Людмила Тарнавська, учитель зарубіжної

літературиНВК “Святошинська гімназія” м. Києва

Виступ на круглому столі

  ”...Кожного малюка при народженні бере

під свій захист казковий крихітка-Ангелик

і веде за руку у дивовижний, незбагненно-загадковий, барвистий світ, що його

дорослі називають Життям.“ (Ната Гранич "Ангелик на долоньках")

«Дети — не фарфоровые пупсики. Они люди. И, как люди, вызывают в нас самые разные чувства. Нам может быть с ними хорошо, а может быть — противно.Мы хотим, чтоб было интересно.В этом наша учительская корысть. Наш разумный эгоизм.Но вопросы профессионализма не связаны с любовью.Они ставятся по-другому: насколько наши теории губительны для нас самих?»(М. Аромштам «Коли відпочивають янголи»)

Стереотипи сприйняття шкільного життя

(Роздуми над повістю Марини Аромштам «Коли відпочивають янголи»)

Янголи і демони? Янголи чи демони?

Янголи? Хто?

“ Мені просто дуже приємно думати, що мої книжки перекладені й будуть читатися в Україні.Будь-який письменник мріє про розуміння, але що за цим стоїть, пояснити не може. Я не виняток. Читач вичитує те, що хоче й може. На те він і читач ”

• освіта робить людину розумною;

• чоловіки не плачуть;• борщ і сало – улюблена їжа

українців;• німці пунктуальні;• цигани завжди обманюють.

• Математика – высокая наука. И ее отличительная особенность- в свободе от конкретного.

• Если детей любить и демократически с ними общаться, они вырастут активными гражданами и будут горячо любить свою родину.

• Первоклассники должны идти в школу с цветами.

• Существует такой закон: надо любить свою первую учительницу. Все дети подчиняются этому закону

Пригадайте стереотипи, які зустрічаються на сторінках повісті

Теорія поколінь Хоува і Штрауса

Покоління Героїв (переможці)

(1903-1923)Цінності формуються до 1933р.

• Працелюбність• Відповідальність• Віра в світле майбутнє• Прихильність до

ідеології• Сім'я та сімейні традиції• Категоричність суджень

Покоління Р (мовчазні, загублені)

(1923-1943)Формування цінностей до 1953 р.

• Відданість• Дотримання правил і

законів• Повага до статусу і посади• Жертовність• Ощадливість

Покоління ВВ (бебі-бумери)

(1943-1963)Цінності – до 1973 р.

• Оптимізм• Ідеалізм• Зацікавлення в особистісному

зростанні та винагороді• Колективізм• Культ молодості та здоров'я

Покоління Х (невідомі)

(1963-1983)Цінності – до 1993р.

• Готовність до змін• Технічна грамотність• Індивідуалізм• Прагнення вчитися все

життя• Неформальність

поглядів• Прагматизм• Надія на себе• Гендерна рівність

Законы (написано зеленым, подчеркнуто красным)

1. Нельзя драться, пока кто-либо заплачет.

(В том смысле, что если уже кого-то довели до слез, то дальше нельзя.)

2. Нельзя бить по лицу.3. Нельзя бить ногами.4. Нельзя, чтобы мальчик

бил девочку, и наоборот.5. Нельзя ругаться в классе

матом.6. Нельзя опаздывать.7. Нельзя пропускать

дежурство.8. Не брать чужие вещи без

спроса. (Было «без спросу».)

9. Не мешать вести урок учительнице. (Видимо, мне.)

10. Нельзя пропускать занятия,

не предупредив учительницу.

11. Нельзя оскорблять друг друга.

Наказания (написано синим, подчеркнуто красным)

1. За слезы человека, которого побили, — Три дня поливать цветы. (Сохраняю пунктуацию.)

2. За побитие по лицу — Дополнительное задание по русскому языку.3. За побитие ногами — дополнительное задание по математике. 4. За драку мальчика с девочкой они получают уборку в классе четыре дня.5. За ругательство матом — три дня поливать цветы, два дня убираться в классе и еще дополнительное задание по русскому языку. (Это что — хуже, чем «побитие по лицу»?)

6. За опоздание — выучить стихотворение.7. За пропускание дежурства — дополнительные три дня уборки.8. За вещи, которые взяты без просу (народная этимология) — задавать 1 5 вопросов ему по теории. (Это я придумала такую форму опроса: кто-то выходит к доске, а остальные формулируют вопросы по прочитанному дома. Казалось — умно!)

9. За мешание вести урок учительнице — учить правила и стихотворение. (Особенно мне нравится последняя мера.)

10. За пропущение уроков без предупреждения не ходить на прогулку и читать десять страниц (Думаю, из своей «любимой» книги).

11. За оскорбление друг друга — дополнительное задание по русскому языку.

Покоління – покоління міленіуму(покоління Пітера Пена)(1983-2003 рр.) Цінності – до 2013р.

•Оптимізм•Адаптація до змін•Комунікабельність•Не важливо, чого я вартий, важливо, скільки мені треба

•Глобальна інформованість•Сім'я + Фан + Тусовка = Робота

•Планування•Уміння підкорюватися•Принцип “осьпрямзараз”

Все має бути весело і приємно, драйвово і незвичайно!

«Якщо вже я став батьком – самореалізуюсь і тут!»

“Дитино, світ – біль. Я тебе захищу”

«Планшет – твій друг і захист від поганої компанії»

(гіперопіка)“Чому не додав у друзі???”

“Ну, все. Досить сидіти в планшеті, розкажи про свої

великі задуми”

Мартін Ліндстром, маркетолог•Не хочуть говорити про самореалізацію, приховують

свої мрії від батьків•Технології – символ Сили

• Гаджет – кращий друг (доступ до Мережі цілодобово)

• Погіршення емпатії •Прагматичніші

• Складно працювати в команді

Покоління Z - “цифрова людина”•2003-..?( чотирнадцятирічні сьогодні).

Формування цінностей продовжується•Перше покоління, що росте в інтерактивному світі•Здатні сприймати 5,4 інформаційних каналів одночасно (дорослі – лише 1,7 канали) (і хто це визначав?)•Рано дорослішають•Дуже швидко думають•Абсолютно не вміють терпіти

Робочий аркуш для групВчителька

•Вчителька любить…

•Ми всі знаємо, що вчителі…

•Вчительку можна відрізнити за…

•Вчителька завжди знаходить…

•Всі інші вважають, що вчителька…

№1

Батьки•Батьки люблять…

•Ми всі знаємо, що батьки…

•Батьків можна відрізнити за…

•Батьки завжди знаходять…

•Усі інші вважають, що батьки…

№2

Школярі • Школярі люблять…• Ми всі знаємо, що діти в школі…

• Школяра завжди можна відрізнити за…

• Школярі завжди знаходять…

• Всі інші вважають, що школярі…

№3Виконайте завдання. Продовжіть речення

АвторитаризмОрієнтація

на форми роботи як основний метод виховного впливу

«Економія мислення». здатність швидко

реагувати на будь-яку ситуацію, що

несподівано виникає, автоматично приймати

вірне рішення

Дисциплінованість Прагматичність

ВідповідальністьВитримка вчителя

Емпатія (пізнання емоційних станів іншої людини

через співпереживання)

«Улюбленцями» вчителів, зазвичай, є діти дисципліновані,

слухняні, охайні, ті, які не бешкетують, не

створюють проблем - вони отримують

найбільш схвальні оцінки, їх асоціюють з успішністю у навчанні.

Наслідки стереотипного мислення в роботі вчителя

Стереотип і парадокс«Усе могло би скластися інакше, якби в

мене був тато. Мама тоді могла б із ним порадитися. Порадилася б – і не віддала мене вчитися до Тетяни Володимирівни. Тетяна Володимирівна не сказала б: «Встати! Руки за голову!» Дідуся б це не нажахало, і він не наполіг би на тому, щоб перевести мене в іншу школу. І я не потрапила б у клас до Марсем. Це Марсем розповіла нам про янголів – про те, що вони повинні відпочивати. Відтоді минуло багато років. Але коли зі мною щось трапляється – погане чи добре, – я про це згадую…»  

(Перша) вчителька

• багато знає• віддає себе дітям

• робота на

першому місці, а на другому – сім’я і батьківщина

• любить дітей беззаперечно

• постійно вчиться• дає знання• формує й

посилює «стрижень»

• її мають любити діти

• має відрізнятися від інших

• має бути креативною

- Нет, ну, котеночек, соберись, – lesen…– Lis, gelisen, – снова попал пальцем в небо Тема.Я тяжело вздохнула и, чтобы не дать ему затрещину, крепко сцепила под столом руки. А еще говорят, что ангельское терпение можно приобрести только в результате медитаций и молитв! А вот и нет, стоит месячишко позаниматься с Темой, и вашему умению владеть собой позавидуют буддистские монахи. Если, конечно, вы не убьете Артемку в первые же дни…– Котеночек, ты не знаешь. (Д.Донцова)

«Звичайна жива людина»

•працює за гроші і тому, що цікаво

•і віддає, і “вампірить” потихеньку

•і любить дітей, і часто готова вбити (Або байдуже відсторонена:”зберігає себе для сім’ї)

•Родина часто на першому місці

•Байдикує і уникає роботи по можливості

•Максимально відгороджується від роботи у вільний час

1."Коли відпочивають янголи ”. Не можу сказати, що ця книга читалася на одному диханні, проте - вона приносить читацьке задоволення і залишає поживу для роздумів. Це - "вертеп на два поверхи". Перший поверх - оповідь малої дівчинки, яка вчиться у початкових класах. Другий - щоденникові записи учительки Маргарити Семенівни (Марсем). Попри це - книга радше адресована підліткам. Дивно, правда ж? Через місяць після прочитання найбільше запам'яталася розповідь про препубертатні та ранні пубертатні проблеми - з точки зору дівчинки і з точки зору вчительки. Дуже повчально і дуже відверто. Розповідь учительки, яка у дитинстві прийшла "здаватися" ватазі хлопчаків, мовляв, робіть зі мною, що хочете" заслуговує на медаль "За відвагу". ВІДГУКИ

Крім цього бачимо у книзі повний набір проблем - у родині, у класі, між найкращими друзями. Бачимо першу неусвідомлену закоханість, слідування тренду, расові упередження. Дещо розкрито краще, дещо - лише нарисово. Історії з рольовими іграми, які вигадує Марсем для своїх учнів (похід на Жабастих і подолання Дреґона) трохи нагадують Марину Галахову ("Лицарі без страху, та не без докору"), але є унікальними і дуже цікавими. Інше важливе питання - питання ставлення до дітей - розглядається через філософію Януша Корчака. Мабуть, хто більше з нею знайомий, тому буде ще цікавіше. Як ставитися до цих "недо-людей"? Хто вони і які вимоги до них мають бути? Мдя, питаннячко…Переклад з російської зробив Іван Андрусяк. Читається легко і невимушено. Усміхнули деякі неологізми, про доцільність яких можна посперечатися, але я не буду. Засмутив "Король Матіуш” замість розрекламованого і звичного уже "Мацюся". Не люблю різночитання у назвах. НМД - мастрід для любителів та творців дитліт.

ВІДГУКИhttp://biocherv.livejournal.com/43897.html

2.Резко негативное восприятие дневников Маргариты Семеновны. И можно было бы с этим смириться, я думаю, ведь мы не обязаны во всем соглашаться с авторами книг и разделять их точки зрения. Но я не представляла, как дети в начальной школе могли рассуждать о всех этих темах, знать слово "трахнуть", о сперматозоидах говорить и о взрослых людях, размышлять о действительно взрослых темах. Я еще помню себя в первом классе. Да, мы всю начальную школу затаскивали друг друга в туалет, разыгрывали ролевые игры, читали, сидя в кружок, но все это в этой книге было описано с таким цинизмом, с таким преувеличением, что мне стало просто... неприятно ее читать. Я дочитала через пень-колоду, честное слово. Я, может быть, как-то по-иному воспринимаю процесс воспитания, но что я точно знаю - я не отдала бы своего ребенка ни к ней, которая как будто бы видит в людях стержни, ни к первой учительнице Алины. Это возмущало меня на протяжении всей книги. Бывали обычные поступки с магнитами, которые понравились, и отношения, которые я еще помню – любишь -не любишь, это обычное дело в первых классах, да и потом, честно говоря, тоже, но мне кажется, что все это было налеплено уже после, как попало, к основной идее книги. 

ВІДГУКИ на livelib.ru

Мне понравилась теория об ангелах. Нет, не так, мне она не просто понравилась, я пришла в восторг. Но попытки протащить ее каким-то образом в школу, к обычным детям, показались неестественными и, по мне, провальными. Если автор хотела, чтобы я заинтересовалась книгой Януша Корчака, то она своего добилась, но в основном потому, что я восхищаюсь подобными людьми и от природы любопытна. Ее теория о подвигах тоже неприятна мне, хотя да, важнее, чтобы не было условий, в которых они бы совершались, но это не в нашей власти. Я захотела снова перечитать "Тимура и его команду", но ее впечатление от этой книги опять заставило меня возмущаться. Не знаю, за что тут можно давать премии, разве что за откровенные темы о половом воспитании и детях-вредителях, этой псевдо-чесности, я бы никогда не дала ее читать и не посоветовала. Даже спорить не хочу, чем она прекрасна, а чем нет. Я пойду лучше почитаю "Республику ШКИД", где детей считали за людей, несмотря на их поступки, и прививали ценности по-настоящему, а не на каких-то странных теориях. 

ВІДГУКИВІДГУКИ на livelib.ru

ВІДГУКИ на livelib.ru

4.Да, книга интересовала давно, наконец добралась, наконец прочла... И то ли я какая-то не такая, то ли всему виной серый день за окном, но так чтобы "Вах, что за вещь!" - не сказала бы. Нет, читать безусловно стоит, и это важно (действительно важно!) понять, что ангелам нужно отдыхать, дети сложнее чем книги о них, а учителя таки люди, как ни крути. Но не стоит ждать каких-то потрясений. Это добрая книга, искренняя и правдивая, ей веришь без труда, потому что подобные истории, пусть не всюду (не всем так везет с первым учителем), но происходят. 5. Она пишет о таких вещах, о которых, к примеру,

нам в колледже не говорили никогда. Что дети могут довести. Что ребёнка может хотеться крепко, сильно треснуть по голове. Что дети - маленькие монстры, и не поймёшь, как с ними справляться. 

3.Потому что учительница в ней - живая. Не глянцевая картинка с лозунгом "учитель обязан любить детей" - любят детей родители, а учитель их учит. И может временами их любить, временами - злиться, да что там, ненавидеть даже, и вообще испытывать самые разные эмоции (не путаем "испытывать" и "выплескивать", да?) Но вот почему-то в обществе принято, что говорить такое вслух учитель уж точно не должен 

Наскільки руйнівними можуть бути наші ідеї?

(Робота в групах з фрагментами повісті)• Цинізм Чи може хороший учитель бути цинічним?• Неправильне ставлення до

пубертатних проблем Чи правильно вона тлумачить причини вчинків дітей і дорослих? Чи варто згадувати свої «темні» вчинки в такому віці?

• Відсутність педагогічних цінностей «Разве любовь к детям не

безусловная ценность?»(с)

«Есть вещи, которые лучше не объяснять - прослывешь идиотом. Или получится какая-нибудь пошлятина - вроде любви к детям или ко всему человечеству».  «Я - против подвигов. Если жизнь нормальная, в ней не должно быть подвигов. Я где-то читала: в реальности человек не совершает подвигов. Он совершает поступки. Подвиг это или не подвиг, решают другие люди»

Я расскажу вам историю, сказала Марсём. Нет, две истории. Первая - из реальной жизни. В одном селе ребята решили устроить дискотеку. настоящую. Как в большом городе. Когда кругом разноцветные круги вибрируют. Для этого нужны были специальные стекла. Цветные. Ребята стали думать, где их взять. И какой-то умник вспомнил: цветные стекла есть на станции, у светофора. Красное и зеленое. Все взяли отвертки и побежали на станцию за стеклами, а вечером устроили дискотеку - как в городе, с цветными кругами. Но утром следующего дня в районе этой станции пассажирский поезд столкнулся с товарняком, и погибло много людей. Об этом писали в газетах. Это первая история. А вот вторая. Как-то я встретила человека, который каждый день перед заходом солнца начищал до блеска свою лопату. Лопата сияла так, что в нее можно было смотреться - как в зеркало. Я спросила зачем он это делает. " У каждого из нас есть ангел, - сказал человек. - Тот, что отвечает за наши поступки. Но ангелы не могут заниматься только нами. Если мы что-то делаем правильно - хоть что-то делаем правильно, они улетают по другим важным делам. И тогда одной бедой в мире становится меньше. Если же мы пакостим, ангелы должны оставаться рядом - исправлять наши пакости. Мой ангел знает: вечером я всегда чищу лопату. В это время он может быть за меня спокоен, может от меня отдохнуть. И он летит спасать кого-нибудь - от бури, камнепада, землетрясения. Летит туда, где нужны усилия многих ангелов. И если хоть один не явится в нужный момент, последствия могут оказаться самыми печальными". Так сказал мне тот человек. Подумайте об этом, ладно? 

Если бы у них была возможность совершить подвиг в выдуманной жизни! В выдуманной, но чтобы была почти как настоящая. Будто ты уснул, а потом очнулся — с подвигом внутри. И дальше бы с этим жил. А это героическое внутри — оно как гарантия человеческого качества, даже если жизнь вокруг будет нормальная и не потребуется действительно умирать, задыхаться в газовой камере. И вообще: быть может, если совершать подвиги в детстве, потом, во взрослой жизни, ни от кого не потребуется задыхаться. Не потребуется подвигов, которые будут признаны после смерти… 

У 80-ті у США щороку стартували 1200 дослідницьких проектів, темою яких було дитяче читання.1983 року американці створили Комісію з читання, яка протягом двох років вивчала результати досліджень і до 1985 року підготувала велику доповідь із назвою «Стати нацією читачів» («Becoming a Nation of Readers»).Ця доповідь містила надважливу тезу: «Єдиною найважливішою запорукою читацьких успіхів є читання дітям уголос». Слідом за доповіддю відбулися експерименти. Наприклад, в одній зі шкіл Бостона запрошений ентузіаст почав щоп’ятниці приходити до шостого класу і читати дітям уголос.За рік навчальні показники цього класу суттєво покращилися, а за два злетіли вгору. Ще за рік учні класу мали найвищі показники з читання у місті, і до школи вишикувалася довга черга з охочих вчитися там.У штаті Конектикут запросили на роботу шість позаштатних учителів-читців, які тричі на тиждень протягом 20 хвилин читали учням четвертих-шостих класів у різних за рівнем школах. Завдяки цьому в учнів з’явилася потреба читати самостійно. (Дещо схоже описав у своїй книзі «Як роман» французький педагог і письменник Даніель Пеннак.)

Как я понимаю Марсем. )))) делаешь, делаешь, стараешься, а они..... Неужели все труды напрасны ??? Но зачастую это просто дети и баловство. Очень понравилась притча про ангелов. Думаю, рассказать её своим детям. 

В своих рецензиях мои подруги по сайту margo000 и countymayo уже отметили то, что мне так не понравилось в этой книге. Именно вот эти две цитаты привели сначала в глубокое недоумение, а потом к такому же глубокому разочарованию. Чтооо?! Девушки и женщины скажите, вы действительно радовались когда мальчишки задирали вам юбки? И вы действительно мечтали, чтобы вас изнасиловали? Что за бред такой! И это коробит ещё более сильно потому, что выступает диссонансом всей книге в целом. Всем школьным событиям, необычным урокам, рассказам о Корчаке и его Матиуше. Помню, как зачитывалась этой книгой классе в пятом. Помню, в какой ужас пришла, когда узнала о судьбе Корчака и его воспитанников. Мне очень понравилась Марсем и её теория про ангелов. Но вот это... И всё-таки я настоятельно советую прочитать эту книгу. Она очень хорошая. А вот эти два момента... Я просто постараюсь забыть про их. 

И всё равно... Не знаю. Не дала бы я это детям читать. Сейчас - сейчас оно очень и очень, и честности этой учит, и много чего ещё. Но в детстве... Нет. Не могу объяснить. Но книга не для детей. А несбывшаяся сказка, которой у меня не было, не даёт покоя. Вспоминаю всё, что сочиняю сама, о чём думаю в последние несколько лет, не в силах уже разгонять собственных тараканов, и понимаю, что на самом деле - да, для меня способ избежать этого был. Попасть в сказку, в параллельную выдуманную жизнь. А я не попала. И поэтому сейчас мне так важно сочинять самой, видеть сны, представлять миры и всё ощущать если не физически, то где-то на грани... поэтому я не могу без сказок, без снов, без этого пограничного мира... Впрочем, о чём я? Наверное, книга не об этом. 

«Мій чоловік любить цитувати: «Нами рухає енергія помилок». Я би додала – високих помилок. Історія педагогіки побудована на енергії високих помилок. Так само й особиста історія хорошого вчителя. Я часто чула: «Вчитель не має права на помилку». Як правило, ці слова промовляють депутати, чиновники, різні активні дами з «духовних» комітетів. На відміну від них, я вважаю, що вчитель має право на помилку. Просто тому, що помилки неуникні. Фундамент навчання – спілкування. У спілкуванні ми завжди помиляємось, бо не можемо безпомильно вгадувати таємні наміри чужих воль і розуміти причини цих намірів. А отже – не можемо завжди правильно реагувати. Але дуже важливо виявляти і визнавати свої помилки. Не тому, що можна в майбутньому когось застерегти від помилок (вони нароблять своїх, «неповторних» помилок), а тому що це поглиблює розуміння навколишнього, відкриває нові можливості, робить спілкування багатогранним, підносить його у статус «складного», переводить проблеми спілкування на інший рівень.»

Що стосується сучасних дітей, то за запитанням про їхні «особливості» завжди стоїть інше: чи є мова, якою ми можемо вступити в діалог із «новими дітьми»? Чи є щось таке, що дозволить якщо не зрозуміти одне одного, то принаймні поставитись одне до одного з цікавістю? Вони інакші, ніж ми. Не гірші чи кращі, а саме інакші. Вони живуть в іншій реальності. Їхні батьки виживають інакше, ніж виживали наші. Ці діти грають в інші ігри, вони інакше спілкуються, інакше їдять, у них інша пластика, інша манера спілкування, інші технічні навички. І ми для них багато в чому «застарілі моделі» – з нашим досвідом, нашими книжками, нашими піснями й звичками. Але, як одного разу зазначив мій знайомий художник-графік, є картинки в книжках, які вважаються застарілими. Але потім минає ще трохи часу – і раптом з’ясовується, що це не застаріле, а старовинне. І стара картинка раптом потрапляє в іншу систему оцінок. Це я до того, що не все втрачено між нами й ними. Вінтаж знову стає модним.