Життєвий шлях і педагогічна спадщина

В. Сухомлинського

Підготували :Студенти групи 4Ам

Бурлачук І. М.Кобець Н. М.

Василь Олександрович Сухомлинський (28 вересня 1918, с. Омельник (ниніОнуфріївський район Кіровоградської області) — 2 вересня 1970) — український педагог, публіцист, письменник, поет.

В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села.Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в ОнуфріївськійСередній школі.

У 1941 році, під час Другої світової війни, добровольцем йде на фронт. У

січні 1942 року молодший політрук

Сухомлинський був важко поранений, захищаючи Москву у битві під

Ржевом. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. 

В 1948 році Васи́ль Олекса́ндрович стає директором Павлиської середньої школи і беззмінно працює протягом 23 років до кінця своїх днів. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально — виховного процесу».З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР.1958 — заслужений вчитель УРСР.1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

Василь Олександрович Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей,

1500 оповідань і казок для дітей. Його книги виходили і виходять масовими

тиражами в багатьох країнах світу. Він став визнаним класиком педагогіки 20 ст.

Першочергове місце у спадщині В. Сухомлинського посідає принцип нерозривної єдності і взаємозв’язку держави, батьківщини і рідної мови.

Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і

розв’язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення.

Він писав: «У душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії». 

Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її

емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А

сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної

культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й

благородного.

Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її

емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А

сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної

культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й

благородного.

Сухомлинський писав: «Учителю потрібно володіти величезним талантом любові до

людини, безмежною любов'ю до своєї праці і перш за все до дітей, щоб на довгі роки

зберегти бадьорість духу, ясність розуму, свіжість вражень, сприйнятливість почуттів —

без цих якостей праця педагога перетвориться в муку».

Любов до рідної мови пронизує усі педагогічні праці В. Сухомлинського. Рідна

мова, за його словами, — це безцінне духовне багатство, в якому народ живе,

передає з покоління в покоління свою мудрість , культуру й традиції.

«Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність

Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям

своєї родини…»

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого

вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не

роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». 

Своєрідно й творчо Василь Сухомлинський використовував казку у вихованні

дошкільнят і молодших школярів. «Через казку, фантазію, гру, через неповторну

людську творчість — вірна дорога до серця дитини», — наголошував він.

В. Сухомлинський висловлює низку пропозицій щодо розповідання дітям:• педагог має дотримуватися міри в розповіданні;• розповіді вихователя мають бути яскравими, образними, невеликими;• впливати на почуття, уяву, фантазію дітей, поступово відкривати віконце в безмежний світ, не розчиняти його відразу, не перетворювати на широкі двері;не закидати дитину інформацією;• відкривати перед дитиною у навколишньому світі щось одне, але так, щоб частинка життя заграла перед нею усіма барвами веселки.

Особливу увагу звертав педагог-гуманіст на специфіку роботи з дітьми із заниженою здатністю до навчання. Таких учнів В.О.

Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику людства. 

Сухомлинський дає поради вчителям не захоплюватися модними прийомами так званого ефективного, оптимістичного,

комплексного, прискореного навчання тощо, "в основі яких лежить погляд на рядову

дитину як на електронний механізм, здатний без кінця засвоювати і засвоювати.

Дитина — жива істота, її мозок — найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо і обережно".

Висока гуманістична позиція В.О. Сухомлинського виявилася і в його ставленні

до сім'ї. Він вважав, що гармонійний, всебічний розвиток можливий лише за умови, коли школа і сім'я будуть діяти

одностайно і стають однодумцями у спільній роботі.

У центрі уваги видатного педагога є діяльність вчителя, його проблеми, багатогранна діяльність, культура спілкування з дітьми, педагогічної

майстерності, духовності, підготовки вчителів у навчальних закладах тощо. "Сто порад

вчителеві" — праця, яка має стати постійним порадником вчителя, як і інші його визначні твори, що мають пізнавальне значення для

освітніх працівників, педагогічної громадськості. 

В.О. Сухомлинський радить вчителеві мати свою особисту бібліотеку, аби можна було

повсякденно користуватися книгами, читати й перечитувати їх, щоб вводити у світ книг своїх вихованців. У статті "Моя

педагогічна система" він пише: "Я не уявляю собі скільки-небудь сильного впливу

на своїх вихованців, якби кожен з них поступово не був уведений у цей чудовий

світ — світ книги". 

Країни, де видавались твори В. Сухомлинського: Азербайджан, Вірменія,

Білорусь, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргизія, Латвія, Литва,

Молдавія,Таджикистан, Татарстан, Узбекистан, Чувашія. А також: Англія,

Болгарія, Іспанія, Китай, Монголія, Німеччина, Польща, Румунія, Угорщина,

Фінляндія,Франція, Чехословаччина, Югославія, Японія.

2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помирає, але його внесок у життя та його твори залишаться назавжди. 

За свою педагогічну працю він був нагороджений двома орденами Леніна,

багатьма медалями Союзу РСР. З 1958 року Сухомлинський — член-

кореспондент Академії Педагогічних Наук РРФСР, з 1958 р. Заслужений вчитель УРСР.

В 1968 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. В тому ж році він був обраний членом-кореспондентом

Академії педагогічних наук СРСР.У 2011 році на честь Василя

Сухомлинського названа вулиця в Києві.

Мудрі думки В. О. Сухомлинського про вчителя:

Учитель — перший і головний світоч в інтелектуальному житті школяра; він

пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки, культури, освіти.

У творчій спадщині В.О. Сухомлинського розглядаються проблеми змісту освіти,

мотивів пізнавальної діяльності, методики навчання дітей, контролю і

керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато

інших. Хоч вони і не є новими в українській педагогіці, проте педагог

бачив у них нові проблеми та підходи до їх вирішення, що є прикладом творчого підходу до теорії і практики виховання.