Embed Size (px)
Citation preview
С. 18
КОРОЛЬ ТА КОРОЛЕВА ЛУЦЬКОГО НТУ:
«СПРАВЖНІСТЬ – ЗАПОРУКА ПЕРЕМОГИ»
Від редакції
«Генерація» – видання для креативної та сміливої
молоді. Саме тут можна познайомитися із
яскравими особистостями, заглянути за лаштунки
цікавих подій, отримати корисні поради та
почерпнути натхнення.
Попереду літо, а це означає, що кожен день стає
не лише вдвічі довшим, а вдвічі насиченішим та
емоційнішим. Будьте першими та не втрачайте
нагоди стати кращими!
Маєте бажання поділитися власними враженнями,
спостереженнями та ідеями? Стати автором або ж
героєм публікації у виданні легко! Чекаємо ваших
листів на скриньку [email protected]
Деревина, фанера та… вишивка хрестиком
«Перше, що я спробував, була різьба по дереву. Почалося це ще в школі, десь у 7-му класі, з легкої руки вчителя тру-дового навчання Володимира Кирилюка. Після закінчення школи до нього як до наставника я ще часто приходив. На той момент у мене не було достатньо матеріа-лів для роботи, в результаті чого вийшла невелика «творча» перерва. А в серпні 2011 року я випадково натрапив на одну жінку, яка продавала заготовки з липи. Відтоді я і почав займатися різьбою.
Орігамі я «підхопив» трохи пізніше. Якщо від-верто, то це не було заплановано: перегляда-ючи різні відео на Ютубі, мені самому стало цікаво. В результаті це стало моїм другим захопленням.
Третє захоплення з’явилося навесні 2013 року, коли я захотів зробити великий об’єм-ний конструктор з фанери. Шукав я дуже дов-го. Знайшов не те, що хотів, але воно було значно цікавіше тих конструкторів, чим я теж почав займатися у вільний час. А ще в дитинстві я любив вишивати хрестиком, на що зараз, на жаль не вистачає часу», – розповідає Олександр.
Після п’яти років училища, здобувши фах радіомеханіка, цього-річ хлопець поступив на третій курс Луцького НТУ. Родом він із села Підгайці, де й проживає зараз. У рідних ставлення до творчого за-хоплення юнака відносно нейтральне: не особливо підтримують, але й не заважають рости та розвиватися.
«Знов весна, i знов надi …»
Для улюбленої справи майстер від-водить весь вільний час, і тільки взимку бере тайм-аут для відпочинку. «Я не знаю, як пояснити, але, коли починається весна,
Третьокурсник факультету екології та
приладо-енергетичних систем, майбутній
фахівець з телекомунікацій Олександр
Мельник – звичайний студент. Проте речі,
які хлопець власноруч виготовляє з різно-
манітних матеріалів, можуть стати окра-
сою навіть наймодерновіших помешкань та
доповнити образи найвибагливіших модників
та модниць. Радіомеханік за освітою і
митець за покликанням розповів
нам про свою улюблену
справу.
Чарiвнi вiзерунки вiд Олександра Мельника
4 5
№1 2017
стає тепло і настрій завжди чудовий – тоді в мене і з’являється бажання зробити щось нове, ще більш масштабне і цікавіше, ніж минулого року. От саме це мене підштовхує творити», – ділиться сокровенними моментами творчості юнак.
Для різьби майстер використовує дошки з липи, після роботи з орнаментом покриває вироби двічі морилкою і тричі лаком для меблів. Для орігамі – звичайний офісний папір, деякі вироби по-криваючи автомобільним акриловим лаком. Для випилювання Олександр планував використовувати фанеру, але за її відсутності почав використовувати ДВП. Зрештою, цей матеріал став значно кращим замінником фанери. Деякі вироби з ДВП різьбяр покриває автомобільною акриловою фарбою.
Вiд маленьких виставок до великих iдейУ руках Олександра зви-чайний папір та шматок
дерева оживають та перетворюються на справжні шедеври. Про унікальність його
робіт свідчать неоднократні перемоги в конкурсах.
Перші свої роботи Олек-сандр «зарекомендував» пу-блічно на другому курсі учи-лища – на виставці до Дня профтехосвіти. Через рік студент став абсолютним переможцем районного кон-
курсу «Великодня писанка» та відзначився в конкурсі «Учень року ДПТНЗ» у жан-рі декоративно-ужитково-
го мистецтва.На четвертому курсі хло-
пець взяв участь в конкурсі «Таланти ІІІ тисячоліття», де ви-
боров третє місце за представлену вазу з паперу. На п’ятому – отримав стипендію від фонду Ігоря Палиці за оригінальну ідею розвитку творчості на Волині. Вдруге взявши участь в «Талантах» за одну зі шкатулок майстер зайняв уже перше міс-це.
«Влітку я долучився до виставки, яка проводилася в селі Боратин до Дня не-залежності, де представляв декоратив-но-ужиткове мистецтво свого села. Ну і остання виставка була вже в університеті до Дня студента», – пригадує Олександр.
На завершення розмо-ви хлопець поділився іде-ями. «Іноді я задумуюсь над перетворенням хобі у власну прибуткову спра-ву, та зараз реалізувати
це не дуже просто. Часом через соцмережі отримую за-
мовлення на ажурних лебедів, настільні лампи, підвіски, корпус під годинник з випаленим малюнком. Скажу так: результат є, але цим треба постійно займатися». І додає: «Якби на сьогодні я мав спе-ціально обладнане місце для роботи, я б із задоволенням навчав інших. Маю для цього велике бажання…».
Галина Мартинюк
6 7
№1 2017
– Святославе, яким чином ти дізнався про програму?
Про програму я знав уже давно, але ніяк не наважувався розпита-ти про те, як взяти в ній участь. Але одного дня почув , що мій одногруп-ник планує поїхати за цією програмою також, і це додало мені впевне-ності. У результаті в про-грамі зареєструвався ще й мій брат.
Я цікавився й іншими можливостями. Напри-клад, програма Intern-ship USA(стажування в США) теж пропонувала хороші умови для укра-їнських студентів, проте я обрав W&T.
– Як ти оцінюєш роботу агентства-посередника?Агенство-посередник дуже відповідальне, з ним я контактую
з 2015 року, коли вперше брав участь у програмі W&T.Працівники агенства підібрали мені роботу в ресторані.
Першою моєю вакансією була Dishwasher (посудомийник), але після прибуття я працював на вакансії Prep. Utility person (під-готовча персона), тобто я робив заготовки страв. Щодо робо-тодавця, то він зарекомендував себе хорошою людиною, ста-вився до нас добре і розумів, якщо ми робили щось не так.
– Якими були твої перші враження?Весь переліт з Києва займав 13 годин, але це з пересядкою
в Парижі, яка зайняла 2 години. У Нью-Йорк я прибув посеред ночі і був настільки втомленим з дороги, що перших «амери-канських» вражень майже не було.
– Розкажи про місто, в якому ти жив.Жив я у місті Ocean City, штат Maryland. Від Нью-Йорка до
Ocean City – 4 години їзди. Ми прибули в місто о 5-й годині ран-
8 9
№1 2017
ку, було темно і все, що я встиг побачити – це багато готелів вздовж пляжу, вони тягнулися від початку і до кінця міста.
Інфраструктура цього курортного містечка мені дуже сподо-балась, оскільки вона проста і зручна. У нашому місті було три вертикальних основних вулиці та 146 горизонтальних, які при-лягали до вертикальних.
За літо мені вдалося тут побачити кілька фестивалів. Це «Фес-тиваль ретро-автомобілів», «Фестиваль Байкерів» і «Air festival». Під час «Air festival» над містом літало багато військових літаків, які виконували різні повітряні маневри.
–Як ти оціниш своє «співжиття» з американцями? Американці дуже привітні, завжди з посмішкою. А ще вони
балакучі. Практично з кожним пересічним американцем можна було стати та поговорити про будь-що – настільки вони відкриті до інших.
Американське суспільство дуже патріотичне. На День неза-лежності майже на кожному будинку було піднято американ-ський стяг. І в цей день всі американці відпочивають – їдуть на природу або відриваються та веселяться в компаніях.
За ціле літо я трошки й подорожував, тому встиг побачити і життя великих міст та їхню культуру. Я побував у Вашингтоні, Нью-Йорку, Сіетлі, Атланті.
–Чи смакувала тобі американська їжа?Ну оскільки я люблю фаст-фуд – то так, мені смакувала аме-
риканська їжа. Також мені сподобалась китайська та мексикан-ська кухні. В Америці є так звані «буфети»: коли ти заходиш, то платиш в залежності від часу дня і з’їдаєш стільки, скільки за-бажаєш.
–Чи виправда-лись твої очіку-вання від участі в програмі?
Так! Моєю ме-тою було побачити Америку, пожити деякий час там і я цього досягнув. Я хотів побачити ті визначні місця, які завжди бачу в аме-риканських фільмах та серіалах – і я їх побачив. Зізнаюся, що виникало вели-ке бажання залиши-тися у Штатах… Але з певних причин я все-таки повернувся в Україну і поки працюю та навчаюся тут.
–Що ти побажаєш студентам, які теж мріють провести літо у Штатах?
Не бійтеся розмовляти англійською! Якщо ви думаєте, що це одна причина, з якої ви не отримаєте візу, то скажу так: отри-мували візу й ті, хто взагалі майже не розмовляв англійською. Пробуйте, все у ваших руках! Успіхів!
10 11
№1 2017
Степану випа-ла нагода навча-тись в одній з кра-щих бізнес-шкіл Східної Європи, а саме – в Універси-теті Менеджменту м.Варна, Болгарія. Це був перший літній семестр для інозем-них студентів в істо-рії цієї установи і він мав певні свої осо-бливості. По-перше, кожен з 16 курсів тривав лише 3 дні: 1-й – теоретичні заняття, 2-й – практика, 3-й – захист проекту. В цьому випадку проект ви-ступав як своєрідний екзамен. «Наші групи складалися з 3-х осіб. У моїй команді була студентка з Грузії та з В’єтнаму, але жодних проблем у нас ніколи не виникало», – ділиться враженнями Сте-пан.
Проте найбільша відмінність тамтешнього навчального про-цесу від нашого – це його абсолютна практична спрямованість. Розглядаючи певні теоретичні аспекти, їх завжди підкріплювали реальною практикою – справжніми прикладами з історії болгар-ських чи світових організацій. Як каже Степан, задачі також були подібними до тих, з якими компанії стикаються в процесі своєї ді-яльності. А це, безперечно, працює. Хоча щодо теорії, то варто зазначити, що тієї теоретичної бази, яку він отримав у рідному університеті було більше ніж достатньо, щоб у болгарському ВНЗ відповісти на кожне питання викладачів.
Несподіванок або ж труднощів після прибуття в іншу країну та культуру, як зазначає наш студент, у нього не виникало. «Краї-на – це люди, які в ній проживають. Я оцінював Болгарію через призму спілкування з людьми, що траплялися мені протягом цієї подорожі. І я думаю, що саме доброзичливі люди – це найцінні-ший ресурс Болгарії. Про деяких з них я щоразу розповідаю іс-торії, а таксист Радослав з Добрича – це просто людина-леген-да», – каже Степан.
«Я вважаю, що основним завданням програми «Erasmus» є на-дання можливості відчути себе частиною європейського навчаль-
12 13
№1 2017
ного процесу. Саме навчання в цьому випадку не є основою, а швидше доповненням до тієї фантастичної історії, що зі мною від-булася, – з неприхованим захватом розповідає хлопець. – Це чудо-вий шанс проявити себе та побачити щось нове. Але найголовніша можливість – це знайомства з новими людьми. А люди зустрілися
мені надчудові. Щодо студентів, то, з однієї сторони, це майбутні висококласні спеціа-лісти в різноманітних економічних напрям-ках, а з іншої – про-сто дуже круті люди, з якими я підтримую зв’язок, хоча багато з них знаходяться за десятки тисяч кіломе-трів. Тому найбільшою можливістю для мене стало усвідомлення участі у чомусь такому
глобальному як програма «Erasmus». І це справді круто».Своє дозвілля у Болгарії Степан пригадує щиро та з позитивом.
Найбільше запам’яталися хлопцеві подорожі Болгарією, неймовір-ні веселощі щодня, поїздки на море та … мангал у нього на балко-
ні. Але була і зо-всім небуденна, унікальна подія: напередодні Дня Н е з а л е ж н о с т і України молодь вирішила зня-ти привіталь-ний ролик. «Тоді весь університет вчив вірша Ва-силя Симонен-ка. Вийшло до-
сить непогано! Хоча українською мовою там не лише намагались розмовляти, але й співали. Дуже вже сподобались дівчатам пісні
Андрія «Скря-біна» Кузьмен-ка», – розпові-дає Степан.
Де буде влаштовувати професійне та кар’єрне май-бутнє, юнак поки що не в и з н а ч и в с я . «Сучасні сту-денти та ви-пускники – це наймобільніша категорія населення, тому все залежить від пропозиції роботи. Працювати в Європі – це, звичайно, спокусливо, але я відчуваю все ж свою сильну причетність до всього українського. Тут є щось таке своє та рідне, чого часом так не вистачає закордоном. Я не можу сказати, куди заведе мене дорога, але я однозначно зали-шусь собою», – резюмує наш співрозмовник.
14 15
№1 2017
Відгук про на-вчання за програ-мою «Erasmus+» надіслала нам і цьогорічна випус-книця факульте-ту комп’ютерних наук та інформа-ційних технологій Анастасія Плахот-на (напрям підго-товки – автомати-зація управління виробничими про-цесами і комп’ю-терно-інтегровані технології). Дівчина навчалася в Люблін-ській Політехніці.
«Ця програма настільки добре організована, що жодних трудно-щів закордоном у мене не виникало. Ні під час занять, ні в поза-аудиторний час.
Хоч і навчальний процес ззовні не багато чим відрізнявся від українського, та все ж відмінності були. Так, пари могли відбувати-ся не лише в першій половині дня, а й у проміжку до 21:00, відпо-відно до розкладу. Навчальні програми дуже швидко оновлюють-ся, встигаючи за новітніми технологіями. Також я мала можливість опанувати не лише свою спеціальність – автоматизацію виробни-чих процесів, а й іншу. Обрала я програмування.
Сподобалося те, що студентське дозвілля було продумано та організовано, а займалася цим спеціально введена студентська рада для іноземних студентів. Ця молодь організовувала для нас екскурсійні поїздки країною, проводила тематичні вечори, направ-лені на знайомство з культурами країн, з яких приїхали студенти.
Я покращила свій рівень англійської, вивчила польську, позна-йомилась з багатьма цікавими людьми і знайшла друзів. Зараз у мене з’явився не лише новий, багатий досвід, а й можливість по-працювати в Європі.
Якщо ви ще вагаєтеся, чи варто брати участь у цій програмі, то відкиньте всі сумніви. Саме час реалізувати себе на повну. Дбайте про свій саморозвиток і своє майбутнє самі!»
Довідково зазначимо, що:
За 30 років до програми долучилося дев’ять мільйонів лю-дей, яких називають «покоління Еразмус».
У 2016 році світ побачила книжка «Покоління Еразмус при владі» («Generazione Erasmus al potere») заступника міністра закордонних справ Італії Сандро Ґоці.
Про Еразмус знята кінострічка «Іспанський готель» (2002 рік).
Галина МАРТИНЮК
16 17
№1 2017
– Чому Ви вирішили взяти участь у цьому конкурсі?Єлизавета: Пригадую, як на святі мого Дня народження в гар-
ному, піднесеному настрої в мене з’явилася думка спробувати себе на міс факультету. В результаті я виграла цей конкурс і опини-лася серед тих, хто змагався за титул Короля та королеви нашого університету.
Мирон: Все почалося зі суперечки, як то кажуть – на «слабо». Я дуже часто мав можливість спостерігати за подібними заходами з глядацьких місць, а в той момент захотілося й самому спробувати. А ще мені дуже подобається дух конкуренції, адже він змушує тебе рівнятися на кращих і досягати їхнього рівня.
– Як відбувалися підготування до конкурсу?Єлизавета: До конкурсу я розпочала готуватися ще в лютому:
це були фізичні тренування і духовна, інтелектуальна постійна ро-бота над собою. А в квітні були проведені перші репетиції танцю, постановки дефіле, зйомки для ідео представлення, підготовка до «Царства факультету»…
Мирон: Моя підготовка зайняла близько 3 тижнів. Ми готували-ся майже кожного дня, причому чим менше залишалося часу, тим важче ставало, бо я починав розуміти рівень заходу і відповідаль-ність, яку взяв на себе.
– Які емоції Вас переповнювали після оголошення резуль-татів?
Єлизавета: Стоячи на сцені, я бачила численні плакати в під-тримку мене та мого партнера Дмитра Войтюка. За нашу пару я
18 19
№1 2017
налічила їх аж 7! Нас прийшов підтримати чи не весь факультет! Знаєте, я вперше стояла на такій сцені і та підтримка, яку я бачила, додавала впевненості. Коли оголосили результат, я була приємно шокована: відчуття радості і піднесеності водночас – емоції, які не передати словами!
Мирон: Відверто кажучи, спочатку я був невпевнений у своїх силах, адже більшу частину роботи я виконав сам, спостерігаючи, як активно та масово підтримують моїх колег. Але потім я заручив-ся підтримкою людей, від яких я цього аж ніяк не чекав, за що я їм безмежно дякую!
– Чи очікували Ви на перемогу?Чи вплинула вона якимось чином на ваше життя?
Єлизавета: Коли напередодні мене запитували, чи хочу я ви-грати, я відповідала, що хочу просто достойно себе представити. На конкурсі отримала досвід виступу на сцені перед численною публікою, і для мене це – безцінний досвід. Перемога додала мені сили та віри в себе. Тепер у мене є натхнення, щоб досягати нових звершень!
Мирон: Моя перемога особлива тим, що стала можливою за-вдяки іншим людям. На момент участі я не мав багато знайомих, не мав достатньо досвіду і на додачу – я не бачив у собі якостей, з якими зазвичай перемагають у таких конкурсах… Але, мене під-тримали морально друзі та люди, від яких я нічого не очікував. При тому підтримка була колосальною. Без них цієї перемоги не було би – це я скажу ОДНОЗНАЧНО!
Перемога змусила мене ставити нові, вищі цілі та досягати їх.– Як Вам здається, чим саме Вам вдалося підкорити вимо-
гливе журі?
Єлизавета: Чим я змогла підкорити журі? Я просто була собою, справжньою, без масок, яка є – а такі речі, гадаю, відчуваються.
Мирон: Я не боявся виглядати дивно, не боявся не сподобатись комусь, вів себе так, як і поза сценою, залишався собою. Думаю, що це й зіграло ключову роль.
20 21
№1 2017
– Чим захоплюєтесь і займаєтесь, окрім навчання?Єлизавета: Я люблю вивчати іноземні мови, адже вважаю, що
в наш час це дуже важливо. Ще я постійно працюю над собою: як над розумом, так і над тілом.
Мирон: До моменту підготовки я не займався нічим, а всі мої спроби в більшості закінчувались невдало через лінь. Але під час підготовки я почав приділяти час спорту, і це стало точкою відліку.
Після конкурсу я вирішив, що весь час, який я витратив на під-готовку (а його витрачалося дійсно багато) замінити роботою над собою, чим вже поступово займаюся. Окрім того, я почав займати-ся вокалом. Глядачі в той день спостерігали мій дебютний виступ.
– Якими рисами, на Ваш погляд, має володіти справжня леді/справжній джентльмен?
Єлизавета: Як на мене, то однієї зовнішньої краси замало, по-трібно мати і красиву душу. А ще справжня леді має бути вихова-ною, стриманою, порядною та з багатим внутрішнім світом.
Мирон: Я вважаю, що справжня леді повинна «знати собі ціну»: бути в міру скромною, щирою, доглядати за собою, бути жіночною і найголовніше – надихати свого коханого для нових звершень та підтримувати його в будь-яких початках, адже це так важливо.
Хлопець, безперечно, повинен бути вихованим, інтелігент ним, добрим, повинен безперечно вміти постояти за свою дівчину, а та-кож, що не менш важливо – за свою думку.
– Що означає для Вас ваша майбутня професія?Єлизавета: Я обрала професію бухгалтера, пішовши слідами
моєї мами. Вже працюючи за фахом, я можу сказати, що це нелег-ка робота, яка вимагає бути уважною і відповідальною.
Мирон: Хто зна, чи працюватиму я за спеціальністю – адже жит-тя таке непередбачуване! І так багато ідей хочеться реалізувати. Але я дуже хотів поступити саме сюди, щоб здобути якісну вищу освіту.
– Чим плануєте займатися після закінчення університету?Єлизавета: Після закінчення університету я планую продовжу-
вати свою кар’єру. Ставити нові цілі і досягати їх.Мирон: Мої цілі та плани дуже великі, тому поки що я не готовий
ними ділитися. Адже краще показати вже готовий результат і тіль-ки тоді розповісти як ти до цього прийшов, аніж «годувати» людей словами, які не мають жодної ваги.
Сподіваємося, що наступного року конкурс повториться. А поки ви чекатимете на цю феєричну подію, саме час попра-цювати над собою, вигартувати своє тіло та дух, адже мож-ливо саме Ви станете новим обличчям нашого університету!
Галина Мартинюк
Фото: Сергій Назарук (обкладинка), Влад Кардаш, Юрій Буденко, Оксана Кльоц
22 23
№1 2017
Н а початку травня кафедра вій-ськової підготовки Луцького
НТУ відзначила першу річницю діяльності, організувавши загаль-номіські навчання з тактичної ме-дицини. До їхнього проведення були залучені студенти медично-го коледжу, ліцеїсти та курсанти кафедри. Навчання медичної до-помоги в екстремальних умовах проводили військові лікарі, учас-ники АТО та громадські активісти.
Військово-професійні та па-тріотичні якості, необхідні для захисту Вітчизни, формують у курсантів кафедри військової підготовки Луцького НТУ досвід-чені командири та викладачі.
Так, завідує кафедрою підпол-ковник Павло Турсумуратов. У Павла Смагуловича – багаторіч-
ний досвід роботи на поса-дах заступника командира роти, командира окремої військової частини, за-ступника обласного ко-місара.
Його колега підпол-ковник Григорій Скрип-ниченко, крім досвіду роботи в ЗСУ, має чи-мало й педагогічного
Підполковник Павло Турсумуратов
Підполковник Григорій Скрипниченко
№1 2017
24 25
стажу: 20 років він викладав на кафедрі військової підготовки Донецького НТУ.
Майор Олександр Наземцев – учас-ник російсько-української війни. З квіт-ня 2014 по лютий 2015 був командиром самохідної артилерійської батареї 51-ї механізованої бригади. Під час боїв улітку 2014 року за стратегічно важли-вий пункт у Шахтарському районі До-нецької області – Савур-Могилу отри-мав поранення. У військовій кар’єрі пройшов шлях від командира взводу до начальника штабу окремого проти-танкового артилерійського дивізіону.
Контролює облік, збереження та експлуатацію озброєння та військової техніки на кафедрі старший прапор-щик Володимир Зубер. Прикрашають чоловічу команду кандидат педагогіч-них наук, доцент Лілія Потапюк та інже-нер Світлана Гаврилюк.
«Досвід на війні здобувається швидко, і якщо є бажання – засво-юється ще краще. А на кафедрі я маю можливість більш ретельно відшліфувати знання, адже вміння і навички вже є», – розповідає кур-сант кафедри, учасник бойових дій Богдан Морозов.
Весною 2014 року Богдан до-бровільно пішов у підрозділ МВС, який виконував завдання на схо-ді і до серпня 2016 служив у Нац-гвардії. У зв’язку зі скороченням
штату військової частини полку «Азов» хлопець зі званням «сержант» був переведений у запас. Нагоро-джений медаллю «За оборону Марі-уполя».
Богдан каже, що обрав кафедру з метою кращого вивчення військової справи. Хоча кафедрі лише рік і все тільки розбудовується, вкомплек-товується, та викладачі працюють сумлінно і віддано, адже розуміють важливість підготовки майбутніх військових кадрових офіцерів. У на-
вчанні панує дух мотивації до знань, поваги один до одного і, звісно, дисципліни. Курсантам важливо усвідомити, що саме дисципліна
є запорукою успіху.«Я розумію, що навчання на військовій кафедрі відрізняєть-
ся від служби в армії. Але я хочу, щоб наші збройні сили стали сильнішими і кращими. А для цього необхідно відмовитись
від стереотипів, прив’язок до минулого та працювати не лише в єдиному напрямку. Інакше майбутнє для військо-вих приходитиме дуже повільно», – переконаний Богдан Морозов.
Галина МАРТИНЮК
Майор Олександр Наземцев
К.п.н., доцент Лілія Потапюк
Інженер Світлана Гаврилюк
Прапорщик Володимир Зубер
№1 2017
26 27
3130
