«Верба красна, верба рясна»

(Проект учнів 4 класу)

Навчальна мета та очікувані результати:

• поглибити знання дітей теоретичними відомостями про вербу;• розширити знання учнів про практичне використання верби;• познайомити учнів із ритуально-обрядовою роллю верби;• вчити виступати перед аудиторією для супроводу презентації;

• формувати в молодших школярів життєві компетентності: уміння працювати з довідковою літературою, вибирати головне, коротко формулювати свою думку, використовувати засоби Інтернету;• розвивати навички роботи в групах, доводити слухачам свою думку, ілюструвати зібраний матеріал;• збагачувати словниковий запас, знання про народні традиції, звичаї, пов’язані з вербою; виховувати любов до навколишньої природи.

Ключові питання:• Що тобі відомо про чудове дерево – вербу, про те, яку користь приносить воно людям, чому українці люблять і поважають це дерево ?

Тематичні питання:• Скільки видів верби росте в Україні?• Де краще росте верба?• Чи вибагливі верби до родючості ґрунтів?

Змістові питання: • Як народ використовує вербу? • Хто з поетів всіх часів оспівував вербу? • Чи існують легенди та приказки про національний символ

1

України?

Тип проекту: груповий, середньотривалий.

Навчальні предмети: «Я і Україна», читання.

Склад учасників проекту: учні, класовод, бібліотекар, батьки.

Етапи роботи над проектомІ. Підготовчий етап.Визначення та обговорення з учнями теми та завдань проекту.

У чому полягає задум? Для чого це потрібно?Дізнатися якомога більше про вербу як символ українського народу

- Щоб учні знали теоретичні відомості про вербу;- Щоб знати ритуально-обрядову роль верби;- Щоб створити презентацію «Верба красна, верба рясна» та провести усний журнал

ІІ. Планування діяльності для досягнення поставленої мети.1. Обговорення в класі ідеї проекту.2. Склад учасників проекту (учні, бібліотекар, класовод, учитель музики, батьки).3. Висловлення міркувань щодо форми представлення результату (презентація, урок позакласного читання у вигляді усного журналу). Вибір одного варіанту із запропонованих – усний журнал та захист презентації.4. Об’єднання учнів у творчі групи. Розподіл обов’язків між учасниками.5. Обговорення та вивчення ключових питань.6. Визначення джерела потрібної інформації (бібліотека, допомога дорослих, Інтернет).7. Індивідуальні та групові консультації дітям.8. Звіт про проведену роботу (усний журнал та захист презентації).

ІІІ. Виконання проекту (клас поділяється на групи).

Завдання для групГрупа Завдання: пошук інформації

«Науковці» Збір теоретичних відомостей про вербу

2

«Дослідники» Збір інформації про практичне використання верби

«Сучасники» Збір інформації про вербу і сучасність«Етнографи» Збір інформації про ритуально-обрядову

роль верби«Фольклористи» Збір легенд, прислів’їв, приказок

ІV. Підбиття підсумків.

Захист проекту (усний журнал). Мета. поглибити знання

дітей теоретичними відомостями про вербу; розширити знання учнів про практичне використання верби; познайомити учнів із ритуально-обрядовою роллю верби;вчити виступати перед аудиторією для супроводу презентації; формувати в

молодших школярів життєві компетентності: уміння працювати з довідковою літературою, вибирати головне, коротко формулювати свою думку, використовувати засоби Інтернету; розвивати навички роботи в групах, доводити слухачам свою думку, ілюструвати зібраний матеріал; збагачувати словниковий запас, знання про народні традиції, звичаї, пов’язані з вербою; виховувати любов до навколишньої природи.

Обладнання. Малюнки, ілюстрації, гілочки верби, портрет Т.Г.Шевченка, вишиті рушники, прислів’я та приказки.

Хід усного журналу(На стіні — портрет Т.Г. Шевченка, на столі — гілочки верби).

І. Організаційна частина 1. Емоційне налаштування учнів

Ось дзвінок нам дав сигнал –Працювати час настав.Тож і ми часу не гаймо,

3

Проект свій захищаймо.2. Вправа «Чарівні слова» Вчитель дає установку, що за його словесною командою дітям потрібно виконати рухи, але їх можна виконати тільки у тому випадку, якщо вчитель скаже «Будь ласка».

1. Поплескайте, будь ласка, в долоні.2. Стукніть лівою ногою.3. Плигніть на місці.4. Помахайте сусідові по парті, будь ласка.5. Покажіть язика.6. Присядьте на стільці7. Посміхніться, будь ласка.

3. Технологія «Мозковий штурм» - Що ви знаєте про вербу?4. Вправа «Очікування» - Що ви очікуєте від сьогоднішнього усного журналу? - Що хочете дізнатися нового?

Учитель. Ми живемо в Україні, багатій і красивій землі. Скажеш одне тільки слово «Україна» — і в уяві постають тополі в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба над річкою. Який прекрасний пейзаж змалював Т.Г. Шевченко у вступі до поеми «Причинна», що став піснею «Реве та стогне Дніпр широкий»:

Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива. Додолу верби гне високі, горами хвилі підійма.

Верби, як незрадлива сторожа, охороняють плеса наших річок і ставків, ними обсаджені дороги й городи. ВербиНад рікою верби гнуться і шумлять. Хто їх так розсердив? Хто і звідкіля? Тут сказали — вітер, та чи вірить їм? Він лиш небо витер рукавом своїм,

4

Побував у лісі: «Чи здоров, чи жив?» — Річкою пронісся, хвилі розсмішив. А тоді над шляхом, там, де верболіз, Жменю листя птахом в синю вись поніс. Ще й махнув рукою: «Линьте в небеса!» — Верби ж над рікою залишилися... Кузьма Журба

Учитель. Цей вірш Кузьми Журби про прекрасне дерево, що є не тільки окрасою сільського пейзажу, а й одним із символів України. І в нашому усному журналі сьогодні мова піде про вербу.

1-й учень. Жила колись в нашому краю дівчина рідкісної вроди. Безліч юнаків і поважних чоловіків пропонували їй серце, багатство та славу, здобуту в боях чи у важкій праці. Та дівчина відмовляла всім лише тому, що була закохана в свою вроду, завжди дивилася на себе в дзеркало й зі смутком повторювала:

-Невже колись пропаде ось таке чудо? Невже злиняють брови, потьмяніють очі, зморщиться шкіра й стану я згорбленою бабою. А коли приходили женихи, вона вимагала: -  Подаруйте мені вічну красу, тоді я покохаю вас. Хто здобудетаємницю нев'янучої молодості, той стане моїм обранцем, Роз’їжджалися у всі кінці світу женихи, шукаючи еліксиру юності для самозакоханої діви.

Всюди побували вони: в підземеллях алхіміків, в заморських краях, в чаклунських оселях, проте ніде жаданого еліксиру не знаходили. Багато хто з них наклав головою в далеких мандрах. Якось сиділа діва над озером, дивилася в дзеркальне плесо, милуючись собою, і розчісувала буйні коси. І закохався в неї водяний цар. Виплив з ковбані, обережно наблизився до красуні, щоб не злякати її, і тихенько покликав, зітхаючи:

5

- Ти не бійся мене, діво прекрасна. Я цар водяний!Затуманеним поглядом ковзнула вона по плечах, вкритих лускою,по зеленому волоссі, кивнула привітно: - Бачила я вас перебачила, царю водяний? Які тільки женихи до мене не сваталися. Ти ще красунчик порівняно з деякими. Не лякаюся тебе,— кажи, чого бажаєш? - Покохав  я тебе, діво, міцно й  навіки.  Не  зустрічав такоїкраси ні з-поміж русалок моїх, ні між тих дівчат, що купаютьсяу володінні моєму.  Будь мені  за дружину, зроблю тебе царицеюводяного царства.  Все для тебе зроблю,  чого зажадаєш, бо силумаю велику . Стрепенулася дівчина. - Все можеш зробити? - Так! Наказуй! -Чудово,— загорілася діва, замисливши, одначе, обдурити во-дяного  володаря. - Буду   твоєю,   але...   зроби   так,   щоб   вічно  мій прекрасний   образ   відбивався  у  дзеркалі   твоїх   вод,  щоб  з   року в рік він ставав усе гарніший і гарніший... Нахмурився цар, замислився. Зрозумів, що дала йому діва підступну загадку, ошукала його. Бути вічно молодою, бути відображеною в озері й разом з тим не йти до нього? Але слово було сказане, гідність володаря вод не дозволяла йому відмовитися під обіцяного. - Буде так, як ти зажадала,— зітхнув цар.- Вічно твій чарівнийобраз буде відбиватися в цьому озері,  але станеш ти плакучою вербою — деревом прегарним і замисленим. Цілуватиму я коріння твоє, що купатиметься у водах моїх, буду ніжити коси зелені хвилями буйними... Так заявилося в нашому краю нове славне дерево — верба плакуча…

2-й учень. А я розповім легенду про жінку, що ночами ставала вербою. Чоловік зрубав вербу, і жінка померла, але коли з цієї верби зробили колиску для її сина, та колиска сама

6

заколисувала хлопчика. Коли хлопчик підріс, він зробив собі сопілку з пагона, який виріс від кореня зрубаної верби. Сопілка промовляла до нього голосом матері.

2-й учень.У верби листки довгенькі, Гостроверхі і дрібненькі, Все шепочуть потихенькуПід вітрами навесні.

3-й учень.Вербенятко від верби відбилосяІ на траві за горбик зачепилося,На вітрах під небом голубимТягнеться розгубленоДо матусі-матінки:- Ну візьми, візьми на рученьки .

Сторінка 1.Теоретичні відомості про вербу

Слово «верба» прийшло до нас із грецької мови. Означає воно «прутик», «ціпок». Верба у давніх слов’ян була деревом Ярила – бога Сонця, весни. Навколо верби водили молодят – вона захищала родинне вогнище. Проти вітру кидали вербову гілку, вважаючи, що вона може зупинити бурю. Верба – сильний оберіг. Роль оберега верба продовжує виконувати і після прийняття християнства. Близько 500 видів верб росте на нашій планеті. 30 припадає на Україну. Це невибаглива, морозостійка і вологолюбна рослина у вигляді куща чи невисокого дерева. Найпоширенішими у нас є верба біла, ламка, козяча, гостролиста, прутовидна, ростуть також верба вушката, пурпурова, розмаринолиста, попеляста, вавілонська, тритичинкова (білоліз), п'ятитичинкова (верболіз) та інші. Раніше за всіх зацвітає верба гостролиста (шелюга), російською мовою «краснотал», яка має червону кору, листки довжиною 6—15 см, зверху темно-зелені, блискучі, знизу сизуваті. Їхні великі (до 3,5 см завдовжки) сережки звуться «котиками». На думку письменниці Надії Кир'ян, котики з'явилися так.

7

Казка про котики Одного разу сіренький пухнастий котик покохав сусідську кицьку і вирішив подарувати їй квіти. А був ще лише початок березня, навколо лежав сніг, і не видно було жодної квітки. Врешті котик вирішив ходити по гілках різних дерев, наспівуючи:

Дубе, дубе, дубе, скубни мене за чуба, Дай квіточку-зоряницю, щоб привітати кицю.

Але могутній дуб міцно спав і не почув його прохання. Тоді котик звернувся до ялинки:

Ялиночко, ялинко, я дам тобі сніжинку, Ще й снігову спідницю — дай квіточку для киці! Тільки ялинка не могла зацвісти і стомлено мовчала. Отак

ходив, ходив Мурчик і нарешті заліз на вербу, ступаючи обережно по її гілочках і наспівуючи:

Ой, вербочко-сестричко, вродливе твоє личко, Дай квіточку маленьку, таку, як я, сіреньку, Пухку, як паляниця, щоб привітати кицю!

І так він розчулив вербичку, що сталося диво: де тільки не ступне котик лапкою, там з'являються маленькі сіренькі і дуже симпатичні вербові квіточки — котики. Їх люди тепер щороку дарують один одному ранньою весною. — Розцвітає шелюга у березні-квітні, задовго до появи листків. Росте по берегах річок, часто утворюючи суцільні зарості висотою до 5 метрів у вигляді деревець чи кущів. Насіння шелюги, падаючи на воду, проростає, опускається на дно, а, як спаде вода, з насіння з'являються вербові прутики рівними рядками, наче кимосьпосаджені. Насіння у верби дуже дрібне проростає у воді за 7—10 хвилин, а на сухій землі втратить схожість за 1—2 доби. Тому розмножувати вербу краще живцями і кілками довжиною 25—30 см, які заглиб-люють у ґрунт з нахилом 45º, залишаючи на по верхні лише одну,

8

верхню бруньку. Посаджені живці слід часто поливати, вони тоді через 25 - 30 днів укорінюються і швидко ростуть. А з насіння виростити вербу важко. У вигляді кущів ростуть також верба розмаринолиста

(шелюжок), мигдальна або тритичинкова (білоліз), верба п'ятитичинкова (верболіз), пурпурова, вушката, прутовидна (корзиночна) і попеляста. У вигляді дерева ростуть верба козяча, ламка і біла. Останні два види верб, дерева висотою 10—25 м зі стовбуром товщиною до 1 м, — головні породи річкових заплав. Вони швидкорослі, світлолюбні, морозостійкі, помірно вибагливі до родючості ґрунтів. «Верба і дівчина де не посади, там і приймуться», — казали в народі. Та все ж верба краще росте поблизу води — біля річок і ставків, колодязів і струмків. «Там криниця, де вербиця», — кажуть у народі. Вербою часто зміцнювали прибережні схили і кручі, тому й казали: «Де росте верба — буде жити і ріка». Ці дерева добре пристосовані до води, навіть якщо довго стоять затоплені, то використовують рідини рівно стільки, скільки потрібно, а зайва вода зливається через крону вниз по листках. І затоплений водою, занесений мулом, стовбур не гниє, верба має здатність утворювати додаткові корені. Тому вербу потрібно садити у вологих, заболочених місцях, біля води.

1-й учень.Не беріть із зеленого лугу вербиНі на жовті піски, ні на скелі,Бо зів'яне вона від жаги і журби

9

По зеленому лузі в пустелі. Олександр Олесь

Якщо ж вербу висадити у піщаний фунт, то слід добре поливати, як це робив великий український поет Тарас Григорович Шевченко, якого зла доля закинула в казахську пустелю, у солдатчину. Шевченко підібрав вербову гілку і посадив її в Орській фортеці. Ретельно поливав і доглядав деревце, яке було для нього уособленням України. Виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. А потім ще 200 вербинок виростив поет з її гілочок; а щоб поливати свій гай, він викопав криницю. Казахи і досі шанують пам'ять українського Кобзаря. Вони поливають вербовий гай, а гілочки із його верби насаджують скрізь, де пролягли поетові дороги. Верба Шевченка, надіслана з Мангишлака, росте в парках Києва, Одеси, Львова, в садках Максима Рильського, Андрія Малишка, Олеся Гончара. Дісталась вона і до Канади, зеленіє поблизу пам'ятника Т.Г.Шевченку в Оттаві. Вербу цю ботаніки виділили в окрему форму верби білої і назвали вербою Тараса . Славиться і плакуча форма верби білої. Саме цю гарну, ніби зажурену, рослину ми звикли бачити понад ставками, вздовж паркових алей. Серед екзотичних верб слід назвати вербу

вавилонську з Ірану з довгими плакучими вітами і вербу Матсуди з Маньчжурії — з покрученими штопороподібними пагонами.

Сторінка 2. Практичне використання верби

Учитель. Верба, опоетизована народом разом із калиною і тополею, не випадково заслужила на таку шану.

10

«Нема України без верби і калини», — кажуть у народі. Українці здавна садили біля своїх осель дикі дерева і кущі, які не дають плодів, а просто квітнуть і шелестять листочками, просто дарують

11

прохолодну тінь і свіжі запахи, бо впевнені, що всі дерева ростуть людям на користь і добро. Верба, звичайно, груш не родить, вона товста та пуста, а вербові дрова — то й смерть готова. Але в той же час які красиві пухнасті вербові котики, що з'являються ще в холодному березні як перші вісники весни! Радують очі запашні вербові сережки, надією сповнюється серце при погляді на молоді листочки верби.

Учень.Про що співа горобчик, Який весну примітив? Про ту малу вербичку, Що колихає віти.

Тамара КоломієцьУчениця.Біля яру, біля стежки Одягла верба сережки. Головою хилитала, Потихесеньку питала: — Де ота біленька хатка, Що гарнесенькі дівчатка? Хай би вибігли до стежки, Подарую їм сережки.

Ліна Костенко Учитель. Кому доводилось подорожувати Славутичем, той не міг не помітити численні зарослі на берегах нашої річки. Верби, як незрадлива сторожа, охороняють плеса сивого Дніпра. Пригадайте пісню «В кінці греблі шумлять верби» (прослуховується пісня). Ця пісня про кохання і про прекрасне, горде дерево, що росте здебільшого чи поодинці або рядочком у низинних місцинах та над річкою чи ставком. На ньому срібно-зелені шати. Окрім краси, що хвилює людське серце, верба дає нам багато користі. 1. Вона є ніби позначкою води на землі, бо росте біля річок, ставків, джерел. Тому й криницю копають завжди під вербою. «Де біліє вербиця, там здорова водиця», — говорить народне прислів'я. Верба справді є чудовим природним фільтром для води. Тому

12

раніше воду для пиття люди брали у річці під вербою. Там же часто ловили сомів чи щук в заглибинах під вербовим корінням, бо риба також любить чисту воду. Цікаво й таке: у селах, де копають колодязі на куток, тобто на 10-15 дворів люди у відра з водою іноді клали вербову дощечку завбільшки з долоню, вона дезінфікує воду, поліпшує її смак, надаючи «вербного духу», що його утворюють смолисті речовини, які містяться у деревині.

2. Вербовий дух люблять і бджоли. Верба запилюється виключно комахами, перший узяток ранньої і теплої весни бджоли беруть з жовтих вербних сережок, оскільки дерево починає рано квітувати (березень—травень). Правда, вербовий мед менш корисний, ніж гречаний чи

липовий, проте з нього виходить найсмачніший медівник. Високо цінуються вулики з вербових дощок або цілих колод — довбанки. Бджоли в них добре розмножуються, менше хворіють, веселі та працьовиті. У верби завжди багато води, а у сухих вербових дошках водяні пори заповнені повітрям, яке є чудовим теплоізолятором. Тому вербові вулики й тримають прохолоду влітку, а тепло взимку. Та й у спекотний літній день у затінку верби завжди прохолодніше, ніж під іншим деревом. 3. Здавна в Україні творці музичних інструментів використовували легку, дзвінку, голосисту і гнучку вербову деревину для виготовлення кобз, бандур, які впродовж багатьох поколінь у руках народних співців возвеличували дух вольнолюбства, звитяжної боротьби за соціальне й національне визволення. Вербова деревина м'яка і легка, вона здавна використовувалась для виготовлення меблів, човнів, посуду, ночов, мірок, дерев'яних ложок. Вибирався колись чоловік у дорогу — обов'язково брав із собою вербову лож-ку. Нерідко ложка на Запорозькій Січі слугувала для перевірки добровольця. Запрошували його до гуртової каші, і кожен виймав

13

свою ложку. Хто не мав саме вербової ложки, того підозрювали як ворога, що намагався пробратися в козацький табір. А ще робили з верби кобзи і бандури, під спів яких козаки йшли в бій.

(Пісня «За світ встали козаченьки» чи інша козацька пісня).

4. Широко використовували вербову лозу для зведення будівель. З гілок виплітали стіни хат-мазанок, хлівів, кошар, а потім обмазували глиною. Огорожі-тини з верболозу стали характерною прикметою українського села. З прутовидних верб плели зручні кошики та козуби, верші та ятері для ловлі риби, стільці, іграшки. Кору верби використовували для вичинки шкір. Верба також здавна служить кормом для копитних: кіз, лосів, козуль.

5. Верба — це дерево цілюще. За лікувальною метою використовується кора з дво - або трирічних гілок. Вона дарує людям багато ліків: рутин, аспірин, бесалол, саліцилову кислоту. У вербовій корі багато дубильних речовин, є саліцин, флавони, вітамін С,

смоли. Настій з вербової кори знижує температуру, оскільки спирт окислюється в організмі, перетворюючись на саліцилову кислоту, лікує простуду, кашель, запалення і туберкульоз легень, ревматизм, кишково-шлункові захворювання. У народній медицині раніше вербова кора застосовувалась при інфекційних захворюваннях та малярії (замість хініну).

6. Ванни з вербового настою корисні при шкірних хворобах, ним полощуть рот при стоматиті. Луб прикладають до обпечених місць, а соком нагрітих молодих пагонів змазують мозолі. З XIII століття відомо, що відварена в оцті вербова кора зводить бородавки, а листя, прикладене до рани, зупиняє кровотечу. У відварі кори верби і коренів лопуха , взятих у рівних частинах, миють голову при перхоті та для зміцнення волосся. Вербові сережки вживаються при захворюваннях серця. Верба належить до «відсотувальних» дерев,

14

контакт з якими зменшує енергетику людини. Якщо ви знервовані чи маєте високу температуру, обніміть дерево і постійте 2 — 3 хвилини, і верба поверне вам спокій і здоров'я.

Сторінка 3.Ритуально-обрядова роль верби

1. Верба відігравала й важливу ритуально-обрядову роль. За народними уявленнями, гілочки верби, посвячені в церкві в останню неділю перед Великоднем — Вербну неділю — набували магічних властивостей. Відомо, що коли Ісус Христос у неділю перед своєю загибеллю їхав на віслюку, то люди в Єрусалимі зустрічали його і встеляли йому дорогу пальмовим листям. 3 цього і пішов звичай святити гілля дерев у цю неділю. У південних країнах святять пальму, у нас — вербу. Тиждень перед Вербною неділею зветься Вербним, в цей час не можна сіяти конопель, бо «буде ликувате, як верба». Не сіяли колись і буряків, бо «будуть гіркі».

2. У Вербну неділю святили вербу. Під церкву заздалегідь навозили багато вербового гілля, а зараз жінки самі нарізають вербових прутиків і йдуть до церкви їх святити. Діти намагаються проковтнути по кілька «котиків», «щоб горло не боліло». Іноді народ на чолі з духовенством носив в неділю свячену вербу з однієї церкви в іншу (на Харківщині), чи від церкви до школи.

3. Колись господарі, повертаючись з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а зразу ж садили на городі по кілька гілок. Або — якщо було близько — то в полі, щоб уберегти його від «злої напасті». Решту гілочок несли до хати і ставили на покуті під образами. Матері, принісши посвячену вербу, неодмінно «били» нею дітей, приказуючи: «Не я б'ю, верба б'є, за тиждень — Велик-день, недалечко — красне яєчко, їж паску на весь рот! Будь здоров, як вода, будь богат, як земля, і будь плодний, як лоза». Для цієї мети брали червону лозу, з цього приводу побутувало прислів'я: «Верба красна — б'є напрасно, верба біла — б'є за діло».

15

4. Молоді хлопці та дівчата жартома билися свяченою вербою ще й по дорозі додому. На Галичині Вербну неділю називали «шутковою» і примовляли так: «Шутка б'є — не я б'ю, віднині за тиждень буде в нас Великдень!». Діти, граючись, перестрибували вербову гілочку. Після стрибків дівчата робили «зелену вулицю», стаючи попарно і піднімаючи догори вербові лозинки. Якщо хлопчик перестрибнув, його пропускають, а невдаху злегка вдаряють лозинками, коли він проходить між рядами дівчат, що всім промовляють: «Будь великий, як верба, будь здоровий, як вода, будь багатий, як земля, а вродливий, як весна!».

5. Свячена верба користувалася серед нашого народу великою пошаною, їй приписувалась магічна сила. Гріх було топтати свячену вербу, нею вперше навесні виганяли скот на пасовисько, «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Під час граду викидали гілля свяченої верби надвір, — «щоб град зупинився», ним «можна було викликати в посуху дощ». Освячена верба застосовувалась як лікувальний засіб чи оберіг. На Херсонщині її клали у воду, в якій купали хвору дитину, на Харківщині запаленою гілочкою обкурювали хворих на лихоманку. Вірили, що в хату, де є свячена верба, не вдарить блискавка і не увійде нечиста сила.

6. Уособлення у вербі весняного пробудження природи від зимового сну, повноти життя асоціювалось у родинному житті зі шлюбом, із розквітом молодих життєдайних сил.

Тому образ верби надзвичайно поширений у веснянках і купальських піснях:

Перекину кладку через муравку Вербову, вербову. Ой час вам, дівоньки, ой час, голубоньки, Додому, додому. Дівчино Марійко, ти ясная зірко, Зістанься, зістанься Та з своїм миленьким, соколом ясненьким.

16

На Купайла дівчата прикрашають вербове деревце стрічками, віночками, намистом, квітами і водять навколо нього хоровод. Тут верба — символ жіночого природного начала. Про це й Купальська пісня: Наше Купайло з верби, з верби, Котре краще – прийди, прийди. Котре краще — прийди, прийди! Котре гірше – не йди, не йди!

Верба присутня також у весільному обряді та у весняних хороводах, що символізує одруження і розвиток роду: Да стоїть верба не рік, не два. Не стій, вербо, розвивайся. Розвий собі сімсот квіток, сімсот квіток і чотири. Всім боярам по квіточці, Усім дружкам по квіточці…

Вербу по праву можна назвати українським деревом-тотемом, від якого, як вірили, походять люди. Вірогідно, в найдавніші часи, верба символізувала Богиню чародійства, яка опікувалася дітонародженням. Недарма в українців існує повір’я, що “дітей знаходять на вербі”. Таке уявлення має свої аналоги і в литовців. Про живучість верби існує литовська легенда: жінка Блинда народжувала дітей з усіх частин свого тіла. Земля позаздрила жінці і обхопила її ноги, коли та застрягла в болоті – Блинда перетворилася на вербу. Бездітні подружжя приносили вербі пожертви і просили, щоб верба обдарувала їх дітьми. Похилена верба асоціюється з розлученням у піснях прокохання: Ой ти, вербо моя кучерявая… На крутих бережках похилилася… А дівчина від сну пробудилася І згадала собі, з ким любилася. Як в вишневім саду розлучалася, Як в вишневім саду розставалася.

17

Сторінка 4.Верба в українському фольклорі

Учитель. Ми вже згадували деякі прислів'я, у яких згадувалась верба. Існують про неї й інші прислів'я та приказки.Учні (по черзі).* Дарма верба, що груш нема, аби зеленіла.* Правда твоя, що на вербі груші, на осиці — кислиці.* Та в нього на осиці кислиці, а на вербі груші ростуть.* Добра як з курки молока, а з верби петрушки.* Верба товста, та всередині пуста.* Були вареники, та на вербу повтікали.* Дівка — як верба: її не поливай, а вона росте.* Прийде тиждень Вербовий – бери віз дубовий.* Дме Вербич – кожух тербіч.* Прийшов Вербич – два кожухи тербіч.* Прийшла Вербниця – назад зима вернеться. Учитель. А зараз ми пограємо з вами у гру «Ой, вербо, вербо, вербиченько!» Одній дівчині на голову одягають вінок з вербових гілок. Вона стоїть всередині. Дівчата, взявшись за руки, водять хоровод і співають. Ой вербо, вербо, вербиченько, Час тобі, вербице, розвиватися. Ой, вербо, вербо, зелена, Спусти гіллячки додолу На зеленую діброву, На червону калину. Де соловейко гніздечко в’є, А сивая зозуленька кує.

Сторінка 5. Верба у художній літературі Учитель. Верба оспівана не тільки народом, але і письменниками та поетами всіх часів, від давнини до сучасності.

18

1. У Леоніда Павленка є легенда «Коли вербиця радіє», в якій розповідається про Любаву, доньку лісника Корпія, яка мала добре серце і чутливу душу. Виросла дівчинка в лісі, вміла розмовляти із Струмком, бавилась із Вербичкою, що прижилась біля нього. Це дерево Любава дуже любила, але зла відьма наслала закляття: Стру-мок усох, Вербичка гинула. Щоб їх врятувати, Дівчина мусила у ніч на Івана Купала зірвати з папороті квітку, що цвіте раз на 10 років і дається в руки лише добрим, чистим душею людям. Відьма хотіла мати ту квітку, щоб володіти мовою рослин і звірів і бути володаркою всього лісу; тому погрожувала перетворити дівчину на голубку, якщо вона не віддасть їй цвіт папороті. Та Любава швидко зірвала квітку і закопала під Вербичкою, яка зразу ж ожила, а Струмок заплюскотів, бо зло не може побороти добра і самовідданості.

2. Часто зустрічається верба у ліричних описах української природи в творах І.С. Нечуя-Левицького: «Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка... Подекуди по жовто-зеленій скатерті розкидані темно-зелені кущі верболозу, то кругленькі, наче м'ячик, то гостроверхі, неначе топольки. А там далі річка повилась між високими вербами та лозами, що обступили її стіною з обох боків. Он верби одступились од берега і розсипались купами по зеленій траві («Микола Джеря»).

3. По-різному постає образ верби у віршах Т.Г.Шевченка. У одних верби допомагають милуватися рідним краєм, у інших сумувати за своєю домівкою, а ще допомагають уявити стихію природи – бурю на могутньому Дніпрі.1- й учень.

На городі коло броду верба похилилась. Зажурилась чорнобрива, тяжко зажурилась.

2- й учень.Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, Між ярами над ставами верби зеленіють.

3- й учень.І яр, і поле, і тополі, і над криницею верба Нагнулася, як та журба, далеко в самотній неволі.

19

4- й учень.І досі сниться: під горою, між вербамиТа над водою біленька хаточка.

5- й учень.Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива,Додолу верби гне високі,Горами хвилю підійма.

4. Згадала про вербу і Леся Українка у драмі-феєрії «Лісова пісня». Мавка, її головна героїня, взимку спала у дуплі старої верби.

Мавка.Ох, як довго я спала!Мені здається часом, що верба,Ота стара, сухенька, то — матуся.Вона мене на зиму прийняла і порохномМ'якеньким устелила для мене ложе.Верба рипіла все: «Засни, засни...» —І снилися мені все білі сни...

5. Верби — дерева недовговічні, живуть до 100 років, зустрічаються лише окремі рослини віком до 200 років. Старі дерева, як правило, дуплисті, бо їхня серцевина пошкоджена гниллю. Оскільки верби живуть майже стільки, як люди, то ми звикли уособлювати молоде де-ревце з юною дівчиною, доросле дерево з сумною матусею, а стару вербу — з лагідною і трохи буркотливою бабусею.

Стара вербаВерба-бабуся рипить-терпить, її хмарка-донька приносить пить. А вітер з поля, з пшениць, гречок

20

тепло приносить — бо він синок. А пташка-внучка знай сипле спів — Бо хто б стареньку розвеселив?! А ніч-сестриця старій вербіПостелю стеле — там, де й собі.

Д. Куровський

6. І сучасні поети віддають шану вербі. Василь Симоненко у вірші «Лебеді материнства», в якому живе українська верба писав:

І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть.

Тут Батьківщина востаннє звертається до свого сина у шелесті тополь та верб, усе тих же верб – символу України. А що верба символ України, можна не сумніватися, якщо прочитати ось це прислів’я.

«Без верби і калини – нема України»«Верба»Над водою на горбіЛюбо, весело вербі!Довгі коси розпускала –У ставочку полоскала,Не потрібен гребінець.Їх розчеше гребінець. П.Воронько «Котики – воркотики»

Котиків-воркотиків Рясно на вербі.Котиків-воркотиківЯ нарву собі.Котики-воркотикиВсілися рядком.Поїть сонце котиківТеплим молоком. Котики-воркотикиВ мене на вікні.Котики-воркотикиГості весняні.

21

Не глядить на котиківЛиш вусатий кіт.Мабуть, зна, що котики –Це вербовий цвіт.

А. М’ястківський

Над ставком танцюють верби,Від снігів їм ноги стерпли,Та сьогодні вже весна,Сили додає вона.Все навколо молодіє,Все сміється, все радіє.

7. А в скількох піснях і зараз ми співаємо про нелегку жіночу долю, змальовуючи зажурену вербу! Ой вербиченько, біле личенько,Ще й шовкова сон-трава.Піду отавами, зелень- муравками,На серце згадка ожива.Голос милого незрадливогоНіжно кликав мене вдаль,Бринів за хатою травою- м'ятою,Подарував мені печаль.Він з чорнявою, ще й з лукавоюГріє серденько своє.Мені ж на ґаночку аж до світаночкуСумна зозуля щось кує.Ой вербиченько, біле личенько,Ще й шовкова сон-трава.Піду отавами, зелень-муравками,На серце згадка ожива.

22

Сторінка 6. Верба і сучасність

1. І зараз український народ з великою пошаною ставиться до свого дерева-символу, саджає його для озеленення берегів річок і ставків, у парках, край городів і обабіч доріг. Верби як згадка про Україну посаджені в різних куточках планети, де залишили добру пам'ять про себе наші земляки. У Софії верби ростуть біля пам'ятника воїнам Третього Українського фронту, які загинули, визволяючи Болгарію від фашистів у 1944 році.

Немов прийшли із рідної земліЗ косичками вербички дві малі І розрослися, і шумлять тепер Нам отими, хто рано так помер. З-над Волги і Дніпра ішли вони, Щоб погасити полум'я війни. З-над Волги і Дніпра ці верби теж Обидві йшли, зажурені без меж. І гіркота, і сум у шумі їх, І матерів сльоза у вітах їх. Прийшли, як сестри до братів своїх,

Не вишумлять сумних пісень своїх. О. Ющенко 2. Усі люди повинні бережно ставитись до рідної природи. Шанувати і берегти дерева, знати їхні особливості, значення, розумно їх використовувати, щоб бути природі другом, справжнім патріотом України.

Від земної краси заясніло лице,

І краса має власне начало...

Посади деревце, молоде деревце,

Щоб воно рідний край заквітчало.

Відлітає зоря у далекі світи.

Тільки сяє добро безупинно...

23

Теплотою душі обігрій, освіти Те, що свято зовем — Батьківщина. Вадим Крищенко

Вчитель.1. Саморефлексія «Як я працював (працювала) на уроці?2. Чи справдилися ваші очікування від сьогоднішнього усного

журналу? - І мої очікування справдились, бо ви всі гарно і наполегливо працювали. У ваших оченятах горіли вогники творчості. Дякую вам за співпрацю!

Література:1. О.Онопрієнко «Метод проектів у початковій школі». Київ

«Шкільний світ» 20072. Журнал «Розкажіть онуку» №3 2008р. В.О.Носко «Верба

красна, верба рясна» ст. 573. Журнал «Розкажіть онуку» №3 2008р. Н.М.Коваленко «Ой

вербо зелена…» ст. 604. В.Скуратівський «Дідух». Київ «Освіта» 1995р. ст. 965. Сторінки Інтернету

24