Відділ культури і туризмуЧеркаської райдержадміністрації

КЗ „Районний організаційно-методичнийцентр бібліотечної та краєзнавчої роботи”

Черкаської районної ради

(До 75-річчя від дня народження народного артиста України О.І. Стадника)

Біографічний нарис

Черкаси – 2015

«Щоб збулося піснею життя…» (До 75-річчя від дня народження народного артиста України О.І. Стадника): біографічний нарис / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач Л.В. Воскобійник. – Черкаси, 2015 [б.в.]. – 12 с.

Біографічний нарис «Щоб збулося піснею життя» представляє народного артиста України Олександра Івановича Стадника, уродженця Черкаського району.

Видання містить інформацію про життєвий і творчий шлях артиста.

Біографічний нарис адресований учнівській та студентській молоді, бібліотечним працівникам, освітянам та широкому колу читачів.

Автор-укладач Л.В. ВоскобійникКомп’ютерний набір Л.В. ВоскобійникВідповідальна за випуск В.М. Канюка

Підписано до друку 5.01.2015Тираж 10

Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2015

2

Олександр Стадник – композитор, музикант, талановитий хормейстер-диригент, керівник творчих колективів, народний артист України.

Народився в м. Черкаси. Дитинство і юність пройшли в с. Руська Поляна, Черкаського району. Батька свого Олександр Іванович ніколи не бачив - 1939 року його призвали на службу в Червону Армію, спочатку на Фінську війну, потім – на Велику Вітчизняну. Сорок третього року

під Ленінградом він і загинув. Залишилися від нього на згадку довоєнні парубоцькі фотографії та ще от гітара.

Чудова була гітара, семиструнна. Від чоловіка навчилася грати на гітарі і Мотрона Архипівна – мати Олександра. Своє вміння передавала синові, терпляче показувала йому куди слід ставити пальці і як перебирати по струнах. Матері, її самовідданості й мудрості Олександр Іванович вклоняється доземно. Не тільки за те, що все життя присвятила синові – вона перша помітила його обдарування.

Олександр був здібним учнем. Скоро він так освоїв інструмент, що його, школярика, запросили грати в дорослий оркестр. Микола Семенович – диригент – після вечірніх репетицій доручав кому-небудь провести юного гітариста додому, бо жив той далеченько від клубу, аж на хуторі.

Початком своєї артистичної кар’єри Олександр Стадник вважає перший концертний виступ у Черкасах у 1950 році. Черкаси тоді були всього лиш районним центром, та 10-літньому хлопчакові здавалося, що він потрапив у столицю великої держави. Відкриття районної сільськогосподарської виставки мало ознаменуватися великим концертом. Дарувати концерт приїхали з Руської Поляни – хор і оркестр.

3

Той перший концерт Олександрові Івановичу запам’ятався на все життя, бо глядачі звернули тоді на нього особливу увагу. По-перше, тому, що він був наймолодшим музикантом, сидів з краєчку і тому був помітним, і, по-друге, тому, що під час концерту випустив з рук гітару. Та на щастя встиг її підхопити.

У сільській художній самодіяльності Олександр Стадник не лише грав на гітарі, співав і танцював, а ще й свистів. Міг, коли треба, вставити до запальної української пісні безшабашний молодецький посвист, а міг і такі рулади виводити, що й солов’ї позаздрили.

Досконалим володінням художнім свистом Олександр Іванович завдячує своїм козам, адже пасти їх треба було ціле літо. От малий Сашко виганяв їх під ліс, сам забирався на сосну, вмощувався зручно на гілляці і починав виводити всякі мелодії.

А якось мати наказала сину мерщій помити ноги і вкладатися засвітла спати: «Завтра підемо в Черкаси». Саме – підемо, бо в кінці 40-х та й пізніше жителі навколишніх сіл йшли до тодішнього райцентру пішки. Мета тієї подорожі була прозаїчною, але, як виявилося, стала знаковою для сина. Мати вирішила дещо з вирощеного спродати і за виручені карбованці купити Сашкові черевики для школи. Як каже Олександр Іванович: «Мати хотіла, аби «мірка» була при ній». От і вирушили вони в далеку дорогу мало не вдосвіта. Побазарувавши, вони таки купили взуванку, а після того мати запропонувала навідатися до міської рідні – дядька Афанасія Яковича.

Сільські гості нагодилися впору, коли дядько навчав свого нащадка Володю грати на баяні. Наука давалася обом з суцільними нервами. У малого Сашка аж очі загорілися, коли він побачив такого великого і блискучого баяна. А мати й помітила, що син став наче сам не свій, та й попросила брата: «Ану, Фаню, дай моєму заграти, а то він щось йорзає на стільці». «Дядько узяв баян, заграв кілька акордів, а тоді дав мені, щоб я повторив, - пригадує

4

Олександр Іванович, – то я сходу і повторив. Тоді він ще щось показав, я знову заграв». З того часу скінчились непереривні муки для Володі, бо дядько зрозумів, що музика не для нього, а малий Сашко уперше спробував видибувати звуки з таємничого баяну. Скінчилось все це тим, що дядько допоміг їм з матір’ю за символічну ціну придбати відремонтовану чужу гармонію, а Володя пішов своїм шляхом і не раз, ставши в майбутньому заслуженим працівником комунального господарства, щиро дякував своєму «рятівникові».

Гармошка була не простою, а віденського строю. Грати на ній було теж не просто, бо натиснута одна й та сама клавіша видавала різні за висотою звуки. Розтягуєш міх – звучить «до», стуляєш – «ре». Отак самотужки і навчився на ній грати Олександр Іванович. Трохи підучив його дід Примак. Він ходив повз їхню хату в ліс по дрова. Олександр сидів на ганку і грав. Дід заходив на подвір’я, показував йому кілька мелодій. Поки вертався назад

хлопець уже ті мелодії й грав. Дід Приймак ставав відпочивати, скидав з плечей в’язку дров і знову йому щось показував.

Згодом у клубі з’явився баян, а потім і акордеон. Олександр навчився грати і на них. І грав уже не лише на вечорницях для парубків і дівчат, а й на току для колгоспників. Були тоді на селі так звані агітбригади і Олександр був їх активним учасником.

Дев’ятикласником Олександр Стадник брав участь у республіканській олімпіаді школярів, співав там. За що отримав диплом. Після десятирічки його направили від колгоспу на курси хормейстерів-баяністів у Золотоношу. Там він устиг створити бригадний хор, який на районному огляді художньої самодіяльності посів призове ІІ місце.

5

А свою першу пісню Олександр Іванович написав у 19 років. Ну, про що можна писати в такому віці, коли живеш у мальовничому і, як здається, найкращому у світі селі, а в садах витьохкують соловейки і хочеться слідом за ними достукатися до серця тієї, чиї очі, чия усмішка, чий голос не дають спокійно спати? Катя, Катруся… Односельчанка. З того часу, від тієї їхньої весни, усі пісні для неї і про неї, якщо навіть конкретно її ім’я не бринить у жодній. Вже багато років вони ділять навпіл радість і біду, червоне і чорне. І саме про неї пісня Олександра Стадника «Тепло двох сердець»:

Розрада твоя і підтримкаТримають на світі мене…

Ґрунтовну музичну освіту Олександр Стадник здобув у Київському музичному училищі ім. Глієра, яке закінчив у 1965 році. Невдовзі очолює колектив народного самодіяльного етнографічного хору «Поляни» в рідному селі.

Під його керуванням колектив стає неодноразовим лауреатом всесоюзних і республіканських конкурсів, фестивалів. З ним

Олександр Стадник об’їздив увесь світ. Чому «Поляни» завоювали таку велику популярність? Тому що вони були несхожими на жоден подібний колектив. Вже тоді цей колектив став творчою лабораторією Олександра Стадника як композитора-

пісняра, збирача і пропагандиста українського фольклору, побуту

6

та етнографії. Саме в обробці Олександра Івановича в перше в Україні прозвучали унікальні щедрівки, колядки, веснянки, купальські та весільні обрядові пісні середньої Наддніпрянщини. Деякі усталені традиції хорового співу Олександру Івановичу доводилося поламати, а також багато чого доводилося робити вперше. Вперше в Україні хор почав виступати з власним оркестром, вперше хористи почали рухатися по сцені: виходити з-за лаштунків, заходити, вклонятися, хороводити. Вперше на сцені з’явилися рогачі, кочерги, візочки, прядки.

Народний хор «Поляни» неодноразово виступав в музичних програмах як республіканського, так і всесоюзного телебачення і радіо. Про його творчу діяльність випущено кінофільм «Наддніпрянські наспіви» та фільм польських кінематографів.

У 1973 році Олександру Івановичу присвоєне почесне звання «Заслужений артист України». В цьому ж році він очолює Черкаський державний заслужений український народний хор. Тут розкрився його багатогранний самобутній талант організатора, диригента, режисера-постановника, композитора, фольклориста. Художнім керівником цього колективу він був двічі за свою творчу діяльність – 1973-1975 та

1994-1996 роки. Під час першого керування хором Олександр Іванович вступає до Одеської державної консерваторії.

7

Олександр Іванович вніс свій творчий вклад в створення нових концертних програм колективу Черкаського хору такими творами як «Тарасова гора», «Мати журавлика жде», «Козаки, гей козаки», обробки народних українських пісень – «Коло річки, коло броду», «Ой у полі жито» та багато інших. Здійснені Олександром Стадником постановки «Весняні ігри та хороводи», «Вас вітають Черкащани», «Козацтво з походу вертає» до цього часу залишаються у програмі Черкаського хору.

У 1989 році Олександр Іванович створює народний ансамбль театралізованої пісні «Березіль» при Черкаському Кооперативному економіко-правовому коледжі. Перші виступи цього колективу викликали широкі схвальні відгуки і глядацькі симпатії, і вже в грудні 1991 року йому присвоєно звання «Народний самодіяльний колектив».

З перших років діяльності ансамбль «Березіль» під керівництвом Олександра Стадника – учасник Всеукраїнського телевізійного фольклорного свята в м. Київ, заключного концерту переможців фестивалю народної творчості, дипломант ІІІ Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня» та Міжнародних фольклорних фестивалів «Summerfest-99» в Угорщині і «Brusy-2000» в Польщі, учасник творчих

8

звітів Черкаської області в м. Київ, усіх культурно-мистецьких заходів обласного і міського значень.

Своєрідною відмінністю і оригінальністю колективу було те, що його виконавці одночасно співаки і музиканти, танцюристи і актори, а ще молодість і високохудожня виконавська майстерність. В усьому цьому відчувається рука творчо обдарованого, вимогливого, професійно підготовленого керівника.

Та навіть працюючи керівником ансамблю «Березіль», Олександр Іванович не поривав зв’язків із своїм першим колективом – хором «Поляни». Спочатку працював на громадських засадах його художнім керівником-консультантом, плідно допомагаючи тодішньому керівнику А.М. Хряпаку, а невдовзі знову займає посаду керівника хору.

Жодне свято в селі не проходить без активної участі Олександра Івановича та його творчого колективу.

Як композитор Олександр Стадник відомий не тільки в області і Україні, а за її межами. У його творчому доробку понад 150 творів, частина з яких побачила світ у збірках «Дарую вам пісню», «Батьку мій, лебедю білий», «З Україною в серці». Твори користуються великою популярністю і виконуються як самодіяльними, так і професійними колективами та виконавцями. Підтвердженням популярності творів є те, що такі пісні як «В мого Гриця брови чорні», «Понад Тікичем ходила», «Ой, дощ, іде дощ», «Сію редьку» і інші стали серед людей народними. І це цілком закономірно, адже Олександр Іванович виріс і сформувався, як творчий діяч, серед простих людей, яких

9

він безмежно любить, серед народних звичаїв і пісень, які все своє життя зберігає і примножує.

Олександр Іванович наставник творчо обдарованої молоді. Його вихованці стали лауреатами міжнародних та всеукраїнських конкурсів, фестивалів. В їх творах і голосах відчувається особливий стиль виконання української пісні, який притаманний Олександру Стаднику.

Його творча, патріотична діяльність, значний внесок у розвиток національної культури і духовності України високо поцінована Українською державою. З 1973 року Олександр Іванович заслужений артист України, а з 2004 – народний артист України. Як композитор нагороджений багатьма професійними відзнаками, дипломами переможця Міжнародних та Всеукраїнських фестивалів та конкурсів. Але найвищою відзнакою є те, що його називають Народним композитором, що є вищою оцінкою для митця.

Найбільшим щастям та гордістю в житті Олександра Івановича є син Олександр. Так як і батько, не уявляючи свого життя без музики, зараз він – заслужений діяч мистецтв України, художній керівник та головний диригент Волинського академічного народного хору. Олександр Олександрович завжди говорить про своїх батьків з вдячністю, любов’ю і теплом: «Усім, що маю, зобов'язаний батькам…»

Сьогодні активний і талановитий композитор продовжує брати участь у житті рідного села. Він пише нові пісні, керує хором, а для душі бере в руки гармонь і виконує улюблений гімн про Руську Поляну. Його Олександр Стадник написав до 375-ї річниці села, яке назавжди стало для нього рідною колискою та джерелом творчості.

10

Використана література

1. Безуглий В. Як хлоп’я з Руської Поляни «досвистілося» до звання заслуженого артиста України / Володимир Безуглий // Нова доба. – 2000. – 25 січ. (№7). – С.7.

2. Городніченко Л. До джерельної води, до криниці мого роду… / Л. Городніченко // Сільські обрії . – 2004. – 11 черв. – С. 4.

3. Короп Н. 90 років відомому в Україні хору / Наталія Короп // Сільські обрії. – 2008. – 18 лип. – С. 2.

4. На щастя на добро (Олександру Стаднику – 70 років) // Сільські обрії . – 2010. – 8 січ.(№52) – С. 3

5. Стадник О. Батьку мій, лебедю білий / О.І. Стадник. – Черкаси: БРАМА, 2002. – С. 5-6.

6. Стадник О. Дарую вам пісню / О.І. Стадник. – Черкаси: «Сіяч». – 1992. – 64 с.

7. Стадник О. Калинові передзвони / О.І. Стадник. – Черкаси: Вид. Чабаненко Ю.А., 2007. – 246 с.

8. Шквар Г. Пісні Олександра Стадника записують фольклористи в кубанських станицях / Ганна Шквар // Черкаський край. – 2005. – 4 лют. – С. 11.

11

Науково-популярне видання

«Щоб збулося піснею життя…»(До 75-річчя від дня народження

народного артиста України О.І. Стадника)

Біографічний нарис

Автор-укладач Л.В. ВоскобійникКомп’ютерний набір Л.В. ВоскобійникВідповідальна за випуск В.М. Канюка

Підписано до друку 5.01.2015Тираж 10

Видавець:Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-

методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

18000 м. Черкасивул. Дахнівська,52e-mail: biblioteka@ogo.in.ua

12