Вчитель української мови

та літератури Голуб А.В.

2

Тема «Тарас Шевченко – апостол правди » Мета : поглибити знання учнів про високий патріотизм великого українського поета, гідного сина рідної землі; ознайомити школярів із цікавими сторінками біографії Кобзаря пов’язаними із долею України; на основі текстів поезій розкрити любов Шевченка до свого народу; сприяти вихованню в учнів громадянського обов’язку, поваги до минулого та відповідальності за майбутнє. Обладнання: портрет Т.Г. Шевченка, аудіо записи пісень, тексти поетичних творів, відеозапис фільму «Біографія Шевченка»,тлумачний словник. Перебіг заходу Вступне слово вчителя: Україна має багато геніїв. Але ж без Шевченка немає України. Для України і всього світу він, воістину, - апостол правди! Та і сам Шевченко – це цілий світ. Суть геніальності, мабуть, у тому, що геній випереджає свою епоху. І коли народ доростає до свого генія – настає час зрозуміти його, осягнути його велич, увібрати той інтелектуально-духовний потенціал, який перетворює населення країни в її народ – мудрий і свідомий свого національного «Я». На екрані з’являється портрет Шевченка. Звучить мелодія «Реве та стогне Дніпр широкий». Він не мужик, хоч з мужиків, Вдивляйтеся в автопортрети! Широкий розмах чорних брів, Чоло художника й поета. Інтелігентних скільки рис! Ще молодість у бакенбардах. Його увічнити взялись Минулі і майбутні барди, А він себе залишив нам Таким, як був, до чого прагнув. Це не образа мужикам, Це ще одна про нього правда. Демонстрація фільму «Біографія Шевченка». Чути звуки сопілки. На сцені, під тополею, сидять хлопчики-пастушки.

3

Хлопчик. Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село! Тарас. Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий… Хлопчик. А вівці? Тарас. Жени й моїх овець, а в селі вони й самі дорогу до двору знайдуть. Хлопчик. А вечеряти? Ти ж голодний… Тарас. Вечеря!.. Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують стусанами… А тоді кожен вечір був святом… А ще як навесні вишні зацвітуть, Як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться й посміхається… (замовкає, а через хвилину продовжує): А спали ми під відкритим небом, на подвір’ї, а над нами роїлися зорі, і тато казав, що там десь сяє і моя зірка.. (плаче) Хлопчик. Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде! Тарас. Ну, яка в тебе може бути таємниця? Хлопчик. У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як баба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю. Тарас. Немає в мене долі. А про твою сестричку мені і нецікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?

4

Хлопчик. Є. Є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством – мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию. Тарас. А далі що? Хлопчик. А далі баба розповідати побоялася. Казала, що то не абияка дитина. Казала, що вже народився такий, що волю в панів одніме… Казала, що, може, це якраз ти… Тарас. Волю? У царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеви вдома немає, бо все його кудись пан посилає, усе кудись відправляє. А в хаті злидні… Хлопчик. Женімо, Тарасе, отару ! Поночіє… Тарас. Не пожену. Заночую тут під зорями в полі… Може, хоч мама присниться або козаки… Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивовусий (позіхає)… Тарас вкладається, вкривається свиткою, засинає. На сцені козаки виконують «Козацький танець». Козаки зникають. Звучить лірична мелодія. З глибини сцени виходить старий запорожець. У руках у нього дві великі книги. Запоржець сідає біля Тараса, гладить його по голові. Козак.(сам до себе) Було колись – в Україні Ревіли гармати; Було колись – Запорожці Вміли панувати.

5

Панували, добували І славу і волю; Минулося – осталися Могили на полі. (Підходить до Тараса, пригортає його і наче показує хлопчика глядачам, продовжує): Наша пісня, наша дума, Не вмре, не загине… От де, люди, наша слава, Слава України! Тарас. Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги? Козак. Приніс, Біблію і «Кобзар».Без Біблії наш народ неповноцінний морально, А Без «Кобзаря»- немислимий як народ! « Кобзар» - це Євангеліє від Тараса. Тарас. Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангеліє від Тараса. Читав від Івана, Луки, Матвія, Марка. Козак. Євангеліє від Тараса напишеш ти! Тарас. Я? Але ж я не апостол! Я – кріпак. Я – сирота, козаче, і в мене нема нікого-нікого, хто б вивів мене в люди… Козак. Нікого? У тебе є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Це багато хлопчику, дуже багато. Сила твого слова буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ від німоти. ( Козак і Тарас виходять). Слово вчителя. У своїх безсмертних поезіях Шевченко пропагував світлі ідеали свободи, рівності; закликав народ до боротьби проти усіх гнобителів, вказував простому люду конкретний шлях цієї боротьби. Шевченко – вічний, а народ наш багатостраждальний – нескорений і непереможній!

6

Саме тому і піднялися ми з колін у прагненні до можливості жити у цивілізованій державі. Жити і не боятися, жити і бути гідними високого звання – Людина! Славні сини та доньки України віддали і продовжують віддавати найцінніше – сої життя – за світле майбутнє. Девізом звучали слова Великого Кобзаря із вуст патріота Сергія Нігояна на Майдані під час Революції Гідності минулого року… Відеоролик із С. Нігояном. Продовжують звучати вони і нині у важкому кривавому протистоянні хижаку-агресору на Сході нашої держави. Ми – єдині, Україна – європейська держава. З нами Бог! З нами правда! Звучить « Ой у лузі червона калина» Демонструються кадри «Наша історія»

Слова вчителя: Ми, українці, звикли до присутності у своєму житті нашого генія, як до близької людини. Вірші та пісні Тараса рано входять у нашу свідомість. Тарас Шевченко закликає своїм словом любити рідний край, брататися сильному зі слабшим, бути справедливим, чесним. Отже, нехай звучать Тарасові слова.

7

Літературна сторінка. Учениця Сонце гріє, вітер віє З поля на долину, Над водою гне з вербою Червону калину; На калині одиноке Гніздечко гойдає,- А де ж дівся соловейко? (звучить спів соловейка) Учень Світає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає. Тихесенько вітер віє, Степи, лани мріють, Між ярами над ставами Верби зеленіють. Учениця Сади рясні похилились, Тополі поволі Стоять собі, мов сторожа, Розмовляють з полем. Учень І все то те, вся країна, Повита красою, Зеленіє, вмивається Дрібною росою. Учень. Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. Сім’я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає.

8

Поклала мати коло хати Маленьких діточок своїх; Сама заснула коло їх. Затихло все, тільки дівчата Та соловейко не затих. Старшокласник. Тече вода з-під явора Яром на долину. Пишається над водою Червона калина. Пишається калинонька, Явор молодіє, А кругом їх верболози Й лози зеленіють. Тече вода із-за гаю Та попід горою. Хлюпочуться качаточка Поміж осокою. А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску розмовляє З дітками своїми. Учениця Село на нашій Україні – Неначе писанка село Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади; біліють хати; А на горі стоять палати, Неначе диво. А он із-за гаю виглядає Ставок, неначе полотно, А верби геть понад ставом Тихесенько собі купають Зелені віти… Правда, рай? Постановка «Вечеря». Звучить уривок пісні «Садок вишневий»

9

Учитель Сім’я вечеряє в саду… Я так люблю це уявляти, Як в тихім смерку біля хати Сім’я вечеряє в саду. Весела мати, дітлашня, Смаглявий батько – щойно з поля. І замовкає гамір дня. Й парує в мисці бараболя. І гойдалка. І ген за крок В траві – малесеньке відерце. І, мов гороховий стручок, Молодичок на небо здерся. Ще б додала сюди хрущів,- Докине критик іронічний,- Це вже було мільйон разів! Та, - відповім,- це буде вічно!- Я повторю, мов одведу, Немов якесь замовлю лихо: Сім’я вечеряє в саду І так на світі тихо-тихо! Соловейко Учениця А кругом широколистії тополі, А там і ліс, і ліс, і поле, І сині гори за Дніпром. Сам Бог витає над селом. Звучить мелодія М. Скорика, демонструються картини села. Заключне слово вчителя.

На екрані портрет Шевченка. … Із вічності влетів. З безсмертя виніс Веселий повів молодечих мрій; Припав, припав до аркуша паперу – І радісно забігало перо. Забігало перо… І зупинилось. Замріявся… Задумався… Забувсь… Кому цей погляд генія? Кому Глибока зосереджена увага,

10

Це вперта зібраність… Цей блиск очей… Кому він має сколихнути душу? Кому адресувати має погляд Вітання, згоду, співчуття чи знак Порозуміння; висловить тривогу, Лиш не за себе – за чиєсь життя?.. Що ж із задуми вивело його- Чи ніжний голос, чи дзвінок, чи пісня? У папку вкинув аркуш – і пішов У свою долю, в каторгу, у вічність… Звучить мелодія «Думи мої, думи мої»у виконанні бандуриста