№ 6Ч Е Р В Е Н Ь

2 0 1 6

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯБАЙЕР О. М. ―

доцент кафедри дошкільної освіти Запорізького ОІППО, канд. психол. наук

ГУРКОВСЬКА Т. Л. — головний редактор журналу «Практичний психолог: Дитячий садок»

ІЛЬЧЕНКО Л. І. — керівник напряму «MCFR: Освіта» Цифрового видавництва MCFR

ЛАДИВІР С. О. — провідний науковий співробітник лабораторії психології дошкільника Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, канд. психол. наук

ЛИСЕНКО Н. І. — директор з контенту Цифрового видавництва MCFR

МАКСИМЕНКО С. Д. — директор Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, дійсний член НАПН України, д-р психол. наук, професор

ПІРОЖЕНКО Т. О. — завідувач лабораторії психології дошкільника Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, д-р психол. наук

ПАЛІЙ А. А. — доцент кафедри загальної та клінічної психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, канд. психол. наук

ПАНОК В. Г. — директор Українського НМЦ практичної психології і соціальної роботи НАПН України, д-р психол. наук

САВІНОВА Н. В. — шеф-редактор методичних видань напряму «MCFR: Освіта» Цифрового видавництва MCFR

САВЧЕНКО Ю. Ю. — заступник директора з науково-педагогічної та соціально-гуманітарної роботи Педагогічного інституту КУ імені Бориса Грінченка, канд. психол. наук

ЧЕПЕЛЄВА Н. В. — заступник директора з наукової частини Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, дійсний член НАПН України, д-р психол. наук, професор

ЕКСПЕРТНА РАДАКЕПКАНОВА О. І. –

завідувач НМЦ практичної психології і соціальної роботи ІППО КУ імені Бориса Грінченка, відмінник освіти України

КУЧЕРЯВА Н. М. – практичний психолог ДНЗ № 120, Київ

СОЛОВЙОВА Л. І. – старший науковий співробітник лабораторії психології дошкільника Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, канд. психол. наук

Київ «МЦФЕР-Україна»

2016

Видається за інформаційної підтримки Міністерства освіти і науки України та Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України

Щ О М І С Я Ч Н И Й С П Е Ц І А Л І З О В А Н И Й Ж У Р Н А Л

Почуття захищеності та адаптація новачків

Почуття захищеності — природна потре-ба дитини, необхідна для її повноцінного роз-витку. Коли малюк почувається в безпеці — він легко засвоює нові знання та вміння, здобуває пізнавальний чи практичний досвід, набуває впевненості у своїх силах.

Дитина, яка не відчуває безпечності се-редовища, має знижений рівень пізнавальної активності. Вона не спроможна гратися, її не-можливо зацікавити навіть найпривабливішою іграшкою — усі свої внутрішні сили вона спря-мовує на «виживання». Саме так поводиться дитина, яка вперше прийшла до дитячого садка й залишилася без мами.

Дитина сприймає світ не таким, який він насправді, а через маму — крізь призму її сприймання. Адже саме мама — гарант її «виживання». Від маминого стану напряму залежить стан дитини.

Коли мама перебуває в психологічній рівновазі — спокійна й щасли-ва — дитина відчуває це як упевненість і захищеність, сприймає світ доброзичливим. У такому стані навіть складні часи дитина пережи-ває без психологічних травм. Якщо ж цей оплот захитається — ди-тина враз втрачає почуття захищеності й безпеки. Вона ніби зали-шається наодинці зі світом, не маючи навичок самостійної адаптації. Втрата почуття захищеності цілковито змінює світобачення дитини. Світ для неї втрачає свої фарби, стає агресивним чи навіть ворожим. І що молодша дитина, то більше вона залежна від стану матері, то го-стріше переживає втрату почуття захищеності й безпеки.

Тож у практичного психолога дитячого садка є особливе й специфіч-не завдання: зберегти почуття захищеності у кожного новачка. Для цього треба, зокрема:

створити умови для перебування мами в групі разом із новачком; забезпечити поступовий прийом новачків; продумати гнучкий режим у групі новачків; ретельно добирати вихователів, які працюватимуть у групі но-вачків.

Попри те що це здебільшого адміністративні рішення, завдання фа-хівця психологічної служби — усіляко посприяти тому, щоб адміністрація дошкільного закладу усвідомила їх важливість і знайшла способи створи-ти комфортні умови для новачків. Окрім цього, практичний психолог має проводити широку просвітницьку роботу з батьками та вихователями.

Якщо знехтувати завданням — сформувати відчуття захищеності ди-тини щодо її перебування в дитячому садку — то марно й сподіватися на позитивні результати розвивальної роботи з дитиною. Адже саме почут-тя захищеності дає змогу кожній дитині бути впевненою в собі настільки, щоб відповідати за себе й розв’язувати складні завдання.

Шановні колеги, черпайте почуття впевненості з публікацій улюбле-ного журналу. Ми прагнемо, аби відчуття професійної захищеності ніколи не залишало вас.

З повагоюголовний редактор Тетяна ГУРКОВСЬКА

Щ О М І С Я Ч Н И Й С П Е Ц І А Л І З О В А Н И Й Ж У Р Н А Л № 6Ч Е Р В Е Н Ь

2 0 1 6

психологічна просвіта

Валентина МЕТЕЛЮК4 Допомагаємо вихователю

зрозуміти дитинуЗ огляду на брак життєвого досвіду та практичних умінь, дітям складно самостійно оцінити ту чи ту ситуацію й розв’язати її відповідно до моральних норм. Зрозуміти й підтримати кожну дитину має педагог. Ці вміння залежать і від знань психології дошкільників і від рівня психологічної культури вихователя. Тому допомога практичного психолога інколи буває для нього нагальною

консультація

Людмила ТЕРЕЩЕНКО, Наталія ВИШИНСЬКА

13 Уперта дитина: тонкощі взаємодіїІноді затятість упертої дитини смішить близьких дорослих, іноді дратує, а часом майже доводить до сказу — адже ситуації бувають різні, а дитина, наче навмисно, опирається саме тоді, коли це зовсім недоречно. Утім чи завжди впертість дитини — негативна риса характеру, яку треба викорінювати?

науково-методичне забезпечення

Ярослав ДРАБ20 Сприяємо розвитку дітей

зі складною поведінкоюДеякі діти дошкільного віку зовсім не відповідають певній нормі, яку встановлює соціальне оточення: вони надміру рухливі, галасливі, забудькуваті, нав’язливі, не можуть зосередитися на жодній справі... Звісно, це засмучує батьків, а іноді заводить у глухий кут і вихователів дошкільних закладів. Про що може свідчити складна поведінка дитини та як у такій ситуації діяти дорослим?

організаційно-методична робота

Вікторія БІЛОПОЛА28 Психолого-педагогічний супровід

дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності в дошкільному закладіДоволі часто батьки і педагоги скаржаться: «За ним неможливо встежити», «Вона така нетерпляча, ніколи не завершує розпочату справу» тощо. Зазвичай з цих скарг розпочинається робота практичного психолога, спрямована на допомогу гіперактивним дітям. Утім для того щоб ця діяльність була ефективною та мала позитивний вплив на розвиток дітей, у дошкільному закладі має бути створена ефективна система психолого-педагогічного супроводу цієї категорії дітей

Олена КАЛІМАН34 Карта психологічного супроводу

розвитку дитини — від адаптації до готовності до школиЩоб забезпечити індивідуальний підхід до кожної дитини, практичний психолог має відстежувати динаміку її розвитку. А відтак корегувати розвивальну взаємодію з нею та просвітницьку роботу з батьками та педагогами. Допоможе в цьому фахівцю карта психологічного супроводу розвитку дитини

взаємодія зі спеціалістами

Інна ЛИТВИН, Тамара ЗАМЕДЯНСЬКА

42 Взаємодія психологічної та методичної служб як запорука успішної адаптації новачківАби полегшити входження кожної дитини в новий для неї соціальний простір, втримати стабільність її психічного та фізичного здоров’я, практичний психолог бере активну участь у процесі адаптації новачків. Окрім безпосередньої взаємодії з дітьми, фахівець злагоджено співпрацює з методичною службою, долучається до просвітницької роботи з вихователями та батьками. Грамотно організована співпраця дорослих значно полегшує звикання дітей до нових умов життєдіяльності

інформаційний стенд48 Як слід спілкуватися з дитиною

в період адаптації

робоча ситуація

Тетяна ГУРКОВСЬКА49 Аби дитина не загубилася

У дошкільному віці діти ще погано орієнтуються у просторі, вони неуважні й дуже довірливі, а тому інколи губляться. Особливо під час подорожі з батьками, коли довкола все нове й цікаве. На жаль, не всі батьки чітко знають, що робити, аби їхня дитина не загубилася, як її застерегти та, врешті-решт, як діяти, коли прикрий випадок уже стався. Тож практичний психолог має інформувати про це як самих дітей, так і їхніх батьків

запитання — відповідь52 Звільнення практичного психолога

у порядку переведення на роботу до іншого дошкільного навчального закладу

Статті практичних психологів системи освіти, опубліковані в поточному числі журналу, рецензували: Ірина КАРАБАЄВА, старший науковий співробітник лабораторії психології дошкільника Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, канд. психол. наук та Ольга БАЙЕР, доцент кафедри дошкільної освіти Запорізького ОІППО, канд. психол. наук

ВІД РЕДАКЦІЇ:

Шановні колеги, відтепер ви зможете скористатися електронними формами, наведених у журналі анкет, карт даних тощо. Для цього шукайте позначку

4

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

психологічна просвіта

Валентина МЕТЕЛЮК, викладач кафедри педагогіки і психології Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка

З огляду на брак життєвого досвіду та практичних умінь, дітям складно самостійно оцінити ту чи ту ситуацію й розв’язати її відповідно до моральних норм. Зрозуміти й підтримати кожну дитину має педагог. Ці вміння залежать і від знань психології дошкільників і від рівня психологічної культури вихователя. Тому допомога практичного психолога інколи буває для нього нагальною

Допомагаємо вихователю зрозуміти дитину

Колектив групи утворюють доволі різні діти: обдаровані, над-то рухливі, ті, які пережили розлучення батьків, були свідками тра-гічних подій, діти різних національностей тощо. Кожна дитина уже має власну життєву історію. Тож вихователю дошкільного закла-ду доводиться розв’язувати чимало складних проблем, враховувати індивідуальні особливості й потреби кожної дитини. Досягти пози-тивних результатів у цій справі нелегко. Адже трапляються діти, які відмовляються жити за визначеними правилами, прислухатися до думки сторонньої їм людини.

Психологічний аналіз найтиповіших проблемних ситуацій в діяльності вихователя, допоможе віднайти найліпші та найпродук-тивніші способи зрозуміти кожну дитину та підтримати її.

Сприяти успішній соціальній адаптації

Деякі діти усіляко уникають контактів з вихователем або на-віть бояться його. Таку поведінку часто зумовлюють індивідуальні особливості дошкільників, зокрема слабкість нервової системи. Ще одна закономірна причина полягає в тому, що коли від народження діти перебувають в обмеженому колі спілкування, вони відтак про-являють насторожене ставлення до чужих дорослих. Утім, поступово звикаючи до нового оточення, діти позбуваються відчуття страху та все активніше спілкуються як з однолітками, так і з педагогом.

Однак не завжди ситуація поліпшується. Відсутність позитив-них зрушень у поведінці є індикатором несправедливого ставлен-ня вихователя до конкретної дитини або його неспроможність по-розумітися з нею. Діти доволі чутливі до ставлення дорослих, тож і дефіцит уваги та доброзичливого ставлення до себе переживають дуже гостро. Це призводить до ревнощів та фрустрації.

Деякі діти, не відчуваючи до себе належної уваги, намагаються її привернути. Вони стають агресивними, некерованими та зре-штою вдаються до відкритої конфронтації з вихователем, ви-користовуючи за будь-якої нагоди фрази кшталт: «Не хочу!», «Не буду!», «Мені це не подобається!» тощо.

Ключові слова: взаємодія з дітьми; спонукання до хороших вчинків; відхилення в поведінці дітей; відставання в психічному розвитку; обдаровані діти; якості вихователя; взаємодія з батьками

5

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

налагоджуємо взаємини з дітьми

Некомфортно почуваються серед інших дошкільники з пору-шеннями соціальної адаптації, особливо на початковому етапі їхнього перебування в групі однолітків. Так само складно адапту-ватися й дітям, що походять з іншого етнічного або соціального се-редовища. Зазвичай стрес, якого вони зазнають у цей період, при-зводить до таких наслідків, як:

зниження імунітету; соматичні розлади; пригніченість та апатія; відмова відвідувати дошкільний заклад.

У окремих випадках діти, навпаки, виявляють надмірну при-хильність до вихователя чи інших працівників закладу, відчувають емоційну залежність від конкретного дорослого, що яскраво прояв-ляється у їхній поведінці.

Щойно помітивши «улюбленого» вихователя, дитина охоче про-щається з батьками на порозі дошкільного закладу. Упродовж дня вона прагне весь час бути поряд з педагогом, обійняти його, прихилитися до нього. Таке вибіркове і, на перший погляд, по-зитивне ставлення ускладнює адаптацію дошкільників, ізолює їх від групи однолітків та потребує щодо них особливої делікат-ності й такту з боку вихователя.

Найліпшим «помічником» педагога в подібних ситуаціях є час. Щира зацікавленість дітьми, доброзичливе ставлення, залучення їх до спільних справ, а також спілкування з однолітками неодмінно ма-тиме позитивні результати. Важливо також підтримувати дітей, під-казувати їм, як варто вчинити в тій чи тій ситуації, хвалити, а за по-треби й поступатися їхнім бажанням та звичкам.

Спонукати дітей до хороших вчинків

Усі діти потребують позитивного розвитку. Щомиті вони праг-нуть пізнавати щось нове, знаходити друзів, комусь допомагати тощо. Від цього дошкільники отримують цілий спектр приємних переживань, як-от: радість, задоволення, стан душевного комфор-ту. Часто від дітей можна почути: «Я люблю годувати птахів», «Киці подобається, коли я з нею розмовляю», «Сьогодні я допоміг Тані під-нятися, коли вона впала» тощо. Такі слова не можна ігнорувати. На-впаки, варто всіляко підтримувати позитивний емоційний фон щоденного життя групи дітей, їхню схильність до хороших вчинків. А значить — виховувати життєрадісних, психологічно здорових осо-бистостей, які за 20-30 років творитимуть щасливе суспільство.

Спонукати дітей до хороших справ нескладно. У буденному житті щодня трапляється чимало ситуацій, які сприятимуть цьому.

Дмитрик захворів і не прийшов до дитячого садка. Вихователю слід обговорити цю ситуацію з групою. Варто поставити дітям запитання на кшталт: «Чому Дмитрик захворів? Як його хворо-ба змінить життя родини? Хто з ним поруч: мама, бабуся, старша сестра? Що він відчуває?». Відтак слід пояснити дітям, що Дми-трику потрібно лікуватися. Доцільно запитати, чи питиме хлоп-чик ліки без протесту або чи лежатиме в ліжечку, як радив лікар?

6

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

психологічна просвіта

Окрім цього, можна обговорити ймовірні почуття Дмитрика. На-приклад, про що він думає або переживає. Так, за допомогою на-відних запитань можна спонукати дітей до хороших вчинків — написати листа Дмитрику, зателефонувати йому, намалювати малюнок або передати щось смачненьке. Відтак варто поцікави-тися міркуваннями дошкільників щодо того, чи зрадіє Дмитрик їхній підтримці; які почуття виникнуть у них самих від свого хо-рошого вчинку.

Здійснення хороших вчинків нерозривно пов’язане з приємним самопочуттям дітей, підвищенням їхньої самооцінки. Тож завдання дорослих — допомогти дошкільникам віднайти та встановити цей зв’язок. Це одночасно сприятиме й побудові міцного фундаменту взаємодії педагога та його вихованців.

Подолати відхилення поведінки дітей від загальноприйнятих норм

Навіть одноразовий негативний прояв поведінки дітей, як-от несправедливість, жорстокість, нечесність, жадібність у ставленні до однолітків, не минає безслідно. Особливо складними є випадки, коли діти не оцінюють адекватно свого вчинку та його наслідків або й узагалі сприймають цей факт позитивно. Коли ж дорослі намага-ються втрутитися, завадити певним вчинкам і насварити, у дошкіль-ників здебільшого псується настрій, знижується самооцінка. А всі свої особистісні ресурси вони спрямовують на пригнічення й ви-тіснення негативних думок та емоцій.

Коли діти збиралися на музичне заняття, несподівано виявило-ся, що зникли чешки Оленки. Дівчинка розплакалася. Втішаючи її, вихователь намагалася знайти вихід із ситуації. Раптом до роз-дягальні зайшов двірник, тримаючи чешки в руках. Як виявило-ся, він знайшов їх під вікном. Оленка радісно вигукнула: «Мої!». Здавалося б, ситуацію вдалося розв’язати. Утім вихователя зане-покоїла думка про те, хто з дітей міг викинути чешки дівчинки у вікно. Пригадавши, що на минулому занятті музичний керівник вирішила призначити ведучою колони Оленку, а не Катю, як за-звичай, вихователь одразу визначила винного — Катя. А це зу-мовило кілька складних запитань: «Чи варто реагувати одразу? Якщо реагувати згодом, то коли та в який спосіб? Чи варто обго-ворити ситуацію з усією групою дітей? Як це вплине на їхню по-ведінку в майбутньому?»

Причини відхилення поведінки дітей від загальноприйнятих, типових для їхнього віку норм і соціальних стандартів можуть бути різними. Зокрема, це трапляється, коли дошкільники не інформова-ні про призначення певних речей, їх цінність, наслідки, до яких може призвести недотримання правил їх використання. Інколи ж діти просто наслідують поведінку близьких, наприклад, тата й мами, од-нолітків або персонажів літературних творів, фільмів чи мультфіль-мів. Та здебільшого причини будь-яких відхилень у поведінці дітей криються в особливостях сімейного виховання та соціального ото-чення, у якому вони зростають.

7

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

налагоджуємо взаємини з дітьми

Зазначимо, що моральна свідомість у дітей формується по-ступово. Тож не слід передчасно очікувати від них дотримання всіх визначених правил і норм поведінки. Передусім варто навчати їх «моралі в дії» — спонукати використовувати у спілкуванні слова ввічливості, як-от: «будь ласка», «дякую», «добридень», «вибачте» тощо. А вже згодом, у міру дорослішання та під впливом соціально-го оточення вони самостійно почнуть осмислювати способи своєї поведінки з позиції моральних уявлень, розрізняти добро і зло, гідні й негідні вчинки.

Завдання педагога — вчасно пояснити дітям, як чинити не слід. Адже кількаразове повторення тих самих негативних варіантів по-ведінки веде до їх стереотипізації, впливає на формування майбут-нього характеру особистості. Так, у ситуації зі зникненням потрібної речі (чешок) існує кілька варіантів поведінки вихователя, зокрема такі, як:

миттєве реагування — одразу після інциденту вихователь має повідомити дітям про прикрий випадок, що стався у групі, і замість заняття провести розмову з етики. Її ефективність залежить від того, чи зможе педагог від-найти потрібні слова й пояснити наслідки негативного вчинку всім дітям так, аби не образити конкретну дитину;

розмова «тет-а-тет» з дитиною, яка спричинила ситу-ацію — під час такого спілкування вихователь має обе-режно, за допомогою навідних запитань, визначити, чи правильним є його припущення. А відтак обговорити з дитиною її вчинок та пояснити, чому так робити не слід;

вичікування — вихователь упродовж кількох днів має уваж-но поспостерігати за поведінкою дітей. Час знизить гостро-ту ситуації, а діти повірять у свої пояснення на кшталт: «Чешкам стало нудно, от вони і пішли погуляти», «Може, це чарівник зробив» чи «Баба Яга викрала» тощо. Тайм-аут дасть змогу вихователю знайти найліпший спосіб розв’язання ситуації;

вигадана історія — вихователь може розповісти дошкіль-никам казку, в якій аналогічні події сталися з іншими ді-тьми. Оцінивши вчинки казкових персонажів, дошкіль-ники зможуть збагнути й власні, а також ліпше зрозуміти почуття своїх ображених товаришів. Відтак вони поступо-во вчитимуться самоконтролю, аби в майбутньому поводи-тися добре.

Обираючи спосіб розв’язання складної ситуації, вихователь має зважати й на особистісні якості дітей. Адже одні з них завжди прагнуть бути в центрі уваги, виконувати головні ролі (як у ситуації з Катею). Інші ж, навпаки, уникають однолітків, полюбляють індиві-дуальні ігри. Вони часто не знають імен дітей у групі, не розуміють як і про що говорити з ними. До того ж такі дошкільники схильні до хворобливого переживання за почуття власної гідності — бояться, що їх образять, насміхатимуться з них, відберуть іграшку тощо.

Тож цільове спостереження практичного психолога за пове-дінкою дітей та обговорення отриманих результатів з вихователем групи, який апріорі має бачити індивідуальні прояви дітей, вивчати

8

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

психологічна просвіта

їх, відчутно допоможе розв’язати проблему. Таке спільне аналізу-вання дасть змогу виявити ті невидимі ниточки симпатій-антипа-тій, що тримають когось із дітей поряд, когось на відстані, продуку-ють в одних світле радісне самопочуття, а в інших — навпаки, сум, страх та сором. А, головне, істотно впливають на формування дитя-чої особистості.

Сприяти розкриттю обдарованості

Доволі часто чуємо вислів про те, що кожна дитина талановита. Чи справді це так? Аналізуючи поведінку обдарованих дітей, науков-ці відзначають, що їм характерна висока пізнавальна активність, енергійність, готовність до тривалої напруженої роботи — працьо-витість. Виконуючи те чи те завдання, вони проявляють неабияку зібраність, концентрацію та уважність. Коло їхніх пізнавальних ін-тересів постійно розширюється: будь-яка подія, явище, чиїсь слова одразу пробуджують у них цікавість, що виявляється в численних запитаннях: «Чому? Навіщо? Як?» тощо.

Обдаровані діти мають багатий словниковий запас, їм прита-манні асоціативне мислення та яскрава уява. Такі діти вміють помі-тити невідповідності там, де інші не помічають, можуть вільно гра-тися словами, змінюючи їх значення.

Окрім того, обдаровані діти здатні одночасно виконувати кілька справ, генерувати найрізноманітніші ідеї та одразу ж брати-ся втілювати їх. Вони змалечку схильні досліджувати, експеримен-тувати, систематизувати, узагальнювати та робити висновки, що часто зумовлює їх пристрасть до колекціонування. Поступово пізна-вальна та пошукова діяльності стають для них домінуючими.

Залежно від того, яке заняття стає для дітей улюбленим, зміню-ється й їхня емоційна сфера. Так, зацікавлення, хвилювання, радість, трепетне ставлення викликають у душі дошкільників ті явища нав-колишнього світу, до яких вони чутливі. Наприклад, звуки музики і спів птахів, дзижчання комах або шум вітру тощо спонукають їх узятися за музичний інструмент. Водночас захват, цікавість та пер-ші самостійні спроби прискорюють розвиток внутрішніх процесів і особистісних якостей, що сприяють успішності обраної діяльності в майбутньому.

Улюблене заняття, наче магніт, притягує обдарованих дітей, уда-ється їм одразу легко й без напруження, а отже приносить задово-лення й насолоду. Поступово дошкільники увесь свій вільний час присвячують обраній справі, не можуть без неї жити. Вони здатні займатися нею навіть у незручних позах та в несприятливому се-редовищі. У них завжди багато різноманітних ідей. Їм властиве по-чуття гумору. Такі діти не знають, що таке нудьга та лінощі.

Допомогти обдарованим дітям почуватися комфортно серед од-нолітків може лише особливий вихователь — теплий, чуйний, та-кий, що зрозуміє та підтримає їхні інтереси та прагнення. Адже про-блеми час від часу виникатимуть. Зокрема, у розвитку особистісних якостей, взаєминах з однолітками, засвоєнні певних видів соціаль-ного досвіду.

9

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

налагоджуємо взаємини з дітьми

Окрім того, реакція близьких на здібності обдарованих дітей може бути різною: від надмірної гордості за свою дитину й експлуа-тації її здібностей — до заборони займатися улюбленими справами. У цьому разі найпершими помічниками батьків також є педагогічні працівники дитячого садка, які допоможуть обрати найоптимальні-шу стратегію розвитку здібностей обдарованих дошкільників.

Стимулювати розвиток психіки

Часто педагогам та практичному психологу дошкільного закла-ду доводиться працювати з дітьми, які мають відставання в пси-хічному розвитку. Зазвичай дошкільники з такими відхиленнями не здатні засвоювати знання, передбачені освітньою програмою. Зо-крема, у них не сформовані уміння та навички, пов’язані з виконан-ням різних видів діяльності, а також складно формуються кількісні, просторові, часові уявлення тощо. У такому разі передусім важливо виявити причини відставання. А відтак продумати та реалізувати способи мінімізації його наслідків.

Причинами відставання у психічному розвитку насамперед можуть бути: хвороба, педагогічна занедбаність, умови сімейно-го виховання, тривале перебування дітей у збідненому середови-щі, психологічне і фізичне насильство щодо них тощо. Окрім цього, спричинити відставання можуть: гіперактивність із синдромом де-фіциту уваги, певні вади мовлення, порушення, що є наслідком мі-німальних мозкових дисфункцій, дисгармонійний розвиток осо-бистості. Особливо загострюються подібні проблеми у старшому дошкільному віці.

Розв’язувати проблеми відставання дітей у психічному розви-тку дає змогу:

індивідуалізація педагогічної взаємодії з дітьми, які відста-ють у психічному розвитку;

проведення цілеспрямованої роботи у відповідних на-прямах;

співпраця з батьками. До роботи з такими дітьми обов’язково мають долучатися й спе-

ціалісти. Зокрема, практичний психолог розробляє індивідуальну програму розвитку конкретної дитини, проводить індивідуальні заняття, ігри, екскурсії з дітьми, організовує консультації для їхніх батьків.

У складних випадках необхідна допомога практичного психоло-га, а в критичних — навіть психіатра. Утім варто пам’ятати, що психологічне обстеження приховує в собі ризик завдати дітям психологічної травми або й узагалі може зумовити навішуван-ня «ярлика» психологічної неспроможності, інвалідності. У такій ситуації навіть дорослим складно пережити усі негаразди, а до-шкільникам тим паче, адже їхня слабка психіка нездатна чинити опір несприятливим життєвим обставинам.

Співпраця вихователів та практичного психолога є запорукою ефективності педагогічної взаємодії з дітьми, які мають відставання в психічному розвитку, та їхніми батьками.

10

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

психологічна просвіта

Вихователь тривалу частину дня перебуває поряд із дітьми. Тож саме він має своєчасно помітити, що хтось з дітей переживає від чуття безвиході, інтелектуального трансу або застиг у фазі деза-даптації. Усвідомлюючи руйнівний вплив такого стану на зростаючу особистість, педагогові слід зробити все можливе, аби вивести дити-ну з нього. Так, час від часу на конкретних прикладах, важливо пе-реконувати дітей у тому, що всі люди різні. Зокрема, пояснювати, що одні діти швидко та легко набувають потрібних вмінь та знань, тоді як іншим доводиться докладати для цього значних зусиль.

Під час роботи з дітьми, які відстають у психічному розвитку, педагогу та практичному психологу доцільно розповідати їм про власні страхи й труднощі, про те, що багато видатних, талановитих людей теж відчували в дитинстві подібне. Водночас слід говорити кожній дитині про її особисті переваги, як-от: «Ти швидко бігаєш», «Ти справедливий та чесний», «Ти сміливий», «Ти ніколи не капризу-єш та не плачеш» тощо.

Вселяти дітям віру в перемогу, світле майбутнє, спонукати їх до розвитку та пошуку улюбленої, цікавої справи можна за допомо-гою фраз на кшталт: «Коли повторюєш певні дії багато разів, по-стійно навчаєшся — ти обов’язково отримаєш бажаний резуль-тат», «Коли ти виростеш і будеш займатися улюбленою справою, у тебе все буде добре, ти будеш здібним і талановитим» тощо.

Спілкуючись з батьками дітей, які відстають у психологічному розвитку, педагогу та практичному психологу потрібно розв’язувати такі проблеми, як:

сприймання батьками своїх дітей — реальність та очікування; оптимізація спілкування батьків та їхніх дітей; особливості розвитку дітей — відповідність розвитку віко-вим нормам, прогнози щодо майбутнього розвитку дітей, набуття дітьми потрібних умінь та знань, вплив на розви-ток дітей сімейного виховання, особливі потреби дітей на певному етапі розвитку.

Зазначимо, що розбіжності в поглядах вихователя та батьків під час оцінювання розвитку особистості дітей — доволі звична справа. Тож надто драматизувати ситуацію не варто. Навпаки, конструк-тивний обмін думками може виявитися і корисним, і цікавим вод-ночас. Так, практичний психолог і педагог отримують змогу більше дізнатися про життєву ситуацію кожної дитини, характер родинних взаємин, цікаві факти щодо особливостей виховання в сім’ї тощо. Своєю чергою батьки отримують під час цього спілкування важли-ву інформацію щодо досягнень та потенційних здібностей своїх ді-тей. А це сприяє спільному пошуку ефективних способів допомогти дошкільникам подолати ті чи ті труднощі. Ще переконливішою таку інформацію робить наочне ілюстрування.

Наприклад, отримавши від батьків інформацію щодо вмінь дітей, вихователь може запропонувати дошкільникам виконати певне завдання та перевірити, як вони з ним упораються. Спостерігаю-чи за процесом виконання, педагог має змогу визначити, що саме зумовлює труднощі у тої чи тої дитини, а також на вдосконален-ня яких навичок потрібно звернути особливу увагу.

Робота з дітьми

Робота з батьками

11

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

налагоджуємо взаємини з дітьми

Утім не завжди педагогу та практичному психологу доводиться спілкуватися зі свідомими батьками, готовими до співпраці. Адже є особлива група батьків, які не помічають проблем у розвитку сво-їх дітей, поступово звикають до них. Усі намагання вихователя до-нести до їхньої свідомості «болісну» картину вони сприймають як замах на права дітей та їхню батьківську компетентність. У такому разі психологічна допомога потрібна передусім батькам, яким слід ознайомитися з наявною проблемою як теоретично, так і практич-но, набути необхідної компетентності щодо питань виховання та розвитку дошкільників. Адже саме батькам потрібно обирати для ді-тей дошкільний навчальний заклад, де найліпше та найадекватніше забезпечуватимуть потреби їхнього розвитку.

Яким має бути вихователь, або Шлях до розуміння

Кожен вихователь має бути передусім компетентним професі-оналом і приємною людиною із м’якою, привітною й водночас ди-намічною та цілеспрямованою манерою спілкування. Вихователь для дітей — це еталон справедливості, стабільності, захисник їхніх інтересів, а також життя та здоров’я. А отже, йому слід справді бути еталоном, віднайти й культивувати в своєму серці любов до дітей, щомиті контролювати власну поведінку, налагоджувати особли-ві взаємини з кожною дитиною. Як це зробити? Допомогти можуть кілька проективних вправ.

Уявіть, що дошкільники, які потребують підтримки, — це ваші донечка або син. Відтак зробіть цей образ яскравим, повірте в нього. Після цього у вас зміниться погляд, інтонації голосу, ста-нуть інакшими рухи та зринуть у пам’яті теплі, особливі для кож-ної дитини слова. Ви будете добирати їх, орієнтуючись на май-бутній розвиток дітей, формування їхніх просоціальних якостей. Уявіть себе такою самою дівчинкою або хлоп’ям, спробуйте по-глянути на світ їхніми очима, відчути їхні нестримні бажання все пізнати, спробувати, перевірити. Пригадайте те, яким непростим і таємничим, а іноді й небезпечним був для вас світ у дитинстві. Згадайте також власні успіхи й невдачі, тривоги й страхи, людей, яким довіряли. У такий спосіб збережіть у душі наймиліші спогади з дитинства. Це дасть змогу ліпше зрозуміти деяких дошкільників.Відновіть у пам’яті ті почуття й сподівання, які зумовили ваш ви-бір стати педагогом: прекрасні поривання душі, благородні моти-ви тощо.

Таке оновлення свідомості час від часу необхідне усім людям, а педагогу — насамперед. Адже будь-яка діяльність є успішною лише тоді, коли людина, намагаючись оптимізувати певну ситуацію, почи-нає з себе. До того ж, якою б унікальною не була ця ситуація, без усві-домлення мотивів її учасників жодні реакції, дії та вчинки не будуть ефективними. Тож вихователю слід щомиті уважно придивлятися до того, як кожна дитина взаємодіє зі світом, зокрема з дорослими та однолітками, знайомими і чужими людьми, дівчатками і хлопчиками, побутовими речами, іграшками, тваринами, рослинами тощо.

12

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

психологічна просвіта

Аналізування проблемної ситуації: що потрібно знати

Будь-які дії вихователя будуть малоефективними без глибоко-го усвідомлення соціально-психологічної суті проблемної ситуації, її причин, особистісних якостей усіх її учасників, імовірних найближ-чих та відтермінованих ефектів, а також індивідуальних особливос-тей особистісного розвитку дітей.

Винятково важливо поглянути на проблему крізь призму сприймання дітей. Лише так можна зрозуміти, чим зумовлений ви-бір ними певної моделі поведінки — потребами, бажаннями, ці-кавістю, емоціями тощо. Формуючи цілісне уявлення про кожну ди-тину, вихователь та практичний психолог мають зважати на такі чинники, як:

умови сімейного виховання; стан здоров’я та фізичний розвиток; вікові та індивідуальні психологічні особливості, як-от тип нервової системи, наявні здібності тощо;

місце такої дитини в системі групових взаємин; події, що передували чи супроводжували конкретну си-туацію.

Аналізуючи проблему, не можна залишати поза увагою й той факт, що зазвичай у складних суперечливих ситуаціях позиції її учасників не збігаються. Так, діти здебільшого керуються влас-ною егоцентричною логікою та імпульсами емоційної сфери. Бать-ки найчастіше амбівалентні в оцінюванні того, що відбувається. З одного боку, вони зацікавлені, аби їхні діти навчилися гідно жити в соціумі, дотримувалися загальноприйнятих норм поведінки. Од-нак з другого боку — любов до дітей робить батьків поблажливими, зумовлює бажання підтримати вчинки дітей, самостійно виправда-ти шкоду або й узагалі відмахнутися від проблеми. Водночас позиція педагога орієнтована переважно на виконання стратегічних завдань розвитку й особистісного становлення дошкільників. Це позиція суспільства — виважена й справедлива.

Тож, зважаючи на наявність різних поглядів, варто адекват-но оцінити обсяг впливу на ситуацію кожного з її учасників. Адже в одних випадках сильнішою є позиція вихователя, інших — бать-ків. Звісно, найліпше, коли між педагогом і батьками є порозуміння і бажання співпрацювати задля пошуку шляхів і засобів розв’язання проблеми. Утім за певних умов можливе посилення або ослаблення тих чи тих позицій завдяки залученню практичного пси-холога, адміністрації дошкільного закладу тощо.

Отже, під час освітнього процесу вихователю доводиться вза-ємодіяти з різними дітьми і до кожної дитини потрібно знайти осо-бливий підхід. Для цього він одночасно має співпрацювати з бать-ками дітей. Завдання практичного психолога допомогти педагогу провести детальний аналіз усіх аспектів ситуацій, що виникають у колективі дітей. Це дасть змогу адекватно інтерпретувати суть проблеми, віднайти найефективніші способи її розв’язання та під-тримувати позитивні й відкриті взаємини з кожною дитиною.

13

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

консультація

Людмила ТЕРЕЩЕНКО, старший науковий співробітник Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, канд. психол. наук, Київ

Наталія ВИШИНСЬКА, редактор Об’єднаної редакції напряму «МЦФЕР: Освіта»

Іноді затятість упертої дитини смішить близьких дорослих, іноді дратує, а часом майже доводить до сказу — адже ситуації бувають різні, а дитина, наче навмисно, опирається саме тоді, коли це зовсім недоречно. Утім чи завжди впертість дитини — негативна риса характеру, яку треба викорінювати?

Уперта дитина: тонкощі взаємодії

Дитяча впертість буває кількох типів: упертість надмірної вимогливості — причина криється в дуже суворому й вимогливому вихованні дитини. У тако-му випадку батькам варто більш самокритично поставити-ся до себе. Слід проявляти більше довіри до самостійності дитини, поважати її інтереси, захоплення;

упертість розбещеності — навпаки, батькам треба поси-лити вимогливість до дитини, не потурати всім її «хочу». Але й різкі виховні зміни в таких випадках теж небажані;

упертість «покинутої» дитини — батькам варто приділя-ти дитині більше уваги.

Усі три згадані типи впертості є захисною реакцією дитини на неадекватне ставлення дорослих до неї. Адже в кожному випадку дитина стикається зі зневажливим ставленням до власної самостій-ності: у неї не вірять, їй не довіряють. Тож усі три типи ставлять зав­дання перед дорослими: треба змінювати ставлення членів сім’ї до дитини та одне до одного.

Утім існує ще один тип упертості дитини. Він пов’язаний з особливостями нервової системи, зокрема організації нейронних зв’язків у мозку людини. Це визначає тип її психічної саморегуляції, якою є темперамент.

Темперамент — «природний грунт», на якому відбувається процес формування окремих рис характеру, розвиток окремих здібностей людини. Від темпераменту залежать динамічні особ­ливості характеру людини, стиль її поведінки.

За цього типу впертості поведінка дитини не переходить із предметного плану в міжособистісний. Такий перехід відбувається у трьох перших типів, і в них упертість отримує підтримку від моти-ву самоствердитися.

Упертість не є вродженою рисою характеру. Характер людини — це складний синтез конкретного типу вищої нервової системи, типу темпераменту, що переважає, а також життєвого досвіду, умов життя, впливу найближчого оточення й виховання.

Ключові слова: упертість; характер; темперамент; типи та причини впертості; протидія впертості; переваги впертого характеру; поняття «слухняність»

14

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

консультація

Особливості поведінки

Усі діти інколи бувають неслухняними, затятими, гарячкувати-ми, свавільними, схильні будь­що обстоювати власну позицію. Осо-бливо це характерно для переломних періодів розвитку, як­от славнозвісна криза трьох років. Але деякі діти навіть після завер-шення цього періоду тотального заперечення не повертаються до звичної батькам слухняної поведінки, а наче сповна розкривають особливості своєї природи — упертість, норовливість, вибагливість, наполегливість у обстоюванні власної позиції.

Коли така дитина не погоджується із чимось — то стає непо-кірною. Поступається вона, лише якщо відчуває, що це правильно і має сенс особисто для неї, а не для когось іншого. Найменші дріб-ниці можуть стати для неї приводом висловити спротив: «не той» обід, «неправильні» штани або чобітки, небажання підстригатися тощо. Уперта дитина відчайдушно хоче розпоряджатися сама своїм тілом, часом, речами, для неї надзвичайно важливо бути «правою» (власне, ця потреба часто затьмарює все інше). Емоції та почуття та-кої дитини потужні й нестримні. Коли вона чогось хоче або на щось налаштована — то вкладає в це максимальну енергію: їй складно пе-реключитися самій, надто вона не піддається на вмовляння інших. Усе це часом дуже ускладнює життя батькам, і процес виховання стає для них складним і виснажливим.

У своєму блозі в інтернеті мати шестирічного хлопчика Олівера з гумором пише: «На чергову пропозицію підстригтися син від-повідає: «Я не підстрижуся, мамо. Ніколи. Відповідь — ніколи, мамо, перестань мене про це питати», — без виклику чи пози, а ніби просто повідомляючи, що небо — синє, а на вулиці тепло. Олівер із трирічного віку має свій чітко визначений погляд на все і всіх та вперто його обстоює. При цьому не можна сказати, що син є складною дитиною — навпаки! Олівер чудовий — ввіч-ливий, щедрий, розумний, завжди допомагає меншому братику (та й усім маленьким дітям), милується красою неба, квітів та дерев, захоплено досліджує навколишній світ. Але коли не пого-джується із чимось — стає найзатятішою людиною на планеті, а змінює думку, лише якщо знаходить у цьому власну перекон-ливу логіку».

Переваги й перспективи «впертого» характеру дитини

Утім, як не дивно, неслухняність і впертість у майбутньому мо-жуть виявитися… найліпшими чеснотами дитини. Річ у тім, що вперті

діти зазвичай самомотивовані та спрямовані на реалізацію власних цінностей, тож часто виростають лідерами. Уже змалку це надзви-чайно цілісні особистості, несприйнятливі до тиску оточення й безстрашні. Вони праг-нуть не вірити на слово, а все самостійно пе-

ревіряти й випробовувати на міцність. Це саме стосується і взаємин: кому вірити, за ким іти, чиєму впливу піддаватися — усе це вперта ди-тина вирішує і завжди вирішуватиме сама.

Уперта дитина поступається, лише якщо відчуває, що це правильно для неї, а не для когось іншого

15

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

говоримо про дитячу впертість

Дослідження свідчать, що не-покірні, невгамовні, ініціативні діти, схильні ставити під сумнів авторитет інших і кидати виклик усталеним переконанням, — у до-рослому віці дуже часто досяга-ють особистого й матеріального успіху, продукують прогресивні нові ідеї, вдало розпочинають та ефективно керують власними біз-нес­проектами тощо.

З огляду на це втомленим і знервованим батькам упертої ди-тини варто якось вдати, ніби вони дивляться у майбутнє через «ча-рівне» скло. Уперта дитина, якщо з нею говорити дружньо й терп-ляче, роз’яснювати, цікавитися її душевним станом, допомагати порадою, може швидко виправи-

тися і змінити нікому не потрібну впертість на позитивні якості: на-полегливість і завзятість.

За поміркованого, чуйного виховання вона може розвитися у яскравого підлітка, непересічну молоду людину і, зрештою, над-звичайного дорослого — справжню гордість своїх батьків.

Поради батькам

Усі ми хочемо, щоб наші діти в дорослому віці мали незалежний критичний розум, були в змозі приймати важливі рішення, керую-чись власними, а не чужими інтересами, чи не так? І вперті діти мо-жуть бути успішніші в цьому за будь­кого іншого, бо від народжен-ня мають незламний внутрішній стрижень. Батьки лише мають не зраджувати духовному зв’язку, яким вони пов’язані з дітьми, не піддаватися спокусі змушувати дитину будь­що підкорятися їхньо-му авторитету, пам’ятати, що вперті діти можуть бути справжнім скарбом — адже вони енергійні, наполегливі, радо приймають ви-клик і беруть на себе відповідальність.

Проте як на повсякденному рівні зберегти в дітей ці чудові якості й водночас заохотити їх до співпраці, підтримувати гармо-нійну атмосферу в родині? Пропонуємо до вашої уваги поради Лори Маркхем (Laura Markham), клінічного психолога Колумбійського уні-верситету (Нью­Йорк, США).

Більшість батьків упевнені, що слухняність — необхідна якість для дітей. Проте цю думку варто піддати сумніву. Усі хочуть вихова-ти відповідальну, помірковану, контактну, старанну дитину, здатну чинити правильно, навіть якщо це складно. Але поняття «слухня-ність» цього не передбачає! Порівняйте установки «Чиню правиль-но, бо я цього хочу» (моральність) і «Роблю щось, бо мені так ка-жуть» (слухняність) — відчули різницю?

Переосмисліть поняття «слухняність»

16

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

консультація

Гіркий приклад, що ілюструє поняття слухняності: у 1934 році у промові до групи молоді Адольф Гітлер стверджував: «Ми хо-чемо, аби наш народ був слухняним, тож ви маєте практикувати слухняність». Відповідно до досліджень швейцарського психоло-га та психоаналітика Еліс Міллер (Alice Miller) усі провідні фігури Третього Рейху були змалку привчені до слухняності, виховані в родинах, де слухняність була найпершим правилом поведінки. Усі знають, до чого це призвело: сліпа покора тиранічному ліде-рові, масова втрата внутрішнього морального коду, мільйони безневинних жертв.

Отже, слухняність не завжди є бажаною поведінкою, до якої необхідно прагнути. Позаяк інколи слухняність означає, що дитина виконує те, що їй каже хтось доросліший чи сильніший, — без запи-тань, усупереч переконаності у протилежному або на шкоду іншим

чи самій собі. Звичайно, батьки мають наполя-гати на тому, щоб діти слухались, коли їхньому життю може загрожувати небезпека, — напри-клад, брати за руку, переходячи вулицю, втри-мувати, коли ті намагаються схопити гострий край ножа або гарячу праску. Але при цьому батьки мають «хапати за руку» не дітей, а са-

мих себе, коли йдеться про буденні речі, та пам’ятати найважливі-ше: слухняність є результатом довіри, а не зламаної волі!

Кожні люблячі мама й тато прагнуть дитячої довіри, що наро-джується зі спілкування, емоційного зв’язку, емпатії — але в жод-ному разі не зі сліпої слухняності з остраху покарання чи через без-думність. А крім того, розумні батьки воліють, щоб їхня дитина була внутрішньо дисциплінованою, вміла брати на себе відповідальність за свої рішення, а головне — була здатна розрізняти, хто вартий щи-рої довіри й захоплення, а хто — ні.

Пам’ятайте, що вперта дитина зазвичай прагне про все дізна-ватися на власному досвіді, експериментально перевіряти все, про що їй кажуть. Тож якщо немає серйозної небезпеки для життя чи здоров’я дитини, варто дозволити їй отримати бажаний досвід, за-мість того, щоб намагатися контролювати її дії.

Не забувайте також, що вперта дитина частіше й інтенсивні-ше, ніж інші діти, випробовуватиме вас «на міцність» — саме так вона вчиться, опановує світ. Частіше усміхайтеся, повсякчас нага-дуйте собі про психологічні особливості вашої дитини і зберігайте спокій, аби запобігти хронічній нервовій втомі та погіршенню ва-ших взаємин.

Уникайте протистоянь та боротьби за владу в родині, встанов-люючи певні чіткі порядки. У такому разі ви виглядатимете не дик-татором, а просто виконавцем правил — таким самим, як і дитина.

Уперті діти часто вирізняються загостреним відчуттям спра-ведливості, правильності того, що відбувається. Тож у деяких ситуаціях варто апелювати саме до цієї якості дитини, звернути увагу на об’єктивну необхідність щось робити. Не наказуйте їй,

Плекайте допитливість дитини

Запровадьте чіткі правила

У складній ситуації зупиніться, глибоко вдихніть і нагадайте собі: «перемога» у боротьбі з дитиною означає втрату в найважливішому — у ваших добрих взаєминах

17

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

говоримо про дитячу впертість

а доведіть до відома: «За розкладом світло вимикаємо о 21:00. Якщо ти поквапишся до ліжка — матимемо час прочитати дві каз-ки», або «У нашому домі домашні справи завершують перед вечір-нім мультфільмом, тож склади, будь ласка, свої речі та іграшки».

Уперта дитина змалку прагне до самостійності, а також до контролювання речей і процесів навколо неї. Дозвольте їй взяти на себе стільки справ і видів діяльності, скільки можливо. Дайте їй змогу відчути, що вона певною мірою незалежна і сама розпоряджа-ється своїми справами — тоді у неї зменшиться потреба суперечи-ти, ставати в позу. До того ж у такий спосіб дитина привчатиметься до відповідальності.

Не змушуйте її зранку чистити зуби, натомість запитайте: «Що ти маєш ще зробити, перш ніж ми вирушимо до садочка?». Якщо дитина виглядає спантеличеною, нагадайте про «ранковий ча-рівний список» — поїсти, почистити зуби, сходити в туалет, скласти рюкзак, а відтак підсумуйте: «Я бачу, що рюкзак ти вже склав, це чудово! То пригадай, що ще ти маєш зробити, окрім цього?».

Також урахуйте, що вперта дитина орієнтується насамперед на свої відчуття, зокрема й тілесні, і діє відповідно до них. Дайте їй право розпоряджатися власним тілом, а конфліктні моменти пере-творюйте на конструктивне опанування дитиною нового досвіду.

Надворі стало прохолодніше, а дитина не хоче надягати куртку. Зверніться до неї без суворості й тиску: «То ти не хочеш надяга-ти куртку? Я свою точно надягну, бо на вулиці дуже холодно. Звіс-но, поки ти здорова і в безпеці, то можеш вирішувати сама, як для тебе ліпше. Але дивись — я не хочу повертатися додому, коли ти змерзнеш, тож пропоную зробити так: я покладу куртку в пакет, і якщо ти передумаєш — надягнеш її, добре?».Річ у тім, що вдома відчуття «кажуть» дитині, що їй тепло, тож нащо куртка? Утім вона собі не ворог і не мерзнутиме попри все. Якщо дитина розумітиме, що надягти куртку — не означає про-грати в конфлікті, «втратити обличчя», то на вулиці попросить вдягнути куртку одразу. У такий спосіб ви покажете дитині, що завжди варто бути відкритим до нової інформації (у цій ситуа-ції — до відчуття холоду) і діяти відповідно.

Мабуть, нікому не подобається робити те, що наказують. А от для впертої дитини це взагалі нестерпно. Необхідність підкоритися волі іншого дитина сприймає як замах на свою цілісність, тож коли їй на-казують, вона найчастіше «наїжачується». Натомість, коли надають вибір — почувається господарем власної долі й охоче співпрацює з до-рослим. Тож частіше пропонуйте вашій впертій дитині вибір — зви-чайно, озвучуйте лише ті варіанти, які вас більш­менш влаштовують, і не ображайтеся, якщо дитина обере не найзручніший для вас варіант.

Якщо ви збираєтеся вийти з дитиною до крамниці, а вона захо-плена грою і ніяк не хоче її припиняти, запропонуйте: «Ми плану-вали піти по покупки, пам’ятаєш? То коли ти хочеш це зробити — зараз чи за 15 хвилин? Добре, тоді я поставлю на мобільному телефоні сигнал, який зазвучить за 15 хвилин, аби ми не прога-вили час».

Виділіть сферу контролю

Надайте можливість вибору

18

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

консультація

Коли дитина зробить свій вибір — підтвердіть вашу домовле-ність певними словами або жестами (наприклад, потисніть одне од-ному руку), аби вона відчувала, що є вашим партнером у цій справі й має виконати свою частину домовленості.

Часто вперті діти схильні до боротьби за владу в родині з бать-ками. Утім для такої боротьби завжди потрібні дві сторони, чи не так? Не вступайте в кожну суперечку, у яку дитина вас втягує свої-ми емоціями, не перетворюйтеся на «дошкільника» самі, коли ваш дошкільник вас дратує, — заради вас і нього ви маєте будь­що збе-регти «дорослість»! Як батьки ви завжди можете зробити так, щоб

дитина вас послухала, і водночас у неї не склалося враження, що вона «програла».

Також зважайте, що з упертою дити-ною більше, ніж із будь­якою іншою, працює правило «дія викликає протидію», тож не підштовхуйте її до опозиції. Суворою й неу-

хильною поведінкою ви провокуєте дитину до непокори заради не-покори, лише щоб довести, що права вона, а не ви. У такий момент слід зупинитися, глибоко вдихнути й нагадати собі: «перемога» у бо-ротьбі з дитиною означає втрату в найважливішому — у ваших до-брих взаєминах. Тож у складній ситуації, якщо є можливість, скажіть дитині: «Добре, ти можеш вирішити це сама». Якщо ж ні — знайдіть інший шлях, аби задовольнити потребу дитини в автономності без шкоди для її здоров’я чи безпеки.

Під час конфліктів давайте змогу вашій дитині зберегти влас-ний погляд — не висміюйте те, що є для неї цінним, не вимагайте визнати, що вона неправа. Звичайно, ви можете — і маєте! — висува-ти дитині розумні, доцільні вимоги й спокійно наполягати на їх ви-конанні. Але за жодних обставин не слід змушувати дитину покірно погоджуватися з вашою правотою. Не забувайте — у ситуаціях, коли ваша дитина має робити те, що ви від неї хочете, вона також має право на власну думку та почуття щодо цього.

Затятість вашої впертої дитини — це частина її цілісності. У неї є певна думка, за яку вона міцно тримається, намагаючись захис-тити щось, що здається їй важливим. Тож у складній (та й узагалі в кожній) ситуації — слухайте свою дитину! Лише спокійно її вислу-хавши та обміркувавши сказане, ви зрозумієте, чому вона вам опи-рається.

Якщо дитина відмовляється ставати під душ, запи­тайте в неї, не оцінюючи (а тим паче не засуджуючи) її поведінку: «Я зрозу-міла, що ти не хочеш купатися, але поясни, будь ласка, чому?». Може відкритися несподівана інформація: скажімо, дитина не хоче ставати під душ, бо боїться, що її змиє у водостік, як Алісу в казці! Звичайно, дорослому це здається нісенітницею, а дитині — зовсім ні. Але якщо ви не зробите спроби її вислухати, а просто роздратовано змушуватимете влізти під душ і нарешті вимити-ся — не зможете з’ясувати хвилювань дитини й допомогти їх по-збутися чи переосмислити.

Не підштовхуйте до опозиції

Визнайте право на власну думку

й почуття

Слухайте

Батьки мають пам’ятати найважливіше: слухняність є результатом довіри, а не зламаної волі!

19

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

говоримо про дитячу впертість

Часто мамі чи тату необхідно змінити ракурс погляду на кон-флікт — тоді у багатьох ситуаціях упертість дитини розкриється, наприклад, як прагнення справедливості.

Скажімо, ви пообіцяли синові випрати його футболку з улюбле-ним казковим персонажем — але забули. Через це дитина сер-диться й поводиться вперто. Вам здається, що син вередує, але з його погляду засмучення виправдане, а ви — лукавите, бо вчите його, що треба завжди додержувати слова, а самі своє слово пору-шили! У таких випадках слід щиро попросити в дитини вибачен-ня за порушення слова (хай і ненавмисне), запевнити її, що слова справді завжди треба додержувати — а відтак піти разом прати футболку. Якщо вік дитини відповідний, варто скористатися на-годою і навчити її прати — тобто сформувати нові вміння й роз-ширити межі незалежності, чому вона дуже радітиме.

Діти, по суті так само, як і дорослі, не можуть вчитися чогось посеред конфлікту. Під час емоційного «бойовища», коли адреналін зашкалює — когнітивні здібності блокуються. Тож немає сенсу вда-ватися до тих чи тих виховних методів у момент, коли і ви, і дитина «закипаєте» від гніву. Натомість згадайте — діти поводяться добре, тому що хочуть догодити батькам. Що більше ви боретеся зі своєю

дитиною, а тим паче караєте її — то більше руйнуєте її бажання тішити вас.

Якщо дитина засмучена — допомо-жіть їй виразити біль, страх, розчаруван-ня, аби вони розчинилися. Відтак дити-на буде готова слухати і слухатися вас.

При цьому, звичайно, ви маєте бути прикладом у всьому, чого вчите дитину — адже навіть якщо діти не роблять те, що ви кажете, вони, зрештою, завжди роблять те, що ви робите.

Більшість упертих дітей борються за повагу. Тож якщо ви щиро поважатимете вашу дитину — вона не матиме потреби відчайдуш-но захищати свою позицію. Також дуже добре, якщо дитина будь­що відчуватиме, що її розуміють, — утім, хіба не зі всіма людьми так? Тож навіть якщо ви бачите, що в певній ситуації бажання дитини не-доречне й не може бути задоволене, — покажіть їй, що ви на її боці, що розумієте її, а відтак разом знайдіть компроміс. Спільний пошук рішення, коли обидві сторони у виграші, утримує вперту дитину від «вибуху» та розвиває в ній надважливу здатність — конструктив-но домовлятися.

Можливо, ці рекомендації нагадують ліберальне виховання? Але є істотна різниця: у такий спосіб ви не потураєте впертій дити-ні, а встановлюєте розумні межі, з огляду на перспективу її розвитку. А головне — залишаєтеся для неї авторитетом. Тож нехай наші пора-ди допоможуть вам налагодити з вашою найчудовішою у світі впер-тою дитиною взаємини, сповнені довіри, розуміння та співпраці!

Подивіться на ситуацію з боку дитини

Допомагайте нейтралізувати негативні

емоції

Шануйте та підтримуйте

Уперті діти можуть бути справжнім скарбом — адже вони енергійні, наполегливі, радо приймають виклик і беруть на себе відповідальність

20

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

науково-методичне забезпечення

Ярослав ДРАБ, лікар-психолог, канд. психол. наук, Київ

Деякі діти дошкільного віку зовсім не відповідають певній нормі, яку встановлює соціальне оточення: вони надміру рухливі, галасливі, забудькуваті, нав’язливі, не можуть зосередитися на жодній справі... Звісно, це засмучує батьків, а іноді заводить у глухий кут і вихователів дошкільних закладів. Про що може свідчити складна поведінка дитини та як у такій ситуації діяти дорослим?

Сприяємо розвитку дітей зі складною поведінкою

До психологів часто звертаються батьки дітей трьох-чотирьох років, занепокоєні їхньою складною поведінкою. Такі батьки пере-бувають ніби під підвищеним тиском: мало того, що їм нелегко впо-ратися з некерованим, розсіяним чадом, так ще й суспільство очікує від дітей цього віку дотримання певних норм поведінки і засуджує невідповідність. Олії у вогонь підливає поширена в нефаховій пресі інформація, часто узагальнена й необ’єктивна, про поведінкові роз-лади у дітей… Спробуємо розібратися, якою саме і з яких причин може бути складна поведінка дошкільника.

Термінологія, яку застосовують до дітей зі складною поведінкою

Ключовим показником для оцінювання поведінки дитини з боку батьків й педагогів є рівень її активності — найпомітніша риса. Часто за високого рівня активності дитині прагнуть одразу поставити «популярний» діагноз — синдром дефіциту увагу та гі-перактивності (СДУГ). Щоб уникнути навішування на дітей при-крих ярликів або принаймні не квапитися із встановленням тако-го серйозного діагнозу як СДУГ, деякі фахівці віддають перевагу іншим поняттям та характеристикам. Вони до певної міри схожі на СДУГ, проте не тотожні йому.

Наприклад, чимало фахівців використовують термін «актив-но-тривожна дитина» (англ. Active/Alert Child), ретельно дослідже-ний та описаний американським психологом та сімейним терапев-том Ліндою Бадд (Linda Budd). Дослідниця стверджує, що такі діти завжди потребують пильної уваги, адже вони дуже діяльні та не-вгамовні. Утім вони не є гіперактивними. Активно-тривожні діти можуть сидіти спокійно, виконуючи цікаве для них завдання або дивлячись мультфільм, але часто не можуть заспокоїтися перед

Ключові слова: складна поведінка дитини; активно-тривожна дитина; нестандартна дитина; енергійна дитина; синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ); симптоми, походження та лікування СДУГ

21

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16аналізуємо поведінку дитини

сном. Ці діти дуже сприйнятливі до всіх явищ та звуків навколо, при цьому їм складно «фільтрувати» те, що не є важливим. Вони не мають відчуття кордонів — власних чи інших людей. Водночас Лінда Бадд описує багатьох із досліджуваних нею дітей як кмітливих, розумних і навіть обдарованих.

Для таких дітей рекомендовані послідовні, усталені щоденні види діяльності та загалом встановлення твердих правил, до яких вони звикатимуть як до неодмінної, «ритуальної» складової дня.

Також для позначення дітей, які стикаються з навчальними та життєвими труднощами, застосовують термін «нестандартна ди-тина» (англ. Unconventional Child), яке ввів у психологічну практику Ренді Комфорт (Randy Lee Comfort). Ці діти відрізняються від біль-шості однолітків тим, що все роблять значно інтенсивніше та хао-тичніше — навчаються, поводяться, думають, реагують, грають тощо. Вони можуть зосередитися на тому чи тому завданні макси-мум протягом декількох хвилин.

«Нестандартні» діти часто відчувають, що навколишній світ перебуває поза їхнім контролем, тож у своїй гарячковій ді-яльності намагаються «вхопити» його фрагменти. А оскільки їх безліч — концентрації уваги на чомусь одному протягом тривалого часу не відбувається. Для таких дітей рекомендо-вана максимальна організація та структурування життєді-яльності.

Термін «енергійна дитина» (англ. Spirited Child) нерідко вико-ристовують для дітей, які є більш емоційно напруженими, вразли-вими, наполегливими, сприйнятливими, ніж інші діти, та складні-ше пристосовуються до змін. Педагог та сімейний консультант Мері Курчинка (Mary Sheedy Kurcinka) віддає перевагу саме цьому термі-ну, тому що він звучить позитивно й передає дивовижний потенці-ал цих дітей, дає змогу фокусуватися на їхніх сильних сторонах, а не на недоліках. Зокрема, такі діти можуть залишатися зосередженими під дією навіть багатьох вербальних та невербальних подразників і доводити справу до кінця.

Ще один термін для позначення високого рівня активності в ди-тячій поведінці — «складна дитина» (англ. Difficult Child), запропоно-ваний психологом Стенлі Турецькі (Stanley Turecki). Зазвичай ці діти вперті, неслухняні, галасливі, непосидючі, зухвалі й водночас схильні

до скиглення, скарг та влаштування іс-терик, мають нерегулярний режим сну та харчування. Виховання такої дитини та керування її поведінкою потребує від батьків та педагогів чимало спеціаль-них знань, зокрема розуміння темпе-раментальних особливостей. Позаяк високий рівень активності «складної дитини» (як, власне, і решти описаних типів дитячої поведінки), є лише од-нією із властивостей темпераменту.

Лонгітюдне дослідження — тривале систематичне вивчення і тих самих обстежуваних, яке дає можливість

визначати діапазон вікової та індивідуальної мінливості фаз життєвого циклу людини. Організація лонгітюдного дослідження передбачає одночасне використання інших методів: спостереження, тестування, психографії, праксиметрії тощо

22

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

науково-методичне забезпечення

Доктори психології Александер Томас (Alexander Thomas), Стел-ла Чесс (Stella Chess) та Герберт Берч (Herbert Birch) із Нью-Йоркського університету протягом лонгітюдного дослідження в 1956 році визна-чили такі властивості темпераменту, як-от:

рівень активності; схильність до відволікання; наполегливість; здатність до адаптації; відкритість (готовність до контакту) чи відсторонення як перша реакція на предмет, явище тощо;

інтенсивність зовнішнього вираження емоцій та відчуттів, сила емоційної реакції на інформацію з довкілля;

ритмічність — передбачуваність біологічних та поведінко-вих патернів;

сенсорна чутливість; емоційна чутливість; переважний настрій.

Усі властивості розглядають у діапазоні від «складно» до «лег-ко». Що більше властивостей припадають на «складний» полюс діапазону, то гірше дитина піддається виховному впливу. Іноді за-гальний рівень «складності» темпераменту виявляється таким ви-соким, що медичний психолог може дійти висновку, що йдеться саме про СДУГ.

Походження СДУГ

Чимало батьків, день у день маючи справу зі складною поведін-кою дитини, доходять висновку, що винні в цьому самі, вважають, що вони недостатньо хороші чи навіть «неправильні» батьки. Утім результати більшості досліджень демонструють, що є кілька шля-хів для розвитку СДУГ у дитинстві. І хоча методи виховання, безу-мовно, впливають на поведінку дитини, але самі по собі не є причи-ною складної поведінки та/або СДУГ.

Найімовірніше, що дитина народжується з генетичною схиль-ністю до розвитку СДУГ, успадковуючи її від батьків. Погляд на сі-мейну історію дитини зі СДУГ найчастіше виявляє, що батьки або інші родичи раніше мали в дитинстві або й у дорослому віці прояв-ляють ті самі поведінкові симптоми, що й дитина*.

Дослідження свідчать, що діти, які показують агресивну та гі-перактивну поведінку в старшому дошкільному віці (і пізніше), уже немовлятами були дратівливими та малокерованими, із про-явами поганого настрою, дезадаптивності та постійної емоційної напруженості.

Звісно, науковці наголошують, що бурхливий темперамент малюка далеко не завжди є провісником поведінкових проблем у майбутньому. Утім він все-таки сигналізує про ситуацію ризи-ку і має стимулювати батьків до уважнішого спостереження за ди-тиною.

* На жаль, генетики поки що не змогли виділити специфічний ген (гени), що безпосередньо пов’язані з поведінковими розладами на кшталт СДУГ.

23

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16аналізуємо поведінку дитини

Існує припущення, що в мозку людей зі СДУГ існує дисбаланс двох ключових нейромедіаторів (хімічних речовин мозку) — до-фаміну і норадреналіну. Вони впливають на ділянки мозку, що контролюють діяльність, імпульси та емоційність. Тож медичні препарати, що використовують для лікування гіперактивності, впливають на рівень цих нейромедіаторів.

Знання щодо походження СДУГ наразі обмежені теоріями і по-требують подальших досліджень. Проте вони виконують важливу роль, зокрема сприяють адекватному оцінюванню поведінки ді-тей та визначенню діагнозу, стимулюють розвиток у батьків і пе-дагогів відповідних навичок, допомагають формуванню суспільної емоційної підтримки батькам дітей зі СДУГ.

Оцінювання складної поведінки дітей у дошкільному закладі

Вихователі дошкільних закладів мають прекрасну позицію для розпізнавання у дітей складної поведінки — адже саме під час гри та взаємодії з однолітками діти найочевидніше виявляють рі-вень активності, труднощі щодо зосередження уваги та контролю над власними імпульсами. Результати розважливого, доброзичливо-го спостереження вихователя можуть стати безцінною допомогою батькам в усвідомленні особливостей власної дитини та прийнятті рішення щодо звернення по допомогу до практичного психолога.

Викликати занепокоєння вихователя можуть, зокрема, спосте-реження, що дитина:

частіше, ніж інші діти, змінює види діяльності, при цьо-му в жодному відсутнє стійке включення (або його рівень низький);

регулярно демонструє дезорганізовану, неконструктивну і нецілеспрямовану ігрову діяльність;

не може ділитися чимось з однолітками, не в змозі чекати своєї черги у тій чи тій грі, дотримуватися інструкцій та правил тощо;

під час спілкування зазнає більших труднощів у групі, ніж у ситуації сам-на-сам;

опиняється у своєрідній ізоляції — однолітки уникають її через підвищену активність та нездатність враховувати кордони та особистий простір інших дітей;

схильна до нещасних випадків через підвищену актив-ність, показує низький рівень контролю рухів та погану ко-ординацію;

має часті перепади настрою й емоційні «вибухи», складно пристосовується до змін.

Що докладніше вихователь може зафіксувати складні пове-дінкові прояви дитини (частота, час дня, пов’язана із цим діяль-ність тощо), то кориснішою ця інформація буде для батьків і прак-тичного психолога.

У будь-якому випадку вихователь не може ставити діагноз або пропонувати методи лікування. Його завдання — висловити зане-покоєння поведінкою дитини, визначити, чи поводиться вона так

24

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

науково-методичне забезпечення

само і вдома, чи батьки мають якійсь міркування щодо цього. Відтак лише батьки вирішують, чи вони хочуть продовжувати оцінювання поведінки своєї дитини.

Інколи вихователі зловживають своїм становищем та знаннями. Тоді батьки можуть почути від них фрази на кшталт: «Ви маєте пройти зі своїм сином психолого-медико-педагогічну комісію, він нестримний. У нього точно гіперактивність» або «Ваша донька і хвилини на місці не всидить. Вона гіперактивна, а у мене їх ще тридцять. Я не можу весь час їй приділяти!». Це — приклад по-спішних висновків і непрофесійної поведінки педагога.

Сприйнятливість, терпіння, вимогливість і доброзичливість із боку вихователя важливі ще й тому, що це запорука збережен-ня у складної дитини почуття власної гідності, відчуття підтримки й упевненості, що її люблять. Із кожною «цеглинкою» тепла і розу-міння, закладеною вихователями й батьками у психіку дитини, фор-

муватиметься фундамент її психологічного благополуччя на все подальше життя.

Діагностування СДУГ

Наголосимо, що діагностувати поведін-ку дошкільників непросто, адже прояви над-мірної активності загалом притаманні дітям двох-п’яти років, і протягом цього періоду поведінка швидко змінюється. Тож дитину не варто діагностувати раніше, ніж їй випо-вниться три роки: згідно з усталеними нор-мами розвитку, трирічна дитина має бути здатна, зокрема, грати спільно з іншими ді-тьми, слухатися вказівок дорослого та вико-ристовувати образне мовлення.

Перш ніж застосовувати до дитини будь-яке лікування, необхідно провести всебічне оцінювання. На жаль, немає яко-гось конкретного тесту, як-от аналіз крові, який підтвердив би діагноз СДУГ, тож зна-добляться низка тестів, збір інформації з де-

кількох джерел та клінічні спостереження фахівців різного профілю.За результатами повного фізичного та неврологічного обсте-

ження дитини медичний психолог має виключити інші діагнози, для яких також характерні такі типи складної поведінки, як гіперак-тивність, низький рівень контролю імпульсів і неуважність.

Такі пренатальні випадки як вплив наркотиків та алкоголю на плід, материнський токсикоз, задовгі родові потуги, дистрес пло-да у деяких випадках можуть призвести до пізніших поведінко-вих проблем у дитини. Отруєння свинцем, залежно від ступеня впливу, може призвести до складнощів у розвитку. Інші захворю-вання, що можуть викликати симптоми, подібні до СДУГ: дефіцит гормонів щитовидної залози, низький рівень цукру в крові, судо-ми, порушення сну, ментальні та емоційні проблеми.

Симптоми СДУГ, за якими встановлюють медичний діагноз дітям із хронічним розладом поведінки:

• надзвичайна активність незалежно від того, де перебувають діти, — вони практично ніколи не сидять на місці

• діяльність безсистемна та нецілеспрямована• складнощі зі спрямуванням уваги на щось

конкретне й утриманням її протягом певного часу — це спричиняє неповне виконання (або взагалі невиконання) будь-якої роботи

• виконання дій без розмірковування• нездатність відтерміновувати задоволення• перевантаження вербальними й невербальними

подразниками• неможливість визначити важливість інформації• нездатність дотримуватись інструкцій,

регулювати або модулювати діяльність, аби відповідати вимогам ситуації

• значна мінливість поведінки, лінощі та маніпулятивна поведінка

25

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16аналізуємо поведінку дитини

Чимало дітей, які мають поведін-кові проблеми, також мають трудно-щі в навчанні або затримку розвитку. Тож важливою частиною комплек-сного дослідження є оцінювання вербальних та невербальних здіб-ностей дитини. Докладні інтерв’ю з батьками щодо сімейної історії (осо-бливості поведінки членів родини) дадуть змогу медичному психологу виявити чинники ризику, соціальні чи емоційні проблеми родини тощо.

Зрештою, медичний психолог чи психоневролог мають об’єднати ін-формацію від вихователя і батьків ра-зом з іншими даними й відтак визна-чити діагноз.

Показниками до діагнозу СДУГ є такі факти: складна поведінка дитини є більш частою та стійкою, ніж зазвичай спостері гають в дітей того самого віку і статі. Симптоми присутні у віці до семи років і зберігаються протягом не менше шести місяців. Погіршен-ня симптомів спостерігається у двох або більше середовищах, як-от дошкільний заклад чи дім. Зрештою, мають бути докази перешкод у розвитку відповідної соціальної або навчальної ді-яльності.

Часто СДУГ є не єдиним діагнозом, який можуть визначити в дитини дошкільного віку. Нерідкою є наявність, наприклад, су-провідного стану розладу мовлення, опозиційно акцентуйований розлад тощо. Незалежно від того, один у дитини діагноз або кілька, у лікуванні має бути застосований комплексний підхід.

Лікування

Лікування СДУГ та/або пов’язаних із ним розладів розвитку та поведінки зазвичай спрямовано на полегшення симптомів, оскільки методів власне зцілення СДУГ не існує.

Ніхто не може точно передбачити результат лікування для кож-ної окремої дитини зі СДУГ. Виявляється, що чимало людей у до-рослому віці продовжують страждати від його симптомів. Водночас багато дітей залишають розлад позаду — симптоми зменшуються з часом, а крім того, діти поступово вчаться компенсувати свої складнощі.

Оскільки діти зі СДУГ мають складнощі в різних сферах, необ-хідно використовувати мультимодальний підхід. Терапія має містити:

адаптацію до навколишнього середовища; методи управління поведінкою; індивідуальну та сімейну освіту й консультування; програми розвитку навичок спілкування та відпочинку; доцільне застосування медикаментів.

26

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

науково-методичне забезпечення

У переліку методів лікування застосування медикаментів є на-вмисно останнім у списку — самі по собі вони є найменшою скла-довою лікування дітей зі СДУГ. Особливо це стосується дошкільни-ків, адже з ними дуже складно застосовувати медикаменти через їхню неврологічну незрілість і мінливість розвитку.

Дослідження медикаментозного лікування дошкільників показа-ли різні результати. Стан деяких дітей поліпшився, в інших спо-стерігали побічні ефекти — виникнення тривожної поведінки, проблеми зі сном та зниження апетиту. Утім, діти можуть отри-мати вигоду від ліків, якщо їх застосовують у поєднанні з іншими методами, як-от зміна навколишнього середовища та навчання стратегій управління поведінкою.

Рекомендації щодо організації життєдіяльності дітей зі СДУГ у дошкільному закладі

У дошкільному закладі діти зі СДУГ (та іншими видами склад-ної поведінки) мають бути забезпечені видами діяльності, що відпо-відають віковим нормам розвитку, і водночас рівню розвитку кожної дитини. Дуже сприятливою для дитини зі СДУГ є персональна тісна взаємодія з вихователем.

Таким дітям ліпше виконувати самостійно обрані завдання в невеликій групі, аніж за вказівкою вихователя у великій.

Невеликі групи спокійніші та безпечніші — перебування в них зменшить шанси дитини зі СДУГ на постійне потрапляння з однієї халепи в іншу. Достатній запас ігрового обладнання дасть вихова-телю змогу запобігти появі серед дітей суперечок через іграшки.

Для гіперактивних дітей надзвичайно важливо, аби в дошкіль-ному закладі була належно забезпечена організація рухового режи-му, або було місце для вільних ігор та біганини.

Дітям зі СДУГ складно пристосовуватися до змін, тож бажано, аби у вихователів була змога давати дітям час на адаптацію, не ква-пити й не форсувати їхні дії.

Підтримання самоповаги має першорядне значення у спілку-ванні зі складними дітьми. Прийняття з боку вихователя, позитив-ний, без засудження поведінки стиль спілкування дуже важливі, тому що дитина зі СДУГ не в змозі змінити або контролювати свою поведінку тільки тому, що їй скажуть: «Треба краще намагатися».

Ліпше дати метушливій, незосередженій дитині ясно зрозуміти, якої дії вихователь хоче від неї, аніж наголошувати на тому, чого не треба робити, або просто раз по раз казати «Ні!». Наприклад, коли дитина береться малювати на аркуші іншої дитини, варто сказати: «Агов, нумо малювати твою картинку на твоєму аркуші!». Також вихователю слід не впускати нагоди винагородити або похвалити дитину за чемну поведінку, повністю виконане завдання тощо.

Правила поведінки, встановлені у групі, мають бути прости-ми та зрозумілими, а наслідки їх невиконання — у межах здорово-го глузду. Зауваження вихователь має робити, тримаючи зоровий

27

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16аналізуємо поведінку дитини

контакт із дитиною, говорити серйозним, але не сердитим тоном. За виникнення проблем необхідно нагадувати дитині правила — не сперечатися і тим паче «не торгуватися», а просто твердо наго-лосити: «Це — правило для всіх».

Діти зі СДУГ більше, ніж інші, потребують повторюваної, по-слідовної діяльності та стабільного щоденного розкладу занять — для них емоційно некомфортні часті зміни або сюрпризи.

Дітей зі СДУГ слід заздалегідь попереджати про певні зміни, на-приклад перехід від одного виду діяльності до іншого. Звісно, не-має сенсу казати: «За десять хвилин ми збираємося на прогулян-ку». Натомість слід орієнтувати дитину відповідно до завдання, яке вона наразі виконує: «Коли закінчимо розфарбовувати овочі, збиратимемось на прогулянку». Також потрібно крок за кроком пояснювати, показувати на картинках виконання певних проце-сів чи процедур — вмивання, чищення зубів, підготовка до обіду тощо. Загалом не слід забувати — дитині зі СДУГ потрібні часті нагадування.

Не можна сказати, що дитина зі СДУГ не розуміє правил, але вона часто не в змозі застосувати їх через притаманну їй мінливість та розосередженість. Тож вихователь має бути пильним, ретель-но планувати дії (свої та дитини), а ще — бути доступним для ди-тини, аби та знала, що повсякчас може отримати його підтримку, роз’яснення або допомогу.

Дитина зі складною поведінкою — це насамперед звичайна ди-тина, яка потребує з боку батьків та вихователів любові й турботи, уважного догляду, доброзичливого спілкування. Для визначення діа-гнозу в будь-якому випадку необхідне компетентне комплексне оці-нювання поведінки, фізіологічного стану, сімейної історії дитини, аби якомога точніше визначити джерело проблеми. Незалежно від того, яким виявиться діагноз або причини складної поведінки, тера-пію мають провадити фахівці — практичні та медичні психологи — у співпраці з розумними та готовими до співпраці батьками й вихо-вателями.

ВІД РЕДАКЦІЇ:

Зрозуміти дитину — завдання педагогів і батьків від вирішення якого залежить її майбутнє. Аби реалізувати його якнайліпше, радимо ознайомитися з публікаціями, що висвітлюють ідеї «Педагогіки розуміння» у журналі «Вихователь-методист дошкільного закладу» №4/2016

28

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

організаційно-методична робота

Вікторія БІЛОПОЛА практичний психолог комунального комбінованого дошкільного навчального закладу № 236, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.

Доволі часто батьки і педагоги скаржаться: «За ним неможливо встежити», «Вона така нетерпляча, ніколи не завершує розпочату справу» тощо. Зазвичай з цих скарг розпочинається робота практичного психолога, спрямована на допомогу гіперактивним дітям. Утім для того щоб ця діяльність була ефективною та мала позитивний вплив на розвиток дітей, у дошкільному закладі має бути створена ефективна система психолого-педагогічного супроводу цієї категорії дітей

Психолого-педагогічний супровід дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності в дошкільному закладі

Дедалі частіше в дошкільному закладі зустрічаються діти з проявами гіперактивності в поведінці. Такі дошкільники потребу-ють особливої уваги, допомоги та підтримки як з боку батьків, так і з боку педагогічних працівників. Аби така допомога була ефек-тивною та дієвою, доцільно запровадити спеціальну модель ор-ганізації супроводу дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперак-тивності (СДУГ).

Розмежовуємо поняття

Діти дошкільного віку, здорові фізично й психічно, мають бути активними, цікавитися усім, що їх приваблює в навколишньому сві-ті. Тож цілком нормально, коли дошкільники не можуть довго вси-діти за столом, їх складно вгамувати перед сном, вони бігають, не зупиняючись, після тривалого часу сидіння, не здатні до тривалого очікування.

Інколи дорослі змушені постояти в черзі, аби зайти до кабінету лікаря чи придбати певний товар у магазині. Для дітей стояти біля мами чи тата весь цей час доволі нудно, тож вони знаходять собі ліпші розваги, як-от обійти стелаж, дійти до кінця коридо-ра й повернутися, порахувати кількість кроків від однієї стіни до другої тощо. І це також абсолютно нормально.

Натомість не нормально для дошкільників мовчки і спокійно стояти поруч з дорослими.

Ключові слова: гіперактивність та гіперактивні діти; психолого-педагогічний супровід гіперактивних дітей; семінар-практикум; поради щодо взаємодії з гіперактивними дітьми

29

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

враховуємо індивідуальні особливості

Отже, жвавість, рухливість і непосидючість дітей не завжди свідчить про проблеми в їхньому розвитку. Головні відмінності між активними дітьми та дітьми із синдром гіперактивності полягають у тому, що останні:

бігають безцільно; рухаються переважно хаотично, інколи їхні рухи навіть по-гано скоординовані;

не затримують надовго увагу навіть на найцікавішому предметі, незалежно від ситуації — удома, у магазині, дитя-чому садку тощо.

Окрім цього, гіперактивні діти імпульсивні, їхня поведінка є по-льовою, тобто стимулом до рухів і дій є поле — середовище, ото-чення. Рухаючись, вони зачіпають різні предмети, штовхають од-нолітків. Звісно, така поведінка часто призводить до виникнення

конфліктних ситуацій. Проте ні про-хання, ні погрози, ні покарання на гіпе-рактивних дітей зазвичай не діють.

Діти зі СДУГ часто ображаються, однак про свої образи забувають до-волі швидко. Таким дітям складно сконцентрувати увагу, вони легко від-

волікаються, ставлять багато різнотипних запитань, але не завжди спроможні дочекатися відповіді. У гіперактивних дітей не працює механізм самоконтролю, на відміну від їхніх однолітків, навіть дуже розбещених.

Ефективність супроводу дітей зі СДУГ

Педагоги не завжди володіють достатніми знаннями щодо ро-боти з гіперактивними дітьми. Здебільшого вони акцентують увагу лише на тих труднощах, які зумовлює в них перебування таких дітей у групі дошкільного закладу. Водночас педагоги не завжди розумі-ють, що подібна поведінка має об’єктивні причини, і дошкільники зі СДУГ просто не можуть поводитися інакше.

Батьки, своєю чергою, або взагалі не хочуть бачити проблему й відповідно реагувати, або, знаючи про неї, просто «пливуть за те-чією», не розуміючи наслідків своєї байдужості. Утім, навіть коли батьки адекватно сприймають проблему та прагнуть її розв’язати, вони не завжди знають, як правильно діяти.

Доволі часто бар’єром на шляху до допомоги дітям для батьків стає потреба в консультації лікаря-невропатолога чи психоневро-лога. Адже вони переконані, що їхня дитина здорова і звернення до фахівця, навпаки, може їй зашкодити.

Однак якщо батьківську некомпетентність ще можна зрозуміти, то педагоги обов’язково мають бути обізнаними в питаннях взаємо-дії з дітьми зі СДУГ та допомоги їм, постійно підвищувати рівень власної компетентності. Педагоги мають змінити погляди батьків і залучити їх до активної взаємодії. Адже лише за тісної співпраці до-рослі зможуть допомогти дітям з таким синдромом опанувати себе та розкрити особистісний потенціал.

Синдром (від грец. συνδρομον — нарівні) — група ознак і симптомів, які переважно виникають разом

'

30

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

організаційно-методична робота

З огляду на актуальність цієї проблеми та необхідність об’єд-нати зусилля всіх дорослих учасників освітнього процесу, супровід дітей зі СДУГ організовано відповідно до спеціальної схеми.

Схема супроводу

Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (англ. ADHD — Attention Deficit Hyperactivity Disorder) — один з дитячих неврологічно­

поведінкових розладів, що може тривати й у підлітковому віці. СДУГ виявляється в таких симптомах, як труднощі в концентрації уваги, підвищена, часто немотивована рухова активність, неконтрольована імпульсивність, нездатність довести розпочату справу до кінця, постійна балакучість у підвищеному тоні тощо

Схема психолого-педагогічного супроводу гіперактивної дитини

ПРАКТИ

ЧНИ

Й П

СИХОЛ

ОГ

Реалізація програми психолого-педагогічного супроводу гіперактивної

дитини

Розроблення стратегії майбутнього розвитку дитини, спрямованої на реалізацію її особистісного

потенціалу

Підбиття підсумків та аналізування результатів реалізації програми

психолого-педагогічного супроводу гіперактивної дитини

Інші педагоги Корекційні педагоги Вихователі Батьки

Складання індивідуальної програми психолого-

педагогічного супроводу гіперактивної дитини

Обговорення реалізації програми психолого-педагогічного супроводу гіперактивної дитини, її поточних результатів, внесення змін

за потреби

Збір інформації про дитину — особливості

її розвитку та особистісного

становлення

Така організація супроводу дітей зі СДУГ передбачає залучення всіх категорій педагогічних працівників, які взаємодіють з дошкіль-никами та їхніми батьками. Під час роботи з будь-якою категорією дітей групи ризику важливими принципами є:

системність; комплексність;

послідовність; взаємодія фахівців.

Зазначимо, що не лише дорос-лим складно взаємодіяти з дітьми зі СДУГ. Насамперед страждають самі діти. Адже вони не можуть по-водитися так, як вимагають того дорослі. І не тому, що не хочуть, а передусім тому, що їхні фізичні здатності не дають їм змоги зроби-ти це. Таким дошкільникам склад-но сидіти нерухомо, не розмовляти. Постійні зауваження, погрози, пока-

31

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

враховуємо індивідуальні особливості

рання з боку дорослих не поліпшують їхньої поведінки, а іноді й, навпаки, стають джерелом нових конфліктів. Окрім цього, такі форми впливу мо-жуть призвести до формування в ді-тей негативних рис характеру. Тож навчитися жити в злагоді й співпра-цювати з дошкільниками зі СДУГ — завдання для всіх дорослих, що по-стійно перебувають поруч з ними.

Важливо пам’ятати, що діагноз «Синдром дефіциту уваги та гі-перактивності» дитині має право встановлювати лише лікар-не-вропатолог чи психоневролог. Тому якщо в практичного психолога виникли підозри щодо наявності в конкретної дитини проявів гіпе-рактивності, він має порадити батькам звернутися до спеціаліста, який зможе підтвердити або спростувати цей діагноз.

Висновок лікаря щодо здоров’я дитини, встановлення їй діа-гнозу в категорії F90 «Гіперкінетичні розлади» за Міжнародною статистичною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) є визначальним для організації практичним психологом дитячо-го садка відповідної корекційно-розвивальної роботи з нею.

Утім і сам фахівець психологічної служби системи освіти має бути компетентним у цьому питанні й уміти аргументувати свою думку батькам та педагогам, а також адекватно вибудовувати корек-ційно-розвивальну роботу з кожною дитиною зі СДУГ.

Тож головним організатором і координатором психолого-пе-дагогічного супроводу дошкільників зі СДУГ є практичний психолог. До спільного розв’язання проблеми він залучає педагогічних праців-ників та батьків дітей.

Насамперед практичний психолог збирає всю необхідну інфор-мацію про конкретного дошкільника та вносить ці дані в індивіду-альну картку дитини групи ризику. Зокрема, практичний психолог проводить цілеспрямоване спостереження за дитиною, уточнює певні прояви її поведінки під час бесіди з батьками та педагогами тощо.

Заповнюючи індивідуальну картку дитини зі СДУГ, фахівець вказує передусім такі особливості її індивідуального розвитку, як:

особистісні характеристики пізнавальних процесів; характер міжособистісних взаємин з дорослими та одно-літками;

сильні сторони особистості дитини, на які можна орієнту-ватися під час роботи з нею.

Після опрацювання отриманої інформації практичний психолог складає індивідуальну програму психолого-педагогічного супроводу кожної дитини зі СДУГ (далі — індивідуальна програма). Така про-грама міститиме зміст роботи з дошкільником усіх учасників освіт-нього процесу. А також в ній фіксують строки проведення занять

Особливості організації

Індивідуальна програма

Міжнародна статистична класифікація хвороб (МКХ) — нормативний документ, що використовують як провідну статистичну

та класифікаційну основу в сфері охорони здоров’я. Цей документ забезпечує єдність методичних підходів та міжнародну порівнянність матеріалів. Його зміст раз на десять років переглядає та корегує Міжнародна організація з охорони здоров’я. Нині діє МКХ 10­го перегляду

32

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

організаційно-методична робота

та їх результати. Для зручності частину програми в якій записують роботу проведену кожним з фахівців доцільно оформити у вигляді таблиці, що містить такі стовпці:

Фахівець; Зміст роботи з дитиною; Дата проведення заняття, послідовність занять; Результати; Коментарі та примітки.

У стовпці «Фахівець» вказують імена й прізвища всіх педаго-гічних працівників, які взаємодіють з конкретною дитиною, зокре-ма вихователя групи, музичного керівника, учителя-логопеда, ко-

рекційного педагога, керівника гуртка тощо. У цьому самому стовпці в окремо-му рядку зазначають прізвища та імена батьків дитини, адже вони також є ак-тивними учасниками її психолого-педа-гогічного супроводу.

Під час реалізації індивідуальної програми важливо періодично обго-

ворювати її поточні результати з батьками та педагогами, аби мати змогу своєчасно вносити корективи й зміни в її зміст.

Після підбиття підсумків реалізації індивідуальної програми практичний психолог окреслює на майбутнє стратегію педагогіч-ної взаємодії з дитиною зі СДУГ задля розкриття її потенційних осо-бистісних можливостей.

Зміст і завдання індивідуальної програми практичний психолог обговорює з педагогічними працівниками на засіданні психолого-педагогічного консиліуму дошкільного навчального закладу.

Корекційна робота з дітьми зі СДУГ спрямована передусім на: розвиток у дітей саморегуляції, самоконтролю, активної уваги; формування навичок ефективної міжособистісної взає-модії;

створення ситуації успіху, підвищення самооцінки; корекцію поведінкових порушень; зняття психоемоційного напруження.

Під час реалізації індивідуальної програми психолого-педаго-гічного супроводу фахівці, які беруть у ньому участь, мають викону-вати певні завдання, зокрема:

практичний психолог — – проводити консультації для батьків дитини зі СДУГ та

педагогів, які з нею працюють; – проводити індивідуальні й групові заняття з дитиною

із синдромом гіперактивності; – контролювати реалізацію індивідуальної програми;

корекційний педагог — – розвивати такі дефіцитарні функції, як-от уважність,

контроль поведінки, руховий контроль; – розвивати пізнавальні процеси; – корегувати й розвивати мовлення; – консультувати батьків і вихователів;

Мультидисциплінарний підхід

Орієнтовний перелік прикметників, які описують поведінку активної дитини: швидка, нестримна, непосидюча, спритна, неспокійна, завзята, моторна, блискавична, кваплива, поспішна, метушлива, енергійна, жвава, буйна, бурхлива, вертка, войовнича, невгамовна, рухлива, прудка, пустотлива

33

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

враховуємо індивідуальні особливості

вихователі груп — – отримувати консультації практичного психолога щодо

роботи з дитиною зі СДУГ; – дотримуватися рекомендацій практичного психо-

лога; – створювати в груповому середовищі психологічно

комфортні для дитини умови; – допомагати дитині зняти емоційне напруження в прий-

нятній формі; – проводити індивідуальні й групові заняття, спрямо-

вані на розвиток у дитини самоконтролю та саморе-гуляції, а також на опанування нею навичок міжосо-бистісної взаємодії та конструктивного розв’язання конфліктів;

– підвищувати статус дитини в колективі однолітків; – консультувати батьків.

Окрім перерахованих завдань, педагогічні працівники разом із практичним психологом і батьками задля забезпечення оптималь-ного особистісного зростання дошкільників мають виконувати такі спільні завдання, як-от:

навчати дитину адекватних способів вираження потреби в руховій активності;

допомагати опанувати навички конструктивного розв’я-зання конфліктів;

формувати здатність до емпатії.

Поняття «гіперактивність» дуже популярне в наш час. І доволі часто звичайну активність дітей, що певним чином може заважати дорослим, сприймають за гіперактивність. Нерідко використовують цей термін щодо швидких, рухливих, непосидючих дітей. Тому най-першим завданням практичного психолога є вилучити неадекватне використання медичного діагнозу з лексикону педагогів та запобіг-ти навішуванню ярликів.

Якщо педагог під час розмови використовує термін «гіперактив-ність», практичний психолог щоразу має уточнювати: «Це медич-ний діагноз. Скільки дітей у вашій групі має такий діагноз?». Або: «Хто встановив дитині такий діагноз?». Зазвичай вихователі відпо-відають, що такого діагнозу в дитини немає, утім вона доволі не-посидюча. Відтак практичний психолог має наголосити, що в тако-му разі доцільно використовувати саме ті поняття, які найточніше описують поведінку дитини, аби він мав змогу уявити собі її осо-бливості. На допомогу вихователям доцільно скласти перелік при-кметників, які характеризували б поведінку активної дитини.

Таку саму роботу щодо адекватного й відповідального викорис-тання медичного діагнозу практичний психолог проводив і з батька-ми. Метою цієї роботи було насамперед сформувати та/або активізу-вати віру батьків у свою дитину, а також навчити батьків і педагогів принципу педагогічного оптимізму.

Продовження статті читайте в наступних числах журналу.

Відповідальне використання термінів

34

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

організаційно-методична робота

Олена КАЛІМАН, практичний психолог дошкільного навчального закладу № 14, м. Кіровоград

Щоб забезпечити індивідуальний підхід до кожної дитини, практичний психолог має відстежувати динаміку її розвитку. А відтак корегувати розвивальну взаємодію з нею та просвітницьку роботу з батьками та педагогами. Допоможе в цьому фахівцю карта психологічного супроводу розвитку дитини

Карта психологічного супроводу розвитку дитини — від адаптації до готовності до школи

Карта психологічного супроводу розвитку дитини (далі — Карта супроводу) не є обов’язковою документацією практичного психолога дошкільного закладу. Проте досвід свідчить, що веден-ня індивідуальних Карт супроводу дає фахівцеві змогу простежу-вати психічний розвиток кожної дитини в динаміці, фіксува-ти дані психодіагностичних обстежень, узагальнювати завдання й результати корекційно-розвивальної роботи, а також роботи з батьками. Інакше кажучи, Карта супроводу репрезентує комп-лексну роботу практичного психолога із кожною конкретною ди-тиною.

Орієнтовну форму Карти супроводу подано в Додатку 1. Прак-тичний психолог веде її упродовж усього періоду перебування дити-ни в кожному дошкільному закладі.

Входження дитини до групи

У Карті супроводу насамперед зазначають повну назву дошкіль-ного закладу, прізвище та ім’я дитини, дату її народження та дату вступу до дошкільного закладу. Відтак стисло занотовують резуль-тати анкетування батьків, яке вони проходили напередодні вступу дитини до закладу.

Зазвичай форма анкети для батьків є довільною, на розсуд пе-дагогів та практичного психолога дошкільного закладу. Утім анкета має містити кілька обов’язкових запитань, зокрема про особ ливості поведінки дитини вдома, усталену в родині систему заохочень і покарань, наявність психотравмівних ситуацій у пер-ші роки життя дитини тощо (див. Додаток 2).

Ключові слова: карта психологічного супроводу розвитку дитини; діагностична робота; розвивальна робота; робота з батьками; анкетування батьків; адаптація дитини  до дошкільного закладу; готовність до шкільного навчання

35

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

фіксуємо роботу

Аналізування батьківських анкет допомагає практичному пси-хологу:

спрогнозувати перебіг адаптації дитини до закладу; запобігти ускладненням в цьому процесі; зібрати первинний психологічний анамнез дитини.

Коли дитина вже почала ходити до групи, вихователі спіль-но з практичним психологом стежать за її поведінкою в групі та фіксують ключові моменти в картці адаптації дитини (див.  До-даток 3).

Картку адаптації дитини ведуть протягом перших півтора-двох місяців перебування дитини в дитячому садку. У перші два-три тиж-ні перебування дитини в групі відмітки щодо особливостей її пове-дінки та специфічних реакцій ставлять щодня. Надалі цільове спо-стереження за поведінкою дитини (зокрема, коли її приводять до закладу або забирають додому), а також за особливостями її взаємо-дії з педагогами та іншими дітьми проводять кілька разів на тиж-день, відтак фіксують результати.

Зазначення дати спостереження дає змогу зауважити перший день дитини в дитячому садку — на який день тижня він припав, і скільки днів поспіль до вихідних дитина відвідувала групу.

Важливо, аби перші десять днів перебування дитини в закла-ді були розподілені між трьома тижнями. Окрім того, шостий день відвідування обов’язково має передувати тривалим вихід-ним. Це дасть змогу «зняти» негативний ефект так званого сьо-мого дня, коли дитина виснажується і починає хворіти.

Таке цілеспрямоване спостереження за поведінкою дитини на етапі її адаптації до умов дитячого садка реалізує всі завдання пси-ходіагностичного обстеження новачка. Своєю чергою, аналізування результатів спостереження допомагає вчасно вносити зміни у план розвивальної роботи з дитиною, а також до корекційно-просвіт-ницької роботи з її сім’єю та педагогами групи.

Фіксуємо процес супровуду дитини в дошкільному закладі

Карта супроводу зазвичай містить кілька розділів, у яких прак-тичний психолог акумулює інформацію щодо діагностичної, розви-вальної роботи з дитиною та роботи з батьками. У кожному блоці Карти супроводу проставляють дату проведення тої чи тої роботи з дитиною, її батьками або педагогами.

У блоці Карти супроводу, присвяченому психодіагностичній роботі з дитиною, фіксують результати спостереження за нею в різних ситуаціях та під час застосування відповідної діагностичної методики. При цьому стисло зазначають, яку методику (методики) використали. Фіксація результатів спостереження дає змогу просте-жувати динаміку змін в розвитку дитини.

Зазвичай діагностування проводять кілька разів упродовж нав чального року. Традиційно застосовують вхідне діагностування та контрольне.

Діагностична робота

36

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

організаційно-методична робота

Практичний психолог має обирати діагностичні методики, які да-ватимуть йому змогу виявити рівень розвитку інтелектуальної, емоційно-вольової та особистісної сфери дитини, а також ступінь її емоційного благополуччя в сім’ї та групі однолітків. Окрім базо-вого комплекту діагностичних методик, бажано мати контроль-ний — це допоможе точніше уявляти своєрідність індивідуально-го розвитку конкретної дитини.

Зазначимо, що діагностична робота як така є доцільною лише на початковому етапі, коли практичний психолог знайомиться з ди-тиною та її сім’єю. Надалі у процесі психологічного супроводу дити-ни дошкільного віку діагностична і розвивальна робота доповню-ють одна одну; результати проведених діагностичних обстежень визначають зміст розвивальної роботи з дитиною. Інакше кажучи, у роботі з дошкільниками практичний психолог орієнтується на діа-гностико-розвивальну роботу як єдиний процес, найважливіші моменти й результати якого фахівець вносить у Карту супроводу.

Інколи робота за розвивальною методикою може продемон-струвати певну специфіку в розвитку дитини чи її поведінці, а діагностична — активізувати пізнавальні процеси. Діагностичні завдання можна вносити в розвивальну роботу, пильно спостері-гаючи за поведінкою дитини, її реакціями, висловлюваннями тощо.

За результатами діагностико-розвивальної роботи практичний психолог формулює рекомендації для педагогів щодо особливос-тей взаємодії чи специфіки індивідуальної роботи з дитиною.

До розділу, присвяченого роботі з батьками, практичний пси-холог вносить результати всіх відповідних заходів — проведених з батьками дитини бесід, тренінгів тощо. За цими даними можна простежити активність батьків, міру їх зацікавленості дитиною, зміни, які відбулися у взаємодії батьків з дитиною, у їхньому став-ленні до неї тощо. Відтак практичний психолог може ефективніше планувати й корегувати роботу з батьками, знаходити доцільніші способи спілкування та впливу.

Фінальний етап ведення Карти супроводу

Опис розвитку дитини в Карті супроводу підсумовує інформа-ція щодо готовності дитини до систематичного шкільного навчання. Цей висновок фахівець робить за допомогою відповідних діагнос-тичних методик.

Зазвичай кожен практичний психолог формує власний «комп-лект» діагностичних методик, найзручніших для уточнення:

рівня сформованості психологічної готовності дитини до систематичного шкільного навчання загалом;

окремих компонентів цієї готовності, зокрема пізнавально-го, мотиваційного, емоційно-вольового розвитку.

Методики, які ми використовуємо в роботі представлені у Карті супровуду. Утім зазначимо, що вивчення рівня психологічної готов-ності дитини до школи не має бути всепоглинаючим, не має обтя-жувати ані дитину, ані фахівця.

Розвивальна робота

Робота з батьками

37

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

фіксуємо роботу

Ведення Карти супроводу впродовж усього періоду відвід-ування дитиною дитячого садка певною мірою сприяє цьому, адже дає змогу бачити розвиток дитини в динаміці. У такому разі робота з формування й діагностування рівня психологічної готовності ди-тини до систематичного шкільного навчання буде спрямована на уточнення окремих аспектів розвитку дитини та їх стимулювання.

Результатом психологічного супроводу розвитку дитини про-тягом усього періоду дошкільного дитинства є індивідуальні ре-комендації, надані батькам кожного майбутнього першокласника. Наш досвід свідчить, що саме завдяки Карті супроводу значно про-стіше узагальнювати їх та формувати, відтак надати батькам цінну інформацію.

Насамкінець зазначимо, що практичний психолог, складаючи Карту супроводу, має орієнтуватися на власний досвід професійної діяльності, а також, звичайно, на особливості розвитку конкретної дитини. Враховуючи все це, він може додавати в запропоновану орі-єнтовну форму Карти супроводу нові пункти у вже наявних блоках або навіть нові блоки — наприклад, результати контрольного діаг-ностування тощо.

Дані Карти супроводу допомагають практичному психологу за-безпечити особистісне зростання дитини за оптимальних умов. Ана-лізування цих даних сприяє ергономічній реалізації завдань психо-логічного супроводу розвитку кожної дитини. Отже, ведення Карти супроводу є показником високого професійного рівня фахівця.

                            Додаток 1Орієнтовна форма карти психологічного супроводу розвитку дитини

Дошкільний навчальний заклад № 1111

КАРТА психологічного супроводу розвитку дитини

Прізвище, ім’я дитини Дата народження Дата вступу до ДНЗ Стан здоров’я (за медичною карткою)

Результати анкетування батьківХарактеристика поведінки дитини вдома

Наявність психотравмівних ситуацій та особливості їх переживання дитиною

38

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

організаційно-методична робота

Адаптація до умов дошкільного закладу (узагальнення за карткою адаптації) – емоційний стан – комунікабельність – сон – апетит

Вхідна діагностика розвитку психічних процесів  (за експрес-методикою Наталії Павлової та Лариси Руденко)

ІІ молодша групаВправа Оцінка, балів

Коробка формМотрійкаРозрізні картинкиРізноколірні кубикиПарні картинкиУпізнай, що зниклоЗагалом:

Рекомендації

Середня групаВправа Оцінка, балів

Коробка формПокажи й назвиМотрійкаРозрізні картинкиВісім предметівЛабіринтиЗнайди таку саму картинкуЗнайди будинок для картинкиНа що це схоже?Загалом:

Рекомендації

Старша групаВправа Оцінка, балів

Сходинки Б, В1, В2НісенітницяПори рокуЗнайди так саму картинкуДесять предметів

Продовження Додатка 1

39

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

фіксуємо роботу

Вправа Оцінка, балівЗнайди «сім’ю»РибкаМалюнок людиниПослідовні картинкиРозрізні картинкиНа що це схоже?Загалом:

Рекомендації

Діагностика міжособистісної сфериСтатус дитини в сім’ї (за методикою «Кінетичний малюнок сім’ї» Гінтараса Хоментаускаса)

Статус дитини в групі ровесників (соціометричне дослідження)

Корекційно-розвивальна робота з дитиноюЗавдання та прогноз розвитку:

Рекомендації педагогам:

Проведена робота та її результати:

Зміни та корективи:

Індивідуальна робота з батьками

Дата Тема/проблема Вид роботи Рекомендації

Готовність дитини до школиВисновки та рекомендації

Закінчення Додатка 1

40

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

організаційно-методична робота

                           Додаток 2

Анкета для батьків дошкільника в період адаптації

Прізвище, ім’я дитини Група Прізвище, ім’я, по батькові матері (батька)

1. Чи траплялися психотравмівні ситуації в перші роки життя дитини (розлучення батьків, втрата батьків, зміна місця проживання, оперативне лікування, страхи тощо)?

2. Охарактеризуйте поведінку дитини вдома (дотримується режиму дня, цікавиться іграшка-ми, спільними іграми з дорослими, контактує з дітьми, спить разом із батьками чи окремо від них, може залишатися ненадовго наодинці в кімнаті, відрізняє власні іграшки від чужих тощо)

3. Які навички самообслуговування розвинені в дитини (користується ложкою, туалетом, миє руки, прибирає іграшки тощо)?

4. Які методи виховання ви використовуєте найчастіше (заохочення, вимогу, переконання, по-карання, інші)?

5. Чого очікуєте від освітнього процесу в дошкільному закладі щодо виховання й розвитку ва-шої дитини?

Дякуємо за співпрацю!

41

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

фіксуємо роботу

                            Додаток 3Орієнтовна форма картки адаптації дитини

Картка адаптації дошкільникаПрізвище, ім’я дитини Вік

Дата спостереження (за тижнями)

Показники адаптації

Емоційний стан Комуніка- бельність Сон Апетит

Перший Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.

Другий Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.

Третій Пн.Вт.Ср.Чт.Пт.

ЧетвертийП’ятийШостийСьомийВосьмий

Умовні позначки:Емоційний стан:

• <++> — має адекватний емоційний стан протягом всього періоду перебування в до-шкільному закладі;

• <+> — плаче під час прощання з батьками, але швидко заспокоюється;• <+/–> — має змінний емоційний стан;• <–> — постійно плаче, важко заспокоюється.

Комунікабельність:• <+> — виявляє цікавість до дітей та працівників групи;• <+/–> — спілкується ситуативно, за потреби просить допомоги;• <–> — уникає контакту з дітьми та дорослими.

Сон:• <++> — засинає швидко, сон міцний;• <+> — дозволяє себе заколисати, сон тривалий;• <+/–> — довго засинає, сон нетривалий;• <–> — не спить.

Апетит:• <++> — має добрий апетит;• <+> — має нормальний апетит, дозволяє себе нагодувати;• <+/–> — має вибірковий апетит, не дозволяє себе нагодувати;• <–> — не їсть.

42

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

взаємодія зі спеціалістами

Інна ЛИТВИН, практичний психолог дошкільного навчального закладу № 613, Київ

Тамара ЗАМЕДЯНСЬКА, вихователь-методист дошкільного навчального закладу № 613, Київ

Аби полегшити входження кожної дитини в новий для неї соціальний простір, втримати стабільність її психічного та фізичного здоров’я, практичний психолог бере активну участь у процесі адаптації новачків. Окрім безпосередньої взаємодії з дітьми, фахівець злагоджено співпрацює з методичною службою, долучається до просвітницької роботи з вихователями та батьками. Грамотно організована співпраця дорослих значно полегшує звикання дітей до нових умов життєдіяльності

Взаємодія психологічної та методичної служб як запорука успішної адаптації новачків

Взаємодія практичного психолога й вихователя-методиста має базуватися на взаємозбагаченні необхідними знаннями і вміннями, а також чіткому розподілі взаємодоповнюваних завдань. Точкою перетину в цій співпраці є вихователь, який приймає новачків до групи дошкільного навчального закладу.

У процесі взаємодії з вихователем практичний психолог допо-магає йому пізнавати й правильно інтерпретувати індивідуальні особистісні характеристики дітей, зокрема:

індивідуально-типологічні; інтелектуальні; характерологічні, як-от виявлені акцентуації характеру; мотиваційні — провідні мотиви, потреби; комунікативні — особливості мовлення та поведінки в ко-

лективі тощо.Завдання ж вихователя-методиста — створити умови, аби вихова-

тель усвідомив і врахував ці особливості дітей під час освітнього процесу.Важливо, щоб взаємини між практичним психологом і вихо-

вателем-методистом базувалися на відчутті емоційного комфор-ту, впевненості, взаємоповаги, взаємодопомоги, прагненні спільно розв’язувати завдання та проблеми.

Завдання фахівців на етапі вступу новачків до дитячого садка

Завданнями практичного психолога в період прийому новачків до дошкільного закладу є такі, як:

проводити просвітницько-профілактичну роботу з батька-ми та вихователями;

стежити за процесом адаптації новачків усіх вікових кате-горій та запобігати можливим його ускладненням;

Ключові слова: психологічна служба; методична служба; адаптація новачків; психолого-педагогічний супровід адаптації; просвітницька діяльність практичного психолога

43

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

сприяємо адаптаці ї

проводити первинне вивчення індивідуальних особливос-тей розвитку кожної дитини;

вивчати індивідуальну своєрідність особистісної, емоцій-но-вольової, пізнавальної, комунікативної сфер розвитку новачків та їх поведінкових проявів;

виявляти дітей, у яких процес адаптації до нових умов є складним, та складати програми індивідуальної підтримки їхнього загального розвитку;

визначати дітей групи ризику серед новачків усіх вікових категорій.

Вихователь-методист має адміністративні можливості впливу на освітній процес загалом. Тож щодо полегшення адаптації новач-ків до умов дошкільного закладу він забезпечує:

ретельний добір педагогів для роботи в групах новачків; попереднє ознайомлення батьків з умовами діяльності до-

шкільного навчального закладу; поступове наповнення груп; гнучкий режим перебування дітей у дошкільному закладі

на початковому етапі адаптації з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей;

збереження впродовж перших 2-3 тижнів наявних у малю-ків звичок;

наявність «домашніх» речей дітей у груповому приміщенні; інформування батьків про особливості адаптації кожної

дитини та отримання зворотної інформації від батьків щодо пове-дінки дітей удома.

Чинники, що впливають на перебіг адаптації

Аби забезпечити комфортні умови для легкої адаптації новач-ків у дошкільному навчальному закладі, педагогам передусім по-трібно врахувати чинники, які впливають на цей процес, зокрема:

біологічні — часті захворювання дітей до початку відвіду-вання дошкільного закладу, знижений імунітет. Ослаблені діти й на-далі часто хворіють, складніше переживають розлуку з близькими;

соціальні — – у сім’ї — умови життя дітей у родині, дотримання ре-

жиму дня, уміння гратися іграшками. Складне звикан-ня дітей до умов дошкільного закладу можуть спри-чинити й такі чинники, як: негативний емоційний клімат у родині, конфлікти між батьками, стиль вихо-вання, якого вони дотримуються, ставлення батьків до дитячого садка, негативні відгуки про вихователів;

– у дошкільному навчальному закладі — ситуації, за яких вихователі групи не в змозі допомогти дітям і їхнім батькам. Це може бути зумовлено низьким рівнем психологічної культури або браком знань чи досвіду з конкретної проблеми;

індивідуальні особливості дітей — особливості нервової системи, темпераменту, стиль емоційного реагування на введення дорослими заборон, норм і правил, яких слід дотримуватися;

44

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

взаємодія з і спеціалістами

рівень самостійності дітей — – у спілкуванні — сформованість навичок спілкування

з однолітками й дорослими, зокрема бажання спілку-ватися лише з близькими родичами, очікування їхньої уваги, підтримки й ніжності або, навпаки, потреба у спілкуванні не лише з близькими, а й з іншими до-рослими та дітьми для одержання пізнавальної інфор-мації й активної самостійної діяльності;

– у самообслуговуванні — сформованість умінь і нави-чок самообслуговування, зокрема вміння самостійно їсти, одягатися, роздягатися, повідомляти про свої фі-зіологічні потреби. Ці навички забезпечують самостій-ність і певну незалежність дітей від дорослих;

– у предметно-ігровій діяльності — сформованість умінь і навичок самостійного адекватного викорис-тання іграшок та участі в іграх. Ці навички також за-безпечують дітям самостійність, впевненість у нових умовах і певну незалежність від незнайомих дорослих.

Зауважимо, що знання чинників, які можуть впливати на про-цес адаптації новачків важливе як для практичного психолога, так

і для вихователя-методиста. Зокрема, прак-тичний психолог здійснює прогностичну оцінку індивідуального розвитку дітей, за потреби розробляє план психолого-педаго-гічного впливу, а також надає доступні та

зрозумілі рекомендації вихователям щодо ефективної взаємодії з кожною конкретною дитиною. Своє чергою вихователь-методист забезпечує поінформованість вихователів щодо вказаних чинників та допомагає їм трансформувати ці знання в практику щоденної взаємодії.

Особливості темпераменту людини визначені основними власти-востями нервової системи і є вродженими. Тож скільки батьки та педагоги не обговорювали б тонкощі того чи того типу темпера-менту, або скільки не жалілися б на занадто верткого малюка чи «сонну маруду», діти від того не зміняться. «Незручність» дітей для дорослого минає тоді, коли він починає розуміти фізіологічні передумови їхньої поведінки та навчається приймати їх такими, як є, яку слід цінувати й оберігати.Знання про особливості розвитку дітей допомагають виховате-лям адекватно планувати освітню роботу з урахуванням їхніх ін-дивідуальних потреб розвитку.

Формування в дітей відчуття впевненості

Одне з основних завдань педагогів під час адаптаційного пері-оду — допомогти дітям якомога швидше й безболісніше освоїтися в нових умовах, відчути себе впевненіше. Набути цієї впевненості діти зможуть, якщо дізнаються і зрозуміють, які люди їх оточують, у якому приміщенні вони перебувають тощо. Розв’язання цього за-вдання починається задовго до початку відвідування дітьми до-шкільного навчального закладу.

Особливість профілактики процесу адаптації полягає в опосередкованості впливу на дітей через просвітницьку роботу з батьками та вихователями

45

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

сприяємо адаптаці ї

Так, для формування в дітей відчуття впевненості в умовах но-вого навколишнього середовища необхідно:

познайомити їх з іншими дітьми групи та вихователями; сприяти встановленню відкритих, довірчих взаємин між

вихователями та дітьми; ознайомити дітей з груповим приміщенням (ігровою кім-

натою, спальнею тощо), а також приміщеннями дитячого садка (му-зичною та спортивною залами, кімнатою казок, кабінетом практич-ного психолога тощо).

Гра як засіб налагодження взаємодії з новачками

Правильна організація в адаптаційний період ігрової діяльнос-ті, спрямованої на формування емоційних контактів у системах «ди-тина — дорослий» та «дитина — дитина», має обов’язково охоплю-вати ігри та ігрові вправи.

Основне завдання ігор у цей період — налагодити емоційний контакт, викликати довіру дітей до вихователя. Діти мають поба-чити у вихователі добру, чуйну, завжди готову прийти на допомогу людину (як мама), і водночас цікавого партнера для гри. Емоційне спілкування вихователя з дітьми виникає на основі спільних дій, су-проводжуваних усмішкою, лагідною інтонацією, проявом турботи до кожної дитини.

Ініціатором ігор завжди є дорослий. Ігри доцільно обирати на-самперед з урахуванням можливостей дітей, зручності місця прове-дення, наявності необхідних допоміжних атрибутів. Перші ігри з но-вачками мають бути фронтальними, тобто за участю всіх дітей, аби жоден з них не відчував, що його оминули увагою. Загалом під час ор-ганізації ігор з новачками потрібно дотримуватися таких правил:

участь кожного учасника гри має бути добровільною — необ-хідно так організувати взаємодію з іншими дітьми, щоб новачки самі захотіли брати участь у запропонованій грі. Позаяк, змушуючи їх до цього, можна викликати в дітей відчуття протесту та негативізму. У та-кому разі бажаного ефекту від гри очікувати не варто. А от побачив-ши, як грають інші, захопившись, новачки самі включатимуться в гру;

дорослий є безпосереднім учасником гри — своїми діями, емоційним спілкуванням з дітьми він залучає їх до ігрової діяльнос-ті, робить її вагомою і значущою для них. Особливо важливо це під час ознайомлення дітей з правилами нової гри. Водночас дорослий організовує і спрямовує гру. Отже, поєднує одразу дві ролі — учасни-ка та організатора;

багаторазове повторення ігор є необхідною умовою роз-вивального та заспокійливого ефекту — дошкільники по-різному і в різному темпі приймають і засвоюють нове, тож систематично бе-ручи участь у тій чи тій грі, вони починають ліпше розуміти її зміст, швидше та якісніше виконувати її умови, необхідні для засвоєння та застосування нового досвіду. Адже діти осягають навколишній світ і налагоджують взаємини з оточенням через таке правило: «Я це знаю, отже це не страшно». Багаторазове повторення гри (можливо з різними атрибутами у різних приміщеннях) допомагає дітям відчу-вати себе впевнено та успішними;

46

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

взаємодія з і спеціалістами

дорослий не має оцінювати дії дітей — під час ігор не слід використовувати слова на кшталт: «Ти зробив неправильно», «Це слід робити не так» або «Молодець, тобі все вдалося зробити пра-вильно». Навпаки, варто дати дітям змогу проявити, виразити себе, а не заганяти їх у свої, навіть найліпші, межі. Дошкільники абсолют-но інакше, по-своєму бачать світ, у них на все є власний погляд, тож доцільно просто допомогти їм висловити це.

Завдання просвітницької роботи практичного психолога

Особливість профілактики процесу адаптації полягає в опосе-редкованості впливу на дітей через просвітницьку роботу з бать-ками та вихователями. Насамперед практичний психолог у цей період має допомогти вихователям групи налагодити позитив-ні взаємини з дітьми та їхніми батьками. Окрім цього, він має ре-

гулярно проводити психолого-педа-гогічні семінари щодо особистісного зростання вихователів та завідувача до-шкільного навчального закладу, індиві-дуальні психолого-педагогічні консуль-тації, спільно з педагогами планувати та проводити заняття з дітьми. Роби-ти це можна під час психологічного су-

проводу всіх учасників процесу адаптації. Психологічний супровід охоплює різні види діяльності практичного психолога, зокрема такі як:

виступи на батьківських зборах — надає конкретні реко-мендації батькам, які допоможуть їхнім дітям якомога легше адапту-ватися до нових умов дошкільного навчального закладу;

психологічне консультування батьків і вихователів на такі теми, як «Вперше до дитячого садка», «Адаптація — це сер-йозно», «Психологічні особливості розвитку дітей 2-3-х років», «Як допомогти дітям у період адаптації» тощо — зазначає, що нині зростає кількість батьків, які звертаються до фахівців за психо-логічною допомогою у вигляді консультації. Фахівець проводить роз’яснювальну роботу про важливість вчасного реагування бать-ків щодо розв’язання питань всебічного розвитку дітей; наголошує на тому, що кожна сім’я мікрорайону має знати про територіально найближчий дитячий садок, практичний психолог, якого може на-дати кваліфіковану допомогу з питань адаптації, вікового розвитку дітей, виховних стратегій батьків тощо. Плануючи консультацію, практичний психолог може поцікавитися думкою батьків щодо ак-туальної наразі теми, яку вони хотіли б обговорити. Для цього до-цільно підготувати анкету (див. Додаток 1), яку батьки можуть за-повнити у зручний для них час;

виготовлення буклетів, пам’яток для розміщення на інформаційному стенді на теми — «Як батькам визначити готов-ність дитини до дитячого садка», «Чи можна полегшити малюку пе-ріод звикання до нового середовища?», «Як подолати негативний емоційний стан мами в період адаптації дитини», «Уперше до дитя-

Важливо, щоб взаємини між практичним психологом і вихователем-методистом базувалися на відчутті емоційного комфорту, впевненості, взаємоповаги, взаємодопомоги, прагненні спільно розв’язувати завдання та проблеми

47

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

сприяємо адаптаці ї

чого садка», «Як правильно підготувати дитину до вступу в дитячий садок», «Швидка адаптація до умов дошкільного закладу»*;

проведення семінарів для вихователів щодо оволодіння ними сучасними методами взаємодії з дітьми раннього віку, розумін-ня потреб дітей з огляду на їхні вікові та індивідуальні особливості, передусім під час переходу від роботи з дітьми старшої групи до орга-нізації освітнього процесу з дітьми раннього віку; організація тренін-гових занять для вихователів з теми «Особистісне зростання вихова-теля: активізація внутрішніх ресурсів та розвиток креативності».

Іноді батьки ставляться до періоду адаптації недостатньо сер-йозно, як до чогось очевидного, а відтак негативні ситуації, які ви-никають, схильні приписувати поганій роботі вихователів. Тож спе-ціалісту психологічної служби необхідно навчити батьків зіставляти новоутворення дитячого віку з віковими і психологічними норма-ми, розпізнавати емоційні прояви дітей, відпрацювати з батьками стилі реагування на такі прояви і поведінку, сформувати в них відпо-відальне ставлення до виконання батьківських обов’язків тощо.

Отже, тема співпраці практичного психолога з іншими учас-никами освітнього процесу в період адаптації новачків до умов до-шкільного закладу не втрачає актуальності. Якщо практичний пси-холог спільно з вихователем-методистом та іншими педагогами об’єднають свої зусилля й забезпечать дітям емоційний комфорт, ці-каве та змістовне життя в дитячому садку — це значно полегшить і прискорить процес адаптації дітей.

Додаток 1

Анкета для батьків щодо визначення актуальної тематики консультацій

Прізвище, ім’я, по батькові матері (батька) Прізвище, ім’я дитини Група

Скільки років вашій дитині?

Із яких питань виховання й розвитку, поведінки дитини ви хотіли б отримати консультацію практичного психолога дошкільного закладу?1. 2. 3. 4. 5.

Дата заповнення Підпис

Дякуємо за співпрацю!

* Пам’ятка для батьків «Як слід спілкуватися з дитиною в період адаптації» подана на с. 48.

Цифрове видавництво МЦФЕР, журнал «Практичний психолог: Дитячий садок», 0 44 586 56 06

ІНФОРМАЦІЙНИЙ СТЕНДплекаємо особистість

Як слід спілкуватися з дитиною в період адаптації

Пам’ятка для батьків

9 �Не�карайте�дитину�й�не�гнівайтеся�на�неї�за�те,�що�вона�плаче�в�мо-мент� розлуки� з� вами� на� порозі� дошкільного� закладу� або� ще� вдома�при� згадці� про� необхідність� йти� до� дитячого� садка.� Пам’ятайте,�що�дитина�має�право�на�таку�реакцію.�Водночас�суворе�нагадування�ди-тині�про�те,�що�вона�«обіцяла�не�плакати»,�теж�зовсім�не�ефективне.�Позаяк� дитина� цього� віку�ще� не� вміє� тримати� слово.� Тож� ліпше�ще�раз� нагадайте� їй,� що� ви� невдовзі� обов’язково� прийдете� й� заберете� її�додому.

9 �Не�лякайте�дитину�дошкільним�закладом,�використовуючи�фрази�на�кшталт:�«Ось�будеш�погано�поводитися,�знову�до�дитячого�садка�під-еш!».�Місце,�яким�лякають,�ніколи�не�стане�для�дитини�ні�улюбленим,�ні�безпечним.

9 �Не�відгукуйтеся�негативно�про�вихователів� і�дошкільний�заклад�за-галом�у�присутності�дитини.�Це�може�навести�її�на�думку,�що�дитячий�садок�—�це�нехороше�місце,�у�якому�працюють�погані�люди.�У�такому�разі�тривожність�дитини�не�зникне�взагалі.

9 �Не�обманюйте�дитину,�кажучи,�що�ви�прийдете�дуже�скоро,�якщо�на-справді� їй� доведеться� перебувати� в� дошкільному� закладі� півдня� чи�навіть�повний�день.�Нехай�ліпше�дитина�знає,�що�мама�прийде�неско-ро,� аніж�марно�чекатиме� її�цілий�день.�Адже�в�такому�випадку�вона�може�втратити�довіру�до�найближчої�людини.�

49

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

робоча ситуація

Тетяна ГУРКОВСЬКА, головний редактор журналу «Практичний психолог: Дитячий садок», психолог-консультант, Київ

У дошкільному віці діти ще погано орієнтуються у просторі, вони неуважні й дуже довірливі, а тому інколи губляться. Особливо під час подорожі з батьками, коли довкола все нове й цікаве. На жаль, не всі батьки чітко знають, що робити, аби їхня дитина не загубилася, як її застерегти та, врешті-решт, як діяти, коли прикрий випадок уже стався. Тож практичний психолог має інформувати про це як самих дітей, так і їхніх батьків

Аби дитина не загубилася

СИТУАЦІЯМаринці шість років. Батьки вирішили, що перед початком

навчання у школі доньці слід добре відпочити й оздоровитися. Та й нові враження від моря і міста, у якому родина досі не була, під-уть дівчинці на користь. Але відпочинок почався з неприємної ситу-ації — Маринка загубилася. Донька була доволі самостійною й уваж-ною, тому батьки не наполягали, щоб вона постійно тримала когось з них за руки. Проте на привокзальній площі дівчинка задивилася на акторів на ходулях і незчулася, як відійшла від батьків. Коли озир-нулася, навкруги метушилися чужі люди, а мами з татом не було. Дівчинка розгубилася й заплакала. Повз неї проходила незнайома жінка, яка зупинилася, поцікавилася, що трапилося, й голосно крик-нула: «Батьки, дівчинка плаче». Перелякана Маринчина мама почула й, подякувавши жінці, забрала доньку. Маринку знайшли упродовж лише 10 хв. і недалеко від батьків. Але надалі батьки вже не відпус-кали дитину ні на крок від себе.

ВАРІАНТ РОЗВ’ЯЗАННЯУлітку, у період батьківських відпусток, дитина, безумовно,

отримує найяскравіші враження. Адже батьки прагнуть поїхати з нею з «бетонно-асфальтових джунглів» до моря чи в інше місто. Нові об’єкти, звісно, дуже привертають увагу як дитини, так і самих батьків. Тож інколи трапляється, що дитина, задивившись на щось цікаве, відстає від батьків і губиться.

Аби запобігти подібним неприємностям, батьки мають дбати про безпеку дитини й змалку ознайомити її з правилами поведінки у випадку, якщо вона раптом залишилася сама в незнайомому місці, а напередодні подорожі нагадати їх.

Зокрема, варто пояснити дитині, як діяти, якщо вона загубилася: у супермаркеті або на вулиці — їй слід зупинитись і ні-

куди далеко не йти. Роздивитися навколо: раптом мама або тато близько? Діти часто губляться, наприклад, коли задивляють-ся на яскраві вітрини, а мама вже заходить за найближчий мане-

Ключові слова: якщо дитина загубилася; правила поведінки у випадку, якщо дитина загубилася; як навчати дитину правил безпечної поведінки

50

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

робоча ситуація

кен. Батьки мають навчити дитину голосно закричати: кликати їх, тоді вони можуть почути її голос і знайти. Якщо батьки невдовзі не з’являються, дитині слід підійти до охоронця чи поліцейсько-го й повідомити, що вона загубилася. Якщо їх поруч немає, можна

звернутися по допомогу до зустріч-ної жінки з дитиною. Окрім цього батьки мають подбати, аби дитина напам’ять знала номери телефонів батька та мами, а можливо, і дідуся з бабусею. Якщо дитина ще надто ма-

ленька або нечітко говорить, слід написати номери телефонів бать-ків на її одязі або покласти в кишеню записку з номерами. У такому разі вона зможе попросити поліцейського чи охоронця зателефону-вати мамі чи татові й пояснити, де вона пе ребуває;

у транспорті — якщо дитина раптом зайшла в авто-бус чи вагон електрички, метро, а мама чи тато не встигли зайти за нею, то слід вийти на найближчій станції й там чекати батьків у облаштованому місці — на зупинці чи посередині перону. Якщо по-руч є поліцейський — слід підійти до нього й повідомити, що вона загубилася. Якщо ж, навпаки, дитина залишилася на платформі чи зупинці, а батьки поїхали, то вона в жодному разі не повинна їхати за ними! Треба чекати маму й тата на тій самій станції, на якій дити-на залишилася одна;

у лісі — слід залишатися на місці, роздивитися навкруги й покликати дорослих. Добре, якщо дитина матиме із собою свисток, яким зможе скористатися, аби батьки її почули і знайшли. Адже від довгого голосного кричання сяде голос. Якщо на крик чи інші сиг-нали ніхто не відгукнувся, а в полі зору є стежка, можна вийти на неї і стояти там. Поясніть дитині, чому не слід підходити до небезпеч-них місць, як-от відкрита водойма чи урвище.

Ці правила спільні для батьків і дітей: домовившись про дії одне одного в тій чи тій ситуації, вони почуватимуться впевненіше.

Утім є кілька правил, відповідальними за дотримання яких є батьки. Насамперед саме вони мають навчити дитину правил по-ведінки у разі, якщо вона загубилася. Навчати правил поведінки в непередбачуваних ситуаціях можна, розмовляючи з дитиною й по-яснюючи. Але, як свідчить досвід, найдієвішим способом є моделю-вання в ігровій формі ситуацій, у які потрапляють улюблені іграш-ки дитини. Поміркувавши, як правильно діяти, аби допомогти своїм іграшкам, дитина міцно засвоїть потрібний досвід.

«Ось ведмедик загубився в супермаркеті. Як йому поводитися? А ось лисеня загубилося в метро: до кого звернутися по до по-могу?»

Важливо пояснити дитині, що до чужої людини можна зверну-тися по допомогу, попросити її зателефонувати мамі чи татові у разі, якщо дитина загубилася. Утім нікуди, ніколи й нізащо не можна йти з нею. Якщо незнайомий дорослий запропонує відвести додому або до мами й тата, дитина має твердо відповісти, що чекатиме маму й тата там, де загубилася.

Найчастіше губляться діти віком від 4-х до 9-ти років, наприклад, відходячи далеко від батьків-роззяв або розгубившись у багатолюдному місці

51

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

розв’язуємо ситуацію

Звичка коритися старшим дуже глибоко «сидить» у наших дітях. Тож потрібно часто повторювати, нагадувати, пояснювати й на-віть продемонструвати своїй дитині, чого робити не можна.

Якщо сім’я збирається на прогулянку до лісу чи річки, доцільно одягати дітей максимально яскраво. Добре, якщо на одязі будуть світловідбивачі. Не варто обирати одяг темних чи камуфляжних від-тінків, адже так убрану людину в лісі, серед дерев, тримати в полі зору доволі складно.

Слід врахувати й те, що камери спостереження на вулицях чи у місцях масового скупчення людей ведуть запис у чорно-білому фор-маті, тож найліпше помітним є одяг з контрастним малюнком: сму-гастий, картатий чи у горох.

Заявляти в поліцію про зникнення дитини батькам слід одразу ж, не чекаючи три доби. Не варто хвилюватися, що ви потурбували людей своєю заявою про зникнення. Дитина зникла — ось що голов-не! Усі будуть лише раді, якщо вона сама знайдеться за 15 хвилин після вашого звернення.

Коли батьки знаходять дитину після її зникнення, вони часто роблять грубу помилку — кричать, б’ють, звинувачують, карають дитину за її поведінку, а насправді прагнуть помститися їй за страх, який пережили. Та мало хто з батьків замислюється, що за таких об-ставин вони мають звинувачувати передусім самих себе. Адже саме вони, дорослі, володіють досвідом, який може уберегти від прикрих і трагічних випадків у житті та який слід передати дитині.

52

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

запитання — відповідь

На ваші запитання відповідає Олена МОРЄВА, експерт з питань оплати праці та планування, Дніпропетровськ

? Практичний психолог дошкільного навчального закладу ви-явила бажання перейти на роботу до іншого навчального за-кладу. Як оформити звільнення у порядку переведення?

Звільнення практичного психолога у порядку переведення на роботу до іншого дошкільного навчального закладу

Чинне законодавство України, а саме статті 32 та 170 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (КЗпП), перед-бачають, що працівник може змінити робоче місце у порядку пере-ведення. Ініціатором переведення може бути як сам працівник, так і керівник закладу, тобто той, хто зацікавлений у переведенні.

Переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію є однією з підстав для розірвання трудово-го договору за попереднім місцем роботи (п. 5 ч.1 ст. 36 КЗпП). Від-повідно, на новій роботі працівник укладає трудовий договір, що оформлюють наказом про його призначення на відповідну посаду в порядку переведення.

Отже, однією з обов’язкових умов переведення є згода праців-ника. Так, відповідно до статті 32 КЗпП переведення на іншу роботу

Надсилайте свої запитання до редакції журналу «Практичний психолог: Дитячий садок»

psyholog@mcfr.ua

Поштова адреса:МЦФЕР-Україна,вул. Євгена Сверстюка, 11-А, а/с 170, м. Київ, 02002

53

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: ДИ

ТЯЧ

ИЙ

СА

ДО

К

№ 6

/20

16

запитання — відповідь

на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 КзПП, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавство про працю не встановлює форми надання зго-ди працівника на переведення. Однак з метою уникнення непорозу-мінь і трудових спорів ліпше все ж таки отримати згоду працівника на переведення у письмовій формі У такому разі в наказі про пере-ведення можна послатися не на усну згоду працівника, що у разі ви-никнення трудового спору буде складно довести, а на письмово за-фіксовану згоду, що буде беззаперечним доказом.

Зверніть увагу, що підпис про ознайомлення з наказом про пе-реведення не є підтвердженням згоди працівника на переведення.

Для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника керівник дошкільного навчального за-кладу, до якого переводять працівника, має надіслати лист-запит керівнику закладу, в якому нині працює працівник, із проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП. У листі-запиті доцільно зазначити строк, у який просять звільнити працівника.

У разі згоди керівника дошкільного навчального закладу та пра-цівника на припинення з ним трудового договору на підставі переве-дення, останній подає заяву з проханням звільнити його в порядку переведення. Прийняття на нове місце роботи здійснюють на підставі заяви працівника з проханням прийняти його на роботу в порядку пе-реведення.

Доцільно зауважити, що при переведенні працівника до іншо-го закладу випробувальний термін не встановлюється (ч.3 ст.26 КЗпП )

Позитивне розв’язання питання щодо звільнення практичного психолога у порядку переведення оформлюється складанням від-повідного наказу. Він може бути складений у довільній формі або з використанням типової форми № П-4, затвердженої наказом «Про затвердження типових форм первинної облікової документа-ції зі статистики праці» від 05.12.2008 № 489. У цьому наказі серед підстав для переведення слід обов’язково послатися на заяву пра-цівника. У трудовій книжці працівника роблять запис такого зміс-ту: «Звільнений у зв’язку з переведенням до іншого дошкільного на-вчального закладу (п.5 ст.36 і ст.116 КЗпП)»

Отже, для переведення працівника на роботу з одного навчаль-ного закладу до іншого потрібні згода працівника та погоджен-ня між керівниками відповідних дошкільних навчальних закладів. Якщо працівник подав заяву з проханням про звільнення у порядку переведення за пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП, але від-сутнє погодження керівників навчальних закладів, де працює пра-цівник і куди він хоче працевлаштуватися, оформляти його звіль-нення як переведення не можна.

У день звільнення роботодавець зобов’язаний видати прак-тичному психологу належним чином оформлену трудову книжку

54

ПР

АК

ТИЧ

НИ

Й П

СИ

ХО

ЛО

Г: Д

ИТЯ

ЧИ

Й С

АД

ОК

№ 6

/20

16

запитання — відповідь

і провести з ним остаточний розрахунок (ст. 47 і ст. 116 КЗпП). Так, згідно зі статтею 83 КЗпП України у разі звільненні працівни-ка йому виплачують грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки для тих пра-цівників, які мають дітей або повнолітню дитину — інваліда з ди-тинства підгрупи А I групи. При цьому на підставі частини першої статті 116 КЗпП працівника мають ознайомити письмово з розра-хунком таких сум.

У разі якщо переведений на інше місце роботи працівник по-вністю або частково не використав щорічну відпустку і не одер-жав за неї грошову компенсацію, то до стажу, що дає право на її одержання за новим місцем роботи, зараховується час, за який він не використав цю відпустку за попереднім місцем роботи. У цьому випадку компенсація за невикористані дні відпустки за попереднім місцем роботи має бути перерахована на рахунок установи, до якої працівника переведено.

Зверніть увагу: працівник, звільнений за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП у порядку переведення на роботу до конкрет-ного дошкільного навчального закладу, не може працевлаштуватися до іншого, не вказаного у наказі про звільнення, навчального закла-ду в порядку переведення.

Практичний психолог: Дитячий садок№ 6, червень 2016 Щомісячний спеціалізований журнал Виходить із серпня 2012 року

Видається за інформаційної підтримки Міністерства освіти і науки України та Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України

0 44 586 56 06 0 800 212 012 (callback) pedrada.com.ua shop.mcfr.uaЗасновник і видавець ТОВ «Міжнародний центр фінансово- економічного розвитку — Україна» mcfr.uaГенеральний директор Артем Тепляков aTeplyakov@mcfr. uaДиректор з контенту Наталя Лисенко nLysenko@mcfr.uaКерівник напряму «MCFR: Освіта» Лариса Ільченко lilchenko@mcfr.uaШеф-редактор Наталія Савінова nSavinova@mcfr.ua

Головний редактор, відповідальний за випуск Тетяна Гурковська tHurkovska@mcfr.uaКерівник Об’єднаної редакції напряму «MCFR: Освіта» Яна ШевченкоРедактори Марина Агеєва, Наталія Вишинська, Сергій Плахотнюк, Анна Савченко, Тетяна СкороходДизайн та верстка Юлія Карась, Тетяна АтрощенкоДепартамент освітніх програм seminar@mcfr.uaВідділ реклами reklama@mcfr.uaВідділ передплати peredplata@mcfr.uaВідділ доставки dostavka@mcfr.uaМенеджер з персоналу cv@mcfr.uaРедакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Позиція редакції може не збігатися з позицією автора. Передрук матеріалів журналу «Практичний психолог: Дитячий садок», будь-яке їх цитування, публікація їх анотованих оглядів допускаються лише з письмового дозволу Видавця

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: серія КВ 18695-7495Р від 31.01.2012Підписано до друку 30.05.2016. Формат 84 × 108 1/16. Папір офсетний. Наклад 8400 прим. Замовлення № 2912Поштова адреса редакції і видавця МЦФЕР-Україна вул. Євгена Сверстюка, 11-А, а/с 170, м. Київ, 02002 0 44 586 56 06 0 800 212 012 (callback)Надруковано в друкарні ТОВ «Видавничий Будинок «Аванпост-прим»: вул. Сурикова, 3, корпус 3, Київ, 03035 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3843 від 22.07.2010Журнал розповсюджується лише за передплатою, яку можна оформити в редакції, усіх відділеннях зв’язку та передплатних агенціях вашого міста.

Передплатні індекси у Каталозі видань України:37775 — передплата на місяць 99801 — передплата на півріччя 37847 — комплект «Зразковий дошкільний заклад» 86336 — комплект «Зразковий дошкільний заклад +

Expertus: Дошкільний заклад»

© ТОВ «МЦФЕР–Україна», 2015