À. Ñ. Ìàöêî · 2000 р. було укладено дипломатичні відносини із 166 країнами. Ук-раїна має 80 представництв

1

МІЖРЕГІОНАЛЬНААКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

À . Ñ . Ì à ö ê î

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ï Ð À Â Î

Навчальний посібник2-ге видання, перероблене і доповнене

Київ 2005

2

ББК 67.5я73М36

Мацко А. С.М36 Міжнародне право: Навч. посіб. — 2-ге вид., переробл. і

допов. — К.: МАУП, 2005. — 232 с.: іл. — Бібліогр.: с. 225–229.

ISBN 966-608-435-ХУ посібнику висвітлено поняття, принципи і функції міжнародного пра-

ва з огляду на особливості галузі права і з урахуванням основних напрямівзовнішньої політики України.

Для студентів юридичних спеціальностей, викладачів. Буде кориснимдля широкого кола читачів, які цікавляться міжнародним правом.

ББК 67.5я73

© А. С. Мацко, 2002© А. С. Мацко, 2005, переробл. і допов.© Міжрегіональна Академія

управління персоналом (МАУП), 2005ISBN 966-608-435-Х

Рецензенти: О. Ф. Висоцький, д-р юрид. наук, проф.Л. Д. Тимченко, д-р юрид. наук, проф.

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академіїуправління персоналом (протокол № 1 від 26.01.05)

3

Â Ñ Ò Ó Ï

Зміни, що відбулися у світі, зокрема після завершення “холодноївійни”, одного з основних чинників протистояння між державами,започаткували нові підходи врегулювання відносин у світі. Крімтого, нові підходи до розвитку спілкування і співробітництва між на-родами зумовили підвищення ролі міжнародного права та застосу-вання його норм у внутрішньому правопорядку кожної країни. Важ-ливими аргументами стали відкритість і налагодження зв’язків міжкраїнами. Для української держави цей етап характеризується актив-ною діяльністю на міжнародній арені. Так, станом на 1 грудня2000 р. було укладено дипломатичні відносини із 166 країнами. Ук-раїна має 80 представництв за кордоном і понад 2000 зобов’язаньміжнародних угод для реалізації у внутрішньому правопорядку. Цізміни й зумовили нагальність впровадження нового підходу щодовивчення міжнародного права у навчальних закладах України.

За часів існування СРСР вважалося, що вивчати міжнародне пра-во необхідно лише тим, хто працював у системі дипломатичних абоконсульських установ.

На сучасному етапі в період кардинальних політичних і економіч-них зрушень в українському суспільстві та історичних змін у системіміжнародних відносин розкрилися нові можливості галузі міжнарод-ного права у врегулюванні не лише міждержавних, а й внутрішньо-державних відносин, що випливають з міжнародних. Зокрема, — цезобов’язання кожної країни дотримуватися прав людини, захистяких здійснюють такі структури: Європейський суд з прав людини,Європейський комітет із запобігання тортурам, де вже відбуваютьсяслухання про відповідальність уряду України за взяті зобов’язання.

Міжнародні організації приділяють велику увагу подальшомувдосконаленню міжнародного права. У 1989 р. Генеральна АсамблеяОрганізації Об’єднаних Націй (ООН) ухвалила спеціальну резолю-цію, в якій проголосила 90-ті роки ХХ ст. “Десятиріччям міжнарод-

4

ного права”. На сучасному етапі діє розгорнута програма забезпе-чення прав людини.

Вивчення дисципліни “Міжнародне право” сприяє поглибленнюзнань і розширенню світогляду кожної освіченої людини. Галузьміжнародного права — це особлива система принципів і норм, якірегулюють відносини між суб’єктами міжнародного права. Нині,коли юридичні й фізичні особи різних країн можуть вільно спілкува-тися, відносини між державами набувають іншого змісту, щосвідчить про значення міжнародного права як однієї з найактуальні-ших галузей юриспруденції.

Такий підхід до дисципліни потребує глибшого опанування й во-лодіння інструментарієм міжнародно-правового регулювання відно-син між державами, регламентації діяльності міжнародних структур,захисту порушених прав тощо.

Україна як член ООН, Ради Європи та інших впливових міжна-родних організацій, у своїй практичній діяльності дотримуєтьсяпринципу сумлінного виконання усіх міжнародних зобов’язань і вва-жає належним чином ратифіковані міжнародні договори частиноювнутрішнього права, закріпленого у ст. 9 Конституції України. Нор-мами міжнародного права послуговуються юристи, посадові особи,державні діячі, а також громадські організації та окремі громадяни вразі оскарження порушених прав і свобод людини в міжнародномусуді відповідно до ст. 55 Конституції України.

Міжнародне право як навчальна юридична дисципліна виріз-няється специфічною термінологічною мовою, динамічністю змін управовідносинах та іншими положеннями. Отже, викладений мате-ріал пропонується як експериментальний, який певною мірою можеістотно доповнити, оновити наявний фактичний матеріал міжнарод-ного права, а також сприятиме самостійному вивченню цього курсу.

У посібнику подано матеріал з основних понять міжнародногоправа і його галузей, зі структури і напрямів діяльності міжнароднихорганізацій; словник юридичних термінів і латинські юридичні тер-міни і крилаті вирази українською мовою, які використовуються уміжнародному праві; витяг із Конституції України та основні зако-нодавчі акти, що стосуються міжнародно-правових відносин.

Під час підготовки навчального посібника було використано на-укові розробки відомих вітчизняних юристів-міжнародників В. Бут-кевича, М. Буроменського, В. Василенка, О. Висоцького, С. Голова-

5

того, В. Денисова, А. Дмитрієва, С. Ісаковича, В. Євінтова, В. Му-равйова, К. Сандровського, Л. Тимченка, а також російськихюристів — М. Богуславського, Г. Ігнатенка, Ю. Колосова, І. Лука-шука та ін.

Автор висловлює щиру подяку за рецензії, а також за консульта-тивну й практичну допомогу у підготовці посібника провіднимспівробітникам відділу міжнародного права та порівняльного пра-вознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Націо-нальної академії наук України, практичним працівникам Міністер-ства закордонних справ і Міністерства юстиції України,Національного центрального бюро Інтерполу в Україні, Українськоїправничої фундації та Асоціації міжнародного права України.

6

Î Ñ Í Î Â Í ² Ï Î Í ß Ò Ò ßÌ ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À Â À

Ï Î Í ß Ò Ò ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À Â À² Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â È Õ Â ² Ä Í Î Ñ È Í .Ä Æ Å Ð Å Ë À , Ï Ð È Í Ö È Ï È ² Í Î Ð Ì ÈÌ ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À Â À

Міжнародне право — особлива правова система, що складається зпринципів і норм, які регулюють відносини між державами та інши-ми суб’єктами міжнародного права. Такі принципи і норми створю-ються на підставі узгодження позицій учасників цих відносин і забез-печуються у разі необхідності індивідуальним або колективнимпримусом.

Функції міжнародного права

Функція Зміст

Координувальна Держави встановлюють загальноприйнятні стандартиповедінки у різних сферах відносин за нормамиміжнародного права

Регулювальна Прийняття державами усталених правил, без якихнеможливі їх спільне існування і спілкування

Забезпечувальна Норми міжнародного права спонукають державидотримуватися певних правил поведінки

Охоронна Існування механізмів захисту прав та інтересівсуб’єктів міжнародного права

7

Ï Î Í ß Ò Ò ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â È Õ Â ² Ä Í Î Ñ È Í

Об’єкт міжнародного права — це міжнародні відносини, що регу-люються принципами і нормами міжнародного права, тобто право-відносини суб’єктів міжнародного права, які можуть складатися упроцесі реалізації ними своїх прав і обов’язків.

Предметом міжнародного права є матеріальні й нематеріальніблага, дії або утримання від дій, які не належать виключно до внут-рішньої компетенції держави, стосовно яких суб’єкти міжнародногоправа можуть вступати у правовідносини.

Міжнародно-правові відносини

Визначення

Сукупність еконо-мічних, політич-них, ідеологічних,правових, дипло-матичних, вій-ськових та іншихзв’язків міждержавами,основнимисоціальними, еко-номічними і гро-мадськимирухами, які діютьна міжнароднійарені, тобто міжнародами

Завдання

• забезпечення миру• зміцнення співробіт-ництва між державами• розширенняміжнародних відносин• підвищення ролінауково-технічногопрогресу• посилення інтерна-ціоналізації господар-ського життя• підвищення роліміжнародних організацій• розв’язання якіснонових міжнароднихпроблем, що виникають• запобігання ядернійвійні• роззброєння

Класифікація

• міждержавнівідносиниурядовогохарактеру• міждержавнівідносини неуря-дового характеру• внутрішньо-державнівідносини, щоналежать до сфериміжнародно-правовогорегулювання

8

Джерела міжнародного права

Основні Допоміжні

Загальні принципи права

Державна правовапрактика застосуванняміжнародного права

Внутрішньодержавнізакони і рішеннянаціональних судів

Доктрини спеціалістіву галузі міжнародного права

Акти міжнароднихорганізацій

Рішення міжнароднихсудових і арбітражних

органів

Міжнародно-правовийзвичай

Правило, що склалосяна основі міжнародноїпрактики і за якимсуб’єкти міжнародногоправа визнають юридично-обов’язковий характер,тобто сприймають йогояк правову норму

Міжнародний договір

Угода між суб’єктамиміжнародного права,що надає їм взаємні правай обов’язки

9

Ï Ð È Í Ö È Ï È Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À Â À

22 жовтня 1970 р. на ХХV ювілейній сесії Генеральної Асамб-леї ООН було прийнято Декларацію про принципи міжнародногоправа, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між держа-вами відповідно до Статуту ООН.

Система основних принципів міжнародного права

Надання допомоги ООН у діях, які вона здійснює

Співробітництво держав

Територіальна цілісність держав

Незастосування сили і загрози силою

Мирне розв’язання міжнародних спорів

Самовизначення народів і націй

Непорушність кордонів

Суверенна рівність держав

Загальна повага прав і основних свобод людини

Невтручання у внутрішні справи держав

Екологічна безпека

Повага державного суверенітету

Сумлінне виконання міжнародних зобов’язань

10

Держава можез власної волістворювати і зміню-вати не лише нормивнутрішньодержавногоправа, а й норми“зовнішньодержавного(міжнародного)” права

(Г. Гегель)

Міжнародне правоюридично є правомтільки тоді, коли воно єправом державним

(А. Цорн)

Міжнароднеі внутрішньодержавнеправо є окремимиправопорядками,самостійнимигалузями права,що впливаютьна створення окремогоправопорядку

(Г. Трипель,Д. Анцелотті)

Концепції співвідношення міжнародного праваі внутрішньодержавного права

Моністичні концепції

Дуалістичнаконцепція

Виходячи з “чистоїтеорії права”співвідношенняміжнародногоправопорядкуі національнихправопорядків“нагадує співвідно-шення національногоправопорядкуі внутрішніх нормкорпорації”

(Г. Кельзен)

концепція приматуміжнародного права

концепція приматувнутрішньодержавного

права

Співвідношення міжнародного публічного праваі міжнародного приватного права

Ознака

Внутрішньодержавнерегулювання

Подолання колізій

Фізичні та юридичні особи

Міжнародні приватні (гро-мадянські, сімейні, трудові,цивільні та ін.) відносини

Цивільно-правова

Міжнародне публічнеправо

Міжнародне приватнеправо

Сфера дії

Спосіб регулювання

Суб’єкти

Об’єктирегулювання

Відповідальність

Глобальна на загально-світовому рівні

Волевиявлення суб’єктів

Держави, нації і народи,які борються за своїправа; державоподібніутворення; міжнародніміжурядові організації

Міждержавні відносини

Міжнародно-правова

11

Релігійні правові системи

Мусульманськеправо

Єврейське(іудейське) право

Канонічне(католицькоїцеркви) право

Право Хінді — Індія(застосовуєтьсядуже рідко)

Романо-германське право(цивільне)

Соціалістичне право –Китай, Лаос, Кампучія,КНДР, Куба, Ангола,Ефіопія, Мозамбік, КраїниСНД та Балтії як і країнибувшого соціалістичноготабору Східної Європи убільшості своїй орієнтуютьсяна Романо-германське право

Англо-американське право –Канада

Скандинавське право –Норвегія, Швеція,Фінляндія, Данія, Іспанія

Класифікація правових систем сучасного світу

Східно-азіатське право

Африканське звичаєве право

12

Публічне право

Змішане право

Приватне право

Матеріальне право

Процесуальне право

Теорія права

Правова культура(роль права усуспільному житті)

Система юридичноїосвіти населення

Система професійноїосвіти юристів

Структураюридичної професій

Структурадержавних органів

законодавчі

виконавчі

судові

Компонентинаціональної правової системи

13

Í Î Ð Ì È Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À Â À ² ¯ Õ Ê Ë À Ñ È Ô ² Ê À Ö ² ß

Норма міжнародного права — правило поведінки, яке створюютьдержави чи інші суб’єкти міжнародного права узгодженням своїхпозицій і визнається ними як юридично обов’язкове.

За сферою дії (колом учасників)

Норми міжнародного права

За юридичною силою (способомправового регулювання)

За обсягом і змістом приписів

За способом створенняі формою існування

За функціями в системі

універсальні

партикулярні (локальніабо регіональні)

диспозитивні

імперативні

загальні

спеціальні

звичаєві

договірні

норми рішеньміжнародних організацій

матеріальні

процесуальні

14

Ñ Ó Á ’ ª Ê Ò È Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ï Ð À Â À .² Í Ñ Ò È Ò Ó Ò È Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â Î Ã ÎÂ È Ç Í À Í Í ß ² Ï Ð À Â Î Í À Ñ Ò Ó Ï Í È Ö Ò Â Î Ä Å Ð Æ À Â

Суб’єкти міжнародного права — учасники міжнародних відносин,врегульованих нормами міжнародного права, які є незалежними йздатними самостійно виконувати обов’язки, визначені цими нормами.

Â È Ç Í À Í Í ß Ó Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Міжнародно-правове визнання — визнання існуючими державамивідповідно до міжнародного права нових держав, урядів чи іншихорганів з метою встановлення з ними офіційних або неофіційних,повних або неповних, постійних або тимчасових відносин.

Суб’єкти міжнародного права

Учасники окремихвидів міжнародно-правових відносин(за згодою держав)

Уряд у вигнанні

Повстала сторона

Воююча сторона

Основні (первинні)

Держави

Нації і народи, якіреалізують правона самовизна-чення (борютьсяза незалежність)

Похідні(вторинні)

Міжнародніміжурядові орга-

нізації

Державоподібніутворення (вільніміста, Ватикан

та ін.)

15

Визнання в міжнародному праві

Теорія

визнання

Вид визнання

Способи

визнання

Форма визнання

Конститутивна теорія, згідно з якою вирішального значення набуваєакт визнання, що є повним суб’єктом міжнародного права

Декларативна теорія, згідно з якою міжнародне визнання не створюєнового суб’єкта міжнародного права, держава стає суб’єктомміжнародного права внаслідок свого існування, наявність акта

визнання не впливає на її міжнародну правосуб’єктність

Дискримінаційна теорія, згідно з якою відбувається разове визнання(за офіційного невизнання) держави, що можливо у разі необхідностіукласти контракт з економічних, спортивних чи інших питань

Визнання держави

Визнання уряду

Визнання сторони, яка воює або повстала

Визнання організацій або рухів опору

Визнання народів, які реалізують право на самовизначення,або національно-визвольних рухів

Укладення міжнародного договору

Встановлення консульських відносин

Встановлення дипломатичних відносин

Надсилання дипломатичної ноти

Визнання де-юре (de jure), тобто повне й остаточне.З державами та урядами встановлюються дипломатичні,

консульські, торгово-економічні чи інші офіційні відносини(наявний комплекс юридичних наслідків)

Визнання де-факто (de facto) — сторони встановлюють консульськівідносини і розвивають торгово-економічне співробітництво.

Ця форма є перехідною до визнання de jure і може бути відкликанастороною, яка визнає

Визнання в режимі ad hoc можливе при разових відносинах, тобтоза офіційного невизнання. Разові визнання з конкретного питаннясупроводжуються заявою тієї чи іншої сторони, що ці відносини

з новою державою не означають її визнання

Спосіб

визнання

16

Ï Ð À Â Î Í À Ñ Ò Ó Ï Í È Ö Ò Â Î Ä Å Ð Æ À Â

Правонаступництво — перехід прав і обов’язків від одногосуб’єкта до іншого у зв’язку з набуттям правоздатності та дієздат-ності. У міжнародному праві правонаступництво — це заміна однієїдержави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносинивідповідної території і у здійсненні прав та обов’язків, що існувалидо цього часу.

Підставами для виникнення правонаступництва є такі: об’єднаннядержав, їх поділ, відокремлення від держави частини території, пере-давання частини території однієї держави іншій, утворення нової не-залежної держави.

Види правонаступництва держав

За суб’єктами

• утворення нової незалежноїдержави• держави, утвореноїв результаті об’єднання• держави, утвореноїв результаті поділу держави• частини території, переданоїоднією державою іншій• частини території,відокремленої від держави

За об’єктами

• державної території• населення держави• кордонів держави• міжнародних договорівта інших нормативних актів• державної власності• державних боргів• державних архівів• членства в міжнароднихорганізаціях і органах

За строком дії

• постійне• тимчасове

За обсягом прав і обов’язків

• у повному обсязі• часткове

За способом входження в правонаступництво

• за повідомленнями про правонаступництво• за умовою ратифікації, прийняття або затвердження• насильне (в результаті революції або національно-визвольної боротьби)• добровільне (на основі договору)

17

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â À Â ² Ä Ï Î Â ² Ä À Ë Ü Í ² Ñ Ò Ü

Ï Î Í ß Ò Ò ß Â ² Ä Ï Î Â ² Ä À Ë Ü Í Î Ñ Ò ² Ó Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Міжнародно-правова відповідальність — юридичний обов’язоксуб’єкта-правопорушника ліквідувати наслідки вчиненого правопо-рушення щодо іншого суб’єкта міжнародного права, або юридичнінаслідки, що застосовуються до суб’єкта міжнародного права в ре-зультаті порушення ним міжнародно-правового зобов’язання.

У міжнародному праві виокремлюють два види відповідаль-ності — нематеріальну (або політичну, моральну, морально-по-літичну) і матеріальну.

Форма відповідальності — конкретний спосіб застосування додержави-правопорушника несприятливого для неї покарання за не-виконання міжнародного зобов’язання.

Політична

Сатисфакція — офіційне вибачення,вираження співчуття, запевненняпостраждалої сторонив неприпустимості повторенняправопорушення, покарання виннихтощоСанкції — індивідуальні абоколективні правомірні примусовізаходи, що застосовуються досуб’єкта-правопорушника з метоюприпинення неправомірноїповедінки або покарання за такуповедінкуРепресалії — правомірні примусовідії держави з метою відновити своїправа, порушені іншою державою:заморожування або арешт грошейбанківських авуарів; затриманняабо арешт риболовецьких судентощоРеторсії — правомірні примусові діїдержави у відповідь на недружнійакт держави з метою відновленняпринципів взаємності у відносинахміж сторонами

Матеріальна

Репарація — відшкодуванняпостраждалій від агресії державіматеріальної шкоди грошима,натурою (товарами) або послугамиРеституція — поверненнямайна натурою, неправомірновилученого і вивезеного з територіїпротивника стороною, що воювалаСубституція — різновид реституції,якою передбачено поверненнямайна аналогічного роду іприблизно рівного тому, що булонеправомірно вилучено і вивезеностороною, яка воювала з територіїпротивника, тобто замінанеправомірно знищеногоабо пошкодженого майна, будівель,творів мистецтва тощо подібними ірівноцінними предметами

Види і форми міжнародно-правової відповідальності

18

Ñ Ó Á ’ ª Ê Ò È Â ² Ä Ï Î Â ² Ä À Ë Ü Í Î Ñ Ò ²Ó Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Міжнародні злочини, за які несуть відповідальність індивіди:• злочини проти миру (планування, підготовка, розв’язуванняі ведення агресивної війни);

• воєнні злочини (порушення законів і звичаїв війни);• злочини проти людства (вбивства, катування та інші дії, засто-совувані до цивільного населення);

• геноцид;• апартеїд;• інші види злочинів.

Суб’єкти

Держави

• безпосередньовинні• співучасники• пособники

Міжурядові ор-ганізації

Спеціальнісуб’єкти

міжнародногоправа

Фізичні особи,які маютьофіційнийдержавнийстатус

Міжнародна відповідальність фізичних осіб, які маютьофіційний державний статус

у міжнародних судах у національних судах у міжнародномуарбітражі

Характер міжнародно-правової відповідальності

репресивний репараційний превентивний

Репарація• надзвичайна• ординарна

Види міжнародно-правової відповідальності

Сатисфакція• надзвичайна• ординарна

19

Ï ² Ä Ñ Ò À Â È Ä Ë ß Â È Í È Ê Í Å Í Í ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â Î ¯Â ² Ä Ï Î Â ² Ä À Ë Ü Í Î Ñ Ò ² Â Ñ Ó × À Ñ Í Î Ì Ó

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Підстава міжнародно-правової відповідальності держави — пору-шення державою міжнародного зобов’язання, тобто скоєння неюміжнародного правопорушення. Щоб встановити факт міжнародно-го правопорушення, слід переконатися, що відповідна поведінка чибездіяльність посадових осіб або органів держави, яку за чинниминормами міжнародного права можна поставити за провину дер-жаві, призвела до порушення міжнародного зобов’язання цією дер-жавою.

Джерелами юридичних підстав міжнародно-правової відповідаль-ності держав можуть бути будь-які міжнародно-правові акти, при-писи яких фіксують юридично обов’язкові для держав правила пове-дінки.

Джерела юридичних підстав міжнародно-правовоївідповідальності держав

Односторонній міжнародно-правовий акт, адресованй іншимдержавам і положення якого встановлюють юридично обов’язковіправила поведінки для держави, що видала цей акт

Міжнародний договір

Міжнародний звичай

Рішення міжнародних судів і міжнародних (міжурядових) організацій,які мають обов’язкову чинність

20

За наявності

вини

Міжнародна

відповідальність

за збитки

,спричинені

діями

, що

заборонені

міжнародним

правом

Відповідальність

держав

Випадки

міжнародної

відповідальності

держав

Міжнародні правопорушення

Міжнародні злочини

Без

вини у разі

об’єктивних змін

Міжнародна

відповідальність

за

збитки

, спричинені

діями

, не

забороненими

міжнародним

правом

Проти

безпеки

людства

геноцид

расова

дискримінація

апартеїд

Воєнні

злочини

проти

законів

і звичаїв

війни

застосування

заборонених

видів зброї

Проти

миру

агресії

падіння космічного

об

’єкта

забруднення

навколишнього

середовища

•не подання

допомоги

•інші види

правопорушень

21

Â è ç í à ÷ å í í ÿ à ã ð å ñ ³ ¿

Агресія — застосування сили однією державою проти територі-альної цілісності чи політичної незалежності іншої держави або дій,несумісних зі Статутом ООН.

Поняття “агресія” визначено резолюцією XXIX сесії ГенеральноїАсамблеї ООН від 1974 р.

Акти агресії

• вторгнення або нападзбройних сил державина територію інших держав• бомбардування чивикористання іншої зброїзбройними силами іншоїдержави• блокада портів чи берегівдержави збройними силамиіншої держави• напад збройними силамидержави на збройні сили(сухопутні, флот) іншоїдержави

• застосування збройних силоднієї держави, щознаходиться на території іншоїдержави• заслання державоючи збройними бандамиіррегулярних сил, абонайманців для воєнних дій натериторії іншої держави• надання пособникомтериторії чи збройних сил,або іншої допомоги державі,яка веде агресію

22

Кримінальна відповідальність

фізичних

осіб

Міжнародні злочини

Проти

безпеки

людства

геноцид

расова

дискримінація

апартеїд

Воєнні

злочини

проти

законів

і звичаїв

війни

застосування

заборонених

видів зброї

Проти

миру

агресія

найманство

піратство

незаконне виготовлення

та розповсюдження

наркотичних та

психотропних речовин

іпрекурсорів

проти

безпеки

цивільної

авіації

міжнародний

тероризм

валютно

-фінансові

злочини

рабство

, работоргівля

порнографія

та ін

.

Злочини

міжнародного характеру

23

Í À Ñ Å Ë Å Í Í ß Â Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Населення, за міжнародним правом, — це сукупність індивідів,які проживають у певний час на території конкретної держави і пере-бувають під її юрисдикцією.

Ñ Ê Ë À Ä Í À Ñ Å Ë Å Í Í ß Ä Å Ð Æ À Â È

Населення держави

Громадянидержави

Апатриди(особи без

громадянства)

Біпатриди (особиз подвійним

громадянством)Іноземці

Способи утворення населення

За народженням відповіднодо принципів “права крові”

(національний принцип) і “праваземлі” (територіальний принцип)

Внаслідок натуралізації(за клопотанням індивідау разі взяття шлюбуабо усиновлення)

24

Пожалування

(подарування)

Міжнародно-правова

класифікація

населення

Апатриди

Вимушені

переселенці

Біпатриди

Громадяни

Іноземці

Біженці

Мігранти

легальні

за угодою

нелегальні

Способи

набуття

громадянствапостійно

проживають

тимчасово

знаходяться

на території

У результаті

натуралізації

доміцилірування

за клопотанням

всиновлення

іноземця

шлюб

з іноземцем

реінтеграція

За народженням

“право

крові

”

“право

землі

”

За міжнародною

угодою

оптація

при

обміні

територією

переселення

Спосіб

втрати

громадянства

вихід із


набуття

іншого


25

Ã Ð Î Ì À Ä ß Í Ñ Ò Â Î Â Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Способи набуття громадянства

змішаний принцип

“право крові”

“право землі”

прийняття у громадянство

у результаті взяття шлюбу

через усиновлення

автоматична натуралізаціянеповнолітніх дітей у разінатуралізації їхніх батьків

Групове надання громадянства у спрощеному порядку переселенцям,що передбачено спеціальними законами, підготовленими

на виконання міжнародного договору

Надання громадянства з ініціативи компетентних властей держави заособливі заслуги перед державою

Оптація в разі територіальних змін і врегулювання подвійногогромадянства

Реінтеграція або поновлення у громадянстві

Трансферт — перехід населення певної території з одногогромадянства в інше у зв’язку з переданням цієї території,

на якій проживало населення, іншій державі

За народженням

У результаті натуралізації

26

Ñ Ï Å Ö ² À Ë Ü Í ² Ê À Ò Å Ã Î Ð ² ¯ Í À Ñ Å Ë Å Í Í ßÓ Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Особи, які мають право на притулок, — це люди, яким конкретнадержава надає можливість сховатися від переслідувань з політичнихмотивів, яких вони зазнавали в країні свого громадянства або по-стійного місця проживання. Обов’язок цієї держави перед міжнарод-ним співтовариством не видавати цих осіб тій державі, в якій вонизазнавали переслідувань.

Біженці — це іноземці або особи без громадянства, які через по-боювання стати жертвами переслідувань за ознаками раси, націо-нальності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певноїсоціальної групи, політичних переконань змушені залишити терито-рію держави, громадянами якої вони є, або територію свого по-стійного проживання і не можуть або не бажають користуватися за-хистом цієї держави через зазначені побоювання, і стосовно якихприйнято рішення про надання статусу біженців.

Переміщені особи — це люди, примусово вивезені під час Другоїсвітової війни фашистською Німеччиною та її союзниками з окупо-ваних ними територій для використання на різних роботах.

Вимушені переселенці — це особи, які змушені залишити певнийконфліктний район — місце проживання, через насильство або побо-ювання переслідувань за ознаками національності, мови, політичнихпереконань, віросповідання у зв’язку з воєнними кампаніями, масо-вими порушеннями громадського порядку та іншими порушеннямиправ людини і поселитися в іншому регіоні цієї самої держави.

27

Ò Å Ð È Ò Î Ð ² ß Â Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ì Ó Ï Ð À Â ²

Територія в доктрині й практиці міжнародного права — це різніпростори земної кулі, що включають її сухопутну і водну поверхні,надра, повітряний і космічний простори, а також небесні тіла.

У міжнародному праві території поділяються за таким правовимрежимом:

• територія під юрисдикцією держави;• територія з міжнародно-правовим регулюванням;• територія зі змішаним режимом регулювання;• територія, що перебуває під юрисдикцією міжнародного мор-ського права (Конвенція ООН про морське право 1982 р.);

• території зі спеціальним режимом користування;• міжнародні морські протоки;• міжнародні ріки;• міжнародні канали.Державна територія — це частина поверхні Землі, що правомірно

належить певній державі, у межах якої вона здійснює своє територі-альне верховенство.

Повітряна територія державирозташована над її сухопутноюі водною поверхнею включнодо космічного простору(висота 100–110 км); використовуєтьсяця територія на висоті 20–25 кмдля польотів авіації

Сухопутна територія будь-якоїдержави — це її надра до ядра земної кулі(на сучасному етапі людивикористовують углиб 7–10 км суші)

ядро Землі

0

0 — позначка, від якої відлічують вгоруповітряний простір, углиб — надра Землі

28

Територія, що перебуває під юрисдикцією (суверенітетом) держави

Острови

Анклави

Квазідержавнатериторія: повіт-ряні й морські суд-на у відкритомуморі й повітряномупросторі, простірнад ними, підводнітрубопроводи, ка-белі, надводні спо-руди у відкритомуморі (над шель-фом), космічніоб’єкти та ін.

Надра державноїтериторії, поверхня

дна і надраконтинентального

шельфу

Морські води,у тому числіводи держав-архіпелагів

Води портів

Води заток,“історичнихзаток”

Води рік, озер,каналів та іншихводойм, внутрішні

моря

Арктичні секториокремих держав

Внутрішні води

Сухопутнатериторія

Повітрянийпростір

Водна територія

Материк Повітрянийпростір заввишки

100–110 км,розташованийнад сухопутною

і водноюповерхнею

Територіальнеморе

29

Влада держави є вищою щодо всіх фізичних і юридичних осіб,які перебувають на її території

На території держави виключається діяльність публічної владибудь-якої іншої держави

Вища влада держави здійснюється системою державних органіву законодавчій, виконавчій, адміністративній і судовій сферах

Юрисдикція держави, тобто права судових і адміністративнихорганів з розгляду і вирішення всіх справ на цій територіївідповідно до компетенції цих органів

У межах своєї території держава може застосовувати до громадян,а також іноземців та осіб без громадянства засоби владногопримусу, що мають відповідати закону, якщо інше не передбаченеміжнародним договором

Юрисдикція держави поширюється на осіб, споруди і транспортнізасоби, що перебувають за межами територіального моря, тобтоза її територією, а також на космічні об’єкти та їх екіпажі

Ніхто не має права насильно позбавити державу території, що їйналежить, і відповідно природних ресурсів, а також змінитидержавні кордони

Державна територія, зокрема земля і надра, не можуть бутивикористані іншими державами, їх юридичними або фізичнимиособами у промислових цілях без згоди територіальногосуверена

Територіальне верховенство держави

30

Території зі змішаним режимом регулювання

Район відкритого моря,де прибережні держави маютьправо здійснювати контрольз метою запобіганняпорушенням митних,фіскальних (податкових),імміграційних і санітарнихправил у межах своїх терито-ріальних вод

Свобода проходження суденчерез протоки і канали, які з’єд-нують відкриті моря, передба-чає, що прибережні держави заміжнародними договорами на-ділені певними правами. Спе-ціальний режим встановленодля Чорноморських, Балтій-ських проток, Магеллановоїпротоки, Суецького таПанамського каналів

Прилегла зонаВиключнаекономічна

зона

Континентальнийшельф

Міжнародніпротоки іканали

• не входять до складу державних територійі не перебувають під суверенітетом держави• кожна прибережна держава має суверенніправа на розвідку і розробку природнихресурсів прилеглих до неї континентальногошельфу й виключної економічної зони,а також на охорону природного середовищацих районів• інші держави набувають таких прав здозволу прибережної держави

31

Ì Î Ð Ñ Ü Ê ² Ê Î Ð Ä Î Í È ² Ç Î Í È

Морські кордони і зони визначені відповідно до Конвенції ООН зморського права 1982 р.

12 Sm

24 Sm

200 Sm

Кордон підводного краю материка

Зовнішній кордон територіальних вод

Зовнішнійкордонекологічноїзони

200 SmКонтинентальний шельф

(≈ 350 Sm)

0Суша

Відстань, Sm

Примітки: 1. — внутрішньодержавна позначка відліку (точканайбільшого відпливу) морських кордонів і зон.

2. 1 Sm (морська миля) = 1852 м.

32

Види прилеглих зон

МитнаФіскальна

(податкова)Санітарна

Зонакримінальноїі цивільноїюрисдикції

Зонабезпеки

Зонанейтралітету

ЕміграційнаФортифі-каційна

Зонаморськогоконтролю

Зонаконсервації

Прилегла зона — це район відкритого моря, що прилягає до зов-нішнього кордону територіальних вод і встановлюється для здій-снення контролю прибережної держави з метою запобігання пору-шенням відповідних правил у межах її території або територіальногоморя.

Міжнародні території — це території, які не перебувають під суве-ренітетом певної держави, а є спільним надбанням усього людства.

33

Міжнародні території

Відкрите море

Конвенція про відкрите море1958 р.

Повітряний простір надвідкритим морем

Чиказька конвенція про міжна-родну цивільну авіацію 1944 р.

Міжнародні протоки і канали

Конвенція щодо забезпеченнявільного плавання Суецькимканалом 1888 р.Договір між Чилі та Аргентиноющодо Магелланової протоки1941 р.Конвенція про режимчорноморських проток 1958 р.

Міжнародні ріки

Конвенція про режим судноплав-ства по Дунаю 1948 р. та ін.

Багатонаціональні ріки

Угода між Аргентиноюі Уругваєм щодо вод рікиУругвай 1946 р.Угода між ОАР і Суданомпро використання вод ріки Ніл1956 р.

Морське дно за межамиконтинентального шельфу

Конвенція про режимчорноморських проток(Монтре конвенція) 1936 р.Конвенція ООН з морськогоправа 1982 р.

Антарктика

Договір про Антарктику 1959 р.

Космічний простір

Договір про принципидіяльності держав з дослідженняі використання космічногопростору, включаючи Місяцьта інші небесні тіла 1967 р.

34

Правомірні

способи

зміни

території

Повернення незаконно

забраної території

Обмін

територіями

Взяття території

як санкція

за агресію

Зміна території

внаслідок антиколоніальної

боротьби

Об

’єднання або

виділення території

за

результатами

референдуму

(або

плебесциду

)

Створення штучних споруд

Цесія

чи

взаємні уступки

території

Конвенція

— тимчасова

уступка

території

купівля

— продаж

дарування

оренда

передача в тимчасове

користування

35

Ï Ð À Â Î Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â

Право міжнародних договорів — це сукупність юридичних норм,які визначають зміст, структуру, підстави набуття чинності дого-ворів і діяльність суб’єктів щодо порядку укладення, форм виконан-ня і розірвання міжнародних договорів.

Головний принцип права міжнародних договорів — Pacta sundservanda (з лат. — договори мають виконуватися).

Політичні

Союзний договір — угода (або кілька угод), відповідно до якоїдержави, що її уклали, зобов’язуються діяти спільно з метоюохорони певних інтересів

Договір про нейтралітет між державами зобов’язує їх не братиучасті у будь-яких воєнних діях і не перетворювати певні територіїна військові бази

Мирний договір, відповідно до якого держави юридично припи-няють стан війни і встановлюють політичні чи інші відносини

Договір про взаємну допомогу — різновид союзного договору,відповідно до якого його учасники зобов’язані подавати однеодному допомогу

Договір про ненапад, відповідно до якого сторони зобов’язуютьсяутримуватися від нападу одна на одну поодинці і спільноз іншими державами

Ê Ë À Ñ È Ô ² Ê À Ö ² ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â

36

11. Промульгація(опублікування)

договору

12. Реєстраціядоговору в ООН Передавання

грамот депозитарію

10. Обмінратифікаційнимиграмотами та їхдепонування

8. Заявазастережень

9. Ратифікаціядоговору

1. Призначенняуповноважених дляведення переговорів

3. Узгодженнятексту договору

4. Обговоренняй ухвалення

проекту договору

Î Ñ Í Î Â Í ² Ñ Ò À Ä ² ¯ Ó Ê Ë À Ä Å Í Í ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã ÎÄ Î Ã Î Â Î Ð Ó

Торговельний договір

Угода про поставку товаруі товарооборот

Угода про подання технічноїдопомоги і науково-технічнеспівробітництво

Угода про міжнароднірозрахунки

Економічні

Угода з митних питань

Спеціальні

у галузі транспорту

у сфері зв’язку

у галузі сільського господарства

у сфері наукового співробітництва

з правових питань

у сфері охорони навколишньогосередовища

у сфері культури

з військових питань

інші

2. Перевіркаповноважень та їхповноважень

5. Поданняі перевіркадоговору

7. Підписаннядоговору

6. Автентифікація,парафуваннядоговору

37

Назва

Преамбула

Основна частина

Заключна частина

Застереження,зроблені сторонами

Підписиуповноважених

Додатки

Розділи

Глави

Статті

Параграфи

Пункти

Частини

• протоколи• описи• технічні умови• стандарти• тарифи• карти• інші

Ñ Ò Ð Ó Ê Ò Ó Ð À Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ä Î Ã Î Â Î Ð Ó

ДоговірПротоколПактХартіяАкт

Декларація

ТрактатКонвенціяСтатутУгода

ПрограмаОбмін нотами

38

Ä È Ï Ë Î Ì À Ò È × Í Å ² Ê Î Í Ñ Ó Ë Ü Ñ Ü Ê Å Ï Ð À Â Î

Дипломатичне право — це норми міжнародного права, які регла-ментують порядок дипломатичних зносин між державами та іншимисуб’єктами міжнародного права.

Консульське право — це сукупність національних і міжнароднихправових норм, що регулюють діяльність консулів і порядок кон-сульських зносин.

Дипломатичне і консульське право — одні з найстаріших галузейміжнародного права.

Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин — це державні орга-ни, які здійснюють зв’язки певної держави з іншими державами іміжнародними організаціями, що постійно перебувають на територіїцієї держави.

Закордонні органи зовнішніх зносин — це державні органи, якіздійснюють зв’язки з іншими державами і міжнародними організаці-ями і розміщені на території іноземної держави.

Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин

Органи, що представляютьдержаву з усіх питань —парламент, глава держави,уряд, голова уряду, відомствоіноземних справ

Органи, що представляютьдержаву лише в одній галузізовнішніх зв’язків(Міністерство зовнішньоїторгівлі, інші міністерстваі відомства)

Закордонні органи зовнішніх зносин

Тимчасові

Спеціальні місії, які направ-ляють до інших держав дляучасті в церемоніальних захо-дах, ведення переговорів тощо.Делегації, які направляютьсядля участі в міжнароднихконференціях та ін.

Постійні

• дипломатичні представ-ництва (посольства і місії)• консульські представництва• представництва держав приміжнародних організаціях

39

Основні функції дипломатичного представництва

Інформаційна

Розвиток дружніхвідносин міждержавою

перебування ідержавою, якупредставляєдипломатичнепредставництво

Консульська

Представництвосвоєї державив державі

перебування

Захист інтересівсвоєї держави і її

громадян у державіперебування

Веденняпереговорів

з урядом державиперебування

Структура дипломатичного персоналу

Голова дипломатичного представництва

Персонал дипломатичного представництва

дипломатичний

адміністративно-технічний

обслуговуючий

40

Класи і ранги дипломатичних представників

Класи голів дипломатичних представництв

Дипломатичні ранги

Посол, акредитований при главах держав

Посланник, акредитований при главах держав

Повірений у справах, акредитований приміністрах закордонних справ

Другий секретар

Секретар

Аташе

Перший секретар

Радник

41

Класи і ранги дипломатів в Україні

Надзвичайний і повноважнийпосол

Надзвичайний і повноважнийпосланник 1-го класу

Надзвичайний і повноважнийпосланник 2-го класу

Радник 1-го класу

Радник 2-го класу

Перший секретар 1-го класу

Перший секретар 2-го класу

Другий секретар 1-го класу

Другий секретар 2-го класу

Третій секретар

Аташе

42

Дипломатичні привілеї та імунітети

Об’єкти привілеївта імунітетів

Привілеї та імуні-тети дипломатич-них представництв

Привілеї та імуні-тети дипломатіві членів їхніх сімей

Дипломатичніпредставництва,у тому числі

представництвапри міжнароднихорганізаціях

Недоторканністьприміщень

Недоторканністьособи

Дипломати і члениїхніх сімей

Фіскальнийімунітет

Недоторканністьжитла

Імунітет від при-мусових дій щодомайна і засобівпересування

Повний імунітетвід кримінальноїюрисдикціїдержави


Недоторканністькореспонденції,архівів, засобів

зв’язку

Повний імунітетвід цивільної таадміністративноїюрисдикції щодо

службовоїдіяльності

Право на безпе-решкодні зносинизі своїм центром

та іншимипредставництвами

держави

Митні привілеїМитні привілеї

Протокольні при-вілеї, зокремаправо користу-вання державним

прапором

Вільнепересування

територією іншоїдержави

Фіскальний(податковий)імунітет

43

Ê Î Í Ñ Ó Ë Ü Ñ Ü Ê Å Ï Ð Å Ä Ñ Ò À Â Í È Ö Ò Â Î

Видавання паспортів і проїзних документів громадянам своєїдержави, а також віз, свідоцтв чи інших необхідних документівдля поїздки до держави, яку представляє консульськепредставництво, громадянам держави перебування та іноземцям,легалізація документів

Захист інтересів своєї держави в державі перебування

Захист інтересів юридичних і фізичних осіб держави,яку представляє консул, у державі перебування, зокремапредставництво інтересів своїх громадян у суді в справахпро спадщину і в разі смерті, а також охорона інтересівнеповнолітніх і недієздатних осіб своєї держави в державіперебування, виконання доручень судових органів тощо

Сприяння розвитку торгівлі, економічних, наукових, культурнихзв’язків між своєю державою та державою перебування

Інформування своєї держави про політичну, економічну,культурну, правову і наукову сфери життя держави перебування

Виконання прав нагляду та інспекції щодо літаків і суден прапорасвоєї держави, надання їм у разі потреби допомоги і сприяння

Види консульських представництв

Консульське агентство

Віце-консульство

Консульство

Генеральне консульство

Функції консульства

Консульські ранги

Консульський агент

Віце-консул

Консул

Генеральний консул

44

Торговельні представництва за кордоном

Торговельне представництво — представницький орган державиза кордоном, який здійснює її функції у сфері зовнішньої торгівлі.Торговельні представництва як органи зовнішніх зносин булистворені колишнім Радянським Союзом для здійсненняза кордоном його права у сфері монополії зовнішньої торгівлі

Торговельне представництво — частина дипломатичногопредставництва в окремій державі, яке здійснює свою діяльністьпід загальним керівництвом посла (посланника) і підзвітнеміністерству зовнішньої торгівліТорговельне представництво очолює торговельний представник,призначений урядом

Вивчення загальних економічних умов і торговельноїкон’юнктури у країні перебування

Ведення операцій із зовнішньої торгівлі для організацій,які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті

Видання дозволів на здійснення торговельних операційустановам, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті

Регулювання і контроль діяльності організацій, що мають дозвілна самостійний вихід на зовнішній ринок

Видання дозволів на ввезення і транзит товарів через Українута свідоцтв про їх проходження

Контроль у країні перебування за виконанням законівпро зовнішню торгівлю організаціями, які беруть участьу зовнішньоторговельному обороті

Функції торговельних представництв України за кордоном

45

Докорінна зміна державного устрою в державі, що акредитуваладипломатичного представника

Оголошення державою перебування дипломатичногопредставника persona non grata (небажаною особою)

Розірвання дипломатичних відносин або виникнення стану війниміж державою, що акредитує дипломатичного представника,і державою його перебування

Відкликання дипломатичного представника державою,яка акредитує

Припинення існування як суб’єкта міжнародного права держави,яка акредитувала представника, або держави перебування

Випадки закінчення місії дипломатичного представника

46

Ï Ð À Â Î Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Î Ð Ã À Í ² Ç À Ö ² É

Право міжнародних організацій (одна з галузей міжнародногоправа) — це сукупність норм, які регулюють створення, функціону-вання та повноваження міждержавних структур, що є міжнароднимиорганізаціями.

Міжнародна міжурядова організація — постійне об’єднання дер-жав, створене на основі міжнародної угоди (статуту чи іншого уста-новчого документа) з метою вирішення міжнародних проблем і роз-витку всебічної співпраці. Має постійні органи і діє в інтересахдержав-членів за дотримання принципу поваги їх суверенітету.

Ознаки міжнародної організації

Членство трьох і більше держав

Наявність установчої міжнародної угоди

Постійний орган і штаб-квартира

Принцип поваги суверенітету держав —членів організації

Невтручання у внутрішні справидержав — членів організації

Встановлення порядку прийняття рішеньі набуття ними юридичної сили

47

Ê Ë À Ñ È Ô ² Ê À Ö ² ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ì ² Æ Ó Ð ß Ä Î Â È ÕÎ Ð Ã À Í ² Ç À Ö ² É

Міжнародні міжурядові організації

За предметом діяльності

За колом учасників

За порядком прийомунових членів

За метою і принципами діяльності

За кількістючленів

політичні

економічні

кредитно-фінансові

з питань торгівлі

охорони здоров’я

культури

відкриті

закриті

такі, щоприймаютьнових членіввідповіднодо статуту

всесвітні

групові

універсальні

регіональні

із загальною компетенцією

зі спеціальною компетенцією

інші

48

Ñ È Ñ Ò Å Ì À Î Ð Ã À Í ² Ç À Ö ² ¯ Î Á ’ ª Ä Í À Í È Õ Í À Ö ² É

ООН

ГенеральнаАсамблея

Рада Безпеки

Орган із спостереженняза виконанням умовперемир’я в ПалестиніГрупа військовихспостерігачів ООНв Індії і ПакистаніЗбройні сили ООНіз підтримання мируна КіпріНадзвичайні збройнісили ООНВійськово-штабнийкомітетКомісія із роззброєнняКомітет експертівКомітет із прийманнянових членів та ін.

Рада з опіки (з 1999 р.припинила своє існування)

Міжнароднийсуд

Секретаріат

Економічнаі Соціальна рада

Регіональні комісіїФункціональні комісіїСесійні, постійніі спеціальні комітети

Близькосхідне агентство ООНдля допомоги палестинським біженцямі організації робітУправління Верховного Комісара ООНу справах біженцівКонференція ООН з торгівлі та розвиткуДитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)Об’єднана світова продовольча програма(ООН/ФАО)Програма розвитку ООН (ПРООН)Програма ООН з промислового розвитку(ЮНІДО)Програма ООН з навколишньогосередовища (ЮНЕП)Навчальний і науково-дослідний інститутООН (ЮНІТАР)Університет ООН (ЮНЮ)Всесвітня продовольча рада та ін.

49

Принципи ООН

Одностайність великих держав

Відмова у міжнародних відносинах від загрози силоюабо використання її проти інших держав

Мирне вирішення міжнародних спорів

Невтручання у внутрішні справи інших держав і непорушність їхкордонів

Співробітництво держав

Рівноправність і самовизначення народів

Суверенна рівність держав

Добросовісне виконання зобов’язань

Повага до основних прав і свобод людини

Надання допомоги ООН в усіх її діях, які вона виконуєвідповідно до Статуту ООН

Забезпечення того, щоб держави, які не є членами ООН, діяливідповідно до принципів ООН, оскільки це необхідно дляпідтримання міжнародного миру і безпеки

Роззброєння

Мирне співіснування і територіальна цілісність держав

50

Сесії Генеральної Асамблеї ООН

Чергові

Скликаються щороку, відкриваються, як правило, третьоговівторка вересня і тривають до середини грудня

Спеціальні

Скликаються Генеральним секретарем ООН з будь-якого питанняна вимогу Ради Безпеки, більшості членів ООН або одного з членівООН, якщо таку вимогу підтримали більшість членів ООН

Надзвичайні спеціальні (з 1950 р.)

Скликаються протягом 24 год з моменту отримання Генеральнимсекретарем ООН вимоги про скликання такої сесії, що надійшлавід будь-яких семи членів Ради Безпеки, більшості членів ООНабо одного з членів ООН, якщо цю вимогу підтримали більшістьчленів ООН, у таких випадках:• у разі загрози миру• сталося порушення миру

Членство в ООН

Рекомендації Ради Безпеки з питань приймання нових членів ООН абовиключення з Організації приймаються на основі принципу одностай-ності великих держав (тобто потрібно не менш як 9 голосів членівРади, включаючи голоси членів Ради Безпеки, що співпадають)

Членами ООНможуть бути всімиролюбні держави,які беруть на себезобов’язання згіднозі Статутом ООН,і які можутьі бажаютьці зобов’язаннявиконувати

Прийняттяу члениОрганізаціїухвалюєтьсяпостановоюГенеральноїАсамблеїза рекомендацієюРади Безпеки

Член Організації, якийсистематично порушуєпринципи Статуту ООН,може бути виключенийз Організації або йогоправа і привілеї можутьбути припиненірішенням ГенеральноїАсамблеїза рекомендацієюРади Безпеки

51

Генеральна Асамблея ООН

Генеральний комітет (голова,21 заступник голови Асамблеї,голови головних комітетів)

Комітет з перевіркиповноважень

Перший комітет (полі-тичні питання і питаннябезпеки, включаючироззброєння)

Спеціальний політичнийкомітет

Другий комітет (еконо-мічні і фінансовіпитання)

Третій комітет(соціальні, гуманітарніпитання і питаннякультури)

Четвертий комітет(питання деколонізаціїі несамовряднихтериторій)

П’ятий комітет(адміністративніі бюджетні питання)

Шостий комітет(правові питання)

Головні комітети Допоміжні органиПроцедурні органи

Комісії Комітети

з адміністративнихі бюджетних питань

з внесків

з конференцій

з операцій підтри-мання мирута безпеки

з деколонізації

проти апартеїду

з атомної енергії

з використаннякосмічногопростору

з мирноговикористання днаморів і океанів

ревізійна

з міжнародногоправа

із спостереженняза підтриманняммиру

з прав людини

з праваміжнародноїторгівлі

із роззброєння

52

Ã Î Ë Î Ñ Ó Â À Í Í ß Â Ã Å Í Å Ð À Ë Ü Í ² É À Ñ À Ì Á Ë Å ¯ Î Î Í

До складу Генеральної Асамблеї входять усі члени ООН.Кожний член ООН має на Генеральній Асамблеї лише один го-

лос, хоча делегація держави — члена ООН може включати щонай-більше 5 делегатів і 5 заступників, а також необхідну кількість рад-ників і експертів.

Рішення Генеральної Асамблеї з найважливіших питань ухва-люється більшістю у дві третини голосів присутніх і тих держав —членів ООН, які беруть участь у голосуванні (підтримання міжнарод-ного миру і безпеки, вибори непостійних членів Ради Безпеки і членівЕкономічної та Соціальної ради відповідно до ст. 18 Статуту ООН,прийняття нових держав до ООН і виключення з неї, призначенняГенерального секретаря ООН, бюджетні та деякі інші питання).

Рішення Генеральної Асамблеї з інших питань, особливо проце-дурних, ухвалюються простою більшістю голосів присутніх і тихдержав — членів ООН, які беруть участь у голосуванні.

Для ухвалення рішення на Генеральній Асамблеї необхідна при-сутність щонайменше половини всіх членів ООН.

Функції Секретаріату ООН• забезпечення обслуговування органів системи ООН;• виконання напрацьованих органами системи ООН програм;• інформування і консультування Генерального секретаря ООНіз тих питань, якими займається ООН;

• переклад, друкування, поширення доповідей, резолюцій таінших документів Генеральної Асамблеї ООН, її комітетів іорганів;

• усний переклад виступів на засіданнях;• складання, друкування і розсилання звітів про засідання сесій;• надсилання усіх документів Генеральної Асамблеї державам —членам ООН, зберігання документів в архівах;

• вивчення і реєстрація міжнародних договорів, які укладаютьдержави — члени ООН;

• керівництво операціями з підтримання миру;• організація міжнародних конференцій з проблем всесвітньогозначення;

• складання оглядів світових економічних тенденцій і проблем;• підготовка і здійснення досліджень із питань прав людини, роз-зброєння, розвитку тощо.

53

Ã Å Í Å Ð À Ë Ü Í È É Ñ Å Ê Ð Å Ò À Ð Î Î Í

Генеральними секретарями у різні роки були:

1945–1953 рр. — Трюгве Хальвдан Лі (Норвегія);1953–1961 рр. — Даг Хаммаршельд (Швеція);1961–1971 рр. — У Тан (Бірма, нині М’янма);1972–1981 рр. — Курт Вальдхайм (Австрія);1982–1991 рр. — Хав’єр Перес де Куельяр (Перу);1992–1996 рр. — Бутрос Бутрос Галі (Єгипет);із січня 1997 р. — Кофі Атта Аннан (Гана).

Секретаріат ООН(понад 50 тис. працівників)

Відділення ООН у Женеві

Секретаріати регіональнихекономічних комісій

Департаменти

Адміністрація технічноїдопомоги

Генеральний секретар

Адміністративнийі технічний персонал

Секретаріат Генеральногосекретаря

Спеціалізоване бюро

адміністраціяі управління

економічнийі соціальний

з правових питань

з політичних питаньі справ Ради Безпеки

з інформації

відділи служб

54

Функції Генерального секретаря ООН

Політичні

політичні або конфіденційні дії для запобігання ескалаціїміжнародних спорів, конфліктів і кризових ситуацій

повсякденні консультації з лідерами суверенних державта іншими урядовими особами

поїздки в різні країни світу з метою поліпшенняміжнародної обстановки

доведення до відома членів Ради Безпеки будь-яких спірнихпитань, пов’язаних із загрозою міжнародному миру ібезпеці

Аміністративно-виконавчі

загальні директивні вказівки департаментам, управліннямта іншим організаційним підрозділам Секретаріату ООН

координація діяльності системи ООН

призначення персоналу Секретаріату ООН і управлінняцим персоналом

участь у засіданнях Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки,ЕКОСОР, а також виконання інших функцій, покладенихна нього цими органами

підготовка щорічної доповіді, в якій оцінюється роботаОрганізації за минулий період і висловлюються міркуваннящодо пріоритетів її майбутньої діяльності, а такождодаткових доповідей, яких від нього можуть вимагатидержави — члени ООН

участь у роботі міжнародних конференцій, які створюютьсяпід егідою ООН

55

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È É Ñ Ó Ä

Міжнародний суд (один із п’яти основних органів ООН) — судо-вий орган ООН, що діє на основі спеціального статуту, який є не-віддільною частиною Статуту ООН, а також власного регламенту.

Суд складається з колегії незалежних суддів, яких обирають неза-лежно від їхнього громадянства з кола осіб, які відповідають вимо-гам, що висуваються в їхніх країнах для призначення на найвищі су-дові посади, або є юристами з визнаним авторитетом у галузіміжнародного права.

До складу суду входять 15 суддів, які обираються ГенеральноюАсамблеєю і Радою Безпеки на дев’ять років. Міжнародний суд оби-рає голову, віце-голову і секретаря на три роки. У складі Міжнарод-ного суду не може бути двох громадян однієї держави.

Ê Î Ì Ï Å Ò Å Í Ö ² ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î Ã Î Ñ Ó Ä Ó

Розглядає і вирішує спори між державами — учасниками СтатутуМіжнародного суду і спори інших держав, які не є учасниками Ста-туту, на умовах, визначених Радою Безпеки щодо кожного окремоговипадку.

Дає консультативні висновки з правових питань. Безпосередньозапитувати консультативні висновки Міжнародного суду можуть Гене-ральна Асамблея ООН і Рада Безпеки. Інші органи ООН, міжнародніорганізації й органи, запитують консультативні висновки з дозволуГенеральної Асамблеї.

Міжнародний суд у своїй діяльності застосовує:• загальні й спеціальні міжнародні конвенції, що встановлюютьправила, визнані супротивними державами;

• міжнародні звичаї як доказ загальної практики, визнаної заправову норму;

• загальні принципи права, визнані цивілізованими народами;• судові рішення і доктрини найкваліфікованіших спеціалістів ізпублічного права різних націй як допоміжний засіб для визна-чення правових норм.

Суд може вирішувати спори виходячи із засад справедливості,якщо з цим погодяться сторони.

(Зі Статуту Міжнародного суду)

56

Класифікація спеціалізованих установ ООН

Економічі СоціальніКультурно-гуманітарні

МОП(Міжнародна

організація праці)

ЮНЕСКО(Організація Об’єднанихНацій з питань освіти,науки і культури)

ВООЗ(Всесвітня організаціяохорони здоров’я)

ВОІВ(Всесвітня організація

інтелектуальної власності)

МВФ(Міжнародний валютний фонд)

ВМО(Всесвітня метеорологічна

організація)

ВБ(Всесвітній банк)

МСЕ(Міжнародний союзелектрозв’язку)

ФАО(Продовольча і сільсько-господарська організація

Об’єднаних Націй)

МФСР(Міжнародний фонд сільсько-господарського розвитку)

ІКАО(Міжнародна організація

цивільної авіації)

ВТО(Всесвітня торгова організація)

ЮНІДО(Організація Об’єднаних Наційз промислового розвитку)

МАГАТЕ(Міжнародне агентство

з атомної енергії)

ІМО(Міжнародна морська

організація)

ВПС(Всесвітній поштовий союз)

57

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ)Заснована у 1948 р.

Місцезнаходження — Женева (Швейцарія)Керівний орган — Всесвітня асамблея охорони здоров’я,

в якому представлені всі держави — члени ВООЗ; скликається щороку

Американська регіональна організація(Вашингтон, США)

Африканська регіональна організація(Браззавіль, Республіка Конго)

Європейська регіональна організація(Копенгаген, Данія)

Західнотихоокеанська регіональнаорганізація (Маніла, Філіппіни)

Регіональна організація Південно-Східної Азії (Делі, Індія)

Східносередземноморська регіональнаорганізація (Олександрія, Єгипет)

Виконавча рада —виконавчий органАсамблеї у складі

32 членів

Секретаріат (директори —генеральний та

адміністративний,технічний персонал)

Заступникгенеральногодиректора

Відділепідеміо-логічнихдосліджень

Відділборотьбиз малярією

Відділ нав-колишньоїгігієни

Відділохорониздоров’я

Відділуправлінняі кадрів

Відділз епідемій

Відділ фар-макологіїі токсикології

Статистичнийвідділ у сферіохорониздоров’я

Відділпрофілактикиздоров’я

Відділ біо-медичнихнаук

Відділкоординації Відділ

підготовкикадрів

Відділпідготовкикадрів





Фінансовийі бюджет-ний відділ

58

Міжнародна організація праці (МОП)Заснована в 1919 р.

Місцезнаходження — Женева (Швейцарія)Спеціалізована установа ООН із 1946 р.

14 представників відпрофспілок трудящих

держав-членів

14 представниківвід підприємцівдержав-членів

Адміністративна радаскладається з 56 членів, які обираютьсяМіжнародною конференцією праці

строком на три роки

28 представниківвід урядів держав-

членів

Міжнародне бюро праці —постійний секретаріат МОП

Генеральний директор МОП

Комісії

Комітети

Міжнародна конференція праці —законодавчий орган МОП;

скликається щороку

59

Міжнародна організація цивільної авіації(ІКАО)

Заснована в 1944 р. (діє з 1947 р.)Місцезнаходження — Монреаль (Канада)


Адміністративнийі технічнийперсонал

Генеральнийсекретар ІКАО

Аеронавігаційнакомісія

Авіатранспортнийкомітет

Фінансовийкомітет

Юридичнийкомітет

Асамблея —вищий орган,

який складаєтьсяз представників усіх

держав — членів ІКАО;збирається на сесію один раз

на три роки

Рада — постійний виконавчий орган, що складається зпредставників 33 держав-членів, які обираються Асамблеєю ІКАО

таємним голосуванням. До керівництва Асамблеєю повиннівходити представники держав, які відіграють провідну роль

в авіації, а також мають забезпечувати представництво основнихрегіонів світу. Рада обирає президента Ради, формує секретаріат

і координує роботу постійних комісій і комітетів

60

Комісії Генеральноїконференції

програми:1) з освіти2) з природничих наук3) із соціальних наук4) з культури ікомунікацій5) адміністративна(із загальних питань)

Комітети Генеральноїконференції

• юридичний• з кандидатур• з перевіркиповноважень• з конвенційі рекомендацій• з міжнароднихнеурядовихорганізацій• з фінансових питань

Тимчасові органиВиконавчої ради

Постійні органиВиконавчої ради

• комісія з програм• комісія із зовнішніхзв’язків• комісія з адміністра-тивних питань• регіональна комісія

Консультативнікомітети

• з охорони пам’ятокдавнини• зі шкільних програм• із вивчення культурОкеанії• інші

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, наукиі культури (ЮНЕСКО)Заснована в 1946 р.

Місцезнаходження — Париж (Франція)

Генеральна конференція —вищий керівний орган;

збирається один раз на два роки

Виконавча рада —вищий керівний органміж сесіямиГенеральноїконференції;збирається двічіна рік

Бюро

• загальні• регіональні

Департаменти

• освіти• природничих наук• соціальних наук і культури• документації і засобівінформації

Секретаріат Гене-ральної Конференції

(генеральнийдиректор і штатміжнароднихслужбовців)

61

Конференція —входять усі

держави — члениВОІВ

Генеральна асамблея —входять лише члениПаризького абоБернського союзів

Відділ авторськихправ

Комітет із коорди-нації; складається

з 47 членів,які призначаються

на два роки

Всесвітня організація інтелектуальної власності(ВОІВ)

Міжнародна конвенція про створення ВОІВпідписана в 1967 р., набрала чинності в 1970 р.Місцезнаходження — Женева (Швейцарія)Спеціалізована установа ООН із 1974 р.

Керівні органи

Міжнародне бюро —адміністративнийорган ВОІВ,

що складаєтьсяз Генеральногодиректора

та адміністративногой технічногоперсоналу

Відділ промисловоївласності

62

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ)Засноване в 1957 р.

Місцезнаходження — Відень (Австрія)

Генеральна конференціяскладається з представників держав — членів

МАГАТЕ; збирається на сесії щороку

Рада управляючих —здійснює оперативне керівництво МАГАТЕ,включає 35 членів, з них 22 обираються,

а 13 призначаються Генеральною конференцією

Секретаріату складі генерального директора —

призначається Радою управляючих і затверджуєтьсяГенеральною конференцією, і персоналу

секретаріату з понад 600 співробітниками категоріїспеціалістів і понад 700 — категорії службовців

Науково-консультативний комітет

комісії

комітети

63

Організація африканської єдності (ОАЄ)Створена в 1963 р.

Місцезнаходження — Аддис-Абеба (Ефіопія)До її складу входять усі держави Африканського

континенту, крім ЮАР

Комісія зпосередництва,примиренняй арбітражу

Рада старійшинОАЄ

Комітет допомогинаціонально-

визвольним рухам(Комітет

визволення)

Спеціалізовані комісії

• з економічнихі соціальних питань• з питань освітиі культури• африканськихюристів• з питань охорониздоров’я, санітарії,харчування• з питань оборони• з питань науки, тех-ніки і досліджень• з питань транс-порту і зв’язку

Бюроафриканськоїгрупи ООН

Бюро у справахбіженців

Бюро з науки,техніки

і досліджень

Бюроземлезнавства

Ветеринарне бюро Бюро публікацій

Асамблея главдержав і урядів;збираєтьсящороку

Рада міністрівОАЕ —

виконавчий орган;скликається двічі

на рік


Генеральний секретар

Виконавчий секретаріатОАЄ при ООН

64

Консультативнийкомітет оборони

Міжамериканська економічнаі соціальна рада

Генеральний секретаріат — адміністративний орган ОАД,до складу якого входять генеральний секретарі адміністративно-технічний персонал

Постійна рада ОАД

Міжамериканський юридичний комітет

Міжамериканська комісія з мирного вирішення спорів

Спеціалізовані інститути та установи ОАД

Міжамериканський інститут географії та історії

Міжамериканський інститут з проблем індійців

Міжамериканський інститут дитини

Міжамериканський інститут сільськогосподарських наук

Панамериканська організація охорони здоров’я

Міжамериканська рада з освіти, науки і культури

Міжамериканська комісія з прав людини

Міжамериканський суд з прав людини

Консультативнанарада міністрівзакордонних справ

Організація американських держав (ОАД)Створена в 1948 р.

Місцезнаходження — Вашингтон (США)До її складу входять усі держави Американського континенту.1971 р. статус спостерігача отримали Бельгія, Канада, Гайана,Ізраїль, Іспанія, Італія, Франція, Нідерланди, ФРН, Японія

Генеральна асамблеядержав — членів ОАД;

сесії скликаються один раз на рік

65

Ліга арабських держав (ЛАД)Заснована в 1945 р.

Місцезнаходження — Каїр (Єгипет)

Постійна військова комісія

АлжирБахрейнДжибутіЄгипетЄменІракЙорданіяКатарКувейтЛіванЛівія

Країни — члени ЛАД

МавританіяМароккоОб’єднані Арабські ЕміратиОманОрганізація визволення ПалестиниСаудівська АравіяСиріяСомаліСуданТуніс

Арабський фонд допомоги африканським країнам.Арабський фонд визволення окупованих територій.Спеціалізовані установи з нафти, фінансів, космосу та ін.

Економічна рада — вищий керівний орган, що складаєтьсяз представників держав-членів, скликається на сесії двічі на рік

Рада взаємної оборони

Конференція глав держав і урядів (з 1964 р.)

Генеральний секретаріат, до складу якого входять генеральнийсекретар і адміністративно-технічний персонал

Постійні спеціалізовані комітети• політичний• з питань фінансів• транспорту• нафти• у справах біженців• з бойкоту Ізраїлю• з питань культури• з економічних і соціальних питань

66

Ï Ð À Â Î Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î ¯ Á Å Ç Ï Å Ê È

Право міжнародної безпеки — галузь міжнародного права, якавивчає відносини, що забезпечують виконання основних принципівзбереження миру та безпеки, захисту людства й ефективне функціо-нування наявних механізмів підтримання миру і безпеки.

Ï Î Í ß Ò Ò ß Ï Ð À Â À Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î ¯ Á Å Ç Ï Å Ê È

Право міжнародної безпеки — це сукупність правових чи іншихзасобів, які відповідають основним принципам міжнародного праваі спрямовані на забезпечення миру та використання державами ко-лективних заходів проти актів агресії і ситуацій, що загрожуютьмиру й безпеці народів.

Міжнародно-правові засоби забезпечення міжнародної безпеки

Мирні засоби вирішення спорівКолективна безпека (загальна і регіональна)РоззброєнняЗаходи, спрямовані на послаблення міжнародного напруженняі припинення гонки озброєньЗаходи із запобігання ядерній війніНеприєднання і нейтралітетЗаходи з метою припинення актів агресії, самооборонаДія міжнародних організаційНейтралізація і демілітаризація окремих територій, ліквідаціяіноземних військових базСтворення зон миру в різних районах земної куліЗаходи зі зміцнення довіри між державами та ін.

67

Міжнародно-правові

Способи

забезпечення

політичної

і воєнної безпеки

Повна або

часткова

демілітаризація

території

Повна або

часткова

демілітаризація

території

•Антарктида

•дно

морів

та океанів

•космічний

простір

Неприєднання

Відмова

від

участі

у блокадах

Ненадання території

для

іноземних військових баз

Нейтралитет

•постійний

•тимчасовий

Ліквідація

військових

баз

іноземної держави

Заходи

щодо укріплення

довіри

між

державами

Обмін

наглядами

під

час військових навчань

Повідомлення про

військові

навчання

Повідомлення про

дислокацію

військ

Мирний

спосіб

вирішення спорів

Колективна

безпека

У межах

ООН

На колективній

основі

Заходи

щодо

припинення

актів агресії

•індивідуальна,

Урядом

країни

,яка розпочала

агресію

•за

допомогою

міжнародних

організацій

•самооборона

68

Політична

Економічна

Екологічна

Види міжнародної безпеки

Військова

Демографічна

69

Види системи колективної безпеки

універсальна регіональна

Положення Статуту ООН, на яких ґрунтуєтьсяуніверсальна система колективної безпеки

• заходи мирного вирішення спорів (гл. VІ)• спільні дії превентивного і примусового характеру в разі актуагресії (гл. VІІ)

• заходи, спрямовані проти загрози силою або застосування силиу відносинах між державами (п. 4 ст. 2)

• заходи із роззброєння (ст. 11, 26, 47)• заходи з використання регіональних організацій безпеки (гл. X)• заходи із забезпечення безпеки в перехідний період (гл. VIII)• тимчасові заходи із припинення порушень миру (ст. 40)• примусові заходи безпеки без використання збройних сил (ст. 41)• примусові заходи безпеки з використанням збройних сил (ст. 42)

Ñ È Ñ Ò Å Ì À Ê Î Ë Å Ê Ò È Â Í Î ¯ Á Å Ç Ï Å Ê È

Система колективної безпеки — співробітництво держав світу абопевного регіону з підтримання міжнародного миру і безпеки для за-побігання актам агресії.

70

Види міжнародно-правових способів мирного вирішенняміжнародних спорів

Вирішення спорів іншими способами

Переговори — встановлення контакту й обміну думкамиміж державами — учасниками спору, для досягненнядомовленості з різних питань

Добрі послуги — сукупність дій держав або міжнароднихорганізацій, які не беруть участі в певному спорі, з наданняматеріальних можливостей для встановлення контактуі ведення переговорів між супротивними державами з метоюстворення сприятливих умов для мирного вирішення спору

Посередництво — сприяння держав і міжнароднихорганізацій, які не беруть участі у спорі, але якихдержави — учасниці спору запросили взяти участьу переговорах з метою мирного врегулювання розбіжностей

Міжнародна слідча процедура (обстеження) —розслідування міжнародним органом конкретних обставині фактів у разі, якщо міжнародні спори не зачіпаютьні честі, ні істотних інтересів сторін

Міжнародна погоджувальна процедура — розгляд споріву створюваних сторонами на паритетних засадах органахз метою з’ясування фактичних обставин і розробленняпроекту конкретних рекомендацій сторонам

Міжнародна арбітражна процедура — добровільна згодасупротивних сторін передати свій спір на розгляд третьоїсторони (третейський розгляд), рішення якоїє обов’язковим для супротивних сторін

Судова процедура — розгляд спорів. Від арбітражноїпроцедури відрізняється порядком створення міжнародногосуду, рішення якого є остаточним і юридично обов’язковимдля сторін у спорі

Вирішення спорів у міжнародних організаціях

71

Безпосередні дипломатичні переговори — переговори, в яких берутьучасть лише зацікавлені держави (супротивні сторони), що вирішуютьпитання про процедуру, метод і зміст вирішення спірної проблеми.Більшість держав світу дотримуються принципу першочерговостібезпосередніх дипломатичних переговорів як найефективнішого способувирішення міжнародних конфліктів

Переговори глав держав і урядів

Переговори міністрів закордонних справ

Переговори дипломатичних представників

Переговори спеціальних місій і уповноважених

Інші переговори без попередніх ультимативних умов,примусу, диктату і погроз

72

Міжнародно-правові засоби забезпечення миру і запобігання війні

регіональна

Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадженнявикористання та знищення хімічної зброї 1993 р.

позитивний

універсальна

Договір про заборону розміщення на дні морів, океанів і в надрахядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 р.

Гаазькі конвенції про закони і звичаї війни 1899 і 1907 рр.

Московський договір про заборону випробувань ядерної зброїв атмосфері, космічному просторі і під водою 1963 р.

Договір про принципи діяльності держав із дослідження йвикористання атмосфери, космічного простору, включаючи Місяцьта інші небесні тіла 1967 р.

Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці 1967 р.(відомий як Договір Тлателолка)

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р.

Конвенція про заборону розробки, виробництва і нагромадженнязапасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їхзнищення 1972 р.

Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожоговикористання засобів впливу на природне середовище 1977 р.

Конвенція про заборону хімічної зброї 1990 р.

Договір про без’ядерну зону в південній частині Тихого океану1985 р. (відомий як Договір Раротонга)

Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1984 р.

Міжнародно-правові акти, прийняті для забезпечення миру і запобігання війні

постійнийтрадиційний

тимчасовийдоговірний

НейтралітетРоззброєнняСистемаколективної безпеки

73

Î Î Í ² Ñ Ï Ð È ß Í Í ß Ì È Ð Í Î Ì Ó Â È Ð ² Ø Å Í Í Þ Ñ Ï Î Ð ² Â

Миротворчість — дії, спрямовані на те, щоб схилити сторони, яківорогують, сісти за стіл переговорів і досягти згоди за допомогоюмирних засобів, передбачених у гл. VI Статуту ООН (зупинитиконфлікт і забезпечити збереження миру).

Операції з підтримання миру — присутність ООН у районі міжна-родного конфлікту з метою реалізації або контролю за перебігом ре-алізації домовленостей про обмеження та припинення конфлікту, атакож забезпечення доставки гуманітарної допомоги мирному насе-ленню, що постраждало від конфлікту. Це може бути розгортаннямісій з військового, поліцейського або цивільного персоналу ООН.

Постконфліктне миробудівництво — дії з виявлення й усуненняпричин конфлікту, підтримання структур, схильних сприяти зміц-ненню миру (запобігання рецидиву такого конфлікту), надання пев-ної допомоги, що сприяє запобіганню виявам конфлікту.

Контроль за проведенням виборів — дії, спрямовані на те, щобвизначити, чи був процес підготовки і проведення виборів “вільнимі справедливим на кожному етапі”.

Заходи зі зміцнення довіриВстановлення фактів,пов’язаних зі спором

Запобігання спорамза допомогою міжнародних

організаційДемілітаризація та ін.

Превентивна дипломатія

Це дії, що спрямовані на запобігання спорам між сторонами,недопущення переростання їх у конфлікти й обмеження масштабівконфліктів (урегулювання спору до спалаху насильства)

74

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È É Ò Ð Å Ò Å É Ñ Ü Ê È É Ð Î Ç Ã Ë ß Ä ( À Ð Á ² Ò Ð À Æ )

Міжнародний третейський розгляд, або арбітраж — це спосіб мир-ного вирішення спорів на основі добровільної згоди супротивнихдержав на розгляд спору третьою стороною, рішення якої є обов’яз-ковим для зацікавлених сторін (на відміну від рішень слідчих і погод-жувальних комісій) (гл. 1–3 Конвенції про мирне вирішення міжна-родних спорів 1907 р.).

Ізольований арбітраж — спосіб мирного вирішення спору, якийзастосовують з огляду на особливу угоду супротивних держав длявирішення конкретного спору.

Інституційний (обов’язковий) арбітраж — спосіб вирішення спо-ру, що передбачає наявність між державами особливої угоди, згідноз якою вони зобов’язуються передавати спори, які можуть виникну-ти між ними, на вирішення третій, незацікавленій стороні.

Постійний арбітраж — спосіб мирного вирішення спору впостійній палаті третейського суду — міжнародному постійному ар-бітражному органі, створеному в 1900 р. у Гаазі на основі Гаазькоїконвенції 1899 р. про мирне вирішення міжнародних спорів і Гаазь-кої конвенції 1907 р. про мирне вирішення міжнародних зіткнень(ст. 41–51).

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Å Ê Î Ë Î Ã ² × Í Å Ï Ð À Â Î

Міжнародне екологічне право — галузь міжнародного права,що складається з норм та інститутів, які регулюють відносини міжсуб’єктами міжнародного права у сфері їх відносин з навколишнімприродним середовищем щодо запобігання й усунення шкоди зрізних джерел, що завдається національним системам навколишнього

Види міжнародного третейськогорозгляду (арбітражу)

ізольований інституційний постійний

75

середовища окремих держав і системам навколишнього середовища замежами дії юрисдикції держав.

Об’єкти міжнародного екологічного права — це міждержавні таінші міжнародні відносини, пов’язані з природокористуванням, охоро-ною навколишнього середовища, збереженням унікальних творіньприроди, штучним відтворенням сприятливого стану природного се-редовища, захистом від несприятливого впливу стихії, тобто увеськомплекс відносин у сфері взаємодії міжнародної спільноти з навко-лишнім природним середовищем.

Основні об’єкти навколишнього середовища, що потребують охорони

Суша Надра Світовий океан Небесні тіла

Атмосфернеповітря

Навколоземнийкосмічний простір

Флора і фаунаЗемлі

Основні джерела забруднення

Промисловіхімічні відходи

Випробування ядерноїзброї, діяльність атомних

електростанцій

Нафтаі газ

Промислові підприємства(металургійні, хімічні та ін.)

Транспортнізасоби

не забороненаправом

неправомірна

Діяльність людини

76

Національні природні ресурси,що перебувають підюрисдикцією держав.У визначенні їх правовогорежиму основну рольвідіграють норми внутрішньогоправа. Водночас збільшуєтьсякількість міжнароднихдоговорів щодо охоронинаціональних природнихресурсів

Міжнародні природні ресурси,що перебувають за межами діїнаціональної юрисдикції абов процесі свого природногоциклу виявляються на територіїрізних держав. Правовий режимохорони й використання цихресурсів визначають за нормамиміжнародного права

Універсальні природні ресурси,що перебувають у загальномукористуванні всіх держав(відкрите море, космос,Антарктика, морське дноза межами національноїюрисдикції)

Багатонаціональні природніресурси або такі, щоподіляються, належать двом абобільше країнам, або такі, щовикористовуються ними(наприклад, водні ресурсиміжнародних рік, популяціїмігруючих тварин, прикордонніприродні комплекси)

Планетарне середовище Землі — Світовийокеан і його природні ресурси, атмосфернеповітря, навколоземний космічний простір,окремі представники тваринного і рослинногосвіту, унікальні природні комплекси, частинапрісноводних ресурсів, а також генетичнийфонд Землі

Î Á ’ ª Ê Ò È Í À Â Ê Î Ë È Ø Í Ü Î Ã Î Ñ Å Ð Å Ä Î Â È Ù À ,Ù Î Ï Î Ò Ð Å Á Ó Þ Ò Ü Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Î - Ï Ð À Â Î Â Î ¯ Î Õ Î Ð Î Í È

77

Джерела міжнародного екологічного права

Міжнародні угоди, договори,конвенції, декларації тощо

Міжнародні звичаї

Універсальні

Конвенція про запобігання забрудненню моря скиданням відходівта інших матеріалів 1972 р.Конвенція про запобігання забрудненню моря з суден 1973 р.Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори,яким загрожує зникнення 1973 р.Конвенція про заборону військового або іншого ворожоговикористання засобів впливу на природне середовище 1977 р.Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великівідстані 1979 р.Конвенція ООН з морського права 1982 р.Віденська конвенція про охорону озонового шару 1985 р.Конвенція про зміну клімату 1992 р. та ін.

Регіональні

Конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1976 р.Конвенція про охорону дикої фауни і флори та природнихсередовищ їх проживання у Європі 1979 р.Угода про співробітництво у боротьбі із забрудненням Північногоморя нафтою та іншими шкідливими речовинами 1983 р.Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 р.Конвенція про охорону морського середовища Північно-СхідноїАтлантики 1992 р. та ін.

78

Принципи міжнародного екологічного права

Захист навколишнього середовища на благо нинішньогоі прийдешніх поколінь

Міжнародне співробітництво держав та інших суб’єктівміжнародного права із збереження і підтримання якостінавколишнього середовища

Навколишнє природне середовище за межами державних кордонівє спільним надбанням усього людства

Забезпечення екологічної безпеки

Заборона військового чи будь-якого іншого ворожоговикористання засобів впливу на навколишнє середовищеу концентрованому вигляді

Незаподіяння шкоди навколишньому середовищу

Усунення негативних наслідків шкоди, заподіяної навколишньомусередовищу

Міжнародно-правова відповідальність держав за шкоду,заподіяну навколишньому середовищу

Неприпустимість заподіяння транснаціональної шкодинавколишньому середовищу

Відповідальність держав за заподіяння екологічної шкодисистемам навколишнього середовища інших держав і районівзагального користування

Оцінювання транскордонних екологічних наслідків планованоїдіяльності

Свобода дослідження навколишнього середовища і використанняйого компонентів

Неприпустимість радіоактивного забруднення навколишньогосередовища

Раціональне і науково обґрунтоване управління природнимиресурсами

Захист екологічних систем Світового океану

79

У червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООНз навколишнього середовища, на який було прийнято Деклараціюпро навколишнє середовище і розвиток.

Принципи РІО

Принцип дотримання правлюдини у сфері охоронинавколишнього середовища

Принцип стійкого розвиткулюдського суспільства

Принцип співробітництвадержав у сфері охоронинавколишнього середовища

Принцип миру і мирноговирішення екологічних спорів

• захист навколишньогосередовища — складова процесурозвитку• прийняття державамиефективних законів щодоохорони навколишньогосередовища• відповідальність суб’єктівза забруднення навколишньогосередовища• попередження фактівпереміщення в інші державизабруднювачів, що завдаютьшкоди навколишньомусередовищу і людині• взаємна інформаціяпро заходи, які можуть матинегативні транскордоннінаслідки для навколишньогосередовища

• глобальне партнерстводержав з метою збереженняекосистеми Землі• своєчасне вирішення проблемпогіршення станунавколишнього середовища• оцінювання екологічнихнаслідків планованої діяльності• вживання заходів запобіганняі попередження випадківпогіршення станунавколишнього середовища• поважання міжнародногоправа і забезпечення захистунавколишнього середовищав період збройних конфліктів

80

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ì Î Ð Ñ Ü Ê Å Ï Ð À Â Î

Міжнародне морське право — це галузь міжнародного права, щоскладається з принципів і норм, які визначають правовий режимморських просторів і регулюють відносини суб’єктів міжнародногоправа у зв’язку з їх діяльністю у Світовому океані.

Ì Î Ð Ñ Ü Ê ² Ï Ð Î Ñ Ò Î Ð È

Простори морів і океанів земної кулі поділяють на простори, щоперебувають під суверенітетом різних держав і є територією кожноїз них, а також простори, на які не поширюється суверенітет жодноїз держав.

Морські простори, що перебувають під суверенітетом різних держав

Внутрішні морські води — прибережні морські води держави,на які поширюються суверенітет держави і її юрисдикціяу повному обсязі

Територіальне море (або територіальні води) — пояс морських водзавширшки до 12 миль, що прилягає до сухопутної територіїдержави або її внутрішніх морських вод і входить до складудержавної території. Правовий режим такого поясу визначаєтьсянаціональним правом і нормами міжнародного права

Прилегла зона — пояс морських вод, що прилягаєдо територіального моря, у межах якого прибережна держава маєправо здійснювати контроль з метою недопущення порушеньпевних правил (ст. 8 Конвенції ООН з морського права 1982 р.)

Архіпелажні води — морські простори держав-архіпелагів,обмежені прямими архіпелажними вихідними лініями, щоз’єднують точки (які найбільше видаються в море)найвіддаленіших островів і рифів архіпелагу, що обсихають

81

Морські простори, на які не поширюється суверенітет жодної з держав

Міжнародні протоки — природні звуженості, які з’єднуютьчастини відкритого моря або виключної економічної зониі використовуються для міжнародного судноплавства й повітряноїнавігації (ст. 8 Конвенції ООН з морського права 1982 р.)

Континентальний шельф — морське дно і надра підводнихрайонів, що простягаються від зовнішнього кордонутериторіального моря прибережної держави до встановленихморським правом меж (не більш як 350 морських миль). Правовийрежим регулюється Женевською конвенцією про відкрите мореі прилеглу зону 1958 р.

Виключна економічна зона — зона, що прилягає дотериторіального моря, а також смуга відкритого моря завширшкидо 200 миль, в якій лише прибережна держава має правовстановлювати особливий правовий режим

Міжнародний район морського дна — дно морів і океанів і йогонадра за межами дії національної юрисдикції, тобто за межамиконтинентального шельфу

Відкрите море — морський простір, який не входитьу територіальні води та архіпелажні води жодної з держав

Міжнародні канали — штучні водні шляхи, які з’єднують моряй океани та використовуються для міжнародного судноплавства

82

Ð Å Æ È Ì Â ² Ä Ê Ð È Ò Î Ã Î Ì Î Ð ß

Відкрите море — це усі частини моря, які не входять ні в терито-ріальне море, ні у внутрішні води будь-якої держави (ст. 1 Конвенціїпро відкрите море 1958 р.).

Свобода відкритого морявключає

Винятки

свободу судноплавства

свободу польотів

свободу рибальствата інших промислів

свободу прокладанняпідводних кабелівта трубопроводів

свободу науковихдосліджень

свободу зведення штучнихостровів, будівельі установок,що допускаютьсяміжнародним правом

боротьба з піратством

боротьба з работоргівлею

боротьба з пошкодженнямкабелів і трубопроводів

право переслідуванняпорушниківтериторіальних вод

боротьба з порушникамиправил промислу

боротьбаз наркозлочинами

Режим відкритого моря

83

Класифікація проток

Протоки, якіз’єднуютьчастинивідкритихморів

і використо-вуються дляміжнародногосудноплавства

Протоки, які з’єд-нують частинивідкритого моряз територіальнимморем однієї абокількох іншихдержав, режимяких регулюєтьсявідповіднимиугодами

Протоки, якіє проходамиу внутрішніводи держави

Протоки,які не вико-ристовуютьсядля міжна-родного

судноплавстваі є внутрішнімиморськимишляхами

Гібралтарська,Магелланова,Ла-Манш,Берингова,Мозамбіцька

та ін.

чорноморські,балтійські,Сангарська

та ін.

Керченська,Ірбенська

Лаптєва,Лонг-Айленд

84

Внутрішні води

Внутрішні морські води

Внутрішні водні шляхи

Води, що розміщуються між берегом і вихідними лініями,від яких відлічується ширина територіального моря

Море, що повністю оточене сушею однієї держави, а такожузбережжя й обидва береги природного входу до якогоналежать одній державі

Води “історичних” заток до прямої вихідної лінії,проведеної від ширини входу в ці затоки

Морські бухти, лимани і затоки, береги яких належатьодній державі й ширина входу яких не перевищує 24 милі

Акваторії національних і міжнародних портів обмеженілінією, що проходить через найвіддаленіші в бік моряточки гідротехнічних та інших споруд порту

Національні (внутрішні) ріки

Прикордонні і міжнародні ріки

Внутрішні канали

Внутрішні і прикордонні озера

85

Правовий режим військового корабля

Привілеїта імунітети

Права Обов’язки

Звільнення відмитного огляду

Необхідністьпопереджатиіноземні корабліпро порушенняПраво на переслі-

дування невійськовихсуден (у винятковихвипадках)

Користуваннясвободою плаванняу відкритому морі

Можливість вимуше-ного заходу в портиіноземних держав

Право на зверненнядо іноземного корабляз проханням повідомитипро його національність

Корабель старшогорангу має правоочікувати на привітаннякорабля молодшогорангу

Використання будь-яких технічних засобівспостереження і зв’язку

Спостереженняза іноземнимикораблями

Право на огляд інозем-них невійськових суден(в особливих випадках)

Свобода відюрисдикціїіноземноїдержави

Свобода відпримусу інасильницькихдій (затримання,арешт, обшуктощо)

Звільнення відусіх видів зборів(крім зборів заокремі послуги)

Звільнення відсанітарногоогляду

Дотриманняміжнароднихугоді національногозаконодавстваз питаньмореплавства

Дотриманняправил проходув територіальнихводах,міжнароднихпротокахі каналах

Обов’язковавідповідьна привітанняіноземнихкораблів

Недопущеннянебезпечногозближенняз іноземнимикораблями

86

Дії, заборонені військовим кораблям у територіальних водахі портах іноземних держав

Рух у порту озброєних катерів (шлюпок)

Навчання на шлюпках з висадкою десанту

Фотографування і складання схем військових об’єктів

Складання планів і схем портових та інших споруд

Складання опису будь-яких районів і територіальних вод

Занурення підводних човнів і їх плавання в зануреному стані

Польоти літальних апаратів з борту корабля в територіальнихводах і над територією держави

Використання радіо, спуск водолазів та виконання інших дій безспеціального дозволу

Навчальні стрільби, встановлення мін

Встановлення димових завіс, будь-які вибухи

87

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ï Î Â ² Ò Ð ß Í Å ² Ê Î Ñ Ì ² × Í Å Ï Ð À Â Î

Міжнародне повітряне право — це галузь міжнародного права,що складається із сукупності спеціальних принципів і норм, які регу-люють відносини між суб’єктами міжнародного права у зв’язку з ви-користанням повітряного простору, організацією повітряногоспілкування, комерційною діяльністю та забезпеченням безпеки ци-вільної авіації і визначають правовий режим повітряного простору.

Міжнародне космічне право — сукупність міжнародних прин-ципів і норм, що встановлюють правовий режим космічного просто-ру, включаючи небесні тіла, а також регулюють права й обов’язкиучасників космічної діяльності.

Свобода повітря (за Чиказькою конвенцією 1944 р.)

Право виконувати транзитні польоти (без посадки) територієюіноземної держави

Право здійснювати на іноземній території посадкиз комерційними цілями (без права висаджувати і брати пасажирів,вантаж, пошту)

Право перевозити на іноземну територію пасажирів, вантаж,пошту, які були взяті на борт у країну прапора держави

Право вивозити з іноземної території пасажирів, вантаж, пошту,які слідують у країну прапора судна

Право перевозити на іноземну територію пасажирів, вантаж,пошту, які взяті на борт у будь-якій іншій третій державі,і вивозити їх з цієї території в будь-яку іншу державу

88

Основні напрями космічної діяльності держав

Безпосереднє телевізійне мовлення з використанням супутників

Дистанційне зондування Землі з використанням супутників

Створення геостаціонарної орбіти

Використання в космосі ядерних джерел енергії

Вивчення проблем охорони біосфери Землі

Міжнародний договір щодо використання космічних засобів

Медичні та біологічні спостереження і досліди

Дослідження ресурсів інших планет і вивчення можливостіїх експлуатації

Космічна метеорологія

Принципи міжнародного повітряного права

Свобода польотів у міжнародному повітряному просторі

Винятковий і повний суверенітет держав над їх повітрянимпростором

Визнання національності судна на основі його реєстрації

Забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації

Захист повітряних суден від актів незаконного втручання

Відшкодування шкоди, завданої повітряними суднами

89

Джерела міжнародного космічного права

Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері,космічному просторі і під водою 1963 р.

Договір про принципи діяльності держав з дослідженняі використання космічного простору, включаючи Місяць та іншінебесні тіла, 1967 р.

Угода про порятунок космонавтів, повернення космонавтівта об’єктів, запущених у космічний простір, 1968 р.

Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завданукосмічними об’єктами, 1972 р.

Конвенція про реєстрацію об’єктів, які запускаються в космічнийпростір, 1974 р.

Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах1979 р.

Угода про співробітництво в дослідженні й використаннікосмічного простору в мирних цілях (між соціалістичнимикраїнами) 1976 р.

Угода про створення міжнародної системи та організаціїкосмічного зв’язку “Інтерсупутник” 1971 р. та ін.

90

Принципи міжнародного космічного права

Дослідження і використання космічного простору і небеснихтіл на благо людства

Відповідність діяльності у галузі дослідження і використаннякосмосу та небесних тіл міжнародному праву

Неприпустимість національного присвоєння космосу

Рівні права усіх держав на дослідження і використання космосу

Національна юрисдикція і контроль держави над космічнимиоб’єктами, занесеними в її реєстр

Обов’язок держави уникати шкідливого забруднення космосу

Подання допомоги екіпажу космічного корабля у разі аварії, лихаабо змушеної посадки

Міжнародне співробітництво і взаємодопомога у разікосмічної діяльності

Міжнародна відповідальність за національну діяльність у космосі

Свобода космосу для наукових досліджень

Міжнародна відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами

91

Правова основа міжнародного співробітництвау боротьбі зі злочинністю

Угоди між державами

• Універсальні конвенції• Регіональні конвенції• Двосторонні договори проправову допомогу вкримінальних справах

Діяльність міжнароднихорганізацій

У межах Генеральної АсамблеїООН:• Спеціальний комітетз міжнародного тероризму• Міжнародна рада з контролюза наркотичними засобами• Фонд ООН із боротьбизі зловживанням наркотичнимиречовинами• Комісія з попередженнязлочинності й кримінальногосудочинства• Міжнародні й спеціальнікомітети з боротьби з окремимивидами злочинів• Міжнародна організаціякримінальної поліції (Інтерпол)• Інші неурядові é громадськіорганізації

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ê Ð È Ì ² Í À Ë Ü Í Å Ï Ð À Â Î

Міжнародне кримінальне право — галузь міжнародного права,що складається з принципів і норм, які визначають поняття міжна-родних злочинів, форми співробітництва держав із запобігання тарозкриття транснаціональних злочинів, правила діяльності полі-цейських структур, принципи поводження з правопорушникамиі підстави виконання покарання.

92

Види міжнародних злочинів

Злочини міжнародногохарактеру (міжнароднікримінальні злочини)

• Злочини проти стабільностіміжнародних відносин:тероризм, заручництво,найманство• Злочини, що завдають шкодиекономіці й соціальномурозвиткові держав:фальшування грошей,контрабанда, дії протинавколишнього середовища• Злочини, що посягаютьна особисті права людини:рабство, работоргівля,поширення порнографії,тортури• Злочини, які скоюютьу відкритому морі:піратство, зіткнення суден,ненадання допомоги на морі,забруднення моря шкідливимиречовинами• Злочини, які скоюютьу районі воєнних дій:стосовно цивільного населення,військовополонених, поранених,хворих

Злочини проти людства

• Злочини проти миру:планування, підготовка,розв’язання або веденняагресивних війн, геноцид,апартеїд, екоцид, расизм,колоніалізм• Злочини проти людства:вбивство, заслання,поневолення, переслідуваннята інші жорстокості щодоцивільного населення• Військові злочини:порушення законів і звичаїввійни, вбивствовійськовополонених,заручників, парламентерів,уведення в рабство населення,безцільне знищення міст, сіл

93

•міжнародні угоди

зпитань боротьби

зокремими

видами

міжнародних злочинів

ізлочинів

міжнародного

характеру

•двосторонні угоди

про

видачу

або

про

надання правової

допомоги

укримінальних справах

•норми

національного

законодавства

•принцип

взаємодопомоги

•громадяни

країни

•у справах

приватного

звинувачення або

вполітичних злочинах

•особи

, які

отримали

право

притулку

•особи

, які

вже

покарані за певний

злочин

або

виправдані

судом

, чи

то

прийнято

інше рішення

•за

строку

давності

•у разі загрози

застосування тортур

чи то

упередженості

суду

•вчинення діяння,

яке

передбачено

договором

•діяння підлягає

покаранню

за

кримінальним

законодавством

країн

до позбавлення волі

на

строк понад

року

•особа,

яку

видають

карається

лише за

вчинений

злочин

•направлення вимог

про

видачу

•взяття

злочинця під

варту

•переговори

про

видачу

по

дипломатичним

каналам

•видача

за

розпорядженням

компетентного

органу

у встановленому

порядку

з компенсацією

витрат

Видача

злочинців

(екстрадикція

)

Правові

підстави

Умови

видачі

Видачі

не підлягають

Порядок видачі

94

Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол)Створена в 1923 р.

Місцезнаходження — Ліон (Франція)Україна — член Інтерполу з 1993 р.

Генеральна асамблея — вищий орган; збирається на сесії щороку

Виконавчий комітет, до складу якого входятьпрезидент, 3 віце-президенти і 9 делегатів

Генеральний секретаріат, до складу якого входятьгенеральний секретар, спеціалісти таадміністративно-технічний персонал

відділи та підвідділи за напрямамидіяльності організації

Національні центральні бюро Інтерполу,поліцейські органи країн-учасниць

Радники з наукових питань, які призначаютьсявиконавчим комітетом строком на три роки

95

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È É Ð Î Ç Ø Ó Ê ² Í Ò Å Ð Ï Î Ë Ó

Розшукзлочинцівз метою

їхнього арештуі видачі

Звичайний розшук

“Червоний циркуляр” із вимогою про затриманнянадсилається в усі країни — члени Інтерполу

Терміновий розшук до трьох місяців

Вимога про затримання передається до країнипевного регіону або кількох держав по радіо,телеграфу тощо

Розшукзлочинців

і підозрюванихдля

спостереженняза їхьою

поведінкою

Звичайний розшук

“Зелений циркуляр” із вимогою спостереженняі повідомлення компетентним органампро поведінку підозрюваних

Змішаний розшук

“Червоний” і “зелений” циркуляри, поєднані разом,із вимогою в одних країнах затримати, в інших —взяти під нагляд

Розшукбезвіснопропалих

“Синій циркуляр” із вимогою про розшукрозсилається до країн — членів Інтерполу.Крім того, використовують картотеку осіб,які безвісно пропали

“Чорний циркуляр” із вимогою ідентифікації трупаза фотографією розсилається до країн — членівІнтерполу. Крім того, використовують картотекунерозпізнаних трупів

Розшуквикраденихцінностей

Використання спеціально створених бюлетенівіз фотографіями викрадених предметів, а такожспеціальних карток і банку даних ЕОМ

96

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ã Ó Ì À Í ² Ò À Ð Í Å Ï Ð À Â Î

Міжнародне гуманітарне право — це система юридичних норм іпринципів, які застосовують під час збройних конфліктів, що забо-роняють або обмежують використання певних засобів і методів ве-дення збройної боротьби, забезпечують права індивіда під час цієїборотьби і встановлюють міжнародно-правову відповідальність заїх порушення.

У різних джерелах ця галузь міжнародного публічного права на-зивається по-різному: право, яке використовують під час збройнихконфліктів; міжнародне гуманітарне право; право війни; правозбройних конфліктів; закони і звичаї війни.

Предметом регулювання міжнародного гуманітарного права єспецифічні суспільні відносини, що склалися між його суб’єктами підчас збройних конфліктів.

Причини виникнення відносин у міжнародному гуманітарному праві

Початок війни

Нейтралітет держав, які не беруть участі у війні

Обмеження воюючих сторін у засобах ведення війни

Обмеження воюючих сторін у методах ведення війни

Захист жертв війни

Захист культурних цінностей під час війни

Режим воєнної окупації

Завершення воєнних дій

Завершення війни

Відповідальність держав за порушення норм міжнародногогуманітарного права

Кримінальна відповідальність фізичних осіб за порушеннянорм права під час збройних конфліктів

97

Види

збройних

конфліктів

Збройні конфлікти

міжнародного

характеру

Застосування збройних сил державою

проти

суверенітету,

територіальної недоторканності чи

політичної незалежності іншої

держави

, що

є не сумісними

із принципами

ООН

та суперечить

статусу Організації

ООН

Збройні конфлікти

не міжнародного

характеру

За згодою

держав

, що підпадають

під

дію

міжнародного права

(відповідно до

протоколу

II від

08.

06.1

977 р.

)

•застосування

державою

першою

збройних сил проти іншоїдержави

•вторгнення збройних сил на територію

іншої держави

•напад

збройних сил на територію


•будь-яка окупація

воєнного

характеру

•будь-яка селекція

території


із застосуванням

сили

•бомбардування збройними

силами

території


•блокада портів

, берегів

іншої

держави за

допомогою

збройних сил

•напад

збройних сил на сухопутні,

морські

, повітряні сили

іншої

держави

поза

її межами

(наприклад

, відкритий

Океан

)•збереження воєнних баз

на чужій

території

після

закінчення

строку


•використання воєнних баз

для

нападу на іншу державу,

або

проведення нападу іншими

способами

•надання власної території

для

вчинення акту

агресії

проти

третьої

держави

•заслання державою

або

від

імені держави

збройних банд,

іррегулярних сил чи

найманців

на територію


•будь-яка інша участь

в організації

проведення збройного

конфлікту,

якщ

о такі дії

будуть визнані незаконними

Радою

Безпеки

ООН

Будь-які воєнні дії

:•якщо

вони

ведуться на території

однієї держави

•з однієї сторони

регулярними

збройними

силами

держави

—власника

території

Проти

:•антиурядових збройних сил

•організованих збройних формувань

З метою

:•звільнення від колоніалізму

•проти

расистських режимів

За умови

:•наявності відповідного

командування

•дотримання звичаїв

та законів

ведення війни

•постійних і узгоджених воєннихдій

•утримання контролю

над

частиною

державної території

98

Принципи міжнародного гуманітарного права

Гуманізація збройних конфліктів

Обмеження воюючих сторін у методах і засобах ведення війни

Міжнародно-правовий захист жертв війни

Охорона цивільних об’єктів і культурних цінностей

Захист інтересів нейтральних держав

Дія військових з’єднань із підтримання громадського порядку,що ґрунтується на повазі прав людини

Заборона завдавати шкоду противнику, несумісну з метоювійни — знищення або послаблення його військової могутності

Суб’єкти міжнародного гуманітарного права

Держави, які перебувають у збройному конфлікті

Повстала або воююча сторона, яка бореться за національнеабо соціальне визволення

Міжнародні організації

Нейтральні держави, які не є сторонами збройного конфлікту

Держави-гаранти, які забезпечують дотримання міжнародно-правових норм і оберігають інтереси сторін, що перебуваютьу конфлікті

99

Збройні сили в міжнародному праві

Сухопутні сили,військово-морські сили

(ВМС), військово-повітрянісили (ВПС)

Народне ополчення,партизани,

повстале населення

Регулярні Нерегулярні

Персонал, який бере участь у воєнному конфлікті (війні)

Особи, які входять до складузбройних сил сторони,що перебуває у конфлікті,і беруть безпосереднюучасть у бойових діях

Особи, що входять до складузбройних сил воюючоїсторони, надають їйдопомогу в досягненнівоєнних успіхів, алебезпосередньо не берутьучасті у воєнних діях(медичний та інтендантськийперсонал, військові капелани,юристи, журналісти)

Комбатанти Некомбатанти

100

Î Ê Ð Å Ì ² Ê À Ò Å Ã Î Ð ² ¯ Î Ñ ² Á , ß Ê ² Á Å Ð Ó Ò Ü Ó × À Ñ Ò ÜÓ Â Î ª Í Í È Õ Ä ² ß Õ

Парламентер — особа, спеціально уповноважена військовим ко-мандуванням воюючої сторони на ведення переговорів з команду-ванням противника.

Воєнний шпигун (лазутчик) — особа, яка таємно або під неправди-вим приводом збирає або намагається зібрати дані в районі дій од-нієї з воюючих сторін з наміром повідомити їх противнику.

Доброволець — особа, яка добровільно вступає в діючу армію од-нієї з воюючих сторін.

Найманець — особа, яка спеціально завербувалася для участіу воєнному конфлікті з метою отримати матеріальну винагороду.

Ì Î Ð Ñ Ü Ê À Â ² É Í À

Дії під час ведення морської війни регламентують Паризька дек-ларація про морську війну 1856 р., Гаазька конвенція 1907 р., Лон-донська декларація про право морської війни 1909 р., Лондонськийпротокол 1936 р. та інші міжнародні угоди.

Морські сили воюючих сторін складаються з військового флоту.

Військовий флот

Військові кораблі всіхкласів і типів(підводні і надводні)

Допоміжні судна,військові літакита інші літальніапарати авіації ВМФ

Торгові судна,які переобладнаніу військовій відповідаютьпевним вимогам

101

Заборонені методи ведення війни

Підступне вбивство або поранення осіб, які належать до військпротивника

Використання не за призначенням національних і міжнароднихемблем, сигналів і прапорів

Застосування тортур для отримання відомостей, випадки апартеїду,геноциду, взяття заручників

Убивство парламентера й осіб, які його супроводжують (трубача,горніста, барабанщика)

Пограбування міст, сіл, терор стосовно місцевого населення,спричинення голоду серед населення

Атака, бомбардування або знищення санітарних установ,госпітальних суден, транспорту, літаків, санітарного персоналу

Убивство або поранення комбатантів противника, які склали зброюабо не мають засобів для захисту і здалися в полон

Примус комбатантів протилежної сторони брати участь у воєннихдіях проти своєї країни

Напад на осіб, які за станом здоров’я не можуть виконувати своїобов’язки, а також на тих, які залишили літальний апарат, щозазнав аварії (за винятком осіб, які належать до ПДВ)

Знищення або захоплення власності ворога, крім випадків,зумовлених воєнною необхідністю

Захоплення суден берегового рибальства або місцевогомореплавання, госпітальних суден, інших суден, які виконуютьнаукові або релігійні функції

Бомбардування незахищених міст, селищ, жител, історичних пам’я-ток, храмів, госпіталів, які не використовують у воєнних цілях

Видання наказу не залишати живих, погроза цим або веденнявоєнних дій на цій основі

Знищення культурних цінностей, історичних та інших пам’яток,місць відправляння культів або використання їх для забезпеченняуспіху у воєнних діях

102

Заборонені дії щодо жертв війни

Посягання на життя і фізичну недоторканність: убивство, каліцтво,тортури, жорстоке ставлення

Колективне покарання, медичні або наукові експерименти надлюдьми

Посягання на людську гідність, принизливе ставлення до людини

Застосування покарань без попереднього судового розслідуванняі вироку, винесеного належним чином судом, без судових гарантій,визнаних цивілізованим людством

Перетворення цивільного населення або окремих цивільних осібна об’єкт нападу

Напад непередбаченого характеру, який стосується цивільногоаселення або цивільних об’єктів, якщо такий напад може призвестидо численних людських жертв, завдати шкоди цивільним об’єктам

Напад на установки або споруди, які містять небезпечні сили, якщотакий напад може призвести до надзвичайно великих втрат середцивільного населення або завдасть шкоди цивільним об’єктам

103

Заборонені засоби ведення війни

Кулі, які легко розвертаються або сплющуються в тілі людини

Снаряди, єдиним призначенням яких є поширення задушливихабо отруйних газів

Заряди вагою менш як 400 г, які мають властивість вибухати абомістять чадний чи отруйний газ

Отрута, отруєна зброя, задушливі, отруйні та інші подібні гази,бактеріологічна і хімічна зброя

Засоби впливу на природне середовище, які мають великіабо довготривалі серйозні наслідки

Осколки, які важко виявити в тілі людини, міні-пастки,запалювальні чи інші види зброї, дія яких спричиняє надзвичайніушкодження або страждання

104

Ï Ð À Â Î Â ² Ô Î Ð Ì È ² Í À Ñ Ë ² Ä Ê È Ç À Ê ² Í × Å Í Í ß Â ² É Í È

Правові форми закінчення війни

Припинення воєнних дій Припинення стану війни —остаточне врегулювання політич-них, економічних, територіаль-них та інших проблем, пов’язанихз припиненням воєнних дій

Капітуляція — припиненняопору всіх збройних силвоюючої сторониабо їх частини

Перемир’я — тимчасовеприпинення воєнних дійза взаємною згодою сторінзбройного конфлікту

Загальне перемир’я —встановлюється на всьо-му театрі воєнних дій

Тимчасові заходи —включають, зокрема,припинення вогню,відведення військна позиції, зайнятіраніше, звільненняпевної території тощо

Остаточне перемир’я

Місцеве перемир’я —встановлюється на обме-жених ділянках фронту

Укладення мирного догово-ру (наприклад, після закін-чення Другої світової війникраїни антигітлерівськоїкоаліції підписали в 1947 р.мирні договори з Італією,Фінляндією, Угорщиною,Румунією, Болгарією)

Одностороння деклараціядержави (наприклад, станвійни з Німеччиною бувприпинений у першійполовині 50-х роківодносторонніми актамиСРСР, США, Англії,Франції та інших держав)

Двостороння декларація(наприклад, СРСР і Японія19 жовтня 1956 р. підписалиспільну декларацію проприпинення стану війни)

Правові наслідки закінчення війни

Відновлення у повному обсязі офіційнихвідносин між державами, які до цьогомоменту перебували у стані війни.Обмін дипломатичними представництвами,відновлення раніше укладених угод, діюяких було перервано війною

105

Ï Ð À Â À Ë Þ Ä È Í È

Головні міжнародно-правові акти про права людини

Міжнародна хартія прав людини (Біль про права людини):

• Загальна декларація прав людини 1948 р.;• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.з факультативними протоколами (1976 та 1992 рр.)

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права1966 р. з Факультативним протоколом 1986 р.

Міжнародні акти про боротьбу з масовими порушеннямиправ людини:

• Декларація про надання незалежності колоніальним країнам танародам 1960 р.;

• Конвенція про попередження злочину геноциду та покаранняза нього 1948 р.;

• Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дис-кримінації 1965 р.;

• Міжнародна конвенція про запобігання злочину апартеїду тапокарання за нього 1973 р.

Акти про захист окремих категорій людей:

• Декларація прав дитини 1959 р.;• Конвенція про права дитини 1989 р.;• Конвенція про політичні права жінок 1952 р.;• Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р.;• Декларація про захист жінок та дітей у надзвичайних ситуаці-ях та в період збройних конфліктів 1974 р.;

• Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок1979 р.;

• Конвенція про скорочення без громадянства 1961 р.;• Конвенція про статус біженців 1951 р. та протокол 1966 р.;• Декларація про територіальний притулок 1966 р.;• Конвенція про захист прав трудящих — мігрантів та членів їх-ніх сімей 1990 р.

Європейські акти, що захищають права людини:

• Конвенція про захист прав людини та основних свобод, а такожпротоколи до неї 1950 р.;

106

• Європейська тимчасова угода про програми соціального забез-печення у зв’язку зі старістю, інвалідністю та у разі смерті году-вальника 1953 р.;

• Європейська конвенція про соціальну та медичну допомогу1953 р.;

• Європейська культурна конвенція 1954 р.;• Європейська угода про скасування віз для біженців 1959 р.;• Європейська соціальна хартія 1961 р.;• Європейська угода про усиновлення (удочеріння) дітей 1967 р.;• Європейська угода про працевлаштування за програмою “au

pair” 1969 р.;• Угода про передачу тіл померлих 1973 р.;• Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р.;

• Європейська конвенція про запобігання катуванням чи не-людському поводженню та покаранню або такому, що прини-жує гідність людини, а також протоколи до неї 1987 р.;

• Європейський кодекс соціального забезпечення 1990 р.;• Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місце-вому рівні 1992 р.;

• Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 р;• Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 р.;• Європейська конвенція про захист прав дітей 1996 р.;• Європейська соціальна хартія 1996 р.;• Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосуван-ня біології та медицини; Конвенція про права людини та біо-медицини 1997 р.;

• Європейська конвенція про громадянство 1997 р.

107

•подання

рекомендацій

державам

•виключення

із міжнародних

організацій

•застосування

політичних

санкцій

•гласність

•прозорість

•об

’єктивність

•встановлення

фактів

•участь

на рівні

з державними

представниками

громадськості

в захисті прав

людини

•держави

постійно

доповідають

уКомітетах

(згідно

з умовами

договорів

)•за

результатами

доповідей

складаються

щорічні доповіді

Генеральному

Секретареві ООН

•розгляд скарг та

повідомлень

проводиться в політичному,

квазісудовому

чи то судовому порядку

(наприклад

,отримавши

скаргу

чи

повідомлення,

Комісія

з прав

людини

доводить

її до

відома держави

, остання упродовж

6 міс

.надає

Комісії

письмове

пояснення)

•результати

розгляду

направляються

державі і

скаржникам

•якщо

факт порушення прав

людини

єзначним

, то

його

включають

в щорічний

звіт

Генеральному Секретареві ООН

Методи

контролю

Політичний

Розгляд

доповідей

Умови ефективності

Розгляд скарг

Розгляд повідомлень

108

Комітет

проти

тортур

Комітет

з економічних,

соціальних та

культурних прав

Органи

контролю

Центр

ООН

з прав

людини

Верховний

Комісар

з прав

людини

, 199

3 р

.

Комісія

ООН

з прав

людини

Група Трьох

(Конвенція

проти

апартеїду)

Комітет

із ліквідації

расової

дискримінації

Контрольний

механізм

дотримання

міжнародних

норм

щодо захисту прав людини

Комітет

з прав

людини

Підкомісія

з расової

дискримінації

Спеціальний

комітет

ізторгівлі дітьми

Спеціальний

доповідач

із сучасних

форм

расизму,

ксенофобії

Міжнародний

арбітраж

Міжнародний

суд

ООН

та ін

.

109

Робоча групаз оцінюваннязверненняПідкомісії

з попередженнядискримінації

Повідомлення, що допускаютьсядо розгляду, можуть бути від окремихосіб, груп осіб, які стали жертвамипорушень, або від окремих осібчи груп осіб, що мають вірогіднуінформацію про подібного родупорушення, або від громадськихорганізацій, що отримали правдивуінформацію про порушення та іншіжорстокості щодо цивільногонаселення

Розглядаються всі повідомлення,як і відповіді на них урядів держав:• грубі порушення прав і свобод людини• систематичні порушення праві свобод людини• вірогдність таких порушень

Процедура 1503

Індивідуальне звернення отримане Генеральним Секретарем ООНвідповідно до Резолюції 728 А (XXVIII) від 30 липня 1959 р. та згідноз Резолюцією 1235 (ХLІІ) від 6 липня 1967 р.

110


Критерії оцінювання, що передбачають прийнятністьдо розгляду повідомлення

• Повідомлення вважаються такими, що підлягають розгляду заумови переконливих підстав, які можуть свідчити про вірогід-нісгь фактів систематичних порушень прав людини, її основнихсвобод;

• Мета повідомлення не може суперечити відповідним принципамстатусу ООН, загальної декларації прав людини та інших від-повідних документів в галузі прав людини;

• Повідомлення може бути прийнятим до розгляду навіть за умо-ви, якщо воно отримане від іншої особи або за умови, що доповідомлення додані вірогідні факти. Анонімні повідомленняне розглядаються;

• Повідомлення не буде прийнятим до розгляду якщо:1) не містить конкретних фактів, у ньому не вказується мета по-

дання такого повідомлення і не сформульовано, які права були пору-шені;

2) матеріал про порушення викладено так, що в цілому повідом-лення носить образливий характер;

3) за змістом повідомлення є відверто політичним, що суперечитьстатусу ООН;

4) факти, викладені у повідомленні, побудовані виключно на стат-тях засобів масової інформації;

5) прийняття повідомлення до розгляду може завадити виконаннюфункцій спеціалізованих установ ООН;

6) засоби національно-правового захисту не були повністю ви-черпані ;

7) повідомлення стосувалося випадків, що були врегульовані нанаціональному рівні;

8) не було вчасно подано у зв’язку з тим, що не використовували-ся усі національні заходи захисту порушених прав і свобод людини.

111

Розгляд комісієюправ людини

Розслідування порушеньСпеціальним Комітетомна підставі пункту 6 (б)Резолюції ЕкономічноїСоціальної Ради ООН1503 (XLVIII)від 27 травня 1970 р.

Стадія прийняття до розгляду повідомлення


Детальне вивчення Комісієюпорушень на підставі пунктуз Резолюції 1235 (XLII)від 6 липня 1967 р.та пункту 6(а) Резолюції 1503від 27 травня 1970 р.

Розгляд Підкомісією

Прийняття до розгляду

Відмова у прийнятті до розгляду

112

Генеральнийсекретар Ради

Європи

РішенняЄвропейського

суду з прав людини

Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ)

Загальний огляд

КОНТРОЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ

ПарламентськаАсамблея Ради

Європи

Європейський судз прав людини

Особа протидержави — ст. 34

(обов’язковаюрисдикція)

Держава протидержави — ст. 33

(обов’язкова юрисдикція)

Прийнятність —статті 29, 35

Встановлення фактів.Намагання досягти

дружнього врегулюванняна основі повагидо прав людини —

статті 38–39

Комітет міністрівздійснює контроль

за виконанням рішенняСуду — ст. 46 (2)

ЄКПЛСтворена в 1994 р.

Місцезнаходження — Страсбург (Франція)

Розв’язанняДоговірнихСторін —ст. 52

113

Ñ Ë Î Â Í È Ê Þ Ð È Ä È × Í È ÕÒ Å Ð Ì ² Í ² Â

Автентичний текст міжнародного договору — текст, який післявідповідних перекладів зафіксовано (автентифіковано) уповноваже-ними сторонами як остаточний і такий, що має рівну обов’язковусилу та однаковий юридичний зміст. Сторони вільні укладати до-говір з одним автентичним текстом, з автентичними текстами мова-ми сторін (як правило, двосторонні угоди), з автентичними текстамимовами, які вони вважають доцільними. У першому розділі більшо-сті договорів наводиться термінологія, яку використовують у дого-ворі. Сучасні універсальні міжнародні договори, що укладаються вмежах і під егідою ООН, містять, звичайно, тексти шістьма мовами(англійською, арабською, іспанською, китайською, російською,французькою). При тлумаченні міжнародних договорів автентичнітексти мають найвищу силу.

Агресія — застосування збройної сили державою проти суверені-тету, територіальної недоторканності чи політичної незалежностііншої держави або в будь-який інший спосіб, що не сумісний зі Ста-тутом ООН. Це визначення було прийнято Генеральною АсамблеєюООН 14 грудня 1974 р. За способом здійснення агресія може бутипрямою і опосередкованою. Існує ще особливий вид співучасті в аг-ресії — дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надалав розпорядження іншій державі, використовувалася цією іншою дер-жавою для здійснення акту агресії проти третьої держави. Будь-якуагресію не можна виправдати метою політичного, економічного ха-рактеру, тому акт агресії розцінюється як міжнародний злочин.

Право встановлення факту агресії передбачено відповідно докомпетенції Ради Безпеки.

Держава, що потерпіла від агресії, може реалізувати своє правона самооборону або колективну самооборону.

114

Адаптація — пристосування чинних норм національного законо-давства до нових міжнародних зобов’язань, взятих на себе держа-вою. Ця норма визначена у ст. 9 Конституції України.

Адміністративні трибунали міжнародних організацій — спе-ціальні судові органи, що створюються міжнародними міжурядови-ми організаціями для слухання справ і винесення рішень за скаргамипрацівників на невиконання договорів про наймання або умов при-значення службовців секретаріатів таких організацій. Адміністра-тивні трибунали ухвалюють рішення на основі статутних положень інорм внутрішнього права міжнародних організацій. Вперше такийтрибунал було створено у Лізі Націй у 1927 р. Нині вони діють убільшості організацій (наприклад, в ООН трибунал діє з 24 листопа-да 1949 р.). Відповідно до резолюції 351 (IV) Генеральної АсамблеїООН юрисдикція такого трибуналу поширюється на МОП, ЮНЕС-КО, ГАТТ, МАГАТЕ та інші спеціалізовані установи ООН.

Адміністративно-технічний персонал дипломатичного представ-ництва — члени персоналу представництва, які здійснюють адмі-ністративно-технічне обслуговування представництва (технічні сек-ретарі, діловоди тощо). Віденська конвенція про дипломатичнівідносини 1961 р. дає можливість призначати такими працівникамигромадян держави, в якій акредитоване представництво. Члени адмі-ністративно-технічного персоналу мають привілеї та імунітети, при-рівняні до привілеїв та імунітетів дипломатів, за винятком того, щоімунітет від цивільно-правової й адміністративної юрисдикції держа-ви перебування не поширюється на дії, вчинені ними не під час вико-нання своїх службових обов’язків.

Ад’юдикація — у міжнародному праві суто юридична за своєюприродою підстава територіальних змін. Передбачає взаємну згодудержав — сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжна-родних судових або арбітражних органів, чиї рішення обов’язковідля сторін. Прикладом ад’юдикації є, зокрема, рішення Міжнарод-ного суду ООН.

Акламація — метод прийняття або відхилення зборами тієї чи тієїпропозиції без підрахунку голосів, на основі реакції учасниківзборів, що виявляється у вигляді вигуків, оплесків, різних реплік.Використовується у міжнародних організаціях і на міжнароднихконференціях як спосіб прийняття рішення без голосування.

Акредитування — процес призначення дипломатичного представ-ника. Акредитування полягає у діях держави, що виражаються у при-

115

значенні її компетентним органом дипломатичного представника, іпотребує згоди держави, яка приймає такого представника. Акреди-тування включає акт вручення особі або органу держави (главі дер-жави або міністерству закордонних справ) вірчої грамоти. Цейтермін застосовують до дипломатичного представника за рангомпосла; у разі призначення дипломатичних агентів, його не застосову-ють. Термін “акредитування” поширюється також на діяльність,пов’язану з постійним представництвом держави у міжнароднихорганізаціях.

Акреція — природне збільшення території держави внаслідок три-валого нагромадження (під впливом течії води) піску у дельті рікиабо внаслідок появи острова вулканічного походження у межах те-риторіальних вод. Стосовно відкритого моря такі острови (вони по-винні підніматися над рівнем води, тобто не покриватися нею під часприпливу) включаються до території держави, яка першою нотифі-кувала про це інші держави, за умови, що останні не висловили істот-них заперечень. Надалі щодо таких нових територій діє доктринатак званих історичних підстав.

Ангарія — право воюючої сторони на примусове вилучення зісвоєї території або території, що опинилася під ї ї контролем, засобівтранспорту нейтральних держав у разі крайньої необхідності і заумови повної компенсації.

Анексія — загарбання, насильницьке приєднання державою те-риторії, яка належить іншій державі або народу; грубе порушеннянорм міжнародного права і принципу самовизначення націй.

Анклав — територія або частина території однієї держави, що зусіх боків оточена територією іншої держави (не має морського бере-га — Республіка Сан-Марино). Якщо анклав має морський берег,його називають напіванклавом.

Антарктика — південна полярна область земної кулі, яка вклю-чає материк Антарктиду і океанічний простір з дрібними, прилегли-ми до неї островами. 1959 р. було укладено Міжнародний договірпро Антарктику, який визначив її міжнародно-правовий режим, ви-користання Антарктики лише в мирних цілях і свободу науковихдосліджень.

Апартеїд — політика расової дискримінації та сегрегації (напри-клад, здійснювалася правлячими колами Південно-Африканської Рес-публіки щодо корінного населення та інших етнічних груп неєвро-пейського походження). Означає позбавлення й істотне обмеження

116

політичних, соціально-економічних і громадянських прав якоїсь гру-пи населення аж до ї ї територіальної ізоляції та геноциду. Українаоднією з перших виступила на захист міжнародного правопорядкуна принципах дотримання прав людини незалежно від раси та націо-нальності. У рамках ООН прийнято Міжнародну конвенцію проприпинення злочинів апартеїду і покарання за нього (1973 р.). Згідноз конвенцією, апартеїд кваліфікується як злочин проти людства. Цяконвенція ратифікована і має юридичну чинність.

Апатриди — особи без громадянства, тобто ті, які не мають гро-мадянства жодної держави. Їхнє правове становище визначається за-конодавством держави перебування і, за окремими винятками, при-рівнюється до правового становища власних громадян. До таких вУкраїні на сучасному етапі належать цигани, курди, ассирійці.

Арбітраж міжнародний — спосіб мирного вирішення спорівміж державами через обрання сторонами у спорі арбітрів, які, керу-ючись правом, розглядають справу і виносять обов’язкове для сторінрішення. Арбітраж може бути колегіальним або складатися з одногоарбітра, який вибирається сторонами з громадян держави, що небере участі в спорі.

Арктика — північна полярна область земної кулі, що обмеженаПівнічним полярним колом і включає окраїни материків Євразії таПівнічної Америки, а також майже увесь Північний Льодовитий оке-ан (крім сходу і півдня Норвезького моря) з усіма його островами(крім прибережних островів Норвегії, що зазнають впливу Південно-Атлантичної течії) та прилеглі ділянки Атлантичного й Тихого океа-нів. Триває процес формування правового статусу Арктики. Нині вінґрунтується на нормах міжнародного права і національного законо-давства арктичних держав (Данії, Ісландії, Канади, Норвегії, Росії,США, Фінляндії, Швеції). Для арктичного регіону, на відміну відАнтарктики, загалом, не існує міжнародно-правового акта, який бивизначав його правовий статус. Конвенція ООН з морського права1982 р. у ст. 234 надає прибережним державам право приймати зако-ни і правила щодо запобігання забрудненню морського середовищата його збереження у покритих льодами районах завширшки небільш як 200 миль. Останнім часом дедалі більше уваги приділяєть-ся Арктиці як особливому регіону, який потребує загальноміжнарод-ного правового захисту. У 1990 р. створено неурядову організа-цію — Міжнародний арктичний науковий комітет, мета якого —об’єднати зусилля світової громадськості у вирішенні комплексу на-

117

укових проблем регіону, а в 1996 р. — представницьку регіональнуміжнародну організацію — Арктичну раду, учасниками якої можутьстати і неарктичні держави.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (Assosiation of South EastAsian Nations — АSЕАN) — субрегіональна міжурядова економічнаорганізація, cтворена у 1967 р. на основі Бангкокської декларації. Доїї складу входять Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни,Бруней (з 1984 р.). Офіційними проголошені цілі прискорення еконо-мічного та соціально-культурного розвитку, сприяння встановленнюмиру та стабільності в Південно-Східній Азії, підтримання співробіт-ництва з відповідними міжнародними і регіональними організаціямизгідно з принципами ООН.

Асоціація міжнародного права (International Law Association) —міжнародна неурядова організація, створена у 1873 р. в Брюсселі.До ї ї складу входять колективні члени — національні відділення (на-ціональні асоціації або товариства), індивідуальні члени, середостанніх — провідні фахівці у галузі міжнародного (публічного іприватного) права, спеціалісти інших галузей права, дипломати,політичні діячі. Завдання Асоціації міжнародного права — сприятикодифікації міжнародного права та його прогресивному розвитку.Найвищий орган Асоціації — конференція, яку скликають раз на двароки в різних містах світу. В період між конференціями керівним ор-ганом Асоціації є адміністративна рада, до якої входять практичновсі керівники національних відділень; збирається двічі на рік у Лон-доні. Виконавчим органом є секретаріат. При Асоціації міжнародно-го права створено постійні комітети, які займаються конкретнимипроблемами міжнародного права. Їх розробки і пропозиції розгля-даються на конференціях Асоціації. Матеріали конференції, а такожзвіти Асоціації виходять окремими виданнями. Асоціація міжнарод-ного права підтримує зв’язки із зацікавленими міжнародними і неуря-довими організаціями, має консультативний статус при ЕКОСОР,ЮНЕСКО, інших міжнародних організаціях.

У 1999 р. створено Українську асоціацію міжнародного права, щомає за мету ввійти до Асоціації міжнародного права. Керівним орга-ном української асоціації є президентська рада (колегіальнийорган). Асоціація має друкований орган.

Місцезнаходження — м. Лондон.Аташе — 1) молодший дипломатичний ранг співробітників по-

сольств, місій та апарату відомств закордонних справ; 2) службовіособи — представники різних відомств, відряджені до дипломатич-

118

них представництв або відповідних відомств країни перебування(аташе спеціальні); 3) співробітник дипломатичного представництва,який відповідає за зв’язок із пресою (прес-аташе); 4) представниквійськового відомства певної країни при військовому відомстві краї-ни перебування, одночасно радник дипломатичного представництваз військових питань (аташе військові, аташе військово-морські, ата-ше військово-повітряні).

База військова — територія, на якій розташовані війська із запаса-ми озброєння, боєприпасів, продовольства. Поділяються на бази су-хопутних військ, ракетні, авіаційні, військово-морські та загальногопризначення.

Безвізовий в’ їзд — в’їзд у державу без отримання від її компетент-них властей візи. Безвізовий порядок встановлюється на основіугоди між конкретними державами і може поширюватися на всіхгромадян або на певні їх категорії. Такий режим не потребує обов’яз-кового оформлення візових документів, але не скасовує реєстрацій-ного порядку в’їзду та виїзду, тобто наявності закордонного паспор-та та пред’явлення документів на кордоні.

Без’ядерна зона — зона, вільна від ядерної зброї; територія, наякій на підставі міжнародного договору між зацікавленими держа-вами забороняється випробування, виробництво і розміщення ядер-ної зброї. Згідно зі ст. VIII Договору про нерозповсюдження ядерноїзброї (1970 р.) будь-яка держава має право укладати регіональні уго-ди з метою забезпечення повної відсутності ядерної зброї на їх тери-торії, тобто утворення без’ядерних зон. Держави, що взяли на себезобов’язання бути без’ядерними, не виробляти, не використовувати,не здійснювати дослідження з такою зброєю. Україна, про-голошуючи акт про незалежність, взяла на себе зобов’язання бутибез’ядерною і відмовилася від використання на своїй території ядер-ного запасу колишнього СРСР.

Біженець — іноземний громадянин або особа без громадянства,яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою пересліду-вань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, грома-дянства, належності до певної соціальної групи або політичних пере-конань змушена залишити територію держави, громадянином якоївона є, або територію свого постійного проживання і не може або небажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначенихпобоювань, і щодо якої прийнято рішення про надання статусубіженця. У міжнародному праві питання біженців регулюється Кон-

119

венцією про правовий статус біженців 1951 р., яка у 1967 р. була до-повнена протоколом. В Україні прийнято Закон України “Про бі-женців”.

Блокада — воєнна, політична або економічна ізоляція чи оточен-ня якоїсь держави (або ї ї частини, групи держав, їх збройних сил),насильницьке порушення ї ї зовнішніх зв’язків з метою примуситивиконувати вимоги організаторів блокади.

Бойкот — спосіб політичної або економічної боротьби, вид санк-цій або політичної тактики, форма протесту проти чиїхось дій. Цейспосіб боротьби полягає в повній або частковій відмові від відносинз конкретною особою, організацією або державою, від участі в ро-боті певних організацій, органів тощо. Прикладом бойкоту можебути запровадження режиму ембарго на експорт і імпорт, встанов-лення дискримінаційних тарифів, податків та ін.

Васалітет — система відносин особистої залежності одних фео-далів (васалів) від інших могутніших феодалів (сеньйорів) (наприк-лад, васальні відносини існували у середні віки в Західній Європі, атакож у Київській Русі — між великими та удільними князями).

З утворенням централізованих держав васалітет поступово втра-чає військове і політичне значення, він повністю скасований буржу-азними революціями.

Вербальна нота — найпоширеніша форма дипломатичного лис-тування з поточних питань; друкують зазвичай на спеціальному нот-ному бланку; виходить від посольства, місії або міністерства закор-донних справ без підпису, має номер і дату відправлення,засвідчується мастиковою печаткою МЗС або дипломатичного пред-ставництва; прирівнюється до усної заяви. Текст складається відімені держави, починається і закінчується формулами поваги дотого, кому надсилається вербальна нота. Адреса зазначається в ліво-му нижньому куті першої сторінки тексту. Вербальна нота вручаєть-ся особисто.

Видача злочинців (екстрадиція) — передача особи однією держа-вою іншій на вимогу або прохання останньої, яка скоїла криміналь-ний або міжнародний злочин чи підозрюється в скоєнні злочину, дляпритягнення ї ї до кримінальної відповідальності або виконання ви-несеного щодо неї вироку суду. Держава зобов’язана видати злочин-ця тільки у тому разі, якщо вона уклала з іншою державою від-повідний договір (спеціальний договір про екстрадицію або договірпро правову допомогу). Якщо такий договір відсутній, держава

120

відповідно до свого внутрішнього законодавства вирішує питаннящодо видачі або невидачі конкретної особи. В договірній практиці йзаконодавствах різних країн відображено правила про невидачусвоїх громадян. Україна не є винятком. Держави не видають такожтак званих політичних злочинців. Воєнні злочинці, а також особи,які скоїли злочини проти людства, не є політичними злочинцямизгідно з резолюціями Генеральної Асамблеї ООН. У Європі існує уні-версальна Конвенція 1957 р. про видачу правопорушників, якоювизначено підстави видачі або невидачі злочинців, передбачено про-цедури, оформлення документів тощо. Україна ратифікувала євро-пейську Конвенцію про видачу правопорушників.

Видворення — висилання іноземця або особи без громадянства зкраїни за порушення її законодавства у період перебування в ній абоза втручання в ї ї внутрішні справи. Здійснюється простим розпоряд-женням властей залишити у визначений строк країну перебуванняабо в примусовому порядку.

Визнання міжнародно-правове — акт, на основі якого одна абокілька держав чи міжнародна організація у заяві або без неї конста-тують існування фактів, що розглядаються ними як підстави для ви-никнення правових відносин і наслідків. Розрізняють такі види між-народно-правового визнання за суб’єктами: визнання держав,урядів, міжнародних організацій, повсталої сторони, національно-визвольних рухів тощо. Існує визнання де-юре і визнання де-факто.Визнання держав або урядів де-юре означає, що воно є повним і не-обмеженим, передбачає встановлення дипломатичних відносин і об-мін дипломатичними представниками найвищого класу, що визна-ються всі права й обов’язки, які за міжнародним правом властивіоб’єкту визнання, а також спричинює всі інші наслідки, передбаченіміжнародним правом. Визнання держав і урядів де-факто застосову-ють у разі, коли держава, яка визнає, має сумніви щодо законностіабо життєздатності держави чи уряду, який визнається, або прагнеобмежити в часі чи обсязі юридичні наслідки визнання. У разі виз-нання де-факто встановлення дипломатичних відносин не є обов’яз-ковим, а співробітництво між тим, хто визнає, і тим, кого визнають,відбувається в різних формах.

За способом визнання це може бути спеціальна заява, спеціальнанота або послання.

Вина — у міжнародному праві встановлений факт вчиненого су-б’єктом міжнародного права протиправного діяння, що спричинює

121

відповідальність. Вина є основним чинником встановлення між-народно-правової відповідальності. На відміну від національноговизначення вини в міжнародному праві не передбачено встановлен-ня психічного ставлення правопорушника до своїх дій або бездіяль-ності та їх наслідків у формі умислу або необережності. Політичнавідповідальність завжди ґрунтується на наявності вини, а матеріаль-на відповідальність може ґрунтуватися на наявності вини і абсо-лютній відповідальності, що передбачена договором.

Вихід із громадянства — припинення правового зв’язку між інди-відом і державою, що виражається в існуванні їх взаємних прав і обо-в’язків, за клопотанням особи у порядку, встановленому законом.Питання про вихід із громадянства в Україні вирішує Президент Ук-раїни. Підстави та порядок втрати громадянства регулюються Кон-ституцією України та Законом України “Про громадянство”.

Відшкодування збитків — зобов’язання суб’єкта міжнародногоправа, якому ставиться за провину вчинення міжнародного проти-правного акту, відшкодувати завдані збитки. Принцип відшкодуван-ня збитків був підтверджений рішенням міжнародних судів, зокремаПостійною палатою міжнародного правосуддя (1927 р.). Держава-порушник зобов’язана повністю відшкодувати збитки державі, щопостраждала від неї матеріально. Матеріальне відшкодуванняздійснюється відновленням попереднього стану (реституція в натурі)або компенсацією у формі репарації (надання грошового еквівален-та); матеріальне відшкодовування — державою-порушником за до-помогою обов’язкового задоволення сатисфакційних вимог держа-ви, яка постраждала. Відповідальність за збитки і зобов’язаннявідшкодувати їх охоплює також пропущену вигоду, на яку можнабуло розраховувати у разі звичайного перебігу справ.

Віза — дозвіл на в’їзд на територію відповідної держави, на виїздіз неї або проїзд через неї (в’їзні, виїзні, транзитні візи). Видається напевний термін державними органами, оформляється дозвільнимштампом у паспорті або документі, що його заміняє. Обов’язковевідкриття візи передбачає заповнення спеціальних документів, спла-ту мита та проставляння в закордонному паспорті відмітки про на-явність візового дозволу особі. Практично в усіх державах встанов-лено дозвільний порядок в’їзду, який передбачає наявність візи.Існує також спрощений порядок отримання в’їзної візи — в аеропор-тах, морських портах, на прикордонних переходах. В окремих ви-

122

падках візи видаються за списками (групам туристів, відрядженим,екіпажам морських суден та ін.). Транзитна віза не потрібна у томуразі, якщо пасажири не залишають територію вокзалу, аеропортуабо борту судна. Відповідними міждержавними угодами може бутивстановлений безвізовий режим пересування на території цих дер-жав.

Війна — стан, у якому держави застосовують одна проти одної всіформи тиску з дотриманням дії законів і звичаїв війни ( jus in bello).Останні є частиною міжнародного гуманітарного права, що застосо-вується у період збройних конфліктів. У стані війни відносини міждержавами (двома і більше) характеризуються насильством, що є на-слідком розриву мирних відносин. Однак розрив дипломатичнихвідносин між державами ще не означає війни. При визначенні станувійни важливо насамперед встановити не обсяг насильницьких дій, афакт: ведуться вони при збереженні в основному мирних зв’язків міжсупротивними сторонами, при одночасному розриві мирних відно-син, чи після їх розриву. Поняття війни не обов’язково включає ве-дення воєнних дій. Стан війни можливий, якщо держава після оголо-шення війни захоплює за правом війни на своїй суверенній територіїмайно супротивника, здійснює допустимі за гуманітарним правомдії щодо його громадян та інші акти, не ведучи при цьому воєннихдій. У Статуті ООН є положення щодо правової заборони війни, якепозбавляє ї ї будь-якої законності. Тому поділ на законні й незаконнівійни, що існував ще за часів Ліги Націй, остаточно втратив своєюридичне значення, оскільки будь-яке ведення воєнних дій поставле-но під контроль Ради Безпеки, у тому числі випадки, пов’язані із за-стосуванням права на самооборону. Лише ООН має право вживатизаходів воєнного характеру для запобігання загрозі миру і безпекита для припинення збройного конфлікту, який почався.

Воєнні злочини — міжнародні злочини, які порушують закони тазвичаї війни і визначені Статутом Нюрнберзького міжнародноготрибуналу, Женевськими конвенціями про захист жертв війни1949 р. та іншими міжнародними домовленостями. Спільні зусиллядержав з кримінального переслідування осіб, винних у скоєнні воєн-них злочинів, регламентовано Принципами міжнародної співпраціщодо пошуку, арешту, видачі та покарання осіб, винних у воєннихзлочинах і злочинах проти людства, прийнятими резолюцією Гене-ральної Асамблеї ООН у 1973 р.

123

Військовополонені — особи зі складу однієї воюючої сторони,які захоплені під час збройного конфлікту іншою стороною і перебу-вають під її владою до закінчення воєнних дій. Режим військовопо-лонених регулюють IV Гаазька конвенція про закони і звичаї сухо-путної війни 1907 р., III Женевська конвенція про поводження звійськовополоненими 1949 р. та прийняті в 1977 р. у Женеві I іII Додаткові протоколи до Женевських конвенцій про захист жертввійни 1949 р. Ці документи передбачають гуманне ставлення довійськовополонених без дискримінації за расовою, етнічною, ре-лігійною, національною, політичною, соціальною або іншою озна-кою. Після завершення воєнних дій і у зв’язку з мирним урегулюван-ням військовополонені мають бути повернені на батьківщину.

Вільне місто — у міжнародному праві самостійне територіально-політичне нейтральне і демілітаризоване утворення, правовий режимякого визначається міжнародними договорами і гарантується держа-вами або міжнародними організаціями.

Вірча грамота — документ, який дається послу (посланнику) дляакредитації в іноземній державі. Здебільшого вірча грамота встанов-лює рівень загальних повноважень, що передбачені Конвенцією продипломатичні зносини. Вірча грамота підписується главою держави,яка акредитує, і скріплюється печаткою міністерства закордоннихсправ. Її вручають в урочистій обстановці.

Внутріконтинентальні країни — держави, що не мають морсько-го узбережжя. Згідно з Конвенцією про відкрите море 1958 р., Кон-венцією про транзитну торгівлю внутріконтинентальних держав1965 р., Конвенцією з морського права 1982 р., внутріконтинен-тальні держави мають особливі права: право на доступ до моря тавід нього і на транзит через територію сусідніх прибережних держав,право участі в експлуатації частини живих ресурсів екологічних зонприбережних держав того самого регіону або субрегіону. У світі та-ких країн налічується близько 30, зокрема в Європі — 9, в Африці —14, в Азії — 5.

Внутрішні води — всі води, що розміщуються в межах територіїпевної держави (крім ї ї територіальних вод): ріки, озера, канали,протоки, водосховища тощо. Внутрішніми водами вважають:внутрішні моря, оточені з усіх боків сушею, що є територією лишеоднієї держави; морські протоки, розташовані між берегом і вихід-ною лінією територіальних вод держави; води портів, бухт, заток

124

(із шириною входу не більш як 24 км). Правовий режим внутрішніхвод регламентується національним законодавством кожної країниокремо, а прикордонних вод — угодами використання.

Воюючі сторони — реально організовані спільноти, що перебува-ють у стані війни одна з одною і визнаються як такі міжнароднимправом. Такими спільнотами є насамперед воюючі між собою держа-ви, у відносинах яких замість миру домінують правила веденнявійни. До воюючих сторін належить також повстала або воюючасторона в процесі національно-визвольного руху або громадянськоївійни. У разі визнання воюючої сторони як такої міжнародним пра-вом вона забезпечує ведення воєнних дій відповідно до норм між-народного права. Порушення цих норм можна вважати міжнарод-ним злочином. Воююча сторона несе повну відповідальність за своїдії.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) — міжнароднаміжурядова організація, спеціалізована установа ООН. Створена у1946 р. на міжнародній конференції з охорони здоров’я у Нью-Йор-ку. Статут ВООЗ став чинним після його ратифікації (7 квітня1948 р.) 26 державами. Діє ВООЗ з 1951 р., до її складу входить по-над 160 держав. Робота організації спрямована на “досягнення усіманародами високого рівня здоров’я” (Статут ВООЗ). Головні завдан-ня Статуту ВООЗ: боротьба з особливо небезпечними хворобами,розробка міжнародних санітарних правил, поліпшення санітарногостану навколишнього середовища тощо. Найвищий орган ВООЗ —Всесвітня асамблея охорони здоров’я, в якій представлені всі члениорганізації; скликається щороку. Асамблея формує Виконавчий ко-мітет ВООЗ, до якого обираються представники 30 держав терміномна три роки і який скликається мінімум двічі на рік. Адміністратив-ним органом ВООЗ є секретаріат на чолі з генеральним секретарем.У системі ВООЗ діє шість регіональних організацій: Американська(Вашингтон, США), Південно-Східної Азії (Делі, Індія), Африкансь-ка (Браззавіль, Республіка Конго), Європейська (Копенгаген, Данія),Західнотихоокеанська (Маніла, Філіппіни), Східносередземноморсь-ка (Олександрія, Єгипет).

Місцезнаходження ВООЗ — Женева, Швейцарія.Всесвітній поштовий союз (ВПС) — міжнародна міжурядова ор-

ганізація, спеціалізована установа ООН з 1947 р. Створена у 1847 р.для забезпечення організації та вдосконалення міжнародної пош-тової служби (до 1878 р. — Загальний поштовий союз). Організація

125

функціонує на основі Статуту, загального регламенту та Всесвітньоїпоштової конвенції, що були прийняті на XVI Поштовому конгресі у1969 р. і набрали чинності в 1971 р. До складу Всесвітнього поштово-го союзу входить понад 170 країн світу. Основні цілі ВПС — фор-мування надійної мережі обміну кореспонденцією між державами, вдос-коналення поштової служби. Керівними органами є Конгрес, щоскликається один раз на п’ять років, Консультативна рада, яка зби-рається один раз на рік і налічує 35 членів. Консультативна рада дає ре-комендації з удосконалення роботи, технічного переоснащення тощо.

Місцезнаходження ВПС — Берн, Швейцарія.Гарантії міжнародні — міжнародно-правові акти, що передбача-

ють охорону будь-якої держави (або групи держав), забезпеченняпевного статусу міжнародних відносин або виконання договірнихзобов’язань. У сучасному міжнародному праві розрізняють взаємніта колективні міжнародні гарантії. На сучасному етапі основноюформою міжнародних гарантій є міжнародні договори.

Генеральна Асамблея ООН (ГА ООН) — один з головних органівООН. До її складу входять представники держав — членів ООН (ста-ном на січень 2004 р. — 192 країни). Кожна держава має один голос, їїделегація складається не більш як з 5 учасників. Кожен член ГА ООНнаділений рівними правами та повноваженнями. Основним актом, щорегулює діяльність ГА ООН, є Статут ООН. Генеральна Асамблеяуповноважена обговорювати будь-які питання або справи у межахСтатуту ООН або такі, що стосуються повноважень і функцій будь-якого з органів ООН, крім тих, що належать до компетенції РадиБезпеки. Основними для ГА ООН є проблеми міжнародного співро-бітництва держав з підтримання миру та безпеки, роззброєння, со-ціального, економічного і національно-культурного розвитку всіхдержав, охорони навколишнього середовища тощо (ст. 10 СтатутуООН). ГА ООН сприяє розвитку міжнародного права та його коди-фікації, має важливі повноваження щодо внутрішнього життя ООН.Обирає постійних членів Ради Безпеки і членів Економічної та Соці-альної ради, а спільно з Радою Безпеки — суддів Міжнародного судуООН. За рекомендацією Ради Безпеки призначає Генерального сек-ретаря ООН, приймає до Організації нових членів, схвалює бюджетООН і контролює ї ї фінансову діяльність, розглядає щорічній спеціальні звіти про роботу всіх органів ООН та ї ї спеціальних ус-танов. Для здійснення функцій ГА ООН утворює 7 головних ко-мітетів, кожен з яких розглядає певну групу питань, а також формує

126

допоміжні органи — комітети і комісії. Рішення з найважливішихпитань (наприклад, бюджетних) ухвалюються ГА ООН більшістюу дві третини голосів присутніх і тих держав — членів Організації,що беруть участь у голосуванні. Рішення в інших справах ГА ООНухвалює простою більшістю голосів. Основною формою діяльностіГА ООН є щорічні чергові сесії, які відкриваються третього вівторкавересня. Крім чергових сесій на вимогу Ради Безпеки або більшостічленів Організації можуть скликатися спеціальні чи надзвичайні спе-ціальні сесії ГА ООН. Найпоширенішою формою рішень Асамблеї єрезолюції, що мають рекомендаційний характер. Під егідою ООН зарезолюціями ГА ООН можуть прийматися універсально-правові до-кументи, конвенції, пакти, декларації тощо.

Офіційні та робочі мови Генеральної Асамблеї ООН: англійська,арабська, іспанська, китайська, російська, французька.

Генеральний секретар ООН — найвища адміністративна посадоваособа ООН. Очолює секретаріат ООН, призначається ГенеральноюАсамблеєю ООН за рекомендацією Ради Безпеки ООН на 5 роківз можливістю переобрання на новий термін. Статут ООН уповнова-жує Генерального секретаря ООН доводити до відома Ради Безпекибудь-які питання, пов’язані із загрозою міжнародному миру та без-пеці. Щорічно Генеральний секретар ООН готує доповідь, у якій оці-нюється робота Організації за минулий період і висловлюютьсяміркування щодо пріоритетів ї ї подальшої діяльності, а також готуєдодаткові доповіді на вимогу ГА ООН. Генеральний секретар ООНмає статус міжнародного цивільного службовця, підзвітного лишеООН, він присягається не запитувати й не отримувати інструкцій відбудь-якого уряду або будь-якої іншої влади, яка не стосується ООН.За ст. 100 Статуту ООН кожна держава — член ООН зобов’язанаповажати міжнародний характер діяльності Генерального секретаряООН і персоналу секретаріату, не намагатися впливати на них підчас виконання ними службових обов’язків.

Перший Генеральний секретар ООН — Трюгве Хальвдан Лі (Нор-вегія) — був обраний 1 лютого 1946 р. і займав цю посаду до 10 квітня1953 р.

Геноцид — дії, що чиняться з наміром знищити повністю або част-ково будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу; одинз найтяжчих міжнародних злочинів проти людства. Правове визна-чення геноциду як злочину регламентовано Конвенцією ООН (схва-леною Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р.) про запобі-гання злочинові геноциду і покарання за нього. Геноцид — це

127

вбивство членів певної групи; заподіяння тяжких тілесних ушкод-жень або таких, що призводять до розумового розладу; навмиснестворення умов життя, розрахованих на вимирання людей; заходищодо зменшення народжуваності; насильницька передача дітей ін-шій групі людей.

Караність геноциду як міжнародного злочину передбачена такожстатутами Нюрнберзького і Токійського міжнародних воєнних три-буналів. Караються змова з метою геноциду, пряме і публічнепідмовляння до вчинення геноциду, замах на вчинення геноциду,співучасть у геноциді. Особи, звинувачені у вчиненні геноциду, вида-ються країнам, де вони скоїли злочин, або міжнародному трибуналувідповідно до законодавства кожної країни та чинних міжнароднихдоговорів.

Двосторонній міжнародний договір — угода між державами абоіншими суб’єктами міжнародного права з різних питань їхніх взаєм-них міжнародних відносин, що встановлює для ї ї учасників певніправа та обов’язки. Правовідносини, які виникають при укладеннідвостороннього міжнародного договору, настільки міцно пов’язу-ють сторони, що заяви і декларації про розуміння і тлумачення, а та-кож застереження, проти яких заперечує інша сторона, неприпус-тимі. Порядок укладення, дотримання, припинення дії двосторонніхміжнародних договорів регулюється Віденською конвенцією проправо міжнародних договорів 1969 р. і Віденською конвенцією проправо договорів між державами та міжнародними організаціями абоміж міжнародними організаціями 1986 р.

Декларативна теорія визнання — концепція, відповідно до якоїдержава набуває статусу суб’єкта міжнародного права від часу сво-го виникнення; визнання лише констатує цю правосуб’єктність.

Делікт міжнародний — порушення суб’єктом міжнародного пра-ва норм міжнародного звичаєвого права або загальних принципівправа й охоронюваних цими нормами прав та інтересів держав.Суб’єктами міжнародного делікту є держави. Міжнародний деліктпередбачає політичну і матеріальну відповідальність держави, а та-кож індивідуальну кримінальну відповідальність осіб, винних у вчи-ненні порушень. Суб’єкт міжнародного права, який вчинив такі дії,називається делінквентом.

Делімітація кордонів — договірне встановлення лінії (межі) дер-жавного кордону, яке здійснюється за картами з детальним зобра-женням на них рельєфу, гідрографії, населених пунктів та інших

128

фізико-географічних об’єктів. При делімітації кордонів договірністорони проведену на карті лінію кордону супроводжують доклад-ним описом. Карту з нанесеною на ній лінією державного кордонупідписують або парафують, скріплюють гербовими печатками. До-говори про делімітацію кордону містять зобов’язання сторін про де-маркацію кордону.

Демаркація кордонів — визначення і позначення лінії державногокордону на місцевості за допомогою встановлення прикордоннихзнаків на основі договорів про делімітацію кордонів і доданих доних карт. Роботу з демаркації кордонів виконують змішані комісії,створені договірними сторонами. Іноді такі функції виконує міжна-родний орган, який утворюють на основі взаємної домовленості.Після завершення роботи з демаркації кордонів комісія складає спе-ціальний протокол опису кордону, що демаркується, а також прото-кол на кожен прикордонний знак зі схемами.

Демарш — надзвичайна дипломатична акція уряду, органу зов-нішніх зносин або дипломатичного представника однієї державищодо іншої. У міжнародній практиці причиною демаршу найчастішеє грубі порушення дипломатичних привілеїв та імунітетів, а такожвиявлення державної позиції щодо питань, пов’язаних зі сферою дер-жавних інтересів. Форми демаршу: заява, нота, меморандум, відкли-кання дипломатичного представника тощо. До демаршу вдаютьсятоді, коли міжнародний спір або питання, що виникли, не можнарозв’язати нормальним дипломатичним способом або для врегулю-вання яких потрібно вжити термінових заходів. Змістом демаршуможе бути вимога, прохання, пропозиція, протест та інші акти. За су-часними нормами міжнародного права демарш не повинен міститипогрози силою, оскільки створення такої загрози заборонено Стату-том ООН.

Денонсація міжнародного договору — спосіб припинення дії між-народної угоди в порядку та в строки, обумовлені в ній. Загальноюумовою денонсації є повідомлення однієї із сторін міжнародного до-говору про відмову від його виконання, що призводить до припи-нення дії договору. Віденська конвенція про право міжнародних до-говорів 1969 р. містить загальні правила денонсації та порядокврахування цих вимог у міжнародному договорі.

Депозитарій — держава або міжнародна організація, що бере насебе зобов’язання зберігати текст міжнародного договору, докумен-ти про його ратифікацію, про приєднання до договору інших держав

129

тощо. Депозитарій визначається під час ведення переговорів. Якправило, це держава, в якій відбуваються переговори та підписаннядоговору. Основні функції депозитарію: зберігання оригінальноготексту договору; підготовка, засвідчення копій; реєстрація договорув ООН; інформування учасників договору про надходження ратифі-каційних грамот та іншої документації (заяви, застереження, при-єднання, денонсації) щодо договору.

Депортація — примусове виселення з місця постійного проживан-ня осіб, визнаних соціально небезпечними. Депортація здебільшогозастосовується до іноземців та осіб без громадянства, які нелегальноперебували на території країни. Для України це категорія нелегаль-них мігрантів, які без дозволу в’їхали на ї ї територію і проживаютьна ній або ж використовують цю територію для транзитного проїздудо інших держав.

Державна повітряна територія — повітряний простір над сушею,внутрішніми територіальними водами держави, який перебуває під їїсуверенітетом. Боковою межею державної повітряної території є вер-тикальна площина, що проходить через лінію кордону на суші абоводі. Встановлена висота такого простору — близько 100–110 км, про-те авіацією використовується близько 20 км.

Джентльменська угода — прийнята в міжнародній практиці на-зва договору, укладеного в усній формі, що не позбавляє обов’язки,які покладаються на його учасників, юридичного значення. Міжна-родне право допускає такі договори з відповідними юридичнимиобов’язками сторін. Джентльменські угоди укладаються значнорідше, ніж письмові, і здебільшого тоді, коли між сторонами існуєповна довіра у ділових відносинах.

Джерела міжнародного права — сукупність елементів, які вплива-ють на становлення змісту юридичних норм, а саме: потреби в нор-мах, які регулюють соціальне життя, спільна правова свідомість, ви-моги морального характеру тощо. Джерела міжнародного права —це спосіб творення і форми, в яких існують норми міжнародного пра-ва. Розрізняють матеріальні та формальні джерела. Статтею 38 СтатутуМіжнародного суду ООН передбачено основні й додаткові джереламіжнародного права. Основні: міжнародний договір, міжнародно-правовий звичай, загальні принципи права, визнані всіма націями.Додаткові: резолюції та рішення міжнародних організацій, між-народні судові рішення, національне законодавство, що стосуєть-ся міжнародного права, доктринальні праці найкваліфікованіших

130

фахівців з міжнародного права різних націй. Важливу роль (як допо-міжного засобу для визначення норм міжнародного права) відігра-ють резолюції міжнародних організацій, які мають характер реко-мендацій.

Дипломат — посадова особа відомства закордонних справ, утому числі дипломатичного представництва держави за кордоном,яка має дипломатичний ранг і дипломатичний імунітет. Дипломатбере безпосередню участь у виконанні функцій відомства, зокремаофіційних контактів у сфері міжнародних зносин з представникамиіншої держави.

Дипломатичне представництво — постійний закордонний дер-жавний орган зовнішніх зносин, очолюваний дипломатичним пред-ставником, створений на основі спільної угоди однією державою натериторії іншої для підтримання постійних офіційних контактів.Дипломатичне представництво виступає від імені своєї країни у всіхпитаннях, що стосуються відносин з іншою стороною. Як засвідчуєпрактика, дипломатичне представництво, очолюване послом аботимчасово повіреним у справах, називається посольством, а очолю-ване посланником або повіреним у справах — місією. Різновидомдипломатичного представництва є постійне представництво при між-народних організаціях. Правовий статус дипломатичного представ-ництва визначається Віденською конвенцію про дипломатичні зноси-ни 1961 р., двосторонніми угодами та внутрішнім законодавствомкраїни перебування.

Дипломатичний акт — дія або заява органів зовнішніх зносиндержави або посадових осіб держави, що породжує міжнародно-полі-тичні або правові наслідки. Це встановлення дипломатичних відно-син, вручення вірчих грамот, заяв з викладенням власної позиції тощо.Дипломатичним актом є також письмовий дипломатичний документ,що вручається або надсилається органами зовнішніх зносин однієї дер-жави відповідним органам зовнішніх зносин іншої держави. Найпо-ширенішими актами є меморандум, нота, офіційний лист, пам’ятназаписка. Застосування дипломатичних актів визначається міжнарод-ними звичаями та угодами, а також протокольними правилами, нор-мами внутрішньодержавного права з питань діяльності дипломатич-них служб.

Дипломатичний притулок — регламентований нормами міжна-родного права процес допущення іноземця (громадянина іншої дер-

131

жави або особи без громадянства) в приміщення іноземного дипло-матичного або консульського представництва або на військовий ко-рабель з метою захисту його від посягань на життя чи свободу з бокудержави попереднього місця перебування. Відповідно до Віденськоїконвенції про дипломатичні зносини 1961 р., держава не використо-вує дипломатичного імунітету та екстериторіальності щодо вчинено-го кримінального правопорушення.

Дипломатичний протокол — сукупність загальноприйнятихправил поведінки, традицій та умовностей, яких обов’язково до-тримуються уряди, дипломатичні представництва та офіційні особи.Дипломатичний протокол є важливим політичним інструментомдипломатії та загального міжнародного спілкування. Дотриманнядипломатичного протоколу є обов’язковим, коли відбувається ви-знання нових держав, встановлюються дипломатичні відносини, при-значаються глави дипломатичних представництв, вручаються вірчіграмоти, здійснюються дипломатичні візити, бесіди і переговори,підписуються угоди, організовуються зустрічі й проводи офіційнихделегацій, скликаються міжнародні наради та конференції. Великезначення має дотримання дипломатичного протоколу та етикету привикористанні державного гімну і прапора. Дипломатичний прото-кол обов’язковий під час святкових і траурних подій та ін. Згідно здипломатичним протоколом організовуються дипломатичні при-йоми, ведеться дипломатичне листування, працює дипломатичнийкорпус. Загальноприйняті принципи дипломатичного протоколу за-кріплені Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р.

Дипломатія — 1) офіційна діяльність глав держав, урядів і спе-ціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення зовнішньої по-літики й захисту прав та інтересів держави і її громадян за кордоном;2) сукупність прийомів і методів, що використовуються в перегово-рах і зносинах з іноземними державами.

Дискримінація — навмисне обмеження і приниження прав однієїдержави, ї ї організацій і громадян порівняно з правами іншої держа-ви, організації або громадян. Якщо держава вважає, що інша державазастосувала до неї такий акт, вона може у відповідь вжити власнихзаходів (реторсія). Дискримінація у будь-яких формах забороняєтьсявнутрішнім правом демократичних держав, а також міжнароднимправом. Протиправність дискримінації випливає із загальновизна-них норм і принципів Статуту ООН та міжнародних актів про права

132

людини, зокрема, Декларації про ліквідацію дискримінації щодожінок 1967 р., Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості ідискримінації на основі релігії або переконань 1981 р. та ін.

Добрі послуги — один із видів мирного вирішення спорів, змістяких полягає у наданні державам — учасникам спору — третьоюдержавою або міжнародною організацією матеріальних можливос-тей для встановлення контакту і ведення переговорів між ними.Добрі послуги можуть бути надані на прохання сторін спору, зініціативи третьої держави або міжнародної організації. З початкомпереговорів між сторонами спору повноваження третьої держави абоміжнародної організації припиняються. Якщо держави — учасниціспору запрошують третю державу взяти участь у переговорах, тодобрі послуги переходять у посередництво. Нормативне закріпленнядобрі послуги отримали у Конвенції про мирне вирішення міжнарод-них зіткнень 1907 р., а в Манільській декларації про вирішення мир-них спорів 1982 р. і Принципах урегулювання спорів та Положенняхпроцедури НБСЄ щодо мирного врегулювання спорів 1991 р. добріпослуги включені до переліку мирних засобів вирішення міжнарод-них спорів.

Доктрина Тобара — міжнародно-правова концепція, висунутаміністром закордонних справ Еквадору К. Тобаром, згідно з якоюбуло прийнято зобов’язання п’яти держав Центральної Америки(Нікарагуа, Гондурасу, Гватемали, Коста-Ріки і Сальвадору) не виз-навати в цих країнах урядів, які прийшли до влади внаслідок дер-жавного перевороту або революції, доки там не буде встановленийконституційний порядок на основі вільних виборів. Ці положеннябули закріплені в договорі згаданих країн у 1907 р. і підтвердженідоговором 1923 р. Мета доктрини К. Тобара — протидія безперерв-ним державним переворотам, що тривалий час відбувалися у латино-американських країнах, відмова у визнанні де-факто будь-якого уря-ду, який прийшов до влади зазначеним шляхом. Водночас у рамкахдоктрини Тобара держава повинна була відповідати за дії свого уря-ду де-факто перед будь-якою державою, що не визнала цей уряд.Доктрина Тобара і практика її застосування фактично вийшли замежі країн Центральної Америки і поширилися на інші країни кон-тиненту.

Закони і звичаї війни — система норм і принципів міжнародногоправа, які встановлюють права і обов’язки воюючих сторін і ней-

133

тральних держав у воєнному конфлікті. Закони і звичаї війни маютьна меті усунути найжорстокіші способи і засоби ведення війни, забез-печити захист мирного населення. Визначають порядок початку, ве-дення і припинення воєнних дій, правове становище комбатантів інекомбатантів (мирного населення, військовополонених, хворих іпоранених військовослужбовців та ін.), а також правовий режимвласності, встановлюють юридичну відповідальність за порушеннязаконів і звичаїв війни. Чинні закони і звичаї війни передбаченоміжнародними договорами або їх складено звичаєвим шляхом.

Закритий міжнародний договір — договір, відповідно до поло-жень якого коло його учасників обмежене за певними критеріями.

Застереження — 1) одностороння заява, зроблена державою підчас підписання, прийняття, затвердження, ратифікації або приєднан-ня до багатостороннього міжнародного договору, завдяки якій цядержава бажає виключити чи змінити юридичну дію певних поло-жень цього договору в застосуванні його щодо цієї країни; 2) інсти-тут міжнародного права, зокрема права міжнародних договорів,який регулює застосування застереження. Акт застереження є виявомсуверенної волі держави як основного первинного суб’єкта міжна-родного права (або міжнародної організації як вторинного суб’єктаміжнародного права), який сприяє, з одного боку, захисту інтересівокремих держав, а з другого — якнайширшій їх участі у багатосто-ронніх міжнародних договорах і угодах. Основні питання застере-ження регулює Віденська конвенція про право міжнародних дого-ворів 1969 р.

Захоплення заручників — міжнародне протиправне діяння, що виз-начається як захоплення або примусове утримання будь-якою осо-бою чи особами іншої особи з метою примушення держави, міжна-родної організації, юридичної або фізичної особи чи групи осібвчинити якусь дію або утриматися від вчинення якоїсь дії, що є умо-вою звільнення заручника. Захоплення заручника, як правило, супро-воджується погрозами вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень абоподальшим утримуванням цієї особи. У міжнародному праві захоп-лення заручника кваліфікується як міжнародний злочин, а особи, щовчинили відповідні дії, — як міжнародні злочинці, які повинні нестикримінальну відповідальність. В Україні існує кримінальна відпові-дальність за захоплення заручників.

134

Збройні сили ООН — об’єднані збройні сили держав — членівООН, які мають забезпечити заходи воєнного характеру в межахпримусових дій відповідно до глави VII Статуту ООН. Збройні силиООН створюються і застосовуються Радою Безпеки у випадках,коли вона визнає існування будь-якої загрози мирові, порушеннямиру або акту агресії і у зв’язку з цим приймає рішення про вжиттязаходів для “підтримання або відновлення миру і безпеки” (ст. 39Статуту ООН). Вони мають застосовуватися у виняткових випадках,коли інші заходи можуть виявитися або виявилися неефективними.Згідно зі ст. 43 Статуту ООН усі держави — члени ООН зобов’язу-ються надавати у розпорядження Ради Безпеки ООН на її вимогу тавідповідно до спеціальних угод необхідні для підтримання міжнарод-ного миру і безпеки національні збройні сили та відповідні засобиобслуговування, включаючи право проходження через певну терито-рію. Надає допомогу Раді Безпеки ООН з усіх питань, що стосують-ся військових потреб у справі підтримання міжнародного миру і без-пеки, використання військ, переданих у її розпорядження, і здійснюєкомандування ними створюваний Військово-штабний комітет. Дойого складу мають входити начальники штабів постійних членівРади Безпеки або їх представники. Згідно з п. 3 ст. 27 Статуту ООНрішення, пов’язані зі створенням і функціонуванням Збройних силООН, повинні ухвалюватися з дотриманням принципу одностай-ності постійних членів Ради Безпеки ООН.

Злочини міжнародного характеру (міжнародні кримінальні злочи-ни) — суспільно небезпечні умисні діяння, що посягають на міжна-родний правопорядок, завдають шкоди мирному співробітництвудержав. Відповідальність за вчинення злочину міжнародного харак-теру передбачено міжнародно-правовими актами універсального(Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотич-них засобів і психотропних речовин 1988 р., Міжнародна конвенціяпро боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і на-вчанням найманців 1989 р. та ін.) або регіонального (Європейськаконвенція про правопорушення щодо культурних цінностей 1985 р.та ін.) значення. Конкретні міри покарання за вчинення злочинівміжнародного характеру передбачаються національним законодав-ством після інкорпорування ним положень міжнародно-правовогоакта.

З урахуванням об’єкта посягання (конкретної сфери міжнародно-го правопорядку) злочини міжнародного характеру можна класифі-

135

кувати як: а) злочини проти стабільності міжнародних відносин(міжнародний тероризм, взяття заручників, викрадення ядерногоматеріалу, найманство та ін.); б) злочинні посягання на особисті пра-ва людини (застосування тортур, торгівля жінками й дітьми);в) злочини у сфері дипломатичних зносин (посягання на осіб, які ко-ристуються дипломатичним захистом); г) злочини у сфері економікиі фінансів (легалізація злочинних доходів, контрабанда, виготовлен-ня фальшивих грошей та ін.); д) злочини у сфері культури (ввезеннядо країни викрадених культурних цінностей, розповсюдження пор-нографічних предметів тощо); е) злочини, вчинені у відкритому морі(забруднення морського середовища, порушення правового режимуконтинентального шельфу, піратство, неподання допомоги на моріта ін.); є) злочини, що пов’язані з роботою цивільної авіації (зокрема,угон повітряного судна); ж) воєнні злочини міжнародного характеру(насильство над населенням у районі воєнних дій, мародерствотощо), які відрізняються від воєнних злочинів як різновиду міжна-родних злочинів тим, що не пов’язані зі злочинною діяльністю дер-жави.

Злочини проти миру та людства — протиправні діяння, що загро-жують основам існування націй і держав, їх прогресивному розвиткуі мирному міжнародному спілкуванню. У Статуті Нюрнберзькогоміжнародного воєнного трибуналу йдеться про три види злочинів:проти миру (планування, підготовка і ведення агресивної війни абовійни на порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень абоучасть у загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення та-ких дій); воєнні (порушення законів або звичаїв війни); проти людя-ності (вбивства, знищення, поневолення, заслання та інші жорсто-кості, вчинювані стосовно цивільного населення перед війною абопід час війни, або переслідування через політичні, расові чи релігійнімотиви з метою здійснення або у зв’язку з будь-яким злочином, щопідлягає юрисдикції трибуналу, незалежно від того, чи є це порушен-ням внутрішнього права країни, де вони були вчинені). Питанняспівробітництва держав у боротьбі зі злочинами дістали розвиток уКонвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього1948 р., в Конвенції про незастосування строку давності до воєннихзлочинів і злочинів проти людства 1968 р. (в якій, зокрема, до зло-чинів проти людства віднесено вигнання внаслідок збройного напа-ду або окупації і нелюдські дії, що є наслідком політики апартеїду, атакож злочин геноциду), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх

136

форм расової дискримінації 1965 р., Конвенції про припинення зло-чину апартеїду і покарання за нього 1973 р. (кваліфікувала апартеїдяк злочин проти людства). Декларація Генеральної Асамблеї ООНпро заборону використання ядерної зброї в цілях війни проголосилазастосування ядерної та термоядерної зброї злочинами проти люд-ства. Злочини проти миру та людства належать до найтяжчих зло-чинів міжнародного характеру, за які держави несуть міжнародно-правову, а фізичні особи — кримінальну відповідальність.

Іммігрант — особа, яка в’їхала або в’їздить на територію держа-ви, що не є державою громадянства або країною постійного (звичай-ного) проживання цієї особи, з дотриманням встановленої законо-давством процедури в’їзду до держави з метою поселення на ї ї тери-торії для постійного або тимчасового проживання. Право особи наімміграцію у міжнародному праві не закріплено. Передбачено лишеправо на рееміграцію (повернення особи до держави, з якої вона емі-грувала) та репатріацію (повернення особи на постійне проживаннядо держави свого громадянства або етнічного походження). Від-повідні положення містяться у таких міжнародно-правових актах:Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті прогромадянські й політичні права 1966 р., Міжнародній конвенції проліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Європейськійконвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. та ін.

Імперативна норма — норма загального міжнародного права, щовизнається і приймається міжнародним співтовариством як така, від-хилення від якої неприпустиме і яку можна змінити лише наступноюнормою аналогічного характеру. Імперативна норма передбачена ст. 53Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., а та-кож ст. 53 Віденської конвенції про право договорів між державамита міжнародними організаціями або між міжнародними організація-ми 1986 р. У міжнародному праві така норма має універсальний ха-рактер — охоплює усі держави світу. Імперативна норма має найвищупорівняно з іншими нормами міжнародного права юридичну силу.Договори, які їй не відповідають, вважаються недійсними. Норми між-народного права не можуть суперечити імперативній нормі.

Імплементація — організаційно-правова діяльність держав з ме-тою реалізації своїх міжнародно-правових зобов’язань. Механізмімплементації міжнародно-правових норм включає сукупність пра-вових та інституційних засобів, що використовуються суб’єктамиміжнародного права на міжнародному і національному рівнях. Між-

137

народна система імплементації складається зі створених на основіміжнародних угод універсальних, регіональних і локальних міжна-родних організацій, спеціалізованих установ та їх допоміжних орга-нів. Завдяки їм стає можливим об’єднання зусиль держав і міжнарод-них організацій у реалізації чинних норм міжнародного права.

Інкотермс (англ. Incoterms — скорочено від International Com-mercial Terms — міжнародні комерційні терміни) — міжнародні пра-вила тлумачення комерційних термінів з метою запобігти відміннос-тям у трактуванні умов договорів міжнародної купівлі-продажу.Опубліковані Міжнародною торговою палатою (МТП) у 1936 р., до-повнення вносилися у 1953, 1967, 1976, 1980 рр., нині діють у редакції1990 р.

Іноземці — особи, які перебувають на території певної держави,не маючи її громадянства. В країні перебування іноземцям надають-ся національний режим, режим найбільшого сприяння або спеціаль-ний режим. Правовий статус іноземця на території України визна-чається Конституцією України і Законом України “Про правовийстатус іноземців” 1994 р.

Інституції — посібники з основ права, насамперед цивільного.Наприклад, у Давньому Римі авторами таких посібників були Калі-страт, Гай, Флорентін, Марціан. Найвідоміші Інституції Гая, укла-дені у II ст. У VI ст. були створені Інституції Юстиніана, які малислугувати посібником для першого року навчання в юридичних шко-лах. У сучасних умовах цей термін вживається у переносному зна-ченні — установи або заклади.

Інсуррекція — у міжнародному праві відмова дипломата викону-вати власні функції через певні причини. Один із видів припиненнядипломатичної діяльності працівником дипломатичного представ-ництва.

Інтервенція — насильницький замах однієї або кількох держав насуверенні права іншої держави, що притаманні їй як суб’єкту міжна-родного права; ототожнюється також із втручанням у внутрішнюкомпетенцію держав. Сучасне міжнародне право забороняє всі видиі вияви інтервенції, розглядаючи ї ї як агресію. Жодна держава абогрупа держав не мають права прямо чи непрямо втручатися з будь-яких міркувань у внутрішні або зовнішні справи іншої держави.Принцип невтручання забороняє застосування збройної сили і будь-яку іншу форму втручання чи загрозу проти юридичної персональ-ності держави або проти ї ї політичних, економічних і культурних

138

засад. Заборона інтервенції є імперативним принципом міжнародно-го права, який зобов’язує всіх учасників міжнародних відносин забудь-яких обставин поважати суверенні права держави.

Казус беллі (лaт. Casus Вelli) — формальний привід, який держа-ва використовує для оголошення війни. Казус беллі в минулому бувзаконною підставою для початку війни і слугував виправданням по-чатку воєнних дій.

Клаузула — кожна окрема умова в законі й таких нормативнихактах, як статут, договір, інструкція та ін. Застосовується для визна-чення різних специфічних умов, наприклад, щодо режиму найбіль-шого сприяння в торгівлі, докорінної зміни договору або статусуміжнародного судового органу.

Колективна безпека — співробітництво держав з підтриманняміжнародного миру та безпеки, у разі необхідності — з припиненняактів агресії. Система колективної безпеки може здійснюватися в ме-жах загальної універсальної міжнародної організації, наприкладООН, або в межах регіональних організацій та угод.

Колоніалізм — політичне, економічне і духовне поневоленняменш розвиненої у соціально-економічному відношенні країни,іншою країною. Країну, що перебуває у залежності від іншої країни-метрополії, називають колонією. 14 грудня 1965 р. Генеральна Асам-блея ООН прийняла спеціальну Декларацію про надання незалеж-ності колоніальним країнам.

Комбатанти — особи, які входять до складу збройних сил вою-ючих сторін і безпосередньо беруть участь у воєнних діях. Відповід-но до ст. 43 ч. 2 Додаткового протоколу № 1 Женевської конвенціїпро захист жертв війни 1949 р. комбатантами вважають: особовийсклад сухопутних, військово-морських, військово-повітряних сил,партизанів, особовий склад сил опору, добровільні загони, екіпажіторговельних морських і повітряних суден воюючих сторін, пере-обладнаних під військові, бійців визвольного руху.

Комісія міжнародного права — спеціальний орган ГенеральноїАсамблеї ООН. Складається з 34 відомих юристів-міжнародників,які завоювали авторитет у галузі міжнародного права. Обираютьсятакі особи строком на 5 років. До складу комісії обирались і ук-раїнські вчені, наприклад В. Корецький (1949–1952 рр.). Основноюметою комісії є заохочення розвитку міжнародного права і його ко-дифікації. Також комісія розробляє проекти міжнародних універ-сальних договорів.

139

Комітети Генеральної Асамблеї ООН — головні органи Гене-ральної Асамблеї ООН. На кожній сесії створюються 7 головних ко-мітетів, за допомогою яких Генеральна Асамблея виконує свої функ-ції. Крім того, на кожній сесії створюють Генеральний комітет, якийкерує ї ї роботою, у складі голови Асамблеї, 21 заступника голови і 7голів головних комітетів, а також комітет з перевірки повноважень ускладі 9 членів. Перший комітет розглядає політичні питання і пи-тання безпеки, включаючи питання роззброєння; спеціальний полі-тичний комітет — питання, пов’язані з підтриманням миру; другийкомітет — економічні та фінансові питання; третій — соціальні, гу-манітарні питання і питання культури; четвертий — питання деколо-нізації і несамоврядних територій; п’ятий — адміністративні та бюд-жетні питання; шостий — правові питання.

Комітети Генеральної Асамблеї ООН затверджують питання, щовиносяться на обговорення, і проводять засідання стільки часу,скільки необхідно для вирішення того чи іншого питання, що роз-глядається.

Комюніке — 1) офіційне урядове повідомлення про міжнародніпереговори, угоди, важливі події у внутрішньому житті країни, проперебіг воєнних дій тощо; 2) у міжнародному праві — одна з назвміжнародного договору.

Консенсус — прийняття рішень або договорів на міжнароднихконференціях чи нарадах на основі спільної згоди учасників без про-ведення формального голосування у разі відсутності формально за-явлених заперечень. Метод консенсусу визнаний у ряді органів ООН,використовується на міжнародних конференціях і нарадах, що про-водяться в її межах.

Конститутивна теорія визнання — концепція, відповідно до якоїлише визнання породжує міжнародну правосуб’єктність держави іправо уряду представляти державу на міжнародній арені. Впершебула сформульована у 1907 р. у так званій доктрині Тобара, згодомзакріплена в інших міжнародних документах.

Консул — службова особа однієї держави, яка за згодою іншоїдержави постійно перебуває в певному її пункті (місті, районі) іздійснює там представництво і захист інтересів своєї держави, її юри-дичних осіб і громадян. Для виконання своїх повноважень консулмає спеціальний апарат і діє в межах укладених між державами кон-сульських конвенцій.

140

Консульський округ — територія держави перебування, на якійвідповідно до угоди між урядами договірних держав консул виконуєсвої обов’язки. Здебільшого консульський округ може визначатисяі внаслідок застосування умови про найбільшу сприятливість. Вико-нання консульських функцій за межами округу можливе лише в ок-ремих випадках за згодою держави перебування.

Континентальний шельф — вирівняна частина підводного краюматериків, що прилягає до берегів суші і характеризується спільноюз нею геологічною будовою. Зовнішній кордон підводного краю ма-терика встановлюється за межами 200 морських миль від берега.Відповідно до Конвенції про морське право 1982 р. зовнішній кор-дон континентального шельфу в районах широкого підводного ма-терикового краю не може встановлюватися дальше, ніж за 350 мор-ських миль від вихідних ліній. На континентальний шельф поширю-ються суверенні права прибережної держави, без ї ї безпосередньоїзгоди ніхто не має права здійснювати розробку, розвідку і видобутокйого природних багатств. Правовий режим континентального шель-фу регулюється Женевською конвенцією про територію моря і при-леглу зону 1958 р. і внутрішнім законодавством держав.

Контрабанда — заборонене таємне перевезення товарів або ін-ших цінностей через державний кордон. В Україні за контрабандувстановлено кримінальну відповідальність. Контрабанда у більшостікраїн вважається тяжким злочином.

Контрибуція — 1) під час війни примусові грошові або нату-ральні стягнення з населення окупованої території, які здійснюютьворожі війська; 2) після війни грошові суми, що їх за умовами мир-ного договору держава-переможниця стягує з переможеної держави.В основу контрибуції покладено “право переможця”.

Конфедерація — 1) форма державного устрою, за якого держави,що утворюють конфедерацію, повністю зберігають свою незалеж-ність, мають власні органи державної влади і управління; вони ство-рюють спеціальні об’єднання для координації дій у певних цілях(військова, зовнішньополітична та ін.); 2) об’єднання будь-яких гро-мадських або інших організацій, наприклад Всесвітня Конфедераціяпраці у Франції.

Кордони державні — лінії, що визначають межі державної тери-торії. Встановлюються за угодою між відповідними державами задопомогою делімітації та демаркації. В Україні з питання правовоїрегламентації державного кордону існує спеціальний закон.

141

Ліга арабських держав (ЛАД) — міжурядова регіональна органі-зація арабських країн. Створена 22 березня 1945 р. з метою захистусуверенітету їх членів. Лігою прийнято угоди про спільну оборону таспільну співпрацю в економіці. Організація керується концепцією роз-витку арабського світу, взаємної допомоги, спільних дій у політичних,економічних, культурних сферах. Керівний орган — Рада Ліги, доскладу якої входять керівники держав; сесії збираються двічі на рік.

Місцезнаходження — Туніс.Ліга Націй — міжнародна організація, основна мета якої, згідно зі

Статутом, розвиток співробітництва між народами, гарантія миру табезпеки. Заснована 10 січня 1920 р. Серед постійно діючих органівЛіги була Палата міжнародного правосуддя. Колишній РадянськийСоюз був членом Ліги Націй з 1934 р., але в 1939 р. за рішенням РадиЛіги через наполягання Великобританії та Франції його було позбав-лено членства в цій організації. Формальний привід — радянсько-фін-ляндська війна 1939–1940 рр. Тим самим Ліга Націй припинила своєіснування і 12 квітня 1946 р. формально розпущена. Основна помил-ка — не було зупинено розв’язання Другої світової війни.

Місцезнаходження — Женева, Швейцарія.Міжнародна асоціація розвитку — спеціалізована установа ООН,

створена в 1960 р. як філіал Міжнародного банку реконструкції ірозвитку (МБРР). Надає кредити (строком на 50 років) переважнокраїнам, які розвиваються на більш пільгових умовах, ніж МБРР. Доскладу Асоціації входять понад 140 держав.

Місцезнаходження — Вашингтон, США.Міжнародна морська організація — міжурядова організація, спе-

ціалізована установа ООН. Налічує понад 130 держав. Складаєтьсяз Асамблеї, Ради, секретаріату та п’яти спеціалізованих комітетів:комітету з безпеки на морі (юридичний); комітету із захисту морсь-кого середовища; комітету з технічного співробітництва; комітету ізспрощення формальностей. Сесії Асамблеї збираються раз на двароки. Організація ефективно працює у сфері кодифікації міжнарод-но-правових актів, що визначають технічні та юридичні аспекти тор-говельного і риболовецького промислу.

Міжнародна організація праці (МОП) — міжурядова організа-ція. Створена у 1919 р. за рішенням Паризької мирної конференції.З 1946 р. — спеціалізована установа ООН. Станом на кінець ХХ ст.налічує понад 170 держав. До ї ї складу входять представники проф-спілок і представники підприємців. Основним завданням МОП є роз-

142

роблення і прийняття міжнародних норм стосовно праці, які втілю-ються у конвенціях і рекомендаціях, пропонованих для реалізації увнутрішньому правопорядку держав — членів організації. Для пере-вірки стану впровадження норм МОП створено ефективну системуконтролю і заохочення. Особливою, притаманною виключно МОПознакою є принцип тристоронності роботи ї ї органів. Представникинаймачів і трудящих беруть участь у роботі МОП нарівні з представ-никами урядів. Законодавчим органом МОП є щорічна Міжнароднаконференція праці, яка складається з делегатів країн-членів. До скла-ду делегацій входять: два представники уряду і по одному пред-ставнику від підприємців і профспілок. Виконавчий орган — Адмі-ністративна рада, яка складається з 28 представників урядів,14 представників підприємців і 14 представників профспілок. Адмі-ністративна рада керує роботою Міжнародного бюро праці — пос-тійного секретаріату організації.

Місцезнаходження — Женева, Швейцарія.Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) (англ. — Interna-

tional Civil Aviation) — єдина міждержавна організація в галузі по-вітряних сполучень, спеціалізована установа системи ООН, яка ко-ординує міжнародну співпрацю держав у всіх аспектах діяльностіцивільної авіації. Заснована Чиказькою конвенцією міжнародноїцивільної авіації 1944 р., яка є статутом організації. Структура ІКАОскладається з Асамблеї представників усіх держав (головний орган),яку скликають на сесію один раз на три роки; постійного виконав-чого органу — Ради ІКАО, до якої входять 30 представників Асамб-леї, а також спеціалізованих комісій. Організація налічує близько160 держав. Для керівництва Радою обирається президент і секрета-ріат, які працюють на постійній основі. Завданням організації є роз-роблення принципів і методів міжнародного повітроплавання, роз-виток міжнародного повітряного права, створення стандартів і прак-тики ІКАО, рекомендованих для впровадження. Організація надаєтехнічну допомогу країнам — членам ІКАО.

Міжнародна оренда території — надання за договором однієюдержавою іншій права на використання частини своєї території навизначений строк, з певною метою і за встановлену плату. Орендова-на територія залишається під суверенітетом держави-орендодавця.Договір про міжнародну оренду землі має відповідати всім вимо-гам міжнародного права, зокрема принципу добровільності. Орен-дована територія не може використовуватися в інтересах, що супе-речать суверенітету і безпеці держави-орендодавця.

143

Міжнародна посадова особа — громадянин будь-якої держави,який перебуває на службі в секретаріаті міжнародної організації,член персоналу секретаріату таких організацій. Нині у світі в міжна-родних організаціях працює близько 50 тис. чоловік, які мають ста-тус міжнародної посадової особи.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) — міжнарод-на організація універсального характеру, яка покликана сприятиспівробітництву держав у мирному використанні атомної енергії. Дієз 1957 р. На організацію покладено особливі обов’язки з підтриманнясистеми нерозповсюдження ядерної зброї. Членами МАГАТЕ є понад120 країн. Працює під егідою ООН і має подавати щороку звіти Еко-номічній і соціальній раді ООН, Генеральній Асамблеї ООН, а в разінеобхідності — Раді Безпеки ООН. Найважливіші питання розгля-дає Генеральна конференція. Виконавчий орган — Рада управите-лів, поточні справи веде Секретаріат, працюють постійні комісії занапрямами діяльності. Генеральні конференції проходять щороку. Докерівної Ради входять 22 держави, що обираються на Генеральнійконференції, та 14 представників із країн, з розвиненою атомноюелектроенергетикою. Основні завдання організації полягають увпровадженні мирного застосування ядерної енергії, розробці нормміжнародного права із забезпечення мирного застосування атомноїенергії, створенні механізмів гарантій мирного застосування атомноїенергії.

Місцезнаходження МАГАТЕ — Відень, Австрія.Міжнародне економічне право — галузь міжнародного публічного

права, яка регулює відносини у сферах власності, використання при-родних ресурсів, виробництво і розподіл товарів, валютну і фі-нансову діяльність тощо. Особливістю міжнародного економічногоправа є виключно факультативний характер його принципів і стан-дартів (за винятком принципу свободи моря і мінімуму стандартуміжнародного права).

Міжнародне морське право — галузь міжнародного права, що міс-тить принципи і норми, які встановлюють режим морських про-сторів і регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права узв’язку з діяльністю, що здійснюється у Світовому океані. Міжнарод-не морське право складається із звичаєвого міжнародного права таконвенційного міжнародного права, основу якого становлять: Кон-венція про територіальне море і прилеглу зону 1958 р., Конвенціяпро відкрите море 1958 р., Конвенція з морського права 1982 р.

144

Міжнародне морське право регламентує правовий режим внутрішніхморських вод, територіального моря, прилеглої зони, відкритогоморя, регулювання промислів, економічної зони, проток, що викори-стовуються для міжнародного судноплавства, вод держав-архіпе-лагів, міжнародних каналів, континентального шельфу, морськогодна за межами континентального шельфу.

Міжнародне повітряне право — галузь міжнародного права, щорегулює відносини між суб’єктами міжнародного права щодо ви-користання повітряного простору з метою здійснення міжнароднихповітряних сполучень і забезпечення їх безпеки. Предметом між-народного повітряного права є відносини між державами щодо ви-значення правового простору, режиму його використання та між-народних повітряних сполучень. Основні принципи міжнародногоповітряного права: поважання повного і виняткового суверенітетудержав у повітряному просторі в межах їх території; свобода відкри-того повітряного простору (що розміщуються за межами дії держав-ного суверенітету); забезпечення безпеки міжнародної цивільної аві-ації. Джерела міжнародного повітряного права — двосторонні табагатосторонні міжнародні угоди.

Міжнародне право — система норм (правил поведінки), що регу-люють відносини між суб’єктами міжнародного права і внутрішньо-державні відносини, які випливають з міжнародних. Основнимисуб’єктами міжнародного права є держави та міждержавні організа-ції, спеціальні (нетрадиційні) суб’єкти — фізичні особи та неурядовіорганізації. Як правовій системі міжнародному праву притаманна нор-мативність — загальний обов’язковий стандарт поведінки суб’єк-тів. Міжнародне право складається з міжнародного публічного праваі міжнародного приватного права. Серед норм міжнародного праварозрізняють договірні і звичаєві. Реалізацію прав забезпечують дер-жави індивідуально або колективно, а також за допомогою міжна-родних організацій. Важливу роль у примусовому виконанні нормміжнародного права, коли йдеться про інтереси міжнародного спів-товариства загалом, відіграє ООН (за рішенням її Ради Безпеки).Міжнародне право як правова система міжнародного співтовари-ства взаємодіє з національними правовими системами на основі за-гальновизнаного принципу примату міжнародного права.

Міжнародне приватне право — сукупність норм, що регулюютьцивільно-правові відносини (майнові і пов’язані з ними немайнові,сімейно-правові, трудові, процесуальні) і мають міжнародний харак-

145

тер (за участі іноземних фізичних або юридичних осіб, з приводумайна, що перебуває за кордоном). Норми міжнародного приватно-го права містяться у законодавстві окремих держав, а також у між-народних договорах і звичаях.

Міжнародне співробітництво держав у боротьбі зі злочин-ністю — співробітництво держав, спрямоване на розроблення і ко-ординацію заходів щодо попередження, розкриття злочинів і повод-ження з правопорушниками, а також вироблення комплексних цілейі завдань з мінімізації транснаціональних і внутрішньонаціональнихпротиправних діянь. З питань боротьби зі злочинністю ГенеральнаАсамблея ООН розробляє й ухвалює спеціальні міжнародні доку-менти, в яких визначаються поняття злочинів міжнародного харак-теру, злочинів проти людства, транснаціональних злочинів, таких якнезаконний обіг наркотичних і психотропних речовин, тероризм,піратство та ін. Крім Генеральної Асамблеї ООН цим питанням зай-маються спеціальні конгреси з попередження злочинності й повод-ження з правопорушниками. Вони розробляють спільну стратегіюі тактику запобігання злочинності та заходи з її мінімізації як су-спільного явища. Для координації національних поліцейськихструктур створено спеціальну Міжнародну організацію кримі-нальної поліції — Інтерпол. Україна є членом цієї організації і маєструктурний підрозділ — Національне Центральне Бюро Інтерполув Україні.

Міжнародний договір — угода двох або більше держав щодо вста-новлення, зміни або припинення взаємних прав та обов’язків у по-літичних, економічних, соціальних, культурних або інших відноси-нах. Як основне джерело міжнародного права міжнародний договірможе мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, декларація, трак-тат, конвенція, комюніке, протокол, обмін нотами, заключний акттощо, які мають однакову юридичну силу. Міжнародний договір ук-ладається у письмовій формі. В усній формі договір (джентльмен-ська угода) у сучасному міжнародному праві зустрічається рідко. Закількістю сторін, що його укладають, розрізняють двосторонні, об-межені, багатосторонні, універсальні договори. Договори, в яких мо-жуть брати участь інші сторони, називають відкритими, договори,де є обмеження для участі в ньому, називають закритими. За структу-рою міжнародний договір складається з преамбули, основних статейі заключних положень. Порядок укладення та розірвання договорів,систему їх дії на міжнародній арені та у внутрішньому правопорядку

146

встановлено у Віденській конвенції про право міжнародних догово-рів 1969 р. Україна є учасницею цієї конвенції.

Міжнародний суд ООН — один з основних органів ОрганізаціїОб’єднаних Націй і водночас ї ї головний судовий орган. Діє на ос-нові Статуту, що підписаний 26 червня 1945 р. і набрав чинності24 жовтня 1945 р., — невіддільної частини Статуту ООН, а такожвласного регламенту. Держави — члени ООН є ipso facto учасникамиСтатуту. Держави, що не є членами ООН, також можуть бути учас-никами Статуту на умовах, визначених Генеральною АсамблеєюООН і за рекомендацією Ради Безпеки ООН. Такими учасниками єСан-Марино, Ліхтенштейн, Швейцарія. Суд складається з 15 суддів,яких обирають особисто строком на дев’ять років (не як представ-ників держав). Серед них не може бути двох громадян однієї країни.Склад Суду оновлюється кожні три роки, причому судді можутьбути переобрані. Суд обирає голову і віце-голову на три роки. СкладМіжнародного суду обирає Генеральна Асамблея ООН і Рада Безпе-ки, які голосують незалежно, але в один і той самий час. Суд функ-ціонує на постійній основі. Офіційні мови в суді — англійська тафранцузька. У Статуті суду закріплено вимогу забезпечити пред-ставництво найголовніших форм цивілізації й основних правовихсистем світу. Міжнародний суд приймає до розгляду лише спори міждержавами. Держави за взаємною згодою можуть передати розв’я-зання конфлікту до Міжнародного суду. Звернення до Міжнародно-го суду сторони часто обумовлюють заздалегідь у міжнародних до-говорах. Згідно зі ст. 36 (§ 2) Статуту держави можуть визнаватиобов’язкову юрисдикцію Міжнародного суду з усіх правових спорівщодо будь-якої іншої держави, яка взяла таке зобов’язання. Міжна-родний суд вирішує спори, керуючись нормами міжнародного права.За погодженням сторін суд може виносити свої рішення, керуючисьпринципами справедливості (ex equo et bono). Рішення Міжнародно-го суду обов’язкове для виконання сторонами. Крім судової проце-дури суд виконує консультативну функцію. На запит ГенеральноїАсамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, інших органів ООН, уповнова-жених на те міжнародних організацій суд дає консультативні виснов-ки з правових питань. Розгляд справ у суді відбувається в два етапи.Спочатку у письмовій формі викладається повідомлення суду і сто-ронам про відповідний факт і додаються матеріали, документи тощо.Потім суд заслуховує свідків, експертів, представників, адвокатів;слухання справи публічне. Від України в Міжнародному суді ООНпрацював у 1962–1970 рр. відомий науковець В. Корецький.

147

Міжнародні злочини — протиправні діяння, що становлять вели-ку суспільну небезпеку. Перелік міжнародних злочинів наведений уст. 6 Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу і міститьзлочини проти миру, що складаються з виношування планів підго-товки і розв’язання агресивних війн тощо; злочини проти людства;воєнні злочини; всі інші прирівняні до них протиправні дії (екоцид,біоцид та ін.).

Міжнародні організації — постійні об’єднання міжурядового танеурядового характеру, створені на основі міжнародної угоди (ста-туту або іншого установчого документа) з метою вирішення міжна-родних проблем, розвитку всебічної співпраці. Процес створенняміжнародних організацій прискорився після Другої світової війни.Прикладом міжурядової організації є Організація Об’єднаних Націй,Рада Європи та інші, неурядової — Green Peace (Зелений Світ).

Міжнародні ріки — ріки, що перетинають або розділяють терито-рію двох або кількох держав і відкриті для торговельного судно-плавства всіх країн. Правила судноплавства міжнародними рікамивстановлюються міжнародними договорами. Частина ріки, що роз-ташована в межах держави (від одного до іншого кордону), пере-буває під її суверенітетом, проте використання та екологічний станріки узгоджується з іншими сторонами.

Міжнародно-правовий звичай — стереотипний спосіб поведінки,що склався в міжнародно-правовій практиці, юридично обов’язко-вий характер якого визнають суб’єкти міжнародного права. Зви-чай, як і міжнародний договір, є основним джерелом міжнародногоправа.

Модус вівенді (лат. modus vivendi — спосіб життя) — у міжнарод-ному праві й дипломатичній практиці тимчасова, зазвичай коротко-строкова угода, яку укладають, коли обставини не створюютьумов для досягнення постійного або довготривалого договору.В подальшому така домовленість має стати постійною.

Мораторій — відстрочка або відкладення певних дій суб’єктаміжнародного права на певний строк або до закінчення будь-якихнадзвичайних обставин (наприклад, воєнних дій). Мораторій можебути запроваджений у разі виникнення обставин, зумовлених спеці-альним договором, або під час ведення переговорів з вирішення пев-ного питання, наприклад, про випробування ядерного озброєння.Мораторій може поширюватися на всі зобов’язання (загальний

148

мораторій) або лише на окремі види зобов’язань, а також на кон-кретні категорії боржників.

Набуття чинності міжнародним договором — юридичний факт,відповідно до якого міжнародний договір стає обов’язковим для ви-конання кожною його стороною, що висловила таке бажання. Мо-мент набуття чинності договором пов’язаний з виконанням певнихдій, що означають вираження згоди його учасників на обов’язковістьдля них цього договору (підписання, ратифікація, приєднання тощо)або з настанням певних подій (конкретна дата закінчення строкупісля ратифікації та ін.).

Найманці — особи, спеціально завербовані для участі у збройно-му конфлікті. Керуються переважно бажанням отримати особливуматеріальну винагороду. Найманці не перебувають під захистом за-конів і звичаїв війни. Це кримінальні злочинці, які не мають права настатус комбатанта, а отже, і військовополоненого. Зміст поняття“найманець” розкрито у ст. 47 Додаткового протоколу I до Женевсь-ких конвенцій про захист жертв війни 1949 р., а також у КонвенціїООН про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням інавчанням найманців 1989 р.

Населення держави — сукупність індивідів, які проживають натериторії конкретної держави. До цієї сукупності входять громадяни,в тому числі ті, які перебувають за кордоном, а також іноземці таособи без громадянства, що постійно проживають на цій території.

Натуралізація — прийом особи на її прохання у громадянствоабо підданство будь-якої держави, скажімо, у разі взяття шлюбу абооптації. Порядок та умови натуралізації визначаються внутрішньо-державним законодавством.

Нейтралітет — у міжнародному праві становище (статус) держа-ви, яка не бере участі у війні, зберігає мирні відносини з воюючимидержавами і не подає жодній з них військової допомоги.

Некомбатанти — особи, які входять до складу збройних сил і на-дають їм допомогу, але не беруть безпосередньої участі у бойовихдіях і мають зброю лише для самозахисту. Відповідно до Женевськоїконвенції про захист жертв війни 1949 р. до них належать медичний,інтендантський персонал, військові юристи, репортери, служителікульту тощо. Проти некомбатантів забороняється застосовуватизброю доти, доки вони не беруть участі в бойових діях. У разі безпо-середньої участі у бойових діях некомбатанти набувають статусукомбатантів. У будь-якому разі некомбатанти користуються всіма

149

правами військовополонених, якщо потрапляють у полон, на них по-ширюється дія законів і звичаїв війни. Медичні працівники та служи-телі культу навіть у полоні продовжують виконувати свої функції.

Новація міжнародного договору — спеціальний вид домовленостіпро зміну одного зобов’язання іншим повною або частковою йогозаміною, яка приводить до припинення існуючого між сторонами зо-бов’язання і виникнення на його основі нового. Зобов’язання, якесторони мають намір припинити, повинно бути чинним. Якщо попе-реднє зобов’язання недійсне або припинене, то нове зобов’язання неможе виникнути.

Нота — офіційне дипломатичне письмове звернення однієї дер-жави до іншої або кількох держав. У міжнародній практиці розрізня-ють особисту і вербальну ноти. Особисту ноту надсилають у формілиста, в якому викладено звернення до особи і який завжди написа-ний ввічливо. Особисту ноту друкують на бланку, на першій сторінціу верхньому правому куті проставляють місце і дату відсилання, а влівому нижньому — адресу, прізвище та ініціали посадової особи, доякої звертаються з особистою нотою. Вербальна нота — найпошире-ніша форма дипломатичного листування з поточних питань.

Нотифікація — офіційне повідомлення однією державою іншої задопомогою надсилання дипломатичної ноти або іншого документапро свою позицію з якогось питання зовнішньої політики, повідом-лення про якісь факти, події тощо.

Обмеження відповідальності — встановлений у міжнародномуправі порядок повного або часткового звільнення від відповідаль-ності суб’єкта міжнародного права, який порушив норму або завдавзбитків іншому суб’єкту. Цілковите звільнення від відповідальностіможливе, якщо обставини порушення норми або завдання збитків,в яких перебував суб’єкт, що завдав збитків, були визнані як непере-борна сила (форс-мажор) або непідконтрольні зовнішнім подіям івважалися крайньою необхідністю, або ж події були спричинені дія-ми постраждалої сторони. Обмежена відповідальність поширюється,наприклад, на експлуатантів нового виду техніки, яка є джереломпідвищеної небезпеки, але розвиток цієї техніки доцільний в інтере-сах науково-технічного прогресу. Обмеження відповідальності не по-ширюється на випадки навмисного завдання шкоди.

Обмін населенням — процес, який пов’язаний з територіальнимизмінами, зокрема з обміном державами частинами території. Обмін

150

населенням відбувається на основі міжнародних договорів і, яксвідчить практика, супроводжується оптацією.

Операції ООН з підтримання миру і безпеки — заходи для підтри-мання або встановлення порушеного миру чи безпеки, що здійсню-ють Збройні сили ООН, рішення про створення і використання якихприймає лише Рада Безпеки ООН. Для спостереження за виконаннямміжнародних договорів і рішень міжнародних організацій ООН та-кож може направляти у зони конфлікту військових спостерігачів.

Опініо юріс — визнання правила як норми права, процедура пере-конання суб’єктів міжнародного права в юридичній повноцінності(чинності) правової норми.

Оптація — добровільний вибір одного з двох громадянств. Опта-ція означає право населення території, що відійшла від однієї держа-ви до іншої, обирати громадянство на основі добровільності та віндивідуальному порядку, тобто зберегти своє попереднє громадян-ство або прийняти громадянство держави, якій передається терито-рія. Припускається, що оптант житиме на території держави, грома-дянство якої він обрав. Право оптації може бути передбачене вугодах між державами також у разі врегулювання питань про осібіз подвійним громадянством або надаватися в односторонньомупорядку.

Організація африканської єдності (ОАЄ) — об’єднання африкан-ських держав, створене на конференції в Аддис-Абебі у травні 1963 р.Функціонує на основі Хартії (статуту) і налічує понад 50 країн. Ос-новними цілями організації є сприяння економічному розвитковікраїн Африки, зміцненню єдності й координації дій африканськихкраїн, боротьба за кращі умови життя і знищення всіх видів колоні-алізму. Головний орган — Асамблея глав держав; скликається щоро-ку. Виконавчий орган — Рада міністрів ОАЄ; скликається двічі нарік. Постійні адміністративні функції виконує Генеральний секрета-ріат. Створено комісії з окремих напрямів.

Місцезнаходження — Аддис-Абеба (Ефіопія).Організація Об’єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація,

основною метою діяльності якої є підтримання міжнародного миру ібезпеки, відвернення війни. Ініціаторами ї ї заснування стали держа-ви — учасниці антигітлерівської коаліції: Англія, Китай, США, ко-лишній СРСР (у тому числі Україна, що виступала як суб’єкт наміжнародній арені), Франція. Сьогодні ООН налічує 192 країниз Югославією (2000) і Швейцарією (2002). Об’єднуючи майже всі

151

держави світу, ООН фактично є всесвітньою організацією. 24 жовт-ня 1945 р. набрав чинності Статут ООН, і за рішенням ГенеральноїАсамблеї ООН 1947 р. цю дату щорічно відзначають як День ООН.Головні органи ООН: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Еконо-мічна та соціальна рада, Міжнародний суд, Секретаріат. Рада з опі-ки припинила свої функції у вересні 1999 р., оскільки не стало те-риторій, якими слід було б опікуватися. Генеральні цілі ООН за їїСтатутом: підтримання міжнародного миру та безпеки; розвитокдружніх відносин між націями і народами; міжнародне співробітниц-тво у розв’язанні проблем економічного, соціального, культурного ігуманітарного характеру; захист прав і основних свобод людининезалежно від раси, статі, мови і релігії. В межах ООН розробленой укладено понад 350 багатосторонніх угод, більшість з яких маютьнепересічне значення для розвитку широкого міжнародного спів-робітництва і спрямовані на розв’язання глобальних проблем люд-ства, таких як народонаселення, використання територій, захист рос-линного і тваринного світу, захист навколишнього середовища,боротьба з голодом, забезпечення питною водою, боротьба зі зло-чинністю тощо.

Парафування міжнародного договору — попереднє підписанняміжнародного договору ініціалами уповноважених осіб, які бралиучасть у його виробленні. Можливе парафування всього тексту дого-вору і певних його статей.

Паспорт закордонний — документ, що посвідчує особу, громадян-ство, а в разі необхідності — службове становище особи під час по-їздки за кордон. Для виїзду за кордон потрібен відповідний дозвіл(віза) або наявність міжнародної угоди про безвізові поїздки. На-явність паспорта є доказом громадянства особи та її права на обслу-говування і дипломатичний захист з боку держави громадянства.Закордонні паспорти поділяються на дипломатичні, службові, загаль-ногромадянські, паспорт моряка та інші і видаються міністерствомзакордонних справ, міністерством внутрішніх справ і консульськимиустановами.

Переговори — спосіб вирішення питань, що виникають у відноси-нах між суб’єктами міжнародного права, під час безпосередньогоконтакту уповноважених осіб відповідних зацікавлених суб’єктівміжнародного права.

Персона нон грата (лат. persona non grata) — особа, кандидатураякої як дипломатичного представника викликає заперечення уряду

152

держави перебування. У такому разі держава, що призначила цюособу, відкликає її.

Плебісцит — опитування населення, всенародне голосування зметою визначення загальної думки з того чи того важливого питан-ня з життя держави; форма волевиявлення народу.

Повідомча грамота — лист глави держави про своє обрання танабуття повноважень главі іншої держави, з якою встановлені дип-ломатичні відносини. За змістом ця грамота має дружній характер іокреслює напрями майбутнього співробітництва. Повідомча грамо-та пересилається дипломатичними каналами.

Повітряна лінія — повітряний шлях сполучення між двома абобільше державами, яким певні авіаційні підприємства виконують ре-гулярні рейси. За міжнародним правом повітряна лінія надаєтьсядержавам відповідно до укладених договорів.

Повстала сторона — повстанці, підрозділи опору, учасники гро-мадянської війни або національно-визвольної боротьби, які контро-люють певну частину території своєї країни, ведуть воєнну боротьбупроти диктаторських, фашистських, колоніальних та інших антиде-мократичних режимів і отримали визнання інших суб’єктів міжна-родного права, є суб’єктами міжнародно-правових відносин. На ос-нові цього учасники можуть отримувати, зокрема, статус біженців, атим, хто опинився у полоні, — комбатантів. Повстала сторона зобо-в’язана дотримуватися норм міжнародного законодавства, що регу-лює дії учасників воєнних конфліктів.

Права людини — комплекс прав і свобод людини, визначених нарівні міжнародного права та впроваджених національним законо-давством. У міжнародному праві домінує принцип поваги прав і ос-новних свобод людини. 10 грудня 1948 р. у Парижі на засіданні Гене-ральної Асамблеї ООН було прийнято Загальну декларацію правлюдини. В розробці декларації брали участь українські вчені В. Ко-рецький і П. Недбайло. Нині прийнято понад 350 міжнародних доку-ментів, у Європі — понад 200. До прав людини належать: рівно-правність; заборона дискримінації; право брати участь у веденнідержавних справ; заборона жорстокого, принизливого поводження збудь-ким; заборона рабства, работоргівлі та примусової праці; пра-во на свободу й особисту недоторканність, свобода думки, совістіі релігії; право на мирні збори тощо. 16 грудня 1966 р. було підписа-но Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Українанесе відповідальність за дотримання прав людини, уряд подає звіт

153

про дотримання прав людини раз на чотири роки; відповідно доКонвенції про права дитини Україна подає перший звіт через двароки, а наступні — через чотири. Також згідно з Європейською кон-венцією про захист прав і основних свобод людини у разі порушен-ня державою визначених цією конвенцією прав і основних свободлюдини може бути порушена справа потерпілої особи в Європейсь-кому суді з прав людини проти держави. Держава може бути відпо-відачем також в ООН у тому разі, якщо проти держави, де порушеніправа людини, буде подано клопотання відповідно до процедури1503 (заміненої у 1967 р. процедурою 1235).

Правки до міжнародного договору — внесення змін до договоруабо його доповнення після ухвалення. Можливість внесення правокабо змін може бути передбачена в самому договорі. Якщо виникланеобхідність внести правки, а в договорі з цього приводу нічого незазначено, потрібно повідомити всіх учасників договору і отримативід них згоду на такі дії. Внесення правок або доповнень регулюєть-ся Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р.

Правова допомога — співпраця установ юстиції (судів, нотаріату,прокуратури) різних держав з подання правової допомоги з цивіль-них, сімейних і кримінальних справ на основі договорів, укладенихвідповідними державами.

Правові відносини — врегульовані нормами міжнародного прававідносини між суб’єктами права, що виражаються у взаємних пра-вах і обов’язках суб’єктів права.

Право крові — один із принципів набуття права громадянстваз огляду на народження, якого дотримуються більшість держав світу.За правом крові дитина отримує своє громадянство від батьків неза-лежно від свого місця народження.

Право міжнародних договорів — галузь міжнародного права, нор-ми якої регулюють порядок укладення, дії, зміни і припиненняміжнародних договорів. Об’єктом у цьому разі є сам міжнароднийдоговір. Упродовж тривалого часу джерелом цієї галузі був міжна-родно-правовий звичай. У 1969 р. на конференції ООН прийнятоВіденську конвенцію про право міжнародних договорів, яка знач-ною мірою кодифікувала це право і детально регламентувала всістадії існування договору: порядок укладення, автентифікацію, на-буття чинності, тлумачення, застереження, виконання, умови не-дійсності, припинення тощо. Окремі принципові положення праваміжнародних договорів відображені в Статуті ООН, а також у таких

154

міжнародних документах, як Заключний акт Наради з безпеки іспівробітництва в Європі 1975 р., Декларація ООН про принципиміжнародного права 1970 р. Порядок укладення і виконання між-народних договорів в Україні визначено Законом “Про міжнароднідоговори України” (1993 р.), який ґрунтується на загальновизнанихнормах права міжнародних договорів.

Право міжнародних організацій — система принципів і норм, щорегулюють питання створення, визначення статусу діяльності між-народних організацій. Важливе місце в цій галузі міжнародного пра-ва посідають принципи і норми, що стосуються діяльності міжуря-дових організацій. Право міжнародних організацій регулює такождіяльність неурядових міжнародних організацій. Джерелами праваміжнародних організацій є міжнародні договори та угоди — уста-новчі акти міжнародних організацій; інші міжнародні договори; між-народний звичай; правила, процедури, фінансові правила, правиладля персоналу; окремі рішення міжнародних організацій. СтатутООН як основне джерело права міжнародних організацій закріплюєзагальні принципи і норми, що стосуються ООН та інших міжнарод-них організацій. До джерел, що встановлюють загальні норми праваміжнародних організацій, належать також окремі міжнародні угоди,в тому числі Віденська конвенція про представництво держав увідносинах їх з міжнародними організаціями 1975 р., яка має універ-сальний характер.

Правонаступництво держави — перехід прав та обов’язків однієїдержави до іншої. Питання правонаступництва постає при виник-ненні нових незалежних держав у результаті національно-визвольноїборотьби, утворенні кількох держав на території їх попередника іутворенні нової держави в результаті об’єднання двох і більше дер-жав, при територіальних змінах.

У 1978 р. прийнято Віденську конвенцію про правонаступництводержав стосовно міжнародних договорів. Конвенція регулює право-наступництво договорів держав, що виникає у разі утворення новоїнезалежної держави на колишніх залежних територіях; об’єднаннякількох держав в одну або розпаду держави на кілька самостійнихдержав; передавання за згодою частини території однієї держави ін-шій. У 1983 р. прийнято Віденську конвенцію про правонаступницт-во держав стосовно державної власності, державних архівів і держав-них боргів. Конвенція передбачає, що перехід державної власностідержави-попередниці спричиняє припинення її прав на державну

155

власність і виникнення прав на неї держави-наступниці, власністьпереходить до останньої.

Правопорушення міжнародне — несправедливий акт суб’єктаміжнародного права або його пропущення, що полягає в порушенніміжнародного зобов’язання.

Право притулку — зумовлений державним суверенітетом і регла-ментований нормами міжнародного права процес допуску на своютериторію іноземця (громадянина іншої держави або особи без гро-мадянства) з метою захисту його від посягань на життя або свободуз боку держави попереднього місця перебування. Держава, яка надаєправо притулку, на рівні національного законодавства визначає, вяких випадках і яким особам надається право притулку. У разі на-дання права притулку особі держава бере на себе зобов’язання не ви-давати її державі, де ця особа перебувала до цього.

Преамбула — вступна частина міжнародного договору, в якійвикладено обставини, що є підставою для його виконання або укла-дення. В преамбулі вміщено основні ознаки міжнародного договору,його причини, мотиви та цілі, співвідношення з іншими договорами,принципами і нормами міжнародного права. Преамбула може місти-ти й інші положення, в тому числі нормативного характеру, які невиходять за межі предмета договору. Преамбула має таку саму юри-дичну силу, як і основний текст договору, і розглядається разомз ним.

Преференції — пільги, що надаються однією державою в торгівліз іншою державою або групою держав. Це може бути зниженняввізного мита для всіх або кількох товарів окремих країн, що не по-ширюватиметься на товари інших країн. Женевська конвенція ООНз торгівлі і розвитку 1964 р. виходила з того, що країнам, які роз-виваються, потрібно надати особливий преференціальний режимі встановила, що надання преференцій цим країнам не вважатиметь-ся порушенням принципу найбільшого сприяння.

Привілеї та імунітети дипломатичні — особливі права та перева-ги, які надаються дипломатам і членам їхніх сімей. Під дипломатич-ними імунітетами розуміють вилучення дипломатичних агентів ізсфери дії юрисдикції держави перебування, незастосування до нихзасобів примусу, санкцій, передбачених внутрішнім правом. Дипло-матичні привілеї та імунітети становлять єдиний загальновизнаний уміжнародному спілкуванні статус дипломатичних агентів, принципиі норми якого кодифіковані Віденською конвенцією про диплома-

156

тичні зносини 1961 р. Розрізняють дипломатичні привілеї та імуніте-ти особисті і привілеї та імунітети дипломатичного представництва.До привілеїв та імунітетів особистих належать недоторканність осо-би і житла; повний імунітет від кримінальної юрисдикції державиперебування; повний імунітет від цивільної та адміністративноїюрисдикції щодо службової діяльності; фіскальний (податковий)імунітет. Загальновизнаними дипломатичними привілеями особис-тими є митні привілеї (право на безмитне перевезення багажу ізвільнення його від митного огляду), вільне пересування дипломатівта членів їхніх сімей на території іншої держави.

До імунітетів дипломатичного представництва належать не-доторканність приміщень; імунітет від примусових дій щодо майнаі засобів пересування представництва; недоторканність кореспон-денції; фіскальний імунітет. До привілеїв дипломатичних представ-ництв належать право на безперешкодні зносини зі своїм центром таіншими представництвами держави; митні та протокольні привілеї.

Принцип міжнародного права — юридична узагальнена нормаповодження суб’єктів міжнародного права у зв’язку з певним ви-дом правовідносин. Принцип міжнародного права може бути уні-версальним (загальновизнаним) і регіональним (який визначаютьу відносинах між кількома державами). Принцип міжнародногоправа може бути загальним (стосуватися будь-якої сфери діяльностісуб’єктів міжнародного права) і галузевим (стосуватися будь-якоїгалузі міжнародного права). Разом з юридичними нормами таінститутами принципи утворюють єдину складну систему міжна-родного права.

Притулок територіальний — надання будь-якій особі можли-вості переховуватися від переслідування через політичні мотиви натериторії певної держави. Підстави надання територіального при-тулку визначаються внутрішнім законодавством держави. Приту-лок не повинен надаватися особам, які скоїли загальнокримінальнізлочини, воєнні і злочини проти людства. Генеральна АсамблеяООН 14 грудня 1967 р. прийняла Декларацію про територіальнийпритулок.

Пролонгація міжнародного договору — продовження строку діїдоговору, що виконується, до закінчення строку його дії з метою за-безпечення його безперервності. Пролонгація міжнародного догово-ру здійснюється двома способами: укладенням спеціальної угоди(протоколу) про те, що договір продовжено на певний строк, а також

157

вміщенням умови про продовження в текст договору. При цьомуможлива автоматична пролонгація міжнародного договору, в якомупередбачається, що коли жодна з договірних сторін не зробить заявипро відмову від договору за певний час до закінчення строку йогодії, то договір автоматично вважається продовженим на певний, за-значений у ньому строк.

Промульгація міжнародного договору — надрукування договору вкраїні, що є учасником цього договору. В Україні це має робитися вцентральних газетах і в спеціальному виданні Верховної Ради Украї-ни “Відомості Верховної Ради України”. Крім того, всі договори, ук-ладені та підписані урядом України, мають бути оприлюднені у ви-давництві Міністерства закордонних справ, яке є відповідальним запромульгацію міжнародного договору згідно із Законом України“Про міжнародні договори України” 1993 р. (ст. 20–23).

Пророгаційна угода — угода, відповідно до якої визначаєтьсяпідсудність (обирається суд або арбітраж) щодо питань розв’язанняспорів у зовнішньоекономічних справах між суб’єктами міжнародно-го права.

Протокол (договірний) — офіційний документ (як додаток до ос-новного), який доповнює міжнародний договір; акт рішення міжна-родної конференції, що має силу міжнародного договору. Напри-клад, Женевський протокол про заборону задушливих, отруйних абоінших речовин і бактеріологічної зброї під час воєнних дій 1925 р.

Работоргівля — злочин міжнародного характеру, який полягає вдіях, пов’язаних із захопленням, придбанням будь-якої особи аборозпорядженням будь-якою особою з метою обернення її в рабство;в діях, пов’язаних з придбанням раба з метою його продажу чи об-міну; в діях з продажу чи обміну особи, яка була придбана з цією ме-тою; в діях з торгівлі і перевезення рабів. Під рабством розуміютьтакож становище або стан особи, щодо якої здійснюються окреміабо всі повноваження, притаманні праву власності. Співробітництводержав у боротьбі з цим злочином регламентовано ЖеневськоюКонвенцією про рабство, підписаною 25 вересня 1926 р. У Додат-ковій конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів ізвичаїв, подібних до рабства, 1956 р. передбачено, що держави-учас-ниці беруть зобов’язання викорінити і карати як кримінальний зло-чин боргову кабалу; кріпацьке становище; примусове видання заміжжінки або ї ї продаж заміж; продаж або передачу дитини для експлу-

158

атації. Учасники Додаткової конвенції 1956 р. зобов’язалися впрова-дити у національне законодавство норми про відповідальність за дії,визнані як рабство і работоргівля. Україна є учасницею всіх цих кон-венцій.

Рада Безпеки ООН — один з головних постійно діючих органівООН, на який покладається основна відповідальність за підтриман-ня миру та безпеки. До її складу входить 15 членів: 5 постійнихчленів Ради (Велика Британія, Китай, Російська Федерація, США,Франція) і 10 непостійних, яких обирають до Ради на два роки відпо-відно до процедури, передбаченої у Статуті ООН.

Расова дискримінація — обмеження, систематичне порушенняправ громадян і будь-який утиск їх за ознаками раси, кольору шкіриабо етнічного походження. Неприпустимість расової дискримінаціїпроголошена в загальній формі у Статуті ООН (Преамбула і ст. 1) ів Загальній декларації прав людини 1948 р. Забороні расової дискри-мінації спеціально присвячені Декларація ООН про ліквідацію всіхформ расової дискримінації 1963 р. і Міжнародна конвенція проліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р. Остання заборо-няє расову дискримінацію, а також такі її форми, як расова сегрега-ція та апартеїд. Існує також Конвенція МОП № 111 стосовно заборо-ни дискримінації в галузі праці та занять 1958 р., КонвенціяЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 р.,відповідні положення Міжнародних пактів про права людини 1966 р.Україна є стороною названих міжнародних актів.

Ратифікація — остаточне схвалення, затвердження найвищим ор-ганом держави міжнародного договору, що вказує на її згоду на обо-в’язковість цього договору, який набуває юридичної сили лише післяратифікації. Найважливіші договори за законодавством різних країнпідлягають ратифікації найвищим законодавчим органом державиабо главою держави. Договори, які не підлягають ратифікації, схва-лює уряд або одна з урядових структур. Ратифікація договору вва-жається завершеною від моменту обміну ратифікаційними грамотами(двосторонній договір) або вручення їх депозитарію (багатосторон-ній договір). Ратифікація є остаточною, від неї не можна відмовитисяабо знову винести договір на обговорення. Відповідно до Конститу-ції України (ст. 9) чинні міжнародні договори, згода на обов’язко-вість яких надана Верховною Радою України, є частиною національ-ного законодавства України.

159

Регіональні міжнародні організації — міжнародні організації дер-жав певного регіону (одного географічного району) — політичні,економічні, військові, науково-технічні тощо. Широковідомі такі ре-гіональні організації, як Європейський Союз, Організація афри-канської єдності, Ліга арабських держав. Заснування і діяльність ре-гіональних організацій мають відповідати вимозі Статуту ООН (п. 1ст. 52), згідно з якою вони створюються для вирішення питаньпідтримання міжнародного миру та безпеки і придатні для регіо-нальних дій за умови, що угоди про регіональні організації та ді-яльність їх органів відповідають цілям і принципам Статуту ООН.

Регіональні угоди — міжнародні угоди (контракти, договори), щоукладені державами, розташованими в певному географічному ре-гіоні, і містять зобов’язання щодо цього регіону. Право держав укла-дати регіональні угоди передбачено ст. 52 Статуту ООН. Такі угодимають відповідати принципам і цілям Статуту ООН.

Редемаркація кордонів — перевірка лінії державного кордону йвідновлення прикордонних знаків, якщо вони зникли або були зруй-новані, за раніше визначеними на картах, що містяться в договірнихдокументах або складені комісією з редемаркації кордонів. Роботивиконуються за домовленістю сторін.

Реєстрація міжнародних договорів — внесення до спеціальногореєстру міжнародної організації міжнародного договору, який набувчинності, що дає змогу посилатися на нього в органах такої орга-нізації. Реєстрація договорів здійснюється в секретаріатах ООН,спеціалізованих установах ООН, Ради Європи та інших міжнарод-них організацій. Договори, зареєстровані в ООН, публікуються вспеціальних збірниках. В Україні договір, що набув чинності, реєст-рується в Міністерстві закордонних справ, яке разом із ВерховноюРадою України відповідає за його поширення на внутрішній право-порядок держави.

Реквізиція — примусове вилучення державою або військовимивластями під час війни майна у приватних осіб або громадськихорганізацій з виплатою їм вартості майна. Відповідно до ст. 52 Га-азької конвенції про закони та звичаї сухопутної війни реквізиціюможлива лише для потреб окупаційної армії і не повинна здійснюва-тися для потреб воюючої держави взагалі.

Ректифікація кордонів — незначні зміни або уточнення стану кор-донів на місцевості відповідно до домовленостей між сторонами, що

160

були досягнуті раніше. Може застосовуватися у разі будівництва ту-нелів, гідроелектростанцій, аеродромів, мостів тощо.

Репарація — вид матеріальної міжнародно-правової відповідаль-ності. Передбачає відшкодування державою завданих нею під часвоєнних дій збитків. Уперше була застосована у Версальських мир-них угодах 1919 р. Виплату репарації звичайно передбачають у мир-ному договорі.

Репресалії — правомірні примусові дії держави, спрямовані навідновлення своїх прав, порушених іншою державою, але без засто-сування сили, тобто збройних репресій, заборонених сучасним між-народним правом. Важливою умовою правомірності репресалій єобов’язок держави, яка вирішила застосувати їх, використати мирнупроцедуру відшкодування збитків, завданих їй правопорушником.Заходи, вжиті державою як репресалії, мають бути пропорційнимиправопорушенню. Репресалії припиняються з моменту відновленнястану, який передував правопорушенню.

Реституція — відновлення стану речей, який існував на моментвчинення дії, що завдала шкоди, тобто повернення або відновленняматеріальних цінностей у натурі. Прикладом реституції є повернен-ня у натурі майна, неправомірно вилученого та вивезеного вою-ючою державою з території супротивника. Будь-які операції з дер-жавним майном, як і з майном юридичних і фізичних осіб, з метоювивезення його до іншої країни вважаються недійсними. Тому рес-титуції підлягає не тільки майно, що перебуває під контролем вою-ючої сторони, а й те, що опинилося у володінні третьої сторони.У разі неможливості здійснити реституцію саме тих речей, які булинеправомірно вивезені до іншої країни, за домовленістю між держа-вами можливе повернення подібних речей такої самої вартості (суб-ституція).

Реторсія — відповідні дії однієї держави з метою спонукати іншудержаву не застосовувати дискримінаційних заходів і відшкодуватизаподіяні збитки, поновивши при цьому принцип взаємності у відно-синах. Заходи реторсії мають бути пропорційними тим, що спричи-нили застосування реторсії, і припиняються з моменту відновленнястановища, яке існувало раніше.

Роззброєння — заборона окремих видів зброї, їх виробництва, на-громадження, розгортання і застосування, обмеження деяких видівозброєння за кількістю, обмеження можливостей якісного вдоскона-

161

лення озброєння. Передумова зміцнення миру та безпеки на Землі —одне з основних завдань для більшості країн світу.

Розрив дипломатичних відносин — припинення дипломатичнихвідносин між державами на підставі офіційної заяви компетентнихорганів однієї з цих держав, зробленої від ї ї імені. Розрив диплома-тичних відносин не спричиняє автоматичного припинення кон-сульських відносин, якщо відповідні держави мають на територіїодна одної самостійні консульські представництва.

Самозахист — індивідуальні вимушені заходи для самодопомо-ги, які забезпечують політичну незалежність і територіальну недо-торканність держави від будь-яких дій іншої держави, що суперечатьпринципу заборони застосування сили і загрози силою, але які не єзбройним нападом. Самозахист може поширюватися лише на власнутериторію.

Самооборона — збройні дії держави у відповідь, що здійснюютьсянею для поновлення своєї політичної незалежності й територіальноїнедоторканності, порушених іншою державою у формі збройногонападу. Про всі заходи, вжиті для реалізації права на самооборону,потрібно відразу повідомити Раду Безпеки ООН. Самооборона можебути колективною як збройна допомога держави іншій державі, щозазнала збройного нападу з боку третьої сторони.

Сатисфакція — форма міжнародно-правової відповідальності,яка полягає в тому, що держава-порушник задовольняє вимоги по-страждалої держави. Види сатисфакції: вираження співчуття, публіч-не вибачення, покарання винних, надання особливих почестей по-страждалій державі тощо. Види сатисфакції залежать від завданоїшкоди і конкретної політичної ситуації.

Секретаріат міжнародної організації — допоміжний адміністра-тивний апарат міжнародної організації. Складається з генеральногосекретаря і персоналу, який потрібен для виконання завдань і функційміжнародної організації.

Система міжнародного права — внутрішньо єдина, цілісна су-купність взаємопов’язаних галузей міжнародного права, що маютьсвої принципи і поділяються на інститути і підгалузі. Система між-народного права, що має об’єктивний характер, включає в себе ос-новні принципи міжнародного права і його галузі: право міжнарод-них договорів; принципи і норми, що регулюють статус населення;принципи і норми, що встановлюють режим державної та інших те-риторій; міжнародне морське право; міжнародне повітряне право;

162

міжнародне космічне право; дипломатичне право; консульське пра-во; право міжнародних організацій; мирні засоби вирішення між-народних спорів; міжнародно-правові засоби забезпечення миру ізапобігання війні; закони і звичаї війни; міжнародно-правова відпо-відальність; право міжнародної безпеки; міжнародний захист правлюдини; міжнародне екологічне право та ін.

Система науки міжнародного права — сукупність взаємопов’яза-них наукових поглядів і доктрин про походження і розвиток, сут-ність, джерела, об’єкти, суб’єкти, основні принципи, окремі галузі,інститути, норми і призначення міжнародного права в сучасних істо-ричних умовах.

Співвідношення міжнародного публічного права і міжнародногоприватного права — тісний взаємозв’язок міжнародного публічногоправа і міжнародного приватного права, зумовлений тим, що вонирегулюють міжнародно-правові відносини, які виходять за межіоднієї держави і пов’язують дві або більше держав (у тому числівнутрішньодержавні відносини, які випливають із зазначених між-народних). Різняться предметом регулювання, а з огляду на предмет,і суб’єктами, а саме:

• міжнародне публічне право регулює відносини між державамиі лише делегує свою юрисдикцію іншим окремим суб’єктам;

• міжнародне приватне право регулює відносини між юридични-ми та фізичними особами.

Спір міжнародний — спір, що виникає між державами або іншимисуб’єктами з питання юридичного факту чи правового регулюванняпевних відносин. Може виникати у різних сферах діяльності держав,щодо тлумачення або застосування того чи того міжнародного до-говору, у разі виникнення питання про відповідальність. Існуванняпевних відмінностей ще не зумовлює наявності спору між держава-ми. Після визнання факту існування спору виникає обов’язок розв’я-зати цей спір. Міжнародний спір має вирішуватися лише мирнимизасобами на основі принципу мирного розв’язання міжнароднихспорів.

Статус — встановлене нормами міжнародного права становищесуб’єктів міжнародного права (наприклад, постійний нейтралітет),окремих територій, різних міжнародних і державних органів (на-приклад, посольств), окремих категорій осіб (міжнародні службовці,дипломатичні представники та ін.) і майна (дипломатичної пошти,приміщення міжнародних організацій тощо).

163

Статус-кво — становище на міжнародній арені або у відносинахдержав, що існує на цей момент або існувало у певний час у минуло-му. Підтримувати статус-кво або відновити статус-кво — зберігатиіснуюче становище або повернутися до того, що існувало раніше.Статус-кво анте беллум (status quo ante bellum) — становище, щоіснувало до початку війни.

Строк дії міжнародного договору — період часу, упродовж якогодіє міжнародний договір; визначається в самому договорі. Більшістьміжнародних договорів є строковими, проте в практиці відомі й без-строкові договори. Дія договору починається з моменту набуття нимчинності; міжнародний договір припиняє свою дію після закінченнятерміну, на який його уклали. Дострокове припинення дії міжнарод-ного договору регулюється особливо.

Суб’єкти міжнародного права — учасники міжнародних відносин,які мають міжнародні права та обов’язки і здійснюють їх у межах та наоснові міжнародного права. Основними суб’єктами міжнародногоправа є держави, нації та народи, похідними (вторинними) — міжна-родні організації. Суб’єктами міжнародного права можуть бути дер-жавоподібні утворення, наприклад вільні міста.

Суверенітет держави — повнота законодавчої, виконавчої і су-дової влади держави на ї ї території, що виключає будь-яку іноземнувладу, а також непідкорення держави владі зарубіжних країн у сферіміжнародного спілкування. Суверенітет — одна з невіддільних ознакдержави.

Табула Раза концепція — теорія, згідно з якою новоутворена дер-жава не обтяжена будь-якими зобов’язаннями своєї попередниці пе-ред іншими державами. Нині це положення зафіксовано у Віденськійконвенції про правонаступництво держав стосовно міжнародних до-говорів 1978 р. і Віденській конвенції про правонаступництво державстосовно державної власності, державних архівів і державних боргів1983 р.

Тимчасовий повірений у справах — дипломат, який тимчасово ви-конує обов’язки глави дипломатичного представництва. Відповіднодо Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., тимчасо-вий повірений у справах призначається у разі, якщо призначенийглава дипломатичного представництва не може виконувати своїхфункцій або якщо така посада вакантна. Тимчасовий повірений усправах наділений правами і привілеями глави представництва, крімдеяких протокольних почестей.

164

Тлумачення міжнародного договору — з’ясування його реальногосенсу і змісту з метою щонайповнішої і найточнішої реалізації умовдоговору. Тлумачення міжнародного договору здійснюють: одна ізсторін договору, в цьому разі тлумачення має силу лише для цієї сто-рони; сторони договору за угодою між ними, в цьому разі воно обо-в’язкове для цих сторін; міжнародні органи, про які з цією метоюможе згадуватися у самому договорі. У ст. 31 Віденської конвенціїпро право міжнародних договорів 1968 р. передбачено, що тлума-чення договору має бути однаковим незалежно від суб’єктів, якіздійснюють тлумачення.

Трансферт — передача населення території, яка перейшла відоднієї держави до іншої, відповідно з одного громадянства до іншого.Трансферт передбачається у міжнародних договорах і супроводжуєть-ся зазвичай наданням заінтересованим особам права на відмову віднового громадянства і збереження колишнього.

Трансформація — один із способів перетворення норм міжнародно-го права в норму внутрішньодержавного права. Оскільки сама собоюнорма міжнародного права є обов’язковою лише для його суб’єктів,держави забезпечують її дотримання юридичними й фізичними осо-бами, в тому числі за допомогою трансформації міжнародно-право-вої норми в національну.

Ультиматум — категорична вимога однієї із сторін, супроводжу-вана погрозами в разі відмови виконати ї ї іншою стороною.

Факультативний протокол — різновид багатостороннього між-народного договору, що існує самостійно або як додаток до іншогодоговору (не є його невіддільною частиною), в якому окремі учасни-ки фіксують домовленість щодо питань, з яких не змогли дійти згодивсі учасники основного договору. Участь сторін основного договорув такій додатковій угоді не обов’язкова (факультативна).

Форс-мажор — надзвичайні й непередбачувані обставини, черезякі виконання зобов’язань однією із сторін, що уклали угоду (кон-тракт, договір), стає повністю або частково неможливим. Ці обста-вини мають зазначатися в договорі, що стосується цивільно-право-вих відносин.

Функції дипломатичного представництва — відповідно до прак-тики, що склалася, і Віденської конвенції про дипломатичні зносини1961 р. дипломатичне представництво виконує такі функції: пред-ставництво своєї держави в державі перебування; захист інтересівсвоєї держави в державі перебування; захист інтересів громадян своєї

165

держави в державі перебування; ведення переговорів з урядом держа-ви перебування; інформаційна функція; розвиток дружніх відносинміж державою перебування і державою, яку представляє диплома-тичне представництво; консульська функція.

Функції консульського представництва — відповідно до практики,що склалася, і норм міжнародного права консульське представни-цтво виконує такі функції: захист інтересів своєї держави в державіперебування; захист інтересів юридичних і фізичних осіб у державіперебування; сприяння розвитку торгівлі, економічних, наукових ікультурних зв’язків між державою, яку представляє консульська ус-танова, та державою перебування; інформування держави, яку пред-ставляє консульська установа, про політичну, економічну, соціаль-ну, культурну та інші сторони життя держави перебування; видачапаспортів і проїзних документів громадянам своєї країни, а також візта інших необхідних документів для поїздки до держави, яку пред-ставляє консульське представництво, громадянам держави перебу-вання; надання допомоги і сприяння громадянам своєї держави вдержаві перебування; ведення актів громадянського стану, вико-нання деяких функцій адміністративного характеру; охорона інте-ресів неповнолітніх і недієздатних осіб своєї держави в державі пе-ребування; представництво інтересів громадян своєї держави у суді,у справах про спадщину і в разі смерті; виконання прав нагляду таінспекції щодо літаків і суден прапора своєї держави, сприяння інадання їм допомоги. Обсяг і зміст зазначеної допомоги визнача-ються в спеціальних консульських угодах, що укладаються міждержавами. Консульські і посадові особи під час виконання своїхфункцій не повинні порушувати правопорядку, звичаїв і традиційдержави перебування.

Хакер — особа, яка вчинює незаконні дії у сфері інформаційнихновітніх технологій (у кіберпросторі): проникнення в інші комп’юте-ри; руйнування систем захисту інформації та неправомірне отриман-ня даних. У більшості країн світу за це правопорушення встановленокримінальну відповідальність.

Хімічна зброя — один із видів зброї масового знищення, що забо-ронений відповідно до Женевського протоколу про заборону засто-сування на війні задушливих, отруйних та інших подібних газіві бактеріологічних засобів 1925 р. Генеральною Асамблеєю ООНбуло прийнято кілька резолюцій про заборону застосування хімічноїзброї. 1972 р. було прийнято спеціальну Конвенцію про заборону

166

розроблення, виробництва та нагромадження запасів бактеріологіч-ної (біологічної) і токсичної зброї та їх знищення.

Цесія — передача території однієї держави іншій за угодою міжними. Міжнародне право допускає передачу невеликих ділянок тери-торії однієї держави іншій, оскільки така передача не порушує праванародів і націй на самовизначення, яке є найвищим принципом тери-торіального розмежування. Цесія передбачає рівноцінну компенса-цію у різних формах і потребує укладення між відповідними дер-жавами міжнародного договору, який має відповідати основнимпринципам і нормам міжнародного права.

Шаріат — звід юридичних і релігійних норм, що ґрунтуються наКорані та Суні і проголошені як вічні, незмінні, надані Господом;мусульманське право. Нині діє в Ірані, Судані, Пакистані та деякихінших країнах Азії й Африки.

Шпіонаж — визначений у більшості країн світу злочин, який пе-редбачає діяльність іноземця або особи без громадянства зі збиран-ня і передачі іноземній державі або іноземній організації чи їх пред-ставникам інформації, що є державною таємницею.

Юрисдикція держави — права судових та адміністративних орга-нів держави з розгляду і розв’язання справ відповідно до їх компе-тенції. Міжнародне право розрізняє юрисдикцію держави терито-ріальну та особисту (національну). Під територіальною розуміютьтаку юрисдикцію, що здійснюється державою в межах певної те-риторії. Особиста (національна) юрисдикція держави здійснюєтьсящодо своїх громадян, які перебувають за межами території своєїдержави.

Ядерна зброя — один із видів зброї масового знищення невибухо-вого типу, що ґрунтується на вражаючій дії радіоактивного випро-мінювання. Має велику руйнівну силу. Україна послідовно виступаєза заборону та ліквідацію усіх видів ядерної зброї і, здобувши неза-лежність, відмовилася від ядерної зброї.

167

Ë À Ò È Í Ñ Ü Ê ² Þ Ð È Ä È × Í ²Ò Å Ð Ì ² Í È ² Ê Ð È Ë À Ò ² Ñ Ë Î Â À

A posteriori — з точки зору, що виникла пізнішеA priori — заздалегідьAb arbitrium — за розсудом, на розсудAb deliberandum — на розглядAb impossibili, inconvenienti — через неможливість, незручністьAb initio — спочаткуAb initio mundi — з тих часів, доки світ стоїть; із сивої давниниAb ovo — від яйця, тобто спочаткуAbrogatio legis — скасування законуAbsque injuria — без порушення юридичного праваAd hoc — лише для цього випадку, “до цього”Ad indefinitum, infinitum — невизначено, до нескінченностіAd instantiam partiо — на вимогу сторониAd interim, ad int. — на цей час, тимчасовийAd modum — за зразком, так самоAd notam — до відомаAd publicandum — до друку, до публікаціїAd referendum — відкласти для подальшого розглядуAdversus bonos mores — проти добрих намірівAdversus omnes — стосовно всіхAlias — інакше; відомий також під іншим ім’ям; іншого часу і в іншо-

му місціAlio intuitu — з іншого погляду, з іншої точки зоруAlternatum — взаємозамінюванийAltum mare — відкрите мореAlveus derelictus — дно сухого джерелаAnimo dominandi — з наміром контролювати

168

Animo lucrandi — з корисливою метоюAnimus signandi — намір підписатиanni Domini (a. D.) — у році від різдва Христовогоannі currentis (a.c.) — цього рокуAnte bellun — до війниAntiqua custuma — давній звичайArgumentum a simili — доказ за аналогієюArrestatio navium — арешт суденBonaе fide — bonae fide — добросовісно, на совістьBona fides — щиросердність, добросовісністьCasus — справа, подія, випадокCasus belli — привід для оголошення війниCasus foederis — випадок, що підпадає під положення договоруCausa — причина, справа, підстави, міркуванняCausa credendi — намір взяти на себе зобов’язання в обмін на зуст-

річне зобов’язання з іншої сторониCausa impotentiae — через неможливістьCausa solvendi — намір взяти на себе зобов’язання, щоб погасити

інше, вже існуюче зобов’язанняCautio judicatum solvi — забезпечення сплати судових витратCedendum est multitudini — є необхідність поступатися більшостіCeteris paribus — за інших рівних умовCharta communis — угода, виконана двома сторонамиClaris verbis — у ясних виразах, недвозначноClausulae inconsuetae semper inducunt suspicionem — незвичні або не-

звичайні умови завжди викликають підозруColore officii — перевищення повноваженьComitas gentium — міжнародна ввічливістьCommodum ex injuria non oritur — вигода або перевага не може

ґрунтуватися на порушенні юридичного праваCommune bonum — загальне благоCommunis scriptura — спільний документ, договірCompensatio — зарахування зустрічних пропозиційCompos mentis — при здоровому глуздіConcessio — дарунок, поступкаConditio sine qua non — необхідна умоваConsensus facit jus — “згода створює право”, тобто сторони через

угоду створюють для себе право

169

Consensus omnium — загальна згода, загальне визнанняConsentire videtur qui tacet — мовчання — знак згодиConstat — беззаперечно, очевидноConstructio legis non facid injuriam — тлумачення закону не породжує

порушення праваConsuetudines — звичайContra pacem — проти мируConventio omnis intelligitur rebus sic stantibus — будь-яка угода припус-

кає незмінність стану речейCopia vera — правильна копіяCorpus juris — звід законівCui prodest — кому це вигідно?Cum onere — “з тягарем”, з усіма незручностями і невигодами, з яки-

ми може бути пов’язано користування правомCuria — судDamnum sine injuria — збиток без порушення правDe facto — насправді, фактично, у реальній дійсностіDe jure — за правомDe lege ferenda — з точки зору (з погляду) законодавчого передбаченняDe lege lata — з точки зору (з погляду) чинного законуDe rigore juris — з точки зору (з погляду) закону, що існуєDe simіlibus idem est judicium — за схожими справами виносяться од-

накові рішенняDelictum — неправомірна дія, правопорушенняDictores — арбітриDolus dans locum contractui — обман, що призвів до укладення угодиDomicilium ex proprio motu — доміцилій за власним виборомDominium — панування, контроль, власністьDo, ut des — взаємозобов’язання з надання послуг (“даю, щоб і ти

дав”)Dubitatur — сумнівно, викликає сумнівDura lex, sed lex — суворий закон, та все ж законEo nomite — під цим ім’ям або ж під цією позначкоюEpistоla — письмове повідомлення, листErgo — отже, внаслідок цього, відповідноErroniсe — помилковоError juris — юридична помилка, незнання законуError lapsus — помилка через неуважність

170

Est autem vis legem simulans — насилля також може маскуватися підправо

Est modus in rebus, sunt certi denique fines — є міра речей і існують певнімежі

Ex adverso — з іншого бокуEx aequo et bono — за справедливістю і доброю совістюEx arbitrio judicis — на розсуд суддіEx commodo — у зручний часEx concessione — шляхом передачіEx contractu — те, що випливає з договоруEx delicto — через незаконну дію, неправомірноEx dolo malo — для обмануEx facto jus oritur — право виникає з фактуEx fictione juris — внаслідок (у результаті) юридичної фікціїEx lege — згідно з правом (відповідно до права), за закономEx majore cautela — для більшої обережності, з великою обачливістюEx necessitate — через необхідністьEx officio — відповідно до посади, за обов’язком, офіційноEx parte — односторонньо, з точки зору однієї зі сторін, в інтересах

однієї сторони і на шкоду іншій стороніExpertio firmat regulam in casиbus non exceptis — виняток підтверджує

правило у випадках, що не підпадають під винятокExpressio falsi — брехня, брехливе твердженняEx proprio vigore — автоматично, своєю силоюEx tempore — цього часу, для цього випадку, тимчасовоEx una parte — від однієї зі сторінEx utraque parte — з обох сторінEx vi aut metu — силою або страхомEx vi termini — за змістом терміна або виразуEx voluntate — добровільний, вчинений з власної воліExtra jus — за межами праваExtra legem — за межами правової охорониExtra territorium — поза територіальними кордонамиFabula — угода, договір, контрактFacies — те, що без пояснень і доповнень видно з документаFacsimile — точна копіяFacta concludentіа — факти, дії, вчинки, з яких можна зробити право-

вий висновок (конклюдентні факти)

171

Facto — фактично, насправдіFactum reputabitur voluntate — дія, що оцінюється залежно від наміруFamosus libellus — публікація, що є наклепомFasito consensi — за мовчазної згодиFatum — непереборна силаFerro et igni — вогнем і мечемFiat justitia et pеreat mundus — нехай здійсниться правосуддя, хоча й

увесь світ загинеFictione juris — юридична фікціяFide-jussor — гарантFidem — довіреність, довіраFinalis concordia — остаточна угода сторінFlagrante bello — поки йшла або йде війнаForma dat esse (rei) — форма дає буття (речі)Forma legalis forma essentialis — юридична форма є істотною формоюForum — суд, юрисдикціяFraus dans lеcum contractui — обман, що зумовив укладення договоруFraus legi facta — обхід законуFraus legis — обман щодо законуFraus meretur fraudem — обман породжує обманFrustra — даремно, безуспішноFunctus — неістотний, незначнийFunctus officio — юридично неіснуючийGeneralis clausula non porrigitur ad ea quae antea specialiter sunt

comprehensa — загальне положення не вважається таким, яке міс-тить те, що було спеціально включено раніше

Gradus — статусGratis — безплатноGratis dictum — заява, зроблена без конкретної метиHaec est conventio — ось, така угодаHinc inde — з обох сторін, взаємноHoc paratus est verificare — це він готовий засвідчити або довестиHoc vobis ostendit — з цього вам зрозумілоHominum causa jus constitutum est — право існує для користі людстваIdem — те саме, однаково, так самоIdeo — з цієї причиниId est (i. e.) — тобто, іншими словамиIgnorantia juris (legis) neminem excusat — незнання права (закону) не

є виправданням

172

Imperium — правління, влада, авторитетImpossibilium nulla oligatio est — неіснуючого обов’язку виконати не-

можливоImputatio — юридична відповідальністьIn absentia — за відсутностіIn adversum — проти волі або без згодиIn aequali jure — за рівних правIn alieno solo — на чужій земліIn casu consimili — у такій самій справіIn casu proviso — у передбаченому випадкуIn consideratione legis — з точки зору (з погляду) законуIn corpore — особисто, у повному складіIn dubio — у разі сумнівуIn essentialibus — за сутністюIn faciendo — під час скоєння, фактичноIn flagranti delicto — на місці злочину, в момент скоєння злочинуIn jure — за правом, за закономIn loco — замістьIn mitiori sensu — у більш м’якому розумінніIn nuce — коротко, двома словами, лише основнеIn pari passu — на однакових засадахIn perpetuum — без обмеження строкуIn posterum — у майбутньомуIn statu nascendi — у стані зародження, у момент утворенняIn statu praesenti — на нинішній моментIn stricto jure — за буквою законуIn suspenso — припинений у діїIn toto — загалом, разомIn tuto — у безпеціIn vadio — як забезпеченняIn еadem causa — у такій самій справі, у такому самому станіInductio — анулювання, викресленняInfinitum in jure reprobatur — безмежність не схвалюється правомInfra juridictionem — у межах юрисдикціїInfra metas — у межах кордонівInjuria absque damno — правопорушення без завдання шкодиInter alia — серед інших справ або речейInter alios acta — угоди між іншими особами

173

Inter partes — між сторонамиInter se — взаємноIntra vires — у межах повноваженьIpso facto et ipso jure — з огляду на самий факт та на підставі самого

законуJura аd rem — речові праваJurе representationes — за правом представництваJus belli — право війниJus bellum dicendi — право оголошувати війнуJus civitatis — право громадянстваJus cogens — імперативна правова нормаJus curialitatis — право ввічливостіJus dispondendi — право на розпорядженняJus est ars boni et aequi — право — це наука про те, що добре і спра-

ведливоJus ex injuria non oritur — право не може виникнути з правопору-

шенняJus gentium — “право народів”, міжнародне правоJus in re aliena — право на чужі речіJus merum — голе правоJus navigandi — право судноплавстваJus sanguinis — право місця походженняJus scriptum — писаний закон, буква законуJus singulare — спеціальна правова нормаJus soli — право ґрунту, право місця народження особиJus tertii — право третьої особиLato sensu — у широкому розумінніLegem enim contractus dat — угода створює правоLeges legum — закон законів, визначення природного праваLeges non scriptae — неписане правоLex aeterna — вічний законLex communis — загальне правоLex contractus — договірне правоLex domicilii — право доміциліяLex fori — закон місця судового розгляду справиLex loci actus — закон місця, де сталася діяLex loci celebrationis — закон місця укладення договору або іншої

угодиLex loci commissi — закон місця, де вчинено дію

174

Lex loci contractus — закон місця договору, тобто місця його укладен-ня

Lex loci delictus — закон місця правопорушенняLex loci solutionis — закон місця виконання зобов’язанняLex mеrcatoria — торгове правоLex rei sitae — закон місця знаходження речі, угодиLex reprobat moram — закон (право) не схвалює зволіканьLex retro non agit — закон не має зворотної силиLimitatio — ліміт, обмеженняLiterae procuratoriae — повноваження, дорученняLitura — виправленняLoco citato — у цитованому місціlocus sigilli (l. s.) — місце печаткиMala fides — недобросовісність, нечесністьManu militari — “озброєною рукою”, із застосуванням сили, приму-

совоMany propria — власноручMare altum (apertum) — відкрите мореMare clausum — закрите мореModus operandi — спосіб діїModus vacandi — спосіб відмови від праваModus vivendi — спосіб життя, тимчасова угодаMutatis mutandis — змінити те, що має бути змінене, вносячи необ-

хідні зміниMutuus consensus — взаємна угодаNam silent leges inter arma — бо закони мовчать серед зброїNegativa non probantur — негативні положення не доводятьNegotiorum gestio — ведення чужих справ без дорученняNemine contradiсente — без будь-якого запереченняNemo dat qui non habet — хто не має, той не даєNomen juris — юридичне поняття, юридичний термінNon in esse — неіснуючийNon juridicus — неправовийNon liquet (N. l.) — не зрозумілоNon notus (N. n.) — невідомоNovatio — новація, заміна одного зобов’язання іншимNuda pactio obligationem non parit — одна лише обіцянка не створює

юридичного зобов’язання

175

Nulla potentia super leges esse debet — жодна влада не повинна переви-щувати законів

Nulla salus bello — немає блага у війніNullius juris — без юридичних наслідківNullum crimen sine poena, nulla peona sine lege, nullum crimen sine poema

legale — немає злочину без покарання, немає покарання без зако-ну, немає злочину без законного покарання

Obiter dictum — сказане мимохідь, сказане принагідноOmne actum ab intentione agentis est judicandum — про кожну дію слід

судити за наміром того, хто її вчинивOmni exeptione majores — вище за будь-яку критику, чудовоOmnium consensu — за загальною згодоюOnus probandi — тягар доказу, обов’язок доведення своїх тверджень у

судовому споріOpinio juris — визнання правила як норми праваOpinio juris gentium — міжнародний правовий світоглядOptimus interpres rerum usus — звичай є кращим тлумачем явищPacta conventa quae neque contraleges, neque dolo malo inita sunt, omni

modo observanda sunt — угод, які не суперечать закону і не укла-дені з використанням обману, мають дотримуватися в усіх відно-шеннях

Pacta non obligant nis gentes inter quas inita — договори не зобов’язу-ють нікого, за винятком осіб, які беруть у них участь

Pacta tertiis nec nocent nec prosunt — договори не дають ні шкоди, ніблага третім особам

Par in paren — рівний з рівним у юрисдикціїPari passu — рівною міроюPars pro toto — частина, що становить цілеPer acclamationem — при узгодженні, що зроблено гласноPer cоnsequentias — опосередковано, через наслідкиPer contra — напротиPer extensum — детально, повністюPer legem terrae — за законом країниPer minas — із застосуванням погрозPer patriam — через звернення до народу, країниPer usu captionem — через постійне застосуванняPersona non grata — небажана особаPersona praedilecta — бажана особа

176

Pessimi exempli — за найгіршим прикладомPlacita juris — норми праваPleno jure — з повним правомPost facto — після фактуPost factum — наступний акт, що був виконаний у подальшомуPost hoc — після цього, внаслідок цьогоPost terminum — після закінчення строкуPotentia debet sequi justitiam, non antecedere — сила повинна бути після

справедливості, а не передувати їйPraesumptio juris plena probatio — юридична презумпція є повним до-

казомPraxis judicum est interpres legum — судова практика є тлумачем за-

конівPrece partium — за клопотанням сторінPrima facie — на перший поглядPrincipia probant, non probantur — принципи суть докази, їх не дово-

дятьPro bono publico — для загального благаProcul dubio — без сумнівуPro defectu — через відсутністьPro facti — як фактPro re nata — у разі необхідності, у разі потребиPro tempore — тимчасовоQuaelibet jurisdictio caиcellos suos habet — кожна юрисдикція має свої

межіQuaestio facti — питання фактуQuaestio juris — питання праваQua supra — як зазначено ранішеQuid pro quo — задоволення за договоромQuieta clamantia — відмова від праваQuod nullum est, nullum producit effectum — незначне не викликає жод-

ної діїQuorum — кількість присутніх на зборах, засіданні парламенту, не-

обхідна для визнання їх правочиннимиRatio impertinens — доказ не за справоюRatio legis — мотив законуRatione contractus — на підставі договоруRatione loci — враховуючи обставини, пов’язані з місцем

177

Ratione privіlegii — на основі привілеївRatum — те, що визнається дійснимRebus sie stantibus — за таким станом справReductio ad absurdum — доведення до абсурду, абсурдний висновокRegulae juris — норми праваRes controversa — предмет споруRes integra — безпрецедентний випадокReus promittendi — сторона в договорі, яка бере на себе зобов’язанняReus stipulandi — сторона в договорі, стосовно якої береться зобов’я-

занняSalus populi suprema lex estsanctio — благо народу нехай буде найви-

щим закономSancti habeantur legati — посли вважаються недоторканнимиSanctio — санкція, схвалення, владаSecundum aequum et bonо — відповідно до справедливості й добраSecundum normam legis — відповідно до норм праваSensu honesto — відповідно до істинного сенсуSensu lagro — у широкому розумінніSensu stricto — у вузькому розумінніSic subscribitur — це засвідчено (підписано)Silent leges inter arma — закони мовчать під час війниSine die — без зазначення строкуSine loco (S.L.) — без зазначення місцяSine qua non — неодмінно, обов’язкова умоваSpecies facti — характер діїStatus quo — стан речей, що склався або був до зміниSub colore juris — посилаючись на право, прикриваючись посилан-

ням на правоSub potestate — під захистомSub rosa — у неофіційній обстановціSui generis — особливого роду, своєріднийSupra dictus — як сказано вищеUbi jus ibi remedium — якщо закон дає право, він дає також засіб його

захистуUltima ratio — вирішальний доказ, останній аргументUltra fines mandati — за межами повноваженьUrbi et orbi — місту (Риму) і всьому світу; до загального відомаVeritas nimium altercando amittitur — істину втрачають у результаті

численних суперечок

178

Veto — заборона, ветоVia media — через посередництвоVia naturali — реальним шляхомVia negationis — через запереченняVim vi repellеre licet — на силу відповідають силоюViribus unitis — спільними зусиллями, в єднанні — силаVolens nolens — хочеш не хочеш, волею неволею.

179

Ç À Ê Î Í Î Ä À Â Ñ Ò Â Î Ó Ê Ð À ¯ Í È ,Ù Î Ð Å Ã Ë À Ì Å Í Ò Ó ªÌ ² Æ Í À Ð Î Ä Í Ó Ä ² ß Ë Ü Í ² Ñ Ò Ü

Ê Î Í Ñ Ò È Ò Ó Ö ² ß Ó Ê Ð À ¯ Í È(âèòÿã)

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соці-альна, правова держава.

Стаття 5. Україна є республікою.Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної владита органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні нале-жить виключно народові і не може бути узурповане державою, їїорганами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість

яких надана Верховною Радою України, є частиною національногозаконодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать КонституціїУкраїни, можливе лише після внесення відповідних змін до Консти-туції України.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямованана забезпечення ї ї національних інтересів і безпеки шляхом підтри-мання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжна-родного співтовариства за загальновизнаними принципами і норма-ми міжнародного права.

180

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаютьсясудом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чибездіяльності органів державної влади, органів місцевого самовряду-вання, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповнова-женого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобівправового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до від-повідних міжнародних судових установ чи до відповідних органівміжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобамизахищати свої права і свободи від порушень і протиправних пося-гань.

181

Ä Å Ê Ë À Ð À Ö ² ß Ï Ð Î Ä Å Ð Æ À Â Í È ÉÑ Ó Â Å Ð Å Í ² Ò Å Ò Ó Ê Ð À ¯ Í È

(âèòÿã )

Õ . Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í ² Â ² Ä Í Î Ñ È Í È

Українська РСР як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосе-редні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмі-нюється дипломатичними, консульськими, торговельними представ-ництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі,необхідному для ефективного забезпечення національних інтересівРеспубліки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній,науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародно-го спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжна-родної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейськомупроцесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей надкласовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного праваперед нормами внутрішньодержавного права.

* * *

Відносини Української РСР з іншими радянськими республікамибудуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправ-ності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України івизначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Прин-ципи Декларації про суверенітет України використовуються для ук-ладання союзного договору.

Прийнята Верховною Радою Української РСР16 липня 1990 р.№ 55-XII

Відомості Верховної Ради України. — 1990. — № 31. — С. 429.

182

ÇÀÊÎÍ ÓÊÐÀ¯ÍÈ“ Ï Ð Î Ï Ð À Â Î Í À Ñ Ò Ó Ï Í È Ö Ò Â Î Ó Ê Ð À ¯ Í È ”

Стаття 1. З моменту проголошення незалежності України най-вищим органом державної влади України є Верховна Рада України вдепутатському складі Верховної Ради Української РСР.

Стаття 2. До ухвалення нової Конституції України на територіїУкраїни діє Конституція (Основний Закон) Української РСР.

Стаття 3. Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Вер-ховною Радою Української РСР, діють на території України, оскіль-ки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголо-шення незалежності України.

Стаття 4. Органи державної влади і управління, органи проку-ратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції(Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створенняорганів державної влади і управління, органів прокуратури, судів таарбітражних судів па підставі нової Конституції України.

Стаття 5. Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує тери-торію України від інших держав, та кордон між Українською і Біло-руською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня1990 року є державним кордоном України.

Стаття 6. Україна підтверджує свої зобов’язання за міжнарод-ними договорами, укладеними Українською РСР до проголошеннянезалежності України.

Стаття 7. Україна є правонаступником прав і обов’язків за між-народними договорами Союзу РСР, які не суперечать КонституціїУкраїни та інтересам республіки.

Стаття 8. Україна дає згоду на обслуговування зовнішньогоборгу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 року в частині, яка виз-начається окремою міждержавною угодою.

Україна не несе зобов’язань за кредитними договорами та уго-дами Союзу РСР, укладеними після 1 липня 1991 року без згоди Ук-раїни.

Стаття 9. Всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошен-ня незалежності України постійно проживали на території України,є громадянами України.

183

Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадя-нинові України незалежно від національної належності та інших оз-нак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.

Порядок збереження, набуття і втрати громадянства України ре-гламентується Законом про громадянство України.

12 вересня 1991 р.№ 1543-XII


184

ÇÀÊÎÍ ÓÊÐÀ¯ÍÈ“ Ï Ð Î Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í ² Ä Î Ã Î Â Î Ð È Ó Ê Ð À ¯ Í È ”

Цей Закон встановлює порядок укладення, виконання і денон-сації міжнародних договорів України з метою належного забезпе-чення національних інтересів, здійснення цілей, завдань та прин-ципів зовнішньої політики України, закріплених в КонституціїУкраїни.

I . Ç À Ã À Ë Ü Í ² Ï Î Ë Î Æ Å Í Í ß

Стаття 1. Сфера застосування Закону

1. Цей Закон застосовується до всіх міжнародних договорів Ук-раїни — міждержавних, міжурядових і міжвідомчих, регульованихнормами міжнародного права, незалежно від їх форми і найменуван-ня (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, обмін листами або но-тами, інші форми і найменування міжнародних договорів).

2. Для цілей цього Закону поняття “укладення міжнародного до-говору України” охоплює ведення переговорів з метою підготовкитексту міжнародного договору, прийняття тексту міжнародного до-говору чи встановлення його автентичності та висловлення згоди наобов’язковість міжнародного договору для України.

Стаття 2. Міжнародні договори України

1. Міжнародні договори України укладаються з іноземними дер-жавами та міжнародними організаціями від імені:

України;Уряду;міністерств та інших центральних органів державної виконавчої

влади.2. Від імені України укладаються міжнародні договори:а) політичні, територіальні, мирні;б) що стосуються прав та свобод людини;в) про громадянство;г) про участь України в міждержавних союзах та інших міждер-

жавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної без-пеки;

185

д) про військову допомогу та стосовно направлення контингентуЗбройних Сил України до іншої країни чи допуску збройнихсил іноземних держав на територію України;

е) про використання території та природних ресурсів України;є) яким за згодою Сторін надається міждержавний характер.3. Від імені Уряду укладаються міжнародні договори з економіч-

них, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належатьдо його компетенції.

4. Від імені міністерств та інших центральних органів державноївлади України укладаються міжнародні договори з питань, що нале-жать до їх компетенції.

² ² . Ó Ê Ë À Ä Å Í Í ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â Ó Ê Ð À ¯ Í È

Стаття 3. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів

1. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів Україниподаються Уряду України Міністерством закордонних справ України.

2. Інші міністерства і центральні органи державної виконавчоївлади подають Уряду України пропозиції щодо укладення міжна-родних договорів України разом з Міністерством закордонних справУкраїни або за погодженням з ним.

3. Порядок подання пропозицій щодо укладення міністерствамита іншими центральними органами державної виконавчої влади між-народних договорів міжвідомчого характеру визначається УрядомУкраїни.

4. У пропозиціях обґрунтовується необхідність укладення міжна-родного договору, визначаються можливі політичні, правові, мате-ріальні та фінансові наслідки його укладення, вказуються суб’єктивиконання міжнародного договору, пропонується склад делегації чипредставник України для ведення переговорів, прийняття тексту між-народного договору чи встановлення його автентичності. До них до-дається проект міжнародного договору та у разі необхідності проектрекомендацій делегації чи представнику України.

5. Уряд України розглядає внесені пропозиції і не пізніше як у де-сятиденний термін подає їх разом з відповідними висновками Прези-дентові України, а щодо договорів, які укладаються від імені УрядуУкраїни, приймає рішення про укладення такого договору України.

186

6. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів Україниможуть подаватися Республікою Крим в особі ї ї вищих органів зако-нодавчої і виконавчої влади.

7. Пропозиції про укладення міжнародних договорів України, яківстановлюють інші правила, ніж ті, що містяться у законодавствіУкраїни, подаються до Уряду України за погодженням з Міністер-ством юстиції України.

Стаття 4. Рішення про проведення переговорів і про підписанняміжнародних договорів України

Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнарод-них договорів України приймаються:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, — Прези-дентом України;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, —Урядом України;

в) щодо договорів, які укладаються від імені міністерств та іншихцентральних органів державної виконавчої влади України, —в порядку, встановленому Урядом України.

Стаття 5. Повноваження на укладення міжнародного договоруУкраїни

1. Ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного до-говору, прийняття тексту міжнародного договору чи встановленняйого автентичності та підписання міжнародного договору Україниздійснюється лише уповноваженими на те особами.

2. Президент України, Прем’єр-міністр України і Міністр закор-донних справ України мають право вести переговори і підписуватиміжнародні договори України без спеціальних повноважень.

3. Глава дипломатичного представництва України в іноземнійдержаві або глава представництва України при міжнародній органі-зації мають право вести без спеціальних повноважень переговорипро укладення міжнародного договору України відповідно з держа-вою перебування або в рамках відповідної міжнародної організації.

4. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнарод-них договорів України надаються:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, — Прези-дентом України;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, —

187

Урядом України або за його дорученням — Міністерством за-кордонних справ України;

в) щодо договорів міжвідомчого характеру — відповідним мініс-терством або іншим центральним органом державної виконав-чої влади разом із Міністерством закордонних справ України.

Стаття 6. Делегація чи представник України для укладенняміжнародного договору України

1. Делегація чи представник України, наділені повноваженнямивідповідно до пунктів 1 і 4 статті 5 цього Закону, зобов’язані вестипереговори чи здійснювати інші дії відповідно до наданих їм повно-важень та з урахуванням рекомендацій Міністерства закордоннихсправ України.

2. Делегація чи представник України за погодженням із Міністер-ством закордонних справ України подають Президентові України чиУрядові України звіт про виконання даних їм рекомендацій. Звіт маємістити висновки щодо наступних дій України стосовно укладенняміжнародного договору.

Стаття 7. Ратифікація міжнародних договорів України

1. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється Вер-ховною Радою України шляхом ухвалення спеціального закону проратифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України.

2. Ратифікації підлягають міжнародні договори України:а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співпрацю, про

нейтралітет), загальноекономічні (про економічну та науково-технічну співпрацю), із загальних фінансових питань, із питаньпозики та кредиту, територіальні, мирні;

б) що стосуються прав та свобод людини і громадянина;в) про громадянство;г) про участь в міждержавних союзах та інших міждержавних

об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;д) про військову допомогу та стосовно направлення контингенту

Збройних Сил України до іншої країни чи допуску збройнихсил іноземних держав на територію України;

е) про історичне та культурне надбання народу України;є) виконання яких обумовлює зміну діючих чи ухвалення нових

законів України;

188

ж) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена за-коном чи самим міжнародним договором.

3. Територіальні міжнародні договори України і міжнародні до-говори України, передбачені підпунктами “в” та “г” пункту 2 цієїстатті, ратифікуються законом України, що ухвалюється двома тре-тинами голосів народних депутатів від фактичної кількості народ-них депутатів України, повноваження яких визнані і не припиненідостроково у встановленому законодавством порядку.

4. Пропозиції щодо схвалення Президентом України або УрядомУкраїни міжнародних договорів України і щодо їх ратифікації пода-ються Президентові України або Урядові України Міністерством за-кордонних справ України самостійно чи спільно або за погодженнямз іншими міністерствами та центральними органами державної вико-навчої влади.

5. Президент України або Уряд України розглядають пропозиціїщодо схвалення договорів і приймають відповідні рішення про по-дання їх Верховній Раді України на ратифікацію.

б. Подані на ратифікацію міжнародні договори України поперед-ньо розглядаються постійною Комісією Верховної Ради України узакордонних справах, а в разі необхідності — іншими постійнимикомісіями Верховної Ради України.

7. Якщо постійна Комісія Верховної Ради України у закордоннихсправах або інші постійні комісії Верховної Ради України встанов-лять наявність розбіжностей між договором, поданим на ратифіка-цію, і Конституцією України, договір надсилається до Конституцій-ного Суду України для отримання висновку про його відповідністьКонституції України.

8. Якщо на ратифікацію подано міжнародний договір, виконанняякого потребує ухвалення нових законів України, проекти законівпро ратифікацію та про зміни до законодавчих актів подаються нарозгляд Верховної Ради України разом і ухвалюються одночасно.

9. Якщо міжнародний договір України містить положення, щосуперечать Конституції України, його ратифікація можлива післявнесення відповідних змін до Конституції України.

10. Верховна Рада України з урахуванням висновків відповіднихпостійних комісій розглядає подані на ратифікацію ПрезидентомУкраїни або Урядом України міжнародні договори України і ухва-лює відповідні рішення.

189

11. На підставі рішення про ратифікацію Голова Верховної РадиУкраїни підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписомміністра закордонних справ України.

Стаття 8. Обмін ратифікаційними грамотами

Обмін ратифікаційними грамотами і передача грамот про рати-фікацію міжнародних договорів України на зберігання депозитаріямздійснюється Міністерством закордонних справ України або за йогодорученням — дипломатичним представництвом України чи пред-ставництвом України при міжнародній організації.

Стаття 9. Затвердження міжнародних договорів України, якіне потребують ратифікації

1. Затвердження міжнародних договорів України, які не потребу-ють ратифікації, але потребують затвердження, здійснюється:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, — Пре-зидентом України. Рішення Президента України про затвердженняміжнародного договору України приймається у формі указу;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, —Урядом України. Рішення Уряду України про затвердження міжна-родного договору України приймається у формі постанови.

2. Затвердження міжнародних договорів України міжвідомчогохарактеру провадиться в порядку, що визначається Урядом України.

Стаття 10. Приєднання до міжнародних договорів або їхприйняття

1. Рішення про приєднання України до міжнародних договорівабо їх прийняття ухвалюються:

а) щодо договорів, які потребують ратифікації, — Верховною Ра-дою України у формі закону;

б) щодо договорів, які не потребують ратифікації, і приєднаннядо яких або прийняття яких провадиться від імені України, — Прези-дентом України у формі указу;

в) щодо договорів, які не підлягають ратифікації, і приєднання дояких або прийняття яких провадиться від імені Уряду України, —Урядом України у формі постанови.

2. Рішення про приєднання до міжнародних договорів міжвідом-чого характеру або їх прийняття ухвалюються в порядку, що визна-чається Урядом України.

190

Стаття 11. Підписання міжнародних договорів України

У разі, коли міжнародний договір набирає чинності з моментуйого підписання, згода на обов’язковий характер його положень ви-словлюється у формі підписання міжнародного договору уповнова-женою на те особою відповідно до ст. 5 цього Закону.

I I I . Â È Ê Î Í À Í Í ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â Ó Ê Ð À ¯ Í È

Стаття 12. Дотримання міжнародних договорів України

1. Міжнародні договори України підлягають неухильному дотри-манню Україною відповідно до норм міжнародного права.

2. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних дого-ворів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх табагатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Украї-на, неухильно виконували свої зобов’язання, що випливають із цихдоговорів.

Стаття 13. Забезпечення виконання міжнародних договорівУкраїни

Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забез-печення виконання міжнародних договорів України.

Стаття 14. Виконання зобов’язань за міжнародними договорамиУкраїни

1. Міністерства та інші центральні органи державної виконавчоївлади України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, докомпетенції яких входять питання, що регулюються міжнароднимидоговорами України, забезпечують виконання зобов’язань, взятихза міжнародними договорами Українською Стороною, стежать заздійсненням прав, які випливають з таких договорів для Українсь-кої Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних до-говорів їх зобов’язань.

2. Зазначені державні органи, а також підприємства, установи таорганізації зобов’язані надавати Міністерству закордонних справУкраїни інформацію, що стосується виконання міжнародних дого-ворів України.

191

Стаття 15. Загальний нагляд за виконанням міжнароднихдоговорів України

1. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів Ук-раїни здійснює Міністерство закордонних справ України.

2. На вимогу органів, що застосовують міжнародні договори Ук-раїни, Міністерство закордонних справ України повинно надатиофіційну інформацію стосовно питань, що виникають у зв’язку з ви-конанням міжнародного договору України.

3. У разі неналежного виконання зобов’язань, взятих на себе заміжнародними договорами Українською Стороною, Міністерствозакордонних справ України інформує про це Президента Україниабо Уряд України для вжиття необхідних заходів.

Стаття 16. Заходи, що вживаються у разі порушення міжнарод-ного договору України іншими його учасниками

1. У разі порушення зобов’язань за міжнародним договором Ук-раїни іншими його учасниками Міністерство закордонних справ Ук-раїни, інші центральні органи державної виконавчої влади України,Уряд Республіки Крим за погодженням із Міністерством закордон-них справ України подають Президентові України або Урядові Ук-раїни пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до нормміжнародного права.

2. У разі істотного порушення міжнародного договору Україниіншими його учасниками, а також в інших випадках, передбаченихнормами міжнародного права, такий договір може бути денонсова-но у порядку, встановленому статтями 23 і 24 цього Закону.

Стаття 17. Дія міжнародних договорів України на територіїУкраїни

1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договориУкраїни становлять невід’ємну частину національного законодав-ства України і застосовуються у порядку, передбаченому для нормнаціонального законодавства.

2. Якщо міжнародним договором України, укладення якого від-булось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що перед-бачені законодавством України, то застосовуються правила міжна-родного договору України.

192

Стаття 18. Пропозиції про внесення змін і доповнень до законо-давства України у зв’язку з укладенням міжнародногодоговору України

У випадках, коли для виконання міжнародного договору Українинеобхідно ухвалення закону України чи постанови Верховної РадиУкраїни, указу Президента України, постанови Уряду України, заін-тересовані міністерства, інші центральні органи державної виконав-чої влади, Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерствомюстиції України у встановленому порядку подають пропозиції проприйняття відповідного акта.

Стаття 19. Пролонгація міжнародного договору України

Міжнародний договір України може бути пролонгований відпо-відно до умов, визначених самим міжнародним договором.

I V . Î Ï Ó Á Ë ² Ê Ó Â À Í Í ß , Ð Å ª Ñ Ò Ð À Ö ² ß Ò À Ç Á Å Ð ² Ã À Í Í ßÒ Å Ê Ñ Ò ² Â Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â Ó Ê Ð À ¯ Í È

Стаття 20. Опублікування міжнародних договорів України

1. Договори, що набрали чинності для України, — ратифікованідоговори і договори, затвердження, прийняття або приєднання дояких здійснено на підставі рішень відповідно Верховної Ради Украї-ни або Президента України, договори, що набрали чинності з мо-менту підписання їх Президентом України, публікуються у “Відомо-стях Верховної Ради України”, в газеті Верховної Ради України та у“Зібранні діючих міжнародних договорів України”.

2. Договори, що набрали чинності для України, міжнародні дого-вори, що не потребують ратифікації, затвердження, прийняття абоприєднання відповідно Верховною Радою України або ПрезидентомУкраїни, а також договори, прийняття або приєднання до яких булоздійснено на підставі рішень Уряду України, публікуються у “Зібран-ні постанов Уряду України” та в газеті Уряду України.

3. Порядок опублікування міжнародних договорів України між-відомчого характеру, що набрали чинності, визначається УрядомУкраїни.

4. Якщо міжнародний договір України має автентичний текстдержавною мовою України, — публікується автентичний текст дер-жавною мовою України.

193

5. У разі, коли міжнародний договір України не має автентично-го тексту державною мовою України, — публікується один з автен-тичних текстів іноземною мовою, а також офіційний переклад дер-жавною мовою України, здійснений Міністерством закордоннихсправ України.

Стаття 21. Реєстрація міжнародних договорів України

Реєстрація міжнародних договорів, що набрали чинності для Ук-раїни, здійснюється Міністерством закордонних справ України уСекретаріаті Організації Об’єднаних Націй та у відповідних органахінших міжнародних організацій.

Стаття 22. Зберігання текстів міжнародних договорів України

1. Оригінали текстів міжнародних договорів України зберігають-ся Міністерством закордонних справ України.

2. Порядок зберігання міжнародних договорів України міжвідом-чого характеру визначається Урядом України.

V . Ä Å Í Î Í Ñ À Ö ² ß Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í È Õ Ä Î Ã Î Â Î Ð ² Â Ó Ê Ð À ¯ Í È

Стаття 23. Пропозиції про денонсацію міжнародних договорівУкраїни

1. Пропозиції про денонсацію міжнародних договорів Україниподаються Міністерством закордонних справ України, іншими міні-стерствами та відомствами Уряду України відповідно до порядку,встановленого ст. 3 цього Закону для внесення пропозицій про укла-дення міжнародного договору.

2. Уряд України вносить відповідні пропозиції Президентові Ук-раїни або Верховній Раді України.

Стаття 24. Денонсація міжнародних договорів України

1. Денонсація міжнародних договорів України здійснюється за-коном України, указом Президента України, постановою Уряду Ук-раїни.

2. Денонсація міжнародних договорів України, ратифікованихВерховною Радою України, договорів, прийняття або приєднання дояких було здійснено на підставі рішень Верховної Ради України,здійснюється Верховною Радою України у формі закону.

3. Територіальні міжнародні договори України і міжнародні до-говори України, передбачені підпунктами “в” та “г” пункту 2 ст. 7

194

цього Закону, денонсуються законом України, що ухвалюється дво-ма третинами голосів народних депутатів від фактичної кількостінародних депутатів України, повноваження яких визнані і не припи-нені достроково у встановленому законодавством порядку.

4. Постійна Комісія Верховної Ради України у закордонних спра-вах, а в разі необхідності й інші постійні комісії Верховної Ради Ук-раїни попередньо розглядають подані для денонсації міжнародні до-говори України і дають відповідні висновки.

5. Денонсація міжнародних договорів України, укладених Прези-дентом України, які не потребували ратифікації, прийняття або при-єднання Верховною Радою України, провадиться Президентом Ук-раїни у формі указу.

6. Денонсація міжнародних договорів, укладених Урядом Украї-ни і які не потребували ратифікації, прийняття або приєднання Вер-ховною Радою України, провадиться Урядом України.

7. Денонсація міжнародних договорів України міжвідомчого ха-рактеру провадиться в порядку, що визначається Урядом України.

Стаття 25. Інформування Верховної Ради України стосовноміжнародних договорів

Верховна Рада України впродовж тридцяти днів має бути поін-формована про укладення та припинення міжнародних договорівУкраїни, стосовно яких ратифікація чи денонсація не передбачені.

м. Київ, 22 грудня 1993 р.№ 3767-XII


195

ÏÎÑÒÀÍÎÂÀ ÂÅÐÕÎÂÍÎ¯ ÐÀÄÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ“ Ï Ð Î Î Ñ Í Î Â Í ² Í À Ï Ð ß Ì È Ç Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯

Ï Î Ë ² Ò È Ê È Ó Ê Ð À ¯ Í È ”

Верховна Рада України постановляє:1. Схвалити Основні напрями зовнішньої політики України.2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України, Міністерству за-

кордонних справ України, дипломатичним і консульським представ-ництвам України за кордоном, іншим міністерствам та державнимустановам України, які беруть участь в реалізації зовнішньополітич-ного курсу України, керуватися в своїй роботі схваленими Верхов-ною Радою України Основними напрямами зовнішньої політики Ук-раїни.

3. Рекомендувати Міністерству закордонних справ України ви-класти у пресі положення Основних напрямів зовнішньої політикиУкраїни.

Голова Верховної Ради України(підпис)

м. Київ, 2 липня 1993 р.№ 3360-ХІІ

Додатокдо Постанови Верховної Ради України

від 2 липня 1993 р.

Î Ñ Í Î Â Í ² Í À Ï Ð ß Ì ÈÇ Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯ Ï Î Ë ² Ò È Ê È Ó Ê Ð À ¯ Í È

Становлення України як незалежної демократичної держави від-бувається в період кардинальних політичних і економічних зрушеньв українському суспільстві та історичних змін в системі міжнароднихвідносин, які характеризуються виникненням нових незалежних дер-жав, появою нових регіональних центрів сили в міжнародних від-носинах, переходом від ери конфронтації до ери відкритості і спів-робітництва, зникненням військово-політичного та ідеологічногопротистояння в Європі.

196

Процес державотворення і побудови вільного громадянськогосуспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до світо-вого співтовариства і пошуками нею свого місця в сучасному склад-ному, різноманітному і суперечливому світі.

З огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід,культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний,науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна може і по-винна стати впливовою світовою державою, здатною виконуватизначну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності вЄвропі.

Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можли-востей є її активне і повномасштабне входження до світового співто-вариства. Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шляху світ, Україна спирається на свої фундаментальні загальнонаціо-нальні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями,пріоритети та функції ї ї зовнішньої політики.

² . Í À Ö ² Î Í À Ë Ü Í ² ² Í Ò Å Ð Å Ñ È Ó Ê Ð À ¯ Í È² Ç À Â Ä À Í Í ß ¯ ¯ Ç Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯ Ï Î Ë ² Ò È Ê È

Базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є як-найповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересівкраїни.

Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин ста-новлять три основні групи:

– стратегічні та геополітичні інтереси, пов’язані з забезпеченнямнаціональної безпеки України та захистом ї ї політичної неза-лежності;

– економічні інтереси, пов’язані з інтегруванням економіки Ук-раїни у світове господарство;

– регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов’язані із за-безпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішньогорозвитку України.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішняполітика постійно спрямовується на виконання таких найголовні-ших завдань:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичноїдержави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

197

3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторкан-ності ї ї кордонів.

4. Включення національного господарства у світову економічнусистему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечен-ня потреб громадян і підвищення добробуту народу.

5. Захист прав та інтересів громадян України, ї ї юридичних осібза кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіж-ними українцями й вихідцями з України, надання їм допомоги згідноз міжнародним правом.

6. Поширення у світі образу України як надійного і передбачува-ного партнера.

I I . Ç À Ñ À Ä È Ç Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯ Ï Î Ë ² Ò È Ê È Ó Ê Ð À ¯ Í È

Розвиваючи принципові положення, визначені Актом проголо-шення незалежності України від 24 серпня 1991 р., Зверненням допарламентів і народів світу від 5 грудня 1991 р., Постановою про ра-тифікацію Угоди про створення Співдружності незалежних державвід 10 грудня 1991 р., Заявою Верховної Ради України з приводу ук-ладення Україною Угоди про Співдружність незалежних держав від20 грудня 1991 р., Заявою про без’ядерний статус України від 24 жов-тня 1991 р. і Постановою про додаткові заходи щодо забезпеченнянабуття Україною без’ядерного статусу від 9 квітня 1992 р., а такожіншими документами, ухваленими Верховною Радою України, ґрун-тючись на суворому дотриманні загальновизнаних норм і принципівміжнародного права, Статуту ООН, Хельсінкського заключногоакта, Паризької хартії для нової Європи та інших документів НБСЄ,Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах:

1. Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до спів-робітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залеж-ності від окремих держав чи груп держав.

2. Україна розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відно-сини з іншими державами та міжнародними організаціями на основіпринципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємови-годи, невтручання у внутрішні справи.

3. Україна не є ворогом жодної держави.4. Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, до-

держується принципу незастосування сили та загрози силою і прагнедо вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними за-собами.

198

5. Україна не висуває територіальних претензій до сусідніх дер-жав і не визнає жодних територіальних претензій до себе.

6. Україна неухильно дотримується міжнародних стандартів правлюдини, забезпечує права національних меншин, які проживають наїї території, і вживає належних заходів до збереження національноїсамобутності зарубіжних українців згідно з нормами міжнародногоправа.

7. Україна виходить із того, що в сучасних умовах додержанняправ людини не є лише внутрішньою справою окремих держав.

8. Україна додержується принципу неподільності міжнародногомиру і міжнародної безпеки і вважає, що загроза національній без-пеці будь-якої держави становить загрозу загальній безпеці і миру увсьому світі. У своїй зовнішній політиці вона обстоює підхід “безпе-ка для себе — через безпеку для всіх”.

9. Україна керується принципом примату права в зовнішній по-літиці, визнаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародногоправа перед нормами внутрішньодержавного права.

10. Україна беззастережно додержується принципу сумлінного ви-конання всіх своїх міжнародних зобов’язань і вважає належним чи-ном ратифіковані договори частиною свого внутрішнього права.

11. Україна в своїй зовнішній політиці спирається на фундаменталь-ні загальнолюдські цінності і засуджує практику подвійних стандартіву міждержавних стосунках.

12. Україна виступає проти присутності збройних сил інших дер-жав на українській території, а також проти розміщення іноземнихвійськ на територіях інших держав без їх ясно висловленої згоди,крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Ста-туту ООН.

13. Україна відповідно до міжнародного права здійснює неозбро-єні примусові санкційні заходи у випадках міжнародних правопору-шень, які завдають їй шкоди.

14. Україна застосовує свої Збройні Сили у випадках актів зброй-ної агресії проти неї та будь-яких інших збройних зазіхань на своютериторіальну цілісність та недоторканність державних кордонів абона виконання своїх міжнародних зобов’язань.

15. Україна вважає себе, нарівні з усіма іншими колишніми радян-ськими республіками, правонаступницею Союзу РСР і не визнає будь-яких переваг і винятків з цього принципу для жодної з держав-правонаступниць без належним чином оформленої згоди всіх цихдержав.

199

I I I . Í À Ï Ð ß Ì È , Ï Ð ² Î Ð È Ò Å Ò È Ò À Ô Ó Í Ê Ö ² ¯Ç Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯ Ï Î Ë ² Ò È Ê È Ó Ê Ð À ¯ Í È

А

Україна здійснює активну, гнучку і збалансовану зовнішню по-літику на таких головних напрямах:

1. Розвиток двосторонніх міждержавних відносин.2. Розширення участі в європейському регіональному співробіт-

ництві.3. Співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав.4. Членство в ООН та інших універсальних міжнародних органі-

заціях.Кожен з цих напрямів має комплекс пріоритетів, які зумовлюють-

ся національними інтересами України та її прагненням сприяти під-триманню регіонального і загального миру, забезпеченню міжнарод-ної безпеки, вирішенню глобальних проблем людства.

1. Двосторонні міждержавні відносини

Пріоритетними стратегічними напрямами у сфері двосторонніхвідносин є активний розвиток політичних, економічних, науково-технічних, культурних та інших стосунків з такими групами держав:

а) прикордонні державиПрикордонні держави — найближче зовнішнє середовище, від

взаємодії з яким безпосередньо залежить мир і стабільність по всійпериферії кордонів України, її нормальний внутрішній розвиток,безперешкодне і широке спілкування із зовнішнім світом.

Першочерговим завданням в цій сфері є укладення повномас-штабних договорів про добросусідство і співробітництво з усімаприкордонними державами з метою остаточного підтвердженняіснуючих кордонів, створення атмосфери взаємної довіри і поваги,розбудови дружніх і взаємовигідних партнерських відносин у всіх га-лузях. Необхідно вести лінію на розширення і вдосконалення право-вих підвалин співробітництва з цими державами, приділяючи особли-ву увагу створенню ефективних механізмів попередження та мирноговрегулювання конфліктів або спорів.

Зовнішньополітичні зусилля мають бути постійно спрямовані нате, щоб прикордонні держави утворювали навколо України надійнусмугу миру і стабільності. В цьому контексті кожна прикордоннадержава є стратегічним партнером України.

200

У зв’язку з особливостями розвитку і специфікою геополітичногоі геоекономічного положення України домінантою двосторонніх від-носин з прикордонними державами є українсько-російські відно-сини. Для України вони є стосунками “особливого партнерства”,оскільки від їхнього характеру значною мірою залежатиме доля про-гресивного демократичного розвитку як України, так і РосійськоїФедерації, стабільність в Європі і в усьому світі. Протидіючи будь-яким територіальним претензіям чи спробам втручання у свої вну-трішні справи, Україна вживатиме всіх заходів для переведення сто-сунків з Росією в русло справжнього добросусідства, взаємоповаги іпартнерства. Україна спрямовуватиме свої зовнішньополітичні зу-силля на те, щоб стати надійним мостом між Росією і країнами Цен-трально-Східної Європи. В цьому контексті надзвичайно важливезавдання полягає в активізації діяльності, спрямованої на усвідом-лення обома сторонами безперспективності і згубності курсу на кон-фронтацію в українсько-російських відносинах.

Зважаючи на необхідність підтримання військово-політичної і со-ціально-економічної стабільності в Центрально-Східній Європі, атакож на життєво важливі інтереси України в т.ч. в галузі безпеки, доголовних пріоритетів на цьому напрямку належить розвиток тіснихпартнерських відносин з усіма сусідніми державами;

б) західні держави — члени ЄС та НАТОЗахідним державам належить провідна роль у сучасній міжнарод-

ній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі і вміжнародних інституційних механізмах управління глобальними ірегіональними процесами. Виходячи з цього визначальною рисоюзовнішньої політики України щодо цих держав є встановлення з ни-ми відносин політичного і військового партнерства, взаємовигідно-го економічного співробітництва, широких культурних, наукових,гуманітарних зв’язків.

Розбудова стосунків із західноєвропейськими державами ство-рить умови для відновлення давніх політичних, економічних, куль-турних, духовних зв’язків України з європейською цивілізацією,прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздо-ровлення національної економіки. Водночас таке співробітництвостане підґрунтям для розширення участі України в європейськихструктурах та майбутнього інтегрування ї ї господарства до загаль-ноєвропейського і світового економічного простору.

201

У цьому контексті особливе значення для України мають відноси-ни із Сполученими Штатами Америки як країною, політика якої сут-тєвим чином впливає на розвиток міжнародних подій;

в) географічно близькі державиГеографічно близькі держави разом з деякими прикордонними

країнами є своєрідним мостом між Україною і заходом Європи. Ук-раїна прагнутиме до розвитку з ними повномасштабних дружніхвідносин. Співробітництво з географічно близькими державами роз-ширюватиме смугу стабільності й миру навколо України, сприятимеїї утвердженню як впливової європейської держави, торуватиме шля-хи до широких політичних, економічних, культурних, наукових, гу-манітарних стосунків з Центральною, Північно-Східною і Півден-но-Східною Європою. Розгалужені і стабільні стосунки України згеографічно близькими державами є необхідною умовою повноцін-ного інтегрування України у сім’ю європейських народів, ї ї активноїучасті в регіональному і субрегіональному співробітництві.

Зважаючи на географічну близькість та історичні зв’язки з краї-нами Балканського регіону, Україна розвиватиме з ними широкіпартнерські стосунки в різних галузях. У цьому контексті Українапідтверджує свою готовність брати участь у спільних з ООН, НБСЄ,ЄС та іншими зацікавленими сторонами зусиллях, спрямованих наякнайшвидше мирне врегулювання югославської кризи, в тому числіз метою налагодження повномасштабних відносин з усіма країна-ми — наступницями колишньої СФРЮ.

Геополітичне положення України, а також наявність істотнихісторичних економічних, культурних і гуманітарних зв’язків обумов-люють необхідність збереження і розвитку дружніх взаємовигіднихвідносин з країнами Кавказького регіону;

г) держави Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки таЛатинської Америки

Україна підтримує виходячи з міркувань політичної та економіч-ної доцільності двосторонні відносини з тими азіатськими, афри-канськими, латиноамериканськими державами, а також країнамиАзіатсько-Тихоокеанського регіону, які відіграють помітну роль усвітовій та регіональній політиці, мають високий рівень економіч-ного розвитку, розташовані у стратегічно важливих для Україн-ської держави регіонах.

202

У цьому контексті Україна шукатиме шляхів до встановленняконтактів з країнами Близького і Середнього Сходу, зокрема члена-ми ОПЕК, “новими індустріальними країнами” Азії та ін. Відносиниз такими державами як Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Півден-но-Африканська Республіка, Австралія можуть відкрити потужніджерела інвестицій в українську національну економіку та сприятивпровадженню сучасних технологій, необхідних для прискореноговирішення економічних та соціальних проблем України.

Геостратегічні та геоекономічні інтереси України вимагають та-кож підтримання тісних і широких стосунків з Індією, Китаєм, Єгип-том та Ізраїлем.

Поступова розбудова відносин з державами Азії, Африки і Ла-тинської Америки допомагатиме диверсифікувати міжнародні зв’яз-ки України, сприятиме утвердженню економічної незалежності, зміц-ненню ї ї позиції в світі.

Визначені пріоритети двосторонніх відносин не є абсолютними іне виключають встановлення і підтримання стосунків з іншими дер-жавами у випадках, коли цього вимагають національні інтереси Ук-раїни відповідно до принципів економічної вигоди та політичногопрагматизму.

2. Регіональне співробітництво в Європі

Зовнішньополітичні зусилля України мають бути постійно спря-мовані на розвиток європейського регіонального співробітництва увсіх сферах з метою зміцнення своєї державної незалежності та ефек-тивного забезпечення національних інтересів.

Пріоритетним регіональним напрямом зовнішньої політики Ук-раїни є ї ї діяльність в рамках Наради з безпеки і співробітництва вЄвропі (НБСЄ).

Участь в НБСЄ сприяє повномасштабному входженню Українидо загальноєвропейського простору і використанню механізмів На-ради для забезпечення її національних інтересів.

Україна виступає за подальше розширення сфери діяльності НБСЄ,зміцнення та підвищення ефективності діяльності структур та інсти-тутів цього міжнародного форуму, створення в його рамках новихмеханізмів, які сприяли б розбудові дієвої системи міжнародної регіо-нальної безпеки та ефективному вирішенню проблем, пов’язаних зпідтриманням військово-політичної стабільності на Європейськомуконтиненті та розвитком конструктивного і плідного міждержавно-

203

го співробітництва в економічній, науково-технічній, культурній тагуманітарній галузях.

Україна нарощуватиме рівень своєї участі в Раді Північноатлан-тичного співробітництва та Північноатлантичній асамблеї. Українасприятиме розвиткові тенденцій поступового трансформування цихінститутів в елементи нової системи загальноєвропейської безпеки упоєднанні з Хельсінкським процесом.

Україна докладатиме зусиль, щоб найближчим часом стати пов-ноправним членом Ради Європи та стороною найважливіших бага-тосторонніх конвенцій, розроблених під егідою цієї авторитетної івпливової міжнародної регіональної інституції. Повномасштабнаучасть в Раді Європи є важливим каналом залучення України доєвропейського досвіду побудови громадянського суспільства, забез-печення прав людини і вирішення проблем соціального, культурногоі гуманітарного характеру відповідно до високих міжнародних стан-дартів.

Україна розвиватиме свою зовнішньополітичну активність і насубрегіональних напрямах.

Інтереси України як морської держави вимагають надання пріори-тетного значення активізації ї ї участі у Чорноморському економіч-ному співробітництві та Дунайській комісії, поступового налагод-ження широких контактів на Середземноморському напрямі.

Україна дотримуватиметься курсу на включення в співробітниц-тво в рамках Центральноєвропейської ініціативи, прагнутиме допідтримання контактів з Вишеградською групою, Північною Радоюта Радою держав Балтійського моря, розвиватиме співробітництво умежах Карпатського єврорегіону.

Важливою перспективою реалізації національних інтересів Украї-ни є активний розвиток як двосторонніх, так і багатосторонніх від-носин з державами Чорноморсько-Балтійської зони.

Перспективною метою української зовнішньої політики є член-ство України в Європейських Співтовариствах, а також інших захід-ноєвропейських або загальноєвропейських структурах за умови, щоце не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтриманнястабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Українаукладе з ними Угоду про партнерство і співробітництво, здійсненняякої стане першим етапом просування до асоційованого; а згодом —до повного ї ї членства у цій організації.

204

3. Співробітництво в рамкахСпівдружності незалежних держав

Україна як одна із засновниць Співдружності незалежних державрозвиває співробітництво з країнами — учасницями СНД відповіднодо положень Угоди про Співдружність незалежних держав із Засте-реженнями до неї, зробленими Верховною Радою України.

Участь України в СНД відкриває можливість для вирішення наміжнародно-правових засадах питань, пов’язаних з правонаступниц-твом колишнього СРСР, є вагомим чинником стабілізації міжнарод-ного становища України і забезпечення ї ї політичної безпеки.

Україна розглядає Співдружність як міжнародний механізм бага-тосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес форму-вання якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин міждержавами-учасницями і має на меті сприяння більш успішному ви-рішенню проблем, які виникли після розпаду Союзу РСР.

Україна виступає за розвиток торговельно-економічних та іншихзв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рів-ноправності і взаємовигоди.

Україна відстоюватиме позицію збалансованої господарськоїдіяльності в рамках СНД як необхідного етапу на шляху впрова-дження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів. Визна-ючи потребу тісної економічної взаємодії в рамках СНД, Українавиходитиме з того, що нагальною потребою сучасного етапу є пере-гляд старих і перехід до нових форм інтеграції, які сприяли б вхо-дженню України та інших заінтересованих країн СНД в європейськуі світову економічну систему.

Україна уникатиме участі в інституціоналізації форм міждержав-ного співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити Спів-дружність у наддержавну структуру федеративного чи конфедера-тивного характеру.

4. ООН та універсальні міжнародні організації

Участь України у всесвітніх міжнародних організаціях створюєреальні можливості для взаємодії практично з усіма державами світув рамках багатосторонньої дипломатії. Членство в них доповнює ірозширює двосторонні та регіональні механізми забезпечення фун-даментальних національних інтересів України, відкриваючи доступдо світового досвіду, інформації, статистики, експертних послуг,джерел технічної та фінансової допомоги. Всесвітні міжнародні ор-

205

ганізації сприяють підвищенню ролі і впливу Української держави всвіті. Через членство в них Україна бере участь у формуванні архі-тектури світового правопорядку, вирішує проблеми гарантій своєїнаціональної безпеки.

Пріоритетним напрямом діяльності України у всесвітніх міжна-родних організаціях є активна участь в ООН та її спеціалізованихустановах.

Одним з головних завдань у цій сфері є підвищення ефективностіта рентабельності нашої участі в ООН та інших міжнародних орга-нізаціях, спрямування зусиль на активізацію діяльності України вструктурах, які здатні забезпечувати мир і порядок у світі та реальносприяти вирішенню соціально-економічних проблем України.

Україна надає першочергового значення миротворчій діяльностіорганів ООН, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнарод-них конфліктів.

Україна і надалі співпрацюватиме в ООН у справі забезпеченнязагальної і регіональної безпеки шляхом участі в операціях з під-тримання миру та виступатиме за підвищення ефективності механіз-му санкцій ООН.

Україна продовжуватиме активну роботу в ООН у традиційнихформах, а також підтримуватиме нові напрями її діяльності, які ма-ють на меті більш активне залучення Організації до вирішення пи-тань, пов’язаних із забезпеченням міжнародного миру і безпеки, ре-ального роззброєння, охороною навколишнього середовища тощо.

Україна буде активно використовувати досвід і ресурси МОП,ЮНЕСКО, ЮНІДО, МАГАТЕ, ВООЗ, МБРР, МВФ, ВсесвітньогоБанку та інших міжнародних організацій в інтересах міжнародного інаціонального економічного, науково-технічного і культурного роз-витку, ї ї зусилля будуть спрямовані на використання можливостейООН та ї ї спеціалізованих установ для забезпечення фінансової таекспертної підтримки здійснюваних в Україні реформ.

Україна докладатиме зусиль, щоб стати членом міжнародноїморської організації (ІМО), для реалізації на міжнародному рівнісвого потенціалу як важливої морської та океанської держави, роз-витку мережі морських комунікацій та активізації морських переве-зень з метою забезпечення першочергових торговельно-економічнихінтересів.

З урахуванням економічних, фінансових та інших можливостейУкраїна буде розширювати своє членство в інших універсальних

206

міжнародних урядових та неурядових організаціях з метою створен-ня оптимальних зовнішніх умов для забезпечення пріоритетних на-ціональних інтересів.

Б

Головними пріоритетними функціями зовнішньої політики Ук-раїни відповідно до її найважливіших загальнонаціональних інте-ресів та завдань є:

1. Забезпечення національної безпеки.2. Створення умов, необхідних для нормального функціонування

національної економіки.3. Сприяння науково-технічному прогресу в Україні та розвитку

її національної культури і освіти.4. Участь у вирішенні глобальних проблем сучасності.5. Контакти з українською діаспорою.6. Інформаційна функція.

1. Забезпечення національної безпеки

Україна виступає за створення всеохоплюючих міжнародних сис-тем універсальної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь уних базовим компонентом своєї національної безпеки.

Україна концентрує свої зовнішньополітичні зусилля на створенній розбудові надійних міжнародних механізмів безпеки на двосто-ронньому, субрегіональному, регіональному і глобальному рівнях.Україна має розвивати широке співробітництво з іншими держа-вами, зокрема сусідніми, та міжнародними організаціями, включа-ючи військово-політичні, з метою підвищення передбачуваності йдовіри, взаєморозуміння і партнерства, побудови всеохоплюючих іефективних механізмів регіональної безпеки в Європі та вдоскона-лення існуючих у рамках ООН механізмів глобальної безпеки.

В умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритет-ного значення набуває проблема створення загальноєвропейськоїструктури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, такихяк НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство Ук-раїни в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії ї їнаціональної безпеки. З огляду на кардинальні зміни, які відбулисяпісля розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становищеУкраїни, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньомунейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до

207

нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабноїучасті у загальноєвропейській структурі безпеки.

Виходячи з катастрофічних наслідків для всього людства ядерноївійни Україна вважає застосування ядерної зброї неприпустимим.

Україна у своїй зовнішньополітичній діяльності активно виступаєза загальне ядерне роззброєння. Ставши в силу історичних обставинвласником ядерної зброї, успадкованої нею від колишнього СРСР,Україна ніколи не санкціонує ї ї застосування, виключає з арсеналусвоєї зовнішньої політики загрозу використання ядерної зброї.

Україна підтверджує свій намір стати в майбутньому без’ядерноюдержавою.

Україна пов’язує скорочення та знищення ядерної зброї, яка роз-ташована на ї ї території, з наданням ядерними державами та світо-вим співтовариством надійних гарантій її національної безпеки.

Україна виступає проти розповсюдження технологій виробниц-тва ядерної, хімічної та біологічної (бактеріологічної) зброї.

Одночасно з пошуками міжнародних гарантій своєї безпеки Ук-раїна дбає про розбудову власних Збройних Сил відповідно до прин-ципу необхідної оборонної достатності. Військова доктрина Українимає оборонний характер і передбачає створення мобільної модерноїармії, озброєної сучасними видами високоточної зброї, та налагод-ження військово-політичного співробітництва з іншими, насамперед,сусідніми державами та міжнародними організаціями, зокрема НАТОта ЗЄС.

Створюючи національні Збройні Сили, Україна докладає зусильдо активізації процесу обмеження озброєнь і роззброєння, в томучислі ядерного, з метою систематичного зменшення в світі воєннихзагроз і узгодження практичних кроків по реалізації оборонної док-трини України з динамікою процесів формування європейських тауніверсальних структур безпеки.

У цьому контексті Україна сприятиме здійсненню заходів, спря-мованих на повне знищення всіма державами хімічної і біологічноїзброї та повне припинення будь-яких випробовувань ядерної зброї.

Невідкладний характер має завдання остаточного підтвердженняі юридичного оформлення існуючих державних кордонів України тазабезпечення їх надійного захисту Прикордонними військами таЗбройними Силами України.

Спираючись на міжнародне право і використовуючи потенціалпартнерства із західними демократіями, Україна активно виступати-

208

ме за виведення із сусідніх з нею держав іноземних військ та проголо-шення Чорного моря зоною миру, вільною від ядерної зброї.

Забезпечення національної безпеки України вимагає узгодже-ності її військової політики з демографічною, еміграційною, еко-номічною, екологічною, морською та авіаційною, космічною таінформаційною політикою. Згадані напрями державної політики єскладовими елементами концепції національної безпеки України вширокому плані.

2. Створення умов, необхідних для нормальногофункціонування національної економіки

Повномасштабні торговельні, виробничі та фінансові відносини зіншими державами та активне співробітництво з міжнароднимиорганізаціями є важливим чинником внутрішнього економічногорозвитку України та інтегрування ї ї національної економіки у світо-ву. Широке міжнародне економічне співробітництво має стати спо-собом використання зарубіжного економічного потенціалу та досві-ду ринкового господарювання для прискорення реформ в Україні,здійснення структурної перебудови її національної економіки, мо-дернізації окремих галузей виробництва та запровадження новихтехнологій, підвищення продуктивності праці, збільшення обсягіввиробництва якісної та конкурентоспроможної продукції.

3. Сприяння науково-технічному прогресута розвитку національної культури і освіти

Україна здійснює широке науково-технічне співробітництво ізрозвинутими країнами світу з метою піднесення якості національнихнаукових досліджень та створюваних на їх основі технологій, вклю-чення українського науково-технічного потенціалу до системи євро-пейських і світових обмінів. Зовнішня політика покликана створитиумови, необхідні для підтримки науки, культури і освіти, збереженняінтелектуального потенціалу України, повноцінного розвитку всіхсфер української культури, прискорення процесу національного від-родження та розвитку вільних культурних та гуманітарних обмінівз країнами світу.

4. Участь у вирішенні глобальних проблем сучасності

Україна активно співпрацює із світовим співтовариством на уні-версальному, регіональному та двосторонньому рівнях у вирішенніглобальних проблем сучасності, які є спільною турботою людства:

209

охорона навколишнього середовища, роззброєння, ліквідація не-письменності та недорозвиненості, охорона здоров’я, стихійне лихо,допомога біженцям, регулювання міграційних процесів, боротьба знаркоманією, злочинністю, тероризмом тощо.

Україна буде спрямовувати свою зовнішньополітичну діяльністьна переключення матеріальних та інтелектуальних ресурсів людствапередусім на потреби розвитку.

Одна з пріоритетних функцій української зовнішньої політики нацьому напрямі полягає в залученні міжнародної допомоги для подо-лання наслідків Чорнобильської катастрофи.

5. Підтримання контактів з українською діаспорою

Керуючись міжнародними стандартами прав людини, Українасприятиме широкому розвитку гуманітарних та інших контактів за-рубіжних українців і вихідців з України з історичною батьківщиною.З цією метою Україна підтримуватиме необхідні зв’язки з усіма дер-жавами світу, в яких проживають українці.

Україна має постійно і систематично піклуватися про забезпе-чення і задоволення національно-культурних, духовних, мовних таінших потреб і запитів етнічних українців, що проживають поза дер-жавним кордоном. Важливою функцією зовнішньої політики Украї-ни в цьому контексті є захист прав українців у державах, що утвори-лися на геополітичному просторі колишнього Союзу РСР.

6. Інформаційна функція

Україна має створити ефективну систему інформаційного захистусвоїх національних інтересів, що передбачає проведення активноїінформаційно-аналітичної роботи, спрямованої на роз’яснення своєївнутрішньої і зовнішньої політики, формування прихильного став-лення до України в парламентських, урядових і неурядових колах,збирання інформації про наміри або акції, що плануються щодо Ук-раїни з метою своєчасного й адекватного на них реагування, прогно-зування перспективних напрямів міжнародної активності.

Головна функція зовнішньої політики України в цьому контекстіполягає у подоланні штучної інформаційної ізоляції навколо неї тадонесенні до України світових інформаційних потоків, забезпеченніполітичних, договірно-правових та організаційно-технічних можли-востей включення вітчизняних інформаційних служб у міжнароднусистему обміну інформацією.

210

I V . Ì Å Õ À Í ² Ç Ì Ç Ä ² É Ñ Í Å Í Í ß Ç Î Â Í ² Ø Í Ü Î ¯ Ï Î Ë ² Ò È Ê È

1. Ефективне здійснення зовнішньої політики вимагає наявностімеханізму її правового, фінансового, матеріального та кадровогозабезпечення, розгалуженої інфраструктури зарубіжних органів зов-нішніх зносин.

2. Під керівництвом Президента України практична реалізаціязовнішньополітичної діяльності забезпечується Кабінетом МіністрівУкраїни і здійснюється Міністерством закордонних справ, іншимицентральними органами державної виконавчої влади на основі Кон-ституції і законів України.

3. Закони та інші нормативні акти України в галузі зовнішніхзносин покликані забезпечити взаємодію всіх ланок системи зовніш-ньополітичної діяльності, визначити рамки самоорганізації цієї сис-теми та гарантії ефективності ї ї функціонування.

4. З метою належного забезпечення міжнародної діяльності Ук-раїни ї ї державним бюджетом передбачаються відповідні видатки,включаючи валютні ресурси.

5. Для кадрового забезпечення органів зовнішніх зносин Українистворюється система підготовки і перепідготовки фахівців-міжна-родників. Головним навчальним закладом цієї системи має стати Ук-раїнський інститут міжнародних відносин при Київському універ-ситеті з виділенням його в самостійний навчальний заклад. ПриМіністерстві закордонних справ має бути створена Дипломатичнаакадемія для перепідготовки і підвищення кваліфікації дипломатич-них кадрів середньої та вищої ланки.

6. Україна активізує свою участь в міжнародному співробітниц-тві і розширює мережу закордонних органів зовнішніх зносин з ме-тою більш ефективного забезпечення своїх національних інтересів від-повідно до пріоритетних напрямів зовнішньої політики. При цьомукількісний склад центрального апарату МЗС і закордонних органівзовнішніх зносин необхідно довести до рівня, який був би достатнімдля адекватного забезпечення зовнішньополітичних інтересів Укра-їни і відповідав практиці європейських держав.

7. З метою більш активного просування зовнішньополітичних ін-тересів України, в т. ч. широкого ознайомлення зарубіжної гро-мадськості з досвідом політичного, економічного, науково-техніч-ного і культурного розвитку нашої держави необхідно створитимережу культурних центрів України, передусім у тих зарубіжних

211

країнах, розвиток відносин з якими має пріоритетне значення. Одно-часно необхідно дбати про створення широкої мережі закордоннихінформаційних центрів і кореспондентських пунктів для адекватногоінформаційного забезпечення зовнішньополітичної діяльності Ук-раїни.

8. З метою підвищення ефективності, цілеспрямованості й узгод-женості здійснення зовнішньої політики України координація діяль-ності міністерств, інших органів державної виконавчої влади, ві-домств та установ у сфері зовнішніх зносин покладається на Міні-стерство закордонних справ України.

* * *

Ці основні напрями становлять наріжний системний елемент за-гальної концепції зовнішньої політики України, складовими части-нами якої є детально відпрацьовані концепції відносин з окремимидержавами та міжнародними організаціями, а також концепції окре-мих функціональних напрямів зовнішньої політики України.

212

ÇÀÊÎÍ ÓÊÐÀ¯ÍÈ“ Ï Ð Î Ó Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í Î Ã Î

Â Å Ð Õ Î Â Í Î ¯ Ð À Ä È Ó Ê Ð À ¯ Í È Ç Ï Ð À Â Ë Þ Ä È Í È ”

ÐÎÇÄ²Ë IÇ À Ã À Ë Ü Í ² Ï Î Ë Î Æ Å Í Í ß

Стаття 1. Парламентський контроль за додержанням конститу-ційних прав і свобод людини і громадянина

Парламентський контроль за додержанням конституційних праві свобод людини і громадянина та захист прав кожного на територіїУкраїни і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Упов-новажений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповно-важений), який у своїй діяльності керується Конституцією України,законами України, чинними міжнародними договорами, згода наобов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 2. Сфера застосування Закону

Сферою застосування Закону є відносини, що виникають при ре-алізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадяни-ном України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чиособою без громадянства, які перебувають на території України, таорганами державної влади, органами місцевого самоврядування таїх посадовими і службовими особами.

Стаття 3. Мета парламентського контролю за додержаннямконституційних прав і свобод людини і громадянина

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноваже-ний, є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошенихКонституцією України, законами України та міжнародними догово-рами України;

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянинасуб’єктами, зазначеними у ст. 2 цього Закону;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянинаабо сприяння їх поновленню;

213

4) сприяння приведенню законодавства України про права і сво-боди людини і громадянина у відповідність із Конституцією Укра-їни, міжнародними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітниц-тва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізаціїлюдиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфі-денційної інформації про особу.

Стаття 4. Правовий статус Уповноваженого

Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначаєтьсяКонституцією України, цим Законом, Законом України “Про дер-жавну службу”.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від іншихдержавних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженогодоповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод лю-дини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенціїдержавних органів, які забезпечують захист і поновлення порушенихправ і свобод.

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чиобмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради Ук-раїни або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзви-чайного стану в Україні чи в окремих ї ї місцевостях.

Уповноважений має печатку із зображенням малого ДержавногоГерба України та своїм найменуванням.

Місцезнаходженням Уповноваженого є столиця України — містоКиїв.

ÐÎÇÄ²Ë ²²Ï Ð È Ç Í À × Å Í Í ß Í À Ï Î Ñ À Ä Ó , Ç Â ² Ë Ü Í Å Í Í ß

Ç Ï Î Ñ À Ä È Ò À Ï Ð È Ï È Í Å Í Í ß Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í ÜÓ Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í Î Ã Î Â Å Ð Õ Î Â Í Î ¯ Ð À Ä È

Ó Ê Ð À ¯ Í È Ç Ï Ð À Â Ë Þ Ä È Í È

Стаття 5. Вимоги до кандидата на посаду Уповноваженого тапризначення на посаду Уповноваженого

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посадиВерховною Радою України таємним голосуванням шляхом поданнябюлетенів.

214

Уповноваженим може бути призначено громадянина України,який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, маєвисокі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягомостанніх п’яти років проживає в Україні.

Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має суди-мість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не зня-та в установленому законом порядку.

Уповноважений призначається строком на п’ять років, який по-чинається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради Ук-раїни.

Стаття 6. Порядок висування кандидатури на посадуУповноваженого

Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вно-сять Голова Верховної Ради України або не менше однієї четвертоїнародних депутатів України від конституційного складу ВерховноїРади України. Відповідний комітет Верховної Ради України подаєВерховній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури напосаду Уповноваженого, відповідності її вимогам, передбаченимцим Законом, та про відсутність причин, які б перешкоджали зайнят-тю нею цієї посади.

Висування кандидатури для призначення на посаду Уповноваже-ного здійснюється у двадцятиденний строк з наступного дня після:

1) набрання чинності цим Законом;2) закінчення строку, на який було призначено Уповноваженого,

або припинення його повноважень чи звільнення;3) оголошення результатів голосування, якщо Уповноваженого

не було призначено.Голосування проводиться під час пленарних засідань Верховної

Ради України бюлетенями для таємного голосування, але не ранішяк через десять днів і не пізніше ніж через двадцять днів після закін-чення строку для висування кандидатів для участі у виборах.

Призначеним вважається той кандидат, за якого проголосувалабільшість народних депутатів України від конституційного складуВерховної Ради України, про що приймається постанова.

Якщо на посаду Уповноваженого було висунуто більше ніж двакандидати і жодного з них не було призначено, Верховна Рада Ук-раїни проводить повторне голосування по двох кандидатах, які от-римали найбільшу кількість голосів.

215

Повторне голосування з призначення Уповноваженого прово-диться в порядку, визначеному цією статтею.

У разі, якщо жоден із кандидатів на посаду Уповноваженого ненабрав необхідної кількості голосів, знову проводиться висуваннякандидатур для призначення на посаду Уповноваженого.

Стаття 7. Присяга Уповноваженого

При вступі на посаду Уповноважений на пленарному засіданніВерховної Ради України складає присягу такого змісту: “Я, (ім’я тапрізвище), заступаючи на посаду Уповноваженого Верховної РадиУкраїни з прав людини, урочисто присягаю чесно та сумлінно захи-щати права і свободи людини і громадянина, добросовісно викону-вати свої обов’язки, додержуватися Конституції України і законівУкраїни та керуватися справедливістю і власною совістю. Зобов’я-зуюся діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини і громадя-нина”.

Повноваження Уповноваженого починаються з моменту складен-ня присяги.

Стаття 8. Несумісність посади Уповноваженого

Уповноважений не може мати представницького мандата, обій-мати будь-які інші посади в органах державної влади, виконуватиіншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної вла-ди, органах місцевого самоврядування, об’єднань громадян, на під-приємствах, в установах, організаціях незалежно від форми влас-ності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності.

Він не може бути членом будь-якої політичної партії.За наявності обставин, зазначених у частинах першій та другій

цієї статті, Уповноважений повинен їх усунути протягом десяти днівпісля його призначення. До усунення зазначених обставин він неможе складати присяги.

Якщо обставини, зазначені у частинах першій та другій цієї стат-ті, виникли під час діяльності Уповноваженого, вони повинні бутиусунені протягом десяти днів з дня, коли про це стало відомо.

У разі неможливості усунути їх протягом десяти днів Уповнова-жений зобов’язаний зробити у зазначений строк заяву про відмовувиконувати будь-які інші доручення чи повноваження, крім тих, щоналежать Уповноваженому.

216

Якщо протягом зазначеного строку Уповноважений не виконаєвстановлених вимог, його повноваження припиняються і ВерховнаРада України зобов’язана звільнити його з посади. Нове висуваннякандидатур і призначення Уповноваженого здійснюються за проце-дурою, передбаченою ст. 6 цього Закону.

Стаття 9. Припинення повноважень та звільнення з посадиУповноваженого

Повноваження Уповноваженого припиняються у разі:1) відмови його від подальшого виконання обов’язків шляхом

подання заяви про складення своїх повноважень;2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо

нього;3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка

обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про ого-лошення її померлою;

4) складення присяги новобраним Уповноваженим;5) смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.Верховна Рада України приймає рішення про звільнення з посади

Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, уразі:

1) порушення присяги;2) порушення вимог щодо несумісності діяльності;3) припинення громадянства України;4) неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд ви-

конувати обов’язки через незадовільний стан здоров’я чи втрату пра-цездатності.

Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Упов-новаженого повинна дати тимчасова спеціальна комісія ВерховноїРади України.

Верховна Рада України за наявності зазначених у цій статті підставрозглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення зпосади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради Украї-ни або не менш як однієї четвертої народних депутатів України відконституційного складу Верховної Ради України.

Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це про-голосувала більшість народних депутатів України від конституцій-ного складу Верховної Ради України.

Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноважено-го оформляються відповідною постановою Верховної Ради України.

217

ÐÎÇÄ²Ë ²²²Î Ð Ã À Í ² Ç À Ö ² ß Ä ² ß Ë Ü Í Î Ñ Ò ² Ó Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í Î Ã Î

Стаття 10. Секретаріат Уповноваженого

Для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секре-таріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та пе-чатку встановленого зразка.

Структура секретаріату, розподіл обов’язків та інші питаннящодо організації його роботи регулюються Положенням про секре-таріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини(далі — Положення). На працівників секретаріату поширюється діяЗакону України “Про державну службу”. Положення та кошториссекретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторисувитрат, пов’язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення напосаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Упов-новаженим.

При Уповноваженому з метою надання консультаційної підтрим-ки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозиційщодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянинаможе створюватися консультативна рада (яка може діяти і на гро-мадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захиступрав і свобод людини і громадянина.

Стаття 11. Представники Уповноваженого

Уповноважений має право призначати своїх представників у ме-жах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України.

Організація діяльності та межі повноважень представників Упов-новаженого регулюються Положенням про представників Уповнова-женого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджуєтьсяУповноваженим.

Стаття 12. Порядок фінансування діяльності Уповноваженого

Фінансування діяльності Уповноваженого провадиться за раху-нок Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньомуокремим рядком. Уповноважений розробляє, подає на затвердженняВерховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат. Фінансо-ва звітність подається Уповноваженим у порядку, встановленому за-конодавством України. Верховна Рада України і відповідні органивиконавчої влади та органи місцевого самоврядування створюють

218

необхідні умови для діяльності Уповноваженого, його секретаріатута представників.

ÐÎÇÄ²Ë IVÏ Î Â Í Î Â À Æ Å Í Í ß Ó Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í Î Ã Î

Стаття 13. Права Уповноваженого

Уповноважений має право:1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Вер-

ховної Ради України, Прем’єр-міністром України, головами Кон-ституційного Суду України, Верховного Суду України та вищихспеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України,керівниками інших державних органів, органів місцевого самовря-дування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій не-залежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабіне-ту Міністрів України, Конституційного Суду України, ВерховногоСуду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії про-куратури України та інших колегіальних органів;

3) звертатися до Конституційного Суду України з поданням:про відповідність Конституції України законів України та інших

правових актів Верховної Ради України, актів Президента України,актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної РадиАвтономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людиниі громадянина;

про офіційне тлумачення Конституції України та законів Ук-раїни;

4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органимісцевого самоврядування, підприємства, установи, організації неза-лежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними(таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, орга-нах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприєм-ствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності,органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах.

Доступ до інформації, пов’язаної із службовою та державною таєм-ницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими акта-ми України;

219

6) вимагати від посадових і службових осіб органів державноївлади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,організацій незалежно від форми власності сприяння проведеннюперевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підпри-ємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у про-веденні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України,іноземців та осіб без громадянства для утримання від них усних абописьмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попе-реднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань таустанови примусового лікування і перевиховання, психіатричні лі-карні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформа-цію щодо умов їх тримання;

9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числіна закритих судових засіданнях, за умови згоди суб’єкта права, вінтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людиниі громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причинне можуть цього зробити самостійно, а також особисто або черезсвого представника брати участь у судовому процесі у випадках тапорядку, встановлених законом;

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваже-ного у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянинадля вжиття цими органами заходів;

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод люди-ни і громадянина відповідними державними органами, в тому числітими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Стаття 14. Обов’язки Уповноваженого

Уповноважений зобов’язаний додержуватися Конституції Украї-ни і законів України, інших правових актів, прав та охоронюванихзаконом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконанняпокладених на нього функцій та повною мірою використовувати на-дані йому права.

Уповноважений зобов’язаний зберігати конфіденційну інформа-цію. Це зобов’язання діє і після припинення його повноважень.

У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе від-повідальність у встановленому законодавством порядку.

220

Уповноважений не має права розголошувати отримані відомостіпро особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб безїхньої згоди.

Стаття 15. Акти реагування Уповноваженого

Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положеньКонституції України, законів України, міжнародних договорів Ук-раїни стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційнеподання Уповноваженого та подання до органів державної влади,органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підпри-ємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх по-садових і службових осіб.

Конституційне подання Уповноваженого — акт реагування доКонституційного Суду України щодо вирішення питання про відпо-відність Конституції України (конституційності) закону України чиіншого правового акта Верховної Ради України, акта ПрезидентаУкраїни та Кабінету Міністрів України, правового акта АвтономноїРеспубліки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та за-конів України.

Подання Уповноваженого — акт, який вноситься Уповноваже-ним до органів державної влади, органів місцевого самоврядування,об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежновід форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиттявідповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених по-рушень прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 16. Підстави для провадження справ та призначенняперевірок

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостейпро порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без грома-дянства чи їх представників;

2) за зверненнями народних депутатів України;3) за власною ініціативою.

Стаття 17. Розгляд звернень до Уповноваженого

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян Украї-ни, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтере-сах, відповідно до Закону України “Про звернення громадян”.

221

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протя-гом року після виявлення порушення прав і свобод людини і грома-дянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути по-довжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод

людини і громадянина;2) роз’яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернен-

ня Уповноваженому;3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції

якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звер-нення;

4) відмовляє в розгляді звернення.Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються су-

дами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особаподала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмовуу прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій форміособі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розглядуповинна бути вмотивованою.

Стаття 18. Щорічні та спеціальні доповіді Уповноваженого

Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений пред-ставляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержан-ня та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органамидержавної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннямигромадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно відформи власності та їх посадовими і службовими особами, які порушу-вали своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадя-нина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав ісвобод людини і громадянина.

Щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки по-рушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповно-важений уживав необхідних заходів, на результати перевірок, щоздійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямованіна поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадя-нина.

У разі необхідності Уповноважений може представити ВерховнійРаді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додер-жання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

222

За щорічною та спеціальною (спеціальними) доповідями Уповно-важеного Верховна Рада України приймає постанову.

Щорічні та спеціальні доповіді разом із прийнятою постановоюВерховної Ради України публікуються в офіційних виданнях Верхов-ної Ради України.

Стаття 19. Участь Уповноваженого у міжнародномуспівробітництві

Уповноважений бере участь у підготовці доповідей з прав люди-ни, які подаються Україною в міжнародні організації згідно з чинни-ми міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких наданаВерховною Радою України.

ÐÎÇÄ²Ë VÃ À Ð À Í Ò ² ¯ Ç À Á Å Ç Ï Å × Å Í Í ß Ä ² ß Ë Ü Í Î Ñ Ò ²

Ó Ï Î Â Í Î Â À Æ Å Í Î Ã Î

Стаття 20. Загальні гарантії діяльності Уповноваженого

Втручання органів державної влади, органів місцевого самовря-дування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій не-залежно від форми власності та їх посадових і службових осіб удіяльність Уповноваженого забороняється.

Уповноважений не зобов’язаний давати пояснення по суті справ,які закінчені або перебувають у його провадженні.

Уповноважений користується правом недоторканності на весьчас своїх повноважень. Він не може бути без згоди Верховної РадиУкраїни притягнутий до кримінальної відповідальності або під-даний заходам адміністративного стягнення, що накладаються в су-довому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, атакож особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваже-ного може бути порушено лише Генеральним прокурором України.За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваже-ного, його представників та працівників секретаріату винні особипритягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Після закінчення строку повноважень, на який особу було обранона посаду Уповноваженого, їй надається робота (посада), на якійвона працювала до призначення і яка зберігається за нею на час ви-конання нею обов’язків Уповноваженого, а в разі неможливості на-дання цієї роботи (посади) — інша рівноцінна робота (посада) на

223

тому ж або, за її згодою, іншому підприємстві, в установі, органі-зації.

Життя та здоров’я Уповноваженого і його представників, які пра-цюють на постійній основі, підлягають обов’язковому державномустрахуванню на випадок смерті, травми, каліцтва або захворювання,одержаних під час виконання ними службових обов’язків. Порядокта умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів Ук-раїни.

Стаття 21. Гарантії захисту прав людини і громадянинапри зверненні до Уповноваженого

Кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваже-ного у порядку, передбаченому чинним законодавством.

При зверненні до Уповноваженого не може бути привілеїв чи об-межень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних та інших пере-конань, статі, етнічного та соціального походження, майнового ста-ну, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Особа, позбавлена волі, може звернутися із письмовим звернен-ням до Уповноваженого або його представників. У цьому разі до неїне застосовуються обмеження щодо листування. Звернення такоїособи протягом двадцяти чотирьох годин направляються Уповнова-женому.

Кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб,які затримані, перебувають під арештом, під вартою, в місцях по-збавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування, а та-кож інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства не-залежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам цензурита перевірок.

Особи, які вчинили дії, заборонені цією статтею, притягаються довідповідальності згідно з чинним законодавством.

Стаття 22. Обов’язок співпраці з Уповноваженим

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об’єд-нань громадян, підприємства, установи, організації незалежно від фор-ми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповно-важений, зобов’язані співпрацювати з ним і подавати йому необхіднудопомогу, зокрема:

1) забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числіна засадах, зазначених нормативними актами про охорону держав-ної та службової таємниць;

224

2) надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної іправової підстави своїх дій та рішень.

Відмова органів державної влади, органів місцевого самовря-дування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організаційнезалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб відспівпраці, а також умисне приховування або надання неправдивихданих, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого зметою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чиннимзаконодавством.

ÐÎÇÄ²Ë VIÏ Ð È Ê ² Í Ö Å Â ² Ï Î Ë Î Æ Å Í Í ß

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.2. Кабінету Міністрів України до 1 лютого 1998 року:подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приве-

дення законодавчих актів України у відповідність із Законом України“Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”;

привести рішення Уряду України у відповідальність із цим Зако-ном;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими цен-тральним органами виконавчої влади України нормативних актів,що суперечать цьому Закону.

23 грудня 1997 р.№ 776/97-ВР

Голос України. — 1998. — № 20. — 20 січ.

225

Ñ Ï È Ñ Î Ê Â È Ê Î Ð È Ñ Ò À Í Î ¯Ò À Ð Å Ê Î Ì Å Í Ä Î Â À Í Î ¯ Ë ² Ò Å Ð À Ò Ó Ð È

1. Конституція України. — К., 1996.2. Закон України “Про міжнародні договори України”// ВВР Украї-ни. — 1994. — № 10. — С. 45.

3. Закон України “Про правонаступництво України” // ВВР Украї-ни. — 1991. — № 46. — С. 617.

4. Закон України “Про уповноваженого Верховної Ради Україниз прав людини” // Голос України. — 1998. — № 20. — 20 січ.

5. Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями зов-нішньої політики України” // ВВР України. — 1993. — № 37. —С. 379.

6. Декларація про державний суверенітет України // ВВР України. —1990. — № 31. — С. 429.

7. Загальна декларація прав людини. — К.: Право, 1995.8. Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні пра-ва. — К.: Право, 1995.

9. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Фа-культативний протокол № 1 до Міжнародного пакту про грома-дянські та політичні права. — К.: Право, 1995.

10. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод люди-ни. — К.: Право, 1999.

11. Конвенция о дипломатических отношениях 1969 г. // Юрид. еже-годник ООН 1972 г. — Нью-Йорк, 1978. — С. 314–325.

12. Конвенция о консульских отношениях 1969 г. // Юрид. ежегодникООН 1972 г. — Нью-Йорк, 1978. — С. 326–341.

13. Конвенція про правонаступництво // Україна в міжнародно-пра-вових відносинах. — К.: Юрінком, 1996. — С. 58–90.

14. Регламент Європейського Суду з прав людини // Практика Євро-пейського Суду з прав людини. Рішення. Коментарі. — 1999. —№ 1. — С. 123–217.

15. Резолюция ООН 1503 (от 1959 г.) // Матер. Генеральной Ассамб-леи ООН в документах и резолюциях (1948–1955 гг.). — Нью-Йорк, 1959. — С. 248–261.

16. Статут Міжнародного Суду ООН (витяг). — К., 1995.17. Статут Ради Європи. — К., 1998.

226

18. Україна на міжнародній арені // Зб. матер. та док.: У 6 т. — К.:Юрінформ, 1995. — Т. 4.

19. Устав Организации Объединенных Наций // Междунар. публич-ное право (в документах). — М., 1997.

20. Unated Nations Declaration and International Convention on theElimination of AU Forms of Racial Discrimination // Published bythe United Nations Department of Information / Dpi (858) Rev/ 1/HR — June 1997–97–13062–15 m.

21. Анасилидзе Л. А. Некоторые вопросы теории международногоправа. Императивные нормы. — Тбилиси, 1982.

22. Арегега Е. Х. Современное международное право. — М., 1977.23. Баскин Ю. Я., Фельдман Д. И. История международного пра-

ва. — М., 1990.24. Бекяшев К. А., Ходаков А. Г. Международное публичное право //

Сб. док.: В 2 т. — М.: БЕК, 1996.25. Беллер Гернот, Дмитрієв А. Вестфальський мир 1648 року (до

350-ї річниці договорів). — К.: ІнЮре, 1998.26. Блищенко И. П. Международное и внутригосударственное пра-

во. — М., 1990.27. Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и между-

народного права. — К., 1982.28. Валеев Р. М. Выдача преступников в современном международ-

ном праве. — Казань, 1976.29. Василенко В. А., Высоцкий А. Ф., Рыбальчик Д. Е. Международное

морское право. — К., 1988.30. Высоцкий А. Ф. Морской рационализм. — К., 1986.31. Гаврилов В. В. ООН и права человека: механизмы создания и осу-

ществления нормативных актов. — Владивосток, 1998.32. Галенская Л. Н. Правовые проблемы борьбы с преступностью. —

Л., 1978.33. Головатий С. П., Шаповал В. М. Конституція нових держав Євро-

пи та Азії. — К.: Право, 1996.34. Даниленко Г. М. Обычай в современном международном пра-

ве. — М., 1988.35. Денисов В. Н. Правовые аспекты разоружения в ракетно-ядерную

эру. — К., 1990.36. Денисов В. Н., Евинтов В. И. Международное сообщество и пра-

вопорядок. — К., 1992.

227

37. Денисов В. Н., Евинтов В. И. Реализация международно-право-вых норм во внутреннем праве. — К.: Наук. думка, 1992.

38. Денисов В. Н., Євінтов В. І. Суверенітет України і міжнароднеправо. — К.: Манускрипт, 1995.

39. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право. — К.,2000.

40. Дона Гом’є. Короткий путівник Європейською конвенцією з правлюдини. — К., 1998.

41. Евинтов В. И. Многоязычные договоры в современном междуна-родном праве. — К., 1981.

42. Европейское сообщество: права и институты. — М., 1992.43. Игнатенко Г. В. Международное право. — Екатеринбург, 1999.44. Игнатенко Г. В. Международное сообщество в борьбе с преступ-

ностью. — Свердловск, 1980.45. Ильин Ю. Д. Лекции по международному публичному праву. —

Харьков, 1996.46. Карбонье Жан. Юридическая социология: Пер. с фр. / Пер. и

вступ. ст. В. А. Труманова. — М.: Прогресс, 1986.47. Колосов Ю. М., Кривчикова Э. С. Действующее международное

право: В 3 т. — М., 1996. — Т. 1.48. Колосов Ю. М. Ответственность в международном праве. — М.,

1975.49. Крылов Н. Б. Правотворческая деятельность международных

организаций. — М., 1988.50. Курс международного права: В 7 т. / Под общ. ред. Г. И. Тунки-

на. — М.: Наука, 1989.51. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: Учебник. —

М.: Изд-во БЕК, 1996.52. Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть: Учеб-

ник. — М.: Изд-во БЕК, 1997.53. Лукашук И. И. Функционирование международного права. —

М., 1982.54. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом: Пер.

з англ. — Х.: Консул, 2000.55. Малеев Ю. М. Международное воздушное право. — М., 1986.56. Мартыненко А. Л. Права народов в современном международ-

ном праве. — К., 1993.57. Международное право: Учебник для вузов / Под ред. Г. В. Игна-

тенко. — М.: Высш. шк., 1998.

228

58. Мюллерсон Р. А. Соотношение международного и национально-го права. — М., 1982.

59. Неліп М. І., Мережко О. О. Силовий захист прав людини: Пи-тання легітимності в сучасному міжнародному праві. — К.: Наук.думка, 1998.

60. Никифоров Д. С., Борунков А. Ф. Дипломатический протокол вСССР. — М., 1985.

61. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: Підручник. — К.:Либідь, 1995.

62. Основные сведения об Организации Объединенных Наций: Пер.с англ. — М.: Юрид. лит., 1995.

63. Перетерский И. С. Толкование международных договоров. —М., 1959.

64. Петренко Р. И. Основы консульского права. — М., 1986.65. Пикте Жан. Развитие и принципы международного гуманитар-

ного права. — Международный Комитет Красного Креста (На-печатано в России). — 1994.

66. Права і свободи людини в Україні (Стат. дані за матеріаламиопитування). — К., 1999.

67. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, доку-менти. — К.: Юрінком, 1992.

68. Права людини: Підруч. для 10–11 класів / За ред. Г. Фріланд. —К.: Право, 1996.

69. Сандровский К. К. Право внешних сношений. — К., 1986.70. Сіган Бернард. Створення конституції для народу, або Республі-

ки, які здобули свободу: Пер. з англ. П. Малахова, С. Драчу-ка. — К., 1993.

71. Скорина Л. П., Чуракова Л. П. Латинська мова для юристів: Під-руч. / За ред. С. В. Семчинського. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.:Атіка, 2000.

72. Словарь международного права / С. Б. Бацанов, Г. К. Ефимов,В. И. Кузнецов и др. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Междунар.отношения, 1986.

73. Суверенітет України і міжнародне право / За заг. ред. В. Н. Де-нисова, В. І. Євінтова. — К.: Манускрипт, 1995.

74. Тимченко Л. Д. Международное право. — Харьков, 1999.75. Тиунов О. И. Принцип соблюдения международных обяза-

тельств. — М., 1979.

229

76. Тоні Оноре. Про право. Короткий вступ: Пер. з англ. Н. Комаро-вої. — К.: Сфера, 1997.

77. Тункин Г. И. Теория международного права. — М., 1970.78. Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. —

М., 1995.79. Ушаков Н. А. Проблемы теории международного права. — М.,

1988.80. Чубарев В. Л., Мацко А. С. Україна в міжнародно-правових відно-

синах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога //Зб. док. — К.: Юрінком, 1996. — Кн. 1.

81. Юридична енциклопедія: У 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко(відп. ред.) та ін. — К.: Укр. енцикл., 1998. — Т. 1; 1999. — Т. 2.

82. Unated Nations civilian Police: Handbook. — 2000.

230

Ç Ì ² Ñ Ò

Вступ ............................................................................................................... 3

Основні поняття міжнародного права ............................................................ 6

Поняття міжнародного права і міжнародно-правових відносин.Джерела, принципи і норми міжнародного права ................................... 6Суб’єкти міжнародного права. Інститути міжнародно-правовоговизнання і правонаступництво держав ................................................... 14Міжнародно-правова відповідальність ................................................... 17Населення в міжнародному праві ............................................................ 23Територія в міжнародному праві ............................................................. 27Право міжнародних договорів ................................................................. 35Дипломатичне і консульське право ......................................................... 38Право міжнародних організацій .............................................................. 46Право міжнародної безпеки ..................................................................... 66Міжнародне екологічне право ................................................................. 74Міжнародне морське право ..................................................................... 80Міжнародне повітряне і космічне право ................................................. 87Міжнародне кримінальне право .............................................................. 91Міжнародне гуманітарне право ............................................................... 96

Словник юридичних термінів ....................................................................... 113

Латинські юридичні терміни і крилаті слова ............................................... 167

Законодавство України, що регламентує міжнародну діяльність .............. 179

Список використаної та рекомендованої літератури ................................. 225

231

Навчальне видання

Мацко Анатолій Степанович

Ì ² Æ Í À Ð Î Ä Í Å Ï Ð À Â Î

Навчальний посібник

Education edition

Matsko, Anatoliy S.

INTERNATIONAL LAW

Educational manual

2nd edition, revisedand complemented

Відповідальний редактор В. Д. БондарРедактор Т. М. КолінаКоректор А. А. Карпова

Комп’ютерне верстання А. В. Цебренко, М. І. ФадєєваОформлення обкладинки Д. В. Кругленко

Підп. до друку 20.06.05. Формат 60×84/16. Папір офсетний. Друк офсетний.Ум. друк. арк. 13,48. Обл.-вид. арк. 12,15. Тираж 5000 пр. (І завод) Зам. № 5-250

Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП)03039 Київ-39, вул. Фрометівська, 2, МАУП

Свідоцтво про внесення до Державного реєструсуб’єктів видавничої справи ДК № 8 від 23.02.2000

ВАТ “Білоцерківська книжкова фабрика”09117 Біла Церква-17, вул. Леся Курбаса, 4

In the proposed manual notions, principles and functions of the International Law areillustrated from the point of view on peculiarities of this field of the Law and with takinginto account the main lines of the foreign policy in Ukraine.

It is meant for students of legal specialities, teachers and all who are interested in theInternational Law.

Documents

À. Ñ. Ìàöêî · 2000 р. було укладено дипломатичні відносини із 166 країнами. Ук-раїна має 80 представництв