

(через 10 років після закінчення Великої В ітчизняно ї війни) в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в селянські родині, я к а має глибокі корен і в Б ілчанській сотні Охтирського Слобідського ко-зацького полку.

1972 року закінчив 10 класів Б ілківської середньої школи ім. М. Горького.

Служба в радянській Армії з 13 травня 1973 р. по 16 травня 1975 року.

З травня 1973 року по грудень 1973 року навчався в школі молодших командирів зенітно-ракетних військ, м. Богодухів.

З гр уд н я 1973 по травень 1975 року служ ив командиром відділення в зенітно-ракетних військах. Сержант, старший сержант.

П ісля 2-х місячних зборів по підготовці офіцв^йв запасу 19 грудня 1975 року наказом № 246 МО СРСР присвоєно звання лейтенант.

20 жовтня 2000 року Командуючий Північного БО України наказом № 67 підтвердив звання лвйт«аят Збройних Сил України. 26 березня 1992 року Бори»М. прийняв присягу на вірність Україні.

В 1975 році працював наладчиком на Сумськааіу заакда♦ Насосенергомаш», в 1976 р. — наладчиком холодного штампування на Тростянецькому заваді ропобутприлад».

в 1977 році закінчив Сумський навчальний комбінат, з а ф ахом ш оф ер. Р ік п р ац ю вав ш оф ером в Тростянецькому АТП 18041.

З 1978 по 1996 рік працював шофером в колгоспі ім . Володимира Ілліча, с. Б ілка.

З 1996 року і по цей час працює в різних будівельних бригадах в Києві, Сумах та в м істах Росії.

Разом з сином Романом, 1991 року народження, прожи­вають в с. Білка на прадідівському подвір’ї по вул. Садовій 38.

Вансовський Юрій Євгенійович, лейтенант техніч­ної служби.

Народився 2 листопада 1940 року в м істі П олтава.Жив на стан ц ії С к р я г ів к а і працю вав т е х н ік о м

околотку 9-ї дистанції колії Південної залізниці з травня1965 року по червень 1973 року.

Звання молодший технік-лейтенант присвоєно наказом215 МО СРСР 30.09.1967 року. Молодший лейтенант

технічної служби — наказом № 26 МО СРСР 3 .12 .1971 року. Лейтенант техн ічно ї служ би — н аказо м № 9 Командуючого КВО 15.01.1973 року.

Одружений. Дружина Вансовська Анна П етрівна, син Анатолій.

1.06.1973 року виїхав в Полтаву.Помер і похований в м. Полтава.

Величко Віктор Григорович, лейтенант.Народився 7 грудня 1958 року

в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в с ім ’ї робітника Величко Григорія Івановича і Л ід ії Євтєєвни. ,

В 1975 році закінчив 10 класів Б іл к івсько ї середньої ш коли ім . М. Горького.

С трокову служ б у проходив у внутрішніх військах, в загоні Крем­лівських курсантів. Тут ж е з а л я п га в - ся на п о застр о ко ву с л у ж б у .

Послідовно присвоювалися звання: старшина, прапорщик.

iSTo Міністр Оборони СРСР наказомN. 288 присвоїв Величко Віктору Григоровичу звання молодший лейтенант. Через рік демобілізувався в с. Білку з в/ч 28216. Працював електрозварювальником в колгоспі їм .. Володимира Ілліча. Жив в с. Микитівна.

25 березня 1989 року наказом № 16 командуючого Київським військовим округом Величко Віктору Григоро­вичу присвоєно звання лейтенант.

Був одружений. Дружина — Величко Людмила Григорівна 1961 року народження. Син Віталій, 1981 рок народження.

Величко В. Т. помер, похований в с. Микитівка.

Герасименко Анатолій Іванович, лейтенант.Народився 26 квітня 1962 року в с. Білка Тростя­

нецького району Сумської області в родині колгоспників, що походить зі старовинного козацького роду.

В 1979 році закінчив Білківську ЗОШ І-ІІІ ступенів.В 1981 році — Харківський залізничний технікум.В 1981-1984 роках служив в Збройних Силах,

противоповітряні війська, ПЛС далекої дії, Одеський ВО.Після демобілізації навчався в Харківському юри­

дичному інституті МВС. Закінчив інститут в 1987 році, зафахом юрист.

В 1987-1989 роках працював слідчим в Романському районному відділі У МВС в Сумській області.

З 1989 року разом з дружиною і дітьми проживав в м. Суми. Працював слюсарем контрольно-вимірювальних приладів НВД-3 Сумського відділку Південної залізницідо 1996 року.

В 1996 році звільнений з роботи за скороченням іш«гу.Безробітний.

Проживає з батьками в с. Білка.

Гніденко Іван Михайлович, лейтенант.Народився 22 вересня 1958 року в селі Воскресенка

Б уринського району С ум ської об.часті в родині колгоспників.

Закінчив 8 класів Воскресенської школи в 1972 році, середню школу в с. Успенка — в 1976 році.

В 1981 році закінчив політехнічний інститут. 6 .12 .1981 року наказом № 290 МО СРСР Гніденку Івану Михайловичуприсвоєно звання лейтенант.

Працював в колгоспі ім . Володимира Ілліча с. Б ілка інженером-електриком і жив за адресою вул. Ж овтнева 1.

Вибув до Кіровського р ай в ій ськко м ату , м . К іров, Луганської області 17.09.1984 р.

Одружений. Дружина — Гніденко Валентина Федорівна, 1958 року народження, донька Ольга, 1981 року народження.

Гордієнко Володимир Олексійович, лейтенант.Народився 13 жовтня 1957 року в с. Б ілка Тростя­

нецького району Сумської області в селянській родині.Закінчив Б ілківську середню ш колу в 1974 році.Під час служби в м. Куп’янськ Х арківсько ї області

присвоєно звання молодшого лейтенанта. П ісля чого вийшов в запас і переїхав на постійне місце проживгшня в с. Б ілку.

Наказом № 261 МО СРСР 22 .10 .1984 року присвоєно звання лейтенант.

1 2 .0 3 .1 9 8 5 р о ку ви б ув в Д з е р ж и н с ь к и й райвійськкомат м. Харкова.

Горловський Станіслав Едуардович, лейтенант.Н ародився 24 ж овтн я 1950 року в с. К ороленка

Ярмолинецького району Хмельницької області.Звання лейтенант присвоєно наказом № 146 МО СРСР

9.06 .1977 року.Прибув з Дзержинського РВК м. Харкова до Б ілківської

сільради і став на облік 10 .03 .1982 року. Поселився в с. Олексине.

П рац ю вав ш л іф увал ьн и ко м в Т р о с тя н е ц ь к о м у райпром-комбінаті.

О д р уж ен и й . Д р у ж и н а Л ю д м и л а , 1956 р о ку народження, сини Олександр і Анатолій 1979 р. н.

Дзек Ростислав Миколайович, лейтенант.Народився 10 серпня 1947 року в с. Мухареве Сла-

вутського району Хмельницької області.Працював робітником в радгоспі Микитівський в

с. Вишневе Білківської сільради з грудня 1980 року.Звання лейтенант присвоєно наказом № 62 Коман­

дуючого КВО 7 серпня 1984 року.Був одружений. Дружина Дробітько Ніна Василівна,

1943 р. н., доньки: Алла, 1968 р. н., Ірина, 1970 р. н., син Геннадій.

Р. М. Дзек помер і похований в с. Вишневе.

Дмитрієв Олександр Володимирович, лейтенант.Народився 6 листопада 1962 року в м. Жданові

Донецької області.Звгшня лейтенант присвоєно наказом № 216 Замісника

Міністра оборони СРСР 13 серпня 1986 року.Прибув в Білку і став на облік 19.01.1987 р. з м. Жданова. Працював в Білківській СШ вчителем початкової війсь­

кової підготовки.Одружений. Дружина Дмитрієва (Порок) Марина Іва­

нівна, 1956 р. н.1 серпня 1989 року вибув в Ж овтневий РВК

м. Маріуполя (Жданов).

Дрижерук Олександр Миколайович, лейтенант.Народився 5 грудня 1962 року

в с. Білка Тростянецького району Сумської області в селянській роди­ні. В 1980 році закінчив Білківську середню школу ім . М. Горького. Після закінчення школи вступив до колгоспу імені Володимира Ілліча, працював шофером до квітия 1981 року.

З 1981 по 1983 рік щїоходив ____ службу в Групі Радянвышх війс«сНімецькій Демократичній Республіці.

295

Після демобілізації працював р ік шофером в тому жколгоспі в с. Б ілка.

Правління колгоспу направило на навчання в Пол­тавський інженерно-будівельний інститут на ф акультет сільськогосподарського будівництва.

П ісля зак інчення ін сти туту 31 червн я 1988 року п оверн увся в колгосп ім . В олоди м и ра І л л іч а , був призначений на посаду старшого інженера-будівельника. На цій посаді працював до реорган ізац ії колгосп у. В агрофірмі «Нива» був бригадиром будівельної бригади. В сільгосппідприємстві «П івненківське», я к е прийшло на зміну колгоспу і агрофірми «Н ива», працює механізатором.

Звання старшого лейтенанта присвоєно наказом МОСРСР в 1990 році.

Одружений. Дружина Н аталія М иколаївна, четверодітей — учні Б ілківської школи.

Дубовик М ихайло Якович, лейтенант.Н ар о д и вся в с . Б іл к а Т ро­

с т я н е ц ь к о го р ай о н у С у м с ь к о ї області в багатодітн ій сел ян ськ ій родині.

1954 року закінчив Б ілчанську середню школу.

1956 р о ку був ви п ущ ен и й з Мало-Висторопського техн ікум у аг­рономом. 1956-1958 роки — працю­вав агрономом в колгосп і ім . Ко- товського, в с. Б ілка і в Буймері. Служив в арм ії в 1958-1960 роках.

Один р ік працював на П івненківсь-кому цукровому заводі.В 1967 році ви їх ав до К азах ст ан у . П рацю вав в

геологорозвідувальній експедиц ії. Бригадир бурильної бригади.

Звання молодший лейтенант, лейтенант присвоєно після навчальних зборів наказом МО СРСР.

Був одружений. Мав дорослу доньку. Помер в 2005 році-

Народився 24.08.1929 року в с. Б ілка Тростянецького району Сумської області в селянській сім’ї. Батько — Колісник Федір Васильо­вич — секретар сільської ради, мати Пріська Іванівна — селянка.

В 1947 році закінчив 7 класів Білчанської середньої школи.

В 1948-1950 роках навчався в школі авіаційних техніків. Випу­щений з і званням молодший технік-лейтенант.

С луж и в в а в іа ц ії протиповітряної оборони під Москвою. В 1954 році присвоєно звання лейтенант.

В 1956 році за станом здоров’я демобілізований з армії. Працював машиністом тепловозу на заводі «Клейтун»

в м. Москва.Був одружений. Дружина, син і донька живуть в Москві. Помер в 1994 році і похований в о. Білка.Фото в формі курсанта 26.10.1949 р.

Кулібаба Іван Іванович, лейтенант.Народився селі Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині.Згікінчив Білчбпіську СІП. Військове училище. Служив в армії. Після скорочення армії повернувся в

^Пріцював вчителем фізкультури і початкової до- військової підготовки.

Помер.

Кулібаба В а с л ь Іваво.ич,Н ар о ди в ся 22 лютого 1942 року « • РУ

п г » ; :З 1960 по 1963 рік служив в Радянській Арші.^97

П ісля зак інчення інституту працю вав в С умському політехнічному інституті, на медичному факуль'геті, інженерпо обладнанню.

Звання лейтенант присвоєно наказом № 265 МО СРСР3.12.1971 року.

Одружений. Дружина Кулібаба Людмила Федорівна.Син Руслан 1970 року народження.С ім’я проживала в с. Б ілка.

М аленко Микола Андрійович, лейтенант.Народився 1929 року.Прибув в Б ілку з Ківерцовського РВК 12 серпня 1963

року. ^Працював вчителем фізики в Б ілк івськ ій СШ по 19

серпня 1969 року.Вибув в м. Охтирку.

Пасько Іван Миколайович, лейтенант.Народився З березня 1942 року в с. Б іл к а Тро­

стянецького району Сумської області в селянській родині.1960 року закінчив Білчанську середню ш колу ім . М.

Горького.1964 року закінчив сільськогосподарський інститут,

за фахом ін ж ен ер -м ех ан ік . В 1972 році п роходи в військову підготовку на курсах офіцерів запасу.

Наказом № 423 МО СРСР 23 листопада 1973 року присвоєно звання лейтенант.

Працював в колгоспі ім . Володимира Ілліча інженером- механіком до травня 1977 року.

18.05.1977 року знявся з обліку і ви їхав до м . Суми. Одружений. Дружина Світлана Петрівна, 1947 року

народження.

Піщанецький Михайло П антелійович, лейтенант.Прибув в с. Олексине Б ілчанської сільради Тростя­

нецького району Сумської області 6 жовтня 1954 року.П рацю вав на Т р о стян ец ько м у деревообробному

комбінаті верстатником.

Одружений. Дружина Піщанецька Віра Кирилівна. 19 квітня 1968 року вибули в с. Цвіточне Кримської

області (нині АРК).

Пономаренко В. І., лейтенант-інженер.Народився в селі Білка Тростянецького району Сумської

області в селянській родині.Закінчив Білківську середню школу.Н авчався і закінчив Харківський політехнічний

інститут. Інженер-механік. Працює на машинобудівному заводі. Одружений.

Рибальський Анатолій Олександрович, лейтенант.Народився 1963 року в с. Білка Тростянецького району

Сумської області в селянській родині.Одружений. Дружина Рибальська Любов Миколаївна.

Мають сина.

Солодовник Олексій Юхимович, лейтенант медич­ної служби.

Народився в селі Микитівка, Тростянецького району Харківської (нині Сумської області) в селянській родині13 березня 1928 року.

В 1945 році закінчив 7 класів Микитівської школи. Закінчив в 1949 році Сумський медичний технікум.

За фахом фельдшер. - п і о«;9В 1950-1953 роках служив в Радянській Арми. В 195^

році присвоєно звання молодший лейтенант.П ісля демобілізації працював завідуючим ф.л№

шерсько-акушерським ц увк^м в с. М икитівка^Звин. лейтенант медичної служби присвоєно наказом №МО СРСР зо грудня 1954 року. д„„пивна

Одружений. Дружина Солодовник Мари. д Г « н н я адреса: с. Микитівка Тростянецького району

Сумської області.

ної служби. .Народилася 29 серпня 1931 року в с. П оп івка Красно-

пільського району Сумської області в селянськ ій родині.Закінчила Попівську середню ш колу в 1950 р.Харківський медичний інститут. ^ ^Працювала акушеркою в Тростянецькій центральній

районній л ікарн і.Звання лейтенант медичної служби присвоєно наказом

№ 02880 МО СРСР 13 червня 1953 року.Одружена. Чоловік — Солодовник Борис Сергійович,

донька Людмила, 1960 року народження.Проживають в с. М икитівка Б ілк івсько ї сільради .

Биківець Олександр Григорович, молодш ий лейте­нант. ^

Народився в с. Олексине Т ростянецького району Сумської області в селянські родині.

Дєгтянников Юрій Федорович, м олодш ий лей те­нант.

Народився 1936 року.Прибув в с. Б ілку 17 червня 1967 року із м іста Сверд-

ловська.Працював в ПЧ-9 (9-а дільниця) Південної залізниці

механіком.Одружений. Дружина Софія Пилипівна, дочка Любов,

1962 року народження.

Набоков Анатолій Михайлович, молодш ий лей те­нант.

Народився в с. Верхня Синєвода Сколівського району Львівської області 6 січня 1950 р.

Разом з батьком Н абоковим М и хай лом М и х ай ­ловичем переїхав в с. Грузьке Тростянецького району Сумської області.

Працював майстром Тростянецького заводу «Електро- побутприлад». Стояв на обліку в Білці.

61 МО СРСР , 7 "“ “ О“61 МО СРСР 17 КВІТНЯ 1971 року, з жовтня 1971 рокувибув в м. Охтирку Сумської облості

нант.Руденко Анатолій Вікторович молодший ленте-

Народився 28 серпня 1958 року в с. Ллєновка Кокче­тавського району Кокчетавської області в селянській родині, я к а виїхала на освоєння цілинних земель в 1956 р.

Звання молодший лейтенант присвоєно наказом № 165 МО СРСР 26 червня 1984 року.

Працював в 9 дистанції колії Південної залізниці ст. Смородине, оператором-дефектоскопістом.

Соболевський Олександр Володимирович, молод­ший лейтенант.

Народився 26 січня 1951 року в м. Тростянець в робітничій родині.

Закінчив Тростянецьку середню школу. Служив в Радянській Армії.

Звання молодший лейтенант присвоєно наказом № 120 МО СРСР 7 червня 1979 року.

Одружений. Дружина Надія Григорівна, 1951 рокународження.

П ісля демобілізації разом з дружиною проживав вс. Олексине Білківської сільради.

Знявся з обліку 17 грудня 1981 року в зв’я ж у зпереїздом до м. Керч, АРК.

Тетянечко Іван Миколайович, молодший лейте­нант.

Народився 23 січня 1954 року в с. Бі.чка Тровяшдаснт, району Сумської області в селянській родяв.

В 1972 році закінчив 10 класів Бин»еьдаі П і^ я н і а н н я . ТЕХНІКУМІ і

бурильним майстром Сумської геологорм вш а® »»ЗОЇ

З ван ня молодш ий л ей тен ан т п рисвоєно н ак а зо м № 2790 МО СРСР 26 жовтня 1976 року.

Знятий з обліку в Тростянецькому РВК 27 березня 1979 року в зв ’я зк у з виїздом до м. Суми.

Одружений. Дружина Тетянечко Людмила Борисівна, син Андрій.

Усик А натолій Маркович, м олодш ий лейтен ан т.Н ародився 23 лютого 1941 року в сел і В аси л івн а

Лебединського району Сумської області.Закінчив середню школу в Василівці.Сумський педагогічний інститут. За фахом вчитель

англійської мови.Працював вчителем англійсько ї мови в Б іл к ів ськ ій

СШ.Звання молодший лейтенант присвоєно наказом № 4

МО СРСР 11 січня 1971 року.Одружений. Дружина Усик М арія А ндріївна.

Шабатін Ганна Несторівна, молодш ий лей тен ан т медичної служби.

Н ародилася 16 лютого 1927 ро ку в с ел і Л ісчан е Білоцерківського району Київської області.

Закінчила медичний техн ікум . За фахом санітарний фельдшер.

Працювала за фахом в Тростянецькій районній санепі­демстанції з травня 1967 року і до виходу на пенсію.

З ван ня молодший лей тен ант присвоєно н аказо м № 1325 МО СРСР 11 травня 1953 року.

О дружена. Чоловік — П рикаж чик Григорій Євдо- кимович, пенсіонер-фельдшер. Син — П рикаж чик Віктор Григорович, підприємець в м. Суми. Офіцер.

Сім я живе в 0. Олексине Б ілківсько ї сільради Тростя­нецького району.

•і

Ємець Анатолій Григорович, старший сержант.

Народився З червня 1948 року в селі Микитівка Тростянецького райо-ну Сумської області в селянській ро-днні.

В 1956 році закінчив Мики- тІБську восьмирічну школу.

До червня 1965 року працював в Тростянецькому міжколгоспбуді робітником.

в 1965 році вступив до Охтирсь­кого техн ікум у механ ізац ії і

ел е к тр и -ф ікац ії сільського господарства, закінчив техн ікум в 1971 році після служби в армії. За фахомтехн ік-механ ік.

З червня 1968 по червень 1970 року служив в Ра­дянській Армії.

Після закінчення технікуму був направлении на посаду помічника бригадира тракторної бригади колгоспу «Іскра» Недригайлівського району Сумської області. Пропрацювавна цій посаді до березня 1972 року.

З березня 1972 року по 1975 рік “Радюв“ п ° ш ^ о м бр и гади р а тракторно ї бригади, а з бригадиром тракторної ^Ригади к о л г ^ ^ - Ілліча, потім, після реоргашзац , «Швнен-

3 2005 року працює в сільгоспшдпри€**стві «ік івське» в цеху механізацй.

Одружений. Дружина Нша Петрівна.

• іі .у

ПІСЛЯМОВА

На цьому згівершуємо публікацію коротких довідок про нащ адків козацьких і воєнних родів.

Автори-упорядники, редакційна колегія усвідомлюють, що про ж иття кожного воїна можно розповідати багато цікавого, що залишилося в пам ’я т і їхн іх близьких, в їхн ій пам’ят і. Але розміри книги не дозволяють цього зробити. Н адіємось, що рідні в майбутньому опубл ікую ть т а к і розповіді в нових книгах, журнальних та газетних статтях .

Даруємо цю книгу нашим зем лякам для збереження пам ’я т і про своїх славетних родичів, а ю накам — для прикладу.

Наперед вибачаємося за можливі помилки та неточності і за те, що когось з поважних причин не згадали в цій книзі.

Редколегія, Коробейник О. В., Яценко Л. Л.

ЛІТЕРАТУРА, ДОКУМЕНТИ, УСТАНОВИ

1. Большая Советская Энциклопедия. 5 издание.2. Герои Советского Союза. Т. 1, 2, 1987 р.3. А . В’юнік. Білка 2004 рік.4. Е. П. Иванов. Генерал Коновницьш П. П. Псков, 2002 р.5. Винипедия - свободная энциклопедия.6. Анна Самаль. Виртуальная энциклопедия декаб-ристов.

На сайте в Интернете. Http: //decem b. hobby ru/7. Державний архів Російської федерації ср. 109, 1 експ,

1826 p., спрв 61 , ч. 121.8 . Військово-морський державний архів Росії. Гатчина,

Ленінградської області Р.Ф.9. Архів Міністерства оборони Р.Ф. м. Подольськ, Московська

обл., Р. Ф.1 0 . Д ерж авний А рхів Х арківської області. Справи

Охтирського повіту.11 . Державний Архів Сумської області. Справи Охтирського

повіту, Тростянецького району, с. Білки.12 . Музей героїчної оборони та визволення Севастополя.

Особові справи співробітників. _1 3 . С ум ський обласний краєзнавчий музей. Фонди

бібліотеки. _ .14 . Краєзнавчий музей Білківської школи. Документи і

матеріали експозиції. _ л15. Б. Ф. Пономаренко. Рукописнии список офщерів с. Ьілка

- учасників Великої Вітчизняної війни.

с ільради Коваль Л і д і ї Миколаївни^ з^п^исько!19. Спогади офіцерів та їх рідних, учнями

23. Листи і нотатки героїв од ЛГД. ЗВПвТ).24. Книга скорботи г.25. Северодвинск. Город У ^26. В единстве наша ’ 2007 г.27. А. И саев. Георгий І « » ^28. Ю. Самброс. Щаблі. №

305

Таблиця 1.Табель о рангах (с изменениями 18-нач. 20 в.в.)

Росийской империиоо Чины военные Чины Чины

армейские флотские гражданские придворные

1-й Генерал-фельдмаршал

Генерал-адмирал

Канцлер

2-й Генерал-аншеф(1716-96)СІ796Генерал от инфан­терииГенерал от кавале­рииГенерал от артиле- рии,инженер-генерал

Адмирал Д ей стви тель­ный тай н ы й советник

Обер-камергерОбер-гофмаршалОбер-шталмейстерОбер-егермейстерОбер- гофмейстерОбер-О б е р -ц ер ем о н е -мейстерОбер-форшнейдер (с 1856 г.)

3-й Г енерал-поруччик (с 17 3 0 -х г . до конца ХПІ)Г енерал-лейтенант

Вице-адми­рал

Тайный совет­ник

ГофмаршалШталмейстерЕгермейстерГофмейстерОбер-церемонемей-стерОбер-форгинейдер (с 1856 г.)

4-й Генерал-майор Контр-адми­рал

Тайный совет­ник

6-й Бригадир(1722-1799)

Капитан-командор

Тайный совет­ник (до 1724) Д ей ствитель­ный статский советник

Церемонемейстер (с 1884 г .)

6-й Полковник Капитан1-го ранга Коллежский

советникКамер-фурьер

7-й Подполковник Капитан 2-го ранга Надворный

советник8-Й Премьер-майор н

с е к у н д - м а й о р(1731-97)До 1884 майор Войсковой стар ­шина с 1884 Капитан Ротмистр Есаул

Капитан 3-го ранга (18 в.)К а п и т а н - лейтенант (до 1884 и в 1907-11 Ст. л ей те­нант(с 1912 г.)

Колежскийассесор

иисоЧ«9-й

10-й

11-й

12-й

13-й

♦< 14-й

Таблиця 1.

Чины военныеармейские

До 1884 Капитан Ротмистр ЕсаулС 1884 штабс-ка­питанШтабс-ротмистрПодъесаул

Капитан-поруччик(1705-98)До 1884Штабс-капитанШтаб-ротмистрПодъесаулС 1884ПоруччикСотник

До 1884ПоруччикСотник

Секунд-поруччик и унтер-лейтенант (18 в)Подпоруччик (с 1884Корнет хорунжий

Прапорщик До 1884 Корнет Хорунжий

Фендрик (18 в)

флотскиеК а п и т а н - лейтенант (18 в)

Лейтенант (с 1884)Ст. лейте нант(1907-11)

Лейтенант (до 1889) Мичман (с 1883 г.)

Мичман (до 1885)

Мичман 18 в

Чиныгражданские

Титулерный советник

К оллежский секретарь

Корабельный секретарь (п^воначально морской чин)

Губернскийсекретарь

Провинциаль­ный секре­тарь Сенатский ре­гистратор Кабиивтмсжй регистратор

Колежскийрегистратор

Чиныпридворные

Таблиця 2.Воинские звания согласно постановлению

Для рядового и командного состава Для военно­

Сухопутных и Воздуш­ных сил РККА

Морских силполитического состава

войск и флота

Красноармеец Краснофлотец

Отделенный командир

Младший комвзвод Старшина

Отделённый ко м ан ­дир

Старшина

Младший лейтенант (с 6.08.1937 г.)

Лейтенант ЛейтенантМладший политрук (с 5 августа 1937 г .)

Старший лейтенант Старший лейтенант Политрук

Капитан Капитан-лейтенант Старший политрук

Майор

Подполковник (с 1.09.1939 года)

Капитан 3-го ранга Батальйонны й ком и- сарСтарш ий б атал ьй о н ­ный комисар

Полковник Капитан 2-го ранга Полковой комисар

Комбриг Капитан 1-го ранга Бригадный комисар

Комдив Флагман 2-го ранга Дивизионный комисар

Комкор Флагман 1-го ранга Корпусный комисар

Команедир 2-го ранга Ф лагман флота 2-го ранга

Армейский комисар 2-го ранга

Командир 1-го ранга Флагман флота 1-го ранга

Армейский комисар 1-го ранга

ТаблицяПеречень воинских званий военнослужащих

Вооруженных Сил СССР иа 1972 г.Советская Армия Военно-морской Флот

Солдаты Матросы н солдатыРядовой, Ефрейтор Матрос, рядовой

Старший матрос, ефрейторСержантыМладший сержант Старшины и солдатыСержант Старшина 2-й статьи.Старший сержант Младший сержантСтаршина Старшина 1-й статьи,

СержантГлавный старшина.Старший сержантГлавный корабельный старшина.старшина

Прапорщик

Младший лейтенант Лейтенант Старший лейтенант Капитан

МайорПодполковникПолковник

Прапорщмкя и мнчшшыI Мичман

М ладш е офицерыМладший лейтенант Лейтенант Старший лейтенант Капитан-лейтенантКапитан

Старшие офицерыКапитан майор 3-го ранга Капитан подполковник 2-го ранга Капитан полковник 1-го ранга

Генерал-майор, генерал-майор авиа­

Генерал-лейтенант, генерал-лейте-н&нт авиацииГенерал-полковник, генерал-пол­ковник авиации -»иа- Маршал рода войск, маршал авиаПИИ. генерал армии _„йск?л а в н ы й марш ал рода войск.главный маршал “виации

Генералы, адаш р «« ■Контр-адмирал,Внце-адюфм. генерал-лейтенант Адмирал, генерал-полковникАдмирал флота

М-Р“ “ с . - « « «

Оаава

С в а м

ЗМІСТ

Рецензії..................................................................................... з

Вступ......................................................................................... д

Козаки Охтирського Слобідського козачого полку...... 14

Офіцери Білчанської сотні Охтирського Слобідського козачого колку................................................................ 2 1

Охтирський гусарський полк........................................... 24

Генерали і офіцери царської армії Російської імперії пов язані з нашим краєм...................................... ’ 3 3

Учасники бойових дій у Великій Вітчизняній™ ......................................................................................... 56На захисті миру............................... ^

Воїни-інтернаціоналісти, призвані Сумським облас­ним військкоматом з села Білки о о о.............................................^оУОфіцери запасу.

................................................................... ... 2 5 0Післямова.....

..................................................................... ... 30 4

Література, документи, установи............................ 305Таблиці.....

........................................................................... 306

та

Редакційна колегія:Коро«ейник о . В. _ голова редакційної колегії.

~ мступннк голови редколегії, директормуз©ю.Г ^ н ак в. М. — доктор економічних наук, академік

Української технологічної академії, консультант Апарату Верховної ради України — член редколегії, радник по м. Київ.

Стависькнй В. І. — кандидат історичних наук, науковий консультант.

Кузьменко І. Я. — кандидат філософських наук, полков­ник — помічник голови редколегії у зв’язках з військово- історичними архівами Росії та білчанськими офіцерами, я к і проживають на території Росії.

Коваль Л. М. — член редколегії, радник по селах Грузьке і Хвощова, по офіцерах запасу і контактах з Тростянецьким військоматом.

Кулібаба Н. В. — член редколегії, радник по с. Олексине.Кулібаба Б. І. — член редколегії, радник по селах Білка,

Микитівка.Маркевич М. К. — генерал козацького об’єднання

Слобожанщини, радник з правових питань.Чичкова Л. Д. — член редколегії, радник по с.

Новоселівка.Лобода О. М. — член редколегії, журналіст газети

«Новини Тростянеччини».

І

Білчанські офіцери. Нащадки козацької слави

с. Б ілка І

г

Наукове видання

Коробейник Олексій Васильович Яценко Лідія Леонідівна

Технічну допомогу при підготовці книги н адали :К о л екти в Т р о стян ец ьк о ї р ай о н н о ї д р у к а р н і

(директор Г. О. Приходько), працівник районної газети «В істі Тростянеччини» О. М. Лобода.

Фінансували видання:І. Я. Лобода (м. Москва); ФОП Лобода Л. А. і Ю. Ф . Лобода(м . К и їв ) , то вари ство НВФ « С о ю зб уд м о д ул ь »(В. І. Стависький, м. Київ); благодійний фонд «За людей»(народний депутат У країни Є. В. Л ап ін , м . С ум и ),Г. К. Хрульова (м. Харків), О. Ф. Набока (м . КамишинВолгоградської області), О. О. Н абока (м . М о сква ),^ И. Коробейник. В. М. Коробейник, І. Я . К узьменко,М. Я. Ніздерка, 3 . А. Сміян. к . І. Коробейник. С. А . Вовк (всі з с. Білка).

Видання некомерційне.

я к і в к л ^ ™ ■■ромадянам і ор ган ізац іям ,я к і вклали гроші у видання, по собівартості. ,

БІЛЧАНСЬКІ ОФІЦЕРИ Нащадки козацької слави

РедакторКоректорКомп’ютерна верстка

Коробейник о. В. Бездітько А. О. Крупчан Т. І. Логвінеяко Н. О. Івченко А. Ю.

Текст віддруковано з оригіналу поданого автором.

Підписано до друку 5.01.2008 р.Формат 60х907„- Папір офсетний. Друк офсетний.

Гарнітура dchool Book Умови.-друк. арк. 18,25. Обл. вид. арк. 14,31

Тираж 1000. Вид. № 14. Зам. № 538 Ціна договірна.

Тростянецка районна друкарня.42600, Сумска обл., м. Тростянець. вул. Горького, 32.

т. 8(05458) 5-17-09, 5-18-70 Свідоцтво про внесення в Державний Реестр Украш-

Серія ДК № 318