43 2010 Klymenkoold.philology.lnu.edu.ua/visnyk/43_2010/43_2010_Klymenko.pdfНапередодні епохи звукозапису це засвідчили захоплені спогади

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ Серія філол. 2010. Вип. 43. С. 272-293

VISNYK LVIV UNIV. Ser. Philol. 2010. Is. 43. P. 272-293

УДК 78.011.26(477):681.84.083

ДИСКОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ АВТЕНТИЧНОЇ ЕТНОМУЗИКИ: ПРОБЛЕМИ ПЕРШОПРОХІДЦЯ

Ірина КЛИМЕНКО

Проблемна науково-дослідна лабораторія

з вивчення і пропаганди народної музичної творчості, Національна музична академія України імені Петра Чайковського, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11, 01001, Київ, Україна, тел.: (+38050) 440 67 53, e-mail: [email protected]

Акцентовано на необхідності створення й системного провадження спеціалізо-

ваної дискографії фольклорної музики. На основі вивчення великого масиву проектів автентичної музики українського етносу авторка формує основні вимоги до фахової етнічної дискографії, визначає найважливіші критерії відбору звукових публікацій (автентичність виконання, документальна достовірність записаних творів та ін.). Зроб-лено критичний огляд джерел реєстру комерційних звукозаписів української сільської музики 1908-2008 років (колекцій, каталогів, бібліографії з питань української диско-графії, інтернет-ресурсів). На основі зібраних даних зроблено спробу окреслити попе-редню періодизацію видань етномузики українців.

Ключові слова: етномузика, музична автентика, автентична манера співу, сільське музикування, дискографія, грамзапис, аудіопублікація. У гуманітарних, зокрема народознавчих науках давно виокремились їх джерело-

знавчі складові, які мають спеціалізовану літературу: археологи публікують каталоги знайдених артефактів з їх замальовками чи фотознімками, фольклористи-філологи випускають збірники транскрипцій прозових чи поетичних текстів тощо. Такі публі-кації роблять матеріал доступним для широкого кола науковців.

В етномузикології об’єктом для дослідницької роботи здебільшого стають нотні тексти з пісенних збірок та рукописних архівів. Однак знайомство дослідника з но-вою для нього локальною фольклорною традицією є більш плідним, якщо він працює з аудіозаписами музичних творів, а не лише з їх нотографічною передачею. Та у вітчизняній практиці звернення науковця до власне звукового матеріалу зазвичай обмежуються його приватним експедиційним фонограмархівом, у кращому випадку – архівом установи, де він працює. Майже незатребуваним, попри свою доступність, залишається таке джерело, як аудіопублікації етнічної музики.

Серед причин – відсутність системної інформації про реалізовані етномузичні проекти, списків випущених дисків – дискографій1. Як наслідок – відсутність покли-

© Ірина Клименко, 2010

1 Дискогра́фія (фр. disque – диск, платівка та грец. grapho – пишу) – опис змісту й оформ-лення платівок, каталоги, переліки, розділи періодики з анотованими списками дисків, записа-ми видатних виконавців, нотографією, викладом змісту, рецензіями, книгами тощо.

Дискографія української автентичної етномузики... 273

кань на звукові публікації в наукових роботах (прийнято посилатися лиш на нотні зібрання). Викладачі музичного фольклору змушені самотужки відбирати ілюстратив-ний матеріал для лекцій, формувати тематичні аудіохрестоматії з принагідних джерел (з цим явищем я знайома з власного викладацького досвіду в музичних вузах Києва). За словами українсько-американського дослідника Степана Максимюка, “українська дискографія – одна з найбільш занедбаних ділянок у нашій науці. [...]. З’явилися тіль-ки частинні каталоги українських звукозаписів, [...] неповні щодо найелементарніших даних... Колись, як культурній нації, прийдеться такі каталоги видати, бо це виявляти-ме нашу національну зрілість та вміння шанувати здобутки минулих поколінь” [15, с. 70-71].

Українська етнічна музика віками плекалася у традиційному середовищі україн-ського селянства. Сільські види музикування, що їх застало ХІХ ст., представляють як давні (архаїчні) обрядові мелодії, збережені на Поліссі, Поділлі, Волині, так і вишука-ні багатоголосі ліричні пісні Наддніпрянщини й Слобідщини, віртуозні інструмен-тальні п’єси карпатських музикантів, розгорнуті епічні твори мандрівних співців – кобзарів та лірників. Напередодні епохи звукозапису це засвідчили захоплені спогади очевидців-поціновувачів і напівпрофесійні нотації ХІХ – початку ХХ ст. Через багат-ство форм і добру збереженість український фольклор від самих початків звукозапису викликав жвавий інтерес видавців, передусім європейських та американських, які ініціювали випуск грамплатівок, а пізніше компакт-дисків української етномузики.

У наші дні епоха природного існування етнічної музики у сільському середовищі добігає кінця. Більшість європейських музикантів, які звертаються до своїх культур-них коренів, змушені лише здогадуватись, як звучали їхні народні пісні, зафіксовані на папері у XVI-XVIII ст. Українці ще мають можливість перейняти живу традицію “з вуст народу” – від 70-80-річних виконавців – останнього покоління сільських співаків і музикантів. Розуміння цього нарешті підштовхнуло і в Україні процес продукування етнічних альбомів, який активно розгорнувся лише з настанням незалежності у 1991 році. У XXI столітті етнічні альбоми стали виходити серіями.

Однак, на відміну від закордонних звукових видань, зареєстрованих у дискогра-фіях, в Україні досі відсутні спеціалізовані дискографії фольклорної музики1. Тільки кобзарське мистецтво України (але без поділу на його автентичну2 й академічну складові) стало об’єктом опису в 1990-х роках [2]. 2006 року у фаховому науковому збірнику з етномузикології з’явилося повідомлення про серію звукових проектів автентичної музики західних теренів України 2004 року [9]. У 2008 році ці списки львівських етномузикологів, які оперативно повідомили світ про свої здобутки, з за-пізненням доповнили переліки раніше виданих звукових альбомів їхніх київських колег [6]. До нечисленних позитивних фактів належить також залучення дискогра-фічних даних у серії статей про окремі народновокальні жанри, персоналії етномузи-

1 За кордоном практика українських етнічних дискографій у форматі Каталогів видав-

ничих фірм відома принаймні з 1910 року [див.: 16; 21; 22]. Огляди грамплатівок лемківської діаспори в Америці 1926-1939 років знаходимо у періодиці 1930, 1947 років [5; 23]. Прикла-дами сучасних англомовних дискографій можуть слугувати вичерпні списки продукції певних видавництв, видані спеціальними томами [28; 29], ретельно документовані тематичні реєстри платівок, наприклад, 7-томний довідник етнічних звукозаписів в Америці [32].

В Росії етномузичні дискографії (регіональні підбірки альбомів) публікуються у випусках Вісника Російського фольклорного Союзу, наприклад, [17].

2 Автентика – необроблена, сировинна культура.

Ірина КЛИМЕНКО 274

кологів та фольклористичний рух в Україні, видрукуваних в Українській музичній енциклопедії [8; 24]).

В останнє десятиріччя потужним інформаційним джерелом стала мережа Інтер-нет (див. перелік лінків у списку використаних джерел, позиції 33-50), але Інтернет-дискографії здебільшого є комерційними.

З 2006 року я розпочала роботу із заповнення окресленої порожнини, усвідомлю-ючи численні проблеми першопрохідці, найбільші з яких: бідність вітчизняної літера-тури з цього питання, несформованість критеріїв відбору альбомів з тієї численної продукції, що виходить під гаслами “народна музика”, “фольклор”, “етнічна колек-ція”, “автентика”, “worldmusic”, “traditional music”, “Folk music”, “Folk songs”, “eth-nic” та ін., неусталеність параметрів анотування звукової продукції. Моє звернення до проблем дискографії підкріплене тим, що у 1990-2005-х роках я і мої колеги з київ-ської ПНДЛ етномузикології (при НМАУ) стали укладачами й співучасниками близь-ко сорока аудіопублікацій, тож процес створення цих специфічних альбомів знайомий мені “зсередини”.

Критерії відбору матеріалу: автентичні виконавці, паспортизація. Міжнарод-ний термін “етнічна музика” у вітчизняній практиці прижився лиш віднедавна як синонім у низці виразів “народна музика”, “музичний фольклор” – утертих, але роз-митих за наповненням. Під українською етнічною музикою зазвичай розуміють сам етнічний (національний) матеріал безвідносно до того, хто його виконує – “неоргані-зовані” сільські бабці чи рожевощокі молодиці численних клубних “хорів-ланок”, чий спів зорієнтований не на місцеву гострохарактерну співочу манеру, а на знівельова-ний звук академічних народних хорів. Така практика закорінена у двох віддалених за часом явищах – (1) культурологічному й (2) соціально-політичному.

(1) Ще в ХІХ ст. у тодішній Росії зародилася і квітне дотепер практика виконання сільської за походженням музики професійними артистами – драматичними акторами і співаками, оперними й естрадними. Цей напрям відображує й історія становлення українського грамзапису – першими світ побачили платівки популярної та класичної музики, що репродукували фольклорний мелос1. Російська фольклористка Євгенія Лі-ньова після експедиції 1903 року на Полтавщину писала, що оригінальні та харак-терні риси музичної структури української народної пісні у так званій “з’європеїзова-ній” версії, найбільш відомій в освічених колах суспільства, великою мірою втратили свою самобутність. Справжня ж українська пісня в народній інтерпретації звучить куди вільніше й оригінальніше як за ритмом, так і за голосоведенням [11а, с.13=11б, с. 29]. Тим часом практика артистичного виконання українських пісень стала всесвіт-ньою – у довіднику, що анотує етнічні звукозаписи вихідців зі слов’янського світу в Америці початку ХХ ст. [32], знаходимо всі перераховані категорії виконавців.

(2) У 1920-1930-х роках у радянській Україні через впровадження політики “ко-лективізації сільського мистецтва”, яку здійснювала тодішня влада з політичними на-мірами, склалися штучні, протиприродні колективи виконавців фольклорної музики.

1 “Вважається, що перші записи українських пісень (пісня “Сонце низенько” і дует Оксани

й Андрія з опери С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”) зробило товариство “Еміль Берлінерс Грамофон” у Лондоні 1899 року під час гастролей російського хору” [19]. С. Максимюк подає такі факти: “На українських землях за царських часів експедиції фірми [“Грамофон”] відправлялися до Києва в 1903-1904 роках. Там звукотехнік фірми записував... [дається перелік з шести прізвищ артистів. – І. К.] та Охматівський народний хор” [15, с. 129]. В іншій статті автор навів факти подібних записів у Львові 1904 року.


Замість камерних інструментальних капел з двох-чотирьох музик з’явилися громіздкі оркестри з уніфікованим звучанням (частина їх інструментів ніколи не належала до українських традицій). На місці винятково сольної й винятково чоловічої епічної (тобто головно героїчної за змістом) традиції XIV – початку XX ст. виникли капели бандуристів з домінуванням жіночих складів. За одним шаблоном зорганізувалися численні регіональні “народні хори”, чий вишколений “бадьоро-оптимістичний” вокал й вирівняне голосоведення мало нагадують оригінальні манери автохтонних співаків з тих місцевостей та їх вільну мелодику. Вікіпедія [див.: 33] подає правдиву характеристику цих процесів: “Українська фольклорна музика охоплює багато різно-видів етнічної (традиційної), фольклористичної, також інспірованих фольклором популярної та класичної традицій (напрямів, стилів). У ХХ ст. в Україні були засно-вані і стали популярними численні етнографічні й фольклорні ансамблі. У радянську епоху музика стала зручним засобом контролю й використовувалась як інструмент ідеологічного формування населення в потрібному владі керунку. Репертуар україн-ських фольклорних ансамблів підлягав суворому відбору”1 [переклад мій. – І. К.].

Неминучим наслідком такої політики стала орієнтація зацікавлених фольклором осіб не на автентичні зразки, а на “полегшені” популярні форми. Моніторинг педаго-гічних веб-форумів краєзнавчої, народознавчої, літературознавчої тематики в українському Інтернет-просторі засвідчує, що у представлених там методичних роз-робках левову пайку ілюстрацій становлять проекти популярно-академічного роду. Те ж бачимо і в світовій мережі: в найпотужнішому світовому бібліотечному каталозі WorldCat.org [40] на запити Folk music – Ukraine, Folk songs, Ukrainian (вибірка – Музика) випадає список з понад 390 позицій: 169 грамплатівок, 97 компакт-дисків, 44 касети. Та з цього списку вдалося атрибутувати як етнографічні тільки близько чоти-рьох десятків проектів. Решта дисків представляють академізований хоровий народ-ний спів або естрадні форми2. Це пов’язане з понад віковою традицією тиражування неавтентичних форм вітчизняної етномузики і широкого рекламування саме такої продукції, що формує світову наукову думку про український фольклор у хибному на-прямі. Етномузикологи українських музичних вузів (НМАУ, ЛНМА, Харківської кон-серваторії та ін.) не рекомендують використовувати такі проекти в навчальних курсах з українського фольклору як невідповідні справжнім сільським традиціям України.

Головна вимога правдивої етнічної дискографії – відбір записів традиційної сільської музики в автентичному виконанні, тобто у виконанні самих носіїв цієї культури – етнофорів, а не в передачі етнічних творів самодіяльними, тим більше академічними чи естрадними музикантами. Строго науковий підхід до виокремлення з-поміж названих “культурних напрямів” свого автохтонного мистецтва, на відміну

1 “Ukrainian folk music includes a number of varieties of ethnic (traditional), folkloric, folk

inspired popular and folk inspired classical traditions. In the 20th century numerous ethnographic and folkloric ensembles were established in Ukraine and gained popularity. During the Soviet era, music was tightly controlled commodity and was used as a tool for the ideological shaping of the population. The repertoire of Ukrainian folk music performers and ensembles was tightly controlled and restricted”.

2 Ще один приклад дає світовий цифровий архів Smithsonian Global Sound, що представляє українську етномузику 20-ма довгограйними платівками 1951-1995 років. З-поміж них крите-рію автентичності виконавців відповідає лиш один альбом, два альбоми-антології містять по один-два українські треки з-поміж записів інших етносів, та ще два представляють мистецькі реконструкції.


від представників освічених кіл, виявили самі сільські виконавці. У 1988 році в глухо-му кутку Рівненського Полісся – на Володимиреччині – експедиція Київської консер-ваторії (за моєї участі) шукала старих бабусь-співачок, всіляко уникаючи активних в цій місцевості “завклубів” з їхнім колгоспним репертуаром. Та нашою першою спів-розмовницею на пустій вулиці виявилася саме молода завідувачка, яка, відчувши наш спротив її допомозі, образилася: “Ми українських народних пісень не співаємо, тільки свої!”. Запрошені нею дев’ятеро жінок 1905-1930 років народження дійсно злагодже-но співали раритетні місцеві веснянки, колядки, ще незнані й незатерті сценічними музикантами. Так само чітко зробили вибір поміж “артистичним фольклором” і прав-дивим народним мистецтвом прості споживачі записаних на платівки українських мелодій – західноукраїнські емігранти в Америці й Канаді 1925-1935 років: вони не купували творіння артистів і тим примусили видавців звернутися до послуг сільських музик [див.: 31].

Отже, найважливіший критерій відбору звукових публікацій з автентичної дискографії – хто є виконавцем музичного матеріалу.

1. Перше місце в цьому “рейтингу” посідають селяни, з-поміж них особливо ці-нуються ті, які не мають освіти й через це менш підлягають цивілізаційним впливам, отже, більшою мірою гарантують стильову чистоту локальних матеріалів.

2. У певних царинах української етнічної музики запис від її автентичних носіїв вже неможливий – йдеться про традиції мандрівних музик (кобзарство й лірництво), які в їх природному середовищі завмерли в середині ХХ ст. Нищівного удару цьому шару культури завдали голодомор і репресії 1930-х років: “Спроби Г. М. Хоткевича створити сценічні ансамблі кобзарів були використані радянською владою для ней-тралізації... кобзарів, яких зігнали в капели типу колгоспів. ...З Київської та Полтав-ської капел у 1935 р. створили Державну зразкову капелу бандуристів, [яку] почали записувати на грамплатівки, щоб продемонструвати “розквіт” культури українського народу в єдиній радянській державі” [2]. Так розпочалася історія академічного бандур-ного мистецтва, яке не є предметом етномузикології. Чи не єдиним містком між ав-тентичними співцями й сучасними спробами відновлення кобзарського стилю була унікальна постать Георгія Ткаченка. Від нього традицію перейняв Микола Будник, очоливши один з осередків репродуктивної школи відродження кобзарства. На кінець ХХ ст. сформувалися київська й харківська гілки дослідників кобзарсько-лірницьких традицій (Вікіпедія подає понад 20 прізвищ репродуктивних кобзарів в Україні, Аме-риці й Канаді [50]). Наукові репродукції мають певну історію звукозаписів, тому вво-джу їх до своєї дискографії під рубрикою “Кобзарство (Лірництво): Реконструкція”.

3. Ще одна специфічна галузь сільського музикування – інструментальна музика, виконавці якої – народні професіонали. У західних областях України відомі випадки, коли до інструментальних капел приєднуються музиканти з фаховою освітою – альбоми таких груп також розглядаю в межах фольклорної дискографії.

4. Рух науково-виконавської реконструкції в умовах повсюдного завмирання сіль-ської традиційної музичної культури охоплює і народновокальну творчість, домінант-ну в українській етномузиці. Виконавці цього напряму – музиканти з академічною (переважно етномузикологічною) освітою, які фахово займаються вивченням локаль-них манер, часом відтворюючи матеріал, який вже не функціонує в традиції. Альбоми таких виконавців з ремаркою “Реконструкція” увійшли до мого списку. Авторитет цих гуртів підкріплений неодноразовими запрошеннями їх на наукові конференції.

Документальна достовірність. Другим важливим критерієм відбору альбомів є наявність “паспортних даних” до записаних творів: зазначення їх місця побутування,


імен і дат народження виконавців, місця, часу й авторства польових записів, відзначен-ня записів, зроблених в студійних умовах. Без цих мінімальних відомостей придат-ність записаного матеріалу для наукової та навчальної роботи ставиться під сумнів.

Частину проектів, включених до мого списку, уклали науковці Київської та Львів-ської Лабораторій етномузикології (ЛЕК і ЛЕЛ), комплектуючи їх з творів, записаних у природних побутових умовах. Репертуар відбирали з численних матеріалів, прине-сених неодноразовими розвідками обраних локусів з застосуванням тематичних запи-тальників. Для публікації обирали найтиповіші явища місцевих музичних культур. Перелік цих проектів, доповнений виданнями етномузикологів Харкова, Кіровограда, Рівного, що працюють у цьому ж руслі, є серцевиною Реєстру – такі проекти відзна-чено ремаркою “Наукові”. Проекти інших авторів марковані як “Ознайомчі”, проекти з музичними реконструкціями та аранжуванням позначаю як “Мистецькі”.

У випадках зустрічі з різножанровими альбомами-збірками, мультимедійними проектами (наприклад, альбомами-складанками етно-рок-(поп)фестивалів) я керува-лася принципом наявності в них творів, що відповідають критеріям автентичності ви-конавців і забезпеченості їх документацією – такі збірки включено до Реєстру, але анотовані в них лише автентичні етнічні твори.

Джерела: Колекція. Початковою базою для Реєстру стали колекція українських етнічних

дисків Київської Лабораторії етномузикології (ЛЕК) та приватні колекції науковців ЛЕК (див. іл. на с. 299). Ці альбоми вивчені у повному вигляді – переслухано звукові носії, переглянуто анотації та поліграфічне оформлення. Саме слуховий аналіз вико-нання, проведений етномузикологом, дає підстави атрибутувати проекти як етногра-фічні.

Каталоги. Джерелом тематичних дискографій зазвичай є каталоги звукозапису-вальних фірм. У зв’язку з потребою переслуховування матеріалу спиратися винятково на інформацію з цих списків було непродуктивно, тим більше, що каталоги грампла-тівок важкодоступні (особливо закордонні). Схарактеризую лиш кілька важливих джерел, які прислужилися до формування мого Реєстру.

Три каталоги рекордингових фірм початку ХХ ст. – “Фаворита” (1910) [22], “Ко-лумбії” (1915) [16] і “Віктора” (1917) [21], які містять записи українських пісень під заголовками “Українські Плити”, “Малороссійскі пісьні” або “Малороссійскія запи-си”, “Records in Ukrainian (Ruthenian)” або “Russian Ruthenian1 Records”, дають пере-ліки популярних пісень (У сусіда хата біла, Дід рудий, Ой у поле озеречко та інші цього ж роду, походженням здебільшого з українських літературно-музичних творів ХІХ ст. (водевілів), в кращому випадку – з так званого “дворацького” репертуару2). Наведу характеристики виконавців, задіяних у цих платівках: “бас сольо”; “извєстная артистка”, “сопрано”, малоросійські хори під керуванням диригентів; куплетист з гармонікою, дуети і квартети “з орхестрою”, артист(ка) чи хор українського театру у Львові тощо. Таке окреслення типів музикантів не дає змоги включити рекламовані фірмами платівки до реєстру етномузичних українських проектів і змушує шукати початки власне “етнографічних” музичних звукозаписів українців у пізніших роках.

1 Сто років тому Ruthenian (так званий Русин) по-американськи означало те саме, що тепер

Ukrainian (за В. Максимовичем). 2 Дворацький репертуар, за Б. Луканюком – твори не щиронародної традиції, а компоно-

вані під впливом панського середовища, що відбилось на їх формі й стилістиці.


Каталогом зовсім іншого роду, а саме сучасним тематичним зводом етнічних грамплатівок, є “слов’янський том” 7-томного довідника Річарда Спотсвуда [32]. Це фахове джерело ранніх (1925-1940) записів музики українських емігрантів сільського походження в Америці. Проблема адаптації матеріалів довідника Р. Спотсвуда до вимог моєї дискографії – та, що під гаслом “етнічна музика” у багатонаціональній Америці в ті й пізніші часи видавався стилістично різнобарвний музичний матеріал з найширшим спектром типів виконавців. Отже, з величезного списку українських грамплатівок (займає сторінки 1045-1126 другого тому, заповнені лише назвами і номерами платівок) необхідно було відібрати виконавців саме сільської традиції. Головним орієнтиром для відбору були мої слухові враження від частини цих рари-тетних звукозаписів, отриманих у цифрових копіях (.mр3 з платівок 1928-1970-х років) від Владка Максимовича, та з пізніших перевидань (CD 1990-2000-х років, .mр3-треки, викладені на різних сайтах). Це дало змогу вирізнити автентичність вико-навських манер різних груп музикантів. Творчість осіб, треки яких були атрибутовані як наближені до автентики, повністю відбита у моєму реєстрі. Роботу з розпізнання власне етнічних звукозаписів потрібно буде продовжити з отриманням доступу до звучання інших платівок.

Література. Бібліографія з питань української дискографії незначна. На тлі занед-баності цієї сфери музичного джерелознавства рельєфно вимальовується постать українсько-американського дослідника Степана Максимюка, чиї роботи від 1960-х років “мали пошуково-піонерський характер і відповідну деталізацію, ...природну для всіх форм музичної бібліографії...” [15, с. 10-11]. У 1990-х роках з’явилися публікації Мар’яни Зьоли: “На основі власної колекції грамплатівок і каталогів різних фірм нами [разом з батьком Михайлом. – І. К.] складено картотеку грамзаписів української тематики. ...Ми ...коротко описували знайдені унікальні грамплатівки з дореволюцій-ними та довоєнними записами української літератури і театру, музики православної церкви, творів [кількох українських композиторів]...” [2]. Зі здобутку М. Зьоли мені прислужилися її досвід роботи з масивом старих грамплатівок і каталогів фірм грам-запису [3] та її аналіз звукозаписів кобзарів (щоправда, дослідниця трактує “кобзар-ське мистецтво” широко – включаючи академічних бандуристів).

Найкраще забезпечена звукозаписами і літературою музика лемків – завдяки по-шуковій роботі, яку впродовж вісімдесяти років (1928-2008) провели кілька авторів, досліджуючи лемківські звукові публікації [5; 10; 14; 23; 25], й у 2008 році узагальнив лемко-американський колекціонер платівок Владек Максимович (у співавторстві з Б. Горбалем) у книзі “Лемківска Народна Музыка на Восковых Циліндрах (1901-1913) і Американськых Рекордах (1928-1930)” [1].

Інтернет-ресурси. Викладені в Інтернеті електронні каталоги науково-бібліо-графічного типу (наприклад, [28]) з постанням мережі музичних веб-крамниць попов-нилися комерційними каталогами – у світі розгорнуто й реалізовано масштабну роботу з опису аудіопублікацій, в тому числі й етнічних (див. список лінків, позиції 33-50). На початок ХХІ ст. закордонні джерелознавці та комерсанти сформували вели-чезні списки платівок, касет і дисків. В Україні з появою вагомої кількості етно-музичного “продукту” сучасних форматів (CD audio, CD-R, CD Extra мультимедійні) менеджери веб-магазинів теж виступили як укладачі комерційних серій дискографій, зокрема й фольклорної музики. Виявилося, що в розділах “Українська народна му-зика” на вітчизняних сайтах курсують загалом понад 160 назв CD-проектів. Найбільш системно організованим з-поміж українських ресурсів є сайт однієї з перших вітчиз-няних онлайн-крамниць Умка [46] (створений в грудні 1999 року). У розділі народної


музики Умки є підрозділ “Автентика”, трактований близько до обговорюваних тут положень.

Моє ознайомлення зі значною частиною проектів відбулося саме через електрон-ні каталоги, та воно лише частково завершилося слуховим знайомством з продуктом. Цей факт обумовлений характером дискографій, розміщених в Інтернеті. Найбільшу кількість інформації містять переліки аудіо- і мультимедійної продукції, виставленої для купівлі в Інтернет-крамницях. Більшість з них пропонують прослуховування початків треків. Нерідко у прайс-листі вміщено вигляд обкладинки та комерційну анотацію. Щоправда, продавці уникають інформації про укладачів проектів і збирачів польових матеріалів, що завуальовує розуміння того, чи перед слухачем альбом правдивої етнічної музики, чи різного роду аранжування або вторинні виконавські форми, створені з розважальною метою. Пошуки в мережі виявили кількох приватних шанувальників української етнічної музики, які воліють поділитися зі слухачами своїми надбаннями – колекціями альбомів або ж власноруч зібраними й упорядкова-ними польовими записами [див. лінки: 34; 35; 38; 44; 47; 49]. Оскільки вільний дос-туп через Інтернет вважається публікацією, а частина матеріалів з цих ресурсів ще й тиражується за індивідуальними замовленнями, ці джерела введено до мого списку.

Крамниці. Інформацію про окремі сучасні українські публікації я здобула також вивченням продукції кількох київських музичних крамниць – там була представлена незначна частина альбомів, які не фігурували в Інтернеті.

Загальні характеристики відібраного масиву публікацій. Статистика. Проведена пошукова робота дала змогу згромадити відомості про

значний масив проектів, присвячених автентичній музиці українського етносу, або ж таких, що містять її зразки серед інших записів. Накопичена база охоплює всі форма-ти аудіовидань ХХ-ХХІ ст. – грамплатівки (зі швидкістю 78, 45 та 33 1/3 об./хв., за матеріалом – шелакові, вінілові тверді та вінілові гнучкі), касети з магнітною плівкою (МК), лазерні компакт-диски (CD, DVD), частково – фільми на плівках і компакт-дисках, а також веб-публікації, викладені в Інтернеті. Всього описано: 319 коротко-грайних грамплатівок (LP 78’s1 1912-1952 рр.), які вміщують один-два твори, тобто “малих проектів”; 235 альбомів (30-80 хв. звучання: грамплатівки 33 1/3, касети 1990-х років, CD 1990-2000-х років, DVD, 13 Інтернет-підбірок фольклорних треків, 5 філь-мів); 30 проектів з неповними вихідними даними. Загалом Реєстр охоплює 584 позиції.

Географія. Збір відомостей про аудіовидання етнічної музики українців виявив широку географію публікацій. Вони охоплюють як місцеве населення різних етногра-фічних регіонів України, так і тих носіїв традиції, що мешкають за межами сучасної Української держави. З-поміж останніх вирізняємо такі групи, які 1) не покидали автохтонних земель, але через історичні обставини змінили адміністративну підлег-лість (маргінальні українські мешканці на сході сучасних Польщі, Словаччини, на південному заході Бєларусі, у Причорноморських областях Росії, в колишній Австро-Угорщині, тобто жителі історичних Берестейщини, Бойківщини, Кубані, Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Пінщини, русини Закарпаття), і тих, що 2) належать до віддале-них територій української діаспори (зокрема Америки, Канади, Росії (Сибір), Хорватії)2.

1 LP – “long play” (буквально, довгограюча), грамплатівка діаметром 12 або 10 дюймів. До

1948 року програвалися зі швидкістю 78 об./хв. і містили по 3-5 хв. музики з кожної сторони. 2 Етнічна музика обох закордонних груп українців потрапляла в поле зору музичних ви-

давців відповідних держав, однак такі матеріали рідко маркувалися за їх справжньою етнічною належністю.


Будова Реєстру. Дібраний матеріал розташовано у формі Хронологічного списку з двох частин (1 – малі проекти, 2 – альбоми та Резервний список). Перша версія реєстру опублікована в електронному вигляді на DVD, доданому до книги [6]. Друга, значно доповнена, готується до друку. Її відмінність – у детальному опрацюванні короткограйних проектів 1925-1952 років та в об’ємній теоретичній частині, де зроблено екскурс в історію аудіопублікацій української етнічної музики, обговорено принципи відбору матеріалу й формування шаблонів його опису, порушено питання критичного огляду джерел. Реєстр доповнюють кілька покажчиків – алфавітний, адміністративно-географічний, етнорегіональний, тематичний, іменний.

У цій публікації я, користуючись поважною львівською трибуною, ризикну на підставі зібраних даних (усвідомлюючи їх неповноту) окреслити попередню періоди-зацію видавничої діяльності в обраній царині, аби позначити виявлені особливості й позначити “білі плями” пошукової роботи.

Спроба періодизації видань етномузики українців. Вивчення названих джерел поставило проблему знаходження “початкової точки відліку” в історії звукових публікацій автентичної музики українців. Історики мистецтва встановили дати, від яких розпочинаються:

– епоха дослідницьких звукозаписів, яку Україна веде, за висновками Богда-на Луканюка [12, с. 28-39], від фонографічних експериментів барона Федора Штайн-геля, проведених у липні 1898 року в селі Городок під містом Рівне, та записів Валентина Мошкова восени того ж року у місті Славута (не збереглись); а також роз-горнутих з квітня 1900 року фронтальних експедицій з фонографом Осипа Роздоль-ського, чиї записи “осіли” в різних наукових архівах і не стали відомими широкому загалу [13];

– історія комерційних записів українських пісень від драматичних та оперних співаків, розпочата 1899 року (див. виноску 4) – загальновідомих, але малоінформа-тивних для презентації етнічної традиції мелодій.

У нашому випадку йдеться про інше – записи, зроблені з метою їх тиражування й продажу, тобто комерційні за реалізацією, але наукові за змістом – зроблені від прав-дивих носіїв автентичної етнічної музики.

Відслідкувати ранній етап публікацій автентики в Україні за вивченими матеріа-лами не вдається. Умовно розпочати відлік історії тиражованих автентичних етнічних звукозаписів українців можна з 1908 року, оскільки славнозвісні фонографічні записи лівобережних кобзарів, які організували того року Леся Українка і Климент Квітка й реалізував Філарет Колесса, у 1970 році були видані на грамплатівці (“Мелодия” ДО 29429-30). Та сформувати повноцінний розділ вітчизняної індустрії етномузичних публікацій початку ХХ ст. за поодинокими зразками грамплатівок вітчизняних кобза-рів 1912-1935 років, описаних М. Зьолою та С. Максимюком, неможливо. Вважатиму їх повідомлення Преамбулою до Реєстру, аби заохотити майбутніх дослідників до заповнення цього проблемного періоду української етнічної дискографії.

Зате можемо досить чітко хронологізувати початок етнічних грамзаписів серед українських емігрантів в Америці завдяки розповіді нью-йоркського книгаря Мирона Сурмача про перший звукозапис видатного народного скрипаля Павла Гуменюка [20]. Стрижневий момент цієї історії такий: менеджер рекордингової компанії, засмучений тим, що “артистична” етномузика через свою неподібність до живого фольклору розкуповується без особливого успіху, шукає музикантів, які б заграли “по-сільсько-му” – це би мало успіх поміж українських емігрантів, сільських вихідців з Галичини і Лемківщини. Таким музикою й став П. Гуменюк. Його прем’єрна грамплатівка запи-


сана 3 грудня 1925 року (видавничий індекс OKeh 15534). Оскільки більш ранніх українських звукозаписів саме від сільських музикантів наразі не знайдено, система-тичний реєстр етнографічних аудіопроектів я розпочала саме з цього видання.

Оглядаючи позиції укладеного реєстру, я зауважила кілька очевидних поділів випущеної продукції за різними показниками. За технічними параметрами масив звукозаписів поділяється на епохи (1) короткограйних грамплатівок і (2) довгограйних проектів-альбомів. Належність продукції до вітчизняного чи закордонного виробника відбивається у способах відбору й подачі матеріалу, оформлення проектів. За спеціа-лізацією продукту, головно його дослідницьким чи комерційним призначенням розріз-няються проекти наукові й мистецькі (популярні).

Утворювані на перетині цих поділів умовні періоди з їхніми специфічними ознаками відображають таблиці 1, 2 (вміщені наприкінці тексту). Впадає у вічі запіз-ніле переймання Україною нових технічних форматів та новинок видавничого про-цесу – це легко спостерегти за розташуванням тексту з темною заливкою у табл. 2: відомості про новинки утворюють низхідну діагональну лінію, верхній кінець якої маркує появу інновації в закордонних публікаціях, а нижній – в Україні, хронологічно пізнішу. Перелік і хронологію нововведень (звукових носіїв, змісту публікацій) показує таблиця 3.

За таблицею 2 відслідковуються певні віхи історії етнічних звукозаписів україн-ців. Спільні для вітчизняної і закордонної дискографій тенденції початкового “артис-тичного” етапу, що з 1899 проходив синхронно (європейські фірми робили записи українських мелодій народного походження від артистів, а продуковані грамплатівки поширювалися світом), з 1925 року вже кардинально різняться.

В Україні фонографічні фіксації мистецтва вітчизняних кобзарів та розвідкові експедиції селами України, розпочаті на зорі звукозапису, залишили по собі тільки архівні матеріали. Окремі автентичні кобзарські публікації на грамплатівках були пе-рервані з встановленням радянської влади, і в метропольній традиції “артистичний” етап силоміць перейшов у “колгоспне мистецтво”. В цей час українська діаспора в Америці дала несподіваний сплеск автентичних (хоча й дещо специфічних) публі-кацій мистецтва побутових співаків і музик, а також професійних музикантів, лиш недавно відірваних від автохтонної традиції. Цей стрімкий злет етнічної продукції стався завдяки щасливому збігові обставин: традиційно налаштований соціум сло-в’янських іммігрантів зустрівся зі світом технічних новинок та вільного ринку, керо-ваного живим попитом. Попит такого соціуму сприяв етнічним звукозаписам: вони продукувались поряд з “артистичними”, але були більш привабливими для значного прошарку покупців. Та цей злет був, на жаль, довжиною лиш в одне-два покоління. Він згас до середини 1935 через економічну кризу 30-х й пов’язану з нею депресію, пізніше – світову війну, а також через те, що наступні емігранти вже згубили зв’язок з традиціями рідного краю і не потребували відповідної музики.

Визначним явищем етновидавничого процесу, що охопив маргінальні українські території, стала серія платівок, яку уклав 1929 року Іван Панькевич [18]. Цьому сприяло поєднання технології грамзапису та добре організованого наукового проекту Чеської Академії наук, одним з об’єктів якого виявилися мовні та музичні діалекти українців Закарпаття. Справжнє автентичне звучання, фаховий відбір питомих зразків фольклору локальної традиції (а не вибірка комерційно-“ностальгічного” репертуару, як у діаспорі) зробили цю серію унікальним явищем не тільки в українській етнічній дискографії, але і в архівній справі – навряд чи українські етнологічні аудіофонди зберігають, і то в доброму стані, значне число звукозаписів з тих років.


У відродженій по війні звуковидавничій діяльності Америки виділяються проекти, що представляють вже не творчість діаспори, а справжнє автентичне сільське мистецт-во українців – альбом Music of the Ukraine (1951) та антології “фольклору світу” 1952, 1960 років. Питання – хто і коли виконав згадувані записи в терені, а також місця записів – залишається відкритим. Названі зразки протягом найближчих 30-ти років виконували для світу функцію острівкових маркерів правдивої фольклорної музики України, адже у 1960-х і пізніше задомінували тенденції, по-перше, затухання етному-зичної видавничої діяльності, а по-друге, її переорієнтації на творчість самодіяльного або популярного типу, особливо помітну серед українців Канади і Польщі (огляд таких проектів за 1968-69 роки див. у роботі [15, с. 84-93]). Подібна лінія – продукування численних звукозаписів державних республіканських та обласних капел і хорів – ви-тримувалася і в радянській Україні упродовж 1970-1990-х. Радянська пропаганда поширювала їх як в СРСР, так і за кордоном (зокрема, через посередництво організації “Международная книга” = “A Mezhkniga/Abbey production” [див.: 15, с. 116]), щедро супроводжуючи кількома іномовними коментарями. Саме такими платівками рясніють канадські сайти любителів української музики.

У 1970-х роках в Америці відбувається етнічне відродження – старі платівки вертаються із забуття у перевиданнях з коментарями, розквітає наукова дискографія, представлена цілими томами добре задокументованих довідників звукової продукції. Цікаво, що цей спалах інтересу до етніки в західному світі нарешті хронологічно корелює з видавничими тенденціями в самій Україні – появою від 1970-го року кіль-кох справді автентичних грамплатівок. Хоча політика популяризації “лакованого” радянського фольклору тривала до кінця існування Радянського Союзу (породжені нею штучні форми фольклорного співу і гри активно функціонують дотепер), та у 1970-1980-х роках на радянський ринок пробились кілька “паростків” української музичної автентики, надто скромних на тлі публікацій музики російської традиції та антологій інших народів СРСР (вдалося атрибутувати 12 грамплатівок). Однак ці проекти не зустрічаються в закордонних каталогах – радянські дистриб’ютори “просували” на захід лише згадувані зразки поп-фольклору.

Записи справжнього живого фольклору українців, систематично зібрані в терені і відкоментовані етномузикологами, пробилися у широкий світ тільки з 1991 року зі спільними україно-французькими та україно-бельгійськими проектами. Це відбулося одночасно зі зміною формату фольклорних публікацій з грамплатівки на компакт-диск. З настанням незалежності в Україні нарешті завирувала видавнича діяльність в царині етномузики. Першою ластівкою стала серія касет, фінансована УКСП “Кобза” (1990, 1994, 1997). З переходом на формат CD з 1997 року в Україні випущено близько 100 етнічних альбомів, з них близько 40% – наукових (зокрема серії дисків “Традиційна музика Полісся” від Історико-культурної експедиції МНС, “Моя Україна. Берви” від Арт Велесу, “Етнічна музика України. Українська колекція” від “Просві-ти”). З 1999 року запрацювала мережа online-крамниць (рахуючи від заснування “Умки”, яка називає себе однією з перших), а з нею сформувалися електронні списки комерційної дискографії. Одначе українські видавці не пропонують етномузичну продукцію наукового рівня світовому ринкові (навіть такі альбоми, де вміщено англомовні анотації). Оглянувши каталоги численних веб-магазинів, можу назвати тільки дві канадсько-українські крамниці, серед пропозицій яких у категорії Folk знаходимо 16 альбомів автентики (з-поміж 48 проектів інших напрямів музики, інспірованої фольклором).


Укладення презентативного списку аудіопублікацій етнічної музики українців в автентичному виконанні ще далеке від завершення. Втішуся словами досвідченого С. Максимюка: “Дискографічні дослідження у нас, українців, на жаль, дуже убогі. І тому кожен початок, яким би він малим не був, може заохотити інших... дослідників української спадщини й історичних фонозаписів до докладніших пошуків” [15, с. 14].

––––––––––––––––––––––––––––––

1. Горбаль Б., Максимович В. Лемківска Народна Музыка на Восковых Циліндрах (1901-1913) і Американськых Рекордах (1928-1930) = Bogdan Horbal, Walter Mak-simovich. Lemko Folk Music On Wax Cylinders (1901-1913) and American Records (1928-1930). Львів: [Медицина світу], 2008. (ISBN 83-913884-3-3) + мультимедій-ний DVD (понад 275 зображень наклейок з платівок і близько 18 год. оригіналь-них записів лемківської народної музики з 1928 року до нинішніх часів).

2. Зьола М. Кобзарське мистецтво в грамзапису // Вітчизна. 2005. № 7/8. С. 143-149. 3. Зьола М. Унікальні українські грамплатівки дореволюційного і довоєнного періоду

в приватних колекціях. Проблеми введення звукових реліквій України в культурний обіг // Збірник праць першої української конференції серії EVA = International Conference “Electronic Imaging & the Visual Arts”. С. 92-97.

4. Іваницький А. Історична Хотинщина. Музично-етнографічне дослідження. Збір-ник фольклору. Вінниця: Нова книга, 2007. 576 с., нот., фото. + CD Extra.

5. Історія Первого Лемковского Рекорду // Карпаторусскій Календарь Ваня Гунянкі на 1931 рік (New York, Cleveland, Philadelphia 1930). С. 128-131.

6. Клименко І. Матеріали до дискографії української етнічної музики. 1925-2008: Ілюстрований хронологічний реєстр з анотаціями і покажчиками [електронна версія, 160 с.] // DVD-додаток до: Клименко І., Мурзина О. Київська Лабораторія етномузикології. 1992-2007. Київ, 2008. Збірник наукових праць та матеріалів з нагоди 15-річчя діяльності ПНДЛ по вивченню народної музичної творчості при НМАУ. 153 с. + DVD. (Проблеми етномузикології. Вип. 3)

7. Клименко І. Дискографія української етномузики (автентичне виконання). 1908-2010: Ілюстрований хронологічний реєстр з анотаціями і покажчиками. Київ, 2010. 360 с., іл.

8. Клименко І. Весільні пісні // Українська музична енциклопедія. Київ, 2006. Т. 1. С. 336-342; Жнивні пісні // Українська музична енциклопедія. Київ, 2008. Т. 2. С. 86-93; Купальські (петрівські) пісні // Українська музична енциклопедія. Київ, 2008. Т. 2. С. 639-646.

9. Коваль В. Колекція етнічної музики України в записах на CD // Етномузика / Упо-рядник Б. Луканюк. Львів, 2006. Число 1. С. 186-187. (Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка. Вип. 12).

10. Лемковке Весіля на фильмі одогране в 1929 року // Карпаторусскій Kалендар Лемко-Союза 1963. Ред. Николай Цисляк. Yonkers, N.Y., 1963. С. 132-134.

11. а) Линева Е. Опыт записи фонографом украинскихъ народныхъ песенъ. Изъ музыкально-этнографической поездки въ Полтавскую губ., въ 1903 г. Євгении Линевой / Труды Музыкально-этнографической комиссии. Москва, 1905. Т. 1; б) Перевид.: Линева Е. Опыт записи фонографом украинских народных песен / Подгот. к изд., вступ. ст. и комм. Е. И. Мурзиной. Киев: Муз. Україна, 1991. 77 с.

12. Луканюк Б. Найперші фонографічні записи в Україні: Городоцький музей // Етнокультурна спадщина Рівненського Полісся / Упоряд. В. Ковальчук. Рівне: Перспектива, 2003. Вип. IV. С. 19-45.


13. Луканюк Б., Довгалюк І. Осип Роздольський як піонер фронтально-системати-чного фонографування // Народознавчі зошити. Львів, 1997. Зошит 1. С. 1-4

14. Мадзік І., Максимович В. Лемківске Весіля: Наша Загорода, 2002. 208 с. 15. Максимюк С. З історії українського звукозапису та дискографії [Збірник статей] /

НАН України. Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича (Вступне слово Р. Савиць-кого). Львів; Вашингтон: Вид-во Укр. катол. ун-ту, 2003. 288 с.

16. Малороссійскі пісьні // Colambia Russian Ruthenian Records = Колумбія Двухсто-роннія Русскія Пластинки (June 1915) [Каталог російських та українських записів фірми Коламбія за червень 1915 р.]. С. 15-22.

17. Махова Л. Фольклор Смоленской губернии // Вестник росийского фольклорного союза. 2004. № 1 (10). С. 78-89.

18. Панькевич І. Архів фонографічних записів живої бесіди і пісні в Чеській респуб-ліці // Підкарпатська Русь. Ужгород, 1929. Р. 6. Ч. 7. С. 160-162. Перевидання: Мушинка М. Голоси предків. Пряшів, 2002.

19. Савченко О. А. Кінофотофонодокументи: історія і сучасний стан: Курсова робота (наук. керівник: проф., д-р іст. наук С. Кулішов). Київ: ДАКККМ, 2000.

20. Сурмач М. Історія моєї “Сурми”. Спогади книгаря. Київ: Дніпро, 1977. 21. Українські Віктора Рекорди (Victor Ukrainian Records) [Травень 1917]. 14 с. [Під-

пис на с. 6: Українські Плити “Віктор” / Victor Records in Ukrainian (Ruthenian)]. 22. “Фаворитъ рекордъ”. Русскій Каталогъ. [1910]. С. 33: 4 платівки українських

популярних пісень та оперних арій – Баритони. С. 63-67: Малороссійскія записи. 23. Цисляк Н. А. Лемковскы співанкы // Карпаторусский календар. 1947. С. 122-126. 24. Шевчук О. Ансамблі науково-етнографічні // Українська музична енциклопедія.

Київ, 2006. Т. 1. С. 69-70; Божичі // Українська музична енциклопедія. Київ, 2006. Т. 1. С. 234; Володар // Українська музична енциклопедія. Київ, 2006. Т. 1. С. 409; ВАМДФ України // Українська музична енциклопедія. Київ, 2006. Т. 1. С. 419; Гілка // Українська музична енциклопедія. Київ, 2006. Т. 1. С. 458-459; Гурто-правці // Українська музична енциклопедія. Київ, 2006. Т. 1. С. 557; Єненко Р. Б. // Українська музична енциклопедія. Київ, 2008. Т. 2. С. 56-57; Зачикєвіч Т. М. // Українська музична енциклопедія. Київ, 2008. Т. 2. С. 140-141; Керімова Н. В. // Українська музична енциклопедія. Київ, 2008. Т. 2. С. 358-359, Клименко І. В. // Українська музична енциклопедія. Київ, 2008. Т. 2. С. 428; “КОКА” // Українська музична енциклопедія. Київ, 2008. Т. 2. С. 480; Компаніченко Т. В. // Українська музична енциклопедія. Київ, 2008. Т. 2. С. 516; Коропніченко Г. М. // Українська музична енциклопедія. Київ, 2008. Т. 2. С. 554-555.

25. Шкімба С. Історія першой рекорди “Лемковске Весіля” // Карпаторусский календарь Лемко-Союза на год 1963. Yonkers, NY, 1962. С. 114-132.

26. Klymasz R. B. The Ukrainian Winter Folksong Cycle in Canada. National Museums of Canada Bulletin No. 236: Folklore Series No. 9 / Musical transcriptions by Kenneth Peacock? (Walter P. Klymkiw?). Ottawa Ontario: National Museums of Canada, 1970. 156p: ill.; + 4 Flexidisc 33 1/3 rpm records.

27. Klymasz R. B. (Robert Bogdan), [Record Review] Ukrainian-american fiddle and dance music: the first recordings 1926-1936: Volumes 1 + 2 (Folklyric Records) // Fredric Lieberman // Ethnomusicology – Journal of the Society for Ethnomusicology XXIII, 3 // Ann Arbor // 1979. September. Рp. 485-486.

28. Discography of Оkeh Records, 1918-1934. By Ross Laird and Brian Rust. Westport, CT: Praeger, 2004. 778 p.


29. Rust В., Brooks Т. The Columbia Master Boоk Discography. Volume IV. U.S. Twelve-Inch Matrix Series. 1906-1931, 336 p.

30. Anisa H. Sawyckyj. The First Recordings 1926-1936 N.Y.C. March 1977. 31. Richard K. Spottswood. Pawlo Humeniuk. A Ukrainian Fiddler in the New World //

Musical Traditions. No 10. Spring, 1992. 32. Richard K. Spottswood. Ethnic Music on Records. A Discography of Ethnic Recordings

Produced in the United States, 1893-1942. Vol. 2: Slavic. Urbana and Chicago: Univer-sity of Illinois Press, 1990. 552 p.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

33. Вікіпедія (Вільна енциклопедія) – http://en.wikipedia.org/wiki/Ukrainian_folk_music 34. Канада: Virtual Museum of Canadian Traditional Music –

http://www.fwalive.ualberta.ca/vmctm/en/html/narratives.php?id=3&sec=1 35. Канада: Національний центр FolkwaysAlive!, створений Університетом Альберти

(The University of Alberta´s Canadian Centre for Ethnomusicology (CCE) у співпраці зі Smithsonian Folkways Recordings – http://www.fwalive.ualberta.ca

36. Канада: он-лайн крамниця TerenCanada (Western Canada on line store) –http://www.terencanada.com/folk.asp

37. Польське радіо: MUZYKA ŹRÓDEŁ Sources of Polish Folk Music –http://www.polskieradio.pl/rckl/MuzykaZrodel/

38. Польща: Сайт доктора Томаша Трачика (Tomasz Traczyk) – http://www.ia.pw.edu.pl/~ttraczyk/lem/lem_mp3.html

39. Росія: Каталог [українських] аудіозаписів (1996-2001 р.) – http://www.mosbul.ru/audio.doc:

40. США (Dublin, OH, USA): Пошукова мережа WorldCat = Online Union Catalog – найбільша бібліографічна база даних: понад 63 млн. записів про всі види творів 360 мовами світу. Створюється зусиллями понад 50 тис. бібліотек з 90 країн в рамках організації OCLC (Online Computer Library Center). З 2006 року доступна з веб-сторінки http://www.worldcat.org/search?q = ukrainian

41. США: Stanford University (California): пошукова мережа SearchWorks – http://searchworks.stanford.edu/vufind/Search/Home?lookfor=Ukrainian

42. США: The American Folklife Center at the Library of Congress – http://www.loc.gov/folklife

43. США: The Internet Archive (Бібліотека історичних колекцій у цифровому форматі: тексти, звук, відео, програмне забезпечення) – http://www.archive.org/details/audio

44. США: Лемківський сайт Владка Максимовича – http://lemko.org/lvpro 45. США: Цифровий архівний проект Smithsonian Global Sound (SGS) центру

Smithsonian Center for Folklife and Cultural Heritage (SCFCH) Смітсонівського інституту у Вашингтоні – http://www.folkways.si.edu, http://www.globalsound.org

46. Україна: Інтернет-крамниця української музики УМКА (1999-2008 UMKA) – http://www.umka.com.ua/ukr/catalogue/folk/

47. Україна: Мережа архівів культурної спадщини України “Українська автентична музика” – http://folk.org.ua/audio

48. Україна: Проект “Моя Україна. БЕРВИ” – http://www.ukrfolk.com.ua/club 49. Україна: Сайт Володимира Куриленка – http://krolevets.com/folk/mutyn 50. Україна: http://www.kobzarstvo.polyhymnion.org/Stan.html


Таблиця 1. Типи українських етномузичних видань за видами звукових носіїв*

1. “Малі проекти” роки країни, рекордингові

фірми тип носія час

звучання кількість творів

поліграфічна інформація

Короткограйні шелакові грамплатівки LP 78 об./хв 10''= 10 дюймів

По 3 хв. на кожній стороні

1912-1952

Україна (Зонофон, Пате, Екстрафон, ін.)

Америка (Колумбія, Віктор, Окей, Брунсвік, Сурма, Капітоль), Канада,

Польща (Сирена), Чехія (Пате)

Те саме 12''= 12 дюймів

По 5 хв. на кожній стороні

2 твори – по одному на кожній стороні, або части-ни одного твору на двох сто-ронах

Мінімальна паспортна інформація про виконав-ців і твір, подана на наклейці платівки

* Ранні технології звукозапису, які вже не застали етап власне етнографічної музичної продукції, тут не розглядаються [про це див.: 1, с. 5-6]. 2. Проекти-альбоми роки країни

і кількість проектів тип носія час зву-

чання к-сть творів

поліграфічна інформація

1950-1988

Америка – 25, Канада – 3, Франція – 1

1970-1990

СРСР, фірма “Мелодія” – 9

вінілові платівки LP 331/3 об./хв

30-40 хв.

10-20 Інформація на конверті та у вкладених буклетах, часом з розгорнутими анотаціями

1991-2004

Україна – 22, Росія – 2, Америка – 3, Канада – 1, Польща – 5?

Касети з магнітною стрічкою МК

до 60 хв.

20-30 Паспортна інформація і короткі анотації в буклеті-складанці

3 1991 Франція (+Бельгія) – 9, Америка – 5, Польща – 12, Словаччина, Хорватія, Австрія, Канада, Нідерланди – по 1-му

з 1991

Україна 14 – спільні проекти

з 1997 99 – самостійні проекти з 2006 Росія – 4

CD audio, CD-R, CD-Еxtra, DVD

до 70 хв.

30-100 Значні обсяги інформації як поліграфічної (буклети, брошури з анотаціями та ілюстраціями), так і електронної (CD- Еxtra)

з 2007 Україна – 5 mp3 4-6 год. понад 150

Мінімальна інформа-ція в буклеті

3. Інтернет-публікації

роки країни тип носія час зву-чання

к-сть творів

супровідна інформація

1999 2007

Америка Канада Польща Україна

mp3-трек на веб-сайті: окремі твори і тематич-ні підбірки, супровідна інформація

необмежений

необ-меже-на

анотації, фото в електронному вигляді



Продовж

ення

табл.

2.


Продовж

ення

табл.

2.


Закінчення

табл.

2.



Аудіопродукція науковців ЛЕК (ПНДЛ музичної етнографії НМАУ)


DISCOGRAPHY OF UKRAINIAN AUTHENTIC ETHNIC MUSIC:

PROBLEMS OF THE PIONEER

Iryna KLYMENKO

Problematic Scientific-Researching Laboratory of Studying and Propaganda of Folk Music, Petro Chaikovs’kyy National Academy of Ukraine,

11/1-3 Architect Horodets’kyy str., 01001, Kyiv, Ukraine, tel.: (+38050) 440 67 53, e-mail: [email protected]

Necessity of organizing and systematic providing of specialized folk music discogra-

phy is emphasized. The author forms basic demands on professional ethnic discography, defines the most important criteria of choosing sound publications (authentic forms of per-formance, documental affirmation of recorded compositions etc.). Sources of registration of commercial audio-records of Ukrainian village music of 1908-2008 (collections, catalo-gues, bibliographies, Internet-sources) are critically viewed. Periodical stages of Ukrainian ethnic music issues are defined.

Key words: ethnic music, musical authentic forms, authentic manner of singing, village musicianship, discography, recording, audio-publication

ДИСКОГРАФИЯ УКРАИНСКОЙ АУТЕНТИЧЕСКОЙ ЭТНОМУЗЫКИ:

ПРОБЛЕМЫ ПЕРВОПРОХОДЦА

Ирына КЛИМЕНКО

Проблемная научно-исследовательская лаборатория по изучению и пропаганде народного музыкального творчества,

Национальная музыкальная академия Украины имени Петра Чайковского, ул. Архитектора Городецкого, 1-3/11, 01001, Киев, Украина, тел.: (+38050) 440 67 53, e-mail: [email protected]

Поставлен акцент на необходимости создания и системного внедрения специали-

зированной дискографии фольклорной музыки. На основании изучения большого количества проектов аутентической музыки украинского этноса автор формирует основные требования к профессиональной этнической дискографии, определяет самые важные критерии отбора звуковых публикаций (аутентичность исполнения, документальная достоверность записанных произведений и др.). Произведено анализ источников коммерческих звукозаписей украинской сельской музыки 1908-2008 годов (коллекций, каталогов, библиографии по вопросу украинской дискографии, Интернет-ресурсов). На основании собранных данных автор предлагает предвари-тельную периодизацию изданий этномузыки украинцев.

Ключевые слова: этномузыка, музыкальная аутентика, аутентичная манера пения, сельское музыцирование, дискография, грамзапись, аудиопубликация.

Стаття надійшла до редколегії 18.05.2009

Прийнята до друку 30.10.2009

Documents

43 2010 Klymenkoold.philology.lnu.edu.ua/visnyk/43_2010/43_2010_Klymenko.pdfНапередодні епохи звукозапису це засвідчили захоплені спогади