НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ВП НУБіП України "Немішаївський агротехнічний коледж"

Циклова комісія соцільно-гуманітарних дисциплін

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

,,Національне та патріотичне виховання молоді”

Інноваційний проект в організації виховної, соціально-психологічної роботи

(досвід в організації роботи викладача)

НЕМІШАЄВЕ 2019

Укладачі: Сивура М.Г., викладач суспільних дисциплін, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист ВП НУБіП України «Немішаївський агротехнічний коледж»

Костюченко К.М., викладач суспільних дисциплін, спеціаліст вищої категорії ВП НУБіП України «Немішаївський агротехнічний коледж»

Рецензент: Мазуренко Н.Я., викладач української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист ВП НУБіП України «Немішаївський агротехнічний коледж»

До методичної розробки «Національне та патріотичне виховання молоді»

входять сценарії виховних годин, тези доповідей студентів на конференціях

«Українська революція 1917-1921 рр.: становлення української державності»,

«100 - річчя Української революції 1917-1921 рр.», «Україна і Німеччина в роки

Другої світової війни 1939 -1945 рр» (до 80-річчя Другої світової війни 1939 - 1945

рр.). Яскравим доповненням до сценаріїв виховних годин та тез є презентації.

Викладачі пропонують цикл сценаріїв виховних годин з національного та

патріотичного виховання студентської молоді. Ці тематичні виховні години дають

можливість формувати національну свідомість, національні почуття, моральні

якості особистості, почуття патріотизму, толерантність, повагу до здобутків,

перемог та трагічних сторінок українського народу, сприяють формуванню

людської гідності, єдності українського народу в розбудові демократичної держави

та утвердженню ідеалів демократії.

Розглянуто і схвалено на засіданні циклової комісії соцільно-гуманітарних дисциплінПротокол № від « » травня 2019 р.Голова циклової комісії: _______________ С.П. Скуратівська

2

РЕЦЕНЗІЯ

На методичну розробку ,,Національне та патріотичне виховання молоді” Інноваційний проект в організації виховної, соціально-психологічної роботи (досвід в організації роботи викладача). З досвіду організації позааудиторної роботи для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти.

Викладачі суспільних дисциплін Немішаївського агротехнічного коледжу Костюченко К.М., Сивура М.Г. пропонують сценарії та презентації виховних годин, тези доповідей студентів з конференцій. Ці теми героїчної, трагічної історії волелюбного українського народу завжди актуальні.

Такі тематичні виховні години сприяють патріотичному вихованню молоді, розвитку національних почуттів, формують національну свідомість. Тексти виховних годин емоційно підсилюють слайди презентацій, демонстрація яких супроводжується музикою, піснями, показом уривків з фільмів.

Виховні години та науково-практичні конференції присвячені найтрагічнішим подіям історії України ХХ ст.: Українська революція 1917-1921 років, Друга світова війна, Революція Гідності. У них подається актуальний дослідницько-пошуковий матеріал. Позаудиторні заходи з історії України прищеплюють любов, викликають повагу до українського народу, який пережив тяжкі роки Голодоморів та війни, зміг у нелегкій боротьбі відродитись, здобути незалежну державу і зараз будує нову правову, європейську, демократичну державу.

Матеріал рекомендується викладачам, студентам ВНЗ І-ІІ рівня акредитації, школярам загальноосвітніх навчально-виховних закладів для підготовки тематичних виховних годин.

Рецензент ____________ Мазуренко Н.Я., викладач української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист ВП НУБіП України «Немішаївський агротехнічний коледж»

3

ЗМІСТ

1. Вступ 5

2. Виховна година «Революція гідності. Небесна Сотня» 9

3. Конференція «Українська революція 1917-1921 рр.:

становлення української державності» 15

4. Сценарій та презентація виховної години до 100 річниці Соборності

України «Співаємо славу тій події і тепер» 26

5. Конференція «Україна в роки Другої світової війни 1939 – 1945 рр.» 36

6. Список використаних джерел 48

4

Вступ

«Тільки людина, особисто зацікавлена долею Вітчизни, по-справжньому розкривається як особистість, по-справжньому дорожить своєю честю, гордістю сім’ї, свого народу, імені»

В.Сухомлинський

Наш час вимагає відродження і розвитку української національної системи освіти і виховання.

Сучасне виховання молоді повинно набувати все глибшого національного змісту і характеру, творчо використовувати сторінки нашої історії. Молоді потрібно не тільки оволодіти системою наукових знань, а, в першу чергу, цілісною національною культурою, духовністю.

У сім’ї, в навчальних закладах зобов’язані усвідомлювати, що в процесі виховання кожної людини повинні застосовуватися вітчизняні пізнавально-виховні традиції. Ідеї та міфологію як найдавніших українців, трипільської культури, досягнення культури України-Русі, козацької доби, багатющий потенціал фольклору, класичної професійної культури рідного народу, його наукових досягнень – такі духовні цінності й надбання повинне здобувати підростаюче покоління в процесі навчання і виховання.

Ця проблема є дуже актуальною.У роки незалежної України постала проблема історичної ваги - творчо

відродити українське національно-патріотичне виховання і водночас піднести його на сучасний рівень наукового і культурного розвитку.

Українська педагогіка повинна за своїм змістом і напрямами гармонійно поєднувати могутню культуру, історію, духовність, сучасне і майбутнє нашої нації і держави. Вона покликана стверджувати в серцях і душах, в реальних справах, у діяльності і поведінці кожного студента культурно-духовні традиції та цінності рідного народу, досягнення світової цивілізації.

Серед найважливіших завдань навчально-виховного процесу є патріотичне виховання, здійснення якого покладено на викладачів, вихователів, кураторів відданих своїй справі. У процесі виховання, самовиховання і самовдосконалення, відповідно до вікових особливостей повинна постійно підвищуватись патріотично наснажена суспільна активність особи.

Патріотизм - це любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.

Формування громадянина - патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю, виховання громадян, які здатні побудувати

5

громадянське суспільство, в основу якого були б закладені та постійно втілювалися б демократія, толерантність та повага до прав людини, набуває сьогодні особливого значення. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму коледжі, селі, місті, країні все мене стосується, все залежить від мене.

Патріотичне та національне виховання здійснюється як на заняттях, так і під час позааудиторної роботи.

Патріотичне та національне виховання - це формування патріотичних, національних почуттів, виховання готовності до захисту Батьківщини, воно покликане спонукати до фізичного вдосконалення, вивчення бойових традицій українського народу.

Шляхами реалізації громадянсько-патріотичного виховання у позааудиторної роботі є, насамперед, науково-практичні конференції, екскурсії до музеїв та історичних місць, тематичні тижні військово-патріотичного виховання, інтернет-олімпіади, тижні правових знань та різні виховні години, конкурси, змагання, уроки мужності, години пам’яті, які прищеплюють любов до Батьківщини.

В Немішаївському агротехнічному коледжі у вересні до Дня партизанської слави щорічно проходять спортивні змагання та екскурсії до Національного музею Україна в роки Другої світової війни та в квітні щороку в с. Раска (спалену фашистами в 1943 р. в Бородянському районі). До Дня Збройних сил України та Дня захисника Вітчизни - військово-спортивні змагання юнаків. Велику роль у патріотичному вихованні студентів відіграють екскурсії та походи місцями бойової слави, НПК. Козацькі традиції стають ближчими під час віртуальних екскурсій до історико–культурного комплексу острова Хортиця.

В арсеналі діяльності з патріотичного та національного виховання сучасної молоді є багато засобів і методів впливу. Однак головне — це включення кожної особистості в конкретну діяльність з творення й примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

Багатогранну роботу у цьому напрямку проводять викладачі історії та суспільних дисциплін К. М. Костюченко, М. Г. Сивура. Так ними були проведені захоплюючі виховні години для студентів груп І-ІІ курсів, найактивніші з яких взяли активну участь у підготовці та проведенні заходів: до Дня партизанської слави «Ніна Сосніна – патріот Бородянщини», до 75-річчя визволення Києва, до 85-річчя Голодомору в Україні 1932-1933 рр. «Запали свічку», інформаційне повідомлення до 310-річчя Батуринської трагедії, до 100-річчя Соборності України «Співаємо славу тій події і тепер», «Бій під Крутами» (101- річниця, як юнаки захищали Київ), Революція Гідності, Небесна Сотня та інші (протягом останніх років). У сценаріях виховних годин використані твори українських письменників, історичні факти та події, портрети історичних осіб, місцевий краєзнавчий матеріал, документальні та художні фільми. Вони вдало поєднані з демонстрацією слайдів презентацій.

Однією з форм роботи є проведення науково-практичних конференцій. Конференція — заздалегідь заплановане, організоване зібрання людей для обговорення певної проблематики, яка визначена заздалегідь. Наукова-практична

6

конференція — форма організації наукової діяльності, при якій дослідники (викладачі, студенти, учні) представляють і обговорюють свої роботи. Зазвичай заздалегідь (в інформаційному листі або стендовому оголошенні) повідомляється про тему, час і місце проведення конференції. Потім починається збір тез і доповідей. За своїм статусом конференція займає проміжне положення між семінаром і конгресом. НПК все активніше використовуються в навчальному процесі вищої та середньої освіти; зумовлюють нові підходи освітян і до існуючих форм науково-дослідницької діяльності: наукових шкіл, навчально-наукових лабораторій, гуртків, проблемних груп, проведення студентських наукових конференцій, що в цілому сприяють формуванню професійної компетенції й особистісних якостей майбутніх спеціалістів. Зокрема, традиційні ознаки поняття "конференція" на сьогодні збагатилися ознаками, властивими дистанційним конференціям, які з допомогою електронної пошти, відео- й аудіокомунікацій дозволяють організувати інтерактивний діалог серед віддалених один від одного фізичних користувачів. Конференції спрямовані на вдосконалення, зокрема, комунікативну, дослідницьку компетенцію молоді. Професійну компетенцію, знання з певної теми визначаємо як сукупність знань і вмінь, здібностей, ціннісних орієнтацій, інтегративних показників культури мовлення, стилю спілкування, ставлення до себе і своєї діяльності. Комунікативну компетенцію розуміємо як здатність особистості до ефективного спілкування у типових ситуаціях професійної педагогічної діяльності, дослідницьку – як сукупність умінь проводити пошукове, наукове, експериментальне дослідження, працювати з першоджерелами, критичною літературою.

Студентські наукові конференції вважаються невід’ємною формою висвітлення підсумків наукової роботи і водночас ефективним засобом

об’єктивного вияву обдарованої студентської молоді, реалізації набутих ними здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності. Конференція – це лише верхівка "наукового айсберга". Проведена на відповідному рівні (на яку студенти прибудуть з метою поспілкуватися з однодумцями, а не "для галочки", поділитись та обмінятись знаннями,

думками та отримання автоматичного заліку) конференція повинна не лише підтвердити належний рівень виконаної наукової роботи, а й показати студента-дослідника як мовну толерантну особистість. Саме на таких заходах під час наукових дискусій виробляється самостійність, оригінальність висловлювання, вміння обґрунтовувати, спростовувати хибні думки, відбувається опанування мистецтвом аргументованої полеміки, вміння володіти аудиторією. Разом з тим набувається професійний досвід, відбувається суспільне визнання в середовищі фахівців, студентів. За останні роки щорічно з історії в м. Київ, м. Тараща, м. Ірпінь, с. Немішаєве проводяться науково-практичні конференції на різні теми. Студенти приймають участь в конференціях.

7

Під впливом цих заходів у студентів формується активна життєва позиція, переконання та ідеали, вони вчаться визначати моральні цінності. Емоційна наснага, моральна оцінка подій в Україні – це пріоритетне завдання патріотичного та національного виховання молоді. Найвищим призначення викладача-історика є виховати Українця-патріота, справжню, сучасну Людину.

Ми, викладачі, повинні пам’ятати неспростовану істину: перемогу в житті здобуває не сила рук і навіть не сила розуму, а сила духу. Найвищих вершин розум особи досягає тоді, коли в ній сформована сила духу. Розум, не зігрітий серцем, інтелект, байдужий до долі народу, нації, Батьківщини, перетворюється на соціально-індиферентну силу, а то і на небезпеку, загрозу.

Історія переконливо вчить про те, що вагомі результати у вихованні молоді досягаються тоді, коли в ньому домінують найвищі моральні цінності – любов до Бога, Батьківщини і рідного народу, на жаль, не всі громадяни України повністю усвідомлюють це.

Головною метою проведення виховних годин, конференцій, екскурсій з історії України є виховання людини, особистості, громадянина, який повинен бути патріотом своєї Вітчизни. Ця мета веде молоду людину через осягнення цінностей свого народу, своєї нації, своєї країни, Батьківщини до осягнення загальнолюдських цінностей; через розвиток почуття громадянськості до відчуття планетарної співпричетності.

Після проголошення незалежності України у цьому питанні були певні труднощі, тому що у вихованні патріотизму, національних почуттів були зовсім інші пріоритети та ідеали.

Більш як за 27 років у нас виросло молоде покоління, вільне від стереотипів радянської системи. Саме воно вчить історію своєї Вітчизни, її трагічне і героїчне, невдачі та перемоги. Важливу роль у формуванні любові до свого краю, народу відіграє поєднання занять з історії України та тематичних виховних годин.

До проведення виховних годин, науково-практичних конференцій, екскурсій викладачі залучали студентів І-ІІ курсів, учнів шкіл, які вивчають історію України, спрямовували їх зусилля на формування позитивного, стійкого переконання, створюючи емоційно-позитивну атмосферу в групі, прагнули допомогти молоді не розчаровуватись у подіях минулого та сучасності. Таким чином у студентів виховується відповідальність перед викладачем, групою, відділенням за свої успіхи і успіхи друзів, задоволення від своїх досягнень.

8

Виховна година «Революція гідності. Небесна Сотня»

Мета: розкрити історичні події та факти з листопада 2013 р. – лютий 2014 р., що привели до події – Революція Гідності, результатом якої стала «Небесна Сотня» і повалення авторитарного режиму;

показати боротьбу українського народу за свободу європейський вибір; вшанувати пам'ять героїв Небесної Сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховувати патріотичну свідомість,

розвивати бажання стати гідними громадянами України та на героїчних прикладах Майдану виховувати любов до рідної української землі, українського народу, який відстоював право вільного вибору європейського розвитку.

Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою, мультимедійна презентація…

Сценарій

Ведучий. Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. І ось пройшло вже 5 років, а смертей все більше й більше...

І саме тут, сьогодні, скажемо «Люди, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!»

У нашій пам’яті вони назавжди залишились

(Звучить «Молитва за Україну», діти запалюють свічкидля надпису «Героям Слава»)

Ведучий 1. Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.

Ведучий 2. Її красою захоплювались поети, художники та композитори. Багата славетними іменами та подіями й українська історія. Нашими національними символами є прадавні першокнязі київські та їхні нащадки: княгиня Ольга, князі Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, славний співець Боян, літописець Нестор, а в часи ближчі — славні козацькі гетьмани, кошові й полководці: Дмитро Вишневецький, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький. Не можна не згадати українців, які боролися за незалежність та волю України: Степана Бандеру, Романа Шухевича…

9

Викладач: Всечесний отче, шановні викладачі, студенти, гості! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття.

Читець: Небесна сотня – безневинна жертва… Бандитам не сховатись за хрестом Отим хрестом, де їхня совість мертва Зрікається і серцем і чолом… У прощену неділю впала долу, Простіть нас браття, миленькі, простіть… За Україну - зранену і голу… За Вас не впала і за Вас стоїть!

Читець: Українцю, поглянь, там побили жінок! Глянь, вже люди ховаються в храмі! Де таке ще траплялось, коли це було Аж в такому нестерпному стані?..

Читець: Так чинили лиш варвари, злісні хани, Лиш від них люди в церкві ховались. А сьогодні - це власні привладні пани Вже над нами так само знущались!"

Звучить Гімн України Ведучий 1 Ми вшановуємо пам'ять героїв України: Голодомор 1932-33рр,

Битву під Крутами, Бабин Яр… Тепер ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії нашої країни.

Читець: Мені наснилось, що вони зустрілись: Убитий в Крутах й вірменин Сергій. В саду едемськім на травичці всілись: "За що тебе? " "За Україну, друже мій."

Ти знаєш і мене за неї вбили, Та це було вже років майже сто. Тоді померли ми, щоб ви нам жили. А вас вбивають... Вас тепер за що?"

"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш, Як біло-біло в нас цвітуть сади. І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ... Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."

"А я ще ввечері узяв дівча за руку Й тихенько так до серця притулив. Тоді не знав, що Бог уже розлуку Навіки на землі нам присудив

Під Крутами стояли ми стіною. В очах не страх, а злість до ворогів.

10

Більшовики готовились до бою, Я йшов на смерть... а жити так хотів."

"Мені твій попіл стукав, брате, в груди. Я вірменин, а теж Вкраїни - син. Не мав у серці й крапельки облуди, За те й убив мене проклятий поганин."

... Мені наснилось, що вони зустрілись. Убитий в Крутах й бородач Сергій. В саду едемськім на травичці всілись: "За Україну нас вбивають, брате мій"

(Звучить пісня на героїчну тематику)Ведучий 1. Старший брат…Так називали колись Росію… Знаєте в чому різниця

між українцями та росіянами? Коли у них біда, ми плачемо разом з ними: ми плакали, коли був Беслан, ми плакали, коли зривали їхній вокзал, будинки, ми плакали, коли у них гинули мирні беззбройні люди, а коли у нас сталося лихо і почали гинути наші люди від рук криміналу, вони насміхались. Задорнов називав нас єврохохлами, вони обзивали салоїдами і хотіли, щоб «мочили» Майдан. Так ось: знаєте чому ми не хотіли під крило Росії, а хотіли в Європу? Тому, що в той час, коли гинули наші люди, Жириновський кричав, що пришле патронів, а Європа давала гуманітарну допомогу; в той час, коли Медвєдєв кричав, щоб президент не був ганчіркою - «треба душити Майдан», в той же час польські літаки відвозили до себе наших поранених. Тому ми і не хочемо до Росії, тому що вони вважають, що все вирішує сила фізична, а що таке сила духу їм невідомо.

(Кліп: «Ми не будем братьями») Ведучий 2. Ми хочемо в цивілізоване, європейське суспільство. Пройде

декілька років, і всі позаздрять вільній, європейській Україні, і ми надіємось тоді у них хватить сили духу позбутися того, чого зараз позбуваємось ми.

Ведучий 1. Рубають все: і душі і надії… А насправді знаєте, чому в нас "забрали" Крим, а тепер і далі рвуть на шматки

нашу неньку - Україну? Ми вам скажемо, чому. (студенти говорять по черзі) Тому, що в цю секунду під моїм вікном (в центрі Дрогобича) з якоїсь

тачки на всю вулицю валить дешева російська попса. Тому що в Києві, коли я прошу в кафешці меню українською, на мене

дивляться як на ідіота. Тому, що "Піккардійська терція" і "Кому вниз", напевне, жодного разу не

виступали в Севастополі. Тому, що в більшості міст шукати українську на FM-хвилях — все одно,

що бавитись з револьвером у російську рулетку. Тому, що навіть поважні, здавалося б, люди під час першої-ліпшої

суперечки переходять на російські матюки. Тому, що у нашій героїчній (в останні дні) армії всі команди

виголошуються в кращому випадку відбірним суржиком, а військові терміни досі переважно російські.

Тому, що вишиванки ми одягаємо тільки на великі свята, натомість в моді три смужки і короткі пояси... ой, спідниці.

Тому, що пів країни не знає, що таке Вертеп.

11

Тому, що протягом останніх років 70% ефіру «Інтера» і ще з десятка "українських" каналів займають серіали пра любофь, бандітав і тяжолую жизнь в центрє Маскви, у супроводі (і то не завжди) неякісних українських субтитрів.

Тому, що "Рошен" — це конфєти, а "Хортиця" — водка. Тому, що ми, Європа.

Мусимо бути толерантні (всі разом) Ведучий 1. І саме тут, сьогодні, скажемо «Люди, бережіть серця свої, щоб не

стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!» Ведучий 2. Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю,

батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні.(слайди)

Читець. Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали… Земля тремтіла, під ногами ж – твердь… Їм янголи обличчя прикривали… А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

Де вбивці зуби свої скалили, як псини… Озброєні, слиняві, до зубів… Ніщо, собаки, проти вільної людини. Ніщо, проти жертовних тих голів…

Хвости підбгали куці, скавуляки… Собача шапка, ти ж на трьох цепах!... Твої засланці безпородні – хамуляки. Розбіглись в усі боки в дикий страх.

Читець. Людина люта, хоч душа не знала гніву. На рідній тверді полягла святій. Герої ж не вмирають! Вірять в диво! Адже і ти – “пахан”, належиш їй!

Болюча правда на Дніпровій кручі… Під плач сиріт, вдовиць і матерів… Твій трон з мозолів людських, всемогучий - В невинній крові, в Києві та у Одесі стлів...

Під схлипи люду Бог тебе розсудить… За рвані руки, ноги і лоби… Вкраїну люд від гноблення розбудить Геройської, відважної доби!...дайте надії, а зробіть щось, хай навіть маленьке!

Читець: «Мамо, не плач, я повернусь весною…» Мамо, не плач. Я повернусь весною. У шибку пташинкою вдарюсь твою. Прийду на світанні в садок із росою, А, може, дощем на поріг упаду.

12

Голубко, не плач. Так судилося, ненько, Вже слово, матусю, не буде моїм. Прийду і попрошуся в сон твій тихенько Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає I рана смертельна уже не болить. Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину За те, що віднині будеш сама. Тебе я люблю. I люблю Україну Вона, як і ти, була в мене одна.

Ведучий 1: Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

Читець: Вірш «Колись приїду до Києва..»

Колись я приїду до Києва з сином Колись… Як цвістимуть каштани… Під небом пройдемось високим і синім Пройдемось ошатним Майданом…

Торкнуся, припавши на мить на коліно Гладкого новенького бруку… Він все ще гарячий! Це так неймовірно! Давай, приклади свою руку…

- То сонце нагріло! - і в сина усмішці Шукатиму трохи розради… - Ні, сину, не сонце…На цьому ось місці Горіли колись барикади… Людей, що піднялись на ці барикади,

Ніщо не могло подолати! Ніякої сили не було у влади Лиш страх, брудні гроші та грати…

І люди боролись… І найсміливіші Дивилися снайперу в дуло… І лилася кров…Але найголовніше,- Війни в Україні не було!

Ось там можна їх імена прочитати… Я всіх називати не стану… -А що там? Чому стільки квітів там, тату? - Це стела героїв Майдану…

- Цікаво?... Навіщо туди позносили13

Ці шини від автомобілів? - Це замість вінків…Це тепер, ніби символ. Це знаки для всіх зрозумілі…

Мій син промовчить і спитає останнє: ( Мов вітром холодним подуло!) -Я все розумію…Одне лиш питання: Чому тебе з ними не було?

Ведучий 1: Якщо тебе справді засмучує ненависть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, хай навіть маленьке!

Пісня «Повертайся живим» Ведучий 2. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх

Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згаслі як зорі.

Ведучий 1. Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

(Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її студентам по колу. Свічку передають з рук в руки)

Ведучий 1 Героям Майдану, що полягли за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання.

(Хвилина мовчання) Ведучий 2 Слово надається духовному наставнику коледжу отцю Ярославу.Відео фільм «Вавілон 13», «Перша сотня» - документальний фільм

журналіста Юрія Грузинова (на вибір)

Ведучий 1 Виховна година, приурочена пам’яті Небесній Сотні, закінчена. Ведучий 2 А ми вам бажаємо всім світлих днів і нехай вам щастить.

Дякуємо за увагу!(Пісня «Господи, помилуй нас»)

Література

1. Борітеся – поборете! Поетика революції. Уліщенко О.М. – Х.: Віват, 2014.- 96 с.2. Євромайдан: хроніка відчуттів (колекція есе Тараса Прохаська, Юрія

Андруховича, Сергія Жадана). Брустурів, 2014. – 156 с.3. Євромайдан: лірична хроніка. Дискурсус, 2014. – 44 с.4. Неоголошена війна. Невідомі факти і хроніки АТО Харків, 2016. – 506 с.

14

Конференція «Українська революція 1917-1921 рр.: становлення української державності»

Протягом 2017-2021 років в Україні відзначають 100-річчя національно-визвольній революції 1917-1921 років. Студенти ВП НУБіП України “Немішаївський агротехнічний коледж” прийняли участь в двох конференціях присвячених цій темі в 2017 році в м. Київ та в 2019 році в смт. Немішаєве. Розгляд даної теми є актуальним не лише у контексті вивчення етапів державного будівництва в історії України, а й для розуміння сучасних історичних, політичних, державотворчих процесів, які відбуваються в Україні. Українська Народна Республіка проіснувала недовго, однак вона є одним з важливих історичних досліджень державотворення. Безперечно, в державотворенні цієї доби є як негативні, так і позитивні процеси. Але в діяльності українських урядів, як і її попередників та наступників, ніби сфокусувалося споконвічне прагнення українського народу до створення власної державності, самоідентифікації, самоутвердження. Тому аналіз і творчий підхід згортував студентів під час вивчення цієї теми, а участь в конференціях поглибили знання студентів. В 1917 – 1921 роках був закладений величезний, але, на жаль, не реалізований потенціал, який може стати нині в нагоді при розбудові суверенної України, її структурних, правових, політичних та економічних засад.

“100-річчя Соборності України”

Доповідач: Шостаковський Іван, Григорович Анна, І курс, спеціальність “Ветеринарна медицина”

Науковий керівник: Костюченко Катерина Миколаївна, викладач історії, спеціаліст вищої категорії

22 січня день Соборності України. 100 років тому це слово було вписане в iсторiю українського народу, але святковим днем українського календаря воно стало тiльки з 1999 року. Лише за умов державотворчих процесів в Україні цей день набув своєї чинності. Так трапилось, що на протязі багатьох століть історичного розвитку Україна не мала власної державностi i єдиної територiї.

Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик.

У березнi 1917 року у Надднiпрянськiй Українi розпочалася нацiональна революцiя. Було обрано Центральну Раду, першого президента М. Грушевського, проголошення створення Української Народної Республіки, а 4 Унiверсалом вiд 22 сiчня 1918 р. було проголошено незалежнiсть УНР.

Подiбнi процеси вiдбувалися i в Галичині. 9 листопада 1818 р. було проголошено назву держави ЗУНР i створено перший уряд — державний Секретарiат на чолi з Костем Левицьким.

Зламався врештi двох iмперiй мур!I на розалинах у слушну цю нагоду

15

З’явилися держави УНР i ЗУНР,Як вияв волi нашого народу.

01 грудня 1918 року представники державного Секретаріату ЗУНР – К.Левицький, Л.Цегельський, члени Директорiї – В.Винниченко, С.Петлюра, П.Андрiєвський, Ф.Швець пiдписали у Фастовi Предвступний договiр про майбутнє об’єднання двох республiк. Цей договiр став першим i основним актом соборностi, викликав схвалення українського загалу. У Фастові знаходиться музей-вагон злуки УНР та ЗУНР, або Петлюрівський вагон. Музей відображає історичний період, коли Україна у грудні 1918 року, підписала акт злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Ця подія відбулася саме на залізничній станції Фастів.

03 сiчня 1919 року на першому засіданнi Української Народної ради було одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР i УНР. Часописи пiдкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборностi українських земель.

22 сiчня 1919 року на Софіївській площi, бiля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, у присутностi десяткiв тисяч киян лiдери УНР і повноважна делегація ЗУНР заявили про свiй непохитний намiр збудувати єдину соборну Українську державу.

ІМЕНЕМ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНОІ РЕСПУБЛІКИ.

ДИРЕКТОРІЯ ОПОВІЩАЄ НАРОД УКРАІНСЬКІЙ ПРО ВЕЛИКУ ПОДІЮ В ІСТОРІІ ЗЕМЛІ НАШОІ УКРАІНСЬКОІ.

3-ГО СІЧНЯ 1919 РОКУ В М. СТАНІСЛАВОВІ УКРАІНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РАДА ЗАХІДНОІ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНОІ РЕСПУБЛІКИ, ЯК ВИРАЗНИК ВОЛІ ВСІХ УКРАІНЦІВ Б. АВСТРІЙСЬКОІ ІМПЕРІІ І ЯК НАЙВИЩИЙ ІХНІЙ ЗАКОНОДАВЧИЙ ЧИННИК, ТОРЖЕСТВЕННО ПРОГОЛОСИЛА ЗЛУКУ ЗАХІДНЬОІ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНЬОІ РЕСПУБЛІКИ З НАДДНІПРЯНСЬКОЮ УКРАІНСЬКОЮ НАРОДНЬОЮ РЕСПУБЛІКОЮ В ОДНОЦІЛЬНУ СУВЕРЕННУ НАРОДНЮ РЕСПУБЛІКУ.

ВІТАЮЧИ З ВЕЛИКОЮ РАДІСТЮ ЦЕЙ ІСТОРИЧНИЙ КРОК ЗАХІДНИХ БРАТІВ НАШИХ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНЬОІ РЕСПУБЛІКИ УХВАЛИЛА ТУЮ ЗЛУКУ ПРИЙНЯТИ І ЗДІЙСЬНЯТИ НА УМОВАХ, ЯКІ ЗАЗНАЧЕНІ В ПОСТАНОВІ ЗАХІДНЬОІ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНЬОІ РЕСПУБЛІКИ ВІД 3-ГО СІЧНЯ 1919 РОКУ.

ОДНИНІ ВОЄДИНО ЗЛИВАЮТЬСЯ СТОЛІТТЯМ ОДІРВАНІ ОДНА ВІД ОДНОІ ЧАСТИНИ ЕДИНОІ УКРАІНИ — ЗАХІДНО-УКРАІНСЬКА НАРОДНЯ РЕСПУБЛІКА / ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА, І УГОРСЬКА УКРАІНА / І НАДДНІПРЯНСЬКА ВЕЛИКА УКРАІНА.

ЗДІЙСНИЛИСЬ ВІКОВІЧНІ МРІІ, ЯКИМИ ЖИЛИ І ЗА ЯКІ ВМИРАЛИ КРАЩІ СИНИ УКРАІНИ.

ОДНИНІ Є ЄДИНА НЕЗАЛЕЖНА УКРАІНСЬКА НАРОДНЯ РЕСПУБЛІКА.

22січня 1919 року на Софійській площі по всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати, на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори.

16

Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці.

Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шеренги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з'явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков.

Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати.

О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи: мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій.

У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, котрі під'їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.

Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.

Наступного дня почав роботу Трудовий Конгрес. Першим на порядку денному було прийняття Акта Соборності, і на знак цілковитої згоди депутати повставали з місць, аплодуючи.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення нації.

Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним не контроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти. Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави

17

потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії. Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.

“Павло Скоропадський – гетьман Української держави”Доповідач: Кунда Анастасія,

І курс, спеціальність “Економіка і підприємство” Науковий керівник: Сивура Марія Григорівна, відмінник народної освіти, викладач – методист

Після здобуття Україною справжньої незалежності і державного суверенітету ми нарешті маємо змогу по-новому подивитися на постать Павла Петровича Скоропадського – останнього українського гетьмана. Він належить до тих дійових осіб історії, навколо яких завжди точилися нескінченні дискусії, створювалися міфи і легенди. Але як би хто не ставився до Павла Скоропадського, ми повинні розглядати його діяльність, як невід’ємну частину української та європейської історії.

Десятирічного майбутнього генерала батьки привозять до Москви, де він проходить домашній курс навчання, а після передчасної смерті батька вступає до Пажеського корпусу. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, а й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою. Маленький Павло у мундирі з поперечними галунами, білих брюках та касці з білим султаном часто був присутній при дворі царя Олександра III.

Молодий блискучий гвардійський офіцер, – Скоропадський подорожує Європою і Туреччиною, довго живе у Франції, відвідує Сорбонну, історичні пам'ятки Італії та Греції. Шлюб він взяв у своєму колі, одружившися із стрункою красунею Олександрою, дочкою генерал-ад'ютанта Петра Павловича Дурнова і Марії Василівни, уродженої Кочубей, племінницею сумно відомого міністра внутрішніх справ Росії.

Дід Павла, Ї.М.Скоропадський, який після передчасної смерті свого сина мав на Павла надзвичайний вплив, був передовою людиною свого часу, брав активну участь у громадській діяльності, в розробці селянської реформи. Родинний будинок в Тростянці мав велику колекцію української старовини, портретів гетьманів і видатних діячів України, серед яких був і портрет останнього виборного лівобережного гетьмана Івана Скоропадського. Рідна тітка Павла Єлисавета Іванівна, за шлюбом графиня Милорадович, своїм значним грошовим внеском заснувала Наукове товариство імені Т.Шевченка у Львові. З малих літ Павло Петрович знаходився в оточенні відомих українських діячів – В.В.Тарновського, П.Я.Дорошенка, В.П.Горленка, П.В.Новицького, з багатьма близько приятелював...

29 квітня 1918 р. відбувся з'їзд хліборобів, який зібрав біля 6500 делегатів з усієї України. Як тільки в ложі з'явився Скоропадський, у залі знялася овація, залунали вигуки: «Хай живе гетьман!» Після цього головуючий запросив Скоропадського у президію, і той подякував присутнім за те, що вони довірили йому владу. На цьому процедура «виборів» завершилася. Союз землевласників проголосив Україну Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським. Вони призвали його «врятувати країну від хаосу та беззаконня».

18

Прийшовши до влади, П.Скоропадський розпочав проводити правову, адміністративну, судову та аграрну реформи. Зупинемось на останній... Суть управлінських функцій зводилася до передачі маєтків в оренду або прямого господарювання з допомогою призначених фахівців. Чистий прибуток передавався власникові, який міг у будь-який час вимагати повернення своєї ділянки.

Найбільш драматичний період в житті Павла Петровича в еміграції настав після 1933 року, коли в Німеччині до влади прийшов Гітлер. Йому неодноразово доводилось публічно висловлюватись на його користь хоча б задля продовження існування "Союзу гетьманців-державників" та української громади у Німеччині, але ця організація і особисто Скоропадський ніколи не перебували на службі у гітлерівського фашизму. І деякою мірою це можна розглядати як спробу перенести центр гетьманського руху на Американський континент і вивільнити його з-під німецького впливу, – спробу, яка з-за певних об'єктивних обставин не вдалася.

У квітні 1945 р. Павло Скоропадський, їдучи машиною, потрапив під бомбардування авіацією союзників. Був поранений і через кілька днів помер. Останній гетьман України похований у м. Меттен (Баварія).

“Симон Петлюра – голова Директорії УНР”Доповідач: Тесленко Анна,

І курс, спеціальність “Економіка і підприємство” Науковий керівник: Сивура Марія Григорівна,відмінник народної освіти, викладач – методист

Останнім часом все частіше серед політичних постатей української історії фігурує ім'я Симона Васильовича Петлюри. Але нині, як і в попередні роки, коли ім'я "головного отамана" майже не згадувалося, повторюються вже відомі факти його життя. Адже в попередні часи була відсутня об'єктивна інформація про лідерів антирадянських угрупувань, що діяли в Україні у роки громадянської війни. Я б хотіла розказати найцікавіші факти з життя Симона Петлюри.

Народився Петлюра у 1879 році в передмісті Полтави. Батько його — Василь Павлович Петлюра — маючи три екіпажі та двох найманих робітників займався візницькою справою. Мати – Ольга Олексіївна – з давнього полтавського роду Марченків. Батько її був співзасновником Київського Йонівського скиту, ієромонах. Семен Петлюра - щуплий, сутулуватий юнак із русявим чубом, ясними, променистими очима, був третьою дитиною в сім'ї.

Петлюра змінив своє ім’я Семен, дане при народженні, на Симон — на честь видатного революціонера Сімона Болівара.

Родина Петлюр мешкала у старому трикімнатному будинку № 20 по Завгородній вулиці (він не зберігся, зараз на розі вулиць Петлюри та Зигіна — сучасний дім).

У віці 13-ти років хлопець розпочав навчання в церковно-парафіяльній школі. Згодом вступив у 1895 році до Полтавської духовної семінарії. Симона вабило світське життя: історія, музика, культура. Він гарно співав, разом із друзями грав у виставах. Світогляд юнака формувався під впливом Шевченкового "Кобзаря", безсмертних творів Котляревського та історичної літератури. У 1898 році Петлюра стає членом української громади, яку було організовано молоддю семінарії та інших освітніх закладів.

19

У грудні 1903 року за звинуваченням у виготовленні та поширенні антиурядових прокламацій Петлюру арештували. Жандармерією було вилучено близько двох сотень листівок, 30 заборонених брошур та гектограф. У березні 1904 року його відпустили на поруки.

На початку 1911 року Петлюра переїхав до Москви, де його чекала Ольга Більська — полтавка, студентка Московського університету. Їхнє знайомство відбулося на вечірці українського земляцтва наприкінці 1908 року і переросло у роман, який закінчився шлюбом. З 1910 року шлюб був цивільним, а у 1915 пара його зареєструвала. В 1911 році в подружжя народилась донька — Леся Петлюра. Симон у Москві працював бухгалтером. На кошти українських громад він видає журнал "Украинская жизнь". Пише нариси, що вийшли друком у Києві 1918 року під назвою "Незабутні". Поступово він стає відомим громадським діячем.

10 травня 1926 року Симон Петлюра у Парижі відзначав у ресторані свій день народження в колі друзів. Неподалік за столиком сидів Нестор Махно. З ним було кілька знайомих. Невдовзі чоловік, із яким він гаряче сперечався, невдоволено підвівся і вийшов. Не знав тоді Симон, що Махно ледве вмовив свого давнього приятеля Шварцбарда не вбивати Петлюру. Таким чином віддячивши Симону за те, що 1923 року Петлюра врятував його в Польщі від розправи петлюрівських офіцерів, котрі вважали, що саме Махно перешкоджає вести боротьбу за створення самостійної України. Однак за два тижні Шварцбард усе ж таки застрелив Петлюру сімома пострілами із револьвера.

Цікаво, що Петлюра, як літератор і журналіст, ніколи не писав про своє життя — ні спогадів, ні записок. Його особисте життя досі залишається таємницею. Він не сприймав алкоголь, п'яні галасливі застілля, розпусту. Незважаючи на численні поразки і помилки, зберігав політичний вплив майже десять років.

Отже, Симон Петлюра сформулював концепцію державної структури України, фундаментальними засадами якої виступають самостійність, соборність, демократизм, верховенство права та європейські пріоритети в зовнішній політиці!

“Діяльність головного отамана Симона Петлюри”Доповідач: Івасенко Вікторія,

І курс, спеціальність “Ветеринарна медицина” Науковий керівник: Костюченко Катерина Миколаївна,

викладач історії, спеціаліст вищої категорії

Головний лідер Визвольних змагань українського народу 1917-1923 pp. Симон Петлюра народився 10 травня 1879 р. у Полтаві. Частина його родичів була вихідцями з реєстрових козаків, інша – з православних священиків. С. Петлюра дістав освіту в Полтавській духовній семінарії. Петлюра почав бурхливу політичну діяльність, поступово розвиваючись від соціал-демократичних до патріотично-державницьких ідей. У 1900 р. він став активним учасником Революційної української партії.

За організацію зустрічі семінаристів із відомим українським композитором Миколою Лисенком Петлюру виключили з Полтавської семінарії. Згодом він виїхав до Кубані, де працював над архівами Кубанського козацького війська. Відвідавши цю крайню точку, як з'ясувалося, велетенського "українського світу", Петлюра став переконаним патріотом і самостійником. У 1903 р. Петлюру

20

заарештували за участь у кубанській філії Революційної української партії. На відміну від більшості російських дисидентів, які концентрувалися переважно у Відні й Парижі, Петлюра приїхав до Львова. Після революції 1905 р. він повернувся в Україну, а згодом до Москви. На початку XX ст. найбільш масові та інтелектуальні українські політичні рухи були сконцентровані в російських столицях, де існували українські організації з сотнями членів і де їх менше, ніж в Україні, переслідувала царська "охранка". Петлюра став редактором журналу "Украинская жизнь", що виходив російською мовою. Періодичні видання українською були в Росії під цілковитою забороною до 1906 р.

Під час Першої світової війни С. Петлюра працював у "Союзі земств", що допомагав фронту, і навіть став його уповноваженим на Західному фронті. Петлюра набув авторитету серед офіцерів українізованих частин, які в 1917 р. почали вимагати негайного створення української армії. Навесні 1917 р. Петлюра був призначений головою Українського військового комітету Західного фронту, а згодом обраний Генеральним секретарем Центральної Ради з військових справ, тобто міністром оборони. Восени 1917 р. Петлюра, не погоджуючись із політикою уряду Володимира Винниченка, вийшов з уряду.

Соціалістичний уряд Центральної Ради відзначався зрадницькою та безвідповідальною політикою, коли у розпал світової війни, керуючись ідеологічними штампами, розформовував боєздатні українські частини та паралізував процес самоорганізації Вільного козацтва – добровільних територіальних військових дружин у складі десятків тисяч козаків. С. Петлюра виїхав на Лівобережжя, де очолив Гайдамацький кіш Слобідської України. Цей підрозділ разом із Українськими січовими стрільцями згодом відіграв вирішальну роль у придушенні більшовицького заколоту в Києві та у стримуванні більшовицького наступу.

Після повалення влади гетьмана П. Скоропадського С. Петлюра очолив Армію УHP як її Головний отаман. Запекла боротьба з російськими червоними та білими військами поставила Петлюру на чолі держави. Хоча сам С. Петлюра не мав військової освіти, його ім'я стало символом того, що в Україні й після століть іноземного панування є люди й воля до боротьби та достатньо ясне розуміння її цілей. Після виїзду В. Винниченка за кордон С. Петлюра 11 лютого 1919 р. став Головою Директорії. Запеклі бої з червоними, денікінцями, а згодом і врангелівцями точилися протягом 1919 і 1920 pp. Армія Петлюри здійснила Перший Зимовий похід по тилах червоних і згодом з'єдналася із наступаючими польськими військами. Симон Петлюра мусив піти на союз із Польщею від безвиході, попри те, що після запеклих боїв із західними українцями влітку 1919 р. Польща завоювала Західну Україну. Проте за наслідками польсько-радянської війни 1920 р. червоним вдалося вивести Польщу з угоди з Україною.

У листопаді 1920 р. регулярне українське військо перейшло кордон, залишивши територію Наддніпрянської України. С. Петлюра формально очолив повстанську боротьбу, яка залишилася основним засобом боротьби за незалежність. Антибільшовицькі повстання тривали на всій території України, аж до Донбасу й Слобожанщини, до 1924 р., а в окремих місцевостях до 1926 р. Повстанські командири переважно визнавали зверхність Петлюри як Головного отамана. Петлюра був радше символом повстанського руху, ніж реальним керівником, оскільки не мав значних сил для реальної допомоги повстанцям.

21

25 травня 1926 р. в Парижі агент ОГПУ (каральної радянської організації – наступника ЧК) Самуїл Шварцбард сімома пострілами впритул убив Симона Петлюру. Шварцбард перебував в Україні у 1917-1920 pp. у складі загонів ЧК. Його каральний загін підпорядковувався відомому червоному командиру й кримінальному авторитетові Г. Котовському. З 1920 р. Шварцбард як радянський агент виїхав до Парижа. Адвокати Шварцбарда на суді доводили, що він мстився за погроми євреїв в Україні. Однак найбільшими погромниками євреїв, після "білогвардійської" армії А. Денікіна, були саме банди Котовського, які вчинили великі єврейські погроми у Бесарабії й на Поділлі. Напади на мирне населення, в тому числі єврейське, справді заполонили Україну в 1918-1920 pp. Проте більшість цих нападів відбувалася на територіях, не підконтрольних військам УHP.

Натомість УНР стала єдиною країною світу, де існувало міністерство єврейських справ. В УНР євреям офіційно законом було надано національно-персональну автономію. За погроми, вчинені на територіях, номінально підконтрольних УНР, український уряд навіть платив компенсації євреям. На суді в Парижі адвокати убивці С. Петлюри стверджували, що це були невеликі гроші. Однак таких грошей не платили ані "червоні", ані денікінці. Не враховувалося, що Українська держава вела війну по всьому периметру кордону і в буквальному сенсі відривала для таких компенсацій останню копійку.

Відомі численні відозви С. Петлюри з вимогами суворо карати погромників, аж до розстрілів. Так, 10 квітня 1919 р. Петлюрою був спеціально прийнятий наказ про розстріл погромників. У відозві Головного отамана "Проти погромів" від 27 серпня 1919 р. було написано: "Уникай провокацій, а з провокаторами, хто сам чинить погроми та підбиває слабіших від нас, будьте безпощадними. Кара на смерть мусить упасти на голову погромників і провокаторів. Більше карності й дисциплінарності я вимагаю від вас (старшин і козаків) у цьому відношенні, щоб жоден волос не впав з голови невинного. З Богом на велике і святе діло визволення народів від ярма більшовицького!"

Гуманне ставлення української армії і особисто С. Петлюри до різних груп населення України не притупилося у вкрай жорстоких умовах війни з ворогом. У відозві "До населення всієї соборної України" від 1920 р. вказувалося, що "спалені села, люди, що живими закопувалися в землю, зґвалтовані дівчата, убиті батьки, брати й сини – всі ці злочинні вчинки, як живі, стоять перед очима нашого многострадального народу". Однак усе це не було прийнято до уваги судом, який ухвалив блюзнірське рішення виправдати вбивцю.

Симон Петлюра – наочний приклад того, що іноді вороги України знають силу України краще від самих українців. Слова "Петлюра" і "петлюрівець" стали синонімами затятого опору українців іноземному пануванню. Унаслідок "петлюрівщини" СРСР так непевно почувався в Україні, що після вилучення упродовж 1920-х pp. зброї в населення вдався до масового убивства українського народу за допомогою штучно організованого Голодомору 1932-1933 pp., у результаті якого загинуло до третини населення України.

22

“Аналіз історичних документів Української Центральної Ради ”

Доповідач: Антонова Вікторія, І курс, спеціальність “Ветеринарна медицина”

Науковий керівник: Костюченко Катерина Миколаївна, викладач історії, спеціаліст вищої категорії

Українська Центральна Рада — спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, революційний парламент України, який керував українським національним рухом з 4 (17) березня 1917— 29 квітня 1918. Центральна Рада висувала вимоги автономії України, підтримувала заходи щодо створення української преси, упровадження української мови в школах, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя. Загальнодемократичні вимоги і лінія Центральної Ради дістали підтримку з боку скликаних у Києві в травні 1917 р. всеукраїнських з'їздів: військового, селянського, робітничого.

10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій І Універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення. У ньому проголошувалась автономія України і підкреслювалось, що Україна не відділяється від Росії. Порядок і лад в Україні повинні були дати «вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні українські збори (сейм)». Це був перший крок до здійснення національно-територіальної автономії України.

В Універсалі підкреслювалося, що склад Центральної Ради буде поповнено представниками інших народів, які живуть в Україні, і це дасть змогу їй стати єдиним найвищим органом революційної демократії краю. Комплектування окремих військових частин лише українцями здійснюватиметься під контролем військового міністра і Генерального штабу. Проблему земельної реформи теж повинні були вирішити Установчі збори.

Умови:■ Проголошення автономії України в складі Росії;■ Джерелом влади в Україні є український народ;■ Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми

або парламент);■ Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території

України;

23

■ Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

15 червня 1917 р. Центральна Рада створила свій виконавчий орган — Генеральний секретаріат на чолі з відомим українським письменником В.К.Винниченком. До складу секретаріату входило 8 міністерств, якими керували переважно представники соціал-демократичної партії. Дії Центральної Ради викликали невдоволення з боку Тимчасового уряду і лише черговий провал нового наступу російських військ у Галичині змусив його піти на переговори з ЦР. У переговорах узяли участь О. Керенський, І. Церетелі від Тимчасового уряду, М. Грушевський і В. Винниченко від Центральної Ради. Тимчасовий уряд змушений був визнати Генеральний секретаріат своїм крайовим органом управління п'яти (з дев'яти) українських губерній (Київської, Полтавської, Подільської, Волинської та Чернігівської). Це означало зростання авторитету і впливу та влади Центральної Ради.

Проте Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав. Цей новий компроміс з російським урядом було зафіксовано у «Тимчасовій інструкції для Генерального секретаріату». З компетенції Секретаріату вилучалися військові, судові, продовольчі справи, а також пошта та телеграф.

Генеральний секретаріат був підзвітний Малій Раді (з 40 чоловік) — органу, який вирішував поточні і нагальні проблеми. Центральна Рада, погоджувалася співробітничати з «неукраїнськими групами населення», якщо останні визнаватимуть її «вищим правомочним органом». Слід відзначити, що розходження Центральної Ради з Тимчасовим урядом торкалися лише національного питання і перспектив устрою України. Щодо питань державного ладу, економічної, земельної, соціальної, воєнної політики, то тут розходження були незначними або взагалі відсутніми.

3 липня 1917 р. Центральна Рада видала II Універсал, де проголошувалося, що вона не згодна з відокремленням України від Росії і відкладає вирішення питання про здійснення автономії України до Всеукраїнських установчих зборів.

II Універсал був певною поступкою російському Тимчасовому урядові, компромісом, деякою мірою кроком назад порівняно з І Універсалом. Це виявилося в тому, що не визначалася територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради, не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, особливо у відносинах з місцевими органами Тимчасового уряду. Проголошення самостійності України в тих умовах було нереальним.

Умови:■ Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів,

які живуть в Україні;■ Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад

якого затверджує Тимчасовий Уряд;■ Центральна Рада починає розробку закону про автономний устрій

України, який має бути затверджений Установчі збори. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

■ Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

24

7 листопада (20 — за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншин (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, а також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

Умови: Україна проголошується Українською Народною Республікою, не

відділяючись від Росії; До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та

Генеральному Секретаріату; Скасовується право приватної власності на землю; УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками; Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, друку…; Запроваджується 8 годинний робочий день; Встановлюється державний контроль над виробництвом; На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів. Судова реформа. Амністія політичних в'язнів.

9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови:■УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою

українського народу;■З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;■Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не

зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;■Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської

війни;■УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;■УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;■УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;■Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

25

Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня 1918 року, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів.

У своїй діяльності Центральна Рада припустилася низки помилок. Вона фактично не займалася вирішенням соціально-економічних проблем (серед яких головною була земельна), а зосередила свою увагу лише на національних аспектах. До того ж діячам Центральної Ради бракувало досвіду й у вирішенні суто практичних проблем, таких, як збереження правопорядку, забезпечення міст продуктами, організація роботи залізниць. Багато часу забирали дебати та ідейні конфлікти, особливо між соціал-демократами та соціалістами-революціонерами. Зв'язок з масами обмежувався виступами на мітингах у містах, вплив на село, де проживала більшість населення України, зменшувався. Суттєвою була помилка Української Центральної Ради щодо військових формувань. Але діяльність УЦР мало велике значення в державотворенні українського народу.

Співаємо славу тій події і тепер.22 січня – День Соборності України

Виховний захід

Мета: виховання у підростаючого покоління патріотичного ставлення до Батьківщини, розширити кругозір студентів про історію виникнення та святкування Дня Соборності України; закріпити знання, отримані на заняттях української літератури, історії України; прищеплювати любов і повагу до історичних та культурних надбань українського народу, інтерес до минулого; виховувати почуття національної гідності, гордості за свою Батьківщину та народ, повагу до культурних цінностей, літературної спадщини та історії власного народу.

Обладнання: державна та національна символіка, вислови про Україну. Мультимедійне обладнання, ноутбук, відеоматеріали, слайди.

ХІД ЗАНЯТТЯВедуча - вступне слово.

Доброго дня, дорогі друзі! Сьогоднішню нашу зустріч я присвячую відродженню України, Дню соборності нашої держави.

Шановне зібрання! День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря, як велике державне свято – День Соборності України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на волелюбному зібрані було урочисто проголошено злуку Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки. Шановні друзі, урочиста виховна година, присвячена100-річчю Дню Соборності України оголошується відкритою.

Велична і свята, моя ти Україно,Лише тобі карать нас і судить

26

Нам берегти тебе, Соборну і єдинуІ нам твою історію творить!

Ведуча:Рідна матір, Україно! Подивись, твої сини Вже посіяли свободу, Вже колосяться лани. Ті, із кого кепкували, Насміхались, як могли, Знов народом гордим стали, Більш вони вже не хохли, Не лакузи, не примари,

А герої та борці.

Ведучий:Маєм сонце, маєм море,Маєм Київ і Дніпро,Маєм землю неозору,На якій росте добро.Синьо-жовтий прапор маємІ Володимирський тризуб,Дон і Сян їх обіймають.Ми - народ-великолюб.

Пісня про Україну

Любi, друзi! Ми зiбралися для того, щоб довести всiм i самим собi, що Україна — це високорозвинена держава, що вона могутня духом, має свою iсторiю, до речi, дуже багату, культуру i мистецтво. Людина народжується і отримує в спадщину саме дороге – Батьківщину. Її не обирають, вона, як і мати – твоя доля. Україна! Країна хвилюючої краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, чорнобривців і калини. Це бентежна історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за єдність, за своє щастя, свідками чого є високі в степах обеліски, могили й пам’ятники. Свідченням багатовікової боротьби за волю є історичні перекази, легенди, пісні.

Під мелодію з ілюстраціями про Україну читаються віршіВедучий:

Батьківщино, Вітчизно, країно моя!Де б в житті я не був,Ти завжди біля мене, зі мною.Ти – це сонце барвисте, це – ліс, це поля.Я пишаюсь твоєю красою!Ти - вишневий садок,Біля хати червона калина.Ти – це спів солов’я навесні у гаюТи це пам’ять віків,Батьківщина моя, Україна!

Родитись українцем —Це велика Честь i слава.Рiдний край свiй полюбитиНайважливiша справа.В нiм пливуть глибокi рiки,І шумлять степи безкраї,Стрункi гори пнуться в хмари,Синьооке море грає.Буйне збiжжя колосистеНа врожайних росте рiллях.Є у надрах сiль i нафта,Вiск, залiзо i вугiлля.Українцi й українки —Всi кохають до загинуСлавну землю батькiв своїх —Свою рiдну Україну!

Ведуча: Кожна країна світу має свої символи. Ознакою нашої держави є герб, прапор, гімн. Герб – емблема держави, розпізнавальний знак . Він зображений на знаменах, печатках, офіційних документах. Герб – це символ миру і творчої праці, спорідненості поколінь.

27

Ведучий: Наш герб – тризуб. Це воля, слава, сила. Наш герб - тризуб. Недоля нас косила, Та ми зросли, ми є, Ми завжди будем, Добро і пісню несемо ми людям.Ведуча: Прапор – жовто-блакитне полотнище, символ суверенітету та

незалежності. Поєднання кольорів багатозначне: чисте, мирне, безхмарне небо над жовтим кольором хлібних ланів – символ миру, праці, добробуту. Це також і об’єднаний символ життя золотого сонця із синім космосом, гармонія всього існуючого на землі.

Ведуча: Прапор – це державний символ,Він є в кожній державі, Це для всіх - ознака сили,Це для всіх - ознака слави.Синьо-жовтий прапор маєм,Синє небо, жовте жито Прапор свій оберігаєм.Він – святиня, знають діти.Прапор свій здіймаєм гордо,Ми з ним дружні і єдині,Ми навіки є народомУкраїнським в Україні.

Ведуча: Поряд з прапором і гербом офіційним символом держави є гімн „ Ще не вмерла України”. Він був написаний у середині 60-х років дев’ятнадцятого століття українським поетом Павлом Чубинським, а музика – Михайла Вербицького. Зміст гімну – ідея боротьби за національну незалежність, виховання народу в дусі любові до рідної землі та самопожертви в ім’я України. Гімн держави виконується на всіх урочистих подіях. Під час виконання гімну всі повинні стояти.

Ведуча: Слова палкі, мелодія врочиста,Державний гімн ми знаємо усі,Для кожного села, містечка, міста –Це клич один з мільйонів голосів.Це клятва, заповідь священна.Хай чують друзі й вороги,Що Україна вічна, незнищенна,Від неї ясне світло навкруги.

Всі встають. Звучить гімн України.Ведуча: Протягом червня-грудня 2007 року рушник вишивали в усіх областях

України, м. Києві та м. Севастополі. У вишиванні взяли участь понад 1000 майстрів народної вишивки, а також представники української діаспори в Польщі.

Рушник національної єдності є вишитим полотном довжиною 9 м і шириною 75 см. Він складається з двох частин, у центрі – герб України у вінку. У вишивці

28

рушника використані орнаментальні мотиви Трипілля, Київської Русі, Козацького бароко тощо. Автор ескізу – заслужений художник України О. Теліженко.

«Рушник національної єдності» має розмір 930 см х 75 см, площа 7 кв. м, важить 4 кг 470 г. Для його вишивки було потрібно 16 місяців. По доставці його з області в область подолано 57000 км автомобільним, залізничним і повітряним транспортом. до виготовлення рушника долучилися понад півтори тисячі чоловік. За півтора роки роботи він проїздив більше 55 тисяч кілометрів та ще понад 22 тисячі пролетів у літаку.

Значення «Рушника національної єдності» — в патріотичному вихованні, дружбі між народами України — велике і безцінне. Він увібрав в себе багатство і основні традиції народної вишивки всіх регіонів країни. Вишивальниці з Бахчисараю в центрі полотна вишили золотом тризубець в обрамленні вінка з дубового листя — головний елемент Державного герба України.

Батьківщина – це не тільки земля, на якій ми живемо, не тільки простори й багатства природи, це ще й люди які її населяють, їхня натхненна праця. Батьківщина – це пам’ять серця про все , що було з народом, це пам’ять про трагічну історію країни. А наша історія – це історія віковічної боротьби за своє місце під сонцем.

Моя Батьківщина – це хата й калина, Що виросла біля вікна.Моя Батьківщина - це вся Україна,Що в цілому світі одна!Моя Україна – це села й містечка,Й верба, що спустила гілля..І річка красива від нас недалечко...Уся наша рідна земля.Моя Батьківщина – це предків багато,Що землю свою береглиСтояли за неї до смерті, завзято, А ворогу не віддали!Моя Батьківщина – це будні і свята,І неба безмежного шир.Щасливе дитинство, це – мама і тато, Це радість, це ласка і мир.Ведуча: Батьківщина – це також наша культура. Варто знати, що ніщо так не

єднає людей, як пісня. Якщо ми загубимо, не збережемо нашу українську пісню її ніжну, лагідну мелодію то спорожніють, обміліють криниці наших душ. У кожного з нас Вітчизна одна єдина, і любов до неї ми все життя несемо у своїх серцях і виспівуємо в піснях. Українська пісня вливає в наші серця ніжність та любов, проростає в них паростками добра і краси.

29

Я - українка!

Горджуся й радію,Що рідною мовоюЯ володію,Шевченковим словомУмію писатиСлова мелодійніІ вірші складати.Я - українка! Живу в Україні,На вільній, єдинійМоїй Батьківщині,Де все мені в радість:Ліси і садки.

Озера й річки, І глибокі ставки,Лани неосяжні,І гори, й долини,Цвіт білосніжнийУ лузі калини.В душі моїй солодкоГрає сопілка,Бо я з України, разомБо я - українка!

Відеоролик – пісня «Як у нас на Україні»

«Ой ти, ненька – Україна!»Хлопець (в українському вбранні)Ой ти, ненька-Україна,Я тебе кохаю,В свiтi кращої країниЯ не знаю.

Чорне море, степ широкий,Зеленi Карпати,I пiд небом синьоокимСтежина до хати.Ой ти, сонечко ласкаве,Свiти Українi,Бiльше щастя, бiльше славиДля дочок i синiв.Вони вчора, позавчораНа Днiпрi i в полiЧерез працю, через гореДобувались волi.

Дівчина (в українському вбранні) продовжує:

Ой тому сьогоднi требаНам i нашим дiтямПiд блакитним мирним небомЗа неньку радiти.Прикрашати, пестуватиI мiста i села,Гарну пiсню заспiватиДля друзiв веселих.Ой ти, ненька-Україна,Я тебе кохаю,В свiтi кращої країниНе шукаю.Чорне море, жовте поле,Зеленi Карпати,I не зможу я нiколиIншу покохати.

Ведуча:22 січня день Соборності України. 100 років тому це слово було вписане в

історію українського народу, але святковим днем українського календаря воно стало тiльки вiд недавна з 1999 року. Лише за умов державотворчих процесів в Україні цей день набув своєї чинності. Так трапилось, що на протязі багатьох століть історичного розвитку Україна не мала власної державностi i єдиної територiї. Ведучий:

У ХVIIІ — початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

30

Ведуча:Наш народ споконвіку відзначався своєю волелюбністю, прагненням до

створення незалежної держави. Вінцем цих прагнень стало возз’єднання Східної і Західної України. Воно визрівало віками страждань і поневірянь і дійшло аж до ХХ століття.

День соборності України — свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Тому день 22 січня — подвійне свято і про нього пам'ятають всі українці в цілому світі.

Вірш «22 січня» (виходять дві сестрички в українському вбранні, і стають по обидві сторони сцени (символ роз’єднаної країни)

Двадцять друге січня

Нам сестричка нині розказала, Що колись давно (я добре знаю) — У зимовий ранок засіяло Сонце волі у моєму Краю.

Вийшли люди на майдан Софії, Де колись лунала княжа слава Хтось сказав: "Сповнились ваші мрії! Україна вільна вже Держава!"

Хтось сказав, і всі почули люди, З Києва аж по самі Карпати: "Україна є, була і буде! Вже її нікому не здолати!"

Нам сестричка розказала нині, І сама я це вже добре знаю: Знов прийде чарівна ця хвилина В Українському моєму Краю.

Як тоді, зійдуться ранком люди, Пролунають знов слова палкії, Запанує наша воля всюди І заграє грімко дзвін Софії!

Ведучий: Що ж відбулося на майдані Софії 22 січня? Повернемося з вами в далекі історичні часи. Згадаємо свою історію. Бо без минулого не може бути майбутнього.

Ведуча: І так, сьогодні 22 січня ми святкуємо 100 річчя об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. День – єдиної України!

31

НАША СЛАВНА УКРАЇНАНаша славна Україна,Наше щастя і наш рай,Чи на світі є країнаЩе миліша за наш край?І в щасливі й злі годиниМи для неї живемо.На Вкраїні й для ВкраїниБудем жити й помремоУкраїна – рідний край,Рідне поле, зелен гай,Рідне місто й рідна хата,Рідне небо й рідна мати.

Ведучий: Боротьба за Українську самостійну соборну державу – найбільш яскрава сторінка історії визвольних змагань українського народу. За волю і незалежність України загинули десятки тисяч кращих українців. Реалізувалися мрії багатьох поколінь нашого народу про об’єднання в єдину соборну державу. Ведуча:

Нам воля з тобою нелегко дісталась ...„Без бою!...” – не скаже ніколи ніхто Ця битва кривава віками тривала!За волю мільйони синів полягло.З настанням зими нам весна посміхнулась„О Боже! Прийми всенародний уклінНадії Вкраїни омріяні збулисьСьогодні встаємо назавжди з колін.

Ведучий: У березнi 1917 року у Надднiпрянськiй Українi розпочалася нацiональна революцiя. Було обрано Центральну Раду, першого президента М.Грушевського, проголошення створення Української Народної Республiки (УНР),

а 4 Унiверсалом вiд 22 сiчня 1918 р. було проголошено незалежнiсть України.Ведуча: Подiбнi процеси вiдбувалися i в Галичинi. 9 листопада 1818 р. було

проголошено назву держави ЗУНР i створено перший уряд — державний Секретарiат на чолi з Костем Левицьким.

Зламався врештi двох iмперiй мур!I на розвалинах у слушну цю нагодуЗ "явилися держави УНР i ЗУНР,Як вияв волi нашого народу.

Ведуча: 01 грудня 1918 року представники державного Секретаріату ЗУНР – К.Левицький, Л.Цегельський, члени Директорiї – В.Винниченко, С.Петлюра, П.Андрiєвський, Ф.Швець пiдписали у Фастовi Предвступний договiр про майбутнє об’єднання двох республiк. Цей договiр став першим i основним актом соборностi, викликав схвалення українського загалу.

Все, що мрiялось вiками,Сповнилось, настало!«Ще не вмерла Україна» —Гордо прозвучало.

32

Ведучий:03 сiчня 1919 року на першому засіданнi Української Народної ради було

одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР i УНР. Часописи пiдкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборностi українських земель.Ведуча:

Директорія i Рада Народних Мiнiстрiв призначила святкування об’єднання УНР i ЗУНР на 22 сiчня. Мабуть, ця дата не була випадковою, адже вказаний день збiгався з рiчницею iсторичного IV Унiверсалу Цетральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостiйною, незалежною державою, отже вiн мав стати днем подвiйного всенародного свята – Незалежностi i Соборностi.Ведучий:

22 сiчня 1919 року на Софіївській площi, бiля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, у присутностi десяткiв тисяч киян лiдери УНР і повноважна делегація ЗУНР заявили про свiй непохитний намiр збудувати єдину соборну Українську державу.Ведуча:

Впродовж віків історію державиТворила нація в піснях і боротьбіІ зародилась в вогняній заграві Єдина Україна, як доля на крилі,Щоби у леті подолати зламиЩоб з горя сліз не було на щоці.І сколихнулися серця народу Проти свавілля, голоду й терпінь,Знедолені, піднялись за свободуПід сяйвом синьо-жовтих прапорів,У сонці правди, злагоди і злукиСоборність України люд зустрів...

Ведучий:В Актi злуки проголошувалося: «Однинi воєдино вливаються століттями

відiрванi одна від одної частини Єдиної України, Захiдноукраїнська Народна Республiка (Галичина, Буковина Угорська Русь) i Надднiпрянська Велика Україна. Здiйснилися вiковiчнi мрiї, якими жили, i за якi вмирали кращi сини України. Однинi є єдина, незалежна Українська Республіка».

Демонструються фрагменти документального фільму «Становлення української державності».

Ведуча:Соборна Україна нині незалежна,Як квітка синьо-жовта розцвіла.І не згубилася людська любов безмежнаДо України-неньки і її буття,Що упродовж віків нам мрію дарувалаЙ снагу іти до вільного життя.

Ведучий:Ті вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження

незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. У розмаїтті жовто-синіх знамен 22 січня 1990 року наші сучасники поєднали живим

33

ланцюгом злуки Схід і Захід України. Цей день увійшов до національного календаря як велике державне свято – День Соборності України, і відзначають його з 1999 року. 30 грудня 2011 року президент України видав указ про оголошення 22 січня днем Соборності України. Відтак офіційно 22 січня в Україні відзначається саме День Соборності та Свободи України.Ведуча:

Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності.

Молюсь за тебе, Україно,Молюсь за тебе кожен час,Бо ти у нас одна-єдина,Писав в своїх вірша Тарас.Молюсь, - казав він, - щоб у тебеНе було між людьми війни,Щоб завжди було чисте небоНа нашій стомленій землі.Щоб завше у садку смерекаВесняним квітом під вікном цвілаІ прилітали з вирію лелеки,Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!

Ведучий:В підвалинах української державності — і століття боротьби наших предків,

і символізована насамперед в іменах Шевченка і Франка титанічна робота великих просвітителів народного духу, і сама душа українського народу. Недаремно вони боролись за вільну Україну. В цьому році ми святкуємо 205 річницю з дня народження Т.Г. Шевченка.

Ми Українці від Тараса,Мазепи й Сковороди...Було сліз більше, ніж води.Нас голодом не раз морили,І в очі населяли страх.Ой наші мовчазні могили:Куди не глянь — по всіх світах....

Не судилося Україні вибороти незалежність у 1917 році, коли впали мури російської темниці і, здавалося, невольниця Воля усміхнеться всім народам.

Вмикається слайд – Акт злуки (документальний фільм)

Ведучий:Сьогодні День Соборності України, свято рідного краю, свято нашої держави.

Ведуча: Ми пишаємося, що ми – українці, а наша Вітчизна – Україна, земля, дорога

та мила серцю кожного із нас.

34

Ведучий:Соборність – це символ. Символ боротьби за волю. Порозуміння між людьми.

І часточка надії і віри у майбутнє.

Ведуча:Пам’ятаймо про незліченні жертви наших співвітчизників, покладені на

вівтар незалежності, соборності, державності.Ведучий:

Лунає  пісня  солов’їнаІ  вітер  віє  степовий.Моя  соборна  УкраїнаЗнов  зустрічає  день  новий.Послухай,  брате-українцю,Хоч  історично  склалось  так,Що  територія  різниться,Та  все  ж  –  це  в  нас  одна земля.Ми  з  вами  –  це  одне  єдине,Ми  –  це  родина:  ти  і  я.Дві  сторони  у  України,Та  Україна  в  нас  одна.

А  ми  усі  сини  і  дочки,Неначе  в  морі  кораблі,Розкидані  по  всіх  куточкахУкраїнської  землі.А  наша  єдність  нездоланна,Бо  в  нас  тече  козацька  кров.За  скільки  літ  нас  не  здолали,А  отже  ще  простоїмо.Яка  ж  вдалась  сьогодні  днина!Так  й  хочеться співать  пісень!Моя  соборна  УкраїнаЗнов  зустрічає  новий  день.

Ведуча:Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів

незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудувати економічно-багату, вільну й демократичну Україну, якою пишатимуться наші нащадки. Ведучий:Україно, соборна державо,Сонцесяйна колиско моя,Ні, не вмерла й не вмре твоя слава,Завойована в чесних боях.Ведуча: Ти не загинеш, Україно!І мова прадідна твоя,Що кожне слово в ній – перлина,

Не вмре повік!

Ведучі:Ми вірим в майбутнє твоє, Україно!Говорять сьогодні дорослі й малі.Бо ти в нас – найкраща, бо ти в нас єдина,Немає такої, як ти, на землі.

Ведуча: Наше свято підійшло до кінця. Сердечно бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє України!

35

Конференція «Україна і Німеччина в роки Другої світової війни 1939 – 1945 років»

1 вересня 2019 році весь світ буде відзначати 80-у річницю початку Другої світової війни та 74-ї річниці завершення Другої світової війни 1939–1945 років. Урочисті заходи з нагоди річниці цієї події покликані вписати історію України цього періоду в загальносвітовий контекст. Студенти 25 квітня 2019 року прийняли участь в науково-практичній конференції «Україна і Німеччина в роки Другої світової війни 1939 – 1945 рр.», яка відбулась в м. Ірпіні.

8 травня 1945 року. У Європі завершилася Друга світова війна, жертвами якої стали близько 65 мільйонів людей. Німці переживають її завершення як поразку - навіть попри те, що багато хто з них після шести років війни, після загибелі батьків, братів і синів із полегшенням сприймають те, що вона минула. Для союзників - народів Радянського Союзу, американців, французів, британців, поляків, нідерландців, канадців, бельгійців - 8 травня, день беззастережної капітуляції Вермахту, - це день перемоги. А ще є жертви "третього рейху": євреї, роми, комуністи, соціал-демократи, ліберали, відкриті і приховані противники Адольфа Гітлера. Для них 8 травня 1945 року - це день звільнення: із концтаборів, від примусових робіт або життя у підпіллі.

Напрям конференції: «Культура в роки Другої світової війни»

Доповідач: Григорович Анна, студентка І курсу, спеціальність “Ветеринарна медицина”

Науковий керівник: Костюченко Катерина Миколаївна, викладач історії, спеціаліст вищої категорії

«Наука та медицина в роки Другої світової війни»

Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відповідальні завдання

Чорною хмарою прокотилося фашистське лихоліття через Україну. Колонізатори масово знищували цивільне населення, примусово вивозили на каторжні роботи сотні тисяч людей. Надзвичайно жорстоке ставлення до жителів міст і сіл викликало масовий опір окупантам; населення піднялося на боротьбу з ворогом. Із перших днів війни десятки тисяч студентів, викладачів, письменників, представників творчої і наукової інтелігенції стали захисниками Батьківщини. У зв'язку з окупацією ворогом території України на Схід було евакуйовано наукові установи, вищі та середні навчальні заклади, культурно-освітні установи. Розмістившись на Уралі, у Сибіру, середній Азії, вони, долаючи труднощі, продовжували напружено працювати для зміцнення фронту, наближення перемоги. У радянському тилу інтенсивно працювали над розробкою важливих і наукових проблем і підготовкою спеціалістів понад 70 вищих закладів освіти, евакуйованих з України.

36

Вже влітку 1941 року починається евакуація науково-дослідних центрів України. У складі Академії наук УРСР було евакуйовано майже 400 академіків, членів-кореспондентів та інших наукових працівників до столиці Башкирії Уфи. У червні 1943 року Академію наук та інші наукові установи України було переведено до Москви. 130 докторів і кандидатів наук, 170 співробітників академії воювало на фронтах війни у лавах Радянської армії. В лютому 1942 р. відновив роботу в Кзил-Орді (Казахстан) Об'єднаний Український державний університет у складі викладачів і студентів Київського і Харківського університетів. Працівники вищої школи і середніх спеціальних навчальних закладів України забезпечували підготовку необхідних фронту й тилу спеціалістів, здійснювали для Червоної армії та народного господарства наукові дослідження, провадили активну виховну роботу серед населення.

Під час німецької окупації у Києві у 1941 році зусиллями ректора Київського університету та члена Київської міської управи К. Т. Штеппи було створено паралельну Українську академію наук, яку очолив В. О. Плотніков. Втім, вже у 1942 діяльність академії було практично паралізовано.

Над невідкладними завданнями оборони країни в сфері авіоніки, радіолокації та пеленгування працювали 8 лабораторій Фізико-технічного інституту АН УРСР в Алма-Аті. Інститут чорної металургії АН УРСР (Свердловськ) працював над вдосконаленням артилерійських установок. Інститут будівельної механіки АН УРСР працював на потребу військово-повітряних сил СРСР.

Поєднуючи свої зусилля з науковцями інших республік, українські вчені брали активну участь у розробці оборонних і народногосподарських завдань. Зокрема, вчені Інституту електрозварювання, очолюваного Є. Патоном, впровадивши в практику нові методи електрозварювання, метод автоматичного дугового зварювання під флюсом для поліпшення якості і міцності корпусів легендарних танків Т-34, зробили основний внесок у виробництво найкращого танка другої світової війни Т-34. Інститут електрозварювання АН УРСР (Нижній Тагіл) Євгена Патона застосував, впроваджено швидкісне електрозварювання на танкових і авіабомбових заводах. У березні 1944 року Академія наук повертається до Києва. Через рік було створено ряд нових лабораторій: швидкісних машин і механізмів (пізніше лабораторія гідравлічних машин), металофізики, машинознавства і проблем сільськогосподарської механіки.

Вчені Фізико-технічного інституту та Інституту фізики АН УРСР зробили великий доробок у розвиток літако- і приладобудування, розробку приладів для радіолокації й пеленгації, створення нових матеріалів для воєнних потреб.

Вчені-суспільствознавці зміцнювали моральний стан армії, розповідаючи їй про героїчне минуле українського народу, національно-визвольну боротьбу Богдана Хмельницького. Перед українською історичною наукою радянською владою була поставлена задача роз'яснити цілі визвольної війни, розкрити широким масам їхнє героїчне минуле. Задля вирішення цього завдання було видано перший том «Історії України» для вузів, науково-популярний «Нарис історії України», перший том «Наукових записок» Інституту історії і археології України АН УРСР. Фахівці гуманітарних наук входили до бригад лекторів, які виступали з лекціями із військово-історичної тематики на передовій, у гарнізонах міст, винищувальних батальйонах.

37

Упродовж 1943—1944 років мовознавець Юрій Шевельов написав у Львові працю «Внесок Галичини у формування української літературної мови», де вперше дав загальну оцінку історії та тодішньому стану взаємного впливу мовних традицій Галичини та «Великої України».

Українські вчені розробили нові ефективні методи лікування поранених. Інститут клінічної фізіології на чолі з академіком Олександром Богомольцем створив препарати для лікування ран та переломів кісток. Під час війни Академія наук УРСР була евакуйована до Уфи (Башкирія). Там її президент Олександр Богомолець провів масову реорганізацію української науки для потреб воєнного часу, разом з академіком Миколою Бурденком створив Академію медичних наук СРСР. Разом із колективом Інституту клінічної фізіології АН УРСР винайшов сироватку для лікування ран. Тільки за 1943 рік для потреб військових шпиталів було виготовлено 3 млн доз цієї сироватки.

Співробітники Харківського інституту переливання крові організували пункти заготівлі та консервування крові, підготували спеціалістів для роботи в них та відправили пораненим бійцям кілька тонн консервованої крові. Інститут біохімії АН УРСР на чолі з академіком Олександром Палладіним створив препарат, що прискорював згортання крові.

Відомий хірург-офтальмолог, академік Академії наук УРСР Володимир Філатов в Українському інституті хвороб ока в Ташкенті удосконалив методи лікування хвороб ока та розробив ефективну пересадку рогівки пораненим.

Микола Стражеско інтенсивно працював над вивченням ранової інфекції і ранового сепсису. У подальшому Микола Дмитрович продовжив власні дослідження в Центральному шпиталі Радянської армії в Москві. Інститут-шпиталь з діагностики і терапії проникаючих поранень грудної клітки у Новосибірську знизив смертність серед поранених з 30% до 7%.

Відомий хірург Коломійченко Михайло Сидорович, керівник Київського інституту вдосконалення лікарів з перших днів війни разом із колективом перебував на фронті, став головним хірургом 62 армії.

Під час війни в Радянському Союзі 52 медики, серед них 16 жінок, були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Санітарку М. С. Нечипорук було нагороджено орденом Слави трьох ступенів. Марія Сердюк була удостоєна вищої нагороди Міжнародного комітету Червоного Хреста — медалі імені Флоренс Найтінгейл. За участь у партизанському русі страчено професора Петра Михайловича Буйка, лікаря І. І. Сосніна разом із дочкою-партизанкою Ніною, Олену Убийвовк, доньку лікаря, підпільницю, керівника комсомольської молодіжної організації «Нескорена полтавчанка».

Воєнний досвід медицини було вивчено і узагальнено в 45 томах «Досвіду радянської медицини у Великій Вітчизняній війні», 6 томах Енциклопедичного словника воєнної медицини.

Величезний загін української інтелігенції після евакуації у східні райони СРСР активно включився в роботу за зміцнення оборонної могутності країни, морально-психологічної стійкості всього населення і особливо тієї частини, яка залишилась на окупованій ворогом території.

Тривала окупація деформувала духовне життя в Україні, послабила гуманістичні ідеали та загальнолюдські цінності, посилила жорстокість і безправ'я, не лише завдала небаченої шкоди матеріальній базі культури, а й забрала життя

38

тисяч учених, викладачів, учителів, культурно-освітніх працівників, діячів літератури і мистецтва. Загальні демографічні втрати становили в Україні близько 8 млн загиблих, з яких 5,5 млн цивільного населення і 2,5 млн воїнів. З України було вивезено понад 330 тис. музейних експонатів, знищено понад 50 млн книг, зруйновано матеріальну базу 20 тис. шкіл та інститутів Академії наук.

«Мистецтво в роки Другої світової війни»

Івасенко Вікторія, студентка І курсу, спеціальність “Ветеринарна медицина” Науковий керівник: Костюченко Катерина Миколаївна, викладач історії,

спеціаліст вищої категорії

Друга світова війна 1939—1945 pp. була важким випробуванням для всього людства. Руйнувались традиційні уявлення про гуманізм, справедливість і добро. Війна забирала життя мільйонів людей, знищуючи величезні матеріальні та культурні цінності і підриваючи віру в справедливість самого існування світу.

Війна стала серйозним екзаменом для української культури. Діячам культури і науки доводилося працювати в тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. В умовах війни культура ставала ідеологічним знаряддям у боротьбі радянських, німецьких та українських сил.

Буремний воєнний час був для композиторів, художників, працівників театру і кіно, культоосвітніх закладів характерний надзвичайним творчим напруженням, сміливими дерзаннями і пошуками. Радянські митці у своїх творах оспівували масовий героїзм, стійкість, ратні подвиги радянських воїнів, їх безмежну відданість Комуністичній партії, безмежну любов до Батьківщини. У період Великої Вітчизняної війни з усією силою проявилась видатна роль мистецтва в ідейній мобілізації трудящих. На заклик партії «Все – для фронту! Все – для перемоги!» відгукнулись композитори, художники, артисти. З початком війни багато представників творчої радянської інтелігенції пішли на фронт, поставивши свій талант і майстерність на службу Червоної Армії. Інші працювали у складі творчих спілок та різних установ й організацій у радянському тилу, присвятивши свою творчу і громадянську гідність справі оборони країни від ворога. Нові теми, образи і явища, народженні священною війною радянських людей проти фашизму, утвердилися в радянській музиці, образотворчому мистецтві.

Умови воєнного часу вимагали перебудови всього художнього життя, підвищеної уваги до агітаційно-масових форм. Бригади художників виїжджали на фронт, заводи, у колгоспи, вели активну художню пропаганду і збирали матеріали для майбутніх творів. Кореспондентами фронтових газет, авторами бойових листків були О. Будников, М. Огнівцев, П. Пархет. Багато художників працювали безпосередньо у військових частинах, у редакціях фронтових газет, зі зброєю в руках боролися проти ворога. Нелегкими шляхами війни пройшли відомі українські художники

Десятки українських театральних колективів, ансамблів, артистичних бригад несли своє мистецтво фронтовикам, надихаючи їх на боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини. Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка послав на фронт 22 бригади, які дали 920 концертів, Запорізький ім. М. Заньковецької —

39

три бригади, які показали 214 вистав і концертів, Київський драмтеатр ім. І. Франка здійснив на фронті 206 вистав і концертів. Усього театри України послали на фронт 108 концертних бригад, які несли воїнам українську пісню, танці, музику, їхні виступи бачили і слухали сотні тисяч бійців.

Велике й відповідальне завдання – створення художніх кінострічок, які б надихали трудящих на героїчні ратні й трудові подвиги в ім’я любимої Батьківщини, постало перед радянським кіномистецтвом. Завдяки своєчасній і швидкій евакуації основних кадрів і техніки в кінці 1941р. відновили роботу Київська студія художніх фільмів в Ашхабаді й Одеська кіностудія – у Ташкенті. Працівники Української студії хронікального фільму працювали в Куйбишеві і Москві на базі Центральної студії кінохроніки. У Ташкенті розгорнула діяльність студія «Київтехфільм». Частина діячів українського кіно працювала у Центральній об’єднаній кіностудії СРСР в Алма-Аті.

Кіномитці України в 1942-1943 рр. створили кілька художніх фільмів про Велику Вітчизняну війну радянського народу або ж співзвучні цій темі. Одним з перших кінофільмів, поставлених у 1942р. працівниками Київської кіностудії разом з Ашхабадською і Ташкентською студіями, були «Олександр Пархоменко» /сценарій В.В. Іванова, режисер Л.Д. Луков/ і «Як гартувалася сталь» /сценарист і режисер М.С. Донськой/. Серйозною спробою відтворення на екрані подій Великої Вітчизняної війни став фільм «Партизани в степах України», поставлений Київською студією в 1942 р. /режисер І.С. Савченко, сценарій О.Є. Корнійчука/. Новим досягненням радянського кіномитецтва в умовах війни був кінофільм «Райдуга», створений у 1943 р. на Київській студії в Ашхабаді режисером М.С. Донським за сценарієм В.Л. Василевької. Він був відзначений радянською громадськістю як один з кращих творів кіномистецтва періоду Вітчизняної війни. Ця картина одержала багато призів і серед них "Оскар" — премію Академії кіномистецтва США та у 1946 р. удостоївся Державної (Сталінської) премії.

Працівники хронікально-документального кіно створювали своєрідний літопис боротьби з окупантами. При штабах фронтів діяли спеціальні кіногрупи. Вони брали участь у створенні 500 номерів кіножурналів та близько сотні воєнних фільмів, зокрема "День війни", "Народні месники", "Чорноморці", "Битва за Кавказ" та ін.

Кінооператори України у 1943 р. паралельно з роботою для Центральної студії кінохроніки почали створювати власні кіножурнали. У квітні цього ж року на екрани вийшов перший номер кіножурналу "Радянська Україна" та кілька спеціальних кіновипусків. Важливою подією став документальний фільм "Битва за нашу Радянську Україну" (1943), створений О. Довженком. Фільм, що охоплював події з 1941 р. до початку 1943 р., відзначався майстерним монтажем, супроводжується хвилюючим і пристрасним дикторським текстом, а також глибоко емоційною музикою, яку написали А. Штогаренко і Д. Клебанов.

Великі завдання на завершальному етапі війни постали перед працівниками українського кіномистецтва. У червні 1944 р. повернулася з евакуації й одразу розгорнула свою діяльність Київська студія художніх фільмів. Відбудовчі роботи розпочалися на Одеській студії художніх фільмів. Творчим успіхом кінематографістів був вихід на екрани фільмів «Нескорені» за повістю «Батьки і діти» Б. Горбатова — про боротьбу шахтарів Донбасу проти окупантів-німців, «Зігмунд Колосовський», «В далекому плаванні» за мотивами «Морських

40

оповідань» К. Станюковича, «Украдене щастя», «Доля Марини», «Командир корабля» та ін.

Розгорнула роботу «Українська студія хронікальних фільмів», яка повернулася до Києва влітку 1944 р. Визначним успіхом радянського документального кіно був фільм О. Довженка і Ю. Солнцевої «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських земель». Знімальні групи було організовано в Харкові, Одесі, на Донбасі. Кілька груп кінодокументалістів діяли на фронті. На екранах країни з явилися документальні фільми, які розповідали про грандіозні відбудовані роботи на визволеній землі. В серпні 1944 р. з евакуації повернулася в Київ і розгорнула роботу Українська кіностудія науково-популярних та учбових фільмів, діяльність якої була тісно пов’язана з потребами діючої армії і оборонної промисловості. Кіностудіями України до 1951 р. було випущено лише 9 фільмів.

Велику роботу виконала науково-популярна кінематографія. За час роботи в Ташкенті студія «Київтехфільм» випустила близько 60 фільмів на оборонну тематику. У воєнні роки кінопрацівники зазнавали чималих труднощів, викликаних, зокрема, браком виробничої бази. Але почуття обов’язку, їх організованість і згуртованість забезпечували успіх. Діячі українського кіно створили низку фільмів, які здобули широку популярність. Серед них «Надзвичайна подія» режисера В. Івченка, «Партизанська іскра» О. Маслюкова та М. Маєвського, «Григорій Сковорода» І. Кавалерідзе та ін.

Провідними темами у творчості композиторів періоду війни були патріотизм, віра в перемогу над ворогом. Найбільшу увагу вони приділяли створенню масової бойової пісні. Лише за два перших місяці війни київські композитори створили понад 40 пісень і кілька похідних маршів. За роки війни було написано близько 350 музичних творів різних жанрів, зокрема 4 симфонії, 6 опер, 11 квартетів, квінтетів і тріо, 9 камерних творів, 7 творів для фортепіано, 6 маршів, 7 кантат і великих вокальних творів, понад 130 пісень, романсів та ін.

У завершальний період Великої Вітчизняної війни посилилась роль мистецтва в ідейно-політичному й естетичному вихованні народу. Твори митців проймав пафос видатних перемог Червоної Армії на фронтах, у визволенні радянської землі від фашистських загарбників. Значне місце посідають твори митців, присвячені відбудові зруйнованого господарства та трудовому подвигу народу, який приступив до відродження міст і сіл, економіки і культури. Мотиви мирної праці і відбудованих робіт дедалі більше втілення знаходили у творах музичного, образотворчого й театрального мистецтва та кіномистецтва.

Напрям конференції: «Рух Опору в Європі, діяльність партизанських рухів»

Доповідь на тему: «Які фактори стримували розвиток радянського партизанського руху, а які сприяли його розгортанню на окупованій території України?»

Доповідач: Хрущ Анна Олександрівна, студентка І курсу, групи ЕФ-11Науковий керівник: Сивура Марія Григорівна, викладач суспільних дисциплін,

спеціаліст вищої категорії, викладач-методист

41

Стримуючими факторами розвитку партизанського руху (особливо у початковий період) стали: наступальна воєнна доктрина, що почала домінувати наприкінці 30-х рр. І призвела до згортання підготовки кадрів та вироблення засобів для ведення «малої війни», ліквідації документації та партизанських схованок і баз; дефіцит підготовлених партизанських кадрів; відсутність координаційного центру, погане постачання загонів зброєю, боєприпасами, медикаментами; Жорстоке придушення окупаційними властями будь-яких виявів опозиції фашистському режиму. Створення центральних партизанських штабів, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів боротьби («рейкова війна») і велика підтримка місцевого населення, знання народними месниками місцевості дали змогу партизанському руху перейти на якісно вищий щабель і перетворитись на важливий фактор війни, фактично на справжній другий фронт.

Радянський партизанський рух у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Перший етап – «зародження і становлення» - тривав із початку війни до кінця 1942р. Його змістом було збирання сил , визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу. Другий етап – «стабілізація» - тягнеться до середини 1943 р. Поява штабів партизанського руху , матеріальна допомога Великої землі дає змогу народним месникам не тільки боронити власні бази вбиваючи каральні акції фашистів а й тримати під контролем цілі райони , поступово переходити до здійснення рейдових операцій. Третій етап – «активні наступальні дії» - триває до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду характерні крупномасштабні диверсії , численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з формуваннями Червоної Армії ,наступальна тактика бойових дій. Варто підкреслити , що на початковому етапі війни перші виступи у тилу ворога були нечисленними і неорганізованими. За донесеннями із штабу вермахту, в Україні дії партизан не були активними аж до квітня 1942 р.

У чому ж полягали основні причини слабкості радянського партизанського руху в початковий період війни?

У 20-ті – на початку 30-х рр. радянське воєнне керівництво вважало , що в разі ворожого вторгнення у тилу агресора необхідно організувати партизанську війну, але наприкінці 30-х, коли почала домінувати наступальна воєнна доктрина,згідно з якою ворога збирались бити на його власній території , всі підготовчі роботи було згорнуто, а розмови про партизанську війну розцінювались як вияви настроїв поразки . Згортання підготовки до ведення «малої війни» значною мірою було зумовлене і роздмухуванням у цей час міфу про «армійську змову», яка нібито мала на меті, спираючись на населення, повалити сталінський режим. Своєрідними упереджувальними заходами проти цієї міфічної загрози стали вилучення та знищення в армійських штабах і органах НКВС інструкцій та посібників з питань організації і тактики боротьби партизанських формувань, згортання розробки, випробування і виробництва засобів ведення «малої війни» ,тотальна ліквідація партизанських схованок та баз.

Підготовку до ведення партизанських дій було відновлено вже у ході війни. Один з партизанських лідерів О.Федоров згадував, що «у нас в області ніхто не готував воєнного підпілля, не працював над створенням партизанських загонів. Не думав про це, зізнаюсь, і я… Створювати підпілля! Навіть слова ці здавались книжними, неживими». Партизанський ватажок С.Ковпак у своїх мемуарах

42

зазначає, що лише у липні 1941 р. «на партійному активі, скликаному райкомом, ми дізналися про те, що згідно з рішенням ЦК КП(б)У всюди формувалися партизанські групи…»

На початковому етапі партизанського руху дуже гостро відчувався дефіцит підготовлених партизанських кадрів, яким було завдано відчутного удару в ході репресій 1937-1938 рр. До кінця 1941 р. так звану підготовку до «малої війни» пройшли лише близько 15% усіх тих, хто залишився на окупованій території для боротьби в тилу ворога чи був засланий на лінію фронту . Серйозною перешкодою на шляху розгортання партизанського руху була відсутність кваліфікованих командних кадрів, військових фахівців – радистів, мінерів підривників, шифрувальників. Нове покоління партизанських лідерів значною мірою сформувалось уже у ході радянсько-німецького збройного протистояння . Поспіхом організовані партизанські загони і підпільні групи були недостатньо підготовлені для роботи у ворожому тилу . В результаті, як свідчить один з керівників партизанського руху в Україні І.Старинов, із 3500 партизанських загонів і диверсійних груп, залишених у перший рік війни на окупованій території, на червень 1942 р. були відомості про наявність лише 22 діючих загонів . На жаль , не краща ситуація була і з підпіллям: а утворених у червні - вересні 1941 р. 685 підпільних партійних органів у період тимчасової окупації республіки в різний час діяли тільки 223. Суттєво ослаблювали партизанський рух відсутність координаційного центру, епізодичність постачання загонів зброєю, боєприпасами, медикаментами. Роль серйозного стримуючого фактора відігравало досить жорстке ставлення з самого початку війни до партизанського руху окупаційного режиму, який намагався придушити терором народний опір у зародку. Так, у наказі начальника Верховного командування верхмату Кейтеля від 16 вересня 1941р. зазначено: «З початку війни проти Радянської Росії на окупованих Німеччиною територіях вибухнув комуністичний повстанський рух… Фюрер наказав вжити скрізь найсуворіших заходів, щоб розбити цей рух у найкоротший час… Треба при першій же нагоді вжити негайних і найсуворіших заходів для утримання авторитету окупаційної влади й запобігти розростанню руху… Справжнім засобом залякування тут може бути тільки смертна кара…»

Намагаючись мобілізувати всі сили на боротьбу з ворогом, радянське керівництво вирішило підняти на якісно вищий рівень опір у ворожому тилу, перетворити його на всенародний рух. Ситуація на фронтах ускладнювалась і диктувала гостру необхідність централізації керівництва партизанською боротьбою. Навесні 1942 р. Сталін остаточно переконався у вагомому політичному значенні боротьби у німецькому тилу. 30 травня при Ставці Верховного Головнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху Через місяць формується Український штаб партизанського руху (УШПР)на чолі з Т.Строкачем.

Спираючись на підтримку місцевого населення, знання народними месниками місцевості, координацію дій і матеріальну підтримку з Великої землі, партизанський рух набирає сили, сіючи серед німецьких солдатів постійне відчуття небезпеки навіть у власному тилу, вселяючи у народ, що знаходився під окупацією, віру у перемогу над ворогом. Наприкінці1942 р. ворожий тил вже розхитували великі, добре озброєнні і керовані з центру рейдові з’єднання під командуваннями О.Федорова, С.Ковпака, О.Сабурова, М.Наумова. Особливу активність

43

партизанський рух виявив у вирішальному 1943 р.: цього року партизани в окупаційній зоні підірвали 3688 ешалонів, 1469 залізничних мостів . «Рейкова війна» стає однією з основних форм партизанської активності ,оскільки вона дала змогу наносити крупномасштабні руйнівні удари малими силами. Так вибухові пристрої, надіслані лише одним літаком з Великої землі, за підрахунками технічного відділу УШПР, давали змогу партизанам пустити під укіс щонайменше 4 фашистські ешалони і вивести з ладу близько 200 м залізничного полотна. Рух припинявся на 2-4 доби.

У міру розгортання подій на фронті окремі загони за вказівкою УШПР ,підтримуючи дії регулярної Червоної Армії, діяли на території Польщі, Чехословаччини та Угорщини.

Всього протягом війни партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис.км. У період 1941-1945 рр. у партизанських загонах і з’єднаннях налічувалося близько 180 тис. чоловік (у т.ч ті, хто брав участь у боротьбі на території країн Південно-Східної та Центральної Європи). 30% з них загинули.

Напрям конференції: «Рух Опору в Європі, діяльність партизанських рухів»

Доповідь на тему: «Проти кого і за що боролася Українська повстанська армія»Доповідач: Тесленко Анна Юріївна, студентка І курсу, групи ЕФ-11Науковий керівник: Сивура Марія Григорівна, викладач суспільних

дисциплін, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист У роки Другої світової війни основною стратегічною метою УПА було

відновлення української державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, вона активно намагалась відіграти роль «третьої сили», що представляє і обстоює інтереси українського народу. Така позиція зумовила боротьбу повстанців одразу на три фронти – проти німецьких окупантів, радянських партизанів та польських формувань Армії Крайової. Оскільки УПА не підтримувала жодна з держав, вона змушена була дотримуватись своєрідної тактичної лінії, в основі якої лежали збереження та зміцнення власних сил, намагання поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель, вичікування слушного моменту для вирішального удару.

Історія формування Української повстанської армії (УПА) досить складна, неоднозначна і донині має багато «білих плям». Ще у серпні 1941 р. Т. Бульба-Боровець оголосив себе головним отаманом України, ідейним спадкоємцем та продовжувачем справи С. Петлюри і організував нерегулярне формування української міліції. Воно називалось «Поліська Січ» і діяло на території Полісся і Волині. Спочатку січовики, які налічували 2-3 тис. чоловік, боролися із залишками Червоної Армії. Коли ж німці спробували наприкінці 1941 р. розпустити це формування, бульбівці перейшли до партизанської боротьби. Незабаром «Поліську Січ» було перейменовано на Українську повстанську армію, яка вела бойові дії як проти радянських партизан, так і проти фашистів. Назва УПА у цей час відбивала не стільки реальний стан справ (бульбівці не були крупним регулярним формуванням), скільки мету, яку ставив перед собою Т. Бульба-Боровець. Він вважав, що «революційна армія... повинна еволюціонувати… від партизанки до регулярної армії, підпорядкованій певній державній концепції».

44

Після невдалої спроби 30 червня 1941 р. проголосити відновлення самостійної Української держави та хвилі репресій проти ОУН, яка пішла у підпілля, в середині 1942 р. розпочалося становлення оунівського партизанського руху. Після хвилі масового дезертирства з рядів української поліції навесні 1943 р. військові формування ОУН спочатку називались Українська визвольна армія (УВА), а невдовзі взяли популярну, завдяки бульбівцями назву – Українська повстанська армія. Очолив її Р. Шухевич (Тарас Чупринка). У середині 1943 р. УПА Бандери насильно включила до свого складу майже всі загони Бульби-Боровця та частини ОУН Мельника. Рештки бульбівців утворили незалежне партизанське з’єднання під назвою «Українська Народна Революційна Армія» (УНРА) і продовжували бойові дії проти червоних партизанів та німців аж до кінця 1943 р. (тоді Бульба-Боровець був заарештований німцями і кинутий до концентраційного табору Заксенхаузен).

За зонами дії УПА поділялась на три групи: УПА-Північ (Волинь і Полісся); УПА-Захід (Галичина, Закерзоння, Буковина, Закарпаття); УПА-Південь (Поділля). УПА-Схід не вдалось утворити. Згідно з німецькими даними, які підтверджуються українськими еміграційними джерелами, чисельність УПА у момент найбільшого піднесення боротьби (кінець 1944-початок 1945 рр.) досягла 100 тис. Існує думка, що кількість членів УПА становила 30-40 тис. вояків. Основними об’єктами партизанських дій УПА були німці та їх союзники; формування Армії Крайової та польське населення; радянські партизанські загони, а згодом і підрозділи Червоної Армії.

Уже в грудні 1941 р. Головний провід ОУН прийняв постанову, в якій визначалась стратегічна мета і тактика організації: «Готуватися до довгої, затяжної та впертої боротьби з німецькими окупантами і дотримуватися тактики накопичення сил». На етапі становлення основними завданнями повстанських загонів були протидія вивозу робочої сили і продовольства з українських земель до Німеччини та протистояння окупаційним властям. У лютому 1943 р. третя конференція ОУН-Б прийняла рішення про перехід до збройної боротьби.

Перший бій з німцями відбувся 7 лютого цього року, коли перша сотня УПА під керівництвом І. Перегійняка здійснила напад на містечко Володимирець Волинської області. У березні 1943 р. повстанці розгромили табори для військовополонених у Луцьку та Ковелі, а в травні недалеко від спаленого окупантами села Кортеліси, що знаходилось на шляху Ковель-Рівне, було вбито шефа спецвідділів СА генерала В. Лютце. Таке посилення активності УПА викликало тривогу у німецького командування. З травня по листопад 1943 р. тільки на Волині окупанти проводять п’ять великих каральних операцій проти повстанців. Наймасштабніша з них тривала з червня по вересень. До цієї акції було залучено 10 тис. солдатів, літаки, танки, бронепоїзди. Тільки у час найбільшого протистояння (липень-вересень) відбулося 74 бої, не враховуючи дрібних зіткнень. Втративши близько трьох тисяч солдатів і офіцерів, фашисти так і не зуміли ліквідувати УПА.

Активізація дій УПА у західних регіонах України викликала тривогу не тільки у німецького, а й у радянського командування, оскільки повстанці виявляли себе як «третя сила», що намагається втримати під своїм контролем значні території. Численні криваві сутички з радянськими партизанами (наприкінці липня 1943 р. повстанці фактично розгромили великий загін Михайлова, що діяв у районі Кам’янця-Подільського і Рівного; бої з партизанами у Житомирській та Київській

45

областях переконливо свідчили, що УПА хотіла охопити якомога більше українських земель і ні з фашистами, ні з більшовиками владу ділити не збиралася. Щоб не випустити ситуацію з під контролю, у серпні 1943 р. за наказом радянського командування в Білорусії у район Ковеля та Любомля було перекинуто 2 тис. радянських партизанів, але, втративши у кривавому протистоянні з повстанцями півтори тисячі чоловік, ці формування були змушені відійти. Про намагання УПА утвердитись як «третя сила» свідчить статистика: лише у жовтні-листопаді 1943 р. вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів.

Варто зазначити, що повстанці були змушені у роки війни воювати ще й на третьому фронті-проти поляків. Початком кривавого конфлікту стали масові вбивства українців Холмщини та Підляшшя, здійсненні польською Армією Крайовою (АК) у 1941 р. Незабаром ці терористичні акції були поширені на Галичину та Волинь. Бажаючи «прорубати польський коридор» від Перемишля до Львова, керована з Лондона АК розпочинає винищувальну акцію «Буря». Основною метою цієї крупномасштабної операції було взяття до приходу радянських військ під контроль земель, втрачених у 1939 р. Тільки на Холмщині у 1943-1944 рр. польські формування знищили близько 5 тис. українців. Спроби керівництва УПА досягти порозуміння і звертання митрополита А. Шептицького успіху не мали. На Волині, Галичині та Закерзонні розпочалась різанина, жертвою якої стали не тільки солдати, а й десятки тисяч мирних жителів. Кривава українсько-польська боротьба то спалахуючи, то затухаючи, тривала аж до 1947 р.

За що ж боролась УПА? Центральна ідея, яку обстоювали повстанці, сформульована в одній з листівок: «Ми боремося за Українську державу, а не за чужий імперіалізм. Ми повинні берегти наші сили, бо ми впевненні, що війна у своїй кінцевій фазі надасть нам державу…» Варто підкреслити, що ріст рядів УПА, поповнення загонів людьми різних національностей та політичних поглядів зумовлював необхідність суттєвого перегляду ідеології та політики ОУН-Б. Тому у серпні 1943 р. був скликаний ІІІ Надзвичайний збір ОУН-Б. Він не тільки проголосив курс на боротьбу проти «московсько-більшовицького та німецького ярма, за побудову Української самостійної соборної держави», а й виробив соціально-економічну та політичну платформи організації. В основу програмних положень щодо соціально-економічної сфери були покладені принципи багатоукладності економіки, соціальної справедливості, державного захисту найменш забезпечених верств населення. Суттєвим зрушенням у політичній сфері стала відмова ОУН від одноосібного домінування, визнання права на існування інших політичних течій і партій. Загальній демократизації національного руху повинні були сприяти продекларовані свобода друку, слова, думки, віри світогляду, рівність всіх громадян України незалежно від національної приналежності, право національних меншин розвивати свою мову та культуру.

У ході війни, намагаючись максимально зібрати і сконцентрувати реальні українські сили, ОУН-Б поступово продовжує еволюцію у демократичному напрямку. Саме з ініціативи ОУН-Б неподалік від Самбора у Галичині 11 липня 1944 р. були скликані збори, у яких взяли участь 20 представників різних довоєнних партій Західної України (крім ОУН-Б) та східних українців. Тут і було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яку одні історики називають «тимчасовим українським парламентом», інші-«координаційним воєнно-

46

політичним центром». Характерно, платформа УГВР не лише повністю увібрала програму ІІІ Збору ОУН-Б, а й пішла шляхом посилення демократичних засад. Зокрема в ній підкреслювалося, нереволюційні методи боротьби також доцільні і допустимі, наголошувалося, що демократія є устроєвим принципом представництва. З наближенням лінії фронту до районів, підконтрольних УПА, її керівництво спочатку вирішило зайняти позицію невтручання між вермахтом та Червоною Армією. У цей час ставка робилась на збереження і зміцнення своїх сил, вичікування слушного моменту для вирішального удару. У цей час ставка робилась на збереження і зміцнення своїх сил, вичікування слушного моменту для вирішального удару. З огляду на це, очевидно, і слід сприймати укладення угоди про ненапад у липні 1944 р між невеликою частиною УПА, що перебувала у горах на німецькому боці фронту, і верхматом. Але це були не союзницькі відносини, а вимушені кроки обох сторін. У цей час Німеччина вже не мала ілюзій щодо українського руху, на що вказувалось в одній з інструкцій головного штабу верхмату: «З огляду на… ненадійність, не може бути й мови про якісь спільні дії з УПА з подальшою метою. УПА… відмовляється воювати на боці німецького верхмату». І хоча на цьому етапі боротьба повстанців проти фашистів мала затухаючий характер, вона все ж тривала майже до останніх днів німецької окупації. 1 вересня 1944 р. у районі Коломиї відбулась остання сутичка повстанців з гітлерівцями.

Після зайняття радянськими військами Лівобережжя і Донбасу основний удар УПА спрямовує проти радянських партизан і формувань Червоної Армії.

Список використаної літератури:1. Історія України: запитання і відповіді : Посібник / О.Д. Бойко . – Москва :

Academia, 2017 . – 319 с. – (AlmaMater . Репетитор) . - Бібліогр.:с.313. - ISBN 966-580-008-6 .

2. Новий довідник: Історія України. – К. казка, 2015 . – 736 с.

47

Список використаних джерел

1. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. - К., 1993.2. Бойко О.Д. Історія України. -К,: Академія, 2001.3. Деякі відомості з Музею історії селища та кімнати бойової слави в

Немішаївському аграрному коледжі.4. Енциклопедія українознавства. - Львів, 1993-1998, т.1-7.5. Земляк В. Родина Сосніних. Повість. - К.: Молодь, 1984. - 140.6. Золоті зірки Полісся. Герой Радянського Союзу/ Кривохижин Г.І.та ін. -К.:

Політвидав України, 1985 .- 523 с.7. Історія України / За ред.Ю.Зайцева. - Львів, 1996.8. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К., 2000.9. Історія України: запитання і відповіді : Посібник / О.Д. Бойко . – Москва :

Academia, 2017 . – 319 с. – (AlmaMater . Репетитор) . - Бібліогр.:с.313. - ISBN 966-580-008-6

10. Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. - К., 1995.

11. Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. -К., 1993.12. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. - К., 1996.13. Літопис рідного краю (Бородянщина). Під загальною редакцією Б.П.Іченця.-

Київ, видавництво Харитоненка, 2002.14. Нагаєвський І. Історія української держави XX ст. - К., 1994.15. Смирнов С. Сім'я: Повість. - К.: Радянський письменник, 1970.- 230 с.16. Соснін В.І. Пам'ять серця. Спогади. - К.: Веселка, 2001. -17. Трофимович В.Україна в роки другої світової війни (1939-1945),-Львів, 1995.18. Українська державність у XX столітті / За заг. ред. О.Дергачова. - К., 1996.19. Абрамович С. Культурологія: Навчальний посібник/ Семен Абрамович,

Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2015. -347 с.

20. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вуз./ Во-лодимир Бокань,; Межрегион. акад. управл. персоналом. -К.: МАУП, 2013. -134 с.

21. Гаврюшенко О. Історія культури: Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. -К.: Кондор, 2014. -763 с.

22. Кормич Л. Культурологія : (Історія і теорія світової культури ХХ століття): Навчальний посібник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України, Одес. нац. юридична академія . -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2013. -303 с.

23. Крип'якевич І. Історія української культури / Видання І. Тиктора. — Львів. 2014. -333 с.

24. Шевнюк О. Культурологія: Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. -К.: Знання-Прес, 2014. -353 с.