Психологія спілкування медичного працівника і

пацієнта

Доповідь на засіданні циклової комісії

Львівський державний медичний коледж ім.А.Крупинського к.м.н. Олексюк-Нехамес А.Г.

• Спілкування – багатоплановий процес розвитку контактів для людей.• Спілкування багато важить у житті й діяльності людей. • Без спілкування неможливо, наприклад, розвиток

культури, мистецтва, рівень життя,т.к. тільки з допомогою спілкування, накопичений досвід поколінь минулого часу передається до нових поколінь. • Актуальним питанням нині є спілкування

медпрацівника і хворого. • Багатьом із нас доводилося бувати чи у лікарні,

поліклініці чи якомусь у лікарняному закладі, де кожен із нас спілкування з лікарем чи медсестрою.

• Та хтось, може більше знати наскільки це спілкування впливає нас, а точніше протягом нашого захворювання, і як медпрацівник може поліпшити наше стан? • Звісно, можна сказати, що все залежить від ліків, які

потрібні, призначає лікар і видає медсестра, від лікувальних процедур також призначаються лікарем, але це не всі, фактори і компоненти що необхідне повного одужання. • Найголовніше це правильний настрій, який

залежить від психічного і завжди від емоційного стану пацієнта. • На стан пацієнта значний вплив має ставлення щодо

нього медпрацівника.

Тому, якщо пацієнт задоволений, наприклад, бесідою з лікарем, який його уважно вислухав, вони в спокійній обстановці надає йому відповідні поради, це вже перший крок одужанню. • Далі у доповіді я постараюся докладніше

розкрити психологію спілкування медичного працівника і пацієнта (хворого).•

Особливості взаємин у лікувальній діяльності.

• Для того щоб процес взаємовідносин пацієнта і медичного працівника був ефективним, необхідно вивчати психологічні аспекти такої взаємодії. • Для медичної психології цікаві мотиви й творчі

риси лікаря, його уявлення про ідеального пацієнта, і навіть певні очікування самого пацієнта, які дорівнюють процесу діагностики, лікування, профілактики та реабілітації, поведінки лікаря чи медсестри.

• Можна говорити про особливу значимість для ефективної безконфліктної взаємодії пацієнта з медпрацівниками, і є саме поняття, як «комунікативна компетентність», тобто. здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. • Цей процес відбувається передбачаючи

досягнення взаєморозуміння між партнерами зі спілкування, і веде до кращого розуміння ситуації та предмета спілкування.

• Слід зазначити, що «комунікативна компетентність» є професійно значимою характеристикою лікаря, і медсестри. • Проте, як і раніше, що за умови появи захворювання,

проблем зі здоров’ям пацієнт вимушений звертатися по допомогу до лікаря, комунікативна компетентність важлива й для самого пацієнта.

• При хорошому контакті з лікарем пацієнт швидше одужує, а і застосоване лікування має найкращий ефект, і набагато менше побічних дій ( П.Лазаренка та ускладнень.)

Відмінності точок зору медпрацівника і пацієнта може вникнути на фоні їх соціальних ролей. 

• Наприклад, лікар схильний шукати, передусім, об'єктивні ознаки захворювання. Він намагається обмежити анамнез задля її подальшого визначення передумов задля її подальшого соматичного дослідження тощо. • Щодо пацієнта центрі уваги та інтересів слід його

суб'єктивне, особисте переживання хвороби. •

• У зв'язку з цим, лікар має розглядати ці суб'єктивні відчуття як реальні чинники. • Вони повинні навіть постаратися відчути чи

вловити переживання хворого, зрозуміти й оцінювати, відшукати причини тривог і переживань, та підтримувати їх позитиви, також можуть використовувати їх задля ефективнішого сприяння хворому за його обстеженні і лікування.•  

• У зв'язку з цим, лікар має розглядати ці суб'єктивні відчуття як реальні чинники. Вони повинні навіть постаратися відчути чи вловити переживання хворого, зрозуміти й оцінювати, відшукати причини тривог і переживань, та підтримувати їх позитиви, також можуть використовувати їх задля ефективнішого сприяння хворому за його обстеженні і лікування.•  •  

Різняють такі види спілкування (Самигин. С.І):

• 1.  «Контакт масок» – це формальне спілкування. Відсутня прагнення зрозуміти та враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуючи звичні маски (ввічливості, поштивості, скромності, співчутливості та інших.). Набір висловів особи, жестів, стандартних фраз, дозволяють приховати справжні емоції, ставлення до співрозмовника.

• У межах діагностичного і лікувального взаємодії виявляється у разі малої зацікавленості лікаря чи пацієнта в результатах взаємодії. 

• Це може статися, приміром, під час проведення обов'язкового профілактичного огляду, у якому пацієнт почувається несамостійною, а лікар – які мають необхідних даних щодо об'єктивного й усебічного обстеження винесення обгрунтованого укладання.

2.      Примітивне спілкування.

• Оцінюють іншу людину, як потрібний чи заважає об'єкт, якщо потрібен – то активно входять у контакт, якщо заважає – відштовхують.

• Такий вид спілкування може зустрічатися у межах маніпуляційного спілкування лікаря, і пацієнта у разі, коли метою звернення його до лікаря стає отримання будь-яких дивідендів. 

•  • Наприклад, лікарняного аркуша, довідки, формального експертного висновку та інших. 

• З іншого боку, формування примітивного виду спілкування може статися за бажання лікаря – у разі, коли пацієнт виявляється людиною, від якої може залежати добробут лікаря. 

• Наприклад, керівник. Інтерес Вільгельма до учаснику контакту у випадках пропадає відразу за отриманням бажаного результату.

 Формально рольове спілкування. • .Регламентированними виявляються і змістом, і

кошти спілкування, і тоді замість знання особистості співрозмовника обходяться знанням його соціальній ролі.• Такий вибір роду спілкування з боку лікаря то, можливо обумовлений професійної перевантаженням. • Наприклад, у дільничного лікаря на прийомі.          

4.      Ділове спілкування.• Спілкування, що враховує особливість

особистості, характеру, віку, настрої співрозмовника при націленості на інтереси справи, а чи не на можливі особистісні розбіжності.• При спілкуванні лікаря з пацієнтом такий її різновид взаємодії стає нерівним. • Лікар розглядає проблеми хворого на позиції власних знань, і він схильний директивно приймати рішення без погодження з іншим учасником спілкування, і зацікавленою особою.

5.      Духовне міжособистісне спілкування.

• Розуміється можливість торкнутися у розмові будь-якої тему, поділитися будь-який інтимною проблемою кожному з учасників спілкування.• Діагностичне і лікувальне взаємодія має на увазі такого контакту, по крайнього заходу, коштів з спеціальності сповідування медпрацівника.

6. Маніпулятивне спілкування.

• Також, як і примітивне цілеспрямовано на вилучення вигоди від співрозмовника з допомогою спеціальних прийомів. Багатьом то, можливо відомий маніпулятивний прийом, частіше званий «Іпохондризація пацієнта».

• Суть його в подачі укладання лікаря про стан пацієнта у руслі явного перебільшення тяжкості виявлених розладів. Метою такий маніпуляції то, можливо:

• Зниження очікувань пацієнта найбільша проблема  для  досягнення успіху лікування  у зв'язку з відповідальністю  медпрацівника  у разі несподіваного погіршення здоров'я пацієнта

• Демонстрація необхідності додаткових і більше кваліфікованих впливів із боку медпрацівника  (для отримання додаткової мотивації)

• Спілкування медпрацівника і пацієнта, у принципі може бути вимушеним спілкуванням. • Так чи інакше, але основною причиною зустрічей, і

розмов хворої людини з медпрацівником стає причиною появи в однієї з учасників такої взаємодії проблеми зі боку здоров'я.• З боку лікаря, і медсестри існує у своїй

вимушеність вибору суб'єкта спілкування, яка обумовлена його професією, його соціальній роллю. • І щоб коли звернення пацієнта його до лікаря,

зумовлено, зазвичай, пошуком мед допомоги, то зацікавленість лікаря на пацієнта пояснюється міркуваннями його професійної діяльності.

•Спілкування з пацієнтом – найважливіший елемент процесу лікування.

Мистецтво збирання анамнезу – нелегке мистецтво.

• Говорячи мовою психологів, це керована розмова, готовий до збору анамнестичних даних, причому управляти розмовою слід непомітно. • Хворий, з яким проводиться розмова, ні цього

відчувати.

• У процесі збирання анамнезу в нього складається враження невимушеної розмови. • У цьому лікаря необхідно оцінити серйозність

скарг, манеру їх пред'явлення, відокремити головне від другорядного, переконатися у достовірності свідчень, не ображаючи хворого недовірою, допомогти згадати, не навіюючи. • Усе це потребує великого лікарського такту,

особливо, коли йдеться про з'ясуванні душевного стану, психічних травм, граючих великій ролі у розвитку хвороби.

• Під час розпиту хворого потрібно завжди враховувати його культурний рівень, ступінь інтелектуального розвитку, професію, і інші обставини.• Слід уникати порожніх, щось значущих слів,

потурання нерозумним примх та санітарним вимогам деяких хворих. • Інакше кажучи, не можна запропонувати

стандартну форму розмови медпрацівника з пацієнтом. • Тут необхідні винахідливість і творча ставлення. •

• «Довіра його до лікаря – це позитивне динамічний ставлення хворого його до лікаря, лист про попереднього досвіду обумовлене очікування, що лікар має здібності, кошти і бажання допомогти хворому найкраще».

• Для прояви довіри до медпрацівникові має значення перше враження, виникає в пацієнта під час зустрічі ним.

• Нині багато фахівців вважають, що необхідно поступово з процесу спілкування, і лексикону вивести такі поняття, як «хворий», замінивши поняттям “пацієнт”, зважаючи на те, що саме поняття «хворий» несе певну психологічне навантаження. • А звернення до хворим людям типу: «Як воші справи,

хворий?», застосовувати неприпустимо, і потрібно намагатися повсюдно заміняти що така звернення до пацієнта зверненнями під назвою, батькові, тим паче, що саме ім'я в людини, його вимова, є психологічно комфортним.•  

• Взаємодія між пацієнтом і лікарем не є готовою формою.• Під впливом різних обставин можуть

змінюватися, ними можуть уважніше ставлення до пацієнта, глибше увагу до його проблем.• У цьому самі добрі стосунки медпрацівника і

пацієнта сприяють для набуттям більшої ефективності лікування. • І навпаки – позитивні результати лікування

поліпшують взаємодію між пацієнтом і медпрацівником.•

• У цьому значення в людини має актуальна міміка медичного працівника, його жестикуляції, тон голоси, виразу обличчя, які з попередньої ситуації та не призначені для хворого, вживання сленгових мовних зворотів, і навіть його зовнішній вигляд.

• Наприклад, якщо хвора людина “пацієнт” бачить лікаря неохайного, заспаного, він може зневіритися до нього, часто вважаючи, що людина, нездатна турбуватися про не може турбуватися про інших

• «Довіра його до лікаря – це позитивне динамічний ставлення хворого його до лікаря, лист про попереднього досвіду обумовлене очікування, що лікар має здібності, кошти і бажання допомогти хворому найкраще».

• Для прояви довіри до медпрацівникові має значення перше враження, виникає в пацієнта під час зустрічі ним. У цьому значення в людини має актуальна міміка медичного працівника, його жестикуляції, тон голоси, виразу обличчя, які з попередньої ситуації та не призначені для хворого, вживання сленгових мовних зворотів, і навіть його зовнішній вигляд.

• Наприклад, якщо хворе людина бачить лікаря неохайного, заспаного, він може зневіритися до нього, часто вважаючи, що людина, нездатна турбуватися про не може турбуватися про інших. •

• Медпрацівник набуває довіру пацієнтів у тому випадку, коли він особистість гармонійна, спокійна і, впевнена, без особливої гордості. Здебільшого, у випадках, що його манера поведінки – вперта і рішуча, супроводжується людською участю, тактом та делікатністю.

• Слід зазначити, що приймаючи серйозне рішення, лікар має уявляти собі результати цього рішення, наслідки її здоров'я і життя пацієнта підвищити у собі почуття відповідальності.

• Особливі вимоги до медпрацівникові пред'являє необхідність бути терплячим і володіти собою. Вони повинні завжди передбачити різні можливості розвитку захворювання і вважати невдячністю, неохотою лікуватися і навіть особистим образою його хворого, якщо вже стан пацієнта не поліпшується. • Бувають ситуації, коли доречно проявити відчуття

гумору, проте, без тіні глузування, іронії і цинізму.

• Такий принцип, як «сміятися разом із хворим, але ніколи – над хворим», відомий багатьом. Утім, деякі хворі не переносять гумору і з добрим наміром і розуміють його як неповага і їхні переваги.

• Медсестра і пацієнт, принципи спілкування з пацієнтом.• Становище й ролі медсестри приковує до себе увагу. • Вона проводить із хворим значно більше часу, ніж

лікар. Хворий в неї шукає розуміння і опору. Робота медсестри пов'язана не лише з великою фізичним навантаженням, але й великою емоційною напругою.• Остання виникає під час спілкування з хворими, яких

вирізняє підвищена дратівливість, хвороблива вимогливість, образливість тощо. Конче важливо встановити контакти з хворим

Рекомендації, психологічних прийомів до спілкування з психічно неврівноваженими пацієнтами.

• І. Професор Харді рекомендує застосовувати такі методи розмови медсестри із психічно хворою з дотримання вищенаведених принципів:• 1.  Останнє речення хворого повторити як

питання, наприклад: «Отже, Ваш чоловіка Вас образив?»

Приклади зворотів які сприяють спілкуванню.

• 2.  Поставити питання, узагальнюючий все сказане хворим: «Якщо не помиляюся, Ви хочете якомога швидше повернутися додому?»• 3.  Медсестра не висловлюється щодо

нез'ясованих проблем хворого, не порадившись із лікарем.• 4.  Необхідно поставити відвернене питання,

наприклад, при сімейних проблеми час хвороби: «Хто піклується про дітей?».

• У контакті між сестрою і хворим велике значення має тут особистість медсестри. Сестра може любити свою професію, мати прекрасними технічними даними і навички, проте, якщо вона у силу особистих якостей часто конфліктує з хворими, її професіоналізм не дають належної ефекту.• Шлях до справжнього майстерності завжди

довгий і нелегкий. Тому необхідно створити потрібний стиль праці та опанувати мистецтвом сприятливого на хворих.

Типи медичних сестер та його характеристика:

• І. Професор Харді описує 6 типів сестер за влучним висловом своєї діяльності.• “Сестра-рутинер”. Найхарактернішою рисою став

механічне виконання своїх зобов'язань.Порученние завдання такі сестри виконують із незвичною ретельністю, скрупульозністю, проявляючи вправність та вміння.

Приклад

• Виконується усе, що треба задля догляду за хворим, але самого- то догляду немає, бо працює автоматично, байдуже, не переживаючи з хворими, не співчуваючи їм.• Така сестра здатна розбудити сплячого хворого

тільки через те, щоб дати їй запропоноване лікарем снодійне.

Сестра, «яка відіграє заучену роль». • Такі сестри своєю практикою прагнуть

розігрувати якусь роль, прагнучи здійсненню певного ідеалу. • Зникає безпосередність, з'являється нещирість.

Вони грають роль альтруїста, благодійника, проявляючи «артистичні» здібності. Поведінка їх штучна.

Тип «нервової» сестриЦе емоційно лабільні особистості, схильні до

невротичних реакцій. У результаті вони часто дратівливі, запальні, може бути грубими.

Таку сестру можна побачити похмуру, з образою в очах серед нічого не винних хворих.

Вони дуже іпохондричні, бояться заразитися інфекційним захворюванням чи занедужати «важкою хворобою». Необхідно – обов'язково допомогти у спілкуванні з пацієнтом, підтримати.