Тарас Коковський

ДЕЩИЦЯ ВІЧНОГО ДОБРА поезія

2016

І. ЦІНОЮ КРОВІ

ДВАДЦЯТЕ ЛЮТОГО… МАЙДАН… Про Україну світ почув ціною крові… Помилуй, Господи, й спаси, подай любові. І суд Свій праведний зішли на руку ката, Щоб не пішов на батька син і брат на брата. Щоб схаменулись вороги всього святого, Не мали спокою і сну й молили Бога Аби Він їхній гріх закрив життям Ісуса… Вбивать без докору й жалю? Яка спокуса! За слово й діло їм воздай, о Боже правий… Жбурнув їм тридцять срібняків тиран кривавий… Двадцяте лютого… Майдан… Гірка отрута… Немовби вдруге пережив народ наш Крути. І невигойний знову біль й на серці рана, І Україна знов моя у чорне вбрана! І знову сльози пролива над сином мати… О, Боже, скільки ще землі моїй страждати? Катівні Сталіна, Сибір, Голодомори – Хіба не досить вже біди, страждань і горя? Добра і щастя нам подай небесний Отче, І Словом душі просвіти Своїм пророчим… Героям десь на цвинтарях хрести поставлять – А Ти, наш Боже, сотвори їм вічну пам'ять…

20 лютого 2014

ЖАХЛИВА ТРАНСФОРМАЦІЯ… ... під час проведення АТО в Донецьку було знищено понад 100 терористів... (З новин) Ті, що в Донецьку трупом полягли – «Свої» й чужинці – нелюди, падлюки Колись також маленькими були, До матерів просилися на руки… По хаті вперше йшли і в перший клас, В дворі м’яча ганяли пацанами, А потім вбити вирішили нас, І відреклися – і Христа і мами… 28 травня 2014

СОН …у бою з терористами загинули 20 українських вояків… (З новин) Жахливий сон мені приснився нині, Немовби я десь поле мінував, А потім спохватився: та ж дитині Мало життя, невинній, не забрав! Прокинувся зненацька серед ночі, Тінь від ялини кралась до вікон... Ні, я не можу вбити і не хочу! І враз збагнув, що то був тільки сон… 25 травня 2014

КОЛИ СТРУНИ МОВЧАТЬ Коли струни мовчать, То говорять гармати, І на день насувається Морок і мла, І лихе відчуває Кохана і мати, А інакше – як бути Би нею могла… 17 червня 2014

НАСЛІДУВАННЯ ПСАЛМА 109-ГО

Боже, пельки замкни нечестивим І спини ненаситну орду, – Звірину з хижим поглядом хтивим, (Відведи від Вкраїни біду!) Бо вона безпричинно воює, Віддає за добро завше злом… Хай правиця Твоя порятує Й милосердя накриє крилом! Щоб на знищення стали нащадки Ворогів, і щоб сина ім’я Було стерте за злочини батька, І віднесла його течія В небуття, й зодяглися ганьбою Ті, що нас обмовляють й клянуть, Бо вони погордують й Тобою, І удруге Тебе розіпнуть. 5 травня 2014

СВІТЕ, ТИ ОГЛУХ? Світе, ти оглух чи з глузду з’їхав, Хочеш пересидіти війну? Буде і для тебе на горіхи І гіркого келих полину! І щоночі хлопці вбиті наші Будуть снитись ситому тобі, І картати, що боявся Раші… Ти ж таки боявся, далебі? І боїшся – ‘be or not to be… 23 липня 2014

*** Хоч так довго пручалась Росія І так вірно служив бандюган – Ми змогли (бо не кожен зуміє!) Перевести її крізь Майдан… 22 травня 2014

З СОЛДАТСЬКОГО ЗОШИТА

1. Ми тут щодня під «градом» і вогнем, Ангелик біля серця – від дітей, Він вже два тижні береже мене, І берегтиме, сподіваюсь ще… Ти не хвилюйся, мамо, – ми живі, Ми ще з тобою довго проживем, У нас ще справ багато на землі І купа нерозв’язаних проблем. А вдома як? надіюсь – все гаразд, Поспіли, певно, яблука в саду? Ви там моліться, дорогі, за нас, Я скоро…Я повернуся…Прийду… 24 липня 2014

2. ПОСИДЬ ЗІ МНОЮ ПОРУЧ Посидь зі мною поруч поки дощ, Поки не всі ще сказані слова, Поки ще руки не торкнулись рук І я твої вуста не цілував. Побудь бодай ще трохи і не йди, Бо завтра вирушаємо на Схід, – Я мушу боронити від біди Тебе і Україну, цілий світ. У тебе очі ніжно-голубі І чарівне волосся золоте, Я перемогу присвячу тобі Й життя своє Вітчизні, молоде. 23 липня 2014

3. ТАК СТРАШНО ЗВИКАТИ ДО КРОВІ Так страшно звикати до крові, До жаху, до болю, різні, До того, що сильні й здорові Вмирають щодня на війні О, ні!… Найкращі сини України Заради її майбуття Стоять у бою до загину І жертвують власним життям – Затям! Щоб ми могли бути з тобою, Ростити дітей і любить, Хтось мусить до рук брати зброю І нас захищаючи, вбить!.. З цим жить… І знов матері у зажурі, Дружини у чорних хустках, Бійці-побратими похмурі Стоять біля трун в пелюстках На хрестах… І сироти плачуть за татом… О, Боже, спаси й сохрани, І суд справедливий над катом, Якому добро від війни, – Вчини… 27 травня 2014

4. РОСІЄ, ЗАТЯМ! Росіє! Коли ти нап’єшся вже крові, Царів і тиранів припиниш плодить, Що з роду не знають жалю і любові І ладні за трон свій мільйони убить? Вони ж бо дияволу душу продали, Вклонились за царство своє сатані, – Ординці, манкурти, криваві вандали, Горіти вам вічно в пекельнім вогні За душі усіх, кого ви спокусили, Навчили брехати і вірить брехні, І келих із кров’ю вождю підносили Тих жертв убієнних в злочинній війні! Росіє! Не тішся, твій чобіт ніколи Не буде топтати моєї землі! Тиранів твоїх поскидають престоли, І голови їм постинають шаблі Нащадків козацького славного роду, Що стали сьогодні з ордою на бій – Шоломами нашу дніпровськую воду Затям! Не судилося пити тобі! 19 липня 2014

5.

Хлопцям з батальйону «Донбас» *** Чи страшно нам вмирати? так і ні… Бо нам усім вмирати тільки раз. Важливо, щоби потім, по війні, Життя полюдське стало і про нас Не забували, і про ту ціну Яку ми заплатили, щоби ви Ніколи вже не знали про війну, І за любов лиш були молитви, Росли в колисках ваші діточки, Дружини дарували вам тепло, І вишиті вам шили сорочки На те, що буде, а не що було. 25 липня 2014

6. МОЛИТВА Кохана, я благаю знову: не поспішай сказати «ні», – поети гинуть без любові немов солдати на війні… 24 липня 2014

МАМИНА МОЛИТВА А я тебе, мій синочку, В люльці колисала, Щоби колись твої очка Дівка цілувала. Цілувала і казала, Що дякує мамі, Що їй легеня вродила З чорними бровами. Чорні брови, карі очі, Ще й вуста червоні, Не для того тя родила, Щоб ти був на войні. Налетіли чорні круки, Зачали кричати, Забирают мі синочка Мого у солдати. Забирают у солдати: Ой, сину ж мій, сину! Мушу, мамцю, боронити Неньку Україну. Прощавайте сині гори І широкі доли, Може вас вже не побачу Я більше ніколи. Ой, вертайся, мій синочку З далекого краю, Я для тебе вишиванку На весілля маю. А у тої вишиванки Нитки жовто-сині, Як те поле, і те небо В нашій Україні.

А то тая вишиванка До вінця ставати, А не тобі, молодому, У землю лягати. Бо я тебе, мій синочку, Не на те родила, Щоби тебе десь у полі, Зла куля забила. Повертайся, мій соколе, До Бога ся молю: Бережи мені синочка, Дай Вкраїні волю! 29 липня 2014

БАЙКА ПРО КАРЛИКІВ Івану Франку З якогось часу у Кремлі, Завелась пошесть – ой, люлі! Істоти дивні і малі, Карликуваті й дуже злі. І в них така страшна слина – Де бризне – там іде війна. Страшніше сказу та біда – Не помага й свята вода! І люд вже котрий день не спить – Не зна, що з пошестю робить. Порадив їм тверезий глузд Застосувати «Райд» і дуст, Китайську крейду, – не бере, І пошесть ця ніяк не вмре. Вона вже навіть Тру-ля-ля За межі вилізла Кремля, Пре на городи і грядки, Залазить людям у мізки, Покірних робить з них рабів – Що мов об’їлися грибів. Писклявий голос карлів тих Людей штовха чинити гріх, Брутально лаятись, кричать, Невинні душі убивать. В річках від нього Гоп-да-да, Гіркою робиться вода, В полях пшениця не росте, І без смаку все, що їсте. Але найгірше – оп-па-па! До світу пошесть підступа, Бо їй замало, Тру-ля-ля, Того що є навкруг Кремля. У світу визрів хитрий план – Високий збудувать паркан, Щоби від голоду в Кремлі

Померли карлики ті злі. Зібралась рада світова, Й такі промовила слова: «Найкращих залучім мужів Поки не вдарив Божий гнів, Нехай і зблизька, і здаля, Ту пошесть вивчать Тру-ля-ля. Тих карлів треба зупинить, Зле може статись кожну мить». Мужам тим дали кілька днів, Щоб кожен досліди провів, І доповів якнайхутчіш, Бо підлий ворог гострить ніж. Його слиною цілий край Занапастився – хоч вмирай. Трудились кілька днів й ночей Мужі ті, не стулив очей, Ніхто, і за короткий час Зібралась рада та ще раз, Щоби заслухать їх вердикт Поки від карлів світ не зник. Вердикт мужів тих був такий: «Та пошесть грізна і страшна, І хутко шириться вона, Але, на щастя, Тру-ля-ля Вражає тільки москаля. Щоб не заслабнув чоловік Оцей приймати треба лік – «Антимоскаль-антикацап», Із нас ніхто ще не заслаб, Приймали тричі ми на день І кожен дужий, наче пень». «Мужам і Богові хвала!» – Юрба щаслива заревла! Рознісся голос від трембіт: «Від карлів спасся цілий світ!» Старе радіє і мале, Що буде добре, а не зле. У кожній хаті спів і баль: «Нам не страшний тепер москаль!» Попри незгоду і протест Схвалила рада маніфест:

«Щоб пошесть карлів тих спинить Паркан потрібно докінчить. Всіх перевірить громадян, Котрі живуть там, де паркан, Чи знаку в них нема слини, Щоб мор спинити між людьми. Усіх слабих, якщо будуть, Спровадить у далеку путь, Хай там кують свій капітал – Росія, чемодан, вокзал. А я, мій друже, щоб мені Не снились карли уві сні, Прийму тих крапель тисяч з п’ять, І буду ніч спокійно спать. І ти, мій друже, відпочни, – Нехай приємні сняться сни – Що всі кацапи й москалі Забрались з рідної землі. Ой-люлі…. 24 червня 2014 Словничок: Кацап, москаль – росіянин, що не люто ненавидить Україну, бажає їй лиха, але любить українське сало.

В НАС Є ПІДСТАВИ НЕ ЛЮБИТЬ РОСІЮ В нас є підстави не любить Росію До скону, до нестями, до гріха, І це вона в нас виплекала мрію – Те зло, котра вона довкола сіє До неї, все, повернеться нехай! Бодай ні сну не знає, ні спокою За те, що захлиналась від брехні Й оскаженіло вела за собою Зомбованих війною світовою На запах крові доньок і синів. У поміч сили пекла закликала, Не мала ні жалю, ні каяття, Підносила тиранам п’єдестали, І тим себе, лукава, прирікала На Божий гнів, на кару й забуття. І ти, імперський, «обраний» народе Неначе Каїн гріх свій понесеш, За те, що ти вождям кривавим оди, Мучителям, убивцям на догоду Складав і їх звеличував без меж. Та кожен з них – від давнини й донині Вважав тебе за стадо баранів, Не Богові молитись, а людині, Вклонятися мерцеві в домовині Навчав, удаючись до стусанів. Ти іншим буть не вмієш і не хочеш, Та доведеться все одно тобі Нарешті правді подивитись в очі, І на суді стоять за кожен злочин, За сльози, за наругу і за біль. 2 серпня 2014

УКРАЇНА ВОСКРЕСЛА, ЩОБ ЖИТИ Чому не тішить серце спів пташиний, І не чарує барвами весна? – Бо знов спливає кров’ю Україна, І йде війна… Чому ридає матінка над сином, І забілила скроні сивина? – Бо суне знов орда на Україну, І йде війна… Чому оті, що звали нас братами, Сьогодні розпинають і клянуть? – Бо і колись робили вже так само – Така в них суть… Кати, що ревно моляться… (До кого!?), Запалюють свічки у вівтарях – Та в них немає і не було Бога, Окрім царя!… І милосердя сподіватись всує Від того, хто так й не пізнав Христа, І досі за Пілата голосує, Й стулив вуста… Вони вважають ката за месію, Та в нього ні – не терновий вінець, І не до раю він веде Росію, А у кінець… ………………………………… І хоч лютують досі сили пекла – Нехай затямить добре сатана, Що Україна вже навік воскресла, Й не вмре вона. 12 травня 2014

ІІ. ГРАМАТИКА ЖИТТЯ

В СЕЛІ, ПОДІБНОМУ ДО РАЮ… …Боже, нам єдність подай! О.Кониський В селі, подібному до раю, Відколи – вже ніхто не зна, Із року в рік любов вмирає, І справжня точиться війна. У чім причина зла такого, Й за що готові люди вбить, Адже всі моляться до Бога? – Не можуть церкву поділить… Тримають міцно оборону Сусіди, друзі, свояки, Стояти ладні аж до скону За «правду», наче за грядки… І суперечка та запекла Не може скінчитись ніяк, Перетворила рай на пекло, Немовби квітку на будяк. І не лише прості миряни, А навіть і «святі отці», Забули про Христові рани Й тримають кия у руці. Такі то, Боже, Твої діти, Що Ти страждав за них і вмер, Бо мали б дякувать й радіти, Та ворогують дотепер. А Ти усіх ціною крові Від кари викупив за гріх,

І дав нам заповідь любові, І сили пекла переміг. Дай, Боже, каяття людині, А для країни і села Те, що найбільше треба нині – Щоб єдність й злагода була. 20 травня 2014

ГРАМАТИКА ЖИТТЯ - ЧАС Які страшні оті самотні ночі Без слів, обіймів, ніжності, тепла… Минулий час безжалісно торочить: «Я тут господар! – БУВ, БУЛО, БУЛА». Але учора він кипів від злості, Бо більше панувати не буде – Майбутній час зайшов до мене в гості, І обіцяв, що завтра знов прийде… 20 червня 2014

*** Один відомий серцеїд Хвалився, вже на схилі літ Скількох колись поцілував Як він іще парубкував, А потім, як жонатий був – Ще скільки «перемог» здобув… А я вам так, повім на це – Нехай він меле те і се, Щоб люди знали, як було, Хто напаскудив, скоїв зло… Хвалитись тим, від чого тхне, Не хитре діло, а дурне… 1 травня 2014

ЗА ЛАШТУНКАМИ ШЕДЕВРІВ У нього нині зовсім інша муза, Ніхто не зна де ділася стара… Тепер нова трима його картуза, Як він натхненно риму добира. Нова сьогодні в славі і пошані, Стара тихенько сльози пролива, Минаються єдині і кохані, Лишаються з присвятою слова… Коли ми чуєм чи вірші чи ноти Що пережили сивину століть, Нас не турбують автора чесноти І те, що за шедеврами стоїть. А там багато сліз гірких пролито, І зраджено обітниць та присяг, Сердець наївних скривджено й розбито Ради вершин мистецьких і звитяг. І тільки не розділеній любові Не можемо закинути чогось, Котра навік закарбувалась в слові Про те, що так й ніколи не збулось. 3 липня 2014

*** Л.Р. Заплаканих, самотніх, богобійних, Ще вчора незнайомих і чужих, Кохання нас спіймало у обійми, Щоби знайти розраду й втіху в них, Щоби у серці, звиклому до болю, Спокій запанував бодай на мить, Щоб рани всі зцілилися любов’ю, І стишилось в душі те, що болить. 20 листопада 2014

ЗГАДАЙ МЕНЕ… Колись, як літо змінить осінь, І жаль за пройденим мине, Бодай на мить, красива досі Згадай мене… На дальній чи близькій дорозі, Як доля межу перетне, То ти, при Божій допомозі Згадай мене… Коли щасливий до нестями Тебе коханий пригорне, І ти кохатимеш так само, Згадай мене… В любові або нелюбові Людське життя і так мине, На добрім чи недобрім слові, Згадай мене… Нехай буде благословенне Для тебе вічне і земне, І ти, забувши вже про мене, Згадай мене… І коли я цей світ залишу, Й мене ніхто вже не спімне, Прийди, де ясен сни колише, Й згадай мене… 25 липня 2014

*** Кожен «мудрий» верзе ахінею, Все змішалося – праведне й зле, Все приправлене рясно брехнею І на правду так схоже, але… 1 травня 2014

*** Коли наді мною Збираються темні хмари І смуга в житті Ніяк не минеться Чорна – То серце і душу лікують “O, mio babbino caro” І “Nessun dorma”… 9 листопада 2014

КОРАБЛИКИ ВЕРБОВІ НА ВОДІ… Кораблики вербові На воді кружляли Веселим табунцем, Бавлячись З вітерцем, Тішились, Наче малі діти, Що нарешті на волі! Мчали навипередки Приспаним ставком У парку І мріяли про море… Та за якусь мить Усі вони опинились В тенетах Затонулих нещодавно Вітрильників, човників, галер, А під ними, На дні, У тихій осінній воді Вербовим листочкам Снилося літо І мамині колисанки… 7 листопада 2014

КРАЇНА МОКСЕЛЬ Ви вкрали в нас історію про Русь – Кочівники, ординці і монголи! Я в очі вам сказати не боюсь – Братами ви не були нам ніколи, Плекали завжди думку про одне – Як би зі світу звести Україну, І підло, методично, день за днем Вбивали нас, стріляючи у спину. Хотіли мову нашу розіп’ять, Що вас колись, немитих, просвітила, Навчила вас читати і писать. О, краще б ти у болотах сиділа Росіє! – мо’ й не скоїла біди Нікому із племен довкола себе, Та ти не вилізала із Орди, І накликала Божий гнів із неба! Країно Моксель! Нащо ми тебе Із гною і темряви підносили, Коли ти була ще «ні ме, ні бе» Й просвітництву пручалася щосили! Бо, врешті-решт, на ноги ти сп’ялась І карою зробилася для світу. «Святе» для тебе – тільки цар і власть, Що ти за них уб’єш і власні діти. Ні! ти таки не втямила урок І підійшла до прірви надто близько, Лишилося зробити тільки крок – Пустелею ти станеш й пасовиськом… Це все вже було! Царства всі земні Розпалися на попіл і на порох… А поки що – не брат ти нам, о ні! – Ти найлютіший нам у світі ворог! 28 липня 2014

ЛИСИЦЯ Й ЖУРАВЕЛЬ Передумав журавель Жениться на лисиці… (Видно неспроста!) – Він при святі в неї, Як годиться, Студенину їв Із… когута. 5 червня 2014

ЛИСТОПАДОВІ СВІЧІ Листопадові свічі на гробах горітимуть всю ніч до небокраю, втішатимуть серця блаженством раю, читатимуть молитви по губах… 1 листопада 2014

ВІД ВІЧНОСТІ ДО ВІЧНОСТІ Мені сьогодні знову плакалось За тим, що було і нема… Спливло… Та світові однаково – Довкола літо чи зима. Що часом вкрадене – не знайдеш вже, Минулого не повернеш… І багатьом, насправді, байдуже – Живеш ти ще чи не живеш… Але так ясно зорі світяться – Для них немає забуття, Вони від вічності до вічності Людське окреслюють життя. 23 травня 2014

МРІЯ ПРО УКРАЇНУ Україна мені не потрібна будь-яка, Надто така, від якої лишилася Тільки назва, одне лише слово, Територія на мапі Європи, На котрій українцям Судилася роль байстрюка, Де щоденно задихатимусь Від російської мови… Україна мені потрібна Заквітчана піснею І рідним словом, Котрим вітатиме мене Кожен ранок, Напуватиме мене Як травневий дощ, Він коріння до крони, До найменшого листочка, Даруючи наснагу і силу, Радість і щастя, А прадавні ріки Нестимуть свої води Від чистих джерел До озер та морів, Щоб ніколи Не зміліла Українська душа… 19 листопада 2014

ДЕЩИЦЯ ВІЧНОГО ДОБРА Не намагайся змінити Чи врятувати Від зла і загибелі Цілий світ – Це досі не вдавалось Нікому з людей. Краще зроби Бодай дещицю добра, Що важить У вічності І тішить Господа – Порятуй тих, Хто поруч, Бодай одного! Щоб у його серці Завдяки Звіщеному Слову Оселилась спасенна віра, Надія і любов, Яка перевищує все… І тоді там, у Вищім позамежжі Радітимуть Всі сили небесні, Співаючи «Осанна!» і «Алілуя!» 2 лютого 2015

НЕЗБАГНЕННЕ Лише одна-однісінька людина іде з життя, і неповторний світ, котрий вмістить не здатна домовина, щезає в позамежжі днів і літ… 2 липня 2014

ОБІЙМИ КОХАНОЇ Коли серце крається від болю, неспокою і печалі – найкращі ліки – то твої обійми, тепло і ніжність твоїх лебединих рук… …………………. В зажурі стояв перед віконцем аптекаря – який жаль, що у нього немає ліків під назвою «обійми коханої»… 7 листопада 2014

ОСІНЬ Тихше! Чуєте? – Осінь! Мовчки йду по алеї, зойк опалого листя знов озвався у серці. Вже душа в листопаді… Як в сповільненім кадрі - так нечутно встеляють стежину листочки. Ні, я зовсім не плачу, Де ви бачите сльози, – То останній дарунок швидкоплинного літа. Гляньте! Бачите? – Осінь Жовто-синім фарбує Холодні світанки… Та вже хтось на мольберті Готує скраєчку білила, І йому опиратися Вересню й жовтню несила… І хоч нині вони Ще панують у власній господі – Десь поблизу зима Колисанки збирає природі… 1975-2014

ОСІНЬ Ліків шукаєш Від смутку Й неспокою Досі? – Осінь! Серце й душа Доторкнутись До вічного Просять? – Осінь! Втрату і біль Приховати Від себе Не в змозі? – Осінь! Рим і натхнення Ніщо вже Давно Не приносить? – Осінь! Музика дивна Краси У багатоголоссі – Осінь! 11 жовтня, 2014

ПОЕТИЧНА НАТУРА Поетична натура складна – І у кожного є трубадура, Водночас це і скрипка й бандура, Шепіт вітру і келих вина. Поетична натура сумна, Але часом буває весела, І пускається в мандри на села Де ніхто її зовсім не зна. 16 червня 2014

МРІЯЛОСЬ Розкуйовджений, збурений світ такий, Але досі в Господніх руках… Забагато вже слів і політики, – Хочу тиші і свіжого молока… Хочу знов, заколисаний липою, Я бодай на годину чи дві, В шепіт віття вслухатися: «Спи собі, Відпочинь у пахучій траві»… 9 травня 2014

РУКАВИЧКИ Л.Р. Подарувала мила рукавички - Тепер морози люті не страшні, Бо в них тепло коханої панички, Котре не дасть замерзнути мені! 1 грудня 2014

СЕРЦЕ НЕ СТАРІЄ Тепер я знаю – серце не старіє, Воно таке ж у двадцять й шістдесят, У нім такі ж і почуття, і мрії, Як і колись, – багато літ назад… Будемо серцем завжди молоді, Воно так само тішиться і плаче, Як в юності, як вперше, як тоді Коли усе лиш пізнавав неначе… 26 липня 2014

СЕСТРА МИЛОСЕРДЯ Йому просто треба було дещицю тепла і ніжності – обійняти її за плечі, пригорнути до себе, покласти голову їй на коліна, заплющити очі, і бодай на мить стишити невгамовний біль, котрий щоночі роз’ятрював рану безсонням, безжально шматуючи серце і душу… А їй видалось, що це надто нахабне залицяння і все прораховано вже наперед… Втім, цього разу інтуїція її підвела – не кожна жінка може бути сестрою милосердя… 12 червня 2014

СТАРІ СВІТЛИНИ Витирає фікуса листочки хлопченя, – йому там три лишень. Бавиться, щасливе, в холодочку дідусевих райських черешень. А он там – на гойданці з піснями, в конюшині з дітками, в саду, на руках у тата і у мами, що зігріють, відведуть біду… ============== Ці пожовклі, вицвілі світлини – найдорожче, що у мене є, що, насправді, важить для людини, І коріння Напува твоє… 28.05-15.06 2014

*** Засуджувати людину легко, Важко її зрозуміти, ще важче її пробачати, надто, коли спіткнулась, збагнути серце і душу, застуджену зимним вітром, що прагне вина з гіркотою змішаного або цикути, розорану, як чорнозем, прикласти до них цілюще, наповнене втіхою Слово, – Господній отой подорожник… Боже, подай милосердя, обмий нас Своїм ісопом, – щоб стали ми білим снігом, і місячним променем світлим, підтримай нас лагідним духом, верни нам радість спасіння і серце створи нам чисте… 9-10.12.2014

ТАК ЗЛА БАГАТО… Так зла багато кожну мить і мало неба… Нам вже потрібно боронить себе від… себе. 31 травня 2014

ЩО НАМ ТРЕБА? Ось дивлюся Довкола На все я І гадаю – Не гасел, Не слів, Не політиків треба – Мойсея, Щоб ще раз Крізь пустелю Провів. І Геракла Би здалось, Щоб стайні Українські Почистив, Як слід – От тоді, може, Добре і файно Ми б зажили – Без горя Та бід. 16 травня 2014

*** У кожного свинства, друже, Завжди буде свій гаврош… Коли нам плюють у душу, Не треба казати: дощ… 31 травня 2014

ЩЕ РАЗ ПРО ЛЮБОВ Від сурогатних матерів Найчастіше вимагається: Бути практично здоровими, (підтвердити це аналізами), Не мати шкідливих звичок, Дотримуватись Правильного харчування (звісно, за кошти замовника), І режиму дня, Стресів – якнайменше. А ще – Не нервувати, Не перевтомлюватись, Якнайчастіше бувати на свіжому повітрі, Вчасно відвідувати лікаря І повідомляти про перебіг вагітності, Список можна продовжити (відповідно до статей угоди). Однак мене завжди непокоїло інше – Яким народиться і виросте Дитя, котре вже в лоні Нерідної матері, Позбавлене правдивої Материнської любові, Коли все жіноче єство Переповнене щастям і радістю Теплом і ніжністю До того невимовного Божого дарунка, Зачатого від великого кохання, Приголубленого думками і словами Задовго до його появи на світ? Якою нещасною є дитина, Виношена без любові! Як багато згодом потрібно Дати їй любові, Щоб вона, коли виросте, Могла сама любити Нелукаво та щиро, Бути ніжною, милосердною, Доброю і незлобливою.

Новітні технології Дедалі більше Втручаються В Божий промисел, І ставлять перед людством Чимало складних питань, Від котрих, загалом, Залежить його існування… 8 липня 2014

ТАК ПЛИНЕ ЧАС Якби ти знав як швидко плине час, Як невблаганно свічка догорає… Ми нині є, а завтра нас немає, І начебто й не було зовсім нас… 2013-2014

ЗГАСЛІ ЗОРІ БАЖАНЬ Кохать нікого не примусиш, Хоч як би не старались ми, На мить торкнулись наші душі Одна до одної крільми. На хвилю у життєвім морі Зустрілись наші кораблі, І двох бажань погаслі зорі Квітками стали на землі… 23 червня 2014

ЛІТНІЙ ДОЩ Я так люблю посеред літа дощ, У передгроззі хмари і затишшя, Озонну свіжість викупаних площ І сяйво позолоти на узвишші… 3 липня 2014

НАДІЯ Є Хлопець із сусідньої вулиці Ніколи не вітається Коли проходить Або проїздить повз… Мене завжди цікавило – Невже у школі і вдома його не вчили Вітатися зі старшими, Сусідами? Для мого покоління – Це звична, І навіть дуже приємна річ – Сказати людині: «Доброго дня чи ранку», Перекинутись кількома Словами про те і се… Але у сусідського хлопця Дуже круте авто, І йому не до сентиментів… Ніколи не міг второпати Де вони беруть Гроші на такі речі? У чорних окулярах Від сонця Він сідає за кермо З виглядом мачо або ковбоя Чи якогось Голлівудського супергероя… Шини його «Мерса» Так м’яко стелять, Аж заколисують. Він повертає голову Напівоберту І ти очікуєш, що він От-от бодай кивне У твій бік головою, Але ні – це Не у його стилі… Та й навіщо Робитися рівним З отими невдахами,

Котрі за все життя Не доробилися До гідного авто, Власного будинку, І ще купи іншого Добра…? У нього свої Життєві пріоритети Та принципи, І поступатися ними Він не налаштований. Бідна дитина… Він ще не знає, Як гарно зробити Комусь приємне, Просто промовивши: «Доброго ранку чи дня». І тоді ранок і день Дійсно стають добрими Для людини… Може колись Ще навчиться?... А я втішився, Що якихось двоє малих Незнайомих дітлахів, Котрі бігли до магазину За морозивом, Радісно привіталися Зі мною вчора, І ми посміхнулися Одне одному… Ні, таки не все Ще втрачено. Надія є… А ще є Та чудова молодь, Котра мерзла Під дощем Та снігом На Майдані І жертвувала собою Заради того, Щоб одного Теплого літнього ранку

Коли проміння Щойно торкнулося Напоєної росою трави, Ми могли вийти на ґанок І промовити: Життя – прекрасне! 13 червня 2014

*** Так швидко життя Добігає кінця, Так мало потрібно Насправді людині, Так важить багато Хвилина оця, В котрій ще жевріє Не «вчора», а «нині»… 17 листопада 2015