Кам’янець-Подільський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр

«СЕНСОРНЕ ВИХОВАННЯ, ЯК ЗАСІБ КОРЕКЦІЇ

ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ»

(Раціональне зерно)

Вихователь: Тригубляк О.І.

2011 р.

2

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Сутність поняття «сенсорний розвиток та сенсорне виховання» 4

1.1. Формування сенсорних еталонів 4

1.2. Система сенсорного виховання Марії Монтессорі 8

1.3. Зміст і методика сенсорного виховання 11

Розділ ІІ. Особливості сенсорного розвитку дитини дошкільника 16

2.1. Розвиток різних видів сприймання дитини дошкільного віку 19

Розділ ІІІ. Корекція сенсорної сфери 24

3.1. Система сенсорного виховання Марії Монтессорі 24

3.2. Зміст і методика сенсорного виховання 25

3.3. Дидактичні ігри сенсорного виховання 26

3.4. Використання ігор з розвитку сенсорних здібностей у

сімейному вихованні

35

Висновки 44

Список використаної літератури 45

3

Вступ В усьому світі проблемою навчання і виховання дітей з особливими

потребами надається надзвичайне значення. Особливості розвитку таких дітей

зумовлюють необхідність розширення теоретичних та експериментальних

досліджень умов виховання і навчання, розробки нових методик для корекції

їхнього розвитку.

Одна із найвідоміших педагогів, яка на початку своєї професійної діяльності

працювала з дітьми, котрі мали вади у розвитку – це італійка Марія Монтессорі.

Перші педагогічні системи виховання дітей з порушенням у

психофізичному розвитку ґрунтувалися на оптимістичних поглядах, щодо

розвитку моторики, органів чуття, інтелекту, волі.

М. Монтессорі довела, що за умови поглибленого використання

педагогічних і методичних засобів впливу можливе покращення розвитку дітей з

особливими потребами.

М.Монтессорі часто відвідувала притулки для розумово відсталих дітей,

обстежувала хворих та відбирала пацієнтів для клінік. М.Монтессорі

дотримувалась думки, що розумова недорозвинутість це швидше педагогічна, ніж

медична проблема.

Упродовж багатьох років М.Монтессорі вивчала досвід Жанна Ітара, який

вперше практично довів можливість виховувати і навчати розумово відсталих

дітей.

Спостерігаючи за дітьми М.Монтессорі визначила такі поняття „як

формування волі дитини”, „свобода та її ліміти”, „підготовче середовище”,

„сенситивні періоди”, „допитливий розум дитини”.

М.Монтессорі зробила величезний внесок у розвиток спеціальної освіти,

життя вона присвятила вихованню та навчанню дітей, які мали відхилення у

психофізичному розвитку.

4

Розділ І. Сутність поняття «сенсорний розвиток та сенсорне

виховання»

Сенсорний розвиток дитини – це розвиток її відчуттів і сприймань,

формування уявлень про зовнішні властивості предметів: її форму, колір, розмір,

положення у просторі тощо. Він становить фундамент її розумового розвитку.

Чуттєве пізнання має виключне важливе значення у дошкільному дитинстві, яке є

найбільш сприятливим періодом формування і вдосконалення діяльності органів

чуття, нагромадження уявлень про оточуючий світ.

Сенсорне виховання - це система педагогічних впливів, спрямованих на

формування способів чуттєвого пізнання і вдосконалення відчуттів і сприймань.

Головні завдання сенсорного виховання:

- формування у дітей системи перцептивних дій;

- системи сенсорних еталонів;

- уміння самостійно їх застосовувати у власній діяльності.

Сенсорне виховання має важливе значення для всебічного розвитку дитини.

О. Усова відзначала, що 9/10 всього розумового багажу дітей дошкільного віку

складають результати діяльності органів чуття. Видатні педагоги Ф. Фребель, М.

Монтессорі, О. Декролі, К. Ушинський, Є. Тихеєва, С. Русова відзначали

його як одну с основних сторін дошкільного виховання.

1.1. Формування сенсорних еталонів

Сенсорні еталони — зразки якостей предметів, створені людством у

процесі суспільно-історичного розвитку.

Еталонами кольору є сім кольорів спектра та їх відтінки; еталонами форми

— геометричні фігури; величини — метрична система мір та ін. Засвоєння

сенсорних еталонів не обмежується дошкільним віком, а є досить складним і

тривалим процесом.

5

Психологи виокремлюють такі періоди засвоєння еталонів у дошкільному

віці:

1) перед еталонний період (від народження до початку 3-го року життя);

дитина відображає окремі особливості предметів, здебільшого суттєві, важливі

для безпосереднього використання;

2) період предметних еталонів (до 5-ти років); образи якостей предметів

дитина зіставляє з певними предметами;

3) набуття якостями предметів еталонного значення (від 5-ти років і далі);

дитина співвідносить якості предметів із загальноприйнятими еталонами: вода

холодна, стільниця прямокутна, електролампочка скляна тощо.

Розвиток сприймання відбувається в процесі різноманітної діяльності,

кожен вид якої має свої основи і забезпечує ефективну динаміку певних

сенсорних процесів.

Сучасна педагогічна наука на основі даних психології і педагогіки окреслює

зміст сенсорного виховання, яке має здійснюватися за принципом формування,

збагачення і поглиблення орієнтування дітей (починаючи з раннього віку) у

навколишньому світі. Ознайомлення з кольором, формою, розміром предметів

повинно відбуватися одночасно з удосконаленням звукового аналізу мови,

формуванням музичного слуху, розвитком м'язово-суглобової чутливості та ін. Ці

вміння є важливими для музичної, образотворчої, трудової діяльності,

мовленнєвого спілкування. Опанування дитиною сенсорних дій поєднується з

різноманітною діяльністю, що забезпечує життєву придатність сенсорних знань і

вмінь. Сенсорне виховання передбачає і спеціальну роботу щодо ознайомлення

дітей із сенсорними еталонами, спеціальними способами зіставлення якостей

предметів із засвоєними зразками, тобто із способами обстеження предметів.

Для виокремлення певних груп якостей потрібні як прості дії (дотик,

погладжування — для визначення гладкості поверхні), так і складніші системи

обстежувальних (перцептивних) дій, якою є, наприклад, система виявлення

звукового складу слова. Все це і становить зміст сенсорного виховання.

6

На кожному етапі дошкільного дитинства завдання і зміст сенсорного

виховання конкретизують його загальну мету. Останні наукові дані свідчать про

можливості формування у дітей протягом перших років життя тонких

диференціювань предметів різних форм, розмірів, кольорів та їх відтінків.

Починаючи з семи тижнів, дитина стежить за предметами, що переміщуються,

розрізняє кольори. Тримісячні діти розрізняють об'ємні форми (прямокутна

призма, куб, куля та ін.). Тому сенсорне виховання слід починати якомога раніше,

щоб використати природні можливості дитини.

За стихійного засвоєння сенсорного досвіду в дитини можуть скластися

хибні уявлення про якості предметів, і процес їх засвоєння штучно затягнеться у

часі. Тому сенсорне виховання повинно послуговуватися методом навчання.

Дитині складно дається пізнання просторових відношень. Нелегким є

формування уявлень про час, який діти сприймають не конкретним аналізатором,

а шляхом чергування явищ життя, що постійно повторюються: день змінюється

вечором, заняття — прогулянкою, а прогулянка — обідом тощо. У формуванні

часових уявлень важливо досягти розуміння часової послідовності й тривалості.

Для цього слід спрямовувати пізнання дитини від розуміння короткого проміжку

часу до усвідомлення частин доби, від правильного розуміння понять «учора»,

«сьогодні», «завтра» до засвоєння послідовності днів тижня, пір року та ін.

Важливим є і розвиток слухового сприймання. Вже наприкінці 2-го року

життя дитина має розвинений фонематичнии слух, а в дошкільному віці

оволодіває здатністю до звукового аналізу слів. Для розвитку тактильної, нюхової

та смакової чутливості у процесі сенсорного виховання вдаються до спеціальних

вправ на порівняння, а також використовують досвід повсякденного життя дітей.

Важливо вміло включати завдання сенсорного виховання у діяльність дітей.

Процес сенсорного виховання у дошкільному віці поділяють на такі етапи:

1) підготовчий етап (перші три роки життя). На першому році життя

головний зміст сенсорного виховання полягає у забезпеченні дитині

різноманітних зовнішніх вражень. З розвитком хапальних рухів слід допомогти

7

пристосувати їх до форми, розмірів і місцезнаходження предмета. Поступово для

дитини ці якості набувають певного значення (маленьке береться однією рукою,

велике — двома).

На другому і третьому роках життя дитину необхідно ознайомити з

властивостями предметів: формами, кольорами, розмірами та ін. Дії з предметами

слід організовувати так, щоб для досягнення результату доводилося зіставляти

предмети за формою, розміром, установлювати їх схожість або відмінність.

Виконуючи продуктивні дії, дитина на 3-му році життя вже знає, що форма,

розмір, колір — постійні ознаки предметів, як користуватися цими предметами;

2) систематичне засвоєння дитиною сенсорної культури. Після трьох років

слід переходити до систематичного ознайомлення із сенсорними еталонами та

способами їх використання. У сприйманні кольору сенсорними еталонами є

хроматичні (забарвлені) кольори спектра (червоний, оранжевий, жовтий, зелений,

блакитний, синій, фіолетовий) та ахроматичні (білий, чорний). Спочатку слід

формувати уявлення про білий і чорний, далі про хроматичні кольори (із

блакитним знайомлять трохи пізніше). Діти повинні засвоїти також і відтінки

кольорів.

Ознайомлення з еталонами форми (геометричними фігурами) у сенсорному

вихованні відрізняється від їх вивчення у процесі формування елементарних

математичних уявлень. Його метою є пізнавання відповідної форми, називання і

вміння діяти з нею, а не аналізувати її.

Еталонами величини є умовні мірки. У процесі сенсорного виховання, на

відміну від математичної підготовки, можна не використовувати метричну

систему, а встановлювати розміри предмета залежно від місця, яке він займає в

ряду однорідних (великий, маленький, найбільший).

Уявлення про розмір ускладнюються у процесі переходу від порівняння

двох-трьох предметів до багатьох, що утворюють ряд величин, які зменшуються

або збільшуються. Пізніше дітей ознайомлюють з відтінками кольору, варіантами

геометричних фігур, відношеннями за розміром, що виникають між елементами

8

ряду, який складається з більшої кількості предметів. Одночасно їм розкривають

способи обстеження предметів: групування за кольором і формою на основі

зразків-еталонів, послідовний огляд і опис форми, виконання дій окоміру. І,

нарешті, слід розвивати аналітичне сприймання — вміння орієнтуватись у

поєднанні кольорів, виділяти окремі виміри величин, розрізняти форму предметів.

Більшість дослідників вважає недоцільним відокремлення до трьох років

продуктивної діяльності дітей, дидактичних ігор і вправ із сенсорного виховання.

Пізніше продуктивна діяльність ускладнюється, навчання її набуває

планомірності й систематичності. Сенсорне виховання у цей період

відокремлюється і реалізовується під час організованих дидактичних ігор і вправ.

Сучасні програми навчання і виховання дітей у дошкільних закладах, крім

програми «Малятко», як правило, не містять розділу «Сенсорне виховання».

Завдання його реалізуються в інших розділах, у яких ідеться про мовленнєвий

розвиток дітей, ознайомлення їх з навколишнім світом, розвиток продуктивних

видів діяльності.

1.2. Система сенсорного виховання Марії Монтессорі

Система сенсорного виховання М. Монтессорі включала поняття “сенсорна

культура дитини”. Вона розглядає сенсорний розвиток як важливу складову

частину і основу формування особистості: без розвинутих органів чуття не може

бути інтелекту і вихованої людини. Чуттєве сприймання є основою розумового і

морального життя. Метод М.Монтессорі не просто вказує дитині на якості

предметів і явищ навколишнього світу, а дає можливість самостійно набувати

знання і відкривати свій внутрішній світ, що значно важливіше, ніж повідомлення

з боку дорослих.

У процесі виховання важливо організувати педагогічне “підготовче

середовище”, дитина могла виявити можливості власного розвитку через

самостійну діяльність. Одним із головних чинників цього середовища виступає

дидактичний матеріал для розвитку фізичних і психічних функцій дитини.

9

Матеріал, розроблений М.Монтессорі, побудований так, щоб розвивати окремі

сфери відчуттів, вчити слухати тишу і звуки, розрізняти кольори, форму, вагу та

інше.

Цей різноманітний , точно зроблений матеріал фіксує дитячу увагу на

певній ізольованій властивості предмета, наприклад:

- для об’єму – це циліндри , куби і призми;

- для довжини – палиці, поділені на дециметри;

- для кольорів – шматочки шоку;

- для шумів – циліндричні коробочки із різним вмістом тощо.

Він не лише розвиває органи чуття дитини, а й спонукає до розумової дії,

вчить розрізняти, впорядковувати враження з навколишнього світу, крім того дає

дитині можливість повторити вправи, посильні для її віку. Вправи з дидактичним

матеріалом сприяють також розвитку самовиховання, бо містять у собі контроль

можливих помилок: вправляючись, дитина швидко починає помічати свої

помилки і, бажаючи їх виправити, досягає правильного вирішення поставленого

завдання, а у подальшому вчиться їх попереджати.

Цінність згаданої системи виховання полягає у тому, що дидактичний

матеріал у ній – не самоціль, а засіб.

Система сенсорного виховання М.Монтессорі була високо оцінена

С.Русовою, яка сама розглядала розвиток органів чуття як перший крок до

самостійної свідомості дитини. Проте вона критикувала М.Монтессорі за те, що її

матеріал, який розрахований на викликання в дитині процес самонавчання,

занадто автоматичний. Він ґрунтується на технічному перфекціонізмі, що має

дати те психічне задоволення, яке виявляється в дитині радістю самосвідомості й

свідомості свого інтелектуального поступу. Цей матеріал не пробуджує ні уяви, ні

власної творчості дитини. Він занадто штучний, далекий від природи; в ньому

мало естетичного елементу. Але він приваблює своєю упланованістю, як і

систематичністю, він відповідає вимогам нового виховання тим, що дає дітям

10

повну волю руху, волю вибору заняття, відповідає вимогам кращого розумового

розвитку дитини, а особливо зору, слуху, дотику.

Сучасна система сенсорного виховання створена на основі наукових

психологічних і фізіологічних даних про розвиток дитини.

Психологічні дослідження свідчать про те, що в дошкільному віці

інтенсивно розвиваються всі органи чуття.

Протягом дошкільного дитинства сенсорна культура складається у

взаємозв’язку з розвитком мови і мислення. Сприймання є основою, яка живить

мислення чуттєвим матеріалом. Мислення також сприяє розвитку сприймання,

збагачує його. Відчуття і сприймання носять не пасивний характер, це – особливі

дії аналізаторів, спрямовані на обстеження предмета, його якостей і властивостей.

Сенсорний розвиток – це процес засвоєння соціального досвіду, оволодіння

системою відповідних еталонів, тобто певних зразків якостей предметів,

створених людством у ході суспільно-історичного розвитку.

Еталонами кольору виступають сім кольорів спектра та їх відтінки;

еталонами форми – геометричні фігури; величини – метрична система мір та інші.

Засвоєння сенсорних еталонів не обмежується дошкільним віком, це досить

складний і тривалий процес.

Дослідженнями психологів встановлено періоди засвоєння еталонів у

дошкільному віці:

- від народження до початку 3-го року життя – передеталонний період,

коли дитина відображає окремі особливості предметів, тобто суттєві для

безпосереднього використання;

- до 5-ти років – період предметних еталонів, коли образи якостей

предметів зіставляються з певними предметами;

- від 5-ти років і далі – якості предметів набувають еталонного

значення: вода холодна, кришка столу прямокутна, лампочка скляна тощо. Це

важливий для розвитку дитячого пізнання час, коли дитина починає

самостійно узагальнено пізнавати оточуючий світ.

11

1.3. Зміст і методика сенсорного виховання

Сучасна педагогічна наука визначає зміст сенсорного виховання, виходячи

із даних сучасної психології і педагогіки. Він будується на основі принципу

збагачення і поглиблення шляхом формування у дітей (починаючи з раннього

віку) широкого орієнтування у навколишньому світі. Поруч із спеціальним

ознайомленням з кольором, формою, розміром предметів слід удосконалювати

звуковий аналіз мови, формувати музичний слух, розвивати м’язово-суглобову

чутливість та інше. Ці вміння відіграють важливу роль у здійсненні музичної,

образотворчої, трудової діяльностей, у мовленнєвому спілкуванні. Навчання

сенсорним діям поєднується з різними видами діяльності, що забезпечує життєву

придатність сенсорних знань і вмінь. У той же час, сенсорне виховання включає

спеціальну роботу щодо ознайомлення дітей із сенсорними еталонами, а також

спеціальними способами зіставлення якостей предметів, що сприймаються, із

засвоєними зразками, тобто способами обстеження предметів. Для виділення

певних груп якостей потрібні як прості дії (дотик і погладжування – для

визначення гладкості поверхні), так і більш складні (перцептивні) дії (наприклад,

система виявлення звукового складу слова).

Все це і становить зміст сенсорного виховання.

На кожному етапі дошкільного дитинства завдання і зміст сенсорного

виховання конкретизують його загальну мету. Останні наукові дані свідчать про

можливості формування у дітей перших років життя тонких диференціювань

предметів різної форми, розміру, кольорів та їх відтінків. Починаючи з семи

тижнів, дитина добре стежить за предметами, що переміщуються, розрізняє

кольори. Тримісячні діти розрізняють об*ємні форми (прямокутна призма, куб,

куля та інше). Тому сенсорне виховання слід починати якомога раніше, щоб

використати природні можливості дитини.

Стихійно засвоюючи сенсорний досвід, дитина наражається на помилки і

хибні уявлення про якості предметів, а процес засвоєння штучно затягується у

часі. Тому важливим засобом сенсорного виховання є навчання.

12

Досить складно для дитини пізнавати просторові відношення, які краще

засвоюються у русі, їх не можна обстежити так, як форму і розмір предмета.

Ускладнення зустрічаються також у формуванні у дітей уявлень про час, який

сприймається не конкретним аналізатором, а завдяки чергуванню явищ життя, що

постійно повторюються: день змінюється вечором, заняття – прогулянкою, а

прогулянка – обідом і так далі. У формуванні часових уявлень важливе значення

має розуміння часової послідовності і тривалості. Для цього слід вести пізнання

дитини від розуміння короткого проміжку часу до усвідомлення частин доби, від

правильного розуміння понять “вчора”, “сьогодні”, “завтра” і до засвоєння

послідовності днів тижня, пір року та іншого.

Важливе значення має також розвиток слухового сприймання, яке відіграє

значну роль у підготовці до школи і подальшого життя. Вже до кінця 2-го року

життя дитина має розвинений фонематичний слух, а до школи оволодіває

здатністю до звукового аналізу слів.

Розвиток тактильної, нюхової та смакової чутливості в процесі

сенсорного виховання вимагає спеціальних вправ на порівняння, а також великої

роботи в повсякденному житті дітей.

Л.Венгер поділяє процес сенсорного виховання у дошкільному віці на

підготовчий етап (перші три роки життя) та систематичне засвоєння дитиною

сенсорної культури.

На першому році життя головний зміст сенсорного виховання становить

надання дитині достатнього багатства і різноманітності зовнішніх вражень. З

розвитком хапальних рухів потрібно допомогти пристосувати їх до форми,

розмірів і місцезнаходження предмета. Поступово для дитини ці якості набувають

певного значення (маленьке береться однією рукою, велике – двома).

На другому – третьому роках життя важливо познайомити дитину з усією

різноманітністю властивостей предметів: формами, кольорами, розмірами тощо.

Дії з предметами слід організувати так, щоб для досягнення потрібного

результату необхідно зіставлення предметів за формою, розміром, встановити їх

13

схожість або відмінність. Виконуючи початкові продуктивні дії, дитина 3-го року

життя вже знає, що форма, розмір, колір – постійні ознаки предметів, які слід

враховувати при виконанні найрізноманітніших дій.

Після трьох років слід переходити до систематичного ознайомлення із

сенсорними еталонами та способами їх використання.

У сприйманні кольору сенсорними еталонами виступають хроматичні

кольори спектра (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій,

фіолетовий) та ахроматичні – білий, чорний. Спочатку у дітей формують

уявлення про білий і чорний, далі про хроматичні кольори. Діти повинні засвоїти

також і відтінки кольорів.

Ознайомити з еталонами форми – геометричними фігурами – у сенсорному

вихованні відрізняється від їх вивчення у процесі формування елементарних

математичних уявлень. Метою є пізнавання відповідної форми, називання і

вміння діяти з нею, а не аналізувати її.

Еталонами розміру служать умовні мірки. У процесі сенсорного виховання,

на відміну від математичної підготовки, можна не використовувати метричну

систему, а встановлювати розміри предмета залежно від місця, яке він займає в

ряду однорідних (великий, маленький, найбільший). Ускладнення уявлень про

розмір відбувається в процесі переходу від порівняння двох – трьох предметів до

багатьох, що утворюють ряд величин, які зменшуються або збільшуються.

Пізніше діти знайомляться з відтінками кольору, з варіантами

геометричних фігур і з відношеннями по розміру, що виникають між елементами

ряду, який складається з більшої кількості предметів. Одночасно необхідно

навчити дітей способів обстеження предметів: групуванню за кольором і формою

на основі зразків – еталонів, послідовному огляду і описанню форми, виконанню

більш складних дій окоміру. Спочатку дитина повинна навчитися сприймати

колір конкретних предметів. Це зовсім не складно, якщо предмети мають

порівняно чистий колір. Проте, якщо цей колір містить елементи різних

кольорових тонів, до того ж виражених різною мірою( наприклад, колір морської

14

хвилі, кавовий, бордовий та ін. ), завдання стає непростим. Спеціальне тренування

потрібне і для вміння виділяти і розрізняти предмети з різними кольоровими

відтінками.

Навчити дітей обстежувати форми предметів – це, перш за все, навчити

вміти бачити подібність між формою предмета і якоюсь простою геометричною

фігурою. Після того важливо навчити дитину словесно позначати форму цього

предмета (наприклад, телевізор – прямокутний, тарілка – кругла і т. д. ). Проте є

небагато таких предметів, які мають просту форму, що однозначно нагадує якусь

геометричну фігуру. У більшості випадків форма предметів складніша: у ній

можна виділити загальні обриси, форму основної частини, форму і розміщення

другорядних (дрібніших) частин і окремі додаткові деталі. У 5 – 7 років дитина

повинна навчитися послідовно обстежувати саме такі, складні форми предмета.

На усіх етапам навчання діям, необхідним для обстеження форми, може бути

використаний спосіб обведення дітьми контуру предмета і його частин. Він

допомагає співставити обведену форму із засвоєними еталонами.

Навчання обстеженню величини предметів слід спрямувати, головним

чином, на розвиток окоміру. Для цього можна вчити дітей виконувати все

складніші “окомірні” завдання. Спершу дитина вчиться порівнювати два

предмети, прикладаючи їх один до одного, і добирати на око два предмети, які за

своєю сумарною величиною дорівнюють третьому. Потім вона повинна оволодіти

складнішим способом обстеження величини – навчитися користуватися

найпростішою міркою. Наприклад, вибираючи предмет, що дорівнює зразкові,

дитина вимірює зразок смужкою паперу, а потім за цією міркою знаходить

предмет потрібної величини. Переходячи до завдань на окомір, слід мати на увазі,

що вони є досить складними навіть для 6 –7-літок. Проте, як показують спеціальні

дослідження, рівень окомірних дій у дітей можна підвищити шляхом

цілеспрямованого навчання. Окомір розвивається під час конструктивної

діяльності, коли дитина добирає відсутні, але потрібні для побудови якоїсь

конструкції деталі; під час ліплення, коли вона ділить грудку глини, щоб її

15

вистачило для усіх частин предмета; під час створення аплікацій, малювання і,

звичайно, ігор.

І нарешті, слід розвивати аналітичне сприймання – вміння орієнтуватись у

поєднанні кольорів, виділяти окремі виміри величин, розрізняти форму предметів.

Найскладнішим завданням для дошкільнят є поєднання кольорів, форм і величини

предметів із складною структурою. Виділення елементів таких структур, а також

аналіз зв’язків між цими елементами забезпечуються аналітичним сприйняттям.

Недостатньо вміти точно сприймати окремі кольори і відтінки. У природі і творах

мистецтва кольори знаходяться в складних і різноманітних поєднаннях. Дитину 5

– 7 років слід навчити обстежувати ці поєднання, вловлювати певний ритм у

розміщенні окремих кольорових тонів, відрізняти поєднання теплих кольорів від

поєднань холодних.

Сприйняття форми складної структури передбачає вміння на око розділяти

її на окремі елементи, що відповідають тим чи іншим зразкам, і визначати

співвідношення цих елементів між собою. І таким діям можна навчити дитину

вже в дошкільному віці.

Дещо по-іншому стоїть справа з величиною. Аналітичне сприйняття цієї

ознаки пов’язане не з виділенням і об’єднанням частин складного цілого, а з

виділенням різних вимірів предмета – його довжини, висоти і ширини. Проте,

оскільки неможливо відокремити довжину і ширину від самого предмета, слід

навчити дитину співставляти предмети згідно цих вимірів. Одночасно важливо

зазначити, що самі виміри предмета мають відносний характер: їх визначення

залежить від положення предмета в просторі.

16

Розділ ІІ. Особливості сенсорного розвитку дитини дошкільника

Сенсорний розвиток дошкільника включає дві взаємопов'язані сторони —

засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів і явищ та оволодіння

новими діями, які дають змогу повніше та більш диференційовано сприймати

світ.

Ще в ранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи

інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль зразків, з

якими порівнювалися нові предмети у процесі їх сприймання. Тепер же

починається перехід від предметних зразків, що базуються на узагальненні

індивідуального досвіду дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних

еталонів, тобто вироблених людством уявлень про основні різновиди

властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їх розташування у

просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).

Поступове ознайомлення дітей з різними видами сенсорних еталонів та їх

систематизація — одне з найважливіших завдань сенсорного виховання в

дошкільному віці. Його основою має бути організація дорослими дій дітей з

обстеження та запам'ятовування основних різновидів кожної властивості, що

здійснюється передусім у процесі їх навчання малюванню, конструюванню,

ліпленню та ін.

У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слу-

хової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів,

розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці

зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які

мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних

властивостей та взаємозв'язків.

Органи чуттів дітей до початку дошкільного віку за своєю будовою та

деякими особливостями функціонування схожі з органами чуттів дорослих

людей.

17

Гострота зору в дошкільному віці росте безперервно (див.Табл.1).

Дані дослідження показали, що гострота зору значно зростає в такій

діяльності, для здійснення якої вона є необхідною умовою її виконання,

безпосередньо пов’язана з метою та мотивами цієї діяльності (див. Табл.2).

Аналогічні явища мають місце і в розвитку інших видів відчуттів та сприймань: в

розвитку фонематичного слуху, в розвитку розрізнення кольорів в зв’язку з

малюванням і т.д.

Таблиця 1

Середня дистанція, з якої діти дошкільного віку бачать розрив у кільці

Ландольта (за даними Т. В. Єндовицької)

Вік дітей Середня дистанція (в см)

4 – 5 років 207,5

5 – 6 років 270,0

Кільце Ландольта – зображення чорного кільця з розривом, яке слугує для

визначення гостроти зору.

Таблиця 2

Гострота зору (в см дистанції) у звичайній ситуації та у грі (за даними Т.

В. Єндовицької)

Вік дітей Звичайна

ситуація

Гра Приріст (в %)

4 – 5 років 283 331,4 17,2

5 -6 років 287 372 29,8

Ефективність розрізнення кольору і форми та його рівень у дітей

дошкільного віку залежать від того, яке значення мають ці ознаки в діяльності

дитини. Якщо вони є суттєвою умовою дії і безпосередньо зв’язані зі змістом

завдання, що виконується, то діти дошкільного віку однаково легко виділяють у

предметах колір і форму (табл.3).

18

Таблиця 3

Орієнтація на різні ознаки об’єктів в залежності від змісту завдання

(в % до загальної кількості випадків) (за даними З. М. Богуславської)

Завдання

Орієнтовна ознака

Вік дітей

3 – 4 роки 4 – 5 років 5 – 6 років Розкладання фігур на кольоровому фоні

Колір

50

70

100 Викладання на однобарвному кресленні

Форма

80

100

100 Викладання на різнобарвному кресленні

Форма та колір

70

100

100

В ранньому дитинстві сприймання завжди включене в предметну діяльність.

Рідко можна побачити дитину молодшу 2,5 – 3 років, яка довго б роздивлялася

предмети, не діючи з ними. В дошкільному віці процеси сприймання поступово

виокремлюються і починають формуватися як відносно самостійні,

цілеспрямовані процеси зі своїми специфічними завданнями та способами.

Зорове сприймання, вбираючи в себе досвід інших видів орієнтовно-

дослідницької діяльності, стає в дошкільному віці одним із основних засобів

безпосереднього пізнання предметів і явищ навколишньої дійсності.

Уміння роздивлятися предмети, спостерігати за ними з’являється з середини

дошкільного віку. Ця якість сприймання – керованість – виникає у процесі

спеціальної педагогічної роботи з дітьми. Н. П. Сакуліна виявила, що при такій

роботі вміння дітей вести цілеспрямоване спостереження може розвиватися до

досить високого рівня.

На початку дошкільного віку процес зорового сприймання здійснюється на

основі вказівних жестів дитини. Вона показує послідовно всі предмети і таким

чином знаходить той, який шукає. Потім необхідність у такій опорі відпадає, її

19

замінює слово, яким дитина констатує та закріплює результати своїх пошуків. І

лише до кінця дошкільного віку сприймання стає своєрідною дією, яка

внутрішньо регулюється.

У розвитку сприймань дошкільників провідне значення набуває мовлення

дітей. Називаючи ті чи інші якості або ознаки предметів, дитина тим самим

виділяє їх; називаючи предмети, вона відділяє їх один від одного; визначаючи в

мовленні їх стан або дію, дитина осмислює реальні відношення між предметами.

Збагачення дитячого мовлення словами – назвами якостей, ознак, станів

предметів та відношень між ними – є важливим фактором розвитку

цілеспрямованого, осмисленого сприймання.

Таким чином, найбільш суттєвою зміною процесів сприймань на протязі

дошкільного віку є те, що вони виокремлюються в самостійні мимовільні дії,

всередині яких починають формуватися особливі способи спостереження,

роздивляння, пошуку, виконання перших перцептивних завдань.

Перцептивні дії – структурні одиниці процесу сприймання у людини, які

забезпечують свідоме перетворення сенсорної інформації, що забезпечує

побудову образу, адекватного предметному світу [15;255].

Перцептивні дії, адекватні об'єкту, починають формуватися у дітей 5 – 6

років, їх характерною ознакою є розгорненість, включення до свого складу

великої кількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.

2.1. Розвиток різних видів сприймання дитини дошкільного віку

Cприймання – це відображення людиною предмета або явища в цілому,

коли вони безпосередньо впливають на органи чуттів. Сприймання, як і відчуття,

пов’язане насамперед з тим аналізаторним апаратом, через який світ впливає на

нервову систему людини. Сприймання – сукупність відчуттів. Так, сприймаючи

свіже, рум’яне, кругле, запашне яблуко, людина відображає у відчуттях його

колір, запах, відчуває вагу, пружність, гладеньку поверхню.

20

Механізм процесу сприймання значно складніший, ніж відчуття. Зрозуміло,

що й розвивається цей пізнавальний процес у дитини зовсім інакше, ніж

чутливість і моторика.

Сучасна психологія розглядає сприймання не як процес одномоментного

відбитка предмета, що його сприймає людина, на сітківці ока або в корі мозку.

Сприймання – це процес, пов'язаний за своїм походженням із зовнішньою

практичною дією (О. В. Запорожець). Причому ця практична дія не зводиться

лише до сприймання предмета очима або рухами пальців. Людина виконує різні

орієнтувальні дослідницькі дії, що є формою практичної перевірки зорового (чи

іншого) образу, який виникає на основі безпосереднього впливу предмета на

відповідний орган чуття.

Дитина починає бачити світ після того, як вона прожила цілу смугу свого

життя як «органічне створіння», відірване, від світу і занурене в свої органічні

переживання. Повністю ізольоване від зовнішніх стимулів створіння – такою є

дитина до народження (дитина внутрішньоутробного періоду), майже така ж сама

дитина перших тижнів життя. Саме тому, коли очі дитини починають бачити, то

вони бачать не так як очі дорослого. Сприймання дитини, починаючи зі

сприймання часу та простору, ще примітивне та своєрідне, і повинно пройти

багато часу, перед тим як воно виллється у звичайні для сприймання дорослих

форми.

Почнемо з простого. Дитина, у якої на початку життя переважали, лише

органічні відчуття (спокою або неспокою, напруги, болю, дотику, тепла і перш за

все подразнення найбільш чутливих зон), звісно, позбавлена такого сприймання

простору, яке маємо ми. Кожному доводилося бачити як дитина тягнеться руками,

щоб взяти місяць, упіймати пташку, яка летить у небі і т.д. Перспективи для

дитини 2 – 4 років не існує, зорове сприймання працює за іншими, значно

примітивнішими принципами, зовнішній світ сприймається ще примітивно, і

притому сприймається звичайно як дещо близьке, досяжне для дитини та її

дотику, хапання, обмацування, для всіх цих примітивних форм оволодіння.

21

Дитина спочатку пізнає світ ротом, потім – руками і вже тоді зір закладає основні

цеглини тієї споруди сприймань, яка повністю розгортається лише в значно

старшому віці.

Спостерігаючи за розвитком сприймання у дітей дошкільного віку, вчені

виявляють ще чіткіше, ніж у дітей раннього віку, складність цієї форми чуттєвого

пізнання дійсності.

Радянські дослідники не тільки показали провідну роль форми предмета

навіть у сприйманні дошкільника, а й розкрили деякі умови, що дають змогу

зрозуміти складність співвідношення форми і кольору предмета. Так, вивчаючи

сприймання дітей-дошкільників, вчені встановили, що колір предмета є для них

розпізнавальною ознакою лише тоді, коли інша, звичайно більш вагома ознака

(форма), чомусь не набула сигнального значення (наприклад, під час складання

килимка з кольорової мозаїки).

Орієнтуватися у відстані на основі зорового сприймання дитина може лише

після 5-6 років. У цьому виразно виявляється практика пересування і

маніпулювання предметами. Діти з порушенням опорно-рухового апарата нерідко

помилково оцінюють відстань. Рано діти починають розрізняти предмети за їх

величиною і формою.

Проте здатність розрізняти предмети за величиною і формою, доступна й

тваринам, ще не свідчить про те, що дитина виділяє ці ознаки, відокремлює їх від

самого предмета. Крім того, маленькі дошкільники не здатні до тривалого

зосередження. Тому, почавши, наприклад, правильно вибирати на вимогу

експериментатора трикутники з купки дерев’яних фігурок, 3 – 4-річна дитина

легко «зісковзує» із завдання й починає складати в одну групу і квадрати, і круги.

Водночас, якщо 4 – 5-річні діти мають змогу використати й інші однорідні

предмети і спиратися на порівняння схожих і відмінних, то вони успішно

розкладають навіть 10 різних фігурок у відповідні вирізи дошки.

Засобом виділення форми є насамперед зіставлення і порівняння

однорідних, але різних за формою предметів. Засобом диференціювання форми є і

22

слово. Велика роль слова і в засвоєнні величини предметів, а також відстані

(далеко, близько), напряму (вертикально, горизонтально, навскіс) і просторових

відношень (праворуч, ліворуч, позаду, між тощо).

Іншим важливим видом сприймання, що вирізняється за формами існування

матерії, є сприймання часу. Цей вид сприймання важко дається дитині через

відсутність безпосередніх наочних виявлень часу. Хід часу позначається за

допомогою годинника та виявляється як процес виконання діяльності, як набуття

предметом певних змін, як зміни, що виникають у зовнішності живих організмів

(зростання, старіння). Відносність у фіксації проміжків часу ще більше виражена,

ніж у просторовому сприйманні: незабаром, завтра, вчора, наступного дня мають

сенс тільки стосовно певного моменту часу. Точність сприймання часу залежить

від змісту і характеру діяльності, стану людини на даний момент. Тривалість

проміжків часу може переоцінюватись (пройшло 5 хвилин, а людині здається, що

8), або недооцінюватись. Тривалість приємних подій, періоду виконання цікавої

роботи недооцінюється. Діти довго не розуміють логіки часових відношень,

плутаються у їх розрізненні, не сприймають дуже тривалі часові періоди (рік,

століття).

Дитина дошкільного віку навчається орієнтуватись за годинником, який

часто вважає причиною плину часу. Внаслідок такого уявлення дитина іноді

переводить стрілки годинника, щоб подія настала швидше, або щоб відкласти її.

Вона добре орієнтується на ті часові проміжки, що їх відлічує годинник: хвилина,

година, доба. Знайомство дитини з календарем формує її уявлення про тиждень,

місяць, рік. Головна роль у розвитку сприймання належить дорослому, який

виділяє часові відрізки, встановлює їх зв’язок з діяльністю малюка і позначає

словом.

Сприймання дошкільниками живопису залежить від рівня їхнього естетичного розвитку. На першому рівні (3 – 4 роки) дитина емоційно радіє зображенню знайомих предметів, які вона впізнавала на картинці. Ставлення до них має предметний або життєвий характер (вибрав листівку тому, що «вдома

23

такої немає», «тому, що тут човен, можна покататися», тому, що яблуко, воно смачне»). На другому рівні (до 5-ти років) дитина починає бачити й усвідомлювати елементарні естетичні якості, які роблять для неї картину привабливою, може отримувати елементарну естетичну насолоду, оцінюючи колір, їх поєднання, рідше – форму і композиційні прийоми. На третьому (6 – 7 років) – діти сприймають більше, ніж закладено у зовнішніх ознаках зображувальних явищ, вловлюють внутрішню усвідомленість художнього образу.

Діти молодшого дошкільного віку можуть помітити на одному малюнку не більше 4-х предметів; середнього – 5-ти; старшого дошкільного віку – до 10-ти предметів. Більша їх кількість опиняється поза полем зору дитини, яка, зосереджуючись на деталях, пропускає головне. Тому, добираючи картинки для розгляду дітьми, слід враховувати, що багатопредметність гальмує процес сприймання зображеного.

Тривалість розглядання картинки залежить від віку дитини: 3 – 4-річна зосереджується на ній 6 хв., 5 – 7-річна – до 12 хв. У цих часових межах доцільно демонструвати картинки дошкільникам, оскільки триваліший показ знижуватиме гостроту сприймання і послаблюватиме розвивальний ефект.

Помилки у сприйманні дошкільнятами малюнків зумовлені недостатньо розвиненими розумовими здібностями, знаннями просторових відношень та ознак предметів. Для подолання цього потрібні різноманітні вправи під час проведення дидактичних ігор, конструювання, малювання.

Під час сприймання картинок їх приваблює насамперед святковість, барвистість – те, що подобається у декоративно оформлених іграшках і предметах. Це загострює естетичну сприйнятливість дошкільнят, робить їх чутливими до кольору і колориту, дає простір творчій уяві. 5 – 7-річні діти, вибираючи найкрасивішу художню листівку, вже керуються не випадковими, а стійкими естетичними враженнями.

Так, у процесі сприймання дитина набуває власного досвіду, засвоюючи одночасно досвід суспільний. Розвиток сприймання характеризується, таким чином, не тільки зміною його точності, обсягу, осмисленості, а й перебудовою самого способу сприймання.

24

Розділ ІІІ. Корекція сенсорної сфери 3.1. Способи обстеження предметів

Після того, як сенсорні еталони засвоєні, слід навчити дитину

використовувати їх як зразки під час обстеження різноманітних предметів.

Спочатку дитина повинна навчитися сприймати колір конкретних

предметів. Це зовсім нескладно, якщо предмети мають порівняно чистий колір.

Проте, якщо цей колір містить елементи різних кольорових тонів, до того ж

виражених різною мірою (наприклад, колір морської хвилі, кавовий, бордовий та

ін.), завдання стає непростим. Спеціальне тренування потрібне і для вміння

виділяти і розрізняти предмети з різними кольоровими відтінками.

Навчити дітей обстежувати форми предметів – це перш за все, навчити

вміти бачити подібність між формою предмета і якоюсь простою геометричною

фігурою. Після того важливо навчити дитину словесно позначати форму цього

предмета (наприклад, телевізор – прямокутний, тарілка – кругла і т.д.). проте є

небагато таких предметів, які мають просту форму, що однозначно нагадує якусь

геометричну фігуру, що однозначно нагадує якусь геометричну фігуру. У

більшості випадків форма предметів складніша: у ній можна виділити загальні

обриси, форму основної частини, форму і розміщення другорядних (дрібніших)

частин і окремі додаткові деталі. У 5-7 рр. дитина повинна навчитися послідовно

обстежувати саме такі, складні форми предмета. На усіх етапах навчання діям

необхідним для обстеження форми може бути використаний спосіб обведення

дітьми контуру предмета і його частин. Він допомагає спів ставляти обведену

форму із засвоєними еталонами.

Навчання обстеженню величини предметів слід спрямовувати головним

чином на розвиток окоміру. Для цього можна вчити дітей виконувати все

складніші „окомірні” завдання. Спершу дитина вчиться порівнювати 2 предмети,

прикладаючи їх один до одного і добирати на око 2 предмети, які за своєю

сумарною величиною дорівнюють третьому. Потім вона повинна оволодіти

25

складнішим способом обстеження величини – навчитися користуватися

найпростішою міркою. Наприклад, вибираючи предмет, що дорівнює зразкові,

дитина вимірює зразок смужкою паперу, а потім за цією міркою знаходить

предмет потрібної величини. Переходячи до завдань на окомір, слід мати на увазі,

що вони є досить складними навіть для 6-7-літок. Проте, як показують спеціальні

дослідження, рівень окомірних дій у дітей можна підвищити шляхом

цілеспрямованого навчання. Окомір розвивається під час конструктивної

діяльності, коли дитина добирає відсутні, але потрібні для побудови якоїсь

конструкції деталі; під час ліплення, коли вона ділить грудку глини, щоб її

вистачило для усіх частин предмета; під час створення аплікацій, рисування і,

звичайно, під час ігор.

3.2. Розвиток аналітичного сприймання

Найскладнішим завданням для дошкільнят є аналіз поєднання кольорів,

форм і величини предметів із складною структурою. Виділення елементів таких

структур, а також аналіз зв’язків між цими елементами забезпечується

аналітичним сприйняттям. Недостатньо вміти точно сприймати окремі кольори і

відтінки. У природі і творах мистецтва кольори знаходяться в складних і

різноманітних поєднаннях. Дитину 5 – 7 рр. слід навчити обстежувати ці

поєднання, вловлювати певний ритм у розміщенні окремих кольорових тонів,

відрізняти поєднання теплих кольорів від поєднань холодних.

Сприйняття форми складної структури передбачає вміння на око розділяти

її на окремі елементи, що відповідають тим чи іншим зразкам, і визначати

співвідношення цих елементів між собою. І таким діям можна навчити дитину

вже в дошкільному віці.

Дещо по-іншому стоїть справа з величиною. Аналітичне сприйняття цієї

ознаки пов’язане не з виділенням і об’єднанням частин складного цілого, а з

виділенням різних вимірів предмета – його довжини, висоти і ширини. Проте,

оскільки неможливо відокремити довжину і ширину від самого предмета, слід

26

навчити дитину спів ставляти предмети згідно цих вимірів. Одночасно важливо

зазначити, що самі виміри предмета мають відносний характер: їх визначення

залежить від положення предмета в просторі.

Цікава інформація Близько 80% інформації про навколишній світ дитина отримує з допомогою

зору. 3.3. Дидактичні ігри сенсорного виховання

ВЧИТИ СЛУХАТИ, БАЧИТИ, ВІДЧУВАТИ

У кожному віці сенсорний розвиток має свої завдання. І в дітях 5 – 7 років

треба не тільки формувати сенсорні еталони, навчати обстежувати предмети та

розвивати аналітичне сприйняття.

Психологи відзначають, що в процесі розвитку людини першим формується

сприймання, на основі якого в дитини складається сенсорний досвід. Саме цей

зв’язок зумовлює таку особливість розвитку дитини, як одночасне

функціонування в навчальній діяльності різних видів мислення: наочно –

образного, практичного і словесно – логічного, або понятійного. Лише поступово

останній вид мислення набуває переваги, але на його якості завжди позначаються

багатство і міцність чуттєвого досвіду дитини.

Тому необхідно з дошкільного віку на основі спеціальних системах вправ

розвивати дитину в трьох напрямах: “чутливе вухо”, “гостре око”, “умілі руки”.

Також необхідно врахувати й те, що діти йдуть до школи з 6 років фактично без

підготовки і майбутнім школярам важко буде сприймати навчальну інформацію,

якщо не розвивати дитину в цих напрямках. Цікаво, що в дітей 6 – 7 років

значною мірою зберігаються особливості сенсорики дітей – дошкільників.

Зокрема, добре знайомі предмети не викликають у них тривалого сприймання і

розгорнутого обстеження, а маловідомі – навпаки , спонукають до різнобічної та

активної діяльності – обстеження. Як і дошкільники, ці діти користуються в

сенсорних процесах способами спостереження, зіставлення, розглядуваного

пошуку, обведення предмета ручкою чи поглядом, накладання, прикладання.

27

Узагальнюючи результати психологічних досліджень, відомий український

психолог Г. К. Костюк пише: “Процес сприймання відбувається ефективніше,

коли перед дітьми ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження,

які спонукають їх придивлятися чи прислухатися до нових об’єктів, виділяти їх

характерні ознаки, об’єднувати в єдине ціле, означати певними словами. В таких

ситуаціях у дітей швидше розвивається спостережливість, ніж тоді, коли

сприймання наочних об’єктів є тільки ілюстрацією готових відомостей, які

повідомляє вчитель. Показниками розвитку спостережливості є вдосконалення

перцептивного аналізу й синтезу об’єктів, виділення й об’єднання в єдине ціле

малопомітних їх ознак і властивостей, підвищення точності словесного їх опису,

формування настанови на спостереження”.

Ж. Ж. Русо сказав, що виховання має навчити дитину “дивитись, слухати і

дотикатись”, і не тільки дивитися та слухати неуважно, а й до усього доторкатися,

прислухатися, затримувати у руці.

ЧУТЛИВЕ ВУХО

Уміти точно відтворювати на слух, правильно почути вимовлене,

охарактеризувати невідоме за його звучанням, правильно висловлюватися,

виділяти в мовлені вихователя (вчителя) нове, незвичайне – усе це неповний

перелік ситуацій, коли дитині треба слухати вибірково й зосереджено. Саме цим

відрізняється активне навчальне слухання від пасивного сприймання словесної

інформації, коли про увагу дитини нерідко свідчить лише його правильна

постава.

Чутливим має бути вухо дитини до звуків природи, до звуків найближчого

оточення і мовлення. Скажімо, під час осінньої прогулянки запропонувати дитині

послухати, “співає” на вітрі тоненька берізка, тріпочуть листочки тополі, якимось

металевим шерхотом озивається дуб...

Сонячним весняним днем послухати з дітьми пісню струмочка. Якщо він

біжить з гірки, чути веселу швидку пісню, а на рівному місці пісня струмочка стає

спокійною і тихою. Можна прислухатися і до різноманітних звуків літнього й

28

осіннього дощу, і до грайливого вітерця і пронизливого вітругана, і до шелесту

великого кукурудзяного поля і дзвону липневої спеки, і до гудіння стовбура

високої сосни. А також разом з дітьми постояти в лісі із заплющеними очима і

“слухати” тишу.

Усе це море звуків незамінне для емоційного забарвлення дитячої думки,

уяви, мовлення. І в класній кімнаті є можливості навчити дітей розрізняти

найхарактерніші звуки оточення. Ось, наприклад. Вихователь говорить: “ Діти,

заплющіть очі, зараз я зроблю відому вам дію, а ви здогадаєтеся за звуком, що це

“. Можна, наприклад, писати крейдою, розгорнути рулон паперу, відкрити

шухлядку тощо.

На заняттях фізичного виховання чи математики діти із заплющеними

очима в грі – змаганні визначають напрям руху за певним звуком. Де б*є м’яч:

зліва, справа, спереду чи позаду? Куди пішла дитина: до дверей чи до столу? З

якого ряду дитина пішла до дошки? До якого столу підійшов вихователь? Скільки

він зробив кроків? Звідки чути дзвіночок?

Корисне й цікаве для дітей тренування слухової чутливості в процесі ігор

на розрізнювання звуків ( “Злови звук “, “ Який звук заблукав? “ ), імітацію

( “ Чарівне дзеркальце “, “ Відлуння “ ), створення звукового мережива

( “ Заспіваємо ляльці колискову: “ Ааа – а ... “ ).

Розвиток загостреного фонематичного слуху дітей, який здатний

уловлювати відмінність у вимові близьких звуків, виділяти в слові певні звуки,

аналізувати їх , знаходити ті, які частіше чуємо, ті, що відображують певний

стан,процеси, - спеціальне завдання занять з мови. Безумовно, вихователь

повинен проводити з дітьми артикуляційно–фонетичну зарядку, розучувати

скоромовки, лічилки. Слухова чутливість безпосередньо зв’язана з емоційною

виразністю мовлення та уяви дітей. Вихователь, вивчаючи з дітьми якийсь

віршик, може запропонувати заспівати його або по – різному проспівати рядки.

Це розвиває слух і водночас створює сприятливий емоційний фон спілкування.

29

Для того щоб поліпшити сприймання слухової інформації, доцільно

використовувати різні способи фіксації уваги на прослуханому залежно від мети

його повідомлення. Якщо на слух сприймається пояснення, його варто

супроводжувати лаконічною зоровою опорою, розповідь – виразними

ілюстраціями. Під час тривалого слухання мобілізуюче значення мають

відповідна настанова на зміст і важливість повідомлення ( обгрунтовані паузи,

зміна темпу для різних за значущістю речень, емоційне забарвлення голосу ).

Для тренування гостроти сприймання слухової інформації психологи

радять такі прийоми: під час слухання пропонують фіксувати кількість вживання

певного слова оплеском чи іншою дією.

ГОСТРЕ СПОСТЕРЕЖЛИВЕ ОКО

Найважливіша умова виразного зорового сприйняття – уміння виділити

предмет на загальному фоні на основі чіткого розпізнавання контуру. Цьому

сприяють різні види завдань.

1. Знаходження добре відомих предметів в умовах, що відволікають. Приклад

завдань для індивідуальної і колективної роботи:

а) скільки предметів зображено на малюнку ?

б) розпізнавання предмета за істотними ознаками контуру:

До цього ж відноситься і таке завдання: “ Скільки тут вісімок ?“

в) знаходження однакових предметів зоровим зіставленням їх форми –

розташуванням , розміром, кольором.

Скільки однакових фігур на двох малюнках?

2. Вибір маршруту на основі зорового зіставлення різних напрямів руху.

Яка дорога приведе ведмедика до дому?

Якою дорогою дівчинці найшвидше дібратися додому?

Де живе зайчик, а де білочка? Якою дорогою вони бігли?

Яким способом найшвидше можна знайти відповідь ? Чому ?

3. Пошук виходу з лабіринтів.

Покажіть лінією шлях, яким хлопчик може вибратися з лісу.

30

Через які ворота кицька знайде вихід ?

4. Вправи на тренування обсягу й точності зорового сприймання групи

об’єктів.

Вихователь демонструє дітям картку чи малюнок на дошці протягом кількох

секунд:

а) зображено 8 листочків жовтого і зеленого кольорів;

Завдання. Не лічачи, скажіть, яких листочків більше – жовтих чи зелених. Усіх

листочків більше чи менше п’яти ?

б) зображено 12 кульок трьох кольорів. Кульки однакові за розміром;

Завдання. Яких кольорів кульки ? Яких найбільше ? Яких найменше ?

31 36

3 15

21 9

26 2

20 11

4 12

34 19 7

Яких чисел більше – одноцифрових чи двоцифрових?

Яке число відрізняється від інших за кількістю цифр?

Які числа вдалося запам’ятати?

Чи встигли помітити найменше число ?

33 25 Чи встигли помітити найбільше число ?

5 18 Яке число повторюється ?

73 24 1

22 10

6 18 3

31

5. Тренування зорової пам’яті відтворенням образу сприйнятого об’єкта:

а) ігрові завдання типу “ Що змінилося ? “

Наприклад, на крилі дошки 6 – 7 малюнків овочів і фруктів або тільки

овочів чи фруктів . Після короткочасного розгляду вихователь непомітно для

дітей додає ще один малюнок . Цю зміну дітям визначати найлегше. А потім

зміни ускладнюються : замість жовтого яблука з’являється червоне, фрукти, що

були зверху , пересуваються вниз, змінюється їх взаєморозташування;

б) гра “Фотограф“. Через невеликий отвір у картонній планці кожна дитина

уважно вдивляється в якийсь куточок лісу, двору на території дитячого садка

тощо. Те, що їй вдається помітити, вона потім відтворює в словесному опису чи

малюнку ;

в) гра – вправа “Що я помітив (ла), йдучи до дитячого садка?” на

спостережливість і подальше відтворювання;

г) складання такого самого візерунка з пам’яті; відтворення розташування фігур;

д) вправи на розрізнювання кольорів та їх відтінків в ускладнених умовах

сприймання.

Гостре око дитини – найважливіша передумова формування

спостережливості, уміння помічати характерні, але малопомітні особливості

предметів і явищ. Ця якість передбачає цілеспрямоване планомірне сприймання

об’єктів, що викликають інтерес. Тому спостереження в навчанні

характеризуються великою активністю сприймання, тісно зв’язане з мисленням,

мовленням, почуттями, довільністю уваги.

У дітей 5 – 7-річного віку сприймання об’єктів дещо пасивне. Вони схильні

помічати в предметах випадкові, але яскраві, рухливі деталі, а істотні часто

залишаються поза увагою, що зумовлює нерідко поверхове або навіть і помилкове

засвоєння матеріалу. Значною мірою це пояснюється слабким розвитком

довільної уваги й аналізуючого сприймання.

32

Уміння спостерігати в дітях можна розвивати на будь – яких заняттях.

Особливо широкі можливості для цього на прогулянках, під час малювання,

читання, праці.

Залучаючи, таким чином, до цілеспрямованих спостережень вихователь

розв’язує такі дидактичні завдання :

1) уточнює і збагачує їхні уявлення і поняття про відомі об’єкти;

2) формує нові поняття про зв’язок, відношення між предметами і явищами;

3) активізує різні форми сприймання;

4) навчає послідовності розумових і практичних дій під час спостереження

одного чи кількох об’єкті;

5) збуджує інтерес і допитливість дітей.

Роботу з розвитку спостережливості треба організувати так, щоб

максимально використати розвивальні можливості багаторазових прогулянок

різними маршрутами. Наприклад, проходячи в різний час екологічною стежкою,

діти уважніше помічають зміни в природі; мандруючи стежкою “веселки”,

помічають різноманітність забарвлення оточуючого; “збирають” ознаки, дієслова

руху. Для тривалих спостережень вихователю слід попередньо визначити об’єкт і

мету спостережень, засоби зацікавлення дітей, способи фіксації спостережень і

можливості використання їх результатів на різних заняттях. Наприклад, дітям 4 –

5 років доцільно запропонувати спостереження за польотом сніжинок, за

снігопадом, заметами. Які за формою і розміром сніжинки? Як лягає сніг? Коли

він рипить? Коли добре ліпиться?

Багато корисного для розвитку мовлення та уяви дітей дають спостереження

за слідами людей і тварин на снігу, розпізнавання вигляду засніжених дерев і

кущів.

Запитання для спостережень мають активізувати мислення, викликати

бажання пояснити взаємозв’язки між об’єктами, спробу самостійно визначити

елементарні залежності, зробити висновок. Наприклад, на основі спостережень

діти розмірковують: “Де раніше на подвір’ї дитячого садочка починає танути сніг

33

і чому? Де товщий сніг: у лісі чи у полі? Чим це можна пояснити?” ;

“Поспостерігаємо, де раніше з’являються листочки : на гілці берези, яка стоїть у

банці з водою на вікні, чи на дереві? Чому так? Який можна зробити висновок?”

Під час спостережень важливо домагатися стійкості довільної уваги,

всебічного розгляду об’єктів. Для цього вихователь керує сприйманням дітей,

накреслює уявний маршрут розгляду. Спочатку варто спрямувати увагу на

основне, типове, властиве усім предметам даного виду, створити цілісне уявлення

про весь об’єкт, а потім зацікавити дітей пошуком тонких ознак, деталей. Дуже

важливо заохочувати дітей відображати результати спостережень у практичній

діяльності: у процесі усного мовлення, під час малювання, праці, читання книжки,

яку вихователь заздалегідь вибрав для закріплення результатів спостережень.

Закінчуючи спостереження, корисно, щоб діти під керівництвом вихователя

з’ясували, що ж нового , незвичного вони відкрили для себе; зробили висновок

про те, як саме спостерігали, за якими ознаками; що треба врахувати в майбутніх

спостереженнях. Це допоможе їм поступово оволодіти спостереженням як

методом пізнання.

УМІЛІ РУКИ

Порівняємо два відомих прислів’я : “Розумні руки вчать голову” і “Голова

навчить – руки зроблять”. Як точно вони доповнюють один одного. Афористично

узагальнив цю народну мудрість В. О. Сухомлинський, який підкреслював, що

розвиток дитини – у кінчиках її пальців. Отже, щоб праця приносила дітям

задоволення, їхні руки мають бути вправними, натренованими в швидкому,

точному, координованому виконанні багатьох рухів, що потрібні в різних

навчальних діях.

Загальновідомі всі ті складності, що їх переживають діти оволодіваючи

графічними навичками. Багато вихователів (вчителів) йде за традицією:

багаторазове, часом виснажливе вправляння дітей у відтворюванні тих чи інших

елементів букв. Досвід вчителів – експериментаторів засвідчив високу

ефективність опосередкованого шляху – тренування відповідних м’язів руки

34

дитини, координації рухів у таких видах діяльності, які, здавалося б, далекі від

письма. Зокрема, для розвитку м’язів руки, точності рухів дітям пропонують різні

тренувальні вправи, які мають привабливий характер. Діти на заняттях з

фізичного виховання і праці виконують індивідуально і в групах силові вправи

для пальців, погодженості дій правої і лівої рук. Цікаво, що дітям подобається

плести, вишивати, а це дуже корисно для виховання в них чуття ритму, точності

рухів, акуратності.

Також можна запропонувати дітям , опираючись на досвід передових

вчителів, такі види завдання:

різноманітні графічні диктанти, які проводять на заняттях з математики,

малювання, письма. Крім м’язів пальців, тренуються довільна увага,

зосередженість, орієнтація в просторі. Добре, щоб графічний диктант в кінці

набув вид привабливого для дітей візерунка, орнаменту тощо;

вправи на розфарбовування, домальовування, штриховку, доповнення,

з’єднування;

“сліпе” ліплення – дитина із заплющеними очима ліпить за зразком;

складання індивідуального або в групі композицій з різноманітних

природних та інших матеріалів;

ігри з “Чарівним мішечком”, мета яких – розпізнавання відомих предметів

навпомацки ;

ігри – змагання на швидкість зав’язування і розв’язування вузлів із товстих

різноколірних шнурів;

виконання ігрових завдань, що потребують узгоджених дій правої і лівої рук,

узгоджених дій у роботі в парі;

ігрові форми фізкультурних хвилинок : впізнавання задуманого через рухи

(“що ми бачили – не скажемо, подивіться – ми покажемо”);

гра “Безпомилкова дія” – виконання рухів точно та виразно (з музичним

супроводом, без нього, сфантазованих на задану тему ).

35

Нагромадження чуттєвого досвіду з різних джерел сприймання – це та

основа, яка пришвидшує розвиток процесів мислення, мовлення, загострює увагу;

багатшими стають інтелектуальні почуття, фантазія дітей.

3.4. Використання дидактичних ігор з розвитку сенсорних здібностей в

сімейному вихованні

Сенсорний розвиток є головною умовою будь – якої діяльності

(образотворчої, музичної, конструктивної тощо). Без дозрівання організму

дитини, її нервової системи неможливий психічний розвиток.

Для активізації сприймання особливе значення має дозрівання аналізаторів

(зорового, слухового, смакового, нюхового, тактильного), за допомогою яких

відбувається розчленування і об*єднання різних подразників, що сприймаються.

Проте всі ці органічні складові створюють лише можливості, лише передумови

для розвитку сприймання, але не визначають ні його характеру, ні рівня.

Вітчизняна дошкільна дидактика, спираючись на сучасні психологічні

дослідження, розглядає сенсорний розвиток як формування нових, таких, що не

існували раніше, сенсорних процесів і властивостей за активного педагогічного

впливу.

Метою сенсорного розвитку дітей є формування у них сенсорних

здібностей. Сенсорні процеси в осіб з розвинутими сенсорними здібностями

протікають дещо інакше, ніж з нерозвинутими. Ці відмінності зовні часто майже

непомітні. Так, двоє дітей можуть ковзнути поглядом по тому самому предмету, а

потім з’ясується, що лише в однієї дитини сформувалося повне і правильне

уявлення про нього і вона одразу ж знайде цей предмет серед схожих. В іншої

уявлення виходить дуже спотворене, неправильне. Чому? Тут має значення, як

дитина розглядає предмет: як єдине ціле або хаотично фіксує очима окремі його

деталі чи точки в середині.

Здібності, з одного боку, є умовою успішного виконання певного виду

діяльності, а з іншого – розвиваються в процесі цієї діяльності. Незважаючи на

36

тісний зв’язок знань і умінь із здібностями, їх слід розрізняти. Важливо не

стільки, якою кількістю знань володіє дитина, скільки те, як вона ними володіє і

як опановує нові. Знання та уміння, за певних способів набуття, - єдиний і

ефективний шлях формування здібностей. Тому широке перенесення способів дій

у нові умови дає змогу вважати, що саме формування таких узагальнених умінь

повинно стати основою виховання сенсорних здібностей.

Спираючись на основні положення вітчизняних учених з цієї проблеми,

була розроблена програма сенсорного розвитку дітей 4 – 5 років, дидактичні ігри

та вправи. В основу ігор покладено такі принципи :

1. Діяльність дітей повинна бути цікавою, мотивованою, продуктивною.

2. Завдання із сенсорного розвитку слід тісно пов’язувати з навколишнім

життям.

3. Пропонуючи дитині завдання, потрібно дати їй змогу відшукати розв’язок

самостійно.

4. У процесі виконання ігор і вправ необхідно розвивати мову, пам’ять,

мислення дітей.

5. Важливо врахувати індивідуальні особливості дітей і застосувати

індивідуальний підхід до кожного.

6. Завдання полягає в тому, щоб не стільки домогтися, аби дитина врешті –

решт правильно виконала ту чи іншу дію, скільки виробити в неї певні способи

діяльності.

Розроблені ігри можна використовувати і як діагностичні, і як розвиваючі.

Підійти до них з таких позицій допомогла теорія Л. С. Виготського про зону

актуального і найближчого розвитку.

Рівень актуального розвитку – це той рівень розвитку психічних процесів,

який склався в дитині на сьогодні. Він визначається характером завдань, котрі

дитина в змозі виконати самостійно.

37

Рівень найближчого (потенційного) розвитку визначається тими

завданнями, які дитина може розв’язати за допомогою дорослого, у

співробітництві з ним.

Педагог Карр поділяє ігри на :

1) сенсорні найменших дітей, які люблять вбирати в себе різні відчуття, щоб

іграшки були різнокольорові, щоб вони видавали різні музичні звуки –

погримушки, шарманки, скляні дощечки, труби, барабани тощо ;

2) моторні – біг, підскакування, боротьба, плавання тощо ;

3) психологічні – інтелектуальні й афективні :лото, доміно тощо.

ІГРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ СЕНСОРНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

Ігри для розвитку сенсорних здібностей згруповані в таблиці згідно того,

що саме є об’єктом сприйняття – колір, форма чи величина.

СЕНСОРНІ ЗДІБНОСТІ РОЗВИВАЮЧІ ІГРИ

Сприйняття кольору “Різнокольорові крижинки “ “Летіть у свою зграйку” “Кольори” “Якого кольору предмет”

Сприйняття форми “Дорисуй фігуру” “Форми” “Опиши предмет”

Сприйняття величини “Звірята шикуються” “Порівняй предмети”

Різнокольорові крижинки

Гра спрямована на закріплення уявлень дитини про основні кольори спектру,

розвиток вміння створювати відтінки кольорів з допомогою змішування фарб.

Перед початком гри поговоріть з дитиною про те, що таке лід, крижинки, як

вони утворюються і як можна зробити кольорові крижинки. Якщо вона не зможе

здогадатися, поясніть, що кольорові крижинки утворяться, якщо заморозити

кольорову воду. Поставте на стіл перед дитиною гуаш червоного, жовтого і

38

синього кольорів і скажіть, що перед нею чарівні фарби. Якщо їх змішувати одна

з одною, можуть утворитися інші кольори. Спитайте, наприклад, які кольори слід

поєднати, щоб утворився помаранчевий, зелений чи фіолетовий колір? Перед тим

як дитина відповість на це запитання, дозвольте їй поекспериментувати з

фарбами. Якщо щось не буде вдаватися, допоможіть знайти відповідні поєднання.

Але зробіть це так, щоб у дитини виникло відчуття, що то він сам зробив це

відкриття.

Дитина повинна побачити на власні очі, що коли змішати червону і жовту

фарби, то утвориться помаранчевий колір, якщо змішати синю і жовту фарби – він

отримає зелений колір, а якщо червону і синю – то фіолетовий.

Дитині буде значно цікавіше, якщо гра не зупиниться лише на отриманні

зеленого, фіолетового і помаранчевого кольорів. Нехай він спробує створити різні

відтінки цих кольорів – жовто-зелений, синьо-зелений, світло-фіолетовий та інші.

Коли усі можливі поєднання кольорів будуть приготовлені, розлийте воду у

маленькі форми і заморозьте. Влітку це можна зробити у холодильнику, а взимку-

надворі. Дитині буде дуже цікаво виготовити лід, до того ж кольоровий, влітку. А

взимку можна запропонувати дитині прикрасити кольоровими крижинками

ялинку біля будинку чи в парку.

Летіть у свою зграйку

Гра дає можливість ознайомити дитину з поділом кольорів на теплі і

холодні, вправляти її здатність розрізняти відтінки кольорів за насиченістю, а

також співставляти і узагальнювати предмети за кольором. Бажано, щоб в гру

грали відразу декілька дітей.

Приготуйте 24 – 30 карток: по 4 – 5 відтінків за насиченістю із 7 кольорів

спектру. На семи стільцях, розставлених у кімнаті, розкладіть 6 карток –

червоного, помаранчевого, жовтого, зеленого, голубого, синього і фіолетового

кольорів – по одній на кожний стілець. Покажіть дітям приготовлені картки і

поясніть, що вони чарівні. Їх чари полягають в тому, що варто лише взяти котрусь

картку в руку, як відразу перетворишся на веселу пташку такого ж кольору, як та

39

картка. Роздайте кожній дитині по одній картці різних відтінків. Поясніть дитині,

що коли ведучий (на перших порах цю роль доведеться виконувати вам) дасть

команду: “Летіть до своєї зграйки” , кожна “пташка” повинна полетіти до стільця,

на якому лежить картка відповідного кольору, потім повернутися до ведучого,

щоб взяти наступну “пташку” і знову знайти схожий на неї колір і т. д.

Коли діти навчаються швидко і правильно співставляти основний колір з

його відтінками, гру можна ускладнити і запропонувати дітям розмістити

“пташок” у їхній зграйці за спаданням чи зростанням насиченості відтінку – від

темнішого до світлішого і навпаки.

Другий варіант гри відрізняється від першого тим, що дітей знайомлять з

поділом кольорів спектру на теплі і холодні. Розкажіть і покажіть дітям, що

червоний, помаранчевий і жовтий кольори називаються теплими. Зазвичай явища

природи, які мають такі кольори, теплі: сонце, вогонь. А кольори від зеленого до

фіолетового – холодні. Явища природи цих кольорів – також холодні (сніг, лід). Є

й опосередковані кольори – ні теплі, ні холодні – це жовто-зелений колір і

червоно-фіолетовий (пурпурний). Переконавшись, що діти зрозуміли і

запам’ятали поділ кольорів на теплі і холодні, можете починати гру.

Поставте справа стілець з картками теплих кольорів, а зліва – стілець з

картками холодних кольорів. Роздайте дітям картки різних відтінків основних

кольорів спектру і поясніть, що тепер після команди “Летіть до своєї зграйки”

дітям потрібно знайти свою групу кольорів – теплих або холодних.

Пізніше гру можна ускладнити. На стілець справа покласти малюнок із

зображенням сонця, а на стілець зліва – із зображенням бурульки. Дітям слід

здогадатися : до теплого чи холодного кольору належить та картка, яку вони

тримають в руці?

Кольори

Ця гра допоможе закріпити уявлення дитини про різні кольори і відтінки, а

також розвинути вміння розрізняти вміння предмети різних кольорів.

40

Запропонуйте дитині протягом 1 хвилини назвати 3 предмети певного

кольору. Якщо він назве їх правильно – отримує один бал, і тоді настає ваша черга

зробити те саме; а якщо помилиться – не отримує жодного балу, але наступний

хід все одно переходить до вас. Повторювати предмети не дозволяється. Варто

почати з основних кольорів спектру, а потім перейти до різноманітних відтінків.

Щоб ускладнити гру, можна збільшити кількість предметів, які слід назвати.

Якого кольору предмет?

Під час цієї гри дитина вчиться розрізняти і називати кольори та їх відтінки.

Для гри можна використовувати інтер’єр кімнати, а також предмети, які

знаходяться навколо вас.

Запропонуйте дитині уважно роздивитися колір стін, стелі, вікон, гардин і т.

д. Потім виберіть якийсь об’єкт і попросіть дитину сказати, з яких кольорів він

складається. Якщо дитина відповідає правильно, то далі вона може вибрати

якийсь предмет і запитати вас, якого він кольору, а ви повинні відповісти.

Почніть гру з об’єктів достатньо простих за кольором, а далі ускладнюйте

завдання – вибирайте предмети з декількома відтінками, з рідкісними

поєднаннями кольорів. Якщо виникнуть ускладнення, допомагайте дитині

визначити колір предмета, порівняти предмети за кольором, знайти якнайточнішу

назву для кожного кольору чи відтінку.

Дорисуй фігуру

Ця гра спрямована на закріплення уявлень дитини про різноманітні форми

і їх різновиди, а також розвиває здатність розрізняти ці форми; тренує дрібну

моторику рук. Для гри потрібні декілька рисунків із зображенням фігур різної

форми (зразки показані на малюнку).

Запропонуйте дитині сказати, як називається фігура, і дорисувати їх.

Поясніть дитині, що під час дорисовування не можна ні зменшувати, ні

спотворювати форму фігури. Якщо їй важко дається виконання цього завдання,

покажіть, як потрібно дорисовувати, на одній із фігур. Коли дитина дорисує усі

фігури, попросіть вирізати їх і розкласти так, щоб разом опинилися фігури

41

однакової форми (окремо квадрати, окремо ромби і т. д.). Зверніть увагу дитини

на різновиди одної й тої ж форми.

Форми

Гра розвиває сприйняття форми.

Ви вибираєте одну з форм – квадрат, прямокутник, ромб, трикутник, круг,

овал, п’ятикутник чи трапецію.

Мета гри – за 1 хвилину назвати 3 предмети, які мають подібну форму.

Наприклад. Ви вибрали прямокутник, дитина може назвати такі предмети : книга,

телевізор, шафа. Якщо дитина виконала завдання правильно, отримує 1 бал. Тепер

називати предмет може наступний учасник гри. Повторювати предмети не можна.

Гра стане складнішою, якщо встановити за правило називати не 3, а 5

предметів аналогічної форми за той же час.

Другий варіант гри – використання зображень предметів, які нагадують

різні форми. Покажіть дитині картинки з такими предметами (дивитися малюнок)

і запитайте, на які форми вони схожі.

Опиши предмет

З допомогою цієї гри дитина здобуває навички зорового обстеження і

аналізу предметів, а також словесного опису їх форми.

Для гри можна використовувати різноманітні предмети або іграшки.

Візьміть якусь іграшку і на її прикладі покажіть дитині, як потрібно цей предмет

досліджувати. Спершу дайте йому загальну характеристику – яка це іграшка

(наприклад, це машинка – дивитися малюнок), як з нею граються, яку форму має

її контур і т. п. Потім зверніть увагу на окремі частини і дрібні деталі з погляду

форми (круглі колеса, трапецієподібне лобове скло, круглі фари, п*ятикутні двері

і т. п. ). Після цього виберіть інший предмет і запропонуйте дитині зробити те ж,

що перед тим робили ви. У грі переможцем стає той, хто правильно назве більшу

кількість деталей.

Граючи, дитина повинна оволодіти такою послідовністю обстеження

предмета:

42

1) виділяти загальну форму предмета за його контуром;

2) виявляти основні частини предмета і називати їх форму (круглі колеса,

трапецеподібне лобове скло і т. д. );

3) визначати просторове розміщення основних частин;

4) вказувати просторове розташування дрібних частин одна відносно одної;

Якщо дитина, описуючи предмет, має якісь труднощі, ви можете допомогти

їй навідними запитаннями, можна навіть виділити якусь деталь і попросити

назвати її форму і т. д.

Звірята шикуються

У цій грі вдосконалюється вміння розрізняти і впорядковувати предмети за

величиною. Приготуйте 10 кольорових картонних смужок однакової ширини, які

відрізняються за довжиною на 1 сантиметр ( від 1 до 10 см ). Смужки розкладіть

перед дитиною на столі вертикально (тобто так, щоб “ширина” була по

горизонталі, а довжина – по вертикалі; дивитися малюнок) і розкажіть про них

дитині казку: “В одному лісі жили – були звірята. Усі вони були різні: і маленькі, і

великі. Одного разу лев, цар звірів, вирішив зібрати усіх мешканців лісу і

визначити, хто з них якої висоти : хто найвищий, я хто найнижчий. Зібралися звірі

біля лева і почали шикуватися в ряд від найнижчого до найвищого. Штовхалися,

сопіли, а вишикуватися так і не змогли. Допоможи їм виконати це завдання.”

Порадьте дитині вибрати спершу найменшу смужку, потім – найменшу

серед тих, що залишилися і т. д. Якщо виникнуть труднощі, запропонуйте дитині

поміряти смужки. Коли усі звірі вишикуються в ряд, запитайте дитину, хто з

тварин, на його думку, міг би потрапити у цей ряд ; нехай назве звірів маленьких,

середніх і великих за висотою.

Ту ж гру можна провести, запитуючи, для прикладу, хто найширший (чи

найтовстіший) незалежно від зросту. У цьому випадку слід повернути смужки на

90 градусів, щоб вони відрізнялися одна від одної за шириною.

43

Порівняй предмети

Гра спрямована на порівняння предметів, які мають різні параметри

величини.

Перед початком цієї гри бажано навчити дитину способу “порівняння “.

Приготуйте різні предмети, наприклад, дві книжки однакової товщини, але

різного формату, дві пірамідки (широку і вузьку), два олівці (довгий і короткий) і

т. ін. ( малюнок додається).

Покажіть дитині олівці і запитайте, чим вони відрізняються, а чим схожі.

Потрібно ,щоб дитина визначила, що вони відрізняються за довжиною, а подібні

за товщиною. Потім запропонуйте їй порівняти у такий самий спосіб книжки, дві

пірамідки і т. д. Якщо ці дії будуть вдаватися непогано, запропонуйте порівняти

книжку з олівцем чи якимось іншим предметом.

44

Висновки Отже, сенсорний розвиток дитини – це розвиток її відчуттів і сприймань.

Відчуття та сприймання у дітей дошкільного віку розвиваються досить

інтенсивно, під впливом виховання, в процесі засвоєння дитиною знань і вмінь.

Сенсорні еталони – уявлення, які склалися в суспільстві про основні якості

предметів (колір, форма, величина, висота звука і т.д.). Поступове ознайомлення

дітей з різними видами сенсорних еталонів та їх систематизація — одне з

найважливіших завдань сенсорного виховання в дошкільному віці. Його основою

має бути організація дорослими дій дітей з обстеження та запам’ятовування

основних різновидів кожної властивості, що здійснюється передусім у процесі їх

навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та ін.

Паралельно дитина засвоює слова, що означають основні різновиди власти-

востей предметів. Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає змогу точніше й

усвідомленіше його застосовувати. Але це можливо за умови, що слова-назви

вводяться на основі власних дій дитини з обстеження та використання

відповідних еталонів.

У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слу-

хової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів,

розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці

зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які

мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних

властивостей та взаємозв’язків.

Дії сприймання формуються залежно від оволодіння тими видами

діяльності, що вимагають виявлення й урахування властивостей предметів та

явищ. Розвиток зорового сприймання пов’язаний передусім із продуктивними

видами діяльності (малюванням, аплікацією, конструюванням). Фонематичний

слух розвивається у процесі мовного спілкування, а звуковисотний слух — на

музичних заняттях (з допомогою ігор-вправ, побудованих за принципом

45

моделювання звуковисотних відношень).

Поступово сприймання виділяються у відносно самостійні дії, спрямовані

на пізнання предметів та явищ навколишнього світу, виконання перших

перцептивних завдань.

Перцептивні дії, адекватні об’єкту, починають формуватися у дітей п’яти –

шести років, їх характерною ознакою є розгорненість, включення до свого складу

великої кількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.

Готуючи дитину до сприймання матеріалу, треба враховувати її попередні

знання, йти від відомого до невідомого, від близького до далекого. Ці дидактичні

вимоги мають значення вже при виділенні форми, величини, просторового

розміщення предметів і сприяють більш успішному навчанню дітей –

конструюванню, ліпленню, малюванню, лічбі, орієнтації в навколишньому

середовищі.

46

Список використаної літератури

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999. 2. Болтарович 3. Традиції сімейного виховання // Народна творчість та

етнографія. — 1993. — № 2. 3. Бондар В. «Зв'язок педагогічної науки з практикою як умова розробки нових

технологій». Випуск 5, 2004 р. 4. Венгер Л. А., Пилюгина Э. Г., Венгер Н. Б. Воспитание сенсорной культуры

ребенка от рождения до 6 лет. — М., 1988. 5. Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта.

— 1993. — № 44—46. 6. Киричук О. В. Філософія освіти і проблеми виховання // Нові технології

навчання. — К., 1997. 7. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук, ред.

О. Л. Кононко. — К., 2003. 8. Кононко О. Л. Стратегічна мета виховання — життєва компетентність

дитини //Дошкільне виховання. — 1999. — № 5. 9. Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994. 10. Концепція дошкільного виховання в Україні. — К., 1993. 11. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1999. 12. М.Монтессорі. Метод наукової педагогіки в будинках дитини, 1993.

13. Поніманська Т. І. Моральне виховання дошкільників. — К., 1993. 14. Про дошкільну освіту: Закон України — К., 2001. 15. Про освіту: Закон України // Освіта. — 1991. — 25 червня. 16. Сенсорное воспитание в детском саду. — М., 1981. 17. Сковорода Г. Пізнай у собі людину. — Л., 1995. 18. Шульга Л. М. Розвиток творчих здібностей дітей дошкільного віку на

заняттях з малювання. — К., 1995. 19. Эстетическое воспитание в детском саду. — М., 1985. 20. Системні інноваційні педагогічні технології». Дошкільне виховання, 1991,

№10.