МАНЕВИЦЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ

Безпека життєдіяльності - це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

(За матеріалами Інтернету)2012 р.

Безпека життєдіяльності

Безпека життєдіяльності людини - комплексний стан, при якому вірогідність здійснення негативного ризику мінімальна в будь-яких умовах її діяльності. Отже, безпека пов'язана з визначенням ризику. Ризик - вірогідність виникнення події з певними небажаними наслідками - травма, хвороба, смерть, аварія - руйнування об'єкта. Підвищення вірогідності проявлення ризику формує небезпеку, як протилежність безпеки. Безпека життєдіяльності людини стала особливо актуальною в наш час, коли могутність цивілізації стала порівняною з природною. У світі нараховується більше 500 млн інвалідів і кожний п'ятий - результат нещасного випадку у виробництві, побуті або в природі. В середньому протягом року на Землі травмується біля 20 млн, а гине 500 тис. людей. У США щорічно гине у виробничих умовах 14 тис. людей, отримують травми 2,3 млн, в тому числі у дорожньо-транспортних подіях гине більше 60 тисяч і понад 2 млн стають інвалідами. В Україні лише в побутових умовах гине в середньому 50000 людей за рік при щорічному зростанні майже на 10%. Світова статистика свідчить, що 60-80% нещасних випадків це результат невміння передбачити, розпізнати приховану небезпеку, невміння оцінити ризик і узгоджувати його із своїми можливостями, які визначаються психо-фізіологічними властивостями організму та станом техніки.

Основний принцип БЖД — мінімізація небезпеки для людини під час її діяльності. Реалізується за допомогою п’яти основних принципів:

1. Принцип безперервного забезпечення фізіологічних процесів організму людини за допомогою таких складових: повітря, питної води, продуктів харчування, тепла, світла, предметів споживання.

2. Принцип взаємозв’язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем — параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, елементи штучного середовища. Водночас життєдіяльність змінює параметри споживання, виснажує корисні копалини, змінює клімат, рослинний і тваринний світ, забруднює довкілля.

3. Принцип раціональної організації праці за метою, часом, місцем і нормами.

4. Принцип захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності за допомогою спеціальних інститутів — медичного забезпечення, екологічного захисту, оборони, моралі тощо. Окремі інститути створюються з метою безпечної життєдіяльності в екстремальних умовах (існування у надзвичайних ситуаціях).

5. Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності людини.

До сьогоднішнього дня безпека життєдіяльності сприймається більшістю науковців та громадськістю як інтеграція певних знань в одній дисципліні. Не зважаючи на досвід Росіїї, де, фактично, була започаткована безпека життєдіяльності і де вона уже стала наукою, навіть дехто з тих, хто займається даною проблемою в Україні не наважується говорити про неї як про науку. Однією з причин є, на думку деяких вчених, відсутність суттєвих історичних коренів цієї науки та дисципліни. Описуючи історію розвитку безпеки життєдіяльності, згадують про Гіппократа, який вніс великий вклад у розвиток медицини, Арістотеля, який ще у давні часи вивчав умови праці та ряду видатних учених, які внесли суттєвий вклад у справу безпеки праці – Агріколлу, Рамарціні, М.В. Ломоносова, В.Л. Кірпічова, В.А. Легасова та інших. Проте такий

підхід до історії безпеки життєдіяльності є досить одностороннім, адже він висвітлює тільки один невеличкий історичний аспект загальної проблеми, а саме безпеки праці, чи вірніше безпеки людини під час праці. При цьому історія власне безпеки життєдіяльності, яка передусім включає питання позавиробничої безпеки залишається не висвітленою. Зважаючи на те, що людина почала займатися безпекою з давніх давен, практично з часу усвідомлення себе людиною, виникло припущення, що це не могло не бути відображено у численних віруваннях, міфах тощо. Адже забезпечення персональної та громадської безпеки і збереження здоров’я було одним з найважливіших практичних завдань людини. На жаль, до наших днів дійшло зовсім мало відомостей щодо розвитку питань безпеки у стародавні часи. Проведене дослідження показало, що питання забезпечення безпеки займали чільне місце серед інших видів діяльності у древньому суспільстві. Найвищим виявом цього стала персоніфікація. Небезпеки персоніфікувалися у негативних образах, а забезпечення безпеки покладалось на позитивних – богів, духів чи уявних істот тощо. Та й самі природні явища сприймалися людиною як прояв волі тих же богів та духів. Навіть самі слова безпека і небезпека в українській мові пов’язані з давньою міфологією.

На початку ІІІ тисячоліття людина повинна уяснити для себе декілька простих істин:

1. Подальший розвиток цивілізації, як би ми цього не бажали, збільшує ризики для здоров’я та життя людини окремо та для суспільства в цілому. Людство вже перетнуло межу безпечного та комфортного існував-ня, яке воно собі могло дозволити. Ми як слон в посудній лавці, тільки не можемо зрозуміти що за межами лавки для нас території немає.

Що повинно бути: Те що є:

2. Кліматичні зміни на планеті, які обумовлені пагубною діяльністью людства, природними та геофізичними чинниками, і в подальшому негатив-но впливатимуть на безпеку суспільства. Відповідно до цього є дві сторони медалі – перша, на яку людина могла б вплинути (покращення єкологі, перехід на альтернативні види палива, зменшення шкідливих виробництв, перерозподіл національних ресурсів, відмова від гонки озброєнь, заборона на знищення залишків флори і фауни та інше), але вже майже пізно; - друга, на яку людина не взмозі вплинути (Земля вступила в черговий період кліматичних змін, які відбуваються періодично на протязі сотень тисяч років, період похолодання. Людство очикують серйозні економічні, соціальні, демографічні та політичні наслідки глобального похолодання, які безпосередньо торкнуться національних інтересів майже всіх країн світу та більш ніж 80 відсотків населення Землі).

Нові наукові спостереження

І. Зміни на Сонці.На Сонці найближчим часом можуть утворитися чотири магнітні полюси, що

здатне викликати тимча-сомве похолодання на Землі. Про це заявили вчені японської Національної обсерваторії та Інституту

природничих наук. Їх висновки ґрунтуються на тривалих спостереженнях, які веде за

Сонцем супутник "Хіноде" ("Схід"). "На нашому світилі магнітні полюси зазвичай міняються місцями кожні 11

років. Як правило, вони збігаються при цьому з полюсами географічними. Черговий поворот очікувався в травні 2013 року.

Однак, судячи з усього, цього разу на північному полюсі Сонця зміна мінуса на плюс відбудеться раніше - вже в цьому травні. Не виключено, що південний полюс потім також змінить свій знак на негативний. Проте якийсь час обидва географічні полюси Сонця будуть "позитивними", - йдеться в повідомленні.

На думку експертів, в результаті в районі екватора там утворюються два тимчасові негативні магнітні полюси. Такі явища на Сонці відбувалися і раніше - наприклад, в XVII-XVIII століттях. Тоді це збіглося з істотним похолоданням на Землі.

Японські фахівці вважають, що і нинішня поява чотирьох магнітних полюсів на Сонці викличе тимчасове припинення неухильного потепління клімату на нашій планеті.

ІІ. Глобальне потепління або похолодання ..?. Вчені встановили, що Глобальне похолодання, яке може початися на Землі

вже через 50 років, зміниться потеплінням лише на початку XXII століття. Таку думку висловили вчені Головної (Пулковської) астрономічної обсерваторії РАН, грунтуючись на даних дослідження сонячного випромі-нювання.

"На основі наших досліджень ми розробили сценарій глобального похолодання клімату Землі до середини цього століття і настання чергового 200-річного циклу глобального потепління клімату на початку 22-го століття", - розповів в завідувач сектором космічних досліджень Головної астрономічної обсерваторії РАН, доктор фізико-математичних наук Хабібулло Абдусаматов.

Температура через 50 років може знизитися до позначки так званого маундерівського мінімуму, що мав місце в другій половині XVII століття. Тоді в Голландії замерзли всі канали, а в Гренландії внаслідок настання льодовиків люди були вимушені залишити частину поселень.

За словами Абдусаматова, новим доказом насувається глобального похолодання став одержаний від зарубіжних колег лист. "Днями електронною поштою я одержав дуже важливий лист. Західні колеги повідомили про те, що в 2003-2005 роках спостерігалося деяке охолодження верхніх шарів світового океану, що повністю відповідає результатам наших досліджень", - розповів

учений. Зниження глобальної температури почнеться в 2012-2015 роках, вважає дослідник.

"Кіотські ініціативи з порятунку планети від парникового ефекту варто відкласти до кращих часів. Глобальний тепловий максимум на Землі вже досягнутий, далі глобальна температура Землі і без Кіотського протоколу піде на спад до кліматичного мінімуму ", - сказав Абдусаматов.

3. По своїй суті наша цивілізація парадоксальна: чим більше ми створюємо для себе комфортних умов існування тим більше ризиків для нас же і виникає. Наприклад, на протязі тисяч років люди грілися у костра, готували на ньому їжу, обігрівали свою оселю, виплавляли метал тощо. При цьому виникало два основних ризика: вогонь може обпекти та спалити оселю. За останні 100 років з'явились так звані побутові пристрої для полегшення „тяжкої та рутинної” домашньої роботи та комфортного відпочинку. І що ми маємо в результаті: електротравми, тіж пожежі, руйнування та загибель людей при порушенні експлуатації газових приладів, отруєння чадним газом, шкідливі електромагнітні, ультразвукові, інфрачервоні та інші випромінювання, погіршення стану здоров’я, гіподи-намія і т.п. Про небезпеку на виробництві, транспорті вже й годі говорити. Це так звана плата за здобутки цивілізації і нажаль ніхто ще не прорахував до кінця чи не завелика вона ця плата!

Саме найгірше що платити приходиться своїм власним здоров’ям та здоров’ям дітей!

4. БЖД – невід’ємна частина існування людства на протязі тисяч років. 3 моменту появи на Землі Людина перманентно живе та діє в умовах потенційних небезпек, що постійно змінюються. Це дає змогу сформулю-вати аксіому про те, що діяльність Людини потенційно небезпечна.

Історія людства, згідно останніх антропологічних даних, нараховує майже 2,5 мільйона років. Маються на увазі перші представники рода „людей” Homo habilis (чоловік вмілий), які з’явились в Африці.

Еволюція найдавніших людей відбувалася ще під переважним впливом біологічних чинників, але природний добір зберігав, очевидно, саме ті групи, у яких швидше й краще розвивалися мислення, мова, трудова діяльність. Вже тоді зароджувались перші паростки безпеки життєдіяль-ності людини. Життєвий досвід ставав основою дотримання вимог безпечної поведінки на полюванні, при проведенні господарських робіт, при виборі місця для проживання, при будівництві тощо. Батьки з дитинства вчили дітей як правильно збирати гриби, ягоди, як поводитись з домашньою худобою та дикими тваринами, як поводитись у життєвих ситуаціях. Тобто питання безпеки життєдіяльності сприймались як само собою розумілі речі. І ніхто не намагався виділити в окремо ци питання, вони були нерозривно зв’язані з існуванням людини. Тому і не могло в минулі часи існувати історичних коренів БЖД як науки та дисципліни в сучасному розумінні.

Але ми так можемо вважати тільки у відношенні до матеріальних та документальних фактів. В стародавні часи люди знали яку небезпеку не-суть різні виді діяльності та як себе поводити в різних ситуаціях. Тільки, як ми вже згадували, велику частину небезпеки людство пов’язувало з бога-ми, духами та надприродними силами. Зрозуміло, що з розвитком науки та техніки ці вірування втрачали свої позиції.

Вчені з давніх часів вивчають умови праці та безпеки людини. Ось короткий перелік деяких вчених із давніх часів до наших днів.

Розглядали умови праці Арістпотель (384-322 до н.е.), Гіппократ (460-377 до н.е.), Агрікола (1494-1555). Небезпеку, пов'язану з гірничою справою, вивчав Парацельс (1493-1541). Йому належить вислів: «Все є отрута, і все є ліки. Тільки одна доза робить речовину отрутою або ліками». (Ідея принципу нормування!). Заклав основи професійної гігієни, написав книгу «Про хвороби ремісників» – Рамацціні (1633-1714 ).

Георгій Агрикола (1494-1555 рр.) першим зробив запис у 1545 р. про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В. Ломоносов (1711-1764 рр.), який у 1742 р. у своїй науковій праці з основ металургії та рудних справ проаналізував умови праці гірників, розглянув різні питання гігієни, безпеки та організації їх праці, відпочинку, обґрунтував режими і принципи вентиляції шахт, розробив пристрої кріплень гірничих виробок, видалення води з шахт та ін.

К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820-1895) досліджували умови праці та безпеки людини як фактор соціально-економічного розвитку капіталізму. «Економічні епохи розрізняються не тим, що виробляється, а тим як виробляється». Значний внесок у розвиток теорії безпеки внесли видатні вчені: В. Л. Кирпичев (1845-1913), А. А. Пресе (1857-1930), Д. П. Нікольський (1855-1918), В. А. Левицький (1867-1936), А. А. Скочинський (1874-1960), С. І. Каплун (1897-1943) та ін.

В. І. Ленін (1870-1924) вивчав умови праці як фактор росту революцій-ного настрою мас. У таких творах як «Развитие капитализма в России», «Научная система вижимання пота», «Закон о вознаграждения рабочих от несчастных случаев» та інших містяться основоположні ідеї, покладені в основу радянської системи охорони праці та безпеки. Наприклад, «Труд должен быть организован без всякого вреда для рабочего человека».

Інтенсивний розвиток вчення про охорону праці збігається з початком розвитку машинного виробництва, яке разом із підвищенням продуктивності праці, її полегшенням несло небезпеку для життя і здоров’я працюючих.

Протягом усієї історії людство прагне зробити життя зручним, облегшити працю та одночасно підвищити її ефективність і безпечність. Проте в людському

прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її власні творіння становлять загрозу для неї самої.

Завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей поступово зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинутих країнах світу вже наближається до 80-ти років, і це не межа. Цих результатів досягнуто завдяки зростанню економіки, культури, медицини. Остання сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 рр. до н.е.), який здійснив реформу античної медицини, та Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), який вже в ті далекі часи вивчав фізіологію, психологію та умови праці.

З початку ХІХ ст., внаслідок зростання на виробництві травматизму, професійних захворювань, кількості аварій, з’явились публікації вчених з різних питань охорони праці. Так, у 1847 р. О.М. Нікітін (1793-1858) видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», в якій вперше було описано близько 120 професійних захворювань і запропоновано заходи, що мали попереджувати професійні захворювання, травматизм та аварії.

Проблемі безпеки промислового обладнання присвятив свої праці перший ректор Харківського технологічного та Київського політехніч-ного інститутів В.Л. Кірпичов (1845-1913). Академік А.А. Скочинський (1874-1960) зробив значний внесок у розвиток техніки безпеки на вугі-льних шахтах, сконструювавши прилад для контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі.

Значних здобутків у розвитку охорони праці досягла група вчених Московського університету під керівництвом Ф.Ф. Ерисмана (1842-1915), вивчаючи умови праці і побуту робітників. Класичним твором у галузі гігієни праці стала книга Ф.Ф. Ерисмана «Професійна гігієна, або гігієна фізичної та розумової праці», видана у 1887 р.

Видатний вчений-фізіолог І.М. Сєченов у своїй книзі «Нариси рухів людини під час роботи» (1901) теоретично обґрунтував необхідність 8-годинного робочого дня, запропонував метод активного відпочинку.

Витрати енергії в процесі роботи і дію на організм людини промис-лових отрут дослідив учений-гігієніст Г.В. Хлопін (1863-1929); витрати енергії на скорочення м’язів визначив фізіолог В.Я. Данилевський (1852-1939); вивченню виробничого травматизму та характеристиці заходів з профілактики професійних захворювань присвятив свою діяльність лікар Д.П. Нікольський (1855-1918).

У 1915 р. академіком М.Д. Зелінським (1861-1953) був створений протигаз, що став одним з найбільш відомих засобів індивідуального захисту, котрим належить суттєва роль у забезпеченні безпеки праці.

Бурхливий розвиток промисловості у XX ст. сприяв ще більшому підвищенню уваги до питань охорони праці. Значну увагу цій проблемі приділили такі вчені, як С.І. Вавілов, Б.О. Патон, Л.І. Медвідь, В.О. Левицький, С.В. Бєлов, К.Н. Ткачук, Є.М. Гряник, Г.М. Крикунов, Г.Г. Гогіташвілі, А.С. Бєліков, А.М. Бандурко, М.І. Ануфрієв, Я.Ю.Кондартьєв, В.Ц. Жидецький та ін.

Багато вчених своїми розробками у різних галузях науки сприяли розвитку охорони праці: зокрема, академік С.І. Вавілов (1891-1951) відкрив люмінесцентне освітлення, яке будучи за своїм спектром близьким до природного дало можливість краще з меншими затратами енергії нормувати освітлення приміщень; вченим-гігієністом Л.І. Медведєм розроблені методи зниження небезпечної дії пестицидів та інших хімічних речовин на людей і тварин; вчені інституту електрозварювання ім. Патона НАН України розробили і впровадили у виробництво різні способи електрозварювання з використанням промислових роботів та автоматизованих пристроїв. Створенню роботів на виробництві надається велике значення, оскільки вони замінюють людей в особливо небезпечних умовах праці: космосі, під водою тощо.

5. Боротьба людини за існування в сучасному світі вступає в нову фазу – боротьба з небезпекою створеною цивілізацією, тобто нею самою.

Згідно офіційних стандартів небезпеки поділяються на фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні; за характером дії на людину поділяються на активні та пасивні; за походженням - природні, техногенні, антропогенні, екологічні, змішані; за збитками - соціальні, технічні, екологічні тощо; за часом дії - негативні наслідки поділяються на імпульсні і накопичувальні; за локалізацією: пов'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом; за сферою прояву: побутові, спортивні, дорожньо-транспортні, виробничі, військові тощо. Джерела небезпек можуть бути: природні, техногенні, соціальні та комбіновані.

І це тільки верхівка айсбергу – айсбергу під назвою БЖД. Підводну частину цієї плавучої „крижини” ми залишемо вченим та спеціалістам, які аналізують, вивчають стистику та причини, розробляють методику оцінок, проводять різні моніторинги, пишуть і друкують книжки, надають рекомен-дації, створюють правила та інструкції.

Нас з Вами більше цікавить самий доступний, зрозумілий для всіх продукт їхньої праці – це правила та інструкції з БЖД. І ще інформація про надзвичайні події, тому що „країна повинна знати своїх „героїв”!

Дітям, підліткам, молоді та і основній масі населення необхідно в доступній і зрозумілій формі донести правила поведінки в різних життєвих ситуаціях з метою збереження здоров’я, а іноді і життя. Тим більше що в Україні це питання стоїть дуже гостро.