· 2 Економічний вісник Донбасу № 1 (31), 2013 Науковий журнал № 1 (31) 2013 Заснований у 2004 році Свідоцтво про

1Економічний вісник Донбасу № 1 (31), 2013

ЕКОНОМІЧНИЙ

2013 № 1 (31)

науковий журнал

ВІСНИК ДОНБАСУ


Науковий журнал№ 1 (31) 2013

Заснований у 2004 роціСвідоцтво про державну реєстрацію КВ № 14442-3413 ПР видано Міністерством юстиції України 14.08.2008 року

Журнал внесений до переліку наукових фахових видань України (економічні науки).Постанова Президії ВАК України від 14 жовтня 2009 р. № 1-05/4

Рекомендований до друку рішеннями Вчених радІнституту економіки промисловості НАН України (протокол № 10 від 20.12.2012 р.)

Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 6 від 24.01.2013 р.)Журнал включено до переліку видань реферативної бази даних „Україніка наукова”

(угода про інформаційну співпрацю № 30-05 від 30.03.2005 р.)Засновники:

Державний заклад „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”,Інститут економіки промисловості Національної академії наук України

Міжнародна наукова радаГолова Ради – Амоша О. І., академік НАН України, доктор економічних наук, професор,

директор Інституту економіки промисловості НАН України (м. Донецьк, Україна)Курило В. С., академік АПН України, доктор педагогічних наук, професор, президент Луганського

національного університету імені Тараса Шевченка (м. Луганськ, Україна)Пономаренко В. С., доктор економічних наук, професор, ректор Харківського національного

економічного університету (м. Харків, Україна)Величко Адамов, доктор, професор, ректор Господарської академії ім. Д. А. Ценова (м. Свіштов, Болгарія)

Шимов В. М., доктор економічних наук, професор, ректор Білоруського державного економічного університету (м. Мінськ, Білорусь)Вольчик В. В., доктор економічних наук, професор Південного Федерального університету (м. Ростов, Росія)Павлов К. В., доктор економічних наук, професор Іжевського державного університету (м. Іжевськ, Росія)

Фатєєв В. С., доктор економічних наук, професор Гродненського державного університету (м. Гродно, Білорусь)Хагеманн Н. PhD (Economics), Центр дослідження навколишнього середовища ім. Гельмгольця, (м. Лейпціг, Німеччина)

Краузе Г., Dr. Hab (Тechnique), президент Міжнародного центру науки і техніки (м. Кирхмезер, Німеччина)Данило Лучес, PhD (Economics), професор, Західний Університет Тимішоари, (Румунія)Богдан Надолу, PhD (Economics), професор, Західний Університет Тимішоари, (Румунія)

Кушнірович Н. О., PhD (Economics), доцент, Академічний центр Руппін (м. Емек Хефер, Ізраїль)Столяров В. Ф., доктор економічних наук, професор, ректор Буковинського університету (м. Чернівці, Україна)

Редакційна колегія:Головний редактор

Ляшенко В. І., доктор економічних наук, старший науковий співробітник (м. Донецьк)Заступник головного редактора

Матросова Л. М., доктор економічних наук, професор (м. Луганськ)Відповідальний секретар

Чеботарьова Н. М., кандидат економічних наук, доцент (м. Луганськ)Заступник відповідального секретаря

Скороход Н. М., кандидат економічних наук, доцент (м. Луганськ)Члени колегії:

Александров І. О., доктор економічних наук, професор (м. Донецьк)Амоша О. І., академік НАН України, доктор економічних наук, професор (м. Донецьк)Булєєв І. П., доктор економічних наук, професор (м. Донецьк)Дементьєв В. В., доктор економічних наук, професор (м. Донецьк)Драчук Ю. З., доктор економічних наук, старший науковий співробітник (м. Луганськ)Дубницький В. І., доктор економічних наук, професор (м. Донецьк)Єськов О. Л., доктор економічних наук, професор (м. Краматорськ)Кабанов А. І., доктор економічних наук (м. Донецьк)Калінеску Т. В., доктор економічних наук, професор (м. Луганськ)Костирко Л. А., доктор економічних наук, професор (м. Луганськ)Макогон Ю. В., доктор економічних наук, професор (м. Донецьк)Махортов Ю. О., доктор економічних наук, професор (м. Луганськ)Тараш Л. І., доктор економічних наук, старший науковий співробітник (м. Донецьк)Хоменко Я. В., доктор економічних наук, доцент (м. Донецьк)

Випускаючий редакторЛобода С. М.КоректорВасильєва В. В.

Економічний вісник ДонбасуЭкономический вестник Донбасса

Economic Herald of the Donbas

© Інститут економіки промисловості Національної академіїнаук України, 2013

© ДЗ „Луганський національний університет імені ТарасаШевченка”, 2013

© Акіндєєв Д. В., Ляшенко В. І., дизайн обкладинки, 2013

E-mail: [email protected]://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Evd/index.htmlhttp://alma-mater.luguniv.edu.ua/electronversions.htm

mailto:[email protected]

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Evd/index.html

http://alma-mater.luguniv.edu.ua/electronversions.htm


ЗмістНАУКОВІ СТАТТІ

Соціально-економічні проблеми Донбасу1. Лозинский И. Е. Основы организации кластерного разделения угольных шахт Добасса ........................................... 42. Кулєш В. Г. Концептуальні засади розвитку промислового туризму в Донбасі ...................................................... 113. Благодарний О. І., Юріна Н. О., Скобцова Г. В. Стан розвитку малого підприємництва Донецької областіу 2008 – 2011 роках .................................................................................................................................................................. 164. Инякин В. Н., Свистунова М. В. Проблемы теплоснабжения сельских регионов Донецкой области .................... 21

Економічна теорія5. Котов Е. В. Государственно-частное партнерство: теоретико-методологические проблемы трактовкии содержания ........................................................................................................................................................................... 256. Мєшкова Н. Л. Економічна сутність ділової активності промислового підприємства ........................................... 367. Головінов О. М., Литвин В. В. Роль інформаційного ресурсу в національній економіці ...................................... 408. Далевська Н. М., Сорокіна Л. В. Роль конфлікту в еволюції акторів світового політико-економічного простору ...... 469. Тульку Я. И. Государственно-частное партнерство как инструмент активизацииинновационной деяльности Украины: региональный аспект .............................................................................................. 52

Міжнародна та регіональна економіка10. Антонюк Д. А. Аналіз сучасного стану інфраструктурного забезпечення підприємництваЗапорізької області .................................................................................................................................................................. 5911. Тісунова В. М. Роль та призначення корпоратизації в системі ринкових перетворень у регіоні .......................... 6712. Абдуллаева М. Н. Стратегия развития предприятий промышленного комплекса Узбекистана ........................... 7413. Расулев А. Ф. Тенденции и перспективы развития экономики Узбекистана в условиях мирового финансово-экономического кризиса и посткризисный период ........................................................................................................... 8314. Кудріна О. Ю. Пріоритети та напрямки реалізації промислового потенціалу регіонів України .......................... 89

Фінанси15. Виговська Н. Г. Місцеві фінанси, як основа розвитку системи горизонтального бюджетного регулювання .... 9216. Полуянов В. П., Иванов Ю. В. Анализ дифференциации усредненных значений финансовых коэффициентовпо видам экономической деятельности ............................................................................................................................... 9717. Землянкін А. І., Савченко Т. Г. Визначення тенденцій та ефективності інвестиційної діяльності у регіоні ...... 10718. Гуменюк В. В. Фінансування санаторно-курортних послуг в дискурсі соціального страхування ...................... 11419. Маркус О. В. Оцінка ефективності інвестицій в дебіторську заборгованість .......................................................... 119

Маркетинг20. Герасименко А. Г. Стратегічні бар’єри входження в ринок як джерело ринкової влади ........................................ 12321. Лебідь В. М., Прищепа К. Є. Сучасний стан ринку зерна України, проблеми та перспективи розвитку ........... 13122. Коваль В. В. Оцінка динаміки розвитку ринку взаємозамінних телекомунікаційних послуг ............................... 13623. Лисюк В. М., Шлафман Н. Л., Журавльова Т. О. Підтримка розвитку малого підприємництва на ринкупобутових послуг .................................................................................................................................................................. 14324. Штапаук Г. П. Рухливість соціально-економічної структури споживчого попиту в Україні та її впливна динаміку товарообігу комерційних підприємств .......................................................................................................... 150

Менеджмент25. Харченко В. А. Системний підхід до стратегічного управління підприємством ...................................................... 15726. Побережна Н. М. Формування алгоритму оцінки виробничого потенціалу машинобудівногопідприємства ......................................................................................................................................................................... 16227. Колосова К. А. Дослідження стійкості переробних підприємств АПК .................................................................... 16628. Пономаренко Д. В. Реструктуризация предприятий в свете налогового законодательства ................................. 171

Менеджмент інновацій29. Павлов К. В., Кучеров А. В. Социально-экономическая эффективность использования инвестициии инноваций интенсивного типа ......................................................................................................................................... 17630. Парвіна Т. Г. Концептуальні підходи формування механізмів реалізації знань ..................................................... 18831. Чеботарьов Є. В. Формування інноваційної спрямованості інвестиційної діяльності агропродовольчихкорпорацій ............................................................................................................................................................................. 19232. Тарасова І. І. Основні поняття та характеристика категоріального апарату інтелектуального забезпеченняпідприємства ......................................................................................................................................................................... 197

Менеджмент персоналу33. Шемяков О. Д. Забезпеченість роботою як державна політика щодо реалізації права на працюта її вплив на розвиток виробничої демократії ............................................................................................................. 20334. Швець І. Б., Федоренко Т. С. Сучасні тенденції поширення професійного навчання протягом життя ............... 20835. Бєлєнцова Ю. В. Ефективність підвищення мінімальної заробітної плати в Україні .............................................. 21636. Богатырева В. В. Управление человеческим капиталом в инновационной экономике ....................................... 221

Наші ювіляри1. 85 лет академику В. К. Мамутову ...................................................................................................................................... 2362. 70-річчя Б. В. Буркинського ............................................................................................................................................. 2373. 75-річчя А. І. Бутенко ........................................................................................................................................................ 2404. 75 років від дня народження В. А. Подсолонко ................................................................................................................ 2415. 75 лет известному экономисту-угольщику Л. Л. Стариченко ...................................................................................... 2426. 55 лет академику К. В. Павлову ........................................................................................................................................ 244


НАУКОВІ СТАТТІ

И. Е. Лозинский

Введение. Угольная отрасль Украины являетсявысокозатратной. Отчасти, это объясняется многимигорно-геологическими факторами. Среди основныхиз них следует выделить сокращение пригодных котработке запасов угля, большая глубина разработкии др. Однако, важную роль в формировании безубы-точного производства играют экономические и управ-ленческие решения. Например, согласно положени-ям работ [1; 2], существенно повысить эффективностьможно за счет проведения полной приватизации шахти ухода от укоренившейся дотационной системы под-держки в отрасли. При этом убыточные шахты с малы-ми запасами угля должны быть закрыты. Отсутству-ющий системный подход к распределению субсидийсреди различных групп шахт и отдельных получате-лей субсидий основан на политическом лоббирова-нии, целью которого является не сокращение себе-стоимости угледобычи, а увеличение объемов субси-дий.

Постановка задачи. Согласно положениям ра-бот [3, с. 3; 4, с. 54] в последнее десятилетие кластер-ная политика управления отраслями народного хозяй-ства стала одним из главных направлений государствен-ной политики по повышению национальной и регио-нальной конкурентоспособности в развитых и разви-вающихся странах. Правительством Украины кластер-ная политика также рассматривается как одна из клю-чевых инвестиционных инициатив, которая являетсяинструментом развития и диверсификации экономики.

Для разработки единой стратегии развития уголь-ной отрасли важной задачей является разделение шахт-ного фонда на относительно однородные группы.Решение этой задачи позволит формировать единыепринципы управления для образованных групп шахт,а также обосновано распределять средства господ-держки между нерентабельными угледобывающимипредприятиями. Кроме того, разделение шахт на груп-пы инвестиционной привлекательности может послу-жить критерием для выявления предприятий, которыеспециально завышают себестоимость с целью полу-чения средств господдержки.

Целью статьи является формирование кластер-ных групп шахт, которые обладают схожими горно-геологическими, техническими и экономическимихарактеристиками.

Результаты. Представим сущность предложен-ной нами концепции кластерного анализа в угольнойотрасли. В настоящее время шахтный фонд Украиныразделен на три группы по степени инвестиционнойпривлекательности в рамках реформирования уголь-ной отрасли на 2010 – 2014 годы. В первую группувходят перспективные предприятия для приватизации,вторую группу образуют потенциально перспективныепредприятия, которые при условии создания особыхблагоприятных условий могут стать безубыточными,в третью – шахты, отработавшие производственныезапасы угля и подлежащие закрытию в будущем.Существующая структура шахтного фонда Украиныпредставлена на рис. 1.

Данное разделение шахтного фонда выполнялосьМинуглепромом на основе двух показателей: 1) себе-стоимость добычи угля; и 2) объем оставшихся при-годных к отработке запасов угля. Однако, по нашемумнению, такое разделение обладает целым рядом не-достатков, среди основных из которых является от-сутствие учета влияния на инвестиционную привле-кательность целого комплекса производственных,организационных экономических и горно-геологичес-ких факторов.

Общий подход к формированию кластерной по-литике в угольной отрасли, начинающийся с определе-ния характеристик кластера и, соответственно, методаи техники анализа кластера, представлен на рис. 2.

На первом этапе исследования наиболее прием-лемое количество кластеров в угольной отрасли про-верялось на основе иерархического кластерного ана-лиза. На рис. 3 и 4 представлены древовидная диа-грамма объединения шахт в кластеры, полученные наоснове разных иерархических методов.

Как видно, оба метода дают разные результатыкластерного решения: представленная на рис. 3 дендро-грамма свидетельствует о целесообразности исполь-

УДК 332.14И. Е. Лозинский,

кандидат экономических наук,Национальный горный университет, г. Днепропетровск

ОСНОВЫ ОРГАНИЗАЦИИ КЛАСТЕРНОГО РАЗДЕЛЕНИЯУГОЛЬНЫХ ШАХТ ДОНБАССА

Соціально-економічні проблеми Донбасу



39%

38%

23%

Шахты первой группы

Шахты второй группы

Шахты третьей группы

Рис. 1. Структура существующего распределения шахт по группами инвестиционной привлекательностина основе решения Минуглепрома

Кластер – однородная группа угледобывающих предприятий, которые характеризуются близкими по значению технико-экономическими показателями работы, а также горно-геологическими и горнотехническими параметрами.

Разделение шахтного фонда Украины на максимально однородные группы с целью формирования единых принципов управления шахтами, основой которых является стопроцентная приватизация в отрасли и закрытие нерентабельных предприятий.

1. Отбор переменных, которые полностью описывают горно-геологические, технические и экономические показатели работы шахт; 2. Определение наиболее целесообразного числа кластеров, на которые может быть разделен шахтный фонд Украины; 3. Выявление однородных шахт и распределение их по кластерным группам; 4. Определение статистической достоверности полученных результатов.

Экономическая политика Минуглепрома должна формироваться по отношению к образованным кластерным группам шахт. Первая группа – прибыльные комплексно-механизированные шахты. Вторая группа – шахты, для которых государство может предоставить краткосрочные инвестиции на реализацию программ расширенного воспроизводства мощности на условиях их полного возврата. Третья группа – убыточные угольные шахты, у которых исчерпались запасы полезного ископаемого и, которые подлежат закрытию. Минуглепром оценивает ежегодно эффективность реализации шахтами принятой стратегии развития: для этого определяется изменение основных показателей, а также оценивается перемещение шахт внутри кластерных групп.

Определяется потребность всех секторов экономики в угле. Выявляется производственный потенциал шахт к увеличению угледобычи. Разрабатывается долгосрочная стратегия развития отрасли. На основании полученных результатов разрабатывается политика Минуглепрома на следующий год, в которой заложены мотивационные принципы планирования и управления. Осуществление контроллинга за реализацией разработанной программы.

Определение кластера

Стратегическая задача разделения отрасли на кластеры

Выполнение кластерного анализа

Выводы для экономической

политики государства и Минуглепрома

Осуществление кластерной политики

Рис. 2. Общий подход к образованию кластеров и формированию кластерной политики в угольной отрасли



зования трехкластерного решения, а на рис. 4 – о целе-сообразности разделения шахтного фонда на два кла-стера. Поскольку однозначное решение установленоне было, то на следующем этапе был использованЕМ метод кластеризации.

Методы, использованные нами для решения за-дачи установления оптимального числа кластерныхгрупп шахт, расширяют основные приближения кла-стеризации тремя отличительными особенностями [5]:

1. Вместо того чтобы задавать соответствие на-блюдений кластерам так, чтобы максимизировать раз-ницу в средних для непрерывных переменных, алго-ритм кластеризации EM (поиск максимума) вычис-ляет вероятности членства в кластере, основываясьна одном или более вероятностном распределении.Цель алгоритма кластеризации – максимизироватьвероятность полного правдоподобия данных, задава-емых в кластерах.

Tree Diagram for 129 CasesCity-block (Manhattan) dis tances Complete Linkage

0 20 40 60 80 100

Linkage Distance

C_14

C_56

C_116

C_32

C_18

C_96

C_121

C_48

C_126

C_74

C_71

C_42

C_27

Рис. 3. Древовидная диаграмма объединения шахт в кластеры на основеМанхеттенского расстояния и учета полной связи между объектами

Tree Diagram f or 129 Cases City-block (Manhattan) dis tances Weighted pair-group average

C_14 C_114 C_30 C_67 C_58 C_36 C_6 C_110 C_95 C_75 C_770

10

20

30

40

50

60

70

80

Linkage Distance

Рис. 4. Дендрограмма формирования кластеров шахт, построеннаяна основе расстояния городских кварталов с использованием метода взвешенных средних



2. В отличие от классической реализации алго-ритма кластеризации k-средними алгоритмы k-сред-них и EM в обобщенных методов кластерного анали-за могут быть применены равно для непрерывных икатегориальных переменных.

3. Основное отличие алгоритма кластеризацииk-средними в том, что в нем необходимо указать числокластеров перед началом анализа (то есть, число клас-теров должно быть априори известно). Обобщенныеметоды кластерного анализа, примененные нами длярешения задачи классификации шахтного фонда на наи-более однородные группы, используют измененнуюсхему v-кратной кросс-проверки, схожую с моделями„деревья классификации” и общие CHAID-модели дляопределения наилучшего числа кластеров по данным.

При этом согласно положениям работы [6] ме-тоды EM-алгоритма (англ. Expectation - Maximization(EM) algorithm) и кластеризации k-средними реали-зованные в обобщенных методах кластерного анали-за обычно быстрее и легче масштабируются на оченьбольшие множества данных, к которым можно отнес-ти и задачу кластеризации угледобывающих предпри-ятий. На рис. 5 представлен график функции потерьобобщенного метода k-средних при решении задачикластеризации угледобывающих предприятий.

Получается, что функция потерь резко замедляетосыпь при количестве кластеров равном трем, и, за-тем, выравнивается. Таким образом, график функциипотерь обобщенного метода k-средних при решениизадачи кластеризации угледобывающих предприятийтакже указывает на эффективность трехкластерного

решения. То есть именно в таком случае может бытьсформирована оптимальной структура классификациипредприятий угольной отрасли.

В результате выполненного исследования былоустановлено, что при формировании политики госу-дарства в отношении развития угольной отраслиявляется разделение шахт на три группы. Именно притаком разделении шахты, входящие в одну и ту жекластерную группу, будут обладать максимально схо-жими характеристиками по основным технико-эконо-мическим и горно-геологическим параметрам. В тоже время различия между шахтами разных группбудут наиболее существенными. Это дает основаниеполагать, что в отношении однородных шахт одних итех же кластерных групп могут быть сформированыединые принципы планирования и управления.

На рис. 6 представлена диаграмма распределенияшахт по кластерам на основе выполненного анализа.

Диаграмма распределения шахт по группам до ипосле кластеризации представлена на рис. 7.

В результате выполненных расчетов было установ-лено, какие шахты должны быть перераспределенывнутри кластерных групп с целью получения наиболеерациональной структуры угольной отрасли. Установ-лено, что из группы 2 в группу 3 должно перейтивосемь угледобывающих предприятий: ш/у Трудовское,ш. Моспинская, ш. Ясиновская-Глубокая, ш. им.В. М. Бажанова, ш. Лутугинская, ш. Новопавловская,ш. Краснокутская, ш/у Нововолынское. Из группы 2в группу 1 должны перейти три шахты: ш. им.С. М. Кирова, ш/у Ровеньковское, ш. Лесовая. Из

Graph of Cost Sequencek-Means Clustering Best number of clusters: 3

1 2 3 4

Number of clusters

0,6600,6800,7000,7200,7400,7600,7800,8000,8200,8400,8600,8800,9000,920

Cluster cost

Рис. 5. График функции потерь обобщенного метода k-средних при решении задачи кластеризацииугледобывающих предприятий


группы 1 в группу 2 должны перейти два предприятия:ш. Холодная Балка и ш. Горная. И из группы 3 в груп-пу 2 – одно предприятие: ш. Никонор-Новая. На рис. 8представлен график перераспределения шахт по груп-пам в результате выполненной кластеризации.

Отметим, что именно указанное перераспреде-ление шахт угольной отрасли по сформированнымкластерам позволит получить наиболее однородныегруппы предприятий внутри каждого кластера и приэтом шахты различных кластерных групп будут иметьмаксимальные различия. В качестве примера на рис. 9представлен график плотности нормального распре-деления для переменной „Промышленные запасы надействующих горизонтах”, полученной для каждогокластера угледобывающих предприятий.

Полученные результаты кластеризации могут по-зволить формировать дифференцированную полити-ку в отношении развития угольной отрасли. Одним

из преимуществ кластерного управления угольнойотраслью является усиление роли экономическихфакторов и снижение административной составляю-щей за счет формирования целенаправленной поли-тики в отношении однородных групп шахт. Роль пра-вительственных органов власти высока только на пер-вых этапах формирования кластерной политики раз-вития отрасли: разработке программы переориентацииэнергетики с импортируемого российского газа наотечественный уголь; оценке необходимого объемаинвестиций для шахт различных кластерных групп,определении методов их возврата и составлении мо-тивационных механизмов, стимулирующих эффектив-ность развития шахт, а также планировании и прове-дении программы приватизации в отрасли и закрытииубыточных шахт. В дальнейшем роль правительствен-ных властей сокращается и главную роль начинаютиграть законы рыночной экономики, стимулирующие

39%

32%

29%

Шахты первой группы

Шахты другої группы

Шахты третьої группы

Рис. 6. Диаграмма распределения и процент шахт в кластерах,которые получены на основе выполненного анализа

0

22

44

66

88

110

132

Распределение шахт докластеризации

Распределение шахт послекластеризации

Коли

чество

шахт

Шахты третьей группыШахты второй группыШахты первой группы

Рис. 7. Диаграмма распределения шахт по группами до и после кластеризации




развитие наиболее выгодных производств, а роль ор-ганов власти сводится к поддержке функционирую-щих кластеров.

Выводы. В результате выполненного исследо-вания было установлено наиболее приемлемое коли-чество кластерных групп, на которые может быть раз-

делен шахтный фонд Украины. Такое количество со-ставило три классификационные группы шахт. Наоснове анализа горно-геологических, горнотехничес-ких и экономических показателей работы шахт всешахты отрасли были распределены по искомым клас-сификационным группам. В результате мы получили

0

2

4

6

8

Группа 1 Группа 2 Группа 3

Коли

чество

перераспред

еленны

х шахт

Группа 1

Группа 2

Группа 3

Рис. 8. График перераспределения шахт по группам в результате выполненной кластеризации

Graph of distributions for variable: PZGNumber of clusters: 3

Clus ter 1 ~ normal(x;-0,278513;0,503747)Clus ter 2 ~ normal(x;0,161451;0,998481)Clus ter 3 ~ normal(x;-0,082400;0,848519)

Cluster 1 Cluster 2 Cluster 3

-4,0 -3,0 -2,0 -1,0 0,0 1,0 2,0 3,0 4,0

x ( PZG )

0,00

0,10

0,20

0,30

0,40

0,50

0,60

0,70

0,80

0,90

Probability density

Рис. 9. График плотности нормального распределения для переменной „Промышленные запасына действующих горизонтах”, полученной для каждого кластера угледобывающих предприятий


структуру шахтного фонда, по отношению к которойМинистерством топлива и энергетики должна прово-диться политика развития угольной отрасли. Раскрылисущность научных разработок управления отрасльюдифференцированно по кластерным группам.

Литература1. Амоша О. Актуальні проблеми розвитку ву-

гільної промисловості України / О. Амоша, В. Логви-ненко // Економіка України. – 2006. – № 12. – С. 4 –10. 2. Евдокимов Ф. И. Оптимизация объемов угле-добычи на различных этапах жизненного цикла шах-ты / Ф. И. Евдокимов, А. А. Кравцов // Известия До-нецкого горного института. – 1996. – № 2. – С. 35 –39. 3. Райская Н. Н. Кластерный анализ регионовРоссии по уровню инвестиционного потенциала /Н. Н. Райская, Я. В. Сергиенко, А. А. Френкель // Во-просы статистики. – 2007. – № 5. – С. 3 – 9. 4. Фир-сова С. А. Анализ инновационного развития регио-нальных научно-инновационных комплексов на основеметодов многомерной классификации / С. А. Фирсо-ва, С. Н. Леора // Вестник ИЖЭКОНА. Серия: эконо-мика. – 2007. – Вып. 5 (18). – С. 54 – 65. 5. Обобщен-ные методы кластерного анализа. [Электронный ре-сурс]. – Режим доступа : http://www.spc-consulting.ru/DMS/index.htm.) 6. Kambhatla N., Leen T. K.Dimension reduction by local PCA. Neural Computation.1997. – № 9. – Р. 1493 – 1516.

Лозинський І. Є. Основи організації кластер-ного розподілу вугільних шахт Донбасу

У цій статті представлено методичні основиформування кластерів у вугільній галузі. Сформова-

но однорідні групи шахт. Показано підприємства, якіповинні утворювати кластерні групи. Доведено, щополітика уряду з розвитку вугільної галузі повиннадиференціюватися відносно кластерів.

Ключові слова: вугільна галузь, шахта, стратегіярозвитку, кластерний аналіз, показники роботи.

Лозинский И. Е. Основы организации клас-терного разделения угольных шахт Донбасса

В этой статье представлены методические осно-вы формирования кластеров в угольной отрасли.Сформированы однородные группы шахт. Показаныпредприятия, которые образуют кластерные группы.Доказано, что политика правительства по развитиюугольной отрасли должна дифференцироваться поотношению к кластерам.

Ключевые слова: угольная отрасль, шахта,стратегия развития, кластерный анализ, показателиработы.

Lozynskiy I. E. Bases of Organization ofCluster Division of Donbass Coal Mines

Methodical bases of clusters forming in coal industryare presented. The homogeneous groups of mines areformed. Enterprises which form cluster groups areshown. It is proved, that the policy of government ofdevelopment coal industry must be differentiated in relationto clusters.

Key words: coal industry, mine, strategy ofdevelopment, cluster analysis, indexes of work.

Стаття надійшла до редакції 30.09.2012Прийнято до друку 20.12.2012


http://www.spc-consulting.ru/


В. Г. Кулєш

Постановка проблеми. Розвиток різноманітнихвидів туризму залежить від наявності відповідних ре-сурсів, при цьому, як правило, розглядаються еколо-гічно чисті регіони. Рівень промислового розвиткурегіону по різному впливає на розвиток туризму.З одного боку, техногенне навантаження на певнийрегіон негативно впливає на його атрактивність, а зіншої – при певних умовах саме промислові підпри-ємства регіону можуть сприяти розвитку відповіднихвидів туризму, до яких належить промисловий туризм.

Промисловий туризм відкриває нові можливостіі для міста, і для підприємства. Зокрема, для міст звеликою виробничою базою промисловий туризм про-понує цікаві можливості у сфері прямої та непрямоїзайнятості, а також збільшення поставок та урізно-манітнення туристичного продукту. У міст, які маютьвузькоспеціалізовані промислові підприємства, чи міст,які мають історично сформовану галузеву виробничуструктуру, є шанс заявити про себе, прорекламуватисвій потенціал за рахунок туризму. Промисловий ту-ризм відкриває нові можливості, з точки зору доходіві як інструмент управління для окремих підприємств.

Ці можливості мають всі шанси бути реалізова-ними, проте для цього необхідно удосконалити кон-цепцію та механізм забезпечення розвитку промисло-вого туризму в Україні.

Аналіз останніх досліджень. На територіїУкраїни промисловий туризм є молодим видом ту-ризму, оскільки в радянський період на підприємствахпроводилися лише оглядові екскурсії з пропагандист-сько-пізнавальною метою, які з туризмом не ототож-нювалися. На сьогодні кількість теоретичних розро-бок у цьому напрямі з кожним роком зростає, зокре-ма можливості розвитку туризму на промислових те-риторіях та соціально-економічні аспекти управлін-ня промисловим туризмом було досліджено такимивченими В. Ф. Данильчуком, Г. М. Алейніковою,В. С. Пацюком, О. Є. Афанасьєвим, Н. Д. Свірідовою,В. Г. Герасименко [1 – 8].

Метою статті є розробка основних положень зудосконалення концепції розвитку промислового ту-ризму та механізму його забезпечення.

Виклад основного матеріалу. В Україні про-мисловий туризм знаходиться на стадії розвитку, про-те це не заважає туристам проявляти інтерес до про-цесу виробництва на українських промисловихпідприємствах. Проведене дослідження щодо виявленяпопиту на розвиток промислового туризму в Донецькійобласті показало, що промислові об'єкти представля-ють значний інтерес для туристів [9].

У дослідженні брали участь 6 груп: особи віком

від 17 до 24 років (тобто учні 11-х класів та студенти,75 ос.); від 25 до 35 років (75 ос.); від 36 до 45 років(60 ос.); від 46 до 55 років (45 ос.); від 56 до 65 років(30 ос.); старше 65 років (15 ос.). Розділення респон-дентів на 6 груп пов`язано з різними поглядами та інте-ресами, які формуються з віком людини, економіч-ною активністю і доходами та різними потребами досприйняття атрактивності навколишнього світу.

Опитування проводилося за допомогою анкети,яка являла собою об’єднану одним дослідницькимзадумом систему питань, що дозволило одержатиінформацію щодо встановлення інтересу різних віко-вих груп по відношеню до промислового туризму.

Було визначено, що такий напрям, як промисло-вий туризм, має великі перспективи для розвитку вДонецькій області. В ході анкетування було виявлено,що переважна більшість респондентів (80 %) про-являють зацікавленість до відвідування промисло-вих об’єктів, а також 15 % зацікавлені залежно відоб’єкта. Вибір напрямку та виду промислового ту-ризму залежать від приналежності населення до пев-ної соціальної групи. Так, для першої групи (особивіком від 17 до 24 років) найцікавішим напрямом єнавчальний та пізнавальний промисловий туризм, длядругої (від 25 до 35 років ) – професійний та екстре-мальний, для третьої (від 36 до 45 років ) – професій-ний, спортивний та діловий, для четвертої (від 46 до55 років ) та п’ятої (від 56 до 65 років) – пізнавальнийта професійний, для шостої (старше 65 років ) – пізна-вальний та екологічний.

Дослідження показало, що в якості об’єктів не-обхідно використовувати підприємства харчової про-мисловості, заводи з виробництва напоїв, пива, винта ін., шахти, автомобільні заводи і інші виробництва,які мають багату історію і цікавий процес виробни-цтва. При цьому для підприємств харчової промисло-вості необхідна також організація дегустацій.

Таким чином, промисловий туризм має представ-ляти інтерес не тільки для населення, але і для турис-тичних підприємств і є одним з перспективних напряміврозвитку внутрішнього туризму в такому промисло-вому регіоні, як Донбас.

На сучасному етапі промисловий туризм в Украї-ні представлений декількома десятками підприємств,та ринок даного виду туризму практично не сформо-ваний. Проблема полягає в тому, що механізм роз-витку промислового туризму формується на трьохрівнях – держави, регіону та промислового підприєм-ства. Вирішенню цієї проблеми може сприяти побудо-ва концепції розвитку промислового туризму.

Під концепцією розвитку промислового туризму

УДК 338.48-6:338.45В. Г. Кулєш,

аспірант ІЕП НАН України,м, Донецьк

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ В ДОНБАСІ


В. Г. Кулєш

розуміється система уявлень, яка визначає єдиний,загальний задум політики розвитку промисловоготуризму на трьох рівнях, що ураховує стратегічні ціліі принципи розвитку промислового туризму, важливінапрямки і засоби реалізації визначених цілей. Кон-цепція відображає конкретні методи, інструменти та за-ходи її реалізації.

Основні складові концепції розвитку промисло-вого туризму представлено на рис. 1. Стратегічноюметою концепції розвитку промислового туризмує забезпечення розвитку промислового туризму намакро-, мезо- та мікрорівнях, який задовольняє по-треби туристів, промислових підприємств та прийма-ючого регіону та держави.

Шляхи досягнення цієї мети: дослідження і оцін-ка потенціалу розвитку промислового туризму на ос-нові розроблених методів, розробка організаційноїмоделі формування ефективної нормативно-правовоїбази щодо розвитку промислового туризму, створен-ня регіональної програми стратегії формування брен-ду промислового регіону для розвитку промислово-го туризму, розрахунок мультиплікативного ефектувід провадження механізму розвитку промисловоготуризму, оцінка спроможності промислового підпри-ємства до реінжинірінгу бізнес-процесів для розвит-ку туризму, оцінка синергетичного ефекту від реалі-зації механізму забезпечення розвитку промисловоготуризму.

Розвиток промислового туризму як сукупностіметодологічних принципів і підходів формуванняструктури повинен базуватися на наступних принци-пах: комплексність та цілісність, системність, пріори-тетність, конкретність мети, забезпеченість законодав-чою базою.

Принцип комплексності та цілісності концепціїрозвитку промислового туризму передбачає комп-лексний підхід як основу реалізації державної політи-ки розвитку промислового туризму, визначення сис-теми пріоритетів інвестування або фінансування про-мислових підприємств, проведення економічних ре-форм за допомогою інвестицій, підхід до соціально-економічної сфери, усі елементи якої взаємозв’язані.

У сучасних умовах обмеженості ресурсів важ-ливе значення в регіональній політиці розвитку про-мислового туризму має такий її принцип, як пріори-тетність. Головне завдання полягає у визначенні цихпріоритетів розвитку.

Наступним методологічним принципом концепціїрозвитку промислового туризму є принцип систем-ності, який полягає у взаємодії таких головних еле-ментів, як держава (макрорівень), регіон (мезорівень)та промислові підприємства (мікрорівень).

Принцип конкретності мети має важливе значен-ня. Мета і завдання розвитку промислового туриму єскладовою соціально-економічної політики і держа-ви, і регіону, вони формуються в межах програм іпрогнозів соціально-економічного розвитку регіону,як правило, на перспективу і тому можуть розгляда-

тися в їх межах. Мета і орієнтири можуть бути різни-ми в залежності від рівня розвитку промислового ту-ризму, наприклад, для мікрорівня це може бути спри-яння розвитку внутрішнього та в’їзного туризму, длямакрорівня – це підвищення іміджу промисловогопідприємства.

Головним принципом при формуванні концепціїрозвитку промислового туризму в регіоні є принципзабезпеченості законодавчою базою усіх учасників ту-ристичної діяльності в регіоні, зокрема створення таприйняття програми розвитку промислового туризмув Україні та окремих промислових регіонах.

Дотримання розглянутих принципів формуванняконцепції розвитку промислового туризму дозволятьзабезпечити життєздатність і ефективне використанняцієї концепції та досягти поставлену мету.

Концепція розвитку промислового туризмумістить механізм забезпечення розвитку промисловоготуризму, що є сукупністю організаційно-економічно-го, методико-методологічного, нормативно-правово-го та інформаційного забезпечення розвитку промис-лового туризму, що реалізується через принципи,шляхом використання методів та інструментів і сприяєзабезпечення розвитку промислового туризму на мак-ро-, мезо- та мікрорівнях, який задовольняє потребитуристів, промислових підприємств, приймаючого ре-гіону та держави.

Основні напрямки удосконалення елементів ме-ханізму забезпечення розвитку промислового туриз-му представлено на рис. 2.

Завданнями механізму забезпечення розвиткупромислового туризму є: удосконалення інформацій-ного забезпечення розвитку промислового туризму,вдосконалення нормативно-правової бази регулюванняпромислового туризму, формування бренду промис-лового регіону для розвитку промислового туризму,підвищення економічної ефективності розвитку про-мислового туризму за рахунок відрахувань до бю-джету, підвищення конкурентоспроможності промис-лового підприємства, забезпечення стійкого розвиткупромислового підприємства.

Ефективна реалізація концепції розвитку промис-лового туризму забезпечить:

1. Підвищення обсягів наданих туристичних по-слуг та інвестиційної привабливості туристичної га-лузі України.

2. Вдосконалена нормативно-правової бази щодорозвитку промислового туризму.

3. Залучення більшої кількості іноземних туристівяк ефект від формування туристичного бренду про-мислової території.

4. Підвищення відрахувань в бюджет регіону віднадання туристичних послуг промисловими підпри-ємствами.

5. Підвищення чистого прибутку, отриманого відпроведення промислових турів на території промис-лового підприємства.

6. Забезпечення позитивного іміджу та соціаль-


Рис.

1. Складові концепції розвитку промислового туризму

В. Г. Кулєш


В. Г. Кулєш

Рис. 2. Напрямки удосконалення механізму забезпечення розвитку промислового туризму

ЛАНКИ

СКЛАДОВІ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ

сукупність організаційно-економічного, методико-методологічного, нормативно-правового та ін-формаційного забезпечення розвитку промислового туризму, що реалізується через принципи,

шляхом використання методів та інструментів і сприяє забезпечення розвитку промислового тури-зму на макро-, мезо- та мікрорівнях, який задовольняє потреби туристів, промислових підприємств

та приймаючого регіону

1. Провести переговори місцевих органів влади з керівниками промислових підприємств з метою заціка-вити та зобов’язати їх брати участь у розвитку промисло-вого туризму.

2. Створення виконавчого органу – координаційного центру та виконавчих регіо-нальних координаторів, що визначить межі діяльності та фінансуватиме діяльність від-повідно до визначених меж .

3. Забезпечити залучення широкої аудиторії та збіль-шення кількості наданих по-слуг, розробка різноманітних програм із врахуванням сма-ків та інтересів різних катего-рій населення для розвитку промислового туризму.

4. Надання пільг промис-ловим підприємствам, що проводять екскурсії на про-мислові об’єкти.

5. Заохочення ВУЗів до розробки та проведення екскурсій на промислові об’єкти.

6. Проведення семінарів і курсів з підготовки кадрів туроператорів та екскурсо-водів у галузі промислового туризму.

1. Розробка методу оцінки спроможності промислових підприємств до розвитку промислового туризму.

2. Розробка методичних рекомендацій щодо реінжи-нірінгу бізнес-процесів задля відповідання вимогам орга-нізації промислового туриз-му на підприємствах.

3. Розробка методичних рекомендацій щодо прове-дення екскурсій для екскур-соводів по промисловим об’єктам.

4. Розробка методичних положень щодо проведення семінарів і курсів з підго-товки кадрів туроператорів та екскурсоводів у галузі промислового туризму.

5. Розробка та впрова-дження методичних вказівок задля зосередження зусиль організаторів програми на максимізацію безпеки техно-генних об’єктів, спрямуван-ня коштів на модернізацію обладнання.

6. Розробка методичних положень реінжинірінгу бізнес-процесів на промис-лових підприємствах.

1. Удосконалення термі-нологічного апарату щодо класифікації видів промис-лового туризму до ЗУ „Про туризм”

2. Створення та прийнят-тя програми розвитку про-мислового туризму в Украї-ні та окремих промислових регіонах.

3. Створення норматив-них документів щодо забез-печення безпеки туристів протягом екскурсій. 4. Внесення змін до Подат-кового Кодексу України щодо надання пільг про-мисловим підприємствам на розвиток туризму. 5. Створення нормативно-правового забезпечення функціонування координа-ційного центру розвитку промислового туризму. 6. Створення регіональної програми стратегії форму-вання бренду промислового регіону для розвитку про-мислового туризму. 7. Створення промисловими підприємствами норматив-но-правової документації, регулюючої роботу екскур-соводів.

1. Підготувати інформа-ційні матеріали для прове-дення переговорів з керівни-ками промислових підпри-ємств щодо розвитку про-мислового туризму.

2. Створення каталогу з об’єктами промислової культури та інших інформа-ційних матеріалів.

3. Розробка сайту об’єктів промислового туризму.

4. Проведення конферен-цій, виставок та симпозіумів, а також відкритих днів, тижнів, присвячених розвит-ку промислового туризму.

5. Інформування промис-лових підприємств щодо зміни нормативно-правово-го забезпечення розвитку промислового туризму

6. Інформування персо-налу промислових підпри-ємств щодо розвитку про-мислового туризму на об’єктах

7. Оголошення 2015 року – роком пріоритетного роз-витку промислового туризму задля інформування суспіль-ства про реалізацію розроб-лених програм

Принципи механізму забезпечення розвитку промислового туризму Методи та інструме-нти

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ

ЕЛЕМЕНТИ

Організаційно-економічне забезпе-

чення

Методологічне забез-печення

Нормативно-правове забезпечення

Інформаційне за-безпечення


В. Г. Кулєш

ної відповідальності бізнесу промислового підпри-ємства.

Література1. Данильчук В. Ф. Социально-экономические

аспекты управления промышленным туризмом в До-нецкой области / В. Ф. Данильчук // Вісник ДІТБ. –2010. – № 14. – С. 52 – 63. 2. Данильчук В. Ф. Пред-посылки формирования концепции и механизма раз-вития туристической деятельности на промышленнойтерритории / В. Ф. Данильчук // Економіка промисло-вості. – 2009. – № 1. – С. 206 – 210. 3. Алейнікова Г. М.Організація і управління тур бізнесом / Г. М. Алейні-кова. – Донецьк : ДІТБ, 2002. – 185 с. 4. Пацюк В. С.Індустріальний туризм і перспективи його розвитку вУкраїні [Електронний ресурс] / В. С. Пацюк. – Режимдоступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzvdpu/geograf/2008_15/indystrialnuu%20tyruzm.pdf.5. Афанасьєв О. Є. Промисловий туризм на Дніпро-петровщині: напрями, перспективи та досвід викорис-тання / О. Є. Афанасьев // Минуле, сучасне та май-бутнє туризму Дніпропетровщини : матеріали обл.відкритої турист.-краєзнавч. конф. – Д. : ДДЮЦМС,2006. – С. 88 – 90. 6. Свірідова Н. Д. Роль та значен-ня індустріального туризму для соціально-економіч-ного розвитку регіону / Н. Д. Свірідова // Українськийчасопис – XXI. – 2010. – № 9 – 10. – С. 30 – 32.7. Свірідова Н. Д. Концепція сталого розвитку туриз-му в сучасних умовах / Н. Д. Свірідова // Культуранародов Причерноморья. – 2009. – № 176. – С. 166 –168. 8. Герасименко В. Г. Концепція сталого розвит-ку туризму: етапи становлення і сучасний зміст /В. Г. Герасименко // „Туристична освіта в Україні: про-блеми і перспективи”. – Вип. 1. – К. : Торнар, 2007. –С. 17 – 23. 9. Кулєш В. Дослідження попиту та вияв-

лення перспектив розвитку промислового туризму вДонецькій області / В. Кулєш // Вісник ДІТБ. – 2011.– № 15.

Кулєш В. Г. Концептуальні засади розвиткупромислового туризму в Донбасі

В статті представлено результати розробки основ-них положень з удосконалення концепції розвиткупромислового туризму на трьох рівнях, розглянутоскладові механізму забезпечення розвитку промис-лового туризму, наведено рекомендації щодо ефек-тивної реалізації даної концепції.

Ключові слова: промисловий туризм, концепція,механізм.

Кулеш В. Г. Концептуальные основы разви-тия промышленного туризма в Донбассе

В статье представлены результаты разработкиосновных положений по усовершенствованию концеп-ции развития промышленного туризма на трех уров-нях, рассмотрены составляющие механизма обеспече-ния развития промышленного туризма, даны рекомен-дации для ефективной реализации данной концепции.

Ключевые слова: промышленный туризм, концеп-ция, механизм.

Kulesh V. G. Conceptual Bases of IndustrialTourism Development in Donbass

The thesis presents the results of the main provisionsto improve the concept of industrial tourism at threelevels, components of the mechanism are considered toensure the development of tourism industry, therecommendations for effective realization of the concept.

Key words: industrial tourism, the concept, themechanism.


http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/


Розвиток малого підприємництва є одним з перс-пективних напрямків створення конкурентно – ринко-вого середовища, яке сприяє формуванню змішаноїекономіки в Україні. Існування та взаємодія сукуп-ності великих, середніх та малих підприємств приоптимальному їх співвідношенні є най-важливішимелементом такої економічної системи. Найбільш дина-мічним елементом в структурі народного господар-ства є мале підприємництво.

В умовах формування змішаної економікиринкового типу, інституці-ональних змін в економіціУкраїни, радикальних змін у відношеннях власностіпроблема становлення та розвиток малого підприєм-ництва набуває важливого значення [1, С. 5]

Актуальність дослідження проблем розвитку тастановлення малого підприємництва підсилюєтьсятакож і тим, що досить повільні темпи й суперечливістьпросування України шляхом ринкових перетворень взначній мірі обумовлені саме недооцінкою ролі та зна-чення малого підприємництва як головного елементазмішаної економіки.

Окремим проблемам, пов’язаним з розвиткомчи функціонуванням малих підприємств, придавалиувагу такі спеціалісти як В. І. Ляшенко [1], Л. І. Во-ротіна [2], М. Ю. Ануфрієв, О. Г. Кошелева [3],Г. Ф. Толмачова[3], А.В. Кучеров[3]. Виокремлюючиокремі питання кожний розглядав вибрану проблему,а в цілому стану розвитку та особливостям функціо-нування не приділялось уваги.

У доповіді пропонується аналіз розвитку малогобізнесу Донецької області, вона містить інформацію проосновні показники діяльності малих підприємств, які заданими Реєстру статистичних одиниць визначені еконо-мічно активними (мають найманих працівників та/абоздійснюють реаліза-цію продукції, робіт, послуг): кількістьмалих підприємств у розрахунку на 10 тисяч осіб наяв-ного населення, кількість зайнятих та найманих праців-ників, середньомісячну заробітну плату, обсяг реалізо-ваної продукції (робіт, послуг), валові капітальні інвес-тиції, показники фінансового стану малих підприємств.

Мета статті – аналіз основних показників, які ха-рактеризують особливості розвитку малого підпри-ємництва Донецького регіону за 2008 – 2011 роки.

Показники, по яких було проведено аналіз, на-ведені по малих підпри-ємствах з урахуванням фер-мерських господарств, за винятком банків та бюджет-них установ та проаналізовані попередньо[4].

Відповідно до Закону України „Про внесення зміндо деяких законодавчих актів України з питань регу-лювання підприємницької діяльності” від 18.09.2008№523-VІ малими (незалежно від форм власності) ви-значаються підприємства, в яких середня кількістьпрацюючих за звітний (фінансовий) рік не переви-щує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізаціїпродукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує70 млн.грн.

Інформація за 2008-2011 роки розрахована згідноз цим Законом України, за 2007 рік перерахована відпо-відно до нових критеріїв для забезпечення зіставностіз попередніми роками, крім цього наведена з ураху-ванням зміни підприємствами основного виду діяль-ності у звітному році і по-дана в регіональному ас-пекті відповідно до Класифікатора об’єктів адмініс-тративно-територіального устрою України (КОАТУУ),який затверджено і введено в дію наказом Держстан-дарту України від 31.10.1997 №659.

Мале підприємництво Донецької області за се-редньомісячною заробітною платою у цій сфері зай-має друге місце в Україні після міста Києва, за кіль-кістю зайнятих та обсягом реалізованої продукції, ви-конаних робіт та наданих послуг – третє місце післяКиєва та Дніпропетровська.

У 2011 році кількість малих підприємств, які заданими Реєстру стати-стичних одиниць визначені еко-номічно активними, у розрахунку на 10 тис. осіб на-явного населення склала 54 одиниці.

У зв'язку з існуючими розходженнями можли-востей створення, функціонування і розвитку малихпідприємств за містами та районами області цей по-казник розподілявся нерівномірно. Найвище його зна-

УДК 334.012.61О. І. Благодарний,

кандидат економічних наук,Інститут економіко-правових досліджень НАН України;

Н. О. Юріна,кандидат економічних наук, Донецький національний університет;

Г. В. Скобцова,начальник управління

Головного управління статистики у Донецькій області

СТАН РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВАДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ У 2008 – 2011 РОКАХ

О. І. Благодарний, Н. О. Юріна, Г. В. Скобцова


чення спостерігалося в місті Донецьку (116 одиниць),найнижче – у місті Дзержинську (7 одиниць).

Розміщення малих підприємств на територіїобласті має ознаки диспропорціональності. Майжеполовина малих підприємств зосереджена в Донець-ку (47,3%), чверть – у чотирьох великих містах облас-ті: 10,6% – Маріуполі, 6,3% – Макіївці, 4,2% – Крама-торську, 4% – Горлівці [4].

Характерними ознаками малого бізнесу є ди-намічність та мобільність. Малі підприємства здійсню-ють свою діяльність у різних сферах економіки, швидкореагуючи на зміни споживчого попиту.

У структурі малого бізнесу за видами економіч-ної діяльності, як і раніше, превалюють сфери діяль-ності невиробничого характеру, особливо ті, які ма-ють відносно швидкий оборот коштів. Кількість під-приємств малого бізнесу, які займалися торгівлею(включаючи ремонт автомобілів, побутових виробів тапредметів особистого вжитку) хоча й зменшується зкожним роком, але продовжує займати найбільшучастку в загальній кількості підприємств (34,8%).

Доля підприємств, які займалися видом еконо-мічної діяльності (операції з нерухомим майном, орен-да, інжиніринг та надання послуг підприємцям), у за-гальній кількості за 2011 рік у порівнянні з 2010 ро-ком залишилася на тому ж рівні – 22,8%.

За 2011рік питома вага промислових підприємству структурі малого бізнесу збільшилася в порівнянніз 2010 роком на 0,3 відсотка та склала 11,8%.

Частка підприємств, які займалися будівництвом,навпаки, скоротилася на 0,1 відсотка та склала 10,1%.

Послуги в сфері транспорту та зв’язку надавали4,9% суб’єктів підприємницької діяльності, комуналь-них та індивідуальних послуг, діяльності у сфері куль-тури та спорту – 3%.

При тому, що мале підприємництво повинносприяти вирішенню проблем зайнятості населення, у

2011 році продовжується негативна тенденція зменшенняпрацюючих у малому бізнесі. Так, кількість зайнятихпрацівників (включаючи штатних, позаштатних праців-ників та власників, засновників підприємства та членівїх сімей) на малих підприємствах зменшилася на 5,2%та склала 149526 осіб. Кількість найманих (включаючиштатних та позаштатних) працівників у порівнянніз 2010 роком зменшилася на 6397 осіб і склала 147512,або 16,4% від загальної кількості працюючих на підпри-ємствах (великих, середніх та малих підприємствах –суб'єктах підприємницької діяльності) області.

Із загальної кількості найманих у малому бізнесі45,9% працювали на підприємствах міста Донецька.Чверть – на малих підприємствах чотирьох великихпромислових міст області: 10,3% – Маріуполя, 5,9%– Макіївки, 4,6% – Горлівки, 4,1% – Краматорська.

Найбільша кількість підприємств у 2011 році при-падала на торгівлю. Тому і питома вага зайнятих у ційсфері в загальній кількості працюючих на малихпідприємствах відповідно висока – 27,6%.

Доля працівників, які займалися операціями знерухомим майном, орендою та послугами підприєм-цям, становила 22,1%.

У промисловості працювало 15,9% загальноїкількості найманих у малому бізнесі, у будівництві –10,5%, у сільському господарстві – 6,6%, у транс-порті та зв’язку – 5,7%. На підприємствах, які надава-ли комунальні та індивідуальні послуги – 4,1%, у го-тельному та ресторанному господарстві – 3,2%.

У 2011 році продовжується позитивна тенденціяросту середньомісячної заробітної плати працівниківмалого бізнесу області. Так, за 2011 рік вона збільши-лася на чверть (за 2010 рік – лише на 9,4%) та склала1600,77 грн. Заробітна плата працівників малого бізне-су залишається майже в два рази меншою від серед-нього показника по області (3063 грн) [4]. У цьомусекторі економіки не виключається використання

Рис. 1. Середня кількість та середньомісячна заробітна плата найманих працівників малого бізнесу

147,5171,4 170,4 160,9 153,9

1600,77

1280,461170,20

824,93

1090,60

130

140

150

160

170

180

2007 2008 2009 2010 201160070080090010001100120013001400150016001700

Середня кількість, тис. осіб Середньомісячна заробітна плата, грн.



„тіньових взаємовідношень” з найманими працівни-ками шляхом використання праці з його нелегальноюплатою.

Показники чисельності зайнятих та середньомі-сячної заробітної плати відображені на рис. 1.

Середньомісячна заробітна плата на малих під-приємствах області залишається більшою, ніж анало-гічний показник у цілому по Україні (1520,17 грн).Вища заробітна плата склалася лише на малих підпри-ємствах міста Києва (2216,48 грн).

Якщо розглядати середню заробітну плату за ви-дами економічної діяльності, то слід зазначити, що най-вищий її рівень припадав на фінансові підприємства(1920,94 грн), підприємства освіти (1858,41 грн), під-приємства, які займалися видом економічної діяль-ності „операції з нерухомим майном, оренда, інжині-ринг та надання послуг підприємцям” (1744,81 грн).Значно нижча від середньої у малому бізнесі областізаробітна плата була за такими видами економічноїдіяльності як рибальство та рибництво – 874,72 грн,діяльність готелів та ресторанів – 1081,78 грн, охороназдоров’я та надання соціальної допомоги – 1303,34 грн.

У територіальному розрізі більш високий рівеньзаробітної плати склався на малих підприємствахНовоазовського району – 2069,83 грн, Донецька –2028,69 грн, Докучаєвська – 1960,66 грн, Ясину-ватського району – 1855,77 грн, Красноармійськогорайону – 1665,50 грн.

Найнижча заробітна плата спостерігалася на ма-лих підприємствах Добропілля – 736,58 грн, Амвросі-ївського району – 811,23 грн, Вугледару – 867,24 грн.

За підсумками 2011 року підприємствами ма-лого бізнесу було реалізовано продукції, виконаноробіт і надано послуг на суму 39962,3 млн грн, що на1677,4 млн грн, або на 4,4% більше, ніж у поперед-ньому році. Питома вага обсягу реалізації малих під-приємств у загальному обсязі реалізації по областісклала 5,8% [4].

Найбільш вагому частку в обсязі реалізації ма-лих підприємств склала торгівля, ремонт автомобілів,побутових виробів та предметів особистого вжитку –61,6%. Продукція промисловості дорівнює 12%, по-слуги підприємств, які займалися операціями з неру-хомим майном, орендою, інжинірингом та наданнямпослуг підприємцям, – 9%, виконані роботи в будів-ництві – 7,6%.

Мале підприємництво привалює в таких сферахдіяльності, як освіта (у загальному обсязі реалізаціїобласті за цим видом економічної діяльності питомавага малих підприємств склала 72,7%), охорона здо-ров’я та надання соціальної допомоги (48,7%), готель-ний та ресторанний бізнес (39,3%), здійснення опе-рацій з нерухомим майном та послуг підприємцям

(28,2%). За іншими видами економічної діяльностіпріоритети залишаються за великими та середнімипідприємствами.

Основна частка обсягу реалізації (80,7%) при-падала на п’ять великих міст області: 61,3% – напідприємства Донецька, 8,1% – Маріуполя, 5,8% –Макіївки, 3,4% – Горлівки, 2,1% – Слов’янська.

За 2011 рік суб’єктами малого підприємництваобласті був отриманий від’ємний фінансовий резуль-тат до оподаткування в сумі 227,7 млн грн проти729,8 млн грн за 2010 рік (по Україні від'ємний фінан-совий результат до оподаткування малих підприємствсклав 6767,7 млн грн).

Від’ємний фінансовий результат було сформо-вано за рахунок перевищення суми збитку, який одер-жали 30,4% малих підприємств, над прибутком, якийбув отриманий 69,6% загальної кількості підприємствмалого бізнесу (у цілому по Україні – 35% і 65% відпо-відно).

На зменшення розміру від'ємного фінансовогорезультату малого бізнесу значно вплинула змінавід’ємного фінансового результату на позитивний попідприємствах торгівлі (з 242 млн грн за 2010 рік на47,4 млн грн за 2011 рік), а також збільшення пози-тивного фінансового результату в 2,2 раза сільсько-господарських підприємств.

Загальна сума збитків малих підприємств областіпроти 2010 року збільшилася на 107,4 млн грн (4,3%)і склала 2620,3 млн грн, або 5,1% збитків малогопідприємництва країни. Найбільша сума збитків булаотримана в сфері здійснення операцій з нерухомим май-ном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприєм-цям (46,7% загальної суми збитків) і в торгівлі (25,1%).

У загальній сумі збитків підприємств областічастка малих підприємств зменшилася з 20,7%у 2010 році до 14,2% у 2011 році, у промисловості –з 3,4% до 2,6%.

У загальнонаціональних обсягах прибутку част-ка малого бізнесу області склала 5,4% і становила2392,6 млн грн. Проти 2010 року прибуток малогобізнесу збільшився на 34,2%, у цілому по області –на 38,1%. Найбільше зростання суми прибутку в 2011році спостерігалося в сільському господарстві – у 2,2раза, у промисловості – у 1,7 раза та в торгівлі – на40%.

У 2011 році частка малого бізнесу в загальнійсумі прибутку області склала 7,8% (у 2010 році – 8%).

Рівень рентабельності операційної діяльності ма-лого бізнесу становив у 2011 році 4,2% проти збитко-вості в 1,1% у 2010 році. Значно перевищував серед-ньообласний рівень рентабельності в сільському гос-подарстві (30,6%), фінансовій діяльності (26,1%),торгівлі (14%).



Вартість активів малих підприємств області скла-ла на кінець 2011 року 109037,3 млн грн, в її струк-турі 48,6% займали необоротні активи. Залишаєтьсявисокою частка необоротних активів у загальній вар-тості активів у сфері операцій з нерухомим майном,оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям(71,1%), надання комунальних та індивідуальних по-слуг (68,1%), охороні здоров’я та наданні соціальноїдопомоги (62,2%), що потребує значних накладнихвитрат на їх обслуговування. Основні засоби та нема-теріальні активи в складі необоротних активів стано-вили 27274,5 млн грн, або 51,4%. У сфері операцій знерухомим майном, оренди, інжинірингу та наданняпослуг підприємцям сконцентровано майже дві тре-тини вартості основних засобів малого бізнесу.

Сума оборотних активів малих підприємствсклала 55273,4 млн грн (або половину вартості активівмалих підприємств) і з початку року збільшилася на30%, або на 12740 млн грн. Основні обсяги оборотнихактивів зосереджені в торгівлі – 28190,9 млн грн та всфері операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірин-гу та надання послуг підприємцям – 13574,5 млн грн.Майже 60% оборотних активів припадало на дебітор-ську заборгованість, сума якої на кінець 2011 року склала32723,6 млн.грн, зокрема в торгівлі – 16190,5 млн грн,в операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу танаданні послуг підприємцям – 9105,1 млн грн.

Проблемним питанням для малого підприємниц-тва залишається фінансування господарчої діяльності.Протягом року загальна сума дефіциту власних коштівмалих підприємств збільшилася в 2,4 рази та стано-вила 10962,8 млн грн. У сфері операцій з нерухомиммайном, оренді, інжинірингу та наданні послуг під-приємцям дефіцит власних коштів дорівнював 7914,1млн грн, промисловості – 2613,8 млн грн, будівництві– 1024,2 млн грн. У цілому по області дефіцит влас-них оборотних коштів становив 77175,8 млн грн.

Відсутність коштів у малому бізнесі є однією зпричин його неспроможності в повній мірі здійсню-вати розрахунки за поточними зобов’язаннями.

У 2011 році рівень покриття поточної заборгова-ності малих підприємств області при нормативі в 1,5– 2 одиниці становив 1,15 (у 2010 році – 1,04). Мен-ший за нормативний рівень покриття був отриманиймайже за всіма видами економічної діяльності, крімсільського господарства та фінансової діяльності. Вищеза середньообласний рівень покриття в фінансовійдіяльності – 2,30, сільському господарстві – 2,08, охо-роні здоров'я та наданні соціальної допомоги – 1,4 тав операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингута наданні послуг підприємцям – 1,33.

У структурі джерел фінансування власний ка-пітал склав 38,6%, запозичений – 55,5%. У загальній

сумі залучених коштів кредиторська заборгованістьперевищує інші джерела фінансування (72,8%). Про-тягом 2011 року вона зросла на 30,9%, тоді як за-боргованість за довгостроковими зобов’язаннями –у 1,8 раза, а їх частка в складі позикових коштів ста-новила 21%.

Як і раніше, вартість кредитних ресурсів зали-шається досить високою для більшості суб’єктів ма-лого підприємництва. При обліковій ставці НБУ в7,75% середньозважена ставка за кредитами, нада-ними суб’єктам господарської діяльності, становила19,6%, що значно вище рівня рентабельності більшостімалих підприємств.

У 2011 році процес здійснення малими підпри-ємствами валових капітальних інвестицій активізу-вався. Так, у порівнянні з 2010 роком обсяг вало-вих капітальних інвестицій у 2011 році збільшився в1,9 раза та склав 2077,9 млн грн.

Майже всі валові капітальні інвестиції (98,9%),як і в минулі роки, було спрямовано в матеріальніактиви. З них значна частина (61,2%) використовува-лася на будівництво (включаючи поліпшення будівельта споруд), 27,3% було витрачено на придбання новихосновних засобів.

У 2011 році значна частина валових капіталь-них інвестицій була спрямована в малі підприємства,що займалися операціями з нерухомим майном, орен-дою, інжинірингом та послугами підприємцям –51,2% від загальних валових капітальних інвестиціймалого бізнесу, торговельні підприємства – 21,8%,промислові – 8,8%, будівельні – 4,9%, транспортні –3,7%.

Сума витрат малих підприємств на технологіч-ні інновації значно зросла та склала 583,3 тис грнпроти 42,6 тис грн у 2010 році. Витрати на інфор-матизацію збільшилися в 1,7 раза. Так, у 2011 роцісума коштів, які витрачені на інформатизацію, скла-ла 43,9 млн грн (у 2010 році – 26 млн грн), зокрема46,7% цієї суми було витрачено на оплату послуг сто-ронніх підприємств у сфері інформатизації, 31,5% –на обчислювальну техніку, 21,8% – на програмне за-безпечення.

Існує достатньо багато негативних факторів, якігальмують розвиток сфери малого підприємництва.Для того, щоб малий бізнес спроміг у повному обсязіреалізовувати всі свої переваги, необхідна суттєвапідтримка з боку держави.

Сприяння розвитку підприємництва зумовлює не-обхідність невідкладного глибокого реформуваннярегуляторної системи. Для цього необхідно перейтидо ефективних методів державної регуляції, а це ви-значає кардинальний перегляд нормативно-правовоїбази і на центральному, і на регіональному рівнях, а



також лобіювання своїх інтересів з боку підприєм-ницьких структур.

Досліджуючи особливості розвитку підприємствмалого бізнесу, реформування регуляторної системислід вивчати більш детально.

Література1. Ляшенко В. И. Регулирование развития ма-

лого предпринимательства в Украине: проблемы и путирешения : монографія / В. И. Ляшенко ; НАН Украи-ны ; Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 2007. – 452 с.2. Адамов Б. І. Малий бізнес України: дороговказипоступу: Монографія / Б. І. Адамов, О. І. Амоша,В. І. Ляшенко та ін. – Донецьк : ТОВ „Юго-Восток,Лтд”, 2008. – 275 с. 3. Модернізація механізмів роз-витку малого та середнього бізнесу : монографія /А. І. Бутенко, М. П. Войнаренко, В. І. Ляшенко та ін. ;НАН України; Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк,2011. – 326 с. 4. Мале підприємництво Донецькоїобласті в 2011 році: економічна доповідь №06/1-03/560 від 16.11.2012 // Державна служба статистикиУкраї-ни / Головне управління статистики у Донецькійобласті. – Донецьк, 2012. – 15 с.

Благодарний О. І., Юріна Н. О., Скобцова Г. В.Стан розвитку малого підприємництва Донецькоїобласті у 2008 – 2011 роках

Автори провели дослідження особливостей роз-витку підприємств малого бізнесу за визначений пе-ріод. Проаналізовано основні показники, що опису-ють розвиток цього сектора економіки. Одержані по-казники свідчать про те, що в регіоні ще не визначе-но дієву підтримку діяльності підприємств малогобізнесу, показники можуть різко коливатися, частішевсього в сторону зниження, не проглядається стійкостів розвитку. Показники проведеного аналізу сприялиможливості запропонувати напрямки укріплення роз-витку підприємств малого бізнесу.

Ключові слова: мале підприємництво, показни-ки розвитку, кількість підприємств, чисельність зай-нятих, обсяг реалізованої продукції, фінансові показ-

ники, валові капітальні інвестиції, оборотні активи ма-лих підприємств.

Благодарный А. И., Юрина Н. А., Скобцо-ва Г. В. Состояние развития малого предприни-мательства Донецкой области в 2008 - 2011 годах

Авторы провели исследование особенностейразвития предприятий малого бизнеса за определен-ный период. Проанализированы основные показате-ли, которые описывают развитие этого сектора эко-номики. Полученные показатели свидетельствуют отом, что в регионе еще не определена действеннаяподдержка деятельности предприятий малого биз-неса, показатели могут резко колебаться, чаще все-го в сторону снижения, не просматривается устой-чивости в развития. Показатели проведенного ана-лиза оказывают содействие возможности предложитьнаправления укрепления развития предприятий ма-лого бизнеса.

Ключевые слова: малое предпринимательство,показатели развития, количество предприятий, числен-ность занятых, объем реализованной продукции,финансовые показатели, валовые капитальные инвес-тиции, оборотные активы малых предприятий.

Blagodarnyi A. I, Yurina N. A, Skobtsova G. V.Status of Small Business in the Donetsk Region2008 – 2011 years

The authors conducted a study of the peculiaritiesof small business over a specified period. The basicparameters that describe the development of this sector.The resulting figures indicate that the region has not yetdetermined the active support of small businesses, figurescan fluctuate dramatically, mostly downward, not visiblein the development of resistance. Performance analysisfacilitated opportunities to offer directions strengtheningof small businesses.

Key words: small business, development indicators,the number of enterprises, number of employees, volumeof sales, financial performance, gross capital investments,current assets of small businesses.




Состояние жилищно-коммунального хозяйства вУкраине на протяжении длительного времени систе-матически ухудшается. Снижается объём предостав-ления потребителям коммунальных услуг, в том числепо тепло-, водоснабжению (горячему и холодному) иводоотведению.

Снижение объёмов предоставления потребителямкоммунальных услуг происходит как по причине сокра-щения удельного потребления самими пользователямипо экономическим причинам, так и за счет ухудшениякачества предоставляемых услуг, а также за счет потеричасти абонентов вследствие выхода из эксплуатации попричинам физического износа сетей и технического обо-рудования. Это выбытие в масштабах страны и крупныхрегионов остается незаметным, поскольку перекрыва-ется вводом объектов но-вого строительства. Однако прианализе более мелких территориальных образованийнегативные явления деградации инфраструктуры жизне-обеспечения проявляются в полной мере.

С 2005 г. по 2011 г. оснащенность централизо-ванным теплоснабжением в сельской местности До-нецкой области выросла с 10,9% до 19,9% [1, с. 359].С учетом роста жилого фонда площадь жилья,обеспеченного теплоснабжением увеличилась с1142,4 тыс. м2 в 2005 г. до 2099,9 тыс. м2 в 2011 г., тоесть на 83,8 % [1, с. 359 – 360]. Между тем производ-ство тепловой энергии в сельской местности сократи-лось с 148181,8 в 2005 г. до 133155,1 Гкал в 2011 г.[2, с. 47]. Отпуск тепловой энергии потребителям в2011 г. составил 130892,6 Гкал, в том числе населе-нию только 8288 Гкал или всего 6,3% [3, с. 50]. Такимобразом, на отопление одного квадратного метражилья пришлось всего 0,004 Гкал, при норме 0,156 Гкал.

Из этого следует, что фактически централизован-ного отопления жилья в сельской местности Донец-кой области в настоящее время практически не суще-ствует. Подавляющая часть тепловой энергии направ-ляется на коммунально-бытовые нужды, то есть наотопление общественных зданий.

Есть лишь два исключения: в Ясиноватскомрайоне населению отпущено в 2011 г. 62,1% тепловойэнергии и в Артемовском районе – 29,8% [3,с. 50]. В 11 из 17 районов области тепловая энергиянаселению вообще не отпускается, ещё в 4-х отпускнаселению менее 10 % от произведенной.

Таким образом, системы отопления ещё числятсяна балансе собственников, но практически не использу-ются. Всего в сельской местности в 2011 г. насчитыва-

лось 584 котельные, из них только 23 мощностью от3 до 20 Гкал/час. В них установлено 973 котла, изкоторых 126 эксплуатируются более 20 лет. Из общегочисла котельных 330 рассчитаны на твердое топливо,216 – на природный газ и 1 – на жидкое топливо. Сум-марная мощность котельных составляет 479 Гкал/час [3].

Протяженность тепловых сетей составляет140 километров, из них 12,3 км – в ветхом и аварий-ном состоянии. С 2004 г. протяженность тепловыхсетей сократилась на 101,2 км (42%), однако с 2008 г.по 2011 г. выросла на 10,3 км, а всего за этот периодвведено 46,1 км новых теплотрасс. Всего с 2004 г. по2011 г. выведено из эксплуатации 149,4 км сетей [3].

Мощность котельных в сельской местностив целом по Донецкой об-ласти с 2004 г. по 2011 г.сократилась на 135,2 Гкал/час (22%), но при этом в2008 – 2011 гг. выросла на 121,5 Гкал/час (34%).В 2004 – 2011 гг. мощность котельных выросла в8 районах области из 17.

Коэффициент использования установленноймощности котельных в сельской местности в 2004 –2011 гг. сократился незначительно, всего на 0,07%.Однако, в 2004 г. он составлял в среднем по областивсего 6,39%, а в 2011 г. – 6,33%. В 8 районах исполь-зование мощности ниже среднего, самый низкийпоказатель в Волновахском районе – 2,85%.

Из приведенных данных невозможно оценитьфизическое фактическое состояние основных фон-дов теплоснабжения в сельской местности Донецкойобласти. Однако два вывода имеют весьма существен-ное значение: 1) производство и отпуск тепловой энер-гии населению могут быть увеличены; 2) инвестици-онная деятельность в сфере теплоснабжения не оста-новилась, хотя и производится недостаточно рацио-нально. Последнее замечание вытекает из низкогоуровня использования установленных мощностей нетолько имеющихся, но и вновь вводимых.

Очевидно, что мощность котельных рассчитанана гораздо большие нагрузки, чем те, что существу-ют в настоящее время. Малая потребляемая мощностьповышает удельные затраты на производство тепла.Поскольку отапливаются объекты преимущественнообщественного назначения, которые почти полностьюнаходятся на балансе местных органов власти, то за-вышаются бюджетные расходы на жилищно-комму-нальные услуги. Отказ от отопления может означатьдля целого населенного пункта ухудшение условийжизнедеятельности.

УДК [658.264:316.334.55](477.62)В. Н. Инякин,

кандидат экономических наук,М. В. Свистунова,

Институт экономики промышленности НАН Украины,г. Донецьк

ПРОБЛЕМЫ ТЕПЛОСНАБЖЕНИЯ СЕЛЬСКИХ РЕГИОНОВ ДОНЕЦКОЙ ОБЛАСТИ

В. Н. Инякин, М. В. Свистунова


В научной периодике проблема централизованно-го теплоснабжения в сельской местности освещаетсяочень мало. Прежде всего, следует отметить работыВ. А. Добродеева [6; 8], однако после защиты диссер-тации в 2007 г. новых публикаций найти не удалось.Тема также отражена в работе И. А. Башмакова [7].Некоторые аспекты рассмотрены также в работах [9 –13]. В специальных изданиях имеется множествопубликаций о технических возможностях обеспеченияотопления локальных объектов – от отдельных индиви-дуальных домостроений до небольших жилых комп-лексов. Но все они рассчитаны на состоятельных по-требителей, а что делать малоимущим ответа не дают.

Цель настоящей статьи – определить концепту-альный подход к решению проблемы теплоснабжениянаселенных пунктов при низкой платежеспособностинаселения.

Столь масштабное явление, как массовое лише-ние возможности централизованного теплоснабжениясельского населения, обществом не осознано и не нахо-дится в поле внимания государственных органов управ-ления. Между тем, в сельской местности доля нетрудо-способного населения значительно выше, чем в горо-дах: в 2011 г. в возрасте 0 – 14 лет в сельской местности13,6%, против 12,2% в городах; в возрасте 65 лет и стар-ше в сельской местности 19,1% против 16,8% в горо-дах [1, с. 272]. Доля населения со среднедушевымиденежными доходами ниже прожиточного минимума в2011 г. в сельской местности составляла 30,5% в то вре-мя как в городах только 13,6%. Среднедушевые денеж-ные доходы в месяц в сельской местности составляли1142,7 грн, в городах – 1441,3 грн [1, с. 341].

Низкий уровень жизни в сельской местностиусугубило лишение потребителей возможности полу-чать услуги по централизованному теплоснабжению,в то время как государство декларирует социальнуюподдержку малоимущих. Положение усугубляетсятем, что малоимущие не в состоянии в должной мерекомпенсировать иным образом потерянную услугу,поскольку приобретение иных приборов отоплениятребует больших единовременных затрат. В итогелишение населения централизованного отопления су-щественно ухудшило условия жизнедеятельности всельской местности Донецкой области.

Следует обратить внимание на отсутствие в ин-формационном пространстве достоверных данных осебестоимости и тарифах на тепловую энергию в сель-ской местности, причем не только в Донецкой облас-ти, но и во всех регионах Украины, а также в России.Есть только отдельные данные [2 – 5]. Это можно рас-ценить как безразличие общества и государства к нуж-дам сельского населения или как намеренное сокры-тие информации.

Фрагментарная информация позволяет сделатьзаключение, что себестоимость и тарифы на тепловуюэнергию в сельских населённых пунктах высокие. Это,в своё время, привело к неплатежам населения, что и

вызвало отключение потребителей, остановку пред-приятий теплоснабжения. В результате продолжитель-ного неиспользования теплотехническое оборудова-ние и в особенности инженерные коммуникацииприходят (или уже пришли) в полную непригодность.Таким образом, сформировался замкнутый круг, изкоторого сельская теплоэнергетика не может вырватьсясобственными силами.

Исходной точкой исследования является осозна-ние факта, что деградация ранее существующей сис-темы централизованного теплоснабжения части сель-ского населения обусловлены неспособностью этогонаселения оплачивать данную услугу. И в настоящеевремя низкая платежеспособность сохраняется ибудет таковой в обозримую перспективу. Так, сред-няя зарплата по районам ниже средней по Донецкойобласти на 7 – 45% [1, с. 334]. Следовательно, задачаобщества и государства – проявить заботу о мало-имущих, что может и должно выражаться в оказаниисоциальной поддержки: инвестициями на восстанов-ление систем централизованного теплоснабжения;дополнительными субсидиями на возмещение затратпо оплате жилищно-коммунальных услуг и топлива;субсидиями или льготными кредитами, или инвести-циями на создание автономных систем отопления.

Реализация этих направлений невозможна безбюджетной поддержки, обойтись без которой нельзя.В условиях ограниченных ресурсов бюджета найтидополнительные ресурсы сложно, но необходимо,поскольку по конституции Украина является соци-альным государством. В этих условиях следует изыс-кать возможности минимизации бюджетных расходовна социальную поддержку сельского населения всфере теплоснабжения, но помощь должны получитьвсе нуждающиеся.

Прежде всего, необходимо определить физичес-кий объём работ по восстановлению систем тепло-снабжения населения. Там, где теплоснабжение на-селения ещё осуществляется, необходимо оценитьобъёмы работ по восстановлению надёжности обору-дования и коммуникаций, но раздельно по объектам,находящимся в собственности сельских советов, ре-гиональных и областных органов местного самоуправ-ления, государства, производственных предприятий.

По объектам, функционирование которых оста-новлено, следует определить целесообразность их вос-становления с учётом интересов потребителей, капи-тальных затрат, расходов на эксплуатацию и возмож-ных тарифов.

Потребители, лишившиеся централизованноготеплоснабжения, каким-либо образом проблему отопле-ния решили и, возможно, не пожелают восстановленияпрежних систем из-за утраты доверия к их надёжностиили из-за ожидаемого высокого уровня тарифов. В слу-чае отказа прежних потребителей от восстановленияуслуги по теплоснабжению следует оценить техническуюнадёжность и пожарную безопасность выбранных ими



средств отопления и в необходимых случаях оказать по-мощь малообеспеченным по созданию систем автоном-ного теплоснабжения на должном техническом уровне.

Приостановить дальнейшую деградацию системцентрализованного теплоснабжения в сельской мест-ности возможно только путем минимизации тарифовдо приемлемого потребителями уровня. Этого можнодостичь только усилением контроля за затратами пред-приятий теплоснабжения как со стороны органов вла-сти, так и со стороны общественности. При этом прак-тически всегда абсолютные данные о затратах на еди-ницу продукции/услуги, по статьям калькуляции илиэлементам затрат, недостаточны, необходимы межре-гиональные сопоставления.

Требует значительной модернизации система со-циальной поддержки сельского населения, значитель-ная часть которого не получает необходимой поддер-жки (Табл. 1).

По данным таблицы 1 видно, что в сельскихрайонах доля нетрудоспособного населения (ижди-венцев) выше, чем в среднем по области. Средняязарплата также существенно ниже в районах, чем вобласти – от 7 до 45%. Исходя из этого, логично ожи-дать, что доля домохозяйств получающих субсидиина возмещение оплаты коммунальных услуг, газа итоплива в сельских районах должны быть выше, асредний размер субсидий выше, чем в среднем пообласти. Однако, доля домохозяйств получающих суб-сидии выше только в двух районах. Средний размерсубсидий на возмещение расходов по оплате жилищ-но-коммунальных услуг выше среднеобластного толь-ко в 7 районах. Впрочем, это, возможно, объясняетсянизким уровнем обеспечения коммунальными услу-гами в сельской местности.

Однако отапливать жильё приходится одинаковочто в сельской местности, что в городах. Сельское

Таблица 1Социальная поддержка населения сельских районов Донецкой области в 2011 году

Составлено и рассчитано по [1, c. 274, 334, 413].


Средний размер субсидий, грн

Районы Количе- ство

домохо- зяйств, ед

Доля населения в возрасте от 0 – 14,

65 и больше, %

Средне- месячная заработ- ная плата,

грн

Доля домо-

хозяйств, получа-ющих субси-дии, %

На возмеще-

ние оплаты услуг ЖКХ

На возмеще-

ние стоимо-сти газа и топлива

1 2 3 4 5 6 7

Амвросиевский 18250 31,5 2104 25,7 221,42 497,77

Артемовский 18094 30,6 2130 15,2 185,75 450,21

Великоновоселковский 16677 33,1 1728 5,9 61,42 431,81

Волновахский 33542 31,0 2259 15,2 113,07 475,89

Володарский 11707 32,0 1795 5,9 185,67 376,00

Добровольский 6816 33,4 2415 4,7 3,18 308,70

Константиновский 7694 32,0 2123 13,3 296,78 417,78

Красноармейский 12955 32,3 2752 7,9 25,05 396,91

Краснолиманский 8867 33,7 н/д н/д н/д н/д

Марьинский 33434 29,7 2489 20,3 149,96 368,63

Новоазовский 14337 31,1 1995 14,9 286,84 502,48

Александровский 7928 31,2 1900 6,2 104,56 494,38

Первомайский 10874 31,0 1814 4,4 262,86 491,43

Славянский 13648 31,7 1809 9,2 124,97 404,09

Старобешевский 20250 31,9 2848 12,2 96,42 432,41

Тельмановский 12026 32,9 1917 8,7 66,28 443,02

Шахтерский 8207 29,4 2509 5,1 182,08 513,26

Ясиноватский 11207 31,6 2454 5,6 103,65 444,20

Донецкая область 1799180 29,4 3063 16,8 157,34 500,00


население с низкими денежными доходами должнобы получать субсидии в большем размере, чем в го-родах. Но это верно только для районов.

Из этого следует, что в настоящее время соци-альная поддержка населению в части субсидирова-ния расходов на оплату газа и топлива недостаточна.Её размер следовало бы определять по другим прави-лам, чем в городах, возможно даже дифференциро-вать в зависимости от среднего уровня денежных до-ходов по районам. Кроме того, целесообразно орга-низовать патронажную службу, возможно на обще-ственных началах, по оказанию помощи пенсионерамв оформлении документов на субсидию при посеще-нии их по месту проживания.

Литература1. Статистичний щорічник Донецької області

за 2011 рік. – Донецьк, Головне управління статистикиу Донецькій області, 2012. – 503 с. 2. Комунальнегосподарство Донецької області у 2005році / Стат.бюл. – Донецьк, Головне управління статистики у До-нецькій області, 2006. 3. Комунальне господарствоДонецької області у 2011році / Стат. бюл. – Донецьк,Головне управління статистики у Донецькій області,2012. 4. Теплоснабжение населенных пунктов [Элек-тронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.rosteplo.ru/soc/blog/raznoe/88.html 5. Статистичний бюлетеньпро основні показники роботи опалювальних котеленьі теплових мереж України за 2011 р. / ДержкомстатУкраїни. – Київ, 2012. – 21 с. 6. Беляев М. К. Со-временные проблемы реформирования ЖКХ в сель-ской местности / М. К. Беляев, А. В. Добродеев // Рос-сийское предпринимательство. – 2006. – № 12. –С. 67 – 69. 7. Башмаков И. А. Анализ основных тен-денций развития систем тепло-снабжения в Росси иза рубежом [Электронный ресурс] / И. А. Башмаков.– Режим доступа : http://www.cenef.ru/file/Heat.pdf.8. Добродеев А. В. Инвестиционная модель развитияЖКХ в сельской местности в условиях реформы: наМатериалах Волгоградской области : дис. ... канд.экон. наук: 08.00.05 / А. В. Добродеев. – Волгоград,2007 . – 193 с. 9. Устинова М. В. Направления инсти-туционализации государственного регулирования раз-вития коммунальной теплоэнергетики / М. В. Устино-ва // Научные труды ДонНТУ. – 2011. – В. 39-2. –С. 92 – 95. 10 Колыхаева Ю. А. Комплексная оцен-ка эффективности функционирования системы тепло-снабжения / Ю. А. Колыхаева, К. Э. Филюшина //Проблемы современной экономики. – 2012. – № 1. –С. 322 – 325. 11. Устинова М. В. Стратегическое зна-чение энергоэффективного развития коммунальнойтеплоэнергетики Украины / М. В. Устинова // Научныетруды ДонНТУ. – 2011. – В. 40-3. – С. 244 – 248.12. Шевченко В. В. Возможности развития конкурен-ции на ринках теплоснабжения Донбасса / В. В. Шев-ченко, М. В. Устинова // Економічний вісник Донбас-су. – 2011. – № 1 (23). – С. 31 – 37. 13. Чувилин Д. В.Организационно-финансовый механизм поддержки

модернизации систем коммунальной инфраструк-туры / Д. В. Чувилин // Экономические науки. – 2011.– № 74. – С. 161 – 174.

Інякін В. М., Свістунова М. В. Проблемитеплопостачання сільських регіонів Донецькоїобласті

Проаналізовано стан і функціонування системцентралізованого теплопостачання в сільських поселен-нях Донецької області. Встановлено, що фактичновідпуск теплової енергії населенню майже не прово-диться. Населення опалює житла самостійно невстанов-леними способами. Суспільство і органи влади про-блему ігнорують. Запропоновані можливі варіанти тех-нічних і організаційно-фінансових рішень. Обгрунто-вана необхідність посилення соціальної підтримкинаселення. Пропонується індивідуалізувати допомогумалоімущим із залученням патронажних організацій.

Ключові слова: теплопостачання села, соціальнапідтримка малозабезпечених в сільській місцевості,субсидії на оплату газу і палива.

Инякин В. Н., Свистунова М. В. Проблемытеплоснабжения сельских регионов Донецкойобласти

Проанализировано состояние и функционирова-ние систем централизованного теплоснабжения в сель-ских поселениях Донецкой области. Установлено, чтофактически отпуск тепловой энергии населению по-чти не производится. Население отапливает жилищасамостоятельно неустановленными способами. Об-щество и органы власти проблему игнорируют. Пред-ложены возможные варианты технических и органи-зационно-финансовых решений. Обоснована необхо-димость усиления социальной поддержки населения.Предлагается индивидуализировать помощь малоиму-щим с привлечением патронажных организаций.

Ключевые слова: теплоснабжение села, социаль-ная поддержка малоимущих в сельской местности,субсидии на оплату газа и топлива.

Inyakin V. N., Svistunova M. V., Problems ofRural Regions of the Donetsk area Hotsupplying

Consisting and functioning of the systems ofcentralized теплоснабжения is analysed of rural settlementsof the Donetsk area. It is set that actually vacation of thermalenergy is not almost made a population. A population heatsdwellings the independently unstated methods. Society andorgans of power ignore a problem. The possible variantsof technical and organizationally-financial decisions areoffered. The necessity of strengthening of social supportof population is grounded. It is suggested to individualizea help poor with bringing in of home-nursing organizations.

Key words: hotsupplying, social support poor in rurallocality, subsidy on pay-ment of gas and fuel.



http://www.rosteplo.ru/

http://www.cenef.ru/file/Heat.pdf


Е. В. Котов

Существуют проекты, выполнение которых жиз-ненно важно для государства, но вследствие своеймасштабности, капиталоемкости и социальной значи-мости они не могут быть реализованы только рыноч-ными или бюджетными инструментами. Острая необ-ходимость реализации этих проектов потребовала раз-работки комплекса мер, выходящих за рамки компе-тенций и финансовых возможностей государственно-го и частного секторов, что позволило сформироватьинститут государственно-частного партнерства (ГЧП).

Термин „государственно-частное партнерство”стал использоваться в Украине сравнительно недав-но. В августе 2005 года была создана рабочая группапо разработке законодательных проектов по урегули-рованию вопросов развития сети автомобильных до-рог общего пользования на условиях государствен-но-частного партнерства. В последующем проблемамГЧП не уделялось большого внимания и интерес к нимпостепенно снижался, что привело к ликвидации этойгруппы в 2008 году.

Активизация процессов по реанимации ГЧП на-чалась в период финансово-экономического кризиса.Государство стало рассматривать ГЧП основным ин-струментом разрешения возникших социально-эконо-мических трудностей. В июле 2010 года был принятЗакон Украины «О государственно-частном партнер-стве» (вступил в силу 30 октября 2010 года) и ряд нор-мативных актов Кабинета Министров Украины и Мин-экономразвития Украины в развитие основного законао ГЧП [1]. Хотя надо сказать, что еще до принятияЗакона Украины «О государственно-частном партнер-стве» был принят ряд нормативных актов, которые ре-гламентировали лишь отдельные элементы ГЧП, не со-здавая комплексного и универсального механизма вза-имовыгодного сотрудничества государства и бизнеса.

Проблемам развития относительно нового дляУкраины института партнерских взаимоотношенийгосударства и бизнеса посвящено достаточно многоработ отечественных и зарубежных исследователей:Андрюшкевич О. А., Баженов А. В., Варнавский В. Г.,Запатрина И. В., Кабашкин В. А., Максимов В. В.,Мартусевич Р. А., Сперанская Т. С., Уварова А. А. имногие другие. Исследования различных авторов на-

правлены на обоснование необходимости развития дан-ного института партнерства, выявление особенностейего применения и поиск путей оптимизации и повы-шения эффективности функционирования. Каждыйисследователь по своему подходит к понимаю сущ-ности и сферы применения ГЧП, обосновывая своюточку зрения на основе собственных научных пред-почтений и проанализированных фактов.

Целью данной статьи является попытка разобратьсяв теоретико-методологических основах государствен-но-частного партнерства, выявить принципы, особен-ности, риски и преимущества его реализации, исполь-зуя которые возможно достичь максимального резуль-тата при практическом применении механизмов ГЧП.

Термин „государственно-частное партнерство”является переводом с английского „public privatepartnership” (PPP или Р3), что дословно означает пуб-лично-частное партнерство. В связи с разными трак-товками понятия так и не сложилось однозначного по-нимания этого института. Одни исследователи отно-сят к ГЧП очень широкий спектр бизнес-моделей иотношений. Под ГЧП понимается любое использова-ние ресурсов частного сектора (капитал, ноу-хау, опыт)для удовлетворения общественных потребностей (до-роги, связь, недвижимость, парки, заповедники и т. д.).В связи с этим многие исследователи данного направ-ления стали принципиально использовать формулиров-ку частно-государственное партнерство (ЧГП), темсамым акцентируя внимание на том, что скрещениебизнеса и государства продиктовано исключительнопотребностями капитала. При таком подходе подразу-мевается, что государство стоит на защите интересовправящего класса и поэтому призвано обслуживатьинтересы их частного капитала, помогая через меха-низмы ГЧП максимизировать прибыль.

Ошибочная трактовка ГЧП как любого взаимо-действия государства и бизнеса формирует убежде-ние, что не требуется никакого принципиально новогонормативно-правового и организационного обеспече-ния взамен существующего для частного и государ-ственного секторов. В результате государство начи-нает играть по правилам бизнеса не имея к этому спо-собностей, либо бизнес заставляют играть по прави-

ГОСУДАРСТВЕННО-ЧАСТНОЕ ПАРТНЕРСТВО:ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ПРОБЛЕМЫ ТРАКТОВКИ И СОДЕРЖАНИЯ

Економічна теоріяУДК 334.012.44 + 334.7.01

Е. В. Котов,кандидат экономических наук,

Институт экономики промышленности НАН Украины,г. Донецк


лам государства, окружая его бюджетными процеду-рами и процедурами государственного администри-рования, которые по природе своей отрицают логикусуществования бизнеса.

Другой подход исходит из концепции служениягосударства на пользу всего общества и сохранениенейтралитета по отношению к конкурентной средечастного капитала. Для последователей этой концеп-ции – ГЧП является механизмом, позволяющим удов-летворять потребности и гарантировать защиту инте-ресов различных социальных групп. Отдельные пред-ставители этого подхода не исключают, что ГЧП слу-жат интересам отдельных групп частного капитала, нопри этом, материализуясь в конкретные проекты, слу-жат инструментом развития различных общественныхгрупп.

Некоторые исследователи используют термин„публично-частное партнерство”, аргументируя этотем, что в этом случае органы государственной влас-ти и органы местного самоуправления признаются от-дельными субъектами публичной власти [2, с. 11]. Од-нако, настаивая именно на такой трактовке понятия,они тем не менее, используют термин „государство”при описании формы собственности предмета парт-нерства, механизмов, инструментов, процедур и дру-гих способов взаимодействия с частным бизнесом,отказавшись от таких формулировок, как „публичнаясобственность”, „публичное управление”, „публичноестимулирование” и т. д.

Согласно статьи 5 Конституции Украины источ-ником власти в Украине является народ, который реа-лизовывает свою власть через органы государствен-ной власти и местного самоуправления. Местное са-моуправление – это гарантированное государствомправо и реальная способность территориальных об-щин решать вопросы местного значения в рамкахКонституции и законов Украины (статья 2) [3]. Со-гласно Ожегову С. И., государство – основная поли-тическая организация общества, осуществляющая егоуправление, охрану его экономической и социальнойструктуры [4]. В Большом юридическом словаре го-сударство определяется как совокупность официаль-ных органов власти, действующих в масштабе госу-дарства и территориального сообщества, пользующе-гося законодательной автономией территориальногосообщества с местными агентами этих органов [5,с. 131]. Именно государство обладает Конституцией,формирует законодательную базу (особенно в усло-виях унитарного государства, к которым относитсяУкраина) и устанавливает определенный порядоквзаимоотношений в стране, т. е. государство выступа-ет как механизм публичной власти. Таким образомместное самоуправления является частью государстваи одним из органов управления общественным хо-

зяйством. Поэтому принадлежащее ему имущество,конечным собственником которого является народ,является государственной собственностью, что под-тверждает правильность использования именно тер-мина „государственно-частное партнерство”.

В Законе Украины „О государственно-частномпартнерстве” государственные органы власти и орга-ны местного самоуправления выделены в отдельныесубъекты. В законе ГЧП определяется как сотрудни-чество между государством и территориальными об-щинами (государственные партнеры) и юридически-ми лицами (кроме государственных и коммунальныхпредприятий) и физическими лицами-предпринимате-лями (частными партнерами), которое осуществляет-ся на основе договорных отношений [1]. Однако этоопределение также имеет ряд недостатков. Во-первых,в данной трактовке под ГЧП можно понимать любоевзаимодействие государства и бизнеса. Во-вторых,ГЧП имеет свои особенности, которые в законе при-ведены, но в определении понятия не сказано, что имнеобходимо следовать. В-третьих, государство привле-кает частный сектор к выполнению функций, которыевозложены на нее, и это необходимо отразить в опре-делении понятия.

С развитием ГЧП количество терминов, исполь-зуемых для характеристики данного взаимодействия,росло в зависимости от количества исследователей,изучающих данную проблематику. К ранее упоминав-шимся терминам государственно-частное партнерство,публично-частное партнерство и частно-государствен-ное партнерство добавились муниципально-част-ное партнерство, коммунально-частное партнерство,общественно-частное партнерство. Попытка многихисследователей вычленить структурный элемент дан-ного механизма взаимодействия, придав ему чертысамостоятельной системы, не верен как по своей сути,так и по возможностям дальнейшего обособленногофункционирования, поскольку он все равно являетсяподсистемой системы высшего порядка.

Принципиальным является постановка первымтермина государственный в словосочетании государ-ственно-частное партнерство, поскольку это болееточно отражает место государства в новой для него си-стеме отношений. Основной принцип концепции ГЧПсостоит в том, что государство самостоятельно опре-деляет услуги и инфраструктуру, в которой она нужда-ется, и на основании их выдвигает требования к част-ному партнеру. Обусловлено это тем, что данный видвзаимодействия государства и бизнеса направлен впервую очередь на удовлетворение общественных по-требностей, качество услуг и эффективность системпредоставления которых государство не может обес-печить и поэтому выступает с инициативой объедине-ния государственного и частного экономических по-

Е. В. Котов


тенциалов. В Украине собственником общественногосектора, который становится основой партнерскогопроекта, является государство и именно оно заинтере-сованно в развитии и повышении качества обществен-ных услуг. Таким образом, исходя из приоритета правсобственности на первом месте должно указыватьсягосударство, что доказывает легитимность только го-сударственно-частного партнерства.

Проводя анализ определений ГЧП различныхавторов, можно выделить следующие основные при-знаки, характеризующие этот вид сотрудничества(см. табл.). К ним относятся обязательность заключе-ния юридического договора (контракта), использова-ние государственной собственности в проекте (в боль-шинстве определений говориться об инфраструктуреи услугах, которые она предоставляет), разделениеобязанностей и ответственности между партнерами.

Многие исследователи отмечают, что в опреде-лении ГЧП нельзя отразить все особенности этого видапартнерства, поэтому выделяют их отдельно. В работе[6, с. 1] к ключевыми особенностями ГЧП относятдолгосрочность обеспечения и предоставления услуг(иногда сроком до 30 лет), передачу рисков частномусектору и многообразие форм долгосрочных контрак-тов, заключаемых юридическими лицами с государ-ственными и муниципальными структурами.

Кабашкин В. А. формулирует следующие клю-чевые признаки государственно-частного партнерства[7, с. 11]:

– ГЧП должно предполагать официальные отно-шения или договоренности между государственнымии частными участниками. Эти отношения или догово-ренности фиксируются в официальных документах, вчастности в нормативных правовых актах, т. е. обра-зуют особые правовые институты;

– органы государственного и муниципальногоуправления (ОГМУ) в ГЧП-проектах выступают нестолько регулятором или катализатором экономичес-кой активности, сколько партнером частного сектора,т. е. органы власти участвуют в таких проектах на рав-ных правах с частным инвестором, а не реализуют вотношении него свои властные полномочия;

– ГЧП-проекты – это в первую очередь реализа-ция публичных интересов. Совместные цели и инте-ресы обоих партнеров координируются на основеобщегосударственных общественно полезных целей;

– ГЧП присущ совместный характер действий,когда государство и частный инвестор активно при-влекают и совместно инвестируют ресурсы, вместе

принимают решения в процессе финансированияпроекта и управления им.

Правовыми документами Украины к признакамгосударственно частного партнерства отнесено [1]:

– обеспечение более высоких технико-экономичес-ких показателей эффективности деятельности, чем в слу-чае осуществления такой деятельности государственнымпартнером без привлечения частного партнера;

– продолжительность отношений (от 5 до 50 лет);– передача частному партнеру части рисков в про-

цессе осуществления государственно частного парт-нерства;

– внесение частным партнером инвестиций вобъекты партнерства из легальных источников.

Выделяя основные (ключевые) признаки ГЧП,исследователи исходят из своего понимания этого видапартнерства государства и бизнеса, личного накоп-ленного опыта и полученных теоретических знаний.Этим объясняется различный набор характеристик укаждого из них и порою даже узкопрофильное пони-мание понятия ГЧП1. При этом исследователями непринимаются во внимание очень важные аспекты ГЧП,такие как право собственности на объект партнерствав процессе его создания, эксплуатации и его даль-нейшая судьба после окончания взаимоотношений,возможности пролонгации партнерства.

Систематизация приведенных различными иссле-дователями ключевых характеристик ГЧП, дополнен-ная собственными предложениями позволяет к при-знакам, отличающим этот вид партнерства от другихвидов взаимодействия государства и бизнеса, отнес-ти следующие:

а) объект соглашения находится в сфере непос-редственного государственного интереса и контроля;

б) право собственности на объект не переходитчастному партнеру;

в) партнерское соглашение имеет долгосрочныйхарактер;

г) обязательное внесение частным партнероминвестиций;

д) обязательное распределение прав, обязаннос-тей и рисков между партнерами;

е) автоматическое продление партнерского со-глашения в случае его окончания не производится.

Последняя ключевая особенность, при ее доста-точно широком использовании в зарубежной практи-ке, имеет особо важное значение для Украины. Имен-но этот критерий позволяет обеспечить конкурентнуюсреду в частном секторе. По истечении срока дого-

1 В работе [Мартусевич Р. А. Государственно-частное партнерство в коммунальном хозяйстве / Р. А. Мартусевич, С. Б. Сиваев,Д. Ю. Хомченко. – М. : Фонд „Институт экономики города”, 2006. – 240 с.] авторы рассматривают опыт и перспективы развитияпроектов ГЧП в жилищно-коммунальном хозяйстве предлагают употреблять термин муниципально-частное партнерство (с. 12).

Е. В. Котов


Таблица 1Определения понятия ГЧП различных авторов

Источник (автор) Определение Основные характеристики

1 2 3 Зелёная книга „Государственно-частное партнерство и законодательство сообщества по государственным контрактам и концессиям”. Green Paper on Public-Private Partnerships and Community Law on Public Contracts and Concessions. Brussels. 30.4.2004. Р .3.

Термин „государственно-частное партнерство” не определен на уровне Сообщества. В общем плане под ним понимаются формы кооперации между общественными властями и бизнесом, которые служат цели обеспечения финансирования, строительства, модернизации, управления, эксплуатации инфраструктуры или оказания услуг (с. 3).

сотрудничество, инфраструктура, сфера услуг

Министерство транспорта США. Report to Congress on Public-Private Partnerships. US Department of Transportation. 2004. P. 10.

Государственно-частное партнерство – закрепленное в договорной форме соглашение между государством и частной компанией, позволяющее последней определенным образом участвовать в государственной собственности в большей степени по сравнению с существующей практикой (с. 10).

юридически оформленные отношения

Годе Ф. Государственно-частные партнерства // Право на этапе перехода. – 2007. – С. 16 – 21.

Государственно-частное партнерство – форма долгосрочных отношений, возникающих между государственным ведомством-заказчиком и частнопредпринимательской структурой для привлечения финансовых ресурсов на строительство или реконструкцию, эксплуатацию и содержание инфраструктурного объекта, а также на оказание услуг, которые отнесены к компетенции государственного сектора (с. 17).

взаимодействие, инфраструктура, сфера услуг

Делмон Джефри Государственно-частное партнерство в инфраструктуре: практическое руководство для органов государственной власти [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.ppiaf.org/ ppiaf/sites/ppiaf.org/files/publication/Jeff%20Delmon_PPP_russian.pdf / Джефри Делмон. – Астана : ИЦ Апельсин, 2010. -

...любые контрактные или юридические отношения между государственными и частными структурами с целью улучшения и/или расширения инфраструктурных услуг, исключая контракты по государственному заказу (государственные закупки) (с. 2).

юридически оформленные отношения, инфраструктура

Мартусевич Р. А. Государственно-частное партнерство в коммунальном хозяйстве / Р. А. Мартусевич, С. Б. Сиваев, Д. К. Хомченко. – М. : Фонд „Институт экономики города”, 2006. – 240 с.

...государственно-частное партнерство определяется как делегирование на определенный срок частному сектору функции управления системами коммунальной инфраструктуры. Иными словами, государственно-частное партнерство – это совокупность форм взаимодействия государственной или муниципальной власти и частных предприятий в данной сфере (с. 11).

все формы взаимодействия, временная передача функций

Е. В. Котов

http://www.ppiaf.org/


Продолжение Таблицы 1

Кабашкин В. А. Государственно-частное партнерство в регионах Российской Федерации / В. А. Кабашкин. – М. : Изд-во „Дело” АНХ, 2010. – 120 с.

... можно предложить понимание ГЧП как партнерских отношений государства и предпринимательских структур для совместного участия в удовлетворении потребностей общества на долговременной законодательной и взаимовыгодной основе объединения материальных и нематериальных ресурсов при разделении полномочий, ответственности и риска (с. 10).

партнерство, юридически оформленные отношения, разделение обязанностей и ответственности

Варнавский В. Г. Государственно-частное партнерство: некоторые вопросы теории и практики / В. Г. Варнавский // Мировая экономика и международные отношения. – 2011. – № 9. – С. 41 – 50.

Государственно-частное партнерство представляет собой юридически оформленную (как правило, на фиксированный срок), предполагающую соинвестирование и разделение рисков систему отношений между государством и муниципальными образованиями, с одной стороны, и гражданами и юридическими лицами – с другой, предметом которой выступают объекты государственной и/или муниципальной собственности, а также услуги, исполняемые и оказываемые государственными и муниципальными органами, организациями, учреждениями и предприятиями (с. 46).

юридически оформленные отношения, совместное финансирование, собственность только государственного партнера

Практическое руководство по вопросам эффективного управления в сфере ГЧП // Европейская экономическая комиссия Организации Объединенных Наций. – Нью-Йорк и Женева. – 2008. – 115 с.

Государственно-частное партнерство (ГЧП) основывается с целью обеспечить финансирование, планирование, исполнение и эксплуатацию объектов, производств и предоставления услуг государственного сектора (с. 1).

используются только государственные объекты, выполнение государственных услуг

Дерябина М. Государственно-частное партнерство: теория и практика / М. Дерябина // Вопросы экономики. – 2008. – № 8. – С. 61 – 77.

ГЧП представляет собой институциональный и организационный альянс государственной власти и частного бизнеса с целью реализации общественно значимых проектов в широком спектре сфер деятельности – от развития стратегически важных отраслей экономики до предоставления общественных услуг в масштабах всей страны или отдельных территорий (с. 61).

объединение, общественно значимые проекты

Руководство по Партнерству государственного и частного секторов // Азиатский банк развития. – 2008. – 123 с. – Режим доступа: http://www.adb.org/documents/public-private-partnership-ppp-handbook-ru

Термин “партнерство государственного и частного секторов” описывает диапазон возможных взаимоотношений между государственными и частными субъектами в контексте инфраструктурных и других услуг (с. 1).

всевозможные взаимоотношения,инфраструктура, сфера услуг

Е. В. Котов

http://www.adb.org/documents/pu


Продолжение Таблицы 1

вора государство имеет право выбирать частного парт-нера, предлагающего лучшие условия. В Украине, гдесогласно законодательству, право собственностина имущество, в том числе и на землю, остается загосударством, новым законопроектом о внесенииизменений в законодательство о ГЧП предлагаетсяоставить земельный участок, предоставленный в рам-ках ГЧП, во владении частному партнеру после окон-чания договора [8]. Таким образом, частный партнерполучает скрытые гарантии пролонгации договора вне зависимости от качества полученных им результа-тов. Такой подход не только разрушает конкурентнуюсреду, но и закладывает основы для новых проявле-ний коррупции в сфере отчуждения земли.

Обязательность выделения ключевых отличитель-ных признаков важно потому, что многие исследова-тели, опираясь на неправильно сформулированныехарактеристики, отождествляют ГЧП с социальнойответственностью бизнеса, благотворительностью,

субсидиями частному сектору, приватизацией и про-ектным финансированием. Такие модели взаимоот-ношения государства и бизнеса имеют право на су-ществование, но они не являются моделями государ-ственно-частного партнерства. Ниже сделана попыт-ка разграничить проекты ГЧП от других форм эконо-мического сотрудничества государства и бизнеса.

Отличия проектов ГЧП от приватизации. Неследует отождествлять приватизацию и государствен-но-частное партнерство. При ГЧП ответственность запроизводство и предоставление общественных услуглежит на государстве, а при приватизации – на част-ном секторе. Сохранение государственной формы соб-ственности основных фондов ГЧП сохраняет за госу-дарственным сектором полный спектр прямых кон-трольных функций за ценами, нормами и тарифами. Приприватизации государство всю ответственность и всериски передает частному сектору, а сама осуществля-ет только регуляторный контроль цен и тарифов.

Максимов В. В. Государственно-частное партнерство в транспортной инфраструктуре: критерии оценки концессионных конкурсов / В. В. Максимов. – М. : Альпина Паблишерз, 2010. – 178 с.

Государственно-частное партнерство – это юридически оформленная система взаимоотношений сторон-партнеров, направленная на совместную реализацию инвестиционных проектов, основанная на справедливом распределении необходимых организационных, финансовых, производственных и прочих рисков, и обеспечивающая сторонам приемлемый результат (с. 22).

юридически оформленные отношения, разделение обязанностей и ответственности

Национальный доклад „Риски бизнеса в частно-государственном партнерстве”. –М. : Ассоциация Менеджеров, 2007 г. – 116 с.

Частно-государственное партнерство – это институциональный и организационный альянс между государством и бизнесом в целях реализации общественно значимых проектов и программ в широком спектре отраслей – от промышленности и НИОКР до сферы услуг (с. 17).

объединение, общественно значимые проекты

Национальный совет по ГЧП (США) / http://www.ncppp.org. – Access mode: http://www.ncppp.org/howpart/index.shtml#define

Государственно-частное партнерство (ГЧП) – это договорное соглашение между государственным органом (федеральным, региональным или местным) и представителем частного сектора. В рамках этого соглашения, навыки и активы каждого сектора (государственного и частного) объединяются для предоставления общественных услуг. При совместном использовании ресурсов, между участниками распределяются риски и выгоды, в зависимости от потенциала в предоставлении общественных услуг.

юридически оформленные отношения, разделение обязанностей и ответственности, общественные услуги

Е. В. Котов

http://www.ncppp.org

http://www.ncppp.org/howpart/inde


Отличия проектов ГЧП от государственно-го заказа. Главное отличие ГЧП от государственно-го заказа состоит в том, что последний заключает-ся на приобретение товаров, работ и услуг исклю-чительно за счет государственных средств, к кото-рым относятся средства Государственного бюдже-та Украины, бюджета АР Крым и местных бюдже-тов, НБУ, государственных предприятий, фондовсоциального страхования и других целевых фондов[9]. При ГЧП обязательным условием является вне-сение частным партнером собственных или заем-ных (занятых бизнесом под свои гарантии) инвес-тиций, и эти вложения составляют большую частьфинансирования проекта.

Отличия проектов ГЧП от рекапитализациигосударством частных банков. Неэффективный иочень дорогой для налогоплательщиков метод борь-бы с кризисными явлениями в банковской системе.Это спасательная мера, направленная прежде всегона решение интересов частного бизнеса. Из всех ви-дов взаимодействия государства и бизнеса наименеехарактеризуется понятием партнерство. В Украине ре-капитализированный банк переходит в собственностьгосударства либо ликвидируется, после погашениязадолженностей перед кредиторами.

Отличия проектов ГЧП от проектного финан-сирования. Проектное финансирование – это инстру-мент выхода корпоративных инвестиций из-под госу-дарственного контроля с целью реализации экономи-чески обособленного проекта. В рамках реализациипроекта инвесторы структурируют модель сотрудни-чества и принимают на себя основную долю рисков.Государство не выступает участником проектной ком-пании, поэтому не участвует в финансировании и рас-пределении рисков как это происходит при реализа-ции проектов ГЧП. При проектном финансированиивложенные инвесторами денежные средства должныобязательно окупиться и их возврат происходит за счетденежного потока, который генерирует проект, безпривлечения заемных средств, что возможно лишь впроектах ГЧП.

Важной составляющей понятия ГЧП являетсятермин „партнерство”. Понятие „партнерство” имеетсвои особенности и лишь частично является сино-нимом таких понятий как „взаимодействие”, „коопе-рация” и „сотрудничество”. Экономическая энцик-лопедия трактует термин „партнерство” как формуорганизации предприятия, при которой два или бо-лее лица объединяют свое имущество, становятся со-владельцами созданного предприятия, совместноуправляют производством и собственностью, распре-деляют прибыль и несут совместную ответственностьпо своим обязательства [10, с. 698]. Золотогов В. Г.под партнерством понимает объединение усилий и

средств индивидуальных предпринимателей (трейде-ров), когда два или более лица совместно занимают-ся предпринимательством в целях извлечения при-были [11, с. 377]. В Современном экономическомсловаре партнерство определено как юридическаяформа организации совместной деятельности не-скольких физических или юридических лиц. Парт-нерство создается на основе договора, которым ре-гулируются права и обязанности партнеров, участиев общих расходах, распределении прибыли, разделимущества [12, с. 242].

Приведенные определения свидетельствуют, чтопод партнерством следует понимать прежде всего доб-ровольное сотрудничество, основанное на юридичес-ки закрепленных отношениях (договорах), в которыхраспределены риски, обязанности, ресурсы, полно-мочия и прибыль между сторонами. При этом, в ре-зультате взаимодействия, создается новое юридичес-кое лицо, которым стороны совместно управляют иза результаты деятельности которого несут совмест-ную ответственность.

Необходимо уточнить, что партнерство не подра-зумевает равенство сторон. Поскольку в качествематериальной основы взаимодействия выступает го-сударственная собственность, то государство обяза-но использовать ее в интересах общества и, поэтомуимеет право в одностороннем порядке разрывать от-ношения с частным партнером, если с его стороныбыли действия, приносящие вред общественной не-обходимости. При этом как бы не была важна рольчастного партнера в качестве инвестора или управля-ющего, такие действия государства во многих зару-бежных странах не несут никаких юридических по-следствий для нее.

Основываясь на вышеизложенном можно датьследующее определение: Государственно-частноепартнерство – это добровольное долгосрочноесотрудничество на договорной и взаимовыгоднойоснове представителей государства и частногосектора экономики с целью более эффективного икачественного выполнения функций государства.

На практике возникает много противоречийпри определении основных правил реализации ГЧП.Исходя из главенствующей роли государства в ГЧПна Открытом форуме „Принципы и правовые основывзаимодействия государства и частного бизнеса” былисформулированы семь принципов партнерства госу-дарства и частного бизнеса [13]:

1. Принцип социального партнерства предпола-гает доверие, сотрудничество и взаимную поддержкугосударства и частного бизнеса.

2. Принцип конкурентности позволит государствуоценить и поддержать наиболее достойные и эффек-тивные предприятия любого сектора экономики.

Е. В. Котов


3. Принцип патриотизма, кроме всего прочего, по-зволит государству проводить политику здорового про-текционизма по отношению к отечественному бизнесу.

4. Принцип гражданственности предполагаетстроительство гражданского общества, защищающе-го права любого его члена.

5. Принцип инновационности подразумевает раз-витие наиболее перспективных отраслей экономики,применение самых передовых методов и технологий.

6. Принцип открытости означает обеспечение дву-стороннего информационного сотрудничества госу-дарства и предпринимательства.

7. Принцип инвестиционной привлекательностидолжен позволить предпринимателям пользоваться втом числе и ресурсами внешних источников финан-сирования.

В работе [6, с. 15] при определении принциповГЧП предлагается придерживаться позиции эффектив-ности реализуемых проектов. Приводятся базовыепринципы эффективности управления, которые сле-дует применять к проектам ГЧП:

а) участие (Participation): степень вовлеченностивсех заинтересованных сторон;

б) правило „хорошего тона” (Decency): степень,в которой создание и контроль за выполнением пра-вил осуществляются без причинения ущерба или невызывая недовольство со стороны населения;

в) прозрачность (Transparency): степень ясностии открытости процесса принятия решений;

г) подотчетность (Accountability): степень ответ-ственности политических деятелей перед обществомза сказанное или сделанное;

д) справедливость (Fairness): степень, в которойтребование следовать правилам и придерживатьсяправил распространяется в равной мере на всех чле-нов общества;

е) эффективность (Efficiency): степень исполь-зования ограниченных человеческих и финансовыхресурсов без потерь, отсрочек или порчи, или безпричинения вреда будущим поколениям.

Эти принципы построены на десяти принципахГлобального договора ООН, который предлагает ком-паниям принять, поддержать и претворять в жизнь, врамках своих сфер влияния, набор основополагаю-щих ценностей в области прав человека, трудовыхотношений, охраны окружающей среды и борьбы скоррупцией [14]. Однако они направлены на регули-рование вопросов корпоративных взаимоотношенийв мировой экономике и не отражают специфику госу-дарственно-частного партнерства.

В исследовании Кабашкина В. А. [7, с. 18 – 19]к принципам партнерства государства и предприни-мательских структур отнесены:

– социальное партнерство, предполагающий до-

верие, сотрудничество и взаимную поддержку госу-дарства и частного бизнеса;

– конкурентность, позволяющий государствуоценить и поддержать наиболее достойные и эффек-тивные предприятия любого сектора экономики;

– патриотизма, позволяющий государству поми-мо всего прочего проводить политику здорового про-текционизма по отношению к отечественному бизнесу;

– гражданственности, предполагающий строи-тельство гражданского общества, защищающего правалюбого его члена;

– инновационности, т. е. развитие наиболее перс-пективных отраслей экономики, применение самыхпередовых методов и технологий;

– открытости, т. е. обеспечение двустороннего ин-формационного сотрудничества государства и пред-принимательства;

– инвестиционной привлекательности; он долженпозволить предпринимателям пользоваться в том числеи ресурсами внешних источников финансирования.

В статье 3 Закона Украины „О государственно-частном партнерстве” к основным принципам ГЧП от-несено:

– равенство перед законом государственных и ча-стных партнеров;

– запрещение любой дискриминации прав госу-дарственных или частных партнеров;

– согласование интересов государственных ичастных партнеров с целью получения взаимной вы-годы;

– неизменность в течение всего срока действиядоговора, заключенного в рамках ГЧП, целевого на-значения и формы собственности объектов, которыенаходятся в государственной или коммунальной соб-ственности или принадлежат АР Крым, переданныхчастному партнеру;

– признание государственными и частными парт-нерами прав и обязанностей, предусмотренных зако-нодательством Украины и определенных условиямидоговора, заключенного в рамках государственно-частного партнерства;

– справедливое распределение между государ-ственным и частным партнерами рисков, связанных свыполнением договоров, заключенных в рамках ГЧП;

– определение частного партнера на конкурсныхпринципах, кроме случаев, установленных законом.

Законодательно установленные принципы не со-всем точно отражают концептуальные правила подго-товки и цели реализации проектов ГЧП. Например,отсутствует основополагающий принцип демократи-ческого управления – принцип гласности, регламен-тирующий степень открытости проекта. Не отраженпринцип эффективности, который подразумевает, чтолюбой проект ГЧП должен приносить повышенный

Е. В. Котов


социально-экономический эффект в сравнении с тем,если бы производство общественного продукта оста-валось монопольным правом государства. А такиепринципы, как принцип признания партнерами прав иобязанностей, определенных условиями договора, ипринцип неизменности целевого назначения и формысобственности объектов ГЧП, переданных частномупартнеру, носят вспомогательный характер и должныопределяться на более низких уровнях управленияГЧП.

Несмотря на разнообразие видов ГЧП, выделя-ют две основные категории: институциональное ГЧП,которое охватывает все формы совместных предпри-ятий между государственными и частными участни-ками; и контрактное ГЧП [6, с. 1]. Исходя из этого,первый вид взаимодействия предусматривает реали-зацию проектов на основе специально заключаемыхконтрактов (контракт на отдельный вид деятельности,концессионное соглашение). При этом подходе инф-раструктурный объект, построенной на частные день-ги, по истечении срока контракта передается в соб-ственность государству. Второй – создание государ-ством и частным капиталом совместной компании сдолевым участием, в рамках деятельности которойрешаются все необходимые задачи для реализациипроекта. В рамках описанных видов взаимодействияпартнеров можно выделить следующие модели:

1. Государственный сектор на условиях оплатыили без нее предоставляет в пользование частномупартнеру землю, собственность или мощности. Част-ный оператор производит и распределяет обществен-ный продукт под контролем государственного парт-нера.

2. Частный партнер финансирует проектированиеи строительство объекта инфраструктуры для госу-дарственного сектора и несет расходы по его эксплу-атации (содержание, ремонт, оплата труда и т. д.). Пра-ва на инфраструктурный объект принадлежат государ-ственному партнеру. По завершении строительствагосударство в течении определенного периода време-ни компенсирует частному партнеру все расходы. Всеобщественные услуги частный партнер оказывает отимени и за счет государства.

3. Совместное предприятие. Инфраструктурныйобъект находится в совместном владении государ-ственного и частного партнеров. В зависимости отструктуры и вида совместного капитала совместныепредприятия могут быть акционерными обществамиили основанными на долевом участии сторон. Госу-дарственный партнер постоянно в текущей админи-стративной, производственно-хозяйственной и инвес-тиционной деятельности. При этой модели взаимо-действия свобода в принятии самостоятельных реше-ний у частного партнера минимальна.

При разработке и реализации проектов ГЧП сле-дует помнить, что главным потребителем продукта,который производится в рамках ГЧП, является насе-ление. Существует три способа компенсации государ-ством частному партнеру его инвестиций:

1. Оплата инвестиций в рассрочку. Возврат ин-вестиций осуществляется за счет фискальных инст-рументов с учетом процента, предварительно огово-ренного партнерами в соглашении.

2. Возврат инвестиций за счет естественной оку-паемости проекта. Инвестор возвращает свои вложе-ния путем самостоятельного взимания платы с потре-бителей услуг.

3. Смешанный вариант. При этом варианте одначасть затрат инвестора погашается за счет бюджетно-налоговых средств, а вторая – за счет оплаты услугпотребителями.

Однако при любом способе в итоге плательщи-ком является конечный потребитель. При этом в пер-вом и третьем случае в качестве плательщика оказы-ваются даже те, кто не является потребителем услуги.Эта еще одна характерная особенность ГЧП, посколь-ку без включения третьего лица ГЧП было бы обык-новенной двухсторонней сделкой между двумя парт-нерами. При этом риски населения, которое фак-тически является заказчиком и главным спонсороминфраструктурных проектов ГЧП, не учитываются.Поэтому необходимо уйти от функционального рас-пределения рисков в пользу субъектного рискмене-джмента, то есть подойти к идентификации рисков спозиции каждого партнера. В связи с этим риски ГЧПпредлагается делить на риски:

I. Для государственного партера:1. Ассиметрия информационного обеспечения.

Частный сектор быстрее получает и анализирует ин-формацию, лучше осведомлен о потребностях рынкаи инвестиционно привлекательных секторах, а такжеобладает более квалифицированными кадрами, име-ющими опыт реализации проектов.

2. Отсутствие уверенности в частном партнере.Даже заключение самого скрупулезного контракта негарантирует, что в стремлении максимизировать при-быль, частный партнер не воспользуется возможнос-тями государственного сектора, особенно если госу-дарственный партнер передал в управление частномубольшую часть государственного имущества, или жевыйдет из проекта. Последнее полностью переложитвсе риски и затраты на государство.

II. Для частного партнера:1. Политический риск. Смена политического

курса влечет негативные последствия для совмест-ных проектов, начиная от изменения правовой базыналогообложения до отказа государства участвоватьв проекте.

Е. В. Котов


2. Экономический риск. Уровень инфляции,колебания валютного курса национальной денежнойединицы, снижение доходов населения и другие фак-торы могут резко снизить экономическую эффектив-ность проекта.

3. Проектно-технический риск. К этим рискамотносят быстрое устаревание техники и технологий,ошибки при проектировании, прекращение сервисногообслуживания техники и так далее.

4. Форс-мажорный риск. Эту категорию рисковтрудно прогнозировать. Они связаны с природнымикатаклизмами, социальными волнениями и так далее.

III. Для населения:1. Усиление социальной несправедливости. По-

скольку значительная часть проектов ГЧП строится попринципам рыночной экономики, есть риск, что доступбедных слоев населения к объектам и услугам соци-альной инфраструктуры будет ограничен. В привиле-гированном положении будут слои социальной эли-ты, благодаря высокой покупательской способности.

2. Увеличение расходов населения. В Украине су-ществует риск приватизации частным партнером го-сударственной задачи. С целью повышения прибыль-ности проекта, осуществляется экономическая экс-плуатация граждан, которые не могут самостоятельнообеспечить себя соответствующими услугами. В пер-вую очередь это касается таких общественно-эконо-мических сфера как подача и распределение воды иэнергии, очистка воды, уборка отходов.

3. Олигополизация общественных услуг. Чрез-мерная защита от конкуренции совместного с част-ным партнером проекта может привести к формиро-ванию такого типа рыночной структуры, когда начи-нают доминировать крайне малое количество продав-цов. Особенно в сфере подачи и распределения водыи энергии, уборке отходов.

4. Отсутствие социально-экономического эффек-та. Существует риск, что реализация проектов ГЧПне приведет ни к снижению цены общественного про-дукта для населения, ни к улучшению конкурентнойсреды на рынке.

Несмотря на существующие риски, внедрение впрактику механизмов государственно-частного парт-нерства дает объективные преимущества по сравнениюс существующими методами экономического разви-тия. Эти преимущества получают как главные партне-ры – государство и частный бизнес, – так и население,ради повышения уровня жизни которого это партнер-ство и образуется. В качестве основных выгод ГЧП взависимости от статуса партнера можно выделить:

1. Для государства:1. Модернизация государственного сектора. Ча-

стный сектор быстрее производит и внедряет новыеподходы в решении проблем, в том числе путем из-

бавления от неэффективных производств. Серьезныемодернизации, проводимые частными компаниями, за-ставляют не отставать от них государственные компа-нии. В этом случае ГЧП является достаточно эффек-тивным стимулирующим инструментом структурно-технологической перестройки государственного сек-тора.

2. Снижение давления на государственный бюд-жет. ГЧП является альтернативой прямому безвозв-ратному бюджетному финансированию капитальныхвложений. Привлечение частных инвестиций в инф-раструктурные проекты позволяет государству сни-зить затраты госбюджета на строительство и эксплуа-тацию объекта, не обращаться к внешним заимство-ваниям и не увеличивать государственный долг.

3. Принятие качественных управленческих реше-ний. Частный партнер обладает лучшим знанием рын-ка выгодных вложений инвестиций, а государствен-ный – потребности в повышении качества жизни на-селения. Объединение знаний позволяет находитьоптимальные и эффективные управленческие решения.

4. Мобильность и гибкость планирования. Потре-бители продукции (услуг) проектов ГЧП могут открытовыражать свое мнение по поводу их достаточности икачества, тем самым влияя на уровень социально-эко-номического эффекта, заставляя партнеров в кратчай-шие сроки принимать качественные решения и плани-ровать свои управленческие действия.

5. Инновационность. Объединение усилий госу-дарственного и частного секторов позволяет получитьсинергию в коллективном решении проблем, реали-зовать новые подходы в использовании ресурсов.

6. Разделение рисков. За адекватное вознаграж-дение государство перекладывает часть рисков на ча-стного партнера.

Для частного сектора:1. Административное содействие государства в

реализации проекта.2. „Длинные” деньги. Имея государственные

гарантии частный сектор может привлекать долговоефинансирование.

3. Гарантии доходности. Государственный парт-нер гарантирует частному минимальную доходностьпроекта, частичный или полный возврат средств вслучае планового закрытия или неудачной реализациипроекта.

4. Разделение рисков с государственным парт-нером.

Для общества:1. Улучшение качества жизни. Выражается в рас-

ширении спектра услуг и повышении их качества, по-лучении модернизированной социальной инфраструк-туры, сохранении действующих и создании новыхрабочих мест.

Е. В. Котов


2. Повышение влияния общества на социально-экономическое развитие территории путем активногогражданского или финансового участия в проектахГЧП.

Низкое качество выполнения государством сво-их функций требует привлечения возможностей биз-неса, который готов им поделиться в обмен на уваже-ние и поддержку со стороны государства. Объедине-ние потенциалов – это уже осознанная необходимость,которая позволит решить многофункциональные за-дачи по обеспечению приоритетности общественныхинтересах и заботе о будущих поколениях. В этой свя-зи степень развития механизмов ГЧП на среднесроч-ную перспективу будет зависеть от общепризнаннойтрактовки данного института, которая будет главенство-вать в системе государственного регулирования эко-номики, уровня политической стабильности в стране,квалификации персонала каждого из партнеров и ихопыта в подготовке и реализации проектов, качестваправового обеспечения партнерства, развития страте-гического планирования.

Литература1. Закон України „Про державно-приватне парт-

нерство” // Офіційний вісник України. – 2010. – № 58. –Стаття 1988. 2. Запатрина И. В. Потенциал публич-но-частного партнерства в развивающихся экономи-ках / И. В. Запарина. – К. : Центродрук, 2011. – 152 с.3. Закон України Про місцеве самоврядування вУкраїні / Відомості Верховної Ради України. – 1997. –№ 24. – Стаття 170. 4. Толковый словарь Ожегова[Электронный ресурс], Режим доступа : http://www.ozhegov-shvedova.ru/04-250982/ГОСУДАР-СТВО 5. Большой юридический словарь / под ред.А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских. – М. :ИНФРА-М, 1998. – 790 с. 6. Практическое руковод-ство по вопросам эффективного управления в сфереГЧП // Европейская экономическая комиссия Орга-низации Объединенных Наций. – Нью-Йорк и Жене-ва. – 2008. – 115 с. 7. Кабашкин В. А. Государствен-но-частное партнерство в регионах Российской Фе-дерации / В. А. Кабашкин. – М. : Изд-во „Дело” АНХ,2010. – 120 с. 8. Проект Закону України Про внесен-ня змін до деяких законодавчих актів України (щододержавно-приватного партнерства) [Електроний ре-сурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=428919. Закон України „Про здійснення державних закуп-івель” / Офіційний вісник України. – 2010. – № 49. –

Стаття 1603. 10. Економічна енциклопедія : у трьохтомах. – Т2 / редкол. : С. В. Мочерний (відп. ред.)та ін. – К. : Видавничий центр „Академія”. – 2001. –848 с. 11. Золотогов В. Г. Экономика: Энциклопеди-ческий словарь / В. Г. Золотогов. – Мн. : Интерпрес-сервис ; Книжный Дом, 2003. – 720 с. 12. Райз-берг Б. А. Современный экономический словарь /Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева.– 2-е изд. испр. – М. : ИНФРА-М, 1999. – 479 с.13. Уфа: предприниматели определили принципы ча-стно-государственного партнерства [Электронный ре-сурс] // Московская ассоциация профсоюзов малогопредпринимательства. – 2006. – Режим доступа : http://www.tradeunion.ru/NewsAM/NewsAMShow.asp?ID=31329 14. United Nations Global Compact [Electronicresource] // http://www.unglobalcompact.org. – Accessmode : http://www.unglobalcompact.org/docs/languages/russian/GC_Brochure_Russian.pdf

Котов Є. В. Державно-приватне партнер-ство: теоретико-методологічні проблеми тракту-вання та змісту

У статті розкрито теоретико-методологічні осно-ви державно-приватного партнерства. Обґрунтованопринципи, виявлені особливості, ризики та перевагиреалізації цього інституту партнерства.

Ключові слова: держава, приватний сектор еко-номіки, партнерство, ризик, принцип.

Котов Е. В. Государственно-частное партнер-ство: теоретико-методологические проблемытрактовки и содержания

В статье раскрыты теоретико-методологическиеосновы государственно-частного партнерства. Обо-снованы принципы, выявлены особенности, риски ипреимущества реализации данного института партнер-ства.

Ключевые слова: государство, частный секторэкономики, партнерство, риск, принцип.

Kotov E. V. Public-private Рartnership: theТheoretical and Мethodological Рroblems ofInterpretation and Content

In the article the theoretical and methodologicalfoundations of public-private partnership. Groundedprinciples, identified peculiarities, risks and benefits ofthe implementation of the institution partnerships.

Key words: public, private, partnership, risk,principle


Е. В. Котов

http://www.ozhegov-shvedova.ru/04-250982/

http://www.tradeunion.ru/NewsAM/NewsAMShow.asp

http://www.unglobalcompact.org

http://www.unglobalcompact.org/docs/languages/


Стабільність діяльності суб’єктів господарюван-ня в умовах ринкових відносин забезпечується наяв-ністю постійних надійних зв’язків із постачальникамиматеріальних ресурсів, розвиненістю торговельнихвідносин, дотриманістю вимог до технічного і техно-логічного стану виробництва, доступністю до кредит-них джерел коштів, сформованістю кадрового потен-ціалу. Ці умови стабільного розвитку неможливо до-сягти без постійного моніторингу кредитного, фінан-сового, товарного ринків, ринку праці тощо, тобто безпошуку найсприятливіших засобів досягнення основ-ної мети функціонування, без прояву активної позиціїу діловому світі. Отже, від ділової активності під-приємств залежить, по-перше, успішність веденнягосподарської діяльності, по-друге, ефективність су-спільного виробництва і його соціальна спрямованість,що підкреслюється в основних положеннях та безпо-середньо у меті Господарського кодексу України [3].

Питанню щодо визначення сутності діловоїактивності, її оціннюванню присвячено наукові праці івітчизняних, і зарубіжних учених-економістів [1 – 14].Ділова активність розглядається у широкому і вузь-кому значенні відповідно як спектр зусиль щодо про-сування продукції (активність у зовнішньому еконо-мічному середовищі) та виробнича і комерційна діяль-ність (внутрішня активність). Крім того, О. І. Марченковизначає ділову активність як складну, інтегровану ха-рактеристику бізнес-середовища підприємства [9].А. М. Турило, О. А. Зінченко, І. С. Вчерашня дослі-джують ділову активність у порівнянні із ринковою іекономічною активністю і підкреслюють, що останняє більш загальним і містким поняттям, що оцінюєтьсяз позиції внутрішньо-зовнішнього середовища, а діло-ва активність підприємства, на думку науковців, –тільки з позиції внутрішнього середовища [10; 11].Т. П. Куриленко під діловою активністю розуміє про-цес управління ефективністю господарською діяльні-стю суб’єктів економічних відносин [7]. У роботіВ. А. Ємельянова, М. П. Беляцького, П. А. Достан-ко подається структура активності підприємства затрьома рівнями, кожен з яких вміщує інший, а попе-редній рівень поглинається наступним – це відповіднорівень трудової активності співробітників, рівень діло-вої активності підрозділів, рівень ринкової активностіпідприємства [5, с. 15].

Однак потребують подальшого дослідження пи-тання щодо визначення рівня ділової активності напідприємстві у різних умовах функціонування (спри-ятливих або кризових) для досягнення позитивнихекономіко-фінансових результатів діяльності. Свогорозв’язання потребує завдання із визначення харак-терних ознак ділової активності на рівні суб’єкта гос-подарювання у порівнянні із іншими видами актив-ності.

Метою статті визначено подальший розвиток те-оретичних положень щодо сутності ділової активностіпромислового підприємства в ринкових умовах гос-подарювання.

У процесі дослідження терміну „ділова актив-ність” насамперед зроблено акцент на сутності двохокремих понять – „діло” і „активність”. В економічно-му розумінні „діло” розглядається як процес, а дляпромислового підприємства під „ділом”, здебільшо-го, розуміють процес, пов’язаний із виробництвом іреалізацією продукції. Отже, у цьому випадку ви-значення ділової активності, надане В. В. Ковальовим[6, с. 244], співпадає із наведеним вище висновком.

Поняття „активність” у словниках, енциклопеді-ях трактується як невід’ємна частина діяльності [11].У зв’язку із цим слід більш докладно розглянути спів-відношення між діяльністю і активністю підприємства.Як показали результати проведеного дослідження, уцьому контексті доцільно:

– надавати оцінку діяльності – активна або па-сивна на протязі певного періоду часу;

– визначати активність підприємства на певномуринку (світовому, вітчизняному, регіональному тощо);

– розглядати активність підприємства за сфера-ми діяльності (кредитною, страховою, майновою,фінансовою тощо), які у свою чергу визначають видиактивності – страхова, фінансова і т. п.;

– визначати активність підприємства за видамидіяльності – звичайною, основною, операційною, інве-стиційною, фінансовою;

– розглядати активність підприємства за певни-ми процесами – процес кредитування, процес реалі-зації продукції тощо;

– оцінювати активність виконання управлінськихфункцій (обліку, планування, контролю) тощо.

Таким чином, ділову активність промислового

УДК 334.716:338.3Н. Л. Мєшкова,

м. Алчевськ

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Н. Л. Мєшкова


підприємства можна визначити як процес щодо за-безпечення досягнення цілей розвитку підприємствау сфері виробництва і реалізації продукції. Отже,ступінь досягнення цілей розвитку на певному етапізалежать від рівня ділової активності.

Ділова активність – це лише один із видів актив-ностей, серед яких, крім зазначених вище, виділяютьінноваційну, соціальну, екологічну, ринкову, еконо-мічну, технічну та інші. На авторську думку, діловаактивність має прояв не тільки у різних сферах, видахдіяльності, процесах, управлінських завданнях, функ-ціях, стратегіях, але й тісно перетинається з іншимивидами активностей, наприклад, екологічною актив-ністю – у процесі впровадження природоохороннихзаходів, соціальною активністю – у процесі реалізаціїсоціальних ініціатив.

Аналіз літературних джерел довів близькість зазмістом між поняттями ділова активність, ринкова таекономічна [5; 10; 11]. А. М. Турило та І. С. Вчераш-ня у науковій роботі [11] наводять відмінність між цимивидами активності, що полягає в оцінці середовища,що досліджується (відповідно внутрішнє, зовнішнє абовнутрішньо-зовнішнє). Слід наголосити на умови, за-вдяки яким можуть визначатися зазначені види актив-ностей промислових підприємств:

1) сформоване ринкове середовище (для ринко-вої активності);

2) ведення господарської діяльності (для діловоїактивності);

3) забезпечення нормативно-правових нормздійснення економічних відносин (для економічноїактивності).

Ділова активність досліджується на різних рівнях(макро-, мікро-), відносно персоналу підприємства,

його структурних підрозділів. Для промисловихпідприємств у цілому стан ділової активності визна-чається рядом факторів, які наглядно продемонстро-вано на рис. 1.

Як видно з рис. 1, ділова активність визначає івпливає на результат усієї господарської і фінансово-економічної діяльності, отриманий під дією різних фак-торів.

У процесі проведеного дослідження виділенохарактерні ознаки ділової активності суб’єктів госпо-дарювання, які слід ураховувати під час управлінняцим станом (рис. 2).

Також слід зазначити, що ділова активність су-б’єкта господарювання виступає індикатором розви-неності відносин, зв’язків, можливостей у державі, єпроявом прозорості діяльності, відкритості бізнес-про-цесів, свідченням дієвості та дотримання законодав-чих і нормативно-правових норм, наслідком ефектив-ного управління (на відміну від ділової пасивності).

Термін „ділова активність” може використову-ватися при оцінці різноманітних явищ, подій, станів зрізних позицій:

1) як властивість бізнесменів, підприємців;2) для опису економічного стану в країни, фази

економічного циклу;3) як циклічний процес при здійсненні маркетин-

гової діяльності;4) як характеристика ринку збуту (розмір замов-

лень, стан розрахунків);5) для оцінки діяльності підприємства (наприк-

лад, економічного потенціалу, рівня беззбитковості),при плануванні;

6) для оцінки корпорацій: відкриття філій, від-ділень;

Рис. 1. Основні фактори, що впливають на ділову активність промислових підприємств

Ділова активність

Дія зовнішніх факторів: - економічний стан країни; - фінансова ситуація; - політична стабільність; - умови функціонування (конкуренція, монополія)

Дія внутрішніх факторів: - стратегічні пріоритети розвитку підприємства; - загальний фінансовий стан; - підходи до управління

Результат діяльності: успішне виконання

поставлених цілей, завдань і функцій



7) у фінансовому аналізі підприємства на основісукупності коефіцієнтів.

У різноманітних дослідженнях використовуютьтаке поняття, як індекс (рівень) ділової активності зарізними видами діяльності (в промисловості, сферіпослуг, банківській сфері тощо), у територіальномурозрізі та інших випадках для характеристики змін,економічного стану [4; 12; 14]. Широке розповсю-дження набув індекс ділової активності PMI (NationalAssociation of Purchasing Managers – PMI index), якийє результатом опитування менеджерів за закупівлямиу промисловій сфері. Рівень ділової активності регіо-ну [1] ототожнюється з його активністю у сфері інвес-тицій, інновацій, екологічної безпеки, підприємництві,а індекс ділової активності регіону [14] оцінює ситуа-цію у економічному циклі розвитку цього регіону.

О. О. Кухарєва і М. В. Корнєєв розглядають діло-ву активність невід’ємно від конкурентоспроможностіпідприємства [8], при цьому конкурентоспроможністьтовару, на погляд науковців, є одним із критеріїв діло-вої активності поряд із ефективністю менеджменту,ефективністю маркетингової діяльності та ефектив-ністю фінансової діяльності підприємства. Наведенікритерії характеризуються показниками, що врахову-ють стан конкурентів, споживачів, фактори впливу. Прицьому для оцінки ділової активності пропонується ви-значати інтегральний (комплексно-комбінований) по-казник, який включає такі групи показників, як:

– ефективності виробничої діяльності: коефіцієн-ти рентабельності, показник продуктивності праці,витрат на одиницю продукції, оборотності основнихзасобів;

– фінансового положення: коефіцієнти ліквідності,оборотності;

– ефективності організації збуту та просуваннятовару: комерційна активність підприємства, коефіцієнтзавантаження виробничих потужностей, ефективністьреклами та засобів стимулювання збуту;

– конкурентоспроможність товару: якість товару(функціональність, естетичність, ергономічність, еко-логічність, надійність, довговічність, рівень стандар-тизації та уніфікації, якість виготовлення, якість мате-ріалів), якість обслуговування (гарантійне обслугову-вання, ефективність методів продажу, ступінь інфор-мування покупців, ступінь надання послуг) і ціна то-вару.

Крім того, ділова активність оцінюється наоснові [6]:

– темпових показників сукупного капіталу,обсягу реалізації і прибутку;

– коефіцієнту стійкості економічного зростання,що представляє собою чотирьохфакторну модель;

– аналізу ефективності використання ресурсівпідприємства (матеріальних, трудових і фінансових).

Отже, можна зробити висновок, що діловаактивність підприємства – це багатоаспектна катего-рія, для оцінки якої потрібна інформація про всю гос-подарську діяльність підприємства, стан товарногоринку тощо.

Проведене у роботі узагальнення теоретичнихположень щодо сутності ділової активності промис-лового підприємства дозволило ідентифікувати і до-слідити роль ділової активності серед безлічі іншихвидів активності, виділити характерні ознаки ділової

Рис. 2. Характерні ознаки ділової активності промислових підприємств

Ділова

активність як процес

передбачає досягнення певного результату

потребує ефективного управління

сприяє реалізації довгострокових завдань, стратегій розвитку

дозволяє оцінити фінансовий стан підприємства

визначає життєздатність підприємства у кризових умовах

впливає на конкурентоспроможність підприємства



активності промислових підприємств, проаналізуватинаявний інструментарій оцінки стану ділової активностіі особливостей його використання. Подальші дослі-дження мають бути присвячені розробці методичнихпідходів до оцінки рівня ділової активності підприємстві його відповідності поставленим цілям та завданнямуправління.

Література1. Ветрова Н. М. Особенности определения

уровня деловой активности региона на примереАР Крым / Н. М. Ветрова, Г. А. Штофер // Экономикаи управление. – 2007. – № 3. – С. 12 – 16. 2. Годя-щев М. О. Термін „ділова активність” у сучасній на-уковій літературі [Електронний ресурс] // Економіка.Менеджмент. Підприємництво : зб. наук. пр. – Лу-ганськ : СНУ ім. В. Даля, 2009. – № 21. – Ч. 2. – Ре-жим доступу : http://www.nbuv. gov.ua/portal/Soc_Gum/Emp/2009_21/59Godya.htm 3. Господарський кодексУкраїни від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Вер-ховної Ради. – 2003. – № 18, № 19 – 20, № 21 – 22. –(зі змін. і доп.). 4. Деловые настроения мира[Электронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.vestifinance.ru/ articles/9668 5. Емельянов В. А.Рыночная активность предприятия / В. А. Емельянов,Н. П. Беляцкий, П. А. Достанко. – М. : Наука, 2005. –192 с. 6. Ковалёв В. В. Введение в финансовый ме-неджмент / В. В. Ковалёв. – М. : Финансы и статисти-ка, 2001. – 768 с. 7. Куриленко Т. П. Теоретичніаспекти визначення ділової активності [Електроннийресурс] / Т. П. Куриленко // Науковий вісник Академіїмуніципального управління, серія „Економіка”:зб. наук. пр. – К. : АМУ, 2009. – Вип.6. – http://www.nbuv.gov.ua/ portal/Soc_Gum/Nvamu_ekon/2009_6/ZMIST.htm 8. Кухарєва О. О. Методика інтег-ральної оцінки рівня ділової активності промисловогопідприємства / О. О. Кухарєва, М. В. Корнєєв // Еко-номічний простір. – 2008. –№16. – С. 114 – 122.9. Марченко О. І. Фінансові аспекти ділової актив-ності / О. І. Марченко // Фінанси України. – 2007. –№ 5. – С. 136 – 143. 10. Турило А. М. Визначеннякритерію розмежування категорій „ділова активністьпідприємства” і „ринкова активність підприємства” /А. М. Турило, О. А. Зінченко, І. С. Вчерашня // Мар-

кетинг і менеджмент інновацій. – 2011. – № 1. – С. 82– 85. 11. Турило А. М. Теоретико-методичні підходидо визначення поняття „економічна активність під-приємства” / А. М. Турило, І. С. Вчерашня // Фінан-си України. – 2011. – № 10. – С. 79 – 84. 12. УчебникФорекс / 3. Фундаментальный анализ Forex (Форекс) /Показатели фундаментального анализа / Индекс де-ловой активности PMI [Электронний ресурс]. – Режимдоступа : http://enc.fxeuroclub.ru/55/ 13. Финансовыйсловарь / А. А. Благодатин, Л. Ш. Лозовский. – М. :ІНФРА-М, 2008. – 378 с. 14. Хаертдинова А. А.Оценка индекса деловой активности региона (на при-мере Самарской области) // Экономический анализ:теория и практика. – 2010. – № 22. – С. 51 – 59.

Мєшкова Н. Л. Економічна сутність діловоїактивності промислового підприємства

У роботі обґрунтовано теоретичні положеннящодо визначення сутнісних характеристик економіч-ної категорії „ділова активність промислового підпри-ємства” у сучасних умовах ведення бізнесу.

Ключові слова: ділова активність, промисловепідприємство, види активності, рівень ділової актив-ності.

Мешкова Н. Л. Экономическая сущность де-ловой активности промышленного предприятия

В работе обоснованы теоретические положения,определяющие сущностные характеристики экономи-ческой категории „деловая активность промышлен-ного предприятия” в современных условиях ведениябизнеса.

Ключевые слова: деловая активность, промыш-ленное предприятие, виды активности, уровень дело-вой активности.

Meshkova N. L. Economic Content of BusinessActivity of Industrial Enterprises

The work presents the theory defining the essentialcharacteristics of economic notion „business activity ofan industrial enterprise” in the modern conditions ofrunning business.

Key words: business activity, industrial enterprise,types of activity, level of business activity.



http://www.nbuv

http://www.vestifinance.ru/

http://www.nbuv.gov.ua/

http://enc.fxeuroclub.ru/55/


О. М. Головінов, В. В. Литвин

УДК [330:316.774](477)О. М. Головінов,

доктор економічних наук,В. В. Литвин,

кандидат економічних наук,м. Донецьк

РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНОГО РЕСУРСУ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІПостановка проблеми. Перехід до якісно но-

вого етапу суспільного розвитку пов’язаний з масо-вою інформатизацією суспільства, перетвореннямінформації в найбільш важливий ресурс розвиткуекономічної системи. Рівень розвитку інформаційноїдіяльності визначає ступінь зрілості ринкових відно-син і одночасно виступає чинником трансформаціївсієї системи економічних відносин. Мінливі умовигосподарювання у глобалізованій економіці, новівідносини в процесі руху інформаційного продукту,створення інформаційних технологій та телекомуні-каційних мереж – все це зумовлює необхідність ви-значення можливостей інформаційного розвиненняекономіки України, її інтеграції у світовий інформа-ційний ринок. Проблеми розвитку та сучасного ста-ну інформаційної діяльності в Україні, напрямів роз-робок нових технологій і структур в умовах перма-нентної інформатизації суспільства, що переходить нановий рівень суспільного розвитку, стають актуаль-ними і затребуваними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Надослідженнях інформаційного суспільства зосереджу-вали свою увагу багато вітчизняних та зарубіжнихучених. Особливе місце серед наявних напрацюваньналежить циклу наукових робіт відомого українсько-го ученого А. Чухно [1], у яких автор аналізує спів-відношення індустріального ринкового та інформа-ційного постіндустріального типів розвитку і доводить,що тільки їх поєднання відкриває можливості перехо-ду до нової економіки і використання найважливіших,хоча й часткових постіндустріальних процесів: комп’ю-теризація економіки, інформаційно-комунікаційні тех-нології, Інтернет, мобільний зв’язок тощо. Саме ця еко-номіка, по суті, є перспективою для України.

Проблемам теоретичного обґрунтування інфор-маційних змін в економіці України та їх математичнимосновам, зарубіжному досвіду формування інформа-ційної економіки присвятили свої праці й інші вчені,зокрема М. Гончар [2], М. Кастельс [3], В. Дубов,О. Ожеван, С. Гнатюк [4], О. Оверчук [5]. При цьомуу багатьох дослідженнях проаналізовано взаємозв’я-зок між знаннями, модернізаційними програмами і по-передніми реформаторськими заходами влади, відсте-жується результативність докладених зусиль і фак-

торів, які зумовили можливості формування окремихінформаційних процесів і труднощі їх реалізації.

Невирішена частина загальної проблеми.Незважаючи на наявні численні дослідження окремихаспектів інформаційної економіки, існує ряд питань,які не отримали достатньо повного аналізу у вітчиз-няній та зарубіжній літературі. Внаслідок того, щоінформаційний сектор інтегрує головні ресурси в по-стіндустріальній економіці – інтелектуальний капітал іздатність суспільства до нововведень та інновацій наоснові розвитку інформаційних технологій – науковідослідження його проводяться в теоретичному ключіі за проблемним принципом. Що стосується аналізурозвитку конкретних його елементів – інформаційноїдіяльності, ринку інформаційних послуг, їх категорі-альних понять тощо, то вони потребують подальшогодетального наукового вивчення.

Метою дослідження є аналіз ролі інформації,як складника ресурсного потенціалу у формуванніінформаційної моделі суспільства.

Основні результати дослідження. Генезисінформаційної моделі розвитку суспільного вироб-ництва пов’язаний зі зміною змістовної характеристи-ки нового типу суспільства, що проявляється у ста-новленні інформації як провідного виробничого ре-сурсу. В узагальненому вигляді інформація – це знан-ня, що прямо або опосередковано передаються відодного суб’єкта до іншого, у результаті чого знімаєтьсяабо звужується невизначеність економічної діяльностіта прийняття господарських рішень на мікро- і мак-рорівні. Придбані і постійно збільшувані наукові знан-ня, технології, досягнення техніки, культури, життє-вий досвід, що передається, – все це входить до скла-ду багатогранного поняття інформації.

Особливістю сучасної економіки є домінуванняі перетворення інформації, обмін і взаємовигідне зба-гачення інформацією за допомогою формуванняінформаційних потоків. Кожне нове підприємство, щовиробляє інноваційну продукцію, як правило, прино-сить на ринок нову інформацію, а натомість корис-тується вже наявною, і це сприяє розвитку синерге-тичного інформаційного ефекту. Інформаційний потікчерез колективний обмін інформацією створює умовидля постійного розвитку технологій, а через забезпе-


чення свободи виробництва і доступу до інформаціїнадає можливість розвитку всіх форм діяльності таінтелектуального розвитку суспільства. Успіху дося-гають підприємства, що володіють повною інформа-цією або уміють користуватися нею ефективніше заінших.

Перехід більшості країн світу до ринкової еконо-міки і поступовий рух до інформаційної економікипризводить до докорінної перебудови інформаційноїмоделі суспільного виробництва. Змінюється харак-тер інформаційних потоків, а саме: вертикальний на-прямок руху інформації все більше поступаєтьсямісцем горизонтальному – прямі зв’язки автономнихвиробників і споживачів. Ускладнюється структураінформації, все більшого значення набувають якісніхарактеристики: цінність і корисність для споживача,відповідність продукції вимогам замовників і спожи-вачів. Щоб інформація мала ринкову цінність, вонаповинна мати низку властивостей: бути недоступноюмасовому користувачу; надаватися досить оператив-но; достовірною, оскільки купівля інформації маєсенс в тому випадку, якщо вона приносить прибуток;повною, оскільки часткова інформація не має сенсудля економічного суб’єкта.

Розширюється географія збору і масштаб оброб-ки інформації внаслідок переходу локальних зовніш-ньоекономічних зв’язків до глобальних світогоспо-дарських відносин, в результаті чого збільшуєтьсячастка експорту та імпорту у ВВП. Характерною особ-ливістю інформаційної економіки в цьому випадку єзміна інформаційного змісту системи – спочатку нарегіональному рівні, а потім і глобальної експансії цієїсистеми. Сучасне суспільство не володіє достовірни-ми даними про майбутні економічні процеси і чинни-ки, що здатні вплинути на їхні результати. Невизна-ченість, неповнота знань про ці фактори підсилює впливневизначеності в економічній поведінці, в прийняттіуправлінських рішень. Можливість послаблення та-кого впливу зумовлюється інформацією, її кількістю,якістю, достовірністю та оперативністю.

Під впливом активних інформаційних потоківзмінилося місце і роль людського фактора у вироб-ництві. Відбулося різке скорочення фізичної працівнаслідок автоматизації виробництва і трансформаціяучасті людини безпосередньо у виробничому процесі:сучасний працівник підприємства часто перетворюєть-ся в дослідника, розробника, проектувальника і ро-бітника, який впливає на інформацію як на предметпраці незалежно від конкретної галузі виробництва.Тут інформація виступає в якості обов’язкового пер-шого елемента науково-технічних розробок, утво-рюється пряма залежність між економічними резуль-татами і кількістю інформації, що використовується у

виробничому процесі. Стрімке збільшення обсягуінформації, знань сприяло якісній зміні праці – відбу-лася її інтелектуалізація. Цей процес викликав транс-формацію суспільної організації виробництва, поси-лення особистості працівника, зробив економічно не-вигідною примусову працю часів класичного капіта-лізму. Відбувається активний процес трансформаціїструктури власності на засоби виробництва. Збіль-шується частина колективної форми власності у ви-гляді акціонерних товариств, партнерств тощо, з одно-часним скороченням індивідуальної форми власності.

В інформаційній моделі в порівнянні з індустрі-альною складається нова соціальна структура. Колисьтрадиційна диференціація суспільства на класи відхо-дить у минуле, з’являються базові соціальні групи і їхрізновиди. Всі вони є постачальниками або спожива-чами інформації, необхідної для прийняття рішень усфері своєї професійної або додаткової діяльності. Тимне менш, соціальна диференціація не зникає, оскількиінтереси соціальних груп відрізняються і значною міроюсуперечливі. На думку російського ученого Ю. Яков-ця, причиною головного конфлікту в інформаційномусуспільстві буде розбіжність інтересів індивіда і тех-нократії, що взяла на себе відповідальність за визна-чення шляхів суспільного прогресу. Радикально зміни-лася структура ВВП і національних економік, і світо-вої за рахунок збільшення частки інформації, інтелек-туальної праці, сфери послуг. При цьому частка ре-ального сектора економіки скорочується практичноу всіх розвинених країнах.

В інформаційно орієнтованому суспільстві соці-ологи відзначають зародження „кіберкратії”, свогороду соціального інтелекту, який може стати голов-ною характеристикою майбутньої цивілізації. Резуль-татом прояву соціального інтелекту є: мережева сис-тема зв’язків; соціальна пам’ять, що зберігається в бан-ках даних; інформаційне поле, створюване засобамиелектронної комунікації; інтелектуальна еліта, що на-роджує нові ідеї і знання; широкий прошарок фахівців,які володіють комп’ютерною грамотністю; інтелекту-альний ринок як умова обміну ідеями і інформацією.

Основними напрямами регулювальної діяльностідержави стають перехід до нових форм соціальної іекономічної політики для вирішення триєдиного за-вдання: стабільність у суспільстві, де з’являються“цифровий розрив” і поляризація доходів між тради-ційними (базовими) і новими, що базуються на інфор-маційно-комунікаційних технологіях, галузями народ-ного господарства; сприяння структурних змін і регі-онального розвитку в умовах глобалізації; підвищен-ня інноваційної активності та конкурентоспроможностінаціональної економіки. Відповідно до світового до-свіду особливим завданням держави в поточному



столітті стає забезпечення інформаційної безпеки країни,що розуміється як використання її інтелектуального таінформаційного потенціалу для отримання стійких кон-курентних переваг міжнародного характеру.

Важливою рушійною силою інформаційної еко-номічної системи стає всесвітня комп’ютерно-інфор-маційна мережа Інтернет. Розглянутий крізь призмурозвитку інформатизації Інтернет – це не тільки інстру-мент створення, прийому і відправки інформації, ме-ханізм інформаційної взаємодії між її користувачами.Насамперед, це глобальна комп’ютерна мережа, си-стемоутворюючий елемент, інфраструктура і міжга-лузевий комплекс інформаційної моделі економіки.

За таких умов, основою забезпечення функціо-нування економіки на різних рівнях стає інформатиза-ція як процес створення, розвитку та застосуваннясистем, мереж, ресурсів, технологій, що використо-вують сучасну обчислювальну і комунікаційну техні-ку. Головним результатом цього процесу є формуван-ня інформаційного комплексу як сукупності секторівінформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ-га-лузі). В ІКТ-галузі виділяються чотири провідних сек-тори: виробництво обладнання (комп’ютери, терміна-ли, мережеве обладнання, комунікаційне і т. ін.); роз-робка програмного забезпечення (готове, проектне,індивідуальне та ін.); послуги в області ІТ (поставкаобладнання, консалтинг, навчання і сертифікація пер-соналу фірм-клієнтів, пошук ефективних комплекс-них управлінських рішень і т. ін.) і телекомунікаційніпослуги (організація корпоративних мереж на основіновітніх технологій). Найважливішою ознакою інфор-маційного комплексу є наявність власної інституцій-но-комунікаційної бази (інститути виробництва і спо-живання комерційної інформації, засоби масової таспеціалізованої інформації, зв’язок), за допомогоюякої здійснюється проникнення інформаційних техно-логій в усі сфери і сектори національної економіки,що виробляють товари і послуги з використанням до-сягнень сучасної інформатики та комп’ютеризації. Вцілому, основні зміни, що відбуваються в суспільно-му виробництві під впливом інформації як виробни-чого ресурсу, представлені на рис. 1.

У контексті інформатизації слід зауважити, щобагато країн в контурах нової світової системи розпо-ділу праці абсолютно чітко роблять ставку на експортІТ-послуг. Не залишається осторонь і Україна. Вітчиз-няний ІКТ-сектор володіє великим потенціалом зрос-тання і конкурентоспроможності. Як було озвучено наМіжнародному форумі „Актуальні питання регулюван-ня у сфері телекомунікацій та користування радіо-частотним ресурсом для країн СНД та Європи” (11 –13 вересня 2012 року), частка сектора ІКТ у ВВПУкраїни досягла 4,6%, а кількість контрактів на по-

слуги рухомого зв’язку становить понад 125%. Заданими Держкомстату, у сфері інформатизації працює3119 підприємств, що займаються наданням послуг уцій сфері. З них майже 2000 компаній спеціалізуютьсяна розробці програмної продукції. Кількість ІТ-фахівців на кінець 2010 р. становила приблизно215 тис., з числа яких понад 20 тис. – сертифікованівисококласні програмісти, що працюють на експорт.

За підсумками 2011 року виручка українськихкомпаній від експорту програмного продукту склаламайже 1 млрд дол., що гарантувало Україні 5-е місцеза обсягом світового експорту програмного забезпе-чення. В цілому ж світовий ринок продукції програм-ного забезпечення оцінюють в 90 млрд дол., зокремарічний обсяг ринку програмування на експорт вІндії становить 34 млрд дол., у Китаї – 28 млрд дол.,Росії – 2,65 млрд дол. Всі ці цифри свідчать, що по-тенціал вітчизняної ІТ-галузі за відсутності цілеспря-мованої державної політики щодо створення прозо-рих умов діяльності за допомогою податкових сти-мулів, незабаром може знецінитися під тиском насту-пальної стратегії країн-конкурентів. Адже, як зазнача-лося у Доповіді про інформаційну економіку Конфе-ренції ООН з торгівлі і розвитку, інформаційно-кому-нікаційні технології визнані основним стимуляторомінноваційної діяльності й одночасно сферою, де інно-вації втілюються у життя з найбільшою швидкістю ідають найвідчутніший ефект. З метою створити сти-мулюючі умови для розвитку українського ринку ІТ-послуг було прийнято Закон України „Про внесеннязмін до Податкового Кодексу України щодо спеціаль-ного режиму оподаткування суб’єктів індустрії про-грамної продукції”, який передбачає пільги для ІТ-га-лузі – 5-відсоткова ставка податку на прибуток дляІТ-компаній і податку на доходи фізичних осіб (співро-бітників, які безпосередньо працюють над створеннямІТ-продуктів). Подібна міра розрахована на 10 років:з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року. За сприятли-вих умов обсяги виробництва ІКТ-галузі до 2016 рокуможуть досягти рівня металургійного комплексуУкраїни за часткою у ВВП.

Разом з тим, серйозною проблемою залишаєть-ся здатність вітчизняної системи освіти готуватифахівців, що відповідають вимогам ринку і готовихвідразу приступити до роботи за фахом. Якщо вихо-дити з прогнозованих темпів зростання ІТ-індустрії(35 – 40% на рік), до 2015 року з’явиться близько170 тис. нових вакансій. Дефіцит спеціалістів складещонайменше 90 тис., з урахуванням же нинішньогостану системи освіти, він буде дорівнювати майже 75%від потрібної кількості.

Інформаційні технології як симбіоз інформації зтехнологіями комунікації дозволяють індивідууму й



суспільству не тільки ефективно використовувати своїзнання та ідеї, але і вирішувати соціальні, економічні,технологічні проблеми. Ступінь їх вирішення характе-ризує рівень інформатизації суспільства в кожен кон-кретний період часу, що певною мірою ілюструє табл. 1.

Інформація, як і будь-який інший економічнийресурс, може приносити прибуток, сприяти розвиткулише при раціональному її використанні. В Українінепостійність у зборі, обробці, аналізі інформації або їїнесвоєчасність зумовлюють не зовсім успішне засто-сування інформації, перш за все, в інноваційній діяль-ності. Існує ряд причин, з яких навіть якісна, перс-пективна інформація не стає джерелом інноваційногорозвитку. Причинами неефективного переходу інфор-мації в інновації є відсутність відповідних розрахунків,що дозволяють проектувати дії підприємств на май-бутнє і їх адекватне сприйняття; проблеми при прове-денні експериментів, що дозволяють одержатинайбільш важливу інформацію і визначити шляхи їїподальшого розвитку; непродуманість або відсутність

стратегії просування інноваційної продукції на ринки,концепції вдосконалення виробництва продукції. Ство-ренню ефективної системи збору, обробки та викори-стання інформації перешкоджає недосконалість формстатистичних спостережень, слабко порівнювальнихміж собою за структурою показників і спектром за-питуваної інформації.

Об’єктивна необхідність інноваційного розвиткунаціональної економіки передбачає активну участь ака-демічної науки у формуванні нової інформації і знань.Одержуваний обсяг знань випускниками вищих на-вчальних закладів сьогодні може бути ефективнимпротягом декількох років, і це значно менше оптималь-ного терміну декілька десятиріч тому. Фактично в га-лузях, які визначають науково-технічний прогрес, інно-ваційні цикли стають менше, ніж час підготовкифахівців. Сьогодні склалася стійка тенденція в безпе-рервному підвищення кваліфікації, перепідготовкифахівців, а в деяких випадках – фактично одержанняповного комплекту нових знань. Вирішити таку зада-

Зміна характеру інформаційних потоків

Ускладнення структури інформації

Розширення зовнішньоекономічних світогосподарських

зв’язків

Послаблення невизначеності у

прийнятті управлінських рішень

Становлення і розвиток мережі Інтернет

Перетворення інформації в економічний ресурс

Зміна характеру праці, її інтелектуалізація

Зміна структури власності

Зміна структури ВВП

Поглиблення соціальної стратифікації суспільства

Трансформація діяльності держави

Зародження соціального інтелекту

І Н Ф О Р М А Ц І Я

Формування секторів інформаційних і комунікаційних

технологій (ІКТ-галузі)

Рис. 1. Вплив інформації на розвиток інформаційної моделі суспільного виробництва



Таблиця 1Узагальнені характеристики рівня інформатизації в 2010 – 2011 рр. [6]

чу неможливо без плідної системи освіти і високогорівня розвитку науки, підвищення продуктивності якихстримується можливостями економіки України. Ре-зультатом такого розвитку за 21 рік ринкових пере-творень став, з одного боку, кількісний зріст воло-дарів учених ступенів і звань, з іншого боку, скоро-чення реальної наукової діяльності у вигляді відкриттів,винаходів. Кількість випущених фахівців збільшила-ся з 365,6 тис. чол. в 1991 р. до 626,5 тис. чол. в 2012 р.,кількість аспірантів зросла з 13596 чол. в 1992 р. до34192 в 2012 р., зростання докторантів за той же пе-ріод склало з 503 до 1631 чол. Так само відзначаєть-ся позитивна кількісна динаміка чисельності канди-датів і докторів наук: відповідно відбулося збільшенняз 57610 в 1995 р. до 84979 чол. в 2011 р. і з 8133 в1991 р. до 14895 в 2011 р. На тлі такого позитивногозростання спостерігаються протилежні тенденції: чи-сельність наукових працівників скоротилася з 313079в 1990 р. до 84969 в 2011 р., кількість організацій, яківиконують наукові дослідження і розробки, зменши-лася з 1344 в 1991 р. до 1255 в 2011 р. [7]. На жаль,результатом лише кількісного зростання стало змен-шення питомої ваги обсягу виконаних наукових танауково-технічних робіт у ВВП з 1,36% в 1991 р. до0,79% в 2011 р., а також скорочення питомої ваги ре-алізованої інноваційної продукції в обсязі промисло-вої з 6,8% в 2001 р. до 3,8% в 2011 р.

Висновки. Підсумовуючи викладене, зазначимо,що провідним чинником побудови ефективної іннова-ційної економіки, заснованої на знаннях і людськомукапіталі, здатному утілювати ідеї в нові інноваційніпродукти і ефективно створювати та використовувати

конкурентоспроможні технології, стає інформаційнийресурс. Він може ефективно працювати тільки в томувипадку, якщо накопичений критичний обсяг люд-ського капіталу, створено ефективно функціонуючесприятливе середовище для його реалізації як вироб-ничого фактора, засноване на взаємовигідному парт-нерському співробітництві суспільства, держави ібізнесу.

В умовах зростаючої ролі інформації провідногозначення набувають інформаційні технології, що спи-раються на зростання ролі знань у формуванні інте-лектуального потенціалу. Інформаційні технологіїзмінюють не види діяльності, а їхні технологічні мож-ливості використовувати в якості прямої продуктив-ної сили здатність людини обробляти і розуміти, з точ-ки зору їх доцільності, знання, оформлені в символи,і генерувати нові знання.

Базою проникнення інформаційних технологій вусі сфери і сектори національної економіки є ІКТ-галузь,що передбачає необхідність використання в них сучас-ної інформатики і комп’ютеризації, а також створенняумов для підготовки ІТ-фахівців на сучасному рівні.

Література1. Чухно А. А. Твори : у 3 т. / А. А. Чухно. – К. :

НАН України, Київський національний ун-т ім. ТарасаШевченка, Науково-дослідний фінансовий ін-т приМіністерстві фінансів України, 2006. – Т. 2 : Інформа-ційна постіндустріальна економіка: теорія і практика. –[Б. м.] : [б.в.], 2006. – 512 с. 2. Гончар М. С. Матема-тичні основи інформаційної економіки : монографія /М. С. Гончар ; НАН України, Інститут теоретичної фізи-

№ п/п

Країна Сукупний показник із ІТ

Сукупний показник із НДР

Індекс душового ВВП

Постсоціалістичні країни

1 Польща 0,117 0,051 0,159

2 Словаччина 0,178 0,112 0,191

3 Литва 0,164 0,073 0,174

10 Україна 0,022 0,067 0,034

Розвинені країни

1 Великобританія 0,579 0,352 0,889

2 Швеція 0,677 0,651 0,965

3 Нідерланди 0,623 0,457 0,891

5 США 0,647 0,577 1

≈

≈ ≈

≈



ки ім. М. М. Боголюбова. – К. : Інститут теоретичноїфізики, 2007. – 464 с. 3. Кастельс Мануель. Інфор-маційне суспільство та держава добробуту. Фінськамодель : пер. з англ. / М. Кастельс, П. Хіманен. – К. :Ваклер, 2006. – 230 с. 4. Дубов Д. В. Інформаційнесуспільство в Україні: глобальні виклики та національніможливості : аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван,С. Л. Гнатюк ; Нац. ін-т стратег. дослідж. – К. : НІСД,2010. – 63 с. 5. Оверчук О. В. Інформаційне су-спільство: державна політика Великої Британії : моно-графія / О. В. Оверчук. – Рівне : Видавець Олег Зень,2010. – 207 с. 6. Семиноженко В. На нас чекаютьінші 20 років [Електронний ресурс] / В. Семиноженко// Урядовий кур’єр. – 2011. – 27 серпня. – Режим до-ступу : www.ukurier.gov.ua 7. Державна служба ста-тистики України [Електронний ресурс]. – Режимдоступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

Головінов О. М., Литвин В. В. Роль інформа-ційного ресурсу в національній економіці

У статті висвітлено еволюційні зміни в економіціі загалом в суспільстві, викликані інформацією як ви-робничим ресурсом. Здійснено оцінення інформацій-ного комплексу – ІКТ-галузі як інституційного сере-довища, де матеріалізуються і через комерційне ви-користання набувають ознак інноваційного продуктунауково-технологічні ідеї.

Ключові слова: інформація, інформаційний ре-сурс, інформаційний потік, інформатизація, інфор-маційні технології, ІКТ-галузь.

Головинов О. Н., Литвин В. В. Роль ин-формационного ресурса в национальной эконо-мике

В статье выяснены эволюционные изменения вэкономике и в общей сложности в обществе, вызван-ные информацией как производственным ресурсом.Осуществлено оценивание информационного комп-лекса – ИКТ-отрасли как институциональной среды,где материализуются и через коммерческое исполь-зование приобретают признаки инновационного про-дукта научно-технологические идеи.

Ключевые слова: информация, информационныйресурс, информационный поток, информатизация,информационные технологии, ИКТ-отрасль.

Golovinov O. M., Lytvyn V. V. The Role ofInformation Resources in the National Economy

In the article the evolutionary changes in theeconomy and in general, in the society, caused by theinformation as a production resource. The estimation ofinformational complex – ICT-industry as the institutionalenvironment, where materialize and through commercialuse become signs of an innovative product of scientificand technological ideas.

Key words: information, information resource, theflow of information, informatization, informationtechnology, ICT-sector.



http://www.ukurier.gov.ua

http://www.ukrstat.gov.ua/


УДК 339.924Н. М. Далевська,

кандидат економічних наук,Л. В. Сорокіна,

кандидат економічних наук,ДВНЗ „Донецький національний технічний університет”

РОЛЬ КОНФЛІКТУ В ЕВОЛЮЦІЇ АКТОРІВ СВІТОВОГОПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ

Вступ. Будь-які соціальні зміни загострюють си-туацію невизначеності, тим самим розширюючипростір для конкуренції, що виникає в процесі розпо-ділу повноважень між акторами світового політико-економічного простору, забезпечуючи підґрунтя длясоціальних конфліктів в межах світового політико-еко-номічного простору. Складні й суперечливі уявленняпро місце конфлікту в еволюції акторів світового полі-тико-економічного простору виникають не стільки відрізноплановості об’єкта дослідження, скільки відтрансформаційних процесів суспільства, змінами вйого розвитку. Значний внесок в осмислення конфлікт-них процесів в суспільстві внесли Д. Белл, К. Боулдінг,М. Вебер, Т. Гоббс, Р. Дарендроф, М. Дейч, Л. Козер,П. Сорокін, А. Тойнбі, С. Хантінгтон, К. Ясперс та ін.

У постановці проблеми визначення конфліктноївзаємодії акторів найбільш важливим є дослідженнявибору принципів урегулювання конфлікту. Пов’яза-но це з тим, що саме конструктивна конфліктна взає-модія акторів дає можливість визначити взаємодіюгенетичного та онтогенезного відтворення цінностейсвітового економічного розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До-слідженню характерних ознак конфліктів між актора-ми в межах світового політико-економічного просто-ру приділяють увагу А. Анцупов, К. О. Апель, У. Бек,А.-М. Бертлей-Слотер, К. Бланк, І. Валлерстайн,Е. Ваттель, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Дементьєв,А. Ішмуратов, Г. Йонас, І. Коваль, П. Козловський,Г. Колодко, Е. Левінас, Е. Моравчик, Ч. Хілл, Л. Хуфф,П. Пірсон, Ж. П. Пажес, М. Портер, М. Робер, В. Та-расевич, Ф. Тільман, Е. Тоффлер, А. Філіпенко, Р. Фі-шер, Л. Фрідмен, У. Урі та ін.

Академічні дослідження структури, походження,динаміки та перспектив розв’язання конфліктів,здійснювані впродовж трьох останніх десятиріч, спо-чатку формувалися під впливом теорії ігор, яка роз-різняє конфлікт з нульовою та ненульовою сумою.Така вихідна конструкція формувала тенденцію оці-нювати конфлікти як різновид змагання, підсумки яко-го можна оцінити цілком раціонально. Це відповідаєєвропейській культурі, яка сформувалася за доби Но-вого часу.

Але глобальні проблеми сучасності, які постави-ли під сумнів можливості перемоги однієї із сторінконфлікту, змінили напрямок конфліктологічних до-сліджень у 80-ті роки ХХ ст. На зміну конфліктологіїзмагання приходить конфліктологія співробітництваакторів з новою ієрархією факторів виробництва, ви-знанням людського фактора основним джерелом еко-номічного розвитку. Конкуренція між акторами світо-вого політико-економічного простору за цієї концепціїрозглядається не лише як каталізатор структурних пе-ретворень, а й інститут, що має забезпечити партнерськівідносини між акторами із забезпеченням вигод вна-слідок міжнародного співробітництва.

Метою статті є теоретичне дослідження роліконфлікту в еволюції акторів світового політико-еко-номічного простору, аналіз джерел виникнення кон-фліктів, визначення соціально-економічних критеріївузгодження цілей, інтересів акторів міжнароднихвідносин з позиції інституціоналізації світового порядку.

Результати. Світове господарство як органічнаструктура постійно еволюціонує, а отже, зазнає змін.При цьому конфліктність між акторами світового полі-тико-економічного простору є визначальною рисоюпереважної більшості суспільних зрушень. Наступністьконфлікту виявляється в тому, що позитивні сторони іпрогресивні тенденції попереднього соціально-еконо-мічного стану актора у зміненій формі визначають змістякісно іншого рівня стану об’єкта. У зв’язку з цимК. Маркс, аналізуючи процес економічного розвитку,підкреслював: „Нові продуктивні сили і виробничівідносини не розвиваються з нічого... вони розвива-ються всередині і в боротьбі з наявним розвитком ви-робництва і з успадкованими, традиційними відноси-нами власності” [1, с. 210]. Вже на цій стадії на-ступність конфлікту між акторами виявляється у на-громадженні кількісних змін у змісті структурних змін,визначаючи тим самим потенціал розвитку міжнарод-них відносин.

Отже, наступність конфлікту між акторами в ме-жах світового політико-економічного простору забез-печує поступальний рух, спрямований на зміну об’єктівсеред усього розмаїття системоутворювальних зв’яз-ків продуктивних сил та міжнародних відносин. До

Н. М. Далевська, Л. В. Сорокіна


того ж, розуміння наступності конфлікту як зв’язківрозвитку означає, що в ядро світової системи, що роз-вивається, мають входити структурні елементи всіхпопередніх стадій розвитку соціально-економічнихсистем.

Тут, однак, треба врахувати декілька моментів.Перший, зокрема, випливає з розгляду особливостейеволюції світового політико-економічного простору.Адже, оновлення структурних елементів світової сис-теми господарства здійснюється на основі єдності тво-рення і руйнування системоутворюючих зв’язків міжакторами. І кожен такий конфлікт за Ф. Енгельсомможе мати „своє виправдання для того часу і для тихумов, яким він зобов’язаний своїм походженням. Алевін стає хитким і втрачає своє виправдання за нових,вищих умов, які поступово розвиваються в його влас-них надрах” [2, с. 263]. B кінцевому підсумку цейпроцес спрямований на збереження цілісності світо-вої системи господарства. За таких умов, регрес окре-мих елементів системи є однією з необхідних умов їїпрогресу як цілого.

Поряд із цим необхідно зазначити, що К. Маркс,аналізуючи специфіку органічної системи, показав, що„її розвиток у напрямі цілісності полягає саме в тому,щоб підпорядкувати собі всі елементи... або створи-ти... ще відсутні в неї органи” [1, с. 210]. Зазначенавластивість органічного цілого, а саме світової систе-ми господарства асоціюється з такими виявами на-ступності конфлікту між акторами як зняття (збере-ження, утримання) і трансформація (перетворення,утвердження). Будучи моментом діалектичного запе-речення, що зумовлює перехід світової системи гос-подарства на більш високий рівень розвитку, зняттяконфлікту між акторами супроводжується збережен-ням і внесенням до складу системи нової якості де-яких елементів і ланок попередньої структури. Водно-час наслідком зняття конфлікту є знищення того, щоне відповідає рівневі розвитку, досягнутому запере-чуючою системою продуктивних сил та міжнароднихвідносин. Тим самим забезпечується нагромадженняпозитивних змін, створюється основа, базис світово-го економічного розвитку.

Зрозуміло, що кожен актор в межах світовогополітико-економічного простору має власні цілі і ре-презентує усвідомлення власної позиції, пануваннявласних дій у досягненні певних цілей. Однак разомвони складають спільну та єдину інституційну і функ-ціональну основу глобального управління. Характери-зуючи її, А. Мартінеллі пише: „Ринки, держави, спільно-ти і конфліктують (у випадку глобальних ринків, щоруйнують і суверенітет держави і комунітарні традиції) іспівпрацюють різними способами, забезпечуючи меха-нізми глобального управління” [3, с. 8].

За основу класифікації суб’єктів глобальногоуправління А. Мартінеллі бере принципи діяльності.Враховуючи, що істотними принципами соціальноїінтеграції і соціальної регуляції (способи координаціїдій, розподілу ресурсів, структуризації конфліктів) євлада чи ієрархічний контроль, обмін чи координаціяу формі трансакцій, солідарність чи нормативна інте-грація, А. Мартінеллі характеризує основних акторівглобального управління так: 1) міжнародні ринки ітранснаціональні корпорації як інститути, що діють, хочай не завжди, за принципом обміну; 2) національні дер-жави, міжнародні організації та наднаціональні оди-ниці як інститути, які діють переважно за принципомлегітимної влади; 3) колективні рухи й міжнародніспільноти як інститути, що діють переважно за прин-ципом солідарності [3, с. 11]. По суті ж, актори в ме-жах світового політико-економічного простору різнихрівнів відрізняються і за структурою, і за ступенеморганізації. У процесі розвитку світової системи гос-подарства відбувається їх розчленування на різноякісніелементи і підсистеми. Таке перетворення внаслідокдіалектичного заперечення (зняття) спричинює абовключення їх у нову цілісність, або руйнування. При-чому для всіх цих процесів характерна своєрідністьвзаємозв’язків елементів, частин і цілого з зовнішнімсередовищем.

Такі міркування дають змогу конкретизуватикатегорію конфлікту як специфічного зв’язку міжрізними рівнями розвитку цілісної системи, основу якоїутворює діалектичне зняття і трансформація кожнимнаступним (більш високим) рівнем суттєвих характе-ристик конфлікту попереднього рівня.

За всіма процесами, вважають М. Ільїн та В. Іно-земцев, що радикально змінили обличчя цивілізації вдругій половині XX століття, стоїть фундаментальнатенденція отримання людиною все більшої свободи –економічної, соціальної, політичної, духовної. Відтакметою глобалізації стає „розширення можливостейлюдини впливати не на окремі сторони соціальногопрогресу, а на прогрес цивілізації в цілому”, що у своючергу означає, що імператив глобалізації полягає взабезпеченні керованості суспільного розвитку [4,с. 9]. Подібну думку висловлює і М. Шепелєв: „Полі-фонія глобальних трансформацій змушує не простоосмислювати їх глибинну логіку, але й ставити і ви-рішувати питання про можливості суб’єктів історії –людини і суспільства – впливати на їх розгортання,конструювати майбутнє в інтересах свого виживанняі розвитку” [5, с. 7].

Відповідно до концепції С. Хантінгтона, найваж-ливіші конфлікти у глобальній політиці траплятимуть-ся між націями та групами країн різних цивілізацій.Зіткнення цивілізацій домінуватиме у глобальній полі-



тиці. Лінії розлому між цивілізаціями будуть фронто-вими лініями майбутнього” [6, с. 34]. Всі незахідні ци-вілізації, на думку С. Хантінгтона, небезпечні для За-ходу тим, що намагатимуться зберегти свою культур-ну ідентичність, яка є опозиційною стосовно західнихцінностей.

На окрему увагу заслуговує концепція Ю. Пахо-мова, згідно з якою „наслідки конкуренції цінностейпо лінії Схід – Захід нині виходять за межі окремихкраїн і навіть багатокраїнових регіонів. Більше того,саме „надкраїнові”, тобто загальнопланетарні, наслідкиціннісної конкуренції виявляються для долей людстваяк одного цілого зараз найважливішими. У сьогод-нішній ситуації, оскільки верх беруть цивілізації Схо-ду, Земля начебто сама робить вибір на користь носіївцінностей, які бережливо, а не руйнівно впливають напланету” [7, с. 9 – 10].

Отже, процеси соціально-економічного розвит-ку людини і середовища взаємозумовлені, взаємо-пов’язані і взаємозалежні. Саме тому, конфлікт,здійснюючи комунікативну, акумулюючу й гносеоло-гічну функції, виступає виявом потенціалу розвиткукожного актора в межах світового політико-еконо-мічного простору. Під кутом зору цивілізаційногопідходу конфлікт орієнтує суспільство і його струк-тури, сфери на удосконалення, на розробку й реаліза-цію нових цілей, задач, пріоритетів, стратегій світово-го економічного розвитку. Як відомо, Р. Дарендрофстверджував, що в сучасних індустріальних суспіль-ствах класовий конфлікт хоча й існує, але він є інсти-туалізованим, „вбудований” в їх соціально-економічніструктури [8, с. 318].

Ці позиції розвинув Л. Козер, який вважав, що„конфлікт у власному розумінні слова є боротьба, щовиникає через дефіцит влади, статусу чи засобів, по-трібних для задоволення цінностей та домагань, і щопередбачає нейтралізацію, обмеження або знищенняцілей супротивника” [9, с. 8]. „Еластичне суспіль-ство, – писав Л. Козер, – використовує конфлікти накористь, оскільки такі процеси допомагають модифі-кувати і створювати норми, що забезпечують йоговідтворення в нових, змінених умовах” [9, с. 154].

На погляд Ж. П. Пажеса, конфлікти, які виника-ють у сучасних суспільствах, відіграють трояку роль:

– по-перше, сприяють легітимізації прийняття ва-жливих рішень, нав’язуючи діалог між організаційни-ми структурами;

– по-друге, дають можливість гармонізуватизміну організаційних структур, розвиток технологій іеволюцію в способі мислення;

– по-третє, стимулюють спілкування індивідів і,таким чином, відкривають їм доступ до певних знань[10, с. 108].

Така постановка питання, на нашу думку, даєзмогу класифікувати структурно-динамічні характе-ристики конфліктів між акторами в межах світовогополітико-економічного простору (табл. 1). Проте, ура-ховуючи багатоманіття конфліктів між акторами світо-вого політико-економічного простору, надзвичайноскладно визначити головну „напруженість” можли-востей для вибору принципів урегулювання конфлік-ту, що супроводжується накладанням зовнішніхобмежень ціннісно-нормативного змісту ідеологічнихсистем країн, втратами, посиленням контролю тощо.

Виходячи з того, що світовий порядок як спосібцілераціональної організації міжнародного життя – цеформування глобального інституційного середовищачерез узгодження суперечливих інтересів акторів вмежах світового політико-економічного простору,можна зробити висновок, що всі конфлікти маютьспільні елементи і спільні динамічні форми. Так, заК. Боулдінгом, під час взаємодії двох чи більше оди-ниць виникає напруження, рух у загальне біхевіоральнеполе і з нього. Регулюють взаємодію два посилання:конфліктне, що існує за несумісності цілей у загаль-ному біхевіоральному просторі, і посилення співро-бітництва [19, с. 27]. Таке розуміння конфліктної ко-мунікації потребує конкретизації джерел виникненняконфліктів між акторами в межах світового політико-економічного простору (рис. 1).

Об’єднуючись в цілісну систему, компонентиджерел виникнення конфліктів стають одним з регу-ляторів поведінки акторів під час розв’язання тих чиінших актуальних для них питань. Утім, питома вагакомпонентів джерел конфліктів неоднакова. Спосте-рігається тенденція до компенсації недостатньої „на-повненості” одного з компонентів цілісної системи зарахунок інших компонентів. По суті ж, „сутність кон-флікту така, що для того, щоб його позбавитися чихоча б зменшити його інтенсивність, потрібно зміни-ти або ж оточення, в якому він розгортається, або жповедінку однієї чи декількох конфліктуючих сто-рін” [20, с. 195].

Розглядаючи можливість такої стратегії подолан-ня конфлікту, А. Філлей обговорює варіант так званих„виграш-виграш” методів. „Згода досягається вопорній ситуації, коли ухвалено високоякісне рішен-ня, що не має заперечень. Типові правила дій у тако-му варіанті передбачають, що учасники насампередпрагнуть перемогти проблему, а не один одного, щовони уникають пустого сперечання чи зовнішнього за-мирення, що вони шукають факти для розв’язання ди-леми; що вони сприймають конфлікт як корисний, вва-жаючи, що він не викличе загрози або захисту; і вониуникають орієнтованої на себе поведінки, що ігноруєчужі потреби чи позиції” [21, с. 8 – 9].



Розв’язання цих завдань передбачає посиленнявзаємозалежності між економічним і соціальнимскладниками світового економічного розвитку, взає-мопроникнення „економічного” і „соціального”, усві-домлення нової місії соціальної сфери. В арсеналінових важелів впливу на соціальну мотивацію, соці-альну поведінку акторів чільне місце мають зайнятисоціальна звітність і соціальний аудит [22, с. 5]. Ниніосновним міжнародним стандартом у царині соціаль-ної звітності є Регламент або керівництво щодо звітностів галузі стійкого розвитку, розроблений Глобальноюініціативою зі звітності (GRI). Упровадження практи-ки складання соціальних звітів – достатньо нова „тех-нологія” та інститут, що мають слугувати усуненню

конфліктів та забезпеченню соціальної згуртованостісуспільства.

Отже, аналіз соціалізації акторів світового полі-тико-економічного простору передбачає можливістьвизначити вибір стратегії, тактики управління кон-фліктом, спрямованої на таке розв’язання конфліктіву суспільстві, яке дає змогу досягти спільної відпові-дальності акторів за свої конфліктні дії при збереженніумов персоніфікації суспільних зв’язків у площинісаморозвитку людини, креативної особистості.

Висновки. Конфліктність між акторами світово-го політико-економічного простору є визначальноюрисою сучасних суспільних зрушень. Наступність кон-флікту виявляється в тому, що позитивні сторони і

Таблиця 1Структурно-динамічні характеристики конфліктів між акторами світового політико-економічного простору

Компоненти Зміст компонентів Підґрунтя конфліктів Зміна системи цінностей панування суспільних інтересів над

приватними, інтелектуальна схильність до мотиваційної діяльності, інституціоналізація світового порядку.

Причини конфлікту Джерело конфлікту (наявність суперечливості між акторами), безпосередній привід конфлікту (дії, вчинені однією із сторін), мотивація конфлікту кожної сторони

Суб’єкти конфлікту Безпосередні учасники конфлікту, а також підбурювачі та посередники, миротворці тощо.

Типові конфліктогенні обставини

Створення певних правил і норм поведінки, які закріплюються в певних суспільних інститутах, кризи системи соціального забезпечення, ціннісно-орієнтаційні відмінності між країнами, еволюція форм організації світового порядку.

Мета конфлікту Отримання монопольного стану або монопольного володіння правами чи соціальними благами, руйнування того балансу влади, який склався, упорядкування соціального буття людства як цілісності.

Сутність конфлікту Боротьба за досягнення соціальних благ і перерозподіл ресурсів, продукування нових знань і технологій.

Прояви конфліктів Конкурентна взаємодія, втрата орієнтирів, зміна суспільних цінностей, політична нестабільність.

Конфліктна взаємодія Динаміка конфлікту в стадіях (латентна стадія, передконфліктна стадія, стадія відкритого зіткнення, післяконфліктна стадія); стиль поведінки в конфлікті, вибраний його суб’єктами (конкуренція, уникнення, пристосування, компроміс, співробітництво); способи ведення конфлікту: а) мирний (переконання, економічні та політичні санкції, пред’явлення об’єктивних критеріїв, наприклад, закон, інформаційний тиск тощо), б) немирний (погрози, шантаж, терор, військові операції).

Управління конфліктом Вибір стратегії (компроміс, однобічне домінування, співробітництво); тактика (двосторонні переговори, або за участю „третьої” сторони); контроль над конфліктом, тимчасове врегулювання, остаточне розв’язання); вибір принципів урегулювання конфлікту.



Утворення транснаціональних Обмеженість Розвиток індивідуалізації суспільного вертикально інтегрованих продуктивних життя людини та персоніфікації господарських структур ресурсів суспільних зв’язків у площині

саморозвитку людини Зближення життєвого рівня Утворення структур глобального та життєвих орієнтацій управління різноманітних соціальних спільнот Забезпечення єдності еколого- економічного простору Визначення глобальних наднаціональних пріоритетів Зростання ролі транснаціональних у світовому економічному банків на ринку фінансових господарстві запозичень Інтернаціоналізація зростання Розширення простору потреб акторів світового конкурентної взаємодії економічних політико-економічного систем простору

Ослаблення зв’язків між інвесторами і позичальниками, відрив фінансових потоків від реальних потреб економіки

Конфлікти

Рис. 1. Джерела виникнення конфліктів між акторами в межах світового політико-економічного простору

прогресивні тенденції попереднього соціально-еконо-мічного стану актора у зміненій формі визначають змістякісно іншого рівня стану об’єкта.

Наступність конфлікту між акторами в межахсвітового політико-економічного простору забезпечуєпоступальний рух, спрямовану зміну об’єктів середусього розмаїття системоутворювальних зв’язків про-дуктивних сил та міжнародних відносин. Адже онов-лення структурних елементів світової системи госпо-дарства здійснюється на основі єдності творення і руй-нування системоутворювлаьних зв’язків між актора-ми світового політико-економічного простору.

Будучи моментом діалектичного заперечення, щозумовлює перехід світової системи господарства набільш високий рівень розвитку, зняття конфлікту міжакторами супроводжується збереженням і внесеннямдо складу системи нової якості деяких елементів і ла-нок попередньої структури. Водночас наслідком знят-тя конфлікту є знищення того, що не відповідає рівневірозвитку, досягнутому заперечуювальною системоюпродуктивних сил та міжнародних відносин. Тимсамим забезпечується нагромадження позитивнихзмін, створюється основа, базис світового економіч-ного розвитку.

Саме тому конфлікт, здійснюючи комунікативну,акумулюючу й гносеологічну функції, виступає ви-явом потенціалу розвитку кожного актора в межахсвітового політико-економічного простору. Підкутом зору цивілізаційного підходу конфлікт орієнтуєсуспільство і його структури, сфери на удосконален-

ня, на розробку й реалізацію нових цілей, задач, пріо-ритетів, стратегій світового економічного розвитку.

Об’єднуючись в цілісну систему, компонентиджерел виникнення конфліктів стають одним з регу-ляторів поведінки акторів під час розв’язання тих чиінших актуальних для них питань. Утім, питома вагакомпонентів джерел конфліктів неоднакова. Спосте-рігається тенденція до компенсації недостатньої „на-повненості” одного з компонентів цілісної системи зарахунок інших компонентів.

Отже, визначення особливостей системи еконо-мічних цінностей акторів світового політико-еконо-мічного простору дає можливість розглядати цей про-цес у всій різноманітності сфери виявлень балансуконфліктного дискурсу узгоджень на засадах соціаль-них інтересів і потреб світового економічного розвит-ку. У зв’язку з цим вагомим на сьогодні залишаєтьсяпитання складу забов’язань акторів світового політи-ко-економічного простору з урахуванням ефективностіїх дій щодо позитивних і негативних ефектів глобалі-зації світової економіки.

Література1. Маркс К. Економіко-філософські рукописи

1844 року / К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори [Вид. 2]. –К. : Держ. Вид-во політ. літ. УРСР, 1982. – Т. 46. –Ч. 1. – 515 с. 2. Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінецькласичної німецької філософії / К. Маркс, Ф. Енгельс.Твори [Вид. 2]. – К. : Держ. Вид-во політ. літ. УРСР,1982. – Т. 21. – 745 с. 3. Мартинелли А. Рынки, пра-



вительства, сообщества и глобальное управление(Доклад XV Конгрессу. Часть I) / А. Мартинелли //Социологические исследования. – 2002. – № 12. –С. 3 – 14. 4. Ильин М. Введение / М. Ильин, В. Ино-земцев // Мегатренды мирового развития. – М. : Эко-номика, 2001. – C. 7 – 25. 5. Шепелев М. Глобаліза-ція управління як мегатенденція сучасного світовогорозвитку / М. Шерелев. – К. : Генеза, 2004. – 512 с.6. Huntington S. The West: Unique, not Universal /S. Huntington // Foreign Affaires. – 1996. – Vol. 75.November/December. – P. 28 – 46. 7. Пахомов Ю.Біфуркаційний стан світо системного ядра напередоднізміни світових лідерів / Ю. Пахомов // ЕкономікаУкраїни. – 2008. – № 4. – С. 4 – 14. 8. Dahrendorf R.Class and Class Conflict in Industrial Society. /R. Dahrendorf . – Stanford, CA : Stanford UniversityPress,1959. – 336 p. 9. Coser L. The Functions of SocialConflict / L. Coser. – London : Routledge & Paul, 1968. –188 p. 10. Пажес Ж.-П. Конфликты и общественноемнение (новая попытка объединить социологов и ма-тематиков) / Ж.-П. Пажес // Социологические иссле-дования. – 1991. – № 7. – С. 107 – 115. 11. Арон Р.Демократия и тоталитаризм / Р. Арон. – М. : Текст,1993. – 303 с. 12. Лютенс Ф. Организационное по-ведение / Ф. Лютенс. – М. : Инфра, 1999. – 692 с.13. Норт Д. Институты, институциональные измене-ния и функционирование экономики / Д. Норт. – М. :Начала, 1997. – 197 с. 14. Тоффлер Э. Метаморфозывласти / Э.Тоффлер. – М. : ООО „Издательство АСТ”,2001. – 669 с. 15. Бек У. Власть и ее оппоненты вэпоху глобализма. Новая всемирнополитическая эко-номия / пер. с нем. А. Б. Григорьева, В. Д. Седельни-ка ; послесловие В. Г. Федотовой, Н. Н. Федотовой. –М. : Прогресс – Традиция ; Издательский дом „Терри-тория будущего”, 2007. – 464 с. 16. Глобализациясопротивления: Борьба в мире / отв. ред. С. Амин иФ. Утар : пер. с англ. / Под ред. и с предисл. А. В. Буз-галина. – Изд. 2-е. – М. : Книжный дом и „ЛИБРО-КОМ”, 2009. – 309 с. 17. Побочий І. Комунікатив-на складова політичного дискурсу між владою таопозицією / І. Побочий // Нова парадигма. – 2007. –Вип. 63. – С. 136 – 147. 18. Юськін Б. Концепція іпарадигми глобального управління / Б. Юськін // По-літичний менеджмент. – 2009. – № 1. – С. 119 – 130.19. Boulding K. Ecodynamics: A New Theory of SocialEvolution / K. Boulding. – London, 1978. P. 27.20. Акофф Р. О целеустремленных системах /Р. Акофф, Ф. Эмери ; пер. с англ. / под. ред.

И. А. Ушакова. – М. : „Советское радио”, 1974. – 272 с.21. Felley A. Resolution of conflict, Ethics good Loser /A. Felley // Conflict & Human interaction, USA Kengall /Hunt publishing company, 1979. 347 p. 22. Колот А.Корпоративна соціальна відповідальність, соціальназвітність та аудит як сучасні інститути і технології соці-ального розвитку / А. Колот // Україна: аспекти праці. –2010. – № 3. – С. 3 – 9.

Далевська Н. М., Сорокіна Л. В. Роль кон-флікту в еволюції акторів світового політико-еко-номічного простору

У статті розглянуто роль конфлікту в еволюціїакторів світового політико-економічного простору,проведено аналіз джерел виникнення конфліктів, ви-значено соціально-економічні критерії узгодженняцілей, інтересів акторів з позиції інституціоналізаціїсвітового порядку.

Ключові слова: конфлікт, світовий політико-еко-номічний простір, актори світового політико-економі-чного простору.

Далевская Н. М., Сорокина Л. В. Роль кон-фликта в эволюции акторов мирового политико-экономического пространства

В статье рассмотрена роль конфликта в эволюцииакторов мирового политико-экономического простран-ства, проведен анализ источников возникновения кон-фликтов, определены социально-экономические кри-терии согласования целей, интересов акторов с пози-ции институционализации мирового порядка.

Ключевые слова: конфликт, мировое политико-экономическое пространство, акторы мирового поли-тико-экономического пространства.

Dalevskaya N. M., Sorokina l. V. Role ofConflicts in Actors’ Evolution of the World Political& Economic Space

The article depicts the role of conflict in the actors’evolution of the world political & economic space, itanalyses the sources of the conflicts, determines the social& economic criteria of target, actors’ interests arrangementin view of institutionalization of the world order.

Key words: conflict, world political & economicspace, actors’ of world political & economic space.




УДК 330.341.1(477)Я. И. Тульку,

аспирант,Институт экономики промышленности НАН Украины, г. Донецк

ГОСУДАРСТВЕННО-ЧАСТНОЕ ПАРТНЕРСТВО КАК ИНСТРУМЕНТ АКТИВИЗАЦИИИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ УКРАИНЫ: РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТПостановка проблемы. Анализ современных

тенденций развития стран-лидеров мировой экономи-ки позволяет сделать вывод о том, что на сегодняш-ний день инновационный путь развития является един-ственно верным для государств, стремящихся достичьпозитивных тенденций социально-экономического раз-вития и, как результат, высокого уровня качества жизнинаселения, устойчивого экономического роста. Приэтом наука, образование и инновации становятся опре-деляющими факторами успеха в глобальной конку-рентной среде. Инновации разрабатываются в разви-тых странах, выводя их на еще более высокий уро-вень развития производства. Инновационная экономи-ка требует наличия высокоразвитой науки, котораясможет обеспечить создание новых разработок, на-ряду с системой их коммерциализации и отбора наи-более экономически эффективных разработок, а так-же механизмы организации новых производств на ихоснове. В данных условиях формируются принципи-ально новые требования к организации, формам иметодам управления и регулирования макро- и микро-экономических процессов, в том числе и процессовинновационного развития.

Для Украины, обладающей высоким научно-исследовательским потенциалом, и нуждающейся вразвитии инновационной составляющей экономикиособенно актуальным становится вопрос формирова-ния институциональных основ инновационного раз-вития, и разработки механизмов управления, которыебы позволили выйти на траекторию инновационногороста. Одним из таких относительно новых механиз-мов может стать государственно-частное партнерство(ГЧП) – формат взаимоотношений государственногои частного сектора, который продемонстрировал своюэффективность в более чем 60 странах мира в про-цессе реализации инфраструктурных проектов и про-грамм инновационного развития. Принцип именнопартнерских отношений, позволяет получить необхо-димый долгосрочный эффект при реализации инно-вационных проектов. Государство и бизнес самосто-ятельно не могут перевести экономику на инноваци-онный путь развития по ряду объективных причин.

Целью данной статьи является исследованиегосударственно-частного партнерства как инструментаактивизации и повышения эффективности инноваци-

онных процессов в Украине, используя успешныймировой опыт.

Анализ последних исследований и публика-ций. Понятийный аппарат государственно-частногопартнерства в большей степени разрабатывалсязарубежными учеными , такими как Р. Бенетт,Дж. Кемпбел, М. Готтре, Н. Каном (Khanom), Г. Ец-кович, и др. Такие российские ученые как И. Моро-зова, Н. Холодная, А. Фирсова, М. Щегорцов, П. Сав-ранский, В. Варнавский, А. Казанцев, Д. Рубвальтерв своих исследованиях расширяют теоретико-методо-логические основы ГЧП, адаптируют некоторые ихаспекты к национальным условиям, также затрагиваявопрос об использовании ГЧП в развитии инноваци-онной сферы. В Украине проблемами государствен-но-частного партнерства, в том числе в инновацион-ной сфере, занимаются такие ученые, как В. Геец,И. Запатрина, А. Головинов, И. Иголкин, И. Таранен-ко, О. Охинько, И. Нейкова и др.

На сегодняшний день исследования феноменагосударственно-частного партнерства в Украине на-ходятся на начальном этапе (в основном изучается за-рубежный опыт, анализируются и интерпретируют-ся положения научных разработок иностранных уче-ных), как результат, теоретическая база, как и при-кладные аспекты развития проектов ГЧП, в том числев инновационной сфере, разработаны недостаточно.К нерешенным вопросам указанной тематики, отно-сятся, в частности, вопросы формирования институ-циональной базы для практической реализации про-ектов ГЧП, стимулирования инновационной деятель-ности в рамках национальной экономики при исполь-зовании преимуществ партнерства бизнеса и государ-ства, а также повышения качества управления инно-вационными процессами, используя механизмы ГЧП.

Изложение основного материала исследова-ния. По данным Всемирной организации интеллекту-альной собственности, мировой экономический ростуже более чем на 3/4 основывается на достиженияхнаучно-технического прогресса, более половины по-лученных предприятиями прибылей формируется врезультате продвижения на рынок новых товаров иуслуг, а доля нематериальных активов в стоимостидолгосрочных активов предприятий Западной Евро-пы приближается к 50% (в США – к 70%), сохраняя

Я. И. Тульку


достаточно высокие темпы роста, значительно превы-шающие темпы роста остальных активов.

В конце XX века развитые страны Европы, а так-же США, Япония, Австралия и др. усилили вниманиек проблемам инноваций, рассматривая их как важ-ный фактор конкурентоспособности. За это время уних сформировались комплексные системы стимули-рования различных аспектов и этапов инновационно-го процесса, которые включают множество прямых икосвенных инструментов стимулирующего воздей-ствия, позволяющие охватить достаточно широкийспектр видов деятельности, начиная с исследований изавершая рыночным продвижением новых техноло-гий, товаров и услуг.

Результаты исследования мирового опыта сви-детельствуют о том, что роль ГЧП в инновационнойполитике различна в разных странах, но проявляетсяявная тенденция к росту ее влияния на развитие инно-вационной активности. Доказано, что ГЧП – уникаль-ный механизм для стимулирования сотрудничествав областях, где инновации имеют глубокие корни внауке. Кроме того, признано, что партнерства – наи-лучший инструмент для построения инновационныхсетей в междисциплинарных областях исследований,таких, например, как нанотехнологии и геномика[3, с. 9].

Исключительная значимость ГЧП как эффектив-ного инструмента реализации инновационной поли-тики, как справедливо отмечает П. Савранский, опре-деляется, во-первых, развитием инновационной инфра-структуры с учетом интересов и при активном учас-тии бизнеса, во-вторых, повышением эффективностииспользования государственной собственности и бю-джетных расходов, в том числе направляемых на под-держку инноваций; в третьих, стимулированием част-ного сектора к развитию предпринимательской актив-ности в областях, обладающих наибольшим потенциа-лом качественного экономического роста [6, c. 3].

В общем, в рамках мирового опыта взаимодей-ствия государства и частного сектора в направленииразвития инновационной сферы можно выделить ос-новные принципы, на которых основаны современ-ные формы ГЧП:

1. Бюджетное финансирование должно высту-пать катализатором инновационных процессов, т. е.лишь после того, как бизнес „увидит” эффективностьреализации инновационных проектов за счет государ-ственных средств, можно рассчитывать на его заин-тересованность.

2. Софинансирование проектов со стороны го-сударства при сохранении управления проектами биз-несом или специализированными посредническимиорганизациями.

3. Реализация функций поддержки государстваинновационных компаний через бизнес-посредников,поскольку иногда чиновники не имеют достаточнойквалификации для оценки качества проектов, которыеподаются на рассмотрение, и не могут адекватно оце-нить связанные с ними риски.

4. Использование разных подходов государствак активизации инновационной деятельности – как засчет административной мотивации существующихинновационных предприятий, так и путем созданияинновационных бизнес-единиц.

5. Развитие инновационных кластеров, в преде-лах которых возможный эффективный обмен лучшимопытом между малым и средним бизнесом, в частнос-ти при участии государственных структур.

6. Развитие системы неформальных взаимодей-ствий между новаторами, которая разрешает облег-чить взаимный обмен информацией и финансовымисредствами.

7. Усовершенствование нормативно-правовойбазы, законодательного оформления оригинальныхуправленческих решений с учетом особого статусаученых и научных организаций, возможностей пря-мого и косвенного финансирования передачи техно-логии и создание инфраструктуры [2, с. 104].

На сегодняшний день наиболее распространен-ной формой организации государственно-частногопартнерства в инновационной сфере является оформ-ление отношений партнеров в рамках некоторой про-граммы, которая формируется на основе интерактив-ных взаимодействий бизнеса, государственных иссле-довательских организаций и органы государственныхорганов управления (Австралия, Австрия, Нидерлан-ды, США, Франция). Программу курируют и органи-зуют государственные органы власти, а в оператив-ное управление подпрограммами активно вовлекают-ся государственные научно-исследовательские орга-низации, вузы и бизнес [3, с. 13].

В качестве успешных примеров использованияинструментов государственно-частного партнерствадля реализации стратегических целей инновационнойполитики, в рамках различных программ и организа-ционных форм координации данных процессов инте-ресным представляется опыт таких стран, как Чили,Австралия, США, Финляндия, а также Южная Корея.

Лидером инновационного бизнеса в Чили на про-тяжении почти 30 лет остается, основанный при пари-тетном участии правительства в 1976 г., Фонд Чили.Он занимается созданием новых видов бизнеса,основанных на перспективных инновационных про-ектах с последующей продажей созданных компанийв частную собственность.

Главный фактор успеха данного проекта – со-



здание инновационной управленческой команды изпредпринимателей, которые проявили заинтересован-ность и готовность рисковать не только в коммерчес-ких, но и в национальных целях. Деятельность Фондаполучает одобрение и ограниченное финансированиесо стороны государства, при этом он остается бизнес-организацией, а не государственным учреждением.Фонд объединяет практически все этапы инновацион-ного процесса – от идентификации рыночных ниш кконструированию „цепочек” создания стоимости иучреждение компаний. Фактически фонд выступаетпосредником между государством и частным бизне-сом. Диверсифицированная структура фонда вклю-чает услуги, обучение, управление технологически-ми проектами, венчурное предпринимательство. Фондиспользует смешанное финансирование и схему воз-вращения проектных инвестиций по мере выхода биз-неса на коммерческую самостоятельность с его даль-нейшей продажей [5].

Одним из пионеров развития формализованногоподхода к партнерству является Австралия. В 1990 г.была запущена программа „Кооперативные исследо-вательские центры” (КИЦ). Цель программы – свя-зать развитие науки и производства, медицины, при-родопользования и тем самым обеспечить вклад дол-госрочных исследований и разработок в экономичес-кое развитие, укрепление здоровья нации, улучшениесостояния окружающей среды. В настоящее время встране функционируют 90 КИЦ. В результате былосформировано 15 центров. В среднем центр объеди-няет 15 организаций, из них 40% университеты, 32%фирмы, 24% государственные лаборатории. Большин-ство центров объединяют партнеров частного бизнесаи государственного сектора исследований и разрабо-ток, но есть также и такие, которые организуют коо-перацию внутри государственного сектора, соединяяисполнителей и пользователей [3, с. 28].

Необходимо также отметить опыт США, успеш-ность которого подтверждается уровнем их социаль-но-экономического и технологического развития.Наука рассматривается здесь как естественный обще-ственный продукт, и ее развитие определяется возмож-ностями университетов, оплачиваемых налогоплатель-щиками. Программа передовых технологий (АТР),которая начала действовать с 1988 г., осуществляетгосударственную поддержку в разработке родовыхтехнологий (на ранних стадиях исследований и раз-работок) совместными предприятиями и консорциу-мами, состоящими из фирм, университетов и/или пра-вительственных лабораторий. Фактически ее цель –коммерциализация инновационных технологий, полу-ченных в результате реализации программных проек-тов НИОКР в рамках ГЧП. С начала своего действия

она претерпела некоторых изменений в связи со сме-ной стратегических ориентиров развития науки и тех-нологий на федеральном уровне от развития высокихтехнологий к инновационным технологиям [3, с. 39].

Актуален для Украины и опыт Финляндии, кото-рая разработала концепцию формирования Националь-ной инновационной системы еще в начале 90-х гг.Основной принцип концепции заключался в том, что-бы создать единый сбалансированный механизм вза-имодействия между производителем и потребителемзнаний, то чего особенно не хватает Украине сегодня.Фактически речь шла о формировании механизмовгосударственно-частных партнерств.

При своем создании конструкция НИС опираласьна три основных фундаментных блока:

– национальная система образования,– инфраструктура для осуществления научных

исследований,– набор политических механизмов, норм и пра-

вил, включая набор мероприятий, поддерживающихпроизводство инновационных продуктов и услуг, ростнаукоемких фирм, усиление генерации знаний в уни-верситетах и политехнических институтах высшегообразования, научно-исследовательских институтах [5].

Анализ опыта Финляндии показывает: ее разви-тие шло не по пути построения системы иерархичес-кой организации, а по пути выстраивания институцио-нальной структуры, создания промежуточных финан-совых институтов, инкорпорирующих в Национальнуюинновационную систему такие конструкции, которыестимулировали формирование внешней сетевой сис-темы взаимодействия актеров инновационной деятель-ности.

По оценкам некоторых аналитиков, успех Фин-ляндии в сфере инновационной экономики нельзя рас-сматривать только как среднесрочные действия, пред-принятые в 90-е годы по увеличению объемов финан-сирования НИОКР и созданию высокотехнологичнойотрасли промышленности, коей явились ИКТ [8,c. 14]. Эти аналитики считают, что модернизация про-должалась около 30 лет, менялась государственнаянаучно-технологическая политика, создавались соот-ветствующие организации и механизмы, стимулиро-вавшие инновационную активность финских предпри-ятий частного сектора.

Интересен также в данном контексте опытЮжной Кореи, прежде всего, с точки зрения созда-ния и развития инновационных сетей и кластеров, ко-торые имеют тенденцию к региональной концентрациив пределах старых промышленных агломераций. Ин-новационные сети отличаются развитой специализа-цией, поддерживают тесные связи с высшей школой,государственными национально-исследовательскими



институтами и частными фирмами. Примером могутслужить Долина Даедук, технопарк Поханг и ДолинаТегеран вокруг Сеула. Так, наукоград Долина Дае-дук построенный по принципу Силиконовой долиныи есть, в сущности, региональной инновационной си-стемой со всеми присущими ей элементами: институ-тами разной природы, инфраструктурой, технологи-ческим бизнес-инкубатором и высокотехнологичес-кими промышленными фирмами. Стоит отметить, чтосинергетический эффект сетевого взаимодействия до-стигается несколькими инструментами: общим исполь-зованием дорогого научного оборудования, сотруд-ничеством в разработке „пакетных” технологий, ин-кубацией нового бизнеса и гибким использованиемисследователей в разных комбинациях в зависимос-ти от проектов.

Воспользовавшись имеющимися в развитыхстранах инновациями, отдельные развивающиеся стра-ны могут выходить на высокий технологический уро-вень и экспортировать свои продукты в развитые иразвивающиеся страны (в среднесрочной перспекти-ве) [1, c. 142]. Для постоциалистических стран, вчастности, экспертами международных экономичес-ких организаций была рекомендована так называемаяконцепция „догоняющего” развития. Однако положе-ния этой концепции не оправдывают себя в сложив-шихся условиях, поскольку высокоразвитые страны,ввиду происходящей постиндустриальной трансфор-мации, перестают предъявлять спрос на традиционныетовары экспорта стран третьего мира. Как результат,эти государства теряют возможность получения ре-сурсов для развития.

Ситуация в Украине на сегодняшний день – кри-тическая в этом отношении. Принцип „догоняющего”развития в долгосрочной перспективе не сработает. ВУкраине доминирует воспроизводство 3-го технологи-ческого уклада (черная металлургия, электроэнергети-ка, железнодорожный транспорт, многотоннажная не-органическая химия, потребление угля, универсальноемашиностроение), расцвет которого в развитом миреприходилось на послевоенные годы прошлого века; иприсутствует 4 уклад (который также исчерпал себя вразвитых экономиках еще в середине 1970-х лет) / раз-витие органической химии и полимерных материалов,цветной металлургии, нефтепереработки, автомобиле-строение, точного машиностроения и приборостроения,развитие традиционного ВПК, электронной промышлен-ности, распространение автоперевозок, широкое по-требление нефти.

В мировой экономике по сути уже сложилисьпредпосылки очередного этапа научно-технологичес-кой революции, в рамках которого широко распрост-раняется шестой технологический уклад. К его клю-

чевым направлениям относятся: биотехнология, сис-темы искусственного интеллекта, глобальные инфор-мационные сети, безотходные, экологически чистыетехнологии, в частности на основе водородной энер-гетики, композитные материалы, керамика новых по-колений, интеллектуальные продукты. Это те области,которые сейчас развиваются в ведущих странах осо-бенно быстрыми темпами (иногда от 20% до 100% нагод). Шестой технологический уклад также включаетбазисные производственные технологии, связанные своспроизведением и функционированием человечес-кого капитала, государственного управления и пра-вопорядка.

По оценкам ведущих мировых ученых, мы на-ходимся сейчас как раз на такой стадии развития, ко-торая характеризуется переходом действующего (пя-того технологического уклада) к новому шестому тех-нологическому укладу, или от нисходящей долгойволны цикла М. Кондратьева к восходящей волне но-вого [7, с. 353].

В целом в Украине около 95% объемов произве-денной продукции принадлежит к 3-му (60%) и 4-му(35%) укладам. Доля продукции высших технологи-ческих укладов в экономике страны составляет: 4%для 5-го и 0,1% для 6-го.

Рост ВВП за счет введения новых технологий вУкраине оценивается всего в 0,7%, в то время как вразвитых странах этот показатель достигает 60% и даже90%.

Инвестиционные вложения, которые определяютнаправления развития на будущие десятилетия, преж-де всего стратегию экономического развития, такжемассово направляются в технологии низшего, 3-гоуклада – 75%, тогда как в области 6-го уклада посту-пает лишь 0,5% инвестиций. Еще хуже ситуация скапиталовложениями на технологическое перевоору-жение и модернизацию.

В условиях отсутствия четко сформулированнойинновационной стратегии на национальном уровне,несовершенства законодательной базы в части сти-мулирования научно-технической и инновационнойдеятельности, и недостаточности нормативно-право-вого регулирования государственно-частного парт-нерства как такового, неразвитости инновационнойинфраструктуры и малого инновационного предпри-нимательства и ряда других негативных факторов фор-мирование, а тем более развитие национальной инно-вационной системы практически невозможно.

Переход к инновационной модели, конечно, неможет быть обеспечен лишь разработкой и принятиемряда законодательных и нормативных актов, способ-ных преодолеть инерционность экономического мыш-ления и высокие риски, создать адекватные стимули-



рующие механизмы для процесса разработки и ис-пользования новшеств [4].

В действительности, это серьёзная перестройкавсего хозяйственного механизма на микро- и макро-экономическом уровне, необходимость которой, вы-текает из коренного изменения роли технического про-гресса в развитии современного общества.

Реализация проектов инновационного развитияв рамках государственно-частного партнерства спо-собствует формированию предпосылок взаимовыгод-ного сотрудничества государства и бизнеса, но в тоже время создает дополнительные риски в процессеосуществления совместных проектов (усложнен-ный порядок реализации, высокие транзакционные из-держки, риски формирования структуры корпоратив-ного управления, неоднозначное отношение общес-твенности и политические последствия) [8].

Накопленный международный опыт показывает,что большинство неудач связаны с неэффективнойкоординацией, непрозрачностью конкурсного отбораи закупок и неправильно сформированной структу-рой проектов. Именно поэтому, в ответ на проблемы,которые возникли при решении вопроса об эффек-тивном управлении проектами и программами ГЧП,начали создаваться централизованные структуры поработе с проектами ГЧП. Нужно отметить, что в ми-ровой практике не существует единого лучшего типаорганизационной структуры по работе с проектамиГЧП.

В связи с вышесказанным предлагается при-менить способ построения инновационной моделиУкраины, используя инструменты и механизмы го-сударственно-частного партнерства с целью обеспе-чения развития отраслей шестого технологическо-го уклада, заделы для которых уже сформированы,при этом активизация таких процессов должна про-исходить на региональном или межрегиональномуровне в формате „пилотных” проектов. Эффект отих реализации впоследствии можно оценить, и вслучае достижения положительных результатов рас-пространять данный опыт в другие регионы, отрас-ли и т. д.

Примером для внедрения вышеописанных под-ходов может быть межмуниципальное объединениеДонецкой области „Промышленная агломерация „Се-верный Донбасс” (ПА „Северный Донбасс”).

Промышленная агломерация „Северный Дон-басс” была создана на базе соглашения о торгово-экономическом, промышленном и научно-техничес-ким, социальном и культурном сотрудничестве меж-ду городами Артемовском, Дружковкой, Константи-новкой, Краматорском, Красным Лиманом и Славян-ском с целью:

1. Активизации социально-экономических, науч-но-технических, культурных и других связей междуобщинами городов промышленной агломерации „Се-верный Донбасс” в процессе общего решения общихпроблем.

Рис. 1. Иерархия целей Агентства ГЧП при инновационном совете ПА „Северный Донбасс”


ОСНОВОПОЛАГАЮЩАЯ ЦЕЛЬ АГЕНТСТВА

Реализация единой государственной политики в сфере ГЧП в рамках ПА „Северный Донбасс”, которая сводится к консолидации, развитию и поддержке эффективного и действенного партнерства между государственным и

частным секторами

Операционные цели Агентства

системное внедрение

лучших практик ГЧП в

Донецкой области

оптимальное распределение

возможных рисков от участия в проектах ГЧП

максимизация эффективности

использования модели ГЧП и минимизации затратной части проектов с учётом

удовлетворения потребностей


2. Энергосбережения и внедрения новейшихэнергосберегающих технологий.

3. Сохранения уникальной природы бассейнареки Северский Донец, и развития курортного и ту-ристического бизнеса.

4. Повышение качества жизни населения, кото-рое проживает на территории городов промышленнойагломерации „Северный Донбасс”.

При Региональном инновационном совете про-мышленной агломерации „Северный Донбасс” пред-лагается создание Агентства государственно-частно-го партнерства для активизации инновационной дея-тельности в регионе.

Функции Агентства:– проектно-административная функция;– функция информационно-консультационного

обеспечения;– функция стратегического планирования;– организационная функция;– функция кадрового обеспечения;– контрольная функция.Задачи Агентства:– организация, консультирование, мониторинг,

экономическая экспертиза, сопровождение и контрольна всех этапах реализации проектов ГЧП;

– оценка выполнения частным партнером усло-вий соглашения;

– проведение конкурса с определением частногопартнёра и с утверждением его результатов;

– участие в разработке государственных целе-вых и региональных программ в сфере ГЧП;

– проведение мониторинга эффективности дея-тельности органов местного самоуправления в сфереГЧП;

– исполнение функций по консультационномусопровождению проектов;

– выработка рекомендаций о продолжении илипрекращении договорных отношений с частным парт-нером;

– информационно-справочное обеспечение про-ектов ГЧП;

– запуск информационных ресурсов по вопро-сам ГЧП;

– разработка образовательных программа дляподготовки квалифицированных кадров в сфере ГЧП,обучение теории и практике применения механизмовГЧП;

– создание Школы ГЧП;– привлечение международных экспертов к раз-

работке наиболее сложных проектов;– помощь в разработке типовых форм контрак-

тов, процедур и рекомендаций по проектам;– подготовка рекомендаций государственным

органам по совершенствованию законодательства иметодологической базы ГЧП;

– проведение мероприятий по принятию регио-нальных нормативных актов о ГЧП;

– проектное финансирование;– создание единой системы учёта договоров на

региональном уровне;– проведение семинаров, тренингов, круглых

столов, конференций и других мероприятий по воп-росам ГЧП.

Основная сфера деятельности и организация ра-боты агентства

Приоритетные направления работы:– решение инфраструктурных проблем;– проекты в сфере регуляторной политики;– поддержка инновационных проектов;– поддержка проектов в сфере энергосбере-

жения;– проекты, связанные с улучшением качества

жизни населения (образование, здравоохранение, до-ступное жильё и т. д.)

Агентство способно предложить следующиеуслуги:

– аудит объекта и рекомендации по модели ГЧП;– разработка схемы финансирования проекта;– юридическая поддержка проекта;– подготовка конкурсной документации про-

екта;– поиск и привлечение инвесторов для участия

в конкурсе;– сопровождение проекта и его аудит;– организация и проведение семинаров, тренин-

гов, круглых столов, конференций и других меро-приятий по вопросам ГЧП.

Механизм работы Агентства:1. Агентство сотрудничает с областными и го-

родскими администрациями и на это основе форми-рует базу данных наиболее актуальных проектов ГЧП.

2. Затем Агентство осуществляет аудит объектав проекте и формирует рекомендации по выбору мо-дели ГЧП.

3. Следующим шагом является поиск инвесто-ров и составление конкурсной документации проекта.

4. После выбора участников проекта Агентствоосуществляет экономическую экспертизу проекта иоценку результатов его реализации.

Выводы. Таким образом, в статье был рассмот-рен международный опыт взаимодействия государ-ственного и частного секторов в реализации целейинновационного развития и построения национальныхинновационных систем; были изучены форматы орга-низации и институциональные структуры, обеспечи-вающие эффективную реализацию проектов ГЧП в



инновационной сфере. Исследование показало, чтообеспечение эффективной институциональной среды,системы стимулов для вхождения в проекты ГЧПчастного капитала, и высокопрофессиональная спе-циализированная организация по реализации иннова-ционных проектов в формате ГЧП могут стать дляУкраины залогом успеха в развитии отраслей форми-рующегося технологического уклада для обеспече-ния ее глобальной конкурентоспособности и дости-жения устойчивого экономического роста.

Литература1. Акаев А. А. Системный мониторинг: Гло-

бальное и региональное развитие / ред. Д. А. Халту-рина, А. В. Коротаев. – М. : УРСС. – 2010. С. 141-162. 296 с. 2. Гончаренко Л. П. Инновационная по-литика: учебное пособие / Гончаренко Л. П., Арутю-нов Ю. А. – М.: КНОРУС, 2009. – 348 с. 3. Государ-ственно-частное партнерство в инновационной сфе-ре / под ред. д-ра экон. наук, проф. А. К. Казанцева,канд. экон. наук Д. А. Рубвальтера. – М.: ИНФРА-М,2010. – 330 с. 4. Рекомендации по усилению ролималых и средних инновационных предприятий в стра-нах содружества независимых государств [Электрон-ный ресурс]. – Режим доступа : http://www.wipo.int/export/sites/www/dcea/ru/pdf/tool_6.pdf 5. Рубваль-тер Д. А. Финляндия: наука, технологии, инновации[Электронный ресурс] / Д. А. Рубвальтер, О. В. Ру-денский // Информационно-аналитический бюллетеньЦИСН № 4. – Режим доступа : www.csrs.ru 6. Сав-ранский П. В. Государственно-частное партнерство вреализации перспективных направлений инновацион-ного развития экономики России : автореф. дис. насоискание уч. степени канд. эконом. наук: спец.08.00.05 / П. В. Савранский. – Краснодар, 2007. – 20 с.7. Структурні реформи: світовий досвід, інститути,стратегії для України : монографія / О. І. Амоша, С. -С. Аптекар, М. Г. Білопольський, С. І. Юрій та ін.; ІЕПНАН Украиїни, ТНЕУ МОНМС України. – Тернопіль :Економічна думка ТНЕУ, 2011. – 848 с. 8. Catalan P.The role of S&T Policies in natural resources basedeconomies: the cases of Chile and Finland. School of

Public Policy, Georgia Institute of Technology, AtlantaGA, USA. 2007. 108 р. 9. www.еbrd.org – Официаль-ный сайт Европейского банка реконструкции и разви-тия.

Тульку Я. І. Державно-приватне партнер-ство як інструмент активізації інноваційної діяль-ності України: регіональний аспект

У статті розглядається досвід зарубіжних країн усфері взаємодії державного та приватного секторів уреалізації інноваційних проектів. Також було вивченоінституціональні основи, що забезпечують ефективнуреалізацію проектів ДПП в інноваційній сфері.

Ключові слова: активізація, партнерство, іннова-ція, діяльність.

Тульку Я. И. Государственно-частное парт-нерство как инструмент активизации иннова-ционной деятельности Украины: региональныйаспект

В статье рассматривается опыт зарубежных странв сфере взаимодействия государственного и частно-го секторов в реализации инновационных проектов.Также были изучены институциональные основы,обеспечивающие эффективную реализацию проектовГЧП в инновационной сфере.

Ключевые слова: активизация, партнерство, ин-новация, деятельность.

Tul'ku Ya. I. State-Private Partnership asInstrument of Activation of Innovative Activity ofUkraine: Regional Aspect

The article considers the experience of foreigncountries in public and private sector cooperation forrealization of innovation projects. Also the institutionalbases that provide an effectiveness of PPP projectsrealization in innovation area were analyzed.

Key words: activation, partnership, innovation,activity.



http://www.wipo.int/

http://www.csrs.ru


Постановка проблеми. Інтенсивність розвиткурегіонального підприємництва залежить від ефектив-ності функціонування суб’єктів господарювання,діяльності державних органів влади, місцевого само-врядування, науки, системи підготовки кадрів та інфра-структури підтримки підприємництва. Саме останнявизначає швидкість та якість взаємодії представниківмалого, середнього та великого бізнесу, забезпечуєкоординацію, розвиток і створення сприятливогопідприємницького середовища. Формуванню інфра-структури підприємництва на державному рівні насьогодні приділяється достатня увага (положення Пре-зидентської Програми економічних реформ на 2010 –2014 pp. „Заможне суспільство, конкурентоспроможнаекономіка, ефективна держава”, Закон України „Пророзвиток та державну підтримку малого і середньогопідприємництва в Україні” від 22 березня 2012 року[1; 2] тощо), але, разом із тим, відсутня належнапідтримка підприємництва на регіональному рівні, щоспричинено недостатньою її координацією та фінансу-ванням, незацікавленістю приватних організацій у роз-витку інфраструктури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відпо-відно до чинного законодавства [2] „інфраструктуроюпідтримки малого і середнього підприємництва єпідприємства, установи та організації незалежно відформи власності, які провадять діяльність, спрямовануна розвиток суб’єктів малого і середнього підпри-ємництва, їх інвестиційної та інноваційної активності,просування вироблених ними товарів (робіт, послуг),результатів інтелектуальної діяльності на внутрішній ізовнішній ринки”. Сюди зазвичай відносять: бізнес-центри, бізнес-інкубатори, науково-технологічні цент-ри, центри трансферу технологій, фонди підтримки ма-лого підприємництва, лізингові компанії, консультативніцентри, інші організації, основним завданням яких єсприяння розвитку малого і середнього підприємництва.

Аналітико-статистичні дослідження щодо забез-печеності об’єктами інфраструктури країни в ціломута окремих її регіонів проводяться майже кожного рокудержавними установами (Державна служба статис-тики, Державна служба України з питань регулятор-ної політики та розвитку підприємництва) та науковцямиУкраїни (Беззубко Л. В., Варналій З. С., Гаєвська Л. М.,Колісник Г. М., Копченко І. М., Кужель О. В. та ін.).Виходячи з їх результатів, наведемо деякі тенденції роз-витку об’єктів інфраструктури загалом по Україні та

УДК 338.49:334.012Д. А. Антонюк,

кандидат технічних наук,Запорізький національний університет

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ІНФРАСТРУКТУРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯПІДПРИЄМНИЦТВА ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

за окремими областями. Станом на 01.01.2007 р. вУкраїні діяло: 352 бізнес-центри, 80 бізнес-інкубаторів,23 технологічних парки, 198 лізингових центрів,1423 фінансово-кредитних установ (зокрема кредит-них спілок – 982), фондів підтримки підприємництва– 163, інвестиційних та інноваційних фондів і компаній– 1093, інформаційно-консультативних установ – 1564,громадських об’єднань підприємців – 4592 [3]. Накінець 2011 року мережа інфраструктури підтримкипідприємництва в регіонах України охоплювала вже:558 бізнес-центрів; 80 бізнес-інкубаторів; 43 техно-парки; 746 лізингових центри; 2184 небанківські фінан-сово-кредитні установи (зокрема 1606 кредитнихспілок); 237 фондів підтримки підприємництва;2964 інвестиційно-інноваційні фонди і компанії;3184 інформаційно-консультативні установи [4].

За даними Державної служби статистики [5] у2011 році продовжувалася тенденція 2010 року щодозменшення кількості: лізингових центрів – на 19 од.,кредитних спілок – на 166 од., фондів підтримки підпри-ємництва – на 8 од., інвестиційно-інноваційних фондів ікомпаній – на 34 од., але разом із тим відбулися пози-тивні зміни: зросла кількість бізнес-центрів – на 45 од.,бізнес-інкубаторів – на 11 од., інформаційно-консульта-тивних установ – на 16 од., кількість громадськихоб’єднань суб’єктів підприємництва – на 133 одиниці.

Зміни в інфраструктурі підтримки підприєм-ництва в регіонах країни відбувались з початку2011 року в різних напрямах. У переважній більшостірегіонів кількість об’єктів інфраструктури залишиласьбез змін [5]. В окремих регіонах було створено новіоб’єкти, наприклад: АР Крим (+4 бізнес-центри); До-нецька область (+3 бізнес-центри, +13 інвестиційнихфондів і компанії, +9 інноваційних фондів і компанії,- 9 кредитних спілок); Житомирська область (+6 інвес-тиційних фондів і компаній, +1 інноваційній фонд,+36 інформаційно-консультативних установ); Одеськаобласть (-3 небанківських фінансово-кредитних уста-нови, +1 фонд підтримки підприємництва, +12 інвести-ційних фондів і компаній, +11 інноваційних фондів ікомпаній). Основною причиною такого стриманогорозвитку інфраструктури підтримки підприємництва єскорочення коштів на її функціонування [6]. До тогож не всі об’єкти інфраструктури працюють однознач-но активно. Деякі з них після реєстрації проводятьлише по одному засіданню, інші працюють досить по-вільно, а інколи – за власною необхідністю.

Д. А. Антонюк

Міжнародна та регіональна економіка


Отже, в сучасних умовах існує необхідністькількісного та якісного оцінювання рівня забезпече-ності підприємництва об’єктами інфраструктури. Цедозволить дослідити вплив останніх на розвитокбізнес-середовища областей, прогнозувати необ-хідність створення нових інфраструктурних елементівза географічними, функціональними та галузевимиознаками.

Мета роботи полягає в дослідженні сучасногостану державного та приватного інфраструктурногозабезпечення підприємництва Запорізької області (якодного з провідних регіонів України) на основі роз-роблених кількісних показників.

Результати дослідження. Запорізька область –економічно розвинений індустріально-аграрний регі-он, де сконцентровано провідні металургійні, маши-нобудівні та енергогенеруючі підприємства України. Заданими Державної служби статистики в області ста-ном на 1 січня 2012 року зареєстровано 131861 су-б’єкт підприємницької діяльності, з них 18139 това-риств з обмеженою відповідальністю, 10326 приват-них підприємств, 2516 фермерських господарств,911 акціонерних товариств, 440 дочірніх підприємств,28 іноземних підприємств тощо. Можна відмітити, щоінфраструктура забезпечення підприємництва знахо-диться на стадії „формування”, а саме:

– з метою сприяння розвитку підприємництва пра-цюють органи місцевого самоврядування на рівні об-ласті, міст і районів;

– функціонує 62 громадські організації, 4 бізнес-центри, 1 бізнес-інкубатор, 8 лізингових центрів,66 фінансово-кредитних установ (кредитних спілок,установ взаємного кредитування), 4 фонди підтримкипідприємництва, 43 інвестиційних, інноваційних фондіві компаній, 12 бірж, 21 інформаційно-консультаційнаустанова, 48 страхових компаній (разом із філіями),27 аудиторських компаній, працюють заклади бізнес-освіти та підвищення кваліфікації кадрів;

– відбуваються заходи, спрямовані на інформу-вання підприємництва засобами Інтернет, зовнішньоїреклами, радіо- та телебачення.

Детально проаналізуємо функціонуючі механіз-ми інфраструктурного забезпечення підприємництва.Безпосередньо державна інфраструктурна підтримкамалого та середнього бізнесу реалізується в рамкахЗакону України № 4618-VI від 22 березня 2012 року„Про розвиток та державну підтримку малого і серед-нього підприємництва в Україні”, відповідно до якого„розвиток підприємництва забезпечують у межах своїхповноважень Верховна Рада України, Кабінет МіністрівУкраїни, спеціально уповноважений орган у сфері роз-витку малого і середнього підприємництва” (Держав-на служба України з питань регуляторної політики тарозвитку підприємництва), «інші центральні органи ви-конавчої влади, Верховна Рада Автономної Республі-ки Крим та Рада міністрів Автономної РеспублікиКрим, місцеві державні адміністрації, органи місце-вого самоврядування». На обласному рівні політика з

розвитку підприємництва реалізується відділом регу-ляторної політики та підприємництва Запорізькоїобласної державної адміністрації, на місцевому –управліннями та відділами розвитку підприємництва.Їхніми основними завданнями є:

– реалізація та контроль виконання державної ре-гуляторної політики в сфері господарської діяльностіта державної політики щодо розвитку підприємництва;

– здійснення заходів щодо усунення правових,адміністративних, економічних та організаційних пе-решкод на шляху розвитку підприємництва;

– створення системи консультативно-інформа-ційної підтримки, підготовки та перепідготовки кадрівдля сфери господарської діяльності;

– впровадження та вдосконалення механізмівфінансово-кредитної підтримки суб’єктів господарю-вання, контроль за їх реалізацією;

– взаємодія з громадськими об’єднаннями.Щодо розвитку інфраструктури підприємництва

на муніципальному рівні, в області працюють обласната міські координаційні ради з питань розвитку підпри-ємництва, до складу яких входять представники ор-ганів місцевого самоврядування, громадських орга-нізацій, бізнесу, науки та засобів масової інформації.Кожні два роки приймається та реалізується Комплек-сна програма розвитку малого підприємництва, ме-тою якої є створення сприятливого бізнес-середови-ща, забезпечення сталого розвитку малого підприєм-ництва, збільшення його внеску в соціально-еконо-мічний розвиток Запорізького регіону та підвищенняйого конкурентоспроможності [7].

Функціонує Регіональний фонд підтримкипідприємництва, створений 20 травня 1999 року відпо-відно до Указу Президента України „Про державнупідтримку малого підприємництва” № 456/98 від12.05.1998 [8]. Розроблений механізм надання фінан-сової підтримки суб’єктам підприємницької діяльностіза рахунок обласного і місцевого бюджетів. У резуль-таті фонд виступає в якості „інструмента” під час фінан-сування бізнес-проектів підприємців. У сфері консуль-таційної діяльності Фонд надає безкоштовні консуль-тації з питань одержання фінансової допомоги, роз-роблення бізнес-планів, організації власної справи,проводяться консультативно-тематичні семінари длясуб’єктів підприємницької діяльності в районах Запо-різької області.

Інформаційне інфраструктурне забезпеченняпідприємництва здійснює ДП „Запорізький державнийцентр науки, інновацій та інформатизації”, який висту-пає регіональним інформаційним пунктом Національ-ного інформаційного центру зі співробітництва з Євро-пейським Союзом у сфері науки і технологій. Центрздійснює інформаційне обслуговування і маркетинго-ві дослідження за запитами користувачів, зокрема:нормативно-методичне забезпечення законодавчимиактами з охорони праці, пожежної безпеки, енерго-збереження тощо; маркетингові дослідження ринків;надання консалтингових послуг у сфері захисту прав



промислової власності, авторських і суміжних прав,охорони довкілля, ресурсо- та енергозбереження тощо.

Державне інвестиційне забезпечення інфраструк-турної діяльності на регіональному рівні здійснюють:Управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономіч-ної діяльності Запорізької обласної державної адміні-страції, Запорізький регіональний центр з інвести-цій та розвитку, який входить до складу Державногоагентства України з інвестицій і розвитку.

Найбільш ефективними є об’єкти інфраструктури,що створюються приватними та громадськими органі-заціями за участі місцевих органів влади та самовря-дування. Послуги в таких установах є більш кваліфіко-ваними, а їх вартість адаптується до попиту та можли-востей підприємництва. Детально зупинимося на кож-ному з елементів недержавної інфраструктури підприєм-ництва. Щодо об’єднань підприємців – в Запорізькійобласті їх діє 62 (рис. 1), серед яких домінують гро-мадські організації (17), асоціації (11), спілки (10) тапрофесійні спілки (8). Їх головним завданням є захистправ підприємців, надання консультацій та стимулюваннярозвитку (рис. 2). Послугами об’єднань підприємцівкористуються (рис. 3): широкий загал підприємців

(28 об’єднань), приватні підприємства (13), фермери(6) та підприємства вузького спектру діяльності (6).

Інноваційна інфраструктура в Запорізькій областіє не досить розвиненою (У Запорізькій області функ-ціонує лише 4 бізнес-центри: 1 – у м. Запоріжжі, 1 – вБердянську та 2 – в Мелітополі. Вони надають консал-тингові, освітні послуги, здійснюють операції з неру-хомістю тощо. В Запоріжжі працює 1 бізнес-інку-батор). Це пояснюється концентрацією інноваційноїактивності на підприємствах, науково-дослідних ін-ститутах і вищих навчальних закладах.

Фінансово-кредитна інфраструктура має досить роз-галужену мережу з 8 лізингових центрів (всі вони роз-ташовані в м. Запоріжжі), 66 фінансово-кредитних уста-нов (більшість з них – у Запоріжжі – 14, Мелітополі – 10та Енергодарі – 6), 4 фонди підтримки підприємництва(3 в Запоріжжі, 1 в Енергодарі) та 43 інвестиційних таінноваційних фондів і компаній. Щодо діяльності останніхслід зазначити, що більшість із них представлено (рис. 4)інвестиційними фондами (30 організацій), товариствамиз обмеженою відповідальністю (5) та акціонерними то-вариствами (4). Їхню діяльність зосереджено в основ-ному на приватному розміщенні цінних паперів (рис. 5).

громадські організації; 17

союзи; 7

галузеві організації; 4

професійні спілки; 8

спілки; 10асоціації; 11

гільдія; 1торгово-

промислова палата; 1

фонд; 1ради; 2

Захист прав59%

Організація та проведення

масових заходів3%Підтримка розвитку

10%Юридична допомога

5%

Фінансова підтримка

2% Інфорамційна допомога та підтримка

5%

Надання консультацій

16%

Рис. 1. Частки об’єднань підприємців Запорізької області за видами організацій

Рис. 2. Частки об’єднань підприємців Запорізької області за характером послуг, що надаються



Біржовий сектор представлено 12 біржами, 9 зяких – товарні, 1 – центральна універсальна з філією,та 1 – асоціація бірж. Більшість із них сконцентрованов м. Запоріжжі.

Загальна кількість організацій і установ, що на-дають інформаційно-консультаційні послуги з підтримкипідприємництва (консультування, рекламна діяльність,формування баз даних, юридичні послуги, оцінка май-на, бухгалтерські послуги тощо) в Запорізькій області,становить більше 150 установ, серед яких: приватніпідприємства, товариства з обмеженою відповідаль-ністю, державні підприємства, торгово-промисловапалата, електронний центр, кредитно-брокерські ком-панії тощо.

В області функціонує близько 50 страхових ком-паній і філій, значна кількість банків та близько 30 ауди-торських компаній.

Ступінь розвитку інфраструктури підприємни-цтва доцільно оцінювати за рівнем забезпеченості нею.Ці коефіцієнти показують, скільки елементів інфра-структури припадає на 1000 підприємств регіону. Дляцього розрахуємо загальний коефіцієнт забезпеченостіелементами інфраструктури підприємництва:

1000.

.... ×=

підпр

інфелізабезп N

NK ,

(1)та коефіцієнти забезпеченості окремими елемен-

тами інфраструктури, на прикладі об’єднань під-приємців:

1000.

........ ×=

підпр

поінфелпоізабезп N

NK ,

(2)де ..інфелN – кількість елементів інфраструктури

підприємництва; .підпрN – кількість суб’єктів підпри-ємницької діяльності в Запорізькій області (табл. 1);

.... огінфелN – кількість об’єднань підприємців серед еле-ментів підприємницької інфраструктури.

Коефіцієнт забезпеченості розрахуємо за всімапроаналізованими елементами інфраструктурипідприємництва (див. табл. 1): об’єднаннями під-приємців, фінансово-кредитним установами, інвести-ційними, інноваційними фондами і компаніями, біржа-ми, інформаційно-консультаційними установами, стра-ховими й аудиторськими компаніями.

Також розділимо міста і райони області за рівнемрозвитку інфраструктури на сегменти:

1) високий рівень розвитку інфраструктури під-приємництва (створена значна кількість елементів усіхтипів);

2) достатній рівень розвитку інфраструктури(створено 5 – 6 типів об’єктів);

3) середній рівень (створено 3 – 4 з семи типівоб’єктів інфраструктури);

4) низький рівень (створено один тип об’єктівінфраструктури);

5) відсутність інфраструктури підприємництва.Картографічні результати аналізу наведено на

рис. 7. На основі групування районів за рівнем роз-витку інфраструктури проаналізуємо закономірностіїї формування в районах. Завдяки наявності всіхоб’єктів інфраструктури в м. Запоріжжя спостерігаєтьсявисокий рівень її розвитку, однак через значнукількість суб’єктів підприємницької діяльності (68189)коефіцієнт забезпеченості складає лише 1,83 (оптималь-ним, на думку автора, є значення 3,0 – 4,5), а отже,мережа інфраструктури в місті потребує подальшогорозширення. Варте на увагу співвідношення між коефі-цієнтом забезпеченості та рівнем розвитку інфраструк-тури, адже, з однієї сторони, наявність усіх елементівінфраструктури ще не свідчить про достатню забезпе-

0

5

10

15

20

25

30

Земле

користувачі

Підприємтсва

-виробники

Землевласники

Роботодавці

Мал

ий бізнес

Підприємства

вузького

спектру

діяльності

Фермери

Приватні

підприєм

ства

Широкий

загал

організацій

Рис. 3. Специфіка діяльності підприємств, яким надаються послуги об’єднаннями підприємцівЗапорізької області



бюджетні установи; 1

громадські організації; 2

державні підприємства; 1

ТОВ ; 5

ПАТ, ПрАТ; 4

інвестиційні фонди; 30

аналітико-методичне забезпечення; 2

захист прав і інтересів; 1

біржові операції; 1допоміжна діяльність; 6

грошове посередництво; 1

інвестування; 1

приватне розміщення цінних

паперів; 31

державні підприємства

9%комунальні установи

7%електронні центри

1%

кредитно-брокерські компанії

3%

товариства з обмеженою

відповідальністю53%

торгово-промислові палати

1%

приватні підприємства

26%

Рис. 4. Частки інвестиційних і інноваційних компаній Запорізької області за їх видами

Рис. 5. Частки інвестиційних і інноваційних компаній за характером послуг

Рис. 6. Частки інформаційно-консультаційних компаній за видом підприємств



Табл

иця

1Забезпеченість

міст і

районів

Запорізької області

об’єктами інфраструктури

підприємництва (станом

на 0

1.01

.201

2 р.)



ченість нею. З іншої сторони, мала кількість суб’єктівпідприємницької діяльності дає високий коефіцієнт за-безпеченості, а реальний рівень інфраструктурної під-тримки залишається низьким. Тому, окрім кількіснихрозрахунків, необхідно якісно оцінювати забезпе-ченість інфраструктурою підприємництва.

Достатній рівень розвитку підтримки підприєм-ництва зафіксовано у Бердянську, Мелітополі та Енер-годарі з коефіцієнтом забезпеченості від 2,57 до 5,54.

Це вказує на наявність практично всіх об’єктівінфраструктурного забезпечення підприємницькоїдіяльності, однак потребує кількісного зростання у Бер-дянську та Мелітополі. По 3 – 4 елементи інфра-структури створено у м. Токмаку, Василівському, Ве-селівському, Вільнянському, К.-Дніпровському, Ми-хайлівському та Якимівському районах Запорізькоїобласті за досить значної кількості на 1000 підприємств(коефіцієнт забезпеченості складає від 2,12 до 6,50).Це пояснюється високим рівнем розвитку аграрноговиробництва, близькістю до головних автомагістра-лей, а у К.-Дніпровському – розміщенням Енерго-дарської атомної електростанції.

Низький рівень інфраструктурного забезпечення(Бердянський, Великобілозерський, Гуляйпільський,Куйбишевський, Мелітопольський, Новомиколаїв-ський, Оріхівський, Пологівський, Приморський,Розівський та Чернігівський райони) зумовлюється іконцентрацією об’єктів інфраструктури безпосередньов містах (для Бердянського й Мелітопольського райо-

нів), і зосередженістю фермерських і обслуговуючихпідприємств, які користуються об’єктами інфраструк-тури, у великих містах. Цими ж причинами можебути зумовлена відсутність об’єктів інфраструктури уЗапорізькому, Токмацькому та Розівському районах.

Результати групування за рівнем розвитку інфра-структури підприємництва дозволили встановити, щона 1 групу (високий рівень, одне місто) приходиться68189 суб’єктів підприємництва, до 2 групи (достатнійрівень) увійшли 3 міста/райони – 28908, до 3 групи(середній рівень) – 7 міст/районів – 15223, до 4 групи(низький) – 11 міст/районів – 14796, до 5 (відсутняінфраструктура) – 3 міста/райони – 4745 суб’єктів.Розрахунки кількісних показників забезпеченості тарозвитку інфраструктури ще раз підтверджують, щоступень її розвитку є вищим у тих районах, де вищапідприємницька активність, вказують на нерівно-мірність розвитку інфраструктури. Для розуміння ре-альної картини доцільно комплексно розглядати кіль-кісні та якісні показники забезпеченості інфраструк-турою підприємництва. Також потребують встановлен-ня оптимальні значення коефіцієнту забезпеченості, якіможуть бути визначені шляхом оцінювання інфра-структури підприємництва в інших областях України.

Висновки та перспективи подальших розвідок.Інфраструктура підприємництва визначає швидкість таякість взаємодії малого, середнього та великого бізнесу,забезпечує координацію, розвиток і створення сприят-ливого підприємницького середовища в Україні та її

Рис. 7. Групування районів та міст Запорізької області за рівнем розвитку інфраструктури підприємництва



регіонах. З метою дослідження впливу об’єктів інфра-структури підприємництва на показники розвитку бізнес-середовища областей, прогнозування необхідностістворення нових інфраструктурних елементів доцільнимє кількісне та якісне оцінювання рівня забезпеченостіпідприємництва об’єктами інфраструктури.

Аналіз інфраструктури підприємництва Запорізь-кої області як одного з економічно розвинених регі-онів України показав, що вона знаходиться на стадії„формування”. Присутня державна підтримка, функ-ціонують об’єкти інноваційної, фінансово-кредитної,організаційної інфраструктур.

Ступінь розвитку інфраструктури підприємництваоцінено кількісно на основі розрахунку коефіцієнту за-безпеченості інфраструктурою підприємництва, якийпоказує кількість її елементів на 1000 суб’єктів підпри-ємницької діяльності. Проведено оцінку рівня розвиткуінфраструктури шляхом розділення на сегменти з ви-соким, середнім, достатнім, низьким рівнем розвиткуінфраструктури та її відсутністю. На основі цього пока-зано, що найбільшою інфраструктурною підтримкоюкористуються підприємці міст, Василівського, Веселів-ського, Вільнянського, К.-Дніпровського, Михайлів-ського та Якимівського районів Запорізької області.

Для розуміння реальної картини ступеня розвит-ку інфраструктури підприємництва доцільно ком-плексно розглядати кількісні та якісні показники за-безпеченості нею. Отже, подальшого дослідження по-требують питання якісного оцінювання інфраструкту-ри підприємництва регіону. З метою встановленняоптимальних значень коефіцієнту забезпеченості необ-хідно провести дослідження інфраструктури підприєм-ництва в інших регіонах.

Література1. Програма економічних реформ на 2010 –

2014 pp. „Заможне суспільство, конкурентоспромож-на економіка, ефективна держава” [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу : http://www.president.gon.ua/docs/ Program_reform_FINAL_1.pdf. 2. Закон Украї-ни „Про розвиток та державну підтримку малого і се-реднього підприємництва в Україні” від 22.03.2012 року№4618-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://zakon1.rada.gov.ua/laws/ show/4618-17 3. Взаємо-дія громадських організацій, місцевої влади тапідприємств [Текст] / Л. В. Беззубко, О. В. Долгаль-ова, О. В. Балабенко та ін. – Донецьк : Норд-компью-тер, 2007. – 250 с. 4. Звітні матеріали Державногокомітету України з питань регуляторної політики та під-приємництва. – [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу : http://www.dkrp.gov.ua. 5. Статистичні даніДержавної служби статистики України [Електроннийресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.6. Гаєвська Л. М. Розвиток малого підприємництвав контексті державної регуляторної політики / Л. М. Га-євська // Інноваційна економіка. – 2012. – № 6 (32). –С. 294 – 298. 7. Комплексна програма розвитку ма-лого підприємництва в Запорізькій області на 2011 –

2012 роки, затверджена рішенням обласної ради від24.02.2011 № 8 [Електронний ресурс]. – Режим досту-пу : http://www.zoda.gov.ua/ article/1782/programi-u-vidpovidniy-sferi.html 8. Веб-сайт Державної органі-зації „Регіональний фонд підтримки підприємництва вЗапорізькій області” [Електронний ресурс]. – Режимдоступу : http://rbc.zp.ua.

Антонюк Д. А. Аналіз сучасного стану інфра-структурного забезпечення підприємництва Запо-різької області

У дослідженні розглянуто питання оцінюваннярівня розвитку інфраструктури підприємництва регі-онів. На основі розрахунку коефіцієнту забезпеченості,який показує кількість елементів інфраструктури на1000 суб’єктів підприємницької діяльності, та групу-вання міст і районів області за рівнем розвитку інфра-структури, проведений кількісний аналіз сучасногостану інфраструктури підтримки підприємництва За-порізької області.

Ключові слова: підприємництво, інфраструктурапідприємництва, суб’єкти підприємницької діяльності,коефіцієнт забезпеченості об’єктами інфраструктури.

Антонюк Д. А. Анализ современного состоя-ния инфраструктурного обеспечения предприни-мательства Запорожской области

В исследовании рассматрены вопросы оценкиуровня развития инфраструктуры предприниматель-ства регионов. На основе расчета коэффициента обес-печенности, который показывает количество элемен-тов инфраструктуры на 1000 субъектов предприни-мательской деятельности, и группировки городов ирайонов области по уровню развития инфраструкту-ры, проведен количественный анализ современногосостояния инфраструктуры поддержки предпринима-тельства Запорожской области.

Ключевые слова: предпринимательство, инфра-структура предпринимательства, субъекты предпри-нимательской деятельности, коэффициент обеспечен-ности объектами инфраструктуры.

Antoniuk D. A. Analysis of the ZaporozhyeRegion Ensure Business Infrastructure Current State

The work covers assessments of the level of areasbusiness infrastructure development estimation.Quantitative analysis of the current state of Zaporozhyeregion business support infrastructure was provided. Itwas based on the calculation of the coefficient, whichshows the quantity of infrastructure elements for 1000business entities and cities and districts grouping by thelevel of infrastructure development.

Key words: entrepreneurship, entrepreneurship’sinfrastructure, business entity, a coefficient ofinfrastructure facilities.



http://www.president.gon.ua/

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/

http://www.dkrp.gov.ua

http://www.ukrstat.gov.ua

http://www.zoda.gov.ua/

http://rbc.zp.ua


Постановка проблеми. Прагнення регіонів врамках Європейського Союзу до більшої автономіїпривело до нового розуміння суті регіонального роз-витку і як наслідок використання внутрішнього по-тенціалу регіонів. Основними елементами механізмууправління розвитку регіонами в зарубіжній практиціє планування і сприяння створенню об’єднань (корпо-рацій) в господарській сфері. Використання цього до-свіду є важливою умовою для збереження та подаль-шого нарощування наявного економічного потенціа-лу і розширення можливостей місцевих органів управ-ління у підвищенні результативності функціонуванняусіх секторів економіки.

Аналіз останніх досліджень. До питань інте-грації, створення крупних корпоративних структурзверталися в своїх роботах вітчизняні і зарубіжні учені.В Україні велику увагу питанням дослідження взає-модії корпоративних структур, їх становлення і роз-витку, визначенню поняття, суті, змісту, класифікаціїприділяють такі вчені, як Дерментлі Ф., Гребешкова О.,Клімко Г., Каніщенко Л., Нестеренко В., Папаіка О.,Саєнко В., Тараш Л., Чухно А. та інші [1 – 4]. Разомз тим в науці відсутнє загальновизнане визначення кор-порації, до теперішнього часу не було виявлено зако-номірності їх існування, не розкрита роль викорис-тання корпоратизації в економіці регіону для досяг-нення його пріоритетів і цілей.

Метою статті є обґрунтування пріоритетностікорпоратизації суб’єктів виробничої сфери для вирі-шення стратегічних і тактичних завдань у господар-ському комплексі регіону.

Згідно з нормами вітчизняного законодавствапоняття „корпорація” служить для визначення одногоз видів господарських об’єднань підприємств (ч. 3ст. 120 ГК України) [5]. До складу корпорації входятьучасники. Причому кожного з них (юридичну особу)можна розглядати як самостійного економічного су-б’єкта, пов’язаного з іншими майновими відносина-ми, спільним веденням бізнесу, загальними цілями,інтересами, організаційною структурою.

Стогодні термін „корпорація” і в юридичному, і векономічному аспектах використовується досить ши-роко [6, с. 38 – 39]. В одному випадку корпораціюрозглядають як організаційно-правову форму, в іншо-

УДК 332.146

В. М. Тісунова,доктор економічних наук,

Луганський державний університет внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка

РОЛЬ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ КОРПОРАТИЗАЦІЇВ СИСТЕМІ РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ У РЕГІОНІ

му як організаційно-економічне утворення, заснова-не на корпоративному управлінні (ч. 5 ст. 63 ГК Укра-їни). Корпоративна форма господарювання найефек-тивніше використовується в крупному виробництві.Вживання поняття „корпорація” для визначення укра-їнських структур крупного бізнесу досить умовне. Урозвинених країнах корпорації мають багатогалузевуструктуру виробничих комплексів, і замкнуті цикливиготовлення товарів, як правило, кінцевого попиту,функціонують переважно в наукомістких секторах об-роблювальної промисловості, їхні системи управлін-ня орієнтовані на гнучкість та ситуативність. Не всіперераховані вище критерії на сьогодні характерні длякрупних компаній України, тому вони є прототипамикорпорацій, що існують в розвинених країнах.

Корпоративність один з найважливіших елементіворганізації. Організація це спосіб координації сукуп-ності індивідів (фізичних та юридичних осіб), в осно-ві якого лежать правила (система правил). Системаправил другий найважливіший елемент організації.Організація протистоїть ринку. Ринком є несвідомийспосіб цінової форми координації, а організація нав-мисна, свідома координація, заснована на правилах.Проте це не означає, що організація відмовляється відвживання цінового механізму в координації усерединісебе, вона допускає його приєднання до системи пра-вил. Організація об’єднує й ухвалення рішень, так іїхню координацію і є механізмом захисту від ринку задопомогою правил, що обмежують або блокують кон-куренцію, що діє за межами організації. З цього вихо-дить величезна різноманітність реально спостережу-ваних типів організацій [7].

Корпоратизація суб’єктів господарювання перед-бачає залучення їх у транснаціональну сферу діяль-ності, міжгалузевий обхват і освоєння (нерідко захват)ринків однотипної продукції. Не менш важливими еле-ментами корпоратизації виявилися успішна конкурен-ція і зміцнення ринків збуту. Корпоративним проце-сам властиві всі форми розширення масштабів ви-робництва і капіталу концентрація, накопичення і роз-ширення виробництва, стратегії злиття і поглинання,тактика мобілізації конкурентних переваг і розвиткуінтеграційних процесів (регіональних, міжгалузевих,державних, транснаціональних).

В. М. Тісунова


Не завжди діяльність корпорацій має позитивнуспрямованість. Деякі з них можуть впливати негатив-но на економіку регіону. Організована злочинність ікорупція – це також корпоративні утворення певноговигляду. У зв’язку з цим органи управління повиннівиявляти корпорації, що діють на їх підвідомчій тери-торії і коректувати їх діяльність.

Аналіз показав, що крупні корпорації, такі якпромислово-інвестиційна корпорація „Індустріальнийсоюз Донбасу”, фінансово-промислова група СКМ,Група „Приват”, корпорація „Інтерпайп”, охоплюютьвиробництва і технології поза рамками вузької галу-зевої спрямованості і спеціалізації. У їх власності зна-ходяться численні активи в АПК, будівельній індустрії,харчовій промисловості, сфері обслуговування [4].Такі корпорації відносяться до інтегрованих бізнес-груп (ІБГ).

Сучасна українська ІБГ являє собою набір типо-вих функціональних елементів підприємств і органі-зацій. Основою великої ІБГ є своєрідне „ядро”, щоскладається головним чином підприємств видобувних(нафтові компанії) або переробних галузей (чорної абокольорової металургії). У складі групи розвиваєтьсяфіліальна дилерська мережа для збуту продукції все-редині країни. За кордоном підприємства діють черезконтрагентів світових трейдерів, значно рідше черезсвою збутову мережу. Характерною є така риса: убільшості українських регіонів, де реалізується про-дукція підприємств групи, створюються дочірні, афі-лійовані структури, через які здійснюється комерцій-на діяльність.

Тому на наш погляд, під корпоративною струк-турою слід розуміти сукупність окремих одиниць,організованих в єдину корпоративну систему, де кожнаскладова може функціонувати лише завдяки взаємодіїз іншими елементами і є внутрішньою організацією,що розвивається по власних законах та набуває свогозмісту в результаті інтеграції виробничо-технологічнихі фінансових зв’язків.

Українські бізнес-групи з’явилися в середині90-х років у металургійній, нафто- і вуглевидобувнійпромисловості. Згодом галузева структура ІБГ знач-но розширилася, охопивши машинобудування, будів-ництво, телекомунікації, харчову промисловість.

Роль ІБГ виявилася особливо значимою при адап-тації великої промисловості до ринкової економіки.Підприємства, включені в ІБГ, легше переборолитрансформаційні шоки, оскільки одержали нове „се-редовище” у вигляді інвестиційних і маркетинговихпартнерів, підрозділів зі стратегічного планування,підбору персоналу, зв’язків із громадськістю й іншіпроекти. Інтегровані бізнес-групи, „виростаючи” зенергетичних і сировинних компаній, фактично ви-

явилися єдиним інститутом, здатним акумулюватифінансові потоки, необхідні для інвестицій і пере-розподілу власності через пряму скупку активів. ВУкраїні утворився значний інвестиційний потенціал, щоскладається з активів великих інтегрованих бізнес-груп.

Інтегровані бізнес-групи починають відігравативирішальну роль у залученні іноземного капіталу. Іно-земні інвестори, діючи самостійно, не зможуть по-вністю освоїти ту знову утворену нішу інвестиційнихможливостей. Тут результативними виявляються го-ризонтальні зв’язки „бізнес – бізнес”. Останнім часомбагато ІБГ проявляють зацікавленість у міжгалузево-му переливі капіталів, причому в сектори економіки,що характеризуються ступенем доданої вартості. Цейнапрям переливу капіталу варто визнати позитивноютенденцією.

Адекватною реакцією регіональних бізнес-елітможна визнати прагнення до залучення великих бізнес-груп на свою територію. У цей час, крім власниківпідприємств, у створенні інтегрованих структур у ме-жах конкретного регіону зацікавлена й регіональнавлада. Інтегровані структури допомагають вирішува-ти багато соціальних проблем, а найбільші інтегрованіструктури є основою стабільності в регіонах, оскіль-ки: у приватних підприємствах ІБГ іде концентраціяне тільки капіталу, але й висококваліфікованих, висо-коефективних трудових ресурсів, цілком конкуренто-спроможних на світовому ринку; підприємства ІБГхарактеризуються, як правило, високою трудовоюдисципліною, заснованою на якісному управлінні йматеріальній мотивації.

Значною перевагою володіють корпорації, дляяких характерне міжгалузеве партнерство. Така спря-мованість інтеграції забезпечує оперативний притокінвестицій, насамперед в сільське господарство, пе-решкоджає безладному перерозподілу земельних угідьяк базового ресурсу регіону. Прикладом таких струк-тур у Донецькій області є Маріупольський металур-гійний комбінат імені Ілліча, який включає аграрніцеха площею приблизно 18% сільськогосподарськихземель області, агрофірма шахти ім. Засядько 5%,аграрні підрозділи є в фінансово-промисловій групіСКМ, на шахті Червоноармійська Західна [8]. У За-порізькій області у складі металургійного комбінату„Запоріжсталь” діє зразково-показовий виробничо-тваринницький комплекс [9]. Це наближає організа-ційне вирішення проблеми самодостатнього господа-рювання в регіонах і забезпечення їх продовольчої не-залежності.

Таким чином, управління ІБГ направлено наоб’єднання різних видів ресурсів у відносно обмеженійїх кількості, достатній для виробництва продукції і по-



слуг, задоволенню їх потреби. Це дає підставу ствер-джувати про необхідність поширення досвіду корпо-ратизації на весь організаційний і економіко-правовиймеханізм управління економікою в регіонах. Томупошук нових підходів до розвитку регіонів ґрунтуєть-ся на визначенні основних ознак корпоратизації, якіпредставлених на рис. 1.

Регіональна влада зацікавлена в розміщенні напідвідомчій території всіх стадій виробничого циклу,

тому що ефективно використовуються ресурси регіо-ну, збільшуються податкові надходження до регіональ-ного бюджету. Регіони, як правило, одержують відчутнівигоди від формування регіональних інтегрованихвиробничих структур. Інтегровані структури забезпе-чують населення регіону робочими місцями, можутьвпливати на здійснення соціальних програм і гарантій,розвиток соціальної інфраструктури, тим самим зни-жуючи соціальну напруженість у регіоні. Регіональній

Рис. 1. Основні ознаки корпоратизації

Мета,

елементи

і критерій

Принципи

Способи

забезпечення

корпоратизації

Направленість

Завдання

до результатів

корпоратизації

Основна мета корпорації – зміцнення своїх позицій на внутрішньому і світовому ринку, підвищення стійкості, ефективності і конкурентоспроможності всіх учасників об'єднання

Організація Цінова політика Планування

Критерій – ефективне використання ресурсів регіону

Досягнення стратегічних цілей і економічних завдань в діяльності регіону

Взаємна відповідальність органів управління, бізнес-структур і громадськості за

станом комплексного розвитку і функціонування регіону

Висока доля доданої вартості в ціні вироблюваних товарів,

робіт і послуг

Максимальне використання місцевої ресурсної бази

виробництва

Забезпечення доходів населення на рівні нормативної достатності; повна зайнятість працездатного населення

Максимальний набір виробництв для кількісного вжитку; формування корпорацій, які диференціюються по крупності і по числу працівників; можливість безперешкодного входу в корпорацію виробників кінцевої і

проміжної продукції; гнучкість; комплексність; науковість; альтернативність

Територіальна

структура

Інституціональ

-на

структура

Технологічна

структура

Організаційно

-економічна

структура

Галузева

структура

Вдосконалення нормативно-правової бази господарювання в регіоні

Перехід до управління економікою на основі стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону

Основні елементи корпорації

Забезпечення партнерства влади, бізнесу і суспільних інститутів

Ліквідація тіньової господарської діяльності



владі, як правило, легше знайти спільну мову з однимкерівником інтегрованої структури, ніж з декількомадиректорами розрізнених підприємств.

Ініціатива зі створення крупних корпоративнихструктур може надходити, як від центральних та місце-вих органів влади, так і від бізнесу, суспільних інсти-тутів. Економічною основою створення крупних кор-поративних структур є так звана „м’яка” форма управ-ління система участі, яка дозволяє об’єднувати підегідою головної компанії значну кількість фірм шляхомучасті в їх спільному капіталі. Суть її полягає в тому,що для контролю над об’єднанням суб’єктів господа-рювання досить володіти певною долею його активів.

Для того, щоб мати шанс комерційного успіху,ініціатори створення корпорації повинні враховуватинаступне:

• організаційна структура корпорації є сукупністювзаємопов’язаних складових: виробників, постачаль-ників, споживачів наукових знань і технологій, освітніхустанов, технопарків, технополісів;

• у створенні корпорації головна роль відводить-ся місцевим органам влади, на які покладається відпо-відальність за вирішення питань планування, розвит-ку виробничої і транспортної інфраструктур, розміщен-ня підприємств і приватних компаній, благоустрій те-риторій;

• у корпоративних структурах заохочується діяль-ність малих і середніх підприємств з високим науко-вим (виробничим) рівнем. Їх існування як мобільнапосередницька ланка приводить до ліквідації розривув розвитку крупних, середніх і малих підприємств;

• інтенсифікація наукових розробок, їх упрова-дження у виробництво та застосування у господарствіпотребує об’єднання наукових організацій, виробни-чих підприємств та органів державної влади.

Вигідність корпорацій, пов’язана з її елементами.Насамперед з жорстким плануванням діяльності вхід-них в них структур, включаючи і цінову політику(рис. 1). Ця особливість в період панування лібераль-них ідей окремо не фіксувалася і не служила пред-метом вивчення наукою. Тим часом корпоративнуформу структуризації необхідно розглядати як етапоб’єктивного розвитку самоорганізації економічноїсистеми у напрямі формування балансу демократич-них і регулюючих інституцій і підвищення її стійкості.

Тому в практичній діяльності місцевих органів урегіонах щодо самозабезпечення населення слід більшшироко використовувати методи стратегічного плану-вання економічної діяльності та сприяти створеннюкорпорацій. Однак нині в структурі обласних органівуправління практично відсутня професійна діяльністьз безперервного планування виробництва. У стратегіч-ному плануванні, стає дієвим зворотний зв’язок між

достатком населення і виробництвом, функції реєстра-ції в управлінні регіонів замінюються або додаютьсяфункціями керівництва. У такому механізмі управлін-ня істотна роль відводиться підвищенню ринковихінституцій, що визначаються рішеннями місцевихорганів державної виконавчої влади і органів місце-вого самоврядування, що дозволить забезпечитистійкий розвиток регіонів, на відміну від ринковихмеханізмів, з якими пов’язана нестійкість і невизна-ченість трудової діяльності.

Нині немає єдиної класифікації інтегрованих кор-поративних структур за організаційно-правовими фор-мами господарювання, вона формується залежно відзавдань дослідження. В табл.1 представлено кількістьінтегрованих корпоративних структур по регіонахУкраїни, згідно з ЄДРПОУ, до яких відносять асоціацію,корпорацію, консорціум та інші об’єднання юридич-них осіб.

Найбільша кількість ефективних структур у ви-гляді вертикально- і горизонтально-інтегрованих кор-порацій є в 4-х з 25 областей і 2-х міст України, дечисельність таких структур у 2011 року складала:Київ – 1583; Одеська область – 480; Донецька область– 462; Дніпропетровська область – 403. Ці регіонимають найвищий рівень інтегрованості у світову еко-номіку. Саме в цих регіонах найвищі показники ВРПна одну особу, вони значно перевищують всеукраїн-ський показник. Так, у м. Києві його значення в 3 разиперевищує всеукраїнський показник. В інших регіо-нах України (Волинська, Житомирська, Закарпатська,Тернопільська, Чернівецька області) переважне поши-рення має приватне, комунальне, дочірнє підприєм-ства, кооперативи, а не ІБГ, що залишило відбиток нарівні ВРП на одну особу.

Треба зазначити, що кількість створених суб’єктівгосподарювання завжди є основним індикатором ре-алізації таких стратегічних напрямків, як реструкту-ризація економіки регіону та забезпечення розвиткугалузей з високим інноваційним потенціалом. Більшповне уявлення про досягнуті результати з пріоритет-них напрямів характеризують такі показники, як: ін-вестиції в основний капітал на одну особу; обсяг реа-лізації інноваційної продукції; кількість інноваційно-активних підприємств у промисловості; загальнийобсяг витрат за напрямками інноваційної діяльності.

Характерно те, що між кількістю ІКС та між інши-ми показниками зазначеними в табл. 1, є пряма за-лежність. Так, м. Київ, Одеська, Донецька та Дніпро-петровська області мають високі показники не тількизареєстрованих ІБГ, а їх інвестиційної та інноваційноїпривабливості. Ті області, які не в достатній мірі вклю-чились до інтеграційних процесів, зокрема Волинсь-ка, Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька стриму-



Таблиця 1Корпоратизація в регіонах України [10 – 12]


Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за

інтеграційними організаційно-правовими формами

господарювання

Регіони України

в 2009 р. в 2011 р.

Валовий регіональ- ний

продукт у розрахун-ку на одну особу в 2009 р., грн

Інвести-ції в основ-ний

капітал на одну особу в 2009 р., грн

Обсяг реалізації інновацій-

ної продукції в 2009 р., тис. грн

Кількість Іннова-ційно-активних підпри-ємств у промисло-вості в 2009 р., одиниць

Загальний обсяг

витрат за напрям-ками

інновацій-ної

діяльності в 2009 р., тис. грн

Україна 6121 6129 19832 3308,6 8511454,1 1411 7949907,9 Автономна Республіка Крим

210 206 13933 2828,3 76792,2 31 129829,5

Вінницька область

179 178 12145 1620,0 17691,6 39 336997,4

Волинська область

49 50 11796 2335,7 24125,8 21 454934,5

Дніпропетровська область

383 403 27737 3942,9 532400,7 60 1212933,8

Донецька область

450 462 23137 2904,5 781868,1 80 798053,4

Житомирська область

63 60 11419 1780,6 27367,3 37 44674,3

Закарпатська область

73 77 10081 1542,5 786,0 36 39317,3

Запорізька область

140 143 20614 2561,0 1053858,0 31 163878,0

Івано-Франківська область

86 89 12485 2501,1 169718,7 94 484542,9

Київська область

181 182 21769 5791,4 318220,8 46 155218,6

Кіровоград-ська область

114 112 13096 2722,6 307459,9 32 50661,8

Луганська область

205 203 16562 1889,2 1336627,8 54 111093,5

Львівська область

248 254 14093 2648,2 254112,1 106 211070,7

Миколаївська область

133 134 17050 3374,1 451730,0 63 426311,0

Одеська область

491 480 20341 4183,7 14092,2 58 189708,3

Полтавська область

198 190 22337 5135,3 144005,8 52 133105,4

Рівненська область

80 79 11699 2344,0 40809,0 29 21185,3

Сумська область

143 140 13631 1858,3 835429,2 41 72448,9

Тернопіль-ська область

60 56 10240 1312,4 45167,7 46 48679,6

Харківська область

349 350 21228 3012,6 936723,9 135 439625,8

Херсонська область

196 197 12256 1906,2 95551,6 28 90048,2


ють, динаміку соціально-економічних показників, упо-вільнюють ринкові перетворення та знижують їх ефек-тивність. Про це свідчить досвід розвинених країн:корпорації залучають набагато більше інвестицій, ніжокремі компанії.

У стратегії економічного та соціального розвит-ку Луганської області на період до 2015 року зазна-чається наступне: „Реструктуризація та диверсифі-кація економіки регіону призведе до забезпеченняадекватності структури економіки регіону реальнимпотребам суспільства, буде базуватися на сучаснихпрогресивних технологіях, ефективно функціонувати-ме в умовах ринку й інтеграції української економікиу світове господарство” [13]. Реалізація цього поло-ження Стратегії органами влади і місцевого самовря-дування забезпечило Луганській області провіднемісце серед інших регіонів з обсягу реалізованої ін-новаційної продукції у 2009 році.

Випуск інноваційної продукції безпосередньо за-лежить від державного сприяння. У діяльності корпо-рацій дуже важливою є допомога, яку надають кор-пораціям місцеві і центральні органи влади у виглядібезвідплатного фінансування, пільгового виділенняземель, податкових пільг. До числа найбільш поши-рених пільг і стимулів входять: система прискореноїамортизації обладнання, пільги по оподаткуванню при-бутку, система податкових знижок і пільгових кредитіві та інше.

Фірми, що включилися в корпоративне утворен-ня, мають, як правило, високий рівень рентабельностізавдяки реалізації в їх діяльності теорії економічногорозвитку, солідарної поведінки учасників об’єднан-ня, оперативності передачі знань, зовнішньоекономіч-ної активності [14]. Вказані інституційні властивостікорпорації слід розглядати як використовуваний напрактиці додатковий ресурс для підвищення ефектив-ності використання ресурсів регіону.

Корпорації, що діють сьогодні, ці властивості всвоїх статутах не відображають, обмежуючись цент-ралізацією ряду функцій управління всіма їх учасни-

ками. У той же час їх потенціал дозволяє здійснити діїз удосконалення адміністративно-територіальногоподілу країни або субрегіонів на основі економіч-них критеріїв, а не виключно на історичних традиціях,етнічних особливостях та ідеях про провідні центрирозселення.

Висновки. Таким чином, у процесі проведено-го дослідження поглиблено розуміння ролі та призна-чення корпоратизації як напрямку економічного роз-витку регіону. У цьому контексті корпоратизація по-казана на основі визначення її ключової мети, завдань,направленості та інструментів, що спрямовано на ви-рішення стратегічних і тактичних завдань у госпо-дарському комплексі регіону (рис. 1).

Встановлено, що інтереси регіонального співто-вариства безпосередньо пов’язані з результатами кор-поратизації економічної діяльності. На цій підставі устатті виділено основні елементи та критерій корпора-тизації, що дозволяє системно підходити до обґрунту-вання заходів, які забезпечують поступальний розви-ток території. Правильно вибрана форма ІКС допома-гає не лише поліпшити економічні показники конк-ретного суб’єкта, але й економіки регіону.

Органи державної влади та місцевого самовря-дування повинні зайняти активну позицію, спрямова-ну на ступінь концентрації продуктивних сил, притокінвестицій та фінансову допомогу регіонам. Роль дер-жави в цьому процесі може проявлятися і в податко-вих та фінансових стимулах, і в активній участі урядув розвитку інфраструктури корпоративного сектору.

Значним в регулюванні господарської діяльностіє планування і комплексний розвиток території наоснові побудови цілісної економічної моделі, де пер-шочергова роль повинна відводитися крупним гос-подарським утворенням різних секторів економіки:промисловості, АПК, будівництва, транспорту. Такийпідхід передбачає забезпечення якісних істотних зміну територіальній системі, об’єктної спрямованості, щоу довгостроковому періоді сприятиме розвитку струк-тури економіки регіону та її основних показників.

Продовження таблиці 1

Хмельницька область

145 139 11780 2601,3 2138,0 23 1086021,6

Черкаська область

125 112 14393 2345,8 17856,8 37 68835,6

Чернівецька область

74 73 9383 2887,3 72974,4 36 48146,7

Чернігівська область

112 115 13121 1434,7 24644,1 50 156776,6

Місто Київ 1564 1583 61088 10324,6 921878,3 136 970915,4 Місто Севастополь

57 61 16966 3929,6 7434,1 10 4893,8



Література1. Папаика А. А. Развитие экономических отно-

шений в среде преобразования промышленного ре-гиона / А. А. Папаика, В. Г. Саенко, Г. В. Саенко. –Донецк : ДонГУЭТ им. М. Туган-Барановского, 2003.– 720 с. 2. Тараш Л. И. Интегрированные корпора-тивные структуры: сущность, содержание, классифи-кация / Л. И. Тараш, Ф. С. Дерментли // Економікапромисловості. – 2002. – № 2 (16). – С. 3 – 12. 3. Клим-ко Г. Н. Основи економічної теорії: політекономічнийаспект : підруч. для студ. екон. спец. вищ. закл. осв. /Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко,А. А. Чухно; під ред. Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко. –2. вид., перероб. і доп. – К. : Вища школа, 1999. – 743 с.4. Гребешкова О. М. Стан та перспективи зміцненняконкурентних переваг українських компаній в контекстімоделі зовнішнього розвитку [электронный ресурс] /О. М. Гребешкова, К. С. Вовчук // Виртуальное сооб-щество молодых ученых-экономистов, 26.10.2009 р.– Режим доступу : http://economica.org.ua/2009/conkurperev09/. 5. Господарський кодекс від16.01.2003 р. № 436-ІV // Офіційний вісник України.2003. – № 11. – Ст. 462. 6. Драчева Е. Л. Проблемыопределения и классификации интегрированных кор-поративных структур / Е. Л. Драчева, A. M. Либман //Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. – № 4. –С. 38 – 39. 7. Фавро О. Экономика организаций /О. Фавро // Вопросы экономики. – 2000. – № 5. – С. 4 –17. 8. Мардар Д. А. Формування інвестиційних стра-тегій економічно активних підприємств : автореф. дис.на здобуття наукового ступеня канд. екон. наук: спец.08.00.04. „Економіка та управління підприємствами” /Д. А. Мардар. – Київ, 2011. – 22 с. 9. Петраков Г.Колбаса с маркой „Запорожстали” / Г. Петраков // Ра-бочая газета. – 2012. – 30 марта. 10. Статистичнийзбірник „Регіони України” [Електронний ресурс] / заред. О. Г. Осауленко // Державний комітет статистикиУкраїни. – К., 2011. – Ч.2. – Режим доступу : http://www.ukrstat. gov.ua. 11. Збірник „Україна-11” / за ред.О. Е. Остапчук. [Електронний ресурс] // Державнийкомітет статистики України. – К., 2012 – Режим до-ступу : http://www.ukrstat. gov.ua. 12. Україна у циф-рах 2011 / за ред. О. Е. Остапчук [Електронний ре-сурс] // Державний комітет статистики України. – К.,2012. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.13. Стратегія економічного та соціального розвиткуЛуганської області на період до 2015 року: прийнята16.10.2008 р. [Електронний ресурс] / Луганська обл-держадміністрація; Національний ін-т стратегічних до-сліджень // Сайт Луганской областной администра-ции. – Режим доступу : http://www.oblrada.lg.ua/content/rishennya-%E2%84%96-2410-vid-25092008-

rpro-zatverdzhennya-strategii-ekonomichnogo-ta-sotsialnogo-roz. 14. Ляшенко В. И. Кластеры меха-низмы регионального развития в условиях глобаль-ной конкуренции / В. И. Ляшенко, Т. Ф. Бережная,И. А. Шпак // Соціально-економічні проблеми перетво-рення громадянського суспільства: сучасне і майбутнє :Матерыали Регіональн. наук.-практ. конф. / Лугансь-ка обл. держ. адміністрація та ін. Луганськ, 2004. –С. 250 – 255.

Тісунова В. М. Роль та призначення корпо-ратизації в системі ринкових перетворень у регі-оні

У статті отримали подальший розвиток теоретич-на аргументація ролі і призначення корпоратизації всистемі ринкових перетворень в регіоні. Охарактери-зовано основні ознаки корпоратизації шляхом визна-чення ключової мети, завдань, принципів, спрямова-ності, способів, елементів. Розкрито вплив корпора-тизації на економічний розвиток регіонів.

Ключові слова: корпоратизація, ринкові перетво-рення, регіон, інтереси, економічний розвиток.

Тисунова В. Н. Роль и назначение корпора-тизации в системе рыночных преобразований врегионе

В статье получили дальнейшее развитие теорети-ческая аргументация роли и назначения корпоратиза-ции в системе рыночных преобразований в регионе.Уточнена характеристика основных признаков корпо-ратизации путем определения ключевой цели, заданий,принципов, направленности, способов, элементов.Раскрыто влияние корпоратизации на экономическоеразвитие регионов.

Ключевые слова: корпоратизация, рыночные пре-образования, регион, интересы, экономическое развитие.

Tisunova V. M. Role and Purpose ofCorporatization in the System of MarketTransformations in the Region

In the article the theoretical argumentation of roleand purpose of corporatization in the system of markettransformations in the region is devoloped. The main signsof corporatization by definition of key purpose, tasks,principles, directionality, methods, elements arecharacterized. Influence of corporatization on economicdevelopment of regions is exposed.

Key words: corporatization, market transformations,region, interests, economic development.



http://economica.org.ua/2009/

http://www.ukrstat


http://www.oblrada.lg.ua/


В целях обеспечения эффективной деятельностипредприятий, формирования экономически устойчи-вого бизнеса в долгосрочном периоде необходима та-кая система, которая позволит осуществлять наращи-вание темпов развития хозяйствующих субъектов.Вместе с тем возникает необходимость в разработкеметодологии, позволяющей по-новому оценить взаи-модействие предприятий и внешней среды. В этихусловиях процесс разработки стратегии предприятиярассматривается как современный инструментарийразвития, эффективное средство его модернизации иповышения конкурентоспособности.

Формирование стратегии представляет собой со-вокупность частных взаимоувязанных и взаимообуслов-ленных элементов, объединенных единой глобальнойцелью – обеспечить и поддерживать высокий уровеньконкурентного преимущества предприятия. Как и вся-кая система, стратегия подвержена влиянию определен-ных закономерностей, ей должны быть присущи такиехарактеристики, как целостность, интегративность, ком-муникативность и др. Это означает, что наибольший эф-фект достигается в том случае, если все составляющиестратегии реализуются в условиях координации из еди-ного центра; решения, принимаемые в рамках каждойиз составляющих, связаны по времени и ресурсам и непротиворечат друг другу. При заданном уровне страте-гических ресурсов предприятие обладает потенциальны-ми возможностями достижения глобальной и локаль-ных целей динамичного развития в конкурентной среде.

Как известно, процесс выбора стратегии долженориентироваться на оценку стартовых условий функ-ционирования и предвидения сценариев будущего по-ведения организации в рамках целей стратегии. Дан-ный процесс может состоять из двух основных частей:

– исследование и формирование совокупностивозможных стратегий в зависимости от реальногосостояния предприятия и от сценариев его будущегоразвития;

– выбора определенного вида стратегии.В связи с этим рассмотрим основные концепту-

альные этапы выбора стратегии, отмечая их основноесодержание и ключевые позиции.

На первом этапе определяются типы возможныхстратегий. Один из трех основных типов возможных

УДК 330.34(575.1)

М. Н. Абдуллаева,кандидат экономических наук,

Институт экономики Академии наук Республики Узбекистан, г. Ташкент

СТРАТЕГИЯ РАЗВИТИЯ ПРЕДПРИЯТИЙПРОМЫШЛЕННОГО КОМПЛЕКСА УЗБЕКИСТАНА

стратегий: быстрого роста; стабильного развития; фи-нансовой устойчивости.

На втором этапе производится анализ возмож-ных стратегий. Здесь на основе сценариев будущегоповедения организации и внешней среды, получен-ных в процессе моделирования, формируется наборвозможных решений.

На третьем этапе осуществляется выбор страте-гии развития организации. Из совокупности возмож-ных решений отбираются наиболее приемлемые иуточняются его цели, средства и индикаторы.

Процесс выбора стратегии должен, по нашемумнению, подчиняться следующим основным принципам:

1. Стратегия согласуется с организацией (соот-ветствует ее уставным целям и нормам; согласуется собщей стратегией предприятия в целом и ее отдель-ными компонентами; концентрируется на ключевыхпроблемах экономической деятельности).

2. Стратегия имеет внутреннюю согласованностьсвоих структурных компонентов (является единствомэкономических целей, средств функциональных эле-ментов и индикаторов степени их достижения; стро-ится и реализуется на единой информационной базе,основу которой составляют данные бухгалтерскогоучета и отчетности).

3. Стратегия согласуется с внешней средой (спотенциалом изменения окружающей среды; осно-вывается как на законах как макроэкономики, так имикроэкономики).

Указанные основные группы принципов позво-ляют подойти к процессу формирования стратегиивсесторонне и обоснованно. В общем случае осново-полагающим является принцип аналитического харак-тера выбора стратегии.

Стратегия должна предусматривать возможностьцеленаправленного совершенствования отдельныхфункциональных блоков, элементов системы и лю-бой ее совокупности.

Современная стратегия организации – это буду-щее видение органической системы эффективных биз-нес-стратегий, в рамках которых достигается систем-ный синергетический эффект. При этом необходимовыделить три базовые возможности достижения сис-темного эффекта:

М. Н. Абдуллаева


– функциональная – достижение эффекта за счеттого, что многие функциональные службы предприя-тия используют свою особую профессиональную ком-петенцию в тактике всех специализированных видовдеятельности и по всем отдельным бизнес-линиям;

– стратегическая – достижение положительногоэффекта за счет комплиментарности всех конкурент-ных стратегий предприятия на всех уровнях произ-водства и управления;

– управленческая – достижение эффекта посред-ством особой системной компетенции менеджментапредприятия.

По факторам, определяющим устойчивость кон-курентной позиции предприятия, может быть выбранаодна из следующих базовых стратегий:

1. Стратегия лидерства за счет экономии на из-держках: при низких издержках предприятие способ-но противостоять ценовой войне конкурентов, повы-шению цен поставщиками; сильные клиенты не могутдобиться снижения цены ниже уровня, приемлемогодля наиболее сильного конкурента; низкие издержкисоздают барьер для входа на рынок новых конкурен-тов и товаров-заменителей.

2. Стратегия дифференциации – ее основные со-ставляющие: имидж марки, признанное технологичес-кое совершенство, внешний вид товара, послепродаж-ный сервис и т. п. По отношению к прямым конкурен-там дифференциация снижает взаимозаменяемостьаналогичных товаров, усиливает приверженность по-купателя марке, уменьшает чувствительность к ценеи тем самым повышает рентабельность.

3. Стратегия специализации – концентрация нануждах одного сегмента покупателей, которая можетопираться как на дифференциацию, так и на лидер-ство по издержкам, но в рамках одного сегмента.

В условиях рыночной экономики развитие пред-приятия может осуществляться в рамках таких стра-тегий, которые обеспечат ему получение прибыли,устойчивое финансовое положение, а также конку-рентоспособность в относительно длительном перио-де. Это во многом зависит от выбора типа стратегии иотражения ее в планах предприятия.

На выбор типа стратегии влияет множество фак-торов внешней и внутренней среды. Факторы, опре-деляющие стратегию, отличаются один от другого иникогда выбор одинаковых стратегий не происходит всходных ситуациях.

Вместе с тем привлекательность отрасли и уро-вень конкуренции являются существенными фактора-ми, определяющие выбор типа стратегии предприя-тия. Оценка этих факторов влияет на выбор предпри-ятия своей позиции на рынке, тип конкурентной борь-бы. Если же предприятие решает, что ее присутствие

в отрасли становится менее привлекательным, то онаможет избрать стратегию замораживания и изъять своиинвестиции, чтобы направить их в другую сферу.

При определении стратегии развития промышлен-ных предприятий основной упор зачастую делается наперспективное планирование, представляющее сущност-ную основу стратегического управления. В действитель-ности решающей составляющей управления являетсяреализация перспективного плана. Однако способностьреализовать стратегию для менеджера гораздо важнее,чем качество стратегии как таковой. Причины основныхпроблем, с которыми зачастую сталкиваются менедже-ры при ее реализации, могут быть следующие:

1) уделяя большое внимание разработке и выбо-ру текущей деятельности, руководители зачастую об-ходят вниманием многочисленный инструментарий,позволяющий оценить эффективность реализации этойстратегии;

2) внимание менеджеров акцентируется на ин-вестирование в материальные активы, в то время какнематериальные активы и такие факторы, как обслу-живание клиентов, инновации, высококачественные ивысокоэффективные технологии, информационныетехнологии и базы данных, способности, навыки, мо-тивация работников, имеют больше возможностей длясоздания ценностей;

3) незаинтересованность работников в достиже-нии общих целей организации, т. е. нет отождествле-ния собственных целей каждого работника и целейпредприятия;

4) использование в основном централизованно-го командного стиля руководства, направленного науправление тактикой, а не стратегией;

5) ориентация на клиента вообще, а не на кон-кретного клиента.

Таким образом, предпосылками для эффек-тивного выполнения стратегического плана служат,прежде всего, наличие соответствующей организаци-онной культуры и структуры, позволяющей реализо-вать стратегию, высокий уровень внутренней спло-ченности персонала, создание адекватных системмотивирования и организации труда. Самый совер-шенный стратегический план может стать бесполез-ным, если он не связан с персоналом организации,который не вовлечен в осуществление стратегии.

На наш взгляд, эффективность деятельности лю-бой компании зависит от разработанности четырех со-ставных характеристик ее работы. К ним относятся:экономический, политический, организационный и ин-новационный аспекты. Поэтому анализ стратегии про-мышленного предприятия в условиях развития инно-вационной деятельности предполагается проводить поданным направлениям.



Для разработки перспектив инновационного раз-вития промышленного предприятия необходимо ре-шать следующие задачи:

1) установить соответствие стратегии предприя-тия организационной структуре, инфраструктуре исистеме управления информацией;

2) определить типы инновационной политики,соответствующие основным целям и рыночным по-зициям предприятия;

3) оценить уровень инновационного развития пред-приятия и в соответствии с этим строить его стратегию;

4) выбрать оптимальную систему контроля заходом реализации перспективных задач на предпри-ятии.

На основе обобщения научной литературы можнопредложить следующую последовательность разработкиинновационной стратегии промышленных предприятий:

1. Определение миссии предприятия.2. Определение целей.3. Мониторинг внешней среды – выделение наи-

более важных ее элементов и определение их показа-телей и критериев.

4. Анализ стратегической инновационной позиции

предприятия – определение состояния деятельности наоснове оценки инновационного потенциала и культуры.

5. Оценка функционального потенциала предпри-ятия – определение стратегии противодействия илиприспособления к внешней среде.

6. Формирование портфеля стратегий и перспек-тивных альтернатив промышленных предприятий поинновационной деятельности.

7. Выбор стратегии предприятия с использова-нием матричного метода.

8. Разработка планов действий.9. Проведение стратегических изменений.10. Контроль за ходом реализации стратегии.Предприятие, как правило, применяет несколько

взаимосвязанных либо дополняющих друг друга стра-тегий. Портфель стратегий формируется в зависимостиот поставленных целей развития предприятия, выте-кающих из них инновационных задач, а также факто-ров, оказывающих влияние на инновационное разви-тие предприятия. Предварительно необходимо оценитьуровень развития научно-технической деятельности.

Для выбора перспектив развития промышленногопредприятия целесообразно воспользоваться матричным

Таблица 1Характеристика стратегий предприятия в зависимости от уровня

инновационного развития и перспективности отрасли

Уровни факторов по показателям

Возможные стратегии в зависимости от различных Целей предприятий

Уровень инноваци-онного развития

Перспектив - ность отрасли

Рост масштабов производства Рост доли на рынке Стабилизация

положения на рынке Освоение новых

рынков

1 2 3 4 5 6

Высокий Высокая Стратегии

опережающей наукое мкости

Стратегии технологической связанности

Стратегии выжидания лидера; следования за

рынком

Стратегии стадийного преодоления

исследов ательского лидерства;

рационального опережения

Параллельной разработки;

исследовательского лидерства;

опережающей наукое мкости

следование жизненному циклу ; опереж ающей

наукое мкости

иссле довательского лидерства;

опережающей наукоемкости; радикального опереж ения

Высокий Средняя Стараться сохранить занимаемые позиции Высокий Низкая Поиски новых рынков

Средний Высокая Инвестиров ать, если бизнес-область стоит того, делая при этом необходимый детальный анализ инвестиций

Средний Средняя Продолжать бизнес с осторожностью Средний Низкая Стратегия частичного свертывания

Низкий Высокая

Стратегии продуктовой и процессной имитации;

лицензирования; вертикаль ного заимствов ания

Стратегии продуктовой и процессной имитации;

лицензирования; вертикального заимствования

Стратегии сохранения технологической

позиции; лицензирования;

следов ания за рынком ; технологической связанности

Стратегии лицензиров ания; технологической связанности;

следования за рынком

Низкий Средняя Продолж ать бизнес с осторожностью или частично свёртывать производство

Низкий Низкая Свертывание бизнеса



методом. По мнению Макаровой Е. Е. [1], для опреде-ления стратегии необходимо использовать данные обуровне инновационного развития, о перспективностиотрасли. В табл. 1 представлены основные позиции мат-рицы и виды стратегий промышленного предприятия.

На рис. 1 представлена модель стратегии про-мышленных предприятий в условиях развития инно-вационной деятельности.

Особенности разработанной модели заключают-ся в следующем:

– элементы теории нечетких множеств исполь-зуются в двух случаях: для оценки рангов критериеви для итогового выбора стратегии предприятия;

– используется матричный подход, в которомвыбор перспектив предприятия зависит от поставлен-ной цели.

На рис. 2 отражена классификация методов иинструментов формирования стратегии в условияхразвития инновационной деятельности. Представлен-ные методы ее формирования позволяют предприяти-ям и организациям адаптироваться и адекватно реаги-ровать на внешние изменения (каждый с помощьюсвоих инструментов), помочь менеджерам выбратьметод (соответственно и набор инструментов), а так-же определить, где находится предприятие на данныймомент в рамках текущей стратегии.

Металлургическая промышленность играет важ-ную роль в формировании макроэкономических по-казателей Узбекистана. В то же время перед предпри-ятиями отрасли все более остро встает вопрос об опре-делении стратегии их развития, особенно в периодмирового финансово-экономического кризиса ипосткризисный период. Возрастает необходимостьсовременных подходов к разработке перспективныхнаправлений развития отечественных металлургичес-ких предприятий с целью обеспечения эффективногоиспользования имеющихся у них преимуществ инейтрализации факторов, определяющих уязвимостьфункционирования отрасли.

В современных рыночных условиях необходи-мость составления стратегических планов на метал-лургических предприятиях определяется многими при-чинами. Основные из них – неопределенность буду-щего, риски, координирующая роль плана и оптими-зация экологических последствий, кроме того любоерассогласование деятельности требует финансовыхзатрат (прямых или косвенных) на его преодоление.

По нашему мнению, знание сильных и слабых сто-рон организации играет важную роль для объективноговыбора первоочередных шагов по постановке и после-довательности внедрения методов и инструментов фор-мирования стратегии на конкретном предприятии.

Рис. 1. Модель выбора стратегии промышленных предприятий в условиях развитияинновационной деятельности [2]

9. Выбор стратегии

промышленного предприятия

5. Определение лингвис-тических высказываний по факторам на основе экспертного опроса

4. Расчет приори-тетности критериев на основе расчета парных сравнений

3. Выбор основных факто-ров оценки уровня иннова-ционного развития и пер-спективности отрасли

2. Формирование

проблемы

1. Установление целей

предприятия

8. Анализ полученных результатов

7. Расчет интегральных показателей

по факторам матрицы

6. Формирование матиц для инте-гральной оценки

Методы принятия стратегических решений

Экспертный метод Метод построения дерева решений

Имитационное моделирование

Элементы теории нечетких множеств

Подходы к выработке стратегических решений

Систем-ный

Ком-плексный

Интегра-ционный

Маркетин-говый

Функцио-нальный

Динами-ческий

Воспроизвод-ственный

Процесс-ный

Норма-тивный

Оптими-зационный

Директив-ный

Поведен-ческий

Ситуаци-онный



Особенностями металлургии являются высокиекапитало-, материало-, энергоемкость производств,географическое размещение в привязке к источникамсырьевых ресурсов или центрам металлопотребления.

Наряду с этим для внешней среды металлурги-ческого предприятия (табл. 2) характерна высокая сте-пень сложности и взаимосвязанности.

Это требует комплексного анализа динамикизначительного количества экономических, политических,социальных и прочих факторов. В то же время в силуобъективных причин для внешней среды металлургичес-кого предприятия характерна менее высокая подвиж-ность и более высокая определенность, чем для предпри-ятий других отраслей экономики. Это позволяет в про-цессе разработки плана долгосрочного развития в боль-шей степени опираться не на опыт, а на объективнуюинформацию, и придает разработанной стратегии опре-деленную стабильность, которая может подвергаться кор-ректировкам, но не требовать радикальных изменений.

Согласно проведенной нами классификацией осо-бенностей можно определить показатели и критерииих оценки и использовать при разработке перспективразвития металлургического предприятия.

В условиях мирового финансово-экономического

кризиса национальные предприятия вынуждены пере-сматривать свои позиции на рынке, добиваясь конку-рентных преимуществ. Это невозможно сделать без четкосформулированной программы развития, котораяпредусматривает позиционирование предприятий, как навнутреннем, так и на внешнем рынках. В связи с этим вРеспублике Узбекистан разработана Антикризиснаяпрограмма на 2009 – 2012 годы, которая состоит из комп-лекса мероприятий направленных на решение основныхзадач. Одной из задач данной программы является „…со-хранение высоких темпов экономического роста играетподдержка отечественных производителей путем стиму-лирования спроса на внутреннем рынке. Большое местов реализации этой задачи играет расширение програм-мы локализации производства, объемы которой преду-смотрено увеличить в 3 – 4 раза” [3]. В табл. 3 представ-лены крупные инвестиционные проекты по модерниза-ции и реконструкции действующих производств.

И от того насколько эффективной окажется стра-тегия их реализации будет зависеть не только состоя-ние металлургического комплекса страны в целом, нои устойчивость развития смежных отраслей.

В настоящее время накоплен значительный объемметодических средств и инструментов, используемых

Рис. 2. Классификация методов и инструментов формирования стратегии в условиях развитияинновационной деятельности

Источник: составлен автором на основе обобщения научной литературы

Методы формирования стратегии, позволяющие эффективно организо-вать выполнение функций управления в условиях развития инновацион-

ной деятельности

Стратегическое планирование в условиях развития

инновационной деятельности

Самоорганизация „самообучающейся”

организации

Организационная рациональность: контроллинг как система планирования

нововведениями

Инструменты формирования стратегии в условиях развития инновационной деятельности

Стратегический анализ

среды


(S

WO

T-анализ

, построение профиля среды

, анализ

инновационной

деятельности

предприятия и др

.)

Введение

стимулирующей

системы

оплаты тру-

да на основе

участия

в прибылях

Создание

горизонтальных структур

управления

– самоуправляемых рабочих групп

(команд)

. Внутреннее предпринимательство.

Совместное

обсуждение целей и согласование

организаци-

онных,

групповых и личных

интересов

в про

-цессе постоянного диалога менеджеров

всех

уровней

Делегирование полномочий

с предоставлением

экономических прав

подразделениям

Личное соверш

енствование на

основе обучения

и самообучения

персонала

. Система

мер

по

проектированию

сильной

организационной

культуры

Выделение

ЦФО

на основе

финансовой струк-

туры

, системы

бюджетирования

инноваций

Приемы маржинального анализа

(анализ

безубыточности

, АВС

-анализ)

„Панель”

стратегического

планирования

на

основе

сбалансированной системы

показателей

(B

SC), управленческий

учет,

сегментированный

учет

Производственный и финансовый анализ

показателей контроллинга

в управлении

нововведениями

Портфельный анализ

(выделение СЕБ,

портфель-

ные матрицы

: матрица

БКГ

, матрица

„привлека

-тельность отрасли

” / положение

в конкуренции

G

ener

al E

lectr

ic, матрица

жизненного цикла отрас-

ли A

DL/

LC, „панель

управления”

и др.

)

Метод

планирования инновациями или совме-

стное установление

целей

инноваций

, составле-

ние

„плана

жизни


в условиях раз-

вития инновационной деятельности

”



предприятиями для стратегического планирования. Привсем многообразии обстоятельств существуют уни-фицированные процедуры в разработке стратегии, при-меняемые для различных субъектов хозяйствования.Мировой опыт свидетельствует, что важнейшим сред-ством повышения эффективности, результативностилюбого вида деятельности или продукта этой деятель-ности является его стандартизация. Не отрицая необхо-димости учета конкретных обстоятельств, специфичныхдля каждого объекта, по мнению ученого экономистаДаниленко Д. Н. [5], целесообразно стандартизироватьэти унифицированные процедуры. По его мнению, ис-пользование их при разработке стратегии позволит по-высить эффективность перспективного планированияна металлургических предприятиях.

Существующие методики стратегического пла-нирования не предполагают четкого деления на отдель-ные уровни, выделение которых возникает лишь наэтапе распределения ресурсов. В условиях финансо-во-экономического кризиса современного рынка дляуспешной работы металлургического предприятия, помнению Даниленко Д. Н. [5], целесообразно исполь-

зовать унифицированные (стандартные) процедуры копределению набора показателей и критериев их оцен-ки для каждого уровня управления предприятиями(корпоративного, бизнес и функционального).

На корпоративном уровне стратегия связана свидами бизнеса предприятия в целом, второй отно-сится к стратегии конкуренции.

Принимая во внимание то, что оценка перспек-тив на корпоративном уровне включает решения оборганизации в целом, конкурентная стратегия отно-сится к части внутри целого. Третий уровень страте-гии – функциональный, который связан с тем, какразные подразделения предприятия – маркетинговый,финансовый, производственный отделы – вносят вкладв первые два уровня в повышение конкурентоспособ-ности организации. Конкурентная стратегия можетзависеть от решений о вхождении на рынок, о ценепредлагаемой продукции, о схемах финансирования,о рабочей силе и о привлечении инвестиций.

На уровне функциональной стратегии менедже-ры, как правило, не сталкиваются напрямую со слож-ными проблемами. Данный уровень требует стабиль-

Таблица 2Особенности стратегического планирования в национальных

металлургических предприятиях

Источник: составлено автором на основе изучения зарубежной литературы

Наименование факторов

Определение Особенности

Государственное регулирование

Совокупность централизованного

административного влияния на экономическую деятельность предприятий и рыночного механизма регулирования посредством формирования нормативно-законодательной

базы

В Узбекистане государственное регулирование металлургических

предприятий происходит прямолинейно. Осуществление госзаказа а также тенденция

регулирования рыночных отношений скажется на металлургических

предприятиях через оживление экономики в целом благодаря сокращению барьеров для

частного предпринимательства Политико-правовые факторы

Факторы, способные оказывать воздействие на эффективность

функционирования предприятий в результате

установления международных и внутригосударственных

законодательных и правовых норм, регламентируемых

правовыми актами

Во всех странах мира черная металлургия рассматривается как национальное

достояние, требующее защиты от внешней конкуренции. Если мировая экономика столкнется с рецессией, это приведет к

росту протекционистских настроений как в развитых, так и в развивающихся странах, и к более активным мерам против импорта стали из третьих стран, в том числе из

Узбекистана Экономические

факторы Факторы, отражающие состояние узбекской и мировой экономики,

обусловленное категориями рыночных отношений; спрос и предложение,

конкуренция, тенденции развития других отраслей

Требуется анализ тенденции развития экономических факторов в глобальном

масштабе. Это связано с высокой степенью взаимосвязанности факторов внешней среды обусловливающих возможность существенного косвенного воздействия внешнего экономического фактора на их

развитие



Таблица 3Перечень крупных инвестиционных проектов по созданиюновых,модернизации и реконструкции действующих производств,

реализуемых в 2009 – 2012 гг.эквивалент в млн долл.

Источник: составлено по Постановлению Президента Республики Узбекистан 28.10.2009 г. N ПП-1213; 29.12.2010 г.N ПП-1455; 27.12.2011 г. N ПП-1668 [4]

Прогноз финансирования на 2010 год

в том числе по источникам финансирования N п/п

Наименование заказчиков и проектов

Общая стоимость проекта*

Ожидаемый остаток на

01.01.2010 г.

всего собствен- ные

средства ФРРУз

прямые иностранные инвестиции и кредиты

прочие **

2010 г. 1. Всего 24 286 ,42 18 445,26 5 455,32 1 511,98 870,94 2 460,69 611,72

в том числе:

2. модернизация и реконструкция

4 007,07 2 721,06 1 368,08 705,39 223,39 297,83 141,48

Из них:

3.

Комплекс по вопросам геологии , топливно-энергетической, химической, нефтехимической и металлургической промышленности, всего

19 188 ,77 14 981,61 4 060,80 936,60 660,01 2 091,70

372,49


2 237,36 1 465,86 854,11 479,81 164,00 101,00 109,30

2011 г.

1. Всего 33 762 ,93 25 972,92 5 577,29

1 731,39 788,08 2 232,96 824,86



5 953,47 4 438,21 1 649,11

986,05 253,56 195,93 213,56

из них:

3.

Комплекс по вопросам геологии, топливно-энергетической , химической, нефтехимической и металлургической промышленности , всего

27 180 ,95

20 684,05

3 833,10

1 108,27

579,34

1 873,04

272,44


3 848,87 2 631,07

1 060,26

675,48 212,76 28,35 143,67

2012 г. 1. Всего 36 637 ,38 29 263,56 5 745,88 1 737,56 758,08 2 297,25 952,98



8 197,12 6 006,19 1 820,65 961,03 194,43 271,56 393,63

из них:

3.

Комплекс по вопросам геологии, топливно-энергетического комплекса, химической, нефтехимической и металлургической промышленности , всего

29 694 ,74 23 682,95 3 905,61 1 063,87 573,60 1 935,03 333,12


4 991,57 3 518,66 936,17

525,35 155,63 49,98 205,22



Таблица 4Стандартизация процедур по этапам стратегического планирования металлургического предприятия [5]

Процесс стратегического планирования Уровень

управления Этапы Стандартные процедуры Миссия Разработка миссии и генеральной цели

Анализ внешней среды

1. Макроэкономический анализ. 2. Анализ географического положения и базовых отраслей экономики: • Динамика ВВП рассматриваемых рынков; • Промышленное производство рассматриваемых рынков; • Финансовые рынки и курсы валют; • Протекционизм в отношении черной металлургии на рассматриваемых рынках; • ВВП; • Промышленное производство; • Инвестиционный климат; • Динамика основных металлопотребляющих отраслей; • Финансы, устойчивость банковской системы, инфляция, процентные ставки, курс сума. 3. Стратегический маркетинг:

• Продукты (услуги); • Сырье и материалы; • Электроэнергия и энергоносители; • Транспорт; • Рабочая сила. 4. Бизнес сегментация и основа конкурентоспособности.

Анализ внутренней среды

1. Стратегическая позиция металлургического предприятия: • SWOT-анализ; • Определение основных целей предприятия. 2. Интеграционная стратегия внутреннего развития. 3. Корпоративная философия.

Этап стратегического выбора на корпоративном уровне

1. Определение возможных стратегических альтернатив. 2. Оценка и выбор стратегических альтернатив.

Корпоратив-ный уровень

Этап внедрения стратегии на корпоративном уровне

1. Изменение управленческой инфраструктуры; 2. Кадровое обеспечение для внедрения стратегии.

Цель бизнеса для выполнения миссии корпорации

1. Продукты, рынки, география поставок; 2. Идентификация уникальной конкурентной позиции.

Анализ внешней среды бизнеса

1. Индустриальный анализ; 2. Анализ внешних критических факторов, определяющих привлекательность отрасли; 3. Анализ стратегических групп; 4. Финансовый анализ; 5. Определение основных возможностей и угроз.

Анализ ресурсов на бизнес-уровне

1. Анализ цепи создания стоимости; 2. Идентификация критических факторов успеха, влияющих на конкурентную позицию предприятия; 3. Сравнительный анализ деятельности предприятия.

Этап стратегического выбора на бизнес-уровне

1. Определение возможных стратегических альтернатив; 2. Оценка и выбор стратегических альтернатив.

Бизнес- уровень

Внедрение бизнес-стратегии

1. Разложение стратегии на внутренние подразделения; 2. Разработка контрольных заданий.



ности работы капиталоемкого производственного обо-рудования, однако, когда ради обеспечения этой ста-бильности теряется гибкость и управляемость, то из-менению подлежат именно сами функциональные си-стемы, а не поставленные цели и задачи.

Данный подход к стандартизации процедур по эта-пам стратегического планирования для каждого уров-ня управления металлургического предприятия пред-ставлен в табл.4.

Использование на предприятиях черной метал-лургии единых для всех структурных единиц (корпо-ративный, бизнес и функциональный уровни) стандар-тов процесса стратегического планирования позволитповысить эффективность принимаемых решений истанет одним из важных инструментов в оказаниипрактической помощи специалистам при разработкеперспективных направлений развития.

Литература1. Макарова Е. Е. Исследования инновацион-

ного потенциала при разработке стратегии предприя-тия // Экономинфо. – 2006. – № 6. – С. 22 – 25.2. Макарова Е. Е. Разработка и реализация страте-гий промышленных предприятий при инновационнойдеятельности / Менеджмент предпринимательскихформирований на основе инновационных компетен-ций : материалы межвуз. науч.-практ. эл. конф. – Во-ронеж, 2007. – С. 60 – 61. 3. Каримов И. А. Миро-вой финансово-экономический кризис. Пути и мерыпо его преодолению в условиях Узбекистана. – Т. :„Узбекистан”, 2009. 4. Постановление ПрезидентаРеспублики Узбекистан 28.10.2009 г. N ПП-1213;29.12.2010 г. N ПП-1455; 27.12.2011 г. N ПП-1668.5. Даниленко Д. Н. Методологические подходы к

оценке привлекательности международных рынковрегиональных производителей металлопродукции //Региональная экономика: теория и практика. – 2007. –№ 10 (49).

Абдуллаєва М. Н. Стратегія розвитку під-приємств промисловвого комплексу Узбекістану

У статті розглянуто методологічні аспективибору і розробки стратегії розвитку для промисло-вих підприємств в умовах інноваційного розвитку.

Ключові слова: стратегія, інноваційний розвиток,промислові підприємства, стратегічне планування,світова фінансово-економічна криза.

Абдуллаева М. Н. Стратегия развития пред-приятий промышленного комплекса Узбекистана

В статье рассматрены методологические аспек-ты выбора и разработки стратегии развития для про-мышленных предприятий в условиях инновационно-го развития.

Ключевые слова: стратегия, инновационное раз-витие, промышленные предприятия, стратегическоепланирование, мировой финансово-экономическийкризис.

Abdullayeva M. N. Development Strategy ofUzbekistan Industrial Estates

In the article methodological aspects of the choiceand producing of strategies of the development forindustrial enterprise in condition of innovationdevelopment are considered.

Key words: the strategy, innovation development,industrial enterprises, strategic planning, the worldfinancial-economic crisis.




Главной особенностью современного этапа раз-вития мировой экономической системы является пре-одоление последствий глобального финансово-эконо-мического кризиса и реформирование мировой фи-нансовой архитектуры, что требует, в свою очередь,внесения антикризисных корректив в монетарнуюполитику отдельных государств.

Эффективное осуществление программы анти-кризисных мер связано с решением ряда принципи-альных вопросов. Первый вопрос связан с характе-ром и целями антикризисной политики по отношениюк стратегии развития национальной экономики и ко-нечной цели экономической политики. Если анти-кризисная программа носит временный характер, токаким образом такая финансовая политика и ее рискиотразятся на посткризисной экономике? Если эта по-литика носит долговременный характер и выступает вкачестве „новой экономической политики”, как еезадачи соотносятся с целями построения инновацион-ной постиндустриальной экономики и задачами по-вышения качества жизни? Само возникновение этихвопросов в определенной степени указывает на неэф-фективность существующей системы методов госу-дарственного регулирования экономики. Сейчас,когда приняты экстренные меры по выходу из кризи-са, самое время определить приоритеты макроэконо-мической политики.

Другой важной особенностью экономическойполитики становится устранение противоречия меж-ду национальной политикой (интересами) и глобаль-ными ценностями. Решение этой задачи затрудняетсясложившейся спецификой международного сотруд-ничества в сфере экономики.

Меняется роль государства как основного акто-ра глобального управления [1]. Если раньше мож-но было четко разделить формы участия государ-ства в глобальном управлении на непосредствен-ную и опосредованную, то в условиях формирова-ния нового миропорядка и возрастания значениямеждународных союзов и региональных интегра-ционных группировок превалирует опосредованнаяформа участия государства в глобальном управле-

УДК 330.352

А. Ф. Расулев,доктор экономических наук,

директор Института экономики Академии наук Республики Узбекистан,г. Ташкент

ТЕНДЕНЦИИ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ЭКОНОМИКИ УЗБЕКИСТАНАВ УСЛОВИЯХ МИРОВОГО ФИНАНСОВО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО КРИЗИСА

И ПОСТКРИЗИСНЫЙ ПЕРИОДнии. В то же время государство расширяет свои пол-номочия, делегируя часть их транснациональныминстанциям.

В борьбе с глобальным кризисом правительствабольшинства развитых стран прилагают усилия, фак-тически дискредитирующие частную собственность,подрывающие фундаментальную основу рыночнойэкономики – личную ответственность человека (и,прежде всего, предпринимателя) за принимаемые имрешения. Частные риски государство (а также и об-щество в целом) готово принять на себя, то есть, ина-че говоря, политика национализации убытков дела-ет на следующем шаге неизбежной национализациюрисков.

Экономический кризис поставил перед полити-ками и экспертами ряд фундаментальных вопросовфункционирования современных хозяйственных сис-тем. Это вопросы, которые требуют интеллектуально-го прорыва, осмысления новых реалий и нахождениярешений задач, как правило, не имеющих однознач-ных решений. Большинство обсуждаемых мер покане получили достаточной политической поддержки нанациональном уровне. Очевидно, спешка при приня-тии решений о дополнительных мерах по регулирова-нию финансового сектора может привести к проявле-нию и реализации латентных рисков, а в будущем – кразвитию арбитража между различными юрисдикци-ями и изменению расстановки сил на мировой картефинансовых центров.

По сути, регуляторы сейчас не могут приниматьрешения без оглядки на действия регулирующих ор-ганов других стран. В текущих условиях становитсяактуальным механизм наднационального мониторин-га национальных финансовых секторов и учет их рис-ков участниками трансграничных сделок и регулято-рами. Проблема в том, что ставшие глобальными рын-ки регулируются на национальном уровне. Однако этолишь смягчает указанное противоречие, но не устра-няет его.

Рассматривая функции государства как регуля-тора экономики, нужно учитывать принципиально но-вую парадигму, с которой оно столкнулось. Его по-

А. Ф. Расулев


зиции во многих традиционных сферах существенноуступают наднациональным регуляторам. Ставка ре-финансирования национальных банков, курс нацио-нальной валюты, импортные барьеры, экспортные суб-сидии, налогообложение, социальная политика, обра-зование, профессиональная подготовка кадров – этоте рычаги экономического регулирования, влияниегосударства на которые (и многие другие) смещаетсяв пользу внешних регуляторов. По сути, речь идет отом, что впервые в истории правительство должночастично отказаться от своих суверенных прав конт-роля на собственной территории над экономикой идругими сферами общественной жизни.

Мировой опыт свидетельствует о наибольшейэффективности саморегулирующейся экономики наоснове рыночных механизмов с определенной степе-нью вмешательства государства. Уроки кризиса сви-детельствуют о том, что рынок, предоставленный са-мому себе, порождает множество непредсказуемыхпроблем, которые способны подорвать основы какэкономической системы, так и государства в целом.Это обусловлено тем, что рынок не способен создатьи поддерживать сколько-нибудь устойчивую инфра-структуру. В этом плане на современном этапе во всехиндустриально развитых странах государство игралои продолжает играть существенную роль.

Мировой финансово-экономический кризис, егоглубина и динамика продемонстрировали рост влия-ния глобальных процессов на национальные экономи-ки. Нарастающая тенденция глобализации практичес-ки всех сфер жизнедеятельности, особенно экономи-ческой, укрупнила масштабы интеграции и коопера-ции, и в то же время усилила международную конку-ренцию. За всем этим стоит жесткая конкурентнаясреда, представляющая собой серьезное испытаниедля реализации национальных интересов. Ситуацияусугубляется тем, что многие зарубежные государ-ства в посткризисный период будут предприниматьактивные действия по защите собственных рынков иподдержке своих предприятий-экспортеров.

Все это показывает со всей очевидностью бес-перспективность выстраивания различного рода ба-рьеров и защитных механизмов, а равно и преодоле-ния рецессии за счет вливания в экономику исключи-тельно внутреннего капитала. Движущиеся в данномнаправлении государства утратят возможность вли-ять на формирование нового экономического поряд-ка, что, в конечном счете, обречет их на периферий-ные позиции в мировой экономической иерархии.

В нынешней ситуации единственный путь дляускоренного развития национальных экономик – эторасширение взаимодействия с мировыми рынками при

активной политике по защите и продвижению интере-сов национальных производителей. В этих условияхразвитие конкурентной среды приобретает первосте-пенное значение, поскольку обостряется борьба пред-приятий за финансовые ресурсы, за удовлетворениеснижающегося спроса на товары и услуги.

Мировой финансово-экономический кризис вы-явил подготовленность институциональной структурыУзбекистана к адекватным ответам на внешние вызо-вы [2]. Эффективное государственное регулированиесоциально-экономическими процессами явилось ба-зисом для устойчивого роста экономики и ее высо-кой адаптации к условиям быстро изменяющейсявнешней среды.

В республике созданы достаточный запас проч-ности и необходимая ресурсная база для того, чтобыобеспечить устойчивую и бесперебойную работуфинансово-экономической, бюджетной, банковско-кредитной системы, а также предприятий и отраслейреальной экономики.

В целом по основным макроэкономическим ин-дикаторам национальная экономика характеризуетсяпозитивными тенденциями. Так, темпы роста ВВП в2011 г. составили 8,3%, а за период 2000 – 2011 гг.объем ВВП увеличился в 2,1 раза. Конкретным под-тверждением устойчивого и сбалансированного раз-вития экономики Узбекистана является то, что, начи-ная с 2005 года, Государственный бюджет исполняет-ся с профицитом. Расходная часть Государственногобюджета выросла по сравнению с 2000 г. в 17,8 раза.58,7% расходов Госбюджета направлены на финан-сирование социальной сферы и поддержки населения.По состоянию на 1 января 2012 г. величина совокуп-ной внешней задолженности Узбекистана не превы-шает 17,5% от ВВП и 53,7% к объему экспорта, чтопо международным критериям экономической без-опасности ниже пороговых значений. Это обусловле-но проводимой в республике политике внешнего за-имствования, как на уровне государства, так и на уров-не коммерческих банков, компаний и предприятий.

Устойчивыми темпами роста характеризуютсяпромышленное производство – 6,3%, производствопродукции сельского хозяйства – 6,6%, объем роз-ничного товарооборота – 16,4% и реализация плат-ных услуг населению – 16,1%. Около 70% приростаобъема промышленного производства обеспечилипредприятия, ориентированные на выпуск продукциис высокой добавленной стоимостью. Если в 2000 г.на долю индустриального производства в формиро-вании валового внутреннего продукта Узбекистанаприходилось всего 14,2%, то в 2011 г. она составила24,1%.



Структурные сдвиги и диверсификация базовыхотраслей экономики оказали позитивное влияние наобъем, номенклатуру и качество экспорта. Объемэкспортной продукции в 2011 г. увеличился по срав-нению с 2000 г. в 4,6 раза и превысил 15 млрд долл.США, положительное сальдо внешнеторгового обо-рота достигло более 4,5 млрд долл. США. Удельныйвес готовой продукции в объеме экспорта увеличил-ся до 60% против 46% в 2000 г. При этом необходимоотметить, что объем производства потребительскихтоваров вырос за данный период более чем в 4 раза.

В республике осуществлляются масштабныеинституциональные преобразования в рамках реали-зации Концепции дальнейшего углубления демокра-тических реформ. Процесс формирования правовогополя в Узбекистане носит динамичных характер, на-правленный на максимальное сокращение субъектив-ных факторов, препятствующих становлению классареальных собственников. Совершенствование законо-дательно-нормативной базы осуществляется в двухнаправлениях, а именно:

– создание единого, унифицированного норма-тивно-правового акта, отражающего основные потреб-ности предпринимательства и устанавливающегообщие правила поведения для его субъектов;

– систематизация действующих правовых нормс дополнением недостающих элементов системы ре-гулирования.

Важнейшей составляющей частью масштабныхэкономических реформ является формирование мак-симальной деловой среды для дальнейшего развитияпредпринимательства. Одним из главных направленийв данной области является дальнейшее сокращениенадзорных и управленческих функций органов госу-дарственной власти и управления, упрощение адми-нистративных действий, пресечение незаконного вме-шательства в деятельность хозяйствующих субъектов.В целях устранения излишних бюрократических ба-рьеров и создания благоприятных условий на путиразвития частной собственности с 1 сентября 2011 годабыло отменено действие 50 документов разрешитель-ного характера, ограничивающих свободу предпри-нимательской деятельности. Кроме того, было запре-щено введение органами государственного управле-ния и органами государственной власти на местахновых видов разрешений и разрешительных проце-дур, не предусмотренных законодательством. Даль-нейшей либерализации экономики послужило упро-щение процедур и сокращение затрат субъектов пред-принимательства при получении лицензии.

Институционально государственная политика вобласти реформ обеспечивает необходимую правовую

среду и институты, ответственные за осуществлениеконкурентной политики на соответствующем уровне.При этом мы исходим из того принципа, что рыноч-ные механизмы будут работать только тогда, когдарынок не будет чрезмерно зарегулирован. В против-ном случае есть опасность того, что конкуренция бу-дет заменена государственным регулированием [3],ограничивающем свободу деятельности предприятий.Такая политика может привести, во-первых, к подав-лению настоящей рыночной конкуренции, а во-вто-рых, ослабить потенциально сильных национальныхпроизводителей в их конкурентной борьбе на внешнихрынках. Что противоречит основным принципам „уз-бекской модели”, признанной мировым сообществом.

Расширение масштабов воздействия процессовглобализации обуславливает необходимость созданиядополнительных условий для дальнейшего повыше-ния конкурентоспособности отечественных произво-дителей на внутреннем и внешнем товарных рынках.

При совершенствовании антимонопольного за-конодательства в республике исходили из основногопринципа конкурентной политики – перейти от жест-кого регулирования деятельности предприятий-моно-полистов, к предупреждению их неконкурентного по-ведения на рынке. При этом принималось во внима-ние, что доминирующее положение предприятия мо-жет свидетельствовать и об его эффективном функ-ционировании и быть важной предпосылкой конку-рентоспособности на внешнем рынке. Принятиенового Закона „О конкуренции” позволило консоли-дировать нормы, регулирующие отношения в сфереконкуренции, что повысило прозрачность и эффектив-ность правового регулирования отношений в этойобласти, а также обеспечило равные условия длядеятельности субъектов предпринимательства. Этоявляется важнейшим аспектом развития конкуренциии ее защиты на рынках товаров и услуг республики.

В этой связи следует особо подчеркнуть важней-шие достижения биржевой торговли – запуск новыхинструментов, а именно фьючерсных контрактов, вводторгового терминала и информационного табло длясрочного рынка, снижение размеров комиссионныхсборов за услуги биржи. Диапазон конкурентных пре-имуществ УзРТСБ значительно расширен, что повы-шает привлекательность площадки за счет наличияширокой региональной сети, охватывающей всю рес-публику, гарантированного исполнения биржевыхсделок, новейших информационно-биржевых техно-логий, широкого набора торгуемых инструментов,высокого уровня сервиса информационных услуг,нормативно-методического обеспечения всей систе-мы функционирования торговых механизмов.



При поддержке государственных структур эко-номического комплекса республики усовершенство-ван регламент осуществления биржевых сделок в раз-личных сегментах биржевого товарного рынка, уве-личены объем и ассортимент выставляемой на торгипродукции. Современные торговые платформы позво-ляют брокерам участвовать в биржевых торгах с лю-бого рабочего места посредством подключения к нимбольшого количества участников.

Структурным преобразованиям экономики, по-вышению деловой активности и финансовой устой-чивости хозяйствующих субъектов способствовалапроводимая рациональная налоговая политика, направ-ленная, в первую очередь, на сокращение налоговогобремени. Так, в 2011 году совокупное налоговое бремяпо сравнению с 1991 годом снизилось почти в 2 раза –с 41,2 до 22% к ВВП.

Росту инвестиционной деятельности хозяй-ствующих субъектов способствовало снижение в2011 году с 7 до 6% ставки единого налогового пла-тежа для микрофирм и малых предприятий, что по-зволило направить около 80,3 млрд. сум высвобо-дившихся средств, в первую очередь, на технологи-ческое обновление производства и внедрение новойсовременной техники. В истекшем году большое вни-мание уделялось проведению активной инвестицион-ной политики, направленной на ускорение модерни-зации, технического и технологического перевоору-жения действующих и создание новых, современных,высокотехнологичных производств.

В 2011 году были освоены капитальные вложе-ния за счет всех источников финансирования на сум-му свыше 10,8 млрд долл. США, что на 11,2% боль-ше, чем в 2010 году. Доля инвестиций в ВВП соста-вила 23,9%, что свидетельствует о высокой активностиинвестиционного процесса в стране. В реальный сек-тор нашей экономики привлечено иностранных инвес-тиций в объеме почти 2,9 млрд долл. США, из кото-рых 78,8% составляют прямые иностранные инвести-ции.

Кардинально меняется качественная структура кре-дитного портфеля банков. Если в 2000 году структуракредитного портфеля на 54% была сформирована засчет внешних заимствований, то в 2011 году 85,3%кредитного портфеля сформировано за счет внутрен-них источников – депозитов юридических и физичес-ких лиц. Растет инвестиционная активность коммерчес-ких банков. При этом свыше 75 процентов вложенийкоммерческих банков – это долгосрочные инвестици-онные кредиты сроком свыше трех лет. В целом запоследние десять лет кредитование реального сектораэкономики нашими банками возросло в 7 раз.

Были предприняты дополнительные меры по уве-личению кредитования субъектов малого бизнеса ичастного предпринимательства. С этой целью доходыкоммерческих банков, получаемые от предоставлениякредитов за счет ресурсов специального Фонда льгот-ного кредитования, освобождены от уплаты налога наприбыль юридических лиц при условии целевого на-правления высвобождаемых средств на увеличениересурсной базы указанного фонда до 1 января 2016 го-да. Коммерческим банкам при выдаче кредитовсубъектам малого предпринимательства предоставле-но право учитывать в общей сумме кредита расходы,связанные с оформлением залогового обеспечениязаемщика. Кроме того, в республике создан Фондфинансирования подготовки проектной документациипо инвестиционным проектам при Ассоциации бан-ков Узбекистана, основными задачами которого опре-делены конкурсный отбор проектных идей и финан-сирование разработки их проектной документации вприоритетных направлениях развития экономики, атакже содействие в организации финансирования ин-вестиционных проектов кредитными организациямиреспублики.

Для формирования максимально благоприятнойделовой среды для дальнейшего развития малого биз-неса и частного предпринимательства счета субъек-тов малого бизнеса в национальной валюте открыва-ются без взимания платы, а их кредитные заявки рас-сматриваются коммерческими банками в течение трехбанковских дней.

В Узбекистане последовательно и целенаправлен-но реализуются меры по дальнейшей капитализациибанков, повышению их устойчивости и ликвидности.На протяжении последних пяти лет показатель доста-точности капитала банковского сектора находится науровне, в три раза превышающем международныйнорматив в размере 8%, установленный Базельскимкомитетом по банковскому надзору.

Следует с удовлетворением отметить, что такиеавторитетные международные рейтинговые агентства,как „Стандарт энд Пурс”, „Мудис” и „Фитч Рейтингс”третий год подряд присваивают банковской системеУзбекистана рейтинговую оценку на уровне „стабиль-ный”, причем количество коммерческих банков рес-публики, имеющих такую оценку, растет из года в год.Если в 2010 году 15 коммерческих банков страныполучили рейтинг „стабильный”, то сегодня их ко-личество достигло 23, активы которых составляютболее 98% от совокупных активов всей банковскойсистемы республики.

Особого внимания заслуживает тот факт, что вУзбекистане, в условиях всемирного финансово-эко-



номического кризиса политика государства была на-правлена, прежде всего, на недопущение сниженияуровня жизни населения. Важным моментом, отлича-ющим Антикризисную Программу Узбекистана отпрограмм ряда других стран СНГ, явилось то, что онаучитывала социальные факторы. Анализ антикризис-ных программ правительств ряда стран СНГ показал,что основной акцент был сделан на стабилизациюфинансового сектора, развитие инфраструктуры, ма-лого и среднего бизнеса. При этом социальная со-ставляющая поддержания уровня жизни населения вкризисный период была выведена за рамки антикри-зисных программ. Создание рабочих мест в результа-те развития малого бизнеса и индивидуального пред-принимательства, обеспечения надомного труда на базекооперации с промышленными предприятиями, а так-же ввода новых объектов, реконструкции и расшире-ния действующих производств, встало мощным за-слоном на пути обвального роста безработицы и уси-ления пессимизма в социальных настроениях обще-ства, наблюдавшегося в ряде других стран СНГ.Четкая социальная направленность программных мертакже выражена во всесторонней государственнойподдержке науки, образования, здравоохранения икультуры. Особое внимание уделяется вопросам реа-лизации мер по увеличению внутреннего спроса засчет мобилизации и дальнейшего стимулированияучастия банковских структур, хозяйствующих субъек-тов и населения в инвестиционных процессах. При-мером реализации подобных проектов может статьПрограмма по ускоренному развитию и строительствужилья и социальной инфраструктуры на селе, призван-ной коренным образом переустроить и обновить обликсела на современной архитектурной и индустриаль-ной основе, повысить уровень жизни населения на селеи приблизить ее к городским условиям. Для реализа-ции этой крупнейшей программы, рассчитанной надлительную перспективу, создан мощный проектный,индустриально-строительный, инженерно-техническийпотенциал, созданы необходимые организационныеструктуры, стимулирующие меры и преференции.

Стратегия роста конкурентоспособности респуб-лики строится на региональных и отраслевых осо-бенностях, которые превращаются в источники кон-курентных преимуществ. Вместе с тем успех в реа-лизации стратегии роста конкурентоспособности за-висит от правильной комбинации главных составля-ющих внутренней экономической политики, которыевзаимно дополняют и усиливают друг друга. Онивключают:

– поддержание устойчивого макроэкономи-ческого роста и управляемой инфляции путем про-

ведения эффективной фискальной и монетарнойполитики;

– формирование стратегии экспортоориентиро-ванной индустриализации, которая подразумевает эф-фективную модернизацию и углубление структурныхреформ, обеспечивающих рост эффективности ис-пользования и распределения ресурсов в экономике;

– обеспечение высокого качества государствен-ного регулирования экономики;

– эффективное функционирование естественныхмонополий, производственной и социальной инфра-структуры;

– внедрение международных стандартов бухгал-терского учета и отчетности;

– обеспечение системы законодательного регу-лирования экономики, которая гарантировала бы за-щиту прав частной собственности и исполнение кон-трактов;

– обеспечение социального консенсуса и разви-тия институтов гражданского общества, сотрудни-чество и партнерство между основными экономичес-кими группами и слоями населения.

Необходимо подчеркнуть, что изучению опытареспублики по преодолению негативного влияния по-следствий мирового финансового кризиса и по даль-нейшему динамичному реформированию экономикибыла посвящена Международная научно-практичес-кая конференция „Эффективность антикризисных про-грамм и приоритеты посткризисного развития (на при-мере Узбекистана)”, которая состоялась в Ташкентев апреле 2010 г. В ней приняли участие свыше 400 го-сударственных и общественных деятелей, бизнесме-нов и экспертов из 46 стран, представители крупней-ших международных организаций и финансовых ин-ститутов, в том числе таких, как Организация Объе-диненных Наций, Международный валютный фонд,Всемирный банк, Азиатский банк развития, Ислам-ский банк развития, ЕврАзЭС.

Как отметил директор департамента ЦентральнойАзии регионального бюро ПРООН по странам Евро-пы и СНГ Махмуд Айуб, глобальный кризис крайненегативно отразился на социальном развитии в миро-вом масштабе. Один из важнейших позитивныхрезультатов реализации Антикризисной программыУзбекистана – то, что население страны практическине ощутило негативного влияния глобального кризи-са. Проведение сильной социальной политики, осо-бенно в период мирового кризиса, – это мудрый под-ход. Глава представительства Всемирного банка вУзбекистане Лу Брефор остановился на макроэконо-мических последствиях глобального кризиса для го-сударств Центральной Азии и подчеркнул, что реали-



зация Антикризисной программы Узбекистана и мерв рамках определенных его руководством приорите-тов на перспективу обеспечивает дальнейшее успеш-ное социально-экономическое развитие страны. Наи-меньшее воздействие мирового кризиса на нацио-нальную экономику стало возможным в результатепроведения глубоко продуманной политики по ди-версификации экономики, стимулированию развитиякредитно-денежной системы. По мнению Лу БрефорУзбекистан – эта страна первая в регионе, где былипредприняты реальные меры для развития малого биз-неса и частного предпринимательства, рынка труда,повышения доходов населения.

Литература1. Доклад Президента Республики Узбекистан

Ислама Каримова на заседании Кабинета Министров,посвященном основным итогам 2011 года и прио-ритетам социально-экономического развития на2012 год. – Ташкент, 9 с. 2. Постановление Прези-дента Республики Узбекистан „О дополнительныхмерах по усилению стимулирования предприятий-экспортеров и расширению экспортных поставок кон-курентоспособной продукции” от 26 марта 2012 года№ ПП–1731. Ташкент, 4 с. 3. Булыга Р. П. Концеп-ция интеллектуального капитала в экономическойтеории / Р. П. Булыга, Е. Г. Беккер. – М. : Изд-во „Эко-номика”, 2008. – 224 с.

Расулєв А. Ф. Тенденції і перспективи роз-витку економіки Узбекистану в умовах світовоїфінансово-економічної кризи та посткризовийперіод

У статті проаналізовано тенденції і визначаеноперспективи розвитку економіки Республіки Узбеки-стан в сучасних умовах світової фінансово-економіч-ної кризи, а також запропоновано стратегію розвитку

узбецької економіки в кризовий та посткризовийперіод.

Ключові слова: економіка Узбекистану, тенденціїі перспективи розвитку, світова фінансово-економіч-на криза, посткризовийперіод, глобалізація.

Расулев А. Ф. Тенденции и перспективы раз-вития экономики Узбекистана в условиях миро-вого финансово-экономического кризиса и пост-кризисный период

В статье проанализированы тенденции и опреде-лены перспективы развития экономики РеспубликиУзбекистан в современных условиях мирового фи-нансово-экономического кризиса, а также предложе-на стратегия развития узбекской экономики в пост-кризисный период.

Ключевые слова: экономика Узбекистана, тенден-ции и перспективы развития, мировой финансово-эко-номический кризис, посткризисный период,глобали-зация.

Rasulev A. F. Tendencies and Prospects ofdevelopment of Economy of Uzbekistan in theConditions of World Financial and Economic Crisisand the Post-Crisis Period

In article tendencies are analyzed and prospects ofdevelopment of economy of the Republic of Uzbekistanin modern conditions of world financial and economiccrisis are defined, and also strategy of development ofthe Uzbek economy during the post-crisis period isoffered.

Key words: economy of Uzbekistan, tendency andprospect of development, world financial and economiccrisis, post-crisis period, globalization.




Постановка проблеми. На етапі трансформа-ції ринкової економіки України активізувався процеспошуку прийнятних рішень, що забезпечують підви-щення ефективності функціонування не тільки окремихпідприємств, але й у цілому виробничо-економіч-ної системи промисловості регіону. У цьому зв’язкупроблематика визначення стратегій підвищення промис-лового потенціалу визначається широким спектром досіневирішених науково-практичних проблем в категорії„виробничо-економічна система промисловості регіону”,і визначення шляхів вдосконалення її функціонування.Сучасна регіональна економіка промисловості повиннаґрунтуватися і на теоретичних, і на методологічних прин-ципах, які враховують проблеми формування їх системна базі ринкової переорієнтації економіки.

Аналіз досліджень та публікацій. Методоло-гія організації і функціонування, а також проблемивиробничо-економічних систем промисловості регіо-ну досліджувалися в працях багатьох вітчизняних еко-номістів: О. М. Алимова, О. І. Амоші, П. П. Бор-щевського, В. М. Гейця, М. С. Герасимчука, Б. М. Да-нилишина, Л. В. Дейнеко, С. І. Дорогунцова, В. Е. Ко-ломойцева, В. М. Колота, О. В. Кухленка, І. І. Лукі-нова, В. Я. Нусінова, В. О. Паламарчука, О. М. Пала-марчука, С. Ф. Покропивного, В. Ф. Столярова,А. І. Сухорукова, Н. В. Тарасової, А. М. Федорище-вої, Т. С. Хачатурова, Л. Г. Чернюк, М. Г. Чумачен-ко, Г. О. Швиданенко, В. С. Яцкова та ін.

В Україні сьогодні склалася така економічна си-туація, коли потреби подальшого розвитку в ринко-вих умовах вимагають більш глибокого дослідженняцього питання.

Метою статті є визначення напрямів підвищен-ня ефективності розвитку промислового потенціалурегіону в умовах ринкових трансформацій, здатнихдо саморозвитку і забезпечення потреби області таекспорт її промислової продукції на основі раціоналі-зації функціональних міжрегіональних і міжгалузевихзв’язків, визначення та обґрунтування основних на-прямків і шляхів формування і реалізації в регіоні інно-ваційно-технологічної моделі розвитку промислово-го виробництва, перетворення виробничо-економічноїсистеми промисловості регіону як високотехнологіч-ного виробника конкурентоспроможної продукції.

Викладення основного матеріалу. В сучаснихумовах промисловий потенціал залишається основ-ним джерелом економічного розвитку України. Не-

УДК [332.122:338.45](477)

О. Ю. Кудріна,кандидат економічних наук,

ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”

ПРІОРИТЕТИ ТА НАПРАМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОГО ПОТЕНЦІАЛУРЕГІОНІВ УКРАЇНИ

обхідність децентралізації державних функцій з управ-ління соціально-економічним розвитком регіонів об-ґрунтовує необхідність розробки стратегій і напрямківпромислового розвитку регіонів.

З метою підвищення конкурентоспроможностіукраїнської промисловості було розроблено проектконцепції загальнодержавної цільової програми роз-витку промисловості України на період до 2017 року.Його основною ідеєю є створення конкурентоспро-можного промислового комплексу постіндустріаль-ного типу, здатного в умовах глобалізації вирішуватиосновні завдання соціально-економічного розвиткусуспільства та утвердження України як високотехно-логічної держави. Він спрямований на досягнення про-мисловістю якісно нового рівня розвитку, посиленняпромислового потенціалу держави, задоволення по-треб населення, зростання обсягів виробництва і підви-щення конкурентоспроможності промислової про-дукції. Одним з основних напрямків його реалізаціївизначається регіональна промислова політика, якаспрямована на: зменшення територіальних диспро-порцій, зокрема відновлення і розвиток промислово-го потенціалу в депресивних регіонах і малих містах;узгодження із загальнодержавними пріоритетами по-треб формування регіональних і міжрегіональних про-мислових комплексів, створюваних для розв’язаннясоціально-економічних, екологічних та інших проблемрегіонів; розвиток міжрегіональної виробничої коопе-рації [1].

Науковцями запропоновано методологічні заса-ди формування та реалізації державної промисловоїта державної регіональної промислової політики: сис-тематизовано загальні для всіх регіонів методи таінструменти державного регулювання промисловогорозвитку. Проте недостатньо обґрунтовані стратегіята пріоритетні напрями промислового розвитку дляокремих регіонів, а саме: при дослідженні територі-альних особливостей розвитку промислового потен-ціалу враховані переважно абсолютні показники, а неякісні характеристики та структурні проблеми розвит-ку і використання промислового потенціалу.

Промисловий потенціал може перетворити вітчиз-няну промисловість у найголовніший економічнийважіль і джерело інноваційного відновлення всіх сферсуспільства. Швидке його залучення – ключ до ре-ального поліпшення соціально-економічного стануУкраїни.

О. Ю. Кудріна


Визначальним фактором розвитку промисловостіє промислова доктрина держави. Вона створює осно-ву для формування концепції державної і регіональноїпромислової політики та розробки необхідних норма-тивно-правових документів, які стосуються регіональ-ної промислової політики.

Наявна промислова доктрина і відповідна їйконцепція державної промислової політики базуєтьсяна уявленнях про роль, мету і механізми перетвореньпромисловості, характерних для стартового періодуекономічних реформ.

Стратегічні цілі та пріоритетні напрями підвищен-ня ефективності промислового потенціалу регіонівУкраїни повинні формуватися на основі ідентифікаціїнаціональних конкурентних переваг.

Серед основних конкурентних переваг промис-ловості України слід виділити:

1. Природно-географічні: наявність промисловихзапасів широкого спектру природних ресурсів – енер-гетичних (вугілля, уранова руда, газ) і неенергетичних(металеві руди, неметалеві природні копалини – калій-на і поварена солі, глини та ін.); вигідне географічнеположення в просторі формуються європейських і світо-вих ринків і транспортних коридорів; досить розвиненаі диверсифікована транспортна інфраструктура.

2. Факторні: порівняно кваліфіковані і дисциплі-новані трудові ресурси; наявність налагоджених тех-нологій у промислових виробництвах, що базуютьсяпереважно на вітчизняній сировинній базі (видобутокенергетичних та неенергетичних матеріалів, чорнаметалургія, коксохімічне виробництво, виробництвохімічних добрив, харчова промисловість).

3. Інноваційні: досить високий інноваційний таконкурентний потенціал окремих високотехнологічнихвидів промислової діяльності (літако- і ракетобудуван-ня, суднобудування, атомна енергетика, енергомаши-нобудування, оборонна галузь); спрощений доступ доякісних і порівняно дешевим науково-технологічнихрозробок вітчизняної науки в сфері інформаційно-комунікаційних, біо- і нанотехнологій.

Поданою тематикою підвищення промислового по-тенціалу регіонів, цікавиться багато науковців, економістівта теоретиків нашої країни. Наприклад, існує цікава про-позиція про нову програму індустріалізації держави. Вонаполягає в комплексному дослідженні України – для ви-явлення таких тенденції, які стосуються рівня нововве-день в промисловості і перспектив цього розвитку.

В Україні інтенсифікуються процеси модернізаціїтрадиційних секторів промисловості. Джерело конку-рентних переваг – ще не реалізовані можливості 3-го і4-го технологічних укладів (розвиток автомобіле-будування, точного приладобудування, традиційногоВПК, неорганічної хімії і полімерних матеріалів, ко-льорової металургії, нафтопереробки тощо). Програмабазується на ідеології сильної держави і ефективної ви-конавчої влади. Модернізація промисловості підтри-мується державою шляхом інвестицій і фіскальних

заходів: податкових пільг, прискореної амортизації,цільової грантової підтримки, пільгових позик тощо [2].

Звичайно, у цьому процесі не тільки держава по-винна брати участь. Повинні функціонувати спеціалі-зовані організації підтримки інновацій – технопарки,технологічні фірми, кластерні підприємства.

Необхідно відновлювати і розвивати транснаціо-нальне співробітництво і робити чисто економічнийвибір на користь промислової інтеграції з країнамиСНД, відновлюючи кооперації, які були перервані післярозпаду Радянського Союзу.

Для цього важливо враховувати послідовність,яка спирається на наявну ресурсну і матеріальну базу,яка дозволяє Україні поступово впроваджувати, на-приклад, енергозберігаючі технології, насамперед у ме-талургійній та хімічній промисловості, важкому ма-шинобудуванні, що дозволяє досягти рентабельностівиробництва рівня розвинених країн і посилити ста-тус конкурентоспроможності держави.

Також необхідно приділяти належну увагу прак-тичному використанню вітчизняних досягнень унауково-технічному напрямі. Економічні ефекти відмодернізації мотивують великий бізнес інвестуватикошти в освіту та інновації. Що є невід’ємною части-ною економічної ефективності держави.

Як бачимо, промисловість України є конкурен-тоспроможною та має перспективи у подальшому роз-витку.

В силу позначених конкурентних переваг україн-ської промисловості, а також перспектив її геоеконо-мічного та виробничо-ринкового позиціювання, страте-гічна мета підвищення ефективності промислового по-тенціалу на середньострокову перспективу (до 2020 р.)полягає в селективному формуванні і підвищенні кон-курентоспроможності обраних видів промислової діяль-ності та продукції на внутрішньому та зовнішніх рин-ках на основі переходу на якісно нову – інноваційну –модель розвитку, освоєння нових ринків та ефективноїучасті країни в інтеграційних процесах.

Для досягнення цієї мети необхідне державнесприяння та підтримка, такі як:

– збереження оптимальних обсягів виробництваі кардинальне підвищення конкурентоспроможностігалузей промисловості, що використовують переваж-но власну матеріально-сировинну базу і мають освоєніринки збуту (чорна металургія, хімічна, деревооброб-на та харчова промисловість);

– розвиток наукомістких спеціалізованих вироб-ництв, за якими Україна вже має або може мати ви-сокі конкурентні позиції в регіональному і глобально-му масштабах (авіакосмічна галузь, суднобудування,виробництво зброї, енергомашинобудування тощо), іформування на цій основі сучасних конкурентоспро-можних промислових структур національного базу-вання у секторі високотехнологічних виробництв(ТНК, кластери та інші мережеві освіти);

– комплексна реструктуризація галузей промис-



ловості з низькими конкурентними характеристикамиі потенціалами, необхідність функціонування і розвит-ку яких визначається вимогами національної безпеки,соціального розвитку та екології (зокрема, вугільна ілегка промисловість) [3].

Багатогранність промислового потенціалу Украї-ни, різноманітність його продукції потребують засто-сування багатовекторної стратегії розвитку.

Розглянемо декілька стратегії розвитку промис-лового потенціалу країни:

– стратегія використання природних ресурсів (дляокремих секторів базових галузей, у зв’язку з наяв-ністю в Україні покладів ряду рудних запасів і джерелпоновлюваної сировини);

– стратегія „переслідування” („копіювання”) –для галузей і підприємств, які не мають можливостішвидко створити власну конкурентоспроможну про-дукцію, але мають важливе значення для розвитку на-ціональної економіки (автомобілебудування, двигуно-будування, хімічна промисловість тощо);

– стратегія лідерних технологій (для підприємствоборонної, аерокосмічної, суднобудівної промисло-вості, хімічного, важкого та енергетичного машино-будування, індустрії інформаційних технологій;

– стратегія прориву, що базується на концепції„обганяти не доганяючи” (для окремих підприємстві об’єднань, здатних інкубувати принципово новітипи продукції або продукцію, що випереджає наявнізразки техніки на одне-два покоління)

Загальним для кожної з цих стратегій є досягнен-ня нового технологічного рівня. Для країни необхіднасистемна трансформація промисловості, яка охоплюєнайважливіші аспекти: управлінський, структурний,інституційний, науково-технологічний та технічний, інно-ваційно-інвестиційний, торговельний, фінансово-кредит-ний, соціальний, зовнішніх зв’язків, екологічний тощо.

Висновки. Нова промислова політика передбачаєстворення сприятливих умов для реалізації підпри-ємницької ініціативи, організацію підтримки інвестицій-них проектів в інноваційній сфері, вдосконалення інфор-маційної і транспортної інфраструктури, що забезпечатьпідвищення економічного потенціалу регіону, а разом зтим і їх привабливості для інвесторів. Тобто вона ево-люціонувалася від моделі, орієнтованої на вирішеннязавдань виживання і стабілізації, до моделі інновацій-ного розвитку, основна мета якої – створення конку-рентоздатного регіонального промислового комплексу.

Тобто ринкові умови господарювання ставлятьнові вимоги до сучасної промислової політики та зумов-люють необхідність розробки нових підходів до механіз-му її реалізації. Серед таких підходів можна виділити, на-приклад: реалізацію пріоритетних промислових проектів;кластерний підхід який є не лише засобом досягнення та-ких цілей промислової політики як структурні зміни, мо-дернізація економіки, підвищення її конкурентоспромож-ності, стимулювання та посилення інноваційної спрямова-ності, але і могутній інструмент регіонального розвитку.

Серед таких підходів можна виділити, наприклад:реалізацію пріоритетних промислових проектів; клас-терний підхід, який є не лише засобом досягнення та-ких цілей промислової політики як структурні зміни,а й модернізацію економіки, підвищення її конкурен-тоспроможності; посилення інноваційної спрямова-ності, а також використання потужного інструмента-рію регіонального розвитку (створення умов для фор-мування механізмів економічного саморозвитку,підвищення значущості регіонального управління, сти-мулювання інноваційної діяльності).

Література1. Загальнодержавна цільова економічна про-

грама розвитку промисловості на період до 2017 року(проект). – Режим доступу : http://industry.kmu.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=57966. 2. Пель-тек Л. В. Концептуальні підходи до формування ре-гіональної промислової політики [Електронний ре-сурс] / Л. В. Пельтек // Державне управління: удоско-налення та розвиток. – 2011. – № 4. – Режим доступудо журн. : http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=185/ 3. Промисловий потенціалУкраїни: проблеми та перспективи структурно-інно-ваційних трансформацій. – К., 2007. – 408 с.

Кудріна О. Ю. Пріоритети та напрямки реа-лізації промислового потенціалу регіонів України

У статті досліджено сучасні тенденції розвиткупромисловості. Розглянуто основі пріоритети та ме-ханізми реалізації промислового потенціалу регіонівУкраїни.

Ключові слова: промисловість, промисловий по-тенціал, інновації, промислова політика, регіон.

Кудрина О. Ю. Приоритеты и направленияреализации промышленного потенциала регионовУкраины

В статье исследованы современные тенденцииразвития промышленности. Рассмотрены основе при-оритеты и механизмы реализации промышленного по-тенциала регионов Украины.

Ключевые слова: промышленность, промышлен-ный потенциал, инновации, промышленная политика,регион.

Kudrina O. Y. Priorities and directions of theindustrial potential of Ukraine’s regions

In the article about the current trends in the industry.Considered based on priorities and implementationmechanisms of the industrial potential of the regions ofUkraine.

Key words: industry, industrial potential, innovation,industrial policy, region.



http://industry.kmu.gov.ua/

http://www.dy.nayka.com.ua/index.php


Постановка проблеми. У умовах трансформаціїекономіки України, її євроінтеграційного курсу роз-витку система бюджетного регулювання має бути спря-мована на забезпечення ефективного і раціональноговирівнювання дохідного потенціалу територіальнихутворень, забезпечення обгрунтованого розподілудохідних джерел і видаткових повноважень між рівня-ми бюджетів. Механізм бюджетного регулювання по-винен сприяти регулюванню соціально-економічногорозвитку адміністративно-територіальних одиниць,забезпечувати стимулювання розвитку податковогопотенціалу місцевих органів влади.

В умовах бюджетно-налогової децентралізації вУкраїні бюджетне регулювання не забезпечує фінан-сово самодостатній розвиток територіальних утворень,не спрямоване на збільшення виробничої і невироб-ничої сфер на місцевому рівні, розвиток малого і се-реднього бізнесу, збільшення об’єму інвестиційнихресурсів як на регіональному, так і на внутрішньорегі-ональному рівнях.

Система бюджетного регулювання не спрямова-на на узгодження ключових питань в галузі бюджету іоподаткування між рівнями державної і місцевої вла-ди. Це не сприяє розвитку горизонтального та верти-кального фінансового регулювання бюджетної забез-печеності територіальних утворень, розробці ефектив-ного і раціонального механізму розподілу централізо-ваної фінансової допомоги.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Про-блемам становлення і розвитку механізму бюджетногорегулювання присвячені роботи наступних учених:Т. Г. Бондарук [1], О. П. Кириленко [2], І. О. Луніна[3], В. М. Опарін [4], К. В. Павлюк [5], І. Я. Чугунов[6], В. М. Федосов [7], Т. І. Єфіменко [8], Ц. Г. Огонь[9], Л. В. Лисяк [10].

При цьому, не дивлячись на значні роботи в га-лузі розвитку механізму бюджетного регулювання,залишається значна кількість проблем, пов’язаних ізустановленням ефективних методів і напрямів розвиткуцього механізму в умовах трансформації системимісцевих фінансів України.

Метою статті є визначення основних комплекс-них і взаємозв’язаних напрямів щодо розвитку меха-нізму бюджетного регулювання в умовах бюджетноїдецентралізації, створення фінансово самостійнихорганів місцевого самоврядування.

Результати. В основу бюджетного регулюван-ня покладені розмежування доходів і видатків міжрівнями бюджетної системи відповідно до розподі-лу повноважень органів державної влади і місцево-го самоврядування. Розмежування доходів,здійсню-ване на єдиних підходах для бюджетів відповідногорівня, не дає можливості повністю збалансувати всібюджети внаслідок об’єктивних відмінностей у фор-муванні доходів і обсягів видатків бюджетів різнихтериторій. З метою забезпечення збалансованостібюджетів застосовується бюджетне регулюван-ня (вертикальне і горизонтальне бюджетне вирівню-вання).

Бюджетне регулювання дозволяє створити не-обхідні вихідні умови для досягнення збалансованостівсіх ланок бюджетної системи з урахуванням видат-кових повноважень, які покладаються на органи місце-вої влади, при дотриманні мінімальних державнихсоціальних стандартів, виходячи з наявного дохідно-го потенціалу територій і необхідності стимулюваннярозширення ними власної дохідної бази.

При недостатності реалізації вказаної мети влас-них (закріплених) доходів вищі органи влади здійсню-ють бюджетне регулювання через систему взаємо-зв’язаних форм вертикального і горизонтального ви-рівнювання бюджетів нижчих органів влади. У зв’яз-ку з цим основою ефективного функціонування мо-делі міжбюджетних відносин є наявність науково об-грунтованих форм і методів вертикального і горизон-тального бюджетного вирівнювання.

В економічній літературі відсутній єдиний підхідщодо визначення поняття „бюджетне регулювання”.Часто його ототожнюють з поняттям „міжбюджетнівідносин”.

Т. Г. Бондарук визначає бюджетне регулюванняяк процес збалансування доходів і видатків бюджетіврізних рівнів, які входять в бюджетну систему по вер-тикалі і горизонталі [1, с. 228].

К. В. Павлюк бюджетне регулювання розглядаєяк систему взаємозв’язаних методів, способів, пра-вових норм формування, розподілу бюджетних ре-сурсів з метою збалансування інтересів суспільства ігромадян у процесі економічного і соціального роз-витку [5, с. 342].

О. П. Кириленко, розглядаючи поняття „бюджет-не регулювання” і „міжбюджетні відносини”, прихо-

УДК 336.1:332.1(477)Н. Г. Виговська,

доктор економічних наук, професор кафедри фінансівЖитомирського державного технологічного университета

МІСЦЕВІ ФІНАНСИ, ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ СИСТЕМИГОРІЗОНТАЛЬНОГО БЮДЖЕТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Н. Г. Виговська

Фінанси


дить до висновку, що поняття „бюджетне регулюван-ня” є складовим елементом і підпорядковано поняттю„міжбюджетні відносини“ [2, с. 53].

І. Я. Чугунов вважає, що сутність „бюджетногорегулювання” виявляється в розробці основних на-прямів формування і використання бюджетних коштів,виходячи з необхідності вирішення завдань, які сто-ять перед суспільством на певному етапі його розвит-ку [6, с. 3].

Аналіз різних точок зору щодо значення і ролібюджетного регулювання в системі міжбюджетнихвідносин дозволило авторові передбачити, що бюджет-не регулювання – поняття вужче, ніж міжбюджетністосунки. Бюджетне регулювання необхідно розгля-дати як систему взаємозв’язаних методів, способів,правових норм формування, розподілу, перерозпо-ділу бюджетних ресурсів для збалансування інтересівсуспільства і громадян.

Бюджетне регулювання передбачає збалансуваннянижчих бюджетів (до мінімального рівня) за допо-могою розподілу коштів між бюджетами у формі нор-мативних відрахувань від регулюючих податків, виді-лення трансфертів, дотацій, субвенцій і іншої фінансо-вої допомоги. Саме в процесі бюджетного регулю-вання виникають міжбюджетні відносини. Протеміжбюджетні відносини не обмежуються бюджетнимрегулюванням.

Бюджетне регулювання безпосередньо впливаєна обґрунтований і пропорційний розподіл фінансо-вих ресурсів між рівнями бюджетів, сприяє проведен-ню ефективного вирівнювання дохідних і видаткових


можливостей місцевих органів влади, обумовлене дієюсоціально-економічних і природних чинників і умов.Через систему бюджетного регулювання здійснюєть-ся збільшення податкового потенціалу територій, відбу-вається розподіл цільової і нецільової державної фінан-сової допомоги. Бюджетне регулювання перешкоджаєнеефективному розподілу обмежених бюджетнихкоштів, сприяє задоволенню мінімальних соціальнихпотреб населення на місцевому рівні. В даний час вУкраїні застосовується наступний механізм верти-кального бюджетного регулювання (рис 1).

Дослідження праць учених [1 – 10] показує, щов умовах трансформації економіки України механізмвертикального бюджетного регулювання не сприяєкомплексному розвитку системи міжбюджетнихвідносин і в сукупності всієї системи місцевих фінан-сів. Доцільною для нашої країни є розробка дієздат-ної системи горизонтального вирівнювання дохіднихі видаткових можливостей місцевих органів влади.Автор пропонує в Україні створити наступний ме-ханізм ефективного горизонтального бюджетногорегулювання (рис. 2).

Запропонований механізм має теоретичне і прак-тичне значення, дозволяє комплексно підійти до роз-гляду особливостей організації горизонтальногобюджетного вирівнювання на місцевому рівні. З тео-ретичних позицій запропонований механізм розширюєнауковий кругозір щодо побудови ефективної систе-ми міжбюджетних стосунків на рівні територіальнихутворень. З практичних позицій розроблений механізмдозволяє виділити і структурувати процес обгрунто-

Рис 1. Механізм вертикального бюджетного регулювання в Україні (Складено автором)

Державний бюджет України

Місцеві бюджети

Розподіл дохідних джерел

Закріплення на постійній основі власних дохідних джерел надходжень місцевих бюджетів.

Установлення нормативів відрахувань від регулюючих державних податків та зборів.

Обсяги трансфертів місцевим бюджетам усіх рівнів.

Розподіл видаткових повноважень

Закріплення видаткових повноважень між рівнями державної та місцевої влади.

Делегування державних видаткових повноважень на місцевий рівень влади.

Зворотне цільове фінансування (бюджетні позики)



ваного розподілу міжбюджетних трансфертів на місце-вому рівні.

Законодавче врегулювання процесу горизонталь-ного і вертикального бюджетного регулювання спри-ятиме обгрунтованому розподілу централізованої фі-нансової допомоги між рівнями бюджетів, забезпечитьпідвищення фінансово самодостатнього розвитку те-риторіальних утворень. Бюджетне регулювання повин-не стати ефективним інструментом щодо реалізаціїдержавної бюджетної політики на місцевому рівні.

Основною метою реформування бюджетно-го регулювання в Україні є створення необхіднихумов для досягнення збалансованості територіальнихбюджетів при забезпеченні високого рівня зацікавле-ності і відповідальності субнаціональної влади з мак-симізації власних доходів і підвищення ефективностібюджетних витрат.

В Україні система бюджетного регулювання,як уже наголошувалося вище, не створює мотиваціюрегіональним і місцевим органам влади щодо підви-щення рівня мобілізації фінансових ресурсів, розши-рення власної дохідної бази, породжує утриманськінастрої. В бюджетній практиці переважає орієнтація навирівнюючу функцію міжбюджетних відносин, тоді якїх стимулююча функція використовується недостатньо.

Тим часом реалізація саме стимулюючої функціїбюджетного регулювання дозволяє створити умовидля підвищення рівня соціально-економічного розвиткутериторіальних утворень, душових показників еконо-мічного і податкового потенціалу, бюджетної забезпе-ченості і таким чином сприяє зниженню напруженостіміжбюджетних стосунків, їх оптимізації. Слід зазна-

чити, що саме відсутність системного підходу щодореформування бюджетного регулювання на місцево-му рівні є основною перешкодою реформи бюджет-ного регулювання в Україні.

Метою реформування бюджетного регулюванняна державному і місцевому рівнях у рамках транс-формованої моделі фінансових взаємозв’язків є ско-рочення розриву в рівні соціально-економічного роз-витку регіонів і територіальних утворень і стимулю-вання відповідних органів до зростання бюджетнихдоходів. В умовах трансформації бюджетно-податко-вої системи України бюджетне регулювання повинносприяти забезпеченню обгрунтованого розподілу до-хідних джерел і видаткових повноважень між рівнямибюджетів, створенню дієздатної системи горизонталь-ного і вертикального бюджетного вирівнювання напідставі фондів фінансової та інвестиційної підтримкимісцевих органів влади.

Створення фондів фінансової та інвестиційноїпідтримки місцевих органів влади повинно передба-чати виділення джерел необхідних для їх формування,напрямів їх використання, принципів, умов, цілей ізавдань їх функціонування, особливостей їх створен-ня на державному і місцевому рівнях. Місцеві фондифінансової підтримки місцевих органів влади повиннісприяти обгрунтованому вирівнюванню дохідного івидаткового потенціалів територіальних утворень напідставі об’єктивних показників податкового потенці-алу територій і сукупного індексу видатків, сприятирозвитку системи бюджетних взаємовідносин.

Через фонди інвестиційної підтримки місцевихорганів влади повинні реалізовуватися великомасштабні

Фонд фінансової підтримки місцевих

Державний бюджет України

Територіальні утворення з високим рівнем податкового потенціалу.

Територіальні утворення з низьким рівнем податкового потенціалу.

Інвестиційний фонд.

Фонд соціальної підтримки.

Фонд реформування місцевих фінансів.

Рис 2. Механізм горизонтального бюджетного регулювання в Україні (Складено автором)


інвестиційні проекти, здійснюватися підтримка малогоі середнього бізнесу, пріоритетних галузей економіки,розвиток транспортної інфраструктури, будівництво,підтримка пріоритетних галузей харчової промисло-вості, сільського господарства на регіональному і вну-трішньорегіональному рівнях. Значна увага має бутиприділена створенню фондів реформування системимісцевих фінансів, забезпечення підвищення ефектив-ного бюджетного процесу на місцевому рівні, фінан-сової самостійності місцевих органів влади.

На сучасному етапі представляється необхід-ною системна реалізація наступних пріоритетних на-прямів реформування бюджетного регулювання:

– упорядкування бюджетного устрою в Україні;– формування і розвиток об’єктивних і прозорих

механізмів фінансової підтримки регіональних і місце-вих бюджетів;

– підвищення якості управління суспільнимифінансами на регіональному і місцевому рівнях;

– розширення бюджетних повноважень органівмісцевого самоврядування і законодавче розмежуван-ня між обласним бюджетом і бюджетами територіаль-них утворень повноважень щодо здійснення видатків;

– збільшення власних доходів місцевих бюджетів,розмежування на довготривалій основі між обласнимбюджетом і бюджетами територіальних утворень над-ходжень від ряду дохідних джерел бюджету області;

– забезпечення податково-бюджетної автономіїмісцевих органів влади;

– надання поточної та інвестиційної фінансової до-помоги місцевим органам влади, підтримка депресив-них територій;

– створення умов для проведення на місцевомурівні раціональної і відповідальної бюджетної політи-ки, а також розвитку й ефективного використання по-даткового потенціалу територіальних утворень;

– забезпечення транспарентності й об’єктивностіметодик і процедур визначення напрямів і розмірівпідтримки місцевих органів влади на основі: регуляр-ної і системної оцінки фінансового положення терито-ріальних утворень.

Реформування бюджетного регулювання в Українінеобхідно починати з проведення комплексної адміні-стративно-територіальної реформи. Реформа адміні-стративно-територіального устрою країни має бути спря-мована, в першу чергу, на створення базової одиниці –територіальної громади. В цьому питанні необхідно ви-користовувати досвід європейських країн. Без створенняефективної територіальної громади Україна не матимедієздатного місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальна реформа, в пер-шу чергу, пов’язана з процесами децентралізації, якавідбувається в країні. Ефективно функціонуюча сис-тема міжбюджетних відносин не може базуватися назагальній централізації фінансів, яка практикується в

Україні, а вимагає оптимізації інтересів держави, регі-онів і місцевого самоврядування.

Прийняття децентралізованої моделі виконанняадміністративних рішень в Україні дозволить здійснитиделегування більшої кількості повноважень місцевиморганам влади при обгрунтованому розмежуваннідохідних повноважень між рівнями бюджетів. Децент-ралізація дозволить забезпечити ефективність управ-ління за рахунок скорочення багатоетапного процесувиконання рішень і підвищення, тим самим, оператив-ності роботи органів державного управління. Підви-щення ролі органів місцевого самоврядування в про-цесі ухвалення рішень відносно вибору послуг, якінадаються на місцях, дозволить забезпечити найбільшадекватний їх набір.

Значна увага при розробці ефективного і обгрун-тованого механізму бюджетного регулювання має бутиприділена впровадженню обгрунтованих і комплекс-них заходів щодо розвитку програмно-цільового мето-ду планування на місцевому рівні. Створення ефектив-ного механізму програмно-цільового методу плануван-ня на місцевому рівні дозволить: забезпечити скоро-чення неефективних видатків, підвищити якісні пара-метри щодо надання бюджетних послуг населенню;створити ефективну і обгрунтовану систему контролюнад формуванням і виконання бюджетних програм;

Створення обгрунтованого механізму програм-но-цільового методу планування повинне передбача-ти подальше впровадження системи оцінки якості на-дання бюджетних послуг населенню, системи серед-ньострокового бюджетного планування, реєстру ви-даткових повноважень, моніторингу результативностіта аудиту ефективності на місцевому рівні. З метоювдосконалення бюджетного регулювання необхіднарозробка ефективної й обгрунтованої системи оцінкифінансового положення та якості управління фінанса-ми місцевих органів влади.

Створення фондів місцевого розвитку (для поліп-шення механізму здійснення облігаційних і кредитнихпозик місцевих органів влади), фондів фінансової таінвестиційної підтримки місцевих органів влади, сис-теми оцінки податкового потенціалу територій висту-пає основою щодо розвитку механізму бюджетногорегулювання і в сукупності трансформації системимісцевих фінансів.

Висновки. Таким чином, комплексний розвитоксистеми місцевих фінансів повинен передбачати опти-мізацію механізму бюджетного регулювання на підставірозвитку системи вертикального і горизонтальногобюджетного регулювання. Створення фондів фінансо-вої та інвестиційної підтримки місцевих органів влади єосновою щодо зниження перерозподілу суб’єктивнихцентралізованих міжбюджетних трансфертів, створюєекономічні стимули для органів місцевого самовряду-вання щодо розвитку їх фінансового потенціалу.



При цьому в умовах трансформації системимісцевих фінансів розвиток як вертикального, так ігоризонтального бюджетного регулювання безпо-середньо залежить від ефективності розробки моделібюджетного устрою країни, створення дієздатного ме-ханізму місцевих позик та міжбюджетних відносин,якісних показників впровадження програмно-цільово-го методу планування і системи оцінки управліннямісцевими фінансами. Подальші наукові досліджен-ня повинні бути спрямовані на розробку концепціївпровадження запропонованого автором механізмугоризонтального бюджетного регулювання в умовахбюджетно-налогової децентралізації в Україні.

Література1. Бондарук Т. Г. Щодо визначення місцевого

самоврядування / Т. Г. Бондарук // Економіст. – 2006.– № 6. – С. 44 – 46. 2. Кириленко О. П. Місцевібюджети України (історія, теорія, практика) / О. П. Ки-риленко. – К. : НІОС, 2000. – 384 с. 3. Луніна І. О.Формування місцевих бюджетів в контексті завданьадміністративно-територіальної реформи / І. О. Луні-на // Економіка України. – 2006. – № 1. – С. 23 – 31.4. Опарін В. М. Фінансова система України (теорети-ко-методологічні аспекти) : монографія / В. М. Опарін.– К.: КНЕУ, 2005. – 240 с. 5. Павлюк К. В. Бюджет ібюджетний процес в умовах транзитивної економікиУкраїни : монографія / К. В. Павлюк. – К. : НДФІ, 2006.– 584с. 6. Чугунов І. Я. Бюджетна система як інстру-мент регулювання економічного розвитку : авторефе-рат дисертації на здобуття наук. ступ. д-ра економ. наук:спец 08.04.01 „Фінанси, грошовий обіг і кредит” /І. Я. Чугунов. – Київ: НАН України. Ін-т екон. прогно-зування, 2003. – 37 с. 7. Фінанси : підручник /С. І. Юрій, В. М. Федосов, Л. М. Алексеєнко та ін.. –К. : Знання, 2008. – 611c. 8. Єфіменко Т. І. Динамікадоходів бюджету та валового внутрішнього продукту:методологія та методика порівняльного аналізу /Т. І. Єфіменко // Наукові праці НДФІ. – 2004. – № 1 –2 (24 – 25). – С. 11 – 21. 9. Огонь Ц. Г. Проблемипідвищення ефективності формування та використан-ня бюджетних коштів / Ц. Г. Огонь // Наукові праці НДФІ– 2005. – Вип. 4 (33) – С. 27 – 33. 10. Лисяк Л. В.Бюджетна політика у системі державного регулюван-ня соціально-економічного розвитку України : моно-графія / Л. В. Лисяк. – К. : НДФІ, 2009. – 600 с.

Виговська Н. Г. Местные финансы, как осно-ва развития системы горизонтального бюджетно-го регулирования

В статті розкрито сутність і роль, вади вертикаль-ного бюджетного регулювання в умовах трансформаціїсистеми місцевих фінансів, становлення фінансово са-

мостійних органів місцевого самоврядування. Розроб-лені і запропоновані комплексні напрями і етапи щодорозвитку механізму бюджетного регулювання. Запро-поновано впровадження горизонтального механізмубюджетного регулювання в Україні, на підставі ство-рення фондів фінансової та інвестиційної підтримкимісцевих органів влади, закріплення за ними власнихбюджетоформуючих дохідних джерел.

Ключові слова: місцеві фінанси, органи місце-вого самоврядування, фінансові ресурси, механізморганізації місцевих фінансів, місцеві бюджети.

Выговская Н. Г. Місцеві фінанси, як основарозвитку системи горизонтального бюджетногорегулювання.

В статье раскрыта сущность и роль, проблемыбюджетного регулирования в условиях трансформа-ции системы местных финансов, становления финан-сово самостоятельных органов местного самоуправ-ления. Разработаны и предложены комплексные на-правления и этапы по развитию механизма бюджетно-го регулирования. Предложено внедрение горизон-тального механизма бюджетного регулирования вУкраине, на основании образования фондов финан-совой и инвестиционной поддержки местных органоввласти, закрепления за ними собственных бюджето-формирующих доходных источников.

Ключевые слова: местные финансы, органыместного самоуправления, финансовые ресурсы, ме-ханизм организации местных финансов, местныебюджеты.

Vugovskaya N. G. Local Finances as Basis ofDevelopment of the System of the HorizontalBudgetary Adjusting

In the article essence and role, problems of thebudgetary adjusting, is exposed in the conditions oftransformation of the system of local finances, becomingfinancially of independent authorities of local self-government. Developed and offered complex directionsand stages on development of mechanism of the budgetaryadjusting. Introduction of horizontal mechanism of thebudgetary adjusting is offered in Ukraine, on the basis offormation of financial and investment backing of localauthorities funds, fixings after them own budgetary ofprofitable sources, that will provide development of thesystem of local finances in an aggregate.

Key words: local finances, organs of local self-government, financial resources, mechanism oforganization of local finances, local budgets.




Постановка задачи. Нормативные документы,используемые в практике управления различными ас-пектами финансовой деятельности предприятий Укра-ины, рекомендуют определенные нормативные значе-ния отдельных финансовых коэффициентов без их со-отношения с размерами предприятий и видами их эко-номической деятельности. В ряде случаев рекоменду-ется в качестве нормативного использование средне-отраслевого значения. Однако, как в одном, так и вовтором случае, отсутствуют какие-либо общеприня-тые или рекомендованные исследования, позволяю-щие опереться не на общие, а на специфические по-казатели, с учетом отрасли производства, вида эко-номической деятельности, размера предприятия и дру-гих факторов, тем или иным образом идентифициру-ющих данное предприятие и являющихся существен-ными для использования нормативного значения тогоили иного финансового коэффициента. Поэтому акту-альным является анализ фактических статистическихданных с целью установления дифференциации усред-ненных показателей по ряду существенных факторов,а также обоснование нормативных значений различ-ных финансовых коэффициентов.

Анализ публикаций. Ряд исследователей обра-щали внимание на данную проблемы и предпринима-ли отдельные шаги для ее локального решения.

Так, Н. Б. Пастухова провела анализ основныхфинансовых коэффициентов по статистическим дан-ным экономики России за 2006 – 2007 гг. и сделалавыводы о существенной отраслевой дифференциациифинансовых коэффициентов [9].

У. К. Кейсерухская [7] провела нормированиефинансовых коэффициентов для группы предприятийиз двух отраслей экономики. Она с помощью мето-дологии кластерного анализа разделила все предпри-ятия на три кластера: финансово-стабильные, финан-сово-неустойчивые и склонные к банкротству, послечего в качестве норм приняла значения показателейдля лучших предприятий.

Т. А. Цыркунова [11] исследовала действующиев Российской Федерации нормативные документы и

инструкции, определяющие нормативные или эталон-ные значения финансовых коэффициентов и пришла квыводу, что существенной проблемой при сопостав-лении фактических показателей с нормативнымиявляется игнорирование вида деятельности, масшта-ба организации, этапа жизненного цикла и целый ряддругих условий функционирования конкретногосубъекта хозяйствования.

Р. В. Имануилов [6] указывает на несостоятель-ность тех нормативных и эталонных значений финан-совых коэффициентов, которые установлены в инст-руктивных, законодательных и нормативных докумен-тах, действующих в Российской Федерации. Основ-ной недостаток действующих нормативов в том, чтоони рекомендуются всем субъектам хозяйствованиявне зависимости от их специфических условий дея-тельности.

В работе [8] отмечается тот факт, что в практикефинансово-аналитической работы на современныхпредприятиях находят используются методики, не при-способленные к отечественным условиям функцио-нирования. Это касается как методических подходов,так и нормативных значений используемых показа-телей.

Н. В. Васина в своей работе [2] отмечает, что нор-мирование показателей финансово-экономической де-ятельности предприятий имеет большое значение впрактике управления, однако данная проблема до на-стоящего времени не решена. Применяемые на прак-тике нормативы либо заимствованы из иностранныхисточников, а потому имею только теоретическиезначение, либо являются слишком обобщенными, апотому не учитывают особенности функционированияпредприятий в условиях той или иной внешней и вну-тренней среды. В указанной работе автором предпри-нята попытка нормирования отдельных показателей,характеризующих параметры финансово-экономичес-кой деятельности малых предприятий.

Сравнение состояния вопроса с его решением вразличных странах мира показывает, что в мировойпрактике существуют специальные организации, за-

АНАЛИЗ ДИФФЕРЕНЦИАЦИИ УСРЕДНЕННЫХ ЗНАЧЕНИЙФИНАНСОВЫХ КОЭФФИЦИЕНТОВ ПО ВИДАМ

ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

УДК 336.012.23:338.22В. П. Полуянов,

доктор экономических наукЮ. В. Иванов,

аспирант, г. Донецк

В. П. Полуянов, Ю. В. Иванов


нимающиеся обобщением, расчетом средних значе-ний и анализом финансовых коэффициентов в разре-зе предприятий различных отраслей экономики, про-мышленности, сфер и направлений деятельности. ТакЛ. А. Бернстайн [1, с. 80 – 82] называет такие источ-ники информации, содержащие показатели деятель-ности и финансовые коэффициенты: Dun & Bradstreet,Inc., Business Economics Division, N. Y.; изданияMoody’s Manuals (публикуются Moody’s InvestorService New York, N. Y.); Nelson’s Directory ofInvestment Research, Port Chester, N. Y., W. R. Nelson& Co./Nelson Publications и Robert Morris AssociatesAnnual Statement Studies; Standart & Poor’s Corporationи др.

Целью работы является установление наличияразличий в средних уровнях финансовых коэффици-ентов предприятий различных видов экономическойдеятельности и предложение подходов к установле-нию их нормативных значений.

Изложение основного материала. Следует от-метить, что в экономике Украины в национальномпроизводстве функционируют как предприятия раз-личных размеров и организационно-правовых форм,так и отдельные физические лица-предприниматели,вносящие определенный вклад в конечные результа-ты функционирования экономики. Общая характе-ристика структуры полученных результатов приведе-на в табл. 1. В таблице приведены отрасли, имеющие

Таблица 1Основные показатели деятельности субъектов хозяйствования

(приведено на основании [5, с. 32 – 33; 4, с. 32 – 33])

Год Численность заня-тых работников

из них численность нанятых работников

Объем реализованной продукции (работ, услуг)

тыс. чел. в % к итогу тыс. чел. в % к

итогу млн грн в % к итогу

Всего 2005 12817,1 100,0 10783,0 100,0 1609472,7 100,0 2006 12777,9 100,0 10669,5 100,0 2020293,0 100,0 2007 12926,5 100,0 10605,4 100,0 2571498,1 100,0 2008 13040,0 100,0 10475,7 100,0 3223998,3 100,0 2009 12573,8 100,0 9787,5 100,0 2941754,3 100,0 2010 10772,7 100,0 8845,8 100,0 3596646,4 100,0 в том числе:

промышленность 2005 4117,7 32,1 4022,5 37,3 517691,6 32,2

2006 4096,6 32,1 3986,4 37,4 617264,7 30,6 2007 3972,4 30,7 3838,3 36,2 786882,9 30,6 2008 3847,7 29,5 3691,0 35,2 1007573,8 31,3 2009 3523,2 28,0 3347,1 34,1 889003,0 30,2 2010 3271,7 30,4 3160,4 35,7 1173840,6 32,6

торговля, ремонт автомобилей, бытовых изделий

и предметов личного потребления 2005 3574,9 27,9 2141,2 19,9 719699,0 44,7 2006 3643,4 28,5 2218,6 20,8 962040,2 47,6 2007 3848,4 29,8 2310,2 21,8 1210468,6 47,1 2008 4037,8 31,0 2396,4 22,9 1482066,8 46,0 2009 4071,2 32,3 2325,7 23,7 1320559,0 44,9 2010 3029,3 28,1 1869,3 21,1 1557862,7 43,3



наиболее высокий удельный вес по показателю пообъема реализованной продукции.

Данные, приведенные в табл. 1, указывают на то,что за исследуемый период в целом по экономике на-блюдается снижение численности занятых и наемныхработников, но при этом растет объем реализованнойпродукции (работ и услуг) в стоимостном выражении.

На долю промышленности в 2010 году приходи-лось 30,4% всех занятых в экономике работников,35,7% наемных работников и 32,6% объема реализо-ванной продукции. Из всех субъектов хозяйствова-ния в численном отношении предприятия различныхорганизационно-правовых форм занимают в количес-твенном отношении незначительную часть, но на ихдолю приходится подавляющий объем реализованнойпродукции, что демонстрируется в табл. 2.

В целом по экономике в 2010 году из всехсубъектов хозяйствования 84% – это физические лица-предприниматели, однако предпринимательство обес-печивало занятость 26,1% наемных работников и им

принадлежит 6,4% реализованной продукции. В про-мышленности эти показатели существенно выше впользу предприятий: на их долю приходится 30,6% извсех субъектов хозяйствования, но на них работали93,9% наемных работников и им принадлежит 98,8%реализованной продукции.

По виду экономической деятельности „торговля,ремонт автомобилей, бытовых изделий и предметовличного потребления” в 2010 г. 92,1% всех субъек-тов хозяйствования, занятых в отрасли, представля-ли физические лица-предприниматели, на них работа-ло 58,7% работников это вида деятельности, что обес-печило реализацию 9,6% всей продукции данноговида деятельности.

Указанные данные говорят о том, что следует:– при разработке нормативных значений финан-

совых коэффициентов ориентироваться на различныесубъекты хозяйствования (предприятия и физическиелица-предприниматели);

– используемые статистические данные для рас-

Таблица 2Показатели предприятий и физических лиц – предпринимателей в общих показателях

(построено на основании [5, с. 38 – 39; 4, с. 38 – 39]), проц.

Предприятия Физические лица

по коли-честву объек-тов

по коли-честву занятых

работников

по объему реализо-ванной

продукции (работ, услуг)

по коли-честву объек-тов

по коли-честву занятых

работников

по объему реализо-ванной

продукции (работ, услуг)

Всего 2005 16,8 74,4 94,2 83,2 25,6 5,8 2006 16,7 73,4 94,1 83,3 26,6 5,9 2007 15,8 71,5 94,0 84,2 28,5 6,0 2008 13,8 69,4 93,6 86,2 30,6 6,4 2009 13,1 66,4 93,3 86,9 33,6 6,7 2010 16,0 73,9 93,6 84,0 26,1 6,4

в том числе промышленность 2005 38,4 95,2 98,8 61,6 4,8 1,2 2006 35,0 94,3 98,7 65,0 5,7 1,3 2007 30,6 93,1 98,5 69,4 6,9 1,5 2008 25,7 91,9 98,2 74,3 8,1 1,8 2009 23,9 90,7 98,2 76,1 9,3 1,8 2010 30,6 93,9 98,8 69,4 6,1 1,2 торговля, ремонт автомобилей, бытовых изделий и предметов личного по-

требления 2005 8,0 32,0 90,2 92,0 68,0 9,8 2006 8,3 33,7 90,9 91,7 66,3 9,1 2007 7,9 34,3 91,1 92,1 65,7 8,9 2008 6,7 33,9 90,9 93,3 66,1 9,1 2009 6,5 31,1 90,1 93,5 68,9 9,9 2010 7,9 41,3 90,4 92,1 58,7 9,6



чета средних и нормативных значений коэффициен-тов дифференцировать по объектам хозяйствования.

Существующая общедоступная статистическаяотчетность не позволяет получить данные, необходимыедля расчета финансовых коэффициентов непосредствен-но, однако они вполне могут быть скомпилированы поданным, имеющимся в открытой печати. На основании[5, с. 72 – 89] построены условные сводные балансыпредприятий по предприятиям в экономике в целоми различным видам экономической деятельности за2010 год. Соответствующий им объем реализованнойпродукции приведен в табл. 3. На основании этих дан-ных рассчитаны усредненные значения финансовыхкоэффициентов по видам экономической деятельностии в целом по предприятиям в экономике.

Поставим задачу: провести оценку степени раз-личия средних значений финансовых коэффициентовв целом по экономике со средними значениями покаждому виду экономической деятельности. Решениеэтой задачи позволит сделать несколько выводов:

– установить, насколько существенны со статис-тической точки зрения различия по значениям финан-совых коэффициентов в различных видах экономи-ческой деятельности. Если будут обнаружены класте-ры, различия между которыми не является существен-ным с данной точки зрения, то это будет означать тот

факт, что принятая классификация видов экономичес-кой деятельности не отражает реальное состояние делв экономике;

– существенные различия будут означать то, чтомежду условиями деятельности предприятий по раз-личным видам экономической деятельности существен-ным образом различаются, а, следовательно, существу-ет ряд факторов, обуславливающих эти различия. Наследующем этапе необходимо выявить эти факторы;

– наконец, максимальные различия от среднихзначения будет означать то, что данный вид деятельно-сти находится в некоторых особенных условиях с точкизрения положительного или отрицательного влиянияна динамику развития предприятий. Последующийанализ должен быть направлен на выявление этихусловий.

Указанная задача может быть решена методамимногомерного анализа, в частности, методами мно-гомерной оценки расстояний. Сущность решения та-кой задачи состоит в сравнении фактических значе-ний показателей с их нормативными значениями, тоесть в определении фактического многомерного рас-стояния от некоторых базовых или нормативных зна-чений.

Подобный алгоритм был использован при раз-работке методики оценки инвестиционной привлека-

Таблица 3Объем реализованной продукции предприятиями в динамике по видам экономической деятельности, млн грн

(построено на основании [5, c. 174 – 175])

2008 2009 2010 Всего 3014742,4 2740778,5 3360091,5 Сельское хозяйство, охота, лесное хозяйство 61667,6 78295,8 92690,2 Промышленность 989158,5 872777,1 1159392,3 Строительство 125968,3 82370,9 88033,7 Торговля, ремонт автомобилей, бытовых изде-лий и предметов личного потребления 1346954,6 1189360,1 1408514,5 Деятельность отелей и ресторанов 10005,3 10103,3 11613,4 Деятельность транспорта и связи 163587,5 173508,4 186563,1 Финансовая деятельность 123834,6 111415,7 163594,1 Операции с недвижимым имуществом, аренда, инжиниринг и предоставление услуг предпри-нимателям 171294,6 200129,6 226230,3 Образование 1513,9 1569,3 1507,5 Охрана здоровья и предоставление социальной помощи 4925,9 5587,0 6547,1 Предоставление коммунальных и индивидуаль-ных услуг, деятельность в сфере культуры и спорта 15316,7 15080,8 14940,2



тельности предприятия, которая была предложена вработе [4]. Указанная методика предполагает расчетинтегрального показателя инвестиционной привлека-тельности по следующему алгоритму:

Если необходимо ранжировать М предприятий поинвестиционной привлекательности, которая оценива-ется n факторами, то изначально формируется матри-ца исходных данных:

,

x...x...xx..................x...x...xx..................x...x...xxx...x...xx

X

MNMjMM

iNijii

Nj

Nj

21

21

222221

111211

=

(1)где M – количество анализируемых предприятий;N – число факторов;

ijx – значение фактора j для предприятия i.Из матрицы М формируется матрица Z , каждый

элемент которой рассчитывается следующим образом:

−+

−

−

−=

jj

jijij xx

xxZ

(2)где zij – нормированное значение фактора j для

предприятия i;

−ijx – минимальное значение фактора j;

+ijx – максимальное значение фактора j;

Ранжирование предприятий осуществляется пу-тем упорядочения элементов совокупности по рассто-янию от некоторой нормативной точки n-мерного про-странства. По каждому фактору нормативное значе-ние определяется как максимальное (для факторов,увеличение которых увеличивает инвестиционнуюпривлекательность предприятия), минимальное (дляфакторов, увеличение которых приводит к уменьше-нию инвестиционной привлекательности предприятий)или нормативное (для отдельных финансовых коэф-фициентов).

Между эталонной точкой и каждой отдельнойточкой рассчитывается расстояние в n-мерном про-странстве:

MiZZrN

jjiji ,1,)(

1

200 =−= ∑

= (3)Показник инвестиционной привлекательности:

{ }0

0

max1

i

ii r

rd −=(4)

Чем ближе к единице данный показатель, темболее привлекательным в инвестиционном отношенииявляется предприятие.

Применительно к решению задачи оценки степе-ни различия средних значений финансовых коэффи-циентов в целом по экономике со средними значени-ями по каждому виду экономической деятельности вкачестве нормированных значений использованы сред-ние значения по экономике, количество предприятийсоответствует количеству видов экономической дея-тельности, а количество факторов – количеству пока-зателей, с помощью которых оценивается финансо-вое состояние предприятия. При этом, чем ближе зна-чения интегрального показателя к единице, тем ближефинансовое состояние предприятий того или иноговида экономической деятельности к средним значе-ниям по экономике и наоборот. Показатель инвести-ционной привлекательности в данном случае служитмерой близости к средним значениям.

В табл. 4 приведена нормированная матрица по-казателей финансовой устойчивости по экономике, ав табл. 5 – результаты расчета меры близости к сред-ним значениям. В табл. 4 – 5 в качестве К1 – К14приняты обозначения, соответствующие следующимфинансовым коэффициентам:

К1 – Коэффициент оборачиваемости активов.К2 – Коэффициент оборачиваемости оборотных

активов.К3 – Коэффициент оборачиваемости запасов.К4 – Коэффициент оборачиваемости собствен-

ного капитала.К5 – Коэффициент оборачиваемости дебитор-

ской задолженности.К6 – Коэффициент оборачиваемости кредитор-

ской задолженности.К7 – Коэффициент загруженности активов.К8 – Коэффициент загруженности активов в обо-

роте.К9 – Коэффициент загруженности собственного

капитала.К10 – Период оборота активов.К11 – Период оборота дебиторской задолжен-

ности.К12 – Период оборота запасов.К13 – Период оборота кредиторской задолжен-

ности.К14 – Финансовый цикл.Для видов экономической деятельности приняты

следующие обозначения:А – Всего. 1 – Сельское хозяйство, охота, лесное

хозяйство. 2 – Промышленность. 3 – Строительство.4 – Торговля, ремонт автомобилей, бытовых изделий



Таблица 4Нормированная матрица показателей финансовой устойчивости по видам экономической деятельности

Таблица 5Результаты расчета многомерных расстояний от средних значений коэффициентов

финансовой активности по видам экономической деятельности до средних по экономикезначений коэффициентов финансовой активности предприятий

Вид экономической деятельности Наименование коэффициента

А 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

К1 0,441 0,235 0,531 0,233 1,000 0,179 0,245 0,251 0,000 0,354 0,297 0,120

К2 0,398 0,113 0,543 0,119 0,591 0,475 0,713 0,024 0,000 0,997 1,000 0,532

К3 0,193 0,000 0,207 0,106 0,225 0,350 0,421 0,108 0,069 1,000 0,618 0,815

К4 0,118 0,035 0,136 0,157 1,000 0,030 0,032 0,039 0,000 0,029 0,053 0,022

К5 0,275 0,174 0,347 0,101 0,362 0,424 0,535 0,111 0,000 0,809 1,000 0,362

К6 0,412 0,370 0,510 0,106 0,511 0,418 0,614 0,465 0,000 1,000 0,739 0,207

К7 0,166 0,339 0,122 0,340 0,000 0,419 0,326 0,319 1,000 0,223 0,271 0,536

К8 0,278 0,667 0,177 0,653 0,150 0,220 0,093 0,911 1,000 0,001 0,000 0,183

К9 0,200 0,477 0,175 0,152 0,000 0,521 0,502 0,448 1,000 0,524 0,374 0,597

К10 0,166 0,339 0,122 0,340 0,000 0,419 0,326 0,319 1,000 0,223 0,271 0,536

К11 0,324 0,463 0,255 0,618 0,243 0,198 0,137 0,592 1,000 0,041 0,000 0,243

К12 0,212 1,000 0,197 0,350 0,181 0,107 0,081 0,345 0,463 0,000 0,038 0,014

К13 0,263 0,299 0,194 0,678 0,193 0,258 0,136 0,223 1,000 0,000 0,081 0,490

К14 0,308 0,669 0,244 0,664 0,233 0,220 0,130 0,438 1,000 0,000 0,037 0,312

Виды экономической деятельности Обозначение 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

К1 0,043 0,008 0,043 0,312 0,069 0,039 0,036 0,195 0,008 0,021 0,104 К2 0,082 0,021 0,078 0,037 0,006 0,099 0,140 0,159 0,359 0,362 0,018 К3 0,037 0,000 0,007 0,001 0,025 0,052 0,007 0,015 0,651 0,181 0,387 К4 0,007 0,000 0,002 0,778 0,008 0,007 0,006 0,014 0,008 0,004 0,009 К5 0,010 0,005 0,030 0,008 0,022 0,068 0,027 0,076 0,285 0,526 0,007 К6 0,002 0,010 0,094 0,010 0,000 0,041 0,003 0,170 0,345 0,106 0,042 К7 0,030 0,002 0,030 0,028 0,064 0,026 0,023 0,696 0,003 0,011 0,137 К8 0,152 0,010 0,141 0,016 0,003 0,034 0,401 0,522 0,077 0,077 0,009 К9 0,077 0,001 0,002 0,040 0,103 0,091 0,062 0,640 0,105 0,030 0,158 К10 0,030 0,002 0,030 0,028 0,064 0,026 0,023 0,696 0,003 0,011 0,137 К11 0,019 0,005 0,086 0,007 0,016 0,035 0,072 0,457 0,080 0,105 0,007 К12 0,621 0,000 0,019 0,001 0,011 0,017 0,018 0,063 0,045 0,030 0,039 К13 0,001 0,005 0,172 0,005 0,000 0,016 0,002 0,543 0,069 0,033 0,051 К14 0,130 0,004 0,127 0,006 0,008 0,032 0,017 0,479 0,095 0,073 0,000 Расстояние 1,114 0,270 0,929 1,129 0,631 0,763 0,915 2,173 1,461 1,253 1,051 Оценка близости 0,49 0,88 0,57 0,48 0,71 0,65 0,58 0,00 0,33 0,42 0,52 Ранг 5 11 7 4 10 9 8 1 2 3 6



и предметов личного потребления. 5 – Деятельностьотелей и ресторанов. 6 – Деятельность транспорта исвязи. 7 – Финансовая деятельность. 8 – Операции снедвижимым имуществом, аренда, инжиниринг и пре-доставление услуг предпринимателям. 9 – Образова-ние. 10 – Охрана здоровья и предоставление социаль-ной помощи. 11 – Предоставление коммунальных ииндивидуальных услуг, деятельность в сфере культу-ры и спорта.

Выполненные расчеты позволили получить сле-дующие результаты.

Практически совпадают со средними финансо-выми показателями функционирования предприятийв экономике финансовые показателей тех предприя-тий, которые занимаются в сфере проведения опера-ций с недвижимым имуществом, аренда, инжиниринги предоставление услуг предпринимателям (8). Наи-более близки к средним условия по (9) – образование.

Наиболее отдалены от средних условия по пред-приятиям (2) – промышленность и (5) – деятельностьотелей и ресторанов. Наконец, практически совпада-ют условия для предприятий: (1) „сельское хозяйство,

охота, лесное хозяйство” и (4) „торговля, ремонтавтомобилей, бытовых изделий и предметов личногопотребления”, а также (3) „строительство” и (7) „фи-нансовая деятельность”. Эти кластеры без ущерба дляпрактической деятельности можно объединить.

Результаты расчета многомерных расстояний откоэффициентов финансовой устойчивости по видамэкономической деятельности до значений коэффици-ентов финансовой устойчивости предприятий соответ-ственно по средним значениям, на начало года и наконец года приведены в табл. 6 – 8. В качестве К21 –К35 обозначены следующие коэффициенты:

К21 – Коэффициент автономии (концентрациисобственного капитала).

К22 – Коэффициент финансовой зависимости.К23 – Маневренность рабочего капитала.К24 – Коэффициент маневренности рабочего ка-

питала.К25 – Коэффициент финансовой устойчивости.К26 – Коэффициент соотношения привлеченно-

го и собственного капитала.К27 – Коэффициент устойчивости финансирования.

Таблица 6Результаты расчета многомерных расстояний коэффициентов финансовой устойчивости

по видам экономической деятельности до значений коэффициентов финансовой устойчивости предприятий(по средним значениям)


К21 0,068 0,000 0,070 0,166 0,045 0,104 0,060 0,030 0,352 0,037 0,031 К22 0,010 0,000 0,081 0,697 0,008 0,014 0,009 0,006 0,027 0,007 0,006 К23 0,003 0,023 0,008 0,383 0,023 0,267 0,026 0,000 0,010 0,145 0,046 К24 0,071 0,006 0,003 0,006 0,025 0,030 0,402 0,013 0,021 0,051 0,134 К25 0,041 0,000 0,015 0,030 0,023 0,091 0,044 0,017 0,682 0,032 0,021 К26 0,009 0,000 0,065 0,707 0,007 0,014 0,010 0,006 0,025 0,008 0,007 К27 0,058 0,000 0,013 0,317 0,127 0,143 0,092 0,086 0,191 0,135 0,064 К28 0,057 0,000 0,041 0,189 0,036 0,114 0,072 0,032 0,319 0,069 0,046 К29 0,000 0,005 0,103 0,271 0,002 0,051 0,170 0,005 0,229 0,017 0,039 К30 0,036 0,002 0,198 0,252 0,000 0,033 0,026 0,001 0,248 0,000 0,006 К31 0,048 0,001 0,013 0,002 0,122 0,090 0,102 0,041 0,005 0,403 0,463 К32 0,019 0,003 0,019 0,126 0,415 0,159 0,057 0,182 0,092 0,376 0,102 К33 0,019 0,003 0,019 0,126 0,415 0,159 0,057 0,182 0,092 0,376 0,102 К34 0,677 0,010 0,016 0,031 0,013 0,018 0,057 0,011 0,015 0,003 0,005 К35 0,001 0,001 0,000 0,003 0,001 0,002 0,118 0,000 0,005 0,018 0,430 Расстояние 1,057 0,229 0,813 1,819 1,124 1,135 1,142 0,783 1,521 1,296 1,225 Оценка близости 0,419 0,874 0,553 0,000 0,382 0,376 0,372 0,570 0,164 0,288 0,326 Ранг 8 11 9 1 7 6 5 10 2 3 4




по видам экономической деятельности до значений коэффициентов финансовой устойчивости предприятий(на начало года)

К28 – Коэффициент концентрации привлеченно-го капитала.

К29 – Коэффициент структуры финансированиянеоборотных активов.

К30 – Коэффициент долгосрочного привлечениязаемных денежных средств.

К31 – Коэффициент обеспеченности собственны-ми оборотными средствами.

К32 – Коэффициент долгосрочных обязательств.К33 – Коэффициент текущих обязательств.К34 – Коэффициент страхования бизнеса.К35 – Коэффициент обеспечения запасов рабо-

чим капиталом.Из полученных данных следует:– минимальная оценка отклонений условий

функционирования предприятий наблюдается по (4)„торговля, ремонт автомобилей, бытовых изделий ипредметов личного потребления” (для средних зна-чений, минимальных значений и максимальных зна-чений);

– максимальная оценка отклонений условий

функционирования предприятий наблюдается по 2„промышленность” (для средних значений, минималь-ных значений и максимальных значений);

– для видов экономической деятельности (5)„деятельность отелей и ресторанов”, (6) „деятельностьтранспорта и связи” и (7) „финансовая деятельность”(для средних значений и значений на конец года) воз-можно объединение кластеров в один.

Выводы и предложения. Выполненные расче-ты наглядно демонстрируют наличие существенныхразличий в средних значениях финансовых коэффи-циентов для предприятий различных видов экономи-ческой деятельности. Это указывает на необходимостьуточнения нормативных значений показателей, исполь-зуемых в практической деятельности предприятий,дифференцировав их по видам экономической деятель-ности, размерам предприятий, отраслям и другим фак-торам. На следующих этапах необходимо установитьналичие подобных различий между средними пока-зателями отраслей по каждому виду экономическойдеятельности, а также нормировать значения путем





установления их средних по группам успешных и от-стающих предприятий с удобной для практическогоиспользования градацией.

Литература1. Бернстайн Л. А. Анализ финансовой отчет-

ности: теория, практика и интерпретация / Л. А. Берн-стайн. ; пер. с англ. научн. ред. перевода чл.-корр.РАН И. И. Елисеева; гл. ред. серии проф. Я. В. Соко-лов. – Финансы и статистика, 2003. – 624 с. 2. Васи-на Н. В. Нормирование показателей деятельностисубъектов предпринимательства / Н. В. Васина //Наука о человеке: гуманитарные исследования. –2009. – № 3. – С. 66 – 72. 3. Діяльність суб’єктівгосподарювання: статистичний збірник за 2008 рік /За ред. І. М. Жук. – К. : Держаналітінформ, 2009. –313 с. 4. Діяльність суб’єктів господарювання: ста-тистичний збірник за 2009 рік / за ред. І. М. Жук. –К. : Держаналітінформ, 2010. – 424 с. 5. Діяльністьсуб’єктів господарювання: статистичний збірник за2010 рік / за ред. І. М. Жук. – К. : Держаналітінформ,

2011. – 431 с. 6. Имангулов В. Р. Система показате-лей финансовой устойчивости организации и анализдействующих методик их определения [Електронныйресурс] / В. Р. Имангулов // Аудит и финансовыйанализ. – 2010. – № 5. – Режим доступа : http://www.auditfin.com/fin/2010/5/03_04/03_04%20.pdf7. Кейсерухская У. К. Использование методологиикластерного анализа для нормирования финансовыхкоэффициентов [Электронный ресурс] / У. К. Кейсе-рухская. – Режим доступа : http://www.sworld.com.ua/konfer25/427.htm 8. Ковтуненко К. В. Методика ба-гаторівневої агрегованої оцінки фінансового станупідприємств як інструмент стратегічного управління вумовах невизначеності / К. В. Ковтуненко, О. В. Ста-ніславик // Праці Одеського політехнічного універси-тету. Збірник наукових праць. – 2009. – № 2. – С. 285– 288. 9. Пастухова Н. Б. Характеристика показате-лей финансовой устойчивости организаций реаль-ного сектора экономики [Электронный ресурс] /Н. Б. Пастухова // Аудит и финансовый анализ. – 2009.– № 6. – Режим доступа : http://www.auditfin.com/fin/


по видам экономической деятельности до значений коэффициентов финансовой устойчивости предприятий(на конец года)




http://www.auditfin.com/fin/2010/5/03_04/03_04%20.pdf

http://www.sworld.com.ua/

http://www.auditfin.com/fin/


2009/6/Pastuhova/Pastuhova%20.pdf 10. СталінськаО. В. Оцінка та аналіз інвестиційної привабливості під-приємств у промислово-розвиненому регіоні: авторе-ферат дисертації на здобуття наукового ступеня кан-дидата економічних наук: спеціальність 08.06.02 –Підприємництво, менеджмент та маркетинг / О. В. Ста-лінська. – Донецьк : 2002. – 19 с. 11. Цыркунова Т. А.Оценка ликвидности и платежеспособности сельско-хозяйственных организаций: методический инструмен-тарий и статистический обзор / Т. А. Цыркунова,Н. Ф. Демина // Вестник Красноярского государствен-ного аграрного университета. – 2012. – № 4. – С. 29. – 37.

Полуянов В. П., Іванов Ю. В. Аналіз дифе-ренціації усереднених значень фінансових ко-ефіцієнтів за видами економічної діяльності

На підставі статистичних даних розраховано усе-реднені значення фінансових коефіцієнтів за видамиекономічної діяльності. Здійснено багатовимірне по-рівняння кожного виду економічної діяльності по су-купності всіх коефіцієнтів з середніми по економіцізначеннями. Проведено ранжирування отриманих ба-гатовимірних відстаней і зроблений висновок проумови функціонування підприємств залежно від видуекономічної діяльності. Обґрунтований висновок щодометодологічних напрямів удосконалення фінансовогоаналізу.

Ключові слова: управління підприємствами,фінансовий аналіз, фінансові коефіцієнти, нормованізначення.

Полуянов В. П., Иванов Ю. В. Анализ диф-ференциации усредненных значений финансовых

коэффициентов по видам экономической дея-тельности

На основании статистических данных рассчита-ны усредненные значения финансовых коэффициен-тов по видам экономической деятельности. Осуще-ствлено многомерное сравнение каждого вида эко-номической деятельности по совокупности всех ко-эффициентов со средними по экономике значениями.Проведено ранжирование полученных многомерныхрасстояний и сделан вывод об условиях функциони-рования предприятий в зависимости от вида экономи-ческой деятельности. Обоснован вывод о методоло-гических направления совершенствования финансо-вого анализа.

Ключевые слова: управление предприятиями,финансовый анализ, финансовые коэффициенты, нор-мированные значения.

Poluyanov V. P., Ivanov Yu. V. Analysis ofDifferentiation of Mean Values of FinancialCoefficients on the Types of Economic Activity

On the basis of statistical information the meanvalues of financial coefficients are expected on the typesof economic activity. Multidimensional comparison ofevery type of economic activity is carried out on theaggregate of all coefficients with mean on an economyvalues. Ranging of the got multidimensional distances isconducted and a conclusion is done about operating ofenterprises conditions depending on the type of economicactivity. A conclusion is grounded about methodologicaldirections of perfection of financial analysis.

Key words: management, financial analysis, financialcoefficients, rationed values, enterprises.




А. І. Землянкін, Т. Г. Савченко

Постановка проблеми. Пошук напрямів під-вищення ефективності функціонування виробничо-господарського комплексу регіону пов’язаний першза все з ефективністю інвестиційної діяльності і вико-ристанням інвестиційного потенціалу регіону. Інтен-сивність та результативність інвестиційної діяльностівпливає на інноваційний та економічний розвиток ре-гіону. У зв’язку з цим, значну актуальність набуваютьпитання дослідження тенденцій, що формуються вінвестиційній сфері регіону.

Аналіз останніх досліджень. Проблема інвес-тиційної діяльності посідає значне місце у науковихроботах інститутів НАН України та вищих навчальнихзакладів. На сучасному етапі розглядаються пробле-ми інвестиційної привабливості регіонів для залучен-ня іноземних інвестицій [1; 2; 3]. Важлива роль відво-диться інвестиціям у реалізації стратегії соціально-еко-номічного розвитку регіону [4], реструктуризації еко-номіки [5; 6] та інноваційному розвитку [7; 8].

Незважаючи на беззаперечну важливість наяв-них наукових досліджень і розробок, питання інвести-ційної діяльності у регіонах потребують подальшогодослідження.

Мета статті. Метою статті є дослідження тен-денцій та ефективності інвестиційної діяльності у Лу-ганській області.

Виклад основного матеріалу. Дослідженняінвестиційної діяльності вказує на її складність, щовизначається економічною сутністю цього процесу.Інвестиційну діяльність розглядають у взаємозв’язкуз економічною сутністю категорії „інвестиції”. Най-більш повно за складом поняття „інвестиції” викладе-но у Законі України „Про інвестиційну діяльність”, уякому до їх складу відносять усі види економічнихресурсів, а також ноу-хау, права користування зем-лею, водою та інші майнові права та цінності.

За визначенням учених сутність економічної ка-тегорії „інвестиції” полягає в тому, що вони представ-ляють собою систему економічних ресурсів, пов’яза-них з рухом авансованої вартості. З огляду на вище-викладене, „інвестиції” – це економічна категорія, якавідображає використання ресурсів у якості авансова-ної вартості з метою отримання доходу і забезпеченнястійкого розвитку на інноваційній основі. З урахуван-

ням такого підходу до сутності інвестицій, інвестицій-ну діяльність можна розглядати як процес вкладання івикористання інвестиційних ресурсів з отриманнямрезультату.

Всі види господарчої діяльності пов’язані з ви-тратами капіталу у вигляді фінансових, матеріальних,інтелектуальних ресурсів, які функціонують у вироб-ництві, забезпечуючи приріст вартості. Основна ви-мога економіки – це ефективне функціонування всіхсуб’єктів господарювання у регіоні, що логічно ви-значає об’єктивну ціль інвестиційної діяльності: забез-печення зростання валового регіонального продукту.При цьому його зростання повинно відбуватися такимчином, щоб кожна додаткова одиниця вкладень за-безпечувала більший приріст, ніж витрати.

В Україні обсяг інвестицій в основний капітал у2008 р. дорівнював 233081 млн грн, у 2009 р. – 151777млн грн, тобто відбулось зменшення обсягів інвестиційна 34,9%. У 2010 р. обсяг інвестування склав 150667млн грн, а в порівнянні з 2009 р. відбулось зменшен-ня на 7,3% [12; 15]. Валовий регіональний продукт поУкраїні у 2008 р. складав 948056 млн грн, у 2009 р. –913345 млн грн, у 2010 р. – 1082569 млн грн.Коефіцієнт ефективності використання інвестицій у2008 році дорівнював 0,25; у 2009 р. – 0,17; у 2010 р.– 0,14. Таким чином можна простежити, що відбу-лось зниження ефективності використання інвестиційу 2009 р. на 32% у порівнянні з попереднім, у 2010 р.– на 17,6% у порівнянні з 2009 р.

Умови економічного розвитку та інвестиційноїдіяльності у регіонах різні. Так, наприклад, у 2009 р.найбільшу вагу в інвестиції в основний капітал поУкраїні складали Дніпропетровська область (8,7%),Донецька (8,6%), Київська (6,6%), Одеська (6,6%),Харківська (5,5%), Полтавська (5,1%). У 2010 р.відбулось зменшення питомої ваги цих областей в за-гальному обсязі інвестицій по Україні: Дніпропетровсь-кої області на 0,4%, Донецької на 1,24%, Одеської на0,8%, Харківської на 0,7%, Полтавської на 0,3 %, алевідбулось збільшення питомої ваги Київської областіна 1,1% . На Луганську область у структурі інвес-тицій в основний капітал по Україні у 2009 р. прихо-дилось 2,9% , при чому відбулось зменшення у по-рівнянні з 2008 р. на 1%. У 2010 р., відповідно, Лу-

УДК 330А. І. Землянкін,

кандидат економічних наук, м. ДонецькТ. Г. Савченко,

кандидат економічних наук, м. Луганськ

ВИЗНАЧЕНЯ ТЕНДЕНЦІЙ ТА ЕФЕКТИВНОСТІІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У РЕГІОНІ


ганська область у структурі інвестицій України мала3,1%, тобто відбулось збільшення питомої ваги у по-рівнянні з 2009 р. на 0,2% [11; 12; 15].

Динаміка структури інвестицій у матеріальніактиви Луганської області свідчить, що за останні чо-тири роки відбулось зменшення питомої ваги інвес-тицій в основний капітал взагалі (з 84,6% у 2008 р. до78,6% у 2011 р.). З них витрати інвестицій на капі-тальне будівництво зменшились з 48,8% у 2008 р. до31,0% у 2011 р., але зросли обсяги у машини та об-ладнання (відповідно, з 35,8% до 47,5%). У той жечас зросли інвестиції на капітальний ремонт (з 11,7%у 2008 р. до 15,0% у 2011 р.), що свідчить про по-дальше старіння основних фондів [11].

Аналіз показує, що обсяг інвестицій в основнийкапітал у Луганській області за період 2007 – 2011 рр.зменшився з 9754147 тис. грн у 2007 р. до 4705409тис. грн у 2010 р. і до 6107212 тис. грн у 2011 р.(табл. 1). Це інвестиції у будівництво, машини, облад-нання, інструменти, транспортні засоби. У цілому зачотири роки зменшення обсягів інвестицій в основ-ний капітал становить 51,7% від 2007 р., тобто у 2010 р.не було досягнуто обсягів інвестицій в основнийкапітал 2007 року. У 2011 р. відбулось зменшенняобсягів інвестування у порівнянні з 2007 р. на 37,4%,у порівнянні з 2008 р., відповідно, на 32,6%. У по-рівнянні з 2009 р. обсяг інвестицій в основний капіталу 2011 р. збільшився на 39,5%, а по відношенню до2010 р. збільшився на 29,8 %. (У порівняних цінах у2011 р. індекс обсягів інвестицій в основний капітал

до попереднього року склав 113,9 % [11, с. 146]).Таким чином, слід відмітити, що у 2011 р. взагалі небуло досягнуто обсягів інвестування 2007 і 2008 рр.

За джерелами фінансування у структурі інвес-тицій в основний капітал у 2011 р. зберігається тен-денція найбільшої питомої ваги власних коштівпідприємств і організацій 69,7%, хоча відбулось змен-шення у порівнянні з 2008 р. на 4,7%. За цей періодзросла доля інвестицій за рахунок державних коштівз 8,2% до 10,5% і коштів місцевих бюджетів з 1,6%до 5,2% відповідно, але зменшилась доля іноземнихінвесторів на 0,8% та кредитів банків на 5,6%.

Аналіз обсягів інвестицій в основний капітал заджерелами фінансування свідчить про те, що у 2011 р.не було досягнуто показників 2008 р. Відбулось змен-шення інвестицій за рахунок коштів державного бю-джету на 12,8%, за рахунок коштів підприємств на36,4%, іноземних інвесторів, відповідно, на 65,9% ікредитів банку на 72%. Слід відзначити тенденцію по-ступового збільшення за останні чотири роки обсягівфінансуван-ня інвестицій за рахунок коштів місцевихбюджетів, які зросли у 2011 р. на 126,0% у порівнянніз 2008 р.

Таким чином, аналіз свідчить, що в Луганськійобласті зберігається тенденція зменшення активності таефективності інвестиційної діяльності, але у 2011 р. по-чинається незначна активізація процесу інвестування.

Динаміка структури інвестицій в основний капі-тал за видами економічної діяльності (табл. 2) свідчитьпро найбільшу вагу їх у промисловості. Слід відміти-

Таблиця 1Динаміка інвестиційної діяльності у Луганській області [9; 10; 11]

Роки Показники

2007 2008 2009 2010 2011

Інвестиції в основний капітал ,тис.грн. (у фактичних цінах)

9754147 8999653 4377524 4705409 6107212

- у відсотках до попереднього року

− 92,3 48,6 107,5 129,8

Інвестиційний капітал на одну особу, грн.

4126,7 3847,6 1889,2 2048,7 2681,7


− 93,2 49,1 108,4 130,9

Прямі іноземні інвести-ції в економіку області, тис. дол. США

309196,7 336092,9 635840,2 630816,5 766761,6


− 108,7 189,2 99,2 121,5



ти, що зменшилась доля інвестицій у переробну про-мисловість з 52,9% у 2007 році до 21,3% у 2010 р. У2011 р. інвестиції у переробну промисловість зрослина 13,1% і зменшились у добувну на 8,5%. Відбулосьзменшення інвестицій у сільське господарство на 0,6%.

Аналіз співвідношення інвестицій і валового регіо-нального продукту свідчить про значне зниження ефек-тивності використання інвестицій (табл. 3). У 2009 р.відбулось зменшення обсягу валового регіональногопродукту на 10,5%, а індекс зростання зменшився на43,7% у порівнянні з індексом зростання у 2008 р.

У 2010 р. відбулось зростання валового регіо-нального продукту по відношенню до 2009 р. на18,4%, по відношенню до 2008 р. – на 5,9%. Інвес-тиції в основний капітал у 2010 р. зросли у порівнянніз попереднім періодом на 7,5%, а по відношенню до2008 р. зменшились на 47,8%. Ефективність вико-ристання інвестицій у 2010 р. знизилась на 9,5%.

У 2011 р. збільшення валового регіональногопродукту у порівнянні з 2010 р. складає 8,2%. Ефек-тивність використання інвестицій у 2011 р. у порівнянніз 2010 р. зросла на 19,9 %, але у порівнянні з 2010 р.

зменшилась на 8,9%, а з 2008 р. на 40,8%, і з 2007 р.на 59,0 %.

Слід відмітити, що в цілому за період з 2007 р.по 2011 р. обсяг інвестування зменшився на 15021млн. грн., у свою чергу інвестиції у складі валовогорегіонального продукту зменшились за цей період з30,2% у 2007 р. до 12,4% у 2011 р. (на 40%).

Ефективність інвестиційної діяльності пов’язаназ інноваційною діяльністю. Інновації – це результат,отриманий від вкладення інвестиційних ресурсів у новітехнології, форми організації і управління та втіленийу підвищених економічних та соціальних показникахрозвитку [13].

Аналіз показників упровадження інновацій в Лу-ганській області (табл. 4) свідчить про зменшення заперіод 2007 – 2011 рр. кількості підприємств та орга-нізацій, що виконують науково-дослідні роботи, на19,6%, але обсяги науково-дослідних та науково-тех-нічних робіт збільшились за цей період на 105,7%, щопояснюється зростанням заробітної плати працівниківцієї сфери та витратами на комунальні послуги.

Розподіл обсягу фінансування наукових та

Таблиця 2Структура інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності

в Луганській області (у відсотках) [9; 10; 11]

Роки Види економічної діяльно-сті 2007 2008 2009 2010 2011

16,8 19,5 33,8 41,4 32,9

Промисловість:

- добувна

- переробна 52,9 46,2 30,9 21,3 34,4

Сільське господарство 4,1 8,6 4,9 5,4 4,8 Будівництво 1,6 1,7 1,9 2,1 2,7 Торгівля 7,4 4,8 5,2 5,9 5,6 Діяльність готелів та рес-торанів

0,6 0,3 0,8 0,2 0,5

Діяльність транспорту та зв’язку

8,2 7,3 10,7 8,5 6,4

Фінансова діяльність 0,6 1,1 0,6 0,8 0,7 Операції з нерухомим май-ном

5,2 7,1 6,9 8,0 5,6

Державне управління 0,5 1,0 0,6 0,8 1,3 Освіта 0,4 0,3 0,6 0,7 0,5 Охорона здоров’я та соціа-льна допомога

0,6 0,7 1,8 4,0 3,7

Надання комунальних та індивідуальних послуг

1,1 1,4 1,3 1,0 1,1

Усього по області 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0



науково-технічних робіт за джерелами свідчить про по-ступове зменшення долі за рахунок держбюджету з19,6% у 2008 р. до 14,5% у 2011 р., а також власнихкоштів з 22,5% відповідно до 21,4%. Зменшились кош-ти вітчизняних замовників з 25,9% до 24,2%, алезбільшився обсяг коштів іноземних інвесторів з 28,8%у 2008 р. до 38,1% у 2011 р.

У той же час у 2011 р. кількість впровадженихнових технологічних процесів у порівнянні з 2007 р.зменшилась на 6,2%, зокрема впровадження мало-

відходних та ресурсозберігаючих технологій зменши-лось на 22,2%. Обсяг фінансування інноваційної діяль-ності в промисловості в 2010 р. у порівняніз 2007 р. зменшився на 81,9. Обсяг інвестицій вінновації за рахунок власних коштів зменшився з513 млн грн в 2007 р. до 196,6 млн грн в 2010 р., тадо 111,8 млн грн у 2011 р. [9; 10; 11]. Таким чином,існує недостатність інвестиційних ресурсів для впро-вадження інновацій і в цілому, і власних коштів під-приємств і організацій.

Таблиця 3Характеристика співвідношення економічного росту і інвестиційних вкладень

в основний капітал в Луганській області [9; 10; 11]

* розраховано за [11, с. 26 ]

Таблиця 4Динаміка інноваційної діяльності у Луганській області [9; 10; 11]


2007 2008 2009 2010 2011

Валовий регіональний продукт, млн грн

32271 42985 38451 45541 49275*


- 133,2 89,5 118,4 108,2

Інвестиції в основний капітал, млн грн

9754 9000 4378 4705 6107


- 92,3 48,6 107,5 129,8

Інвестиції у відсотках до валового регіонального продукту

30,2 20,9 11,4 10,3 12,4


2007 2008 2009 2010 2011

Кількість організацій та підприємств, що виконують науково-дослідні та науково-технічні роботи

51 52 48 41 41

Обсяг науково-технічних та науково-дослідних робіт, тис. грн

85271 120855,5 107152,3 127827,9 175397,0

Кількість впроваджених нових технологічних процесів у про-мисловості

56 45 14 29 43

− зокрема ресурсозберігаючих та маловідходних

27 23 5 9 21



Кількість інноваційно активних підприємств упромисловості за цей період майже не змінилась іскладала у 2011 р. 13,5% від загальної кількостіпідприємств у регіоні, але обсяг реалізованої іннова-ційної продукції у 2011 р. у порівнянні з 2007 р. змен-шився на 67,5%.

Вплив інноваційно-інвестиційної діяльності про-являється у рівні рентабельності підприємств регіону.Так у 2006 р. показник рентабельності добувної про-мисловості мав негативне значення і складав (-8,1%),а у 2009 р. (-14,8%), проявилась тенденція зниженнярентабельності на 6,7%. У 2009 р. відбулось падіннярівня рентабельності майже по всіх галузях промис-ловості регіону. В 2011 р. у промисловості взагалі тахімічній і нафтохімічній промисловості рентабельністьзалишається від’ємною (табл. 5).

Відбулось підвищення рентабельності у таких га-лузях як оброблення деревини, видавнича діяльність,металургійне виробництво.

У процесі інвестиційної діяльності у регіоні об’єк-

тивно виникають економічні відношення між суб’єкта-ми з приводу забезпечення інвестиційного процесуресурсами і їх використання з метою отримання дохо-ду. Тому існує взаємозалежність розвитку економікирегіону і банківської системи, що також визначає рольбанків у формуванні і використанні інноваційно-ін-вестиційного потенціалу регіону. Кредити банків є важ-ливим важелем, що сприяє інноваційному розвиткурегіону, але не завжди є можливим для підприємств,тому що великі відсотки за використання кредитнихресурсів. У той же час для банків довгострокове кре-дитування відволікає з обігу грошові кошти. Ця об-ставина викликає необхідність розробки мотиваційнихумов для активізації кредитування комерційними бан-ками інноваційно-інвестиційної діяльності у регіонах.

Слід визначити, що загальний обсяг інвестицій, якінаправляються в цілому по Україні і в конкретні регіони,не відповідає обсягу інвестиційного попиту. Це не сприяєреструктуризації та технічному переоснащеннюпідприємств регіону, і в першу чергу, добувної галузі.

Таблиця 5Рентабельність операційної діяльності промислових підприємств

Луганської області (у відсотках) [ 9;10;11 ]

Роки Галузь промисловості

2007 2008 2009 2010 2011

1,6 -0,5 -3,7 -2,0 -0,3 -7,3 2,8 -14,8 -4,5 -6,4

Промисловість - добувна - переробна 4,2 -0,3 -0,2 -1,0 -1,4 Виробництво харчових про-дуктів, напоїв та тютюнових виробів

1,4 -0,2 1,5 1,2 0,8

Легка промисловість 5,3 1,1 3,2 -5,2 1,1 Оброблення деревини та ви-робництво виробів з дереви-ни, крім меблів

3,6 -4,0 -3,3 1,4 2,1

Видавнича діяльність 13,7 -10,0 2,9 10,2 6,7

Виробництво коксу та про- дуктів нафтоперероблення

2,8 -3,3 -3,9 0,6 1,4

Хімічна та нафтохімічна про-мисловість

0,7 1,8 -8,5 -8,3 -6,5

Металургійне виробництво та виробництво готових метале-вих виробів

7,5 1,3 -2,3 -4,3 2,8

Машинобудування 2,7 3,4 0,1 4,7 4,0 Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

5,3 -10,9 -4,7 -3,7 0,5



Висновки. Аналіз статистичних даних свідчить,що обсяг інвестицій в основний капітал не має стійкоїтенденції до зростання, у зв’язку з чим у Луганськійобласті у 2011 році не було досягнуто темпів зростан-ня і обсягів інвестицій та економічного розвитку упорівнянні з 2007 р. Динаміка інвестицій в основніфонди по видам економічної діяльності свідчить проте, що найбільша частина їх вкладається у переробнупромисловість, а в аграрному секторі не задовольня-ються потреби в інвестиціях.

У результаті аналізу основних індикаторів, щохарактеризують стан і динаміку інвестиційної діяльностіу взаємозв’язку з інноваційною діяльністю та економіч-ним зростанням, зроблено висновок про нестійку тен-денцію активізації інвестиційної діяльності у регіоні.

Таким чином, аналіз показує, що одним із фак-торів розвитку економіки є використання інвестиційна впровадження у виробництво інновацій, оновленняасортименту товарів і підвищення конкурентоспро-можності виробництва, але в теперішній час у регіоніне достатня кількість підприємств і організацій, яківиконують наукову і науково-технічну діяльність. Ди-наміка наукових і науково-технічних робіт, що вико-нуються за власні кошти підприємств і організацій, маєнестійку тенденцію та недостатнє фінансування.

До основних причин, що сформували нестійкітенденції, можна віднести: слабку активність вітчиз-няних інвесторів, що визначається високими ризика-ми, і недостатні обсяги коштів, низький рівень конку-рентоспроможності продукції, яку випускають під-приємства, що зумовлюється застарілими техноло-гіями, обладнанням, зношеними фондами.

Важливою умовою активізації діяльності є забез-печення оновлення технологій у відповідності з прий-нятими у світі стандартами. Необхідно зауважити, щоресурсозбереження є одним із напрямів, що потребуєактивізації інвестиційної діяльності. Упровадження без-відходних і маловідходних технологій, повне і комп-лексне використання сировини є важливим аспектомресурсозбереження.

Як показують дослідження, слід звернути увагутакож на такий факт, що вирішення проблеми активі-зації інвестиційної діяльності підприємств регіону не-можливе без включення діяльності комерційних банківв інвестиційну сферу, що зумовлюється процесомтрансформації збережень і залучених грошових коштівнаселення в інвестиційні ресурси. Актуальним питан-ням і складовою процесу активізації інвестиційної діяль-ності є активізація кредитування інновацій на основізапровадження такої форми взаємовідносин, як про-ектне інноваційно-інвестиційне фінансування, що ши-роко розвинене за кордоном. Це буде забезпечуватипов’язану систему активізації інвестиційної та іннова-

ційної діяльності у регіоні. Одним з напрямів стиму-лювання розвитку проектного інноваційно-інвести-ційного кредитування українськими банками є змен-шення податкового навантаження на прибуток банку.

Економісти вважають, що закордонна практикапідтверджує ефективність податкового кредиту стиму-лювання інвестиційної діяльності, який передбачаєзменшення у визначені періоди і в означених межахплатежів податку на прибуток, а також по місцевимподаткам з наступними платежами суми кредиту тавідсотків. Податковий інвестиційний кредит представ-ляє собою можливість оптимізувати урахування інте-ресів двох сторін.

Місцеві органи влади повинні використовуватирізні важелі для підтримки інвестиційної діяльності урегіоні, а саме: інформаційно-консультативне забезпе-чення; аукціони та конкурси на виконання проектнихробіт; інвестиції та пільгове кредитування з місцевихкредитних ресурсів; підтримка кредитів гарантіями таінше.

Таким чином, практика свідчить, що соціально-економічний розвиток регіонів відбувається повільно,а також з’являється тенденція зменшення темпів еко-номічного розвитку на основі зменшення обсягів ін-вестицій у інноваційне забезпечення розвитку регіонів.

Дослідження питань інвестиційної діяльності уЛуганській області показало, що відсутній системнийпідхід до формування організаційно-економічногомеханізму, який забезпечував би активізацію інвес-тиційної діяльності. Для регіону пріоритетними є тіоб’єкти інвестування, які у відповідності із стратегієюсоціально-економічного розвитку регіону дозволяютьзабезпечити перспективний розвиток, тому необхіднепослідовне нарощування інвестиційного потенціалу таефективне його використання.

Одним із шляхів стимулювання активізації ін-вестиційної і інноваційної діяльності є розробка подат-кового механізму, спрямованого на пільгове оподат-кування прибутку, що отримують від реалізації інвести-ційних проектів. Слід зазначити, що цей підхід доцільновикористовувати у разі розробки принципово нових,або значно удосконалених видів техніки і технологій.

В економіці розвинених країн в останні роки скла-дається особлива форма взаємодії бізнесу та держав-ної влади, тобто так зване „партнерство”, яке від-різняється від інших форм співпраці. У рамках такихпартнерств складаються власні моделі фінансування,що відрізняються від традиційних. Такий підхід до взає-модії суб’єктів дозволить вирішувати питання забез-печення інвестиціями запровадження інноваційнихпроектів [13]. Завдання, які необхідно вирішувати длядосягнення стійкого розвитку регіону на інноваційно-інвестиційній основі, можна окреслити у таких напрям-



ках: створення організаційно-економічних умов дляекологічно безпечного виробництва, раціональноговикористання природних ресурсів; збільшення част-ки виробничого нагромадження у валовому регіональ-ному продукті, реструктуризація економіки з ураху-ванням вимог науково-технічного прогресу [14]. Всучасних умовах інвестиційна діяльність повинна бутиспрямована на збалансований розвиток регіону: соці-альної інфраструктури і будівельної галузі; розвитокаграрного виробництва; сільськогосподарського ма-шинобудування; впровадження нових технологій у всіхгалузях економіки.

Вищевикладене потребує подальшого досліджен-ня питань організаційно-економічного забезпеченняактивізації інвестиційної діяльності у регіоні.

Література1. Гриньова В. М. Проблеми розвитку інвес-

тиційної діяльності : монографія / В. М. Гриньова,В. О. Коюда, В. О. Лепейко. – Харків : Вид. ХДЕУ,2002. – 464 с. 2. Борщ Л. М. Інвестиції в Україні: стан,проблеми і перспективи : монографія / Л. М. Борщ. –К. : Т-во „Знання”, КОО, 2002. – 318 с. 3. Заблодсь-ка І. В. Інвестиційна привабливість регіонів Україниза умов інтеграції до СОТ : монографія / І. В. За-блодська, О. М. Шаповалова, О. С. Харитонова,І. В. Клюс. – Луганськ : Вид-во „Ноулідж”, 2010. – 181 с.4. Заблодська І. В. Моніторинг реалізації стратегіїекономічного та соціального розвитку регіону : моно-графія / І. В. Заблодська, С. П. Дроботенко та інші. –Луганськ : Вид-во „Ноулідж”, 2012. – 157 с. 5. Под-солонко Е. А. Реструктуризация региональной еконо-мики. Научное издание / Е. А. Подсолонко. – К. : ЦУЛ,2003. – 424 с. 6. Исаченко Д. А. Теоретическиеаспекты изменения воспроизводственной структурыхозяйства региона / Д. А. Исаченко // Прометей. –2009. – № 1 (28). – С. 57 – 62. 7. Потапова Н. Н.Концептуальные основы повышения инновационногопотенциала / Н. Н. Потапова // Экономика и право. –2005. – № 2. – С. 25 – 29. 8. Заблодська І. В. Іннова-ційний розвиток індустріального сектора регіону :монографія / І. В. Заблодська, О. А. Мельнікова. – Лу-ганськ : Вид-во „Ноулідж”, 2012. – 284 с. 9. Статис-тичний щорічник Луганської області за 2009 рік : стат.збір. / Державний комітет статистики України. Голов-не управління статистики у Луганській області ; за ред.С. Г. Пілієва. – Луганськ, 2010. – 513 с. 10. Статис-тичний щорічник Луганської області за 2010 р. заред. Пілієва С. Г. – Луганськ : Луганське обласнеуправління статистики, 2011. – 489 с. 11. Статистич-ний щорічник Луганської області за 2011 р. – Лу-ганськ : Луганське обласне управління статистики,

2012. 12. Статистичний щорічник України за 2009 рік.За ред. О. Г. Осауленка / Державний комітет статисти-ки України. – Київ, 2010. – 567 с. 13. Статівка А. М.Проблеми правового забезпечення публічно-приват-ного партнерства в інноваційній сфері / А. М. Статів-ка, І. А. Шуміло // Економіка і право. – 2009. – № 2. –С.11 – 16. 14. Кириленко І. Інвестиції як інновацій-ний процес / І. Кириленко // Банківська справа. –2001. – № 5. – С. 17 – 19. 15. Офіційний сайт Дер-жавного комітету статистики України [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

Землянкін А. І., Савченко Т. Г. Визначеннятенденції та ефективності інвестиційної діяль-ності у регіоні

У статті розглянуто питання формування тенденційінвестиційної діяльності у регіоні; дано аналіз тенденційінвестиційної діяльності у Луганській області; розкритовзаємозв’язок з інноваційною діяльністю та ефектив-ністю розвитку регіону; визначено шляхи активізаціїінвестиційної діяльності.

Ключові слова: інвестиції, інвестиційна діяльність,регіон, тенденції, інновації, ефективність, розвиток.

Землянкин А. И., Савченко Т. Г. Определе-ние тенденции и эффективности инвестиционнойдеятельности в регионе

В статье рассматриваются вопросы формирова-ния тенденций инвестиционной деятельности в регио-не; дан анализ тенденций инвестиционной деятель-ности в Луганской области; раскрыта взаимосвязь синновационной деятельностью и эффективностью раз-вития региона. Определены пути активизации инвес-тиционной деятельности.

Ключевые слова: инвестиции, инвестиционнаядеятельность, регион, тенденции, инновации, эффек-тивность, развитие.

Zemlyankin A. I., Savchenko T. G. Determinationof Tendencies and Effeciency of Investment Activity isin Region

The article examines the formation trends investmentactivities in the region; trends of investment activitieshave been studied in Lugansk area; disclosed therelationship to innovation activities and efficiency of adevelopment region. The ways of intensification ofinvestment activities are determined.

Key words: investment, investment activity, region,trends, innovations, efficiently, development.





УДК 336;338.48В. В. Гуменюк,

кандидат економічних наук,Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,

м. Івано-Франківськ

ФІНАНСУВАННЯ САНАТОРНО-КУРОРТНИХ ПОСЛУГВ ДИСКУРСІ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

Курортне господарство є одним із пріоритетнихнапрямків розвитку інституційних секторів економікиУкраїни. Ринкові трансформації в економіці нашої дер-жави стали позитивними чинниками формуванняринку послуг курортного господарства, його сегмен-тації, зародження й розвитку конкуренції в цьому сек-торі. У той же час існує ряд негативних чинників, якідеструктивно впливають на функціонування курорт-ного господарства: 1) недостатній рівень фінансовогозабезпечення відтворення матеріально-технічної базисанаторно-курортних закладів; 2) надмірне зростаннякомерціалізації у сфері охорони здоров’я та наданнясоціальної допомоги населенню (заміщення держав-ної, муніципальної, відомчої сфер на приватну сферуекономічної діяльності); 3) гальмування розвитку при-ватної ініціативи дефіцитом фінансових ресурсів таціною їх залучення; 4) загострення диспропорцій,зумовлених низьким рівнем соціального забезпечен-ня населення й високою вартістю курортних послуг.

Вагомий внесок у формування теоретичнихзасад соціального страхування зробили такі відомізарубіжні науковці, як: У. Беверідж, О. фон Бісмарк,Р. Ноузік, Дж. Ролз й ін. Питання соціального страху-вання знайшло відображення й у працях українськихучених сучасності: В. Л. Андрущенка, О. Д. Васили-ка, В. М. Геєця, Т. І. Єфіменко, С. В. Каламбет,І. О. Лютого, В. Д. Лагутіна, П. В. Мельника,Д. В. Полозенка, В. М. Федосова, І. Я. Чугунова,С. І. Юрія та ін. Водночас спостерігається відсутністьґрунтовних досліджень науково-практичного характе-ру, в яких увага була б зосереджена на проблемі інсти-туціоналізації фінансового забезпечення курортноїсправи в системі соціального страхування українців.

Метою цієї статті є дослідження проблем форму-вання фінансових ресурсів в системі соціального стра-хування та їх залучення для фінансування санаторно-курортної справи в Україні. Досягнення поставленоїмети передбачає розв’язання конкретних завдань:

1) теоретична концептуалізація фінансового за-безпечення оздоровлення населення через механізмсоціального страхування в Україні;

2) оцінка сучасного стану фінансування санатор-но-курортних послуг в системі соціального страху-вання з тимчасової втрати працездатності;

3) розгляд нових підходів до організації соціаль-ного страхування як джерела фінансового забезпечен-ня оздоровлення населення.

Відповідно до проведених Світовим банком до-сліджень, середня тривалість життя українців на 10 –12 років нижча, ніж у країнах Західної Європи. ВУкраїні спостерігається демографічна криза, що ви-ражається у низькій народжуваності, високому рівнісмертності, особливо серед чоловіків працездатноговіку, та процесами міграції. За роки незалежності на-селення України зменшилось на 12% (6 млн. чол.).Істотних втрат зазнає саме трудовий потенціал, а цеукрай негативний показник національної економіки,серед працездатного населення щорічно втрачаєтьсяу зв’язку з передчасною смертністю 237 тис. потен-ційно непрожитих років. Натомість, близько 80 – 90%державних видатків на охорону здоров’я витрачають-ся на утримання великої кількості лікарень та заробіт-ну плату персоналу, і лише 10 – 20% – на розвитоксистеми охорони здоров’я населення. До того ж,Україна надалі стикається з проблемами, які стосують-ся забезпечення кращих результатів діяльності систе-ми охорони здоров’я, зокрема: підвищення ефектив-ності надання послуг; зміна тенденції до скороченняочікуваної тривалості життя на тенденцію до зростан-ня очікуваної тривалості життя; зниження необґрунто-ваних видатків на охорону здоров’я та соціальне за-безпечення населення. Загалом, більшість показниківстану охорони здоров’я для населення України гірші,ніж для нових країн – членів ЄС [1].

На даний час функціонують чотири моделі соці-ального захисту: континентальна (модель О. фонБісмарка), англосаксонська (модель лорда У. Беве-ріджа), скандинавська і південно-європейська. Хочажодна із зазначених моделей соціального захисту незустрічається в чистому вигляді, соціальне страхуваннямає місце у всіх зазначених моделях. „Розглянувшиці моделі, можна дійти висновку, що система соціаль-ного захисту населення в Україні найбільшою міроювідповідає німецькій моделі” [2, с. 14].

Система фінансування охорони здоров’я на за-садах соціального страхування, відповідно до моделіБісмарка, передбачає формування страхових фондівперманентно з внесків застрахованих осіб та відраху-

В. В. Гуменюк


вань роботодавців і лише частково державних дотацій.Державне медичне страхування (gesetzlicheKrankenversicherung) є основним механізмом фінан-сування охорони здоров’я в Німеччині. У контекстісоціального страхування населення фінансування са-наторно-курортного лікування знаходить відображен-ня переважно у складі видатків державного медично-го страхування [3, с.10].

Держава, по суті, не бере на себе зобов’язаннязабезпечити фінансування послуг охорони здоров’я,а лише створює необхідні умови для того, щоб не-обхідні фонди фінансових ресурсів були створені пра-цівниками та працедавцями, та здійснює нагляд зафункціонуванням усієї системи медичного страхуван-ня. У контексті державного медичного страхуваннязастрахована особа може самостійно обирати необхіднівиди медичних послуг: амбулаторна, стаціонарна істоматологічна допомога, страхування на випадокхвороби з виплатою щоденної грошової компенсації,витрати на санаторно-курортне лікування, медичнестрахування за кордоном та інші види [4, с. 33 – 37].

Аналіз формування доходів і видатків у фондахдержавного медичного страхування за 2009 – 2012 рр.у Німеччині вказує на те, що в структурі доходів пере-важають соціальні внески, у 2012 р. вони складають90,65%; федеральні гранти займають лише 7,18 %, до-ходи від фінансово-господарської діяльності – 2,17%.Структура видатків: 87,49% становлять немонетарнівиплати (матеріальна допомога, надання послуг), 6,16%займають грошові виплати, витрати фінансово-госпо-дарської діяльності – 6,35% [5, с. 6].

Україні притаманний власний шлях розвитку со-ціального страхування, що базується на ретроспекти-вах соціального страхування держав, під владою якихзнаходились етнічні українські землі. Пострадянськадержавна соціальна політика базувалась на вартісно-розподільчих відносинах в системі державних фінансів.У 1933 р. всі кошти соціального страхування, а такожсанаторії, будинки відпочинку та ряд інших установпередано профспілкам. Тривалий період часу в дже-релах фінансового забезпечення оздоровлення україн-ського населення домінували кошти державного фондусоціального страхування та кошти профспілковихорганізацій. Працюючі громадяни внесків до фондусоціального страхування не здійснювали. Питанняоздоровлення громадян знаходились під егідою проф-спілкових організацій, які розпоряджались путівками,брали участь у розподілі фінансових ресурсів на ка-пітальне будівництво санаторно-курортних закладів.Бюджет державного соціального страхування утворю-вався з відрахувань від прибутку підприємств і до-тацій державного бюджету. Звісно, що при централі-зованому розподілі путівок існуюча пропозиція послуг

курортного господарства не могла задовольнитисуспільні потреби в оздоровленні. Значною мірою цейдефіцит заповнювався через придбання населеннямкурсівок, приватне розміщення в квартирах, сільськихсадибах тощо. Скасування централізованого розподі-лу путівок у свій час негативно вплинуло на обсягиспоживання курортних послуг. Із здобуттям незалеж-ності на порядок денний постало питання про вдоско-налення системи соціального страхування в Україні.Так, у 1991 р. створено Фонд соціального страхуван-ня, до складу якого увійшли представники від проф-спілкових об’єднань, а в 2001 р. за схемою правона-ступництва на основі Фонду соціального страхуванняУкраїни створено Фонд соціального страхування зтимчасової втрати працездатності [6].

Інституційні зміни стали чинником структурнихзрушень і в організаційно-правових формах курорт-ної справи та трансформацій власності санаторно-курортних закладів. На даний час понад 2/3 санатор-но-курортних закладів знаходяться у приватній влас-ності. Фінансово-господарська діяльність багатьохвідомчих та профспілкових санаторно-курортних ком-плексів згортається. Водночас для забезпечення за-страхованих осіб якісним та повноцінним лікуваннямнеобхідно фінансувати оновлення та модернізацію ма-теріально-технічної бази курортів.

У сучасних умовах господарювання виникаєнеобхідність розробки пропозиції курортних послуг,розрахованих на споживача з адекватним рівнем до-ходів, та відповідного механізму їх просування. Цезавдання лише частково виконує Фонд соціальногострахування з тимчасової втрати працездатності, якиймає право спрямовувати кошти на санаторно-курорт-не лікування працівників та членів їх сімей. Видачупутівок передбачено на підставі рішення комісії стра-хувальника. Комісія страхувальника отримує путівкиза місцем реєстрації підприємства, установи, органі-зації, тобто за місцем перерахування страховихвнесків, за умови, що сума перерахованих страхуваль-ником внесків достатня і не використана цілком наоплату лікарняних листків. Протягом одного рокуодній і тій же особі за рахунок коштів соціального стра-хувальника може бути видана тільки одна путівка насанаторно-курортне лікування або відпочинок, з ура-хуванням путівок, отриманих у санаторії-профілакторії,реабілітаційні відділення профспілкових санаторіїв.Путівки до санаторіїв, пансіонати з лікуванням, курорт-ні міські водогрязелікарні, пансіонати і будинки відпо-чинку, придбані за рахунок коштів соціального стра-хування, видаються безкоштовно, з частковою опла-тою їх вартості, за повну вартість [7].

Колегія Рахункової палати України оприлюдниларезультати аналізу виконання бюджету Фонду соціаль-



ного страхування з тимчасової втрати працездатностіу 2011 році. За її висновком, у 2011 році бюджет вико-наний лише частково. За доходами він виконаний на96,1%, за видатками – на 90%, перевищення доходівнад видатками становить 1,0 млрд. гривень. Однакпоказники видаткової частини не виконані за жодноюзі статей [8].

На тлі зростання з 2010 року показників дохідноїчастини бюджету фонду його видаткова частина знач-но зменшувалася. Видатки за 2011 рік скоротились,порівняно з 2010 роком, на 631,9 млн грн (падіннядо рівня 2009 року), з цієї суми 597,4 млн грн мали бпіти на забезпечення санаторно-курортного лікуван-ня. У результаті було значно обмежено доступність соці-альних послуг для застрахованих осіб, тим більше,що вартість путівок щороку зростає. За рахунок коштівфонду в санаторно-курортних закладах пролікували-ся лише 1,5% застрахованих осіб.

Водночас не відбулася оптимізація структури йчисельності працівників фонду, як це передбачалося іззапровадженням 1 січня 2011 р. єдиного соціальноговнеску [9]. Більше того, організаційно-управлінськівидатки фонду зросли, порівняно з 2010 роком, на 10%.

Кошти на оздоровлення використовуються наневластиві для соціального страхування функції. Зокре-ма, 2011 року на фінансування дитячо-юнацькихспортивних шкіл та придбання новорічних подарунківдля дітей використано 244 млн гривень. Спрямуванняцих ресурсів на санаторно-курортне лікування до-зволило б оздоровити близько 50 тис. застрахованихосіб та членів їхніх сімей.

В Україні набула поширення практика грошовихкомпенсацій субсидіарного характеру для пільговихкатегорій населення, коли в межах бюджетних коштіввідбувається заміна фінансування санаторно-курорт-них послуг на грошову компенсацію, виходячи із се-редньої вартості санаторно-курортної путівки, визна-ченої центральним органом виконавчої влади у сферісоціальної політики [10]. Надання грошової компен-сації, виходячи із середньої вартості путівки (у 2010 р.– 275 грн, в 2011 р. – 300 грн та в 2012 р. – 320 грн[11]), ще не означає, що людина, яка отримала цікошти, використає їх за цільовим призначенням – наоздоровлення. Певною мірою цей чинник негативновпливає і на формування фінансових ресурсів сана-торно-курортних закладів, що є акредитованими по-стачальниками санаторно-курортних послуг в системідержавних закупівель. Врегулювання цього питаннязнайшло відображення в законотворчому просторі:„безкоштовне забезпечення санаторно-курортними пу-тівками шляхом надання щорічної грошової допомо-ги для компенсації вартості путівок через безготівко-ве перерахування санаторно-курортним закладам, які

мають ліцензію на провадження господарської діяль-ності з медичної практики, за надання послуг із сана-торно-курортного лікування чи одержання за їх ба-жанням грошової компенсації у розмірі середньоївартості путівки в Україні” [12].

Здійснення видатків на утримання загальнодер-жавних спеціалізованих санаторіїв для дітей та підлітківпокладається на державний бюджет, а реалізація дер-жавних програм позашкільного обслуговування дітейта утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл – намісцеві бюджети. Таким чином, на кошти Фонду соці-ального страхування з тимчасової втрати працездат-ності частково покладаються зобов’язання бюджетівусіх рівнів.

Довготривалий процес здійснення процедуризакупівлі послуг з санаторно-курортного лікуванняпризводить до запізнення початку оздоровлення. За-купівля путівок проводиться без попереднього ви-вчення мережі оздоровчих закладів та їх матеріальноїбази. Спостерігаються факти надання неякісних послугіз санаторно-курортного лікування. Є випадки повер-нення путівок та невикористаних коштів соціальногострахування.

Інституційне забезпечення надання послуг з оз-доровлення залишається недосконалим і дозволяєспрямовувати кошти за напрямами, які не співвідно-сяться із завданнями цього виду страхування (утри-мання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, придбанняноворічних подарунків). Для задоволення потреб за-страхованих осіб закупівля послуг із санаторно-курортного лікування потребує розроблення управлін-ських заходів з підвищення якості послуг та з ураху-ванням сезонного характеру їх надання.

Діючий фінансовий механізм соціального стра-хування не забезпечує реалізацію застрахованими осо-бами права на санаторно-курортне лікування й оздо-ровлення відповідно до вимог сучасності, спостері-гається суттєве недофінансування санаторно-курорт-них послуг та нераціональне використання фінансо-вих ресурсів фондів соціального страхування.

Чинниками удосконалення фінансового просто-ру в системі соціального страхування, вважаютьВ. І. Павлов та М. І. Олієвська, є вихід економікиУкраїни з кризи, легалізація тіньової економіки, збіль-шення розмірів мінімальної заробітної плати, охопленнясоціальним страхуванням усіх найманих працівників[13, с. 156]. Проблема відтворення людського капіта-лу значною мірою визначається належним фінансо-вим забезпеченням санаторно-курортного лікуванняй оздоровлення населення, що вимагає збільшенняасигнувань на охорону здоров’я та їх ефективного ви-користання. Перспективним шляхом вирішення цьогопитання є запровадження загальнообов’язкового дер-



жавного соціального медичного страхування. Пріори-тетного вирішення потребують питання встановленнястандартів фінансового забезпечення реального надан-ня санаторно-курортних послуг [14] замість сим-волічної грошової компенсації, узгодження наявнихпотреб в оздоровленні людини із можливостями їхзабезпечення, чітке визначення гарантій у сфері охо-рони здоров’я, які підкріплено відповідним фінансу-ванням, що створить надійну економічну основу дляфінансування надання санаторно-курортних послуг узмісті соціального страхування.

Сучасний механізм соціального страхування зтимчасової втрати працездатності не забезпечує функ-цію розподілу санаторно-курортних послуг для осіб,які дійсно їх потребують. Основна частка надходженьу фонди соціального страхування припадає на робо-тодавців і працівників, а затягування модернізації си-стеми соціального страхування, імплементації обов’яз-кового та добровільного медичного страхування, щопередбачало б фінансування санаторно-курортних по-слуг, істотно збільшує напруженість державних тамісцевих фінансів в контексті соціального захистунаселення.

Вважаємо, що на даний час до повноважень дер-жавної інституції з соціального страхування в ком-петенції, що належить до фінансування санаторно-курортних послуг, доцільно було б віднести видачупутівок без лікарського висновку та рішення комісіїстрахувальника стосовно конкретної застрахованоїособи. Йде мова про так звані „соціальні путівки”,які надавалися б за регульованими цінами. Для соці-альних путівок доцільно встановити граничний рівеньрентабельності 15% . У такому разі державна інсти-туція у сфері соціального страхування виконувалаб функцію курортного оператора, що дозволилоб активізувати курортну справу, зробити послугиоздоровлення більш досяжними. Територіальнівідділення державної інституції у сфері соціальногострахування могли б забезпечувати реалізацію путі-вок на санаторно-курортне лікування та оздоровлен-ня через адміністративно-територіальну мережу повсій території України.

Фінансовий простір соціального страхуванняпотребує модернізації від принципу знеособленнядо принципу адресності страхових внесків, а питан-ня фінансування оздоровлення населення черезпрактику медичного страхування – визначає перс-пективи подальших наших досліджень в окреслено-му напрямі.

Література1. Інформаційно-аналітичні матеріали Світово-

го банку. – Режим доступу: http://web.worldbank.org /

WBSITE/EXTERNAL/COUNTRIES/ECAEXT/U K R A I N E I N U K R A I N I A N E X T N /0,,contentMDK:21680301~pagePK:141137~piPK:141127~theSitePK:455681,00.html. 2. Юрій С. І. Соціальнестрахування / С. І. Юрій, М. П. Шаварина, Н. В. Ша-манська. – К.: Кондор, 2009. – 464 с. 3. ThurowСonstantin. Von Bismarck bis heute – Zur Geschichteder Sozialversicherung in Deutschland / СonstantinThurow. – Mьnchen: GRIN Verlag GmbH, 2006. – 15 s.4. Системи соціального страхування зарубіжних країн/ [Григораш Г. В., Григораш Т. Ф., Олійник В. Я.,Субачов І. Т.] – К.: Центр учбової літератури, 2008. –144 с. 5. Boss Alfred. Finanzen der Sozialversicherung:Bund kьrzt Zuschьsse – Beitragsbelastung sinkt wenig /Alfred Boss // Kiel policy brief, Institut fьr Weltwirtschaftan der Universitдt Kiel, – 2012. – № 56. 6. Історія ви-никнення і розвитку соціального страхування // Фондсоціального страхування з тимчасової втрати праце-здатності. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.fse. gov.ua/fse/control/uk/ publish/article?art_id= 190700&cat_id=190697 7. Інструкціяпро порядок забезпечення застрахованих осіб і членівїх сімей путівками на санаторно-курортне лікування,які придбані за рахунок коштів Фонду соціального стра-хування з тимчасової втрати працездатності: Постано-ва правління Фонду соціального страхування з тимча-сової втрати працездатності: від 02.06.2005, № 55. –[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w w w. f s e . g o v. u a / f s e / c o n t r o l / u k / p u b l i s h /article?art_id=80742&cat_id=43576. 8. Менше путі-вок – кращий бюджет соціального фонду. // Рахунко-ва плата України. – [Електронний ресурс]. – Режимдоступу: http://www.acrada.gov.ua/control/ main/uk/search/results? searchForum=1&searchDocarch=1&searchPublishing=1&search_param=%D0%BF%D1%83%D1%82%D1%96%D0%B2%D0%BE%D0%BA&x=0&y=0.9. Про загальнообов’язкове державне соціальне стра-хування у зв’язку з тимчасовою втратою працездат-ності та витратами, зумовленими народженням та по-хованням: Закон України: від 18.01.2001, № 2240-III,редакція від 09.12.2012. – [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/ show/2240-14. 10. Порядок виплати грошової компенсаціївартості санаторно-курортного лікування деякимкатегоріям громадян: Постанова Кабінету МіністрівУкраїни: від 17.06.2004, № 785, редакція від03.02.2012. – [Електронний ресурс]. – Режим досту-пу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/785-2004-%D0%BF. 11. Про встановлення середньої вартостісанаторно-курортної путівки для виплати грошовоїкомпенсації замість санаторно-курортної путівки тавартості самостійного санаторно-курортного лікуван-ня: Наказ Міністерства соціальної політики України:


http://web.worldbank.org

http://www.fse

http://www.fse.gov.ua/fse/control/uk/publish/

http://www.acrada.gov.ua/control/




від 22.02.2012, № 97, поточна редакція – [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/ show/z0383-12. 12. Про внесення змін доЗакону України „Про статус і соціальний захист гро-мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи” щодо забезпечення санаторно-курортни-ми путівками: Закон України: від 05.07.2012, № 5062-VI, набрання чинності від 01.01.2013. – [Електроннийресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/5062-17. 13. Павлов В. І. Реформуваннясоціального страхування в Україні : монографія /В. І. Павлов, М. І. Олієвська. – Рівне : НУВГП, 2009.– 200 с. 14. Стандарт надання послуги з призначеннята виплати деяким категоріям інвалідів грошової ком-пенсації замість санаторно-курортної путівки та вар-тості самостійного санаторно-курортного лікування:Наказ Міністерства соціальної політики України: від23.03.2012 р., № 158, поточна редакція – [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/z0535-12.

Гуменюк В. В. Фінансування санаторно-курортних послуг в дискурсі соціального страху-вання

У статті розглянуто проблеми формування та ви-користання фінансових ресурсів в системі соціально-го страхування, проаналізовано механізм розподілупутівок на санаторно-курортне лікування та оздоров-лення українських громадян, з’ясовано чинники, щодетермінують нерівність доступу до санаторно-курорт-них послуг, створюють підґрунтя для нецільового танераціонального використання коштів застрахованихосіб, подано практичні рекомендації для розв’язанняокреслених проблем.

Ключові слова: соціальне страхування, застрахо-вані особи, охорона здоров’я, курортна справа, фінан-сове забезпечення.

Гуменюк В. В. Финансирование санаторно-курортных услуг в дискурсе социального страхо-вания

В статье рассмотрены проблемы формированияи использования финансовых ресурсов в системесоциального страхования, проанализирован механизмраспределения путевок на санаторно-курортное лече-ние и оздоровление украинских граждан, выясненыфакторы, детерминирующие неравенство доступа ксанаторно-курортным услугам, создают почву длянецелевого и нерационального использования средствзастрахованных лиц, представлены практические ре-комендации для решения определенных проблем.

Ключевые слова: социальное страхование, за-страхованные лица, здравоохранение, курортноедело, финансовое обеспечение.

Gumeniuk V. V. Financing sanatorium-resortservices in discourse social insurance

In the article it is said about the problem of formationand the usage of financial resources in the system ofsocial insurance; the mechanism of tickets permitdistribution for resort treatment and health improvementfor Ukrainian citizens is analyzed; the factors of theinequality of access to sanatorium, which lead to thewastage of the insured people’s funds, are determined;the practical recommendations for the solution of thementioned problems are given.

Key words: social insurance, the insured persons,health resort, finances providing.



http://zakon1.rada

http://zakon1.rada.gov.ua/


УДК 336.27О. В. Маркус,

кандидат економічних наук,м. Луцьк

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ В ДЕБІТОРСЬКУ ЗАБОРГОВАНІСТЬ

Вступ. Чітка організація розрахунків з покупця-ми і замовниками має вагомий вплив на рівеньплатоспроможності та ліквідності господарюючогосуб’єкта, оскільки визначає швидкість обертання обі-гових коштів та їх розмір.

Розрахунки між підприємствами й організаціями– один із необхідних складників розширеного відтво-рення. Вони опосередковують розподіл та перерозподілсуспільного продукту, перехід його з товарної формиу грошову і навпаки. Розрахунки ґрунтуються на еко-номічній базі кругообігу коштів у процесі виробниц-тва і є суспільною ознакою того, що підприємство ви-конало свої зобов'язання й намічені цілі.

Проблема економічної ефективності розширенняінвестицій у дебіторську заборгованість постала особ-ливо гостро, що пов’язано із проблемами несвоєчас-них платежів в умовах загальної фінансової кризи,повернення боргів у неповному обсязі, виникненнясумнівних боргів.

Актуальність теми нашого дослідження можнарозглянути з багатьох боків, адже чітка організаціярозрахунків з покупцями має велике значення, оскількиздійснює безпосередній вплив на зменшення креди-торської заборгованості.

Мета дослідження. Розглянути проблеми фор-мування та нарощення дебіторської заборгованості зпогляду впливу на прибутковість підприємства, такожобґрунтувати методичні основи оцінки ефективностіінвестицій в дебіторську заборгованість суб'єктів гос-подарювання.

Дослідження із зазначеної проблематики.Значний внесок в дослідження ефективності форму-вання дебіторської заборгованості та інвестицій в неїзробили такі вчені, як М. Т. Білуха, В. М. Івахненко,М. Я. Коробов, Л. А. Лахтіонова, Є. В. Мних,С. І. Шкарабан та ін.

Незважаючи на значний науковий внесок у ційсфері, питання інвестицій у дебіторську заборгованістьпідприємств є найбільш дискусійним, потребує подаль-ших досліджень, започаткування пошуку новихпідходів і напрямів до економічної оцінки ефективностітакого інвестування.

Виклад основного матеріалу. Фінансово-гос-подарську діяльність підприємства можна розгляда-ти як систему, що складається з трьох взаємозв'яза-них елементів – основної, інвестиційної і фінансової

діяльності. Основна діяльність підприємства тісно по-в’язана з його виробничою діяльністю і є переважноциклічною, що об'єктивно обумовлено характеромруху авансованого капіталу в процесі його функціо-нування [1].

Значення дебіторської заборгованості в відтворю-вальному циклі підприємства визначається, насампе-ред, впливом на рух грошових коштів. Так, збільшен-ня дебіторської заборгованості викликає відтік грошо-вих активів, а повернення – їх приплив.

Отже, дебіторська заборгованість у процесі ви-конання зобов’язань є природним, об’єктивним про-цесом фінансово-господарської діяльності підприєм-ства. За наявності конкуренції й складностей збуту про-дукції підприємство продає її, використовуючи фор-ми наступної оплати. Тому така заборгованість є важ-ливою частиною оборотного капіталу.

Слід зазначити, що в літературі, присвяченій до-слідженню проблеми інвестицій у дебіторську забор-гованість, остання представляється найчастіше як не-гативне для будь-якого підприємства або організаціїявище. Отже, основна концепція даних досліджень зво-диться до мінімізації рівня дебіторської заборгованості.Так, багато підприємств дотримуються консервативноїполітики комерційного кредитування, намагаючись домінімуму скоротити терміни надання відстрочки плате-жу за поставлену продукцію і тим самим скоротитиобсяг дебіторської заборгованості. Деякі підприємства,які мають справу з сировиною, переважно працюють вкредит. Це пояснюється тим, що спочатку вони повинніпереробити партію сировини і тільки після цього замов-ник оплачує виконаний обсяг робіт. Таким підприєм-ствам комерційний кредит необхідний для безперерв-ного процесу виробництва. Відмова з боку постачаль-ника в комерційному кредитуванні такого підприємстваможе спонукати втрату платоспроможного покупця ізниженням обсягу виручки [2].

Для цього необхідно, виробити методику оцінкиефективності інвестицій у дебіторську заборгованість.

Дана методика повинна включати в себе наступніетапи оцінки ефективності інвестицій у дебіторськузаборгованість:

1) визначення допустимого рівня дебіторськоїзаборгованості при заданій собівартості продукції;

2) визначення частки змінних і постійних витратпідприємства в складі ціни на одиницю продукції;

О. В. Маркус


3) визначення обсягу продукції, реалізованої знаданням комерційного кредиту;

4) визначення рівня оборотності додатковогообсягу дебіторської заборгованості;

5) визначення рівня змінних витрат, що припада-ють на додаткову дебіторську заборгованість;

6) розрахунок обсягу прибутку, який необхіднийдля покриття витрат, пов'язаних з додатковою дебі-торською заборгованістю;

7) виявлення економічного ефекту від інвестиційу дебіторську заборгованість.

Насамперед, слід визначити допустимий розмірдебіторської заборгованості при заданому рівні собі-вартості продукції підприємства. Як правило, цездійснюється на стадії розробки бізнес-плану по кон-кретному інвестиційному проекту або у процесі роз-робки фінансового плану на майбутній період [3]. Длярозрахунку необхідної суми фінансових засобів, щоінвестуються в дебіторську заборгованість, слід ви-користовувати наступну формулу:

360)( ПКНК

РКДЗПП

ЦСОІ +

××= , (1)

де ІДЗ – необхідна сума фінансових коштів, інвес-тованих в дебіторську заборгованість;

ОРК – запланований обсяг реалізації продукції вкредит;

С/Ц – коефіцієнт співвідношення собівартості іціни продукції, виражений десятковим дробом;

ПНК – середній період надання кредиту покупцям,в днях;

ППК – середній період прострочення платежів знаданого кредиту, в днях.

Якщо виявиться, що рівень дебіторської забор-гованості перевищує допустимий розмір, це означає,що підприємству необхідно посилити політику інка-сації дебіторської заборгованості та переглянути борж-ників що мають прострочену заборгованість.

Для визначення частки змінних і постійних ви-трат підприємства у складі ціни на одиницю продукціїв якості першого етапу необхідно розрахувати значен-ня виробничого важеля [1]:

, (2)

де Зм. П – зміна прибутку за звітний період;Зм. В – зміна виручки. Таким чином, для даного

підприємства передавальне відношення дорівнює:Наступним етапом буде визначення маржиналь-

ного доходу:

, (3)

де МД – маржинальний дохід;

Пр. – прибуток базового періоду;ПО – передавальне відношення.Після цього, можна визначити рівень змінних і

постійних витрат підприємства при даному обсязі ви-ручки. Таким чином:

a) змінні витрати = Виручка - Маржинальнийдохід;

b) постійні витрати = Маржинальний дохід - При-буток.

Якщо фінансові можливості підприємства недозволяють інвестувати розрахункову суму засобів уповному обсязі, то при незмінності умов кредитуван-ня повинен бути відповідно скорегований планованийобсяг реалізації продукції в кредит. До формуваннясистеми кредитних умов входять такі елементи:

– термін надання кредиту;– розмір наданого кредиту;– вартість надання кредиту;– система штрафних санкцій за прострочення ви-

конання зобов’язань покупцями [4].Термін надання комерційного кредиту характери-

зує граничний період, на який покупцю надаєтьсявідстрочка платежу за реалізовану продукцію. Збільшеннятерміну надання кредиту стимулює обсяг реалізації про-дукції (за інших рівних умов), однак призводить в тойже час до збільшення суми фінансових засобів, щоінвестуються в дебіторську заборгованість, і збільшеннятривалості фінансового і всього операційного циклівпідприємства. Тому, встановлюючи тривалість кредит-ного періоду, необхідно оцінювати його вплив на резуль-тати господарської діяльності підприємства.

Таким чином, за допомогою наступних показ-ників можна розрахувати економічну ефективність віддодаткових фінансових вкладень в дебіторську забор-гованість.

Відомо, що ефективність використання дебітор-ської заборгованості визначається через показник їїоборотності. Розраховується даний показник згідно знаступною формулою:

, (4)

де ОДЗ – кількість оборотів дебіторської забор-гованості;

В – виручка;ДЗ – обсяг дебіторської заборгованості.Виручка від продажів є одним з основних дже-

рел погашення всіх видів кредиторської заборгова-ності. Надходження грошових коштів від реалізаціївизначає можливості підприємства щодо погашенняборгів кредиторам. Дотримання з покупцями такихдоговірних відносин, які забезпечують своєчасне ідостатнє надходження коштів для здійснення платежів



кредиторам, – головне завдання управління інкасу-ванням дебіторської заборгованості. Оскільки дебі-торська заборгованість може бути визнана неодержа-ним прибутком підприємства, отже, цей показник маєвагоме значення для підприємств, бо від нього зале-жить наявність вільних грошових коштів [5].

Якщо в результаті збільшення обсягу реалізаціїпродукції відбувається збільшення суми тільки зміннихвитрат, отже, можна розрахувати змінні витрати, щоприпадають на додаткову дебіторську заборгованістьза наступною формулою:

, (5)

де ПЕРдз – змінні витрати, що припадають на до-даткову дебіторську заборгованість;

ДЗ доп. – Додаткова дебіторська заборгованість;ПРОВ – частка змінних витрат;Прибуток який,необхідний для покриття витрат,

пов'язаних з обслуговуванням додаткової дебіторсь-кої заборгованості можна розрахувати наступним чи-ном:

, (6)

де П – прибуток, необхідний для покриття витрат,пов’язаних з обслуговуванням додаткової дебіторсь-кої заборгованості;

Ідз – можливі витрати підприємства по утриман-ню додаткової дебіторської заборгованості.

Для виявлення економічного ефекту від інвес-тицій у дебіторську заборгованість використовують рядпоказників, один з яких – це чиста приведена вартість,яка розраховується з використанням прогнозованихгрошових потоків, пов'язаних із планованими інвес-тиціями за формулою:

, (7)

де, NCFi – чистий грошовий потік для і-гоперіоду;

Inv – початкові інвестиції;r – ставка дисконтування (вартість капіталу, за-

лученого для інвестиційного проекту).При позитивному значенні NPV вважається, що

подане вкладення капіталу є ефективним.Наступним показником є внутрішня норма рен-

табельності – це та норма прибутку (бар’єрна ставка,ставка дисконтування), за якої чиста поточна вартістьінвестиції дорівнює нулю, або це та ставка дисконту,при якій дисконтовані доходи від проекту дорівнюютьінвестиційним витратам. Внутрішня норма рентабель-ності визначає максимально прийнятну ставку дискон-ту, при якій можна інвестувати кошти без будь-якихвтрат для власника. IRR = r, при якому NPV = f (r) = 0.

Її значення знаходять з наступного рівняння:

, (8)

де, NPV(IRR) – чиста поточна вартість, розрахо-вана за ставкою IRR;

CFt – приплив грошових коштів в період t;It – сума інвестицій (витрати) в t-му періоді.Індекс рентабельності, визначається за наступ-

ною формулою:

, (9)

де, CF0 – початкові інвестиції.Якщо PI> 1 то проект варто прийняти , якщо

PI <1 то проект варто відкинути, якщо PI = 1, то про-ект є ні прибутковим, ні збитковим.

На відміну від NPV, індекс рентабельності євідносним показником. Він характеризує рівень до-ходів на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень– чим більше значення цього показника, тим вищевіддача кожної гривні, інвестованої в даний проект.

За допомогою цієї методики можна розрахувати,в якому обсязі підприємство може дозволити собізбільшити надання комерційного кредиту з урахуван-ням отриманих фінансових результатів, а також на-скільки додатковий прибуток від інвестицій грошовихкоштів в дебіторську заборгованість покриває витра-ти по утриманню додаткової дебіторської заборгова-ності. У разі, якщо обсяг додаткового прибутку недо-статній для покриття всіх витрат, пов’язаних з утво-ренням додаткової дебіторської заборгованості, під-приємство повинно відмовитись від додаткового ко-мерційного кредитування, навіть якщо майбутнійобсяг дебіторської заборгованості не перевищує не-обхідний рівень інвестицій у дебіторську заборго-ваність.

Однак існують обмеження в широкому впрова-дженні цих методів, що повязано зі складністю ви-значення економічниого ефекту від надання підприєм-ством комерційного кредиту. При наданні відстрочкиплатежу менеджери керуються не лише критеріямимаксимізації фінансового результату від операції.Особлива увага приділяється таким комерційним ас-пектам, як максимізація товарного обороту, можли-вість отримати великого клієнта, захопити частку рин-ку. Ці категорії важко кількісно оцінити.

Саме тому, конеретне визначення грошових по-токів, які будуть використані в майбутньому в резуль-таті укладання угоди, саме на таких умовах, стає склад-ним завданням. У зв'язку з цим у переважній більшостівипадків прирівнювання дебіторської заборгованостідо інвестицій в інші види активів не зовсім правомірно.Важливою харектиристикою дебіторської заборгова-



ності є її двоїстий характер, являючи собою фінансо-ву і комерційну категорію одночасно. Як фінансовакатегорія, дебіторська заборгованість являє собоюелемент оборотних активів, що фінансується за раху-нок власного або позичкового капіталу. При цьому їївартість визначається можливостями альтернативноговикористання авансованих в неї коштів. Як комерцій-на категорія, рахунки дебіторів є частиною продукції,вже проданої покупцям, але ще не оплаченої ними.Більш великий обсяг дебіторської заборгованості, заінших рівних умов, свідчить про більший об’єм реа-лізації.

Порушення нормального циклічного процесу їїутворення та погашення може бути не тільки причи-ною виникнення проблем для підприємств (зниженнярентабельності активів, втрата їх ліквідності), а й спри-чинити розвиток глобальної кризи неплатежів в еко-номіці країни [6]. Тому політика управління дебіторсь-кою заборгованістю, насамперед, повинна націлюва-тись на розширення обсягів реалізації при оптимізаціїїї розміру і своєчасному погашенні.

Література1. Багатко Н. Продаж дебіторської заборгова-

ності: визначення, оцінка, облік / Н. Багатко // Бухгал-терія. Право. Податки. Консультації. – 2004. – № 22. –С. 57 – 63. 2. Баліцька В. В. Борги підприємствУкраїни: проблеми не розв’язуються / В. В. Баліцька //Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 2. – C. 48– 59. 3. Дєєва Н. М. Фінансовий аналіз : навч. посіб. /Н. М. Дєєва, О. І. Дедіков. – К. : ЦУЛ, 2007. – 328 с.4. Крамаренко Г. О. Фінансовий менеджмент : під-ручн. / Г. О. Крамаренко, О. Є. Чорна. – К. : ЦНЛ,2006. – 520 с. 5. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналізсуб'єктів господарювання : монографія / Л. А. Лахті-онова. – К. : КНЕУ, 2001. – 387 с. 6. Матицина Н.Дебіторська заборгованість: нові облікові підходи /Н. Матицина // Економіст. – 2005. – № 11. – C. 50 – 53.

Маркус О. В. Оцінка ефективності інвес-тицій в дебіторську заборгованість

Проведено теоретичне узагальнення та запропо-новано практичні рекомендації щодо економічно-обґрунтованого формування дебіторської заборгова-ності підприємствами на основі оцінки ефективностівкладень у дебіторську заборгованість. Визначеноалгоритм оцінки ефективності інвестицій в дебіторськузаборгованість.

Ключові слова: інвестиції, дебіторська заборго-ваність, платоспроможність, розрахунки, економічнийефект.

Маркус О. В. Оценка эффективности инвес-тиций в дебиторскую задолженность

Проведено теоретическое обобщение и предло-жены практические рекомендации по экономическиобоснованного формирования дебиторской задолжен-ности предприятиями на основе оценки эффективнос-ти вложений в дебиторскую задолженность. Опреде-лен алгоритм оценки эффективности инвестиций вдебиторскую задолженность.

Ключевые слова: инвестиции, дебиторская задол-женность, платежеспособность, расчеты, экономичес-кий эффект.

Marcus O. V. Evaluating the Effectiveness ofInvestments in Receivables

Made the theoretical generalization and practicaladvice on forming economically sound enterprisesreceivables by assessing the effectiveness of investmentsin receivables. Defined the algorithm estimates theefficiency of investment in receivables.

Key words: investments, receivables, solvencycalculations, the economic effect.




А. Г. Герасименко

Постановка проблеми. Обмеження вступу но-вих фірм на вітчизняні товарні ринки є надзвичайноактуальною проблемою розвитку сучасної економіки.Свідчення цьому знаходимо в проблемному блоціКонцепції Загальнодержавної програми розвитку кон-куренції на 2013-2023 роки, схваленої КабінетомМіністрів України у вересні 2012 року. Про те жсвідчать дані міжнародних рейтингів Doing businessта Global Competitiveness Report.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Про-блеми виявлення та обмеження бар’єрів входження вринок як індикатора інтенсивності потенційної конку-ренції є не новими для економічної думки. Їх дослі-дження сягає своїм корінням середини ХХ століття,проявляючись в роботах таких відомих зарубіжнихекономістів як Дж. Бейн, А. Діксіт, Ф. Модільяні,П. Сайлос-Лабіні, М. Спенс, Дж. Стіглер, Дж. Фер-гюсон, Ф. Фішер та ін. Серед вітчизняних дослідниківбар’єрів входження в ринок слід назвати таких вче-них як В. Венгер, А. Ігнатюк, В. Лагутін, О. Малій,М. Пугачова, Г. Филюк. При цьому, аналізуючи здо-бутки вітчизняних вчених в теорії та практиці дослі-дження бар’єрів входження в ринок, слід звернутиувагу на перевагу в дослідженні групи так званихадміністративних бар’єрів як бар’єрів, створюванихдержавою в особі органів влади та системи чиннихрегламентів економічної діяльності суб’єктів господа-рювання. Така перевага є певною мірою об’єктивною,визначаючись вимогами трансформації українськоїекономіки загалом та її інституціональної структуризокрема. Втім результатом такого фокусування сталанестача вітчизняних досліджень інших типів бар’єрів,в тому числі стратегічних: ступеня їх розповсюдже-ності в економіці України та впливу на ринкову владучинних операторів вітчизняних ринків.

Формулювання цілей статті. Виходячи з вищевикладеного і намагаючись заповнити виявленийпробіл у цій статті, ми ставимо перед собою мету до-слідити стратегічний характер таких бар’єрів, як пере-ваги у витратах та інвестиції у розширення виробни-чих потужностей і формування незворотних витрат та

виявити їх роль у формуванні, підтриманні та поси-ленні ринкової влади чинних учасників ринку.

Виклад основного матеріалу. Вперше термін„бар’єр входження в ринок” в науковий обіг ввівДж. Бейн у 1956 році, визначивши його як міру, якоюв довготривалій перспективі наявні фірми здатніпідвищувати свої ціни продажу понад мінімальні се-редні витрати на виробництво і збут продукції, не ви-кликаючи при цьому припливу в галузь нових конку-рентів [1, c. 252]. У якості прикладу бар’єру входжен-ня Дж.Бейн виділяв абсолютні переваги у витратах івідносні, зумовлені дією ефекту масштабу. Абстрагу-ючись наразі від відмінностей у природі цих двохбар’єрів, звернемося до їх спільної риси – наявностідодатного значення маржі прибутку як різниці між зна-ченнями ціни та економічних витрат, недоступної дляпотенційних конкурентів. Низький рівень витрат, досяг-нутий через технологічні переваги, попередній досвід,діючі патенти, контроль над обмеженими виробничимиресурсами чи досягнення мінімально ефективногообсягу випуску, дозволяючи такій фірмі встановити цінуна рівні нижчому ймовірного рівня витрат потенційнихконкурентів, створює потужний бар’єр для входженнянових фірм, які такими перевагами не володіють, а длячинної фірми – зону ринкової влади, аналогічну тій, щопроілюстрована в моделі просторової диференціаціїГ. Хотеллінга, але розміщену не в товарних, а ціновихкоординатах1 (рис.1).

В цій моделі крайніми точками досліджуваногополя альтернатив є рівні нульової (0)та резервної ( )ціни, між якими рівномірно розміщуються споживачіз різними оцінками споживчої вартості відповідноготовару. Крива АCi описує рівень середніх витрат чин-ного учасника ринку, крива АCn – рівень витрат по-тенційного конкурента, що прагне увійти в ринок.Додаючи передумову однорідності продукції, розумі-ємо, що встановлення чинною фірмою ціни (співвідно-шення „ціна-обсяг випуску”) у зоні її ринкової владиматиме своїм наслідком обмеження на входженнянової фірми, нездатної запропонувати споживачевіаналогічно низький рівень ціни на товар. Встановлен-

СТРАТЕГІЧНІ БАР’ЄРИ ВХОДЖЕННЯ В РИНОКЯК ДЖЕРЕЛО РИНКОВОЇ ВЛАДИ

УДК 658.821(1-74)А. Г. Герасименко,

кандидат економічних наук, докторантКиївського національного торговельно-економічного університету

Маркетинг

1 Зазвичай модель Г. Хотеллінга не використовується до випадків цінової конкуренції. Перевага віддається дзеркальному відобра-женню цього графіку, що являє собою графічну модель ринкової рівноваги, втім нами такий підхід тут використано свідомо. По-перше, він дозволяє показати сутнісну еквівалентність двох різних стратегій формування ринкової влади – цінової та товарної, по-друге – акцентує увагу на ролі ринкової влади як цільової функції стратегії обмеження входження нових фірм в ринок.



ня ж нею ціни в зоні потенційної конкуренції стимулю-ватиме входження нового конкурента в ринок. Вихо-дячи з цього, далекоглядна фірма встановлюватимеціну на свою продукцію на рівні рівному або незначнонижчому за витрати потенційного конкурента. Це, зодного боку, дозволить обмежити потенційну конку-ренцію, а з іншого – забезпечить формування еко-номічної ренти, як свідчення обумовленої бар’єромринкової влади фірми.

Таким чином і в самому визначенні бар’єру, і впоясненні механізмів його впливу на ринкову рівно-вагу Дж. Бейн чітко ілюструє взаємозв’язок міжбар’єром входження в ринок та породжуваними нимринковою владою й економічною рентою. Із формулиграничної ціни – як найвищого рівня ціни, що обме-жуватиме входження нових фірм в ринок, Дж. Бейнвиписує першу модифікацію свого індексу ринковоївлади, яка має вигляд:

,(1)

де, РЕР – рівень граничної ціни;ACn – мінімальне значення середніх витрат ви-

робництва [2, с. 128],фактично являючи собою формулу розрахунку

коефіцієнта рентабельності операційної діяльності длявиробничо ефективної фірми.

Керуючись цією теоретичною концепцією, пере-віримо тісноту взаємозв’язку між рентабельністю опе-раційної діяльності вітчизняних компаній (фактичнокоефіцієнтом ринкової влади Дж. Бейна) та величи-ною бар’єрів входження в ринок / галузь, вимірянихза принципом оцінки фактів входження нових фірм вринок (нормою входження фірм в ринок) (табл.12).Для підтвердження описаної вище гіпотези статистич-ний аналіз повинен засвідчити деякий від’ємний коре-ляційний зв’язок між досліджуваними змінними.

Результати проведеного розрахунку дійсно за-свідчують від’ємний взаємозв’язок між нормою вхо-дження та рівнем рентабельності операційної діяльностіу кожному із періодів дослідження. При цьому середнєзначення коефіцієнта кореляції для досліджувано-го періоду на рівні -0,2 є і значимим, і невеликим, зодного боку, засвідчуючи здатність бар’єрів входженняв ринок сформувати ринкову владу та забезпечити умо-ви для її прибуткової експлуатації, з іншого – ілюструю-чи обмежувальний вплив такого бар’єру на величинуекономічної ренти. Адже підвищення ціни в гонитві забільшою величиною економічної ренти матиме своїмнаслідком вихід фірми за межі зони ринкової влади(рис.1), що в свою чергу стимулюватиме потенційнихконкурентів до прибуткового входження в ринок й об-меження ринкової влади його чинних учасників.

Невисока тіснота взаємозв’язку між рентабель-

Q

Зона витрат

ACi ACn

ACi

ACn

0

Зона витрат

Зона потенційної конкуренції

Зона ринкової влади

Зона потенційної конкуренції

Q

D

D

а)

б)

а б п с е о р л е ю в т а н г і и

в п і е д р н е о в с а н г і и

min P

Рис. 1. Застосування моделі лінійного міста Г. Хотеллінга до ілюстрації бар’єрів абсолютнихта відносних перевагу витратах

2 Таблицю складено автором за даними Державної служби статистики України [3]


Табл

иця

1Оцінка тісноти

кореляційного

зв’язку між

рентабельністю

операційної діяльності та нормою

входження

нових

підприємств

в ринок

за видами економічної діяльності

3 Норма

входження

розраховується як

відсоткове співвіднош

ення

кількості

суб

’єктів

ЄДРП

ОУ,

що розпочали свою

діяльність у звітному

періоді

, до кількості суб

’єктів

ЄДРП

ОУ

станом на

кінець звітного

періоду




ністю й нормою входження нових фірм в ринок такожможе бути пояснена обмеженнями самих моделей гра-ничного ціноутворення, що базуються на абсолютнихта відносних перевагах у витратах. До таких обме-жень відносяться однорідність продукції, „проблемаодночасності” та відсутність реакції чинних фірм навходження в ринок. Остання описується так званим„постулатом Бейна-Сайлоса”, який припускає, щовходження в ринок нових конкурентів не вплине наобсяги реалізації продукції чинними фірмами [4,c. 231]. Цей постулат свого часу став основноюмішенню критики моделей Дж. Бейна та Ф. Моділь-яні. Адже для чинної фірми зазвичай вигіднішим є до-пустити новачка на ринок та перейти до стану дуо-польної рівноваги, ніж вступати з ним у виснажуючуборотьбу за монополію на ринку. Втім, звертаючисьдо аргументів, наведених самим П. Сайлосом-Лабініна захист сформованої ним передумови стратегічноїреакції чинних фірм на потенційну конкуренцію, розу-міємо, що далеко не завжди така критика є обґрунто-ваною. Адже по цілому ряду галузей, зокрема, науко-,капіталоємних, зміна масштабів діяльності у відповідьна входження нового конкурента є для фірми невигід-ною. Високі постійні витрати часто не дозволяють фірміні знизити обсяг випуску, роблячи продукцію некон-курентоспроможною за ціною, ні збільшити його, ви-магаючи значних інвестицій у розширення виробни-чих потужностей. Інша справа, якщо фірма володієдеякими незадіяними виробничими потужностями.Тоді у відповідь на загрозу входження нового конку-рента в ринок вона може розширити випуск, знизив-ши ціну, скажімо, до рівня середніх чи граничних ви-трат й запобігши таким чином входженню нових фірму ринок. В такому разі зникає потреба постійного утри-мання цін на граничному рівні, економічна рента зрос-тає, ілюструючи зростання ринкової влади компанії.

В економічній теорії автором концепції бар’єрувільних виробничих потужностей вважається М.Спенс,що у 1977 році представив економічній спільноті своюпрацю „Входження, потужність, інвестиції й олігопо-лістичне ціноутворення” [5, c. 35 – 52]. Втім, нам хо-тілося б згадати набагато більш ранню працю А. Па-пандреу „Ринкова структура та монопольна влада” [6,c. 883 – 897], в якій видатний вчений і політик пропо-нує власний коефіцієнт проникнення фірм на ринок,пізніше відомий як коефіцієнт ринкової влади:

i

j

j

ij Qd

PP

QdPI ×∂

∂= λ ,

(2)де, Qdi – обсяг попиту на продукцію чинної

фірми;Pj – ціна, встановлена на товар фірмою-новач-

ком для проникнення в ринок;лj – коефіцієнт обмеженості виробничих потуж-

ностей фірми-новачка, що може бути виміряний якспіввідношення між можливим (доступним в силунаявних у такої фірми вільних виробничих потужнос-

тей) збільшенням обсягу випуску продукції у відповідьна зростання попиту, обумовлене скороченням цін тавеличиною власне попиту на товар.

За допомогою цього коефіцієнта вчений показуєздатність нових фірм проникнути на деякий ринок,знизивши ціну порівняно з цінами чинних фірм. Таказдатність за А. Папандреу залежатиме від двох чин-ників – значення перехресної еластичності попиту йкоефіцієнта обмеженості виробничих потужностейфірми-новачка. Враховуючи ж наступні здобутки теоріїбар’єрів входження в ринок, розуміємо, що можли-вості фірми-новачка змагатися з чинним лідеромринку таким витратним методом як демпінг є обме-женими, натомість чинна фірма зазвичай володіє до-статньо „товстим гаманцем” для інвестування й у вільнівиробничі потужності, й у тривалу цінову війну. Томулогічніше читати наведену вище формулу як свідчен-ня здатності чинної фірми, користуючись заздалегідьствореними вільними виробничими потужностямипротидіяти входженню в ринок нових конкурентів ко-роткостроковим зниженням ціни власного товару.

Наступна робота М. Спенса повністю підтверджуєтаку точку зору, даючи теоретико-математичне обґрун-тування прибутковості описаної стратегії обмеженнявходження в ринок нових конкурентів [5, c. 35 – 52],а отже й являє собою свідчення посилення ринковоївлади чинної фірми внаслідок формування надмірнихвиробничих потужностей.

Вітчизняна практика господарювання підтверджуєце емпірично. На основі даних ДП „Науково-техніч-ний комплекс статистичних досліджень” щодо заван-таженості виробничих потужностей вітчизняних під-приємств за різними видами промислової діяльності,нами було здійснено кореляційний аналіз залежностіміж відповідною величиною та рівнем рентабельностіопераційної діяльності, як опосередкованим свідчен-ням наявності у фірми деякої ринкової влади (табл. 2).

Результати аналізу свідчать на користь значущостіролі бар’єру вільних виробничих потужностей як чин-ника посилення ринкової влади вітчизняних під-приємств, адже значення коефіцієнта кореляції тут єнавіть вищим, ніж у попередньому випадку дослі-дження кореляції між рентабельністю й загальнимрівнем бар’єру входження в ринок для відповіднихперіодів (табл.1). Зокрема середнє значення коефіцієнтакореляції для пар „коефіцієнт завантаження виробни-чих потужностей – рентабельність операційної діяль-ності” й „частка вільних виробничих потужностей (зурахуванням зносу) – рентабельність операційної діяль-ності” відповідно складають -0,29 та 0,28.

Відносна рівність цих двох показників, на нашудумку, обумовлюється високим загальним рівнемзношеності виробничих активів в Україні та пошире-ною практикою їх використання, зокрема в періодипікових навантажень, після завершення термінів екс-плуатації. На користь такої думки свідчать і результатиопитувань керівників вітчизняних підприємств щодо


Табл

иця

2Оцінка тісноти

кореляційного

зв’язку між

рентабельністю

операційної діяльності та коефіцієнтами

обмеженості

виробничих потужностей

за видами промислової діяльності4

4 Таблицю

складено

автором за

даними ДУ

«Науково

-технічний

комплекс

статистичних

досліджень»

[7]




можливості застосування наявних у них вільних ви-робничих потужностей у виробничому процесі у разізростання попиту. Незважаючи на те, що частка зно-шених активів в загальному обсязі незадіяних вироб-ничих потужностей в середньому за досліджуванийперіод складає близько 56 %, тільки 11 % керівниківопитаних підприємств заявили про неможливість роз-ширення випуску у випадку зростання попиту (рис. 2).А такий розрив навіть з огляду на відмінності в мето-дології аналізу структури вільних виробничих потуж-ностей в економіці України є суттєвим.

Таким чином, незадіяні виробничі потужності якбар’єр входження нових фірм в ринок виявляютьсядосить важливим чинником формування й експлуата-ції ринкової влади вітчизняними підприємствами. Що-правда цілий ряд дослідників бар’єрів входження вринок ідуть ще далі, вказуючи на те, що виробничіпотужності загалом, а не тільки ті, що незадіяні у ви-робництві являють собою бар’єр входження в ринок.Такий підхід бере свій початок із двоперіодної моделіА. Діксіта [9, c. 53 – 71]. В деякому першому періодічинна фірма вже прийняла рішення щодо інвестуванняв капітальні активи для здійснення діяльності на ринку /в галузі й понесла цілий ряд незворотних витрат, томув другому періоді, користуючись вже створеними ка-пітальними активами, така фірма може протидіяти вхо-дженню, встановлюючи ціну на рівні своїх середніхзмінних витрат. А ось для фірми-новачка, що прагневступити на ринок у другому періоді, така модельціноутворення буде збитковою, стримуючи останню відвходження. Таким чином, інвестиції в капітальні акти-ви являють собою бар’єр, аналогічний тому, який поро-джується перевагами у витратах, а величина відповід-них інвестицій визначатиме протяжність зони ринковоївлади в ціновому просторі (рис.1).

Статистичні дані підтверджують чинність зроб-леного висновку і щодо обмеження входу, і щодообумовленої ринковою владою прибутковості капітало-ємних виробництв. Як бачимо з табл. 3, рівень коефі-цієнта кореляції між нормою входження та коефіцієн-

том капіталомісткості є надзвичайно високим (понад0,5 в середньому за досліджуваний період), усуваю-чи будь-які сумніви щодо ефективності бар’єра інвес-тицій. Якщо ж при цьому ще врахувати кризові яви-ща, що спіткали економіку України у 2008 – 2009 ро-ках, кон’юнктурно понижуючи норму входження навсі вітчизняні ринки, і розрахувати середній коефіцієнткореляції між досліджуваними показниками за 2010 –2011 роки, то побачимо його стрімке зростання дорівня 0,75. Що ж до здатності такого бар’єру сформу-вати для чинних фірм деяку величину економічноїренти як свідчення наявної у них ринкової влади, тоспостерігаємо аналогічну, хоча й менш інтенсивну кар-тину залежності між рентабельністю та капіталоємні-стю галузевого виробництва. Якщо не враховуватикризовий 2009 рік, коли головним завданням навітьносіїв ринкової влади була не стільки максиміза-ція економічної ренти, скільки виживання в умовахциклічного спаду економіки та обумовленого нимскорочення платоспроможного попиту, то отримуємосереднє значення коефіцієнту кореляції на доситьзначимому рівні 0,22.

Проведений аналіз наближує нас до розуміннябар’єру Дж. Стіглером, для якого бар’єр є нічиміншим як додатковими витратами фірми-новачка по-рівняно з витратами чинної фірми, а ймовірність йогоподолання визначається готовністю такої фірми нестиці додаткові витрати [10, c. 67]. А це означає, що клю-човим питанням теорії бар’єрів є не стільки поточнапозиція суб’єкта господарювання на ринку (чиннафірма / новачок чи лідер / фірма конкурентної пери-ферії), скільки наявність доступу до вільних грошо-вих ресурсів, необхідних для зведення (підвищення) /подолання бар’єру. В залежності від того, яка з двохфірм володітиме „товщим гаманцем”, рівновага на рин-ку набуватиме або ознак монопольної, або ознак зма-гальної рівноваги.

Висновки. Проведене дослідження показало, щофірма-носій ринкової влади за рахунок цілого рядуресурсних переваг виявляється такою, що здатна

Рис. 2. Оцінка можливості завантаження вільних виробничих потужностей при збільшенні попиту [8, c. 98]


Табл

иця

3Оцінка впливу капіталомісткості виробництва

на норму

входження

в ринок

та рівень рентабельності операційної

діяльності

чинних учасників

ринку

5

5 Розраховано автором за

даними Державної служби

статистики України

[3].



управляти величиною бар’єрів входження в ринок, причому не тільки поведінкових, але й структурних, пе-ретворюючи всі їх на елементи своєї захисної стра-тегії. Звідси логічним є перегляд традиційної сучаснійекономічній думці класифікації бар’єрів входження вринок та поповнення арсеналу стратегічних бар’єрівперевагами у витратах, високою капіталоємністю тавільними виробничими потужностями, що тривалийчас вважалися незалежними від волі чинних фірм. Унамаганні посилити власну ринкову владу та макси-мізувати величину економічної ренти такі фірмиосвоїли цілий ряд інструментів міжвидової конвертаціїбар’єрів. З цією метою вони сьогодні активно інвес-тують у формування надмірних виробничих потуж-ностей, у випереджаюче науково-технічне оновленнявиробничих технологій та відповідних їм засобів ви-робництва, у створення розгалуженої мережі каналівзбуту власної продукції чи інші форми вертикальноїінтеграції, в потужну переконуючу рекламу, здатнусформувати у споживачів прихильність до представ-леної на ринку торговельної марки тощо. Така інвес-тиційна політика сучасної фірми, як показує проведе-ний у статті статистичний аналіз, є ефективною, здат-ною забезпечити фірмі відповідний рівень прибутко-вості – вищий за нормальний, характерний відкритимдля потенційної конкуренції ринкам.

Література1. Bain J. S. Industrial Organization / J.S. Bain. –

2nd ed. – New York: John Wiley, 1968. – 678 c. 2. Хэй Д.,Теория организации промышленности: В 2 т. / Д. Хэй,Д. Моррис. [Пер. с англ. А.Г. Слуцкого] – СПб.: Эко-номическая школа, 1999. – Т. 1. – 384 с. 3. Офіцій-ний сайт Державної служби статистики України / елек-тронний ресурс – режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua4. Віскузі В. Кіп Економічна теорія регулювання та ан-тимонопольна політика / В. К. Віскузі Дж. М. Верном,Дж.Е. Герінгтон (мол.) [Пер. з англ. О.Кілієвич] – К.:Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004 – 1047 с.5. Спенс М. Вход, мощность, инвестиции олигополис-тическое ценообразование / М. А. Спенс // Вехи эко-номической мысли [в 6 т.] – СПб.: Экономическая шко-ла. – Т. 5. Теория отраслевых рынков. [сост. А. Слуц-кий, С. Авдашева, Р. Питтмен] – 2003. – 670 с. – C. 35– 52 6. Papandreou A. G. Market Structure andMonopoly Power / A. G. Papandreou // AmericanEconomic Review. – Sept. 1949. – vol. 39. – P. 883 – 897.7. Офіційний сайт ДУ „Науково-технічний комплексстатистичних досліджень” / електронний ресурс –режим доступу : http://www.ntkstat.com.ua/index.html8. Звіт про науково-дослідну роботу за темою „Тен-денції розвитку конкурентних відносин в економіціУкраїни у 2010 році” / Т. В. Куць, В. В. Венгер, С. І. Кі-рєєв та ін.; Антимонопольний комітет України, Центркомплексних досліджень з питань антимонопольної по-літики. – К., 2011. – 186 с. – Деп. в УкрІНТЕІ, № дер-жреєстрації 0111U003966 9. Диксит А. Роль инвести-

ций в предотвращении входа / А. Диксит // Вехи эко-номической мысли [в 6 т.] – СПб.: Экономическаяшкола. – Т. 5. Теория отраслевых рынков. [сост.А. Слуцкий, С. Авдашева, Р. Питтмен] – 2003. – 670 с.10. Stigler G. J. The Organization of Industry / G. J. Stigler– Homewood III.: Richard D. Irwin, 1968 – 328 р.

Герасименко А. Г. Стратегічні бар’єри вхо-дження в ринок як джерело ринкової влади

В статті на основі аналізу стратегічної природибар’єрів входження в ринок, як здатності уже при-сутніх на ринку фірм свідомо обмежувати входженняпотенційних конкурентів, досліджено взаємозв’язокміж бар’єрами входження в ринок та рівнем ринковоївлади його чинних учасників. В результаті опрацю-вання даних вітчизняної галузевої статистики встанов-лено міру впливу окремих видів бар’єрів на показни-ки рентабельності операційної діяльності чинних фірмяк індикатор рівня їх ринкової влади.

Ключові слова: бар’єр входження в ринок, вільнівиробничі потужності, незворотні витрати, ринковавлада, рентабельність операційної діяльності.

Герасименко А. Г. Стратегические барьерывхода в рынок як источник рыночной власти

В статье на основе анализа стратегической при-роды барьеров входа в рынок, как способности ужесуществующих на рынке фирм осознанно ограничи-вать вход потенциальных конкурентов, исследованавзаимосвязь между барьерами входа в рынок и уров-нем рыночной власти укоренившихся на нем фирм. Врезультате обработки данных отечественной отрасле-вой статистики установлена мера влияния отдельныхвидов барьеров на показатели рентабельности опера-ционной деятельности укоренившихся фирм как ин-дикатор уровня их рыночной власти.

Ключевые слова: барьер входа в рынок, свобод-ные производственные мощности, безвозвратные из-держки, рыночная власть, рентабельность операцион-ной деятельности.

Gerasymenko A. G. Strategic Barriers to Entrya Market as a Seed of Market Power

Basing the analysis of strategic nature of barriers toentry, which is an ability of incumbent firm to restrictthe entry of potential competitors consciously, the articleinvestigates an interrelation between barriers to entry themarket and the level of market power of incumbent firms.Ukrainian industrial data processing lets us to find outthe measure of some barriers’ influence the level ofoperating activity profitability of incumbent firms, whichis an indicator of their market power.

Key words: barrier to entry, free capacity, sunk costs,market power, operating activity profitability.




http://www.ntkstat.com.ua/index.html


В умовах ринкової економіки виникає не-обхідність інтеграції України у світовий економічнийпростір, пошуку стійких ніш у реалізації виробленоїпродукції. Враховуючи ту обставину, що однією з про-відних галузей міжнародної спеціалізації країни єсільськогосподарське виробництво, зміцнення позиційна світовому ринку сільськогосподарської продукціїє одним із першочергових завдань держави. Особли-вої уваги заслуговуює експорт продукції зерновихкультур, за якими країна має конкурентні переваги насвітовому ринку.

Актуальність дослідження. Природно-кліма-тичні умови та родючі землі України сприяють виро-щуванню зернових культур і дозволяють отримувативисокоякісне продовольче зерно в обсягах, достатніхдля забезпечення внутрішніх потреб і формування екс-портного потенціалу.

Зернове господарство України є стратегічною інайбільш ефективною галуззю народного господарства.Зерно і вироблені з нього продукти становлять основупродовольчої безпеки держави. Відтак дослідженняпитань розвитку зернового ринку є актуальними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ви-вчення різних аспектів розвитку продовольчих ринків,які стосуються становлення ринкових відносин в сис-темі АПК, створення ринкової інфраструктури, забез-печення конкурентоспроможності сільськогосподарсь-кої продукції, а також формування зернового ринку єпредметом досліджень багатьох вітчизняних вчених-економістів: В. Андрійчука, В. Бойка, П. Гайдуцького,М. Калінчика, Ю. Коваленка, М. Лобаса, М. Маліка,П. Саблука, Л. Худолій, Г. Черевка, О. Шпичака та ін.Відзначаючи цінність результатів досліджень науковців,необхідно наголосити, що не всі теоретичні розробкизнаходять застосування на практиці, про що свідчитьсучасний стан зовнішньоекономічної діяльності, особ-ливо це стосується експорту зернових культур.

Метою статті є аналіз зернового ринку України,а також вивчення проблем зернового комплексу таспособів їх усунення.

Виклад основного матеріалу. Україна – аграр-на країна, яка має 27% світових чорноземів та вели-чезний аграрний потенціал. Тому за умов світовогопідвищення цін на продукти харчування, за умовзбільшення кількості населення планети, сільсько-

господарська продукція України потрібна світу. Алесьогодні мова йде не про попит, а про рентабельністьсільського господарства України. У зв’язку з цимУкраїні потрібно визначитися з пріоритетами та розви-вати саме ті галузі, які мають найбільший потенціал[1, с. 140].

Зернове господарство є особливою галуззюагропромислового комплексу, що визначає в сучас-них умовах рівень розвитку всього аграрного секто-ра економіки України. Серед базової сільськогоспо-дарської продукції, яка гарантує продовольчу безпекукраїни, зерно займає особливе місце. Це зумовленовинятково важливим його значенням безпосередньодля виготовлення висококалорійних продуктів харчу-вання і насамперед хліба. У більшості країн світухлібові, як основному продукту харчування населен-ня, немає альтернативи [2, с. 108].

Зерно використовується у вигляді хліба, крупи,макаронів, кондитерських виробів. У 2010 р. з розра-хунку на особу в Україні було спожито 119,5 кг, а в2011 р. – приблизно 115 кг хліба та хлібопродуктів.

Майже на усіх історичних етапах розвитку су-спільства зерно було і нині залишається важливим дже-релом багатства України. Воно є важливим експорт-ним продуктом, що забезпечує значні надходженнявалютних коштів, а в сільськогосподарських підпри-ємствах є основою грошових надходжень і прибутків.При зберіганні зерно практично не втрачає своїх якос-тей, тому придатне для створення державних резервівдля виробництва продуктів харчування та кормів.

В Україні зернове господарство з давніх-давен єпровідною галуззю розвитку аграрної сфери, важли-вим джерелом поліпшення матеріального добробутународу.

В останні роки український зерновий ринок де-монструє позитивну динаміку, як у відношенні вироб-ництва, так і експортного потенціалу, що продемон-стровано в табл.1 [3].

У 2000 р. обсяг виробництва зерна зменшивсямайже на 10 тис. тон у порівнянні з 1995 р. У період2005 – 2007 рр. спостерігається динаміка зниженнязбору урожаю. Виробництво зернових та зернобобо-вих культур починаючи з 2008 р. і до 2010 р. знижу-валося, але в 2012 році збір зернових досягнув об-сягів виробництва 2008 р.

УДК [339.13:633.1] (477)В. М. Лебідь,

кандидат економічних наукК. Є. Прищепа,

ДЗ ,,Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”

СУЧАСНИЙ СТАН РИНКУ ЗЕРНА УКРАЇНИ,ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

В. М. Лебідь, К. Є. Прищепа


Це дає реальну можливість Україні розширитиринки збуту та закріпитися на нових рубежах. ПередУкраїною відкриваються великі перспективи на світо-вому ринку у зв’язку з дефіцитом продовольства,зростанням попиту на біопаливо, а також відсутністюможливостей розширювати посівні площі та нарощу-вати продуктивність сільського господарства в основ-них аграрних країнах.

Виробництво зернових культур є основним на-прямом в АПК України. Три основні культури, щоформують вал в рослинництві України: пшениця,ячмінь і кукурудза [4].

Про це свідчить структура обсягів виробництвазернових та зернобобових культур у 2011 р., де дійсноголовними зерновими культурами є кукурудза, пше-ниця та ячмінь, що продемонстровано за допомогоюрис.1, який має наступний вигляд [3].

Якщо брати до уваги дані 2011 – 2012рр., то си-туація змінилася. Відтак першість з популярності се-ред зернових сільгоспкультур на даний момент отри-мує пшениця – на неї доводиться майже половинаусього виробництва зерна в країні (45 %).

Виробництво пшениці (упродовж останніх трьохроків її урожай складав в середньому 21,2 млн тонн)перевищує внутрішнє споживання майже удвічі, щоробить цю культуру экспортоорієнтованою. Основнікраїни-покупці української пшениці – Єгипет, Туніс,Лівія, Ізраїль, Туреччина, Бангладеш.

Виробництво кукурудзи також набагато переви-щує внутрішнє споживання – місткість внутрішньогоринку складає не більше 6 млн. тон. За період 2011 –2012 рр. рекордний урожай кукурудзи в Україні (біля

17 млн тон) генерує потенціал експорту цієї культурина рівні 10 – 11 млн тон. Це дозволить нашій країністати третім за величиною експортером кукурудзи насвітовий ринок після США і Аргентини.

У шестірку видатних світових імпортерів куку-рудзи останніми роками входять наступні країни: Япо-нія, Мексика, Південна Корея, Єгипет, Тайвань і ЄС.За період 2010 – 2011 рр. Україна поставляла куку-рудзу тільки в ЄС і Єгипет.

Ячмінь – третя по обсягах виробництва культурав зерновому господарстві України. На неї припадаєблизько 25% в структурі вирощування зернових. Ви-робництво ячменю в Україні за останні три роки в се-редньому складало близько 11 млн тон. Внутрішнєспоживання ячменю в Україні оцінюється в 5 млн тон,тобто в два рази менше зібраного останніми рокамиурожаю. Надлишок спрямовується на експорт. Більшеполовини усього українського ячмінного експорту(53%) направляється в Саудівську Аравію.

Основними компаніями, що займаються експор-том зерна є „НІБУЛОН”, а також „Кернел”, „Райз”,„Сарна”, „Клов”, „Луї Дрейфус”, „Сантрэйд” [5].

Динаміка виробництва основних видів зернових вУкраїні за останні 5 років і в результаті отримала явнутенденцію збільшення обсягів вирощування тих культур,які користуються найбільшим попитом на світовому рин-ку: пшениці в 6,3 разів, ячменю та кукурудзи у 1,8 разів.

За даними експертів УКАБ (Асоціація „Українсь-кий клуб аграрного бізнесу”), урожай зернових куль-тур в середньому за 2002-2006 роки в Україні склав34,6 млн тон, тоді як за період 2007 – 2011 рр. ці показ-ники зросли в середньому до 44,9 млн тон. Таким


Таблиця 1Виробництво зернових та зернобобових культур (тис. тон)

У тому числі

Пшениця Ячмінь Кукурудза

Роки

Зернові і

зернобобові культури – всього

Всього

У тому числі озима

Всього

У тому числі ярий

Всього, тис. тон

1990 51009,0 30373,7 30348,0 9168,9 7215,5 4736,8

1995 33929,8 16273,3 15968,6 9633,2 8646,4 3391,8

2000 24459,0 10197,0 9775,2 6871,9 6264,8 3848,1

2005 38015,5 18699,2 17683,4 8975,1 7967,4 7166,6

2006 34258,3 13947,3 12879,7 11341,2 10359,1 6425,6

2007 29294,9 13937,7 13172,8 5980,8 5106,1 7421,1

2008 53290,1 25885,4 25050,0 12611,5 9948,5 11446,8

2009 46028,3 20886,4 20037,0 11833,1 8213,6 10486,3

2010 39270,9 16851,3 16216,8 8484,9 5265,9 11953,0

2011 56746,8 22323,6 21644,9 9097,7 5861,8 22837,8


чином, при збереженні існуючих тенденцій показникивалового збору зернових культур до 2016 р. можутьвирости в середньому до 58,3 млн тон [6].

В Україні зерно вирощується в усіх природно-кліматичних зонах, проте з урахуванням регіональнихґрунтово-кліматичних умов та біологічних особливос-тей окремих зернових культур в Україні встановиласяпевна зональна структура виробництва зерна. В сте-повій зоні його зосереджено близько 45%, у лісостепу– майже 41, на Поліссі – 13,5, в Карпатах – 1,5% [4].

Поступове удосконалення структури посівнихплощ з урахуванням регіональних особливостей таздійснення заходів щодо нарощування ресурсного по-тенціалу зернового виробництва забезпечить суттєвепідвищення урожайності зернових культур і нарощу-вання обсягів для поповнення зернового балансу краї-ни. У розвитку виробництва зерна, зокрема провіднихзернових культур озимої пшениці, кукурудзи і ячме-ню, найбільш важливими чинниками є рівень забез-печеності посівів добривами, високопродуктивнимсортовим насінням, а також технічні можливості про-ведення в оптимальні терміни всіх технологічних опе-рацій з їхнього вирощування і збирання.

Загалом за розмірами посівних площ зернових ізернобобових культур Україна займає серед зарубіж-них країн 6 – 7, за виробництвом зерна на одну особу –5 – 6 місце, а за експортом зернових культур Україназаймає почесне 3 місце на міжнародному ринку зерна.

За даними статистики, валовий збір зернобобо-вих культур в Україні за останні три роки склав: у2009 р. – 46028,3 тис. тон; у 2010 р. – 39270,9 тис.тон; у 2011 р. – 56746,8 тис. тон.

Отже, в 2010 р. виробництво пішло на спад, а вже в2011 р. – зросло на 10718,5 тис. тон, у порівнянні з 2009 р.

Але така позитивна динаміка виробництва зернавиникла на основі екстенсивних, а не інтенсивних фак-торів. Про це свідчить збільшення площі, з якої зібрановрожай. Посівна площа зернових культур склала:

2009 р. – 15469,7 тис. гектар;2010 р. – 14575,7 тис. гектар;2011 р. – 15321,3 тис. гектар [3].Та екстенсивний розвиток – це не єдиний недолік

зернового комплексу України.На українському ринку зерна існують наступні

проблеми:1. Виробляється обсяг, набагато більший від по-

трібного для забезпечення хлібом і хлібопродуктаминаселення, і кожного року після жнив експортуєтьсязначний обсяг зерна за низькими цінами одразу післяжнив, а потім пізніше імпортується за набагато вищи-ми цінами.

2. Крайній ступінь нерозвиненості експортноїінфраструктури. На даний момент елеватори і порти пе-реповнені зерном і відмовляються приймати зерно далі.

3. Інфраструктура експорту морем розвиненадуже погано. Водяний шлях до портів Азовського таЧорного морів (по Дніпру) практично не діє; елеваторив річних дніпровських портах перебувають у жалюгід-ному стані; при проектуванні мостів можливість про-ходу барж, як правило, не враховується. Залізниця,фактично, залишається єдиним монопольним перевізни-ком, і тому там спостерігається багато зловживань.

4. Вартість зберігання зерна на елеваторах є ви-сокою, інфраструктура зберігання є досить старою інеефективною, втрати при зберіганні також дуже ви-сокі. Українські елеватори часто зловживають своїммонопольним становищем.

5. Несталість і досить великі коливання цін назерно. Це спричинене не тільки різницею попиту й про-позиції, а й двома іншими важливими причинами –обмінний курс і світова ціна на пшеницю.

6. Продуктивність урожаю є низькою, це спричи-нене застарілим обладнанням та технікою, неефектив-ними методами ведення сільського господарства (с/г).

7. Щодо хлібопродуктів, то тут ситуація краща –Україна може своїм виробничими потужностями за-


Рис. 1. Структура виробництва зернових та зернобобових культур за 2011 р.



безпечити внутрішній ринок (якщо не брати до увагите, що майже всією інфраструктурою володіє не дужеуспішна монопольна компанія ДАК „Хліб України”).

8. Значне скорочення попиту на зерно як кормупри виробництві тваринницької продукції [7, с. 5].

Розвитку і підвищенню ефективності вирощуван-ня зернових культур в Україні сприятиме функціону-вання раціонального ринку зерна. Виходячи із законівринкової економіки та специфіки зернопродуктовогопідкомплексу, розвиток згаданого ринку повинен пе-редбачати: господарську самостійність виробників тастворення умов для конкуренції учасникам ринковоїторгівлі зерном і зернопродуктами; наявність різнихформ підприємств системи заготівлі, зберігання і пе-реробки зерна; певний порядок формування і розподілдержавних ресурсів зерна; економічні методи регу-лювання ринкових відносин при реалізації зерна. Затаких умов основним завданням державного регулю-вання повинен бути захист інтересів виробників і спо-живачів зерна для забезпечення прибутковості вироб-ництва зернопродукції та контролю за еквівалентністюцін на зерно і засоби виробництва, що постачаютьсясільському господарству, регулювання умов поста-вок зерна на ринок. Метою державного регулюванняринку зерна повинна бути підтримка функціонуванняринкового механізму й коригування його розвитку впотрібному для країни напрямі [1, с. 87 – 88].

Щодо сучасного стану регулювання ринку зер-на України та його основних тенденцій, наразі держа-ва вдається до таких популярних механізмів, як кво-тування, обкладення експорту митами, інтервенцій,підтримки цін, заставних закупівель.

При цьому рекомендованими (тобто ринковими)методами є:

· хеджування (для захисту від цінових коливань)і використання деривативів. Варто зазначити, що роз-виток товарних деривативів має величезне значеннядля України. Використання деривативів може позитив-но вплинути на ціни і їх стабілізацію, дати можливістьвикористовувати майбутній урожай як заставу і пра-вильно визначити стратегію купівлі-продажу;

· державні програми, спрямовані на підвищен-ня ефективності роботи сектору;

· та інші методи, що виключають адміністративнийвплив, прозорі і зрозумілі для учасників ринку [8, с. 11].

Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив:· Єдиний шлях підвищити результативність роботи

системи маркетингу зерна – це зробити її відкритоюдля конкуренції.

·Приватні інвестори, як внутрішні, так і іноземні,мають отримати дозвіл на контрольний пакет акцій існу-ючих зернових елеваторів (включаючи елеватори, щоналежать „Хлібу України”).

· Для створення ефективних с/г підприємств по-трібно розробити модель післяколгоспного розвитку.

· Досить цікавим є створення Проекту аграрноїполітики, учасниками якого є з однієї сторони міжна-родні організації, такі як ООН, Світовий Банк, Міжна-родний валютний фонд, Американська асоціаціяагентств економічного розвитку, а з іншого – пред-ставники Уряду України, Міністерства аграрної по-літики та продовольства України, експерти. Метоюданого проекту є розробка політики аграрного секто-ру; цей проект на даний момент є досить успішним ірекомендований для впровадження в інших галузях(фінансовому, енергетичному й інших секторах).Також цікавим є той факт, що Світовий Банк (СБ) роз-глядав Україну, як одну з 7 найбільш перспективнихаграрних країн. (Ці країни, за задумом, мали б забез-печити нестачу продуктів харчування для бідних краї-на світу). Для цього СБ планував виділяти 1 млрд $щорічно. Звичайно, це б відбулося при виконанніУкраїною деяких вимог СБ, але ці вимоги спрямованіна піднесення АПК України. Україна цих вимог покищо не виконує. Хоча, при вірно обраній політиці роз-витку і при потужній міжнародній підтримці, Українана світовому ринку с/г продуктів могла б стати до-сить конкурентоспроможною.

·Потрібно збудувати систему іпотечного креди-тування, яка відповідає міжнародним стандартам. Цеможливість отримувати довготермінові кредити з низь-кою відсотковою ставкою під заставу землі.

· Держава повинна створювати сприятливі умо-ви для ведення бізнесу, шляхом впровадження новихзаконодавчих актів, реформування закону України„Про зерно та ринок зерна в Україні”, розробки про-грам підтримки розвитку даної галузі.

· Розвиток тваринництва, що приведе до розвит-ку ринку кормів, так як виникне попит і виробництвокормів, як частина тваринництва, стане ефективним.

·Наступною умовою розвитку є розвиток інфра-структури збуту.

·Необхідною умовою розвитку також є впрова-дження новітніх технологій. Можливості залучення тех-нологій та обладнання, фінансування цього питанняповинна розглядати держава на законодавчому рівні.

·Одним з елементів введення є створення систе-ми лізингу. Такими схемами купівлі обладнання і тех-ніки користуються в усьому світі, і вони є досить ви-гідними.

· Корисним для економіки було б впровадженняналежного функціонування товарних бірж в Україні звикористанням форвардних і ф’ючерсних контрактів[9, с. 112].

З усього вищесказаного можна зробити наступнівисновки, що загальна потреба країни в зерні визна-чається його кількістю, що витрачається на харчуван-ня, переробку, корми, насіння, експорт та створеннядержавних резервів. У цьому обсязі найбільшу пито-му вагу має зерно, що використовується населенням


як продукт харчування та споживається тваринниц-твом. В Україні від загальної кількості виробленогозерна на корм худобі і птиці використовується 40 –50%, на харчування – 20 – 21%, насіння – 8 – 10%,переробку на харчові цілі – 2 – 3% і втрачається призберіганні і доробці – 2 – 3% [2, с. 253].

Україна за відповідних економічних умов спро-можна забезпечити себе необхідною кількістю зерната забезпечити експорт значної його кількості на світо-вий ринок.

В українській економіці є значний потенціал як увиробництві зерна, хлібопродуктів, кормів, так і вза-галі в аграрному секторі. Але щоб розкрити цей по-тенціал, потрібно створити:

· законодавчо-нормативну базу, яка відповідаєміжнародним актам та нормам;

· інституції, які б забезпечували конкуренто-здатність в ринковому середовищі;

· механізм впровадження новітніх технологій таінвестицій.

Основними напрямками експорту українськогозерна має бути Північна Африка, Близький Схід, ЄСта СНД. При проведенні тих заходів, які були реко-мендовані вище, Україна зможе утримувати ці ринки.Також Україна зможе успішно конкурувати на вну-трішньому ринку зерна, хлібопродуктів та кормів.

Подальшого дослідження потребує проблеманизької продуктивності врожаю зерна – морально ітехнічно застаріла техніка, а саме: вивчення методівфінансування та впроваджень новітніх технологій таобладнання.

Література1. Андрійчук В. Г. Сучасна аграрна політика:

проблемні аспекти / В. Г. Андрійчук, М. В. Зубець,В. В. Юрчишин. – К. : Аграрна наука, 2005. – 381 с.2. Скидан О. В. Інституційні засади формуванняаграрної політики України : монографія / О. В. Ски-дан. – Житомир : Вид-во „Полісся”, 2010. – 576 с.3. Рослинництво України. Статистичний збірник за2011 рік. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.ukrstat.gov.ua/ 4. Виробництво зерновихв Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://info-terra.com.ua/proizvodstvo-zernovyx-u.html.5. Найбільші аграрні компанії України. [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу : http://online-agro.com.ua/publications/item. 6. Головні новиниаграрного бізнесу. [Електронний ресурс]. – Режимдоступу : http://agronews.in.ua/node/18188. 7. Гай-дуцький П. І. Нелегко освоювати цивілізованийринок зерна / П. І. Гайдуцький // Зерно і хліб. – 2004.– № 1. – С. 4 – 6. 8. Новичкова Є. Державне регу-лювання ринку зерна в Україні / Є. Новичкова // Юри-

дична Газета. – 2012. – № 25. – С. 11 – 13. 9. Політи-ка та розвиток сільського господарства в Україні / заред. Штефана фон Крамона-Таубаделя, Сергія Зорі,Людвіга Штріве. – К.: Альфа-Принт, 2001. – 312 с.

Лебідь В. М., Прищепа К. Є. Сучасний станринку зерна України, проблеми та перспективирозвитку

В даній статті розглянуто та проаналізовано триосновні зернові культури, а також стан зернового ком-плексу України в цілому за останні роки.

Показано тенденції розвитку виробництва зерно-вого господарства. Проаналізовано головні пробле-ми українського ринку зерна, і відповідно наведенообґрунтування пропозицій щодо усунення даних про-блем, які дадуть можливість реалізувати потенціал зер-нового комплексу України.

Ключові слова: зерновий комплекс, ринок зерна,зернові культури, експорт, інфраструктура.

Лебедь В. Н., Прищепа Е. Е. Современное со-стояние рынка зерна Украины, проблемы и перс-пективы развития

В данной статье рассмотрены и проанализирова-ны три основных зерновых культуры, а также состоя-ние зернового комплекса Украины в целом за послед-ние годы.

Показанные тенденции развития производства зер-нового хозяйства. Проанализированы главные пробле-мы украинского рынка зерна, и соответственно приве-дены обоснования предложений относительно устра-нения данных проблем, которые дадут возможностьреализовать потенциал зернового комплекса Украины.

Ключевые слова: зерновой комплекс, рынокзерна, зерновые культуры, экспорт, инфраструктура.

Lebed V. N., Prischepa K. Е. Modern Position ofMarket of Grain of Ukraine, Problems and Prospectsof Development

In this article three basic cereals, and also state ofgrain-growing complex of Ukraine, are considered andanalysed on the whole in the last few years.

Shown progress of production of the grain growingtrends. The analysed main problems of the Ukrainianmarket of grain, and accordingly the brought groundsover of suggestions, are in relation to the removal ofthese problems that will give an opportunity to achievegrain-growing complex of Ukraine.

Key words: grain-growing complex, market of grain,grain-crops, export, infrastructure.




http://info-terra.com.ua/proizvodstvo-zernovyx-u.html

http://agronews.in.ua/node/18188


В. В. Коваль

Постановка проблеми. Становлення вітчизня-ного конкурентного середовища в сфері послуг зурахуванням збалансування економічних інтересівдержави, суб’єктів господарювання і споживачів, на-прикінці XX ст. відбувалось у рамках проведення за-ходів із лібералізації і демонополізації народного гос-подарства. Однак, процеси проведення економічнихреформ визначалися необхідністю зміни тенденцій зни-ження обсягів і скорочення випуску продукції вбільшості галузей національної економіки, особливопромислової, сприяли розвитку сфери послуг яктретинного сектору соціально-економічної діяльностісуспільства. В свою чергу, ринок телекомунікаційнихпослуг, як найбільш динамічна складова в сфері по-слуг, характеризується поступовим збільшенням йогочастки та сприяє можливості інтеграції у світову еко-номічну систему із підвищенням конкурентоздатностівітчизняного підприємницького сектору.

Однак, сучасні умови господарювання, визна-чені десятиліттями проведення реформування еконо-міки в цілому та сфери послуг зокрема, потребуютьурахування макроекономічного характеру, як вироб-ництва різнономенклатурної лінійки послуг, так і об-сягів їх споживання, оскільки галузеві особливостіпрогнозування обсягів пропозиції телекомунікаційнихпослуг характеризують взаємозалежність їх розвиткувід об’єктивного стримування внутрішнього попитуна інші види послуг, при обмеженому доступі чивідсутності розвитку (реалізації) технології. Крім того,історичні аспекти становлення вітчизняної галузі зв’яз-ку засвідчили відсутність ринку телекомунікаційнихпослуг як такого з властивими йому атрибутами кон-куренції та ринкового механізму ціноутворення.

Взаємозалежність послуг проявляється в умовахдії ринкового механізму, а саме взаємозв’язку зміниціни на відповідну послугу, що може викликати змінубалансу попиту та пропозиції, як на неї, так і на іншіпослуги. Підвищення тарифів на телекомунікаційніпослуги змінює структуру кошика споживчих витратта продукує виникнення ефекту заміщення, що про-являється у зміні структури попиту і відповідній замініданої послуги іншою з незмінними цінами, як з бокупрямих, так і з боку субституціональних конкурентів.Тому, оцінка діяльності суб’єктів господарювання наринку взаємозамінних телекомунікаційних послуг та

розподілу їх частки в загальному обсязі доходів, відби-вають масштаби і ступінь поширеності конкуренції вгалузі зв’язку.

Діяльність провідних вітчизняних операторівтелекомунікацій із значною часткою іноземного капі-талу базується на сучасних методах конкурентноїборотьби, одним з яких є ефективний механізм управ-ління ціноутворенням. В сегменті місцевого телефон-ного зв’язку, який складає близько 10% в загальнихдоходах галузі зв’язку, механізм ціноутворення якфактор ефективності діяльності залежний від норма-тивно-правового регулювання граничних тарифів назагальнодоступні телекомунікаційні послуги.

З урахуванням того, що в сучасних умовах від-бувається загострення конкурентної боротьби у всіхсегментах ринку телекомунікаційних послуг, виникаєнеобхідність освоєння методів формування вітчизня-ними підприємствами ефективної цінової політики, якасприяє збалансованості попиту та пропозиції та підви-щенню рентабельності бізнесу. Оскільки специфікаспоживчих цін на послуги полягає в прямій взаємоза-лежності з можливостями, потребами і мотиваціямиабонентів, їх рівень прийнятності визначає обсяги ви-робництва та необхідні інноваційні заходи. Тому роз-виток ринку телекомунікаційних послуг й активніпроцеси його диференціації пов’язані із посиленнямпотенціалу ціни як регулятора ринкових процесів – зодного боку, та існуючими технологічними рішення-ми надання послуг голосової телефонії, як основногодоходного сегмента галузі зв’язку, в поєднанні фак-тичних видів передачі інформації по мережах телефон-ного зв’язку і по мережах передачі даних – з іншого,в останні роки значно змінюють споживчі переваги.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До-слідженнями проблем кон’юнктурних змін і спожив-чих переваг, співвідношення цін та аналізу стану ринківвзаємозамінних товарів з використанням показниківперехресної цінової еластичності займалися такі вчені,як Д. Хікс, Е.Слуцький, Л. Вальр, Р. Аллен, А. Боулі,Б. Райзберг, К.Макконнел, С. Брю та ін.

Теоретичні основи оцінки конкурентоспромож-ності ринку телекомунікаційних послуг, з урахуван-ням регуляторного впливу на суб’єктів господарю-вання, викладені в роботах як вітчизняних вчених:О. Редькіна, В. Гранатурова, С. Довгого, Т. Лозової,

УДК 338.5:621.39В. В. Коваль,

кандидат економічних наук,Одеський інститут фінансів УДУФМТ

ОЦІНКА ДИНАМІКИ РОЗВИТКУ РИНКУВЗАЄМОЗАМІННИХ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ПОСЛУГ



А. Дзюбинського, так і закордонних: Л. Варакіна,І. Пірса, Е. Голубицької та ін.

Однак, недостатність наукового теоретичногоопрацювання і практичного дослідження питань по-дальшого розвитку телекомунікаційного ринку та вра-хування взаємозв’язку й взаємозалежності послугсекторів галузі зв’язку, близьких за здатністю задо-вольняти потреби споживачів, негативно позначають-ся на ефективності державної регуляторної політики зметою оптимізації ринкового поводження операторівтелекомунікацій. Наслідки обмеженості охопленняметодичних розробок з питань цінової характеристи-ки ринкових закономірностей розвитку телекомуніка-ційних послуг-субститутів вимагають удосконаленняпідходу до аналізу розвитку ринків взаємозаміннихпослуг. Тому вивчення реакції ринку на зміну взаємо-залежності телекомунікаційних послуг при їх спожи-ванні та формування системи регулювання ринковихпроцесів і визначили актуальність дослідження.

Метою статті є обґрунтування методичного під-ходу щодо визначення конкурентоздатності ринку те-лекомунікаційних послуг на основі оцінки їх розвиткута впливу взаємозамінності на рівень споживання.

Матеріали та результати дослідження. Роз-виток телекомунікаційного ринку свідчить про спе-цифічні особливості його становлення, які проявля-ються як у сполученні послуг на базі традиційних інових телекомунікаційних технологій, так і відповід-них споживчих переваг у їх виборі. Останні виявля-ються для значної частини населення у державнійпідтримці забезпечення попиту, особливо в умовахнизьких доходів споживачів, і високої вартості теле-

комунікаційних послуг. Унаслідок впливу ціновогопрояву на ринку, у споживчих перевагах та розши-рення номенклатури послуг операторами телекомуні-кацій відбувається зменшення обсягів традиційнихпослуг через їх заміщення новими видами зв’язку.Однак, врахування сучасних тенденцій субституціо-нальності телекомунікаційних послуг вимагає систем-ної оцінки їх можливого заміщення чи компліментар-ності за основними товарними групами з набуттямважливого значення ціни на взаємозамінні і взаємо-доповнюючі товари. При цьому ми як товарні групивзаємозамінних послуг розглядатимемо послуги, щохарактеризується єдиним функціональним призначен-ням та системою технічних стандартів і параметрів приїх виробництві, які можуть відрізнятися незначнимиособливостями, що не впливають на якість і основніспоживчі властивості послуг, а також є одноріднимиза споживчим призначенням і за показниками взає-мозамінності мають ознаки аналогічної послуги.

Відповідно до останніх світових тенденцій, відбу-вається заміщення послуг фіксованої телефонії послу-гами мобільного зв’язку, доходи від надання якихскладають більш ніж 75% в загальній структурі ринкутелекомунікацій. З метою визначення даних тенденційпроведемо аналіз витрат з боку споживача на дані видипослуг (табл. 1).

З огляду на наведені порівняльні вартісні харак-теристики як потенційно взаємозамінних послуг фіксо-ваної телефонії та мобільного зв’язку, виявляєтьсянеобхідність визначення залежності зміну попиту відціни даних товарних груп.

Критерієм взаємозамінності послуг за споживан-

Таблиця 1Порівняльні вартісні характеристики послуг телефонії

Послуги Вартість кінцевого

обладнання, грн

Авансовий платіж при

підключенні, грн

Абонентська плата,

грн. / місяць

Вартість з’єднання, грн / хвл

Фіксованого зв’язку, в т.ч.: - без погодинної оплати місцевих розмов 100 – 250 15 – 30 0

- з погодинною оплатою місцевих розмов

100 – 250 13 – 27 0,031 – 0,054

- міжміський телефонний зв'язок 0 0 0,5 – 1,2

- міжнародний телефонний зв'язок

100 – 1000

0 0 5 – 10

Мобільного зв’язку, в т.ч.: - передплаченого зв’язку 0 0 – 30 0 – 0,5 - контрактної основи 30 – 120 10 – 250 0 - міжнародні дзвінки

200 – 2000 0 0 0,80 – 5



ням є перехресна цінова еластичність попиту, яка вве-дена Е. Слуцьким і А. Маршаллом і характеризуєвідносну зміну обсягу попиту на одну послугу призміні ціни на іншу та розраховується за формулою [3; 7]:

.)PP(

21

P:)QQ(

21

QEñ2121 +

∆

+

∆=

Сутнісна характеристика еластичності попитуполягає в надзвичайній його гнучкості в залежностівід впливу різних соціально-економічних факторів, упершу чергу таких, як ціна [6]. Основним фактором,що визначає перехресну еластичність попиту за ціноюпослуг, виступає здатність властивостей благ до їхзаміщення, однак при попиті на послугу Qi збільшен-ня ціни на іншу послугу Рj може призводити до зрос-тання чи зменшення Qi при задоволенні споживчихпотреб та суб’єктивного відношення до загальноговикористання відповідної послуги [1; 2].

Розрахунок коефіцієнту еластичності на ринкутелекомунікаційних послуг дозволить визначити рівеньпопиту і споживчих переваг у використанні відповід-ної послуги. При дослідженні зміни цін і обсягу спо-живання послуг, подальше визначення коефіцієнтуперехресної еластичності проводиться у розрізі трьохсегментів (табл. 2). Перший сегмент ринку – місцевоїтелефонії у секторі фіксованого зв’язку – характери-

зується високою концентрацією з низьким рівнем чивідсутністю ефективної конкуренції, наявністю домі-нуючого оператора з істотною ринковою перевагою,в секторі мобільного зв’язку проявляється помірна кон-центрація з олігополістичним типом ринкової струк-тури недосконалої конкуренції [6] . Другий сегментзасвідчує зростаючу конкуренцію на ринку високо-прибуткових послуг міжміського зв’язку всерединівідповідних секторів телекомунікацій, а також між опе-раторами фіксованого та мобільного зв’язку – зодного боку, так і альтернативи традиційним послу-гам зв’язку: іP чи SіP-телефонії – з боку інших опера-торів. Крім того, даний сегмент відзначається, незва-жаючи на незначну цінову різницю, зростанням більшвисокими темпами обсягу з’єднань в секторі мобіль-ного зв’язку в порівняні із фіксованим телефоннимзв’язком, навіть при тому, що в секторі фіксованоїтелефонії більше 50% обсягу доходів від наданняпослуг міжміського зв’язку складають дзвінки намережі операторів мобільного зв’язку.

Третій сегмент послуг міжнародного телефонногозв’язку в умовах конкуренції засвідчує зменшеннячастки домінуючого оператора у цьому сегменті зарахунок цінової політики операторів мобільного зв’яз-ку (за рахунок дешевшого міжнародного роумінгу),а також альтернативних SіP-операторів. Однак, вартовідзначити різні споживчі властивості при з’єднанні

1 Розраховано згідно з даними ПАТ „Укртелеком”, ПРаТ „Київстар”, ПРаТ „МТС-Україна” та ТОВ „Астеліт”. Вартістьхвилини з’єднання в сегменті фіксованого зв’язку визначалась відношенням абонентської вартості до середньої кількості викорис-таних хвилин одним абонентом впродовж місяця за відповідний період. В сегменті мобільного зв’язку оцінка хвилини з’єднаннявизначалася виходячи згідно з дослідженнями „Простобанк Консалтинг” щодо рейтингу мобільних операторів [5].

2 Джерело: Статистичний збірник „Про діяльність адміністрацій зв’язку РСЗ в області зв’язку й інформатизації за 2010 рік” –Режим доступу : http://www.rcc.org.ru

3 Джерело: Telecomer – Режим доступу : http://www.telecomer.com4 Напрями країн СНД, Європи (Західна Європа,Східна, Центральна та Північна Європа), Азії (Східна Азія,Західна та Цент-

ральна Азія), Північної Америки та інших країн світу (Африка, Південна Америка).

Таблиця 2Коефіцієнт цінової перехресної еластичності попиту на послуги зв’язку

Середньозважені ціни за хвилину з'єднання, грн./хвл. 1

Середньозважений MOU, хвл./місяць

Фіксованого зв’язку

Мобільного зв’язку

Фіксованого зв’язку2

Мобільного зв’язку3

Послуги зв’язку

2010 2011 2010 2011 2010 2011 2010 2011

Коефіцієнт еластичності

Ес

Місцевий (всередині мережі) 0,057 0,05 0,25 0,25 325 367 416 475 0,98

Міжміський (на інші мережі) 0,36 0,42 0,25 0,25 161 121 86 123 2,30

Міжнародний4 5,3 5,5 5,2 5,1 12,1 10,3 14,3 16,2 3,45

http://www.rcc.org.ru

http://www.telecomer.com



по мережах телефонного зв’язку і по мережах іP чиSіP-телефонії, оскільки якість з’єднання може істотновідрізнятися в залежності від характеристик каналівз’єднання, доступність послуги прямо залежить відпроникнення доступу до мережі Інтернет на відповіднітериторії тощо [8 – 10].

Оскільки при визначенні взаємозамінності по-слуг для споживачів найбільше значення, в переважнійбільшості, має ціна хвилини з’єднання, то оцінка сту-пеня взаємозв’язку між секторами послуг-субститутівна основі застосування коефіцієнту цінової перехрес-ної еластичності виступає інструментом їх конкурент-ного аналізу. Тому, враховуючи можливу взаємо-замінність послуг, наведемо характеристику типів рин-кової структури в залежності від коефіцієнту перехрес-ної еластичності в кожному із сегментів телекомуні-каційних послуг (рис. 1).

Варто відзначити, що в останній час факторамивпливу на купівельний вибір стали заходи стимулю-вання збуту та споживання послуг шляхом диференцій-ного підходу за умовами клієнтоорієнтованості, за ін-тенсивністю реклами тощо, характерних для ринкумонополістичної конкуренції. Таким чином, на цьомуринку діє широкий діапазон цін, що продукує здатністьпропонувати споживачам різні варіанти пакетів послуг(double-play, triple-play тощо). Попит на ринку моно-полістичної конкуренції достатньо еластичний, що по-в’язано з можливістю споживачів частково відмови-тися від товару за високою ціною на користь аналогічноїпослуги у конкурента за нижчою ціною [1; 6].

Виникаючий у абонентів ефект корисності привиборі конкретного оператора зв’язку визначаєтьсяможливими перевагами щодо сформованого іміджу,ціни послуги і мінімальних загальних витрат, щосприяє задоволенню споживчих потреб та підвищен-ню у постачальників телекомунікаційних послуг кон-курентоспроможності на основі збільшення доходностівід послуг.

В сучасних умовах ціноутворення не завжди про-являється класична дія закону попиту з поступовим

зниженням якості показників еластичності. Тому не-обхідність врахування фактору впливу на величинуперехресної цінової еластичності попиту, яким висту-пає відношення споживачів до представлених на рин-ку послуг з визначеним іміджем і пов’язаною їх суб-ституціональною здатністю, вимагає розширенняможливостей традиційних показників еластичності наоснові відносного рівня цін, вираженого черезмінімальні споживчі витратами та обсяг – середньо-зважений доход від продажу послуг у розрахунку наодного абонента (ARPU).

В табл. 3 наведено розрахунок загального коефі-цієнту еластичності, виходячи з умови, що мінімальнісередні витрати споживача на послуги голосової теле-фонії фіксованого зв’язку складає абонентська плата з400 нетарифікованих хвилин загальної тривалості місце-вих розмов, та мобільного зв’язку, які складаються звартості хвилин розмови усередині мережі на місяць(280) + вартість хвилин розмови поза мережею намісяць (120) + вартість з’єднань на місяць + абонент-ська плата на місяць. Згідно з дослідженнями [5], прирозрахунку вартості кількості з’єднань на місяць вва-жається, що середня тривалість розмов усерединімережі складає 5 хвилин, а поза мережею – 2 хвилини.

Проведені розрахунки загального коефіцієнтуеластичності та у розрізі сегментів голосової телефоніїзасвідчують позитивну перехресну еластичність по-слуг-субститутів (Ес° > 0), що означає зміну попитуна послуги мобільного зв’язку і ціни на фіксованутелефонію в одному напрямку. В свою чергу, збільшен-ня еластичності попиту на послуги мобільного зв’яз-ку стосовно ціни на послуги фіксованої телефонії ви-значає ступінь їх взаємозамінності. Однак, ступіньвзаємозамінності послуг мобільного зв’язку послу-гами фіксованої телефонії буде мінімальний або не-можливий незалежно від зміни попиту чи цін на них,оскільки коефіцієнт еластичності буде складати Ес = 0і такі послуги характеризують відсутність перехресноїеластичності й виступають незалежними.

Величина перехресної еластичності попиту за ціною

Рис. 1. Характеристика типів ринкової структури телекомунікаційних послуг

Вільна конкуренція

Монополістична конкуренція

ІІ сегмент Міжміський зв’язок

ІІІ сегмент Міжнародний зв’язок

Олігополія

Монополія

І сегмент Місцевий зв’язок

-1 0 1 2 3 ……….∞

Тип ринкової

структури

Коефіцієнт перехресної еластичності, Ес


в основному визначається відношенням споживачівдо послуг на ринку з їх здатністю заміщення одна однув споживанні. Як вже зазначалось, у випадку можли-вого задоволення потреб споживача за рахунок інно-вацій та мінімального ризику переключення на пропо-зиції інших суб’єктів господарювання, що включаєякість, бренд тощо, то коефіцієнт перехресної еластич-ності Ес°> 0. Однак при позитивному значенні ко-ефіцієнту еластичності конкурентні дії інших суб’єктівістотно змінюють діяльність постачальника телеко-мунікаційних послуг та впливають на цінову політикувсіх операторів зв’язку на ринку. Тому можлива суб-ституція продукує правила поведінки агентів і законо-мірностей ціноутворення в умовах ринкової еконо-міки як з боку держави, так і з боку конкурентів [4].

Оскільки Ес>0, то послуги телефонії є взаємо-замінними, тобто підвищення ціни на одну послугупризведе до підвищення попиту на іншу. В сегментімісцевого телефонного зв’язку коефіцієнт еластичностіскладає Ес 1, що слугує межею між еластичною інееластичною ділянками кривої попиту, тому під-вищення або зниження ціни послуги фіксованої теле-фонії значно не відіб’ється на обсязі продажу послугимобільного зв’язку [11].

У випадку розрахованого загального коефіцієн-ту еластичності Ес = 2,16 засвідчується присутністьна ринку послуг-субститутів та можливість заміни по-слуг фіксованого зв’язку, однак, визначення тенденційспоживчого попиту ускладнюється дією факторів, щоокрім еластичності попиту за ціною визначається і не-ціновими факторами, тому що уявляється важливимурахування не тільки динаміки зміни обсягу послугфіксованого зв’язку, але і тенденцій, характерних дляринку взаємозамінних послуг, близьких по здатностізадовольняти визначену потребу – послуг мобільногозв’язку та IP-телефонії (табл. 4).

Згідно з даними [8 – 10], за останнє десятиліттяобсяг споживання у секторі послуг фіксованого зв’яз-ку виріс у 2 рази, мобільного зв’язку – 11 разів та IP-телефонії – 13 разів, що в мінімальній залежності від

коливання цін та динаміки доходів споживачів харак-теризує специфічність попиту до стійкої тенденціїзбільшення споживання – з одного боку, та засвідчуєможливість підвищення ємності в секторі фіксованоїтелефонії шляхом заміщення їх послугами-субститу-тами.

Подальший вплив операторів мобільного зв’яз-ку та IP-телефонії буде визначатися наближенням спо-живчих характеристик послуг-субститутів до послугмереж фіксованого зв’язку. Однак, з боку IP-теле-фонії заміщення в сегменті фіксованого зв’язку наданому етапі неможливо, оскільки більше ніж 47%(1,6 млн) абонентів мережі Інтернет мають дротовийдоступ на основі технології xDSL, яка використовуєабонентську лінію телефонної мережі загального ко-ристування (рис. 2).

Тобто виникає взаємозалежність у наданні по-слуг Інтернет на основі мереж фіксованого зв’язку,яка проявляється у посиленні інтеграційних процесівта, у випадку використання технології xDSL засвідчуєкомпліментарність послуг. Взаємопосилення їх діїхарактеризується також і насиченням конкурентногосередовища в сфері надання послуг доступу до ме-режі Інтернет та зниженням доходів в сегменті фіксо-ваного зв’язку, в результаті чого інвестиції в конку-рентоздатні технічні рішення операторами і провайде-рами спрямовані на освоєння голосових ІP-послуг, ав сегменті фіксованих мереж –впровадження інтегро-ваних мультимедійних сервісів. Крім того, сучаснішвидкості доступу до Інтернет мережами телефон-ного зв’язку вищі, ніж у мобільних, однак різниця міжними поступово нівелюється, що в подальшому ви-значатиме зміни споживчих переваг та кон’юнктуриринку загалом. Тому, оперативний моніторинг дина-міки процесів на споживчому ринку телекомунікацій-них послуг надає операторам і провайдерам мож-ливість гнучкого корегування стратегії, адекватноїзовнішнім умовам та ціновій політиці.

Висновки за дослідженням і перспективиподальшого розвитку у цьому напрямку. Сучас-


Таблиця 3Загальний коефіцієнт цінової перехресної еластичності попиту на послуги зв’язку

≈

Мінімальні витрати, грн / місяць Середньозважений ARPU, грн. / місяць Фіксованого

зв’язку Мобільного зв’язку

Фіксованого зв’язку

Мобільного зв’язку

2010 2011 2010 2011 2010 2011 2010 2011

Коефіцієнт еластичності Ес

23,7 25,1 27,6 25,4 40,33 38,6 37,2 39,6 2,16 Фіксованого

зв’язку IP-

телефонії Фіксованого

зв’язку IP-

телефонії Коефіцієнт

еластичності Ес 2010 2011 2010 2011 2010 2011 2010 2011 23,7 25,1 12,2 13,4 40,33 38,6 78 83

1,1


ний розвиток як галузей економіки в цілому, так ісфери телекомунікацій зокрема, обумовлений збіль-шенням номенклатури пропонованих товарів і послуг,а також розвитком ринкової конкуренції в рамкахінтенсифікації використання сучасних маркетинговихметодів одними операторами телекомунікацій та за-стосування механізму державного регулювання доінших. В свою чергу, зміна споживчого попиту об-умовлює значимість аналізу взаємозамінності послугна телекомунікаційному ринку з урахуванням тен-денцій ринкової ситуації на ринках послуг-субсти-тутів і компліментів.

Трендові зміни в секторі фіксованого зв’язкудозволяють констатувати, що абонентська база скла-дає близько 12 млн і за 2009 – 2011 рр. скоротиласьпрактично на 2%, причому еластичність попиту напослуги не змінюється, незалежно від підвищенняабо зниження цін. Тому висококонцентрований стан

даного сектору свідчить про низьку конкуренцію нацьому ринку, а зниження споживання послуг місце-вого зв’язку компенсується зростанням цін, шляхомвстановлення граничних тарифів на загальнодоступнітелекомунікаційні послуги, на відміну від практичнонезмінних цін у секторі мобільного зв’язку, які в сег-менті зонової фіксованої телефонії і міжміського(міжнародного) телефонного зв’язку нижче в 1,5 –2 рази. Проведені розрахунки коефіцієнту перехрес-ної еластичності стосовно послуг фіксованого і мо-більного зв’язку та, в меншій мірі, IP-телефонії під-тверджують можливість визначення залежності міжними та подальшого заміщення. Тому аналіз взаємо-впливу кон’юнктури секторів послуг-субститутів опе-раторами телекомунікацій в сучасних умовах госпо-дарювання характеризуються можливістю їх ефектив-ного функціонування та сприяння раціональній дер-жавній політиці в сфері регулювання цін.


Таблиця 4Споживчі переваги телекомунікаційних послуг-субститутів

Рис. 2. Структура Інтернет-ринку за технологіями доступу

Фіксований зв’язок Мобільний зв’язок IP-телефонія 1. Покриття мережами мобільних операторів 99% території країни та щільністю >119%

1. Відсутність додаткового обладнання та використання безкоштовного програмного забезпечення

1. Використання факсимільного зв’язку

2. Мережеві ефекти пов’язані із отриманням додаткових переваг і „Triple services”

2. Інтегровані мультимедійні сервіси надають можливість створювати відео конференцію

3. Мобільність й надання VAS-послуг (ДВО) та розвиток 3G 2. Використання xDSL-технології доступу до мережі Інтернет

4. Електронна і мобільна комерція (B2B, B2C тощо)


Література1. Вэриан Х. Р. Микроэкономика. Промежуточ-

ный уровень: современный подход / Х. Р. Вэриан – М.:Юнити, 1997. – 767 с. 2. Макконнелл К. Р. Эконо-микс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Мак-коннелл, С. Л. Брю – [Пер. с 14-го англ. изд.] – М.:ИНФРА-М, 2003. – 972 с. 3. Маршалл А. Принципыэкономической науки / А. Маршалл. – Т.1. – М.:„Прогресс”, 1993. – 415 с. 4. Нуреев Р. М. Курсмикроэкономики: Учебник для вузов / Р. М. Нуреев –[2-е изд., изм.] – М.: Норма, 2005. – 576 с. 5. Рей-тинг вартості голосових послуг GSM-операторівУкраїни [Електронний ресурс] – Режим доступу :http://www.prostobank.ua/finansovyy_gid/byudzhet/reytingi/ 6. Селищев А. С. Микроэкономика /А. С. Селищев – СПб.: Питер, 2002. – 448 с. 7. Слуц-кий Е. Е. Экономические и статистические произве-дения. Избранное / Е .Е. Слуцкий – М.: Эксмо, 2010– 1152 с. 8. Стан і розвиток зв’язку в Україні за 2009рік – К.: Державний комітет статистики України, 2010.– 31 с. 9. Стан і розвиток зв’язку в Україні за 2010 рік– К.: Державний комітет статистики України, 2011. –34 с. 10. Стан і розвиток зв’язку в Україні за 2011 рік– К. Державна служба статистики України, 2012. –34 с. 11. Хайман Д. Н. Современная микроэкономи-ка: анализ и применение / Д. Н. Хайман; і 2-х т –[Т. I.]– М.: Финансы и статистика, 1992. – 384 с.

Коваль В. В. Оцінка динаміки розвиткуринку взаємозамінних телекомунікаційних послуг

У статті досліджено основні проблеми станов-лення та розвитку ринку взаємозамінних телекомуні-каційних послуг в Україні. Проведено аналіз спожив-


чих переваг телекомунікаційних послуг та оцінку їхконкурентної субституціональності з використаннямпоказників перехресної цінової еластичності.

Ключові слова: телекомунікації, ринок, послуга,споживач.

Коваль В. В. Оценка динамики развитиярынка взаимозаменяемых телекоммуникацион-ных услуг

В статье исследованы основные проблемы ста-новления и развития рынка взаимозаменяемых теле-коммуникационных услуг в Украине. Проведен ана-лиз потребительских предпочтений телекоммуникаци-онных услуг и оценка их конкурентной субституцио-нальности с использованием показателей перекрест-ной ценовой эластичности.

Ключевые слова: телекоммуникации, рынок,услуга, потребитель.

Koval V. V. Assessment of the Dynamics of theMarket Development of InterchangeableTelecommunications Services.

In this paper the main problems of the formationand development of the market of interchangeabletelecommunications services in Ukraine. The analysis ofconsumer preferences of telecommunications servicesand assessment of their competitive rates with asubstitution of cross-price elasticity.

Key words: telecommunications, market, service,consumer.


http://www.prostobank.ua/finansovyy_gid/byudzhet/


УДК 321+334.722(477)В. М. Лисюк,

доктор економічних наук, Н. Л. Шлафман,

доктор економічних наук,Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України,

Т. О. Журавльова,кандидат економічних наук,

Одеський націоналшьний університет ім. І. І. Мечнікова

ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВАНА РИНКУ ПОБУТОВИХ ПОСЛУГ

Постановка проблеми. В умовах кризовогостану економіки продовжується тенденція скорочен-ня чисельності працюючого населення. На 1 січня2012 року в середньому по країні на одну вакансіюпретендували 8 осіб, що шукають роботу в центрахзайнятості. У багатьох регіонах ситуація ще напру-женіша. Зокрема, у Черкаській обл. на одну вакан-сію претендували 140 чоловік, Хмельницькій – 51,Вінницькій – 47. При цьому майже за третиною ва-кансій роботодавці пропонували зарплату на рівнімінімальної.

Внаслідок такого низького рівня оплати праці,основна частина громадян після виходу на пенсію ви-являється на грані бідності. Так, 74% пенсіонерів одер-жували в 2011 р. пенсію до 1200 грн., 11% – у розміріпрожиткового мінімуму, понад 145 тис. осіб – нижчепрожиткового мінімуму. Усе більше громадян змушенізвертатися за допомогою держави: за даними Держав-ної служби статистики, у структурі доходів населеннясоціальна допомога та інші соціальні виплати склада-ють майже 33%. Ще однією з найважливіших про-блем залишається оплата праці працівників бюджет-ної сфери, де тарифна ставка (оклад) працівника пер-шого тарифного розряду за Єдиною тарифною сіткоювизначається (на початок 2012 р.), виходячи з 794 грн.,що на 300 грн нижче встановленої мінімальної заро-бітної плати. Така ситуація призводить до суттєвогозниження мотивації до праці в науці, освіті, охороніздоров’я та інших, важливих для збільшення соціаль-но-економічного потенціалу країни, сферах діяльності.Крім того, це одна з головних причин виникненнякорупції в бюджетних установах. Отже, бідність у су-часних умовах являє собою нездатність забезпечитилюдині споживання матеріальних і соціальних благ нарівні, достатньому для досягнення і підтримки її кон-курентоздатності на ринку праці і для активної участів житті соціуму. Саме бідність визначає обмеженістьдоступу значної частини населення нашої країни до

ресурсів розвитку: якісних послуг освіти й охорониздоров’я, можливості успішної соціалізації молодітощо. Все це призводить до таких негативних наслідків,як: деактивізація економічної діяльності працездат-ного населення країни, його професійна деградація, аотже – стримування процесу формування середньогокласу, як соціальної основи економічного розвитку,погіршення здоров’я, зниження якості освіти населен-ня, зростання смертності. Таким чином, сформованав нашій країні модель бідності – це, насамперед, ре-зультат низького рівня доходів від зайнятості і, як на-слідок, – через їх оподатковування – низького рівнясоціальних трансфертів.

Реальним шляхом подолання існуючих тенденцій,особливо безробіття та бідності, є розвиток малого під-приємництва, що є найбільш динамічним фактором еко-номічного зростання. При цьому найбільш привабли-вою сферою економічної діяльності на сучасному етапірозвитку ринкових відносин з позиції залучення насе-лення в підприємницьку діяльність і привабливості дляпочатку бізнесу є ринок побутового обслуговування,один з найбільш об’ємних за потенціалом і попиту ринківу системі ринкових відносин. Відносно невисока фон-доємність і матеріалоємність процесів у даній галузі до-зволяють починати бізнес при малих обсягах початко-вого капіталу. Відповідно, дана сфера економіки єодним з найважливіших джерел мобілізації потенціалунаціонального зростання, підвищення якості і рівня жит-тя, рівня зайнятості населення, при існуючій нерівно-мірності та диспропорції розподілу і розвитку вироб-ничих сил по територіях регіонів. Наприклад, у СШАпобутовим обслуговуванням населення займаютьсятисячі малих компаній, сімейних підприємств і фірмсереднього розміру. Більше 2 млн громадян Америкипрацюють саме в сфері побутових послуг.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До-слідженнями проблем розвитку вітчизняного малогопідприємництва займається багато дослідників, серед

В. М. Лисюк, Н. Л. Шлафман, Т. О. Журавльова


яких необхідно відзначити О. Барановського, А. Бу-тенка, З. Варналія, Л. Воротіну, І. Жиляєва, А. Кісе-льова, В. Корнєєва, В. Ляшенка та ін. Разом з тим, увітчизняній літературі проблеми становлення малогопідприємництва у сфері побутового обслуговуваннянаселення залишаються недостатньо розв’язаними.Тому метою статті є обґрунтування основних на-прямків державної підтримки розвитку підприєм-ницької діяльності в галузі побутового обслуговуван-ня населення.

Матеріали та результати дослідження. Підпобутовими послугами населення у пункті 291.7ст. 291 Податкового кодексу України від 2 грудня2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнямиглави 1 „Спрощена система оподаткування, обліку тазвітності”, розуміються 40 видів послуг. Ці побутовіпослуги населенню можуть надавати фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманихосіб і обсяг доходу яких протягом календарного рокуне перевищує 150000 гривень та фізичні особи –підприємці, які не використовують працю найманихосіб або кількість осіб, які перебувають з ними у тру-дових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб іобсяг їх доходу не перевищує 1000000 гривень.

В часи СРСР розвиток сфери побутових послугбув одним з основних показників росту народногогосподарства і стабільного збільшення добробуту на-селення. Ще в 1965 році керівництво країни організу-вало спеціальне міністерство побутового обслугову-вання населення, а також самостійні управління побу-тового сервісу. У 1970 році побутові сервіси СРСРнадавали відповідно до затверджених переліків і прей-скурантів більш ніж 450 видів побутових послуг насуму понад 4 млрд карбованців. На початку 1980-хроків у сфері побуту було зареєстровано більше300 тис. підприємств і приймальних пунктів, на якихпрацювали більш ніж 1,7 млн громадян [1].

Разом з тим, у побутовому обслуговуванні спо-стерігаються глибокі проблеми й диспропорції розвит-ку, які особливо яскраво проявляються в коливанняхобсягу споживання побутових послуг і забезпеченостінаселення об’єктами побутового обслуговування.Особливо такі проблеми помітні при аналізі рівнярентабельності операційної діяльності підприємствУкраїни за видами економічної діяльності: стабільнонайнижчий рівень рентабельності (біля -14%) належитьсаме сектору побутових послуг – у 2009 р. – -13,7%,у 2010 р. – -14,8%, у 2011 р. – -13,8% (табл. 1). Тодіяк невеликий від’ємний рівень рентабельності у 2011 р.мали тільки підприємства з операцій з нерухомиммайном, оренди, інжинірингу та надання послуг під-приємцям (-0,7%) і готелі та ресторани (-0,1%).Причому, якщо розглядати фінансові результати

підприємств за їх розміром, збитковість збитковихпідприємств значно перевищує прибутковість прибут-кових, незалежно від розміру (табл. 2).

Обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг)підприємств сектора побутових послуг у 2011 р. склав17752,5 млн грн (або 2,219 млн дол. США – закурсом 8 грн за 1 дол. США), з них „надання інди-відуальних послуг” – 711,1 млн грн (88,9 млн долСША), тоді як в УРСР у 1986 р. існувало 63143 під-приємств побутового обслуговування, які надавалипослуги на суму майже 8 млрд карбованців (або5,36 млрд дол. США по курсу 1986 р. – 0,67 дол.за 1 крб), в т.ч. тільки в Одеській області – на суму444 млн крб (або 297,48 млн дол. США) [2].

Особливо актуальним розвиток сфери побутовихпослуг стає у кризові часи, коли більшість населенняне може дозволити собі купити нові побутові прила-ди, одяг, взуття тощо. Незважаючи на це, частка побу-тових послуг у загальному обсязі послуг, що нада-ються населенню, в Одеській області (як і в цілому вУкраїні) складає всього 0,1%. Нерівномірність попи-ту на побутові послуги серед населення з різним рівнемдоходу призвела в окремих випадках до зменшеннячастки послуг, вироблених за доступними для мало-забезпечених шарів населення цінами, і надання по-слуг у секторі неформальної економіки. У більшомуступені це характерно для сфери послуг перукарень,автосервісу, послуг з пошиття і ремонту швейнихвиробів.

У даний час спостерігаються наступні тенденціїв розвитку сфери побутового обслуговування насе-лення:

1) поступове зменшення попиту на ряд традицій-них соціально-побутових послуг (зокрема, фото-послуги), що витісняються зрослою технологічноюоснащеністю домашніх господарств;

2) розширення сегмента послуг, орієнтованих нависокоприбуткові групи населення і заснованих напрагненні до покращення якості життя, мобільності іраціонального використання вільного часу (індустріякраси, автосервіс, клінінгові послуги, послуги здогляду за дітьми, хворими тощо). Розвиток даногосегмента послуг характерний, насамперед, для вели-ких міст.

У своєму розвитку підприємства і підприємцісфери побутового обслуговування населення стика-ються із серйозними труднощами і проблемами:

– недосконалість відповідної законодавчої і нор-мативної бази і механізмів регулювання взаємин міжвиконавцями, споживачами послуг і органами місце-вого самоврядування;

– недостатність власних оборотних коштів;– нестача кваліфікованих кадрів;



Таблиця 1Рентабельність операційної діяльності підприємств за видами економічної діяльності

у 2009 – 2011 рр. (млн грн)


Результат від операційної діяльності

Витрати операційної діяльності Рівень рентабельності (збитковості), %

2011 2010 2009 2011 2010 2009 2011 2010 2009 Усього 186600,8 100799,5 66978,3 3164788,0 2494106,9 2000862,1 5,9 4,0 3,3 у тому числі сільське госпо-дарство, мислив- ство, лісове господарство

30484,1 22260,8 12225,7

129266,5 95783,3 83055,3

23,6 23,2

14,7 промисловість 82145,1 49005,5 18666,7 1743149,3 1372711,9 1037759,5 4,7 3,6 1,8 будівництво 1080,7 -1107,1 -802,3 131473,6 92603,8 84892,7 0,8 -1,2 -0,9 торгівля; ремонт автомобілів, по-бутових виробів та предметів особистого вжитку

45962,4 24853,3 10803,7

306773,6 254414 ,4 237646,3

15,0 9,8

4,5 торгівля автомо-білями та мото-циклами, їх тех-нічне обслугову-вання та ремонт

3155,1 2358,7 -467,7

20459,5 18652,3 19405,9

15,4 12,6

-2,4 оптова торгівля посередництво в оптовій торгівлі

38888,4 20299,6 10232,6

242101,4 197856 ,5 186656,8

16,1 10,3

5,5 роздрібна тор-гівля; ремонт побутових виро-бів та предметів особистого вжитку

3918,9 2195,0 1038,8

44212,7 37905,6 31583,6

8,9 5,8

3,3 діяльність готе-лів та ресторанів

-10,7 -229,6 -352,6

15340,4 12680,9 10546,6

-0,1 -1,8

-3,3

діяльність тран-спорту та зв’яз-ку

19865,2 14912,6 15929,7

264236,3 207103 ,4 186469,3

7,5 7,2

8,5

фінансова діяльність

12548,4 5174,4 1609,0

199574,6 160646 ,8 107672,9

6,3 3,2

1,5

операції з неру-хомим майном, оренда, інжині-ринг та надання послуг підприємцям

-2281,5 -11297 ,8 11501,1

338860,3 268053 ,1 223946,6

-0,7 -4,2

5,1 освіта 138,0 104,0 90,0 1609,1 1549,5 1499,2 8,6 6,7 6,0 охорона здоров’я та надання соціальної допомоги

211,4 269,3 178,1

7962,2 6819,8 5766,3

2,7

3,9

3,1 надання кому-нальних та ін-дивідуальних послуг; діяль-ність у сфері культури та спорту

-3520,4 -3119,4 -2853,2

25590,1 21045,1 20855,4

-13,8

-14,8

-13,7


– труднощі одержання кредитів, нерозвиненістьринку лізингових послуг;

– складності одержання приміщень, високаорендна плата;

– соціальна незахищеність працівників;– низький рівень платоспроможності основної

маси населення.Таким чином, можна прийти до висновку,

що подальший розвиток ринку побутових послуг вУкраїні на основі дії тільки ринкових механізмів регу-лювання утруднений, і поглиблення проблем у данійсфері надалі неминуче. Неможливість ефективногорозвитку побутових послуг тільки на основі саморе-гулювання ринку можна пояснити наступними причи-нами. По-перше, комерційні структури орієнтовані, впершу чергу, на одержання максимального прибуткувід надання послуг населенню, і малорентабельні по-слуги малозабезпеченим громадянам не входять у колоїх пріоритетів. По-друге, механізми ринкової еконо-міки найчастіше нестабільні й піддані зовнішнім впли-вам, які можуть виражатися в зміні рівня доходів на-селення, збільшенні або зменшенні попиту на побу-тові послуги, активізації інфляційних процесів та іншихекономічних проблем. Саме тому на сучасному етапіактуальною є постановка та вирішення завдань роз-витку сфери побутових послуг на основі застосуван-ня сучасних методів і механізмів її регулювання, щоспрямовано на підвищення темпів економічного рос-ту та створення сприятливих умов проживання насе-лення.

При цьому варто особливо підкреслити важ-ливість створення інституціональних умов для узго-дження економічних інтересів для розвитку малогопідприємництва, що сьогодні є основним джереломдоходів для значної кількості населення, що вивіль-няється внаслідок скорочення робочих місць у дію-чих виробництвах, виступає основною організаційно-виробничою формою становлення сфери соціально-побутового обслуговування населення.

Інтенсивному розвитку ринку побутових послугу цілому і використанню резервів росту за окремимивидами послуг слугує створення органами держав-ної влади й органами місцевого самоврядуваннясприятливих організаційно-економічних умов дляфункціонування організацій служби побуту, сприян-ня насиченню ринку різноманітними видами побуто-вих послуг, формування конкурентного середовища,відновлення виробничого потенціалу організацій,підвищення професіоналізму виконавців, якості, куль-тури і безпеки обслуговування. Ця мета вимагає роз-робки Державної та регіональних Програм розвиткупобутового обслуговування населення (можливо, вмежах Програм підтримки малого і середнього під-приємництва). Пріоритетними для розвитку маютьстати технологічні послуги, надання яких вимагаєнаявності сучасного устаткування і висококваліфі-кованого персоналу, а також послуги, що мають ви-соку соціальну значущість. До першого типу відно-сяться послуги з ремонту і технічного обслуговуван-ня автомобілів, побутової радіоелектронної апарату-


Таблиця 2Фінансові результати до оподаткування за видами економічної діяльності

з розподілом на великі, середні та малі підприємства у 2011 році(млн грн)

Підприємства, які одержали прибуток

Підприємства, які одержали збиток

Фінансовий результат до оподаткування у % до

загальної кількості


фінансовий результат

у % до загальної кількості


фінансовий результат

надання кому-нальних та ін-дивідуальних послуг; діяль-ність у сфері культури та спорту

–3350,3

58,1

801,2

41,9

4151,5

по великих підприємствах

–1292,5

15,4

172,6

84,6

1465,1

по середніх підприємствах

–1349,1

48,4

376,6

51,6

1725,7

по малих підприємствах

–708,7

58,8

252,0

41,2

960,7


ри, побутових машин і приладів, хімічного чищенняі пралень. До другого – ритуальні послуги, послугиперукарень, лазень (яких, до речі, вже практично незалищилось, зокрема, в Одесі немає жодної лазні,хоча ще залишилось багато будинків без зручнос-тей).

Однією з головних проблем у розвитку побуто-вого обслуговування населення сьогодні є відсутністьекономічної привабливості ведення підприємницькоїдіяльності у цій сфері. Низька платіжна спроможністьосновної маси населення призводить до того, що по-слуги фірмових сервісних центрів практично немають попиту. Крім того, основна частина населенняне в змозі дозволити собі придбання побутової техні-ки у фірмових магазинах і здійснює такі покупки наринках, де наявна, в основному, контрафактна про-дукція. Так, існуюча структура витрат населеннякраїни може свідчити про вкрай низький рівень до-ходів та споживання, оскільки більше половини бю-джету середнього домогосподарства витрачається нахарчування, а частка витрат на послуги трохи переви-щує 10% [3, с. 201]. Більш-менш значимі витрати напослуги (у абсолютному виразі), в тому числі у фірмо-вих сервісних центрах, здійснюють лише високодохіднідомогосподарства, але частка таких витрат майже невідрізняється від середнього по всіх домогосподар-ствах значення – представники 10-ї децильної групивитрачають на послуги 15,4% свого бюджету проти12,9% в середньому по країні [3, с. 201].

Кількість підприємців на ринку побутових послугросте низькими темпами, громадяни, що надають не-легально побутові послуги, не квапляться реєструва-ти свою комерційну діяльність офіційно. Крім того,обмеженість коштів місцевих бюджетів не дозволяєорганам місцевого самоврядування ефективно братиучасть у соціальних реформах і задоволенні основ-них життєвих потреб населення, що мешкає на їх те-риторії.

Тому, для вирішення головної мети – підвищен-ня рівня доступності населення до послуг ринку по-бутового обслуговування, насичення його соціальнозначущими видами побутових послуг, а, відповідно,підвищення якості життя населення – необхідно вирі-шити низку задач, а саме:

– формування середньострокових правових, еко-номічних і організаційних механізмів розвитку ринкупобутових послуг;

– розвиток і удосконалення нормативно-право-вої бази, що регулює процеси в сфері побутового об-слуговування населення;

– створення економічних і організаційних умовдля забезпечення доступності соціально значущихпобутових послуг;

– підвищення рівня і якості побутового обслуго-вування населення;

– розвиток малого і середнього підприємництвау сфері побутового обслуговування населення і роз-виток конкурентного середовища;

– забезпечення ринку побутового обслуговуваннянаселення кваліфікованими кадрами, досягненняякісного і кількісного складу кваліфікованих кадрів,що відповідає потребам організацій побутового обслу-говування населення.

Подальший розвиток ринку побутового обслу-говування населення має проводитися на наступнихпринципах:

– системності організаційних рішень;– жорсткого розмежування предметів ведення

питань з побутового обслуговування між органами дер-жавної влади й органами місцевого самоврядування;

– державно-приватного партнерства, у тому числістворення муніципальних будинків побутових послугу всіх регіонах.

Спираючись на перераховані принципи розвит-ку, ринок побутового обслуговування має забезпе-чити розмаїтість структурно-функціональних пара-метрів об’єктів і завжди бути орієнтованим на потре-би населення, з урахуванням соціально-економічно-го розвитку регіонів. Розмаїтість форм побутовогообслуговування має задовольняти потреби усіх про-шарків населення і може бути забезпечена лише вумовах функціонування як великих, так і середніх, імалих підприємств служб побуту, а також індивіду-альних підприємців.

Загальний зміст державного регулювання маєспиратися на розуміння того, що на будь-якому рівнісистеми повинні виконуватися передбачені законодав-ством дозвільні, контрольно-заборонні, аналітичні,інформаційні, координуючі функції, а також функціїщодо підтримки підприємництва, сприяння впрова-дженню прогресивних науково-технічних розробок.Реалізація таких заходів повинна забезпечити:

1. Підвищення якості життєвого рівня населення.2. Збереження і розвиток існуючої мережі під-

приємств служби побуту відповідно до нормативнихвимог забезпеченості побутовими послугами.

3. Підвищення доступності, якості і безпеки по-бутових послуг, наданих населенню.

4. Збереження і створення нових робочих місць напідприємствах побутового обслуговування населення.

5. Збільшення видів наданих побутових послугнаселенню.

4. Механізми регулювання і підтримки сферипобутового обслуговування в містах і сільських по-селеннях на різних рівнях державного і місцевого са-моврядування.



Роль державного управління в розвитку діяль-ності ринку послуг, насамперед, полягає в тому, щобстворити відповідний правовий і економічний кліматдля розвитку соціально значущих видів побуто-вих послуг шляхом застосування певних механізмівуправління.

Побутові послуги, як частину показника рівняжиття населення, можна віднести до основних видівспоживання. Таким чином, соціально значимі побу-тові послуги, надані населенню в умовах функціо-нування регіонального споживчого ринку, – це, на-самперед, послуги першої необхідності, найбільшповно і постійно затребувані населенням, призначе-ні для задоволення основних фізіологічних і соці-ально-культурних потреб людини, що повинні бутидоступні всім шарам населення. Кожна соціальнозначуща послуга має своє індивідуальне значення,оскільки не всі послуги можна відтворити при само-обслуговуванні. У зв’язку з цим необхідно прийня-ти наступний перелік соціально значущих побутовихпослуг:

1. Ремонт і пошиття шкіряного, хутряного взуття.2. Ремонт і пошиття швейних, хутряних і шкіря-

них виробів і головних уборів.3. Ремонт і технічне обслуговування побутової

радіоелектронної апаратури, побутових машин і при-ладів.

4. Технічне обслуговування і ремонт транспорт-них засобів, машин і устаткування.

5. Будівельні послуги.6. Послуги хімчисток.7. Послуги бань і душових.8. Послуги перукарень.9. Послуги прокату.10. Ритуальні послуги.Запропонована структура управління розвитком

ринку побутових послуг включає законодавчі, еко-номічні, організаційні механізми регулювання і під-тримки:

1) Законодавчі механізми. В області законодав-чого регулювання в зв’язку з відсутністю законодав-чо-нормативного акта прямого призначення щодо вста-новлення правового поля для сфери побутового об-слуговування (крім Правил побутового обслуговуван-ня населення, затрведжених постановою КабінетуМіністрів України від 16 травня 1994 р. № 313), не-обхідні розробка і прийняття Закону України „Про роз-виток і державну підтримку побутового обслугову-вання населення”, а також Закону України „Про ре-місництво”. Прийняття закону створить єдину право-ву базу для підприємств служби побуту, чітко розме-жує й уточнить повноваження і сферу відповідальностіміж органами влади і підприємствами побутового об-

слуговування. У законі необхідно зафіксувати правовіоснови, що визначають розвиток сфери побутовихпослуг, питання регулювання і підтримки господарю-ючих суб’єктів органами державної влади, повнова-ження органів виконавчої влади й органів місцевогосамоврядування в сфері побутового обслуговуваннянаселення, перелік соціально значущих побутовихпослуг.

2) Економічні механізми. Економічне регулюван-ня вимагає розробки економічної структури і ме-ханізмів фінансово-кредитного і податкового регулю-вання, що забезпечить доступність соціально значу-щих видів побутових послуг населенню. З метоювизначення нормативу обсягу соціально значущихпобутових послуг і ступеня задоволення населеннянеобхідно передбачити розробку методики розрахун-ку забезпеченості населення соціально значущимипобутовими послугами.

Кредитно-фінансова і податкова політика маютьпередбачати державну підтримку щодо зміцнення ма-теріально-технічної бази підприємств, виділення суб-сидій на розвиток соціально значущих послуг, ком-пенсування частини витрат виробникам послуг,відшкодування частини витрат на сплату відсотків покредитах, отриманих на розвиток побутового обслу-говування населення. При виділенні субсидії і ком-пенсації частини витрат суб’єктів малого і середньогопідприємництва необхідно передбачати диференціюван-ня відсотків пайової участі суб’єктів малого і серед-нього підприємництва.

3) Організаційні механізми. В області організа-ційного регулювання і підтримки механізми покли-кані забезпечити здійснення заходів щодо підвищен-ня професійного рівня фахівців сфери побутового об-слуговування, удосконалення статистичної звітності,тощо. Для цього необхідно передбачити розробкузаходів у рамках регіональних Програм розвиткупобутового обслуговування та створити відповіднийфонд сприяння розвитку соціально значущих побу-тових послуг, в який можуть вносити кошти як орга-ни місцевого самокрядування, так і підприємці таустанови. Проблему забезпечення виробничою пло-щею об’єктів служби побуту можна вирішити орен-дою або викупом невикористовуваних основних за-собів. Необхідно також відновити систему підготов-ки та перепідготовки кадрів, зайнятих у сфері побу-тових послуг і забезпечити системне підвищення їхпрофесійного рівня.

Висновки за дослідженням і перспективиподальшого розвитку у цьому напрямку. Аналі-зуючи нинішнє положення підприємств ринку побу-тових послуг можна констатувати наступне: вдоско-налення державно-правового регулювання галузі є



необхідною умовою ефективного її розвитку, ство-рення сприятливого підприємницького клімату і за-лучення інвестицій. Разом з тим, сучасний стан пра-вової бази побутового обслуговування на держав-ному рівні багато в чому не відповідає сформова-ним економічним умовам. Вимагають перегляду за-старілі нормативні документи, що не враховують су-часного стану виробництва, устаткування, техноло-гічних процесів, упровадження нових технологій,матеріалів, що створює серйозні перешкоди длядіяльності підприємств і подальшого їх розвитку.Тому пріоритетними напрямками досліджень є ство-рення методичних засад розробки політики держав-ного стимулювання подальшого підвищення рівняякості обслуговування населення, нарощування об-сягів побутових послуг, а також збереження наявнихмалих підприємств, забезпечення захисту прав спо-живачів щодо безпеки та якості наданих послуг,підвищення кваліфікації кадрів малих підприємствсфери побутового обслуговування.

Література1. Москва: спрос на бытовые малые предприя-

тия превышает предложение // www.openmarket.ru2. Народне господарство Української РСР у 1986 році:Ювілейний стат. щорічник Держкомстату УРСР. – К.:Техніка, 1987. – С. 289 – 291. 3. Людський розвитокв Україні: соціальні та демографічні чинники модер-нізації національної економіки (колективна моногра-фія) / [Лібанова Е. М., Макарова О. В., Курило І. О.та ін.]; за ред. Е. М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії тасоціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України,2012. – 320 с.

Лисюк В. М., Шлафман Н. Л., Журавльо-ва Т. О. Підтримка розвитку малого підприємниц-тва на ринку побутових послуг

У статті досліджено основні проблеми станов-лення та розвитку малого підприємництва на ринкупобутового обслуговування населення. Запропонова-но структуру управління розвитком ринку побутовихпослуг, яка включає законодавчі, економічні, органі-заційні механізми регулювання і підтримки.

Ключові слова: мале підприємництво, ринок,побутові послуги.

Лысюк В. М., Шлафман Н. Л., Журавле-ва Т. А. Поддержка развития малого предприни-мательства на рынке бытовых услуг

В статье исследованы основные проблемы стано-вления и развития малого предпринимательства на рын-ке бытового обслуживания населения. Предложенаструктура управления развитием рынка бытовых услуг,включающая законодательные, экономические, органи-зационные механизмы регулирования и поддержки.

Ключевые слова: малое предпринимательство,рынок, бытовые услуги.

Lіsyuk V. M., Shlafman N. L., Zhuravlevа T. A.Support for the Development of Small Business inthe Market of Consumer Services

In this paper the main problems of the formationand development of small business in the market ofconsumer services. The structure of the marketdevelopment management of public services, includinglegal, economic, regulatory and organizational support.

Key words: small business, market, consumer services.



http://www.openmarket.ru


УДК 339.133.6Г. П. Штапаук,

ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”

РУХЛИВІСТЬ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СТРУКТУРИСПОЖИВЧОГО ПОПИТУ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ДИНАМІКУ ТОВАРООБІГУ

КОМЕРЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВВступ. Динаміка соціально-економічного розвит-

ку України віддзеркалюється в багатьох соціальних таекономічних процесах. Загалом вона формує певнусоціально-економічну структуру споживчого попиту.Платоспроможність населення та їхнє бажання витра-чати наявні кошти залежить від багатьох факторів,проте результат проявляється передусім у динаміцітоварообігу підприємств роздрібної торгівлі. Такимчином, можна стверджувати, що товарообіг є най-наочнішою характеристикою соціально-економічноїструктури споживчого попиту.

Розвиток торгівельної галузі в Україні відчув насобі сильний вплив світової фінансово-економічноїкризи, під тиском якої не тільки розмилися певні тен-денції розвитку комерційної діяльності, але й створи-лися нові умови для пошуку комерційними підприєм-ствами ефективних напрямів перетворення своєї діяль-ності. Тому вивчення тенденції та напрямків перетво-рення комерційними підприємствами своєї діяльностіслід здійснювати із врахуванням тих якісних відмінно-стей, які мали місце у передкризовий період та у да-ний період подолання наслідків кризи 2008 –2010-хроків.

Метою статті є дослідження закономірностейвпливу соціально-економічної структури споживчогопопиту та організаційних параметрів комерційногопідприємства на динаміку його товарообігу.

Огляд сучасного стану проблеми. Динамікаосновних соціально-економічних показників свідчитьпро певний зв’язок між загальною соціально-еконо-мічною ситуацією в країні та купівельною активністюнаселення. Дослідженню цього питання вже було при-свячено наукову працю [1], однак залишилося неви-явленим, наскільки закономірними є залежності куп-івельної активності населення від мікросоціальних тамакроекономічних чинників.

Виклад основного матеріалу. Для з’ясуваннятого, чи є виявлені раніше тенденції [1] загальними йнаскільки відчутно вони впливають на динаміку това-рообігу, проведемо дослідження варіативності това-рообігу за даними конкретних підприємств. Зокремаз’ясуємо вплив уповільнення зростання індексів про-дажних цін на динаміку товарообігу комерційнихпідприємств. За даними групи підприємств лугансь-кої торговельної мережі наведемо усереднені показ-

ники по групі ідентичних підприємств за період 2005 –2011 років у табл. 1.

Дані табл. 1 представлені як у діючих роздрібнихцінах продаваних товарів, так і в цінах, приведених допершого року спостережень на основі урахуваннярічних індексів приросту споживчих цін, середніх поУкраїні, що надаються офіційними джерелами Держ-служби України [2]. Наведені на рис. 1 графіки, щовідображають дані табл. 1, доводять, що якщо обсягипродажу у поточних цінах більш-менш поступовозростають, то обсяги продажу підприємства у цінах,приведених до першого року, уповільнені. Більше того,спостерігається певний спад реальних обсягів спожи-вання у 2008-му році – найгострішій точці проявусвітової фінансово-економічної кризи.

Для більшого усвідомлення тенденцій споживан-ня, що відбувалися у передкризовий, кризовий та су-часний періоди, відобразимо у графічному вигляді нарис. 2 динаміку індексів зростання товарообігу підприє-мства у поточних цінах та цінах 2004-го року, що більшвиразно відображають дійсний характер прояву тен-денції споживання у період 2006 – 2011 років.

Графіки на рис. 2 показують дійсну кризу зміню-ваності товарообігу підприємства у 2008 році, колиіндекс зростання обсягів продажу у постійних цінах2004-го року впав нижче нуля, тобто у 2008 році успівставленні із попереднім 2007 роком мало місцеабсолютне зменшення товарообігу.

Пік споживання, який мав місце у 2010 році,відповідає загальній в Україні тенденції, яку відобра-жають графіки на рис. 2. Прискорення темпів зрос-тання індексів абсолютного споживання у роки післякризового 2008-го виглядає цілком зрозумілим, бо втой період мало місце покращення багатьох чинників,що впливають на соціально-економічну структуруспоживання населення. Але уповільнення зростанняіндексу обсягів продажів підприємства у поточнихцінах у 2011 році (рис. 2) поряд із уповільненням зро-стання індексів споживчих цін в Україні протягом2009 – 2011 років свідчать про можливий початокнового кризового обороту у динаміці роздрібного спо-живання, що потребує додатково досліджувати такогопитання: чи є зниження показнику відносного зрос-тання товарообігу у 2011 році поряд із поступовимуповільненням індексів споживчих цін простим відхи-

Г. П. Штапаук


ленням від загального курсу, чи це свідчить про новуструктурну змінюваність споживчого попиту у 2011та, можливо, у подальші роки, як це відбувалося уперіод 2007 – 2009 років.

Рухливість споживчого попиту під впливом чин-ників загальноекономічного значення доповнюєтьсявпливом чинників, які формують самі комерційніпідприємства шляхом варіювання організації пропо-зиції товарів, здійснення цінової політики тощо.

Реально підприємства торгівлі функціонують врізних умовах міст та інших типів населених пунктів,включаючи чисельність їх населення, наявність кон-курентів, різні оцінки зон обслуговування та багатоінших чинників. Сукупність таких умов формує пев-не коло чинників зовнішнього оточення діяльності ко-

мерційного підприємства. Крім того, до чинників, яківпливають на організацію пропозиції товарів безпосе-редньо в межах комерційного підприємства, слід відне-сти зручність доступу та отримання товарів та прове-дення розрахунків, наявність потрібного обладнання,зручне розташування товарів, привабливий дизайнреклами та інших умов, що опосередковано вплива-ють на інтенсивність реалізації споживчого попиту.

При визначенні сили впливу позначених групчинників не виникає питання враховувати особливийхарактер змінюваності умов організації торгівлі підвпливом таких загальноекономічних процесів, як про-яви фінансово-економічної кризи, а відтак залишаєть-ся можливість використовувати звичайні методи ко-реляційного аналізу.


Таблиця 1Співставлення темпів зростання товарообігу Луганської торговельної мережі у поточних роздрібних цінах

та цінах, приведених до першого року спостереження

10000

12000

14000

16000

18000

20000

22000

24000

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Рік

Товарооборот

, тис

. грн

.

Товарооборот у поточних цінах Товарооборот у цінах 2004 року

Рис. 1. Динаміка обсягів товарообігу комерційних підприємств у поточних цінах та у цінах,приведених до 2004 року

Рік

Індекс зростання споживчих цін, %

Товарообіг у поточних

цінах

Темпи приросту у грошовому

вимірі

Товарообіг у цінах

2004 року, тис. грн

Темпи приросту у цінах

2004 року 2005 10,3 14110 – 12792 – 2006 11,6 15169 7,5 13592 1,7 2007 16,6 18147 19,6 15563 19,6 2008 22,3 18600 2,5 15209 -2,3 2009 12,3 18940 1,8 16866 10,9 2010 9,1 20790 9,7 19056 17,7 2011 4,6 22109 6,3 21137 10,9

Товарообіг у цінах 2004 рокуТоварообіг у поточних цінах

Товарообіг,

тис

. грн


Для дослідження наявності впливу внутрішніхчинників організації торгівлі у комерційних підприєм-ствах на змінюваність торговельного обігу скористає-мося даними щодо площі та обладнання 32 торговель-них підприємств Луганської області:

загальної площі торговельного підприємства;площі торговельного залу;площі складу;площі сухого стелажного обладнання у торго-

вельному залі;площі холодильного обладнання.Скористаємося даними щодо товарообігу деяких

з цих підприємств у період березень – травень 2009 ро-ку, який приймемо за досліджувану функцію Y. Вихіднідані стосовно досліджуваних 15-ті торговельнихоб’єктів наведемо у табл. 2.

Для виключення автокореляції між чинниками,наведеними у стовпцях 3 – 7 табл. 2, перетворимовихідні дані щодо площі та обладнання торговельнихпідприємств у вигляді наступного набора факторів:

Х1 – площа торговельного залу (ст. 4 табл. 2);Х2 – коефіцієнт розширення загальної площі (ст.

3 табл. 2 /ст. 4 табл. 2);Х3 – питома вага площі стелажного обладнання

у торговому залі (ст. 6 табл. 2 / ст. 4 табл. 2);Х4 – питома вага площі холодильного обладнан-

ня у торговому залі (ст. 7 табл. 2 / ст. 5 табл. 2);Х5 – площа складу (ст. 5 табл. 2).У табл. 3 наведемо вихідні дані для проведення

кореляційного дослідження впливу визначених фак-торів Х1… Х5 на товарообіг підприємств Y.

Для попереднього розгляду доцільності введен-ня позначених факторів побудуємо кореляційні поляпарної кореляції залежності введеного Y окремо відкожного фактора, які представимо на рис. 3 – 7.

Наведені графіки кореляційних полів парних за-лежностей досліджуваного показника від факторів,позначених через Х1, Х2, Х3та Х4, свідчать про можли-вість наявності статистично значимої залежності. Втім,кореляційне поле залежності товарообігу підприємствавід площі складу торговельного підприємства недемонструє явної парної залежності, відповіднийфактор Х5 недоцільно включати до загальної моделідосліджуваної залежності, яка повинна мати наступ-ний вигляд:

Y=f (Х1, Х2, Х3, Х4).

Такий результат можна трактувати як те, що пло-ща складу, хоча і є важливим чинником організаціїторговельного процесу, все ж таки не відчуваєтьсябезпосередньо покупцями, вибір яких обмежуєтьсяумовами організації торговельного процесу безпосе-редньо у торговому залі.

Отримана модель, параметри якої є статистичнозначимими, доводить наявність впливу на обсяг заку-півель покупцями товарів з боку факторів, таких якторговельні площі та наявність спеціального обладнан-


-5

0

5

10

15

20

25

2006 2007 2008 2009 2010 2011

Рік

Темпи

приросту,

%

Темпи приросту у грошовому вимірі Темпи приросту у цінах 2004 року

Рис. 2. Динаміка індексів зростання обсягів товарообігу луганської торговельної мережі у поточних цінахта у цінах 2004-го року



Таблиця 2Дані щодо товарообігу торговельних підприємств Луганської області,

їхньої торговельної площі та наявності обладнання

Таблиця 3Вихідні дані для кореляційного дослідження впливу визначених факторів X1 … X5 на товарообіг підприємств Y

№ Товарообіг тис. грн (Y)

Площа загальна,

м2

Площа торговель-ного залу, м2

Площа складу, м2

Площа стелажного обладнання,

м2

Площа холодильного обладнання, м2

1 2 3 4 5 6 7 1 10304,4 1065,2 960,0 138,6 507,8 144,9 2 5142,4 1638,0 1010,0 128,0 383,4 38,5 3 14055,0 2220,8 1257,0 115,3 527,1 82,5 4 18342,8 1606,0 1200,0 211,7 560,9 142,8 5 9221,0 1654,4 948,0 121,2 366,6 76,9 6 5471,5 1690,0 1000,0 197,5 415,5 144,1 7 14388,9 2504,0 1500,0 358,3 690,0 162,0 8 5473,4 992,0 763,0 563,0 286,7 76,4 9 8582,4 2169,4 1357,7 156,0 168,0 120,0

10 11671 1694,5 1016,0 1037,2 430,0 91,8 11 6932,1 1311,9 916,0 120,0 361,2 76,6 12 9736,2 1822,0 1300,0 794,0 335,2 112,0 13 7665,1 1248,4 960,0 476,3 450,9 157,6 14 19943,0 2111,9 1391,6 82,1 890,6 217,5 15 17899,0 2539,39 1280,0 286,5 588,7 283,1 * З огляду на конфіденційний характер отриманої в ході дослідження інформації назви конкретних підприємств тут не наводяться

№ Y X1 X2 X3 X4 X5 1 10304,4 960,0 1,11 0,53 0,15 138,6 2 5142,4 1010,0 1,62 0,38 0,04 128,0 3 14055,0 1257,0 1,77 0,42 0,06 115,3 4 18342,8 1200,0 1,39 0,47 0,12 211,7 5 9221,0 948,0 1,74 0,39 0,08 121,2 6 5471,5 1000,0 1,69 0,42 0,14 197,5 7 14388,9 1500,0 1,67 0,46 0,11 358,3 8 5473,4 763,0 1,30 0,38 0,10 563,0 9 8582,4 1357,7 1,60 0,12 0,09 156,0

10 11671,0 1016,0 1,67 0,42 0,09 1037,0 11 6932,1 916,0 1,43 0,39 0,08 120,0 12 9736,2 1300,0 1,40 0,26 0,09 794,0 13 7665,1 960,0 1,30 0,47 0,16 476,3 14 19943,0 1391,6 1,51 0,64 0,31 82,1 15 17899,0 1280,0 1,98 0,46 0,22 286,2

Коефіцієнт кореляції 0,680 0,269 0,509 0,599 -0,110



0,0

5000,0

10000,0

15000,0

20000,0

25000,0

600,0 700,0 800,0 900,0 1000,0 1100,0 1200,0 1300,0 1400,0 1500,0 1600,0

0,0

5000,0

10000,0

15000,0

20000,0

25000,0

1,00 1,20 1,40 1,60 1,80 2,00 2,20

Рис. 3. Кореляційне поле залежності товарообігу підприємства (Y) від площі торговельного залу (Х1)

Рис. 4. Кореляційне поле залежності товарообігу підприємства (Y) від коефіцієнту розширення загальної площіторговельного закладу (Х2)

0,0

5000,0

10000,0

15000,0

20000,0

25000,0

0,10 0,20 0,30 0,40 0,50 0,60 0,70

Рис. 5. Кореляційне поле залежності товарообігу підприємства (Y) від питомої ваги площі сухого стелажногообладнання у торговому залі підприємства (Х3)


0,0

5000,0

10000,0

15000,0

20000,0

25000,0

0,00 0,05 0,10 0,15 0,20 0,25 0,30 0,35

Рис. 6. Кореляційне поле залежності товарообігу підприємства (Y) від питомої ваги площі холодильногообладнання у торговому залі підприємства (Х4)

0,0

5000,0

10000,0

15000,0

20000,0

25000,0

0,0 200,0 400,0 600,0 800,0 1000,0 1200,0

Рис. 7. Кореляційне поле залежності товарообігу підприємства (Y) від площі складу підприємства (Х5)

ня торговельних залів, що складають умови більшраціональної організації торгівлі. Такий висновокпідтверджує наявність впливу на структуру та обсягиспоживання не тільки з боку чинників загальноеконо-мічного характеру, але й з боку чинників, які форму-ються безпосередньо в процесі діяльності комерцій-ного підприємства.

Таким чином, місце розташування об’єкту до-слідження – змінюваності обсягів та структури спожи-вання – таке, як показано на наступній схемі (рис. 8).

Висновки. Проведене дослідження надаєпідставу розглядати як діючий інструмент впливу наспоживання поряд з організаційними також і ціновічинники впливу, які мають місце в межах тієї част-ки доходів комерційного підприємства, яку вономоже витратити на здійснення дисконтних програмздешевлення товарів, підтримку більших обсягівкупівлі, на додаткові рекламні заходи, розвитоксистеми управління зв’язками з покупцями (CRM)тощо.



Література1. Штапаук Г. П. Перетворення діяльності ко-

мерційних підприємств під впливом зрушень у соці-ально-економічній структурі споживчого попиту /Г. П. Штапаук // Економіка. Менеджмент. Підприєм-ництво. – 2012. – № 24 (2). 2. Статистична інформа-ція [Електронний ресурс] / Державна служба статис-тики України, 1998 – 2012. Дата останньої модифі-кації: 7/09/2012 – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

Штапаук Г. П. Рухливість соціально-еконо-мічної структури споживчого попиту в Україні таїї вплив на динаміку товарообігу комерційнихпідприємств

В статті досліджено закономірності впливу соці-ально-економічної структури споживчого попиту таорганізаційних параметрів комерційного підприємствана динаміку його товарообігу. Виявлено, що на това-рообіг впливає загальна соціально-економічна ситуа-ція в країні та такі внутрішні чинники підприємства, якплоща торговельного залу та встановленого облад-нання.

Ключові слова: споживчий попит, соціально-еко-номічна структура, комерційне підприємство, товаро-обіг, темпи зростання, кореляція.

Штапаук Г. П. Подвижность социально-эко-номической структуры потребительского спроса

в Украине и ее влияние на динамику товарообо-рота коммерческих предприятий

В статье исследованы закономерности влияниясоциально-экономической структуры потребительскогоспроса и организационных параметров коммерческо-го предприятия на динамику его товарооборота. Вы-явлено, что на товарооборот влияет общая социаль-но-экономическая ситуация в стране и такие внутрен-ние факторы предприятия, как площадь торгового залаи установленного оборудования.

Ключевые слова: потребительский спрос, соци-ально-экономическая структура, коммерческое пред-приятие, товарооборот, темпы роста, корреляция.

Shtapauk G. P. Mobility of Social and EconomicStructure of Consumer Demand in Ukraine and itsImpact on the Dynamics of Trade Businesses

The paper investigates the influence patterns ofsocio-economic structure of consumer demand andorganizational settings of business on the dynamics ofits turnover. Found that turnover affects the overall socialand economic situation and internal factors suchcompanies as area commercial space and installedequipment.

Key words: consumer demand, social and economicstructure, trade businesses, turnover, growth, correlation.


Рис. 8. Загальна схема досліджування змінюваності обсягів та структури споживання в залежності відзагальноекономічних чинників та чинників організації торгівлі комерційним підприємством


Обсяги

та структура споживання

Чинники організації торговельного процесу

комерційними підприємствами

Загальноекономічні чинники впливу

на споживання

Динаміка доходів Динаміка споживчих цін Тенденції споживчих уподобань

Торговельна площа Загальна площа Рівень застосування торговельного обладнання



УДК 334.716:005.3В. А. Харченко,

кандидат економічних наук,м. Донецьк

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Стратегічне управління промисловим підприєм-ством передбачає підвищення результативності фінан-сово-господарської діяльності у перспективі. Для до-сягнення позитивних результатів потрібно, по-перше,обрати ефективні підходи до управління, по-друге,досягти дієвості інформаційної системи, що забезпе-чує управлінський процес, виступає основою дляприйняття управлінських рішень. Важливе значеннявідводиться системному підходу, який розглядаєпідприємство як систему, елементи якої взаємозв’я-зані між собою, що дозволяє ефективно управлятиусією системою на основі налагодженої роботи кож-ного з елементів.

Проведений аналіз наукових доробок учених-еко-номістів довів, що майже усі дослідники виділяютьтакі основні підходи до управління підприємствами,як процесний, системний та ситуаційний [1, с. 23; 2,с. 53; 8, с.78; 9, с. 353]. Окремо досліджуються прин-ципи (напрями) менеджменту, якими є класичний на-прям, гуманістичний, напрям менеджменту як науки,сучасні тенденції, у т.ч. теорія систем, та найновішітенденції у менеджменті епохи змін [4, с. 67]; новітніпідходи до менеджменту: соціально-етичний і стабілі-заційний менеджмент [6, с. 69]. У даній роботі висвіт-лено проблему застосування системного підходу впроцесі стратегічного управління підприємством яктакого, що систематизує напрями управління і дозво-ляє сформувати єдину централізовану інформаційнусистему для прийняття рішень.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванніосновних напрямів стратегічного управління підпри-ємством із використанням системного підходу.

Використання теорії систем в управлінні сталопоштовхом до формування системного підходу якметоду пізнання, способу мислення відносно органі-зації. Згідно з цим підходом, усі елементи управлінсь-кої діяльності (завдання, функції, методи тощо) пов’я-зані та впливають один на одного. Крім того організа-ція (підприємство, фірма) розглядається як система ізвходом (мета діяльності), виходом (результати діяль-ності), внутрішніми і зовнішніми зв’язками, фактора-ми впливу.

Системний підхід дозволяє дослідити функціо-

нування, розвиток, структуру цілого (об’єкта), вста-новити властивості його частин (елементів), просте-жити взаємодії і взаємозв’язки між ними. Відповіднодо системного підходу ефективність цілого залежитьвід ефективності усіх його частин, а не окремих час-тин із найліпшою ефективністю.

Логічне продовження теорії систем є ситуацій-ний підхід як спосіб мислення відносно організації,що розглядає конкретні ситуації, а саме: виділенняфакторів, що створили певну ситуацію і є найбільшвпливовими, визначення недоліків і переваг, обмеженьі наслідків ситуації, обрання специфічних прийомів іметодів управління для конкретної ситуації. Викорис-тання даного підходу до управління сприяє більш ефек-тивному досягненню мети особливо на крупнихпідприємствах із великою кількістю поставлених довирішення завдань.

Поряд із системним і ситуаційним підходом доуправління важлива роль відводиться процесномупідходу, в межах якого управління розглядається яксума взаємопов’язаних функцій (процесів): плануван-ня, організація, мотивація, контроль тощо. Також сліддодати, що важливе значення в управлінні займаютьпроцеси прийняття рішень і комунікації, які є процеса-ми, що поєднують усі управлінські функції. Як зазна-чається у джерелі [9, с. 354], використання процес-ного підходу до управління дозволяє підвищити ефек-тивність інформаційних потоків між окремими бізнес-процесами (підрозділами) та у більшій мірі задоволь-нити потреби клієнтів.

Отже, кожен із розглянутих підходів до управлін-ня має свої особливості застосування у сучасних умо-вах розвитку ринкових відносин, що наочно проде-монстровано у табл. 1.

Із наведеної вище інформації видно, що процес-ний підхід до управління промисловим підприємствомзосереджується на важливих процесах (виробництві,збуту) у функціональному розрізі, що підвищує ефек-тивність управління фінансово-господарською діяль-ністю. Системний підхід розглядає підприємство яквідкриту систему, на діяльність якої впливає безлічрізноманітних факторів, урахування яких у процесіуправління діяльністю є запорукою успішної реалізації

В. А. Харченко

Менеджмент


довгострокових цілей і завдань підприємства. Ситуа-ційний підхід зосереджується на конкретних практич-них ситуаціях з метою оптимізації прийнятих рішеньта підвищенні результативності управління в цілому.

Таким чином, у процесі управління сучаснимпідприємством слід одночасно застосовувати різніпідходи до управління в залежності від поставленоїмети, важливості, складності, неоднозначності, супе-речливості завдань управління, внутрішніх і зовнішніхобставин, періоду розробки управлінських завданьтощо.

У процесі стратегічного управління підприєм-ством автором статті пропонується використовуватисистемний підхід, який дозволяє всебічно урахувати:елементи управління (їх склад, міцність, рівеньспільності у системі), структуру (тип структури,зв’язки, взаємозалежності на кількісному та якісно-му рівні), функціональне призначення (функцій підси-стем, елементів), інтегративний аспект (виявленняцілей системи, протиріч та способів їх усунення, ви-значення основної ланки), комунікативний аспект(виявлення зв’язків із іншими підсистемами і елемен-тами) та історичний аспект (дослідження етапів роз-витку системи, прогнозування її перспектив). Данийпідхід дозволяє керувати підприємством і забезпечу-вати досягнення цілей.

Системний підхід до управління передбачає сис-темне вирішення завдань, які постають перед промис-ловим підприємством. Серед завдань (напрямів стра-тегічного управління) слід відзначити такі основні:

1) управління впливом зовнішнього середовища(стан законів, галузеві пріоритети, зміни у поглядахспоживачів, зміни у конкурентів тощо);

2) управління грошовими потоками за усіма ви-дами діяльності (їх достатнє формування і оптималь-ний розподіл);

3) управління ресурсами (раціональне форму-вання, своєчасне застосування, ефективне викорис-тання);

4) управління інвестиціями та інноваціями длязабезпечення конкурентоспроможності;

5) встановлення взаємозалежності між поточни-ми і стратегічними планами розвитку підприємства;

6) прогнозування розвитку з урахуванням впли-ву слабких і сильних сторін;

7) управління конкурентоспроможністю для за-безпечення достатнього рівня можливостей і ресурсів.

Отже, можна зробити висновок, що системнийпідхід до стратегічного управління об’єднує важливіпідсистеми управління, утворені на основі завданьуправління для досягнення цілей розвитку підприєм-ства. Сутність системного підходу до стратегічногоуправління сучасним промисловим підприємствомнаведено у табл. 2.

Виділені підсистеми і елементи підсистем страте-гічного управління дозволяють акцентувати увагу наважливих аспектах діяльності підприємства і вирішу-вати стратегічні завдання управління системно у єди-ному полі.

Частиною загальної системи управління напідприємстві є інформаційна система, яка об’єднуєоб’єкт і орган управління та певною мірою відповідаєза коректність управлінських рішень, які приймають-ся на її основі [3; 5].

Інформаційну систему забезпечують: технічнізасоби, методи, моделі, алгоритми обробки інформації,програм; документація щодо взаємодії персоналу зтехнічними засобами; правові норми з експлуатаціїінформаційних систем.

Інформаційні системи надають керівництвупідприємства інформацію для аналізу і прийняттярішень, а також:

– контролюють управлінські дії на усіх рівнях;– сприяють взаємодії з клієнтами, діловими парт-

нерами;– знижують ємкість різних процесів, пов’язаних

із обліком витрат;– зменшують втрати робочого часу;


Таблиця 1Особливості підходів до управління сучасним підприємством

Назва підходу

Акцент в управлінні

Оптимальний період застосування підходу

Головне призначення підходу

Процесний процеси, функції

управління

залежить від тривалості процесу

результативність діяльності, ефективність

управління Системний діяльність

підприємства як системи

довгостроковий досягнення стратегічної мети діяльності

Ситуаційний конкретні ситуації

поточний оптимізація управлінських рішень


Таблиця 2Сутність системного підходу до стратегічного управління підприємством


Система стратегічного управління (необхідність: досягнення цілей розвитку підприємства)

Підсистеми стратегічного управління (необхідність: розв’язання окремих завдань для досягнення цілей)

назва підсистем (об’єктів управління),

підсистеми у т .ч.

елементи підсистем

мета дослідження підсистем

(елементів) – вивчення:

результат управління

підсистемами (елементами)

– зовнішнє середовище

– макроекономічні фактори; – галузеві фактори

перспектив і ризиків підприємства

недопущення розвитку кризових явищ

– грошові потоки – позитивні грошові потоки; – від’ємні грошові потоки; – чисті грошові потоки

стану ресурсної бази

ефективне генерування і витрачання

– матеріально-технічні, трудові, інформаційні, організаційні, технологічні ресурси

види ресурсів за їх різноманіттям

стану ресурсної бази

ефективне формування і використання

– інвестиції та інновації

– інвестиційні вкладення; – інвестиційний дохід; – інноваційні перетворення

перспектив розвитку

забезпечення конкуренто-спроможності

– поточні і стратегічні плани розвитку

сукупність планів розвитку (план виробництва, збуту, організаційний, фінансовий)

потенційних можливостей, часових змін

досягнення гнучкості у плануванні

– сильні та слабкі сторони розвитку

– розвиток за платоспромож-ністю; – розвиток за фінансовою стійкістю; – розвиток за діловою активністю; – розвиток за рентабельністю

часових змін, перспектив і ризиків

ефективне прогнозування

– конкуренто-спроможність

– конкурентні переваги; – ризики розвитку

конкурентного потенціалу

стабільність функціонування у перспективі


– забезпечують об’єктивність розрахунковихданих.

У процесі управління підприємством як систе-мою для усунення надлишку або дефіциту інформаціївикористовують різні економіко-математичні методиобробки інформації (даних), впроваджують комп’ю-терні програми.

Таким чином, системний підхід до стратегічногоуправління підприємством як системою дозволяєвзаємозв’язано вирішувати системні завдання, котріоб’єднані у підсистеми (елементи), що враховують ча-совий період управління, ресурсні складові, перспек-тиви розвитку, ризики. Застосування даного підходусприятиме недопущенню розвитку кризових явищ упроцесі функціонування підприємства, оскільки сис-тема управління спрямована на передбачення, своє-часне реагування та запобігання таким явищам.

Для забезпечення оптимальної системи управ-ління господарською діяльністю на промисловомупідприємстві у майбутніх дослідженнях плануєтьсявизначити механізм взаємозв’язку між елементамисистеми стратегічного управління.

Література1. Большаков А. С. Современный менеджмент.

Теория и практика / А. С. Большаков, В. И. Михай-лов. – СПб.: Питер, 2000. – 411 с. 2. Васильев Ю. В.Теория управления : учебник / Ю. В. Васильев,В. Н. Парахина, Л. И. Ушвицкий. – 2-е изд., доп. – М.:Финансы и статистика, 2005. – 608 с. 3. Грекул В. И.Управление внедрением информационных систем:[Электронный ресурс]: учебник / В. И. Грекул,Г. Н. Денищенко, Н. Л. Коровкина. – М.: Интернет-Университет Информационных Технологий; БИНОМ;Лаборатория знаний, 2008. – 239 с. 4. Дафт Р. Л. Ме-неджмент / Р. Л. Дафт. – СПб.: Питер, 2001. – 832 с.5. Жежніч П. І. Технології інформаційного менедж-менту : навч. посібник / П. І. Жежніч. – Львів: Видав-ництво Львівської політехніки, 2010. – 260 с. 6. Ліго-ненко Л. О. Антикризове управління підприємством:теоретико-методологічні засади та практичний інстру-ментарій : моногр. / Л. О. Лігоненко. – К.: Київ. нац.

торг-екон. ун-т, 2001. – 580 с. 7. Теория организации:учебник для вузов / В. Г. Алиев. – 2-е изд., перераб. идоп. – М.: ЗАО „Издательство „Экономика”, 2003. –431 с. 8. Хомяков В. І. Менеджмент підприємства. –2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Кондор, 2005. – 434 с.9. Шеметов П. В. Менеджмент: управление органи-зационными системами : учебное пособие для вузов /П. В. Шеметов, Л. Е. Чередникова, С. В. Петухова. –2-е изд. – М.: Омега-Л, 2008. – 406 с.

Харченко В. А. Системний підхід до стратегічного управління підприємствомПроаналізовано підходи до управління підприє-

мствами, обґрунтовано напрями стратегічного управ-ління суб’єктами господарювання на основі викорис-тання системного підходу.

Ключові слова: системний підхід, промисловепідприємство, стратегічне управління, підходи до уп-равління, система.

Харченко В. А. Системный подход к страте-гическому управлению предприятием

Проанализированы подходы к управлению пред-приятиями, обоснованы направления стратегическогоуправления субъектами хозяйствования на основе ис-пользования системного подхода.

Ключевые слова: системный подход, промыш-ленное предприятие, стратегическое управление, под-ходы к управлению, система.

Kharchenko V. A. System approach to strategicmanagement of enterprises

In the article the approaches to enterprisemanagement are analysed, directions of strategicmanagement of business entities on the basis of systematicapproach are grounded.

Key words: systematic approach, industrialenterprise, strategic management, approach tomanagement, system.




УДК 658.15Н. М. Побережна,

Національний технічний університет „Харківський політехнічний інститут”

ФОРМУВАННЯ АЛГОРИТМУ ОЦІНКИ ВИРОБНИЧОГОПОТЕНЦІАЛУ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Постановка проблеми. Ефективність виробниц-тва – це центральна проблема економіки. Якщо вонависока, то підприємство розвивається динамічно, здат-не витримати ринкову конкуренцію й зайняти відпо-відну нішу. Разом з тим, стан і динаміка основних по-казників діяльності машинобудівних підприємств, на-явність різних, часом діаметрально протилежних по-глядів на процеси, що відбуваються в галузі, не даютьпідстав стверджувати, що проблема управління ефек-тивністю та розвитком підприємства досліджена в до-статній мірі. До того ж перехід до ринку вніс особли-вості, які додатково вимагають глибоких і комплекс-них досліджень, процесів і явищ, що відбуваються ниніу галузі.

Дефіцит ресурсів кардинально змінює парадиг-му ефективного господарювання й неминуче викли-кає необхідність додаткового аналізу діяльностіпідприємств, уточнення методики оцінки ефективностівикористання виробничого потенціалу, тому нині пра-вомірно розглядати ефективність не тільки як співвідно-шення результату і витрат, а насамперед, як ступіньвикористання виробничого потенціалу економічногооб’єкта.

Аналіз останніх досліджень. Методологічноюосновою проведеного дослідження стали наукові праціпровідних зарубіжних та вітчизняних науковців з пи-тань оптимального управління фінансовим, виробни-чим, ринковим, інноваційним потенціалом підприємствпромисловості. Доволі успішні спроби вирішення цієїпроблеми зроблені у працях таких вчених-економістів,як О. Ареф’єва, О. Божко, В. Гавва, З. Герасимчук,В. М. Гончаров, І. Ігнатьєва, С. Іщук, Ю. Карпенко,Л. Ковальська, В. Микитенко, О. Олексюк, Л. Ревуць-кий, І. Рєпіна, Л. Скоробогата, М. Старовойтов,О. Федонін, П. Фомін, В. Чевганова, І. Чичкало-Кон-драцька та ін.

Зокрема для теоретичних і методологічних уза-гальнень при розробці методики оцінки використову-вались діалектичний, абстрактно – логічний і систем-ний види аналізу.

Мета статті. Розробка методики та алгоритмуоцінки використання виробничого потенціалу маши-нобудівного підприємства.

Виклад основного матеріалу. Ефективне вико-ристання виробничого потенціалу промисловихпідприємств значною мірою обумовлює стан еконо-мічного і соціального розвитку держави в цілому та їїмісце на світовій зовнішньоекономічній і політичнихаренах.

Динамічність, нестабільність та невизначеністьоточення є основними ознаками сучасних умов функ-ціонування вітчизняних промислових підприємств. Щозмушує їх не тільки до постійного пошуку прихова-них власних резервів, але й до дієвого забезпеченняпридатності своєї ресурсної бази.

Промислова політика держави як частина загаль-ної економічної політики сьогодні визначається як ком-плекс заходів державного впливу на розподіл ресурсівз метою удосконалювання структури національної еко-номіки, підтримки конкурентоспроможності окремихгалузей і підприємств та економіки в цілому на світо-вих ринках, корегування негативних наслідків дії ме-ханізму ринку [1, c. 456].

На думку С. Мочерного [2, c. 40], промисловаполітика України на сьогодні спрямована на інтенсив-ний перехід до технологічного способу виробництва,що базується на автоматизованій праці, на основі яко-го відбувається технічне переоснащення усіх сфер ігалузей народного господарства новітньою технікою ітехнологією, входження до передових країн світу ізабезпечення економічної безпеки нашої країни в ційсфері.

Підтвердженням цьому є ряд прийнятих та дію-чих державних програм, таких як „Державна програ-ма прогнозування науково-технологічного розвитку на2008 – 2012 роки”, „Державна програма розвитку ма-шинобудування на 2006 – 2011 роки”, „Державна про-грама про стимулювання інноваційної діяльності тавиробництва високотехнологічної продукції в Україні”,проект „Концепції Державної цільової науково-тех-нічної програми розвитку машинобудування на 2012– 2017 рр.”, „План заходів з енергозбереження та впро-вадження альтернативних видів палива на 2008 –2017 роки по машинобудівній галузі”, „Державнацільова економічна програма енергоефективності і роз-витку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюва-них джерел енергії та альтернативних видів палива на2010 – 2015 роки”, „Стратегія інноваційного розвиткуУкраїни на 2010 – 2010 роки в умовах глобалізаційних викликів” та інші.

Таким чином, бачимо що машинобудівне під-приємство, як „відкрита система” та його розвитокзалежать від зовнішнього середовища, основнимифакторами якого, на погляд Шершньової З. Є., є еко-номічні фактори, політичні фактори, технологічні фак-тори, соціально – демографічні фактори, конкуренціята географічні фактори [3, c. 68].

Зрозуміло, що при управлінні станом і ефектив-

Н. М. Побережна


ністю використання потенціалу машинобудівнихпідприємств необхідно враховувати вплив зовнішніх івнутрішніх факторів, які визначають інтенсивність кон-куренції в машинобудівній галузі, їх основні тенденціїта взаємовплив цих факторів.

Пропонуємо проводити оцінку виробничого по-тенціалу машинобудівного підприємства за допомо-гою сукупності часткових і інтегральних показниківоцінки стану й ефективності використання складовихвиробничого потенціалу підприємства, що дозволитьвиявити реальні можливості розвитку та управлінняефективністю цього підприємства.

В основі ефективного управління сучасним ма-шинобудівним підприємством, на наш погляд, лежитьсаме стратегічне управління виробничим потенціаломпідприємства.

До основних принципів стратегічного управлін-ня можна віднести:

– цілеспрямованість;– безперервність;– теоретико – методологічну обґрунтованість

форм і методів управління;– системний комплексний підхід;– наявність необхідної послідовності етапів;– циклічність,– гнучку адекватність до змін;– динамізм та результативність.Вважаємо за потрібне ці принципи покласти в

основу управління конкурентоспроможним розвиткомпідприємства та використовувати їх при оцінці та діа-гностиці виробничого потенціалу промислового під-приємства.

Необхідно зауважити, що інтеграція України доміжнародного господарського комплексу, особливоіз урахуванням сучасних процесів входження до СОТ,неминуче ставить вітчизняні підприємства в умовижорсткої конкуренції з іноземними виробниками. Втаких умовах лише ті підприємства, які ефективноорганізовують свою інноваційну діяльність можуть бутиуспішними та конкурентоздатними. Тому, особливуувагу в теперішній час необхідно приділяти виявлен-ню інноваційних факторів розвитку виробничого по-тенціалу, їх аналізу та діагностиці.

Оцінка та діагностика рівня та можливостей інно-ваційного розвитку виробничого потенціалу машино-будівного підприємства, на наш погляд, є характерис-тикою матеріальних умов оновлення ринку продукції,яка випускається підприємством, підвищення її якостіта може бути основою для прогнозування обсягу регі-онального промислового виробництва. Це, в своючергу, сприятиме визначенню рівня інноваційногорозвитку виробничого потенціалу підприємств регіо-ну, що має принципове значення для формування ефек-тивних та результативних стратегій розвитку як само-го машинобудівного підприємства, так і регіональноїгосподарчої системи в цілому.

З огляду на вищесказане, вважаємо за доцільне

та актуальне оцінку та діагностику стану й ефектив-ності використання виробничого потенціалу під-приємства проводити з урахуванням інноваційнихможливостей його розвитку. При цьому оцінку про-водити з урахуванням інноваційних можливостейкожної складової виробничого потенціалу.

Алгоритм методичного підходу щодо оцінкивиробничого потенціалу відображено на рис. 1. За-пропонована методика оцінки виробничого потенціалута рівня його інноваційного розвитку заснована на си-стемному підході, який дозволяє розглядати, аналізу-вати та оцінювати промислове підприємство з точкизору оцінки стану та розвитку його внутрішньої струк-тури, впливу зовнішнього оточення та поточну та перс-пективну (стратегічну) ситуацію, з точки зору місце-знаходження підприємства в організаційно – економічнійструктурі регіональної господарської системи.

Як бачимо з алгоритму методики, після першогоетапу формування та визначення мети оцінки потенці-алу необхідно провести формування складових вироб-ничого потенціалу машинобудівного підприємства.

При цьому, на наш погляд, необхідно враховува-ти принципи декомпозиції системи [4, c. 68].

Загальні критерії декомпозиції складових загаль-ного потенціалу розвитку підприємства:

– суттєвий вплив на цілі і кінцеві результати за-гального потенціалу;

– відображення інтегрованого впливу своїх еле-ментів;

– зв’язок із загальносистемними характерис-тиками, які мають вплив на досягнення цілей за допо-могою усієї системи складових загального потенціа-лу підприємства;

– необхідність формування складових загаль-ного потенціалу підприємства за тими ознаками, щочітко проявляють функціональний зв’язок між скла-довими і загальним потенціалом в цілому;

– функції складових загального потенціалуреалізуються лише через взаємодію з іншими йогоскладовими і елементами.

До загальних критеріїв декомпозиції виробничо-го потенціалу як основної складової загального по-тенціалу машинобудівного підприємства, на наш по-гляд, необхідно віднести:

– наявність структуротворчих властивостей;– наявність властивостей, які використовуються

для характеристики складових і є умовою для зараху-вання складової до підсистеми виробничого потенціалу;

– підпорядкування їх умовам функціонуванняскладових і зміна у процесі їх розвитку або внаслідокуправлінського впливу;

– конкретна форма існування визначається ціля-ми підприємства і самого виробничого потенціалу,тобто її ознакою є структурна автономність;

– функція складової виробничого потенціалу ре-алізується виключно через взаємодію з іншими еле-ментами та складовими виробничого потенціалу;



– залежність взаємодії з іншими елементамиі складовими від ступеня упорядкованості взаємо-зв’язків між ними.

Після проведення 3 та 4 етапів, які полягають у фор-мування інформаційної бази оцінки та вибору критеріїоцінки, найбільш важливим та складним є 5 етап – фор-мування показників, що характеризують вже визначеніна другому етапі складові виробничого потенціалу.

Запропонований нами підхід відрізняється відбагатьох підходів, розроблених сучасними еконо-містами та науковцями тим, що пропонується показ-ники, що характеризують складові виробничого по-тенціалу, розділяти та три групи:

– перша група – показники, які характеризуютьпоточний стан виробничого потенціалу;

– друга група – показники, які характеризуютьефективність використання виробничого потенціалу;

– третя група показників, які характеризують інно-ваційні можливості розвитку виробничого потенціалупромислового підприємства.

На сьомому етапі необхідно розрахувати частковіпоказники за визначеними трьома групами.

На підставі часткових показників здійснюєтьсярозрахунок інтегральних показників оцінки стану, ефек-тивності використання потенціалу та оцінки інновацій-них можливостей розвитку виробничого потенціалу.У процесі розрахунку інтегральних показників длякожного часткового показника визначається його зна-чущість, що є необхідною умовою при обробці еконо-мічної інформації. Для цього необхідно провестианкетування фахівців (експертів), зайнятих в однійгалузі, що дозволить урахувати різнобічні думки.

Для вирішення завдання вибору складу експер-тної групи пропонуємо використання методу випад-кового пошуку [5, c. 57].

При розрахунку інтегральних показників оцінкистану, ефективності використання потенціалу та оцінкиінноваційних можливостей розвитку виробничого потен-ціалу необхідно скласти матрицю спостережень та виз-начити необхідні елементи за наступною формулою 1[6],

,

.........

.........

............

21

21

222221

111211

=Ζ

wnwkww

inikii

nk

nk

zzzz

zzzz

zzzzzzzz

(1)

де w – число одиниць (підприємств);n – число ознак або показників, що характери-

зують стан, ефективність використання потенціалу абоінноваційні можливості розвитку виробничого потен-ціалу машинобудівних підприємств;

ikz – значення ознаки або показника k для оди-ниці i.

Далі необхідно розрахувати інтегральні показни-ки за обраними трьома групами. Розрахунок цих інте-гральних показників пропонуємо проводити з ураху-ванням методу середнього геометричного. Провід-ними вченими А. Н. Тищенко, Н. А. Кизимом таЯ. В. Догадайло було запропоновано формулу дляінтегральної оцінки результатів стратегічного управ-ління потенціалом машинобудівного підприємства (C)за формулою 2. Вона містить у собі дві складові:по-перше – критерій, що відображає стан потенціалумашинобудівного підприємства (D), по-друге – кри-терій ефективності використання потенціалу машино-будівного підприємства (U) [7].

UDC += , (2)де D – показник стану ресурсних складових по-

тенціалу машинобудівного підприємства, який розра-ховується за формулою 3:

nii KdD ∏= i=1..n (3)

де di – показник, що характеризує стан i-ї ресур-сної складової потенціалу підприємства;

Ki – експертна оцінка важливості показника, щохарактеризує стан i-ї ресурсної складової потенціалумашинобудівного підприємства,

n – кількість показників оцінки стану ресурснихкомпонент потенціалу підприємства.

U – показник, що характеризує ефективність ви-користання ресурсних складових потенціалу машино-будівного підприємства та розраховується за форму-лою 4:

mjj HuU ∏= j=1..m (4)

де uj – показник, що характеризує ефективністьвикористання ресурсів j-ї ресурсної складової потен-ціалу підприємства;

Hj – експертна оцінка важливості показника, щохарактеризує ефективність використання j-ї ресурсноїскладової потенціалу машинобудівного підприємства,

m – кількість показників оцінки ефективностівикористання ресурсних складових потенціалу під-приємства.

Таким чином, взяв за основу запропоновані фор-мули, можемо розрахувати:

– інтегральний показник (Іст) оцінки стану ви-робничого потенціалу за формулою 5;

– інтегральний показник (Іефп) ефективностівикористання потенціалу за формулою 6;

– інтегральний показник (Іімп) оцінки інновацій-них можливостей розвитку виробничого потенціалуза формулою 7.

nii Kd²ñò ∏= , i=1,..,n, (5)

де d – показник, що характеризує стан i-ї скла-дової виробничого потенціалу підприємства;




K – експертна оцінка важливості показника, щохарактеризує стан i-ї складової виробничого потенці-алу підприємства;

n – кількість показників оцінки стану складовихвиробничого потенціалу підприємства.

Рис. 1. Алгоритм методики оцінки виробничого потенціалумашинобудівного підприємства

mjj HuІефп ∏= , j=1,..,m, (6)

де u – показник, що характеризує ефективністьвикористання j-ї складової виробничого потенціалупідприємства;

Етап 1. Постановка проблеми та формування мети оцінки

Етап 2. Формування складових виробничого потенціалу машинобудівного підприємства

Етап 3. Формування інформаційної бази оцінки виробничого потенціалу машинобудівного підприємства

Етап 4. Вибір принципів оцінки ВПМП

Етап 5. Формування показників, що характеризують складові виробничого потенціалу машинобудівного підприємства

Етап 6. Вибір підприємств машинобудівної галузі для проведення оцінки виробничого потенціалу

Показники ефективності використання виробничого потенціалу машинобудівного

підприємства

Показники стану виробничого потенціалу машинобудівного

підприємства

Показники інноваційних можливостей розвитку виробничого потенціалу машинобудівного підприємства

Етап 7а. Визначення часткового та інтегрального показника оцінки стану виробничого потенціалу

підприємства (Іст)

Етап 7б. Визначення часткового та інтегрального показника оцінки ефективності використання

виробничого потенціалу (Іефп)

Етап 7в. Визначення часткового та інтегрального показника оцінки

інноваційних можливостей розвитку виробничого потенціалу(Іімп)

Етап 8. Оцінка динаміки показників характеристики стану, ефективності використання та інноваційних можливостей розвитку виробничого потенціалу машинобудівного підприємства (визначення

внутрішніх резервів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства, напрямків підвищення ефективності використання та інноваційного

розвитку виробничого потенціалу або його складових)



H – експертна оцінка важливості показника, щохарактеризує ефективність використання j-ї складовоївиробничого потенціалу підприємства;

m – кількість показників оцінки ефективностівикористання складових виробничого потенціалупідприємства.

mYY РкІімп ∏= , y=1,.., m, (7)

де к – показник, що характеризує інноваційніможливості розвитку y -ї складової виробничого по-тенціалу підприємства;

Р – експертна оцінка важливості показника, щохарактеризує інноваційні можливості розвитку y -їскладової виробничого потенціалу підприємства;

y – кількість показників оцінки інноваційних мож-ливостей розвитку складових виробничого потенціа-лу підприємства.

На восьмому етапі проводиться оцінка динамікиотриманих показників, визначаються внутрішні резер-ви розвитку потенціалу машинобудівного підприєм-ства, напрямки підвищення ефективності використан-ня та інноваційного розвитку виробничого потенціалута його складових.

Висновки: Зміна наукових поглядів на підходидо управління конкурентоспроможністю, до стратегіч-ного управління розвитком підприємства в умовахневизначеності, нестабільності зовнішнього середови-ща та обмеженості ресурсів, стають у підґрунті фор-мування нових методичних засад при оцінці потенціа-лу машинобудівного підприємства, а саме при оцінційого виробничого потенціалу.

За проведеним дослідженням:• розроблено алгоритм методики оцінки ефек-

тивності використання виробничого потенціалу маши-нобудівного підприємства за його складовими;

• запропоновано формування показників, щохарактеризують складові виробничого потенціалу з ура-хуванням трьох напрямків: перша група – показники,які характеризують поточний стан виробничого потен-ціалу, друга група – показники, які характеризуютьефективність використання виробничого потенціалу татретя група показників, які характеризують інноваційніможливості розвитку виробничого потенціалу промис-лового підприємства;

• визначено інноваційні можливості розвиткувиробничого потенціалу як сокупність інновативності(готовність та здатність до розвитку на інноваційнійоснові), інноваційності (здатність уловлювати та за-своювати інновації) та інноваційної активності скла-дових виробничого потенціалу аналізованого промис-лового підприємства.

Література1. Економічний розвиток України: інституціо-

нальне та ресурсне забезпечення. – К.: Об’єднаний

ін-т економіки НАН України, 2005. – 539 с. 2. Про-мисловий потенціал України: проблеми та перспек-тиви структурно-інноваційних трансформацій. Відпов.ред. канд. екон. наук Ю. В. Кіндзерський. – К.: Ін-текономіки та прогнозування НАН України, 2007. –408 с. 3. Шершньова З. Є. Стратегічне управління:навч. посібник / З. Є. Шершньова, С. В. Оборська. –К.: КНЕУ, 1999. – 384 с. 4. Саєнко М. Г. Стратегіяпідприємства: Підручник / М. Г. Саєнко. – Тернопіль:Економічна думка. – 2006. – 390 с. 5. Экспертныеоценки в научно-техническом прогнозировании: мо-нография / Добров Г. М., Ершов Ю. В., Левин Е. И.и др. – К.: Наукова думка, 1974. – 180 с. 6. Плюта В.Сравнительный многомерный анализ в экономичес-ком моделировании: монография / В. Плюта; [пер. спольск.]. – М.: Финансы и статистика, 1989. – 174 с.7. Тищенко А. Н. Экономическая результативность де-ятельности предприятий: монография / А. Н. Тищенко,Н. А. Кизим, Я. В. Догадайло. – Х.: ИНЖЭК, 2005. – 176 с.

Побережна Н. М. Формування алгоритмуоцінки виробничого потенціалу машинобудівно-го підприємства

Розроблено алгоритм оцінки використання вироб-ничого потенціалу машинобудівного підприємства,визначено формули розрахунку інтегральних показ-ників складових виробничого потенціалу.

Ключові слова: оцінка, аналіз, метод, інтеграль-ний показник, ефективність, конкурентоспроможність,стратегічне управління, виробничий потенціал.

Побережная Н. Н. Формирование алгоритмаоценки производственного потенциала машино-строительного предприятия

Разработан алгоритм оценки использования про-изводственного потенциала машиностроительногопредприятия, определены формулы расчета интеграль-ных показателей составляющих производственногопотенциала.

Ключевые слова: оценка, анализ, метод, инте-гральный показатель, эффективность, конкурентоспо-собность, стратегическое управление, производствен-ный потенциал.

Poberezhna N. M. Formation EvaluationAlgorithm Productive Capacity Building Enterprise

The article reviews the algorithm of productivecapacity building enterprise, defined formula integralcomponent indexes of production potential.

Key words: assessment, analysis method, the integralindex, efficiency, competitiveness, strategic management,production capacity.



УДК 338.984К. А. Колосова,

ДЗ „Луганський національний аграрний університет”

ДОСЛІДЖЕННЯ СТІЙКОСТІ ПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ АПКПостановка проблеми. Світова економічна кри-

за, перша хвиля якої проявилася з кінця 2008 року, азараз очікується її друга хвиля, призводить до знач-них ускладнень ринкових умов діяльності підприємств,у тому числі – переробних підприємств агропромис-лового комплексу (АПК) України. Останнім часомдіяльність переробних підприємств АПК в Україні ха-рактеризується все більшою ціновою невизначеністюяк у частині закупівлі сировини й матеріалів, так і сто-совно продажу своєї продукції, на що впливають чис-ленні фактори, що відображають прискорювання пе-рерозподілу ринків, зміни в ціноутворенні та подат-ковій політиці, інфляційні процеси, зменшення купі-вельної спроможності споживачів продукції та ін.Особливістю сучасного періоду є низька, а часомповна непередбачуваність цінових змін на ринку, щостворює серйозну проблему забезпечення рентабель-ності роботи підприємств у майбутньому плановомуперіоді.

Непередбачуваність цінових змін у галузях пере-робки сільськогосподарської сировини багато в чомузалежить ще й від врожайності сільськогосподарсь-кої продукції, природних факторів, змін в умовах дер-жаної підтримки сільського господарства, митних змін,що вносять зрушення в структуру імпорту-експортусільськогосподарської сировини та продукції, розвиткуподальшої конкуренції тощо.

В цих умовах економічні результати діяльностіпереробних підприємств АПК стають непередбачува-ними, значна часина з них все частіше балансує намежі нульової рентабельності, нерідко – у зоні збитко-вості та загрози припинення функціонування, черезщо увагу вчених та практичних робітників все більшеприваблює проблема вирішення комплексу питань за-безпечення стійкої роботи підприємств у змінюванихумовах їх функціонування, що й обумовлює акту-альність тематики даної статті, в якій представлено деякірезультати дослідження стійкості підприємств на при-кладі діяльності переробних підприємств АПК.

Аналіз результатів досліджень з проблеми.З позицій системного підходу під стійкістю системирозуміють її здатність зберігати свій стан незалежновід впливу на неї зовнішніх сил [1], або здатність досамоорганізації [2] чи протидії стану катастрофи сис-теми [3]. Стосовно діяльності підприємств, найбільшчастіше застосовують так звані показники їх фінансо-вої стійкості, платоспроможності, ліквідності та інші,що відображають співвідношення підрозділів балан-су [4], або зворотні показники нестійкості підприємств

(як загрози банкрутства) у вигляді відомих моделейАльтмана [5]. Ці показники, які дійсно відображаютьфінансовий стан підприємства на певний момент часу,не відповідають на питання стосовно стійкості під-приємства в інших сферах діяльності.

Тому подальше дослідження проблеми стійкостіпідприємств та її вимірювання йде на основі визна-чення загальної суті стійкості як явища „гнучкості”,тобто пристосованості до змінюваних умов діяльності[6], здатності підтримувати рівень запланованих по-казників [7], стабільності економічних результатів [8],своєчасної реконструкції [9], соціально-економічногорозвитку [10] тощо.

Аналіз останніх досягнень і публікацій у дослі-джуваній сфері свідчить, що до теперішнього часу єди-ного погляду щодо змісту поняття стійкості підприєм-ства, складу її показників не існує. Підходи, що тієючи іншою мірою застосовуються для визначеннястійкості підприємств, поки що не дозволяють на їхбазі створити систему показників стійкості підприєм-ства, як певний інструмент, який можна було б з необ-хідною впевненістю використовувати для безпосеред-нього застосування в управлінні діяльністю підприєм-ства з метою підтримки його стану в зовнішньому се-редовищі.

Виклад основного матеріалу дослідження.Виходячи з викладеного аналізу підходів до визначен-ня та вимірювання стійкості підприємств, пропонуєть-ся під стійкістю підприємства вважати його здатністьпротистояти негативному впливу з боку зовнішньогосередовища у найважливіших сферах взаємодії з ним.Пояснимо це результатами дослідження стійкості пе-реробних підприємства АПК, функціонуючих в умо-вах цінових коливань на ринках продажу продукції тазакупівлі сільськогосподарської сировини.

Загальною рисою цінової динаміки в АПК протя-гом останніх десятиріч є зростання витрат, а відповід-но й цін продукції обох технологічних переділів АПК:виробництва сировини та її подальшої переробки. Алекритичним чинником функціонування сучасного пе-реробного комплексу АПК є те, що на фоні постійно-го зростання цін на сільськогосподарську продукцію,яка є сировиною для переробних підприємств АПК,спостерігається відставання відповідного підвищенняцін на кінцеву продукцію переробної галузі, яке стри-мується зниженням рівня платоспроможності спожи-вачів та іншими загальноекономічними процесами, утому числі, пов’язаними зі світовою фінансово-еко-номічною кризою та її наслідками в Україні. Предста-

К. А. Колосова


вимо на рис. 1 динаміку індексів зростання спожив-чих цін і цін виробників в Україні, побудовану на офі-ційних даних Держслужби статистики України [11], зякої помітно, що у період 2008 року споживчі ціни напродукцію споживання були практично на рівні цін ви-робників, що значно зменшувало прибутковість сфе-ри торгівлі, але в період подолання наслідків першоїхвилі кризи у 2009-2011 роках зростання індексів цінвиробників випереджає динаміку індексів споживчихцін, що стримує можливості підтримувати ціни пере-робних підприємств АПК на рівноважному рівні, оск-ільки дана галузь займає серединне положення міжвиробництвом сировини і торгівлею продуктами спо-живання.

Гостроту взаємовідносин виробників сільськогос-подарської продукції з переробними підприємствамиАПК з приводу ціни закуповуваної сировини демон-струють практично всі переробні галузі АПК. Так,рентабельність продукції більше ста працюючих вУкраїні м’ясокомбінатів безпосередньо залежить відвартості живої ваги закуповуваної великої рогатої ху-доби, балансуючи на мінімальному рівні. Будь-яке не-сподіване підвищення закупівельних цін призводитьдо збитковості виробленої продукції, а в разі різкихнегативних коливань вартості сировини – до виму-шеної зупинки підприємств, робота яких стає нерен-табельною. Так, влітку 2008-го року в передденьсвітової фінансово-економічної кризи ряд м’ясоком-бінатів України призупинили роботу через підвищен-ня середніх закупівельних цін до 12,5 грн. за один кгживої ваги худоби при максимально допустимомурівні ціни в 11 грн. [12]. В цілому, за період з 1996 по2009 роки середня ціна реалізації м’ясної продукціїсільським господарством підвищилася з 973,4 до10362,9 грн. за одну тонну живої ваги худоби та птиці,тобто більше, ніж у 10 разів [11]. Дане зростання за-купівельних цін стало основним параметром, якийобумовлює рентабельність у сфері переробки м’ясноїпродукції. У 2011 році вартість продажу становила 43–50 грн. за 1 кілограм, тоді як у 2010-му – в серед-ньому 55 грн. [13]. Відповідно ціна закупівлі сирови-ни в розрахунку за 1 кг живої ваги знизилася з 18 до15 грн. [14]. В умовах такої невизначеності забезпе-чення рентабельної роботи м’ясопереробних під-приємств, враховуючи, що коливання закупівельноїціни становить від 30-ти до 70-ти відсотків прибутку,одержуваного від виробництва 1 кг товарного м’яса,представляє серйозну проблему.

Основним положенням запропонованого підхо-ду до оцінювання стійкості підприємства є визнаннятого, що рівень стійкості підприємства повинен від-ображати наявність ресурсів в його розпорядження,які можуть бути спрямовані на подолання наслідківвиниклого негативного впливу з боку середовища.

Очевидно, міру стійкості підприємства в разістримування зростання цін на його продукцію або при

вимушеному її зниженні, слід пов’язувати із тим, на-скільки ціна продукції – Ц перевищує її собівартість –С. Такий прояв здатності підприємства компенсуватив деяких межах вимушене зниження відпускної цінипродукції слід розглядати як його продажну стійкість,рівень якої Кп розраховується:

Кп = Ц / С = 1 + R / 100. (1)де R – собівартість продукції.При рентабельній роботі підприємства Кп > 1. Пе-

рехід величини цього показника через граничне зна-чення Кп = 1 нижче одиниці означає збитковість діяль-ності, а такий стан підприємства слід вважати не-стійким. Резервами підтримки стійкості підприємствапри вимушеному зниженні його ціни на Ц є знижен-ня собівартості продукції С. Таким чином, поточнийстан продажної стійкості підприємства оцінюється:

Кп = (Ц – Ц) / (С – С). (2)З іншого боку, в разі підвищення вартості сиро-

вини резервами компенсації подорожчання матеріаль-них витрат є прибуток П та можлива економія витрат Е у складі собівартості продукції, які залежать відпродуктивності праці, використання основних фондів,раціональності застосування допоміжних матеріалів,організації виробничих процесів тощо. Тоді, здатністьпідприємства компенсувати подорожчання сировинитреба вважати закупівельною стійкістю підприємстваКзк, яка вимірюється співвідношення максимальнодопустимої вартості сировини та закупівельних мате-ріалів Мmax до їх поточної вартості М:

Кзк = Мmax / М. (3)Структурно максимально допустима вартість

закупівельної сировини та інших матеріалів включає:Мmax = М + П + Е. (4)Оскільки поточна вартість сировини та інших

матеріалів з прирощенням їх ціни складає М + М, той поточний стан стійкості закупівельної стійкості ви-значається:

Кзк = (М + П + Е) / (М + М). (5)Диспозицію визначення цих двох показників

стійкості підприємства – продажну та закупівельнупредставимо схемою на рис. 2.

Проілюструємо прояви продажної стійкості при-кладами стосовно функціонування низки досліджу-ваних м’ясопереробних підприємств, у тому числіпідприємства Луганської області (табл. 1 і 2).

Результати проведених нами розрахунків рівняпродажної і закупівельної стійкості, що наведені утабл. 1 і 2, свідчать, що стійкість переробних під-приємств у дійсності ледве перевищує граничний рівень,а в низці випадків і нижче 1, що означає збитковістьдіяльності підприємств. Оцінка стійкості підприємств натакому низькому рівні потребує від керівництвапідприємств постійно здійснювати моніторинг станустійкості підприємств та вживати заходи з компенсаціїнегативного зовнішнього впливу шляхом стримуваннязбільшення продажних цін та подорожчання сировини.

∆

∆ ∆

∆

∆ ∆

∆


∆

∆


Таблиця 1Динаміка розрахованих показників продажної стійкості м’ясопереробних

підприємств у 2007 – 2011 роках

0

5

1 0

1 5

2 0

2 5

1 2 3 4 5 6 7

Р я д 1Р я д 2

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 Рік

Рис. 1. Динаміка зміни індексів зростання споживчих цін (нижній ряд) і цін виробників продукції (верхній ряд)(у % за грудень відповідного року до грудня попереднього)

Рис. 2. Диспозиція визначення продажної й закупівельної стійкості


∆Ц

Кз = Мmax / (М + ∆М)

∆С

Кп = (Ц – ∆Ц)/

∆Е С /(С – ∆С)

∆М

Мmax Ц

М

Прибуток

Виробничі витрати

Сировина та інші

закупівельні матеріали

Показник продажної стійкості Кп по роках Підприємство 2007 2008 2009 2010 2011

1. ПАТ „Луганський м’ясокомбінат” 2. ПАТ „Краснодонський м’ясокомбінат” 3. ПрАТ „Перевальський МПЗ” 4. ПАТ „Мелітопольський м’ясокомбінат” 5. ПАТ „Богодухівський м’ясокомбінат”

1,078 1,064 1,068 0,908 1,091

1,029 1,027 1,025 0,975 1,052

0,99 0,98 0,97 0,985 1,001

1,010 1,010 1,021 0,987 1,016

1,032 0,985 0,994 0,993 0,996


Таблиця 2Динаміка розрахованих показників закупівельної стійкості м’ясопереробних

підприємств у 2007 – 2011 роках

Таблиця 3Заходи зі зниження собівартості продукції як резерву підтримки продажної

і закупівельної стійкості підприємств

Приведемо у табл. 3 типові приклади заходів щодо зни-ження собівартості продукції як загального резервупідвищення їх продажної і закупівельної стійкості.

Висновки. Запропонована система показниківпродажної і закупівельної стійкості підприємства до-ведена до можливості її практичного застосування приуправлінні діяльністю переробних підприємств АПК,якщо здійснювати постійний моніторинг та запро-вадження заходів з підтримки стійкості з виключен-ням несанкціонованого виходу значень її показниківнижче граничного рівня, що дозволяє підтримуватибеззбиткову діяльність підприємств в умовах мінли-вого характеру зовнішнього середовища.

Література1. Словари и энциклопедии на Академике [Элек-

тронный ресурс] / АКАДЕМИК. – Режим доступа :dis.academic.ru. 2. Пригожин И. Порядок из хаоса:Новый диалог человека с природой / И. Пригожин,И. Стенгерс ; пер. с англ. – М.: Прогресс, 1986. – 432 с.3. Томпсон Дж. М. Т. Неустойчивости и катастрофыв науке и технике / Дж. М. Т. Томпсон ; пер. с англ. –М.: Мир, 1985. – 254 с. 4. Райзберг Б. А. Современ-ный экономический словарь / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Ло-зовский, Е. Б. Стародубцева Е. Б. ; 5-е изд., перераб.и доп. – М.: ИНФРА-М, 2006. – 495 с. 5. Ковалев А. П.Финансовый анализ и диагностика банкротств : учеб.


Показник закупівельної стійкості Кзк по роках Підприємство

2007 2008 2009 2010 2011 1. ПАТ „Луганський м’ясокомбінат” 2. ПАТ „Краснодонський м’ясокомбінат” 3. ПрАТ „Перевальський МПЗ” 4. ПАТ „Мелітопольський м’ясокомбінат” 5. ПАТ „Богодухівський м’ясокомбінат”

1,119 1,078 1,119 1,001 1,128

1,056 1,030 1,047 1,004 1,076

1,04 1,01 1,04 1,003 1,003

1,036 1,008 1,044 1,000 1,038

1,055 0,972 1,001 1,000 1,025

Зміст заходів стосовно зменшення собівартості продукції (накопичувальним шляхом)

Стан продажної і закупівельної стійкості підприємства

Рівень стійкості

у частині зниження змінних витрат

у частині зниження постійних витрат

1. Незмінний вище граничного рівня

Кп> 1 Кзк>1

Відсутність необхідності в прийнятті заходів

Відсутність необхідності в прийнятті заходів

2. Зниження продажної стійкості через вимушене зниження продажних цін і закупівельної – через подорожчання сировини

Кп> 1 Кзк> 1

Закупівля більш дешевої сировини, поглиблення рівня переробки, зменшен-ня відходів і усунення невиправданих витрат

Підвищення рівня використання основних фондів, збільшення обсягів продажу

3. Зниження продажної і закупівельної стійкості нижче граничного рівня

Кп< 1 Кзк< 1

Підвищення продук-тивності переробки сировини, економія витрат допоміжних матеріалів, вивільнен-ня зайвих робітників

Зниження видатків з утримуванню устаткування за рахунок підвищення змінності роботи, вивільненню зайвого обладнання


пособие Минэкономики РФ / А. П. Ковалев. – М.: Эко-номическая академия, 1994. – 182 с. 6. Белый М. Квопросу о гибкости организаций органического типа /М. Белый, В. Приходько // Проблемы теории ипрактики управления. – 1998. – № 4. – С. 28 – 31.7. Іванов В. Л. Управління економічною стійкістюпромислових підприємств : [монографія] / В. Л. Іва-нов. – Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2005. – 268 с.8. Кульбака Н. Сущность и факторы экономическойустойчивости предприятия : [электронный ресурс] /Н. Кульбака. – Режим доступа: [email protected]. Мазур И. И. Реструктуризация предприятий и ком-паний. Справочное пособие для специалистов и пред-принимателей / И. И. Мазур, В. Д. Шапиро; под ред.И. И. Мазура. – М.: Высшая школа, 2000. – 587 с.10. Чістілін Д. К. Самоорганізація як інституціональ-ний механізм розвитку соціально-економічних систем:автореф. на здобуття наук. ступ. канд. екон. наук. Інсти-тут економіки та прогнозування НАН України /Д. К. Чістілін. – К.: 2007. – 20 с. 11. Державний ко-мітет статистики України. Статистична інформація :[Електронний ресурс] / Державний комітет статисти-ки України. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov/ua. 12. Закарпатський та ще 6 м’ясокомбінатівУкраїни призупинили роботу [Електронний ресурс] /Газета по-українськи. – 28 серпня. – 2008. – Режимдоступу : http://zakarpattya.net.ua. 13. Мозговая А.Инвесторам: какие цены на мясо свинины в Украине?[Электронный ресурс] / А. Мозговая. – Новости биз-неса и политики. В СНГ: Украина. – 03 июня 2011. –Режим доступа: www.profi-forex.org/news/entry1008077569.html. 14. Колесова Л. Как закаля-ется „Тваринпром” [Электронный ресурс] / Л. Коле-сова. – Зерно: животноводство. – 20.07.2011. – Режимдоступа: zerno-ua.com/?p=4755.

Колосова К. А. Дослідження стійкості пере-робних підприємств АПК

У статті розглянуто сучасний стан визначення по-няття стійкості стосовно діяльності підприємств. Зап-ропоновано визначати стійкість підприємства як йогоздатність протистояти негативному впливу зовнішнь-ого середовища на його діяльність. Розглянуто чин-ники змінюваності продажних цін продукції перероб-них підприємств АПК та вартості закупівельної сиро-вини. Запропоновано показники продажної і закупі-вельної стійкості підприємства, що відображають пе-ревищення ціною продукції її собівартості та макси-мально допустимою вартістю закупівельної сировиниїї поточної ціни. Проведено розрахунки рівня продаж-ної і закупівельної стійкості м’ясопереробних під-приємств, результати яких свідчать про актуальністьспостереження рівня стійкості та прийняття заходів

щодо його підтримки не нижче граничного рівня, щогарантує беззбиткову діяльність підприємства.

Ключові слова: агропромисловий комплекс, пе-реробні підприємства, мінливе зовнішнє середовище,стійкість підприємства, продажна стійкість, закупівельнастійкість, заходи з підтримки стійкості підприємства.

Колосова Е. А. Исследование устойчивостиперерабатывающих предприятий АПК

В статье рассмотрено современное состояниеопределения понятия устойчивости применительно к дея-тельности предприятий. Предложено определять устойчи-вость предприятия как его способность противостоять не-гативному влиянию внешней среды на его деятельность.Рассмотрены факторы изменчивости продажных цен про-дукции перерабатывающих предприятий АПК и стоимос-ти закупаемого сырья. Предложены показатели продаж-ной и закупочной устойчивости предприятия, выражаю-щие превышение ценой продукции ее себестоимости имаксимально допустимой стоимостью закупаемогосырья ее текущей цены. Проведены расчеты уровня про-дажной и закупочной устойчивости мясоперерабатываю-щих предприятий, результаты которых свидетельствуютоб актуальности контроля уровня устойчивости и приня-тия мер по его поддержке не ниже предельного уровня,что гарантирует безубыточную деятельность предприятия.

Ключевые слова: агропромышленный комплекс,перерабатывающие предприятия; неустойчивая вне-шняя среда; устойчивость предприятия; продажнаяустойчивость; закупочная устойчивость; меры поддер-жки устойчивости предприятия

Kolosova K. A Study of the Sustainability ofProcessing Agricultural Enterprises

The article considers the current state of the definitionof sustainability in relation to the activities of enterprises.Proposed to determine the sustainability of the enterprise asits ability to withstand the negative effects of the environmenton its business. The factors of production variability in salesprices revised account by agricultural enterprises and thecost of purchased raw materials. The parameters of thesales and purchases sustainability of the enterprise, whichexpress the excess of the price of its production over thecost and maximum value of raw materials over its currentprice, are proposed. The calculations of the level of salesand procurement sustainability of enterprises indicate theimportance to control the level of sustainability and measuresto support it not below the threshold level, which guaranteesthe company break-even basis.

Key words: agricultural complex, processing plants,the unstable external environment, the sustainability of thecompany, selling sustainability, purchasing sustainability,measures to support sustainability of the enterprise.



mailto:[email protected]

http://www.ukrstat.gov/

http://zakarpattya.net.ua

http://www.profi-forex.org/news/


УДК [338.22-048.75:(336.221:34)](477)Д. В. Пономаренко,

ведущий специалист ЧАО „Донецкий металлургический завод”,кандидат экономических наук

РЕСТРУКТУРИЗАЦИЯ ПРЕДПРИЯТИЙ В СВЕТЕ НОВОГОНАЛОГОВОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА

Реструктуризация предприятий является приоре-тетным направлением оздоровления экономики Укра-ины. Реструктуризация предприятий позволяет повы-сить эффективность управления активами и уровенькапитализации, улучшить структуру капитала и соот-ветственно повысить инвестионную привлекательностьпредприятий. В связи с изменением в Украине нало-гового законодательства после принятия Налоговогокодекса, вопросы реструктуризации предприятий яв-ляются актуальными и требуют дальнейшего изучения.

Исследованием вопросов реструктуризации за-нимались такие ученые как: А. И. Амоша, Л. М. Кузь-менко, А. Н. Алымов, Т. В. Кулинич, Н. В. Семенчен-ко, В. М. Геец, Л. А. Лобан, В. П. Кузнецов, Е. В. Ро-мановская.

По мнению Кулинича Т. В. до сих пор уделенонедостаточное внимание изучению взаимодействияпроцессов реструктуризации и инвестиционной при-влекательности организаций. Инвестиционная привле-кательность для случая реализации реальных инвес-тиций зависит от того, насколько инвестор призналприемлемым уровень эффективности хозяйственнойдеятельности субъекта хозяйстования и управления имдля того, чтобы осуществить совместный проект, ко-торый позволит и повысить уровень благосостоянияинвестора и одновременно обеспечит развитие этогосубъекта хозяйствования [1].

По мнению Лобана Л. А., исследование вопро-сов реструктуризации акционерной собственностиявляется приоритетным и позволяет повысить эффек-тивность функционирования акционерных обществ,созданных в процессе преобразования государствен-ных предприятий [2].

По мнению Кузнецова В. П. и Романовской Е. В.,реструктуризация является очевидным методом уве-личения адаптивности предприятия, а следовательно,и эффективным способом повышения конкуренсто-способности предприятия [3].

Вместе с тем, в настоящее время, вопросы нало-гообложения предприятий в ходе их реструктуриза-ции остаются недостаточно изучеными.

Реструктуризация означает перестройку распре-деления и использования всех ресурсов: материаль-ных, финансовых, трудовых, технологических, инфор-

мационных. Объектом реструктуризации становятсяорганизационная, производственная, технологическая,общехозяйственная, финансово-экономическая, дру-гие структуры предприятия, а ее результатом – фор-мирование системы управления, обеспечивающейсоздание и прибыльную продажу конкурентоспособ-ных товаров и услуг. Реструктуризация представляетсобой процесс комплексного изменения структурпредприятия, вызванного их несоответствием конку-рентной стратегии внешнему окружению и инвести-ционной привлекательности предприятия [3].

Реструктуризация является высокоэффективнымрычагом повышения конкурентоспособности и ин-вестиционной привлекательности предприятия, так какпозволяет устранить малопроизводительные структур-ные звенья, повысить эффективность хозяйственнойдеятельности путем совершенствования производствен-ных процессов, создать стратегически эффективные орга-низационные структуры и методы хозяйствования [3].

В научной литературе даются различные опреде-ления термину „реструктуризация”. Под реструктури-зацией понимается и стадия предшествующая прива-тизации, и последующая после приватизации стадияизмения организационной структуры предприятия.

В настоящей статье термин реструктуризацияупотребляется в следующем значении:

реструктуризация предприятия – это осущест-вление имущественных, стратегических и финансо-вых преобразований, направленных на изменениеструктуры предприятия, его управления, организаци-онно-правовой формы и (или) формы собственности,с целью финансового оздоровления, повышения ин-вестиционной привлекательности, увеличения объе-мов выполненных строительно-монтажных работ, по-вышения эффективности производства [4].

Имущественные преобразования включают в себя:• передачу имущества в аренду;• осуществление совместной деятельности без

создания юридического лица (простое общество);• реорганизацию в формах, предусмотренных

действующим законодательством (слияние, присоеди-нение, разделение, выделение, преобразование);

• приватизацию;• ликвидацию предприятий.

Д. В. Пономаренко


Стратегические преобразования включают:• смену организационной структуры управле-

ния и внедрение новых форм и методов управления;• преобразование государственных предприятий

в открытые акционерные общества (корпоратизация);• привлечение негосударственных инвестиций,

в т.ч. иностранных инвестиций;• дополнительную эмиссию акций в соответ-

ствии с требованиям действующего законодательства.Финансовые преобразования включают:• финансовый лизинг оборудования;• привлечение кредитов;• эмиссию облигаций;• рефинансирование;• участие в уставных фондах других предприя-

тий, включая иностранные, в т.ч. на условиях совмест-ной деятельности без создания юридического лица [4].

Целью настоящей статьи является анализ нало-гообложения и возможностей осуществления иму-щественных преобразований предприятий (аренда, со-вместная деятельность, реорганизация) в соответствиис требованиями украинского законодательства.

Передача имущества в арендуАрендой является основанное на договоре сроч-

ное платное пользование имуществом, необходимымарендатору для осуществления предпринимательскойи другой деятельности.

Приказом ФГИУ №2975 в 2005 г. был утверж-ден перечень документов, который подается арендо-дателю для заключения договора аренды имущества,находящегося в государственной собственности. В2011 – 2012 гг. данный приказ был изменен, в резуль-тате чего был расширен перечень документов необхо-димых для заключения договора аренды имущества,находящегося в государственной собственности (см.табл. 1).

Следует отметить, что из перечня были исключе-ны такие документы, как: копия справки о взятии научет плательщика налога и копия свидетельства о ре-гистрации плательщика налога на добавленную сто-имость (форма №2-р).

Осуществление совместной деятельностибез создания юридического лица

Совместная деятельность без создания юридичес-кого лица (простое общество) осуществляется в слу-чае необходимости повышения эффективности исполь-зования ресурсов, временно не задействованных восновной операционной деятельности, или исключе-ния их из операционной деятельности и внесение всовместную, если в следствие этого планируется по-лучить больше прибыли.

Налоговым кодексом Украины снижена ставканалогообложения прибыли, полученная участникамисовместной деятельности с 25% до 21%. Однако,

Таблица 1Перечень документов, дополнивших приказ № 2975 от 14.11.2005 г.


Объект аренды № п/п

Наименование

целостный имущественный

комплекс предприятия,

его структурного подразделения

недвижимое имущество, которое

находится на балансе


другое отдельное

индивидуаль-но опреде-ленное

имущество, находящееся на балансе предприятия

1 2 3 4 5 1 Справка балансодержателя об общей

площади объекта аренды и копия плана по этажам, заверенная балансодержателем.

- + -

2 Отчет о стоимости объекта аренды отдельно-го индивидуально определенного имущества.

- + +

3 Копия решения Государственной налоговой службы о внесении в Реестр неприбыльных учреждений и организаций арендаторов, которые содержатся за счет государственно-го бюджета.

- + -


действующим законодательством не урегулированвопрос налогообложения прибыли от совместной де-ятельности, не распределенной на протяжении отчет-ного периода среди участников.

Реорганизация предприятий. Целью реоргани-зации является создание и развитие таких форм орга-низации бизнеса, которые способны решить пробле-мы неплатежеспособности предприятия, привлечениявнешних инвестиций и повышения уровня капитали-зации предприятия. Реорганизация предусматриваетпрекращение деятельности юридического лица (заисключением такой формы реорганизации как выде-ление) в результате передачи всего своего имущества,прав и обязанностей другим юридическим лицам –правопреемникам. Формами реорганизации являют-ся слияние, присоединение, разделение, выделение,преобразование.

Целью слияния является укрупнение бизнеса иуменьшение постоянных затрат предприятий. В слу-чае слияния предприятий, все имущественные праваи обязанности каждого из них переходят к новомупредприятию, которое создается вследствие слияния.

Целью присоединения является прекращение де-ятельности предприятия (нескольких предприятий) спередачей им (ими) всего своего имущества, прав иобязательств другому предприятию-правопреемнику.

Целью разделения является ликвидация предпри-ятия с передачей всех его прав и обязательств большечем одному новому предприятию-правопреемнику всоответствии с распределительным балансом с цельюснижения уровня монополизации на товарных рын-ках, содействия формированию конкурентной среды,повышения самостоятельности предприятий и их фи-нансового оздоровления.

Целью выделения является создание одного илинескольких предприятий, с передачей ему (им) соглас-но распределительного баланса части прав и обяза-тельств предприятия, с которого осуществляется вы-деление, без ликвидации этого предприятия.

Целью преобразования является ликвидацияпредприятия с передачей всех его прав и обязательствпредприятию правопреемнику. Целью преобразованияможет быть уменьшение трансакционных затрат пред-приятия, связанных с организационно-правовой фор-мой „открытое акционерное общество” или приведе-ние в соответствие с требованиями действующего за-конодательства размера чистых активов предприятия.Акционерное общество может преобразоваться толь-ко в другое хозяйственное общество.

Гражданским кодексом, законом Украины „О го-сударственной регистрации юридических и физичес-ких лиц – предпринимателей”, законом Украины „Обакционерных обществах” и положением „О порядке

регистрации выпуска акций и информации об ихэмиссии во время реорганизации обществ” преду-смотрен порядок действий предприятия во время ре-организации.

В 2011 г. в Гражданский кодекс Украины иЗакон „О государственной регистрации юридическихлиц и физических лиц – предпринимателей” были вне-сены изменения в результате которых был расширенперечень решений, принимаемых высшим органомобщества во время реорганизации. В соответствет-ствии с внесенными изменениями, высший орган пред-приятия должен принять решение о порядке и срокахзаявления кредиторами своих требований к юриди-ческому лицу, которое ликвидируется.

Изменен срок подачи документов государствен-ному регистратору для проведения регистрации ли-квидации предприятия. Срок не раньше двух месяцевс даты публикации уведомления в специализирован-ном печатном средстве массовой информации заме-нен на срок не раньше прекращения поступления тре-бований от кредиторов. Уменьшено количество доку-ментов, подаваемых регистратору, из перечня не-обходимых документов исключено свидетельство огосударственной регистрации предприятия.

Налоговым кодексом Украины изменен порядокобмена акций предприятия-правопреемника на акцииреорганизуемых предприятий. Если в соответствии стребованиями Положения „О порядке регистрации вы-пуска акций и информации про их эмиссию во времяреорганизации обществ” номинальная стоимостьакций акционерного общества, созданного путем ре-организации должна быть кратной номинальной сто-имости акций каждого из учредителей (участников) вуставных фондах предприятий, которые реорганизо-вываются, то в соответствии с требованиями Налого-вого кодекса Украины, стоимость акций (корпоратив-ных прав) юридического лица – правопреемника вучете акционера (участника) определяется в размерестоимости акций (корпоративных прав) юридическо-го лица, выпуск которых был отменен (прекращен) врезультате реорганизации.

Реорганизация считается завершенной с момен-та государственной регистрации новосозданного юри-дического лица и даты внесения в Единый государ-ственный реест записи о ликвидации юридических лиц,которые ликвидируются в результате реорганизации.

У правопреемника и ликвидированных предпри-ятий в ходе реорганизации валовые доходы не возни-кают. Правопреемник имеет право на валовые затра-ты в части остатков запасов и может амортизироватьполученные основные фонды, а также учитывать убыт-ки ликвидированных предприятий.

Налоговым кодексом изменен порядок налого-



обложения НДС товарных запасов и основных фон-дов, числящихся в учете плательщика НДС на мо-мент аннулирования его регистрации как плательщи-ка данного налога. Так, если в соответствии с Зако-ном Украины „О налоге на добавленную стоимость”относительно товарных запасов или основных фон-дов в прошлых или текущем налоговых периодах былначислен налоговый кредит, то такой плательщик былобязан признать условную продажу этих товаров пообычным ценам и соответственно увеличить суммусвоих налоговых обязательств по итогам налоговогопериода, на протяжении которого произошло такоеаннулирование. В Налоговом кодексе данное требо-вание не распространяется на плательщиков налога,которые аннулируют регистрацию вследствие реорга-низации плательщика налога путем присоединения,слияния, преобразования, разделения и выделения.

Налоговым кодексом изменен способ распреде-ления акций (корпоративных прав) между акционера-ми (участниками) юридических лиц, которые созда-ны вследствие реорганизации в форме разделения ивыделения. В соответствии с Налоговым кодексомстоимость таких акций определяется с учетом стои-мости чистых активов реорганизуемого предприятияи предприятий правопреемников, а не с учетом раз-меров их уставных фондов, как это предусмотреноПоложением „О порядке регистрации выпуска акцийи информации об их эмиссий во время реорганиза-ции обществ”. Стоимость чистых активов определя-ется по данным распределительного баланса на датуего утверждения.

В соответствии с Законом Украины „Об акцио-нерных обществах” и Гражданским кодексом, пред-приятие-правопреемник несет субсидиарную ответ-ственность по обязательствам предприятия, деятель-ность которого прекращается путем разделения, кото-рые возникли до разделения и перешли к другомупредприятию-правопреемнику. Если предприятий-правопреемников, которые несут субсидиарную ответ-ственность два или более, они несут эту ответствен-ность солидарно. Предприятие, которое выделилось,несет субсидиарную ответственность по обязатель-ствам, которые возникли у предприятия, с которогоосуществляется выделение, перед выделением, но неперешли к предприятию, которое выделилось. Еслипредприятий, которые выделились два или более, онисолидарно несут субсидиарную ответственность пообязательствам вместе с предприятием, с которогоосуществлено выделение.

В то же время, в соответствии с Налоговым ко-дексом, все плательщики налогов, которые возника-ют после разделения, приобретают все права и обяза-тельства относительно погашения денежных обяза-

тельств или налогового долга, которые возникли дотакой реорганизации. Реорганизация предприятияпутем выделения из его состава другого предприятиябез ликвидации предприятия, которое реорганизует-ся, не тянет за собой распределение денежных обяза-тельств или налогового долга между реорганизуемымпредприятием и предприятиями, созданными в про-цессе его реорганизации или установления их соли-дарной ответственности за нарушение налоговогозаконодательства, кроме случаев, когда по мнениюоргана государственной налоговой службы, такая ре-организация может привести к недобросовестному по-гашению денежных обязательств или налогового долгапредприятием, которое реорганизовывается. Решениео применении солидарной или распределенной ответ-ственности за нарушение налогового законодательстваможет быть принято органом государственной нало-говой службы в случае, когда имущество предприя-тия, которое реорганизовывается, находится в нало-говом залоге на момент принятия решения о такойреорганизации.

Выводы:Анализ налогообложения предприятий, осуще-

ствляющих имущественные преобразования, показал,что требования Налогового кодекса Украины способ-ствуют осуществлению реорганизации предприятий исовместной деятельности без создания юридическоголица.

В новом украинском законодательстве усиленазащита прав кредиторов во время реорганизациипредприятий.

Реорганизация предприятий не создает новыхналоговых обязательств у реорганизуемого предпри-ятия и его правопреемников.

Вместе с тем, в действующем законодательствене урегулирован вопрос налогообложения прибылиот совместной деятельности без образования юриди-ческого лица не распределенной на протяжении от-четного периода среди участников. Недостаточно уре-гулирован вопрос погашения налогового долга реор-ганизуемого предприятия путем выделения из его со-става другого предприятия без ликвидации предприя-тия, которое реорганизуется.

Литература1. Кулініч Т. В. Реструктуризація суб’єктів гос-

подарювання як стратегічна основа для формуванняїх інвестиційної привабливості / Т. В. Кулініч // ВісникНаціонального університету „Львівська політехніка”.– 2008. – № 628. – С. 550 – 555. 2. Лобан Л. А. Ре-структуризация акционерной собственности путемтрансфера контрольного пакета акций / Л. А. Лобан // Вестник Черкасского университета, Серия „Эконо-



мические науки”. – 2011. – № 197. – С. 50 – 53.3. Кузнецов В. П. Реструктуризация и конкуренто-способность предприятия / В. П. Кузнецов, Е. В. Ро-мановская // Екон. вісн. НТУУ „КПІ”. – 2011. – № 8.– С. 234 – 236. 4. Пономаренко Н. О. Реструктури-зація підприємств державного сектору з метою підви-щення їх капіталізації (теоретичні аспекти) / Н. О. По-номаренко // Стратегія і механізми регулювання про-мислового розвитку: зб.наук.праць / НАН України,Ін-т економіки промисловості; редкол.: Булєєв І. П.(відп. ред.) та ін. – Донецьк, 2010. – С. 154 – 166.5. Наказ Фонду державного майна України „Про за-твердження Положення про порядок реструктуризаціїпідприємств” від 12 квітня 2002 р. № 667 // Офіційнийвісник України. – 2002. – № 19. – Ст. 967. 6. НаказМіністерства економіки України „Про затвердженняМетодичний вказівок щодо проведення реструктури-зації державних підприємств” від 23 січня 1998 р.№ 9 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 12. –Ст. 475. 7. Кодекс податковий „Податковий кодексУкраїни” від 02.12.2010 р. №2755-VI // Офіційнийвісник України. – 2010. – № 92 (частина 1). – ст. 3248.8. Наказ Фонду державного майна України «Про зат-вердження Переліку документів, які подаються орен-додавцеві для укладення договору оренди майна, щоналежить до державної власності» від 14 листопада2005 року № 2975 // Офіційний вісник України. – 2006.– № 3. – Ст. 118. 9. Кодекс цивільний „Цивільнийкодекс України” від 16.01.2003 № 435-IV // Офі-ційний вісник України. – 2003. – № 11. – ст. 461.10. Закон України „Про державну реєстрацію юри-дичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від15.05.2003 р. № 755-IV // Офіційний вісник України.– 2003. – № 25. – ст. 1172. 11. Закон України „Проакціонерні товариства” від 17.09.2008 р. № 514-VI //Офіційний вісник України. – 2008. – № 81. – ст. 2727.12. Рішення Державної комісії з цінних паперівта фондового ринку „Про затвердження Положенняпро порядок реєстрації випуску акцій та інформаціїпро їх емісію під час реорганізації товариств” від30.12.1998 р. №221 // Офіційний вісник України. –1999. – № 10. – ст. 398. 13. Закон України „Про пода-ток на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-

ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. –№ 21. – ст. 156. 14. Закон України „Про оподатку-вання прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. –№ 4. – ст. 28.

Пономаренко Д. В. Реструктуризация пред-приятий в свете нового налогового законодатель-ства

В статье дано расширенное определение терминареструктуризация. Проведен анализ налогообложенияи возможностей осуществления имущественных пре-образований предприятий (аренда, совместная деятель-ность, реорганизация) в соответствии с требования-ми украинского законодательства.

Ключевые слова: реструктуризация, Налоговыйкодекс, аренда, совместная деятельность, реоргани-зация, налог на добавленную стоимость.

Пономаренко Д. В. Реструктуризація під-приємств в світлі нового податкового законодав-ства

В статті подано розширене визначення термінуреструктуризація. Проведено аналіз оподаткування іможливостей здійснення майнових перетворень під-приємств (оренда, спільна діяльність, реорганізація)відповідно до вимог українського законодавства.

Ключові слова: реструктуризація, Податковийкодекс, оренда, спільна діяльність, реорганізація, по-даток на додану вартість.

Ponomarenko D. V. Restructuring of Enterprisesin the Light of New Tax Legislation

The extended determination of the term restructuringis given in the article. The taxation and possibilities ofrealization the property transformations of enterprises(lease, joint activity, reorganization) is analyzed accordingto Ukrainian legislation requirements.

Key words: restructuring, Tax code, lease, jointactivity, reorganization, value-added tax.




Развитие российской экономики до последнеговремени преимущественно было связано с использо-ванием экстенсивных факторов (недозагруженнымимощностями и незанятой рабочей силой, а такжевнешней конъюнктурой). Однако ускорение социаль-но-экономического развития, намечаемое на ближай-шее десятилетие, не может основываться на весьмаограниченных по своим возможностям экстенсивныхфакторах. Необходимо использовать качественно но-вый физический и человеческий капитал, а также ре-зультаты благоприятных условий хозяйствования. Что-бы ускорить экономический рост, необходим поискновых, устойчивых источников развития и активиза-ция процесса интенсификации производства.

Актуальность перехода на интенсивный способхозяйствования определяется также и тем, что в труд-ные годы экономического спада проблемам интенси-фикации не придавалось должного значения. В насто-ящее время, когда возникли благоприятные предпо-сылки развития, интенсификация предполагает во-влечение в общественное производство всего имею-щегося потенциала страны и все более рационально-го его использования.

Процесс интенсификации является материальнойосновой роста эффективности общественного произ-водства. Низкий уровень и незначительные темпы ин-тенсификации производства являются одними из важ-нейших причин глубокого кризиса, в котором срав-нительно недавно оказалась российская экономика.Если вспомнить начало перестройки советского об-щества, то необходимость реформ тогда обусловли-валась потребностью резкого увеличения эффектив-ности общественного производства на основе внедре-ния наиболее прогрессивных форм научно-техничес-кого прогресса (НТП), являющегося, как известно,важнейшим фактором интенсификации, тогда как вдействительности темпы НТП были весьма низкими ине соответствовали потребностям практики. Однако,при переходе к рыночным отношениям темпы процессаинтенсификации значительно снизились. Иначе гово-ря, результат получился прямо противоположный: впоследнее время, в условиях переходного периода не

только не произошло дальнейшего усиления интен-сивного характера производства, но и без того невы-сокий уровень интенсификации существенно снизил-ся. Это обстоятельство со всей очевидностью свиде-тельствует об увеличении отставания техническогоуровня предприятий российской экономики от техно-оснащенности аналогичных предприятий в развитыхкапиталистических странах, т. е. об увеличении отста-вания технолого-технического уровня российскихпредприятий от мирового уровня.

Как известно, в последнее время всё больше вни-мания уделяется вопросам формирования в России ин-новационной экономики, что совершенно справедли-во, т.к. это позволит уменьшить зависимость уровня итемпов социально-экономического развития страны отполучаемых доходов вследствие экспорта сырьевыхресурсов. Важно также и то, что в результате этого улуч-шится имидж России, которую пока ещё нередко отож-дествляют с сырьевым придатком капиталистическогомира. Таким образом, в целом мировой опыт действи-тельно свидетельствует о том, что рост инвестиций винновационные сферы экономики способствует уско-ренному развитию народнохозяйственного комплексастраны и повышению среднего уровня жизни.

Однако это только в целом, а в каждом конкрет-ном случае вложение инвестиций в инновационныесектора далеко не всегда способствует росту прибы-ли и доходов – так, в фундаментальной науке извест-но немало случаев, когда вложение средств не тольконе окупалось, но и приводило к негативным результа-там. Кстати, руководство России в последнее времянередко критикует различные ведомства и организа-ции в связи с тем, что существенные инвестиции всоздание нанотехнологий пока ещё не дают ожидае-мого результата. В этой связи совершенно справед-лива постановка вопроса о том, насколько эффектив-ны те или иные инвестиции и инновации.

Однако, на наш взгляд, в современных услови-ях этого не достаточно, и кроме осуществления соци-ально-экономической оценки эффективности инвес-тиций и инноваций необходимо осуществлять оценкупоследствий внедрения инвестиций и инноваций с точ-

УДК 330.352К. В. Павлов,

доктор экономических наук, г. Ижевск, РоссияА. В. Кучеров,

кандидат экономических наук, г. Донецк, Украина

СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ЭФФЕКТИВНОСТЬ ИСПОЛЬЗОВАНИЯИНВЕСТИЦИЙ И ИННОВАЦИЙ ИНТЕНСИВНОГО ТИПА

Менеджмент інновацій

К. В. Павлов, А. В. Кучеров



ки зрения их влияния на усиление процессов интен-сификации общественного воспроизводства. В этойсвязи нами предлагается выделять инвестиции и ин-новации интенсивного или экстенсивного типов в за-висимости от того, способствуют ли результаты ихвнедрения соответственно интенсификации или, наобо-рот, процессу экстенсификации. Важно также в об-щей структуре инвестиций и инноваций выделятьудельный вес, долю каждой из этих двух групп. Це-лесообразность осуществления такого рода класси-фикации инвестиций и инноваций во многом объяс-няется тем обстоятельством, что в последнее времясущественно возросла актуальность использованияинтенсивных методов хозяйствования. Прежде всего,это связано с демографическим кризисом последнихлет – как известно, на 1000 жителей России умершихсейчас приходится в 1,5 раз больше, чем родивших-ся (приблизительно 15 человек против 10). В этой связиосуществление мероприятий трудосберегающего на-правления интенсификации представляется весьмасвоевременным и эффективным.

В других странах могут быть актуальными и иныенаправления интенсификации. Так, например, в сред-неазиатских странах СНГ – Узбекистане, Туркмении,Таджикистане, Киргизии исключительно важным яв-ляются водосберегающее направление интенсифика-ции общественного производства. В Японии, где срав-нительно немного крупных месторождений природ-ных ресурсов, весьма актуально материалосберегаю-щее направление интенсификации, здесь же в связи скрайне ограниченным характером земельных ресур-сов большое значение имеет также землесберегаю-щее направление интенсификации. В большинствестран мира весьма актуальны энерго- и фондосбере-гающее направления.

Более того, даже в разных регионах одной и тойже страны актуальными могут быть разные направле-ния интенсификации: на Дальнем Востоке и на СевереРоссии большое значение по-прежнему (т.е. как и вовремена социалистической экономики) имеет трудо-сберегающее направление, в старопромышленныхрегионах Урала - в Свердловской области, Удмуртс-кой Республике, Челябинской области – крайне акту-ально фондосберегающее направление интенсифика-ции. В Белгородской области, где на высоком уровнеразвиты металлургическая и горнодобывающая отрас-ли промышленности очень эффективно осуществле-ние мероприятий материалосберегающего направле-ния. Таким образом, кроме выделения двух группинвестиций и инноваций, способствующих интенси-фикации или экстенсификации, в первой группе це-лесообразно выделить несколько подгрупп, соответ-ствующих разным направлениям интенсификации –

трудо -, фондо-, материалосберегающему и т. д. в со-ответствии с региональной, отраслевой и структур-ной спецификой экономики той или иной страны. На-помним, что говоря о процессах экстенсификации иинтенсификации, имеются в виду два принципиальноразличающихся способа достижения производствен-ной цели. При одном происходит количественное уве-личение использования ресурса, при втором на еди-ницу выпуска продукции при решении производствен-ной задачи экономится ресурс. Целесообразно опре-делять поэтому интенсификацию производства какреализацию мероприятий, имеющих своим результа-том экономию стоимости совокупности применяемыхресурсов. Ресурсосберегающим направлением интен-сификации производства является реализация меро-приятий, в результате которых экономится ресурс, на-пример, живой труд. Таким образом, предложенныйподход понимания процесса интенсификации позво-ляет говорить и об интенсификации производства, иоб интенсификации использования отдельных факто-ров производства, не отождествляя эти понятия.

Таким образом, если существующую функцио-нальную зависимость между экономическим резуль-татом (обозначим его Э) от использования какого-либоресурса (обозначим Р) представить в виде Э = f (Р),то в случае экстенсивного использования ресурса егоувеличение приведёт к пропорциональному росту эко-номического эффекта, тогда как при интенсивном ис-пользовании ресурса его увеличение приведёт к боль-шему росту эффекта. Иначе говоря, если имеем двазначения ресурса Р1 и Р2 , причём Р2 = nґР1 (n – коэф-фициент пропорциональности), то в случае экстенсив-ного использования ресурса Э2 = nґЭ1, а в случаеинтенсивного использования Э2 > nґЭ1. Как можновидеть, интенсивное использование ресурса (труда,фондов, материалов, воды и пр.) обусловлено рос-том ресурсоотдачи (производительности труда, фон-доотдачи, материалоотдачи и т. д.), правда в выше-означенной функциональной зависимости следует учи-тывать также временной лаг.

Оценить, относится ли тот или иной инвестици-онный ресурс к экстенсивному и интенсивному типутакже можно на основе использования таких показа-телей, как капиталоотдача (капиталоёмкость) и фон-доотдача (фондоемкость), но не только с их помощью.Для этого, в частности, можно также использоватьмультипликатор. В этой связи напомним, что в соот-ветствии с макроэкономическим подходом объём на-ционального дохода страны находится в определён-ной количественной зависимости от общей суммыинвестиций и эту связь выражает особый коэффици-ент – мультипликатор, причём увеличение националь-ного дохода равно приращению общей суммы инвес-


тиций, помноженному на мультипликатор (обычномультипликатор обозначают буквой К).

Для количественной оценки экстенсивных и ин-тенсивных инвестиций мультипликатор следует пред-ставить в виде суммы двух слагаемых:

К = Кэкст+ Кинт , гдеКэкст – характеризует влияние экстенсивных, а Кинт

– интенсивных инвестиций на национальный доход.Обычно в реальной хозяйственной практике исполь-зуют как экстенсивные, так и интенсивные инвести-

ции, поэтому, как правило, и , и

больше нуля, но меньше единицы. В маргинальныхслучаях, когда имеет место использование либо толь-ко экстенсивных, либо только интенсивных инвести-ций (что соответствует классическому экстенсивно-му или интенсивному способам общественного вос-

производства), либо соответствен-

но равны единице, тогда как второе соотношениеравно нулю.

Учитывая, что в соответствии с макроэкономи-ческой теорией величина мультипликатора связана спредельной склонностью к потреблению и сбереже-нию, выделение в мультипликаторе двух вышеозна-ченных слагаемых позволит также количественно оце-нить влияние экстенсивных и интенсивных инвести-ций на показатели предельной склонности к потреб-лению и сбережению, а, соответственно и определе-нию оптимальных параметров доли потребления и сбе-режения в национальном доходе, что имеет большоезначение при разработке эффективной стратегии со-циально-экономического развития, т. к. от этого за-висит и средний уровень жизни населения, и темпытехнического перевооружения экономики.

Целесообразно, на наш взгляд, кроме общегопоказателя мультипликатора, характеризующего связьобъёма национального дохода с общей суммой инве-стиций, выделять и так называемые частные показате-ли мультипликатора в соответствии с различными на-правлениями интенсификации общественного воспро-изводства. Иначе говоря, это означает, что в общемобъёме инвестиций следует выделять те, реализациякоторых приведёт к более интенсивному использова-нию определённого вида ресурсов-энергетических,материальных, водных, трудовых и т. д., причём вчастных показателях мультипликатора также необхо-димо выделять два слагаемых, т. е.

Кpi = Кpi экст + Кpi инт , гдеКpi – частный мультипликатор для i- го вида ре-

сурсов;

Кpi экст – показатель, характеризующий влияние нанациональный доход инвестиций, реализующих эк-стенсивный вариант использования i- го вида ресур-сов;

Кpi инт – показатель, характеризующий влияние нанациональный доход инвестиций, реализующих интен-сивный вариант использования i- го вида ресурсов.

Как и в случае общего мультипликатора, для част-ных показателей мультипликатора величины и могутпринимать любые значения в интервале от нуля до еди-ницы, причём крайние значения этого интервала(т. е. ноль или единицу) они принимают, также как идля общего мультипликатора, лишь в случае исклю-чительно экстенсивного (т. е. когда используются толь-ко экстенсивные инвестиции), либо исключительно ин-тенсивного (т. е. когда используются только интенсив-ные инвестиции) способа воспроизводства. Для сме-шанного же способа воспроизводства (т. е. когдаиспользуются как экстенсивные, так и интенсивныеинвестиции – случая, наиболее часто встречающего-ся в хозяйственной практике) рассмотренные вышесоотношения обязательно будут принимать значения,больше нуля, но меньше единицы.

Говоря о смешанном способе воспроизводства,следует уточнять, идёт ли речь о преимущественно эк-стенсивном (т. е. когда преобладают экстенсивные ин-вестиции) или же о преимущественно интенсивном (т. е.когда преобладают интенсивные инвестиции) способевоспроизводства. Важно учитывать также то, что го-воря об экстенсивном, интенсивном и смешанном ти-пах воспроизводства, всегда следует уточнять, идёт лиречь о воспроизводстве с учётом использования всехресурсов в целом (и лишь только в этом случае, нанаш взгляд, имеет смысл использовать термин „обще-ственное воспроизводство”), либо же речь идёт об эк-стенсивном, интенсивном и смешанном типах воспро-изводства, основанных на использовании лишь опре-делённого вида ресурсов (или же совокупности неко-торых, но не всех видов ресурсов). Например, рас-сматривают же в специальной литературе только вос-производство населения или воспроизводство основ-ного капитала – всё это подтверждает справедливостьпредложенного нами подхода. Таким образом, учиты-вая, что инвестиционные ресурсы – особый вид ресур-сов, которые используются в процессе воспроизвод-ства любого другого вида ресурсов – трудовых, капи-тальных, материальных, водных, энергетических, при-родных и т. д., для определения экстенсивных и интен-сивных инвестиций наряду с показателями фондоотда-чи и капиталоотдачи целесообразно использовать так-же показатель мультипликатора и его две составляю-щих. Что касается инноваций, то и здесь, на наш взгляд,целесообразно учитывать те социально-экономические



последствия, к которым приводит их внедрение в ре-альную хозяйственную практику и поэтому, подобноинвестициям, выделять инновации интенсивного или эк-стенсивного типов в зависимости от того, способству-ют ли результаты их внедрения соответственно интен-сификации или, наоборот, процессу экстенсификации.Кроме этого, целесообразно выделить несколько группинноваций, соответствующих разным направленияминтенсификации общественного воспроизводства.

Выделять разные виды и типы инноваций осо-бенно важно в связи с тем обстоятельством, что ин-новации считаются формой реализации НТП, тогда каксам НТП считается важнейшим фактором интенсифи-кации общественного воспроизводства. Поэтому по-лучается, что инновации вроде как всегда соответ-ствуют процессу интенсификации производства, что,однако, не соответствует действительности – насамом деле инновации могут способствовать как уси-лению интенсивного характера общественного вос-производства, так и процессу экстенсификации (на-пример, когда внедряются недостаточно новые инно-вации или инновации, внедрение которых не способ-ствует экономии какого-либо ресурса).

Выделение инвестиций и инноваций экстенсив-ного и интенсивного типов важно не только с теоре-тической, но и с практической точки зрения. Дело втом, что процесс интенсификации является важней-шим условием повышения конкурентоспособностинациональной экономики, причём в обозримом буду-щем роль и значение этого процесса в связи с исчер-панием и усложнением условий добычи и эксплуата-ции ряда важных природных ресурсов ещё более воз-растут. В связи с этим внедрение инвестиций и инно-ваций интенсивного типа будет способствовать такжеповышению экономической безопасности страны.

Рассматривая различные формы и направленияинвестиций с точки зрения их влияния на процессинтенсификации общественного производства в Рос-сии, следует отметить, что доля интенсивных инвес-тиций в общей структуре иностранных инвестицийсущественно меньше по сравнению с аналогичнымпоказателем в структуре внутренних инвестиций, что,на наш взгляд, в значительной степени объясняетсянежеланием Запада технологически усиливать рос-сийскую экономику. Сравнивая прямые и портфель-ные инвестиции, можно констатировать, что в первомслучае возможности реализации интенсивных инвес-тиций существенно выше, чем во втором.

Как известно, в зависимости от выбранной ин-вестиционной стратегии субъекта хозяйствования вы-деляют несколько различных портфелей инвестицийи, в частности, консервативный портфель, когда пред-полагается инвестирование в малодоходные, но ста-

бильные объекты; доходный портфель, в соответствиес которым инвестиции осуществляются в объекты,гарантированно приносящие высокие доходы и рис-ковый портфель, формирование которого связано сосуществлением инвестирования в объекты, прино-сящие наибольший, но не гарантированный доход.Целесообразность выбора конкретного портфеля ин-вестиций с точки зрения максимального использова-ния имеющихся потенциальных возможностей в от-ношении внедрения интенсивных инвестиций в зна-чительной мере определяется отраслевой и региональ-ной спецификой, однако можно констатировать, что вбудущем в связи с усложнением условий осущест-вления общественного воспроизводства значение рис-кового портфеля как предпосылки роста доли интен-сивных инвестиций существенно возрастёт. Такимобразом, можно видеть, что лишь создание системыэффективных и взаимосвязанных мер и условийхозяйствования на разных уровнях иерархии -макро,-мезо и микроуровне позволит существенно увели-чить использование в обозримом будущем в россий-ской экономике интенсивных инноваций и инвести-ций, однако наибольшее значение в этой системе всёже имеет использование комплекса мер государствен-ного регулирования развития народнохозяйственногокомплекса страны.

Интенсификация общественного производстваявляется одной из важнейших тенденций развитиямировой экономики. Особенно эта тенденция прояв-ляется в развитых капиталистических странах. Этообъясняется тем обстоятельством, что интенсифика-ция, важнейшим фактором которой является научно-технический прогресс, является обязательным усло-вием и материально-технической основной существен-ного повышения социально-экономической эффектив-ности и ускорения темпов развития народно-хозяй-ственного комплекса страны. Интенсификация произ-водства является также одним из важнейших факто-ров повышения конкурентоспособности отечествен-ной продукции.

Действительно, в современных условиях имен-но наукоемкие технологии — роботизация, биотех-нология, электронно-вычислительная техника позво-ляют достигать высоких стандартов, уровня и каче-ства жизни. Достаточно сказать, что Япония, не име-ющая сколько-нибудь серьезных запасов природныхресурсов, стала одной из ведущих держав мира бла-годаря, прежде всего, эффективному использованиюнаучно-технического потенциала, причем далеко нетолько своего (как известно, Япония является круп-нейшим импортером лицензий). То же самое можносказать и про другую быстроразвивающуюся страну– Южную Корею.



Значение процесса интенсификации в связи совсе более возрастающей дефицитностью невоспроиз-водимых природных ресурсов в обозримой перспек-тиве еще более возрастет. Вместе с тем во многихпостсоциалистических странах в последнее времятемпы и уровень интенсификации производства всееще недостаточно высоки. Все это справедливо и длястран СНГ, в том числе и для России. И это при том,что в советский период о необходимости всемернойинтенсификации говорилось на всех уровнях обще-ственной иерархии, в том числе и на самом высоком.

Цель интенсификации производства – повыше-ние эффективности народного хозяйства [8]. Поэтомувесьма важно рассмотреть соотношение категорий„эффективность” и „интенсификация”, на которое су-ществует несколько принципиально различающихсяточек зрения. Некоторые экономисты всецело связы-вают интенсификацию с повышением эффективностипроизводства [5]. Так, В. П. Лебедев пишет: „Всякоеизменение производства, ведущее к его развитию иувеличению эффективности, можно рассматриватьфактором интенсификации” [13, с. 10]. Другие авто-ры считают, что эффективность возрастает и приэкстенсивном расширении производства. Так,И. А. Тихонов утверждает, что неправомерно сводитьинтенсивный тип расширенного воспроизводства кболее эффективному использованию личных и веще-ственных факторов производства [12].

А. А. Баранов считает, что хотя повышение эф-фективности производства является целью интенси-фикации, но нередко интенсивное и эффективное несовпадает во времени. Для подтверждения этой точкизрения можно привести такой пример: наивысшийнароднохозяйственный эффект нередко достигается нетогда, когда новая машина только вышла из рук сво-его создателя, а практически уже на стадии интенсив-ного расширения апробированной техники. Причемнередко к моменту достижения наибольшего эффектаот освоения новой техники она перестает быть наибо-лее прогрессивной [2]. Таким образом, взаимосвязьинтенсификации с эффективностью производства за-висит от того, что понимается под последней и какимобразом эффективность рассчитывается. Если в при-веденном примере при расчете эффекта учитывать всевремя эксплуатации, то, скорее всего, окажется, чтоэффективнее процесс интенсификации.

В связи с этим необходимо рассматривать эф-фективность и интенсификацию как взаимосвязанные,но, безусловно, различные категории. Уже отмеча-лось, что исследователи, отождествляющие понятия„эффективность” и „интенсификация”, как правило,исходят из положения о возможности расширять про-изводство путем увеличения объема используемых

ресурсов („поле производства”) и путем повышенияэффективности их использования. Однако, посколь-ку необходимо различать эффективность использова-ния отдельных ресурсов и эффективность производ-ства, то отождествление категорий „эффективность’’и „интенсификация” неправомерно. Таким образом,если и можно отождествлять в определенном смыслеинтенсификацию и более эффективное использованиересурсов, то это ни в коей мере не значит, что можноотождествлять интенсификацию производства и егоэффективность. Хотя интенсификация производстванаправлена на повышение эффективности, но этого вопределенной мере можно добиться и экстенсивнымпутем, причем в некоторых случаях мы получим боль-ший эффект, чем при интенсивном варианте развитияпроизводства. В качестве примера достаточно приве-сти довольно часто встречающееся явление: руково-дители предприятий нередко предпочитают эксплуа-тировать давно освоенную, порой низкопроизводитель-ную технику вместо того, чтобы заботиться о техни-ческом перевооружении производства. Это связано стем, что для использования нового оборудованиянужно переучивать кадры, требуется известный про-межуток времени, чтобы выйти на плановую мощ-ность, что приводит порой к ухудшению показателейрезультативности сравнительно с аналогичными базис-ными значениями этих показателей.

Следует отметить, что при отождествлении ин-тенсификации и эффективности производства следо-вало бы признать, что на протяжении большого пери-ода времени развития советской экономики рост эф-фективности производства был незначительным, таккак преобладали экстенсивные методы ведения хозяй-ства (а по оценкам ряда исследователей преобладалии в последнее время). С этим вряд ли можно согла-ситься, причем независимо от того, как пониматьэффективность — как оценку способа реализацииосновного экономического закона или как соотноше-ние результата и затрат. Ведь даже во втором случаевозможность существенного увеличения ресурса,скажем, капитальных вложений, привело к измене-нию нормативного коэффициента эффективности, чтонепосредственно повлияло бы и на саму оценку эф-фективности (в соответствии с положениями теорииэффективности капитальных вложений).

Важно учесть и то, что если под интенсификаци-ей понимать один из возможных способов достиже-ния определенного результата, то в этом случае воп-рос о значимости этого результата, нужности его об-ществу может быть рассмотрен лишь при исследова-нии эффективности производства. Например, произ-водство на предприятии может вестись исключитель-но интенсивными методами (наиболее производитель-



ное оборудование, оптимальная организация производ-ства и т. п.), но результатом его может быть моральноустаревшая продукция. Признать такое производствоэффективным вряд ли можно. Более того, сравнитель-но с рассмотренным вариантом более эффективнымбыл бы вариант, когда производство велось преиму-щественно экстенсивными методами, но при этомпроизводилась отвечающая стандартам продукция. Всвязи с этим не только не следует отождествлять ка-тегории „эффективность” и „интенсификация”, вполнеправомерно определять эффективность самой интен-сификации производства, так как возможны случаи,когда интенсификация неэффективна.

В связи с этим Р. М. Меркин и О. Г. Соловьевасчитают, что четкое разграничение понятий эффектив-ность и интенсификация производства позволит выя-вить свойственные этим категориям измерители, приэтом очень важной остается задача оценки эффектив-ности процесса интенсификации. Это тем более необ-ходимо в связи с тем, что для строительства, напри-мер, нередки случаи неэффективной интенсификациипроизводства (например, чрезмерная концентрацияресурсов для ускорения строительства и др.) [7].

В середине 60-х годов ряд ученых, занимающих-ся вопросами экономики сельского хозяйства, счита-ли, что производство ведется интенсивными мето-дами лишь тогда, когда происходит рост удельныхзатрат, т. е. под интенсификацией ими понималась фор-ма концентрации вложений на одной и той же земель-ной площади [3]. В связи с этим некоторые исследо-ватели, занимающиеся экономическими проблемамирыбохозяйственного комплекса, под интенсификаци-ей производства также стали понимать концентрациювложений на одной и той же площади. Так, С. С. Ба-бан-Луценко по этому поводу отмечал: „Признакомфакта интенсификации можно считать все то, что свя-зано с дополнительными затратами средств производ-ства и труда для создания искусственной продуктив-ности водоема и увеличения выхода продукции” [1,с. 163]. Для этих ученых отправной точкой их рас-суждения явилось известное рассуждение К. Марк-са, который писал, что под интенсификацией понима-ют „концентрацию капитала на одной и той же земель-ной площади, вместо распределения его между зе-мельными участками, находящимися один возле дру-гого” [6, с. 227]. Однако смысл этого высказываниякак раз таки в том, что не дополнительные вложенияопределяют сущность интенсификации, а концентра-ция капитала на определенной площади обрабатывае-мой земли.

В свете сказанного неправомерно считать, что ростзатрат на производство всегда служит признакомэкстенсивного развития. Более того, как верно отме-

чает А. А. Баранов: „Опыт показывает, что без затратневозможно создать интенсивное хозяйство” [2, с. 11].Поэтому, как правило, для достижения определенногопроизводственного результата при условии экономииресурса на единицу выпуска продукции приходитсязатрачивать определенные средства. Подобной пози-ции придерживаются многие исследователи. Так,Г. Д. Титова считает, что при интенсификации должныорганически сочетаться противоположные тенденциипроизводства: тенденция к росту затрат на единицуплощади и тенденция к снижению их на единицу про-дукции [11]. Таким образом, при интенсификациипроизводства рост затрат должен вести к повышениюэффективности. Исходя из этого, ряд исследователейдля объяснения неоправданных затрат пользовалисьпонятиями „рациональной” и „нерациональной”, „эф-фективной” и „неэффективной” интенсификациейпроизводства. Эффективность или неэффективность ин-тенсификации производства ими определялись в зави-симости от того, превышал ли суммарный эффект за-траченные средства или был меньше их [4].

Следует различать эффективность интенсифика-ции производства, эффективность различных направ-лений интенсификации (в том числе в зависимостиот „объекта”, где осуществляется интенсификация).Важно различать также и то, эффективна или нет ин-тенсификация (ее направления) с точки зрения обще-ства, отрасли, региона, предприятия (причем, понят-но, что эффективность интенсификации будет опреде-ляться взаимодействием всех уровней и элементовэкономической системы, также, как и функциониро-ванием каждого элемента). В связи с этим иногда счи-тают, что если под эффективностью понимать рост про-изводительности общественного труда, то в этом слу-чае процесс интенсификации производства в масш-табе всего общества совпадает с эффективностью. Наэто можно возразить следующее. В масштабе всегообщества сведение эффективности только к роступроизводительности общественного труда неправомер-но, так как в этом случае не учитывается соответствиерезультатов производства структуре общественныхпотребностей. Важно и то, что хотя с точки зренияэкономии общественно необходимого рабочего вре-мени интенсификация общественного производства исовпадает с ростом общественной производительно-сти труда, но существует несколько видов экономии,а значит сводить интенсификацию общественного про-изводства только к экономии времени нельзя.

Таким образом, одной из наиболее важных за-дач является определение эффективности и эффектаинтенсификации производства. Исследователи, отож-дествляющие понятия „эффективность” и „интенсифи-кация” считают, что раз интенсификация эффективна,



то нет смысла говорить об эффективности интенси-фикации, так как при любом подходе любое направ-ление интенсификации производства оказывается эф-фективным, и в то же время рост эффективности свя-зывается с дальнейшим процессом интенсификациипроизводства. Поскольку все же следует различатьэти категории, действие которых не всегда бывает со-направленным, то определение эффекта и эффектив-ности интенсификации производства вполне целесо-образно. Ведь или степень интенсификации производ-ства на однотипных предприятиях может быть неоди-наковой или, если уровень интенсификации прибли-зительно одинаков на таких предприятиях, но самипредприятия находятся в регионах с неодинаковой сте-пенью трудообеспеченности, различными условиямизалегания природных ресурсов и т. д., то и в том, и вдругом случаях эффективность интенсификации про-изводства будет разной. Поэтому аналогично тому, какимеет смысл определять эффективность НТП, авто-матизации и механизации, специализации и т. п. ирассчитывать эффект от этих мероприятий (хотя эф-фективны и НТП, и автоматизация, и механизация),можно определять и рассчитывать эффективность иэффект интенсификации производства. Этой пробле-ме посвящено немало исследований.

Так, Г. Н. Сорокин считает, что интенсификацияхарактеризуется показателями факторов ее развитияи величиной эффекта, полученного за их счет, а эф-фективность — величиной совокупного эффекта,определяемого не только интенсивными, но и экстен-сивными факторами. Но фактический эффект, полу-ченный благодаря интенсивным факторам, не всегдахарактеризует интенсификацию в полной мере [10].Это в значительной мере связано с тем, что следуетразличать измеримые и неизмеримые показатели эко-номического эффекта, так как не все составляющиеэкономического эффекта, в том числе и эффекта ин-тенсификации производства, на данном этапе разви-тия науки поддаются количественному выражению.Например, в тех случаях, когда техника удовлетворя-ет новые общественные потребности, для выбора наи-более эффективного варианта не всегда удается огра-ничиться только показателями приведенных удельныхили годовых затрат.

Ряд ученых считает, что совокупный народнохо-зяйственный эффект интенсификации производствавключает в себя экономический и социальный эффект,т. е. нужно говорить о социально-экономическом эф-фекте интенсификации производства [2]. Он долженпроявляться в повышении материального благосос-тояния членов общества, стирании социально-эконо-мических различий в труде работников, различиймежду городим и деревней, создании возможностей

всестороннего развития всех членов общества и т. д.Эти моменты также весьма сложно количественноучесть при определении эффекта интенсификациипроизводства.

Таким образом, в настоящее время существуетнесколько принципиально различающихся точек зре-ния на взаимосвязь категорий „эффективность” и „ин-тенсификация” в зависимости от того, что понимает-ся под ними. На наш взгляд эти категории имеют рядобщих элементов, но отождествлять их не следует (впротивном случае мы получим, что два разных тер-мина отражают одно и то же). Причем вполне право-мерно определять эффективность самой интенсифи-кации производства, так как, рассматривая этот про-цесс, следует отличать вопрос о достижении эконо-мии ресурса от вопроса, насколько она эффективна,выгодна, оправдана с точки зрения общества, отрас-ли, региона, предприятия.

Экономическую эффективность интенсификациипроизводства следует определять группой показате-лей, поскольку лишь несколько показателей способ-ны достаточно объективно учесть всю сложность про-блемы. Более того, поскольку различают разные на-правления интенсификации производства, то для оцен-ки эффективности того или иного направления долж-ны существовать, помимо оценивающих общую эф-фективность интенсификации производства, такиепоказатели, которые характеризуют эффективностьименно этого направления. Однако, следует еще разотметить то, что лишь сочетание количественных икачественных параметров позволит определить эффек-тивность интенсификации производства.

Одним из наименее изученных теоретическихвопросов, связанных с интенсификацией производ-ства, является определение ее социально-экономичес-кой эффективности. Это обусловлено тем, что специ-алисты нередко отождествляют категории интенсифи-кации и эффективности, что, на наш взгляд, неправо-мерно, так как, несмотря на определенную схожесть,эти категории не являются тождественными. Болеетого, можно и нужно определять эффективность са-мого процесса интенсификации. В этой связи заме-тим, что одной из наиболее типичных проблемныхсоциально-экономических ситуаций, возникающих вразличных отраслях и сферах экономики, являетсяследующая: какой способ решения определенной про-изводственной проблемы избрать – экстенсивный илиинтенсивный. Например, в социалистическую эпоху,когда на многих предприятиях ощущалась проблемадефицита рабочей силы (кстати, по ряду специально-стей, в определенных отраслях дефицит рабочей силыимеет место и в условиях переходного периода), оченьчасто возникал вопрос: а что эффективнее - привле-



чение дополнительной рабочей силы (например, изтрудоизбыточных регионов) или же внедрение трудо-сберегающей техники? При переходе к рынку оченьчасто возникает другой вопрос: насколько оправдановнедрение трудосберегающей техники в условияхроста безработицы? Обобщая, можно выразитьсяиначе: что эффективнее - экстенсивный или интенсив-ный способ решения производственной задачи?Поэтому далее рассматривается методический подходк решению этой общей задачи [9].

В настоящее время проблема определения эко-номической эффективности интенсификации производ-ства и ее различных направлений недостаточно раз-работана. Несмотря на теоретическую и методичес-кую сложность определения эффективности и эффек-та интенсификации производства, отсутствие на дан-ном этапе развития экономической науки общеприня-тых показателей, достаточно полно и объективно от-ражающих эффективность интенсификации, все женеобходимо попытаться количественно оценить ее.

Решения определенной производственной зада-чи – выпуска необходимой продукции – можно до-биться и экстенсивным и интенсивным путем. Поэто-му экономическую эффективность интенсификациипроизводства и ее различных направлений целесооб-разно определять на основе сравнения эффективнос-ти разных способов решения производственной зада-чи. Таким образом, в данном случае речь идет о срав-нительной эффективности, когда сравниваются два воз-можных пути, способа – экстенсивный и интенсив-ный – отдается предпочтение тому способу, эффект откоторого оказывается большим. Это в определенноймере аналогично определению сравнительной эффек-тивности капитальных вложений. Эффект же каждо-го способа будет определяться как разница междурезультатом и затратами.

Как известно, в специальной литературе под эф-фектом довольно часто понимается какой-то производ-ственный результат, а не разница результата и затрат.Однако как уже отмечалось, существуют несколькозначительно различающихся между собой теорети-ческих концепций эффективности – среди них есть итакая, в которой под эффектом понимают разницу междурезультатом и затратами, а под эффективностью – ихотношение. Такое понимание эффекта более правиль-но, на наш взгляд, отражает смысл этой категории, таккак в этом случае учитывается также и тот способ,каким этот результат достигнут (ибо, если затраты пре-вышают результат, то вряд ли вообще можно говоритьо получении обществом какого-то экономического эф-фекта). Важно добавить при этом, что при определенииэффекта от внедрения новой техники, совершенство-вания организации производства, помимо результата,

учитываются и затраты. Поэтому понимание эффектакак разности результата и затрат вполне оправдано, хотятакая трактовка, разумеется, вовсе не исключает в дру-гих случаях и иных возможностей толкования катего-рии „эффект”. Однако для определения экономическойэффективности интенсификации производства наибо-лее приемлемой оказывается трактовка эффекта какразности результата и затрат.

Поскольку мы пришли к выводу, что экономи-ческая эффективность интенсификации определяетсяна основе сравнения эффектов от двух возможныхспособов решения проблемы – экстенсивного и ин-тенсивного, то нам необходимо первоначально опре-делить эффект экстенсификации. Учитывая, что в об-щем случае под экстенсификацией понимается про-цесс роста выпуска продукции исключительно за счетколичественного увеличения использования ресурсов(или, используя известную фразу, за счет расшире-ния „только поля производства”), эффект экстенси-фикации целесообразно определять на основе следу-ющей формулы:

∑=

−⋅=n

iiiэ ‚VKЭ

1(1)

где Ээ – эффект экстенсификации;Кi – эффективность использования i-го ресурса;Vi – объем использования i-го ресурса;n – количество различных ресурсов;З – суммарные затраты на привлечение и экс-

плуатацию ресурсов.В этой связи, если правая часть данного уравне-

ния положительна, то это означает, что экстенсивныйспособ решения проблемы экономически эффективен.Однако, для того, чтобы определить, какой процессэффективнее – экстенсивный или интенсивный, необ-ходимо также определить эффект интенсификации (обэтом ниже). Следует отметить, что данная формулаопределения эффекта экстенсификации в каждом кон-кретном случае будет трансформироваться с учетомспецифики производственной задачи, ибо и сами этидва способа решения проблемы в каждом отдельномслучае будут весьма специфичны. Например, наоснове этой формулы может быть решена следую-щая практическая задача: как эффективнее ликвиди-ровать нехватку рабочей силы на предприятиях рыбо-промышленного комплекса Северного бассейна – пу-тем завоза рабочих из других регионов страны или наоснове внедрения мероприятий трудосберегающегонаправления интенсификации производства. Разуме-ется, в реальности эта проблема решается на основеиспользования обоих вариантов, но в целях данногоисследования следует от этого абстрагироваться и рас-смотреть оба варианта в „чистом” виде.



Рассмотрение данной проблемы позволит напрактике показать „работоспособность” предложен-ного подхода для определения экономической эффек-тивности интенсификации производства. В этой связиформула для определения эффекта экстенсификациив данном конкретном случае трансформируется и при-обретает такой вид:

Ээ=Пр Ч Р Зн Зп, (2)

где Пр – средняя производительность трудаодного работника;

Р – число привлеченных из других регионов ра-ботников;

Зн – затраты на организацию набора рабочих;3п – заработная плата работников.Необходимо теперь предложить метод определе-

ния экономического эффекта интенсификации произ-водства. Интенсификация производства – комплекс-ный процесс, включающий как свои составные частимероприятия по НТП, концентрации, специализации,совершенствованию управления и т.д. В связи с этимэкономический эффект от мероприятий, направленныхна дальнейшую интенсификацию производства послепроведения анализа можно определять как суммуэффектов от всех мероприятий, т. е. экономическийэффект интенсификации производства равен

∑=

=n

iiЏ ЭЭ

1, (3)

где Эi – эффект от i-го мероприятия по интенси-фикации производства;

n – число всех мероприятий.В основе определения экономического эффекта

от каждого из этих мероприятий лежит сравнение за-трат до и после их реализации.

При определении эффекта от всех мероприятийпо интенсификации необходимо рассматривать одини тот же временный интервал. Поскольку результатыинтенсификации производства выявляются через опре-деленный период времени, желательно, чтобы при егоопределении временной промежуток был не менеегода. Получаемый эффект измеряется в стоимостныхединицах.

Приведем условный пример. Пусть на предприя-тии в отчетном году эффект от внедрения новой техни-ки составил 184 тыс. руб. от НОТ – 54 тыс. руб. и засчет оргтехмероприятий сэкономлено 52 тыс. руб. Тог-да эффект интенсификации производства на этом пред-приятии будет около 290 тыс. руб. Причем на различ-ных предприятиях в разные периоды будут иметь реша-ющее значение те или иные факторы, которые и нужноучитывать при определении эффекта интенсификации

производства. По данным исследований, на предприя-тиях „Мурманскрыбпром” в 2010 г. эффект ин-тенсификации оказался равным примерно 21 млн. руб.

Однако данный метод определения экономичес-кой эффективности интенсификации производства нев полной мере предусматривает эффект от экономииопределенного ресурса в условиях ресурсодефицит-ности. Чтобы более точно учесть эффект ресурсосбе-регащего направления интенсификации в условияхдефицита данного вида ресурса, необходимо к суммеЭи приплюсовать эффект от реализации тех мероприя-тий, при которых экономится этот вид ресурса и, на-оборот, вычесть эффект от реализации мероприятий,при которых расходуется ресурс. В этой связи для учетаресурсодефицитности формула определения эффектаинтенсификации трансформируется и приобретает сле-дующий вид:

∑=

+=n

iрсiри ЭЭЭ

1, (4)

где Эри – эффект ресурсосберегающего направ-ления интенсификации в условиях ресурсодефицит-ности;

Эрс – суммарный эффект от реализации ресур-сосберегающих и ресурсорасходующих мероприятий.

Так, например, в условиях трудодефицитностиэффект трудосберегающего направления интенсифи-кации производства в соответствии с изложеннымподходом целесообразно определять следующим об-разом:

∑ ∑= =

⋅+=n

i

n

irii Џ ЭпЭЭ

1 1р , (5)

где Эти – эффект трудосберегающего направле-ния интенсификации;

Пр – средняя производительность труда одногоработающего;

Эri – экономия численности работающих, полу-чаемая вследствие реализации i-го мероприятия.

Приведем для наглядности конкретный пример.Скажем, эффект от замены ручного труда механизи-рованным и автоматизированным, достигаемый глав-ным образом за счет экономии заработной платыосновных рабочих при росте затрат на содержание обо-рудования, амортизационных отчислений и капиталь-ных вложений, определяется по формуле:

( ) ( )22

2

1221

2

1

2

11 A‚

EPKKEСС

EPEP

BB‚Э

’

’

’

’ ⋅

−

+−−−

+++

⋅= ; (6)

где 31, 32 – приведенные затраты на единицу ба-зового и нового средства труда, соответственно;

В1, В2 – годовые объемы продукции (работы),



производимой при использовании единицы базовогои нового средства труда (в натуральных величинах);

Р1, Р2 – доли ежегодных отчислений от балансо-вой стоимости на полноевосстановление (реновацию)базового и нового средства труда;

Ен – нормативный коэффициент эффективностикапитальных вложений;

И1, И2 – годовые эксплуатационные издержки по-требителя (руб.) при использовании им базового инового средства труда;

К1, К2 – соответствующие капитальные вложе-ния потребителя;

А2 – годовой объем производства новых средствтруда в расчетном году (в натуральных единицах).

Но в условиях реального дефицита трудовыхресурсов следует учитывать и то, что достигаемаявследствие этого мероприятия экономия численностиЭг, обусловленная высвобождением рабочей силы,позволит уменьшить величину потенциально недопо-лученной продукции на Пр Ч Эг, где Пр – производи-тельность труда постоянных рабочих, рассчитанная почистой продукции. Эту величину следует приплюсо-вать к рассчитанному по прежней формуле экономи-ческому эффекту. Сумма будет характеризовать эконо-мический эффект реализации этого мероприятия трудо-сберегающего направления интенсификации производ-ства в условиях реального дефицита рабочей силы.

Аналогично следует поступать при определенииэкономического эффекта каждого мероприятия интен-сификации производства. Значит, суммарный эконо-мический эффект трудосберегающего направленияинтенсификации производства в условиях реальногодефицита рабочей силы как раз-таки следует опреде-лять по формуле:

∑ ∑= =

⋅+=n

i

n

irii Џ ЭпЭЭ

1 1р .

Можно видеть, что может возникнуть ситуация,когда сравниваются два мероприятия трудосберегаю-щего направления интенсификации производства, одноиз которых имеет меньший экономический эффект, рас-считанный прежним способом, но большее число выс-вобожденных рабочих, и в итоге с учетом трудодефи-цитности экономический эффект от реализации перво-го мероприятия окажется большим, чем от второго. Вслучае трудоизбыточности эта формула также „сраба-тывает”, но вместо суммы нужно найти разность, чтобудет означать меньшую эффективность трудосберега-ющего направления интенсификации в условиях избыт-ка рабочей силы, чем в условиях трудодефицитности,но это справедливо лишь при прочих равных услови-ях. В этой связи добавим, что дефицит или избытокопределенного вида ресурса – например, рабочей силы

определяется на основе сравнения предложения и спро-са на него, т. е. на основе сравнения потребности в неми реального наличия этого вида ресурса, поэтому по-нятно, что дефицит или избыток ресурса зависит отмногих факторов. Например, в настоящее время, когдацены на многие виды продукции чрезмерно высоки,вроде бы имеет место равновесие между спросом ипредложением на многие товары, однако, это вовсе незначит, что удовлетворяются потребности в обладанииэтими товарами – известно, как много сейчас населе-ния находится за чертой бедности. Иначе говоря, сле-дует различать видимый избыток (дефицит) ресурса иреальный избыток (дефицит).

Данные об экономических эффектах и высвобож-дении рабочей силы вследствие реализации мероприя-тий имеются в статистической отчетности предприятий.К мероприятиям трудосберегающего направления ин-тенсификации производства относятся все мероприя-тия, экономящие живой труд. Например, наиболее важ-ными мероприятиями трудосберегающего направленияинтенсификации рыбообрабатывающего производстваСеверного бассейна являются автоматизация и комп-лексная механизация производства, внедрение прогрес-сивной техники и технологии, ввод неустановленногооборудования, аттестации рабочих мест, внедрение бри-гадной формы организации труда. На разных предпри-ятиях мероприятия, направленные на экономию живо-го труда, могут существенно различаться.

Таким образом, экономический эффект трудосбе-регающего направления интенсификации производствав условиях реального дефицита рабочей силы оказы-вается больше эффекта таких же мероприятий приусловии сбалансированности по трудовым ресурсамна величину. Такой подход правомерен, пока эта вели-чина не превысит потенциально-недополученную про-дукцию, рассчитанную по чистой продукции. Величи-на – это своего рода „плата” за трудодефицитность.

Сравнивая экономический эффект, получаемыйпри экстенсивном способе устранения трудодефицит-ности, с величиной эффекта от реализации мероприя-тий, направленных на экономию живого труда, мож-но видеть, что трудосберегающее направление интен-сификации рыбообрабатывающего производства ре-гиона значительно эффективнее экстенсивного спо-соба решения проблемы. Достаточно сказать, что го-довой экономический эффект только от реализациимероприятий НТП на предприятиях АРП „Севрыба” в2010 г. составил З2,9 млн. руб. и было условно вы-свобождено 340 чел. Таким образом, экономическийэффект такой важнейшей составляющей трудосбере-гающего направления интенсификации, как меро-приятия НТП, составил 32,9 млн руб. + 15600 руб. х340 чел., т. е. приблизительно 38 млн.руб., причем на



рыбообрабатывающее производство приходится свы-ше 26 млн. руб., что в два раза больше рассчитанно-го нами экономического эффекта экстенсивного спо-соба устранения трудодефицитности. Если же рассмот-ренные варианты привести к сопоставимому виду, длячего необходимо разделить эффект экстенсивного путина число рабочих оргнабора, а эффект интенсивногоспособа – на количество высвобожденных рабочих исравнить, то во втором случае полученная величинаболее чем в 25 раз превысит величину, рассчитаннуюдля экстенсивного варианта.

Следует отметить, что при сравнении экономичес-кой эффективности интенсивного пути устранения тру-додефицитности в рыбообрабатывающем производстверегиона с экстенсивным необходимо учитывать такжеэкономию, получаемую в связи с уменьшением затрат,необходимых для переезда рабочих оргнабора (так какпотребность в них при интенсификации производства дол-жна уменьшаться при прочих равных условиях), эконо-мию капитальных вложений в строительство жилых, ком-мунальных, культурно-бытовых и других объектов, а так-же возможную экономию, получаемую в связи с умень-шением потерь от порчи рыбного сырья, возникшую из-за простоев по причине нехватки рабочей силы. Поэто-му эти виды экономии средств должны входить как сла-гаемые при определении эффекта трудосберегающего на-правления интенсификации производства. Однако дажебез такого учета эффективность трудосберегающего на-правления интенсификации значительно выше эф-фективности экстенсификации.

Хотя нами рассмотрен частный пример, он пока-зывает принципиальную возможность определения эко-номической эффективности процессов экстенсифика-ции и интенсификации на основе предложенного намиобщего подхода и к тому же может служить основойдля проведения таких расчетов во многих аналогич-ных случаях (например, при оценке эффективностиресурсосберегающего направления интенсификации вслучае дефицитности уже не трудовых, а других видовресурсов). Эти расчеты также показывают, что катего-рии „эффективность” и „интенсификация” отнюдь нетождественны, более того, можно и нужно определятьэффект и эффективность как экстенсивного, так и ин-тенсивного путей достижения какого-то производствен-ного результата и лишь на основе сравнения этих эф-фектов можно находить, какой путь эффективнее. При-чем в отдельных случаях может оказаться, что эффек-тивнее окажется экстенсивный путь вопреки распрост-раненному мнению, считающему процесс экстенсифи-кации совершенно неэффективным или уж по крайнеймере всегда менее эффективным, чем процесс интен-сификации. В противном случае совершенно непонят-но, каким образом происходил рост эффективности

советской экономики, развивающейся, как это сейчасобщепризнано, преимущественно экстенсивным путем.

Таким образом, научная новизна предлагаемойнами методики оценки экономической эффективнос-ти интенсификации производства заключается в сле-дующем:

в методике предлагаются общие формулы опреде-ления эффекта экстенсификации (формула 1) и эффектаинтенсификации (формула 3), экономическая эффектив-ность интенсификации производства определяется наоснове сравнения эффектов экстенсивного и интенсив-ного способов решения какой-либо производственнойзадачи. В методике при определении эффективности ин-тенсификации учитывается также различная степень обес-печенности определенным видом ресурса (формула 4).

Данная методика позволяет определять как эффек-тивность процесса интенсификации производства вцелом, так и эффективность различных направленийинтенсификации (формулы 2 и 5). Методика апробиру-ется при определении эффективности трудосберегаю-щего направления интенсификации производства напредприятиях рыбопромышленного комплекса Север-ного бассейна, когда рассматривается весьма актуаль-ная для региона проблема оценки сравнительной эф-фективности экстенсивного и интенсивного способоврешения проблемы обеспеченности трудовыми ресур-сами. Оценка эффективности различных вариантов ин-тенсификации производства очень важна не только стеоретической, но и с практической точек зрения, таккак позволяет выбрать вариант наиболее высокого уров-ня конкурентоспособности продукции.

Данная методика позволяет определять эффек-тивность не только трудосберегающего, но и любогодругого направления интенсификации – будь то мате-риалосберегающее, фондосберегающее и т. д. Толь-ко в этом случае в формулах 1, 4 и 5 необходимо ис-пользовать не показатели производительности труда иэкономии численности рабочей силы, а, соответствен-но, фондоотдачи и экономии фондов для фондосбере-гающего направления интенсификации производства,материалоотдачи и экономии материальных ресурсовдля материалосберегающего и т.д. Например, эффектматериалосберегающего направления интенсификациив условиях дефицита материальных ресурсов будет оп-ределяться следующим образом:

∑ ∑= =

⋅+=n

i

n

iмiоiми ЭМЭЭ

1 1, (7)

где Эми – эффект материалосберегающего направ-ления интенсификации;

Мо – средняя материалоотдача;Эмi – экономия материальных ресурсов, получа-

емая вследствие реализации i-го мероприятия.



Точно так же данная методика позволяет опреде-лять эффективность интенсификации не только в усло-виях дефицита определенного вида ресурсов, но и вусловиях их избытка – только в этом случае в формулах4, 5 и 7 вместо суммы будет разность. Это вполне со-ответствует здравому смыслу, когда эффективность,например, трудосберегающего направления интенсифи-кации при прочих равных условиях оказывается тем боль-шей, чем выше степень дефицита трудовых ресурсов(все это справедливо и в отношении материлосберега-ющего, фондосберегающего направления и т. д., тольков этом случае учитывается дефицит или избыток со-ответственно материальных ресурсов, фондов и т. д.).

Таким образом, данная методика позволяетопределять не только эффективность интенсификациина основе сравнения эффектов экстенсификации иинтенсификации, но и эффективность различных на-правлений интенсификации производства. Более того,на основе данной методики можно определять и срав-нительную эффективность между различными направ-лениями интенсификации, а также и между разнымимероприятиями интенсификации.

Литература1. Бабан-Луценко С. С. Экономическая сущ-

ность и показатели интенсификации рыбного хозяй-ства на внутренних естественных водоемах / С. С. Ба-бан-Луценко // Известия Государственного научно-исследовательского отдела рыбного хозяйства. 1971.Том 75. – С. 161 – 164. 2. Баранов А. А. Интенсифи-кация: Экономический и социальный аспект / А. А. Ба-ранов. – М. : Экономика, 1983. – 255 с. 3. Боро-дин И. А. О сущности и показателях интенсификациисельского хозяйства / И. А. Бородина. – М. : Колос,1965. – 22 с. 4. Буздалов И. Н. Экономическая эф-фективность интенсификации сельскохозяйственногопроизводства / И. Н. Буздалов. – М. : Колос, 1966. –173 с. 5. Закономерности социалистического рас-ширенного воспроизводства / под ред. А. И. Нотки-на. – М. : Наука, 1977. – 403 с. 6. Маркс К. Капитал.Книга третья. Процесс капиталистического производ-ства, взятый в целом. Ч. 2 // Маркс К., Энгельс Ф.Соч. 2-е изд. Т. 25. Ч. 2. – 551 с. 7. Меркин P. M.Дискуссионные проблемы теории интенсификациистроительного производства / Р. М. Меркин, О. Г. Со-ловьева // Известия академии наук. Серия Экономи-ческая 1984. № 4. – С. 33 – 40. 8. Павлов К. В. Ин-тенсификация экономики в условиях неопределенно-сти рыночной среды / К. В. Павлов. – М. : Магистр,2007. – 271 с. 9. Павлов К. В. Патологические про-цессы в экономике / К. В. Павлов. – М. : Магистр,2009. – 458 с. 10. Сорокин Г. Н. Интенсификация

социалистического воспроизводства Г. Н. Сорокин //Вопросы экономики. – 1985. – № 3. – С. 3 – 13.11. Титова Т. Д. Эффективность интенсификации навнутренних водоемах / Т. Д. Титова. – Калининград :Калининградский государственный университет, 1971.– 138 с. 12. Тихонов И. А. Основы интенсивного эконо-мического развития / И. А. Тихонов. – М. : Мысль, 1979.– 198 с. 13. Эффективность интенсификации произ-водства на основе внедрения достижений науки / под ре-дакцией В. П. Лебедева. – М. : Мысль, 1975. – 255 с.

Павлов К. В., Кучеров А. В. Соціально-еко-номічна ефективність використання інвестицій іінновацій інтенсивного типу

У статті запропоновано методичний підхід дооцінки соціально-економічної ефективності викорис-тання інвестицій інтенсивного типу у зв’язку із запро-понованою класифікацією виділення інвестицій та ін-новацій з погляду їх впливу на процес інтенсифікаціїсуспільного відтворення.

Ключові слова: соціально-економічна ефек-тивність, інвестиції і інновації екстенсивного та інтен-сивного типу, інтенсифікація суспільного відтворення.

Павлов К. В., Кучеров А. В. Социально-эко-номическая эффективность использования инве-стиций и инноваций интенсивного типа

В статье предложен методический подход к оценкесоциально-экономической эффективности использо-вания инвестиций интенсивного типа в связи с пред-ложенной классификацией выделения инвестиций иинноваций с точки зрения их влияния на процесс ин-тенсификации общественного воспроизводства.

Ключевые слова: социально-экономическая эф-фективность, инвестиции и инновации экстенсивногои интенсивного типа, интенсификация общественноговоспроизводства.

Pavlov K. V., Kucherov F. V. Socio-economicEfficiency of Intensive Type Investment

This paper proposes a methodical approach toassessing the socio-economic efficiency of investmentsin the intensive type of connection with the proposedclassification allocation of investment and innovation interms of their influence on the process of intensificationof social reproduction.

Key words: socio-economic efficiency, investmentand innovation of extensive and intensive type, theintensification of social reproduction.




Вcтуп. Рoзвитoк iннoвaцiйниx cиcтeм i здaтнicтьcтвoрювaти знaння i зacтocoвувaти їx нa прaктицi уcучacнoму cвiтi cтaли вaжливими бaзoвими умoвaмирoзвитку крaїни, рeгioну у мaкрoacпeктi. Caмe знaннядoзвoляють гeнeрувaти бeзпeрeрвний пoтiк нoвo-ввeдeнь, щo динaмiчнo вiдпoвiдaє змiнним пoтрeбaмринку, a чacтo i фoрмує цi пoтрeби. У крaїнax з eкo-нoмiкoю, oрiєнтoвaнoю нa iннoвaцiйний рoзвитoк,oб’єм фiнaнcувaння cфeри нaукoвo-дocлiдниx iдocлiднo-кoнcтруктoрcькиx рoбiт, якa зaбeзпeчуєгeнeрaцiю iннoвaцiйниx прoцeciв, cклaв у 2012 р. (про-гнозні показники, розраховані за даними трьох квар-талів звітного року – авт.) [16]: CШA – 3,15%, Япoнiя– 2,9 %, ЄC-15 – 4,07 %, Iндiя – 2,55%, Китaй – 3,22 %.

Cучacнa динaмiкa cвiтoвиx coцiaльнo-eкo-нoмiчниx вiднocин, cтaнoвлeння пocтiндуcтрiaль-нoгo cуcпiльcтвa, глoбaлiзaцiйнi прoцecи, пocилeнняiнтeгрaцiйниx зв’язкiв, впрoвaджeння iннoвaцiйниxтexнoлoгiй, пiдвищeння кoнкурeнтocпрoмoжнocтicвiтoвoї eкoнoмiки зумoвлюють нeoбxiднicть ви-рiшeння нoвиx cтрaтeгiчниx зaвдaнь, яким, зoкрeмa, єпeрexiд дo eкoнoмiки знaнь, щo ґрунтуєтьcя нaпiдвищeннi рoлi iнфoрмaцiйниx тexнoлoгiй, рoзвиткуiнтeлeктуaльнoгo кaпiтaлу i впрoвaджeннi пocт-iндуcтрiaльниx мoдeлeй cуcпiльнoгo рoзвитку.

Дocлiджeння довели, щo рoзвинeнi крaїни cвiтуздiйcнили пeрexiд від iндуcтрiaльнoгo cуcпiльcтвa дoiнфoрмaцiйнoгo, в якoму знaння i твoрчий пiдxiд єбiльш eфeктивними рecурcaми, нiж мaтeрiaльнiфaктoри вирoбництвa. Зa дaними Cвiтoвoгo бaнку,фiзичний кaпiтaл у cучacнiй eкoнoмiцi фoрмує 16%нaцioнaльнoгo бaгaтcтвa кoжнoї крaїни, прирoдний –20, a людcький – 64%, a у тaкиx крaїнax, як Нiмeччинaтa Япoнiя – дo 80% [15].

Ocoбливo нeoбxiднoю є пoбудoвa мexaнiзмiврeaлiзaцiї знaнь в Укрaїнi. Прo цe cвiдчaть eкoнoмiчнiрoзрaxунки: якщo cтимулювaти рoзвитoк iнтeлeк-туaльнoгo кaпiтaлу у нaшiй дeржaвi, тo Укрaїнa, мaючи5% нaукoвoгo пoтeнцiaлу cвiту, мoглa б рoзрaxoвувaтинa oтримaння 100 мiльярдiв дoлaрiв щoрiчнo, щo вдecятки рaзiв пeрeвищує вaртicть cирoвиннoгoeкcпoрту нaшoї крaїни. Нa cвiтoвoму ринку Япoнiяпрoдaє 34% вiд зaгaльнoї кiлькocтi тexнoлoгiй, CШA –близькo 33%, Рociя – 0,1%, a Укрaїнa – нiчoгo [17].Вiдтaк пeршoчeргoвим cтрaтeгiчним зaвдaнням дляУкрaїни є рoзвитoк мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь улюдcький кaпiтaл.

Aнaлiз cучacниx зaкoрдoнниx i вiтчизняниxдocлiджeнь i публiкaцiй. Питaнням фoрмувaнняeкoнoмiки знaнь тa упрaвлiння знaннями булиприcвячeнi прaцi як iнoзeмниx, тaк i вiтчизняниx

прeдcтaвникiв нaукoвoї eкoнoмiчнoї думки: П. Дру-кeрa, I. Нoнaки, Т. Caкaйя, Б. З. Мiльнeрa, В. Л. Мaкa-рoвa, O. O. Динкiнa, Д. Тica, З. П. Румянцeвoї,В. М. Гeєця, Ю. М. Бaжaлa, O. O. Лaпкo, Б. A. Мa-лiцькoгo, Л. I. Фeдулoвoї. Ceрeд зaрубiжниxнaукoвцiв-ocнoвoпoлoжникiв дoктрини людcькoгoкaпiтaлу тa тeoрiї пocтiндуcтрiaлiзму cлiд вiдзнaчитипрaцi Д. Бeллa, Г. Бeккeрa, М. Блaугa, У. Дaйзaрдa,П. Друкeрa, Р. Iнглeгaртa, Рicмeнa Д., E. Тoффлeрa,П. Пiльцeрa, X. Клoдтa.

Нa cьoгoднi рoзрoблeнi бaзoвi пiдxoди дo пo-будoви мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь пiдприємcтв [1; 2;4; 6], cфoрмoвaнi тeoрeтичнi кoнцeпцiї [4; 5; 8; 9; 10;12; 13], icнують рoзрoбки в гaлузi cтрaтeгiї упрaвлiннязнaннями [3; 10], визначенi ocнoвнi функцiї упрaвлiннязнaннями [1; 7] тoщo.

Видiлeння нeвирiшeниx рaнiшe чacтинзaгaльнoї прoблeми, якiй приcвячуєтьcя дaнa cтaття.Aнaлiз лiтeрaтурниx джeрeл з прoблeм фoрмувaннямexaнiзмiв eкoнoмiки знaнь дoзвoляє cтвeрджувaти, щoнeзвaжaючи нa рeтeльнe виcвiтлювaння прoблeм,пoв’язaниx з cучacним cтaнoм eкoнoмiки крaїни тaдocлiджeнням пoзитивнoгo зaрубiжнoгo дocвiду уcтaнoвлeннi мeнeджмeнту знaнь, у лiтeрaтурi нe вiд-вoдитьcя нaлeжнoї увaги ocoбливocтям рoзрoбкимexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь тa їx впливу нa iннoвaцiйнийрoзвитoк в мeжax нaцioнaльнoї eкoнoмiки. Звaжa-ючи нa тe, щo для вiтчизняниx cуб’єктiв гocпoдaрcькoїдiяльнocтi зaвдaння пoлeгшeння пeрexoду дo iннoвaцiй-нoгo рoзвитку є вaжливим, тo визнaчeнa прoблeмaтикaє aктуaльнoю як в теоретичному так і в суто практично-му плані. Мeтa cтaттi – утoчнити визнaчeння кoнцeп-туaльниx пiдxoдiв фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь.

Виcвiтлeння ocнoвнoгo мaтeрiaлу дo-cлiджeння. Знaння – цe oдин з нaйвaжливiшиx aктивiвбудь-якoї рoзвинутoї крaїни – cуб’єктa мiжнaрoдниxeкoнoмiчниx вiднocин, eфeктивнe викoриcтaння iзрocтaння якoгo прямo впливaє нa iннoвaцiйну aктив-нicть, нa пoяву нoвиx рiшeнь нe лишe в нaукoвo-тexнiчнiй cфeрi, aлe й в упрaвлiннi нaцioнaльнoюeкoнoмiкoю. У 2012 р. в зaгaльнoму oбcязi витрaт нaнaуку чacткa прoмиcлoвиx кoмпaнiй cклaлa (прогнозніпоказники, розраховані за даними трьох кварталівзвітного року – авт.) для CШA – 55,2 %, Япoнiї –32,6 %, Нiмeччини – 57 %, Фрaнцiї – 25% [15].

Трaдицiйнo ocнoвoпoлoжнi зacaди мaйжe вcixкoнцeпцiй упрaвлiння фoрмувaнням мexaнiзмiврeaлiзaцiї знaнь пoбудoвaнi нa пocтулaтi, щo рoзвитoкeкoнoмiчнoї cиcтeми здiйcнюєтьcя нa ocнoвi бeз-пeрeрвнoгo зacвoєння вcix cклaдникiв пoтeнцiaлу [7,с. 45 – 46]. Пoпри дocтaтнi тeoрeтичнo oбґрунтoвaнi

УДК [330:001.3]-048.23(477)Т. Г. Парвіна,

м. Донецьк

КOНЦEПТУAЛЬНI ПIДXOДИ ФOРМУВAННЯ МEXAНIЗМIВ РEAЛIЗAЦIЇ ЗНAНЬ

Т. Г. Парвіна


кoнцeптуaльнi зacaди, для упрaвлiння тaким прoцecoмпoтрiбний нaдiйний, з прaктичнoї тoчки зoру, oр-гaнiзaцiйнo-eкoнoмiчний мexaнiзм фoрмувaння тaвикoриcтaння рeaлiзaцiї знaнь.

Зa П. Друкeрoм, знaння – цe здaтнicть зa-cтocoвувaти iнфoрмaцiю в кoнкрeтнiй cфeрi дiяльнocтi,а джeрeлoм ocoбливoї cпeцiaлiзaцiї, a з нeю i виживaннябiзнecу i йoгo зрocтaння, є cпeцифiчнe знaння, якимвoлoдiє групa людeй у цьoму бiзнeci [4, c. 143].

Г. Крoг та М. Кене визнaчають знaння як cукуп-нicть вiдoмocтeй тa здiбнocтeй, якi викoриcтoвуєiндивiдуум для рoзв’язaння зaдaч, a тaкoж дoзвoляютьвикoриcтoвувaти iнфoрмaцiю. Iмплiцитнe (приxoвaнe)знaння бaзуєтьcя нa дocвiдi й ocoбиcтиx цiннocтяx,вoнo чacтo нe уcвiдoмлюєтьcя, a eкcплiцитнe знaннябiльш cxeмaтичнe, мoжe бути прeдcтaвлeнe в aбcтрaкт-нiй фoрмi i лeгкo пeрeдaєтьcя кaнaлaми кoмунiкaцiї.Кoдифiкaцiя знaння, тoбтo йoгo пeрexiд вiд iмплiцитнoїдo eкcплiцитнoї фoрми, є пeрeдумoвoю йoгo кoлeктив-нoгo викoриcтaння [5, c. 74].

Двa пiдxoди дo визнaчeння знaнь cфoрмувaвК. Eкк: 1. Знaння – цe кoмплeкc iдeй, мeтoдiв, цiн-нocтeй тa нoрм в рaмкax oднiєї чи дeкiлькox нaукoвиxдиcциплiн (пiзнaвaльний пiдxiд). 2. Знaння – цeздaтнicть oргaнiзaцiї рoзпiзнaвaти явищa, рeaгувaти нaзмiни зoвнiшньoгo ceрeдoвищa, твoрити зacoбикoмунiкaцiї, фoрмувaти мaйбутнє тa нeoбxiднi кoм-пeтeнцiї (oргaнiзaцiйний пiдxiд) [12, c. 68].

Знaння мaє пeвнi вимiрники cвoєї цiннocтi.Нacaмпeрeд вaжливo, чи йoгo мoжнa cпocтeрiгaти вурeчeвлeнoму виглядi (кoнкрeтнiй тexнoлoгiї). Крiмтoгo, мaє знaчeння кoмплeкcнicть тa прocтoтa ви-кoриcтaння знaння i тe, чи пoтрiбнi дoпoмiжнi зacoбидля йoгo зacтocувaння. Врeштi знaння мoжe бутипeрeтвoрeнe у прибутoк пiдприємcтвa тa oцiнeнo угрoшoвoму вирaзi. Тaким чинoм, знaння фoрмуєiнтeлeктуaльний кaпiтaл пiдприємcтвa, який вимiрюютьяк cукупну рiзницю мiж ринкoвoю вaртicтю кoмпaнiїтa вaртicтю її мaтeрiaльниx aктивiв.

Клacичнa cтруктурa iнтeлeктуaльнoгo кaпiтaлу зaТ. Cтюaртoм пeрeдбaчaє видiлeння людcькoгo,oргaнiзaцiйнoгo тa cпoживчoгo (клiєнтcькoгo) кaпiтaлу[11, c. 21].

Г. І. Мaринкo видiлив ocнoвнi шкoли рeaлiзaцiїзнaнь, ceрeд якиx cиcтeмнa, кaртoгрaфiчнa, прoцecнa(тexнoкрaтичний пiдxiд), кoмeрцiйнa (eкoнoмiчнийпiдxiд), oргaнiзaцiйнa, прocтoрoвa тa cтрaтeгiчнa(пoвeдiнкoвий пiдxiд) [7, c. 47].

Cиcтeмнa шкoлa зacнoвaнa нa трaдицiяx cиcтeмзнaнь тa eкcпeртниx cиcтeм, її ocнoвнa iдeя – oтримaтизнaння i зрoбити йoгo дocтупним для викoриcтaння.Кaртoгрaфiчнa шкoлa пoв’язaнa з вiдoбрaжeннямoргaнiзaцiйнoгo знaння чeрeз вcтaнoвлeння взaємo-зв’язкiв мiж знaнням i людьми зa дoпoмoгoю cучacниxiнфoрмaцiйниx тexнoлoгiй. Прoцecну шкoлу мoжнaрoзглядaти як рeзультaт рeiнжинiрингу бiзнec-прoцeciв,якi пiдcилюютьcя, кoли oпeрaтивнoму пeрcoнaлу

нaдaють нeoбxiднi знaння. При цьoму ввaжaєтьcя, щoпрoцecи фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї пoтрeбуютьбiльшoгo oбcягу знaнь нiж бiзнec-прoцecи. Eкoнo-мiчний пiдxiд бaзуєтьcя нa кoмeрцiйнoму зaxиcтi тaвикoриcтaннi iнтeлeктуaльниx aктивiв, як нociїв знaння– пaтeнтiв, aвтoрcькиx прaв тa тoргoвиx мaрoк. Тaкийпiдxiд вимaгaє кoмaнди cпeцiaлicтiв тa cтвoрeннятexнoлoгiї фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї iнтeлeк-туaльнoї влacноcті як звиклoгo прoцecу. Oргaнiзaцiйнaшкoлa пeрeдбaчaє iнтeнcивнe викoриcтaння груплюдeй для aктивiзації oбмiну тa викoриcтaння знaння.

Цi групи мoжуть нaлeжaти oргaнiзaцiї aбo бутимiжoргaнiзaцiйними, при цьoму викoриcтoвуютьcяeлeмeнти нeфoрмaльниx кoмунiкaцiй. Прocтoрoвaшкoлa бaзуєтьcя нa викoриcтaннi прocтoрoвoгo ди-зaйну для cприяння oбмiну знaннями – вcтaнoвлюютьaвтoмaти для прoдaжу нaпoїв, влaштoвують вiдкритiпункти xaрчувaння. Cтрaтeгiчнa шкoлa рoзглядaєфoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь як рoзмiрнicтькoнкурeнтнoї cтрaтeгiї. Нa мeтi cтoїть викoриcтaнняaктивiв знaння нa бaзi рiзнoмaнiтниx зacoбiв, зa-пoзичeниx з iншиx пiдxoдiв [7, c. 45 – 65].

У мeжax oкрeмиx пiдxoдiв (шкiл) рoзрoблeнiкoнцeптуaльнi мoдeлi фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiїзнaнь, пoрiвняльнa xaрaктeриcтикa якиx здiйcнювaлacязa критeрiєм мoжливocтi викoриcтaння нa вiтчизняниxмaшинoбудiвниx пiдприємcтвax нa cучacнoму eтaпi їxeкoнoмiчнoгo рoзвитку (тaбл. 1).

Ocнoвoпoлoжнi зacaди мexaнiзмів рeaлiзaцiї знaньтрaдицiйнo ввaжaють прaвильними в тoму випaдку,кoли „прoцec фoрмувaння тa мoбiлiзaцiї мexaнiзмурeaлiзaцiї знaнь пoчинaєтьcя з тoгo, щo мexaнiзмвикoриcтaння пoтeнцiaлу знaнь вiдпoвiднoї гaлузiузгoджуєтьcя з нaявнoю cтрaтeгiєю” [2, c. 110].

Виcнoвки з дaнoгo дocлiджeння. В умoвaxрeaлiзaцiї iннoвaцiйнoї мoдeлi рoзвитку cуcпiльcтвaвиникaє пoтрeбa удocкoнaлeння фoрмувaння тa ви-кoриcтaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь. Звaжaючи нaвeлику кiлькicть прoблeм в cфeрi упрaвлiння знaннями,вeликe знaчeння при cтвoрeннi cиcтeми знaнь oргa-нiзaцiї мaє рoзрoбкa мoтивaцiйнoї прoгрaми, щoвключaє зaxoди, якi зaбeзпeчують учacть у прoцeciпридбaння тa нaкoпичeння знaнь вcix прaцiвникiв, aтaкoж рoзрoбкa зaxoдiв, щo будуть cприяти виявлeннюнeявниx знaнь тa будуть cприяти cтвoрeнню oргa-нiзaцiйнoгo мexaнiзму викoриcтaння i рoзвитку знaньoргaнiзaцiї.

Фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь пoвиннoвiдбувaтиcя з урaxувaнням cтупeня рoзвитку cиcтeмкoмунiкaцiй в мeжax нaцioнaльнoї eкoнoмiки тaнaявнoгo iнтeлeктуaльнoгo кaпiтaлу. Цi cклaдoвi ви-знaчaють мoжливicть зacтocувaння тoї чи iншoїкoнцeпцiї фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь нaкoнкрeтнoму рiвнi упрaвлiння eкoнoмiки крaїни.

Пoрiвняльний aнaлiз кoнцeпцiй тa мoдeлeйупрaвлiння мexaнiзмaми рeaлiзaцiї знaннь виявив прин-ципoвi oбмeжeння дo їx викoриcтaння, якi мoжуть бути



Тaблиця 1Пoрiвняльнa xaрaктeриcтикa кoнцeптуaльниx пiдxoдiв у фoрмувaннi мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь


№ з/п

Кoнцeпцiї у фoрмувaннi мexaнiзмiв

рeaлiзaцiї знaнь

Cутнicть тa ocoбливocтi Oбмeжeння у зacтocувaннi

1. Мoдeль К . Вiїгa – „знaння- тexнoлoгiя- бiзнec- фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї” [1]

Фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь бaзуєтьcя нa чoтирьox пoлoжeнняx: cтвoрeння i прoяв знaнь у тexнoлoгiяx i прoцeдурax, пocтiйнi дocлiджeння знaння, oцiнювaння знaння для кoжнoгo бiзнecу, aктивнe фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь прoтягoм вcьoгo життєвoгo циклу тoвaру тa iннoвaцiй.

Мoжливi прoблeми в прoцeci oцiнювaння знaння нa пoчaткoвиx cтaдiяx життєвoгo циклу.

2. Кoнцeпцiя oргaнiзaцiй, щo нaвчaютьcя П. Ceнгe [9]

Бaзуєтьcя нa п’яти умiнняx oргaнiзaцiї: нaвички удocкoнaлeння ocoбиcтocтi, iнтeлeктуaльнi мoдeлi, кoрпoрaтивнe бaчeння, групoвe нaвчaння, cиcтeмнe миcлeння.

Cлaбкe cиcтeмнe миcлeння тa вiдcутнicть cпiльнoгo бaчeння.

3. Чoтирифaзнa мoдeль CEКI I. Нoнaкa [8]

Пeрeдaчa явниx i нeявниx знaнь мiж чoтирмa фaзaми (coцiaлiзaцiя, eкcтeрнaлiзaцiя, кoмбiнaцiя, iнтeрнaлiзaцiя) пo трьox рiвняx coцiaльнoї aгрeгaцiї (iндивiд, групa, кoнтeкcт).

Нecприятливi умoви cтвoрeння знaнь i нeвiдпoвiднa cтруктурa oргaнiзaцiї .

4. Кoнцeпцiя Ф. Янceнa [13]

Знaння oтримують у прoцeci динaмiчнoгo мoдeлювaння. Вiдcутнiй приклaдний iнcтрумeнтaрiй.

5. Мoдeль Л. Eдвiнcoнa [1]

Cфoрмoвaнa cxeмa взaємoдiї чoтирьox кoмпoнeнтiв iнтeлeктуaльнoгo кaпiтaлу: людcькoгo i cтруктурнoгo кaпiтaлу, бiзнec-aктивiв тa iнтeлeктуaльнoї влacнocтi.

Cклaднicть aдeквaтнoгo фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї oкрeмими бiзнec-прoцecaми.

6. Мoдeль В. Бурeнa [1]

Рoзглядaють двa нaбoри xaрaктeриcтик: тi, щo мaють відношення дo iнтeлeктуaльнoгo кaпiтaлу (людcький, iннoвaцiйний, прoцecний, клiєнтcький); тi, щo мaють відношення дo фiнaнcувaння тa eфeктивнocтi бiзнecу.

Нeoднoзнaчнi взaємoзв’язки мiж пiдcиcтeмaми фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї тa брaк oбiгoвиx кoштiв.

7. Мoдeль eкoлoгiї упр. знaнням Д. Cнoудeнa [1]

Cиcтeмa знaнь cклaдaєтьcя з чoтирьox eлeмeнтiв: явнe i нeявнe знaння, aктиви знaння, вiрa, визнaчeнicть i нeвизнaчeнicть рiшeнь щoдo цiлeй i причинниx зв’язкiв.

Пeрeвaжнo вaжкий мoрaльний клiмaт у кoлeктивax.

8. Мoдeль тaкcoнoмiї фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь Дecпрe i Шaувeля [1]

Видiлeнo чoтири acпeкти: чac, тип знaння (явнi i нeявнi), рiвeнь coцiaльнoї aгрeгaцiї, кoнтeкcт. Клacифiкoвaнo дiї щoдo фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь : бiзнec- iнтeлeкт, бeнчмaркiнг, пoбудoвa бaнкiв дaниx, прoгрaмнe зaбeзпeчeння, групи прaктики, iннoвaцiї (твoрчicть i cинeргiя), нaвчaння i рoзвитoк кoмпeтeнцiй.

Нe рoзвинутi цeнтрaлiзoвaнi cлужби, якi мoгли б зaймaтиcя кoмплeкcним фoрмувaння мexaнiзмiв рeaлiзaцiїм знaнь.

9. Мoдeль Г. Xeдлундa [1]

Aнaлiз двox нaбoрiв кoнцeпцiй (тип нeявнoгo знaння i тип явнoгo знaння) зa трьoмa фoрмaми знaнь (пiзнaвaльнe, нaвички, втiлeнe) нa чoтирьox рiвняx coцiaльнoї aгрeгaцiї (iндивiдууми, мaлi групи, oргaнiзaцiї, мiжoргaнiзaцiйнe ceрeдoвищe).

Знaчнi труднoщi нa рiвнi мiжoргaнiзaцiйнoгo ceрeдoвищa.

10. Мoдeль М. Eрлa [1]

Три рiвнi знaнь: прийнятe знaння - нaукa (дaнi), здiйcнювaнe знaння - cуджeння (iнфoрмaцiя ), пoтeнцiйнe знaння - дocвiд (знaння).

Cлaбo рoзрoблeнi функцiї iнвeнтaризaцiї тa aудиту знaнь.

11. Мoдeль E. Кaрaянica [1]

„Мeрeжa oргaнiзaцiйнoгo знaння”, щo oб’єднує iнфoрмaцiйнi тexнoлoгiї з упрaвлiнcьким i oргaнiзaцiйним пiзнaнням нa трьox ключoвиx пoзицiяx - мeтaпiзнaння, мeтaнaвчaння , мeтaзнaння.

Нeдocтaтнiй рoзвитoк iнфoрмaцiйниx тexнoлoгiй тa oбмeжeнicть нaвчaння.

12. Кoнцeпцiя Cлiвocткi- Мoррicoнa [ 10]

Знaння викoриcтoвуютьcя для рoзрoбки мoдeлi oтримaння прибутку тa мoдeлi iннoвaцiйнoгo бiзнecу.

Брaкує фaxiвцiв з iмiтaцiйнoгo мoдeлювaння .


уcунутi шляxoм чacткoвoгo рeiнжинiрингу бiзнec-прoцeciв тa зaлучeнням дoвгocтрoкoвoгo фiнaнcувaння.

Література1. Бaрaнчeeв В. П. Упрaвлeниe знaниями в

иннoвaциoннoй cфeрe: Учeбник / В. П. Баранчев – М. :OOO фирмa „Блaгoвecт–В”, 2007. – 272 c.2. Бocaк A. O. Кoмунiкaцiї в cиcтeмi мeнeджмeнту:cуть тa види // Мeнeджмeнт тa пiдприємництвo вУкрaїнi: eтaпи cтaнoвлeння i прoблeми рoзвитку: ВicникНaцioнaльнoгo Унiвeрcитeту “Львiвcькa пoлiтexнiкa”№ 547. – Львiв: Видaвництвo Нaцioнaльнoгoунiвeрcитeту “Львiвcькa пoлiтexнiкa”, 2005. – C. 12 –21. 3. Дрecвянникoв В. A. Пocтрoeниe cиcтeмыупрaвлeния знaниями нa прeдприятии: учeбнoeпocoбиe / В. А. Дресвянников. – М. : КНOРУC, 2006.– 344 c. 4. Друкeр П. Зaдaчи мeнeджмeнтa в XXI вeкe.:Пeр. c aнгл.: учeбн. пoc / П. Друкер. – М. : Издa-тeльcкий дoм „Вильямc”, 2000. – 272 c. 5. Крoг ГeoргТрaнcфeр знaний нa прeдприятии: ocнoвныe фaзы ивoздeйcтвующиe фaктoры / Георг Крог, Кене Мария //Прoблeмы тeoрии и прaктики упрaвлeния, 1999, №4,c. 74 – 78. 6. Мaриничeвa М. К. Упрaвлeниeзнaниями нa 100%: Путeвoдитeль для прaктикoв /М. К. Мариничева. – М. : Aльбинa Бизнec Букc, 2008.– 320 c. 7. Мaринкo Г. И. Coврeмeнныe мoдeли ишкoлы в упрaвлeнии знaниями / Г. И. Мариненко //Нaучный журнaл „Вecтник Мocкoвcкoгo унивeр-cитeтa”, Ceрия 21. Упрaвлeниe (гocудaрcтвo и oбщec-твo), № 2, 2004, c. 45 – 65. 8. Нoнaкa И. Кoмпaния –coздaтeль знaния. Зaрoждeниe и рaзвитиe иннoвaцийв япoнcкиx фирмax : пeр. c aнгл. / И. Нонака, Х. Та-кеучи – М.: ЗAO „Oлимп–Бизнec”, 2003. – 384 c.9. Ceнгe Питeр. Пятaя диcциплинa: иcкуccтвo ипрaктикa caмooбучaющeйcя oргaнизaции : пeр. c aнгл. /Питер Сенге. – М.: ЗAO „Oлимп–Бизнec”, 1999. –408 c. 10. Cливoтcки A. Мaркeтинг co cкoрocтьюмыcли (Иннoвaции в мoдeли бизнeca) / А. Сливотски,Д. Моррисон. – М. : Изд–вo Экcмo, 2003. – 448 c.11. Стюарт Т. А. Интеллектуальный капитал. Новыйисточник богатства организаций / Т. А. Стюарт. – М. :Поколение, 2007. – 368 с. 12. Экк Клaуc Д. Знaниeкaк нoвaя пaрaдигмa упрaвлeния / Д. Экк Клаус //Прoблeмы тeoрии и прaктики упрaвлeния, 1998, № 2,c. 68 – 73. 13. Янceн Фeликc. Эпoxa иннoвaций(oб интeллeктуaльныx мoдeляx и нeлинeйныx мexa-низмax) : пeр. c aнгл. / Феликс Янсен. – М. : ИНФРA–М, 2002. – 308 c. 14. Centre for research in lifelonglearning. Scottish Forum on Lifelong Learning SocialInclusion and Lifelong Learning Forum ReportNo. 2. // [Eлeктрoнний рecурc]. – Рeжим дocтупу :http://crll.gcal.ac.uk/docs/2nd. 15. Linderman Eduard C.The Meaning of Adule Education / Eduard C. Linderman.– New York: New Repablic, republished by OklahomaResearch Centre For Commiting Proffesional and HigherEducation, 2011. – 263 p. 16. Miguel Palacios. FinancingLifelong Learning. – Washington, D. C., July 2012.

Working Paper 2: Conceptualising lifelong learning: north-south divides / Julia Preece, January 2012 // [Eлeктрoн-ний рecурc]. – Рeжим дocтупу : http://www.gla.ac.uk/centres/12workingpaper.pdf. 17. Yeaxlee В. A. Globaleducation / В. A. Yeaxlee. – London: Cassell, 2012. – 166 p.

Парвіна Т. Г. Концептуальні підходи форму-вання механізмів реалізації знань

Визначено концептуальні підходи у формуваннімexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь в сучасних умовах поси-лення динaмiки cвiтoвиx coцiaльнo-eкoнoмiчниx вiд-нocин. В межах здійсненого у статті порівняльного ана-лізу розглянутих концептуальних підходів вітчизнянихі зарубіжних науковців визначено, що фoрмувaннямexaнiзмiв рeaлiзaцiї знaнь пoвиннo вiдбувaтиcя зурaxувaнням cтупeня рoзвитку cиcтeм кoмунiкaцiйв мeжax нaцioнaльнoї eкoнoмiки тa нaявнoгo iнтe-лeктуaльнoгo кaпiтaлу.

Ключові слова: знання, школи реалізації знань,управління знаннями, інтелектуальний капітал, інно-ваційний розвиток, механізми реалізації знань.

Парвина Т. Г. Концептуальные подходы фор-мирования механизмов реализации знаний

Определены концептуальные подходы формиро-вания механизмов реализации знаний в современныхусловиях усиления динaмики социально-экономичес-ких отношений. В пределах осуществленного встатье сравнительного анализа концептуальных под-ходов отечественных и зарубежных ученых опреде-лено, что формирование механизмов реализации зна-ний должно происходить с учетом степени развитиясистем коммуникаций в пределах национальной эко-номики и имеющегося интеллектуального капитала.

Ключевые слова: знания, школы реализации зна-ний, управление знаниями, интеллектуальный капитал,инновационное развитие, механизмы реализации знаний.

Parvina T. G. Conceptual Approaches to theFormation Mechanisms of the Implementation ofKnowledge

Defined conceptual approaches of formation andimplementation mechanisms for the implementation ofknowledge in today dynamic enhance socio-economicrelations. In the limits of the article comparative analysisof the conceptual approaches of domestic and foreignscientists determined that the formation of mechanismsof realization of knowledge should take place to the extentthat the development of communication systems withinthe national economy and the existing intellectual capital.

Key words: knowledge, school of knowledge,knowledge management, intellectual capital, innovativedevelopment, mechanisms of knowledge.



http://crll.gcal.ac.uk/docs/2nd

http://www.gla.ac.uk/


Постановка проблеми та аналіз останніхдосліджень. Освоєння інноваційної моделі розвиткує актуальним для всіх господарських комплексів на-ціональної економіки. Однак, для агропродовольчогокомплексу дана проблема набула особливої гостроти.Це зумовлюється цілою низкою чинників, головнимиз яких виступають такі: агропродовольчий комплекс єодним з пріоритетних в Україні [1]; за останні роки –це єдиний комплекс вітчизняної економіки, в якомувідмічаються стабільно позитивні тенденції щодо на-рощування обсягів виробництва [2]; агропродоволь-чий сектор став одним з найбільш вагомих джерелнаповнення бюджету країни.

Передумовою та ресурсною базою інноваційноїмоделі є її інвестиційне забезпечення. Виходячи з того,що сучасний стан, характер та перспективи розвиткувітчизняного агропродовольчого комплексу найбіль-шою мірою визначають агропродовольчі корпорації,проблема освоєння в ньому інноваційної моделі гос-подарювання об’єктивно переводиться в площину об-ґрунтування ефективної інвестиційної діяльності вер-тикально-інтегрованих корпоративних формувань.

Різноманітні аспекти інвестиційної політики вагропродовольчій сфері України продуктивно висві-тили знані вітчизняні вчені: В. Г. Андрійчук [3],М. Я. Дем’яненко [4], М. І. Кісіль [5], М. Ю. Коденсь-ка [5], П. Т. Саблук [5]. Разом з тим, питання інвести-ційної діяльності безпосередньо агропродовольчих кор-порацій в сучасній українській економічній науці є не-достатньо опрацьованими та дискусійними.

Метою статті є обґрунтування підходів щодонормативно-правового забезпечення інноваційно-інве-стиційної діяльності в агропродовольчому комплексіта система методів державної регуляторної політики,спрямованих на створення наукових кластерів як най-більш ефективного важелю формування інноваційноїмоделі господарювання вітчизняних агропродоволь-чих корпорацій.

Виклад основного матеріалу. В сучаснихумовах окремі провідні агропродовольчі корпораціїУкраїни досить активно впроваджують інноваційні роз-робки світового рівня у свій виробничий процес: на-приклад, ТОВ „Авангард” в птахівничій галузі та ви-робництві яєчних продуктів, бізнес-група СКМ в мо-лочній галузі. Більш системною є співпраця з науко-

во-дослідними установами агропродовольчого про-філю ДП „Агрофірма „Шахтар” орендного підприєм-ства „Шахта ім. О. Ф. Засядька”. Така співпраця цимкорпоративним утворенням здійснюється з більш якдвадцятьма науково-дослідними установами країнивже протягом понад п’ятнадцяти років. Однак, подіб-ного роду взаємодія господарськими суб’єктамиздійснюється виключно заради максимізації прибут-ку, що є цілком природнім й необхідним з точки зорудосягнення ефективності виробничо-комерційної діяль-ності корпоративних формувань.

Практично за єдиними виключеннями в сучас-них умовах вітчизняні агропродовольчі корпорації невиступають безпосередніми продуцентами науковогознання. Такими виключеннями є дослідницькі розроб-ки з розведення нових сортів рослин з їх наступноюапробацією на власних сільськогосподарських угід-дях, які здійснює ТОВ „Група компаній „Мрія Агро”та з виробництва біодизеля, що розгорнуло ТОВ „При-ват-Агро”.

Стан речей щодо відстороненості у своїй масіагропродовольчих корпорацій України від інновацій-ної діяльності, що виступає типовим для світової прак-тики, є не тільки зрозумілим з точки зору цих госпо-дарських суб’єктів, а й навіть закономірним. Слід за-значити, що фінансово-економічний та ресурснийпотенціал провідних агропродовольчих корпораційУкраїни об’єктивно дозволяє їм вже в сучасних умо-вах розгорнути активну інноваційно-інвестиційнудіяльність. Однак, можливість, з одного боку, отри-мувати надприбутки завдяки присвоєнню абсолютноїта монопольної ренти внаслідок використання родю-чої землі та дешевої робочої сили, а, з другого, не-визначеність держави щодо корпорацій та взагалі – їїінституціональна усуненість від відтворювальних про-цесів в агропродовольчій сфері, у сукупності висту-пають „передумовою” незацікавленості корпоративнихутворень в освоєнні інноваційно-інвестиційної моделігосподарювання.

У ситуації, що склалася, є необхідним опрацю-вати систему заходів державної регуляторної політи-ки, які б були економічно вигідними для корпораційбезпосередньо щодо освоєння ними інноваційно-ін-вестиційної моделі господарювання. У якості методо-логічної бази опрацювання такої системи доцільно

УДК [330.322:346]:338.43Є. В. Чеботарьов,

аспірант,ДЗ «Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка»

ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АГРОПРОДОВОЛЬЧИХ КОРПОРАЦІЙ

Є. В. Чеботарьов


обрати концепцію режимології на основі балансу сти-мулів та обмежень заходів регуляторної політики щодовдосконалення економічних систем [6]. Механізмистимулюючого характеру мають бути спрямовані напосилення позитивних рис агропродовольчих корпо-рацій. Паралельне використання разом з ними ме-ханізмів обмежуючого характеру має мінімізуватинегативні риси корпоративних утворень. Таким чином,регуляторні заходи щодо агропродовольчих корпораційслід синхронізувати із загальнодержавною політикоюу вітчизняному продовольчому комплексі і національ-ному господарстві в цілому.

Методичну основу такої системи може скластиЗакон України „Про інноваційну діяльність”, перш завсе – його стаття 21 [7]. Виходячи зі стратегічногозначення агропродовольчого комплексу, тим більше– з урахуванням прогнозованої тенденції загостренняглобальної продовольчої проблеми, є доцільним за-провадження для корпорацій пільг щодо податку надодану вартість та податку на прибуток. Пунктом 1статті 21 Закону „Про інноваційну діяльність” у йогопершій редакції такі пільги щодо об’єктів інноваційноїдіяльності передбачалися за ставкою 50% і залишенняцих коштів у розпорядженні платника податків із за-рахуванням на спеціальний рахунок і можливістюїхнього використання для фінансування власнихНДДКР. Окрім цього, є доречним використання нор-ми, яка була закріплена пунктом 2 зазначеної статті –ведення окремого бухгалтерського обліку операцій,пов’язаних з виконанням інноваційного проекту.

Відповідна пропонована система заходів має ви-ходити з такого:

1. Пільги щодо оподаткування агропродоволь-чих корпорацій є доцільним запроваджувати лише заумов їхнього господарювання в пріоритетних галузяхагропродовольчого комплексу.

При цьому є необхідним запровадити механізмтак званої реструктуризації переліку пріоритетних га-лузей агропродовольчого комплексу України. Так,враховуючи високу (науково-необґрунтовану) пито-му вагу соняшника у структурі землекористування всучасних умовах та відповідні негативні наслідки при-родоохоронного характеру, доречно розглянути питан-ня щодо недоцільності застосування податкових пільг,що наведені вище, для корпорацій у частині вирощу-вання соняшника і виробництва соняшникової олії.Подібний підхід може бути застосовано й у галузіптахівництва, бо вона вже є конкурентоспроможноюне тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому рин-ках. Натомість, у даному випадку податкові пільгибудуть більш ніж доречними для корпорацій, які спеціа-лізуються на розведенні великої рогатої худоби (якм’ясного, так і молочного напрямів) та освоєнні нимим’ясо- та молокопереробної галузей на основі вико-ристання власної сировини. Теж стосується галузейсадівництва, вівчарства тощо.

Таким чином, впровадження пропонованогопідходу є механізмом переорієнтації інвестиційнихвкладень провідних гравців вітчизняного продоволь-чого комплексу.

2. Продуктовими інноваціями в агропродовольчійсфері слід вважати лише: виробництво харчових про-дуктів з наперед заданими функціональними власти-востями, виробництво органічно чистої продукції, ви-робництво продуктів дитячого харчування, а такожстворення нових сортів рослин, порід тварин, кросівптиці, які можуть забезпечити збільшення виробниц-тва сільськогосподарської продукції, а також будутьадаптовані до прогнозованих негативних природно-кліматичних умов.

Тобто, під дію податкових пільг не мають під-падати будь-які заходи маркетингової інноваційноїтоварної політики, включаючи реєстрацію нових назвпродукції, торгових марок, видів пакування тощо.Доцільність подібних заходів має вирішуватися гос-подарськими суб’єктами, інша справа, що такі захо-ди не можуть давати корпораціям прав на отриманняподаткових пільг як таких.

3. У сучасних умовах є доцільним обмежитиобсяг інноваційної продукції агропродовольчих кор-порацій щодо отримання податкових пільг на рівні20% від загального обсягу товарної продукції агро-продовольчих корпорацій.

Пропоноване зменшення такого рівня, на відмінувід подібної норми, яка була закріплена в ЗаконіУкраїни „Про інноваційну діяльність” (70%), по-перше – більшою мірою відповідає особливостямагропродовольчої сфери, а, по-друге, буде стимулюватикорпорації до нарощування виробництва інноваційної про-дукції та підвищення її рівня у загальних обсягах товар-ної продукції, оскільки створює умови реального отри-мання пільг в межах найближчої перспективи. Закріп-лення рівня інноваційної продукції в загальних обсягахтоварної продукції корпорацій з метою отримання нимиподаткових пільг слід чітко прив’язати до часовихтермінів, в межах яких вони будуть діяти. У подальшомує доцільним підвищувати показники щодо таких обсягів,але, знов-таки, з прив’язкою до часових термінів. Такапропонована норма є важливою, оскільки вона, знач-ною мірою буде впливати на вибудовування не тількивиробничо-комерційної діяльності корпорацій, а й на їхнювиробничо-технологічну та амортизаційну політику.

Формування інноваційної спрямованості інвести-ційної діяльності агропродовольчих корпорацій до-цільно здійснювати ще й за таким напрямом. Оскіль-ки корпоративні утворення накопичили потужний при-родничий та фінансово-економічний потенціал, то самена їхній базі в агропродовольчій сфері слід формува-ти наукові кластери. Окремі пропозиції щодо створеннянаукових кластерів на основі Інститутів агропромис-лового виробництва системи Національної академіїаграрних наук України є найменш прийнятними, бо ці



установи значною мірою безповоротно втратили нетільки потенціал наукових розробок, а й кадри, науко-во-виробничу базу та землі сільськогосподарськогопризначення.

Однак, для цього необхідно опрацювати комп-лекс заходів, які мають включати:

1. Визначення головної мети створення науковихкластерів.

2. Обґрунтування системи економічних методівстимулювання агропродовольчих корпорацій щодостворення наукових кластерів на їхній виробничо-ресурсній базі.

3. Визначення державних та наукових установ,відповідальних за створення наукових кластерів.

4. Опрацювання підходів щодо територіально-просторового та / або галузевого підходу у створеннінаукових кластерів.

5. Розробку методичного забезпечення створен-ня наукових кластерів.

Визначальною в системі наведених заходів є дру-га складова: опрацювання таких методів регуляторноїполітики, які б були вигідними для агропродовольчихкорпорацій з точки зору досягнення їхніх комерцій-них інтересів і, разом з тим, вписувалися в опрацю-вання підходів щодо розв’язання загальнодержавнихсоціально-економічних проблем у продовольчому ком-плексі. Друга складова є своєрідним лімітуючим чин-ником: інші є похідними від неї. Якщо не будуть опра-цьовані та закріплені у вітчизняному законодавствіметоди державної регуляторної політики щодо ство-рення наукових кластерів, які б були економічно вигід-ними для корпорацій, то в агропродовольчому комп-лексі України, в межах як мінімум середньостроковоїперспективи, саме по собі створення наукових клас-терів не буде започатковано в загалі. Реальність є та-кою, що оскільки ресурсне та фінансове забезпечен-ня створення наукових кластерів суттєво переважноюмірою „зміщується” у бік корпорацій, то державаоб’єктивно певним чином має „підлаштовуватися” підінтереси корпорацій. Однак, на боці держави зали-шається інституціональний супровід формування кла-стерів, що виступає визначальною базовою перед-умовою їхнього створення загалом.

У контексті опрацювання інституціональногосупроводу формування наукових кластерів в агропро-довольчому комплексі є принципово важливим ви-значення головного завдання (мети) їхнього створен-ня. Узагальнення світового досвіду щодо створенняподібного роду структур (наукових центрів, бізнес-інку-баторів тощо) дає підстави зазначити: 1. Головнимзавданням наукових кластерів не повинно бути вироб-ництво сільськогосподарської продукції та харчових про-дуктів як таких: для цього існує виробнича сфера (та тіж самі продуктові кластери, створення яких також єактуальним для вітчизняного агропродовольчого ком-

плексу). 2. Функціональне призначення наукових клас-терів полягає в продукування наукового знання дляагропродовольчого сектору (у вигляді нових сортів рос-лин, порід тварин, кросів птиці; нових функціональниххарчових продуктів; нових технологій з вирощуваннярослин, утримання тварин та виробництва харчовихпродуктів; нових форм організації та управління вироб-ничо-комерційною діяльністю тощо) та його доведеннядо можливостей масового впровадження за організа-ційно-правовими „межами кластерів”, тобто самою кор-порацією у своїх виробничих підрозділах та на ко-мерційній основі іншими господарськими суб’єктамиагропродовольчої сфери.

Виходячи зі світової практики реалізації держав-ної регуляторної політики, друга складова пропоно-ваної системи заходів щодо створення наукових кла-стерів має містити прямі та опосередковані методи(табл. 1).

Система прямих методів державної регуляторноїполітики, окрім наведених вище податкових пільг сто-совно виробничо-комерційної діяльності корпорацій вцілому, має включати сукупність пільг у грошово-кре-дитній та амортизаційній політиці (в дещо віддаленійперспективі – й в митній політиці), спрямованих ви-ключно на стимулювання НДДКР агропродовольчихкорпорацій.

Система опосередкованих методів державної ре-гуляторної політики щодо створення наукових клас-терів має містити: інституціональне забезпечення, дер-жавну політику якості харчових продуктів та держав-ну політику охорони довкілля. Серед методів регуля-торної політики із забезпечення якості харчових про-дуктів особливо доцільним є фінансування державоювитрат Державних підприємств регіональних науково-виробничих центрів стандартизації, метрології та сер-тифікації щодо впровадження систем ІSО та НАССРбезпосередньо на підприємствах продовольчої сфери(тих, які ще не сертифікували такі системи) з пара-лельним поверненням до практики державного кон-тролю якості харчових продуктів (з використаннямсистеми економічно відчутних та тривалих у часіштрафних санкцій у разі порушення стандартів). Удоповнення до цих заходів для держави є доцільнимвикористати ще один важіль регуляторної політики –у зовнішньоекономічній сфері, який поєднує і прямі, іопосередковані методи: лобіювання державою завдя-ки використанню нетарифних механізмів (в межахСтатуту та відповідних Угод СОТ і директив Євро-пейського Союзу) інтересів таких утворювань навнутрішньому та зовнішньому продовольчих ринках.

Стосовно третьої складової щодо створеннянаукових кластерів зазначимо таке. Його організацій-но-економічне забезпечення на загальнодержавномурівні є доцільним закріпити за Міністерством аграрноїполітики та продовольства. Наукове забезпечення –



за Національною академією аграрних наук з самимактивним заохоченням вищих навчальних закладів нетільки аграрного профілю, а й інших науково-дослід-них та навчальних закладів, які мають наукові наро-бітки, зорієнтовані на агропродовольчу сферу (техно-логії виробництва харчових продуктів, біохімічні, ме-дичні тощо). При цьому, наукове забезпечення фор-мування наукових кластерів має обов’язково включа-ти й розв’язання природоохоронних, демографічно-відтворювальних та соціальних проблем вітчизняногоагропродовольчого комплексу, перш за все, – всільських місцевостях.

Важливим є й питання територіально-просторо-вого розміщення наукових кластерів. Його важливістьвипливає з наявності в країні природно-кліматичнихзон, які чітко вирізняються, що для агропродовольчоїсфери виступає детермінантним чинником. Навіть заумов укрупненого розподілу в Україні прийнято ви-діляти п’ять зон: Полісся, Лісостеп, Степ, Карпатськагірська область, Кримська гірська область. Вважає-мо, що є сенс розглянути питання щодо створення набазі однієї з провідних агропродовольчих корпорацій,які вже оформилися в кожній з природно-кліматич-них зон, відповідних наукових кластерів.

Разом з тим, може бути використано й галузевийпідхід: створення наукових кластерів в галузях, які єпріоритетними для агропродовольчого комплексуУкраїни (він є більш доцільним). Відповідно до такогопідходу, наукові кластери є доцільним створити у цук-


ровій, оліє-жировій, борошно-круп’яній, м’ясо- та мо-локопереробній, лікеро-горілчаній галузях. У даномувипадку Міністерству аграрної політики та продоволь-ства необхідно на конкурсній основі визначити агро-продовольчі корпорації в кожній з пріоритетних галу-зей, на базі яких будуть створюватися наукові класте-ри. Оскільки переважна більшість корпорацій вже ма-ють виробничо-ресурсну базу в багатьох регіонах краї-ни, то такий підхід дасть можливість врахувати й зо-нальні особливості в агропродовольчій сфері України.

Насамкінець, п’ята складова. Методичне забез-печення створення наукових кластерів має передбача-ти розробку пакету документів. Вважаємо необхіднимопрацювання Типової угоди, в якій слід зафіксуватиправа й обов’язки держави та агропродовольчих кор-порацій щодо створення наукових кластерів. Буде до-цільним, щоб від імені держави такі Угоди підписува-ло Міністерство аграрної політики та продовольства,а від імені корпорацій – їхні материнські компанії (ком-панії-інтегратори).

Ресурсне забезпечення державою таких проектівбуде обмежуватися, у більшості випадків, лише від-повідною частиною фінансування наукових розробок,які будуть впроваджуватися науковими кластерами.Практика свідчить, що переважною мірою для держа-ви це будуть так звані „витрати минулих періодів”,тобто ті, які в попередні роки вже було профінансова-но з бюджету країни. Однак, якщо на такі розробкиоформлені визнані законодавством права щодо за-

Таблиця 1Методи державної регуляторної політики

щодо створення наукових кластерів в агропродовольчому комплексі

Прямі Опосередковані Методи фіскальної політики: Інституціональне забезпечення:

- пільги щодо податку на додану вартість; - пільги щодо податку на прибуток.

- прийняття нормативно-правових актів; - визначення органів влади, відповідальних за створення наукових кластерів; - заохочення державних наукових установ до створення наукових кластерів.

Методи грошово-кредитної політики: Державна політика якості харчових продуктів: - надання державних гарантій за кредитами міжнародних фінансових установ на проведення НДДКР; - надання пільгових державних кредитів на проведення НДДКР; - надання безвідсоткових державних кредитів на проведення НДДКР.

- адаптація систем ТQМ, ІSО та НАССР до вітчизняних умов; - державне фінансування впровадження систем ІSО та НАССР на підприємствах агропродовольчого комплексу; - державний контроль якості харчових продуктів.

Методи амортизаційної політики: Державна політика охорони довкілля: - прискорена амортизація матеріальних активів науково-дослідного призначення; - прискорена амортизація нематеріальних активів науково-дослідного призначення.

- охорона ґрунтів; - охорона ґрунтових вод та надземного водного басейну; - охорона повітря.

Лобіювання в межах норм СОТ та ЄС інтересів агропродовольчих корпорацій на внутрішньому і зовнішньому продовольчих ринках


кріплення їх як об’єктів інтелектуальної власності задослідниками-фізичними особами, то корпорації напопередньому етапі мають викупити у дослідниківправа на впровадження наукових розробок.

Комерціалізація підсумкових науково-практичнихдосліджень, які будуть отримувати кластери, та при-своєння відповідного прибутку, з урахуванням ресурс-ного та фінансового забезпечення корпораціями, заканонами ринкової економіки, теж має бути на їхньомубоці. При цьому, з самого початку в Типовій угодіслід чітко виписати обсяги та умови сплати роялтінауковим установам та безпосередньо вченим щодопідсумкових результатів НДДКР.

У регіонах країни, які Міністерством аграрноїполітики та продовольства й Національною академієюаграрних наук будуть визначені для формуваннянаукових кластерів, безпосередньо організаційну ро-боту є доцільним закріпити за Управліннями агропро-мислового розвитку відповідних обласних державнихадміністрацій. Вони, в свою чергу, мають виступатикоординуючими структурами з такими ж Управління-ми інших адміністративних одиниць в територіально-просторових межах кожного наукового кластеру.

Перспективи подальшої розробки теми. Го-ловними завданнями щодо подальшого опрацюванняпроблеми, яка є предметом дослідження статті, є по-глиблення методичного та законодавчого характерупропонованих пропозицій й вибудовування системизаходів, спрямованих на практичне стимулювання інно-ваційно-інвестиційної діяльності агропродовольчихкорпорацій.

Література1. Національна доктрина реформування та роз-

витку агропродовольчого комплексу України (проект)[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://new.minagro.gov.ua/ua/apc_development/11048-nacionalna-doktrina-reformuvannya-ta-rozvitku-agroprodovolchogo-kompleksu-ukrayini-proekt. 2. Ста-тистичний щорічник України за 2011 рік / за ред.О. Г. Осауленка. – К., 2012. – 559 с. 3. Андрійчук В. Г.Капіталізація сільського господарства: стан та еконо-мічне регулювання розвитку: монографія / В. Г. Ан-дрійчук. – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. – 216 с.4. Державна політика фінансової підтримки розвит-ку аграрного сектору АПК: монографія / М. Я. Дем’я-ненко, П. Т. Саблук, В. М. Скупий та ін.; за ред.М. Я. Дем’яненка. – К. : ННЦ ІАЕ, 2011. – 372 с.5. Інвестиційна привабливість аграрно-промисло-вого виробництва регіонів України / П. Т. Саблук,М. І. Кісіль, М. Ю. Коденська та ін.; за ред. М. І. Кі-сіля, М. Ю. Коденської. – К. : ННЦ ІАЕ, 2005. – 478 с.6. Ляшенко В. И. Финансово-регуляторные режимыстимулирования экономического развития: введение вэкономическую режимологию: монографія / В. И. Ля-шенко; Ин-т экономики пром-сти НАН Украины. – До-

нецк, 2012. – 370 с. 7. Закон України „Про інновацій-ну діяльність” // Відом. Верховної Ради України. – 2002.– № 36 від 06.08.2002. – Ст. 266.

Чеботарьов Є. В. Формування інноваційноїспрямованості інвестиційної діяльності агропро-довольчих корпорацій

На основі концепції режимології, балансу сти-мулів і обмежень у заходах регуляторної політики щодовдосконалення економічних систем, опрацьованопропозиції щодо нормативно-правового забезпечен-ня інноваційно-інвестиційної діяльності агропродоволь-чих корпорацій, а також використанню прямих й опо-середкованих методів державного регулювання, спря-мованих на створення наукових кластерів в агропро-довольчому комплексі.

Ключові слова: агропродовольча корпорація,агропродовольчий комплекс, науковий кластер, ін-новаційно-інвестиційна діяльність, інституціональнесередовище.

Чеботарёв Е. В. Формирование инновацион-ной направленности инвестиционной деятельно-сти агропродовольственных корпораций

На основе концепции режимологии: баланса сти-мулов и ограничений в мерах регуляторной политикипо совершенствованию экономических систем, раз-работаны предложения по нормативно-правовомуобеспечению инновационно-инвестиционной деятель-ности агропродовольственных корпораций, а также поиспользованию прямых и опосредованных методовгосударственного регулирования, направленных на со-здание научных кластеров в агропродовольственномкомплексе.

Ключевые слова: агропродовольственная корпо-рация, агропродовольственный комплекс, научныйкластер, инновационно-инвестиционная деятельность,институциональная среда.

Chebotarov E. V. Formation of the InnovativeDirection of Investment Activity of Agro-foodCorporations

Based on regimes studies: the balance of incentivesand limitations in regulatory policy measures concerningimprovement of economic systems, developing proposalsconcerning regulatory support of innovation andinvestment activity of agro-food corporations andimplementation of direct and indirect methods of stateregulatory policy aimed to create research clusters in theagro-food sector are justified.

Key words: agri-food corporation, agri-foodcomplex, scientific cluster, innovation and investmentactivity, institutional environment.




Постановка проблеми. Одним із головних по-казників розвитку сучасної цивілізованої країни єрівень культури її нації та інтелектуальний потенціалсуспільства. Великий вплив на успішне вирішення еко-номічних проблем як підприємства, так і держави за-галом має розвиток науки, культури та техніки. Водно-часці основні категорії можуть динамічно розвивати-ся лише за умов необхідного правового захисту таоцінки стану інтелектуального забезпечення.

Актуальність проблем дослідження та визна-чення категоріального апарату інтелектуального забез-печення полягає у тому, що поняття визначеної темина сьогодні ще достатньо не розкрито. У вітчизнянійта зарубіжній науці немає єдності у думки визначеннізмісту понять інтелект, інтелектуальна власність, не-матеріальні активи, інтелектуальний капітал, інтелек-туальні активи, основна складність полягає у визна-ченні прямого взаємозв’язку між цими категоріями.

Аналіз дослідження та публікацій. Означенимпроблемам багато уваги приділяли закордонні тавітчизняні науковці. Теоретичні та практичні дослі-дження проводилися зарубіжними авторами, такимияк: А. Брукинг, А. Козирьов, Г. Пробст, Р. Солсо,Т. Стюарт, Л. Хантер та ін. Проблемам теорії та мето-дології присвячені праці таких вітчизняних вчених, як:А. Антонов, С. Володін, Л. Курило, М. Холодн,В. Харченко, О. Шпикуляк.

Основна мета статті – проаналізувати та надатиуточнену характеристику категоріальному апарату інте-лектуального забезпечення підприємства.

Виклад основного матеріалу. Використовуючирізні вітчизняні та зарубіжні інформаційні джерела,дамо короткий огляд та визначення основних термінів.

Інтелект (з лат. – „пізнання”, „розуміння”, „ро-зум”) – це здатність до раціонального пізнання та мис-лення [1, с. 197].

У словнику російської мови С. І. Ожегова інте-лект – це здатність до мислення, розумовий початок улюдини [2, с. 223].

Трактування інтелекту у Великій радянськійенциклопедії, наступне: „інтелект – це здатність мис-лення та раціонального пізнання, на відміну від такихдуховних якостей, як воля, почуття, уява, інтуїціятощо”. [3, с. 311].

М. А. Холодна, досліджуючи проблеми визначен-

ня суті інтелекту, характеризує його як систему пси-хічних механізмів, а призначення інтелекту розглядаєяк дію – створення порядку з хаосу за допомогоюприведення індивідуальних потреб до об'єктивних ви-мог реальності [4, с. 9].

Розглядаючи питання та проблеми фундаменталь-них понять інтелектуальної власності, А. В. Антоновтрактує інтелект як здатність генерувати нову інфор-мацію, тобто інформацію, якої ніколи не було у світі(на об’єкті, в системі) і яка може стати товаром [5,с. 11].

За визначенням відомого дослідника у галузіпсихології інтелекту Р. Солсо, інтелект – це здатністьосмислено здобувати, використовувати та відтворю-вати знання для розуміння конкретних й абстрактнихідей, понять і відносин між об'єктами й ідеями та ви-користовувати знання осмисленим способом [6,с. 481, 552].

Можна стверджувати, що на основі раціональ-ного пізнання та мислення (інтелекту) створюється інте-лектуальна власність.

Походження терміну „інтелектуальна власність”пов’язують з французьким законодавством кінця18 ст, що відображено у працях відомих філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гельвація, Гольбаха,Руссо) [7].

У вступній частині до французького патентногозакону від 7 січня 1791 р. зазначалося, що „будь-яканова ідея, проголошення і здійснення якої може бутикорисним для суспільства, належить тому, хто її ство-рив, і було б обмеженням прав людини не розглядатиновий промисловий винахід як власність його творця”[5, с. 17].

Зміст поняття „інтелектуальна власність” впершебуло визначено Конвенцією, що заснувала Всесвіт-ню організацію інтелектуальної власності (14 липня1967 р., Стокгольм). Радянський Союз приєднався доКонвенції 1968 р. у результаті її ратифікації постано-вою Верховної Ради від 19.09.1968 р. [8, с. 159].

Згідно з визначенням у Конвенції, до інтелекту-альної власності належать права на: художні, літера-турні та наукові твори; виконавську діяльність артистів,радіо- і телевізійні передачі, звукозапис; винаходи вусіх сферах людської діяльності; промислові зразки;наукові відкриття; товарні знаки, фірмові найменуван-

УДК 65.014.1:339.16І. І. Тарасова,

кандидат економічних наук,Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

І. І. Тарасова


ня, комерційні позначення, знаки обслуговування; за-хист від недобросовісної конкуренції; а також усі іншіправа, що належать до інтелектуальної діяльності унауковій, виробничій, літературній і художній сферах.

Частиною 1 статті 41 Конституції України перед-бачено право кожного володіти, користуватися і роз-поряджатися результатами своєї інтелектуальної татворчої діяльності [9, с. 14].

Згідно з частиною 1 статті 54 Конституції Украї-ни, громадянам гарантується свобода літературної, ху-дожньої, наукової творчості, захист інтелектуальноївласності, їхніх авторських прав, моральних і матері-альних інтересів, що виникають у зв'язку з різнимивидами інтелектуальної діяльності [9, с. 16].

Відповідно до частини 2 статті 54 КонституціїУкраїни кожен громадянин має право на результатисвоєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не можевикористовувати або поширювати їх без його згоди,за винятками, встановленими законом [9, с. 17].

Згідно із ст. 420 Цивільного Кодексу України, дооб'єктів права інтелектуальної власності, належать: літе-ратурні та художні твори; комп’ютерні програми; ком-піляції даних (бази даних); виконання; фонограми,відеограми, передачі (програми) організацій мовлен-ня; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, про-мислові зразки; компонування (топографії) інтеграль-них мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сортирослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найме-нування, торговельні марки (знаки для товарів і по-слуг), географічні позначення; комерційні таємниці [10,с. 120].

Цивільний кодекс України ст. 418 визначає по-няття „право інтелектуальної власності”, відображаєйого співвідношення з правом власності на річ. Ци-вільним кодексом України визначаються об’єкти,суб’єкти права, зміст майнових і особистих немайно-вих прав інтелектуальної власності, підстави їх виник-нення, умови використання об’єктів інтелектуальноївласності і передачі прав на них, а також наслідкипорушення права інтелектуальної власності і способисудового захисту [10, с. 120].

Крім Цивільного Кодексу, правова охорона за-значених об’єктів здійснюється низкою законів Украї-ни, нормативно-правових актів про інтелектуальнувласність. Безумовно, у правовій охороні окремихоб’єктів інтелектуальної власності є свої характерніособливості, властиві лише визначеній групі об’єктів.Але, як показує практика, проблеми у цій сфері вини-кають не через порушення правових норм, а саме че-рез відсутність захисту конкретних об'єктів інтелекту-альної власності. Так, перше монографічне досліджен-ня проблем охорони об'єктів інтелектуальної власностів Україні було проведене ще у 1996 р. провідним

українським вченим-цивілістом В. Б. Харченко [11].Автор наполягає на тому, що назва Книги 4 Цивільно-го Кодексу України „Право інтелектуальної власності”є некоректною, оскільки застосування терміну„власність” відносно результатів інтелектуальної діяль-ності досить часто зумовлює помилкове тлумаченнязмісту цього інституту [12, с. 49 – 55].

Зростання ролі і значення інтелектуальної діяль-ності для соціально-економічного розвитку Українизумовлює необхідність належного ефективного пра-вового забезпечення цієї діяльності та її економічногообґрунтування [7]. Наразі, Законом України „Про за-гальнодержавну програму адаптації законодавстваУкраїни до законодавства Європейського союзу” [13,с. 367] визначено стратегію розвитку охорони праваінтелектуальної власності в Україні та адаптацію її довимог Євросоюзу.

Така категорія як інтелектуальна власність сталашироко використовуватися в Україні як товар, об’єкткомерційного застосування з переходом країни доринкової економіки. Інтелектуальна власність підпри-ємства сьогодні є цінним активом, реальну вартістьякого складно відобразити [14, с. 124].

А. Н. Козирьов трактує інтелектуальну власністуяк загальне поняття, що використовується для визна-чення прав інтелектуальної діяльності в різних сферах(виробничій, художній, літературній та науковій) [15,с. 4 – 9].

Дослідники підкреслюють зв’язок поняття „інтелек-туальна власність” з поняттям „нематеріальні активи”.Нематеріальні активи – це специфічні активи з наявнимихарактерними ознаками, а саме: довготривале викорис-тання; відсутність конкретної матеріальної форми; мож-ливість приносити дохід підприємству [16, с. 42]

Згідно Закону України „Про оподаткування при-бутку підприємств” нематеріальні активи (НМА) – цеоб’єкти інтелектуальної, в тому числі промисловоївласності, а також інші аналогічні права, визнані у по-рядку, встановленому відповідним законодавством,об’єктом права власності платника податку [17].

До нематеріальних активів належать права наздійснення окремих видів діяльності, інвестиції (дов-гострокові вкладення) на придбання об’єктів інтелек-туальної та промислової власності, права користуван-ня або оренди будівель та інші аналогічні майновіправа, що приносять дохід підприємству та визнаніоб’єктом права власності. Не належать до складу не-матеріальних активів вкладення у придбання програм-них продуктів, майнових прав, об’єктів інтелектуаль-ної та промислової власності з метою подальшого пе-репродажу.

У Порядку експертної оцінки нематеріальнихактивів, затвердженому наказом Фонду державного



майна України та Державного комітету з питань наукиі технологій, гудвіл визначається як комплекс заходів,спрямованих на збільшення прибутку підприємств безвідповідного збільшення активних операцій, включа-ючи використання кращих управлінських здібностей,домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг),нові технології [18, с. 6 – 8].

Згідно з бухгалтерським обліком, всі нематері-альні активи класифікуються на категорії: нематеріальніактиви, які можна ідентифікувати (об’єкти інтелекту-альної власності), та нематеріальні активи, які не іден-тифікуються (гудвіл). Отже, можна визначити взає-мозв’язок між інтелектуальною власністю та немате-ріальними активами (рис. 1.).

С. Петрова пропонує розглядати гудвіл як умовнувартість ділових зв’язків фірми, „ціну” накопиченихнематеріальних активів фірми (досвід, престиж тор-гових марок, нові технології, стійка клієнтура, діловізв’язки, позиція на ринку тощо): грошову оцінкурізниці між ціною діючого підприємства та реальноювартістю його основного капіталу; потенційний дохід,який може отримати покупець тієї чи іншої фірми відвикористання загальної суми її активів за винятком їїзобов’язань [19, с. 47 – 48].

На нашу думку, інтелектуальні активи – це іден-тифіковані, зафіксовані та доступні активи, сукупністьінтелектуально-інформаційних ресурсів, які були ство-рені та будуть використані на підприємстві для наступ-ного формування та покращення існуючих конку-рентних позицій. Інтелектуальні активи є складовоючастиною інтелектуального капіталу та формують інте-лектуальну власність підприємства (рис. 2).

Вважаємо за можливе визначати управління інте-лектуальними активами як стратегічний процес вико-ристання даних активів з найбільшою вигодою для під-приємства. Інтелектуальний капітал формує інтелек-туальні активи, які в свою чергу створюють інтелек-туальну власність.

Інтелектуальні активи підприємства поділяютьсяна зовнішні та внутрішні. Зовнішні інтелектуальніактиви створюються у зовнішньому середовищі під-приємства (ділова репутація, імідж, канали розподілута ін.), внутрішні – формуються у внутрішньому сере-довищі (об’єкти інтелектуальної власності, технології,організаційна культура підприємства). Для подальшо-го аналізу пропонуємо використання такої класифікаціїінтелектуальних активів підприємства (рис. 3).

Отже, існує взаємозв’язок між поняттями „інте-лектуальна власність”, „нематеріальні активи”, „інте-лектуальний капітал”, „інтелектуальні активи” – це інте-лект працівника, який використовується як засіб працідля створення економічної вигоди підприємства та по-стійного його забезпечення.

На нашу думку, саме інтелект надає потенцій-ну можливість соціальному суб’єкту (людині, підпри-ємству) бути власником нових знань та отримуватиприбуток від їх використання, але для цього потрібнозабезпечувати постійний науково-інтелектуальний роз-виток управління підприємством.

Варто зазначити, що інтелектуальний капітал фор-мує більш цінну категорію інтелектуальних активів, яка,в свою чергу, формує ще більш цінну категорію інте-лектуальної власності. Отже, одне є складовою час-тиною іншого, така ієрархія цінностей визначає спря-

Рис. 2. Взаємозв’язок понять „інтелектуальний капітал”, „інтелектуальні активи”, „інтелектуальна власність”Джерело: складено автором

Інтелектуальний

капітал Інтелектуальні

активи Інтелектуальна

власність

Рис. 1. Взаємозв’язок понять „інтелектуальна власність” та „нематеріальні активи”Джерело: складено автором


Інтелектуальна власність

Нематеріальні активи

Немайнові особисті права

Нематеріальні активи, що ідентифікуються =

об’єкти інтелектуальної власності

Нематеріальні активи, що не

ідентифікуються


мованість процесу управління. Кінцевою метою уцьому випадку є створення інтелектуальної власності.Існує необхідність введення нового терміну, що ви-значить взаємозв’язок основних понять та розкриє їхзміст (рис. 4).

Поняття „інтелектуальне забезпечення” до цьогочасу залишається недостатньо розкритим та обґрунто-ваним. Після проведеного аналізу інформаційних дже-рел ми прийшли до висновку, що це поняття пов’язу-ють з двома напрямами досліджень: інтелектуальне за-безпечення ототожнюється з інтелектуальним капіталом,що є грубою помилкою, і другий напрям – зближенняінтелектуального забезпечення з інформаційним рин-ком та інформаційними технологіями, які є лише скла-довою частиною інтелектуального забезпечення.

Ми пропонуємо визначати інтелектуальне забез-печення управління як поетапний процес створенняінтелектуальної власності, починаючи від виділенняінтелектуальних активів з інтелектуального капіталу,наступним кроком є виділення інтелектуальної влас-ності з інтелектуальних активів.

З погляду процесу управління підприємствомінтелектуальне забезпечення доцільно поділити назовнішнє та внутрішнє (рис. 5).

Пропонується визначати зовнішнє інтелектуаль-не забезпечення (загальне) як економічну діяльність(процес), що спрямована на забезпечення підприєм-ства інтелектуальним капіталом. На зовнішнє інтелек-туальне забезпечення впливають макро- та мікрочин-ники. Макрочинники зумовлюють інтелектуальне за-безпечення підприємства опосередковано, з них на-лежать демографічні (частка активного населення,віковий ценз, освіта), науково-технічні (науково-тех-нічна політика держави, підтримка інтелектуальноїактивності підприємства на місцевому та державномурівні, використання ноу-хау, технічний рівень, якістьпродукції), економічні (економічна ситуація в країні,інвестиційне середовище, система оподаткування),політичні (політична стабільність суспільства), міжна-родні (науково-технічне співробітництво, структураекспорту-імпорту інновацій), еволюційні (основні тен-денції розвитку інновацій).

Мікрофакторами треба вважати споживачів (упо-добання в асортименті продукції, тенденції розвитку,обсяги споживання, рівень платоспроможності), конку-рентів (ступінь освоєння ринку, асортимент продукціїконкурентів, ціна, якість, інноваційність пропонованоїпродукції), постачальників (види сировини, що поста-

Рис. 4. Інтелектуальне забезпечення підприємстваДжерело: складено автором

Інтелект Інтелектуальний капітал

Інтелектуальні активи Інтелектуальна власність

Інтелектуальне забезпечення

Рис. 3. Класифікація інтелектуальних активів підприємстваДжерело: складено автором

Інтелектуальні активи підприємства

Інтелектуальні активи внутрішнього середовища

Інтелектуальні активи зовнішнього середовища

Людські активи

Об’єкти інтелектуальної власності

Ринкові активи



чається, матеріалів, напівфабрикатів, основних вироб-ничих фондів, обсяги постачань, ціни постачань), посе-редників (обсяги збуту, ринки збуту, можливість інвес-тування у інтелектуальне забезпечення), фінансово-кре-дитні установи (асортимент наданих послуг, банківсь-кий відсоток, процедура оформлення документів, мож-ливість інвестування у інтелектуальне забезпеченняпідприємства, можливість одержання кредиту), державніоргани (контроль за дотриманням законодавства у сферіінтелектуальної власності, система керівництва).

Внутрішнє інтелектуальне забезпечення – процесуправління підприємством з використанням інтелектупрацівників як засобу праці для створення інтелекту-ального капіталу та його наступного використання дляметою отримання прибутку. Основними чинникамиформування внутрішнього інтелектуального забезпе-чення є: рівень заробітної плати працівників, організа-ційна структура управління підприємством, мотива-ційний механізм, „зіграність” команди, забезпеченістьпідприємства основними фондами, фінансовими ре-сурсами, рівень використання новітніх технологій.

Висновки. Відсутність комплексної теорії та ме-

тодології, пасивна позиція вітчизняних підприємствпризводить до проблем раціонального формуванняінтелектуального забезпечення процесу управлінняпідприємством, у той час як кваліфікація, ступінь осві-ти та культури, рівень накопичених наукових, профе-сійних та загальних знань українських спеціалістів єдостатньо високими. А саме інтелект працівника ство-рює інтелектуальні активи, які в подальшому форму-ють унікальні конкурентні переваги підприємства наринку. Звідси випливає необхідність дослідження роліінтелекту та інтелектуальної діяльності на сучасномупідприємстві.

Література1. Словарь иностранных слов. – 13-е изд. –

М.: Русский яз., 1986. – 608 с. 2. Словарь русскогоязыка. – М. : Русский яз., 1984. – 816 с. 3. БСЭ. В 30т. Т. 10. / гл. ред. А. М. Прохоров. – 3-е. изд. – М. :Сов. энциклопедия, 1972. – 592 с. 4. Холодная М. А.Психология интеллекта: парадоксы исследования /Холодная М. А. – Томск : Изд-во Том. ун-та ; М.: Барс,1997. – 392 с. 5. Антонов В. М. Інтелектуальна влас-

Рис. 5. Чинники формування інтелектуального забезпечення процесу управління підприємствомДжерело: складено автором


Інтелектуальне забезпечення процесу управління підприємством

Зовнішнє інтелектуальне забезпечення

Внутрішнє інтелектуальне забезпечення

Макрочинники впливу

1) демографічні; 2) науково-технічні; 3) економічні; 4) політичні; 5) міжнародні; 6) еволюційні.

Мікрочинники впливу

1) споживачі; 2) конкуренти; 3) постачальники; 4) посередники; 5) фінансово-кредитні

установи; 6) державні органи.

1) рівень заробітної плати; 2) організаційна структура

управління; 3) мотиваційний механізм; 4) „зіграність” команди; 5) забезпеченість основними

фондами; 6) забезпеченість фінансовими

ресурсами; 7) рівень використання новітніх

технологій; 8) формула успіху: команда+ідея+капітал=прибуток.


ність і комп’ютерне авторське право / Антонов В. М. –К.: КНТ, 2005. / 520 с. 6. Солсо Р. Л. Когнитивнаяпсихология / Солсо Р. Л. – 6-е изд. – СПб. : Питер,2006. – 589 с. 7. Єременко А. В. Еволюція концепціїінтелектуальної власності: міжнародний аспект [Елек-тронний ресурс] / А. В. Єременко // Формування рин-кової економіки : зб. наук. праць. Вип. 12. – К. : КНЕУ,2004. – Режим доступу : http://centr-k.com.ua/ua/publications/evolyuciya-koncepcii-intellektualnoy -sobstvennosti-mejdunarodniy-aspekt.html. 8. Дахно І. І.Міжнародне приватне право : навч. посіб. / Дахно І. І. –К.: МАУП, 2001. – 312 с. 9. Україна. Закони. Консти-туція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної РадиУкраїни 28 черв. 1996 р. / Верховна Рада України. –Офіц. вид. – К.: Феміна, 1996. – 64 с. 10. Україна.Закони. Цивільний кодекс України / Верховна РадаУкраїни. – Офіц. вид. – К.: Ліга-Закон, 2008. – 385 с.11. Харченко В. Б. Уголовно-правовая охрана автор-ского права и смежных прав : дис. … канд. юрид.наук : 12.00.08 / Харченко Вадим Борисович. – Х.,1996. – 216 с. 12. Харченко В. Б. Інтелектуаль-на власність: проблеми охорони за кримінальнимзаконодавством України та Російської Федерації /В. Б. Харченко // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Ка-разіна. – 2009. – № 851. – С. 49 – 55. 13. Україна.Закони. Про загальнодержавну програму адаптаціїзаконодавства України до законодавства Європей-ського союзу : закон … від 18.03.2004 р. № 1629-IV //Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 29. –С. 367. 14. Тарасова І. І. Аналіз особливостей управ-ління інтелектуальною власністю підприємства /І. І. Тарасова // Зб. наук. праць Міжнар. наук.-практ.конф. [„Сучасний стан та перспективи розвитку еконо-міки регіонів в контексті євроінтеграційних процесів”],(Ялта, 2007 р.) / Центр підготовки наук. та навч.-ме-тод. видань ВТЕІ КНТЕУ. – Ялта, 2007. – С. 124 – 130.15. Козирьов А. Н. Оценка интеллектуальной соб-ственности и нематериальных активов / А. Н. Кози-рьов // Московский оценщик. – 2006. – № 2. – С. 4 – 9.16. Козирьов А. Н. Оценка интеллектуальной соб-ственности / Козирьов А. Н. – М., 2007. – 301 с.17. Україна. Закони. Про внесення змін до ЗаконуУкраїни „Про оподаткування прибутку підприємств”:закон … від 22.05.97 р. № 283/97-ВР // Відомості Вер-ховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст. 181.18. Україна. Фонд держ. майна України та Держ. ком.з питань науки і технологій. Про затвердження поряд-ку експертної оцінки нематеріальних активів : наказ… від 27.07.95 р. № 969/97 // Діло. – 1995. – № 83 :Досьє підприємця. – С. 6 – 8. 19. Петрова С. Бухгал-терський облік гудвілу / С. Петрова // Вісник НБУ. –2008. – № 4. – С. 47 – 48.

Тарасова І. І. Основні поняття та характери-стика категоріального апарату інтелектуальногозабезпечення підприємства

Розглянуто основні поняття та надано уточненнякатегоріального апарату інтелектуального забезпеченняпідприємства. Доведено, що взаємозв’язок між по-няттями „інтелектуальна власність”, „нематеріальніактиви”, „інтелектуальний капітал”, „інтелектуальніактиви” – це сумарний інтелект працівника, який ви-користовується як засіб праці для створення економі-чної вигоди підприємства та постійного його забезпе-чення. Встановлено поділ та обґрунтовано сутність зов-нішнього та внутрішнього інтелектуального забезпе-чення підприємства.

Ключові слова: інтелект, інтелектуальна власність,інтелектуальний капітал, нематеріальні активи, інтелек-туальне забезпечення.

Тарасова И. И. Основные понятия и харак-теристика категориального аппарата интеллек-туального обеспечения предприятия

Рассмотрены основные понятия и предоставлен-ные уточнения категориального аппарата интеллекту-ального обеспечения предприятия. Доказано, что взаи-мосвязь между понятиями „интеллектуальная собствен-ность”, „нематериальные активы”, „интеллектуальныйкапитал”, „интеллектуальные активы” это суммарныйинтеллект работника, который используется как сред-ство труда для создания экономической выгоды пред-приятия и постоянного его обеспечения. Установленоразделение и обоснована сущность внешнего и вну-треннего интеллектуального обеспечения предприятия.

Ключевые слова: интеллект, интеллектуальнаясобственность, интеллектуальный капитал, нематери-альные активы, интеллектуальное обеспечение.

Tarasova I. I. Basic Сoncepts and Characteristicsof Categorical System Providing Intelligent Enterprise

The basic concepts and provided clarificationcategorical system providing intelligent enterprise. It isproved that the relationship between the concepts of„intellectual property”, „Intangible Assets”, „intellectualcapital”, „intellectual assets” is the total intelligenceemployee, which is used as a means of labor to create theeconomic benefit of the enterprise and its constant support.Installed and grounded nature of the separation of theexternal and internal security of intellectual enterprise.

Key words: intelligence, intellectual property, intellectualcapital and intangible assets, and intellectual support.



http://centr-k.com.ua/ua/


Менеджмент інновацій

Постановка проблеми. Узагальнюючи світовийдосвід становлення виробничої демократії, слід за-значити, що її розвиток відбувається у напрямку по-шуку ефективних форм і методів взаємодії міжсуб’єктами соціально-трудових відносин (СТВ). Гло-балізація економіки, поява нових форм організаціївиробництва, а також зміни, що відбуваються в еко-номічній системі господарювання, у зв’язку з еволю-цією технічного переоснащення виробництва та впро-вадження нових стандартів якості життя людини по-требують нових підходів щодо створення умов чітко-го дотримання прав людини, одним з яких є реалізаціяправа на працю. Це право посідає визначальне місце всистемі загальнолюдських цінностей, що формуютьекономічне та соціальне становище суспільства в ціло-му та кожного його члена. До того ж, від його реалі-зації залежить процес демократизації взаємовідносинміж державою, роботодавцями та найманими праців-никами. Проте, як показує національна практика взає-модії суб’єктів СТВ, зміна підходів щодо застосуван-ня більш демократичних форм і методів в управліннісоціально-трудовими відносинами на підприємствахвідбувається вкрай повільно, що сприяє розвитку не-гативних тенденцій в економічній системі господарю-вання. Отже, необхідність вивчення стану забезпече-ності людей роботою в Україні як державної політики,що створює умови для реалізації права на працю і ви-значення її впливу на підвищення якості трудового жит-тя та становлення трудової демократії потребує прове-дення теоретико-методологічного дослідження.

Мета статті. Використовуючи узагальнення йсистематизацію еволюції наукових поглядів, провестидослідження стану забезпеченості роботою людини вУкраїні як державної політики щодо створення умовреалізації права на працю. Розглянути чинники, щоспричиняють проблеми у процесі її формування танегативно впливають на підвищення якості трудовогожиття. Визначити рівень впливу наявного стану забез-печеності роботою людини на розвиток виробничоїдемократії.

Результати дослідження. Поняття „Забезпе-ченість роботою” в нашій країні є відносно новим, із’явилось воно в період трансформації планової еко-номіки в ринкову. „Забезпеченість” розуміється якстворення надійних умов з боку держави для реалі-зації прав людини, а „робота” як форма діяльності лю-

дини, у процесі якої відбувається задоволення потреб,пов’язаних з необхідністю відтворення затраченоїлюдської енергії.

Термін „права людини” застосовується для ви-значення широкого спектру прав. Як правило, вонивключають моральні або природні права, які виплива-ють з самої людської природи та підтримання в людиніпочуття власної гідності. Ці права можуть упорядко-вуватися та називатися по різному.

Досліджуючи права людини, український вченийСкакун О. Ф. зазначає – „Історія ідеї прав людини бересвої витоки в давнині. Вже в Біблії містяться поло-ження про цінність і недоторканність людського жит-тя, рівності людей. В античних державах і країнах Дав-нього Сходу обґрунтовувалася рівність людей одна-ковими природними умовами їхнього походження зКосмосу, „неба”. І, хоча за часів рабовласництва і фе-одалізму панувала ідея про права „вільних” людей(Аристотель, Платон та ін.), її розвиток сприяв нако-пиченню інтелектуального матеріалу для подальшого(буржуазного) стрибка у цьому напрямку – визнаннярівності усіх людей перед законом. Активність у роз-витку ідеї про права людини припадає на епоху Від-родження і Просвіти. У XVII – XVIII ст.ст. ця ідеявідбивається у теорії природного (природженого) пра-ва, яка дозволила оцінювати з позицій справедливостідіюче в державі позитивне право, проводити його пе-ретворення в напрямку гуманізму і свободи. Г. Гроцій,Дж. Локк, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є,Т. Джефферсон, І. Кант, Дж.-Ст. Мілль, І. Бентамутверджують права особи (на життя, свободу, влас-ність та ін.) як священні імперативи і закладаютьоснови сучасного розуміння прав людини. Кожнийнарод вніс свою лепту в розвиток ідеї про правалюдини, вирішуючи цю проблему в залежності відісторичних обставин свого буття” [1, с. 168]. Самаідея прав людини на думку вченого заснована на теоріїприродного права, яка стала основою національнихзаконодавств країн Європи та світу. Вчений звертаєувагу на значимість знакових подій, що відбулися уXVII столітті – це прийняття в США „Декларації неза-лежності” і у Франції „Декларації прав людини і гро-мадянина”. На його думку „Американська Деклара-ція незалежності 1776 р.” висловила фундаменталь-ний принцип, на якому заснована демократична фор-ма правління: „Ми вважаємо самоочевидною істиною,

УДК 331.107О. Д. Шемяков,

кандидат наук з державного управління, м. Донецьк

ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ РОБОТОЮ ЯК ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇПРАВА НА ПРАЦЮ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ВИРОБНИЧОЇ ДЕМОКРАТІЇ

О. Д. Шемяков


що всі люди створені рівними, що вони наділені Твор-цем певними невід’ємними правами, серед яких пра-во на життя, свободу та прагнення до щастя”. Фран-цузька Декларація прав людини і громадянина 26 серп-ня 1789 р. виклала „природні, невідчужувані і свя-щенні права людини”: особиста свобода, власність,безпека і опір гнобленню; необмеженість сфери ви-яву свободи людини й обмеженість сфери дії держав-ної влади; притягнення до кримінальної відповідаль-ності лише на підставі закону (немає злочину, не вка-заного в законі; немає покарання, не вказаного в за-коні), презумпція невинності, свобода поглядів, дум-ки, слова та преси, яка захищається „погрозою від-повідальності за зловживання цією свободою”, та ін.Названі документи США і Франції стали свого родумоделлю (еталоном, зразком) для законодавчого за-кріплення особистих (громадянських) і політичнихправ людини” [1, с. 168 – 169].

Як бачимо, права людини які вона отримує принародженні – це невідчужувані та невід’ємні свободиі права особи. Одним з таких прав є право на працю,яке витікає з самої людської природи та необхідностіпідтримання в людині почуття власної гідності за ра-хунок підвищення якості трудового життя. „Праця –це доцільна, свідома, організована діяльність людей,спрямована на створення матеріальних і духовних благ,необхідних для задоволення суспільних і особистихпотреб людей. Процес праці містить три основні мо-менти: доцільну діяльність людини, тобто власне пра-цю; предмет праці, на який спрямована праця; засобипраці, з допомогою яких людина впливає на предметпраці” [2, с. 6].

На міжнародному рівні право на працю було за-кріплено у XIX столітті „Загальною декларацією правлюдини», яка була прийнята у 1948 році. Згідно до за-значеної декларації, кожна людина має право на пра-цю, на вільний вибір роботи, на справедливі умовипраці та на захист від безробіття. Право на працю за-кріплено також „Міжнародним пактом про економічні,соціальні і культурні права”, і „Американською кон-венцією про права людини”. Згідно з Європейськоюсоціальною хартією (1961 рік), для реалізації права напрацю сторони зобов’язуються: „…– признать однойиз своих первоочередных целей и обязанностей до-стижение и поддержание как можно более высокогои стабильного уровня занятости, в целях достиженияполной занятости; – обеспечить эффективную защитуправа работников зарабатывать себе на жизнь свободновыбираемым трудом; – создать или развивать для всехработников бесплатные службы по трудоустройству;– обеспечивать или содействовать развитию соответ-ствующей профессиональной ориентации, професси-ональной подготовки и переподготовки” [3, ст. 1].

Отже, забезпеченість роботою – це політика дер-жави, метою якої є створення умов щодо реалізаціїправа людини на працю. Ефективним методом впро-

вадження цієї політики є організація повноцінної зай-нятості населення відповідно до набутої кваліфікаціїпрацездатних людей у відповідних сферах господар-ства країни. Як бачимо, зайнятість є тим економічнимкритерієм, за допомогою якого реалізується право напрацю, тобто, людині, що працює, забезпечується здо-буття засобів до існування і умовами щодо розвиткуздібностей і особистості людини. Таким чином, за-безпеченість роботою не тільки посідає визначальнемісце в системі загальнолюдських цінностей, що фор-мують економічне та соціальне становище суспільствав цілому та кожного його члена, але є засадничимфактором впливу на підвищення якості трудового життяпрацюючої людини.

Політика нашої держави щодо забезпеченостіроботою населення реалізується шляхом законодав-чого закріплення права на працю в Конституції Украї-ни, і є одним з пріоритетних соціальних прав грома-дян. Згідно з Конституцією, кожен громадянин „… маєправо на працю, що включає можливість зароблятисобі на життя працею, яку він вільно обирає або наяку вільно погоджується. Держава створює умовидля повного здійснення громадянами права на працю,гарантує рівні можливості у виборі професії та родутрудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадріввідповідно до суспільних потреб” [4, ст. 43]. Слід за-значити, що вільне обрання праці та вільне погоджен-ня на неї означає виключне право особи самій роз-поряджатись своїми здібностями до праці, що від-повідає вимогам Загальної декларації прав людини,яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН10 грудня 1948 року. Реалізація конституційного по-ложення щодо права людини на працю відбуваєтьсязавдяки низки законів України, які певним чином ре-гулюють його впровадження в життя.

Отже, право на працю - це природне і об’єктивнеправо людини, яке вона реалізує методом трудовоїдіяльності з метою отримання доходу, необхідного длявідтворення енергії, затраченої нею на інтелектуальніта фізичні дії у процесі своєї життєдіяльності. Тобто,для того, щоб людина мала можливість реалізуватизазначене право, держава повинна законодавчо згіднодо набутої кваліфікації забезпечити її зайнятість у відпо-відних сферах господарства країни. Проте, як пока-зує аналіз, проведений Федерацією профспілокУкраїни [5], процес пошуку нашою державою шляхівщодо повноцінної реалізації права людини на працювідбувається непросто. Так, з моменту проголошеннянезалежності по теперішній час його можна розділитина такі періоди:

1990 – 1991 роки – період хаотичного прийняттярішень і їх переосмислення, який ґрунтувався на прак-тичному досвіді та інтуїтивному розумінні процесів,що відбувалися при взаємодії суб’єктів СТВ. Цей пе-ріод характеризується тим, що недостатньо проду-



мана політика в частині трансформації державноївласності у приватну призвела до різкого зменшенняобсягів виробництва з подальшим масовим скорочен-ням кількості робочих місць і, як наслідок – збільшен-ня чисельності безробітних. У той же час швидкезростання рівня цін призвело до зменшення реальнихдоходів громадян і подальшого росту рівня бідності вкраїні. Тобто, державна політика як така щодо забез-печеності людини роботою взагалі була відсутня.

1991 р. – по теперішній час – період закладкиоснов формування ринку праці в Україні, який базуєть-ся на глибокому вивченні та осмисленні діючої прак-тики взаємодії суб’єктів СТВ і використанні теоретич-них надбань Європейських країн щодо підвищенняякості життя людини. Цей період характеризується по-чатком законодавчого оформлення діючої практикивзаємодії суб’єктів СТВ на ринку праці і подальшогоприведення національного законодавства у відпо-відність до вимог міжнародних трудових норм і стан-дартів. Так, з прийняттям 17 листопада 1992 рокуЗакону України „Про зайнятість населення” можнастверджувати, що розпочався процес формуванняполітики держави щодо створення умов реалізаціїправа людини на працю з метою підвищення якостіжиття людини. Згідно із зазначеним Законам, зайнятістьрозглядається державою як „…діяльність громадян,що пов’язана із задоволенням особистих та суспіль-них потреб і така, що приносить їм доход у грошовійабо іншій формі. Зайнятість населення, що проживаєна території України, забезпечується державою шля-хом проведення активної соціально-економічної полі-тики, спрямованої на задоволення його потреб удобровільному виборі виду діяльності, стимулюваннястворення нових робочих місць і розвитку підприєм-ництва” [6, ст. 1].

Розглядаючи таку категорію, як забезпеченістьлюдини роботою, вчений Прокопенко В. І. звертаєувагу на те, що „Вирішення соціальних та економіч-них проблем, які в сучасних умовах стоять передУкраїною, значною мірою залежить від того, чи будепрацевлаштована кожна працездатна людина і, прицьому, наскільки будуть мобілізовані її можливості зпідвищення активності як працівника і господаря” [7,с. 178]. Тобто, усвідомлена активна участь людини вуправлінській діяльності господарюючих суб’єктів –це життєва необхідність, оскільки вона впливає наякість її трудового життя. До того ж слід зазначити,що такий підхід відповідає одному з базових прин-ципів розвитку виробничої демократії. На думку вче-ного, „Зайнятість є економічним поняттям, оскількивона становить один з основних елементів, що сприяєрозвитку економіки кожної країни. Одночасно зай-нятість є й гуманітарним поняттям, бо за її допомогоютрудящим забезпечується здобуття засобів до існуван-ня. Зайнятість є також умовою для розвитку здібнос-тей і особистості людини” [7, с. 180].

Аналізуючи наукову літературу, в якій розгляда-ються теоретичні й практичні умови щодо реалізації правалюдини на працю, можна виокремити основні принци-пи, на базі яких повинна формуватися політика держа-ви щодо забезпеченості людини роботою, а саме: за-безпечення рівних можливостей усім громадянам;дотримання права на вільний вибір виду діяльності від-повідно до набутої людиною кваліфікації; законодавчерегулювання зайнятості у відповідних сферах госпо-дарства країни; законодавче заохочення суб’єктів гос-подарювання з метою створення нових робочих місць;запобігання безробіттю за рахунок розробки та впро-вадження національної та регіональних програм зайня-тості; розвиток соціального діалогу між представниць-кими органами виконавчої влади, роботодавців і най-маних працівників у площині дотримання заходів, на-працьованих у переговорному процесі, які спрямованіна забезпечення зайнятості населення; моніторинг рин-ку праці щодо розв’язання проблем зайнятості насе-лення, включаючи працю громадян України за кордо-ном та іноземних громадян в Україні; постійний моні-торинг стану національного законодавства і приведен-ня його у відповідність до міжнародних норм і стан-дартів, що регулюють реалізацію права на працю. До-тримання зазначених принципів дозволяє збалансуватиінтереси бізнесу, держави і найманих працівників, щосприяє не тільки подальшому розвитку виробничоїдемократії, але й сталому соціально-економічному роз-витку країни. Проте, як свідчать результати досліджень[8], сучасний стан забезпеченості роботою населенняУкраїни характеризується зниженням попиту на пра-цю, ліквідацією або скороченням об’ємів діяльностіпідприємств, що призводить до вивільнення великоїкількості працівників, суттєвого зменшення реальнихдоходів та якості трудового життя і, як наслідок, виник-нення проблеми безробіття.

Безробіття істотно впливає на соціально-еконо-мічний стан людини, знижує рівень відтворення робо-чої сили та збільшує рівень бідності серед найманихпрацівників. В економічній ситуації, що склалася вУкраїні, безробіття є однією з головних соціально-еко-номічних проблем, яка дестабілізує соціально-трудовівідносини, що не сприяє підвищенню якості трудово-го життя людини та негативно впливає на розвитоквиробничої демократії. Так, спираючись на статистич-ні дані Державної служби статистики України [8],можна простежити динаміку рівня безробіття в Україніза період з 2005 по 2012 роки (табл. 1).

Аналізуючи дані табл. 1, слід звернути увагу нате, що в цілому в Україні та в Донецькій області спо-стерігається тенденція сталого збільшення рівня без-робіття (рис. 1.), що вказує на продукування супутніхпроблем і різних явищ, які негативно впливають напідвищення якості трудового життя.

Одним із таких негативних явищ є трудова мігра-ція за межі України. Трудова міграція зумовлена еко-



номічними, політичними, етнічними та релігійнимичинниками. До того ж, це – вимушена міра, до якоїудаються люди з метою свого працевлаштування узв’язку зі зростанням кількості безробітних у державі.Як зазначається у науковій і періодичній літературі [9– 11], обсяг кількості українських трудових мігрантів,які працюють за кордоном, в середньому за різнимиджерелами коливається від 3 до 7 млн осіб. До го-ловних чинників, які зумовлюють зовнішню трудовуміграцію українців, можна віднести неефективнуполітику держави щодо забезпеченості роботою пра-цездатного населення країни та відсутність економіч-ного механізму, який би заохочував роботодавців донедопущення тіньової занятості. На думку науковців іпрактиків наявний процес трудової міграції за межіУкраїни має негативні наслідки та загрози національ-ним інтересам держави, а саме: „загроза незворотноївтрати значної частини якісної, найбільш економічноактивної національної робочої сили, в тому числі люд-ського, наукового та інтелектуального потенціалу за

умови, коли тимчасова трудова міграція призводитьдо еміграції та зміни місця постійного проживання;тривала зайнятість у сфері з низькою кваліфікації праціу приймаючих країнах призводить до втрати кваліфі-кації, професії, набутих раніше в Україні. Загрози соці-ального характеру пов’язані з руйнуванням сімей, яви-щем сирітства дітей заробітчан, деформацією статево-вікової структури в районах масової трудової еміграції,проблем демографічного характеру; негативні наслідкидля розвитку споживчого ринку, викликані зростан-ням грошової маси, штучним збільшенням попиту таще більшим зниженням конкурентоздатності націо-нального ринку праці. Найбільшу загрозу становитькримінально індукована зовнішня міграція, торгівлялюдьми та примусова праця українських громадян”[9, с. 315 – 316]. Отже, трудова міграція за межіУкраїни не відповідає національним інтересам, несприяє підвищенню якості трудового життя працюю-чої людини та стримує процес розвитку виробничоїдемократії.

Таблиця 1Рівень безробіття населення (за методологією МОП)

Рис. 1. Динаміка рівня безробіття населення в цілому по Україні


Рівень безробіття населення (%) Всього по Україні Всього по Донецькій області Період часу

(рік) Все населення

Працездатного віку

Все населення

Працездатного віку

2005 7,2 7,8 6,2 6,6 2006 6,8 7,4 5,7 6,1 2007 6,4 6,9 5,6 5,9 2008 6,4 6,9 5,7 6,0 2009 8,8 9,6 9,4 10,1 2010 8,1 8,8 8,4 9,1 2011 7,9 8,6 8,2 8,7

2012 (1-й кв.) 8,4 9,1 9,0 9,6


Розглядаючи фактор забезпеченості роботою, слідзвернути також увагу на те, що безробіття породжуєтакий феномен, як нелегальна трудова діяльність [11],яка створює умови для розвитку тіньового секторузайнятості. Характерною особливістю зазначеногосектору є недоплата заробленого та виплата працівни-кам заробітної плати „в конвертах”. Насьогодні вУкраїні це явище досить поширене, особливо в сек-торі малого і середнього бізнесу та сягає від 2 до 4,7мільйонів осіб, що наносить економіці України доситьсуттєві збитки, а працівники позбавляються гарантійтрудових прав і соціального захисту. Проте, поки щона державному рівні відсутня методика, яка б забез-печила офіційну статистику щодо масштабів нелегаль-ної зайнятості. Працівник за його мовчазною згодоюстає трудовим рабом, до того ж безправним.

Таким чином, спираючись на проведене дослі-дження, можна зробити наступний висновок:

• забезпеченість роботою – це політика держави,метою якої є створення умов щодо реалізації правалюдини на працю. Ефективним методом впроваджен-ня її є організація повноцінної зайнятості населення;

• безробіття є головним чинником, який дестабі-лізує соціально-трудові відносини, що не сприяє підви-щенню якості трудового життя людини;

• стан забезпеченості роботою людини в Україніяк державної політики щодо створення умов реалі-зації права на працю є недостатньо ефективним та не-гативно впливає на розвиток виробничої демократії.

Література1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права:

підруч. / О. Ф. Скакун : пер. з рос. — Харків: Кон-сум, 2001. – 656 с. 2. Завіновська Г. Т. Економікапраці: Навч. посібник / Г. Т. Завіновська. – К. : КНЕУ,2003. – 300 с. 3. Європейська соціальна хартія (пере-глянута) // Соціально-трудові відносини та вирішеннятрудових спорів : зб. нормативно-правових актів /Упор. В. М. Руденко. – К.: Основа, 2002. – 712 c.4. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії ВРУвід 28 черв. 1996 р. (Із змінами, внесеними згідно ізЗаконом № 2222 - IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004, ВВР,2005, № 2, ст.44 ) // ВВР. – 1996. – № 30. – Ст. 141.5. Бібліотечка голови профспілкового комітету №12(144), 2011. Бідність в Україні та пропозиції профспілокщодо її подолання. – К.: „Проінформ” ФПУ, 2011. –48 с. 6. Закон України „Про зайнятість населення” //Відомості Верховної Ради України (ВВР). – Київ, -1991, № 14, с. 170. 7. Прокопенко В. І. Трудове пра-во України: підручник / В. І. Прокопенко. – X.: Фірма„Консум”, 1998. – 480 с. 8. Статистична інформа-ція. Державна служба статистики України [Электрон-ный ресурс] / Ринок праці. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/ 9. Хомич Л. В. Зовнішня трудо-ва міграція населення України: масштаби, сучасніознаки та географія / Л. В. Хомич // Регіональні про-блеми України географічний аналіз та пошук шляхів

вирішення. Зб. наук. праць. – Херсон: ПП Вишемир-ський, 2007. – C. 310 – 316. 10. Населення України.Трудова еміграція в Україні. – К.: Ін-т демографіїтасоціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України,2010. – 233 с. 11. В Україні нелегально працюють до 5млн. осіб. [Электронный ресурс] / Інтернет-видання „Обо-зреватель” – Режим доступа : http://ukr.obozrevatel.com/news/v-ukraini-nelegalno-pratsyuyut-do-5-mln-osib.htm

Шемяков О. Д. Забезпеченість роботою якдержавна політика щодо реалізації права на пра-цю та її вплив на розвиток виробничої демократії

У статті наведено оцінку стану забезпеченостіроботою людини в Україні як державної політики щодостворення умов реалізації права на працю. Розглянуточинники, що спричиняють проблеми у процесі її фор-мування та негативно впливають на підвищення якостітрудового життя. Визначено, що недостатньо ефектив-на державна політика щодо реалізації права на працюнегативно впливає на розвиток виробничої демократії.

Ключові слова: виробнича демократія, якістьжиття, зайнятість.

Шемяков О. Д. Обеспеченность работой какгосударственная политика по реализации правана труд и ее влияние на развитие производствен-ной демократии

В статье исследуется государственная политика вчасти создания условий для реализации права на труд,что способствует обеспеченности в Украине людей ра-ботой. Рассмотрены факторы, создающие проблемыпри обеспеченности работой и дана оценка их влиянияна повышение качества трудовой жизни. Установлено,что недостаточно-эффективная государственная поли-тика, направленная на реализацию права на труд, тор-мозит развитие производственной демократии.

Ключевые слова: производственная демократия,качество жизни, занятость.

Shemiakov O. D. Material Well-being by Workas Public Policy on Realization of Right to Work andits Influence on Development of ProductionDemocracy

In the article the estimation of the state of materialwell-being work of people has been presented in Ukraineas a public policy in relation to conditioning of realizationof right to work. The factors that result in problems inthe process of its forming and make negative influenceon upgrading of labour life have been considered.Certainly, that not effective enough public policy in relationto realization of right to work make nagative influenceon development of production democracy.

Key words: production democracy, quality of life,employment.




http://ukr.obozrevatel.com/


Актуальність теми. У сучасних умовах гло-бального ринку та абсолютної конкуренції економіч-но-розвинені країни відходять від орієнтації на тра-диційні підходи забезпечення інноваційного розвиткуі беруть курс на створення економіки нового укладу,а саме, заснованої на знаннях. Це потребує майжедокорінної зміни характеру трудової діяльності, а самезміни пріоритетів на основі переорієнтації у бік суттє-вого підвищення першочергової ролі знань у розвит-ку суспільства, головною особливістю якого є визна-чальна роль процесу навчання та особиста відпові-дальність громадян за власне професійне вдоскона-лення. Розвиток освіти та системи навчання у су-спільстві, заснованому на знаннях, передбачає змінусамої парадигми навчання, ставлячи в центр самеособистість та тривалість процесу навчання протягомусього життя. Така парадигма розвитку відходить відтрадиційного ставлення до формальної освіти, яка пе-рестає бути процесом передачі певних знань. Важли-вою умовою розвитку кожного громадянина набуваєвміння вчитися та самостійно засвоювати знання. До-слідження наукової проблематики навчання протягомжиття свідчить, що зараз суспільство перебуває напочатковій стадії усвідомлення та сприйняття значен-ня цього процесу для майбутнього реформування си-стеми професійної освіти і навчання [1, с 6 – 7].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Те-оретичні та практичні аспекти професійного навчан-ня протягом життя досліджувались у роботах такихзарубіжних та українських учених, як Е. Гелпі,Р. Х. Дейва, П. Джарвіса, Дж. Дьюї, Л. Отала, М. Тайт,О. В. Крушельницької, В. А. Савченка, Н. Синенка,Г. В. Щокіна. Водночас, з огляду на великий багато-національний досвід країн світу, дотепер у науковійлітературі відсутній єдиний підхід до визначення сут-ності та можливостей професійного навчання протя-гом життя. Сутність поняття „освіта протягом життя”була розкрита Р. Х. Дейвом, який розглядає його якпроцес завершення особистісного, соціального і про-фесійного розвитку індивідів протягом життя задляпідвищення якості як власного особистого життя, такі їх соціального оточення [2, с. 34].

Сучасне розуміння концепції „освіта протягом

всього життя” (lifelong learning) полягає у тому, що це„не просто навчання, яке виходить за межі шкільноїосвіти. Освіта протягом життя поєднує будь-яке на-вчання протягом всього життя: з раннього дитинства ідо глибокої старості, яка може здійснюватися в різнихумовах та бути формальною і неформальною соціаль-ному житті” [3, c. 13]. На думку деяких вчених, теоріяосвіти впродовж життя є досить розпливчастою танеобґрунтованою. Однак, Е. Гелпі стверджує, що роз-пливчастість теорії освіти впродовж життя зникає, коливона перетворюється у досвід і практику [4, с. 1].Аналогічну думку висловлює П. Джарвіс, відзначаю-чи, що теорія освіти впродовж життя являє собою ідеал,який залишається досить безглуздим, поки не отри-мує дійсного втілення [5, с. 25]. Як відзначає М. Тайт,при впровадженні у життя цієї теорії змінюєтьсяспіввідношення, баланс між освітою, роботою і відпо-чинком або пенсійним дозвіллям. Освіта зміщуєтьсязі свого домінуючого положення на початку життя,поєднуючись з роботою і відпочинком у доросломужитті [6, с. 36]. Однак, якщо головну відповідальністьза навчання протягом життя бере на себе підприєм-ство, то, на думку Л. Отала, основний акцент зміщуєть-ся на підготовку і перепідготовку, які ініціюються іфінансуються компанією задля реалізації певних цілей.Водночас у програмах з навчання протягом життя,ініційованих освітніми установами, які фінансуютьсядержавою або самим індивідом, часто задіяна особи-ста мета тієї особи, яка здійснює таке навчання, щоіноді вступає у протиріччя із цілями роботодавців[7, с. 21].

Ґрунтовні дослідження особливостей та видівпрофесійного навчання містяться у наукових працяхВ. А. Савченка. Розглядаючи проблематику профес-ійного навчання, автор пропонує класифікацію профе-сійного навчання працівників в організації за наступ-ними критеріями:

– тип професійного навчання (безпосередньо ворганізації, за межами організації, самостійна підго-товка);

– вид професійного навчання (первинна профес-ійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфі-кації);

УДК 331.361:330.341.1І. Б. Швець,

доктор економічних наук,Т. С. Федоренко,

ДВНЗ „Донецький національний технічний університет”

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПОШИРЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГОНАВЧАННЯ ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ

І. Б. Швець, Т. С. Федоренко


– характер професійного навчання (з відривомта без відриву від виробництва);

– форма професійного навчання (навчання без-посередньо на робочому місці та поза робочим місцем)[8, с. 229].

У свою чергу, О. В. Крушельницька та Д. П. Ме-льничук основними напрямками професійного розвит-ку персоналу вважають навчання, яке здійснюється зметою ліквідації розбіжності між вимогами робочогомісця, посади і діловими якостями персоналу, підви-щення рівня кваліфікації, освоєння нових методів ви-конання трудових операцій [9, с. 108]. Розглядаючипроцеси навчання персоналу, Г. В. Щокін у першучергу розмежовує професійне навчання робітників такерівних працівників, а також виокремлює його види.На його думку, безперервне навчання керівників таспеціалістів здійснюється за наступними видами: сис-тематичне самостійне навчання, короткострокове на-вчання (підвищення кваліфікації), стажування, аспіран-тура та докторантура, перепідготовка. До видів навчан-ня робітників автор відносить підготовку на вироб-ництві, перепідготовку, навчання суміжним професі-ям, підвищення кваліфікації [10, с. 157 – 158].

Фахівець-практик у сфері управління персоналомН. Синенко розглядає види та форми професійногонавчання працівників, до яких він відносить підготов-ку, перепідготовку та підвищення кваліфікації персо-налу. Згідно з цим підходом, підвищення кваліфікаціїробітників може відбуватися у формі виробничо-технічних курсів та курсів цільового призначення [11,с. 48]. Таким чином, вітчизняні автори розглядаютьтрадиційні форми та методи навчання, які застосову-ються з часів адміністративно-командної системиуправління та відповідних підходів до можливостейпрофесійного навчання. Разом з тим, набувають по-ширення нові сучасні форми та методи навчання, якізастосовуються на підприємствах, де керівництвоорієнтовано на використання дієвих нових світових ме-тодів управління. Проте, цей досвід є незначним і прак-тично не висвітлено у вітчизняній науковій літературі.

Набагато ширшим є досвід європейських, аме-риканських та японських компаній, які застосовуютьнові підходи до форм і методів навчання. Так, пробле-мою обґрунтування умов, можливостей та забезпе-чення прав кожної людини на освіту протягом життязаймався Дж. Дьюї. На його думку, освіта не повиннаприпинятися із закінченням загальноосвітньої школи,а найкращим результатом шкільного навчання має бутисхильність вчитися у самого життя і створювати умо-ви для подальшого власного самовдосконалення, щов свою чергу дозволить вчитися у процесі життєвогошляху [12, с. 51].

Метою статті є дослідження стану професійно-

го навчання людини протягом життя в європейськихкраїнах, виявлення сучасних тенденцій та визначенняпроблем поширення професійного навчання протягомжиття в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження.Обсяг накопичених знань і стрімкість у його постійномуоновленні віднайшло своє пояснення у концепціїнапіврозпаду знань (concept of the „half-life ofknowledge”). Австрійсько-американський економістФріц Махлуп звернув увагу на ту відстань, яка харак-теризує якість та глибину знань, отриманих в минуло-му та їх відповідність сучасним вимогам. Період на-піврозпаду знань визначається як час після завершен-ня навчання, протягом якого професіонали втрачаютьполовину первинної компетентності. Сьогодні вважаєть-ся, що період напіврозпаду знань у різних сферах діяль-ності людини може складати від декількох місяців до5-10 років. На думку П. Кніхта, напіврозпад знань можемати неоднакову тривалість [13]. Він виокремлює знан-ня з коротким та довгим періодами напіврозпаду. Ака-демічна освіта протягом тривалого періоду часу за-безпечує людей знаннями, які залишаються актуаль-ними в досить широкому часовому діапазоні. Вонивиступають базовим підґрунтям для здобуття знань,які за тих чи інших обставин можуть бути замінені наінші, більш сучасні. Знання з коротким напіврозпа-дом здобуваються швидко, їх актуальність носить си-туативний характер. До таких відносяться знання звикористання програмного забезпечення, частина тех-нічних і професійних навичок на противагу таким знан-ням з довгим періодом напіврозпаду, як знання мови,логіки, математики, теоретичної частини професійно-го навчання.

Одним із досліджуваних аспектів проблеми про-фесійного навчання є визначення одиниці виміру ста-ріння знань фахівця, яка розглядається як період „на-піврозпаду” компетентності. Так, зниження компетен-тності на 50% унаслідок появи нової інформаціїсвідчить, що за багатьма професіями цей період на-стає менш ніж через 5 років, тобто стосовно системивищої освіти втрата знань настає раніше, ніж закін-чується навчання. Вирішення цієї проблеми полягає впереході до безперервної освіти протягом життя, дебазова освіта періодично має доповнюватися програ-мами додаткової освіти. В свою чергу базова освітане є кінцевою та завершеною, а лише виступає якоснова або фундамент, що доповнюється іншимипрограмами навчання.

Проблематику безперервної освіти можна умов-но розділити на дві основні сфери. Перша пов’язанаіз побудовою системи безперервної освіти як частинисоціальної практики (соціально-освітній аспект безпе-рервної освіти), друга – із процесом засвоєння люди-



ною нового життєвого, соціального, професійногодосвіду. Саме тому у другій половині 90-х роківXX століття у сфері освіти дорослих було наголоше-но на необхідності сполучення принципу безперерв-ності освіти із принципом навчання протягом життя іформуванням суспільства знань. Тим самим була зроб-лена спроба закріпити у суспільній свідомості розу-міння взаємної відповідальності суспільства, держа-ви й особистості за розвиток освітніх процесів.

У змісті безперервної освіти прийнято виділятитри основні компоненти, пов’язані з навчанням дорос-лого населення: навчання грамотності у широкомусенсі, включаючи комп’ютерну, функціональну, соці-альну та інші; професійне навчання, що включає про-фесійну підготовку, перепідготовку, підвищення ква-ліфікації; загальнокультурну додаткову освіту, не по-в’язану із трудовою діяльністю. Серед функцій безпе-рервної освіти виділяють наступні:

– розвиваючу (задоволення духовних запитівособистості, потреб творчого зростання);

– компенсуючу (заповнення пробілів у базовійосвіті);

– адаптивну (оперативна підготовка й перепідго-товка в умовах мінливої виробничої й соціальноїситуації);

– інтегруючу в незнайомий культурний контекст;– функцію ресоціалізації (повторної соціалізації).Навчання протягом життя передбачає зростання

інвестицій у навчання та розвиток; набуття основнихнавичок, включаючи цифрову грамотність і розширенняможливості для інноваційної, більш гнучкої форминавчання. Навчання протягом життя охоплює будь-якецілеспрямоване навчання, формальне чи неформаль-не, з метою розширення знань, поліпшення навичок ікомпетентності. Освіта протягом життя в усьому світій особливо в розвинених країнах стає усе більш важ-ливою сферою освітніх послуг. На сьогодні існуютьнаступні три основні форми освіти:

– формальна освіта, а саме початкова, загальнасередня освіта, середня професійна освіта, вища осві-та, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докто-рантура), підвищення кваліфікації й перепідготовкафахівців і керівників з вищою і середньою професій-ною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підви-щення кваліфікації й професійної перепідготовки;

– неформальна освіта, що являє собою профе-сійно спрямовані й загальнокультурні курси навчанняв центрах освіти дорослих та на різних курсах інтен-сивного навчання;

– інформальна освіта, що передбачає освіту замежами стандартного освітнього середовища, до якогоналежить індивідуальна пізнавальна діяльність, щосупроводжує повсякденне життя та реалізується за

рахунок власної активності індивідів в оточуючомукультурно-освітньому середовищі; спілкування, читан-ня, відвідування установ культури, подорожі, засобимасової інформації тощо. При цьому людина перетво-рює освітні потенціали суспільства в дієві чинникисвого розвитку.

За цілями, що ставляться й реалізуються в сис-темі безперервної освіти, її умовно можна поділити натри складові:

– додаткова професійна освіта, що сприяє фор-муванню професійної основи кадрового потенціалусучасної високотехнологічної економіки. Споживача-ми послуг даної частини системи безперервної освітиє соціально адаптована частина населення, яка отри-мує освіту послідовно на всіх її рівнях;

– освіта протягом життя, що забезпечує різно-манітним групам населення можливість адаптуватисядо мінливих умов життя. Ця підсистема передбачаєосвіту, спрямовану на адаптацію й реабілітацію соці-альних і професійних груп, не здатних самостійно при-стосуватися до швидкозмінного соціального середо-вища. Крім того, до цієї підсистеми залучаються гро-мадяни, які не мають з різних причин доступу до фор-мальної системи професійної освіти, що створює дляних загрозу десоціалізації;

– освіта дорослих, що забезпечує задоволеннярізноманітних індивідуальних освітніх потреб грома-дян, наприклад, мовну підготовку, отримання психо-логічних, культурологічних та інших знань, комуніка-тивних навичок, спеціальних умінь тощо.

До формалізованих структур додаткової профе-сійної освіти слід віднести різні неформальні структури(тренінгові групи, підготовку й перепідготовку напідприємствах тощо), які іноді діють на базі формалізо-ваних структур, а нерідко утворюються неформально,як правило, на короткий термін. Також до цієї системиналежить відкрита освіта в різних її формах і дистан-ційне навчання. Ефективним засобом розвитку систе-ми безперервної освіти є створення корпоративнихуніверситетів, що забезпечують одночасне одержанняфундаментальних знань із практичною діяльністю.

Зростаюче різноманіття пізнавально-інформацій-них запитів різних верств населення неможливо задо-вольнити в рамках існуючих форм традиційної освіти.Загострюється проблема невідповідності сформованоїсистеми освіти новим потребам суспільства й люди-ни. Це обумовлює появу нового підходу до органі-зації масової освітньої діяльності дорослих – навчан-ня повинне відповідати різнорівневим інтересам і мож-ливостям громадян, органічно вписуватися в їхнійспосіб життя, враховувати специфіку запитів того чиіншого контингенту й навіть окремих груп населення.Процеси безперервної освіти розуміються тепер не



тільки як „навчання протягом життя”, а й як „навчаннядовжиною в життя”. Останнє акцентує увагу на різно-манітності видів освіти – формальній, неформальній,інформальній, які супроводжують будь-яку сферужиттєдіяльності сучасної людини.

Освіта протягом життя покликана розширюватиможливості участі громадян у культурній, соціальній іполітичній діяльності країни. Вона має внести вклад уподальшу демократизацію суспільства, а також сприятипосиленню позиції людини в професійній діяльності. Уцих умовах необхідний новий погляд на роль і значеннябезперервної освіти, яка відповідає сучасним освітнімпотребам. Неформальна освіта, хоча й може планувати-ся „зверху”, але реально виникає й здійснюється тількияк відповідь на певний освітній запит „знизу”.

Поняття неформальної освіти дорослих частковозбігається з такими поняттями, як “додаткова” і “про-довжена” освіта. Однак, саме неформальна освіта без-посередньо відображає й задовольняє особистісні по-треби й запити індивідуума, мобілізуючи тим самимйого природну здатність до духовного внутрішньогосамовдосконалення. Таким чином, створення систе-ми неформальної освіти може забезпечити умови длясамореалізації кожної особистості та морального вдо-сконалення через надання широких можливостей у ви-борі напряму й форм освітньої діяльності, як у про-фесійній сфері, так і в різних сферах дозвілля [14].

Досвід європейських країн свідчить про поши-рення системи навчання протягом життя за останніроки. Так, у 2007 р. відсоток людей віком від 25 до64 років, задіяних у різноманітних формах навчанняпротягом життя, складав 9,7% у межах країн ЄС.Водночас, серед жінок цей відсоток (10,6%) буввищий, ніж серед чоловіків (8,8%). Найбільш висо-кий відсоток громадян, задіяних у різних формах на-

вчання протягом життя, має місце у Швеції, Данії, Ве-ликобританії та Фінляндії – від 23% до 32%. Найгіршіпоказники були у Болгарії та Румунії, які становилименше 2%.

Відсоток усіх підприємств, що забезпечили на-вчання своїм працівникам, складає від 21% у Греції,до 90% у Великобританії. Позитивна динаміка спосте-рігається в більшості країн, що в останні роки при-єдналися до ЄС. Початкове професійне навчання вмежах підприємств найбільш розвинене у Німеччині,Великобританії, Австрії, Данії, Нідерландах, Італії таФранції – близько 50% підприємств, у той час, як убільшості інших країн ЄС воно показник поширеннястановить не більше 10% (табл. 1) [14]. Середній відсо-ток населення країн Європи, яке продовжує навчанняу віці 25 – 64 років, наведено на рис. 1.

Найбільший відсоток підприємств з продовже-ним професійним навчанням є в Австрії, Данії, Нор-вегії та Великій Британії – від 81% до 90%. Найнижчіпоказники були у Греції, Болгарії, Італії, Польщі таЛатвії – від 21% до 36%. Серед країн, де працівникизадіяні у програмах продовженого професійного на-вчання, перші місця рейтингу посідають Чехія (59%),Словенія (50%) та Люксембург (49%), останні ж місцязаймають Латвія (11%) та Греція (14%). Якщо ж оці-нювати саму вартість продовженого професійногонавчання, то вартість робочої сили є найвищою у Данії(2,7%), Угорщині (2,6%) та Франції (2,3%), найниж-чою – у Греції (0,6%) та Латвії (0,8%). Взагалі середкраїн ЄС за показниками організації та поширенняпрофесійного навчання лідирують Велика Британія,Данія, Чехія (табл. 1). Менше поширення одержалопрофесійне навчання у Греції, Латвії, Болгарії, що обу-мовлено існуючими економічними проблемами в цихкраїнах в останні роки.

05

10152025

3035

Бельгія

Болгарія

Чехія

Данія

Німеччина

Естонія

Ірландія

Греція

Іспанія

Франція

Італія

Кіпр

Латвія

Литва

Люксембург

Угорщ

ина

Мальта

Нідерланди

Австрія

Польща

Португалія

Румунія

Словенія

Словаччина

Фінляндія

Швеція

Велика

Британія

Хорватія

Туреччина

Ісландія

Норвегія

Швейцарія

Країни

%

2007 р. 2003 р.

Рис. 1. Середній відсоток населення, яке продовжує навчання у віці 25 – 64 років




Дуже показовими є дані про розподіл працівниківкраїн ЄС, залучених до різних форм освіти, за фор-мами навчання віком від 25 до 64 років. Вони свідчатьпро більші можливості й більшу схильність до про-довження навчання людей з вищим рівнем поперед-ньої освіти (рис. 2).

Відсоток осіб, залучений до різних форм освіти,є найвищим серед осіб з вищою освітою, що свідчитьпро прямопропорційну залежність, тобто більшусхильність до навчання людей з вищим рівнем освіти.Що стосується форм освіти, то за рівнем залученихосіб лідирує інформальна освіта, бо саме вона нероз-ривно пов’язана із повсякденним життям людини.Формальна ж освіта охоплює найменшу кількість за-лучених осіб, бо вона забезпечується тільки навчаль-ними закладами.

У 1990 р. максимальна тривалість навчання булау США (12,3 роки), мінімальна – у Туреччині (4,5 роки),

а в Україні – 9,1 рік. У 2000 р. максимальна тривалістьнавчання також була у США (13 років), мінімальна знову Туреччині (5,5 років), в Україні вона склала10,7 років. У 2010 р. максимальна тривалість навчан-ня була у Норвегії (12,6 років), США (12,4 роки), Чехії(12,3 роки), мінімальна ж була знов у Туреччині(6,5 років), в Україні – 11,3 роки (табл. 2).

Таким чином, за 20 років тривалість навчаннязростала у кожній з країн. За тривалістю навчання на-селення у віці 25 років і старше лідирують США, Нор-вегія, Чехія, а останні місця займають Туреччина таПортугалія (рис. 3). Тобто рівень навчання безпосе-редньо пов’язаний з рівнем і темпами розвитку краї-ни. Так, в Україні середня тривалість навчання зрослаза цей період на 2,2 роки, що свідчить про наявністьпозитивних тенденцій в системі освіти, що в своючергу має забезпечити загальне зростання рівня знаньнаселення, професійної підготовки, перепідготовки та

Таблиця 1Показники продовженого професійного навчання за країнами ЄС

Країни

Підприємства з ППН (% від усіх підприємств)

Працівники, що задіяні в програмах ППН (%)

Вартість ППН (% загальної вартості

робочої сили) Бельгія 63 40 1,6 Болгарія 29 15 1,1 Чехія 72 59 1,9 Данія 85 35 2,7 Німеччина 69 30 1,3 Естонія 67 24 1,6 Греція 21 14 0,6 Іспанія 47 33 1,2 Франція 74 46 2,3 Італія 32 29 1,3 Кіпр 51 30 1,3 Латвія 36 11 0,8 Литва 46 15 1,2 Люксембург 72 49 2 Угорщина 49 16 2,6 Мальта 46 32 1,8 Нідерланди 75 34 2 Австрія 81 33 1,4 Польща 35 21 1,3 Португалія 44 28 1,1 Румунія 40 17 1,1 Словенія 72 50 2 Словаччина 60 38 1,8 Фінляндія 77 39 1,5 Швеція 78 46 2,1 Велика Британія 90 33 1,3 Норвегія 86 29 1,3


підвищення кваліфікації, а в майбутньому – зменшен-ня навантаження на державний бюджет внаслідок ско-рочення чисельності безробітних, які працевлаштову-ються за затребуваними професіями, використовуючидодаткові знання, отримані під час навчання.

Посідаючи останнє місце за тривалістю навчаннясеред країн ЄС, Туреччина входить до групи країн світуз високим рівнем розвитку людського потенціалу, по-сідаючи 83 місце. У цьому рейтингу Україна посідає69 місце, а на перших місцях – Норвегія та США.

За останні 20 років середня тривалість навчаннянаселення країн ЄС у віці 25 років і старше коливаєтьсяв межах 8,4-10,7 років. В Україні за 20 років неза-лежності цей показник збільшився з 9,1 років до11,3 роки. Простежується позитивна тенденція узбільшенні періоду навчання населення України у віці25 років і старше, тобто поступове збільшення кількостіроків навчання населення. Так, в Україні, порівняно ізРосією, за 20 років цей показник у середньому більшена 1 рік. Україна за тривалістю навчання населенняпротягом життя випереджає Росію, Білорусь, Бельгію,Болгарію, Грецію, Іспанію, Францію, Італію, Польщу,Велику Британію, Швейцарію та деякі інші. Це свідчитьпро те, що Україна займає гідне місце за тривалістюнавчання населення серед країн, що розвиваються.Водночас така ситуація не гарантує якісні зміни в еко-номіці держави.

Висновки. В результаті аналізу показників по-ширення навчання протягом життя було встановлено,що відсоток людей віком від 25 до 64 років, задіяниху різноманітних формах навчання, у країнах ЄСзбільшується. Відсоток усіх підприємств, що забез-печили навчання своїм працівникам, складає в серед-ньому по країнах ЄС 60%. Позитивна динаміка спо-стерігається в більшості країн, що в останні роки при-

єдналися до ЄС. За період в 20 років тривалість на-вчання зростала у кожній з країн ЄС. Досвід передо-вих країн світу свідчить, що професійне навчання про-тягом життя стикається з багатьма проблемами, якіносять економічний, організаційний та психологічнийхарактер. Вирішення таких проблем залежить від учас-ників цього складного процесу: керівників та влас-ників підприємств, працівників, держави, навчальнихзакладів та інших учасників. В Україні освіта протя-гом життя має свою специфіку та можливості здійснен-ня, які значною мірою обумовлені загальноекономіч-ною ситуацією у державі. Тому вкрай важливим євизначення особливостей та організаційно-економіч-них можливостей поширення навчання протягом жит-тя в Україні для забезпечення сталого розвитку.

Література1. Олейникова О. Н. Обучение в течение всей

жизни как инструмент реализации Лиссабонской стра-тегии / О. Н. Олейникова, А. А. Муравьева, Н. М. Ак-сёнова. – М.: РИО ТК им. Коняева, 2009 – 131 с.2. Dave R. H. (ed.). Foundations of Lifelong Education.Oxford, 1976. – 314 р. 3. Обучение на протяжениижизни в условиях новой экономики (Серия „Актуаль-ные вопросы развития образования”) – М.: „Алекс”,2006. – 264 с. 4. Gelpi E. A Future for Lifelong Education.Vol. 1, 2. Manchester, 1979. 5. Jarvis P. Adult andContinuing Education. Theory and Practice. L, 1995.6. Tight M. Key Concepts in Adult Education and Training.L; N.Y., 1998. 7. Otala L. European Approaches toLifelong Learning: Trends in Industry Practices andIndustry-university Cooperation in Adult Education andTraining. Paris, 1992. 8. Савченко В. Удосконаленнята підвищення ефективності професійного навчаннякадрів на виробництві / В. Савченко // Україна: аспек-

1,46,5

18,416,48,5

5,2

34,130,9

55,2

0

10

20

30

40

50

60

Формальна освіта Неформальна освіта Інформальна освітаФорми освіти

% осіб,

залучених

до освіти

з попередньою початковою освітоюз попередньою середньою освітоюз попередньою вищою освітою

Рис. 2. Розподіл працівників країн ЄС, залучених до різних форм освіти за формами навчання




Таблиця 2Показники середньої тривалості навчання населення у віці 25-64 роки та індексів рівня освіти

ти праці. – 2001. / № 7. – С. 14 – 21. 9. Крушель-ницька О. В. Удосконалення системи управління ви-тратами на підприємствах / О. В. Крушельницька //Вісник ЖДТУ. – 2010 . – № 1 (51). – С. 125 – 129.10. Щёкин Г. В. Социальная теория и кадровая поли-

тика Монография / Г. В. Щекин. – К.: МАУП, 2000. –576 с. 11. Синенко Н. Організація професійного на-вчання кадрів на виробництві / Н. Синенко // Спра-вочник кадровика, 2004. – № 1. – С. 47 – 50.12. Dewey J. Education and Democracy. N.Y., 1916. –

1990 р. 2000 р. 2010 р.

Країни

середня тривалість навчання, років

індекс рівня освіти





Австрія 8,3 0,709 9,1 0,785 10,8 0,858 Бельгія 9,4 0,764 10 0,896 10,9 0,882 Болгарія 8,9 0,692 9,5 0,742 10,6 0,802 Велика Британія 7,9 0,688 8,5 0,778 9,3 0,815 Греція 7,9 0,671 8,6 0,734 10,1 0,861 Данія 9,6 0,774 10,5 0,872 11,4 0,924 Естонія 9,3 0,716 11,7 0,884 12 0,916 Ірландія 10,4 0,76 11,2 0,909 11,6 0,963 Ісландія 8,4 0,727 9,3 0,839 10,4 0,912 Іспанія 6 0,619 9,1 0,801 10,4 0,874 Італія 7,2 0,636 8,4 0,745 10,1 0,856 Кіпр 8,7 0,626 9,7 0,73 9,8 0,798 Латвія 7,5 0,652 9,4 0,771 11,5 0,873 Литва 8,3 0,688 9,9 0,799 10,9 0,883 Люксембург 8,8 0,656 9,7 0,764 10,1 0,771 Мальта 8,3 0,686 9 0,744 9,9 0,797 Нідерланди 10,2 0,814 10,8 0,892 11,6 0,931 Німеччина 8 0,721 10,5 0,86 12,2 0,928 Норвегія 10,8 0,82 11,5 0,946 12,6 0,985 Польща 8,4 0,676 9,5 0,789 10 0,822 Португалія 6,2 0,568 6,8 0,691 7,7 0,739 Росія 8,5 0,688 9,6 0,733 9,8 0,784 Румунія 9 0,705 9,9 0,725 10,4 0,831 Словаччина 10,6 0,746 11,2 0,814 11,6 0,875 Словенія 8,2 0,67 9,4 0,783 11,6 0,933 CША 12,3 0,917 13 0,937 12,4 0,939 Туреччина 4,5 0,41 5,5 0,503 6,5 0,583 Угорщина 8,7 0,661 10,5 0,816 11,1 0,866 Україна 9,1 0,711 10,7 0,782 11,3 0,858 Фінляндія 8,2 0,74 8,2 0,803 10,3 0,877 Франція 7,1 0,666 9,3 0,802 10,6 0,87 Хорватія 7,9 0,624 9,2 0,704 9,8 0,778 Чехія 10,9 0,762 11,9 0,857 12,3 0,924 Швейцарія 9,7 0,762 10,3 0,83 11 0,872 Швеція 10 0,759 11 0,937 11,7 0,904


4

6

8

10

12

14

Австрія

Бельгія

Болгарія

Велика

Греція

Данія

Естонія

Ірландія

Ісландія

Іспанія

Італія

Кіпр

Латвія

Литва

Люксембург

Мальта

Нідерланди

Німеччина

Норвегія

Польща

Португалія

Росія

Румунія

Словаччина

Словенія

CША

Туреччина

Угорщ

ина

Україна

Фінляндія

Франція

Хорватія

Чехія

Швейцарія

Швеція

Кількість

років

навчання

1990 р. 2000 р. 2010 р.

Рис. 3. Середня тривалість навчання населення у віці 25 років і старше

246 р. 13. Peter T. Knight. The Half-Life of Knowledgeand Structural Reform of the Education Sector for theGlobal Knowledge-Based Economy. [Електронний ре-сурс]. – Режим доступа: http://www.knight-moore.com/pubs/halflife.html 14. Карпенко М. М. Перспективи ре-алізації в Україні концепції освіти протягом життя: чин-ники і механізми / М. М. Карпенко // Стратегічні пріо-ритети. – 2011. – № 4 (21). – С. 45-51.

Швець І. Б., Федоренко Т. С. Сучасні тен-денції поширення професійного навчання протя-гом життя

Розглянуто теоретичні основи професійного на-вчання та проблеми безперервної освіти. Дослідженостан, вікові та статеві особливості професійного на-вчання людини протягом життя в різних європейськихкраїнах. Виявлено позитивні тенденції поширення ос-віти протягом життя та основні показники її розвитку.Встановлено кількісні характеристики впровадженняпродовженого професійного навчання на підприєм-ствах країн ЄС. Обґрунтовано необхідність викорис-тання європейського досвіду та можливості поширенняпрофесійного навчання людини протягом життя в Ук-раїні.

Ключові слова: навчання протягом життя, про-фесійна освіта, знання, розвиток, вміння вчитися

Швец И. Б., Федоренко Т. С. Современныетенденции распространения профессиональногообучения в течении жизни

Рассмотрены теоретические основы профессио-

нального обучения и проблемы образования. Иссле-довано состояние, возрастные и половые особеннос-ти профессионального обучения человека в течениежизни в различных европейских странах. Выявленыположительные тенденции распространения образова-ния в течение жизни и основные показатели его раз-вития. Установлены количественные характеристикивнедрения продленного профессионального обученияна предприятиях стран ЕС. Обоснована необходимостьиспользования европейского опыта и возможностираспространения профессионального обучения чело-века в течение жизни в Украине.

Ключевые слова: обучение в течение жизни, про-фессиональное образование, знания, развитие, уме-ние учиться.

Shvets I. B., Fedorenko T. S. The Modern Trendsof Professional Lifelong Learning

The theoretical basis of training and education issuesis considered. The trends, ages and genderscharacteristics of vocational training for people living indifferent European countries is researched. The positivetrends in the distribution of education throughout life andthe main indicators of development is identified. Thequantitative characteristics of the extended vocationaltraining introduction in enterprises in the EU is installed.The necessity of the European experience use and thepossibility of extending training for human life in Ukraineis justified.

Key words: lifelong learning, vocational training,skills, development, ability to learn.



http://www.knight-moore.com/


УДК 369.014.6: 330.131.5Ю. В. Бєлєнцова,

аспірант,Донецький державний університет управління

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПІДВИЩЕННЯ МІНІМАЛЬНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІВ Україні мінімальна заробітна плата не тільки не

відповідає критеріям економічного зростання, але йсприяє поступовій деградації нації. Дешева робочасила в сукупності з підвищенням цін на товари і по-слуги, які наблизилися до світових, призвели до того,що знизилася якість праці і йде знецінення самогопоняття праці. Низький рівень мінімальної заробітноїплати сприяє заниженню рівня зарплати в цілому покраїні, що призводить, по суті, до збереження харак-терної для радянських часів моделі „економіки деше-вого працівника”, не відповідної вимогам ринку і, зок-рема, принципу адекватної оцінки кількості та якостіпраці.

Сукупність описаних обставин призвела до того,що країна опинилася затягнутою в „пастку вбогості”,що самовідтворюється. Економіка, у силу недостат-ності споживчого попиту, обумовленого низькимидоходами, не одержує необхідного їй інвестиційногопосилання й поступово зменшує свої обороти, щознову негативно позначається й на споживчому по-питі та доходах громадян. У зв’язку із цим виникаютьдискусії з приводу того, чи потрібно піднімати мінімаль-ну заробітну плату? Це обумовлює актуальність до-слідження.

Мета статті. Визначити негативні наслідки існу-чої мінімальної заробітної плати в Україні та оцінитиефективність її підвищення.

У підвищенні мінімальної заробітної плати є якпозитивні, так і негативні моменти. Шкода, яку отри-мує економіка від низької мінімальної заробітної пла-ти очевидна. Вона дозволяє великій кількості комер-ційних організацій успішно ухилятися від сплати по-датків, установлюючи своїм працівникам офіційну зар-плату на рівні мінімальної, тим самим, виводячи з-підоподатковування більшу частину фактично виплачу-ваної зарплати.

Підвищення мінімальної заробітної плати призведедо адекватного підвищення середньої заробітної пла-ти, що дійсно, чревате певними погрозами для еконо-міки країни. Високий рівень мінімальної заробітноїплати, не співвіднесений з можливостями економіки ірівнем продуктивності праці, буде створювати не-обґрунтовано жорсткий формальний інститут, що при-зведе до певних негативних наслідків.

Адміністративне підвищення мінімальної заробіт-ної плати „міра неринкова, а виходить, здатна негатив-

но вплинути на ефективність розподілу ресурсів в еко-номіці. Тут, заперечуючи супротивникам державноговтручання, слід зазначити, що економіка України покине є стійкою ринковою системою, і тому створенняскладних форм сучасної економічної діяльності зали-шається сферою державної, а не ринкової діяльності.Тим більше, що забезпечення мінімальних соціальнихнорм є функція будь-якого цивілізованої держави, іжодна із провідних світових держав не зневажає дер-жавноим регулюванням.

Як можливий ризик можна назвати і проблеми,пов’язані з рентабельністю промислових підприємств.Оскільки в цей час на багатьох підприємствах вико-ристовуються технології з високим рівнем трудовихвитрат, вони вже зараз перебувають на межі рента-бельності. У випадку змушеного підвищення мінімаль-ної заробітної плати зросте заробітна плата, і ці підпри-ємства не зможуть бути рентабельними без скорочен-ня чисельності штату, що в підсумку може привестидо зростання безробіття. Крім того, знизиться рента-бельність ефективних підприємств, оскільки зростутьвитрати на оплату праці.

Серед наслідків підвищення мінімальної заробіт-ної плати можлива зміна пропорцій у галузях еконо-міки. Через її різке підвищення деякі галузі, у томучислі і сільське господарство, не зможуть створитиумови для підвищення рівня зарплати для своїх співро-бітників. Таким чином, очікується, що підвищеннямінімальної заробітної плати буде супроводжуватисямасовими банкрутствами, зниженням попиту на пра-цю, зростанням безробіття та сплеском інфляції, щообернеться падінням реальної купівельної спромож-ності гривні.

Однак результати кореляційного аналізу відпо-відних показників в Україні за період з 2000 р. по2010 р. цього припущення не підтверджують. Якщодля оцінки тісноти зв’язку між ними використовуватишкалу Чеддока, то зв’язок мінімальної заробітної платиз інфляцією (індексом споживчих цін) слабка (ко-ефіцієнт кореляції 0,11). Що стосується безробіття йрентабельності, то існує зворотна залежність. Однак,якщо між мінімальної заробітної плати і рівнем безро-біття такий зв’язок помітний (коефіцієнт кореляції 0,6),то з рівнем рентабельності операційної діяльностіпідприємств України майже відсутній (коефіцієнт ко-реляції 0,004) (табл. 1).

Ю. В. Бєлєнцова


Виходячи з наведених даних, можна зробити ви-сновок, що вибухової реакції у вигляді зростання без-робіття і інфляції, а також скорочення рентабельності увідповідь на підвищення мінімальної заробітної платине буде. Разом із тим ресурси (капітал і праця) станутьрозподілятися більш ефективно, збільшиться їх від-дача, підвищиться виробнича дисципліна, а заробітнаплата стане більш гнучкою. Збільшення мінімальноїзаробітної плати і зміна податкового законодавства вчастині соціальних виплат призведуть до перерозпо-ділу доходів організацій (фонд оплати праці виростеза рахунок прибутку), що у свою чергу, підштовхнероботодавців до раціоналізації виробництва – спочат-ку за рахунок вивільнення зайвих працівників, а потім– і технічного переозброєння.

У сукупності перераховане вище буде сприятизростанню ефективності виробництва. До того жзбільшення мінімальної заробітної плати легалізуєчастину тіньових доходів. Отже, істотно розширитьсябаза прибуткового оподаткування, що стане джере-лом підвищення мінімальної заробітної плати й іншихсоціальних стандартів. Аналогічної думки дотримують-ся і провідні фахівців у цієї сфері. Наприклад, у до-кладі МОП „Заработная плата в мире в 2010 – 2011 гг.:политика в области заработной платы в период кризи-са” відзначено, що в 2006 році більше 650 економістів,включаючи п’ять лауреатів Нобелівської премії та шістьколишніх президентів Американської економічної асо-ціації, опублікували заяву, де вони висунули пропо-зицію про те, що підвищення її рівня в США можезначно поліпшити життя працівників з низькими дохо-дами і їхніми родинами, не роблячи при цьому нега-тивного впливу на економіку, про яке говорили кри-тики [4, с. 68].

Підвищення величини мінімальної заробітної пла-ти призведе до зростання соціальної ефективності су-спільства, яка визначається ступенем задоволення йогопотреб. Мінімальний ступінь задоволення таких потребє нижньою межею соціальною ефективності суспіль-

ства. Очевидно, що верхня межа визначається мож-ливостями національної економіки. Разом із нижньоюмежею вони є граничними соціальними ефективнос-тями суспільства. Між ними існує фактичний рівеньсоціальної ефективності, який залежить від типу мак-роекономічної системи, що визначається відносина-ми власності та системою державного управління.

Ступінь задоволення потреб суспільства є уза-гальненим результатом задоволення потреб кожногойого члена. Об’єктивно вони різні, але їх можна уза-гальнити за верствами населення. Наприклад, ступіньзадоволення потреб найманих працівників, непраце-здатних пенсіонерів, дітей, студентів тощо, де основ-ним джерелом задоволення потреб є їх доходи. Тобтосоціальну ефективність суспільства слід диференцію-вати за критерієм однорідності доходів.

Для домінуючої частини населення основним іпрямим джерелом доходів є заробітна плата та соці-альні виплати, основною з яких є пенсія. Для економіч-ного розвитку найбільш значущими є наймані пра-цівники як безпосередні виробники суспільного про-дукту. Тоді для соціальної ефективності суспільстванайбільш значною є їхня заробітна плата. Її зростаннязнижує економічну та підвищує соціальну ефективність.Тобто у вирішенні проблеми збалансованості соціаль-ної й економічної ефективності певну регулюючу фун-кцію виконує заробітна плата найманих працівників.Таким чином, мінімальна і середня заробітна плата най-маних працівників повинні використатися при норму-ванні і визначенні соціальної ефективності суспільства.

Показник будь-якої ефективності – величина від-носна. Виникає питання, із чим порівнювати мінімаль-ну та середню заробітну плату? У роботі [1] у якостібази порівняння запропоновано використати прожит-кового мінімуму ( minП ), оскільки він є загально-прийнятим показником, що визначає рівень бідності.Тоді мінімальна соціальна ефективність є величиноюнормативною, яка визначається вимогами Європейсь-кої соціальної хартії:


Таблиця 1Кореляційна матриця, %

Показник Індекс спожив-чих цін

Рівень безро-біття

Рентабельність операційної ді-

яльності

Мінімальна заробітна плата

Індекс споживчих цін, % 1 Рівень безробіття, % 0,27 1 Рентабельність операцій-ної діяльності, % -0,43 -0,62 1 Мінімальна заробітна пла-та, грн. 0,11 -0,60 0,004 1


5,2min

minmin. ≤=

ПЗПЕсоц

(1)Фактична ( ф

соцЕ . ) соціальна ефективність визна-чається наступним чином:

min. П

ЗПЕ срф

соц = ,(2)де minЗП , срЗП , – мінімальна та середня за-

робітна плата відповідно.Середня заробітна плата найманих працівників

( срЗП ) розраховується як відношення оплати праці

усіх найманих працівників ( ЗП ) до їх середньооблі-

кової чисельності ( ñð× ):

срср Ч

ЗПЗП⋅

=12 , грн / місяць. (3)

Відповідно до оцінок податківців, опублікованиму ході презентації Концепції реформування податковоїсистеми, обсяг тіньового сектора розподіляється втакий спосіб: 170 млрд грн становить зарплата в „кон-вертах”, 100 млрд грн – доходи власників активів уформі виведення безготівкових коштів у наявну фор-му або на інвалютні рахунки в іноземних банках,35 млрд грн – неофіційні платежі, 45 млрд грн –основні засоби, матеріальні ресурси та послуги тіньо-вого сектора [5]. То яким міг би бути в такому випад-ку обсяг ВВП?

Для відповіді на це питання використано розроб-лену в роботі [2] приведену форму економетричноїмоделі (4). Результаті розрахунків наведено у табл. 2.

−−−+=+−++−=

+−−+=

.436,3747,0683,1171,1241,73268,511,3556,0811,0764,0468,51441

,075,1303,0872,1935,0773,21826

АЧЕПСЗПЧІАЧЕПСЗПКСВ

АЧЕПСЗППД

(4)

де ПД – валовий прибуток, змішаний доход;ЗП – оплата праці найманих працівників; ПС – подат-ки за виключенням субсидій на виробництво та імпорт;КСВ – кінцеві споживчі витрати; ЧЕ – сальдо експор-ту-імпорту товарів і послуг; ЧІ – чисті інвестиції; А –амортизація.

З табл. 2 неважко помітити, що у випадку виве-дення заробітної плати і неофіційних платежів з „тіні”в певній мірі вирішується проблема внутрішнього інве-стування. При цьому на 27,33% зростає валовий при-буток, змішаний доход, а структура розподілу ВВП закатегоріями доходу майже не змінюється. Щодо соці-альної ефективності, то внаслідок таких дій та збільшен-ня мінімальної заробітної плати, яка розрахована з ви-користанням економетричної моделі (4) за умовирівності до нуля чистих інвестицій (ЧІ = 0) [3], вонамогла б підвищитись на 13,2% (табл. 3).

Слід зазначити, що фактична соціальна ефек-тивність обмежується можливостями національної еко-номіки і типом макроекономічної системи, від якоїзалежать суспільні відносини. Такі обмеження, в ос-таточному підсумку, випливають у закономірний взає-мозв’язок між мінімальною та середньою заробітноюплатою найманих працівників. Очевидно, що при роз-робці політики підвищення мінімальної заробітної платислід орієнтуватися на такі її значення і терміни вста-новлення, при яких досягається збалансованість соці-альної та економічної ефективності. Це потребує ви-значення певних критеріїв та показників оцінки.

У стабільних економіках діє закон випереджаль-


Таблиця 2Оцінка фактичного і очікуваного ВВП України

та його структури за категоріями доходу і споживання

Показник 2009 р. [6] Очікуване значення

Відносне відхилення, %

КСВ 930119,2 772826 20,35 ЧІ 191079,7 48611 293,08 ПД 441437,9 346676 27,33 А 107204,0 107204 0 ЧЕ -15296,0 -15296 0 ЗП 621343,0 451343 37,67 ПС 150326,0 115326 30,35 ВВП 1213106,9 913345 32,82

ЗП/ВВП, % 51,22 49,4165 3,65 ПС/ВВП, % 12,39 12,6268 -1,86 ПД/ВВП, % 36,39 37,9567 -4,13


ного зростання продуктивності праці над збільшеннямзаробітної плати. Це дозволяє вирішувати проблемупідвищення соціальної ефективності суспільства безпрограшу для економічної ефективності. Тобто кри-терієм оцінки збалансованості соціальної і економіч-ної ефективності є випереджальне зростання продук-тивності праці над збільшенням заробітної плати. Відпо-відним показником збалансованості є співвідношен-ня темпів зростання продуктивності праці (Тпр) і заро-бітної плати (Тзп) [1]:

зп

пре Т

ТЗб = . (5)

При розрахунку темпів зростання продуктивностіпраці використаються обсяги ВВП із табл. 2, якіспіввідносяться із кількістю найманих працівників.Якщо співвідношення (5) перевищує рівень 100%, томожна говорити о збалансованості соціальної і еконо-мічної ефективності підприємства, але це не є обов’яз-ковим в нестабільних макроекономічних системах, дерівень заробітної плати занадто низький, внаслідок

чого закон випереджального зростання продуктивностіпраці не діє. Тому наступним критерієм доцільно ви-користати індекс Кейтца, що як показник характери-зується співвідношенням мінімальної (ЗПmin) і серед-ньої заробітної плати (ЗПсм) [1]:

смЗПЗПIK min= . (6)

За методологією Держкомстату середньомісяч-на заробітна плата найманих працівників включає по-датки. Такий підхід при нормування індексу Кейтцавикористають Міжнародна організація праці та Євро-пейський Союз. Таким чином, значення індексу Кей-тца повинне бути в інтервалі 50 – 60%. Результатиоцінки збалансованості соціальної і економічної ефек-тивності наведені в табл. 3.

З табл. 3 неважко помітити, що у 2009 р. тількизначення індексу Кейтца не відповідало норматив-ному значенню. Але в результаті підвищеннямінімальної заробітної плати і виведення економікиУкраїни з „тіні” очікуване значення індексу Кейтца

Таблиця 3Оцінка фактичної і очікуваної соціальної ефективності Україні

Таблиця 3.9Оцінка фактичної і очікуваної збалансованостісоціальної та економічної ефективності в Україні


Показник 2009 р. [6]

Очікуване значення

Темп приросту, %

Оплата праці найманих працівників, млн. грн. 451343 621343,0 38 Чисельність найманих працівників, тис. осіб 12948,5 12948,5 0 Середня заробітна плата найманих праців-ників, грн. 2904,7 3998,8 38 Мінімальна заробітна плата найманих пра-цівників, грн. 744 1942 161 Прожитковий мінімум, грн. 638,5 776,8 21,7 Фактична соціальна ефективність, % 4,55 5,15 13,2

Показник 2009 р. Очікуване значення

Відхилення (темп приро-

сту), %

Нормативне значення, %

Співвідношення темпів зростання продуктивності праці і заробітної плати, % 100,42 116,26 15,78 100 Індекс Кейтца 25,61 48,56 89,61 50-60


підвищиться практично до необхідного мінімально-го рівня. При цьому значно зростає співвідношеннятемпів продуктивності праці та заробітної плати врезультаті підвищення матеріальної мотивації найма-них працівників.

Резюмуючи вищевикладене, слід зробити такивисновки:

Підвищення мінімальної заробітної плати найма-них працівників не буде супроводжуватися масовимибанкрутствами, зниженням попиту на працю, зростан-ням безробіття та інфляції в Україні. Навпаки, така діябуде сприяти зростанню ефективності виробництва талегалізації тіньових доходів.

Основним критерієм соціальної ефективності на-ціональної економіки України є ступінь задоволенняпотреб найманих працівників, який визначається заспіввідношенням їх середньої та мінімальної заробіт-ної плати. Їх підвищення збільшує соціальну і змен-шує економічну ефективність суспільства. Умовою їхзбалансованості є випереджальне зростання продук-тивності праці найманих працівників над збільшеннямзаробітної плати. При цьому співвідношенням мінімаль-ної і середньої заробітної плати (індекс Кейтца) повин-не знаходитися в інтервалі 50 – 60%.

Внаслідок підвищення мінімальної заробітної пла-ти можна очікувати скорочення розмірів тіньової еко-номіки України. В результаті соціальна ефективністьнаціональної економіки не тільки підвищиться, але ізбалансується із економічною ефективністю.

Література1. Бєлєнцов В. М. Методика аналізу соціально-

економічної ефективності розвитку виробничогопідприємства / В. М. Бєлєнцов, Ю. В. Бєлєнцова //Управління економічним розвитком промисловихпідприємств: зб. наук. праць Донецького державногоуніверситету управління, сер. „Економіка”. – Донецьк:ДонДУУ, 2010. – Т. ХІ, вип. 149. – С. 87 – 93 2. Бє-лєнцова Ю. В. Заробітна плата та економічне зрос-тання в Україні: моделювання й дослідження струк-турних зв’язків / Ю. В. Бєлєнцова // Менеджер. – 2012.– №1(59). – С. 244 – 251 3. Бєлєнцова Ю. В. Якоюповинна бути заробітна плата в Україні? / Ю. В. Бєлєн-цова // Науковий вісник Луганського національногоаграрного університету, сер. „Економічні науки”. –2012. – № 39. – С. 21 – 25 4. Доклад МОТ „Заработ-ная плата в мире в 2010 – 2011 гг.: политика в областизаработной платы в период кризиса” / Группа техни-ческой поддержки достойного труда и Бюро МОТ длястран Восточной Европы и Центральной Азии. – М. :МОТ., 2010. – 123 с. 5. Обсяг тіньової економікиУкраїни становить 350 млрд грн, половина цих коштів

– зарплати в „конвертах” / Електронний ресурс //„Дзеркало тижня. Україна”. – 2012. – 19 серпня. –Режим доступу : http://news.dt.ua/ECONOMICS.6. Статистичний щорічник України за 2010 рік /Держкомстат України; за ред. О. Г. Осауленка. – К.:Тов „Август Трейд”, 2011. – 560 с.

Бєлєнцова Ю. В. Ефективність підвищеннямінімальної заробітної плати в Україні

Обґрунтоване, що підвищення мінімальної заро-бітної плати найманих робітників в Україні не викличемасових банкрутств, зростання безробіття та інфляції,а буде сприяти підвищенню ефективності виробницт-ва і легалізації тіньової економіки. Доведене, що в ре-зультаті можна очікувати значне підвищення соціаль-ної ефективності національної економіки і досягненняїї збалансованості з економічною ефективністю.

Ключові слова: мінімальна і середня заробітнаплата, тіньова економіка, баланс соціальної і економі-чної ефективності, продуктивність праці, індекс Кейтца

Беленцова Ю. В. Эффективность повыше-ния минимальной заработной платы в Украине

Обосновано, что повышение минимальной зара-ботной платы наемных работников в Украине не вы-зовет массовых банкротств, роста безработицы и ин-фляции, а будет способствовать повышению эффек-тивности производства и легализации теневой эконо-мики. Доказано, что в результате можно ожидать зна-чительное повышение социальной эффективности на-циональной экономики и достижения ее сбалансиро-ванности с экономической эффективностью.

Ключевые слова: минимальная и средняя зара-ботная плата, теневая экономика, баланс социальнойи экономической эффективности, производительностьтруда, индекс Кейтца

Belentsova J. V. Efficiency of Increasing of theMinimum Salary in Ukraine

Substantiated that increasing of the minimum salaryof employees in Ukraine will not cause mass bankruptcies,rising unemployment and inflation, but will increase theefficiency of production and the legalization of the shadoweconomy. Proved that as a result we can expect a significantincrease in social efficiency of the national economy andachieve its balance with economic efficiency.

Key words: minimum and average salary, shadoweconomy, balance social and economical efficiency, labourproductivity, Kaitz index



http://news.dt.ua/ECONOMICS


В. В. Богатырева

УДК 336.64В. В. Богатырева,

кандидат экономических наук,Полоцкий государственный университет, Беларусь

УПРАВЛЕНИЕ ЧЕЛОВЕЧЕСКИМ КАПИТАЛОМВ ИННОВАЦИОННОЙ ЭКОНОМИКЕ

Научным сообществом общепризнанно, что важ-ным фактором, определяющим состояние и уровеньразвития национального хозяйства, является его эко-номический потенциал, основу которого составляетчеловеческий капитал, во многом определяющий спо-собность государства действовать в мировой эконо-мической системе. Огромные преимущества в созда-нии условий для роста благосостояния граждан, фор-мирования и развития экономики знаний, информа-ционного общества имеют государства с накоплен-ным высококачественным человеческим капиталом.

Высокий уровень и качество накопленного че-ловеческого капитала необходимы для ускоренногоосуществления технологического обновления произ-водств, рыночных преобразований экономики, повы-шения качества жизни населения в целом. В совре-менной экономической науке человеческий факторрассматривается в качестве решающего фактора ин-новационного развития государства. Доказано, что внастоящее время природный и финансовый капиталбольше не являются первостепенными факторами про-изводства. Сегодня таким фактором выступает чело-век, поскольку новейшие отрасли требуют глубокихзнаний, навыков, умений, которыми обладает чело-век. Кроме того, в человеческом ресурсе скрывают-ся наибольшие резервы для повышения эффектив-ности функционирования инновационной экономики.Исследования ученых и практический опыт показали,что национальное богатство общества зависит от ха-рактера занятий людей, их способности к труду, а эф-фективность развития экономики современных госу-дарств в наибольшей степени зависит от средств, вкла-дываемых в человеческий ресурс.

В Республике Беларусь, как и в других странах,на этапе формирования экономики инновационноготипа развитие человеческого капитала является при-оритетным направлением. Так, в Программе социаль-но-экономического развития Республики Беларусь на2011 – 2015гг. в качестве первого ключевого приори-тета приводится „развитие человеческого потенциала,включая повышение уровня благосостояния, увели-чение продолжительности жизни, укрепления здоро-вья граждан и их образования”[1].

Новая экономика предопределила растущую по-требность в обобщающих междисциплинарных под-

ходах, позволяющих расширить научное мировоззре-ние на выбранный предмет исследования, используяпринцип организации научного знания в условияхвзаимодействия многих дисциплин для достиженияпоставленной цели. В этой связи, учитывая многогран-ность категории „человеческий капитал”, представля-ется целесообразным расширить научное мировоззре-ние на человеческий капитал, выявив его новыеаспекты, рассмотреть их в новой области знаний, чтопозволит развить научную теорию о человеческомкапитале и придать прикладной характер проводимымисследованиям.Человеческий капитал является пред-метом исследований ученых представителей различ-ных научных областей.

Однако, такие важнейшие вопросы, как оценкаэффективности инвестиций в человека, справедливоераспределение (перераспределние) дохода между все-ми участниками его создания требуют тщательногоисследования и формирования четко выстроеннойметодологии управления с использованием специаль-ных методов, подходов и соответствующего инстру-ментария. Учитывая, что выше обозначенные вопро-сы являются задачами науки о финансах (ее приклад-ного аспекта – финансового менеджмента), представ-ляется для их решения целесообразным формирова-ние методологии финансового управления человечес-ким капиталом.

Теоретической основой настоящего материалапослужили работы представителей классической шко-лы политэкономии (А. Смит, К. Маркс, Дж. С. Миль,Ж. Б. Сей, У. Петти, Д. Рикардо и др.), неоклассиков(Т. Шульц, А. Маршалл, Р. Солоу, А. Маслоу и др.),а также исследования зарубежных ученых современ-ности (Энни Брукинг, Т. Бьюзен, Минс Г., Шнайдер Д.,Р. Нельсон и С. Дж. Уинтер, Сливотски А., Морри-сон Д. и др.) [2; 3; 4; 5; 6].

Основой проводимых нами исследований в сферефинансового управления человеческим капиталомявляются труды российских ученых (Беляев И. Ю.,Иноземцев В. Л., Ленская С. А., Леонтьев Б. Б., Мих-нева С. Г., Новолодская Г. И., Шаховская Л. С. и др.)и отечественных экономистов (Бондарь А. В., Ники-тенко П. Г., Раков А. А., Корнеевец И. В., Солодовни-ков С. Ю., Ванкевич Е. В. и др.) [7; 8; 9; 10].

Немного о формировании теории человеческого


капитала. Современная теория человеческого капита-ла сформировалась в 60-е годы XХ века в ученияхпредставителей чикагской школы Д. Минцера, Г. Бек-кера, Т. Щульца, Л. Туроу, М. Фишера, Дж. Кендри-ка. [5, 11] Наибольшую популярность теория приоб-рела среди представителей чикагской школы эконо-мики (основные положения изложены в трудахТ. Шульца, Г. Беккера), центральной методологичес-кой основой, которой стало объяснение экономичес-ких процессов на основе принципа максимизации вы-годы индивидов. „Первооткрывателем” теории чело-веческого капитала принято считать Теодора Шульца,который в своих статьях „Формирование капиталаобразования” (1960 г) и „Инвестиции в человеческийкапитал” (1961 г) обобщил основные положения кон-цепции.

Другой представитель американской экономичес-кой школы Г. Беккер, внёсший значительный вклад вразработку категориального аппарата, параллельно сТ. Шульцем. Необходимо отметить вклад в разработ-ку человеческого капитала таких известных эконо-мистов, как Б. Вейсброд (Вашингтонский универси-тет), Л. Туроу (Массачусетский технологический уни-верситет), У. Боэн, И. Фишер, Дж. Вейзи (Кембридж-ский и Оксфордский университеты). Позже значитель-ный вклад в разработку концепции внесли М. Блауг,С. Боулз, Й. Бен-Порат, М. Вудхолл, Э. Денисон,С. Дейзи, Дж. Кендрик, Б. Кикер, Л. Лэйард, Ф. Мах-луп, Г. Псахаропулос, Ф. Уэлч, Б. Чизвик. [12; 13; 14].Все их мнения сводятся к одному, что человеческийкапитал состоит из имеющихся и приобретенных че-ловеческих свойств и способностей, которые чело-век использует с целью получения дохода. Предста-вители неоинституциональной школы обосновали не-обходимость изучения экономических явлений и про-цессов в тесной связи с социальными, правовыми,политическими и другими явлениями.

Развитие положений теории человеческого ка-питала связано с нарастанием интересов исследова-телей относительно выявления влияния человеческо-го капитала на доходы населения и темпы их роста.Такие исследование проводили М. Абреу, Г. Бадин-гер, Р. Барро, И. Бенхабиб, Х. де Гроот, Е. Денисон,Д. Уэйл, Р. Холл, Ч. Джонс, Ф. Каселли, Дж. Кенд-рик, Г. Мэнкью, Ч. Майер, Х. Сала-и-Мартин, Б. Сиа-нези, Г. Пери, П. Ромер, Дж. Псачаропулос, А. де ла-Фуэнте, Г. Тондл, М. Тодаро, Л. Туроу, Е. Ханушек,П. Ховитт, Р. Флоракс, А. Чикконе, М. Шпигель, и мно-гие другие [15; 16; 17].

Из проведенного нами анализа основных поло-жений теории человеческого капитала следует, чтостановление этой теории стало основой и предопре-делило направление развития многих областей науки.

Так, например, в рамках науки „управление персона-лом” четко просматривается смена применяемых тер-минов, определяющих объект управления: от рабочейсилы до человеческих ресурсов.

Анализ приведённых подходов и определенийпозволяет выявить следующую общность: человечес-кий капитал формируется и растет за счёт инвестицийв него; человеческий капитал – есть часть задейство-ванного в производственно-хозяйственной деятель-ности имеющегося потенциала; важнейшим факторомроста человеческого капитала является повышениеобразования его носителя.

Подтверждение взаимосвязи между человечес-ким капиталом – элементом национального богатствастраны и инвестициями, осуществляемыми в него,подтверждают следующие ежегодно собираемые ианализируемые сведения о составляющих националь-ного богатства стран мира. Уровень человеческогоразвития во многом предопределяет и свидетельству-ет об уровне развития страны.

Для характеристики состояния экономических исоциальных условий в странах, а также для прогнозаразвития, специалистами программы развития ООН(ПРООН) был разработан комплексный показатель –индекс развития человеческого потенциала (ИРЧП),или индекс человеческого развития (ИЧР). Нами былпроведен анализ динамики ИРЧП для некоторых странза 2005, 2009 – 2011 годы (рисунок 1).

Из представленных данных следует, что ИРЧП висследуемом временном интервале незначительно, норастет. Что позволяет в целом положительно характе-ризовать состояние экономических и социальныхявлений в Беларуси. Однако, на наш взгляд, для эко-номики Беларуси характерно недостаточное финанси-рование наукоемких отраслей, являющихся основойформирования и роста высококачественного челове-ческого капитала страны (рисунок 2).

Очевидно, что уровень финансирования НИОКРи инновационных разработок в Беларуси и Россиизначительно ниже, чем в Польше, Израиля, Литве идругих странах, входящих в состав стран с оченьвысоким уровнем ИЧР. Представленная информацияподтверждает тесную взаимосвязь объема инвестицийв наукоемкие отрасли и уровня человеческого разви-тия. Поэтому особое внимание должно уделяться по-вышению качественного уровня человеческого капи-тала посредством целевого финансирования, что воз-можно при условии создания эффективной системыуправления. Так, для повышения эффективности про-водимой экономической политики в Беларуси необ-ходимо систематически проводить анализ динамикикачественного уровня человеческого капитала, вы-страивать рейтинг отраслей и отдельных предприятий



0,943

0,9020,91

0,8960,904

0,874

0,888

0,81

0,784

0,9380,941 0,941

0,906 0,908

0,898 0,901

0,884 0,886

0,791

0,807 0,811 0,813

0,793

0,802 0,805

0,7980,802 0,805

0,723

0,746 0,7510,756

0,725

0,747

0,751 0,755

0,714

0,733 0,74 0,745

0,7120,72

0,725 0,728

2005 2009 2010 2011

Норвегия

США

Швеция

Израиль

Польша

Литва

Латвия

Беларусь

Россия

Казахстан

Украина

Рис. 1. Динамика индекса человеческого развития, 2005г., 2009 – 2011 гг.Примечание: [18, 19]

0

5

10

15

20

25

30

35

40

45

Доля коммерческих расходовна НИОКР в ВВП, процентов

Доля расходов на инновации,не связанные с НИОКР, вобщем объеме отгруженнойпродукции (работ, услуг)

Доля МСП, внедряющихпродуктовые или процессныеинновации, в общем числеМСП, процентов

Доля МСП, внедряющихмаркетинговые илиорганизационные инновации,в общем числе МСП, процентов

Рис. 2. Доля расходов на НИОКР и инновации по данным Европейского инновационного табло (EIS-2008-2011)Примечание: [20]



внутри отрасли по обеспеченности качественнымичеловеческими ресурсами, постоянно оценивать эф-фективность проводимых инвестиционных меропри-ятий в работников, как на уровне государства, так иотдельно взятого домашнего хозяйства.

Представим свое видение решения поставленнойпроблемы: формирование методологии финансовогоуправления человеческим капиталом с использова-нием специальных методов, подходов и соответству-ющего инструментария.Понимая, что для более чет-кого представления о происходящих процессах и глу-бокого их изучения применяют такойспецифический-метод научного познания как моделирование, намибыла сформирована структурно-логической модельфинансового управления человеческим капиталом.Это позволило представить процесс финансовогоуправления исследуемой категории в виде воспроиз-ведения, отображенияего (человеческого капитала)специфического образав системе финансового мене-джмента.

Теоретико-методологической основой построе-ния модели стали следующие аргументированные намизаключения (разработки):

1. Разработанная методика стоимостной оценкичеловеческого капитала (ЧКоц) предполагает оцени-вать работника по следующим факторам в разрезестадий [21], формирования и использования челове-ческого капитала: стадия приобретения исходя из рас-чета факторов „образование”, „стаж работы в рассмат-риваемой отрасли”, „стаж работы всего”, „возраст”,„рекомендации”; стадия содержания будет определе-на по оценке факторов: „производительность труда”,„своевременность выполнения задания”, „точностьвыполнения задания”; стадия развития – „повышениеуровня профессиональной подготовки”, „применениеполученных знаний на практике”, „желание обучать-ся”, „желание обучать”; стадия сохранения – „твор-ческий подход при выполнении задания”. Причем всефакторы могут принимать следующие значения: „оченьнизкое”, „низкое”, „среднее”, „высокое”, „очень вы-сокое”. Затем полученные качественные характерис-тики пересчитываются в денежном выражении.

2. Эффективность осуществленных инвестицийв человеческий капитал характеризует значение коэф-фициента эффективности инвестиций, который рассчи-тывается как отношениеприроста значения стоимост-ной оценки человеческого капитала к инвестициям внего (человеческий капитал) за отчетный период.

3. Исследовав понимание категории „стоимость”известными учеными К. Марксом [2] и Шенноном П.Праттом [22], сущность критерия оптимальностиструктуры капитала [23], а также основы концепциистоимости капитала и принятых нами стадий форми-

рования и использования человеческого капитала,рассчитывать стоимость человеческого капитала пред-лагаем как отношение сумм затрат на содержание,развитие и сохранение человеческого капитала к зна-чению его стоимостной оценки.

4. Для объективной оценки эффективности при-нимаемых управленческих решений будет явно недо-статочно рассчитывать и анализировать показатели вотрыве от анализа динамики финансового результатедеятельности в целом. Так, даже если дополнитель-ные инвестиции повлекли рост стоимостной оценкичеловеческого капитала и прогнозируется увеличениеэтой стоимостной оценки, но при этом финансовыйрезультат уменьшается, делать вывод об эффектив-ном финансовом управлении неправомерно. Поэтому,будем рассчитывать и анализировать в динамике всовокупности с показателем финансового результатапоказатель затратоемкости человеческого капитала какотношение сумм затрат на содержание, развитие исохранение человеческого капитала к объему произ-веденной за отчетный год продукции (без косвенныхналогов).

5. Принимая во внимание подход зарубежныхученых к сущности и определению ставки дисконти-рования, в рамках нашего исследования в качестветакой ставки будем использовать стоимость челове-ческого капитала. Это позволит учитывать в т. ч. иуровень риска инвестиционных вложений в челове-ческий капитал.

Кроме того, в основу формирования моделифинансового управления человеческим капиталомбыли положены принципы следующих основных под-ходов финансового менеджмента: системного, функ-ционального, процессного.Так, одним из важнейшихподходов, сущность которого позволяет определитьместо человеческого капитала в управляемой иуправляющей подсистемах открытой системы управ-ления, функционирующей в сложившейся средеопределенной организации и активно взаимодейству-ющей с внешней средой, является системный подходфинансового менеджмента.

Немного о сути системного подхода. В финан-совом управлении системный подход начал применять-ся в середине XX столетия. Основными учеными, вы-делявшими его, были исследователи Л. фон Берталан-фи, А. А. Богданов, Г. Саймон, П. Друкер, А. Чанд-лер. Основоположник теории систем Людвиг фон Бер-таланфи определял систему как комплекс взаимодей-ствующих элементов или как совокупность элемен-тов, находящихся в определенных отношениях друг сдругом и со средой [24]. Рассматривают систему и,соответственно, системный подход в управлении какнекую целостность взаимосвязанных элементов с




определенными признаками и другие ученые. Так,А. Холл определяет систему как множество предме-тов вместе со связями между предметами и между ихпризнаками [25]. По определению Р. Акоффа „систем-ный подход в управлении основывается на том, чтовсякая организация представляет собой систему, со-стоящую из частей, каждая из которых обладает сво-ими собственными целями” [26, с. 33]. При описаниисущности современных подходов к менеджменту„организация рассматривается как система – некаяцелостность, состоящая из взаимозависимых частей,каждая из которых вносит свой вклад в характерис-тику целого. Организация является сложной (испы-тывающей воздействие внутренних факторов), откры-той (находящейся под воздействием внешних факто-ров), социотехнической (люди – техника) системой.Все подсистемы (элементы) взаимосвязаны как по вер-тикали, так и по горизонтали”. В качестве основныхпринципов системного подхода выделяют следующие:целостность, иерархичность строения, структуризация,множественность, системность [27].

Учитывая результаты существующей практи-ки финансового менеджмента различных объектов, а также сущность категории „человеческий капитал” иизложенные принципы системного подхода управле-ния, считаем правомерным признать человеческий ка-питал элементом как управляющей так и управляе-мой подсистем системы финансового управления. Вуправляющей подсистеме (субъект системы) челове-ческий капитал представлен определенной категори-ей работников (кадровая и финансовая службы подруководством администрации), в обязанности кото-рых вменено осуществлять управление финансами иработниками. В управляемой подсистеме (объект си-стемы) человеческий капитал рассматривается как но-ситель способностей и навыков, участвующий в про-изводственно-хозяйственной деятельности, и в резуль-тате капитализации приносит дополнительный доходсобственнику. При этом, наниматель (собственник)финансирует приобретение, содержания, развития исохранения такого капитала, а значит управляет соот-ветствующими инвестиционными процессами.

Обязательным элементом любой системы явля-ются методы, с помощью которых субъект управляетобъектом. Учитывая изложенные теоретико-методоло-гические основы исследования, а также основнуюцель финансового управления человеческим капита-лом (приобретение человеческого ресурса с макси-мальным значением стоимостной оценки человечес-кого капитала при условии минимальных затрат насодержание, развитие, сохранение; при использова-нии – обеспечение максимальной отдачи от использу-емых человеческих ресурсов при улучшении их ка-

чественных характеристик) нами были использованыследующие общенаучные и специальные методы:

– общелогические – анализ (разделение систе-мы финансового управления человеческим капиталоморганизации на отдельные составляющие и их все-стороннее изучение), синтез (последующее соедине-ние выделенных составных частей системы финансо-вого управления человеческим капиталом организа-ции в единое целое), аналогия (индикаторы эффек-тивности финансового управления человеческим ка-питалом и их критические значения выявлены на ос-нове изучения закономерностей и принципов финан-сового менеджмента), абстрагирование (при рассмот-рении системы финансового управления человечес-ким капиталом основное внимание уделено наиболееважным сущностным характеристикам ее функцио-нирования);

– методы эмпирического исследования – срав-нение (принятие решений по финансовому управле-нию человеческим капиталом основывается на сопо-ставлении ряда показателей и предложенных индика-торов эффективности финансового управления чело-веческим капиталом);

– методы теоретического исследования – фор-мализация (соотношения элементов системы финан-сового управления человеческим капиталом представ-лены в знаково-символическом виде и положены воснову построения алгоритмов финансового управ-ления человеческим капиталом), моделирование (по-строение на основе применения всех вышеперечис-ленных методов модели финансового управления че-ловеческим капиталом).

Воздействие управляющей подсистемы на управ-ляемую осуществляется посредством методов финан-сового управления. Методы финансового менеджмен-та с определенной долей условности можно разде-лить на три группы: общеэкономические (кредитова-ние, страхование, залоговые операции, трансфертныеоперации и т. п.), инструментальные (количественные)методы принятия финансовых решений (прогнозиро-вание, планирование, методы факторного анализа идр.) и специальные (лизинг, факторинг, франчайзинги др.). Среди перечисленных методов наиболее зна-чимыми для достижения сформулированной цели пред-ставляются прогнозирование и планирование. Имен-но на их основе с учетом перечисленных общенауч-ных методов была обоснована эффективность финан-совых решений в отношении человеческого капита-ла. Конкретизацией данных методов выступает исполь-зование таких приемов, как экстраполяция, дискон-тирование и др.

Таким образом, системный подход позволяеткомплексно изучать явления или процесса, исполь-


зуя принцип целостности. При этом уточняется слож-ная проблема; структурируются элементы этой про-блемы посредством формулировки задач, решаемыхс помощью общенаучных и специфических методов;обосновываются критерии их решения; в результатеконструируется максимально эффективная модель длядостижения поставленной цели.

В рамках системного подхода в последующембыл разработан ряд специфических подходов, средикоторых выделяется структурно-функциональный илифункциональный подход, широко используемый всовременном научном познании. Функциональныйподход стал одной из методологических основ мно-гих дисциплин. Данный подход ориентирует на выяв-ление отдельных особенностей функционированиясистем. „Функциональный подход особенно интенсив-но развивается там, где предмет исследования огра-ничивается рамками более или менее узкоспециали-зированного класса задач. Так появляются теорияинформации Шеннона, теория распознавания образов,теория моделирования процессов обучения, группадисциплин, объединенных общим названием „иссле-дование операций”, и т. д.” [22]. Особенность функци-онального подхода состоит в его комплексности ипозволяет рассмотреть происходящие явления в видепоследовательно происходящих процессов. „При про-ведении исследований сложных систем методамифункционального подхода часто важно знать такжевнутреннее их содержание, внутренние связи систе-мы. В этом случае исследователь переходит к болееширокому (точнее, более детальному) представлениюсистемы, но в рамках этого представления он по-пре-жнему интересуется лишь функциональными свойства-ми и связями подсистем” [28, с. 12]. Вместе с тем,при проведении исследования, предмет которого огра-ничивается рамками узкоспециализированного клас-са задач (как в нашем случае) целесообразно исполь-зование систем управления процессного подхода.Основное назначение процессного подхода заключа-ется в улучшении качества управления деятельностьюорганизации. Первооткрыватель процессного подхо-да Анри Файоль считал: „управлять – означает пред-сказывать и планировать, организовывать, распоря-жаться, координировать и контролировать”. [29, с. 46].Сама идея представления управления как процессасвязана с именами двух американских исследова-телей в области менеджмента: Майкла Хаммера иДжеймса Чампи.

Изложенное предопределило применение (поми-мо системного подхода) принципов функционально-го и процессного подходов финансового менеджментадля формирования структурно-логической моделифинансового управления человеческим капиталом.

Совокупность процессного и функционального под-ходов финансового менеджмента, а также сформули-рованная цель финансового управления человеческимкапиталом позволили обосновать и сформироватьследующим образом цикл финансового управленияисследуемой категории (рис. 3).

Как видим, совокупность основных функцийфинансового менеджмента образуют, по сути, замк-нутый управленческий цикл, в котором по итогам оцен-ки результативности деятельности происходит коррек-тировка целей и задач финансового управления чело-веческим капиталом.

Исследовав существующую практику финансо-вого менеджмента различных объектов на основе про-цессного подхода управления, содержания основныхконцепций финансового менеджмента, в том числеконцепций стоимости капитала и дисконтирования де-нежного потока, а также опираясь на разработанныенами и изложенные выше теоретико-методологичес-ких основы, нами были сформированы следующиеосновные этапы финансового управления человечес-ким капиталом:

1. Формирование цели финансового управлениячеловеческим капиталом. Установление критериев,характеризующих достижение цели.

Учитывая, что в условиях экономики рыночно-го типа главной целью финансового менеджмента яв-ляется максимизация финансового результата деятель-ности субъекта хозяйствования, считаем справедли-вой следующую формулировку цели финансовогоуправления человеческим капиталом: приобретениечеловеческого ресурса с максимальным значениемстоимостной оценки человеческого капитала приусловии минимальных затрат на содержание, разви-тие, сохранение; при использовании – обеспечениемаксимальной отдачи от используемых человеческихресурсов при улучшении их качественных характе-ристик.

Критерии, характеризующие достижение постав-ленной цели следующие:

• стоимостная оценка человеческого капиталапо всем факторам должна быть высокой. Добиваясьтакого уровня полезности, организация стремится кмаксимальному использованию имеющегося в нали-чии человеческого ресурса;

• прирост стоимостной оценки человеческогокапитала стадий „содержание”, „развитие”, „сохране-ние” > 0;

• коэффициент эффективности инвестиций вчеловеческий капитал 1. Непосредственным эффек-том от инвестиционных вложений в человеческий ка-питал является прирост его стоимостной оценки постадиям „содержание”, „развитие”, „сохранение”.


≥



Если этот прирост за отчетный период превышает сум-му осуществленных за этот же период инвестиций вчеловеческий капитал, инвестиции целесообразны.Коэффициент эффективности инвестиций определяет-ся по фактическим данным за отчетный период;

• прирост объема произведенной продукции отфактора производства „человеческий капитал” на еди-ницу прироста стоимостной оценки человеческогокапитала стадий „содержание”, „развитие”, „сохране-ние” > прироста затрат на содержание, развитие и со-

Рис. 3. Цикл финансового управления человеческим капиталом в контексте функционального и процессногоподходов финансового менеджмента

Примечание: собственная разработка.


хранение человеческого капитала на единицу при-роста стоимостной оценки человеческого капиталастадий „содержание”, „развитие”, „сохранение”. Вэтом случае использование дополнительного челове-ческого капитала позволяет получить собственнику до-полнительный прирост прибыли;

• темп роста финансового результата долженбыть не ниже темпа роста показателя затратоемкостичеловеческого капитала. Это обусловлено существу-ющими в экономической науке причинно-следствен-ными связями между указанными показателями;

• значение чистого дисконтированного доходаот инвестиций в человеческий капитал должно бытьбольше нуля (основа концепции дисконтированногоденежного потока). При нулевом и отрицательном зна-чении данного критерия принимаемые в расчет ин-вестиционные затраты в человеческий капитал неце-лесообразны. В отличие от коэффициента эффектив-ности инвестиций, чистый дисконтированный доходрассчитывается на прогнозной основе и является глав-ным критерием принятия решений об увеличении илиснижении инвестиционных затрат в человеческий ка-питал;

• дисконтированная стоимостная оценка чело-веческого капитала, отражающая влияние ожидаемыхбудущих изменений его стоимостной оценки, приве-денных к моменту расчета, должна быть не ниже сто-имостной оценки человеческого капитала на конецотчетного периода. При таком соотношении имеетместо потенциал роста стоимостной оценки челове-ческого капитала, и, как следствие, оправданы даль-нейшие вложения в человеческий капитал.

2. Определение задач финансового управлениячеловеческим капиталом.

Принимая во внимание, что человеческий капи-тал формируется по следующим стадиям: приобрете-ние, содержание, развитие и сохранение, а также со-держание первого этапа финансового менеджментаисследуемой категории в контексте процессного под-хода, перечень задач будет таким:

– определение достоверной стоимостной оценкичеловеческого капитала (разработанная методикаоценки;

– прогнозирование показателей финансовогорезультата организации и стоимостной оценки чело-веческого капитала для расчета чистого дисконтиро-ванного дохода от инвестиций в человеческий капи-тал и дисконтированной величины стоимостной оцен-ки человеческого капитала;

– определение затрат по содержанию, сохране-нию и развитию человеческого капитала (заработнаяплата, отчисления в Фонд социальной защиты насе-ления, платежи по обязательному страхованию от не-

счастных случаев, выплаты за неотработанное время,расходы на развитие и сохранение персонала). Все ука-занные затраты аккумулируются на счете „Фонд воз-мещения стоимости потребленного работником финан-сового ресурса организации в разрезе стадий форми-рования человеческого капитала;

– выделение из общей суммы затрат по содер-жанию, сохранению и развитию человеческого капи-тала инвестиционных затрат. Так, учитывая экономи-ческую сущность понятия „инвестиции”, затраты ста-дий „развитие” и „сохранение” являются инвестици-онными;

– расчет стоимости человеческого капитала;– определение желаемого соотношения стоимо-

стной оценки человеческого капитала и финансовогорезультата организации.

Теоретические основы решения всех указанныхзадач, за исключением последней, описаны выше.

Заключительную задачу „определение влияниястоимостной оценки человеческого капитала на фи-нансовый результат организации” можно осуществитьна основе построения матрицы, подобной матрицефинансовых стратегий Ж. Франшона и И. Романе.Данная матрица подробно описана Е. С. Стояновой[30, с. 398 – 406].

Матрица Ж. Франшона и И. Романе строится ис-ходя из значений показателя результата финансово-хозяйственной деятельности организации, определяе-мого различными сочетаниями результата финансовойдеятельности и результата хозяйственной деятельности.

Подобная матрица для категории человеческогокапитала будет иметь следующий вид (рис. 4). В пред-лагаемой матрице рассматриваются все возможныесочетания изменения справедливой стоимостной оцен-ки человеческого капитала и финансового результатаорганизации в целом. Поэтому определяющей диаго-налью будет являться равновесная диагональ 1, 2, 3,„зона успеха” будет располагаться выше этой диаго-нали (квадраты 7, 8, 9), а „проблемная зона” – ниже(квадраты 4, 5 ,6).

В данной матрице квадраты 1, 2, 3 можно охарак-теризовать как рациональные, т. е. для них имеет местопрямая корреляционная зависимость между изменени-ем стоимостной оценки человеческого капитала и из-менением финансового результата организации.

Квадраты 7, 8, 9 – предпочтительные: финансо-вый результат возрастает либо не изменяется при сни-жении стоимостной оценки человеческого капитала.

Квадраты 4, 5, 6 – недопустимые: при сохране-нии либо возрастании стоимостной оценки человечес-кого капитала финансовый результат не изменяетсялибо снижается, т. к. отражают ситуации неэффектив-ного использования человеческого капитала.




Целевой квадрат матрицы – третий, поскольку не-обходимым условием эффективности инвестиций вчеловеческий капитал является обеспечение прирос-та его стоимостной оценки. Вместе с тем прирост сто-имостной оценки человеческого капитала нельзя рас-сматривать исключительно как самоцель, необходи-мо достижение положительной корреляции данногопоказателя с приростом финансового результата орга-низации.

3. Обоснование показателей для оценки выпол-нения задач финансового менеджмента человечес-кого капитала.

Поставленные задачи финансового управлениячеловеческим капиталом позволили выявить следу-ющие показатели (обоснованные выше) для оценкиих выполнения:

• стоимостная оценка человеческого капитала;• стоимость человеческого капитала;• коэффициент эффективности инвестиций в

человеческий капитал;• чистый дисконтированный доход от инвести-

ций в человеческий капитал;• дисконтированная величина стоимостной

оценки человеческого капитала;• затратоемкость человеческого капитала;• прирост объема произведенной продукции от

фактора производства „человеческий капитал” на еди-ницу прироста стоимостной оценки человеческого ка-питала стадий „содержание”, „развитие”, „сохранение”;

• прирост затрат на содержание, развитие и со-хранение человеческого капитала на единицу прирос-

та стоимостной оценки человеческого капитала ста-дий „содержание”, „развитие”, „сохранение”.

Для определения критических значений индика-торов эффективности финансового управления чело-веческим капиталом нами сформулированы желаемыерезультаты для каждого индикатора, учитывая и наоснове общеизвестных постулатов науки о финансах.Так:

• стоимостная оценка человеческого капиталапо всем факторам должна быть высокой. Добиваясьтакого уровня полезности, организация стремится кмаксимальному использованию имеющегося в нали-чии человеческого ресурса;

• прирост стоимостной оценки человеческогокапитала стадий „содержание”, „развитие”, „сохране-ние” > 0;

• коэффициент эффективности инвестиций вчеловеческий капитал 1. Непосредственным эффек-том от инвестиционных вложений в человеческий ка-питал является прирост его стоимостной оценки постадиям „содержание”, „развитие”, „сохранение”.Если этот прирост за отчетный период превышает сум-му осуществленных за этот же период инвестиций вчеловеческий капитал, инвестиции целесообразны.Коэффициент эффективности инвестиций определяет-ся по фактическим данным за отчетный период;

• прирост объема произведенной продукции отфактора производства „человеческий капитал” на еди-ницу прироста стоимостной оценки человеческогокапитала стадий „содержание”, „развитие”, „сохране-ние” > прироста затрат на содержание, развитие и со-

Рис. 4. Матрица эффективности использования человеческого капиталаПримечание: собственная разработка

Финансовый результат возрастает

9. Рост финансового результата при снижении стоимостной оценки ЧК

8. Рост финансового результата при неизменной стоимостной оценке ЧК

3. Совместное увеличение стоимостной оценки ЧК и финансового результата

Финансовый результат не изменяется

7. Сохранение текущего уровня финансового результата при снижении стоимостной оценки ЧК

2. Сохранение текущего уровня стоимостной оценки ЧК и финансового результата

5. Сохранение текущего уровня финансового результата при увеличении стоимостной оценки ЧК

Финансовый результат снижается

1. Совместное снижение стоимостной оценки ЧК и финансового результата

4. Снижение финансового результата при неизменной стоимостной оценке ЧК

6. Снижение финансового результата при увеличении стоимостной оценки ЧК

Стоимостная оценка ЧК снижается

Стоимостная оценка ЧК не изменяется

Стоимостная оценка ЧК возрастает

≥


хранение человеческого капитала на единицу прирос-та стоимостной оценки человеческого капитала ста-дий „содержание”, „развитие”, „сохранение”. В этомслучае использование дополнительного человеческогокапитала позволяет получить собственнику дополни-тельный прирост прибыли;

• темп роста финансового результата долженбыть не ниже темпа роста показателя затратоемкостичеловеческого капитала. Это обусловлено существу-ющими в экономической науке причинно-следствен-ными связями между указанными показателями;

• значение чистого дисконтированного доходаот инвестиций в человеческий капитал должно бытьбольше нуля (основа концепции дисконтированногоденежного потока). При нулевом и отрицательном зна-чении данного критерия принимаемые в расчет ин-вестиционные затраты в человеческий капитал неце-лесообразны. В отличие от коэффициента эффектив-ности инвестиций, чистый дисконтированный доходрассчитывается на прогнозной основе и является глав-ным критерием принятия решений об увеличении илиснижении инвестиционных затрат в человеческий ка-питал;

• дисконтированная стоимостная оценка чело-веческого капитала, отражающая влияние ожидаемыхбудущих изменений его стоимостной оценки, приве-денных к моменту расчета, должна быть не ниже сто-имостной оценки человеческого капитала на конецотчетного периода. При таком соотношении имеетместо потенциал роста стоимостной оценки челове-ческого капитала, и, как следствие, оправданы даль-нейшие вложения в человеческий капитал.

4. Принятие и реализация решений.На этапе принятия и реализации решений опре-

деляются действия, необходимые для достиженияцелевых разработанных показателей, определяемыхна предыдущем этапе.

Все решения будут положены в основу струк-турно-логической модели финансового управлениячеловеческим капиталом. Типовые решения сформу-лируем следующим образом. Относительно:

• стоимости капитала: а) в случае превышениястоимости человеческого капитала в целом по пред-приятию над стоимостью человеческого капитала пре-тендента – принимать такого претендента целесообраз-но; б) в случае превышения стоимости человеческо-го капитала планируемого к замене (работающегоныне) работника над стоимостью человеческого ка-питала претендента (нового работника вместо работа-ющего ныне) – принимать нового работника, а приобратном соотношении – сохранить работающего спе-циалиста с возможным повышением затрат на егосодержание, развитие и сохранение;

• стоимостной оценки человеческого капитала: а)в случае прироста значения стоимостной оценки ра-ботника за отчетный период (например, год) – на та-кого работника будет распределяться часть прибыли взависимости от рейтинга; б) в случае отсутствия по-ложительной динамики за отчетный период в значе-нии стоимостной оценки человеческого капитала пред-приятия – дальнейшие инвестиции при сохранениикачественных характеристик работников нецелесооб-разны;

• коэффициента эффективности инвестиций вчеловеческий капитал: а) в случае значения указан-ного коэффициента более либо равным единице – ин-вестиции целесообразны; б) при обратном соотноше-нии – выявление неэффективно используемой частичеловеческого капитала, а при устойчивом сохране-нии – отказ от дальнейших инвестиций;

• чистого дисконтированного дохода от инвес-тиций: при отрицательном значении этого показателя– пересмотр инвестиционной политики в части инвес-тирования в человеческий капитал;

• текущей (дисконтированной) стоимостнойоценки человеческого капитала: при значении указан-ной текущей стоимостной оценки меньшем, чем зна-чение стоимостной оценки человеческого капитала наконец отчетного периода – сокращение инвестиций;

• затратоемкости человеческого капитала: приросте значений этого показателя в отчетном периоде –анализировать соотношение темпов роста затратоем-кости человеческого капитала с темпами роста фи-нансового результата деятельности организации.

5. Текущий контроль за реализацией решений.Текущий контроль заключается, прежде всего, в

установлении периодичности и достоверности расче-та всех обоснованных выше показателей на этапе„Обоснование показателей для оценки выполнениязадач финансового менеджмента человеческого ка-питала”.

Наиболее обоснованной и целесообразной пред-ставляется следующая периодичность расчета пока-зателей:

– стоимостная оценка человеческого капиталалиц, претендующих на работу, на стадии „приобрете-ние” – при оценке претендентов на рабочее место илизамену работника;

– ожидаемые (планируемые) затраты на содер-жание, развитие и сохранение по принимаемымработникам – при оценке претендентов на рабочееместо или замену работника;

– стоимость человеческого капитала лиц, претен-дующих на работу, на стадии „приобретение” – 4 приоценке претендентов на рабочее место или замену ра-ботника;




– стоимостная оценка человеческого капитала повсем стадиям (общая стоимостная оценка человечес-кого капитала) отдельных работников и в целом поорганизации – ежегодно в конце отчетного года;

– затраты на содержание, развитие и сохранениечеловеческого капитала (в т. ч. инвестиционные) –ежегодно по итогам отчетного года;

– стоимость человеческого капитала организациии отдельных работников – ежегодно в конце отчетно-го года;

– коэффициент эффективности инвестиций – еже-годно по итогам отчетного года;

– затратоемкость человеческого капитала – еже-годно в конце отчетного года;

– дисконтированная величина стоимостной оцен-ки человеческого капитала – ежегодно в конце отчет-ного года по тому же составу человеческого капита-ла, по которому проводится стоимостная оценка наконец года;

– чистый дисконтированный доход от инвести-ций человеческий капитал – ежегодно в конце отчет-ного года (в начале прогнозного периода).

6. Оценка результативности принятых и реа-лизованных решений.

Оценка результативности проводится по всемпоказателям с учетом установленных критериев, ха-рактеризующих достижение цели финансового управ-ления человеческим капиталом.

• Сопоставление стоимостной оценки челове-ческого капитала на конец отчетного года с ее значе-нием на начало отчетного года. Возможны три вари-анта результатов:

– ЧКоц не изменяется;– ЧКоц уменьшается;– ЧКоц увеличивается.Полагая, что инвестиции в человеческий капи-

тал осуществляются всегда, в первых двух случаяхэти вложения сразу признаются неэффективными. Втретьем случае рассчитывается коэффициент эффек-тивности инвестиций в человеческий капитал. Присохранении устойчивой тенденции (например, не-сколько отчетных периодов) несоответствие фактичес-кого значения коэффициента установленному крите-рию ( 1) принимается решение о сокращении инвес-тиций и/или замене человеческого капитала.

• Сопоставление изменения стоимостной оцен-ки человеческого капитала с изменением финансово-го результата организации. В качестве инструмента-рия может применяться предложенная выше матрица.Она отражает, по сути, степень использования потен-циала, заложенного в человеческом ресурсе.

Изложенное выше позволяет определить желае-мое соотношение стоимостной оценки человеческого

капитала и финансового результата организации (це-левой квадрат матрицы), отражающее идеальные при-чинно-следственные связи между показателями „ин-вестиции в человеческий капитал”, „стоимостная оцен-ка человеческого капитала”, „финансовый результаторганизации”. Так, изменение стоимостной оценки че-ловеческого капитала должно быть положительным,превышать размер вложенных за этот год инвестицийв человеческий капитал, финансовый результат дол-жен при этом увеличиваться.

Данное соотношение перечисленных категорийотражает ситуацию эффективного финансового мене-джмента (эффективных инвестиций в человеческийкапитал и эффективном использовании имеющегосяпотенциала).

• Сопоставление темпов роста затратоемкостичеловеческого капитала и финансового результатаорганизации.

При опережающем росте финансового результа-та соблюдается еще одно необходимое условие эф-фективного финансового управления человеческимкапиталом.Относительное увеличение затрат в чело-веческий капитал в таком случае оправдано, т. к. при-водит к более существенному росту финансового ре-зультата организации.

• Анализ показателя затратоемкости человечес-кого капитала на основе предложенной мультиплика-тивной модели.

При относительно постоянной величине или сни-жении человекоемкости продукции рост затратоем-кости человеческого капитала будет обусловлен рос-том стоимости человеческого капитала, что свидетель-ствует о снижении эффективности инвестиций в че-ловеческий капитал. В такой ситуации представляетсяцелесообразным:

– не увеличивая объем инвестирования, перерас-пределить затраты на содержание, развитие и сохра-нение между работниками;

– заменить (полностью или частично) имеющийсячеловеческий капитал новым с более высокой сто-имостной оценкой. При относительно стабильной ве-личине или снижении стоимости человеческого ка-питала рост затратоемкости человеческого капиталабудет обусловлен увеличением человекоемкости про-дукции, что, в свою очередь, свидетельствует о ра-циональном инвестировании. В такой ситуации пред-ставляется целесообразным:

– при достижении приемлемых темпов ростаобъема произведенной продукции дальнейшие ин-вестиции в человеческий капитал экономически неоправданы;

– при дальнейшем увеличении объема произво-димой продукции и сохранении названных тенденций

≥


инвестиции в человеческий капитал будут целесооб-разны.

• Сопоставление дисконтированной стоимост-ной оценки человеческого капитала с величиной сто-имостной оценки человеческого капитала на конецгода. При значении указанной текущей стоимостнойоценки большем, чем значение стоимостной оценкичеловеческого капитала на конец отчетного периодабудет справедливым решение продолжать инвести-ции в анализируемый человеческий капитал.

• Расчет скорректированного (с учетом рассчи-танной стоимости человеческого капитала, изменив-шейся планируемой величины инвестиций в челове-ческий капитал и скорректированного прироста об-щего финансового результата) чистого дисконтирован-ного дохода от инвестиций в человеческий капитал. Вслучае, если скорректированный чистый дисконтиро-ванный доход больше нуля, решения по дополнитель-ным инвестициям в анализируемый человеческийкапитал признаются эффективными.

Таким образом, вывод о том, что осуществляе-мое финансовое управление человеческим капиталомэффективно, правомерно сделать, когда одновремен-но будут соблюдаться следующие неравенства:

1. Коэффициент эффективности инвестиций в че-ловеческий капитал 1.

2. Текущая (дисконтированная) стоимостнаяоценка человеческого капитала превышает значениестоимостной оценки человеческого капитала на ко-нец отчетного периода.

3. Темпы роста финансового результата деятель-ности субъекта хозяйствования выше темпов ростазатратоемкости человеческого капитала за аналогич-ный период.

4. Прирост объема произведенной продукции отфактора производства „человеческий капитал” на еди-ницу прироста стоимостной оценки человеческогокапитала стадий „содержание”, „развитие”, „сохране-ние” превышает прирост затрат на содержание, раз-витие и сохранение человеческого капитала на едини-цу прироста стоимостной оценки человеческого ка-питала стадий „содержание”, „развитие”, „сохранение”прироста объема произведенной продукции от факто-ра производства „человеческий капитал” на единицуприроста стоимостной оценки человеческого капита-ла стадий „содержание”, „развитие”, „сохранение”

( срс

чк

ЧКоцQ

∆∆

) и прироста затрат на содержание, раз-

витие и сохранение человеческого капитала на едини-цу прироста стоимостной оценки человеческого ка-питала стадий „содержание”, „развитие”, „сохране-ние”.

5. Скорректированный чистый дисконтирован-ный доход от инвестиций в человеческий капитал боль-ше нуля.

Изложенное выше позволило сформировать мо-дель финансового управления человеческим капита-лом в контексте системного, функционального и про-цессного подходов. Наглядно ее представим в виде(рис. 5).

Таким образом, сформированная модель финан-сового управления человеческим капиталом в кон-тексте системного, функционального и процессногоподходов финансового менеджмента позволила на-глядно представить управленческие финансовыерешения в отношении исследуемой категории как це-лостную систему действий на основе специальныхметодов, обусловленную влиянием факторов внеш-ней и внутренней среды, обеспечивающую достиже-ние поставленной цели.

Проведенные исследования позволяют сформу-лировать выводы, предложения и рекомендации кактеоретического, так и практического характера.

1. Становление инновационной экономики, обо-значившее необходимость развития инновационныхподходов в управлении, обусловили потребность вразработке новой научной теории управления челове-ческим капиталом, позволяющей решить обозначен-ные проблемы и, которая бы отвечала современнымтребованиям экономики знаний.

2. Обоснована роль качественного уровня чело-веческого потенциалавповышении качества жизнинаселения в целом; доказано, что инвестиции в чело-веческий капитал являются основой экономическогороста и инновационного развития государства.

3. Определено, что решение таких важнейшихвопросов как стоимостная оценка непосредственночеловеческого капитала, оценка эффективности ин-вестиций в человеческий капитал, справедливое рас-пределение (перераспределние) дохода между всемиучастниками его создания требуют тщательного ис-следования и формирования четко выстроенной ме-тодологии управления с использованием специальныхметодов, подходов и соответствующего инструмен-тария. В результате, учитывая специфику прикладнойнауки „финансовый менеджмент”, обосновано осуще-ствить решение поставленных задач в рамках финан-сового управления: сформировать методологию фи-нансовогоуправления человеческим капиталом.

4. Представлены теоретико-методологическиеосновы построения модели в виде аргументирован-ных умозаключений (разработок): разработанная ме-тодика стоимостной оценки человеческого капитала,сущностная характеристика коэффициента эффектив-ности инвестиций, порядок определения стоимости


≥


Рис. 5. Модель финансового управления человеческим капиталомПримечание: собственная разработка.



человеческого капитала и егозатратоемкости. Приме-нение описанных основ в практической деятельностипозволит формировать информационную базу дляпринятия грамотных управленческих решений в отно-шении человеческих ресурсов организации (отрасли).

5. Обоснована необходимость применения прин-ципов основных подходов финансового менеджмен-та: системного, функционального, процессного дляформирования структурно-логической модели финан-сового управления человеческим капиталом. Причемсистемный подход позволил определить место чело-веческого капитала в управляемой и управляющейподсистемах открытой системы управления, функци-онирующей в сложившейся среде определенной орга-низации и активно взаимодействующей с внешнейсредой. При этом была уточнена сложная проблема;структурированы элементы этой проблемы посред-ством формулировки задач, решаемых с помощьюобщенаучных и специфических методов; обоснованыкритерии их решения. В рамках функционального под-хода представлена выстроенная совокупность основ-ных функций финансового менеджмента предметаисследования в виде замкнутого управленческогоцикла, предполагающего осуществление оперативнойкорректировки целей и задач финансового управле-ния человеческим капиталом по итогам оценки резуль-тативности деятельности. Такие мероприятия позво-лят существенно поднять эффективность принимаемыхуправленческих решений в отношении важнейшегофактора экономического роста – человеческого ка-питала. Для улучшения качества финансового управ-ления исследуемой категории на основе примененияпринципов процессного подхода были разработанывзаимосвязанные этапы финансового управления че-ловеческим капиталом. В результате была сконструи-рована максимально эффективная модель управлениядля достижения поставленной цели.

6. Наглядное представление всего процесса фи-нансового управления человеческим капиталом в видецелостной системы действий на основе специальныхметодов, обусловленной влиянием факторов внешнейи внутренней среды, обеспечит более глубокое пони-мание исследуемого управленческого процесса и чет-кое представление менеджерами последовательностиконкретных действий. В целом это позволит повыситьэффективность принимаемых управленческих реше-ний в отношении важнейшего фактора экономичес-кого роста – человеческого капитала.

Литература1. Программа социально-экономического раз-

вития Республики Беларусь на 2011 – 2015 годы : УказПрезидента Республики Беларусь от 11 апреля 2011

года, № 136./ Национальный правовой интернет-пор-тал Республики Беларусь [Электронный ресурс]. –2011. – Режим доступа : http://www.pravo.by/main.aspx?guid=3871&p0=P31100136&p2={NRPA} –Дата доступа: 06.12.2011. 2. Маркс К. Капитал. Кри-тика политической экономии. Т.1. Кн.1. процесс про-изводства капитала / К. Маркс. – М.: Политиздат, 1983.– 556 с. 3. Сэй Ж.-Б. Трактат по политической эко-номии / Жан-Батист Сэй. Экономические софизмы;Экономические гармонии / Фредерик Бастиа – М. :Дело : Акад. нар. хоз-ва при Правительстве Рос. Фе-дерации, 2000. – 229 с. 4. Рикардо Д. Сочинения /Д. Рикардо. – М. : Госполитиздат, 1955. – 360 с.5. Т. Schulz The economic importance of Human Capitalin Modernization / T. Schulz // Education Economics. –1993. – Vol 1. Issue 1. – P. 10 – 32. 6. Маршалл А.Принципы политической экономии: Т. 1. : Пер. с англ. /А. Маршалл. – М.: Прогресс, 1983. – 415 с. 7. Леон-тьев Б. Б. Цена интеллекта. Интеллектуальный капи-тал в российском бизнесе / Б. Б. Леонтьев. – М. : Изда-тельский центр „Акционер”, 2002. –200 с. 8. Новаяпостиндустриальная волна на Западе. Антология /Под ред. В. Л. Иноземцева. – М.: „Academia”, 1999. –640 с. 9. Шаховская Л. С. Мотивация труда в пере-ходной экономике: монография / Науч. ред. С. А. Лен-ская. – Волгоград: Перемена, 1995. – 185 с . 10. Бон-дарь А. В. Человеческий капитал: содержание, мето-дология исследования и условия развития. Белорус-ский экономический журнал № 3 / А. В. Бондарь,И. В. Корнеевец. – Минск. – 2008, с. 89 – 102.11. Фишер С. Экономика / С. Фишер, Р. Дорнбуш,К. Шмалензи. – М. : Дело, 1993. – 876 с. 12. Блауг М.Методология экономической науки, или Как эконо-мисты объясняют: пер. с англ. Ю. В. Автономова /М. Блауг. – М.: Журнал „Вопросыэкономики”, 2004.– 416 с. 13. Махлуп Ф. Производство и распростра-нение знаний в США / Ф. Махлуп. – М.: Прогресс,1966. – 462 с. 14. Боулз С. „Микроэкономика: Пове-дение, институты, и эволюция” М.: Дело АНХ, 2011 /С. Боулз. – 576 с. 15. Barro R. J. Economic growthin a cross section of countries. Quarterly Journal ofEconomics. Cambridge: MIT Press Journals 1991,vol. 106, p. 407 – 443. 16. Benhabib I.; Spiegel, M. M.The role of human capital in economic development:evidence from aggregate cross-country data. Journal ofMonetary Economics. Amsterdam: Elsevier Science B. V.,1994, Vol. 34, issue 2, p. 143 – 173. 17. Romer P. M.Endogenous technological change. Journal of PoliticalEconomy. Chicago: University of Chicago Press, 1990,vol. 98. issue 5, p.71 – 102.; 18. Human DevelopmentReports 2011 // Доклад о развитии человека. [Элек-тронный ресурс]. – 2011. – № 21 – Режим доступа :http:/ /hdr.undp.org/en/media/HDR_2011_RU_


http://www.pravo.by/

http://hdr.undp.org/en/media/HDR_2011_RU_


Complete.pdf – Дата доступа: 05.02.2012. 19. HumanDevelopment Reports 2010 / Доклад о развитиичеловека. [Электронный ресурс]. – 2010. – № 20 –Режим доступа : http://hdr.undp.org/en/media/HDR_2010_RU_Complete.pdf – Дата доступа :05.02.2012. 20. Наука и инновационная деятельностьв Республике Беларусь. Science and innovation activityin the Republic of Belarus. Статистический сборник нарусском и английском языках. Ответственный за вы-пуск: О. А. Довнар. Минск: Национальный статисти-ческий комитет Республики Беларусь, 2012, 151 с.21. Як Фитц – енц Рентабельность инвестиций в пер-сонал / Под общей ред. В. И. Ярных / Як Фитц. – М. :ВЕРШИНА, 2006. – 319 с. 22. Шеннон П. Пратт. Сто-имость капитала: Расчет и применение. – Пер. с англ.Бюро переводов Райд. 2-е изд. / Шеннон П. Пратт. –М. : ИД „Квинто-Консалтинг”, 2006. – 455 с.23. Бланк И. А. Финансовая стратегия предприятия /И. А. Бланк. – Киев: Эльга, Ника-Центр, 2004. – 720 с.24. Л. фон Берталанфи Общая теория систем – кри-тический обзор // Исследования по общей теориисистем: Сборник переводов / Общ. ред. и вст. ст.В. Н. Садовского и Э. Г. Юдина / Л. фон Берталанфи. –М.: Прогресс, 1969. С. 23 – 82. 25. Перегудов Ф. И.Введение в системный анализ / Ф. И. Перегудов, Ф. П. Та-расеко. – М.: Высшая школа, 1989 26. Акофф Р. Л.Планирование будущего корпораций / Р. Л. Акофф. –М. : Прогресс, 1985. – 328 с. 27. Блауберг И. В. Ста-новление и сущность системного подхода / И. В. Блау-берг, Э. Г. Юдин. – М.: Наука, 1973. – 270 с. 28. Мар-ков Ю. Г. Функциональный подход в современномнаучном познании / Ю. Г. Марков. – Новосибирск:Наука, 1982. – 255 с. 29. Fayol H. General and industrialmanagement. – London: Sir Isaac Pitman and Sons, 1969.– 110 p. 30. Финансовый менеджмент: теория ипрактика / Е. С. Стоянова, Т. Б. Крылова, И. Т. Бала-банов и др.; Под ред. Е. С. Стояновой. – М.: Изда-тельство „Перспектива”, 1998. – 656 с.

Богатирьова В. В. Управління людським ка-піталом в інноваційній економіці

У статті розглянуто роль людського капіталу в

становленні інноваційної економіки; представлено роз-роблені теоретико-методологичні основи фінансово-го управління людським капіталом, які слугували по-чатковими положеннями моделі управління дослі-джуваною категорією в контексті основних підходівфінансового менеджменту.

Ключові слова: людський капітал, людські ресур-си, фінансовий менеджмент, чинник, підсистеми сис-теми управління, цикл фінансового управління, про-цес управління.

Богатырева В. В. Управление человеческимкапиталом в инновационной экономике

В статье рассмотрена роль человеческого капи-тала в становлении инновационной экономики; пред-ставлены разработанные теоретико-методологическиеосновы финансового управления человеческим ка-питалом, которые послужили исходными положени-ями модели управления исследуемой категорией вконтексте основных подходов финансового мене-джмента.

Ключевые слова: человеческий капитал, челове-ческие ресурсы, финансовый менеджмент, фактор,подсистемы системы управления, цикл финансовогоуправления, процесс управления.

Bogatyrova V. V. Management of the HumanCapital in the Innovation Economy

The article considers the role of human capital inthe development of an innovative economy; the theoreticaland methodological foundations of the financialmanagement of the human capital were represented,which served as the source of the model managementcategory in the context of the study of the main approachesof financial management.

Key words: human capital, human resources,financial management, factor, subsystems of themanagement system, the cycle of financial management,the process of management.



http://hdr.undp.org/en/media/


НАШІ ЮВІЛЯРИЮБИЛЕЙ ВЫДАЮЩЕГОСЯ УЧЕНОГО

– 85 лет академику Национальной академии иНациональной академии правовых наук Украины, доктору юридических наук,

Заслуженному деятелю науки и техники УкраиныВАЛЕНТИНУ КАРЛОВИЧУ МАМУТОВУ!

С каждой областью научных знаний время и ис-тория прочно связывают имена людей – самоотвержен-ных исследователей, благодаря усилиям и достиже-ниям которых создаются их основы. Для многих пос-ледователей Валентина Карловича Мамутова, встретив-шего 30 января 2013 года свой 85-летний юбилей наподъеме творческих сил, профессиональный путь это-го выдающегося ученого, уважаемого руководителя италантливого организатора является образцом блестя-щей работоспособности и активной жизненной позиции.

Валентин Карлович Мамутов родился в 1928 г. вОдессе. После окончания в 1949 г. Свердловскогоюридического института начал свою профессио-нальную деятельность в Государственном арбитражепри исполкоме Свердловского областного совета. Зашесть лет работы на этом участке, где довелось рас-смотреть не менее 10 тысяч споров между предприяти-ями, строительными и другими организациями, он все-сторонне использовал возможность углубить познанияв законодательстве, вникая в сущность вызывающихих причин – в первую очередь, экономических, орга-низационных и юридических. Свою первую научнуюстатью ученый опубликовал в 1954 г. в журнале „Со-ветское государство и право”, а в 1956 г. успешно за-щитил диссертацию на соискание ученой степени кан-дидата юридических наук.

Валентин Карлович Мамутов возглавлял юриди-ческие отделы Министерства строительства предприя-тий угольной промышленности УССР (1956 – 1957 гг.),Донецкого Совета народного хозяйства (1957 –1965 гг.), Министерства угольной промышленностиУССР (1965 – 1966 гг.). Под его руководством (1958 –1965 гг.) работала правовая секция технико-экономи-ческого совета Донецкого Совнархоза. Более 10 летбыло посвящено исследованию проблем улучшениявзаимоотношений предприятий с высшими хозяйствен-ными органами управления, правового регулирования„горизонтальных” и „вертикальных” отношений, реа-лизации норм права – его результаты Валентин Карло-вич обобщил в своей докторской диссертации, кото-рую защитил в 1965 г.

Все эти годы Валентин Карлович совмещал науч-ную работу с практической. С 1966 г. он работает за-местителем руководителя и заведующим экономико-пра-вового сектора Донецкого отделения Института эконо-

мики АН УССР, а также директором Общественногоинститута экономико-социологических исследованийДонецкого областного совета профсоюзов. В 1969 г.становится заместителем директора по научной работе изаведующим отдела экономико-правовых проблем Ин-ститута экономики промышленности АН УССР, создан-ного на базе отделения Института экономики АН УССР.

В 1972 г. ученого избирают членом-корреспон-дентом, а в 1988 г. – действительным членом Акаде-мии наук УССР. В январе 1992 г., согласно с постанов-лением Президиума АН УССР, он организует и воз-главляет Институт экономико-правовых исследований.

Научные исследования Валентина Карловича Ма-мутова составляют принципиально новое, междисцип-линарное направление в современном обществоведе-нии, развившееся на основе теории хозяйственногоправа. Получив заслуженное признание, хозяйствен-ное законодательство стало одной из ведущих отрас-лей, и в деле его систематизации существенный вкладбыл сделан Валентином Карловичем Мамутовым. Попоручению Верховной Рады Украины и Кабинета Ми-нистров Украины в 1991 – 2002 гг. под его руковод-ством был подготовлен проект Хозяйственного кодек-са Украины, который был принят в 2003 г.

Валентин Карлович – автор более 650 научных ра-бот и признанный основатель Донецкой школы хозяй-ственного права, утверждающей неразрывную связьюридических исследований с хозяйственной практи-кой. Под его руководством были защищены свыше40 кандидатских и докторских диссертаций.

В 1992 – 1993 гг. Валентин Карлович входил всостав Социально-экономического совета при Прези-денте Украины и Комиссии Кабинета Министров Украи-ны по экономической реформе. В дальнейшем он ста-новится арбитром Международного коммерческогоарбитражного суда, членом Координационного коми-тета по вопросам осуществления рыночных реформ ипреодоления экономического кризиса; возглавляет Ко-ординационное бюро по хозяйственному праву Акаде-мии правовых наук Украины, является членом Прези-диума общества „Знание” Украины, совета Союзаюристов Украины, бюро Отделения экономики НАНУкраины, Конституционной Ассамблеи Украины, за-местителем председателя Донецкого научного центраНАН Украины, почетным профессором Ужгородского


национального университета, входит в Наблюдательныйсовет Киевского национального экономического уни-верситета, а также в состав редколлегий многих науч-ных журналов.

Высокие научные результаты и плодотворная науч-но-организаторская деятельность академика ВалентинаКарловича Мамутова отмечены высокими государствен-ными наградами СССР и Украины: орденом Дружбынародов, медалью „За доблестный труд”, орденом князяЯрослава Мудрого V, IV и III степеней, Почетными гра-мотами Верховной Рады Украины и Кабинета МинистровУкраины, Почетным знаком Министерства угольнойпромышленности Украины „Шахтерская слава”, Госу-дарственной премией за научные труды в области реги-ональных исследований. В 2002 г. Донецкий городской

совет присвоил ученому звание „Почетный гражданингорода Донецка”, а в 2008 г. он был удостоен звания„Почетный гражданин Донецкой области”.

Мудрый, дальновидный наставник, неутомимый,самоотверженный труженик, внимательный, справед-ливый руководитель – таким знают его коллеги.

Ученые советы Института экономики промышлен-ности НАН Украины и Луганского национального уни-верситета имени Тараса Шевченко, редколлегия жур-нала сердечно поздравляют уважаемого юбиляра! Же-лаем долгих лет яркой жизни, наполненных оптимиз-мом, вдохновением, любовью родных и близких, ду-шевной бодрости, крепкого здоровья, а также дальней-ших успехов в любых начинаниях, ежедневных делах,смелых планах и надеждах!

Ученый Совет Института экономикипромышленности НАН Украины,

Ученый Совет Луганского Национальногоуниверситета имени Тараса Шевченко,

Редколлегия журнала

70-річчя академіка НАН УкраїниБ. В. БУРКИНСЬКОГО

Борис Володимирович Буркинський – визнанийвчений в галузі сталого розвитку економіки промис-ловості, природокористування, реструктуризації госпо-дарчих комплексів і регіональної економіки – народив-ся 3 листопада 1942 року в м. Вознесенськ Микола-ївської області в сім'ї службовця. Розпочав своюнаукову діяльність у 1967 р. після закінчення Одесько-го технологічного інституту ім. Ломоносова і службив армії. У 1970 році прийшов в систему Національноїакадемії наук України і все його подальше творче жит-тя пов'язане із заснованим у тому ж році Одеськимвідділенням Інституту економіки Академії наук УРСР,яке у 1991 році реорганізовано у Інститут проблем ринкута економіко-екологічних досліджень НАН України, девін пройшов шлях від старшого інженера до керівникаОдеського відділення і директора Інституту.

Уже перші його наукові роботи, що були присвя-чені методології та інструментарію програмно-цільо-вого планування, підвищенню економічної ефектив-ності виробничих систем на засадах оптимальноїорганізації транспортної, енергетичної, інструменталь-ної, ремонтної та інших складових системи обслуго-вування, яскраво виявили талант дослідника.

У 1975 році Б. В. Буркинський захистив канди-датську дисертацію, а в 1989 році – докторську ди-сертацію, одночасно поєднуючи наукові дослідженняз проблем інтенсифікації виробництва в різних галу-зях промисловості та керівництво їх практичним впро-вадженням в Південному регіоні України. Під йогонауковим керівництвом і при безпосередній участі в тіроки в системі національної Академії наук України булопроведено комплекс досліджень і розроблено концеп-


цію інтенсифікації машинобудівного виробництва наоснові удосконалення управління обслуговування ос-новного виробництва.

На сьогодні Б. В. Буркинським опубліковано по-над 300 наукових робіт, зокрема 40 монографій. Колойого наукових інтересів надзвичайно широке і охоп-лює найактуальніші проблеми сучасної економічноїнауки від задач інституційної економіки до проблемзагальносистемної інтеграції економіки, екології і соці-ального розвитку.

Фундаментальні наукові дослідження Б. В. Бур-кинського в період формування національної ринко-вої економіки присвячені: розвитку теорії й методо-логії реструктуризації господарських комплексів, ра-ціональному функціонуванню господарських струк-тур в умовах ринкових відносин, особливостямекономічної модернізації та трансформації моделейфункціонування підприємств; формуванню механізмівінституційних перетворень в економіці; становленнюінноваційно-інвестиційної політики в регіоні та оцінціефективності інноваційних процесів; теорії та методо-логії розвитку конкуренції та підприємництва; стратегіїта механізмам зміцнення виробничого, соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалуУкраїнського Причорномор’я.

Б. В. Буркинський один із перших розпочав до-слідження інтеграційних форм відкритої економіки якодного з найважливіших стратегічних напрямів в роз-витку держави та регіонів. Під його керівництвом булорозроблено та запропоновано уряду ряд законопро-ектів щодо створення спеціальних (вільних) еконо-мічних зон, із урахуванням специфіки соціально-еко-номічних умов України.

Значний внесок зроблено Борисом Володимиро-вичем в розробку теоретичних основ, концепції і при-кладних засад стосовно виходу морського транспор-ту України із кризи, формування транспортних кори-дорів з прив'язкою до вітчизняних портів. Широко відо-мими стали його роботи із становлення інституційнихзасад сучасної національної морської політики Украї-ни, розвитку її торгівельного судноплавства, функці-онування морських портів та особливостей їх прива-тизації. Під його керівництвом розроблено „Морськудоктрину України” та обґрунтовано пропозиції щодостворення першого в державі міжнародного реєструсуден України.

Науковим працям Б. В. Буркинського притаман-ний широкий діапазон дослідження проблем інновацій-ної економіки. В центрі уваги вченого та очолюваногоним колективу науковців – системний аналіз і визначен-ня глибинних явищ, що відбуваються на всіх рівнях ієрар-хічної структури господарювання, розробка надійноїтеорії структурних зрушень економіки на регіональномурівні, обґрунтування відповідних механізмів регулюван-ня ринкової системи господарювання.

Б. В. Буркинський очолив розробку Концепціїрозвитку підприємництва в регіонах України як ці-лісної системи взаємодії влади та підприємництва.Обґрунтовано необхідність державної ініціативи сто-совно системи заходів щодо стимулювання розвиткумалого бізнесу в реальному секторі економіки.

Під керівництвом Бориса Володимировича роз-роблено концепцію формування регіональних вироб-ничо-логістичних комплексів. Значний народногоспо-дарський ефект мають розробки, пов'язані з функціо-нуванням і регулюванням товарних ринків як одної ізскладових Стратегії економічного зростання, ці до-слідження дали можливість спеціалістам Інституту об-ґрунтувати доцільність ініціювати розробку КМУЦільової державної програми створення мережі опто-вих ринків сільськогосподарської продукції.

Академік Б. В. Буркинський зробив вагомий вне-сок у розвиток наукових засад політики інституційно-організаційних перетворень і формування економічнихвідносин у сфері природокористування, забезпеченняекологічної безпеки і сталого розвитку. Національнаакадемія наук України високо оцінила доробок учено-го у теорію та методологію екологічної безпеки та ра-ціонального природокористування і у 2005 році за циклнаукових праць „Екологізація регіонального розвит-ку” Б. В. Буркинському, В. М. Степанову та С. К. Ха-річкову було присуджено премію НАН України ім.М. І. Туган-Барановського.

Новітніми рішеннями, на визнання наукової спіль-ноти, є розробка теоретико-методологічних положеньекологізації морського природокористування. Він ра-зом з науковцями Інституту розробив основні поло-ження системи механізмів забезпечення антикризовихуправлінських рішень в сфері використання ресурсівекологічно депресивних територій. Обґрунтував стра-тегічні напрями соціально-економічного розвиткуУкраїнського Придунав’я, що знайшло своє відобра-ження в „Державній Програмі комплексного розвит-ку Українського Придунав’я на 2004 – 2011 роки”. Врамках координації робіт з виконання цієї ПрограмиБ. В. Буркинський проводить велику роботу з експер-тно-аналітичної оцінки та обґрунтування доцільностімайбутньої господарської діяльності та режиму вико-ристання лиману Сасик на півдні Одещини.

Б. В. Буркинський є одним з ідеологів станов-лення Стратегії сталого розвитку в Україні. Він разомз колегами розвинув теорію соціально-економічногозростання національної економіки з урахуванням еко-логічного обмежувального чинника, особливо звер-таючи увагу на необхідність формування національ-них інвестиційних стратегій і економічних реформ унапрямку становлення принципів екологізації системгосподарювання.

За ініціативою академіка Б. В. БуркинськогоНаціональна академія наук України запропонувала на


вищий державний рівень Концепцію впровадженняекологічно чистого виробництва в Україні. В своїхроботах Б. В. Буркинський обґрунтовує необхідністьформування системи екоінноваційного розвитку на ос-нові поєднання екологічних та інноваційних факторіву стратегії соціально-економічного поступу розвиткудержави та її регіонів.

Роботи в галузі теоретико-методологічних таприкладних питань екологізації та „зеленого” векторуекономічного розвитку посідають особливе місце внауковому доробку Бориса Володимировича. Під йогокерівництвом та безпосередньої участі обґрунтованонеобхідність запровадження принципів „зеленої” еко-номіки в Україні. За підтримки ЮНЕП вперше вУкраїні під керівництвом Бориса Володимировича роз-роблено регіональну Стратегію „зеленого” розвиткуОдеської області.

Б. В. Буркинський як керівник потужної акаде-мічної установи є безпосереднім ініціатором створеннянизки нових наукових напрямів, які сформували під-ґрунтя визнаних наукових шкіл: з проблем регіональ-ної економіки, економіки природокористування, роз-витку підприємництва, економіки транспортної галузіта соціально-економічного і соціально-екологічногорозвитку приморських територій, і нині плідно пра-цюють в Інституті під науковим керівництвом та кон-сультуванням академіка Б. В. Буркинського.

Особливу увагу Б. В. Буркинський приділяє ро-боті над стратегічними документами по забезпеченнюекономічного зростання України та Українського При-чорномор’я. Він є науковим консультантом та експер-том вищих органів законодавчої та виконавчої влади,зокрема позаштатний консультант Комітетів ВерховноїРади України з питань промисловості і регуляторноїполітики та підприємництва та з питань науки і освіти,є радником Міністерства економіки України. Входитьдо складу робочої групи при Кабінеті Міністрів Украї-ни з підготовки проектів нормативних актів з питаньправового регулювання діяльності морського транс-порту, міжвідомчої робочої групи при Міністерствіекології та природних ресурсів України з розробки„Комплексної програми Українсько-Російськогоспівробітництва в сфері захисту природного середо-вища Азово-Чорноморського басейну, р. Дніпр татранскордонних водотоків” і т. ін.

За роки плідної творчої праці професор Б. В. Бур-кинський підготував чимало талановитих ученихта керівників різного рівня. Серед його учнів понад

50 кандидатів та докторів наук. В Інституті, починаю-чи з 2004 року, за ініціативою Бориса Володимирови-ча розпочалось створення науково-навчальних комп-лексів та філій кафедр економічного профілю спільноз провідними вищими навчальними закладами Півден-ного регіону. Зараз в Інституті працює п’ять таких комп-лексів та дев’ять спеціалізованих кафедр, де цілеспря-мовано ведеться підготовка висококваліфікованихнаукових кадрів, зокрема для набору в аспірантуру.

Вагомий внесок Бориса Володимировича унауково-громадську діяльність Південного регіону.На посаді голови обласної спілки економістів Українив Одеській області та заступника голови Південногонаукового центру НАН та МОНмолодьспорту Українивін координує економічні дослідження регіону, впро-вадження результатів наукової діяльності та їх прак-тичне втілення.

Б. В. Буркинський – головний редактор журна-лу „Економічні інновації” – ІПРЕЕД НАН України та„Економіка харчової промисловості”; заступник го-ловного редактора збірника наукових праць Держав-ного економіко-технологічного університету транспор-ту, серія „Економіка і управління”; член науково-ре-дакційної ради Науково-практичного журналу „Еко-номіка промисловості” – ІЕП НАН України м. Донецьк;журналу „Регіональна економіка” – ІРД НАН Україним. Львів.

Академік Буркинський Б. В. користується заслу-женим авторитетом та повагою серед наукової спільно-ти. Має численні наукові зв’язки і співпрацює з уче-ними США, Угорщини, Польщі, Білорусі, Молдови,Росії та інших країн світу. Він є членом багатьох міжна-родних і національних наукових товариств, комісій,входить до складу секції Комітету з Державних премійУкраїни в галузі науки і техніки, входить до складуМіжвідомчої ради з координації фундаментальних до-сліджень.

За видатні наукові та науково-організаційні досяг-нення Б. В. Буркинський удостоєний високих держав-них нагород. Його плідну й самовіддану працю відзна-чено у 2002 році орденом „За заслуги” ІІІ ступеня, ау 2008 році – орденом „За заслуги” II ступеня.

Наукова громадськість, колеги, учні, друзі щировітають Бориса Володимировича з ювілеєм, бажаютьйому міцного здоров’я, нових наукових звершень,творчого натхнення, невичерпної енергії, здійсненнязадумів і планів в ім’я розвитку вітчизняної науки тапроцвітання України.

Учена рада Інституту економікипромисловості НАН України,

Ректорат та Учена рада Луганськогонаціонального університету

імені Тараса Шевченка,Редколегія журналу


До 75-річчя академіка Академії економічних наук України, доктора економічних наук,професора, завідувача відділу розвитку підприємництва Інституту проблем ринку

та економіко-екологічних досліджень НАН УкраїниА. І. БУТЕНКА

Бутенко Анатолій Іванович народився 23 лютого1938 року, у м. Миргород Полтавської області. Трудо-ву діяльність почав робітником. Після закінчення Одесь-кого політехнічного інституту працював на різних по-садах на підприємствах м. Одеси, з 1970 по 1980 роки– на партійній роботі. З 1980 по 1992 роки працювавзаступником, першим заступником і головою Одесь-кого облвиконкому. Був обраний народним депутатомВерховної Ради України першого скликання.

З моменту утворення у 1992 р., очолює відділрозвитку підприємництва Інституту проблем ринку таекономіко-екологічних досліджень НАН України.

Широкому колу наукової громадськості Українивідомий значний внесок професора Бутенка А. І. у роз-виток наукових фундаментальних досліджень та при-кладних розробок, в тому числі в регіональному кон-тексті, спрямованих на поглиблення теоретичного фун-даменту забезпечення сталого соціально-економічногорозвитку України та її регіонів.

Як академік Академії економічних наук України,Бутенко А. І., один з перших звернувся до нової темати-ки – розвитку підприємницького сектору в трансфор-маційній економіці країни. Надалі він вніс вагомий вне-сок у розвиток наукового підґрунтя підвищення ефек-тивності підприємницького сектору економіки та йоговпливу на соціально-економічний розвиток регіонів тадержави в цілому; створення наукових засад формуван-ня підприємницького середовища та факторів, що йогоутворюють, розробку методології, концепцій і методич-них підхїодів до функціонування системи інституційногозабезпечення підприємницького сектору економіки; роз-виток підприємництва за секторами реальної економікита механізми підвищення його конкурентоспроможності;дослідження механізмів узгодження інтересів підприєм-ницьких структур та органів влади тощо.

За цей час, під його безпосереднім керівництвом,відділом розвитку підприємництва Інституту проблемринку та економіко-екологічних досліджень НАН Украї-ни виконано більше 10 держбюджетних та понад 20 гос-пдоговірних тем з промисловими підприємствами різнихформ власності, комерційними банками та органами владирізних рівнів на загальну суму більш ніж 700 тис. грн.

За результатами проведених під керівництвомА. І. Бутенко досліджень підготовлено понад 80 допо-відних та аналітичних записок, які направлено до органіввлади різних рівнів, зокрема Кабінету Міністрів, Вер-ховної Ради та Академії Наук України, обласних дер-жавних адміністрацій. Майже на половину з них отри-мано позитивні відгуки про те, що пропозиції викорис-тані при підготовці законів, підзаконних актів, регіональ-них Програм підтримки розвитку малого підпри-ємництва та інших регуляторних документів.

Професор Бутенко А. І. приділяє значну увагупідготовці та атестації наукових кадрів. Він є членом двохспеціалізованих Вчених Рад із захисту докторських такандидатських дисертацій. За цей час у відділі, якийочолює Анатолій Іванович, підготовлено та захищенопонад 20 кандидатських та докторських дисертацій.Зокрема, під його науковим керівництвом захищено14 дисертацій: 2 докторських та 12 кандидатських.

Бутенко А. І. приймає участь у роботі державнихекзаменаційних комісій Одеського національного полі-технічного інституту та Одеської національної академіїхарчових технологій. Він також є членом редакційнихколегій наукового збірника „Економічні інновації” тажурналу „Економіка харчової промисловості”.

У науковому доробку А. І. Бутенко більше120 наукових праць, з них понад 30 монографій, 5 ме-тодичних рекомендацій, 5 навчальних посібників, 2 бро-шур та 2 авторських свідоцтва.

За вагомий особистий внесок у сприянні розвит-ку підприємницького сектору національної економіки,впровадження регіональних програм розвитку малогопідприємництва, високий рівень підготовки науковихкадрів А. І. Бутенко нагороджений почесною відзна-кою голови Одеської обласної державної адміністрації,голови Одеської обласної ради, Одеського міськогоголови, неодноразово отримував Почесні грамоти таПодяки Президії Верховної Ради України, Південногонаукового центру НАН України.

Наукова громадськість, колеги, друзі, учні щировітають Анатолія Івановича з ювілеєм, бажають йомуміцного здоров’я та творчої наснаги і невичерпноїенергії для нових наукових звершень.

Вчена рада Інституту економікипромисловості НАН України

Редколегія


Народився 9 грудня 1937 року в Новосибірськійобласті (Російська Федерація) в сім’ї переселенців по-чатку XX століття із України до Сибіру.

Завершивши навчання у Кузнецькому металур-гійному технікумі 1956 року, почав працювати підруч-ним сталевара на Кузнецькому металургійному комбі-наті.

За час служби в Радянській Армії (1956 – 1958 рр.)закінчив льотне училище та отримав диплом штурма-на авіації. Після демобілізації повернувся на попереднємісце роботи, де працював на посадах техніка, інже-нера-економіста, начальника сектору планового відділуКузнецького металургійного комбінату.

Вищу освіту здобув у 1962 році, отримавши дип-лом інженера-економіста Московського інженерно-економічного Інституту ім. С. Орджонікідзе за спеці-альністю „Економіка та організація металургійної про-мисловості”.

У січні 1966 року Володимир Андрійович ство-рив і очолив плановий відділ об’єднання „Сибвосток-сталь”. У період 1966 – 1974 та 1979 – 1986 роківобіймав посади завідувача сектору, завідувача відділу,заступника директора з наукової роботи Інституту еко-номіки промисловості НАН України, керував Дніпро-петровським відділенням ІЕП НАН України.

З 1975 по 1979 рік завідував кафедрою органі-зації механізованої обробки економічної інформа-ції Дніпропетровського металургійного інституту, від1987 року очолив відділ економіки Інституту чорноїметалургії.

Уже більше двох десятиліть, з 1990 року, науко-вець працює в Таврійському національному універ-ситеті імені В. І. Вернадського. За цей час професорВ. А. Подсолонко пройшов шлях від завідувача ка-федрою економічної інформатики і автоматизованихсистем управління до декана факультету управління,

заснувавши спочатку факультет економіки, менедж-менту і права, потім економіки і менеджменту, та післяйого реструктуризації – факультет управління. Воло-димир Андрійович відродив в університеті підготовкустудентів для економіки та управління підприємств,галузей, територій, держави. Активно розвиває між-народну діяльність на факультеті, в університеті та АРКрим. З 1993 року він ініціював, організував та єкерівником біля 30 спільних міжнародних освітніхпроектів. Створив умови для студентів, аспірантів таспівробітників факультету та університету для навчан-ня та підвищення кваліфікації та стажувався сам вуніверситетах Бельгії, Великобританії, Германії, Естонії,Італії, Іспанії, Норвегії, Португалії, Фінляндії, Франціїта інших країнах світу.

Науковець сформулював перспективний науко-вий напрямок „Випереджаюче управління розвит-ком економіки”, у процесі формування якого створивнауково-дослідницький Центр Випереджаючого Роз-витку при ТНУ.

З 1980 року входить до складу спеціалізованихвчених рад при Інституті економіки промисловості НАНУкраїни, при Дніпропетровському металургійномуінституті, Дніпропетровському державному універси-теті, Кримському аграрному університеті, Національнійакадемії природоохоронного і курортного будівництва.В 2001 році відкрив спеціалізовану вчену раду у Тав-рійському національному університеті імені В. І. Вер-надського.

Під його науковим керівництвом захищено 16 кан-дидатських і 3 докторські дисертації. Автор понад270 наукових статей і монографій, серед яких „Опере-жающее управление развитием экономики” (2007 г.),„Опережающее управление: благосостояние населе-ния” (2011 г.), „Опережающее управление инноваци-онным развитием экономики” (2011 г.), „Электронное

75 років від дня народженнядоктора економічних наук, професора,академіка Академії економічних наукУкраїни та Кримської академії наук,заслуженого працівник освітиАвтономної Республіки Крим,

завідувача кафедри менеджментута маркетингу, засновника та деканафакультету управління (1994 – 2012 рр.)Таврійського національного університету

імені В. І. Вернадського

ПОДСОЛОНКА ВОЛОДИМИРА АНДРІЙОВИЧА


ИЗВЕСТНОМУ ЭКОНОМИСТУ-УГОЛЬЩИКУЛ. Л. СТАРИЧЕНКО – 75 ЛЕТ

9 ноября 2012 года исполнилось 75 лет со днярождения Леонида Лазаревича Стариченко – ученого,посвятившего свой труд обеспечению эффективногофункционирования предприятий отечественной уголь-ной промышленности.

После окончания в 1960 году горного факультетаНовочеркасского политехнического института,Л. Л. Стариченко начал свою трудовую деятельностьна предприятиях угольной промышленности в бывшемтресте „Октябрьуголь”, шахтоуправлении „Ждановс-кое”. Волею судеб молодому горному инженеру-раз-работчику пришлось в большей мере заниматься эко-номическими вопросами. Вскоре экономика станет егопризванием и многие десятилетия в стенах отраслево-го – Донецкого научно-исследовательского угольногоинститута, а потом и академического – Института эко-номики промышленности НАН Украины – Л. Л. Ста-риченко будет заниматься теорией и практикой эконо-мического развития угледобывающих предприятий.

В 1980 году Л. Л. Стариченко защитил диссерта-цию на соискание ученой степени кандидата экономи-ческих наук, имеет ученое звание старшего научногосотрудника.

Большая часть его творческой биографии, насчи-тывающей 46 лет из 52 лет общего трудового стажа,приходится на работу в Донецком научно-исследова-тельском угольном институте (Донуги), где он профес-сионально поднялся до должности заведующего лабо-раторией. Леонид Лазаревич Стариченко как вдумчи-вый, скрупулезный и творческий специалист был хо-рошо известен на предприятиях отрасли. Его методикии рекомендации успешно применяли на многих шах-тах, и не только в Украине.

В Институт экономики промышленности НАНУкраины Л. Л. Стариченко перешел на работу в2001 году. Здесь круг его научного внимания как ру-ководителя отдела проблем перспективного развитиятопливно-энергетического комплекса весьма широк: ре-формирование и реструктуризация угольных предпри-ятий в условиях рыночных трансформаций и интегра-ционных процессов; регулирование рентных доходови государственной поддержки угледобывающих пред-приятий, в том числе с учетом требований ВТО и ЕС;финансирование и стимулирование инновационного раз-вития отрасли; привлечение негосударственных ин-вестиций на государственные предприятия; влияние на

управление” (2012 г.), „Опережающее управление со-циально-экономическим развитием регионов: благо-состояние населения & электронное управление”(2012 г.), „Ресурсный потенциал приоритетных направ-лений развития Автономной Республики Крым”(2012 г.), учебные пособия „Підприємництво” (2003 г.),„Развитие инноваций” (2010 г.), „Электронная коммер-ция и электронное управление” (2012 г.).

Активне громадське життя повністю спираєтьсяна професійний досвід. З 1990 року Володимир Анд-рійович член редколегії наукових журналів „Ученыезаписки Таврического национального университетаимени В. И. Вернадского”, „Культура народів Причор-номор’я”, „Економіка Криму”, „Економіка і управлін-ня” та інших.

Нагороджений Знаком Міністерства освіти і на-уки України „Петро Могила” за розвиток Вищої осві-ти (2007); „Знаком пошани” Міністерства праці та со-ціальної політики України за вагомий особистий вне-

сок у реалізацію державної соціальної політики, са-мовіддану працю та високий професіоналізм (2008),Знаком Асоціації навчальних закладів України приват-ної форми власності „За розбудову освіти” (2009), Зо-лотою Медаллю Туган-Барановського за значний осо-бистий внесок у розвиток економічної та науково-тех-нічної сфер та активну громадську діяльність на благоі розвиток України (2012).

У всіх членів родини В. А. Подсолонко – дружини,сина та невістки – спільні наукові інтереси та захоплення.

Життєве кредо: Розвивати і розвиватися! Не зас-покоюватися на досягнутому! Об'єднувати особистіінтереси з громадськими для досягнення більш висо-ких результатів для кожного члена колективу! Працю-вати на випередження можливостей над потребами!

Щиро вітаємо Вас, вельмишановний Володими-ре Андрійовичу, зі знаменною датою, зичимо міцногоздоров’я, сімейного благополуччя, творчої наснаги інових наукових звершень.

Учена рада Інституту економікипромисловості НАН України

Редакційна колегія


повышение безопасности труда, развитие форм и сис-тем оплаты труда шахтеров и многое другое. Л. Л. Ста-риченко высоко квалифицированный руководительпроблемных отраслевых тем разработки Методики иПоложения по определению величины государствен-ной поддержки угольным предприятиям, по экономи-ческому стимулированию научно-технического разви-тия угольной промышленности, разработке бизнес-пла-нов; безупречный и бессменный ответственный испол-нитель директивных заданий, четко соблюдающий иценящий каждую минуту рабочего времени, неутоми-мый труженик отдела, не знающий ни отдыха, ни празд-ников личных и государственных во имя выполнениятематики отдела и института, весьма пунктуальный ре-дактор лично своих и разработок отдела, отличныйбиблиограф, скрупулезно отбирающий и комплектую-щий отечественную и зарубежную литературу по тема-тике исследований и к тому же оформляющий беспре-кословно в срок абсолютно всю отчетную документа-цию отдела – одним словом равных ему в этом плане вруководимом им отделе нет.

Л. Л. Стариченко активно и доброжелательноучаствует в обсуждении назревших отраслевых воп-росов на страницах местной печати. Самая свежая пуб-ликация его – „Вечерний Донецк” в ноябрьском номе-ре газеты, где ученый раскрывает сущность корпора-тизации – преобразовании государственного унитарногопредприятия в акционерное общество, затрагивает про-блему переходности на безубыточную работу угольнойпромышленности, предусмотренной Программой эко-номических реформ на 2010 – 2014 годы, реализациюкоторой ученый видит и акцентирует правильность Про-граммы реформ в переориентации господдержки насоциальную защиту работников, высвобождаемых впроцессе реструктуризации отрасли.

Результаты выполненных лично и при участииЛ. Л. Стариченко исследований имеют практическийотклик – они внедрены либо учтены при подготовкеряда государственных актов, либо использованы не-посредственно на шахтах.

Внес большой личный вклад в разработку эконо-мических основ и законодательных механизмов обес-печения постоянного функционирования горного про-изводства, формирование нормативно-методологичес-ких положений инвестиционно – инновационного раз-вития отечественной угольной промышленности.

Среди многих наград, которыми по праву при-знаны достойными за многолетнюю и чрезвычайноэффективную научно-практическую и общественнуюдеятельность: кавалер ведомственного знака „Шахтер-ская слава”, Шахтерская доблесть третьей степени, ве-теран труда – признание личного вклада Л. Л. Стари-ченко в решение задач государственного значения –научного обеспечения стабильного функционированияи развития отечественной угольной промышленностик конкурентоспособному уровню, что удовлетворяетпотребности национальной экономики.

Л. Л. Стариченко – автор более 130 публикаций –большого количества научных статей, 6 монографий.Авторитет Л. Л. Стариченко как ученого нашел заслу-женное признание: он заместитель руководителя отде-ления ИЭП НАН Украины, член ученого совета инсти-тута. Леонид Лазаревич Стариченко – большой патри-от Украины, принципиальный, честный, душевный иотзывчивый Человек.

Ученый совет Института экономикипромышленности НАН Украины,

Редколлегия журналу,Коллеги


Поздравляем с юбилеем доктора экономических наук, профессора,ПАВЛОВА КОНСТАНТИНА ВИКТОРОВИЧА!

Константин Викторович Павлов – доктор экономи-ческих наук, профессор – родился 3 декабря 1957 г. вг. Баку. В 1981 г. он окончил экономический факультетМГУ им. М. В. Ломоносова по специальности „Плани-рование народного хозяйства” с присвоением квалифи-кации „Экономист-кибернетик”. Однако способности кисследовательской деятельности у Павлова К. В. прояви-лись еще в средней школе, что выразилось в сдаче школь-ных экзаменов экстерном и досрочном переводе его из6-ого в 8-ой класс (это был всего второй случай пере-вода экстерном школьника в истории средней школыАзербайджана за период ее советского развития), в дос-тигнутых победах на республиканских и городскихолимпиадах по математике и физике. За успехи в учебеон был награжден поездкой в Международный лагерь„Артек”, а также многочисленными грамотами.

После окончания Московского государственногоуниверситета им. М. В. Ломоносова Павлов К. В.около 15 лет работал в системе Российской Академиинаук, где прошел путь от стажера-исследователя и млад-шего научного сотрудника до заведующего сектороми главного научного сотрудника. Сначала работал в Ин-ституте экономических и международных проблемосвоения океана Дальневосточного отделения АНСССР, а с 1989 г. – в Институте экономических про-блем Кольского научного центра РАН. Затем 8 лет (с1995 г.) возглавлял Институт региональной и националь-ной экономики при Удмуртском государственном уни-верситете, после чего был приглашен для работы в Бел-городский государственный университет, где с 2003 г.работал заведующим кафедрой мировой экономикиБелгородского государственного университета. В2009 г. он вернулся в Ижевски, в настоящее время ра-ботает проректором по научной работе в Ижевскоминституте управления, а также профессором в Ижев-ском государственном техническом университетеим. М. Т. Калашникова и в Российском университетекооперации (Ижевский филиал).

В 1988 г. К. В. Павлов защитил кандидатскую дис-сертацию на тему „Экономическая эффективность тру-досберегающего направления интенсификации произ-водства (на примере рыбной промышленности Даль-него Востока)” во Всесоюзном НИИ экономики рыб-ного хозяйства, г. Москва; в 1993 г. защитил доктор-скую диссертацию по экономике на тему „Интенсифи-кация производства в условиях неопределенности эко-номической среды” в Институте социально-экономи-ческих проблем РАН (с 1998 г. переименован в Инсти-тут проблем региональной экономики РАН), г. Санкт-

Петербург. В 1991 г. ему присвоено ученое звание „Стар-ший научный сотрудник”, а в 1998 г. – ученое званиепрофессора. В 2001 г. ему присвоили звание „Заслу-женный деятель науки Удмуртской Республики”.

Под его научным руководством защищено около20 кандидатских и 3 докторских диссертации эконо-мического профиля. С 1993 г. Павлов К. В. являетсячленом диссертационных советов по экономике, око-ло 5 лет был заместителем председателя докторскогодиссертационного совета. Им опубликовано более650 научных работ, в том числе около 45 книг и более160 статей в центральных и зарубежных журналах. Вчастности, он публикуется в таких известных журна-лах, как „Общество и экономика”, „Экономист”, „Воп-росы статистики”, „Человек и труд”, „Проблемы тео-рии и практики управления”, „Экономика и управле-ние”, „Российское предпринимательство”, „Общес-твенные науки и современность”, „Региональная эко-номика: теория и практика”, „Национальные интересы:приоритеты и безопасность”, „Региональная экология”,„Экономический вестник Донбасса”, „Вестник эконо-мической науки Украины” и многих других.

Кроме издания своих книг в различных издатель-ствах Ижевска, Белгорода, Сыктывкара, Мурманска,Донецка, Луганска, Киева, Минска, им опубликованооколо 20 индивидуальных и коллективных монографийв Москве и Санкт-Петербурге в таких издательствах,как „Экономика”, „Магистр”, „Наука”, „Экономистъ”и других. В последние два года Павлов К. В. опубли-ковал также три индивидуальных монографии в Гер-мании в одном из крупнейших в мире издательств„LAP LAMBERT AcademicPublishingGmbH&Co. KG”(последнюю книгу „Хозяйственно-экологическая по-литика на разных уровнях общественной иерархии” вэтом издательстве издали в 2012 г. в 2-х частях общимобъемом более 1100 страниц).

Павлов К. В. сформулировал принципы оптималь-ной структуры форм собственности и форм хозяйство-вания в условиях развитой рыночной экономики, а так-же разработал концепцию об оптимальных обществен-ных структурах. Он обосновал идею о волнообразномхарактере соотношения рыночных и государственныхметодов регулирования экономики в переходной иустойчивой организационно-экономической среде, атакже разработал концепцию о сущности, структуре иэлементном составе экономического ядра на разныхуровнях иерархической системы управления как осно-вы формирования оптимальной социально-экономичес-кой и экологической политики. Им также разработаны


основы теории патологических процессов и явлений всоциально-экономической и экологической сферах.

Большой вклад К. В. Павлов внес в развитие ме-тодологических и методических аспектов теории ин-тенсификации общественного воспроизводства. В част-ности, им разработана методика экономической оцен-ки интенсификации производства на основе сравненияэффектов от использования экстенсивного и интенсив-ного способов решения производственных проблем,выявлены отраслевые и региональные особенностиинтенсификации, а также разработана система показа-телей, характеризующих уровень и темпы интенсифи-кации производства. Им предложено выделять инвес-тиции и инновации экстенсивного и интенсивноготипов.

В Удмуртском государственном университете подего руководством и при его непосредственном учас-тии было осуществлено исследование многообразныхпроблем социально-экономического развития крупныхтерриторий и районов в условиях формирования ры-ночных отношений. Особенно следует выделить раз-работку К. В. Павловым системы показателей, харак-теризующих межрегиональные социально-экономичес-кие отношения, определение особенностей функциони-рования и развития пригородных районов, формули-ровку принципов и условий разработки оптимальнойстратегии социально-экономического развития регио-нов и муниципальных образований. За период работыв различных вузах страны он был также научным ру-ководителем различных магистерских диссертаций,дипломов и дипломных проектов в общей сложностиболее 200 раз.

Павлов К. В. действительный член Русского гео-графического общества, заслуженный деятель наукиУдмуртской Республики, а также академик четырехобщественных академий: Российской академии соци-альных наук, Международной академии наук экологии,безопасности человека и природы (МАНЭБ), Акаде-мии труда и занятости и Академии экономических наукУкраины. Кроме этого, его избрали членом Междуна-родной ассоциации институционалистов. Он является

членом редколлегии ряда журналов, рекомендованныхВАК России и Украины для соискателей ученой степе-ни доктора экономических наук, таких, как „Региональ-ная экономика: теория и практика” (Москва, Издатель-ский дом „Финансы и кредит”), „Вестник Челябинско-го университета”, „Региональная экология” (Санкт-Пе-тербург, Издательство РАН) и „Экономический вестникДонбасса” (Украина). Кроме этого, он основал и не-сколько лет был главным редактором журнала „Про-блемы региональной экономики”, издаваемого в Уд-муртском государственном университете, который вы-играл грант Фонда Сороса во Всероссийском конкур-се журнальных проектов в вузах, который проходил в1998 г. Он также был основателем и главным редакто-ром журнала „Вопросы экономики и менеджмента”,который несколько лет издавался в Белгородском го-сударственном университете.

Павлов К. В. около сотни раз участвовал в рабо-те Международных, Всесоюзных, Всероссийских ирегиональных конференциях и симпозиумах, причемзначительное число раз в пленарных заседаниях. Све-дения о Павлове К. В. содержатся в издаваемой вШвейцарии энциклопедии „Whoiswho” в России в трехвыпусках – за 2010, 2011 и 2012 годы; во всех издани-ях энциклопедии МАНЭБ, издаваемой в г. Санкт- Пе-тербурге; в энциклопедии, посвященной 80-летиюобразования Кольского научного центра РАН, а такжев других престижных изданиях. В советский периодон был награжден тремя знаками ЦК ВЛКСМ: „Моло-дой гвардеец 11 пятилетки второй степени”, „Моло-дой гвардеец 11 пятилетки первой степени” и знаком„60 лет с именем Ленина”, грамотой Общества „Зна-ние” РСФСР, в 1983 г. выиграл конкурс „Лучшиймолодой лектор Дальневосточного научного центраАН СССР”. В советский период его избирали замести-телем Председателя Совета молодых ученых Дальне-восточного научного центра АН СССР и ПредседателемСовета молодых ученых Кольского научного центраРАН, а также членом областных и районных комитетовВЛКСМ. За период работы в целом награжден много-численными грамотами и благодарностями.

Редколлегия журнала

Documents

· 2 Економічний вісник Донбасу № 1 (31), 2013 Науковий журнал № 1 (31) 2013 Заснований у 2004 році Свідоцтво про