Її промінь так гордо

горитьСценарії відкритих позакласних заходів, присвячених 140-річчю

Лесі Українки

Автори розробок : вчителі української мови та літератури загальноосвітніх навчальних закладів міста:

Валентина Федорівна Мальцева (НВК),Ірина Леонідівна Рожок (ЗОШ №2),Світлана Павлівна Классович (ЗОШ №3),Алла Василівна Калюжникова (СШ №4),Анжеліка Адамівна Савченко (ЗОШ №5),Надія Григорівна Китовська (ЗОШ №6),Ірина Никифорівна Ляшук (ЗОШ №7),Тетяна Василівна Остаповець (ЗОШ №8),Зінаїда Дмитрівна Опанасюк (ЗОШ №9),Олена Владиславівна Ульянова (ЗОШ №10),Людмила Євгеніївна Волошина (колегіум)

Упорядники: П.К.Ліневич, завідуючий інформаційно-методичним центром;

1

О.В.Огородник, методист інформаційно-методичного центру

© Інформаційно-методичний центр управління освіти і науки Новоград-Волинської міської ради

2

На виконання постанови Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року № 2633-VІ, Плану організації виконання постанови ВРУ «Про відзначення 140-річчя з дня народження видатної української поетеси, громадського діяча Лесі Українки», листа Міністерства освіти і науки України від 23.02.11 №1.4\18-526 у всіх загальноосвітніх навчальних закладах міста проведено ряд позакласних заходів (радіолінійки, усні журнали, літературні вітальні, вікторини, КВК, уроки-інтерв’ю, уроки-мандрівки, уроки-портрети, літературно-мистецькі композиції, шкільні конкурси читців-декламаторів та юних поетів, конкурси на кращу літературну газету, на кращого знавця творчості Лесі Українки та ін.). Проведено панораму і відкритих заходів.

У НВК «Гімназія ім. Лесі Українки – школа І ступеня» відбулася гра «Що? Де? Коли?» (за матеріалами життя і творчості родини Косачів-Драгоманових) для старшокласників міста (автор ідеї – В.Ф.Мальцева).

В музеї родини Косачів пройшла традиційна науково-практична конференція «Життя і творчість Лесі Українки – невичерпний потенціал виховання і формування молодої генерації, відданої служінню національній ідеї». Серед виступаючих – С.В.Куценко, директор будинку-музею родини Косачів, Г.Г.Осадчук, вчитель-методист НВК, гімназисти, учні ЗОШ №№ 3, 6, студенти медичного та економіко-гуманітарного коледжів. Ведуча конференції – завідувачка кафедри філології НВК В.Ф.Мальцева.

Вийшла в світ збірка творів юних гімназистів «Звягельські перлинки», проведено інтернет-міст «Україна – Грузія: нас Леся Українка навіки об’єднала».

У рамках святкування ювілею Лесі Українки у 8-А класі ЗОШ №2 (вчитель - І.Л.Рожок) спільно з Центральною дитячою бібліотекою було проведено усний журнал під назвою «Дочка Вкраїни Леся Українка в слові спалахнула, як зоря».

Журнал складався з трьох сторінок: «Слово про Лесю», «Вічно живий голос», «Єдина! На всю Україну!» Кожна сторінка цього видання ознайомила учнів з творчістю великої поетеси, торкнулися ширше її життєвого шляху та творчості. Біографія Лесі мелодійно перепліталася з декламацією її поетичних творів. Як зачаровуюче звучали такі до болю знайомі рядки: «Хто вам сказав, що я слабка», «Надія», «Хотіла я тебе, мов плющ, обняти», «На шлях я вийшла ранньою весною» та багато інших! А з якою невимовною тугою звучав лист Лесі до Сергія Мержинського! Весь урок був пронизаний легким сумом, присутнім у ліричній поезії, глибокою любов’ю до рідної землі, неньки України.

«…Вона була, є і буде. Дякуймо за це долі, що зродила на нашій землі Лесю Українку, яка стала символом і гордістю нашої України, яка вірила у своє безсмертя і стала безсмертною», - щиро промовляли юні поціновувачі Лесиного слова, учні ЗОШ №3, під час відкритого заходу «З ім'ям Лесі сонце сходить», який підготували і провели вчитель української мови та літератури С.П.Классович та працівники бібліотеки.

«Вона в віки майбутні йти повинна». Саме під такою назвою у літературно-меморіальному музеї Лесі Українки пройшло свято, проведене вчителем початкових класів ЗОШ №3 О.В.Новиченко та учнями З-А і 7 класів. Гордо звучало живе Лесине слово про велику любов до рідної землі, її вболівання за долю народу.

3

У «Літературну кав'ярню» СШ №4, крім представників 5-11 класів та філологів школи, завітали вчителі української мови та літератури всіх ЗНЗ міста, а також поважна гостя – Валентина Ксендзук. У невимушеній обстановці (за чашкою кави) відвідувачі кав'ярні, господинею якої була вчитель української мови та літератури А.В.Калюжникова, читали поезії, співали пісень, насолоджувалися майстерними танцями та інсценівками.

Три Лесі (маленька, юна і зріла) зустрілися в музеї родини Косачів у літературно-музичній вітальні «До тебе, наша Лесю, серце лине», до якої запросили гостей учителі та учні ЗОШ №5.

«Ні долі, ні волі у мене нема, зосталася тільки надія одна», - говорила не по роках розумна маленька Леся. Леся молода розповідала про свої почуття, про велике кохання до Сергія Мержинського, Леся зріла, хвора на туберкульоз, страждала за коханим, якого втратила назавжди, але була щасливою, тому що розділила з ним останні миті життя.

В ЗОШ №6 пройшла літературно-поетична конференція «Безсмертна Леся Українка була і є повік жива» (вчитель – Н.Г.Китовська).

Вчитель української мови та літератури І.Н.Ляшук подарувала учням ЗОШ №7 свято «Живе й зоріє поміж нас щире Лесине слово».

Сплелися калиново музика і слова у літературно-музичній вітальні ЗОШ №8, яка перенесла гостей у справжню легенду, де жила і творила Леся, С.Мержинський, де блукали в лісі Мавка і Лукаш. «Обернуся в легенду». Таку назву дала заходу його автор – вчитель української мови та літератури Т.В.Остаповець.

У 6–Б класі ЗОШ №9 відбулося літературно-музичне свято «Безсмертна донька Прометея». «Ніжна, але сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, Леся Українка — неперевершений поет боротьби, поет-патріот. Саме тому Лесю Українку називають дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка й понесла далі естафету правди, добра, людяності, - з великою шаною зазначала Зінаїда Дмитрівна Опанасюк, - саме ми, як ніхто інший, щасливі з того, що це на нашій святій звягельській землі народилась Лариса Петрівна Косач, щоб щебетати світу Лесею Українкою, щоб увійти в літературу як співець мужності і боротьби…»

О.В.Ульянова, вчитель української мови та літератури ЗОШ №10, запросила гостей, серед яких поети-земляки Валентина Ксендзук та Анатолій Клюско, на Урок Поета. Тепла атмосфера зустрічі сприяла спілкуванню: запитання і відповіді, спогади і роздуми, презентації нової книги і вірші, вірші, вірші…

У колегіумі пройшла науково-практична конференція (за участю кандидата філологічних наук, доцента РДГУ Н.В.Антипчук) «Олена Пчілка у друкованих виданнях Житомирщини» (вчитель – Л.Є.Волошина).

З метою відзначення 140 річниці з дня народження Лесі Українки, популяризації творчої спадщини славетної землячки, утвердження її духовних заповідей; активізації виховної та патріотичної роботи серед учнівської молоді,

4

збереження і розвитку інтелектуального потенціалу міста, підтримки талановитої молоді інформаційно-методичним центром управління освіти і науки проведено міський конкурс на кращий літературний твір будь-якого жанру «До Лесі наша думка лине…» , видано збірку учнівських творів «До Лесі наша думка лине…», підготовлено збірку конспектів уроків вивчення творчості Лесі Українки «Спорідненість душ звягельських», збірку сценаріїв позакласних та позашкільних заходів, присвячених Лесі Українці «Твоєму йменню вічно пломеніти».

Для обміну досвідом, цікавої розмови та корисного спілкування відстань не є проблемою. У цьому переконалися учасники Skype-конференції з Новограда-Волинського та Тульчина (Вінницька область). 22 лютого в інформаційно-методичному центрі управління освіти і науки нашого міста та в центральній районній бібліотеці Тульчина зібралися працівники бібліотек, освітяни, представники творчої інтелігенції задля того, щоб у

режимі on-line провести конференцію, присвячену 140-річчю від дня народження Лесі Українки. 

Понад 40 учасників з обох сторін мали нагоду поділитися накопиченим досвідом про успішну організацію вивчення життя та творчості нашої славетної землячки в школах, розповісти один одному про свої міста, про досвід діяльності бібліотек з пропаганди творчості Лесі Українки. Новоград-волинці розповіли своїм співрозмовникам про історію нашого міста (директор краєзнавчого музею О.М. Жовтюк), діяльність музею родини Косачів (директор С.В.Куценко), роботу навчальних закладів міста у напрямку вивчення творчості поетеси (завідувач ІМЦ П.К.Ліневич, заступники директорів ЗОШ №3 та НВК Т.С. Вознюк, Н.М. Шлапак, вчитель української мови та літератури СШ №4 Н.П. Ковальчук), систему роботи бібліотек нашого міста (директор ЦБ В.Я. Михацька). Яскравим було поетичне привітання поетеси В.А.Ксендзук. 

5

НВК «Гімназія імені Лесі Українки – школа І ступеня»

Вітальні слова до учасників скайп-конференції «Новоград-Волинський – Київ – Сурамі»

Доброго дня, шановні друзі, шанувальники Лесиного слова, її генію!

З нагоди великого свята – 140-ї річниці від дня народження Лесі Українки прийміть від учителів-філологів гімназії, що носить ім’я славетної поетеси, щирі вітання і глибоку вдячність всім грузинам за те, що ви, грузини, так шануєте нашу землячку. Воістину мудрі слова:

Нас навік поєднала Леся І любов до Вкраїни свята.

Кожен народ гордиться своїми звичаями, традиціями, людьми, що його прославляють. Ми, новоград-волинці, пишаємося тим, що наша поліська земля стала колискою геніальної дочки українського народу Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач). У Житомирському облдержархіві і до тепер зберігається метрична книга Соборної Преображенської церкви м. Новограда-Волинського за 1871 рік, де є запис про те, що 13 лютого за старим стилем, а за новим - 25 лютого народилася у подружжя Косачів дівчинка , яку нарекли Ларисою. Сьогодні цей будинок - музей Лесі Українки.

Цього будиночка привітні стіни,Домашня тишина його тепла

Були найпершим місцем для дитини,Що народилась тут і тут зросла.

Прожила Леся у нашому місті з 1871 року по 1879 рік. Але саме ці роки, прожиті у Новограді-Волинському, стали основою її найвеличнішого творіння - драми-феєрії “Лісова пісня”, хоча, як говорила сама Леся, вона «тую Мавку все життя виношувала”.

Ми, земляки Лесі, маємо за честь ходити вулицями, де колись маленькою вона бігала, милуватися чудовими поліськими краєвидами, які так зачаровували маленьку дівчинку. Вона, ця маленька дівчинка, стала великою Лесею Українкою, гідною носити таке високе звання - Українка.

І дивна квітка розцвіла,Як ружа, посестра троянди.

Свої поліські Нідерланди Огнистим зором обняла.

Відомий німецький поет Гете сказав такі слова (переклад Лесі Українки):

Як співця хочеш збагнути,Мусиш в край його прибути.

Тому, користуючись нагодою, запрошую вас, шановні далекі і водночас близькі друзі, до нас в Україну, зокрема в Новоград-Волинський. Адже перший світ сонця вона зустріла в нас, а з останнім його променем попрощалася у вас, у Грузії, в місті Сурамі. Завітайте на гостинну звягельську

6

землю, і ви з розумієте, як ми любимо свою Лесю, як шануємо пам’ять про неї, скільки славних місць пов’язано з цим прекрасним іменем - Леся Українка. Це і музей Лесі Українки, музей родини Косачів, Будинок культури, площа, вулиця, бібліотека, наша гімназія. А ще щорічне літературно-мистецьке свято «Лесині джерела», яке так подібне до вашого Леся оба. І, звичайно, прекрасний пам’ятник славній землячці, біля якого завжди полум’яніють квіти.

Якщо ви будете ви на Поліссі,Завітайте у наш Новоград,

Вас гостинно зустрінуть у місті,Кожен зустрічі цій буде рад.

Наше місто – то Лесі колиска,Тут Шевченко Великий бував.Рветься в небо Іванова пісня,

І Ковальський тут вірші писав.Будуть відходити віки, будуть приходити віки, а вічне увійде у вічність.

Не так у бронзу чи мармур, як в очі людські в надії на добро та вічну пам’ять.

І нехай проходять дні за днями,

А роки хай змінюють роки.

Леся Українка завжди з намиНа усі літа на всі віки.

7

В.Ф Мальцева, вчитель української мови та літератури НВК «Гімназія імені Лесі Українки – школа І ступеня»

Науково-практична конференція «Життя і творчість Лесі Українки – невичерпний потенціал виховання і формування

молодої генерації, відданої служінню національній ідеї

1. Шановні друзі! Шанувальники Лесиного слова, Лесиного генію! Ми раді вітати вас у стінах оселі родини Косачів.2. 140 років минає з того дня, коли народилася Лариса Косач, Леся Українка,

славетна, улюблена письменниця нашого народу. 1. Її життєвим кредом були слова:Промінням ясним, хвилями буйними,Прудкими іскрами, летючими зірками, хотіла б я вас виховать, слова!2. Такими її слова і були.

1. Сьогодні ми прийшли до Лесі, щоб засвідчити нашу любов до людини, жінки, землячки, яка є гордістю всієї України.

(співає Маша Дудник)2. На конференцію

“Життя і творчість Лесі Українки – невичерпний потенціал виховання і формування молодої генерації, відданої служінню національній

ідеї” запрошені учні шкіл, їхні вчителі, студенти навчальних закладів міста та їх викладачі, працівники музею. І ми раді вас тут вітати.

1. До слова-вітання учасників конференції запрошується заступник директора НВК В.М. Яценко

2. Як ти кажеш?Утихомирилась? Зломилась

воля?Україна лягла Москві під ноги,Се мир по-твоєму - ота

різня?

1. “Драма Лесі Українки “Бояриня” – національна історія України”.

8

До слова запрошується Галина Григорівна Осадчук, учитель-методист НВК

2. Ніхто їх не брав під свою оборону,Ніхто не спускався з найвищого трону,Щоб їм уділити хвали.

1. Слово має директор будинку-музею Родини Косачів Сергій Валентинович Куценко, його виступ називається “Косачівни”

2. Чого я в думці з тобою великі розмови проваджу,І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні...Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, - Коли б ти спитав: чи кохаєш? - Чи я б тобі мовила: ні?1. Історія одного кохання.До слова запрошуємо студентку Новоград-Волинського медичного коледжу. 2. Твоє слово разюче, як зброя,Що боронить свій край і свій дім,І схиляю в шанобі чоло я, Перед світлим безсмертям твоїм.

1. “Наша слава і гордість”, - така тема виступу

Чечет Вероніки, учениці 10 класу школи №3.

2. І дивна квітка розцвіла, як ружа, посестра троянди. Свої поліські Нідерланди огнистим зором обняла.

9

1. Слово має Ореховська Світлана, учениця 11 класу гімназії.“Нас єднають велика Леся і любов до Вкраїни свята”.

2. Сім струн я торкаю по струні

Нехай мої співи лунають

По рідній коханій моїй стороні.

1.”Струни творчості”. Запрошуємо до виступу Коропчук Юлію, ученицю 10 класу школи № 6

2. На шлях я вийшла ранньою весною і тихий спів несмілий заспівала.

10

До слова запрошується Савух Вікторія, студентка Новоград-Волинського економіко-гуманітарного коледжу. Її виступ має назву “Вона мала право сказати: “Я обернуся в легенду”.

2.Чоло не вінчали лавровії віти,Тернів не скрашали ні злото, ні квіти Страждали співці в самоті.

1. До слова запрошується Щербатюк Олександр, учень 10 класу гімназії.

2. І нехай проходять дні за днями,

1. А роки хай змінюють роки.

Разом: Леся Українка завжди з нами На усі літа, на всі віки.

2. Зустріч з шанувальниками Лесі Українки на сьогодні закінчено.

1. Але ми не говоримо “прощайте”, ми кажемо “до побачення”.

2. Дякуємо всім, хто взяв участь у конференції.

11

І.Л.Рожок, вчитель української мови та літератури ЗОШ № 2

Дочка Вкраїни Леся УкраїнкаВ слові спалахнула, як зоря

(Усний журнал, присвячений 140 - річчю від дня народження Лесі Українки)

Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного.

Оформлення: портрети Лесі Українки; виставка книг до творів поетеси, свічка, вишиті рушники.

Бібліотекар: Дорогі діти! У 2011 році виповнюється 140 років від дня народження Лесі Українки. 21 жовтня Верховна Рада України ухвалила в цілому Проект Постанови «Про відзначення 140-річчя з дня народження

видатної української поетеси, громадського діяча Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки)». Сьогодні ви познайомитеся з творчістю великої поетеси. Ви багато чули про неї і сьогодні ми торкнемося більш ширше її життєвого шляху та творчості.

Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки України. До вашої уваги усний журнал

«Дочка Вкраїни Леся УкраїнкаВ слові спалахнула, як зоря».Журнал складається з 3-х сторінок:1. «Слово про Лесю».2. «Вічно живий голос».3. «Єдина! На всю Україну!»

Отже, наш усний журнал розпочинаємо.

Сторінка 1. Слово про Лесю

1 учень: Дорогі друзі! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія - це вогник, схожий на полум'я свічки, що запалює душу людини. (Запалюють свічки).

Хай палає свічка. Хай палає, Поєднає нас вона в цей час. Друзів голоси нехай лунають,

12

Слово й музика нехай єднають нас.

2 учень: За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати - письменниця Олена Пчілка, батько - юрист, громадський і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту. Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя.

Леся розказує про свої дитячі роки: «Жодних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім пішла «на власний хліб», себто вчилась тільки того, що мені подобалось. Правда коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя».

У чотири роки Леся навчилася читати. її улюблені книги - «Кобзар» Т.Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена. У шість - невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з'явився перший вірш «Надія». Який ви вивчали раніше. З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя. (Вірш «Надія»).

1 учень: Леся була музично обдарованою дитиною. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її лі була прекрасною. «Як Леся грала, - згадувала сестра, - то ми всі сиділи тихесенько і слухали - не могли наслухатися її музики». Ще одне захоплення Лесі - народна пісня. Леся швидко запам'ятовувала народні пісні, гарно співала. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу.

Минав час. Коли дівчинці було 13 років, мати, порадившись із дочкою, добирає їй псевдонім Українка. Це було своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Так починала свій літературний шлях юна Леся Українка.

2 учень: Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся промочила ноги і дуже захворіла. Почала боліти права нога, але ніхто не знав, яка страшна хвороба стоїть за цим – туберкульоз кісток, який

13

охопив весь організм і давив Лесю тридцять років. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не вдалося заволодіти її душею і розумом.

14

Хто вам сказав що я слабка, Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука, Чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела Жалі та голосіння, -

То ж була буря весняна, А не сльота осіння.

А восени... Яка журба,

Чи хто цвіте, чи в'яне, Тоді й плакучая верба Злото-багряна стане. Коли ж суворая зима

Покриє барви й квіти –На гробі їх вона сама Розсипле самоцвіти.

Вчитель: В особистому житті Лесі Українки було багато страждань. Познайомилися з Сергієм Мержинським у липні 1897 р. в Криму. їх поєднала чуйність до всього прекрасного, гармонія і краса душ, спільна праця, мрії, навіть хвороба. Останні роки короткого життя Сергія Мержинського були осяяні світлом прекрасної дружби і ніжної турботи друга-поетеси Лесі Українки. Рядки листів Лариси Петрівни звучать невимовною тугою за близькою людиною.

(Лист Лесі до Сергія Мержинського читає учениця).« Мій любий друже! Твої такі нечасті листи чомусь завжди пахнуть мені зів'ялими трояндами. Легкі тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу минулу мрію...

Мій друже, любий мій друже! Як можна, щоб я жила саме тепер, коли я знаю інше життя! Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я іду до тебе, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує... Тільки з тобою я не сама. Тільки з тобою я не на чужині. Пишеш про смерть? Я так боюся без тебе. Бери й мене з собою. Ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє по малу. І нехай в'януть білі і рожеві, червоні і блакитні троянди...»

Ведучий: Він помер у неї на руках. І було горе... І був відчай... чи була Леся щасливою? Була! Бо доля подарувала їй кохання. І нехай воно тривало не довго, нехай закінчилося трагічно, але воно живе і донині у палких поезіях та листах Лесі Українки до Сергія Мержинського.

"Хотіла я тебе як плющ обняти…"Час спливав, життя продовжувалось і доля подарувала їй ще одну зустріч. 25

липня 1907 року Леся Українка виходить заміж за Климента Васильовича

15

Квітку, людину, яка через усе життя пронесла любов до Лесі, не бажаючи поєднувати свою долю ні з ким іншим.

Леся Українка прожила хоч і коротке, про те надзвичайно цікаве життя - життя сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. 1 серпня 1913 року на 42 році життя, в курортному грузинському містечку Сурамі, перестало битися її серце. Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.

Сторінка 2. Вічно живий голос.

Вчитель: На весь світ лунає сьогодні поетичне слово Лесі Українки. Усе прогресивне людство схиляється в пошані перед світлим генієм поетеси, яка сіяла розумне, добре, вічне.

Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вона вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, як шана наша пам'яті її

(Поезії Лесі Українки: «На шлях я вийшла ранньою весною», "Конвалія", "До мого фортепіано")

Сторінка 3: «Єдина! На всю Україну»

Бібліотекар: Леся Українка - це така багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав: «В історії світової літератури важко знайти таке ім'я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, • проникливістю, значущістю». Тому недаремно її твори користувалися і користуються надзвичайною популярністю. Вона добре знана не лише у нашій країні, але й за кордоном. (Огляд літератури).

Пропоную вам дати відповідь на деякі запитання:1. Як вигадаєте, у яких жанрах мистецтва втілено твори поетеси? (Балет,

музика, театр, образотворче мистецтво, графіка, скульптура).2. які з творів Лесі Українки найбільш популярні? («Каландра», «Лісова

пісня»...)3. чому , на вашу думку, Леся Українка досягла таких вершин визнання? (її

поезії були близькі за духом іншим народам).Дійсно, Леся Українка підтвердила своїм життям своє призначення дочки

Прометея. Адже вона запалила в серцях людей силу духу, добра, самопожертви в ім’я свого народу, вогонь відданості і патріотизму, віру в краще майбуття. Й іскри того вогню засвітила в усьому світі.

16

Видатні поети ніколи не полишають нас. З'єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, із їхнім пориванням до волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя. Будуть відходити віки, будуть приходити віки.. .а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як в очі людські, в надії людей, бо допоки живе надія - живий і народ. То ж будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої неповторної Лесі.

Сьогодні ми перегорнули деякі сторінки книги життя видатної української поетеси, поетеси світового масштабу - Лесі Українки. Сподіваємося, що і ви зацікавилися не лише її життям та творчістю, але й зрозуміли, що сила людини у її дусі, в чистоті духовній, в її міці.

Діти! Наше свято закінчилось, але ми не прощаємося з вами. Ще раз запрошуємо завітати до бібліотеки. Наодинці пройтися життєвим шляхом поетеси Лесі Українки. А може й взяти її твори, з яких долинуть до вас слова Лесі Українки.

17

С.П.Классович, вчитель української мови та літератури ЗОШ №3З ім’ям Лесі сонце сходить

Вступне слово Захарчук Лариси Миколаївни, бібліотекаря.

І читець Ти себе Українкою звалаІ чи краще знайти ім’яТій, що радістю в муках сіяла,Як вітчизна велика твоя.

(М. Рильський)ІІ читець Як на снігу червоний жар калини, Як у віках любов всесильна жінки,Світитиметься в небі УкраїниСвята надія Лесі Українки.

(Фонограма)

І ведучаУ жодній з світових літератур немає такого прекрасного сузір’я жінок -

письменниць, яке прикрашає українську літературу. Легендарна поетеса Маруся Чурай, Марко Вовчок, Олена Пчілка, Ольга Кобилянська, Ліна Костенко…

У цьому сузір’ї незгасною зорею сіяє ім’я Лесі Українки. Світ ще не знав такої поетеси. Безсмертна іскра Прометея запала глибоко в

її серце і загорілася ясним вогнем. Є люди, як свічки, - Згорають, відходять у небуття.Є люди. Як зірки, - Горять і світять все життя.Леонід Первомайський писав: «Ні в нашому, ні в світовому письменстві, в

літературах і розвиненіших і відсталіших від української ми не знаємо письменниці, котра всенародним значенням, силою таланту та широтою і глибиною впливу на духовне життя народу дорівнювала б Лесі Українці»

ІІ ведуча 25 лютого 1871 року у метричній книзі Новоград – Волинської

Преображенської церкви з’явився запис про народження Лариси Петрівни Косач – Лесі Українки. Мати – відома українська письменниця Олена Пчілка, батько - Петро Антонович Косач, людина прогресивних поглядів.

Тут, на Звягельській землі, вона вперше побачила життя, сонце, почула рідне слово. Тут в її душі вперше народилося ще не назване тоді почуття любові до свого народу, безмежної любові до батьківщини. Звідси Леся пішла у широкий світ життя.

Пісня «Лесині віночки» - музична школа.

18

Фольклор та етнографія Волині, які змалку полонили уяву вразливої дівчини, розбурхували її фантазію, вводили у незвичайний, химерний світ народної міфології. Витвори художньої уяви, народжені в краю дитинства, пізніше незмінно живили образний світ поетеси, урізноманітнювали і збагачували його.

Дівчинка - читець в країнському одязі.

Як дитиною, бувало,Упаду собі на лихо,То хоч в серце біль

заходив,Я собі вставала тихо.«Що болить?» - мене

питали,Але я не признавалась

– Я була малою горда, - Щоб не плакать, я

сміялась.Леся Українка «Як дитиною, бувало…»

ІІ ведуча Рано почалась творча біографія Лесі Українки. У дев’ятилітньому віці вона написала свій перший вірш, який по праву включать у творчу спадщину письменниці як рівний серед рівних. Це поезія «Надія», присвячена улюбленій тітці Олені Косач, засланій за революційну діяльність.

Дівчинка - читець в українському одязі.Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна:Надія вернутись ще раз на Вкраїну,Поглянути ще раз на рідну країну,Поглянути ще раз на синій Дніпро, - Там жити чи вмерти, мені все одно;Поглянути ще раз на степ, могилки,Востаннє згадати палкії гадки…Ні долі, ні волі у мене нема,Зосталася тільки надія однаЛеся Українка «Надія»І ведуча Лесі було всього 13 років, коли мати, прибравши їй яскравий

псевдонім - Українка, зважилась опублікувати під ним її перші дитячі вірші «Конвалія» і «Сафо». Це був перший голос поетеси, часом ще негучний і несміливий. Проте Леся українка виходила на обраний шлях з великими мріями і надіями.

19

Пісня «Наша Леся»

ІІ ведуча Леся була здібною до музики, вчилася грати на фортепіано. Чула в собі покликання музиканта. «Мені часом здається, - писала вона, - що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт».

Цей «жарт» - початок туберкульозу кісток, з яким вона буде боротися все життя.

Вірш «Без надії сподіваюсь»На певний час довелося зовсім розлучитися з фортепіано. Та гри на

фортепіано зовсім ніколи не покинула – це була її розрада, втіха і пристрасть. Відчуття мелодії, гармонії звуків переливалося в її літературні твори.

Дівчинка – читець Сім струн я торкаю струна по струні,Нехай мої струни лунають,Нехай, мої співи, літаютьПо рідній коханій моїй стороні.І, може, де кобза найдеться,Що гучно на струни озветься,На струни, на співи мої негучніЛеся Українка «Сім струн»Але, незважаючи ні на що, вона пише, створює шедеври поетичного

мистецтва. Весна – найжаданіша пора у житті людини. Весна для Лесі Українки - це час, коли їй не так болить, це відчуття приливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються у природі.

Вірш «Давня весна»І ведуча Найкращими хвилинами життя поетеси був час її творчої

праці. Вся вона поринала в неї, не помічаючи, як минають години. Оживає мрія молода, цвітуть думки, а серце щастям б’ється. І в хвилини душевного

20

піднесення, і коли на серці негода, а страждання сковувало тіло, праця ставала найкращою розрадою і порятунком. Рятувалася працею… «Мені такого – такого багато треба зробити, що якби жила на три життя разом, то й то ще не знає, ви вспіла б те все поробити».

Дівчина – читецьСлово, моя ти єдиная зброє,Ми не повинні загинуть обоє!Може, в руках невідомих братів,Станеш ти кращим мечем для катів.Месники дужі приймуть мою зброю,Кинуться з нею одважно до бою…Зброє моя, послужи воякомКраще, ніж служиш ти хворим рукам!Леся Українка «Слово, чому ти не твердая криця…»З дитинства Леся цікавилася багатющою творчістю українського народу –

піснями, казками, легендами. Українська пісня – душа народу. Леся любила народну пісню.

Пісня «Ой, час пора, гості з двора»І ведуча. На початку ХХ століття Леся Українка утверджує себе в

новому для неї жанрі - драматичної поеми. Хто не знає її драматичних творів «Одержима», «Кассандра», «Осіння казка», «Бояриня», «Лісова пісня».

(пісня) – музична школаУ «Лісову пісню» Леся Українка вклала «цвіт душі». Вона вражає нас

красою мрій, глибиною думки, музикою слова. Це пісня пісень не лише Лесі українки,а й усієї української драматургії,

це твір, який варто б назвати Лесиними словом - дивоцвіт, Лесиною лебединою піснею.

З листа Лесі Українки до матері. «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку в умі держала, ще із того часу, як ти мені щось про мавок розказувала… Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. З шумом лісу і голосом сопілки, з правесною, рястом і сон – травою приходила до неї зеленоока Мавка, бринів струмок, гомоніли води.

Мавка О, не журися за тіло!Ясним вогнем засвітилось воно,чистим, палючим, як добре вино,вільними іскрами вгору злетіло.Легкий, пухкий попілецьляже, вернувшися, в рідну землицю,вкупі з водою там зростить вербицю, - стане початком тоді мій кінець.Будуть приходити люди,вбогі й багаті, веселі й сумні,радощі й тугу нестимуть мені,їм промовляти душа моя буде.

21

Я обізвуся до нихшелестом тихим вербової гілки,голосом ніжним тонкої сопілки,смутними росами з вітів моїх.Я їм тоді проспіваювсе, що колись ти для мене співав,ще як напровесні тут вигравав,мрії збираючи в гаю…Грай же, коханий, благаю!І ведуча «Лісова пісня» - це гімн людині, мудрій, добрій, творчій,

гармонійній, що в леті за своїм щастям постійно б’ється зі злом, радіє і страждає, падає і піднімається, гине і воскресає, але летить і тільки до краси.

Пісня «Лесині джерела»ІІ ведуча 1 серпня 1913 року в Грузії, в містечку Сурамі, далеко від

коханого рідного краю відійшла у вічність велика поетеса, славна дочка України - Лариса Петрівна Косач – Леся Українка.

Не загубилася Лесина стежина поза Україною. Київ знову зустрів її, щоб залишити навіки. Рідна Вітчизна прощалася з великим поетом, творчість якого входила у безсмертя.

Учениця 7 – А класу Тюфанова Галина читає авторський вірш.І ведуча. Вона була, є і буде. Дякуймо за це долі, що зродила на нашій

землі Лесю українку, яка стала символом і гордістю нашої України, яка вірила у своє безсмертя і стала безсмертною.

Дівчина - читець Інші будуть співці по мені,Інші будуть лунати пісні,Вільні, гучні, одважні та гордіПоєднаються в яснім акордіІ полинуть у ті небеса,Де сіяє одвічна краса;Там на їх обізветься луною

22

Пісня та, що не згине зо мною. Леся УкраїнкаПісня «Солов’їна пісня».Заключне слово.

23

А.В.Калюжникова, вчитель української мови та літератури СШ №4Літературна кав’ярня

«На лебединих крилах»

(Тиха музика)Наші вітання вам,

шановні добродії! Приємно бачити серед відвідувачів нашої кав’ярні шанованих гостей, вчителів та учнів. Тобто всіх, хто є не байдужим до Лесиного слова, до творчого слова і, взагалі, до своєї землі, до майбутнього свого краю.

(Представлення гостей)Ви бачили,що наша

кав’ярня має назву «На лебединих крилах», і це не просто так Адже зі словом «лебеді» пов’язано дуже багато:

- це і вірність (коханій людині, рідному краєві);- це і зміст життя («лебедина пісня» - хтось до неї йде все життя і не може

прийти, а хтось її співає весь час);- це на лебединих крилах… сюди, до нас, слово душевне від серця нестимем; - це на лебединих крилах… сюди, до нас, сьогодні природа весну

принесла…(Пісня «Стрітення»)

Цю музичну композицію виконали для нас учениці 5 класу.

140 років – це мало для тисячоліття, це багато для життя людини на землі, але це якраз для того,щоб вміти пам’ятати тих, хто кого любимо; тих, хто своїм життям до зірок дорівнявся, хто своїм талантом зумів зачепити найпотаємніші струни душі…

Сьогодні ми зібралися в нашій кав'ярні для того, щоб ще раз згадати високо поетичне слово Лесі Українки. Ви знаєте, я переконана, що ліричні твори пишуться не розумом, а душею, бо саме там і народжуються.

- Дівчатка, скажіть, а чим вам близька Леся Українка?

- Які її твори зачепили ваші струни душі? Чому?

(Учениці читають свої улюблені поезії)

- Аню, змінилося твоє ставлення до творчості Лесі Українки з віком?

24

Ти вже не раз на наших зібраннях читала її твори. (Звертаюсь до одинадцяти- класниці).

(Учениці читають свої улюблені поезії про поетесу)

- Катю, ти вже неодноразово була учасницею конкурсу читців-декламаторів, присвяченому творчості Лесі Українки. Ой даруй, не тільки учасницею, а й неодноразовою переможницею.

(Показує грамоти, дипломи, призи)- Скажи, за що любиш поезію взагалі?- Чи пробувала сама писати?- Який твір прочитаєш?

(Читає вірш)

Задумане, пережите, те, що обпікає душу, тривожить серце, дуже гарно можна виразити і через музику.

( Як оце зараз зробить Валентюк Тетяна піснею «То моя земля»)

Далі прямує до наших гостей.- Доброго дня!- Щойно

прозвучали поезії Лесі Українки і про неї, прозові твори. А які твори за жанром ви полюбляєте?

- Якій тематиці надаєте перевагу?

- Чим близька вам творчість Лесі Українки?

- А чи не хотіли б ви поділитися своїми власними творами?

(Власні твори читають учні та вчителі школи)

Дякую, ви були неперевершені!

Ну а зараз прямую до вас, Валентино Антонівно, ви, як кажуть у нас «ас».

- Що можете сказати про підростаючу зміну?- Поділіться з нами вашими надбаннями, планами на майбутнє.- Я знаю, що нещодавно відбулася поїздка творчої групи до Луцька та

Колодяжного. Ваші враження?

25

- 25.02. 2011р. під час конференції, що відбулася в малому залі Будинку культури, ви презентували вашу книжку. Що мажете нам про неї розповісти?

- Чим полюбляєте займатися у вільний час?(Запитання від починаючих поетів)

А улюбленою справою Дернякової Крістіни є музика і співи. Вона хоче цій справі присвятити все своє життя. А вам дарує, разом з Бойчуком Сергієм, пісню «Мавка».

Щойно спали на думку рядки однієї відомої пісні, яку виконує наша землячка Ніні Матвієнко:

… Без коріння саду не цвісти,… … Без коріння сохне все живе… Воно і справді так. Адже як би ми не хотіли, але сили всі наші від

землі, від отчої землі. Вона нас зростила і силу дала. А вже далі від нас залежить, яке коріння пустимо, які плоди дамо, як пам'ять про предків збережемо.

Тож, мабуть, як не найдоречніше буде зараз надати слово Вірі Омельянівні Римській.

- Віро Омельянівно, ви були, як кажуть, при витоках тобто при заснуванні музею-садиби Лесі Українки. Розкажіть як все розпочиналось?

- Які видатні люди були відвідувачами музею?- Чи відвідували музей родичі письменниці? І коли?- Який випадок, за час роботи, найбільше запам’ятався?- Які плани на майбутнє?- Як ставитесь до того, що останнім часом у ЗМІ, говорять про те, що

Новоград-Волинський не є місцем народження Лесі Українки?- Які побажання-настанови дали б нам, вчителям, учням?

- Діти, я щоб ви могли сказати: що вам найбільше запам’яталося або які враження були у вас після відвідування музею?

(Подяка Римській В.О.)26

Всі ми знаємо, що лебединою піснею Лесі Українки була «Лісова пісня». А нам вона близька вже лиш тим, що поетеса в ній увіковічнила наш край, його звичаї, традиції, показала чисте і ніжне почуття – кохання.

Все це ми зараз почуємо і відчуємо, почувши пісню «Пісня Лукаша», у виконанні учениць 8 класу.

Не зрікаймося святині…, Мавка не чужа…Саме сьогодні наше зібрання є заключним у низці заходів, присвячених 140

річниці з Дня народження Лесі Українки.І мені дуже хотілося б, щоб це не було просто так, за планом, щоб

частиночка сказаного залишилася в душах дитячих. А щорічні Лесині декади стали дещо шаблонними, звичними, одноманітними для дітей та й вчителів.

Тому користуючись нагодою, я хочу звернутися з пропозиціями до творчої еліти міста в особі Віри Омельянівни та Валентини Антонівни:

- створити драматичний театр для дітей і юнацтва (через який можна було б ширше залучати молодь до культури, адже не секрет, що наші діти не так часто відвідують театр, а дехто і зовсім там не був);

- створити майстерні для обдарованих дітей (де місцеві письменники могли б надавати певні консультації для починаючих поетів і письменників; можливо, допомогти у випуску їх збірки).

Зарання дякую за співпрацю і розуміння.

Шановні присутні! Я рада була вітати вас у нашій гостині. Вся кафедра української філології СШ №4 щиро вдячна вам за те, що ви відгукнулися і завітали до нас.

Хочеться побажати всім присутнім творчих успіхів, удачі, обов’язково сімейного затишку і благополуччя, великих планів і їх здійснення. Бо як сказав Терані Шира «Ви не можете нічого вдіяти з довжиною вашого життя, але ви можете щось зробити з його шириною і глибиною».

Тож до нових зустрічей. І хай завжди будуть поряд наша Леся і рідна мова.

Пісня «Рідна мова», яку виконає для нас Валентюк Іван.

27

Кафедра філології ЗОШ №5

“До тебе, Лесю, серце лине…”Літературно-музичний салон.

Конкурс читців-декламаторів віршів Лесі Українки

Лунає лірична укр. мелодія. Виходить маленька Леся Українка (Леся 1.)

Леся 1 Добридень! Я – Леся. Леся Українка. Я народилася тут, у цьому містечку, в моєму рідному Звягелі. Я так люблю свою затишну хатинку на березі р.Случ. Тут я написала свій перший вірш “Надія”.

1. Леся 1 читає вірш “Надія”Леся 2 Не сумуй. Щоб не сталося у твоєму житті, надія ніколи тебе не

покине…Леся 1 Ви хто?Леся 2 Я – це ти,

Лесю. Після вірша “надія” було ще безліч інших: і про рідний край, і про дітей. А ще я захоплююся музикою…

Леся 1 Музикою! Як чудово. Ти співаєшь?

Леся 2 Та ні. Я граю на фортепіано. А ще я написала

багато поезій про музику…Леся 1 Щаслива. (кашляє)Леся 2 З тобою все гаразд?Леся 1 Так, так. Тільки застудилася трішки. Та то пусте – мине.Леся 3 На жаль, не скоро це мине. Сухоти – то така хвороба, що висушує все

тіло, приковує до землі тіло, та душа моя завжди палахкотіла маленьким вогником надії…

Леся 1 Невже так тяжко мені буде, Лесю?! Невже нічого світлого не буде у моєму житті?

Леся 2 Та ні, прекрасне, світле, світле почуття окрилить твою душу і допоможе справитися з болем й … творити п’єси, поезії, казки…

Леся 3 Так багато, аж бо зовсім мало… Натхнення ж в мене було на сто літ. А скільки я іще не написала! Так коротко відміряв мені Бог мій вік! Мені приємно з вами тут зустрітись, Моє дитинство, юність ви моя!

28

Своє життя я б нізащо не проміняла –

У кожного ж бо доленька своя…

Леся 1 Я написала безліч поезій для дітей.

Зібрала їх у збірці “У дитячім крузі”.

Хотілося б згадати їх усіх,

То не було б серденько моє а тузі.

Презентація віршів для дітей учнями 1-4 класів:

2. “Мамо, іде вже зима…” (1-А)

3. “Вишкньки” (1-Б)4. “Конвалія” (3 кл.)5. “Лесина казка” (3 кл.)6. “Давня весна” (4 кл.)7. “Веснянка” (4 кл.)8. “Веснянка” Співає ансамбль “Веснянка”Леся 2 Я обожнюю музику. Я чую її в шелесті листочків на деревах, в

плескоті водиці у струмку… Ох, ці мелодії!.. весняні, ніжні, збурюють це у душі моїй бажання написати щось нове. Я щаслива! Натхнення муза подарувала й мені гармонії вінець!

9. “До мого фортепіано” (7кл.) + муз. Супровід на роялі 10. Цикл “Сім струн” (5 кл.)11. Виступ вихованки музичної школи12. “Сопілка калинова” (ансамбль “Веснянки”)Леся 2 Вірші мої, в яких бринить струна кохання, були присвячені йому,

Сергію Мержинському. Не судилося нам бути і в радості, і в горі до самої смерті, .. його смерті, смерті мого коханого…

13. Леся 2 читає поезію “Горить моє серце”14. “Я знала те, що будуть сльози, мука” (9 кл.)15. “Твої листи завжди пахнуть зовялими трояндами” (Захарова О.)16. “Приречена” (Захарова О.) Леся 3 Сергій Костянтинович помер 5 березня 1901 р. Та для мене він був

“неживий іще раніше. Паралельно тому, як у Сергія Костянтиновича притуплялися органи чуття, у мене загострювались душевні муки і дійшли до того, до чого тільки мали дійти. Навіть рішучий момент – смерть друга, фізично не зміг збільшити ті муки.

Через два місяці після трагічної події я написала поезію…Квіток, квіток, як можна більше квітівІ білого серпанку на обличчя,Того, що звуть ілюзією… Боже…Він приходив до мене уві сні… приходив до близької і рідної душі –

29

страждальниці. Та то вже був не сон – самі терзання душі і потоки сліз. Він хоче квіток? Живих квіток! Він так любив красу!

Щоб не втратити здоровий глузд, щоб днем за днем фізично не знищувати себе, я подумки поринаю в свій казковий, відомий лише мені одній фейеричний світ... Світ, де не має кордонів між фізичним і духовним. В світ, де душа живе вічно і не вмирає!

17. Уривок з “Лісової пісні” (10 кл.) Леся 1 Заблукала в лісі моя пісня… Полетіла стрімко в небеса. Розбудила заспану природу Чарівлива свягельська весна…Леся 2 Йду у ліс забутими стежками, Мавок в лісі чую голоси: “Поверни нам музику, Лукаше, Віру у кохання воскреси! Дай ковток надії на безсмертя, Сили для польоту в майбуття, Кольору добав у чорно-біле, Безтілесне Мавчине буття!”Леся 3 Тихо… Шепіт хвиль і плеск водиці… Я в полоні смутку і жалю. Маю ж бо я серце не із криці, Я з проміння срнця і вогню, З шепоту листочків на березі, З хвиль стрімких і співів у гаю, З райдуги, із квітів при дорозі… Краю милий, я тебе люблю!Леся 2 Краю милий, я тебе люблю…Леся 3 Краю милий, я тебе люблю…

“Сопілка”. Співає Ворончук Н. Танцює ансамбль “Шакті”

30

Н.Г.Китовська, вчитель української мови та літератури ЗОШ №6Літературно-поетична конференція

«Безсмертна Леся Українка була і є повік жива»

Ведуча: 25 лютого минуло 140 років від дня народження Лесі Українки. Промінням ясним, хвилями буйними, прудкими іскрами, летючими зірками, палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова!

Леся УкраїнкаВедучий: «Лесю Українку - славетну й улюблену письменницю нашого

народу,феноменальну жінку у світовій культурі - можна схарактеризувати її ж

поетичним образом «світло нагірне». Нагірною проповіддю було її слово, що будило з летаргійного сну націю й вселяло віру й надію в її духовні сили» (Іван Денисюк). Леся Українка виявила свій геніальний дар у різних іпостасях: поетеса, драматург, критик, публіцист, прозаїк. Одна з найяскравіших представниць українського модернізму, вона, водночас, була тою, що «наново з незнаною досі силою і елегацією форми нав'язала нитку літературної традиції, обірвану в 1861 році» (Дмитро Донцов).

Сьогодні, шановні учасники літературної конференції, ми зібралися на відверту розмову про життя і творчість Лесі Українки.

Кожний учасник конференції намагався підібрати цікавий матеріал. Отож, розпочнемо!

31

Ведуча: Жанна д'Арк - символ національного духу. Не було в світі іншої такої славної дівчини, як Жанна д'Арк. За словами А.С.Пушкіна: «Новітня історія не представлять предмета більш зворушливого, більш поетичного життя і смерті Орлеанської діви». Значення подвигу цієї дівчини у тім, що вона показала приклад патріотку. Отже, про «Жанну д'Арк нашої літератури», саме цими словами висловився М.Рильський про Лесю Українку, нам розповість В'ячеслав Весельський.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ,

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля

убирається зрання... Володимир Сосюра

Дійсно, кохання - це все! Слово надається Назарчук Анні.

Ведучий: . Кохання Лесі Українки до сергія Мержинського.

Познайомить нас із цією темою Інна Каленюк.

Поталанило Лесі Українці, вона поєднала в собі моральні якості двох родів: Драгоманових та Косачів. Слово для виступу надається Загурському Олександру.

Ведуча: Шедевром творчості Л,Українки є драма-феєрія «Лісова пісня». Цей твір «як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Л.Українки, а цю тему обґрунтує Бурко Анна.

Ведучий: Оскільки ми є нащадками Лесі Українки, ми пам'ятатимемо Лесю завжди. «Ні, я жива, я буду вічно жити». До слова запрошуємо Каневську Олександру.

«Скарбниця мудрості» - тема, над якою працювала Базько Крістіна.Чільне місце в творчості Лесі Українки займає драматургія. Герої її

драматичних творів і сьогодні радують глядачів. Отже, давайте послухаємо про

32

цю цікаву сторінку в її творчості. Слово надається Михальчук Галині. До виступу запрошується Юлія КоробчукВедучий: Щоби твоя любов до Вкраїни Змеліти не сміла І голубила завше і всюди Достойних дочок і синів. ( Звучить пісня про Україну)Ведуча: Колись Леся Українка писала: « Не знаю, чи буде хто змолодшого покоління згадувати про мене, Але я б хотіла на те заслужити». Сьогодні ми з повним правом можемо сказати: Леся того заслужила.Свідченням цього є наш літературний ранок, підготовлений учнями школи.

Видатні поети ніколи не залишають нас вони відходять у безсмертя.Не стерлась райдужна сторінка,Не вмерла пісня лісова,Безсмертна Леся УкраїнкаБула і є повік жива.

І.Н.Ляшук, учитель української мови та літератури ЗОШ №7 Живе й зоріє поміж нас щире Лесине слово

Пісня.Завіса сцени закрита. Виходить дівчина і читає вірш Лесі Українки «Contra spem spero»Ведуча 1. Автор цих рядків – Леся Українка. Так, вона живе сьогодні поміж

нас ця мужня з трагічною душею жінка. Її поетична душа і досі зігріває невмирущим вогнем людські серця. Її слово звучить, як гарячий поклик до щастя, братерства і любові.

Сьогодні ми зібралися в цьому залі, щоб відзначити день народження нашої землячки.

(Запалюється свічка)Ведуча 2. 140 років тому, 25 лютого, в місті Новограді-Волинському

(колишній Звягель) на світ з'явилася майбутня поетеса. Зростала в інтелігентній сім'ї, передовій родині, яка мала давні волелюбні традиції.

Мати Лесі – Ольга Петрівна Косач, відома українська письменниця, що друкувалась під псевдонімом Олена Пчілка. Батько, Петро Антонович Косач, юрист. Дядько, Михайло Драгоманов, відомий публіцист, історик, громадський діяч. Таке оточення позитивно вплинуло на формування допитливої, мрійливої дівчинки, сприяло духовному її збагаченню.

СценкаЛеся маленька. Мамо, іде вже зима,Снігом травицю вкриває,

33

Мамо, чи кожна пташинаВ вирій на зиму літає?Мати. Ні, не кожна…Онде, бачиш, пташина сивенькаСкаче швидко отам, біля хати, - Леся. Чому ж вона не втіка?Нащо морозу чека?Мати. Не боїться морозу вона.Жде, що знову прийде весна.Леся. Нащо ж співає? Чудна!Краще б шукала зерна!Мати. Спів пташині – потіха одна, - Хоч голодна, співа веселенько,Жде, що знову прилине весна.Тішся, дитино, поки ще маленька.Ти ж бо живеш навесні.Ще твоя душа літає легенько,Ще твої мрії ясні.Ведуча1. Виростала Леся гордою, волелюбною, була терплячою, стійко

переносила біль, який безжалісно ламав її хворе тіло.Леся.Як дитиною, бувало,Упаду собі на лихо, то хоч в серце біль доходив,Я собі вставала тихо.«Що болить»? – мене питали,Але я не признавалась.Я була малою горда,Щоб не плакать, я сміялась.Ведуча2. А ще вона була милосердною до всього і до всіх. Їй хотілося

захистити зайченя від вовка, билинку від негоди, подружку від хвороби, людину від зла. А зло зустрічалось не тільки в казках і книжках. Вона бачила його в житті. Чужий біль сприймала дівчинка, як власний. Несправедливість, неправда її гнітили, обурювали.

СценкаНа стільці сидить дівчинка, вишиває і співає пісню на вірші Т.Г.ШевченкаЗоре моя вечірняя,Зійди над горою.Поговорим тихесенькоВ неволі з тобою.Розкажи, як за горою Як широка сокоринаСонечко сідає. Віти розпустила.Як у Дніпра веселочка, А над самою водоюВоду позичає. Верба похилилась.

34

Підходить хлопчик (брат Лесі Михайлик)- Лесю, що це ти вишиваєш?- Вишиваю, Михайлику, рушничок на Великдень.- Який гарний буде!- Так, я хочу, щоб він був ще кращий, ніж та сорочка, що я татові вишила.- Лесю, матуся кажуть, що ти дуже схожа на тата: і зовні і вдачею.- Мені б хотілося бути схожою на тата, бо він сильний, справедливий і

лагідний.- Лесю, ходімо трішки погуляємо з дітьми.- Ходімо.Діти йдуть. На сцені дівчатка, присівши, плетуть віночки. Побачили Лесю і

Михайлика. Зраділи.- Ой, Леся йде!- Лесю, йди до нас віночки плести. В тебе такі гарні віночки виходять.- Мене моя улюблена тітонька навчила вінки плести. А тепер вона далеко!- Лесю, а чому твою тітоньку до Сибіру заслали?- Бо вона понад усе на світі любила нашу прекрасну мову, нашу рідку

Україну. Я для неї написала вірш. Ось послухайте.Звучить вірш «Надія»

Ведуча1. Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів, і мати, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім Леся Українка і публікує у журналі вірш «Конвалія».

Звучить вірш «Конвалія».Ведуча 2. Відтоді пішли по всьому світу прекрасні поезії, підписані цим

гордим, ніжним і красивим ім'ям – Леся Українка. Чому Українка? Та тому, що 35

в сім'ї панували українські звичаї. І не в одній своїй поезії Леся Українка створює образ України.

Звучить вірш «Сім струн (Гімн)»Ведуча 1. На роки юності Лесі Українки припадає значна частина поетичних

творів. Молодий талант швидко міцнів. Великою пристрастю віяло від її поезії.Звучить вірш «Мій шлях»

Леся доросла. Знов весна і знов надіїВ серці хворім оживаютьЗнов мене колишуть мрії,Сни про щастя навівають.Весно красна! Любі мрії!Сни мої щасливі!Я люблю вас, хоч і знаю,Що ви всі зрадливі…Звучить фортепіано тихо і лагідно.Леся доросла. Довго я не хотіла коритись весні,Не хотіла її вислухати.Ті речі лагідні, знадні, чарівніЯ боялась до серця приймати.«Ні, не клич мене, весно, - казала я їй, - Не чаруй і не ваб недаремне.Що мені по красі тій веселій, ясній?В мене серце і смутне, і темне.»Ведуча 2. На дорогах свого нелегкого мандрівного життя Леся зустріла

надзвичайну людину – Сергія Мержинського – людину освічену, ніжну.

СценкаКоханий. На добридень, ти моя голубко!Леся. На добридень, мій коханий друже.Коханий. Що ж тобі сьогодні снилось, любко?Леся. Сон приснився, та дивненький дуже.Коханий. Тішся мила, лілея біла - Квітка чистої та любої надії.Леся. Мені снились білі лілеї,Що хитались в місячному світлі.Приступила я до квітів ближче – А вони тут раптом затремтіли.Почали хилитись нижче, нижче,Та й пожовкли, далі – почорнілиКоханий Дивний сон твій, любко моя гожа.А мені червоні снились рожі.Леся. Тішся, милий, бо червона рожа, - То кохання квітка та розкоші!Коханий. Приступив я до одної рожі,Пригорнуть хотів я до серденька.

36

Зблідли раптом рожі прехорошіІ найкраща роженька ясненька.Та й умилась дрібною росоюТа моя найкраща рожа мила,Мов підтята гострою косою,Полягла мені до ніг, змарніла.Доля . (з-за куліс говорить у зал)Засмутилась пара молодаяЗрозуміти снів своїх не може…(Сміється)(Леся пильно дивиться на коханого.Він її обіймає і пильно дивиться у вічі) Коханий. Що ти говориш, любко мила?Се наче грім з ясного неба впав?Чи я тебе нещиро покохав?Ні! Певне, ти мене ніколи не любила!(Леся хитає головою)Журливо ти хитаєш головоюІ кажеш: «В нас дороги розійшлися!»О ні, я вірю – знайдуться колись.З'єднаємось навіки ми з тобою.А тільки серце вражене сумуєІ жаль тобі, що ти мене кохаєш.Леся. Не жаль мені…Та в нас дороги різко розійшлися.Ні, не кажи: «Ще зійдуться колись!»Не зійдуться, мій друже, я те знаю,Моє кохання – то для тебе згубаТи наче дуб високий та міцнийЯ ж наче плющ, похилий та смутний.Доля. (підходить до коханого і кладе йому руку на плече)Хвилини йдутьПора у путь.Коханий. Я йду… (До Лесі)Хоч сльози на очах…Я все покидаюЗ собою несу я лиш рідні пісніПрощай, моя люба, дружино смутна!Я, може, навіки іду в чужий край…Прощай, - добрим словом мене ти згадай!Бо літа не ждуть,Пора мені в путь!Ведуча 1. Дружба з Мержинським принесла Лесі Українці оптимізм, але

одночасно і відчай. Оптимізм, бо вона в цій дружбі знайшла підтвердження своїм мистецьким і суспільним поглядам. Відчай, бо бачила, що її хворого друга чекає трагічний кінець. Він помирав у далекому Мінську. Знала про це Леся, але в своїх листах жодним словом не виявила цього.

37

Ведуча 2. Коли Сергій Мержинський почував себе вже зовсім погано, Леся Українка поїхала до нього у Мінськ. «Все, все покинуть, до тебе полинуть, мій ти єдиний, зламаний квіте». Він помер, як кажуть, у Лесі на руках.

То був удар страшної сили. Поетеса шукала забуття і знаходила його у творчості. За одну ніч – ту страшну ніч смерті коханого – вона написала драматичну поему «Одержима».

Ведуча 1. Останні десять років свого життя Леся Українки жила в Україні наїздами. Більше – на Кавказі, в Криму, Італії, Єгипті.

Ведуча 2. Краса Поділля, пісні та легенди цього краю ніколи не покидали Лесиного серця. Вона тужила за рідним краєм.

Дівчинка. Я чую, ніби ліс ВолиніШепоче Лесі УкраїнціСвої казки, свої балади,Пісні народні і коляди.

До неї Мавка прибігала, Їй Лісовик примружливо всміхавсяВіночком Лесю прикрашала. І Водяний із дна ріки піднявсяРусалка голосом – дзвіночком, Лукаш для неї грає на СопілціКружляла з нею у таночку. А потерчата дивляться з водиці.

Уривок із драми «Лісова пісня».Ведуча. Перебуваючи в Єгипті, Леся Українка зустрілася з глибоким знавцем

української історії, старовини, майбутнім академіком Дмитром Яворницьким, і, може, саме ця зустріч навіяла і їй ідею створення драматичної поеми з історії України «Бояриня».

Головна героїня твору молода жінка Оксана не може змиритися з тим, що їй треба відмовитися від рідної мови, звичаїв, культури на догоду іншій мові, іншим звичаям, іншій культурі. Ніщо не зможе зламати національну гідність.

Уривок із драматургічної поеми «Бояриня».Звучить вірш «Хто вам сказав що я слабка»

Леся Українка. Дописано останній вірш. Відпалала моя свічка (гасить свічку на столі), та я – одержима. Горить моє серце. Чуєш, Україно? Чуєте, люди? Його запалила іскра палкої любові до вас. Не нарікаю я на долю. Я маю в серці те, що не вмирає. Тому я з вами нині. Я – дочка Прометея, я – квітка Ломикамінь. Хоч я слабка і хвора жінка, але я – Українка! Я називалась дочкою мого народу, і в цьому моя сила. Я йду до вас! Я йду до тебе, Україно!

Моя Україно, козацькими кістьми всіяна, горем заволочена, скутана, обдурена, Чорнобилем мічена. Встань з колін! Встаньте всі!

Звучить пісня про Україну.

38

Звучать слова:Голос Лесі лине в віках,

Її творчість надихає на творчість.Вона жива і буде вічно жити,

Бо в серці мала те, що не вмирає.

Т.В.Остаповець, учитель української мови та літератури ЗОШ №8Обернуся в легенду

( Літературно-музична композиція)Звучить пісня «Моя земля»Ведучий:Є люди,як свічки,-Згорають,відходять у небуття.Є люди, як зірки,-Горять, і світять все життя. Зіркою такої величини є геніальна українська поетеса Леся Українка. 25

лютого минає140 років від дня її народження. Людина виняткової мужності і 39

принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, чиє ім'я овіяне особливою всенародною любов'ю.

Ведуча:Великий поет України і жінка з трагічною долею, вона ввійшла в свідомість

поколінь як символ незламності і боротьби. Здійснений нею життєвий і творчий подвиг прилучив Лесю Українку до когорти сильних духом. Сьогодні ми запрошуємо вас у світ її мудрого, красивого і сильного поетичного слова.

Інсценізація: "Зустріч Лесі Українки зі своїм героєм Лукашем".

Лукаш:Ти, дівчино, в які світи мандруєш?

Леся Українка: Я до людей.

Лукаш: А як твоє імення?. Леся Українка: Леся. Лукаш: А де зросла ти,

дівчино вродлива? Починає звучати мелодія

А.Вівальді "Весна". Леся Українка:Мене весна при лузі породила,Заквітчана у проліски...Водила вона мене за руку на лани,На луки дальні, до верби старої,Розщепленої громом весняним.Водицею з криниці степовоїЩоранку напувала.Там вперше я відчула муку пісні,Яка співцеві сну не принесе,І сіятиме слово молоде. І я тепер на шлях ступаю,До вас я поспішаю. Ведучий:Ти себе Українкою звала.І чи краще знайти ім'яТій, що радістю в муках сіяла,Вітчизна велика твоя. Ведуча подає хліб, калину і колосся пшениці на рушнику Лесі УкраїнціТобі сьогодні хліб, калину й колосРідня вкраїнська принесла. ,Ти все життя з недугою бороласьТа творчістю ти смерть перемогла. Леся Українка:До тебе, Україно,наша бездольная мати,Струна моя перша озветься.І буде струна урочисто і тихо лунати,

40

І пісня від серця поллється.Горить моє серце! Чуєте, люди. Йогозапалила іскра палкої до вас любові. Ви далимені сили, терпіння. Я ними живу, я маю всерці те, що не вмирає. Я йду до вас, люди!Ведуча: Поезія Лесі Українки - це вогонь,схожий на полум'я свічки. Тож запалимоцей вогник.

2 дітей запалюють свічку

Дівчина: Хай палає свічка, хай палає! Слово Лесі зігріває нас, Бо безсмертна Леся Українка Житиме із нами повсякчас. Ведуча: За вікном - зима. Ось у таку пору 25 лютого народилася маленька дівчинка Леся, (починає грати сопілка). На Поліссі, в краю предковічних

соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчинка прийшла у світ рівно через 10 літ, як погасла свічка Великого Кобзаря.

Ведучий: Холодної зими в тріскуні лютневі морози, помираючи в Петербурзі, великий син українською ослаблою рукою вивів рядки прощання зі світом. У ньому надія, що прийдуть у світ нові імена і понесуть далі славу України. Стала Леся талановитою українкою. Бо від неньки України взяла чоло високе, вроду жіночу, озерні задуми очей і пророче слово.

Ведуча: Ім'я сонячне і ласкаве - Леся. Жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, письменниця Олена Пчілка, батько, юрист Петро Антонович Косач, а також книги і життя.

Ведучий: У 4 роки навчилася читати. її улюбленою книгою був "Кобзар" Тараса Шевченка. Одягалася Леся в народне вбрання, товаришувала з ровесниками із-під сільських стріх, була вразливою і милосердною, чужий біль сприймала, як власний.

Ведуча: Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену. Це дуже схвилювало Лесю, і вона написала перший вірш "Надія".

Вірш "Надія" Ведучий: Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано,

вважала навіть, що з неї був кращий музика, ніж поет. Цю обдарованість помітив Микола Лисенко, з сім'єю якого дружили Косачі.

41

Ведуча: Леся швидко запам'ятовувала народні пісні, гарно співала, із задоволенням брала участь в дитячих хороводах. Народжена у співучому поліському краї, виростала серед казок, легенд, народних звичаїв і обрядів.

Звучить пісня "Україночка" Оксани Білозір

Ведучий: Любила Леся дивитись святкування Івана Купала, Різдва. Ще зовсім малою пішла вона з братом Михайлом на річку Стир дивитись на Йорданське освячення води. Із захопленням спостерігала, не відчуваючи тріскучого морозу. Застудила ноги і тяжко захворіла. Місяць Леся не підводилася, а тяжке захворювання мучило її все життя. Спочатку боліла ліва нога, потім рука. Мала три туберкульози кісток, легенів і нирок. Важко лежати хворій. Що ж воно буде? Ні вишивати, ні писати, ні грати.

Ведучий: У кімнаті було тихо. Леся насилу дісталася до фортепіано. Легенько торкнула декілька клавіш, і нестерпний біль пронизав ліву долоню, а за нею все тіло.

Леся Українка: Вірш "До мого фортепіано" Ведуча: Так, з гірким болем прощалася Леся з інструментом, якому

виливала свої родощі і жалі. Проте музика зовсім не полишила глибоке її розуміння, відчуття гармонії відлунюється в багатьох її творах: "Сім струн", "Мелодія", "Пісні про волю", "Лісова пісня". Сильна дівчина не думала про

хворобу, відганяла сумні думки і писала:

Вірш «Без надії сподіваюсь»Ведучий:Перше кохання, яке

боязко ступило на тінисту терасу в невеличкому містечку Чукурларі, що біля Ялти,де Леся лікувалась,заглянуло в очі, посміхнулось щирою посмішкою і навіки поселилося в серці.

Ведуча: Сергій Мержинський нестямно був

закоханий в Лесині очі, в яких стояла лісова прохолода, надвечірня зажура і тепло призахідного сонця.

Спокійна музика. На сцені Леся і Мержинський.Сергій. Подивіться навколо. Попереду море, чайки кигичуть, а позаду —

гори.

42

Леся. Диво, та й годі. Внизу, погляньте, наче в раю, а тут - пустеля. От уже забута Богом Волинь, а такого не стрінеш. Там ліс — так ліс, а поле — так поле... Знаєте, Сергію Костянтиновичу, от скільки вже об'їздила країв, а найріднішою все-таки залишається Волинь. Хоч і недуга моя звідти, а все одно люблю її.

Сергій. Ви завше так про неї гарно говорите, що й мені кортить там побувати.

Леся. То й що? Приїздіть до нас в Колодяжне. Жити є де, місця чудові. Будьте певні - не пошкодуєте.

Сергій. Місяць-два на лоні природи... А що? Це ідея. Тільки де ж його урвати того часу?

Леся. Вас важко переконати, але майте на увазі -наша домівка завжди до ваших послуг.

Сергій. Спасибі, неодмінно скористаюся вашою гостинністю.Леся. Гляньте навколо. Яка краса! Шкода, що я не художник, хоч і колись

вчилась цьому мистецтву.Сергій. А ви словами, Лесю, малюйте, у вас гарно виходить.Леся. Може, й гарно, але не так. Перевага ху-дожника в тому, що його твір

бачать, а поезію треба читати вміючи.Сергій. Це вже інша тема, облишмо її. Ходімо краще глянемо вниз.

Погляньте, Лесю! Ще одне диво.(Мержинський зупинився біля квітки) Леся. Чи не привиділося нам? Сергій. Жива! Ходіть сюди, гляньте на її стебло.Леся. Диво, та й годі: така мертвечина, така суворість - і раптом, майже не

природна краса. Сергій. Зірвемо? Леся. Що ви? Нехай росте. Сергій. А я хочу для вас... на пам'ять. Леся. На пам'ять... О друже! Знав би ти, як увійшов ти мені в серце. Не

квіткою і не дарунками коштовними, не пестощами - скромністю, своєю людяністю, любов'ю щирою.

Сергій. То як? Не ми, то хтось інший зірве. Не вікувати ж їй тут?(Висмикнув квітку і подав Лесі). Забув, у якого народу є звичай: хлопець,

коли він хоче одружитись, повинен розшукати дівчині щонайкращу гірську квітку.

(Леся зашарілась, опустила очі). Леся. Уже сутеніє, Сергію. Треба їхати. Цікаво, як у вас називають цю

квітку?Сергій. Я вперше бачу таку квітку.Леся. Тоді я назву її ломикамінь. Як, підходить?Сергій. Справді, вона таки варта цього наймення.Леся. Поставлю її в себе на столі - як символ нескореності, твердості... Хай

нагадує і цю подорож, і вашу увагу.Сергій. Спасибі, Лесю. Я теж не забуду. (Стиснув її руку і обоє повільно сходять за куліси.)

43

Ведуча: Це кохання принесло багато страждань Лесі. Гинув товариш, найближчий друг. Мержинський їй писав, що помирати йому було б легше при ній.

Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Все, все покинуть, з тобою загинуть, То було б щастя, мій згублений світе! –Писала Леся і їхала в Мінськ рятувати хворого. Ще недовго так було багато

планів, багато мрій і надій! Ведучий: У третій день березня 1901 року у Лесі на руках помирає Сергій. Вірш "Уста говорять "Він навіки згинув!". Інсценізація "Олена Пчілка

з дочкою Лесею" Леся: - Як гарно, як багато

дерев! Жаль, що нема нікого живого.

Мати: - Що ти, донечко, всі дерева живі, і кущі, і квіти. Та й у лісі не самі дерева. Тут можна зустріти і лісовика, і мавку.

Леся: - А хто така мавка? Мати: - Мавка - дівчина -

лісовичка надзвичайної краси. Очі зелені, волосся чорне. Любить гойдатися на вітах беріз.

Ведучий: У місячні ночі, коли ліс, що підходив до саду в Колодяжному, сповнювався солов'їними співами, Леся не могла заснути. Тихо викрадалася з дому і йшла шукати мавку. Дівчинці хотілося написати про неї казку.

Ведуча: І написала. її дитячі мрії, спогади про мавок, лісовиків пізніше вилилися у прекрасну казку волинської землі "Лісову пісню".

Інсценізація уривка з "Лісової пісні" (знайомство Лукаша з Мавкою)Звучить пісня «Коли б ти, нічко…»

Ведучий: Не кожен великий письменник володіє даром писати для маленьких. А Леся Українка - прекрасна дитяча письменниця. Хто не пам'ятає її таких щирих і безпосередніх дитячих віршиків?

Вірш "Мамо, іде вже зима".Ведуча: Вірші поетеси стали улюбленими для дітвори. Давайте послухаємо

ще одного маленького читця.Вірш "На зеленому горбочку"

44

Ведучий: Подиву гідне багатство творчості Лесі Українки. Політична, пейзажна, психологічно-інтимна лірика, поезії, казки, легенди, а ще оповідання, новели, нариси, драматичні твори, а ще переклади з іншомовних літератур; московської, польської, німецької, французької, англійської, з давньої єгипетської, індійської і старогрецької мов.

Ведуча: Поет-лірик, драматург - новатор, прозаїк, публіцист, критик... Ведучий: Боротьба і праця. Таким був зміст усього життя Лесі Українки,

життя, гідного подиву і захоплення. Леся Українка:Хто вам сказав, що я слабка,Що я корюся долі?Хіба тремтить моя рукаЧи пісня й думка кволі? Ведучий: Так, письменниця мала право сказати: "Обернуся в легенду". Ведуча: Помирала Леся Українка в місті Сурамі, на Кавказі, далеко від

рідного краю. 1 серпня 1913 року відійшла у вічність. Поховали її на Байковому кладовищі в Києві між могилами батька і брата.

Вірш "Світ опускався на коліна..." В. Коротича.Хлопець: Велика сім'я була у Косачів - 6 дітей. Але не довелось нікому з них

дожити в Україні до глибокої старості. Дівчина: У1903 році несподівано смертьзабрала брата Михайла. Письменник, фізик, він помер у м.Харкові. На 68-ому році життя упокоївся Петро Антонович Косач. Хлопець: У поліському селі Колодязному, відорваний від рідних

державними кордонами, у самотності, бідності помер брат Микола.Дівчина: Оксана назавжди оселилася поза межами України. У1975 році вона померла у Празі. А Ользі (найстаршій) та Ізидорі

(найменшій) довелося зазнати тяжких випробувань у роки сталінських репресій, заслань гіркого емігрантського хліба і смерті на чужині.

Хлопець: Ісидора поїхала з рідної землі і оселилася в США не багатство наживати, а вберегти життя собі й дітям, Померла вона у 1980 році, залишивши спогади про Лесю і свою родину.

Дівчина: Важкі випробування випали і на долю матері - Олени Пчілки. У 70-літньому віці її заарештували, але змилостивились над віком, відпустили. Тяжко хвору, з паралізованими ногами, знову прийшли арештовувати. Хвора не ходила. її залишили помирати в рідних стінах.

Ведучий: Відходили з життя Лесині рідні. А з ними обривалися ті нитки, які зв'язували нас з цією родиною. Та залишилася пам'ять про талановиту поетесу, й чудові твори.

Ведуча:Так, ти жива, ти будеш вічно жити, Бо в серці маєш те, що не вмирає.

Мавка бере свічку у руки: Дивлюся на запалену свічку. Вогонь, що був, і є, і завжди буде... Твоє життя, поезію, пісні

45

Довічно будуть пам'ятати люди. Хлопець : Ти прилинеш до нас Першим вітром тужливим весняним, Журавлиним ключем Прилетиш із натомлених дальніх доріг, Повернешся сюди Солов'їними первопіснями, Рушником обернешся В прадідівський святий оберіг. Дівчина:Коли перші громи розітнуть :Чисте небо промінням вогненним, Коли гомін лісів відгукнеться намСмутком тужливим твоїм, Отоді спом'янемо тебе ми, Отак всі спом'янемо,Щоб цей спогад у вічні,Незнані світи долетів. Ведуча:Ти лишила нам слово, Яким користатися завжди уміла,Залишила нам голос, Щоб із вічності він аж сюди долетів. Ведучий: Щоби твоя любов до Вкраїни Змаліти не сміла І голубила завше і всюди Достойних дочок і синів. Звучить пісня «Україно моя»

З.Д.Опанасюк, учитель української мови та літератури ЗОШ №9

Літературно-музичне свято «Без надії сподіваюсь»

46

На дошці - прикрашений вишитим рушником портрет Лесі Українки. Під портретом слова:Так! Я буду крізь сльози сміятись, Ні! Я жива! Я буду вічно

жити!Серед лиха співати пісні, Я в серці маю те, що не

вмирає!Без надії таки сподіватись, Леся УкраїнкаБуду жити! Геть думи сумні!Леся УкраїнкаВід часу Шевченкового «поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не

чула такого сильного, гарячого поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини.

Іван ФранкоНа світі багато поетів хорошихІ щось особливе у кожного з них,А ти мене, Лесю, найбільше тривожишЦілющою силою віршів своїх.

Ніна БілоцерківецьПісня «Рідне місто моє» Слайд 1 (Новоград - Волинський)(На клас виходить учениця в ролі Лесі Українки. Тихо лине «Місячна соната

Бетховена.) Учениця в ролі Лесі Українки: Слайд 2 (Пам’ятник Лесі Українці)

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,Скільки безрадісних днів, скільки безсонних

ночей...А тепер я в тебе останню надію вложила.О, не згасни, ти, світло безсонних очей! Тільки - життя за життя! Мріє, станься

живою!Слово, коли ти живе, статися тілом пора.Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,Той не вмре, не здобувши нового добра.Вчитель: Сьогодні ми зібрались у нашій святковій

класній кімнаті, щоб відзначити 140-ву річницю від дня народження геніальної української поетеси і драматурга, талановитого прозаїка і перекладача, ученого-літературознавця і фольклориста-етнографа, публіциста, педагога, видавця, журналіста, поліглота (знала 10 мов), громадського діяча, знаної у всьому світі – Лесі Українки – окраси і гордості української нації.

Саме ми, як ніхто інший, щасливі з того, що це на нашій святій звягельській землі народилась Лариса Петрівна Косач, щоб щебетати світу Лесею Українкою, щоб увійти в літературу як співець революційної мужності і боротьби.

47

Саме в цьому будиночку, який ми з вами відвідали минулого літа, на скелястім березі Случі народилась майбутня донька Прометея. Послухайте, будь ласка, як про нього розповів сучасний поет Петро Гоць, який проживає у Луцьку і є частим гостем нашого міста і цієї святої оселі.

Петро Гоць «Лесина хата» Слайд 3, 4 ( Музей Лесі Українки)Мила, свята біла хата!Вікна, як очі в світи…Як ти дала нам багато! В душі – довіку світи!..

Тут, на горбі коло Случі, Лесю ти вивела в світ Тут вона в дні кругойдучі Вперше побачила світ.

Вперше промовила слово В мамині очі ясні, Тут заспівала наново Рідні, ласкаві пісні.

Тут вона букви в рядочку Склала у перші склади, Тут напилася в садочку Кращої в світі води.

Звідси до отчого краю Світлу любов понесла, Рідного, милого раю Образ на вік запасла…

Біла хатина на кручі! Вічно нам в душі білій!

Як джерело біля Случі – На всі часи не мілій!

Бесіда з учнями- Повідомте, будь ласка, дату народження Лесі Українки.- Якою дитиною (в порядку народження) в сім'ї Косачів була Леся?

(Другою).- А скільки всіх дітей було у сім'ї? (Шестеро: Михайлик, Леся, Ольга,

Оксана, Ізидора, Микола).- З ким найбільше дружила Леся?- Які факти говорять про те, що Леся ще маленькою вже виявляла свою

неабияку обдарованість? У скільки років вже добре читала? (У чотири.) А досить змістовно писала? (У п'ять років.)

Вчитель:Серце кожного Новоград-Волинця

сповнене щирої любові і поваги до великої зірки українського письменства – Лесі Українки. Немало з них про свою величну землячку співають пісні, дарують в її пам’ять своє щире і тепле поетичне слово, музику.

Зараз ми почуємо у виконанні наших дівчаток пісню «Лесині віночки». Автор слів – чудова місцева поетеса – Валентина Ксендзук, а автор музики – Іван Мамайчук.

Пісня «Лесині віночки». Слайд 5 (Валентина Ксендзук)

48

Ми вже знайомі з вами з чудовою людиною, поетом, письменником, головним редактором газети «Звягель – інформ», Юрієм Ковальським, якого, на жаль, з 1997 року уже нема з нами. Саме у нього ми маємо вчитися любити геніїв українського народу. Це він ім’ям Лесі Українки назвав свою рідну донечку.

Юрій Ковальський «До дочки» Слайд 6 (Юрій Ковальський)Твоє ім’я ми донечці дали:Чому – іще не зна маля

тендітне,Всміхається, мов сонечко

привітне,До всього на оновленій землі.

В його очах, як в чистім джерелі,

Вкраїни небо голубине квітне,Вогнів тепліє сяєво досвітне,Хоч поза нами бродять ночі злі.

О спадкоємко Лесі Українки,В нове життя торуючи

стежинки, У серці пісню мужню пронеси!

Тобі, мале, для зльоту на вершини,

У світ завітний щастя і краси – Орлині крила, небо

Батьківщини.

Леся Українка "Надія". Слайд 7 ( Леся Українка)Ні долі, ні волі у мене нема,Зосталася тільки Надія одна.Надія – вернутись ще раз на Вкраїну,Поглянути ще раз на рідну країну,Поглянути ще раз на синій Дніпро,Там жити чи вмерти – мені все одно.Поглянути ще раз на степ, могилки,Востаннє згадати палкії гадки.Ні долі, ні волі у мене нема,Зосталася тільки Надія одна.Бесіда з учнями - У скільки років Леся написала цей вірш? (У 9). - А кому присвятила і чому? Вчитель: У Луцьку, під враженням трагічної події - арешту рідної тітки Єлі

за "крайню політичну неблагонадійність", дев'ятирічна Леся написала свій перший вірш "Надія". Його рядки, виведені ще дитячою рукою, наповнені сердечним болем і "дорослими" тривогами. Пригадується Шевченкове: "Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні", до якого Лесин вірш має пряме відношення. Жити чи вмерти, щоб тільки біля Славутича, це ж від Тарасового полум'я засвічується талант іще дитини, а вже прозріваючого генія.

Бесіда з учнями Слайд 8,9,10 (Музей Косачів; Ольга і Петро Косачі; У колі друзів) - Розкажіть, що ви знаєте про батьків Лесі Українки? - Звідки родом мама Лесі – Ольга Драгоманова? (З Полтави).- А звідки родом батько Петро Косач? (З Чернігова) - Що знаєте про корені їх родин? - А як родина Косачів потрапила у Новоград-Волинський?

49

Вчитель: Промовистим і історичним є факт, що в 1861 році Петро Косач разом з

Михайлом Драгомановим і Тадеєм Рильським ніс труну з тілом Т. Шевченка.Росла і виховувалась Леся у середовищі демократично настроєної

української інтелігенції. Дід Лесі був декабристом, мама – уважна вихователька своїх дітей, невтомна громадська діячка, письменниця – Олена Пчілка; тато – юрист, який захищав інтереси простих людей, тітки зв'язані з народовольцями, дядько її - Михайло Драгоманов, улюблений Лесин наставник, змушений був жити в еміграції, продовжуючи справу, колись розпочату Герценом. Друзями родини були такі люди як М. Лисенко, М. Старицький, І. Франко, М. Коцюбинський, В. Стефаник, В. Самійленко.

Саме тому Леся любила вік лицарства, любила простих українців, котрі були розпростерті під гнітом царя, але говорили: «Убий, не здамся».

Леся Українка «Мрії» Слайд 11 (Леся Українка)У дитячі любі роки, коли так душа бажала Незвичайного, дивного, я любила вік лицарства.Тільки дивно, що не принци, таємницею укриті.Не вродливі королівни, розум мій очарували.Я дивилась на малюнках не на гордих переможців.Що сперечника зваливши, промовляли люто «Здайся».Погляд мій спускався нижче, на того, хто розпростертий, До землі прибитий списом, говорив « Убий! Не здамся!» Вчитель: Поезія «Мрії» сповнена незримої сили заперечення зла і утвердження влади

добра та честі, справедливості та рівності.Бесіда з учнями Слайд 12 (Леся Українка і Михайло Обачний) - А скільки років було Лесі, коли був надрукований перший її вірш і яка

його назва? (У тринадцять. «Конвалія»).- А що ви знаєте про псевдонім Лесі Українки?- А скільки мов знала Леся Українка? (10 мов).

- А які подарунки робила Леся для своїх менших сестричок? ( Саморобні власні іграшки (ляльки з маківки)).

- А що витворила власними руками для тата на день народження? (Вишила сорочку.)

Вчитель Слайди 13 - 22 (Колодяжне)

Мала Леся гарно малювала, робила ляльки для менших сестричок, гарно вишивала,

була і сценаристом, і режисером, і костюмером при влаштуванні родинних літературних і народних свят.

А ще Леся любила музику, дуже гарно грала на фортепіано. Часом вона 50

казала: «Мені інколи здається, що з мене вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, та тільки біда, що природа мені утяла кепський жарт».

Бесіда з учнями - Що ви знаєте про це? Який це такий кепський жарт утяла природа з

Лесею?Петро Гоць «Водохреща» Слайд 23 (Замок Люберта)Під замком Люберта на площі Знов люду, люду – не злічить! Спішить до Стиру не для

прощі, А на Водохреща спішить… На річці – проруб, хрест із

льоду,Кропило бризкає довкіл…Такого скупчення народуІще не бачив тут окіл!

Вже вгнувся лід, вода хлюпоче,Посудин брязкіт - передзвін…Народ розходиться не хочеПрийшов на Водосвяття він!

Вже багатьом промокли ноги…Та що там сніг, та що мороз!Нема для Лесі остороги,Нема осудливих погроз!

Бо як же все довкола гарно:І лід, і іній, і юрба!Таки з Михайликом не марно Прийшла з-під замку пагорба!

Ой, доле, доле! Хто ж остуду До того дійства принесе?Оту водохрещну простудуВона, як хрест свій, понесе.

- Скільки років боролася Леся Українка з недугою? (33)Вчитель: З десятилітньою дівчинкою, а було це у січні 1881 року, сталося

велике нещастя, яке на цілий вік отруїло життя цій незвичайній людині. Хвороба та скалічена хірургією рука позбавили Лесю можливості стати піаністкою. Свій розпач і душевний біль, любов до музики і музичного інструмента висловила вона у поезії.

Леся Українка «До мого фортепіано». Слайд 24 ( Фортепіано)Мій давній друже! Мушу я з

тобоюРозстатися надовго…Жаль

мені!З тобою звикла я ділитися

журбою, Вповідувать думки веселі і

сумні.

Тож при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.Як сяду при тобі я в час

вечірній,Багато спогадів тоді встає

Коли я смуток свій на струни клала,

З’являлась ціла зграя красних мрій,

Веселкою моя надія грала.Далеко линув думок легкий рій.

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,А я не матиму де дітися з

журбою…Прощай же, давній, любий

друже мій!

51

Вчитель: Що інтенсивніше наступала хвороба, то непоборнішим ставав дух, незламною робилася воля до життя, а поетичний геній здіймався до вершин творчості.

Леся Українка "Давня весна" Слайд 25 (Яблунева гілка)Була весна весела, щедра, мила,Промінням грала, сипала

квітки,Вона летіла хутко, мов

стокрила,За нею в слід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло – Зелений шум, веселая луна!Співало все, сміялось і бриніло,А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала,

Дарунки всім несе вона, ясна,Для мене тільки дару не

придбала,Мене забула радісна весна».

Ні , не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуньки гілки,Затріпотіло листячко зелене,Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,А з ним прилинули пісні

пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде,Того дарунку, що весна дала.Весни такої не було й не буде,Як та була, що за вікном цвіла!

Леся Українка "Вечірня година". Слайд 26 (Лесин будинок у Колодяжному)

Уже скотилось із неба сонце,Заглянув місяць в моє віконце.Вже засвітились у небі зорі, Усе заснуло, заснуло й горе.

Вийду в садочок та погуляю,При місяченьку та й заспіваю.Як же тут гарно, як же тут тихо,В таку годину забудеш лихо! Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в гаю чувати,Ой, чи так красно в якій країні,Як тут, на нашій рідній Волині!

Ніч обгорнула біленькі хати,Немов маленьких діточок мати,Вітрець весняний тихенько

дише,Немов діток тих до сну колише.

Пісня «Лесині джерела» (Слова В. Ксендзук, музика – Івана Мамайчука) Слайд 27 (Річка Случ)

Бесіда з учнями - Що ви знаєте про навчання

Лесі? - Що пам'ятаєте про складений

нею підручник? ( Дев'ятнадцятирічною Леся Українка написала для молодшої сестри підручник “ Стародавня історія східних народів”.

Вчитель:

52

І хоч Леся не закінчила жодного навчального закладу, вона належала до найосвіченіших людей свого часу: вона проявляла великий інтерес до різних галузей знань, головним чином до літератури, мистецтва, історії, географії, іноземних мов – володіла німецькою, французькою, грецькою, латинською, англійською, італійською, польською, болгарською та іспанською мовами.

Та хвороба підточувала здоров'я. Батьки відправляють Лесю на лікування до Криму. У дівчинки розривається серце від розлуки з раєм розмаїття волинських краєвидів і на папері з’являються рядки:

Леся Українка "Подорож до моря". Слайд 28 (Ніжні плеса Случі) Прощай, Волинь! Прощай,

рідний куточок!Мене від тебе доленька жене,Немов од дерева одірваний

листочок…І мчить залізний велетень мене.Передо мною килими чудовіНатура стеле – темнії луги,

Славути красної бори сосновіІ Случі рідної веселі береги.Снується краєвидів плетениця,Розтопленим сріблом блищать

річки, - То ж матінка - натура

чарівницяРозматує свої стобарвнії нитки.

ВчительЛесю Українку не тільки гарно зустріли в Криму лікарі, а й матінка-

природа зцілювала знеболену душу поетеси чудовими морськими краєвидами.Леся Українка "Тиша морська". Слайд 29 (Леся на березі моря)Вчитель (Виставка збірок поетеси) Перша книжка поетеси "На крилах пісень" побачила світ у 1893 році. Про

неї заговорили по всій Україні. Іван Франко, висловлюючи загальну думку про поетичний хист Лесі сказав, що від часу Шевченкового "поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого гарячого поетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хворої дівчини.

Нам дорога кожна сторінка книжки, бо це слова ще дівчинки, ще наполегливої учениці, яка, піднявши очі, на хвилину відривається від словників та підручників і стає тут же пророчицею, учителькою народу. В її грудях стугонить серце, велике й вічне серце поета, де вміщаються і батьківщина, і людство, і вся Земля.

Леся Українка “Хто вам сказав, що я слабка”. Слайд 30 ( Леся Українка)

Хто вам сказав, що я слабкаЩо я корюся долі ?Хіба тремтить моя рукаЧи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела Жалі та голосіння,-Тож була буря весняна,А не сльота осіння.

А восени …яка журбаЧи хто цвіте чи в’яне,Тоді й плакучая вербаЗлото-багряна стане.

Коли ж суворая зимаПокриє барви й квіти – На гробі їх вона самаРозсипле самоцвіти.

Вчитель:

53

Не так склалося життя нашої поетеси, щоб вона могла зовсім відігнати сумні думи. Леся Українка була борцем, бійцем, воїном. Чим глибше думи про хворобу входили в життя, серце поетеси не піддавалося песимізмові. Вона не висловлює розпачливих ридань розпуки та зневіри, бо в самої в душі горить могуче полум’я любові до людей, до рідного краю і широких людських ідеалів, ясніє сильна віра в краще майбутнє.

Учень Йти назустріч бурям і зливам, Буть одній – як велика рать,Жить в нещасті життям

щасливим, Муку творчістю перемагать.УченьХвора дівчино, бідна Леся! Де ще хворі такі були, Щоб літали у піднебесся, Що його не сягнуть і орли!

УченьВся ти - трепет, вогонь, ідея, Вся ти - вірна, єдина струна, І хто знає співця Антея –Той тебе у ньому пізна!УченьТи себе Українкою звала, І чи краще знайти ім'я Тій, що радістю в муках сіяла,Як вітчизна велика твоя.

Вчитель Вогонь пісень Лесі Українки палає уже майже півтора століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вона вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків. Звучить слово про Лесю Українку з уст дорослих і ще юних її земляків – Новоград-Волинців, як шана пам'яті її великій.

Валентина Ксендзук «Донька Прометея» Слайд 31 (Валентина Ксендзук)

А тут земля не спить попід снігами –

Все співом Лесиним лунким бринить

Те джерело, як Сфінкс, що над віками

Живлющим чаром в вічність пломенить

Вже провесінь летіла в піднебессі,

Народженям вітала день новийІ час святий, коли устами ЛесіОсвячений джереляний напій.

Дочка у Прометея народиласьНа прапрадавній Звягельській

землі,

Яскраво й чисто зірка загорілась

І світло запалила у імлі.

Уперше тут весну свою стрічала,

Повірила у Маку і казки. І все життя тут подумки

блукала – О, незабутні Звягельські

стежки.

Незгасна пам’ять ходить берегами,

Тамує спрагу біля джерела.То, може, Лесина душа між

намиЗавжди живе в борні Добра і

Зла

54

Юлія Красовська «Ім’я Лесі у серці моїм» Слайд32 (Юлія Красовська)Між крутих берегів, серед

круч,В’ється гамірно річечка Случ.Тут дитинства мого джерелоЗ ім’ям Лесиним в серце

ввійшло.

Промінь сонця й вечірня зоря,Перша літера із букваря, Спів пташок у веснянім гаюЧаром сповнили душу мою.

Шум колосся і жайвора співВ ріднім полі до мене летів,Голос Мавки – в зеленім ліску,Перелесника – у потічку.

Як вогонь, твоя перша “Надія”,Та, що тіточку Єлю зігріла,А біда Водохреща отаМені болем крізь серце

пройшла.

Не торкалась більш клавіш рука,

Під морозом скресала ріка.Не одну ніч страждала без сна,А в вікно заглядала весна.

Леся Косач, Лариса Петрівна,Ти у рідному краї - царівна.Все життя для народу жилаІ ім’я України взяла.

Твоє слово, мов твердая криця,В кожнім серці любов’ю

іскриться.Біла хата і досі жива,Гімн безсмертя твойого співа.

55

Холоімова Яна «Дарунок Лесі» Слайд 33 (Троянда)На скелястім березі Случі,Де джерельної водиці б’ють ключі,Біленький будиночок стоїть,Душі звягельчанам веселить.

Там весело струмочок пробігає,А разом з ним сумнії ті думки.Там трьохсотлітній дуб бори гукає,Блукають тихо лісом десь мавки.Почуй, ти милий українцю,Як гомонять веселії квітки,Як плещеться водиця у криниці,І голосно виспівують пташки.

Живе тут Лесин образ і донині,Народ вінок із шани їй плете,Вирує твоя слава по Вкраїні,Твій образ у майбутнє нас веде!Вчитель:

Лариса Петрівна Косач. Леся Українка. Хіба жила на світі ще така жінка, в серці якої поєдналися б така мужність,,така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов і така відданість народові та Батьківщині? Ні. Другої такої на світі не було.

Групова робота (Учні висловлюють свої думки про значимість творчості Лесі Українки, свою любов до неї на пелюстках, з яких потому створять квітку в дарунок славетній землячці.)

Пелюстка від учителя

Сьогодні наш Звягель у славі вирує,

Твою ювілейну річницю святкує.

Міцніє твій дух і ім’я із роками,

Твій образ в обіймах любові і шани.

Міжпредметні зв’язки (Визначення займенників, їх особи і числа; заміна займенників.)

Так! Ти жива! Ти будеш вічно жити!Бо в серці мала те, що не вмирає!

Вчитель: Пророчими стали слова великої Лесі Українки. Мрії її стали

дійсністю, - і сьогодні ми свідки здійснення мрій безсмертної доньки безсмертного народу. Справді безсмертного, якщо має таких геніїв як Леся Українка, і якщо навіть після смерті живуть вони віки в пам'яті народній.

Пісня «Наша Леся» Слайд 35 ( Новоград-Волинський)

О.В.Ульянова, вчитель української мови та літератури ЗОШ №10«Урок Поета»

( з циклу уроків «Література рідного краю»)Літературна композиція: «Тут Лесі серденько забилось…»

Епіграф (голос за кадром): «А тут земля не спить попід снігами -Все співом Лесиним бринить.»

Літературознавець: Леся Українка всім серцем, кожним променем душі любила Україну, і першоджерела її творчості в народнопісенній спадщині.

Учениця (читає напам`ять уривок з поезії В.Ксендзук): Невгасна пам`ять ходить берегами,тамує спрагу біля джерела.То, може, Лесина душа між намиЗавжди живе в борні Добра і Зла.Літературознавець: Авторкою

цих рядків є прекрасна поетеса нашого Новограда-Волинського Валентина Ксендзук, яку я з задовленням вам представляю. Отже, Валентино Антонівно, як ви думаєте, чому саме народнопоетична творчість надихала Лесю Українку, душа якої «жила в борні Добра і Зла?»

Валентина Ксендзук: Народні пісні, легенди, обряди найбільше всотувала Леся, пов`язуючи їх з життям прадідів, яке відбивало історичну дійсність, їх віру і сподівання. До прадавнього древлянського і волинського роду відносила Леся і себе. Рядками поезії Г.Гейне з циклу «Пісні» Леся називає Звягель «прекрасною колискою своїх страждань».Тільки чому страждань? Можливо, те щасливе життя, яке було дароване на звягельській землі, стало її стражданням у подальшому житті, а їй так хотілось повернутись у «злото-блакитне» дитинство. Літературознавець: Ця ж тема, переконана, близька й Анатолію Олексійовичу Клюску, який зараз разом з нами.

Учениця (читає уривок з поезії А.Клюска):Чом чарують очі , І не знаю,Може, в серця свого запитаю,Ці, порослі мохом, сиві кручіЗ гордими поставами над Случчю.Чом, розтавши в зелені діброви,Вслухуюсь в пташині перемови,В володіння Мавки полинаю.І під шелест тихий засинаю.»

Сиві кручі надслучанські , зелені діброви-той клаптик землі , де ступали ноги Великої Поетеси - хіба це велике щастя, Анатолію Олексійовичу?

Клюско: Звичайно. І тому поезія.

І зависа на віях срібло сліз,

Коли я, після довгої розлуки,

Вдивляюся в свого дитинства луки,

Вітаюсь до замріяних беріз.

Мене тут вічність не було,

Вві сні ж садами дихав весняними.

Ялини свічечками зацвіли

І радість випромінюють повсюди.Вітаю, земляки! Люблю вас, люди!За те, що є, що будете й були!..Літературознавець: Думаю, зараз ми зможемо більше дізнатися про

творчість А.Клюска, оскільки тут присутня його племінниця Саша Клюско, учениця 6 класу.

Саша Клюско: Мій дядько, Анатолій Олексійович, дуже вимогливий до написаного. У нього багато віршів про Україну і українців, про наших сучасників.

Для світлого народжена людинаЦе змалечку, напевно, знаєш ти.Якщо ж ти - тінь, у тім-твоя провина,Що не зумів од сірості втекти.Літературознавець: Валентино Антонівно, чи здатний сучасний читач

«зачерпнути диво-дзвін душі своєї»,тобто любов до рідної Звягельської землі (за прикладом нашої славетної Лесі Українки) пронести скрізь усе життя?

В.Ксендзук: Відповім вам поезією.

Мережать в небі провесінь барвінки,

Ось довгождане заіскрить тепло.

У Звягелі - віче Лесі Українки,

В цей день життя ставало на крило.І йшло в дорогу тернами повите,Через негоду, горе і світи,О, скільки сліз було гірких пролито,Щоб пісню свою зоряну знайти!Співати так, щоб чули поколінняІ духом гартувались день при дні,Щоб слово зернами прозрінняЙ досвітні розгорялися огні.Ти вчила квіти сіять на морозі,Зорю шукати в небі провіднуІ разом гуртуватися в дорозі,Здобути свою мрію осяйну.Давно щукам ми той цвіт барвистий.І потопаємо щораз в олжі.Коли ж здолаємо свій шлях тернистий,Народе безталанний, розкажи? .. Літературознавець: Анатолію Олексійовичу, чи згодні ви з

Валентиною Антонівною?Клюско: Скажу так: Я жив, я падав, я молився,Підводився і знов хилився.Немов дитя мале ходитиУчивсь, не падаючи, жити.У віршах-радощі і біль,Палка любов і вдячність сина.Дарую їх ,як хліб і сіль,Для тебе, ненько - Україна!Учениця: Щоб здолати дистанцію від першої маленької збірки віршів-до

безсмертя, до проникнення в душу народу, його історичну пам`ять, треба бути Генієм, треба бути Прометеєм, треба бути Лесею Українкою! Творити складно! А що думає з цього приводу наша маленька поетеса-початківець Марина Овдійчук?

Марина Овдійчук: Як Леся Українка, як наші поети-земляки, я люблю рідний край.

Хочу прочитати власний вірш «Легенди українського народу».Вона коротке прожила життя,Й легендою зосталася й донині.Письменниця ввійшла в незабуттяІ приклад показала для людини.Багато горя і біди пережила,Страждань та болю натерпілась.Країни рідної захисником булаЙ любити до загину вміла.Природу возвеличувала в віршах,Відстоювала людську гідність і свободу.

Хто мав терпіння й силу волі більшу,Ніж Леся –Прометей мого народу?Вогонь її ще досі не згасає,Чудову поетесу не дає забути,Пам`ять у серцях людей палає,Її безмежної любові не збагнути.Голос за кадром (вірш В.Ксендзук): Прийшла в зажурі і задумі,Присіла тихо на порозі,Мабуть, стомилась, натрудилась,Пробувши весь свій вік в дорозі.Тобі всміхалися стежиниІ Случі береги веселіВклонялись верби посивіліІ добрий день в твоїй оселі.Вітаємо у ріднім домі:Тобі-наш хліб і сіль священні,Тобі - серця наші і думи, І наші клопоти щоденні.Презентація краєзнавчого нарису В. Ксендзук.

Спілкування поетів В. Ксендзук і А. Клюска з учнями.

Л.Є.Волошина, вчитель української мови та літератури колегіумуНауково-практична конференція

за участю доцента кафедри української літератури кандидата філологічних наук РДГУ Н. В. Антипчук

«Олена Пчілка у друкованих виданнях »

Конференція проходить у актовій залі, прикрашеній вишиванками, рушниками; внизу – стенди з художньою літературою Олени Пчілки, мультимедійна дошка .

Виступ Людмили Євгеніївни Волошиної.

Леся Українка не раз казала, що не годиться афішувати життя поета. Не поділяла думки, ніби для розуміння творів треба знати життєпис автора. «Не знаю, як для кого, а для мене та хвилина, коли б я побачила свою докладну біографію в друку, була б найприкрішою хвилиною мого життя, дарма що в моїй біографії не знайшлося б нічого ні особливо цікавого для людей, ні надто ганебного для мене самої».

Виконуючи заповіт Лесі Українки, сьогодні, у переддень 140-ї річниці від дня народження Лариси Косач, ми поговоримо про її маму – Олену Пчілку.

Рід по матері був грецький. Ще в першій половині XVII століття прийшов на Україну «грецький заволока» шукати собі щастя. Був це чоловік молодий, письменник та ще й сміливий. Як тільки розпочалось повстання в 1648 році проти Польщі, він приєднався до коша запорозького. Хоробрістю та глуздом досяг визнання серед козаків. Хутко Богдан Хмельницький запросив його бути драгоманом, цебто тлумачем,

перекладачем при козацькому війську. З того часу й пішло за ним і за його нащадками прізвисько Драгоман, але вже з великої літери, як власне ім'я.

Досягши становища козацького старшини, одружився та й осів на Україні назавжди. Його нащадки теж служили в гетьманському уряді. Один історичний документ свідчить, що значкового товариша Стефана Драгомана - Лесиного прапрадіда — було обрано в 1756 році на посаду переяславського війта, «яко чоловіка зацного і достойного». Стефан Драгоман ще зберігав дещо від грецької культури, наприклад, писав своє ім'я і прізвище грецькими літерами. Але далі через мішані шлюби й побут цей рід остаточно українізувався, а прізвище набрало закінчення «ов» - Драгоманов.

Коли гетьман Розумовський задумав розширити й зміцнити владу свого уряду, то запросив у Гадяч і Стефана Драгомана. Тут Стефан пристав у прийми до дочки козацького старшини Колодяженського, котрий мав велике дворище в Гадячі і маєток у Будищах — за сім кілометрів од міста. Яким, Стефанів син, успадкувавши землі своєї матері, назавжди оселився в Будищах. Отож село Будища «стало родинним гніздом дальшого роду Драгоманових».

У Якима було три сини й дочка. Старшого зоставив господарювати, а двох менших послав у 1817 році до Петербурга вчитися й служити: Петро (1802) вступив до юридичної школи, а Яків, старший на один рік, до військової. Обидва хлопці, здібні й товариські, скоро знайшли собі друзів. Їхня доля далеко не однакова, та обидва лишили по собі незабутню пам'ять: один як попередник Лесиної родини і піонер народно-прогресивних домашніх традицій, а другий як яскравий виразник свободолюбивих прагнень.

Петро Драгоманов служив юристом при військовому міністерстві. Він мав гарну освіту, знав іноземні мови і з успіхом друкував, як і його брат, вірші й оповідання в російських журналах. Не вабила його служба «на благо Царя ї отечества», не причарувало й життя в столиці — у 1838 році він повернувся на свою батьківщину. Одружився з донькою сусіднього дідича Івана Цяцьки — Єлизаветою. Тоді ж Драгоманови виграли важливий позов з Розумовськими за землі, захоплені в Колодяженських ще при гетьмануванні Кирила Розума. На свою долю грошей Петро відбудував родинне дворище у місті й звідси порядкував хутором, що був за околицею Гадяча. Дворище Драгоманових збереглося до наших днів.

У дитинстві і в старші роки Леся частенько проводила тут чудові літні дні. Тут народилась і виросла її мати. Звідси пішов у широкий світ її дядько Михайло Петрович Драгоманов. Тут жила й померла її незабутня, добра і ласкава бабуся Лизавета Іванівна, до якої маленька Леся писала свої перші листи друкованими літерами. Це ж та гора над Пслом, де промчала юність одного з «перших благовісників свободи» — декабриста Якова Драгоманова - і потім довго ще відлунювалася в його поетичних елегіях—

Далеко видит взор с обрывистой горы,Где ветхий монастырь убогою главою

Глядит на пышные окрестные ковры,На прелесть дикую. Под этою гороюКипит и пенится великолепный Псел,Как мило вы над ним, дремучие дубравы,Склонились с берегов! На волны величавы,Оставя вашу осень, плывут в зеленый долИскать других картин, искать и новой славы...На цій високій горі, прозваній в народі Драгомановською, молоді

ентузіасти з літературної «Плеяди» мріяли про волю, про літературну славу своєї батьківщини. А скільки спалахів було в цьому уславленому гнізді над чарівним Пслом... Та Хіба можна те все перечислити!

Виступ Бурлаченка Дмитра, учня 11 класу.З розвитком капіталізму в царській Росії невпинно й прискорено

відбувалась соціальна поляризація. У другій половині ХІХ сторіччя на Україні існувало дуже небагато інтелігентних родин, де б панувало рідне слово й дітей би виховували в дусі народної культури. Велика сім'я Косачів належала до цієї невеличкої громади переважно завдяки Ользі Петрівні Драгомановій (Олені Пчілці). В драгоманівській родині в Гадячі міцно трималися народні традиції, завжди шанувалася українська пісня. Вони мали вирішальний вплив на Олену Пчілку, а через неї і на її доньку Лесю. Вона й сама говорила про це одному історикові літератури:

- В дітей мені хотілось перелити свою душу й думки. З певністю мушу сказати, що мені це вдалося. Не знаю, чи стали б Леся і Михась українськими літераторами, коли б не я? Може б, стали, але хутчій, що ні... Власне, я «наважила» й завше окружала дітей такими обставинами, щоб народна стихія була їм найближчою, щоб вони змалку пізнали її якнайбільше. Життя зі мною та посеред волинського люду сприяло тому.

З появи на світ і до пансіону в Києві Олена Пчілка жила серед простих людей. Драгоманови —не дуже великі пани, не заводили вони й надмірних розкошів. Діти не знали, на своє щастя, ні гувернерів, ні бонн.

Доглядала й виховувала малечу рідна мати з допомогою няньки— звичайної сільської бабусі. Коли виростали до віку шкільного, за виховання брався й батько— вчив грамоти.

- Народна стихія,—згадувала Лесина мати, - се було наше природне оточення з найменших літ: се були няньки, та й уся гадяцька й повітова людність, що мала стосунки з нашою сім'єю чи нашим двором. Фольклор і етнографія були нашою природною течією. А полтавська людність у ті часи зберігала, звичайно, свою народність значно краще, ніж тепер.

Виступ доцента, кандидата філологічних наук Н.П.Антипчук про друковані доробки Олени Пчілки.

Олена Пчілка та її «Молода Україна» Ольга Петрівна Драгоманова-Косач широко відома в Україні під

літературним псевдонімом Олена Пчілка. І недарма ця славна видатна

жінка обрала таке прізвище! Воно найкраще характеризує її надзвичайну працьовитість і активну участь у найрізноманітніших ділянках української культури і громадської праці. ЇЇ не тільки можна назвати матір’ю славної Лесі Українки, але й поправу Матір’ю всієї нації.

Щоб краще зрозуміти неповторний образ славної матері України ми вибірково згадаємо життєвий шлях Ольги Петрівни Драгоманової-Косач.

Ольга Петрівна (Олена Пчілка) народилася 17/29 червня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині в родині Драгоманових. Її батько – Петро Драгоманов – дрібний дворянин, юрист і літератор, людина освічена, інтелігентна – розвинув у своїх дітях інтелектуальні інтереси, виховав їх у дусі людяності, любові до простого народу. Його брат Яків був висланий до Сибіру за зв’язки з декабристами. Мати Єлисавета – дочка дрібного поміщика з Цяччиного хутора – мала гарний голос і чарувала своїх дітей рідними піснями.

Батько Олени Пчілки помер, як їй було 10 років, з того часу батька заступив їй старший брат Михайло Драгоманов, відомий український громадський, політичний діяч.

Училася Олена Пчілка в Києві в приватному пансіонаті. Учителі в тому пансіоні були добірні (природознавство викладав приватний педагог – хірург Пирогов, історію – Михайло Драгоманов. Мови французька та німецька – досконале викладання.

1868 року Олена Пчілка вийшла заміж за Петра Антоновича Косача та виїхала на Волинь у місто Звягель, де він мав посаду голови мирових посередників.

У Звягелі народилося троє старших дітей Олени Пчілки: Михайло, Лариса (Леся Українка) і Ольга.

У 80- х роках вся родина Косачів переїхала до Луцька, а потім – до Колодяжного, що біля Ковеля.

У 90-х роках Олена Пчілка почала мешкати більшу половину року в Києві, де вчилися діти. В цей період не було такої ділянки громадської діяльності на користь українській справі, в якій би Олена Пчілка не брала участі. Вона проявила себе як письменниця-поетеса, прозаїк-драматург – улюблена дитяча письменниця, публіцистка, редакторка і журналістка, талановитий педагог і діячка національного виховання, лекторка і організаторка української молоді, науковець-етнограф. Активна громадська діячка, безкомпромісний і самовідданий борець за українську національну справу, зразкова матір – вихователька своїх шістьох дітей, зокрема дочки – Лариси, що завдяки особливому піклуванню матері стала геніальною поетесою – Лесею Українкою. До всього цього треба додати, що надзвичайна працьовитість Олени Пчілки були сполучені не тільки з її літературним хистом і здібностями, але й з надзвичайною принциповістю, сміливістю, патріотичною самовідданістю. Вона ніколи не зрікалась своїх поглядів і безстрашно пропагувала їх, не боячись ні арештів, ні в’язниць, ні репресій.

1969 року народився Михайло; 1871 – Леся.

2 жовтня 1903 року – помер її син Михайло (Михайло Обачний). Талановитий науковець, професор Харківського університету.

В Колодяжному народилися Оксана (1882); Микола (1884) та Ізидора (1888).

У Полтаві 1905 року почав виходити журнал-тижневик “Рідний край”.

1907 – стала його редактором. 1908 р. – журнал закрили. Але О.П. перевозить його у Київ і…

1909 – помер її чоловік. 1913 – не стало Лесі Українки. У ці невимовно тяжкі часи О.П. не перериває своєї видавничої діяльності. Не зважаючи на цілковитий брак коштів вона продовжувала видавати “Рідний край” і “Молоду Україну” (до заборони 1914 року). З початком війни переїхала на свій хутір Зелений гай.

Після смерті Лесі Українки Ольга Петрівна перебралася до міста Гадяча. Тут стає редактором “Газети Гадяцького земства” (1917-1919), яка виходила до 1916 року під назвою “Рідний край”.

1920 – переїхала в Могилів на Поділлі, а в серпні – 1924 – до Києва з дочкою.

6 квітня 1925 року Олену Пчілку обрано членом-кореспондентом Української Академії Наук. Долею їй судилося бути першою жінкою – членом-кореспондентом УАН. Згодом її оберуть до керуючого органу УАН – Ради Української Академії наук. Крім Етнографічної комісії, вона активно працювала ще в таких академічних комісіях: літературно-історичній, громадських течій і заходознавства.

Восени 1929 – хвиля репресій. До немічної, розбитої паралічем письменниці прийшли агенти ГПУ з ордером “на право обыска и ареста”. Але тяжко хвора жінка ні вже не встати, ні “следовать” за агентами не могла.

4 жовтня 1930 року – славетна українська письменниця і українська громадська діячка Олена Пчілка померла.

Якою ж була Олена Пчілка? Яка її вдача? Характер? Літературозанвці Шабліовський і Ставицький пишуть, що Ольга Косач “крута на вдачу й гаряча, не раз деспотично самовладна у сімейних справах”, була водночас “на диво тактовною там, де йшлося про ідейні переконання”. Дітям Косачів “у дитинстві здавалося, що кращої, добрішої, розумнішої за маму жінки нема” – пише Ольга Кривинюк, але вона водночас і звернула увагу на те, що “були у її вдачі прекрасні риси, але й були такі, що дуже болюче вражали близьких людей, в першу чергу її дітей”.

Про гострий язик Ольги Косач є навіть такий анекдот, що його переповіла Любов Дражевська: на якихось зборах українців у Києві у 90-х роках зустріла Олена Пчілка відомого літературознавця академіка Перетца і звернулась до нього такими словами: “О, ви вже так добре обізнались з українською мовою, що, мабуть, і українські приказки вивчили, ну хоча б про ласкаве телятко, що двох маток ссе?”. Академік на це відповів: “Я

знаю, що є і така українська приказка: ”Це така баба, що їй сам чорт на махових вилах чоботи подавав”.

Непорозуміння чи ні ? У деяких дослідженнях радянських літераторів мати й дочка

протиставлялися, як ідейні, класові вороги. Лесю Українку називали революційною демократкою, а її матір – буржуазною націоналісткою…

Якщо Катерина Якимівна Бойко і Марія Миколаївна Кульчицька відомі світові як матері геніальних Тараса Шевченка й Івана Франка, то Ользі Петрівні Драгомановій (по чоловікові – Косач) судилося не лише народити безсмертну Лесю Українку, а й посісти одне з чільних місць в історії української культури. Олена Пчілка (1849-1930) – авторка багатьох прозових, поетичних і драматичних творів, критик і публіцист, перекладач, фольклорист і етнограф, редактор і видавець і, нарешті, відомий громадський діяч. Тож справедливо сказав про неї Панас Мирний ще в 1901 році, напередодні 35-річного ювілею її літературної діяльності: «Я певний, що щасна Доля справдить вибраний Вами літературний псевдонім, і коли не нам, то нашим нащадкам доведеться оцінювати Вашу щиру працю народною поговіркою: «Родюча – як земля, а робоча – як бджола».

Ще за життя вісімдесятилітня письменниця, готуючи до друку свої «Оповідання», в автобіографії сказала, що вона постає молодому поколінню, «яко авторка невідома». Минуло чимало часу, а ми й досі не маємо бодай повнішого зібрання її творчої спадщини, так щедро розкиданої по дожовтневих виданнях та в рукописах, невідомих широкому загалу. А ми й досі належно не оцінили її подвижницьку працю на грунті духовного українського відродження. Про цю велику Жінку її сучасник поет Спиридон Черкасенко писав у київській газеті «Рада»: «Чи багато тих матерів на сучасній Україні, що, не чекаючи поки в рідній країні лунатиме по школах рідна мова, робили й роблять без школи своє патріотичне діло виховання дітей в такім напрямку, як виховала Олена Пчілка. Олена Пчілка – добрий приклад матерям, бо дала Україні Лесю Українку».

Літературна і громадська діяльність Олени Пчілки припадає на часи найбільшого розгулу національної безправності в царській Росії, коли, за словами Івана Франка, стояло питання: бути чи не бути українській нації. Сумнозвісні законодавчі акти (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876p., знову циркуляр 1881 р.) забороняли друк українських книжок, вживання української мови, а саме поняття Україна офіційно було замі-нене на Малоросію.

Але ніщо не змогло придушити розвою українського руху. Незважаючи на безпросвітну темряву, група діячів творила українську науку, українську мову, національну музику, політичну думку? Серед них Іван Франко, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Михайло Драгоманов, Дмитро Яворницький, Павло Житецький, Борис Грінченко, Опанас Сластіон, Іван Стешенко, Олена Пчілка...

Чимало праці доклала Олена Пчілка до збагачення словникового запасу української літературної мови. їй належать слова «мистецтво», «палкий», «променистий», «переможець». Тому її (як і Михайла Старицького) нерідко називали «ковалем» мови.

Порушуючи заборону видання книжок українською мовою, Олена Пчілка упорядкувала «Співомовки Руданського» (Київ, 1880) – збірничок вибраних ліричних віршів і народних анекдотів, які за життя автора не дру-кувались. Далі були «Переклады зъ Н. Гоголя» (Київ, 1881).

Окремо слід сказати про збірочку «Українським дітям» (Київ, 1882). Саме нею дебютувала Олена Пчілка як поетеса. А задум цієї книжки виник ось із чого: Ольга Петрівна написала українською мовою маленьку читаночку-граматику для дітей. Як додаток до неї мали бути вірші улюблених авторів – М. Лєрмонтова, О. Пушкіна, В. Сирокомлі. Тоді й спробувала Ольга Петрівна зробити переклад сама, після чого вийшла друком віршована книжечка, а граматика так і залишилась у рукописі.

Трохи згодом, у 1886 році, вийшла в світ збірка Олени Пчілки «Думки-мережанки», до якої ввійшли різножанрові поетичні твори (вірші, байки, переспіви, переклади, жарти), написані нею в 1881-1885 роках на Волині.

Все ж початком справжньої літературної творчості Олена Пчілка вважала співробітництво у львівському журналі «Зоря», в якому надрукувала ряд оповідань – «Пігмаліон», «Забавний вечір», «Чад», «Світло правди й любові», «За правдою», «Маскарад» та інші. Найбільший за обсягом і найвідоміший твір письменниці – «Товаришки» – був надрукований у жіночому альманасі «Перший вінок» (Львів, 1887), що вийшов на кошти Олени Пчілки і галицької письменниці Наталії Кобринської. Одночасно вона, дописувала до львівського дитячого юнацького журналу «Дзвінок», друкувалася в інших західноукраїнських часописах.

Якою треба було володіти фізичною силою й дивовижною працьовитістю, щоб мати час і на родинні турботи! Виховання дітей – Михайла, Лесі, Ольги, Оксани, Миколи, Ісидори – було спрямоване на те, щоб і вони росли свідомими патріотами. «В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки», «робила я все можливе для того, щоб і в Лесі, і в інших дітях моїх виховати любов до України, охоту служити їй якоюсь своєю здатністю». Тоді, як брати й сестри вчились у гімназіях, Леся через прогресуючу хворобу не могла ходити до школи. Та домашня наука разом із самоосвітою дала такі наслідки, що Леся Українка стала однією з найосвіченіших жінок світу. В цьому незаперечна заслуга матері. Не можна забувати й того, що через її серце пройшла початкуюча творчість дітей, яким вона дібрала такі промовисті літературні псевдоніми – Михайло Обачний, Леся Українка, Олеся Зірка.

Олена Пчілка була фундатором і активним учасником київських культурно-просвітніх товариств: «Литературно-артистическое общество», «Боян», «Просвіта», «Український клуб». Вона домагалася перед урядом відкриття шкіл з українською мовою викладання.

В період політичної відлиги, що прийшла з революційними подіями 1905 року, в Полтаві за участю Олени Пчілки вийшов перший номер літературно-громадського ілюстрованого журналу «Рідний край» (1905-1916). У редакційній статті цього часопису зокрема писалось: «Нехай же колись не скажуть про нас, що ми проспали й цю велику добу, нехай батьки колись розкажуть дітям, а учителі навчатимуть у школах, як ми за волю боролись...» Та коли в квітні 1907 року полтавська цензура заборонила «Рідний край» за його «вредное направление», Олена Пчілка продовжила його видання самотужки (допомагав їй лише один технічний працівник). Займала вона тоді помешкання у Києві по вул. Маріїнсько-Благовіщенській, 97 (нині вул. Саксаганського). Там же була й редакція.

Треба було мати неабияку громадянську мужність для того, щоб в умовах заборони українського слова публічно заявити: «Будемо ставити своїм найпершим завданням ширити між українцями українську національну самосвідомість...» В «Рідному краї» далі писалось: «Лише той подоланий, хто вже зовсім опустив руки. Не стерли нас цілі віки зневаги, поневіряння, безправності національної, не вмруть українці й далі. Увесь народ перевернутися не може, хоч і далі будуть калічити його душу в школі».

Часопис давав широку інформацію про суспільно-політичне життя країни, громадські справи. Тут друкувалися літературно-художні твори, публіцистичні статті, розвідки з мистецтвознавства, етнографії... Про «Рідний край» мова окрема. Ми ж ставимо за мету познайомити з іншим виданням Олени Пчілки.

Як додаток до «Рідного краю» Ольга Петрівна Косач започаткувала 1908 року видання дитячого журналу «Молода Україна» для дітей молодшого й старшого віку, бо в ньому була «...велика потреба і для сім'ї, і для школи, взагалі для виховання свідомих українців». Це був перший і єдиний журнал для дітей Наддніпрянської України рідною мовою.

Відкривається видання звертанням «До милих читачів «Молодої України»: «Як до вас промовляти?.. Адже єсть між вами великі, єсть і маленькі. Той хоче … казочки, той хоче пісеньки... той хоче розваги, той хоче науки... Будемо розмовляти, – розмовляти по-українському. Довго ми ждали сього...» і далі і читаємо, що прийшов час мати свій, і український часопис, як німці мають німецький, а французи – французький, «не подоба цуратися свого рідного слова..., своєю мовою не слід гордувати...»

Виряджаючи в світ друковане «дитя», авторка бажала, аби рідне слово знайшло щирий привіт у читачів, аби знайшло стежку й до сільських бібліотек. «Коли б хто знав, як тяжко одній людині видавати часопис при малому числі платних прихильників», – писала Ольга Петрівна. А передплатників було біля 30, тоді як коштів затрачалося удвічі більше. «Молоду Україну» можна було передплатити разом з «Рідним краєм» окремими номерами або ж купити в книгарні цілий зшиток-річник в оправі.

У 1913 році «Молода Україна» не виходила і припинила своє існування 1914 року в Гадячі, коли було наказано закрити всі українські періодичні видання.

Треба сказати, що хоч літературна мова ще не була такою, як ми маємо її сьогодні, мова часопису була проста, «без чужої та важкої літературщини».

Зміст місячника «Молода Україна» – різножанровий. Це оповідання, вірші, байки, одноактні п'єси, казки, науково-художні та історичні розповіді, багатющий фольклорний матеріал.

Треба відзначити, що значну частину кожного номера становив доробок самої укладачки-редактора, яка, крім відомого літературного псевдоніму, підписувалась ще й так: Бабуся, Бабуся Олена, О. Б-а, П., К-ч, О. К., Кочубеївна, Княжна Кочубеївна, О. Колодяжинська, Олена Суботенкова, Цяцька.

Оповіданням «Хлопчик і ведмідь» авторка відкриває перший номер «Молодої України» за 1908 рік. Це майже казкова бувальщина: сирота-хлопчик, який узимку ходив по селу з пошуках милостині, прибився до одного двору, в повітці якого спав ведмідь. Хлопчик був дуже стомлений, тому зрадів, відчувши тепло, і прийняв ведмедя за собаку. Згодом вони потоваришували. А господар, побачивши хлопчика у ведмежих обіймах, взяв його до себе на службу.

Перу Олени Пчілки належать оповідання «Голосний пам'ятник» (як було побудовано пам'ятник Фрідріху Шіллеру в Штутгарті), «Малий музика Моцарт» (в основі його – епізод з життя юного композитора), «Рафаелеві янголята» (про фрагмент відомої картини Рафаеля «Сікстинська мадонна»).

В оповіданні «Кухлик» створено цікавий образ дівчинки Мані, яка спочатку гнівається на служницю за розбитий її улюблений кухлик, а потім її прощає. «На хуторі» – це замальовка з життя селянської родини, у якій «знайшлося» телятко – велика радість і втіха для всіх.

Серед поетичних творів письменниці – вірші «Школярикове прощання», «Школярик на виїзді», «Вітання від Нового року». В останньому авторка закликає «молоденьких товаришів» краще вчитися, більше працювати, слухатися батьків, не кривдити менших від себе. Від імені Нового року вона звертається й до тих,

Хто цурався свого слова,По-вкраїнськи не читав, Рідну мову свого краю, Як чужинець, занедбав. Таким читачам потрібно негайно виправитись, бо «то велика біда», на

думку авторки. Є в «Молодій Україні» і ряд оригінальних поезій. Це оповідання у

віршах. Герої однойменних творів Галя і Панасик – сироти. Незважаючи на убогість і злидні, вони прагнуть вчитися, щоб робити людям добро. Згодом Галя одружується і будує для односельців книгарню, лікарню і

школу. А Панасик став лікарем, «в рідні села пішов працювати», та «з щирим серцем людям помагати».

Поезія «Чайка» – про трагічну долю пораненої пташки, яку зрадив Кречет:

«Я ж надію в серці мала на могутні крила, – А тепер! Жить самотою вже мені не сила! Смійся ж, лихо невсипуще!Тішся, люте, вволю! Бери ж мое життя тяжке, бери мою долю». Через силу бідна Чайка крилами змахнула, Вдарилась об діл, об землю й навіки заснула. А ось як починає свою розповідь дід Микита з твору «Івасик»:На Вкраїні над ставочком стояла хатина Гарнесенька, білесенька, як мала дитина. В тій хатині жив рибалка,всяк з ним, дітки, знався. Мав він жінку, мав і сина, син Івасем звався. Одного разу рибалка віз панові рибу. Де не взялася буря –

розтрощила човен і викинула на берег Івася. О тій порі поверталися з походу москалі й забрали хлопчика з собою.

«Бабусин сон у багатий вечір» оповідає про вдову Настю, якій приснився сон: ніби до її хати в хуртовину хтось підкинув маленьку дитинку з грішми. Насправді у стані глибокого сну багаті пани перевозять бабу Настю до своєї господи, де вона залишається за няньку.

Значним внеском в українську дитячу літературу стали вірші та пісеньки Олени Пчілки для дітей молодшого віку. Ось деякі з них: «Співаки» («Кицьки-нявки іменини...»), «Квартет», «Весняні квіти», «Зайчатко й хлоп'ятко», «До діточок», «Дітвора», «Товариші», «Снігова баба», «Пісенька» («Гоп-скок веселенько...»), «Покута» (або «Хворий котик»), «Змислений котик», «Наука», «Вишеньки-черешеньки», «Котик-мурчик, мій голубчик...» та інші.

Кому не припадуть до душі оці рядочки:Грайтесь, дітки, забавляйтесь, Та й розуму научайтесь. Бо давно люди говорять, Що, хто розуму не має, Того щастя обминає. Ще на початку своєї літературної діяльності у збірці «Думки-

мережанки» Олена Пчілка серед інших надрукувала байку «Найкращі діти». В «Молоду Україну» цей твір увійшов під назвою «Найкращі діти – матусі». Тут розповідається про те, як сова попросила орла, щоб він не їв її дітей – «найгарніших, щонайкращих». Так він і робив. Не чіпав красивих пташенят, а як побачив «щонайгірших», то поїв. А то були саме совині діти – для неї «щонайкращі».

Візьмемо баєчку «Маленький вітрячок». З неї випливає така мораль:

Є й люди, як ті «вітрячки», що роблять ділечко в житті, Хоч тихо, помаленьку, та совісно, вірненько, Не дивлячись на значного сусіду і не шукаючи бучного сліду.

У байці «Снігир та Щиглик» авторка засуджує тих людей, які сміються з чужого горя, а в іншій – «Миколка й Лиска» – вона повчає:

...Що і плохого не займай, Не користай з його терпіння, Не уживай того дражніння, Бо є й терпінню край.Є в часописі й інші байки Олени Пчілки: «Миш Городянка і Миш

Хуторянка», «Гнідко й Сірко», «Дрібненькі грушки». Якщо в «Рідному краї» дебютував молодий Тичина віршем «Що

місяцю зіроньки кажуть ясненькі», то у «Молодій Україні» Максим Рильський надрукував оповідання «Кузьмик і Семенко» та вірш «Зимовий ранок» («Дрімає білий ліс, мов чарами повитий...»). Прочитаємо тут і казку «Про Правду та Неправду» Михайла Коцюбинського, і «Казку про Оха-Чудодія» Лесі Українки, байки М. Старицького, поезії О. Олеся, оповідання С. Васильченка, Грицька Григоренка, твори Б. Грінченка, С. Руданського...

Зустрінемо в часописі й такі літературні імена, як Спиридон Черкасенко, Сергій Мартос, Людмила Старицька-Черняхівська, Андріан Кащенко, Клим Поліщук, Надія Кибальчич, Феодосій Майстренко, Надія Сонцева і менш відомі літератори – Петро Гай, Одарка Романова, Петро Радний, Мусій Бандурист, Людмила Волошка, Федір Петруненко, Микола Фон-Рендель, М. Устименко, Ф.Новицький та інші.

До «Молодої України» тягнулися й зовсім юні таланти, такі, приміром, як Марина Ткаченківна, дванадцятирічна учениця земської школи. Цікаво, що замість гонорару ця дівчинка попросила: «Аби мені подарували історію про козаків та український народ. Таку книжку я бачила в учителя, вона зветься «історія України-Русі», написав Аркас... Пришліть мені книжку, то я напишу ще яке оповідання...»

На історичну тему в журналі можна було прочитати оповідання Андріана Кащенка «Мандрівка на пopoги», «В гостях на Запоріжжі», «Славні побратими» (про Данила Нечая та Івана Богуна).

Тоді як діти, позбавлені рідної школи, не могли читати зарубіжних письменників українською мовою, Олена Пчілка знайомить читачів з кращими зразками російської і світової класики. На сторінках «Молодої України» друкуються твори Л. Толстого, І. Тургенева, М. Гоголя. Д. Мамина-Сибіряка, Ч. Діккенса, С. Лагерлеф, Р.Д. Кіплінга, Е. Сеттона-Ромпсона, А.Доде, В. Гюго, Г.К. Андерсена, О. Уайльда... Олені Пчілці належить і переклад «Подорожей Гуллівера» Дж.

Свіфта, що виходили й окремим виданням під назвою «Гулліверове мандрування».

Добираючи матеріал для свого часопису, Олена Пчілка ставила за мету навчити дітей добру. Вона хотіла, щоб українські діточки росли свідомими українцями, а не «перевертнями», щоб не губили свого національного кореня, щоб любили свій рідний край – Україну – так, як навчав батько Тарас. Треба сказати, що Олена Пчілка була великою популяризаторкою творчості Т.Шевченка. Вона друкувала в часописі його вірші, присвятила йому чимало статей, промов, поезій. Письменниця прагнула, щоб діти знали й шанували «славутнього батька українського». Ось із якими словами звертається вона до маленьких читачів «Молодої України»: «Коли ви хочете пошанувати пам'ять нашого найкращого українського Кобзаря, то любіте свою рідну Україну, не цурайтеся свого рідного слова. А коли буде до того змога, попросіте тата або маму, щоб повезли вас на Тарасову могилу».

Про вечір пам'яті Кобзаря розповідається в одному з номерів «Молодої України» за 1910 рік – то був перший прилюдний дитячий шевченківський вечір у Києві, в Українському клубі. Подається і знімок, на якому в українському вбранні дітки – учасники вечора.

До 100-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка Олена Пчілка написала п'єсу для дитячого театру «Весняний paнок Тарасовий», що ставилась тоді в Гадячі, де жила письменниця.

Як досвідчений педагог Олена Пчілка надавала великого значення і природничим наукам. У «Молодій Україні» є дуже цікава серія розпо-відей під назвою «Світознання». Йдетьться в них про землю та різноманітні зміни на її поверхні, про море, вулкани, коралові острови, «крейдяні гори», повітря, сніг, водяну крапельку, амебу, інфузорії, вітер, про життя тварин та тропічні рослини («Страшні коти», «Під гарячим сонцем», «Про лева», «Слони», «Ведмеді»,«Кенгуру»), про гадюк, китів, качконосів... Читачі могли перенестися до Криму чи в Київський зоологічний сад, познайомитися з книгою полярного дослідника Ф. Нан-сена, дізнатися про давньогрецького вченого-математика Архімеда. Біль-шість таких розповідей написала Олена Пчілка. Серед авторів – Юрко Сірий (псевдонім літературного критика і публіциста Ю. Тищенка). Він закликає всіх гуртуватися навколо «Молодої України», щоб читати «велику книгу природи». Варто тут згадати і про такий показовий персонаж, як Тітка Маруся з оповідання «Майте жалість до тварин», яка прохає дітей «любити все живе, все те, що не може висловити свого горя».

Окремого дослідження заслуговує діяльність Олени Пчілки – фолькло риста. Ще замолоду, живучи на Волині, письменниця записувала зразки народної творчості, мала цілі зшитки пісень та легенд. Вона зібрала 30 зразків народних українських узорів, що склали унікальну етнографічну працю Украинский народный орнамент». Пізніше перевидавала її під назвою Українські узори». Їй належить і велика наукова праця «Украинские колядки». Тож не дивно, що й «Молода Україна» пересипана перлами народної мудрості. Тут і народні казки, і

дитячі пісеньки, ігри та забавки, приповістки, жартівливі віршики, колисанки, шаради, загадки, прислів'я, швидкомовки-«спотиканки», сміховинки, щедрівки та колядки, різдвяні привітання, великодні жарти.

Запам'ятались приповістки, які подаємо майже дослівно. Казав дід: “Візьми висмикни прутика з віника – о зараз переломиш, а стань переламувати віника, як ті прутики держаться вкупі, – то й не подужаєш. Отак і ви, (дітки, – держіться купки». І ще одна приповістка про хліб, в якій розповідається про те, як Бог розгнівався на людей, які перестали шанувати хліб, та і зішморгнув усі колоски на стеблі,залишивши одного на прохання кота й собаки. Але люди й той....останній хліб відібрали в тварин. 3 того часу собака з котом і сваряться, кому ж із них Бог залишив стебельце.

В часописі знайдемо і відомі українські народні казки «Журавель та чапля», «Казочка про курочку рябу», «Казка про котика і півника», «Солом'яний бичок», «Пан Коцький», «Горобець та билина»... Розповідала їх письменниця так, як чула на Волині, Київщині й Полтавщині. В її літературних обробках маємо й такі казки: «Івашко», «Казочка про Коржик» (в народі – «Телесик», «Колобок»), «Казочка про дідову рукавичку», «Казочка про Козу-Дерезу», «Лисичка-сестричка й Вовк», «Про Дідову і Бабину Дочку»... До речі, Ольга Петрівна й сама писала казки («Сосонка», «Хлопчик і Ведмідь»).

«Молода Україна» ілюстрована прегарними роботами видатного українського художника Опанаса Сластіона, інших авторів – А. Лазарчука, О.Неприцького, Ф. Литвиненка, Т. Сирокомського...

Трохи згодом упорядкувала й видала Олена Пчілка ще й такі книжечки: «Зелений гай. Віршики й казки з малюночками для дітей», «Байки. Для сім'ї та школи», п'єси «Казка Зеленого Гаю», «Кобзареві діти». Отже, спадщина величезна, а знаємо і дбаємо про неї, на жаль, мало.

Настав час уважніше вивчити творчий доробок цієї талановитої письменниці і, зокрема, її внесок у дитячу літературу. Чому б не перевидати все найкраще, що ввійшло до «Молодої України», і не тільки самої Олени Пчілки, а й різних авторів цього часопису? Така книжка стала б у пригоді дитсадкам. Деякі твори могли б увійти і до шкільних підручників.

Хочеться вірити в те, що слово Олени Пчілки дійде до кожного школяра.

- Слово має бібліотекар центральної дитячої бібліотеки Л.В.Молокус, яка представить художні твори Олени Пчілки.

Презентація художньої літератури .- Обговорення виступів за участю слухачів.- Людмила Євгеніївна Волошина підвела підсумки і подякувала

учасникам конференції.А наостанок пролунав вірш у виконанні Л.Андрєєвої і К.Антипчука.