kgbd - 4uth.gov.ua4uth.gov.ua/library_science/bibliosvit/bibliosvit_2015_vol54_n2.pdf · Мороз Етика бібліотекаря як інформаційного працівника

Інформаційний вісник

Київ 2015

2 (54) 2015

ББК 78.347. 242(4Укр)Б 59

Редактори: С. Чачко, В. Кучерява, Н. Лінкевич

Редакційна колегія: Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп. ред.), О. Виноградова, Т. Якушко

© Державна бібліотека України для юнацтва, 2015

У цьому випуску продовжується публікація матеріалів, при-свячених 40-річчю створення Державної бібліотеки України для юнацтва: привітань, спогадів, історичних розвідок. Продовженням нарису Т. Сопової, присвяченого головним чином науково-методичній діяльності, є стаття О. Виноградової про обслуговування читачів.

Крім того, у випуску розглядаються питання етики бібліотекаря як інформаційного працівника та досвід організації книгозбірнею міжнаціонального діалогу в нинішніх непростих умовах; подається змістовний звіт про проблемне навчання, спрямоване на покращення бібліографічної діяльності бібліотек.

Електронна версія інформаційного вісника «Бібліосвіт» розміщена на сайті ДБУ для юнацтва

http://www.4uth.gov.ua/library_science/bibliosvit/index.htm.

Бібліосвіт : інформ. вісн. – Вип. 2 (54) 2015 / [редкол. : Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп. ред.), О. Виноградова, Т. Якушко] ; Держ. б-ка України для юнацтва. – К. : [б. в.], 2015. – 73 с.

3

ЗмістСвято, яке завжди з тобою

Привітання ДБУ для юнацтва з нагоди 40-річного ювілею 4

О. Виноградова Організація обслуговування читачів Державної бібліотеки України для юнацтва: історія та сьогодення 11

Спогади

Т. Ярошенко Моя перша бібліотека 25Т. Гончар Освідчитись я хочу у коханні Бібліотеці… 41

доСвід роботи

А. Мороз Етика бібліотекаря як інформаційного працівника 58

віСті з регіонів

Г. Макаренко В єдності – наша сила 66С. Настенко Бібліографія – орієнтир в інформаційному просторі 69

Вимоги щодо подання статей до інформаційного вісника 72

БІБЛІОСВІТ БІБЛІОСВІТ

4

Свято, яке завжди з тобою

За роки діяльності ваша бібліотека стала привітною домівкою, зручним місцем для роботи, вітальнею для

спілкування з друзями та майданчиком для вирішення акту-альних проблем, що турбують молодь. Вашим приорітетом є забезпечення доступу до інформації, надання сучасних послуг з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій.

Доносячи до молоді весь спектр наявної інформації, ви сприяєте її всебічному особистісному розвитку, вихованню кра-щих громадських якостей і патріотичної свідомості.

Колектив вашої бібліотеки спрямовує свої зусилля, май-стерність та професіоналізм саме на те, аби ствердити високу гуманістичну місію юнацьких бібліотек у суспільстві, надати імпульс інноваційному оновленню мережі бібліотек України для юнацтва. Парадигма вашої діяльності надихає колег на постійне професійне вдосконалення.

ДБУ для юнацтва є взірцем сучасної бібліотеки, орієнто-ваної на майбутнє.

Бажаємо всім працівникам бібліотеки міцного здоров’я, життєвого оптимізму і наснаги для подальшої роботи!

З повагою,директор Дніпропетровської обласної бібліотекидля молоді ім. М. Свєтлова Ольга Матюхіна

БІБЛІОСВІТ

5

Gratuluję Państwową Młodzieńczą

Bibliotekę Ukrainy z 40-leciem.Historycznie złożyło się

tak, że w Polsce nie ma systemów młodzieńczych i dziecięcych bibl io tek, a i s tn ie ją ty lko publiczne i szkolne biblioteki. Tymczasem, usługi biblioteczne dla młodzieży jak najbardziej obiecającej kategorii ludności pozostaje skrajnie ważnym zadaniem.

Tym jest aktualniejsze dla nas doświadczenie rozwiązania tego problemu, nagromadzone kolegami z Ukrainy jak, być może, najbliższego w kulturalnym i mentalnym stosunku kraju. Na przykład, 30 maja potocznego roku w bibliotekach publicznych i szkolnych w całej Polsce przeszła Noc Bibliotek – impreza, p romująca czy te ln ic two i biblioteki jako miejsca, w którym warto bywać, podczas której w atrakcyjny, niekonwencjonalny sposób były zaprezentowane ich zbiory oraz oferta. Myślę, treść tej imprezy była by o wiele biedniejsza, gdyby nie wspieraliśmy się na napracowania Państwowej

Поздоровляю Державну бібліотеку України

для юнацтва з 40-річчям.Історично склалося так,

що в Польщі немає систем юнацьких та дитячих бібліотек, а існують лише публічні й шкільні бібліотеки. Тим часом, бібліо-течне обслуговування молоді як найперспективнішої категорії населення залишається вкрай важливим завданням.

Тому дуже актуальним є для нас досвід вирішення цього завдання, накопичений колегами з України як, можливо, найближчої нам у культурному та психологічному сенсі країни. Наприклад, 30 травня цього року в публічних і шкільних бі-бліотеках усієї Польщі пройшла Бібліоніч – захід, спрямований на пропаганду читання й біблі-отеки як місця, у якому варто бувати; під час цього заходу в привабливий і нетрадиційний спосіб презентувалися фонди та пропозиції книгозбірень. Думаю, зміст заходу був би значно бід-нішим, якби ми не спиралися на опрацювання Державної бібліо-теки для юнацтва та всієї мережі


6

Вітаємо з ювілеєм!Хочемо вам побажати,Щастя й радість вічно мати,Міх здоров’я, кошик грошей,Щастя від людей хороших.Від читачів – постійно втіху,Добру вдачу, жменьку сміху.

До життя наснагу мати,З добрим настроєм вставати,На роботу поспішати,Вчасно звіти поздавати,Для держави послужити,Щоб всім краще в світі жити!!!

З повагою, колектив Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. Бойченка

Шановні колеги!

Biblioteki dla Młodzieży i całej sieci młodzieńczych bibliotek Ukrainy, zaproponowane podczas ubiegłorocznej bibl ionocy «Księgą przeznaczone spotkanie».

Więc życzę Państwowej Bibliotece Ukrainy dla Młodzieży liczebnego i jakościowego wzrostu, a jej współpracownikom – twórczych zdobyczy i osobistego szczęścia.

Dr Tomasz Makowski,Dyrektor Biblioteki Narodowej

юнацьких бібліотек України, представлені минулого року у рамках Бібліоночі «Книгою призначена зустріч».

Отже, зичу Державній бібліотеці України для юнацтва якісного і кількісного зростан-ня, а її працівникам – творчих досягнень і особистого щастя.

Д-р Томаш Маковський,директор Національної бібліотеки Польщі


7

Шановні колеги!

Від імені колективу Івано-Франківської обласної бібліо-теки для юнацтва вітаємо вас з визначною подією – 40-річчям заснування Державної бібліотеки України для юнацтва.

Завдяки невтомній праці вашого колективу, нині Держав-на бібліотека України для юнацтва – знана і глибоко шанована колегами і читачами установа загальнодержавного масштабу, що має багато прихильників і користується заслуженим між-народним авторитетом.

Благородна місія, яку ви з гідністю виконуєте, – бути осередком духовного спілкування, творчої та інтелектуальної діяльності й дозвілля молоді. Свідченням цього є багата палітра інформаційних, бібліографічних, методичних та інших видань ДБУ для юнацтва, постійне прагнення підтримувати високий рівень привабливості і соціальної значущості Бібліотеки.

Нехай визнанням увінчається ваш щоденний творчий пошук, спрямований на відродження, збереження і творення культури для майбутніх громадян країни.

Поділяючи з вами радість ювілейних днів, бажаємо вам й надалі успішно зберігати й примножувати духовність молоді, всебічно сприяти формуванню національної єдності, щиро зи-чимо Бібліотеці щасливої долі, вірних друзів і партнерів, шани та поваги користувачів.

Здоров’я, добробуту, реалізації всіх задумів, щасливих та яскравих подій у житті всім працівникам Державної бібліотеки України для юнацтва.

З повагою, директор Івано-Франківської обласної бібліотеки для

юнацтва Світлана Шаган


8

Дорогі колеги, сердечно вітаємо вас із 40-річчям!

Державна бібліотека України для юнацтва – капітан бібліотечного лайнера, що пливе океаном під назвою «Мо-лодь».

Ви – творчий, ініціативний, авангардний колектив! Значною мірою завдяки вашій ініціативі й енергії і в нас вирує життя, кипить повсякденна цікава робота.

Ви даєте нам впевненість у тому, що у юнацьких бібліотек є перспектива!

Снаги трудової без ліку,Пошани, добра від людейІ довгого творчого вікуМи зичимо в ваш ювілей!

З повагою, колектив Запорізької обласної бібліотеки для юнацтва

Вельмишановні колеги!

Колектив Черкаської обласної бібліотеки для юнацтва ім. В. Симоненка щиро вітає вас із 40-річним ювілеєм і вислов-лює слова поваги та вдячності за вагомий внесок у розвиток бібліотечної справи в Україні, створення позитивного іміджу бібліотеки з метою формування гармонійного світогляду молоді, розширення кола її моральних і духовних інтересів.

Бажаємо зберігати й надалі невтомну енергію новатор-ського пошуку, завзяття у справі бібліотечно-інформаційного обслуговування юнацтва.

Мислити креативно, глобально, стратегічно!


9

Нехай у вашому колективі завжди панує злагода, взаємо-розуміння і творча атмосфера.

Здоров’я вам, оптимізму, щастя,турботи від держави, уваги від спонсорів!

Відвідувачів вам тільки читаючих, книжок – тільки на-вчаючих, настрою – тільки найкращого!!!

Шановні працівники Державної бібліотеки України для юнацтва!

Прийміть щирі вітання з нагоди 40-річного ювілею вашого культосвітнього закладу, що є справді загальнонаціональним інформаційним та науково-методичним центром на рівні сучасних вимог. Неоціненним є ваш внесок у підвищення рівня культури нашого суспільства, формування громадянського патріотизму на основі національної і світової культурної спадщини, забезпечення інтелектуальної свободи особистості та її вільного доступу до інформації. Зичимо вам міцного здоров’я, успіхів у здійсненні благородної місії, щедрого фінансування й незнищенного опти-мізму, щастя і миру!

З повагою, колектив газети «Рідне місто»,

м. Кагарлик Київської області


10

I cordially congratulate the State Library of

Ukraine for Youth with the 40th anniversary.

As far as I know, nowhere in the world, except for Ukraine, to be found such a large library for young people and a whole network of regional youth libraries. Meanwhile, the existence of these libraries is extremely useful, because it is a young person that learns the basic cognitive and moral qualities; it is the youth that forms a vanguard of human development. So I would like to wish your Library and the whole system of Ukrainian libraries for youth the successes in acquiring, catalogizat ion, preserving and making available library collections within your buildings and over the Internet, and we, in the United States, will carefully study your best experience of working with young people.

Sincerely,James H. Billington, Librarian of Congress

Сердечно вітаю Дер-жавну бібліотеку

України для юнацтва з 40-ю річницею з дня заснування.

Наскільки мені відомо, ніде в світі, за виключенням України, не існує такої великої бібліотеки для молоді і цілої ме-режі обласних юнацьких книго-збірень. Між тим, існування цих бібліотек – надзвичайно корисна річ, тому що саме в пору юності особистість набуває основні пізнавальні й моральні якості, саме молодь є авангардом люд-ського розвитку. Тому я хотів би побажати вашій бібліотеці та всій системі українських бі-бліотек для юнацтва успіхів у зборі, каталогізації, збереженні бібліотечних фондів та забез-печенні доступу до фондів у приміщеннях книгозбірень і в Інтернеті, а ми, в Сполуче-них Штатах, будемо ретельно вивчати кращий досвід вашої роботи з молоддю.

Щиро Ваш,Джеймс Г. Біллінгтон, бібліотекар Конгресу США


11

З часу свого створення в 1975 р. Державна бібліотека України для юнацтва (далі – ДБУ для юнацтва) розви-

вається як інформаційний, виховний і культурно-освітній заклад. Пріоритетною категорією її користувачів визначено юнацтво та молодь. При цьому бібліотека надає інформаційні послуги всім громадянам, без будь-яких соціальних та вікових обмежень.

Сучасні суспільні виклики, пов’язані з організацією бібліотечного обслуговуван-ня користувачів, та справжня революція у сфері інформаційних технологій диктують бібліотекам необхідність реформування. 1 квітня цього року в дію було введено оновлену структуру бібліотеки, що враховує цю необхідність.

Нині формування бібліотечного фонду та обслуговування користувачів забезпечує комплекс наступних відділів:

◘ формування документно-інформаційних ресурсів;◘ обробки та каталогізації документів;

Олена Виноградова, заступник директора Державної бібліотеки України

для юнацтва з бібліотечної роботи, канд. іст. наук, доцент

Організація обслуговування читачів Державної бібліотеки України

для юнацтва: історія та сьогодення

виклики, пов’язані з організацією

бібліотечного обСлугову-вання кориСтувачів,

та революція у Сфері інформаційних технологій

диктують бібліотекам необхідніСть

реформування.



12

◘ збереження та використання документних ресурсів;◘ реєстрації та статистичного обліку користувачів;◘ абонементу;◘ читальних зал;◘ періодичних видань;◘ літератури іноземними мовами;◘ мистецтв;◘ довідково-інформаційного обслуговування;◘ комплексного обслуговування користувачів (філія).

Кожен із відділів має власну історію.ДБУ для юнацтва створювалася на базі Центральної район-

ної бібліотеки для дорослих ім. В. Василевської Московського району м. Києва, і фонд цієї бібліотеки став основою формування джерельної бази нового бібліотечного закладу. Зрозуміло, що на той час наявний фонд здебільшого складався із творів класичної художньої літератури, праць класиків марксизму-ленінізму та – частково – з галузевої літератури. Він не відповідав вимогам до установи державного рівня, на яку покладалися функції інформа-ційного забезпечення юнацтва.

Тим часом саме бібліотечний ресурс дозволяє розвивати всі статутні функції установи. Тому впродовж усіх 40 років існування ДБУ для юнацтва першочергова увага приділялася діяльності відділу формування документно-інформаційних ресурсів. Комплектування фонду бібліотеки зумовлене інформаційними потребами молоді. Потрібно задовольняти її освітні, пізнавальні, професійні та дозвіллєві інтереси.

Зараз бібліотечний фонд складається з понад 300 тис. прим. документів на різних носіях інформації.

В умовах тривалого недофінансування бібліотеки питан-ня поповнення та оновлення її інформаційного ресурсу вкрай актуальне. Основними джерелами формування бібліотечного фонду на сьогодні є:


13

◘ обов’язковий примірник;◘ книгообмін;◘ Державні програми «Українська книга», «Українська мова»;◘ заміна книг;◘ дарування. У комплектуванні дедалі ширше використовуються сучасні

засоби соціальної комунікації, у т. ч. електронні ресурси, за до-помогою яких значно поширилися можливості плідного ділового спілкування з видавцями, книгорозповсюджувачами, колегами та партнерами з інших бібліотек. Налагоджено активний обмін прайс-листами, електронними каталогами видань, каталогами передплати періодичних видань.

На особливу увагу заслуговує діяльність сектора обмінного фонду у складі відділу формування документно-інформаційних ресурсів. Саме цей підрозділ, завдяки професійній активності та комунікативнім здібностям працівників, забезпечує стабільне по-повнення фондів, не лише ДБУ для юнацтва, а й мережі бібліотек України, що обслуговують юнацтво та молодь.

З 2013 р. на ДБУ для юнацтва покладено функції з виконання Державної програми «Українська книга». Відділ формування до-кументно-інформаційних ресурсів забезпечує отримання, розподіл та передачу видань, що включені до Державної програми та, згідно відповідних документів, призначені для поповнення фондів мережі юнацьких бібліотек.

У тісному контакті з відділом формування документно-ін-формаційних ресурсів працює відділ обробки та каталогізації документів. Цей структурний підрозділ функціонує також з 1975 р. і забезпечує оперативний доступ до документного фонду та удо-сконалення довідково-бібліографічного апарату бібліотеки.

У 1998 р. розпочато створення електронного каталогу бібліотеки в програмі Ірбіс. З 2004 р. ДБУ для юнацтва перейшла на програмне забезпечення УФД / Бібліотека, що дозволило здійснити комплексну автоматизацію основних технологічних


14

циклів. Електронний каталог постійно поповнюється новими над-ходженнями та ретровиданнями. Зараз до нього занесено близько 95 тис. назв документів на різних носіях, що зберігаються у фонді бібліотеки. Він поєднує можливості традиційних, алфавітного і систематичного каталогу. Довідкова функція електронного каталогу забезпечує оперативний пошук документів за такими параметрами, як тема, ключове слово, елемент бібліографічного опису, мовна ознака, вид документа, місце його зберігання.

Найголовнішою перевагою електронного каталогу є можли-вість дистанційного пошуку джерел інформації, якою на сьогодні активно користуються читачі бібліотек різних регіонів.

Щомісячно відділ надає інформацію про нові надходження за галузями знань та анотований список найцікавіших видань на сайті бібліотеки.

Одним з основних функціональних напрямів діяльності відділу є науково-методична допомога бібліотекам України, що обслуговують юнацтво, у систематизації документів та організації каталогів Так, ще в 2003 р. було видано «Алфавітно-предметний покажчик до систематичного каталогу: зміни і доповнення: згідно з таблицями ББК для масових бібліотек». Зараз продовжується робота над виданням наступних двох випусків цього матеріалу за розділами таблиць ББК 60.63.65.66.67.68.

Окрім цього, під час проведення науково-методичних заходів (нарад семінарів, занять із підвищення кваліфікації) фахівці від-ділу надають необхідні консультації та професійні поради менш досвідченим колегам.

Серце кожної бібліотеки – її фонд. Тому, відділ збереження та використання документних ресурсів є головним координа-тором роботи відділів-фондоутримувачів.

Завданням відділу є забезпечення зберігання та ефективного використання документних ресурсів.

Основний фонд бібліотеки, що початково, як уже зазначалося, обмежувався зібранням літератури районної бібліотеки, постійно


15

зростав кількісно та змінював свою якість, щоб задовольнити по-треби користувачів юнацького віку.

За час існування відділ кілька разів змінював приміщення для зберігання фонду. Зараз головна частина фонду розміщується за адресами:

◘ проспект 40-річчя Жовтня, 122 (головне приміщення, у якому зберігається література, що користується підвищеним попитом);

◘ проспект 40-річчя Жовтня, 86/1. Універсальний документний фонд відділу складає понад

150 тис. прим.0 книжкових видань, аудіовізуальних, образотворчих матеріалів, CD-ROM, DVD, відеокасет, нот, грамплатівок.

У відділі зберігаються 65 цінних та рідкісних документів, які по-дано для внесення до Державного реєстру Національного культурного надбання. Один з найстаріших документів датується 1886 р. (MacDonald G. What’s mine’s mine. 3 vols. [Текст]. Vol.1 /G.MacDonald. – London: Kegan Paul, Trench & Co, 1886. – 308 p.)

Хотілося б зупинитися й на інших особливостях фонду від-ділу основного книгозберігання.

199 документів виділено в окрему колекцію з автографами. Упродовж багатьох років гості бібліотеки – письменники, художники, інші відомі діячі культури й мистецтв – дарували їй свої видання. Серед них – книги О. Гончара, М. Сингаївського, Р. Іванченко, М. Поповича, Д. Луценка, М. Сома, Б. Олійника, К. Мотрич та ін.

Крім того, бібліотека має оригінальну колекцію з 142 книг-мініатюр, виконаних на найвищому рівні поліграфічного мистецтва.

На особливу увагу фахівців заслуговують книги з фонду відділу, що відрізняються форматом.

Найменша з них – книжка-крихітка (50мм х 60мм) – Советские спортсмены на Олимпийских играх [Текст] : XIII зимние Олимпийские игры, Игры XXII Олимпиады, Лейк-Плэсид – М., 1980. – М.: Физкультура и спорт, 1981. – 508с. – (ХХV лет по олимпийскому пути). Найбільша (630мм х 400мм) – Авдеенко А. Харьков / А. Авдеенко. – Х.: Харьков-ский городской благотворительный фонд Ю. Сапронова, 2009. – 110с.


16

У складі відділу функціонує сектор міжбібліотечного абоне-менту (МБА), який дозволяє читачам ДБУ для юнацтва користува-тися фондами інших провідних бібліотечних установ. Постійними партнерами бібліотеки у цій системі є Національна парла-ментська бібліотека України, Національна бібліотека України ім. В. Вернадського, Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН України та ін.

Зупинимося тепер на відділа, які щодня безпосередньо пра-цюють з користувачами бібліотеки.

Знайомство відвідувачів з бібліотекою починається з відділу реєстрації та статистичного обліку користувачів.

У 1975 р. це був сектор реєстрації та контролю при відділі обслуговування. З 1980 р. його функції дещо розширилися, і він отримав назву сектора загального статистичного обліку, реєстрації та контролю. На початку 90-х років почалося ведення електронної бази реєстрації читачів «Бібліотека».

Тепер цей сектор перетворено на відділ, який є своєрідною «візитівкою» бібліотеки. Саме його працівники зустрічають кожно-го, хто завітав до ДБУ для юнацтва з будь-якими інформаційними запитами.

Головні функції відділу – загальне ознайомлення відвідувачів з історією, традиціями, правилами користування, інформаційними можливостями бібліотеки. У ньому також ведеться щоденний зве-дений облік виконання основних показників іншими структурними підрозділами, задіяними в обслуговуванні користувачів. Щорічно бібліотека обслуговує понад 30 тис. користувачів, які відвідують її (у т.ч. віртуально) близько 740 тис. разів, та видає майже 400 тис. документів.

Крім того, відділ відповідає за узгодження графіків роботи бібліотеки та оперативно надає інформацію про них читачам.

У 2013 р. у відділі впроваджено систему електронного плас-тикового читацького квитка. Ця інновація має надати можливість удосконалити технологію роботи з читачами в межах усієї бібліотеки.


17

Одним із базових відділів комплексу обслуговування є відділ читальних зал, якому належать дві затишні зали та фонд доку-ментів (біля 20 тис.), що постійно оновлюється. Традиційний для більшості бібліотечних закладів відділ шукає нові форми роботи з читачами.

Так, з метою забезпечення оперативності та комфортності обслуговування наприкінці 2012 р. в читальних залах розпочато виділення тематичних зон.

Для визначення найбільш привабливих для користувачів тем проводилися спостереження та опитування. У результаті органі-зовано такі інформаційні зони, як «Територія сучасних знань», «Енциклопедичні знання», «Молодим аграріям України», «Ман-дрівка світом (країни і народи)», «Спорт та здоров’я», «Територія психологічного розвантаження молоді», «Для молодої родини», «Куточок відпочинку». Відповідно до тематики кожної із зон читачам надається більш вільний доступ до фонду, що виключає надмірну опіку над ними з боку працівників відділу.

У роботі відділ також широко використовує інтерактивні форми. Для користувачів постійно готуються віртуальні виставки літератури на актуальні теми.

Відділ читальних залів є основним координатором організації щомісячних тематичних виставок літератури «Вітрина бібліотеки», участь у яких беруть усі відділи-фондоутримувачі. Слід наголоси-ти, що з цих виставок читач може терміново отримати літературу, яка його зацікавила. Найбільшою популярністю у минулому році користувалися такі виставки:

◘ «Україно моя калинова» (до Дня Незалежності України);◘ «Козацька Україна: сторінки історії» (до Дня Українського

козацтва);◘ «Скарбниця духовності народу» (до Дня української пи-

семності та мови);◘ «Тарас Шевченко – України син» (до Шевченківських днів);◘ «Сучасна молодь у сучасному світі» (до Дня молоді);


18

◘ «Бібліотек@ = інформація → знання → успіх»;◘ «Екологічна культура: виклики сучасності» (до Дня довкілля);◘ «Щаслива родина – скарб України» (до Міжнародного

Дня сім’ї);◘ «Сяйво новорічних свят».Презентація фонду на вітрині бібліотеки, за свідченням

працівників, привертає увагу громадян і значно збільшує кількість прихильників бібліотеки.

Також варто зазначити, що відділ читальних зал активно співпрацює Управлінням освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Голосіївським районним центром зайнятості та ін. державними структурами у питаннях, що стосу-ються молоді.

Досить складним був шлях становлення відділу абонементу. Під час перетворення районної бібліотеки ім. В. Василевської на республіканську юнацьку бібліотеку з метою збереження вільного доступу до фонду в 1975 р. було засновано відділ обслуговування дорослого населення. У наступному році відділ було поділено на читальний зал та відділ міського абонементу.

Відділом були укладені договори про творчу співпрацю з військовими частинами, трудовими колективами, навчальними закладами, піонерськими таборами. У цих установах відкривалися пункти видачі та організовувалися бригадні абонементи, діяли клуби вихідного дня.

У 1998 р. відділ отримав нинішню назву. Важливими для його роботи є спілкування з користувачами та індивідуальний підхід до кожного з них. Фонд відділу на сьогодні налічує біля 19 тис. прим. книг універсальної тематики. Розділи фонду закріплені за конкретними працівниками відділу, які повністю відповідають за їх використання, фізичний стан, оновлення тощо.

З метою популяризації книги у відділі започатковано марку-вання літератури за певними ознаками. Так, маркерами (спеціальні позначки, що не шкодять стану документів) виділено:


19

◘ пізнавальну література для учнівської молоді;◘ підручники для студентської молоді;◘ українську літературу, відзначену премією «Коронація слова»;◘ українську фантастику;◘ зарубіжну класику, відзначену Нобелівською премією в

галузі літератури;◘ історичний роман;◘ літературу для дітей.Така робота дає позитивні результати, особливо в секторі

сімейного читання відділу.Відділ абонементу використовує у своїй роботі широкий

спектр традиційних та інноваційних форм обслуговування читачів і популяризації літератури.

Особлива увага приділяється профілактичним заходам з ліквідації заборгованості користувачів, організації використання та збереження фонду.

Періодичні видання є невід’ємною частиною загального фон-ду бібліотеки. Саме цей вид документів є найбільш оперативним джерелом інформації універсального характеру. Спеціалізований відділ періодичних видань було створено у 1988 р.

В умовах відсутності державного фінансування передплати періодики відділ постійно шукає джерела комплектування та спон-сорів. Партнерами бібліотеки у цій роботі виступають, зокрема:

◘ ДП «Українська правова інформація»;◘ ДННУ «Академія фінансового управління»;◘ ЛМГО «Львівський інститут освіти»;◘ Інститут аграрної економіки УААН;◘ Всеукраїнська екологічна ліга;◘ видавництво «Педагогічна преса»;◘ ДП «Бурда Україна» та ін.У читальній залі відділу для користувачів організовано від-

критий доступ до друкованих видань та Інтернет-ресурсів.Відділ періодичних видань організовує і проводить цикли


20

масових заходів, спрямовані на підвищення загальної поінформова-ності юнацтва, та бере активну участь у загальнобібліотечних акціях.

При цьому особлива увага зосереджується на питаннях правової грамотності молоді. З 2013 р. у відділі функціонує зона правової інформації на базі ресурсу rada.gov.ua та друкованих періодичних видань із галузі юридичних наук.

У 1986 р. було створено відділ мистецтв – один із спеціа-лізованих відділів комплексу. Діяльність цього структурного під-розділу відрізняється креативністю.

Відділ організовує різноманітні заходи, спираючись на документний фонд на різних носіях (понад 15 тис.), сформований за видами мистецтв: живопис, музика, декоративно-ужиткове, театральне мистецтво, кіно тощо.

Традиційною для відділу є співпраця з професійними митцями, аматорами, творчими колективами та соціально-культурними закла-дами. Постійними стали заходи за участі художників, працівників музеїв, акторів, музикантів, майстрів народної творчості.

Особливою популярністю у відвідувачів користуються майстер-класи та творчі акції, що проводить відділ.

Зокрема, у 2005 р. започатковано проект «Молодіжна вітальня «Живе спілкування», у рамках якого відбуваються інтерактивні заходи різного тематичного спрямування.

До складу відділу мистецтв входить виставкова зала, у якій проводяться презентації та експонуються картини сучасних худож-ників, світлини фотомайстрів, вироби народної творчості, твори учнів художніх студій.

З метою пошуку та підтримки творчо обдарованої молоді в бібліотеці діє проект «Арт-кемп, або Творчий розвиток особистості», спрямований на самореалізацію молоді у творчому середовищі.

Активно використовується у відділі також електронна картотека назв і текстів українських народних пісень і романсів «Пісенний віночок».


21

У 1992 р. за британським благодійним проектом «Book Aid» ДБУ для юнацтва отримала біля 5 тис. книг англійською мовою. Саме ця подія та зростаюча потреба молоді у вивченні іноземних мов стали поштовхом до створення іншого спеціалізованого від-ділу – відділу літератури іноземними мовами.

Провідним завданням цього відділу є формування мотивації молодих користувачів бібліотеки на вивчення іноземних мов та безпосереднє знайомство з кращими зразками світової культури.

За роки існування відділу зібрано багатогалузевий фонд на різних носіях інформації, який зараз налічує близько 15 тис. документів 35 мовами народів світу. Це художня, навчальна, довідкова література, видання з природничих, та гуманітарних наук, техніки, мистецтва.

У відділі функціонують:◘ читальна зала, у якій читачі можуть скористатися довідко-

вими та енциклопедичними виданнями, навчальними посібниками, спеціальною літературою та періодичними виданнями іноземними мовами;

◘ абонемент, завдяки якому можуть взяти книжки – переваж-но твори світової художньої літератури мовою оригіналу (класику, детективи, фантастику, сучасні романи, фольклор) додому.

Відділ постійно проводить заходи на мультимедійній основі: літературні вечори, інформаційні години, віртуальні подорожі, пре-зентації, тематичні квізи, коментовані відеоперегляди. Функціонують актуальні виставки літератури. Традиційними стали зустрічі з пред-ставниками культурних центрів зарубіжних країн, що дають можли-вість популяризувати серед молоді їх культуру, історію та сьогодення.

Користуються попитом серед юнацтва відеоперегляди з циклу «Пізнавайте світ разом з нами», орієнтованого на виховання в молодого покоління толерантності.

Крім того, у відділі можна скористатися відеотекою мульти-плікаційних і художніх фільмів іноземними мовами та навчальними аудіо- і відеопрограмами.


22

На базі відділу успішно проводяться уроки-тренінги з ви-вчення розмовної англійської мови.

Постійними партнерами відділу, а іноді і спонсорами бібліотеки, є Французький культурний центр, Британська Рада в Україні, бібліотека Гете-Інституту, інформаційний центр США «America House», Канадська фундація українських студій з Торон-то, Українсько-японський центр, Представництво Європейського Союзу в Україні.

«Лоцманом» у роботі з масивом інформації, накопиченим бібліотекою, є відділ довідково-інформаційного обслуговування користувачів, який розпочав свою діяльність у 1977 р.

Основне завдання відділу – популяризація бібліотечно-бібліографічних знань з метою виховання культури читання. Саме для виконання цієї функції у 2015 р. у відділі виділено сектор формування інформаційної культури.

Серед інших функцій відділу:◘ забезпечення користувачів оперативною інформацією про

наявні джерела;◘ виконання читацьких запитів, як у режимі «запит – відпо-

відь», так і віртуально, через можливості Інтернет-зв’язку;◘ ознайомлення відвідувачів з інформаційними ресурсами

та сервісами бібліотеки;◘ створення довідково-бібліографічного апарату.Активно поповнюється (як у традиційному, так і в електронному

режимі) створена відділом систематична картотека статей. Слід підкреслити, що його працівники оперативно реагують на події в країні та світі. Будь-яке вагоме суспільне явище отримує інфор-маційне відображення у тематичних рубриках картотеки.

Неабияке значення для юнацтва мають також заходи відділу, спрямовані на активізацію читання та виховання навичок само-стійної роботи з джерелами інформації.

У 1986 р. за адресою: проспект Перемоги 60, розпочала ро-боту філія ДБУ для юнацтва. Цей територіально відокремлений


23

структурний підрозділ був відкритий у зв’язку з розташуванням поруч вищих та середніх навчальних закладів, студенти й учні яких стали постійними користувачами бібліотеки.

У момент створення філії її сектори абонементу та читаль-ного залу мали у своєму розпорядженні біля 4 тис. прим. книг та періодичних видань і обслуговували щорічно до 2 тис. читачів.

Сьогодні у цьому структурному підрозділі налічується по-над 25 тис. одиниць фонду та обслуговується майже 4 тис. корис-тувачів. Суттєво змінилися також пріоритети діяльності відділу, який, з огляду на потреби молоді, почав активно використовувати можливості інноваційних технологій.

Відповідно до оновленої структури, у 2015 р. філія отримала нову назву – відділ комплексного обслуговування користувачів.

Сектор обслуговування документними ресурсами у його складі надає традиційні послуги абонементу і читального залу, організовує і проводить соціально-культурні заходи, узгоджені з діяльністю інших відділів бібліотеки.

Сектор Інтернет-послуг надає користувачам безкоштовні комп’ютеризовані робочі місця у зоні Wi-Fi, а також відповідні платні послуги (роздрук матеріалів, сканування тощо). Відвідувачі можуть отримувати не тільки доступ до всесвітньої інформаційної мережі, але й, за необхідності, консультативну допомогу фахівців.

Цікаво організовано у відділі буккросинг, який збільшенню інтересу молодого покоління до книги.

Загалом, характерною ознакою діяльності відділів, що за-безпечують обслуговування користувачів, є координація їх дій у підготовці та проведенні соціально значущих заходів.

Так, упродовж кількох років особливою популярністю серед учнівської, студентської молоді, викладачів та вихователів користуються тематичні тижні – комплекси заходів, які постійно оновлюються. Деякі з них стали вже традиційними: Тиждень профорієнтації, Тиждень юнацької книги, Тиждень філософії життя, Тиждень бібліотеки, Тиждень толерант-ності. До нових належать Тиждень права та Тиждень юного патріота.


24

Ці заходи передбачають такі форми, як презентації (біблі-отеки, літератури, професій тощо), лекції-тренінги, проблемні діалоги, інформаційні біржі, творчі лабораторії, вікторини, брейн-ринги, майстер-класи, рольові ігри, тематичні уроки, інтелект-ігри, бенефіси книги, різноманітні книжкові виставки (рекомендація, порада, диспут, діалог, дайджест, реквієм, застереження, роздум, знайомство, інсталяція та ін.)

Зрозуміло, що для проведення таких масштабних заходів необхідна консолідація зусиль не лише відділів, що забезпечують процеси бібліотечно-інформаційного обслуговування, а й від-ділів роботи з електронними ресурсами та технічної підтримки інформаційних систем.

Використання нових та результативних форм комунікації з сучасною молоддю - головне завдання відділів бібліотеки. Осно-вною метою є максимальне забезпечення інформаційних потреб та залучення до читання якомога більшої кількості молодого по-коління.■


25

Перед тим. Я почала працювати бібліотекарем у чорнобиль-ський рік. 86-й рік ХХ століття почався, ще не знаючи,

що принесе світові трагедію. Почався як звичайно: снігом, ново-річними вечірками, зимовими канікулами. Останніми в нашому студентському житті. Для нас, майже ста випускниць бібліо-течного факультету Інституту культури ім. О. Корнійчука – передчуттям самостій-ного дорослого життя: за півроку –захист дипломної праці, випуск, пошук роботи.

1986-й: перший рік дванадцятої п’ятирічки. У лютому в Москві відкрився XXVII з’їзд КПРС, перший після смертей Л. І. Бреж-нєва, Ю. В. Андропова і К. У. Черненка (генеральним секретарем ЦК був уже М. С. Горбачов) і передостанній в історії партії. З’їзд затвердив нову редакцію Програми КПРС та «Основні напрямки економічного та соціального розвитку СРСР на 1986-1990 рр. та на період до 2000 р.». Було взято курс на вдосконалення соціалізму (а не на «побудову комунізму», як раніше); серед інших обіцянок –


Моя перша бібліотека

Тетяна Ярошенко, віце-президент Національного університету

«Києво-Могилянська академія з наукової роботи та інформа-тизації, канд. іст. наук, у 1986-1994 рр. – старший методист, головний бібліотекар, заступник директора з наукової роботи

Державної бібліотеки України для юнацтва

Життя іде і все без коректур…Л. Костенко

державній бібліотеці для юнацтва я завдячую

першими уроками, першим доСвідом,

першими знаннями.


26

подвоєння економічного потенціалу СРСР до 2000 р. та надання окремої квартиру кожній сім’ї у тому ж, тоді ще далекому 2000-му. (Можливо, молодь не знає, але за радянської влади квартиру треба було чекати в черзі років 20-30: ненадійно, зате безкоштовно). І одночасно на студії «Мосфільм» Г. Данелія починає зйомки куль-тового фільму «Кін-дза-дза» – антиутопії про систему крайньої нерівності й гноблення, за якою слабко, але проглядався Радянський Союз. Але до розвалу Союзу лишалося ще п’ять років.

І десь у цей час для майбутніх випускників бібліотечно-го факультету (потужного на той час: 25-30 осіб у кожній з 10 академічних груп, у яких готували майбутніх фахівців масових, суспільно-політичних, дитячих, технічних, природничих (академіч-них) бібліотек) проводилися зустрічі з потенційними працедавцями (ярмарок кар’єр, як сказали б зараз). На одну з таких зустрічей прийшли й ми з подругами: без особливого ентузіазму, скоріше, з доконечної необхідності обрати і місце практики, і місце для роботи в майбутньому. При цьому обирати можна було лише з установ, наближених до місця прописки в паспорті. Тож наші «некияни» (95 % на курсі) вже давно визначились: більшість отримали запро-шення з районних і сільських книгозбірень. Інститут вкотре гордо підтверджував звання ідеологічного вишу, кузні пропагандистів комуністичних ідей на селі. І все ж, на курсі навчалися й кияни, і було трохи місць у столичних книгозбірнях. Чесно признаючись, майбутніми бібліотекарями серед нас, киян і наближених до них, юних, творчих, натхненних, мало хто себе уявляв. Ну, попрацювати трохи (три роки, як не пощастить – див. вище, чому). А далі: світ – широкий! (Час засвідчив справедливість цієї сумної істини: з усіх випускників через 10 років лишилися працювати в бібліотеках не більше 10-15 %) Але та вікопомна для мене, як виявилось, зустріч відбулася в щойно збудованому гуртожитку Інституту культури на вул. Щорса. Вечір, студенти (здебільшого, ті хто мешкає в цьому ж гуртожитку) поволі сходяться до «червоного кутка» на першому поверсі. Більшість у капцях та спортивних костюмах чи


27

халатах (одяг і мода в радянські часи – окрема історія). Там-таки з’являються запрошені, і куратори(до кожної групи був прикрі-плений викладач, який неухильно та повсякчасно оберігав нас від порушень морального кодексу будівника комунізму). Виникають і якісь тьоті, у чомусь невиразно сірому, з не менш невиразними зачісками. «Бібліотекарі» – визначаємо ми, і налаштовуємося на півторагодинну лекцію «Бібліотекар – це звучить гордо!». І раптом серед сірої завірюхи буденності дзвінко й натхненно лунає: «Наша бібліотека працює до 10-ї вечора щодня, майже без вихідних! У нас повно молоді, студентів. Ми відбираємо найкращі книги! Ми проводимо…» і т. д. Піднімаю очі: струнка красива жінка (!), стри-мано, але гарно вбрана (!), з елегантною зачіскою (!) і вишуканим макіяжем (!), у модних черевичках на височезній шпильці (!). До її бібліотеки записалося одинадцять випускників (майже всі кияни, які навчалися на потоці ) .

Це була Республіканська бібліотека УРСР для юнацтва ім. В. Василевської, розташована на просп. 40-річчя Жовтня, 122. Спочатку ми пішли туди на практику, а потім і розподілилися на роботу. А прізвище бібліотекарки, яка запросила нас у профе-сію, – Валентина Дмитрівна Навроцька, на той час директорка цієї книгозбірні, пізніше багатолітня очільниця відділу бібліотек Міністерства культури, нарешті – заступник директора Державної історичної бібліотеки України.

Чорнобильська практика. Початок березня 1986 р. Почи-

нається практика. Я знайомимося з науково-методичним відділом, що його очолює тоді Віталій Дерлеменко. Нам дають якісь техніч-ні завдання: щось вибрати із звітів чи планів, щось надрукувати (друкарська машинка «Ятрань» – диво техніки 1980-х!). Не дуже заглиблюємося в тонкощі, та, якщо чесно, і не дуже нам, прак-тикантам, ще довіряють більш серйознішу роботу. Зате вечорами нас удвох з подругою допускають чергувати в секторі обліку, а отже, увечері ми тут майже головні: допомагаємо записувати новеньких,


28

перереєстровувати, звіряти, аналізувати… Сектор обліку міс-титься тут-таки біля входу до Бібліотеки, і ми причетні до всіх, хто прийшов за книгами, погортати журнали або на захід, що їх невтомно проводила тоді бібліотека. Нам страшенно подобається, мене навіть зараховують на кілька місяців на півставки! Перша бібліотечна платня! А десь на початку квітня нова колежанка з методвідділу Людмила Євлаш (пізніше Огнєва) запрошує: «У мене відрядження: містечко Чорнобиль, треба перевірити бібліотеку та її філії (забула що саме мали перевіряти!). Поїдете?». Звичайно ж, по-перше, романтика, по-друге, це вже наче справжня робота. Чесно кажучи, стерлося в пам’яті майже все з цієї подорожі: авто-бус, дорога, місто, якась невиразна бібліотека, тоді інша, відчуття невдоволення: «Кому це потрібно?». За кілька тижнів і ця дорога, і ці стелажі в бібліотеці з гіркотою викарбуються в пам’яті вже назавжди. Інколи думаю, чи так і стоять на стелажах у покинутій бібліотеці покинуті томи: обов’язкові «Матеріали ХХV съезда КПСС» брежнєвські «Малая Земля»,» «Целина», «Возроджение» та зачитані тоді до дір («ветерперемен»!) журнали «Огонек»? (його останній номер, який надійшов тоді в бібліотеку, – про XXVII з’їзд КПРС, який «неухильно та невпинно…»

26 квітня минає якось непомітно, хіба що збої з транспортом. Відвідуємо однокурсницю в пологовому на Печерську, а вона з якимось здивуванням каже: «Нам не дозволяють відчиняти вікна». Про катастрофу ще мовчать (і ще досить довго будуть мовчати).

Повертаємося на навчання, а більшості викладачів – нема... Ніхто нічого не пояснює, зате проноситься «радісна» новина: захист дипломних робіт відмінено, будуть лише іспити, та й ті формально. Вчимося. У червні повертаються всі викладачі (не знаю, чесно, як ректору вдалося їх повернути), оголошують про звичайний режим та захист дипломних робіт у кінці місяця. А тут в розпалі – кохання, весілля, а диплом недописаний! А якби і був дописаний – треба шукати машинку друкарську, бо від руки не приймають, а грошей на друкарку нема Долаємо все,


29

і 28 червня маю на руках і «червоний» (з відзнакою) диплом, і направлення на роботу: «Державна республіканська бібліотека УРСР ім. В. Василевської. На посаду старшого методиста. З 1-го серпня 1986 р».

Робота: 1986-1994 рр. «Згідно з постановою ЦК КПРС від 18 травня 1974 р. «Про підвищення ролі бібліотек у комуністичному вихованні трудящих та науково-технічному прогресі», передба-чається завершити у 1974-1976 рр. створення республіканських та обласних дитячих і юнацьких бібліотек. Головним завданням цих бібліотек є надання дієвої допомоги школі щодо виховання у підростаючого покоління високих принципів комуністичної моралі, любові до Батьківщини, прагнення до знань і працьовитості».

1 серпня 1986 р. – п’ятниця. Мій перший робочий день. Я – старший методист науково-методичного відділу. Нас, новоприбулих, приймає заступник директора з наукової роботи Олена Александрова: «Чим хочете займатися?». Моя подруга Юля каже, що питаннями моральної пропаганди, і отримує посаду старшого методиста з окладом в 125 руб. Я йду на співбесіду і впевнено кажу, що мрію про суспільно-політичне виховання трудящих бібліотечними за-собами (щось таке виринуло з теми дипломної роботи, написаної нашвидкуруч і без особливого ентузіазму). І отримую таку ж по-саду, але з окладом… 130 рублів. 5 рублів різниці щомісяця – за служіння комуністичному Колоссу…Вже пізніше дізналася про різницю в оплаті праці між вчителями російської та української (за однакову кількість годин сплачували зовсім різну платню!). Звісно, погоджуюся, але замислююся: «Чому?».

Польський фантаст С. Лем в одному з оповідань представив далеку планету, де правлячий режим вимагає від місцевих жителів, щоб вони обов’язково жили у воді. Ще краще – під водою. Єдиним способом спілкування між жителями є … булькання. Офіційна пропаганда переконує: бути мокрим – це найвища насолода! Ди-хання й повітря – державний злочин. Всі жителі планети мріють


30

хоча б один день пожити в сухому приміщенні. Але пропаганда наполягає: такий спосіб життя, особливо підводне дихання, — соціальний ідеал, до якого треба прагнути. Радянський Союз до кінця 1980-х, справді був таким акваріумом…Якось у розмові з американським професором Робертом Хейсом на його прохання пояснити сутність совєтсько-комуністичної пропаганди, відпо-віла: «Я ось виросла в такому акваріумі, а моя донька, народжена у 1987, вже – у вільному світі. І цей «акваріум», хочу я цього чи ні, назавжди зі мною, на жаль».

Символічно, що перше місце моєї роботи в науково-методич-ному відділі бібліотеки називалося… акваріумом: під бібліотеку відведено перший поверх звичайної дев’ятиповерхівки на проспекті 40-річчя Жовтня, 122, з величезними (у всю стіну) вікнами-вітри-нами, у суворі радянські роки там і не підозрювали про існування кондиціонерів, і влітку було дійсно спекотно. Методвідділ разом з редакційно-видавничим займав крайній закуток, всі столи поруч, впритул один до одного. Через фанерну перегородку – відділ масової роботи. Валентини Дмитрівни Навроцької, яка нас надихнула на працю, тут вже не було – вона отримала підвищення і багато років згодом працювала головним бібліотекарем країни: начальником відділу бібліотек Міністерства культури України. На її місце з Міністерства культури прийшла Софія Юхимівна Крапивка, з якою нас тоді ще не знайомили…

Перший місяць справжнього дорослого життя. Методичний відділ займається, як на мене, різними непотрібними справами: аналіз планів та звітів обласних бібліотек для юнацтва, довідки для Міністерства культури чи ще для когось (чогось). Звучать таємничі слова «відрядження», «комплексна перевірка» і т. п. Потроху зна-йомимось із колегами: Віталій Дерлеменко, зав. відділу (завжди чистий стіл, без жодного папірця, але з телефоном. Здається, в його обов’язки входить спостерігати, чи хтось з підлеглих раптом не відволікається від роботи, чекати на дзвінок начальниці і відпо-відати: «Буде виконано», або ж ходити на якісь таємничі наради,


31

про які він не дуже нам розповідає). Леонід Бейліс та Людмила Євлаш (Огнєва) – головні бібліотекарі, які разом з провідними методистами Юрієм Вороною та Катериною Кончаковською і ще кількома колегами пишуть якісь таємничі «методички». Час від часу шматки цих «методичок» носять на узгодження до заступника директора з наукової роботи, яка фактично весь текст перекрес-лює, частіше без жодного коментаря. Після цього на кілька днів встановлюється режим «нічєгонєдєланья», аж поки Бейліс (з його філологічною освітою Московського університету) не схопить «музу за хвіст», і не почне диктувати новий текст. Хтось записує (від руки), потім ми друкуємо, потім текст ріжеться на окремі шматки, переклеюється, тоді знову друкується… Або ж – само-стійні тоді головні бібліотекарі Катя Кончаковська та Юра Ворона, які мають свої секрети в упорядкуванні і написанні «нєтлєнок», щось мудрують своє... Так, за кілька місяців народжуються нові «методичні рекомендації з питань…». Тоді вже підключаються Людмила Пахольченко та Оля Веремєєнко (редакційний відділ), які ці «методички» редагують, кудись возять і після майже ша-манських танців з бубнами довкола затвердження (хто і як усе це затверджував, лишилося для мене загадкою), методичка з’являлася у вигляді ротопринтної брошури накладом в 100-200 примірників на сірому папері. Її потрібно було ще раз вичитати, а друкарські й інші помилки заклеїти (в усіх 100-200 примірниках)… І вже тоді: розіслати в обласних юнацьких бібліотеках, де їх натхненно використовували, тобто ретельно складали на полички. Тож усім знаходилася робота.

Втім, на мою скромну особу чомусь впала увага начальства, і вже в кінці першого місяця роботи мені сказали: «Ви гарно працю-єте, отже, у вересні плануйте відрядження: за планом Мінкультури призначено комплексну перевірку бібліотек Дніпропетровської області щодо впровадження досягнень науково-технічного про-гресу». Завдання (як в армії) не обговорювалися, а тому я якось підготувалася (прочитала щось про те, як космічні кораблі борознять


32

світовий простір і т. д.) і у вересні разом з колегами з Харківської наукової та Державної дитячої бібліотек опинилася в місті на Дні-прі. Обласні, міські бібліотеки. «А що у Вас в планах», «А що на полицях», і т. п. Пересувалися електричками по області. Всього не пам’ятаю (крім дикої спеки), але ось …Дніпродзержинськ. І музей з поліекранами (нарешті й інновації!). Ще кілька тижнів писали зведену довідку для Міністерства, яку, до речі, визнали зразковою, і рекомендували до видання. Тож це була моя перша публікація.

Наступне «вкрай важливе» державне завдання: «Про вихо-вання прикордонників Закарпатської області засобами бібліотек» (за точність назви не ручаюсь, але щось таке). Зітхаю, йду до начальника: «На коли планувати відрядження?». – «Яке відря-дження?». – «Ну, як, дослідити, проаналізувати…». – «Ні, на цю тему відрядження не передбачене». – «А як же…» – «Виявляйте творчість, ініціативу, відповідальність. Термін: два тижні». У роз-порядженні: лише звіт Закарпатської ОЮБ, де про прикордонників нічого немає, дзвонити в ОЮБ (міжмісто, гроші) заборонено, а до винаходу Інтернету та е-пошти ще мінімум 5 років…Так і стала моя друга самостійна довідка на посаді творчою імпровізацією на тему: «Якби прикордонники ходили до бібліотеки…». Втім, її теж десь відзначили, заохотили, може, й видали десь довідкою. Не до того було: пішла в декретну відпустку.

Найближчі півтора роки були присвячені єдиній важливій людині у Всесвіті – донечці Олександрі. Листопад 1988 р. Донька хворіє, але час ставати до праці. Не хочу, плачу, і вона плаче, три-мається за край спідниці щоранку. Але – біжу. Як без роботи, навіть думки не було. Робота – передусім! Ех, повернути би роки, але ж…

За час моєї відсутності відбулося багато змін. Найпопулярні-ший відділ в бібліотеці – періодики (що його очолює Ольга Ємець: на «Огонек», «Смену», «Юность», «Новый мир», «Аргументы и Факты» та ін. – черги… Книгодрукування не встигає, тому і всі новинки, і заборонені раніше твори («Доктор Живаго» Бориса Пастернака, «Котлован» Андрея Платонова, «1984» Джорджа


33

Оруелла, «Дети Арбата» Рибакова, і особливо «Архипелаг ГУЛАГ», «В круге первом», «Раковый корпус» О.Солженіцина ) – у періодиці. Як потрясіння ««Одлян, или Воздух свободы» Габишева у «Новом мире» за 1989 р. А поміж тим: майже рутинна праця з пропаганди, просування, популяризації. Але вже є й вкраплення нового ( «Як організувати вечорниці», «Що читати молоді»), і якось несміливо, але в темі «Інтернаціональне виховання» з’являється щось про національне… І хоч чомусь обійшли стороною наші «висілки» біля виставки «рухівські» часи, ле ж на події серпня 1991 р. наш колектив, приваблений на роботу маленьким телевізором (здається, його приніс щойно прийнятий тоді на роботу «комп’ютерний бос» Лев Рудзський), відреагував одностайно. Науково-методичний від-діл вже був відселений у чотирикімнатну квартиру в сусідньому з головним приміщенням бібліотеки будинку разом з бібліографіч-ним та редакційним (а в колишній кухні розміщувався заступник директора з капітального будівництва пан Грідасов). Відселенню ми раділи. Начальство – далеко (ліворуч). У будинку праворуч – гастроном (на каву відпускали, крім гарантованого часу обідньої перерви, ще в гарантовані законодавством дві п’ятнадцятихвилинні перерви об 11:00 та о 15:00). Можна було встигнути гайнути в гастроном, де посеред дня інколи «викидали» продукти, і можна було щось їстівне вхопити під час роботи, бо опісля трудящих зустрічали лише порожні полиці, хіба з морською капустою та трилітровими банками томатного соку. За деякий час знайомимося з найважливішими (у радянський час) людьми: м’ясниками з того гастроному (вхід зі двору), і можна вже інколи купити не кістки, а м’ясо. А коли на роботу в сусідній бібліографічний відділ беруть доньку директорки того гастроному… Добре, добре, зараз не про це!

Тож 19 серпня 1991 р. Про те, щоб сісти на прямий до Майда-ну 11-й тролейбус і опинитися у вирі подій, принаймні київських, якось не йшлося: роботу покинути не можна під жодним приводом. Не згадала, що о 9:00 часто на вході до бібліотеки зустрічала нас перевірка під назвою «народний контроль», і запізнення на 5 (!)


34

хв. вже каралось позбавленням премії та ін. Піти з роботи раніше зазначеного часу теж було майже неможливо (хіба везеш якусь довідку в Міністерство на вул. Франка). Всі новини того і кількох наступних днів – у телевізорі. Проголошення незалежності України, визнаю, зустрічаємо радісно, але навряд чи усвідомлено.

Між тим, «вітер змін» доніс до нас можливість… вивчати читача та його потреби. Раніше це була прерогатива «союзних» бібліотек: Лєнінки, чи державних союзних книгозбірень. Ніколи – самостійних досліджень, неузгоджених Союзом тем. Соціології, як відомо, в роки СРСР майже не було, бо не було потреби досліджу-вати настрої та поведінку будівників комунізму. Дослідження на окремі бібліотекознавчі теми («Книга и чтение в жизни небольших городов», (ДБЛ, 1968-1970), «Книга и чтение в жизнисоветского села» (ДБЛ, 1986) та ін.) дозволялося проводити лише Бібліотеці ім. КПРС (нині – Національна парламентська бібліотека України), і то під наглядом всевидячого ока; тільки там існував науково-до-слідний відділ …

Але вітер змін та, очевидно, ще якісь недосліджені настрої очільників Мінкульту наприкінці 1980-х – на початку 1990-х дозво-лили майже неможливе: У 1989 р. в Національній парламентській бібліотеці України (НПБУ) було створено соціологічну службу (чомусь не відділ, не сектор) з вивчення читання. Паралельно такі ж структури було створено в Державних юнацькій та дитячій бібліотеках країни. Тоді вони виглядали майже інородним тілом: що і як досліджувати ще не було ясно. Не існувало впевненості, чи приживуться ці служби. Проте, інтуїтивно така робота відповідала моїм зацікавленням. Тож я попросилася працювати в соціологічній службі. Посада була вже зайнята, втім, моя попередниця скоро за-лишила її, бо не дуже розуміла, чим повинна займатися, і мене взяли. Навіть головним бібліотекарем, тобто я пішла на підвищення. На стіл лягають перші підручники, серед яких, передусім, «Рабочая книга социолога» Ядова. Я вчуся створювати опитувальники, ан-кети, розробляти інтерв’ю, перевіряти гіпотези, визначати якість


35

даних опитувань, обробляти ці дані (до комп’ютерних програм ще треба дожити), узагальнювати їх тощо. (Ці знання та навички знадобилися в професійному житті, а курс «Соціологія читання» став чи не першим у моїй викладацькій діяльності).

Соціологію вже наче дозволили, але тему для дослідження об-рати – зась. Нагадаю, що всі роботи виконувалися суворо за планом, що складався на рік наперед, план узгоджувався та затверджувався. А вибір теми дослідження був прерогативою Мінкульту (а може, й «більш високих» органів). Не знаю, як і кому це вдалося, але одне з перших дозволених нам, бібліотекарям, досліджень – «Що і як читають у бібліотеках» – стало всеукраїнським і отримало назву «Читання української художньої літератури в бібліотеках країни» (Про це див.: Читач і українська художня книга: Методичні реко-мендації за результатами республіканського дослідження. Читацькі інтереси та попит на українську художню літературу / ДРБ ім. КПРС. – К., 1990.; Читацькі запити молоді України та ступінь їх задоволення в бібліотеках України: Соціологічний інформаційний бюлетень. Вип.1. – К., 1993; Що можемо? Що вміємо? (Нотатки бібліотечного соціолога на тему «Художня книга і читач») //Слово і час. – 1990 – №7. – С. 59-61). Дослідження супроводжувалося численними відрядженнями: Тернопільська, Луганська, Одеська області… Перші узагальнені дані приголомшують.

Замислююся над питаннями, чому за Совєтів (і не тільки!) забороняли українську мову, чому українська література не в пошані на рідній землі, згодом – більше: питаннями впливу української літератури на формування особистості, її національної самосві-домості. Кілька конференцій, виступів, перші публікації. У 1991 р. вступаю на заочну (як кинути роботу!) аспірантуру Київського інституту культури. Пробую затвердити тему про формування на-ціональної самосвідомості юнацтва в умовах бібліотек. Тодішній проректор з науки кривиться («За цю тему не беруться ще й філософи, куди Вам…), але, на диво, тему погоджують. На жаль, тоді з мого заочного навчання, яке поєднувалося з роботою, нічого не вийшло…


36

На роботі було цікавіше. Змінювались і люди, і форми діяль-ності. Вже можна було не погоджувати теми методичних розробок десь нагорі, а тому в цей період народжуються справді цікаві і ко-рисні (за численними відгуками колег) методички, рекомендаційні бібліографічні покажчики, інноваційні розробки. Знову численні відрядження, конференції, круглі столи: видно, що потроху ві-тер змін таки дістався й бібліотек: не стало обов’язкової вимоги щодо процентного співвідношення масово-політичної літератури у фондах та її пропаганди. Свобода формувати фонди самостійно, свобода проводити будь-які заходи, націлені на реальні потреби молоді (тоді ж починає зароджуватися концепція переорієнтації юнацьких бібліотек на молодіжні). У нас з’являються комп’ютери, чи не перші (крім Вернадки) в Україні, а з ними – ейфорія щодо швидкого їх застосування на всіх бібліотечних ділянках. Спочатку, опановуємо їх, звісно, як друкарські машинки. Але вже скоро – перші програми (ISIS, «моя» соціологічна «ОСА», ще якісь…) Комп’ютери смішні, як на тепер, величезні, і страшенно дорогі. Навіть уявити не можна було, щоб такий стояв на робочому місці кожного працівника. Здається, десь в ці роки в далекому CERN «народжується» Веб, але нам до Інтернету ще дуже далеко… Ство-рюємо державну комплексну програму «Молодь. Книга. Бібліотека» (у співпраці з Міністерством молоді і спорту та іншими «гравцями» на полі молодіжної політики в Україні). Презентуємо програму на Міжнародній конференції, яку організовуємо в Тернополі. Про-граму схвалюють, підтримують. Ми – у захопленні…

Отримую пропозицію зайняти посаду заступника директора з наукової роботи. Погоджуюсь. Моє призначення, як розумію, сприймають неоднозначно: у бібліотеці понад 150 працівників, а мені ж лише 26 років…Йду вчитися на якісь перші менеджерські курси, продовжую працювати над дисертацією, взагалі, вчусь все життя… Але головне тоді – робота. Працюємо важко, але над-звичайно цікаво! У бібліотеці створюються нові сектори, і навіть відділи. У бібліотеці вечорами лунає гітара, збираються поети,


37

письменники. Завжди людно не лише на абонементі (завідувачка – пані Іванова), але і в обох читальних залах (літератури не вистачає, багатьох підручників у незалежній Україні ще не створено). Але найбільше людей завжди – у відділі періодики. Натхненницею багатьох інновацій є директорка бібліотеки – Софія Юхимівна Крапивка. Ще в роки СРСР вона домоглася права на будівництво окремого, спеціально пристосованого для бібліотеки приміщення. Проект схвалюють ще союзний ЦК ВЛКСМ і республіканські ор-гани партійної та комсомольської влади. Виділяють землю (зараз це звучить як фантастика) на вул. Горького (центр!), виділяють кошти (!) на проектні роботи та будівництво (!). Проект розкла-дений у кабінеті директорки, чомусь на підлозі, і ми, навколішки, червоним олівцем креслимо, де будуть фонди, де які відділи, де наш методвідділ…Це буде найбільша бібліотека в Києві! Найкраща в Україні! Нульовий цикл, фундамент, стіни, дах. Одинадцять тисяч (!) квадратних метрів. З даху молодий інженер Сергій з відді-лу науково-технічної пропаганди (так, так, був і такий!) знімає перше відео. Чи збереглося воно? Хто знав, що попереду – дикі дев’яності, гра без правил і взагалі «період первоначального на-коплєнія капітала», що супроводжувався жахливими подіями… Дуже швидко директорку «йдуть» з роботи. Традиційна на багато наступних років схема: перевірка КРУ, якісь порушення, і навіть заведення кримінальної справи, яку, втім, закрили, як тільки ди-ректорка не витримує і звільняється. Часто згадую із вдячністю Софію Юхимівну, яка багато чому навчила, головне – любові до справи бібліотечної й відповідальності за працю.

Директором бібліотеки призначають (на той час то було ще тільки призначення Міністерства культури) Руслана Федоровича Бубнова, який до того очолював Театр інтернаціональної дружби (sic!) при Мінкульті. При ньому чомусь (невідомо для кого) при-зупиняється будівництво нового приміщення… Заступником дирек-тора з бібліотечних питань довгий час працює Тамара Нікітінська. Разом з нею ми кілька років формуємо плани, складаємо звіти,


38

підтримуємо процеси розвитку, запроваджуємо нове. Зокрема, ми започатковуємо випуск бюлетеню «Бібліотеки України – юнацтву» (перше число виходить у 1992 р.). Мені дозволяють «самостій-ність», і в бібліотеці проводиться дослідження «Книга року» та ін. Я запрошую на роботу молодих професійних соціологів – чи не перших випускників факультету соціології Київського державного університету. Запрошую на роботу також професійного психолога, і разом з нею ми розробляємо концепцію психологічної допо-моги в умовах бібліотек, першу телефонну службу довіри (Див.: Психолог в юнацькій бібліотеці // Бібліотеки України – юнацтву. Вип. 2. – К., 1992. – С. 9-13), і, як свідчить практика, ця інновація надійно впроваджується пізніше в усій країні. Знову відрядження, конференції, круглі столи.

За кілька років Р. Бубнова «забирають» на підвищення: він очолює проект будівництва Культурного центру України в Москві. На його місце призначають письменника й журналіста Володимира Бурбана, колишнього головного редактора журналу «Соціалістична культура» (пізніше «Українська культура»). Освічений, спокійний, порядний чоловік, глибокий інтелект та мудрість. Але ось на цю вроджену інтелігентність й розраховували, певно, ті, хто давно примітив нашу незавершену будівлю на 11 тис. кв. м. у центрі міста. Будівництво заморожене. А за кілька років будівлю пере-дають (!) безкоштовно (!) з балансу Мінкультури, якому було під-порядковано бібліотеку, до…УкрЕксімБанку. Слова «рейдерство» тоді ще не знали… Ось так закінчується ця сумна історія (і чи не найбільша невдача, яку я чомусь сприймаю мало чи не як осо-бисту і несу ще й цей хрест провини все життя: «не догледіли, не домоглися, проґавили, треба було»…) Хоча, зрозуміло, сценарій було заплановано й блискуче виконано без нашої, рядових біблі-отекарів, участі. Досі не можу ні пройти, ні проїхати повз цей гарний будинок на Горького, у склі та мармурі.

Бібліотека за часів В. Я. Бурбана продовжує працювати, розвиватися, реалізується багато успішних, і не дуже, проектів.


39

Знову відрядження, конференції: за ці 8 років фактично побувала (і не раз) в усіх обласних центрах України. Завжди любила мандру-вати, знайомитися з новими людьми, порівнювати, спостерігати. Дякую всім колегам із обласних бібліотек для юнацтва, з якими довелося зустрічатися, працювати, мріяти про майбутнє… Серед таких світлих імен – Світлана Аладжальян, директорка Луганської ОЮБ, Надія Коротун, директорка Херсонської ОЮБ, Марія Мах, директорка Волинської ОЮБ, Валентина Дигало, директорка Кі-ровоградської ОЮБ, Галина Буяновська, директорка Хмельницької ОЮБ, Вікторія Самуйлик, директорка Тернопільської ОЮБ, Любов Герасимова, директорка Кримської республіканської бібліотеки для юнацтва… Такі «знайомства» інколи допомагали й практич-но: якось проводили важливу виїзну конференцію в Кіровограді. Поїзди тоді туди не ходили (здається, і зараз так само), треба було з Києва їхати до Знам’янки, а звідти – автобусом. Я з кількома колегами виїхала заздалегідь: тягли купу роздаткових матеріалів, програму, методички і т. д. Начальство, міністерське та інших відомств, їхало наступного дня, з ними директор наш вже майже порожнем: мав лише картину в подарунок директорці бібліотеки, яка в ті дні святкувала ювілей. Поки «керівна» бригада потягом «Київ-Сімферополь» доїхала до Знам’янки, про картину їм «забу-лося». Увечері зустрічаємо в готелі начальство, а воно розлючене. І здогадайтесь, хто винен, що картину забули? Мобільних телефонів ще нема в згадці, і я з готелю замовляю міжміські дзвінки до колег у Дніпропетровську, Запоріжжі, Сімферополі. Уже не пам’ятаю, хто з них перший «перехопив» картину і відправив назад, але історія закінчилася щасливо, і картину було вручено ювілярці.

Згадую Перший Всеукраїнський конгрес бібліотекарів у Києві (червень 1992 р.): стільки хвилювань, стільки підготовки, бібліо-текарів урочисто вітали у приміщенні Національної опери…311 делегатів з України, гості з США, Німеччини, Австрії, Угорщини…

Згадую також наші перші, смішні тепер кроки в «мар-кетинговій» політиці: роздачу разом з Катею Кончаковською


40

саморобних листівок (я намалювала котика, вдруковували туди текст про бібліотеку та її адресу, накопіювали на першому в біблі-отеці «Ксероксі», порізали) на Андріївському узвозі (чи не один з перших таких виходів бібліотек в світ?), залучення коштів (наш похід з Зоєю Подолян до компанії, що торгувала квітами), спробу замовити брокеру папір для бібліотечних потреб…

Дні летять, багато цікавого, але мені вже хочеться чогось інакшого, потужнішого, масштабнішого. Давно кличуть викладати в Інституті культури, та й дисертацію варто дописати й захисти-ти. Наприкінці серпня 1994 р. подаю заяву про звільнення, а з 1 вересня – я вже викладач. Збираюся захищати дисертацію, веду доню в перший клас і ще не знаю, що до оголошення конкурсу на посаду директора бібліотеки відродженої Києво-Могилянської академії – всього лише 3 місяці. Ця подія змінила все моє життя і дала змогу збудувати Свою Бібліотеку. Тоді я про це ще не знаю. Все – попереду. А позаду перші вісім років моєї бібліотечної діяльності і карколомної, як на багатьох, кар’єри: старший методист – головний бібліотекар – завідувач відділу – заступник директора з наукової роботи. І я вже здаюся собі такою дорослою і досвідченою.

Спасибі, Юнацька бібліотеко, дякую, колеги, за перші уроки, перший досвід, перші знання! ■


41

Освідчитись я хочу у коханні Бібліотеці…

Тетяна Гончар, у минулому – завідувач відділу періодики


Це було неначе вчора. Але насправді з того часу промай-нуло більше 30 років…1980 рік. Я тільки-но закінчила

бібліотечний факультет Київського державного інституту культури ім. О. Корнійчука. Пам’ятаю, як під час розподілу сам Анатолій Петрович Корнієнко – директор Республікан-ської бібліотеки УРСР для юнацтва ім. В. Василевської – запроcив мене на роботу, за що я йому дуже вдячна. Адже саме у цій Бібліотеці відбулося моє становлення як бібліотекаря-професіонала. І саме тут, серед книг і читачів, я зрозуміла: це моє!

Разом зі мною того року прийшли й інші молоді спеціалісти: Юра Ворона, Валя Лінчак (В. І. Могилевець, згодом – Вовк), Лариса Шемет. Юрій Ворона – доброзичливий до колег, з добрим почут-тям гумору, вже тоді був дуже освіченим, гарно володів словом, а сьогодні досяг вершин професійної майстерності. Валентина Іва-нівна, як я пам’ятаю, починала бібліографом, а стала заступником директора. Вона завжди відзначалася високим професіоналізмом у бібліотечній справі.

У моїй пам’яті назавжди закарбувалася дата 30 вересня 1980 р. Саме у цей хвилюючий для всіх молодих спеціалістів нашої бібліотеки, серед яких була і я, день нас урочисто посвятили в бібліотекарі і видали кожному «Свідоцтво про посвячення у

Спогади

у дбу для юнацтва відбулоСя моє Становлення

як бібліотекаря-профеСіонала.


42

бібліотекарі» з побажаннями і мудрими настановами: «Для людини немає більшого щастя, ніж довіра і любов колективу. Це щастя прийшло до тебе сьогодні – в день посвячення в бібліотекарі нашої бібліотеки.

Хоча ти ще молода людина, але вже маєш диплом бібліоте-каря вищої кваліфікації.

Віднині перед тобою відкриваються широкі можливості творити, дерзати, розвивати свої здібності, пізнати себе у праці.

Пам’ятай: чесна праця у нашій країні – це почесний обов’язок, справа доблесті і честі. Так неси ж гідно високе звання Бібліотекаря, примножуй його трудову славу!

Бажаємо тобі великих успіхів у праці і особистому житті».А підписали цей документ люди, яких поважав весь колектив

бібліотеки: А. П. Корнієнко – директор ДРЮБ, В. С. Радзінська – секретар парторганізації, Л. П. Дем’яненко – голова місцевкому, Д. В. Панченко – секретар комсомольської організації.

Яка гордість переповнювала мене в цю хвилину. Я – Бібліотекар!У перші роки моєї роботи колектив бібліотеки був невели-

кий: приблизно, 60 чоловік. Але відчуття єдиної родини у мене з’явилося вже з перших днів роботи. Адже кожен розумів, що він – особливо вагома частинка цього організму, і від його роботи залежить загальна діяльність усього закладу. Але окрім спільної праці, до якої ставилися дуже відповідально, ми з таким же захо-пленням готували і свята у колективі. І сьогодні пам’ятаю перше новорічне свято в бібліотеці. За організацію цього дійства відпо-відала завідуючка читальної зали Галина Борисівна Куделя, яка завжди цікаво проводила масові заходи. Співробітники творчо і з натхненням узялися до підготовки свята. У ньому брав участь весь колектив: від директора до завгоспа. Посеред читального залу стояв великий стіл, застелений скатертинами. Кожен приніс свій кулінарний шедевр, який потім презентували у жартівливій формі. Було дуже весело – складалося враження, що ти вдома, з найближчими і найріднішими людьми. Тут уперше я заспівала свою пісню під гітару.


43

Бібліотека і її працівники сприяли розкриттю моїх творчих здібностей. Я з задоволенням організовувала книжкові вистав-ки, навчилася складати сценарії і виступати перед аудиторією, почала писати вірші, пісні, якими прикрашала літературно-по-етичні та пізнавальні заходи. До речі, Світлана Володимирівна Сурай, завідувачка філії, ще у кінці 90-х рр. ХХ ст. пророчила мені: «От побачите, Гончар ще буде писати вірші!». І дійсно, у 2000 р. Володимир Якович Бурбан (на той час директор) та Валентина Іванівна Могилевець (заступник директора) перевели мене у центральний корпус на посаду завідувача сектора відділу періодичних видань, щоб я відповідала за масові заходи – тоді й почалася моя поетична і пісенна творчість. Улюблена робота і багатий книжковий фонд давали все нові і нові цікаві теми, які надихали мене написати вірш, заспівати під гітару гарну поезію українських класиків чи авторську пісню. Таким чином, учні могли по-новому сприйняти творчість Лесі Українки, Тараса Шевченка, Олександра Олеся тощо, по-новому відчути красу рідної мови та відкрити для себе чарівний Світ Книги. Учні часто, дякуючи за чергову цікаву бесіду, казали мені: «Спасибі Вам за дуже цікаву інформацію – такого у шкільних підручниках не знайдеш». Отже, мої заходи доповнювали шкільну програму. Недарма я місяцями збирала унікальну інформацію. Якось Валентина Іванівна після закінчення мого виступу перед старшокласниками, на якому вона була присутня, назвала мої заходи «літературним театром». Мені було приємно отримати таку високу оцінку своєї роботи.

В цей ювілейний день яснийОсвідчитись я хочу у КоханніБібліотеці. І ще в мене є бажанняВелику шану висловити тій,Що відкриває всім нам Світ рясний –Її Величності на ймення Книга.

(2000 р.)


44

Ще з дитинства Бібліотека для мене була чарівним Храмом Знань. І, однозначно, це відіграло велику роль у подальшому ви-борі професії. Саме в цій Бібліотеці я зрозуміла, що не помилилася. Адже тут я мала все, щоб отримувати задоволення від роботи – багато гарних і розумних книжок, які допомагали саморозвитку, а також спілкування з цікавими читачами і можливість поділитися унікальною інформацією, яка мене вразила, з великою аудиторією юних читачів.

Добре пам’ятаю, з яким хвилюванням я вперше переступила поріг Бібліотеки. А. П. Корнієнко, поспілкувавшись зі мною (для мене, тоді ще юної дівчини, була велика честь говорити з такою поважною людиною), з’ясував, який вид роботи мені більше всього до душі, і спрямував до відділу міського абонементу. Моєю першою завідувачкою стала Валентина Григорівна Іванова, яка дуже тепло прийняла мене – молодого спеціаліста.

Григорівно! – ось так ласкавоУсі ми кликали тебе.Ти – Ветеран Бібліотеки.І їй віддала всю себе.Чуйна, добра ти людинаЗавжди до кожного із нас.У скрутну, важку годину –З милосердям кожен раз.А якщо боржник великийТи, читач, то начувайся!Як зустрінеш Іванову,Борг неси і вибачайся!

(2003 р.)Саме вона долучала мене до «секретів» бібліотечної справи,

навчала і допомагала у всьому. Я настільки раділа кожному читачу, що переглядала весь фонд абонементу, аби задовольнити запит на всі 100 відсотків. Тоді Валентина Григорівна йшла шукати вже мене:


45

«Таню, у тебе черга стоїть, ти ж не можеш весь час обслуговувати тільки одного читача». А для мене кожен читач був дорогоцінним гостем і мав право на найкраще обслуговування! Але читачів тоді, на щастя, було дуже багато, а часу так не вистачало! Треба було швидко думати, швидко рухатися, вивчати фонд, запам’ятовувати, де яка книга стоїть і чому той чи інший читач надає перевагу.

На початку 1980-х рр., влітку, ми, бібліотекарі абонемента, виїжджали з невеличкою бібліотекою-пересувкою у дитячі табори праці та відпочинку. Діти у вільну хвилинку забігали до мене у бібліотеку, щоб почитати книги-журнали. І не тільки… У мені діти бачили не простого бібліотекаря, а старшого товариша, наставника, до якого вони зверталися з життєвими питаннями, дитячими про-блемами. Також я активно допомагала дітям готуватися до конкурсів, концертів. І саме тоді зрозуміла, що справжній Бібліотекар – це не тільки той, хто «видав-прийняв книгу», а людина глибоких знань у всіх сферах і мудра особистість, яка повинна мати відповіді на різноманітні запитання і вміти толерантно спілкуватися з кожним.

Один із важливих обов’язків працівників обслуговування – це активна боротьба з боржниками і з тими, хто порушив правила Бібліотеки.. Пам’ятаю, як ми з Марією Авраменко виявляли крадіїв; це був справжній детектив! Ми дуже суворо ставилися до них. А я, на той час молода, ще й максималістка, – найсуворіше. Схопили хлопця з книгами, захованими під курткою (і, що цікаво – книги Лермонтова, Пушкіна). М. Авраменко питає, чому він вкрав книги, адже ж можна їх записати і взяти додому, а читач відповідає: «У мене звичка така – винести, а потім повернути». Я дуже розсерди-лася на нього. Згодом викликає мене Анатолій Петрович (а в його кабінеті сидить порушник) і каже, ховаючи посмішку: «Тетяно Авксентіївно, що будемо робити? Може на перший раз пробачимо хлопця? Він каже, що подібне не повториться». На що суворо (як мені здавалося) відповідаю: « Крадіжка – це злочин! Немає віри до нього». До книг у мене було особливе ставлення – як до дорогоцін-ного державного скарбу. Поступилася тільки тоді, коли порушник


46

написав своє вибачення у читацькому формулярі. У цій ситуації я відчула свою значущість, адже сам директор радився зі мною, як із рівнею. Анатолія Петровича пам’ятаю як інтелігентну людину з гарним почуттям гумору, як мудрого керівника, який був дуже простий і толерантний у спілкуванні. Я могла запросто зайти до його кабінету з черговою ідеєю чи пропозицією. Та й кожен із пра-цівників мав можливість звернутися до директора з тим чи іншим питанням чи проблемою. Той завжди був чуйним до колег, уважно вислуховував, підтримував, радив. Якщо й робив зауваження, то ніколи не підвищував голосу, завжди з повагою ставився до кож-ного. А коли А.П. Корнієнка перевели керувати Парламентською бібліотекою, під час прощання дехто навіть плакав. Адже ми не уявляли нашої Бібліотеки без цієї Людини, яка багато душі і сил вклала у її організацію. .

У ті роки працівники бібліотеки часто колективно їздили на екскурсії до Прибалтики, Білорусії, до Одеси, а в 1982 р. за путів-кою від профкому (головою була В. Г. Іванова) я разом з Оленою Колбасенко (з читальної зали), Валентиною Лінчак (Могилевець), Лідією Коваленко (здається, теж із читальної зали) поїхали на турбазу «Дзинага» на Кавказі, де відкрили для себе захопливи й світ гір. До речі, після цього я стала займатися туризмом, а в Бібліотеці мала можливість поповнювати свої знання про місця своїх подорожей.

Мені дуже щастило на гарних керівників у Державній рес-публіканській бібліотеці УРСР для юнацтва ім. В. Василевської. З появою нового директора, Валентини Дмитрівни Навроцької, у залах обслуговування на вікнах з’явилися елегантні завіси, які до-дали приміщенню домашнього затишку і комфорту. В. Д. Навроцька запам’яталася мені вишуканою жінкою, приємною, делікатною у спілкуванні людиною, яка завжди була готова надати підтримку в роботі.

Добру згадку про себе залишив також інший директор Бібліотеки – Володимир Якович Бурбан. Він заслуговує на


47

особливу повагу і як мудрий керівник, і як доброзичлива, коректна і уважна до колег людина. Володимир Якович завжди цікавився життям Бібліотеки: допомагав у налагоджені зв’язків із редакціями українських видань, приходив на масові заходи, що було для мене великою честю. А на звітних зборах для кожного знаходив добре слово. Пам’ятаю, як за створення клубу для дітей-інвалідів «Дім, де завжди чекають на тебе», та іншу масову роботу, яку я вела у філії, мене визнали «Людиною року». І сьогодні приємно згадати, як Володимир Якович з добрими побажаннями і вдячністю за мою роботу сам вручив мені адресну папку «Людина року – 1996». Це було для мене великим стимулом і надалі працювати у Бібліотеці для наших читачів.

Ще одна подія запам’яталася мені на все життя. На почат-ку серпня 1984 р. мене викликала до себе заступниця директора Олена Костянтинівна Александрова і запропонувала поїхати у відрядження з агітпоїздом «Комсомолець України» до бібліотек Дніпропетровської області з методичною допомогою. Це було моє перше відрядження. Дуже хвилювалася – я ж ще молода, несолід-на, тільки старшим бібліотекарем працюю. Олена Костянтинівна тоді сказала мені: «Нічого, ти вже маєш досвід. Як не як, 4 роки працюєш на абонементі. Свою роботу добре знаєш, тож зможеш надати методичну консультацію районним бібліотекам». І я поїхала. Це дійсно було випробування! 15 діб у потязі. Спека – більше 30° С. Вмивалися теплою водою, яка ледь-ледь текла з-під крану. Але всі неприємності врівноважили зустрічами з цікавими людьми, які також їхали цим потягом: молодими музикантами гурту з Івано-Франківська, музейним працівником із Києва, який демонстрував унікальну виставку голограм. Познайомилася я і з своїми колегами з районних бібліотек, глибоко відданими професії. Мене вразило, з якою увагою вони прислуховувалися до методичних порад. Для них було дуже цінно те, що я була бібліотекарем-практиком і на-давала саме практичні консультації. У цій подорожі я відчула свою вагомість як спеціаліста з бібліотечної справи.


48

Отже, випробування відрядженням я витримала успішно! Написала звіт, який О. К. Олександрова схвалила, відзначивши складність виконаної роботи.

На жаль, цього ж року, за особистими обставинами, мені довелося перейти на роботу до бібліотеки Київського держав-ного педагогічного інституту ім. М. Горького (тепер – НПУ ім. М. П. Драгоманова). Але там читачів було настільки багато (до читальної зали щоденно приходило майже 1000 студентів), що я перетворювалася на машину і втрачала досвід і можливість творити. Треба було щось робити! І ось, у 1987 р., завдяки випад-ковій зустрічі з Валентиною Василівною Руденко (на той час – за-ступницею директора), я знову повернулася до рідної Бібліотеки. Пропозицій було багато, але я вибрала те, що ближче до душі та до мого дому, – читальну залу у філії, яка тоді знаходилася наліво від входу і була значно більшою, ніж сьогодні. Молодь активно від-відувала Бібліотеку. Завідувала читальною залою Ганна (Галина) Миколаївна Яременко. У відділі працювали: Галина Мжельська, Оксана Пархоменко, Алла Половко. Наша співпраця була плідною. Про Г. М. Яременко у мене залишилися добрі спогади. Вона за-вжди підтримувала мене у творчих пошуках, у підготовці та проведенні того чи іншого масового заходу (це були мої «перші університети» публічних виступів). Особливо запам’ятався мені пізнавальний урок для учнів 6-7-х класів «Загадки НЛО, снігової людини та Бермудського трикутника». У той час книг з цієї таєм-ничої тематики ще не було, тому збирала матеріал по краплинці з періодичних видань, що надходили до нашої Бібліотеки. Юні читачі були у захваті. А одного разу учні, захоплені новою для них інформацією, не дали мені можливості закінчити зустріч – було багато запитань і додаткових фактів, які діти бачили чи чули. Розі-йшлися за дві години, продовжуючи обмінюватися враженнями і цікавою інформацією. Подібний захід вчителі і учні з інших шкіл району просили провести більше 15 разів! Такого успіху вдалося досягти завдяки допомозі колег із читальної зали і підтримці


49

Г. М. Яременко – як моральній, так і професійній. Галина Мико-лаївна могла насварити, але й добре слово мовити. Пам’ятаю, як вона сказала: «Гончар похвалиш – вона й гори переверне!», і це справді підштовхувало мене творити ще краще і цікавіше. Ще згадую, які неповторні «Українські вечорниці» разом зі школяра-ми організувала Галина Миколаївна: на столі справжні домашні українські вареники у глиняних мисках, узвар у глечиках, гілки калини; діти вдягнуті у національний одяг: вишиванки, віночки, барвисті хустини; лунають українські народні пісні у гарному виконанні наших юних гостей. Захід перетворився на барвисте, веселе і пізнавальне народознавче свято.

Згодом, у 1995 р., після народження доньки, я знову по-вернулася на філію, де після ремонту змінилося розташування відділів. Читальна зала (вже менша) і абонемент знаходилися там, де й сьогодні, а в приміщенні, де був відділ мистецтв, відкрилася затишна вітальня, куди ми багато років поспіль запрошували учнівську молодь на захопливі зустрічі з книгою. Скільки цікавих тем я відкрила собі, читачам і… своїм колегам. Адже на репетиції своїх заходів я запрошувала когось із працівників обслуговування, щоб, прослухавши, вони дали доречні зауваження і висловили свої враження. Це дуже допомагало мені.

Спочатку я працювала у відділі абонементу філії разом з Наталією Кулінською, яка згодом стала завідувачем сектора абонемента. Ми дуже гарно з нею співпрацювали. Легко вирішували будь-які робочі питання. Читачів було дуже багато і на абонементі, і у читальному залі. Черги стояли! Раділи кожному. Деяких постій-них читачів пам’ятаю і до сьогодні: хто захоплювався історичною книгою, хто – фантастикою, хто – мемуарами. Один хлопчина ще з 6-го класу став відданим читачем Бібліотеки, а згодом, вже сту-дентом і після закінчення інституту, забігав за черговою новинкою: «Чи є у вас новий номер журналу «Техника – молодёжи»? А що новенького з радіотехніки?» І обов’язково розповідав про свої успіхи чи про щось цікаве, яке вичитав у книгах.


50

Завідувачем філії у ті роки була Світлана Володимирівна Сурай. Для мене вона стала гарним керівником і мудрим настав-ником. І взагалі, дивовижна людина. Без підтримки нею моїх творчих задумів, без її допомоги і порад я, напевно, не досягла б таких успіхів у роботі. Світлана Володимирівна завжди була і є справжнім Бібліотекарем, у неї повсякчасно боліла душа за Бібліо-теку. Чи то в школу вона бігла, щоб домовитись про аудиторію для проведення заходу, чи на перемовини до редакції, щоб подарували підписку журналу-газети, чи в Комітет ветеранів, щоб провести для них поетично-музичне свято.

У другій половині 1990-х рр., коли я ще працювала на філії (на абонементі, згодом – у читальній залі), заступник директора В. І. Могилевець запропонувала мені створити сімейний клуб. У моїй практиці такого ще не було… і я сумнівалася, чи впораюся з цим завданням. Проте, Валентина Іванівна зі мною поспілкувалася, дала декілька порад, та переконала: у мене все вийде. У цьому за-думі мене підтримала Світлана Володимирівна та Ольга Георгіївна Боровик, за що я їм дуже вдячна. І на філії засяяла у нових барвах вітальня Бібліотеки та відкрилися двері нового клубу «Родинна світлиця», яка стала місцем унікальних і неповторних зустрічей родин, які мали дітей різного віку. На Новий рік батьки самі шили карнавальні костюми для дітей. Усією родиною брали участь у конкурсах. У «Родинній світлиці» батьки разом з бібліотекарями готували для дітей цікаві заходи, веселі свята, вікторини, конкурси дитячого малюнка, цікаві екскурсії, разом співали пісні, писали сценарій-казку, ролі у якій виконували самі діти. А домашній за-тишок додавали власноруч спечені пироги та чаювання. Декілька років ми збиралися разом у гостинній вітальні філії. Дружнє та затишне спілкування у «Родинній світлиці» згуртовувало родини і на багато років об’єднало всіх нас.

Ще один клуб був створений завдяки завідувачу філії С. В. Сурай. Це клуб «Дім, де завжди чекають на тебе» для дітей-інвалідів та їх батьків із районного товариства «Церебрал» (про


51

який вже згадувалося). Для них я готувала цікаві розповіді про книги, їх історію, знайомила з унікальними виданнями і, як завжди, прикрашала свої виступи віршами і піснями у власному виконанні під гітару. А то, бувало, просто проводила поетично-музичний концерт. Спочатку психологічно це було дуже складно. Діти були замкнені у собі, навіть не підводили очей, і я не розуміла, чи їм цікаво, чи вони хоч щось сприймають. Але з кожною зустріччю їхні душі потроху розкривалися для мене. А на останній зустрічі трапилося диво – діти почали усміхатися, співати разом зі мною та від задоволення плескати в долоні! Я раділа такому успіху – таки ж достукалася до їхніх сердець! Отже, бібліотекар може і має бути психологом. Батьки дуже дякували нам і казали, що це єдине місце, де у їхніх дітей з’явилася можливість спілкуватися, розкривати себе та радіти разом. І до сьогодні пам’ятаю слова, які зі сльозами на очах мовила одна мама дитини-інваліда: «Спасибі вам за подаровану радість, якої у нас так мало!».

Одного разу Світлана Володимирівна привела до мене нового працівника – зовсім юну дівчину: «Тетяно, ось тобі помічник. По-знайомся – це Саша Боборицька (Зубченко), тільки-но закінчила школу. Вона теж творча особистість, як і ти. Навчи її готувати масові заходи і будете разом їх проводити». Мені завжди було цікаво працювати з Олександрою. Ця самодостатня і старанна людина завжди має свою думку. Як же бурхливо та емоційно ми готували черговий сценарій, скільки суперечок було між нами! Ольга Георгіївна Боровик часто заглядала до нас у вітальню (чого такий гамір?): «А, це у вас творчі дискусії». Зате захід проходив успішно – школярі разом з учителями ще неодноразово поверта-лися до Бібліотеки.

Згодом, у 2000 р., мене перевели на посаду завідувача сектора відділу періодичних видань у центральному приміщенні Державної бібліотеки України для юнацтва. Директором Бібліотеки на той час був Володимир Якович Бурбан, заступником – Валентина Іванівна Могилевець. Вони запропонували мені відповідати у відділі за


52

масові заходи. Могилевець представила мене завідувачці відді-лу Тетяні Євгенівні Чаплигіній та її колегам: Ліліан Василівні Клюйко (вона стала наступною завідувачкою), Ларисі Аркадіївні Шевченко, Ларисі Іванівні Малімоновій. Згодом посаду завідувача обійняла Валентина Павлівна Копаниця. Завдяки співпраці з усіма ними наші читачі залишалися задоволеними і просили частіше їх запрошувати на зустрічі. Я бачила, що учнівська молодь потребує такого спілкування.

У перші роки ХХІ ст. важко було знайти час для підготовки заходів – черги читачів були дуже великі, та й замовлення на пері-одику теж не маленькі (тоді ні ксерокса, ні Інтернету в Бібліотеці ще не було, а студенти приходили з великими списками літерату-ри). Часто черга починалася на абонементі. Читачі чекали, коли звільниться місце. Ми обслуговували наших читачів, яких за день бувало до 200, а то і більше (у нашій читальній залі тоді налічу-валося 60 читацьких місць, і порожніх не спостерігалося), усім відділом. Я любила працювати на обслуговуванні: кожен читач цікавий по-своєму, кожен журнал і газета несе нову інформацію. Та й взагалі мені подобалося підбирати літературу за темами – і читачу допомагаєш, і сама поповнюєш свої знання.

Читач і книгаТихо у залі. Час зупинився.Тільки сторінки гортає читач.Ось відірвався, в вікно задивився.Може він нових світів відкривач?Може він мріє про краще майбутнє?Може поринув у давні часи?Книга несе в собі Слово могутнєТа відкриває Світ Знань і Краси!Вже сонце заходить. День догорає.Читач віддає мені книгу свою: «Я завтра прийду, її дочитаю –


53

Запала ця книга у душу мою».Хай він з собою несе свої мрії.Хай від цих мрій Світ світлішим стає.А день новий хай наповнять надіїНа краще, що їх мудра Книга дає.

(2005 р.)Але іноді я викроювала вільний час, щоб зібрати матеріал

і написати сценарій. Часто навіть брала роботу додому. Хочу на-голосити, що, саме працюючи у відділі періодики, я знаходила найцікавіші теми і проводила найкращі заходи (і неодноразово – на прохання вчителів і учнів). Тоді ці заходи я об’єднала під назвою «Уроки духовності». Вони несли нові знання про Україну, її видат-них людей (які були додатком до шкільної програми), прищеплю-вали любов до Життя, розкривали красу української мови, вчили шанувати свою історію і предків, сприяли вихованню у молоді патріотизму і духовної культури. Я шукала теми, які зацікавили б не тільки мене, але й юних читачів. Велику подяку хочу висловити завідувачу відділу бібліографії Світлані Павлівні Жуковській, яка завжди, описуючи статті з періодики, обов’язково звертала мою увагу на корисні для та й нагадувала: «Авксентіївно, ти не забула подивитися статтю, це ж саме за темою твого заходу». Добрим словом хочу згадати також завідувача відділу книгозберігання Ларису Володимирівну Бердус та її співробітників: Леоніда Борисовича Резнікова і Валентину Валентинівну Бухту (яка теж віддала Біблі-отеці багато років ). Вони завжди повідомляли мені про чергову виставку нової літератури: «Тетяно Авксентіївно, серед новинок є книги, які Вас зацікавлять». Л. Б. Резніков дуже ретельно шукає замовленні книги: перериє всі фонди, але постарається, щоб не було відмови. Він дійсно дуже плідно працює на своєму місці, здається, ще з перших років створення Бібліотеки.

Приємні спогади у мене і про співпрацю з Любов’ю Пилипівною Драпалюк. Любов Пилипівна сама творча людина, і ми з нею добре розуміли одна одну. Вона завжди знаходила слова підтримки тоді,


54

коли я хвилювалася перед виступом. І взагалі, вона дуже позитивна людина. Кожного разу мені було цікаво спілкуватися з нею, адже вона постійно висуває нові креативні ідеї і задуми щодо проведення різноманітних масових заходів. А які веселі новорічні свята для працівників Бібліотеки вона організовувала разом із завідувачкою відділу мистецтв Аліною Вікторівною Островою. Ці колективні зустрічі були по-домашньому теплі. Пам’ятаю, як у колективі вибирали номінантів за різними здібностями та талантами. Це не офіційна нагорода, але мені було приємно отримати перемогу в номінації «Лучший соловушка библиотеки» від Любові Пилипів-ни. Цей конкурс показав, що ми добре знали один одного, а тому раділи за кожного номінанта.

А. В. Острову пам’ятаю ще з 1987 р., коли вона працювала, здається, старшим бібліотекарем у нещодавно створеному від-ділі мистецтв на філії. Дуже приємна і творча людина, гарний спеціаліст, віддана своїй професії. Мені завжди було добре з нею працювати: хоч ми із різних відділів, але неодноразово спільно проводили цікаві літературно-мистецькі зустрічі з молоддю.

І ще хотіла би згадати про гарну і плідну співпрацю з завід-увачкою відділу літератури іноземними мовами Тетяною Вікторів-ною Шлапак, яка відрізняється толерантністю, професіоналізмом у своїй справі, відданістю відділу, повагою до колег і уважним ставленням до кожного читача. Робота в різних відділах ніколи не заважала нам разом успішно проводити заходи для учнів різних класів. Наші зустрічі з читачами перетворювалися на живе дійство, де цікаві розповіді чергувалися з віршами і піснями під гітару.

Більшу частину свого життя я віддала Державній бібліотеці України для юнацтва, керуючись головним принципом – «слу-жити людям і Книзі». Мою роботу часто відзначали грамотами і подяками, але найвища нагорода для мене – вдячність читачів і повага колег.


55

Спочатку було Слово…І ось з’явилась Книга.А потім – Храм НаукиІ Думки джерело.А служник цього Храму(Дай , Боже, йому жити!)Розвіє ваші мукиУ пошуках Знання.І зможе вам відкритиДо Мудрості він браму,І віддано служитиІ Книзі й читачам.

(2000 р.)Останніми роками я відчувала особливу радість від праці.

Кожного дня йшла до Бібліотеки з однією думкою: «Я дуже щас-лива! Я так люблю свою роботу!»

Свої почуття вкладала у поезії і пісні. До кожного ново-річного свята у Бібліотеці обов’язково писала нову пісню, з якою виступала перед колективом. А до ювілеїв Державної бібліотеки України для юнацтва готувала пісні-посвяти

Гімн БібліотеціПам’ятаєш, як все починалось?Перша книжка і перший читач…Перший Вогник святковий,Колектив наш чудовий!А ти артист одночасно й глядач.Тож візьмемось скоріше за руки,Заспіваємо пісню ми зновПро Сонце і Вітер,Про Серце зігріте,Про Віру, Надію, Любов!Я п’ю до дна за тих, хто в морі –


56

У морі книг і газет, журналів і картотек.Хай буде все в Книжковому Храмі:Хай будуть найкращі книжки,Найкращі працівникиХай будуть в Книжковому Храмі.Ось і знов ювілей надходить –40 років – солідний вже вік.Кожен з нас вже досягПрофесійних звитяг.Храм Знання не зникне повік!Тож візьмемось скоріше за руки,Заспіваємо пісню ми зновПро Сонце і Вітер,Про Серце зігріте,Про Віру, Надію, Любов!Я п’ю до дна за вас, колеги!За тих, хто живе для людей,За тих, кого любить читач,До кого несе своє Серце,За вас, колеги!

(2000, 2015 р.) На жаль, професія бібліотекаря у сучасному суспільстві вважа-

ється непрестижною. Молодих спеціалістів, які б ішли працювати до бібліотеки за покликом душі, майже немає. А на мою думку, саме зараз бібліотекам потрібні нові молоді фахівці – розумні, ак-тивні, високопрофесійні і обов’язково творчі особистості. І сама бібліотека повинна бути не тільки інформаційним центром, але й місцем живого спілкування (із свого досвіду бачила як учнівській молоді цього не вистачає) і сприяти духовному, культурному і патріотичному вихованню. Я вдячна долі за свій вибір і за те, що мені випало багато років працювати саме у Державній бібліотеці


57

України для юнацтва. Адже саме тут я набула професійного досвіду і розвинулася як спеціаліст і як творча людина.

І сьогодні, набуваючи нового досвіду на посаді провідного бібліографа в іншій бібліотеці, я з теплом згадую роботу в моїй першій Бібліотеці і з гордістю несу звання Бібліотекаря!■


58

Досвід роботи

Етика бібліотекаря як інформаційного працівника

Анна Мороз,методист Миколаївської обласної бібліотеки для юнацтва

Статтю присвячено питанням інформаційної етики бібліо-текаря, що зараз, в умовах створення інформаційного суспільства, набувають особливої важливості. Розглядаються головні моральні принципі роботи з інформацією та їх застосування у діяльності бібліотек. Звертається увага на етичні колізій, що виникають внаслідок застосування цих принципів на практиці.

Питання професійної етики відіграють суттєву роль у діяльності бібліотекаря. Моральні установки фахівця

мають значний вплив на його стосунки з колегами і читачами, якість роботи і атмосферу в бібліотеці. Ці уста-новки мають відповідати професійним принципам, зафіксованим в етичних кодексах бібліотекаря, що існують у багатьох країнах світу. Український Кодекс етики бібліотекаря у новій ре-дакції був затверджений конференцією УБА 26 листопада 2013 р.(http://ula.org.

ua/ua/252-dokumenti/dokumenti-uba). Цей кодекс має рекоменда-ційний характер.

Одним із аспектів професійної етики бібліотекаря є інформа-ційна етика, що набуває особливої важливості в умовах переходу від «індустріального» до «інформаційного» суспільства. Відповідно,

бібліотекар Стає інформаційним працівником,

чия діяльніСть пов’язана з обробкою наявної і отриманням нової

інформації.


59

бібліотекар стає тепер інформаційним працівником, чия діяльність пов’язана з обробкою наявної і отриманням нової інформації.

Комп’ютерна революція спричинилася не лише до принципових змін в економіці, але й до виникнення проблем гуманітарного характеру. Новітні комунікаційні технології зачіпають фунда-ментальні права людини, впливають на доступність інформації, стосуються захисту авторських прав та інтелектуальної власності в електронному середовищі, відповідальності й безпеки, цензури, придатності тощо. Таким чином, суспільству, і бібліотеці як його частині, потрібно осмислити морально-етичні норми роботи з інформацією, визначити межі, сутність та механізм контролю за дотриманням інформаційної етики. Інформаційна етика – розділ прикладної етики, у якому розглядаються етичні стандарти та норми поведінки, що стосуються створення, поширення та використання інформації.

Сучасні етичні норми роботи з інформацією ґрунтуються на дотриманні чотирьох головних моральних принципів.

Конфіденційність. Кожна людина має право людини на автономію і свободу у приватному житті, на захист від вторгнення у нього органів влади та інших людей. Дотримання принципу конфіденційності є особливо важливим у зв’язку зі створенням численних автоматизованих банків даних, що містять різні відо-мості про конкретних осіб. Сучасні комунікаційні засоби роблять споживача інформації практично «прозорим», кожен його крок у кіберпросторі фіксується і записується. Інтернет дозволяє вести тотальне стеження, і в цьому сенсі його все частіше розцінюють як атрибут тоталітарного суспільства. Тому однією з основних моральних норм творців і користувачів інформаційних систем має бути зобов’язання дотримуватися таємниці довіреної їм інформації.

Користувач бібліотеки теж став особисто менш захищеним. Сучасні форми запису, реєстрації читачів, фіксації його вимог на комп’ютері надають у розпорядження бібліотекаря дедалі більше інформації, яка за своєю суттю є конфіденційною. Бібліотеки


60

мають захищати не тільки персональні дані користувачів, але й інформацію про коло їх читання та інтереси, забезпечувати кон-фіденційність обслуговування.

Точність. Норми, що випливають із цього принципу, передбачають точне дотримання інструкцій з експлуатації систем і обробки інформації, чесне і соціально відповідальне ставлення до своїх обов’язків.

Бібліотекарі несуть моральну відповідальність за оператив-ність, повноту і об’єктивність інформації, що надається ними в процесі бібліотечно-інформаційного обслуговування. Але нада-ючи відвідувачам доступ до веб-сайтів, бібліотека не відповідає за правдивість, точність та новизну розміщеної на них інформації. Бібліотекарі мають навчати користувачів правилам ефективного використання Інтернету та електронних ресурсів, допомагати оволодівати необхідними для цього навичками, популяризувати та організовувати відповідальне використання інформації з Мережі.

Приватна власність. Принцип приватної власність є основою сучасної економіки. В інформаційній сфері цей принцип вимагає дотримання права власності на інформацію і авторського права.

Завдання бібліотек – знайти компроміс між інтересами влас-ників авторського права та інтересами користувачів. Бібліотеки визнають інтелектуальну власність авторів та інших творців і прагнуть забезпечити дотримання їхніх прав. Водночас бібліоте-ки – від імені користувачів – домагаються впровадження в закони про авторське право необхідних винятків та часових обмежень; заохочують уряд пропонувати нові закони про інтелектуальну власність, що забезпечують баланс між інтересами правовласни-ками, приватними особами і бібліотеками.

Доступність. Принцип доступності – один із провідних в інформаційному суспільстві. Він визначає право громадян на інформацію і передбачає доступ кожного члена суспільства до інформаційних технологій і до будь-якої дозволеної інформації у будь-який час і в будь-якому місці.


61

Основна місія бібліотек – забезпечення користувачам, неза-лежно від їх соціального стану, віросповідання, національності, статі, віку, стану здоров’я, політичних поглядів тощо, вільного доступу до інформації. Виконуючи цю місію, бібліотекарі по-винні не тільки протидіяти цензурі, але й підтримувати надання безкоштовних послуг користувачам, домагатися підвищення ком-фортності бібліотечних приміщень, доступності інформаційних матеріалів. Новітні технології, розширюючи можливості доступу до інформації, водночас обмежують ці можливості для тих, хто не має комп’ютерів. Саме бібліотеки покликані забезпечувати всім бажаючим вільний доступ до електронної інформації.

На практиці застосування згаданих принципів супроводжу-ється моральними колізіями. Найгострішими є етичні конфлікти, пов’язані з Інтернетом. Право на вільний доступ до інформації і вільне висловлювання думок (право на інформаційну свободу) тут стикається з правом суспільства в цілому і окремих його категорій (особливо, неповнолітніх) на захист від негативної інформації. Суспільство знову зіштовхується з цензурою. У зв’язку з розвитком Інтернету проблеми цензури нових форм. Якщо до застосування електронних комунікацій цензура була відкритою, принаймні в демократичних державах, то технічні можливості Інтернету дозво-лили впровадити анонімність цензури – користувач часто не знає, хто її здійснює. Виникнення різних систем фільтрації і блокування інформації викликано такими побоюваннями громадськості, як загроза національній безпеці у зв’язку з діями хакерів; посягання на інтелектуальну власність, доступність і поширення інформації про наркотики, зброю тощо, можливість терористичних актів. В умовах наявності веб-ресурсів «сумнівного» характеру бібліотекар несе певну відповідальність за надання доступу до них читачам. З одного боку, бібліотекарі зобов’язані дотримуватися принципу інтелектуальної свободи, бо вони працюють в установі, поклика-ній її захищати. З іншого, бібліотеки – це гуманістичні установи, головним об’єктом діяльності яких є людина, читач, перед котрим


62

працівники бібліотек несуть моральну відповідальність. Чим по-винні керуватися бібліотеки, вирішуючи цю колізію? Передусім, звичайно, чинним законодавством. У бібліотеках України доступ до мережі Інтернет має обмежуватися законом «Про захист суспільної моралі» (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1296-15).

Але існують ситуації, що не передбачені законом, проте ви-кликають сумнів з етичної точки зору. На що ж спиратися бібліоте-карям у цих ситуаціях? Етичні кодекси багатьох країн світу, у т. ч. України, визнають основним обов’язком бібліотекаря забезпечення користувачам доступу до інформації та документів без обмежень, якщо останні не були попередньо встановлені законами. Серед положень професійного кодексу етики, затвердженого УБА, є і по-ложення про протидію спробам цензурувати доступ до інформації.

Утім, такі загальні положення не допомагають у багатьох суперечливих випадках. Наприклад, бібліотекар бачить, що користувач дуже цікавиться сайтами, присвяченими різним способам само-губства. Що він має робити? Не втручатися, керуючись принципом вільного доступу до інформації? Але якщо цей користувач потім таки вчинить самогубство, чи не провина за нього не лежатиме і на бібліотекареві? Заборонити відвідувачеві доступ до таких сайтів? Але ж, можливо, він просто збирає необхідну інформацію для якихось досліджень, наприклад, з психології? До того ж, подібна заборона грубо порушує права користувача. Запитати, чим викликаний інтерес до самогубств? Це протирічить праву на кон-фіденційність інформації. Людина, яка планує самогубство, навряд чи відповість чесно. Можливо, рішення бібліотекаря залежатиме від того, чи відвідувач повнолітній. Здоровий глузд підказує, що деяких обмежень у доступі користувачів до Інтернет-ресурсів не уникнути. Але у суперечливих випадках бібліотекар прийматиме рішення стихійно, керуючись або власними етичними принци-пами, або вказівками керівництва. Між тим, досвід зарубіжних бібліотек свідчить, що регулювання свободи доступу здійснюється в них на підставі законів (наприклад, у деяких бібліотеках США


63

встановлюються фільтри), хартій опікунських рад, внутрішньої нормативної документації, норм етичних кодексів.

«Маніфест ІФЛА про Інтернет» (http://www.nbuv.gov.ua/node/1833) обстоює вільний, але відповідальний доступ до Інтер-нету. Основний принцип полягає у тому, що доступ не повинен залежати від ідеологічної, політичної або релігійної цензури та економічних бар’єрів. Завдання знаходження балансу між відкритим доступом і правильним використанням веб-ресурсів покладається на бібліотечну громадськість і осіб, які приймають рішення на національному та місцевому рівнях.

Для розв’язання проблем, що виникають внаслідок су-перечливого й сумнівного змісту інформації в Інтернеті, сьогодні застосовуються системи фільтрації і блокування. Використання блокувальних програм базується на принципі виключення певних слів, сайтів і графічних зображень. Через прямолінійність методик відбору інформації у таких програмах часто блокуються досить цінні матеріали. ІФЛА та УБА не рекомендують бібліотекам встановлювати «фільтри».

Більш перспективною виглядає практика надання Інтернет-ресурсам оціночних категорії на допомогу користувачеві у відборі інформації. Надання таких категорій Інтернет-матеріалам здій-снюється службами, що спеціалізуються на порівнянні рейтингів і оцінюванні інформаційних ресурсів, авторами або дистриб’юторами сайтів. Наприклад, матеріали оцінюються з точки зору змісту за шкалою від 0 до 4 за категоріями: насильство, зображення оголеного тіла, мова тощо.

Ще одна сучасна тенденція – забезпечення усіх Інтернет-матеріалів метаданими, тобто коротким описом і оцінкою матеріалу. Рада Європи, висловлюючи свою позицію у «Керівних принципах для європейської культурної політики», допускає використання метаданих про інформацію у місцях громадського доступу до Інтернету для полегшення користувачеві вибору. Ця рекомендація має пряме відношення до бібліотек.


64

Отже, до проблеми вільного доступу до інтернет-ресурсів можливі різні підходи. Але в будь-якому випадку треба пам’ятати, що бібліотекар несе моральну відповідальність за надання доступу до інформації.■

Література

Пашкова В. С., Пашков О. М. Інтелектуальна свобода та доступність інформації в демократичному суспільстві. Етика бібліотечного працівника : посібник для бібліотекарів за програмою підвищення кваліфікації / В. С. Пашкова, О. М. Пашков. — Київ : Самміт-Книга, 2013. — 96 с.

Пашкова В. Міжнародний кодекс етики / В. Пашкова // Бібліотечна планета — 2012. — № 3 — С. 8-9.

Інтернет-ресурси

Кодекс етики бібліотекаря. Затверджено конференцією Української бібліотечної асоціації 26 листопада 2013 р. [Елек-тронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: http://ula.org.ua/fileadmin/uba_documents/others_documents/doc_for_ubadoc/Code_of_Professional_Ethics_2013_Edited_Nov26.pdf (дата звернення: 08.04.2015). – Заголовок з екрану.

Кодекс этики российского библиотекаря и проблемы библио-течного обслуживания современного пользователя [Электронный ресурс] // KazEdu : казахстанская образовательная социальная сеть. – Текст. данные. – Режим доступа: http://www.kazedu.kz/referat/162556 (дата обращения: 08.04.2015). – Загл. с экрана.

Маніфест ІФЛА про Інтернет. Прийнятий Сесією Ради ІФЛА 23 серпня 2002 р. [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим до-ступу: http://www.ifla.org/files/assets/faife/publications/policy-documents/internet-manifesto-uk.pdf (дата звернення: 08.04.2015). – Заголовок з екрану.


65

Пашкова В. С. Доступ до Інтернету як бібліотечна послуга / В. С. Пашкова [Електронний ресурс] // Діловод : сайт інформаційного спрямування. – Текст. дані. – Режим доступу: http://dilovod.com.ua/publ/statti/dostup_do_internetu_jak_bibliotechna_posluga/4-1-0-458 (дата звернення: 08.04.2015). – Заголовок з екрану.


66

Вісті з регіонів

В єдності – наша сила

Ганна Макаренко, завідувач відділу мистецтв Сумської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Н. Крупської

Духовний розвиток кожної людини бере початок в культурі її народу. Сумщина – поліетнічна область, на теренах

якої живуть, навчаються, працюють, розбудовують нашу неза-лежну державу, виховують своїх дітей представники майже ста національностей. Щоб краще знати свою історію, традиції, ві-рування, не забувати рідну мову, вони об’єднуються у національні

товариства. Духовні здобутки кожного народу збагачують культу-ру України, закладають міцний фундамент для міжнаціональної злагоди, толерантності, співпраці та порозуміння.

Центром неформального спілкування представників різних народів у Сумах став відділ мистецтв Сумської обласної універ-сальної наукової бібліотеки, який вже багато років реалізує про-ект «Бібліотека – центр діалогу культур», тісно співпрацюючи з представниками місцевих національно-культурних товариств та Асоціацією національних меншин Сумської області (голова Мех-рібан Салманова).

Сучасна бібліотека – це не тільки територія читання чи центр інформації. У першу чергу – це територія культури, творчого та інтелектуального розвитку. Це місце дозвілля, знайомства з новими людьми, спілкування з однодумцями, місце, куди хочеться просто за-вітати на вогник. Відвідувачів приваблює невимушена демократична

центром неформального

Спілкування предСтавників різних народів у Сумах Став

відділ миСтецтв СумСької оунб.


67

атмосфера, доброзичливе, уважне ставлення працівників відділу до кожного читача. Тут можна цікаво провести вільний час, дізнатися щось нове про історію і культуру свого народу, знайти нових дру-зів, поспілкуватися рідною мовою. Шість років бібліотека плідно співпрацює з членами міського Польського центру «Віра. Надія. Любов», третій рік на базі відділу працює Грецький національний інформаційно-культурний центр, чимало спільних культурно-про-світницьких заходів проведено з азербайджанською громадою міста, партнерські стосунки пов’язують бібліотеку з Сумським благодійним єврейським центром «ХеседХаїм». Коло національ-них громад, з якими співробітничає відділ мистецтв, постійно розширюється – цього року в бібліотеці проведено кілька заходів з Сумським обласним товариство вірменської культури «Арцах»

Відділ не тільки взаємодіє з кожним національно-культурним товариством окремо, а й об’єднує їх, щорічно збирає своїх друзів разом. Минулого року представники різних народів, що проживають на Сумщині, відзначили ювілей Великого Кобзаря – у бібліотеці з успіхом пройшов вечір «Шевченко у кожного свій».

Зараз, коли наша держава переживає тяжкі часи, головним прагненням усіх її громадян є спільний пошук шляхів до миру і злагоди.

Напередодні 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни співробітники бібліотеки разом з Асоціацією національних меншин Сумської області ініціювали проведення вечора міжнаціональної єдності «Нам не треба війни, не треба – ми за спокій і мир на землі!» При-сутні вшанували пам’ять синів і дочок різних народів, загиблих у роки Другої світової війни, а також тих, хто віддав своє життя у боротьбі за свободу і незалежність України в наш час.

Майбутнє кожної країни, кожного народу – це діти. Саме дитячі голоси лунали під час цього заходу найгучніше. Вірші і пісні про мир, дружбу, любов і злагоду між людьми були зрозумілі кожному, якою б мовою їх не виконували, бо мова мистецтва не потребує


68

перекладу. Глядачі тепло вітали виступи маленьких артистів поль-ської, азербайджанської, грецької, вірменської громад, колективу вокальної студії «Авів» Сумського благодійного єврейського центру, ансамблю скрипалів Сумського вищого училища мистецтв і культури ім. Д. Бортнянського, солістки Сумського академічного театру драми і музичної комедії ім. М. Щепкіна Марії Грищенко, поета і музиканта Віктора Кузьменка.

Всі учасники вечора отримали Подяки за плідну співпрацю з обласною бібліотекою у справі укріплення миру, дружби та взаєморозуміння.■


69

Бібліографія – орієнтир в інформаційному просторі

Світлана Настенко,завідувач відділу інформаційно-бібліографічної роботи


У рамках відзначення 40-річчя створення Державної бі-бліотеки України для юнацтва 18 – 22 травня відбулося

чергове щорічне проблемне навчання бібліографів обласних біблі-отек для юнацтва та молоді «Бібліографічна діяльність юнацьких бібліотек в епоху цифрових комунікацій».

Під час навчання, яке відкрили директор ДБУ для юнацтва Г. А. Саприкін та начальник навчально-методичного відділу Інституту післядипломної освіти НАКККіМ О. С. Бородавка, учасники отримали багато корисної та цікавої інформації. Зокрема, молодший науковий співробітник відділу наукової інформаційно-бібліографічної діяльності Державної науково-педагогічної бібліо-теки України ім. В. Сухомлинського О. В. Углова висвітлила стан та перспективи розвитку електронних ресурсів цієї бібліотеки. Аспірант Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського Є. В. Кулик розповіла про мережеві технології як засіб модернізації бібліотечно-інформаційного обслуговування юнацтва. Заступник директора Національної наукової медичної бібліотеки О. М. Бруй, підготувала виступ «RDA. Умови та можливості використання правил бібліографічного опису для цифрового середовища. Стра-тегічні плани та проекти Української бібліотечної асоціації».

Господарі заходу, працівники Державної бібліотеки України для юнацтва, зробили доповіді на наступні теми:

Вісті з регіонів


70

◘ «Бібліотеки Азії – очима українських бібліотекарів: спосте-реження та роздуми» (директор ДБУ для юнацтва Г. А. Саприкін);

◘ «Бібліотечні засоби формування медіакомпетентності з авторського права у юнацтва та молоді» (заступник директора з науково-методичної роботи Т. П. Сопова);

◘ «Бібліограф 2.0. Огляд програм бібліографічних менедже-рів» (заступник директора по роботі з електронними ресурсами Т. О. Якушко);

◘ «Використання та бібліографічний опис відеоресурсів Інтернет» (завідувач відділу по роботі з електронними ресурсами Л. Г. Виноградова);

◘ «Бібліографічна продукція ДБУ для юнацтва: минуле та сьогодення» (завідувач відділу інформаційно-бібліографічної роботи С. М. Настенко);

◘ «Come Write In! Приходь та пиши! Бібліотека для письмен-ників» (методист ДБУ для юнацтва С. П. Семенова).

Учасники навчання мали змогу відвідати інші бібліотеки міста Києва, зокрема Наукову бібліотеку Національного універси-тету «Києво-Могилянська академія» та ЦРБ ім. М. О. Некрасова ЦБС Голосіївського району. Також вони брали участь у семінарі «Науково-бібліографічна діяльність бібліотек: сучасний стан і тенденції розвитку», що проходив у Національній парламентській бібліотеці України.

За результатами навчання 20 співробітників юнацьких бібліо-тек із різних областей України отримали дипломи про підвищення кваліфікаційного рівня.

13 із них взяли участь в анкетуванні, спрямованому на оцінку якості заходу. На п’ятірку (за п’ятибальною шкалою) його оцінили 11, а на четвірку – двоє учасників. 10 опитуваних зазначили, що матеріал навчань повністю відповідає потребам їх роботи, на думку двох – переважно відповідає. Практично використати 7 учасників збираються матеріал щодо бібліографічного опису електронних ресурсів, 4 – матеріал про підготовку та оформлення покажчиків,


71

по троє опитуваних інформацію про програми бібліотечних мене-джерів та використання нових програм і користувацького пошуку в пошукових системах, одна людина – відомості про вебліографію, а ще одна – весь матеріал. На запитання про актуальні теми, були дані лише дві відповіді: корпоративні електронні каталоги та складні випадки бібліографічних описів книг. Усі учасники поре-комендували би цей курс своїм колегам і самі готові у майбутньому відвідувати подібні заходи.

З наведених відповідей можна зробити висновок, що навчання пройшло на досить високому рівні. ■


72

Вимоги щодо подання статей до інформаційного вісника

1. Вказати назву статті, ім’я, прізвище автора(ів) повністю, назву організації, посаду, наукове звання (за наявності).

2. Статті приймаються українською та російською (з наступ-ним перекладом українською) мовами.

3. Подати коротку анотацію до статті (не більше 700 символів).4. Обсяг статті разом з анотацією, малюнками, додатками,

фотографіями формату А4 не більше 8 сторінок. Розмір шрифту – 16, інтервал – одинарний.

5. Статті не повинні бути раніше опубліковані. Перевага надаватиметься проблемним статтям, що розкривають актуальні питання бібліотек для юнацтва та молоді, системи бібліотек або в цілому бібліотечної справи.

6. Текст рукопису набирається автором на комп’ютері (у текстовому редакторі MS Word або OpenOffice.org Writter, тобто з розширенням .doc) і надходить до редакції в електронному вигляді для подальшої обробки.

Під час набору слід додержуватися наступних правил:– абзаци відокремлюються одним маркером кінця абзацу

(використання цього символу з іншою метою не дозволяється);– усі слова всередині абзацу відокремлюються лише одним

пропуском– перед розділовим знаком пропуски не допускаються, після

розділового знаку – один пропуск;– виділення курсивом, напівжирними та великими літерами

забезбечуються засобами Word.7. Не дозволяються:– два та більше пропусків;– виділення в тексті підкресленням;– формування нового рядка за допомогою пропусків.


73

8. Ілюстрації в комп’ютерному варіанті слід виконувати у фор-маті *.ТIF (*.ТIFF) із розрішенням 300 dpi (1 ілюстрація – 1 файл). Дозволяється використовувати формати WMF, ВМР, JPEG. Інші формати не використовуються.

9. Статті надсилати до редколегії вісника електронною по-штою на адресу: [email protected].

10. Рішення про публікацію статей приймається редакційною колегією.


Інформаційний вісник № 2 (54) 2015

Засновник – Державна бібліотека України для юнацтваВиходить чотири рази на рік

Підписано до друку 02.07.2015. Зам. № 216. 73 стор. Тираж 100 пр.Просп. Перемоги, 60, м. Київ, 03057

http://www.4uth.gov.uaE-mail:[email protected]

Редактори: С. Чачко, В. Кучерява, Н. ЛінкевичКомп’ютерна верстка І. Болесевич

Заснований у 1999 році

Редакційна колегія: Г. Саприкін (голова редкол.),Т. Сопова (відп. ред.), О. Виноградова, Т. Якушко

Науково-виробниче видання

Documents

kgbd - 4uth.gov.ua4uth.gov.ua/library_science/bibliosvit/bibliosvit_2015_vol54_n2.pdf · Мороз Етика бібліотекаря як інформаційного працівника