Презентаціяна тему

Конституційне право громадян України на об’єднанняу політичні партії.

Виконаластудентка групи ФФІм-51с

Васютик Софія

Дослідження конституційно-правового інституту політичних партій базується на вивченні суб’єктивного конституційного права на вільне об’єднання громадян у політичні партії-права,яке є складовою основоположної свободи об’єднання та основою інституціоналізації політичних партій.

Свобода об’єднань(асоціацій),як зазначають П.Рабінович та М.Хавронюк,означає право на об’єднання громадян для спільних дій і досягнення спільної мети.

Таке об’єднання є необхідним для людини ,коли вона сама не в змозі вчинювати вказані дії або досягти вказаної мети.Особливо важливе значення має таке об’єднання для узгодження дій з метою реалізації спільних політичних цілей.

Саме з цією загальною метою утворюються політичні партії,в яких громадяни об’єднуються і знаходять себе у колективі людей,що поділяють однакові політичні погляди,ідеали і цілі.

Право на свободу об’єднань належить до фундаментальних прав,закріплених Конституцією України.У статтях 15,36,37 Конституції містяться конституційні норми,які «безпосередньо є правоутворюючою основою існування та розвитку багатопартійності в Україні,створення та діяльності професійних спілок,інших громадських організацій».

Стаття 15 Конституції закладає правові підвалини ідеологічної та політичної різноманітності,на яких ґрунтується суспільне життя в Україні.Вона стала основою для конституційного закріплення свободи думки і слова,свободи совісті і переконань (стаття 35) та свободи об’єднань (стаття 36 Конституції),у тому числі у політичні партії.

Визначальною для ствердження свободи об’єднань громадян є стаття 36 Конституції.Свобода об’єднання,закріплена Конституцією,означає наявність у суб’єктів вказаних нею,-громадян України-суб’єктивного права на вільне об’єднання.

Сам по собі конституційний характер свободи об’єднання не гарантує його публічно-правової природи:Конституція як нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили здійснює системотворчу функцію не лише щодо системи конституційного права України,але й системи національного права в цілому.

Для основоположних прав і свобод людини характерне достатньо загальне нормативне(конституційне) формулювання їх змісту,що передбачає різні способи їх реалізації.Тому деякі автори говорять про складові права на свободу об’єднання як окремі більш конкретні права.

Так Д.Малий стверджує,що до складу «загального» права на об’єднання входять п’ять окремих суб’єктивних прав:право утворювати об’єднання,право вступати в об’єднання,право утримуватися від вступу в об’єднання,право брати участь (перебувати) в об’єднанні,право виходити з об’єднання.

З дещо іншої точки зору,яка заснована на загальнотеоретичних уявленнях про зміст суб’єктивного права взагалі,розкриває зміст права на об’єднання Н.Гаєва.Цей зміст на її думку ,включає такі елементи-можливості :можливість поведінки ,яка «дає змогу діяти суб’єкту на власний розсуд щодо створення об’єднання громадян,вступу у вже існуючі об’єднання громадян або утримуватися від вступу,брати участь у їх діяльності та виходу з них»

можливість користуватися наданими благами,які задовольняють інтереси суб’єкта в межах реалізації об’єднаннями громадян їх цілей та завдань; «можливість вимагати від органів державної влади та інших суб’єктів суспільного ладу,посадових осіб утримуватися від втручання,здатного обмежувати право на свободу об’єднання»; «можливість звертатися за захистом права на свободу об’єднання у випадку порушення або не визнання цього права».

Таким чином можна говорити про п’ять способів реалізації суб’єктивного права на вільне об’єднання ,які природно діляться на дві групи: участь в утворенні об’єднання та вступ до об’єднання є способами реалізації позитивного аспекту свободи обєднання,тоді як утримання від вступу до об’єднання ,добровільний вихід з об’єднання та участь у добровільній ліквідації об’єднання є способами реалізації негативного аспекту свободи об’єднання.

Основний зміст конституційного права на свободу об’єднання викладений у частині першій статті 36 Конституції: «Громадяни України мають право на

свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і

свобод та задоволення політичних,економічних,соціальних,культурних та

інших інтересів,за винятком обмежень,встановлених законом в інтересах національної безпеки та

громадського порядку,охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону «Про об’єднання громадян» «Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування,створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод».

Розуміння свободи об’єднання як суспільно-політичної обґрунтовує віднесення гарантованого статтею 36 КУ права на свободу обєднання до категорії політичних,а не соціально-економічних прав.

Можна стверджувати,що стаття 36 КУ передбачає свободу об’єднань(структур громадянського суспільства),які належать до політичної системи суспільства або тісно взаємодіють з нею.Тому принаймні об’єднання осіб,основною метою яких є одержання прибутку,не повинні розглядатись як частковий випадок об’єднань громадян у сенсі статті 36 КУ та статті 1 Закону «Про об’єднання громадян»

Політичні партії як тип обєднання громадян мають низку характерних рис і правових ознак,спільних з іншими об’єднаннями громадян.Аналіз як вимог законодавства,так і наукової літератури дозволяє нам стверджувати ,що сукупність критеріальних ознак,які визначають об’єднання громадян відповідно до статті 36 КУ,має триступеневий характер.

Насамперед це три ознаки,які характеризують більш широку категорію непідприємницьких товариств(перші дві з них притаманні усім товариствам):добровільність об’єднання;незалежність від держави;неприбутковість(ознаки першого ступеня).

До ознак другого ступеня слід віднести:майнову незацікавленість членів об’єднання;самоврядність та внутрішню демократію;спільність інтересів у певній суспільній сфері.Ознаки третього ступеня виділяють категорію власне об’єднань громадян у сенсі статті 36 КУ:об’єднання лише фізичних осіб(громадян);світській(не релігійний)характер.

Природа свободи об’єднання як одної з політичних свобод не допускає її поширення на суб’єктів приватного права без зміни її природи.Розуміння конституційного права на об’єднання як права,належного і юридичним особам,порушує політичну природу свободи об’єднання.Тому вважається неприпустимим передбачення можливості «громадських об’єднань»,учасниками яких є на рівних засадах фізичні та юридичні особи.

Запровадження поняття «громадське об’єднання» як збірної категорії,яка не включає політичні партії,означає по суті відмову від конституційного поняття «об’єднання громадян»,яке у свою чергу не включає об’єднань за участі юридичних осіб.

І хоча конституційно-правовий статус політичних партій відрізняється від статусу громадських організацій,за своєю конституційною природою вони значно ближчі,аніж громадські організації та об’єднання юридичних осіб.

Таким чином,запропонована проектом Закону «Про громадські об’єднання» концепція означає ревізію конституційної доктрини об’єднань громадян,зміну розуміння конституційного права на об’єднання та його суб’єкта ,по суті, відмову від конституційної категорії «об’єднання громадян» як загального інструмента реалізації права на свободу об’єднання,передбаченого як КУ,так і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.Послідовність такої ревізії та її відповідність системі конституційних прав і свобод людини та громадянина викликає сумніви.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. 

Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України. 

Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Діяльність об’єднань громадян носить найрізноманітніший характер. Вона може бути спрямована на участь у розробленні державної політики, розвиток науки, культури, відродження духовних цін ностей, розв’язання конкретних соціальних проблем окремих категорій та груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, обумовлюватися спіль ністю професійних та інших інтересів громадян тощо.

Найбільш повну характеристику об’єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з чим виділяються:

• масові об’єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки та ін.);

• органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);

• органи громадського самоврядування (ради і колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.).

Об’єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об’єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, притаманні тим чи іншим об’єднанням громадян.

• До загальних ознак слід віднести:• 1) добровільність об’єднання. Це

відображується у добровіль ності вступу та виходу з об’єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення певної мети внутрішньоорганізаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення із членів об’єднання громадян;

2) організаційні заходи, якими в діяльності об’єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;3) відсутність у об’єднань громадян внаслідок їх природи державно-владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого роду і закріплює їх законодавчо, наприклад, закріплення за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушен

Взаємовідносини держави та об’єднань громадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового статусу об’єднань громадян низкою нормативно-правових актів. Основними серед них є Закон України «Про об’єднання громадян», а також закони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»