Visnyk 1-2010

Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая

ВІСНИК МНТУ серія еконоМіка №1

ЗБірник наукових праць

київ – 2010

УДК 339ББК 65.5 М 58

у збірці наукових праць досліджуються актуальні проблеми регулювання соціальної сфери, розвитку міжнародних відносин, управлінський досвід зарубіжних країн, можливості використання світового досвіду при проведенні економічної політики в україні. аналізуються галузеві та регіональні аспекти зовнішньоекономічної діяльності, особливості участі україни в інтеграційних процесах.

Засновник і видавець: Міжнародний науково-технічний університет імені акаде-міка Юрія Бугая. свідоцтво про державну реєстрацію в Мінюсті україни № 11491–364р від 11.07.2006р.

ВІСНИК МНТУ. Серія ЕКОНОМІКА №1. Збірник наукових праць.

Головний редактор: Козаченко С.В. — доктор економічних наук, професор, лауреат державної премії україни, Заслужений діяч науки і техніки україни.

Редакційна колегія:Бугай В.Ю. — кандидат технічних наук, доцент,Волинський А.М. — кандидат технічних наук, старший науковий співробітник (відповідаль-

ний секретар),Кистерський Л.Л. — доктор економічних наук, професор,Лігум Ю.С. — доктор технічних наук, професор,Новицький В.Є. — доктор економічних наук, професор, член-кореспондент нан україни,Нусінов В.Я. — доктор економічних наук, професор,Панков В.А. — доктор економічних наук, професор,Степанов О.П. — доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки

україни,Терехов В.І. — доктор економічних наук, професор,Тульчинський Р.В. — кандидат економічних наук, доцент,Худолей В.Ю. — кандидат економічних наук, доцент,Шнипко О.С. — доктор економічних наук, професор.

Рекомендовано до друку Вченою радою Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая

25.05.2010, №9/0910.

Рецензенти:Кириченко О.М. — доктор економічних наук, професор,Панченко Є.Г. — доктор економічних наук, професор,Яловий Г.К. — доктор економічних наук, професор.

передрукування матеріалів є можливим тільки з дозволу редакції.

© Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая.

С е р і я Е к о н о м і к а № 1

3

ЗМІСТ

1. Новицький В.Є. проблеми інституційно-інноваційного регулювання в контексті завдань національного розвитку на сучасному етапі глобалізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5

2. Степанов О.П., Гончарова Н.П. стратегічне поле інноваційного розвитку економіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

3. Терехов В.І., Терехова О.В. оцінка та аналіз результатів функціонування вільних економічних зон в україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20

4. Тульчинська С.О., Тульчинський Р.В. соціально-економічна сутність та особливості регіональної політики. . . . . . . . . . . 32

5. Сосновський А.О. партнерство державного та приватного секторів як ефективний метод реалізації проектів з розвитку інфраструктури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38

6. Козаченко С.В., Акімова І.С. управлінський інструмент підвищення конкурентоспроможності компаній . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49

7. Дульська І.В. розвиток інтегрованих структур в промисловості україни у посткризовий період. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56

8. Нусінов В.Я., Міщук Є.В. удосконалення системи оперативного планування на промислових підприємствах та механізм його забезпечення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62

9. Нусінова О.В., Лобов С.П. аналіз впливу збільшення обсягів виробництва на фінансовий стан підприємства . . . . . . . . . . . . . . 68

10. Шестова А.І. дебет-менеджмент. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78

11. Кухтик Т.В., Ашиткова Я.В. організаційно-правові аспекти функціонування системи оподаткування недержавного пенсійного забезпечення громадян україни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83

12. Ковалевська К.А. вдосконалення програмного забезпечення на базі lean-технологій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89

13. Міщенко А.Г. державна підтримка малого і середнього бізнесу в країнах Європейського союзу і російської Федерації в умовах їх виходу з фінансово-економічної кризи . . . . . . . . 96

14. Іванець В.А. Щодо проблем забезпечення економічної безпеки підприємництва в сучасних умовах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104

ВіСник МнТУ

4

15. Янчук І.В. освітній сертифікат як сучасний новий фінансовий інструмент . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112

16. Алавердян Л.М. економіко-математична модель оптимального розвитку вугільної промисловості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 121

17. Синельников Б.В. інтелектуальна спадщина М.д. кондратьєва як теоретична основа трансформації бурякоцукрового виробництва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124

Анотації статей збірника «Вісник МНТУ імені академіка Юрія Бугая. Серія Економіка» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 134

Шановні колеги! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142


5

УДК 330.88: 332.122 Новицький В.Є., д. е. н., проф., член-кор. НАН України, заступник директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ

ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В КОНТЕКСТІ ЗАВДАНЬ НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

В статті доведено, що інновацій-ність як феномен соціально-економіч-ного життя має багато різноманіт-них прояв та пов’язана з різними фак-торами, регулятивними нюансами, стимулами економічного та нееконо-мічного порядку. Розглянута ситуація, яка склалась в Україні внаслідок гло-бальної фінансово-економічної кризи. Визначені основні напрями подолання негативних наслідків кризи, в тому числі заходи протидії кризі на макро-рівні.

В статье показано, что иннова-ционность как феномен социально-экономической жизни имеет много разных проявлений и связана с раз-личными факторами, регулятивны-ми нюансами, стимулами экономиче-ского и неэкономического характера. Рассмотрена ситуация, сложившаяся в Украине вследствие глобального финансово-экономического кризиса. Определены основные направления преодоления негативных послед-ствий кризиса, в том числе меры про-тиводействия кризису на макроэко-номическом уровне.

This article demonstrates that inno-vations as social-economic phenomena have many different occurrences and that fact is connected with different factors, regulative aspects, economic and non-economic incentives. The author considers post-crisis economic situation in Ukraine

and determines the main ways of crisis negative consequences overcoming

характер сучасного соціально-економічного розвитку окремих кра-їн та в цілому цивілізації, особливості міжнародної конкуренції на ринках товарів та послуг наочно свідчать про те, що необхідною складовою стійкого економічного розвитку від-тепер є зростання інтелектуального потенціалу та науково-технологічні інновації. таке зростання є одним з основних пріоритетів державної полі-тики стимулювання підприємницької активності в ключових галузях техно-логічного виробництва, часткового перерозподілу національного доходу із спрямуванням коштів на розвиток науки, впровадження новітніх техно-логій.

саме враховуючи ці міркування, науково-технічну складову процесу інтернаціоналізації господарського життя можна розглядати не тільки під кутом зору підприємницьких інтере-сів, але і в більш широкому контексті, з урахуванням її природи, загально-суспільних наслідків та довготермі-нових тенденцій. адже стратегічні напрями науково-технічного про-гресу, деякі закономірності техноло-гічного розвитку можуть випадати з-під контролю мікроекономічних учасників ринку, в політиці яких за-стосовується логіка швидкої віддачі, інструментарій повернення інвести-


6

цій та максимізації прибутків засоба-ми прискорення обернення коштів та виробничих фондів.

«інноватизація» як активна науко-во-технологічна домінанта сучасного розвитку та конкурентної діяльності виникає об’єктивно як реакція на змі-ну характеру співвідношення науки та виробництва, а також як прояв їх нового функціонального співвідно-шення. Зміна за функцією часу тут від-бувається за параболою: відносно по-вільний спочатку, прогрес у відповід-ності до поступового нагромадження емпіричного досвіду, виробничих знань набув ознак динамічного балан-су, який може існувати тільки за умов постійного прискорення.

інноваційність як феномен соці-ально-економічного життя має багато різноманітних проявів та пов’язана з різними факторами, регулятивними нюансами, стимулами економічного та неекономічного порядку. в сучас-них умовах зростання взаємної залеж-ності країн, загострення глобальної конкуренції вона є запорукою прогре-су та фактором формування, нарощу-вання конкурентної сили, забезпечен-ня добробуту населення.

разом з тим, інновації, як явище, не є чимось гомогенним за еконо-мічною природою та рівнозначним у плані корисності свого впроваджен-ня. Звичайно, не йдеться про очевидні відмінності «натурального», галузево-технологічного характеру. інновації відрізняються між собою за кількіс-ними та якісними параметрами і, пе-редусім, у відповідності до власного інформаційного вмісту, який взагалі можна розглядати як субстанцію ін-новацій незалежно від їх зовнішньої форми. скажімо, інноваціями можуть виступати як фундаментальні про-

риви, здобутки прикладної науки, так і створення примітивного приладу, який на певному технологічному етапі підвищує ефективність виробництва.

додамо до сказаного й міжнарод-ний контекст. Зокрема, згадаймо такі характерні для сучасного розвитку механізму міжнародного поділу праці явища як винесення з країн-метропо-лій виробництв до країн регіональної, світової периферії раніше базових, структуроутворюючих виробництв. до таких «галузей-ізгоїв» сьогодні по-трапляють не лише екологічно брудні хімічні підприємства та праце місткі технологічні системи, а інколи навіть потужності з виробництва легкови-ків — за визначенням інноваційно місткі сфери репродуктивної діяль-ності з високим рівнем доданої у галу-зі вартості. і якщо для такої країни, як румунія, налагодження виробництва автомобілів «рено» може розглядати-ся як конкурентний прорив, все одно слід пам’ятати, що йдеться про успіх, який є типовим для периферійної кра-їни регіону Єс. а ось «чиста» наука, освіта, передові форми організації на-уково-виробничого процесу (напри-клад, технополіси) — є ознакою кон-курентного успіху країни-метрополії.

Зі сказаного ясно, що інновації можуть мати принципово різні еконо-мічні та конкурентні наслідки, і що не будь-яка інновація є перспективною для певної країни за певних обставин у контексті глобальної конкурентної боротьби. адже, як ми бачимо, вна-слідок утворення нових силових полів у системі міжнародного поділу праці навіть деякі інноваційно місткі галузі виносяться за межі національних те-риторій країн-метрополій на перифе-рію певного блоку або глобальної еко-номіки відповідно до «вироку» щодо


7

відносно слабкої наукової виразності. причому йдеться не про формальну наявність науки як такої у структурі витрат інноваційної продукції, а про якість самого наукового процесу та інформаційного вмісту конкретних ін-новацій.

Бачення ситуації, яка склалася в Україні внаслідок глобальної фінансово-економічної кризи

трактування причин кризи як таких, що виключно пов’язані із про-блемами на ринку іпотечного креди-тування, яке спочатку набуло харак-тер «офіційної», причому глобально прийнятої «версії» руйнівних подій, що відбуваються, вже розширилося і включає багатоаспектні проблеми фінансового розвитку глобального, регіонального, національного, під-приємницького рівнів. втім, навіть по-дібне «фінансово-іпотечне» розуміння потребує подальшого розширення за рахунок включення факторів соціаль-ного, геоекономічного, технологічно-го, етно-демографічного, політичного змісту. і фактично доводиться казати про, так би мовити, «системність» кри-зи, її всеохоплюючий характер, про те, що її подолання потребує модифіка-ції самої парадигми розвитку, а також про те, що в майбутньому, post-factum її роль буде сприйматися в контексті змін укладів та способів виробництва. останнє передусім буде пов’язуватися із тим, що криза означатиме катарсис щодо відтворювальних систем, вона припинить існування неефективних економік та багатьох неефективних, недоцільних, неконкурентних форм господарювання та відкриє простір інформаційно орієнтованим способам підприємницької самореалізації.

Фактично сьогодні відбувається не тривіальна іпотечна, фінансова або циклічна криза, а криза цивілізацій-ного масштабу, яка залишить по собі помітний історичний слід, спровокує тектонічний цивілізаційний зсув, вна-слідок якого відбудеться модифікація системи міжнародного поділу праці, прискорення зміни планетарних ліде-рів та формування структур і систем інформаційної економіки.

усі світові кризи означали не тіль-ки тимчасові ускладнення для окремих господарських суб’єктів та погіршення кон’юнктури. вони представляли такі випробування, виклики, які вимагали «стрибків у майбутнє», в найкращо-му випадку — вихід із кризи, або на-віть втечу з неї у новий технологічний уклад. найбільш яскравий та відомий приклад, що поки що живе у пам’яті старшого та середнього поколінь, — енергетична криза 70-х рр. хх ст., коли внаслідок ембарго на постачан-ня нафти після війни на Близькому сході 1973 р. країнам Заходу вдалося якісно скоротити рівень енергоспожи-вання на одиницю продукції, що мало величезне значення у плані підвищен-ня ефективності економічних систем, їх конкурентоспроможності, безпеки. сьогоденні реалії свідчать про те, що усі країни, які прагнуть до вигідних по-зицій в системі міжнародного поділу праці, і навіть сШа, які надали «першо-поштовх» нинішній кризі і відчувають колосальні фінансові дефіцити, зна-ходять можливості інвестувати стра-тегічні соціально-економічні проекти та забезпечити підтримку системоут-ворюючим галузям та виробництвам. це і фінансування енергетики майбут-нього згідно плану обами у сШа, і під-тримка проектів розвитку нанотехно-логій у Єс та росії, і багато чого іншого,


8

що може ілюструвати не тільки збере-ження, але й посилення програмно-цільових засад регулювання за умов жорсткої кризи.

в українському суспільстві пере-кручені пріоритети. не береться до уваги те, що є головними рушійни-ми силами в усіх провідних країнах. ідеться, передусім, про розвиток ін-формаційної економіки, економіки знань. адже навіть у кращий для нас рік — 2004-й, коли ріст ввп становив майже 12%, і україна була світовим лі-дером за темпами економічного зрос-тання, вона деградувала технологічно. це означає, що ріст економіки нашої країни забезпечується нарощуванням обсягів виробництва вчорашнього дня, яке є несучасним, технологічно другорядним. у розвинених країнах світу понад 90% інвестицій вклада-ється у 5-й та 6-й технологічні уклади, тоді як в україні у ці сектори спрямо-вується мінімальний відсоток, а більш як 75% інвестицій «всмоктує» вироб-ництво 3-го технологічного укладу. до нього належать галузі, які вини-кали ще на початку хх століття і були найпоширенішими в роки другої сві-тової війни.

виходить так, що україні сьогод-ні виділяється нове місце в системі міжнародного поділу праці — одного із багатьох глобальних аутсайдерів. За такої ситуації мало хто наважиться рятувати країну, надаючи їй багатомі-льярдні кредити, яких вона наразі по-требує.

варто відзначити, що політика кредитування національної еконо-міки повинна насамперед виходити із необхідності вирішення проблем її довгострокового розвитку та між-народної конкурентоспроможності. питання ж про те, брати кредит чи ні,

пов’язане з простою математикою: скільки потрібно запозичити грошей, скільки віддати та з якими відсотками, а також (що, в принципі, має бути най-важливішим), чи перевищуватиме ви-года від отримання кредитів ті обсяги грошей, які доведеться повертати. у той же час ключовими є питання щодо того, наскільки ефективно використо-вуватимуться кредити та в які сектори вони будуть спрямовані. ось головна логіка, яку слід враховувати, оцінюю-чи доцільність запозичення україною коштів від МвФ та ЄБрр: ідеться про довгостроковий розвиток чи про по-криття поточного дефіциту бюджету. Є питання і в тому, наскільки чесно будуть використані гроші, чи прозо-ра система інвестування тих або інших проектів.

Безумовно, країна сьогодні потра-пила в такий стан, коли вона не може не брати кредитів. очевидно, що го-ворити вже треба не про те, чи здатна україна з вигодою отримати кредити, а про те, що потрібно негайно зроби-ти, аби взагалі збереглася держава як системна цілісність, аби національна економіка могла хоч якось функціону-вати, оскільки проблеми тут накопи-чились дуже й дуже серйозні.

у цьому контексті безвідповідаль-ність влади, націленість вищого чи-новництва на індивідуально-кланові інтереси, а головне — технологічна деградація, що відбувається в україні, закріплення за її економікою вторин-но-допоміжного статусу, причому на фоні про-ліберальної демагогії, в майбутньому матимуть гарантованим наслідком або (в найкращому для україни як цілісного адміністративно-територіального утворення випадку) її перетворення на «нову бананову республіку», або (у «летальному» ви-


9

падку) дезінтеграцію її регіонів згідно етнічного та мовного факторів при нових державницьких пріоритетах та перспективах.

причому вочевидь назрілій, у світлі сказаного, постановці питання щодо вироблення програми, або алго-ритму, послідовності негайних прак-тичних дій суперечить така реальна дилема: а чи взагалі україна готова адекватно сприйняти навіть ідеально сформульовані пропозиції щодо вихо-ду з кризи, подолання її руйнівних на-слідків? хіба тим, хто свідомо припус-тився курсових кивань гривні напри-кінці 2008 р. (а навряд чи знайдеться багато людей, хто у даному питанні не погодився б із головою уряду, яка висувала у цьому зв’язку особисті звинувачення), були важливі науково вивірені рекомендації щодо виваже-ної курсової політики? аналогічним чином, можна припустити, що можли-ві «правильні» рекомендації сьогодні також виявляться «зайвими».

втім, це не означає того, що і на-укова громадськість, експерти, які ви-вчають міжнародний досвід, мають віднестися безвідповідально до долі держави, можливості адаптації за-рубіжного антикризового досвіду до українських реалій.

Перспективи подолання негативних наслідків кризиантикризові заходи слід поділити

на групи згідно вживаного інструмен-тарію, термінів застосування та функ-ціонального принципу. це дозволить краще розставити пріоритети, роз-поділити сфери відповідальності та компетенції за виконання відповідних рішень.

Підтримка реального сектору, його технологічно-інформаційного розвитку.

це — стратегічна функціональна мета, безальтернативний спосіб за-безпечити країні сприятливе місце в системі міжнародного поділу праці. і будь-які розмови про необхідність до-триматися максимальної «фінансової стриманості» слід трактувати як соці-ально небезпечне невігластво.

сьогодні вже можна говорити не тільки про кризу, а про колапс укра-їнської економіки, який передусім стосується високотехнологічних ви-робництв. і при цьому ми не бачимо жодної реальної програми, яка б за-безпечила вихід україни із кризи. у багатьох країнах такі антикризові про-грами почали розроблятися ще у жов-тні 2008 р., і під них уряди виділили ба-гатомільярдне фінансування. в україні ж натомість кажуть про необхідність перспективного бюджету, зменшення кількості грошей в обороті та бороть-бу з інфляцією. це повна нісенітниця. наша країна відстоює позиції, яких намагаються позбутися інші, а будує модель економіки, якої вже немає у жодній скільки-небудь успішній дер-жаві світу.

про те, як треба (звичайно, маю-чи відповідні фінансові можливості) діяти за умов фінансового дефіциту, свідчать сьогоденні програми та події у сШа. так, із 787 млрд. дол., які у лю-тому 2009 р. в рамках «плану обами» затвердив конгрес сШа, 500 млрд. дол. планується витратити на роз-виток національної інфраструктури, підтримку освітніх та соціальних про-грам. причому у сШа, країні, яку все ще наївно сприймають як «взірець лібералізму», не вагаються здійснюва-ти витрати не тільки на підтримку ви-


10

робництва, але й на соціальні цілі: так, тільки американці похилого віку отри-мають від держави підтримку в розмі-рі 250 млрд. дол. в цілому ж податкові послаблення для громадян та бізнесу складуть 287 млрд. дол.1

Зрозуміло, що україна не має ані можливостей мобілізувати достатньо великі фінансово-інвестиційні ресур-си, ані, тим більше, американських інструментів викачування реальних ресурсів з-за кордону, розкидаючи по світу мільярд щойно намальованих папірців — символів глобальної ре-зервної валюти. втім, методологічно важливий висновок із цього прикладу варто зробити: найгірше, що можна зробити в умовах фінансової кризи — взяти курс на жорстку монетарну полі-тику, погіршити умови кредитування, страхування (або взагалі унеможливи-ти їх) і поховати у такий спосіб націо-нальне виробництво.

натомість слід відшукувати усі можливості інвестувати національне виробництво, фінансувати реальні проекти, конкретні робочі місця, пе-редусім у технологічно авангардних галузях та сферах (до речі, згідно того ж плану обами, планується зберегти або створити 3,5 млн. робочих місць, причому із дотриманням пріоритетів структурної політики).

Підтримка банків як найбільш вразливої ланки антикризового фронту

роль банківської системи як ін-струменту подолання кризи є кри-тично значущою, оскільки саме вони концентрують та розподіляють фінан-сово-інвестиційний потенціал, можуть забезпечити не тільки максимально надійне збереження із прибутком

1 обозреватель. — http://www.obozrevatel.com

коштів населення, але й систему кре-дитування. необхідно пригадати, що згідно неофіційних даних, у сШа пла-нується виділити близько 2 трлн. дол. саме на цілі максимізації кредитного ресурсу, і тільки така політика може надати підстави для сподівань на при-стойний вихід країни з кризи.

про те, яку роль відводять ор-гани національного регулювання до розв’язання такого завдання свідчить, також, увага, що приділили лідери країн Єврозони, які на своєму міні-са-міті ще у минулому році погодилися гарантувати необхідну підтримку про-блемним банкам до кінця 2009 р. (на ці цілі країни Єврозони вже тоді були готові витратити до 2 трлн. Євро).

в рФ у якості підтримки ре капіта-лізації банків влада виділяє 40 млрд. дол., використовуючи передусім ко-шти резервного фонду, причому клю-човою умовою підтримки банків є їхня власна конструктивна позиція, а саме підтримка підприємств реального сек-тору.2

Знову-таки, про співставні фінан-сово-ресурсні можливості в україні годі й казати, але власні підходи до розв’язання проблеми підтримки бан-ків слід негайно виробити. передусім слід негайно припинити реалізацію безглуздих програм боротьби з інфля-цією шляхом скорочення грошової маси, через що комерційні банки за-лишаються без кредитно-фінансових ресурсів, і вже не тільки малі й серед-ні, але й найбільші банки банкрутують або стоять на межі банкрутства.

Безумовно слід шукати шляхи фінансування банківського сектору. на ці цілі можна використовувати кредити, позитивні рішення про які

2 ура-информ. — http://ura-inform.com


11

вже приймав світовий Банк (зокрема йдеться про третю позику україні на політику розвитку у розмірі 500 млн. дол., яка була розрахована на 30 років під ставку Libor+2 без відсотку).

відомо, що протягом останніх ро-ків активізувалася діяльність україни на міжнародних ринках запозичень. рада директорів Європейського бан-ку реконструкції та розвитку прийма-ла кілька разів рішення про надання україні кредитів відповідно до про-хання кабміну. Були досягнуті домов-леності між українськими компетент-ними інститутами і кредиторами з приводу отримання грошей. вони над-ходили перш за все від всесвітнього

банку, який надав нашій країні ве-ликі кредити, що направлялися в ре-альний сектор і мали позитивне зна-чення для економіки країни.

рішення уряду україни звернути-ся по кредит до Міжнародного валют-ного фонду варто розцінювати як ви-мушене, але досить суперечливе. нам виділили $16 млрд., які надходять до країни у кілька траншів. існують сер-йозні побоювання, що ці кошти вико-ристовуються неефективно. взагалі, зважаючи на існуючі підходи, подібні «успіхи» в плані отримання грошей навіть непотрібні. адже гроші, які дає МвФ, відразу вкидаються в банківську систему, ідуть на спекуляції. система непрозора, невідомо, хто на цьому наживається. до того ж україна фак-тично програє, не маючи зиску: вона повертає кошти, які невідомо куди ді-ваються.

отже, міжнародне кредитуван-ня — справа складна. і на кожен ви-падок взяття/повернення кредиту по-трібно дивитися окремо і конкретно.

але найгірша ситуація в україні склалася не у кредитній сфері. З будь-

якої складної ситуації можна знайти вихід, якщо у країні є керманичі, яким можна було б довірити скласти реаль-ну антикризову програму й вивести економіку із прірви. на жаль, у владу в україні не потрапляють люди, що ма-ють відповідальність і знання.

водночас, нам не треба очікувати якогось доброго царя або абсолютно нову політичну силу, здатну скерувати країну на подолання кризи. таких сил немає. і це відображає глибоку психо-логічну, моральну кризу української нації в цілому. Зрештою, хто ж обирав усіх цих президентів та парламенти?

Заходи протидії кризі на макрорівні

об’єктивне ускладнення вели-кої кількості виробничих процесів та збільшення їх небезпеки у постчор-нобильську добу не залишає сумнівів у необхідності створення якісно більш ефективної та всеохоплюючої системи технологічного контролю, принципо-вої зміни уявлень про характер і фор-ми здійснення конкурентної бороть-би, співробітництво індивідів, взагалі неадекватне сприйняття «техноло-гічного виклику» новітньої епохи не може не спричинитися до глобальних катастрофічних наслідків.

науково-технічні фактори роз-витку, які здійснюють універсальні впливи на сучасні відкриті економічні системи, мають і специфічні прояви в залежності від тих або інших націо-нальних особливостей різних країн. для країни, яка перебуває в стані гли-бокої структурної кризи та відчуває серйозні фінансові дефіцити, існують об’єктивні ускладнення з проведен-ням широких фундаментальних до-сліджень, які є базою прикладних роз-робок, здійснюваних з метою впро-


12

вадження в промисловості. водночас особливості сучасного технологічного поступу, які пов’язані з диверсифіка-цією попиту та виробництва товарів, дозволяють здійснювати науково-ви-робничу спеціалізацію.

відтак для країн, які мають помітні доробки в цьому відношенні, виника-ють можливості наслідувати траєк-торії випереджаючого розвитку. для україни, яка, як відомо, вповні може бути віднесеною до їх числа, це озна-чає шанс прискорити болючий процес виходу з кризи, відмовитися від мало-перспективної наздоганяючої моделі, що прирікає на довгі роки відсталості та застосування технологій вчораш-нього дня.

отже, важливий потенціал роз-ширення обсягів та структурної опти-мізації механізму міжнародної еко-номічної діяльності може бути реа-лізованим при кращій технологічній, промисловій, експортній політиці, за умов всебічного розвитку тих галузей, рівень розвитку яких забезпечує кон-курентні переваги україни. такими га-лузями передусім є ракетно-космічне виробництво, літакобудування, суд-нобудування, окремі напрями маши-нобудування, кольорової металургії, хімічної промисловості, впроваджен-ня сучасних біотехнологій, нових тех-нологій в сферах електрозварювання,

телекомунікації, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики.

серед оперативних заходів про-тидії кризі як найбільш нагальні та важливі можна відзначити такі:– пріоритетне спрямування інвести-

ційних та фінансових, кредитних ресурсів на створення нових робо-чих місць у інформаційно містких сферах розвитку реального секто-ру, до високотехнологічних вироб-ництв, нової енергетики, об’єктів інфраструктури;

– відкриття кредитних ліній плато-спроможним фінансовим устано-вам і компаніям;

– створення системи тимчасового страхування всіх банківських депо-зитів;

– забезпечення можливостей «вли-вання» свіжої крові до банківської системи через створення можли-востей купівлі акцій комерційних кредитно-фінансових установ;

– часткова націоналізація «проблем-них» банків;

– стимулювання структурних змін у бізнесі;

– формування системи антикризових інститутів консалтингу, оптимізації маркетингових витрат, підготовки кадрів для нових умов господарю-вання.


13

УДК 330.88:332.122Степанов О.П., д. е. н., проф., заслужений діяч науки і техніки України, генеральний директор корпорації «Центр», Гончарова Н.П., д. е. н., проф., професор кафедри економіки підприємств Київського національного економічного університету

СТРАТЕГІЧНЕ ПОЛЕ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Підкреслено необхідність розро-блення і реалізації інноваційної стра-тегії в державній політиці України. Основну увагу приділено стратегіч-ному полю інноваційної діяльності. Запропоновано варіанти стратегій інноваційного розвитку, згруповані навколо визначених авторами прин-ципових підходів. Звертається увага на необхідність формування іннова-ційного бізнесу в країні.

Подчеркивается необходимость разработки и реализации инноваци-онной стратегии в государствен-ной политике Украины. Основное внимание уделено стратегическому полю инновационной деятельности. Предлагаются варианты стратегий инновационного развития, сгруппи-рованные вокруг определенных ав-торами принципиальных подходов. Обращается внимание на необходи-мость формирования инновационно-го бизнеса в стране.

This article emphasizes the necessity of innovations strategy development and realization in the Ukrainian state policy. The main attention is paid to innovation activity strategic field. The author proposes variants of innovation development strategies, focused around author’s principle approaches.

актуаЛьність проБЛеМи. ін но-ва ційний розвиток є погодженою су-купністю інноваційних рішень, які чи-нять визначальний вплив на діяльність підприємства і мають довгострокові і нерідко незворотні наслідки. успіх суб’єкта, що господарює у ринкових умовах, тісним чином пов’язаний з ін-новаційною діяльністю, тому що інно-вації, з одного боку, вимагають високих інвестиційних витрат, з іншого боку, є джерелом інвестицій. інноваційний розвиток стає не тільки більш важли-вим, але і більш складним процесом у силу зростаючої актуальності підпри-ємницького фактора як джерела еко-номічного росту в ринковій системі.

у сучасних трансформаціях еко-номіки ми зустрічаємося з двома взає-мозалежними і взаємовизначальними проблемами: ринкові перетворення і перехід економіки до зростання. Як відомо, зростання сучасної економіки забезпечується, насамперед, тим, що стійко розширюється виробництво ін-новаційної продукції і її збут. виходячи з цього, тип економічного розвитку за-лежить від того, з якою продукцією, на які ринки, на який попит орієнтована економіка. в обґрунтування типу еко-номічного розвитку і повинна розро-блятися стратегія розвитку і державна інноваційна політика, що її реалізує.

Як показує досвід розвинених кра-їн, перехід до ринкових відносин пе-редбачає розробку державної іннова-


14

ційної політики [1, 6, 7]. вона повинна містити в собі елементи, що пов’язані зі створенням зовнішнього і внутріш-нього середовища для розвитку під-приємництва в інноваційній сфері, за-охочення конкуренції, обмеження мо-нополістичної діяльності в даній сфе-рі. при цьому варто мати на увазі, що формування інноваційної політики має дуже істотну специфіку. вона пов’язана з тим, що інноваційна сфера має свої закономірності розвитку, які визнача-ються внутрішньою логікою пізнання природних і суспільних явищ, вона чинить вплив на соціально-економіч-ні цілі розвитку суспільства. крім того, для ефективного розвитку інновацій-ної сфери необхідне створення органі-заційно-правових і економічних умов, які сприяють її активізації й адаптації до динамічно мінливої виробничої сфери. саме інноваційна політика через інно-ваційну сферу детермінує мету і задачі економічного розвитку національної економіки.

відзначене особливо актуально для української економіки, у якій у ре-зультаті так званих ринкових реформ найбільшому руйнуванню піддалася саме сфера науки і наукомістких ви-робництв. на початку реформ перед-бачалося, що рух до ринкових відносин стане могутнім фактором прояву інтер-есу у підприємств і організацій до інно-вацій. однак цього не відбулося, тому що всі існуючі стимули інноваційності були зламані, а підприємці сконцентру-валися винятково на доходах, які ви-лучаються з обороту коштів. і оскільки інноваційна політика держави не була розроблена, відбувся регрес іннова-ційного потенціалу промисловості й інших галузей економіки, практично зруйнована фундаментальна наука. технологічна і виробнича структура

економіки україни стає все менш ефек-тивною і все відчутніше відстає від най-більш розвинених країн. це вимагає необхідність серйозних змін у всій сис-темі відтворювальних відносин.

Мета статті. Метою статті є праг-нення авторів уже вкотре звернути увагу на надактуальність розвитку на-ціональної економіки на інноваційних засадах. причому ми звертаємо увагу не на збільшення інвестування інно-ваційної діяльності. не інвестиції ви-рішують проблему, а наявний інтелект. Людині, яка не може продукувати нові ідеї, створювати нові технології, мож-на платити скільки завгодно, результа-ту не буде. саме увага до цієї пробле-ми, створення необхідних умов для інноваційної діяльності є запорукою результативності роботи науковців. викЛаденнЯ МатеріаЛу. об’єктивні умови розвитку світового співтова-риства, внутрішні і зовнішні фактори вимагають від кожної країни, у тому числі і від україни,чіткого визначення свого місця і ролі на світовій арені. для виконання цієї умови необхідно, щоб найважливішою складовою держав-ної політики була інноваційна компо-нента, яка спричиняє серйозні струк-турні зміни в економіці.

світові тенденції переходу від міжфірмової конкуренції до конку-ренції могутніх наднаціональних компаній і до конкуренції угруповань лідируючих країн з іншими країнами світу, які суттєво підсилилися остан-нім часом, змушують використову-вати могутні зусилля для інтеграції у світове співтовариство. для цього україні необхідні конкретні і реальні дії і, насамперед, могутній інновацій-ний потенціал. розробка і реалізація інноваційної стратегії повинні стати визначальними в державній політиці


15

ринкових трансформацій економіки. коротко звернемо увагу на стратегіч-не поле інноваційної діяльності.

інноваційні стратегії класифіку-ють за різними ознаками. самі страте-гії і їхні класифікації одержали досить широке висвітлення в науковій літе-ратурі. увагу багатьох закордонних і вітчизняних аналітиків прикуто до стратегічного аспекту інноваційної ді-яльності переважно в зв’язку з необ-хідністю з’ясування відносин між стра-тегією інноваційної діяльності і проце-сом прийняття інноваційних рішень. саме в даному контексті дуже корисні класифікації, які дозволяють чітко роз-різняти заплановану стратегію і реа-лізовану. у свою чергу, запланована стратегія складається з свідомої і не-реалізованої, а реалізована включає свідому і виникаючу (у процесі реалі-зації) стратегію.

принципово новою є ідея про виникаючі стратегії, які характеризу-ються адаптованістю і здатністю впро-вадити щось нове й ін. цю виникаючу стратегію іноді називають поступовою стратегією, у ході якої звичайно відбу-вається переміщення ресурсів, у тому числі розвиток чи придбання нових. усередині організації ці розрахунки виглядають як стратегічні інноваційні рішення.

процес прийняття інноваційних рішень є частковим випадком при-йняття інвестиційних рішень, тому що також вирішує проблему страте-гічних інвестицій, припускає витрати значних коштів і поєднує стратегію з фінансами, двома найважливішими сферами діяльності підприємства. разом з тим, інноваційні рішення від-різняються від інвестиційних рішень, тому що базою процесу прийняття інноваційних рішень є інноваційний

задум. він формується талантом, при-чому не стільки під впливом попиту й економічної кон’юктури (що має міс-це в інвестиційних рішеннях), скільки під впливом спеціальних компонентів інтуїтивного прогнозування, потен-ційного портфеля перспективних роз-робок і способів просування інновації на ринок. для вибору стратегії іннова-ційного розвитку принципово важли-вими, на нашу думку, виявляються на-ступні рішення:1. співвідношення інвестиційної під-

тримки базових і перспективних галузей економіки країни.

2. співвідношення між орієнтацією на зовнішній і внутрішній науково-технічний потенціал.

3. ступінь централізації ресурсів для підтримки науково-технічної діяль-ності.

4. співвідношення короткострокових і довгострокових інтересів. у пері-од економічної кризи і різкого па-діння промисловості найбільш прі-оритетними є інтегруючі інновації, що представляють собою фінішні етапи збирання і здачі «під ключ» складних наукомістких комплексів з перевірених світовою практикою утворюючих підсистем-модулів.

виходячи з відзначеного, а також враховуючи попередні дослідження [4, 5], пропонуємо такі варіанти стра-тегій інноваційного розвитку, згрупо-вані навколо визначальних принципо-вих підходів.1. Якісно нова, інтенсивна стратегія

інноваційного розвитку. по суті це нова модель інноваційних пере-творень, переорієнтація на інно-ваційний шлях розвитку економі-ки країни на базі найпередовіших ідей, науково-технічних досягнень світового рівня, освоєння конку-


16

рентоздатних науково-техноло-гічних видів продукції, що відпо-відають вимогам майбутнього. Як показує світовий досвід, гарантією соціально-економічного процві-тання, конкурентоздатності країни може бути тільки активна іннова-ційно-інвестиційна політика.

2. Загальнодержавна інноваційна стратегія – стрижень економічно-го процвітання країни. розвиток приватного й акціонерного капі-талу, розширення можливостей підприємництва підсилюють зна-чення державної політики в зазна-ченому аспекті. різноманіття форм власності й організаційно-право-вих форм господарювання в пере-хідний період створює сприятливу основу для активізації інноваційної діяльності різних ланок, сприяє підвищенню ефективності і конку-рентоздатності національної еко-номіки.

при цьому об’єктивно необхідним стає кваліфікований координую-чий початок з боку держави, що забезпечує необхідні пріоритети в рішенні соціально-економічних за-вдань.

3. стратегія корінних структурних перетворень промисловості на інноваційній основі. Мистецтво структурної політики полягає в багаторівневому стимулюванні найбільш ефективних структурних змін у найширшому плані, націле-них на забезпечення високої кон-курентоздатності економіки.

вважаємо, що першочергові структурні зміни необхідні в наступ-них напрямках:– розвиток матеріально-технічної

бази з урахуванням життєвого ци-клу найважливіших галузей: про-

мисловості (машинобудування, ін-форматики й ін.);

– розширення виробництва найваж-ливіших видів техніки, устаткуван-ня, енергії, сучасних матеріалів і сировини;

– збільшення виробництва непродо-вольчих товарів народного спожи-вання;

– підвищення науково-інформацій-ного й інноваційного потенціалу і капіталовкладень;

– збільшення експортно-імпортного потенціалу;

– розширення інноваційної інфра-структури й інноваційного ринку;

– формування кадрового й освітньо-го потенціалу.

неодмінною умовою конкурен-тоздатності країни є динамічність, гнучкість і адаптивність інноваційної політики. цьому може сприяти по-ширення принципу інноваційності стратегічних проектів на всіх стадіях, що охоплює етапи досліджень, про-гнозування, проектування і керуван-ня реалізацією задач. на початкових стадіях формування стратегії багато-варіантність дозволить проводити більш обґрунтований конкурентний відбір кращих розробок, а на стадії реалізації – повніше оцінювати пере-ваги варіантів і вносити можливі зміни в стратегічний курс, уточнювати мету і кінцеві показники, вчасно реагуючи на кон’юнктуру, що складається.4. цільова проблемно-предметна

стратегія інноваційного розвитку з використанням стрункої систе-ми цільових стратегічних корот-кострокових і довгострокових програм. центральним об’єктом у цільовій інноваційній програмі по-винні бути не галузь чи регіон вза-галі, а рішення конкретної пробле-


17

ми і досягнення в результаті цього більш високої конкурентоздатності економіки в цілому.

5. стратегія, що базується на викорис-танні системи показників при об-ґрунтуванні й оцінці інноваційного розвитку. вони повинні об’єктивно і комплексно характеризувати ви-хідний (базовий) і кінцевий рівні ін-новаційного і соціально-економіч-ного розвитку країни в порівнянні з кращими аналогічними критерія-ми, досягнутими як усередині кра-їни, так і за рубежем, чи альтерна-тивними проектними варіантами на перспективний період.

6. стратегія органічного поєднання методів ринкового і нормативно-го державного регулювання ін-новаційної діяльності. державне регулювання – це не тільки уста-новлення певних завдань (держ-замовлення й ін.) чи застосування тих чи інших (твердих чи лібераль-них) обмежень. державне регу-лювання – це, насамперед, вибір цілей, пріоритетів, генеральних стратегічних напрямків і орієнти-рів ефективного інноваційного і соціально-економічного розвитку. це – проведення комплексу захо-дів для організаційно-нормативної і державної фінансово-ресурсної підтримки інноваційної активності суб’єктів господарювання.

7. стратегія розробки нових поко-лінь науково-виробничих і орга-нізаційно-управлінських систем, здатних безперебійно, гнучко й адаптивно діяти в режимі інно-ваційного конвеєра. його робота повинна припускати синхронний взаємозв’язок, взаємозалежність, взаємозамінність і ефективне са-монастроювання елементів ор-

ганізаційної структури за верти-каллю і за горизонталлю. поряд зі створенням нових систем повинні проводитися модифікація вже існу-ючих організаційних і виробничих структур, децентралізація управ-ління, диверсифікованість опера-цій, розширення прав персоналу, поширення прогресивних інфор-маційних технологій.

8. стратегія розвитку міжнародного співробітництва, обміну інформаці-єю і досвідом у сфері інноваційної діяльності. перспективним може стати створення працездатних організаційно-економічних форм міжнародного співробітництва в інноваційній сфері, у тому числі розвиток спільних наукових цен-трів, інформаційних систем і інших організацій, що виконують спільні проекти, дослідження, розробки. велике значення може мати про-ведення разом із закордонними партнерами заходів щодо уніфіка-ції і стикування систем стандартів, нормативно-правових документів, митних правил, для того, щоб зні-малися дискримінаційні обмежен-ня в області інноваційного співро-бітництва.

Запропонована багаторівне-ва система стратегій дозволяє, на нашу думку, враховувати інтереси всіх учасників інноваційного про-цесу, що знаходяться в найтіснішому взаємозв’язку і взаємозалежності. поєднання цих інтересів сприяє обмі-ну і взаємодоповненню використову-ваних інновацій. і чим ширше і масш-табніше дифузія інновацій, тим легше досягти збалансованості загальнодер-жавних, підприємницьких і інших ін-тересів в інноваційній і соціально-еко-номічній сферах діяльності, тим вище


18

ефект, одержуваний за рахунок зусиль партнерів – учасників інноваційного процесу. висловлена дума співзвучна з пропозиціями відомих дослідників-інноваторів, щодо необхідності оцінки інноваційного результату та його соці-ального ефекту, який отримують учас-ники інноваційного процесу [2, З].

висновки. Запропонована структуризація стратегій може склас-ти певні передумови для розробки концепції, основних принципів, цілей і ідеї інноваційної політики країни на довгострокову перспективу. тільки на цій основі можливе формування основних стратегічних напрямків ін-новаційної політики з оцінкою варі-антів стратегії з погляду забезпечення конкурентоздатності, термінів і етапів реалізації, рівня ефективності, обсягів ресурсів і інвестицій.

Логічно наступним етапом реалі-зації інноваційних стратегій є розро-блення короткострокових і довгостро-кових комплексних цільових програм з найважливіших стратегічних напря-мів інноваційного розвитку, зокрема, програм розвитку фундаментальних стратегічних досліджень (по окремих проблемах і напрямах); створення й освоєння принципово нових поко-лінь базової техніки, новітніх техно-логій виробництва енергії (по видах, принципах дії, використанню, еколо-гічності, матеріалоємності, надійності і т.п.), довгострокових програм з про-блем виходу на якісно новий рівень інноваційного потенціалу країни, а саме, збалансованого розвитку фунда-ментального й іншого розділів науки, формування мережі наукових центрів, докорінного перетворення експери-ментальної бази науки й ін.

Запропонована система стратегій містить механізми зворотного зв’язку

(моніторингу, оцінки), що дозволяє вносити відповідні корективи в тех-нологію формування інноваційної по-літики. Її складовою частиною є посту-повий перехід підприємств і об’єднань на інноваційний тип відтворення. причому на інноваційну основу бажа-но переводити, у першу чергу, процес відтворення кінцевого продукту по всьому ланцюжку суміжних галузей і підприємств. інноваційні програми повинні спочатку охоплювати ті галузі, що визначають матеріальну базу інно-ваційного відтворення в країні, дозво-ляють їй зберегти позиції промислово розвинутої держави у світі, конкурен-тоздатність на світовому ринку.

нарешті, основне значення для формування інноваційної моделі ма-ють цільові програми і стратегічні плани інноваційного відновлення технології і наукомісткої продукції на підприємствах і в об’єднаннях (кор-пораціях). інновації завжди пов’язані з певним ризиком, тому необхідно передбачити створення системи стра-хування, а також фінансових і матері-альних резервних фондів, венчурного капіталу в системі венчурних фірм.

природною умовою реалізації ін-новаційної політики є оздоровлення економічного середовища, у якому виробничі підприємства і корпорації організують інноваційне відтворення, застосовують новітні технології і тех-ніку, нові форми організації праці, ви-робництва, маркетингової діяльності, що розроблені прикладною наукою і проектно-дослідницькою роботою.

відпрацьовуючи складові інно-ваційної моделі розвитку української економіки, звертаємо увагу на необ-хідність формування інноваційного бізнесу ( інноваційного підприємни-цтва), а саме такого виду діяльності,


19

який би залучав усіх учасників інно-ваційного процесу і, насамперед, най-головнішого з них – фундаментальну науку. саме фундаментальна наука, як джерело інновацій, поки не вклю-чена в єдиний бізнесовий інновацій-ний процес. створюючи інноваційний продукт, вона не тільки не бере участь у його просуванні на ринок, але прак-тично не володіє інноваційною ринко-вою кон’юнктурою. Логічний іннова-ційний цикл створення і поширення інновацій є розірваним.

у ринкових умовах будь-яке інно-ваційне підприємство (у тому числі і те, що займається фундаментальною інноваційною діяльністю) повинно бути включене в інноваційний бізнес безпосередньо чи через посередни-ків. перехід до інноваційної ринкової моделі господарювання припускає, щоб кожен господарський підрозділ став підприємницьким, а кожен спів-робітник підприємцем. саме в рамках такої моделі стає можливим відпра-цьовування мотиваційного механіз-му змагальності, ініціативності, під-вищення професіоналізму. стратегія інноваційного розвитку – це синтез інтересів усіх учасників цього процесу і всіх його рівнів.

ЛІТЕРАТУРА1. Брукинг 3. Интелектуальньїй по-

тенциал: ключ к успеху в новом тысячелетии / Пер.с англ..– Спб: Питер, 2001.–288с.

2. Бунчук М.О. Инновационная и тех-нологическая политика в социальном рыночном хозяйстве // Наука и на-уковедение.–2001.– №2(32).–С.98–103

3. Валдайцев С.В. Оценка бизнеса и инновации.– М: Информ.-изд. Дом «Филинь», 1997.– 336с.

4. Гончарова Н.П. Стратегия инноваци-онного развития зкономики Украиньї // Стратегія економічного розвитку України .– № 6.– 2002

5. Гончарова Н.П. Стратегия государ-ственной промышленной полити-ки инновацинной ориентации // Стратегія економічного розвитку України.– № 5.–2002

6. Икуджаро Н. Компания, которая со-здает знания // Аналитический жур-нал по менеджменту «Синергия». – 2001.– № 1(2).– С.8–14

7. Портер А. Искатели знаний // Управление инновациями. Стано-вление и рзвитие малой технологи-ческой фирмьі: Сб.статей.–М.: АНХ, 1999.– 248с.


20

УДК 330.342.172 Терехов В.І., д. е. н., проф., зав. кафедри менеджменту Університету економіки та права «КРОК»,Терехова О.В., аспірант Інституту проблем національної безпеки при РНБО України

ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН В УКРАЇНІ

У статті досліджуються осо-бливості вільних економічних зони, які є одним з елементів здійснення ін-теграційних процесів і структурних перетворень у світовій економіці. Це — один з інструментів досягнен-ня відкритості економіки України зо-внішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співро-бітництва на основі залучення іно-земних інвестицій.

В статье исследуются особенно-сти свободных экономических зон, ко-торые являются одним из элементов осуществления интеграционных про-цессов и структурных преобразова-ний в мировой экономике. Это — один из инструментов достижения откры-тости экономики Украины внешнему миру и стимулирования экономиче-ского сотрудничества на основе при-влечения иностранных инвестиций.

In the article the features of free eco-nomic are probed areas which are one of elements of realization of integration processes and structural transformations to the world economy. It — one of instru-ments of achievement of openness of economy of Ukraine to external world and stimulation of international economic co-operation on the basis of bringing in of for-eign investments.

Постановка проблеми. Безпе-рервний і послідовний розвиток ви-робничих сил супроводжується адек-ватним процесом усуспільнення ви-робництва і суспільного розподілу праці, одночасно останній призводить до посилення інтеграційних зв’язків, в результаті досягається такий стан усус-пільнення виробництва і поділу праці, коли у забезпеченні різних потреб змо-жуть брати участь не тільки галузі на-родного господарства, але й чисельні виробництва та їх групи. оскільки вони знаходяться на певній території, то у сукупності складають взаємозв’язані територіальні формування.

територіальні формування є од-нією з якісно нових форм усуспіль-нення виробництва, які розвиваються шляхом концентрації, спеціалізації та комбінування виробництва. такий прогресивний характер їх розвитку за-безпечує значний економічний ефект завдяки використанню фактора комп-лексності. розміщення виробничих об’єктів на одній чи на кількох сумісних територіях дозволяє ефективно вико-ристовувати не тільки єдині енергетич-ні джерела, водні, мінеральні, природні ресурси, але й потужності виробничої і невиробничої інфраструктур.

Аналіз останніх досліджень і пу-блікацій. теоретичною основою робо-ти стали праці вітчизняних і зарубіж-них учених, пов’язані з провадженням інвестиційної діяльності у вільних еко-


21

номічних зонах (веЗ). істотне значен-ня для підготовки роботи мали дослі-дження таких учених як о.М. Бандурка, Ю.Б. Бек, і.Г. Білас, М.в. Буроменський, в.н. денисов, а.с. семерак, с.Я. Фурса, Я.М. Шевченко, р.Б. Шишка. у галу-зі економіки питання інвестицій-ної діяльності у веЗ досліджували в. Бабінцев, т.п. данько, Г.с. Ємець, кухарська, Ю.в. Макогон, З.М. окрут, а.п. румянцев та інші.

Невирішені раніше частини за-гальної проблеми. однією з найбільш актуальних фундаментальних еконо-мічних проблем є розподіл наявних обмежених ресурсів між різними аль-тернативними сферами застосування. усі території мають отримувати ресур-си з конкретних обмежених джерел, тому неможливо реалізувати одночас-но всі проекти, які можуть бути техніч-но обґрунтованими. вирішення цієї проблеми є нагально необхідним.

Формування цілей статті. для досягнення поставленої у роботі мети використовувались загальнонаукові та спеціальні методи наукового дослі-дження, а саме: метод логічно-теоретич-ного аналізу (при дослідженні терміну та визначення «вільні економічні зони»); методи кількісного та якісного порів-няння (для аналізу наявного досвіду створення та функціонування веЗ); ме-тоди аналізу та синтезу, історичних ана-логій (при дослідженні наявних підходів до оцінки ефективності проектів веЗ); методи економічної теорії, теорії ме-неджменту та маркетингу (при вивченні структур управління веЗ та їх взаємодії з органами державного управління); ме-тоди кількісного аналізу.

Виклад основного матеріалу дослідження. суперечливими є ре-зультати діяльності 10 веЗ та 9 тери-торій пріоритетного розвитку (тпр) в

україні. на кінець хх століття спеці-альний податковий режим поширив-ся на 10% території країни. однак за відсутності необхідної митної інф-раструктури або контролю веЗ не-рідко використовувались для контр-абандного ввезення готової продукції. результат — оголошення мораторію на створення нових зон, пропозиції про закриття неефективно діючих веЗ.

при створенні веЗ і тпр в україні політичні міркування та вплив регіо-нальних лобі часто переважували дер-жавні та економічні інтереси. Як на-слідок, вибір місця для розташування зон, а також проекти в цілому були не-достатньо обґрунтованими. всупереч задекларованим цілям створення веЗ, ці утворення нерідко слугували зростанню прибутковості та конку-рентоспроможності привілейованих підприємств, відмиванню тіньових до-ходів, зменшенню відпливу вітчизня-ного капіталу за кордон.

економічна ситуація, що склалася в україні, на початку створення віль-них економічних зон була надзвичай-но складною, що пов’язано з цілою низкою об’єктивних та суб’єктивних проблем [1, c. 13]:– хронічний спад виробництва;– старіння матеріальної бази вироб-

ництва (знос основних фондів до-сягнув 37,5%, в тому числі у про-мисловості — 41,8%, сільському господарстві — 26,6%, будівни-цтві — 40,3%);

– критичне скорочення бази відтво-рення виробництва завдяки тому, що останнє здійснюється на про-стій, а не на розширеній основі;

– обвальне зменшення капіталовкла-день в економіку (темпи падіння з 1993 року по 1996 рік становили, від-повідно, 11%, 23%, 24,9%, 19,7%);


22

– бюджетний дефіцит;– відтік «тимчасово вільних» коштів з

сфери виробництва та взагалі з еко-номіки україни (за 1992–1997 роки сукупна вартість цих коштів ста-новила близько 11 млрд. доларів), тоді як сукупні іноземні інвестиції в україну станом на 01.07.97 дорів-нювали 1657 мільйонів доларів;

– погіршення ситуації на ринку пра-ці, вивільнення працівників вироб-ництва, формування неповної за-йнятості, розширення безробіття, незадовільно низький рівень опла-ти праці;

– відсутність дієвих стимулів роз-витку легального підприємництва тощо. [2, c. 123]

для етапу становлення веЗ ха-рактерні найінтенсивніший розвиток підприємництва та найбільші темпи економічного зростання. Зокрема, на зазначеному етапі річний приріст вкладених інвестицій до спеціаль-них (вільних) економічних зон стано-вить 35–75%; середньорічні обсяги іноземного інвестування в розрахун-ку на 1 підприємство-суб’єкт зони дорівнюють 90–250 тисяч доларів; середньорічні темпи росту промисло-вого виробництва у зоні знаходяться на рівні 130–175%. після закінчення етапу становлення та утвердження спеціалізації економічних зон у по-дальшому середньорічні темпи рос-ту виробництва частково знижуються до 110–130%. слід мати на увазі, що питома вага торговельно-виробничих зон у міжнародній торгівлі в середи-ні 80-х років становила 20% і має сталу тенденцію до щорічного зростання на два процентних пункти. [3, c. 126]

ініціатива створення веЗ в різних регіонах україни виникла ще у 1989–1990 роках. всього за 1992–2000 роки

на місцях було розроблено та подано до кабінету Міністрів україни біль-ше 30 проектів заснування локаль-них та точкових спеціальних (віль-них) економічних зон різних типів. Запровадження пільг для інвесторів в україні почалося ще на першому етапі державотворення. З прийнят-тям Закону «про режим іноземного інвестування », який встановлював режим діяльності підприємств з іно-земними інвестиціями, вітчизняні власники вирішили дилему пільго-вого ввезення капіталів способом створення територій зі спеціальним інвестиційним режимом. важливо, що лише сеЗ «Яворів», «Закарпаття», «курортополіс трускавець» та «рені» було створено на основі відповідних законів україни, тим часом як усі ре-шта сеЗ і тпр — указами президента україни.

останній своєрідно реалізував своє право згідно з перехідними по-ложеннями конституції україни про-тягом трьох років видавати укази з економічних питань, не регульованих законами. Більш як 50% тпр створено практично за один останній день дії згаданої норми. а загалом президент ініціював створення всіх тпр і понад половини сеЗ.

незважаючи на те, що сеЗ і тпр роз-міщені переважно на депресивних те-риторіях, їх створення значною мірою зумовлене регіональними економіч-ними апетитами та політичними мож-ливостями. Географічне розташування територій із пільговим інвестиційним режимом (донецька, Закарпатська, чернігівська, житомирська області) підтверджує тезу про те, що їх заду-мали насамперед як канали пільгової репатріації доходів для фінансування бізнесу в україні [3].


23

Бізнес у зонах не відрізнявся аку-ратністю — сума наданих пільг постій-но перевищувала надходження до бю-джету. структура пільг постійно погір-шувалася в бік надання пільг зі сплати мита на імпорт продукції. недостатній митний контроль створив низку пре-цедентів несумлінної конкуренції на вітчизняному ринку. тому почина-ючи з середини 1999 року, кабінет Міністрів і верховна рада гальмують процес прийняття пропозицій про створення сеЗ і тпр (прийнято низку мораторіїв), але водночас з’являються кілька нових зон.

Згодом кабінет Міністрів вста-новив мораторій на подання йому пропозицій про створення нових зон до 1 січня 2005 року. однак це зовсім не означало згортання діяльності з утворення територій із спеціальним інвестиційним режимом [3].

З прийняттям Закону україни «про внесення змін до Закону україни «про державний бюджет україни на 2005 рік» від 25 берез-ня 2005 р. та деяких інших зако-нодавчих актів україни всі пільги суб’єктам спеціального правового режиму економічної діяльності в україні були ліквідовані [1].

станом на 1 червня 2008 року в україні діяло 10 спеціальних еко-номічних зон та 9 територій пріо-ритетного розвитку. слід зазначити, що загальна територія, на яку по-ширюється режим сеЗ та тпр стано-вить 6360 тис. га, або 10,5 % території україни, сеЗ — 121 тис. га, або 0,2% території україни, а тпр — 6239 тис. га, або 10,3% території україни [3.4].

режими сеЗ та тпр діють на тери-торіях 12 областей. кількість районів, на які поширюються режими сеЗ та тпр — 41, а кількість міст — 58.

основними пріоритетними ви-дами економічної діяльності на тери-торіях сеЗ і тпр були: сільське госпо-дарство; видобувна промисловість; харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів; текстильна та легка промисловість; виробництво деревини та виробів з деревини; хімічна промисловість; ме-талургія та оброблення металу; маши-нобудування та приладобудування; виробництво електроенергії, газу та води; будівництво та виробництво бу-дівельних матеріалів; туристсько-ре-креаційна сфера; транспорт та зв’язок; дослідження та розробки у галузі при-родничих та технічних наук; освіта та охорона здоров’я

особливі умови, за яких інвестор отримує право на пільги [4]:– реалізація інвестиційних проектів

у пріоритетних видах економіч-ної діяльності, які визначаються кабінетом Міністрів україни;

– реалізація інвестиційних проектів кошторисною вартістю не меншою встановленої мінімальної межі (від 200 тис. доларів сШа до 3 млн. доларів сШа) в залежності від галу-зі виробництва;

– затвердження інвестиційних про-ектів відповідним органом управ-ління сеЗ чи тпр;

– укладення договору на реалізацію інвестиційного проекту з відповід-ним органом управління сеЗ чи тпр;

– розташування та державна реє-страція на території сеЗ.

прогнозні результати (за розра-хунками, наведеними в техніко-еко-номічному обґрунтуванні на період до 2010 року) представлені у табл. 1 [4].


24

таблиця 1Прогнозовані результати діяльності СЕЗ і ТПР

в Україні за розрахунками до 2010 року

Показник Значенняобсяг залучених інвестицій всього, млн. дол. 15 796в т.ч. сеЗ 2 356тпр 13 440прогнозований приріст виробництва всього, млн. грн. 27 471в т.ч. сеЗ 3 107тпр 24 364прогнозована кількість збережених та створених робочих місць всього, тис. чол. 381

в т.ч. сеЗ 85тпр 296

спеціальні (вільні) економіч-ні зони, які діяли в україні станом на 1 червня 2008 року: «азов», »донецьк», «славутич», »Закарпаття» ,»Яворів», «курортополіс трускавець», «Миколаїв», «порто-франко», »порт крим», «рені».

території із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, які діяли в україні станом на 1 червня 2008 року: в ар крим, у волинській , донецькій, Закарпатській, житомирській, Лу-гансь кій та чернігівській областях, у м. харків, у м. Шостка сумської області.

отже, станом на 1 червня 2008 року діяльність спеціальних еко-номічних зон та територій пріоритет-ного розвитку можна охарактеризува-ти такими показниками (табл. 2.).

окремо тенденції розвитку сеЗ і тпр та їх питома вага у загальному під-сумку результатів наведені відповідно у табл. 3 та 4.

до прийняття Закону україни від 25.03.2005 № 2505 «про вне-сення змін до Закону україни «про державний бюджет україни на 2005 рік» та деяких інших законодав-чих актів україни на спеціальних те-

риторіях з початку функціонування (станом на 31.03.2005) було затвер-джено 742 проекти, кошторисна вар-тість яких становила 7,6 млрд. доларів сШа, у тому числі іноземні інвести-ції 2,5 млрд. доларів сШа.

протягом 2005–2007 років та за 2008 рік органами управління спе-ціальними територіями було скасова-но 395 інвестиційних проектів, у тому числі по 170 проектах закінчився тер-мін реалізації.

станом на 01.06.2008 у сеЗ та на тпр затверджено 347 інвестиційних проектів (на тпр — 183, у сеЗ — 164) кошторисною вартістю 4,5 млрд. дола-рів сШа, у тому числі іноземні інвести-ції — 2,1 млрд. доларів сШа (46,6 від-сотка загальної кошторисної вартості проектів).

суб’єктами господарювання в процесі реалізації зазначених проек-тів передбачається створити близь-ко 50 тис. нових та зберегти 52 тис. іс-нуючих робочих місць.

За рахунок реалізації цих інвести-ційних проектів з початку функціону-вання:


25

табл

иця

2.Уз

агал

ьню

ючі

пок

азни

ки д

іяль

ност

і СЕЗ

і ТП

Р Ук

раїн

и ст

аном

на

1 че

рвня

200

8 ро

ку

Пок

азни

кСЕ

ЗТП

РСЕ

З та

ТП

Ркі

лькі

сть

затв

ердж

ених

про

екті

в, о

дини

ць16

418

334

7ко

што

рисн

а ва

ртіс

ть з

атве

рдж

ених

про

екті

в (з

гідн

о з

біз-

нес-

план

ами)

, тис

. дол

арів

сШ

аус

ього

1 84

9 01

92

722

405

4 57

1 42

4з

них

іноз

емни

х1

251

248

902

520

2 15

3 76

8кі

лькі

сть

нови

х ро

бочи

х м

ісць

, які

ств

орю

ють

ся з

гідн

о з

бізн

ес-п

лана

ми,

од.

21 8

3627

990

49 8

26кі

лькі

сть

робо

чих

міс

ць, щ

о зб

еріг

ають

ся з

гідн

о з

бізн

ес-п

лана

ми,

оди

ниць

20 3

0031

537

51 8

37

Залу

чено

інве

стиц

ій, т

ис. д

олар

ів с

Ша

ус

ього

430

272

2 05

3 77

62

484

048

з ни

х ін

озем

них

149

095

650

280

799

375

стру

ктур

а ос

воєн

их ін

вест

ицій

, тис

. гр

ивен

ь

усьо

го2

325

499

9 16

9 38

711

494

886

у то

му

числ

і

обла

днан

ня1

027

237

4 34

2 10

45

369

340

сиро

вина

217

187

751

673

968

860

кош

ти64

2 37

788

9 84

31

532

220

інш

і44

3 52

03

187

031

3 63

0 55

1

сум

а ум

овно

нар

ахов

аних

пла

теж

ів,

тис.

грив

ень

усьо

го73

9 08

277

0 93

01

510

012

у то

му

числ

і

пода

ток

на п

рибу

ток

59 1

2829

7 77

535

6 90

2п

дв

431

658

313

640

745

298

ввіз

не м

ито

188

735

158

617

347

352

інш

і59

564

1 00

960

573

реал

ізац

ія п

роду

кції,

тис

. гри

вень

усьо

го9

788

838

46 3

47 2

0856

136

045

у то

му

числ

і на

експ

орт

5 34

0 23

923

404

864

28 7

45 1

02кі

лькі

сть

ство

рени

х ро

бочи

х м

ісць

, оди

ниць

12 2

7320

547

32 8

20кі

лькі

сть

збер

ежен

их р

обоч

их м

ісць

, оди

ниць

20 5

7924

541

45 1

20

над

ходж

ення

до

бюдж

етів

від

реа

лі-

заці

ї про

екті

в, т

ис. г

рн.

усьо

го2

996

680

4 01

8 67

07

015

351

у т.ч

.по

дато

к на

при

буто

к24

7 12

159

2 36

683

9 48

7по

дато

к на

дод

ану

варт

ість

1 85

8 91

692

5 09

32

784

009

приб

утко

вий

пода

ток

із гр

омад

ян44

3 89

049

3 42

193

7 31

2


26

табл

иця

3Ха

ракт

ерис

тика

дія

льно

сті о

крем

их С

ЕЗ У

краї

ни с

тано

м н

а 1

черв

ня 2

008

року

Наз

ва С

ЕЗО

д вм

і-ру

СЕЗ

Азо

вСЕ

З Д

о-не

цьк

СЕЗ

Слав

у-ти

чСЕ

З Ку

ро-

ртоп

оліс

Тр

уска

вець

СЕЗ

Явор

івСЕ

З За

кар-

патт

яСЕ

З П

орто

-ф

ранк

оСЕ

З Ре

ніСЕ

З М

ико-

лаїв

СЕЗ

Пор

т Кр

имУс

ього

по

СЕЗ

12

34

56

78

910

1112

13

кіль

кіст

ь за

твер

джен

их п

роек

тів

од2

113

2590

165

65

116

4

%1,

220,

617,

9315

,24

54,8

89,

763,

053,

663,

050,

6110

0,0

кош

тори

сна

варт

ість

за

твер

дже-

них

прое

ктів

(з

гідн

о бі

знес

-пла

нів)

усьо

готи

с. д

ол96

893

7 00

064

060

96 8

5224

8 75

022

6 04

729

578

1038

559

36 3

224

957

1849

019

%5,

240,

383,

465,

2413

,45

12,2

31,

6056

,17

1,96

0,27

100,

0

з ни

х ін

о-зе

мни

хти

с. д

ол3

269

01

316

12 9

5512

3 98

969

456

8 41

710

2969

21

155

1 00

012

5124

8

%0,

260,

000,

111,

049,

915,

550,

6782

,29

0,09

0,08

100,

0

кіль

кіст

ь но

вих

робо

чих

міс

ць, я

кі

ство

рюю

ться

згі

дно

з бі

знес

-пла

нам

иод

.61

026

056

51

848

8 96

77

919

343

461

684

179

21 8

36

%2,

791,

192,

598,

4641

,07

36,2

71,

572,

113,

130,

8210

0,0

кіль

кіст

ь ро

бочи

х м

ісць

, що

збер

іга-

ють

ся з

гідн

о з

бізн

ес-п

лана

ми

од0

053

4 16

41

216

200

483

014

184

020

300

%0,

000,

000,

2620

,51

5,99

0,99

2,38

0,00

69,8

70,

0010

0,0

Залу

чено

інве

стиц

ій

усьо

готи

с. д

ол2

978

3 46

723

870

94 7

4293

943

115

978

35 1

755

994

53 6

7544

943

0 27

2

%0,

690,

815,

5522

,02

21,8

326

,95

8,18

1,39

12,4

70,

1010

0,0

з ни

х ін

о-зе

м-

них

тис.

дол

2 97

80

12 4

3625

891

23 4

0271

000

6 99

44

491

1 45

344

914

9 09

5

%2,

000,

008,

3417

,37

15,7

047

,62

4,69

3,01

0,97

0,30

100,

0

стру

ктур

а ос

во-

єних

інве

стиц

ій

усьо

готи

с. гр

н19

584

18 4

2412

5456

497

727

496

383

660

716

186

695

25 4

0629

2 91

02

197

2325

499

%0,

840,

795,

3921

,40

21,3

528

,41

8,03

1,09

12,6

00,

0910

0,0

у т.ч

.

обла

днан

-ня

тис.

грн

8 26

03

070

51 4

4551

437

301

108

323

590

179

937

14 9

3293

403

5510

2723

7

%0,

800,

305,

015,

0129

,31

31,5

017

,52

1,45

9,09

0,01

100,

0

сиро

вина

тис.

грн

3 88

28

744

19 5

3514

011

5 29

412

4 50

10

041

218

021

7 18

7

%1,

794,

038,

996,

452,

4457

,32

0,00

0,00

18,9

80,

0010

0,0

кош

тити

с. гр

н0

06

353

418

969

130

494

85 8

950

00

666

642

377

%0,

000,

000,

9965

,22

20,3

113

,37

0,00

0,00

0,00

0,10

100,

0

інш

іти

с. гр

н7

442

6 61

048

122

13 3

1064

308

126

730

6 75

810

474

158

290

1 47

644

3 52

0

%1,

681,

4910

,85

3,00

14,5

028

,57

1,52

2,36

35,6

90,

3310

0,0


27

табл

иця

3Ха

ракт

ерис

тика

дія

льно

сті о

крем

их С

ЕЗ У

краї

ни с

тано

м н

а 1

черв

ня 2

008

року

Наз

ва С

ЕЗО

д вм

і-ру

СЕЗ

Азо

вСЕ

З Д

о-не

цьк

СЕЗ

Слав

у-ти

чСЕ

З Ку

ро-

ртоп

оліс

Тр

уска

вець

СЕЗ

Явор

івСЕ

З За

кар-

патт

яСЕ

З П

орто

-ф

ранк

оСЕ

З Ре

ніСЕ

З М

ико-

лаїв

СЕЗ

Пор

т Кр

имУс

ього

по

СЕЗ

12

34

56

78

910

1112

13

кіль

кіст

ь за

твер

джен

их п

роек

тів

од2

113

2590

165

65

116

4

%1,

220,

617,

9315

,24

54,8

89,

763,

053,

663,

050,

6110

0,0

кош

тори

сна

варт

ість

за

твер

дже-

них

прое

ктів

(з

гідн

о бі

знес

-пла

нів)

усьо

готи

с. д

ол96

893

7 00

064

060

96 8

5224

8 75

022

6 04

729

578

1038

559

36 3

224

957

1849

019

%5,

240,

383,

465,

2413

,45

12,2

31,

6056

,17

1,96

0,27

100,

0

з ни

х ін

о-зе

мни

хти

с. д

ол3

269

01

316

12 9

5512

3 98

969

456

8 41

710

2969

21

155

1 00

012

5124

8

%0,

260,

000,

111,

049,

915,

550,

6782

,29

0,09

0,08

100,

0

кіль

кіст

ь но

вих

робо

чих

міс

ць, я

кі

ство

рюю

ться

згі

дно

з бі

знес

-пла

нам

иод

.61

026

056

51

848

8 96

77

919

343

461

684

179

21 8

36

%2,

791,

192,

598,

4641

,07

36,2

71,

572,

113,

130,

8210

0,0

кіль

кіст

ь ро

бочи

х м

ісць

, що

збер

іга-

ють

ся з

гідн

о з

бізн

ес-п

лана

ми

од0

053

4 16

41

216

200

483

014

184

020

300

%0,

000,

000,

2620

,51

5,99

0,99

2,38

0,00

69,8

70,

0010

0,0

Залу

чено

інве

стиц

ій

усьо

готи

с. д

ол2

978

3 46

723

870

94 7

4293

943

115

978

35 1

755

994

53 6

7544

943

0 27

2

%0,

690,

815,

5522

,02

21,8

326

,95

8,18

1,39

12,4

70,

1010

0,0

з ни

х ін

о-зе

м-

них

тис.

дол

2 97

80

12 4

3625

891

23 4

0271

000

6 99

44

491

1 45

344

914

9 09

5

%2,

000,

008,

3417

,37

15,7

047

,62

4,69

3,01

0,97

0,30

100,

0

стру

ктур

а ос

во-

єних

інве

стиц

ій

усьо

готи

с. гр

н19

584

18 4

2412

5456

497

727

496

383

660

716

186

695

25 4

0629

2 91

02

197

2325

499

%0,

840,

795,

3921

,40

21,3

528

,41

8,03

1,09

12,6

00,

0910

0,0

у т.ч

.

обла

днан

-ня

тис.

грн

8 26

03

070

51 4

4551

437

301

108

323

590

179

937

14 9

3293

403

5510

2723

7

%0,

800,

305,

015,

0129

,31

31,5

017

,52

1,45

9,09

0,01

100,

0

сиро

вина

тис.

грн

3 88

28

744

19 5

3514

011

5 29

412

4 50

10

041

218

021

7 18

7

%1,

794,

038,

996,

452,

4457

,32

0,00

0,00

18,9

80,

0010

0,0

кош

тити

с. гр

н0

06

353

418

969

130

494

85 8

950

00

666

642

377

%0,

000,

000,

9965

,22

20,3

113

,37

0,00

0,00

0,00

0,10

100,

0

інш

іти

с. гр

н7

442

6 61

048

122

13 3

1064

308

126

730

6 75

810

474

158

290

1 47

644

3 52

0

%1,

681,

4910

,85

3,00

14,5

028

,57

1,52

2,36

35,6

90,

3310

0,0

Про

довж

ення

таб

л. 3

12

34

56

78

910

1112

13

реал

ізац

ія п

ро-

дукц

ії

усьо

готи

с. гр

н10

3704

1094

423

3635

7240

1717

2157

538

2746

245

244

050

27 9

6126

4962

80

9788

838

%1,

0611

,18

3,71

4,10

22,0

428

,05

2,49

0,29

27,0

70,

0010

0,0

у т.ч

. на

екс-

порт

тис.

грн

97 1

4910

9442

347

571

46 4

9237

9 14

012

03 6

6513

4 54

818

233

2319

017

053

4023

9

%1,

8220

,49

0,89

0,87

7,10

22,5

42,

520,

3443

,43

0,00

100,

0

кіль

кіст

ь ст

воре

них

робо

чих

міс

цьод

112

379

628

544

4 95

54

601

295

181

577

112

273

%0,

913,

095,

124,

4340

,37

37,4

92,

401,

474,

700,

0110

0,0

кіль

кіст

ь зб

ереж

ених

роб

очих

м

ісць

од0

067

3 17

32

630

174

219

2714

286

320

579

%0,

000,

000,

3315

,42

12,7

80,

851,

060,

1369

,42

0,01

100,

0

над

хо-

джен

ня д

о бю

д-ж

етів

ві

д ре

алі-

заці

ї про

-ек

тів

усьо

готи

с. гр

н3

803

19 1

1833

689

35 8

0124

6 95

923

1813

636

137

1 59

230

1 36

580

2996

680

%0,

130,

641,

121,

198,

2477

,36

1,21

0,05

10,0

60,

0010

0,0

у т.ч.

пода

ток

на

приб

уток

тис.

грн

43

199

868

7 64

222

400

168

479

1 10

271

442

712

124

7 12

1

%0,

001,

290,

353,

099,

0668

,18

0,45

0,29

17,2

80,

0010

0,0

пд

вти

с. гр

н0

029

511

22 5

8997

810

1 53

4313

28 9

6732

014

5 40

80

1858

916

%0,

000,

001,

591,

225,

2682

,54

1,56

0,02

7,82

0,00

100,

0

приб

утко

-вий

по

дато

к із

гро-

мад

ян

тис.

грн

927

4 09

53

311

5 57

123

506

314

807

6 06

855

885

034

1444

3 89

0

%0,

210,

920,

751,

265,

3070

,92

1,37

0,13

19,1

60,

0010

0,0


28

табл

иця

4Ха

ракт

ерис

тика

дія

льно

сті о

крем

их Т

ПР

Укра

їни

стан

ом н

а 1

черв

ня 2

008

року

Наз

ва Т

ПР

Од

вмі-

ру

ТПР

До-

нець

кої

обл.

ТПР

За-

карп

ат-

сько

ї обл

.

ТПР

Во-

линс

ької

об

л.

ТПР

Лу-

ганс

ької

об

л.

ТПР

м.

Харк

івТП

Р А

Р Кр

имТП

Р Ж

и-то

мир

сь-

кої о

бл.

ТПР

Чер

-ні

гівс

ької

об

л.

ТПР

м.

Шос

тка

(Сум

ська

об

л.)

Усьо

го п

о ТП

Р

12

34

56

78

910

1112

кіль

кіст

ь за

твер

джен

их п

роек

тів

од62

1711

829

2916

92

183

%33

,99,

36,

04,

415

,815

,88,

74,

91,

110

0,0

кош

тори

сна

вар-

тіст

ь за

твер

джен

их

прое

ктів

(згі

дно

бізн

ес-п

лані

в)

усьо

готи

с.до

л19

8668

578

521

34 8

1817

572

245

246

294

269

35 0

7426

721

3 50

027

2240

5

%73

,02,

91,

30,

69,

010

,81,

31,

00,

110

0,0

з ни

х ін

о-зе

м-

них

тис.

дол

6899

1655

655

15 2

571

176

48 7

2876

959

13 3

1651

31

000

902

520

%76

,46,

21,

70,

15,

48,

51,

50,

10,

110

0,0

кіль

кіст

ь но

вих

робо

чих

міс

ць, я

кі

ство

рюю

ться

згі

дно

з бі

знес

-пла

нам

иод

.8

707

3 94

51

783

668

7 66

12

810

1 37

381

522

827

990

%31

,114

,16,

42,

427

,410

,04,

92,

90,

810

0,0

кіль

кіст

ь ро

бочи

х м

ісць

, що

збер

і-га-

ють

ся з

гідн

о з

бізн

ес-п

лана

ми

од13

427

1 30

00

162

5 08

310

261

907

197

200

31 5

37

%42

,64,

10,

00,

516

,132

,52,

90,

60,

610

0,0

Залу

чено

інве

с-ти

цій

усьо

готи

с. д

ол14

88 9

3477

234

35 3

819

873

111

704

244

528

71 5

8914

238

296

2053

776

%72

,53,

81,

70,

55,

411

,93,

50,

70,

010

0,0

з ни

х ін

о-зе

мни

хти

с. д

ол46

0 10

340

102

13 8

9289

245

900

69 4

1219

303

513

163

650

280

%70

,86,

22,

10,

17,

110

,73,

00,

10,

010

0,0

стру

ктур

а ос

воєн

их

інве

стиц

ій

усьо

готи

с. гр

н63

1774

533

3 57

118

5 92

349

082

582

660

1275

390

348

007

75 4

801

530

9169

387

%68

,93,

62,

00,

56,

413

,93,

80,

80,

010

0,0

у т.ч

.

обла

днан

няти

с. гр

н30

9796

411

7 07

912

6 98

622

092

345

136

496

303

113

954

21 0

611

530

4342

104

%71

,32,

72,

90,

57,

911

,42,

60,

50,

010

0,0

сиро

вина

тис.

грн

205

901

108

804

01

687

20 1

2823

2 27

116

4 87

918

005

075

1 67

3

%27

,414

,50,

00,

22,

730

,921

,92,

40,

010

0,0

кош

тити

с. гр

н25

6012

84 2

5558

566

23 2

2312

9 87

231

3 01

99

381

15 5

150

889

843

%28

,89,

56,

62,

614

,635

,21,

11,

70,

010

0,0

інш

іти

с. гр

н27

5786

823

432

367

2 08

187

524

235

064

59 7

9420

901

031

8703

1

%86

,50,

70,

00,

12,

77,

41,

90,

70,

010

0,0


29

Про

довж

ення

таб

л. 4

12

34

56

78

910

1112

реал

ізац

ія п

ро-

дукц

ії

усьо

готи

с. гр

н22

8 15

51

310

2 57

65

777

20 8

1123

603

7 89

17

632

2229

7 77

5

%22

0 07

215

664

4 33

05

028

39 8

9719

221

7 90

01

367

163

313

640

у т.ч

. на

експ

орт

тис.

грн

95 4

304

625

10 1

941

384

11 3

3012

856

22 6

1281

105

158

617

%88

600

00

856

14

01

009

кіль

кіст

ь ст

воре

них

робо

чих

міс

цьод

5 18

73

987

1 39

041

24

986

1 86

72

313

321

8420

547

%25

,2%

19,4

6,8

2,0

24,3

9,1

11,3

1,6

0,4

100,

0

кіль

кіст

ь зб

ереж

ених

роб

очих

міс

цьод

10 1

571

080

016

21

612

10 0

951

019

216

200

24 5

41

%41

,4%

4,4

0,0

0,7

6,6

41,1

4,2

0,9

0,8

100,

0

над

хо-

джен

ня д

о бю

д-ж

етів

ві

д ре

алі-

заці

ї про

-ек

тів

усьо

готи

с. гр

н22

7591

991

048

110

862

22 6

4045

9 84

187

0 97

517

7 49

86

661

3 22

740

1867

0

%56

,62,

32,

80,

611

,421

,74,

40,

20,

110

0,0

у т.ч

.

пода

ток

на п

ри-

буто

кти

с. гр

н32

4 42

07

453

8 75

11

552

36 6

7517

6 46

035

015

1 90

613

559

2 36

6

%54

,81,

31,

50,

36,

229

,85,

90,

30,

010

0,0

пд

вти

с. гр

н37

6 08

644

353

84 3

444

608

190

980

152

866

66 0

463

027

2 78

292

5 09

3

%40

,74,

89,

10,

520

,616

,57,

10,

30,

310

0,0

приб

утко

вий

пода

-то

к із

гром

адян

тис.

грн

290

330

22 9

216

865

3 70

345

827

105

673

16 1

131

727

262

493

421

%58

,84,

61,

40,

89,

321

,43,

30,

40,

110

0,0


30

1) залучено інвестицій на суму 2,4 млрд. доларів сШа (або 53,3% кошторисної вартості проектів), з них іноземних — на суму 0,8 млрд. доларів сШа (33% залучених інвес-тицій). За 5 місяців 2008 року залуче-но 124,9 млн. доларів сШа, або 60% обсягу залучених інвестицій за відповідний період 2007 року (206,6 млн. доларів сШа), у тому числі іноземних — 9,4 млн. доларів сШа, або 36% залучених інозем-них інвестицій за відповідний пері-од 2007 року (26 млн. доларів сШа). протягом травня 2008 року залуче-но 19,9 млн. доларів сШа, у тому числі іноземних — 1,9 млн. доларів сШа (9,5% залучених за травень ін-вестицій);

2) освоєно інвестицій на суму 11,4 млрд. гривень (або 94% загаль-ного обсягу залучених інвестицій). За 5 місяців 2008 року було освоє-но 842,2 млн. гривень, у тому числі протягом травня 2008 року освоє-но інвестицій на суму 90,6 млн. гри-вень.

3) створено 32,8 тис. та збережено 45,1 тис. робочих місць. За 5 мі-сяців 2008 року створено 787 ро-бочих місць (або 43% створених робочих місць за відповідний період 2007 року — 1,8 тис.) та збережено 344 робочих місць (або 60% кількості збережених робочих місць за відповідний пе-ріод 2007 року — 571). протягом травня 2008 року створено 105 но-вих робочих місць.

4) реалізовано товарів, робіт, послуг на суму 56,1 млрд. гривень, у тому числі на експорт — 28,7 млрд. гривень (51% загального обсягу реалізації). За 5 місяців 2008 року обсяг реалізації продукції (това-

рів, робіт, послуг) склав 9 млрд. гривень, або 96% обсягу реалізації за відповідний період 2007 року (9,3 млрд. гривень), з них на екс-порт — 4,1 млрд. гривень, або 95% обсягу реалізації на експорт за 5 мі-сяців 2007 року (4,3 млрд. гривень). протягом травня 2008 року обсяг реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) склав 2 млрд. гривень, з них на експорт — 845,9 млн. гривень (42% обсягу реалізації за травень місяць).

За даними управлінь економіки облдержадміністрацій суб’єкти госпо-дарювання, які продовжують реаліза-цію інвестиційних проектів у сеЗ та на тпр, з початку функціонування:– сплатили до бюджетів подат-

ків, зборів (обов’язкових пла-тежів) у сумі 7 млрд. гривень, у тому числі за 5 місяців поточного року — 1,2 млрд. гривень. у трав-ні поточного року надходження до бюджетів становили 483 млн. гривень, з яких найбільше надхо-джень було отримано від суб’єктів господарювання тпр у донецькій області — 342 млн. гривень (70,8%), сеЗ «Закарпаття» — 77 млн. гри-вень (16%), тпр у автономній республіці крим — 37 млн. гривень (8%), сеЗ «Миколаїв» — 7,5 млн. гривень (1,5%).

– отримали пільги з оподаткуван-ня у сумі 1,5 млрд. гривень, з них протягом 1 кварталу 2008 року − 2,02 млн. гривень (пільги зі сплати ввізного мита, отримані у січні на підставі судових рішень суб’єктом тпр у житомирській об-ласті ват «новоград-волинський м’ясокомбінат» при ввезенні м’ясосировини).


31

протягом травня 2008 року пільги суб’єктам сеЗ та тпр не надавались.

слід також додати, що у трав-ні 2008 року у сеЗ та на тпр було ска-совано 15 інвестиційних проектів, з них:– у зв’язку з невиконанням інвести-

ційних зобов’язань − 6 проектів (2 проекти у сеЗ «азов», 4 проекти на тпр у донецькій області);

– у зв’язку з завершенням терміну реалізації − 8 проектів (1 проект на тпр у автономній республіці крим, 7 проектів на тпр у донецькій області);

– за взаємною згодою сторін − 1 про-ект у сеЗ «Миколаїв».

Висновкистрижнем формування економіч-

ної політики країни в цілому та регіо-нальної зокрема, направленої на під-вищення ефективності використання та розвитку природно-ресурсного потенціалу території, є основні прин-ципи та методи аналізу теорії конку-рентної стратегії у поєднанні з вико-ристанням механізмів формування спеціальних економічних зон для за-безпечення конкурентоспроможності національної економіки.

доцільність створення спеціаль-них економічних зон обумовлюється насамперед наявними проблемами соціально-економічного та еколо-гічного розвитку, які необхідно ви-рішувати за рахунок державного фі-нансування. при наявності значного природно-ресурсного потенціалу, розвиненої інфраструктури кордону і перспектив розвитку транспортної інфраструктури міжнародного зна-чення, можна отримати додаткове фі-нансування шляхом створення більш сприятливого середовища для залу-

чення інвестицій, активізації підпри-ємницької діяльності.

надання регіональних і регіо-нально-галузевих преференцій, що призводить до формування веЗ, є діє-вим інструментом економічної політи-ки держав з різним суспільно-політич-ним устроєм. За допомогою вільних економічних зон можна розв’язати низку актуальних завдань: економіч-них (прискорення технологічного розвитку країни, її входження у між-народний поділ праці, поліпшення ситуації в депресивних регіонах, апро-бація заходів з ринкових реформ); со-ціальних (збільшення зайнятості, по-слаблення соціальної диференціації) та політичних (гармонізація відносин центру і регіонів, пом’якшення супер-ечностей між окремими бізнес-група-ми). особливо важливе значення ці за-вдання мають для країн з перехідною економікою.

діяльність веЗ в україні характе-ризується як позитивними, так і не-гативними тенденціями. до перших можна віднести збільшення припливу інвестицій і розширення обсягу про-мислового виробництва. до других належать факти використання веЗ для забезпечення «тіньової» економіки — контрабанди, легалізації незаконних доходів та ухиляння від сплати по-датків. у 2000–2004 рр. такі тенденції найбільш виразно простежувалися у веЗ «донецьк» і тпр «донецька об-ласть», де мали місце масштабний імпорт м’яса без сплати мита та лега-лізація значних незаконних доходів, а також у веЗ і тпр «Закарпаття», де від-бувалося ввезення товарів без сплати мита з країн центральної Європи.

враховуючи стратегію україни на інтеграцію у світовий економічний простір, вбачається доцільним для


32

створення умов економічного прори-ву україни щодо більш ефективного використання такого потужного еко-номічного механізму, як спеціальний правовий режим інвестиційної ді-яльності, посиливши роль держави в його керуванні. треба зробити акцент у функціонуванні сеЗ і тпр на наданні узгодженої зі стандартами та нормами Єс державної допомоги тим суб’єктам господарювання, які реалізують інно-ваційні проекти.

ЛІТЕРАТУРА:1. Про внесення змін до Закону

України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» : Закон України від 25.03.05р. № 2505–1У.

2. Зименков. Р. Свободные экономиче-ские зоны: американський опыт .Рос.екон.журн. – 2008.–№3. С. 24–29

3. Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (віль-них) економічних зон: Закон України від 13 жовтня 1992р.№2662-ХІІ

4. http://www.kmu.gov.ua/SpecSancii/c o nt ro l / u k / p u b l i s h / a r t i c l e ? a r t _id=36710&cat_id=36708 — Інформація щодо результатів діяльності спеці-альних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності

5. http://www.kmu.gov.ua/SpecSancii/control/uk/publish/category/main?cat_id=36708 — Інформація щодо діяль-ності СЕЗ та ТПР в Україні

6. http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/4/3820067869.html — Карта звільненої України

УДК 332.14 Тульчинська С.О., к.е.н., доц., доцент Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», Тульчинський Р.В. к. е. н., доц., доцент кафедри менеджменту організацій Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

У статті визначається дефіні-ція «регіон», розглядається регіональ-на політика та її зв’язок з процесами глобалізації, особливості регіональної системи, дана характеристика регіо-ну як соціальної конструкції.

В статье уточняется дефини-ция «регион», рассматривается реги-ональная политика и ее связь с про-

цессами глобализации, особенности региональной системы, дана харак-теристика региона как социальной конструкции.

In the article is determined «region», a regional policy and its connection is exam-ined with the processes of globalization, feature of the regional system, description of region is given as a social construction.


33

Постановка проблеми. наукове розуміння ролі регіонів як безпосе-реднього середовища розширеного відтворення підводить до усвідом-лення необхідності системного роз-витку потенціалу кожного з них з ура-хуванням специфіки і взаємозв’язків з іншими регіонами і країнами. реалізація ефективної державної науково-технологічної політики не-можлива без її впровадження на ре-гіональному рівні, оскільки регіони з їхніми науково-технологічними, фінансово-економічними, виробни-чими, ресурсними можливостями відіграють особливо важливу роль в процесі переходу економіки на інно-ваційний шлях розвитку.

Зростання уваги щодо регіональ-них аспектів економіко-екологічного та соціального розвитку призвело до помітного розширення теоретичних досліджень в області інноваційного регіонального розвитку. активізація досліджень у даному напрямі зумов-лена ще й тим, що на відміну від еконо-мічної науки Заходу, де методологічні підходи послідовно змінювались на різних етапах розвитку, українським дослідникам необхідно пройти бага-торічний період еволюції регіональ-ної політики розвинутих країн світу за короткий період.

увага багатьох вітчизняних на-уковців привернута до теоретичних проблем обґрунтування стратегії ре-гіонального розвитку, спрямованої на посилення конкурентоспроможності регіонів та водночас ліквідацію дис-пропорцій їх розвитку. характер еко-номічного переходу до суспільства, заснованого на знаннях, робить регі-они ключовими економічними одини-цями: поява нових регіонів з істотни-ми конкурентними перевагами стане

відповіддю на виклики глобалізації та кризи.

серед учених, які приділя-ють значну увагу системному під-ходу щодо питань регіональної економіки, можна назвати пред-ставників української економічної школи: о. амошу, п. Бєлєнького, п. Бубенка, З. варналія, в. василенка, с. вовканича, Б. данилишина, М. до-лішнього, с. Злупка, Б. квас нюка, М. козоріз, Ю. Макогона, в. Мельника, о. осауленка, в. пилу, в. симоненка, д. стеченка, М. тимчука, в. чужикова, М. чумаченка та ін. [1, 6, 9, 10, 12 –14].

разом з тим деякі аспекти про-блем комплексної оцінки іннова-ційного потенціалу регіонів, засади організаційно-економічного меха-нізму управління науково-інновацій-ними процесами на рівні регіонів та суб’єктів господарювання потребу-ють подальшого теоретичного й мето-дологічного обґрунтування. слід зау-важити, що у вітчизняній економічній теорії і практиці господарювання ви-користовуються різні підходи, на базі яких пропонуються кількісні методи оцінки рівня інноваційності еконо-мічних процесів. так, на державному і регіональному рівнях для оцінки ін-новаційності економічних процесів використовуються статистичні дані, що характеризують наявність нових технологій, обсяги виробництва но-вої продукції та послуг.

Постановка завдання. Метою статті э уточнення дефініції «регіон», дослідження регіональної політики та її зв’язку з процесами глобалізації, що відбуваються в світі, визначення осо-бливостей регіональної системи, ха-рактеризування регіону як соціальної конструкції.


34

Результати дослідження. увага до регіональних аспектів економічно-го розвитку призвела до формуван-ня концептуальних і методологічних основ регіональної економічної по-літики, спрямованої, з одного боку, на вирішення прикладних задач ре-гіонального розвитку, з другого — на подолання асиметрії соціально-еко-номічного розвитку регіонів. цілком природньою є активізація теоретич-них досліджень у галузі регіонального розвитку, інтенсифікації інноваційної політики та розміщення виробництва у регіонах.

серед елементів теорії і методо-логії формування структури й функ-цій регіональних систем необхідно виділити такі: регіони як об’єкти ре-гіональної політики і одночасно як суб’єкти країни; теорію регіонального розвитку; підходи і методи аналізу і прогнозування розвитку територі-альних одиниць. названі елементи охоплюють теоретико-методологіч-ні аспекти регіональної політики, що покликані з’ясувати закономірності й фактори регіонального розвитку, про-гнозувати тенденції соціально-еконо-мічного росту регіонів та їх диспро-порції, давати наукове обґрунтування засобам регулювання міжнародних взаємозв’язків [11, с. 25]. інтегрований характер регіональних досліджень та-кож пов’язаний із необхідністю засто-сування підходів, які виникли у різних наукових школах, що дозволяє погли-бити фундаментальні та розширити прикладні дослідження, вирішувати нагальні теоретичні й практичні задачі регіонального розвитку.

особливості регіональної політи-ки в україні обумовлені, з одного боку, історично сформованими диспропор-ціями, з іншого — відсутністю належ-

ної уваги до регіонального розвитку в період проведення інституційних і соціально-економічних перетворень останніх десятиліть. становлення ре-гіоналістики, підвищений інтерес нау-ковців та практиків до територіальної проблематики свідчать про те, що ре-гіональний формат соціально-еконо-мічного розвитку стає затребуваним і перспективним. це також підтвер-джується європейським досвідом роз-роблення та успішної реалізації регіо-нальних інноваційних стратегій.

очевидним є факт взаємозв’язку процесів глобалізації та регіоналі-зації. М. долішній, п. Бєлєнський і н. Гомольська розглядали останню як своєрідну сходинку у послідовному русі розширення економічної діяль-ності до глобальних світових масш-табів [8, с. 10]. розвиваючись у регіо-нальних межах, інтеграційні зв’язки приводять до формування міжнарод-них блоків, розвиток економічних від-носин між якими в перспективі зумо-вить повномасштабну глобалізацію.

в економіці україни помітно окреслюються такі ж тенденції, як і в більшості країн світу: глобалізація, ви-переджаючий розвиток сфери послуг, збільшення інтелектуальної складової виробництва, інформатизація, вичер-пування традиційних джерел соціаль-но-економічного зростання. наслідки соціально-економічних реформ за-свідчують, що в складних умовах ви-ходу із кризи відносні переваги мають регіони, які використовують адекват-ні методи та інструменти управління своїм інноваційним розвитком.

поняття «регіон» (походить від латинського region — територія, міс-цевість, область, район) вживається в різних галузях знань з метою виділен-ня територіальних частин за певними


35

ознаками. в економічній науці кате-горія «регіон» стала предметом до-слідження порівняно недавно, лише у другій половині хх століття почали розробляти концепції регіональної економіки. дослідники вживають дане поняття тоді, коли мова йде про окреслення певної території для якіс-ного і ефективного вирішення загаль-нодержавних або міжрегіональних проблем. Межі районів розміщення певних галузей не завжди збігаються з межами адміністративно-територі-альних кордонів [5, с. 10]. поняття «ре-гіон» можна трактувати як певну тери-торію з притаманними їй природно-географічними характеристиками і, виходячи з них, специфічною спрямо-ваністю розвитку продуктивних сил. основний акцент економічного ана-лізу зосереджується на встановленні притаманних регіону характеристик, що обумовлюють його можливості та певні переваги.

саме поняття «регіон» ні у вітчиз-няній, ні у зарубіжній літературі не має однозначного визначення, а тому й відсутнє визначення предмета регі-ональної науки. існують твердження про те, що налічується біля ста тлума-чень понять «регіон» та «район» [15, с. 10]. термін «регіон» з’явився дещо пізніше, ніж «район», що обумовлено новим напрямом економічної нау-ки — регіональної економіки. у даний час термін «регіон» вживається і як синонім терміну «район», і для озна-чення певних територій, що за своїми ознаками не відповідають прийнятій системі територіального поділу.

автори колективної монографії [15, с. 13] визначають регіон як тери-торіальне утворення, що має чітко окреслені адміністративні кордони, в межах яких відтворюються соці-

альні та економічні процеси забез-печення життєдіяльності населення, обумовлені місцем регіону в системі територіального і суспільного поділу праці.

п. Бубенко, аналізуючи загаль-ні принципи становлення і розвитку регіонів, відзначає, що кордони регі-онів і межі одиниць адміністративно-територіального устрою можуть не співпадати. «уявлення про регіон, — зазначає дослідник, — виникає тоді, коли на деякій території створюють-ся і реалізуються програми будь-якої конкретної діяльності (чи комплек-су видів діяльності): господарської, культурної, освітньої, військової й ін., що має метою формування будь-яких специфічних характеристик життя на цій території. і тоді регіон визнача-ється як територія, на якій розгорну-та відповідна програма, що перетво-рить один чи кілька аспектів (факто-рів) життєдіяльності цієї території» [3, с. 26–27].

поняття «регіон» може трактува-тися з економічної, географічної, куль-турної і політичної точок зору, а також з урахуванням історичного минулого: тобто, з одного боку, йдеться про час-тину великої географічної, культурної та політичної спільності, з другого — визначається спільність економічних та структурних ознак [4, с. 57].

у визначенні в. Бильчака і в. Захарова регіон — «це соціально-економічна просторова цілісність, що характеризується структурою вироб-ництва всіх форм власності, концен-трацією населення, робочих місць, духовного життя людини з розрахунку на одиницю простору і часу, має місце-ві органи управління своєю територі-єю» [7, с. 13].


36

на різних стадіях ринкових від-носин регіональні системи набувають нових якостей, найважливішими се-ред яких можна назвати такі:– узгодження і захист інтересів регіо-

ну в країні та поза її межами;– зміцнення конкурентних позицій

регіону шляхом інноваційного роз-витку з метою залучення інвести-цій та удосконалення економічної структури;

– створення сприятливих умов для розвитку в регіоні малого й серед-нього бізнесу та кращих умов для розширення виробничих можли-востей державної та муніципальної власті;

– створення системи регіональних пільг і гарантій для діяльності під-приємницьких, наукових, комер-ційних структур та інтересів;

– нарощування зовнішньоекономіч-ного потенціалу та розширення торговельно-економічних зв’язків регіонів.

останнім часом набуває поши-рення новий підхід, що передбачає характеристику регіону як соціальної конструкції на основі різних типоло-гічних ознак, які покладені в основу структурування [2, с. 32]. сутність та-кого підходу полягає у тому, що регі-он являє собою систему соціально-економічної взаємодії економічних чинників і їх впливу на просторово-територіальні процеси, а не навпаки. територія з притаманною природно-географічною специфікою стає однією із характеристик соціальної конструк-ції, яка називається регіоном.

Механізм реалізації концепції ре-гіону як соціальної конструкції має базуватися на сталій децентралізації державного управління, подальшому розподілі функцій між загальнодер-

жавним, регіональним та місцевим рівнями — концентрації зусиль уряду на наданні лише найважливіших со-ціальних послуг і передачі широкого кола управлінських функцій і відповід-них ресурсів щодо життєзабезпечен-ня територій органам, що максималь-но наближені до населення [5, с. 17].

Висновки. на наш погляд, най-важливішою характеристикою регі-ону є його цілісність, що обумовлена природно-географічними, соціально-економічними, демографічними, наці-онально-культурними та іншими озна-ками. регіональна цілісність перед-бачає територіальну неподільність, збалансованість як основи раціональ-ного розвитку даної території.

трактування регіону як соціаль-ної конструкції дозволяє розглядати його як активного суб’єкта економіч-ної діяльності. одночасно це означає, що в сучасних умовах регіон може здійснювати самостійну економічну політику, застосовуючи ряд економіч-них інструментів з метою покращення своїх конкурентних позицій для вихо-ду на світовий ринок у якості учасника глобальних конкурентних процесів. регіони, таким чином, стали набувати власної ідентичності не лише як адмі-ністративно-територіальні одиниці, але і як активні партнери на загально-державному та міжнародному рівнях.

із викладеного можна зробити висновок, що регіон є не тільки під-системою національної економіки, а й відносно самостійною його частиною із замкненим циклом відтворення, особливими формами прояву стадії відтворення й специфічними особли-востями протікання соціальних та еко-номічних процесів.


37

ЛІТЕРАТУРА1. Активізація інноваційної діяльності:

організаційно-правове та соціаль-но-економічне забезпечення: Мо-нографія. / О.І. Амоша, В.П. Антонюк, А.І. Землянкін та ін. — Донецьк: Ін-т економіки промисловості НАН України, 2007. — 328 с.

2. Аношкина Е.Л. Регионосозидание: институционально-экономические ос новы: Монография. — М.: Ака-демичный проект Гаудеамус, 2006. — 304 с.

3. Бубенко П.Т. Регіональні аспекти інно-ваційного розвитку: Монографія. — Х.: НТУ «ХПІ», 2002. — 316 с.

4. Бутко М. Регіональні особливості економічних трансформацій в пе-рехідній економіці. — К.: Знання України, 2005. — 476 с.

5. Голікова Т.В. Державне управ-ління територіальним економіч-ним розвитком: теорія і практика: Монографія. — К.: Вид-во НАДУ, 2007. — 296 с.

6. Гуржій А.М., Каракай Ю.В., Петренко З.О. та ін. Інноваційна діяльність в Україні: Монографія. — К.: УкрІНТЕІ, 2006. — 152 с.

7. Движение регионов России к ин-новационной экономике / Под ред. А.Г. Гранберга, С.Д. Валентея. — М.: Наука, 2006. — 402 с.

8. Долішній М.І., Бєлєнський П.Ю., Го мольська Н.І. Стратегічні фак-

тори глобальної конкуренції і ме ханізми забезпечення конку-рентоспроможності регіонів // Конкурентоспроможність: проблеми науки і практики: Монографія. — Харків: ВД «ІНЖЕК», 2006–248 с.

9. Заблодська І.В. Регіональна промис-лова політика: питання теорії та прак-тики: Монографія. — Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. — 344 с.

10. Інноваційний ресурс господарсько-го розвитку: Монографія. / За ред. В.П. Мельника. — К.: Об’єдн. і-нт еко-номіки НАН України: 2005. — 363 с.

11. Регіони України: проблеми та прі-оритети соціально-економічно-го розвитку: Монографія. / За ред. З.С. Вар налія. — К.: Знання України, 2005. — 498 с.

12. Семиноженко В.П., Данилишин Б.М. Новий регіоналізм. — К.: Наукова думка, 2005. — 160 с.

13. Управління інноваційними процеса-ми в регіонах: Монографія. / За ред. М.А. Козоріз і Т.С. Смовженко. — Львів: ЛБІ НБУ, 2006. — 263 с.

14. Швиданенко О.А. Глобальна конку-рентоспроможність: теоретичні та прикладні аспекти: Монографія. — К.: КНЕУ, 2007. — 312 с.

15. Экономический потенциал реги-она: анализ, оценка, диагностика: Монография. / Тищенко А.Н., Кизим И.А., Кубах А.И., Давыскиба Е.В. — Х.: ИД «ИНЖЕК», 2005. — 176 с.


38

УДК 338.242Сосновський А.О., к. ф.-м. н., магістр з міжнародного інвестиційного менеджменту, доцент Київського національного університету будівництва та архітектури

ПАРТНЕРСТВО ДЕРЖАВНОГО ТА ПРИВАТНОГО СЕКТОРІВ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ МЕТОД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТІВ З РОЗВИТКУ

ІНФРАСТРУКТУРИ

В статі розглянуто основи дер-жавно-приватного партнерства в галузі інфраструктури. Особливу ува-гу приділено проектам «будівництво-управліня-передача», обґрунтуванню їх доцільності та визначенню ефек-тивності, організації тендерних про-цесів та розробці стратегії фінансу-вання інфраструктурних проектів.

В статье рассмотрены осно-вы партнерства государственного и частного секторов в области ин-фраструктуры. Особенное внимание уделено проектам «строительство-управление-передача», обоснованию их целесообразности и определению эффективности, организации тен-дерних процесов и разработке стра-тегии финансирования инфраструк-турных проектов.

This article considers the basics public-private partnership in the infra-structure sphere. Special attention is paid to «construction-management-transfer» projects as well as to grounding its feasi-bility, measuring its performance, tender processes organizing and developing of infrastructure projects financing strategy.

Основні поняття та термі-ни: проект; управління проектами; учасники управління проектами; партнерство державного та при-

ватного секторів1 (РРР — Private Public Partnership); проекти «будівництво-управління-передача» (ВОТ — Build, operate and transfer projects); проекти будівництво-володіння-управління-передача» (BOOT- Build, own, operate and transfer); проекти «будівництво-здавання в оренду-передача» (BLT — Build, lease and transfer); проекти «будівництво-взяття в оренду-пе-редача» (BRT’- Build, rent and transfer); проекти «будівництво-передача-уп-рав ління» (ВТО — Build, transfer and operate); проекти «проектування-бу-дівництво-фінансування-управлін-ня» (DBFO — Design, build, finance and operate); проекти «проектування-бу-дівництво-управління-фінансування» (DCMF — Design, construct, manage and finance); проекти «будівництво-воло-діння-управління» (BOO — Build, own and operate); інфраструктура.

Вступвраховуючи те, що україна дедалі

більше інтегрується у світове співто-вариство, оволодіння новими прийо-мами та принципами управління еко-номікою є надзвичайно актуальним. управління формуванням, раціональ-ним вкладенням та використанням капіталу повинно виконуватися ви-сококваліфікованими фахівцями, які мають необхідні знання та належним 1 Загально визнана у світі класифікація про-

ектів співробітництва державного та при-ватного секторів.


39

чином підготовлені до ефективного управління проектами в різних галу-зях економіки. особливо це стосуєть-ся проектів надзвичайно важливих для економіки країн, що розвивають-ся (у тому числі україни), які пов’язані з реалізацією соціальних програм, роз-витком інфраструктури, прискорен-ням інтеграційних процесів тощо.

в останні роки в усьому світі спо-стерігається стійка тенденція все більш активного залучення приват-ного сектору до реалізації і фінансу-вання державних об’єктів і послуг, що надаються державним сектором. при цьому методи співробітництва між державним і приватним сектора-ми постійно удосконалюються з точки зору розподілу ризиків і винагоро-ди від такого виду співробітництва. ці методи зазвичай поєднуються під назвою «партнерство державного та приватного секторів» (ррр або укр. дпп) і можуть варіюватись від про-стих контрактів щодо надання послуг до залучення приватного сектору у фінансування, проектування, будівни-цтво, управління і, в деяких випадках, володіння основними об’єктами інф-раструктури.

однак, у країнах з економікою, що розвивається, впровадження ви-щезазначених проектів проходить не так швидко, як хотілося б. це в більшій мірі визначається оцінкою політичних ризиків, асоційованих з такими про-ектами, і з потенційними проблемами і відстрочками, що можуть виникнути при реалізації багатьох з них. однак слід зазначити, що як тільки уряди цих країн стануть більш уважними до вимог іноземних інвесторів і фінансо-вих інститутів, здійснення інфраструк-турних проектів стане більш легким і

швидким, тим самим, стимулюючи інші проекти.

дане міркування повною мірою відноситься і до ситуації в україні, де, з одного боку, у державному секторі в даний час бракує коштів для здійснен-ня великомасштабних і капіталоміст-ких проектів в галузі інфраструктури, а з іншого боку, уряд усіляко намага-ється підвищити інвестиційну прива-бливість україни в очах іноземних ін-весторів. а інфраструктурні проекти можуть постати добрим прикладом взаємовигідного співробітництва між приватним і державним секторами за умов їх адекватного застосування в законодавчому полі україни з ураху-ванням практики і традицій, що скла-лися.

разом з тим, підготовка до про-ведення в україні чемпіонату Європи з футболу у 2012 році стала причиною все більшого акцентування уваги на державно-приватному партнерстві (дпп) як механізмі для вирішення за-вдань щодо підготовки до майбутньо-го чемпіонату, оскільки під великим питанням залишається подальше за-безпечення фінансування заходів щодо модернізації та створення необ-хідної інфраструктури, зокрема будів-ництво аеропортів, доріг та стадіонів. Звичайно, проведення Євро-2012 — не єдиний аспект розвитку партнер-ства державного та приватного секто-рів. в україні на даний момент досить гостро постало питання комплексного оновлення інфраструктури, що зна-ходиться в комунальній та державній власності. це обумовлене тим, що інф-раструктура нашої країни була успад-кована ще з срср і застаріла як фізич-но, так і морально, оскільки багато ро-ків фактично не модернізувалася та не оновлювалася. відповідно, підґрунтям


40

економічного розвитку україни може стати будівництво нової та сучасної інфраструктури, у тому числі й інфра-структури місцевого значення.

існує чимало причин підви-щення популярності методів дпп. державному сектору сьогодні бракує коштів для втілення в життя велико-масштабних і капіталомістких проек-тів у сфері інфраструктури, проте вод-ночас він відчуває щодалі більшу по-требу в об’єктах інфраструктури для подальшого економічного зростання в якнайкоротші терміни. структура проектів дпп також дає змогу держав-ному сектору делегувати приватному сектору багато ризиків, пов’язаних з реалізацією проектів.

для приватних інвесторів і фінан-сових інститутів проекти дпп відкри-вають абсолютно нову ділянку для біз-несу з відносно високими показника-ми віддачі. розподілення ризиків між приватними учасниками проекту та представником державного сектора є потужним стимулом для виникнення такого типу проектів.

одним з аспектів багатьох проек-тів дпп, найпривабливішим для інвес-торів та фінансових інститутів, є те, що вони містять незалежні кредитні ризи-ки, що робить їх доволі зручними для фінансування на ринку облігацій.

для того, щоб дпп-проект був успішним, він має бути досить прива-бливим як для приватного, так і для державного секторів. Якщо ризики визначаються як дуже великі або пе-редбачається, що вони перевищать очікуваний зиск і віддачу, проект не буде реалізований. так, було доведе-но, що деякі типи проектів на прак-тиці не можуть бути профінансовані за схемою дпп. у великобританії до таких проектів, зокрема, належить фі-

нансування медичних закладів, де че-рез юридичні ризики, пов’язані з від-сутністю спеціальних законів, які були ухвалені тільки нещодавно, вони були оцінені як проекти, у котрих ризики перевершують передбачувану вигоду й віддачу. інші проекти розвиваються надто повільно. проте здебільшого ін-вестори та фінансові інститути стають гнучкішими, розглядаючи на пред-мет фінансування ті типи проектів, у яких вони можуть брати участь, де потік доходів ґрунтується на ринко-вих передумовах, а не гарантований довгостроковими контрактами із пла-тоспроможним покупцем. протягом останніх років було накопичено пев-ний досвід і державним, і приватним секторами щодо типів проектів та їхніх ризиків, і ці знання застосовуються з метою пришвидшення впровадження проектів дпп у загальну практику.

Багато країн з розвиненою еко-номікою нерідко використовують ме-тоди дпп, відомі як вот. абревіатура «вот» характеризує методи реаліза-ції інфраструктурних об’єктів типу «будівництво-управління-передача» (Буп), за якими приватний сектор фі-нансує певний об’єкт, управляє ним упродовж деякого часу, а держав-ний — набуває права на управління цим об’єктом наприкінці згаданого періоду. Зазначений метод описується в даній роботі в ширшому контексті та стосується всіх типів проектів у галузі інфраструктури, котрі виконуються спільними зусиллями приватного й державного секторів.

проекти Буп є найпоширенішою формою реалізації дпп, а її базова концепція розвинулась у кілька різно-видів, а саме:– «Будівництво-володіння-управ-

ління-передача» (BOOT): приват-


41

ний сектор отримує не лише пра-вомочність управління, а й право володіння об’єктом протягом стро-ку угоди, по завершенню якого він передається державному сектору. Зворотний BOOT: державний сек-тор фінансує і створює інфраструк-турний об’єкт, потім передає його в експлуатацію приватному сектору, який поступово здобуває його у власність.

– «Будівництво-здавання в оренду-передача» (BLT);

– «Будівництво-орендування-пере-дача» (BRT);

– «Будівництво-передача-управ лін-ня» (вто): цей механізм передба-чає передачу об’єкта державному сектору відразу після завершення будівництва. після приймання дер-жавою об’єкт переходить у корис-тування до приватного сектору без передачі йому права власності;

– «Будівництво-володіння-управ-ління» (воо): в даному випадку інвестор, створивши об’єкт і здій-снюючи управління ним, не пере-дає його державному сектору після закінчення строку угоди. таким чи-ном, об’єкт залишається у власнос-ті приватного сектору;

– «проектування-будівництво-воло-діння-управління-передача» (DBOOT ): особливістю угоди цього типу є те, що відповідальність при-ватного сектору полягає не лише в будівництві об’єкту, але й в його проектуванні;

– «проектування-будівництво-фінан-сування-управління» (DBFOw): крім відповідальності приватного секто-ру щодо проектування спеціально обумовлюється його відповідаль-ність за фінансування будівництва інфраструктурних проектів;

– «проектування-будівництво-уп-рав ління-фінансування» (DCMF.

у самій лише великій Британії в рамках урядової програми «парт-нерство державного та приват-ного секторів» (дпп), ініційованої в 1992 році, до теперішнього часу реалізовано більше 450 проектів на загальну суму 69 млрд. євро у сфері дорожнього господарства, транспор-ту, охорони здоров’я та оборони. при цьому лише в деяких випадках мова йде про великі проекти: проекти вар-тістю більше 150 млн. евро складають лише 7% від загальної кількості, а вар-тість більшої частини реалізованих проектів — від 1,5 до 30 млн. евро.

кількість країн, в яких у різних формах розвивається партнерство державного та приватного секторів, постійно зростає (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1. Частка країн ЄС у загальному фінансуванні партнерства державного

та приватного секторів, у %

в цілому у розвитку інфраструк-турних проектів можна виокремити наступні тенденції:– у країнах Європи — ірландії,

португалії, іспанії та італії прийняті законодавчі акти, що певною мі-рою спрощують партнерство дер-

транспорту, охорони здоров'я та оборони. При цьому лише в деяких випадках мова йде про великі

проекти: проекти вартістю більше 150 млн. евро складають лише 7% від загальної кількості, а

вартість більшої частини реалізованих проектів - від 1,5 до 30 млн. евро.

Кількість країн, в яких у різних формах розвивається партнерство державного та

приватного секторів, постійно зростає (Рисунок

1.1).

В цілому у розвитку інфраструктурних

проектів можна виокремити наступні тенденції:

- у країнах Європи - Ірландії, Португалії,

Іспанії та Італії - прийняті законодавчі акти, що

певною мірою спрощують партнерство державного

та приватного секторів в реалізації проектів;

- у Нідерландах, Німеччині та Угорщині

пілотні проекти знаходяться ще на ранній

стадії розробки. Разом з тим, у Німеччині з

розширенням партнерства держави та приватних структур пов'язують значні перспективи

розвитку транспорту та дорожньої інфраструктури;

- країни, що нещодавно стали членами Європейського Союзу - Угорщина, Чехія, Словаччина,

Хорватія та Польща, значно відстають від членів ЄС у площині розвитку інфраструктури, а

відповідно і потребують розробки та реалізації спільних проектів;

- в Канаді та Австралії принципи партнерства державного та приватного секторів включені в

урядові програми;

- у багатьох країнах, що розвиваються (наприклад, Аргентина, Китай, Малайзія та інші) вже

розробляються перші проекти з участю держави та приватних компаній.

Проекти партнерства державного та приватного секторів можуть здійснюватись у багатьох

секторах економіки, однак, як правило, вони реалізуються в галузі громадського

транспорту, переробки сміття, в галузях освіти та

охорони здоров'я (Рисунок 1.2).

В роботі описані основні положення методів

ДПП та притаманні їм переваги й недоліки для

учасників зазначених проектів.

Методи фінансування, котрі

використовуються в таких проектах, однаково

Рисунок 1.1. Частка країн ЄС у загальному

фінансуванні партнерства державного та

приватного секторів, у %

Рисунок 1.2. Розподіл фінансових

коштів, що виділяються на ДПП у


42

жавного та приватного секторів в реалізації проектів;

– у нідерландах, німеччині та угорщині пілотні проекти знахо-дяться ще на ранній стадії розроб-ки. разом з тим, у німеччині з роз-ширенням партнерства держави та приватних структур пов’язують значні перспективи розвитку транспорту та дорожньої інфра-структури;

– країни, що нещодавно стали чле-нами Європейського союзу — угорщина, чехія, словаччина, хорватія та польща, значно відста-ють від членів Єс у площині розвит-ку інфраструктури, а відповідно і потребують розробки та реалізації спільних проектів;

– в канаді та австралії принципи партнерства державного та при-ватного секторів включені в урядо-ві програми;

– у багатьох країнах, що розвивають-ся (наприклад, аргентина, китай, Малайзія та інші), вже розробля-ються перші проекти з участю дер-жави та приватних компаній.

проекти партнерства державного та приватного секторів можуть здій-снюватись у багатьох секторах еконо-міки, однак, як правило, вони реалізу-

ються в галузі громадського транспор-ту, переробки сміття, в галузях освіти та охорони здоров’я (рисунок 1.2).

в роботі описані основні поло-ження методів дпп та притаманні їм переваги й недоліки для учасників за-значених проектів.

Методи фінансування, к о т р і ви користовуються в таких проектах, однаково підходять і для реконструк-ції наявної інфраструктури, і для но-вих інфраструктурних проектів.

при розгляді теперішнього стану інфраструктури та інфраструктурних об’єктів в україні можна зробити кіль-ка висновків.

по-перше, високий рівень зно-шеності основних засобів інфраструк-турних об’єктів є загрозою для ста-більного функціонування економіки та для національної безпеки країни в цілому. сьогодні рівень амортизації основних фондів у галузі виробництва та розподілу електроенергії, газу та води становить 60,7%, в аварійному стані перебувають 33,8% водогонів і 42,9% квартальних водопровідних мереж. урядовці та топ-менеджери «укрзалізниці» визнають, що зноше-ність основних фондів у залізничній галузі становить приблизно 80%.

по-друге, такий стан інфраструк-турного сектора об’єктивно зумовлює низьку якість інфраструктурних по-слуг, адже, наприклад, про яку якість може йтися, коли близько 80% шляхо-вого покриття потребує ремонту, при-чому майже 20% — термінового. тому не дивно, що стан інфраструктури уже привернув увагу Євросоюзу, який ви-магає від україни вкласти 2,5 млрд. дол. у модернізацію газопроводів, одночасно підтримуючи альтернатив-ні варіанти постачання газу (набуко, північний потік).

транспорту, охорони здоров'я та оборони. При цьому лише в деяких випадках мова йде про великі

проекти: проекти вартістю більше 150 млн. евро складають лише 7% від загальної кількості, а

вартість більшої частини реалізованих проектів - від 1,5 до 30 млн. евро.

Кількість країн, в яких у різних формах розвивається партнерство державного та

приватного секторів, постійно зростає (Рисунок

1.1).

В цілому у розвитку інфраструктурних

проектів можна виокремити наступні тенденції:

- у країнах Європи - Ірландії, Португалії,

Іспанії та Італії - прийняті законодавчі акти, що

певною мірою спрощують партнерство державного

та приватного секторів в реалізації проектів;

- у Нідерландах, Німеччині та Угорщині

пілотні проекти знаходяться ще на ранній

стадії розробки. Разом з тим, у Німеччині з

розширенням партнерства держави та приватних структур пов'язують значні перспективи

розвитку транспорту та дорожньої інфраструктури;

- країни, що нещодавно стали членами Європейського Союзу - Угорщина, Чехія, Словаччина,

Хорватія та Польща, значно відстають від членів ЄС у площині розвитку інфраструктури, а

відповідно і потребують розробки та реалізації спільних проектів;

- в Канаді та Австралії принципи партнерства державного та приватного секторів включені в

урядові програми;

- у багатьох країнах, що розвиваються (наприклад, Аргентина, Китай, Малайзія та інші) вже

розробляються перші проекти з участю держави та приватних компаній.

Проекти партнерства державного та приватного секторів можуть здійснюватись у багатьох

секторах економіки, однак, як правило, вони реалізуються в галузі громадського

транспорту, переробки сміття, в галузях освіти та

охорони здоров'я (Рисунок 1.2).

В роботі описані основні положення методів

ДПП та притаманні їм переваги й недоліки для

учасників зазначених проектів.

Методи фінансування, котрі

використовуються в таких проектах, однаково

Рисунок 1.1. Частка країн ЄС у загальному

фінансуванні партнерства державного та

приватного секторів, у %

Рисунок 1.2. Розподіл фінансових

коштів, що виділяються на ДПП у

Рисунок 1.2. Розподіл фінансових коштів, що виділяються на ДПП у


43

по-третє, враховуючи структуру власності в секторі інфраструктури, саме держава сьогодні є основним постачальником відповідних інфра-структурних послуг. і не можна не помітити, що сучасна бюджетна полі-тика є неадекватною для задоволен-ня інфраструктурних потреб країни. Горизонт бюджетного планування становить один рік, що фактично уне-можливлює ефективне фінансування довгострокових інфраструктурних про ектів, до того ж фінансувати роз-виток інфраструктури винятково за рахунок бюджету просто неможливо.

висновок очевидний: по перше, низька якість інфраструктури при-зводить до додаткових непродуктив-них витрат, які фактично гальмують зростання реального ввп. при цьому інфраструктура як галузь економічної діяльності займає досить важливе міс-це в економіці україни, забезпечуючи близько 15% ввп

по-друге, і це більш загальний ви-сновок — брак реформ перешкоджає інфраструктурі як галузі стати про-зорим та ефективним бізнесом, який приносить прибутки, а тому є при-вабливим для приватних інвесторів. Зрозуміло, що без масштабних приват-них інвестицій інфраструктура просто не зможе розвиватися.

реформування інфраструктури — дуже клопітка і політично невиграшна справа щонайменше в короткостроко-вому плані. ці реформи не можна реа-лізувати за рік чи два; їх починає один уряд, продовжує наступний і в най-кращому разі завершує третій. тому інфраструктурні реформи — це один із найскладніших тестів на реальне реформаторство, професіоналізм і на-ступність в економічній політиці.

З початку XX століття й донедавна була поширеною думка, що за розви-ток інфраструктури відповідає ви-ключно державний сектор. протягом останнього десятиріччя до проектів з розвитку інфраструктури в усьому сві-ті дедалі активніше залучається при-ватний сектор. проте така тенденція аж ніяк не свідчить про повернення до практики XIX століття, коли утри-мування інфраструктурних об’єктів цілковито покладалося на приват-ний сектор. сьогодні пріоритетною є спільна робота державного та приват-ного секторів з розподіленням ризи-ків і зиску від розвитку інфраструкту-ри. це зумовило розробленням нової концепції партнерства державного та приватного секторів (дпп).

термін «партнерство державного та приватного секторів, або держав-но-приватне партнерство» (дпп) не має чіткого визначення, але під ним маються на увазі різні форми угод між державним і приватним секторами щодо надання громадських послуг. до таких форм, зокрема, належать.

Укладення договору на виконання робіт. у цьому випадку державний сектор наймає приватний сектор на певний період та за певну винагоро-ду, визначену в контракті, для надан-ня ним послуг. при цьому приватний сектор не несе ніякого фінансового ризику.

Створення спільного підприєм-ства. у цьому разі державний і при-ватний сектори розподіляють між со-бою відповідальність за фінансування та введення в експлуатацію об’єктів інфраструктури.

Передача в оренду. усі або значну частину ризиків, пов’язаних з фінан-суванням, будівництвом та експлуата-цією об’єктів, бере на себе приватний


44

сектор, тоді як державний -орендує зазначені об’єкти.

Розвиток проектів у сфері інфраструктури

проекти «Будівництво-управління-передача» (вот) — це технологія, котра інтенсивно застосо-вується в проектах з розвитку інфра-структури. За цієї моделі підприємству приватного сектора, що зазвичай іме-нується «концесіонером», національ-ним урядом або державним органом («державою-власником») надається концесія з проектування та будівни-цтва об’єктів інфраструктури в цій країні, а також для їхньої експлуатації й обслуговування протягом певного часу. концесіонер відповідає за фі-нансування проекту. після закінчен-ня періоду концесії право власності та експлуатації об’єктів передається державі-власнику. у ролі концесіоне-ра переважно виступає спеціально створене підприємство (SPV2), органі-зоване суб’єктами приватного сектора («інвесторами проекту»).

Етапи проектів БУПпроекти Буп зазвичай проходять

кілька етапів:– Підготовка проекту — визначен-

ня необхідності створення пев-ного об’єкта інфраструктури, що здійснюється здебільшого конце-сієдавцем, а деколи — незалежним розробником або міжнародною організацією. після цього держава-власник оцінює суму фінансових коштів, яку вона спроможна виді-лити на реалізацію об’єкта інфра-структури, та визначає, чи зможе

2 Special-purpose vehicle (SPV) або укр. «спеціально створене підприємство» (ссп).

фінансування зазначеного проек-ту відповідати схемі фінансування Буп-проектів. З цією метою держа-ва-власник проводить попереднє техніко-економічне дослідження.

– Запрошення до участі в тендері — держава-власник, котра ініціює Буп-проект, затверджує умови кон-цесійного конкурсу. умови можуть бути прописані (принаймні част-ково) у відповідному законі, але зазвичай для держави-власника зручнішим є запрошення до участі в тендері на конкурсних засадах. держава-власник розробляє де-тальне технічне завдання, яке має містити чіткі вимоги до об’єктів інф-раструктури, очікуваний прибуток, тривалість та умови концесії.

– Подання тендерних пропозицій — на підставі запрошення до участі в тендері потенційні інвестори, зазвичай діючі як консорціум, го-тують власне техніко-економічне обґрунтування проекту, а згодом презентують свою тендерну про-позицію.

– Обрання переможця — держава-власник оцінює учасників тендера та обирає концесіонера.

– Переговори та оформлення доку-ментації — сторони проекту го-тують, обговорюють та підписують необхідні документи. основним документом є договір про конце-сію між уповноваженим органом виконавчої влади або органом міс-цевого самоврядування і спеціаль-но створеним підприємством (кон-цесіонером). концесійний договір окреслює права й обов’язки сторін стосовно проекту та є основою для майбутніх контрактів за проектом. концесіонерові також потрібно


45

оформити документацію, пов’язану з фінансуванням проекту.

Будівництво об’єктів концесії ви-конується організацією, котра в біль-шості випадків найнята спеціально створеною організацією (концесіоне-ром) відповідно до договору будівель-ного підряду. Будівництво здебільшо-го фінансується за рахунок запозиче-них і власних коштів. Якщо об’єкт кон-цесії успішно проходить заздалегідь обумовлене тестування завершених робіт, він приймається спеціально створеним підприємством (концесіо-нером) та державою-власником.– Управління — концесіонер експлу-

атуватиме й управлятиме об’єктом концесії впродовж концесійного періоду, як правило, на умовах до-говору про користування та об-слуговування, укладеного зі спе-ціалізованою організацією, котра найчастіше є також інвестором проекту. протягом періоду конце-сії спеціально створене підприєм-ство (концесіонер) використовує доходи від проекту на управління й обслуговування об’єктів, водночас повертаючи позики та приносячи прибуток інвесторам.

– Передача — фінальною стаді-єю проекту є передача після за-вершення концесійного періоду об’єкта концесії спеціально створе-ною організацією (концесіонером) державі. тривалість концесійного періоду зазвичай є достатньою для того, аби концесіонер мав змогу повернути запозичені кошти, від-шкодувати власні вкладення та за-безпечити інвесторові належний рівень прибутку. у зв’язку з цим передача повинна здійснюватися безкоштовно або за символічну суму оплати.

Учасники проектів БУПкожен проект Буп передбачає

спільну роботу хоча б кількох, якщо не всіх разом, з нижченаведених учасни-ків проекту.

Держава-власник,Зазвичай держава-власник, ініці-

юючи проект у сфері інфраструктури, визначає необхідність такого проекту та його відповідність схемі фінансу-вання Буп-проектів. частково це зале-жить від політичної й економічної си-туації в країні. інколи уряду необхідно розглянути доцільність внесення змін до законодавства, а в окремих випад-ках — і до конституції держави, для того, щоб реалізувати певний проект або стимулювати активність інозем-них інвесторів.

Можливо, виникне потреба у вне-сенні до законодавства індивідуаль-них поправок чи у вдосконаленні за-конодавчої бази стосовно визнання та виконання договірних зобов’язань, або щодо захисту власності, або за-конів, що стосуються націоналізації та експропріації. а можливо, доведеться створити спеціальну нормативну базу, відповідно до якої реалізуватиметься проект. уряд може заохотити інозем-них інвесторів, наприклад, надаючи їм пільги у вигляді тимчасового звіль-нення від сплати податку на прибуток від проекту (переважно на обмежений строк) або митних зборів і концесійної податкової ставки.

у кожному разі держава в той чи інший спосіб забезпечує підтримку проекту. підтримка може надаватися у формі відведення земельних ділянок, які держава виділяє з певною метою, або забезпечення паливно-енергетич-ними ресурсами, або видачі необхід-них згідно місцевого законодавства


46

ліцензій та дозволів. держава може брати участь у спеціально створеному підприємстві (ссп).

Концесіонер,інвестори проекту зазвичай вва-

жають за краще створити спеціальне підприємство (ссп), котре діятиме як концесіонер. Залежно від обставин обирається найприйнятніша органі-заційно-правова форма зазначеної організації.

інвестори в узгоджених раніше пропорціях (як правило, передбаче-них умовами договору про фінансу-вання проекту між інвестором і кон-цесіонером) інвестують у спеціально створене підприємство. договір про фінансування визначає не лише умови початкових інвестицій капіталу, а й усі зобов’язання стосовно подальших ка-пітальних вкладень протягом усього концесійного періоду. Зобов’язання зі сплати фінансових внесків іноді бе-руть на себе материнські або дочірні підприємства інвесторів проекту.

відносини між інвесторами по-требують чіткого формулювання та повинні бути зафіксовані в договорі про заснування акціонерного товари-ства чи спільного підприємства. у цій угоді обумовлюються такі питання, як управління й фінансування спеціаль-но створених організацій (ссп), пере-розподіл прибутку між інвесторами та передача інвесторами власних акцій або інших видів вигоди на користь спеціально заснованого підприємства (ссп).

спеціально створене підприєм-ство (концесіонер) може або на по-чатку, або під час реалізації проекту залучати інших інвесторів, як-от: фі-нансові організації розвитку, фінансо-

ві організації або приватні інвестори та, в деяких випадках, безпосередньо держава-власник.

Банки-кредитори,Більшість проектів Буп нині реа-

лізуються переважно за рахунок кре-дитних ресурсів комерційних банків. частка проекту, що фінансується ко-мерційними банками, може неабияк різнитися залежно від деяких пара-метрів, а саме: масштабу проекту та галузі, в якій він реалізується, прогно-зування його джерел доходів й ана-лізу всіх ризиків, пов’язаних із про-ектом. Банківські установи зазвичай кредитують безпосередньо концесіо-нера.

Банки фінансують такі проекти на спеціальних умовах фінансування «non-recourse3» або «Iimited recourse»4. у другому випадку комерційні банки одержують право висування регре-сивних вимог на власність концесіо-нера для відшкодування кредитор-ської заборгованості, включаючи його земельні ділянки, нерухомість та осно-вні кошти, його права згідно контрак-тів проекту і права часткового регресу до інвесторів щодо зобов’язань кон-цесіонера та перед банками.

ключове питання в угоді на об-межене право регресії полягає в тому, що банки повинні переконатися, що очікуваний від проекту прибуток буде достатнім для покриття його фінан-сування в передбачений проектом термін. тому джерела доходу життєво важливі при оцінюванні ризиків, які банки беруть на себе у зв’язку з про-ектом.

3 non-recourse — кредит без права висуван-ня регресивних вимог.

4 limited-recourse — кредит з обмеженим правом регресу.


47

За згоду фінансувати проект на вищевикладених умовах банки зажа-дають значною мірою контролювати концесіонера та його діяльність і мати змогу взяти проект під свій контроль у разі настання якого-небудь випадку невиконання зобов’язань.

Інші кредиториконцесіонер може додатково

отримати кредитні ресурси з інших джерел, передусім з національних і регіональних банків розвитку, деяких державних установ, включаючи кре-дитно-експортні агентства та фінансо-ві організації.

Фінансовий лізингодавецьЗалежно від існуючих юрисдикцій

та застосовуваного податкового ре-жиму концесіонер може дістати зиск

від лізингу устаткування у фінансового лізингодавця.

Сторони проектного контрактуу разі відсутності або обмеже-

ності трудових ресурсів у спеціально створеного підприємства (концесіо-нера), останньому необхідно забез-печити виконання зобов’язань за договором концесії за допомогою ефективного підряду третьої сторони. на рисунку 1.3. представлена схема типової структури Буп-проекту.

розвиток дпп, зокрема в галузі інфраструктури, пояснюється кіль-кома чинниками. по-перше, у уряду бракує ресурсів, необхідних для під-тримання та розвитку власної інфра-структури до рівня, що відповідає еко-номічному добробуту країни.

12

Рисунок 1.3. Схема типової структури БУП – проекту.

Рисунок 1.3. Схема типової структури БУП-проекту.


48

по-друге, з огляду на постійне вдосконалення технологій конкурен-тоспроможність на світових ринках почала залежати від наявності висо-коякісної, ефективної інфраструктури.

по-третє, дпп — це ефективний спосіб розподілу ризиків та відпові-дальності в процесі розвитку інфра-структури. передбачається, що при-ватний сектор здатен зробити проект більш ефективним, ніж державний, зо-крема і з технічного погляду. уряд же може посприяти проекту активами, як-то: території під забудову, ліцензу-вання, субсидування, забезпечення гарантій та/або компенсацій.

і, зрештою, проектам партнерства між приватним і державним секторами (дпп) часто віддають перевагу перед повною приватизацією об’єктів інфра-структури, оскільки в цьому випадку уряд здійснює посилений контроль над проектом. крім того, дпп можна застосовувати для запобігання вико-ристанню приватним сектором у влас-них інтересах прав, наданих йому для розвитку й експлуатації проекту, тому що в цьому разі неабияк обмежується максимально можливий розмір при-бутку приватного сектора.

ЛІТЕРАТУРА:1. Захарченко П.В., Сосновський А.О.,

Гавриш О.М., Ушацький С.А. Проекти в галузі інфраструктури: партнер-ство державного та приватного секторів: Підручник. КНУБА. — К: СПД Павленко, 2009. — 256 с. ISBN 978–966–2370–01–0

2. Варнавский В.Г. Партнерство госу-дарства и частного сектора: формы, проекты, риски. М., Наука, 2005.

3. В.А. Кабашкин, A.A. Левченко, В.А. Сидоров: Развитие государствен-но-частного партнерства в регионах Российской Федерации, — Белгород: ИПЦ «Политерра», 2008. — 466 с.

4. Тертица В.А. — Государственно-частные партнерства как форма со-трудничества бизнеса и власти // ИнвестГазета, — 2008. — №27.

5. Дерябина М.А. Государственно-частное партнёрство: теория и прак-тика: науч. докл. / М.А. Дерябина, Л.И. Цедилин. — М: Институт эко-номики РАН, 2007. — С. 26–27. http:// inst itut iones .com/general/ 1 0 7 9 - go su d ars t ve n no - chas t no e -partnerstvo.html.

6. Сергей Сильвестров — Партнерство государства и частного сектора // Экономика России XXI век. — 2009. — №18. http://www.ruseconomv.ru/nomerl8 200501/ec24.html.

7. В.В. Евенко, В.Ю. Солдатенков. ГОСУДАРС ТВЕННО-ЧАС ТНОЕ ПАРТНЁРСТВО: АЛЬЯНС СКИ-ПЕТРА И КАПИТАЛА. Вестник Брянского государственного техни-ческого университета. 2008. № 3(19).

8. Дзеркало тижня. № 4 (683) 2 — 8 лю-того 2008. Економічне зростання та інфраструктурні гальма. Автори: Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, Вероніка МОВЧАН, Наталія СИСЕНКО, Інна ЮЗЕФОВИЧ (Інститут економічних досліджень та політичних консуль-тацій), http://www.dt.ua/2000/2020/ 61877.

9. «Project Finance» by Wilde Sapte, Euromoney Publication PLC, 1997.


49

УДК 338. 242. 2Козаченко С. В., д. е. н., проф., Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, професор кафедри менеджменту організацій Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая, Акімова І.С., магістр,Міжнародна Організація Праці (Женева, Швейцарія)

УПРАВЛІНСЬКИЙ ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ КОМПАНІЙ

в статті розглянуто спеціальні ін-струменти моніторингу конкурентів і запозичення передового досвіду. Зроблено оцінку позитивних сторін використання бенчмаркінга та вияв-лено деякі недоліки цього інструменту. показано, що бенчмаркінг може слугу-вати потужним мотиваційним факто-ром для співробітників компаній.

в статье рассмотрены специ-альные инструменты мониторинга конкурентов и заимствования пере-дового опыта. сделана оценка по-ложительных сторон использования бенчмаркінга и выявлены некото-рые недостатки этого инструмента. показано, что бенчмаркінг может слу-жить мощным мотивационным факто-ром для сотрудников компании.

This article researches special in-struments of competitors monitoring and adopting the best practice. The authors estimate the positive sides of benchmarking as well as its weak points. The article proves that the benchmark-ing can be strong motivating factor for the employees.

Вступпроцеси глобалізації та інтернаці-

оналізації світової економіки сприяли виникненню та бурхливому розвитку нових організаційних форм бізнесу. перемогти в конкурентній боротьбі

з новими суперниками можна тільки одним шляхом — створивши більш ефективну і повноцінну бізнес-систе-му з загальним баченням майбутньо-го, збалансованою системою цілей, ефективною організаційною струк-турою, ключовим бізнес-процесом та ефективними управлінськими ін-струментами підвищення конкуренто-спроможності.

Метою роботи є висвітлення спе-ціальних інструментів моніторингу конкурентів і запозичення передо-вого досвіду, оцінка позитивних сто-рін використовування бенчмаркінга та виявлення деяких проблем цього управлінського інструменту.

Викладення матеріалу.конкурентні відносини в економі-

ці визначаються різноманітними чин-никами: політико-правовими, соці-ально-економічними, організаційно-технологічними і іншими. вплив цих чинників дозволяє проводити оцінку конкурентоспроможності як продук-ції, так і компаній.

конкурентоспроможність, як по-рівняльна перевага компанії на ринку товарів і послуг, є складною системою і багаточинною економічною катего-рією. ця категорія сполучає різносто-ронні інтереси споживачів, постачаль-ників, власників, працівників, креди-торів, держави і інших суб’єктів ринку. разом з тим, конкурентоспроможність


50

відображає також процесну послідов-ність: постачальник — виробник — споживач. Формування конкретних переваг здійснюється по ланцюжку від проектування продукції, через вироб-ництво, до збуту.

враховуючи нагальну необхід-ність забезпечення конкурентоспро-можності компаній в умовах глобаліза-ції ринків і загострення конкурентних суперечностей, необхідно слідувати основним положенням теорії конку-рентних переваг М. портере [1]:– конкурентна перевага виникає в

основі своїй з удосконалень, ново-введень і змін;

– конкурентна перевага зачіпає всю систему створення цінностей;

– конкурентна перевага підтриму-ється тільки завдяки безперерв-ним поліпшенням;

– підтримка переваги вимагає вдо-сконалення його джерел;

– підтримка переваги вимагає гло-бального підходу до стратегії.

відомо, щоб перемогти потрібно добре знати суперника, його техніку, прийоми, режим і т.д. у бізнесі компанії використовують усі дозволені, а часом і недозволені методи, щоб зрозуміти, за допомогою яких конкретних переваг конкуренти втримують лідируючі пози-ції. Здатність відслідковувати динаміку вдосконалювання галузевих лідерів, запозичити й оперативно впроваджува-ти всі нововведення, що сприяють ско-роченню розриву, стає визначальною при досягненні успіху в конкурентній боротьбі. не дивно, що в останні роки все більшу популярність одержують спеціальні управлінські інструменти по моніторингу конкурентів і запозиченню передового досвіду (best practices).

ці управлінські інструменти — «benchmarking» і « best practices» — по суті є взаємодоповнюючими. перший

може бути переведений як «еталонне порівняння» (bench— рівень, висота й mark— оцінка). він використовується для співставлення по обраних пара-метрах стану справ у порівнюваних компаніях, організаціях, другий — до-слівно «кращі практики» — збігається з нашим методом запозичення «пере-дового досвіду».

термін «бенчмаркінг» отримав нинішнє трактування лише напри-кінці 70-х, коли компанія Xerox, яка, зазнавши величезних збитків, напра-вила ряд вищих керуючих і експертів у Японію, щоб зрозуміти, як досі мало відомій компанії Fuji вдалося відібрати в неї, безумовного світового лідера, значну частину ринку копіювальної апаратури. крім вивчення технічних досягнень, посланці Xerox вникали в специфіку організації праці й керу-вання підприємствами як безпосеред-ніх конкурентів, так і компаній інших галузей. при цьому в якості базисної методології бенчмаркінга викорис-товувалися концептуальні наробітки кембриджського інституту стратегіч-ного планування (сШа).

ця операція дозволила корпора-ції Xerox значно зміцнити свої позиції за рахунок різкого зниження витрат і підвищення продуктивності праці. З тих пір бенчмаркінг став частиною бізнес-стратегії Xerox, так само як і ба-гатьох інших компаній, що перейняли її досвід. Заради справедливості слід помітити, що японські компанії широ-ко використовували ідеї бенчмаркінга задовго до висадження десанту екс-пертів Xerox. «Японське економічне диво» у значній мірі зобов’язане саме бенчмаркінгу — скурпульозному й до-скональному вивченню й копіюванню продуктів і технологій північноаме-риканських і європейських компаній. Якщо поглибитися в історію, то пальму


51

першості, очевидно, прийдеться від-дати першому консультанту по керу-ванню — Фредеріку тейлору, який ще сто років тому практикував вивчення й поширення найбільш досконалих форм організації праці.

однак тільки в останні двадцять років бенчмаркінг міцно ввійшов в арсенал найважливіших інструментів бізнес-менеджменту й одержав всес-вітнє визнання.

Що конкретно намагаються одер-жати компанії, використовуючи бенч-маркінг?• По-перше, і це, очевидно, най-

важливіше, бенчмаркінг дає мож-ливість компанії «побачити себе з боку» — об’єктивно проаналізува-ти свої сильні й слабкі сторони.

• По-друге, спрямоване вивченнякомпаній — галузевих лідерів до-зволяє визначитися зі стратегіч-ними орієнтирами для ліквідації відставання й виходу на лідируючі позиції.

• По-третє,бенчмаркінгдозволяєза-позичити нові ідеї як у виробничій сфері, так і в області збуту.

• По-четверте,регулярнийбенчмар-кінг дозволяє «тримати руку на пульсі» конкурентів і діяти активно.

• По-п’яте,бенчмаркінгпредставляєальтернативу традиційному стра-тегічному плануванню від досяг-нутого, відкриваючи можливість перейти до планування на основі аналізу показників конкурентів.

умовно основні типи бенчмаркін-га можуть бути віднесені до однієї з на-ступних груп:• внутрішній —співставленняробо-

ти підрозділів власної компанії, ви-явлення передового досвіду і його поширення;

• конкурентний — відстеження йаналіз відмінностей у ключових по-

казниках з підприємствами конку-рентів, запозичення їх досвіду;

• міжгалузевий — порівняння ком-панії з непрямими конкурентами по певних параметрах, функціях, процесах. [2]

слід пам’ятати, що співставлення з «еталонною» компанією не усуває необхідність галузевого моніторингу. такий аналіз дає уяву про загальну динаміку галузі, допомагає виявити лідерів і розрахувати потенційну при-бутковість запланованих змін.

Що стосується «кращої практики», то кожний з нас повсякденно пере-конується в її дієвості й ефективності. відомо, що «краще один раз поба-чити, ніж десять раз почути». Лише один приклад. Злиття автомобільних корпорацій Daimler-Benz і Chrysler, на диво експертів і керівництва компа-нії, принесло відчутну вигоду не від об’єднання збутових мереж і уніфіка-ції компонентів, а від обміну візитами на рівні інженерного й виробничого складу. впровадження «дріб’язків», таких як спосіб нанесення клею на ущільнювач дверей і т.п., запозичених у партнерів, вилилися в реальну еко-номію у мільйони доларів. Ще один приклад. компанія «нуклеа електрик» (великобританія) працює на ринку ви-робником електроенергії. вона вико-ристала бенчмаркінг для розроблен-ня цін реалізації своєї продукції. [4]

Шляхом впровадження бенчмар-кінгової програми «нуклеа електрик» сформувала стратегію досягнення ба-жаної мети та встановила цілі резуль-тативності в таких справах:– управління витратами на одиницю

продукції;– кількість персоналу;– результат роботи кожного служ-

бовця.


52

«нуклеа електрик» реалізувала бенчмаркінгову програму по внутріш-ньому та зовнішньому порівнянню.

Внутрішні порівняння«нуклеа електрик» провела вну-

трішній бенчмаркінг серед своїх структурних підрозділів з виробни-цтва електроенергії на операційному рівні.1. оцінка структурних підрозділів.

ця оцінка проводилася для ви-значення успішної практики у ви-робництві електроенергії та порів-няння цієї практики з існуючими міжнародними стандартами.

2. інвестиції в персонал. у даному ви-падку була виявлена можливість для компанії використати свої людські ресурси більш ефективно та стиму-лювати новації на всіх рівнях, що від-повідали цілям даного бізнесу.

3. перегляд управління витратами. ця оцінка була проведена для пе-регляду витрат у взаємозв’язку з видами діяльності і внеском у про-цес досягнення компанією загаль-них цілей.

Зовнішні порівнянняБуло проведено порівняльний ана-

ліз операцій «нуклеа електрик» з опера-ціями інших компаній в межах всієї галу-зі виробництва електроенергії.1. управління ефективністю викорис-

тання обладнання. ця бенчмаркін-гова вправа вивчала середній час простою обладнання у всіх підроз-ділах компанії з визначенням мож-ливостей зменшення втрат.

2. управління безпекою. у даному ви-падку вивчалась система управлін-ня загальною безпекою.

3. охорона здоров’я. компанія до-клала зусиль, щоб використати всі можливості з метою впровадження

методів та засобів з найкращої існу-ючої практики для захисту персо-налу від радіації.

Бенчмаркінг у компанії «нуклеа електрик» спрацював. прибуток збіль-шився, витрати зменшились, стандар-ти безпеки були витримані та навіть вдосконалені:– прибуток збільшився на 29 %;– ринкова частка збільшилась на 26 %;– витрати зменшились на 22%;продуктивність праці зросла на 53%.

Бенчмаркінг надав впевненості компанії «нуклеа електрик» у правиль-ності поставлених цілей та в спромож-ності їх досягнення. Боротьба за лідер-ство стала способом життя компанії.

для отримання надійних та корис-них результатів велике значення має узгодження витрат часу та грошових коштів на проведення програми бенч-маркінгу. також потрібно відзначити, що в разі проведення програми на-лежним чином встановлені професій-ні контакти можуть забезпечити дже-рело для відкритого обміну інформа-цією протягом багатьох років.

у практиці проведення бенчмар-кінгу можна виділити такі фактори для реалізації програми бенчмаркінгу:– визначення управлінням компанії

власних зобов’язань для проведен-ня програми бенчмаркінгу;

– чітко сформульовані та визначені цілі для бенчмаркінгової програми;

– чітке та всебічне розуміння того, яким чином кожний учасник про-грами повинен здійснювати свою діяльність у процесі порівняння з найкращою практикою в промис-ловості;

– бажання проводити зміни та адап-тацію на основі результатів бенч-маркінгових досліджень;


53

– розуміння того, що конкуренція по-стійно змінюється, та необхідності «стріляти перед качкою»;

– бажання обмінюватися інформаці-єю з партнерами по бенчмаркінгу; прихильність до бенчмаркінгового процесу;

– відкритість до нових ідей, творчос-ті та новацій; використання їх в іс-нуючих управлінських та виробни-чих процесах;

– висновки мають бути підтверджені даними, що отримані під час реалі-зації програми;

– безперервні зусилля щодо впро-вадження бенчмаркінгової про-грами. [3]

етапи проведення бенчмаркінгу та час (у вигляді відсотків), який по-трібно виділити для реалізації кожно-го етапу наведені в таблиці 1. Значна частина часу виділяється на процес, який характеризує початкові етапи проекту.

під час реалізації бенчмар-кінгу найважливішою фазою є програма вдосконалення процесів. Бенчемаркінгова команда повинна запланувати часу не менше чим чоти-ри місяці, а в більшості випадків — до шести місяців завершення всієї про-грами бенчмаркінгу.

неможливо, не відзначити деякі проблеми цього управлінського ін-струменту:• По-перше, проводити конкурент-

ний ( по суті, найбільш важливий) бенчмаркінг надзвичайно складно. За виключенням тих випадків, коли конкуренти домовляються про вза-ємний обмін конфіденційною ін-формацією, її необхідно здобути.

теоретично можливо вивчити конкурентів із найвищим ступенем деталізації, але це дорого й не за-вжди це варто робити лише за допо-

могою агентурних методів. відомо, що до 60% інформації про конкурен-тів можна одержати після первісного знайомства з ними на виставці через рекламні листи, буклети, каталоги, переговори, тощо. до 90% інформації про конкурентів можна одержати під час підготовки майбутнього контрак-ту. під час спільного виконання робіт за контрактом можна одержати 110–200% інформації, що характеризує конкурента. саме так працюють відомі японські, південно-корейські та ки-тайські фірми.• По-друге, пряме співставлен-

ня — справа досить ілюзорна. відмінності в технології, процесах, масштабах, рівні міжфірмової ко-операції й аутсорсинга, навіть у формах бухгалтерського обліку, фактично ставлять під сумнів саму можливість проведення прямих порівнянь по найважливіших пара-метрах.

• По-третє, сама по собі «гонка залідером» у сучасному швидко-змінному світі не є оптимальною стратегією для досягнення успіху. імітатори, навіть дуже досконалі, рідко стають переможцями. але навіть у разі, якщо вам посміхнеть-ся фортуна й компанія вирветься вперед, існує великий шанс, що це може привести до самозаспокоєн-ня і... передбачуваним наслідкам.

висновки. підводячи рису під сказаним, можна констатувати: бенч-маркінг необхідний у першу чергу для того, щоб «тримати руку на пульсі кон-курентів» і мати реальну уяву про своє місце в постійно мінливому діловому світі. крім того, бенчмаркінг може слу-жити потужним мотиваційним фак-тором, будучи джерелом інформації для ваших співробітників про резуль-тати їх колег з компаній-конкурентів.


54

таблиця 1.

Розподіл часу Етапи бенчмаркінгу

25%

1. Формування міцної основи для успіху бенчмаркінгу виберіть процес(и) для бенч-маркінгу. далі аналізуйте відібраний процес, визначте економічні показники та роз-рив між поточною та потрібною результативністю. наприклад: процес виробництва, маркетингу, фінансового управління якістю, вдосконалення продукту, управління персоналом і т.д.

25%

2. вибір партнерів по бенчмаркінгу з найкращими у відібраному класі процесами створіть бенчмаркінгову команду з менеджерів вашої компанії. далі, базуючись на ві-дібраних процесах, проводьте дослідження з метою визначення партнерів бенчмар-кінгу. працюючи з потенціальними партнерами, сформуйте список, розробіть необ-хідний пакет документів та анкет, а також встановіть дати бенчмаркінгових зустрічей з відібраними партнерами.

розподіл часу етапи бенчмаркінгу

25%

1. Формування міцної основи для успіху бенчмаркінгу виберіть процес(и) для бенч-маркінгу. далі аналізуйте відібраний процес, визначте економічні показники та роз-рив між поточною та потрібною результативністю. наприклад: процес виробництва, маркетингу, фінансового управління якістю, вдосконалення продукту, управління персоналом і т.д.

2. вибір партнерів по бенчмаркінгу з найкращими у відібраному класі процесами створіть бенчмар-кінгову команду з менеджерів вашої компанії. далі, базуючись на відібраних процесах, проводьте дослідження з метою визначення партнерів бенчмаркінгу. працюючи з потенціальними партнерами, сформуйте список, розробіть необхідний пакет документів та анкет, а також встановіть дати бенчмар-кінгових зустрічей з відібраними партнерами.

20%

3. планування бенчмаркінгових засіданьрозробіть порядок денний для кожного засідання, тренуйте бенчмаркінгові команди (чітко визначте відповідальність кожного члена команди), сформуйте графік відвідування компа-ній та плани по матеріально-технічному забезпеченню.

15%

4. проведення бенчмаркінгуЗбирайте дані в найкращих компаніях шляхом нанесення візитів, телефонного інтерв’ю та анкетування. визначіть для порівняння практичні підходи, що використовуються вашою організацією та вашим партнером. робіть аналіз кожного бенчмаркінгового засідання для впевненості, що вся інформації отримана та занотована з потрібним ступенем деталізації.

15%

5. аналіз результатів проведення бенчмаркінгу та формування плану по створенню вашій організації найкращих процесіввизначіть відмінності в практиці та показниках між вашою організацією та організаціями-партнерами. далі визначіть, які практичні підходи партнерів допоможуть вам досягти ва-ших цілей по вдосконаленню вашого бенчмаркінгового процесу. нарешті, визначіть, яким чином найкраще досягти бажаного вдосконалення у вашому бенчмаркінговому процесі та сформуйте який шлях може бути використаний для його впровадження.

Безпере рвно

впровадження процесів та моніторинг результатівпочніть реалізацію вашого плану по вдосконаленню бенчмаркінкового процесу. оцінюйте міру вдосконалення та ідентифікуйте в разі наявності процесних відмінностей різницю між очікуваним та досягнутим рівнями. продовжуйте моніторинг результатів та виконуйте без-перервні бенчмаркінгові дослідження через регулярні проміжки часу в майбутньому.


55

Безпосереднє знайомство із чужим досвідом або навіть досвідом інших підрозділів вашої організації може стати невичерпним джерелом ідей, тому питаннями бенчмаркінга слід за-йматися серйозно.

однак при цьому бажано керу-ватися більше здоровим глуздом, ніж теоретичними вимислами консультан-тів по бенчмаркінгу, які обов’язково будуть намагатися нав’язати вам три-валу (мінімум на півроку), неймовірно заплутану й, відповідно, дорогу про-граму дій. пам’ятайте, що для успіш-ної «навігації» у діловому світі, наба-гато важливіше, чим «доскональне сканування діяльності конкурентів», мати загальну уяву про тенденції й динаміку на вашому сегменті ринку, а для цього консультанти не потрібні. необхідну інформацію можна знайти в численних дослідженнях й аналітич-них звітах. поряд із цим корисно вико-ристовувати будь-які можливості для розвитку формальних і неформальних контактів з партнерськими не кон-куруючими компаніями. пряме спіл-кування дозволяє вам відкрити нові джерела для одержання коштовної ін-формації для бенчмаркінга. необхідно пам’ятати, що рух на цій дорозі — дво-сторонній.

СпиСок ЛІТЕРАТУРи:1. Портер М. Международная кон-

куренция.: Пер. с англ./под ред.. В.П. Щетиник.-М., 1993

2. Лузин А.Е. Ключевые концепции со-временного менеджмента. Словарь управленческого революционера — М.: Альпина Бизнес ***. 2007. — 184с.

3. Лузін О., Ляпунов С, Козаченко С. Трансформація підприємств че-рез організаційний ре- інжиніринг. Економічні реформи.// Економічний часопис, 1996 №6, с.8–15

4. Афанасьєв К.Н. Бенчмаркінг, як ін-струмент впровадження найкращої практики в підприємницьку діяль-ність. — К.: Міжнародний центр при-ватизації, інвестиції та менеджмен-ту. 1999. — С. 52–55

5. Chand, Richard Y. Improving through benchmarking: a practical guide to achieving cheak process perfor-mance, 106 p., 1994

6. Handfield, Robert B. Re-engineering for time-based competition: bench-marks and best practices for production, R&D, 224 p., 1995

7. Merril, Petter. Do it right the second time: benchmarks best practices in the quality change process, 268 p., 1997

8. Patterson, James G. Benchmarking ba-sics: looking for a better way, 79 p., 1996

9. Zairi, Mohamed. Practical Bench-marking: the complete guide/ London, 262 108. Bogan, Cristofer and E. Michel J. English. Benchmarking for the best practices. Winning through Innovative Adaptation, 1994


56

УДК 334.71 Дульська І.В. к. е. н., с. н. с., зав. каф. загальноекономічних дисциплін Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая

РОЗВИТОК ІНТЕГРОВАНИХ СТРУКТУР В ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ У ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД

В статті аналізується специфі-ка основних тенденцій та закономір-ностей у створенні горизонтально і вертикально інтегрованих структур в промисловості України у посткри-зовий період. Досліджуються їх роль у підвищенні конкурентоспроможнос-ті промисловості України, переваги та недоліки різних форм та типів інтегрованих структур. Розглянуті наслідки процесів створення горизон-тально і вертикально інтегрованих структур для економіки України.

В статье анализируется спец-ифика основных тенденций и законо-мерностей создания горизонталь-но и вертикально интегрирован-ных структур в промышленности Украины в посткризисный период. Исследуются их роль в повышении конкурентоспособности промыш-ленности Украины, преимущества и недостатки различных форм и типов интегрированных структур. Рассмотренны последствия процес-сов создания горизонтально и верти-кально интегрированных структур для экономики Украины.

The article analyzes the specifics of the basic trends and patterns of creating а horizontally and vertically integrated structures in the industry of Ukraine in the post-crisis period. Their role in enhancing the competitiveness of Ukrainian industry is being investigated, the advantages and disadvantages of different forms and types

of integrated structures. Consequences of the processes of creating а horizontally and vertically integrated structures for the Ukrainian economy is also considered.

Постановка проблеми. в умовах глобалізації перед україною нагально постало питання структурної пере-будови підприємств промисловості з метою збільшення їх конкурентоспро-можності на внутрішньому і зовніш-ньому ринках. цьому значною мірою має сприяти розвиток інтегрованих структур різного типу, який активізу-вався у посткризовий період. роль цих структур в реалізації зазначених вище цілей потребує подальшого наукового аналізу і теоретико-методологічного обґрунтування.

Аналіз останніх досліджень. дослідження в галузі розвитку інтегро-ваних структур здебільшого здійсню-валися в рамках вивчення тенденцій глобалізації економіки, що не дозво-ляє адекватно відслідкувати і узагаль-нити новітні тенденції розвитку. тому виникає потреба актуалізації, теоре-тико-методологічного переосмислен-ня розвитку інтегрованих структур, і проведення досліджень в цій галузі стає важливою науковою проблемою. вагомий внесок у дослідження про-блем розвитку інтегрованих структур економіки зробили д.Г.Лук’яненко [1], с.і.соколенко [2].

Виділення невирішених рані-ше частин загальної проблеми. в економіці україні процеси створення


57

інтегрованих структур різного типу, зокрема в промисловості, відбивають посттрансформаційні явища, які набу-ли специфічного змісту у посткризо-вий період і є недостатньо дослідже-ними.

Цілі статті. дослідити роль інте-грованих структур різного типу в під-вищенні конкурентоспроможності промисловості україни та оцінити на-слідки їх формування для економіки україни.

Виклад основного матеріалу дослідження. одним з фундамен-тальних елементів ринкового меха-нізму є конкуренція (змагання), тому ринковій економіці внутрішньо при-таманний пошук способів підвищення ефективності використання ресурсів і, як наслідок, конкурентоспроможності (за ціною, за якістю, за рівнем техно-логічності, за розміром контрольова-ного сегменту ринку,за організаційно-технічним забезпеченням виробничих процесів, комерційною ефективністю, маркетингом тощо) продукції, вироб-ництв, підприємств. одним з заходів в цьому напрямі, поряд з заходами перманентної організаційної, ресурс-ної, технологічної реструктуризації, на динамічно змінюваному ринку зазви-чай виступають інтеграційні процеси, які відбуваються у формі злиття і по-глинань. вони можуть розвиватися в конструктивному руслі, але внаслідок надмірного збільшення можуть стати деструктивними. в останньому випад-ку укрупнені господарські суб’єкти ма-ють бути реструктуризовані.

інтеграційні процеси мають місце внаслідок ефектів масштабу, економії витрат та синергії. Їх можна класифіку-вати за галузями інтеграції (фінансово-промислова, промислова, торговель-но-промислова), за організаційним

підходом (вертикальна, горизонталь-на), за приналежністю до країни (кра-їн) або регіону (регіональна, міжрегіо-нальна, міжнародна, транснаціональ-на), за розміром підприємств, що інте-груються, (великих з великими, малих з великими, малих з малими) тощо.

у періоди економічних криз інте-граційні процеси у всіх зазначених на-прямах суттєво активізуються. світові тенденції глобалізації та новітня укра-їнська практика доводять, що важли-вим організаційним принципом підви-щення конкурентоспроможності про-мислового виробництва в цілому, а особливо у технологіємістких галузях, є утворення корпорацій, холдингових компаній, фінансово-промислових (ФпГ), заснованих на інтеграції про-мислового, банківського, торговель-ного капіталів, які можуть мобілізу-вати розпорошені внутрішні ресурси і конкурувати з міжнародними кор-пораціями в умовах лібералізовано-го внутрішнього ринку і на зовнішніх ринках.

процеси перерозподілу власнос-ті в україні стали етапом консолідації власності і олігополізації. на даний мо-мент практично всі підприємства — лідери промислового виробництва всіх галузей промисловості належать великим українським та міжнародним ФпГ або афільовані з ними. в значній мірі в результаті зазначеного сфор-мувався ефективний власник, в сфері відповідальності якого знаходяться мільйони працівників, значна частина основних засобів і фінансових ресур-сів. це уможливило конструктивний розвиток бізнесу у роки економічного підйому, їх виживання у період еконо-мічної кризи. Більшість українських фі-нансово-промислових груп (ФпГ) під час кризи продемонстрували непога-


58

ну гнучкість, оскільки здебільшого до-статньо ефективно диверсифікували бізнес. ФпГ для обслуговування круп-них фінансових потоків часто вклю-чають в склад холдингів власні банки, тому і в сприятливий, і в скрутний час вони мають ресурси для перехресно-го інвестування. крім цього, ФпГ, аку-мулюючи фінансові ресурси, мають змогу розширювати бізнес за кордо-ном шляхом купівлі місцевих підпри-ємств, що сприяє їх проникненню на тамтешні ринки, особливо за умов по-ширення протекціоністської політики в кризових і посткризових умовах.

успішному розвитку і резистент-ності горизонтально інтегровані структури типу ФПГ завдячують тому, що консолідують (шляхом пере-хресного володіння активами, однак не шляхом підпорядкуванню одних структур іншим) і водночас диверси-фікують багатогалузевий промисло-вий, банківській, фінансовий, торго-вельний капітал, завдяки чому мають певний політичний вплив, можуть лобіювати свої інтереси у вищих ор-ганах влади. все це створює необхідні і достатні умови для поступального і системного розвитку бізнесу. однак, значна частина ФпГ україни належить офшорним (оншорним) компаніям, які не сплачують прибуткових податків в україні та мають можливість в будь-який момент репатріювати прибутки.

промислові підприємства поряд з фінансовими, збутовими підрозділами та підприємствами інших галузей еко-номіки активно представлені у складі провідних українських ФпГ через пер-спективи зростання, збільшення при-бутковості, і представляють інтерес з позицій забезпечення довгостроково-го стратегічного розвитку їх бізнесу.

у сферу впливу найкрупнішої ФпГ україни «скМ» крім флагманів українського гірничо-металургійного комплексу, електроенергетики, ваго-нобудування входять об’єкти спор-тивного бізнесу. серед потужніших ФпГ україни — «промінвест» (авто-мобільна, суднобудівна, кондитерська промисловість, банківська сфера, тор-гівля, ЗМі). потенціал групи дозволив побудувати складальні потужності по виробництву автобусів «Богдан» в росії. до складу ФпГ «Фінанси та кредит» входять банківська сфера, енергетика, гірничо-металургійний комплекс, хімічна промисловість, ма-шинобудування (важке автомобілебу-дування, судно — і вагонобудування), ФпГ «тас» — фінансова сфера, вагоно-будування, групи Hares Group — судно-та автобусобудування. ФпГ «приват» контролює крупніший в україні од-нойменний банк, ряд стратегічних об’єктів в енергетиці, нафтоперероб-ній промисловості, нафтовидобуванні (75% видобутку українських нафти і газу, її транспортування, в т.ч. 4 з 5-ти морських термінали, контролює кож-ну четверту аЗс, більше половини потужностей нпЗ україни, має активи у ЗМі [3]. навколо «автоЗаЗу» та афі-льованих з ним фірм сформувалася ФпГ «укравто». крім активів в україні цій ФпГ належить автомобільний за-вод в польщі.

в сферу впливу російської ФпГ «енергетичний стандарт» (ком-панія з управління активами «сварог есет Менеджмент», в значній мірі за-снований на офшорному капіталі) вхо-дили флагмани українського машино-будування — важкого енергетичного, електротехнічного, суднобудування.

у власності крупної ФпГ з росій-ським капіталом «смарт-груп» знахо-


59

дилося більше 80% акцій херсонського суднобудівного заводу, тому в разі продажу дахк «суднобудівний завод ім. 61 комунара», який у 2009 р. пе-ребував у стані банкрутства, значна ймовірність переходу підприємства під контроль «смарт-груп». З групою «інтерпайп» пов’язують промисло-ві активи у гірничо-металургійному комплексі (трубопрокатні підприєм-ства), сільськогосподарському маши-нобудуванні, у сфері шоу-бізнесу, ЗМі.

найбільше під час кризи постраж-дала ФпГ «ісд», яка втратила свої мета-лургійні активи, проте залишила у сво-їй власності закордонні активи — суд-нобудівну верф у Гданську (польща), меткомбінат ISD-Huta Czestochowa.

кризовим зменшенням цін ринко-вих активів скористалися ряд україн-ських компаній, що належать ФпГ, які в 2008–2009 рр. масовано скуповува-ли стратегічні для них активи за кор-доном, переважно сировинного спря-мування для вибудовування власних технологічних ланцюгів. такі інвестиції замикають виробництво у вертикаль-ний ланцюг «сировина — кінцевий продукт», диверсифікують бізнес, і є достатньо прибутковими навіть у пе-ріод кризи. ця стратегія сприяє змен-шенню витрат і збільшенню обсягів продажів.

так, ФпГ «скМ», для вирішення проблеми дефіциту коксівної сирови-ни в 2009 р. придбала американську компанію з видобутку високоякіс-ного коксівного вугілля United Coal (UCC) [4, с. 58]. ФпГ «Фінанси і кредит» купила 10% акцій Toledo Mining Corp (Філіппіни), яка володіє ліцензією на розробку 1/6 світових запасів нікелю; ця ж група вже контролює підприєм-ство Skopski Legurі (Македонія) з ви-робництва нікелю, яке є одним з 3-х

крупніших виробників феронікелю в Європі і за обсягами посідає 3-те міс-це після грецької Larco і українського побузького феронікелевого комбінату [5, с. 29]. ФпГ «приват» скупила крупні активи з видобування марганцю, ніке-лю і хрому в Грузії, австралії (контр-олює одного з крупніших виробни-ків марганцевої руди Consolidated Mineral, OM Holdings), в Гані. Group DF (д.Фірташа) — титанові (ільменіто-ві) копальні в індії [6, с. 31].

Міжнародна промислова група «донецьксталь» володіє крупними шахтами в україні і з видобутку кок-сівного вугілля у кемеровській області рФ, в той же час її коксохімічні заводи і меткомбінати зосереджені в україні. до складу групи безпосередньо не входять фінансові активи, але її еконо-мічний потенціал дозволив залучити значні кредити для розвитку, в т.ч. від іноземних фінансових установ, і успіш-но реструктуризовувати критичні зобов’язання, що дозволили уникнути банкрутства у кризовій ситуації.

Головним напрямом розвитку ФпГ у посткризовий період є подаль-ша диверсифікація бізнесу та розви-ток його напрямів, не пов’язаних з важкою промисловістю (проекти в житловій та комерційній нерухомості, туризм, рекреація, інфраструктурні об’єкти, альтернативна енергетика, апк, іт-сфера, медіа, телекомунікації, венчурне фінансування інноваційних проектів тощо).

Вертикально інтегровані гос-подарські суб’єкти відрізняються від ФпГ відсутністю фінансової ланки та жорсткою централізацією. Як пра-вило, це державні акціонерні та хол-дингових компаній, які здебільшого працюють збитково, оскільки в ряді галузей промисловості не створені


60

інституційні передумови збільшення ефективності функціонування (енер-гетика, вугільна галузь, опк). Багато комерційно, організаційно і техноло-гічно неефективних підприємств про-довжують підтримуватися державою за рахунок субсидій і дотацій, на них відтягується проведення приватиза-ційних процесів з метою уникнення чисельних негативних соціальних аспектів (банкрутства, збільшення безробіття). інвестиційним перспек-тивам ряду промислових підпри-ємств не сприяє неврегульованість взаємовідносин управляючих дер-жавними корпоративними правами (ФдМу, Мінпромполітики тощо) з при-ватними співвласниками. державні холдинги є перехідною формою укрупнення, що підтвердила практика їх реформування і самореформуван-ня, оскільки при відсутності активної політики в управлінні об`єктами дер-жавної власності не діяли механізми контролю за ними.

так, з метою збільшення конку-рентоспроможності авіабудівних під-приємств здійснювалися заходи по формуванню вертикально інтегрова-ної державної авіабудівної корпорації на базі антк ім. антонова, «авіанту» та харківського авіазаводу, об’єднання підприємств атомної енергетики у хол-дингову компанію «укратомпром», а згодом підприємств енергетичного ма-шинобудування — в «укренергомаш» (на базі харківського електромеханіч-ного та приладобудівного заводів, за-воду «електроважмаш», «турбоатому») та хк «Бронетехніка» (на базі харківського заводу ім. Малишева).

у посткризовий період певно-го розповсюдження в україні набула така форма інтеграційних структур як торговельно-промислові групи

(ТПГ) внаслідок розвитку крупними торговельними мережами власних виробництв з торгівельними марками цих мереж. Загальносвітовою тенден-цією є збільшення ритейлерами об-сягів виробництва і продажу товарів під власними торгівельними марками (втМ) завдяки невисоким витратам і привабливому рівню прибутковос-ті, який зростає внаслідок збільшен-ня попиту на недорогу продукцію через фінансово-економічну кризу. наприклад, в німеччині до 95% про-дукції товарів будівельного профілю в мережі Aldi (у 2008 р. загальний тор-говий обіг мережі склав $73,5 млрд.) продається не під брендовими мар-ками, а під втМ, як вироблена на влас-них або афільованих підприємствах. адже в цьому випадку вартість товару значно менша, оскільки крім техноло-гічної собівартості значно менша час-тина витрат (10–20% за даними ком-панії METRO Cash & Carry International в україні [7, с. 31]) припадає на марке-тингові, логістичні витрати, дистрибу-цію. в країнах, де рівень проникнен-ня продукції втМ досяг 50%, це стає проблемою для виробників брендо-вої продукції. в Єс на продаж това-рів втМ припадає 30–40%, в сШа — до 70% [8, с. 31].

в україні рівень проникнення продукції втМ поки що несуттєвий, проте швидко зростає. За досліджен-нями компанії Nielsen Ukraine в трав-ні 2009 р. він складав 1,4% відповідно до 0,6% за аналогічний період 2008 р. адже в умовах кризи і жорсткої еконо-мії торгівельні підприємства змушені оптимізувати асортимент. Зокрема під втМ виробляють і продають продук-цію торговельні мережі METRO Cash & Carry International (втМ «аро» (продовольчі і непродовольчі то-


61

вари) — 10% товарообороту), Fozzi Group («премія» — 6%), «Фуршет» («Фуршет»), «велика кишеня» («хіт продукт» — 6%) [9]. дніпропетровська тпГ Rainford створила підприємства по виробництву широкого асортимен-ту побутової техніки під втМ.

Висновок. отже, фінансово-еко-номічна криза суттєво активізува-ла інтеграційні процеси в економіці україни в багатьох її напрямах, осо-бливо фінансово-промисловому; промисловому та торговельно-про-мисловому. ці процеси істотно підви-щили конкурентоспроможність під-приємств різних галузей, що особливо важливо в умовах посилення глобалі-зації внутрішнього і зовнішнього рин-ку, а також сприяли зростанню резис-тентності підприємств в умовах світо-вої фінансово-економічної кризи.

СпиСок викоРиСТАної ЛІТЕРАТУРи

1. Д.Г.Лук’яненко «Економічна інтегра-ція і глобальні проблеми сучасності»: Навч. посібн. — К.:КНЕУ. 2005. — 204

2. Соколенко С.И. Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины. — К.:Логос, 1998. — 568 с.

3. И.Гошовский «Человек недели» / Инвестгазета. — 29.06.-05.07.2009. — С. 10–12.

4. Palmary enterprises выиграла ценовую войну за австралийский марганец / Металл Украины.- №23 (418) 1–15 де-кабря 2007 р. — С. 58–60.

5. И.Гошовский «Время покупать» / Инвестгазета. — 18–24.05.2009. — С. 29–30.

6. И.Гошовский «Кокистадоры от ме-талургии» / Инвестгазета. — 27.07.-02.08.2009. — С. 28–31.

7. Д.Исакова. «Подход метров» // Инвестгазета — 30.11–06.12.2009. — С.28–29.

8. И.Чернявская. «Свой интерес» // Инвестгазета — 30.11–06.12.2009. — С.27.

9. Портал роздрібної і оптової торгів-лі Trade master на базі досліджень Nielsen Ukraine


62

УДК 658.012:338Нусінов В.Я., д. е. н., проф., зав. каф. обліку, аудиту і фінансового аналізу Криворізького технічного університету, Міщук Є.В., ст. викладач каф. обліку, аудиту і фінансового аналізу Криворізького технічного університету

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОПЕРАТИВНОГО ПЛАНУВАННЯ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

У статті обґрунтовуються ме-тодологічні підходи до вдосконалення системи оперативного планування на промислових підприємствах, які вра-ховують можливості діагностики та контролю змін у ступенях кризового стану.

В статье обосновываются ме-тодологические подходы к усовершен-ствованию системы оперативного планирования на промышленных пред-приятиях. Эти подходы учитывают возможности диагностики и контр-оля в степенях кризисного состояния.

These article grounds methodologi-cal approaches of operational planning system improving at the industrial enter-prises. These approaches figure on possi-ble determination and control over chang-es in the degree of crisis.

Ключові слова: оперативне пла-нування, кризовий стан, діагностика, бюджетування, комплексний ризик-норматив, дебіторська заборгова-ність, поточні зобов’язанняІ. Постановка проблеми.

планування як функція управління на підприємстві охоплює усі сторо-ни його господарської діяльності: виробництво продукції, її реаліза-цію, фінансове та ресурсне забез-печення тощо. успішність функці-

онування підприємств залежить від обґрунтованості визначення перспектив його розвитку та само-стійного вибору варіантів управ-лінських дій у процесі планової ді-яльності.

у той же час, сучасний стан еконо-міки країни характеризується неста-більністю та невизначеністю зовніш-нього середовища господарювання, збільшенням впливу його чинників на економіку й управління підприєм-ством. особливо гостро наслідки такої невизначеності промислові підпри-ємства відчули у період світової фінан-сово-економічної кризи. Її подолання потребує адекватного та комплексного застосування антикризового управлін-ня, яке б мало за мету мінімізацію ризи-ку втрати контролю над ситуацією.

реалізація ефективного управ-ління підприємством шляхом одно-часного зіставлення цілей антикризо-вого менеджменту та оперативного планування у такій складній системі, як гірничо-збагачувальний комбінат, є проблематичною. а відтак, розши-рення сфер і об’єктів планування є об’єктивною необхідністю та важли-вою умовою стабільного розвитку під-приємства не тільки в умовах кризи, але й у період стабільності.

ІІ. Аналіз останніх досліджень і публікацій. вагомий внесок у до-слідження проблем планування еко-


63

номічних показників підприємства зробили такі вітчизняні та зарубіж-ні вчені: і. алєксєєв, Є. Бельтюков, і. Бланк, Є. Бойко, Є. Брігхем, в. Геєць, в. Гуменюк, д. ван хорн, а. Загородній, р. каплан, в. ковальов, М. коробов, н. костіна, о. кузьмін, д. нортон, о. орлов, й. петрович, ж. поплавська, і. тивончук, р. тян, р. сайфулін, М. хоб-чан, р. Фещур, а. Шегда, а. Шеремет та інші. однак підходи до діагностики ступеня кризового стану (або його від-сутності) у системі планування на про-мислових підприємствах залишають-ся недостатньо розробленими.

у свою чергу, вчені, що займа-ються питаннями антикризового управління (е. альтман, в. арнольд, в. василенко, в.Герасимчук, о.Градов, а. Грязнова, Л. довгань, Л. Єгорова, с. Єрохін, Г.іванова, е. коротков, в. кошкіна, о. Лігоненко, о. Лукашенко, е. Мінаєв, о. островська, Л. ситник, о. терещенко, е. уткін та ін.), не врахо-вують оцінку можливого ступеня кри-зового стану в режимі оперативного планування.

тому, актуальність даної статті обумовлюється необхідністю впрова-дження діагностики кризового стану в існуючий порядок оперативного пла-нування та бюджетування на промис-лових підприємствах.

ІІІ. Формулювання цілей статті. Метою статті є удосконалення підхо-дів до оперативного планування на промислових підприємствах та меха-нізм його забезпечення з урахуванням можливості контролю змін у ступені кризового стану.

теоретичною та методологічною основою дослідження є наукові кон-цепції та теоретичні розробки вітчиз-няних і закордонних вчених з проблем планування діяльності підприємства

та сучасних концепцій антикризового управління підприємствами. у процесі проведення дослідження використо-вувались методи аналізу, синтезу і ло-гічного узагальнення (для визначення напрямків використання комплексно-го ризик-нормативу, уточнення сут-ності допоміжних ризик-нормативів та розроблення механізму забезпе-чення бюджетування в режимі реаль-ного часу); структурно-функціональ-ний метод — для розроблення схеми процесу оперативного планування з урахуванням комплексного ризик-нормативу; статистичні методи–для визначення тенденцій у співвідношен-нях поточних дебіторської заборго-ваності та зобов’язань до виручки від реалізації продукції.

ІV. Виклад основного матеріа-лу. існуючий порядок оперативного планування на гірничо-збагачуваль-них комбінатах не враховує оцінку можливого ступеня кризового стану в режимі реального часу. для того, щоб усунути цей недолік нами запропоно-вано впровадити у процес бюджету-вання комплексний ризик-норматив експрес-діагностики кризового стану, що дасть змогу контролювати заданий рівень кризового стану і не погіршува-ти його.

у попередніх роботах [1] з метою оцінки ступеня кризового стану на гірничо-збагачувальних комбінатах за допомогою розрахунку одного показ-ника нами було запропоновано комп-лексний показник, який базується на величині грошових коштів і прирівня-ної до них дебіторської заборгованос-ті, поточних зобов’язань, скорегова-них на понаднормовий надлишок (не-стачу) запасів та виручки від реалізації

ІІІ. Формулювання цілей статті. Метою статті є удосконалення підходів

до оперативного планування на промислових підприємствах та механізм його

забезпечення з урахуванням можливості контролю змін у ступені кризового

стану.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є наукові

концепції та теоретичні розробки вітчизняних і закордонних вчених з проблем

планування діяльності підприємства та сучасних концепцій антикризового

управління підприємствами. У процесі проведення дослідження

використовувались методи аналізу, синтезу і логічного узагальнення (для

визначення напрямків використання комплексного ризик-нормативу, уточнення

сутності допоміжних ризик-нормативів та розроблення механізму забезпечення

бюджетування в режимі реального часу); структурно-функціональний метод –

для розроблення схеми процесу оперативного планування з урахуванням

комплексного ризик-нормативу; статистичні методи–для визначення тенденцій

у співвідношеннях поточних дебіторської заборгованості та зобов’язань до

виручки від реалізації продукції.

ІV. Виклад основного матеріалу. Існуючий порядок оперативного

планування на гірничо-збагачувальних комбінатах не враховує оцінку

можливого ступеня кризового стану в режимі реального часу. Для того, щоб

усунути цей недолік нами запропоновано впровадити у процес бюджетування

комплексний ризик-норматив експрес-діагностики кризового стану, що дасть

змогу контролювати заданий рівень кризового стану і не погіршувати його.

У попередніх роботах [1] з метою оцінки ступеня кризового стану на

гірничо-збагачувальних комбінатах за допомогою розрахунку одного показника

нами було запропоновано комплексний показник, який базується на величині

грошових коштів і прирівняної до них дебіторської заборгованості, поточних

зобов’язань, скорегованих на понаднормовий надлишок (нестачу) запасів та

виручки від реалізації

Нк =

В

ЗПЗГкДзл Δ±−+

;


64

де нк — комплексний ризик-нор-матив,

дзл — ліквідаційна вартість по-точної дебіторської заборгованості,

Гк — грошові кошти,пЗ — поточні зобов’язання,DЗ — понаднормовий надлишок

(нестача) запасів,в — виручка від реалізації про-

дукції (товарів, робіт, послуг).розрахунок даного показника

надає такі висновки щодо ступеня кризового стану (чи його відсутності), що тотожні висновкам, отриманим за результатами розрахунку широкої но-менклатури показників діагностики кризового стану.

його найвагомішою перевагою є те, що він включає саме ті показники, якими підприємство оперує в режимі реального часу і значення яких мож-на планувати та контролювати, а саме: дебіторську заборгованість та поточні зобов’язання.

отже, комплексний ризик-норма-тив може використовуватися у трьох напрямах:– при діагностиці;– при плануванні;– при бюджетуванні у режимі реаль-

ного часу.у режимі реального часу для

успішного функціонування гірничо-збагачувальних комбінатів найважли-вішою задачею постає забезпечення значення цього показника на задано-му рівні. для цього можливі резуль-тати кожної господарської операції комбінату необхідно підставляти у комплексний ризик-норматив екс-прес-діагностики і залежно від отри-маного значення даного показника приймати оперативні управлінські рішення щодо проведення або відхи-лення цієї операції.

проте при плануванні підприєм-ство повинно забезпечити значення комплексного ризик-нормативу на не-обхідному рівні за допомогою визна-чення значень його складових, а саме: величин дебіторської заборгованості, поточних зобов’язань та виручки від реалізації (як показав проведений аналіз, на гірничо-збагачувальних комбінатах відсутні надлишки запасів, а також немає їх дефіциту і тому надалі приймається, що DЗ=0).

у попередніх працях [2,3] нами були запропоновані так звані ризик-нормативи вимог, що виражаються від-

ношенням

дефіциту і тому надалі приймається, що ЗΔ =0).

У попередніх працях [2,3] нами були запропоновані так звані ризик-

нормативи вимог, що виражаються відношенням

В

Дз

та зобов’язань

В

ПЗ

(тобто

певних граничних значень поточних дебіторської заборгованості та зобов’язань

по відношенню до виручки від реалізації продукції).

Норматив дебіторської заборгованості складається з наступних нормативів:

норматив гранично можливої суми коштів, наданих одному дебітору; норматив

гранично можливої суми іншої поточної дебіторської заборгованості; норматив

гранично можливої суми дебіторської заборгованості за товари (роботи,

послуги); норматив гранично можливої суми дебіторської заборгованості за

розрахунками.

Норматив поточних зобов’язань складається з таких нормативів: норматив

максимального розміру залученого короткострокового кредиту; норматив

допустимо можливої суми зобов’язань за розрахунками; норматив допустимо

можливої суми кредиторської заборгованості за товари (роботи, послуги);

норматив допустимо можливої суми інших поточних зобов’язань.

Подальші дослідження дозволили уточнити сутність та призначення даних

показників.

У зв’язку з розроблення комплексного ризик-нормативу експрес-

діагностики кризового стану більш доцільним є суворе дотримання і не

порушення ні за яких обставин саме цього нормативу (за умови, що

підприємство не бажає перейти до ступеня кризового стану гіршого, ніж був).

Отже, дотримання комплексного ризик-нормативу експрес-діагностики

кризового стану у будь-якому разі є обов’язковим для промислових

підприємств.

Усі інші ризик-нормативи є допоміжними, що використовуються при

оперативному плануванні на промислових підприємствах.

Допоміжні ризик-нормативи доцільно використовувати на початковому

етапі оперативного планування, а далі підприємство фактично аналізує та


дефіциту і тому надалі приймається, що ЗΔ =0).

У попередніх працях [2,3] нами були запропоновані так звані ризик-

нормативи вимог, що виражаються відношенням

В

Дз


В

ПЗ

(тобто

певних граничних значень поточних дебіторської заборгованості та зобов’язань

по відношенню до виручки від реалізації продукції).

Норматив дебіторської заборгованості складається з наступних нормативів:

норматив гранично можливої суми коштів, наданих одному дебітору; норматив

гранично можливої суми іншої поточної дебіторської заборгованості; норматив

гранично можливої суми дебіторської заборгованості за товари (роботи,

послуги); норматив гранично можливої суми дебіторської заборгованості за

розрахунками.

Норматив поточних зобов’язань складається з таких нормативів: норматив

максимального розміру залученого короткострокового кредиту; норматив

допустимо можливої суми зобов’язань за розрахунками; норматив допустимо

можливої суми кредиторської заборгованості за товари (роботи, послуги);

норматив допустимо можливої суми інших поточних зобов’язань.

Подальші дослідження дозволили уточнити сутність та призначення даних

показників.

У зв’язку з розроблення комплексного ризик-нормативу експрес-

діагностики кризового стану більш доцільним є суворе дотримання і не

порушення ні за яких обставин саме цього нормативу (за умови, що

підприємство не бажає перейти до ступеня кризового стану гіршого, ніж був).

Отже, дотримання комплексного ризик-нормативу експрес-діагностики

кризового стану у будь-якому разі є обов’язковим для промислових

підприємств.

Усі інші ризик-нормативи є допоміжними, що використовуються при

оперативному плануванні на промислових підприємствах.

Допоміжні ризик-нормативи доцільно використовувати на початковому

етапі оперативного планування, а далі підприємство фактично аналізує та

(тобто певних граничних значень по-точних дебіторської заборгованості та зобов’язань по відношенню до вируч-ки від реалізації продукції).

норматив дебіторської заборго-ваності складається з наступних нор-мативів: норматив гранично можливої суми коштів, наданих одному дебіто-ру; норматив гранично можливої суми іншої поточної дебіторської заборго-ваності; норматив гранично можливої суми дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги); норматив гранично можливої суми дебіторської заборгованості за розрахунками.

норматив поточних зобов’язань складається з таких нормативів: нор-матив максимального розміру залу-ченого короткострокового кредиту; норматив допустимо можливої суми зобов’язань за розрахунками; норма-тив допустимо можливої суми креди-торської заборгованості за товари (роботи, послуги); норматив допус-тимо можливої суми інших поточних зобов’язань.


65

подальші дослідження дозволили уточнити сутність та призначення да-них показників.

у зв’язку з розроблення комп-лексного ризик-нормативу експрес-діагностики кризового стану більш доцільним є суворе дотримання і не порушення ні за яких обставин саме цього нормативу (за умови, що під-приємство не бажає перейти до ступе-ня кризового стану гіршого, ніж був).

отже, дотримання комплексного ризик-нормативу експрес-діагности-ки кризового стану у будь-якому разі є обов’язковим для промислових під-приємств.

усі інші ризик-нормативи є допо-міжними, що використовуються при оперативному плануванні на промис-лових підприємствах.

допоміжні ризик-нормативи до-цільно використовувати на початко-вому етапі оперативного планування, а далі підприємство фактично аналізує та оцінює можливість їх дотримання. відтак, вони не є тими нормативами, які підприємство повинно витримува-ти чи намагатися досягти. це найбільш імовірні значення, які відповідають тенденціям, що склалися. вони об-межуються можливостями дебіторів і

кредиторів. так, при плануванні змен-шення величини дебіторської забор-гованості підприємство проводить відповідну роботу з дебіторами і пере-віряє — чи зможуть вони розрахува-тися без надання відстрочки в оплаті.

для кожного допоміжного ризик-нормативу задається два значення:– середнє;– обмежуюче.

середнє значення нормативу отримане на основі статистичних да-них і представляє собою найбільш імо-вірне значення. вони вказують на тен-денції у співвідношенні показників, що склалися і рішення про їх дотримання приймається у ході господарської ді-яльності підприємства.

обмежуючі значення нормативів підприємства завдають самостійно. проте при переході до іншого ступеня кризового стану виникає необхідність у порушенні певного нормативу і під-приємство вирішує, які заходи можна вжити, щоб розширити його межі.

проведені дослідження дозволи-ли встановити обмежуючі значення допоміжних ризик-нормативів по-точної дебіторської заборгованості (табл. 1).

таблиця 1Обмежуючі значення допоміжних ризик-нормативів

№ з/р Допоміжний ризик-норматив Значення

1 граничної величини дебіторської заборгованості за продукцію 0,09

2 граничної величини дебіторської заборгованості за виданими авансами 0,075

3 граничної величини дебіторської заборгованості, на-даної одному дебітору 0,02

4 граничної величини дебіторської заборгованості за розрахунками 0,08

5 граничної величини поточної дебіторської заборгова-ності 0,202


66

використовуючи подібні тенден-ції у співвідношеннях показників під-приємство має змогу планувати ці по-казники.

Якщо комбінат не в змозі забезпе-чити значення поточної дебіторської заборгованості при середніх значен-нях допоміжних ризик-нормативів, то планується таке значення, яке підпри-ємство може забезпечити. для цього необхідно перевірити, чи задовольняє підприємство значення дебіторської заборгованості, визначене виходячи із тенденцій, що склалися, чи ні. Якщо значення влаштовує, то процес плану-вання продовжується. у противному випадку, необхідно здійснити коригу-вання величини дебіторської заборго-ваності.

тільки тоді, коли завершено пла-нування поточної дебіторської забор-гованості можна переходити до пла-нування поточних зобов’язань.

величина поточних зобов’язань планується виходячи із вже заплано-ваної величини дебіторської заборго-ваності при відомій виручці від реалі-зації товарів (робіт, послуг).

Якщо саме підприємство готове прийняти таку величину поточних зобов’язань, воно повинно переві-рити, чи зможе її забезпечити (тобто необхідно перевірити — чи зможе підприємство забезпечити величину поточних зобов’язань, визначену ви-ходячи із допоміжних ризик-нормати-вів). для цього проводиться робота з постачальниками та іншими кредито-рами щодо визначення можливої суми зобов’язань. при згоді кредиторів на запропоновану суму зобов’язань — процес планування продовжується. Якщо ж сума зобов’язань виявиться занадто великою і підприємство отри-має відмову кредиторів, необхідно

повернутися до планування дебітор-ської заборгованості і відкоригувати її.

коригування дебіторської забор-гованості здійснюється у бік зменшен-ня, наслідком чого стане збільшення величини грошових коштів.

слід врахувати ситуацію, при якій зміна запланованої величини по-точної дебіторської заборгованості є неможливою. у такому випадку під-приємство вимушене знижувати зна-чення комплексного ризик-нормативу і переходити до гіршого фінансового стану.

планування показників дебітор-ської заборгованості та поточних зобов’язань за допомогою допоміж-них ризик-нормативів сприяє вста-новленню величини комплексного ризик-нормативу на тому рівні, який свідчитиме про такий стан підприєм-ства, який воно бажає досягти: відсут-ність кризового стану, легкий, серед-ній або важкий кризовий стан.

однак у процесі реального часу можливі відхилення у значеннях за-планованих показників. у зв’язку з цим допоміжні ризик-нормативи від-ходять на другий план, величини по-точних дебіторської заборгованості і зобов’язань набувають зовсім інших значень. проте це не стосується зна-чення комплексного ризик-нормативу експрес-діагностики кризового стану. Якщо промислове підприємство обра-ло за мету залишатися на досягнутому рівні кризового стану (чи його відсут-ності) і не бажає його змінювати, то величини дебіторської заборгованос-ті, поточних зобов’язань та виручки встановлюються на такому рівні, щоб комплексний ризик-норматив викону-вався.

відтак, при плануванні доцільно використовувати визначені співвід-


67

ношення показників та тенденції, що склалися. вони виконують тільки дру-горядну, допоміжну функцію, і підпри-ємство ні в якому разі не намагається їх досягти. рішення про дотримання таких співвідношень приймається підприємством у процесі практичної діяльності. інша річ — комплексний ризик-норматив експрес-діагностики кризового стану. його виконання є не тільки бажаним, але й необхідним для усього подальшого функціонування підприємства. тому його забезпечен-ню підпорядковується увесь процес бюджетування у режимі реального часу.

V. Висновки. таким чином, на-укова новизна даної статті полягає в удосконаленні підходів до порядку оперативного планування, що на від-міну від існуючих враховує норматив-ні значення комплексного показника експрес-діагностики кризового стану і дає змогу в оперативному режимі контролювати можливі зміни у ступе-нях кризового стану гірничо-збагачу-вальних комбінатів.

практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викорис-тання запропонованого підходу усуває недолік існуючої системи оператив-ного планування на комбінатах, який полягає у відсутності оцінки можливо-го ступеня кризового стану в режимі реального часу. це здійснено шляхом впровадження у процес оперативного

планування комплексного ризик-нор-мативу експрес-діагностики.

практичне впровадження резуль-татів дослідження дозволить контр-олювати завданий рівень кризового стану на гірничо-збагачувальних ком-бінатах і не погіршувати його.

подальші дослідження передба-чають визначення та обґрунтування правил поведінки для реального бю-джетування на гірничо-збагачуваль-них комбінатах.

ЛІТЕРАТУРА:1. Міщук Є.В. До питання про екс-

прес-діагностику кризового стану підприємств на основі комплексно-го ризик-нормативу / Є.В. Міщук // Новітні наукові досягнення — 2009: V Міжнародна науково-практич-на конференція. Софія, 17–25 бе-резня 2009р. — Софія: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2009. — С. 11–13.

2. Нусінов В.Я. Система ризик-нор-мативів діяльності підприємства / В.Я.Нусінов, Є.В.Телега // Вісник Криворізького технічного універси-тету: Зб. наук. праць. Вип. 11.- Кривий Ріг: Мінерал, 2006.– С. 220–225.

3. Нусінов В.Я. Лімітування як ді-євий механізм обмеження фі-нансових ризиків / В.Я.Нусінов, Є.В.Міщук // Бухгалтерський облік і аудит. Науково-практичний жур-нал, 2007. — №12. — С. 19–24.


68

УДК 658:338.45:330.322.5Нусінова О.В., к. е. н., доц., доцент кафедри менеджменту організацій Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая, Лобов С.П., к. е. н., доц., доцент кафедри обліку, аудиту і фінансового аналізу Криворізького технічного університету

АНАЛИЗ ВПЛИВУ ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА

Проведено оцінку фінансової не-адекватності з використанням ве-личини умовно прострочених, дій-сно прострочених та поточних зобов’язань. Розроблено методологіч-ні підходи до аналізу впливу збільшен-ня обсягів виробництва на фінансовий стан підприємства.

Проведена оценка финансовой неадекватности с использованием величин условно просроченных, про-сроченных и текущих обязательств. Разработаны методологические под-ходы к анализу влияния увеличения объемов производства на финансовое состояние предприятия.

The article estimates financial ad-equacy considering the size of condition-ally delayed, actually delayed and current liabilities. The authors develop methodo-logical approaches to the analysis of how increased production influences on enter-prise financial condition.

Ключові слова: умовно простро-чені зобов’язання, фінансова неадек-ватність, ступінь кризи, коефіцієнт обслуговування боргу.

1. Постановка проблеми. Збіль-шення обсягів виробництва тра-диційно оцінюється лише з позиції підвищення економічної ефектив-ності діяльності підприємства. але

при цьому недостатньо уваги при-діляється питанням впливу збіль-шення обсягів виробництва на фінансовий стан підприємства. За умови закупівлі в кредит мате-ріальних ресурсів, потрібних для виробництва, суттєво збільшується величина зобов’язань підприєм-ства. підприємство повинно про-водити своєчасне погашення цих зобов’язань, в противному випад-ку фінансовий стан підприємства може погіршитись.

2. Аналіз останніх досліджень і пу-блікацій. Загальноприйнятими показниками фінансового стану є показники фінансової стійкості, платоспроможності і ліквідності. проведемо порівняльний аналіз методичних рекомендацій з розра-хунку й аналізу показників фінан-сового стану [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9].

дослідимо групу показників лік-відності. Більшість розглянутих ме-тодик містить порядок розрахунку найбільш часто застосовуваних кое-фіцієнтів ліквідності. при цьому навіть вказані й звичні для аналітиків коефі-цієнти в різних методиках мають різні формули розрахунку й назви.

коефіцієнт покриття (інша на-зва — коефіцієнт загального покрит-тя) наводиться майже в усіх розгляну-тих методиках. і практично в кожній з них даний коефіцієнт розраховується відношенням вартості оборотних ак-


69

тивів підприємства до вартості поточ-них зобов’язань.

коефіцієнт швидкої ліквідності (коефіцієнт проміжного покриття), як співвідношення суми грошових ко-штів та їх еквівалентів, поточних фі-нансових інвестицій й дебіторської заборгованості до вартості поточних зобов’язань, розраховується лише в двох з дев’яти розглянутих методик [5, 8]. в [8] пропонують вважати ліквід-ність балансу задовільною, якщо зна-чення даного показника коливається в діапазоні 0,6–0,8.

розглянемо наступну групу по-казників — показники фінансової стійкості. коефіцієнт фінансування, як співвідношення суми залучених за-собів до власних, пропонується роз-раховувати в чотирьох з досліджених методик [1, 7, 8, 9]. у методиці [2] даний показник розраховується відношен-ням власного капіталу до загальної суми позикових коштів.

коефіцієнт забезпеченості влас-ними оборотними засобами розрахо-вується в п’яти з досліджених методик [3, 4, 6, 8, 9], причому в кожній з них містяться різні формули для його роз-рахунку.

так, за методикою [8] коефіцієнт забезпеченості власними засобами розраховується співвідношенням чи-стого оборотного капіталу до вартос-ті оборотних активів. у методиці [3] в чисельнику застосовується різниця між власними коштами та вартістю основних засобів. у методиці [6] дещо уточнюється вартість основних засо-бів, а саме, приймається фактична. у [4] розрахунок коефіцієнту забезпеченос-ті власними оборотними коштами об-межується співвідношенням власних коштів та оборотних коштів. у методиці [9] даний коефіцієнт розраховується,

як відношення суми власного капіталу та довгострокових залучених коштів до оборотних активів, і носить назву — участь власних та довгострокових по-зичених коштів у запасах і витратах.

коефіцієнт маневреності власно-го капіталу використовується в двох методиках [8,9]. водночас, якщо в ме-тодиці [8] пропонується його розра-ховувати як відношення чистого обо-ротного капіталу до власного капіталу, то у [9] — як відношення суми власних оборотних коштів до джерел власних коштів.3. Формулювання цілей статті. для

аналізу впливу збільшення обсягів виробництва на фінансовий стан підприємства скоригуємо відповід-ним чином показники фінансової стійкості та ліквідності. при цьому спочатку проведемо діагностику ступеню кризи на підприємстві на підставі оцінки фінансової неадек-ватності.

4. Виклад основних матеріалів до-слідження. пропонуємо виділити такі три ступені неплатоспромож-ності: загальна неплатоспромож-ність, загальна неадекватність і поточна неадекватність, які від-різняються між собою різною ве-личиною зобов’язань, що під-приємство не має можливості погасити. очевидно, що частина кредиторської заборгованості й інших прострочених зобов’язань, що враховуються тільки при ви-значенні загальної неплатоспро-можності, є простроченими лише формально, з певною умовністю їх можна назвати умовно простро-ченими (оуп), якщо підприємство має можливість функціонувати, не погашаючи їх. на відміну від попе-реднього типу зобов’язань, про-


70

строчені борги, у тій частині, в якій вони повинні бути погашені в до-сліджуваному періоді, пропонує-мо назвати дійсно простроченими (одп). і, нарешті, зобов’язання, що враховуються при визначенні по-точної фінансової неадекватності, іменуються поточними (оп).

таким чином, загальна неплато-спроможність підприємства має місце тоді, коли підприємство оплачує всю поточну заборгованість, необхідну частину минулих зобов’язань (подат-ки, інші обов’язкові платежі в бюджет-ні і позабюджетні фонди), але не має можливості погасити решту минулих зобов’язань. при загальній неадекват-ності фінансового стану підприємство має можливість погашати тільки по-точні зобов’язання за умови, що інші види зобов’язань не будуть погашати-ся. при поточній неадекватності під-приємство не забезпечує навіть опла-ту всієї поточної заборгованості.

дану градацію доцільно вико-ристовувати при визначенні ступеня важкості кризового стану досліджу-ваних підприємств. так, якщо при ви-користанні в процесі розрахунків усієї короткострокової кредиторської за-боргованості фінансовий стан підпри-ємства характеризується як кризовий, і при зменшенні зобов’язань, що вра-ховуються до суми величин (одп + оп), фінансовий стан уже як кризовий не характеризується, приймається, що ступінь кризи легка. відповідно, якщо при використанні в якості зобов’язань сум (одп + оп) фінансовий стан від-повідає кризовому, а при врахуванні оп — не кризовий, ступінь кризи ха-рактеризується як середній. і, нарешті, якщо фінансовий стан оцінюється як кризовий при сумі зобов’язань оп, то криза визнається важкою.

при діагностиці наявності кризо-вого стану на підприємстві й оцінки його ступеня визначаються стандартні показники, використовувані у фінан-совому аналізі, і порівнюються з відпо-відними нормативами. у процесі роз-рахунків установлюється рівень фі-нансового стану, тобто ступінь кризи на підприємстві. при цьому показники оцінки фінансового стану поділяються на дві групи:• показники, при розрахунку яких

окремо використовується вели-чина короткострокових чи довго-строкових позикових зобов’язань;

• показники, для визначення яких застосовується сумарна величина зобов’язань.

показники другої групи викорис-товуються при визначенні відповід-ності фінансового стану кризовому. у випадку, якщо за більшістю показ-ників фінансовий стан не характери-зується як кризовий, а використання окремих показників дозволяє зроби-ти подібний висновок, виконуються повторні дослідження. у разі потре-би, з урахуванням специфіки функці-онування підприємства, ряд показ-ників може бути виключений з числа тих, що враховуються при оцінці фі-нансового стану.

Що стосується ступеня кризи, то він визначається з використанням по-казників першої групи, як це показа-но вище. при цьому можливі ситуації, коли фінансовий стан підприємства, оцінюваний окремо за показниками першої групи, не відповідає кризово-му, а застосування другої групи показ-ників дозволяє зробити висновок про наявність кризового стану. у цьому випадку робиться загальний висно-вок про легкий ступінь кризи на під-приємстві.


71

розглянемо практичні результа-ти розрахунків з оцінки фінансової неадекватності. розглянемо резуль-тати розрахунків по ват «південний ГЗк». для проведення аналізу спочат-ку необхідно визначити три види ко-роткострокових зобов’язань підпри-ємства: поточні зобов’язання; дійсно прострочені зобов’язання; умовно прострочені зобов’язання. поточні зобов’язання являють собою суму ко-роткострокових зобов’язань підпри-ємства, які виникли в поточному пе-

ріоді, дійсно прострочені — частина зобов’язань минулих періодів, яка по-винна бути погашена в першу чергу. до таких зобов’язань варто віднести обов’язкові платежі в бюджетні і поза-бюджетні фонди, а також відрахування на обов’язкове страхування. умовно прострочені зобов’язання — це інша частина зобов’язань минулих періо-дів. у табл.1 представлені результати розрахунку різних видів короткостро-кових зобов’язань для ват «південний ГЗк».

таблиця 1Результати розрахунку різних видів короткострокових зобов’язань

для ВАТ «Південний ГЗК»

тис. грн.

Назва показника 1999 рік 2000 рік 2001 рік 2002 ріквеличина умовно простроче-них зобов'язань 268 311 271 548 275 468 300 797

величина дійсно прострочених зобов'язань 220 739 167 152 117 264 188 367

величина поточних зобов'язань 209 593 188 014 168 314 209 642

Як видно з табл.1, у 2000–2001 ро-ках, у порівнянні з 1999 роком, відбуло-ся незначне зниження суми поточних і дійсно прострочених зобов’язань, що пов’язано з погашенням частини то-варної і реструктуризацією бюджет-ної заборгованості. у 2002 році вели-чина поточних і дійсно прострочених зобов’язань зросла і практично дося-гла рівня 1999 року. величина умовно прострочених зобов’язань підпри-ємства постійно зростає, починаючи з 1999 року, тобто зростає та сума за-боргованості, яку підприємство або взагалі ніколи не погасить, або пога-сить зі значним дисконтом.

у табл.2 наведена динаміка змі-ни показників першої групи з вико-ристанням як фактичної величини зобов’язань, так і їх різновидів.

З табл.2 видно, що в динаміці по-казників фінансової стійкості спосте-рігається тенденція поліпшення фі-нансового стану. у 1999 році за показ-ником забезпеченості власними обо-ротними коштами мав місце середній ступінь кризи. у 2000 році ступінь кри-зи змінився на легкий, а у 2002 році підприємство за даним показником взагалі вийшло з кризи (показник з використанням фактичної величини короткострокових зобов’язань зна-ходиться у нормативно визначених межах). у динаміці показника манев-реності власного капіталу теж мож-на виділити стійку тенденцію до по-кращення рівня фінансового стану. у 1999 році за даним показником мож-на стверджувати про середній ступінь кризи, внаслідок того, що коефіцієнт


72

маневреності має від’ємне значення. у 2002 році підприємство вийшло з кризи, про що свідчить той факт, що показник з використанням фактичної величини зобов’язань знаходиться у межах нормативних значень.

для подальшого покращення фінансового стану пропонується збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції ват «південний ГЗк» на 31%. розглянемо наслідки, пов’язані зі зростанням обсягу ви-робництва, закупівлею матеріальних ресурсів та їх вплив на рівень фінан-сового стану підприємства. одними з основних чинників, що впливають на фінансовий стан, є величини дебітор-ської та кредиторської заборгованос-тей. пропонуємо коефіцієнтний метод визначення показників приросту де-біторської і кредиторської заборгова-ностей. при цьому показник зміни де-біторської заборгованості за рахунок зміни обсягу виробництва (ΔдЗ) роз-раховується за формулою:

(1)

де кдз — коефіцієнт, що характе-ризує відношення дебіторської забор-гованості до доходу підприємства, від-носні од.;

Δд — приріст доходу підприєм-ства від зростання обсягу виробни-цтва, грн.

аналогічним чином визначається показник зміни кредиторської забор-гованості (ΔкЗ):

(2)

де ккз — коефіцієнт, що харак-теризує відношення кредиторської заборгованість до повних витрат під-приємства, відносні од.;

Δс — приріст повних витрат під-приємства від зростання обсягу ви-робництва, грн.

таблиця 2Результати розрахунку показників фінансової стійкості

першої групи по ВАТ «Південний ГЗК»частки од.

Назва показника 1999 рік 2000 рік 2001 рік 2002 ріккоефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами- з використанням величини поточних зобов'язань 0,5019 0,6258 0,6783 0,7491

- з використанням величини поточних і дійсно прострочених зобов'язань -0,0226 0,2931 0,4541 0,5237

- з використанням фактичної величини зобов'язань -0,6603 -0,2474 -0,0724 0,1637

коефіцієнт маневреності власного капіталу- з використанням величини поточних зобов'язань 0,3006 0,4018 0,3376 0,5674

- з використанням величини поточних і дійсно прострочених зобов'язань -0,0136 0,1882 0,2260 0,3967

- з використанням фактичної величини зобов'язань -0,3954 -0,1589 -0,0360 0,1240

у нормативно визначених межах). У динаміці показника маневреності власного

капіталу теж можна виділити стійку тенденцію до покращення рівня

фінансового стану. У 1999 році за даним показником можна стверджувати про

середній ступінь кризи, внаслідок того, що коефіцієнт маневреності має

від’ємне значення. У 2002 році підприємство вийшло з кризи, про що свідчить

той факт, що показник з використанням фактичної величини зобов’язань

знаходиться у межах нормативних значень.

Для подальшого покращення фінансового стану пропонується збільшення

обсягів виробництва та реалізації продукції ВАТ «Південний ГЗК» на 31%.

Розглянемо наслідки, пов'язані зі зростанням обсягу виробництва, закупівлею

матеріальних ресурсів та їх вплив на рівень фінансового стану підприємства.

Одними з основних чинників, що впливають на фінансовий стан, є величини

дебіторської та кредиторської заборгованостей. Пропонуємо коефіцієнтний

метод визначення показників приросту дебіторської і кредиторської

заборгованостей. При цьому показник зміни дебіторської заборгованості за

рахунок зміни обсягу виробництва (ΔДЗ) розраховується за формулою:

ДКдзДЗ Δ×=Δ , (1)

де Кдз - коефіцієнт, що характеризує відношення дебіторської

заборгованості до доходу підприємства, відносні од.;

ΔД – приріст доходу підприємства від зростання обсягу виробництва, грн.

Аналогічним чином визначається показник зміни кредиторської

заборгованості (ΔКЗ):

ΔCКкзКЗΔ ×= , (2)

де Ккз – коефіцієнт, що характеризує відношення кредиторської заборгованість

до повних витрат підприємства, відносні од.;

ΔС – приріст повних витрат підприємства від зростання обсягу

виробництва, грн.

Пропонується проводити автоматичне погашення кредиторської

у нормативно визначених межах). У динаміці показника маневреності власного

капіталу теж можна виділити стійку тенденцію до покращення рівня

фінансового стану. У 1999 році за даним показником можна стверджувати про

середній ступінь кризи, внаслідок того, що коефіцієнт маневреності має

від’ємне значення. У 2002 році підприємство вийшло з кризи, про що свідчить

той факт, що показник з використанням фактичної величини зобов’язань

знаходиться у межах нормативних значень.

Для подальшого покращення фінансового стану пропонується збільшення

обсягів виробництва та реалізації продукції ВАТ «Південний ГЗК» на 31%.

Розглянемо наслідки, пов'язані зі зростанням обсягу виробництва, закупівлею

матеріальних ресурсів та їх вплив на рівень фінансового стану підприємства.

Одними з основних чинників, що впливають на фінансовий стан, є величини

дебіторської та кредиторської заборгованостей. Пропонуємо коефіцієнтний

метод визначення показників приросту дебіторської і кредиторської

заборгованостей. При цьому показник зміни дебіторської заборгованості за

рахунок зміни обсягу виробництва (ΔДЗ) розраховується за формулою:

ДКдзДЗ Δ×=Δ , (1)

де Кдз - коефіцієнт, що характеризує відношення дебіторської

заборгованості до доходу підприємства, відносні од.;

ΔД – приріст доходу підприємства від зростання обсягу виробництва, грн.

Аналогічним чином визначається показник зміни кредиторської

заборгованості (ΔКЗ):

ΔCКкзКЗΔ ×= , (2)

де Ккз – коефіцієнт, що характеризує відношення кредиторської заборгованість

до повних витрат підприємства, відносні од.;

ΔС – приріст повних витрат підприємства від зростання обсягу

виробництва, грн.

Пропонується проводити автоматичне погашення кредиторської


73

пропонується проводити авто-матичне погашення кредиторської за-боргованості за рахунок дебіторської заборгованості, що погашається. сума дебіторської заборгованості, що пога-шається, (дЗ-) розраховується за фор-мулою:

(3)

де дЗ0 — сума дебіторської забор-гованості на початок періоду, грн.;

Кпог — коефіцієнт, що характе-ризує частку дебіторської заборго-ваності, яка гаситься протягом оди-ничного періоду часу, відносні од.

оскільки використовується ме-тод автоматичного погашення креди-торської заборгованості за рахунок дебіторської, то величина погашеної кредиторської заборгованості (кЗ-) чи-сельно дорівнює сумі погашеної дебі-торської заборгованості (дЗ-). Якщо до непогашеної частини кредиторської заборгованості, що залишилася, дода-ти приріст кредиторської заборгова-ності за період і отриманий результат збільшити на показник обслуговуван-ня кредиторського боргу (у вигляді пені, штрафів), то отримаємо креди-торську заборгованість в умовах зрос-тання оборотних коштів:

(4)

де кЗ0 — сума кредиторської за-боргованості на початок періоду, грн.;

кобсл — коефіцієнт обслугову-вання кредиторської заборгованості, відносні од.

потрібно зазначити, що показ-ники приросту доходу підприємства (Δд), а також зміни кредиторської за-боргованості (ΔкЗ) визначаються згід-но з методикою, викладеною вище.

аналогічним чином визначається де-біторська заборгованість, з тією лише різницею, що в формулі (4) використо-вується сума не кредиторської забор-гованості, а сума дебіторської забор-гованості на початок періоду, а також приріст не кредиторської заборгова-ності, а приріст дебіторської забор-гованості. крім того, в цьому випадку відсутнє обслуговування боргу. таким чином, можна записати:

(5)при оцінці фінансового стану і

аналізі ліквідності в умовах зростання оборотних коштів, використовується кредиторська і дебіторська заборго-ваності, розраховані за формулами (4, 5). одним з основних показників фінансового стану є коефіцієнт забез-печеності власними оборотними ко-штами. в процесі оцінки фінансового стану потрібно розглянути два ви-падки: коли придбання матеріальних ресурсів здійснюється, відповідно, за рахунок інших видів оборотних коштів або коли придбання ресурсів прово-диться за рахунок кредиторської за-боргованості.

це пов’язано з тим, що підпри-ємство завжди має альтернативу: або зекономити власні оборотні кошти, збільшивши свою кредиторську за-боргованість; або витратити власні оборотні кошти і своєчасно погасити свої зобов’язання перед постачаль-никами матеріальних ресурсів. в обох випадках фінансовий стан підприєм-ства може погіршитися. однак в за-лежності від інтенсивності викорис-тання оборотних коштів фінансовий стан змінюється по-різному. потрібно зазначити, що в першому варіанті кре-

заборгованості за рахунок дебіторської заборгованості, що погашається. Сума

дебіторської заборгованості, що погашається, (ДЗ-

) розраховується за

формулою:

Д)ΔКдзДЗ(КпогДЗ0

×+×=

−

(3)

де ДЗ0 - сума дебіторської заборгованості на початок періоду, грн.;

Кпог - коефіцієнт, що характеризує частку дебіторської заборгованості,

яка гаситься протягом одиничного періоду часу, відносні од.

Оскільки використовується метод автоматичного погашення

кредиторської заборгованості за рахунок дебіторської, то величина погашеної

кредиторської заборгованості (КЗ-

) чисельно дорівнює сумі погашеної

дебіторської заборгованості (ДЗ-

). Якщо до непогашеної частини кредиторської

заборгованості, що залишилася, додати приріст кредиторської заборгованості за

період і отриманий результат збільшити на показник обслуговування

кредиторського боргу (у вигляді пені, штрафів), то отримаємо кредиторську

заборгованість в умовах зростання оборотних коштів:

Кобсл)(1КЗ)ΔД)ΔКдзДЗ(КпогКЗ(КЗ00

+×+×+×−= , (4)

де КЗ0 - сума кредиторської заборгованості на початок періоду, грн.;

Кобсл - коефіцієнт обслуговування кредиторської заборгованості, відносні

од.

Потрібно зазначити, що показники приросту доходу підприємства (ΔД), а

також зміни кредиторської заборгованості (ΔКЗ) визначаються згідно з

методикою, викладеною вище. Аналогічним чином визначається дебіторська

заборгованість, з тією лише різницею, що в формулі (4) використовується сума

не кредиторської заборгованості, а сума дебіторської заборгованості на початок

періоду, а також приріст не кредиторської заборгованості, а приріст

дебіторської заборгованості. Крім того, в цьому випадку відсутнє

обслуговування боргу. Таким чином, можна записати:

Д)ΔКдзДЗ(Кпог)(1ДЗ0

×+×−= (5)

При оцінці фінансового стану і аналізі ліквідності в умовах зростання




формулою:


×+×=

−

(3)















+×+×+×−= , (4)



од.










×+×−= (5)





формулою:


×+×=

−

(3)















+×+×+×−= , (4)



од.










×+×−= (5)





формулою:


×+×=

−

(3)















+×+×+×−= , (4)



од.










×+×−= (5)



74

диторська заборгованість спочатку збільшується, але на кінець періоду повністю повертається з отриманої виручки. тому у всіх розрахунках кре-диторська заборгованість на кінець періоду не включає вказану заборго-ваність.

Як відомо, коефіцієнт забезпече-ності власними оборотними кошта-

ми (коб.ср) являє собою відношення власних оборотних коштів (чистих ак-тивів) до величини оборотних активів.

таким чином, провівши найпро-стіші перетворення, можна записати:– для випадку закупівлі матеріальних

ресурсів за рахунок кредиторської заборгованості:

(6)

оборотних коштів, використовується кредиторська і дебіторська

заборгованості, розраховані за формулами (4, 5). Одним з основних показників

фінансового стану є коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами.

В процесі оцінки фінансового стану потрібно розглянути два випадки: коли

придбання матеріальних ресурсів здійснюється, відповідно, за рахунок інших

видів оборотних коштів або коли придбання ресурсів проводиться за рахунок

кредиторської заборгованості.

Це пов'язано з тим, що підприємство завжди має альтернативу: або

зекономити власні оборотні кошти, збільшивши свою кредиторську

заборгованість; або витратити власні оборотні кошти і своєчасно погасити свої

зобов'язання перед постачальниками матеріальних ресурсів. В обох випадках

фінансовий стан підприємства може погіршитися. Однак в залежності від

інтенсивності використання оборотних коштів фінансовий стан змінюється по-

різному. Потрібно зазначити, що в першому варіанті кредиторська

заборгованість спочатку збільшується, але на кінець періоду повністю

повертається з отриманої виручки. Тому у всіх розрахунках кредиторська

заборгованість на кінець періоду не включає вказану заборгованість.

Як відомо, коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами

(Коб.ср) являє собою відношення власних оборотних коштів (чистих активів)

до величини оборотних активів.

Таким чином, провівши найпростіші перетворення, можна записати:

- для випадку закупівлі матеріальних ресурсів за рахунок кредиторської

заборгованості:

ЦпМатΔОА

Кобсл)(1Д))ΔКдзДЗ(КпогКЗΔКЗ(ЦпМатΔОА

ср.Коб00

×+

+××+×−+−×+

= , (6)

де ОА - величина оборотних активів, грн.;

КЗ - фактична кредиторська заборгованість, грн.;

Цп - вартість одиниці матеріальних ресурсів, що закуповуються, грн.;

ΔМат - приріст величини матеріальних ресурсів, грн.

- для випадку закупівлі матеріальних ресурсів за рахунок інших видів

де оа — величина оборотних ак-тивів, грн.;

кЗ — фактична кредиторська за-боргованість, грн.;

цп — вартість одиниці матеріаль-них ресурсів, що закуповуються, грн.;

ΔМат — приріст величини матері-альних ресурсів, грн.– для випадку закупівлі матеріаль-

них ресурсів за рахунок інших ви-дів оборотних коштів:

оборотних коштів:

ЦпМатΔЦрМат -ОА

КЗ

1Коб.ср

р

0

×+×

−=, (7)

де Матр - обсяг матеріальних ресурсів, що реалізуються з метою закупівлі

нових матеріальних ресурсів, грн.;

Цр - вартість одиниці матеріальних ресурсів, що реалізовуються з метою

закупівлі нових матеріальних ресурсів, грн.

З метою встановлення рівня фінансової стійкості величина коефіцієнта

забезпеченості власними оборотними коштами, розрахована за формулами (6,

7), співставляється з деяким нормативом. Вказаний норматив може бути

отриманий різними способами, зокрема по загальноприйнятих методиках. Так,

в методиці [3] величина даного нормативу приймається на рівні 0,10. Якщо

розрахований коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами більше

або дорівнює нормативному значенню, формулюється висновок про стійкий

фінансовий стан підприємства, в іншому випадку, - про нестійкий стан.

Розглянемо коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів у разі

зростання оборотних коштів. Даний показник відображає, у скільки разів

довгострокові і короткострокові позикові кошти підприємства перевищують

його власний і прирівняний до нього капітал. У випадку, якщо матеріальні

ресурси закуповуються за рахунок кредиторської заборгованості, величина

останньої збільшується. Тому збільшується і коефіцієнт співвідношення

позикових і власних коштів. Якщо ж матеріальні ресурси закуповуються за

рахунок інших видів оборотних коштів, то коефіцієнт співвідношення

позикових і власних коштів залишається незмінним.

Розглянемо методику аналізу ліквідності підприємства в умовах

зростання оборотних коштів. Основними показниками ліквідності є коефіцієнт

абсолютної ліквідності, коефіцієнт проміжного покриття, коефіцієнт загального

покриття і коефіцієнт максимального покриття. Спочатку потрібно визначити

показники ліквідності в умовах, коли матеріальні ресурси закуповуються за

рахунок інших видів оборотних коштів. У знаменнику всіх показників

(7)

де Матр — обсяг матеріальних ре-сурсів, що реалізуються з метою заку-півлі нових матеріальних ресурсів, грн.;

цр — вартість одиниці матері-альних ресурсів, що реалізовуються з метою закупівлі нових матеріальних ресурсів, грн.

З метою встановлення рівня фі-нансової стійкості величина коефіці-єнта забезпеченості власними обо-ротними коштами, розрахована за формулами (6, 7), співставляється з деяким нормативом. вказаний нор-матив може бути отриманий різними способами, зокрема по загальноприй-нятих методиках. так, в методиці [3] ве-личина даного нормативу приймаєть-ся на рівні 0,10. Якщо розрахований коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами більше або до-рівнює нормативному значенню, фор-мулюється висновок про стійкий фі-

нансовий стан підприємства, в іншому випадку, — про нестійкий стан.

розглянемо коефіцієнт співвід-ношення позикових і власних коштів у разі зростання оборотних коштів. даний показник відображає, у скільки разів довгострокові і короткострокові позикові кошти підприємства пере-вищують його власний і прирівняний до нього капітал. у випадку, якщо ма-теріальні ресурси закуповуються за рахунок кредиторської заборгованос-ті, величина останньої збільшується. тому збільшується і коефіцієнт співвід-ношення позикових і власних коштів. Якщо ж матеріальні ресурси закупо-вуються за рахунок інших видів обо-ротних коштів, то коефіцієнт співвід-ношення позикових і власних коштів залишається незмінним.

розглянемо методику аналізу лік-відності підприємства в умовах зрос-


75

тання оборотних коштів. основними показниками ліквідності є коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт проміжного покриття, коефіцієнт за-гального покриття і коефіцієнт макси-мального покриття. спочатку потріб-но визначити показники ліквідності в умовах, коли матеріальні ресурси закуповуються за рахунок інших ви-дів оборотних коштів. у знаменнику всіх показників ліквідності використо-вується величина короткострокових зобов’язань підприємства, тобто ко-роткострокової кредиторської забор-гованості, яка у разі закупівлі матері-альних ресурсів за рахунок інших ви-дів оборотних коштів не змінюється. в чисельнику коефіцієнта проміжного покриття вказується сума грошових коштів і дебіторської заборгованості. остання, в процесі зростання оборот-них коштів, збільшується. у коефіцієн-ті загального покриття, на відміну від коефіцієнта проміжного покриття, для погашення зобов’язань підприємства додатково використовується величи-на виробничих запасів, які продються

з метою отримання додаткових гро-шових коштів. коефіцієнт максималь-ного покриття відрізняється від коефі-цієнта загального покриття на величи-ну необоротних активів.

на наступному етапі показники ліквідності визначаються в умовах, коли матеріальні ресурси закупову-ються за рахунок кредиторської за-боргованості. у цьому випадку зміню-ється знаменник вказаних вище фор-мул, тобто величина кредиторської заборгованості. показник кредитор-ської заборгованості розраховується з використанням формули (4). таким чином, у разі закупівлі матеріальних ресурсів за рахунок кредиторської за-боргованості змінюється навіть коефі-цієнт абсолютної ліквідності.

розглянемо результати аналі-зу впливу збільшення обсягів ви-робництва на фінансовий стан ват «південний ГЗк». на первинному етапі необхідно розрахувати величину дебіторської і кредиторської заборго-ваності на кінець періоду. результати розрахунків наведені в табл.3.

таблиця 3Розрахунок дебіторської і кредиторської заборгованості

по ВАТ «Південний ГЗК»

Показник Значеннядебіторська заборгованість на початок періоду, тис. грн 674 651коефіцієнт погашення дебіторської заборгованості, частки од. 0,005приріст дебіторської заборгованості, тис.грн 12 291дебіторська заборгованість на кінець періоду, тис.грн 683 507кредиторська заборгованість на початок періоду, тис.грн 698 805витрати на виробництво, тис.грн 633 960коефіцієнт співвідношення кредиторської заборгованості і витрат 1,1приріст повних витрат, тис. грн 3 403приріст кредиторської заборгованості, тис.грн 3 751коефіцієнт обслуговування кредиторської заборгованості, частки од. 0,001кредиторська заборгованість на кінець періоду, тис. грн 699 820

Як видно з табл.3, по ват «південний ГЗк» темпи зростання

дебіторської заборгованості виперед-жають темпи зростання кредиторської


76

заборгованості: на кінець періоду де-біторська заборгованість збільшила-ся на 1,31%, а кредиторська на 0,15%. це свідчить про поліпшення фінансо-вого стану підприємства і зміцнення фінансової стійкості. на наступному етапі визначаються коефіцієнти фінан-сової стійкості, відповідно, на початок періоду (до збільшення обсягів ви-робництва) і на кінець періоду (після збільшення обсягів виробництва).

у табл.4 наведено результати роз-рахунків. З отриманих результатів ви-дно, що внаслідок збільшення обсягів виробництва у підприємства зміцни-лася фінансова стійкість. Зокрема, кое-фіцієнт забезпеченості власними обо-ротними коштами збільшився на 6% а коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів знизився на 0,7% (що також є позитивним).

таблиця 4Розрахунок показників фінансової стійкості


Показники На початок періоду

На кінець пе-ріоду

Величина оборотних активів, тис. грн 835 573 846 573кредиторська заборгованість, тис. грн 698 805 699 820коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами, частки од. 0,164 0,173

величина довгострокових позикових коштів, тис. грн 57 830 57 830величина власного капіталу, резервів і забезпечень, тис. грн 1 103 144 1 103 144комплексний ефект виробництва, тис. грн 9 101коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, частки од. 0,686 0,681

проведемо аналіз ліквідності ба-лансу підприємства до і після збільшен-ня обсягів виробництва. результати розрахунків представлені в табл.5. З табл.5 видно, що коефіцієнт проміж-ного покриття збільшився на 1%, кое-фіцієнт загального покриття — на 2%, а коефіцієнт максимального покриття — на 1%. таким чином, по ват «південний ГЗк» можна зробити висновок про те, що збільшення обсягів виробництва виправдане не тільки з позицій еконо-мічного ефекту, але також і з позицій зміцнення фінансового стану.5. Висновки і перспективи. при за-

гальній неадекватності фінансо-вого стану підприємство має мож-ливість погашати тільки поточні зобов’язання за умови, що інші

види зобов’язань не будуть пога-шатися. при поточній неадекват-ності підприємство не забезпечує навіть оплату всієї поточної забор-гованості. За умови високої рента-бельності виробництва продукції та невисоких темпів збільшення зобов’язань по придбаних у кредит матеріальних ресурсах, збільшен-ня обсягів виробництва є еконо-мічно обґрунтованим не тільки з позицій економічного ефекту, але також і з позицій зміцнення фінан-сового стану.

ЛІТЕРАТУРА1. Інструкція про порядок заповнення

звіту представника органу, уповно-важеного управляти відповідними


77

корпоративними правами в органах управління господарських товариств, затв. наказом Фонду державного майна України від 29 травня 2000р. № 1109. // Українська інвестиційна га-зета. — 2000.

2. Методика інтегральної оцінки ін-вестиційної привабливості підпри-ємств та організацій, затв. наказом Агентства з питань запобігання бан-крутству підприємств та організацій від 23.02.1998. № 22. // Офіційний ві-сник України. — 1998. — № 13.

3. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підпри-ємств та організацій, затв. наказом Агентства з питань запобігання бан-крутству підприємств та організацій від 27.06. 1997 № 81 // Офіційний ві-сник України. — 1997. — № 32 .

4. Методичні рекомендації з орга-нізації кабінетного аудиту (для юридичних осіб), затв. наказом Державної податкової адміністра-ції України від 25.11. 2002. № 567 // Бухгалтерія. — 2003. — № 18.

5. Методичні рекомендації по аналі-зу фінансово-господарського стану підприємств та організацій. Лист Державної податкової адміністрації України від 27.01.1998. № 759/10/20–2117.

6. Методичні рекомендації щодо ви-явлення ознак неплатоспроможнос-ті підприємства та ознак дій з при-ховування банкротства, фіктивного банкрутства чи доведення до бан-крутства, затв. наказом Міністерства економіки України 17.01.2001 № 10 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 2002р.

7. Методичні рекомендації щодо під-готовки аудиторського висновку при перевірці відкритих акціонерних то-вариств та підприємств — емітентів облігацій (крім комерційних банків). Протокол засідання Аудиторської палати України від 23 лютого 2001р. № 99. // Бухгалтерський облік і ау-дит. — 2001.

8. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підпри-ємств, що підлягають приватизації. Наказ Міністерства фінансів України Фонду державного майна України від 26 січня 2001р. № 49/121. // Офіційний вісник України — 2001. — № 7.

9. Рекомендації щодо оцінки комер-ційними банками кредитоспромож-ності та фінансової стабільності по-зичальника. Лист Національного банку України від 02 червня 1994р. № 23011/79.

таблиця 5Розрахунок показників ліквідності балансу


Показники На початок періоду

На кінець пе-ріоду

величина грошових коштів і еквівалентів, тис.грн 15 15дебіторська заборгованість, тис.грн 674 651 683 507кредиторська заборгованість, тис.грн 698 805 699 820коефіцієнт проміжного покриття, частки од. 0,965 0,977величина виробничих запасів, тис.грн 155 442 166 442коефіцієнт загального покриття, частки од. 1,19 1,21Залишкова вартість основних фондів, тис.грн 936 684 936 684коефіцієнт максимального покриття, частки од. 2,53 2,55


78

УДК: 658.153.2Шестова І.А.,к. е. н., доц., доцент кафедри фінансів Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая

ДЕБЕТ-МЕНЕДЖМЕНТ

У статті запропоновано тези методології дебет-менеджменту на підприємстві, розробленої авто-ром. Дана методологія ґрунтуєть-ся на адаптації основних принципів «АВС- аналізу», представляє як науко-вий, так і практичний інтерес для під-приємств усіх форм власності.

В статье представлены тезисы методологии дебет-ме недж мента на предприятии, разработанной авто-ром. Настоящая методология основа-на на адаптации основных принципов «АВС- анализа» и представляет собой научный и практический интерес для предприятий всех форм собственно-сти.

The article gives methodological the-sis of debit-management personally de-veloped by author. This technique is based on the adaptation of the main principles of «ABC-analysis». It is scientifically and practically interesting for enterprises with different forms of ownership.

Постановка проблеми. процес розвитку економічних відносин у на-шій країні супроводжується таким не-гативним явищем, як ріст неплатежів, підкріплений нестійкістю законодав-чої бази. у цих умовах підприємства можуть забезпечити власне виживан-ня тільки шляхом упровадження но-вих методів, моделей, правил і при-йомів керування власним оборотним капіталом. Запропонована в даній роботі методологія ґрунтується на

адаптації основних принципів «авс-аналізу», представляє як науковий, так і практичний інтерес для підприємств усіх форм власності.

Формулювання цілей статті. дана робота являє собою узагаль-нення, систематизацію й удоскона-лення відомих підходів до керування дебіторською заборгованістю. Метою дійсної роботи є розроблення ме-тодології дебет-менеджменту для ват «концерн стирол» і його корпо-ративних суб’єктів, вона впроваджу-валась в компанії «стиролхімпласт» ват «концерн стирол».

Виклад основного матеріалу дослідження. дана методологія кре-дитної політики підприємства ґрун-тується на двох основних принципах керування дебіторською заборгова-ністю:– принцип адекватності реакції.

суть даного принципу зводиться до того, що центри відповідальнос-ті адекватно та швидко реагують на внутрішні і зовнішні зміни, що виражаються у зниженні ліквід-ності дебіторської заборгованості. даний принцип може бути реалізо-вано як за допомогою постійного і неперервного маркетингу, так і за допомогою ефективної організації робіт з розроблення стратегії роз-витку підприємства;

– принцип розумного прийняття. цей принцип означає, що підпри-ємство прагне підтримувати об-ґрунтований рівень ліквідної дебі-торської заборгованості.


79

процес ефективного керуван-ня дебіторською заборгованістю, що здійснює за допомогою різних прийо-мів і методів цілеспрямованого функ-ціонування керуючої системи, може бути представлений у такий спосіб:1. Ідентифікація. оцінюється мож-

ливість і області виникнення всієї сукупності можливих ризиків не-залежно від того, чи можна впли-вати на них у випадку реалізації, чи ні. адже важливо глибоко і по-вно розуміти джерела виникнення проблеми, щоб мати можливість їх попереджати, хеджирувати та роз-робляти інші механізми впливу.1.1. розробляється (а далі в міру

необхідності уточнюється) пе-релік критеріїв, по яких повинні бути охарактеризовані контр-агенти.

1.2. виробляється суб’єктивна оцінка кожного з контрагентів за розробленими критеріями.

1.3. створюється база реєстрації договорів, додаткових угод і інших документів, пов’язаних з контрагентами.

2. Якісний і кількісний аналіз. проводиться рейтинг-оцінка контрагентів на основі якісних по-казників, розроблених на попе-редніх етапах, у сукупності з кіль-кісними показниками. кількісні показники можуть бути отримані з баз даних бухгалтерського обліку. після реалізації даного основного етапу весь перелік контрагентів поділяється на три основні групи, а при необхідності, на підгрупи в залежності від загальних стратегіч-них цілей підприємства й вузько-спеціалізованих цілей, що виника-ють у процесі роботи.

3. Розроблення заходів. керуючись основними активними методами боротьби з дебіторською заборго-ваністю — попередження, а також реактивними — відшкодування наявної дебіторської заборгова-ності, розробляється і/або уточ-нюється система заходів для запо-бігання неліквідної заборгованості та стимулювання контрагентів до своєчасного її погашення, відпо-відно для кожної групи і підгрупи дебіторів.

у рамках стимулювання підрозді-лів, розробляються і затверджуються ліміти дебіторської заборгованості. усередині підрозділів, орієнтуючись на ранжировку дебіторів за критерієм «відповідальний» — ліміти для торго-вельних агентів.4. Регулювання дебіторської за-

боргованості. даний етап припус-кає безпосередню роботу з дебі-торами. приводяться у виконання розроблені на попередньому етапі заходи.

5. Контроль. контроль за приве-денням у виконання розробле-них мір. Здійснюється контроль і коригування дій контрагентів. контролюватися так само можуть безпосередньо торговельні агенти в рамках виконання персонально-го плану погашення дебіторської заборгованості.

6. Реагування. на цьому етапі перед-бачається перегляд подальших від-носин з деякими контрагентами, введення нових договірних умов і ін. у відношенні іншої групи з пере-ліку контрагентів застосовуються реактивні міри: відмовлення від роботи, передача справ у юри-дичну службу, залучення служби безпеки і т.д. іншими словами, тут


80

відбувається «боротьба» з неплат-никами.

7. Аналіз. За результатами проведе-ної роботи, як правило, у прив’язці до звітного періоду (місяць, квар-тал, рік), проводиться аналіз де-біторської заборгованості. варто підкреслити, що найдокладніший («поіменний») аналіз дебіторів по-винен стати робочим (а не звіт-ним!), «настільним» документом як безпосередніх керівників торго-вельних і збутових підрозділів, так і кожного з менеджерів. це насампе-ред їх «головний біль»! інші ж служ-би покликані всіляко допомагати з неювпоратися!

представлений процес керуван-ня, у відношенні дебіторської заборго-ваності, є не дозволеною раніше час-тиною проблеми оборотного капіталу.

Як уже було вище відзначене, на основі кількісних і якісних показників проводиться рейтинг-оцінка кожного з контрагентів. Якісні характеристи-ки контрагентів або експертна оцінка дається фахівцями на основі їхнього досвіду і кваліфікації по будь-якій до-ступній інформації і на основі аналізу кількісної і якісної інформації. кількісні показники або «дебіторська математи-ка» будуються на вихідній бухгалтер-ській інформації. до основних кількіс-них характеристик контрагентів варто віднести наступні (у процесі роботи цей перелік може змінюватися, допо-внюватися):– Кредитна історія контрагента. у

рейтинг-оцінку може вноситися ін-формація як по «акуратності» вико-нання договірних умов (своєчасне погашення боргів), так і результати попередніх рейтингів-оцінок, за-снованих на кількісних характерис-тиках,

– Тривалість взаємин. тривалі від-носини можуть свідчити про те, що умови взаємин задовольняють обидві сторони співробітництва; перспективи співробітництва.

– Обороти. ці показником оціню-ється важливість контрагента для організації. на основі аналіз дина-міки оборотів, може бути отримана якісна характеристика контраген-та — перспективність взаємин; при необхідності відслідковуватися се-зонний характер взаємин (цікаво у відношенні багатономенклатурних споживачів),

– Темп повернення дебіторської заборгованості або коефіцієнт інкасації. розраховується як відно-шення коштів, що надійшли по за-боргованості, до обсягу реалізації в періоді виникнення цієї заборгова-ності;

– Величина заборгованості, її тер-мін. виділяється прострочена за-боргованість і заборгованість, що відповідає договірним умовам,

– Фінансові коефіцієнти. керування дебіторською заборгованістю за-сновано на використанні великої кількості фінансових коефіцієнтів. в ідеалі аналіз повинен проводи-тися не тільки для всієї суми «де-биторки», але і для її окремих ста-тей, контрагентів, рейтингів-груп і підгруп. для оцінки дебіторської заборгованості застосовується стандартний набір фінансових кое-фіцієнтів.

у результаті кількісно-якісного аналізу кожному з контрагентові при-власнюється детерміноване кодуван-ня — приналежність до однієї з груп (і/або підгруп) дебіторів: від «першо-класних позичальників» до «злісних неплатників». для кожної групи (під-


81

групи) дебіторів розробляються інди-відуальні міри як по хеджированню (недопущенню) виникнення заборго-ваності, так і її ліквідації. тобто, у за-лежності від кредитоспроможності покупця вибираються умови надання кредиту: тривалість відстрочки пла-тежів, розмір і умови знижок; форми штрафних санкцій і т.д.

За допомогою структурування або класифікації дебіторської забор-гованості можна також реалізувати наступні цілі:– виявити групу VIP- клієнтів, що за-

безпечують компанії найбільший обсяг продажів;

– визначити «глибину» заборгова-ності з погляду тривалості її існу-вання;

– ідентифікувати види продукції (біз-нес — напрямку), що найбільш об-тяжені боргами.

інформація з приналежності контрагента до тієї або іншій рей-тинг — групи (підгрупи) може бути ві-дображена на внутрішніх документах підприємства для зручності ухвалення рішення керівникам вищого ешелону, а також як керівництво для менедже-

рів у відношенні тактичних заходів для роботи з тією або іншою групою (під-групою) дебіторів.

у процесі роботи частина контр-агентів може стабільно належати до однієї з трьох груп, а частина — пере-міщатися між ними. тому, у міру нако-пичення даних по рейтинг — оцінці, необхідно в кожній групі виділяти під-групи: I — стабільна приналежність до групи, II — не стабільна. для нових клі-єнтів, що не мають кредитної історії на підприємстві, варто виділити і III групу. слід також зазначити, що стратегічні цілі підприємства (наприклад, захо-плення сегмента ринку), можуть зму-сити підприємство прийняти рішення про співробітництво з контрагентами, що недостатньо задовольняють вимо-гам, які висуваються для інших фірм. відмовлення від такого співробітни-цтва може призвести до втрати сег-мента ринку, і — отже — деякої части-ни прибутку. тому до таких контраген-тів на початкових етапах повинні за-стосовуватися міри як до нових фірм.

отже, ранжировка контрагентів буде виглядати в такий спосіб: «аI, аII; вI, вII; сI, сII, сIII». (рис.1.)

Рис. 1. Ранжировка контрагентів. Характер

взаємин.

6

або іншою групою (підгрупою) дебіторів.

У процесі роботи частина контрагентів може стабільно належати до однієї

з трьох груп, а частина – переміщатися між ними. Тому, у міру накопичення

даних по рейтинг - оцінці, необхідно в кожній групі виділяти підгрупи: I –

стабільна приналежність до групи, II - не стабільна. Для нових клієнтів, що не

мають кредитної історії на підприємстві, варто виділити і III групу. Слід також

зазначити, що стратегічні цілі підприємства (наприклад, захоплення сегмента

ринку), можуть змусити підприємство прийняти рішення про співробітництво з

контрагентами, що недостатньо задовольняють вимогам, які висуваються для

інших фірм. Відмовлення від такого співробітництва може призвести до втрати

сегмента ринку, і – отже – деякої частини прибутку. Тому до таких контрагентів

на початкових етапах повинні застосовуватися міри як до нових фірм.

Отже, ранжировка контрагентів буде виглядати в такий спосіб: «АI, АII; ВI, ВII;

СI, СII, СIII». (рис.1.)

Рис. 1. Ранжировка контрагентів. Характер взаємин.

До кожної групи дебіторів варто застосовувати різні за ступенем тиску

Особ

ливі

умов

и

Реакт

ивні

Актив

ні

Реакт

ивні

Актив

ні

Реакт

ивні Актив

ні Методи дії

Передплата Обмежений

кредит Стандартні

умови Умови

співробітництв

III

II

I

С

II

I

В

II

I

А

АI: VIP – партнери.

АII: Добрі партнери.

ВI: Надійні партнери.

ВII: Відносно надійні

партнери.

СI: Ненадійні партнери.

СII: Дуже ненадійні партнери.

СIII: Партнери особливого

контролю. (Нові контрагенти;

стратегічні партнери, тощо)


82

до кожної групи дебіторів варто застосовувати різні за ступенем тиску методи по стягненню заборгованості (мал.1). отже:

Група А. робота на стандартних умовах.

Активні: дзвоник-нагадування після закінчення терміну оплати за договором; письмове нагадування через 3–5 днів після дзвоника; про-позиція альтернативних форм оплати, наприклад, векселем.

Реактивні: перехід на умови об-меженого кредиту.

Група В. обмежений кредитАктивні: тиск дзвониками, фак-

сами через 5–10 днів після письмо-вого нагадування; ввічливий лист через 5–10 днів після письмового нагадування; претензійний лист че-рез 30 днів після вичерпання терміну оплати за договором; застосування штрафних санкцій; жорсткість умов у відношенні штрафів, інших мір; арбі-траж після подачі претензії.

Реактивні: додаткові угоди: жор-сткість умов кредиту; система заохо-чень — надання знижок для кращих у підгрупі.

Група С. продаж по передоплатіАктивні: припинення відванта-

ження до погашення наявних боргів; призупинення і припинення ділових зв’язків; застосування штрафних санк-цій; передача справ в арбітраж; «си-лова» переуступка боргу; факторинг, тобто переуступка боргу банкові; ін-дивідуальні умови для стратегічних контрагентів групи сIII.

Реактивні: перегляд договірних умов — робота тільки по передоплаті; відмовлення від співробітництва; сти-мулюючі міри (система знижок) для

«нових» контрагентів, тобто для групи сIII; чітка регламентація дії «пільгових» умов взаємин для групи сIII.

Що стосується підгруп, то до під-групи I варто віднести контрагентів, що мають відносно ліквідну в даній групі заборгованість (або стабільно присутні у даній групі), II — відповідно менш ліквідну (або постійні «перебіж-ки» між групами). отже у відношенні контрагентів з аII повинні застосову-ватися заходи впливу, що передбачені як для групи а так і для групи в; для вII — для групи в і групи с. у відношен-ні групи сIII — «нові» застосовуються заходи, передбачені для груп З, а та-кож індивідуальні.

у продовженні розгляду теми ке-рування дебіторською заборгованіс-тю доцільно розробити внутрішньо фірмові стандарти стосовно умов надання товарних кредитів і знижок, сум відвантаження і термінів сплати в залежності від кредитного рейтин-гу контрагента; внутрішньо фірмових лімітів дебіторської заборгованості по підрозділах фірми. доцільно таку роботу передбачити на стадії іденти-фікації (п.1.) процесу керування дебі-торською заборгованістю.

Висновки. таким чином, пред-ставлена методологія реалізується на практиці шляхом проходження де-кількох повних циклів роботи з контр-агентами — дебіторами. у підсумку на підприємстві «залишаються»: по-перше, одні з кращих контрагентів, а по-друге, будуть реалізовані найбільш оптимальні на даному етапі стратегіч-ного розвитку підприємства умови ро-боти з ними.


83

ЛІТЕРАТУРА.1. Ансофф И. Стратегическое управ-

ление: Сокр. пер. с англ. — М. : Экономика, 2000. — 519с.

2. Архипов В. Стратегическая эффек-тивность управленческих решений //Проблемы теории и практики управ-ления. — 2006. — № 5.

3. Боргові ямки, Т.Лагода. Е.Деревянко // Бізнес № 30 (549) 28 липня 2003р., с. 112–117

4. Керування дебіторською забор-гованістю в умовах неплатежів, А.Бочарников, Я.Леонов // Бизнес-информ №23–24, 1998., с. 91–95

5. Уотерман Р. Фактор обновления. Как сохраняют конкурентоспособность лучшие компании: Пер. с англ.. — М.: «Прогресс», 1988. — 238 с.

6. http://www.management.com.ua/ А.Пронишин. Управление дебитор-ской задолженностью.

УДК369.042.22 Кухтик Т.В., д. т. н., проф., ректор Донбаського інституту техніки і менеджментуАшиткова Я.В., аспірант Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

В статті висвітлюються пи-тання формування ефективного механізму податкового контролю і правового регулювання існуючих схем недержавного пенсійного забезпечен-ня та окреслюються дослідження цілісної системи норм податкового регулювання діяльності всіх категорій суб’єктів недержавного пенсійного за-безпечення.

В статье освещаются вопросы формирования эффективного меха-низма налогового контроля и право-вого регулирования существующих схем негосударственного пенсионного обеспечения и очерчиваются исследо-вания целостной системы норм нало-гового регулирования деятельности

всех категорий субъектов негосудар-ственного пенсионного обеспечения.

The problem of forming of an effective mechanism of tax control and legal adjustment of the existing schemes of ungovernmental pensioner ensuring is enlighted in the article and the investigation of the integral system of the norms of tax regulation of the functioning of all the subject categories of the ungovernmental pensioner ensuring is emphasized.

Постановка проблеми. Механізми добровільного додаткового пенсій-ного забезпечення в україні існують досить довго. до них можна віднести як традиційні форми пенсійних за-ощаджень через страхування життя


84

так і пенсійні накопичення в існуючих недержавних пенсійних фондах. З де-якими застереженнями до цієї кате-горії заощаджень населення можна віднести також окремі види ощадних вкладів. однак, слід зазначити, що зі зниженням реальної вартості поточ-них доходів громадян україни і від-повідно їх купівельної спроможності вилучення навіть не дуже значних сум у довгострокові накопичення стає для більшості з них обтяжливим. тому, чим менш гнучкою є схема накопичення заощаджень та чим менше у громадя-нина можливостей скористатися за-ощадженнями у разі потреби, ти мен-шим попитом у порівнянні з іншими фінансовими послугами буде корис-туватися ця схема. схеми пенсійного забезпечення є в цьому плані най-менш гнучкими в частині можливості дострокового використання накопи-чень і тому без суттєвих економічних стимулів стають найменш конкуренто-спроможними у переважної більшості споживачів, об’єктивно зорієнтованих на поточне споживання.

необхідною умовою розвитку економічної системи будь-якої держа-ви є розширене відтворення, яке не-можливе без певної фінансової бази. Головним «постачальником» додат-кових фінансових ресурсів суб’єктам господарювання в світовій економіці вважається фінансовий ринок, який на цей час зіткнувся з проблемою го-строго дефіциту фінансових ресурсів. проте, в україні ще не активізований повною мірою механізм залучення фі-нансових ресурсів через систему не-державного пенсійного страхування. до того ж соціально-економічні умови сучасної україни потребують ради-кального реформування існуючої пен-сійної системи.

За даними січня-жовтня 2009р. ко-ефіцієнт заміщення (співвідношення розміру заробітної плати та пенсії) ста-новив 0,37, тобто після виходу на пен-сію людина отримувала тільки 37% від свого попереднього доходу. в умовах сучасної світової фінансової кризи, яка в україні характеризується дуже високими темпами розвитку негатив-них явищ, зокрема, інфляції та значно-го зростання цін на основні групи то-варів, стан соціального забезпечення пенсіонерів значно погіршився у на-віть у порівнянні до 2009 р. тому про-блема реформування систем пенсій-ного страхування на сьогодні набула особливої актуальності та стала одні-єю з першочергових задач соціально-економічного розвитку україни.

За підрахунками спеціалістів, у світі існує близько 270 різних пенсій-них систем, у яких так чи інакше поєд-нуються солідарна та накопичувальна моделі. Майже всі країни, які здійсню-вали пенсійну реформу, збільшують чи ще продовжують підвищувати вік виходу на пенсію. в україні цей по-казник є найменшим. наприклад, у великобританії пенсійний вік стано-вить 65 років (і для чоловіків, і для жінок), а у данії — 67 років.[9] до того ж необхідно прийняти до уваги той факт, що в україні, де пенсійний вік чоловіків та жінок становить відпо-відно 60 та 55 років, існує певна до-статньо чисельна категорія громадян, для яких встановлено відносно ранні терміни виходу на пенсію. це — вій-ськовослужбовці, робітники право-охоронних органів, інваліди, та особи, які працювали в шкідливих умовах і ін. в результаті можна вважати, що серед-ній вік виходу чоловіків на пенсію ста-новить 55 років, а жінок — 53 роки [7].


85

Аналіз досліджень і публікацій. теоретичною основою досліджен-ня є роботи Ю. Буркова, а. Головко, е. Лібанової, Л. новошинської, Ф. стасюка, в. суслова [3; 4], у полі зору яких знаходились питання формуван-ня ефективного механізму податково-го контролю і правового регулювання існуючих схем недержавного пенсій-ного забезпечення.

Мета статті. разом з тим, аналі-зуючи наукову літературу, слід зазна-чити, що недостатньо проробленими залишаються питання правового за-безпечення механізму податкового стимулювання розвитку системи не-державного пенсійного забезпечення. тому метою даної роботи є досліджен-ня цілісної системи норм податкового регулювання діяльності всіх категорій суб’єктів недержавного пенсійного за-безпечення

Головна причина необхідності пенсійних реформ — старіння на-селення, яке відбувається внаслідок зменшення народжуваності та збіль-шення середньої тривалості життя. За даними статистичних прогнозів, демографічна ситуація буде дедалі погіршуватися і через декілька деся-тиліть досягне свого піку. Якщо сьо-годні в більшості розвинутих країн на одного пенсіонера припадає 4–5 осіб працездатного віку, то до 2025р. це співвідношення складатиме в краї-нах Європи 1:2,5, у сШа — 1:3,5[9]. в україні прогнозна ситуація є ще гір-шою. аналіз демографічного стану в україні, проведений Мельниковим с.а. [10], показав, що до 2038 року чи-сельність осіб пенсійного віку переви-щить чисельність платників внесків, тобто криза вітчизняної пенсійної сис-теми є неминучою.

Виклад основного матеріалу.існуюча в україні пенсійна систе-

ма є трирівневою: перші два рівні (со-лідарна та накопичувальна) відносять-ся до загальнообов’язкового держав-ного пенсійного страхування, а третій рівень — до недержавного.

накопичення коштів на недер-жавну пенсію можливе через:– пенсійні фонди — шляхом укладан-

ня пенсійних контрактів між адміні-страторами пенсійних фондів та їх власниками;

– страхові організації шляхом укла-дання договорів страхування до-вічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті страхувальника відповідно до за-конодавства страхування;

– банківські установи шляхом укла-дання договорів про відкриття пен-сійних депозитних рахунків для на-копичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для від-шкодування вкладів Фондом га-рантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із зако-нодавством.

усі зазначені суб’єкти пенсійної системи є водночас активними агента-ми фінансового ринку в плані інвесту-вання. стосовно недержавних пенсій-них фондів слід зазначити, що, у від-повідності з чинним законодавством, ліміти інвестування для них є такими:

банківські депозитні рахунки та ощадні сертифікати банків — 40% загальної вартості пенсійних активів пенсійного фонду, при цьому не біль-ше, ніж 10% загальної вартості пенсій-них активів у зобов’язаннях одного банку;

цінні папери, доходи за яки-ми гарантовані кабінетом Міністрів


86

україни, — 50% загальної вартості пенсійних активів;

цінні папери, доходи за якими га-рантовані радою Міністрів ар крим, та облігації місцевих позик, — 20% за-гальної вартості пенсійних активів;

облігації підприємств, емітентами яких є резиденти україни, — 40% за-гальної вартості пенсійних активів;

акції українських емітентів — 40% загальної вартості пенсійних активів;

цінні папери іноземних емітен-тів — 20% загальної вартості пенсій-них активів;

іпотечні цінні папери, визначені законодавством україни, — 40% за-гальної вартості пенсійних активів.

розроблення механізму подат-кового стимулювання добровільного пенсійного забезпечення потребує вивчення наступного кола питань:1. джерела сплати внесків, які вклю-

чають внески:– за рахунок коштів юридичних осіб

(роботодавців);– за рахунок особистих доходів фі-

зичних осіб.2. особа на користь якої здійснюють-

ся внески (особа — бенефіціар), яка по відношенню до платника внесків може бути:

– власне самим платником;– працівником платника;– прямим родичем платника;– сторонньою до платника особою.3. особливості пенсійних схем різних

суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення, зокрема:

– статус пенсійних внесків до фінан-сового посередника;

– характер відносин власності на доходи, отримані від використан-ня пенсійних активів та характер зобов’язань фінансового посеред-ника за пенсійною схемою;

– місце діяльності з пенсійного за-безпечення в діяльності відповід-ного фінансового посередника.

4. особливості отримання виплат за пенсійною схемою:

– одноразові;– строкові;– довічні.5. особливості діючої в країні систе-

ми оподаткування та окремих ви-дів податків, тощо.

до джерел сплати внесків, можуть застосовуватися наступні методи сти-мулювання. для юридичних осіб, які здійснюють внески за рахунок коштів такої юридичної особи — це встанов-лення граничної частки оподаткову-ваного прибутку такої особи, яка може бути звільнена від оподаткування по-датком на прибуток у разі її викорис-тання на пенсійні внески.

таким чином держава обмежує свої втрати по податку на прибуток в межах встановленого нормативу ви-користання прибутку, однак така сис-тема не враховує реальний контин-гент потенційних осіб, на користь яких сплачуватимуться внески (наприклад чисельність трудового колективу), і відповідно робить персональну суму відрахувань на одну особу недостат-ньою, або стимулює соціальну неспра-ведливість та розшарування трудово-го колективу на підприємстві.

також як метод податкового сти-мулювання може використовуватися встановлення граничного нормати-ву додаткових нарахувань на фонд оплати праці на недержавне пенсійне забезпечення, з віднесенням цих на-рахувань до складу валових витрат (собівартості) підприємства

при цьому методі враховується реальний контингент отримувачів від-рахувань, стимулюється «детінізація»


87

заробітної плати, (що може забезпечи-ти збільшення надходжень по прибут-ковому податку з громадян та внесків на обов’язкове соціальне та пенсійне забезпечення), однак може призвести до значного зниження надходжень по податку на прибуток внаслідок зрос-тання витрат (собівартості) виробни-цтва, а також потенційно стимулюва-тиме підвищення цін на продукцію підприємств і, відповідно, інфляцію.

для фізичних осіб, які здійснюють внески за рахунок особистих доходів застосовується такий метод подат-кового стимулювання, як звільнення сум, внесених фізичною особою до власних пенсійних заощаджень, від оподаткування прибутковим подат-ком з громадян (з можливим встанов-ленням граничної частки доходу, який спрямовується на такі цілі).

такий метод є досить ефективним стимулом особливо в країнах з висо-кою прогресією шкали ставок прибут-кового податку. у випадку встановлен-ня граничної частки доходу держава регулює свої втрати надходжень по прибутковому податку з громадян.

відстрочка податкових зобов’язань по прибутковому подат-ку з громадян щодо сум, внесених фі-зичною особою до власних пенсійних заощаджень, (з можливим встанов-ленням граничної частки доходу, який спрямовується на такі цілі).

такий механізм дозволяє компен-сувати у майбутньому поточні втрати бюджету по прибутковому податку з громадян, однак вимагає механізму гарантованого утримання цих від-строчених податків в повній сумі за рахунок пенсійних накопичень грома-дянина по мірі виплати.

Звільнення сум, внесених фізич-ною особою до власних пенсійних за-

ощаджень, від оподаткування прибут-ковим податком з громадян за прогре-сивною шкалою ставок (з можливим встановленням граничної частки до-ходу, який спрямовується на такі цілі) та оподаткування пенсійних виплат за пільговою ставкою прибуткового по-датку.

такий механізм дозволяє лише частково відшкодувати поточні втрати бюджету, але забезпечує додатковий соціальний захист пенсіонерів.

пенсійні активи нпФ в цінних паперах не можуть включати: вексе-лі; похідні цінні папери; цінні папери, емітентами яких є інститути спільного інвестування, якщо інше не встанов-лено нормативно-правовими актами державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; цінні папери пов’язаних осіб та осіб, які надають послуги недержавному пенсійного фонду.

слід також зазначити, що на фі-нансовому ринку формується система інформаційного забезпечення пенсій-ного страхування, яка дає змогу оці-нити дохідність від інвестування пен-сійних активів. Зважаючи на особли-вості становлення фондового ринку в україні, де на регулюваному ринку здійснюється лише 7% від загального обсягу операцій торгівлі цінними па-перами, слід зазначити, що фінансова інформація не є відкритою та загаль-нодоступною, що підвищує інвести-ційні ризики від розміщення пенсій-них активів страхової пенсійної систе-ми на фінансову ринку україни.[10]

таким чином, для більш активно-го залучення фінансових ресурсів фі-нансовим ринком недостатньо лише реформування пенсійної системи в україні, необхідним є також впрова-дження заходів і з боку самого фінан-


88

сового ринку, які мають бути спря-мовані на підвищення керованості та прозорості ринку цінних паперів.

відповідно до характеру зобов’язань фінансового посередника за пенсійною схемою можна виділити схеми з чітко визначеними вартісними зобов’язаннями (банківські пенсій-ні рахунки, строкове пенсійне стра-хування) та схеми з невизначеними вартісними зобов’язаннями (довічне пенсійне страхування (невизначено за строком), пенсійне забезпечення че-рез недержавний пенсійний фонд (не визначено за розміром інвестиційно-го доходу).

Висновки. відповідно до вищеви-кладеного можна зробити висновок, що для забезпечення єдиного підходу та цілісності системи норм податково-го регулювання діяльності всіх катего-рій суб’єктів недержавного пенсійно-го забезпечення (роботодавців, фізич-них осіб-учасників, пенсійних фондів, банків, страхових компаній) незалеж-но від обраного механізму здійснення пенсійного забезпечення (через пен-сійний фонд, страхову компанію або банк) необхідно всю сукупність норм щодо особливостей оподаткування цих суб’єктів викласти у вигляді комп-лексних змін до діючого податкового законодавства та узгодити з пенсійни-ми схемами, визначеними відповідно до спеціального законодавства про недержавне пенсійне забезпечення.

СпиСок викоРиСТАних джЕРЕЛ

1. Закон України «Про недержавне пен-сійне забезпечення» від 7 липня 2003 р. № 1057-IV // ВВР України. — 2003. — № 47–48. — Ст. 372.

2. Закон України «Про загально обов’яз-ко ве державне пенсійне страхуван-ня» від 9 липня 2003 р. № 1058-IV // ВВР України. — 2003. — № 49–51. — Ст. 376.

3. Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 86/96-ВР // ВВР України. — 1996. — № 18. — Ст. 78.

4. Бурков Ю. Сучасна система на-копичення // Фінансові послу-ги. — 2006. — № 2. — С. 41.

5. Статистична інформація Державного комітету статистики України // http://www.ukrstat.gov.ua/

6. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 460 с.

7. Борейко В. Как уменьшить про-цент отчислений в пенсионный фонд / В. Борейко // Экономика Украины. — 2009. — №10. — С.30–35

8. Внукова Н.М. Соціальне страху-вання: навч.посіб. / Н.М. Внукова, Н.В. Кузьминчук. — К.: Кондор, 2009. — 352с.

9. Зеленко В.А. Сучасні пенсійні сис-теми країн пострадянського про-стору і досвід України / В.А. Зеленко // Актуальні проблеми економі-ки. — 2008. — №8. — С.159–166

10. Мельніков С.А. Розвиток системи пенсійного страхування Украни в контексті інформаційної економіки / С.А. Мельніков // Актуальні про-блеми економіки. — 2008. — №5. — С.231–237


89

УДК 65.012.12: 519.8 Ковалевська К.А., аспірант Української академії бізнесу і підприємництва

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НА БАЗІ LEAN-ТЕХНОЛОГІЙ

У статті розглянуті основні концепції підвищення ефективнос-ті бізнесу («Lean manufacturing», «Six Sigma», «Theory of Constraints», «Total Optimization of Production», «20 Keys»), досліджені особливості та принципи застосування «lean»-технологій до вдосконалення програмного забез-печення, проаналізовано досвід в цій галузі компанії Toyota за допомогою «waterfall» — методу.

В статье рассмотрены основные концепции повышения эффективно-сти бизнеса («Lean manufacturing», «Six Sigma», «Theory of Constraints», «Total Optimization of Production», «20 Keys»), исследованы особенности и принци-пы применения «lean»-технологий для усовершенствования програмного обеспечения, проанализирован опыт в этой области компании Toyota с по-мощью «waterfall» — метода.

This article considers the main concepts of business efficiency in-creasing («Lean manufacturing», «Six Sigma», «Theory of Constraints», «Total Optimization of Production», «20 Keys»). It also researches peculiarities and princi-ples of «lean»-technologies application for software improving. The author analyses Toyota’s experience in the field of software enhancing.

Ключові слова. програмне за-безпечення, lean-технології, зайві ви-трати, делегування повноважень, по-

стійне вдосконалення, рефакторинг, Just-in-Time, Pull, інтеграція.

Вступ. Мінливість оточуючого се-редовища вимагає від власників інте-грованих підприємств пошуків шляхів підвищення ефективності бізнесу та його розвитку. все це можливо за умо-ви наявності конкурентоспроможного програмного забезпечення, оскільки усі проблеми програмного забезпе-чення впливають на якість проекту-вання нового продукту та ведуть до значних збитків на стадії виробництва та реалізації. серед головних проблем програмного забезпечення найбільш поширені:а) зовнішні проблеми: мінливі вимоги

клієнтів, висока вартість програм-ного забезпечення;

б) внутрішні проблеми: централізова-не та повільне прийняття рішень в організації; відсутність єдності в ко-манді розробників та цілісного по-гляду на функціонування програм-ного забезпечення; низький рівень якості спільної роботи розробни-ків програмного забезпечення з його користувачами, інертність у навчанні користувачів програмно-го забезпечення; низький рівень стандартизації внутрішньо фірмо-вої інформації.

Якість та конкурентоспромож-ність програмного забезпечення відображають стан системи управ-ління в компанії. у разі необхідності вдосконалення потребують змін не тільки існуюче програмне забезпе-чення, але й уся система управління


90

компанії. тому гостро стоїть питання застосування для розвитку програм-ного забезпечення концепцій підви-щення ефективності бізнесу, популяр-ною серед яких стала останнім часом концепція lean-виробництва. інтерес до застосування lean-технологій для вдосконалення програмного забез-печення проявився більшою мірою у працях іноземних авторів Мэри та тома поппендиків, дасарі раві кумара, Генриха найберга, имаи Масааки та інших. вивчення теоретичних праць та практичного досвіду цих авторів дасть змогу отримати відповідь на запитан-ня про можливість їх застосування для розвитку українських компаній.

Постановка завдання. розглянути основні концепції підви-щення ефективності бізнесу, досліди-ти особливості та принципи застосу-вання «lean»-технологій до вдоско-налення програмного забезпечення, проаналізувати досвід вдосконалення програмного забезпечення на при-кладі японської компанії Toyota.

Результати дослідження. в тео-рії та практиці світового менеджменту отримали розповсюдження наступ-ні концепції підвищення ефектив-ності бізнесу: «Lean manufacturing», «Six Sigma», «Theory of Constraints», «Total Optimization of Production» та «20 Keys» (див. табл.1).

але саме використання «lean»-технологій дозволяє створити безпе-рервній цикл вдосконалення та під-вищити якість нового програмного забезпечення.

Особливості застосування «lean»-технологій до вдосконалення програмного забезпечення — «lean software development» (LSD)

Висвітлення зайвих витрат. по-перше, необхідне правильне та чітке

розуміння сутності цінностей компа-нії, а також діяльності та ресурсів, які створюють їх. Без цього визначення збитків є неможливим. розрізнюють сім типів виробничих збитків: надли-шок виробництва, інвентар, додаткові зусилля на обробку та виконання ви-робничих процесів, рух, брак, очіку-вання, транспортування (див. рис. 1). саме цих збитків повинна уникати компанія особливо у разі вдоскона-лення програмного забезпечення.

Правильне виконання з першого разу. Lean-дисципліна вимагає від про-грамного забезпечення швидкої адап-тації до змін ринку. все це можливо у разі впровадження гнучкої архітекту-ри та контролю технологій. ці техно-логії повинні передбачати помилки та проводити тестування на стадії про-ектування. правильне виконання з першого разу дозволяє вдосконалити проект системи до переходу на стадію кодування. проблема цього методу полягає у припущенні того, що вимоги споживача є статичними та визнача-ються заданою системою. а оскільки вимоги постійно змінюються, вони вже не можуть бути виконані в жорстких умовах проекту. але у разі сприйняття змінності вимог споживача необхідно дотримуватися зворотного зв’язку зі споживачами, а не додавати до комп-лексу програмного забезпечення ще один програмний продукт з контролю за змінами. для цього використову-ються дві ключові технології. Згідно з першою проводяться всебічні тесту-вання на всіх стадіях процесу вдоско-налення програмного забезпечення. друга технологія передбачає рефак-торинг (refactoring) — вдосконалення проекту без змін його функціональ-ності або контрольоване та швидке


91

таблиця 1Принципи та методи концепцій підвищення бізнесу [7]

Суть концепції Принципи та методи«Lean manufacturing» (бережливе виробництво)

система організації та управління розробленням продукції, операція-ми, відносинами з постачальниками та клієнтами, за якою продукція ви-робляється у точній відповідності із вимогами споживачів та з меншою кількістю дефектів у порівнянні із продукцією масового виробництва.

виявлення, аналіз та недопущення прихованих втрат: надвиробництва, очікування, нераціональні переміщен-ня, надлишкова обробка, запаси, зайві рухи, виправлен-ня.

«Six Sigma» (шість сигм)високотехнологічна методика на-лагодження процесів з метою міні-мізації вірогідності появи дефектів в операційній діяльності за плановим показником — 3–4 відхилення на мільйон операцій.

основні принципи: справжній інтерес до клієнта, управ-ління на основі даних та фактів, орієнтування на про-цес, проактивне управління, співробітництво без меж, прагнення до вдосконалення. послідовність виконання етапів: виявити, виміряти, проаналізувати, вдосконалити, проконтролювати.

«Theory of Constraints» (теорія обмежень)

Філософія управління, яка заснована на раціональному та науковому під-ходах до управління та складається із логістики, системи показників та логічного мислення

п’ять кроків безперервного самовдосконалення: іденти-фікування обмеження системи, визначення можливості використання обмеження системи, підпорядкування усього іншого вище згаданим рішенням, підвищення об-меження системи, виключення можливості інерції стати обмеженням системи. коли обмеження здолане, то необ-хідно повернутися до першого кроку.

«Total Optimization of Production» (тотальна оптимізація виробництва)

система підвищення ефективності виробництва «знизу-догори»

принципи: ніхто окрім співробітників краще не знає на-прямів підвищення виробництва, приділення уваги всім ідеям без винятку при обговоренні проектів на робочих зборах, матеріальна мотивація раціональних пропози-цій, підтримка та контроль вищого керівництва.

«20 Keys» (система 20ключів)

Бенчмаркінговий інструмент про-цесу дослідження та оцінки роботи компанії, який включає методи реалізації постійних покращень та вдосконалень. ідентифікація слабких місць компанії визначається шляхом оцінки по 5-ти бальній шкалі 20 по-казників.

показники (ключі): підпорядкування, вдосконалення вертикальної структури управління (управління за ціля-ми), командна робота та діяльність малих груп, скорочен-ня запасів незакінченої продукції, технологія швидкого переналаджування обладнання, вдосконалення вироб-ничих операцій (вартісний аналіз виробництва), вироб-ництво без постійного догляду, проміжні накопичувачі між суміжними організаційно-технічними ділянками, технічне обслуговування обладнання, регламент праці та відпочинку, система забезпечення якості, допомога постачальникам, ліквідація невиробничих витрат згідно карти «гірних скарбів», створення сприятливих умов для самостійної роботи з вдосконалення, поєднання професій, управління виробничо-технологічними про-цесами, управління підвищенням ефективності праці, комп’ютеризація та автоматизація, енергоресурсозбере-ження, нові технології.


92

вдосконалення проекту існуючого програмного забезпечення.

Делегування повноважень тим, хто додає цінність. Головний прин-цип Lean-виробництва — делегування повноважень до найбільш низького рівня компанії. Якщо виникають про-блеми на рівні виробництва, то замість того, щоб відсилати команду експер-тів, робітникам надаються важелі для оцінки впливу та вирішення проблем-них питань на місці. перевага надаєть-ся робітникам та командній роботі, а не папірцям та процесам. LSD містить багато некерованої інформації, яку не-можливо задокументувати, тому до-цільніше створення робочих груп для мінімізації паперової роботи та макси-мізації співробітництва.

Створення постійного вдоскона-лення. конкурентоспроможність су-часних LSD-проектів визначається їх здатністю адаптуватися до швидких змін оточуючого середовища. Задля цього використовуються наступні принципи постійного вдосконалення:а) планування — вибір проблеми,

аналіз її причин;

б) розгляд — управління досліджен-ням з метою виявлення можливої причини;

в) перевірка — аналіз даних експери-менту для виявлення справжньої причини;

г) дія — стандартизація на базі отри-маних результатів. Застосування можливостей рефакторингу дозво-ляє створити систему постійного вдосконалення.

Увага до вимог споживачів. для програмного забезпечення стало ак-туальним врахування усіх дрібних ви-мог споживача та їх тестування на ста-дії проектування.

Застосування Just-in-Time та Pull-методів управління. найбільш ефективний механізм впровадження Lean-виробництва — це застосування Just-in-Time та Pull-методів управлін-ня, виходячи з попиту. у свою чергу LSD — це швидке Just-in-Time дода-вання цінності, але кожна проблема розділена на невеликі елементи — партії, які перевіряються споживача-ми. найбільш ефективний механізм впровадження LSD — збільшення цін-

Рис. 1. Взаємозв’язок збитків на стадії виробництва та програмного забезпечення

очікування, транспортування (див. рис. 1). Саме цих збитків повинна уникати

компанія особливо у разі вдосконалення програмного забезпечення.

Збитки виробництва Збитки програмного забезпечення

1. Надлишок виробництва 1. Надлишок виробництва (додаткові

характеристики системи)

2. Інвентар 2. Інвентар (вимоги на отримання)

3. Додаткові виробничі операції 3. Додаткові виробничі операції (додаткові

кроки)

4. Рух 4. Рух (пошук інформації)

5. Брак 5. Брак (помилки, які не було виявлено на

стадіях тестування)

6. Очікування 6. Очікування (очікування прийняття рішень

у тому числі і клієнтів)

7. Транспортування

7. Транспортування (відсутність контролю)

Рис. 1. Взаємозв’язок збитків на стадії виробництва та програмного

забезпечення

Правильне виконання з першого разу. Lean-дисципліна вимагає від

програмного забезпечення швидкої адаптації до змін ринку. Все це можливо

у разі впровадження гнучкої архітектури та контролю технологій. Ці

технології повинні передбачати помилки та проводити тестування на стадії

проектування. Правильне виконання з першого разу дозволяє вдосконалити

проект системи до переходу на стадію кодування. Проблема цього методу

полягає у припущенні того, що вимоги споживача є статичними та

визначаються заданою системою. А оскільки вимоги постійно змінюються,

вони вже не можуть бути виконані в жорстких умовах проекту. Але у разі

сприйняття змінності вимог споживача необхідно дотримуватися зворотного

зв’язку зі споживачами, а не додавати до комплексу програмного

забезпечення ще один програмний продукт з контролю за змінами. Для цього

використовуються дві ключові технології. Згідно з першою проводяться


93

ності бізнесу невеликими партіями у короткі проміжки часу.

Максимізація потоку. в LSD мак-симізація потоку означає максиміза-цію потоку інформації (висвітлення усіх можливих документів) та збіль-шення цінності.

Виключення локальної оптиміза-ції. Локальна оптимізація та приділен-ня уваги управлінню можливостями у разі реалізації проекту паралізує за-гальний процес прийняття рішень та гарантує лише виконання первісного плану проекту, вимоги до якого вже встигли змінитися.

Співробітництво із партнерами та постачальниками. Завдяки спів-робітництву компанії із партнерами та постачальниками покращується дизайн продукції та її потоки від про-ектування до виходу на ринок, що за-ощаджує час та кошти, скорочує до-кументообіг та сприяє встановленню довгострокових відношень [1].

З часом застосування концепції Lean-виробництва до вдосконалення програмного забезпечення дозволи-ла виділити ключові сім принципів LSD, серед яких:а) виключення зайвих витрат, які не

додають споживчої цінності: ба-гатофункціональність, чекання та затримки в процесі розроблення, нечіткі вимоги, бюрократизація, повільне внутрішнє сполучення;

б) приділення уваги навчанню — ко-роткі цикли розробки, раннє тесту-вання, постійний зв’язок із замов-ленням;

в) максимально відкладати прийнят-тя рішень до появи значних фактів, а не керуючись припущеннями;

г) максимально швидке постачання замовнику;

д) мотивація — почуття залучення до загального процесу;

е) інтегрування — прагнення переда-ти цілісну інформацію замовнику та створити цілісну архітектуру, ре-факторинг;

ж) цілісне бачення — стандартизація, налагодження відношень між роз-робниками. девіз LSD-концепції: «думати широко, діяти швидко, помиляться мало, вчитися стрім-ко» [6].

надалі ці принципи вдосконалю-валися на практиці багатьох міжнарод-них підприємств. так, 72 % промисло-вих компаній сШа застосовують lean-технології, у великобританії — 56%, в Бразилії — 55%, а в Мексиці — 42 % [7]. Лідером у впровадженні нових ідей LSD-концепції залишається ком-панія «Toyota», чий досвід заслуго-вує поваги та детального розгляду. Японське бачення проблеми впрова-дження LSD значно ширше та охоплює спочатку розгляд цілей та місії компа-нії, а вже потім ролі LSD у вирішенні цих завдань, пошуку проблем впрова-дження LSD та стратегій їх вирішення. Toyota вимушена була стати IT- компа-нією, оскільки половина витрат у роз-робленні нового продукту (сучасного автомобіля типу Lexus) складають ви-трати на програмне забезпечення. тому для оперативного впровадження LSD застосовується «waterfall» — ме-тод, де усі вимоги повинні бути ви-конані та підписані до їх кодування, а кодування повинно бути виконано до тестування (див. рис. 2).

Застосування даного методу зо-всім не означає вирішення усіх пи-тань впровадження програмного за-безпечення на підприємстві. навпаки створюються додаткові проблеми, про які відверто говорять керівники


94

компанії Toyota. але незважаючи ні на що, компанія впроваджує LSD сво-їм фірмовим засобом — терпеливо та систематично. поки що компанія зна-ходиться на першому етапі — вдоско-наленні управління, бізнес-процесів та створенні команди. тільки після цього можливо говорити про про-грамне забезпечення, Just–in-Time, філософію кайдзен та інших кроках у Lean-напрямку. вже зараз компанія отримує результати LSD — виявлення помилок на стадії процесу виробни-цтва в 50 разів дорожче, ніж на стадії проектування. Якщо дефект був зна-йдений після виробництва, то це вже буде дорожче в 1000–10 000 разів [2].

секрет успіху японських компа-ній в систематичному та терплячому впровадженні усіх змін, орієнтації на довгостроковий успіх. навіть збиток за 2009 рік у розмірі 0,5 млрд. єн не змі-нює курсу на вдосконалення системи

управління (див. табл. 2). президент компанії Toyota пояснює фінансовий збиток зменшенням обсягів продажу в сШа та Європі у зв’язку з фінансо-вою кризою глобальної економіки та стрімким зростанням цін на матеріа-ли. компанія Toyota продовжує впро-ваджувати нові моделі транспортних засобів та розширювати ринки збуту, планує за рахунок зменшення змінних та постійних витрат покращити фінан-совий стан та прибуток у 2010 році на 800 млрд. єн [3].

ВИСНОВКИ. серед поширених концепцій підвищення ефективності бізнесу саме використання «lean»-технологій дозволяє створити непе-рервний цикл вдосконалення та під-вищити якість нового програмного забезпечення. в результаті створю-ється ціла система вдосконалення програмного забезпечення, для якої характерні наступні риси: висвітлен-

Рис. 2 «Waterfall» — метод компанії Toyota [2]

знаходиться на першому етапі – вдосконаленні управління, бізнес-процесів

та створенні команди. Тільки після цього можливо говорити про програмне

забезпечення, Just–in-Time, філософію кайдзен та інших кроках у Lean-

напрямку. Вже зараз компанія отримує результати LSD - виявлення помилок

на стадії процесу виробництва в 50 разів дорожче, ніж на стадії

проектування. Якщо дефект був знайдений після виробництва, то це вже

буде дорожче в 1000 – 10 000 разів [2].

Рис. 2 «Waterfall» - метод компанії Toyota [2]

Секрет успіху японських компаній в систематичному та терплячому

впровадженні усіх змін, орієнтації на довгостроковий успіх. Навіть збиток за

2009 рік у розмірі 0,5 млрд. єн не змінює курсу на вдосконалення системи

управління (див. табл. 2). Президент компанії Toyota пояснює фінансовий

збиток зменшенням обсягів продажу в США та Європі у зв’язку з

фінансовою кризою глобальної економіки та стрімким зростанням цін на

Планування

Вимоги користувача

Вимоги системи

Тестування користувача

Архітектура системи Тестування системи 1

Тестування системи 2

Вимоги програмного


Тестування програмного


Архітектура

програмного

Тестування інтеграції

Проект програмного


Тестування одиниці

Впровадження


95

ня зайвих витрат; правильне вико-нання з першого разу; делегування повноважень тим, хто додає цінність; створення постійного вдосконален-ня; увага до вимог споживачів; засто-сування Just-in-Time та Pull-методів управління; максимізація потоку; ви-ключення локальної оптимізації; спів-робітництво із партнерами та поста-чальниками. девіз концепції: «думати широко, діяти швидко, помиляться мало, вчитися стрімко». ефективний досвід компанії Toyota з оперативного впровадження LSD вирізняється за-стосуванням «waterfall» — методу, де усі вимоги повинні бути виконані та підписані до їх кодування, а кодування повинно бути виконано до тестування і т.д. в україні ідеї LSD ще тільки почали поширюватися, а технології lean- ви-робництва вже стали популярними. прикладом цього є київська компа-нія «еліо-україна», де проводиться оптимізація виробництва: організу-ється потік, впроваджуються канбан та Pull-методи управління. це перші вдалі кроки з впровадження Lean-технологій, застосування концепцій японського менеджменту.

ЛІТЕРАТУРА.1. Dasari. Ravi Kumar The

PROJECT PERFECT. White Paper Collection [Електронний ресурс] / Dasari. Ravi Kumar. — Режим досту-пу: http://www.projectperfect.com.au/info_lean_development.php

2. Henrik Kniberg. Report from Lean Study Tour [Електронний ресурс] / Henrik Kniberg . — Режим досту-пу: http://blog.crisp.se/henrikkniberg/2010/03/16/1268757660000.html

3. PRESS RELEASE: Toyota Announces Year-End Financial Results [Електрон-ний ресурс]. — Режим доступу: http://www.autoblog.com

4. Toyota Motor ADR: Financial Statement [Електронний ресурс]. — Режим до-ступу: http://moneycentral.msn.com

5. Имаи Масааки Кайдзен: ключ к успе-ху японских компаний/ Масааки Имаи; Пер.с анг.-М.: «Альпина Бизнес Букс», 2004. — 274 с.

6. Мэри Поппендик Бережливое про-изводство программного обеспе-чения: от идеи до прибыли / Мэри Поппендик, Toм Поппендик. — М.: Вильямс, 2009

7. От эффективных систем менеджмен-та к бизнес-эффективности пред-приятия [Електронний ресурс] / [разраб. БЮРО ВЕРИТАС Украина] . — К, 2009. — Режим доступу: http://www.training.ua/articles/press_releases/

таблиця 2Реалізація та прибуток компанії Toyota за 10 років [4]

Період Обсяг реалізованої продукції,млн. єн

Чистий прибуток,млн. єн

03/09 20,529,570.0 -436,937.003/08 26,289,240.0 1,717,879.003/07 23,948,091.0 1,644,032.003/06 21,036,909.0 1,372,180.003/05 18,551,526.0 1,171,260.003/04 17,294,760.0 1,162,098.003/03 15,501,553.0 750,942.003/02 14,190,308.0 556,567.003/01 12,955,237.0 674,898.003/00 12,649,777.0 481,936.0


96

УДК 334.021 Міщенко А.Г., к. е. н., доц., декан факультету міжнародних економічних відносин і менеджменту Київського університету туризму, економіки і права

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ І РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

В УМОВАХ ЇХ ВИХОДУ З ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

У статті розглянуто механізм державної підтримки малого і серед-нього бізнесу в країнах ЄС і Росії на початку їх виходу з фінансово-еконо-мічної кризи. У статті акцент спря-мовано на законодавчу й фінансову складову державної підтримки малого і середнього бізнесу.

В статье рассмотрен механизм государственной поддержки мало-го и среднего бизнеса в странах ЕС и России в начале их выхода из финансо-во-экономического кризиса. В статье акцент направлен на законодатель-ную и финансовую составляющие под-держки малого и среднего бизнеса.

The article considers the mechanism of state support for small and medium-sizе businesses in the EU contries and Russian Federation in the beginning of their over-coming of financial and economic crisis. This article’s emphasis is on legal and fi-nancial components to support small and medium businesses.

Ключові слова: малий і середній бізнес, адміністративні та економічні методи, протекціонізм, фінанси, банки.

однією з основних проблем для всіх країн Європи та країн колишньо-го срср є питання щодо ефективної підтримки малого і середнього бізне-су. Зростання сектору малого і серед-нього бізнесу в цих країнах — вимога часу. сьогодні практично кожна краї-

на, як Європейського союзу (Єс), так і країн, що не є членами цього угрупу-вання, розробила свою політику, спря-мовану на сприяння створенню неза-лежних фірм. ця політика передбачає збільшення чисельності нових підпри-ємств, покращення їх якості, збільшен-ня шансів на виживання нових та іс-нуючих фірм, заохочення їх розвитку. тобто, загальна політика направлена на підтримку та на збільшення чисель-ності фірм малого і середнього бізне-су, особливо на розвиток їх спромож-ності до зростання як в плані випуску продукції, та і зайнятості.

разом з цим, розвиток малого і се-реднього бізнесу як європейських країн так і країн снд зазнає серйозних труд-нощів. Малий і середній бізнес Європи вельми залежить від банківських кре-дитів, одержати які стає все сутужніше. у результаті зростає кількість банкрутств підприємств, і відновлення економіки в 2010 році поставлене під загрозу. З загальної кількості малих і середніх єв-ропейських компаній, що звернулися за одержанням банківської позички в першій половині 2009 року, 43% відзна-чили значні ускладнення з отриманням кредитів у порівнянні з попереднім пів-річчям. Лише 10% підприємств повідо-мили про те, що позики стали для них доступнішими [1].

проте, не всі країни Єс однако-вою мірою постраждали від зменшен-ня обсягів кредитування. так в німець-кій економіці, де частка робочої сили в малих і середніх компаніях становить


97

близько 70%, місцевим підприємствам удалося уникнути накопичення вели-ких боргів. цього не можна сказати про підприємців Франції, італії або іспанії. уряди цих країн втрутилися в ситуацію й запропонували низку захо-дів, орієнтованих на пом’якшення не-гативного впливу економічної кризи на малий і середній бізнес [2].

у свою чергу, банкіри відкидають звинувачення в тому, що вони відмов-ляють у допомозі бізнесу. так, банки Intesa Sanpaolo в італії та вNр Paribas у Франції, нещодавно взяли на себе зобов’язання по наданню кредитів малим і середнім підприємствам [3]. найбільш складна ситуація склалася в текстильній і взуттєвій промисловості, де європейські виробники більше не можуть конкурувати з дешевою китай-ською продукцією. високий обмінний курс євро стосовно інших валют лише ускладнює ситуацію.

Ще однією гострою проблемою є той факт, що безліч малих і середніх фірм у Єс, як і раніше, належать ро-динам, які залучають непрофесійних менеджерів або зовнішніх інвесторів. економісти стверджують, що «шок» від кредитної кризи може призвести до хвилі консолідації у цьому секторі. «Є ймовірність того, що в 2010 році буде не менше проблем з виплатою боргів, ніж у 2009 році. очевидно, що злиття будуть в інтересах малих під-приємств», — говорить операційний директор італійського державного кредитного страхового агентства Sасе рауль аскари [4].

у такий спосіб консолідація, про яку все частіше говорять економісти, може стати єдиним шляхом для вижи-вання компаній у довгостроковій пер-спективі. при цьому багато власників малих і середніх підприємств ніяк не можуть змусити себе розпрощатися із частиною компанії, що заснували їхні

батьки, бабусі й знайомі. однак багато компаній, що були створені на хвилі споживчого буму в Європі після другої світової війни, у теперішній час зазна-ють серйозних труднощів. За даними французького статистичного агентства іпsее близько 700 тис. сімейних компа-ній країни, як очікується, будуть пере-ходити з рук у руки аж до 2020 року [5]. у цій ситуації виникає питання: яка ж роль держави в підтримці підприємств малого і середнього бізнесу в умовах їх виходу з фінансово-економічної кри-зи? Що можна віднести до першочерго-вих проблем малого і середнього біз-несу в країнах, які поступово почина-ють оговтуватися після кризових явищ в економіці?

інвестування в малий і середній бізнес ускладнено: структури, що ма-ють фінансові кошти, скоріш за все, по-чнуть їх вкладати в лідерів ринку. тому основне джерело стартового капіталу для малого і середнього бізнесу — са-мофінансування.

аналіз монографічної та публі-цистичної літератури дає можливість стверджувати, що кредити є малодос-тупними: у бізнесменів-початківців, як правило, відсутнє майно, яким можна ці кредити забезпечити. Банки скорі-ше будуть кредитувати великі підпри-ємства, тому що це пов’язано з мен-шим ризиком. до того ж, через високу ставку рефінансування — 9,75%, кре-дитні ставки дуже високі й часом до-сягають 25-27% (російська Федерація) [6]. складно проводити лізингові опе-рації або придбати дороге устаткуван-ня в кредит: занадто високі заставні внески. умови інфляції такі, що малі і середні підприємства, на відміну від великих мають, лише обмежені мож-ливості перекладати зростання своїх витрат на споживачів.

разом з цим, у малого і середнього бізнесу є й свої переваги. це насампе-


98

ред гнучкість пристосування до рин-кової кон’юнктури набагато більша, ніж у великих підприємств, реакція на сповільнений попит: уміння «вловити» виникаючу потребу й відреагувати на неї негайною мобілізацією своїх ре-сурсів і можливостей.

середнє, а особливо мале під-приємство, не пов’язане виробничою програмою розробленою на пер-спективу; не обтяжено фінансовими зобов’язаннями перед акціонерами, які очікують дивідендів від вкладеного капіталу; йому простіше перебудувати свою ринкову стратегію, як тільки буде знайдена нова «ніша».

перед малим і середнім бізнесом навряд чи постане проблема органі-зованої протидії найманих робітників, які відстоюють за допомогою проф-спілок свої робочі місця або рівень заробітної плати. спрощений менедж-мент створює малому і середньому бізнесу переваги, котрі проявляються в гнучкому і швидкому пристосуванні до сповільнених вимог і умов, що осо-бливо важливо в нестійкій перехідній ситуації. незважаючи на всі переваги, малий і середній бізнес навряд чи змо-же розвиватися так само ефективно в економіці, яка нещодавно була охо-плена кризовими явищами, без під-тримки держави.

З метою сприяння зростанню й розвитку малих і середніх підприємств в країнах Єс і росії розроблено комп-лексну систему перш за все фінансо-вої політики та інструментів її впрова-дження в життя. у розробленні такої політики, що передбачає залучення доступних джерел і видів фінансуван-ня на кожному етапі життя малого і се-реднього бізнесу, крім Європейської комісії, взяли участь банки й організа-ції цього бізнесу.

протягом 2008-2009 років Європейська комісія організувала в

усіх столицях країн-членів Єс так звані «Фінансові дні Єс для малого і серед-нього бізнесу». Мета таких заходів — підвищення поінформованості місце-вих малих і середніх підприємств щодо наявних фінансових можливостей ведення бізнесу. крім цього, «фінан-сові дні» передбачають також надання інформації про боргові й часткові ко-шторисні джерела фінансування для малих і середніх підприємств з метою посилення їх інвестиційної готовності й слугують форумом для обміну пере-довим досвідом з місцевими зацікав-леними сторонами [7].

Європейський інвестиційний банк і Європейський інвестиційний фонд також налаштовані кредитувати ті інвестиційні програми, які можуть принести користь малому і середньо-му бізнесу. ці програми можуть бути доступні через фінансові установи в державах-членах.

не залишаються осторонь і струк-турні фонди країн-членів Єс. на регіо-нальному рівні Європейська комісія, Європейський інвестиційний банк і Європейський інвестиційний фонд проявили спільну ініціативу щодо по-ліпшення доступу малого і середнього бізнесу до фінансової інфраструктури Європи. ініціатива названа «об’єднані європейські ресурси для малих і се-редніх підприємств», відома як акро-нім JEREMIE (Joint European Resources for Micro to Medium Enterprises). ця іні-ціатива дасть можливість європей-ським державам-членам і регіонам використовувати частину їхніх струк-турних фондів для одержання ряду фі-нансових інструментів, що призначені для підтримки мікро, малих і середніх підприємств [8].

доповідь Європейської комісії «Єдина політика на підтримку зрос-тання і зайнятості, узагальнені стра-тегічні рекомендації 2007-2013 років»


99

наголошує важливість спрощення доступу до фінансів малими і серед-німи підприємствами (SМе). Зокрема, підкреслюється потреба поліпшення підтримки в конкурентних умовах для нових і мікропідприємств за допомо-гою технічної підтримки, грантів, а та-кож інструментів типу позичок, акцій, ризикового капіталу і гарантій. у до-повіді наголошується цінність спіль-них дій у співробітництві з групою Європейського інвестиційного банку, а саме Європейським інвестиційним банком (ЄіБ) і Європейським інвести-ційним фондом (ЄіФ).

працюючи в тісному співробіт-ництві, керівництво Європейської ко-місії разом з регіональною політикою і групою ЄіБ ще в жовтні 2005 року оприлюднили ініціативу JEREMIE (Joint European Resources for Micro to Medium Enterprises). сутність цієї ініці-ативи — поліпшення доступу малого і середнього бізнесу до кредитно-фі-нансової системи Єс, регіонального розвитку областей відповідно до уза-гальнених стратегічних рекомендацій.

одним з основних інструментів Єс для підтримки соціально-економіч-ного реструктурування Єс є структур-ні та єдині фонди. ці фонди складають більш ніж одну третину бюджету Єс і використовуватимуться для узагаль-нення регіональних розходжень і під-тримки регіонального розвитку через інвестиції. це включає розвиток інф-раструктури і телекомунікації, розви-ток людських ресурсів і підтримку на-укових досліджень, у тому числі і для малих і середніх підприємств.

для фінансування прискореного розвитку й структурного регулюван-ня регіонів, розвиток яких є слабким з погляду економічної і соціальної реконструкції областей, що стоять перед структурними труднощами, Європейський регіональний фонд роз-

витку (ERDF) створив структурний фонд JEREMIE. цей фонд полегшить процес, за допомогою чого Європейський ін-вестиційний фонд (ЄіФ) дасть можли-вість європейським державам — чле-нам Єс використовувати частину ка-піталу від ERDF на підтримку малого і середнього бізнесу (SМе).

JERеМіе буде доповненням до інших ініціатив фінансування малого і середнього бізнесу на рівні Єс, осо-бливо до «програми конкурентоспро-можності й структурних інновацій» (сір), що еіF розпочало ще в 2007 році в рамках законодавства Європейської комісії (DG ENTR). JEREМіE пропонує різні фінансові інструменти, що пе-редбачені програмою конкуренто-спроможності й структурних іннова-цій (сір) і включають: консультативну і технічну допомогу; безпосередньо ризиковий капітал; гарантії під мікро-кредити [9].

інноваційні малі і середні підпри-ємства можуть брати участь у про-ектах з використанням нових розпо-ділів ризиків фінансового механізму (RSFF) щодо підтримки прикладних до-сліджень і комерціалізації результатів.

Єс також надає гранти, спрямо-вані на конкретні цілі економічної по-літики в основному шляхом фінансу-вання спільних проектів. деякі з них можуть мати відношення до малого і середнього бізнесу. усі гранти доступ-ні через конкурси в заданий час. для того, щоб європейські фінансові рин-ки більш чутливо реагувати на потре-би малих і середніх підприємств, комі-сія створила інструмент для аналізу й моніторингу ситуації з якими вони зі-штовхуються при спробі одержати до-ступ до кредитування й фінансування.

З огляду на це, малі і середні під-приємства забезпечують необхідну мобільність в умовах ринку, створюють глибоку спеціалізацію й розгалуже-


100

ну кооперацію виробництва, без чого неможлива їхня висока ефективність, «беруть на себе» рішення багатьох со-ціальних і економічних проблем.

у світовій практиці вважається нормою державне заохочення малого і середнього бізнесу в інтересах націо-нальних економік. при цьому завдан-ня держави не зводиться до того, щоб на пільгових умовах надавати малим і середнім фірмам фінансові, технічні та інші ресурси й підтримувати приватну ініціативу за всяку ціну. держава по-кликана в першу чергу створити такий правовий і економічний клімат, що до-зволить малому і середньому бізнесу не тільки «утриматися на плаву», але й зростати, набирати силу.

комплекс заходів щодо стимулю-вання й підтримки державою малого і середнього бізнесу розроблено в росії. у розвитку малого і середнього підпри-ємництва в росії за останні два роки окреслені негативні тенденції, що про-явилися в першу чергу в істотному упо-вільненні темпів зростання їхньої кіль-кості. відсутність державної підтримки й досконально розробленої правової бази тільки додало проблем малим і се-реднім підприємствам під час світової фінансово-економічної кризи.

на початку квітня 2009 року прем’єр-міністр російської Федерації в.путін, виступаючи в державній думі зі звітом уряду російської Федерації про результати його діяльності за 2008 рік, відзначив деякі пріори-тетні напрями розвитку економіки в умовах світової фінансово-економіч-ної кризи, в тому числі назвав заходи щодо підтримки малого і середнього бізнесу. Мова йде про скорочений пе-релік товарів і послуг, що підлягають обов’язковій сертифікації, а також про встановлення повідомного порядку початку нової справи замість дозвіль-ного по найпоширеніших видах діяль-

ності. суб’єкти Федерації одержали право встановлювати диференційо-вану плату з податку на малий бізнес із 15% до 5% [10].

у 2008 році були також знижені податки на інвестиції підприємств на-уково-дослідних і дослідно-конструк-торських робіт, та на технологічне від-новлення виробництва. установлено пільгові ставки податку на прибуток малих і середніх підприємств у тре-тьому й четвертому роках роботи з моменту реєстрації. введено чіткий механізм патентування й захисту ви-находів для підтримки наукомістких підприємств малого і середнього біз-несу інноваційної спрямованості.

Запропоновано законопроекти, що спрямовані на вдосконалювання антимонопольного регулювання [10]. поширено на малі і середні підприєм-ства, що утворені в результаті поділу підприємств-монополістів за умови їхньої приватизації, пільги по опо-датковуванню, установлені для нових створених малих підприємств. надано державні гарантії підприємствам і ор-ганізаціям для участі в міжнародних тендерах, пов’язаних із проектуван-ням, будівництвом і поставками ма-шин та устаткування для промислових об’єктів за кордоном; передбачено поповнення оборотних коштів підпри-ємств-експортерів з використанням механізму обліку й переобліку вексе-лів через систему облікових банків за участю центрального банку російської Федерації. введено преференції для малого і середнього бізнесу при здійсненні ними закупівель для дер-жавних і муніципальних потреб [10]. установлено адміністративну відпо-відальність посадових осіб-замовни-ків за несвоєчасну оплату державних і муніципальних контрактів. крім вне-сення змін у законодавство буде реалі-зований комплекс заходів, який забез-


101

печить роботу п’яти електронних пло-щадок і загальноросійського порталу державних (муніципальних) закупівель за рахунок коштів, передбачених на реалізацію Федеральної цільової про-грами «електронна росія». Мета — збільшити до 2012 року більш чим у два рази (до 35%) виконувану суб’єктами малого і середнього підприємництва частку державного (муніципального) замовлення, замовлень природних монополій і державних корпорацій. при цьому Мінекономрозвитку уточ-нює, що підтримка попиту на продук-цію малих і середніх фірм за рахунок використання можливостей держав-ного (муніципального) замовлення не повинна підмінювати собою роботу з підвищення попиту на продукцію малих і середніх компаній за рахунок зростання конкурентоспроможності такої продукції. Як правило, конкурен-тоспроможні малі і середні фірми є експортерами продукції, тому запро-поновані заходи зосереджено на під-тримці цієї групи малих і середніх фірм. ці заходи передбачають виплату низки фінансових субсидій за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів і більш активне за-лучення торговельних представництв російської Федерації в реалізацію про-грам сприяння експортерам [11].

Ще в 2006-2008 роках було при-йнято низку федеральних законів, що дозволяють суб’єктам російської Федерації, органам місцевого само-врядування формувати переліки дер-жавного й муніципального майна, при-значеного винятково для надання в оренду суб’єктам малого і середнього підприємництва. Майно, включене в такі переліки, повинно надаватися на умовах довгострокової оренди (понад п’яти років), а для соціально значущих видів економічної діяльності — по пільгових ставках орендної плати [11]. крім цього, в урядових документах

російської Федерації підкреслюється, що доступ до об’єктів нерухомості, що відносяться до технологічної інфра-структури (електромережі, газова й комунальна інфраструктура) тощо, є для малих і середніх компаній, що по-чинають бізнес, не менш важливим ніж доступ до виробничих приміщень. у зв’язку з цим, пропонується реалізу-вати комплекс заходів, спрямованих на вдосконалювання законодавства, що регулює діяльність природних і локальних монополій у частині стан-дартизації адміністративних процедур, установлення економічно обґрунто-ваних тарифів, надання можливостей по залученню в комерційний оборот створених компаніями об’єктів (по-слуг) технологічної інфраструктури. оцінка ефективності реалізації заходів цього завдання, проводиться виходячи із частки витрат на доступ до техноло-гічної інфраструктури малих і середніх фірм, які починають свій бізнес [11]. аналізуючи фактори, які впливають на розвиток малого і середнього бізнесу, важливо наголосити на тому, що для початку власної справи, модернізації виробництва, виходу на нові, у тому числі міжнародні ринки, підвищення рівня бізнес-утворення і його праців-ників є необхідною умовою.

великі компанії, як правило, ма-ють у своєму розпорядженні можли-вості по створенню власних навчаль-них центрів, розробленню освітніх програм. відносно підприємств мало-го і середнього бізнесу частину витрат на такі заходи повинна взяти на себе держава. особливо така проблема ак-туальна для підприємців-початківців. у 2009 році планувалося надати послу-ги бізнес-утворенням для 5% підпри-ємців які стартували, а це біля чоти-рьох тисяч початківців. до 2012 року цей показник планується збільшити в три рази [11]. при реалізації цього за-


102

ходу молодіжне підприємництво виді-лене як пріоритетна група.

у середньостроковій перспективі планується реалізувати масові про-грами навчання починаючих підпри-ємців малого і середнього бізнесу за рахунок коштів федерального бюдже-ту та бюджетів суб’єктів російської Федерації.

одне з великих завдань проек-ту — формування доступної системи інфраструктури підтримки суб’єктів малого і середнього підприємництва. За останні п’ять років проведена значна спільна робота із суб’єктами російської Федерації по формуванню інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва: — ді-ють 72 регіональних і муніципальних бізнес-інкубатори; — 33 регіональ-них гарантійних фондів поручителів по кредитах малих і середніх компа-ній; — 23 венчурні регіональні ком-панії та два фонди прямих інвестицій, що здійснюють підтримку інновацій-них і виробничих бізнес-проектів. створено промисловий парк, почато фінансування технопарку[12].

на період до 2012 року пропону-ється продовжити реалізацію зазна-чених проектів з таким розрахунком, щоб щорічно створювати 30-40 регіо-нальних і муніципальних бізнес-інку-баторів, завершити створення фондів гарантій у кожному суб’єкті російської Федерації, підвищити капіталізацію регіональних венчурних фондів (не менш 400 млн руб. кожний), сформува-ти систему промислових парків і тех-нопарків — не менш десяти об’єктів до 2012 року[14].

Значний потенціал для розвитку суб’єктів малого і середнього підпри-ємництва пов’язаний зі зниженням витрат на державне регулювання й оподатковування підприємницької діяльності. у 2009 році набув чиннос-

ті федеральний закон, що скорочує число перевірок суб’єктів підприєм-ництва. на період до 2012 року перед-бачено забезпечити реалізацію вимог законодавства російської Федерації про проведення один раз у п’ять ро-ків суцільного статистичного обсте-ження сектора малих і середніх ком-паній, спростити вимоги по веденню бухгалтерського обліку компаніями, що застосовують спеціальні податкові режими, замінити адміністративні ме-ханізми забезпечення відповідальнос-ті підприємців за безпеку вироблених товарів на цивільно-правові — декла-рування, технічний аудит, страхування відповідальності, саморегулювання.

у 2009 році за рахунок коштів федерального бюджету почалася ре-алізація програми ват «російський банк розвитку» по рефінансуванню кредитів суб’єктів малого і серед-нього підприємництва, а також кре-дитуванню мікрофінансових, лізин-гових і факторингових організацій. на програму направляється 30 млрд. руб., з яких 10 млрд. руб. вносяться в капітал ват «російський банк роз-витку», а 20 млрд. рублів надаються ват «внешэкономбанк» у вигляді кре-дитних ресурсів.

у Мінекономрозвитку відзнача-ють, що формування інституту «зво-ротного зв’язку» з підприємцями для оцінки впливу прийнятих органами виконавчої влади рішень, можливо лише при наявності інструмента сус-пільного захисту інтересів і представ-ництва підприємців.

нині у росії діють чотири най-більші підприємницькі об’єднання: «опора росії», торгово-промислова палата російської Федерації, «ділова росія», російський союз промисловців і підприємців (роботодавців). однак ступінь залучення малих і середніх фірм до діяльності громадських ор-


103

ганізацій як і раніше незначна. так, «опора росії» представляє інтереси кожного четвертого малого і серед-нього підприємця.

підтримка громадських органі-зацій підприємців — необхідний еле-мент для формування громадянського суспільства. тому крім удосконалення законодавства в частині розширен-ня можливостей по захисту інтересів малих і середніх підприємств, необ-хідно підтримати фінансово програми громадських об’єднань, пов’язаних із захистом інтересів малих і середніх підприємств. реалізація заходу мож-лива за рахунок коштів, передбаче-них на державну програму підтримки малого і середнього підприємництва. основний індикатор — це збільшен-ня практично в два рази чисельнос-ті підприємців-членів громадських об’єднань.

для реалізації цієї проблеми не-обхідно максимально використати можливості телебачення, радіо, мере-жі інтернету, зовнішньої реклами.

очікується, що до 2012 року росія зможе наблизитися до загальносві-тового показника по частці грома-дян, що бажають почати власну спра-ву, — 10%, і перевищить існуючий рі-вень в чотири рази.

стан справ у сфері малого і се-реднього бізнесу, що нині склався в україні, свідчить про те, що подаль-ший його розвиток без активного по-зитивного втручання держави може призвести до згортання (переважно через більшу тінізацію) цього секто-ра економіки з відповідним посилен-ням соціальної напруги й загострен-ням економічних проблем. через це виникає необхідність у перегляді й ефективному впровадженні механіз-мів державного регулювання підпри-ємств малого і середнього бізнесу.

СпиСок викоРиСТАних джЕРЕЛ:

1. Малый бизнес в Европе и Америке / 20.02.2010 wvm.UBSJournal.com/lowbusiness/1166-small-business .

2. Лебедева СЮ. Регулирование и по-ддержка малого и среднего пред-принимательства в ЕС и России// Менеджмент в России и за рубежом №1, 2001.

З. Жук А. Государственная поддержка предприятий малого и среднего биз-неса в условиях кризиса//Научная жизнь №3-4 (10-11), 2009.

4. О мерах по поддержке малого бизне-са в Европе //The Wall Street Journal// BFM.ru 21.01.10.

5. О мерах по поддержке малого бизне-са в Европе //The Wall Street Journal// BFM.ru 21.01.10.

6. Ставка рефинансирования Банка России снижается.// www.rusipoteka.ru.. .rossii.. .stavku_refinansirovaniya

7. ЕС запускает финансовую реформу //Экономические известия, 25 сентя-бря 2009.

8. JEREMIE — розширення доступу малого і середнього підприємництва (SME) до фінансової системи в єв-ропейських регіонах // www.dfp.gov.ua/750.html

9. Europeiska kommissionens general-direktorat for naringsliv (DG ENTR) ec.europa.eu/enterprise/index — en.htm.

10. Поддержка малого и средне-го бизнеса РФ в 2010 году... www.allmedia.ru/ newsitem.asp.

11. А.Путилин. В. Путин и малый бизнес //29.06.2009 г.

12. П.Сидибе, С.Куксин. В. Путин обна-родовал пакет госпомощи малому и среднему бизнесу// «Российская газета» — Федеральный выпуск №5140 (61) от 25 марта 2010 г.

13.Инновационная инфраструктура:... бизнес-инкубаторов в России //.. www.liga.net/smi/show.html

14. Сенинский С.Технопарки в России: как за рубежом, но по-своему // http://www.svobodanews.rU/content/Article/267359.html#ixzz0o7wZDWeg.


104

УДК 65.012.8Іванець В.А., доцент Чернігівського інституту інформації, бізнесу і права, керівник секції менеджменту економічної безпеки підприємництва і бізнесу

ЩОДО ПРОБЛЕМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМНИЦТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

В статті дається визначення по-няття і сутності економічної безпеки, наводяться критерій і показник оцін-ки рівня економічної безпеки підпри-ємництва та бізнесу. Розглядаються проблеми і причини неефективного забезпечення безпеки бізнесу вітчиз-няного підприємця в сучасних умовах та шляхи вдосконалення комплек-сної економічної безпеки діяльності суб’єкта господарювання в Україні.

В статье дается определение по-нятия и сущности экономической без-опасности, приводятся критерий и показатель оценки уровня экономиче-ской безопасности предприниматель-ства и бизнеса. Рассматриваются проблемы и причины неэффективно-го обеспечения безопасности бизнеса отечественного предпринимателя в современных условиях и пути усовер-шенствования комплексной экономи-ческой безопасности деятельности субъекта хозяйствования в Украине.

The author gives definition of the notion and the essence of entrepreneurship and business economic security, criteria and assessment of economic security level. This article also considers problems and causes of inefficient business security and shows the ways of business entity economic security improvement.

Постановка проблеми. у ринко-вих умовах підприємницький сектор україни переживає дуже складний

період з недостатньо прогнозовани-ми і недосконалими шляхами свого розвитку, тому питання забезпечення безпеки підприємництва та бізнесу в таких умовах є досить актуальним. українське підприємництво, як від-крита система, функціонує у склад-ному, нестабільному і динамічному зовнішньому середовищі, особливо в сучасних умовах, коли світова еконо-міка переживає один з найбільш гли-боких фінансово-економічних криз. його вплив суттєво позначився на економічних процесах, соціальній та політичній ситуації в державі, а також на міжнародних відносинах з сусідні-ми країнами.

Забезпечення і проблеми без-пеки економічного розвитку суспіль-ства, життєдіяльності окремої людини безпосередньо пов’язані з завдання-ми певного періоду його виробничої діяльності, в тому числі і підприємни-цтва. ряд урядових постанов, указів президента україни останніх років пе-редбачають єдність, дієздатність і без-пеку нашого суспільства, економічний розвиток і реструктиризацію осно-вних галузей народного господарства, відродження села, реформи у сфері освіти та медицини, реформування правоохоронних та судових органів. передбачається значне зменшення регулюючого тиску на підприємства малого бізнесу, створення більш спри-ятливих умов для малих підприємств щодо реєстрації, ліцензування, серти-фікації, проведення перевірок, отри-


105

мання дозволу митного оформлення вантажів тощо. але аналіз ситуації свідчить, що суттєвих змін у розви-тку малого бізнесу і підприємництва в україні за останні роки не відбулося, він ще й досі не відіграє суттєвої ролі і практично перебуває на початковому етапі свого розвитку. скасування пільг за останні роки, відсутність держав-ної підтримки, надмірне втручання в економічну діяльність підприємств з боку держави та інші негативні фак-тори призвели до скорочення темпів росту кількості зареєстрованих малих підприємств. становлення ринкової економіки україни поставило перед вітчизняним підприємництвом ряд проблемних питань по забезпеченню стабільного розвитку і безпеки, які можуть бути вирішені тільки нарівні з завданнями внутрішньої і зовнішньої політики держави [4, с. 68–70].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. в умовах, що склалися, одним з ефективних і перспективних напрямів протидії існуючим загро-зам на макроекономічному та мікро-економічному рівнях, перш за все, є об’єднання зусиль суб’єктів взаємо-дії — держави і бізнесу з правовим регулюванням такої взаємодії і ви-сокопрофесійним кадровим забез-печенням. Метою такої співпраці є забезпечення економічної безпеки підприємницької діяльності. у зв’язку з інтеграцією україни в регіональні та світові економічні ринки потрібна швидка адаптація до нових умов ве-дення бізнесу в більш жорсткому кон-курентному середовищі із збережен-ням, при цьому, наявних позицій на ринках збуту, захистом власних інтер-есів, забезпеченням стабільного роз-витку. необхідно також подолати такі дуже серйозні загрози і ризики веден-

ня бізнесу в україні, як рейдерство, корупція, хабарництво, бюрократизм, безпринципність і продажність окре-мих представників владних, судових, правоохоронних та контролюючих органів.

проблемі дослідження безпе-ки бізнесу присвячені роботи таких вітчизняних і зарубіжних авторів, як в. Ярочкін, а. соснін, М. Зубок, Є. позднишев, с. Яременко, і. ніколаюк, а. Берлач, с. Шкарлет, в. крутов, Ю. крегул, Ю. когут, в. ортинський , і. керницький, З. живко та інших.

в результаті проведеного аналізу наукових досліджень встановлено, що для ефективного функціонування під-приємства є конче необхідною оцін-ка його рівня економічної безпеки по всіх основних функціональних скла-дових — фінансовій, інтелектуальній і кадровій, техніко-технологічній, полі-тико-правовій, екологічній, інформа-ційній, силової безпеки, які є потенці-алом його конкурентоспроможності, стійкості та стратегічного розвитку.

Фінансове забезпечення у ви-робничій діяльності промислових і сільськогосподарських підприємств відіграє приблизно однакову роль. водночас роль інтелектуальної і ка-дрової складової, а також системи ін-формаційного забезпечення виробни-цтва щодо новітньої технології, руху та змін кон’юнктури ринків у промисло-вому секторі значно вища за сільсько-господарські підприємства.

при цьому земля для сільгосп-виробників є основним фактором виробництва і екологічна безпека іс-тотно напряму впливає на сільсько-господарський бізнес у порівнянні з промисловими підприємствами, яких екологічні проблеми торкаються лише через системи штрафних санкцій за за-


106

бруднення довкілля і екологічні стан-дарти на продукцію, що випускається ними. також слід зазначити збільшен-ня питомої ваги техніко-технологічної складової сільськогосподарського ви-робництва та зменшення в порівнянні з промисловістю значущості інтелек-туального і кадрового факторів еконо-мічної безпеки. тому через екологічні проблеми та фінансову і економічну кризу в країні питання підтримки сіль-ськогосподарських підприємців в су-часних умовах з боку держави шляхом надання цільових кредитів та вико-нання відповідних соціально-еконо-мічних програм значно зростає.

для торгових підприємств, банків і тих компаній, що працюють на фінан-сових і фондових ринках, здійснюючи страхову й інвестиційну діяльність, головним завданням є інформацій-не забезпечення бізнесу та фактор фінансової безпеки. для забезпечен-ня комплексної системи економічної безпеки підприємств, що працюють на фінансових ринках, дуже важливе значення має кваліфікаційний рівень їх персоналу. при цьому і для торго-вих підприємств, і для тих, що працю-ють на фінансових і фондових ринках, більш високою, у порівнянні з про-мисловими і сільськогосподарськими підприємствами, є роль саме силової складової економічної безпеки, тобто створення відомчих структур служби безпеки, при істотно меншій значу-щості для них впливу екологічних про-блем [7, с. 233–276].

досліджуючи сучасний стан еко-номічної безпеки вітчизняного під-приємництва та бізнесу, вітчизняні на-уковці таким чином визначають осно-вні тенденції її подальшого розвитку:– комплексний підхід до забезпечен-

ня та розвитку основних складових

економічної безпеки підприємства з використанням удосконаленої технології захисту від різноманіт-них проявів криз та ризиків у су-часних умовах ведення підприєм-ницької діяльності;

– підвищення професіонального рів-ня, більш якісне забезпечення си-лової складової економічної безпе-ки підприємства шляхом кадрового поповнення її стуктур професіо-нальними фахівцями з відповідною підготовкою щодо перспективного розвитку безпеки бізнесу;

– подальше зближення представни-ків недержавного та державного секторів безпеки щодо створення механізмів взаємодії, запроваджен-ня методів, заходів, засобів і загаль-новизнаних міжнародних стан-дартів забезпечення безпеки підприємництва;

– розвиток безпеки бізнесу, пов’язаний з інформаційним за-безпеченням її заходів (так званої «конкурентної або маркетингової розвідки,» бізнес-розвідки), і інте-лектуальної та кадрової безпеки [1, с. 4–15].

кадрова безпека або людський фактор є одним з основних факторів економічної безпеки підприємства. в своїй науковій роботі «кадрова безпе-ка як підсистема в системі економічної безпеки підприємства» о.Ю. Лащенко подає її як стан економічної системи, при якому проводиться ефективна ро-бота всіх її функціональних складових, забезпечується її захищеність та здат-ність протистояти внутрішнім і зовніш-нім впливам і загрозам, пов’язаним з персоналом, і передбачає змістовний і структурний аналіз, діагностику та прогнозування впливу діяльності пер-


107

соналу на внутрішні та зовнішні показ-ники вказаної економічної системи.

кадрова безпека є комбінаці-єю складових, взаємопов’язаних та-кими складними і завуальованими зв’язками, як:– безпека життєдіяльності, яка має за

основу безпеку здоров’я і фізичну безпеку;

– соціально-мотиваційна безпека. Фінансова безпека з грошово-кре-дитною платоспроможністю персо-налу, з його впевніністю в своєму робочому місці, гарантованій, адек-ватній його освіті і професійним на-вичкам оплаті праці. кар’єрна без-пека з професійно-кваліфікаційним та посадовим просуванням персо-налу і гарантією службової кар’єри. естетична безпека з відповідною підготовкою, навчанням та мотива-цією задоволення персоналу сво-єю роботою;

– адміністративно-незалежна безпе-ка зі створенням умов відсутності можливості призначення непідго-товлених і некомпетентних кадрів;

– професійна безпека. Безпека праці з системою створення певних умов праці. інформаційна складова про-фесійної безпека з прогнозуван-ням структури персоналу, потреб в кадрах, плануванням, залучен-ням, розміщенням, оцінюванням результатів праці для виявлення потенціалу персоналу. пенсійно-страхова безпека з соціальним захистом персоналу. Безпека во-лодіння сучасними знаннями з впровадженням новітніх техно-логій у розвиток персоналу, з удо-сконаленням рівня професійних знань, навичок, умінь, здібностей відповідно до нтп;

– антиконфліктна безпека. патріотична безпека зі створен-ням психологічного клімату в ко-лективі на основі позитивного відношення до підприємства для забезпечення узгодженості, без-конфліктності спілкування, від-повідальності та обов’язків, това-риської допомоги, вимогливості до себе в інтересах виробництва. психолого-комунікаційна безпе-ка зі сприянням міжособистісним комунікаціям і створенням мікро-клімату, з задоволенням міжосо-бистісних стосунків по вертикалі (керівник-підлеглі) та горизонталі (виконавці).

Постановка завдання. Мета на-укової статті — дати правильне розу-міння самої суті забезпечення комп-лексної системи економічної безпеки, її місця і ролі, проблем її формування і функціонування в підприємництві та бізнесі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Менеджери і фахівці з безпеки підприємництва та бізнесу державних та інших організацій пови-нні знати закони, принципи і техноло-гії ринкової економіки з її ризиками, небезпеками, загрозами і гарантіями, особливостями безпеки бізнесу в об-раній галузі діяльності. тому тільки комплексний системний підхід до управління підприємством та його безпекою може стати гарантією успі-ху. при цьому весь персонал повинен, особливо в кризових, конфліктних і подібних до них ситуаціях, серйозно ставитися до проблеми особистої без-пеки та безпеки підприємства. для цього менеджер і фахівець служби безпеки повинні ретельно освоїти і ефективно використовувати способи управління підприємством, персона-


108

лом і системою безпеки у підприєм-ницькій діяльності [3,с.3]. комплексна економічна безпека підприємства ві-дображає стан найбільш ефективного використання корпоративних ресур-сів для уникнення його внутрішніх і зовнішніх загроз і забезпечення ста-більного функціонування підприєм-ства на даний момент і на перспекти-ву. самим головним показником його економічної безпеки серед сукупності якісних та кількісних показників є рі-вень економічної безпеки підприєм-ства, який оцінює стан використання корпоративних ресурсів за критері-ями рівня. найвищий рівень забез-печується максимальною безпекою основних функціональних складових економічної безпеки підприємства: фінансової, інтелектуальної та кадро-вої, техніко-технологічної, політико-правової, екологічної, інформаційної, силової безпеки, які відносяться до внутрішньовиробничих складових, і ринковою і інтерфейсної безпеки, як позавиробничих складових, що ха-рактеризують неефективність обраної моделі поведінки на ринку, помилки в товарній збутовій політиці, політиці цін, виготовленні неконкурентоспро-можньої продукції, а також надійність взаємодії з економічними партнерами [3, с. 24–81].

економічна безпеки на макро-рівні оцінюється за такими критерія-ми та показниками: обсягами і якістю ресурсного потенціалу, можливістю його розвитку, рівнем ефективності використання ресурсів, капіталу, пра-ці та економічним зростанням, рівнем соціальної стабільності і вирішенням соціальних проблем та рівнем, якіс-тю життя, темпами інфляції і нормами безробіття, рівнем незалежності на-ціональної економіки, її конкуренто-

спроможності та дефіцитом бюджету, державним боргом, станом золотова-лютних ресурсів, дяльністю і обсягами тіньової економіки, цілісністю терито-рії і економічного простору та адапта-цією до світової економіки. стан еко-номічної безпеки суттєво впливає на показники економічної безпеки під-приємництва та бізнесу, невід’ємної складової національної безпеки: темпи зростання прибутків та покра-щення економічного стану, стійкості і стабільності підприємства; рівень ма-теріального і соціального забезпечен-ня його персоналу; розмір боргових зобов’язань і структура дебіторської заборгованості суб’єкта господарю-вання; рівень впливу тіньового капіта-лу на підприємство [7, с . 233–276].

труднощі економічного і політич-ного характеру через соціально-еко-номічну і фінансову кризу, нестійкість функціонуючої економічної системи і нерівномірність розвитку суб’єктів господарювання в україні, а також мін-ливості системи цінностей суспільства змушують українське підприємство швидко пристосовуватися до умов суспільно-політичної та економічної нестабільності і знаходити адекват-ні рішення таких найбільш складних проблем і загроз ефективної діяльнос-ті підприємництва, як : відсутність по-вної і кваліфіковано розробленої за-конодавчої бази для регулювання різ-них аспектів діяльності підприємства, в тому числі і по забезпеченню його безпеки; відсутність кадрового забез-печення та технологій забезпечення безпеки бізнесу, які повинні відпові-дати сучасним, передовим технологі-ям виробництва; катастрофічний стан технологій і виробничого обладнання, неякісної сировини з-за відсутнос-ті впровадження науково-технічних


109

досягнень та динамічного розвитку інноваційної складової економіки як основи економічної безпеки підпри-ємства та держави; непрофесійна ді-яльність, неефективне управління ви-робничою та комерційною діяльністю, неякісні маркетингові дослідження з боку керівництва та штату менедже-рів підприємства; гостра недостат-ність готівкових фінансових коштів з-за жорсткої грошової і податкової політики державних органів україни; дуже низький рівень виконання дого-вірних зобов’язань і криза неплатежів [7, с. 233–276].

насамперед, ці проблеми пов’я-зані з недосконалістю діючого законо-давства країни, бюрократією у сфері підприємництва та бізнесу. в україні існує декілька груп органів контр-олю за здійсненням підприємницької діяльності: у фінансово-господар-ській сфері — державна податкова інспекція, Мінфін, пенсійний фонд, державна інспекція з контролю за ці-нами, контрольно-ревізійне управлін-ня, митні органи; у інших сферах діяль-ності — органи ветеринарного, еколо-гічного контролю , нагляду за охоро-ною праці, державна пожежна охоро-на, санітарно-епідеміологічна служба) та при виникненні певних умов — правоохоронні органи, державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації разом з державним комі-тетом у справах захисту прав спожива-чів. перевірки здійснюються в плано-вому, позаплановому порядку і пері-одичність останніх не обмежена. при реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності необхідно сплатити у чо-тири фонди, органи оподаткування та органи державної статистики.

на відміну від україни в пере-довій, одній із найбільш економічно

розвинутих країн світу — канаді міс-цева система контролю над бізнесом є більш простою і розписана до най-менших дрібниць. податки збирає тільки податкова інспекція. перші три роки бізнес може бути неприбутковим і якщо оборот за квартал не переви-щує 25 тисяч доларів, то реєструвати і декларувати його в податковій не по-трібно. при необхідності податкова декларація для бізнесу дуже проста і становить за розміром всього пів-сторінки стандартного аркушу, який можна заповнити по інтернету. Звіт у бізнесі здається або раз на місяць, на квартал, на півроку або раз на рік на вибір самого підприємця. реєстрація та сплати у фонди –необов’язкові , що зручно для підприємця і найнятих працівників. під час реєстрації вашо-го бізнесу він фіксується в державній установі, потім через комп’ютерні мережі державні чиновники розпо-всюджують цю інформацію по всіх відповідних фондах і установах як і при народженні нового громадяни-на канади. для реєстрації юридичної особи в канаді витрачається одна го-дина, в україні — 10 годин (навіть при введенні принципу єдиного вікна). Щоб відкрити бізнес-рахунок в укра-їнському банку необхідно 5 годин, у канаді — 15 хвилин. довіреність на ке-рування автомобілем і талон техогля-ду в канаді не потрібні, так як обовяз-кового технічного огляду там не існує. у канаді немає Мрео. кожна людина, котра має право керувати автомобі-лем, може без будь-якого державного контролю дати своє авто іншій людині й відповідає за технічну безпеку своєї машини сама [6, с.16].

отже, недосконала податкова система, яка повинна бути більш спро-щена і доступна для звичайного вітчи-


110

зяного підпрємця, несучасні інфор-маційні технології в державних і при-ватних установах, значний сектор ті-ньового капіталу, непрофесіоналізм та корупція в праоохоронних та владних структурах україни, високий рівень злочинності в суспільстві і агресивна поведінка суб’єктів ринку є складови-ми надзвичайних ситуацій у безпеці життєдіяльності кожної людини і під-приємництва, у формуванні економіч-ної та політичної нестабільності в дер-жаві вцілому. і будівельна афера фірми «еліта — центр» в м.києві є яскравим прикладом того, як представники ви-щих ешелонів влади столиці, Мвс і прокуратури «попали на гачок» до сучасних міжнародних шахраїв, що діяли за фальшивими документами банку, і не зуміли забезпечити безпеку цілої громади. на відміну від них слід відмітити використану можливість підвищення ефективності діяльності првоохоронних органів Луганщини за рахунок впровадження в області сучасної інтегрованої системи пошуку злочинців.

саме низький професіоналізм, низька культура обслуговування та надання послуг, відсутність компе-тентних менеджерів, недостатня кіль-кість програмістів і технологів спри-чиняє низьку продуктивність праці ( у 8 разів менша, ніж в канаді) та забез-печення безпеки бізнесу, не зважаючи на наявність сучасного, не гірше, ніж там, обладнання та техніки. в першу чергу це залежить від рівня підготов-ки фахівців і спеціалістів, яких готують вищі навчальні заклади (внЗ) україни. важко досягти високого рівня фахової підготовки у внЗ, що мають по 100 фі-ліалів — майже в кожному райцентрі, і у 80% із них не проводяться наукові до-слідження. Лише в одному м.чернігові

діє біля 30 філіалів та структурних під-розділів, яких щороку Міністерство освіти і науки україни після чергової перевірки закриває, а вони відроджу-ються знову, як «фенікси з попілу», за рахунок «даху» в різних ешелонах влади. ця картина яскраво доповню-ється небажанням студентської моло-ді читати літературу, вивчати історію свого народу, що сповна компенсуєть-ся віртуальним світом комп’ютера та дитячими забавами з мобільними те-лефонами. хамство, низька культура спілкування всіх верств населення, а також, як відмітив відомий російський кінорежисер станіслав Говорухін, «мо-ральні обмеження — ця суть свободи суспільства і демократії відсутні у кі-номатографії всіх країн снд», в інших видах мистецтва, в освіті та культурі, що малопривабливо для вітчизняних і зарубіжних споживачів, підприємців та інвесторів. Ми все ще керуємося недіючими законами, а не здоровим глуздом.

україні потрібні довіра і відпові-дальність політичних сил, правлячої влади, їх структур на місцях. політична заангажованість органів влади, мініс-терств і виконавчих органів на місцях, їх некомпетентність призводить до викривлення внутрішньої і зовніш-ньої політики держави. це дає знати себе в посезонному невиправданому піднятті цін на паливо, тарифів на газ і електроенергію, в забороні (в ми-нулому) на поставки м’ясо-молочної продукції в росію, що негативно впли-ває на підприємницьку діяльність в україні, партнерство і співробітництво між україною і снд, Єс. «Як у випадку з переговорами щодо вільної торгівлі з росією, нам слід очікувати від Єс ана-логічної твердої позиції захисту окре-мих чутливих секторів власного ринку


111

від конкурентоспроможних продуктів на ті сегменти ринку україни, де наці-ональні гравці все ще перебувають на рівні «немовлят» [5, с. 5]. в нас ще не визрів наш український менталітет, не-має єдності думок, ми ще не визначи-лись в таких понняттях як національна ідея та патріотизм, ми ще не поважає-мо себе і свій народ.

Висновки з даного досліджен-ня. таким чином, усунувши вище пе-рераховані проблеми забезпечення комплексної економічної безпеки підприємництва і бізнесу, врахову-ючи особливості національної со-ціально — економічної реальності в україні, і розробивши концепцію функціонування системи безпеки бізнесу шляхом структуризації при-ватних суб’єктів з надання послуг у різних сферах безпеки під егідою українського союзу промисловців і підприємців як єдиного координа-ційного центру, створення механізмів недержавного і державного забезпе-чення безпеки бізнесу на централь-ному та регіональному рівнях, впро-вадження в україні загальновідомих міжнародних стандартів і створення ефективної взаємодії з найбільш відо-мими міжнародними компаніями в цій сфері, можна говорити про дієву ефек-тивну комплексну систему економіч-

ної безпеки підприємництва і бізнесу в україні [2, с. 5; 1, с. 4–15].

ЛІТЕРАТУРА.1. Безпека бізнесу в Україні: стан, про-

блеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів Круглого столу КНТУ (3.12.2009), Київ, 2010.

2. Шкарлет С.М. Економічна безпека підприємства: інноваційний аспект: Монографія. — К.: Книжкове видан-ня НАУ, 2007 .- 436 с.

3. Економічна безпека підприємств, ор-ганізацій та установ: Навч. посібник [для студ. вищих навч. закладів.] / [В. Л. Ортинський, І. С. Керницький, З. Б. Живков та ін]; — К.: Правова єд-ність, 2009. — 544 с.

4. Малий бізнес та підприємництво в ринкових умовах господарюван-ня: Навч. Посібник / Л.І.Воротіна, В.Є.Воротін, Л.А.Мартинюк, Т.В.Чер-няк; За ред. Проф. Л.І.Воротіної. — 3-є вид., доп. І перероб. — К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2004. — 308 с. — Бібліогр.: с.299–303.

5. Громадсько-політичний тижневик «Дзеркало тижня», №1, 2006 р.

6. Громадсько-політичний тижневик «Дзеркало тижня», №11, 2006 р.

7. Зубок М.І., Позднишев Є.В., Яре-менко С.М. Безпека бізнесу: Навч. посіб. у схемах і таблицях. — К.: КНЕУ, 2008. — 480 с.


112

УДК 37.014.543; 378.142; 371.22 Янчук І.В., аспірант Ради по вивченню продуктивних сил України НАНУ

ОСВІТНІЙ СЕРТИФІКАТ ЯК СУЧАСНИЙ НОВИЙ ФІНАНСОВИЙ ІНСТРУМЕНТ

В статті досліджено ринок фі-нансових інструментів, визначено відношення населення до секторів вкладання коштів, проаналізовано обсяг фінансових заощаджень, обґрун-товано доцільність запровадження нового фінансового інструменту — освітнього сертифікату.

В статье исследуется рынок финансовых инструментов, определе-но отношение населения к секторам денежных вкладов, проанализирован объем финансовых сбережений, обо-снована целесообразность введения нового финансового инструмента — образовательного сертификата.

The article was investigated the mar-ket of financial instruments, determined the ratio of population to investing sec-tors, analyzed the financial savings, the expediency of introducing a new financial instrument — an educational certificate.

Постановка проблеми. Фінан-совий ринок україни зазнав значного розвитку з моменту здобуття незалеж-ності.

Було створено багато фінансо-вих інституцій, запроваджено низку фінансових інструментів, проте ще й зараз далеко не всі потреби можна задовольнити шляхом використання того чи іншого фінансового інструмен-ту, присутнього на фінансовому ринку україни. тому існує необхідність у вдо-сконаленні існуючих та створенні но-вих фінансових інструментів.

створення будь-якого фінансово-го інструменту викликане об’єктивною необхідністю виконання певних функ-цій та задоволення певних потреб сус-пільства.

в статті пропонується створення фінансового інструменту, який міг би стати об’єктом вкладання коштів, за-собом мобілізації фінансових ресурсів на здобуття вищої освіти, а також який дозволив би залучити додаткові дже-рела фінансування вищих навчальних закладів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. питанням впровадження новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу україни присвяче-но роботи: с. Боринця, Ю. Макогона, т.орєхової, о. рогача, М. савлука, а. Філіпенка, с. Фішера та інших.

питанням фінансового забезпе-чення вищої освіти займались укра-їнські економісти: с. Буковинський, о. василик, в.Геєць, в. Глущенко, а. даниленко, а. криклій, в. куценко, ц.огонь, к. павлюк, д. полозенко, Г. п’ятаченко, п. саблук, с. Юрій, в.Федосов та інші.

серед російських економіс-тів можна назвати а. анчишкина, в. афанасьєва, в.Басова, с. Белякова, с. вишнева, с. Глазьєва, а. Глухова, а. дайновського, в. Єрошина, в. жаміна, е. жильцова, с.костаняна, Г. поляка, о. савельєва, с. смирнова, с. струмиліна, Л. суботіної, а. чугаєва, д.чупрунова, чур’янова, в. Щетиніна та інших.


113

Щодо вчених з інших країн — вар-ті уваги роботи Г. Беккера, ч. Бексона, М. Благуа, Грегорі дж. Брока, а. вагнера, дж. вейзе, Є.деннісова, к. ерроу, дж. кейнса, Є. кола, е. Ліндала, Шеннота Б. Мадда, Ф. Махлупа, Я.Мінсента, п. самуельсона, Я. тімбергена, т. Шульца.

Мета статті. стаття присвячена розробці пропозицій щодо вдоскона-лення існуючих та створення нових фі-нансових інструментів, з використан-ням методів фінансового інженірингу.

дослідження поставило завдання:– дослідити ринок наявних фінансо-

вих інструментів;– провести сегментарний розріз фі-

нансових інструментів;– визначити відношення населення

до секторів вкладання коштів;– проаналізувати обсяг фінансових

заощаджень;

– дослідити частку осіб, що навчаєть-ся за власний рахунок;

– проаналізувати перспективи вико-ристання освітнього сертифікату.

Виклад основного матеріалу. всесвітня фінансова криза внесла свої корективи в економіки більшості кра-їн світу.

кризові явища негативно вплину-ли на функціонування фінансових сис-тем як окремих економік, так і світової фінансової системи в цілому. деякі країни навіть об’явили дефолт, тобто офіційно проголосили нездатність ви-конувати свої зобов’язання по взятим кредитам.

Зазнали змін фондові ринки бага-тьох країн. україна не стала винятком.

За останні роки структура фондо-вого ринку україни змінилась (табл. 1).

таблиця 1.Розподіл зареєстрованих ДКЦПФР обсягів випусків цінних паперів

у 2005–2008 роках, %.

Вид цінного паперуПеріод

2005 2006 2007 2008інвестиційні сертифікати компаній з управ-ління активами, випущеними пайовими ін-вестиційними фондами

37,19 19,75 23,36 42,71

акції підприємств 40,03 51,79 37,52 30,15облігації підприємств 20,57 26,26 33,38 20,48інші 2,21 2,20 5,74 6,66

вперше за останні 4 роки дослі-джуваного періоду найбільша віднос-на частка випущених цінних паперів належить не акціям підприємств, а інвестиційним сертифікатам куа, ви-пущеними пайовими інвестиційними фондами [17].

частка інвестиційних сертифікатів у 2008 році збільшилась майже на 23%, порівняно з 2006 роком. водночас

у 2008 році питома вага акцій підпри-ємств зменшилась на 21%, порівняно з показником 2006 року.

Фінансова криза суттєво впли-нула на рівень довіри населення до фінансових установ, зокрема таких як банки, страхові компанії, пайові інвес-тиційні фонди, фонди операцій з неру-хомістю (табл. 2), які й без того не ко-ристувались значним рівнем довіри.


114

таблиця 2.Соціологічне дослідження компанії GfK Ukraine щодо рівня довіри

населення до провідних фінансових інструментів.

Наскільки Ви довіряєте:

Рівень недовіри, % «абсолютно не довіряю» та «не

довіряю»

Рівень довіри, % «абсолютно до-віряю» та «дові-

ряю»

Баланс довіри і не-довіри

2007 2008 2009 2007 2008 2009 2007 2008 2009Банкам 28,4 56,4 55,1 26,9 11,7 8,5 -1,5 -44,7 -46,6компаніям з українським ка-піталом

34,3 56,6 52,0 21,4 10,6 12,3 -12,9 -46,0 -39,7

компаніям з іноземним ка-піталом

44,3 59,0 53,5 13,8 9,6 10,5 -30,5 -49,4 -43,0

страховим ком-паніям 50,9 72,0 69,7 15,9 5,4 6,4 -35,0 -66,6 -63,3

опитування проводилось станом на вересень 2007, листопад 2008 та березень 2009 року компанією GfK Ukraine [5].

репутація вищезгаданих установ змінилась в негативний бік внаслідок

невиконання, або виконання не в по-вній мірі своїх функцій та обов’язків. рівень недовіри населення вражає, особливо це стосується страхових компаній. Баланс довіри і недовіри свiдчить про необхiднiсть розробки

таблиця 3.Динаміка збільшення кількості студентів, ВНЗ та середньої кількості

студентів на ВНЗ в Україні за 1997–2008 рр. (за даними Держкомстату)

На-вчальні

роки

Кількість навчаль-

них закла-дів

Кіль-кість

студен-тів, тис.

Середня кількість студен-

тів у ВНЗ, тис.

Різниця між прийнятими

та випущени-ми студента-

ми, тис.

Студенти, котрі не закінчили ВНЗ, %

від загальної кіль-кості студентів

1997/98 280 1110,0 4 78 71998/99 298 1210,3 4,1 75,8 6,31999/00 313 1285,4 4,1 60,1 4,72000/01 315 1402,9 4,5 72,8 5,22001/02 318 1548,0 4,9 74,3 4,82002/03 330 1686,9 5,1 51,9 3,12003/04 339 1843,8 5,4 15,9 0,92004/05 347 2026,7 5,8 159 7,82005/06 345 2203,8 6,4 130,6 5,92006/07 350 2318,6 6,6 94,1 4,12007/08 351 2372,5 6,8 22,8 1


115

стратегiй, які були б спрямовані на по-вернення довiри населення до фінан-сових інститутів.

чи не найбільше з фінансових інститутів постраждали банки. в бан-ківських установах спостерігались затримки з виплатою депозитів, що, в свою чергу, викликано несвоєчасним поверненням кредитів.

а передумовою цього були кілька обставин. Мала місце переоцінка за-ставного майна, багато кредитів були беззаставними. варто згадати і ситу-ацію з кредитами, що були надані в іноземній валюті. в силу того, що від-соткові ставки по кредитах в інозем-ній валюті були нижчими за аналогічні ставки в національній валюті — зна-чну кількість кредитів було надано саме в іноземній валюті (зокрема в до-ларах сШа). а та обставина, що курс долара сШа стрімко зріс в кілька ра-зів, унеможливила своєчасні виплати за кредитами.

система оцінки ризиків банків-ських установ себе не виправдала. не було належним чином оцінено фі-нансові можливості позичальників, не враховано можливі коливання курсу національної одиниці, а також ймовір-ність падіння цін на заставне майно, зокрема нерухомість.

Можливі ризики були значно не-дооцінені. а частину ризиків банки пе-реклали на своїх клієнтів.

Були випадки зміни відсоткових ставок за кредитними угодами бан-ківськими установами в односторон-ньому порядку. Були переглянуті кре-дитні договори (не на користь клієн-тів банків).

З іншого боку, власники депозитів мали проблеми з достроковим, а в де-яких випадках — і своєчасним повер-ненням депозиту.

кілька системних банків було на-ціоналізовано.

це все викликало стрімке збіль-шення недовіри до банківських уста-нов, які й до кризи мали негативний рівень довіри/недовіри (відбувся стрибок з -1,5 до -46,6% , див. табл. 2).

виходом є відновлення довіри громадян до банківської системи, яка є необхідною ланкою фінансової сис-теми будь — якої країни.

для стабілізації ситуації потрібно розробляти та впроваджувати нові стратегії. адже повернення довіри до фінансових інститутів є необхідною умовою розвитку фінансового ринку україни.

світова економіка не стоїть на місці. Фінансові ринки зазнають кіль-кісних і якісних змін. розвиток фінан-сового ринку супроводжується вдо-сконаленням існуючих та створенням нових фінансових інструментів, що, в свою чергу, викликано необхідністю виконання покладених на них завдань та функцій.

Закон зростання потреб прогно-зує появу все нових і нових потреб людства. чим більше потреб — тим більше засобів необхідно для їх за-доволення, в тому числі, фінансо-вих інструментів, тому час від часу з’являються нові фінансові продукти, нові цінні папери.

прикладом створення відносно нових фінансових інструментів мо-жуть слугувати ісламські облігації «су-кук», свопи на дефолти, депозитарні розписки тощо. останнім часом уряд україни оголосив про намір випус-ку пдв-облігацій для погашення на-копиченої за 2009 рік і простроченої бюджетної заборгованості з відшко-дування пдв. створення нових цінних


116

паперів можливе в багатьох сферах людської діяльності.

на фінансовому ринку україни спостерігається падіння рівня довіри до багатьох фінансових інструментів. Громадяни почали надавати перевагу вкладанню коштів у здобуття вищої освіти. в ході дослідження було вияв-лено доцільність запровадження фі-нансового інструменту в сфері освіти.

в україні постійно зростає як кіль-кість внЗ, так і загальна кількість сту-дентів (табл. 3) [4].

За 10 років кількість студентів зросла більше ніж у 2 рази. і це не-зважаючи на те, що навчання в внЗ є справою недешевою.

в україні 130 тис. бюджетних місць а студентів більше 2 млн. а це означає, що більше 90% студентів навчаються за рахунок власних коштів.

хоча у Законі україни «про вищу освіту», в статті 4, сказано, що «грома-дяни україни мають право безоплатно здобувати вищу освіту у державних і комунальних вищих навчальних за-кладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень гро-мадянин здобуває вперше» [8, с. 10–14]. але бюджетних місць явно недо-статньо, і переважна більшість студен-тів змушені навчатись за власні кошти.

Фінансування освіти в україні знаходиться в незадовільному стані. розвинуті країни витрачають на освіту не менше 8–10% ввп.

в частині другій статті 61 Закону україни «про освіту» йде мова про те, що: «держава забезпечує бюджет-ні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національ-ного доходу, а також валютні асигну-вання на основну діяльність». [10]

але видатки в розмірі 10% ввп за-лишаються лише на папері. насправді, за останні роки видатки на освіту складали: 6,42% ввп у 2008р., 6,29% ввп у 2009р., та орієнтовно 6,56% ввп у 2010 році. [3]. причому, не варто очікувати значного збільшення видат-ків у після кризовий період.

«джерела надходження коштів в навчальний заклад поділяються на бюджетні і позабюджетні» [16].

«За оптимального розподілу і ви-користання позабюджетних коштів навчальні заклади повинні знаходити резерви для проведення наукових до-сліджень» [6, с. 58–61].

Бюджетних коштів недостатньо, тому потрібно залучати позабюджетні фінансові ресурси для забезпечення повноцінного функціонування вищих навчальних закладів.

Здобуття вищої освіти в україні все ще залишається справою недеше-вою.для того, щоб зробити вищу осві-ту в україні більш доступною, можна розвинути систему освітнього креди-тування. але, на відміну від розвину-тих країн, в україні кредитування осві-ти знаходиться на стадії становлен-ня. держава не в змозі забезпечити кредитування здобуття вищої освіти в необхідному обсязі. протягом 2006–2008 років сума залишалась сталою на рівні 14715 тис. грн. і це при тому, що в україні більше двох мільйонів студен-тів, починаючи з 2004/2005 навчаль-ного року. а в після кризовий період з урахуванням того, що майже у всі роки незалежності спостерігався дефіцит державного бюджету україни [12], не варто чекати значного збільшення об-сягів кредитування найближчого часу.

тим не менше, комітет з питань освіти і науки рекомендував парла-менту схвалити законопроект «про


117

кредитування на здобуття вищої осві-ти», яким передбачається кредит на здобуття вищої освіти зробити безза-ставним.

«крім того, банк може надати сту-дентові-позичальнику відстрочку у ви-платах по кредиту на строк, що дорів-нює часу навчання у вузі плюс 12 міся-ців. при цьому ставка кредитування для студентів буде дорівнювати облі-ковій ставці нБу на момент оформлен-ня кредитного договору (за станом на 16 березня 2010 року вона стано-вила 10,25%)» [13].

але це поки що не знайшло свого практичного застосування на ринку позикових ресурсів. справа навіть не в тому, що законопроект ще не став Законом україни. справа в тому, звід-ки взяти кошти, щоб компенсувати банківським установам низьку став-ку по кредиту, а можливо й небажану відстрочку. необхідні значні фінан-сові ресурси з державного бюджету україни, тим більше якщо врахувати можливість надання кредитів без за-стави, що може покликати за собою небажані наслідки.

у деяких країнах вже мали місце проблеми з погашенням освітніх кре-дитів. «у Швеції, наприклад, де креди-тування освіти значно розвинене, про-тягом останніх 20 років частка освітніх кредитів скоротилася з 95 до 70 % за-гального обсягу фінансової допомоги студентам» [11, с. 20, 61]. така політика викликана існуванням труднощів із погашенням кредиту в умовах високо-го рівня податкового навантаження на фізичних осіб.

Забезпечення повернення освіт-нього кредиту — один із основних ризиків такого фінансового механіз-му. тому на даний час широке впро-вадження системи освітнього кре-

дитування в україні є неможливим. кредитні ставки на порядок переви-щують такі ж показники розвинутих країн. За нинішнього рівня доходів на-селення існує велика ймовірність не-повернення кредитів, відповідно дер-жава стикнеться з проблемою вико-нання своїх гарантійних зобов’язань.

ситуація, що склалась в фінан-совому секторі, диктує необхідність створення нового фінансового ін-струменту — освітнього сертифікату, який дав би змогу залучити додаткові фінансові ресурси до вищих навчаль-них закладів з одного боку, та допоміг би мобілізувати кошти на навчання у внЗ з іншого. крім того, освітній серти-фікат міг би стати непоганим засобом вкладання коштів, адже, як згадува-лось раніше, спостерігається тенден-ція до збільшення кількості студентів в україні,тобто попит на вищу освіту щороку збільшується.

Між іншим, розробці нових фі-нансових інструментів присвячені роботи з фінансового інжинірингу. «Фінансовий інжиніринг — це ціле-спрямоване розроблення та реаліза-ція нових фінансових інструментів та/або нових фінансових технологій, а також творчий пошук нових підходів до вирішення фінансових проблем за допомогою уже відомих фінансових інструментів та технологій» [15, с. 379].

Як не дивно, в населення знахо-диться колосальна сума грошових ко-штів, які можуть стати інвестиційним ресурсом. «За даними нБу, на руках у населення знаходиться 150 млрд. грн. та 480 млрд. доларів сШа» [14, с. 20].

тобто кошти є, але об’єктів ін-вестування, які користувались би довірою населення, явно недостат-ньо. ця сума в кілька разів більша за державний бюджет україни. для по-


118

рівняння, «верховною радою україни затверджено видатки державного бюджету україни на 2010 рік у сумі 324016473,7 тис. гривень» [9].

Запровадження освітнього сер-тифікату сприяло б трансформації заощаджень населення в інвестиції, допомогло би мобілізувати кошти на навчання, а також, дало б змогу внЗ отримати додаткові фінансові ре-сурси.

розглядаючи можливість запро-вадження нового фінансового інстру-менту, доцільно проаналізувати ро-сійський досвід у цій сфері. освітній сертифікат знайшов своє практичне застосування в російській Федерації. а саме, в тюменському державному уні-верситеті (тюменский государствен-ній университет).

«у січні 2010 року тюменських державний університет знову розпо-чав реалізацію освітніх сертифікатів.

освітній сертифікат — це свідо-цтво, що видається університетом юридичній чи фізичній особі на осно-ві укладеного між ними договору. Замовником можуть бути батьки чи підприємство, які будуть оплачувати навчання.

очевидно, що вартість освітнього сертифікату залежить від обраного на-пряму (спеціальності).

Якщо абітурієнт набрав вста-новлений мінімальний поріг балів за Єдиним державним іспитом (Єді) для зарахування на обраний ним напрям підготовки, то він автоматично зара-ховується на договір. у тому випадку, якщо балів буде достатньо для зара-хування на бюджет (навіть до іншого внЗ) власнику сертифікату повернуть всі внесені грошові кошти [2].

але можливий такий випадок, що абітурієнт має освітній сертифікат,

але не поступив на навчання в да-ний внЗ, одночасно не поступивши на навчання за рахунок державного бюджету в інший вищий навчальний заклад. тому пропонується випускати освітні сертифікати не іменними, а «на пред’явника». тобто такі цінні папери, якими міг би скористатись хтось інший (не лише власник). відтак, з’являється можливість перепродажу цінного па-перу в разі невдалої здачі іспитів до внЗ. та й взагалі, автоматично утворю-ється ринок освітніх сертифікатів.

але для того, щоб уникнути спе-куляцій на ринку освітніх сертифі-катів, пропонується законодавчо зобов’язати власників в разі перепро-дажу укладати акт купівлі-продажу, без якого новий власник не мав би права скористатись цінним папером. Безумовно, передбачається сплата по-датку до державного бюджету.

необхідно зазначити, що впро-вадження освітнього сертифікату в університеті мало позитивний до-свід. «його (освітнього сертифікату) перевага в порівнянні з облігаціями освітнього займу зводиться до спро-щення процедури випуску в обіг. випускаються освітні сертифікати двох видів:– з оплатою одного року навчання;– з оплатою повного курсу навчання.

при цьому придбання освітніх сертифікатів можливе з поетапним по-гашенням їх вартості протягом кількох років до вступу до університету по-тенційного абітурієнта. в цілому, варто зазначити, що використання нетради-ційних джерел фінансування дозволи-ло університету фінансувати видатки на навчальні цілі, виробничу практику, а також забезпечити розвиток матері-альної бази» [7].


119

отже, в разі запровадження освіт-нього сертифікату в україні, він зможе:– стати інструментом залучення до-

даткових фінансових ресурсів для вищих навчальних закладів;

– стати фінансовим інструментом, який допоміг би мобілізувати ко-шти на навчання (враховуючи мож-ливість поетапного погашення);

– стати засобом вкладання коштів (враховуючи можливість перепро-дажу цінного паперу), що сприяти-ме трансформації заощаджень на-селення в інвестиції.

все це в комплексі може допо-могти батькам мобілізувати кошти на навчання дітей, внЗ-ам — залучити необхідні фінансові ресурси, а для ін-ших — просто стати об’єктом інвесту-вання, враховуючи, що цінний папір буде дорожчати в майбутньому.

Можна припустити, що освітній сертифікат буде користуватися попи-том, враховуючи такі фактори як:– тенденція до збільшення кількості

внЗ;– тенденція до збільшення кількості

студентів;– недостатнє фінансування внЗ;– мала кількість бюджетних місць

(велика кількість студентів, що на-вчається за власні кошти);

– значні запаси грошових коштів у населення;

– складна ситуація з отриманням освітніх кредитів;

– падіння рівня довіри до багатьох фінансових інструментів на фінан-совому ринку україни.

«За міжнародними критеріями освіта є рентабельною галуззю. проте, це не означає, що вона повинна по-вністю заробляти на свій розвиток і вносити відповідну частку в бюджет держави. освіта робить це опосеред-

ковано, через свій продукт — навчан-ня і підготовку фахівців. За оцінкою експертів 56 % внутрішнього валового продукту в кожній державі створюють працівники, які здобули вищу освіту» [1, с. 87; 103–106].

Висновки. підсумовуючи викла-дене, можна констатувати, що в ре-зультаті всесвітньої фінансової кризи відбулось падіння рівня довіри насе-лення до багатьох фінансових інстру-ментів, знизилась довіра до фінансо-вих інституцій.

разом з тим, дослідження під-твердили тенденцію до збільшення кількості студентів в україні, попит на вищу освіту збільшується з року в рік. але фінансування освіти знаходиться в незадовільному стані, тому вищі на-вчальні заклади потребують додатко-вих фінансових ресурсів.

водночас, у населення накопи-чились значні обсяги грошових ко-штів, які можна використати в якості інвестиційного ресурсу. дослідження підтверджують тезу про актуальність процесу трансформації заощаджень населення в інвестиції. не повною мі-рою враховано всі можливі варіанти використання заощаджень.

тому пропонується впроваджен-ня нового (на ринку цінних паперів україни) фінансового інструменту — освітнього сертифікату, який міг би ви-конувати одночасно декілька функцій.

по — перше, інвестиційний сер-тифікат може стати інструментом залу-чення додаткових фінансових ресур-сів для вищих навчальних закладів.

по — друге, цінний папір може стати фінансовим інструментом, який допоміг би мобілізувати кошти на на-вчання.

по — третє, новий фінансовий ін-струмент може стати об’єктом інвесту-


120

вання, сприяти трансформації заоща-джень населення в інвестиції.

СпиСок викоРиСТАної ЛІТЕРАТУРи:

1. Бескид Й. Фінансовий механізм ви-щої школи в умовах ринку // Фінанси України. — 2003. — № 8. — С.87, 103–106.

2. Билет в светлое завтра. ТюмГУ начал реализацию образовательных серти-фикатов , 29.01.2010 [Електронний ре-сурс] // Тюменский государственный університет. — Режим доступу: http://www.utmn.ru/news/3028.

3. В Україні зведений бюджет фінансу-вання видатків на освіту на 2010 р. складає 77,328 млрд грн, або 6,56% ВВП, — комітет ВР [Електронний ресурс] // РБК-Україна — інфор-маційне Агенство. — Режим до-ступу: http://www.rbc.ua/ukr/newsline/show/v_ukraine_svedennyy_byudzhet_finansirovaniya_rashodov_n a _ o b r a z o v a n i e _ n a _ 2 0 1 0 _ g _s o s t av l y a e t _ 7 7 _ 3 2 8 _ m l r d _ g r n _ili_6_56_vvp_komitet_vr_31032010.

4. Для студентів не встигають створю-вати вузи [Електронний ресурс] // Перша рейтингова система. — Режим доступу: http://www.rate1.com.ua/ua/suspilstvo/osvita/1564/.

5. Довіра до політичних інститутів та банків падає, компанії повертають довіру громадян [Електронний ре-сурс] // GfK Ukraine — компанія з маркетингових та соціальних дослі-джень в Україні. — Режим доступу:

http://www.gfk.ua/imperia/md/content/gfkukraine/pressreleases/gfk_rel_trust_210409_ukr.pdf.

6. Евграфова Е.Н., Михайлова О.П. Проблемы развития и фи-нансирования сферы образования на современном этапе // Сборник научных трудов СевКавГТУ. Серия «Экономика». — 2007. — №6. — С. 58–61.

7. Жукова С.С., Шестаков А.В. Внебюд-жетные источники финансирования затрат Тюменского государствен-

ного университета [Електронний ресурс] // Федеральный образова-тельный портал. — Режим доступу: http://www.ecsocman.edu.ru/univman/msg/144880.html.

8. Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ // Голос України. — 2002. — 5 берез-ня. — С. 10–14.

9. Закон України «Про Державний бю-джет України на 2010 рік». — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2154–17.

10. Закон України «Про освіту» вiд 23.05.1991 № 1060-XII. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1060–12.

11. Захаров Ю.А., Кабенюк М.И., Лавров А.М., Чеботаревский Ю.В. При-влечение финансовых ресурсов в образование: проблемы, модели, ме-ханизмы — Кемерово: Кемер. гос. ун-т, 2002. — С. 20, 61.

12. Зведений бюджет України у 1992–2007 роках [Електронний ресурс] // Фінансовий портал. — Режим до-ступу: http://www.fin.org.ua/newws.php?i=588034.

13. Комітет з питань освіти і науки реко-мендував парламенту схвалити законо-проект про кредитування вищої освіти [Електронний ресурс] // Форпост. — Режим доступу: http://www.4post.com.ua/economics/160887.html.

14. Кутецкая Д. Стельмах заступит-ся за жильё // Эксперт Украина, №12(252) 2010. — С. 20.

15. Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф., Савлух М.І. Банківські операції: Підручник. 2-ге вид., випр. і доп.;. — К.: КНЕУ, 2002. — С. 379.

16. Ніколаєнко С.М. Вища освіта — дже-рело соціально-економічного і куль-турного розвитку суспільства. — К.: Знання, 2005. — С. 319.

17. Річні звіти Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2005–2008 роки. — Режим доступу: http://www.ssmsc.gov.ua/ShowPage.aspx?PageID=12&AspxAutoDetectCookieSupport=1.


121

УДК 622.013 Алавердян Л.М., здобувач Донецького національного університету

ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ОПТИМАЛЬНОГО РОЗИТКУ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Запропоновано економіко-мате-матичну модель оптимального роз-витку вугільної промисловості за кри-терієм мінімізації сукупних витрат на проведення реформування галузі, в результаті використання якої можна отримати при мінімальній сумі при-ведених витрат мінімально необхід-ний обсяг капіталовкладень.

Предлагается экономико-мате-матическая модель оптимального развития угольной промышленности по критерию минимизации совокуп-ных затрат на проведение рефор-мирования отрасли, в результате использования которой можно полу-чить при минимальной сумме приве-денных затратах минимально необ-ходимый объем капиталовложений.

This article proposes economic math-ematic model of optimal coal industry de-velopment with minimum total costs for industry reform. A budgetary fund saving allows to have minimum investments with minimum conducted expenses.

Ключові слова. економіко-мате-матична модель, витрати, капітало-вкладення, об’єм видобутку.

Вступ. Головною проблемою всіх програм, що реалізовувалися в попередні роки для реформування галузі, що пропонувалися кабінетом Міністрів україни, міністерствами палива і енергетики, вугільної про-мисловості було те, що керівництво

вугільних підприємств, які знаходи-лися в державній формі власності при фактично фіксованій ціні на вугілля не було зацікавлено в економії витрат, а під зростання збитків можна було отримати додаткове фінансування, яке не завжди використовувалося за призначенням, тому початковим і, ма-буть, найголовнішим етапом рефор-мування галузі є мінімізація сукупних витрат на його проведення, так як фі-нансування інвестиційних проектів на конкурсній основі буде здійснюватися за рахунок запозичених коштів.

Як показує досвід, багато вче-них — економістів, математиків за-стосовують економіко — математичні методи при вирішенні задач з визна-чення оптимальних планів розвитку виробництва і тим самим приймають рішення щодо розміщення і розмірів підприємств, темпів розвитку галу-зі, асортименту випущеної продукції і т. д. [1 с. 44–49; 2 с. 35–36; 3 с. 47–50; 4 с. 61–65].

Постановка задачі. до збиткової вугільної галузі недоцільно застосову-вати звичайно вживані критерії еконо-мічного обгрунтування інвестиційно-го проекту через її дотаційність і різкі відмінності в технологіях видобутку вугілля від технологій виробництва в інших галузях. наприклад, зі збіль-шенням строку експлуатації шахти видобуток стає, як правило, все більш витратним, бо роботи продовжуються на більш глибоких горизонтах, отже погіршуються гірничо-геологічні умо-ви, збільшується газоносність пластів


122

і настає момент, коли шахти не в змозі забезпечити задані об’єми видобутку. тому запропоновано наступну еконо-міко–математичну модель реструк-туризаії на сьогодні збиткових шахт (1). підставою для її розробки стала модель, що представлена в роботі [2 с. 35–36], але перероблена відповід-но до особливостей вугільної промис-ловості таким чином, що в результаті її використання стало можливим визна-чити при мінімальній сумі приведених витрат такі показники:1) об’єм видобутку, який повинні за-

безпечувати шахти, що пропонують інвестиційні проекти модернізації шахтного фонду та впровадження альтернативних способів видобут-ку вугілля;

2) об’єм видобутку шахт, що мають балансові запаси високоякісного

вугілля, але не мають змоги брати кредити і тому потребують держав-ного фінансування для реалізації програми зниження збитковості. в подальшому, коли у таких шахт з’явиться можливість погашення кредиту під інвестиційні проекти, вони також можуть включатися в розрахунок;

3) визначаються об’єми видобут-ку і перелік шахт, які підлягають консервації чи ліквідації, а також об’єми фінансування, що необхідні для підтримки працездатності на припустимому рівні;

4) можна вирішувати зворотну зада-чу — при заданому об’ємі видобут-ку визначати мінімально необхід-ний об’єм капіталовкладень.

Модель має наступний вигляд (3.1):

(1)

де Z — приведені витрати;Е— коефіцієнт ефективності ка-

пітальних вкладень в реконструкцію, технічне переозброєння, розширення або вибуття;

фінансування для реалізації програми зниження збитковості. В подальшому,

коли у таких шахт з’явиться можливість погашення кредиту під інвестиційні

проекти, вони також можуть включатися в розрахунок;

3) визначаються об’єми видобутку і перелік шахт, які підлягають

консервації чи ліквідації, а також об’єми фінансування, що необхідні для

підтримки працездатності на припустимому рівні;

4) можна вирішувати зворотну задачу – при заданому об’ємі видобутку

визначати мінімально необхідний об’єм капіталовкладень.


, (1)

де Z – приведені витрати;

Е - коефіцієнт ефективності капітальних вкладень в реконструкцію,

технічне переозброєння, розширення або вибуття;

В

С - собівартість видобутку вугілля;

i – індекс вугільного підприємства (i=1, 2, …m);

j – індекс можливого варіанту видобутку на i –м підприємстві;

t – рік перспективного планування (t=1, 2, …, Т);

ijt

X - видобуток вугілля на i–му підприємстві при j-му варіанті

видобутку в t-й рік;

В

it

r - питомі капіталовкладення на видобуток 1 т вугілля на i–му

підприємстві при j-му варіанті видобутку в t-й рік;

G

it


підприємстві при j-му варіанті видобутку в t-й рік, що фінансуються з

державного бюджету;

t

b - об'єм потреби національної економіки в вугіллі в t-й рік;

max

i

А - максимально можливий за гірничо-геологічними умовами об'єм

видобутку вугілля на i–му підприємстві;

min

)1(

1

1

))((

1 1

11

→

+

⋅

−

++

=

∑∑

∑∑

= =

==

tm

ij

T

t i

ijt

T

t

G

it

В

itВijt

m

j

E

П

X

rrЕCX

Z

— собівартість видобутку ву-

гілля;i — індекс вугільного підприєм-

ства (i=1, 2, …m);j — індекс можливого варіанту ви-

добутку на i –м підприємстві;t — рік перспективного плануван-

ня (t=1, 2, …, т);










, (1)




В





ijt



В

it



G

it




t


max

i



min

)1(

1

1

))((

1 1

11

→

+

⋅

−

++

=

∑∑

∑∑

= =

==

tm

ij

T

t i

ijt

T

t

G

it

В

itВijt

m

j

E

П

X

rrЕCX

Z

— видобуток вугілля на i–му підприємстві при j-му варіанті видо-бутку в t-й рік;










, (1)




В





ijt



В

it



G

it




t


max

i



min

)1(

1

1

))((

1 1

11

→

+

⋅

−

++

=

∑∑

∑∑

= =

==

tm

ij

T

t i

ijt

T

t

G

it

В

itВijt

m

j

E

П

X

rrЕCX

Z

— питомі капіталовкладення на видобуток 1 т вугілля на i–му під-приємстві при j-му варіанті видобутку в t-й рік;










, (1)




В





ijt



В

it



G

it




t


max

i



min

)1(

1

1

))((

1 1

11

→

+

⋅

−

++

=

∑∑

∑∑

= =

==

tm

ij

T

t i

ijt

T

t

G

it

В

itВijt

m

j

E

П

X

rrЕCX

Z

— питомі капіталовкладення на видобуток 1 т вугілля на i–му під-приємстві при j-му варіанті видобутку в t-й рік, що фінансуються з державно-го бюджету;










, (1)




В





ijt



В

it



G

it




t


max

i



min

)1(

1

1

))((

1 1

11

→

+

⋅

−

++

=

∑∑

∑∑

= =

==

tm

ij

T

t i

ijt

T

t

G

it

В

itВijt

m

j

E

П

X

rrЕCX

Z

— об’єм потреби національної економіки в вугіллі в t-й рік;










, (1)




В





ijt



В

it



G

it




t


max

i



min

)1(

1

1

))((

1 1

11

→

+

⋅

−

++

=

∑∑

∑∑

= =

==

tm

ij

T

t i

ijt

T

t

G

it

В

itВijt

m

j

E

П

X

rrЕCX

Z

— максимально можливий за гірничо-геологічними умовами об’єм видобутку вугілля на i–му під-приємстві;










, (1)




В





ijt



В

it



G

it




t


max

i



min

)1(

1

1

))((

1 1

11

→

+

⋅

−

++

=

∑∑

∑∑

= =

==

tm

ij

T

t i

ijt

T

t

G

it

В

itВijt

m

j

E

П

X

rrЕCX

Z


123

i

П - вміст золи в готовій продукції, видобутій на i–му підприємстві;

При обмеженнях:

- за потребами:

∑∑ ≥

m

ij

T

t

tijtbX , (2)

- за можливостями сировинної бази:

∑ ∑∑∑= =

≤

m

i

m

i

T

t

i

T

t

it

AX

1 1

max

, (3)

- за виробничою потужністю:

)1( −

≥tijijt

XX , (4)

- за фінансуванням з державного бюджету:

∑ ∑− =

−

≤

T

t

T

t

G

tij

G

ijtrr

1 1

)1( , (5)

- за позитивністю змінних:

0≥ijt

X , (6)

У якості регулятора віддачі інвестицій тут використовуються коефіцієнт

ефективності, який може прийматися на рівні, необхідному для повернення

державного кредиту, чи на рівні рентабельності вже реалізованих

аналогічних інвестиційних проектів.

Висновки. Таким чином, основними економічними параметрами, які

входять в модель галузевого розвитку в запропонованій постановці задачі, є

собівартість видобутку 1 тонни вугілля, а також капітальні витрати на

одиницю продукції. До основних показників, необхідних для вирішення

наведеної економіко–математичної моделі, відносяться варіанти видобутку

вугілля, використовувані на підприємствах і економічні показники кожного

варіанту. Серед них можуть бути комплексно – механізований видобуток

вугілля, господарський спосіб, а також потенційні варіанти, які нині не

використовуються, але мають наукове обгрунтування щодо їх впровадження

– нетрадиційний видобуток, використання процесу диверсифікації.

— вміст золи в готовій продук-ції, видобутій на i–му підприємстві;

при обмеженнях:– за потребами:

(2)

– за можливостями сировинної бази:

(3)

– за виробничою потужністю:

(4)– за фінансуванням з державного

бюджету:

(5)

– за позитивністю змінних:

(6)у якості регулятора віддачі інвес-

тицій тут використовуються коефіці-єнт ефективності, який може прийма-тися на рівні, необхідному для повер-нення державного кредиту, чи на рівні рентабельності вже реалізованих ана-логічних інвестиційних проектів.

Висновки. таким чином, осно-вними економічними параметрами, які входять в модель галузевого роз-витку в запропонованій постановці за-дачі, є собівартість видобутку 1 тонни вугілля, а також капітальні витрати на одиницю продукції. до основних по-казників, необхідних для вирішення наведеної економіко–математичної моделі, відносяться варіанти видобут-ку вугілля, використовувані на підпри-ємствах і економічні показники кож-ного варіанту. серед них можуть бути комплексно — механізований видо-

буток вугілля, господарський спосіб, а також потенційні варіанти, які нині не використовуються, але мають наукове обгрунтування щодо їх впроваджен-ня — нетрадиційний видобуток, вико-ристання процесу диверсифікації.

при цьому попит на продукцію галузі вважається заданим і підлягає обов’язковому задоволенню, сиро-винна база і виробничі потужності до-зволяють його задовольнити в повно-му об’ємі, а сума капіталовкладень на тонну видобутого вугілля за рік отри-мується в результаті вирішення задачі, що дозволяє визначити оптимальні значення необхідних капіталовкла-день на підприємствах вугільної про-мисловості з урахуванням їх специфіч-них особливостей.

ЛІТЕРАТУРА1. Антикризисное управление дея-

тельностью антрацитовых шахт: монография / [Амоша А.И., Дробот Я.В., Скаженик Ю.Б., Лащенко И.Н.]. — Донецк : НАН Украины. Институт экономики промышленно-сти, 2006. — 84 с.

2. Павленко И.И. Моделирование раз-вития угольной промышленности Украины в условиях ограниченных инвестиций / И. И. Павленко //Економіка промисловості — 2007. — №1. — С.5–11.

3. Чернегов Ю.А. Экономические ме-тоды управления в горной промыш-ленности / Ю. А. Чернегов. — [2-е изд.]. — М. : Недра, 1987. — 216 с.

4. Моссаковский Я.В. Экономика гор-ной промышленности: [уч. для вузов] / [Я. В. Моссаковский и др.]. — М. : Недра, 1987. — 367 с.

5. Организация и управление горным производством: [уч. для вузов] / [Ганицкий В.И., Доянц Д.Г., Бурштейн М.А. и др.]. — М.: Недра, 1991. — 368 с.

i




∑∑ ≥

m

ij

T

t

tijtbX , (2)


∑ ∑∑∑= =

≤

m

i

m

i

T

t

i

T

t

it

AX

1 1

max

, (3)


)1( −

≥tijijt

XX , (4)


∑ ∑− =

−

≤

T

t

T

t

G

tij

G

ijtrr

1 1

)1( , (5)


0≥ijt

X , (6)















i




∑∑ ≥

m

ij

T

t

tijtbX , (2)


∑ ∑∑∑= =

≤

m

i

m

i

T

t

i

T

t

it

AX

1 1

max

, (3)


)1( −

≥tijijt

XX , (4)


∑ ∑− =

−

≤

T

t

T

t

G

tij

G

ijtrr

1 1

)1( , (5)


0≥ijt

X , (6)















i




∑∑ ≥

m

ij

T

t

tijtbX , (2)


∑ ∑∑∑= =

≤

m

i

m

i

T

t

i

T

t

it

AX

1 1

max

, (3)


)1( −

≥tijijt

XX , (4)


∑ ∑− =

−

≤

T

t

T

t

G

tij

G

ijtrr

1 1

)1( , (5)


0≥ijt

X , (6)















i




∑∑ ≥

m

ij

T

t

tijtbX , (2)


∑ ∑∑∑= =

≤

m

i

m

i

T

t

i

T

t

it

AX

1 1

max

, (3)


)1( −

≥tijijt

XX , (4)


∑ ∑− =

−

≤

T

t

T

t

G

tij

G

ijtrr

1 1

)1( , (5)


0≥ijt

X , (6)















i




∑∑ ≥

m

ij

T

t

tijtbX , (2)


∑ ∑∑∑= =

≤

m

i

m

i

T

t

i

T

t

it

AX

1 1

max

, (3)


)1( −

≥tijijt

XX , (4)


∑ ∑− =

−

≤

T

t

T

t

G

tij

G

ijtrr

1 1

)1( , (5)


0≥ijt

X , (6)
















124

УДК 339.747+664.12 Сінельніков Б.В., к. е. н., доц., доцент Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА СПАДЩИНА М.Д. КОНДРАТЬЄВА ЯК ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ТРАНСФОРМАЦІЇ БУРЯКОЦУКРОВОГО

ВИРОБНИЦТВА

В дослідженні розглянуто техно-логічні уклади, характерні для розви-тку бурякоцукрового виробництва. Підкреслено, що еволюція галузі визна-чалась постійним перетворюванням технології виробництва, подоланням технологічних меж та переходу до но-вого технологічного укладу.

В исследовании рассмотрены тех-нологические уклады, характерные для развития свеклосахарного произ-водства. Подчеркнуто, что эволюция отрасли определялась постоянным преобразовыванием технологии про-изводства, преодолением техноло-гических границ и переходом к новому технологическому укладу.

In research it is considered tekhnolog-ichni modes, characteristic for saccharine industry. Underlined, that the evolution of industry was determined permanent transformation of technology of produc-tion, overcoming technological scopes and passing to the new technological mode.

Ключові слова: бурякоцукрове виробництво, довгі цикли М.Д. Конд-ратьєва, технологія виробництва, технологічний уклад, криза (пожвав-лення) економічного циклу, струк-турна перебудова, висхідна (низхідна) фаза, екстенсивний (інтенсивний) тип економічного зростання, іннова-ційна модель розвитку.

Вступ. одним з перших роль пері-одичних криз досліджував М.і. туган-Барановський [1]. важливим досяг-ненням економічної теорії є теорія великих циклів М.д. кондратьєва, головною рушійною силою яких є ра-дикальні зміни у технологічній базі на-ціонального виробництва, його струк-турна перебудова [2]. теоретичне обґрунтування великих циклів стало науковою базою для розгортання до-сліджень як безпосередньо науково-технічного прогресу, так і зростання його ролі у розвитку економіки та суспільства. Багато зв’язків поєднують розроблені М.д. кондратьєвим ідеї із бурякоцукровим виробництвом. у теперішній час в процесі адаптації до нових умов функціонування буряко-цукрова галузь, незважаючи на значні перетворення, пов’язані із освоєнням нової техніки і технології, виявилась серед «лідерів» за темпами падіння виробництва. тому аналіз «золотого» періоду розвитку бурякоцукрової га-лузі в минулому представляє науко-вий інтерес та визначає актуальність обраного напряму дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій по темі дослідження. довгі хвилі М.д. кондратьєва залиша-ються об’єктом багатолітніх дискусій в науковому середовищі. виходячи з положень цієї теорії, й. Шумпетер об-ґрунтував інноваційний тип економіч-ного розвитку [3, с.360]. вплив соняч-ного випромінювання на фізичні і хі-


125

мічні процеси, а значить і на процеси у сфері виробництва і економіки, які від-буваються на Землі, розглянуті у дослі-дженнях а.Л. чижевського. [4, с.90–96; с.135–173] Г.в. Щекін розглядає «до-вгі хвилі» як основу теорії соціально-го розвитку суспільства. [5,с. 70–74]. розглядаючи імовірні сценарії змін сві-тової економіки, с.Ю. Глазьєв дійшов висновку, що вихід з криз пов’язаний зі «штормом нововведень». [6, с. 16–17] а.Я анопрієнко розробив суміще-ні графіки циклів а.Л. чижевського і М.д. кондратьєва для періоду 1750–2050 рр. [7, с. 371].

Постановка задачі. наука про «довгі хвилі» М.д. кондратьєва є важ-ливим розділом економічної теорії. вона дає можливість передбачити на-ступ економічних криз в національно-му господарстві і розробляти наукові підходи до впровадження антикризо-вих заходів і стимулюванню впливу цих заходів на окремі галузі. в статті автор поставив завдання розглянути буря-коцукрове виробництво з позицій те-орії великих циклів М.д. кондратьєва та знайти можливі для сучасної кризи в галузі рішення по виходу з неї. цим визначається не тільки теоретичне, а також практичне значення зроблено-го дослідження. Методи досліджень ґрунтуються на сучасній економічній теорії [8] і методах прогнозування [9].

Виклад основного матеріалу дослідження.

В часи першого технологіч-ного укладу (1770–1830 рр.) пер-шої довгої хвилі М.Д. Кондратьєва т.е. Ловиц в 1799р. досліджував на вміст цукру вітчизняну сировину і отримав невелику кількість криста-лічного цукру із буряків. йому буря-коцукрове виробництво зобов’язано

створенням наукових основ техноло-гії тієї пори. його роботи дали можли-вість створити фундамент хімії цукру, а на його базі — наукові підґрунтя виробництва «солодкого золота». в 1801 році бурякоцукрове виробни-цтво в росії складалося з дослідного заводу в с. нікольському Московської губернії. в 1802–1803 р. введено в екс-плуатацію аляб’євський цукровий за-вод, а в 1809 працювали ще 2 заводи в орловській і саратовській губер-ніях. вже на і технологічному укладі було створено основи хімії цукру, та на її базі закладено фундамент техно-логії виробництва цукрових продук-тів. спираючись на результати дослі-джень вчених, підприємці створили основи самобутньої техніки і техно-логії бурякоцукрового виробництва. на перших бурякоцукрових заво-дах — аляб’євському і нікольському був освоєний вапняний спосіб оброб-ки бурякового соку, його очищення за допомогою кісткового вугілля, та його кристалізація.

на перших заводах буряки перед миттям очищали від землі за допомо-гою ножів, а поверхневий шар її очи-щали скребачками. після миття в це-бері буряки потрапляли на тертушку. еволюція на цій операції завершилась переходом до механізації за допомо-гою ручного привода, а потім кінсько-го. в початковий період розвитку цу-крового виробництва застосовували вогневе нагрівання рідинних продук-тів і випарювання з них води у відкри-тих глибоких котлах. після згущення відфільтрований сироп виливали у бляшані форми і ставили в сушарню, в якій утворювались кристали цукру, ма-точний розчин від кристалів цукру від-окремлювали за допомогою важіль-них пресів. така технологія нагрівання


126

та випаровування приводила до роз-кладання великої кількості цукру, соки і сиропи отримували низької якості та насиченого забарвлення. цукровики вдосконалювали технологію виробни-цтва на основі інтенсифікації окремих операцій. подальші успіхи пов’язані з застосуванням пари, вакууму, але вже у іі технологічному укладі.

Особливість ІІ-го технологічно-го укладу (1830–1880 рр.) полягала у значному впливі на галузь науко-вих досліджень. розквіт хімічної на-уки, пов’язаний з працями М.М. Зініна, а.М. Бутлерова, д.і. Менделєєва, вирі-шальним чином вплинув на розвиток бурякоцукрового виробництва, зумо-вив перехід від «вогневого» до «па-рового» цукрового заводу із зміною палива (замість деревини — кам’яне вугілля).

еволюційними віхами в розвитку технології галузі в іі укладі стали:– одержання соку з буряків за допо-

могою гарячої «вимочки», а потім перехід на протитечійний спосіб одержання дифузійного соку за методом «роберта», які поклали по-чаток еволюції технологічної схеми «парового» цукрового заводу.

– Застосування вуглекислого газу для осадження надлишку вапна із

дифузійного соку, відділення оса-ду дифузійного соку за допомогою пресів, будівництво вапняково-ви-палювальних печей для отриман-ня вапна та сатураційного газу, що стали початком еволюції очищення соку.

– освоювання парових двигунів, випарювальних установок гори-зонтального типу, вакуум-апаратів періодичної дії для уварювання утфеля на кристал, використання вторинного пару випарної уста-новки та вакуум-апаратів в техно-логічних цілях поклали початок еволюції теплового господарства «парових» цукрозаводів.

– кристалізація сиропів, застосуван-ня центрифуг утфелю першої крис-талізації, пробілювання кристалів цукру за допомогою технологічної пари завершило еволюційний про-цес створення технологічної схеми отримання білого цукру в умовах іі технологічного укладу.

в другому технологічному укладі відбулось остаточне закриття залиш-ків мануфактурної технології цукро-вого виробництва, характерне для іі технологічного укладу у зв’язку з банкрутством (таблиця).

Таблиця. Собівартість цукру на цукрових заводах (копійки/пуд) [10, 51].

№ п/п Губернії

Вид завода«Огневе» виробництво «Парове» виробництво

1 волинська до 425 до 3952 київська до 425 до 3353 подільська от 405 до 460 до 3804 полтавська от 415 до 550 до 3785 харківська от 425 до 640 до 3806 чернігівська от 435 до 495 до 390


127

В ІІІ-му технологічному укладі (1880–1930 рр.) ІІІ-ої довгої хвилі М.Д. Кодратьєва відбулися ради-кальні зміни в технологічній базі галу-зі. технологічна пара була застосова-на в якості рухомого двигуна парової машини, витіснивши кінський привод і водяні двигуни. для цього періоду характерною була наявність великої кількості парових двигунів малої по-тужності і застосування пари низького тиску. в середині ііі-го технологічного укладу на цукрових заводах почали освоювати електрику, спочатку для освітлення, потім для живлення елек-тродвигунів індивідуального привода.

провідна роль в удосконаленні технології виробництва цукру «паро-вого» бурякоцукрового заводу нале-жала вченим харківського технологіч-ного інституту. наприклад, М.д. Зуєв, визначив вплив загальної лужності на ефект очищення соку. важлива роль в підготовці кваліфікованих робітників належала смілянським технічним кла-сам, заснованим а.а. Бобринським. З 1898р. провідна роль в розвитку на-уки про цукор і підготовці кадрів для галузі перейшла до київського полі-технічного інституту. одним із інвесто-рів його побудови був М.а. терещенко, відомий підприємець-цукровик. в на-уковій праці отримали пріоритетний напрям дослідження по створенню дифузійних апаратів, очищенню соку та сиропу, центрифугуванню, розробці випарних та вапногасильних апаратів.

на початку ііі-го технологічного укладу дослідні роботи по науковій се-лекції цукрових буряків розповсюди-лись на цукрові заводи, де створюва-лись агрономічні лабораторії для вдо-сконалення агротехніки вирощування буряків та отримання високоякісного насіння. такий підхід дав можливість

завершити перехід від сортів буряків цукристого напрямку до урожайно-цукристих сортів.

характерною особливістю висхід-ної фази ііі-ї довгої хвилі М.д. конд-ратьєва була стійка тенденція ви-передження динаміки виробництва цукру по відношенню до зростання динаміки заготівлі цукрових буряків, значне зменшення витрат виробни-цтва, та зменшення ринкової ціни цу-кру. це дало можливість підвищити техніко-економічні показники буряко-цукрового виробництва по відношен-ню до виробництва цукру із тростин-ної сировини [11]. в цей період бере початок розвиток внутрішньозавод-ського транспорту: гвинтові, стрічкові, вібраційні гідравлічні конвеєри для транспортування буряків, вологого жому, цукру, вапна, фільтр-пресної грязі. в умовах екстенсивного розви-тку цукропереробної галузі і сільсько-го господарства органічного добрива було недостатньо, що визначило не-обхідність застосування мінеральних добрив, введення сівозміни, вирощу-вання багатолітніх трав. на низхідній фазі ііі-ї довгої хвилі М.д. кондратьєва значно збільшились витрати по ви-рощуванню цукрових буряків, щоб підтримувати підвищення їх якості та пропозиції цукру на ринку, досягнуті на висхідній фазі.

для отримання дифузійного соку почали застосовувати дифузійні апа-рати циклічної дії, механічне філь-трування, безперервну сатурацію і сульфатацію соку та сиропу, вапняко-во-випалювальні печі, вапногасильні апарати, мішалки для очищення вап-няного молока. Було розроблено тео-рію протитечійного висолоджування бурякової стружки в дифузійному апа-раті, створено методику розрахунку


128

багатокорпусної випарної установки, розроблено теоретичні засади різан-ня буряків та на їх основі створено відцентрову бурякорізку з обертовим завитком. панівне положення отрима-ла трьохкорпусна випарна установка з раціональним використанням вторин-них парів для нагрівання теплообмін-них апаратів.

Науково-технологічний розви-ток галузі в умовах четвертої дов-гої хвилі М.Д. Кондратьєва (1937–1969рр.) і IV технологічного укла-ду (1930–1980рр.). особливість IV «довгої хвилі» полягала в збіль-шенні потужностей підприємств, продовженні виробничого сезону до 200–230 діб. в цей період важли-ві переміни відбулися у вирощуван-ні цукрових буряків. точний посів одноростковим насінням, внесення добрив, проведення заходів по бо-ротьбі з бур’янами та шкідниками цу-крових буряків створили економічні умови для організації великотовар-ного бурякосіяння. Бурякозбиральні комбайни виконували технологічні операції витягування бурякового ко-ріння із ґрунту, відокремлення листя та їх складання.

повний перехід від кінського ви-возу буряків з полів до автомобільно-го визначив необхідність перебудови організації заготівлі сировини та тех-нічного переоснащення бурякоприй-мальних пунктів цукрових заводів. апаратурно-технологічна схема комп-лексної механізації вантажно-роз-вантажувальних і транспортно-скла-дальних робіт включала спеціальні механізми: тракторний буряконаван-тажувач, автонавантажувач, буряко-укладач, бурякоукривач, тощо. в по-дальшому були створені приймально-розвантажувальні сортувальні станції.

Значні вдосконалення були здійснені і на інших операціях — подавання бу-ряків в завод на переробку, очищення від сторонніх домішок, відмивання бу-ряків від ґрунту.

у бурякоцукровому виробництві нтп здійснювався у напрямку подаль-шої електрифікації на основі переходу до індивідуального електроприводу (замість трансмісійного), освоюван-ня більш ефективної технології, яка підвищувала вихід та якість цукру. технологічна схема передбачала пере-хід до 16-членних дифузійних батарей, гарячу поперед дефекацію, заміщення згущувачів перед вакуум-фільтрами багатоярусними відстійниками, уста-новлення трьох корпусних випарних апаратів з концентратором, перехід на трьох продуктову схему уварюван-ня утфелю в регіонах з підвищеною якістю сировини. для отримання ром-боподібної бурякової стружки засто-совувались 12-ти рамні відцентрові бурякорізки. теоретичні розробки вчених розкрили фізико-хімічну суть та дали можливість науково обґрун-тувати технічні умови ведення дифу-зійного процесу на основі динамічної теорії добування речовин дифузійним методом.

в цьому періоді вчені створили наукові основи теплотехніки, розро-били ефективні конструкції випарних апаратів, що дало можливість освої-ти раціональні схеми теплового гос-подарства бурякоцукрових заводів на основі оптимального спалювання палива в водотрубних казанах серед-нього тиску та раціонального вико-ристання тепла пари на засадах бага-тократного випарювання води із со-ків і сиропів. на основі застосування конденсаторів пари та відцентрових вакуум-насосів проведено докорінну


129

модернізацію конденсатного госпо-дарства. для нагнітання сатураційного газу почали застосовувати турбокомп-ресори замість парових насосів.

в цьому укладі було покладено початок переходу від трудомісткого головного способу спочатку до цен-трифугального методу отримання ли-того рафінаду, а потім отримання його за допомогою пресування.

Особливості V великого циклу М.Д. Кондратьєва (1969–2016 рр.) та V технологічного укладу (1980–2020 рр.). в V технологічному укладі збільшилась урожайність цукрових буряків за рахунок комплексної ме-ханізації вирощування і збирання, по-кращення агротехніки, насінництва, і селекційної роботи. у зв’язку із пере-ходом на нову технологію прийман-ня цукрових буряків, які збираються механізованим способом без ручного доочищення були розроблені міри по вдосконаленню технічної бази пери-ферійних та призаводських буряко-пунктів. Було створено лінії для ви-значення цукристості буряків і їх за-брудненості, а також створені комп-лексно-механізовані склади, які за-безпечували приймання, укладання в кагати короткочасного зберігання та передачу буряків у виробництво механізованим способом. перехід на потоково-перевалковий спосіб зби-рання буряків визначив збільшення загальної забрудненості сировини, що призвело до необхідності вдо-сконалення технології виробництва цукру. Було розроблено поворотні рамки бурякорізок та нову техноло-гію відновлення бурякорізних ножів шліфувальними кругами з надтвер-дих матеріалів. Було освоєно машини та апарати з автоматичним і програм-ним управлінням — безперервно ді-

ючі дифузійні установки, центрифуги, випарні — і вакуум апарати з приму-совою циркуляцією, здійснено пере-хід на трьохпродуктову технологічну схему уварювання утфелю, універ-сальну схему очищення соків та те-плову схему з мінімальною витратою тепла та енергії. Знайшли застосуван-ня нові технологічні схеми очищен-ня соків із зменшеними витратами вапна, повернення жомопресованої води в дифузійний апарат, афінації жовтого цукру, безтарне зберігання, перевезення цукру, цукру-сирцю і рідкого цукру. типовою схемою була прийнята чотирьохкорпусна випарна установка.

однак, не зважаючи на значну роботу по вдосконаленню буряко-воцукрового виробництва, кількість виробленого цукру скорочується. до 2000 року загальна виробнича по-тужність 192 цукрових заводів стано-вила 508,14 тис.т. буряків на добу і ви-робництво цукру за сезон переробки сягало 5,5 млн.т. починаючи з 2000 р. спостерігається зменшення виробни-цтва та скорочення виробничих по-тужностей до 218,5 тис. т. буряків на добу, а виробництво цукру склало 1,2–1,5 млн. т.

оскільки «довгі хвилі» М.д. конд-ратьєва мають історично визначені межі і проходять вони від нарощуван-ня їх ролі у розвитку національного господарства до зменшення при на-ближенні до технологічної границі, то технологічним процесам відповідають економічні тенденції збільшення або зменшення техніко-економічних по-казників виробництва. особливості розвитку буряково-цукрового вироб-ництва в сучасних умовах полягають в тому, що труднощі в галузі додатко-во збільшилися в зв’язку з наближен-


130

ням V технологічного укладу до своєї технологічної границі і вичерпанню своїх технологічних можливостей. в цих умовах важливо скористатися досвідом розвитку галузі у ііі-му тех-нологічному укладі. тоді такі проти-річчя були зменшені не тільки шляхом вдосконалення виробничого апарату галузі, але і зростання якості сиро-вини, зміною виду палива, вдоско-налення на цій основі технології ви-робництва цукру. технічний прогрес галузі був пов’язаний із застосуванням кам’яновугільного палива та електро-оснащення, застосуванням турбоге-нераторів, що в свою чергу визначило необхідність подальшого вдоскона-лення теплосилової схеми заводів.

в сучасних умовах розвитку га-лузі технологія підійшла до межі, тобто економічний потенціал, закла-дений у неї, вичерпано, і вона стала неспроможною забезпечити подаль-ший техніко-економічний прогрес. технологічна межа означає, що вищих показників виробництва можна досяг-ти лише за умови переходу до нового технологічного укладу. в світлі цього чітко проглядається нагальна необхід-ність переходу галузі на інноваційний тип розвитку: модернізацію ііі і іV тех-нологічних укладів, розвитку V укладу, створення основ Vі укладу на засадах знань, інформації і підприємницьких здібностей (тонкої хімії, біотехноло-гії, відтворювальних джерел енергії, нанотехнологій, кристалогідратної технології, використання екологічно-чистого палива, інтелектуальних ма-теріалів, обробних центрів, сенсорів, штучного інтелекту тощо). окремі пи-тання цих проблем розглянуто в робо-тах автора [12–16].

Перспективою подальших на-укових розробок у цьому напрямі

є дослідження переходу галузі на ін-новаціно-інвестиційну модель роз-витку в умовах VI великого циклу М.д. кондратьєва, який візьме початок в 2012–2016 роках.

Висновки1. Застосування нової технології да-

вало можливість отримувати до-даткові доходи. поширюючись та охоплюючи все більшу кількість підприємств цукрової промисло-вост, нові технології сприяли змен-шенню суспільно-необхідних ви-трат до рівня, визначеного новою технологією виробництва. такий перехід до нової технології стано-вив технологічний стрибок.

2. технологія, розв’язуючи на кожно-му технологічному укладі пробле-му ефективності виробництва цу-кру, мала певні технологічні межі, які характеризували вичерпання можливостей технології і зумов-лювали перехід до більш доскона-ліших технологій, що й визначало економічний розвиток галузі і її інфраструктури.

3. особливостями сучасної кризи в галузі є:1.1. втрата не тільки виробничих

потужностей бурякоцукрового виробництва, але і депресія нау-ково-дослідницьких, проектно-конструкторських, монтажно-налагоджувальних підприємств, машинобудівних заводів тощо.

1.2. Значний вплив на моральне спрацювання виробничого апа-рату галузі чинять екологічні і соціальні фактори.

1.3. кризу галузі посилюють аграр-ні, енергетичні проблеми, по-годно-кліматичні зміни, підви-щення цін на ресурси та інші


131

фактори екзогенного і ендоген-ного характеру.

4. особливості переходу галузі до нового технологічного укладу VI-ї довгої хвилі М.д. кондратьєва ви-значаються необхідністю:4.1.Забезпечення безпеки розви-

тку галузі в контексті подальшо-го поширення глобалізаційних процесів, які визначають необ-хідність створення механізму стійкого її розвитку в умовах нових викликів, погроз, ризиків і невизначеності.

4.2.важливим фактором стали про-блеми вдосконалення не тільки технічної бази бурякоцукрового виробництва, але і техніки для вирощування та потоково-пере-валкового збирання цукрових буряків.

4.3. для успішного входження в VI-й технологічний уклад необ-хідні зміни у технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова на осно-ві нових знань, інформаційних ресурсів і підприємницьких зді-бностей (перехід на інновацій-ний тип розвитку).

4.4. для виходу галузі із структур-ної кризи необхідно створити нову технологію виробництва, яка притаманна умовам Vі до-вгій хвилі н.д. кондратьєва. для входження у VI довгу хви-лю н.д. кондратьєва необхідно вирішити проблеми створення штучного інтелекту, викорис-тання відтворювальних видів енергії та нанотехнологій.

5. важливою умовою успішної ді-яльності галузі у віддаленому май-бутньому стає творче врахування

досвіду підприємців-цукровиків минулого.

6. на економічні цикли М.д. конд-ратьєва впливають синтез або комбінація екзогенних і ендо-генних факторів, притаманних як сучасному часу, так і розвитку бурякоцукрового виробництва у безпосередньому і віддаленому майбутньому.

ЛІТЕРАТУРА1. Туган-Барановский М.И. Промыш-

ленные кризисы. Очерк из соци-альной истории Англии. [Текст]. Печатается по тексту кн..: М.И Туган-Барановский. Промышленные кри-зисы. Очерк из социальной жизни Англии. — 2-е, совершенно перерабо-танное издание. — С. Петербург: Изд. О.Н. Поповой, 1900. — 333с. — К,: Наук. думка, 2004–368с. — (Классика отеч. экон. мысли) — 200 экз. — ISBN 966–00–0306–4.

2. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предви-дения. Избранные труды [Текст] / Н.Д. Кондратьев; Международный фонд Н.Д. Кондратьева и др.; Ред. колл.: Абалкин Л.И. (пред.) и др. Библ.: С. 751–754. М.: «Эконо-мика», — 2002. — 767с. — 5000 экз. — ISBN 5–282–02181–1.

3. Шумпетер Й.А. Теория экономическо-го развития. Капитализм, социализм и демократия [Текст] /Й.А. Шумпетер, предисл. В.С. Ав то но мова, пер. с нем. и англ. В.С. Автономова и др. М.: Эксмо, 2008. — 864с. — 2100 экз. — ISBN 975–5-699–19290–8.

4. Чижевский А.Л. Космический пульс жизни: Земля в объятиях Солнца. Гелиотараксия. [Текст]. Составление, вступительная статься, комментарии, подбор иллюстраций Л.В. Голованова. — М.: Мысль, 1995–


132

768с. Библ. — С. 756–766.-15000 экз. — ISBN- 5–244–00776-IX

5. Щекин Г.В. Социальная филосо-фия истории (теория социально-го развития) [Текст]. Г.В. Щекин Монография. К.: Межрегиональная Академия управления персоналом. Библиогр. С. 145–149. — 3000 экз. — ISBN 5–86926–076–0.

6. Глазьев С.Ю. О перспективах преодоления глобального эко-номического кризиса [Текст]/ С.Ю. Глазьев // Трибуна акаде-мии наук. М.: РБОФ «Знание им. С.И. Вавилова», — 2009. — 76с.

7. Аноприенко А.Я. Неоритмы: Модели синхронизации человека и космоса [Текст]/ А.Я. Аноприенко. — Донецк: УНИТЕХ, 2009. — 372с. — ISBN 966–8248–15–5.

8. Чухно А.А. Сучасна фінансово-еко-номічна криза: природа, шляхи і ме-тоди подолання [Текст] / А.А. Чухно // Економіка України. Науковий жур-нал. — 2010. — №1. — С. 4–18; №2. — С. 4–13. — ISSN 0131–775Х.

9. Згуровский М.З. Техноло гическое пред видение [Текст]/ М.З. Згу ров-ский, Н.Д. Панк ра това. — К.: «По-литехника», 2005. — 156 с.: Библиогр.: С. 152–154. — ISBN 966–622–181–0.

10. Заєць О.С. Цукрова промисло-вість в Україні: становлення, роз-виток, реструктуризація [Текст]. Російською мовою. К.: «Наукова думка» — 2001. — 327с. бібліогр. — С.323–326. -76 наім., — 500 прим. — ISBN 966–00–0606-Х.

11. Синельников Б.В. Источник экономического развития имения «Смела» графов Бобринских [Текст]. «Сахар». Научно-технический и производстенный журнал/ Учредитель — Союз сахаропроиз-водителей России — М.: Подольская периодика. — 2006.-№2. — С.46–49. ISSN — 0036–3340.

12. Синельников Б.В. Научно-тех-нический прогресс: перспек тивы развития свеклосахарного про-изводства [Текст]/ Б.В. Си нель ни ков // «Сахар» Науч но-тех ни ческий и производственный журнал/ Учре-дитель-Союз сахаропроизводите-лей Рос сии. М.: «Подольская пе-риодика» — 2007,№1. С.12–16, — ISSN №0036–3340.

13. Синельников Б.В. Свеклосахарное производство в свете постинду-стриального этапа цивилизацион-ного прогресса [Текст] / Экономика: проблемы теория и практика — сбор-ник научных трудов. — Выпуск 251: В 6 т. — Т.1. — Днепропетровск: ДНУ, 2009. — С. 280–287–500 экз. — ISBN № 1561–6908.

14. Синельников Б.В. Прог нозиро вание стратегических конкурентних пре-имуществ как факторов повышения эффективности свеклосахарного производства в контексте мировых тенденций, рисков и неопределен-ности [Текст]/ Б.В. Синельников// Економіка: проблеми теорії та прак-тики: Збірник наукових праць. — Випуск 256: В.10т. — Т. ІІІ. — Дніпропетровськ, ДНУ, 2009. — 304с. — 300 прим. — ISBN 978–966–8736–05–6.

15. Синельников Б.В. Экономический кризис — старт в светлое будущее [Текст] Б.В. Синельников // Мировая экономика и бизнес — администри-рование малых и средних предпри-ятий. Материалы 7-го международ-ного научно-практического семи-нара, проводимого в рамках 8-ой Международной научно-технической конференции «Наука — образованию, производству, экономике» 4–6 фев-раля 2010 года. В 2 частях. Ч. І. Минск 2010. БНТУ. С. 362–368–180 экз. — ISBN 978–525–338–0.


133

16. Синельников Б.В. Стратегические конкурентные преимущества свекло-сахарного производства как фактор повышения его эффективности в бу-дущем [Текст]/ Б.В. Синельников// «Сахар». Научно-технический

и производственный журнал / Учредитель — Союз сахаропроиз-водителей России. М.: «Подольская периодика» — 2010, №3. С. 24–29 -. ISSN 0036–3340.


134

АНОТАЦІЇ СТАТЕЙ ЗБІРНИКА «ВІСНИК МНТУ ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ.

СЕРІЯ ЕКОНОМІКА»1. Новицький В.Є. проблеми інституційно-інноваційного регулювання в кон-

тексті завдань національного розвитку на сучасному етапі глобалізації

в статті доведено, що інновацій-ність як феномен соціально-еконо-мічного життя має багато різнома-нітних прояв та пов’язана з різними факторами, регулятивними нюансами, стимулами економічного та нееконо-мічного порядку. розглянута ситуація, яка склалась в україні внаслідок гло-бальної фінансово-економічної кризи. визначені основні напрями подолан-ня негативних наслідків кризи, в тому числі заходи протидії кризі на макро-рівні.

в статье показано, что иннова-ционность как феномен социально-экономической жизни имеет много разных проявлений и связана с раз-личными факторами, регулятивными нюансами, стимулами экономическо-

го и неэкономического характера. рассмотрена ситуация, сложившаяся в украине вследствие глобального финансово-экономического кризиса. определены основные направления преодоления негативных послед-ствий кризиса, в том числе меры про-тиводействия кризису на макроэконо-мическом уровне.

This article demonstrates that inno-vations as social-economic phenomena have many different occurrences and that fact is connected with different fac-tors, regulative aspects, economic and non-economic incentives. The author considers post-crisis economic situa-tion in Ukraine and determines the main ways of crisis negative consequences overcoming

2. Степанов О.П., Гончарова Н.П. стратегічне поле інноваційного розвитку економіки

підкреслено необхідність роз-роблення і реалізації інноваційної стратегії в державній політиці україни. основну увагу приділено стратегіч-ному полю інноваційної діяльності. Запропоновано варіанти стратегій інноваційного розвитку, згруповані навколо визначених авторами прин-ципових підходів. Звертається увага на необхідність формування іннова-ційного бізнесу в країні.

подчеркивается необходимость разработки и реализации иннова-ционной стратегии в государствен-ной политике украины. основное внимание уделено стратегическому полю инновационной деятельности. предлагаются варианты стратегий инновационного развития, сгруппи-рованные вокруг определенных ав-торами принципиальных подходов. обращается внимание на необходи-мость формирования инновационно-го бизнеса в стране.


135

This article emphasizes the neces-sity of innovations strategy develop-ment and realization in the Ukrainian state policy. The main attention is paid

to innovation activity strategic field. The author proposes variants of innovation development strategies, focused around author’s principle approaches.

3. Терехов В.І., Терехова О.В. оцінка та аналіз результатів функціонування вільних економічних зон в україні

у статті досліджуються особли-вості вільних економічних зони, які є одним з елементів здійснення ін-теграційних процесів і структурних перетворень у світовій економіці. це — один з інструментів досягнення відкритості економіки україни зовніш-ньому світові і стимулювання міжна-родного економічного співробітни-цтва на основі залучення іноземних інвестицій.

в статье исследуются особенно-сти свободных экономических зон, ко-торые являются одним из элементов осуществления интеграционных про-цессов и структурных преобразова-

ний в мировой экономике. Это — один из инструментов достижения откры-тости экономики украины внешнему миру и стимулирования экономиче-ского сотрудничества на основе при-влечения иностранных инвестиций.

In the article the features of free economic are probed areas which are one of elements of realization of integra-tion processes and structural transfor-mations to the world economy. It — one of instruments of achievement of open-ness of economy of Ukraine to external world and stimulation of international economic cooperation on the basis of bringing in of foreign investments.

4. Тульчинська С.О., Тульчинський Р.В. соціально-економічна сутність та особливості регіональної політики

у статті визначається дефініція «регіон», розглядається регіональна політика та її зв’язок з процесами гло-балізації, особливості регіональної системи, дана характеристика регіону як соціальної конструкції.

в статье уточняется дефиниция «регион», рассматривается регио-нальная политика и ее связь с про-цессами глобализации, особенности

региональной системы, дана характе-ристика региона как социальной кон-струкции.

In the article is determined «re-gion», a regional policy and its connec-tion is examined with the processes of globalization, feature of the regional system, description of region is given as a social construction.


136

5. Сосновський А.О. партнерство державного та приватного секторів як ефек-тивний метод реалізації проектів з розвитку інфраструктури

в статі розглянуто основи держав-но-приватного партнерства в галузі інфраструктури. особливу увагу при-ділено проектам «будівництво-управ-ліня-передача», обґрунтуванню їх до-цільності та визначенню ефективності, організації тендерних процесів та роз-робці стратегії фінансування інфра-структурних проектів.

в статье рассмотрены основы пар-тнерства государственного и частного секторов в области инфраструктуры. особенное внимание уделено проек-там «строительство-управление-пере-

дача», обоснованию их целесообраз-ности и определению эффективности, организации тендерних процесов и разработке стратеги финансирования инфраструктурных проектов.

This article considers the basics public-private partnership in the infra-structure sphere. Special attention is paid to «construction-management-transfer» projects as well as to ground-ing its feasibility, measuring its perfor-mance, tender processes organizing and developing of infrastructure projects financing strategy.

6. Козаченко С.В., Акімова І.С. управлінський інструмент підвищення конку-рентоспроможності компаній

в статті розглянуто спеціальні ін-струменти моніторингу конкурентів і запозичення передового досвіду. Зроблено оцінку позитивних сторін використання бенчмаркінга та ви-явлено деякі недоліки цього інстру-менту. показано, що бенчмаркінг може слугувати потужним мотива-ційним фактором для співробітників компаній.

в статье рассмотрены специ-альные инструменты мониторинга конкурентов и заимствования пере-дового опыта. сделана оценка по-

ложительных сторон использования бенчмаркінга и выявлены некото-рые недостатки этого инструмента. показано, что бенчмаркінг может слу-жить мощным мотивационным факто-ром для сотрудников компании.

This article researches special in-struments of competitors monitoring and adopting the best practice. The authors estimate the positive sides of benchmarking as well as its weak points. The article proves that the benchmark-ing can be strong motivating factor for the employees.

7. Дульська І.В. розвиток інтегрованих структур в промисловості україни у посткризовий період

в статті аналізується специфіка основних тенденцій та закономір-

ностей у створенні горизонтально і вертикально інтегрованих структур в


137

промисловості україни у посткризо-вий період. досліджуються їх роль у підвищенні конкурентоспроможності промисловості україни, переваги та недоліки різних форм та типів інтегро-ваних структур. розглянуті наслідки цих процесів для економіки україни.

в статье анализируется специфи-ка основных тенденций и закономер-ностей создания горизонтально и вер-тикально интегрированных структур в промышленности украины в посткри-зисный период. исследуются их роль в повышении конкурентоспособности промышленности украины, преиму-щества и недостатки различных форм

и типов интегрированных структур. рассмотренны последствия этих про-цессов для экономики украины.

The article analyzes the specifics of the basic trends and patterns of creating a horizontally and vertically integrated structure in the industry of Ukraine in the post-crisis period. Their role in enhanc-ing the competitiveness of Ukrainian industry is being investigated, as well as the advantages and disadvantages of different forms and types of integrated structures. Consequences of these pro-cesses for the Ukrainian economy is also considered.

8. Нусінов В.Я., Міщук Є.В. удосконалення системи оперативного планування на промислових підприємствах та механізм його забезпечення

у статті обґрунтовуються мето-дологічні підходи до вдосконалення системи оперативного планування на промислових підприємствах, які вра-ховують можливості діагностики та контролю змін у ступенях кризового стану.

в статье обосновываются мето-дологические подходы к усовершен-ствованию системы оперативного

планирования на промышленных предприятиях. Эти подходы учитыва-ют возможности диагностики и кон-троля степени кризисного состояния.

These article grounds methodologi-cal approaches of operational planning system improving at the industrial en-terprises. These approaches figure on possible determination and control over changes in the degree of crisis.

9. Нусінова О.В., Лобов С.П. аналіз впливу збільшення обсягів виробництва на фінансовий стан підприємства

проведено оцінку фінансової неа-декватності з використанням величи-ни умовно прострочених, дійсно про-строчених та поточних зобов’язань. розроблено методологічні підходи до аналізу впливу збільшення обсягів ви-

робництва на фінансовий стан підпри-ємства.

проведена оценка финансовой неадекватности с использованием величин условно просроченных, про-сроченных и текущих обязательств.


138

разработаны методологические под-ходы к анализу влияния увеличения объемов производства на финансо-вое состояние предприятия.

The article estimates financial ad-equacy considering the size of condi-

tionally delayed, actually delayed and current liabilities. The authors develop methodological approaches to the anal-ysis of how increased production influ-ences on enterprise financial condition.

10. Шестова А.І. дебет-менеджмент

у статті запропоновано тези ме-тодології дебет-менеджменту на під-приємстві, розробленої автором. дана методологія ґрунтується на адаптації основних принципів «авс- аналізу», представляє як науковий, так і прак-тичний інтерес для підприємств усіх форм власності.

в статье представлены тезисы методологии дебет-ме недж мента на предприятии, разработанной автором. настоящая методология основана на

адаптации основных принципов «авс-анализа» и представляет собой науч-ный и практический интерес для пред-приятий всех форм собственности.

The article gives methodological thesis of debit-management personally developed by author. This technique is based on the adaptation of the main principles of «ABC-analysis». It is scien-tifically and practically interesting for enterprises with different forms of own-ership.

11. Кухтик Т.В., Ашиткова Я.В. організаційно-правові аспекти функціонуван-ня системи оподаткування недержавного пенсійного забезпечення грома-дян україни

в статті висвітлюються питання формування ефективного механізму податкового контролю і правового регулювання існуючих схем недер-жавного пенсійного забезпечення та окреслюються дослідження ціліс-ної системи норм податкового ре-гулювання діяльності всіх категорій суб’єктів недержавного пенсійного за-безпечення.

в статье освещаются вопросы формирования эффективного меха-низма налогового контроля и право-вого регулирования существующих

схем негосударственного пенсионно-го обеспечения и очерчиваются ис-следования целостной системы норм налогового регулирования деятель-ности всех категорий субъектов не-государственного пенсионного обес-печения.

The problem of forming of an effective mechanism of tax control and legal adjustment of the existing schemes of ungovernmental pensioner ensuring is enlighted in the article and the investigation of the integral system of the norms of tax regulation of the


139

functioning of all the subject categories of the ungovernmental pensioner ensuring is emphasized.

12. Ковалевська К.А. вдосконалення програмного забезпечення на базі lean-технологій

у статті розглянуті основні кон-цепції підвищення ефективності бізнесу («Lean manufacturing», «Six Sigma», «Theory of Constraints», «Total Optimization of Production», «20 Keys»), досліджені особливості та принци-пи застосування «lean»-технологій до вдосконалення програмного забезпе-чення, проаналізований досвід в цій галузі компанії Toyota за допомогою «waterfall» — методу.

в статье рассмотрены основные концепции повышения эффективно-сти бизнеса («Lean manufacturing», «Six Sigma», «Theory of Constraints», «Total Optimization of Production», «20 Keys»),

исследованы особенности и принци-пы применения «lean»-технологий для усовершенствования програмного обеспечения, проанализирован опыт в этой области компании Toyota с по-мощью «waterfall» — метода.

This article considers the main concepts of business efficiency in-creasing («Lean manufacturing», «Six Sigma», «Theory of Constraints», «Total Optimization of Production», «20 Keys»). It also researches peculiarities and prin-ciples of «lean»-technologies applica-tion for software improving. The author analyses Toyota’s experience in the field of software enhancing.

13. Міщенко А.Г. державна підтримка малого і середнього бізнесу в країнах Європейського союзу і російської Федерації в умовах їх виходу з фінансо-во-економічної кризи

У статті розглянуто механізм дер-жавної підтримки малого і середнього бізнесу в країнах Єс і росії на початку їх виходу з фінансово-економічної кризи. У статті акцент спрямовано на законодавчу й фінансову складову державної підтримки малого і серед-нього бізнесу.

в статье рассмотрен механизм государственной поддержки мало-го и среднего бизнеса в странах ес и россии в начале их выхода из фи-нансово-экономического кризиса. в статье акцент направлен на законо-

дательную и финансовую составля-ющие поддержки малого и среднего бизнеса.

The article considers the mecha-nism of state support for small and medium-sized businesses in the EU and Russia in the beginning of their release financial and economic crisis. This arti-cle’s emphasis is on legal and financial components to support small and me-dium businesses.


140

14. ІванецьВ.А. Щодо проблем забезпечення економічної безпеки підприєм-ництва в сучасних умовах

в статті дається визначення по-няття і сутності економічної безпеки, наводяться критерій і показник оцін-ки рівня економічної безпеки підпри-ємництва та бізнесу. розглядаються проблеми і причини неефективного забезпечення безпеки бізнесу вітчиз-няного підприємця в сучасних умовах та шляхи вдосконалення комплек-сної економічної безпеки діяльності суб’єкта господарювання в україні.

в статье дается определение по-нятия и сущности экономической безопасности, приводятся критерий и показатель оценки уровня экономи-ческой безопасности предпринима-тельства и бизнеса. рассматриваются

проблемы и причины неэффективно-го обеспечения безопасности бизнеса отечественного предпринимателя в современных условиях и пути усовер-шенствования комплексной экономи-ческой безопасности деятельности субъекта хозяйствования в украине.

The author gives definition of the notion and the essence of entrepreneur-ship and business economic security, cri-teria and assessment of economic secu-rity level. This article also considers prob-lems and causes of inefficient business security and shows the ways of business entity economic security improvement.

15. Янчук І.В. освітній сертифікат як сучасний новий фінансовий інструмент

в статті досліджено ринок фінан-сових інструментів, визначено відно-шення населення до секторів вкла-дання коштів, проаналізовано обсяг фінансових заощаджень, обґрунтова-но доцільність запровадження нового фінансового інструменту — освітньо-го сертифікату.

в статье исследуется рынок фи-нансовых инструментов, определено отношение населения к секторам де-нежных вкладов, проанализирован

объем финансовых сбережений, обо-снована целесообразность введения нового финансового инструмента — образовательного сертификата.

The article investigates the market of the financial instruments, determines the ratio of population to investing sec-tors, analyses the financial savings, the expediency of introducing a new finan-cial document — educational certificate

16. Алавердян Л.М., економіко-математична модель оптимального розвитку вугільної промисловості

Запропоновано економіко-мате-матичну модель оптимального роз-

витку вугільної промисловості за кри-терієм мінімізації сукупних витрат на


141

проведення реформування галузі, в результаті використання якої можна отримати при мінімальній сумі приве-дених витрат мінімально необхідний обсяг капіталовкладень.

предлагается экономико-матема-тическая модель оптимального раз-вития угольной промышленности по критерию минимизации совокупных затрат на проведение реформирова-ния отрасли, в результате использова-ния которой можно получить при ми-

нимальной сумме приведенных затра-тах минимально необходимый объем капиталовложений.

This article proposes economic mathematic model of optimal coal in-dustry development with minimum to-tal costs for industry reform. A budget-ary fund saving allows to have minimum investments with minimum conducted expenses.

17. Синельников Б.В. інтелектуальна спадщина М.д. кондратьєва як теоре-тична основа трансформації бурякоцукрового виробництва

в дослідженні розглянуто техно-логічні уклади, що є характерними для розвитку бурякоцукрового виробни-цтва. підкреслено, що еволюція галузі визначалась постійним перетворен-ням технології виробництва, подолан-ням технологічних меж та переходу до нового технологічного укладу.

в исследовании рассмотрены тех-нологические уклады, характерные для развития свеклосахарного произ-водства. подчеркнуто, что эволюция отрасли определялась постоянным

преобразованием технологии про-изводства, преодолением технологи-ческих границ и переходом к новому технологическому укладу.

In research it is considered the tech-nological modes, characteristic for sac-charine industry. Underlined, that the evolution of industry was determined permanent transformation of technol-ogy of production, overcoming techno-logical scopes and passing to new tech-nological mode.


142

ШАНОВНІ КОЛЕГИ!

редакція збірника наукових праць «вісник Мнту. серія «економіка» запро-шує вас до публікації результатів досліджень в економічній галузі.

видання має тематичну спрямованість в межах таких наукових спе-ціальностей, як світове господарство і міжнародні економічні відно-сини; економіка та управління національним господарством; економі-ка та управління підприємствами; розвиток продуктивних сил та регі-ональна економіка; економіка природокористування; гроші, фінанси і кредит; демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. при розгляді питань про публікацію наукових статей редакція керується вимо-гами, що визначені в постанові президії вак україни від 15.01.2003р. № 7–05/1, яка зобов’язує редакції

«ор га ні зу ва ти на ле ж не ре це н зу ван ня та ре те ль ний від бір ста тей до дру ку. … при йма ти до дру ку … ли ше на у ко ві стат ті, які мають та кі не об хід ні еле ме-н ти: по ста но в ка про бле ми у за га ль но му ви гля ді та її зв’я зок із ва ж ли ви ми на у-ко ви ми чи прак ти ч ни ми за вдан ня ми; ана ліз остан ніх до слі джень і пу б лі ка цій, в яких за по ча т ко ва но роз в’я зан ня да ної про бле ми і на які спи ра єть ся ав тор, ви ді-лен ня не ви рі ше них ра ні ше ча с тин за га ль ної про бле ми, ко т рим при свя чу єть ся озна че на стат тя; фо р му лю ван ня ці лей стат ті (по ста но в ка за вдан ня); ви клад ос но в но го ма те рі а лу до слі джен ня з по вним обґрунтуванням отри ма них на у ко-вих ре зуль та тів; ви сно в ки з цьо го до слі джен ня і пе р с пе к ти ви по да ль ших розві-док у да но му на пря м ку».

Мова — українська, російська або англійська.

Оформлення статей має відповідати таким вимогам:1. електронний варіант подавати на електронному носієві (CD чи DVD диск)

або надсилати електронною поштою. Файл іменувати латинськими літерами.2. контрольний роздрук файлу подати в одному примірнику з підписом автора

(авторів).3. обсяг 10–14 сторінок форматом а4 (разом з бібліографією), MS Word, шрифт

Times New Roman, 14 кеглем з інтервалом 1,5; у тексті не має бути приму-сових переносів. поля: ліве — 3 см, верхнє і нижнє — 2 см, праве — 1,5 см, абзац — 1,25 см.

4. статтю викласти у такій послідовності (формі): у лівому верхньому куті — удк; рядком нижче, у правому верхньому куті — прізвище, ім’я та по батькові автора (авторів), науковий ступінь, наукове звання, посада, повна назва на-вчального (наукового) закладу; нижче по центру — наЗва статті прописниМи ЛітераМи; на початку статті вмістити анотацію (4–5 рядків курсивом) та ключові слова (курсивом) українською, російською та англійською мовами; посилання в тексті на літературні джерела слід супроводжувати цифрами у квадратних дужках із позначенням спочатку номера цитованого видання відповідно до списку використаних джерел і через кому цифрами сторінку, наприклад: [ 3, с. 15]; бібліографію подавати за алфавітом після тексту статті. під одним номером — тільки одна позиція, бібліографічний опис — згідно


143

вимог вак україни (Бюлетень вак україни. — 2008. — №3); таблиці та інші ілюстрації подавати у якісному виконанні, і їх кількість має бути оптималь-ною; текст та супровідні матеріали мають бути відредаговані та перевірені, прізвища та інші власні назви, а також терміни мають бути звірені і мати од-накове написання. уникати абревіатур , а в разі потреби — розшифровувати.

Матеріали, оформлені з порушенням цих вимог , розглядатися не будуть. Редакція залишає за собою право редагування

рукописів і прийняття остаточного рішення щодо опублікування статей.

Редколегія збірнику наукових праць«Вісник МНТУ.Серія Економіка»

пров. Магнітогорський, 3 м. київ, 02660, Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая

електронні копії статей можно надсилати на електронну скриньку: [email protected]

підписано до друку 20.12.2010 р. Формат 70х100/16.папір офсетний. Гарнітура Myriad. ум. друк 8,37 арк.

обл.-вид. арк. 6,96. наклад 100 прим.Замовлення №1117/1

виготівник тов “дорадо-друк” 09000, м.сквира, вул. Щорса, 7

(044) 501–75–69 www.doradoalliance.com

свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру дк № 2600 від 01.09.2006 р.

Documents

Visnyk 1-2010