1

Національна академія державного управлінняпри Президентові України

Дніпропетровський регіональнийінститут державного управління

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ

ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

Матеріали 8-ї регіональноїнауково-практичної конференції

(19 травня 2011 р., м. Дніпропетровськ)

ДніпропетровськДРІДУ НАДУ

2011

32

ББК 66.4 (0)

А 43

Редакційна колегія:Л.Л. Прокопенко (голов. ред.), д-р держ. упр., доц.,

О.М. Рудік, канд. політ. наук, доц., К.Ю. Богомаз, д-р іст. наук, проф.,Г.Г. Кривчик, д-р іст. наук, проф., Б.Б. Глотов, д-р філос. наук, доц.,

О.В. Овдін, канд. іст. наук,В.В. Баштанник, канд. держ. упр., доц. (відп. секретар).

А 43 Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України:матеріали 8-ї регіон. наук.-практ. конф. 19 трав. 2011 р., м. Дніпропетровськ / за заг.ред. Л.Л. Прокопенка. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2011. – 384 с.

Уміщені матеріали доповідей учасників щорічної регіональної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми європейської та євроатлантичноїінтеграції України» щодо проблем та перспектив процесу приєднання Українидо Європейського Союзу та співробітництва з НАТО.

Розраховано на фахівців державного управління, працівників органівдержавної влади та місцевого самоврядування, науковців, викладачів, слухачівНаціональної академії державного управління при Президентові України, а такожбуде корисним для всіх, кого цікавить окреслене коло проблем.

© ДРІДУ НАДУ, укладання,оригінал-макет, 2011

ЗМІСТ

ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯСЕРЬОГІН Сергій. Принципи департизації, лояльності та нейтральностів процесі удосконалення законодавства про державну службу .............................10МОЛОШНА Олена. Організаційно-правові засади реалізації європейськихпринципів публічного адміністрування в державно-управлінській діяльності .......12БОРОДІН Євгеній. Державна молодіжна політика та євроінтеграційніпроцеси в Україні: досвід та перспективи ....................................................................14РУДІК Олександр. Угоди з ЄС як чинник європеїзації України .............................17ПРОКОПЕНКО Леонід. Моделі місцевого управління в країнах ЄСта можливість їх адаптації в Україні ................................................................. 20ЩЕРБАКОВ Павло, БУХАНЕЦЬ Сергій. Оцінювання програм регіональногорозвитку в Польщі ........................................................................................... 23ТРЮХАН Вадим. Моделі горизонтальної координації європейськоїінтеграції України ...............................................................................................................24СЕРГЄЄВ В’ячеслав. Ціннісний вимір політичних мереж у пострадянських країнах ......28

СЕКЦІЯ 1Відносини Україна – ЄС: сучасний стан та перспективи розвитку

БАШТАННИК Віталій. Європейський інтеграційний процес та національнадержава: напрями взаємовпливу ..................................................................................31БАШТАННИК Оксана. Східне партнерство для України:шлях від сусідства до інтеграції ......................................................................................33БОРОДІНА Оксана. Національні заходи з забезпечення європейськогоінтеграційного вектора розвитку України ...................................................................35ДОБРЄВА Наталія. Напрями європейської інтеграції щодотранскордонного співробітництва в Україні .....................................................................37КАХОВСЬКА Олена. Державна політика європейської інтеграції України:економічна складова .........................................................................................................40КОНДРАШЕВА Ольга, ТЮТЮННИК Віра. Актуальність дослідженнятермінології євроінтеграції ..............................................................................................42КОХАН Антоніна. Демократичні стандарти державної комунікації:українсько-європейський контекст .................................................................. 45КРАВЧУК Ірина. Організація моніторингу та оцінювання виконанняпорядку денного асоціації між Україною та ЄС .........................................................47КУПРІЙЧУК Василь. Зовнішньополітична діяльність України в 1917 – 1920 рр. .......50ЛИТВИН Марина. Рекомендації щодо розвитку банківської діяльностіУкраїни в контексті фінансової глобалізації .................................................... 52МЕЛЬНИК Максим. Нормативно-правове забезпечення відносинУкраїни та ЄС у сфері розвитку інформаційного суспільства .......................................54МИКИТЧУК Наталія, ВЕЛИКА Наталія. Україна – Польща:стратегічне співробітництво у рамках європейської інтеграції ........................ 57НЮНЬКО Ольга. Транскордонне співробітництво: регіональний рівень ............58ПОДОЛЬСЬКА Олександра. Відносини Україна – ЄС: перспективи розвитку ............ 61РУБАН Юрій. Єдність лібералізму і націоналізму в європейській політичнійпрактиці та їх протиставлення в українській політичній комунікації ....................62

54

САВОСТЕНКО Тетяна, ЄФІМЕНКОВА Наталія. Інтеграція Україниу світову економіку шляхом розвитку трансферу технологій ................................65СМІРНОВА Антоніна. Сучасний стан та перспективи розвитку відносинміж Україною та Європейським Союзом ........................................................ 67СОТНІКОВА Ірина. Україна – ЄС: реформування пенсійної системи ..............70СТРЕЛЬЦОВ Володимир. Використання доробку країн Південної Америкиз розбудови інтеграційної архітектури з ЄС ................................................................72ТОДОРОВ Ігор, ХОМЕНКО Андрій. Українська консульська службав євроінтеграційному вимірі ........................................................................... 74ФОМЕНКО Світлана. «Східне партнерство» як новий напрям розвиткуєвропейської політики сусідства ...................................................................... 77ФОМЕНКО Світлана. Сутність та особливості Європейської політики сусідства ......80ШАПОВАЛОВА Олександра. Вплив українського внутрішньополітичногоконтексту на характер відносин між Україною та Європейським Союзомв рамках Європейської політики сусідства ...................................................... 84ШУМЛЯЄВА Ірина, БЕРЕЖНА Марина. Реалізація спільнихміжрегіональних проектів між Україною та ЄС: перспективи удосконалення ...87

СЕКЦІЯ 2Досвід трансформації територіальної організації влади в країнах ЄС

та шляхи його адаптації в Україні

АНІКЄЄВА Світлана. Досвід взаємовідносин органів місцевогосамоврядування та виконавчої влади в країнах Європейського Союзу ..............91БОБРОВСЬКА Олена, ШУМІК Ірина. Антикризове управлінняекономічним розвитком територіальних утворень: досвід для України ........... 93ЗОТОВА Тетяна. З досвіду реформування системи публічного управлінняРеспубліки Польща ...........................................................................................................96КАРПЕНКО Олександр. Використання європейського досвіду в наданнімуніципальних послуг місцевими органами публічної влади ..............................98КЛИМЕНОВА Олена. Реформування територіальної влади в країнах ЄСта шляхи його адаптації в Україні ........................................................................................101КОЛТУН Вікторія, ЯКИМЧУК Сергій, КАЦАЙ Ігор. Принцип субсидіарностів наданні муніципальних послуг як парадигма трансформаціїтериторіальної організації влади: досвід ЄС для України ........................................103КОПИЛ Богдан. Збалансований регіональний розвиток: європейський контекст .. 106МАЛИШ Марія. Основні теоретичні засади та специфікарегіональної політики держав ЄС ..............................................................................107МИРНИЙ Олег. Реформування роботи органів місцевої виконавчої владиу сфері вищої освіти в умовах європейської інтеграції ..........................................108НАКОНЕЧНИЙ Володимир. Організація влади міста: європейський вимір ........ 110НОВІКОВА Оксана. Формування системи територіальної організаціївлади: досвід країн ЦСЄ .................................................................................................113ОЛІЄВСЬКА Мирослава. Засоби оптимізації державного управліннясоціальною сферою регіонів ........................................................................................115ПАСІЧНИК Марія. Публічне адміністрування у країнах ЄС:пошук оптимальної моделі управління .....................................................................117ПРИХОДЬКО Роман. Здійснення регіональної політики в Європейському Союзі .... 120

ПРОКОПЕНКО Леонід, СВІСТУН Тетяна. Досвід організації діяльностіпостійних комісій місцевих рад у Польщі ....................................................... 121РЄЗНІК Олег. Шведський досвід місцевого самоврядуваннята можливості його використання в Україні ................................................... 124САМБУК Олена. Діяльність громадських дорадчих комітетівна місцевому рівні: досвід Румунії ....................................................................................125СТАДНИЧЕНКО Тетяна. Теоретичні засади формування європейськоїсистеми публічного адміністрування ........................................................................129СТАРУШЕНКО Олена. Становлення сучасних європейських концепціймісцевого самоврядування ...........................................................................................131СТРІЛЕЦЬ Юлія. Модернізація місцевого врядування в Україніз урахуванням принципів «good governance» ............................................... 134ТАТУСЯК Сергій. Європейські підходи до формування механізміврегіонального врядування за Лісабонським договором .......................................136ТИЩЕНКО Костянтин. Досвід трансформації системи організаціїмісцевої влади в країнах Європи ..................................................................................139ТУПІЦИН Володимир. Проект Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України»: європейський вимір ................................... 141ШЕЛОМОВСЬКА Оксана. Досвід організації місцевого самоврядування в Естонії.....143ШУМЛЯЄВА Ірина. Територіальна організація місцевогосамоврядування в Іспанії: досвід для України .................................................................146

СЕКЦІЯ 3Державне управління та державна служба в країнах ЄС: досвід для України

БІЛЕНЬКА Наталія. Досвід приватизаційних процесів у Польщі та Чехії .........148ВУКОЛОВ Володимир. Збалансована система показників у державному секторі ....150ГАНОЦЬКА Світлана. Модель ефективного управління якістю реформв державній службі: зарубіжний досвід .......................................................... 152ГЕВЕЛЬ Ксенія. Державне управління сферою збереженняісторико-культурної спадщини: досвід Болгарії .............................................. 153ГОЛУБЧИК Ганна, ГРИГОРАШ Ольга. Європейські моделіфінансування сфери культури та мистецтв .................................................... 156ГОНЧАРУК Наталія, СУРАЙ Інна. Добір як кадрова технологія формуванняуправлінської еліти: досвід Франції ............................................................................159ГОРБИК Олександр. Досвід країн ЄС у регулюванні ринку цінних паперіву контексті євроінтеграції України .................................................................. 161ГРИЦЕНОК Олександра. Шлях до інформаційного суспільства:європейський досвід для України ................................................................... 164ДАНЬШИНА Юлія. Зарубіжний досвід підвищення якостіадміністративних послуг ................................................................................ 166ДАРІЄНКО Анатолій. Дослідження зарубіжної практики пенсійних реформ .... 168ДАРМОГРАЙ Наталія. Організаційно-правові чинники патронатноїслужби органів влади: український та європейський досвід .......................... 170ДЕКАЛЬЧУК Петро. Європейський досвід добору персоналу в органахмісцевого самоврядування ............................................................................ 173ДУНИЦЬКА Юлія. Реформування системи соціального страхуванняв Польщі: досвід для України .......................................................................... 175

76

КОВАЛЬОВА Дарина, ГОЛУБЧИК Ганна. Досвід діяльності європейськихкадрових служб для України ........................................................................... 178КОГУТ Петро. Теоретичні основи персоніфікації політичної владив публічному управлінні ................................................................................ 180КОЛЕСНІКОВ Борис. Концептуальні засади державного управліннярозвитком інформаційного суспільства в Україні та його інтеграціїдо інформаційного суспільства ЄС ................................................................ 183КОМАРОВ Олег. Реформування інституту публічної служби в Україні:німецький досвід ............................................................................................ 186ЛЕТУЧИЙ Дмитро. Деякі аспекти світового та європейського досвідудержавного управління .................................................................................. 188ЛІТВІНОВА Наталія. Інформаційна відкритість органів владидля громадськості: європейський досвід ................................................................... 190ЛІФАНОВА Євгенія. Європейський досвід формування іміджумуніципальних утворень ................................................................................................192ЛОСЄВ Дмитро.Характеристика методів державногорегулювання інноваційного розвитку в країнах ЄС ........................................ 194МАТІЄВА Яна. Електронне урядування в контексті європейськоговибору України .............................................................................................. 197МИРОНОВА Юлія. Відповідальність уряду зарубіжних країн ......................... 199МОСКАЛЕНКО Світлана. Управління змінами в державномууправлінні: від лозунгів до результатів ............................................................ 202ОЛІЙНИК Володимир. Національна продовольча безпекав контексті європейської інтеграції України .................................................... 204ПАК Степан. Державне управління охороною здоров’яв країнах Європейського Союзу: досвід для України ...................................... 206ПАРХОМЕНКО Наталія. Міграційна політика Республіки Польща:досвід формування та можливості використання Україною ........................... 209ПОКРОВА Руслан. Публічне адмініструванняв Словацькій Республіці: досвід для України ................................................... 212ПОПОВ Сергій. Інноваційна діяльність у контексті системнихдержавно-управлінських перетворень ......................................................................215ПРИХОДЬКО Олена. Основні засади реформування державногоуправління в Латвійській Республіці .............................................................. 216ПРИХОДЬКО Роман. Удосконалення управління структурнихпідрозділів МНС: євроінтеграційний вимір .................................................... 219ПРИХОДЬКО Роман. Становлення регіональної політикив Європейському Союзі ................................................................................. 221ПРОКОПЕНКО Леонід. ТРИСТАН Ганна. Досвід державно-громадськогоуправління освітою в країнах ЄС .................................................................... 223ПРУДИУС Леся. Управління якістю в органах державної владита органах місцевого самоврядування на основі процесного підходу................... 225РОЙ Ірина. Державне управління міграційними процесамиєвропейського простору ................................................................................ 228РУДІК Надія. Європеїзація державного управління в умовахобумовленості ЄС: український контекст ....................................................... 230СЕМЕНЧЕНКО Олена. Розвиток державного управління освітоюі наукою згідно з вимогами Європейського простору вищої освіти ..................235

СКОРОПАД Олена. Досвід організації державної служби європейськихкраїн для реформи системи державної служби України ................................ 237СОКОЛОВА Тетяна. Державне управління та державна службав країнах ЄС: досвід для України ..................................................................... 239СОРОКА Світлана. Депутатські запити як форма парламентськогоконтролю уряду в країнах ЄС .......................................................................................242ФОЛЬВАРОЧНИЙ Юрій. Окремі аспекти удосконаленняякості управлінських послуг: досвід Великобританії ...................................... 245ХАЇТ Людмила. Зарубіжний досвід оцінки якості і задоволеностіпацієнтів у наданні медичних послуг ..........................................................................247ШВИДУН Віктор. Окремі аспекти державного управління освітоюв контексті інтеграційних процесів ...............................................................................249ШЕЛОМОВСЬКА Оксана. Формування та розвиток державногоуправління вищою освітою в Литві ............................................................................252ШЕПРУТ Інна. Становлення державної служби в Польщі .....................................256ШОВГЕЛЯ Олена. Забезпечення мотивації посадових осібмісцевого самоврядування з урахуванням регіональної специфіки ..................258ЩЕРБАКОВ Павло. Зарубіжний досвід управління об’єктамикомунальної власності .................................................................................... 260ЯРОШУК Марина. Оцінювання ефективності діяльності органівдержавної влади в країнах ЄС ......................................................................... 261

СЕКЦІЯ 4Проблеми адаптації національного законодавства України

до правової системи ЄС

БАЛІН Володимир. Запровадження в Україні досвіду державногорегулювання ринку автотранспортних послуг в ЄС ...............................................264БАТЕНЧУК Марія. Наближення механізмів державного управліннязабезпеченням майнових прав дітей в Україні до вимог ЄС ........................... 266БАШТАННИК Алла. Напрями впровадження світового досвідуорганізаційного забезпечення діяльності судів в Україні .......................................268БЕЗВЕРХА Тетяна. Розвиток засобів масової інформації як передумовазахисту суспільної моралі в контексті європейської інтеграції України .................. 271БОРТНІК Світлана. Реформування соціального страхуваннята пенсійного забезпечення в контексті адаптації національногозаконодавства до європейських норм та стандартів у соціальній сфері ...........272ВЛАСЮК Валерій. Щодо чинників права у процесах проведенняадміністративної реформи в Україні ..........................................................................275ВОЛОШЕНЮК Людмила. Адміністративно-правові та функціональніаспекти функціонування механізму державного контролю на етапіпроведення демократичних реформ: світовий досвід та Україна ........................277ГАЛАГАН Марина. Адаптація законодавства Хорватії до правовоїсистеми ЄС: досвід для України ...................................................................... 280ГАПОНОВ Сергій. Перспективи запровадження європейськогозаконодавства у сфері соціальної політики в Україні(на прикладі європейської стратегії «Європа 2020») ................................................ 282ГЛАЗУНОВ Станіслав. Вирішення проблем «конфлікту поколінь» крізьпризму європейського законодавства та національних культурних традицій ...... 283

98

ГОРБАТЮК Вадим. Конституційна реформа в Україніяк євроінтеграційний пріоритет ..................................................................................285КОЛЕСНИК Галина. Проблеми адаптації українського законодавствадо права ЄС: захист інтелектуальної власності .........................................................288ЛАЗАРЄВА Леся. Європейський досвід у пошуках визначеннякритеріїв ефективності діяльності Уповноваженого з прав людини ..................290ЛИМАР Андрій. Демократизація процесу гармонізації українськогозаконодавства у сфері інтелектуальної власності із законодавством ЄС ...........291МАМАТОВА Тетяна. Перспективи адаптації національного законодавстваУкраїни у сфері соціальної відповідальності до міжнародних нормта усталених практик ...................................................................................... 294НАМЕСТНІК Вікторія. Аналіз процесу адаптації економічногозаконодавства України до законодавства ЄС .................................................. 296ПАЛАГНЮК Юліана. Адаптація національного законодавства Українидо правової системи ЄС у сфері засобів масової комунікації ........................ 298ПОПОВИЧ Юлія. Правові аспекти регулювання проблемитрансграничного забруднення в законодавстві ЄС: уроки для України .............301САВАНЕ Сорі. Європейський досвід вирішення кадрових питань у системіінституту примусового виконання рішень органів публічної влади ............... 304СЛАБИХ Діана. Європеїзація правової системи України шляхомадаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС ................................306СТОРОЖЕНКО Олександр. Прийняття Закону України «Про культуру»як позитивний крок для державного регулювання культурної сфери ................308ЧЕРЕДНИК Наталія. Українська мова і світовий комунікативний простір .........310ЧЕРКАШИНА Катерина. Європейський досвід гарантування органівмісцевого самоврядування в Україні ............................................................. 312

СЕКЦІЯ 5Україна – НАТО: проблеми та перспективи співробітництва

АРТЕМЕНКО Наталія. Україна – НАТО: проблеми та перспективиспівробітництва ...............................................................................................................315ВОЛКОВА Світлана. Україна – НАТО: питання про наукове співробітництво ..... 318КРИВЧИК Геннадій. Труднощі євроатлантичної інтеграції України .................320ПАЩЕНКО Віктор. Україна і НАТО в пошуках колективної безпеки ...... ......... 32 3РУДЕНКО Станіслав, НАРІКОВА Катерина. Проблема підготовкий оприлюднення власної «Української ініціативи» щодо формуваннянової безпекової архітектури в Європі .......................................................................325ТАРАНОВА Світлана. Досвід митної служби СШАдля забезпечення співробітництва Україна – НАТО ................................................327

СЕКЦІЯ 6ЄС: політика, економіка, суспільні відносини

ВОЙТЕНКО Ірина-Христина. Наднаціональні інститути Європейського Союзуяк феномен трансформації системи міжнародних відносин ...............................330ДЕНИСЕНКО Тетяна. Соціальне призначення держави – досвід країнЄвропейського Союзу ....................................................................................................331

КІРЄЄВА Ольга. Становлення поняття «соціальне підприємництво»в країнах Європи ............................................................................................ 335КОЛІСНІЧЕНКО Наталя. Зарубіжний досвід юридичної підготовкисуб’єктів політичної діяльності .....................................................................................338ЛЄБЄДЄВА Ярославна. Білінгвальна освіта в Латвії: вдалий крокдо мультикультурного суспільства .............................................................................340ЛЯШЕВСЬКА Олена. Валовий регіональний продукт як інструментаналізу економіко-структурних пропорцій регіональної економіки ............... 342МАЛЮСЬКА Вікторія. Держава і церква як інститути громадянськогосуспільства: євроінтеграційний контекст взаємовідносин ...................................344МАТВІЄНКО Андрій. Комунікації за допомогою інтернет-представництв .......347МІНІЧ Віктор. Європейські підходи до державного регулюванняінвестиційної діяльності .................................................................................................348ОВДІН Олександр. Процеси старіння населення в країнахЄвропейського Союзу: тенденції та перспективи ....................................................350ПАХЛОВА Світлана. Культурна політика: нові перспективи післяприйняття Лісабонського договору .............................................................................353ПАШКОВА Ганна. Застосування кластерного підходу в регулюваннірегіонального розвитку в країнах ЄС ..........................................................................357ПІСТРАКЕВИЧ Олена. Агентства Європейського Союзув європейському врядуванні .......................................................................... 359СИНЯЧОВ Олександр. Доступ до інформації і знань як важливаскладова Женевського плану дій з питань інформаційного суспільства ...........362СМЬОРДОВ Ростислав. Зарубіжний досвід підвищення інвестиційноїпривабливості регіонів ...................................................................................................364СОВГИРА Анатолій. Основні напрямки реформування економічногорозвитку громад ..............................................................................................................366ТОРЯНИК Володимир. Політичний трансферт як наслідокконсумеризації політичної сфери ...............................................................................368УЖВА Євген. Таргетування інфляції як приклад застосуваннямонетарної політики в країнах ЄС .................................................................. 370ХМІЛЬ Тетяна. Громадянськість і толерантність: світовій досвід .......................374ЦАРЬОВ Юрій. Досвід європейських країн у державному регулюванніпроцесів договірно-правового оформлення державних кордонів ......................375ЧИРИЧЕНКО Юрій. Спільна сільськогосподарська політика ЄСу генезі світової аграрної політики ................................................................. 378ЯНУШКЕВИЧ Тетяна. Приватизація державного сектору економікиу Великій Британії ...........................................................................................................380

1110

ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ

Сергій СЕРЬОГІНд.держ.упр., проф., директорДРІДУ НАДУ при Президентові України

ПРИНЦИПИ ДЕПАРТИЗАЦІЇ, ЛОЯЛЬНОСТІ ТА НЕЙТРАЛЬНОСТІВ ПРОЦЕСІ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ

На сучасному етапі розвитку та реформування державної служби, яка діє вумовах провадження Адміністративної реформи, дуже важливим завданнямпостає визначення принципів та основ, на яких буде ґрунтуватися подальшефункціонування державної служби України в умовах підготовки до введення вдію нової редакції Закону «Про державну службу». Прийнятий 7 квітня 2011 р. упершому читанні законопроект ставить завдання про департизацію державноїслужби на рівні заборони державним службовцям (адміністративним) займатисяполітичною діяльністю.

При цьому, як свідчить досвід європейських країн, важливою передумовоюпобудови правової, демократичної держави, однією із принципових засадфункціонування апарату державних службовців є здійснення державнимислужбовцями своїх функцій на основі принципів лояльності та нейтральності.Саме ці принципи, а не департизація, повинні стати одними із базових для успішноїреалізації визначених цілей і завдань державної служби, а відповідно – розвиткудержавної служби. Але, одночасно, саме ця тема викликала активні дискусії якв середовищі парламенту, так і серед науковців та політичних кіл.

На Україні принципи державної служби до цього часу закріплені в ЗаконіУкраїні «Про державну службу». У ст.3 проголошується, що Державна службаґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України;демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритетуправ людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності,чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконанняслужбових обов’язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органівмісцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств,установ і організацій, об’єднань громадян [1].

Більшість цих принципів можна об’єднати поняттям лояльність. Взагальному розумінні цього слова, лояльність (від англ. Lоуаl – відданий) – цеприхильне ставлення до влади й чинних законів. [2]

У цілому лояльний громадянин – це чесна, упевнена у собі і своєму оточеннілюдина, що поважає закон, віддана країні і її основним інститутам, що погодитьз такими почуттями свої партійні і партикулярні інтереси. Лояльний чиновниккориться лише почуттям боргу, здійснюючи закон і ігноруючи привхідні мотивисоціального, політичного, етнічного і т.п. походження.

На противагу лояльності нелояльність – це пряма зневага обов’язками, щонакладаються суспільством чи угрупованнями індивідів. Юридичнонелояльними актами вважалися і вважаються шпигунство, саботаж, прихильністьворожої ідеології, що демонструється. У цілому ж у демократичних суспільствах

превалює положення: справжня свобода громадянина – застава справжньоїлояльності.

Стосовно державного управління і держслужбовця, як суб’єкта прийняттярішень та безпосереднього їх виконувача, кожний державний службовецьповинен бути лояльним до тієї влади, інтереси якої він відстоює.

Поняття «нейтральність» при розгляді його відносно до державної службипотрібно розділити на дві складові:

– політична нейтральність;– нейтральність у виконанні держслужбовцями своїх безпосередніх обов’язків,

тобто неупереджене, незалежне прийняття рішень, відносини з клієнтами,співробітниками, іншими зацікавленими особами винятково на основізаконодавчих актів і інструкцій.

Під політичною нейтральністю державної служби розуміється, щослужбовець повинен діяти відповідно до правових актів, а службове становищезабороняється використовувати в інтересах тієї чи іншої політичної партії; удержавних органах забороняється створювати партійні організації. «Практичновсі розвинені в економіко-правовому відношенні держави завжди намагаютьсяформувати державний апарат так, щоб він і його службовці були вільними відполітичного впливу будь-яких партій, рухів» [3].

У державних органах не можуть утворюватися структури політичних партій,релігійних, суспільних об’єднань, за винятком професійних союзів. Державніслужбовці керуються законодавством України і не зв’язані при виконанніпосадових обов’язків рішеннями партій, політичних рухів і інших суспільнихоб’єднань.

Разом з тим державні службовці користуються свободою совісті, свободоюсповідати будь-яку релігію чи не сповідати ніякої, свободою приналежності дополітичних партій. Однак державним службовцям заборонено офіційно чипривселюдно демонструвати свою приналежність до зазначених партій, рухів,об’єднань. Державні службовці повинні бути незалежні від них.

Громадянин, що вступає на службу державі, добровільно погоджується зокремими обмеженнями своїх конституційних прав і свобод, що стає нормою,основою для всієї системи державної служби. В цьому і полягає принциппозапартійності (політичної нейтральності) державної служби, що включає всебе заборону на участь у самостійній політичній діяльності в якості державногослужбовця, заборону на створення в державних органах структур політичнихпартій, свободу службовців від рішень політичних партій, суспільних рухів іоб’єднань, заборону матеріальної підтримки політичних партій та участь у різнихполітичних акціях, проведення політичної пропаганди або агітації.

Державні службовці повинні здійснювати свої права і обов’язки,дотримуючись прав і свобод громадян, тільки на професійній основі. Водночасвони повинні виконувати свої функції в будь-яких політичних умовах, недивлячись на зміни політичного характеру, що відбуваються в країні, тобто дляних встановлений і діє принцип політичного нейтралітету.

Отже, дотримання принципу політичної нейтральності на державній службізабезпечує високий рівень підготовки апарату державних службовців, їхпрактичну незмінність на службі одночасно із проведенням захисту від спробзаставити їх проводити будь-яку політичну діяльність в інтересах окремих партійабо груп.

1312

Список використаної літератури1. Закон України «Про державну службу» // Відомості Верховної Ради (ВВР). –

1993. – № 52. – в ст.490.2. Политология: Энцеклопедический словарь / Общ. ред. и сост.: Ю.И.

Аверьянов. – М.: Изд-во Моск. коммерч. ун-та, 1993. – 431 с.3. Рачинський А. Політична нейтральність – як один із базових принципів

державної служби // Збірник наукових праць Української Академії державногоуправління при Президентові України / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. –К.: Вид-во УАДУ, 1999. – Вип. 2. – В 2 ч. – Ч. ІІ. – 360 с.

Олена МОЛОШНАначальник Управління державноїслужби Головдержслужби Українив Дніпропетровській області

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХПРИНЦИПІВ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

В ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Актуальність дослідження напрямів реалізації європейських принципівпублічного адміністрування визначається важливістю комплексного аналізупроцесу кардинальних змін у політичній системі України, змін конституційно-правового статусу головних суб’єктів суспільних відносин та адміністративно-територіального поділу. При цьому державний курс на інтеграцію доЄвропейського Союзу потребує правової адаптації системи управління нацентральному та регіональному рівнях в Україні до сталих європейських традиційдемократичного управління, посилення ролі самоврядних структур, вирішенніпроблемних питань правового регулювання процесів децентралізації,взаємовідносин місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування,а також у питаннях законодавчого закріплення процедури розподілу, передачі йделегування владних повноважень. Адже в умовах адміністративної реформи,що реалізується нині в Україні, сучасна правова, соціальна держава потребуєтаких засобів та механізмів організації державно-управлінської діяльності, яківідповідають національним традиціям публічного управління, отримуютьсуспільне визнання, регулюються сталими правовими нормами та розвиваютьсяу контексті загальноцивілізаційного, європейського процесу демократизаціївладних відносин. Це вимагає від країн, що знаходяться на етапі трансформаціїпринципів публічного адміністрування, звернення до світових та, зокрема,європейських традицій ефективного управління.

Загальною проблемою ефективного врядування є той факт, що системапублічного адміністрування в Україні поки що не повністю відповідаєстратегічному курсу держави до демократії та європейських стандартів належноговрядування. У такій системі складові елементи (інститути управління) зазнаютьпостійних змін у зв’язку із перманентними конституційними змінами, щоспричинять кардинальну трансформацію владних відносин в держав. При цьомувідбувається і реформування внутрішньої організації діяльності через зміни внормативно-правовому забезпеченні діяльності в системі виконавчої влади.Водночас, взаємодія суб’єктів публічного адміністрування на даний час

характеризується жорстким політичним протистоянням, хоча владний механізмдержави має виходити, перш за все, з інтегративного характеру принципу поділудержавної влади. Нажаль, нині сама система публічного адміністрування,внаслідок історично обумовленої несталості, виступила обмежувальнимчинником широких політичних та соціальних реформ в українському суспільстві.Разом з тим, майже не імплементованими залишаються європейські принципипублічного управління в організації діяльності державної служби.

Нині існуючі у Західній Європі системи публічного адмініструваннясклалися внаслідок розвитку національної держави, демократизації, урбанізаціїта інших потреб сучасного демократичного суспільства. Саме тому характерслужбових відносин в публічному адмініструванні в європейських країнах маєстабільно-поступальний характер і позбавлений різких трансформаційнихпроцесів. Відносини, які виникають в процесі функціонування структурпублічного адміністрування, не можуть бути поза увагою держави. Тому недивно, що кожна держава на науковій основі намагається регламентувати своєнаціональне законодавство у відповідності з міжнародними стандартами. Цяпроблема є дуже актуальною для України, яка стала на шлях незалежногорозвитку і вимагає вирішення таких завдань:

– встановлення взаємозв’язку управління і демократії в процесі формуваннямеханізмів публічного адміністрування в Україні;

– напрацювання моделі інституційного та інструментального забезпеченняреформування державного управління в Україні відповідно до європейськихпринципів публічного адміністрування

– дослідження та впровадження теоретико-методологічної основи формуваннята удосконалення систем публічного адміністрування в Європейському Союзі;

– виокремлення впливу загальноєвропейських закономірностей і національнихособливостей на характер публічного адміністрування в країнах-членах ЄС;

– напрацювання методології імплементації європейських стандартів вдержавно-управлінській практиці в Україні;

– конкретизації напрямів удосконалення кадрової політики як основногонапряму реформування системи публічного адміністрування.

На даний час існуюча система органів публічної влади, що складає основудержавного управління, невідкладно потребує всебічної раціоналізації, побудовивідповідно до чітко визначених європейських критеріїв і принципів організаціїуправління на регіональному рівні. Зокрема, ключове значення маєвзаємоузгодженість дій по так званій «вертикалі» влади, чіткий розподілповноважень органів виконавчої влади та представницьких органів місцевогосамоврядування. Удосконалити сучасну систему влади можливо, перш за все,шляхом адаптації та впровадження в Україні європейського досвіду формуванняефективно діючої системи публічного адміністрування – розподілу і закріпленняуправлінських повноважень регіонів країни, й одночасно – розробкиінноваційних вітчизняних механізмів управління у форматі публічногоадміністрування як інтегрованих механізмів управлінської діяльності виконавчоївлади та місцевого самоврядування.

Однією з визначальних вимог ефективного функціонування демократичногорежиму є створення повноцінної системи публічного адміністрування. Цейінститут являє собою один з елементів організації публічної влади, специфікаякого полягає в його двоїстій політичній природі. В інституціональному аспекті

1514

органи виконавчої влади і органи самоврядування інтегровані в єдинийдержавний механізм управління країною. У функціональному ж аспекті місцевесамоврядування є важливим елементом громадянського суспільства, формоюполітичної самоорганізації локальних співтовариств, а органи виконавчої владипредставляють інтереси держави. До цього можна додати, що в організаційномуплані публічна влада відрізняється гнучкістю та значною розмаїтістю, якіобумовлені особливостями історичного розвитку, складом населення,адміністративно-територіальним поділом держави, і, звичайно, типом політичноїсистеми.

Реалізація механізму передачі ряду державних повноважень на місцяпов’язана з необхідністю дотримання конституційних норм в області фінансовоїсамостійності місцевого самоврядування, які припускають виконанняфінансових зобов’язань держави перед самоврядними структурами у рамкахздійснення останніми державних повноважень. Взаємодія державних і місцевихорганів на рівні передачі повноважень може відбуватися і в зворотному порядку,тобто у вигляді передачі компетенції самоврядних структур органам виконавчоївлади відповідного рівня.

Аналіз історичних засад та європейського досвіду діяльності суб’єктівпублічного адміністрування дозволяє виокремити його характерні ознаки:система публічного адміністрування – це одна з основ конституційного ладу; цеправо громадян України на здійснення місцевого самоврядування і на ефективнудержавну владу. Вітчизняна та європейська практика публічного адмініструваннявказують на тісний взаємозв’язок, взаємозалежність і взаємопроникненнядержавних і самоврядних засад у формуванні регіональної політики. Аналізспіввідношення держави і місцевого самоврядування дозволяє виявити ряд їхзагальних ознак, у тому числі: це інститути соціального управління, кожен з нихмає територіальну організацію та єдине джерело влади - народ; здійснюютьпублічну владу, збір податків; функції по забезпеченню громадської безпеки іпорядку, правове регулювання і управління. Цивілізаційний (європейський) вибірУкраїни як напрям діяльності всієї системи влади, основа правової реформи,визначений пріоритетом державної політики з 1991 року, закріпив формування(на думку окремих вчених – відродження) реального публічного адміністрування,з одночасним інтегруванням місцевої влади до системи управління країною,перш за все у політико-правовому і законодавчому контексті.

Євгеній БОРОДІНд.і.н., професор,перший заступник директораДРІДУ НАДУ при Президентові України

ДЕРЖАВНА МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИВ УКРАЇНІ: ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Визнання важливості молодіжної політики на європейському рівні сталоважливим фактором вироблення державної політики щодо соціальногостановлення та розвитку молоді в Україні. Більше п’ятнадцяти років Україна маєможливість в якості члена Ради Європи брати участь у розробленні та виконанніпрограм та заходів у молодіжній сфері.

Задекларувавши європейський вибір, Україна зіткнулася з потребоюрозробити свій власний план дій щодо імплементації основних положеньдержавної молодіжної політики, які визнані в якості європейських підходів тастандартів. Нормативно-правове закріплення таких дій мало в першу чергузакріплюватися в загальнодержавних молодіжних програмах.

Перші кроки у зазначеному напрямі виявилися доволі обмеженими. У першійза роки незалежності загальнодержавній молодіжній програмі, яку затвердив уряду вигляді «Комплексних заходів Кабінету Міністрів України щодо реалізаціїдержавної молодіжної політики в Україні («Молодь України»)» від 20 березня1998 р. № 348, всього одного разу згадувалося про сприяння становленню тарозвитку українських молодіжних об’єднань, які ставлять за мету поглибленняінтеграції України в європейський та світовий простір [2]. Взагалі увесь розділ«Міжнародні молодіжні контакти» програми «Молодь України» був також дужестислим і включав пункти про активізацію участі у проектах міжнародногомолодіжного співробітництва, міжнародний студентський обмін, стипендіїукраїнським студентам, що навчаються за кордоном, міжнародні радіотелемостиз молоддю української діаспори. Привертає увагу та обставина, що сама державане брала власних зобов’язань щодо поглиблення співпраці з європейськимиструктурами у сфері молодіжної політики.

Наступний документ подібного характеру, «Загальнодержавна програмапідтримки молоді на 2004 – 2008 роки», затверджена вже Законом України від 18листопада 2003 р., був більш змістовним. Хоча питання європейської інтеграціїне було включено до переліку основних завдань документу, в якості окремогонапряму державної молодіжної політики в Україні визначили «інтеграцію молодідо світової та європейської спільноти». У програмі 2003 р. пропонувалося:

– ініціювання розроблення проектів міжнародних договорів у сферімолодіжної політики та організацію їх виконання;

– врегулювання державної політики у сфері зовнішньої трудової міграції зкраїнами, куди виїжджає на тимчасову роботу молодь України;

– розширення можливостей для підвищення кваліфікації та стажуванняталановитої молоді за кордоном за рахунок фінансової підтримки спеціальнихміжнародних програм;

– сприяння міжнародному молодіжному обміну між містами-побратимами,навчальними закладами, молодіжними громадськими організаціями та їхспілками;

– розширення в Україні обсягів міжнародного молодіжного туризму;– організація і проведення міжнародних творчих виставок, музичних,

фольклорних, театральних фестивалів, конкурсів і концертів, а також міжнароднихнаукових, інформаційно-методичних та інших заходів для молоді;

– сприяння запровадженню в Україні міжнародних студентських та молодіжнихдисконтних карток, які забезпечують надання знижок під час придбання товаріві послуг;

– розроблення і втілення на державному рівні програми вивчення іноземнихмов громадянами України;

– сприяння вступу всеукраїнських молодіжних та дитячих громадськихорганізацій, їх спілок до світових та європейських молодіжних структур;

– підтримка міжнародних програм молодіжних і дитячих громадськихорганізацій та їх спілок;

1716

– сприяння створенню європейських молодіжних центрів;– сприяння міжнародному молодіжному співробітництву прикордонних

областей;– підтримка програм молодіжних і дитячих громадських організацій щодо

співпраці молоді України та української діаспори [3].Особливістю документу стало те, що тут вже держава брала на себе

відповідальність запроваджувати міжнародні договори у сфері молодіжноїполітики.

Нині в Україні діє «Державна цільова соціальна програма «Молодь України»на 2009 – 2015 роки», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28січня 2009 р. Одним із завдань документу визначено «інтеграцію українськихмолодіжних організацій до відповідних європейських та світових організацій». Вякості очікуваних результатів одне з перших місць займає положення про«врегулювання питань міжнародного молодіжного співробітництва» [4].

Питання інтеграції українських молодіжних організацій до відповіднихєвропейських та світових організацій в програмі «Молодь України на 2009 – 2015роки» передбачає наступне: 1) виконання програм Ради Європи таЄвропейського Союзу, в тому числі програми «Молодь в дії», щовпроваджуються в Україні; 2) виконання міжурядових та міжвідомчих договорівз питань молоді; 3) організація обміну досвідом між українськими та іноземнимимолодими державними службовцями; 4) проведення міжнародних заходів зпитань молоді за участю представників України та міжнародних організацій [4].

Важливою подією для розвитку державної молодіжної політики в Україністало проведення в Києві у жовтні 2008 р. 8-ї Європейської міністерської конференціїз питань молоді, на якій ухвалено декларацію «Майбутнє молодіжної політикиРади Європи: порядок денний 2020». Природа зазначеного документу передбачаєконкретні завдання для керівних органів Ради Європи, проте, більшість з нихнапряму або опосередковано стосується діяльності органів влади України у сферідержавної молодіжної політики. Найважливішим, на наш погляд, є положенняпро «посилення молодіжного сектору» та «врахування молодіжного виміру».Для України це означає, що в процесі реорганізації центральних органів виконавчоївлади створення нових міністерств, служб, агенцій та інспекцій має бутиспрямовано на зміцнення тих структур, які є відповідальними за формування тареалізацію державної молодіжної політики. Щодо нових завдань змісту державноїмолодіжної політики в Україні, то декларація молодіжних міністрів Ради Європивимагає визначити такі пріоритети: 1) права людини та демократія; 2) співіснуванняв різноманітних суспільствах; 3) соціальна інтеграція молодих людей [1].

Список використаної літератури1. Декларація 8-ї Європейської міністерської конференції з питань молоді

«Майбутнє молодіжної політики Ради Європи: порядок денний 2020» (м. Київ,10 – 11 жовтня 2008 р.) // Державна молодіжна політика в Україні у 2008 році : зб.нормат.-прав. актів / авт.-упоряд. Є. І. Бородін. – Д. : Пороги, 2009. – С. 694 – 699.

2. Комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державноїмолодіжної політики в Україні («Молодь України») : затверджені постановоюКабінету Міністрів України від 20 березня 1998 р. № 348. – Режим доступу :zakon.rada.gov.ua.

3. Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 – 2008 роки :

закон України від 18 листопада 2003 р. № 1281–IV // Відом. Верховної Ради України. –2004. – № 11. – Ст. 144.

4. Про затвердження Державної цільової соціальної програми «МолодьУкраїни» на 2009 – 2015 роки : постанова Кабінету Міністрів України від 28 січня2009 р. № 41 // Офіц. вісн. України. – 2009. – № 7. – Ст. 217.

Олександр РУДІКк.політ.н., доц., заступникдиректора з наукової роботиДРІДУ НАДУ при Президентові України

УГОДИ З ЄС ЯК ЧИННИК ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ УКРАЇНИ

Найважливішими за значенням як для двосторонніх відносини, так і для долієвропейського вибору України, є документи, зміст яких наразі становить предметпереговорів між Україною та ЄС: Угода про асоціацію, Угода про створеннязони вільної торгівлі (ЗВТ) та Угода про безвізовий режим (далі – Угоди). Істотноювідмінністю даних Угод від попередніх двосторонніх документів та односторонніхініціатив ЄС щодо України, полягає у тому, що вони містять суттєві елементиобумовленості ЄС, тобто передбачають виконання Україною напередобговорених та зафіксованих під час переговорного процесу політичнихзобов’язань (наприклад, узгодженість та послідовність реформ у певних сферахполітики чи галузях, прийняття правил і норм ЄС тощо) як передумови укладенняУгод та набуття ними чинності. Фактично, підписання з ЄС Угод свідчитиме проперехід України до наступного етапу реалізації національної стратегіїєвропейської інтеграції.

Значення майбутніх Угод для України підтверджується також і реакцієюРосійської Федерації на суттєвий поступ, досягнутий Україною і ЄС під час останніхраундів двостороннього переговорного процесу. Запрошення України до участіу Митному союзі Росії, Білорусії та Казахстану, який, як відомо, є етапом на шляхустворення Єдиного економічного простору та політичного союзу із спільноювалютою, по суті являє собою пропонування нашій державі альтернативного шляхуне лише у соціально-економічному розвитку, а у системі цінностей.

Аналіз досвіду нових держав-членів ЄС Центральної та Східної Європи ікраїн-кандидатів, які виконували або виконують Угоди про асоціацію, свідчитьпро те, що урядами цих країн здійснювалася спеціальна підготовча робота зуправління змінами, спільними рисами якої стали [1, с. 1 – 2]:

– створення спеціального органу виконавчої влади для координації роботиуряду з імплементації положень Угоди, комунікації з іншими спеціальнимиорганами виконавчої влади та зацікавленими гравцями;

– розробка та прийняття національної програми виконання Угоди проасоціацію як стратегічного документу, що містить заходи з виконання зобов’язаньна основі визначених коротко-, середньо- та довгострокових пріоритетів;

– розбудова інституційної спроможності виконавчої вертикалі (центральні,територіальні та місцеві органи виконавчої влади) в усіх секторах, охопленихзобов’язаннями країни за угодою з ЄС.

Якщо взяти до уваги, що і створення координаційного органу, і прийняттянаціональної програми потребують відповідного рівня адміністративної

1918

спроможності (горизонтальна координація, стандарти якості, методологіявиконання національних програм, система моніторингу виконання програм,звітування, контроль) та належного кадрового забезпечення (кваліфікаційні вимоги,система підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців), то станезрозумілим той обсяг роботи з реформування адміністративних систем таприведення їх у відповідність до європейських вимог, з яким стикаються всі країни-кандидати або країни, які бажають вступити в ЄС. Тобто, підготовка та підписанняУгоди про асоціацію, яким би складним і виснажливим не був цей процес, є лишестворення передумов для реалізації амбітного завдання – запровадження в Українієвропейських стандартів, зокрема адміністративних, що є надзвичайно складнимдля виконання завданням навіть за ідеальних умов, не говорячи вже про українськуспецифіку. Чи сприятиме це європеїзації державного управління в Україні?Безперечно, оскільки ми матимемо справу з адміністративною обумовленістюЄС, яка є перевіреним часом інструментом формування та територіальногопоширення європейського адміністративного простору.

Угода про ЗВТ, яка є частиною Угоди про асоціацію, та Угода про безвізовийрежим також сприятимуть європеїзації, незважаючи навіть на те, що є доситьвузькоспеціалізованими документами. Так, метою створення ЗВТ між Україноюта ЄС є формування спільного економічного простору у рамках поступовоїекономічної інтеграції до спільного європейського ринку шляхом поетапноїреалізації чотирьох свобод – вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочоїсили. Оскільки створення ЗВТ окрім суто економічних заходів передбачаєнаближення внутрішньої політики України, зокрема у сфері конкуренції,корпоративного управління, захисту прав інтелектуальної власності, державнихзакупівель до загальноприйнятих правил міжнародної та європейської практики,а також забезпеченн�