ЗАКОНВИДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Газета видається з 1955 року

ОБОВ’ЯЗОКДОБРОЧИННІСТЬ

i

19 лютого 2016 рокуп’ятниця

№ 7 (3257)

ЧИМ МОЖНА ПОРАДУВАТИ ВОЇНА, ЯКИЙ, ПЕРЕБУВАЮЧИ ДАЛЕКО ВІД РІДНОЇ ДОМІВКИ, НЕ ШКОДУЮЧИ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ, СТОЇТЬ НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ? ЗВИЧАЙНО, УВАГОЮ, ТУРБОТОЮ, БАЖАННЯМ БЛИЗЬКИХ ТА НЕБАЙДУЖИХ ЛЮДЕЙ ПІДТРИМАТИ ЙОГО БОЙОВИЙ ДУХ. НА ПЕРЕДОВІЙ ВАЖЛИВИМИ СТАЮТЬ, ЗДАВАЛОСЯ Б, ЗВИЧАЙНІ РЕЧІ: СМАК УЛЮБЛЕНОЇ СТРАВИ, ТЕПЛО МАТЕРИНСЬКИХ РУК, СПОГАДИ ПРО ДИТЯЧУ ПОСМІШКУ… ЯК НЕБАГАТО ТРЕБА ЛЮДИНІ, ЩОБ ВІДІГРІТИ СЕРЦЕ ТА ПОДУМКИ ПОЛИНУТИ ДО ЩАСЛИВИХ МИТТЄВОСТЕЙ СВОГО ЖИТТЯ.

Саме з цією метою у рамках доб­ровільної акції 15 лютого у Хмель­

ницькому училищі ПКПП ДКВС України під керівництвом та за активної участі кухаря їдальні Марії Майко, яка є волонте­ром благодійної організації “Хмельниць­кий фонд захисту Батьківщини”, випекли 200 кондитерських виробів (булочок, кренделів, кексів), які в подальшому передали учасникам антитерористичної операції, що триває на сході нашої країни. У таких акціях Марія Петрівна бере участь не вперше. Вона є частим гостем військо­

вого шпиталю, де проходять медичну та психологічну реабілітацію військові та добровольці, які постраждали внаслідок поранень на полі бою. Солодощі, випечені вмілими руками цієї жінки, радують до­рослих чоловіків, немов дітей, прискорю­ючи процес їхнього одужання. Як важливо для кожного з нас знати, що виконана тобою добра справа зробила когось хоч трішки щасливішим, зміцнила віру у пере­могу, наблизила до моменту досягнення омріяної мети.

Анна ГРАБОВСЬКА

З “СОЛОДКИМ” ПРИВІТОМ ТА НАЙКРАЩИМИ ПОБАЖАННЯМИ

2 лютий 2016 року № 7ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

НА ПУЛЬСІ

20 ЛЮТОГО – ДЕНЬ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

Описати, а тим більше відчути глибину трагедії і болю, які

впали невимовним тягарем на Украї­ну, нині не під силу нікому. Гіркі події сьогодення не залишать байдужими мільйони українців.

Саме 20 лютого відзначатимемо День Героїв Небесної Сотні. Це пам’ятна дата в українському календарі. Відповідний указ “Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті

Героїв Небесної Сотні” Президент України підписав ще минулого року.

ПАМЯТИ ПОГИБШИХ НА МАЙДАНЕФевраль кровавый на Майдане,Идет расстрел со всех сторон…Война меж властью и рабами,Которых “царь” убить готов.В огне восставший Киев,Взлетает к небу черный дым…

Достал всех “пан” из “Межигирья”,Терпенью нет уж больше сил.“Вставай, народ!” – призыв с Майдана.И он восстал на смертный бой,Подставив лоб и грудь тирану,Чтобы не быть ему рабом…А небо плакало, рыдалоОт зверства лютого “царя”И тихо души принималоНебесной Сотни февраля.Перелистнул Майдан страницу,Утихли взрывы, свисты пуль,Но никогда уж не забыть нам,Каким был горьким этот путь.О Боже, дай всей УкраинеЛюбви и мудрости Твоей,Прости нас грешных и помилуй,Прости нас милостью Своей!

Игорь ГОРИК

ПАМ’ЯТАЙТЕ ГЕРОЇВ!Вклоніться, браття, синам волі,Які проклали шлях новийЦіною власних жертв та крові,Сльозами тих, хто їх цінив.Тож не згубіть ту їхню жертву,Впишіть в серця їх імена,Віддавши шану їм належну,В нащадках пам’ять на віка.Згадайте грудень,січень, лютий,Згадайте, як палав Майдан –Нехай їх кров священна буде,Щоб кожен знав і пам’ятав!Небесна сотня – діти Божі!Не згасне пам’ять у серцях,І в кожній “Слава Україні –“Героям слава!” пролуна!

Павло БОЛЬШОВ,Харківська область

ВОГНЯНІ РОКИ АФГАНСЬКОЇ ВІЙНИ

ДВАДЦЯТЬ СІМ РОКІВ ТОМУ СОТНІ СІМЕЙ, РОДИН, ДЕ ПІДРОСТАЛИ МАЙБУТНІ СОЛДАТИ, З ПОЛЕГШЕННЯМ ЗІТХНУЛИ. 15 ЛЮТОГО 1989 РОКУ ОСТАННІЙ СОЛДАТ ПЕРЕТНУВ АФГАНСЬКО-УЗБЕЦЬКИЙ КОРДОН БІЛЯ МІСТЕЧКА ТЕРМЕЗ. ВІДТОДІ ЦЯ ДАТА УВІЙШЛА В НОВІТНЮ ІСТОРІЮ ЯК ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ.

Тільки з України в Афганістані воювало 120 тисяч солдатів і

офіцерів. З них – 3360 не повернуться до­дому ніколи. А тих, хто й зостався живим, моральне каліцтво супроводжуватиме все життя. Вони не нарікають на долю, не вва­жають себе героями, хоч рани Афганістану не залікуєш нічим і ніколи…

Про своє перебування на війні “аф­ганці” не дуже поспішають розповідати. Вони скромно зауважують, що війна і є війна – стріляють, убивають. Але навіть із скупих фраз­спогадів стає зрозуміло – кожен з них щохвилинно ризикував своїм життям.

Вшанували пам’ять тисячі відданих синів і на офіційному рівні у нашій дер­жаві.

У своєму зверненні з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на те­риторії інших держав Президент України Петро Порошенко наголосив, зокрема, “сьогодні ми вшановуємо мужність воїнів, яким довелось нести нелегку військову службу під час локальних війн, що виру­вали у різних країнах світу, вкотре з гли­боким сумом згадуємо тих, хто віддав тоді найдорожче – власне життя. У збройних конфліктах на чужій землі вони гідно ви­конали свій обов’язок, виявили найвищі моральні якості – особистий героїзм, то­лерантність та милосердя, чим заслужили визнання і вдячність багатьох народів.

Особливо затребуваними є професіо­налізм, військовий вишкіл та патріотизм ветеранів бойових дій нині, коли Україна протистоїть російській агресії”.

Глава держави щиро подякував воїнам за силу духу, волю до перемоги та за само­віддане служіння Батьківщині, а також по­бажав усім міцного здоров’я, миру, успіхів та нових звершень.

Інф. “ЗіО”На фото: неповнолітні, засуджені до

покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, які перебувають на обліку в Красно­армійському ВМ КВІ управління ДПтС України в Донецькій області відвідали ви­ставку, присвячену дню виведення військ із Афганістану під назвою “Час і досі не загоїв біль Афганістану”, яка відкрилась у Красноармійському історичному музеї

ПАМ’ЯТЬ

ЗАПИТУВАЛИ – ВІДПОВІДАЄМО

“Відповідно до пунк­т у 3 р о з д і л у I I

“Прикінцеві положення” За­кону України “Про внесення зміни до Кримінального ко­дексу України щодо удоско­налення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покаран­ня”, цей Закон застосовується за клопотанням засудженої особи, членів її сім’ї або за­хисника, суду, що виніс зазна­чений обвинувальний вирок, протягом двох тижнів з дня

отримання відповідного кло­потання судом або за власною ініціативою суду.

Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Мініс­терства юстиції України від 29.12.2014 р. № 2186/5, зареє­строваних в Міністерстві юс­тиції України 30 грудня 2014 р. за № 1656/26433, адміністрація установи виконання пока­рань за заявою засудженого зобов’язана сприяти йому в

отриманні від судів, інших державних органів та установ документів, що стосуються його особисто, відповідно до вимог законодавства. При надходженні таких документів вони після ознайомлення за­судженого з їх змістом долуча­ються до його особової справи.

У разі потреби, що по­в’язана з реалізацією прав та законних інтересів засудже­ного, копії цих документів на­даються йому адміністрацією установи виконання покарань за його письмовою заявою в п’ятиденний термін.

Слід зазначити, що Ви­щим спеціалізованим судом України у листі від 11.01.2016 року №223 20/0/4 16 було висловлено позицію про за­стосування окремих положень Закону України “Про внесен­ня зміни до Кримінального кодексу України щодо удоско­налення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покаран­ня”, відповідно до якої строк попереднього ув’язнення за

правилами, визначеними у ч. 5 ст. 72 КК (у редакції За­кону), зараховується:

– до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом (станом на 24 грудня 2015 року) набрав за­конної сили обвинувальний вирок та покарання, за яким не відбуто повністю (відповідно до пункту 2 Розділу II “При­кінцеві положення” Закону);

– при призначенні пока­рання за наслідками судового розгляду, якщо особа була попередньо ув’язнена. Тоб­то, дія правила зарахування судом строку попереднього ув’язнення розповсюджується не лише на осіб, зазначених у п. 2 Розділу II “Прикінцеві положення” Закону.

Правила, закріплені у ст. 72 КК, розповсюджуються лише на осіб, яким призначено стро­ковий вид покарання. Довічне позбавлення волі до переліку таких покарань не належить. Не застосовуються ці правила й у випадку заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі внаслідок акта про поми­лування”.

ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ

ЗАГИНУЛИ ЗА БАТЬКІВЩИНУ

ТЕПЛІ РЯДКИ

“Я ,Сергей Романов, отбываю наказание в Винницкой УВП № 1, прошу помощи у редакции “ЗиО” в разъяснении

вопроса о реализации прав согласно Закона Украины “Про внесення змін до кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покаран-ня”, который принят Верховной Радой України 26 ноября 2015 года. Я был приговорен к смертной казни в 1997 году Верховным Судом Крыма. АР Крым оккупирован, и я не могу получить свое уголовное дело. По сути все, кто был осужден Верховным Судом Крыма, теперь не могут реализовать права этого Закона”.

СПЕЦІАЛІСТИ ВІДДІЛУ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ПІДГОТУВАЛИ ВІДПОВІДЬ:

“ОТ ДУШИ БЛАГОДАРНЫ ЗА ГАЗЕТУ…”

“Здравствуйте, уважаемая редак­ция газеты “Закон і обов’язок”.

Пишут вам осужденные Темновской испра­вительной колонии №100. Спасибо большое за вашу газету, за ваш труд, который вы вкладываете в каждую статью. Мы всегда с интересом читаем и от души благодарны за нее.

Пользуясь случаем, хотим поблагодарить наше руководство за их труд, отзывчивость, их службу и человеческое отношение. Спаси­бо большое всем работникам администрации, которые личным примером показывают, как нужно жить, трудиться, относиться к окружающим. Большое спасибо начальнику нашего учреждения О. Найденову, его перво­

му заместителю В. Арзуманову, заместителю начальника учреждения по социально­воспитательной и психологической работе В. Ерохину, начальнику сектора С. Шульге.

Мира вам, благополучия, успехов во всех ваших делах!

А. РЕШИТОВ и В. СИРЕНКО,Харьковская область”

ЇХ НАЗВАЛИ НЕБЕСНОЮ СОТНЕЮ – УКРАЇНЦІВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В КИЄВІ НА МАЙДАНІ, ВУЛИЦЯХ ГРУШЕВСЬКОГО ТА ІНСТИТУТСЬКІЙ. ГИНУЛИ ЗА ЧЕСТЬ, ЗА ВОЛЮ, ЗА ПРАВО БУТИ УКРАЇНЦЕМ І ЗА СВОЮ БАТЬКІВЩИНУ. ГЕРОЇЧНА СОТНЯ, ЗРОБИВШИ ПЕРШИЙ КРОК, ЖУРАВЛИНИМ КЛЮЧЕМ ПОЛИНУЛА У ВИРІЙ ВІЧНОСТІ, СТАВШИ НАШИМИ АНГЕЛАМИ-ОХОРОНЦЯМИ НА НЕБІ.

лютий 2016 року № 7 3ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

НАШ ДАЙДЖЕСТ

АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю

ВЛАДИМИР ПАЛАГНЮК: “ПО “ЗАКОНУ САВЧЕНКО” МЫ ВЫПУСТИМ НА ВОЛЮ 1 ТЫСЯЧУ УБИЙЦ. ОН ДОРОГО ОБОЙДЕТСЯ ГОСУДАРСТВУ”

В КОНЦЕ ДЕКАБРЯ В УКРАИНЕ ВСТУПИЛ В СИЛУ ТАК НАЗЫВАЕМЫЙ “ЗАКОН НАДЕЖДЫ САВЧЕНКО”. СОГЛАСНО ДОКУМЕНТУ, ЗАКЛЮЧЕННОМУ ОБЯЗАНЫ ПЕРЕСЧИТАТЬ СРОК ПРЕБЫВАНИЯ В МЕСТАХ ЛИШЕНИЯ СВОБОДЫ ПО ФОРМУЛЕ: 1 ДЕНЬ В СИЗО КАК 2 ДНЯ В КОЛОНИИ. КАЗАЛОСЬ БЫ, РЕЧЬ ИДЕТ О ГУМАНИЗАЦИИ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА, НО ОНА ОБЕРНУЛАСЬ НЕОЖИДАННЫМИ ПОСЛЕДСТВИЯМИ – НА СВОБОДУ МАССОВО НАЧАЛИ ВЫХОДИТЬ ОПАСНЫЕ ПРЕСТУПНИКИ И ОДИОЗНЫЕ ЛИЧНОСТИ, ТАКИЕ КАК “СУДЬЯ-КОЛЯДНЫК” ИГОРЬ ЗВАРЫЧ И “ДОКТОР ПИ” АНДРЕЙ СЛЮСАРЧУК.

“Українські Новини” расспроси­ли председателя Государствен­

ной пенитенциарной службы Украины Владимира Палагнюка о потенциальных угрозах, которые несет “закон Савченко”, а также о том, что необходимо сделать для того, чтобы исправить ситуацию. (Пропонуємо скорочений варіант – повна версія на сайті інформаційного агентства “УН” – ред.)

– В конце прошлого года парламен-том был принят так называемый “закон Савченко”. Сразу после вступления в силу начались разговоры, что он неправильный, что благодаря ему выходят на свободу преступники, люди, которые очевидно должны находиться за решеткой... Каково Ваше мнение по этому вопросу? Сколько заключенных подали ходатайство о пере-счете себе срока заключения?

– Мы – исполнительный орган, и наша функция – это, в первую оче­редь, исполнение судебных решений по отбыванию наказания теми осужденными, которым суд определил ту или иную меру наказания. Что касается этого закона, то мы его обязаны выполнять, как и все дру­гие законы. И все, что в пределах нашей компетенции, мы делаем: предоставляем первичную информацию, которая необхо­дима для осужденного и для суда.

Что касается сути этого закона, мне, например, как главе пенитенциарной службы он не совсем понятен и непонятны мотивы его принятия. Почему я так заяв­ляю? Потому что под действие этого зако­на попадает около 50 тысяч осужденных и в ближайшее время почти 6 тысяч человек будут освобождены по этому закону до­срочно.

И я сейчас Вам скажу такую цифру: из 6 тысяч осужденных каждый 6­й, который освободится, – был осужден за убийство. И это учитывая ту не совсем хорошую криминогенную ситуацию, которая есть в государстве сейчас. Уровень преступности, к сожалению, большой. И мы сейчас в соответствии с этим законом отпускаем более одной тысячи убийц. Я так думаю, что этот закон очень дорого обойдется государству, потому что, чего греха таить, минимум 60 процентов освобожденных вскоре вернутся обратно в тюрьму. Но их действия повлекут за собой новые невинные человеческие жертвы.

– Зачем же принимался такой закон? Насколько я понимаю, этот так

называемый “закон Савченко” при­нимался с одной целью – освободить невиновных и компенсировать им тяжелые

условия пребывания в изоляции. Но я не вижу, чтобы освобождались невиновные.

Принимали якобы для того, чтобы уменьшить количество арестованных в СИЗО. Но выходят только те, которые осуждены. В СИЗО осужденных почти нет, только арестованные, подследственные и подсудимые, и они не выходят на свободу. У нас 29 СИЗО, почти 16 тысяч заключенных

содержатся в них. Из СИЗО в настоящее время вышло только 160 человек. Это абсолютно не повлияло на загрузку или разгрузку следственных изоляторов.

– Какой выход Вы видите из этой ситу-ации? Вносить изменения в закон?

–Вносить изменения обязательно надо. Какие именно? Я не буду комменти­ровать, решать законодателю. А вообще­то на сегодняшний день было бы рационально его приостановить для доработки и найти какое­то разумное решение этого вопроса в правовом поле.

– Сколько в бюджете на текущий год выделено средств на содержание заключенных?

– На питание выделено примерно 350 млн гривен. Этого почти достаточ­но, учитывая то, что мы имеем свои возможности немножко подкармливать осужденных. У нас есть и подсобные хозяй­ства, сельскохозяйственные предприятия.

Но если по большому счету, то это не так уж и много, в среднем выходит 16­17 гривен в сутки на осужденного.

По обеспечению медикамента­ми, в первую очередь ВИЧ­больных и туберкулезных больных, здесь мы

обеспечены полностью. У нас только есть необходимость в медицинском оборудо­вании для того, чтобы уменьшить коли­чество смертей от сердечно­сосудистых заболеваний.

– Это касательно осужденных, а как насчет работников учреждений? Не секрет, что у них очень низкая зарплата.

– На сегодняшний день работники пенитенциарной службы, особенно млад­шего начальствующего состава, имеют денежное содержание самое низкое среди всех силовых ведомств.

На этот год нам добавили на эту статью расходов почти 500 млн гривен, и мы сей­час работаем над повышением денежного содержания, в первую очередь, рядового, младшего и среднего начальствующего со­става. Зарплаты будут подниматься.

У нас принят закон “О Национальной

полиции”, и работники пенитенциарной службы приравнены к денежному содер­жанию полицейского. Но чтобы нам выйти на уровень оплаты тот, что получает новый полицейский, надо 1,7 млрд гривен. Пока дали только 500 млн.

На содержание всей пенитенциарной службы нам дали всего 3,5 млрд гривен. Поверьте, как минимум, нам надо хотя бы 6 млрд гривен.

– Планируется сокращение? – Конечно же. Мы уже на 6 тысяч со­

кратили, и дальше будет сокращение. По реформированию планируется, предвари­тельно, что пенитенциарная служба будет реорганизована и станет составной Минис­терства юстиции. Работаем над созданием межобластных региональных управлений, которые будут курировать эту систему.

– Имеется в виду, что будет создана должность заместителя министра юстиции по пенитенциарной системе?

– Не будет главы Государственной пе­нитенциарной службы, а будет профильный заместитель министра юстиции. Будут департаменты пробации, исполнения на­казаний, департамент обеспечения...

– В связи с событиями на Донбассе,

очевидно, что сейчас в учреждениях ис-полнения наказаний и в СИЗО содержится много задержанных сепаратистов, боевиков “ДНР”/“ЛНР”. Как они содержатся, вмес-те с другими заключенными или отдельно?

– Много у нас содержится в следст ­венных изоляторах таких арестованных “сепаратистов”. Во всех следственных изоляторах Донецкой и Луганской об­ластей они есть. Это уже наша задача, чтобы обеспечить их безопасность. По­тому что в СИЗО, к сожалению, си­дят и наши бойцы – участники АТО, которые где­то в какой­то степени пре­ступили закон. Конечно, не дай Бог, дать им возможность там встретиться.

Тоже самое и в отношении обычного криминалитета, они локализованы от этой категории. Потому что бандиты – это бандиты, но они не предатели, они наши, они патриоты.

Даже когда мы потеряли контроль над 29 учреждениями в оккупированных райо­нах Донецкой и Луганской областей, мы боялись, что заключенные возьмут оружие и пойдут воевать. Поверьте, осужденные не взяли оружие и не пошли. Они – не воины, они – преступники.

– Я так понимаю, что сепаратисты содержатся в отдельных камерах?

– Они содержатся отдельно и воз­можности пересекаться с другими зак­люченными мы им не предоставляем. Их безопасность обеспечена, содержание достойное.

Тем более, что нет недели, чтоб к этой категории не наведывались правозащит­ники, представители Красного Креста, “Врачей без границ”, члены миссии ОБСЕ, Уполномоченные по правам чело­века... Их так оберегают... Лучше бы они (эти заключенные) так родину оберегали, а не предавали ее.

– Буквально 5 февраля состоялась очередная передача осужденных, а именно 18 человек, с оккупированных территорий на подконтрольную украинской власти территорию. Сколько еще украинских заключенных содержится принудительно в “ДНР“/“ЛНР”?

– На территории Луганской и Донец­кой областей остается, по оперативным данным, около 10 тысяч, а на ноябрь 2014 года было 16 тысяч человек.

Всего удалось забрать 67 человек оттуда. Это те, которые хотят отбывать наказание на подконтрольной Украине территории. Но желает и больше людей, однако “пенитенциарная служба ДНР/ЛНР”, которую сейчас “кормит” Управ­ление исполнения наказаний Ростовской области РФ, не хочет их отдавать.

– Почему? Они держат их в качестве заложников?

– Не знаю. Мне не известно. Лечить их нечем, кормить нечем, все – по остаточ­ному принципу идет. Есть издевательства, побои, стрельба... Я не понимаю, зачем они им. Вот что такое “ДНР”/“ЛНР” – это еще хуже тех бандитов, которые сидят.

Беседовал Олег ЧЕРНЫШ

Закон України від 26 листопада 2015 року № 838­VІІІ “Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування

судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання” набрав чинності 24 груд­ня 2015 року. Відтоді станом на 12 лютого 2016 року його положення застосовано до 10 609 осіб. При цьому звільнено з установ виконання покарань – 2 538 засуджених, зі слідчих ізоляторів – 258 осіб.

Зокрема, на теперішній час з установ, що належать до сфери управління ДПтС України, звільнено:

440 осіб – засуджених за умисне вбивство, 216 осіб – за умисне тяжке тілесне ушкодження, 283 осіб – за злочини, пов’язані з наркотиками, 539 осіб – за розбій, 375 осіб – за грабіж, 524 осіб – за крадіжку. В цілому за формальними ознаками під дію зазначеного Закону підпадає близько

49 тисяч осіб, які тримаються в установах ДПтС України. З них може бути звільнено від подальшого відбування покарання 6 тисяч осіб, серед яких:

– 3 тисячі осіб, які були засуджені за вчинення тяжких злочинів, – 1,8 тисячі осіб, які були засуджені за вчинення особливо тяжких злочинів.

Прес-служба ДПтС України

4 лютий 2016 року № 7ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ

За задумом організаторів свята офіцій­ним урочистим заходам передувала

міжнародна наукова конференція “Євро­пейський пенітенціарний конгрес”. Вказа­ний захід проводився вперше та, у разі успіху, має стати щорічним місцем обміну думками науковців та практичних пенітенціаріїв з приводу питань, які є найпроблемнішими для в’язничних служб Європи.

У конгресі, який відбувся на базі Універ­ситету права та адміністрування м. Жешув, взяли участь понад 70 учасників, в тому числі представники чотирьох держав – Польщі, Словаччини, України та Угорщини. Пред­ставники кримінально­виконавчих служб, науки, судової системи, прокуратури та по­ліції обговорили широкий спектр питань, починаючи від надання загальної характе­ристики відомств, які вони репрезентували, і аж до проблеми трудової зайнятості засу­джених в місцях позбавлення волі.

У першій частині конгресу значна увага виступаючих була присвячена змінам до кримінально­виконавчого законодавства Польщі, які відбулись у 2015 році. При цьому погляди представників різних відомств на одні і ті ж питання не завжди співпадали, що дало можливість провести цікаву та емоційну дискусію. У подальшому слово для виступу було надане кожній з іноземних делегацій. Від імені Державної пенітенціар­ної служби України до учасників конгресу звернувся начальник управління Служби у Львівській області Михайло Дзюдзь, який подякував організаторам за запрошення та побажав учасникам конференції плідної праці та цікавих результатів, які в подаль­шому можна буде реалізувати на практиці. Після цього автор цих рядків поінформував усіх присутніх про структуру, основні засади та завдання діяльності, а також кількісні по­казники Державної кримінально­виконав­чої служби України, звернувши при цьому особливу увагу на зміни кримінально­ви­конавчого законодавства та умови тримання ув’язнених і засуджених, які були здійснені в Україні останнім часом та спрямовані на їх наближення до кращих європейських зразків.

У другій половині засідання конгресу учасникам були запропоновані виступи представників В’язничної служби Польщі, що стосувались проблем працевлаштування засуджених, соціально­виховної та психо­логічної роботи з окремими категоріями в’язнів, забезпечення особистої безпеки персоналу виправних закладів та викорис­тання видів покарання, альтернативних до позбавлення волі.

Підсумовуючи результати напруженої роботи, ректор Університету права та ад­міністрування професор Єжи Послушни висловив впевненість у тому, що проведений захід знайде своє відображення у подальшій практичній діяльності пенітенціаріїв країн­учасниць.

З приводу ідеї та обставин організації вказаного наукового форуму ми поспілку­валися з директором колегіуму права про­фесором Чеславом Клаком:

– У 2015 році наш навчальний заклад відсвяткував своє 25­річчя. Протягом усього часу його існування ми підтримуємо дружні стосунки з виправними закладами Підкарпатського воєводства. Пропозицію полковника Марека Грабека провести у нас наукову конференцію сприйняли з радістю та відчуттям відповідальності за спільний результат.

– Пане професоре, на Вашу думку, чи вдалося задумане?

– Переконаний, що перший Євро­

пейський пенітенціарний конгрес досяг поставленої мети: науковці та пенітенціарії, судді та прокурори почули один одного, намагалися зрозуміти проблеми та пози­цію кожної із сторін. Виступи були досить інформативними, а дискусії толерантними та плідними. Впевнений у доцільності про­ведення таких зустрічей щорічно, при цьому Університет права та адміністрування в м. Же шув готовий виступити, за погоджен­ням з усіма сторонами, постійним місцем його проведення.

Ми поцікавилися думкою про цей за­хід у директора Окружного інспекторату Вязничної служби Польщі в м. Жешув полковника Марека Грабека.

– Пане Мареку, ідея проведення на-передодні професійного свята В’язничної служби наукового конгресу є досить неспо-діваною та дуже цікавою. Хто виступив ініціатором?

– Так, це справді певне новаторство, адже жодне із попередніх святкувань не було настільки тісно пов’язане з науковим середовищем та участю представників інших правоохоронних структур. Ідея наша, і уже зараз можу сказати, що вона вдалась, адже окрім приємних привітань, нагород та ана­лізу діяльності Служби, які будуть зроблені завтра, уже сьогодні ми всі отримали нові знання, думки різних сторін на однакові проблеми, а також почули інформацію про те, як працюється нашим побратимам в сусідніх державах, що їх найбільше турбує і до чого вони прагнуть в своїй роботі.

Після завершення Європейського пенітенціарного конгресу учасники заходу мали можливість здійснити невеличкий екскурсійний тур містом Жешув, столицею Підкарпатського воєводства, та підготува­тись до заходів наступного дня.

За давньою традицією, а як розповіда­ють польські колеги з цього починаються усі офіційні урочистості в їхній країні, святкування розпочалось зі святкового бо­гослужіння в гарнізонному храмі м. Жешув, яке здійснив єпископ Римо­католицької церкви Ян Вонтроба. В подальшому уся святкова процесія переїхала в уже знайомий нам Університет права та адміністрування, де в одній із актових залів відбулось офіцій­не зібрання. Після традиційного внесення прапорів В’язничної Служби Польщі, Неза­лежної профспілки працівників в’язничної служби та усіх воєнізованих формувань, представники яких брали участь в заходах, відбулось представлення усіх спеціально запрошених гостей, серед яких особливо було відзначено генерального директора В’язничної служби Польщі генерала Яцека Кітлінскі, а також делегації іноземних пені­

тенціарних служб, в тому числі українську на чолі з Михайлом Дзюдзем.

З привітанням до учасників свята звер­нувся окружний директор полковник Марек Грабек. Підсумовуючи досягнення та здо­бутки територіального управління, яке він очолює, пан Марек особливу увагу звернув на подальші завдання, які ставить перед В’язничною службою керівництво служби та Міністерство справедливості (аналогічне до українського Міністерства юстиції), в підпорядкуванні якого перебуває служба.

Привітав присутніх і генерал Яцек Кіт­лінскі, який окремо відзначив важливу роль системи виконання кримінальних покарань у структурі державної влади та передав від себе особисто та за дорученням міністра справедливості Польщі усім співробітни­кам В’язничної служби Польщі, їх рідним і близьким щирі побажання щастя, здоров’я, сповнення мрій та нових здобутків у службі.

Левову частку часу урочистостей було виділено на вручення працівникам В’язничної служби Польщі та іншим осо­бам відзнак з нагоди професійного свята.

Після завершення процедури вручен­ня відомчих відзнак слово було надано керівнику нашої делегації М. Дзюдзю. Вітаючи польських “в’язничників” з про­фесійним святом, Михайло Семенович відзначив багаторічну та плідну співпрацю між відомствами наших братніх держав, а також вручив генералу Яцеку Кітлінскі пам’ятний вітальний адрес від імені Голо­ви ДПтС України Володимира Палагнюка та цінний подарунок. Полковник Марек Грабек та окремі співробітники Окруж­ного інспекторату в м. Жешув отримали вітальні адреси управління ДПтС України у Львівській області.

Своїми враженнями про цю подію по­ділився Роберт Когут, директор виправного закладу в м. Жешув:

– Наша співпраця з українським в’язництвом розпочалася досить давно, близько десяти років тому. За цей час ми мали можливість відвідати українські ко­

лонії, наші друзі ознайомилися з нашими виправними закладами. Приємно, що за цей час між нами встановилися справжні дружні стосунки, подекуди навіть на осо­бистому чи сімейному рівні. Приємно отримати відзнаку чи привітання в день нашого професійного свята, особливо приємно, що це вітання від друзів та по­братимів.

До розмови приєднався полковник Марек Грабек.

– Пане полковнику, наскільки, на Вашу думку, є важливою міжнародна співпраця для діяльності кримінально-виконавчих систем наших країн?

– Співпраця завжди корисна і потріб­на, а особливо, якщо вона дає позитивні результати. У випадку польсько­україн­ської пенітенціарної дружби ці результати є значні та суттєві. Спілкуючись з нашими українськими колегами, я кожного разу отримую щось нове, таке, що надалі змо­жу використати в роботі: чи в стосунках з персоналом, чи в забезпеченні умов тримання засуджених, чи в законодавчому регулюванні нашої служби.

Свою думку висловив генерал­майор внутрішньої служби Михайло Дзюдзь:

– Повністю погоджуюся з нашим польським побратимом і, як останній в часі та, мабуть, найяскравіший, можу навести такий приклад: у 2015 році влада міста Львова ухвалила рішення про виділення нам земельної ділянки для побудови ново­го виправного закладу, який відповідав би найсучаснішим вимогам європейського законодавства. Лише виготовлення про­ектно­кошторисної документації такої установи потребує значних коштів, яких сьогодні немає в нашому розпорядженні. Немає коштів, але є друзі: В’язнична служ­ба Республіки Польща вже підготувала від­повідні розпорядчі документи та належним чином завірені копії такої документації і до кінця лютого цього року ДПтС України буде безплатно передано необхідний пакет документів. Маю надію, що в найближчому майбутньому ми знайдемо інвестора і при­ступимо до початку будівництва.

Завершуючи перебування в Польщі, члени української делегації висловили слова вдячності організаторам святкування за чудові умови перебування, насичену та цікаву програму, відчуття підтримки та готовності до допомоги і сприяння, яке ми відчували на кожному кроці.

Залишаючи гостинне місто Жешув, українські та польські пенітенціарії домо­вились продовжити співпрацю та наступ­ного разу зустрітись на українській стороні.

Перетинаючи польсько­український кордон, незважаючи на довгі черги, значно кращі дороги та інфраструктуру з польської сторони, все одно згадується та діє бага­торічна та беззастережна істина – всюди доб ре, а вдома найкраще.

Мирослав ДЕМКІВФото автора

НА ВИКОНАННЯ ОКРЕМОГО ДОРУЧЕННЯ ГОЛОВИ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З 11 ПО 12 ЛЮТОГО ЦЬОГО РОКУ ОФІЦІЙНА ДЕЛЕГАЦІЯ СЛУЖБИ ВІДВІДАЛА РЕСПУБЛІКУ ПОЛЬЩА. ВКАЗАНИЙ ВІЗИТ ВІДБУВСЯ НА ЗАПРОШЕННЯ ОКРУЖНОГО ІНСПЕКТОРАТУ В’ЯЗНИЧНОЇ СЛУЖБИ ПОЛЬЩІ В М. ЖЕШУВ З НАГОДИ СВЯТКУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО СВЯТА ПОЛЬСЬКИХ ПЕНІТЕНЦІАРІЇВ.

ДОЛУЧИЛИСЬ ДО ПРОФЕСІЙНОГО СВЯТА ПОЛЬСЬКИХ ПОБРАТИМІВ

лютий 2016 року № 7 5ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ЗЕМНЕ І ВІЧНЕ

З підлітками обговорили питан­ня духовного та психологічного

здоров’я, поваги до себе та інших. Отже, недарма ці дві теми тісно взаємопов’язані одна з одною. З самого дитинства дітей вчать поважати інших людей і себе, це

є початком культурного розвитку, гар­монійної взаємодії з іншими людьми, соціумом. Юнаків вчили самоповазі та її проявам, висвітлювали тему поваги до інших людей. Формували розуміння того, що кожна людина – індивідуальна

і неповторна, тому потрібно шанувати внутрішній світ і діяльність будь­якої особистості.

Отець Олександр настановив юнаків на постійну духовну працю над собою: викорінення шкідливих звичок та вдо­сконалення проявів моралі і етики.

З юнаками дискутували про те, що духовне і психологічне здоров’я – це не тільки емоційна стійкість, а здатність мужньо долати життєві труднощі та вміння відповідати за свої слова і вчинки.

Хлопці виконали практичні вправи “Закінчи фразу”, “Знайди різницю”, “По­ясни афоризм”, спрямовані на розвиток позитивних психологічних навиків, необ­хідних для ефективної взаємодії в соціумі.

Фахівці разом із хлопцями згадали педагогічні надбання відомих педагогів: В. Сухомлинського, Я. Коменського та А. Макаренка. Окремо зупинилися на розпо­віді В. Сухомлинського “Бо я – людина”. Хлопці пояснили значення життєвого уроку, а зокрема – повага до людини по­винна проявлятися не тільки на словах, але і в реальних вчинках.

Марина ЯКУБОВИЧ

ПРАКТИКА

“ЕКОЛОГІЯ ДУШІ – ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я”ТВОРЧИЙ КОНКУРС

МРІЇ ПРО ЖИТТЯ ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ

НЕЩОДАВНО СЕРЕД ЗАСУДЖЕНИХ ЖІНОК ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №34 ПРОВЕЛИ КОНКУРС ТВОРЧОСТІ НА ТЕМУ: “ЯК Я БАЧУ МОЄ НОВЕ ЖИТТЯ ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ”.

Кожна жінка, перебуваючи за колючим дротом і високою тюремною стіною,

в певний момент замислюється над важливи­ми питаннями: як складеться її життя після звільнення, що чекає її на омріяній волі, з яки­ми труднощами і перепонами їй доведеться знову зіткнутися на життєвому шляху.

Вечер. Первый на свободе день.И снова часть душевной боли Волной нашла и окатила… Да, ведь я совсем забыла, Что значит вольной птицей бытьИ как “не по режиму” жить. Возьму стакан я, выпью и заплачу,Хотя – что слёзы эти значат? Цены им нет, их время – дальние года, Где я наивной, молодой была. Теперь же время “дальше жить”,И надо бы детей родить И дать им путь-дорогу… Та якою б невизначеною або слабкою не

здавалася для багатьох засуджених перспек­тива будування свого майбутнього, усі вони сподіваються, що їх життя істотно зміниться на краще. Адже саме тут, у виправній колонії, багато хто навчився цінувати, здавалось би, звичайні речі, що роблять наше життя повно­цінним і щасливим: можливість піклуватися про рідних та самому відчувати їхню увагу, насолоджуватись материнством, коханням…

Усі роботи, які підготували засуджені до конкурсу, відрізняються за своїм характером, “життєвою трагедію” та ступенем відвертості. Але їх об’єднує одне: кожна жінка не уявляє свого майбутнього без щасливого сімейного затишку.

Вот дверь со скрипом отвориласьПьянит свобода разум мой.И миллион дорог открылось,Но мне достаточно одной – Домой! Домой, где лечат стены,Скорей обнять отца и мать,И всё потерянное времяХочу быстрей я наверстать.Так много у меня желаний.И знаю, много я смогу,Но лишь одна мечта сильнее –Её я в серце берегу:Чтоб топот ножек ранним утромМеня тихонько разбудил,Прикосновением ладошек,Своим теплом заворожил,Чтоб сказанное слово “мама”Окутало своей волной,А я, открыв глаза, отвечу: “Привет, сынок, привет, родной!”

Тетяна КОРОЛЕВИЧ

САМЕ НА ТАКУ ВАЖЛИВУ ТЕМУ НЕЩОДАВНО У КРЕМЕНЧУЦЬКІЙ ВИХОВНІЙ КОЛОНІЇ ПРОВЕЛИ ЗАНЯТТЯ З ВИХОВАНЦЯМИ. ДО УЧАСТІ ЗАЛУЧИЛИ ІЄРЕЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ОТЦЯ ОЛЕКСАНДРА ТА ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ НАТАЛІЮ ЧУМАК.

ВИБІР

У Харківській установі виконання покарань №27 ув’язнені прийняли християнську віру.

У храмі Покрови Пресвятої Богородиці протоієрей Ігор про­водив звичайний обряд таїнства хрещення, але одна ув’язнена, яка приймала християнську віру, була не зовсім звичайною. Ця жінка – уродженка В’єтнаму, за віросповіданням все своє життя була буддисткою. Рішення стати православною християнкою прийшло не відразу. Вона часто спілкувалась на релігійні теми з друзями­християнами, а перебуваючи в неволі, почала вивчати Біблію та запитала у настоятеля храму отця Ігоря про можливість прийняти іншу віру. Разом з іншими ув’язненими Катерина, саме таке ім’я жінка отримала після хрещення, стала християнкою.

Як зазначив начальник установи Євген Бартощак, віра, якщо вона по­справжньому міцна, спроможна допомогти лю­дині подолати всі життєві труднощі.

Дмитро ХОЛОД

ЩЕ ОДНА ХРИСТИЯНКА

ЖИТІЄ СВЯТИХ

ПРЕПОДОБНИЙ ЛУКА ЕЛЛАДСЬКИЙ

20 лютого – преподобного Луки Елладського. Лука Еллад­

ський був родом із грецького міста Касторія. Син бідних землеробів, він з дитинства багато працював у полі, пас овець. В усьому корився батькам і був дуже стриманим у їжі. Часто роздавав жебракам усю їжу та одяг, одного разу віддав бідним майже все насіння, яке потрібно було посіяти на його полі, та Господь дарував йому за милостиню щедрий урожай – більший, ніж Лука збирав будь­коли.

Після смерті батька Лука таємно від матері покинув рідну оселю і пішов в Афіни, де став ченцем у монастирі. Потім, повернувшись до матері, яка сумувала за ним, прожив деякий час у батьківському домі і вже з благословення матері пішов у відлюдне місце, де був монастир Косми і Даміана, і проводив там весь час у постійній молитві і пості. Там Лука прийняв по­стриг від старців­паломників.

За подвиги Господь дарував йому дар пророцтва. Преподоб­ний творив багато чудес, зцілював душевні і тілесні хвороби. Помер святий 20 лютого 946 року.

ПРОРОК ЗАХАРІЯ

21 лютого – пророка Захарія Серповидця. Пророк Захарія

Серповидець із 12 малих пророків (при­близно 520 року до Різдва Христового) був з юнацтва прив’язаний до пророць­кого служіння і став, за дивним словом церковних пісноспівів, “глядачем при­мірних видінь”.

Саме у книзі пророка Захарії містяться докладні відомості про пришестя Месії, про останні дні земного життя Спасителя, про вхід Господній у Єрусалим, про зраду Іуди за 30 срібників і придбання за них землі, про проколення ребра Спасителя, про розсіювання апостолів із Гефсиманського саду, про сонячне затемнення під час хресних мук Спасителя.

Згідно з переказом, цей “істинний богоглагольник” дожив до глибокої старості і був похований неподалік від Єрусалима.

Своїм ім’ям “Серповидець” Захарія зобов’язаний одному зі своїх видінь, у якому він бачив сувій, що летів по небу і був згорнутий у вигляді серпа.

ВЛАСА

24 лютого – святого мученика Власія. Святого Власа вважали

покровителем та захисником домашніх тварин. Одна з легенд розповідає, що він жив у ІV столітті, постійно наглядаючи за бідними людьми й лісовими звірами. Коли в нещасної вдови ненажерливий вовк вкрав кабанця, святий заступник відразу розпорядився повернути вкра­дене.

З цим святим пов’язують і повне закінчення зими: Прийшов Влас – з печі злазь.Пролив Влас олії (тобто води) на дороги – пора зимі за­

бирати ноги.Святий Влас збиває ріг із зими.У цей день свійських тварин кропили святою водою –

проти хвороб. Зазвичай цього дня не працювали, щоб мору на тварин не було. У селах служили великі молебні, освячували паляниці житнього хліба, якими потім годували коней, волів.

Зоряна НАГІРНЯК

6 лютий 2016 року № 7ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ЧИТАЧ – ГАЗЕТА – ЧИТАЧ

Це рядки з листа поціновувача нашої газети Павла Большова з

Темнівської ВК №100 в Харківській об­ласті: “З великим задоволенням пишу вам. Дякую за вашу увагу до моїх листів та творів”. І ми вдячні нашим дописувачам за їхню активну життєву позицію, за те, що вони надсилають нам свої доробки, роблячи перші кроки в поезії. Теми, які автори висвітлюють у своїх творах, дуже різні. І ви, шановні читачі, це бачите, якщо слідкуєте за творчістю талантів, яку виявляють засуджені.

Ось В’ячеслав Філімонов з Домниць­кого ВЦ №135 в Чернігівській області надіслав вірша “В чем жизни суть”, де є такі рядки:

Закон такой есть в жизни –Чтоб достигать успеха и мастерства:Не верь, что можно взять легко –Правда, когда сложно.Смирись, поверь в себя –Непросто нести правду.Найди силы, сокруши внутриГордость, зло, коварство.Когда ты в жизни на пути,

Где плачет боль чужая,Без корысти с добром иди,Чужую жизнь спасая.Неначе продовжуючи тему відпо­

відальності людини за свою вдачу, своє життя, Олександр Москальський з Софіїв­ської ВК №45 в Дніпропетровській області у своєму вірші, який він назвав “Оружие света”, пише:

Свободному не надобна темница,Путь беззаконья – гибельная тьма.Когда пути людей искревлены –Они хотят не мира, а войны.Во тьме идущий, к цели не придет,А наша цель – идти с Христом вперед!Людина за гратами має достатньо часу,

щоб переосмислити свої вчинки, які при­вели її сюди, змінити пріоритети, зважити все у своїх діях та зробити висновки. А якщо ця людина звертається до Бога, при­ймає його у своє серце, ми маємо надію, що така людина повернеться в суспільство іншою, з іншими моральними правилами. Про це йдеться у вірші “Я вам не лгу” Сергія Пушкіна із Замкової ВК №58, що в Хмельницькій області:

Ведь наши дни еще не сочтены.Что ищем мы? Чего желаем?И почему, когда находим, то теряем?Оставьте, право, суету.Всевышний рядом –Я вам не лгу!Он – свет заблудшим и усталым!Я вам не лгу!Редакція завжди підтримувала і під­

тримує тих, хто робить перші кроки в поезії, публікує їхні вірші і твори. Ми на­даємо таку можливість, щоб людина мала себе розвивати, заповнювати час у неволі чимось корисним, а творчість завжди відновлює душу, надихає на спілкування з прекрасним, навіть лікує.

То ж газета, неначе лікар, лікує ваші душі, щоб вони не зачерствіли, не зне­вірилися, не вмерли. Через газету ми відповідаємо на ваші запитання – про це повідомляється на її останній сторінці.

І як пише Павло Большов: “Нехай Господь здійснить усі ваші бажання, дасть міцного здоров’я, щастя і якнайбільше світлого і доброго.” Пишіть!

Вікторія ЦВЄТКОВА

“ВДЯЧНИЙ ЗА ПУБЛІКАЦІЮ МОЇХ ПЕРШИХ ДОРОБОК…”

ПРОШУ ТЕБЕ…Прошу тебе як та, що вже була,Але щомиті зустрічі чекає, –Не зраджуй ні себе, ані життяНіколи. Я тебе благаю!Тримай синицю щастя у руці,Будь-де не кидай щастя своє,А ненависть із серця відпусти.Хай буде краща в світі доляТвоя! Прошу тебе, за всеНавчись прощати та любити,Боротись за життя своєІ мрію, щоб її здійснити.Прошу тебе як та, що вже була,Але любити все ж не перестане, –Так гідно проживи своє життя,Щоб жодних слів поганих не казали.Прошу тебе як та, що знов будеЗ тобою, рідний, до заходу миті, –В моїм житті ти був і єЯк найцінніший скарб у світі!Тому я знов прошу тебеЯк та, що любить і чекає, –В своїм житті залиш мене!Скажи, що ти мене прощаєш…

Наталія ДУБОВА,м. Харків

У ОКНАУзор ложится на стеклоЯ вспоминаю твои рукиМорозный день, а мне теплоИ словно не было разлукиА за окном снежинок балКружится в вальсе беломНапоминая первый танец нашВ котором вел тебя несмелоУкроет землю первый снегКовром пушистым, белоснежнымЯ возвращаюсь вновь и вновьТуда, где поцелуй твой нежныйСнег и ветер в елях хороводятОдевая праздничный нарядМне не забыть твою улыбкуИ твой родной и скромный взглядВьюга след наш заметаетГде мы с тобой рука в рукеИ только звездочка мерцаетНапоминая о тебе

Руслан ШКАРУПА,г. Харьков

ПОВЕРНЕННЯКоли прийде до нас з тобоюХолодна, втомлена зима,Ти з запізнілою любов’юПрийдеш до мене не сама.І я подякую величноТвоєму сину і тобіЗа те, що день нас втішив звичноІ не карав, мов на суді.

НЕ ВЕРНУТИНе вернути нам торішню осінь,Тих, кого немає вже в живих,І того, кого чекаєм досі,Не вернуть із років крижаних.Ту любов, що в зорянії ночіТак давно, чудово й наяву,Цілувала наші юні очі,П’ючи з личка весняну красу.Не вернути нам батьків додомуОбірвалась їх життєва нитьВ тих степах, де гуркіт злого громуВогнищами в пам’яті горить.Не вернути те, що ми прожили,День, який сьогодні знов мина,Те, що ми учора загубили,Не вернуть, не випити до дна.

ПОПРОСИ ПРОЩЕННЯТи до моєї хати із дорогиЗлість сердечних громів не неси,Не кидай блиск очей в мої ноги,А прощення в синів попроси.І вгамуй освятителем нерви,Давні злості добром загаси,Аби те, що відбулося, стерти.Ти прощення в синів попроси.

Микола ДЗУДЗЕЛО,Миколаївська область

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС “ДЗЕРКАЛО”

ЧИТАЦЬКА ПОШТА

ЛЮБОВЬ(Эссе)

Я могу тебя очень ждать,Долго-долго и верно-верно,

И ночами могу не спать.Год, и два, и всю жизнь, наверное!

Э. АСАДОВ

Как нестерпимо тяжело любить на расстоянии,

преодолевая те невыносимые барьеры, которые так щедро нам расставила злая судьба. Зная, что твой любимый совсем ря­дом, проходить мимо и не иметь возможности подойти. Обни­мать и целовать глазами, как нищий выискивая в толпе его взгляд, а потом быстро опускать глаза, боясь выдать свою боль и тоску. Воровать свою любовь, выискивая мгновение для крат­ковременного общения, а потом от бессилия говорить какую­то чушь только потому, что хо­чется сказать гораздо большее. Стонать в отчаянии, плакать ночами, разрывая душу…

Если бы ты только знал, как мне хочется просто обнять тебя крепко­крепко и никогда не выпускать из своих объятий, нежно прижаться своей хо­лодной щекой к твоей ладони и замереть так на всю жизнь. Слиться с тобой воедино и жить, и умереть только с тобой. Мне ведь ничего не надо – просто быть с тобой рядом: быть тенью в жару; прохладным ветром надежды и добрых перемен – в тяжёлые минуты; чистой родниковой водой – в часы жажды и искушений; тёплым игривым бликом солнца, когда тебе грустно; ласковым огнём в камине – в холодные зимние вечера; манящим мотыльком, летящим на пламень свечи – в ночи… Ты просто об этом знай!

Когда у тебя нет желания дышать, знай, что от твоего вздоха зависит дыхание мно­гих. Когда у тебя нет желания есть, знай, что кто­то готов поделиться с тобой последней крошкой, лишь бы ты был сыт. Когда у тебя нет желания рабо­

тать, знай, что от твоей работы зависят судьбы многих. Когда у тебя нет желания жить, вспомни обо мне!!! Что же тогда будет со мной?.. Ведь ты для меня гораздо больше, чем просто “ Ты есть!..” Ты для меня вся Вселенная! И если я потеряю тебя – я потеряю всё!..

Умоляю тебя – услышь меня, услышь меня сердцем! Поверь мне! Я отдаю тебе своё тепло! Ты просто знай – я всегда есть, я рядом! Я люблю тебя до безумия и верно жду… Я всегда буду ждать. Ведь настоящая любовь (а тем более, если она взаимна!) не умирает. Она как маяк в океане! Её свет зачас­тую недосягаем, но именно он указывает путь, укрепляя веру, даря на дежду. Кто нашёл однажды свою любовь и борется за неё, кто искренне верит, кто преданно ждёт, тот обязательно дождётся. Сильный духом – силён во всем, и его не испугают ни время, ни расстояние.

Пока живы вера и на­дежда, всегда живёт любовь. Чистая, родная, прекрасная, верная, недосягаемая – но она наша! И если ей судилось быть испытанной временем, то она должна пройти это испытание. Ведь великое начинается с малого.

Настоящая любовь как вино: чем дольше выдерживается временем, тем становится всё крепче и сильнее. Теперь я пони­маю, что означает высказывание – “вино веры, вино надежды”. Кто знает, может быть, когда­нибудь мы вместе и откроем бутылку того самого вина…

“Наверное, мы попросили друг друга у Бога или Он Сам так решил. Ведь если встреча не предназначена людьми, она предназначена Богом…”

Я верю, что в жизни ничего не происходит просто так. И если однажды “два одиноче­ства”, преодолев вселенские расстояния, наперекор всему и всем всё же встретились и открыли свои сердца друг другу,

если Небесный Отец, увидев их искренность, благословил их, то они просто обязаны бороться за свою любовь!

Помнишь надпись с золотых камушков: “Жена, рабыня, друг, сестра…”? Любую мысль можно контролировать, пока она не воплотилась в слово. Её можно утаить, спрятать от других, её можно воплотить или уничто­жить, пока она является всего лишь мыслью. Но слово… Оно уже материально. Любое бро­шенное нами слово, будь оно плохое иль хорошее, оно не уми­рает, но со временем отобразится в вечности. А если слово ещё материализовалось в действие, то оно начинает жить самостоя­тельной жизнью, и тогда оно уже контролирует наш разум…

Я не жалею о тех словах, что были написаны. Я их под­тверждаю!..

Тяжело разобраться в неиз­вестном, но я отчетливо слышу голос своего сердца. Нельзя изменить то, что уже давно про­изошло. Я многого ещё не знаю, но это знает моё сердце!

Я знаю, что тебе сейчас очень тяжело, ты разочарован и опустошён, тебе холодно и одиноко. Ты совершенно один – без поддержки, без семьи, без любви, без тепла. И даже одеяло тебя уже не греет в ночи… А я… Я так далеко… и так далека… Я расстраиваю тебя, причиняя нестерпимую боль, разрывая тонкую серебряную нить нашего единения… Но все же – я так сильно люблю тебя!!!

В наших руках наше бу­дущее, и только от нас самих зависит, каким оно станет – “прекрасным иль ужасным…” Я сделаю все, чтобы наше будущее было прекрасным!!!

Я кричу в небеса: “Прости меня, мой родной, прости и по­верь! Я смогу отогреть твоё ис­страдавшееся сердце – ведь я так люблю тебя!!! И даже в холодную зимнюю стужу тебе уже не будет холодно, но будет тепло и уют­но, потому что я буду рядом. Я

всегда буду рядом! Поверь мне!!!”Посмотри – на улице выпал

снег! Это твой первый снег. Это наш с тобой первый снег. И пус­кай он только еле­еле покрыл землю, но всё же он вселяет на­дежду, что у нас с тобой всё самое прекрасное ещё будет впереди.

Ты, трусишка, боишься зимней стужи, но она не так страшна, если мы её переживём вместе! Даже на расстоянии я согрею тебя своим теплом, своей любовью и нежностью. Я незримо обниму тебя, укутаю твои уставшие мужественные плечи своей тёплой шалью, согрею своим дыханием твои озябшие руки. Придет время, и мы вместе длинными зимними вечерами будем сидеть у камина, я нежно прижмусь к тебе, а ты мне будешь рассказывать свои сказки – мы ведь ещё так много друг другу не успели сказать! А ещё мы не “купались” в снегу, не “ели” ёлки… Помнишь?

Я куплю подсвечники и разноцветные свечи, но за­жигать их не буду. Я непре­менно дождусь тебя, и ты сам зажжёшь их – ты ведь этого так хочешь?!. И мы ещё обязательно откроем бутылку нашего годами выдержанного вина – вина веры, вина надежды… Я непременно дождусь тебя – ведь я так сильно тебя люблю!!!

Пока живет наша любовь – будем всегда живы мы. Вмес­те мы всё сможем, вместе мы всё преодолеем. Я смогу стать сильной, я обязательно стану сильной и, несмотря ни на что, я выживу, воспрянув, обрету свободу и воспарю над своим собственным “я”! Я обязательно достигну той небесной высоты, на какую ты меня воздвигнул, я обязательно всему научусь – ведь я твоя Королева! И кто знает, может быть, когда­нибудь ты ещё вспомнишь обо мне и про­стишь меня…

Ведь я так сильно люблю тебя!!!

Елена НАУМОВА,г. Днепродзержинск

НАМ ПИШУТЬ

лютий 2016 року № 7 7ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

Іван Карпенко­Карий у своєму листі до дочки в Париж (1912 р.) писав:

“Ні один народ в Європі не пережива того, що ми, українці, в 20­му сторіччі! Тоді як усі давно вже знають, хто вони, – ми тільки починаємо довідуватися, тоді, як усі давно в яснім признанню своїх прав національних і вселюдських мають задо­волення і йдуть до широких вселюдських бажань, – ми тільки просинаємось. І все те, що другі мають, треба здобувать.

Коли француз, німець, поляк і інші відомі всьому світу, ми, мов яке дике плем’я, забуте і затерте, починаємо під­німать з темряви голову і лізти на гору, на слизьку гору, щоб звідтіля і нас побачили. А ті, щоб раніш вилізли і зайняли свої міс­ця в світовій комедії, – не пускають нас, бо бояться, що ми зіпсуємо мізансцену. Тяжка боротьба, але надія, що виліземо, дає нам сили до культурної праці! Горе наше, що не маємо ще сильної інтелі­генції, що ще багато людей лічать нашу мову мужицькою і соромляться скрізь нею говорити, а вона ж дзвінка, а вона ж красна і блискуча, тільки треба уміть нею користуватись, джерело, з котрого тече ця мова, чудове і величезне – 30 мільйонів народу, який, правда, ще не знає, хто він, але дізнається!”

Є мови більш й менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здо­були світову славу, та наймиліша й найдо­рожча для людини – її рідна мова. Бо вона не тільки зберігає світлі спогади з життя

людини й зв’язує її з сучасниками – в рідній мові чується голос предків, у ній відлунюють перегорнені сторінки історії свого народу.

Славнозвісний російський артист Л.Собінов, приїхавши на гастролі 1926 року до Харкова, де він співав у опері Ваг­нера партію Лоенгріна, записав таке своє враження від української мови: “Коли я одержав переклад Лоенгріна українською мовою й тоді ж, сівши за рояль, проспівав знамените звернення до лебедя, я мимо­волі закричав: та це­бо звучить зовсім

по­італійському: гарно, звучно, високо й поетично”.

І як не згадати вірша українського по­ета Олександра Олеся, який писав:

Як довго ждали ми своєї волі слова,І ось воно співа, бринить.Бринить-співає наша мова.Чарує, тішить і п’янить.Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,Що рідну мову нам зберіг.Зберіг в таку страшну негоду,Коли він сам стоять не міг.

Зоряна НАГІРНЯК

ДОБРА СПРАВА

“НАВЧИ ДРУГА РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ”

УЖЕ НЕ ПЕРШИЙ РІК У СТОЛИЦІ І В ІНШИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ ШИРИТЬСЯ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ПРОЕКТ “БЕЗПЛАТНІ КУРСИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ”. ЦЕ СПРАВДІ ДОБРА СПРАВА, БО У ЗВ’ЯЗКУ З РОСІЙСЬКОЮ ОКУПАЦІЄЮ КРИМУ І БОЙОВИМИ ДІЯМИ НА ДОНБАСІ У РІЗНИХ МІСТАХ УКРАЇНИ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ ВИМУШЕНІ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ, ЯКІ ЗАЛЮБКИ ВІДВІДУЮТЬ ЦІ КУРСИ.

Запрацював цей проект і в україн­сько­мовному Тернополі. Коор­

динатором його стала доцент місцевого національного технічного університету імені Івана Пулюя, кандидат філологічних наук, лауреат літературно­мистецької пре­мії імені братів Лепких Наталія Гавдида, яку я знаю особисто. Знаю її одержимість, бажання навчити молодь і взагалі усіх мешканців міста розмовляти літературною українською мовою.

Як розповідає пані Наталія, спочатку на курси прийшли дві етнічні росіянки­переселенки, а потім кількість охочих навчитися грамотної української мови побільшало. На заняттях викладачі по­єднують вивчення мови з українською літературою, культурою, традиціями.

Вони працюють під гаслом: “Навчи друга розмовляти українською”. Такий державницький підхід до вивчення рідної мови свідчить про високу свідомість енту­зіастів і любов до своєї країни.

Зоряна НАГІРНЯК

21 ЛЮТОГО – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

О РІДНЕ СЛОВО, ХТО БЕЗ ТЕБЕ МИ?

Учому особливість і своєрідність цього словника, проаналізував

один із найавторитетніших учених­мово­знавців ХХ століття Юрій Шевельов (1908­2002). За його поясненням, пе­редусім у тому, що він відбив “суто на­родну мову, без “кованих” слів, що стали з’являтися після 1870 року”, а також у тому, що в ньому “майже завжди зазна­чено місцевість, звідки походить слово”, попри зібрання “запасу слів живої мови (переважно сільської), словник зумів уникнути надмірної регіональності”; подано не тільки лексику, а й українську фразеологію з поясненням її походження.

Це не просто словник перекладного

типу, а й у багатьох випадках з тлумачен­ням російською мовою українських слів. Борис Грінченко подав у своєму словнику цілу низку слів з галицьких джерел, бо він так сформулював і втілив у життя свій мовний ідеал: “Мова тоді тільки буде і найкращою, і найрозумнішою, коли в основі її буде народна мова Наддніпрян­ської України з потрібними додатками з народної мови буковинців або галичан”.

Коротко окреслимо факти створення цього словника. Коли 1862 року закрили журнал “Основа”, де за ініціативою Пан­телеймона Куліша почали збирати слов­никові матеріали, стара київська Громада з 1864 року стала їхнім власником.

Працю над матеріалами для словника (збирання, систематизація, редагування тощо) хоч і повільно, з перервами, але поступово продовжували, а керували нею мовознавці П. Житецький, В.Науменко, Є.Тимченко. Так тривало до 1902 року.

Із 1884 року у сфері духовного життя українців стрімко піднеслася надзвичай­на, могутня постать Бориса Грінченка – освітянина, письменника (поета, проза­їка, драматурга, публіциста), журналіста, фольклориста, науковця, перекладача, упорядника, видавця, громадського і партійного діяча (член УРП). Не помітити цього було неможливо.

Високо оцінивши енциклопедичну обізнаність, грандіозну працездатність і працелюбність, українотворчу спря­мованість усього доробку Б.Грінченка (в умовах бездержавності України, усі­ляких перешкод і заборон), українські

вчені й громадські діячі спинили свій вибір на Грінченкові, запропонувавши йому очолити остаточне порядкування і редагування матеріалів майбутнього українсько­російського словника. І не помилилися.

Після сумнівів і вагань Б. Грінченко прийняв пропозицію. А коли його радни­ками зголосилися бути видатні мовознав­ці Павло Житецький (1837­1911), Кость Михальчук (1840­1914), Борис Грінченко з 1902 року поринув у вир копіткої, часом невдячної роботи (подолання цензурних заборон, науково­практичних неузгодже­ностей тощо).

Усього за чотири непередбачувано тяжкі роки, тобто 1906­го, підготовлені матеріали направили до найвищого в Російській імперії професійного центру – Російської академії наук. Їм було при­суджено другу премію М.Костомарова “за лучший малорусский словарь”.

За рік остаточних погоджень, уточ­нень довгоочікуваний “Словарь україн­ської мови” за редакцією, упорядкуван­ням Бориса Грінченка з додатком його власних матеріалів почали виходити: 1907­й – 1 том (А­Ж), 1908­й – ІІ том (З­Н), а 1909­й – ІІІ (О­П) і ІV том (Р­Я).

Нині сила та велич Грінченкового словника і далі хвилює його вірних друзів і недругів. Бо “слід, залишений Грінчен­ком в історії української культури, – за визначенням відомого публіциста і мо­вознавця світлої пам’яті Анатолія Погріб­ного, – по­справжньому неперебутній”.

Зоряна НАГІРНЯК

ДО ДЖЕРЕЛ

ДУХОВНІСТЬ

МОВА – НЕОЦІНЕННИЙ СКАРБ НАРОДУ. ОВОЛОДІТИ ЦИМ СКАРБОМ МОЖЕ ЛИШЕ ТОЙ, ХТО ПОСТІЙНО ДОКЛАДАЄ ЗУСИЛЬ, ЩОБ ОПАНУВАТИ СКЛАДНУ НАУКУ РІДНОЇ МОВИ. АДЖЕ ВОНА НЕ ЛИШЕ ЗАСІБ СПІЛКУВАННЯ ЧИ СПОСІБ СПРИЙМАННЯ СВІТУ, ВІДТВОРЕННЯ ЙОГО У СВІДОМОСТІ ЛЮДИНИ. ЯК ОСНОВА ДУХОВНОСТІ НАРОДУ МОВА Є ПІДМУРІВКОМ ІСНУВАННЯ НАЦІЇ.

ТВОРЧІСТЬ

МОНОЛОГ МОРДОВСЬКИХ ЯЛИНЧасом мені здавалося: навіть мордовські ялини, що виросли на українських кістках, володіють українською мовою.

М. РуденкоМи – українки, українки, Розп’яті родички раїнки,Сумні сестриченьки тополі,Що мерзне в українськім полі…Ми України не зреклися,Хоч мертві, а з колін – звелися…Ми всі – ялини і смереки –До скону літ – лиш зеки, зеки…Та, попри все, ми – українки,Нас не зламали, ні, застінки,Не розчахнула нас наруга –Ні – шоста, ані – тридцять друга…Ми з серця болю почалися,Щоб віти неба напилися,Щоб крони волі скуштували,Щоб нас вкраїночками звали!Ми – українки: сестри, нені,Хоч, доки глуму, – безіменні…Але душа у нас всезряча,На зло катам – животворяча…Сльоза у нас – і та крамольна,Бо наша місія – визвольна:Ще будем волю цілувати,Раз нас вкраїночками звати…Душа у нас з вогню – не з глини,Кора ж – мордовської ялини…Ми – українки, діти болю,З-за дроту надивляєм волю.Ми не забули нені мову, –Таку – м’яку, таку – громову!І в засланні, де чорні грати,Вона нас вчить перемагати…

Юрій КИРИЧЕНКО

УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ВЖЕ ЦІЛЕ СТОЛІТТЯ ЗВЕРТАЄТЬСЯ ЗА КОНСУЛЬТАЦІЄЮ, ПОРАДОЮ, НАУКОЮ ДО ЄДИНОГО НЕЗАМУЛЕНОГО УКРАЇНСЬКОГО ДЖЕРЕЛА – “СЛОВАРЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ” БОРИСА ГРІНЧЕНКА.

ГРІНЧЕНКОВИЙ СЛОВНИК

8 лютий 2016 року № 7ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

КАЛЕЙДОСКОП

Фінансові реквізити: рахунок ДЗД ДПтСУ, с/р №31251201201887 в ГУДКСУ в м. Києві, код бан­

ку 820019, ЄДРПОУ 08565003. Свідоцтво платника ПДВ №200062177.

Інд. под. № 085650026068

ГазетаДержавної

пенітенціарної служби України

Адреса редакції: 04050, м. Київ50, вул. Ме льни кова, 81.

Телефон: 4810562; еmail: zio@kvs.gov.ua

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Думки авторів публікацій

не завжди збігаються з точкою зору редакції. Редакція залишає за собою право редагувати матеріали. За

точність викладених фактів відповідальність несе автор. Художні твори друкуються мо­вою оригіналу. При використанні наших

публікацій посилання на “Закон і обов’язок” обов’язкове.

Головний редакторОксана

ВЄЛКОВА-ЛАГОДАСвідоцтво

про реєстраціюКВ №9609

від 21.02.2005р. Ціна договірна.

Рукописи і фотознімки не повертаються і не рецензуються. Відповідальність за достовірність

реклами несе рекламодавець.

Передплатний індекс 23102Наклад: 38500

Замовлення № 46056ТОВ “МЕГА­ПОЛІГРАФ”,

м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

Завдяки датчикам руху, якими конструкцію оснастили інже­

нери, рослини при появі перехожих подають електричний сигнал повітря­ному компресору, який починає мит­тєво наповнювати порожні бутони повітрям. Тоді вони розпускаються на очах у людей, що проходять поруч.

Особливо вражає, коли прибуває трамвай, тоді всі чотири квітки, ніби вітаючи пасажирів, синхронно розкри­ваються. Вони схожі на яскраві маки, в центрі яких в темний час доби запалю­

ються ліхтарі. Переведені в режим очіку­вання, квітки ледь похитуються на вітрі.

Сьогодні ці квіти є частиною інфра­структури міста. І діти, і дорослі від них просто в захваті. Місцеві жителі вже вва­

жають штучні квіти однією з визначних сучасних пам’яток древнього Єрусали­ма. Подивитися на це диво інженерної думки приходять безліч туристів.

Інф. “ЗіО”

ЦІКАВИНКИ СВІТУ

В ЄРУСАЛИМІ, НА ПЛОЩІ VALLERO, З’ЯВИЛАСЯ ДОСИТЬ ЦІКАВА СКУЛЬПТУРА, ЩО ЗОБРАЖАЄ ГІГАНТСЬКІ КВІТИ, БУТОНИ ЯКИХ РОЗКРИВАЮТЬСЯ ПРИ ПОЯВІ ЛЮДЕЙ. АВТОРИ ЦІЄЇ ЯСКРАВОЇ ІНСТАЛЯЦІЇ ЗАБЕЗПЕЧИЛИ ЇЇ ДАТЧИКАМИ РУХУ. ЗРОЗУМІЛО, ГІГАНТСЬКІ РОСЛИНИ З 9-МЕТРОВИМИ СТЕБЛАМИ МАЮТЬ ШТУЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ.

СКАНВОРД

ПЛАСТИР РОЗПІЗНАЄ НАГНОЄННЯ РАНИ

НІМЕЦЬКІ ВЧЕНІ РОЗРОБИЛИ ПЛАСТИР-ІНДИКАТОР, ЯКИЙ ЗМІНЮЄ КОЛІР ПРИ РОЗВИТКУ В РАНІ ІНФЕКЦІЇ.

Як повідомляє Укрінформ з посиланням на Daily Mail, обробка і закриття рани

пов’язкою або пластиром не завжди повністю оберігає від інфекції, що викликає нагноєн­ня. Причому така інфекція може розвиватися значно швидше, ніж станеться заміна плас­тиру. Щоб розпізнати нагноєння на ранніх стадіях, дослідники з Фраунгоферівського дослідницького інституту модульних твердо­тілих технологій розробили пластир­індика­тор. Його дія базується на тому, що інфекція змінює кислотно­лужну рівновагу тканин.

Здорова шкіра і неінфікована рана мають рН (водневий показник) нижче 5. При розвитку інфекції рН зростає до 6,5 – 8,5. Індикатор у ма­теріалі, з якого виготовлений пластир, реагує на зміну рН, змінюючи жовтий колір на фіолетовий.

Прототип пластиру був успішно перевірений у лабораторії. На теперішній час плануються його клінічні випробування на базі дерматологічної клініки Регенсбурського університету.

Зоряна НАГІРНЯК

НОВАЦІЇ

– Здравствуйте, дедушка!– Денек добрый, сынок!– Можно Вас задержать на

минутку?– Э, э…– Нет, нет. Мы просто мони­

торинг проводим. Общественное мнение выясняем.

– В смысле? – Опрос ведем: как жизнь,

куда идут реформы?– И куда же они идут?– Нет, это я Вас спрашиваю.– А почему Вы меня, а не я

Вас? Вот Вы человек молодой, на вид крепкий. Вам эти реформы и двигать.

– Дедушка, я не реформатор, я студент. Всю нашу группу на­няли мониторинг проводить за 20 баксов на нос…

– А кто нанял­то?– Одна организация.– А­а, уже понятней.– Так будете отвечать?– А двадцать факсов – это

сколько?– Не факсов, а баксов – это

по­нашему 500 гривен.– Эх, сынок, по­нашему мы

и за девяносто рублей в месяц жили. А пятьсот гривен – это аккурат половина моей пенсии за пятьдесят лет трудового стажа. А у тебя стипендия какая?

– Дедуля, Вы памятник ле­гендарному герою Щорсу знаете?

– А то как же?– Так вот, когда мы, получив

стипуху, идем по бульвару мимо, лошадь, что под ним, ржет над нами. А теперь правительство реформаторов и вовсе нас без стипухи оставит. Дедуля, я по­следний раз Вас спрашиваю, будете отвечать на анкету?

– На какую анкету?– На а­но­ним­ную. Это

значит – без имени, без фамилии.– Тогда валяй – буду.– Вы за демократию?– Да. – За свободу?– Да.– За плюрализм?– Да.– За тоталитаризм?– Да.– За унитарное устройство?– Да.– За федеративное устрой­

ство?– Да.– За конфедеративное уст­

ройство?– Да.– За портативное устрой­

ство?– Да.– За союз с НАТО?– Да.– За союз с СНГ?– Да.– За союз с ДДТ?– Да.– Понял, дед, понял, ты

прикалываешься?– Да ты что, сынок! Ты еще

запиши – за повышение цен на электроэнергию, газ, отопление, за снижение размера пенсий. Единодушно одобряю снятие трамвайных путей с Контракто­вой площади и прокладывание их по обе стороны памятника Владимиру Крестителю. Ты не серчай. Как нам скажут, так мы потуже и затянем, и за то и прого­лосуем. Такой уж у нас маркетинг.

– В смысле менталитет?– Угу. И мониторинг тоже…

Михаил ФРЕНКЕЛЬ

ГОСТРИМ ПЕРОМ

ВАС ВІТАЮТЬ КВІТИ!

КУДА ИДУТ РЕФОРМЫ?!

Відповіді на сканворд у №6