Українська література8 клас (5)

Автор: Баранова Вікторія Анатоліївна, вчитель української мови і літератури спеціалізованої загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням слов’янських мов м. Білої Церкви

Тема уроку. Новаторство літературного стилю Михайла Коцюбинський.Мета: система смислових завдань репродуктивно-перетворювального та творчого характеру щодо особливостей авторського стилю М. Коцюбинського, новаторства в змалюванні жіночого характеру, ролі пейзажів для розуміння психологічних переживань героїв твору.Учні повинні знати:

Про появу імпресіонізму як мистецького стилю та його риси в творчості М. Коцюбинського

Основні ознаки авторського стилю М. Коцюбинського Зміст повісті "Дорогою ціною" Новаторство М. Коцюбинського у змалюванні жіночого характеру.

Учні повинні вміти: Визначати особливості авторського стилю письменника Давати характеристику літературним персонажам Аналізувати значення пейзажів для відображення психологічного стану

героїв Робити висновки Висловлювати свою думку Добирати цитати та коментувати їх Працювати в парах.

Тип уроку: комбінований.Методи: робота з текстом, гронування, сенкан, павутинка дискусії, незакінчене речення.Випереджувальні завдання: скласти сенкани до слів: темрява, вітер, комиші, пожежа, плавні. Оформлення дошки: у центрі – портрет М. Коцюбинського, на дошці записаний план уроку.Обладнання: портрет М. Коцюбинського, репродукція картини Клода Моне «Враження. Схід сонця», тексти повісті «Дорогою ціною», 5 аркушів А – 3, 2 ватмани, 10 маркерів, роздруковані цілі заняття по кількості учнів у класі.

Хід заняттяІ. Мотиваційний етап.1. З'ясування емоційного стану школярів ( рефлексія психологічної готовності):

намалювати на полях зошита сонечко або хмаринку, або блискавку.2. Актуалізація суб'єктного досвіду.

Подивіться у вікно, зверніть увагу, яка чудова сьогодні погода. Який настрій пробуджує у вас пейзаж за вікном, які думки чи переживання викликає у вас? (відповіді дітей).

Пейзаж за вікном один, а думки і враження у всіх різні, кожен бачить у природі щось своє, особисте, на що відгукується тільки його серце. М. Коцюбинський називав рослинний і тваринний світ "книгою природи", яку ніхто, крім нього, не міг так проникливо і з любов'ю читати. Коли читаєш описи природи, створені майстром, здається, що вони оживають і перед нашими очима постають чудові пейзажі: і ми бачимо сонячних зайчиків, які граються пелюстками волошки, вмитої ранковою росою, чуємо пісню жайворонка, шелест листя, шепіт моря, відчуваємо подих повітря на своєму обличчі.

Пригадайте, які твори М. Коцюбинського ви читали в попередніх класах? ( "Харитя", "Ранок у лісі", "Ялинка").

Чи були у цих творах описи природи, які вам запам'яталися найбільше? Продовжте речення: Природа М. Коцюбинського… ( яка?..) Глибоко інтуїтивно Михайло Коцюбинський розуміє і проникає в таїну

живої і прекрасної природи, спостереження за якою сповнені такої мистецької вишуканості, що сприймаються як окремі невеличкі твори - мініатюри. Кожен твір М. Коцюбинського – це незбагненне художнє відкриття шаленства фарб, гармонії звуків, почуттів, які «населяють» природу і людську душу. Це неповторний стиль письменника. А який він, цей авторський стиль, ми спробуємо з’ясувати на сьогоднішньому занятті.

ІІ. Цілевизначення та планування діяльності. Чи є в когось доповнення і зміни до цілей і плану уроку ?

(Відповіді учнів. За потреби коригуються і уточнюються цілі та план роботи)ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

1. Пояснення вчителя щодо появи імпресіонізму в мистецтві та рис імпресіонізму в творчості М. Коцюбинського (мультимедійний супровід ).

2. Перевірка домашнього завдання. Діти зачитують сенкани до слів: вітер, темрява, комиші, пожежа, плавні.

3. Бесіда.* Тема протесту проти кріпаччини, неволі – це лише одна тема цього твору. Друга – вічна – тема кохання. Письменник створює новий образ української жінки – сміливої, мужньої, кохаючої. Читачу відомо, як Соломія стала дружиною нелюбого чоловіка? Чи зі своєї волі?

* Боротьба за своє кохання до Остапа – це її жіночий вияв свободолюбства, прагнення вирватися з моральної неволі. Не роздумуючи довго, вона кидається навздогін за своїм коханим і разом із ним поділяє небезпеку важкого шляху.

Як вела себе Соломія, коли загубила пораненого Остапа в плавнях?

жіночна

жінка

людина героїня

утікачкаСоломіяя

мужня

рішуча

закохана

віддана

роман

тична

благородна

свободолюбива

смілива

Як її психологічний стан у цей момент перегукувався із станом природи? Знайдіть цитату. ( « Жовтий, гладкий, високий – він { очерет } глузував із неї, помахуючи над її головою рудим чубом. Соломія чула до нього зненависть, як до живої істоти. Він дратував її. Коли б у неї був серп або ніж, вона різала б його доти, поки б він не поліг увесь або вона сама впала трупом. Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, з озвірінням, як свого ворога.» )

Справжнім гімном хоробрості жінки, сили її кохання звучать останні сторінки оповідання. Як ви оцінюєте вчинок Соломії напасти на турецьку варту і відбити Остапа?

4. Гронування ( колективне ). 2 хвилини ( кожен працює в зошиті, а потім усі разом складають гронування на дошці ).

5. Павутинка дискусії ( у парах )

Прикро, що така героїня загинула. Вирішальним моментом життя Соломії стало те, що вона покинула рідне село і пішла за коханим, ризикуючи разом із ним своїм життям. Зараз у парах подумайте, які аргументи «За» і «Проти» її вчинку.

Соломії не слід було йти за Остапом

Так! НІ!( Відповіді дітей )

ІУ. Рефлексія. Підбиття підсумків. Самооцінка роботи на уроці.

На сьогоднішньому занятті ми спробували визначити особливості авторського стилю М. Коцюбинського в зображенні пейзажів та жіночого характеру. Які ваші враження від уроку?

Яким був настрій під час заняття? Чого ви навчилися на уроці? Які труднощі зустрічалися і як їх долали? Що було найцікавіше? Що було найголовнішим для кожного з вас? Який головний результат вашої діяльності на занятті?

Карта оцінювання учнем власної участі в роботі групДата ___________________Прізвище, ім’я учня ______________________________________________

Як добре я працював зі своїми товаришами? Коментар учня ОцінкаЯ співпрацював з іншими, коли ми працювали над досягненням загальних цілей.Я ретельно працював над завданнямЯ висловлював нові ідеїЯ вносив конструктивні пропозиції, коли мене просили про допомогуЯ підбадьорював інших

Саморефлексія: напишіть твір – п’ятихвилинку «Соломія – жертва чи героїня?»

У. Домашнє завдання. Скласти таблицю засобів художньої виразності, використаних

М. Коцюбинським в описах картин природи. Скласти 5 запитань до автора.

Українська література 8 клас

Тема. „Слово матері” Б.Д. Антоненка-Давидовича як заповіт берегти рідну мову. Роль відчуття роду, приналежності до своєї нації.

Мета: ознайомити учнів із повістю „Слово матері”, розвивати навички характеристики персонажів, уміння аналізувати, проводячи паралелі між персонажами та подіями даного твору з іншими; розвивати усне мовлення, уміння працювати в групах, логічне, аналітичне, творче мислення учнів; виховувати у школярів почуття поваги до своїх батьків, до рідної мови, до свого народу.

Обладнання: портрети письменника, текст повісті, тлумачний словник, буклети і публікації, ілюстрація до твору, музичний запис пісні „Рушник” А. Малишка.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форми роботи: „стоп-кадр”, „мозкова атака”, групова робота, „мікрофон”.

Хто матір забуває, Того Бог карає. Т. Шевченко

Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі. В. Сухомлинський Перебіг уроку I ОргмоментII Оголошення теми й мети уроку, очікуваних результатів. 1. Вступне слово вчителя: - Добрий день усім присутнім! Діти, сьогодні на уроці ми з вами поведемо розмову за повістю Б. Д. Антоненка-Давидовича „Слово матері”. Ім’я Б.Антоненка-Давидовича, напевно, небагато що скаже сучасному поколінню. І в цьому не провина, а біда самого письменника. Минулого уроку ми з вами ознайомилися з його життєвим і творчим шляхом. Борис Дмитрович – це талановитий письменник трагічної долі, що 22 роки провів у засланні. Протягом кількох десятиліть більшість його творів не видавалася, його ім’я було піддане анафемі з негласною, але суворою забороною згадувати. Творчість і громадянська позиція письменника мали великий уплив на формування українського культурного опору 60-80 років, і його постать символізує протистояння тиранії та русифікації. Богдан Антоненко-Давидович – оповідач, повістяр, романіст, репортер, критик і перекладач, а також один із найкращих знавців української мови. Він є автором понад двох десятків книжок. Отже, сьогодні на уроці ми з вами познайомимося з уривками однієї з найкращих його повістей – „Слово матері”. Проаналізуємо повість, поговоримо

про значення рідної мови в нашому житті й роль відчуття приналежності до своєї нації, а також дамо характеристики персонажам повісті.

(Запис теми у зошити)III. Актуалізація опорних знаньУчитель:- А зараз прослухаємо звіти наших пошуковців.1. Відповідь учня за роботою літературознавчого характеру, представлення

буклета.(Що таке повість? Які її ознаки? Довести, що твір „Слово матері” є повістю.Які тема та ідея даного твору? Що таке епіграф? Як перегукуються епіграфи уроку з текстом повісті?)

IV.Мотивація навчальної діяльності1.Слово вчителя:

– У своїх творах Б. Антоненко-Давидович порушив питання соціальної нерівності, функціонування рідної мови, взаємозв’язку родини з долею країни. Саме своїй родині, своїм батькам він присвятив повість „Слово матері”. У листі до письменника і літературознавця Дмитра Чуба він писав: „...своїх героїв я брав з охтирської дійсності, не міняючи навіть їх справжніх прізвищ”.- Із цього приводу ми прослухаємо тепер роботу біографічного характеру,

представлену у вигляді публікації. З’ясуємо, які моменти життя автора пов’язані з ідейною основою твору.

2. Розповідь учня: Рід Богдана Антоненка-Давидовича має глибокі корені в українській землі. Він

народився у невеличкому містечку Ромни на Сумщині 1899 року. Благословенне роменське безгоміння. Тиха радість лагідної бабусі Олени та її доньки Юлії, бо народився первісток, хлопчик, якому судилося зростати одинаком. До речі, мати майбутнього письменника була з роду Яновських із Сорочинців (чи не родичка славетного Гоголя). Проте Борис Дмитрович не вельми визнавав цю спорідненість, горнувся більше до батькового роду і дуже любив свого безталанного батька. Навіть до прізвища Антоненко-Давидович він сам докопався. Батько, дід носили прізвище Давидов (у Х1Х ст. сільський священик змінив українське прізвище Давидович на російське Давидов). Давидовича отримав, за розповідями, від давнього пращура, що переміг ведмедя. А нащадок ХХст. Борис не тільки відновив давнє Давидович, а ще й додав „Антоненко”, бо саме так звався основоположник їхнього роду. Згодом родина переїхала до Брянська в Росію. Не обходилося тут без колючок. І все через мову. Справа в тому, що Борис розмовляв російською, а це по-різному сприймали його бабусі. Лагідній роменській бабусі Олені надзвичайно подобався „городський” онучок з його „культурною мовою”. Недригайлівська ж баба Олександра не хотіла й чути цієї мови. Вона гнівно обурювалася: „Щоб отаке мале і не по-нашому базікало! І в кого воно вдалося отаке перекотиполе?”. Та саме ця сувора баба заклала в серце хлопця перші зерна любові до рідного краю й до рідної мови. І, може, ця її суворість допомогла згодом Борисові

набрести на праведну стежку, що привела його до рідного порога. Найдужче на онука вплинули її пісні й перекази про козаків. Тоді тяжко мучився Борис від своєї неповноцінності через те, що він навіть і „пісні путньої не знає”, і не вміє говорити „по-нашому”. Ці почуття посилилися після переїзду з родиною в Охтирку, де батько оселився після залізничної катастрофи у Брянську, де працював машиністом. А ще більш прикрим було те, що Борис часто-густо не міг уторопати, що йому кажуть ровесники. Щоб не бути білою вороною в дружньому гурті охтирських хлопчаків, він мусив опанувати їхню жваву говірку, до того ж вона чарувала своєю мелодійністю. Він – не розумом, а серцем! – відчув уже тоді, що це не зіпсований „мужицький діалект”, а справжня мова, мова великого народу. Навчаючись в Охтирській гімназії, він визначив своє місце, як й Іван зі „Слова матері”, бути із своїм народом. До речі, мова у творі ведеться від імені Івана Сметани, змальованого за образом самого автора.V Виклад нового матеріалу 1. Бесіда за змістом твору (метод „стоп-кадр”) - Дана робота допоможе краще розкрити образи батьків Івана, зокрема матері. - З якої родини Іван? Де навчався? - Як пов’язане з автором те, що батько Івана високо цінував „Кобзаря” Т. Шевченка?(Сам автор мав „Кобзаря” за настільну книгу, яка вплинула на подальше життя майбутнього письменника. Також сам автор, як і Шевченко, мав свою „захалявну книжечку”.)

- Зачитати уривок (від слів: „Батько був у кузні...” до слів: „Мати скрушно похитала головою...”) – („стоп-кадр”)

- Чому Іван вирішив до матері звернутися „по-городському”? - Що означає звернутися „по-городському”? - Що означає слово „ошуканець”? Як про це сказано в тлумачному словнику? - Чому син для матері став „ошуканцем”? (Не виправдав її сподівань) - У тексті немає широких портретних характеристик героїв, але є окремі портретні деталі. Які портретні деталі є у зображенні матері цього уривку? - Чому погляд матері був „сповнений докору й образи” , адже син довго не був удома, і вона, певно, сумувала за ним і хотіла бачити? - Що означає вислів „свого роду відцурався”? - Зачитати уривок (до слів: „Відколи на міському базарі...”) – („стоп-кадр”)- Якими ще портретними деталями представлена мати Івана? За допомогою

якого художнього засобу? (Порівняння)- Чому ж вона так плакала, наче ховала сина? (Передчуття недоброго)- Чи відчувається авторське ставлення до цієї жінки?- Чи є фраза „Простіть мені, мамо, я більше так ніколи не буду!” розкаянням?- Чому мати не любила, коли „хто перед паном чи урядником на городські слова

ламався”? (Утрата людської гідності й гідності українця)- Чому заробітчан-росіян мати зустрічала співчутливо?- Які інші образи і з яких творів нагадують образи батьків Івана? У чому між

ними різниця? ( „Наука” С. Руданського)

- Отже, ми бачимо, що батьки Івана є уособленням моральних чеснот. А берегинею теплої морально-етичної аури в сім’ї була мати...

2. Проблемна ситуаціяУчитель:- Нерідко ми з вами не замислюємося над важливістю слів, сказаних матір’ю.

Справжню їхню вартість починаємо розуміти лише тоді, коли стаємо дорослими, а ще тоді, коли мами покидають цей світ.

- Перечитайте заповіт, який дала мати синові перед смертю. Як ви його зрозуміли? Чи згодні ви з ним? (Варіанти відповідей) – („Мозкова атака”)

- А в яких ще творах ми зустрічаємося із заповітами?(„Заповіт” Т. Шевченка, „Захар Беркут” І. Франка)

- Чи порушив Іван материн заповіт?- Записати у зошити ключові визначення до характеристик образів-персонажів.

(Записи на зворотній стороні дошки)(Батьки Івана – уособлення виховних ідеалів української родини)

- Далі ми маємо з’ясувати, чому між Іваном і його так званими „друзями” Кузьміними-Караваєвими була велика прірва? Також, сподіаюся, усвідомимо, що матері далекоглядніші й досвідченіші за своїх дітей. Тому ми повинні прислухатися до їхніх порад.

3. Групова робота над характеристикою персонажів (домашня робота із цитатною письмовою характеристикою образів твору) 1 завдання:

Скласти порівняльну характеристику Івана Сметани і Мері. 2 завдання: Проаналізувати сцену розмови Зіньчиної матері і Караваєва.(Розгляд ілюстрації із зображенням Зіньчиної матері. Дібрати до неї цитату з тексту твору)(Запис у зошити): (Караваєви, Слатін – несправедливе ставлення до українського народу. Зіньчина мати – схвалення почуття людської гідності. Зінька – осуд пристосуванства і байдужості до рідного народу.)

3 завдання: Скласти сенкан до образу Івана Сметани. Дати героєві стислу характеристику. Визначити, що спільного між образом Івана Сметани і самим автором.Учитель:

- Б. Антоненко-Давидович – справжній майстер слова. У нього немає нічого випадкового. Не випадкові й імена, які він дає своїм героям. Чому саме так назвав письменник свого персонажа Івана Сметану?(Щоб підкреслити його походження з народу, що він такий самий його представник, як і всі інші, нічим серед них не вирізняється)

- Хто і як у творі називає його? Про що це свідчить? (Мати називає „Івасиком”, батько „Іваном” – на український манер; Мері – „Ваня” – на російський манер)

- Чи актуальний образ Івана Сметани на сьогодні? До речі, у нашій школі декілька років тому навчався учень із таким іменем та прізвищем.(Запис у зошити):(Іван Сметана – відчуття роду й приналежності до своєї нації) 4 завдання: Скласти „схему сходинок” відчуття персонажами своєї приналежності до рідної нації, дати їм словесні емблеми-символи, що є виразниками їх духовних сутностей.Наприклад: 1.Батьки („доля”, «праця», „родина”, „народ”) Зіньчина мати („правда”)

2. Іван („птах”)

3. Зінька („хамелеон”)

4. Мері („хижа кішечка”) Слатін („лютий хижак, вовк”) Караваєв (”нікчема”)

Учитель- Таким чином, ми можемо сказати, що персонажі в повісті виконують різні

ідейні функції. На тлі кожного з них яскраво висвітлюється образ головного героя Івана Сметани. Порівнюючи його з іншими персонажами, ми побачили духовне становлення цього героя твору у двох аспектах: морально-етичному і національному.

4. Тлумачення слів, записаних на дошці.

Національний – стосується певної національності, пов’язаний з її суспільно-політичною діяльністю.Нація – конкретно-історична форма спільності людей, об’єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв’язками, певними рисами культури і характеру.Нігілізм – заперечення усталених норм, принципів, законів.

- Кого з героїв характеризують дані поняття?

5. Завдання „Експеримент” або „Якби...”- Якби мати Івана була на той час жива..?- Як складеться доля Івана у майбутньому?- Якби Зінька не поїхала працювати у місто..?- Як складеться доля Зіньки?

5. Пошукова робота .

Учень:– Із спогадів дочки Б. Антоненка-Давидовича Ярини: „...Батько, якого всі вважали загиблим, знайшов мене, повернувшись із заслання. До того ж мені пощастило врятувати його живе слово, записане на касетці, а також його останні рукописи, на які полювали гебісти. Я виконала батьків заповіт. Зберегла для читачів найкращі його твори, „написані у стіл”(приховані), його листи до мене, що тепер стали незаперечними свідками минулого...”.Учитель:

- Отже, ми вкотре повертаємося до теми заповіту. Ярина також виконала заповіт свого батька, як виконав Іван материнський заповіт.

Учитель: (під музичний супровід „Пісні про рушник”)- Матері...Все життя дивляться вони нам услід, виряджаючи у дорогу. Вони

стоять на початку наших доріг, навіть коли вже покинули цей світ. Стоять і дивляться. І бажають нам добра і щастя. Сподіваються від своїх дітей найвищих духовних злетів, бо й в останню хвилину думають про те, щоб діти їхні жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі.

VI Підсумки. Рефлексія (у формі „мікрофона”). Оцінювання.

Д/З. Написати твір „Сповідь перед матір'ю” або створити письмово уявну власну бесіду з одним із персонажів повісті.

Українська література9 клас

Тема. Розвиток драматургії і театру. Створення українського професійного театру. Театр корифеїв.

Мета: охарактаразувати умови розвитку драматургії і театру в Україні другої половини ХІХ ст. , розповісти про аматорський рух, боротьбу за реалістичний народний театр; розвивати творчі здібності учнів, логічне мислення, пам’ять та увагу, інтерес до театрабьного мистецтва; виховувати в учнів естетичний смак, любов до театру.

Обладнання: літературна газета «Театр корифеїв», повідомлення «Створення першого українського професійного театру» в супроводі зі слайдами ( випереджаючі завдання в групах), презентація «Сучасний театр», виставка творів українських драматургів, портрети драматургів.

Перебіг уроку

«Головна заслуга в успішності театру корифеїв належить трьом людям: М. Старицькому,

М.Кропивницькому і І.Тобілевичу (Карпенку – Карому)…От ці три людини зложили першу українську трупу…»

І. Франко

І. Організаційна частина.ІІ. Актуалізація опорних знань.ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.ІV. Оголошення теми й мети уроку.V. Опрацювання матеріалу.1. Інтерактивний метод «Мозкова атака» Театр – це… Корифеї – це…2. Інтерактивний метод «Мозаїка». Театральне мистецтво в Україні, як відомо, має давнє і глибоке коріння, яке сягає у віки. Так у народних іграх знаходять своє відображення господарські роботи, поетичне ставлення людини до явищ природи. Відповідними жестами, рухами, словами учасник ігрових хороводних ігор ілюстрували або імітували трудові процеси – сіяння проса, льону, маку тощо. Зародки театральності крилися в переодяганнях і ряджаннях, якими супроводжувалися змагання та полювання. Елементами театральності були позначені й давні звичаї українців, що пов’язані з календарною обрядовістю: розмаїті види ігор під час зустрічі весни, проводів зими, весільних обрядів мали складну драматургічну дію, дійства під час поховання носили характер трагедії.

Веснянки, гаївки в Україні виконувались у поєднанні з хороводним танцем. Поетичне слово, речетативна мелодія, пластичний рух, танець, пантоміма – все це становило невід’ємну складову частину хороводу, де виразно проступали елементи театралізації. Для прикладу можна навести найпопулярнішу народну гру «А ми просо сіяли». Елементи театру і драми полягали в певному перевтіленні, в удаванні, у своєрідному художньому узагальнені дії гри. Це надбання народного театру з часом було щедро використано режисурою театру корифеїв для вияву кращих рис народного побуту і звичаїв.

Дуже скупі відомості дійшли до нас про художні особливості акторської майстерності українського шкільного театру, який веде свій початок із Києво-Могилянського колегіуму (пізніше академії), першого навчального закладу в Україні. Розвиток шкільного театру припадає на другу половину ХVII – першу половину ХVIII століття. Одною з перших вистав шкільного театру в Києві, що дійшла до нас, є п’єса невідомого автора «Алексій человък божій», розіграна 17 березня 1673 року. Вона складалася з пролога, двох дій, інтермедії «Играние свадьбы» та епілога. Дуже велику популярність мали вертепи, в яких у недовгому часі перевагу над книжною мовою взяла народна. Нову епоху в історії українського театру – епоху мистецької української драми – почав Іван Котляревський своєю «Наталкою Полтавкою» та «Москалем чарівником». 3. Вступне слово вчителя. Театр завжди був для всіх народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам все те, що надбали. Чим світліші часи, чим яскравіший розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почуттів, ідей та змагань, якими суспільство в даний час жило. Український народ, як, зрештою, і всі інші народи, шукав витоки драми у своїх обрядах і звичаях, про що нагадують найдавніші літописи і проти чого так гостро виступали наші давні проповідники й моралісти. Багато корисного ми перейняли з Візантії. Адже в старій Візантії вже в V і VІ ст. після Христа почалась розвиватись релігійна літургійна драма. Пізніше, під кінець ХVІ ст., доходить до нас західноєвропейська релігійна драма, у якій у недовгому часі перевагу над латинською взяла народна мова.

Нову епоху в історії українського театру – епоху мистецької української драми – почав Іван Котляревський своєю "Наталкою-Полтавкою" та "Москалем-чарівником". Перший український репертуар був дуже нечисленний і обмежувався творами Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Гоголя, Ващенка-Захарченка, пізніше дещо Шевченка, Кухаренка, Стороженка, Костомарова та ін. Але довгий час в Україні не було організованої постійної театральної трупи. Твори ставились любителями театрального мистецтва, приватними трупами багатих поміщиків (таких як Трощинський, Ширай), мандрівними польсько-українськими трупами (Рикановського, Молотковського, Журавського і Щепкіна). Новий театр, за європейськими зразками, Україна побачила вже при кінці ХVІІІ ст., та він був неукраїнський. У Харкові відбувалися вистави російські, а в

Кам’янці-Подільському – польські. У Харкові давав перші вистави балетмейстер Іваніцький. У 1789 р. за часи правління губернатора Кішенського побудували постійний театр, у якому дирекцію в 1812 р. очолював наш письменник Квітка-Основ’яненко, який на той час робив постановки теж виключно російських творів. У Харкові на бенефіс Щепкіна за спеціальним дозволом генерал-губернатора Репніна вперше було поставлено "Наталка-Полтавку" Котляревського. Традиції І. Котляревського продовжив Г. Квітка-Основ’яненко, основоположник художньої прози в новій українській літературі, один із засновників Харківського професійного театру (1812р.–його директор). Великий успіх мали соціально-побутові комедії Г. Квітки-Основ’яненка "Сватання на Гончарівці" (1835) і "Шельменко-денщик" (1838). Комедія "Сватання на Гончарівці", написана українською мовою, відзначається багатством жанрових сцен, народним гумором, тут уперше в українській літературі виведено образ кріпака-робітника. "Шельменко-денщик" – комедія інтриги і характерів (написана російською мовою, центральний персонаж Шельменко говорить українською мовою), викриває типові явища кріпацької дійсності, зокрема самовдоволене невігластво панства. З новою українською драматургією і театром пов’язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788-1863) і К. Соленика (1811-1851). Від М. Щепкіна і К. Соленика бере початок в історії вітчизняного сценічного мистецтва реальне відтворення образу простої української людини (селянина). Український театр першої половини ХІХ ст. був переважно побутовим, ґрунтувався на драматургії І. Котляревського й Г. Квітки-Основ’яненка. В українському театрі 70-80-х років домінують тенденції побутовізму, романтизму, сентименталізму. Реалістично (з нахилом до етнографізму) зображувалися явища народного життя. Значний внесок в оновлення театрального репертуару зробили М. Кропивницький, М. Старицький, І Карпенко-Карий, драматургія яких здебільшого визначала репертуар кінця ХІХ - початку ХХ ст. Український театральний процес кінця ХІХ - початку ХХ ст. ( у новій українській історіографії – модерністичний період національного відродження, 1890-1914) засвідчує спільність з провідними європейськими тенденціями. Київський часопис "Українська хата" розгорнув широку дискусію з проблем реформування театру, передусім нового репертуару, модерної режисури, нового актора.

Перші спроби підготовки професійних акторів пов’язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі Миколи Лисенка, де викладалася теорія і практика сценічного мистецтва. Таким чином, створилися передумови розвитку українського модерного театру, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся. Їхня творчість зумовила три течії театру: театр настрою, театр соціальний і театр символічний. Новим етапом у розвитку українського театру став 1918 р., коли в Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний і "Молодий театр".

Духовними провідниками українського ренесансу ХХ ст. стали письменники Зеров (керівник київської групи неокласиків) і Хвильовий. Вони відстоювали розвиток української культури у її зв’язку з європейською і світовою. Їхні погляди поділяв Лесь Курбас (1887-1937), видатний режисер-реформатор

українського театру. Утворення в Києві двох театрів – Державного драматичного і "Молодого театру" стало своєрідним завершенням трьохсотлітнього існування українського театру. З їх появою в Україні намітилися дві основні тенденції розвитку театрального мистецтва – театру реального і мистецтва театральності. В основі своїй ці дві антитези властиві розвиткові театру в усіх країнах. Творчість Леся Курбаса належить до визначних надбань українського і світового театру ХХ ст. Його традиції наслідували учні, режисери 40-60-х років – В. Василько, Г. Юра, М. Крушельницький, Б. Тягно, Д. Козачківський та ін. Справою життя Гната Юри (1887-1966) став Київський драматичний театр ім. Франка. Він очолював театр у 1926-1961 рр., з 1954 р. – разом з М. Крушельницьким. Г. Юра був природженим імпровізатором в акторській і режисерській діяльності, постійно спрямовував репертуар театру до світової класики. Серед режисерів 70-х років відомі А. Скибенко і С. Сміян. У 80-ті роки впевненно заявила про себе нова генерація режисерів – В. Афанасьєв, О. Бєляцький, В. Загорутко, В. Козьменко-Делінде, О. Король, І. Равицький, М.Щейко.

Розвиток національного театру 90-х років пов’язаний з новаторською діяльністю таких режисерів як І. Борис, Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсєєв, В. Петров та ін. До режисерських творів С. Данченка належать вистави "Тев’є-Тевель" за Шолом-Алейхом (1989) і "Біла ворона" Ю. Рибчинського та Г. Татарченка (1991), поставлені на сцені Київського театру ім. І. Франка. Світовим визнанням користується творчість Романа Віктюка, який розпочинав свою діяльність у Львові а згодом організував театр у Москві. Як режисер-новатор він по суті визначає театральну естетику ХХ ст. (спектаклі "М. Батерфляй" за п’єсою американського драматурга Хуанга; "Лоліта" за класичним романом В. Набокова та ін). До розвитку національного театру прилучаються українські культурні діячі-емігранти. В Австралії у Мельбурні існує театр ім. Леся Курбаса, заснований 1950 р. Драматичні гуртки діють у Мельбурні, Сантайні (штат Вікторія) та Петрі, (західна Австралія). У 1953 р. аматорський український театр ім. Т. Г. Шевченка поставив у Буенос-Айресі "Наталку-Полтавку" І. Котляревського, "Тараса Бульбу" і "Сорочинський ярмарок" М.Гоголя. На початку ХХ ст. у Нью-Йорку розпочав діяльність Український робітничий театр, який поставив низку спектаклів з української класичної спадщини. Сучасна американська письменниця і режисер Вірляна Ткач (за походженням українка) поставила 1990 р. у Нью-Йорку власну композицію "Світло зі сходу" про Леся Курбаса, де використала його щоденники. З цією виставою гастролювала 1991 р. у Києві, Харкові, Львові. Їй належать театрознавчі праці "Народження режисера Леся Курбаса і його перший сезон у "Молодому театрі" (1987р.), "Лесь Курбас і актори мистецького об’єднання "Березіль" у Києві" (1988р). Вона також співзасновник Міжнародного товариства Леся Курбаса. Процеси національно-культурного відродження, що відбуваються в Україні, позначилися на розвитку сучасного театру. Активізувалися міжнародні творчі зв’язки між театральними колективами України та Англії, Італії, Німеччини, Польщі, інших країн. В Україні показали своє мистецтво авангардні театри Франції, Японії (1993р). Соціальні

перетворення в Українській державі зумовлюють істотні зміни у відносинах влади і театру. Відбувається якісне оновлення національного театру на шляху поєднання кращих вітчизняних і світових традицій.

4. Ознайомлення учнів із поняттями теорії літератури, що стосуються драматичного мистецтва. ( Робота групи літературознавців)5. Презентація літературної газети.( Робота групи журналістів)6. Повідомлення на тему: «Створення першого українського професійного театру».( Робота групи науковців)7. Інсценізація п'єси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» ( Робота групи акторів) (додаток 1)

VІІ. Підсумки уроку. 1. Заключне слово вчителя. Заслуги М. Кропивницького неоціненні: за час своєї творчості він написав понад сорок п'єс; у його трупах виховано майже сто високопрофесійних акторів і двадцять режисерів. Школа М. Кропивницького мала вплив не лише на розвиток українського театру, а й на розвиток театральної культури інших країн. Він заснував режисуру, першим запровадив ансамблевість акторської гри, боровся за справжній колективізм у театрі. Першим в історії української режисури дав зразки глибокого, всебічного аналізу ролі, виробив принципово новий підхід до художнього оформленення вистави.

Його справу гідно продовжують спадкоємці. З часом театр отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії); з 1940 року носить ім'я М. Л. Кропивницького. 1944 року повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.

У творчій біографії кропивничан чимало яскравих сторінок. Славні традиції корифеїв у літературі, драматургії, музиці продовжило нове покоління земляків: Ю. Яновський, В. Винниченко, Є. Маланюк, В. Біль-Білоцерківський, Ю. Олеша, Ю. Мейтус, К. Шутенко. Відомими майстрами сцени стали М. Крушельницький, Г. Юра, І. Мар'яненко, В. Магар.

За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом кращих зразків світової драматургії. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега, Кальдерон, Шоу, Фігейредо – далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на нашій сцені. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам "Чумаки" Карпенка-Карого, "Соло на флейті" І. Микитенка, "Республіка на колесах" Я.Мамонтова, "Дума про Британку" Ю. Яновського, "Замулені джерела" та "Перед волею" М. Кропивницького, "Хрест життя" М. Старицького.

Кропивничани свято бережуть імена тих, хто в довоєнні і повоєнні роки вписав яскраву сторінку в розвиток рідного театру. Серед них – заслужені артисти Туркменії Леонід Шикідзе, Наталія Байкова, заслужені артисти України Григорій

Воловик, Михайло Донець, заслужені діячі мистецтв Іван Казнадій, Василь Єременко, народні артисти – Лідія Тімош, Георгій Семенов, лауреат державної премії імені Т. Г. Шевченка Костянтин Параконьєв; заслужені артисти України Фаїна Чечень, Микола Білецький, Іван Терентьєв, Пантелеймон Панько, Марина Яриш, Антоніна Любенко, Надія Ігнатьєва, артисти Григорій Рябовол, Володимир Бабич та багато інших.

Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш ніж v ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі. Гастролювали і гастролють у всіх містах і районах Кіровоградської області, виступають у найвіддаленіших селах.

Сьогодні на сцені театру, який має загальнонаціональне історико-культурне значення, втішають своїм мистецтвом, продовжуючи славні реалістичні традиції корифеїв, їхні спадкоємці четвертої генерації – народний артист України Іван Кравцов, заслужені артисти України Світлана Мартинова, Володимир Миронович, Анатолій Косяченко, Анатолій Литвиненко, Валерій Дейнекін та інші.

І хоча роки віддаляють нас від фундаторів, які стояли біля колиски першого професійного театру, заснованого М.Л.Кропивницьким, від його напруженої діяльності на театральній ниві, вони неспроможні пригасити його геніальність, його надто потужну енергетику творця.

Великий талант "батька українського театру", "українського Мольєра і Шекспіра" не вмирає й понині. Він постійно оживає у своїх нащадках, спадкоємцях його визначної і знакової справи. Його дух витає над рідними степами Приінгулля, над незалежною Україною. Його дух живе в стінах нашого театру. "Я тут живу: це храм моїх Богів", – влучно й образно сказав Поет.

Правду свідчить народна мудрість: фарби блякнуть, імперії розпадаються, а мудре слово, посіяне на терені життя, проростає у вічність і живе. Він живе в своїх творах, які всі покоління кропивничан виводили і виводять на сцену, запалюючи вогні рампи. І в цьому наша незаперечна і пряма причетність, нерозривна спадковість зі справою і життям нашого земляка – творця професійного національного класичного театру.

М. Л. Кропивницький – наше минуле, наше сьогодення і наше майбутнє. Ми – духовні діти його. Високо цінуємо той скарб, який він залишив нам у спадок. Ми набираємо сили з його животворного, розчищеного, незамуленого джерела, яке він відкрив для всього світу темних і знедолених. Він виконав титанічну роботу, зводячи на пустирі глупої ночі чорної імперії зла Святий Храм Добра, Світла й Духовності. Він першим наблизив до серця людей пісню і полум'яне Слово Тараса Шевченка – Пророка великої української нації.

2. Демонстрація презинтації «Сучасний театр»3. Інтерактивний метод «Мікрофон»- На сьогоднішньому уроці відкриттям для мене стало…

VIII. Оцінювання учнів.IХ. Домашнє завдання

Українська література 9 клас

Тема. Г.С.Сковорода – філософ, письменник, педагог і просто людина (урок-дослідження)Мета: висвітлити яскраві сторінки з філософських роздумів мислителя; показати непересічні місця Григорія Сковороди у формуванні української світоглядної традиції; розвивати культуру мовлення та критичне мислення, популяризувати здоровий спосіб життя; сприяти усвідомленню високої людської місії на Землі людини.

Обладнання уроку: 1. Філософські трактати Г.С. Сковороди.2. Роздатковий матеріал.3. Портрет мислителя.4. Кольорові картки.

Тип уроку: урок-дослідження

Перебіг заняттяІ. Організаційний момент. Оголошення теми, мети і структури уроку.ІІ. Вступне слово вчителя.

Багата та земля, що народжує філософів і поетів. Саме такою є Полтавщина, яка дала стільки талантів! А один із найвизначніших серед них – Григорій Сковорода.

Благословенні ви, сліди,Не змиті вічності дощами,Мандрівника СковородиЗ припорошілими саквами,Що до цілющої водиПростує, занедбавши храми.Так писав про видатного мислителя Максим Рильський. Якщо поглянути на

карту мандрівок Сковороди, то можна побачити, що вона охоплює пів-Європи! А ідеї сягають такої глибини мудрості, до якої не дійшов ніхто!

Пройти стежками філософської думки Григорія Савича – такою буде мета сьогоднішнього заняття.ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.

Інтерактивна вправа «Ажурна пилка».Учні класу діляться на чотири групи: «сині», «жовті», «зелені», «червоні».Крок 1. Формуються групи, отримують завдання на папері відповідного забарвлення. Матеріал підібраний учителем. Крок 2. Учні протягом 5-7 хвилин ознайомлюються з інформацією, обговорюють її, діляться враженнями.Крок 3. Учасники заняття повертаються на свої місця й діляться отриманими знаннями з представниками інших груп у такому порядку: «сині», «жовті», «зелені», «червоні».

«Сині» Г.Сковорода – філософ зі світовим іменем.

Висока освіченість і всебічна обдарованість Григорія Сковороди, мудрість та інтелект робили його постать значною і помітною не лише в колі співвітчизників, але й далеко за межами рідного краю.

Перебуваючи впродовж чотирьох років за кордоном (1741 – 1744), він не тільки знайомився з життям народів Австрії, Німеччини, Польщі, Угорщини, але й збагачував свої філософські знання, відвідуючи лекції відомих учених світу в одному з найстаріших університетів Європи в м. Галлі.

Сковорода над усе цінував істину, вважав у ній головну мету свого життя. Мислитель ділив людину на дві частини – внутрішню та зовнішню, першу

називав одвічною, другу – тимчасовою, небесною та земною, творцем і сотворінням.«Жовті». Просвітительська діяльність Г. Сковороди»

1753 р. – Г.С. Сковорода працює в Переяславському колегіумі;1754-1759 рр. – продовжує педагогічну роботу або як домашній вчитель, або як вихователь.

Учні Г.С. Сковороди – Василь, син Степана Томари; Микола Коливанський.Обидва хлопці стали його друзями на все життя, а з М. Коливанського він прагнув зробити свого наступника і досяг цього.

Основні напрямки просвітительської роботи:а) щастя людини – не в їжі, одязі чи тимчасових насолодах;б) щастя в обмеженні бажань, у визволенні від примх та зайвих прагнень, у любові до праці, в широкому розумінні своїх обов’язків.

Людська сила не в тілі, а в розумі. Найбільше людина повинна оберігати душу. Найпотрібніше для людини щастя, а щастя – в серці, в любові, любов – у законі

вічного. Вселенська віра – найблаженніший дух. Любов – початок усьому. Щастя в нас самих. Віддатися на волю Бога – значить

жити по природі. Розум повинен відшукати істину, яка не дана готовою. Вона народжується в «сродній» праці.

Життя людини залежить від мудрого поводження в злагодженому єднанні людини і природи.«Зелені». Сродна праця в творах Г.С. Сковороди

У контексті «сродної» праці – теза «пізнай себе». Але ця теза в даному випадку поповнюється новим змістом.

Праця – це всеперемагаюча сила, без якої не може бути щастя й добра. Праця приносить радість тоді, коли є «сродною», тобто відповідає індивідуальним

природним нахилам людини. Щоб бути щасливим, треба пізнати себе, свої здібності, відповідно до них вибрати

вид суспільно корисної праці. Праця, відповідно, не засіб існування, а найбільша життєва потреба і насолода.

«Червоні». Теорія літератури. Грецьке слово «філософія» означає любов до мудрості, ця наука шукає шляхи, як

пізнати світ і людське буття, намагається встановити взаємозв’язок усіх речей, усього що існує, щоб дати загальний погляд на світ.

Трактат – наукова праця, присвячена глибокому теоретичному висвітленню, розгляду якогось окремого питання або проблеми. У минулому трактатами називали свої дослідження філософи.

Діалог – літературно-публіцистичний жанр, відомий з часів античності. Світ символів – тінь усесвітнього розуму. Пізнання себе відбувається завдяки

мудрості, яку ми отримуємо через слова-символи: Антична література, Біблія, фольклор.

IV. Осмислення схеми « Розмова, звана Алфавіт чи Буквар світу»

VІ. Асоціювання.Учні записують до зошитів асоціації, які виникли у зв’язку з осмисленням.

(Коли людина осягне себе, пізнає велику науку любові та смирення, вона зрозуміє, що її покликання в праці-творчості. Ця праця захоплива, цікава, з найпримітивнішого творить досконале. Однак такою може стати лише праця за покликанням, у якій людина реалізує закладені природою здібності.

Цю ідею мудрець висловлює в трактаті «Розмова, звана Алфавіт або Буквар світу».

V. Запитання про реакцію читача. Які істини, на ваш погляд, може почерпнути для себе сучасна світська

людина? (Загальнолюдські цінності, любов до ближнього, уникнення злих вчинків, порушення Божих заповідей.)

Що треба робити, щоб почувати себе щасливим? (Щастя, сенс нашого існування в наближенні до Бога. Тільки стаючи духовною ( такою, що пізнала себе, подивилася на себе «оком віри»), людина здобуває свободу й щастя.)

У чому суть ідеї «спорідненої праці»? Яку з філософських ідей підтверджують слова: «Бажаєш бути

щасливим?.. Для цього не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього, щастя завжди і всюди з тобою, його треба пізнати». (Ідея самопізнання та самовдосконалення.)

VІ. Підсумок заняття.Отже, Григорій Сковорода якісно розвинув, підніс на один рівень із

тогочасними західноєвропейськими зразками українську філософію, педагогіку, літературу. Його просвітницька діяльність сприяла розвитку суспільства. Його філософські ідеї допомогли тисячам людей піднятися на вищий, духовний ступінь розвитку, відкинувши марнотні спокуси світу.

Українська література 9 клас

Тема. Доброта і людяність – основні мотиви п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка». Народність твору «Наталка Полтавка» у змалюванні кращих рис дійових осіб – вихідців із народу.Мета: проаналізувати образи твору, визначити їхні провідні риси характеру; розвивати навички самостійної роботи з текстом, добираючи цитати, фактичний матеріал з твору; виробляти вміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження, творчо мислити, робити відповідні висновки; виховувати любов і пошану до української давнини, гуманність, благородство.Цілі уроку. Учні знатимуть: - коло проблем, які вирішуватимуться впродовж вивчення твору; - засоби характеристики образів художнього твору. Учні вмітимуть: - коментувати, з’ясовувати суть порушених проблем і засоби донесення їх до читача; - характеризувати образи, виводити «кодекс честі».

Тип уроку: закріплення знань, умінь, навичок.

Обладнання: портрет І. Котляревського, текст п’єси, картина Пимоненка “На річці”, ілюстрації до п’єси, українські народні костюми.

Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя.

Але щасливіший той, хто вміє ним користуватися.

Г. Сковорода

Перебіг урокуІ. Організаційний момент.1. Вступне слово вчителя. Художня література покликана нести в людські душі тепло, людяність, добробут, гуманність – виховуючі начала кожного покоління. Читаючи гарний твір, ми переймаємося болем героїв, роздумами, пошуками істини письменником, беремо для себе те, чого вчить твір. Але людина перестає бути людиною, навіть маючи мову, якщо вона не наділена благородством, співчуттям, неспроможна любити, не має сили й бажання боронити добро від зла. Ми сміємося з любові Возного до Наталки, але ж чи можна сміятися з любові? Ми говоримо: “Наталка Полтавка” І. П. Котляревського – народний твір. А в чому його народність? Добро і зло, людяність і жорстокість, великодушність і нікчемність. Чи змінилося в мене поняття про них після розгляду п’єси? На ці та інші питання ми спробуємо дати відповіді в ході нашого уроку.ІІ. Повідомлення теми, мети уроку.1.Поділ класу на групи: «Художники», «Практики», «Театрали».2. Розподіл завдань учителем.

– «Художники» – готують «Вернісаж» (виставку ілюстрацій та малюнків).– «Практики» – складають план характеристики образів або цитатну характеристику.– «Театрали» – інсценізують уривки п’єси.ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу. 1. Евристична бесіда.

- До якого літературного роду належить твір І. Котляревського «Наталка Полтавка»?

- Визначити жанр цього твору.- Чим відрізняються драматичні твори від ліричних та епічних?- Розкрийте життєву основу п’єси.- Яку роль відіграють пісні у п’єсі? - Які риси характеру для всіх дійових осіб п’єси є спільними?

(Доброта – більша або менша, а то й мізерна, епізодична, але доброта). (Щирість – у Возного цинічна, коли йдеться про «взяточок, сиріч – винуждений подарочок», але відверта).2. Слово вчителя.

Окремі картини, образи твору ми розуміємо і пояснюємо правильно (образи Наталки, Терпилихи, Миколи). А щось затінене, приховане, чи не зовсім зрозуміле із дзвіниці двадцять першого століття, на жаль, пояснюється не завжди чітко. Спробуємо розібратися.3. Робота групи “Театрали”. Інсценізація залицяння Возного до Наталки.4. Бесіда.

- Возний Тетерваковський – це позитивний чи негативний персонаж п’єси?- Чи можна назвати людиною людину, здатну на кохання?- Чи по-справжньому, на вашу думку, Возний – людина при посаді, багата –

любив Наталку? (Возний закохався щиро, бо наважився переступити звичаї свого кола, взяти за дружину селянку, не рівню собі. Уже це змушує нас бачити у Возному хороше, порядне, добре. Любов Тетерваковського при всій своїй незугарності – людяна).

- Яким видалось вам залицяння Возного?(Смішним настільки, наскільки ми всі в залицяннях смішні. Тим більше, що до розумної, гострої на язик Наталки не так легко й залицятися). - Возний погрожує Наталці й Терпилисі судом. Чи правильно він робить?

(У нього немає іншого вибору, тому він хапається за соломину).- Чи логічно вмотивований його благородний вчинок?

(Як говорить народна мудрість: «Від кривої палиці рівної тіні не буде», та він просто не зміг дивитися на сльози коханої, зрозумів, як сам стверджував, що «насильно милим не будеш»).5. Робота групи «Театрали». Інсценізація сцени повернення Петра.6. Представники групи «Практиків» характеризують образ Петра.

- Чи розцінюєте ви Петрову відмову од Наталки як вияв безхарактерності, пасивності, покірності долі?

(Петро відмовився від одруження з коханою, бо в нього переважають людська доброта, християнське смирення, всепрощення).7. Робота групи «Театрали». Інсценізація уривка з п’єси, у якому показано розмову Терпилихи з донькою.8. Представники групи «Практиків» характеризують образ Горпини Терпилихи.

- Чого мати вмовляє Наталочку вийти заміж за Возного?- Чому Терпилиха наприкінці твору різко змінює думку про Петра?

9. Робота групи «Театрали». Інсценізація образу Наталки.10. Представники групи «Практиків» характеризують образ Наталки.ІV. Закріплення вивченого матеріалу. 1. «Мікрофон».

- Хто у п’єсі, на вашу думку, здійснив «найвищий» моральний вчинок: Петро, Возний чи хтось інший? Доведіть, використовуючи цитати.

2. Міні – диспут «Точка зору».- Що таке щастя? (Словник пояснює значення цього слова так: щастя – це

почуття або стан найвищого повного вдоволення, талан, успіх).- Поміркуйте: заради чого Наталка жертвує своїм щастям?- Хто, по-вашому, може бути щасливим?- Щастя в кожного своє. А в чому вбачаєте зміст щастя ви?

3. Коментування епіграфа уроку. - Як ви розумієте епіграф сьогоднішнього уроку?4.Виведення «Кодексу честі». Якому правилу ви сьогодні навчилися? - Усе в житті починається з любові. - Доброта і людяність – складові частини людського щастя. - Вічні цінності народної етики.4. Рефлексивно-оцінювальний етап. Сподіваюся, сьогоднішній урок спонукав вас задуматися над власними звичками, характером, учинками. Усе в житті починається з любові. Тож візьміть за орієнтир душевну щирість і простоту Наталки, вірність, рішучість у боротьбі за своє щастя. Рефлексія діяльності на уроці (оцінка роботи груп).5. Домашнє завдання.

Українська література 9 клас

Тема уроку 1. Вивчення послання Т.Г.Шевченка «І мертвим, і живим і ненародженим…».Мета: проаналізувавши поетичне послання, учні мають усвідомити та з’ясувати історичні передумови його виникнення, зрозуміти глибину його змісту, суть роздумів поета про причини тяжкого життя поневоленого українського народу та про чинники створення української держави; формувати вміння й навички аналізу поетичного твору в єдності змісту та форми; виховувати в учнів любов до рідного слова, а через нього до України, велику повагу до Шевченка та його геніальної творчості.

Тип уроку: лекція з елементами бесіди.

Обладнання: автопортрет молодого Шевченка, «Кобзар», Біблія, хліб, виставка книг.

Перебіг уроку1. Перевірка домашнього завдання. Учитель. Грузинський поет Рауль Чілачава написав такі рядки : Як спопеляв його священний гнів Тих , що цю землю напували кров’ю! Зате якою ніжною любов”ю Весь мій Кавказ, як брата, він зігрів...Про який твір Шевченка йдеться? Учень. Грузинський поет мав на увазі поему «Кавказ». І назву Шевченко дав таку, бо події, описані в поемі, відбуваються на Кавказі, землі, яка «засіяна горем, кровію полита».Учитель. Що послужило для автора поштовхом до написання твору?Учень 1. Загарбницькі походи російських військ проти кавказьких народів у 1840-1845 роках, під час яких свободолюбові горці знищили тисячі солдат і офіцерів царської армії. Нерівною була багатолітня війна під керівництвом Шаміля, яка закінчилася приєднанням Кавказу до Росії. У цій війні загинув друг Тараса Григоровича художник Яків де Бальмен. Усі літературознавці вважають, що саме смерть друга заставила поета взятись за перо, а я думаю, що поет був щасливий від того, що хоч один народ, серед гноблених російським самодержавством, виступив зі зброєю в руках проти царизму і вів довголітню боротьбу проти регулярного війська, завдаючи йому поразки за поразкою.Учень 2. Правду говорять, що наш Кобзар – пророк. Він вірив, що:

Встане правда! Встане воля!І тобі одномуПомоляться всі язикиВовіки і віки.

А поки що течуть ріки,Кровавії ріки!

Ріки крові і нині течуть на кавказьких землях. Події в Чечні, в Осетії, Грузії є продовженням тих подій 1845 року. Такі волелюбні народи неможливо підім’яти, пригнути, заставити танцювати під свою дудку навіть через століття. Ми також встали з колін, здобули волю без кровопролиття, але до повної незалежності моєму народу ще далеко. ІІ. Опрацювання нового матеріалу. Учитель. Середина 40-х років ХІХ століття – період надзвичайно інтенсивної творчої діяльності Кобзаря як поета. Згадайте найвагоміші твори періоду «Трьох літ»?Учень. У цей період Шевченко написав поеми «Сон», «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим,..» та всесвітньо відомий «Заповіт». Учитель. Росія часів Шевченка була державою темряви, величезним монстром, який душив усе живе й нове, а на руїнах колоній будував тюрми й солдатські казарми, насаджував рабську покору батюшці-царю та кріпосницькій системі, що узаконила невимовно тяжке життя покріпаченого народу.

Твір «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не вУкрайні моє дружнєє посланіє» Тарас Григорович написав 15 грудня 1845 року. Він тематично споріднений з усіма названими вище поемами. Шевченко продовжує роздуми про долю України, її народу, відновлення державності, збереження української мови. На сьогоднішньому уроці ми будемо й далі вчитися аналізувати поетичний твір.

За один урок опрацювати твір, який я вважаю найважливішим у програмі всієї української літератури, напевно, нам не вдасться, але ми будемо старатися, щоб на наступному уроці виділити час для написання роздуму.

Часто цей твір називають «Послання». Пригадайте, який жанр називають посланням? Хто з письменників звертався до цього жанру? Учень. Ми вивчали «Послання до єпископів» Івана Вишенського. Послання – це віршований або прозовий твір, написаний у формі листа чи звернення до однієї чи декількох осіб. Шевченко звертається своїм посланням до багатьох.Учитель. Перш ніж аналізувати твір, доцільно розглянути алегоричність його назви. Є дві версії. - Перша. У Миколи Гоголя є поема «Мертві душі», яку ви будете вивчати пізніше. «Мертвими» Гоголь називає поміщиків. Дехто вважає, що і Шевченко також мертвими називає українських поміщиків-кріпосників. Живі – це інтелігенція, про яку поет говорить найбільше, дає їй досить глибоку, вичерпну характеристику. Ненароджені – то простий народ, «брати незрячі, гречкосії», поневолені, політично пасивні.- Друга. Послання охоплює минулий («мертвим»), теперішній («живим») і майбутній («ненародженим») часи, а разом – це вічність, що поширюється і на нас з вами.

Зачитайте епіграф до твору. Як ви його розумієте?

Учень. Якщо людина – істота Божа, то її потрібно любити так, як і Бога. Шевченко натякає на панів, які говорять, що вони люблять народ і в той же час «деруть» з нього шкуру.

(Учні виразно читають уривки і колективно аналізують)Учень. Починається послання зображенням соціального стану України як колонії Росії. Образ України і в наступних частинах залишається провідним.Учитель. Від чийого імені ведеться розповідь?Учень. Розповідь веде ліричний герой. У ньому неважко пізнати самого поета.Учитель. І смеркає, і світає,

День Божий минає, І знову люд потомлений І все спочиває.

У початкових рядках йдеться про плин часу. Минають години, дні і роки, а становище українського народу змінилось?Учень. Становище українського народу залишається таким же нестерпним. І це змушує ліричного героя задуматися над долею його, проаналізувати причини такого критичного стану.Учитель. Одна з особливостей композиції твору полягає в тому, що автор часто перериває розповідь ліричними відступами у формі авторських реплік, коментарів, вставок, звертань, з яких постає і образ самого поета.

Ліричний герой заявляє про себе одразу, відверто, від імені «Я». Зачитайте рядки, в яких розкривається життєва позиція ліричного героя?Учень. Тілько я, мов окаянний, .......................................... Розкуйтеся, братайтеся!

Він схвильований, розгніваний, обурений. Героя турбує загальна байдужість, що запанувала у рідному краю. Ліричний герой різко протиставлений тим, хто глухий до страждань народу.Учитель. За допомогою яких художніх засобів поет передає занепокоєність ліричного героя?Учень. Порівнянням («мов окаянний»), гіперболою («І день, і ніч плачу на розпуттях велелюдних»).Учитель. А також своєрідним повтором-стиком «І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає». (Стик – це стилістична фігура. Особливість якої полягає в тому, що останнє слово рядка або словосполучення повторюється на початку наступного рядка). Завдяки цим засобам перед читачем зримо постає образ ліричного героя – людини надзвичайно чуйної до людського горя.- Які властиві поміщикам риси виділив у цьому уривку Шевченко?Учень. Поміщики розбещені, «недолюди», «діти юродиві», «ненаситі». Вони виступають як ворожа сила по відношенню до «люду потомленого», доведеного до відчаю.Учитель. Зверніть увагу, що у творі не знайдемо окремо взятого образу кріпосника, а це означає, що він визначає спільні риси для всіх поміщиків. У протиставленні кріпосників і народу виражені дві світоглядні позиції, два способи життя.

З великим болем поет говорить про прірву між українськими поміщиками і українським народом, про недолю любої йому України.- Яку ще злободенну проблему порушує Шевченко в наступному уривку? Учень. У чужому краю ........................ З святими горами Дніпро!

Поет порушує проблему схиляння перед Заходом, зокрема перед Німеччиною, де можна, мовляв, навчитись, як вирішити всі важливі питання українського народу.Учитель. А що радить ліричний герой?Учень. Він заперечує пошуки добра, правди, волі «У чужому краю... На чужому полі», стверджуючи, що тільки:

В своїй хаті своя й правда,І сила, і воля.

Адже Україна – це рідна, єдина, не схожа на інші прекрасна земля:Нема не світі України,Немає другого Дніпра...

Учитель. Я знаю, діти, що було б добре саме після цих слів провести паралель і пов’язати із сьогоденням, але це ми зробимо на наступному уроці, бо і завдання домашнє допоможе нам у цьому.Учень. Схаменіться! будьте люди, ........................................... Немудрі одурять!Учитель. Тон звертання поета до панства постійно змінюється – він то гнівний. Іноді навіть сердечний, коли просить полюбити щирим серцем свою країну, бо царський уряд перетворив її на руїну, а народ на рабів.- Який тон звучить у цих рядках?Учень. Тут звучить вимогливий заклик схаменутися, по-іншому ставитися до простого народу. Далі чується погроза, бо терпінню людей прийде кінець, і «невчене око» пізнає своїх ворогів.ІІІ. Підсумок уроку.IV. Домашнє завдання: 1. Прочитати і проаналізувати другу половину «Послання», давши усну відповідь на такі запитання:*Як поміщики виховували своїх дітей?*Що ж дала закордонна освіта панським дітям?*Знайдіть в’їдливо-викривальний діалог між ліричним героєм та інтелігенцією. Що хоче поет ним сказати?*Як ставиться інтелігенція до своєї мови, чи знає історію свого народу?*Що найбільше хвилює поета?*А як же змальовані образи ненароджених, тобто простого народу?* До чого закликає поет у заключній частині твору?2.Уявіть, у наше розпорядження дали бігборди вздовж дороги Старі Петрівці – Київ, на яких потрібно розмістити слова із «Послання», які здаються вам

найбільш актуальними сьогодні. Але вам потрібно пояснити, аргументувати, чому саме ці слова?

Тема уроку 2. Вивчення послання Т.Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим...»

Мета уроку: забезпечення єдності змісту і форми під час аналізу ідеї, теми, системи образів, суть роздумів поета про причини тяжкого життя поневоленого українського народу; пробудити і виховувати в учнів активну життєву позицію, любов до рідної мови, а через Шевченкове слово любов і повагу до простого народу, бо він є творцем нашої історії. Тип уроку: бесіда з елементами дискусії.Обладнання: автопортрет молодого Шевченка, «Кобзар», Біблія, хліб, виставка учнівських робіт.

Перебіг урокуІ. Перевірка домашнього завдання.Учитель. Діти, прошу вас запам’ятати, що споконвіку в українців були святими: Біблія – символ християнської віри, хлібина – символ добробуту і гостинності, а згодом «Кобзар» Тараса Шевченка, що є символом розуму і мудрості нашого народу. Сьогодні ми продовжимо вивчати один із творів великого Кобзаря – послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».Чому на цей твір Шевченка ми виділили два уроки? Я вважаю, що це один із усіх творів української літератури, який заставить навіть байдужу до всього людину задуматися над минулим нашого народу, провести паралель до сьогодення і поставить питання: «...що ми? Чиї сини? яких батьків?». На попередньому уроці я розповіла вам про дві версії щодо алегоричності назви твору і попросила аргументувати, яку ви вважаєте більш вірною, на вашу думку? Прошу пригадати зміст першої та другої версії. - Перша. У Миколи Гоголя є поема «Мертві душі», яку ви будете вивчати пізніше. «Мертвими» Гоголь називає поміщиків. Дехто вважає, що і Шевченко також мертвими називає українських поміщиків-кріпосників. Живі – це інтелігенція, про яку поет говорить найбільше, дає їй досить глибоку, вичерпну характеристику. Ненароджені – то простий народ, «брати незрячі, гречкосії», поневолені, політично пасивні.- Друга. Послання охоплює минулий («мертвим»), теперішній («живим») і майбутній («ненародженим») часи, а разом – це вічність, що поширюється і на нас з вами.

Учні доказують свою думку.Учень1. Я дотримуюсь другої думки, бо поет звертається до історичного минулого нашого народу, до своїх сучасників, щоб допомогли простому

поневоленому люду, а також до майбутніх поколінь, щоб учились поважати свій народ, його історію.Учень 2. Мені здається, що і перша думка є правильною. Поміщики-кріпосники вже мертві, бо кріпосницький лад потрібно було знищити, що зробили у 1861 році, живі – це сучасники поета, інтелігенція, яку Шевченко просить повернутися обличчям до поневоленого люду, зробити хоч що-небудь для полегшення його життя. А ненародженими є прості «незрячі гречкосії», які не відчувають поки, яка сила в їх руках, бо не народилися ще до боротьби.

Учитель. Ось ми почули два погляди, які, на мою думку, обидва правильні, бо суть одна: звернути увагу на життя простого народу, допомогти не солодкими словами, а ділом.- Яким постає перед читачами ліричний герой?Учень. Ліричний герой заявляє про себе відразу, відверто з перших рядків твору. Він схвильований, обурений, бо пани оглухли, пруться на чужину, деруть шкуру з простих людей. Його турбує загальна байдужість, що запанувала у рідному краї. Упродовж усього послання ліричний герой, який передає слова самого поета, говорить про прірву між українськими поміщиками і народом.Учитель. Які властиві поміщикам риси виділив у творі Шевченко? Учень. Шевченко не називає ні одного прізвища чи імені, але дає чітку характеристику розбещеного, безкарного поміщицтва. Він звертається до них, як до підсудних словами в наказовій формі: схаменіться, подивіться, не шукайте, будьте люди, не дуріте дітей ваших, учітеся, думайте, часом поет вдається до вульгарних означень «недолюди», «діти юродиві», «ненаситі»).ІІ. Опрацювання нового матеріалу.Учитель. Удома ви опрацювали ту частину поеми, де Шевченко дає характеристику панської інтелігенції. Яка думка виражена в рядках послання:

Не дуріте дітей ваших,Що вони на світіНа те тільки, щоб панувать...?

Учень. Ліричний герой звертається до панів, які виховували своїх дітей у великопанському дусі, навчали за кордоном, готуючи їх до панування над кріпаками.Учитель. Далі Кобзар переходить від батьків-поміщиків до характеристики їх дітей, панської інтелігенції. Що ж дала закордонна освіта паненятам? Учень. А нічого. Закордонна освіта відривала їх від усього національного, приводила до духовної спустошеності.Учитель. Розповідь про духовне зубожіння поет передає за допомогою сарказму в діалозі між ліричним героєм та інтелігенцією. Знайдіть, прочитайте і прокоментуйте ці рядки.Учень зачитує діалог і аналізує.

Добре, брате,Що ж ти такеє?.........................Правнуки погані!

Цим в’їдливим тоном поет передає яскраву характеристику панської молоді й оцінку її знанням).Учитель. Так, ця шаржована сцена дотепно висміює безликість, обмеженість і тупість тієї частини суспільства, яка мала б прокладати шляхи своєму народові до прогресу, освітлювати їх власним розумом. Відірвана від свого народу така інтелігенція нездатна виконати покладені на неї обов’язки.На сьогодні (учень) підготовив нам невеличке повідомлення про слов’янофілів.

(Повідомлення учня)Як бачимо, українська інтелігенція прихильно ставиться до настанов

вивчати «всі мови слов’янського люду», а свою?Учень. «А своєї

Дастьбі...Колись будемІ по-своємуглаголать,».

Учитель. Зверніть увагу, що після слова «дастьбі» стоїть три крапки, що краще говорять за будь- які слова. Ця інтелігенція не знає ні своєї мови, ні своєї історії, однак знаходить високопарні слова, щоб похвалятися подвигами козацтва.Шевченко різко припиняє псевдопатріотичне пустослів’я про героїчну епоху, бо вона:

Кров’ю вона умивалась,А спала на купах, На козацьких вольних трупах,Окрадених трупах!

На що наголошує поет у наступних рядках? Учень зачитує і аналізує рядки:

Прочитайте знову............................Ким? За що закуті?

Поет наголошує, що українській інтелігенції треба глибше вивчити свою історію, намагається пробудити національну свідомість і задуматися, хто є винуватцем недолі українського народу, хто перетворив Україну в колонію.Учитель. Натяком автор створює образ Російської імперії, уособленням якої є Москва, а україноненависниця Катерина ІІ повіддавала німцям святі для кожного українця землі, де була Січ:

Раби, подножки, грязь Москви,...................................................Свої кайдани, свою славу!

Знайдіть, за допомогою яких художніх засобів поет змалював правдиву картину багатостраждальної історії свого народу?Учень. Протиставлення, що козацтво визволяло, ходило в походи, а нині навпаки, на самій Січі «мудрий німець картопельку садить». Гнівної іронії проти поміщиків та їх нащадків, які пишаються кайданами, що отримали у спадок від батьків.На противагу владолюбцям поет не може дивитись, як :

Доборолась Україна....................................

Веселого дому. (Учитель читає напам’ять. Далі читає по книзі й аналізує)

Учитель. У фінальному уривку Шевченко всіх називає братами, бо ж усі українці, нагадуючи, що за біблією – усі брати. Слово «обніміте» виступає анафорою і звернене до всіх представників суспільної верхівки. Разом із поетом віримо і ми, що забудеться «давняя година», настане радісний день національної згоди, «І оживе добра слава, Слава України».

На сьогоднішній урок вам було задане творче завдання. Нагадую: бігборди на дорозі від Старих Петрівець до Києва надали для вас, щоб ви розмістили на них слова, які стали афоризмами, із «Послання»Тараса Григоровича Шевченка, які, на вашу думку, є найактуальнішими сьогодні для нашого суспільства. Але свою рекламу потрібно захистити перед членами комісії. Ви працювали в парах, тому дозволяється і захищати парами. Учень 1. В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.(Як і Шевченко, я проти того, щоб продовжувались пошуки добра, правди, волі «У чужому краї...На чужому полі». Своя хата – образ-символ України). Учень 2. Нема на світі України, Немає другого Дніпра...(Хочу разом із автором заперечити, що не можна знайти щось краще за свою землю, не можна сліпо насаджувати чуже, бо наша Україна – це рідна, єдина, не схожа на інші).Учень 3. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучче, як батьки ходили.(Цими словами маю надію пробудити національну гордість синів України, задуматися та проаналізувати, чому ми ніяк не можемо побудувати незалежну сильну державу).Учень 4. Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть...(Шевченковими словами закликаю усіх українців глибше пізнати свою справжню історію, вивчати її уроки, щоб двічі не ставати на одні й ті граблі). Учень 5. Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.(Шевченко звертається до нас, українців, і до всіх людей світу,щоб ставали високоосвіченими , але не цуралися свого рідного,бо таких, хто забуває своє, покарає Бог, проклянуть люди).Учень 6. Доборолась Україна

До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають.(Гіркі слова правди на рекламному щиті – наше сьогодення. Звичайно, чвари серед українців за владу – це ніж у серце України, але й ми потихеньку кров із цієї рани точимо : забуваємо свої звичаї та обряди, не дотримуємось прадідівської науки, соромимось материнської мови, не бережемо природне багатство і впевнені,що немає нашої вини у бідах України, а винні лише верхи).Учень 7. Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде.(Мені не дуже хотілося б, щоб цей рекламний щит був на трасі. Його потрібно розмістити там, куди виходять вікна із Верховної Ради, із міністерських кабінетів. Шевченко писав ці рядки можновладцям не погрозою, а проханням-попередженням).Учень 8. Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю! (Я ці слова розмістив би там, де тільки є бігборди. Вони – заклик-нагадування, що всі люди – брати: і до сусідів, які не миряться, і до братів, що не можуть ніяк поділити батьківський спадок, і до представників влади, до всіх людей, бо єднання – єдиний шлях до добробуту, щастя і миру на Землі.Учень 9. А своєю рекламою, шановні, я взяла «Кобзар» і написала, що тут можна знайти відповіді на всі запитання, які ставить життя перед людиною.ІІІ. Підсумок урокуIV.Домашнє завдання.1.Вивчити уривок напам’ять.2.Підготовитися до твору-роздуму на тему: «Що потрібно робити нам, щоб здійснилися слова Шевченка: І оживе добра слава Слава України...»

Українська література

9 клас

Тема уроку. Сильний тип української людини (образ родини Сірків, Григорія Многогрішного за романом І. Багряного «Тигролови»). Мета уроку: допомогти учням осмислити виховні ідеали української родини Сірків та Григорія Многогрішного; усвідомити фактори стійкості, незламості, величі людського духу героїв роману; удосконалювати навички пообразного аналізу прозового твору; формувати почуття обов’язку та відповідальності перед родиною; виховувати національну свідомість, високі патріотичні й загаль- нолюдські ідеали. Тип уроку. Урок- дослідження Обладнання: портрет І Багряного, текст твору «Тигролови» І. Багряного,

таблиця «План аналізу літературного персонажа», підручник «Українська література» для 9 класу.

Перебіг уроку

1. Організація класу.

2. Підготовка до сприйняття твору.

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них…

Гете «Фауст»

Слово вчителя. Відлітали у вирій журавлі… Відлітали, щоб більше не повернутись.

Безмірна туга і печаль розносилася по всьому світу від того журавлиного плачу.І ось століття цьому, здається безконечному, вічному пташиному лету, а серце

зранене щемить, тужить, скочується пекуча сльоза скорботи матері-України. Для неїоднаково дорогі її діти, де б вони не жили… Як осягнути її, нашу та їхню тугу? Одиниці виміру такої не має.

Хто ж то є ті журавлі, що не дочекалися весни на Батьківщині й у вирію так довго?

Це – наша родина українська, розкидана по всьому світу.Тож пригорнімося помислами й душею до наших українських родин, яких доля

закинула на Далекий Схід, той таємничий безмежний Зелений Клин, який прийняв на свої простори спраглих до праці й до волі українців.

3. Оголошення теми та мотивація навчальної діяльності.Слово вчителя

На прикладі родини Сірків та Григорія Многогрішного ми простежимо, завдяки чому українці, відірвані від Батьківщини, ціною величезних зусиль зуміли не тільки вижити, а й влаштувати життя, гідне типу сильної української людини.

Отже, запишіть тему уроку: «Сильний тип української людини (образи родини Сірків та Григорія Многогрішного за романом І. Багряного «Тигролови»).4. Вивчення нового матеріалу

Еврестична бесіда (беруть участь усі учні класу) Що ми ще знаємо про історію Сіркового родоводу? Відшукайте це місце у творі

(учень читає уривок на с.68 від слів «А сім’я…до слів ..це далеко») Родина Сірків живе в глухій тайзі. Хто ж представляє цю родину? (Батько,

мати і діти – Наталка і Григорій). Відтворіть біографію Григорія Многогрішного до того часу, як він опинився на

Далекому Сході. Чому через пекельні кола доводилося проходити в’язням під час перебування в

радянських тюрмах? На сьогоднішній урок ви готували характеристики образів родини Сірків та Григорія Многогрішного. Клас поділено на чотири творчі групи, кожна з яких представляє окремого персонажа. Тому прошу занести в зошит таблицю, у якій ви будете занотовувати основні якості, риси характеру художніх образів. Користуйтеся схемами аналізу літературного персонажу. Працюємо в групах.

(Відповіді учнів першої групи)Учень 1: ( можливий варіант відповіді учня з посиланням на текст) Батько – Денис Сірко, глава сім’ї, основний працівник. Це – фізично сильний, кремезний, несхибний мисливець, справжній володар тайги. Ось як про це сказано в тексті: «Кремезний, броватий, волохаті груди в пазусі», «…вусатий дідуган, дебелий, високий, червоновидий». Він добре знається на народних ліках. Старий Сірко надзвичайно привітний, гостинний.

Проте, бачимо його не тільки знаменитим на весь край мисливцем, прекрасним майстром своєї справи, він ще є людиною, яка кохається в рідному слові, носить у собі морально-етичні традиції свого роду, нації. Це – духовно багата, талановита людина – «сам складає віршівки і таки мистецьки складає». А як захоплено всі слухають його розповідь про дивну мандрівку навколо світу.

Ось таке поєднання, з одного боку, глибокої закоріненості в духовні витоки свого роду-племені, а з другого, практичної пристосованості до складних обставин, які він перемагає, зберігаючи при цьому людську гідність, і робить його неординарною особистістю, авторитетним, глибоко шанованим главою родини.Учень 2. Слід відзначити його шанобливе ставлення до дружини, місцевого населення, тунгуса – Петра Лірова, тубільця Кім-Гі-Суну, яким на Різдвяні свята возили подарунки; перед походом на тигра завітали до старого пустельника удегейця Інокентія Петровича. Цей сліпий дідусь не розумів української мови, проте серцем відчував доброту, привітність. Доброта та милосердя – це одна із найголовніших рис сильного типу української людини.

Учитель. Мати у родині Сірків – справжня берегиня сімейного вогнища, дбайлива дружина і мати.

(Відповіді учнів другої групи)Учень 1: (можливий варіант відповіді з посиланням на текст)

Сірчиха – добра, лагідної вдачі жінка. Автор змусив нас, читачів, подивитися на неї очима Григорія Многогрішного, їй понад 50… (зовнішність). Так само, як і її чоловік, вона береже пам’ять роду. Її розповідь про історію переселення, про поступове вкорінення українців у Зеленому Клину, про їхнє життя є надзвичайно цікавою і характеризує її як спостережливу і розумну жінку.

(Учень читає уривок з роману від слів: «Григорій слухав її…» - до слів: «…як оті могутні кряжі гір!»)

Мати – дбайлива, вправна господиня. Разом з чоловіком їй доводилося тяжко працювати заради достойного життя своєї родини. Вона вміла по-хазяйськи вести хатню роботу, поратися на городі та в господі. А які в неї кулінарні здібності! «Стіл був застелений…». Сірчиха керується почуттями великої материнської любові. Коли діти і чоловік збиралися на полювання, вона… «тліла серцем та нишком витирала сльози». Материнське серце зрозуміло душевні тривоги Наталки, її перше кохання. Хоч Сірчиха була вивезена з України ще дитиною і ледь-ледь пам’ятає рідний край, усе ж у неї залишилась туга за своєю першою Батьківщиною: «…туди тягне…». Ще слід сказати, що ця жінка живе за законами християнської моралі. Постійно звертається до Бога. Як берегиня сімейного вогнища, вона багато в чому визначає ту атмосферу добра, злагоди, взаємоповаги, що існує в родині Сірків.Учитель. Чи можна вважати Сірчиху сильним типом української людини?

(Відповіді учнів) Учитель. Характеристику дітей родини Сірків готувала третя група.

(Відповіді учнів третьої групи)Учень 1: ( можливий варіант відповіді з посиланням на текст). Дітей у Сірковій родині було троє, але під час ловлі тигра старший син Микола загинув. Про це ми дізнаємося з розповіді матері. Молодший син Гриць Сірко активно переймає величезний життєвий досвід – практичний і моральний – своїх батьків. На перший погляд, Грицько звичайний молодий чоловік, який нічим не виділяється. Це «густобровий, кремезний парубок, спритний мисливець, вірний сім’ї та чоловічій дружбі». «Грицько от здоровий та красний», «Високий, як батько, дебелий красень. Молодий – років 25. На ньому військовий старенький френч. На ногах ічиги, на голові набакир кепка, а з-під неї буйний чуб кучерявиться». У родині він користується повагою. Гриць опанував чоловічу домашню роботу – разом з батьком господарює і в дворі, і в лісі. Розуміє Наталку, з повагою ставиться до батьків. Однак, для повного розуміння, самовираження його як неординарної особистості йому замало тайгового простору. Коли він разом із Многогрішним опиняється в Хабаровську, то зразу ж показує себе як людина з родовим характером Сірків, тобто з характером переможця. Маючи обмаль інформації про Многогрішного, Грицько інтуїтивно відчув, що його побратимові краще не з’являтись у НКВД, куди вони подалися зареєструвати гвинтівку. Він

зупинився, узяв Григорія за петельки і притяг до себе. Многогрішний зразу ж оцінив розум Грицька, здатність приймати виважені рішення, обережність. «Чортів Гриць…» – до слів: «…тигролов!». Я вважаю, що Грицько – це сильний тип української людини.Учень 2: ( можливий варіант відповіді з посиланням на текст) Наталка на диво багатогранна особистість. «Хороша та бистроока, із стрічкою над чолом і юна, смаглява від сонця». У неї вроджена і яскраво виявлена жіночність. Ключ до розуміння її характеру треба шукати у досить рідкісному поєднанні жіночності з тими якостями, які вона набула, поділяючи разом з батьками та братами всі труднощі мисливського життя. Тому перше враження про Наталку в Григорія таке: «Якесь дивне…» - до слів: «…а таке сердите». Вона пишається своїм старовинним прізвищем, своєю належністю до давнього роду. «Сірківна, – вимовила дівчина з гордістю. Мій батько – Сірко, і дід – теж Сірко, і прадід. Всі Сірки…» Наталка дуже працьовита. Про це свідчить порядок у хаті, створений дівочою рукою квітник. Мені дуже сподобалась така сцена: «…На камені, по тім боці, зігнувшись, як лозина, і мерехтячи на сонці голим тілом, стояла мавка і викручувала мокру косу… Вода плюскотіла, збігала срібним струмочком. Наталка! Гола і дивна як мавка лісова. Сяяла блискучими росинками на тілі в сонячній купелі.» Не можна повірити, що така вродлива, статна дівчина може бути ще й мисливцем, і неабияким. Ось вона у своїй стихії – на зимовому полюванні. Цілий день переслідує рись. «Оце зажене» – до слів: «…так просто». Перелік таких сцен можна продовжувати і продовжувати. Я хочу сказати, що цей образ мені дуже сподобався, а найбільше те, що героїня здатна на велику, всеперемагаючу любов.

Учениця: ( можливий варіант відповіді). Хоч Наталка і не народилася в Україні, але захоплює її мова українська, пересипана народними прислів’ями. Наприклад: «Бог не без милості, козак не без щастя». Наталка мала також хороший, сильний голос і чудово співала українські пісні.Учитель. Отже, героїня роману І.Багряного гідно доповнює галерею прекрасних сильних духом жіночих образів. Четверта група працювала над характеристикою образу Григорія Многогрішного.

(Відповіді учнів четвертої групи)Учень 1: ( можливий варіант відповіді). Григорій Многогрішний – це лицар національної ідеї, прототип автора роману. Він належить до людей, яких неможливо скорити. Надто багато у нього власної гідності і надто багато у нього відповідальності за долю Вітчизни. Многогрішний – сильний духом, щирий, доброзичливий, шляхетний. Я пропоную провести дискусію «Многогрішний і наше покоління».

(Дискусія)Учень 2. Людина, сильна духом, завжди викликає пошану, у які часи вона б не жила. Я захоплююся тим, що дев’ятирічний хлопець, зазнавши стільки лиха у сталінських катівнях, не занепав духом, не втратив природної життєлюбності, залишився вірним сином своєї сонячної України.Учитель. І саме Григорій Многогрішний стає живою ланкою, що поєднує минуле та майбутнє. Сучасні юнаки і дівчата так само як і Григорій Многогрішний знають, що

тоталітарне суспільство не має майбутнього, бо воно зневажає почуття власної гідності.5. Підсумок уроку:Учитель.

Ми розглянули характеристики всіх представників родини Сірків та образ Григорія Многогрішного.

Бесіда. У яких рисах характеру проявляється сильний тип української людини? Чи можемо ми вважати родину Сірків та Григорія Многогрішного сильним

типом української людини? Що було основою міжособистісних стосунків героїв роману? Завдяки чому герої роману, відірвані від материкової Батьківщини, зуміли

вистояти, влаштувати гідне людини життя? Чи ми такі, як родина Сірків та Григорій Многогрішний?

Учитель. Сильний тип української людини…Можливо він поруч з нами? На жаль, не завжди. Прогресуючи, регресуємо. Дається взнаки дефіцит національної честі. То ж бережімо свою душу, свою мову, своє майбутнє, бо ми є нація, є народ, що має свою Батьківщину і повинні творити життя на Землі, яке завішане Господом Богом. 6. Домашнє завданняНаписати твір – роздум: 1 група – «Українська родина на зламі століть і епох»; 2 група – «Чи завжди сміливі мають щастя?» 3 група – «Що із роману «Тигролови» Івана Багряного я взяв би із собою в життя?»4 група – «Духовна перевага Григорія Многогрішного над своїми мучителями»

7. Оголошення та аргументація оцінок.

Українська література10 клас

Тема. Історична повість І.С.Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький"

Мета уроку: познайомити учнів із змістом, образами, художніми особливостями роману І.С.Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький"; розвивати вміння характеризувати образи твору, мовлення, самостійне логічне мислення на основі прочитаного; виховувати любов до рідного краю, прагнення бути вірним народу.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Обладнання: тексти роману І.С.Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький";

роман Ліни Костенко "Маруся Чурай"; картина М.С.Самокиша "Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким"; портрети Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса; запис теми та епіграфа на дошці.

Перебіг уроку1. Оголошення теми та мети уроку.

2. Мотивація навчальної діяльності школярів.

3. Засвоєння нового матеріалу. Чи думав Байда про такого внука, що

зрадить славу прадіда свого?! Ліна Костенко

Виразне читання учнями напам’ять уривків із роману Ліни Костенко "Маруся Чурай": від слів "Там відступало військо Остряниці…" до –"Душа Раїни квилить між руїн"; від слів "І каже дяк: – Спитати б цього крука…" до – "Як тепер дивитись на такого внука" ("Проща", розділ VІ).

Пояснення вчителя.– Події, відображені в повісті відбуваються напередодні та на початку визвольної війни

українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького. У центрі твору історична особа, князь Єремія Вишневецький (1612 – 1651), по батьківській лінії – нащадок славного Дмитра Вишневецького, прозваного Байдою, про якого складена відома історична пісня, по материнській – двоюрідний племінник митрополита Петра Могили, відомого патріота України. Під впливом виховання в єзуїтській колегії і честолюбних мотивів Єремія відрікся від віри, не послухався материнську передсмертну настанову, ополячився і став душителем народу.

Історичні факти свідчать, що у травні 1638 року Вишневецький разом із Потоцьким розгромив селянсько-козацьке повстання під керівництвом Остряниці, а наступного року, коли новим козацьким гетьманом став Дмитро Гуня, він, будучи не в силах перемогти козацьке військо, безжально нищив мирне населення, незважаючи на те, що Гуня вимагав від Потоцького дотримання воєнного етикету: "Хай би вже вели війну з нами, з військом Запорозьким… тільки б дали спокій бідним, невинним і пригнобленим людям, голоси яких і безвинно пролита кров благають у Бога відплати". Потоптавши укладений договір, який гарантував недоторканість, Потоцький і Вишневецький, як тільки повсталі розбилися на менші групи, нещадно винищили їх. Селянські виступи захлинулися в крові.

Користуючись військовою перемогою, Вишневецький став займатися грабіжництвом, не раз і не два встрявав у міжусобиці, відбирав у магнатів і присвоював собі родючі землі, села і навіть міста. У 1643 році він захопив у городельського старости А. Харлезького городище Гайворон із прилеглими селами, наступного року відібрав у надвірного маршалка А. Казановського місто Ромни і зайняв територію у 36 миль між річками Хоролом та Орлицею, після Ромнів захопив місто Межирічку, а в листопаді 1646 року з семитисячним військом відібрав у коронного хорунжого О. Конецпольського Кременчук, Полтаву, Борки, Зіньків.

Селяни-кріпаки у володіннях Вишневецького були на становищі рабів, і до них цілком справедливо стосувався вислів Гільома Левассера де Біплана: "Через те, коли випадає цим нещасним потрапити в кріпацьку залежність від злого пана, становище їх буває гірше, ніж каторжників на галерах. Таке рабство є головною причиною чисельних втеч".

У 1640-1643 роках почалися селянські заворушення. У 1647 році повстали кріпаки Вишневецького на Прилуччині. Єремія топив повстання в крові та вогні.

Звістка про перемогу Богдана Хмельницького під Жовтими водами підняла дух народу, і в червні 1648 року п’ятнадцятитисячне селянське військо оволоділо Єреміїним головним опорним пунктом – містом Лубни. Для придушення повстання Вишневецький привів військо, яке лишило після себе руїни і шибениці. 16-18 липня на Волині під Старокостянтиновим основні військові сили князя зійшлися в бою з військом Максима Кривоноса і зазнали нищівної поразки. Проте Єремія залишився живим і до самої смерті розоряв Україну, був безсердечним мучителем, катом рідного народу.

На основі історичних фактів, опрацювавши козацькі літописи С. Величка, Г. Граб’янки, Самовидця, щоденник двірського шляхтича князя Єремії – Богуслава Машкевича, історичні праці М. Костомарова, П. Куліша, розвідку О. Лазаревського "Лубенщина и князья Вишневецкие", в 1896-1897 роках український класик І.С.Нечуй-Левицький написав високохудожню реалістичну історичну повість "Князь Єремія Вишневецький".

Повідомлення учня (завдання випереджувального характеру). Історична довідка про Єреміїю Вишневецького: родовід, позитивне й негативне в

характері, навчання в колегії єзуїтів, причини зради, деградація, перетворення людини, яка мала всі шанси стати лицарем і національним героєм, у ката свого народу.

Бесіда на основі прочитаного. – Чи викликає юний Єремія ненависть? А може, чимось і приваблює? Чим саме?

(Молодий Вишневецький мав потенціальні риси сильної людини, навіть героя, не принижувався, приваблював непокірною вдачею і за інших умов міг дорівнятися в героїзмі Байді).

– Чому Вишневецький не сподобався ректору львівської єзуїтської колегії Вінцентію? Які думки виникли в патера? (Сам Вінцентій, злякавшись сили духу молодого княжича, подумав: "Насуплене та якесь вовкувате і ніби звіркувате княжа привіз до нас оцей князь, але ж безлічні маєтності князів Вишневецьких… Це княжа – не дуже похиле дерево…але ж сила грошей…Ой, коли б залучити оце звіря до свого табору, щоб воно часом потім не наробило нам клопоту. Борони, Боже, як воно часом піде слідком за Кршитофом Косинським та Наливайком!").

– Яким став Єремія після закінчення колегії? Хто формував його погляди? (Після закінчення колегії Єремія став іншим, "пристав до католицької віри, кинув українську мову і сполячився").

– Що змінилося в характері після повернення з-за кордону? Яка честолюбна думка заволоділа ним? Чим вона була небезпечна? (Поїздка за кордон, усвідомлення, що він безмірно багатий, роздмухали у Вишневецькому пиху, егоїзм, честолюбство. Йому захотілося найвищої влади. Усю свою енергію, хоробрість, пристрасність і силу Єремія спрямував на досягнення корисливої мети).

– Чи любив Єремія Україну? (Він не любив України, бо вона була надто демократична і навіть своїх гетьманів часто скидала, якщо тільки вони не вболівали за всенародну справу).

– А Польщу любив? (Для Вишневецького і Польща – не Батьківщина, а засіб у досягненні мети, адже королів у ній часто вибирали за допомогою війська і втручання в політику сусідніх держав, які пропонували своїх ставлеників. Тому Єремія справді мав шанс здобути перемогу).

– Чи існувало для нього поняття Батьківщини? (У тяжкий час набігів татар в Україну Єремія грабував і за свавілля постав перед королівським судом, та не покаявся, а навіть погрожував приголомшеним нахабністю Вишневецького магнатам: "Як не присудите мені Гадяча й Хорола, то я дамся вам взнаки: я порубаю на шматки і Конецпольського, і всіх панів, що воюватимуть за його, й самого короля").

– Як згадував Вишневецький свого уславленого предка? Що його приваблювало в Байді, а що він осуджував? ( У своїх мріях Вишневецький виступає честолюбцем і якщо й згадує свого славного предка, то тільки тому, що йому самому хочеться мати такі почесті і всенародну шану. Подвиг же Байди не є для нього ідеалом. Не журиться Єремія й тим, що зламав віру, ставши з українця поляком, не мучать його докори совісті. Він поступово стає спочатку чужим для

України, а потім і її катом. Надзвичайно сміливий у боях, рішучий у здобутті перемоги, кожна з яких страшна своєю дикістю і підступністю щодо свого народу, Єремія ганьбить свій рід і не кається: "Він тільки показав жорстокість і дикість своєї вдачі, бо руйнував і палив, неначе татарська або давня монгольська орда. Зате ж через кілька років князеві довелося добувати собі слави в рідному краї у битвах з козаками, котрі встали на Польщу. І він добув собі слави на ганьбу роду князів Вишневецьких).

– Проаналізуйте таку сцену двох катів на бенкеті:" – Ні, не гарбаю! А хто вирізав українські села коло Лисянки, як було повстання

Павлюка? Самійло Лащ. А хто вирізав упень села коло Стариці? Самійло Лащ. Чи правду я кажу? Га?

– Усе Лащ та Лащ, а другим нічого не припадає, – гордовито обізвався Єремія. – Усе Лащ на всю Польщу й Україну. За ці славні вчинки нехай пан вип’є оцей кубок венгерського…".

(Князь уже не згадував, як раніше, Байду, а уподібнювався страшній людині свого часу Самійлу Лащу, якого ненавидів, але в якому підсвідомо відчував свого двійника).

– Як ставився Єремія до демократичних порядків на Січі? Чому? ("Україна з гетьманством, з козаками мені не припадає до вподоби. Якась там нікчемна, гидка чорнота, якийсь там Грицько, якийсь Павлюк крикне тобі в вічі: «Клади булаву! Якийсь Крутихвіст, якийсь Задериморда скине тебе з гетьманства й видере з твоїх рук булаву. Плюнути мені на такі ради! Не варті вони княжої слини! Я сам візьму свою булаву і ні перед ким не покладу її. Моя гетьманська булава – то землі безмірні, безліч грошей, військо…Це багато вартіше за якусь гетьманську булаву. Козацькі порядки, козацький мужицький уклад противні мені! Я їх ненавиджу. Польща – це рай задля панів: там і тільки там у Польщі моє царство, моє панство… Козаків, їх гетьманів, усю Україну треба знищити і вбити насмерть… Але треба задля цього маєтностів силу! Грошей силу! Війська силу! Я повигоню з Лубенщини усіх, навіть польських панків та панів, повидираю в їх землі силою, зберу військо, стану міцно на Дніпрі, потім піду далі, стану в Варшаві, викину свій стяг, стяг козаків Вишневецьких, Ольгердовичів! І тоді нехай потягається зо мною магнатство! Нехай повойдується зо мною сам король!". Єрема не був впевнений, що він взагалі може бути вибраний гетьманом, звідси і така ненависть та опльовування звичаїв рідної землі).

– Як поставився Єремія до селянських повстань? Про що свідчить люта розправа його з немирівцями? Чи була необхідність у такій жорстокості? (І.С.Нечуй-Левицький подає багато епізодів розправи Єремії над повсталими, але точніше про свої вчинки розповідає Гризельді сам Єремія. Дика жорстокість Єремії, його садизм і цинізм, похваляння у присутності Тодозі знущанням над її земляками змальовано в такому уривку: "Йдучи стежкою, Єремія оповідав Гризельді, як його піддані в Немирові збунтувались проти його, не пустили його посланця в місто, як він страшно покарав немирівців, розпилював, розрубував пополовині, здирав з живих шкуру, саджав на залізні палі, обливав окропом. Тодозя все те чула і ніби завмерла, слухаючи оповідання про страшну кару над немирівцями. На неї вперше напав страх, найшло каяття, що вона покохала страшного чоловіка, покохала страшного катюгу України…".

Вчинки Єремії були неоправдано жорстокі (приклади страти ні в чому не винних людей, їхньої мученицької смерті).

– Проаналізуйте епізод: " – Теперечки в цей час я й сам не вгадаю, кого я більше ненавиджу: чи козаків, чи магнатів, – ворушилась думка в Єреміїній голові. – Було б добре, якби пани побили козаків. Але було б ще краще, якби й козаки дали прочуханки отим нікчемним Домінікам, Конецпольським, Корецьким, Оссолінським. Нехай би знали, як нехтувати мною. Поминули мене! Вирвали з моїх рук честь, славу побідника! Вирвали з моїх рук скипетр і корону! Але доведеться їм поклонитись мені!". (Під час боїв шляхти з козаками Єремія пересварився з магнатами, які давно недолюблювали його і не вибирали керуючим військами. У цьому епізоді Єремія мислить як подвійний зрадник. Радість Вишневецького виявилася марною, бо й він не міг витримати натиск козаків. Пізніше Єремія сім тижнів витримував облогу, мало не загинув від голоду, однак належно пошанований королем за мужність не був, бо магнати небезпідставно підозрювали, "що він робить підступ під короля, прямує до трону,

що він ладен сісти й на трон". Населення Варшави вітало Єремію, але це не приносило йому радості, адже шляхта не визнавала Вишневецького найблагороднішим і найсміливішим.

Єремія "забув прохання й благання матері, зрадив Україну, став перевертнем, одступив од своєї віри й мови", проте так і не став "першим на всю Польщу, на всю Україну", а тільки зганьбив славний рід і свого діда, героя України, козацького гетьмана Дмитра Вишневецького, засновника першої січової фортеці на Хортиці).

– Чи був зрадник Вишневецький винятком в історії України?– Якою була любов Єремії до Тодозі Світайлихи? Чому це прекрасне почуття не

одухотворило князя, не зробило його благороднішим, добрішим? (Єремія неухильно деградував як людина, і навіть кохання не змогло повернути йому людську подобу, нормальні почування. Кохання вродливої козачки князь добився силою, пізніше не раз зневажав її і навіть навмисно завдавав болю:

" – Мій Світало поліг в битві, – сказала Тодозя. – Він козакував.– То ти козачка? – спитав Єремія. – Може, то я і вбив твого Світала десь під Лукомлем

або над Старицею, коли він був там з Остряницею чи Гунею?".Вишневецький не розумів і не міг зрозуміти самопожертви сотничихи, не намагався бути

благородним у ставленні до неї. Груба страшна сила, прагнення будь-що задовольнити свої забаганки рухають Єремією:

" – Вона буде моєю, повинна бути моєю, хоч би мені довелося змести з землі й її хату, й її оселю, і тітку Мавру, і брата, хоч би довелось кров’ю залити її леваду, – думав Єремія, стискаючи кулаки од вогню, що наливав його серце".

– Чому Вишневецький не зміг протистояти Максимові в бою? Яка причина його поразки? (У битві з Максимом Кривоносом Єремія вперше інтуїтивно відчув свою моральну ущербність. Сухорлявий козак, у якому князь упізнав запеклого ворога, кинув в обличчя Вишневецькому слова прокляття і рвонувся в бій).

" – Здоров був, князю Яремко! Здоров був, кате України! – крикнув несамовито Кривоніс і летів просто на Єремію, піднявши криву шаблю вгору".

Та не тільки вигляд суперника, готовність вмерти, але перемогти, налякали Вишневецького. Він зрозумів, що за Максимом уся Україна:

"І князя Єремію покинула мужність. Він повернув назад коня якось механічно, несамохіть, і раптом кинувся навтікача. Дорогий кінь неначе й сам почував, що на князя наполягає щось страшне, непереможне, непоборне…").

Розповідь учня про Кривоноса як про історичну особу, соратника Богдана Хмельницького: історичні відомості про нього, зображення в романі, агітаційна місія, героїзм і відвага в боях, ненависть до ворогів і до перевертня Єремії, глибоке розуміння Кривоносом трагедії Тодозі Світайлихи і спроба схилити її на бік повсталих.

– Де вперше в повісті з’являється Максим Кривоніс? Яку місію він тоді виконував?– Що злякало Єремію при зустрічі із "козаком-старцем", у якого перебрався Максим?– Наскільки вміло Максим Кривоніс виконував роль організатора народної війни за

незалежність? (Після придушення селянських повстань Остряниці й Гуні король заборонив козакам обирати гетьманів, на найбільші військові посади направляв шляхтичів, чим думав паралізувати козацтво, адже ввелися реєстри козаків і дозволялося служити тільки незначній кількості реєстрових козаків. Місія Вовгури і Кривоноса була за польських порядків протизаконною, адже вони скликали так звану Чорну Раду, піднімали селянські маси на визвольну боротьбу. Максим виявив себе прекрасним організатором і політиком, виголосив розумну промову на Чорній Раді, яка розбудила національну свідомість люду, спонукала замислитися над долею України.

"Козацтво гине. Україна гине. Усі наші українські значні пани поставали перевертнями і нашими ворогами, як от і цей ваш князь Ярема Вишневецький. Невже ви хочете, щоб усіх вас посаджали на залізні палі та пообтикали шляхи усякі Потоцькі, Лащі, Конецпольські та Калиновські? Доки ми терпітимемо?").

– Чи знав Максим, що Тодозя – коханка Єремії? Чому просив у неї допомоги? На що сподівався? (Зрозумів Кривоніс і душевні муки сестри свого друга Супруна Тодозі Світайлихи, яка опинилася в таборі ворогів із власного бажання і нещасливої любові до Вишневецького. Козак не дорікав сотничисі, не картав її і не сварив, навпаки, вірив, що в душі нерозважливої жінки любов до України переважить над коханням до Вишневецького, давав змогу Світайлисі спокутувати гріх перед Вітчизною і людьми, просив відчинити браму у Вишневці і впустити повсталих. Слова Максима були виваженими, зверненими до душі Тодозі, її національної свідомості:

"…– Пам’ятай, що ти українка й козачка, хоч тебе й любить навісний Ярема. Не забудеш?..").

Аналіз картини М.С.Самокиша "Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким". Характеристика образів Богдана Хмельницького, Вовгури, Супруна, старих запорожців-

дідів Мехтодя Кандзьоби та Пархіма Запалихати, Тодозі Світайло.У творі епізодично змальований образ Богдана Хмельницького. Ми бачимо його

передбачливість, воєнну кмітливість, бачимо любов народу до гетьмана. Вовгура – велетень- козак, яким навіть Єремія захоплюється, а Супрун – неабиякий сміливець, патріот, побратим і однодумець Вовгури та Кривоноса.

Старі діди-запорожці – Мехтодь Кандзьоба та Пархім Запалихата, які своїм життям прагнули врятувати інших, взявши вину за повстання на себе. Епізод загибелі героїв найдраматичніший, найдовершеніший у повісті.

– Чи насправді ці діди піднімали немирівців на повстання?– Чому Мехтодь і Пархім зневажали Єремію і жорстоко висміювали його?– Які саме слова старих запорожців були для Вишневецького найдошкульнішими? Чому?

(Найпекучішими словами для Вишневецького були ті, де його звинувачували у зраді й віровідступництві. А дід Мехтодь недвозначно зауважив, коли Єремія вдарив його в обличчя: "Маленька ручка, а таки нівроку дошкульна та замашненька, мабуть, тим, що двічі хрестилась, двічі на дві віри присягалась". Він називає Єремію і таких, як Вишневецький, запроданцями: "Оце ще недавнечко оці князі були нашими оборонцями, а теперечки вони ладні кишки з нас сотати. Диво та й годі! Химерні стали наші українські пани!".

Пархім, помираючи, згадав жартівливу козацьку клятву, цим самим даючи зрозуміти Вишневецькому, що смерть за Вітчизну героєві не страшна:

" – Чи ти ба! Ото настрахав! Я про це диво давно знав; ще як мене приймали в Січ, то взяли з мене обітницю: а чи хочеш Пархоме, щоб тебе за віру й Україну спалили, втопили, замордували, гаком за ребро почепили… А він…").

– Як поставилася немирівська громада до смерті героїв?– Чи задовольнився Єремія смертями двох запорожців? Як характеризують його подальші

дії?Цікавим є образ сотничихи Тодозі Світайлихи (складність долі, здатність на велике

кохання і самопожертву, усвідомлення свого відступництва в тяжкий для народу час і довічна спокута).

Попри всі провини і помилки, сотничиха – совісна людина, красива і в щасті, і в горі.– Чи заради користі Світайлиха покохала Єремію? (Автор правдиво показав спалах

кохання жінки до Єреми, тяжку внутрішню боротьбу, здатність на самопожертву, тяжкі муки сумління, відступництво і добровільно вибрану спокуту).

– Коли сотничиха вперше себе відчула приниженою князем?– Як ставилася Тодозя до своєї любові? (Любов Світайлихи до Єреми – чиста й

благородна, незважаючи на те, що вона гріховна. Жінка безтямно закохалась у князя, хоча розум увесь час застерігав її від цього зв’язку. Її можна осуджувати чи оправдовувати, але не схилятися перед останнім рішенням сотничихи неможливо. Сотничиха – молода, життєрадісна, вона переплакала своє горе, але вічно тужити не могла).

– Чи вміла сотничиха користуватися зброєю? Чому, коли Вишневецький почав вимагати, щоб вона кинула пістоль, Тодозя змусила і його кинути шаблю?

– Як поставилася сотничиха до обіцянки Єремії подарувати їй село? Про що це свідчить?– Чому Тодозя все-таки виїхала з шляхтою до Вишневця?– Коли Світайлиха відчула, що Єремія не любить її? Чи помстилася вона?– Як ви розцінюєте те, що Тодозя не відчинила козакам браму? (Любов до Єремії принесла

козачці тільки нещастя, сором, ганьбу і муки сумління, але навіть у найскладніших ситуаціях Тодозя знаходила в собі силу не вчинити підлості заради любові (кохаючи Єремію, не виказала йому Кривоноса, Вовгуру, Супруна).

– Чому Світайлиха врятувала Гризельду й Єреміїного сина? Чи правильно вона зробила? Чи можна це назвати благородством жіночої душі? ( Тяжко борючись з докорами сумління і зі страхом, все-таки не відімкнула браму, а врятувала Єреміїних дружину та сина).

– Яка причина того, що Тодозя стала черницею (тому, що Світайлиха була коханкою Вишневецького, чи тому, що вона не допомогла козакам)? (Її твердому духові посильна і спокута в монастирі, кара, яку вона вибрала добровільно, бо не могла пробачити собі зради народові).

– Яка ваша думка про відповідальність кожної людини за долю нації? – Яке ставлення до зрадників народу? – Як ви оцінюєте образ Єремії Вишневецького?

4. Підбиття підсумків роботи.

5. Домашнє завдання.Підготуватися до диспуту "Що таке зрада Вітчизни? Чи може відступник стати героєм?".

(Незважаючи на те, що диспут повинен стосуватися образу Єремії Вишневецького, поміркуйте про сучасність, актуальні сьогоденні проблеми).

Українська література

10 клас

Тема. Дослідження сюжету й композиції роману Панаса Мирного та Івана

Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»Мета уроку: ознайомити десятикласників з основними рисами соціально-психологічного

роману, дослідити особливості сюжету та композиції роману «Хіба ревуть воли, як ясла

повні?»; формувати в учнів почуття гордості за вершинні здобутки української

літератури

Тип уроку: урок-дослідження

Перебіг уроку

І. Повідомлення теми та мети уроку, мотивація опрацювання теми

Вступне слово вчителя

Сьогодні ми спробуємо ґрунтовно дослідити композиційно-сюжетні особливості роману

Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», визначити, чому цей твір

майже 130 років не залишає байдужим жодного читача.

Кожна з творчих груп отримала випереджувальні завдання. Ще на минулому уроці ви

підтвердили, що більшість із вас прочитала роман, а решта обіцяла опрацювати його до

сьогодні. Уважно прочитаний твір – це вже половина успіху. Отож, приступаймо до

роботи!

Повідомлення учня-представника творчої групи дослідників літературного

процесу.

Соціально-психологічний роман як основний жанр європейської реалістичної літератури

ХІХ ст. досяг свого розквіту у творчості О.Бальзака, Стендаля, Г.Флобера, Ф.Достоєвського та

ін.

Першим соціально-психологічним романом в українській літературі став твір Панаса

Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», надрукований М.Драгомановим

у Женеві в 1880 році.

Визначальні риси цього жанру такі: зображення людини у складних формах

життєвого процесу, багатолінійність сюжету, що охоплює долі багатьох персонажів, а

звідси й великий обсяг. Завдання автора соціально-психологічного-роману – розкрити

психологію людської особистості разом з аналізом тогочасного суспільства. Суспільно

значущі події та процеси передаються в такому творі шляхом розкриття психології дійових

осіб, їх думок, прагнень, переживань.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вражає масштабністю зображення дійсності,

змалювання широкої галереї персонажів, які представляють різні класи та стани

українського суспільства і кріпосницької доби, і пореформених років. Новаторство твору

Панаса Мирного та Івана Білика виявилося не тільки в соціальному вмотивуванні поведінки

персонажів, а й у тонкому психологічному аналізі найпотаємніших порухів людської душі.

ІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Думки учнів про своєрідність композиції роману

Учитель. Оскільки наше дослідження вимагає активного діалогу, то, будь ласка,

пропонуйте запитання літературним критикам та дослідникам сюжету і композиції..

Запитання. Як ви оцінюєте твердження академіка О.Білецького про те, що роман

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» нагадує «будинок з багатьма прибудовами і

надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом»?

Відповіді.

Перший учень. Ми вважаємо, що цей твір має своєрідну і досить розгалужену

побудову, як того й вимагає жанр соціально-психологічного роману. Звичайно, може

скластися враження, що роман, який витримав шість редакцій і має двох авторів, не

відзначається композиційною стрункістю. Однак при уважному прочитанні та осмисленні

місця і значення кожного з тридцяти розділів, які об’єднано в чотири частини, можемо

стверджувати, що сюжетні лінії мають абсолютно чіткі й завершені конфігурації, і їх

розвиток, пересікання та переплетіння не ослаблює, а, навпаки, підсилює загальну

динаміку сюжету.

Другий учень. Складна композиція роману підпорядкована меті якнайширше

показати соціальні умови життя українського селянства і мотивувати поведінку

персонажів, розкрити ті обставини, причини, які штовхали людину на слизьку дорогу

злочинів та аморальності, призводили до страшної трагедії людської душі. Своєрідність і

складність композиції роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» зумовлена широкими

хронологічними межами зображення життя. Якщо спробувати відповісти більш лаконічно,

то можна сказати так: глибина і масштабність авторського задуму спонукали до свідомої

та вмотивованої композиційно-сюжетної масштабності роману «Хіба ревуть воли, як ясла

повні?».

2. Аналітичне дослідження

Учитель. А тепер, шановні друзі, приступимо до безпосередніх спостережень

над твором. Нас цікавить насамперед, як розвивається сюжет, як це впливає на

композицію, характери та проблематику роману. Запрошуються до розмови члени

творчої групи дослідників сюжету та композиції роману.

Перший учень. Перша частина містить сім розділів: «Польова

царівна», «Двужон», «Дитячі літа», «Жив-жив», «Тайна-невтайна»,

«Дознався», Хазяїн». Розпочинається роман експозицією з інтригою: у

першому розділі ми зустрічаємося з Чіпкою, Галею і Мотрею (Чіпчиною

матір’ю), але нічого конкретного про них поки що не дізнаємося. Однак

уважному читачеві запам’ятовується картина зустрічі Чіпки з вродливою,

жвавою веселоокою дівчиною, яка зачепила в серці юнака особливі струни:

«А в серці – почував він – прокидалось щось невідоме, чудне: і важко мов, і

легко, і сумно, й весело, і хочеться співати, й хочеться плакати…».

З другого розділу починається розгортання головної сюжетної лінії,

пов’язаної з долею Чіпки: народження дитини-«чортеняти» у Мотрі Жуківни.

Батьком хлопчика був Іван Вареник (він же Хрущ, Хрущов, Притика), якого

за двожонство віддали в москалі. Розділи «Дитячі літа», «Жив-жив», «Тайна-

невтайна» розповідають про дитячі літа Чіпки, про його юність, а в розділі

«Дознався», який є своєрідним продовженням «Польової царівни», ми знову

стаємо свідками мимовільного побачення Чіпки і Галі. У цей час парубок

взявся за господарювання: «Закипіла в Чіпки у руках робота. Найняв плуг,

волів, зорав поле, засіяв, заборонив, зійшло – як щітка!.. Дивуються люди,

що Чіпка до хазяйства такий удатний!»

Другий учень. Поряд із цією сюжетною лінією бере свій початок і

лінія Грицька (розділи «Жив-жив»і «Хазяїн»): хлопчик-сирота спочатку був,

як і Чіпка, підпасичем у діда Уласа, а, ставши парубком, пішов на заробітки,

і, наскладавши грошей, «купив величезний огород з новою хатою, з

повітками, погребом, колодязем». Невдовзі Грицько одружився з наймичкою,

сиротою Христею – «веселою, моторною й робочою дівчиною, хоч і

невеликою красулею». Односельці говорили своїм дочкам та синам, щоб ті

брали приклад із Грицька та Христі, бо «стали вони між людьми поважними

хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу

парою…»

Третій учень. Ми зауважуємо й таке: Чіпка мріє служити громаді,

вбачаючи в цьому найвищий обов’язок, а Грицько, розбагатівши, «зовсім

іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився

згорда…»

Запитання (до членів творчої групи). Чи випадково автори

протиставляють прагнення Чіпки й Грицька?

Відповідь. Іван Білик радив Панасу Мирному втілити в образі Грицька

«идею труда с мозольними руками». Але Панас Мирний, всупереч цим

порадам, показав народження сільської буржуазії.

За задумом Івана Білика, Грицько як дбайливий, зразковий господар,

що чесною працею вибивається зі злиднів, мав протистояти як Чіпці, так і

Максимові. Але Панас Мирний, протиставляючи Грицька і Чіпці, і

Максимові, показуючи формування його характеру, розвінчує обмеженість,

черствість, егоїзм власника.

Запитання. Чи вдалося авторам глибоко вмотивувати розвиток

характерів Чіпки, Максима, Грицька?

Відповідь. На нашу думку, найглибше досліджено характер Чіпки як

складної, суперечливої натури: протягом усього твору Чіпка постає як

правдошукач, але, прагнучи боротися зі злом, він сам стає на стежку зла, не

усвідомлюючи, що правди, справедливості, добра не можна досягти,

використовуючи прийоми, властиві злу (крадіжки, грабіж, розбої, вбивства

тощо). Не випадково Галя напередодні найжахливішого злочину Чіпки

сказала з докором і болем чоловікові, що так любив правду і в той же час

нехтував нею: «А ще кажеш: немає правди між людьми!.. А де ж у тебе

правда?.. де?..».

Характери Максима і Грицька теж досить ґрунтовно розкриті, хоч їм

приділено менше уваги, ніж Чіпці. Але це теж зрозуміло, оскільки Чіпка –

головний персонаж, а всі інші – другорядні, які підсилюють, поглиблюють,

увиразнюють образ Чіпки і в той же час є самодостатніми персонажами

(окрім Максима та Грицька, сюди віднесемо насамперед образи Мотрі,

Христі, Галі).

Учитель. Мені приємно, що ви – уважні читачі й старанні, ретельні

аналітики. Справді, йдучи цим шляхом аналізу, ми зможемо дослідити всі

компоненти композиції та сюжету, особливості розвитку характерів,

звернути увагу на кожну художню деталь і, таким чином, усвідомити

сутність багатопроблемності, багатоплановості роману-«будинку з багатьма

прибудовами і надбудовами».

А зараз – запитання до представників усіх творчих груп: які

сюжетні лінії розгорнуто у другій частині, який їх взаємозв’язок?

Відповідь. У шести розділах другої частини («Січовик», «Піски в

неволі», «Пани Польські», «Махамед», «У москалях», «Максим – старшим»)

розгортаються три взаємозалежні сюжетні лінії: історія закріпачення колись

вільного, козацького села Пісок, історія Максима Ґудзя і панів Польських.

Згадками про прадіда, діда й бабу по батькові Чіпки автори зв’язують ці

сюжетні лінії з головною.

Учитель. А тепер члени творчих груп зроблять стислий виклад

сюжетних ліній другої частини, проаналізують вузлові епізоди.

Схеми відповідей членів творчих груп.

1. Історія козацького роду Мирона Ґудзя.2. Закріпачення села Пісок панами Польськими (можна простежити за текстом, як

зростала панщина при генералові, при генеральші, при їхньому синові («...одсипного

трохи, платили невеликий чинш...», «піщани, як ті воли, робили на неї чотири дні в

тиждень та зносили у двір курей, гусей...», коли всі збереження генеральші пішли на косач

дочкам, «задали п'ятий»; «Він (Іржа) підбив Василя Семеновича на шостий день і поле

назад одібрав»);

3. Золотий вік панського панування (можна розпочати із прочитання

уривка «З половини двадцятих по шестидесяті роки був у нас золотий вік

панського панування»);

4. Доля Максима Ґудзя (вплив розповідей діда Мирона на малого Максима –

можна зачитати уривок « Од тих переказів січова кров голосно загомоніла у

серці малого онука»; Максим-Махамед – проаналізувати, звернувшись до

тексту: «Душа його прохала волі; молоді сили – простору…Палкий, як порох,

сміливий, як голодний вовк, він усіх побивав, над усім верховодив…Як же

дійшов до літ та убрався у силу, – біда з ним, та й годі!..»; Максим у

москалях).

Учитель. Яким, на вашу думку, є значення другої частини, її місце в композиції

та сюжетній канві твору?

Відповіді членів творчих груп.

Відповідь перша. Відомо, що літературознавці радянських часів

намагалися применшити вагу другої частини роману «Хіба ревуть воли, як

ясла повні?», стверджуючи, що вона нібито «випадає» із загального

контексту, руйнує стрункість композиції тощо. Але, на нашу думку, місце цієї

частини в романі важко переоцінити. Згадка про козацтво та Запорозьку Січ,

жалкування за козацькою вольницею, що чітко «проступає» крізь авторську

розповідь, – це перший вагомий аргумент на «захист» другої частини.

Відповідь друга. У цій частині засуджується кріпаччина як величезне

соціальне зло.

Відповідь третя. Ще один важливий аргумент, що дає право

об’єктивно оцінити зміст та побудову цього твору: брати Рудченки показали,

що московська неволя (розділи «У москалях», «Максим – старшим»)

зруйнувала не лише державність України, багатий і освічений колись край, а

й мораль українського народу, спотворила його долю і душу. І це ми виразно

бачимо на прикладах життєвого шляху персонажів-українців – Максима,

Чіпки, його батька Івана Вареника, його матері Мотрі, Галі, Христі, Грицька,

діда Уласа та інших.

Відповідь четверта. Страшним наслідком поневолення стала

деформація моралі українського народу, його психіки, поведінки. Неволя і

рабська психологія призводили до прислужництва, аморальності,

зросійщення, приниження національної гідності.

Учитель. Продовжуємо дослідження. Нам потрібно розглянути третю і четверту частини

роману і визначити їх місце в композиції та сюжеті. Працюють усі творчі групи.

Відповідь перша. Третя частина містить дев’ять розділів (ХІY-ХХІІ): «Нема землі», «З

легкої руки», «Товариство», «Сповідь і спокута», «Перший ступінь», «Слизька дорога», «На

волі», «Сон в руку», «Наука не йде до бука». ХІY розділ є зав’язкою головної сюжетної лінії, а

далі йде напружений розвиток подій через такі перипетії: марне звертання Чіпки до суду, запій,

п’яне товариство, повне розорення Чіпки, проблиск хліборобської совісті, перша крадіжка,

помста сільським властям, захист кріпаків, страшна образа і план помсти.

Відповідь друга. У третій частині продовжується сюжетна лінія Грицька, переплітаючись

із Чіпчиною (Чіпка віддає своє жито Грицькові, щоб не пропити, Христя жаліє і підтримує

Чіпку). З цими двома лініями сплітається лінія історії села Пісок та лінією панів Польських в

епізоді, де розповідається про каральну акцію над селянами (розділ ХХ «На волі»).

Відповідь третя. Четверта частина містить вісім розділів (ХХІІІ-ХХХ): «Невзначай свої»,

«Розбишацька дочка», «Козак – не без щастя, дівка – не без долі», «На своїм добрі», «Новий

вік», «Старе та поновлене», «Лихо не мовчить», «Так оце та правда?!». У цій частині сюжетні

лінії, пов’язані з долею Чіпки та Максима розвиваються, тісно переплітаючись, оскільки, по-

перше, Чіпка стає отаманом ватаги грабіжників, до якої належить і Максим, а по-друге, Чіпка

одружується з Галею – дочкою Максима та Явдохи.

Відповідь четверта. Лінія історії села Пісок теж отримує подальший розвиток: колись

вільне, козацьке село пройшло через століття кріпацтва, а тепер, після оголошення «волі», йому

(як і скрізь в Україні) влада пропонує нову форму закабалення селянської громади – земство.

Ця сюжетна лінія пересікається з головною: селяни вибирають Чіпку у гласні, а потім навіть у

члени управи. Чіпка лагодився «громаді служити – добро робити», а «давнє забути і слід його

загладити». Однак пани добилися, щоб «мужика» вивели з управи. На Чіпку знайшли

компрометуючі матеріали. Повітовий письмоводитель Шавкун попросив секретаря Чижика, і

той, перевернувши десяток справ, таки «відкопав» потрібне: у справі про крадіжку пшениці в

коморах пана Польського Чіпка проходив як підозрюваний.

Відповідь п'ята. Виведення із земства (кульмінація головної сюжетної лінії) стало

останньою краплею, яка переповнила Чіпчину душу й вивела його на шлях сліпого розбою.

Зразу ж за кульмінацією настає розв’язка – винищення козацької родини Хоменків на хуторі та

арешт Чіпки.

ІІІ. Підсумок дослідження

Учитель. Дякую за активну розмову, за глибокі, аргументовані відповіді. Нам потрібно

сказати завершальне слово й про інші сюжетні лінії. Слово надається дослідникам сюжету та

композиції.

Запитання. Яке завершення має лінія Максима?

Відповідь. Максим помирає важкою смертю, зазнавши побоїв під час чергового грабежу.

Важливими в цьому епізоді є роздуми Чіпки біля померлого тестя: «Чіпка зиркнув – і

затрясся… Він ніколи не бачив такого страшного, холодного погляду. Перед ним війнула друга

смерть – бабина. Там – тихо, наче забуваючись або засипаючи, упокоювалась добра душа. Тут –

зі страшним болем, муками та прокльонами покидала вона землю…».

Запитання. Якою є розв’язка лінії Явдохи?

Відповідь. Смерть, Явдохи, Максимової дружини, сприймається як покара за гріхи,

причому, не тільки за минулі, а й за знущання над Мотрею: «А Явдоха гризлася з Мотрею, не

давала їй спокою. Прийде оце в її хату – перекидає все, лає її… Думала Мотря про смерть,

виглядала її, сподівалася, а вийшло так, що Явдоха несподівано вмерла».

Запитання. Чому, на вашу думку, трагічною є розв’язка лінії Галі?

Відповідь. Галя покінчує життя самогубством, не витримавши страждань, завданих їй

Чіпкою та батьками (не можна відкидати й того, що на її психічний стан негативно впливала

«аура» злодійського гнізда, адже з пелюшок і до останніх хвилин життя «польову царівну»

супроводжувало цей злий фатум).

Запитання. Як ви оцінюєте ситуацію, коли Мотря заявляє у волость на Чіпку?

Відповідь. Мотря продовжує галерею шевченківських матерів-страдниць. Як би не було

їй важко, які б злидні не оточували її, вона завжди жила по совісті, по правді. Мати раділа, коли

Чіпка брався до праці, був дбайливим господарем, і ніколи не мирилася з тим, що її син став на

слизьку стежку злодійства, грабежу, намагалася переконати Чіпку в неправильності його

поведінки, його вчинків. Чашу терпіння Мотрі переповнила страшна розповідь десятирічної

дівчинки, що дивом урятувалася: «Я з хутора…розбишаки були… усіх побили… порізали…

постріляли… батька… й матір… діда… бабу… дядьків… дядину… маленького братіка…

усіх… усіх…». Мотря заявляє у волость на сина-вбивцю.

Запитання. Як завершується в романі лінія Грицька?

Відповідь. Коли Чіпку та інших арештантів вели через Піски на каторгу, в Сибір,

Грицько «вертався з поля з снопами – аж трьома возами». Побачивши Чіпку, промовив до нього

з тяжким жалем: «Що це, брате Чіпко?». Грицько забрав Чіпчину матір і доглядав її до смерті.

Якщо порівняти Чіпку, Максима і Грицька, то саме останній з них виявився найбільш

«стійким» до життєвих випробувань. В образі Грицька показано типового селянина того часу –

працьовитого, боязкого, покірного законам і звичаям, якого не турбувала людська біда, не

обурювала людська кривда і який завжди жив за принципом: «Своя сорочка ближче до тіла»

Учитель. А які проблеми, на вашу думку, прагнули розв’язати автори роману через

складне переплетіння людських доль?

Відповідь члена групи літературних критиків. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла

повні?» Панас Мирний та Іван Рудченко прагнули розв’язати цілу низку проблем:

добра і зла;

кріпацької неволі (цьому підпорядкована вся система образів-персонажів);

«пропащої сили» (Чіпка та Максим); народної моралі (більшість персонажів); батьків і

дітей (зіставлення таких персонажів: Мотря – Чіпка, Максим – його батьки; Галя – її

батьки);

землі й достатку (Чіпка, Грицько); кохання й сімейного щастя (Галя, Христя) та ін.

Варто підкреслити, що жодна з цих проблем не є локальною, незалежно від того, яка кількість

персонажів утягнута в їх вир. Кожну проблему автори розглядають масштабно, в контексті

всього твору.

ІY. Підсумок уроку

Учитель. Ми розглянули один із кращих творів нової української літератури.

Кожна творча група добре справилася із завданням. У процесі аналізу сюжету та

композиції, кожен з вас відчув силу й красу мистецького слова, психологізм, глибину та

багатогранність змалювання характерів. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вражає і

складністю побудови, і розгалуженням та переплетінням багатьох сюжетних ліній, і місткістю,

вагою кожного образу, важливістю піднятих проблем. Захоплення викликає не тільки великий

талант авторів цього твору, але й їхня надзвичайно вибаглива, філігранна робота над художнім

словом.

Панас Мирний наголошував: «У кожній роботі велику вагу має не тільки зміст, а й те, як

той зміст вироблено». Називаючи себе «великим пунктатором», першовідкривач соціально-

психологічної прози дбав насамперед про точність і виразність кожної дрібниці, кожної деталі,

кожного тропу, кожного слова. Тому ми з певністю можемо сказати, що роман «Хіба ревуть

воли, як ясла повні?», який колись назвали «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами»,

буде знову і знову чарувати читачів справжньою мистецькою красою і неповторністю.

Y. Завдання додому.

Підготуватися до порівняльного аналізу образів-персонажів роману «Хіба ревуть воли,

як ясла повні?»:

І творча група – Чіпка – Грицько;

ІІ творча група – Чіпка – Максим;

ІІІ творча група – Чіпка – Максим – Грицько;

ІY творча група – Галя – Христя;

Y творча група – Мотря – Явдоха.

Українська література, 10 клас

Тема. Соціально-психологічна драма І.Я.Франка «Украдене щастя»: проблематика твору (проблема морального вибору, щастя і кохання, вірності і зради, гріха і честі, місця та ролі жінки в суспільстві, соціальної нерівності), характеристика персонажів.Мета: на основі ідейно-психологічного аналізу твору підвести учнів до розуміння авторської думки про моральну відповідальність людини за право на щастя; проаналізувати слова і вчинки головних героїв драми – Анни, Миколи, Михайла; здійснити порівняльну характеристику персонажів; узагальнити та систематизувати знання учнів про особливості жанру твору як

соціально-психологічної драми; поглибити вивчене про сценічне життя п’єси І.Франка «Украдене щастя»; розширити уявлення про морально-етичні та соціальні проблеми твору; розвивати навички аналізу драматичного твору, самостійність, доказовість суджень; виховувати відповідальність за власні вчинки, донести до старшокласників думку, що любов – високе, священне почуття, якщо люди гідні його.Цілі урокуУчні повинні знати:

зміст драми І.Франка «Украдене щастя»; тему та ідею твору; характеристику персонажів п’єси – Анни, Михайла, Миколи; особливості жанру твору як соціально-психологічної драми; найвідоміші театральні прем’єри вистави «Украдене щастя»; імена славетних театральних діячів, які брали участь у театралізації драми І.Франка

«Украдене щастя».

Учні повинні вміти: визначати та коментувати ідею драми «Украдене щастя»; аналізувати морально-етичні та соціальні проблеми твору; здійснювати характеристику головних персонажів п’єси; добирати цитати для підтвердження своєї думки; працювати з додатковою літературою, джерелами інтернету.

Тип уроку: урок поглибленого опрацювання тексту твору.

Методи: евристична бесіда, проблемний виклад матеріалу, робота в парах, опорні таблиці для характеристики героїв для кожного учня, опорні схеми аналізу характерних ознак драматичного твору; «Незакінчене речення», сенкан, асоціативний ряд, мультимедійний супровід (30 слайдів).

Випереджувальне завдання для учнів: дібрати цитати до характеристики персонажів.Обладнання: тексти твору, тлумачний словник, словник літературознавчих термінів, портрети І.Франка, І.Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Л. Лінницької, фотографії окремих сцен вистави «Украдене щастя», схема складання сенкану, ноутбук, мультимедійний супровід до уроку.Оформлення дошки: портрет І.Франка, записана тема уроку; визначення понять «драма», «соціально-психологічна драма»; 10 Божих Заповідей; епіграфи.

І хоч буває непроглядно гірко,Не опустись до вовчого виття.

О щастя – ти не піднебесна зірка,Ти – кожна мить прожитого життя.

Ніна ГнатюкМої п’єси – то мій смуток…

І.Я.Франко10 Головних Божих Заповідей

1. Я – Господь Бог твій, і не матимеш інших богів, окрім Мене.2. Не роби собі ідола або чогось схожого до того, що на небі вгорі, або на землі долі, або у водах

під землею; і не вклоняйся їм, і не служи їм.3. Не називай всує імені Господа Бога твого.4. Пам`ятай день суботній святкувати: 6 днів працюй і роби всі діла свої, а день 7-й – субота для

Господа Бога твого.5. Шануй отця свого і матір свою – добре тобі буде і довго житимеш на землі.6. Не убий.7. Не чужолож (інакше – не чини перелюбу).

8. Не кради.9. Не свідчи ложно на свого ближнього.10.Не пожадай жони приятеля свого, не пожадай дому ближнього свого, ні поля його, ні слуги

його, ні вола його, ні осла його, ні всякої скотини його, ні чогось іншого, що є в ближнього твого.Драма – п’єса, побудована на серйозному і гострому конфлікті, показує драматичні стосунки особистості з суспільством і тяжкі переживання.Соціально-психологічна драма – п’єса, побудована на серйозному і гострому соціальному конфлікті, який реалізується через вчинки, думки, прагнення героїв.

Перебіг урокуІ. Організаційний момент.ІІ. Мотиваційний етап.

1. Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.(Учитель зачитує епіграф до уроку (слайд 1) – слова Ніни Гнатюк – і бажає всім удачі у

навчальній діяльності протягом уроку)2. Актуалізація суб’єктного досвіду.

«Незакінчене речення»: «Прочитавши драму Івана Франка «Украдене щастя», я замислився над тим, що… був здивований…, був вражений…» (слайд 2).

укладання асоціативного ряду до слова «щастя» (слайд 3).Усі ми хочемо бути щасливими. Народна мудрість запевняє: «Кожен коваль свого щастя». «Ніхто не знає, коли йому щастя усміхнутися має», - заперечує інша.Цікаво, чи може людина творити своє щастя, незалежно від тих умов, у яких вона живе? Чи можливе щастя без страждань? Що таке щастя?Важко дати однозначну відповідь на ці запитання разом з І.Франком та героями його драми «Украдене щастя». Поміркуємо сьогодні над зазначеними вище питаннями.

словникова робота (слайд 4).Оскільки поняття «щастя» кожен розуміє по-своєму, то і до вирішення проблеми ви будете підходити по-різному. Щоб дотримуватись єдиного взірця, звернемося до словника.Щастя – це 1. Почуття або стан найвищого, повного вдоволення.

2. Сприятливий збіг обставин, талан, успіх. ІІІ. Цілевизначення і планування уроку.

1. Оголошення теми, мети уроку (слайд 5, 6).2. Визначення цілей уроку (усно), опрацювання та доповнення або коригування цілей

уроку, запропонованих учителем (слайди 7, 8).3. Оголошення плану роботи.

ІV. Опрацювання навчального матеріалу. 4.1. Вступне слово вчителя (слайд 9)…У театрі лунає третій дзвінок і гаснуть свічки. Затамувавши подих, глядачі Національного музично-драматичного театру ім. І. Франка спостерігають за дійством на сцені, адже сьогодні у театрі драма І.Франка «Украдене щастя», яка пережила випробування часом і вже понад 100 років залишається однією з найулюбленіших і найпопулярніших вистав, візитною карткою театру ім. І.Франка. Якими ж були найяскравіші моменти сценічного життя драми?16 листопада 1893 рік – прем’єра вистави на сцені Львівського театру – справжнє свято для прихильників таланту І.Франка (слайд 10).1904 рік – прем’єра у Київському театрі корифеїв (слайд 11). У головних ролях: Михайло Гурман – Микола Садовський (слайд 12), Микола Задорожний – Іван Карпенко-Карий (слайд 13), Анна – акторка Л. Лінницька. 30-40 роки ХХ століття (слайд 14) – Анна – славетна Наталія Ужвій (слайд 15), Микола – Амвросій Бучма (слайд 16), Михайло – Віктор Добровольський, режисер – Гнат Юра (слайд 17).

Виконавиця ролі Анни, уславлена Наталя Ужвій писала так (слайд 18): «...Яку хвилю почуттів і нюансів психологічних викликав у моїй Анні Микола—Бучма? Найбільш допомогли мені очі Миколи – то повні покірливої любові, то скорботні, то докірливі та благальні, то безнадійно приречені, то гнівно пристрасні і протестуючі. Тому в четвертій дії, коли Микола питає Анну, чи вона не любить і не любила, і любити не зможе, Анна тричі відповідає «ні». Перше «ні» вона каже, не дивлячись на Миколу, впевнено. Друге, страшне для нього «ні», їй тяжко сказати – вона зустріла його очі, а проте все ж каже це «ні», каже якомога м'яко, так, ніби просить пробачення за те, що не може його любити, і третє «ні» – каже, одводячи од Миколи погляд, як і він від неї, бо Анна не може знести його страждання, хоч у самій іде боротьба за свою любов, за своє украдене щастя. Тільки тому з'явились на ці три «ні» різні інтонації, три психологічні стани. Я взяла цей приклад як найкоротший за текстом діалог, де підтекст говорить більш за слово. Таких прикладів можна навести безліч».

Драма «Украдене щастя» пережила випробування часом, адже проблеми, які піднімає митець, – вічні. Бути задіяним у цій п’єсі – найвища честь і визнання для будь-якого актора. Когорту славетних імен – М.Садовського, І.Карпенка-Карого, А.Бучми, Н.Ужвій, Б.Ступки (слайд 19) поповнюють молоді українські актори, для яких слова театр, мистецтво, майстерність – суголосні. Достойне місце драма І.Франка «Украдене щастя» посіла і в кіномистецтві (слайди 20-25).4.2. Індивідуальне завдання: складання сенканів (слайд 26) І варіант – «Кохання Анни»;

ІІ варіант – «Кохання Михайла»;ІІІ варіант – «Кохання Миколи».

Схема (слайд 27)1-й рядок – слово, що називає тему (асоціація).2-й рядок – 2 прикметники, що асоціюються з першим словом (опис теми).3-й рядок – 3 дієслова, пов’язані з темою.4-й рядок – фраза з чотирьох слів (думка-підсумок, що визначає розуміння теми).5-й рядок - 1 слово (асоціація з темою, слово-підсумок).4.3. Робота в парах: складання характеристики персонажів (заповнення таблиць) (слайд 28).

Ім’я персонажаПортретна характеристика персонажаПоходженняСоціальне становище персонажаЖиттєві цінностіЕволюція особистості героя:

на початку твору: у фіналі:

Дотримання персонажем 10-ти Божих заповідейСтавлення героя до інших персонажівСтавлення автора до персонажаАвтобіографічні риси митця у створеному літературному персонажіАктуальність художнього образу літературного героя

4.3.1. Усна зв’язна розповідь учнів.(Запитання до пар:

Пригадайте відомі вам з класичної, української та світової, літератур ХІХ ст. образи жінок з драматичною долею. Що спільного в їхніх характерах, поведінці?

Галерею яких драматичних чоловічих образів в українській літературі продовжує образ Михайла? (Ще одна «пропаща сила» - Чіпка Варениченко, Максим Гудзь…)У чому согрішив без вини винний Микола?Якби вам, дівчата, довелося робити вибір у житті, кого б з героїв – Михайла чи Миколу – ви обрали б собі за чоловіка і чому?

V. Робота з дошкою запитань.Учні прикріплюють на дошці свої запитання до автора, героїв, своїх однокласників, до вчителя. Відповіді дають самостійно, обираючи собі запитання.VІ. Рефлексивно-оцінювальний етап.

1. Бесіда Кожен із персонажів у певний момент повинен зробити вибір. Який цей вибір?

Чим вони керуються? В Анни вкрадено щастя. Вона вирішила вкрасти у долі хоч часточку його. А

красти – гріх. І хоч знає, що буде покарана, зраджує. Михайло хоче повернути собі те, що вважав своїм, не задумуючись над тим, гріх це чи ні. Микола, доведений до відчаю, убиває суперника. Усі персонажі керуються почуттями. Рано чи пізно життя кожного з нас поставить перед вибором. То який висновок ви для себе можете зробити? (Керуватися слід не лише почуттями, а й розумом).

Хто винен у трагедії героїв? Хто вкрав їхнє щастя? Чому Анна, Микола і Михайло, «запрограмовані» природою і народним

вихованням на порядність, стали грішниками? (Благородної мети – бути щасливими – вони намагалися досягти неморальними способами: обманом, зрадою слова, нехтуванням ближніми своїми, помстою, що призвела до найтяжчого гріха - вбивства).

Кого з персонажів твору ви вважаєте найокраденішим? Чи актуальний цей твір сьогодні? (Проблеми, порушені у творі, - вічні, тому

драма не застаріє ніколи).ВисновкиВинна нелюдська державна система, в якій жінка не мала жодних прав, в якій керували багатство і влада, де за хабар можна владнати будь-яку справу. Саме об її кам’яні стіни розбилися найзаповітніші мрії і найкращі сподівання персонажів. Іван Франко, аналізуючи «Пісню про шандаря», звернув увагу на той факт, що героїня хоче бути похована разом із коханим: «А у кого любов, така гаряча, невмираюча любов єсть головним двигачем цілого життя і поступування – чи ж можна того назвати зопсованим і аморальним?» А чи не обікрали й самі себе Анна, Михайло, Микола?

2. «Незавершене речення»: Драму І.Франка «Украдене щастя» необхідно прочитати тому, що…(слайд 29)

3. Домашнє завдання (слайд 30): написати твір-роздум на одну із тем: Чи може крадене щастя бути справжнім? Анна – зрадниця чи жінка-страдниця, яка бореться за своє щастя. Микола – наївний добряк чи знедолена, окрадена людина. Хресна дорога випробувань Миколи. Михайло – злочинець чи жертва суспільного ладу.

Українська література10 клас

Тема. Загадка дійових осіб у новелі М.Коцюбинського "Intermezzo"

Мета: розкрити особливості імпресіоністичного стилю М.Коцюбинського; досягти усвідомлення учнями своєрідної образної системи твору; з’ясувати причини настрою ліричного героя, довести його подібність з автором; на прикладі новели розкрити один із способів психофізичної розрядки – спілкування з природою наодинці; удосконалювати вміння аналізу твору, спостережливість, асоціативне, образне і логічне мислення; прищеплювати любов до природи, виховувати вміння знаходити і розуміти прекрасне в різних видах мистецтва.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.Обладнання: портрет письменника, репродукції пейзажних картин, текст твору,

магнітофон.

Хід уроку1. Оголошення теми, мети уроку.

2. Підготовка учнів до сприйняття навчального матеріалу. Прослуховування уривку в записі: "Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухається в многоголосу тишу полів…" до слів "Се було прекрасно".

Експрес-опитування і коментар.– Яку картину ви уявили, слухаючи цей уривок?– Які образи переважають у ньому – зорові чи слухові?(Образи зорові, створювані за законами малярства, зливаються з образами звуковими,

слуховими, єднають словесне письмо з музикою, так створюється та чарівна гармонія, котра дає підстави вважати автора новели одним з найкращих пейзажистів у всесвітній літературі).

– Яке враження справив на вас твір?("Intermezzo" – твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого

Коцюбинського та й у всій нашій літературі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів та полілогів, які пожвавлюють сюжет).

– А що ж в ньому є?(Є царство природи. панування Божої краси, розкіш барв і велич рідної землі. Все це

об’єднує в одне ціле зболене авторське "Я", яке в обіймах природи шукає свого зцілення).– Відомо, що тема твору завжди прихована в його назві. Що означає слово "intermezzo"?("Intermezzo" – слово італійське, в буквальному перекладі означає "перерва". Так називали

в VII столітті невеликий музичний твір, що виконувався в перерві між актами трагедії, а пізніше – опери. Потім так стали називати самостійні фортепіанні п’єси).

3. Засвоєння нового матеріалу: робота зі змістом твору. Літературознавчий коментар. Учень-літературознавець. М.Коцюбинський вжив

термін "intermezzo" в переносному значенні. Це не просто перерва, перепочинок ліричного героя твору на лоні природи. Це втеча від людини і повернення до неї, з одного світу письменник потрапляє до іншого, відпочиває. Під час перепочинку він слухає симфонію поля, хор жайворонків – музику природи, яка оздоровила його, дала натхнення для нової праці і життя.

Звучить спокійна, класична музика.Бесіда за змістом твору.– Хто ж він, ліричний герой "Intermezzo"? (Сам автор).– Коли написана новела?– Назвіть відомі вам новели Коцюбинського й охарактеризуйте епоху, коли вони були

написані.("Він іде", "Невідомий", "Подарунок на іменини", "Intermezzo").– Епоха після революції 1905-1907 р.р. Це епоха репресій, чорносотенного терору. Скрізь

лютували каральні загони і військово-польові суди. Тисячі учасників революції було страчено, десятки тисяч засуджено, заслано на каторгу.

М.Коцюбинський болісно переживав страждання народу. Та і його життя було сповнене всяких негараздів і випробувань: постійний нагляд жандармів, обшуки, виключення з "Просвіти", яку очолював. Слабке здоров’я, матеріальна скрута, хиткі сімейні стосунки з дружиною Вірою Дейшею, бажання одружитися з коханою жінкою Олександрою Аплаксіною, молодою співробітницею статистичного бюро Чернігівського земства, яка ввійшла в його життя і цілковито оволоділа серцем і думками. Негативне ставлення до цього дітей.

У листі до письменника М.Чернявського Коцюбинський писав: "Ви не можете уявити собі, що я пережив, бачачи те все на власні очі, і який це вплив мало на мої хворі нерви. Мені тепер ще гірше, ніж було: не можу спати, ані їсти. Ледве пишу до вас".

Лікар порадив побути на лоні природи. Відомий меценат Євген Чикаленко, друг письменника, запропонував йому відпочити у нього в маєтку. Письменник їде у 1908 році в с.Кононівку біля Яготина, де і прагне побути на самоті із собою, віддатися своїм мріям та думкам. 18 червня 1908 року він прибув у Кононівку. Це стало поштовхом для написання поетичної новели – зразка світового масштабу – "Intermezzo" з посвятою кононівським полям.

Робота з текстом твору. Розкриття образів-символів, жанрових особливостей новели.Визначення жанру новели.– Новела – це різновид оповідання, невеликий за обсягом прозовий твір, для якого

характерні такі ознаки: а) глибокий психологізм; б) лаконізм; в) несподівана кінцівка.Ця новела – своєрідна стенограма психологічного стану ліричного героя, його почувань,

настроїв. Людина, втомлена важким одноманітним життям, втікає від залізної руки міста: "Я утомився. Мене втомили люди".

Отже зрозуміти, що керує діями письменника, його почуттями і помилками, що робиться в його душі, як у ній співіснують щастя і горе, як митець бачить світ – це і є головною метою наших досліджень. Досягти цієї мети ми зможемо через розгадку дійових осіб твору.

– Назвіть дійові особи новели.Це незвичайні дійові особи. Вони алегоричні, символізують складну боротьбу в душі

героя. Вона і є місцем їх дій. Твір умовно поділений на частини.– Прочитайте, які заголовки ви їм дібрали.

Завдання випереджувального характеру. 1. Втома; 2. Втеча – Дорога; 3. Тиша-пітьма і крок до світла і голосу; 4. "На небі сонце – серед нив я"; 5. Спокій входить у душу; 6. "Сонце! Я тобі вдячний"; 7. Відчуття зв’язку з землею; 8. Про що співають жайворонки?; 9. Передчуття змін; 11. Зустріч з селянином; 12. Прощайте, ниви.

Евристична бесіда.– Перша з дійових осіб названа автором "Моя утома". Чим вона зумовлена? Поміркуймо.– Важка втома висмоктала любов з душі ліричного героя, поселила в ній роздратованість і

знервованість. Так сталося тому, що справжній митець не поділяє біди на людські і власні. Він переживає за все, а це нелегко.

– Якою є атмосфера на початку твору?(Похмура, ліричний герой виснажений важкою роботою, громадськими справами,

боротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людському горю).– Як ви розумієте зміст метафори "залізна рука міста"?(Залізні конструкції є основою кожного міста, замість землі – холодне каміння, холод і

замкнутість у серцях його мешканців, цивілізація приречена на загибель, екологічна катастрофа неминуча).

– Що доповнює образ залізного монстра?(Потяг).– Чи вдалося б ліричному героєві відпочити у межах міста?– У місті панує закон, сутність якого полягає в тому, що "треба". Як ви це розумієте?– Ліричний герой свідомо тікає від "залізної руки міста", від болю й горя, від злості й

мерзенних вчинків людей, від жаху й бруду їхнього існування лише на певний час і спиняється

серед тиші-пітьми – і крок до світла й гомону. "Залізна рука міста" змінюється тишею і темрявою – злиттям зорових і слухових образів.

Сірість залізного міста, що проникає і душу героя, змінилася білим кольором: "Білі стіни будинку вертають мені притомність".

– Кому заздрить герой?(Планетам. Бо вони мають орбіти, їм ніщо не заважає).А далі Коцюбинський порушує проблему взаємозв’язків художника і суспільства.– Чи може митець втекти від проблеми?(Ні).– І тут постають мимоволі образи "білих мішків". Що це за образ?Завдання випереджувального характеру (учень-літературознавець). Це образи

повішених учасників революційних подій 1905-1907 р.р., яким перед стратою, щоб не видно було мук, накидали на голови мішки.

– У творі є такий опис:"Се ви, що з вас витекла кров в маленьку дірку від солдатської кулі, а се ви… сухі

препарати, вас завивали у білі мішки, гойдали на мотузках в повітрі, а потому складали у погано прикриті ями, звідки вас виривали собаки…".

– Конфлікт у творі досягає кульмінації на початку новели: "Моє серце не може більше вмістити. Воно повне ущерть". А далі – основна частина її – показ спаду конфлікту. І зникає він сам собою.

– Чому ліричний герой привітав зозулю?(Вона є суто народним образом-символом і пророкує стомленому митцеві ще багато літ,

щастя, вселяє надію на життя).Що символізують собаки?– (Три вівчарки символізують різні прошарки населення. Пава – дворянство, Трепов –

жандармерію, в якій підписували смертні вироки селянам. Оверко – принижене і втомлене селянство, якому досить дати волю і воно не кинеться ні на кого).

– Чи можна провести паралель між ліричним героєм та вівчаркою?(Безумовно, адже вони були на припоні. Героя тримала, наче ланцюг, залізна рука міста,

роблячи його злим, знервованим, стомленим).Прочитайте уривок з твору: "Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої

зеленим хлібом".– Коли письменник опинився за містом, серед природи, то що він побачив?(Уперше помічає, як всього багато: неба, сонця, веселої землі).– У цій новелі велику роль відіграє колористика. За допомогою вдало дібраних барв автор

передає дивовижну красу природи. Яка картина найкраще відтворює цей пейзаж?– Прочитайте уривки і скажіть, які художні засоби використовує письменник? Які вам

найбільше сподобались? Назвіть їх?("Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха

шматками звуків, покошлати шумом. Такий він гарячий…").– А що ж символізує сонце? Підтвердіть цю думку уривками з тексту.(Це образ вічності й космічної енергії. Багато критиків говорили про Коцюбинського як

про сонцепоклонника).– Кононівські поля показані саме в червні. Чому?(Молоді паростки символізують життя, в цей час у них починають інтенсивно пульсувати

соки, а саме цього не вистачає ліричному героєві. Яскраво-зелений колір добре впливає на нервову систему людини, заспокоює, знімає напруження).

– Чому спів жайворонка асоціювався у героя з арфою?(В античній міфології бог Аполог – покровитель мистецтва – чудово грав на арфі. Тому

спів маленької польової пташечки порівнюється з божественною музикою, яку можна слухати день і ніч).

– Що символізує жайворонок?

(Це образ натхнення).– Яка роль образу ночі?(Образ ночі надзвичайно вдався автору. Це символ краси, одухотвореної Богом).– Давайте глибше розкриємо образ зозулі.Учень-літературознавець. У п’ятому фрагменті зозуля вже "найближча приятелька"

героя, бо чітко, розмірено та спокійно відраховує час. "Твоє журливе "ку-ку" спливало, як сльози по плакучій березі, і зливало мою утому".

Це ще й образ часу. В третьому фрагменті новели голос зозулі прикметно започатковує відлік нового періоду в житті героя.

Звучить повільна музика і перегукування птахів. Ось ми й знайшли ключ до розгадки дійових осіб у новелі "Intermezzo".

– Чи змінились ваші враження від твору після його аналізу?– Як ви ставитесь до краси природи?– Яка з картин найбільше підходить за змістом до новели "Intermezzo"?– Яка ж роль описів природи у творі?(Це один із способів психофізіологічної розрядки – спілкування з природою наодинці).– Кожна людина здатна по-справжньому захоплюватися красою природи, яка впливає на

душу людини, заспокоює її, одухотворює, виліковує.Імпресіонізм як напрям був неоднорідним, вступав у взаємодію з іншими напрямами

модернізму – символізмом. У творчості Коцюбинського, що сформувалась на основі традицій літератури ХХ століття, він розвивається до реалістичного типу художнього мислення. Ми бачимо реалістичну картину Божої краси природи.

4. Підбиття підсумків уроку.

5. Домашнє завдання: прочитати повість М.Коцюбинського "Тіні забутих предків".

Українська література 10 клас

Тема уроку. Психологічно переконливе розкриття внутрішнього стану людини в новелі Михайла Коцюбинського «Intermezzo». Поетика імпресіонізму.

Мета уроку. Навчальна – розкрити особливості імпресіоністичного стилю М. Коцюбинського, допомогти розібратися у своє- рідній образній системі; з’ясувати причини настрою ліри- чного героя, його подібність з автором. Розвивальна – удосконалити вміння учнів логічно вислов- лювати свої думки, через виразне читання донести до них красу мови твору. Виховна – виховати любов та повагу до природи рідного краю; подати десятикласникам ще один спосіб психологі- чної, фізіологічної розрядки (спілкування з природою наодинці).

Тип уроку. Урок засвоєння нових знань.

Обладнання. Текст новели; завдання для письмової самостійної роботи; схематичне розташування дійових осіб.

Перебіг уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів.1. Бесіда з учнями. — Розкажіть про формування характеру, освіт, естетичні й культурні смаки письменника? —Який твір називають новелою? —Які ви знаєте різновиди новел? —Які особливості новели як жанру? —Як ви поясните зміст новели «Intermezzo»? Її назву?

II. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми, мети, завдань уроку.Епіграф:

У хвилини розчарування та розпуки мене раз у раз рятувала моя незвичайна любов до природи.

М. КоцюбинськийIII. Сприймання і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу.

1. Вступне слово вчителя. Що означав для М. Коцюбинського1908 рік?

На цей період припадає багато важливих подій, приємних і не дуже приємних для письменника. У Чернігові було створено «Просвіту», яку очолив Михайло Михайлович. Культурно – освітня діяльність товариства занепокоїла губернатора і жандармів, що спричинило звинувачення в революційній пропаганді. Особливо загострилися стосунки із владою після того, як Коцюбинський виступив із відкритим протестом проти чорносотенно – патріотичних заяв учасників 14 археологічного з’їзду в Чернігові. Наслідком цього стало виключення Коцюбинського зі складу «Просвіти», що відгукнулися болем у серці митця. На жаль, він не міг повністю присвятити себе улюбленому заняттю—літературі. В одному з листів він писав: «Найбільша драма мого життя—це неможливість присвятити себе цілком літературі, бо вона, як відомо, не тільки не забезпечує матеріально, а й потребує ще видатків».

Підступні хвороби, які здавна підточували організм, давали все більше про себе знати. Очевидці згадували, що він танув, як свічка. Необхідність витрачати кошти на ліки, на оздоровчі поїздки дратувала Коцюбинського.

Можливо, найдраматичнішим моментом цього періоду була внутрішня трагедія письменника, спричинена коханням до Олександри Аплаксіної. Сімейні стосунки з Вірою Дейшою були дуже натягнутими. Лише діти на давали Коцюбинському розірвати шлюб.

О. Аплаксіна так писала про цей період: «Тільки Михайло Михайлович став іншим: тепер він майже не сміявся, був завжди замислений, часто мовчав. Припинилося його кумедне пустування під час прогулянок, зникли його невичерпні раніше веселощі».

Коментар: П’ять найсуттєвіших причин тією силою були, яка розбила життя письменника, зробила його нестерпним. Тому перше «Я»— найтемніше, бо воно відображає стан душі письменника до поїздки в Кононівну; друге «Я»—світліше, оскільки воно символізує душу митця в перші дні відпочинку; третє «Я »—чисте, світле, здатне знову йти до людей, оскільки «струни натягнуті», це той настрій, з яким Коцюбинський покидав дивовижний куточок, повертаючись у жорстоку реальність. (Вчитель малює і пише на одинці)

реальність реальність

образність образність

Усамітненість у Коновці

1908 рік

постійний нагляд жандармів, обшуки в квартирі

виключення зі складу «Просвіти» разом з дружиною

численні хвороби шматували тіло

брак коштів на лікування та професійне заняттялітературою

конфлікт з дружиною і бажання одружитися зАплаксіною

«Читаю большую книгу природы, и никогда не научусь кое-чему, буду писать с тех пор, как я очутился полном уединении—чувствую, как я страшно устал душою. Не физическая

Я

Я

Я

людське горе

сонце

Ліричний геройпланети

вівчарки

ниви у червні, жайворонок

усталость, а душевная. Не хочется видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твоё сердце, хочется очистится и отдохнуть…» (З листа Коцюбинського до Аплаксіної)

Усе це разом узяте і виснажило Коцюбинського, який радо відгукується на пропозицію щодо відпочинку на лоні природи, наслідком якого і стало написання твору «Intermezzo». 2. Виклад матеріалу.

Відома американська дослідниця О. Черненко в літературознавчій праці, присвяченій Коцюбинському, зауважила: «Космічна самотність людини наповнює її щастям, бо самотність дає їй відчути, що вона інтегральна, а водночас індивідуальна частина космічних сфер». 3. Бесіда з учнями. —Чи можна самотність вважати ліками для душі? —Які методи використовуєте ви, коли хочете зняти напругу, скинути свою втому? —Деякі молоді люди звертаються у таких випадках до алкоголю та нарко- тиків. Чи можна таким чином відпочити, відновити свої сили? 4. Письмове завдання.

Двоє учнів (за бажанням) виконують письмове завдання:Зіставте з твором М. Коцюбинського «Intermezzo» слова Ф. Достоєвського, прокоментуйте їх: «Я понял что кроме лишения свободы, кроме вынужденной работы, в каторжной жизни есть ещё одна мука, чуть ли не сильнейшая, чем все другие. Это вынужденное общее сожительство». 5. Робота з таблицею «схематичне розташування дійових осіб».

Залізна рука міста

6. Бесіда з учнями. —Як ви розумієте зміст метафори «залізна рука міста»?

—Чи вдалося б ліричному героєві відпочити у межах міста? —У місті панує закон, суть якого полягає в одному слові—«треба», як ви це розумієте? —Кому заздрить герой? (Планетам) —Чи можна побудувати життя так, щоб слово «треба» збігалося з «хочу»? —Чи можна провести паралель між ліричним героєм і вівчарками? —Кононівські поля показані саме у червні. Чому? —Чому спів жайворонка оцінювався у героя з арфою? — Багато критиків говорило про Коцюбинського як про сонцепоклонника. Чи можете ви підтвердити цю думку?

— Остання дійова особа, з якою зустрівся головний герой є Людське горе. Чи готовий він до цієї зустрічі7 — Що символізує у творі ця дійова особа? — Оскільки в творі є дійові особи, то повинна бути сцена. Що ж виступає сценою? (Це душа ліричного героя, з її болем і радощами, з утомою та надією, вірою в перемогу світлих ідеалів).У творі «Intermezzo» яскраво простежується здатність Коцюбинського «видобувати» із буденних і звичайних предметів несподівані властивості та риси. Письменник вловивши мить, розгортав її великим планом і знаходив у ній нові оригінальні шляхи до художнього змісту. А це є характерною рисою такого напрямку, як імпресіонізм.

(Визначення учні занотовують у словничок літературних термінів).Імпресіонізм (із франц. «враження») — напрям у літературі кінця ХІХ ст. — поч. ХХ ст., представники якого прагнули відтворити реальний світ у його рухливості та мінливості, передати свої враження від нього.

ІV. Узагальнення і систематизація знань учнів.

1.Бесіда з учнями. — Чи можна назвати «Intermezzo» автобіографічним твором? — Які факти дають можливість назвати твір імпресіоністичним? — Чому саме такі дійові особи допомагають письменнику передати свої думки, враження почуття?

V. Підсумки уроку. Повідомлення д / з.

1. Прочитати повість «Тіні забутих предків».2. Підготувати повідомлення «Історія створення повісті» (один учень).

Урок української літератури в 10 класі

Тема. Знайомство із театром корифеїв

Мета:

познайомити учнів зі славним українським театром корифеїв, означивши

імена його найяскравіших представників

охарактеризувати умови розвитку драматургії і театру в Україні другої

половини ХІХ століття

наголосити на важливій ролі українського акторського аматорського руху

для розвитку народного реалістичного театру

розвивати творчі здібності учнів, інтерес до театрального мистецтва

виховувати в учнів естетичний смак, любов до театру

Тип уроку: урок-театралізація

Обладнання: портрети корифеїв українського театру, світлини видатних акторів

у ролях, убрання сцени на зразок інтер´єру помешкання кінця ХІХ століттяХід уроку

Учитель

Марку Кропивницькому, Івану Мар’яненку, Марії Заньковецькій, Михайлу

Старицькому, братам Тобілевичам присвячуємо цей урок

(Звучить фонограма пісні “Соловейко” на слова та музику Марка

Кропивницького “Соловейко”)

Ви щойно почули пісню “Соловейко” на слова і музику Марка Кропивницького. Її

виконала Державна академічна хорова капела “Думка” під диригуванням Павла

Муравського. Солістка – Белла Руденко. Я навмисне відкрила свято цим ліричним

співом. Як Ви вже почули, автором цієї чарівної пісні є батько українського

театру Марко Лукич Кропивницький – видатний драматург, режисер та актор і, як

виявиляється, ще й композитор і поет.

Учень

На тлі театральної рампи

Ваш образ безсмертний встає.

Не має він фальші і штампів,

Бо нам все тепло віддає.

Ті ролі, що так Ви любили,

І нам до вподоби стають.

Вони актуальні і нині –

Спокою й тепер не дають.

Ви ті, що театру навіки

Своє присвятили життя;

І ми, Ваші вдячнії діти,

Не пустимо Вас в забуття!

Учитель

Існує думка, що людство досягає нових висот тому, що нові покоління

спираються на плечі своїх попередників. Наше сучасне театральне мистецтво

спирається на міцні плечі талановитої плеяди корифеїв, які в 2-ій половині ХІХ

століття започаткували наш український театр. Чому саме корифеїв?

(Звернімося до тлумачного словника: корифей – людина, яка є видатним діячем

у певній сфері мистецтв.) І сьогодні ми з вами познайомимося зі славетним

театром корифеїв української сцени.

Як це не прикро, але я мушу сказати про те, що, як і колись давно, зараз

можна почути думку про певний занепад нашого українського театру.

Нещодавно у періодичній пресі я прочитала такі слова харківського режисера

Андрія Жолдака-Тобілевича: “Український театр помер ще в першій половині

ХХ століття.” Автор статті піддав гострій критиці обмеженість репертуару,

непрофесійність, збіднілу сценічну майстерність сучасних українських труп.

Сьогодні на уроці я хочу довести (і ви мені в цьому допоможете), що думка

сучасного режисера є хибною.

Учень

Є критики, які щораз категорично і відверто,

Зухвало заявляють, що театр наш помер.

Та я незгодна, бо таки доволі вперта,

І роздуми свої представлю вам тепер.

Згадаймо ж разом ті часи, коли в Украйні

Під гнітом самодурства урядових хижих псів

В кайданах актів і таємних циркулярів

Театру паросток піднявся і зацвів.

Учитель

Прошу вас згадати, чому, на думку Кропивницького, український театр

перебував тоді «на посліднім іздиханії»? Хто заважав продовжувати традиції

Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ´яненка?

Учень

Зрозумівши обман реформи 1861 року, селянство виступає проти поміщиків.

За ними піднімається студенство та передові сили інтелігенції. Царський уряд

починає жорстокі репресії, спрямовані на революційну демократію.

Учень

1863 рік – реакціонер Катков заявив на сторінках “Московських вєдомостєй”,

що ніякого українського народу нема і ніколи не існувало, що все це видумки

українофілів.

Учень

1863 рік – царський міністр внутрішніх справ Валуєв проголосив, що “...ніякої

особливої малоросійської мови не було, нема і бути не може”. Він розіслав

таємний циркуляр, який заборонив друкувати українською мовою підручники

і книжки.

Учень

1876 рік – Олександр ІІ видав указ про заборону сценічних вистав і читання

на малоросійському наріччі.

Учень

1881 рік – виданий указ, який забороняв улаштування малоросійського театру

і формування труп для постановки виключно малоросійських п´єс.

Учитель

Саме цим і скористався Марко Лукич Кропивницький, який у 1881 – 1882

роках зібрав першу професійну трупу і під завісою російського репертуару

почав подавати українські п´єси. Студійців театрального осередку я

попросила розповісти про наших корифеїв від першої особи. Отже,

розпочнемо наше дійство.

Учень-Кропивницький

Мій батько, Лука Кропивницький, мав дворянське походження, але під

час пожежі втратив документи, які засвідчували це. Мама була

фортепіаністкою. Я закінчив повітове училище та гімназію. До університету

вступив вільним слухачем (через втрату документів про дворянство), але

грошей мені вистачило лише на два курси. Батько хотів бачити мене

чиновником, і я вступив на службу на посади секретарів і діловодів. Нудна

чиновницька служба провінційних посадовців спонукала до таких розваг, як

чарка, більярд, підбиті очі та подряпані пики. Я ж завжди проводив вільний

час в аматорських виставах. Про театр і не мріяв, бо батько сказав, що

проклене мене. Але як тільки батько помер, я подав у відставку, спродав усе

майно і поїхав до Одеси дебютувати. Десять років провів по провінційних

трупах, поки не утворив своєї. У 1882 році я зібрав першу професійну трупу і

ніколи більше не розлучався зі сценою.

Учениця-Заньковецька

Дозвольте мені сказати. Я – Марія Костянтинівна Заньковецька-

Адасовська. Свій сценічний псевдонім запозичила від назви рідного села

Заньки, в якому народилася і зросла, тут ставила свої перші вистави для

друзів і родичів. Учителю, ніколи не забуду Вас як мудрого наставника, який

повірив у мене. Але згадайте, як Ви мене прийняли до свого театру...

Учитель

Так, Марія Заньковецька, молода театралка-аматорка, покинула Фінляндію, де

проживала зі своїм чоловіком, полковником Хлистовим, заради виступів на

українській сцені. На запрошення Миколи Садовського вона прибуває до

трупи Марка Кропивницького.

Учениця-Заньковецька

Дозвольте привітатись.

Учень-Кропивницький

І Ви бувайте здорові. То що, хочете грати на сцені?

Учениця-Заньковецька

Так. Маю досвід аматорських вистав.

Учень-Кропивницький (Подає книгу)

Читали?

Учениця-Заньковецька

Більшість віршів Шевченка знаю напам´ять. “Кобзар” – найдорожча для мене

книга.

Учень-Кропивницький

Добре! А життя села знаєте? За прядкою сиділи коли-небудь? Колиску, прив

´язану до

сволока, гойдали?

Учениця-Заньковецька

Скажіть, цей іспит довго ще буде продовжуватися?

Учень-Кропивницький

Доки не переконаюсь, що Ви можете бути артисткою.

Учениця-Заньковецька

Ну, тоді екзаменуйте!

Учень-Кропивницький

Який народний танок умієте танцювати?

Учениця-Заньковецька

«Козачок»

Учень-Кропивницький

Ну, а зі співами як?

Учениця-Заньковецька

Маю меццо-сопрано. Брала уроки музики у Ґельсінській консерваторії.

Учень-Кропивницький

Гаразд, беру, виконаєте... безсловесну роль баби Зачепихи у моїй драмі “Дай

серцю

волю, заведе в неволю”.

Учениця-Заньковецька

Ні, виконувати не буду!

Учитель

Марія відразу поїхала на вокзал і сіла в перший-ліпший потяг. Але останньої миті

до вагона вскочив Микола Садовський і на руках виніс втікачку. Він привіз її на

квартиру до Кропивницького, і той благословив Марію словами: “Бачу, що добру

акторку придбав!” А на одній із репетицій так розчулився грою Заньковецької, що

зняв з пальця персня і подарував його Марії. А тепер просимо до слова Миколу

Садовського.

Учень-Садовський

Моє справжнє прізвище – Тобілевич. За свій псевдонім узяв прізвище матері, тому

що в сім´ї в нас троє акторів і одна актриса. Маму мою батько перед шлюбом

викупив з кріпацтва. Батько ж походив із збіднілого шляхетського роду. Свою кар

´єру військовослужбовця я поклав на вівтар театру, тому що витвори людського

генія безсмертні не у війнах, а у мистецтві.

Учень-Кропивницький

Миколо, чи це ти?

Учень-Садовський

Марку Лукичу, радий Вас бачити!

Учень-Кропивницький

Чув-чув про твої успіхи на любительській сцені.

Учень-Садовський

Дякую, дорогий друже!

Учень-Кропивницький

То, може, досить тобі пишатись геройством на Шипці.

Скидай мундир та одягай костюм Петра. Будеш грати в “Наталці Полтавці”!

Учень-Садовський

Буду радий служити мистецтву України!

Учитель

Микола Садовський вступає в трупу під орудою Кропивницького. Пізніше він

організує власну трупу і 1907 року в Києві у примішенні Троїцького Народного

дому

відкриє перший стаціонарний театр. Нині це Державний театр оперети імені

Садовського на вулиці Червоноармійській у Києві. Доля звела Миколу

Садовського та Марію Заньковецьку в одній п´єсі на сцені і в житті.

Учениця-Заньковецька

Моє життя – моя драма. І пов´язана вона з Вами, Миколо Карповичу. Зустріла

Вас героєм-вояком, а покохала великого актора. Ви вразили мене своєю любов

´ю до сцени, спільністю ідеалів. Покохала Вас усім серцем. Кохала і тоді, коли

богемне театральне життя виривало мене з Вашого серця. Терпіла і тамувала

біль душі... Чекала на повернення і все прощала. Не простила лише еміграції до

Чехії. Але Ви повернулися. А я, хвора, почула лише похоронний марш за

вікном. Прощавайте, коханий....

Учитель

Окрім Миколи Садовського, славетного актора і режисера, династія Тобілевичів

подарувала українському театрові видатного драматурга і актора Івана Карповича

Карпенка-Карого.

Учень-Карпенко-Карий

Я, Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище Тобілевич), сценічний псевдонім

узяв від

імені батька – Карпа (Карпенко) – і від улюбленого персонажа п´єси Шевченка

“Назар

Стодоля” Гната Карого. З молодих років захоплювався театром, був керівником

драматичного гуртка. Під час дії емського указу переховував у своєму будинку

учасників Київської громади, за що був висланий з України за неблагонадійність.

Жив

у Новочеркаську. Туди до мене завжди приїздили мої друзі.

Учениця-Заньковецька

Доброго дня!

Учениця-Кропивницький

Мир дому сьому!

Учень-Садовський

Бувай здоровий, брате!

Учень-Карпенко-Карий

Двері сього дому завжди відкриті для добрих людей!

Учень-Садовський

Пізнаю тебе таким, яким був раніше.

Учень-Карпенко-Карий

Не розумію тебе, брате...

Учень-Садовський

То зрозумій. Державна бюрократія втратила одного неблагонадійного секретаря, а

театр придбав такого актора і драматурга. Ура, друзі, ура!

Учитель

Наймолодший і найталановитіший в акторській справі з династії Тобілевичів,

Панас

Саксаганський, якого в театральних колах називали українським Станіславським,

також зробив свій внесок у розвиток і процвітання українського театру.

Учень-Саксаганський

Прибрав собі сценічне ймення за назвою села Саксагани, де народилася моя

матуся.

Учень-Кропивницький

Раджу Вам, Панасе, піти стежиною брата, який за короткий час став визнаним

актором.

Учень-Саксаганський

Та хіба видно, що я можу бути актором? Я ще не певен...

Учень-Кропивницький

А чом би й ні?

Учень-Саксаганський

Багато я бачив горе-акторів, які жалюгідно потішають глядача за принципом:

дурне

отже смішне. Ненавиджу, коли потішаються над нашим рідним мужиком.

Учень-Кропивницький

Отож, із тебе вийде свідомий актор!

Учитель

Театральна династія Тобілевичів принесла в дар українському театрові

надзвичайний

вокал та акторські здібності прекрасної актриси та співачки Марії Садовської-

Барілотті. Її чоловік, італійський композитор Барілотті, звів своє життя нанівець,

чим

завдав великого болю дружині, але Марія знайшла свою подальшу долю на сцені.

Учениця-Садовська-Барілотті

Друзі, ви ж зовсім забули про нашого благодійника, великого Михайла

Петровича

Старицького. Згадайте, як потерпав від голоду наш український репертуар, поки

він не

написав цілу низку п´єс, переробив безліч оригінальних творів інших авторів. А

найголовніше – творчість його стала взірцем української драматургії, бо він

ніколи не

вдавався до підробки під українське з неодмінними атрибутами: горілкою,

варениками, шароварами та гопаком.

Учень-Старицький

Так-так. Народ любить дивитися п´єси серйозні, глибоко моральні, що

виправляють

нрави. Він хотів бачити глибокі, психологічні твори, і він їх отримав.

Учениця

Неоціненна заслуга корифеїв полягає в тому, що вони створили моду на

український

театр. У 1882 році Кропивницький створює великий і міцний творчий колектив, з

якого в середині 80-их років утворюються окремі трупи: Кропивницького,

Старицького, Саксаганського і Садовського; з цих труп вийшли актори, які, у

свою

чергу, в 90-их роках організували нові трупи. Їх стало діяти не менше 30-ти.

Існувала

думка, що нові антрепренери робили це задля наживи. Але насправді українські

трупи

були матеріально незабезпечені і, шукаючи заробітку по всій території Російської

імперії, несли зерно культури в народ. Знайомили широкого глядача із класичною

та

українською тогочасною літературою.

Учитель

Саме так і склалося...

Талановиті драматурги, і актори, й режисери.

Оті прості аматори, що, власне, утворили наш театр,

Тепер поважно звуться – корифеї –

Вони підняли на Вкраїні Мельпомени гордий стяг.

Навчалися в життя поважно і натхненно,

Страждали від утисків і образливих гонінь,

І потерпали на своїй землі такій стражденній

За долю мови рідної в устах майбутніх поколінь.

Усе стерпіли: не зламались, не злякались

Провалів та розгромних критики вітрів.

В таких умовах п´єси наші грались і писались,

Так швидко наш репертуар розрісся і зміцнів.

Ентузіасти театрального мистецтва,

Що слово українське вознесли на царський трон,

Не раз чували: “І кому потрібна мова ця простацька –

Культура провінційна так принижує бомонд!”

Ах так?! То ось вам малороси, ось вам українці :

На мові рідній, в п´єсі українській і без зайвих слів

Такий фурор здійняли в славній Маріїнці –

Сам імператор їх до себе в ложу запросив!

Ну, а сучасність – ніде правди діти –

Яку принесла нам приємну новину?

Відверто скажем: “Нічому радіти –

Час згадувати славну давнину!”

На шпальтах преси жовтої насмішки

Над грою вже сучасних нам зірок.

Отак країна наша прикро і невтішно

Зробила у нове століття некультурний крок...

Та, врешті, песимізм сьогодні недоречний –

Дух корифеїв з нами завжди поруч у віках.

Ви можете казати, друзі, безперечно:

“Театр помер”. Я ж заперечу: “Хай живе театр!”

Учитель. І справді, український театр житиме, допоки ми пам´ятатимемо тих

патріотів, які прославили наш театр у світі. Пам´ятайте: український

театр створили прості аматори, такі, як і ми. І чи не нам відроджувати

славу наших попередників?!

Українська література, 10 клас

Тема. Основні мотиви лірики творчості Лесі Українки 90-х років ХІХ – початку ХХ століття («Стояла я і слухала весну», «Як я люблю оці години праці», «І все-таки до тебе думка лине», «Contra spem spero!»).

Мета: познайомити старшокласників з поетичним доробком Лесі Українки 90-х років ХІХ –

початку ХХ століття; удосконалювати вміння здійснювати аналіз поетичних творів; розвивати творчу уяву, зв’язне мовлення, критичне мислення; виховувати любов до поетичного слова, повагу до творчих особистостей і зацікавленість

їхнім життям, творчістю.

Цілі уроку:Учні повинні знати:

біографію Лесі Українки; зміст поезій Лесі Українки «Стояла я і слухала весну», «Як я люблю оці години

праці», «І все-таки до тебе думка лине», «Contra spem spero!»; тему та ідею твору; засоби художньої виразності; мотиви лірики Лесі Українки 90-х років ХІХ – початку ХХ століття.

Учні повинні вміти: здійснювати аналіз поетичних творів; визначати тему, ідею, засоби художньої виразності у творі; здійснювати характеристику головних персонажів п’єси; висловлювати власну думку щодо прочитаного; добирати цитати для підтвердження своєї думки; визначати мотиви лірики Лесі Українки 90-х років ХІХ – початку ХХ століття.

Тип уроку: комбінований.Методи: робота в групах, опорні таблиці для аналізу поетичного твору, «Незакінчене речення», сенкан, гронування, літературний диктант, мультимедійний супровід.Випереджувальне завдання для учнів: виразно читати поезії Лесі Українки «Стояла я і слухала весну», «Як я люблю оці години праці», «І все-таки до тебе думка лине», «Contra spem spero!».Обладнання: тексти поезій, схема складання сенкану, таблиці для аналізу поетичного твору для кожного учня, ноутбук,роздруковані завдання для літературного диктанту на кожного учня, мультимедійний супровід до уроку.Оформлення дошки: портрет Лесі Українки, записана тема уроку; епіграф.Епіграф: Бажаю так скінчити я свій шлях, Як починала: з співом на устах! Леся Українка «Мій шлях»

Перебіг урокуІ. Організаційний момент.ІІ. Мотиваційний етап.

1. Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.Кінець ХІХ віку приніс зневіру в багатьох найсокровенніших і найнезрушніших цінностей: руйнувалася стара ієрархія, впорядкованість і розміреність світу. Переломність епохи позначилася і на біографії, й на творчості Лесі Українки. Попри те, що в читацькій свідомості утвердився образ мужньої, незламної й цілеспрямованої «дочки Прометея», письменниця мусила весь час відчувати роздвоєність і складність вибору.Вибір між модернізмом і народництвом для Лесі ускладнювався ще й певними етичними моментами. Для Лесі Українки це був і бунт проти власної матері, проти засвоєних із самого дитинства принципів і засад.Олена Пчілка – людина демократичних і прогресивних переконань, свято певна необхідності працювати на благо народу і навіть «в праці сконать». Свій псевдонім вона таки

виправдовувала щоденною невтомною діяльністю. Демократизм, любов до народу, замилування у фольклорі, постулат народної моралі як основи основ… Дочці своїй Олена Пчілка обрала виразний псевдонім, що мав засвідчити готовність слугувати національній, народній справі. І юна Лариса Косач самовіддано старалася бути Лесею Українкою: «співала» про слово – гострий меч, про Україну – «нашу бездольную матір», плакала над її долею, живописала «красу України – Подолля», палко мріяла про визволення рідного краю, про «братерство, рівність, волю гожу». Втім у якийсь момент (приблизно 1900-1901 роки) поетка «переросла» свій патріотичний псевдонім. Але жодного разу поетка не зрадила своїм переконанням щодо ролі і призначення митця, щодо свого призначення. Саме тому епіграфом сьогоднішнього уроку стали рядки поезії Лесі Українки «Мій шлях».

(Учитель зачитує епіграф до уроку)2. Актуалізація суб’єктного досвіду.

а) «Незакінчене речення»: «Прочитавши поезії Лесі Українки, я замислився над тим, що… був здивований…, був вражений…»б) Перевірка домашнього завдання: літературний диктант.

Літературний диктант1. Місто, в якому народилася Леся Українка…2. Справжнє ім’я Лесі Українки…3. Хто із письменників допоміг Лесі Українці у виданні першої збірки поезій?4. Яку назву мала перша поезія Лесі Українки?5. Назва першої поетичної збірки Лесі Українки…6. Автором якого підручника була Леся Українка?7. Наведіть 3-4 приклади драматичних творів Лесі Українки. 8. Скільки мов, крім рідної, знала Леся Українка і які саме?9. Як фольклорна збірка «Народні мелодії» Климента Квітки пов’язана з особою Лесі

Українки?10. У кого з видатних українських художників Леся Українка навчалася живопису?11. Разом із ким Леся Українка переклала збірку творів М.Гоголя «Вечорниці», видану у

Львові 1886 року?12. Назвіть імена 3-4 зарубіжних письменників, чиї твори Леся Українка перекладала

українською мовою. 13. Стрілочками вкажіть відповідність висловів з їх авторами.

«На свій вік це геніальна жінка» Іван Франко«…Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини» Микола Бажан«В історії світової літератури важко знайтижіноче ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значущістю» Михайло Павлик

1. За які здобутки в літературі присуджується з 1971 року в Україні щорічна літературна премія імені Лесі Українки?2. У який регіон України організувала Леся Українка фольклорну експедицію?3. Кому Леся Українка присвятила цикл поезій «Сльози-перли»?4. Із ким з видатних українських істориків познайомилася Леся Українка в Єгипті?5. Хто очолював театральну трупу, яка першою поставила драму Лесі Українки «Блакитна троянда» (1899)?6. Про який регіон Леся Українка писала так: «Властивий, найрідніший рідний край для мене..»?

в) Гронування (характеристики особистості поетеси).

яка? Леся Українка чого прагне? що досягла?

Жінка Людина Поет Драматург Громадянин

ІІІ. Цілевизначення і планування уроку.4. Оголошення теми, мети уроку.5. Визначення цілей уроку (усно), опрацювання та доповнення або коригування цілей

уроку, запропонованих учителем.6. Оголошення плану роботи.

ІV. Опрацювання навчального матеріалу. 4.1. Вступне слово вчителя (з мультимедійним супроводом)Під час короткого гостювання в Києві у брата Михайла Леся Українка відвідувала гурток «Плеяда». Крім поезій, вона почала писати прозу. 1890 року з-під пера Українки вийшли непересічні поезії «Contra spem spero!», «Мій шлях», «Сім струн».У березні 1893 року вийшла у Львові перша Лесина збірка – «На крилах пісень».

Чому Леся Українка обрала для своєї поетичної збірки саме таку назву?Схвальну рецензію на книгу написав Осип Маковей, правильно визначивши провідні мотиви творчості поетеси: «…Перший – то сумовитий погляд авторки на своє життя і долю; другий - то культ природи; а третій – то культ України і світове горе».4.2. Виразне читання поезій учнями.4.3. Робота в групах: Завдання. Здійснити ідейно-художній аналіз поезії, заповнивши таблицю. Скласти по 1 запитанню до групи-суперниці відповідно до її завдання.

І група – «Contra spem spero!»;ІІ група – «Стояла я і слухала весну»;

ІІІ група – «Як я люблю оці години праці»;ІV група - «І все-таки до тебе думка лине».

Назва поезії

Вид лірики

Тема

Ідея

Засо

би

худо

жнь

ої

вира

знос

ті

зоро

ві

слух

ові

Віршований розмірРимування

Автобіографічні мотиви

Особистісні враження

4.4. Індивідуальне завдання: складання сенканів: скласти сенкан, описавши внутрішній світ-портрет ліричної героїні поезії Лесі Українки.

І варіант – «Contra spem spero!»;ІІ варіант – «Стояла я і слухала весну»;

ІІІ варіант – «Як я люблю оці години праці»;ІV варіант - «І все-таки до тебе думка лине».

Схема1-й рядок – слово, що називає тему (асоціація).2-й рядок – 2 прикметники, що асоціюються з першим словом (опис теми).3-й рядок – 3 дієслова, пов’язані з темою.4-й рядок – фраза з чотирьох слів (думка-підсумок, що визначає розуміння теми).5-й рядок – 1 слово (асоціація з темою, слово-підсумок).

V. Робота з дошкою запитань.Учні прикріплюють на дошці свої запитання до поетеси, своїх однокласників, до учителя. Відповіді дають самостійно, обираючи собі запитання. VІ. Рефлексивно-оцінювальний етап.

1. «Незавершене речення»: На мій погляд, з творчістю Лесі Українки необхідно познайомитися тому, що…

2. Твір-есе (2 хв):«У чому неповторність таланту Лесі Українки»?3. Домашнє завдання: вивчити напам’ять вірш Лесі Українки «Contra spem spero!».

Українська література 10 клас

Тема. На шлях я вийшла ранньою весною і тихий спів несміло завела... (Лірика Лесі Українки).

Мета: ознайомити старшокласників із поетичним доробком Лесі Українки; розвивати навички виразного читання поетичних творів поетеси, удосконалювати усне мовлення; виховувати любов до поезії.

Тип уроку: комбінований.Обладнання: збірки поезій, фото, магнітофон.

Перебіг урокуІ.Активізація опорних знань учнів.Прослуховування творів-мініатюр, які учні писали вдома.ІІ. Повідомлення теми і мети урокуІІІ. Сприйняття й усвідомлення учнями нового матеріалу.

Учитель. Слово "лірика" стало синонімом до слів поезія, поетичні твори. Напевно, у лексичному вжитку майже кожної людини є слово "ліричний". Назвіть синоніми до нього. (Схвильований, емоційний, задушевний.)

Коли ми кажемо: "У цієї людини лірична душа". Що ми маємо на увазі?Що така людина співчутлива, здатна глибоко відчувати красу, перейматися

чужим горем і щастям, як своїм власним. Такі риси властиві натурам витонченим, інтелігентним. Отже, ліричність – це гарна риса, її треба виховувати й розвивати в собі.

Перша ваша зустріч з поетесою розкрила її душу, радощі й болі, життєвий шлях у подіях. Сьогодні звучатиме поезія Лесі Українки. Вслухайтеся в неї, і вона розкаже вам про "життя серця" великої Українки, доповнить і розширить її образ.

Вам уже відомо, як страждала юна Леся, коли доля позбавила її можливості грати на фортепіано, а це означало, що їй ніколи не стати ні піаністкою, ні

композитором. І вона передала всю музикальність своєї натури слову. Тому так багато в її віршах музики. Це видно навіть із назв творів: "Сім струн", "Ритми", "Романси"...

Ви зустрінете в поезіях Лесі Українки мотиви молодості й кохання, щирої дружби й захоплення природою, вияви палкої любові до рідної землі. Водночас ви відчуєте, як ця хвора, тендітна жінка вміла переборювати недугу, страждання, відчай, як гаряче відстоювала своє право на корисну діяльність і повноцінне людське життя. Сила духу Лесі Українки вражає щиру людську душу, робить її сильнішою – особливо молоду душу. Юні сучасники Лесі захоплювались її поезією і життєвим подвигом. Емоційне, потужне слово поетеси не старіє, воно долає час і нині проникає в душу то як сонячний промінь, то як гостра блискавка.

(Тихо звучить класична музика. Учень читає поезію „Коли дивлюсь глибоко в любі очі”)

Про могутній прометеївський дух поезії Лесі Українки сказано чимало. Гостра соціальна проблематика багатьох її творів дала підстави Франкові поставити її ім'я поряд з ім'ям великого Кобзаря. Франко, перший поціновувач Лесиного таланту, назвав авторку збірки "На крилах пісень" "трохи чи не одиноким мужчиною на всю соборну Україну" і визнав прямою наступницею та-ланту Т. Шевченка: "Від часу Шевченкового "поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини". Патріотична лірика Лесі Українки дає особливу насолоду читачам. Авторка щира, їй не чужа ідея державності і не чужі болі знедоленого краю. У циклі "Сльози-перли", присвяченому І.Я. Франку, Леся Українка зверталася до Бога, щоб вивів її рідний край з неволі. Такі звучання перегукуються з Шевченковими і звучать далеко не безнадійно:

О люде мій бідний, моя ти родино,Брати мої вбогі, закуті в кайдани!Палають страшні, незагойнії раниНа лоні у тебе, моя Україно!Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?Ой Боже!

Соціальне становище допомогло Лесі та її братам і сестрам стати освіченими, інтелігентними людьми і глибоко відчути прірву, яка відділяла тру-дящий люд від освіти, нормального людського життя. Леся, яка виростала серед сільських дітей і дружила з ними, по-справжньому страждала, бачачи сім'ї селян у нужді й темряві, багатьох сільських дівчат навчала грамоти. Мешканці Колодяжного згадують, що Косачі допомагали селянам у скруті, дівчатам, які виходили заміж, робили подарунки. Отже, життя серед селян було для Лесі школою демократії. Духовна єдність з народом, тверді національні почуття будили в душі письменниці протест проти соціального й національного гноблення України, біль за "кайдани неписьменності й несвободи".

Особливо відчувала це поетеса, перебуваючи за межами України. Хвороба гнала її по світах, а серце жило на Батьківщині. У березні 1891 року з Відня вона писала братові Михайлу: «Не знаю, чи коли вдома були в мене такі години тяж-

кої, гарячої туги, як тут, у вільнішому краю. Мені не раз видається... що на руках і на шиї у мене видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярмо неволі, і всі бачать тії сліди, і мені так гірко, і тяжко, і сором. Як приїду знов на Україну, то, певно, мене ще гостріше дійматиме, і страчу я остатній спокій...». Як ви прокоментуєте ці думки адресатки?

(Відповіді учнів)Патріотичними мотивами сповнений вірш "І все-таки до тебе думка лине".

(Читання вірша, коментування)Бесіда.1. Які епітети вживає поетеса, характеризуючи Україну?2. Чому Леся Українка вважає жаль та сльози слабкою зброєю за волю України:

О, сліз таких вже вилито чимало,Країна ціла може в них втопитись;Доволі вже їм литись, Що сльози там, де навіть крові мало!

Учень. З переживань і болю народжувалася мужня, заклична громадянська поезія, що будила людей до боротьби і праці в ім'я народу. Леся Українка вручала борцям своє прометеївське слово, як символічний меч, що повинен назавжди знищити людське лихо.

(Учень читає напам'ять поезію "Слово, чому ти не твердая криця...")Учитель. Як і Шевченко, Леся Українка називала слово зброєю. Найсильніше такий символ викристалізувався у вірші, який ви щойно почули.Бесіда.1. Як Леся Українка ставиться до свого таланту?2. Чому поетеса сподівається на силу своїх віршів більше, ніж на власну фізичну?3. Кого має на увазі авторка під образом месників? Учитель. Нестор Гамбарашвілі подарував Лесі Українці гострий кинджал, виготовлений у Дагестані, сказавши: "Будьте тверді у Вашій благородній роботі, як криця цього кинджала, і гострі в слові, як його лезо".

Михайло Старицький увів у нашу мову слово "мрія". Леся Українка дуже влучно використала його в поезії "Мріє, не зрадь!". Авторка знала, що творчість підриває її здоров'я, тому згідна була віддати життя і долю не за примітивні віршики, а за справжню поезію, яка дає митцям безсмертя:

Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою!Слово, коли ти живе, статися тілом пора.Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,той не вмре, не здобувши нового добра.

(Виразне читання учнем поезії „Contra spem spero!” та її ідейно-художній аналіз)

У своїх найкращих поезіях Леся Українка не лише лірик, а й філософ. Погляд її

сягає в глибінь віків, щоб потім прозирнути в майбутнє.

"Напис в руїні" – один із кращих зразків громадянської лірики поетеси, написаний

у 1904 році після поїздки в Єгипет і відвідання музею пірамід.

-Що ви знаєте про єгипетські піраміди?

(Читання поезії)

Бесіда.1. Які роздуми в Лесі Українки викликало одне із семи чудес світу?2. У яких словах звучить самохарактеристика фараона-деспота?3. Хто ж заслужив вічний пам'ятник?4. У чому актуальність останніх рядків вірша для епохи Лесі Українки?5. Доведіть, що ці слова свідчать про неабияку сміливість поетеси.Учитель. Як бачите, ця поезія має підтекст – прихований зміст, про який можна здогадатися.

Проте у творчості Лесі Українки ми зустрічаємо не лише патріотичні мотиви. Поетеса любила краєвиди рідного Поділля, природу України.

У віршах "Стояла я і слухала весну", "Давня весна" показано природу, яка оживає. Обнадійливо звучать слова:

Стояла я і слухала весну,весна мені багато говорила...

А в поезії "Давня весна" особливу роль відіграє розквітла гілка яблуні, яку побачила у вікні хвора лірична героїня:

Ні, не забула! У вікно до менеЗаглянули від яблуні гілки,Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Народно-пісенний ритм має вірш „Красо України, Подолля!” Поетеса дуже уважно ставиться в цій поезії до змалювання пейзажів, використовує постійні епітети, сталі порівняння.

(Виразне читання вірша „Красо України, Подолля!”)

Відчайдушний порив закоханого серця, голос любові, що не вміщається в тихому закутку грудей, озвався в поетичному слові Лесі Українки. Чисте правдиве освідчення, надія і безнадія прориваються крізь уста в поезії „Все, все покинуть, до тебе полинуть”.

(Виразне читання поезії)Вдома ви повинні були ознайомитись із поезіями „Хотіла б я тебе, мов

плющ обняти”, „То, може, станеться і друге диво”, „Я бачила, як ти хиливсь додолу”, „Уста говорять: „Він навіки загинув”, „Твої листи завжди пахнуть зав’ялими трояндами”.

Скажіть, будь ласка, до якого виду лірики належать ці поезії і яким настроєм вони пройняті?

Інтимна лірика Лесі Українки присвячена С. Мержинському.

Як і Франкові, критика дорікала Лесі Українці за такі печальні поезії, хоча причин для звинувачень й не було, тим більше, що кожен митець — насамперед людина, якій не чуже ніяке горе, особисте чи народне, не чужі муки і страждання. У вірші "Хто вам сказав, що я слабка" Леся Українка дала належну відсіч таким закидам недолугих критиків.

(Читання поезії „Хто вам сказав, що я слабка”)ІV. Узагальнення і систематизація вивченого.

Справжнє мистецтво має свій магнетизм, воно вабить до себе знову і знову. Особливо потребують повторного прочитання поетичні рядки, бо мають дивовижну властивість – відкривати уважному читачеві свої принади щоразу по-новому, допомагають відновити духовні сили, розвіяти душевну втому. Нехай же завжди відкритою книгою залишається для вас поезія Лесі Українки.

Ваші виступи заслуговують відповідної нагороди (мотивування оцінок).V. Домашнє завдання.

Написати відгук на вірш Лесі Українки, за який, на вашу думку, її можна назвати геніальною поетесою.

Українська література 10 клас

Тема. Леся Українка. Життя поетеси, її мужність і сила духу.

Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Лесі Українки; учити створювати власні висловлювання, виразно й осмислено читати поетичні твори; розвивати мислення, мовлення; логічно мислити, узагальнювати; виховувати патріотичні почуття, любов до рідного слова, естетичні смаки.Тип уроку: комбінованийОбладнання: портрет Лесі Українки, фотоматеріал про її життя і творчість; презентація; міні-бібліотека художніх творів поетеси.

Перебіг уроку

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Леся Українка

І. Вступне слово вчителя. Стояла я і слухала весну,Весна мені багато говорила,Співала пісню дзвінку, голосну,То знов таємно - тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,Про молодощі, радощі, надії,Вона мені переспівала зновТе, що давно мені співала мрії.

Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім’я їй – Леся Українка. З не такої вже й далекої минувшини, проте вже мовби крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий.ІІ. Оголошення теми, мети уроку.Мотивація навчальної діяльності . ІІІ. Актуалізація опорних знаньЛітературний диктант 1.Справжнє ім’я та прізвище письменниці. (Лариса Косач)2.Улюблений жанр усної народної творчості Л.Українки, яким вона скористалась у своїй письменницькій діяльності. (Казка)3. Ім'я старшого брата Лесі, якого вона найбільше любила і поважала. (Михайло)

4. Літературний псевдонім матері Лесі Українки. (Олена Пчілка) 5. Найулюбленіша книга Лесі. («Кобзар»)6.Хвороба, від якої поетеса лікувалася впродовж усього життя. (Туберкульоз)ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Виразне читання вірша «Мій шлях»(музичний супровід)

Мій шлях На шлях я вийшла ранньою весноюІ тихий спів несмілий заспівала,А хто стрічався на шляху зі мною,Того я щирим серденьком вітала: «Самій не довго збитися з путі, Та трудно з неї збитись у гурті».Я йду шляхом, пісні свої співаю;Та не шукайте в них пророчої науки, -Ні, голосу я гучного не маю!Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!» З його плачем я спів з’єднаю свій,Бо не такі вже гіркі сльози – спільні.Коли ж на довгому шляху прийдетьсяМені почути співи гучні, вільні, -В моїй душі для них луна знайдеться. Сховаю я тоді журбу свою І пісні вільної жалем не отрую.Коли я погляд свій на небо звожу, -Нових зірок на йому не шукаю,Я там братерство, рівність, волю гожуКрізь чорні хмари вгледіти бажаю, - Тих три величні золоті зорі, Що людям сяють безліч літ вгорі…Чи тільки терни на шляху знайду,Чи стріну, може, де і квіт барвистий?Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, – Бажаю так скінчити я свій шлях, Як починала: з співом на устах!

Ці слова сказала Леся Українка в дев’ятнадцятирічному віці, маючи за

плечима успіхи на літературному шляху, долаючи життєві негаразди, борючись з недугами, що терзали її молодий організм. І все-таки, співаючи пісні, ховаючи свою журбу, обминаючи терни, шукала щасливу квітку своєї мрії, крокувала у весняному полоні свого життя, лагідно торкаючись чарівних струн поезії.

Сім струн я торкаю, струна по струні,

Нехай мої струни лунають,Нехай мої співи літаютьПо рідній коханій моїй стороні.І, може, де кобза найдеться,Що гучно, на струни озветься,На струни, на співи мої негучні.

Звідки ж набиралась молода поетеса сил? З яких джерел черпала цілющу силу і наснагу. Бібліографи доводять, що невичерпним джерелом її життєвого і творчого шляху була велика родина Косачів і Драгома-нових, які з великим ентузіазмом, любов’ю, наполегливістю плекали, леліяли талант майбутньої поетеси. Усний журнал. Сторінка перша 1. Родина письменниці (зразок повідомлення учня). Предки Лесі Українки з обох боків – батька й матері – входять своїм корінням у глибину далеких століть і мають багату історію. Косачі походять із сильного боснійського роду, який своїм корінням сягає узбережжя далекої Адріатики. Лесин батько – Петро Антонович Косач – народився вже в Україні, у невеличкому містечку Мглині, що на півночі Чернігівщини. Рід по матері був грецький. В Україні Драгоманови осіли у XVІІ столітті, і з тих часів історія роду набирала нових подій та імен. Родина Драгоманових з Гадячі, де народилася мати – Ольга Петрівна Драгоманова, придержувалась народних традицій, шанувала українську пісню. На цьому зростало не одне покоління Драгоманових, а виховання в дусі народної культури стало вирішальним для Олени Пчілки, а згодом і для доньки Лесі

Сторінка друга 2. Дитинство Лесі (зразок повідомлення учня). Саме мати – поетеса Олена Пчілка, відома в літературних колах, мудра, вольова, цілеспрямована жінка – вивела свою доньку на шлях поезії. А Леся, яка відчувала поетичне слово кожним порухом своєї душі, зрозуміла, що художня література – то її доля: життя і щастя, радість і зброя. «У дітей мені хотілось перелити всю свою душу і думки. З певністю мушу сказати, що мені це вдалося. Не знаю, чи стали б Леся та Михась українськими літераторами, коли б не я? Може б стали, але хутчій, що ні … Власне, я «наважила» й завше окружала дітей такими обставинами, щоб народна стихія була їм найближчою, щоб вони змалку пізнавали її найбільше. Життя зі мною та посеред волинського люду сприяло тому. Фольклор і етнографія були нашою природною течією».

У дитячі любі роки,Коли так душа бажалаНадзвичайного, дивного,Я любила вік лицарства.

Як дитиною, бувало,Упаду собі на лихо,То хоч в серце біль доходив,Я собі вставала тихо.

Зі всіх шістьох дітей, що були в Косачів (два сини і четверо дочок), Леся найбільше вдалася в батька: і вродою, і характером, і звичками. Вони були однаково лагідні та безмежно добрі, стримані, терплячі, однаково наділені виключною силою волі, поблажливі в ставленні до інших, але не до себе, важко уявити, щоб вони зробили щось таке, що вважали за нечесне. Їм були огидні жадоба, зажерливість, користолюбство тощо. Була в них ще одна спільна риса: вони надзвичайно цінували людську гідність. Грамоти Леся навчилася дуже рано. Коли їй було чотири роки, вона вже дуже добре володіла читанням. А через рік Леся самостійно писала коротенькі листи до своєї бабусі в Гадяч та за кордон до дядька Михайла Драгоманова. Дуже рано почала Леся знайомитися з народною творчістю: піснями та художніми виробами. Навесні 1882 року родина Косачів перебралася на постійне проживання до села Колодяжного, що недалеко повітового містечка Ковеля. Тут поліська народна стихія заполонила Лесю і на якийсь час повністю її поглинула. У цьому селі Леся за допомогою свого брата Михайла, з яким була нерозлучна до тринадцятирічного віку, за що їх жартома називали спільним ім’ям Мишелося, виконала дуже цінну роботу: записала від різних людей дуже багато пісень. Перед текстами кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу з нотами мелодії тієї пісні. У дитячому віці була не одна цікава подорож Лесі до тих джерел, які збагатили її чудовим матеріалом, що перетворився під її чудодійним пером на високомистецькі твори. Глибоке знайомство з поліської народною творчістю дало можливість Лесі Українці написати чудовий її твір – “Лісову пісню”. До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала із братом “козака”. Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не тільки успішно вчилась грати, а й сама бралася складати музичні твори. Любила Леся й серйозну роботу – господарчу. Вона завжди мала свій квітник і город, сама його обробляла й доглядала. У 6 років навчилася шити і вишивати, а згодом навіть взялася мережити батькові сорочку.

Та скоро сталося велике горе, що потім невідступно, рік у рік, день ідень аж тридцять два року, до останнього подиху, переслідувало й тихенько її мучило. Ось як розповідає її сестра Ольга:“… 6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися як святять воду і в неї дуже померзли ноги. Скоро потому, і від того, як тоді і думали, вона заслабла. У неї так почала боліти нога права, що вона незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, але плакала від болю. Її лікували різними способами: ваннами і масажами, і нога через деякий час перестала боліти і не боліла кілька років. Але від тої пори – це початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала “тридцятирічної війни” з туберкульозом. У той час, коли не боліла нога, почався туберкульоз у китиці лівої руки, вилікуваний операцією восени 1883 року.

Хвора рука позбавила Лесю можливості стати піаністкою. Після руки знову почала боліти нога, туберкульоз прокинувся у легенях, а після залікованих на Карпатах та в Італії легенів на туберкульоз заслабли нирки. Хоча, як хоробро і витривало вела війну Леся, однак туберкульоз, зірвавши їй здоров’я, звів її у передчасну могилу…” Сторінка третя 3. Перші поетичні спроби. Літературна діяльність (зразок повідомлення учня). Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач (в одруженні Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі. Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталась тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянуть іще раз на рідну країну, Поглянуть іще раз на синій Дніпро,- Там жити чи вмерти, мені все одно… З тринадцяти років Леся по-справжньому стала до літературної роботи. Її поезії друкувалися в Галичині, що входила до складу Австро-Угорської імперії. За ініціативою передової молоді, М.Старицького та М.Лисенка в Києві був організований літературний гурток «Плеяда». Леся Українка як один з керівників цього гуртка дуже багато зробила в справі організації перекладів творів світової літератури українською мовою. (слайд 12) У дев’ятнадцятирічному віці вона для своєї молодшої сестри написала підручник «Стародавня історія східних народів». Одночасно з віршами Леся Українка писала й оповідання, публіцистичні та літературознавчі праці. Та чи не найвищої вершини її талант сягнув у драматичних творах, яких вона написала чимало. У 1893 році у Львові за допомогою І.Франка виходить перша збірка віршів письменниці – «На крилах пісень». Її друга збірка – «Думи і мрії», яка вийшла 1899 року у Львові. У 1902 році у Чернівцях виходить третя збірка поезій поетеси «Відгуки». Сторінка четверта 4. Боротьба Лесі Українки зі своєю хворобою (зразок повідомлення учня). У 1883 році Лесі в Києві прооперували ліву руку, що позбавило її можливості грати на фортепіано. Болісно прощалася з інструментом, якому довіряла дівочий смуток, радощі і таємниці: Мій давній друже ! мушу я з тобою Розстатися надовго…Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувати думки веселі і сумні…То ж при собі, мій друже давній, вірний,Пройшло життя дитячеє моє.

Як сяду при тобі я в час вечірній,Багато спогадів тоді встає! Розстаємось надовго ми з тобою! Зостанешся ти в самоті німій, А я не матиму де дітися з журбою… Прощай же, давній, любий друже мій! З цього часу назавжди скінчилося Лесине навчання з учителями, вона самотужки здобувала освіту – джерелом знань для неї були книжки і саме життя. Пізніше в Берліні Лесі прооперували ногу, а туберкульоз прокинувся в легенях, потім у нирках. Але в боротьбі з хворобою Леся настільки загартувалася, що самостійно вивчила мови – французьку, англійську, італійську, німецьку, польську, болгарську, старогрецьку, латину. Стан здоров’я письменниці погіршився, і вона їздить на лікування в Грузію і Єгипет. Та не зважаючи на важкий фізичний стан, перемагаючи біль силою свого духу, Леся Українка саме в останні передсмертні роки створила такі геніальні твори, як «Лісова пісня», «Камінний господар», «Оргія», «Триптих». Це була титанічного духу жінка, донька Прометея…

Хто вам сказав, що я слабка,Що я корюся долі?Хіба тремтить моя рукаЧи пісня й думка кволі?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! Сторінка п’ята 5. Вшанування пам’яті поетеси (зразок повідомлення учня). 1 серпня 1913 року Леся Українка померла в Грузії, в містечку Сурамі, а похована в Києві, на Байковому кладовищі. Сьогодні все прогресивне людство високо цінує творчість української письменниці, яка все свідоме життя боролася за втілення в життя волелюбних ідей, за щастя і рівноправність усіх народів. Її твори перекладені багатьма мовами народів світу і служать праві захисту миру й прогресу. Пам’ятники Лесі Українці споруджено в Сурамі, Батумі, Ялті, Луцьку, Канаді (Саскатуні), кілька пам’ятників у Києві. Ім'ям Лесі Українки названо вулиці, театри, школи, бібліотеки. У багатьох містах, де побувала поетеса, відкрито музеї. Центральний музей Лесі Українки відкрито в Києві на вулиці Саксаганського. Але найкраща шана пам’яті доньки українського народу – ростити в серцях людей посіяні нею зерна доброти, краси, мужності, волі, братерства.

О, не журися за тіло!Ясним вогнем засвітилось воно,Чистим, палючим, як добре вино,

Вільними іскрами вгору злетіло.Легкий, пухкий попілецьЛяже, вернувши ся, в рідну землицю,Вкупі з вербою там зростить вербицю,-Стане початком тоді мій кінець.Будуть приходити люди,Вбогі й багаті, веселі й сумні,Радощі й тугу нестимуть мені,Їм промовляти душа моя буде.Ні! Я жива! Я буду вічно жити!Я в серці маю те, що не вмирає.

V. Закріплення вивченого матеріалу1. Скласти «Доміно» – «Життєдіяльність Лесі Українки»

(Леся Українка – письменниця – фольклорист – музикант (фортепіано) – мовознавець (вивчила понад десять мов) – здібності у малюванні – авторка навчальної літератури (написала підручник «Стародавня історія східних народів») – перекладач – керівник гуртка «Плеяда» – автор публіцистичних праць – драматург .)VІ. Підсумок уроку До митців, що пережили свій час і їхні твори збагатили скарбницю духовної культури, належить Леся Українка. Її творчість стала видатним явищем української і світової літератури.VІІ. Оголошення результатів.VІІІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати сторінки підручника 122-123.2. Написати твір-мініатюру “Що нового про Лесю Українку я дізнався на уроці” або підібрати вислови видатних людей про Лесю Українку.