Формування духовно-моральної компетентності учнів, педпрацівників

Тиханська Тетяна Іванівна,

директор закладу,

учитель-методист,

Відмінник освіти України

Вступ

Найголовніша, а може, єдина

основа всього буття людства

є моральність.

Ф.Достоєвський

Хто я більше: директор чи учитель? В основу цих видів діяльності

покладені завдання удосконалення моєї власної професійної майстерності як педагога, організація постійного педагогічного пошуку в педагогічному колективі і методичного навчання педагогічних кадрів щодо удосконалення їх професійної кваліфікації.

Формування духовно багатої і всебічно розвиненої особистості є важливою моєю метою і в той же час необхідною умовою розбудови Української держави.

формування соціально-культурного та оздоровчогопростору учнів засобами навчальних дисциплін,позаурочної предметної та оздоровчої роботи;

психолого-педагогічна діагностика і проектуваннярівнів фізичного, психологічного, інтелектуального такреативного розвитку учнів;

вироблення в освітньому процесі цілісної єдностіпедагогічного та учнівського колективів;

усвідомлення місця закладу як Школи культуриздоров’я – підготовка висококультурної,інтелектуально розвиненої здорової людини;

забезпечення середовища, яке формує, підтримуєздоров’я дітей, гімназійного персоналу, місцевоїгромади.

Такого простору, де є духовна співпрацявихователя і вихованця, де дитину зрозуміють,допоможуть, підтримають; де лунає атмосферадобра, радості, творчості, де формується ірозвивається духовно багата, морально зрілаособистість, здатна жити і творити за законамиЧесті, Краси, Гармонії, Людяності, Любові,Милосердя.

Я дарую дітям любов і добро – і цим роблю їхщасливими, радісними – і як наслідок – вонипочинають творити.

забезпечення здорового способу життя длявсього шкільного контингенту шляхомстворення середовища, яке сприяє зміцненнюздоров’я;

гуманізація навчально-виховного процесу;

єдність загальнолюдського і національного;

розвивальне навчання;

співробітництво, співтворчість учителя й учня;

диференціація та індивідуалізація навчання;

оптимізація навчально-виховного процесу.

Пошук і знаходження себе – це душевна мета,

а рух до Високого – мета духовна.

Я пробую виховувати розум через любов.

Любов робить розум стратегічно мудрим, тактовним, гнучким, благородним. Через любов людина приходить до вищої мудрості.

Любов учить розум благородству – допомоги, якої не афішують, а роблять так, щоб про неї не дізналися і не помітили.

Часто запитують: «А що значить - правильно жити?». Виявляється все дуже просто: жити за трьома правилами: по совісті, по любові і по розуму. Просто... та цьому треба вчитися все життя.

Люди страждають не від того, що відбувається, а від свого відношення до того, що відбувається.

Монтень

Перефразувати цей вираз можна так: наша перемога в ситуації залежить не від обставин, з яких ця ситуація складається, а від нашого відношення до них.

Характер мислення – причина фізичного й морального здоров’я чи нездоров’я, внутрішнього комфорту.

Коли людина переживає позитивні взаємозв’язки в собі самому, пізнає себе та навколишній світ, відчуває себе творцем, який створює щось змістовне, відчуває внутрішню опору, тоді у неї є шанс стати здоровою тілесно, душевно, духовно та соціально і не зламатися під тягарем життєвих іспитів.

Як допомогти вчителю, учню йти шляхом духовності? Як змінити ставлення до себе, колег, учнів, батьків? Щоб покращити життя, потрібно гармонізувати себе самого.

Хорошими манерами володіє

той, хто найменшу кількість

людей ставить у незручне

становище.

Д.Свіфт

Людина серед людей, якщо вона справдіЛюдина, намагається не завдавати ніяких неприємностейіншим людям, у жодному разі не стане демонструватисвоїх переваг (навіть тоді, коли вони є), намагатиметься непоказувати, що вона засмучена, щоб не пригнічуватиінших. Можна сказати, високий дух мають ті люди, якіякомога менше привертають увагу до своєїекстраординарності, до своєї справжньої значущості.

Почуття передує знанню;

хто не відчув істини,

той не зрозумів і не збагнув її.

В.Г.Бєлінський

А ще треба пам’ятати про усмішку. Її ціна дуже висока. ДейлКарнегі про неї казав так: «Вона нічого не варта, але багато дає;вона збагачує тих, хто її одержує, не збіднюючи при цьомутих, хто її дарує; вона триває мить, а в пам’яті залишається інколиназавжди; ніхто не багатий настільки, щоб обійтися без неї, інемає такого бідняка, який не став би від неї багатшим; вонастворює щастя в домі, породжує атмосферу доброзичливості вділових стосунках і служить паролем для друзів; вона -відпочинок для втомлених, денне сяйво для тих, хто упавдухом, сонячний зайчик для засмучених. А також найліпшапротиотрута, створена природою від неприємностей».

Сміх - прекрасні ліки.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Народна мудрість

Вихованість – якість особи, в якій органічно поєднані культураспілкування, культура зовнішності й культура задоволення потреб(по­бутова культура). Серцевиною в цій тріаді є культураспілкування.

Стрижнем, основою справжньої культури спілкування є гуманнеставлення людини до людини. Тому формування в дітей позиціївідвертості, довір’я, дружелюбності – неодмінна умова вихованнякультури спілкування.

Спілкування - це обмін почуттями, а вони загальні для всіх,певною мірою рівні, як у дорослих, так і в дітей. Поважаймопочуття наших дітей!

Емоційна насиченість процесу навчання, особливо сприймання навколишнього світу, – це вимога, що висувається законами

розвитку дитячого мислення.

В.О. Сухомлинський

Любов до літератури, на мою думку, виховується в учнів тількитоді, коли вчитель уміє забезпечити емоціонально-естетичнийвплив твору на учнів.

«Ніщо - ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають такясно і правильно нас самих і наше ставлення до світу, як нашіпочуття: в них видно характер не окремої думки, не окремогоречення, а всього змісту душі нашої та її ладу», - сказавК.Д.Ушинський.

Спостерігаючи протягом багатьох років розумову працю учнів, япереконалася, що в періоди великого емоційною піднесеннядумка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовуваннявідбувається найінтенсивніше... Думка учня невід’ємна відпочуттів і переживань.

Виховання серця - це цілий світ турбот і тривог,

про які ми, дорослі, ніколи не повинні забувати.

Я переконана, що морально вдосконалювати людинупокликані саме уроки літератури. Бо то ж уроки життя, під часяких на дитячих обличчях повинні з’являтися і спалахи радості, іглибока задума, і навіть чиста сльоза жалю і співчуття.

Зрозуміти людину, її взаємини з іншими людьми, зрозумітинаше сучасне життя – це і є ключ до уроку літератури.

Література – скарбниця благородних ідей, захоплюючих образів.Вона є підручником життя і джерелом естетичної насо­лоди.

Одна старовинна приказка говорить: «Освіта є тимневеликим, що залишається у нас після того, як ви забуваєте все,чому вас вчили». Тобто запам’ятовування фактів не єнайважливішою частиною навчання. Що залишиться у дитини,коли вона забуде фактичний матеріал уроку? Можливо, вонапогано напише контрольну роботу, але якщо ставлення донавчання, до праці, до оточуючих, до природи зміняться накраще, то учитель досяг своєї мети.

Поет, звичайно, може зовсім і не згадувати нічого про музику,

але все ж таки дійство поетичне буде у нього музикальним.

Б. Асаф’єв

Кожен письменник глибоко відчув мелодійність слова.

Наведений далі матеріал я використовую на уроках української літератури.

Г.Сковорода

Г.Сковорода відомий світові не тільки як філософ, поет, педагог,а й як талановитий співак і композитор. Ще за життя його пісніспівали скрізь по Україні кобзарі та лірники. Г.Сковорода ніколине розлучався з музикою, навіть під час мандрівок йогосупутником була сопілка. Змалку в нього проявилась палка любовдо народної пісні. Під час перебування в Петербурзі Г.Сковородаспіває в придворній капелі і, маючи гарний голос, чудово виконуєсвої твори. Він грав на багатьох інструментах: на сопілці, яку самвдосконалив, флейті, скрипці, гуслях, на бандурі.

Г.Квітка-Основ’яненко

Згадаймо палкого любителя музики письменника Г.Квітку-Основ’яненка, який був чудовим знавцем народної пісні іхорошим музикантом. Народна пісня й танець органічновходять до його п’єс з народного життя. Він грав нафортепіано, флейті й деяких інших музичних інструментах,складав фортепіанні п’єси, робив оранжировки романсів дляінструментального виконання.

І.Котляревський

І.Котляревський глибоко розумів музику, використовував усвоїх творах народні пісні. Він був музично обдарованоюлюдиною, грав на скрипці і співав. В «Енеїді» Котляревськийвикористовує музичні образи головним чином змалюванняпобуту троянців, для того щоб показати їх любов до народноїпісні. «Енеїда» - перша на Україні опера-сатира, створенаМ.Лисенком.

Т.Г.Шевченко

Творчість Т.Г.Шевченка глибоко зв’язана з музикою іобразотворчим мистецтвом.

Поет записував народні пісні і, маючи непоганий голос, самдобре виконував їх. Український фольклор зробив великий впливна поетичні твори Т. Шевченка. Відомий українськиймузикознавець М. Грінченко писав, що «вся творчість поетавиросла з пісні, із музики».

Балада «Причинна» глибоко ліричний твір. Більша його частинанаписана формою коломийок, переважає вільний пісенний ритм.Поезія багата на звукові образи.

Багато ранніх ліричних поезій Т. Шевченка, покладених намузику видатними композиторами, сьогодні звучать як народніпісні. Серед них «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний» вму­зичному оформленні композитора В. Заремби), «Думка»(«На­що мені чорні брови») М. Лисенка та ін.

На текст «Заповіту» написано близько 40 музичних творів.

Марко Вовчок

Марко Вовчок постійно дбала про розвиток музичногомистецтва на Україні. Думки письменниці про музику,висловлював листах, статтях і художніх творах, - яскравіприклади того, що розуміла специфіку цього видумистецтва, свідчення обізнаність вітчизняною і зарубіжноюмузичною культурою.

Мати Марка Вовчка добре грала на фортепіано.

Про знання української музики, особливо народної пісні,свідчить хоча б те, що письменниця записувала багатонародних мелодій.

Збагаченню музичної культури Марка Вовчка дужедопомагав чоловік О.Маркович. Письменниця, маючигарний голос, брала участь в аматорському гуртку, якимкерував О.Маркович .

Панас Мирний

Панас Мирний добре знав і любив музику, але на музичнихінструментах не грав. У листі до композитора М.ЛисенкаМирний говорить про те, що музика, порівняно зхудожньою літературою, здатна з найбільшою силоювиражати людські почуття: «За словом наставала черга ізадля співу. Хтось давно ще сказав, що спів то мова душі,то голос серця, бо ними визначає найтендітніші людськіпочування, бурхливі хвилі та несамовиті перебої йогосерця, найнепримітніші одгуки душі до всього, що збагнувмовою-словом».

У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні» за допомогоюмузики передусім відтіняються окремі риси в характерігероїв.

І.Я.Франко

І.Я.Франко ще маленьким наслухався багато народних пісень відматері, що заколисувала його співаючи, а пізніше виводилапереважно сумовиті пісні про жіночу неволю. Сам він грав насопілці, любив співати, мав добрий слух і брав участь у хорі.

У старшому віці праця на прожиток не давала Франкові змогиспівати чи ходити на концерти. Але спів він завжди любив,прислухався до співанок на весіллях, записував фольклорнітвори, зокрема пісні. Написав і видав велику працю «Студії надукраїнськими народними піснями».

Ще в сільській школі, маючи гарний слух і непоганий голос,

І. Франко співав у хорі. У гімназії він співав у вокальному квартеті,старанно вивчав теорію музики, цікавився творами відомихукраїнських, російських і зарубіжних композиторів.

Іван Франко збирав і досліджував народні пісні. Не випадковоодним з перших поетичних творів І.Франка був вірш «Народнапісня», а перша повість - «Петрії і Довбущуки», яка побудована нанародних піснях. Драма «Украдене щастя» написана на основінародної пісні «Про шандаря». На тексти поезій Івана Яковичастворено близько 200 музичних творів.

М.М.Коцюбинський

М.М.Коцюбинський ще юнаком, подорожуючи по селахПоділля, любив слухати і записував пісні в окремий зошит.

У Михайла Михайловича відбувались літературні«понеділки», згодом їх називали «суботами». Учасники цихзібрань не тільки обговорювали політичні новини, читалилітературні твори, а й грали та співали.

М.Коцюбинський очолював у Чернігові музично-драматичнийгурток.

Про глибокі почуття, що їх викликала в нього пісня, читаємо втворі «На крилах пісні»: «Не знаю, чи то з усіма таке діється, чи толише зі мною, спраглим усього рідного, тепер далекого відмене, але звуки пісні, що торкалися мого вуха, лягали передочима фарбами, малювали мені з дивною яскравістю цілі образи.Я перелітав на крилах пісні в давноминуле, я жив у минулому, ябачив, чув, з тріпотанням сердечним відчував смуток, радість тавсі перипетії тих почувань...».

Яскрава, глибоко емоціональна музична мова «Intermezzo».

Леся Українка

Леся Українка чудово грала на фортепіано, глибоко розуміла музику,записувала мелодії народних пісень. Про музичну обдарованість поетесисвідчать її слова в листі до М.Драгоманова: «Мені часом здається, що змене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет...». Поетеса булавпевнена в тому, що слово в поєднанні з музикою з найбільшою силоювідтворює думки і почуття.

Музика органічно поєднувалась з поетичною творчістю Лесі Українки.Поетеса нерідко декламувала свої твори, імпровізуючи їх музикою, інодіписала вірші за роялем.

У більшості віршів, поем і драм Леся Українка звертається до музичних ізвукових образів. Є в неї окремі поезії, що мають навіть назви музичнихтворів: «Пісня флорентійська», «Східна мелодія», «Голосні струни», «Сімструн», «Мелодії», «Ритми», «Романси» та ін.

Цикл «Сім струн» Леся Українка пов’язала з ступенями гами, маючи намірстворити своєрідну музично-словесну сюїту.

Мелодія вірша «Слово, чому ти не твердая криця» напружена, багата наглибокі роздуми ве­ликої емоційної сили.

«Лісова пісня» Лесі Українки - це справжня музична ораторія. У драмізасобами музики письменниці вдалося яскравіше відтворити побут іхарактер народу Полісся, глибоко розкрити духовну красу героїв.

П.Г.Тичина П.Г.Тичина заявляє, що коли б він не був поетом, то став би

композитором, а може, художником.

У малого Тичини був гарний голос (дискант), за що в сім’ї Павлапрозвали «співучим хлоп’ям». Батько везе хлопця доЧернігова, влаштовує в Єлецький хор, щоб він мав змогубезкоштовно вчитись в Чернігівській бурсі. Згодом П.Тичинаспіває в Троїцькому хорі разом з Г.Верьовкою.

Навчаючись у Чернігівській семінарії, Павло грає в оркестрі накларнеті і гобої. У1912-1913рр. П.Тичина - регент семінарськогохору. У 1921 - 1923 рр. у Києві поет керував робітничим хоромрайону Новобудови.

Щоб учні ще раз впевнились у музичності поезії П.Тичини, бажано окремо спинитись на чудовій збірці «Сонячнікларнети».

У світлих, радісних тонах сприймає поет природу в поезії «Гаїшумлять».

Одним з кращих доробків у творчості П. Тичини є поема«Похорон друга». У ній широко використано музичні образи.

М.Рильський

У сім’ї Т.Рильського ніхто не навчався музики, проте всі співали(три сини і мати – селянка, яка знала багато пісень). Брати булидосить обізнані на тогочасних операх. Не випадково, як зазначаєсам поет, він «успадкував від батька і братів замилування внародні пісні...».

Навчаючись у гімназії, молодий Рильський пильно цікавитьсямузикою.

Коли читаєш поетичні твори М.Рильського проЛ.Бетховена, Ф.Шопена, М.Лисенка і М.Леонтовича, знайомишся звисловлюваннями поета проМ.Глінку, П.Чайковського, О.Бородіна, вражає насамперед те, щовін глибоко розуміється на самобутності їх музики, її значенні длялюдства.

З великою любов’ю і повагою ставиться поет доосновопо­ложника національної української музики М.Лисенка.

У творах, присвячених композиторові («Пісня», «Лисенко», «Рицарукраїнської пісні», «Микола Лисенко»), в окремих висловлюванняхпоета Микола Віталійович постає в образі «музики-громадянина, людини, що символізувала і втілювала відродженняукраїнської пісні, – а ширше беручи, й відродження українськоїкультури...».

Андрій Малишко

Андрій Малишко увійшов у літературу як самобутній поет-лірик іпісняр.

Глибоко полонила майбутнього поета краса народних пісень,почутих від матері.

Поезія Андрія Малишка близька до музики. І не дивно, що багатопісень («Колгоспний вальс», «Київський вальс», «Білі каштани»,«Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі» та ін.),написаних на слова поета, увійшло в золотий фонд сучасноїнародної музики. У дусі українських дум написані, «Дума пробогатирів», «Бійці», «М.Коцюбинському», «В по­ході».

Під час Великої Вітчизняної війни великим успіхом кори­стувалисьпісні Андрія Малишка на партизанську тематику: «Засвисталипартизани», «Як збирались хлопці до загону», «Що за вітер з-загори», «Ми не маєм поля й хати» та ін. Андрій Малишко – авторлібретто до відомої опери Ю.Мейтуса «Молода гвардія»,співавтор лібретто до опери Г.Майбороди «Арсенал».

Особиста поведінка педагога – вирішальна річ. Не думайте, що вивиховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, абонавчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті вашогожиття... Як ви одягаєтесь, як розмовляєте з іншими людьми і щокажете про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як виповодитися з друзями і з ворогами, як ви смієтеся – все це маєдля дичини велике значення. Найменші зміни в інтонації дитинабачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неїневидимими шляхами, яких ви не помічаєте.

Але як непросто проживати свій шкільний день за цієюпрограмою. Наше учительське життя не розписане ніякимисценаріями і сповнене несподіванок. Не розгубитися, не загубитисебе в цих несподіванках, особливо якщо вони пов’язані зівчинками дітей, які не вписуються в межі звичайного, – це,мабуть, одне із важких випробувань, які випадають на долювчителя. Як багато таких випробувань на самому початку нашоїроботи! Зберегти гідність – і свою, й дитячу – це значить зробитикрок назустріч собі як вихователю. Мабуть, жодна сфера нашоїдіяльності не вимагає від нас такого мистецтва володіти собою,як спілкування з дітьми. Наш талант, наша майстерністьпочинається саме з цього мистецтва.