1

2

Рекомендовано до друку Вченою радою Науково-дослідного інституту фінансового права

(протокол № 3 від 12 червня 2014 року)

Економіко-правові наслідки європейської інтеграції: досвід європейських країн. – Ірпінь :

НДІ фінансового права, 2014. – 60 с. Рецензенти: Рум’янцев А. П. – д.е.н., професор, професор кафедри світового господарства і

міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського

національного університету ім. Тараса Шевченка Селезень П. О. – к.ю.н., с. н. с., старший науковий співробітник відділу вивчення

міжнародного досвіду в сфері оподаткування НДЦ з проблем оподаткування

Національного університету ДПС України Автори: Трубін І. О. – к.ю.н., заступник завідувача лабораторії „Проблем удосконалення

фінансового контролю та фінансово-правової відповідальності” НДІ фінансового права Лисецька Н. М. – к.е.н., вчений секретар НДІ фінансового права Корінецький П. А. – провідний фахівець лабораторії „Проблем удосконалення

фінансового контролю та фінансово-правової відповідальності” НДІ фінансового права НДІ фінансового права заохочує розповсюдження даної публікації та дозволяє

використовувати цей документ, копіювати його частини для особистого некомерційного

користування, без права на перепродаж, подальше поширення або підготовку робіт на

основі змісту чи інформації, що міститься в ньому. При повному або частковому відтворенні матеріалів даної публікації посилання на видання

обов’язкове. Матеріали, що містяться в даній науково-аналітичній доповіді, подані як проміжний

результат виконання науково-дослідної роботи „Економіко-правові наслідки адаптації

податкового законодавства в умовах коригування плану дій Угоди про Асоціацію між

Україною та ЄС”. Доповідь не потрібно розглядати як вичерпний огляд питань, що в ній

обговорюються, також вона не повинна використовуватися для прийняття комерційних

рішень. © Науково-дослідний інститут фінансового права, 2014.

3

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................................................................... 4

1. Особливості досвіду впровадження податкової реформи Туреччини як постійного

асоційованого члена ЄС ......................................................................................................... 6

2. Організаційно-правові наслідки адаптації Литви при вступі до ЄС ........................ 10

3. Досвід реформування податкової системи Болгарії при вступі до Європейського

Союзу ..................................................................................................................................... 15

4. Основи аналізу економіко-правових наслідків та перспектив Хорватії на шляху

європейської інтеграції ......................................................................................................... 24

5. Економіко-інституційні фактори адаптації Польщі до європейських стандартів .. 27

ВИСНОВКИ .......................................................................................................................... 40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................................. 43

4

ВСТУП

На сучасному етапі, в умовах міжнародної інтеграції, податкова система є однією з

головних складових реалізації зовнішньоекономічної політики держави. За своєю

структурою податкова система є механізмом, тому що, з одного боку, поєднує сукупність

податків, зборів, платежів, а з іншого – виступає інструментом визначених, законодавчо

закріплених важелів з акумуляції доходів держави. В умовах макроекономічної та

політичної нестабільності, яких перебуває на сьогодні Україна, податкова система здатна

підвищити чи знизити економічне та політичне напруження в державі, стабілізувати

політико-правові, соціальні, фінансово-економічні чинники, сукупний вплив яких або

сприяє, або заважає інтеграції країни у світовий простір і визначає її місце в ньому. Варто зазначити, що податкові системи країн з ринковою економікою відображають

конкретне економічне середовище держави, а також ряд національних особливостей, що

формулювалися як результат історичного розвитку, й характеризуються своєрідними за

складом і структурою податків, способом стягнення, ставками, фіскальними

повноваженнями різних рівнів влади та іншими елементами податку. Незважаючи на це, можна виявити дві основні загальні риси: постійний пошук шляхів збільшення доходів

держави та побудова податкової системи на засадах суспільної згоди між громадянами – платниками податків і державою щодо прийнятих принципів про рівність, справедливість

та ефективність оподаткування [45]. Податкова система України є важливим національним механізмом, і на сучасному

етапі глобалізації вона повинна взаємодіяти та ефективно долучалися до міжнародних економічних процесів. Водночас ця форма взаємодії є своєрідним плацдармом для

подальшої інтеграції країни з Європейським Союзом, адже, як показує досвід розвинених

країн, вона є невід’ємною складовою організації співробітництва та приводить до

екстраполяції локальних об’єднавчих процесів та ведення їх на якісно новий рівень

міжнаціональної співпраці. Разом з тим розвиток співпраці дає можливість не тільки з

найбільшою вигодою для держав-учасниць використовувати статичні та динамічні ефекти

євроінтеграції, а й поліпшувати координацію та гармонізацію податкової взаємодії з

сусідніми країнами, що має сприяти прискоренню їх регіонального економічного розвитку,

припливу зовнішніх інвестицій, динамізації руху факторів виробництва. Насамперед інтеграція виникає між подібними, однорідними за соціально-

економічним змістом державами, або між країнами, які мають визначені спільні соціально-політичні інтереси та цілі. На сучасному етапі міжнародна інтеграція – складне явище, яке

охоплює й інтеграційну дію ринкових сил, і поступовий процес узгодження економічної політики урядами країн-учасниць, особливо складним є питання адаптації податкового

законодавства країн в контексті міжнародної інтеграції. У процесі створення спільного ринку, а потім вільної європейської економічної зони

виникла потреба в інтеграції податкових систем європейських країн відповідно до вимог

спільного ринку, що забезпечувалося гармонізацією оподаткування. Гармонізація

розпочалася не як адміністративна дія, а як об’єктивний процес глобалізації світової

економіки, що вимагає ефективного використання ресурсів, збільшення ринків збуту,

подальшого розвитку науки і технології. Потрібно зважити на те, що найбільшою

перешкодою в економічній інтеграції стала наявність національних митних систем.

Першим кроком у напрямі інтеграції європейських країн було створення митного союзу,

яке започаткувало побудову Європейського економічного співтовариства. Обов’язковими

умовами такого союзу є відміна мита і кількісних обмежень у взаємній торгівлі країн-учасниць, встановлення єдиного митного тарифу, проведення спільної торгової політики

відносно третіх країн. Але для країн, що розвиваються, у тому числі для України, проблемною є реалізація політики адаптації податкової системи та митно-тарифного

5

регулювання, яка повинна бути спрямована на прискорення економічної трансформації та

зміцнення позиції національної економіки. У даному разі йдеться про необхідність у

поетапній гармонізації податкової сфери та підтримці пріоритетних галузей національного

господарства, які є неконкурентоспроможними. Тому податкова політика країн з

транзитивною економікою повинна бути гнучкою і впроваджувати інноваційні підходи для

адаптації податкового законодавства, досягнення цих цілей необхідно для забезпечення

сприятливих умов розвитку національної промисловості. Країни-засновники ЄС, на відміну

від нових членів Співтовариства, користуються певними преференційними правами у процесі гармонізації податкових систем, вони мають більше можливостей зберігати

традиційні риси національного податкового регулювання, дотримуватися курсу на загальне

зниження податкових ставок, розширення бази оподаткування, уніфікацію ставок податків.

Тому досвід зарубіжних країн, які спочатку підписували Угоду про Асоціацію з ЄС, а

потім поступово набували членства в даному регіональному об’єднанні, буде корисним для України, що на сучасному етапі практично підписала Угоду про Асоціацію з ЄС.

6 1. Особливості досвіду впровадження податкової реформи Туреччини як

постійного асоційованого члена ЄС

Туреччина є асоційованим членом Європейського Союзу з 1964 року. Країна

виконала останні умови для вступу до ЄС у 2005 році, але переговори зайшли у глухий кут

через цілий ряд проблем, зокрема через стурбованість європейської спільноти станом

свободи слова та демократії у країні, ставлення до релігійних меншин, невпровадження

судової реформи та постійного напруження у відносинах з Кіпром, який є членом ЄС. Туреччина поетапно впроваджувала основні економічні та політичні вимоги європейської

спільноти, ураховуючи національні особливості та цілі для покращання економічної

ситуації у країні. Насамперед Туреччина провела податкову реформу, яка має значення як для

внутрішньої, так і зовнішньоекономічної політики Туреччини. Якщо для мікрополітичного

аспекту податкова політика є елементом фіскального регулювання, то для макрополітичної

складової становить базу для покращання інвестиційного клімату у країні та сприяння

економічному зростанню. Податкова реформа в Туреччині дійсно стимулювала економічне

зростання, цей факт демонструють додатки А, Б, Д, Ж і К. Зокрема, додаток А, де

проаналізований сукупний ВВП, який є головним індикатором економічного розвитку і

найповніший показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг, що

охоплює: оплату праці найманих працівників, чисті податки на виробництво

та імпорт, валовий прибуток та валові змішані доходи, почав стрімко зростати з 2001 року. Можемо констатувати, що реформування податкової системи будь-якої держави

спрямоване на збільшення доходів бюджету. Але впроваджуючи податкову реформу, Туреччина перш за все зробила акцент на її спрощенні й модернізації, приведенні до

міжнародних стандартів, зокрема наближенні до податкових систем країн Європейського Союзу. Так, важливим кроком стало введення в наявну систему податків податку на додану

вартість, запровадження системи повернення податків згідно з податковою довідкою. Відповідні нововведення уряду дозволили скоротити податки для осіб з низькими і

середніми доходами, а також зменшити кількість правопорушень, що пов’язані з

ухиленням від сплати податків. Крім того, держава запровадила пільгову систему

оподаткування при фінансуванні житлового будівництва й капіталовкладеннях, що виділені

на розвиток районів Південного Сходу, яким притаманні низькі соціально-економічні

показники. У кінці 2004 року був ухвалений пакет законів, які визначили подальший курс

реформування. Важливе місце належало законам про заохочення заощаджень, які

передбачали приватизацію державних компаній шляхом акціонування. Відповідні

нормативно-правові акти встановлювали право приватних компаній орендувати державні

підприємства. У цей самий період у Туреччині створено Податкову раду, до складу якої увійшли

представники ряду консалтингових фірм, Податкової адміністрації, вчені, члени Асоціації

турецьких виробників і бізнесменів (TUSAID) та Торговельної палати неурядових

організацій. Саме Податкова рада стала головним ініціатором та розробником окремих

напрямів податкової реформи, здійснюючи дослідження корпоративного податкового

закону, вона почала розробляти проекти нових податкових законів, зокрема закон про

корпоративний податок [47]. У Туреччині Закон про корпоративний прибутковий податок був надто

неефективний, застарілий, з відсутністю нових податкових засад. Це спричиняло

незручності у процесі розвитку бізнесу та взаємного діалогу влади та бізнесу. Деякі

положення часто суперечили один одному, як це відбувається в Україні, що, у свою чергу, призводило до створення корупційних схем. Тому ситуація для потенційних іноземних

7

інвесторів дійсно виглядала непривабливою. Отже, закон з прибуткового податку, який

діяв до того часу, не відповідав потребам держави щодо привабливості інвесторів, це, як

наслідок, перешкоджало припливу прямих іноземних інвестицій (ПІІ). У зв’язку з цим була

розроблена стратегія реформування податкової сфери. Удосконалений корпоративний

прибутковий Закон 5520 був прийнятий 3 квітня 2007 року, але більшість з його положень

набули чинності з 1 січня 2006 року. Найбільш помітні зміни торкнулися трансферу цін,

капіталізації, заходів з протидії ухиленню від сплати податків, іноземної участі, спеціального забезпечення, що контролюється іноземними державами [18].

Зазначений закон поліпшив зацікавленість багатьох транснаціональних корпорацій,

які розташували свої компанії в Туреччині. Він увів в дію „принцип довгої руки”, започаткований ОЕСР. Крім того, Закон висував нові вимоги до офіційної документації для

багатонаціональних операцій, що застосовувалися до всіх трансакцій між відповідними

сторонами згідно з міжнародними тенденціями. Одним з вагомих чинників нового Закону у сфері податкової політики було зниження корпоративного податку з 30 до 20 %. На

початку дії Закону скоротився збір надходжень до бюджету, якщо взяти до уваги

надходження до бюджету за 2007 рік, але збільшилася кількість оподатковуваного доходу і

кількість платників не зменшилася. Надходження до бюджету з 2007 по 2009 рік

збільшилися (Додаток Ж). Довгострокова перспектива полягала в розширенні бази

оподаткування, усуненні можливостей для ухилення від сплати податків. Для

стимулювання участі заощаджень населення в кредитуванні економіки була створена

спеціальна банківсько-кредитна установа – Фонд громадського акціонування, яка брала

участь у фінансуванні будівництва великих об’єктів виробничої інфраструктури

(гідровузлів, шосейних доріг, мостів тощо). Особливо важливим було реформування законодавства, що стосувалось боротьби з

корупцією та з ухиленням від сплати податків. Основне завдання полягало в покращенні

ефективності збору податків і забезпеченні перекриття шляхів відпливу грошей у тіньову

сферу. Цей Закон став більш дієвим і гнучким, збереглися повноваження щодо наближення

податкових ставок для певних іноземних платежів, які мали майбутній потенціал щодо

збільшення надходжень до бюджету. Через 2 роки відбулось поліпшення інвестиційного

клімату, що покращило приплив іноземних інвестицій, які зросли з 3 млн дол. до 20 млн

дол. Але не беручи до уваги позитив, потрібно констатувати, що дія нового закону

ліквідувала винятки та пільги, спричинила немало проблем корпораціям. Тому було

запропоновано трирічну систему запровадження, коли платники податків могли вибирати

між сплатою високих ставок, але з податковими інвестиційними пільгами, і низьких ставок

без податкових інвестиційних пільг. Незважаючи на зусилля, уряду модернізувати закон й

вдосконалити його за допомогою нових ідей було важко, як наслідок, виникло багато

проблем з його практичною імплементацією, адже не було чітких інструкцій, методик

виконання процедур, нових концепцій. Міністерство фінансів з метою вирішення цих

питань опублікувало комюніке, яке почали інтенсивно застосовувати лише в кінці 2007

року [55]. Як ми вже зазначали головним завданням податкової реформи Туреччини було

спрощення, гнучкість і модернізація, які повинні були відповідати умовам ЄС та

міжнародним стандартам. Удосконалення та реформування податкової сфери спростили

адміністративну систему та скасували значну кількість пільг, але через невизначеність і

нечіткість розпоряджень виникли значні проблеми з його імплементацією. Негативна та

нестабільна політична ситуація в будь-якій країні призводить до безробіття та скорочення

заробітних плат, і, як наслідок, скорочення надходжень коштів до бюджету. Погіршення

фінансових результатів відчули і легальні імпортери Туреччини. Щодо споживачів, то їх

попит на імпортні товари та послуги задовольнявся нелегальним імпортом. Таким чином,

необхідно було шукати компроміс між протекціонізмом та лібералізацією

8

зовнішньоекономічної діяльності, оскільки в контексті інтеграції до діючих міжнародних

економічних союзів виникала потреба у досягненні загальноприйнятого у світовому

співтоваристві рівня відкритості національної економіки. Це зумовлювало постійні зміни

рівня протекціонізму на користь тенденцій лібералізації. Незважаючи на певні труднощі

(брак кваліфікованого персоналу; нестача чіткої інформації тощо), податкова система

Туреччини виконала поставлені перед нею завдання і стала ефективним механізмом

залучення інвестицій. Складовими дієвого механізму адаптації податкової системи

Туреччини були: виражена євроінтеграційна спрямованість, спрощена адміністративна

спроможність; розвинена податкова інфраструктура; наявність дешевої робочої сили;

оперативність та комунікабельність; швидке сприяння нововведень; реагування на вимоги

платників податків. Можемо констатувати, що адаптація податкової системи Туреччини до вимог ЄС

була оперативною і визначалася професійним менеджментом і швидким реагуванням на

глобальні тенденції. Позитивні та негативні чинники відображені у в таблиці 1.

Таблиця 1 Оцінка загроз і можливостей адаптації

податкової системи Туреччини до вимог ЄС Можливості Загрози

– створення позитивного іміджу

податкової системи Туреччини у

ЄС та світі, що у контексті

інтеграційної спрямованості

держави допоможе певною мірою

приєднатися до вільного ринку ЄС; – залучення експертної та

технічної допомоги ЄС з метою

полегшення адаптації податкової

системи Туреччини до вимог ЄС; – стабільний та мicткий

внутрiшнiй ринок діяльності; – широкі можливості виходу на

зовнішній ринок

– відсутність доступу до використання

повною мірою всіх інструментів ЄС; – зроcтaння конкурeнцiї на зовнiшньому

ринку; – можливicть появи на ринку нових

iнозeмних конкуруючих податкових систем; – пeрcпeктивa мacових бaнкрутcтв

турецьких підприємств унаслідок граничного підвищення заробітної плати та

собівартості продукції; – нecприятливi змiни у торговeльній

полiтиці урядiв цiльових крaїн; – пiдвищeння вимог до якоcтi,

сертифікації; – поcилeння нaцiонaльних eкологiчних

вимог; – зроcтaючa вимогливicть клієнтів

Джерело: [48]. Реформування податкового кодексу Туреччини охоплювало політику митно-

тарифного регулювання, яка була спрямована на прискорення економічної трансформації

та зміцнення позиції національної економіки на міжнародному ринку. Якщо проаналізувати

досвід Туреччини в цьому аспекті, то, на наш погляд, Туреччина, як правило

використовувала політику протекціонізму для підтримки пріоритетних галузей

господарства, які на той час не відповідали світовим стандартам і були

неконкурентоспроможними. Тому квоти та ліцензії трансформувалися в ефективні тарифи,

які захищали внутрішнього виробника. До того ж аналіз трансформаційних процесів у багатьох країнах з перехідною економікою свідчить про попередній, досить жорсткий

захист вітчизняного ринку від зовнішньої конкуренції з подальшими процесами

лібералізації. Важливим у цьому контексті, на нашу думку, є забезпечення стимулюючої функції

9

податкової системи Туреччини, яка сприяла зростанню ВВП (Додаток А, Б) і тим самим

розширювала та змінювала податкову базу, створювала сприятливі умови для успішного

використання фіскальної функції податків. Стимулююча функція податкового механізму

реалізується через систему пільг і проявляється у зміні об’єкта та збільшенні бази

оподаткування, диференціації ставок податків, відстроченні податкових платежів,

звільненні від оподаткування, запровадженні спеціального податкового режиму тощо.

Варіювання податковими пільгами дозволяє впливати на динаміку і структуру

виробництва, капіталовкладення, зайнятість, розподіл доходів, розвиток процесів

кооперації та інтеграції [53]. Оподаткування в Туреччині, як і у всіх країнах, має свої національні особливості. У

цій державі податками обкладаються всі сфери життєдіяльності фізичних та юридичних осіб, пов’язані з матеріальними благами, але, на відміну від європейських країн, у державну скарбничку надходять збори за набагато меншою відсотковою ставкою. На сьогодні

основними податками у Туреччині є прибутковий податок, податок корпорації, податок на

додану вартість, податки на майно, митні збори. Система податків базується нині на трьох

основних податках – прибутковому, на корпорації і додану вартість. Надходження від цих

податків становлять 80% усіх податкових надходжень. У Туреччині вагома частка надходжень до бюджету потрапляє від ефективного

функціонування бізнесу. У цій країні існує лише декілька організаційно-правових форм

функціонування бізнесу, зокрема: корпорація і партнерство. Корпорацію створюють

іноземні інвестори за участю турецьких громадян або без участі, корпорації можуть

засновуватися як відкрита акціонерна компанія; закрита акціонерна компанія з обмеженою

відповідальністю. У свою чергу, партнерства створюються іноземними інвесторами із

залученням турецьких громадян і без залучення та можуть засновуватися як партнерство з

необмеженою відповідальністю та партнерство з обмеженою відповідальністю. Ці форми

бізнесу є на сьогодні день досить ефективними. Податки в Туреччині можна також класифікувати за категоріями: податки на

витрати, гербовий збір, додану вартість, на майно, прибуткові корпоративні, на страхові та

банківські послуги, на власність, спадщину або дарування. Для зручності оподаткування і

були поділені всі підприємства на означені вище категорії. Корпорації і компанії з

обмеженою відповідальністю обкладаються прибутковим податком за ставкою 33 %. У

Туреччині розмір ПДВ становить 18 %, а предмети, що подаровані або мають успадкований характер, обкладаються за ставкою 4 – 30 %, від вартості предмета, заздалегідь оціненого

державою. Угоди, контакти, векселі, гарантійні листи, платіжні та фінансові відомості

обкладаються гербовим збором на основі відсоткової ставки, що залежить від вартості

документа [88]. Щодо податку на власність в Туреччині, то розмір стягування податків залежить від

вартості землі, на якій розміщена нерухома власність на основі ставки 0,3–0,6%, яка

заставлена турецьким законодавством. Якщо нерухомість буде продана іншому власнику,

то новий і старий власники повинні виплатити податковий збір у розмірі 4,8 % від вартості

майна, попередньо оціненого державою. Розмір збору здатний зменшиться до 2,4 % від вартості майна, якщо воно закладається як готівка, для подальшого вкладення в бізнес або

погашення заборгованості державі [88]. Така політика сприяла збільшенню податкового

доходу з 2008 року, це демонструє Додаток К. Як вважає Дмитренко Г., у розвинених країнах ринкової економіки податкова

політика традиційно є одним з важливих інструментів стимулювання інвестиційної

діяльності, упровадження інновацій, концентрації капіталів, зайнятості, зовнішньої

діяльності тощо, особливо в умовах кризи, а також у періоди структурної перебудови

економіки під впливом науково-технічної революції. Але водночас варто зазначити, що не

існує стандартних рецептів визначення оптимального рівня оподаткування в окремих

10

країнах. Оцінити його можна лише аналізом розрахунково-аналітичних балансів

(матеріальних, фінансових, трудових), міжгалузевого балансу виробництва і розподілу

продукції та нормативів усіх статей державних витрат і державного боргу, встановлених на

той чи інший період із урахуванням факторів, що зумовлюють потенціал оподаткування в

певних історичних умовах [57]. Узагалі можна констатувати, що адаптація податкової системи Туреччини завдяки

ефективному використанню дієвого механізму забезпечення довгострокової перспективи

розвитку була успішною, економіка набирає обертів, а також підвищуються доходи

громадян (Додатки А,Б) але потребує покращання політична комунікабельність Туреччини

та впровадження принципу справедливості щодо платників податків, а також надання

переваг демократичної свободи. Сильні сторони, серед яких варто виділити створення

позитивного іміджу податкової системи Туреччини у ЄС та світі, що у контексті

інтеграційної спрямованості держави допоможе певною мірою ввійти у вільний ринок ЄС;

стабільний та мicткий внутрiшнiй ринок діяльності, що свідчить про ефективне

застосування професійного менеджменту та євроінтеграційна спрямованість країни, поряд

з швидким реагуванням на світові нововведення сприятиме виходу турецької податкової

системи на рівень передових податкових систем світу. Опeрaтивнicть, гнучкість

пристосування до вимог платників податків, у поєднaннi з високою якicтю надання послуг

дозволить розширити acортимeнт послуг i сприятиме виходу на нові ринки та посиленню позитивного іміджу Туреччини на світовому економічному просторі.

2. Організаційно-правові наслідки адаптації Литви при вступі до ЄС Формальною ознакою зміни політики ЄС щодо Литви стало рішення про поширення

програми ФАРЕ, що діяла в Центрально-Східній Європі, на Литовську Республіку з січня

1992 року. У межах Копенгагенського саміту 1993 року була розглянута можливість

укладення з Литвою угоди про асоціацію. Таким чином, Європейський Союз почав

застосовувати загальні механізми інтеграційної політики щодо як держав Центрально-Східної Європи, так і Балтії [38, с. 16–17].

Поетапно початок євроінтеграційних процесів у Литві мав такий вигляд: – 18 червня 1994 року – між Європейським Союзом та Литвою підписано Угоду

про вільну торгівлю; – 12 червня 1995 року – між Європейським Союзом та Литвою підписано

Європейську угоду, при цьому, Угода про вільну торгівлю стала його частиною; – 8 грудня 1995 року – Литва подала офіційну заявку на вступ в Європейський

Союз. У загальному вигляді виділяють такі етапи розвитку дипломатичних відносин Литви

та Європейського Союзу: 1990 – 1993 роки – етап становлення офіційних відносин Литви

та Європейському Союзі; 1993 – 1999 роки – стадія інтенсифікації співробітництва та

початок процесу практичної підготовки до членства в Європейському Союзі; 2000–2004 роки – переговорний процес та вступ Литви до Європейського Союзу [38, с. 20].

Аналізуючи зміни у правовій та економічній системі Литви, варто погодитися з тим,

що після проголошення незалежності у 1991 році у Латвії починається складний

перехідний період, що характеризувався високим рівнем інфляції (у 1992 році у середньому

близько 1000 %), кризовими явищами у промисловості, які були спричинені розривом

економічних контактів з колишніми радянськими республіками. Дослідження, проведене

Завадським В. М., показало, що з другої половини 1990-х років спостерігається

переорієнтація експорту країн Балтії, у тому числі Литви, зі Сходу на ринки ЄС. При цьому економіка цієї країни значною мірою залежить від зовнішньої торгівлі, прибутки від якої

становлять у середньому 70 % від ВВП. Розвиток відносин з ЄС дав можливість країнам

11

отримувати значні кошти за програмами допомоги. Загальна сума дотацій у 1991–2001 рр. з

боку ЄС через інструменти підтримки країн-кандидатів становить 527 млн євро. У цьому

самому дослідженні автор виявив, що розмір допомоги з боку Європейського Союзу у

перерахунку на душу населення був найвищим порівняно з іншими державами Центральної

та Східної Європи [60, с. 13]. Позитивний ефект на економіку Литви мало збільшення інвестицій, які надходили з

країн-членів ЄС. За підрахунками Завадського В. М., загальний обсяг прямих інвестицій у

економіку трьох балтійських республік, включаючи Литву, за період 1992–2002 років сягнув

8761 млн євро. Привабливість географічного розташування стала головною передумовою для

економічної співпраці Європейського Союзу з Литвою. Особливий інтерес становили морські

термінали, залізничні та автошляхи, завдяки яким забезпечується європейський товарообіг та

спрощується доступ до російської сировини [60, с. 13]. Після підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом за період 2000–2004 років у

Литві зазнали змін понад 8400 законів. У 2008 році криза вплинула на появу негативних

явищ у економіці, зокрема в бюджетному секторі зарплати впали приблизно на третину,

четверта частина населення Литви виїхала в пошуках роботи з кращими умовами в інші

країни ЄС. Однак Литва стала лідером серед країн Європи за темпами відновлення [59]. Узагальнюючи наслідки європейської інтеграції Литви, варто відзначити

дослідження Денисенко В., у якому визначено наслідки, що мають позитивний характер: а) свобода вільного пересування людей і товарів у просторі об’єднаної Європи; б) залучення вищих навчальних закладів до загальноєвропейської програми

студентського обміну „Erasmus”; в) стабільність та мир у межах європейського співтовариства; г) економічне зростання; д) забезпечення високих стандартів у сфері соціального захисту; е) застосування загальноєвропейських принципів регулювання сфери сільського

господарства [54]. При цьому до негативних наслідків Денисенко В. відносить: – трудову міграцію; – закриття єдиної атомної електростанції, що має ознаки нераціонального рішення,

зокрема в контексті необхідності у забезпечення енергетичної незалежності [54]. Значних змін від євроінтеграційних процесів зазнали суспільні відносини у сфері

туризму. Зокрема, у процесі реформування економіки Литви була розроблена та прийнята

нова Програма розвитку туризму в Литві. У цьому документі сформульовано такі цілі: – оцінка проблем розвитку туризму; – підготовка подальшої політики розвитку туристичного сектору та способи її

здійснення; – визначення способів, що сприяють розвитку туристичного сектору литви; – формулювання пріоритетів залучення державної підтримки та інвестицій, в тому

числі з закордону; – заохочення продуктів литовського туризму; – виділення коштів, що необхідні для формування іміджу Литви та розвитку

туризму. При цьому, за даними Департаменту статистики Литви, у 1999 році загальна

кількість іноземців, що відвідали Литву, збільшилася на 3,9 %, порівняно з 1998 роком, і становила 4,5 млн осіб. Найбільша кількість туристів прибула з країн СНД і становила 53 % усіх відвідувачів країни [86].

Значних змін у період євроінтеграції зазнала система аудиту в Литві. Так, з 2007

року почався новий етап розвитку незалежного аудиту Литви – інтегрування із системою аудиту Європейського Союзу. Перші конкретні кроки інтеграції були зроблені ще у 2004

12

році, коли Палата аудиторів Литви стала асоційованим членом Міжнародної федерації

бухгалтерів (IFAC) і членом-кореспондентом Європейської федерації бухгалтерів (FEE). Але найважливішим стимулом інтеграції системи аудиту Литви стало прийняття

Парламентом Європи Директиви 2006/43/EB. У цій Директиві були встановлені такі положення:

а) аудитори повинні мати високу професійну компетенцію; б) суворо дотримуватися професійних норм етики; в) поважати конфіденційність своїх клієнтів; г) бути незалежними у процесі аудиту і у своїх рішеннях; д) гарантувати високу якість аудиту; е) нести відповідальність за виконану роботу; є) проводити аудит за правилами міжнародних стандартів аудиту тощо.

Директивами дано право застосовувати і альтернативні заходи й системи аудиту, якщо

вони гарантують високу якість аудиту, незалежність аудиторів та аудиторських фірм,

суворе дотримання принципів конфіденційності. Країни-члени Європейського Союзу

можуть застосовувати більш суворі вимоги аудиту. Керуючись основними положеннями

Директиви 2006/43/EB, Сейм Литви 3 липня 2008 року затвердив новий Закон аудиту, у якому детально викладені цілі аудиту, принципи професійної етики, порядок присвоєння

звання аудитора, права, обов’язки й відповідальність аудиторів та аудиторських фірм,

система контролю аудиторів та аудиторських фірм, діяльність Палати аудиту та ін. У

Законі було встановлено, що всі аудитори з 1 січня 2009 року у своїй роботі мають

керуватися міжнародними стандартами аудиту та міжнародним Кодексом етики

бухгалтерів-професіоналів, розробленим Міжнародною федерацією бухгалтерів. Таким

чином, можна стверджувати, що з 1 січня 2009 року національна система аудиту Литви

успішно інтегрована в систему аудиту Європейського Союзу та регламентована

міжнародними актами аудиту [74]. Хотульов А., аналізуючи особливості регіонального розвитку Латвії, Литви та

Естонії, за допомогою коефіцієнтів, розрахованих на основі регіональних показників ВВП

та прямих іноземних інвестицій на душу населення, указує на низький рівень регіонального

розвитку та обсягу залучених прямих іноземних інвестицій у більшості регіонів зазначених

країн, включаючи й Литву щодо провідних регіонів цих країн. На думку вченого, це є

негативним фактором щодо оцінки перспектив подальшого розвитку і нагальної інтеграції

найбільш відсталих регіонів у світову економіку. Тому одним з основних завдань

національної інвестиційної політики повинен бути пошук додаткових стимулів залучення

прямих іноземних інвестицій у виробничий сектор економіки відсталих регіонів з метою

ліквідації істотної незбалансованості регіонального розвитку [95]. Організаційно-правові перетворення відбулися також у митних правовідносинах.

Зокрема, вони були виражені у формуванні нового адміністративного апарату та підготовці

спеціалістів з митної справи. У документі партнерства Європейської комісії щодо вступу

від 13 жовтня 1999 року, а також у висновках регулярного звіту було відзначено, що Литва

повинна звернути увагу на необхідність у реформі адміністрування митних органів шляхом

удосконалення інституційних та адміністративних аспектів, прямо пов’язаних з

використанням людських ресурсів. Як одне з основних пріоритетів було визначено

підвищення освітнього рівня та кваліфікації співробітників митних органів Литви. У

листопаді 2000 року Митний департамент підписав договір про співробітництво з

Литовським юридичним університетом, і з 1 вересня 2001 року розпочалася підготовка

фахівців митної служби [69]. Варто зупинитися на характеристиці сучасної податкової системи Литви, що

сформувалася під впливом європейських принципів оподаткування. Литовська Республіка в 1990 році доклала всіх зусиль, щоб зробити економіку

13

країни привабливою для іноземних інвестицій і підтримки ринку праці за допомогою лояльної політики щодо до бізнесу і втілення норм Європейського Союзу у життя.

Податки в бюджет збираються на підставі наказу Вищої ради. Регіональна та міська

влада у процесі адміністрування податків наділені різними повноваженнями та діють

роздільно одна від одної. Необхідно зазначити, що права та обов’язки компетентних органів державної влади,

що реалізують власні повноваження у сфері оподаткування, статус платників податків,

види податків та їх розмір закріплені в Законі про регулювання податків. У сучасних умовах на території Литви запроваджено дві групи податків. Перша

група – прямі податки: – корпоративний податок на прибуток; – особистий прибутковий податок; – податок на спадщину та подарунки; – земельний податок; – податок на нерухомість підприємств і організацій; – соціальне страхування; – обов’язкове медичне страхування. Друга група – непрямі податки: – податок на додану вартість ( ПДВ); – акцизний податок; – податок на азартні ігри та лотереї. Податок на додану вартість Окремо зупинимось на непрямих податкахє. Щодо ПДВ, то правові засади його функціонування податку у Литві закріплені в

Законі про податок на додану вартість від 5 березня 2002 рік № IX-751. Відповідно до

вказаного нормативно-правового акта платниками податку є литовські й іноземні фізичні

та юридичні особи, які здійснюють будь-яку господарську діяльність у Литві. Окремо як

платники податків виділяються підприємства, що створені для здійснення колективних

інвестицій, що не мають статусу юридичної особи та засновані як інвестиційні фонди [20]. Ставки ПДВ у Литві диференційовані та стандартні. Стандартна ставка, відповідно

до пункту 32 статті 2 Закону про податок на додану вартість, становить 18 %. Щодо

знижених ставок то їх існує декілька видів: а) ставка в розмірі 5 % (пункт 3 статті 19 Закону про ПДВ) застосовується до

операцій: з перевезення пасажирів по регулярних маршрутах, перевезення пасажирів

пасажирських поїздів, а також перевезення багажу пасажирів; книгами, газетами і

періодичними виданнями, за винятком тих, що рекламують еротику та насильство, визнані

такими у встановленому порядку уповноваженим органом, або іншої друкованої продукції яка на 4/5 присвячена платній рекламі; фармацевтичною (у тому числі фармацевтичних продуктів для ветеринарних цілей) продукцією, що використовуються для контрацепції та

санітарної охорони (особистої гігієни) для жінок, спеціального призначення харчових продуктів для дітей, спеціальних харчових продуктів медичного призначення; органічних продуктів харчування, якщо вони відповідають вимогам правових актів Литви;

б) ставка в розмірі 9 % (пункт 4 статті 19 Закону про ПДВ) застосовується до

операцій, пов’язаних з наданням послуг будівництва, реконструкції та утеплення житлових

будинків, які фінансуються з державних та муніципальних бюджетів; в) нульова ставка ПДВ (пункт 5 статті 19 Закону про ПДВ) [20]. Загальний податковий період у Литві розмежовується окремо для юридичних осіб –

календарний місяць, фізичних осіб – календарне півріччя. Юридичні та фізичні особи

мають право звернутися до уповноважених органів для визначення іншого податкового

періоду. Якщо оборот від господарської діяльності за попередній календарний рік не

14

перевищує 200 000 літів, юридична особа може подати заяву про визначення нового

податкового періоду – календарного півріччя. Відповідно й фізична особа має право

змінити податковий період на календарний місяць. Механізм справляння акцизного податку в Литві закріплений у Законі Литовської

Республіки „Про акцизи” № IX-569 від 30 жовтня 2001 року (далі – Закон про акцизи). У статті 2 вказаного Закону визначаються основні об’єкти акцизу. Так, відповідно до

пункту 1 Закону про акцизи, оподатковуються: а) етиловий спирт та алкогольні напої (включаючи проміжні продукти); б) оброблений тютюн; в) пальне.

Варто зауважити, якщо зазначені в пункті 1 статті 2 Закону про акцизи товари

виготовлені в Литві, то об’єктами оподаткування вони стають з моменту виготовлення. При

цьому імпортні товари цієї самої категорії стають об’єктами оподаткування, якщо

відповідно до Митного кодексу Литовської Республіки виникає боргове зобов’язання перед

митними органами з імпорту. Ставки акцизного податку закріплені в розділі 2 Закону про акцизи окремо за

кожним видом підакцизного товару. Згідно зі статтею 17 до пива застосовується ставка акцизу у розмірі 7 літів за 1

відсоток фактичної концентрації спирту, вираженої в об’ємних відсотках, яка

встановлюється за гектолітр продукту. Якщо протягом року малим підприємством з

виробництва пива реалізовано до 100 тис. декалітрів пива, застосовується ставка акцизу в

розмірі на 50 відсотків менше, ніж встановлено в частині 1 статті 17 згаданого Закону [19]. До вина зі свіжого винограду застосовується ставка акцизу в розмірі 150 літів за

гектолітр продукту. Щодо інших збражених напоїв, то застосовуються такі ставки акцизу: – до напоїв, фактична концентрація спирту у яких, виражена в об’ємних відсотках,

не перевищує 8,5 відсотка обсягу, – у розмірі 40 літів за гектолітр продукту; – до інших збражених напоїв до 31 грудня 2003 року включно – у розмірі 130 літів

за гектолітр продукту, а з 1 січня 2004 року – у розмірі 150 літів за гектолітр продукту. Ставки акцизу, що застосовуються до проміжних продуктів, визначені у статті 20

Закону про акциз. Указана норма встановлює такі ставки акцизу: – до проміжних продуктів, фактична концентрація спирту в яких виражена в

об’ємних відсотках, не перевищує 15 відсотків об’єму: до 31 грудня 2003 року включно – у

розмірі 250 літів за гектолітр продукту, з 1 січня 2004 року – у розмірі 150 літів за гектолітр

продукту; – до проміжних продуктів , фактична концентрація спирту в яких , виражена в

об’ємних відсотках, перевищує 15 відсотків об’єму: до 31 грудня 2003 року включно – у

розмірі 370 літів за гектолітр продукту, з 1 січня 2004 року – у розмірі 230 літів за гектолітр

продукту [19]. До проміжних продуктів, які відповідають затвердженому Урядом або

уповноваженим ним органом визначенню плодово-ягідних вин, а також до проміжних

продуктів, виготовлених з меду, застосовуються такі ставки акцизу: – до проміжних продуктів, фактична концентрація спирту в яких, виражена в

об’ємних відсотках, не перевищує 15 відсотків обсягу, – у розмірі 150 літів за гектолітр

продукту; – до проміжних продуктів, фактична концентрація спирту в яких, виражена в

об’ємних відсотках, перевищує 15 відсотків обсягу, – у розмірі 230 літів за гектолітр

продукту [19]. Етиловий спирт оподатковується акцизним податком в Литві за ставкою 3200 літів за

гектолітр чистого етилового спирту. Щодо медових настойок застосовується ставка акцизу

в розмірі 1200 літів за гектолітр чистого етилового спирту. У пункті 3 статті 21 Закону про

акцизи визначено, що при обчисленні належної до сплати суми акцизів за зазначеними у

15

цій статті продуктами гектолітрів чистого етилового спирту вважається 100 літрів

етилового спирту, фактична концентрація спирту в якому, виражена в об’ємних відсотках,

становить 100 відсотків обсягу, а температура 20° С. Весь обсяг чистого етилового спирту в

гектолітрах округлюється до тисячної частки цілого числа. Сигарети, за литовським законодавством, оподатковуються шляхом застосування

комбінованої ставки акцизу. Вона складається із специфічного (у літах за 1000 сигарет) і

адвалорного (у відсотках від максимальної роздрібної ціни) елементів. Зокрема, до сигарет

застосовується така ставка акцизу: – специфічний елемент – 30,2 літа; – адвалорний елемент – 10 відсотків. Щодо іншого обробленого тютюну, то: – до сигар і сигарил застосовується ставка акцизу у розмірі 30 літів за кілограм

продукту; – до курильного тютюну застосовується ставка акцизу у розмірі 30 літів за

кілограм продукту. Ставки акцизів для палива визначаються окремо для кожного виду. Так, у статті 29

Закону про акцизи визначено, які ставки акцизу, що застосовуються до моторних бензинів,

його замінників і добавок, закріплені в таких розмірах: – до моторному бензину, його замінників і добавок застосовується ставка акцизу в

розмірі 1250 літів за тонну продукту; – до моторного бензину і сумішей з сировини біологічного походження, що

виготовлені з дотриманням вимог Закону про біопаливо, застосовується ставка в розмірі

1250 літів за тонну продукту, зменшена на частку, що пропорційно відповідає частці

сировини біологічного походження (у відсотках) у тонні продукту [19]. Щодо гасу, його замінників і добавок, то законодавством встановлена ставка акцизу

в розмірі 720 літів за тонну продукту. Ставки акцизу, що застосовуються до газойлю, його замінників і добавок: – до газойлю, його замінників і добавок – ставка акцизу в розмірі 720 літів за

тонну продукту; – до призначених для опалення газойлів (побутового пічному паливу), маркованих

в установленому законом порядку – ставка акцизу у розмірі 80 літів за тонну продукту; – до сумішей газойлів та сировини біологічного походження, що виготовлені з

дотриманням вимог Закону про біопаливо, встановлена загальна ставка акцизу, зменшена

на частку, що пропорційно відповідає частці домішок біологічного походження (у

відсотках) у тонні продукту [19]. Податкове законодавство Литви визначає, що податковим періодом сплати акцизів є

календарний місяць, після закінчення якого платник зобов’язаний до 15 числа наступного

місяця подати уповноваженим органам декларацію за акцизами та встановлені правовими

актами додатки до неї. Форма та порядок заповнення декларації визначаються центральним

податковим органом.

3. Досвід реформування податкової системи Болгарії при вступі до

Європейського Союзу 1 січня 2007 року Болгарія набула статусу держави-члена ЄС. Отримавши статус країни-члена ЄС, Болгарія розраховувала на збільшення

іноземних інвестицій у розвиток економіки, що мало стати підґрунтям для підвищення

життєвого рівня населення, а також потужним стимулом для проведення активної реформи

системи державного управління, наближаючи її до європейських стандартів. Але

важливими перевагами при вступі до ЄС були: безмитний доступ до ринків співдружності;

16

вільне пересування громадян у межах єдиної Європи. Але щодо адаптації податкової політики цієї країни, то можемо зазначити, що

податкова система Болгарії значно відрізнялася і часто йшла всупереч податковій політиці

ЄС, про що було наголошено під час міжурядової конференції 30 квітня 2001 року зі вступу країни до ЄС. Оскільки ефективна адаптація податкової системи Болгарії до вимог ЄС була

однією з головних передумов її входження до Євросоюзу, то під час переговорів Болгарія

взяла на себе зобов’язання повністю імплементувати весь доробок права ЄС (acquis communautaire) у сферу оподаткування. Насамперед, у Болгарії була створена Міжвідомча

комісія при Раді Міністрів Республіки Болгарія, яка займалася проблемами адаптації

вітчизняного законодавства до вимог ЄС. До складу Комісії ввійшли представники

Міністерства закордонних справ, Агенції “Митниці”, Міністерства фінансів, Міністерства

економіки, Комісії із захисту конкуренції. Згадана Комісія забезпечувала відповідний

юридичний механізм захисту, визначала умови та порядок захисту внутрішнього ринку,

антидемпінгові та компенсаційні ставки митних зборів, також співпрацювала з іншими

європейськими організаціями за відповідними питаннями. За даними Євростату, частка непрямих податків у загальному оподаткуванні

Болгарії найвища в ЄС – 56,5 %, тобто на 17,5 % вища, ніж середня по ЄС. Те саме

стосується і непрямих податків до ВВП, яке становить 19,4 %, у той час як середнє по ЄС – 14,3 %. Ця частка непрямих податків найвища серед членів ЄС і зростала швидкими

темпами майже на третину в 5 років. Прямі податки, навпаки, займали лише 20,1 % загального оподаткування, це на 11,3 % нижчі, ніж у цілому по ЄС. Соціальні внески у 2006

році становили лише 25,5 % від загального оподаткування, порівняно з ЄС, які становили 29,8 % [18].

Більша частина болгарського законодавства не суперечила acquis у частині, що

стосується структури акцизних зборів. Але до вступу акцизні збори в Болгарії були значно

нижчими, ніж у цілому по ЄС. Вони підвищувалися з кожним роком, але податки на

керосин, дизель, збагачений свинцем бензин і сигарети, для яких були встановлені

транзитні періоди, усе ще були нижчі мінімального рівня ЄС. Базові засади acquis у сфері

ПДВ були імплементовані Актом з внесення поправок і доповнень до акта ПДВ і

регулювання його імплементації, який набув чинності 1 січня 1999 року. Новий акт

повторював попередній, що набув чинності у квітні 1994 року. До того ж він повністю

відповідав вимогам 6 Директиви 77/388/EEC щодо межі дії акта, основних означень та їхнього змісту (податкова подія, товар, ціна, послуга, забезпечення, база оподаткування та

ін.), механізму оподаткування у випадку поставки, здійсненої на території країни, і у разі звільнення від ПДВ у процесі імпортування, спеціальної схеми для поставки товарів, які

були у використанні, мистецьких робіт, колекційних одиниць та античних виробів,

компенсації ПДВ на основі документації, наданої іноземцями, які купили товари,

сплативши ПДВ, після виїзду з країни і з умовою, що ці товари не були замінені [61]. В основному Болгарія прийняла і здебільшого адаптувала acquis communautaire, але

були застосовані певні перехідні положення до проблемних питань, зокрема транзитивний

період протягом трьох років в імплементації мінімального рівня акцизного збору на

цигарки до 1 січня 2010 року. Інші приклади обмежень такі: 1) реєстрація меж ПДВ на території Болгарії – приблизно 25 000 євро, у той час як

стаття 24 Директиви Ради 77/388/EEC передбачає межу не нижче 5 000 євро; 2) міжнародний пасажирський транспорт повинен оподатковуватися за нульовою

ставкою (до зняття одноголосно Радою обмеження); 3) оподаткування алкогольних напоїв до 30 літрів на домогосподарство з 50 % від

стандартної акцизних зборів за умови, що вони виробляються з фруктів і винограду

фізичними особами, виготовляються в невеликих за площею обладнаних для цього місцях, призначені лише для споживання сім’єю [81].

17 Що стосується акцизних зборів, то Болгарія у процесі вступу до ЄС взяла на себе

такі зобов’язання: Довготермінові зобов’язання стосувалися насамперед сфери акцизних зборів й

адміністративної співпраці. У сфері акцизних зборів: 1) фіскальне маркування нафти і керосину, щоб знизити акцизні збори; 2) загальний акциз на цигарки незалежно від наявності чи відсутності фільтра; 3) збільшення акцизної ставки на: а) цигарки від 48,7 до 52,3% від роздрібної ціни від найбільш популярної цінової

категорії; б) не насичений свинцем бензин до мінімального рівня акцизу, що існує в ЄС; в) дизель і керосин відповідно до мінімального рівня акцизу, що існує в ЄС [4]. 4. Введення в дію акцизу, прив’язаного до системи виготовлення, зберігання чи руху

акцизних товарів під час затримки при врегулюванні митних питань ПДВ. Середньострокові зобов’язання стосувалися здебільшого збільшення акцизних

ставок, зокрема на пиво. Короткотермінові зобов’язання охоплювали: – перехід від акцизного оподаткування за 1 тонну до оподаткування за 1000 літрів

бензину, газу, нафти чи керосину [13]; – перетворення транспортних тарифів на пальне в акцизні тарифи; – упровадження загального акцизу на бензин, незважаючи на його тип; – заборона користування бензином, збагаченим свинцем; – збільшення акцизу на: фільтровані сигарети з 43,3 до 48,7 % роздрібної

продажної ціни для сигарет найбільш популярної цінової категорії; не фільтровані сигарети

з 19,4 до 27,1 % роздрібної продажної ціни для сигарет найбільш популярної цінової

категорії [21]. Важливе значення мала відміна та зниження державних і місцевих податків,

пов’язаних із трансфером будівничих послуг; гармонізація з acquis визначення поставки

послуг, які в Болгарії до того розумілися як вільна поставка послуг; відміна обмеження на

оподатковану суму поставки товарів, яка обкладається податком, що є меншою, ніж

вартість придбання чи кошти виробництва товарів; спеціальна схема для поставок товарів,

які вже перебували у використанні, творів мистецтва, колекційних та античних виробів [10; 34].

У сфері оподаткування й адміністрування позитивним вбачалася імплементація: – принципів Кодексу поведінки для оподаткування бізнесу; – принципів Директиви Ради 90/435/EEC щодо загальної системи оподаткування,

що застосовується до злиття, поділу, переходу активів компаній різних держав-членів ЄС; – принципів Директиви Ради 90/435/EEC щодо загальної системи оподаткування,

яка застосовується до материнських і дочірніх компаній різних держав-членів ЄС; – принципів Директиви Ради 77/799/EEC щодо взаємної допомоги між

компетентними органами країн-членів у сфері прямого і непрямого оподаткування [81]. Проаналізуємо основні податки, які зазнали змін у формі поправок до законодавчих

актів. Зокрема, зазнало деяких змін оподаткування у сфері споживання, праці та капіталу,

екологічне оподаткування. Можемо зазначити, що податки на споживання в Болгарії у 2006 році були найвищі в ЄС – 18,9 %. Через високу частку готових товарів, які виготовляються

в Болгарії, щодо ВВП (72,8 % у 2006 році) Болгарія була на 2 місці в ЄС. Вона є високою,

якщо порівнювати з середньою, – 20 %, але якщо взяти до уваги компоненти ВВП і

порівняти з передбаченою законом ставкою, то їй відводилось 5-те місце в ЄС (найнижче), що можна пояснити обмеженими рамками для зменшеної ВВП ставки і порівняно вузьким

ВВП режимом [50]. До вступу в ЄС у 2006 році надходження від оподаткування праці в Болгарії

18

становили лише 10 % ВВП, що були на 7,3 % нижче, ніж у середньому в ЄС. Серед факторів, що пояснюють цю різницю, потрібно насамперед назвати низький рівень

заробітних плат (32,2 % ВВП). Найважливішими проблемами Болгарії були бідність і

безробіття. У 2000–2004 роках безробіття сягнуло позначки 22 %, а ¼ населення жила за

межею бідності (додатки Б, Л). Надходження від оподаткування праці зменшилися майже

на 4 % у 2006 році через зменшення внесків роботодавців на 6 %. Податок від капіталу

становив у 2006 році 6,3 % ВВП, що на 1,5 % нижче, ніж у цілому по ЄС-27. Це відношення

зменшувалося поступово з 2001 до 2005 рік, але зросло у 2006 році завдяки більшим

надходженням від оподаткування корпоративного прибутку [6]. Податковий дохід з 2001

по 2004 рік був дуже низьким і становив 12–14%, але з 2004 року, коли почали діяти

нововведення в податковій системі, податковий дохід почав зростати (Додаток К). Надходження від екологічного податку становили 3,1 % ВВП, у той час як по ЄС

середній показник – 2,7 %. Це відбувалося завдяки високим надходженням від податку на

споживчу енергію – 2,7 % ВВП, по ЄС – 1.9 %, в той час як податок на транспорт менш

значний – 0,3 % ВВП [67]. Якщо проаналізувати прибутковий податок, податок на дохід і приріст капіталу, то

він до 2001 року був низьким, а з 2002 почав підвищуватися (Додаток Ж). Єдиний податок

застосовується як для резидентів фізичних осіб на їхній прибуток за межами Болгарії, так і

на нерезидентів фізичних осіб на їхній прибуток у Болгарії. Резиденти, що отримують

дивіденди, повинні сплачувати 5 % кінцевого податку, нерезиденти – 10%.У деяких

секторах економіки фізичні особи, що мають незначний бізнес, сплачують однорозмірний,

так званий патентний, податок. Як показує досвід, розширення бази оподаткування і

збільшення зайнятості може запобігти значному зниженню податкових надходжень. Що стосується пенсій та інших соціальних виплат, то вони не підлягають

оподаткуванню. На відміну сучасного українського законодавства, відсоткові ставки на

депозитні вклади в болгарських банках, в облігаціях корпорацій звільняються від

оподаткування. З 1 січня 2007 року оподаткування будь-якого прибутку здійснюється на

недискримінаційній основі для резидентів ЄС та Європейської економічної зони. Соціальні

внески сплачуються в соціальний фонд, що містить виплати у зв’язку з виходом на пенсію,

загальні захворювання (тимчасову непрацездатність), материнство, здоров’я і у випадку

безробіття). У 2008 році максимальна планка цих виплат не може перевищувати 32,5 % прибутку, 60 % сплачуються роботодавцем і лише 40 % – працівником. Крім того,

роботодавець змушений ще сплачувати додаткові 0,4 - 1,1 % до Фонду страхування

нещасних випадків і професійних захворювань і 0,5 % до Фонду гарантування виплат у

випадку банкрутства Фонду роботодавців [50]. Протягом останнього часу корпоративний прибутковий податок у Болгарії став

надзвичайно сприятливий для бізнесу. Починаючи з 40 % у 1997 році для великих

підприємств він знижувався майже кожен рік сягнув 10 %. Для порівняння: ставка

корпоративного податку у США – 35 %. У Болгарії ця ставка почала застосовуватися з 1

січня 2007 року Початкові інвестиції, комп’ютери, програмне забезпечення і мобільні

телефони користувалися спеціальною 50-відсотковою нормою амортизації. Більше того,

доходи, отримані в результаті наукової, науково-конструкторської та дослідницької

діяльності, не оподатковуються, це деякою мірою стимулює інноваційний розвиток. Дивіденди, що розподілялися між комерційними компаніями, резидентами не

оподатковувалися. Для імпортних та експортних дивідендів застосовувалися правила

Директиви ЄС. В інших випадках експортні дивіденди обкладалися 5-відсотковим податком. Інші прибутки, які сплачувалися компаніям-нерезидентам, обкладалися 10-відсотковим податком [9]. До 2007 року це на прибутковому доході не дуже відображалося,

а з 2008 року податковий дохід почав знижуватися, при цьому іноземні інвестиції почали

зростати (Додаток К).

19 Податкове законодавство ПДВ із 1994 року зазнало багато змін та доповнень.

Загальна ставка знизилася з 22 до 20 %. Лише зменшена ставка в 7 % застосовується до

готельних комплексів, якщо останні були частиною організованих турів. Щоб пільги

відповідали вимогам ЄС, з 1 січня 2007 року їх значно скоротили. Акт на ПДВ, який набув чинності з 1 січня 2007 року, був тісно пов’язаний зі

вступом Болгарії до ЄС і потребою адаптувати податкове законодавство до вимог

Директив ЄС щодо непрямого оподаткування. З 1 січня 2008 року відповідний акт було

доповнено і змінено до Акта зі змін і доповнень до ПДВ (Державна газета. – 2007 – Вип. 113). Цей Акт регулює відповідні режими оподаткування, що дають право на вільне пересування товарів між країнами ЄС. У разі продажу товарів, що транспортуються між

двома різними країнами-членами ЄС, застосовуються такі режими: – постачання і придбання всередині Спільноти, коли сторони транзакції є

платниками ПДВ; – remotesales, коли продавець є платником ПДВ, а покупець, що перебуває на

території іншої держави, – не є платником податків; – постачання товарів із монтажем та встановленням, коли товари транспортуються

на територію іншої країни-члена ЄС і передбачають монтаж чи встановлення постачальником [7].

Ще був упроваджений режим у межах Акта з ПДВ – це режим оподаткування нових

транспортних засобів. Постачання нових транспортних засобів – це постачання всередині

Спільноти, яке оподатковується за нульовою ставкою, незалежно від того, чи покупець є

платником ПДВ чи ні. Тобто, коли фізична особа з Болгарії купує, наприклад, новий

автомобіль іншої держави-члена, вона має сплачувати податок відповідно до ставки, яка діє

в Болгарії. Для цього Акт передбачає, що особа після місяця сплати даного податку

протягом 14 днів повинна звернутися до відповідного компетентного органу Болгарії з

декларацією. Податок на придбання повинен бути також сплачений у межах цього терміну. Коли особа здійснює постачання нового транспортного засобу в межах Спільноти з

території Болгарії на територію іншої держави-члена ЄС, це обов’язково потрібно

задекларувати перед компетентним територіальним органом протягом 14 днів з місяця,

коли було здійснене постачання. У цьому випадку постачання податкова ставка дорівнює

нулю. Слідуючи відповідним процедурам, особа може відшкодувати собі (до певної суми)

податок, сплачений при покупці, придбанні чи імпортуванні транспортного засобу [47]. У Болгарії в умовах поставки товарів платником ПДВ до особи платника ПДВ,

зареєстрованого в іншій державі ЄС, податок підлягає виплаті постачальником.

Постачальник Болгарії, який перевозить товар до іншої країни-члена, не сплачує ПДВ, його

сплачує бенефіціант послуг і до того ж за ставкою країни, де він зареєстрований. Загальна податкова ставка цього податку становить 20 %. Знижена податкова ставка в розмірі 7 % застосовується у випадку бронювання готелю в межах організованого туру. Право

податкового кредиту визначається протягом 3-місячного податкового періоду і надається бенефіціанту, якщо він має відкритий рахунок. Для відшкодування ПДВ Актом

передбачена тримісячна процедура. Податок, задекларований на повернення, постачання

якого було здійснено за нульовою ставкою або відбулося постачання експорту послуг,

повертається протягом 30 днів. Протягом такого самого періоду відбувається відшкодування особам, які здійснюють інвестиційні проекти [79].

У Болгарії існують трансакційні податки і податки на багатство. В Україні, на жаль,

податок на багатство так і не прийняли. Невеликим аналогом в Україні можна вважати

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У Болгарії з 1 січня 2008 року внесені поправки до Закону про місцеві податки та платежі, який дозволяє місцевій владі

самостійно встановлювати ставки на нерухомість, дарування, на перехід права власності і

розпоряджатися податком на патент. У випадку дарування ставка встановлюється в межах

20

0,7–1,4 % між братом і сестрою або їх дітьми і 5–10 % для інших осіб. Трансфер права

власності оподатковується за ставкою 2–4 %. Податок на нерухомість становить 1,5 до 3 % від вартості нерухомості залежно від муніципальних ставок [78]. На момент вступу Болгарії до ЄС зміни до законодавства, що стосувалися прямого оподаткування, ще не були

повністю імплементовані, але це не створило значних проблем, оскільки не суперечило умовам Кодексу поведінки при оподаткуванні бізнесу.

У 2007 році Болгарія ухвалила понад 200 законодавчих актів, більшість з яких

спрямована на виконання рекомендацій ЄК, внесення поправок до Конституції Болгарії,

зміни у судовій системі, розвиток місцевого самоврядування. Відповідно до рекомендацій

ЄС у Болгарії продовжується адміністративна реформа, спрямована на модернізацію

державної адміністрації, підвищення результативності її діяльності, поліпшення

обслуговування населення. Створюються засади розвитку системи управління електронних

технологій. Підвищено вимоги до рівня кваліфікації державних службовців і введено

конкурсні правила при їх призначенні на посаду. Створюються адміністративні структури

для взаємодії з органами ЄС, ефективного використання коштів, які виділяються з його

фондів. Цій справі функціонери ЄС приділяють особливу увагу. Суттєва значення має

активізація боротьби з корупцією та організованою злочинністю [93]. Як ми вже зазначали, основну значення при вступі Болгарії до ЄС відіграли зміни в

адмініструванні податкової системи, оскільки була необхідна ефективна та

висококваліфікована адміністрація для імплементації acquis у сфері оподаткування.

Протягом 2001 – 2003 рр. податкове адміністрування Болгарії пройшло процес

реформування й модернізації, активно імплементуючи принципи ЄС і запроваджуючи нові відносин між адміністрацією і платниками податків. У кінці 2002 році було створено Національне Агентство з питань доходів. Національний акт по агенції з надходжень був

схвалений парламентом 14 листопада 2002 року. Він наділяв повноваженнями Національне

агентство з надходжень, відповідальне за збір і контроль за надходженнями від податків і

соціальних страхувальних внесків. Програма поліпшення збору надходжень Болгарії була

прийнята рішенням Ради Міністрів № 748/12.11.02. Для імплементації даної програми

податковою адміністрацією було вжито таких заходів ефективного контролю: підтримка

дохідних підприємств, посилення контролю за боржниками, щомісячний моніторинг,

диференціація боржників (відбір боржників відповідно до типів діяльності – податки, які

легко збираються, середньої тяжкості і які тяжко збирати). Також був розроблений

стратегічний план податкової адміністрації Болгарії, який складався з місії, цілей,

адміністративної культури тощо. Податкова адміністрація Болгарії була орієнтована

збирати доходи ефективно та реально; від кожної особи вимагається дотримання

передбачених законом зобов’язань: підвищувати довіру громадян через компетентність,

забезпечувати високу якість послуг та інтегрованість і прозорість своєї діяльності. Також

були зазначені основні стратегічні цілі: а) має бути впроваджена високоефективна система

збору надходжень б) працівники податкової адміністрації повинні бути професіоналами,

які викликають довіру громадян; в) сучасна адміністрація має бути на службі у суспільства; г) імплементація найкращих європейських практик, упровадження методів державного

мистецького менеджменту і підтримка спільних цінностей для досягнення цілей

організації. Діяла програма добровільного заохочення сплати податків до бюджету [49]. Завдання податкової адміністрації забезпечувалися через систему ефективного

менеджменту людських ресурсів, який на той момент набув важливого значення. Рамкова

стратегія з розвитку людських ресурсів, яка почала діяти, була важливим чинником і базою

для їхнього розвитку. Пріоритет був спрямований на забезпечення податкової адміністрації

кваліфікованими працівниками, які б відповідали вимогам. Була розроблена й

імплементована процедура відбору, прийняття на службу і кар’єрне зростання працівників

податкової адміністрації. У деталях регулювалися критерії для набору, відбору та

21

прийняття на службу нового персоналу. Була уніфікована система навчання персоналу,

тренерів, кваліфікаційна система, розроблена програма „Концептуальне бачення статуту,

структури і діяльності Національного навчального центру”. Сказане Вище означало започаткування нової адміністративної культури.

Розроблення Етичного кодексу формувало нове ставлення до своїх обов’язків. Модернізувався і почав активно працювати відділ по боротьбі з ухиленням від сплати

податків, особливо у сфері ПДВ. Розвивалася співпраця і створювався єдиний механізм між

Міністерством фінансів, Міністерством внутрішніх справ і Вищим касаційним судом для

підготовки меморандуму щодо спільної роботи на центральному та регіональному рівнях. Упроваджена комунікаційна стратегія податкового адміністрування передбачала

поширення інформації серед платників податків в електронному та паперовому вигляді і сприяла підвищенню податкової культури та покращанню іміджу податкової адміністрації.

На сьогодні у плані захисту внутрішнього ринку ЄС застосовується система проведення

антидемпінгових та спеціальних розслідувань, які можуть призводити до збільшення

митних тарифів на імпортну продукцію, введення квот тощо. Ця діяльність

регламентується Директивою ЄС 384/96 „Антидемпінгові заходи” [56]. Болгарія ратифікувала відповідну конвенцію ООН та Конвенцію РЄ по боротьбі з

трафіком людей, створені комісії з цих питань, а в судовій системі – спеціалізований відділ

– Державне агентство „Національна безпека”. У 2007 році набув чинності Закон про

оприлюднення даних про майно осіб, які обіймають високі посади. Закон розширив коло

осіб, власність яких внесена у спеціальний Реєстр Рахункової палати за поданими

деклараціями (доступ до Реєстру гарантований ЗМІ, а через них і всім громадянам) [62]. Таку практику необхідно запровадити і в Україні для боротьби з корупцією у вищих

владних структурах. У Болгарії була здійснена спроба лібералізуватися у сфері тарифного і нетарифного

регулювання, але в основній часті країн Центрально-Східної Європи це призвело до

значного від’ємного сальдо платіжного балансу за поточними операціями і створило загрозу промисловості вітчизняних виробників внаслідок значного зростання імпорту.

Деякі країни ЄС, порушуючи домовленості, використовують політику протекціонізму. Болгарія на цьому етапі ввела додатковий імпортний збір.

Після вступу в ЄС у Болгарії застосовувалися вже повною мірою нетарифні інструменти, що регулюють торгівлю між членами ЄС: квотування (перш за все сільськогосподарського експорту), ліцензування, митний контроль з функціями статистичного обліку та нагляду за дотриманням квот і наявністю ліцензій при перетині товарами національних кордонів. Крім безперечних переваг вільного руху товарів,

капіталів і робочої сили в межах ЄС, поширення правил ЄС на зовнішньоекономічну

діяльність Болгарії мало для неї і негативні наслідки. Так, зменшилися доходи до її

бюджету: бюджет втратив частину надходжень від ПДВ (Додаток Ж); митні збори від

торгівлі Болгарії з третіми країнами стали надходити до казни ЄС. Державні кордони

Болгарії з Туреччиною, Македонією і Сербією стали зовнішніми кордонами ЄС, що

вимагало оснащення митних пунктів за його стандартами сучасним обладнанням митного

контролю, використання інтегрованих інформаційних систем. За два роки для

фінансування витрат на цей проект Болгарії виділили кошти за програмою PHARE. Візовий

режим з цими країнами значно скоротив обсяги „валізового туризму” [42]. Зміни у митному режимі визначили нові межі преференційної торгівлі. До списку

преференційних партнерів Болгарії як члена ЄС входять країни ЄАВТ, Туреччина, Ізраїль, Молдова, Албанія, Хорватія, Македонія, Сербія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія. Новими преференційними партнерами Болгарії за угодами про вільну торгівлю з ЄС стали середземноморські країни (Алжир, Єгипет, Йорданія, Ліван, Марокко, Сирія, Туніс), ПАР, Чилі, Мексика [58].

22 До вступу в ЄС і за 12 років підготовки до цього, відбулися принципові структурні

зміни у зовнішньоекономічних зв’язках Болгарії: понад половина її зовнішнього

товарообігу, 80 % накопичених прямих іноземних інвестицій, основна частина кредитних

потоків припадала на ЄС. У 2006 році на країни ЄС припадало понад 50 % експорту

Болгарії та 53,4 % імпорту. У наступні два роки, коли Болгарія стала членом ЄС, частка

його країн у болгарському експорті практично не змінилася, а питома вага в сумарному

імпорті знизилася на 3,3 %. На цьому тлі у 2007 році зросла частка ЄС у сумарному

негативному торговельному сальдо, а у 2008 році вона знизилася і становила його третину.

Після вступу в ЄС у товарообігу Болгарії з ЄС збільшилася питома вага його нових членів,

що пов’язано значною мірою з прийняттям до ЄС одночасно з Болгарією і Румунії. Останніми роками Болгарія досягла значних успіхів у залученні прямих іноземних

інвестицій (далі – ПІІ). У 2007 році їх надходження сягнуло 8,3 млрд дол., збільшилося починаючи з 2000 року майже у 9 разів. Але у 2008 році вже з середини року намітилося

зниження темпів зростання ПІІ, це пов’язано зі світовою фінансовою кризою. У результаті

їх обсяг трохи перевищив рівень 2006 року. Проте, якщо у 2006 році відношення ПІІ до

ВВП було 29,7 %, то в 2008 році – лише 19,2 %. На відміну від 2006 і 2007 років, коли ПІІ

перекривали негативний баланс поточних платежів, у 2008 році вони лише збалансували

негативне сальдо поточного рахунку на 71,4 %. Основними інвесторами в перші два роки

членства Болгарії в ЄС були Австрія (8,4 % у 2007 році і 18 % у 2008 році), Нідерланди (9,5

і 15,7 %) і Велика Британія (15,9 і 8,7 %). Лідер з накопичення інвестицій у Болгарії – Австрія, вклала в її економіку понад 4 млрд євро. Давні експортери капіталу в Болгарію з

ЄС – Греція, Бельгія, Німеччина [35]. Болгарія для гармонізації до вимог ЄС змінила підходи та впровадила ефективні

механізми у національну податкову сферу. Детально ми можемо проаналізувати важливі

адаптаційні моменти податкової системи цієї країни до вимог ЄС у таблиці 2. У цілому адаптація податкової сфери Болгарії до вимог ЄС пройшла успішно,

оскільки Болгарії вдалося реалізувати всі поставлені завдання та досягти максимальних

результатів позитивних змін податкової системи, хоча були деякі проблеми, зокрема,

слабкий менеджмент, невисокий досвід, несвоєчасність упровадження та негнучкість

механізмів у проведенні реформ. Але на завершальних моментах імплементації основних

засад вступу до ЄС та після того, як стала членом ЄС, Болгарія завдяки нововведенням в

адміністративне управління податкової системи значно підвищила процес гармонізації. Проаналізувавши досвід Болгарії, можна констатувати, що у складі ЄС з 2007 року її

політична система розвивалася динамічно. Були проведені структурні зміни у владних

структурах, особлива увага приділялася адаптації законодавства Болгарії, зокрема

податкової системи до нормативно-правової бази ЄС. У Болгарії почали впроваджуватися

процеси консолідації демократії. У сфері економіки з 2007 року продовжувався динамічний

розвиток, який прискорився у 2008 році – до появи кризових явищ. Членство в ЄС

позитивно вплинуло на надходження іноземних інвестицій. Збільшення капіталовкладень – основний фактор економічного зростання. Болгарія створила розгалужену мережу органів,

що відповідали за конкретний напрямок роботи, здійснювали постійний і прискіпливий

контроль за дотриманням та виконанням поставлених завдань, широко використовували технічну допомогу ЄС у наближенні свого законодавства до права ЄС, а головне – рівень

життя пересічного громадянина підвищився (додатки Б та В).

23

Таблиця 2 Характеристика складових адаптації податкової системи

Болгарії до вимог ЄС

Складові Їх характеристика

Мета Адаптація з правом ЄС, спрощення, уніфікація законодавчих актів, процедур

Основні податки Єдиний податок – 10 %, ПДВ, прибутковий податок на дохід

фізичних осіб у результаті робочого контракту. Корпоративний

податок на щорічний прибуток, прибутковий податок для

державних підприємств, податок із здійснення суднових операцій,

податок на патент Аналітико-методологічне,

забезпечення,

інструменти

Інститути ЄС, аналітичні центри Болгарії, твіннінг у межах Програми РНАRE 2000 у співпраці з податковими адміністраціями

країн-членів ЄС – Нідерландів, Швеції й Ірландії Система ефективного менеджменту людських ресурсів (Рамкова

стратегія) Етичний кодекс – формування нової адміністративної культури

Планування

правотворчого

процесу у державах-кандидатах

Встановлені чіткі межі

Управління

процесом

гармонізації права

Створена розгалужена мережа органів, кожен з яких відповідав за

окрему ділянку роботи у галузі податкової політики, постійний

суворий контроль як з боку держави, так і з боку Європейської

комісії (звіти, стажування, перевірки) Інституційне

забезпечення Міністерство фінансів Республіки Болгарія, Національне агентство

з надходжень, відповідальне за збір і контроль за надходженнями

від податків і соціальних страхових внесків (Національний акт по

агенції з надходжень схвалених парламентом 14 листопада 2002

року) Основні адаптовані

моменти ПДВ, акциз, зменшення кількості пільг, зниження корпоративного

податку з 40 % до 10 %, переміщення сплати соціальних платежів

від роботодавців до робітників Контроль над

правотворчим

процесом

Програма поліпшення збору надходжень Республіки Болгарія,

Рішення Ради Міністрів № 748/12.11.02 (підтримка дохідних

підприємств, посилення контролю за боржниками, щомісячний

моніторинг, диференціація) Організація

перекладів

законодавства ЄС

Спеціальні, відповідальні за переклад, структури

Фінансування

процесу гармонізації Програми ЄС, бюджет

Джерело: [48]. Однак Болгарія не змогла реалізувати повною мірою потенційну інвестиційну

складову європейського розвитку. Значні труднощі були на шляху реального входження в

політико-правовий простір ЄС, практичного впровадження управлінськими структурами й

економічними суб’єктами норм і правил нового господарського статусу. Зважаючи на це,

можемо зазначити, що позитивний ефект від членства в ЄС, труднощі й втрати залежали

24

від багатьох факторів. Інтеграційні переваги, стабільні та чіткі правові норми

підприємницької діяльності, надані кошти з європейських фондів стимулювали економічне

зростання. Не останню роль в успішному завершенні переговорів відіграли програми

технічної допомоги ЄС – PHARE, ISPA, SAPARD, структурні фонди, операційні програми

технічної допомоги тощо, у яких Болгарія брала активну участь. Відповідність економічним критеріями ЄС Болгарія досягла, завдяки усуненню недоліків у деяких сферах

політичного та економічного життя. Ці рекомендації стосувалися найперше створення професійного потенціалу й інституційного устрою адміністрації та судової системи, органів

внутрішніх справ, боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Упущення в цих

сферах негативно впливає на стан економіки та зміни в ній. Незважаючи на досягнуті

результати, Болгарія потребує ще значних перетворень для досягнення відповідного рівня

політичної, економічної та адміністративної спроможності, що є необхідною умовою

практичної імплементації acquis.

4. Основи аналізу економіко-правових наслідків та перспектив Хорватії на

шляху європейської інтеграції Початок взаємовідносин Хорватії та Європейського Союзу пов’язаний з періодом

закінчення бойових дій та завершальною стадією переговорів про Договір про

співробітництво між ЄС та Хорватією. Фактично активний початок європейської інтеграції

Хорватії відбувся після підписання Угоди про стабілізацію і асоціацію між Республікою

Хорватія, з одного боку, та Європейськими співтовариствами та їх державами-членами, з

іншого 29 жовтня 2001 року (далі – Угода про асоціацію Хорватії та ЄС). Окремі вчені,

зокрема І. Стукан, вважають додатковим етапом європейської інтеграції Хорватії – Загребський саміт, який відбувся 24 листопада 2000 року [92].

У статті 1 вказаної Угоди закріплено норму, яка визначила заснування асоціації між

Хорватією та ЄС і його державами-членами. При цьому в пункті 2 цієї статті 1 окреслено основні цілі асоціації, а саме:

– забезпечення відповідних меж для політичного діалогу між сторонами, що

повинен забезпечити розвиток тісних взаємовідносин між ними; – підтримка зусиль Хорватії щодо розвитку її економіки та міжнародних зв’язків, а

також у зближенні її законодавства з законодавством ЄС; – підтримка зусиль Хорватії, що пов’язані з завершенням переходу до ринкової

економіки, підтримка гармонічних економічних відносин і поступового розвитку зони

вільної торгівлі між Хорватією і ЄС; – зміцнення регіонального співробітництва у сферах, що охоплювалися

відповідною Угодою [91]. У статті 5 Угоди про асоціацію Хорватії та ЄС визначено, що відповідний процес

(асоціація) повністю реалізується в перехідний період (протягом шести років) [91]. Структура Угоди сформована таким чином, щоб урахувати всі аспекти економічної,

соціальної та правової сфер. Зокрема угода складається з 10 розділів, а окремі розділи

містять глави. Крім загальних положень та головних аспектів політичної взаємодії з

європейськими країнами, Угода про асоціацію Хорватії та ЄС встановлює: а) вільний рух

товарів (промислові товари, сільське господарство та рибна продукція); б) особливості

переміщення робочої сили та капіталу, функціонування установ, надання послуг; в)

наближення законодавства та правозастосування; г) правосуддя (співробітництво у сфері

попередження відмивання коштів та незаконного обігу наркотиків, співпраця у кримінально-правовій сфері); д) фінансове та інституційне співробітництво [91].

Головним елементом діяльності Хорватії в євроінтеграційному напрямі стала

співпраця з європейськими інституціями, зокрема з Радою Європи, яка здійснювала

25

комплекс пост моніторингових заходів. З метою реалізації комплексу заходів щодо асоціації з ЄС у Хорватії ухвалено ряд

нормативно-правових актів. Зокрема, у 2001 році було прийнято документ під назвою

„Керівні принципи розвитку Республіки Хорватія” (що входив до складу Стратегії розвитку

Республіки Хорватія „Хорватія у ХХІ столітті”. У цьому документі особлива увага

приділялася інвестиціям в інфраструктуру, які згодом забезпечать розвиток гірських,

прикордонних та острівних регіонів (населення яких скорочується). У тому самому році

прийнято документ „Пріоритети розвитку Республіки Хорватія на 2002–2004 роки”, у якому було викладено питання регіонального розвитку. Як пріоритетні були визначені такі

цілі регіонального розвитку: гармонізація регіональної системи з системою ЄС; розробка

регіональної політики Республіки Хорватії для забезпечення якнайшвидшого залучення

коштів із фондів ЄС для регіонального розвитку [77]. В окремих інформаційних джерелах зверталася увага на відставання Хорватії в

розробці регіональної політики, що ускладнювало використання коштів ЄС, оскільки

необхідним було забезпечити належним чином опрацьовані стратегії з докладно

визначеними цілями та проблемами у сфері регіонального розвитку. Ці проблеми були вирішені завдяки якісній реалізації проекту „Стратегія та зміцнення потенціалу

регіонального розвитку”, яка розпочалася в жовтні 2003 року. Основною метою проекту

стало визначення національної стратегії регіонального розвитку та розробка законодавчої

бази регіональної політики [77]. На шляху до ЄС у Хорватії було модернізовано транспортну інфраструктуру згідно з

європейськими стандартами, зроблено ряд організаційно-правових кроків для розвитку

туризму. У Хорватії було проведено реформи у правовій сфері, зокрема в напрямі боротьби з

корупцією та організованою злочинністю. Крім того, реалізовано вимоги конкурентної політики, судової системи та основних прав, а також справедливості, свободи і безпеки.

Одним із важливих наслідків інституційних перетворень у Хорватії стало рішення

про вступ до ЄС. Після двох років з моменту підписання Угоди про асоціацію Хорватії та

ЄС остання подала заявку на вступ до ЄС і у 2005 році почала переговори щодо цього.

Реальні економічні результати асоціації Хорватії до європейського простору вдалося узагальнити Кевіну Коеру та Тілману Блетзінгеру у 2013 році на підставі матеріалів

дослідження Дойче Банку [63]. Так, учені відзначили, що Хорватія стала однією з

небагатьох країн, у якій не було позитивних темпів зростання ВВП з 2008 року. З 2008 по

2012 рік економіка скоротилася на цілих 11 %. Реальний ВВП повернувся до рецесії у 2012 році після нульового зростання у 2011 році. Також у 2013 році спостерігався спад, перш

ніж економіка поступово відновиться у 2014 році. Щодо державного боргу, то його розмір сягає 60 % від ВВП і вважається високим.

На думку експертів, відповідний рівень буде зростати протягом наступних кількох років за

умови дефіциту бюджету у 3 % від ВВП та невисокі перспективи економічного зростання

порівняно з докризовими роками. Поєднання низьких темпів зростання, структурних

диспропорцій і слабких перспектив державного і зовнішнього фінансування призвело до

зниження суверенного рейтингу Хорватії нижче інвестиційного рівня двома з трьох

основних рейтингових агентств, що підвищило витрати країни на зовнішнє рефінансування

[63]. Крім руйнівного впливу кризи Єврозони, основу економічних проблем Хорватії

утворили структурні проблеми, які містили низьку диверсифікацію експорту Хорватії, що як правило покладається на верфі, а також туризм [63]. У сучасних умовах Міжнародна

конкурентоспроможність економіки Хорватії перебуває на низькому рівні, що відображає,

зокрема, негнучкість ринку праці, роздутий державний сектор і слабкий діловий клімат. Витрати на оплату праці є відносно високими порівняно з продуктивністю. За

26

даними Європейської комісії, тіньова економіка може становити до 40 % від ВВП. У той

час як уряд останніми роками вирішував деякі з цих питань, необхідним був і швидший

прогрес, зокрема щодо негнучкого ринку праці, приватизації державних підприємств,

реформи пенсійної системи і зміцнення бізнесового/інвестиційного клімату [63]. Економічні успіхи Хорватії до кризи істотно залежали від припливу капіталу; чисті

прямі іноземні інвестиції становили більшу частину дефіциту поточного рахунку у 2003–

2007 роках; крім того, у країні процвітало транскордонне банківське кредитування. Але

приплив капіталу в Центральну і Східну Європу різко скоротився, коли почалася світова

фінансова криза, і залишився низьким. Інвестори та іноземні материнські банки стали

більш розбірливими в регіоні і більше орієнтуються на ключові ринки, які вважаються

економічно здоровими і вигідними. Фактичні цифри свідчать, що у 2008 році обсяг прямих

іноземних інвестицій дорівнював 4 мільярдам євро, а у 2012 році він скоротився до 600

мільйонів євро [63]. На думку Луки Орешковича, Хорватія не наблизилася до розвинених країн з

розвиненими економіками тому, що її економіка не має статусу експортної. Тобто країна не

мала можливості використати дешеві кредити для державного й корпоративного сектору,

наприклад, у тих обсягах, які забезпечили стрімке зростання економіки Румунії та країн,

що стали членами Європейського Союзу у 2004 році. Крім того, паралельно існує думка

про існування інших факторів впливу, зокрема того, що у ЄС надають перевагу обмеженим

кредитам з високим рівнем відсоткових ставок. Географічне положення Хорватії теж має

ряд негативних наслідків, оскільки країна розміщується поряд з високорозвиненими

ринками Італії та Австрії [76]. Однак, незважаючи на позитивні аспекти євроінтеграційного поступу Хорватії,

переговорний процес Хорватії з ЄС дещо ускладнився, зокрема у процесі узгодження

позицій у сфері правосуддя. Представники хорватського уряду пояснюють це виключно

технічними моментами, наголошуючи на своїй спроможності завершити переговорний

процес до 2009 року. Важливим моментом у правовому забезпеченні переговорного

процесу, узгодженні законодавчої бази Хорватії з правовим доробком ЄС є робота

Спільного парламентського комітету „Хорватія–ЄС”. Засідання комітету відбувається

кожного півроку у Загребі чи Брюсселі з метою перевірки стану досягнення Хорватією

копенгагенських критеріїв [36]. Процес євроінтеграції має для Хорватії важливе значення не лише в політичному, а й

в економічному і соціальному аспектах. Політичне керівництво країни у своїх коментарях

постійно підкреслює, що процеси, які відбуваються в Хорватії, важливі не лише з погляду вступу країни до ЄС, а перш за все засвідчують переваги вступу Хорватії до Євросоюзу та

забезпечують наближення до стандартів та рівня життя провідних європейських країн. Свідченням цього є звіт Європейської комісії про кроки Хорватії на шляху до ЄС, де

було відзначено значні успіхи та досить активну динаміку в досягненні країною критеріїв

ЄС. Документ було оприлюднено на засіданні ЄК у листопаді 2007 року, практично через

рік після завершення «screening»-у. За цей час відкрито 16 глав переговорного процесу, два

з яких достроково закрито. Крім того, у звіті вказується і на негативні моменти у стосунках

Хорватії з ЄС, зокрема на те, що хорватська влада не повною мірою надає державну

підтримку процесам наближення до Євросоюзу, які були відзначені в Угоді про

стабілізацію та асоціацію. Потребують термінового вирішення і «слабкі місця» у питаннях

застосування фінансової допомоги ЄС, а державне управління занадто політизоване [36].

27 5. Економіко-інституційні фактори адаптації Польщі до європейських

стандартів Реформи, які були ініційовані польським урядом, мали на меті трансформувати

Польщу у сучасну конкурентоспроможну державу, яка здатна приймати політичні й

економічні виклики сучасної Європи та стати її інтегрованою частиною. На практиці початок європейської інтеграції був покладений підписанням у 1989

році Договору про торговельну і економічну співпрацю між Польщею і ЄЕС. Він зумовив відміну більшості кількісних обмежень зовнішньоторговельного обороту між сторонами,

зниження рівня митних зборів на промислові товари, що експортуються з Польщі в ЄЕС, і

визначив межі співпраці в майбутньому. Цей договір став вихідним пунктом у проведенні

подальших переговорів щодо інтеграції Польщі до ЄС. Уже на початку 1991 року у країні було засновано посаду Уповноваженого уряду з

питань євроінтеграції і закордонної допомоги. Згодом був створений ще ряд органів, які

координували процес інтеграції Польщі до ЄС: Рада Асоціації, Комітет Асоціації,

Парламентський комітет, Міжвідомча група з питань Європейського договору тощо [40, с. 215]

Європейський пакт набув чинності з 1 лютого 1994 року, причому частина III пакту,

що стосується торгівлі і проблем, пов’язаних з торгівлею, почала діяти з 1 березня 1992

року. Договір про асоціацію між Україною та ЄС є значно ширшим. І також його

підписання відбувається поступово, оскільки політична частина Угоди про асоціацію вже

була підписана. Зазначимо, що з моменту підписання Європейського пакту в Польщі до 1998 року

помітно скоротився рівень безробіття – з 14 % до 10,5 % (Додаток Л). Важливе значення для стабілізації польської економіки, продовження курсу реформ

та глибшої інтеграції з ЄС має допомога Співтовариства. У Договорі про асоціацію ЄС узяв

на себе зобов’язання надати Польщі допомогу з метою підтримки реформ. Вона надавалася у трьох видах: безвідплатної – програма PHARE, кредитів Європейського Інвестиційного

Банку та тимчасової допомоги в надзвичайних ситуаціях, необхідної для стабілізації

економіки. Ключове значення для Польщі мав саміт країн-членів ЄС у Копенгагені, який

відбувся 21–22 червня 1993 року Саме тут Європейська Рада сформулювала політичні і

економічні критерії вступу: стабільність державного устрою, який гарантує демократію та законність

дотримання прав людини й основних свобод, захист прав національних меншин; функціонування ринкової економіки, здатної впоратися з конкуренцією й

ринковим тиском, який існує в ЄС; можливість виконати всі зобов’язання, які випливають із членства в ЄС; здатність Союзу поглинути нових учасників [16, с. 13]. Країнам, що лише кілька років тому стали на шлях демократичного розвитку, було

занадто важко адаптувати законодавчу базу до норм ЄС, що створювалися протягом

десятиріч. Тому 26–27 червня 1995 року Європейська рада в Каннах прийняла Білу книгу у справі інтеграції країн Центральної і Східної Європи до ЄС. У книзі була визначена мета та

черговість заходів у приведенні польського законодавства у відповідність до правових

актів Співтовариства – acquis communautaire. Мова йшла не лише про формальну адаптацію

законодавства, а й про створення інституцій, що забезпечують його дотримання і реалізацію на практиці. У грудні того самого року відбувся саміт Європейської ради у

Мадриді. Передбачалося виробити висновки щодо готовності набуття Польщею

повноправного членства. Також планувалося проведення конференцій польського уряду з

урядами країн-членів ЄС [72, с. 51].

28 У січні 1997 року Сейм Польщі ратифікував розроблену Комітетом європейської

інтеграції та схвалену урядом Національну стратегію інтеграції. Цей документ складався з

восьми розділів („Загальна політична мета”, „Господарське пристосування”, „Пристосування”, „Зовнішня діяльність”, „Юстиція та внутрішні справи”, „Кадрова

підготовка”, „Інформаційна діяльність”, „Висновок”) і нараховував 56 сторінок. На основі проведеного дослідження КЄІ та висновків Європейської комісії,

польський уряд прийняв Національну програму підготовки Польщі до членства в

Європейському Союзі. Цей документ був затверджений Радою Міністрів Республіки

Польща 23 червня 1998 року. Він визначав порядок пристосувальних дій, а також графік їх

реалізації протягом 1998–2002 рр. у контексті наближення вступу Польщі до ЄС. Головна

мета прийняття керівництвом Польщі Національної програми полягала в забезпеченні

високого та стійкого економічного зростання країни з поступовим виконанням умов

членства, висунутих Європейською Радою в Копенгагені. Документ окреслив цілий ряд завдань, виконання яких було спрямоване на збільшення темпів зростання ВВП шляхом

створення економічних, організаційних і правових характеристик ринкової економіки. Як

бачимо, у Додатку А з 1990 по 2008 рік прослідковується щорічне поступове зростання

ВВП у кількісному вимірі. Варто зауважити, що у 1990 році за обсягом ВВП Україна мала

більш міцні позиції, ніж Польща, проте саме завдяки структурним реформам ВВП Польщі

зростав. Причому після ухвалення Національної програми темпи зростання ВВП виросли. Обсяги ВВП на душу населення зростали щорічно, навіть у посткризовому 2009 році

– з 4 500 дол. США в 1991 до 10 600 дол. США у 2012 (Додаток Б). В Україні ВВП на душу

населення є найнижчим з аналізованих держав (понад 2 000 дол. США в 2012 році). Проте негативним наслідком упровадження в життя Національної програми стало

стрімке зростання рівня офіційного безробіття – до 20 % (Додаток Л). Усі дії з адаптації країни до стандартів ЄС, визначені в документі, передбачали

гармонізацію законодавства зі Співтовариством, інституційне будівництво, а також заходи

щодо зміцнення адміністративного потенціалу. Виходячи з того, що програма була

прийнята у відповідь на договір про партнерство та чергову доповідь Європейської комісії

про прогрес Польщі на шляху до ЄС, а її пріоритетні завдання збігалися з діями,

запланованими в цих документах, країна отримала шанс використовувати фінансову

допомогу від Заходу в межах програми PHARE, а також з інших джерел, які призначалися

Європейським Союзом для підготовки держав-кандидатів до вступу (IPSA, SAPARD) [40, с. 217].

У квітні 2003 року Європарламент та Рада Європейського Союзу затвердили

пропозицію щодо входження Польщі до ЄС 1 травня 2004 року Урочисте підписання

Афінської угоди про приєднання відбулося 16 квітня 2003 року. До неї додатково був розроблений Акт, що стосується умов вступу, механізмів делегування представників від

кожної країни до загальноєвропейських інституцій та спеціальні додатки. Також у

документі були визначені розміри дотацій з бюджету ЄС новим членам на 2004–2006 рр. За

цим положенням, Польща мала отримати 1442,8 млн євро [5, с. 41]. З червня 2003 року по березень 2004 року Угода про приєднання Польщі (та 9 інших

країн) до ЄС була ратифікована всіма країнами-членами ЄС. Саме з 2003 року ВВП Польщі

почав зростати надзвичайно великими темпами (з 210 млрд дол. США у 2003 році до 530

млрд дол. США у 2008 році) (Додаток А). 1 травня 2004 року Польща офіційно стала членом ЄС. Ця подія завершила складний

майже 15-літній підготовчий період, протягом якого вона послідовно виконувала умови

прийому в ЄС, і одночасно ознаменувала початок нового періоду в житті країни. Потрібно

відзначити, що саме з 2004 року зростає обсяг валових заощаджень до ВВП (Додаток В),

що на фоні зростання ВВП є дуже позитивним явищем, і означає, що населення стає

багатшим. Підтвердженням цього є коефіцієнт Джині, який з 2004-го дещо знизився

29

(Додаток Е), що є позитивним фактом, оскільки фактично зменшується розрив між

доходами багатих та бідних. Інтеграція кожної з асоційованих країн, включаючи Польщу, у внутрішній ринок ЄС

вимагає забезпечення складного процесу адаптації законодавства, системи регулювання та

методів сертифікації цієї країни до вимог законодавства ЄС. При цьому ключовим

моментом вважається не просто процес адаптації законодавства, а й створення необхідної

«інфраструктури», у межах якої законодавство може функціонувати ефективно. Іншими

словами, мала бути створена система інституцій, структур та адміністративних механізмів,

необхідних для ефективної імплементації адаптованого законодавства [46, с. 24]. Початок переговорів змусив переглянути організаційну систему адміністрування для

підвищення ефективності виконавчих структур і водночас забезпечення достатнього рівня

компетенції в сфері правового поля ЄС. Для України найбільш корисним у цьому аспекті є

саме досвід Польщі. Дана проблема є актуальною для України на сучасному етапі

інтеграції до європейського простору. Комітетом проводилися постійні моніторинги відповідності нормам ЄС, офіційні та

неформальні зустрічі, надавалися експертні висновки та робочі графіки для кожного з

міністерств, згідно з його профільною специфікою. Робота цього комітету дозволила

вчасно виявляти проблеми, з якими зіштовхується та чи інша сфера, та залучати відповідних експертів (як внутрішніх, так і зовнішніх) до їх вирішення [66, с. 58].

Серед основних його завдань можна виділити такі, як: організація, координація та коректування процесу інтеграції Польщі з ЄС,

особливо у сфері економічних і соціальних питань; ініціація та координація роботи з адаптації правових інститутів Польщі до

стандартів Євросоюзу; надання висновків за проектами законів щодо їх сумісності із законодавством

ЄС; співпраця зі Співтовариством у межах здійснення спеціальних програм; оцінка курсу адаптаційних процесів у країні; координація дій, які пов’язані із придбанням та використанням іноземної

допомоги; інформаційне, концептуальне та кадрове забезпечення інтеграційного процесу; делегування урядових організацій в інституційні структури ЄС і взаємодія з

ними; виконання завдань у сфері державного захисту і національної безпеки,

визначених окремими постановами; інші завдання, доручені прем’єр-міністром або визначені окремим законом [40,

с. 215]. Для Польщі була характерна вертикальна схема координації під керівництвом офісу

прем’єр-міністра (рис. 1). Головну роль у координації процесу євроінтеграції відігравало

Управління Комітету європейської інтеграції, що утворене в 1996 році. Номінально функції

зазначеного управління збігалися із завданнями МЗС та значною мірою – із компетенцією

Головного негоціатора, який підпорядковувався шефові уряду. Проте Комітет європейської

інтеграції залишився у віданні прем’єра і, по суті, являв собою квазіміністерство [94, с. 56].

30

Рис. 1. Польська модель центральної координації щодо вступу до ЄС (до жовтня

2001 року) [94, с.57]

Після початку переговорів про членство Польщі належало прийняти понад 180

законів, що адаптували польське право до вимог ЄС. Для успішного розвитку будь-якої сучасної держави обов’язковим елементом

виступає ефективне державне управління та адміністративно-територіальний поділ, не

виняток – Польща. Глибока структурна реформа публічної адміністрації, яка базувалася на власних

традиціях Польщі, практиці та досвіді Європейського Союзу, охоплювала дві взаємопов’язані реформи: реформи територіального устрою та реформи місцевого

самоврядування (децентралізації) [51, с. 224]. До 1998 року однією з найсерйозніших проблем адміністрації була її надмірна

централізація та участь уряду в багатьох місцевих справах. Попередня адміністрація була

побудована на механізмах управління згідно з соціалістичною ідеологією. Система

працювала централізовано, що не відповідало новим реаліям державного управління в

умовах демократичного режиму [41, с. 136]. Водночас із триваючим законотворчим процесом у Польщі в 1998 році розпочалася

надзвичайно складна адміністративна реформа (реформа громадської адміністрації). З 1995

року в Польщі було проведено адміністративну реформу на місцевому рівні та розпочато

розробку відповідної законодавчої бази, необхідної для підтримки регіонального розвитку,

і цей процес тривав до 2000 року. У конкретному хронологічному сенсі важливим є саме

1999 рік, коли відбувся новий територіальний поділ Польщі відповідно до адміністративно-територіальної реформи – тобто поділ на статистичні регіони за номенклатурою

Європейського Союзу. Сучасна система органів місцевого самоврядування Польщі була створена в ході

адміністративно-територіальної реформи, метою якої була адаптація територіальної

структури Польщі до загальноєвропейських стандартів напередодні вступу до ЄС. Зокрема,

реформа впровадила триступеневу систему територіальних одиниць (гміна-повіт-воєводство) замість двоступеневої (гміна-воєводство).

Реформування влади на місцях відбувалося у два етапи. Перший крок на шляху

реформування цієї системи – це прийняття Закону „Про ґмінне самоврядування” від 8

31

березня 1990 року, яким запроваджувалася незалежна базова одиниця територіального

самоврядування – ґміна. Другий етап реформи пов’язаний з ухваленим 5 червня 1998 року законів „Про повітове самоврядування”, „Про самоврядування воєводств”, „Про урядову

адміністрацію в воєводстві” [84]. Реформою введено триланковий територіальний поділ, згідно з яким Польща

ділиться на 16 воєводств, 308 сільських повітів, 65 міських повітів і 2489 ґмін [41, с.138]. Адміністративна реформа мала на меті децентралізацію системи управління

державою шляхом перенесення більшості функцій і компетенцій з центрального рівня на

рівень воєводств, повітів і ґмін, зосередження центрального щабля влади на

загальнодержавних завданнях переважно стратегічного характеру. Система органів

публічного управління Польщі наведена на рис. 2.

Рис. 2. Система органів публічного управління Польщі [82, с.78].

Ґміни об’єднуються в повіти, а ті, у свою чергу, у воєводства. Керівництво ґміни становлять: рада ґміни, яка обирається на загальних виборах

місцевого самоврядування, а також правління, що обирається радою ґміни і здійснює

виконавчу владу в ґміні. У сільських ґмінах голова називається війтом (пол. wijt), у

невеликих містечках - бурмістр (пол. burmistrz), а у великих – президентом (пол. prezydent) [82, с. 78].

До компетенції ґміни належать початкові школи, дитячі садки, бібліотеки, будинки

культури, місцевий транспорт, управління ринками, охорона здоров’я. Керівництво ґміни

відповідає за порядок і безпеку на своїй території, в її віданні перебувають дороги

місцевого значення, організація комунального господарства. У результаті останньої

реформи у компетенцію ґміни входять також фінансові кошти. У 2007 році на території

Польщі функціонувало 2 478 ґмін: 1 587 сільських, 584 - сільсько-міські та 307 міських

(при загальній кількості міст 891). 31 грудня 2009 р. 2 489 ґмін [68, с. 210].

32 Логічним продовженням адміністративної реформи стало виникнення абсолютно

нових суб’єктів громадянського права – самоврядного воєводства і повіту (див. рис.2). В усіх основних територіальних одиницях країни було закладено фундамент демократичних

інституцій громадянського суспільства: функціонування представників місцевої і регіо-нальної влади, обраної і контрольованої громадою [82, с.78].

Отже, у новому територіальному поділі Польщі діє територіальне самоврядування

трьох видів: ґміни, повіти, воєводства. На рівні ґміни і повіту немає сполучної ланки у

формі урядової адміністрації, а на рівні воєводства діє самоврядування воєводства, а також об’єднана і не об’єднана урядова адміністрація. Через децентралізацію частину функцій

держави було передано регіональним органам влади, що привело до зменшення впливу

уряду на діяльність регіонального управління. Можна сказати, що фундаментальною

зміною стало відновлення ґмінного самоврядування як першого кроку до побудови

громадянського суспільства. Багато дослідників вважають, що польська адміністративно-територіальна реформа

була вдалою, тому що було досягнуто такі позитивні результати: економія коштів у зв’язку

з посиленням громадського контролю за роботою держслужбовців; підвищення прозорості

устрою адміністрацій різних рівнів, спрощення адміністративних процедур та перенесення

значного їх обсягу з воєводського на рівень повіту; зміцнення ґмін, передача значної

частини функцій урядової адміністрації повітам і воєводствам, забезпечення одиниць

територіального самоврядування стабільними джерелами доходів, адекватними до

виконуваних завдань у зв’язку зі створенням нової системи державних фінансів; більш

ефективне розв’язання проблем всієї країни через перенесення їх тягаря до адміністрації

нижчих щаблів; реформа дозволила Польщі користуватися міжнародною фінансовою

допомогою; стала можливою підтримка Європейського Союзу; пристосування

територіальної організації країни до стандартів Європейського Союзу; подальша де

централізація влади; розбудова механізму громадянського суспільства, демократії та

громадянського контролю адміністрацій; посилення ефективності інституцій, що надають

державні послуги як на державному, так і на регіональному і локальному рівнях;

раціоналізація державних видатків, а також перебудова системи державних фінансів;

упорядкування системи компетенції державної служби і покращання передачі інформації;

створення інструментарію регіональної політики; оптимізація механізмів урядового

функціонування, модернізація урядової адміністрації як на центральному, так і на

регіональному рівні; утворення професійної цивільної служби [41, с.138]. Проте має місце значна проблема, яка стосується ситуації з розподілом публічних

фінансів. Вона залишається централізованою, тому одиниці самоврядування фінансуються

прямими трансферами з державного бюджету, що обмежує самостійність територіальних

громад у вирішенні місцевих проблем, яку вони одержали за конституцією [41, с.139]. Але незважаючи на деякі недоліки, реформа була успішно завершена, що відіграло

вирішальну роль у вступі Польщі до Європейського Союзу. Система публічних фінансів постійно вдосконалюється. Та із вступом до ЄС з 1

січня 2004 року набув чинності закон про доходи, яким збільшено частку власних доходів

органів територіального самоврядування. Так, частка ґмін з податку на доходи фізичних

осіб зросла з 27,6 до 39,34 %, а частка з доходу юридичних осіб зросла з 5 до 6,71 %. На

рівні повіту ця частка зросла відповідно з 1 до 10,25 % та з до 1,4 %, а на рівні воєводства – 1,5 до 1,6 % та з 0,5 до 15,9 %. У водночас зменшено цільові дотації з бюджету держави.

Після вступу Польщі до Європейського Союзу у 2004 році удосконалення

фінансування органів територіального самоврядування здійснювалося відповідно до вимог

ЄС, що сприяло зростанню їх самостійності та стимулювало пошук коштів у межах європейських програм. Так, здійснено доопрацювання закону про публічні фінанси (2006

р.) та закону про доходи органів територіального самоврядування (2007 р.). Внесено зміни

33

й у механізми фінансування та стимулювання регіонального розвитку [71]. Із реформою територіального устрою тісно пов’язана і реформа державної служби в

Польщі. Традиційно термін “цивільна служба” використовується для позначення

немілітаризованої державної служби. Саме її ми і розглянемо. Роботу над Статутом для працівників урядової адміністрації було розпочато з

вересня 1990 року 5 липня 1996 року було прийнято Статут про цивільну службу, що набув

чинності з 1 січня 1997 року Він не замінював Статуту 1982 року, а існував поряд з ним та

іншими статутами. Цей статут охоплював лише працівників урядової адміністрації.

Установлювалися вимоги до кандидатів на зайняття посад: польське громадянство,

відсутність судимості за умисний злочин, бездоганний характер, відповідні кваліфікація та

стан здоров’я. Залежно від виконуваної функції, завдань та кваліфікації впроваджено

чотири категорії урядників. 18 грудня 1998 року. Сейм прийняв новий Статут про цивільну

службу, який набув чинності з 1 липня 1999 р., замінивши статут 1996 р. 24 серпня 2006 р. було прийнято новий Статут про цивільну службу, який

грунтувався на принципах неупередженості (політичної нейтральності), професіоналізму,

відкритості і конкурентності при наборі кадрів [70, с.51]. Визначальним чинником успішної діяльності держави є громадська підтримка, яка

можлива лише тоді, коли населення обізнане про дії уряду, має вільний доступ до

відповідних даних й розуміє, що та з якою метою відбувається. Основним джерелом

отримання інформації суспільством є засоби масової інформації, однак, не завжди рівень

інформаційної насиченості ЗМІ про діяльність держави є достатнім. Існує багато питань,

що потребують не лише окреслення, а й вимагають додаткового роз’яснення. Тобто

виникає необхідність у коригуванні інформаційного потоку, надання йому повноти,

всебічності та об’єктивності. На нашу думку, наведені вище кроки є особливо значущими, оскільки громадяни як

України, так і Євросоюзу мають право мати можливість слідкувати за інтеграційним

процесом України. Щодо змін у податковій системі, то в процесі її побудови в Польщі було враховано

багатовіковий досвід у сфері оподаткування, в тому числі надбання розвинутих

демократичних країн. Як зазначає С. Овсяк, у хронологічному порядку етапи формування податкової

системи Польщі можна окреслити наступним чином: – етап 1, що пов’язаний із реформою самоврядування. На цьому етапі

впроваджено місцеві податки та збори, серед яких особливе значення для фінансових основ

функціонування ґмін мають податок з нерухомості, аграрний податок, податок зі спадщини

і подарунків, податок із транспортних засобів; – етап 2, що охоплює реформу оподаткування доходів. На цьому починаючи з 1

січня 1992 року введено податок з доходів фізичних осіб. У 1992 році впроваджено також

істотні реформи щодо податку з доходів юридичних осіб. – етап 3, що пов’язаний із запровадженням 5 липня 1993 року податку на товари і

послуги, а також акцизного податку; – етап 4, набрання чинності Законом про податки (Ординація податкова). Метою

впровадження цього Закону була необхідність у систематизації всіх приписів, що

стосувалися встановлення та справляння податків; – етап, що передбачав адаптацію польської податкової системи до стандартів

Європейського Союзу. Цей процес був тривалим у часі, а найінтенсивніша робота в цьому

напрямі велась після 2000 року [89, с.106]. Податкова система Польщі характеризується обмеженою кількістю податків та

обов’язкових платежів. Усього їх нараховується 11. Як і в інших країнах світу, їх умовно

можна поділити на дві групи: державні та місцеві. До перших належать податкові платежі з

34

фізичних осіб, податок на доходи юридичних осіб, на товари та послуги, акцизний збір,

податок з ігор. До місцевих належать сільськогосподарський податок, податки на лісове

господарство, на нерухомість, транспортний податок, з власників собак, податок на

спадщину та дарування. Характерні деякі види податку як на території України, однак,

встановлюються інші ставки збору [64, с. 120]. Важливішим є поділ податків згідно з предметним критерієм. Відповідно до нього

виділяють: податки з валового доходу (з обороту); податки з доходів фізичних і юридичних осіб; податки на майно; податки від видатків, які називають також податками на споживання. Податки з валового доходу (podatki przychodowe) стягуються з доходів, отриманих

суб’єктами підприємницької діяльності. Базою оподаткування є валовий дохід; ці податки

характеризуються простотою і легкістю застосування, однак не враховують можливостей

платників податків. До цієї групи податків у податковій системі Польщі можна зарахувати:

спрощену форму податку від доходів фізичних осіб у формі фіксованої виплати від

облікованих надходжень. Така форма стосується фізичних осіб, які, здійснюючи

підприємницьку діяльність, відмовилися від сплати податку з доходів на загальних засадах

і вибрали спрощену форму [89, с.107]. Сьогодні в Україні, як і в більшості європейських країн, одним із пріоритетних

напрямів реалізації державної політики залишається сприяння виникненню та підтримці

фізичних осіб-підприємців. Починаючи з 1998 року польським законодавцем активно

запроваджувалися спрощені системи оподаткування для фізичних осіб-підприємців, що,

безумовно, сприяло стабілізації податкового середовища, розвитку малого та середнього

бізнесу у країні. У Польщі є порівняно високий рівень самозайнятих осіб – в середньому 25 %

(Додаток М), значна частина з яких використовує спрощену систему оподаткування, тому

доцільно розглянути спрощені системи оподаткування в країні. На сучасному етапі у

Польщі діють чотири спрощені системи оподаткування (ryczalty): – податкова карта; – фіксований податок з облікових прибутків; – податок з прибутку духовних осіб; – тоннажний податок [48, с. 58]. Правові механізми перших трьох спрощених моделей оподаткування фізичних осіб-

підприємців регламентуються нормами Закону Польщі „Про спрощену форму

оподаткування деяких прибутків фізичних осіб”, який є профільним щодо Закону Польщі „Про податок з доходів фізичних осіб” і передбачає застосування податкових ставок 18 % і

32 %. Порядок справляння тоннажного податку закріплено в спеціальному Законі Польщі „Про тоннажний податок”.

Податкова карта є однією з найпоширеніших у Польщі альтернативних форм

оподаткування фізичних осіб-підприємців. податкові надходження з якої зараховуються до

місцевих бюджетів Польщі. Особливістю її правового режиму є те, що сплата податку

здійснюється у визначених квотах і не залежать від реально отриманого підприємцем

прибутку. Платником податкової карти є фізична особа, що самостійно здійснює

господарську діяльність без утворення юридичної особи, громадські організації,

командитні, партнерські, повні й прості товариства, кількість працівників у яких не

перевищує 5 осіб. Платники податкової карти звільняються від сплати інших податків та

зборів, у т. ч. податку на товари й послуги (Value Added Tax), якщо їх прибутки не

перевищують 10 тис. євро за попередній податковий рік. Чинним польським

законодавством передбачена особлива процедура звітності платників, ліквідовано ведення

35

облікових книг, подачу річних податкових декларацій, здійснення авансових внесків тощо

[85, с. 59]. Ставки податкової карти є квотними, а податкова шкала здебільшого має

пропорційний характер, за винятком оподаткування ветеринарних та освітніх послуг [33, с. 103]. Поряд із базовою ставкою застосовуються спеціальні ставки, які враховують особу

платника та вид діяльності, що оподатковується: знижені – для осіб віком від 60 років (20 %), для осіб інвалідів (10 %), для осіб, які підписали трудовий договір і не залучаються до

діяльності найманих працівників (80 %). Починаючи з 1998 року в Польщі застосовується й інша форма спрощеного

оподаткування господарської діяльності фізичних осіб-підприємців – фіксований податок з

облікових прибутків, що зараховується до державного бюджету Польщі. Платниками

фіксованого податку можуть бути фізичні особи, товариства, що здійснюють діяльність,

крім сільськогосподарської, прибуток яких не перевищив 150 тис. євро в попередньому до

звітного податковому році. У Польщі передбачено ряд галузей національної економіки,

підприємства яких не мають права переходу на спрощену систему оподаткування: це,

зокрема, діяльність аптек, ломбардів, похоронних бюро, пунктів обміну валюти, діяльність

з виробництва підакцизних товарів тощо. Водночас з 2005 року платниками податку є

виробники сільськогосподарської продукції, що виконують несистематичну діяльність, а

також особи, які отримують прибуток за договором найму (оренди) нерухомого майна [85, с.59].

Податкова шкала фіксованого податку є пропорційною, а ставки – відсотковими, що

залежать від виду господарської діяльності (3 %, 5,5 %, 8,5 %, 17 %, 20 %). Порівняно з

податковою картою, у фіксованому податку можна визначити базу оподаткування,

застосувати предметні пільги, відрахувати податковий кредит, що передбачено Законом

Польщі „Про податок з доходів фізичних осіб” [29, с. 176]. Звільняються від

оподаткування прибутки з оренди приміщень готельного типу в сільській місцевості,

отримана фінансова допомога з бюджету Польщі та міжнародних організацій. Платники податку зобов’язані вести документацію для підтвердження прибутків підприємства,

оформляти звітність за основними фондами, зберігати копії рахунків придбаних товарів,

наданих послуг тощо. На прохання фізичної особи сплата податку може здійснюватися як щомісяця, так і щоквартально.

Після аналізу правового механізму фіксованого податку варто погодитися з думкою

вченого А. Хухлі, що він не є класичною системою спрощеного оподаткування, а лиш

особливою формою розрахунку з прибуткового податку [11, с 182]. Податок з прибутку духовних осіб – „ричалт”, що передбачає оподаткування

прибутку специфічної групи платників – духовних осіб. Ця форма альтернативного

оподаткування застосовується до фізичних осіб, що є офіційними представниками

зареєстрованих у Польщі конфесій та віросповідань, які отримують прибутки зі своєї

пасторської діяльності. Насамперед це стосується ксьондзів і вікаріїв католицької церкви,

що представляє релігійні інтереси більшості населення Польщі [85, с. 61]. Базою оподаткування податками з доходів фізичних і юридичних осіб (podatki

dochodowe) є прибуток, отриманий від відповідної діяльності, а прикладом таких податків у

податковій системі Польщі є власне податок з доходів фізичних осіб і податок з доходів

юридичних осіб. Правове регулювання податку з фізичних осіб передбачене законом про податок з

доходів фізичних осіб [29, с. 350], а також виконавчими актами, виданими на підставі цього

закону. Цим податком охоплюються доходи з усіх джерел надходжень, які може мати

фізична особа, крім тих, що охоплюються іншими податками (земельним, лісовим,

податком на спадщину чи подарунок). Величина цього податку встановлюється за

прогресивною шкалою. Згідно із Законом Польщі „Про податок з доходів фізичних осіб”

36

передбачається застосування податкових ставок 18 % і 32 %. Більш низька ставка

стосується переважно платників податків, які за податковий рік заробили 85528 PLN або

менше (19296 EUR). Дивіденди і відсоткові платежі підлягають остаточному

оподаткуванню за ставкою 19 %. Правове регулювання оподаткування доходів юридичних осіб закріплене законом

про податок з доходів юридичних осіб [26]. Цей податок справляється не тільки з

юридичних осіб, а й з організаційно відокремлених представництв, які не мають статусу

юридичної особи. Від сплати цього податку звільнені державна скарбниця (Skarb Panstwa), бюджетні установи, центральний банк (Narodowy Bank Polski), державний страховий фонд

(Zaklad Ubezpieczen Spolecznych), територіальні громади. Оподаткування здійснюється на

пропорційній основі, а ставка податку на сьогодні становить 19 %. [89, с.107]. Дана ставка

була знижена в процесі інтеграції до ЄС. На це вплинула податкова конкуренція, яка є

одним із напрямків реформування податків на доходи в постсоціалістичних країнах – нових

членах ЄС. Вона спрямована на створення найсприятливіших умов для залучення прямих

іноземних інвестицій. Наслідком цієї конкуренції стало зниження ставок податку на

прибуток в Польщі з 34 % у 1999 до 19 % у 2004 році [96, с.34]. Варто зазначити, що в середині 90-их років в країнах ЄС ставки податку на доходи

юридичних осіб (СІТ – Corporate Income Tax) були доволі високі. Так, у 1995 році, середня

ставка згаданого податку для 15 країн ЄС становила 38 % . Починаючи з 1997 року у

деяких країнах Європейського Союзу номінальна ставка податку на доходи юридичних

осіб систематично знижувалася. В середньому рівень оподаткування за період 1997–2003 роках для країн “п’ятнадцятки” (1997 р. – 15 країн ЄС) податком СІТ знизився на 6%. Найвагоміше зниження податкового навантаження відбулося в Ірландії – на 27,5 %, в

Німеччині – на 17,2 % та Італії – 13,9 % [44, с. 161]. Детальніше ці показники відображені у табл. 3.

Таблиця 3 Номінальні ставки податку CIT для країн ЄС i Польщі у 1995–2003 рр. [44, с.

162]

Таким чином, можна зробити висновок, що у Польщі перед вступом до

Європейського Союзу прагнули зменшити ставку податку на прибуток у такий спосіб, щоб

вона стала конкурентною стосовно інших країн ЄС. Вектор щодо зниження ставки податку СIT об’єктивно був задекларований у

Євросоюзі і вважався пріоритетним напрямом уніфікації чинних податкових систем для

реалізації стратегічних перспектив розширення та підтримки власного виробництва. Незважаючи на те, що ставки податку на доходи юридичних осіб суттєво

37

знижувалися, бюджетні доходи держав не зменшилися. Середня сума доходів від податку

CIT у 2005 році, порівняно з 1995 року, як у зоні євро, так і для 25 країн ЄС, навіть дещо

зросла [44, с. 165]. Незважаючи, незважаючи на послаблення податкового тиску на платника шляхом

зниження податкової ставки податку на доходи юридичних осіб у Польщі, податкові

надходження до державного бюджету фіксують чітку тенденцію до зростання, причому не

лише в абсолютних, а й у відносних величинах (рис. 3.)

Рис. 3. Динаміка надходжень податку на доходи юридичних осіб до державного

бюджету Польщі за період з 2003 по 2007 рік. [44, с. 167]. Величина податків на майно (podatki majqtkowe) залежить від вартості майна, зміни

майнових прав, а також від приросту вартості майна. У Польщі кількість таких податків є

досить значною і до них відносять: податок з транспортних засобів; податок з нерухомості; земельний податок; лісовий податок; податок на спадщину і подарунки; податок з цивільних правочинів; “тоннажний” податок [89, с. 107]. Податок з транспортних засобів регулюється законодавчим актом про місцеві

податки і збори [24]. Ставки цього податку, у межах визначених законом встановлюються

радою зміни, а сплата відбувається двома частинами: до 15 лютого та 15 вересня щорічно.

Оподаткуванню підлягають вантажні автомобілі та автобуси. До 1997 року податок з

транспортних засобів сплачували і власники легкових автомобілів (до початку 90-х років

цей податок називався дорожнім податком) [89, с. 107]. Винятково муніципальним податком у країнах ЄС є податок на нерухомість, хоча

його граничні ставки визначаються на центральному рівні. Об’єктом оподаткування є земля

та будівлі. У Великобританії це основний місцевий податок (що має найбільшу питому вагу

у структурі надходжень), який охоплює і плату за землю. Питома вага цього податку у

власних надходженнях місцевих бюджетів становить: від 10 % – у Данії, Фінляндії, Греції,

Люксембурзі; до 50 % у Бельгії, Латвії, Литві, Польщі, Словаччині, Словенії, Іспанії; майже

100 % у Великобританії, Естонії, Ірландії [97, с. 149]. Податок з нерухомості також регулюється законодавчим актом про місцеві податки і

збори. Він є місцевим податком, а оподаткуванню підлягають: землі, окрім земель сільськогосподарського призначення;

38 будинки або їх частини; будівлі чи їх частини, які використовуються для господарської діяльності. Рада ґміни щороку визначає величину ставки податку на нерухомість в межах,

встановлених законодавством. Земельний податок регулюється законодавчим актом про земельний податок [25].

Цей податок стягується із земель та будівель сільськогосподарського призначення. Ставка

податку законом не визначена і встановлюється залежно від вартості жита. Вартість

визначається відповідно до середніх закупівельних цін за перші 3 квартали попереднього

року і встановлюється до 20 жовтня щороку. У випадку особливо високих цін на жито рада

ґміни має право знизити вартість жита, що закладається для визначення податкової ставки

[89, с. 107]. Податок на спадщину і подарунки стягується на підставі відповідного закону [30].

Розмір податку залежить від податкової групи, до якої належить набувач майнових прав.

Законом визначаються 3 таких групи, а закріплення набувача за певною групою залежить

від ступеня спорідненості між спадкодавцем і спадкоємцем чи дарувальником і

обдарованим. Чим ближчий ступінь спорідненості, – тим менший розмір податкової ставки

(3–7 % – 1 податкова група, 7–12 % – 2 група і 12–20 % – 3 група). Стягнення податку з цивільних правочинів регулюється окремим законом [23]. Його

положеннями визначаються специфічні для кожного з видів цивільних правочинів підстави

оподаткування, а також ставки податку. Наприклад, за договором позики податкова ставка

становить 2 % від суми позики. Останню групу становлять податки від видатків, які називають також податками на

споживання (podatki od wydatkow tzw. konsumpcyjne). Платниками цих податків є суб’єкти

господарювання, які здійснюють товарооборот та надають послуги, хоча фактичний тягар

зі сплати податків лежить на споживачах товарів та послуг, якими є насамперед

домогосподарства. До цієї групи податків відносять податок на товари та послуги,

акцизний податок та податок з ігор [89, с. 108]. Запровадження ПДВ передбачало усунення перешкод для вільного руху товарів і

послуг, якими вважалися податки з обороту (їх практикували 5 із 6 країн–засновниць) та

акцизи. ПДВ було гармонізовано у 1977 році, а в 1992 році країни ЄС домовилися про

стандартну ставку ПДВ на рівні 15 % та мінімальну – на рівні 5 %. Сьогодні саме у сфері ПДВ досягнуто головних практичних результатів на шляху податкової гармонізації [98, с. 101].

Податок на товари та послуги, аналог вітчизняного ПДВ, регулюється відповідним

законодавчим актом [23]. При його справлянні застосовуються 3 види податкових ставок – 22 %, 7 %, і 0 %. Базовою є ставка 22 %. Ставка 7 % застосовується при продажу деяких

видів сільськогосподарських товарів та товарів, пов’язаних із веденням лісового

господарства, з охороною здоров’я, споживчих товарів і товарів для дітей, книжок,

журналів і тощо. Нульова ставка використовується щодо експорту. Акцизний податок регулюється законодавчим актом про акцизний податок [32].

Основною метою акцизу є обмеження споживання деяких товарів через їхню шкідливість

або вичерпання їх резервів. Підакцизними товарами є деякі нафтопродукти, електрична

енергія, алкогольні напої, тютюнові вироби. Податкова ставка визначається в різний спосіб: або від вартості, або від кількості продукції. У країнах ЄС акцизний податок на деякі

вироби є загальновстановленим і рівень податкової ставки на таку продукцію визначається

директивами ЄС. Сьогодні часто в ЄС говорять про еколого-трудову податкову реформу. Сутність

еколого-трудової податкової реформи полягає в зниженні чи анулюванні певних

соціальних податків (наприклад, зниження прибуткового податку з населення або виплат із соціального забезпечення) з одночасним введенням нових податків, пов’язаних з охороною

39

навколишнього середовища, завдяки розширенню бази екологічного оподаткування, але

без збільшення загального податкового навантаження. На сьогодні досвід держав, які, або мають її елементи, або перебувають на

підготовчих етапах проведення. У Польщі інтенсивно проводиться робота з формування

пропозицій щодо проведення ЕТПР у цій країні та інформаційно-просвітницька робота

серед зацікавлених кіл [73, с. 164-166]. Аналізуючи податкове законодавство та податкову систему Польщі, варто

зазначити, що необхідною умовою подальшого розвитку податкового права Польщі є

здійснення кодифікації податкового законодавства, подібно тому, як це відбулося в Україні

з прийняттям Податкового кодексу. Також проблемою податкової системи в Польщі є

порівняно велика кількість податків та зборів і досить сильний податковий тягар на

платників податків. Аналіз структури податкових надходжень (табл. 4) показує, що найбільшу частку

доходів забезпечують непрямі податки – близько 14 % від ВВП. Зазначимо, що в умовах

інтеграції до ЄС їх роль зросла з 12,5 % до 14-14,5 % до ВВП. Найбільшу частку серед

непрямих становить ПДВ – близько 4 %, частка якого у процесі інтеграції теж зросла. Таблиця 4

Структура доходів бюджету Польщі [22, с. 124]

Щодо структури доходів Центрального та місцевих бюджетів (табл. 4), то

спостерігається чітка тенденція до зростання ролі місцевих бюджетів та децентралізації

фінансових потоків і зменшення частки доходів соціальних фондів. Отже, можемо констатувати, що Польща в цілому досягла відповідності з

політичними та економічними критеріями ЄС завдяки усуненню недоліків у політичній, адміністративній та економічній сферах. Ці успішні стосувалися найперше до створення

професійного уряду й інституційного устрою держави, спрощення та реорганізації адміністративної та судової системи, створення взаємного діалогу між владою та бізнесом,

професійного підвищення менеджменту та підвищення податкової культури, а також тісної співпраці з відповідними європейськими інститутами. Досвід Польщі є дуже цікавим для

України, зокрема щодо реформування адміністративного устрою держави.

40

ВИСНОВКИ Вище викладене засвідчило, що адаптація податкової сфери до вимог регіональних

утворень, зокрема Європейського Союзу, вимагає від кожної країни вагомих зусиль і

виступає як системоутворюючий фактор не лише в економічній, а й в політичній,

соціальній та інших сферах. Загальні функції податків адаптованих податкових систем

сприяють ефективному та справедливому перерозподілу ВВП, створюють додаткові

можливості для подальшого економічного зростання, стимулюють інноваційний розвиток

та приплив інвестицій у країну, що сприяє розвитку зовнішньо господарського комплексу і

тим самим підвищує зайнятість і, як наслідок добробут у країні, та здійснює сприятливий

вплив на суспільний розвиток. Водночас варто відзначити, що податкова система повинна бути цілісним

механізмом, який функціонує без збоїв. Не існує стандартних схем визначення

оптимального рівня оподаткування в окремих країнах, при реформуванні та адаптації

податкової системи варто враховувати національну специфіку. Гармонізація податкової політики у межах ЄС є складним і суперечливим явищем, хоча потрібно відзначити, що

Європейське Співтовариство досягло значного рівня інтеграції. Адже міжнародна

інтеграція та інтеграція національної податкової системи з європейською спільнотою враховує дуже важливе питання – політичну координацію, зокрема координацію податкової політики, що означає відмову національних органів влади країн від частки

суверенітету, зближення рівня оподаткування, уніфікацію податкової бази. У цьому

контексті важливого значення набуває процес виявлення, узагальнення та аналізу наслідків

європейської інтеграції країн. Так, порівняльне дослідження у межах теми науково-дослідної роботи дало змогу виявити як позитивні, так і негативні сторони відповідного

процесу. Щодо позитивних наслідків, то їх можна характеризувати у двох площинах: а)

економіко-соціальні (загальні); б) податкові. До економіко-соціальних (загальних) можна віднести: – новий рівень забезпечення невід’ємного права громадян на пересування

(ураховуючи й рух товарів); – реформування системи освіти (ураховуючи й участь відповідних держав у

загальноєвропейських програмах розвитку освіти); – підвищення безпеки членів громадянського суспільства в межах співтовариства; – безмитний доступ до європейських ринків; – підвищення рівня інвестицій (не враховуючи спеціальні програми підтримки в

ЄС). До податкових наслідків віднесено: – спрощення процесу адміністрування податків (включаючи зменшення ставок за

окремими податками); – зменшення кількості податкових пільг; – зниження рівня правопорушень, що пов’язані з повнотою та своєчасністю сплати

податків; – зменшення корупційних проявів у сфері оподаткування. У свою чергу, негативні наслідки мають такий вигляд: – збільшення нелегального імпорту товарів (в окремих країнах); – трудова міграція; – низький рівень реалізації інституційних перетворень; – недосконалість регіональної політики (включаючи децентралізацію влади та

фінансових ресурсів); – відсутність позитивних темпів зростання ВВП.

41 У процесі проведення дослідження було виявлено, що більш успішна адаптація

податкових систем до податкової сфери ЄС можлива лише в довгостроковій перспективі,

де країни використовують поетапні та рівномірні зміни, не застосовуючи „шокову терапію” для суб’єктів господарської діяльності національної економіки. Удосконалення податкової

сфери в даних країнах відбувалося з урахуванням національної специфіки та збереженням національних інтересів, без особливої прив’язки до законодавства ЄС. Загальна тенденція

даних країни зумовлена насамперед: стабілізацією та коригуючою активізацією інвестиційного клімату у країні

завдяки вдосконаленню та реформуванню корпоративного податку як вагомого

інструменту інвестиційного середовища; упровадженню комунікаційної стратегії податкового адміністрування, яка

передбачала поширення інформації серед платників податків в електронному та

паперовому вигляді і сприяла підвищенню податкової культури та покращанню іміджу

податкової адміністрації; створення локалізованої національної інституції, яка була скерована на

системну гармонізацію та координацію узгоджених заходів та організаційних дій щодо

гнучкої адаптації національних податкових систем та забезпечувала відповідний

юридичний механізм ефективної імплементації, визначала умови та порядок захисту

внутрішнього ринку, антидемпінгові та компенсаційні ставки митних зборів, також тісно

співпрацювала з іншими координуючими європейськими організаціями з відповідних

питань. Аналізуючи досвід даних країн після вступу до ЄС та підписання договору про

асоціацію можна констатувати, що головним позитивним моментом є як підвищення рівня

життя населення в цілому, так і підвищення рівня життя пересічного громадянина, на це

повинні бути спрямовані всі зусилля держав, які стали на демократичний шлях розвитку. Цей факт демонструють Додатки Б, В.

Ураховуючи позитивний досвід та негативні наслідки даних країн, Україна при

підписанні Угоди про асоціацію з ЄС повинна забезпечити сприятливі умови адаптації до

вимог ЄС всіх економіко-правових факторів національного господарства і ліквідувати

нагальні проблеми національної податкової системи, серед яких: конфіскаційна

спрямованість, мінливість і надзвичайна складність адміністрування. Це зумовлено такими чинниками, як: велика кількість податків, що мають різні бази оподаткування, способи

нарахування та механізми сплати; значні відмінності у фінансовому та податковому обліку,

що фактично зумовлює необхідність у паралельному введенні різних систем звітності;

податкові питання регулюються величезною кількістю нормативних актів, які часто

змінюються та суперечать один одному. Окреслена ситуація створює підґрунтя для

неоднозначного тлумачення тих чи інших норм законодавства та, як наслідок, корупцію. За

результатами дослідження Світового банку, Україна має одне з найбільш значних податкових навантажень.

Якщо Україна буде вести гнучку політику в цьому напрямі, то адаптація податкової

системи до вимог ЄС буде сприяти підвищенню якості податкового регулювання, зокрема

шляхом обміну досвідом і найкращими практиками у впровадженні помірного податкового

навантаження на платників, забезпеченні надійного захисту їхніх прав і гарантій,

подальшому підвищенні економічного розвитку, а також істотно буде впливати на

максимальне спрощення податкової системи та процедури адміністрування податків, щоб

мінімізувати можливості для зловживань у сфері ухилень від сплати податків. Ця проблема

є основною для української економіки на сучасному етапі, тому що Україна у світовому

рейтингу посідає 164 місце з легкості сплати податків, тому вдосконалення податкової системи вкрай необхідне. Незважаючи на позитивні моменти в Угоді про асоціацію між

Україною та ЄС, є багато незрозумілих положень. Україна повинна буде змушена брати на

42

себе більше зобов’язань щодо реформування та адаптації економіко-правової системи,

зокрема податкової сфери, ніж попередні країни, при вступі до ЄС, оскільки податкові

системи країн ЄС значно відрізняються від української як щодо ставок податків, так і

системи їх справляння та адміністрування.

43

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Agenda 2000 – Commission Opinion on Poland’s Application for Membership of the

European Union. – Brussels, 1997. – 122 p. 2. Brzezinski B., Prawo finansow publicznych, Torun 2010. 3. Buras Piotr. Harmonizacja polskiego prawa z prawem UE a sytuacja polityczna po

powolaniu rzdu mniejszosciowego (Cz. 1) / Piotr Buras, Marek A. Cichocki // Raporty i Analizy. – Warszawa : Centrum Stosunkow Mi^dzynarodowych, 2000. – № 1.

4. Christos Kotsogiannis. The origin principle, tax harmonization and pub- lic goods / Christos Kotsogiannis, Miguel-Angel Lopez-Garcia, Gareth D. Myles // EconomicsLetters. – 2005. – № 87. – Р. 211 – 219.

5. Documents concerning the accession of the Czech Republic, the Republic of Estonia, the Republic of Cyprus, the Republic of Latvia, the Republic of Lithuania, the Republic of Hungary, the Republic of Malta, the Republic of Poland, the Republic of Slovenia and the Slovak Republic to the European Union // Official Journal of the European Union, L. – 2003. – Vol. 46. – № 236.

6. DoingBusiness 2010 rankings [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://www.doingbusiness.org/ rankings. 7. Electronic tax admibistration advisory committee [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.irs.gov/ efile/article/0,,id=136216,00.html. 8. Europe Agreement establishing an association between the European Communities

and their Member States, of the one part, and the Republic of Poland, of the other part // Offi cial

Journal L 348. – 1993. – 31 desember. – P. 0002–0180. 9. Government finance statistics. Summary tables 2/2007. – Luxembourg: Office for

Official publications of the European Communities, 2007. – 38 pp. 10. Helmuth Cremer. Environmental taxation, tax competition, and harmonization /

Helmuth Cremer, FirouzGahvari // Journal of Urban Economics.– 2004. – № 55. – Р. 21–45. 11. Huchla A. Zryczaltowany podatek dochodowy / Andrzej Huchla. - Warszawa : PWN,

2000. – 208 s. 12. Kolejne zmiany personalne w Kancelarii Premiera. Specjalne ustawy europejskie //

Rzeczpospolita. – 2000. – 17 czerwca. 13. Michael Keen. Tax principles and tax harmonization under imperfect competition: A

cautionary example / Michael Keen, SajalLahiri, Pascalis Raimondos-Mоller //

EuropeanEconomicReview. – 2002. – № 46. – Р. 1559 – 1568. 14. Narodowy Program Przygotowania do Czlonkostwa Polski w Unii Europejskiej / Rada

Ministrow RP. – Warszawa, 1998. – 23 czerwca. 15. Polska polityka integracyjna po przystąpieniu do Unii Europejskiej/ pod redakcją

Józefa Fiszera. Warszawa: Instytut Studiów Politycznych PAN, 2006. 16. Presidency Conclusions / Copenhagen European Council (21–22 June 1993) // Bulletin

of the European Communities. – 1993. – № 6. – P. 7–23. 17. Public Information Program (PIS): Polish Integration with European Union //

http://www1.ukie.gov.pl/ HLP/files.nsf/0/D4F2370952C9FCFAC1256E7 B0048EFF7/$file/Pisen.pdf?Open

18. Real GDP per capita, growth rate and totals [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://epp.eurostat.ec.europa.eu/tgm/refreshTableAction.do;jsessionid=9ea7974b30dcf2493ca37bf94b00afe986c69e54606c.e34SbxiOchiKc40LbNmLahiKb3yLe0?tab=table&plugin=1&pcode=tsdec100&language=en.

44 19. Republic of Lithuania law on excise duty 30 October 2001 No IX-569 Vilnius

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www3.lrs.lt/pls/inter3/dokpaieska.showdoc_l?p_id=160467 20. Republic of Lithuania law on value added tax 5 March 2002 No IX-751 Vilnius (As

last amended on 12 January 2006 No. X-487) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www3.lrs.lt/pls/inter3/dokpaieska.showdoc_l?p_id=282353 21. Richard E. Baldwin. Agglomeration, integration and tax harmonisation / Richard E.

Baldwin, Paul Krugman // European Economic Review. – 2004. – № 48. – Р. 1–23. 22. Taxation trends in the European Union 2013 [Електронний ресурс]//Європейська

комісія. – 2014. – Режим доступу:

http://ec.europa.eu/taxation_customs/resources/documents/taxation/gen_info/economic_analysis/tax_structures/2013/report.pdf.

23. Ustawa z dnia 11 marca 2004 r. o podatku od towarów i usług (Dz. U. 2004 nr 54 poz.

535). 24. Ustawa z dnia 12 stycznia 1991 r. o podatkach i opłatach lokalnych (Dz. U. z 2006 r.

Nr 121, poz. 844). 25. Ustawa z dnia 15 listopada 1984 r. o podatku rolnym (Dz. U. 1984 nr 52 poz. 268). 26. Ustawa z dnia 15.02.1992 r. o podatku dochodowym od osób prawnych. (t. jedn. Dz.

U. z 2011 r. nr 74, poz. 397). 27. Ustawa z dnia 19 listopada 2009 r. o grach hazardowych (Dz. U. Nr 201, poz. 1540). 28. Ustawą z dnia 24 sierpnia 2006 r. o podatku tonażowym (Dz. U. Nr 183, poz. 1353 ze

zm.). 29. Ustawa z dnia 26 lipca 1991 r. o podatku dochodowym od osób fizycznych (Dz. U.

1991 nr 80 poz. 350). 30. Ustawa z dnia 28 lipca 1983 r. o podatku od spadków i darowizn (Dz. U. z 2004 r. Nr

142, poz. 1514 ze zm.). 31. Ustawa z dnia 30 października 2002 r. o podatku leśnym (Dz. U. Nr 200, poz. 1682 ze

zm.). 32. Ustawa z dnia 6 grudnia 2008 r. o podatku akcyzowym (Dz. U. z 2011 r. Nr 108, poz.

626, z późn. zm.). 33. W sprawie stawek karty podatkowej. kwoty, cio ktorej mozna wykonywac

swiadczenia przy prowadzeniu niektorych uslug z wyjqtkiem swiadczen dla ludnosci, oraz kwartalnych stawek ryczaftu od przychodow proboszczow і wikariuszy, obowiazujacych w 2011

roku : Obwieszczenie Ministra finansow RP od 25 list. 2010 r. // Monitor Podatkowy. – 2010. – №89. – Poz. 103.

34. Yoshiaki Ohsawa. A spatial tax harmonization model / Yoshiaki Ohsawa// EuropeanEconomicReview. – 2003. – № 47. – Р. 443–459.

35. Ангелов И. Макроекономически аспекти бюджета за 2007–2008 година / И.

Ангелов // Пари. – 2008. – 17 септември. 36. Артемов В. Правові засади зовнішньої політики країн-абітурієнтів для вступу до

НАТО (на прикладі Республіки Хорватія) // Юридичний журнал. – 2008. – № 3

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2890 37. Баровська А. Порівняльний аналіз українського та польського законодавства з

питань інформування населення стосовно європейської інтеграції [Електронний ресурс] /

А. Баровська // Державне управління: теорія і практика. – 2006. – № 1. – Режим доступу:

http://www.academy.gov.ua/ej3/txts/POLITICHNI/08-BAROVSKA.pdf 38. Баторшина И. А. Восточное расширение европейского союза: литовский аспект

(1991–2004) : автореф. дис. на соискан. ученой степени канд. истор. наук : спец. 07.00.03

„Всеобщая история” / И. А. Баторшина. – Калининград, 2010. – 24 с.

45 39. Бочаров С. В. Вступ Польщі до ЄС як чинник модернізації аграрного сектору

країни (2004 – 2009 рр.) / С. В. Бочаров // Вісн. Черкас. ун-ту. сер. екон. науки. – 2011. – Вип. 197. – С. 89–93.

40. Бредіхин А. В. Законотворча діяльність Комітету європейської інтеграції

Республіки Польща в 1996–2004 рр. / А. В. Бредіхин, В. С. Ложечкін // Вісник Донецького

національного університету. – 2011. – №2. – С. 214–220. 41. Бровко О. В. Особливості адміністративно-територіальної реформи Польщі /

О. В. Бровко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – №

1073. – 2013. – С. 136–141. 42. Бурдяк В. Інтеграція Республіки Болгарії до Європейського Союзу / В. Бурдяк /

Збірник наукових праць. – № 29. – 2012. – С. 23–34. 43. Бусленко В. В. Досягнення консенсусу між владою і політичною опозицією в

контексті процесів євроінтеграції (зарубіжний досвід та українські реалії) / В. В. Бусленко

// Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили. – 2010. – Т.

131, Вип. 118. – С. 88–92. 44. Василевська Г. Податок на доходи юридичних осіб в республіці Польща як

інструмент сприяння конкурентоспроможності / Г. Василевський, Р. Лісовський // Світ

фінансів. – 2009. – № 2(19). – С. 161–167. 45. Вахновська Н. А. Податковий кодекс в контексті реформування податкової

системи України / Н. А. Вахновська // Економічний форум. – 2010. – Вип. 1 [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekfor/2011_1/23.pdf. 46. Гаряча Ю. П. Адаптація польського законодавства до законодавства ЄС у

процесі євроінтеграції: досвід для України / Ю. П. Гаряча // Стратегічні пріоритети : науково-аналітичний щоквартальний збірник. –2010. – №3 . – С. 23–27.

47. Гончаревич Л. Г. Міжнародний досвід впливу спрощення адміністративних

процедур сплати податків на обсяг податкових надходжень / Л. Г. Гончаревич // Стан і

проблеми оподаткування в умовах ринкової економіки: Матеріали VІІІ Міжнародної наук.-практ. конф., (21–22 листопада 2008 року : у 2 т. Д. : ДонНУЕТ ім. М.Туган-Барановського,

2008. – Т.1. – С. 115–117. 48. Гончаревич Л. Г. Гармонізація податкової системи до вимог ЄС в контексті

міжнародної конкурентоспроможності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон.

наук : Л. Г. Гончаревич. – К., 2011. – 22 с. 49. Гончаревич Л. Г. Податкова система як економічний регулятор процесів

капіталізації / Л. Г. Гончаревич // Світові процеси капіталізації: економічні, політичні,

соціальні аспекти : матеріали Міжвідомчої наук.-практ. конференції, (15 квітня 2008 року) – К. : ІСЕМВ НАН України, 2008. – С. 114–119.

50. Гончаревич Л. Г. Роль адаптації податкової системи України до вимог ЄС в

процесі бюджетного реформування / Л. Г. Гончаревич // Реформа бюджетного процесу в

Україні: світовий досвід та шляхи його адаптації, 7 грудня 2010 р.: Зб. тез. – К.: ІСЕМВ НАН України, НДІ МВ НАУ, ФМД, 2010. – С. 22–24.

51. Горецька Т. О. Реформування системи управління людськими ресурсами:

порівняння досвіду Бельгії та Польщі / Т. О. Горецька // Новітні тенденції розвитку

демократичного врядування: світовий та український досвід : матеріали наук.-практ. конф.

за міжнар. участю, 30 травня 2008 року : у 3 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В.

Сьоміна. – К. : НАДУ, 2008. – Т. 2. – 388 с. – С. 224–226. 52. Гороть А. М. Правове забезпечення українсько-польського культурного

співробітництва / А. М. Гороть // Науковий вісник Ужгородського національного

університету. – 2012. – Вип. 20. – Ч. 1. – Т. 4. – С. 210–213.

46 53. Гусак О. Ю. Особливості розвитку податкових відносин у Європейському Союзі

під впливом податкової конкуренції / О. Ю. Гусак // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2009. – № 4(45). – С. 74–78.

54. Денисенко В. Майже десять років в ЄС – досвiд Литви. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/uk/article/svitovi-diskusiyi/mayzhe-desyat-rokiv-v-ies-dosvid-litvi

55. Директива Ради Європейських Співтовариств 69/463/ЄЕС „Щодо гармонізації

законодавств держав-членів стосовно податків з обороту – запровадження податку на

додану вартість в державах-членах” від 9 грудня 1969 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_512. 56. Директива Ради Європейських Співтовариств 90/435/ЄЕС „Щодо загальної

системи оподаткування, яка застосовується до материнських компаній та дочірніх

підприємств різних держав-членів” від 23 липня 1990 року [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_358. 57. Дмитренко Г. Реформування податкової системи України в контексті

наближення до ЄС / Г. Дмитренко // Збірник наук. пр. Національної академії державного

управління при Президентові України. – К. : Вид-во НАДУ, 2003. – Вип. 2 – С. 199–206. 58. Доклад за напредъка на България по механизма за проверка и сътрудничество. –

2008. – Юли [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.mediapool.bg. 59. Емануеліс З. Для чого Литва пішла в ЄС [Електронний ресурс]. Режим доступу :

http://forbes.ua/ua/opinions/1361831-dlya-chogo-litva-pishla-v-es 60. Завадський В. М. Європейська інтеграція країн Балтії (1991–2004 рр.) : автореф.

дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук : спец. 07.00.02 „Всесвітня історія” /

В. М. Завадський. – Донецьк, 2008. – 24 с. 61. Загорський В. С. Гармонізація національних податкових систем в умовах

фінансової глобалізації та міжнародної економічної інтеграції / В. С. Загорський // Вісник

Академії ДПС України. – 2006. – № 1–2 (33-34). – C. 15–20. 62. Закон за публичност на имущество то на лица, заемащиви сшидържавни

длъжности [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.lex.bg/ bg/laws/ldoc/2134920704. 63. Коер К. Хорватія стикається з проблемами на порозі ЄС / К. Коер, Т. Блетзінгер

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://visegradproject-ier.org/?p=222 64. Кравчук Т. Ю. Порівняльна характеристика податкової системи: досвід ЄС /

Т. Ю. Кравчук, В. Г. Поліщук // Розвиток валютно-фінансових відносин в європейських

країнах: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (8–9 листопада 2013

року). – Дніпропетровськ: НО «Перспектива», 2013. – 132 с. 65. Кравчук, І. В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС / І. В.

Кравчук, М. В. Парапан. – К. : Вид. дім «Слово», 2004. – 320 с. 66. Криворучко Н. В. Проблеми координації державної політики європейської

інтеграції: досвід Польщі та реалії України / Н. В. Криворучко // Міжнародні відносини в

умовах ХХІ ст.: сучасна теорія і практика : зб. матеріалів Міжнародної науково-практичної

конференції, (17-18 листопада 2011 року). – Львів.: Видавничий центр ЛНУ імені І. Франка,

2011. – 264 с. – С. 57–60. 67. Крисоватий А. Вплив поглиблення інтеграції на податкову політику країн-

учасниць ЄС / А. Крисоватий, Т. Кощук // Фінанси України. – 2009. – № 2. – С. 31–43. 68. Лабінська Г. QUO VADIS, Україно? / Г. Лабінська // Вісник Львівського

університету. - 2011. - Вил. 39. - С. 210-217. 69. Лауринавичюс А. Подготовка таможенных специалистов в Литве:

опытипутисовершенствования [Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://elib.bsu.by/bitstream/123456789/21464/1/laurinavichus_BMW_2009.pdf

47 70. Лахижа М. І. Теоретичні та правові аспекти модернізації цивільної служби в

Польщі/ М. І. Лахижа // Теорія та практика державного управління: зб.наук.пр. – Х.: Вид-во

ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – Вип.4 (23). – С. 45–52. 71. Лахижа М. І. Фінансове забезпечення органів територіального самоврядування:

досвід Республіки Польща / М. І. Лахижа // [Електронний ресурс]// Теорія та практика

державного управління. – 2011. – №4 (35). – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2011-4/doc/5/01.pdf

72. Ложечкін В. С. Етапи європейської інтеграції Республіки Польща (1989 – 2004 рр.) / В. С. Ложечкін // Наука. Релігія. Суспільство. – 2009. – № 2. – С. 49–53.

73. Маслюківська О. П. Європейський досвід впливу еколого-трудової податкової

реформи на галузі промисловості: прогнози для України / О. П. Маслюківська // Науковий

вісник Ужгородського університету. – 2009. – Спецвипуск 28. – Ч. 1. – С.164–170. 74. Мацкевичус И. С. Интеграция аудита Литвы в систему аудита Европейского

союза [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://zakon.znate.ru/pars_docs/refs/3/2626/2626.pdf#page=146

75. Мельник Л. Г. Україна та ЄС: передумови та вектори соціально-економічної

інтеграції : навчальний посібник / Мельник Л. Г., Дегтярьова І. Б., Кубатко О. В. – Суми :

Сумський державний університет, 2012. – 254 с. 76. Механизм сближения ЕС не работает [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://inosmi.ru/sngbaltia/20131127/215160685.html 77. Навчальна поїздка до Хорватії. Підтримка Сталого регіонального розвитку в

Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.tarkas.com.ua/content/ukr/prjdoc/Croatian_RD_System_UA.pdf

78. Новицький В. Є. Податкове регулювання в системі інструментів соціально-економічного розвитку: питання методології / В. Є. Новицький // Фінанси України. – 2007. – № 10. – С. 60–73.

79. Орлюк О. П. Фінансове право [Електронний ресурс] / Орлюк О. П. – Режим

доступу : http://ebk.net.ua/Book/FPravo/11-20/11112.htm. 80. Павлюк Т. Узгодження законодавства Хорватії з правовим доробком ЄС: досвід

для України / Т. Павлюк // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – К., 2011. – Вип. 22. – С. 348–356.

81. План-графік реформ. Напрямок „Реформа фінансового сектора”. [Електронний

ресурс] – Режим доступу : http://www.president.gov.ua/docs/gr6.pdf. 82. Плевак С. М. Трансформація системи державного управління республіки

Польща / С. М. Плевак // Наукові праці. Державне управління. – 2012. – Т. 208. – № 196. – С. 77.

83. Поплавська В. В. Проблеми євроінтеграційних процесів в Україні та Республіці

Польща / В. В. Поплавська // Ученые записки Таврического национального университета

им. В. И. Вернадского. Серия: Филология. – Симферополь, 2006. – Т. 19 (58). – № 5. – С.

274–280. 84. Прокопенко Л. Л. Досвід реформування місцевих органів виконавчої влади в

Польщі [Електронний ресурс] / Прокопенко Л. Л. Режим доступу : http://www.dridu.dp.ua/zbirnik/2010-01/10pllvvp.pdf

85. Радишевська О. Р. Спрощені системи оподаткування фізичних осіб-підприємців

(за законодавством Республіки Польща) / О. Р. Радишевська // Малий і середній бізнес

(право, держава, економіка). – 2011. – № 1–2. – С. 54–59. 86. Ренчис С. Литва: туризм как составная часть современного информационного

общества. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : yadda.icm.edu.pl/bazhum/element/bwmeta1.element.dl-catalog-f5a59344-84af-414d-8117-c17cd8117b2a/c/Zeszyty_Naukowe_SGH-2001-6-11-71-74.pdf

48 87. Реформа державної адміністрації. Основні поради. Доповідь групи, що працює

над питанням реорганізації Державної адміністрації Республіки Польща, – Варшава,

березень 1992 року. – Вип. 1. – К., 1992. – 18 с. 88. Сайт помощи малому бизнесу „Бизнес идеи” [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : www.bizidei.ru. 89. Сенчак І. Податкова система Польщі / І. Сенчак // Матеріали І Міжнародної

науково-практичної конференції “Малиновські читання”, 16–17 листопада 2012 року. – Острог : Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2012. – 316 с. – С.

106–110. 90. Сидорук М. Роль внутрішніх і зовнішніх чинників у процесі європейської

інтеграції Польщі: уроки для України / М. Сидорук // Наукові записки "Транскордонне

співробітництво у контексті перспектив європейської інтеграції України". – 2010. – № 4. – С. 361–367.

91. Соглашение о стабилизации и ассоциации между Республикой Хорватия, с одной стороны, и Европейскими Сообществами и их государствами-членами, с другой стороны. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_855

92. Ступак І. Особливості інтеграції Хорватії до Європейського Союзу: уроки для

України.[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://naub.org.ua/?p=1100 93. Успехи Болгарии в освоении средств ЕС [Електронний ресурс] / Ступак І. –

Режим доступу: http://www.bulgarovka.Ru/news.php?readmore=357. 94. Федонюк С. В. Адміністративна координація та інституційне будівництво в

Польщі й інших країнах Центральної та Східної Європи в аспекті підготовки до вступу в

ЄС / С. В. Федонюк // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі

Українки. – Луцьк, 2009. – № 11. – С. 56–67 95. Хотулев А. Распределение прямых иностранныхинвестиций в контексте

регионального развития Латвии, Литвы и Эстонии [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://du.lv/files/0000/5558/Regionalas_ekonomikas_konkuretspeja_pdf-_2009.pdf#page=78

96. Червінська О. С. Досвід окремих країн світу в оподаткуванні прибутку

підприємств. / О. С. Червінська, С. В. Паранчук, І. П. Могиляк // Управління у сфері

фінансів, страхування та кредиту : тези доповіді всеукраїнської науково-практичної

конференції, 8–10 листопада 2007 року. – Л. : Видавництво Національного університету

„Львівська політехніка”, 2007. – С. 34–35. 97. Шевченко О. В. Фінансова самодостатність територій як пріоритет державної

регіональної політики в Україні / О. В. Шевченко // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 3

(8). – С. 149–156. 98. Шевчук В. О. Римарська Р.Ю. Гармонізація податкового законодавства у країнах

ЄС: досвід для України / В. О. Шевчук, Р. Ю. Римарська // Стратегічні пріоритети. – № 3

(8). – 2008. – С. 100–111.

49

Додаток А

50

Додаток Б

51

Додаток В

52

Додаток Г

53

Додаток Д

54

Додаток Е

55

Додаток Ж

56

Додаток З

57

Додаток К

58

Додаток Л

59

Додаток М

60