1

А.І. Сторожук

Українська народна

музична творчість: вивчаємо, запам’ятовуємо,

зберігаємо

2

УДК 378.094: 398.8(477) (075.8)

ББК 82.3 (4 Укр) я 73

С. 82

Антоніна Сторожук. Українська народна музична творчість:

вивчаємо, запам’ятовуємо, зберігаємо: Навчально-методичний

посібник. – Бар, 2012. –182c.

Анотація

Кожен народ має свою історію етногенезу і колективну пам’ять, що

з праісторичних часів накопичує та утримує у своїх давніх пластах знання

про минуле, його образи. Вони зібрані в архаїчних кодах структурних

елементів культурної та історичної традиції і потрапляють у нашу

сучасність через різні сфери людської діяльності. Унікальним

транслятором у цьому важливому процесі виступає український народний

фольклор.

Пропонований автором навчально-методичний посібник

«Українська народна музична творчість: вивчаємо, запам’ятовуємо,

зберігаємо» спрямований на засвоєння студентами ВНЗ І-ІІ рівня

акредитації курсу «Українська народна музична творчість та обрядовий

фольклор».

Посібник уміщує: запитальники та відповіді з основних навчальних

тем курсу, короткі відомості про визначних українських фольклористів,

термінологічний словник, рекомендовану літературу. Така структура, на

думку автора, допоможе студентам через опанування вміщених матеріалів

активніше включитися в процеси, що стосуються зростання інтересу

молоді до історичної музичної пам’яті, визначити художню значимість

музичної культури українського народу.

Видання адресоване студентам, викладачам, учителям, працівникам

культури, всім, хто цікавиться духовними джерелами і традиціями

українського народу.

Рецензенти:

Семко М.І., кандидат педагогічних наук, завідуюча кафедрою

мистецької підготовки, доцент Вінницького державного педагогічного

університету імені Михайла Коцюбинського;

Мороз М.О., викладач-методист Барського гуманітарно-

педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського, пошукач Він-

ницького державного педагогічного університету імені Михайла

Коцюбинського;

Кабзюк Н.А., методист Барського гуманітарно-педагогічного

коледжу імені Михайла Грушевського;

Марчук С.В., завідуюча педагогічною практикою Барського

гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського.

Рекомендовано до друку методичною радою Барського гуманітарно-педагогічного

коледжу імені Михайла Грушевського ( протокол №2 від 28 листопада 2011 року)

Сторожук А.І., 2011

3

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА ........................................................................ 6

ЗАПИТАЛЬНИК ІЗ КУРСУ «УКРАЇНСЬКА НА-

РОДНА МУЗИЧНА ТВОРЧІСТЬ ТА ОБРЯДОВИЙ

ФОЛЬКЛОР»

Тема. ФОЛЬКЛОР І ФОЛЬКЛОРИСТИКА................... 8

ОКРЕМІ ВИДОВІ СИСТЕМИ ........................................... 9

Тема 1. Дитячий фольклор ................................................ 9

Тема 2. Трудові пісні........................................................ 10

Тема 3. Інструментальна музика ..................................... 11

Тема 4. Танець і рух ......................................................... 13

ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР

КАЛЕНДАРНА ОБРЯДОВІСТЬ

Тема 1. Пісні та обряди зимового календаря ................. 14

Тема 2. Пісні та обряди весни ......................................... 16

Тема 3. Русальні та царинні пісні ................................... 18

Тема 4. Купальські та петрівчані пісні, обряди ............. 19

Тема 5. Жнивні пісні,обряди; косовиця ......................... 21

РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ

Тема 1. Весільні пісні, обряди ......................................... 22

Тема 2. Родинна та хрестинна обрядовість .................... 24

Тема 3. Поховальна обрядовість ..................................... 25

ЕПОС

Тема 1. Думи ..................................................................... 27

Тема 2. Історичні пісні ..................................................... 28

ЛІРО-ЕПІЧНІ ПІСНІ

Тема 1. Балади .................................................................. 30

Тема 2. Співанки-хроніки ................................................ 31

ЛІРИКА

Тема 1. Суспільно-побутові пісні ................................... 32

Тема 2. Козацькі пісні ...................................................... 33

Тема 3. Чумацькі пісні ..................................................... 35

Тема 4. Рекрутські та солдатські пісні ........................... 36

4

Тема 5. Заробітчанські пісні ............................................ 38

ПОБУТОВІ ПІСНІ

Тема 1. Пісні про кохання та родинний побут .............. 39

Тема 2. Жартівливі і сатиричні пісні .............................. 40

Тема 3. Танцювальні пісні ............................................... 42

Тема 4. Коломийки і частівки ......................................... 43

УСНО-ПИСЕМНА КУЛЬТУРА

Тема 1. Пісні-романси...................................................... 44

Тема 2. Стрілецькі пісні ................................................... 46

Тема 3. Повстанські пісні ................................................ 48

Тема. ВІД ТРАДИЦІЇ ДО СУЧАСНОСТІ ..................... 49

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАЛЬНИК ІЗ КУРСУ

«УКРАЇНСЬКА НАРОДНА МУЗИЧНА ТВОРЧІСТЬ

ТА ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР»

Тема. ФОЛЬКЛОР І ФОЛЬКЛОРИСТИКА ................ 51

ОКРЕМІ ВИДОВІ СИСТЕМИ

Тема 1. Дитячий фольклор .............................................. 53

Тема 2. Трудові пісні ....................................................... 54

Тема 3. Інструментальна музика ..................................... 55

Тема 4. Танець і рух ......................................................... 56

ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР

КАЛЕНДАРНА ОБРЯДОВІСТЬ

Тема 1. Пісні та обряди зимового календаря ................ 58

Тема 2. Пісні та обряди весни ......................................... 60

Тема 3. Русальні та царинні пісні ................................... 62

Тема 4. Купальські та петрівчані пісні, обряди ............. 63

Тема 5. Жнивні пісні, обряди; косовиця ........................ 65

РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ

Тема 1. Весільні пісні, обряди......................................... 67

Тема 2. Родинна та хрестинна обрядовість.................... 69

Тема 3. Поховальна обрядовість ................................. 70

5

ЕПОС

Тема 1. Думи ................................................................. 73

Тема 2. Історичні пісні ................................................. 74

ЛІРО-ЕПІЧНІ ПІСНІ

Тема 1. Балади .............................................................. 76

Тема 2. Співанки-хроніки ............................................ 77

ЛІРИКА

Тема 1. Суспільно-побутові пісні ............................... 78

Тема 2. Козацькі пісні .................................................. 79

Тема 3. Чумацькі пісні ................................................. 81

Тема 4. Рекрутські та солдатські пісні ....................... 82

Тема 5. Заробітчанські пісні ........................................ 84

ПОБУТОВІ ПІСНІ

Тема 1. Пісні про кохання та родинний побут .......... 85

Тема 2. Жартівливі і сатиричні пісні .......................... 86

Тема 3. Танцювальні пісні ........................................... 87

Тема 4. Коломийки і частівки ..................................... 88

УСНО-ПИСЕМНА КУЛЬТУРА

Тема 1. Пісні-романси .................................................. 90

Тема 2. Стрілецькі пісні ............................................... 92

Тема 3. Повстанські пісні ............................................ 93

Тема. ВІД ТРАДИЦІЇ ДО СУЧАСНОСТІ ................. 94

ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ ФОЛЬКЛОРИСТИ

МИНУЛОГО І СЬОГОДЕННЯ ................................... 96

Термінологічний словник із фольклору .................. 145

Список рекомендованої літератури для самостійної

роботи студентів ........................................................... 169

6

ПЕРЕДМОВА

Позитивні зміни, що намітилися сьогодні в

суспільстві, пов’язані з новим осмисленням

багатовікових надбань народної музичної творчості. В

умовах урбанізованого середовища ми маємо

можливість змінити на краще вже існуючі тенденції,

іншим – надати нової якості. В умовах процесів

стирання культурних особливостей, які закономірно

проходять поряд із глобалізаційними процесами вкрай

необхідним стає збереження етнічної ідентичності.

Цей процес вимагає нових ідей, використання

особливих методів та прийомів, які б сприяли

формуванню зацікавленості, заглибленню в

багатогранний народний першоджерельний грунт,

насамперед молоді.

На жаль, сучасне суспільство означається

періодом активної трансформації тенденції домінування

масового культурного продукту в житті і побуті

особливо молодих людей, стрімкими змінами

традиційних форм життя, знеціненням ролі звичних

«дідівських» моральних принципів українців, широким

ужитком запозиченої зовні генетично чужої для нас

англо-американської культури.

Невипадково саме сьогодні сучасна молодь,

студентство, що володіє новою якістю мислення,

сповідуючи вагомість народного прислів’я: «Той, хто не

знає минулого, не гідний майбутнього», намагається

розвити в собі такі необхідні риси, як професійність,

прогресивність, компетентність.

Для збереження і подальшого творення системи

цінностей, ефективного й успішного використання

отриманих знань у роботі з майбутніми вихованцями

7

необхідні якісні знання, широкий світогляд, глибинний

інтелектуальний рівень власного розвитку.

Важливим стає забезпечення навчально-виховних

процесів освітянських закладів усіх рівнів акредитації

інноваційною науково-методичною літературою (з

наданням можливостей повної її реалізації), а також

наявність глибокої компетентності та свідомотворчої

праці в указаних напрямках як педагогів (учителів), так і

студентів (учнів).

Вибраний виклад матеріалу посібника, на думку

автора, стимулюватиме розвиток самостійності,

творчого потенціалу, інтелектуальних здібностей

кожної особистості, стане підґрунтям для особистісного

і професійного самовизначення та фахового зростання

молодого фахівця, розширить знання, формуватиме

інтерес до локального пісенно-фольклорного спадку.

Молодь повинна зрозуміти, що будь-який поступальний

рух народу на шляху прогресу не тільки зумовлюється,

але й цілковито ґрунтується на його попередньому

житті.

Пропоновані матеріали можуть бути використані

як допоміжний матеріал для практичного застосування в

підготовці уроків з музичного мистецтва в ЗОШ,

музичних занять у дитячих установах, для розробок

сценаріїв колективних і родинних свят працівниками

культури, на факультативних заняттях із музики, у

виховній позакласній діяльності, на уроках літератури.

Автор

8

ЗАПИТАЛЬНИК

ІЗ КУРСУ «УКРАЇНСЬКА НАРОДНА МУЗИЧНА

ТВОРЧІСТЬ ТА ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР»

Тема. ФОЛЬКЛОР І ФОЛЬКЛОРИСТИКА

1. Назвіть головні наукові напрямки фолькло-

ристики.

2. Дайте відповідь на запитання: що вивчає музична

фольклористика?

3. Які терміни вживаються найчастіше поряд із

терміном «музична фольклористика»?

4. Які наукові дисципліни вивчає фольклор?

5. Що означає термін «фольклор»?

6. Скільки фаз пройшло людство у своєму

розвитку? Назвіть їх.

7. Які функції виконувало первісне мистецтво?

8. Назвіть епоху створення первісного мистецтва.

9. Розкрийте особливості рис первісного мистецтва.

10. Назвіть стадії розвитку міфологічного світогляду.

11. Розкрийте зміст понять «фетишизм», «тотемізм»,

«анімізм».

12. Розкрийте зміст поняття «вербальна магія».

13. Що є спільного між первісним мистецтвом і

фольклором?

14. Що характерне для первісного мистецтва?

15. Що притаманне фольклору?

16. Які групи критеріїв застосовуються при

класифікації народної музично-поетичної

творчості?

17. На скільки показників опирається літературний

підхід до класифікації народної музично-

поетичної творчості?

18. У якому випадку застосовуються мистецтво-

знавчі критерії?

9

19. У чому полягають особливості функціонального

критерію?

20. Від чого залежить рід фольклорного твору?

21. Яким буває рід?

22. На що ділиться рід?

23. Що ми називаємо терміном «жанр»? Чому він

підпорядковується?

24. Чи завжди межі жанру є абсолютними?

ОКРЕМІ ВИДОВІ СИСТЕМИ

Тема 1. Дитячий фольклор

1. Із чого складається дитячий фольклор?

2. Окресліть особливості виконання колискових

пісень.

3. Назвіть жанри дитячого фольклору, дайте їм

визначення.

4. Назвіть види дитячих пісень і стилі їх виконання.

5. Коли з’явився термін «дитячий фольклор» у

фольклористиці?

6. Назвіть основний критерій відбору творів до

дитячого фольклору.

7. У чому полягає специфіка дитячого фольклору?

8. Чи існує чітка межа між трьома групами

дитячого фольклору?

9. Назвіть спільну рису для всіх груп дитячого

фольклору.

10. Назвіть жанрові групи, на які поділяються твори

дорослих для дітей.

11. До якого історичного періоду народної творчості

належать колискові пісні?

12. Які мотиви є найстійкішими в колискових

піснях?

10

13. Найпоширенішим ритмом колискових пісень

можна вважати… (продовжіть думку).

14. Із якими іншими жанрами усної народної

творчості виявляють зв'язок колискові пісні?

15. За змістом і характером найближчими до

колискових пісень є…(продовжіть думку).

16. Вкажіть на призначення потішок і утішок.

17. Що собою являють пестівки?

18. Що викликає в дітей 3-5 років інтерес до

забавлянок?

19. Що ми називаємо забавлянками?

20. Що ми називаємо казочками-небилицями ?

21. На чому розбудовується зміст казочок-небилиць?

Тема 2. Трудові пісні

1. У якому історичному часі виникли трудові

пісні?

2. Чи побутують сьогодні в Україні власне трудові

пісні?

3. Які пісні називаються трудовими?

4. Із якою метою виконуються трудові пісні?

5. Які функції є характерною ознакою трудових та

умовно трудових пісень?

6. До чого покликані трудові пісні?

7. Назвіть найголовнішу особливість трудових

пісень.

8. Яка ознака є найголовнішою особливістю умовно

трудових пісень?

9. Назвіть два види умовно трудових пісень.

10. Які пісні можна розглядати під рубрикою

«трудові»?

11. Що фактично звучить під час роботи – мелодії

чи…?(Назвіть)

11

12. У чому полягає комунікативна спрямованість

трудових пісень?

13. Яку форму мають сигнали-команди (короткі

поспівки)?

14. На яких територіях трудові пісні зберігалися

найдовше?

15. Назвіть головну функцію жанру трудових пісень.

16. Який пісенний тип (окрім подібних чисто

функціональних команд-наспівів) уживається в

трудових піснях?

17. Чи створюються пісні вторинного значення і

походження спеціально «під працю»?

18. Що є метою умовно трудових пісень?

19. Які пісні можна включати в розряд умовно

трудових?

20. Як називаються діалогічні пісеньки, за

допомогою яких дівчата-пастушки на Закарпатті

перегукуються, пасучи худобу?

21. Як називаються діалогічні наспіви сигнально-

комунікативного виду, що використовуються під

час підгортання та обкопування картоплі ?

22. Втративши ритміко-організуючий елемент,

трудові пісні поступилися місцем…(продовжіть

думку).

23. Піснею якого жанру сьогодні витісняються

трудові пісні?

Тема 3. Інструментальна музика

1. На які групи поділяється сучасна народна

інструментальна музика?

2. Які музичні інструменти є найбільш уживаними в

народному побуті?

12

3. Хто з відомих учених-фольклористів першим

здійснив музично-фольклористичну класифікацію

народних інструментів?

4. Назвіть найвідоміші народні інструменти

індивідуальної групи.

5. Перелічіть ансамблеві інструменти, найширше

вживані в традиційному побуті.

6. Як у народі називають найпоширенішу форму

ансамблевої гри?

7. Наведіть кілька прикладів найбільш уживаних

складів «троїстої музики»?

8. Який інструмент у складі індивідуальної групи є

найдавнішим?

9. Чи властива кантиленна гра народним сопілкарям-

виконавцям?

10. Яку роль відіграє традиційно рясна орнаментика

народних сопілкарів?

11. У якому столітті потрапила в Україну скрипка?

12. Як у карпатському регіоні називають скрипку?

13. Назвіть основні технічні і тембральні можливості

скрипки.

14. Яку наукову назву має дримба?

15. Хто традиційно грає на дримбі?

16. У якому регіоні України найбільш поширена

трембіта?

17. Що є характерним у звучанні трембіти?

18. Як іще інструмент трембіта використовується в

народному побуті східних слов’ян?

19. Із чого складається волинка?

20. Назвіть істотну рису народних індивідуальних

інструментів.

13

Тема 4. Танець і рух

1. У якому історичному часі виник танець?

2. Назвіть передумови виникнення танцювального

мистецтва.

3. У чому полягають емоційно-фізіологічні причи-

ни?

4. Коли почали формуватися пізнавально-практичні

танці?

5. Яка форма стала першою формою світогляду

людини?

6. Якими були найдавніші танці?

7. Назвіть два різновиди танцювальних рухів і

фігур.

8. Чи побутують у народній традиції інші рухи, які

не є власне танцями?

9. Які групи танцювальних форм є най-

поширенішими?

10. Охарактеризуйте ритміку козачково-гопакової

музики.

11. Назвіть дводольні танці, які є найбільш

близькими за ритмікою до козачково-гопакової

групи.

12. Назвіть відомі відгалуження нетанцювальної

музики.

13. Назвіть та охарактеризуйте головні передумови,

що призвели до виникнення танцювального

мистецтва.

14. Групи якого складу в основному водять хороводи

(карагоди)?

15. Назвіть головні прикмети утворюваних

танцювальних фігур.

16. Охарактеризуйте утворення фігур: а) кругових,

б) лінійних, в) ключових.

14

17. Назвіть та охарактеризуйте найбільші групи

танців, що відрізняються за рухами, фігурами,

регіонами.

18. Які танці відносимо до: а) першої групи,

б) другої групи, в) третьої групи?

19. Чим пов’язані власне танці (на відміну від

танців-хороводів) із танцями обрядовими?

20. Під який супровід виконуються танці в

традиційному побуті?

ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР

КАЛЕНДАРНА ОБРЯДОВІСТЬ

Тема 1. Пісні та обряди зимового календаря

1. Назвіть історичні умови, що спричинили

виникнення новорічних пісень та обрядів.

2. У який період у стародавніх слов’ян починався

Новий рік?

3. Що вплинуло на причину зміщення новорічних

обрядів і пісень із весни на період із 25 грудня по 1

січня (за новим стилем)?

4. Які види новорічних пісень ви знаєте?

5. Назвіть найголовніші теми новорічної пісенності.

6. Що виявляється в структурі зимового календаря?

7. Що найчастіше лунає в приспіві колядок та

щедрівок?

8. На які групи ділиться зимова пісенність?

9. Окресліть основні мотиви колядок: а) господареві,

б) господині, в) парубкові, г) дівчині.

10. У якій формі в колядках і щедрівках вислов-

люються новорічні побажання?

15

11. Чи мають колядки та щедрівки конкретного

адресата?

12. У чому полягає особливість виконання колядок та

щедрівок?

13. Із чого саме випливає виконання новорічних

пісень?

14. За якими ознаками розрізняються колядки та

щедрівки в науковій фольклористиці?

15. Назвіть допоміжну ознаку розрізнення колядок та

щедрівок.

16. Який звичай ми вважаємо залишком язичницьких

ініціальних вірувань у зимовій обрядовості?

17. Назвіть особливості дитячих колядок та щедрівок.

18. Що лежить в основі новорічної обрядовості?

19. Назвіть окрему категорію щедрівок.

20. Яким є складочисловий розмір пісень про

Маланку?

21. Назвіть типові риси новорічної пісенності

народної вистави «Коза».

22. Що можна вважати джерелом церковних колядок?

23. Амбітус колядок і щедрівок рідко перевищує

інтервал ...(продовжіть думку).

24. Назвіть особливості мелодико-інтонаційного

колориту колядок і щедрівок.

25. У чому проявляється структурна чіткість колядок і

щедрівок?

26. Що меншою мірою вживається в мелодиці колядок

та щедрівок?

27. У яких новорічних піснях широко вживана

мелодекламація?

28. Назвіть найбільш поширені ритмізовані

поздоровлення, вітання, приказки, які становлять

своєрідність колядних обрядів.

16

29. До якого типу належать ладові структури колядок і

щедрівок?

30. Які ладові основи збереглися в більшості колядок і

щедрівкок?

31. Які елементи в новорічній пісенності вживаються

поряд з унісонно-гетерофонним співом?

32. Традиція новорічних перевдягань, «сміхових»,

гумористичних вистав-вертепів «Коза»,

«Маланка» бере початок ... (продовжіть думку).

33. Подайте коротку інформацію про новорічний

ляльковий вертеп та його учасників.

34. У якій частині лялькового вертепу звучить музика

культового змісту та релігійні колядки?

35. Що покладено в основу другої частини ляль-

кового вертепу?

36. Який характер має народна новорічна вистава

«Коза»?

37. Назвіть основних дійових осіб вистави «Коза».

38. Виконавцями вистави «Маланка» завжди є...

(продовжіть думку).

39. Традиційно центральними дійовими особами

«Маланки» є ... (продовжіть думку).

40. Яку функцію в язичницькі часи виконувало

рядження ?

41. Яку функцію сьогодні відіграє новорічна народна

вистава «Маланка»?

Тема 2. Пісні та обряди весни

1. У яку епоху набула інтенсивного розвитку

весняна обрядовість?

2. Який день традиційно вважається початком

весняних співів, ігор?

3. Що ми вважаємо істотною рисою веснянок?

17

4. Назвіть різновиди весняних ігор і пісень.

5. Назвіть різновиди весняної обрядовості.

6. Що є типовою ознакою весняних танків?

7. Назвіть ігрові форми, найбільш уживані у

весняній обрядовості.

8. У якій манері виконуються веснянки-заклички?

9. Яка структура переважає в мелодиці коротеньких

пісень-веснянок?

10. За характером танкові та ігрові веснянки

переважно...(продовжіть думку).

11. Що становить суть весняних закличок?

12. Що є основою таночків весняної обрядовості?

13. Що проглядається в ігрових фігурах і тематиці

пісень весняного періоду?

14. Які мотиви збережено в кругових танках,

«кривому танці», веснянках-закличках?

15. Які пісні весняного періоду належать до

найдавніших?

16. Назвіть декілька найбільш поширених таночків

весняної обрядовості.

17. Які мотиви є найбільш уживаними у веснянках?

18. Назвать важливу рису веснянок.

19. Яка музична форма є найпоширенішою для типу

веснянок «заспів-приспів»?

20. Що є показовим для кругових веснянок?

21. Якою є структура веснянки - заклички?

22. Найрозвиненішою у веснянках можна вважати…

(продовжіть думку).

23. Назвіть найуживаніші складочислові форми

веснянок.

24. До якого виконавського стилю належать

веснянки?

25. Які ладові системи поширені у веснянках?

26. Якою є хорова фактура веснянок?

18

Тема 3. Русальні та царинні пісні

1. Назвіть час виникнення обрядовості слов’ян.

2. Кого називають «берегинями»?

3. На кераміці якої культури збережено зображення

обрядових сцен?

4. У яку пору стародавні слов’яни святкували свято

русалій?

5. Як по-іншому називають русальні пісні?

6. Як на русальний тиждень проявляються

відголоски поклоніння природі?

7. Найпоширенішою тематикою русальних пісень є…

(продовжіть думку).

8. До яких жанрів найбільш подібні за тематикою

русальні пісні?

9. Які розваги заводила молодь у русальний

тиждень?

10. Назвіть найбільш уживані русальні звичаї в

Україні.

11. Назвіть відомі вам групи русальних пісень.

12. Який жанр найбільш поширений в обрядах

русалій?

13. Найуживанішими типами русальних наспівів є...

(продовжіть думку).

14. На які інтонації опирається мелодика русальних

пісень?

15. Що стало джерелом назви «царинні» пісні?

16. До яких пісень близькі за змістом і характером

виконання наспіви царинних пісень?

17. Яка переважно складочислова будова текстів

царинних пісень?

18. Які обряди вважаються спільними для літньої та

весняної обрядовості?

19. Яку роль відігравали царинні обряди в давнину?

19

20. До яких ритуалів за способом виконання подібні

царинні пісні?

21. У яких регіонах України набули поширення

царинні пісні?

22. У яку пору прийнято обходити поля під виконання

царинних пісень?

23. Назвіть групи учасників царинних обрядів.

24. Що становить літній цикл народної творчості?

25. Яку функцію виконує клечання будівель, воріт,

дерев, тварин у Зелену (Клечальну) неділю?

26. Як у народі називають період найдовших у році

днів та найкоротших ночей?

27. Назвіть літні свята й обряди та пісенні жанри усної

народної творчості, що їх супроводжують.

28. Який атрибут є обов’язковим у проведенні

весняно-літніх ігор та ворожінь?

29. Який архетип вважається обов’язковим у всій

календарній обрядовості?

Тема 4. Купальські та петрівчані пісні, обряди

1. Центральним святом давніх слов’ян можна

вважати…(продовжіть думку).

2. Якими давньослов’янськими термінами назива-ли

купалії?

3. У якому віці з’явилося християнське свято Іоанна

(Івана) Хрестителя - Купайло?

4. Із якого часу розпочинається спів петрівок?

5. Як довго триває спів петрівчаних пісень?

6. Чи відрізняються петрівчані пісні від купальських?

7. На які групи за змістом поділяються петрівчані

пісні?

20

8. Які прийоми знайшли інтенсивний розвиток у

купальському обряді?

9. Назвіть загальні риси обряду «Купайло».

10. У які історичні часи «Купайло» втратило

магічні риси і перетворилося в молодіжне

розважальне свято?

11. Назвіть музичні типи купальсько-петрівчаних

пісень.

12. Які різновиди купальсько-петрівчаних пісень за

ладом і мелодикою можна виділити?

13. Які ознаки зберігає склад купальських наспівів?

14. Як називається виконавська традиція

купальських пісень?

15. Купальські та петрівчані пісні виконуються

зазвичай одноосібно чи гуртом?

16. Із тематикою яких календарних циклів

перегукуються мотиви та образи петрівчаних

пісень?

17. Які елементи зберігають петрівчані пісні?

18. Які образи найчастіше зустрічаються в

петрівчаних піснях?

19. Із мотивами яких жанрів перегукуються мотиви

кохання петрівчаних пісень?

20. Петрівчані пісні, порівняно з іншими жанрами

календарної обрядовості, більшою мірою

пройняті…(продовжіть думку).

21. Завдяки яким рисам петрівчані пісні подібні до

родинно-побутової лірики?

22. Назвіть найуживаніші паралелізми, на основі

яких будуються петрівчані пісні.

23. Які мотиви є найбільш уживаними в

петрівчаних піснях?

24. Із мотивами яких пісень перегукуються мотиви

та образи купальських пісень?

21

25. Назвіть образи-символи прадавніх тотемів, що

використовуються в ритуалах петрівчаних свят.

26. Який дівочий обряд є найпоширенішим у святі

Купайла?

27. Які давнослов´янські назви вживаються

сьогодні на Україні замість «Купайло»?

28. Ігри якого періоду нагадують купальські ігрища

та забави?

29. Протягом якого часу можуть тривати

купальські забави?

30. Що в давні часи широко використовували у

проведенні обряду «Купайло»?

31. Які специфічні наспіви характерні купальським

пісням?

Тема 5. Жнивні пісні, обряди; косовиця

1. Із якої епохи простежуютьься початки аграрно-

виробничих обрядів?

2. Назвіть ранні аграрні культи.

3. Коли і на якій основі виникли календарно-

обрядові пісні?

4. Коли були закладені початки землеробсько-

календарної обрядовості?

5. Назвіть і коротко охарактеризуйте основні етапи

жнив.

6. За яким принципом групуються основні обрядові

дії жнив?

7. Охарактеризуйте тип А жнивних пісень.

8. Охарактеризуйте тип Б жнивних пісень.

9. Із яким віршем пов’язаний різновид жнивних

пісень типу В?

10. Із чого складається віршовий рядок основного

різновиду жнивних пісень типу В?

22

11. Який із названих типів «перегукується» з

весільними наспівами?

12. Хто переважно виконує жнивні пісні?

13. У який період (окрім жнив) можуть

використовуватися жнивні наспіви?

14. Назвіть пісенні особливості співу на косовиці?

15. Яку основу мають традиції осіннього циклу

календарної обрядовості?

16. Який культ прослідковується в обрядовості

осіннього циклу?

17. Що можна вважати уявною межею між літнім та

осінніми циклами?

18. Із чим саме пов’язана більшість обрядів

осіннього циклу?

19. Назвіть обрядові пісні осіннього циклу

відповідно до етапів та видів праці.

20. Назвіть основні образи жнивних пісень.

21. У якому ритуалі жнив виявляється зв’язок із

зимовим циклом?

РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ

Тема 1. Весільні пісні, обряди

6. Як називається сучасна форма сім’ї?

7. Які форми шлюбних стосунків Ви знаєте?

8. До якої епохи відносимо початки весільної

обрядовості слов’ян?

9. Назвіть перші ознаки парного шлюбу.

10. Із чим пов’язана головна етична і юридична лінія

народного весілля?

11. Назвіть кілька місцевих відмінностей весільного

обряду.

12. Що собою являє народне весілля?

23

13. На скільки частин розпадається весілля за групами

подій?

14. До якої частини відноситься сватання і заручини?

15. Яку роль відіграють заручини?

16. Із чого починається власне весілля?

17. На скільки груп поділяються учасники весілля?

18. Хто входить до першої групи?

19. Які учасники народного весілля складають другу

групу?

20. Які дії в обряді виконують свахи з обох сторін?

21. Охарактеризуйте дії дружок.

22. Від імені якого роду співають світилки?

23. Назвіть чотири види хорів, що беруть участь у

весільних співах.

24. Чи вживається у весільному обрядоспіві чоловічий

спів?

25. Назвіть та коротко охарактеризуйте функції

весільних хорів.

26. Чи можливе поєднання функцій весільних хорів?

27. Яким чином тематика весільних пісень пов’язана з

самим обрядом?

28. Назвіть провідні теми пісень обряду весілля.

29. Напластування яких уявлень простежується в змісті

весільних пісень?

30. На які види поділяється весільна музика?

31. Які пісні належать до обрядових?

32. Що є показовим для обрядових пісень весілля?

33. Як по-іншому називають «журні» пісні?

34. До чого зведені формульні пісні-ладкання?

35. Яка строфа поширена в «журних» піснях?

36. Які переважно хори виконують весільні пісні?

37. Назвіть три групи необрядових пісень весілля.

38. Які функції виконує оркестр на весіллі?

24

39. На чому заснований другий різновид пісень-

ладкань?

40. Назвіть найбільш уживані складочислові розміри

пісень весільної обрядовості.

41. Визначте складову відмінність «журних» пісень?

42. Із кількох переважно сегментів складаються вірші

«журних» пісень?

43. Що є поширеним у «журних» піснях весілля?

Тема 2. Родинна та хрестинна обрядовість

1. Із чим пов’язані обряди появи на світ нової

людини?

2. На які групи функціонально поділяються родинні

обряди?

3. За формою обрядові пісні родин наближені

до…(продовжіть думку).

4. Назвіть три стадії обряду родин.

5. Чим серед інших обрядів виділяється обряд родин

та хрестин?

6. Яке походження (окрім хрещення) мають родинні

обряди?

7. Який характер носять пісні, виконувані в період

народження дитини?

8. Із якими жанрами споріднені обрядові пісні, що

пов’язані з новонародженим?

9. Де сьогодні найбільш повно збережена обрядовість

родин?

10. За яким принципом групуються родинні пісні?

11. Що собою являють закликання і величання в змісті

родинних пісень?

12. Назвіть істотні риси родинних пісень.

13. Із чим пов’язані давні обряди хрестинної

обрядовості?

25

14. У яких жанрах сьогодні ми можемо зустріти

хрестинні пісні?

15. Завдяки пісенності якого етносу можна виявити і

відтворити музично-пісенну картину родинних

наспівів в Україні?

16. Чи є в родинних піснях наспіви формульного

складу?

17. Що в останні століття інтенсивно втрачається в

обряді хрестин?

18. Чим пояснюється відсутність у наспівах родинних

пісень виразних жанрових рис?

19. На яких територіях до сьогодні збереглися залишки

величальних і заклинальних інтонацій, притаман-

них хрестинним пісням?

20. Назвіть ознаки величальних наспівів.

21. До якої сфери відносяться заклинальні і величальні

наспіви?

22. Від чого залежить використання за столом (окрім

заклинальних і величальних) інших пісенних

жанрів?

23. Які пісні займають істотну частину в репертуарі

обряду родин?

Тема 3. Поховальна обрядовість

1. Що являє собою похорон як етап життя родини?

2. Назвіть історичний час виникнення поховальної

обрядовості.

3. Що ми називаємо голосіннями?

4. Яку іншу назву мають голосіння?

5. За своєю будовою голосіння є жанром… (продов-

жіть думку)

26

6. Чи мають тексти голосінь паралельні варіанти в

такому вигляді, як інші жанри усної народної

творчості?

7. Що ми називаємо святочними голосіннями ?

8. Назвіть групу плачів (голосінь), які необов’язково

пов’язані зі смертю людини чи похороном.

9. Що собою являють рекрутські голосіння?

10. Назвіть традиції інших жанрових різновидів

голосінь, зафіксованих на українських землях.

11. Назвіть групи соціально-побутових голосінь.

12. Що є головною ознакою всіх різновидів голосінь ?

13. Яким є вірш голосіння?

14. Речитативною манерою виконання, поділом на

тиради, нерівноскладовістю вірша голосіння

подібні до …(продовжіть думку).

15. Із якими піснями тісно пов’язанні голосіння?

16. Які інтонації можна вважати залишками колишньої

«магічної мови»?

17. У яких обрядах східних слов’ян найбільше

збережений відгомін культу предків?

18. Який спів уживається в поховальній традиції

слов’ян?

19. Який жанр є найдавнішим і найбільш розвиненим

у поховальній обрядовості слов’ян?

20. Із чого складаються наспіви голосінь?

21. Що собою являє текст голосінь чи наспіву?

22. Назвіть особливості голосінь.

23. Яку форму має мелодична лінія фраз голосінь?

24. Під упливом чого складається ритміка мелодичної

фрази?

25. Якою є ритмомелодика голосінь?

26. Назвіть різновиди голосінь, які існували у ХVІІІ-

ХІХ ст.

27

27. Які різновиди музики і співу побутували в давній

поховальній обрядовості?

28. У якому вигляді сьогодні збережені голосіння?

29. Від яких чинників найбільше залежить яскравість

голосіння?

30. У якій народній виставі використовується

голосіння?

31. В іграх якого календарного періоду простежується

відгомін колишніх жертвоприношень?

32. Як у давнину в Росії називали майстринь голосінь?

ЕПОС

Тема 1. Думи

1. У яку епоху відбулося відділення необрядового

фольклору від обрядового?

2. Назвіть час закінчення «героїчної доби».

3. Як називається найдавніший епічний жанр східних

слов’ян?

4. Що є характерним для епічного епосу?

5. Чим відрізняється спосіб виконання епічних творів

від способу виконання обрядових пісень?

6. Що ми відносимо до епічних жанрів українського

фольклору?

7. Як називають виконавців епічних творів?

8. У який період виникли кобзарське мистецтво та

думи?

9. Хто з відомих учених увів у фольклористику

термін «дума»?

10. Як по-іншому називають думи?

11. Із чим пов’язане народження цього жанру?

12. Про що йдеться в змісті найдавніших дум?

28

13. До яких століть відноситься виникнення другої

групи дум?

14. Який зміст розкривається в думах ХVІІ-ХVІІІ ст.?

15. Назвіть прізвища відомих українських

фольклористів, які вивчали і вивчають думи.

16. У якому стилі виконуються думи?

17. Яка будова вірша в думах?

18. Із яких історичних часів веде свою традицію

нерівноскладова декламаційність дум?

19. Яка риса є суттєвою при виконанні дум?

20. Яку назву має невеличкий за обсягом вступ у

думах?

21. Які інструменти супроводжували і супроводжують

виконання дум?

22. Хто такі кобзарі і лірники?

23. Назвіть час виникнення в Україні кобзарсько-

лірницького мистецтва.

Тема 2. Історичні пісні

1. Які пісні називаються історичними?

2. Як по-іншому називають історичні пісні?

3. Які історичні пісні відносимо до козацьких?

4. Які пісні зараховуємо до козацьких?

5. Який зміст, як правило, мають козацькі пісні?

6. У чому полягає основна особливість історичних

пісень ХVІ - ХVІІІ ст.?

7. Що ми називаємо «історизмом фольклору»?

8. На скільки класів поділяються історичні пісні?

9. Назвіть класи історичних пісень.

10. Охарактеризуйте клас історичних пісень з

конкретно-історичною підосновою

11. Що є характерним для пісень із загально-

історичною підосновою?

29

12. Що собою являють пісні з соціально побутовою

підосновою?

13. Який з названих класів має найбільш визначений

вигляд?

14. Якій традиції у східних слов’ян прийшла на

зміну історична пісня?

15. Що є показовим для історичних пісень?

16. До якого історичного періоду належать найдавніші

сюжети історичних пісень?

17. Які пісні набули поширення у ХVІ-ХVІІ ст.?

18. У який історичний період з’явилися пісні про

сваволю феодалів?

19. Починаючи з другої половини ХVІІІ ст., історична

пісня розвивалася більш інтенсивно чи менш

інтенсивно?

20. Які музичні розміри зустрічаються в історичних

піснях?

21. Назвіть найбільш типові складочислові розміри

історичної пісні.

22. У якому зв’язку пребуває музична форма

історичних пісень?

23. Скільки типів мелодики вживається в історичних

піснях, назвіть їх?

24. Які інтонації є характерними для речитативної

мелодики?

25. У яких піснях зустрічається речитативний тип

мелодики?

26. Для якого пласту пісень є показовим кантиленний

тип мелодики?

27. Які прикмети для кантиленного типу мелодики

можна вважати найголовнішими?

28. У якому історичному часі з’явилися маршові пісні?

29. Які риси притаманні маршовим пісням?

30

30. Які мелодичні типи є основними в історичних

піснях?

31. Що є характерним для ладів речитативного та

кантиленного співу?

32. У яких історичних наспівах має місце

багатоголосся?

33. Скільки видів багатоголосся можна почути при

співі історичних наспівів?

34. Який вид багатоголосся поширений у піснях

маршового складу?

35. Які прийоми співу переважають у наспівах

кантиленного складу?

36. Хто, як правило, виконує історичні пісні?

ЛІРО-ЕПІЧНІ ПІСНІ

Тема 1. Балади

1. Як у середні віки у Франції та Італії називали

танцювальні пісні любовного змісту?

2. У фольклористиці терміном «балада»

називають…(продовжіть думку).

3. Що змальовується в народних баладах?

4. Назвіть основні види балад.

5. До якого співу належали балади у XVІІІ-ХІХ ст.?

6. Балада – це жанр, призначений для …(продовжіть

думку).

7. На що опирається найдавніший баладний стиль?

8. Окресліть зону поширення баладно-епічного стилю

в Україні.

9. Баладно-пісенний стиль охоплює… (продовжіть

думку).

10. Який стиль є найновішим пластом балади?

31

11. Що є показовим для баладно-пісенного стилю?

12. У чому полягає відмінність мелодики балад від

інших жанрів?

13. Які види співу переважають у баладному

багатоголоссі?

14. У який історичний період проходило формування

баладно-пісенного стилю?

15. Як по-іншому називають розлогі гуртові баладні

пісні?

16. Що є характерним для протяжного стилю?

17. Який діапазон характерний для протяжних пісень?

18. Які типові прийоми співу використовують співці

балад?

19. До чого тяжіє протяжний стиль?

20. У який історичний період протяжний стиль

виконання балад дістав найбільшого розвитку?

21. Потрапляючи до баладного жанру, протяжний спів

піддається ...(продовжіть думку).

22. Що є центром уваги в речитативно-

декламаційному стилі?

23. На що опирається баладно-пісенний стиль?

24. Який стиль виконання балад в умовах сучасності

скорочується?

Тема 2. Співанки-хроніки

1. Як у народі називають співанки-хроніки?

2. У якому регіоні України найбільш продуктивно

побутують співанки-хроніки?

3. Хто і коли запропонував для ужитку термін

«співанки-хроніки»?

4. Що буквально означає цей термін?

5. Що «реєструють» співанки-хроніки?

32

6. На який історичний період припадає розквіт жанру

співанок-хронік?

7. Скільки тематичних розділів утворює цей жанр?

8. Назвіть тематичні розділи жанру, які утворюються

за його змістом.

9. Яка група з названих сьогодні є найактивнішою?

10. Що є поштовхом для створення співанок-хронік?

11. Яким переважно є складочисловий розмір співанок-

хронік?

12. Яку строфіку мають співанки-хроніки?

13. Назвіть провідний тип мелодики жанру.

14. У чому полягають ладові особливості співанок

кантиленно-речитативного типу?

15. До чого прив’язана ритміка співанок-хронік?

16. У якій манері виконується більшість співанок-

хронік?

17. Що сприяє активному створенню співанок-хронік?

18. Що найчастіше відображується в співанках-

хроніках?

19. Співанки-хроніки – єдиний жанр українського

фольклору, де оприлюднення авторства є… (про-

довжіть думку).

20. Які події найчастіше знаходять відображення у

співанках-хроніках?

ЛІРИКА

Тема 1. Суспільно-побутові пісні

1. У який період відбулося становлення наймолод-

шого роду фольклору – народнопісенної лірики?

2. Що є предметом зображення в ліриці?

3. Від чого походить термін «лірика»?

4. Які твори сьогодні ми відносимо до лірики?

33

5. У чому полягає різниця між народнопісенною та

авторською лірикою?

6. Як по-іншому називають ліричні пісні?

7. Назвіть найуживаніші стилі виконання лірики.

8. Як називається не дуже давній, прив’язаний до

лірики стиль виконання?

9. Які фактори вплинули на виникнення ліричного

роду пісень?

10. У який період остаточно виділився ліричний

стиль?

11. Чим відрізняється мелодика наспівів одноголосого

стилю від інших стилів виконання?

12. Яка з трьох типів мелодики – речитативно-декла-

маційна, моторно-танцювальна, кантиленна –

найбільше співпадає з розвитком одноголосого

співу?

13. На який період припадає інтенсивний розвиток

багатоголосся нових типів – підголосково-

поліфонічного і гомофонно-гармонічного?

14. За якими критеріями здійснюється поділ лірики?

15. Назвіть групи такого поділу.

16. Які пісні ми зараховуємо до суспільно-побутових?

17. У чому полягає складність класифікації побутової

лірики?

18. Назвіть основну відмінність між авторською та

народнопісенною лірикою?

19. Які є інші відмінності?

20. Які критерії найчастіше використовуються для

класифікації лірики?

Тема 2. Козацькі пісні

1. Назвіть три підгрупи козацьких пісень.

2. Означте особливості першої з указаних груп.

34

3. Друга група козацьких пісень стосується ...

(продовжіть думку).

4. Чи має станову ознаку підгрупа козацьких пісень із

лірики кохання?

5. Які строфи зустрічаються в козацьких піснях?

6. За яким принципом укладаються строфи в

козацьких піснях?

7. Які пісенні рядки вживаються в козацькій пісні?

8. Яке джерело мають 3-сегментні форми?

9. Які звукоряди зустрічаються в козацьких піснях?

10. Який діапазон має переважна більшість наспівів

козацьких пісень?

11. Який стиль співу був властивий козацьким пісням

у минулому?

12. Більшість козацьких пісень відноситься до ...

(продовжіть думку).

13. Назвіть типи мелодики і виконавських стилів

наспівів козацьких пісень.

14. Яким пісням, окрім історичних, властивий

речитативно- декламаційний стиль?

15. Якими співаками використовувався стиль

парландо?

16. Що є характерним для стилю парландо?

17. Із яким видом співу органічно поєднаний стиль

парландо?

18. Яка мелодика співу є найбільш уживаною в

козацьких піснях?

19. Назвіть основну тематику козацьких пісень.

20. Зробіть короткий опис узагальненого, типового

образу козака.

21. Назвіть найбільш поширені мотиви козацьких

пісень.

22. У чому найяскравіше проявляється давність

козацьких пісень?

35

Тема 3. Чумацькі пісні

1. Яких людей у давнину називали чумаками?

2. Із якого історичного періоду почалася історія

чумацтва?

3. Чим займалися чумаки у XVIII ст.?

4. Навколо яких подій, як правило, згрупована

тематика чумацьких пісень?

5. До яких співочих стилів належать чумацькі пісні?

6. Які аналогії викликають чумацькі пісні?

7. Хто в давнину складав чумацькі пісні?

8. Які жанри представлені в чумацькій пісенності?

9. Які твори ми відносимо до власне чумацьких?

10. Які складочислові розміри найбільш уживані в

чумацьких піснях?

11. Чумацтво в пору свого розквіту було явищем...

(продовжіть думку).

12. Яка строфіка чумацьких пісень?

13. Яка строфа є менш типовою для чумацьких

пісень?

14. Із яких наспівів складається мелос чумацьких

пісень?

15. Чи наявні проміжні та перехідні різновиди

мелодики в чумацьких піснях?

16. Яку тенденцію мають мелодичні типи чумацьких

пісень?

17. Які наспіви є досить характерними для більшості

чумацьких пісень?

18. Які головні фактори виразності використовують

народні співаки при показі наспівів чумацьких

пісень?

19. Який діапазон вважається типовим для чумацьких

пісень?

20. У своїй основі чумацька пісенність належить до...

(продовжіть думку).

36

21. Яка ознака є характерною для ладової будови

чумацьких пісень?

22. Яка ладова змінність уживається в чумацьких

піснях?

23. Які лади є найбільш поширеними ?

24. Для якої тематики чумацьких пісень характерний

багатоголосий розспів?

25. У якій фактурі створено всі відомі багатоголосі

пісні про чумакування?

26. Який із варіантів чумацького співу є давнішим –

багатоголосий чи одноголосий?

27. До якого періоду належить інтенсивний розвиток

багатоголосого підголоскового співу?

Тема 4. Рекрутські та солдатські пісні

1. У який період почали складати пісні про

рекрутчину та солдатчину?

2. Що є першопричиною цього факту?

3. Що означають слова «рекрут», «солдат»?

4. Які періоди життя зображуються в піснях цього

виду?

5. Що оспівується в рекрутських піснях?

6. Які настрої переважають у рекрутських піснях?

7. Хто, як правило, виконує рекрутські пісні?

8. Які темпи переважають у рекрутських піснях?

9. Назвіть дві різнорідні групи солдатських пісень.

10. Хто створює значну кількість солдатських пісень?

11. Які пісні становлять другу групу солдатських

пісень?

12. До якого мелодичного типу належать рекрутські

пісні?

37

13. Якими темпами характеризуються солдатські

пісні?

14. Що є характерним для текстів рекрутських і

солдатських пісень?

15. У цих двох групах найбільше пісень, у яких є

виразними…(продовжіть думку).

16. Назвіть групи, які можна виділити серед

рекрутсько-солдатських наспівів.

17. Які пісні серед них переважають?

18. Яка мелодика поширена серед рекрутських пісень?

19. Яку ритміку мають маршові пісні і близькі до них?

20. Які ритми означені в танцювальних піснях (або

близьких до них)?

21. Які твори належать до кантиленного пісенного

типу?

22. До якого пісенного типу належать маршові і

танцювальні пісні?

23. Які складочислові розміри переважають у текстах

рекрутських і солдатських пісень?

24. Які форми обіймає строфіка рекрутсько-

солдатських пісень?

25. Чи трапляються в цьому виді пісень інші типи

наспівів?

26. Якому типу характерна опора на мажор-мінор?

27. На що опирається гуртовий спів у рекрутсько-

солдатських піснях?

28. Для яких гуртів показове підголосково-

поліфонічне багатоголосся?

29. У яких наспівах найчастіше зустрічається

гомофонно-гармонічне багатоголосся?

38

Тема 5. Заробітчанські пісні

1. Які види заробітчанських пісень є найдавнішими?

2. У чому полягає спільність цих пісень із

старовинною баладою, чумацькою та родинно-

побутовою лірикою?

3. Які пісні є найновішою сторінкою соціально-

побутового фольклору?

4. Які тематичні групи складають ці пісні?

5. Скільки складочислових форм нараховується в

наймитсько-заробітчанських піснях?

6. Від чого залежить уживання тієї чи іншої форми?

7. Яка строфіка переважає в заробітчанських піснях?

8. До якого типу належить мелодика наймитських і

заробітчанських пісень?

9. Що є особливістю кантиленних наспівів цього

виду пісень?

10. До яких стильових і хронологічних шарів

належать ладові структури пісень про

наймитування та заробітчанство?

11. Який діапазон мають наспіви нового шару

заробітчанських пісень?

12. Яку мелодику найчастіше мають пісні цього виду

в кінці XIX - на початку XX століття?

13. До якого стилю виконання належать найдавніші

заробітчанські пісні?

14. У який історичний період набуло поширення

строкарство?

15. Який спів використовується у наймитсько-

заробітчанському фольклорі?

16. Якою є фактура переважної більшості пісень

даного виду?

17. У який історичний період набула особливої

інтенсивності заробітчанська міграція?

18. Які форми заробітчанства були поширені?

39

19. Назвіть найбільш уживані складочислові розміри

заробітчанських пісень.

20. Які ще строфічні побудови (крім дворядкових із

репризою та без неї) вживаються в заробіт-

чанському фольклорі?

ПОБУТОВІ ПІСНІ

Тема 1. Пісні про кохання та родинний побут

1. Яка тематика переважає в піснях про кохання та

родинний побут?

2. Для яких категорій співаків характерні лірико-

побутові пісні?

3. За структурою текстів, музичними і

виконавськими можливостями пісні про кохання

майже не відрізняються від пісень про... (про-

довжіть думку).

4. За яким чинником можна розрізнити пісні про

кохання і пісні про родинний побут?

5. Що характерне пісням про кохання та родинний

побут?

6. Окресліть особливості побутування в сучасності

пісень про кохання та родинний побут?

7. Виділіть кілька основних тематичних груп серед

пісень про кохання.

8. Назвіть історичний період побутування великого

числа сольних варіантів пісень про кохання.

9. Які пісні за своїм змістом є оповідальними і

монологічними?

10. Хто, як правило, є центральним образом

оспівування в піснях про родинний побут?

11. Що є основною художньою метою пісень про

родинний побут?

40

12. За яким принципом групуються в збірках пісні

про родинний побут?

13. Здебільшого пісні про родинний побут та пісні

про кохання співаються одиночно чи гуртами?

14. До чийого репертуару належить переважна

більшість пісень даного виду?

15. Що є характерним для співу пісень про кохання

та родинний побут?

16. Які лади найчастіше зустрічаються в піснях про

кохання та родинний побут?

17. Ритміка якого типу переважає в піснях про

кохання та родинний побут?

18. Назвіть найпоширеніші мотиви пісень про

кохання.

19. Назвіть мотиви пісень про кохання, які

протиставляються мотивам вірності.

20. Якому жанру народної творчості за

психологічною напругою є близькими теми

взаємного кохання?

21. Що вирізняє поетику пісень про кохання?

22. Які персоніфіковані образи-архетипи викорис-

товуються в піснях про кохання?

Тема 2. Жартівливі і сатиричні пісні

1. Якими засобами в жартівливих і сатиричних

піснях піднімається на сміх усе, що викликає

громадський осуд?

2. Як називається доброзичливий сміх, спрямо-

ваний на виявлення незначних, непринципових

вад?

3. Проти чого спрямовується сатира?

4. Що, крім жарту, властиве народним пісням?

41

5. Які пісні за змістом найбільше змикаються з

жартівливими і сатиричними?

6. У чому полягає відмінність між жартівливими і

сатиричними піснями?

7. Що саме в жартівливих піснях несе основне

гумористичне навантаження?

8. Назвіть чинники, які вважаються дієвими

засобами розкриття і посилення ефекту в

жартівливих піснях.

9. Назвіть засоби, до яких звертається народ, щоб

показати в пісні комізм ситуації.

10. Що є показовим для структури жартівливих

пісень?

11.За якими чинниками можна виявити близькість

жартівливих і танцювальних пісень?

12. Чим є сміх?

13. В яких інших народних музичних жанрах

зустрічаються гумористичні образи і ситуації?

14. Охарактеризуйте особливість танцювальних

жартівливих пісень.

15. Які стильові ознаки мають найбільш показові

жартівливі та сатиричні пісні нетанцювальної

будови?

16. Що в жартівливих піснях належить до дієвих

засобів розкриття і посилення закладеного в тексті

комічного ефекту?

17. Яким чином побудований діалог у текстах

жартівливих пісень?

18. У чому полягає гумористична мета само-

розповіді?

19. Що ми називаємо описовістю?

20. До яких пісень за музичним складом (лад,

мелодика, багатоголосся, ритміка) подібні

жартівливі і сатиричні пісні?

42

Тема 3. Танцювальні пісні

1. Коли виконуються танцювальні пісні?

2. Із яких компонентів складається побутове

виконання танцювальних пісень?

3. За яким принципом проводиться групування

пісенно-танцювальних та інструментальних

мелодій?

4. До якого розділу фольклору належать

танцювальні пісні?

5. Що виступає об’єднуючим елементом у

танцювальних піснях?

6. Як по-іншому в народі називають танцювальні

пісні?

7. Назвіть народні назви жартівливих пісень.

8. До якої творчості належать танцювальні пісні?

9. Хто зробив значний внесок у становлення

танцювальних пісень східних слов’ян?

10. Де саме є найбільш уживаною танцювальна

пісня?

11. Навколо яких провідних тем зосереджено зміст

танцювальних пісень?

12. На що спрямована одна з частин танцювальних

пісень?

13. Яка тематика переважає в змісті іншої частини?

14. Який розмір становить основу вірша

танцювальної пісенності?

15. Що є суттєвою рисою ритміки танцювальних

пісень?

16. Як називається типова ритмічна форма

чотирискладника в танцювальних піснях?

17. Які розміри трапляються в козачках,

триндичках, краков’яках?

18. Яку форму має переважна більшість танцю-

вальних пісень?

43

19. Ритміка якої форми прослідковується в

танцювальних піснях?

20. Чи має поширення розспівування складів у

танцювальних піснях?

21. Який стиль виконання переважає в танцю-

вальних піснях?

22. Що є властивим для танцювальних пісень?

23. Що переважає в ладово-мелодичній структурі

танцювальних пісень?

24. У єдності з чим побутують танцювальні пісні?

25. Що формує ритм, звучання та хореографію

танцювальних пісень?

26. У чому проявляється національна своєрідність та

жанрова специфіка танцювальних пісень?

Тема 4. Коломийки і частівки

1. Що ми називаємо танковими піснями?

2. Із яким жанром генетично пов’язані танкові пісні?

3. До якого жанру подібні танкові пісні?

4. Що саме об’єднує термін «танкові пісні» ?

5. Назвіть історичний період виникнення коломийки.

6. Що собою являє жанр коломийки?

7. Чим характеризується структура коломийкової

строфи?

8. Охарактеризуйте коломийку.

9. Які теми найчастіше розкриваються в

коломийкових текстах?

10. Чи є коломийки самостійним ліричним жанром,

що тематично охоплює всі сторони життя народу,

риси національного побуту і колориту, елементи

інших видів національної культури?

11. Окресліть емоційний пафос коломийки.

44

12. Чи існують коломийки відокремлено – як маленькі

дворядкові пісеньки?

13. Завдяки чому коломийки вважаються одним із

найбільш імпровізованих жанрів?

14. На що мали вплив коломийки як жанр народно-

пісенної творчості?

15. Який жанр танкової лірики є поширеним?

16. Охарактеризуйте шумки за змістом.

17. Під які наспіви, як правило, виконуються

коломийкові тексти?

18. Чим відзначається складочислова будова

коломийки?

19. Назвіть два погляди вчених-фольклористів на

коломийку?

20. Яку основну функцію виконує коломийка в

карпатському регіоні?

21. Що визначає найголовніші прикмети коломийки?

УСНО-ПИСЕМНА КУЛЬТУРА

Тема 1. Пісні-романси

1. Які пісенні твори зараховуються до народних

романсів?

2. Які риси притаманні пісні-романсу?

3. Які інші назви має народний романс?

4. Де виник термін «романс»?

5. У який історичний період склався жанр «пісня-

романс» в Україні?

6. До якої творчості належить переважна більшість

пісень-романсів?

7. Яким шляхом поширюються пісні-романси?

8. Які пісні є близькими до народних романсів?

45

9. Що є характерним для пісень літературного

походження?

10. Який термін уживається у фольклористиці, замість

терміну «народний романс»? Хто використав його

першим?

11. До якого історичного періоду належать найдавніші

пісні-романси?

12. Чим було спровоковано виникнення інтонаційно-

стильової, барвистої пісні-романсу?

13. Що саме можна віднести до важливої ланки

становлення пісні-романсу?

14. Назвіть виконавців та авторів канту в ХVІІ-

ХVІІІ ст.?

15. У яких стильових варіантах співалися давні

канти?

16. Назвіть період розквіту канту як провідної форми

побутового співу.

17. Які є різновиди кантів?

18. Який спів був поширений поряд із кантами, що

виконувалися без акомпанементу, у ХVІІІ ст.?

19. У яких формах наприкінці ХVІІІ ст. побутували

пісні авторського походження?

20. Чи зустрічається кант у сучасній фольклорній

традиції?

21. Назвіть стильові відгалуження пісні-романсу, які

відрізняються за ступенем близькості до

народнопісенних інтонацій.

22. Назвіть відомі вам стильові групи другого

відгалуження.

23. Що послужило основою для фольклорного складу

пісень-романсів?

24. Яка мелодична природа більшості пісень-

романсів?

46

25. Пісні якого автора у ХVІІІ ст. користувалися

великою популярністю?

26. Яку назву дістало відгалуження пісень-романсів,

що його представив Г. Сковорода?

27. Яку назву дістало наступне відгалуження

романсової творчості?

28. Представником старосвітського романсу стала

творчість...(продовжіть думку).

29. Назвіть представників плеяди поетів-романтиків

ХІХ ст.

30. Що об’єднувало поетів-романтиків з погляду

поетики?

31. Якою є творча манера Т. Шевченка?

32. Які пісенні жанри можна виявити у творчості

Шевченка?

33. Які типи мелодики зустрічаються в його творах?

34. На що опирається ладова основа творів Т.

Шевченка?

35. Назвіть найвідоміші пісні Т. Шевченка, що мають

гомофонно-гармонічний склад.

Тема 2. Стрілецькі пісні

1. Чим обумовлено утворення молодіжних

спортивно-воєнізованих організацій у Західній

Україні на зламі ХІХ-ХХ ст.?

2. Назвіть час виникнення козацько-гімнастичного

товариства «Сокіл» у Галичині?

3. Із якого року молодіжні воєнізовані товариства

«Січ» і «Сокіл» набувають антиросійської

орієнтації?

4. На який період припадає утворення військового

об’єднання «Пласт»?

47

5. Яке утворення з’являється на початку Першої

світової війни?

6. Яка організація стала послідовником «Сокола»,

«Січі», «Пласту»?

7. У який історичний період виникли стрілецькі

пісні?

8. Чи є стрілецькі пісні кількісно великим пластом

фольклору?

9. Із якими піснями мають аналогію стрілецькі пісні?

10. Коротко охарактеризуйте стан стрілецьких пісень

на сьогодні.

11. Чим характеризуються стрілецькі пісні?

12. Який чинник сприяв фольклоризації та

виникненню нових варіантів стрілецьких пісень?

13. Назвіть найуживанішу тематику стрілецьких

пісень.

14. Хто є автором більшості текстів стрілецьких

пісень і мелодій?

15. Які прийоми є показовими для стрілецьких пісень?

16. Який вірш є найбільш уживаним у стрілецьких

піснях?

17. Що є суттєвою рисою зближення ряду стрілецьких

пісень із фольклором ?

18. На основі якої стилістики створена більша частина

текстів стрілецьких пісень?

19. На яку систему віршування опираються автори?

20. Які пісні цього виду фольклоризувалися

найбільше?

21. До якої епохи за музичними особливостями

належать стрілецькі пісні?

48

22. Яка ритміка насамперед використовується в

стрілецьких піснях?

23. Що переважає в мелодиці стрілецьких пісень?

24. Що панує в ладовій структурі цього жанру?

25. Що найширше використовується в багатоголоссі

стрілецьких пісень?

26. Яку переважно форму мають стрілецькі мелодії?

27. На яке слово в радянські часи у змісті стрілецьких

пісень змінювали слово «стрілець»?

Тема 3. Повстанські пісні

1. Коли утворилася Організація Українських

Націоналістів?

2. Чи є повстанські пісні найновішим пластом

народної творчості?

3. Із якими піснями майже тотожні повстанські пісні?

4. Що є особливістю співу стрілецьких і повстан-

ських пісень?

5. Що відображається в повстанських піснях?

6. Які слова та вирази найчастіше вживаються в

повстанських піснях?

7. Відтінки якого настрою представлені в тематиці

повстанських пісень?

8. До якого стилю наближені повстанські пісні?

9. Хто найчастіше ставав автором повстанської пісні?

10. Що є характерним для повстанських пісень?

11. Що можна віднести до особливостей музичної

будови повстанських пісень?

12. Які ще особливості має повстанський пласт

пісень?

49

13. Із чим за своєю стилістикою зближується значна

частина повстанських пісень?

14. Якими засобами зображуються образи в

повстанських піснях?

15. Чи є повстанські пісні свідченням масовості

українського руху опору?

16. Які риси притаманні повстанським пісням?

17. Які сторінки, на відміну від стрілецьких пісень, є

наявними в повстанських текстах?

18. Яку форму переважно мають стрілецькі пісні?

19. Які мелодії в практиці творення повстанських

пісень найчастіше використовувалися для пере-

текстівки?

20. Назвіть прізвища кількох відомих авторів

повстанських пісень.

Тема. ВІД ТРАДИЦІЇ ДО СУЧАСНОСТІ

1. Що ми розуміємо під сучасною народнопісенною

культурою?

2. Чи всі новотвори ХХ ст. (радянський період)

можна віднести до народнопісенної культури?

3. Що ми називаємо фольклоризмом?

4. Назвіть чинники фольклору, на які опирається

народна творчість ХХ ст.

5. Яку з ознак втрачає сучасна народна творчість?

6. Назвіть зміни, які особливо помітні в засобах

створення сучасного репертуару.

7. З урахуванням чого створюється перетекстівка?

8. Назвіть способи творення нових пісень.

50

9. Пісні якого характеру переважають у сучасній

новотворчості?

10. Що складає ладову основу сучасної пісенності?

11. Яке виконання переважає в співочому побуті

сьогодні?

12. Назвіть суттєву особливість, що сьогодні змінює

картину традиційної народної культури.

13. Хто належить до категорії соціальних груп?

14. Як умовно сьогодні називається нове явище

народної творчості?

15. Чи може сьогодні, в епоху науково-технічної

революції, народна творчість опиратися лише на

підвалини усності та анонімності?

16. Чи зменшилося сьогодні значення усності,

колективності, анонімності, варіативності народ-

ної творчості?

17. У чому саме помітні зміни піснетворення?

18. Що є передумовою перетекстівки в умовах сучас-

ності?

19. Із урахуванням чого створюється перетекстівка?

20. Назвіть шляхи творення нових пісень.

21. Яких пісень сьогодні створюється найбільше?

22. Які вірші найчастіше використовуються в сучасній

новотворчості?

23. На що опирається ритміка сучасних новотворів?

24. Які типи мелодики є найбільш уживаними

сьогодні?

25. У вигляді чого в сучасних умовах виступає

гомофонно-гармонічне багатоголосся?

51

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАЛЬНИК ІЗ КУРСУ

«УКРАЇНСЬКА НАРОДНА МУЗИЧНА ТВОРЧІСТЬ

ТА ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР»

Тема. ФОЛЬКЛОР І ФОЛЬКЛОРИСТИКА

1. Словесна і музична.

2. Народну музику, музичний побут у його

історичному розвитку.

3. Етномузикознавство, порівняльне музикознав-

ство, музична етнографія.

4. Етнографію, історію, лінгвістику, літературо-

знавство, мистецтвознавство, психологію,

педагогіку, археологію.

5. Народна мудрість, народні знання.

6. Дві фази – біосоціальна еволюція, соціальна

еволюція.

7. Трудові, регуляторні, виховні, спонукальні,

заохочувальні, магічні, юридичні функції.

8. Епоха верхнього палеоліту.

9. Прикладний (утилітарний) характер; двоїстість

його природи: біфункціональність, єдність

художніх і нехудожніх елементів; синкретичність

– первісна нерозчленованість; відсутність поділу

на види – поезію, музику, танець, живопис.

10. Фетишизм, тотемізм, анімізм.

11. а) приписування неживим предметам здатності

впливати на долю та здоров'я людей, віра в

прикмети, поклоніння речам, об'єктам природи;

б) злиття себе з навколишнім світом, віра в

загальний родинний зв'язок (усе живе перебуває

в родинних стосунках); наявність «покровителя»

(ведмідь, лисиця, морж тощо);

52

в) від латинського «душа» – віра в існування

різних нематеріальних істот.

12. Сказане слово, рух, одяг, фарби, лінії, звуки

мають магічне значення.

13. Фольклор, як і первісне мистецтво, живе в устах

його носіїв, тобто є усною народною творчістю,

йому властиві такі ж риси, як і для первісного

мистецтва: біфункціоналізм, синкретизм, усність,

колективність, імпровізаційність, варіативність.

14. Жанро-видо-родова аморфність, коли ядро змісту

складають моральні принципи.

15. Жанрово-родова диференціація; розмежування на

обрядову та необрядову творчість; поділ на роди.

16. Літературознавчі, мистецтвознавчі, функціональ-

ні.

17. На два показники: спосіб відтворення дійсності –

епічний, драматичний, ліричний та зміст твору.

18. У випадку заглиблення в специфіку видів

мистецтва – музику, танець, танцювальну пісню,

інструментальну музику тощо.

19. За допомогою функціонального підходу можна

систематизувати пісні різних народів: пісні

можуть бути різними, але їх місце, функція,

нерідко співпадають (наприклад, пісні колискові,

любовні, танцювальні тощо).

20. Від способу збереження дійсності.

21. Драматичним, епічним, ліричним.

22. На жанри або жанрово-тематичні групи.

23. Цим терміном позначається група пісень, для

якої передусім показова єдність функції;

підпорядковується роду.

24. Ні. Зустрічаються зразки, які належать відразу до

двох і більшої кількості жанрових груп.

53

ОКРЕМІ ВИДОВІ СИСТЕМИ

Тема 1. Дитячий фольклор

1. Із прозових, речитативних та ігрових творів –

творчості самих дітей, і тих творів, які

виконуються і створюються для дітей дорослими.

2. Заспокійливий тембр, розмірена ритміка, плавна

мелодика, використання колискових фонетичних

зворотів типу «а – а, а – а».

3. Забавлянки – короткі твори різного змісту (окремі

мають сюжети); нісенітниці – розповіді про

неймовірні, «несправжні» речі, що викликають

сміх; казки з музичними вкрапленнями.

4. Співані та рецитовані.

5. У 20–х роках ХХ ст.

6. Функціональний критерій: твори, які виконуються

лише в дитячому середовищі, й ті, які не

передбачають інших слухачів і виконуються

дорослими тільки для дитини.

7. Дитячий фольклор відповідає віковим особ-

ливостям дітей у виборі тем, образів, ідей;

характеризується поєднанням словесного матеріа-

лу з елементами гри, супровідними рухами; ворів

має виховне спрямування.

8. Ні. В окремих випадках межа між ними стирається,

і їх неможливо однозначно зарахувати в ту чи іншу

групу.

9. Дитяча тематика, виконання тільки для дитини,

переважно немовляти, чи дитини віком до 4-5

років.

10. а) пісенна лірика для дітей (колискові пісні);

б) поезія пестування (пестушки, утішки,

забавлянки).

54

11. До міфологічного (за образно-тематичною струк-

турою та інтонаційно-ритмічною будовою вони

споріднені із замовляннями).

12. Мотиви закликання (запрошення дитини до сну).

13. Одноманітний ритм.

14. Із замовляннями, календарною обрядовістю,

родинно-побутовою та соціально-побутовою ліри-

кою, епосом.

15. Потішки, або утішки (невеликі віршики, які

промовляють дитині перед тим, як кладуть спати).

16. Заспокоїти дитину, вплинути на її психічний стан,

щоб вона швидше заснула.

17. Коротенькі віршики, що виконуються в поєднанні

зі своєрідними рухами чи вправами, якими

дорослий пестить дитину, підбадьорює, спонукає

до певного виду діяльності.

18. Інтерес дитини викликає сам текст, а не фізичні

рухи чи елементи гри.

19. Віршовані казочки з елементами сюжетності та

оповідальності.

20. Твори, в яких розповідається про те, чого не могло

бути насправді і що видається за правду.

21. На дотепно скомпонованих алогізмах і

каламбурах.

Тема 2. Трудові пісні 1. В епоху палеоліту.

2. Ні. Вони зникли ще до тогоу, як розпочався

систематичний запис фольклору.

3. Пісні, які виконуються під час трудової діяльності.

4. З метою організації трудового ритму або задля

полегшення процесу праці.

5. Ритміко-організуючі, комунікативні і сигнальні

функції.

55

6. Привертати увагу до роботи чи спонукати до певної

реакції на неї.

7. Вони найменше відповідають поняттю «мистецтво» і

є найбільш утилітарними з усіх жанрів.

8. Невіддільність від ритмів і характерів трудових рухів

9. а) ті, що містять мінімальні морфологічні ознаки

жанру трудових співів, б) ті, що цих ознак

позбавлені.

10. Ті, що приурочені до певного виду робіт.

11. Сигнали-команди.

12. У придатності тексту і мелодики для потреб

спілкування, для передачі певної інформації.

13. Форми вигуків або звертально-мовних конструкцій.

14. На територіях, де затрималися архаїчні форми

артільної праці, скеровані на переміщення важких

тягарів.

15. Командно-організуюча.

16. Пісенний.

17. Ні. Вони беруться з інших жанрів (переважно

ліричних) і співаються в ритмі праці.

18. Вплив на настрій, створення психологічного клімату

в гурті працюючих.

19. Ті пісні, в текстах яких згадується певна робота.

20. Гоєкання.

21. Копаньовські.

22. Умовно-трудовими піснями.

23. Ліричною піснею.

Тема 3. Інструментальна музика

1. Кобзарсько-лірницьке мистецтво; музика «до

танцю»; нетанцювальна музика.

2. Індивідуальні та ансамблеві.

3. Климент Васильович Квітка.

4. Сопілка, трембіта, дримба.

5. Скрипка, бас (басоля), цимбали, бубон.

56

6. Троїста музика.

7. Цимбали, скрипка, барабан; скрипка, сопілка,

бубон; скрипка, цимбали, бас; скрипка, цимбали,

бубон; дві скрипки, бас (або бубон) тощо.

8. Сопілка

9. Ні. В основному вони грають пісенні і пісенно-

танцювальні мелодії.

10. Збагачення мелодії, підкреслення емоційності.

11. У XV ст.

12. Гуслями (гусли).

13. Форшлаги, морденти, дрібні, прохідні та

допоміжні ноти, гармонічні фігурації, трелі,

глісандо, акценти, подвійні ноти.

14. Варган.

15. Жінки, рідко – чоловіки.

16. У карпатському.

17. Густота, потужність, охоплює звукоряд у межах

чотирьох октав.

18. Волинка (коза, дуда, міх, баран).

19. Із міха і чотирьох трубок.

20. Зв'язок із побутом пастухів.

Тема 4. Танець і рух

1. В епоху верхнього палеоліту.

2. Емоційно-фізіологічна та пізнавально-практична.

3. У бажанні танцювати, рухатися, що притаманно

людині з часу її народження.

4. Коли мислення людини досягло такого стану, за

якого стало можливим пояснення та опанування

навколишнього світу.

5. Міфологія.

6. Імітативними.

7. Танок і танець.

57

8. Так. Це танцювальні ігри, в яких присутні різні

танцювальні елементи, танцювальні пози, окремі

фігури, акробатичні елементи.

9. Козачково-гопакові та коломийкові.

10. Рівномірне чергування однакових тривалостей –

зазвичай згрупованих вісімками, які час від часу

перебиваються ритмічними укрупненнями –

чвертками.

11. Кадриль, полька, краков’як.

12. «Музика для слухання» та всі інші види

нетанцювальної музики, які можна визначити як

музику спеціального призначення.

13. Емоційно-фізіологічна.Передумова бажання тан-

цювати, рухатися; пізнавально-практична: людина

стала осмислювати, пояснювати та опановувати

навколишній світ за допомогою рухів.

14. Дівочі.

15. Кругові, лінійні, ключові.

16. а) кругові – головну зовнішню фігуру, становить

коло, в центрі якого відбувається пантомімічна

сцена, б) лінійні – здебільшого виконання

здійснюється двома «шнурками», виконавиці йдуть

попарно або тримаються за руки, одна проти

другої, в) ключові – наявна ведуча, учасники йдуть

один за одним, тримаючись за руки.

17. а) коломийки, частівки, пісні з пританцьовуванням

– пов’язані зі звичками співу і рухової імпровізації;

б) побутові танці – мають відносно недавнє

походження (гопак, козачок, метелиця), часто

супроводжуються співом жартівливих куплетів; в)

інші танці, переважно запозичені з фольклору

різних народів – міграційні, напливові;

58

18. а) коломийка, «гуцулка», частівки; б) гопак,

метелиця, козачок (козак); в) полька, краков’як,

вальс, кадриль.

19. Ні. Як правило, в більшості вони належать до

колективних розваг.

20. Під інструментальну музику.

ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР

КАЛЕНДАРНА ОБРЯДОВІСТЬ

Тема 1. Пісні та обряди зимового календаря

1. Усвідомлення сезонної циклічності в природі;

поява літочислення; суспільна необхідність

новорічних свят.

2. У період весняного рівнодення.

3. Запровадження християнства.

4. Колядки та щедрівки.

5. Землеробство і сім’я.

6. Віра в чудесну силу слова – вербальна магія.

7. Формули побажань та звертань на зразок «Щедрий

вечір», «Святий вечір».

8. Пісні господареві, господині, парубкові, дівчині,

дівчинці.

9. Аграрно-господарчі та сімейно-побутові мотиви;

уславлення дружини, матері, господині; оспіву-

вання звитяжного лицаря, майбутнього господаря;

оспівування дівчини в трьох ракурсах: краса,

вбрання, вправність, – звеличання її як коханої

майбутньої нареченої.

10. У гіперболізованій.

11. Так, мають конкретного адресата.

12. В організованому характері колядних гуртів.

59

13. Із вікового і статевого поділу колядних гуртів.

14. За складочисловою формою: щедрівки – (4 + 4) без

приспіву та з приспівом, зрідка (5 + 5) з

приспівом, який має будову (4 + 4); колядки (5 +

5) з різноманітними приспівами: (3 + 5 + 5 + 3), з

4-складовим приспівом; (6 + 6).

15. Приспів: у колядках «Святий вечір!», у щедрівках

– «Щедрий вечір!».

16. Звичаї приймати дітей-щедрівників зранку 1

січня.

17. Короткі тексти, речитативно-декламаційний склад,

простенькі наспіви.

18. Найбільша центральна група світських колядок і

щедрівок.

19. Пісні про Маланку.

20. 5 + 4, третна ритмізація; часто розмір 3/8.

21. Колядковий тип, складочислова будова (5 + 5),

наспів часто складається з двох остинатних фігур,

які чергуються.

22. Християнські моралізаторські притчі та епізоди з

біографії Христа.

23. Квінту, не беручи до уваги приставних понять, що

оспівують устої, зокрема субкварт, рідше –

субсекунд.

24. Структурна чіткість; перевага моторної мелодики;

відсутність речитативно-парландового типу

мелодики; широке використання мелодекламації;

вживання розмовної ритмізації.

25. У заокругленості поспівок, розмежуванні основної

частини строфи, приспіву.

26. Кантилена.

27. У дитячих пісеньках.

28. «Добрий вечір!», «Святий вечір», «На кого

колядувати?» тощо.

60

29. До обрядового.

30. Давні ладові основи.

31. Гомофонно-гармонічне багатоголосся; поширена

так звана втора та прийоми підголоскового співу.

32. У язичництві.

33. Вертеп відомий із ХVІ ст.; дії розігруються на

двох поверхах: перший – релігійна частина, що

засновується на легенді про народження Христа;

другий – світський – складається із ряду побу-

тових сценок. Учасники – Дід, Баба, Москаль,

Дяк, Лях, Корчмар, Запорожець, Циган, Цируль-

ник та інш.

34. У першій частині.

35. Народнопісенний і танцювальний матеріал.

36. Гумористичний.

37. Коза, Дід, Лікар, Городовик, Міхоноша, Торго-

вець, хор парубків та інш.

38. Парубки, молоді чоловіки.

39. «Маланка» – переодягнений у жіночий одяг

чоловік, Циган, Дід, Баба, Ведмідь або Кінь.

40. Магічну.

41. Звичайна новорічна розвага.

Тема 2. Пісні та обряди весни

1. В епоху бронзи, у період розвитку землеробства.

2. 25 березня за ст. стилем – Благовіщення.

3. Зв’язок із рухом і танцем.

4. Веснянки і гагілки: гаївки, маївки, ягілки.

5. Пантомімічні сценки та ігри; весняні пісні –

заклички; водіння танків та ігор зі співами.

6. Нерозривна єдність наспіву, тексту, руху (танець,

крок, біг) та особливості співочого виконання

(сильний звук, сувора обрядова манера,

61

приуроченість, колективність общинно-ритуаль-

ного характеру).

7. Кругові, ключові, лінійні.

8. В унісонно-гетерофонній.

9. Повторно-варіантна.

10. Моторні.

11. Темброво-інтонаційні штрихи.

12. Ритм у його єдності з танцювальними рухами та

грою.

13. Риси минулих епох.

14. Магічні.

15. Ті, в яких відображено ставлення до природи; пісні

з аграрною тематикою.

16. «Мак», «Льон», «Груша», «Журавель», «Зайчик»,

«Горобчик», «Ворітця».

17. Любовні: вибір пари, залицяння, сватання, сімейні

стосунки, жарти тощо.

18. Зв’язок співу з танком та ігровими рухами.

19. АП, АБП, ААП.

20. Розгорнутий приспів (його масштаб може

перевищувати обсяг основної строфи).

21. Одно- або дворядкова.

22. Строфіку, багатство і нестандартність якої

склалися під впливом логіки ігрових ситуацій і

танкових фігур.

23. (4 + 3); (4 + 4); (4 + 4 + 4).

24. До ранньофольклорного інтонування.

25. Трихорди в обсязі малої-великої терції; тетрахорди

з приставними тонами; пентахорди та пента-

гексахорди; комбіновані системи тощо.

26. Гетерофонія, або унісонно-гетерофонна манера з

випадковим двозвуччям.

62

Тема 3. Русальні та царинні пісні

1. Язичницька культура і язичницькі культи ІV - ІІ

тисячоліття до н.е.

2. Польових і лісових русалок (мавки), які дбали за

врожай, являлися охоронцями рослинності,

сприяли землеробству.

3. Трипільської.

4. У час, коли весна переходила в літо.

5. Троїцькі, семіцькі, гряні, гренухи.

6. Клечання житла, дівчини або молодої жінки;

ходіння в ліс, поле; плетіння віночків; у текстах

пісень часто згадуються ліс, дерева тощо.

7. Завивання вінків, обмін подарунками, гра в

колисочки (гойдалки), кохання, весільні мотиви,

сватання тощо.

8. До веснянок, купальських і петрівчаних пісень.

9. Ігри, хороводи, перевдягання, маскаради.

10. «Куст», звичай «куматися», обдарунки родини;

проводи русалок, ігри, хороводи, перевдягання,

маскаради.

11. Власне русальні (гряні) за наспівами, змістом і

характером виконання; усі інші, які співаються

під час русального тижня на русальних іграх та

обрядах.

12. Веснянки.

13. Двосегментні, зі структурою вірша (4 + 4), (5 +

5), (6 + 6), без приспіву; двосегментні з

приспівом «Ой рано, рано»; другого сегменту

заспіву; три сегментний вірш (4 + 4 + 3).

14. На трьох-чотирьохтонові.

15. Звичай, що йшов із язичницьких часів, коли

обходили повесні громадою поля, виставляючи

огорожу (царину, коворот), щоб уберегти поле

від худоби.

63

16. До колядок.

17. (5 + 5).

18. Звичай царинних процесів – обхід полів, водойм,

криниць, хат, трясовин, боліт із замовляннями

природної стихії, щоб не шкодили господарству.

19. Своєрідний оберіг сіл, полів, пасік, водоймищ,

господарств, домів.

20. До водіння «Куста».

21. Лемківщина, Бойківщина.

22. Вранці.

23. Дорослі, молодь, діти.

24. Цілісну систему обрядово-поетичних дійств, що

сягає корінням глибокого минулого.

25. Відганяння «нечистої сили».

26. Петрівка.

27. Веснянки, русальні, петрівчані, купальські,

собіткові, царинні пісні.

28. Вінок (обряд ворожіння на вінках, обряд

пускання їх на воду).

29. Вода.

Тема 4. Купальські та петрівчані пісні, обряди

1. Купалії.

2. Купало, Соботка.

3. У ХV –ХVІІ ст.

4. Із Петрового посту.

5. Від одного до п’яти тижнів.

6. Майже не різняться, їх слід розглядати сукупно.

7. Найдавніші, у яких знаходять відгомін релікти

прадавньої магії, повір’я, обрядові дії язичницьких

часів; пісні нової тематики (новотвори про

кохання, сватання (весільна тематика), сімейні

стосунки, жартівливі тощо).

64

8. Жарт, гумор, флірт тощо.

9. Установлення та прикрашання купальського

деревця; водіння таночків і спів пісень;

розпалювання вогнища; розривання деревця;

спалювання опудала (Купайла); пускання вінків у

воду; ворожіння.

10. Із ХІХ ст.

11. Пісні складочислової структури (5 + 4 + 3); пісні з

будовою П (4 + 4) П – обрамлений тип із

початковим і кінцевим рефреном.

12. Терцієво-квартовий, часто з субквартою, іноді з

субсекундою; квінтовий, що споріднений із

попереднім у ньому відзначається розширенням

амбітусу, поява зворотності; усі інші пісні, які

лише умовно можна зарахувати до купальсько-

петрівчаних.

13. Ознаки, сформовані в давніх часах; релікти

язичницької магії.

14. Ритуально-сегестивна (навіювання певного емо-

ційного стану).

15. Переважно гуртове виконання.

16. Зимового та весняного циклів.

17. Елементи давніх вірувань, форму замовлянь,

архетипову образність.

18. Образи тотемів-дерев (верби, дуба, явора, берези,

калини, терену; птахів (зозулі, солов’я, перепілки);

рослин (барвінку, зілля, цар-зілля, рути, льону,

гречки, коноплі); архетипи дощу, річки, небесних

світил, пшениці, поля, вогню тощо.

19. Із веснянками та гаївками любовно-еротичної

групи, колядками і щедрівками, близькими за

тематикою.

20. Ліризмом, глибоким смутком за літом та

швидкоплинністю людського життя.

65

21. Завдяки мотивам нерозділеного кохання, розлуки,

печалі, смутку.

22. Дівчина-зозуля, голубка, перепілка; парубок-сокіл,

яструб, голуб тощо.

23. Заручення, кохання, парування.

24. Русальних.

25. Дерева, птахи, рослини, дощ, річка, небесні

світила, пшеничне поле, вогонь.

26. Ворожіння на вінках.

27. «Купало», «Купалії», «Соботка».

28. Весняного.

29. Від одного дня до тижня.

30. Елементи магії.

31. «Купала на Йвана», «Ой на Івана на Купайла».

Тема 5. Жнивні пісні, обряди; косовиця

1. З нового кам’яного віку, VIII-III тис. до н.е., а

далі – з епохи бронзи.

2. Культ Рожаниць – епоха землеробського

енеоліту, доба матріархату; культ Рода – перехід

від матріархату до патріархату.

3. При переході до осілого землеробства.

4. У ІІ-І тис. до н.е.

5. Зажинання першого снопа (воєводи), – звернення

до нього з величальним співом (якщо жнуть на

чужому полі – возвеличення господаря,

господині); під час жнив обрядів немає, спів

звичайних пісень – ліричних, сумних, жартів-

ливих; обжинки – наурочистіша сторона жнив, де

присутні кілька етапів завивання «вінка»,

«бороди», «кози»; квітчання, «обтрусини» снопа

тощо, спів величальних пісень, частування.

66

6. Початок жнив – зажинки; безпосередньо жнива;

закінчення жнив – обжинки.

7. Нецезурований, нерівноскладовий вірш, що

містить 5-7 зрідка 8-м складів з утворюваної

чотирисегментної строфи; два перші вірші

вміщують більшу кількість складів, ніж два

других (напр. (7+7) + (5+5) ), тип А

найуживаніший на всіх етапах.

8. Тип Б має місце не тільки в жнивних, але й у

весільних піснях, більшість із них із

трирядковою будовою: через заспів експонується

перший рядок тексту (тип з експозиційним

повтором); кількість складів у строфі типу Б

(5+2), (4+3), (3+4) – семискладник; цей же тип

побутує у вигляді строфоїда з різною кількістю

рядків; використовується рідше, ніж тип А.

9. Із цезурованим віршем.

10. Із трьох сегментів, у якому третій сегмент, як

правило, трискладовий і помітно відчлено-

вується; перші два – мають структуру (4+3) або

(4+4).

11. Тип В.

12. Колектив, жіночі гурти.

13. На косовицю.

14. Пісні ближчі до лірики.

15. Ритуально-міфологічну.

16. Вшанування духів померлих.

17. Завершення Петрівки.

18. Із виконанням певного виду землеробських робіт

(початок збору врожаю, час жнивування,

завершення жнив, період косовиці тощо).

19. Жниварські (зажинкові, жнивні, обжинкові),

косарські та гребовицькі.

20. Косарі та їх робота.

67

21. Ритуальне засівання біля «дідуха» або навколо

«бороди».

РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ

Тема 1. Весільні пісні, обряди

1. Моногамна.

2. Груповий (нерегламентований) шлюб, парна сім’я.

3. Вік пізньої бронзи, із середина ІІ тис. до н.е. – І

тис. до н.е.

4. Викрадення дівчат біля води, продаж-купівля

жінок.

5. З моногамною сім’єю.

6. Початок у різні дні тижня, різна тривалість,

відмінність обрядових церемоній, типів наспівів,

різна тематика пісень, роль оркестру тощо.

7. Багатоденне музично-драматичне дійство, події

якого розписані по днях тижня, фазах дня, місцю

проведення.

8. Три частини: передвесільна, власне весілля та

після весільна.

9. До перед весільної.

10. Роль законодавчого акту.

11. Із запросин весільної дружини, гостей, випікання

короваю.

12. На дві групи.

13. Молодий, молода, їхні батьки, родичі.ю

14. Основні виконавці рольового розпису, які

запрошуються спеціально: бояри, старости,

дружби і дружки, світилки, свахи тощо.

15. Печуть коровай, плетуть вінок, завивають молоду,

співають пісні.

68

16. Запрошують на весілля, завивають гільце,

розплітають косу, співають.

17. Від імені молодого та його роду.

18. Два жіночих: свахи з боку молодої і молодого, і

два дівочі: дружки молодої і світилки молодого.

19. Не вживається.

20. Епічна функція: супровід і пояснення важливих

подій, фіксування уваги на поворотних моментах

та призначенні самого одруження; драматична:

обумовлюється необхідністю виступати від імені

головних дійових осіб весілля, ведення діалогів,

перемовок; режисерська: проявляється, коли в

ролі розпорядника весілля хори дають учасникам

поради і накази; інтермедійна: спів різних

необрядових пісень, що не належать до обрядово-

ситуаційних ліній весілля.

21. Можливе.

22. Образно-емоційно.

23. Жаль дочки, гірка жіноча доля, величання,

поздоровлення молодих, весільні жарти-

приспівки.

24. Уявлення багатьох епох; відображення картин і

предметів селянського побуту; складна гама

почуттів.

25. Обрядова та не обрядова.

26. Типи ладкань та пісні «журні».

27. Формульні наспіви, специфічні інтонаційні

звороти.

28. Ліричні, весільні.

29. До двох загальних різновидів, які поширені скрізь.

30. Дворядкова.

31. Жіночі.

69

32. Танцювальні пісні типу коломийок, козачків,

гопаків; польки, частівки; пісні гумористичного

змісту; побутові ліричні пісні та їх види.

33. Супровід співу весільних пісень; участь у

переходах; грає туші і віваті; допомагає

розігрувати жартівливі сценки; грає під танці, для

розваги весільних гостей.

34. На розспіві цезурованого вірша, якому відповідає

цезура в наспіві.

35. (5+3), (6+3), (7+3), рідше (5+2), (5+4).

36. Кількість складів коливається від 6-8-ми до 18-20-

ти.

37. Із двох-трьох,

38. Дворядковість, трирядковість.

Тема 2. Родинна та хрестинна обрядовість

1. Із магією та віруваннями.

2. Передпологові, пологові, післяпологові.

3. До замовлянь, оскільки носять магічний

характер, перегукуються із забобонами.

4. Звичаєве регулювання поведінки матері до

народження дитини; обряди перших днів життя;

обряд першого постриження.

5. Охопленням великого проміжку часу;

розвиненим комплексом дій та вірувань;

переплетення світоглядних реліктів доби

матріархату; включенням цінних здобутків

народної медицини.

6. Народне.

7. Переважно величальний, звучать також ліричні

та жартівливі пісні (якщо це стосується кумів).

8. З образами текстів річного календарного циклу,

народного епосу.

70

9. У Білорусії.

10. Змістовим. Навколо дійових осіб і

новонародженого, батька й матері, кума й куми,

баби-повитухи.

11. Дві основні обрядно-емоційні та ідеологічні

сфери стародавньої пісенної творчості.

12. Жартівливість, танцювальність.

13. Із магією та віруваннями.

14. У ліричних, жартівливих, танцювальних.

15. Завдяки пісенності білорусів.

16. Немає.

17. Властиві їм колись магічні чинники.

18. Специфікою самого обряду, який у своїй

основній частині набув застільного характеру.

19. У Білорусії і частково в Україні.

20. Рівномірний статечний темп, регулярна ритміка,

чергування плавних підйомів і спусків

мелодичних ліній.

21. До сфери стародавньої пісенної творчості.

22. Від наявності певних, хоча б віддалених,

асоціацій у змісті з хрестинами; від емоційної

«придатності» пісні (тексту, наспіву) для співу за

даних обставин.

23. Жартівливі і танцювальні.

Тема 3. Поховальна обрядовість

1. Систему ритуально-обрядових дій, що здійсню-

ються у зв’язку зі смертю представника роду та

його похованням.

2. Первісно-родове суспільство.

3. Імпровізаційні співи, виконувані переважно

жінками під час похоронних і поминальних

обрядів.

71

4. Жалібний спів-тужіння.

5. Найбільш відкритим для імпровізації, що дає

широкі можливості виконавцеві долучати до

раніше створеного, нові теми, мотиви, образи з

урахуванням різних обставин і ситуацій.

6. Ні. Кожен із них є своєрідним новотвором, у

який включаються елементи вже існуючих

варіантів.

7. Плачі за покійником, що здійснюються в

поминальні свята, пов’язані з ушануванням

померлих родичів, культом предків.

8. Рекрутські (солдатські, жовнірські) голосіння.

9. Вид речитативно-поетичного плачу з приводу

проводів близького родича у військо.

10. Оплакуванням нареченої, її дівування; плачі над

сиротою-нареченою (нареченим); голосіння

через розлуку з ріднею, прощання з домівкою,

подругами, безтурботним життям.

11. Голосіння з приводу важкої хвороби чи каліцтва

когось із родичів; голосіння через стихійне лихо,

що призводить до втрати дому, худоби, нищення

врожаю тощо.

12. Вільна речитативна форма, що зумовлює

нескладність імпровізування тексту в процесі

виконання, а також насиченість літературними

тропами.

13. Нерівномірним та різноскладовим, неримованим

або із дієслівною римою в кінці рядків, що

об’єднуються в тиради.

14. До дум, які первісно були похоронними плачами

і розвинулися з них.

72

15. З удовиними, сирітськими, рекрутськими,

солдатськими та емігрантськими піснями.

16. Закличні, наказові, прохальні.

17. У календарних обрядах.

18. Драматичний.

19. Поховальні голосіння.

20. Із музичних інтонацій, мовно-музичних реци-

тацій, мовно-шумових явищ – плач, стогін,

зойки.

21. Імпровізацію.

22. Невеликий діапазон, мелодична «спадність»

будови; регульованість складонотами із

зупинкою на одному з нижніх ступенів ладу: І, ІІ

чи ІІІ; ритмомелодика вільна, не регла-

ментований спів; наявність регіонального

колориту.

23. Спадну форму: кожна фраза починається

короткими досить швидко рецитованими

складонотами і завершується зупинкою на

одному з нижніх ступенів ладу (І, ІІ чи ІІІ).

24. Під впливом словесних акцентів.

25. У цілому складає враження вільного, майже

нічим (крім нижнього ладового устою) не

регламентованого співу.

26. Поховальні, рекрутські, весільні (в Росії).

27. Драматична і весела.

28. Виключно як жалібний спів-тужіння.

29. Від індивідуального таланту співачки.

30. У новорічній обрядовості «Коза».

31. У весняних іграх, русаліях,святі «Купало».

32. Плакальниці, воплениці, плачеї.

73

ЕПОС

Тема 1. Думи

1. В епоху східних слов’ян (від раннього

середньовіччя до утворення Київської Русі, так

звана «героїчна доба»).

2. Період переходу від вищого ступеню варварства

до цивілізації, від правління виборних вождів і

роду старійшин – до виникнення держави.

3. Билини.

4. Оповідальність тону, увага до обставин і подій.

5. Обрядові пісні співає хор або гурт; в епіці

розвинена манера одиночного виконання.

6. Думи, балади, історичні пісні, новелістичні пісні,

співанки-хроніки.

7. Народні співці-професіонали, кобзарі, лірники.

8. У ХVІ ст.

9. М.О. Максимович.

10. Пісні про старовину, козацькі притчі, запорізькі

псальми, лицарські пісні.

11. Із посиленням боротьби українського народу

проти іноземного поневолення та феодально-

кріпосницького гніту.

12. Про втечу з турецької неволі, невільницькі

страждання, трагедії турецької каторги, морські

походи на турків.

13. до ХVІІ- ХVІІІ ст.

14. Визвольна боротьба українського народу (1648-

1654р.р.), історична та соціально- побутова

тематика.

15. Ф. Колесса, С. Грица, Б. Кирдан, А. Омельченко.

16. Речитатив.

17. Нерівноскладова.

18. З епохи Київської Русі.

74

19. Імпровізаційність.

20. Закличка.

21. Кобза, ліра, бандура.

22. Мандрівні співці.

23. Кінець ХVІ ст.

Тема 2. Історичні пісні

1. У яких відображено загальнонародні події, образи

народних героїв.

2. Козацькі.

3. Некозацькі та козацькі, в яких згадуються

конкретні історичні факти, прізвища.

4. У яких відображено козацьке життя, але без

посилання на конкретні історичні реалії.

5. Побутовий та ліричний.

6. У тісному зв’язку з козацькою тематикою.

7. Категорію змісту, яка притаманна всій народній

творчості.

8. На чотири.

9. Із конкретно-історичною підосновою; із загально-

історичною підосновою; із соціально-побутовою

підосновою; із соціально-класовою підосновою.

10. Це пісні, в яких згадуються дійсні події та імена

історичних осіб.

11. У них збережено не так деталі, як загальний

колорит, дух епохи.

12. Пісні про козацтво, чумацтво, наймитування,

кріпацтво тощо.

13. Клас пісень із конкретно-історичною підосновою.

14. На зміну билинній традиції.

75

15. Більша історична точність, у них діють звичайні

люди.

16. До ХІІІ-ХІV ст.

17. Козацькі пісні, в яких степові лицарі-запорожці

зображувалися оборонцями рідного краю.

18. У ХVІІІ ст.

19. Менш інтенсивно.

20. Різні складові розміри.

21. (4+4), (4+6), (4+4+6).

22. Із формою вірша, є дворядковою, рідше – три та

чотирирядковою.

23. Три: речитативна, кантиленна та моторна.

24. Оповідальні; за допомогою них створюються

епічні образи.

25. У найдавніших.

26. Для пласту пісень, який виник у ХVІ-ХVІІ ст.

27. Плавність мелодичної лінії, помірні розспівування

складів, нахил до ритмічної періодичності.

28. Середина ХVІІ ст.

29. Пружний ритм, темп, виразні широкі ходи в

мелодії, регулярна акустика, ритміка.

30. Речитативний і кантиленний.

31. Оспівування опорних тонів; ритмічна та

мелодична свобода; два і більше устоїв.

32. У кантиленних і маршових піснях.

33. Два: гомофонно-гармонічний та підголосково-

поліфонічний; третій є мішаним.

34. Гомофонно-гармонічний.

35. Підголосково-поліфонічного і мішаного багато-

голосся.

36. Чоловічі гурти або сольні виконавці.

76

ЛІРО-ЕПІЧНІ ПІСНІ

Тема 1. Балади

1. Баладами.

2. Багатокуплетні строфічні пісні з розвиненими

сюжетами гостро драматичного змісту.

3. Побутові конфлікти, любовні драми з трагічною

розв’язкою.

4. Із фантастичними та легендними сюжетами; про

сімейні та любовні драми; з історичною

підосновою; соціально-побутові.

5. До антифонного та одиночного співу.

Виконувалися мандрівними народними співцями.

6. Слухання.

7. На загальні для епіки речитативно-декламаційні

прийоми рубато-парландо.

8. Уся територія України.

9. Різні за характером наспіви: власне пісенні –

пісенно-романсові, пісенно-маршові; з нарізно-

манітнішою танцювальною ритмікою.

10. Пісенно-романсовий, який включає ряд «жорсто-

ких» балад-романсів.

11. Загальна врівноваженість усіх музичних засобів.

12. Мелодика тяжіє до індивідуалізованої образності.

13. Мішані – взаємодія підголосковості та гомофонно-

гармонічних елементів.

14. У XVІ-XVІІ ст.

15. Протяжні, журні.

16. Витягування, у якому протяжність звуку і голосне

грудне звучання стає засобом психофізичної

розрядки.

17. Невеликий, у межах октави.

18. Оспівування устоїв, розспів складів тексту.

19. До розспіваного виконання і певної асиметрії.

77

20. У ХХ ст.

21. Піддається скороченню тексту, втрачає фабуль-

ність, що призводить до перетворення балад у

різновид ліричних пісень.

22. Текст.

23. На речитативну декламаційність.

24. Протяжний.

Тема 2. Співанки-хроніки 1. Новини.

2. У карпатському.

3. О.І. Дей, 1962 р.

4. Швидко, достовірно.

5. Самі факти, подаючи їх без прикрас.

6. Кінець ХІХ - початок ХХ ст.

7. Три.

8. З історичною підосновою; соціально-побутові;

побутові.

9. Група побутових співанок-хронік.

10. Родинні драми, нещасні випадки, неправові

вчинки, вдіяні під впливом пристрастей.

11. (4+4+6), рідше (6+6.

12. Дворядкові – АА або АБ, іноді мають вигляд

варіативного ряду АБ – А1 Б

1, А

2 Б

2.

13. Речитативно-декламаційний.

14. Більша їх частина належить до мажоро-мінору.

15. До виконання.

16. У силабічній, коли один звук припадає на один

склад тексту.

17. Попит на них і те, що вони відіграють роль

«усної газети».

18. Події реальної дійсності, життя реальних людей.

19. Нормою.

78

20. Події з життя реальних людей – сусідів, родичів,

односельчан.

ЛІРИКА

Тема 1. Суспільно-побутові пісні

1. У ХVІ-ХІХ ст.

2. Почуття, переживання, настрої.

3. Від назви музичного інструмента «ліра».

4. Пісні, романси, поезію інтимного змісту і

настрою.

5. У народнопісенній ліриці думки і почуття мають

більш узагальнену форму, позбавлені індиві-

дуальності; в авторській простежується

насиченість побутовим матеріалом.

6. Пісні побутові, лірично-побутові.

7. Одноголосий і багатоголосий.

8. Одноголосий.

9. Зміна умов життя та психології людини;

ослаблення пережитків родових зв’язків;

усвідомлення власної індивідуальності; форму-

вання національної свідомості та культури;

посилення соціальних і національних визвольних

рухів.

10. Кінець ХVІ – початок ХVІІ ст.

11. Розвиненістю, індивідуалізованими музичними

образами.

12. Кантиленна, яка досягла вищого розквіту в

побутовій ліричній пісні

13. На середину ХІХ ст., коли почалася нова хвиля

еволюції ліричного роду.

79

14. За соціально-побутовими: виділяються пісні

громадського та особистого звучання.

15. Козацькі, чумацькі, рекрутські, солдатські,

наймитські, заробітчанські, бурлацькі, кріпацькі,

опришківські, ремісницькі пісні.

16. Суспільно-побутові та побутові пісні.

17. Окремі дослідники пропонують до побутової

лірики зараховувати не лише ті пісні, в яких

зображено події власне родинного життя, але й

інші, тобто ліричні пісні, які торкаються

особистого життя людини; пісні про кохання,

жіночу долю, сирітство; серйозні і гумористичні

пісні; пісні дітей, молоді та дорослих.

18. Думки і почуття у фольклорі мають більш

узагальнену форму, ніж в авторських творах –

вони позбавлені тих ознак індивідуальності, які ми

зустрічаємо в літературі.

19. Народна лірика, на відміну від авторської, дуже

насичена побутовим матеріалом.

20. Комплекс взаємодоповнюючих показників: соці-

альний стан виконавців, їх побутовий уклад, вікові

категорії і стать співаків, спосіб збереження

дійсності, тематика.

Тема 2. Козацькі пісні

1. З історичним підтекстом – без точних історичних

ознак; пісні, в яких зображено різні сторони

козацького побуту; ліричні, умовне зарахування

яких до козацьких можливе за використання

слова «козак».

2. Висвітлюють особисту і громадську долю козаків

на тлі історичної ситуації; у найдавніших –

80

змальовано картину руйнування татарами й

турками України.

3. Козацького побуту, в них оспівується від’їзд

козака з дому, козацькі будні, загибель козака на

полі бою тощо.

4. Ні, на них можна вказати умовно.

5. Тільки дворядкові, без приспівів.

6. За ізометричним – дотримання однакової

кількості складів у рядках.

7. 2- та 3-сегментні, зрідка 4-сегментні.

8. Розмір 4+4+6.

9. Діатонічні і хроматизований, автентичність і

плагальність із пізнішими напластуваннями

мажоро-мінору; різні форми ладової змінності:

терцієва, кварто-квінтова тощо.

10. Октава і більше.

11. Одноголосий.

12. Хроматизованих.

13. Кантиленно-пісенний та парландово-речита-

тивно-декламаційний.

14. Козацьким, чумацьким пісням.

15. Кобзарями, народними співаками в ХІХ ст.

16. Епічний та героїко-піднесений стиль виконання

17. З одиночним виконанням – сольним співом, де

вільна манера набирає довершених форм

темброво і ритмічно.

18. Кантиленна.

19. Прощання козака з рідними та його від’їзд із

дому.

20. Мужній, безстрашний, чуттєвий ( йому властива

психологічна душевна роздвоєність).

21. Туга; патріотичні почуття відступають на другий

план; основне місце займає смуток, викликаний

прощанням із сім’єю, коханою дівчиною чи

81

молодою дружиною; життя в походах, небезпека,

ностальгія за рідним домом.

22. У їхній образності.

Тема 3. Чумацькі пісні

1. Тих, хто займався торговельно-візницьким

промислом.

2. Від XV до XIX ст.

3. Перевозили сіль, рибу, зерно

4. Навколо зборів чумака в дорогу; дорожніх

пригод; повернення додому.

5. До чоловічих співочих стилів.

6. Подорожні нотатки.

7. Самі чумаки.

8. Лірика кохання, стосунки між подружжям,

гумор.

9. Ті, що складені самими чумаками.

10. (6+4), (4+3), (4+4); найбільше поширення мають

ампліфіковані розміри, в яких основною є модель

(4+4+6), де кожна з груп може бути розширена

на один-три склади.

11. Територіальним, локалізованим.

12. Переважно дворядкова, зустрічається трирядкова

– експозиційний повтор.

13. Трирядкова з репризним повтором.

14. Із кантиленних, моторних та речитативно-

декламаційних

15. В обмеженій кількості.

16. Тенденція до єднання з тематикою текстів.

17. Кантиленні.

18. Кантиленну мелодику, уповільнений темп,

мінорний нахил.

19. Наспіви широкого діапазону – октава і більше.

82

20. Високорозвиненої культури сольного чоловічого

співу.

21. Сплав старовинних ладів, рідше автентичних;

діатоніки і мажоро-мінору.

22. Кварто-квінтова, паралельна, рідше – велико-

секундова.

23. Натуральний мінор, гармонічний мінор,

хроматизація VI, IV, VII ступенів у мінорі.

24. Для драматичної.

25. У підголосково-поліфонічній.

26. Одноголосий.

27. Середина XIX cт.

Тема 4. Рекрутські та солдатські пісні

1. У ХVІІІ ст.

2. Введення у Європі обов’язкової військової

служби.

3. Дослівно: вербування, набір; той, що отримує

платню.

4. Рекрутський та солдатський.

5. Вербунок і примусовий набір, спроби втечі або

викупу, прощання з родиною, з коханою.

6. Настрої відчаю, горя, суму.

7. Жінки.

8. Помірні або повільні.

9. Пісні, в яких зображено солдатський побут,

каліцтво, смерть солдата і залицяння, дозвілля,

повернення з війська додому та всі інші, що

змальовують солдатське життя.

10. Самі солдати.

11. Пісні інших жанрово-тематичних розрядів, у

змісті яких солдатське життя не відображене. та

всі інші пісні, які були переінтоновані в

83

солдатському середовищі і використовуються як

жанрові, похідні тощо.

12. До наспівно-ліричного, з кантиленною мело-

дикою.

13. Моторні, маршові, жартівливі, кантиленні тощо.

14. Переробка текстів.

15. Міжнаціональні впливи, що позначилося на

музично-ритмічній «мозаїчності».

16. Ліричні – жіноча і солдатська лірика канти-

ленного типу; маршові і близькі до них; із

танцювальною ритмікою.

17. Ліричні наспіви – солдатські і жіночі.

18. Розспівна мелодика та багатоголосся

підголосково-поліфонічного складу.

19. Регулярну, що становить основу пісень такого

типу.

20. Ритма коломийки, польки, мазурки, козачка,

вальсу, чардашу тощо.

21. Сольні і гуртові ліричні наспіви.

22. До моторного.

23. (4+4), (6+6), (4+4+6), а також ампліфіковані.

24. 2- і 3-рядові форми, утворюючи різні комбінації.

25. Рідко – речитативно-декламаційний тип; у давні

часи – рекрутське голосіння.

26. Моторному.

27. На два види багатоголосся: підголосково-

поліфонічне і гомофонно-гармонічне.

28. Для жіночих.

29. У маршових, як важлива риса гуртового

чоловічого співу.

84

Тема 5. Заробітчанські пісні

1. Бурлацькі, наймитські, строкарські пісні (відомі з

XVII – XVIII ст.).

2. У змісті, образах, ритмомелодиці.

3. Наймитські та заробітчанські пісні.

4. П’ять груп: бурлацькі, наймитські, строкарські,

емігрантські та пісні про долю сиріт – наймитів.

5. Понад сорок; серед них двосегментні,

трисегментні, гетероритмічні.

6. Від варіантного розгалуження конкретних

поетичних мотивів.

7. Дворядкова побудова з репризою або без неї; а

також трирядкова побудова.

8. До кантиленного.

9. Різноплановість: від широкої, вільної - до пісні з

нахилом до регулярності.

10. Як до давніх, так і до нових.

11. Широкий.

12. Романсового складу.

13. До одиночного співочого стилю.

14. Друга половина XIX ст.

15. Підголосковий.

16. Просте двоголосся, в якому домінує терція.

17. Кінець ХІХ століття - початок ХХ.

18. Бурлакування, строкарство.

19. Двосегментні: (4+3), (4+4), (5+5), (6+6);

трисегментні: (4+4+4), (4+4+5), (4+4+6), (6+6+5);

гетероритмічні: (6+6)+(4+4+6), (5+5)+(4+6+5),

(5+5)+(4+4+6) та інші.

20. Трирядкові.

85

ПОБУТОВІ ПІСНІ

Тема 1. Пісні про кохання та родинний побут

1. Лірико-побутова.

2. Для двох різних за віком і сімейним станом

категорій співаків.

3. Родинний побут.

4. Виходячи зі змісту текстів.

5. Поглиблений ліризм; єдність інтимного і

побутового; більша їх частина виконується

народними співаками; широка вживаність;

здатність до еволюціонування.

6. «Друге народження» шляхом оновлення

фактури.

7. Зародження почуттів, взаємна любов, думки про

одруження; батьки стають на перешкоді закоха-

них; вороги розлучники; розлука; підлість і

зрада, нещасливе кохання.

8. Початок ХХ ст.

9. Про родинний побут.

10. Жінка.

11. Зображення жіночої долі.

12. За основними проявами: нелюб, удівець, чоловік

п’яниця, жінка-п’яниця, свекруха, вдова, сирота,

стара мати.

13. Гуртами.

14. До жіночого і дівочого, дуже рідко – до

чоловічого.

15. Розспівність і моторика, протяжність.

16. Плагальні та автентичні.

17. Плавна, спокійна.

86

18. Мотиви вірності, у яких знайшли відображення

морально-етичні принципи українського народу,

його погляди на щасливе кохання.

19. Невірне, зрадливе кохання, мотиви розлуки,

нерозділене кохання.

20. Жанру балади.

21. Романтичний характер, гіперболізація душевних

драм, сентименталізація, драматизм, ліризм.

22. Сонце, вітер, дощ; архетипи, в яких відображені

давні анімістичні вірування.

Тема 2. Жартівливі і сатиричні пісні

1. Гумор, іронія, сарказм.

2. Жарт.

3. Проти аномалій принципового, часто класового

характеру.

4. Ліризм.

5. Танцювальні.

6. У формі виконання: танцювальні пісні

співаються під час танцю; жартівливі і сатиричні,

як правило, для слухання.

7. Текст.

8. Наспів, композиція строфи, виконавство.

9. Діалог, сама розповідь, описовість, а також їх

поєднання.

10. Уживання приспівів.

11. За музичним складом – лад, мелодика, багато-

голосся, ритміка.

12. Ознакою сили людини.

13. У думах, історичних піснях, ліриці кохання,

веснянках, купальських, жнивних, новорічних,

танцювальних весільних піснях, коломийках.

87

14. Співаються під час танцю, є формами «для

слухання», за змістом майже змикаються з

жартівливими і сатиричними піснями.

15. Гумористичний зміст, виключно побутова

тематика, свідома орієнтація виконання на слухача.

16. Текст, наспіви, композиція строфи і виконавство.

17. Один із його учасників дає не ті відповіді, які від

нього очікують.

18. Оповідач сам виставляє себе у смішному вигляді.

19. Розповідь про смішні події від третьої особи.

20. До танцювальних.

Тема 3. Танцювальні пісні

1. Під час танців

2. Зі слова, музики і танцювальних рухів.

3. За формою танцю: козаки, гопаки, метелиці,

краков’яки, польки тощо.

4. До розділу фольклору, основне призначення

якого полягає в співах під час виконання

побутових танців.

5. Танцювальний рух.

6. «Пісні до скоку», «скочні», «шумки», «трин-

дички»; за видом танцю – «козаки», «гопаки»

тощо.

7. «Жартівні», «шуточні».

8. До необрядової.

9. Скоморохи.

10. У народному побуті, в обрядах, звичаях, святах,

розвагах молоді.

11. Навколо родинного побуту.

12. На розважальність.

13. Побутова.

88

2. Розмір (4+4), який, як правило, повторюється

два або чотири рази, на підставі чого

утворюються дво- або чотирирядкові строфи.

3. Випадіння одного, або, рідше – двох складів у 4-

складових групах тексту, внаслідок чого

утворюються розміри (4+4), (3+3), (3+4).

4. Дипірихій.

5. (6+6).

6. Проста 2- або 4 –рядкова.

7. Чіткої форми.

8. Мало поширене.

9. Одноголосий.

10. Діалогізм.

11. Мажоро-мінор.

12. У єдності співу, інструментального супроводу,

танцювальних рухів.

13. Голосові та інструментальні тембри і поведінка

танцюючих.

14. У єдності співу, танцю, деталей одягу,

інструментального супроводу.

Тема 4. Коломийки і частівки

1. Веселі, жартівливі або ліричні співанки до

танцю.

2. Із календарно-обрядовою лірикою, яка раніше

супроводжувала магічні танцювальні дії і

ритуали.

3. До веснянок.

4. Ряд жанрових різновидів, які залежать не від

основи змісту чи характеру, а від ритмічної

форми.

5. ХVІІІ ст.

89

6. Один із найдавніших танкових жанрів (словацьке

– «коломайка», сербське – «коло», болгарське –

«хоро» ).

7. Це два 14-складові рядки із паузою після

четвертого складу і цезурою після восьмого

складу.

8. Дворядкова пісня у танковому ритмі 2/4 із

типовим віршовим розміром і паралельним

римуванням; специфічний музично-поетичний

жанр пісенної мініатюри.

9. Із родинно-побутової та суспільно-побутової

сфер.

10. Так.

11. Весь спектр людських почуттів: від елегійності і

тужливості – до жарту, сатири, чи навіть сар-

казмму.

12. Ні, вони об’єднуються у віночки (в’язанки) або

тематично циклізуються з трьох-чотирьох та

більше строф.

13. Завдяки легкій віршованій формі.

14. На розвиток літературної лірики.

15. Шумки (короткі, 1- або 2- строфічні, пісні в

музичному розмірі 2/4 із характерною

чотирирядковою строфою, кожен рядок якої, як

правило, складається з 8 складів із цезурою 4

(4+4 ).

16. Це жартівливі сатиричні пісні про кохання,

невдале побачення, залицяння кума до куми,

родинні ситуації, що зберегли специфічний

танковий ритм.

17. Моторні або речитативно-декламаційні наспіви.

18. Надзвичайною стабільністю форми – (4+4+6).

90

19. Коломийка як жанр українського фольклору;

коломийка як форма.

20. «До танцю» (типова функція) і « до співу»

(різновид ліричної пісні).

21. 14-складовий вірш (4+4+6).

УСНО-ПИСЕМНА КУЛЬТУРА

Тема 1. Пісні-романси

1. Твори, що здобули поширення серед освічених

верств суспільства та у міському середовищі.

2. Нескладна структура – куплет чи куплет із при-

співом, імпровізований акомпанемент.

3. Побутовий романс, романс-пісня.

4. В Іспанії.

5. ХVІІ-ХVІІІ ст.

6. До індивідуальної творчості.

7. Усно.

8. Пісні літературного походження.

9. Створення текстів відомими авторами.

10. Пісня-романс; М.В. Лисенко.

11. ХVІІ ст.

12. Світським музичним побутом ХVІІІ ст.

13. Кант.

14. Учителі, студенти, міщани, дрібномаєткове пан-

ство, «мандрівні дяки».

15. У сольних і триголосних.

16. ХVІІІ ст.

17. Урочисті, любовні, бесідні, гумористичні.

18. Сольний спів у супроводі гуслів, бандури,

торбана, гітари.

91

19. Триголосого – рідше чотириголосого канта,

сольної пісні з акомпанементом та одиночного

співу без супроводу.

20. Так, однак класичний триголосий кант трапляється

рідко, плідно використовується вироблене в

кантах гомофонно-гармонічне дво- і триголосся.

21. Пісні-романси, що фольклоризувалися до майже

повної втрати авторських ознак; пісні-романси, в

яких літературно-мистецькі риси збереглися

досить відчутно.

22. Псальми-романси; елегійні старосвітські романси;

романси на тексти поетів-романтиків; старо-

галицькі пісні; пісні на тексти Т. Шевченка.

23. Світські вірші ХVІІ – ХУІІІ ст.

24. Сольна мелодична природа, що відзначається

великими діапазонами.

25. Пісні Григорія Сковороди; вони були близькими

до тодішніх псальмів поспівно-декламаційної

будови.

26. Псальми-романси.

27. Елегійний, або старосвітський романс.

28. Івана Котляревського.

29. В.М. Забіла, М.М. Петренко, Л. Боровиковський,

К.Д. Дмитрашка, С.В. Руданський, Л.І. Глібов,

М.П. Старицький.

30. Принцип стилізації в дусі фольклору.

31. Реалістичною.

32. Історичні, козацькі, чумацькі, гайдамацькі, блудні,

сирітські, колискові, танцювальні, жартівливі,

про жіночу долю, про кохання тощо.

33. Моторні, речитативні, кантиленні переважають.

34. Як на діатоніку, так і на мажоро-мінор.

35. «Заповіт», «Думи мої».

92

Тема 2. Стрілецькі пісні

1. Глибинами історії, політикою сусідніх держав –

Польщі, Австрії, Росії.

2. 1889 рік.

3. 1911-1914 рр.

4. Початок ХХ ст.

5. Українське Січове товариство.

6. «Просвіта».

7. У роки відчайдушної боротьби з ворогами

українського народу.

8. Так.

9. Із піснями французької революції кінця ХVІІІ ст.

10. Не забулись, пережили роки підпілля, множилися

в різних варіантах і стали активною частиною як

офіційної, так і побутової культури.

11. Поглибленою фольклорністю.

12. Життя пісні в підпіллі, виконання її без нот і

друкованих текстів.

13. Героїко-патріотична, побутова, побутово-

жартівлива, про кохання, багато пісень прив’язано

до драматичних і трагічних подій.

14. Письменні, освічені люди.

15. Стилізація під фольклор або використання

традиційних фольклорних прийомів та образів.

16. Сегментований, що є характерним для

народнопісенної поетики.

17. Використання різних засобів і структурних образів

народнопісенної поетики.

18. На засадах не традиційної фольклорної, а пісенно-

романсової стилістики.

19. На силабо-тонічну.

20. Ті, що споріднені не тільки за фольклорною

стилістикою, а й відзначаються щирістю,

зрозумілістю і близькістю їх змісту.

93

21. До періоду європіїзованої, усно-писемної куль-

тури.

22. Регулярна, яка може порушуватися.

23. Мелодика моторики і кантиленни.

24. Мажоро-мінор.

25. Терцієвий паралелізм, гомофонно-гармонічна

структура.

26. Музичний період, двочастинну побудову або

період із приспівом.

27. Козак.

Тема 3. Повстанські пісні

1. У 1929 році.

2. Так.

3. Зі стрілецькими піснями.

4. Спів зі старими текстами; заміна окремих слів,

іноді з додаванням нових строф.

5. Нові історичні реалії та умови боротьби.

6. «Повстанець», «народ», «герой», «слава Украї-

ні», «героям слава».

7. Відтінки героїчного, маршово-закличного, сумо-

витого настрою.

8. До народно-романсового.

9. Представники селянського чи середньоміщан-

ського прошарку.

10. Дійсна народність, документалізм оспівуваних

фактів.

11. Куплетну будову з повторенням половинки

другої строфи як рефрену; перетекстівку відомих

пісень; багатоваріантність текстів.

94

12. Відображення нових історичних реалій та умов

боротьби.

13. Із народно-романсовим струменем фольклору.

14. У зображенні переважає романсовість побуто-

вого, часто непретензійного складу.

15. Так.

16. Їм властива дійсна народність, у багатьох

випадках – документалізм оспівуваних фактів.

17. Сторінки живого, сумного чи героїчного, але

дійсного побуту.

18. Куплетну побудову, де друга частина строфи

повторюється як рефрен.

19. Як українські, так і неукраїнські відомі мелодії.

20. Іван Франко, Юрій Федькович, Кирило

Трильовський, Роман Купчинський.

Тема. ВІД ТРАДИЦІЇ ДО СУЧАСНОСТІ

1. Творчість ХХ ст.

2. Ні, більшість із них є підробками та фальси-

фікацією.

3. Стилізацію під фольклор, пропаганду фольклору,

використання його в професійній творчості.

4. Усність, варіантність, колективність, а також

індивідуальні і колективні начала.

5. Фольклорність.

6. Стосуються, як правило, піснетворення – заміна

окремих слів, рядків, строф тощо.

7. З урахуванням емоційного тонусу мелодії та

ключового змісту тексту: бадьорий, сумовитий,

гумористичний тощо.

95

8. Складання під час розспівування, коли текст і

наспів підбираються одночасно; текст і наспів

складаються почергово.

9. Жартівливого.

10. Мажоро-мінор та деякі види діатоніки.

11. Гуртове.

12. У творчому процесі беруть участь представники

багатьох соціальних груп суспільства.

13. Професійні та самодіяльні композитори і поети,

інтелігенція, студенти, робітники, селяни,

школярі.

14. « Студентський» або «туристичний» фольклор.

15. Ні.

16. Так.

17. У засобах створення сучасного репертуару.

18. Поширеність пісні, на маловідому пісню

перетекстівок не створюють.

19. З урахуванням емоційного тонусу мелодії та

ключового змісту тексту (бадьорий, сумовитий,

гумористичний тощо).

20. Пісня складається під час розспівування, текст і

наспів підбираються одночасно (синкретичний

спосіб творення); текст і наспів складаються

почергово.

21. Жартівливих і сатиричних.

22. Силабо-тонічний вірш (квадратно-симетрична

структура і тактовий поділ).

23. На регулярну акцентність.

24. Кантиленний і моторний.

25. У вигляді так званої втори та змінного дво-

триголосся.

96

ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ

ФОЛЬКЛОРИСТИ МИНУЛОГО І

СЬОГОДЕННЯ

Антонович Володимир Боніфатійович (06/18

січня 1834р., с. Махнівка на Київщині (за неофіц.

даними – Чорнобиль, 1830) – 08/21. березня 1908р.) –

історик, археолог, археограф, громадський діяч.

Дрібний шляхтич, мадяро-поляк за походженням.

Навчався в Рішельєвському ліцеї (Одеса), закінчив два

факультети – медичний (1855) та історико-філологічний

(1860) – Університету Св. Володимира. Учителював,

був співробітником (1863) і головним редактором (1864

– 80) Тимчасової Комісії для розгляду давніх актів.

Доцент (із 1870) і професор (із 1878) кафедри російської

історії Університету Св. Володимира, декан історико-

філологічного факультету (1880 –1883), магістр (1870),

доктор (1878) історичних наук, член-кореспондент

Російської АН (1902).

Найвидатніший український історик другої пол.

XIX ст., фундатор традиції документалізму в

українській історіографії, засновник першої української

школи істориків. Видав 9 томів «Архива Юго-Зап.

России» (понад 2200 документів), 3 томи літописів,

декілька монографій, «Дослідження про козацтво»

(1863), «Про походження шляхетських родів Південно-

Західної Росії» (1867), «Про міста в Південно-Західній

Росії за актами 1432–1798 років» (1870), «Про селян у

Південно-Західній Росії за актами 1770–1798 років»

(1870), «Про промисловість Південно-Західного краю у

XVIII столітті» 1874), «Про Унію і стан Православної

церкви з половини XVII століття до кінця XVIII

століття» (1871), «Про гайдамаччину» (1876).

97

Серед досліджень В. Антоновича з історії Києва –

«Збірник матеріалів для історичної топографії Києва і

його околиць» (1874), докладна стаття «Київ, його доля

і значення з XIV по XVI століття» (1882). В. Антонович

плідно працював і як етнограф. Разом із М. Драгома-

новим видав двотомник «Історичні пісні мало-

російського народу» (1874–1875), до якого написав

історичні примітки й коментар; його твори, що

стосуються історії Правобережної України 16 – 18 ст.,

стали епохою в українській археографії.

В.Б. Антонович і його учні («київська школа»

істориків кінця XIX – початку XX ст.) заклали потужне

наукове підґрунтя всьому кращому, що було створено

українською історичною наукою аж до 30-х років XX

ст.

Бодянський Осип Максимович (1808 р.,

м. Варва (нині смт. Варва Чернігівської області) – 1877

р., Москва). Літературні псевдоніми Ісько Материнка,

І. Мастак та ін.

У 1834р. закінчив Московський університет.

Перебуваючи в науковому відрядженні в слов'янських

країнах (1837—1842), він знайомиться з багатьма

прогресивними діячами, зав'язує дружні стосунки з

чеським славістом П.-Й. Шафариком. Працюючи

професором Московського університету, О. Бодянський

зближується зі слов’янофілами.

Автор праць з історії, фольклору і мови слов'ян:

«Про погляди щодо походження Русі» (1835), «Розгляд

різних думок про давню мову північних і південних

Русів» (1835), «Про народну поезію слов'янських

племен» (1837), «Про час виникнення слов'янських

письмен» (1855) та ін. У «Чтениях Московского

общества истории и древностей российских»,

редактором яких він був, уміщує матеріал з історії Росії

98

та України, видає «Історію Русів», українські та

російські народні пісні тощо.

За редакцією О. Бодянського видано «Літопис

Самовидця»; за його ініціативи побачили світ «Народні

пісні Галицької та Угорської Русі» Я. Головацького,

здійснено переклад і публікацію російською мовою

низки праць чеських, польських та українських

істориків (П.-Й. Шафарика, Ф. Палацького,

Д. Зубрицького та ін.). О. Бодянський є автором

поетичних творів, написаних українською мовою

(«Наські українські казки», 1835 р. тощо), літературно-

критичної статті про Г. Квітку-Основ'яненка.

О. Бодянський був у дружніх взаєминах з М. Гоголем,

Т. Шевченком, М. Максимовичем, популяризував

творчість Шевченка серед слов'янських народів,

клопотався, щоб полегшити долю поета на засланні,

листувався з ним.

Однією з найбільших заслуг О. Бодянського перед

українською і світовою культурою є підготовка ним до

друку видання «Історії Русів, або Малої Росії» –

найвизначнішого твору української національно-

політичної думки кінця XVIII – початку XIX ст., який

присвячений історії розвитку України, українського

народу від найдавніших часів до другої половини XVIII

ст. (час написання точно не встановлено, дослідники

(О. Лазаревський, Д. Дорошенко, М. Возняк) відносять

його до 1760–1770 pp., А. Яковлів, Б. Крупницький,

В. Шевчук –до 1790 рр., В. Горленко, А. Єршов та інші

навіть до 1815–1825 pp.

Таємницею залишається авторство книги (автором

вважався архієпископ білоруський Г. Кониський, однак

ця версія незабаром була заперечена М. Максимовичем

та іншими дослідниками; пізніше з'явилося ще кілька

версій: так, історики приписували авторство

99

Г. Полетики (В. Іконников, О. Лазаревський), його

синові Василю (В. Горленко, М. Драгоманов, І. Борщак)

та ін.

Рукопис «Історія Русів» знайдено близько 1828

року в м. Гриневі Стародубського повіту Чернігівської

губернії, тривалий час він поширювався в численних

рукописних копіях. Уперше надрукований з однієї з

таких копій (1846, Москва) самим О. Бодянським у

«Чтениях Общества истории и древностей российских»,

потім окремою книгою; друга публікація здійснена в

1956 р. в Нью-Йорку (укр. переклад Д. Давиденка);

третя – у 1991 р. в Києві (укр. переклад I. Драча). Цей

твір великою мірою допоміг пробудженню національної

свідомості в українському суспільстві. Він мав помітний

уплив на творчість багатьох українських письменників

та істориків (І. Срезневського, М. Костомарова,

Є. Гребінки, П. Куліша, М. Маркевича, Т. Шевченка та

ін.), а також представників російської творчої еліти

(О. Пушкіна, М. Гоголя та ін.) і польської

(М. Чайковського, Г. Треновського та ін.)

Гошовський Володимир Леонідович (25 вересня

1922р., Ужгород – 30 грудня 1996р., Львів) —

український фольклорист, етномузиколог, засновник

кібернетичної етномузикології; доктор філософії (1944),

кандидат мистецтвознавства (1972).

Навчався у Празькому університеті в 1940-1944

роках: вивчав слов’янську філологію та етнографію,

арабістику і музикознавство. Захистив дисертацію на

тему «Етноґрафічний аналіз творчості М. В. Гоголя». У

1953 закінчив Львівську державну консерваторію

ім. М. Лисенка за спеціальністю «гітара».

У 1946-1948 роках — науковий співробітник

краєзнавчого музею в Ужгороді, викладач по класу

народних інструментів в Ужгородській музичній школі

100

та Ужгородському училищі (1948-1953), старший

викладач (згодом доцент) Львівської консерваторії

(1961-1969), засновник кабінету музичної фолькло-

ристики при Львівській консерваторії (1966). У 1969-

1974 роках – на творчій роботі: позаштатний редактор

видавництва «Советский композитор», член Бюро

Всесоюзної комісії народної музичної творчості Спілки

композиторів. У 1975-1986 роках – старший науковий

співробітник Інституту мистецтв АН Вірменії. З 1986

року – у Львові громадських засадах завідував на

фольклорною секцією Обласного товариства охорони

пам’яток історії та культури (1987-1989), заснував

товариство «Рідна пісня» при Львівському фонді

культури (1989-1990), працював на кафедрі

фольклористики Львівського університету ім. І. Франка

(1991–1994), організував Першу Міжнародну школу

кібернетичної етномузикології та музичного

карпатознавства (Ужгород, Дубриничі – 1993) та

семінар «Народна пісня в кібернетичному просторі»

(Львів – 1995). В останні роки свого життя, ставши

відомим ученим, В. Гошовський не забував про рідне

Закарпаття: в Ужгороді створив «Центр з вивчення

народної музики Карпат». Основні музикознавчі праці:

«Фольклор и кибернетика» (Советская музыка. – 1964. –

№ 11. – С. 74-83; № 12. – С. 83-89); «Принципы и

методы систематизации и каталогизации народных

песен в странах Европы» (Музфонд СССР. – Москва,

1966. – 74 с.); Украинские песни Закарпатья. (Советский

композитор. – Москва, 1968. – 478 с.); «У истоков

народной музыки славян. Очерки по музыкальному

славяноведению». (Советский композитор. – Москва,

1971. – 304 с.); «Армянский Универсальный

Структурно-Аналитический Каталог Музыкального

Фольклора: Материалы». (Ереван, 1977. – 79 с.);

101

«К типологии армянской песни (Опыт исследования с

помощью ЭВМ)».(Ереван, 1983. – 71 с.); «Знаки

общности в мелодике «кочари»; Сравнительный

семиологический анализ с помощью ЭВМ». (Баку: АН

АзССР. – 1988. – 30 с.). В. Л. Гошовський став

укладачем праць та автором коментарів до них: Квитка

К.В. Избранные труды в двух томах /Составление и

комментарии Гошовского В.Л. – Советский композитор.

– Москва. – Т.1. – 1971. – 384 с. – Т.2. – 1973. – 424 с.;

Квитка К.В. Музыкальный фольклор и музыкальная

фольклористика на Кавказе (Из рукописного наследия

ученого) / Составление и комментарии В.Л. Гошов-

ского. – Ереван. – 2001. – 92 с.

Головацький Яків Федорович (1814 – 1888) –

учений-славіст – фольклорист, етнограф, літера-

турознавець, історик, бібліограф, мовознавець. У 1830-х

роках навчався у Львівській духовній семінарії та

університеті, духовній академії в місті Кошіце та

університеті в місті Пешті (Угорщина).

Серед найважливіших розвідок – «Поділ часу у

русинів», «Очерк старославянского банословия, или

Мифологии». У своїй збирацькій і дослідницькій

фольклористично-етнографічній діяльності особливу

увагу Я. Головацький приділяв регіону Українських

Карпат («Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі»,

«Великая Хорватия, или Галицько-Карпатська Русь»),

разом із Вагилевичем заклав основи українського

етнографічного карпатознавства.

Найвдалішим твором Я.Ф. Головацького є

громадсько-культурний маніфест «Руський з руським

повстрічався…», позначений щирістю почуттів і

поетичністю вислову. У цьому творі, а також у поезії

«Братові з-за Дунаю» письменник закликає

наддніпрянських і наддністрянських українців до

102

єдності. Двовірш демонструє віру поета у «велику

будучність» слов’янських народів.

У «Руській Трійці» втілено три основні типи

героя: романтично-історична постать ватажка народних

мас; романтично-психологічний тип непересічної

індивідуальності, яка страждає в пошуках особистого

щастя; просвітницько-романтичний тип сучасної

освіченої молодої людини, яка прагне служити

національно-культурному відродженню рідного народу.

Разом із братом І. Головацьким Я. Головацький

підготував хронологічно другий – після «Русалки

Дністрової» – західноукраїнський літературно-науковий

альманах «Вінок русинам на обжинки», у двох книгах

(Відень, 1846, 1847), у якому вміщено поезії, казку

«Олена» та переклади М. Шашкевича; вірші, народні

казки та небилиці, переклади сербських пісень і казок

В. Даля, нарис про М. Шашкевича й ентографічні статті

Я. Головацького; поетичні твори І. Вагилевича,

І. Головацького, М. Устияновича, А. Могильницького,

А. Лужецького, Л. Данкевича, К. Скоморівського;

фольклорні матеріали.

Спробою введення в галицько-руську літературу

народної мови став панегірик (вінок із дев’яти сонетів)

І. Головацького «Піснь радостного голоса», присвя-

чений російському цареві Миколі І з нагоди його візиту

до Відня 1845 р. (опублікований у 1848 р.).

У 1848-1849 рр., з початком буржуазно-

демократичної революції, яка в Австрійській імперії

відразу ж призвела до скасування панщини й

запровадження Конституції (1848), в Західній Україні

почалося національно-культурне й літературне

пожвавлення. 2 квітня 1848 р. у Львові представники

буржуазії, чиновництва, інтелігенції та духовенства

заснували постійно діючий орган – Головну руську

103

раду, яка вимагала від австрійських властей проведення

буржуазних реформ у промисловості, сільському

господарстві, соціальних відносинах і забезпечення

умов для вільного національно-культурного розвитку

галицьких українців. У відозві до українського народу

від 10 травня 1848 р. Рада вперше офіційно проголосила

галицьких русинів частиною українського народу. За

свою відзнаку Головна руська рада взяла герб галицьких

князів Романовичів (ХІІІ ст.) – золотий лев на голубому

тлі, – а національним визнала синьо-жовтий прапор (ці

символічні барви «народу руського» оспівав

М. Устиянович у вірші «Братки»).

Під тиском галицько-руської громадськості

австрійський уряд дозволив викладання українською

мовою в народних школах Східної Галичини й

розпорядився ввести українську мову як обов’язковий

предмет у тутешніх гімназіях (мовою викладання в них

залишалася німецька). 1849 р. у Львівському

університеті було відкрито кафедру української мови та

літератури, професором якої став Я. Головацький. На

хвилі революційного піднесення у Львові з’явилися

перші українські часописи. Помітно активізувала

літературний процес «Зоря галицька» – перша

українська політична й літературно-художня газета, яку

видавала Головна руська рада з 15 липня 1848 р.

Горленко Василь Петрович (13 січня 1853р.,

с. Ярошівка Прилуцького повіту (тепер с. Українське

Талалаївського району Чернігівської області – 26 квітня

1907р., Санкт-Петербург ( похований у с. Ярошівці) –

письменник, літературний критик, мистецтвознавець,

фольклорист.

Походив зі старовинного козацько-старшинського

роду, що вів початок від прилуцького полковника

Лазаря Горленка. Народився в заможній поміщицькій

104

сім'ї. Освіту здобув у 1-й Полтавській гімназії,

Ніжинському ліцеї та Сорбоннському універститеті

(Париж).

На поч. 1880-х рр. повернувся на батьківщину, де

заявив про себе як про завзятого українофіла. Активно

співробітничав у «Киевской старине», збирав

етнографічні й архівні матеріали. Автор численних

оглядів української літератури, рецензій, характеристик,

у яких наводив цінні фактичні дані. Писав статті на

історично-побутові й етнографічні теми, був одним із

перших збирачів та інтерпретаторів мистецьких скарбів

Т.Г. Шевченка. Частина праць об'єднана в книгах

«Южнорусские очерки и портреты» (1898 р.),

«Отблески» (1905 р.). Решта літературної спадщини не

зібрана до цього часу.

Перша збірка В. Горленка «Південноруські нариси

і портрети» (1993) перевидана репринтним способом під

назвою «Південноруські образи та портрети» (серія

книжкових пам’яток «Українські пропілеї»). Тут

уміщено такі розвідки, як «Батьківщина Гоголя»,

«Шевченко – живописець і гравер», «Дві поїздки з

М. Костомаровим», «Україна в зображенні французів»

та ін. У 1899 році виходить друга збірка — «Українські

бувальщини», – що складалася з двох розділів:

«Старовинні силуети» і «Художники». Вони являють

собою біографічні розповіді про В. Боровиковського і

Д. Левицького. Саме тут В.П. Горленко виразно

підкреслив думку про естетичну обдарованість

українського народу і виняткове значення вихідців з

України у розвитку російського живопису XVIII

століття.

У 1905 році в Петербурзі вийшла третя й остання

книжка Василя Горленка «Відблиски: Замітки з

словесності і мистецтва». У ній, як писав рецензент,

105

була «крапелька близького, рідного нам духу,

українства». У «малоросійському циклі» знаходимо

статтю про І. П. Котляревського, а також «Записки

Пилипа Орлика». На сторінках свого улюбленого

часопису Василь Горленко описав дві великі наукові

подорожі по Україні, які він зробив разом із Миколою

Костомаровим.

Усе життя В. Горленко цікавився новітньою

українською літературою: центральними постаттями в

його критичних студіях були І. Котляревський,

Т. Шевченко, Панас Мирний, Іван Манжура, Іван

Карпенко-Карий, Панько Куліш, Ганна Барвінок та інш.

Він написав понад сто літературних оглядів та рецензій.

Значне місце у творчості В. Горленка займала

пропаганда українського театру.

Гнатюк Володимир Михайлович (1871р.,

Велеснів, Тернопільщина – 1926р., Львів) – етнограф,

фольклорист, громадський діяч, секретар Наукового

товариства імені Шевченка (НТШ) (1899), член-

кореспондент Петербурзької АН (1902), член Празької

та Віденської академій наук, член-кореспондент

Російської академії наук (1909), академік АН України

(1924), голова Етнографічної комісії НТШ (1916), член

ВУАН (1924), редактор «Літературно-наукового

вісника», головний редактор «Етнографічного збірника»

і «Матеріалів для української етнології», директор

Української видавничої спілки, укладач кількох десятків

фольклорних збірників.

Ще студентом Львівського університету В. Гнатюк

зацікавився фольклором, згодом видав наукові праці

про лемків закарпатської смуги та югославських

русинів: «Руські в Бачці» (1898), «Русини в Угорщині»

(1899), «Русини Пряшівської єпархії і їх говори» (1900),

«Словаки чи русини» (1901). Уклав і відредагував три

106

томи «Коломийок» (1905 – 1907), «Гаївки» (1909),

«Колядки і щедрівки» (1914). Одним із перших видав

збірки народної прози. Найвідоміші – двотомне видання

«Галицько-руські народні легенди» (1902–1903),

«Народні оповідання про опришків» (1910), дві книжки

«Українських народних байок» (1916), «Як повстав світ.

Народні легенди з історії природи й людського побуту»

(1926) та ін.

Збірки укладено за тематичним принципом. Хоча

В. Гнатюк послуговувався історико-хронологічним,

територіальним принципами систематизації, однак

намагався охопити твори певного жанру з усієї

української етнографічної території.

У фольклористичних дослідженнях розглядав жан-

ри й сюжети української народної творчості («Деякі

уваги над байкою», 1916; «Українська народна словес-

ність», 1917), народні звичаї («Купання й палення

відьом у Галичині», 1912), міжнаціональні зв'язки у

фольклорі («Словацький опришок Яношик в народній

поезії», 1899), виступав із порівняльно-етнографічними

розвідками, оглядами фольклорних новотворів («Пісен-

ні новотвори в українсько-руській народній словесно-

сті», 1902; «Війна і народна поезія», 1917), зразків релі-

гійного фольклору («Угро-руські духовні вірші», 1902;

«Співаник з Грушова», 1903). Наголошував на необхід-

ності використання наукових принципів систематизації

фольклорних текстів, їх філологічної критики, дослі-

дження явищ контамінації (об'єднання текстів) у фольк-

лорі, друкування контамінованого тексту, зіставлення

зразків фольклору з тематично спорідненими творами

сусідніх народів тощо.

На думку чеського фольклориста Іржі Горака, за

змістом, точністю запису і науковим рівнем праці

В. Гнатюка мають світове значення.

107

Щороку 9 травня, у день народження

фольклориста, вручають Всеукраїнську премію за

збереження та охорону нематеріальної культурної

спадщини.

Грушевська Катерина Михайлівна (1900р.,

Львів – 1943р., Темлаг; похована в Новосибірську) –

етносоціолог, фольклорист, етнограф, культуролог,

перекладач з європейських мов, секретар Українського

соціологічного інституту у Відні (1919 – 1924), керівник

Кабінету примітивної культури ВУАН (1925 – 1930),

редактор часопису «Первісне громадянство і його

пережитки в Україні» (1926 – 1930), дійсний член НТШ

у Львові (з 1927).

В етнографічній праці «Примітивні оповідання,

казки і байки Африки та Америки» (1923), у якій

охарактеризовано тексти різних родів тамтешньої

словесної творчості, К. Грушевська простежила

діалектику переходу від міфу до фольклору. Однією з

перших в українській науці вона звернулася до

вивчення міфологічних основ фольклору й авторської

літератури. Системні наукові погляди на фольклор

виклала у збірці «З примітивної культури: Розвідки та

доповіді» (1924).

Упродовж 1925–1927 рр. К. Грушевська керувала

«екскурсійною етнографічною роботою», викладала

методологію збирання етнографічного матеріалу, брала

участь у колективних дослідженнях: «Огонь – його роля

в економічнім і соціальнім побуті» (спільно з

В. Кравченком), «Народний сонник» (виданий з

ініціативи лондонського Антропологічного інституту),

«Скотарство в світогляді й обряді української людності

різних господарських зон» (спільно з Т. Гавриленком,

В. Дениґсенком, Л. Шевченко), «Вияснення вживання

голого тіла як магічного засобу в жіночім господарстві»,

108

«Українське старецтво як професійний носій укра-

їнської пісні».

Важливий здобуток К. Грушевської – праці про

український героїчний епос та його носіїв – кобзарів.

Неоціненним народним скарбом дослідниця вважала

думи. Її стараннями підготовлено до друку і видано два

томи українських народних дум: 33 твори в 274

варіантах. Перший том побачив світ у 1927 р. в Києві

(Державне видавництво України) і мав посвяту

В. Антоновичу, М. Драгоманову і П. Житецькому.

У вступному розділі «Збирання і видавання дум в

XIX і в початках XX віку» К. Грушевська

охарактеризувала основні ознаки українських дум,

виокремивши серед них думи невільницькі, про море,

степ, лицарство, Хмельниччину і побутові; дійшла вис-

новку про «соціальну основу думової поезії»; запропо-

нувала соціологічну теорію українського героїчного

епосу.

Обґрунтована К. Грушевською методика

записування дум передбачає фіксування точних

відомостей про час і місце запису, імені виконавця, його

походження і належності до кобзарської школи. Чимало

місця відведено долі кобзарів і лірників. Працю

К. Грушевської високо оцінили Ф. Колесса, Є. Шабліов-

ський, В. Перетц, О. Сластьон та ін.

Другий том корпусу українських дум вийшов у

1931р. У передмові («Деякі питання про народні думи»)

К. Грушевська розкрила окремі проблеми історіографії

українського героїчного епосу, проаналізувала заува-

ження критиків щодо першого тому, висловила власну

думку про походження й побутування терміна «дума»,

розкрила погляди відомих дослідників на кобзарство.

Напрацювання К. Грушевської потужно вплинули

на розвиток думознавства за кордоном, що засвідчили

109

франкомовне (Париж, 1948) й англомовне (Торонто,

1979) видання українських дум.

Гуменюк Андрій Іванович (22 червня 1916р.,

с. Левківка Бердичівського повіту (нині Вінницька

обл.)) – радянський музикознавець, фольклорист. У

1949 році закінчив Київську консерваторію по класу

хорового диригування Г.Г. Верьовки, у 1952 –

аспірантуру при Інституті мистецтвознавства,

фольклору та етнографії АН УРСР (наук. кер.

Ф.Є. Козицький), доктор мистецтвознавства (1971).

Із 1952 року – науковий співробітник Інституту

мистецтвознаства, фольклору та етнографії, у 1958-

1971рр. – старший науковий співробітник, із 1971р.

завідував кафедрою народного хорового співу в

Київському інституті культури.

Автор багатьох досліджень, книг, брошур, статей в

періодиці з питань народного танцю, народної

інструментальної музики і народних інструментів;

укладач ряду збірників: Українські народні танцювальні

мелодії (1955), Український народний хор (1955),

Українські народні танці (мелодії) (1955); Українські

народні музичні інструменти, інструментальні ансамблі

і оркестри (1959); Історичні пісні (1961); серія «Народна

творчість»; Українські народні танці (1962); Українськi

народнi танцi (1962, 1969 (разом з О.П. Лукіним і

Т.С. Ткаченко); Українське народне багатоголосся

(1963); Ігри і пісні (1963); серія «Народна творчість»;

Народне хореографiчне мистецтво України, (1963);

Колядки і щедрівки (1965); серія «Народна творчість»;

Жартівливі пісні (1967); серія «Народна творчість»;

Украинские народные музыкальные инструменты.

(1967); Українськi народнi музичнi iнструменти, (1967);

Інструментальна музика, (1972); Український народний

хор (метод. посіб.) (1968); Українські народні танці,

110

(1969); Танцювальні пісні (1970); серія «Народна

творчість»; Інструментальна музика (1972); серія

«Народна творчість».

А. Гуменюк брав участь у виданні багатотомної

серії «Українська народна творчість» (видання у 6-ти

томах).

Грица Софія Йосипівна (5 грудня 1932 р., Львів).

Закінчила історико-теоретичний факультет Львівської

консерваторії ім. М. Лисенка по класу народного

артиста України професора С. Людкевича (1954) та

аспірантуру в Київській консерваторії

ім. П. Чайковського під кер. заслуж. діяча мистецтв,

проф. Порфирія Козицького. Доктор мистецтвознавства

(1981), лауреат Премії ім. Б. Асаф’єва (1991); професор

(1993), лауреат премії ім. М.В. Лисенка (1999), премії

ім. Ф.М. Колесси (1999), музикознавець, етномузиколог,

член-кореспондент Академії мистецтв України (2009).

Автор численних наукових праць і видань: З

консерваторських років почала займатися фольклор-

ристикою: була залучена до впорядкування оособистого

архіву академіка Ф. М. Колесси, складання бібліографії

його праць і музичних творів, що стало логічним

підґрунтям для вибору теми дисертаціійної роботи –

«Музично-фольклористична діяльність Ф. М. Колесси» і

видання першої монографії «Ф.М. Колесса» (К., 1962).

Послідовниця теоретичних принципів видатного

вченого-славіста, С. Грица з початку самостійної

наукової діяльностї виявила інтерес до славістики, до

порівняльного методу досліджень, про що свідчать її

перша монографія і перші розвідки: «Питання

слов’янських взаємин в українській музичній

фольклористиці», (1963), «Українські балади Закарпаття

та їх інтонаційна спільність з баладами сусідніх

слов’янських народів» (1964), розвідки про Людвіка

111

Кубу (Основоположник музыкальной славистики

//Советская музика. – 1965. – № 6), відгуки на

фольклорні видання в Чехії, Словаччині, Росії,

Білорусії, стаття «Спільність мелодичних типів у

слов’янській пісенності Карпат» (НТЕ. – 1966. – № 3),

участь у підготовці бібліографічного видання

«Musikethnologische Jahrbibliographie Europas» (1966-

1976). С. Гриці належать оглядові нариси з музичної

славістики – Сьогочасна слов’янська музична фольклор-

ристика (НТЕ. – 1968. – № 1); в галузі класифікації

фольклору – «Принципи класифікації і наукового

видання української словесно-музичної творчостї на

сучасному етапі» у співавт. із О.І. Деєм (доповідь на VI

Міжнар. з’їзді славістів, 1968).

У 1973 р. С. Грица опублікувала листи видатного

польського етнолога і лінгвіста К. Мошинського до

Ф.Колесси в справі дослідження фольклору Полісся

(Слов’янське літературознавство і фольклористика. –

Вип. 10), видала фундаментальний збірник «Музичний

фольклор з Полісся у записах Ф. Колесси та

К. Мошинського» (1995); монографію «Мелос

української народної епіки», К.,1979, доповнила

перевиданням рос. мовою «Украинская песенная

эпика» (М., 1990), у якій українські думи розглядаються

як продовження билинного епосу Київської Русі;

«Песенна парадигма» // Български фольклор, 1978.;

окремі роботи: «Межэтнические связи в фольклоре

пограничий» (Национальные традиции и процесс

интернационализации в сфере художественной

культуры». – К., 1987), «Функции словесного и

музыкального языка в условиях фольклорных

контактов» (Історія, культура, фольклористика та

етнографія слов’янських народів; виступ на

Міжнародному з’їзді славістів (Софія, вересень, 1988). –

112

К., 1988), «Типология строфики славянской баллады»

(Современные славянские культуры: развитие,

взаимодействие, международный контекст. – К., 1982).

До дослідження міжетнічних зв’язків С. Грица

залучає не тільки фольклор як такий, але й історичний

контекст його розвитку (напр. розвідка «Українські

думи в міжетнічному діалозі» (Родовід. – 1995, № 11. –

С. 68-81). Порівняльний напрям характерний і для її

соціологічних досліджень, які вона проводила в

«інтегрованому» середовищі (термін, введений нею в

українську фольклористику) на Чорнобильській АЕС,

Бурштинській та Новодністровській ДРЕС з увагою до

пісенної творчості не тільки українських робітників і

службовців, але й представників інших національних

груп, які працювали на названих об’єктах: «Фольклор

как специфическая форма духовной культуры:

Сущность, структура, функции» (Соц. культура и

художественная активность масс. – К., 1984. – С. 69 –

127), «Социологическое направление в этномузыко-

логии» (Проблемы музыкальной культуры. – К.:

Музична Україна, 1987).

С.Грица – автор близько 300 наукових праць. В

останніх виданнях збірників її праць – «Фольклор у

просторі та часі» (2000) та «Трансмісія фольклорної

традиції» (2002) – вагоме місце в системі структурно-

типологічного і функціонального напрямів авторських

досліджень посідають проблеми славістики.

Дей Олексій Іванович (1921р., Синявка,

Чернігівщина – 1986р., Київ) – фольклорист, етнограф,

літературознавець, журналіст, книгознавець, доктор

філологічних наук, професор, завідувач відділу

фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольк-

лору та етнографії ім. М. Т. Рильського (1962 –1986),

головний редактор журналу «Народна творчість та

113

етнографія», головний редактор п'ятдесятитомного

видання «Українська народна творчість», автор понад

400 праць із фольклористики, літературознавства,

історії журналістики, книгодрукування, пресознавства,

співу.

Упорядник збірників: «Ігри та пісні: Весняно-літня

поезія трудового року» (1963), «Танцювальні пісні»

(1970), «Співанки-хроніки» (1972), «Українські народні

пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського» (1974),

«Народні пісні в записах Марка Вовчка» (1979),

«Народні пісні в записах Марка Вовчка та Опанаса

Марковича» (1983), «Народні пісні в записах І. Нечуя-

Левицького»(1985)та ін.

Найпомітніші фольклористичні праці О. Дея:

«Сторінки з історії української фольклористики» (1975),

«Народнопісенні жанри» (1977, 1983), «Спілкування

митців з народною поезією» (1981), «Українська народ-

на балада» (1986) тощо. Фольклорним питанням у твор-

чості Т. Шевченка присвячено праці «Ще одна народна

пісня, використана Шевченком» (1971), «Пісня про

Тараса Шевченка» (1986), розділ з книги «На крилах

народної пісні» (1986).

У монографії «Поетика української народної

пісні» (1978) О. Дей проаналізував композиційні

принципи і засоби української народної пісенності.

Основними композиційними принципами народної

лірики він назвав: 1) принцип об'єктивно-логічної й

асоціативної послідовності (композиція природно-

подійної послідовності, послідовність амебейного типу,

асоціативний «ланцюговий зв'язок», ступеневе

звуження образу, однорядне нанизування і

ступенювання об'єктів дій); 2) принцип виокремлення

одиничного (виокремлення головного персонажа,

слов'янська антитеза, стилістичні засоби виокремлення

114

одиничного і нагромадження якості чи дії); 3) принцип

поляризації (поєднання поляризації з гіперболізацією,

стилістичні фігури апофазії, поляризовані зачини тощо).

За твердженням ученого, наявність у народній ліриці

традиційних стабільних мікроструктурних одиниць і

блоків полегшує процес створення пісні як

композиційно-смислової цілісності, її запам'ятовування

і відтворення. На його думку, динамічність і взаємодія

композиційних принципів уможливлюють імпровізацію

в межах структур різного рівня.

Доленга-Ходаковський Зоріан (Чарноцький

Адам) (1784р., Підгайне Мінського воєводства – 1825р.,

Тверська губернія) – польський і український

фольклорист, етнограф, археолог, один з перших

дослідників давньо-слов'янських городищ, член-

кореспондент Товариства друзів наук у Варшаві (1819),

член петербурзького Вільного товариства любителів

російської словесності (1819), Московського товариства

історії й старожитностей російських (1820), автор

досліджень з історичної географії, топоніміки,

археології, етнографії, фольклористики, історії і

культури давніх слов'ян.

У пошуках матеріалів зі слов'янської давнини Зо-

ріан Доленга-Ходаковський відвідав різні регіони Поль-

щі, Білорусі, України (Волинь, Поділля, Київщину,

Полтавщину, Чернігівщину, Галичину), північні райони

Росії. Записи фольклорних текстів ученого містять

чимало рідкісних, уперше задокументованих зразків,

його стараннями зібрано майже 3000 текстів пісень, із

них більше 2000 українських.

Після експедиції західними регіонами України

написав програмну працю «Про Слов'янщину до прий-

няття християнства» (1813), у якій розглянув народну

поетичну творчість як цінне джерело для характеристи-

115

ки давньої історії слов'янства. Автор стверджував, що

пісні – це «дзвінкий голос історії, душа народу».

Цінними для слов'янського народознавства є теоретичні

дослідження Зоріана Доленги-Ходановського: «Проект

наукової подорожі по Росії для пояснення старовинної

слов'янської історії» (1820), «Про галицькі пісні» (1825)

та інш.

М. Сумцов назвав Зоріана Доленгу-Ходаковського

«піонером української етнографії». Високо цінували

працю вченого М. Максимович, О. Бодянський,

П. Куліш, В. Гнатюк, П. Шафарик, М. Гоголь,

М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Однак з

фольклорного зібрання Зоріана Доленги- Ходаковського

за його життя було надруковано лише кілька

українських, польських і білоруських пісень у

польському часописі (1818) та в російських журналах

«Сын Отечества» (1820), «Вестник Европы» (1820).

Тільки в 1973 р. польські науковці впорядкували

книжку Доленги-Ходаковськогодо, до якої ввійшло

206 польських пісень; а в 1974 р. в Україні побачило

світ унікальне видання «Українські народні пісні в

записах Зоріана Доленги-Ходаковського (з Галичини,

Волині, Поділля, Придніпрянщини і Полісся)», яке

вміщувало майже 2000 творів.

Драгоманов Михайло Петрович (1841р., Гадяч,

Полтавщина – 1895р., Софія, Болгарія) – публіцист,

історик, філософ, економіст, літературознавець,

фольклорист, громадський діяч. Доцент Університету

Св. Володимира у Києві (1870), професор Вищої школи

у Софії (1889), один з організаторів осередку

української інтелігенції «Стара громада» в Києві, автор

понад 50 праць із фольклористики й етнографії.

Фольклористичні дослідження М. Драгоманов роз-

почав у 60-ті роки XIX ст., вніс у розвиток фольклори-

116

стики струмінь «європеїзму», розширив дослідницькі

студії за межі української етнокультури. У народній

поезії він вбачав відображення психології народу.

Написав праці: «Україна в її словесності» (1870), «Нові

українські пісні про громадські справи (1764–1880)»

(1881), «Політичні пісні українського народу XVIII–

XIX ст. з увагами М. Драгоманова» (1883–1885),

«Українські пісні про волю селян» (1887), «Фатальна

вдова (карно-психологічна тема в народній пісні)»

(1888), «Псування українських народних пісень» (1893)

та ін.

Аналізуючи українську історичну пісенність як

цілісний організм духовності і громадянських устрем-

лінь нації, М. Драгоманов наголосив на важливості

народної творчості для наукового оцінювання вітчизня-

ної історії. За його твердженням, бездержавність,

глибокі національні суперечності, героїчні сторінки

Запорозької Січі, особливість козацького побуту

наклали на народну творчість «певну енергію»,

притаманну всім регіонам України.

Значним внеском в історію слов'янської

фольклористики стало видання збірника «Історичні

пісні малоруського народу з поясненнями

В. Антоновича і М. Драгоманова» (1874–1875). У ньому

осмислено трансформацію історичних елементів у

народній пісні, виявлено й проаналізовано твори-

фальсифікати, обґрунтовано вплив лицарського періоду

на еволюцію українських пісень.

У наукових розвідках М. Драгоманов досліджував

міграцію історичних і міфологічних мотивів, що уви-

разнювало еволюцію фольклорних жанрів, асиміляційні

процеси в українському фольклорі під впливом іно-

національних елементів: «Корделія-замурза» (1984),

«Байка Богдана Хмельницького» (1886), «Турецькі

117

анекдоти в українській народній словесності» (1886),

«Слов'янські варіанти одної євангельської легенди»

(1890), «Слов'янські оповідання про пожертвування

власної дитини» (1889).

У своїх студіях М. Драгоманов послуговувався

культурно-історичним методом з теорією запозичень.

Водночас надмірне захоплення компаративістськими

підходами, прагнення будь-що відшукати єдиний

«перший» твір іноді приводили його до методологічних

хиб, про що свого часу зауважували І. Франко,

Б. Грінченко, М. Сумцов та ін.

Житецький Павло Гнатович (4 січня 1837р.

(23.12.1836), Кременчуг – 18(5).03.1911р., Київ) –

філолог, педагог, громадський діяч. Навчався в

Полтавській духовній семінарії, Київській духовній

академії та Київському університеті, який закінчив 1864

року, читав курс російської мови і літератури в

середніх і вищих закладах України та Росії.

П. Г. Житецький розпочав свій літературний шлях

1862 року в журналі «Основа». Автор численних праць з

історії літератури, мови, фольклору. Його перу належать

статті і монографії: «Опис Пересопницького рукопису»

(1876), «Про мову і поетичний стиль народних

малоросійських дум» (1892), «Нариси з історії поезії»

(1898), «Енеїда» І. П. Котляревського й найдавніший

список її» (окреме видання 1900 року вийшло з

посвятою місту Полтава) та ін. Ці праці є видатним

внеском в українську науку і культуру.

У 1880-1882 рр. П. Житецький викладав у

Петербурзькому університеті, потім повернувся до

Києва, де раніше йому було відмовлено в кафедрі.

За видатні заслуги в галузі філології Петербурзька

Академія наук у 1898 році обрала П. Г. Житецького

своїм членом-кореспондентом. Незадовго до смерті

118

вченого Київський університет визнав його гідним

докторського ступення, але, як писав С. Єфремов, «було

вже пізно: сили пішли на боротьбу з житейськими

незгодами». У 1903 – 1911 роках Павло Гнатович став

почесним членом Полтавської ученої Архівної комісії.

Микола Лисенко назвав його «гросмейстером від

філології». А Сергій Єфремов про П. Житецького

написав: «Видатний український учений. Разом з тим

був і живим, чутливим громадянином своєї

батьківщини, який болів її болями, хто на собі відчув до

певної міри її гірку долю... Його особистість, погляди і

діяльність заслуговують якнайширшої популярності».

Перший історик української літературної мови,

П.Г. Житецький написав близько 30 праць, якісно

новаторських і таких, що визначали дальший шлях

розвитку української лінгвістики. Серед них, зокрема:

«Енеїда» Котляревського в зв’язку з оглядом

української літератури XVIII ст.», «Нарис літературної

історії української мови в XVII ст.», «Про українські

народні думи» та ін.

Вагомим є внесок П. Т. Житецького в

Шевченкіану. Свого часу без нього не відбувався

жодний захід, пов’язаний із виданням творів поета та

вшануванням його пам’яті. Він консультував із питань

орфографії празьке видання «Кобзаря» у двох томах

(1876), підштовхнув А. Козачковського до написання

спогадів про зустрічі з Т. Г. Шевченком, виступав на

днях пам’яті поета, даючи оцінку його творчості.

П. Житецького було обрано дійсним членом Наукового

товариства імені Т. Г. Шевченка. З 1908 року він став

доктором філології.

Сучасники вважали, що як наукова величина

П. Г. Житецький був «використаний» не повністю. Але

широко розгорнувся його талант як вихователя,

119

«учителя вчителів», зокрема під час роботи в Колегії

Павла Галагана. У 1912 році в «Щорічнику» цього

закладу С. Єфремов написав: «Його учні зберігали

пам’ять про нього, як про світлого «учителя життя»,

який «заклав перші ростки свідомого ставлення до

науки і життя».

Восени 1986 року в Полтаві (у приміщенні

педінституту) відбулася наукова конференція з нагоди

150-річчя П. Г. Житецького. Її учасниками були відомі

вчені-мовознавці А. Бурячок, М. Жовтобрюх,

В. Чабаненко, В. Плачинда (автор монографії «Павло

Гнатович Житецький», 1987) та ін.

Іваницький Анатолій Іванович (2 червня

1936р., м.Нікополь на Дніпропетровщині). Закінчив

Київську консерваторію, аспірантуру відділу

фольклористики ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. У 1973 році

захистив кандидатську дисертацію «Композиційні

особливості взаємодії слова і музики в українській

народній пісні», у 1991 році – докторську дисертацію

«Українська народна музична культура» (за сумою

праць).

Провідний науковий співробітник Інституту

мистецтвознавства, фольклористики та етнології

ім. М. Т. Рильського Національної академії наук

України, член Національної спілки композиторів

України. Нагороджений дипломом Міністерства вищої

та середньої освіти «За досягнення в навчально-

виховній та науково-методичній роботі» (1991р.); у

1990-х роках на українському радіо А. Іваницький вів

авторські програми «Розкажи, бандуро» і «Фольклорна

скарбниця».

Упорядкував музичні матеріали збірників:

«Чумацькі пісні» (К., 1976, 1989), «Весільні пісні. Кн.

1»( К.: 1982), «Балади» (К.: 1987,1988), видав наукові

120

праці Климента Квітки (Вибрані статті. – К., 1985,1986)

та його листування з Філаретом Колессою (ЗНТШ,

1992). Автор монографій та навчальних посібників:

«Українська народна музична творчість» (К.: 1990,

1999), «Українська музична фольклористика:

методологія і методика (К.: 1997), «С. Й. Грица

(творчий портрет).» (К.: 2002); «Основи логіки музичної

форми: проблеми походження музики» (К.: 2003).

Навчальні посібники, підручники і типові

програми А.Іваницького з музично-фольклористичних

дисциплін рекомендовані Міністерством культури і

мистецтв та Міністерством освіти і науки України для

студентів ВНЗ I-IV рівнів акредитації, що забезпечило

нормативну науково-навчальну базу вивчення

українського фольклору та фольклористики у вищих і

середніх музичних навчальних закладах України.

Основні наукові праці: «Українська музична

фольклористика (методологія і методика)»: Навчальний

посібник. – К.: Заповіт, 1997. – 392 с. + іл. вкл.;

«Український музичний фольклор». Підручник для

вищих учбових закладів. – Вінниця: Нова книга, 2004. –

320 с.; «Основи логіки музичної форми (проблеми

походження музики)»: Навчальний посібник. – К.:

Альтерпрес, 2003. – 180 с. + 40 нот. прикл., схеми;

«Чумацькі пісні. Пісенник». / Упоряд. А. Іваницький. –

К.: Музична Україна, 1989. – 246 c.; «Квітка К.

Українські народні мелодії». Ч. 1. Збірник / Упоряд. та

ред. А. І. Іваницького: Наукове видання. – К., 2005. –

480 с. з нот.; «Квітка К. Українські народні мелодії».

Ч.2: Коментар / Упоряд. та ред. А. Іваницького. – К.:

Поліграф Консалтинг, 2005. – С. 383, з нот. + фото.

Наукове видання.; Іваницький А. «Iсторична

Хотинщина: Музично–етнографічне дослідження».

121

Збірник фольклору. Наукове видання. – Вінниця: Нова

книга, 2007. – С. 576, нот., фото.

Колесса Філарет Михайлович (1871р.,

Татарське, Львівщина – 4 березня 1947р., Львів) –

етнограф, фольклорист, композитор, літературознавець,

основоположник українського етнографічного

музикознавства, дійсний член НТШ (1909), ВУАН

(1929), директор Державного музею етнографії у Львові

(1940), керівник Львівського відділу Інституту

мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії

наук УРСР (1940), учасник міжнародних конгресів

фольклористів, музикознавців і філологів (Прага,

Варшава, Відень, Антверпен), автор теоретичних студій

«Українська народна пісня у найновішій фазі свого

розвитку» (1928), «Українська народна пісня на

переломі XVII–XVIII вв.» (1928), «Балада про дочку-

пташку в слов'янській народній поезії» (1936–1937),

«Українська усна словесність» (1938) та ін.

Основна проблематика праці Ф. Колесси «Про

вагу наукових дослідів над усною словесністю» (1922) –

визначення фольклористики як науки; історія

виникнення науки про усну словесність, її джерела;

школи і методи світової фольклористики; значення

історико-порівняльного методу в дослідженні народної

творчості; індивідуальне та колективне у фольклорі;

синкретизм у народній творчості; національна

специфіка українського фольклору; класифікація жанрів

усної словесності; безперервність творчого процесу;

фольклорні новотвори та інш.

Унікальні знання викладено в підручнику

«Українська усна словесність», де багато уваги

приділено характеристиці ритміки, мелодики, символіки

українських пісень і пов'язаної з ними віршової

структури.

122

Ф. Колесса пропагував комплексний підхід до

студіювання українського фольклору, особливостей

застосування конкретних методів дослідження

уснопоетичних творів. Ознак колективності, на його

думку, твір набуває в процесі усного побутування.

Найважливішим він вважав історико-порівняльний

метод. Засобами компаративістського аналізу намагався

охарактеризувати роль фольклорної традиції, яка,

освоюючи мандрівний уснопоетичний твір,

перелицьовувала його відповідно до національних

ознак; заперечував ідею колективної генези фольклору,

обстоював індивідуальне начало усної творчості.

Основні праці: «Огляд українсько-руської

народної поезії» (1905); «Ритміка українських народних

пісень» (1906-1907); «Мелодії українських народних

дум» (1910-1913); «Наверстування і характерні

признаки українських народних мелодій» (1913-1914);

«Українські народні думи у відношенні до пісень,

віршів і походження голосінь» (1920-1921); «Про генезу

українських народних дум» (1921); «Народні пісні з

південного Підкарпаття» (1923); «Речитативні форми в

українській народній поезії» (1925); «Українські народні

пісні на переломі 17-18 ст.» (1928); «Народні пісні з

галицької Лемківщині» (1929); «Українська усна

словесність» (1938); «Народні пісенні мелодії

українського Закарпаття» (1946).

Написав хори: «Ой умер старий батько»,

«Утоптала стежечку», «Якби мені черевики», «Було

колись на Вкраїні» (всі на сл. Т.Шевченка) та ін.; зробив

обробку українських народних пісень-в'язанок:

«Вулиця» (1895), «Обжинки» (1898), «Гагілки» (1900);

видав збірник «Наша дума» (1902) та ін.; «Воєнні

квартети» для вокального квартету, чоловічих і жіночих

хорів (1915), «Марш українських стрільців»

123

(сл. О. Маковея, 1915); «Я русин бил» (сл. О. Духно-

вича, 1928) та ін.; обробки українських народних пісень

для дітей. Залишилася у рукописі незавершеною

«Історія української етнографії».

Квітка Климент Васильович (23 січня (4 лютого)

1880р., Хмелів, (нині Сумської області) – 19 вересня

1953р., Москва) – український музикознавець, фольк-

лорист. У 1907 році одружився з Лесею Українкою

(Лариса Петрівна Косач).

Народився в родині нащадків українських козаків,

з 5-ти років виховувався в сім’ї київських міщан

Карпових, навчався в Київському Музичному училищі

Російського музичного товариства в класі фортепіано

Григорія Ходоровського, далі продовжував свою освіту

в Київському університеті Святого Володимира (нині –

Національний університет ім. Т. Шевченка).

Із юних років почав займатися збором народних

мелодій; у 1902 році видав перший збірник народних

пісень; пізніше з’явилися його наукові дослідження

(«Матеріали для вивчення мелодійного складу

українських пісень, розташовані за системою

П. Сокальського»).

У 1902 р. закінчив юридичний факультет,

працював у Тифліському окружному суді. У 1908 р.

разом із О. Сластіоном К. Квітка записав мелодії

українських народних дум. Працював у Міністерстві

освіти та Міністерстві юстиції Центральної ради (1917–

1918рр.), у 1918 – рахівник у місті Юзовка (теперішній

Донецьк). Із 1920 по 1933рр. – співробітник Академії

наук Української РСР, де організував Кабінет музичної

етнографії (1922р.), одночасно – викладач Київського

вищого музично-драматичного інституту ім. М. Ли-

сенка.

124

За вісім років опублікував близько 40 наукових

досліджень, докладних рецензій, безліч збірників

народної музики. У 1933р. у зв’язку з політичними

звинуваченнями К.Квітку було звільнено з місця

роботи, і він переїздить до Москви, де розпочинає

викладацьку діяльність у Московській консерваторії

(читає курс музики народів СРСР, з 1933р. – як

професор).

У 1934 р. К. Квітку вдруге заарештовують і

ув’язнюють у таборі «Карлаг» (Казахстан), звідки він

звільнився в 1936р.).Із 1936р. працював у Московській

консерваторії на посаді професора, завідувача Кабінету

народної музики, керівника фольклорної секції

Науково-дослідного інституту при Московській

консерваторії (1937 – 1945р.); із 1949р. до кінця життя –

науковий керівник заснованого ним Кабінету вивчення

музичної творчості народів СРСР (нині Науковий центр

народної музики ім. К. Квітки).

К.Квітка зібрав понад 6000 народних пісень

(переважно українських), понад 200 із них використали

українські та російські композитори як теми для

симфонічно-інструментальних творів; чимало записів

зробив із голосу Лесі Українки. Більшу частину

наукової спадщини К. Квітки становлять новаторські

теоретичні розробки з методології дослідження

календарних пісень і народної інструментальної

традиції, розробки нової методики польової роботи,

теоретичних основ етномузичної соціології та історико-

порівняльного вивчення музики.

К. Квітка заклав основи сучасної музично-

фольклористичної педагогіки; вважається засновником

етнофонії, йому належить найдосконаліша в світовій

етномузикології методика ритмоструктурної типології

музичного фольклору та важливі відкриття в області

125

походження і поширення первісних звукорядів,

хроматизмів, ритмічних архетипів.

Статтями «Фольклористична спадщина Миколи

Лисенка», «Порфирій Демуцький» та «М. Лисенко як

збирач народних пісень» К. Квітка заклав історико-

критичну й текстологічну базу української

фольклористики (перші дві статті перевидано з

цензурними купюрами у 1986 р.). К. Квітка автор праць:

«Українські народні мелодії» (Укр. наук. т-во у Києві.

Етногр. Зб. Т.ІІ. – К.: Слово, 1922. – 236с.); «Потреби в

справі дослідження народної музики на Україні»

(Музика. – 1925. – №2 – 3. – С. 116 – 117); «Вступні

уваги до музично-етнографічних студій, (Записки

Етнографічного товариства УАН: К.: 1925).

У різні роки з його наукової спадщини було

видано праці: Квітка К.В. Вибрані статті. У 2-х

частинах (Упоряд., передм. та комент. А.І. Іваницького.

- Ч.1. К.: 1985; Ч.2. К.: 1986); Квитка К.В. Избр. тр.: В

2-х т. (Сост. и коммент. В.И. Гошовского. – М.:

Советский композитор, 1971. – Т.1. – 384с.; М.: 1973. –

Т.2. – 423с.); Квітка К. Українські народні мелодії.

(Ч. 1. Збірник / Упоряд. та ред. А. І. Іваницького:

Наукове видання. – К., 2005. – 480 с. з нотами); Квітка

К. Українські народні мелодії. (Ч.2: Коментар / Упоряд.

та ред. А. Іваницького. – К.: Поліграф Консалтинг, 2005.

– С. 383, з нот. + фото. Наукове видання).

Написане К.В.Квіткою до 1970-х років,

залишилося в рукописах. Справжнє визнання вченого-

новатора розпочалося лише з останньої чверті ХХ ст.

Кирдан Борис Петрович (25 вересня 1922р., с.

Ганно-Леонтовичеве, Кіровоградська область, – (невід.,

Москва) - український і російський фольклорист,

літературознавець, доктор філологічних наук (1968).

Закінчив філологічний факультет Московського

126

універитету (1951); у 1967 році захистив докторську

дисертацію «Украинский народный эпос» (була

опублікована в 1965році).

Фольклористичну діяльність розпочав у 1953р.

Його роботи присвячені передусім історії українського

фольклору і проблемам сучасної народної поезії.

Працював у Інституті світової літератури АН СРСР

(1953-1983), із 1983 – професор.

Автор численних праць: «Українські народні думи

ХV – поч. ХVІІст.» (М.: 1962); «Український народний

епос». (К.: 1965); «Українські народні думи». («ВЛ». –

1963. – №2); «Жемчужины героического эпоса» (Радуга.

– 1973. – №12); «Збирачі народної поезії. З історії

української фольклористики ХІХст.». (М., 1974);

«Народні спіці музиканти України» (К., 1980);

«Кобзарі» (К., 1980); К. В. Квітка Вибрані статті (ч.1,

1985; ч.2, – 1986); Дослідження про думи (Народна

творчість та етнографія. – 1966. – № 6) та ін.

Кирчів Роман Федорович (14 квітня 1930р.,

с. Корчин Сколівського р-ну Львівської обл.). Закінчив

Львівський педагогічний інститут у 1953 р., працював

учителем, навчався в аспірантурі; кандидатську

дисертацію «Комедії Івана Франка» захистив у 1961 р.,

докторську – «Український фольклор у польській

літературі епохи романтизму» – у 1980 р. Доктор

філологічних наук, професор, дійсний член Наукового

товариства ім. Шевченка. Працював науковим

співробітником Інституту суспільних наук АН УРСР

(1958-1972 рр.) і за сумісництвом (погодинно) у

Львівському університеті ім. І. Франка. З 1972 р. і до

сьогодні – старший науковий співробітник, завідувач

відділу, провідний науковий співробітник Львівського

відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та

127

етнографії ім. М. Рильського АН УРСР (з 1992 р. –

Інститут народознавства НАН України у Львові).

Автор більше 500 опублікованих праць із

літературознавства, фольклористики, етнографії, історії

українського театру, в тому числі: 11 монографій, 8

збірників; співавтор ряду колективних монографій і

збірників, 3-х вузівських навчальних посібників

(«Етнографія України» (1994, 2005), «Українське

народознавство» (1994, 2004). Підготовив до друку і

частково опублікував монографічні дослідження

«Двадцяте століття в українському фольклорі» та

«Історія української фольклористики (романтичний

період)».

Основні праці: «Комедії Івана Франка» (К.: вид-во

АН УРСР, 1961); «Україна в польських альманахах доби

романтизму» (К.: Наукова думка. 1965); «Український

фольклор у польській літературі» (К.: Наукова думка.

1971); «Етнографічне дослідження Бойківщини» (К.:

Наукова думка. 1978); «Етнографічно-фольклористична

діяльність «Руської трійці» (К.: Наукова думка. 1990);

«Із фольклорних регіонів України» (Львів, 2002).

Костомаров Микола Іванович (1817р.,

Воронезька губернія – 1885р., Санкт-Петербург) –

історик, поет-романтик, етнограф, фольклорист,

громадський діяч, засновник та ідеолог Кирило-

Мефодіївського братства, автор майже 300 наукових

досліджень, критичних і полемічних статей, серед яких:

«Про цикли весняних пісень в народній українській

поезії» (1843), «Дві руські народності» (1861),

«Історичне значення української народної пісенної

творчості» (1872), «Синтез космічного світогляду

слов'янського і українського» (1872), «Історія козацтва в

пам'ятках української народної пісенної творчості»

128

(1880), «Сімейний побут у творах української народної

пісенності» (1890) та ін.

М. Костомаров досліджував природу міфу, роль

символу в житті народу. За його словами, дух народу,

який є основою поступу, найяскравіше виявляється в

міфах, народній творчості, пісенних символах; пісня –

це особливості менталітету народу, висловлені в

художній формі; для дослідника народна пісня –

своєрідний літопис подій, за яким можна вивчати

минуле, джерело відомостей про суспільний устрій,

сімейний побут, звичаї народу.

Символіку і міфологію М. Костомаров вважав

кодовим знаком світобачення народу, продуктами

колективної людської свідомості, закоріненими в

реальне життя. У системі символів він розрізняв

історико-генетичні (беруть початок у міфологічній

свідомості) – символи природного походження;

символи, що ґрунтуються на історичному використанні

певного предмета; символи, основою яких є давні

міфічні повір'я); тематично-семантичні символи,

засновані на давніх міфологічних віруваннях,

практичному значенні рослинного і тваринного світів у

житті народу (символи світил, небесних і земних стихій

з їх феноменами; символи місцевості; символи-

копалини; символи рослинного і тваринного світів).

Досліджував зосереджену в народних піснях тваринну і

рослинну символіку.

Важливим етапом у вивченні міфології в Україні і

Росії стала праця М. Костомарова «Слов'янська

міфологія» (1847).

Його погляди на народну поезію і міфологію як

основу літератури розвинув О. Потебня в дослідженні

«Із записок з теорії словесності».

129

Кримський Агатангел Юхимович (1871р.,

Володимир-Волинський, Волинь – 1942р., Кустанай,

Казахстан) – історик, славіст, письменник, перекладач

творів з арабської, перської, німецької, турецької та

інших мов, мовознавець, літературознавець, етнограф,

фольклорист, автор майже 1000 наукових праць, 26

томів монографій зі сходознавства, організатор Академії

наук України (1918), її незмінний секретар і голова

історико-філологічного відділу (до 1929р.), керівник

Інституту сходознавства в Києві, поліглот (володів

майже 60 мовами).

Перші записи фольклорних творів А. Кримський

зробив у 90-ті роки XIX ст. на Звенигородщині, куди

переїхала родина. Тоді ж почав рецензувати фольклорні

видання («Руські билини старого і нового запису». –

1894; за редакцією М. Тихонравова і Вс. Міллера;

«Матеріали з етнографії Новоросійського краю»

В. Ястребова, 1894; «Етнографічні матеріали»

Б. Грінченка, 1895, 1897 тощо).

Особливу увагу звертав на питання класифікації і

систематизації народної творчості, науковий апарат,

відображення живих ознак мови в публікаціях фольк-

лору. Виступав проти однобокого і звуженого тракту-

вання фольклорних явищ поза їх історичними зв'язками

і взаємодією культур різних народів. Дотримувався

теорії й методики міграційного напряму народної прози;

пісенність розглядав на основі соціально-історичних

критеріїв. У рефераті зі збірки «Розвідки, статті та

замітки» (1928) виокремив історичні пісні, відвівши їм

проміжне місце між ліричною та епічною поезією.

Серед ліричних пісень розрізняв релігійно-філософсько-

етичні, що віддзеркалюють вищі духовні інтереси

людини, а також житейсько-побутові, жартівливі,

130

гумористичні пісні (сатиричні, скептичні,

насмішкуваті).

Нагромаджений на Черкащині матеріал

А. Кримський систематизував у фольклорній збірці

«Звенигородщина з погляду етнографічного та

діалектологічного» (1928), написав серію праць про

фольклор Сходу, найвідоміші з яких – «Міжнародна

казка про щасливого самозванця-угадька» (1900),

«Дослідження про 1001 ніч, її структуру, виникнення і

розвиток» (1904), «Сім отроків ефеських, які сплять»

(1914) тощо.

Ім'я А. Кримського внесено до затвердженого XVI

сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видат-

них діячів світу; його присвоєно Інституту сходознав-

ства НАН України.

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 р.,

Вороніж (нині Сумщина) – 1897р., Мотронівка,

Чернігівщина) – письменник, фольклорист, етнограф,

перекладач, критик, редактор, видавець.

За оцінкою І. Франка, в історії української

етнографії ім'я Куліша тривко зафіксоване його

«Записками о Южной Руси». Два томи відомої праці

побачили світ протягом 1856 – 1857 рр. Тут автор

уперше використав створену ним орфографію, названу

згодом «кулішівкою», заклавши основи сучасного

українського фонетичного правопису (задумувалося

видання як енциклопедія «свідчень про народ, який

говорить мовою південноруською»). У «Записках»

знайшли своє місце народні перлини, наукові студії

автора, переклади, твори письменників-сучасників.

У першому томі П. Куліш умістив прозові твори зі

збірки «Українські народні перекази» (1847), думи і

пісні, вказав на важливість запису дум у реальному

побутуванні. Тут є його міркування про кобзарів і

131

лірників, роздуми про історичну місію збирачів усної

творчості. Тексти систематизовано за співаками й

оповідачами, подано детальні характеристики їхнього

побуту і виконавської майстерності.

Другий том охоплює фольклорні, етнографічні,

історичні, мовознавчі та літературно-художні матеріали,

що уподібнює його до хрестоматії, антології, збірника

історичних актів.

Як зауважив Л. Білецький, «Записки» П. Куліша

переконують, що народні твори – жива історія народ-

ного духу; вони найкраще зберегли ідеалізм

глибокоморальної душі українця; на їх основі має

відродитися українська поезія.

Чимало ідей П. Куліша залишаються продуктивни-

ми й у наш час.

Людкевич Станіслав Пилипович (24.01.1879 р.),

містечко Ярослав, Західна Україна (зараз входить до

складу Польщі – вересень, 1979 р., Львів) – видатний

композитор, музикознавець, фольклорист, педагог і

музично-громадський діяч.

Навчався у початковій школі та гімназії

м. Ярослава. Закінчуючи цей заклад, уже мав у своєму

композиторському доробку ряд творів: хори «Гамалія»,

«Поклик до слов’ян», 7 п’єс для фортепіано, зокрема,

«Пересторога матері», «Заколисана пісня», «Тихий

вечір» (на тему Й. Брамса). Мініатюри С.П. Людкевича

щирі, ліричні, пройняті українськими народно-

пісенними інтонаціями.

Творче життя розпочав наприкінці ХІХ ст.

Приїхавши до Львова (1898р), узяв активну участь в

організації ювілейного вечора І.Франка (виступив як

диригент і композитор, на концерті прозвучав хор на

гімн І.Франка «Вічний революціонер», свій творчий

132

шлях С.П. Людкевич завершив через 80 років після

цього пам’ятного вечора).

Із 1898р. по 1901р. С.П. Людкевич навчається у

Львівському університеті на філологічному факультеті.

Після його закінчення викладає українську мову в одній

із гімназій Львова (перед цим працює в Музично-

драматичному інституті ім. Лисенка), готує до друку

«Галицько-руські народні мелодії», виступає з

музикознавчими статтями, рецензіями тощо.

У 1903-1904рр. композитор знаходиться на

військові службі у Відні.; згодом (1907р.) пише

докторську дисертацію, присвячену питанням

програмної музики. Із 1908р. – директор Музично-

драматичного інституту ім. М. Лисенка у м. Львові. Із

1914р. – проходить службу в австрійській армії,

потрапляє в полон (до кінця війни перебуває в

м. Церовську, Казахстан).

У 1918р., повертаючись додому через Київ,

С.П. Людкевич зустрічається зі Стеценком і

Леонтовичем, знайомиться з їхньою творчістю, веде

розмову про дальші шляхи розвитку української музики.

Формування світогляду та мистецьких позицій

С. Людкевича пов’язано зі знаменними подіями початку

ХХ ст., які сколихнули все життя тодішнього

суспільства (події російської революції, діяльність

революційних демократів І.Франка, Лесі Українки,

М. Коцюбинського, робітничі страйки на Західній

Україні, лихоліття Першої світової війни і, нарешті,

Жовтнева революція).

Протягом 1902-1918рр. С.П. Людкевич пише

хорові, вокальні, фортепіанні та оркестрові твори. Серед

них: кантата-симфонія «Кавказ», романс «Черемоше,

брате мій», обробка української народної пісні

«Гегілка», кантата «Вільній Україні», цикл варіацій

133

«Елегія» для фортепіано, що увійшли в історію

української музики і є визначними класичними

зразками.

Із 1919-1939 рр. Людкевич написав дві кантати –

«Заповіт» ( вірші Т.Шевченка) і «Наймит» (вірші

І. Франка). Продовжує працювати в хорових та

романсових жанрах, обробляє українські народні пісні,

романси («За байраком байрак», «Одна пісня

голосненька» тощо); пише хори («Наша дума, наша

пісня»), обробки народних пісень «Про Бондарівну»,

«Бодай ся когут знудив», «Ой співаночки»,

захоплюється інструментальною та камерно-

інструментальною музикою.

У своїй творчості композитор прагне до високого

професіоналізму і водночас до широкої доступності і

зрозумілості своїх творів, у яких відчувається вплив

М. Лисенка, П. Чайковського, С. Рахманінова, Ф. Шу-

берта та ін.

Ставши професором нововідкритої Львівської

консерваторії (1939р.), старшим науковим

співробітником філіалу Інституту фольклору Академії

Наук УРСР, багато сил віддає вихованню молодих

музикантів, науковій праці, розпочинає роботу над

підручником із народної творчості та хрестоматією з

історії гармонії. Маркевич Микола Андрійович (7 лютого (26.01)

1804р., с. Дунаєць Глухівського повіту Чернігівської

губернії (нині Глухівського р-ну Сумської обл.) – 21

вересня 1886р.) – історик, етнограф, поет і

музикознавець.

Походив із давнього козацько-старшинського роду

Марковичів-Маркевичів. Здобув освіту в Приватному

пансіоні П. Білецького-Носенка (1814–1817) та

шляхетному пансіоні для дворянських дітей при

134

Головному педагогічному інституті в Санкт-Петербурзі

(1817–1820).

У 1817р. за протекцією В. Жуковського в

«Невском зрителе» опублікував свою першу поезію

«Гроб». Навчався гри на фортепіано у визначного

ірландського композитора та піаніста Дж. Філда.

Видав кілька збірок поезій, як своїх, так і в

перекладі. Як громадсько-культурний діяч являв собою

дивне поєднання поміщика-культурника й антиквара-

збирача історичних пам’яток і реліквій з літератором-

митцем та етнографом-практиком. У 1831р. опублікував

поетичну збірку «Украинские мелодии» за мотивами

українського народного фольклору, в передмові до якої

публічно висловив намір написати студію з історії

Малоросії.

Опрацьовував матеріали (близько 30 зошитів) до

«Большого исторического, мифологического,

статистического, географического и литературного

словаря Российского государства». Проте з обсягу цього

проекту видав тільки статті на літеру «А» – «Отрывок

из Большого исторического словаря Российского

государства» (М.: 1836р.). Виданню перешкодили

рецензенти з Петербурзької АН, які вважали, що

доцільно видрукувати тільки кращі статті або передати

їх до «Энциклопедического лексикона», що видавався

А. Плюшаром (С.-Петербург, 1835 – 41. Т. 1–17).

Маркевич М. підтримував взаємини з багатьма

відомими українськими діячами (О. Бодянським,

М. Гоголем, Є. Гребінкою, І. Котляревським,

М. Максимовичем, Т. Шевченком та ін.) Вважають, що

його поезії справили помітний вплив на Т. Шевченка,

зокрема на його ранні твори («Перебендя», «До

Основ’яненка» та ін.).

135

Маркевич М. є автором одного з перших творів на

вірші Т. Шевченка «Сирота» («Нащо мені чорні брови»,

1847) і збірки обробок українських народних пісень для

фортепіано «Народные южнорусские напевы» (М.:

1840); підготував велику 5-томну студію «История

Малороссии» (М.: 1842-1843), зібрав та опублікував

розвідку «О козаках» (1858).

Наприкінці 1840-х рр. здав до друку статті на

літери «А – В» українсько-російського словника, який

так і не був опублікований; низку праць: «История

монастырей в Малороссии», «Сравнение мер, весов, а

также денег и цен на разные предметы в Малороссии с

1715 по 1855 г.», проспект ілюстрованого альбому

«Живописные виды Малороссии», «Украинские

мелодии» (М.: 1831); «Гетманство Барабаша». (Русский

вестник. – 1841. – № 5); «Мазепа: Статья первая –

третья». (Маяк. – 1841; ч. 23–24; 1842, т. 1, кн. 1);

«История Малороссии». – Т.1–5. (М.: 1842-1843

(перевид. – К.: 2003. – Т.1–2) тощо.

Мишинич Михайло Васильович (1941р., с.

Барвінкош Ужгородського району, Закарпатської

області) – музикознавець-фольклорист (транскриптор) і

педагог.

Загальну освіту отримав у сусідніх селах –

Підгорбі (1-4 класи) та Дравцях (5-7класи). У 1955–

59рр. навчався в Ужгородському державному

музичному училищі, Львівській державній

консерваторії ім. М. Лисенка на кафедрі народних

інструментів, клас домри (1959–1964рр.)

Після служби в армії (1964–1965) у 1966–1968рр.

працював викладачем Дальновосточного педагогічного

інституту мистецтв (м. Владивосток). Із 1968р.

проживає у Львові. Працював викладачем Львівського

державного музично-педагогічного училища ім. Ф. Ко-

136

лесси, із 1989р. – викладачем Львівської державної

консерваторії ім. М. Лисенка (за сумісництвом). Із

1997р. – доцент кафедри музичної фольклористики

Львівської національної музичній академії ім. М. Лисен-

ка. Нині – старший науковий працівник Проблемної

науково-дослідної лабораторії музичної етнології при

ЛНМА.

Автор навчально-методичних та дослідницьких

праць, один із найплідніших збирачів і транскрипторів

народно-музичних скарбів нашого народу. Кількість

його нотувань налічує тисячі фольклорних мелодій, у

його творчому доробку близько 8 тисяч музичних

записів українських народних пісень (із яких більше 500

склали закарпатські матеріали).

Великий фольклорно-етнографічний доробок

М. Мишанича умовно поділяється на три великі групи.

Першу складають опубліковані нотні збірники; другу –

публікації наукових і навчально-методичних статей;

третю – машинописні народнопісенні збірники,

задепоновані у фондах державних установ: Львівської

обласної організації Українського товариства охорони

пам'яток історії та культури, Львівської наукової

бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та у фондах

бібліотеки Проблемної науково-дослідної лабораторії

музичної етнології при Львівській національній

музичній академії ім. М. Лисенка.

Серед нотних публікацій Михайла Мишанича – 7

збірників народних пісень. Із них – три з його власними

фольклорними записами: «Гаївки». (Львів, 1991);

«Весільні народні пісні». (Львів, 1992); «Щедрівки».

(Львів, 1996); три збірники, упорядковані старшим

братом Степаном Мишаничем із транскрипційним та

редакторським опрацюванням музичних матеріалів

М. Мишанича: «Пісні Поділля».(Київ, 1976); «З гір

137

Карпатських». (Ужгород, 1981); «Українські народні

пісні в записах Софії Тобілевич». (Київ, 1982);

публікації народних балад із Закарпаття, як однієї із

територій карпатського регіону, він включив у збірник

«З гір Карпатських». Один із збірників – «Пісні з

Колодяжна». (Луцьк, 1998) з нотними транскрипціями

М.Мишанича, упорядкований О.Ошукевичем.

Серед музично-фольклористичних праць М. Ми-

шанича «Методичні рекомендації щодо польової

практики та архівування», «Cюжетно-тематичні польові

питальники», «Програми з транскрипції народно-

вокальних творів», полемічні статті з питань

етномузикознавчого транскриптування та ін. Інтерес

викликають цікаві наукові узагальнення щодо

побутування народно-музичних жанрів, виявлення

мелотипологічної характеристики обрядових пісень,

особливостей рідкісних жанрів (ранцівок), питання

пісенної форми.

Головна і найбільша частина його фольклор-

ристичної праці – десять об’ємних машино-писних

нотних музично-фольклорних збірників, переданих у

фонди наукових державних бібліотек, зокрема:

«Народні співи Закарпаття» (Ч. 1-2. – 2007р.; 585

мелодій); «Бойківщина: Народні пісні» (Т. 5; Ч. ІІІ. –

1980р.; 604 мелодії); «Народна вокальна творчість

Львівщини» (Ч. І, кн. 1, 2 – 1985, 1986; Ч. ІІ – 1987р.;

796 пісень); «Музично-етнографічний архів М.В Миша-

нича .» (Кн. 1, 2, 3 – 1983, 1984, 1988рр; 1600 пісень).

Мишанич М.В. розробив та вдосконалив систему

фонетичних музично-етнографічних позначок для

відображення специфіки виконання народновокальної

музики західного регіону України, охопив народну

музику різних етнічних регіонів – Волині, Поділля,

138

Передкарпаття, Карпат (Бойківщини, Лемківщини,

Гуцульщини) та рідного йому Закарпаття.

Присяжнюк Настя Андріанівна (1894р.,

Погребище, Вінниччина – 1987р., там само) – педагог,

фольклорист, етнограф, краєзнавець, поетеса.

Записувати фольклорні твори почала з 1917р. Під-

тримувала систематичний зв'язок з етнографічною

комісією і Кабінетом музичної етнографії АН України,

співпрацювала з фольклористом К. Квіткою: «пропла-

кала» на фонограф кілька голосінь для зберігання в

Британському музеї. У невеличкому подільському

містечку Погребище зібрала понад 6500 українських

пісень, 4500 казок, легенд, переказів та інших оповідних

жанрів, 3000 загадок, 5000 прислів'їв і приказок, 125

голосінь, сотні прикмет тощо.

Авторка нарисів про відомих носіїв фольклору; у

місцевій пресі, опублікувала 150 статей з фольклористи-

ки, літературознавства, літературної критики.

Славу в слов'янському світі Н. Присяжнюк

принесли «Пісні Поділля» (1976р., упорядкування і

передмова С. Мишанича), у яких уміщено 954 народні

пісні з нотами.

У фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору

та етнографії ім. М.Т. Рильського (м. Київ) зберіга-

ються: «Історія селища Погребище», «Хроніка кутка

Нові Садиби (50 родин за 100 років)», «Історія

Погребищенського кладовища», «Мова населення

Погребища (діалектологічна розвідка)», «Прізвища та

прізвиська селян Погребища», «Українське весілля в

с. Погребище» та інші праці Н. Присяжнюк. Окремі

фольклористичні, етнографічні записи передані до

Вінницького обласного державного архіву та обласного

краєзнавчого музею.

139

Сумцов Микола Федорович (1854р., Санкт-

Петербург – 1922р., Харків) – фольклорист, етнограф,

літературознавець, громадський діяч. Дійсний член

НТШ у Львові (1908), ВУАН (1919), член-кореспондент

Петербурзької АН (1905), член Чеської АН,

Імператорського Московського товариства любителів

природознавства, антропології та етнографії,

Товариства любителів російської словесності,

Московського археологічного товариства, Полтавської,

Чернігівської та Воронезької архівних комісій,

Катеринославської губернської вченої архівної комісії

та ін.

Автор майже 800 наукових праць з етнографії,

фольклору, історії західноєвропейської, української та

російської літератур, історії образотворчого мистецтва

тощо. У науковій діяльності керувався комплексними

підходами до пізнання явищ народної культури, з'ясову-

вав витоки архаїчних тем, сюжетів, мотивів, образів і

символів.

Досліджував весілля і весільний фольклор:

«Релігійно-міфічне значення українського весілля»

(1885), «До питання про вплив грецького і римського

весільного ритуалу на українське весілля» (1886),

«Українська весільна термінологія» (1889), «Значення

весілля» (1889) та ін. Усі весільні обряди поділив на

юридичні та релігійно-міфічні. З історичної точки зору,

найважливішими з них вважав умикання (викрадання)

молодої, купівлю й продаж молодої, добровільну угоду.

У монографії «Про весільні обряди, переважно російсь-

кі» (1881), послуговуючись міфологічною теорією, до-

сліджував такі проблеми: «Небесні шлюби та участь

небесних світил у здійсненні людських шлюбів», «Час

здійснення шлюбів», «Весільні символи сонця, грому і

дощу. Звичай обрядового купання молодих», «Вильце»

140

тощо. Додатки до праці наповнив символами, повір'ями,

прикметами-ворожіннями про майбутнє молодих.

Весільний обрядовий фольклор і пісенний

матеріал М.Ф. Сумцов використав у монографії «Хліб в

обрядах і піснях» (1885), ведучи мову про обрядове

використання хліба, пов'язані з ним пісні: описав

релігійно-міфічне і побутове значення хліба в житті

українців. Селянську цивілізацію трактував як глибинну

та багатошарову культуру.

Досліджував українське кобзарство («Вивчення

кобзарства» (1905), «Бандурист Кучеренко» (1907) та

інші розвідки). У праці «Українські співці й байкарі»

(1917) розкрив історію українського кобзарства, звичаї

кобзарських братств, охарактеризував музичні

інструменти народних співців, спробував з'ясувати

походження думи, навів зразки «старцівської потайної

мови» тощо.

Важливий здобуток М. Сумцова – розгляд фольк-

лору українського народу в широкому міжнародному

контексті, підкреслення неповторності, оригінальності,

самобутності явищ національної культури.

Сокальський Петро Петрович (26 вересня

1832 р., Харків – 14 квітня 1887р., Одеса) – український

композитор, музичний і громадський діяч, фольклорист.

У 1852 р. закінчив природничий факультет

Харківського університету, у 1855 р. здобув звання

магістра з хімії, із 1856 р. – чиновник департаменту

сільського господарства в Петербурзі. Працював

учителем ботаніки, зоології та мінералогії в Кате-

ринославській гімназії; був особистим секретарем

російського консула в Нью-Йорку. У 1862-1863рр.

навчався в Петербурзькій консерваторії; повернувшись

в Одесу, організував Товариство аматорів музики і при

ньому – музичну школу.

141

Автор опер, балад, п'єс і понад 40 романсів;

водночас, продовжував займатися музикою, вивчаючи

записані ним у Харківській губернії народні пісні. З

1859 р. співробітничав у газеті «Одесский вестник», яку

видавав його брат Микола Петрович Сокальський. У

цей час друкував свої статті, брав участь у концертах

Одеського філармонічного товариства. На початку 60-х

років працював у Петербурзі, де публікувався у «Санкт-

Петербургских ведомостях» та журналі «Время».

Сокальський П.П. активно співробітничав із

російськими митцями, зокрема композиторами

О. Даргомижським, М. Балакірєвим, Ц. Кюї, літератур-

ним критиком В. Стасєвим. У 1864 р. за зразком

балакірєвської музичної школи організував Товариство

аматорів музики (пізніше – Одеське музичне

товариство). Організував хор, читання публічних лекцій

з історії і теорії музики, акустики, естетики.

Писав статті, рецензії в газетах «Одесский

вестник», «Новоросійський телеграф», брав участь у

першому Російсько-музичному конкурсі, на якому

отримав премію за кантату «Бенкет Петра Великого». У

1875-1876рр., перебуваючи в Болгарії як військовий

кореспондент, записав кілька народних пісень, які

використав у своєму творі «Слов'янський альбом».

У творчому доробку П. Сокальського мають місце:

опери – «Мазепа» (1859, за поемою О. Пушкіна

«Полтава»); «Майська ніч» (1863, за повістю

М. Гоголя); «Облога Дубна» (1878, за повістю

М. Гоголя «Тарас Бульба»); кантата («Бенкет Петра

Великого», 1859), балада «Слухай», а також близько 40

фортепіанних творів та понад 40 романсів, серед яких

кілька відомих пісень на слова Т. Шевченка («Утоптала

стежечку», «Полюбила молодого козака дівчина» та ін.)

142

Сокальський П.П. – автор збірок «Про музику в

Росії» (1862), «Руська народна музика, великоруська і

малоруська, в її будові мелодичній і ритмічній і

відмінності її від основ сучасної гармонічної музики»

(1888), «Малоросійські і білоруські пісні» (1903) та ін.

Танцюра Гнат Трохимович (1901р., Зятківці,

Вінниччина – 1962р., Гайсин, Вінниччина) – фольк-

лорист, етнограф, краєзнавець, педагог.

Фольклористичну діяльність почав у п’ятнадцяти-

річному віці, опановуючи водночас нотну грамоту і гру

на скрипці. Упродовж сорока шести років записав від

ста п'ятдесяти інформаторів 5000 пісень, майже 1000

казок, легенд, переказів, анекдотів, усмішок, 1536 при-

слів'їв і приказок, 615 загадок, сотні замовлянь, голо-

сінь, прикмет тощо.

Найбільше в його надбаннях записів від Явдохи

Сивак (Зуїхи), співпраця з якою тривала дванадцять

років. Видання збірки «Пісні Явдохи Зуїхи» (1965)

вмістило біографічний нарис про народну виконавицю і

925 кращих творів із її репертуару.

За результатами вивчення історії, матеріальної та

духовної культур одного села написав двотомне

дослідження «Зятківці. Історико-соціологічні нариси»,

побудоване на документальних свідченнях та уснопо-

етичному матеріалі – переказах і спогадах. У

рукописній спадщині фольклориста – унікальна праця

«Весілля в селі Зятківцях», яка подає повний опис

весільного обряду з іграми, піснями (800), записом

інструментальної музики (144 танці).

Г. Танцюра – автор фольклористичних друкованих

праць «Жіноча доля в народних піснях» (1930) і «Запи-

ски збирача фольклору» (1958). У «Записках збирача

фольклору» йшлося про методику і принципи збирання

143

усної народної творчості, особливості записування тво-

рів різних жанрів.

Оповідні жанри Г. Танцюра фіксував ретельно й

точно: стенографував прозовий текст, запис обов'язково

зберігав стиль і мовні особливості оповідача і колорит

твору. Поля аркушів були помережані помітками,

поясненнями, коментарями про міміку, жести, емоцій-

ний стан оповідача (для коротких прозових жанрів

важливо було відзначати контекст уживання).

У своїй практиці Г. Танцюра записував твори під

час виконання, звертаючи увагу на його стильові

особливості (низьким чи високим тоном, голосно чи

тихо, швидко чи поволі, з використанням грудного

регістру, на повний голос чи фальцетом тощо).

Спочатку пісню прослуховував, за другим разом –

записував текст, за третім – мелодію. Для кожного рядка

відводив один нотний рядок; за камертоном визначав

тональність і програвав мелодію на музичному

інструменті. Записані текст і мелодію перевіряв та уточ-

нював; пробував сам виконати пісню із запису. Важли-

вим вважав, щоб коректуру почутого робив сам

народний співак-виконавець. «Пісню, – наголошував

Г. Танцюра, – треба записувати так, як її витворив

народ, інакше це не запис».

Цертелєв Микола Андрійович (1790р., Хорол,

Полтавщина – 1869р., Москва) – поміщик, потомок

князівського грузинського роду Церетелі.

Виступав зі статтями і рецензіями на фольклори-

стичні теми в московських і петербурзьких журналах

20-х років XIX ст. Основні праці: «Погляд на старовинні

російські казки і пісні» (1820), «Про твори давньої

144

російської поезії» (1820), «Про віршування російських

пісень» (1820), «Про народні вірші» (1827).

Найважливіше значення для науки має збірник

«Спроба зібрання старовинних малоросійських пісень»

(1819), що започаткував фольклористичні одножанрові

видання. До нього увійшли думи «Про втечу трьох бра-

тів із міста Азова», «Про Олексія Поповича, або Про

бурю, яку перетерпіли козаки на Чорному морі», «Про

смерть Івана Коновченка, або Про похід Козаків проти

татар», «Про хитрість Богдана Хмельницького у

викритті відносин Барабаша з поляками», «Про похід

гетьмана Богдана Хмельницького в Молдавію», «Про

смерть гетьмана Богдана Хмельницького і обрання геть-

маном сина його Юрія», «Смерть козака Федора Безрід-

ного», «Сум сестри в розлуці з братом», «Від'їзд козака

від родини» та історична пісня «Про зраду гетьмана

Мазепи».

У вступній розвідці «Про старовинні

малоросійські пісні» М. Цертелєв високо оцінив

естетичну вартість народних дум, розглянув їх як

сповнене патріотичного духу й поетичної гармонії

джерело для пізнання минулого. Особливу увагу

звернув на поетику ліро-епічних творів – метафори,

порівняння, «оригінальну сміливість» образів, уміння

творців дум майстерно переходити від одного почуття

до іншого, колоритне зображення звичаїв і характеру

українського народу. Вперше у вітчизняній

фольклористиці обґрунтував важливість пізнавального

значення фольклорних творів.

145

Термінологічний словник з фольклору

Автентичний (грец. а u t h e n t i k o s) –

фольклорний твір, текст, запис фольклорного твору, а

також його виконання без будь-яких змін у тому

вигляді, у якому він існує в народному середовищі і як

його виконують самі носії фольклору. Фольклорну

автентичність треба відрізняти від стилізації під

фольклор у виконанні митців-професіоналів –

письменників, співаків, бандуристів-кобзарів тощо, які

схоплюють характерні особливості змісту і форми

автентичного фольклору, але привносять у них свої

авторські індивідуальні прикмети, нівелюючи цим

самим локальний колорит побутування твору.

Автентичність – закоренілість, належність до

місцевої традиції.

Акціональні ритуали – (від лат. a c t i o – дія,

дозвіл, r i t u a l l i s – обрядовий) – обрядові дії, які

проводяться з якоїсь нагоди, як-от: весілля, календарні

свята, початок чи закінчення трудового циклу або

сезону.

Амбітус – (лат. a m b i t u s – охоплення,

протяжність) – сукупність усіх звуків мелодії, відстань

від найвищого до найнижчого тону.

Антропологічна школа – напрям у

фольклористиці, суть якого полягає в дискретному

самозародженні фольклорних мотивів і сюжетів, які

базуються на давніх віруваннях, унаслідок ідентичності

стадій еволюції, які проходять у своєму розвитку різні

народи.

Архаїзми (грец. а r c h a i o s – давній) – слова,

словосполучення, граматичні і синтаксичні форми, які

вийшли з ужитку, але збереглися у фольклорних творах

як мовні релікти своєї доби або були використані як

146

стилістичний засіб для надання творові урочистого чи

комічного звучання.

Астрофічний вірш (грец. а s t r o p h o s –

безстрофовий) – вірш, у якому нема поділу на строфи

(куплети) через відсутність усталеної системи

римування (парної, перехресної тощо) та інтонаційно-

синтаксичної структури, що дозволяло б графічно

членувати текст твору на однакові частини (по два, по

три, по чотири і т.д. рядки).

Багатоголосся – принцип викладу матеріалу,

оснований на одночасному поєднанні двох чи кількох

голосів. Поділяється на гомофонію (2-голосну чи

акордову) та поліфонію (гетерофонію, імітаційну

поліфонію та контрастну поліфонію).

Балада (від лат. b a l l a r e – танцювати) – жанр

фольклорної і літературної любовної лірики в

провансальській літературі (південь Франції), яку в

середні віки (ХІІ–ХІІІ ст.) там співали як пісню до

танцю.

Бандура – давній український народний

багатострунний (до 30 і більше струн) щипковий

музичний інструмент.

Бандурист – народний або професійний співець-

музикант, який свій спів супроводжує грою на бандурі.

Може виступати сольно або в ансамблі чи капелі.

Барабан – ударний музичний інструмент,

порожнистий корпус якого утворює широка обичайка

(колись дерев’яна, тепер бляшана), на яку з обох боків

(або тільки з одного) обручами натягнута шкіра (колись

за допомогою бечівки, тепер – металевих стяжних

стрижнів з гайками).

Басоля – струнний смичковий музичний

інструмент басового регістру, бас. Конструкцією і

формою Б. подібна до скрипки великого розміру

147

(народна віолончель), має переважно не 4, а 3 струни,

настроєні за квінтами.

Билини – епічні речитативні пісні про

богатирські пригоди. Б. в княжу добу, подібно до

козацьких дум, виконували в Україні народні мандрівні

співці-музиканти.

Бурлацькі пісні – кількісно невелика тематична

група станових (суспільно-побутових) пісень, мотиви

яких відображають умови життя і праці бурлаків:

безвихідь становища, зневіра, забуття в корчмі.

Варіант – (лат. v a r i a n t i s – мінливий,

змінений) – термін, який означає змінність, рухливість

тексту фольклорного твору в процесі усного

побутування при збереженні його основного змісту.

Великодні пісні – умовна назва прадавніх

обрядових пісень весняного та частково зимового

циклів; із прийняттям християнства їх стали виконувати

під час найбільшого християнського свята –

Воскресіння Христового.

Вертеп український живий – народна різдвяна

вистава, з якою гурт хлопців і дівчат обходить домівки

господарів, а також розігрує її біля церкви чи в інших

людних місцях у святкові дні.

Весільні обряди – обрядові дії, які

супроводжують укладання шлюбу. Входять в етнічну

традицію. В. о. всіх індоєвропейських народів мають

елементи ініціації.

Весільні пісні – вид традиційної української

родинно-обрядової народної пісенності, який є

органічним складником весільних обрядових дій.

Весілля (шлюб, свайба) — сукупність обрядів,

що покликані оформити, санкціонувати творення

подружнього союзу. В. вкладається в ту схему, що й усі

148

ритуали переходу (відокремлення — перехід —

возз'єднання).

Веснянки (гаївки, гагілки, гаїлки, ягівки,

магілки, гагалівки, лаголойки, галя тощо) — вид

календарно-обрядових пісень, які загально в Україні

відомі під назвою «веснянки», а в західних регіонах

переважно мають назву «гаївки» з фонетичними варі-

антами у різних місцевостях. Веснянки відрізняються

від гаївок тільки календарними межами виконання.

Водіння куста. Куст — весняний обхідний

аграрно-магічний обряд, що його виконували в перший

чи другий день свята Трійці (Святої П'ятидесятниці).

Поширений на теренах Західного Полісся.

Волочебні пісні — вид білоруської календарно-

обрядової пісенності, якою дружини волочебників,

подібно до українських колядників, у великодній

понеділок вітають людей по хатах.

Гайдамацькі пісні — історичні пісні часів

визвольної боротьби проти польських і московських

окупантів у XVIII - на початку XIX ст. в Центральній та

Лівобережній Україні.

Героїчний народний епос — збірна назва

фольклорних творів різних жанрів: колядки, думи,

історичні пісні (козацькі, гайдамацькі, опришківські,

стрілецькі, повстанські та ін.), казки, легенди, перекази,

в яких відображена воля, завзяття народу в боротьбі з

ворогом, злом, кривдою, соціальним і національно-

релігійним гнітом. Прославляють розум, силу, мужність

воїнів, богатирів, народних месників.

Голосіння (тужіння, плачі) — фольклорні

твори, які супроводжують похоронний обряд. Походять

з доісторичної доби, коли смерть сприймали як наслідок

ворожого наслання, діяння демонічної сили, а

149

покійника вважали за такого, що все чує, а його душа

може повернутися до тіла.

Гусла (гуслі) – народний старовинний

багатострунний щипковий музичний інструмент; був

поширений у княжій Україні (згадується в VІ ст.) та

інших слов’янських країнах.

Гусляр —народний співак-музикант, який грав

до свого співу на гуслах (гуслях), виконуючи переважно

билинні пісні та інші твори героїчного ліро-епосу.

Дитячий фольклор — сукупність різних

фольклорних жанрів, призначених певним віковим

групам дітей з метою залучення їх до традиційної

культури.

Дражнилки (прозивалки) — жанр дитячого

фольклору, в основі якого лежить гумористичний, іноді

сатиричний зміст. Серед творів дитячого репертуару Д.

мають найвиразніші ознаки дитячої творчості.

Дримба — язичковий ударний музичний

інструмент у вигляді невеликої металевої видовженої

підківки зі сталевим язичком посередині —

«міндиком».

Дудка (дуда, коза) — духовий язичковий

музичний інструмент на Гуцульщині.

Дума – жанр (вид) суто українського

речитативного народного героїчного ліро-епосу, який

виконували мандрівні, переважно незрячі, співці-

музиканти кобзарі, бандуристи в Центральній та

Лівобережній Україні.

Духовна пісня — складне багатогранне явище,

яке об'єднує значну кількість творів різного

походження, давності й функціонування. Ще в

джерелах XIX ст. помітна диференціація двох видів

духовних пісень: 1) книжні тексти; 2) пісні усного

побутування, записані від кобзарів, лірників,

150

стихівничих, жебраків, від носіїв народної традиції

загалом.

Еволюціонізм (лат. e v o l v o — розгортаю) —

наукова школа в етнології та історії первісного

суспільства, представники якої вважали, що суспільство

розвивається за законами еволюції.

Еміґрантські пісні — окрема тематична група

жанру суспільно-побутових пісень, що виникла в

емігрантському середовищі. Провідними мотивами

виражає думки, настрої і переживання цього

середовища; в народі їх називати «співанки про

Канаду», або «співанки про Америку».

Епічна традиція (грец. e p o s — слово,

розповідь, лат. t r a d і t і о — передача) — система

збереження і передачі від покоління до покоління

текстів епічних творів і техніки їх виконання. Е. т.

українців становлять симбіоз праєвропейських

Етнічна культура — штучне середовище,

створене людиною, у якому лише і можливе існування

виду. Має генетичну структуру.

Етнічна традиції — генетична система етнічної

культури, котра реалізується через звичай, обряд,

технології тощо. Забезпечує наслідування і мінливість

етнічної культури.

Етногенез (грец. e t n o s — плем'я, рід, народ,

h e n e t i s — походження) — процес історичних явищ і

процесів, які впливають на формування народу та

призводять до остаточного вираження його характерних

особливостей.

Етнографічна група — складова частина,

підрозділ народу, що визначається за спільністю

локальних етнографічних ознак. Локальні відмінності й

різновиди традиційної культури характерні для всіх

народів, що займають відносно значну територію.

151

Етнографічне районування — прийнятий в

етнографічній науці емпіричний поділ етнічної

території того чи того народу на певні райони чи

регіони за даними комплексу властивих їм місцевих

особливостей традиційної духовної, матеріальної та

суспільно-побутової культури (у звичаях, обрядах,

говірці, одязі, будівництві, декоративно-ужитковому

мистецтві, формах господарювання тощо).

Етнографія (грец. e t h n o s — народ, g r a f o

— пишу) — наука про народ, його походження

(етногенез), розселення, місце серед інших народів,

історію формування його поселень, фізичні і расові

особливості, культуру і побут.

Етноетикет (грец. е t h n о s — народ, е t h і k а

— звичай; франц. е t і - q u e t t e — ярлик,

етикетка) — сукупність традиційних народних правил

культурної поведінки, взаємин з оточенням, чемності і

ввічливості у спілкуванні за різних обставин життя — у

будні, свята, під час родинних або громадських

забавних, урочистих, жалобних обрядодійств.

Етномузикознавство (етномузикологія) —

наука про народну музику.

Етнопедагогіка (грец. е і h n о s — народ, р а і

d a g о g і k е — майстерність виховання) — педагогіка

певної етнічної спільноти; цілісна система впливів на

особистість, спрямована на її соціалізацію та

всебічний розвиток.

Жанр фольклорний (франц. g e n r e — р і д ,

вид). Термін «жанр» у сучасній фольклористиці

трактують як: 1) сукупність творів, об'єднаних

спільністю поетичної системи, побутового

призначення, форм виконання і музичної форми (В.

Пропп); 2) історично сформовану і реалізовану у

творах (у вигляді низки універсалій) систему змістових,

152

власне поетичних, функціональних і виконавських

принципів, норм, стереотипів, за якими стоять

вироблені колективним досвідом уявлення (Б. Путілов).

Жанри народної інструментальної музики —

«Жанрові угрупування української традиційної

інструментальної музики Ігоря Мацієвського» —

один із варіантів класифікації народної

інструментальної музики.

Жарт — вислів, витівка, дотеп, комічна дія

тощо, які викликають сміх служать для розваги.

Експресії словесного жарту нерідко сприяють римоване

мовлення, діалог, каламбур, алогізми тощо.

Жартівливі пісні — пісні, у яких в

гумористично-розважальній формі відображаються

різноманітні життєві явища та стосунки між людьми.

Жниварські пісні — завершальний цикл літніх

календарно-обрядових пісень, що супроводжують

жниварські обряди, виконуються під час збору врожаю

хліба.

Жовнірські пісні — народні пісні суспільно-

побутового циклу про вояцьке життя примусово

рекрутованих українців до військ окупаційних

режимів — російського, австрійського, польського.

Забавлянки (утішки) — жанр дитячого

фольклору, що активізує дитину, сприяє її фізичному

розвитку.

Записування (фіксація) фольклору — важлива

складова фольклористики. Цей процес ще називають

польовими дослідженнями.

Заробітчанські пісні – тематична група

станових (суспільно-побутових) пісень, мотиви яких

пов’язані з життям та умовами праці сезонних

робітників, «строкарів» на поміщицьких ланах,

пасовиськах, промислах, артілях та ін.

153

Заспів — усталений початок співаного

фольклорного твору — думи, билини, рідше —

історичної пісні. У ліро-епічному творі 3. є ліричним

вступом до оповіді.

Збирач фольклору — особа (аматор або

професійний фольклорист), яка записує фольклор,

живучи постійно серед виконавців-інформаторів

(стаціонарний метод збирання) або виїжджаючи до них

з певною програмою на визначений час (експедиційний

метод збирання).

Звеличання (величання) — жанрово-стильовий

спосіб вираження пошани до особи чи осіб, членів

родини, громади, найяскравіше виражений в обрядових

піснях.

Звичай — загальноприйняті способи поведінки,

які традиційно склалися в громадському житті й побуті

народу, суспільної групи, колективу; уклад суспільного

життя нації, етносу.

Звукова організація народнопісенного вірша. Характеризується евфонічною довершеністю і

натуральністю ритмомелодійної впорядкованості,

засвідчує тонке відчуття мелодики слова, плавності

переходу від одного звука до іншого, від одної фрази до

іншої і в сукупності, крім усього іншого, формує

композиційну єдність строфи (куплета) чи уступа

(тиради) в астрофічному вірші.

Звуконаслідувальні дитячі твори — група

розважальних, ігрових, діалогічних, монологічних,

оповідних, речитативних і пісенних творів,

побудованих на використанні імітацій (лат. i m i t a t i o

— наслідування) та ономатопеї (грец.

o n o m a t o p o i i a — звуконаслідування).

Імпровізація (лат. i m p r o v i s o —

непередбачено, несподівано) — характерна специфіка

154

виконання творів усної народної словесності, які

зберігаються в пам'яті виконавців і щоразу в процесі

відтворення в рамках своєї традиційної жанрової

форми, залежно від індивідуальних особливостей

виконавця, зазнають різного ступеня змін.

Ініціація (лат. i n i t i a t i o — чинити таїнство)

— обрядові дії громади, які змінюють і закріплюють

новий статус особи в суспільному середовищі.

Інструменти музичні — природні чи штучно

створені предмети, що видають звук або шум і

використовуються з художньою метою.

Історична школа — напрям у фольклористиці,

сутність якого полягає в знаходженні у фольклорних

текстах відображення історичних подій.

Історична школа у фольклористиці — ступінь

розвитку теоретичної думки в європейській

фольклористиці. З'явилася після перших двох

попередніх етапів — міфологічної та міграційної теорій

у першій половині XIX ст.

Історичні пісні — ліро-епічні фольклорні твори

про конкретні історичні події, процеси та про

історичних осіб.

Календар (лат. c a l e n d a r i u m — букв. —

боргова книжка) — система відліку часу, заснована на

певних циклічних природних явищах і рухові небесних

світил. Виник у первісному суспільстві.

Календар народний — традиційна народна

система визначення часу річного циклу — «круглий

рік», — яка первісно сформувалася впродовж

тисячоліть на основі життєвого досвіду, природних

умов і господарювання етносу, його цивілізаційного

розвитку.

Календарні свята — термін, який вживається

для означення обрядів, що відзначаються під час зміни

155

природних сезонів. Виділяють весняно-літні (від Коляд

до Купала), літні (від Купала до обжинок) та осінньо-

зимові календарні свята.

Календарно-обрядова пісенність — цикл

фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких з

доісторичної давнини пов'язаний із річним народним

відліком часу — народним обрядовим календарем.

Картографування фольклору — позначення на

карті (мапі) географії поширення і локалізації явищ

фольклорної традиції.

Клечальна (Зелена) неділя. Церковні назви:

Свята П'ятидесятниця, Знесення Святого Духа, День

Святої Тройці; народні: Трійця. Зелені свята —

рухоме свято на 50-й день після Пасхи, що припадає на

кінець травня — початок червня.

Кобза — струнний щипковий музичний

інструмент, який відомий в Україні ще з княжої доби;

має круглий або довгастий корпус з опуклим дном,

голосником у деці (верхняку), короткий гриф з голівкою

та кілочками для натягування довгих струн.

«Коза» — музично-драматичне дійство різдвяно-

новорічного циклу календарної обрядовості українців,

яке до недавнього часу широко побутувало в багатьох

регіонах України.

Козацькі пісні — ліричні твори з козацької доби

в історії України, у яких оспівано героїчну боротьбу

проти іноземних поневолювачів, життя і побут козаць-

ких родин. Належать водночас до історичних та

ліричних станових (суспільно-побутових) пісень.

Колискові пісні — жанр народної родинної

лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально

зумовлені присиплянням дитини в колисці, плетеній із

лози і підвішеній на вервечках до стелі, або дощатому

ліжечку на кругах чи коліщатах.

156

Колодчанські пісні — цикл жартівливих гаївок-

веснянок, дівочих передражнювань хлопців під час

весняно-літніх забав і розваг молоді, що мали

узагальнену назву «Вулиця».

Коломийки — жанр української пісенної

мініатюрної лірики, яка генетично і ритмомелодійно

пов'язана з однойменним народним танцем.

Колядки — жанр величальних календарних

обрядових пісень, які в дохристиянську добу були

приурочені початку нового господарського року, а з

утвердженням християнства — Різдву Христовому (від

Святвечора з 6-го на 7-е січня та до Богоявлення (19-го

січня за н. ст.).

Коструб — головний персонаж однойменних

народних обрядових ігор та пісень. Архаїчна

календарно-обрядова гра «Коструб» особливо

поширена як гаївка на Поділлі.

Купальські пісні — вид календарної обрядової

лірики, яка з часів язичництва супроводжувала обряд

величання бога плодючості, згоди і любові — Купайла,

або Купала.

Куплет (франц. c o u p l e t , від c o u p l e — пара)

- група рядків народної пісні (найчастіше два або

чотири), які римуються між собою, виражають

завершену думку, мають спільну мелодію; інколи ще й з

приспівом — рефреном.

«Куст» («водіння Куста») — весняний обхідний

аграрно-магічний обряд, що його виконували в перший

чи другий день свята Трійці.

Кустові пісні — кадендарно-обрядові пісні,

які виконували на другий день Трійці під час жіночого

аграрного магічного обходу «водіння Куста».

Ладканка (ладкання) — давня назва

українських обрядових весільних пісень і обрядового

157

весільного співу, що збереглася і дійшла до нашого часу

в Карпатах та Прикарпатті, зокрема на Бойківщині.

Відзначаються піднесено-урочистим і емоційно-

ліричним настроєм, типовою для давніх обрядових

пісень віршовою і ритмічною формою (7+7) та

специфічною мелодикою.

Ладкання — народна назва весільних

обрядових дій, вживана на українських землях

західного регіону Карпат (Бойківщина. Лемківщина,

Закарпаття). Виконуються під час зустрічі молодого з

молодою.

Ліра — старовинний музичний народний

інструмент.

Лірник — народний співець-музикант, який

свій спів супроводжує грою на лірі. Лірники, як і

кобзарі-бандуристи, — мандрівні професійно

вишколені народні співці-музиканти, які нерідко

супроводжували одні одних.

Лірницькі пісні — пісенні твори з репертуару

лірників — переважно набожні пісні, пісні-канти і

псальми із «Псалтиря».

Лічилки — один із найпопулярніших жанрів

дитячого фольклору, невеликі віршовані твори, за

допомогою яких у дитячому гурті відбувається розподіл

між учасниками гри, вибір особи на роль ведучого

тощо.

Локальна група (лат. l o c u s — місце) — група

населення певної місцевості, яка визначається не

стільки за етнографічними, скільки переважно за

природно-географічними, територіально-

адміністративними, говірковими, історичними та

іншими ознаками.

158

Любовні пісні — чисельно найбільша група

родинно-побутових пісень, у яких оспівуються

почуття й переживання закоханих.

«Маланка» («Меланка») — музично-

драматичне дійство різдвяно-новорічного циклу

календарної обрядовості українців; у недавньому

минулому поширене на значній території України.

Материнські пісні — один із жанрів дитячого

фольклору, який виконується над дитячою колискою з

метою приспати маля. Це перші твори, звернені до

дитини; ґрунт, на якому вона виростає.

Міграційна школа у фольклористиці (лат. m i

g r a t i o – переселення) – напрям в історії

фольклористики, який набув поширення в другій

половині ХІХ ст.

Міський фольклор (український) — уснопоетична творчість, що своїм

походженням і побутуванням пов’язана з

урбаністичним середовищем.

Міфологічна школа — напрям у

фольклористиці, в основі якого закладено романтичну

концепцію про міф як основу мистецтва.

Мотив (франц. m ot i f — рухаю) — найпростіша

оповідна одиниця, з яких вибудовується сюжет

фольклорного чи літературного твору.

Наймитські та заробітчанські пісні —

тематичний цикл станової (суспільно-побутової)

народної лірики, що відображає настрої, умови побуту і

соціальний стан наймитів і сезонних (строкових)

робітників у селянських господарствах, економіях,

особливо після скасування панщини, коли багато

селянських родин, т. зв. дворових, залишилися без землі

або втратили її внаслідок різних обставин.

159

Народна педагогіка — це емпіричні

педагогічні знання і сам досвід народних мас у

вихованні. Н. п. відображена в народних виховних

традиціях, у фольклорних творах із дидактичним

змістом і спрямованістю, у звичаях та обрядах, святах,

якими супроводжуються найважливіші події в житті

дітей і молоді, в іграх та іграшках, а також у досвіді

сімейного виховання найширших верств народу.

Народна творчість — сукупність творчої

діяльності народу, яка виявляється в різних видах

мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-

інструментальних творах, танцях, хороводах, сценічній

грі, драмі, і народній арх і тектурі та найрозмаїтіших

різновидах малярської, декоративно-ужиткової

творчості — вишивання, різьблення, художнє ткання,

писанкарство, кераміка, витинання тощо.

Народні музиканти-професіонали —

музиканти, яких середовище визнає професіоналами і

які самі себе визнають як професіоналів (А. Мерріам).

Небилиця (нісенітниця) — невелике усне

оповідання розважального змісту, комізм якого

будується на дотепно скомпонованих алогізмах та

каламбурі.

Нерівноскладовий вірш — вільний

речитативний (астрофічний) вірш народних голосінь,

дум і старовинних обрядових (колядок, весільних),

історичних та баладних пісень.

Обрядові пісні — народні поетичні твори, які

супроводжують родинні та календарні обряди. О. п.

мають давне походження, як і самі обряди, пройшли

складні історичні трансформації, зазнали різних

нашарувань.

Обхідні пісні — календарно-обрядові пісні, які

стосуються ритуального обходу господарських дворів і

160

полів, — колядки, щедрівки, риндзівки, волочільні,

царинні, кустові, пастуші та обжинкові пісні.

Паралелізм (грец. p a r a l l e l i smo s —

зіставлення, порівняння) — один із найпоширеніших у

фольклорі композиційних засобів пісенної поетики,

який ґрунтується на паралельному зображенні

поетичних образів явищ природи і людських

переживань, настроїв, душевного етану, життєвих

ситуацій.

Пастуші обрядові пісні — твори, що

приурочуються до першого вигону худоби, на Юрія (6

травня за новим стилем) або на Зелені свята (Святу

неділю).

Петрівка — двотижневий (від 29 червня до 12

липня за нов. ст. - до свята св. апостолів Петра і

Павла), піст за християнським календарем.

Петрівочки, петрівчані (петрівчанські) пісні — унікальний пісенний цикл, який не має аналогів у

інших народів; який виконували лише в період

Петрового посту, хоча в усі інші запусти співати будь-

які пісні заборонялося.

Пісні літературного походження — твори

поетів, до яких народ склав мелодії або сприйняв із

музикою автора слів чи композитора.

Пісні про кохання, любовні — найбільша група

з циклу ліричних родинно-побутових пісень, що

проникливо розкривають найрізноманітніші сторони

життя закоханих, їх інтимні почуття, думки, драматичні

ситуації.

Пісні про родинне життя, про жіночу долю —

велика тематична група з циклу родинно-побутових

пісень, у яких пристрасно розкриваються різні

сторони складних сімейних проблем, що окреслюють

переважно тему жіночої долі.

161

Пісні-хроніки (співанки-хроніки, новини) —

пісенний епічний жанр яскраво інформативного

спрямування, у якому детально описані драматично-

трагічні чи героїчні події, що розгортаються в

хронологічній послідовності.

Повстанський фольклор XX ст. — збірна назва

різножанрових творів усної народної словесності, зміст

яких відображає героїчну боротьбу українського наро-

ду з іноземними агресорами після повалення

Української Народної Республіки (1920 р.) і

встановлення на українських землях окупаційних

режимів.

Повстанські пісні — сукупність пісенних творів

про національно-визвольну боротьбу українського

народу у XX ст., могутній історичний пласт

фольклорних новотворів широкого часового,

тематичного, географічного і жанрового діапазону;

формувався впродовж 1920 - 2000-х років на теренах

України в різних окупаційних зонах.

Радянський фольклор— поняття, офіційно

нав'язане фольклористиці ідеологічними радянськими

чинниками за аналогією до терміну «радянська літера-

тура».

Рефрен, приспів (франц. r e f r a i n — приспів)

— дослівне або з незначною зміною повторення рядка,

групи рядків чи цілого куплета в пісенних творах із

кожної строфи (куплета) пісні.

Речитатив (італ. r е с і t a t і v о, від лат. r е с і t a

r е — читати вголос, виголошувати) — наспівна

декламація уступів-тирад народних голосінь і дум з

відповідним інтонуванням риторичних фігур

поетичного синтаксису (риторичних запитань,

звертань, асиндетонних чи полісиндетонних

конструкцій, тавтологічних зворотів тощо).

162

Риндзівки (ранцівки) — обхідні календарно-

обрядові величальні пісні весняного циклу, що їх

хлопці виконують дівчатам у Великодній понеділок.

Різдвяно-новорічні свята – зимові свята

календарного циклу, присвячені в давнину народженню

сонячного божества, евентуально – Дажбога.

Робітничі пісні – збірна назва станових пісень,

зміст яких відображає життя і побут найманих

робітників на заводах і фабриках, вугільних шахтах і

рудниках, різних будовах, промислах, рільничих

плантаціях тощо.

Родильні обряди — система обрядових дій та

ритуальних норм поведінки, пов'язаних із народженням

дитини.

Родинно-обрядові пісні — вид народних

пісенно-віршових творів, зміст яких реалізується у

сфері обрядів родинного життя (родини, хрестини,

весілля проводи рекрута, похорони, поминки).

Родинно-побутові пісні (сімейно-побутові пісні)

— великий цикл ліричної позаобрядової поезії, яка

змальовує розмаїті сторони традиційного життя

українців у сім'ї та відтворює пов'язану з цим усю гаму

людських почуттів, переживань, сподівань чи настроїв.

Русальні пісні (гряні, т р оє цькі ) — група

календарно-обрядових дівочих пісень літнього циклу,

що супроводжували обрядодії Русального тижня (інші

назви — «клечального», «мавчиного», «навивного»,

«гряного»), який наступає після головного дня -

Зелених Святок - Зеленої (клечальної) неділі.

Сатира народна (лат. s a t i r a , в ід s a t u ra —

суміш) — різножанрові фольклорні твори (сатиричні

пісні, коломийки, частівки, анекдоти, казки, прислів'я та

приказки), у яких комічне зображення служить

гострому осудженню всього негативного, аморального

163

та злочинного у приватному і суспільно-громадському

житті, у державних, політичних структурах і їх діячів.

Сатиричні пісні – пісні, які в гострий,

осудливий спосіб висміюють і заперечують соціально

шкідливі, небезпечні явища, події, людські типи.

Сатирично-гумористичні пісні — фольклорні

пісенні твори гумористичного чи сатиричного змісту.

Символіка фольклорна – струнка система

традиційних символів (астральних, рослинних,

тваринних, часових, просторових, гастрономічних,

колористичних, числових, предметних, музичних та ін.),

які реалізують своє змістове наповнення і функційне

навантаження в конкретних жанрах усної словесності.

Синкретизм (грец. s y n k e t i s m o s –

з’єднання, об’єднання) – одна з головних специфічних

особливостей усної народної словесності, сутність якої

виявляється в органічній інтегрованості оповіді, співу,

музики, танцю, обрядово-ритуальної і драматично-

сценічної гри, лірики, епосу і драми між собою та

водночас із середовищем побутування.

Скоромовки (спотикачки, скороговорки,

спотикалки) — паремійний жанр дитячого фольклору, в

основі якого — короткі віршики чи вислови з дотепною

грою важковимовних слів, які треба швидко і виразно

проговорити.

Собіткові пісні — вид купальських пісень в

українців-лемків, виконання яких було приурочене до

відзначення свята Івана Хрестителя (Купала), званого

від польського і словацького впливів «собітка»

(sobotka).

Сороміцький фольклор (термінологія

неусталена, у різний час на позначення С. ф.

використовували визначення «криптадії» [грец.

164

k r yp t o s — прихований], «антропофітея» [грец.

a n t h r o p o s — людина, f і tо s — природа],

еротичний, порнографічний, неморальний фольклор)

— специфічний пласт народної словесності, який

охоплює твори різних жанрів, переважно обрядової

поезії (весільні пісні) та фольклорної прози (народні

оповідання, анекдоти, загадки).

Стрілецькі пісні (пісні січових стрільців) —

цикл різножанрових українських пісень як

літературного, так і народного походження, об'єднаних

за ідейно-тематичною ознакою; відобразили героїчні

етапи національно-визвольної боротьби українського

народу під час Першої світової (1914-1918) та

українсько-польської (1918-1919), українсько-

московсько-більшовицької (1919-1920) воєн.

Строфа (грец. s t r op he — кружляння, поворот)

— фонічна, ритмомелодійна і змістова єдність пісенних

(віршових) рядків, об'єднана спільним римуванням, яка

повторюється в пісні (творі).

Сюжет (франц. s u j е t — тема, предмет) —

художньо організована й оформлена розповідь про

подію чи події, характери, переживання, настрої,

відображені у фольклорному, літературному,

мистецькому творі, один із головних засобів розкриття

його ідейно-художнього змісту.

Танці українські народні. Дослідженням

народних танців займається окрема галузь

мистецтвознавства — етнохореологія (грец. е t h n о s

— народ, с h o r e a – танок, l o go s — слово, вчення),

до якої входить етнохореографія (грец. g r a f o –

пишу), що займається записуванням народних танців.

165

Танцювальні пісні — народні пісні,

ритмомелодійна структура і зміст яких пов'язані з

танцями; «…в окремі групи об'єднуються танкові пісні

не своїм змістом, а характеристичними ритмічними

формами» (Ф. Колесса).

Текст фольклорного твору. Текст (від. лат. t e x

t u m — тканина, зв'язок, побудова) — вираз в усній чи

письмовій формі мисленнєвої діяльності людини. У

фольклорі — це твір, що виник і поширився в усній

традиції, записаний на папері, магнітній стрічці чи

відеокасеті.

Текстологія фольклору — вивчення текстів

фольклорних творів, їх історії, змінності в просторі і

часі, варіантів, версій, з'ясування їх фольклорної

автентичності, підробок, фальсифікацій,

фольклоризації тощо.

Теорія фольклору — галузь фольклористики,

яка вивчає сутність фольклору як специфічного

синкретичного явища народної культури, художнього

мислення народу, зв'язок індивідуального і

колективного у творчому процесі фольклору,

особливості фольклоризації авторських творів,

формування і розвиток традиційності творів,

особливості усної форми збереження і передачі

фольклору в часовому і просторовому аспектах, його

загальнонаціональні, регіональні і локальні прикмети.

Український дитячий музичний фольклор —

поліфункціональне етнокультурне явище, яке

реалізується у відповідному віковому середовищі

засобами ряду речитативних, співаних та ігрових

творів; сформувався на теренах проживання авто-

166

хтонного українського етносу, віддзеркалює характер

його музичного мислення.

Усність – одна з головних ознак фольклору, його

творення і побутування; У. тісно пов'язана з іншими

прикметними його властивостями – колективністю,

анонімністю, традиційністю, варіа-тивністю.

Фабула (лат. f a b u 1 а – байка, розповідь) –

виклад, переказ змісту подій в епічному, ліро-епічному,

драматичному творах у хронологічній послідовності,

чим відрізняється від самого зображення тих же подій у

художньому творі, тобто є схематичним переказом

сюжету, а не самим сюжетом, у якому буває зміщення

часової послідовності подій, різні екскурси (в минуле, у

майбутнє, у віддалені від основного змісту ситуації

тощо).

Фетишизм – віра в надприродні властивості

фетишів.

Фольклор (англ. f o lk - l o r e – народне знання,

народна мудрість) – запропонована у 1846 р.

англійським археологом У.Томсом назва для давньої

народної традиційної культури.

Фольклор український – одна з найбагатших і

найоригінальніших складових традиційної культури

українського народу. Це передусім багатовидова і різ-

ножанрова усна художня народна творчість (народна

словесність): пісні, думи, казки, легенди, перекази,

анекдоти, прислів'я, приказки, загадки, замовляння

(примовки) і т. ін.

Фольклоризація – термін, що усталився в

українській фольклористиці щодо народних переробок

167

творів літературного походження і поширення їх за

законами усного побутування.

Фольклоризм – термін, що позначає

багатозначне поняття двох рівнів вияву - генетичного та

функціонального.

Фольклористика українська (етапи, осередки,

постаті) – галузь української гуманітарної науки, яка

займається вивченням передусім української народної

творчості – словесної, музичної, танцювальної,

драматичної, а також її співвідношенням і взаємодії з

фольклорами інших народів та професійною

культурою.

Фольклористична термінологія – слова і

словосполучення для означення назв і понять у

предметній сфері фольклористики, її понятійний

апарат. Термінологія складається і формується в

процесі становлення і розвитку фольклористики як

науки.

Фольклорна драма (грец. D r ama – дія) –

твори усної народної словесності, у виконанні яких

поєднуються словесний мовлений чи співаний текст із

грою і діями сценічного характеру (розподіл за ролями,

перевдягання, дія, рухи, жести, голосова модуляція

тощо) відповідно до їх змісту.

Фольклорність (з англ. f o l k - lo r e – народна

мудрість) – термін, який вказує на іманентну влас-

тивість народних творів, що визначається на основі

анонімності, традиційності поетики та поширення й

засвідчена варіативністю.

Царинні пісні – календарно-обрядові пісні, які

мають характер молитов за врожай та збереження його

168

від злив, граду, вітрів. Їх виконували під час обходу по-

лів на Зелені свята в супроводі хороводів, танців та

певних дій (почастунки, качання по ниві тощо), які

мали магічне призначення – сприяти буйному

врожаєві.

Частівки, частушки – локальний різновид

коломийок та пританцівок – витрибеньок, дрібушок,

триндичок тощо (див.: Коломийки; Танцювальні пісні)

– короткі куплетні чотирирядкові монострофи з

коломийковою ритмоструктурою.

Чумацькі пісні – тематична група української

станової (суспільно-побутової) лірики, зміст якої

відображає життя і побут чумацтва – популярного

промислу українців ще з княжих часів.

Щедрий вечір (Багатий вечір, Друга коляда) –

вечір напередодні Нового року за християнським

календарем (31 грудня за старим стилем, 13 січня – за

новим), припадає на день Преподобної Меланії.

Язичництво – назва природних автохтонних

обрядів, вірувань і традицій усіх народів, які

сформувалися в процесі історичного розвитку кожного

роду, племені, етносу-народу, нації, коли в єдності мова

та вся обрядова традиційна культура етносу-народу

служили його ідентифікатором серед інших людських

спільнот.

169

Список рекомендованої літератури

для самостійної роботи студентів

із курсу «Українська народна музична

творчість та обрядовий фольклор»

1. Балади. Кохання та дошлюбні взаємини / Упоряд.:

О.І. Дей, А.Ю. Ясенчук (тексти), А.І. Іваницький

(мелод.). Відп. ред. М.М. Гайдай. – К.: Наукова думка,

1988. – 318 с.

2. Березовський І. Українська народна творчість (20 –

30-ті роки ХХ ст.) / І. Березовський. – К.: Наукова

думка, 1973. – 152 с.

3. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні /

В.К. Борисенко – К.: Наукова думка, 1988. – 192 с.

4. Василик C. Стрілецькі пісні на слова поетів «Молодої

музи» / С. Василик // Народна творчість та етнографія.

– 2002. – № 3. – C. 89– 95.

5. Верховинець В.М. Теорія українського народного

танцю / В.М. Верховинець. – К.: Музична Україна,

1989. – 342 с.

6. Весілля: У 2-х кн. Кн. 1 / Упоряд.: М.М. Шубравська,

А.І. Іваницький; Кн. 2 / Упоряд.: М.М. Шубравська,

Н.А. Бучель. – К.: 1982. – 679 с.

7. Весільні пісні / За ред. О. Дея, С. Зубкової та ін. – К.:

Дніпро, 1988. – 475 c.

8. Весільні пісні: народні співи. Кн. 2 / Зібрав та упоряд.

М. Мишанич. – Львів: Гердан, 1992. – 88 c.

9. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний

нарис: У 2-х т. / О. Воропай. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991.

–– 450 с; Т. 2. – 445 с.

10. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість /

В. Гнатюк. – К.: Наукова думка, 1986. – 247 c.

11. Гнатюк В. Нарис Української міфології / В. Гнатюк. –

Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. –

263 с.

170

12. Гоголь Н.В. О малороссийских песнях // Н.В. Гоголь.

– У 8-ми т.– М.: Изд-во. Правда, 1984. – 528 с. Т. 7. –

С. 97 – 104. (Впервые – Журнал министерства

народного просвещения, 1834, ч. 2. № 4. ОТД, 2, С.

16-26, подпись: М. Гоголь).

13. Голубенко І. Пісенний відгомін життя (сучасна

українська пісня): [посібник для студентів української

філології та інших філологічних факультетів] /

І. Голубенко. – К.: НПУ, 1998. – 207 с.

14. Гордійчук М. Українські народні пісні / М. Гордійчук.

– К.: Музична Україна, 1979. – 271 с.

15. Гордійчук М. Фольклор і фольклористика /

М. Гордійчук. – К.: Музична Україна, 1979. – 250 с.

16. Григор’єв-Наш (Никифор Григоріїв) Історія України в

народних думах та піснях / Григор’єв-Наш (Никифор

Григоріїв). – К.: Веселка, 1993. – 276 с.

17. Грица С.Й. Мелос української народної епіки /

С.Й. Грица. – К.: Наукова думка, 1979. – 245 с.: ноти.

18. Грица С.Й. Трансмісія фольклорної традиції:

Етномузикологічні розвідки / С.Й. Грица. – Тернопіль:

Астон, 2002. – 235 с.

19. Грица С.Й. Фольклор у просторі і часі / С.Й. Грица //

Вибрані статті. – Тернопіль: Астон, 2000. – 228 с.

20. Грица С.Й. Принципи наукового видання української

словесно-музичної народної творчості на сучасному

етапі / С.Й. Грица, О.І. Дей. – К.: Наукова думка, 1968.

– 37 с.: нотні ілюстрації.

21. Губ’як В.Д. Фольклорні обереги духовності:

[посібник] / В.Д. Губ’як. – Івано-Франківськ, 2001. –

323 с.: іл.

22. Давидюк В. Первісна міфологія українського народу:

[монографія] / В. Давидюк. – 3-тє вид., доп. і перероб.

– Луцьк: Волинська книга, 2007. – 324 с.

23. Данилевський Г. Чумаки / Г. Данилевський. – К.:

Веселка. 1992. – 110 с.

171

24. Данилюк Н.О. Поетичне слово в українській народній

пісні: [монографія] / Н.О.Данилюк. – Луцьк: РВВ

Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – 511 с.

25. Дей О.І. Народнопісенні жанри / О.І. Дей. – Вип.2. –

К.: Музична Україна, 1983. – 112 c.

26. Дей О.І. Поетика української народної пісні / О.І. Дей.

– К.: Наукова думка, 1978. – 250 с.

27. Дей О.І. Балади. Родинно-побутові стосунки /

О.І. Дей. – К.: Музична Україна, 1971. – 435 с.

28. Дей О.І. Сторінки з історії української

фольклористики / О.І. Дей. – К.: Наукова думка, 1975.

– 270 с.

29. Дей О.І. Українська народна балада / О.І. Дей. – К.:

Наукова думка, 1986. – 263 с.

30. Детский фольклор. Частушки / РАН. – М.: Наследие,

2001. – 496 с.

31. Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки /

Упоряд.: Г.В. Довженок, К.М. Луганська. – К.:

Наукова думка, 1984. – 472 c.: ноти.

32. Дитячі пісні та речитативи / Упоряд.: Г.В. Довженок,

К.М. Луганська. – К.: Наукова думка, 1991. – 448 с.:

ноти.

33. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія,

теорія, практика / М.К. Дмитренко. – К.: Ред. часопису

«Народознавство», 2001. – 576 c.

34. Дмитренко М. К. Українська фольклористика другої

половини ХІХ століття: школи, постаті, проблеми.

НАНУ, ІНФЕ імені Максима Рильського, відділ

фольклористики / М.К. Дмитренко. – К.: Сталь, 2004.

– 384 с.

35. Довженок Г.В. Український дитячий фольклор:

віршовані жанри / Г.В. Довженюк. – К.: Наукова

думка, 1981. – 171 с.

36. Дубравин В.В. Русские календарные песни на

Украине / В.В. Дубравин. – М.: Советский

композитор, 1974. – 35 с.

172

37. Завальнюк А.Ф. Збереження трудових та обрядових

пісень / А.Ф. Завальнюк // Музика. – 1980. – №4. – С. 7

– 8.

38. Завальнюк А.Ф. Традиційні обрядові пісні у побуті

сучасного села / А.Ф. Завальнюк // Музика. – 1979. –

№5. – С. 21 – 25.

39. Закувала зозуленька: антологія української народної

творчості. – К.: Веселка, 1989. – 376 c.

40. Здоровега Н. Нариси народної весільної обрядовості в

Україні / Н. Здоровега. – К.: Наукова думка, 1980. –

159 с.

41. Земцовский И.И. Мелодика календарных песен /

И.И. Земцовский. – Л.: Музыка, 1975. – 222 с.

42. Іваницький А.І. Український музичний фольклор:

[навчальний посібник] / А.І. Іваницький. – Вінниця:

НОВА КНИГА, 2004. – 320 с.

43. Іваницький А.І. Українська музична фольклористика:

методологія і методика: [навчальний посібник] /

А.І. Іваницький. – К.: Заповіт, 1997. – 392 с.+ іл. вкл.

44. Іваницький А.І. Українська народна музична

творчість: [навчальний посібник] / А.І. Іваницький. –

К.: Музична Україна. 1999. – 216 с.

45. Іваницький А.І. Хрестоматія з українського музичного

фольклору (з поясненнями та коментарями):

[навчальний посібник] / А.І. Іваницький. – Вінниця:

НОВА КНИГА, 2008. – 519 с.

46. Ігрові веснянки / Упоряд., передм. і примітки

Л. Єфремової; За заг. ред. М. Дмитренка. – К.:

Видавець М. Дмитренко, 2005. – 208 с.: ноти.

47. Інструментальна музика / Упоряд.: А.І. Гуменюк, ред.

О.І. Дей. – К.: Наукова думка. 1972. – 488 с.

48. Квитка К.В. Избр. тр.: В 2-х т. / Сост. и коммент.

В.И. Гошовского. – М.: Советский композитор, 1971.–

Т. 1.– 384 с.; М.: Советский композитор, 1973. – Т. 2. –

423 с.

173

49. Квітка К.В. Українські народні мелодії / К.В. Квітка //

Укр. наук. т-во у Києві. Етнографічний збірник. – Т. ІІ.

– К.: Слово, 1922. – 236 с.

50. Квітка К.В. Потреби в справі дослідження народної

музики на Україні / К.В. Квітка. // Музика. – 1925. –

№2 – 3. – С. 116 – 117.

51. Кейда Ф. Гайдамаки та опришки – виразники

національно-визвольних змагань українського народу

/ Ф. Кейда, С. Мишанич. – Донецьк, 1995. – 101 с.

52. Килимник С. Український рік у народних звичаях в

історичному освітленні: У 3-х книгах / С. Килимник. –

Кн.1. - Факс. вид. Львів: Кобзар, 1993. – 134 с.; У 6-ти

томах. – К.: Обереги, 1994. – Т.І, кн. 1, Зимовий цикл.

– 528 с.

53. Кирдан Б. П. Украинский народный епос /

Б.П. Кирдан. – М.: Наука, 1965. – 352 с.

54. Кирдан Б. Народні співці-музиканти на Україні /

Б.П. Кирдан, А. Омельченко. – К.: Музична Україна,

1980. – 181 с.

55. Киченко О. Фольклор як художня система. Проблеми

теорії / О Киченко. – Дрогобич: НВЦ «Каменяр»,

1993. – 216 с.

56. Колесса Ф.М. Вірування про душу і загробне життя в

українській похоронній і поминальній обрядовості /

Ф.М. Колесса //Записки наукового товариства імені

Шевченка. – Т. ССХLІІ: Праці Секції етнографії і

фольклористики. – Львів, 2001. – С. 7– 82.

57. Колесса Ф.М. Музикознавчі праці / Ф.М. Колесса /

Підгот. до друк., вступ, стаття і прим. С. Й. Грици. –

К.: Наукова думка, 1970. – 591 с.

58. Коломийки / Упоряд., передм. і примітки

Н.C. Шумади. Нот. матеріал упоряд. З.І. Василенко. –

К.: Музична Україна, 1973. – 439 c.

59. Коломийки в записках І. Франка / Упоряд. О.І. Дей. –

К.: Музична Україна, 1970. – 133 c.

174

60. Коломийки / Упоряд. Н.С. Шумада, З.І. Василенко. –

К.: Наукова думка, 1969. – 603 с.: нот. запис.

61. Колядки та щедрівки: зимова обрядова поезія

трудового народу // Упоряд., передм. і примітки

О.І. Дея. Нот. матеріал упоряд. А.І. Гуменюк; Відп.

ред. М.Т. Рильський. – К.: Музична Україна, 1965. –

640 c.

62. Копаниця Л. Метапонятійна модель української

ліричної пісні / Л. Копаниця. – К.: Музична Україна,

КНУ, 2000. – 504 с.

63. Костомаров М. Слов’янська міфологія /

М. Костомаров. Упоряд., приміт. І. Бетко, В. Палатай;

Вступна стаття М. Яценка. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.

64. Круть Ю. Хліборобська обрядова поезія слов’ян /

Ю. Круть. – К.: Наукова думка, 1973. – 208 с.

65. Кузьменко О. Історичний розвиток стрілецької пісні /

О. Кузьменко // Рідна школа. – 2002. – № 5. – C. 74 –

76.

66. Кузьменко О. Стрілецька пісня у повстанському

репертуарі / О. Кузьменко // Нар. тв. та етногр. – 2002.

– № 1 – 2. – C. 84 – 89.

67. Купальські пісні / Упоряд. О.І. Дей. – К.: Музична

Україна, 1970. – 206 с.

68. Курочкін О.В. Українські новорічні обряди «Коза» і

«Маланка» / О. Курочкін. – Опішне: Українське

народознавство, 1995. – 379 с.

69. Курочкін О.В. Громадський побут і звичаєвість /

О. Курочкін // В.І Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Н. Горленко

та інш.; Культура та побут населення України. – 2-ге

вид. доп. і перероб. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.

70. Лавров Ф. Кобзарі: нариси з історії кобзарства

України / Ф. Лавров. – К.: Мистецтво, 1980. – 164 с.

71. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна

творчість: [підручник ] / М. Лановик, З. Лановик. – К.:

Знання-Прес, 2001. – 591 с.

175

72. Лапінський І.Л. Старовинні музичні інструменти в

Україні: аналітичний огляд / І.Л. Лапінський. – К.:

Український центр культурних досліджень, 1907. – 98

с.

73. Лозинський Ю. Українське весілля / Ю. Лозинський.

Упоряд. і вступ. ст. Р. Кирчів. – К.: Наукова думка,

1992. – 174 с.

74. Мельник Г. Етико-естетичні засади української

соціально-побутової пісні: автореф. дис. … канд.

філол. наук / НАН України. ІМФЕ

ім. М.Т. Рильського. – 2002. – 60 с.

75. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування

українського народу: історико-релігійна монографія /

Митрополит Іларіон. – К.: Обереги, 1991. – 424 с.

76. Мишанич C.В. Система жанрів в українському

фольклорі. Українознавство: [посібник] /

С.В. Мишанич. – К.: Зодіак-ЕКО, 1994. – C. 263 – 276.

77. Музика та дія в традиційному фольклорі: зб. наук. пр.

/ Упор.: В. Коваль, Б. Янівський. – Львів, 2001. – 115

с.

78. Наймитські та заробітчанські пісні // Упоряд.

C.Й. Грица, О.І. Дей, М.Г. Марченко. – К.: Наукова

думка, 1975. – 574 с.

79. Нудьга Г. Слово і пісня / Г. Нудьга. – К.: Дніпро, 1985.

– 342 с.

80. Нудьга Г. Українська балада: з теорії та історії жанру /

Г. Нудьга. – К.: Дніпро, 1970. – 258 с.

81. Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі: У 2-х кн. /

Г. Нудьга. – кн. 1. – Львів, – 1997. – 421 с. ; Кн. 2. –

Львів, 1998. – 507 с.

82. Нудьга Г. Українська пісня в світі / Г. Нудьга. – К.:

Музична Україна, 1989. – 534 с.

83. Нудьга Г. Український поетичний епос: думи /

Г. Нудьга. – К.: Знання, 1971. – 48 с.

176

84. Пісні Поділля: записи Насті Присяжнюк в

с. Погребище, 1920 – 1970 рр. / Упоряд. С. Мишанич;

Відп. ред. С. Грица. – К.: Наукова думка, 1976. – 524 с.

85. Пісні Явдохи Зуїхи / Зап. Г. Танцюра. Упоряд.,

передм. та прим. В.А. Юзвенко, М.Т. Яценка. Ред. та

упоряд. нот. матеріалу З.І. Василенко. – К.: Наукова

думка, 1965. – 809 с.

86. Плісецький М. Українські народні думи: сюжети і

образи / М. Плісецький. – К.: Кобза, 1994. – 364 c.

87. Повстанські пісні / Упоряд. і музичний редактор

Василь Подуфалій. – Тернопіль, 1992. – 78 c.; ноти.

88. Погребенник Ф. Наша дума, наша пісня: нариси,

дослідження / Ф. Погребеник. – К.: Музична Україна,

1991. – 207 с.

89. Потебня А. Слово и миф / А. Потебня. – М.: Правда,

1989. – 624 с.

90. Правдюк О. Нові записи повстанських пісень /

О. Правдюк // Народна творчість та етнографія. –

1994. – № 1. – C. 51– 56.

91. Правдюк О. Стрілецькі пісні в системі жанрів

українського пісенного фольклору / О. Правдюк //

Народна творчість та етнографія. – 1995. – № 2 – 3. –

С. 24 – 35.

92. Правдюк О.А. Українська музична фольклористика /

О.А. Правдюк. – К.: Наукова думка, 1978. – 327 с.

93. Пропп В. Русские аграрные празники / В. Пропп.–Л.:

Изд. Ленинградского университета, 1963. – 143 с.

94. Ревуцький Д. Українські думи та пісні історичні /

Д. Ревуцький. – К.: Час, 1919. – 300 с.

95. Рекрутські та солдатські пісні. – К.: Наукова думка,

1974. – 624 с.

96. Рильський М. Фольклористика / Зібрання творів: у 20-

ти т. / М. Рильський. – Т. 16. – К.: Наукова думка,

1987. – С. 7 – 182.

177

97. Різдвяні свята в Україні: етнографічний нарис з

доданням українських народних пісень. – К.: Музична

Україна, 1992. – 152 с.

98. Росовецький С.К. Український фольклор у

теоретичному висвітленні. Ч. 1: Теорія фольклору:

[посіб. для ун-тів]. (Ред. Н.А. Лисюк) /

C.К. Росовецький. — К.: Фітосоціоцентр, 2005. — 231

с.

99. Русин М. Фольклор: традиції і сучасність / М. Русин. –

К.: Либідь, 1991. – 99 с.

100. Руснак І.Є. Думи та історичні пісні: тексти та їх

інтерпретації / І.Є. Руснак. – Кіровоград: Степова

Еллада, 1999. – 96 с.; Україна, 1970. – 133 c.

101. Руснак І.Є. Український фольклор: [навчальний

посібник] / І.Є. Руснак. – К.: ВЦ «Академія», 2010. –

304 с. (Серія «Альма-матер»).

102. Семеног О.М. Український фольклор: [навчальний

посібник] / О.М. Семеног. – Глухів: РВВ ГДПУ, 2004.

– 254 c.

103. Сивачук Н. Український дитячий фольклор:

[підручник] / Н. Сивачук. – К.: Деміург, 2003. – 288 с.

104. Сингаївський М. Материна пісня: роздуми про

українську колискову / М. Сингаївський / Відп. ред.

А. Жихорська, ред. В. Слива. – К.: Знання, 1992. – 48

с.

105. Скуратівський В. Русалії / В. Скуратівський. – К.:

Довіра, 1996. – 734 с.

106. Скуратівський В. Дідух: свята українського народу /

В. Скуратівський. – К.: Освіта, 1995. – 272 с.

107. Скуратівський В. Місяцелік: український народний

календар / В. Скуратівський. – К.: Мистецтво, 1993. –

207 с.

108. Словник іншомовних слів / Уклад. Л.О. Пустовіт та

інш. – К .: Довіра, 2000. – 1018 с.

109. Смоляк О. Весняна обрядовість Західного Поділля в

контексті української культури: Ч. І. / О. Смоляк //

178

Наук. ред. С. Грица; НАН України. ІМФЕ

ім. Рильського. – Тернопіль: Астон, 2004. – 295 с.

110. Сокіл Г. Українські обхідні календарно-обрядові

пісні: структура, функції, семантика / Г. Сокіл / НАН

України. Інститут народознавства. Відділ

фольклористики; Наук. ред. Г. Дем’ян. – Львів, 2004. –

266 с.

111. Соколова А.К. Весенне-летние календарные обряды

русских, украинцев и белоруссов. ХІХ начала ХХ вв. /

А.К. Соколова. – М.: Наука, 1979. – 288 с.

112. Співанки-хроніки. Новини / Упоряд. О.І. Дей,

С.Й. Грица – (мелодії). – К.: Наукова думка. 1972. –

558 с.

113. Сторожук А.І. Музичний фольклор Східного

Поділля: історичний аспект творення, регіональні

особливості природи народного співу [навчально-

методичний посібник] /А.І. Сторожук. – Вінниця:

«МЕД», 2008. – 608 с.

114. Сторожук А.І. Українська народна музична

творчість: вивчаємо, запам’ятовуємо, зберігаємо:

[навчально-методичний посібник] / А.І. Сторожук. –

Бар: Видавничо-редакційний відділ БГПК імені

Михайла Грушевського, 2012. – 182 с.

115. Стрілецькі пісні / НАН України. Інститут

народознавства; Упоряд. О. Кузьменко; Наук. ред.

Р. Кирчів; Відп. ред. С. Павлюк. – Львів, 2005. – 640

с.: ілюстр.

116. Танцюра Г. Весілля в селі Зятківцях / Г. Танцюра.

Упоряд., ред. М. Дмитренко, Л. Єфремова. – К.: ред.

часопису «Народознавство», 1998. – 404 с.

117. Українська народна поетична творчість: радянський

період. – К.: Радянська школа, 1955. – 338 с.

118. Українська фольклористика. Словник-довідник /

Укладання і загальна редакція Михайла

Чорнопиского. – Тернопіль: Підручники і посібники,

2008. – 448 с.

179

119. Український дитячий фольклор / Вступ. ст. В. Бойка.

– К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – 247 с.

120. Українські дитячі ігри, лічилки, скоромовки, казки: з

джерела народного. – Чернігів: Деснянська правда,

1993. – 56 с.

121. Українські класичні романси / Упоряд., вступ. ст.

Т.П. Булат. – К.: Наукова думка 1983. – 335 c.

122. Українські народні думи та історичні пісні / Упоряд.

О.М. Таланчук. – К.: Веселка, 1993. – 239 с.

123. Українські народні жартівливі пісні / Упоряд.

В. Єсипенка. – К.: Техніка, 2005. – 231 с. – (Народні

джерела).

124. Українські народні пісні про кохання: пісенник /

Упор. Т.О. Дмитрієва. – Вид. 3-тє. – К.: Музична

Україна, 1988. – 136 c.

125. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія /

Упоряд., прим. та біогр. нариси А. Пономарьова,

Т. Косміної, О. Боряк; Вст. ст. А. Пономарьова. – К.:

Либідь, 1991. – 640 с.

126. Федас Й. Український народний вертеп (у

дослідженнях ХІХ– ХХ ст.) Й. Федас. – К.: Наукова

думка, 1987. – 182 с.

127. Франко І. Проба систематики українських пісень

ХVII ст. / І. Франко // Зібр.тв.: У 50-ти т. – Т. 29. – К.:

Наукова думка, 1980. – С. 195 – 198.

128. Франко І. Як виникають народні пісні / І. Франко //

Зібр. тв.: У 50-ти т. – Т. 27. – К.: Наукова думка, 1984.

– С. 57 – 65.

129. Франко І.Я. До історії українського вертепу ХVІІІ ст.

/ І.Я. Франко // Зібрання творів. У 50 т. – Т. 36. – К.:

Наукова думка, 1982. – 488 с.

130. Франко І.Я. Наші коляди / І.Я. Франко // Зібр. тв.: У

50-ти т. – Т. 28 – К.: Наукова думка, 1980. – С. 7 – 41.

131. Франко І. Я. Студії над українськими народними

піснями / Упоряд. М.Т. Яценко // Твори. У 50 т. – Т. 43

– К.: Наукова думка, 1986. – 480 с.

180

132. Чебанюк О.Ю. Магічна символіка танкових рухів та

ігрових дій / О.Ю. Чебанюк // Регрес і регенерація в

народному мистецтві. ІІІ Гончарівські читання. – К.:

1988. – С. 92 – 99.

133. Черкаський Л.М. Українські народні музичні

інструменти / Л.М. Черкаський. – К.: Техніка, 2003. –

262 с. (Народні джерела).

134. Чубинський П.П. Календарь народных обычаев и

обрядов / П.П. Чубинський. – К.: Музична Україна,

1993. – 80 с.

135. Чумацькі пісні / Упоряд.: О.І. Дей, А.Ю. Ясенчук,

А.І. Іваницький. – К.: Наукова думка, 1976. – 544 с.

Інформаційні ресурси

1. http://www.pollitra.pi.net.ua.

2. http://uk.wikipedia.org/wiki.

3. htpp: // www.ukrfolk.kiev.ua / BERVY.

4. http://www.etnolog.org.ua

181

УДК 378.094: 398.8(477) (075.8)

ББК 82.3 (4 Укр) я 73

С. 82

Антоніна Сторожук. Українська народна музична

творчість: вивчаємо, запам’ятовуємо, зберігаємо:

Навчально-методичний посібник. – Бар, 2012. – 182с.

Коректор А.П. Ковальська

Набір, макет, художнє оформлення і технічне редагування

О.Д. Самборська

Підписано до друку 30. 11.2011

Формат 70 х 100/16

Тираж 100 шт.

Віддруковано в редакційно-видавничому відділі Барського

гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського

Адреса:

Майдан Грушевського, 1

м. Бар

Вінницька обл.

23000

Тел. (04341) 2-12-70

E-mail:

bar_bpu01@ukr.net

storojuk49@ukr.net

E

-

m

a

i

l

:

b

a

r

_

182

Сторожук

Антоніна Іванівна Кандидат мистецтвознавства, доцент, викладач

Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла

Грушевського, відмінник освіти України.

У 1967 році закінчила Тульчинське культурно-освітнє

училище (відділення народно-духових інструментів). У 1972

– Вінницький державний педагогічний інститут імені

М. Островського (музично-педагогічний факультет).

Кандидатську дисертацію “Історизм етномузикології

Климента Васильовича Квітки” за спеціальністю “Історія та

теорія культури” зихистила у 2000 році в місті Києві.

Сторожук А.І. – автор народознавчих новел (збірка

“Калинове намисто”, К., 1993); монографії “Климент

Васильович Квітка (людина – педагог – вчений)” (К., 1998);

навчальних посібників: “Луна співучої душі” (К-П., 1995);

“Чудові миттєвості дитинства” (Вінниця, 2003); “Казочка, яка

живе поруч” (Вінниця, 2003); “Музичний фольклор Східного

Поділля: історичний аспект творення, регіональні

особливості природи народного співу” (Вінниця, 2007);

“Подільський Бар та його околиці: історія і сучасність (Події.

Особистості. Факти)” (К., 2010); “Непереможені” (Вінниця,

2010); “Українська народна музична творчість: вивчаємо,

запам’ятовуємо, зберігаємо” (Бар, 2012).

У доробку Антоніни Сторожук – численні наукові

статті, надруковані в збірниках ВАК України, в педагогічних

журналах, освітянській пресі, вона визнана читачами як

майстер художнього слова подільського краю.