Презентація «Володимир Сосюра

Горлівський коледж промислових технологій та економіки

Виконала:студентка групи 14 КМГорбунова ДарьяВикладач:Леонова Олена Володимирівна

• 1 - Біографія Володимира Сосюри 2 -Творчість Володимира Сосюри 3 - Родина Сосюри • 4 - Трагедія Сосюри подібна до

трагедії М. Хвильового 5 – Поема «Червона зима»

(1898—1965)

Біографія

Володимир Миколайович Сосюра

• Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) 6 січня 1898р. Дитячі роки поета минали в с. Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій хворостянці над берегом Дінця. Про цей край Сосюра пізніше образно розповів у автобіографічному романі «Третя Рота».

• Освіта Сосюри Одинадцяти років хлопець пішов працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків.

Початкову освіту здобував під опікою батька, кресляра за фахом, який працював і вчителем, і писарем, і адвокатом, і шахтарем.У 1911р. В. Сосюра вступає до міністерського двокласного училища в с Третя Рота.

• 14 жовтня 1917р. Лисичанська газета «Голос рабочего» друкує його вірш «Плач волн», затим — перший вірш українською мовою «Чи вже не пора», а наприкінці жовтня — «Товаришу», написаний у стилі революційного маршу. У 1918р. у складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри.

• Згодом він втік з її лав і потрапив в полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, і поет вижив. Судив В. Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.

У 1920 р. В. Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії.

• У 1920-1921 pp. В. Сосюра воює з білополяками та армією Н. Махна. Пізніше у поемі «Два Володьки» поет робить спробу дослідити двоїстість своєї душі:Рвали душу моюдва Володьки в бою.і обидва, як я, кароокі,і в обох ще незнаний,невиданий хист.Рвали душу мою —комунарінаціоналіст.

• Трагедія Сосюри подібна до трагедії М. Хвильового котрий не витримав такого внутрішнього конфлікту й закінчив життя самогубством. Різниця тільки в тому, що Сосюра-українець не дійшов до заперечення Сосюри-комуніста й лишився жити далі з тягарем своєї двоїстості. Цікавим при цьому є один надзвичайно характерний для Сосюри момент: два Сосюри — українець і комуніст — живуть в одному Сосюрі-поеті поруч, але зовсім окремим життям.

• До певного часу вони між собою боролись, змагаючись за першість, але потім знайшли компроміс. Цей компроміс знайдено на базі своєрідного поділу між ними сфер їхнього вияву і взаємного невтручання в ці сфери. Сосюра-комуніст має в своєму володінні виключно сферу свідомості, розумового сприйняття дійсності, в той час коли Сосюра-українець неподільно панує в сфері почуття, так би мовити сердечного сприйняття дійсності.

• Тому в кожній книжці Сосюри можна відразу одним оком відокремити «кесареве кесареві» від «Божого Богові», так само, як це можна дуже легко відокремити і в кожному з тих його віршів, де обидва ці елементи є поруч. Вони не тільки взаємно не про-никаються, а навіть взаємно й не доторкаються. Хоча водночас обидва Сосюри цілковито щирі, бо взагалі щирий Сосюра — поет і людина. І зовсім ясно, що совєтська влада не має жодних підстав серйозно обвинувачувати Сосюру в зраді їй, бо ж зовсім ясно, що своєю свідомістю він належить їй.

• А що серцем він українець, то це ж не його провина, а його... нещастя. Інша справа, що в сфері серця він більше на своєму місці, ніж в сфері розуму, але це знову ж таки не його провина, а його нещастя як поета за покликанням.Рання поезія В. Сосюри вбирала художні здобутки різних стилів і течій того часу (символізму, імпресіонізму). Разом з тим увиразнювались риси його власного стилю: романтика боротьби й кохання, гостро відчутий «смак» життя, барв, звуку, злитість суб'єкта лірики з навколишньою дійсністю.

• У 1921 р. побачила світ збірка Сосюри «Поезії», що досі вважалася його першою книжкою (проте віднайдений документ коригує цю думку: рукою Сосюри в нім записано, що в 1918 р. було надруковано й видано першу збірку його поезій «Пісні крові...», але її поки не знайдено). Цього ж 1921 p., виходить поема «Червона зима», яка зробила Сосюру знаменитим.

• Від кінця 50-х доля всміхнулася Сосюрі й дарувала йому насамкінець спокій і духовний лад. І він зміг, не витрачаючись на марноту, вслухатися в красу світу, відчути себе тим, ким насправді і був — «співною часткою зоряного руху». Поета не полишає радісне відчуття творчої сили, молодої снаги, незалежної від похилого віку й хвороб. Воно не зрадить поету і буде дарованою йому «іскрою богів», однією з провідних тем останніх років життя. В основі цих пізніх мажорів— свідомість роду, що не відає смерті, чуття свого народу, в єдності з яким поет щасливий. Лірик із ліриків, Сосюра в ці роки не зазнає жури самотності: він — «разом», він— кровина роду, якій за себе не страшно: «Народе мій!.. З тобою в далі солов’їні мені судилося іти», «Батьківщини молодість — молодість моя!» та ін.

• Останні роки життя У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією, але в 1951 він знову зазнав гострих нападів критики, приводом до чого була стаття в газеті «Правда», яка обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», написану 1944 р. За таких обставин, незважаючи на велику продуктивність (понад 40 збірок поезій), творчі досягнення Сосюри були значно нижчі від його можливостей. У 1937–1957 рр. мешкав у Києві в будинку письменників Роліт, з 1957 р. — в будинку на вул. М. Коцюбинського, 2, де йому встановлено пам'ятну дошку. Помер 8 січня 1965 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор О. О. Банников; встановлений у 1968 році)

• Особисте життя Офіційно Володимир Сосюра був одружений двічі. Вперше одружився в 1922 році. Його перша дружина — Віра Каперівна Берзіна, колишній політрук червоноармійського ескадрону, студентка, як і він сам, у повоєнному Харкові. Їй він присвятив поему «Робфаківка». Причиною розлучення стали шовіністичні погляди дружини. Від першого шлюбу в нього було двоє синів — Олег і Микола. Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Даниловою Марією Гаврилівною. Вона була на 12 років молодшою, закінчила балетну школу в Києві. 15 січня 1932 року в них народився син Володимир. У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану. Та коли через п'ять років Марія Гаврилівна повертається, вони ще раз беруть шлюб.

• По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922–1923) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923–1925); належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Починається період напруженого творчого життя в колі таких тогочасних молодих майстрів, як В. Блакитний, О. Копиленко, О. Довженко, І. Сенченко, О. Вишня, М. Йогансен, П. Усенко.

• У 1946 році В. Сосюра був у Херсоні: зустрічався з школярами у Палаці піонерів. У газеті „Наддніпрянська правда” надруковано його вірш „Над сяйвом Дніпра”: Я знов у Херсоні. Над сяйвом Дніпра Шумить довгождана щаслива пора, Не чути громів канонади... Привіт тобі, місто і сонця і зірок, Південна краса України! Як довго я марив побачить тебе, Простори і небо твоє голубе… 1947 р. виходить із друку збірка поезій «Щоб сади шуміли», відзначена в 1948 р. Державною премією І ступеня. Останньою ліро епічною поемою була поема «За владу Рад» (1964), останніми збірками — «Осінні мелодії» і «Весни дихання» (1964). 8 січня 1965 р. поета не стало.

• Поет вільно почувається у складному, повному багатьох течій літературному процесі, не приєднуючись остаточно до якогось одного угруповання і не надаючи цьому особливої ваги. Із 1923 р., після короткочасного навчання на робітфаку Харківського інституту народної освіти, Володимир Сосюра повністю віддається літературній праці. Поет бере активну участь у літературному житті — багато виступає перед робітниками, на творчих дискусіях і вечорах. У роки Великої Вітчизняної війни він як військовий кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини», брав участь у роботі українського радіокомітету, виступав як пропагандист і агітатор, виїздив на фронт. 1944 р. поет повертається до Києва.

• Володимир Сосюра — талановитий поет-лірик, співець боротьби і кохання, неперевершений майстер чарівного слова. Він випромінювач червоних, суворих осінніх вітрів, замріяний живописець світанків, журавлиних перельотів і голубих далей. Поет був ніжний, мов пісня солов'їна, і тривожний, наче грози революції. Сила його поезії в художній досконалості, в розмаїтті тематики, в емоційній піднесеності:

• Танцює вітер кучерявий,• Зоря на обрії згаса.• Багряний лист, пожовклі трави —• Мелодій осені краса.• Десь там Дніпра сталеві хвилі.

• Десь там Дніпра сталеві хвилі.• • Кудись я стежкою іду.• • І, щастя квіти запізнілі,• • Сумують айстри у саду...• • У Сосюри надзвичайно чутливе й вразливе серце, а великі очі в найменшому вміли

побачити велике — незвичайну красу й розкрити його нам. Він любив усе навколо себе й щиро про це говорив:

• • Люблю я все, що навкруги сіяє• • відбитим світлом і своїм мені,• • що душу й серце в пісні окриляє,• • в ранковому і денному огні.• • ("Люблю я все...")

• http://ukrclassic.com.ua/katalog/s/sosyura-volodimir/510-volodimir-sosyura-biografiya

http://ukrlit.org/sosiura_volodymyr_mykolaiovych/tak_nikhto_ne_kokhav

http://school.xvatit.com/index.php?title=Володимир_Сосюра._Огляд_життя_і_творчості_поета-лірика._Поетове_Я_і_МИ_в_«Червоній_зимі»._Поема_«Два_Володьки»

ДЯКУЮ ЗА ВАШУ УВАГУ