2

ЗМІСТ

Розділ I. КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАРОД ЯК НЕВІД’ЄМНА

ЧАСТИНА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ........................................................... 5

Частина 1. КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАРОД ЯК КОРІННИЙ НАРОД

УКРАЇНИ ................................................................................................................. 6

A. Загальна інформація щодо колективних прав корінних народів .............. 7

B. Міжнародне право в сфері забезпечення прав корінних народів .............. 8

С. Національне право в сфері забезпечення прав корінних народів ........... 10

Частина 2. КРИМСЬКІ ТАТАРИ ЯК ОСОБИ, ДЕПОРТОВАНІ ЗА

НАЦІОНАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ .......................................................................... 13

A. Загальна інформація про депортацію та її наслідки ................................. 14

В. Визнання депортації неправомірною і наслідки такого визнання .......... 15

С. Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною

ознакою»............................................................................................................. 16

Розділ II. КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАРОД ПІД ОКУПАЦІЄЮ ...... 22

Частина 1. ОКУПАЦІЯ КРИМУ. ОЦІНКИ ....................................................... 23

А. Окупація/анексія – статус у міжнародному праві..................................... 24

B. Позиція міжнародних інституцій стосовно порушення територіальної

цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів .................... 26

C. Окупація/анексія Криму – статус у національному праві ........................ 28

Закон України № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та

правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі – Закон

№ 1207-VII). ................................................................................................... 28

Закон України від 12.08.2014 № 1636-VII «Про створення вільної

економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної

діяльності на тимчасово окупованій території України» ......................... 29

Постанови Національного Банку України №699 і №810 .......................... 30

Частина 2. ПОЛОЖЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ в

ОКУПОВАНОМУ КРИМУ .................................................................................. 32

А. Обіцяно-Зроблено ........................................................................................... 33

В. Питання громадянства .................................................................................. 36

3

C. Правопорушення та репресивні дії ............................................................. 39

ВБИВСТВА .................................................................................................... 39

ВИКРАДЕННЯ (ЗНИКНЕННЯ БЕЗ ВІСТИ) ............................................. 39

ДЕПОРТАЦІЯ (ЗАБОРОНА НА В’ЇЗД) ..................................................... 40

ОБШУКИ (невичерпний список у хронологічному порядку) .................. 40

СПРАВА «3-ГО ТРАВНЯ» і «26 ЛЮТОГО» ............................................. 42

ВАНДАЛІЗМ РЕЛІГІЙНИХ ЗАКЛАДІВ ................................................... 44

ТИСК НА ЖУРНАЛІСТІВ ........................................................................... 45

4

ВИСЛОВЛЮЄМО ВДЯЧНІСТЬ

Під час підготовки Аналітичної доповіді «КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ

НАРОД НА ПОРОЗІ 2015 РОКУ» ми значною мірою послуговувались:

- звітами правозахисних ініціатив і організацій, а саме: Кримська польова

місія з прав людини, Українська Гельсінська Спілка з прав людини, Регіональ-

ний центр прав людини;

- юридичною оцінкою і аналітичними доробками експертних центрів, а

саме: Інститут демократії імені Пилипа Орлика (особиста подяка пані Наталі

Беліцер), Центр близькосхідних досліджень, Український незалежний центр

політичних досліджень, Одеська національна морська академія (особиста подя-

ка пану Борису Бабіну);

- історичними матеріалами фахівців, а саме: Гульнара Бекірова, Людмила

Чекаленко;

- інформацією зі ЗМІ, зокрема: «Крим.Реалії»,«QHA», «Чорноморська

ТРК»;

- даними, акумульованими міжнародними організаціями, а саме: Управ-

ління Верховного комісара ООН з прав людини, Управління Верховного комі-

сара ООН у справах біженців, Програма розвитку ООН;

- підтримкою центральних органів виконавчої влади, зокрема: Міністерс-

тво освіти і науки України, Міністерство інформаційної політики України, Мі-

ністерство соціальної політики України, Представництво Президента України в

Автономній Республіці Крим.

Принагідно висловлюємо подяку волонтерським організацій, які підтри-

мують громадян України з Криму, зокрема, Земляцтво кримських татар у м.

Києві, Крим-СОС, Центр громадянської просвіти "АЛЬМЕНДА", Кримська діа-

спора.

Щиро дякуємо згаданим організаціям і людям, а також просто небайду-

жим до положення кримськотатарського народу. Бажаємо успіхів у подальших

звершеннях!

5

РозділI.

КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАРОД ЯК

НЕВІД’ЄМНА ЧАСТИНА УКРАЇНСЬКОЇ

ДЕРЖАВИ

6

Частина1.

КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАРОД ЯК

КОРІННИЙ НАРОД УКРАЇНИ

ОСНОВНІ ТЕЗИ:

Кримськотатарський народ максимально відповідає теоретичному ви-

значенню «корінні народи», яке закріплене в міжнародному праві.

Корінні народи, колективно і індивідуально,мають право на повне здій-

снення всіх прав людини та основних свобод, визнаних у Статуті Орга-

нізації Об'єднаних Націй, Загальної декларації прав людини і в інших

нормах міжнародного права.

Корінні народи користуються також спеціальними колективними пра-

вами, які дозволяють їм зберігати і розвивати свою ідентичність у ви-

значений ними самими спосіб.

Основні джерела міжнародного права в сфері прав корінних народів:

Конвенція МОТ №169 від 1987р. і Декларація ООН про права корінних

народів від 2007р.

У національному українському законодавстві статус кримськотатарсь-

кого народу досі не врегульовано, незважаючи на численні спроби за-

конодавців.

7

A. Загальна інформація щодо колективних прав корінних народів

Колективні права корінних народів можна умовно поділити на право на-

родів на самоусвідомлення, право на самовизначення, право народів на влас-

ність, право народів на мир, право народів на розвиток. Нижче наведені деякі

аспекти кожного виду права.

ВИД ПРАВА ОСНОВНІ ТЕЗИ

Право на самоусвідомлення

(самобутність)

Право народу на самоусвідомлення (або сво-

бода самоусвідомлення народу) є первинним

правом, адже його реалізація передує виник-

ненню у народу усіх інших прав, зокрема, і

права на самовизначення1.

Право на самовизначення Всі народи мають право на самовизначення.

На підставі цього права вони вільно встанов-

люють свій політичний статус і вільно забез-

печують свій економічний, соціальний і куль-

турний розвиток.

Право на самоврядування Корінні народи при здійсненні їх права на са-

мовизначення мають право на автономію або

самоврядування в питаннях, що відносяться

до їх внутрішніх і місцевих справ, а також

шляхів і засобів фінансування їх автономних

функцій.

Право на участь в ухваленні

рішень і консультації

Корінні народи мають бути почутими при ух-

валенні рішень з питань, які зачіпають їхні

права. Держава при цьому має консультува-

тись для отримання погодження з боку корін-

ного народу

Право народів на землю, те-

риторії і ресурси2

Корінні народи мають право мати у власнос-

ті, використовувати чи освоювати землі, те-

риторії і ресурси, якими вони володіють у си-

лу традиційного володіння. Це право також

включає право на збереження і охорону на-

вколишнього середовища.

Є низка прикладів успішної реалізації колективних прав корінних наро-

дів.Так, у скандинавських країнах Європи функціонують парламенти корінного

народу Саамі. Ці парламенти повністю фінансуються з державного бюджету

1 Бабін Б.В. Статус корінних народів у сучасному міжнародному праві

2 Див. http://www.ohchr.org/Documents/Publications/UNDRIPManualForNHRIs_ru.pdf

8

Фінляндії, Норвегії, Швеції. А розподіл отриманих державних коштів відбува-

ється так, як вирішив сам парламент Саамі.

B. Міжнародне право в сфері забезпечення прав корінних народів

Більша увага міжнародним правом приділяється індивідуальним людсь-

ким правам, віддаючи їм пріоритет перед колективними. При цьому колективні

права закріплені в низці глобальних і регіональних міжнародно-правових актах

обов’язкового і рекомендаційного характеру.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий Гене-

ральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року та ратифікований Указом Пре-

зидії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73визначає, що всі

народи мають право на самовизначення. У силу цього права вони вільно вста-

новлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, со-

ціальний і культурний розвиток. При цьому народи для досягнення своїх цілей

можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без

шкоди для будь-яких зобов’язань, що випливають з міжнародного економічно-

го співробітництва, заснованого на принципі взаємної вигоди та міжнародного

права.

У той же час окремі колективні права народів були закріплені у спеціаль-

них деклараціях Генеральної асамблеї ООН (ГА ООН). Серед таких актів особ-

ливо слід згадати:

– Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам,

схвалену резолюцією 1514 (XV) ГА ООН від 14 грудня 1960 р.

– Декларацію соціального прогресу і розвитку, схвалену резолюцією 2542

(XXIV) ГА ООН від 11 грудня 1969 р.

– Декларацію про виховання народів в дусі миру, схвалену резолюцією

33/73 ГА ООН від 15 грудня 1978 р.

До речі, за схвалення зазначених документів,на той час, голосував СРСР.

a. КонвенціїМіжнародної організації праці

Концепція прав корінних народів отримала розвиток в 1957 року у пер-

шому міжнародно-правовому документі щодо захисту прав корінних народів –

у Конвенції МОП від 26.06.1957 № 107 «Про захист і інтеграцію корінного та

іншого населення, що веде племінний і напівплемінний спосіб життя в незале-

жних країнах». Ця Конвенція передбачала наявність спеціальних прав такого

населення, але ключовою підставою для набуття таких прав вважався не корін-

9

ний характер певного етносу, а його відірваність від досягнень сучасної цивілі-

зації.

Зважаючи на зміни, що мали місце в міжнародному праві, визнаючи пра-

гнення зазначених народів до здійсненняконтролю над власними інститутами,

способом життя і економічним розвитком, прагнення до збереження і розвитку

самобутності, мови і релігії в рамках тих держав, в якихвони прожива-

ють,Міжнародна організація праці у 1989 році переглянула зазначений доку-

мент та прийняла Конвенцію МОПвід27.06.1989№ 169 «Про корінні народи і

народи, що ведуть племінний спосіб життя, в незалежних країнах».

Конвенцією було закладено принцип відповідальності урядів за прове-

дення, заучастю відповідних народів, погодженої і систематичноїдіяльності по

захисту прав цих народів і встановлення гарантійповаги їх єдності, що досяга-

ється, наприклад таким заходам, як «сприяння повному здійсненню соціальних,

економічнихі культурних прав цих народів при повазі до їх соціальної ікульту-

рної самобутності, звичаїв і традицій та їх інститутів».

Хоча термін «корінний народ» входить до міжнародно-правового лекси-

кону та вживається у різних документах ООН та інших міжнародних організа-

цій, спробу визначення цих народів робить Конвенція, яка до числа корінних

відносить у т.ч. «народив незалежних країнах, які розглядаютьсяяк корінні з

огляду на те, що вони є нащадками тих, хтонаселяв країну або географічну об-

ласть, частиною якої єдана країна, в період її завоювання або колонізації або в

періодвстановлення існуючих державних кордонів, і які,незалежно від їх пра-

вового положення, зберігають деякі або всісвої соціальні, економічні, культурні

та політичніінститути».

Попри позитивні здобутки цього міжнародного документа, слід врахову-

вати місію Міжнародної організації праці та предмет правового регулювання

прийнятих нею документів, якаполягає у «встановлені соціальної справедливо-

сті, дотримання міжнародновизнаних прав людини і прав у сфері праці».А від-

так, наразі ключовим міжнародним документом у сфері захисту загальних прав

корінних народів єДекларація Організації Об’єднаних Націй про права корін-

них народів.

b. Декларація Організації Об’єднаних Націй про права корінних на-

родів, яка ухвалена резолюцією 61/295 Генеральної Асамблеї від

13 вересня 2007 року.

В останні десятиріччяминулого століття проблемою корінних народів стала

обійматися ООН.Під егідою ООН у 1970-1990-х рр. було реалізованонизку дос-

10

ліджень незалежних експертів, які стали частиною міжнародної правової докт-

рини та сприяли розвитку статусу корінних народів. 1993 рік був проголошений

ООН Міжнародним роком корінних народів світу. Під егідою ООН було утво-

рено Постійний форум з питань корінних народів (з 2002 р.), як дорадчий орган

ЕКОСОР, та Експертний механізм з прав корінних народів. У 1982 р. на базі

пропозицій Спеціального доповідача ООН Хосе Мартинеса Кобо було створено

Робочу групу щодо корінних народів ООН, у завдання якої входила розробка

міжнародних норм про права корінних народів, результатом чого стала Декла-

рація Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів, прийнята ре-

золюцією 61/295 Генеральної Асамблеї від 13 вересня 2007 року (далі – Декла-

рація). Таким чином, робота над опрацюванням згаданої Декларації тривала 25

років. Вона була ухвалена 143 голосами («проти» голосували лише чотири

держави, 11 – утрималися)3.

Незважаючи на відсутність зобов’язальної сили Декларації держави, за висло-

вом Верховного комісару з прав людини ООНЛуїзиАрбур, мають «дотримува-

тися її духу та реалізовувати її принципи».

С. Національне право в сфері забезпечення прав корінних народів

В Основному Законі України, Українська держава декларує, щопорядіз

консолідацією та розвитком української нації, її історичної свідомості, традицій

і культури, також сприяє розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної са-

мобутності усіх корінних народів України (стаття 11 Конституції України).

Враховуючи значимість питань пов’язаних з правами корінних народів,

Конституція України відводить вирішення цих питань виключно на рівень за-

конів України (стаття 92).За всі роки незалежності України при неодноразових

спробах визначити за кримськотатарським народом статус корінного народу

держава так і не спромоглась закріпити за ним такий статус на рівні закону

України.

Історія законодавчих ініціатив,

пов’язаних із визначенням статусу кримськотатарського народу

1999рік – проект Закону про статус кримсько-татарського народу

(реєстр. номер 4041 від 10.09.1999, суб’єкт права законодавчої ініціативи: на-

родний депутат України Безсмертний Р.П.).

2003рік - проект Закону про статус кримськотатарського народу (реєстр. номер

3 Див.http://www.iwgia.org/

11

4098 від 03.09.2003, суб’єкти права законодавчої ініціативи: народні депутати

України Безсмертний Р.П., Джемілєв М., Таран В.В., Чубаров Р.А.).

2005 рік - проект Закону про Концепцію державної етнонаціональної політики

України (реєстр. номер 7615 від 06.06.2005, суб’єкт права законодавчої ініціа-

тиви: народний депутат України Чубаров Р.А., авторський колектив).

2013 рік - проект Закону України «Про Концепцію державної етнонаціональної

політики України», розроблений Міністерством культури України, схвалений

на засіданні Уряду та планувався до подання на розгляд Верховної Ради Украї-

ни.

2013 рік - проект Закону про Концепцію державної етнонаціональної політики

України (реєстр. номер 2560а від 05.07.2013, суб’єкт права законодавчої ініціа-

тиви: народний депутат України Джемілєв М.).

2014 рік - проект Закону про статус кримськотатарського народу (реєстр. номер

4433 від 13.03.2014, суб’єкт права законодавчої ініціативи: народний депутат

України Москаль Г.Г.).

2014рік - проект Закону про права корінних народів України (реєстр. номер

4501 від 20.03.2014 внесено народними депутатами України Кличком В.В., Ка-

рпунцовим В.В., Проданом О.П., Павленком Р.М., Кутовим Т.В., Геращенко І.В.

Жодний із законопроектів, перелічених вище, так і не став законом Укра-

їни, в якому був би врегульований статус кримськотатарського народу як ко-

рінного народу України.

У 2007 році підчас голосування в ООН за ухвалення Декларації про права

корінних народів Україна утрималась. Однак, 20 березня 2014 року Верховна

Ради України у своїй Заяві щодо гарантії прав кримськотатарського народу у

складі Української Держави, заявила про свою підтримку Декларації Організа-

ції Об’єднаних Націй про права корінних народів. Ця Заява заклала ключові ас-

пекти відношення Української Держави до кримськотатарського народу.

ПОСТАНОВА

Верховної Ради України (20 березня 2014)

Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського

народу у складі Української Держави

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 15, ст.581)

Спираючись на цілі та принципи, що проголошені у статтях 3, 11, 15 Конституції

України, та статтю 1 Статуту Організації Об’єднаних Націй, Міжнародний пакт

про економічні, соціальні і культурні права, а також Віденську декларацію, Верхо-

вна Рада України заявляє:

1. Україна гарантує збереження та розвиток етнічної, культурної, мовної та релі-

гійної самобутності кримськотатарського народу як корінного народу та всіх наці-

ональних меншин України.

12

2. Україна гарантує захист та реалізацію невід’ємного права на самовизначення

кримськотатарського народу у складі суверенної і незалежної Української Держа-

ви.

3. Україна визнає Меджліс кримськотатарського народу, виконавчий орган Курул-

таю кримськотатарського народу, та Курултай як вищий представницький орган

кримськотатарського народу.

4. Верховна Ради України заявляє про свою підтримку Декларації Організації

Об’єднаних Націй про права корінних народів.

5. Верховна Рада України доручає Кабінету Міністрів України терміново подати

проекти законів України, нормативно-правових актів України, які визначають та

закріпляють статус кримськотатарського народу як корінного народу України.

6. Розробка проектів відповідних законів України та нормативно-правових актів

відбуватиметься шляхом консультацій з Меджлісом кримськотатарського народу,

у тісній співпраці з Організацією Об’єднаних Націй, Організацією з безпеки і спів-

робітництва в Європі, Радою Європи відповідно до міжнародного права і стандар-

тів забезпечення прав людини, корінних народів та національних меншин.

7. Верховна Рада України доручає Кабінету Міністрів України розробити практич-

ні механізми взаємодії між органами виконавчої влади України та Меджлісом

кримськотатарського народу.

8. Україна рішуче засуджує будь-які спроби обмеження політичних та соціальних

прав, громадянських свобод громадян України, які проживають в Автономній Рес-

публіці Крим, різної етнічної приналежності, зокрема, українців, росіян, кримсь-

ких татар, вірмен, болгар, греків, німців, караїмів, кримчаків, що спостерігаються

внаслідок проведення антиконституційного референдуму в Автономній Республіці

Крим.

9. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Відповідно до інформації, що розміщується на офіційному сайті парламе-

нту України станом на 10.02.2015 року, відповідні законодавчі акти, згадані в

Постанові,не вносились Урядом на розгляд Верховної Ради України.

13

Частина2.

КРИМСЬКІ ТАТАРИ ЯК ОСОБИ, ДЕПОРТОВАНІ ЗА

НАЦІОНАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ

ОСНОВНІ ТЕЗИ

Протягом добиз 18го травня 1944 році на підставі постанови Державного

комітету оборони СРСР №5859-сс від 11.05.1944 р., було депортовано

весь кримськотатарський народ з Криму до республік Центральної Азії і

віддалених регіонів РРФСР.

Репресивна політика СРСР по відношенню до кримськотатарського наро-

ду зменшила свою інтенсивність лише у 1956 році зі скасуванням режиму

спецпоселень.

З 1944 по 1956 роки через хвороби і голод загинуло близько 46% від зага-

льної кількості кримських татар.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1967 р. «Про громадян татар-

ської національності, які проживали в Криму», скасованозвинувачення в

зраді кримських татар – підставу до депортації.

14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію «Про ви-

знання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, під-

даних примусовому переселенню, і забезпечення їх прав».

17 квітня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про

відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою»

14

A. Загальна інформація про депортацію та її наслідки

У ніч з 17 на 18 травня 1944 р., згідно з постановою Державного комітету

оборони СРСР №5859-ссвід 11.05.1944 р., з Криму почали депортувати кримсь-

ких татар, звинувачених у «зраді батьківщини». На Народний комісаріат внут-

рішніх справ(НКВС) покладався обов’язок закінчити виселення кримських та-

тар до 1 червня 1944 року.

Згідно з зазначеною постановою ДКО, спецпереселенцям дозволялося

«взяти з собою особисті речі, побутовий реманент та продовольство в кількості

до 500 кг на сім’ю». На Наркомздоров’я СРСР покладався обов’язок«виділити

на кожен ешелон зі спецпереселенцями одного лікаря та дві медсестри з відпо-

відним запасом медикаментів та забезпечити медичне і санітарне обслугову-

вання спецпереселенців у дорозі; забезпечити всі ешелони зі спецпереселенця-

ми щоденно гарячим харчуванням та окропом».Насправді ж, на збори спецпе-

реселенцям було дано лічені хвилини, а тому вони їхали майже з порожніми

руками, без харчів і достатнього одягу. Багатьом сім’ям було взагалі забороне-

но брати з собою будь-які речі.

НКВС доповідає:

Виселення з Криму спецпереселенців - татар, болгар, греків, вірмен -

закінчене. Усього було виселено 225 009 осіб, у тому числі татар - 183 155

осіб… Усі татари до місць розселення прибули і розселені в областях Узбе-

цької PCP - 151 604 осіб, в областях РРФСР — 31 551 осіб. Усі прибулі спец-

поселенці розміщені в задовільних житлових умовах. Значна кількість розсе-

лених спецпереселенців татар залучені до роботи в сільському господарстві -

у колгоспах і радгоспах, на лісорозробках, на підприємствах і будівництві.

При проведенні операції з виселення на місцях і в дорозі пригод не було.

4 липня 1944 р.

Вимальовується така картина,ніби під час депортації не було жодного

смертельного випадку. В іншому офіційному повідомленні все ж зазначено 191

особу, які померли в ешелонах, але й ця цифра є неправдивою. Порівняння кі-

лькості депортованих, згідно з рапортами НКВС, і демографічного розшифру-

вання чисельності привезених, розселених та закріплених за окремими госпо-

дарствами свідчать про 7889 померлих безпосередньо в дорозі.

Кількість спецпереселенців збільшилась у 1945 р., коли, по закінченні

війни, солдати й офіцери, які воювали з фашизмом, теж були оголошені «зрад-

никами» і направлені на заслання, до своїх сімей.

Важкі умови побуту у спецпоселеннях, які ускладнювалися незвичним

кліматом та інфекційними захворюваннями, призвели до масових захворювань і

смертності депортованих, що посилювалося фактичною відсутністю медичного

15

обслуговування.Внаслідок цього, уже в липні 1944 р. в Узбекистані спалахнула

епідемія малярії та жовтухи. Зокрема, у Наманганській області захворіло 40%

депортованих. За архівами НКВС, до 1 січня 1945 р. в Узбекистані померло 13

592 засланих кримських татар, що становило 9,1% від їхньої кількості, а за на-

ступний 1945 р. було зафіксовано ще 13 183 померлих (6 096 з яких були діти, 4

525 – жінки, 2 562 – чоловіки). Таким чином, за перші півтора роки депортації

загинуло 17,8% депортованих в Узбекистан кримських татар.

28 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР Указом «Про кримі-

нальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у

віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» встановлюва-

ла довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими

роботами за втечу та 5 років – за переховування втікачів.

Режим спецкомендатури був скасований лише в 1956 році. Від початку

депортації і до цього часу, за оцінками істориків, через хвороби і голод загину-

ло близько 46% від загальної кількості кримських татар.

В. Визнання депортації неправомірною і наслідки такого визнання

13 липня 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала свій Указ від

28 листопада 1948 р. про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслан-

ня.

ХХ з’їзд КПРС (лютий 1956 р.) відкрито засудив політику депортацій. Ві-

дповідно до рішень з’їзду Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом від 27

березня 1956 року звільнила з обліку спецпоселенців кримських болгар, греків

та вірмен, а 28 квітня 1956 р. видала Указ «Про зняття обмежень щодо спецпо-

селення з кримських татар, балкарців, турків- громадян СРСР, курдів, хемшилів

та членів їх сімей, виселених у період Великої Вітчизняної війни».

Зазначені Укази все ще забороняли депортованим кримським татарам по-

вертатися в Крим. При цьому, незважаючи на частковий характер ухвалених

рішень, вони все-таки полегшили становище депортованих, позбавивши їх при-

низливих формальностей перебування на обліку. Це давало можливість для пе-

реселення в інші місцевості СРСР, якою окремі депортовані змогли скористати-

ся.

Політичні акції кримських татар (петиційна кампанія, створення політич-

них організацій, акції протесту тощо) призвели до ще одного політичного успі-

ху – 5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про грома-

дян татарської національності, які проживали в Криму». Указ скасовував зви-

16

нувачення в зраді кримських татар, проте, проголошував нібито повне укорі-

нення кримських татар в Узбекистані:

«Ці огульні обвинувачення щодо всіх громадян татарської національності, які

проживали в Криму, повинні бути зняті, тим більше, що в трудове й політичне

життя суспільства прийшло нове покоління людей».

Президія Верховної Ради СРСР постановила: «Перше - скасувати відповідні

рішення державних органів у частині, що містила огульні обвинувачення щодо

громадян татарської національності, які проживали в Криму». Але водночас –

"друге - відзначити, що татари, які раніше проживали в Криму, викорінилися

на території Узбецької та інших союзних республік.».

У січні 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала заборону гре-

кам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на місця їх

колишнього проживання.

14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСРухвалила Декларацію «Про ви-

знання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих

примусовому переселенню, і забезпечення їх прав».У цьому документі Верхов-

на Рада СРСРконстатувала, що варварськими акціями сталінського режиму бу-

ло виселено в роки Другої Світової Війни з рідних місць балкарців, інгушів, ка-

лмиків, карачаївців, кримських татар, німців, турків-месхетинців, чеченців.

Верховна Рада СРСР засудила практику насильственного переселення цілих

народів як найтяжчий злочин, що суперечить основам міжнародного права, гу-

маністичної природі соціалістичного ладу.

7 березня 1991 року Верховна Рада СРСР ухвалила постанову «Про ска-

сування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від

14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресив-

них актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення

їхніх прав».

Повернення кримських татар до Криму набуло масового характеру, почи-

наючи з 1987 р. На початку 1990 рр. кримські татари стали третьою за чисель-

ністю етнічною групою Криму.

С.Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною

ознакою»

Ухвалення законодавства, яке б закріпило відновлення прав депортова-

них, так само затягнулось на роки, незважаючи на численні спроби законодав-

ців і експертів врегулювати це питання.

17

І все ж, 17 квітня 2014 року Верховна Рада України 238 голосами «за»

прийнялаЗакон України №1223-VII «Про відновлення прав осіб, депортованих

за національною ознакою» (далі – Закон № 1223-VII).

Разом із існуючою критикою цього законодавчого акту, слід відзначити,

що даним актом Україна визнала депортацію народів, національних меншин та

осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами

державної влади колишнього СРСР або союзних республік, як незаконні та зло-

чинні акти, здійснені проти них. Україна також визначила відновлення прав

громадян України із числа депортованих осіб одним з пріоритетних напрямів

політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспі-

льства.Україна визнала акти органів державної влади колишнього СРСР щодо

реабілітації депортованих осіб, насильницьки переселених з місць постійного

проживання, та відновлення їхніх прав (стаття 3 Закону № 1223-VII).

Необхідно наголосити, що Закон № 1223-VII визначає доволі широке ко-

ло осіб, що підпадають під визнання статусу депортованих осіб, зокрема до них

віднесено:

- осіб кримськотатарського народу, представників інших національностей

(громадян колишнього СРСР), які були насильницькипереселені за національ-

ною ознакою на спец поселення, згідно з рішенням органів державної влади ко-

лишнього СРСР або союзних республік з місць постійного проживання, що є

територією сучасної України;

- осіб (громадян колишнього СРСР), які були примусово направлені на

спецпоселення до членів своїх сімей після закінчення військової служби, пове-

рнення з евакуації, відбуття примусових робіт, покарання тощо;

- осіб (громадян колишнього СРСР), які на момент депортацій перебували

за межами місць постійного проживання (на військовій службі, в евакуації, на

примусових роботах, у місцях позбавлення волі тощо), але на яких згодом були

поширені обмеження прав і свобод за національною ознакою, у тому числі за-

борона на повернення і проживання в місцях постійного проживання;

- осіб, які народилися в сім’ях депортованих осіб до моменту їх повер-

нення в місця постійного проживання, але не пізніше набрання чинності цим

Законом.

У Законі також виписана низка державних гарантій депортованим особам,

які повернулися в Україну на постійне проживання. Визначення порядків одер-

жання державних гарантій при цьому покладено на Уряд.

18

Державні гарантії, згідно з Зако-

ном

Порядок одержання державних га-

рантій

Відшкодування вартості проїзду і

перевезення багажу до місця пос-

тійного проживання в Україні

Постанова Кабінету Міністрів України

від 13.05.2004 № 626 «Про заходи що-

до задоволення соціальних потреб де-

портованих кримських татар та осіб

інших національностей, які повернули-

ся в Україну на постійне проживання»

Депортованим особам, які перебу-

вають на окремому квартирному об-

ліку, надається у власність житло,

збудоване чи придбане за рахунок

коштів Державного бюджету Украї-

ни, бюджету Автономної Республіки

Крим, бюджетів місцевого самовря-

дування, інших коштів, передбаче-

них на такі цілі.

Постанова Кабінету Міністрів України

від 17.12.2003 № 1952 «Про затвер-

дження Порядку забезпечення депор-

тованих осіб та членів їх сімей, які по-

вернулися в Україну, житлом, збудова-

ним або придбаним за рахунок бюдже-

тних коштів»

Депортованим особам, які будують

індивідуальне житло, може бути на-

дана одноразова матеріальна допо-

мога на завершення індивідуального

будівництва в розмірі 30 мінімаль-

них заробітних плат на момент ви-

дачі такої допомоги.

Постанова Кабінету Міністрів України

від 13.05.2004 № 626 «Про заходи що-

до задоволення соціальних потреб де-

портованих кримських татар та осіб

інших національностей, які повернули-

ся в Україну на постійне проживання»

Депортованим особам у разі потре-

би позачергово надаються земельні

ділянки для індивідуального житло-

вого будівництва і обслуговування

жилого будинку відповідно до ви-

мог Земельного кодексу України або

надається у власність житло, збудо-

ване чи придбане за рахунок коштів

Державного бюджету України, бю-

джету Автономної Республіки Крим,

бюджетів місцевого самоврядуван-

ня, інших коштів, передбачених на

такі цілі.

Деякі норми Земельного кодексу Укра-

їни:

глава 6. Землі житлової та громадської

забудови;

глава 14.Право власності на землю;

стаття 116. Підстави набуття права

на землю із земель державної та кому-

нальної власності.

Депортованим особам, які знаходи-

лися на спецпоселенні, що визнача-

ється періодом з моменту депортації

до моменту зняття режиму спецпо-

селень, їхній трудовий (страховий)

стаж за період спецпоселення зара-

За інформацією Міністерства соціаль-

ної політики України, опрацьовуються

зміни до Закону України-

від09.07.2003№1058-IV «Про загально-

обов’язкове пенсійне страхування».

19

ховується до стажу роботи (страхо-

вого стажу) для призначення трудо-

вих пенсій у потрійному розмірі

Депортовані особи, які досягли пен-

сійного віку або є інвалідами, отри-

мують пільги на:

- одержання путівок для санаторно-

курортного лікування та відпочин-

ку;

Закон України «Про основи соціальної

захищеності інвалідів в

Україні»

Постанова Кабінету Міністрів України

від 22 лютого 2006 р. № 187 «Про за-

твердження Порядку забезпечення са-

наторно-курортними путівками деяких

категорій громадян структурними під-

розділами з питань соціального захисту

населення районних, районних у мм.

Києві та Севастополі держадміністра-

цій, виконавчими органами міських

рад»;

- знижку оплати жилої площі та ко-

мунальних послуг на 50 відсотків у

межах норм, передбачених законо-

давством, а також вартості палива (у

тому числі рідкого) в межах встано-

влених норм для осіб, які прожива-

ють у будинках без централізовано-

го опалення;

не визначено

- 50-відсоткову знижку вартості лі-

ків за рецептом;

не визначено

- позачергове влаштування до за-

кладів соціального захисту населен-

ня.

не визначено

Вилучені внаслідок депортації буді-

влі та інше майно по можливості

(якщо будинок не зайнятий, а майно

збереглося) повертаються депорто-

ваній особі або її спадкоємцям нату-

рою. У разі відсутності такої мож-

ливості заявнику відшкодовується

вартість будівель та майна.

За інформацією Міністерства соціаль-

ної політики України, опрацьований

проект постанови Кабінету Міністрів

України «Про затвердження Положен-

ня про порядок повернення майна або

відшкодування його вартості особам,

депортованим за національною озна-

кою» проходить процедуру повторного

погодженняз відповідними централь-

ними органами виконавчої влади.

Наведені гарантії, у більшості, потребують розробки та затвердження

Урядом порядків їх одержання. Станом на сьогодні, однім із опрацьованихна

20

вимогу Закону № 1223-VII актом є Порядок надання та позбавлення статусу

особи, депортованої за національною ознакою, затверджений постановою Кабі-

нету Міністрів України від 12 листопада 2014 р. № 643 (далі – Порядок).Даний

Порядок визначив процедуру надання та позбавлення статусу особи, депорто-

ваної за національною ознакою, який, по суті, є умовою дляодержання держав-

них гарантій передбачених Законом № 1223-VII:

Як видно зі схеми нагорі, такий порядок лишає багато питань без відповіді, а

саме:

- які саме «відповідні документи» мають надаватись особою, депортованою за

національною ознакою;

- навіщо держава бере термін в ТРИ МІСЯЦІ від дати реєстрації заяви, якщо всі

документи (у т.ч. запит до республік Центральної Азії) депортована особа зби-

рає власноруч;чому не впроваджується на рівні держав відповідний обмін да-

них;

Особа, депортована за національною ознакою,особа, яка вважає себе особою, депортованоюза національною ознакою, або її законнийпредставник подає за місцем проживання чимісцем перебування до держадміністрації заявупро надання такого статусу.

Місцева держадміністрація протягом ОДНОГОМІСЯЦЯ з дня реєстрації заяви особи, яка вважаєсебе особою, депортованою за національноюознакою, подає Мінсоцполітики копії заяви тавідповідних документів для розгляду та прийняттявідповідного рішення.

Мінсоцполітики не пізніше ніж протягом ТРЬОХ МІСЯЦІВ від дати реєстрації заяви особи, яка вважає себе особою, депортованою за національною ознакою, надсилає місцевій держадміністрації рішення про надання статусу особи, депортованої за національною ознакою (разом з бланком посвідчення), або відмову в його наданні з обґрунтуванням причин такої відмови. У разі прийняття рішення про відмову Мінсоцполітики одночасно повідомляє про це особі.

Посвідчення особи, депортованої за національною ознакою, видається місцевою держадміністрацією

21

- чи мають місцеві адміністрації достатньо кваліфікації для розгляду докумен-

тів і ПРИЙНЯТТЯ відповідного рішення.

Відмічаючи важливість ухвалення Закону України «Про відновлення прав

осіб, депортованих за національною ознакою», варто вказати на необхідність

більш простого порядку визначення статусу такої особи. Якщо не буде спроще-

ний порядок визначення статусу особи, депортованої за національною ознакою,

решта норм, що закладена в цей Закон втрачає актуальність для значної кілько-

сті таких осіб.

22

Розділ II.

КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАРОД ПІД

ОКУПАЦІЄЮ

23

Частина1.

ОКУПАЦІЯ КРИМУ. ОЦІНКИ

ОСНОВНІ ТЕЗИ

Основний принцип міжнародного права щодо окупації - «окупація не

змінює статусу окупованій території».

Окупація не є анексією і не тягне за собою переходу суверенітету окупо-

ваної території.

У випадку з Кримом ми маємо справу зі спробою анексії окупованої те-

риторії України з боку Російської Федерації. Анексія – це насильницьке

приєднання державою всієї або частини території іншої держави в однос-

торонньому порядку.

За міжнародним правом анексія є одним із видів агресії і тягне за собою

міжнародно-правову відповідальність.

Провідні міжнародні організації рішуче засудили агресію, військову інте-

рвенцію і спробу анексії півострова з боку Російської Федерації

У національному праві України Крим визначений як тимчасово окупова-

на територія.

Закон України, яким Крим було оголошено вільною економічною зоною,

викликав жорстку критику з боку експертів, як такий, що дискриміную

громадян України в Криму.

24

А. Окупація/анексія– статус у міжнародному праві

Окупація

Термін «окупація» в міжнародному праві означає тимчасове захоплення

озброєними силами території противника. Режим окупації закріплений у Гаазь-

ких (1899 р. і 1907 р.) і Женевській (1949 р.) конвенціях. Згідно з міжнародним

правом, окупація є видом тимчасового перебування військ однієї держави на

території іншої в умовах стану війни між ними. Оскільки окупація – тимчасове

явище, приєднання окупованої території до складу держави, що окуповує, ви-

ключається.

Отже, основний принцип міжнародного права щодо окупації - «окупація

не змінює статусу окупованій території». Дане положеннярозкривається та уто-

чнюється професором відритого Брюсельського університету Е. Давидом у

праці «Принципи права збройних конфліктів»:

1. Окупація не є анексією і не тягне за собою переходу суверенітету оку-

пованої держави. На це неодноразово зверталась увага Радою Безпеки ООН у

зв'язку з територіями, окупованими Ізраїлем (п. 2 преамбули резолюції № 242

від 22 листопада 1967), а також з приводу Ірано-Іракського конфлікту (п. 6 пре-

амбули резолюції № 582 від 24 лютого 1986) і ситуації в Кувейті (резолюція№

662 від 9 серпня 1990).

2. На окупованих територіях продовжують застосовуватися закони окупо-

ваної держави, а населення продовжує виконувати обов'язок вірності державі

походження. Зокрема, кримінальне право окупованої держави продовжує засто-

совуватися щодо фактів співпраці з ворогом, що було підтверджено низкою су-

дових рішень, винесених за підсумками Другої Світової Війни. Крім того, про-

довжує діяти цивільне право.

3. Уряд окупованої держави під час окупації може приймати закони і інші

постанови, в тому числі у вигнанні, і ці закони повинні застосовуватися на оку-

пованій території. Стаття 64 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про

захист цивільного населення під час війни (далі- ЖК IV 1949) встановлює

принцип, згідно з яким кримінальне законодавство окупованої держави «зали-

шається в силі, за винятком випадків, коли воно може бути скасоване або при-

зупинено окупуючою Державою, якщо це законодавство являєсобою загрозу

безпеці окупуючій Держави або перешкоджає застосуванню цієї Конвенції».

4. Держава-окупант не може змінювати статуспосадових осіб і суддів на

окупованій території, а також застосовуватисанкції до тих, хто відмовляється

від виконання деяких функцій. Єдине, що має право зробити окупаційна влада -

25

звільнити особу, що відмовляється від виконання таких функцій з займаної по-

сади.

5. Держава-окупант зобов'язана дотримуватися прав людини, при цьому,

відповідно як до законодавства та міжнародних угод окупованої держави, так і

у відповідності зі своїм власнимзаконодавством.

6.Забороняється з будь яких мотивів вигнання, а також депортація«взятих

в заступництво»осіб з окупованої території на територію окупуючої держави,

або на територію будь-якої іншої держави незалежно від того, окуповані вони

чи ні.

7. Держава-окупант не може депортувати або переміщати частину свого

власного цивільного населення на окуповану нею територію(стаття 49, частини

1 і 6 ЖК IV 1949). За недотримання цих зобов'язань Рада Безпеки ООН (резо-

люції№ 446 і452 1979 р № 465 1980 р, № 497 1981 р., № 592 1986 р., № 605 і 607

1988, № 694 1991р., №726 і799 1992 г.) і Генеральна Асамблея ООН (резолюції

44/48 А, пар. 8, е, від8 грудня 1989 (107-2-41), 45/74 А, пар. 8, е, від 11 грудня

1990 (101-2-43) неодноразово засуджували Ізраїль за окупацію палестинських

територій та за депортацію палестинських цивільних осіб з територій, окупова-

них Ізраїлем з 1967 року, включно з Єрусалимом.

Спроба анексії Криму

Анексія – це насильницьке приєднання державою всієї або частини тери-

торії іншої держави в односторонньому порядку. За міжнародним правом анек-

сія є одним із видів агресії і спричиняє міжнародно-правову відповідальність.

Ще в перші дні березня 2014 року професор міжнародного права в Уні-

верситеті Кембриджа МаркВеллерюридично чітко визначив дії РФ, як серйоз-

ний акт інтервенції. Участь російських військових підрозділів при цьому озна-

чала, що йдеться про збройну інтервенцію. Відповідно до Резолюції Генераль-

ної Асамблеї ООН «Визначення агресії» 3314 (XXIX), прийнятої 14 грудня

1974 року,використання іноземних збройних сил однієї держави, що знаходять-

ся на території іншої держави в порушення угоди, що регулює їхню присут-

ність, є актом агресії.

Дії Росії при цьому не підпадали під дію доктрини "порятунку громадян

за кордоном". По-перше, на відміну від Абхазії і Південній Осетії, де Росія ак-

тивнороздавала паспорти етнічним росіянам, в Криму мешканці здебільшого не

мали російських паспортів. По-друге, ця доктрина не поширюється на інозем-

ців, яких оголосили громадянами з першочерговою метою їхнього насильного

порятунку. По-третє,ця доктрина має лише полегшувати переміщення назад до

26

ймовірної батьківщини, а не виправдовувати окупацію частин сусідньої держа-

ви.

Дії РФ так само не вкладались у доктрину гуманітарної інтервенції. Від-

повідно до цієї доктрини, держава може втрутитися виключно в умовах серйоз-

ної гуманітарної надзвичайної ситуації з метою врятувати все населення, саме

виживання якого знаходиться під загрозою. Жодних свідчень такої ситуації не

було.

Наслідком агресії, збройної інтервенції Російської Федерації в Криму ста-

ло фактичне заміщення законних органів державної влади України і створення

натомість російської системи місцевих органів влади. 18 березня 2014 року від

імені цих органів було підписано «Договір між Російською Федерацією і Рес-

публікою Крим про прийом до складу Російської Федерації Республіки Крим».

Згідно з цим договором, Російська Федерація намагається поширити свій суве-

ренітет над окупованим Кримом. Москва почала застосування свого права і

примушувати місцевих мешканців, громадян України, до отримання російсько-

го громадянства. При цьому окупаційна влада не визнає чинність українського

законодавства на території півострова. Отже, ми маємо справу зі спробою анек-

сії Криму з боку окупаційної російської влади.

B. Позиція міжнародних інституцій стосовно порушення територіальної

цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів

Генеральна Асамблея ООН на 68-й сесії розглянула питання територіаль-

ної цілісності України і ухвалила Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН від 27

березня 2014 року № 68/262 «Територіальна цілісність України».

Генеральна Асамблея…

1. підтверджує свою прихильність суверенітету, політичній неза-

лежності, єдності і територіальної цілісності України в їїміжнаро-

дно визнаних кордонах;

2. закликає всі держави відмовитися і утримуватися від

дій,спрямованих на часткове або повне порушення національної

єдності ітериторіальної цілісності України, в тому числі будь-яких

спроб змінитикордони України за допомогою загрози силою або її

застосування або іншихнезаконних засобів;

3. наполегливо закликає всі сторони негайно приступити до мир-

ного врегулювання ситуації щодо України шляхом прямого полі-

тичного діалогу, проявляти стриманість, не вдаватися до односто-

ронніх дій і войовничої риторики, які можуть посилити напруже-

27

ність, і повною мірою брати участь у міжнародних посередниць-

ких зусиллях;

4. вітає зусилля Організації Об'єднаних Націй,Організації з безпе-

ки і співробітництва в Європі та іншихміжнародних і регіональ-

них організацій з надання Україні допомоги взахисті прав всіх

громадян в Україні, у тому числі прав осіб з числаменшин;

5. підкреслює, що референдум, проведений в Автономній Респуб-

ліці Крим та місті Севастополі 16 березня 2014, не маючи закон-

ної сили, не може бути основою для будь-якої зміни статусу Ав-

тономної Республіки Крим або міста Севастополя;

6. закликає всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані

установи не визнавати будь-які зміни статусу Автономної Респуб-

ліки Крим та міста Севастополя на основі вищезгаданого рефере-

ндуму і утримуватись від будь-яких дій або кроків, які можна бу-

ло б витлумачити як визнання будь-якого такого зміненого стату-

су.4

80-e пленарне засідання,

27 березня 2014

17 вересня 2014 року Комітет міністрів Ради Європи, розглянувши ситуа-

цію в Україні, зокрема, в контексті військової агресії Російської Федерації про-

ти нашої держави, ухвалив рішення,головним сигналом якого став наполегли-

вий заклик до Російської Федерації вивести всі свої війська з території України,

включаючи незаконно окуповану територію Автономної Республіки Крим, та

утриматись від будь-якої подальшої військової інтервенції в Україну.Комітет

міністрів Ради Європи наголосив, що конфлікт в Україні має бути розв’язаний

виключно у мирний спосіб іздотриманням принципу територіальної цілісності

України в межах її міжнародно визнаних кордонів. Підтверджено, що незакон-

на анексія Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та міста Сева-

стопольне можуть бути основою для будь-якої зміни їх статусу. Наголошено на

необхідності забезпечення прав всіх осіб, які проживають на території півост-

рова, включаючи права корінного кримськотатарського народу та представни-

ків інших національних меншин.

З останніх документів міжнародних організацій, в яких засуджується оку-

пація Криму - резолюція № 2034 Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПА-

РЄ) від 28 січня 2015 року. Цією резолюцією ПАРЄ засудила незаконну анек-

сію Криму і його інтеграцію в Російську Федерацію. ПАРЄ підтвердило, що не-

законнаанексія Криму Російською Федерацією є грубим порушенням міжнаро-

дного права, в тому числі Статуту Організації Об'єднаних Націй, Гельсінського

4http://www.un.org/russian/news/story.asp?NewsID=21375#.VO4Xtv6sUdR

28

Заключного акту Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), а та-

кож Статуту Ради Європи та зобов'язання Росії щодо вступу до цієї Організації.

ПАРЄ закликало російську владу:

- відмовитись від незаконної анексії Криму;

- повністю і прозоро розслідувати випадки смертей та зникнень;

- розпустити всі воєнізовані сили в регіоні;

- утримуватися від будь-якого тиску і погроз закриття незалежних ЗМІ-

зокрема щодо процесуз кримськотатарським каналом ATR.

- утримуватися від будь-яких переслідувань і тиску на кримськотатарсь-

кі установи і організації;

- дозволитиповернутися в Крим, та вільно пересуватися пану Мустафі-

Джемілєву і пануРефатуЧубарову;

- вжити необхідних заходів для забезпечення освіти українською мовою.

Таким чином, ключові міжнародні інституції рішуче засудили незаконні

дії Російської Федерації та не визнали зміну статусу Автономної Республіки

Крим та міста Севастополя.

C. Окупація/анексія Криму – статус у національному праві

Закон України № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та

правовий режим на тимчасовоокупованійтериторіїУкраїни" (далі – Закон

№ 1207-VII).

Реагуючи на ситуацію, яка склалась у зв’язку зі збройною агресією Росій-

ської Федерації на території Автономної Республіки Крим та міста Севастопо-

ля, 15 квітня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон України №

1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тим-

часово окупованій території України" (далі – Закон № 1207-VII).

Ухвалення Закону № 1207-VII було зумовлене надзвичайними обстави-

нами та потребою вирішення низки правових проблем, з якими зіткнулась дер-

жава у зв’язку з агресією і посяганням на територіальну цілісність Украї-

ни.Закон № 1207-VII значною мірою відтворює положення Закону Грузії «Про

окуповані території» від 23 жовтня 2003р. На практиці це означало, що право-

застосування норм цього законодавчого акту не охопило всього комплексу пра-

вових проблем, пов’язаних з особливим правовим статусом окупованих терито-

рій. Про це свідчать у тому числі і зміни, які були внесені до Закону №1207-VII.

Ці зміни стосувались, зокрема, питань забезпечення правгромадян на тимчасо-

29

во окупованійтериторіїна отримання соціальних виплат та питань продовження

освіти в закладах інших регіонів України.

Питання особливостей економічної діяльності Законом№ 1207-VIIне було

врегульовано.

Закон України від 12.08.2014 № 1636-VII«Про створення вільної економіч-

ної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на

тимчасово окупованій території України»

Як зазначено у преамбулі Закону України від 12.08.2014 № 1636-VII «Про

створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення еко-

номічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон

№ 1636-VII), він є спеціальним законом, що визначає особливості здійснення

економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно ізс-

таттею 13Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та право-

вий режим на тимчасово окупованій території України», створює вільну еконо-

мічну зону «Крим» (далі - ВЕЗ «Крим»), та врегульовує інші аспекти правових

відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово

окупованій території або за її межами.

Норми Закону 1636-VII викликали жваве обговорення та жорстку крити-

куз боку експертів і громадських активістів.Зокрема, критиці було піддано но-

рму, згідно з якоюфізичних осіб, які мають місце проживання на тимчасово

окупованій території України, з метою оподаткування було прирівняно до нере-

зидентів. Така норма, на думку багатьох експертних організацій і громадських

об’єднань, призводить до обмеження громадян України в їхніх конституційних

правах і свободах. У зверненні громадських організацій України, що за-

ймаються захистом прав людини та опікуються проблемами мешканців Криму-

до Президента України стосовно зауважень до Закону 1636-VII5, зазначалось:

«Закон по своїй суті порушує міжнародні зобов’язання Укра-

їни за ст. 14 Європейської конвенції про захист прав людини та ст.

1 Протоколу № 12 до Конвенції, оскільки він необґрунтовано вста-

новлює особливі правила поводження з особами (юридичними та

фізичними), які проживають у Криму або місце проживання яких

зареєстроване на території півострову.

Встановлення таких правил саме по собі становить загрозу

дискримінації за ознакою місця проживання (наприклад, рішенням

Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України

5http://helsinki.org.ua/index.php?id=1408689920

30

було встановлено порушення ст. 14 Європейської конвенції та ви-

знано факт дискримінації через відмову виплачувати трудову пен-

сію громадянину, який виїхав на постійне місце проживання за ме-

жу України)»

Закон № 1636-VIIстворив передумови для дискримінації громадян Украї-

ни, які зареєстровані на тимчасово окупованій території півострова, в низці пи-

тань, зокрема, в сфері надання фінансових послуг таким громадянам.

ПостановиНаціонального Банку України №699 і №810

На виконання прикінцевих положень Закону 1636-VII, Національний банк

України постановою Правління Національного банку України від 03.11.2014№

699 «Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму

тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим"» (далі – Пос-

танова № 699), встановлено, що особи, які мають реєстрацію місця проживання

на території АР Крим та міста Севастополя, прирівнюються до нерезидентів з

метою вже застосування нормативно-правових актів Національного банку

України. На практиці це створило обмеження громадян з Криму в отриманні

багатьох фінансових послуг, обслуговування поточних рахунків, відкриття но-

вих рахунків, отримання кредитів, проведення переказів і т.д. Постанова №699

була піддана нищівній критиці експертами і активістами з очевидних причин.

Національний Банк України відреагував іна підставі підсумків аналізу

практичної реалізації запроваджених норм Постановою №699, а також з ураху-

ванням зауважень та пропозицій банківської спільноти, Правління Національ-

ного банку України 16.12.2014 ухвалилопостанову №810про внесення змін до

Постанови №699 (далі – Постанова №810), якою зокрема:

- визначено резидентом України фізичну особу, яка є внутрішньо пере-

міщеною особою та отримала передбачену законодавством України

довідку, що засвідчує її проживання на материковій території України;

- передбачено, що для цілей ідентифікації внутрішньо переміщеної осо-

би місцем її проживання на території України є адреса житла.

Тобто регулятор виокремив з майже 2.5 мільйонної кількості громадян

України в Криму близько 20 тисяч тих, які встали на облік внутрішньо перемі-

щених осіб.

Звичайно, таке рішення не може вважатись повноцінним відновленням

прав громадян України в Криму, по відношенню до яких Україна «вживає всіх

31

необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, пе-

редбачених Конституцією та законами України6».

6 Див. Ст.5 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1207-18

32

Частина2.

ПОЛОЖЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ в

ОКУПОВАНОМУ КРИМУ

ОСНОВНІ ТЕЗИ

Окупаційні сили, які взяли під контроль Кримський півострів наприкінці

лютого 2014 року, від початку намагались приборкати природній спротив

кримськотатарського народу проти окупації.

З обіцяного окупаційною владою нічого не було реалізовано.

Громадян України в Криму автоматично записали в громадян Російської

Федерації.

Примусове автоматичне набуття такого громадянства не визнається Укра-

їнською державою.

Окупаційна влада застосовує широкий арсенал інструментарію для тиску

на нелояльні соціальні групи и окремі особи.

33

А. Обіцяно-Зроблено

У перші ж дні активних військових дій російського спецназу по захоп-

ленню об’єктів інфраструктури і військових баз кримські татари зорганізува-

лись у власні загони самооборони, які були готові відстоювати територіальну

цілісність Української держави. Такі загони кримськотатарської самооборони

були створені на противагу загонам «аксьоновської самооборони», створеним у

перші дні окупації як штурм-групи нелегітимного прем’єр-міністра АР Крим.

На межі відкритого протистояння з лояльним Києву корінним народом Криму,

очолюваним Меджлісом кримськотатарського народу, російські емісари і пред-

ставники самопроголошеної влади на місці почали кампаніюпрояву прихильно-

го ставлення до кримських татар.

За березень-квітень 2014 року було ухвалено три базових документи,

якими Російська влада донині послуговується як доказами свого формально

прихильного ставлення до кримських татар.

У таблиці нижче наведене порівняння обіцяного і реалізованого. Без ко-

ментарів, адже факти говорять за себе.

7 Див. http://www.rada.crimea.ua/news/11_03_2014_2

8Див. http://tsn.ua/ukrayina/okupanti-zaboronyayutsya-krimskim-tataram-chitati-molitvi-ta-provodyat-totalni-obshuki-

369792.html 9 Див. http://glavred.info/politika

ДОКУМЕНТ ОБІЦЯНО ЗРОБЛЕНО

Постанова Вер-

ховної Ради АРК

«Про гарантії ві-

дновлення прав

кримськотатарсь-

кого народу та

його інтеграції в

кримське співто-

вариство7»

від 11 березня

Визнання органів на-

ціонального самовря-

дування кримськота-

тарського народу –

Курултаю;

«У Криму знайшли формальний

привід виселитикримських та-

тар з приміщення Меджлісу8».

«22 вересня незаконна влада

Криму заявила, що Меджлісу

"не існує"9».

«Росія вимагала заборонити

Меджлісу кримськотатарського

34

10

Див:

http://censor.net.ua/news/303557/rf_trebovala_zapretit_uchastie_medjlisa_v_konferentsii_korennyh_narodov_v_oon_k

limkin 11

Див. http://www.unian.ua/politics/1022445-okupanti-viganyayut-z-krimu-tatar-yaki-povernulisya-z-deportatsiji.html 12

Див. http://ru.krymr.com/content/article/26758591.html 13

Див. http://zn.ua/UKRAINE/vlasti-kryma-zakryli-krymsko-tatarskuyu-biblioteku-v-simferopole-153732_.html 14

Див. http://wordyou.ru/v-rossii/novosti/v-krymu-pod-ugrozoj-naxodyatsya-drevnie-musulmanskie-zaxoroneniya

2014 року. На-

дання кримсько-

татарській мові

статусу офіційної

мови нарівні з

російською та

українською мо-

вами;

народу приймати участь у Всес-

вітній конференції з питань ко-

рінних народів, яка відбудеться

22-23 вересня в штаб-квартирі

ООН в Нью-Йорку10

».

Затвердження п'ятирі-

чних і щорічних пла-

нів облаштування

кримських татар, які

повернулися до Кри-

му, з відповідним фі-

нансовим забезпечен-

ням;

«Окупанти виганяють з Криму

татар, які повернулися з депор-

тації11

».

Рішення правових, ор-

ганізаційних, фінансо-

вих та земельних пи-

тань при поверненні

кримських татар в Ре-

спубліку Крим з місць

депортації;

«Більшість самовільних захоп-

лень землі в анексованому

Криму планується знести на по-

чатку наступного року, повідо-

мив самопроголошений пре-

м'єр-міністр Криму Сергій Ак-

сьонов 12

».

Реалізація прав та ін-

тересів кримськота-

тарського народу в

сфері національної

культури, у тому числі

сприяння розвитку за-

кладів культури і про-

фесійних творчих ко-

лективів;

«Влада " анексованого Росією

Криму 19 вересня 2014 року за-

крила кримськотатарську біблі-

отеку в Сімферополі відповідно

до постанови уряду від 19 серп-

ня 2014 року "Про ліквідацію

кримських республіканських

бібліотек і створенні державних

бюджетних установ"13

».

Збереження та віднов-

лення пам'яток історії

та культури кримсь-

ких татар;

«У Криму під загрозою знахо-

дяться стародавні мусульмансь-

кі захоронення14

».

Сприяння розвитку в «У Сімферополі в Таврійському

35

15

Див. http://news.allcrimea.net/news/2014/9/5/v-tnu-zakryvajut-kafedru-krymskotatarskoi-literatury-20936/ 16

Див. http://obkom.net.ua/news/2009-04-23/0820.shtml 17

Див.

http://podrobnosti.ua/993639-v-krimu-fsb-obshuku-redaktsju-krimskotatarsko-gazeti-avdet.html 18

Див. http://www.ukrinform.ua/ukr/news/u_krimu_fsb_provodit_masovi_obshuki_u_shkolah_musulman_1964315 19

Див. http://tsn.ua/ukrayina/okupanti-zaboronyayutsya-krimskim-tataram-chitati-molitvi-ta-provodyat-totalni-

obshuki-369792.html 20

Див. http://old.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_63997.html

Криму системи дошкі-

льної, шкільної та ви-

щої освіти кримсько-

татарською мовою;

національному університеті за-

кривається кафедра кримсько-

татарської літератури15

».

«У кримських школах наміти-

лася тенденція повсюдного за-

криття класів з кримськотатар-

ською мовою навчання 16

».

Сприяння розвитку

друкованих та елект-

ронних засобів масо-

вої інформації крим-

ськотатарською мо-

вою;

«В Криму ФСБ обшукує редак-

цію кримськотатарської газети

«Авдет», яка є друкованим ор-

ганом Меджлісу кримськота-

тарського народу. (Видається з

15 липня 1990 року)17

».

Забезпечення рівноп-

равного функціону-

вання в Криму релі-

гійних конфесій.

«У пошуках наявності екстремі-

стської літератури в Криму

проводять обшуки в медресе -

мусульманських навчальних

закладах для дітей18

».

«Окупанти забороняють крим-

ським татарам читати молитви

та проводять тотальні обшу-

ки19

».

«Конституція Ре-

спубліки Крим»

від 11 квітня 2014

року.

Стаття 10

1. Державними мова-

ми Республіки Крим є

російська, українська

та кримськотатарська

мови.

«За наказом самопроголошено-

го уряду Криму з фасаду будівлі

Верховної Ради республіки

прибирають назву українською

і кримськотатарською мовою,

залишаючи лише російську 20

».

«ЮНЕСКО : Кримськотатарсь-

ка мова перебуває під загрозою

36

В. Питання громадянства

Примус до набуття громадянства Російської Федерації

Російська Федерація оголосила своїми громадянами всіх громадян Укра-

їни в Криму, які станом на 18 березня 2014 року, на день підписання «догово-

ру» про прийняття Криму до складу РФ, були зареєстровані на території півос-

трова. Формально був наданий термін в 1 місяць всім неохочих до російського

громадянства для написання заяви про відмову від громадянства РФ. На прак-

тиці із великим запізненням було відкрито лише три пункти ФМС, де можна

було це зробити. Через величезні черги далеко не всі охочі встигли до 18 квітня

написати заяву про відмову від російського громадянства. Також багато меш-

канців Криму взагалі ігнорували ФМС у Криму як незаконний орган окупацій-

ної влади і не хотіли своїм зверненням на його ім’я надавати йому легітимність.

Проте вже скоро стало очевидно, що громадяни України в Криму зму-

шені отримувати російські паспорти, щоб мати можливість працевлаштовува-

тись, отримувати медичну допомогу та інші державні послуги, а також вступа-

ти в правозносини з іншими фізичними і юридичними особами.

Примус до громадянства особливо очевидний у зв’язку з працевлашту-

ванням, як у приватні структури, так і в державні організації. І якщо в приват-

них структурах принаймні теоретично може працювати іноземець, то, відповід-

но до російського законодавства,обіймати посади в державних і муніципальних

21

Див. http://qha.com.ua/yunesko-krimskotatarskii-yazik-nahoditsya-pod-ugrozoi-ischeznoveniya-84179.html 22

Див.

http://ipress.ua/ru/news/putyn_zayavyl_krimskym_tataram_chto_korennim_naselenyem_krima_yavlyayutsya_greky_6

4815.html

зникнення21

».

Указ Президента

РФ В.Путіна від

21.04.2014року

«Про заходи щодо ре-

абілітації вірменсько-

го, болгарського, гре-

цького, кримськота-

тарської та німецького

народів та державну

підтримку їх відро-

дження та розвитку»

«Володимир Путін вважає, що

слід добре подумати над питан-

ням визнання кримських татар

корінним народом Криму, оскі-

льки на цей статус також прете-

ндують греки. 22

»

37

органах влади можуть тільки громадяни Російської Федерації23

.В Криму держа-

вних службовців поставили перед вибором: або вони здають документи і протя-

гом двох днівотримують російське громадянство, або вони звільняються. При

цьому службовець має не тільки виявити бажання отримати російське грома-

дянство, але й відмовитись від українського. Одне з чисельних звернень з Кри-

му, що надійшло ще навесні:

«Не знаю, що робити. Близько семи років вже працюю на державній

службі. З приходом Росії до Криму вони почали змушувати відмов-

лятися від українського громадянства. Посилаються на Федераль-

ний закон РФ «Про державну цивільну службу Російської Федера-

ції», згідно з яким, цивільний службовець не може перебувати на ци-

вільній службі у разі наявності громадянства іншої держави. При

цьому вони роздають форми заяв відмови від українського громадян-

ства на ім'я президента України. Якщо не хочеш здавати таку заяву

– звільняють».

Напівофіційно, але не менш категорично, такі ж вимоги висуваються до

всіх працівників бюджетних установ (вчителі, лікарі, працівники закладів куль-

тури тощо).Примус до громадянства РФ також застосовується по відношенню

до підлітків. Російська влада не випускає з окупованого Криму дітей віком 14-

16 років. Від підлітків вимагається отримати російське громадянство і паспорти

РФ.

Відмова в праві мешкати в Криму всім, хто не набув «громадянства РФ»

Фактичне виселення з Криму в першу чергу торкнулосьрепатріантів, які

повернулися нещодавно в Крим з місць депортації і не встигли до 18 березня

2014 оформити реєстрацію за місцем проживання в Криму. ФМС Російської

Федерації відмовляє таким особам у громадянстві по причині відсутності ре-

єстрації в Республіці Крим. Представник Федеральної міграційної служби Ро-

сійської Федерації Вікторія Гичко заявила, що всі жителі Криму, які не мають

кримської реєстрації на 18 березня 2014 року, вважаються "іноземними грома-

дянами" і повинні до 19 квітня виїхати за межі Росії, щоб потім в'їхати і на "за-

конних підставах оформити посвідку на проживання ".

23

Див. Федеральний закон від 02.03.2007 р № 25 -ФЗ (ред. Від 04.03.2014 р.) «Про муніципальної службі в Ро-

сійській Федерації»

38

Також у праві мешкати в Криму деяким громадянам України, які не

отримали російські паспорти до кінця 2014 року. Показовим є судове рішення

проти СінавераКадирова, дисидента, активіста кримськотатарського національ-

ного руху. Його звинуватили у порушенні міграційного законодавства РФ. Суд

постановив, що Сінавер Кадиров як іноземний громадянин перевищив строк

перебування у Росії - 90 діб. При цьому громадянин України Кадиров має

кримську реєстрацію і мав її станом на 18 березня.

Позиція Української Держави

Російська технологія «примусу до громадянства» –рідкіснеявище в су-

часній історії, із яким Українська Держава не стикалась.

Разом із тим Міністерство закордонних справ України в перші ж дні піс-

ля «приєднання» Криму до РФ заявило:

У зв’язку з появою в ЗМІ інформації щодо нібито «автоматич-

ного визнання громадянами РФ» громадян України - мешканців

Криму Міністерство закордонних справ України наголошує,

що згідно із Законом України «Про громадянство України»,

громадянство України припиняється лише внаслідок виходу з

громадянства України, втрати громадянства України, а також за

підставами, передбаченими міжнародними договорами Украї-

ни.

Відтак, отримання громадянином України іноземного грома-

дянства без оформлення процедури виходу з громадянства

України чи втрати громадянства України не може розглядатися

як законна підстава для припинення громадянства України.

Окрім того нагадуємо, що відповідно до пункту 1 статті 2 зга-

даного Закону, якщо громадянин України набув громадянство

(підданство) іншої держави або держав, то у правових відноси-

нах з Україною він визнається лише громадянином України24

.

Така ж позиція була підтверджена Законом України «Про забезпечення

прав и свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території

України»:

24

Див.http://barcelona.mfa.gov.ua/ua/news/notes/1824-shhodo-pitannya-gromadyanstva-na-teritoriji-avtonomnoji-

respubliki-krim

39

Стаття 5.Захист прав і свобод людини і громадянина, культур-

ної спадщини на тимчасово окупованій території

…

4. Примусове автоматичне набуття громадянами України, які

проживають на тимчасово окупованій території, громадянства

Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою

для втрати громадянства України.

C. Правопорушення та репресивні дії

Нижче в схематичному вигляді надаємо інформацію щодо правопорушень по

відношенню до кримських татар, вчинених від початку військової агресії Росій-

ської Федерації проти України в Криму. Відразу оговоримось, що Слідчий ко-

мітет РФ не повідомляє позитивних результати розслідування вбивств і випад-

ків викрадень в Криму.

ВБИВСТВА

1. РешатАметов , 1975 року народження, батько трьох дітей, зник 3

березня 2014 року, його тіло з множинними слідами насильства було виявлено

в селі Суничне Білогірського району 15 березня.

2. Едем Асанов зник 29 вересня, тіло знайшли у Євпатории 6 жовтня

2014 року у покинутому санаторії у Євпаторії.

3. БєлялБілялов, студент 1 курсу Кримського індустріально-

педагогічного університету, знайдений мертвим у центрі Сімферополя.

ВИКРАДЕННЯ (ЗНИКНЕННЯ БЕЗ ВІСТИ)

1. ТімурШаймарданов,26 травнявийшов із дому та не повернувся,

будь який зв’язок відсутній.

2. СейранЗінедін, 1977 року народження, був викрадений30 травня

2014 року.

40

3. ІслямДжепаров, 27 вересня 2014 року в селищі Сари-Су Білогірсь-

кого району був викрадений невідомими у камуфляжній формі.

4. ДжевдєтІслямов, 27 вересня 2014 року в селищі Сари-Су Білогір-

ського району був викрадений невідомими у камуфляжній формі.

5. Эскендер Апселямов, зник3 жовтня 2014 року, 23 роки.

6. УсєїнСєітнабієв, 29- річниймешканець Феодосії,21 жовтня 2014

року вийшов з роботи, до дому не повернувся.

7. Ернест Усманов, 23 жовтня 2014 року, зник після обшуку у будин-

ку,проведеного Кримською «самообороною».

ДЕПОРТАЦІЯ (ЗАБОРОНА НА В’ЇЗД)

Мустафа Джемілєв – Лідер кримськотатарського народу, Уповноваже-

ний Президента України у справах кримськотатарського народу(до 19 квітня

2019 року).

РефатЧубаров - Голова Меджлісу кримськотатарського народу (до ли-

пня 2019 року).

ІсметЮксель - координатор інформаційного агентства «Кримські но-

вини» (до серпня 2019 року).

Сінавєр Кадиров - дисидент, засновник Руху « Азатлик», член комітету

захисту прав кримських татар (до січня 2020 року).

ОБШУКИ (невичерпний списокухронологічному порядку)

14 травня 2014 співробітниками правоохоронних органів був проведе-

ний обшук у будинку Мустафи Джемілєва у Криму. Через заборону в’їзду,

Джемілєва на той час у будинку не було. Група ОМОНу прибула до будинку на

декількох автобусах, оточила його та зайшла всередину.

14 травня 2014 року був проведений обшук у будинку члена Меджлісу

ЕдемаМустафаєва. Представники влади заявили, що вони шукали зброю та ви-

бухові речовин, які не були знайдені.

15 травня 2014 року був здійснений двогодинний обшук будинку Го-

лови Відділу зовнішніх зв'язків Меджлісу Алі Хамзіна. Пізніше Хамзін заявив

журналістам, що обшуки були пов'язані з діяльністю Меджлісу і були здійснені

з метою створення тиску на його членів.

24 червня 2014 рокуу сел.Кольчугіне Сімферопольського району росій-

ський спецпідрозділ «Беркут» увірвався до будівлі медресе при Духовному

41

управлінні мусульман Криму (ДУМК), коли у ньому перебувало 13 учнів та два

викладача. Вони вилучили кілька комп’ютерів та заарештували заступника ди-

ректора медресе АйдераОсманова.

22 липня 2014 рокув Бахчисараї пройшли несанкціоновані масові об-

шуки в кримськотатарських кафе, які проводили невідомі люди в масках. Ме-

джліс розцінив це як «провокацію і акції залякування кримських татар».

13 серпня 2014 року за словами заступника Муфтія мусульман Криму

ЕсадуллахаБаірова, обшуки пройшли відразу в трьох мусульманських школах

Сімферопольського району.

28 серпня 2014 рокув Бахчисараї поліція і невідомі люди зі зброєю про-

вели обшук в будинку родини Ібрагімових. Родині повідомили, що шукають

наркотики і зброю, не надавши відповідних документів. Обшук тривав 3 годи-

ни, в результаті чого була вилучена релігійна література.

5 вересня 2014 року проводився обшук в родині Аблаєвих та родині

Параламових у Нижньогірському районі, а також, за деякими даними, у домах

родин у Розливах. Шукали зброю, наркотики. Як стало відомо пізніше,обшуки

в Нижньогорському районі проходили одночасно в чотирьох будинках, три з

яких належать ревним мусульманам.

5 вересня 2014 року вНижньогірському районі люди в масках провели

обшук у будинку голови регіонального меджлісу Мустафи Салмана, шукали

зброю. Мустафу Салмана і його двох синів забрали до райвідділу.

10 вересня2014 року в селищі Кам'янка, в будинках братів Аметовихп-

ройшли обшуки. Силовики з’явились близько п'ятої ранку, вони не пред'явили

посвідчень, показали припис, але не дали його сфотографувати. Поки йшов об-

шук, громадянам не давали можливості зателефонувати знайомим або адвокату.

Під час обшуку силовики вилучили мобільний телефон, два ноутбуки, а також

нібито заборонену літературу – книги «Фортеця мусульманина» і «Лікування за

ісламом». Молодих людей відвезли до Сімферополя на допит, де їх протримали

до кінця робочого дня і відпустили.

16 вересня2014 з обшуком прийшли в квартиру члена Меджлісу крим-

ськотатарського народу Ескендера Барієва, у якого вилучили комп'ютерну тех-

ніку.

16 вересня2014 обшук пройшов у будинку голови Білогірського регіо-

нального Меджлісу Мустафи Асаби.

16 вересня2014 у Сімферополі будинок Меджлісу кримськотатарського

народу оточили автоматники, проводили обшук. У МВС і Слідчому комітеті

Криму від коментарів відмовилися. Обшук тривав більше дев’яти годин. Під

час обшуку були вилучені протоколи деяких засідань Меджлісу кримськота-

42

тарського народу, кілька релігійних книг, комп'ютерна техніка, а також особис-

ті речі народного депутата України Мустафи Джемілєва.

17 вересня 2014 року Федеральна служба судових приставів РФ прибула

до Благодійного фонду "Крим", який перебуває в будівлі Меджлісу. Директору

фонду "Крим" РізіШевкієву пристави оголосили про те, що фонд не має права

розпоряджатися майном, яке йому належить, зокрема, нерухомістю, тобто буді-

влею, у якій розташовується Меджліс. Майно конфіскували.

17 вересня2014 поліцейські машини з озброєними людьми приїхали в

селище Кольчугіно під Сімферополем, які стали обшукувати будинки предста-

вників кримськотатарського народу. Обшук провели в чотирьох будинках, в

рамках кримінальної справи щодо подій 3 травня, коли кримські татари зустрі-

чали на адміністративному кордоні в Армянську свого лідера Мустафу Джемі-

лєва. Приїхали в село шість поліцейських машин і одна «ГАЗель» з автоматни-

ками, обшуки в будинках проходили по 2-3 години, шукали зброю, наркотики і

заборонену в Російській Федерації ісламську літературу. Як розповідають жи-

телі, в будинках нічого не знайшли. Правоохоронці забрали з собою чотирьох

осіб, по одному з кожного будинку, де проводили обшук. Їх підозрюють у неза-

конному перетині кордону в Армянську під час подій 3 травня. У затриманих

також цікавилися тим, хто ще брав участь у травневих заходах.

СПРАВА «3-ГО ТРАВНЯ» і «26 ЛЮТОГО»

Переслідування тих, хто мирно намагався зустріти Мустафу Джемілєва в

Армянську, або протестувати проти заборони в’їзду Джемілєва на територію

Криму, стало першим доказом того, що влада має намір обмежити право на

свободу мирних зібрань у Криму. До недавньої окупації півострова Росією та-

ких обмежень не існувало.

Окупаційна «влада» Криму порушила адміністративні справи стосовно

десятків кримських татар по всьому півострову у зв'язку з подіями 3 травня

2014 року в Армянську та інших містах. Як повідомляється, всі автомобілі, на

яких кримські татари прибули в Армянськ привітати Мустафу Джемілєва, були

записані на відео представниками влади, що допомогло знайти їх власників та

інших учасників. Вони були звинувачені в участі у «громадських заворушен-

нях» та «незаконному перетині російського кордону». Вже за три тижні відбу-

лося принаймні 55 судових слухань у окремих справах, в результаті яких

штрафами у розмірі від 10 000 до 15 000 рублів були обкладені принаймні 49

особи, а ще шість осіб мають сплатити штрафи у розмірі 40 000 рублів. Станом

43

на 13.02.2015 року, за інформацією «Кримської польової місії», оштрафовано

близько 200 осіб.

З другої половини жовтня 2014 людей, які не сплатили штраф, почали

арештовувати. У грудні 2014 року всі 4 фігуранта, заарештовані у справі «3

травня», а саме Муса Апкерімов, Рустам Абдурахманов, ТаїрСмедляєв, Едем

Ебулісов, були випущені на поруки у зв'язку зі зміною їм запобіжного заходу за

клопотанням голови Криму Сергія Аксьонова.

19 січня 2015 затримали 34-х річного ЕдемаОсманова, який як і тисячі

кримських татар були 3 травня в Армянську.

6 лютого 2015 року слідчий відділ Управління ФСБ Росії по Криму і

Севастополю викликав для дачі свідчень голови ЦВК Курултаю кримськота-

тарського народу, екс-члена Меджлісу Заїра Смедляєва. Як випливає з порядку,

оприлюдненої Смедляєва в Facebook, його хоче бачити в ФСБ 6 лютого стар-

ший слідчий з особливо важливих справ М. Савчук. Допит пов'язаний з т.зв.

«Справою 3 травня».

Справа «26 лютого»

29 січня 2015 року, у Криму затримали заступника голови Меджлісу

АхтемаЧийгоза у межах розслідування кримінальної справи про організацію та

участі в масових заворушеннях. Йдеться про події 26 лютого 2014 року, коли

біля будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим відбувся масовий

мітинг проукраїнських активістів, які не дозволили проведення сесії парламен-

ту автономії з сепаратистським порядком денним.

30 січня 2015 року в Бахчисараї правоохоронці провели обшук у будин-

ку заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу АхтемаЧийгоза у

рамках слідчих дій у кримінальної справ про організацію та участь у масових

заворушеннях.

4 лютого 2015 року в селище Радянське прибули співробітники право-

охоронних органів до Асана Чебіева, який є близьким родичем одного з коор-

динаторів Комітетупо захисту прав кримськотатарського народу АбмеджітаСу-

лейманова . Його доставили вСімферополь для допиту щодо його « участі у ма-

сових заворушеннях біля стін Верховної ради АРК 26 лютого 2014 ». Асана Че-

біева після допиту відпустили в той же день.

7 лютого 2015 року у «справі 26 лютого » був затриманий Іскендер Кан-

темир. 8 лютого суд у Сімферополі обрав Іскендеру Кантемирову запобіжний

захід у вигляді утримання під вартою на два місяці. Йому інкримінується ско-

єння злочину, передбаченого статтею ч. 2 ст. 212 КК РФ « Участь у масових

44

заворушеннях ». За версією слідства, він під час « масових заворушень 26 лю-

того 2014 в Сімферополізаподіяв тілесні ушкодження кільком громадянам».

ІНШЕ

27 серпня 2014 року, в Джанкойському районі Криму суд визнав дирек-

тора медресе винним у зберіганні екстремістських матеріалів. Прес-служба

прокуратури Криму повідомила, що органами прокуратури і ФСБ в навчально-

му закладі були проведені заходи, за результатами яких було встановлено, що в

релігійному навчальному закладі, зокрема його бібліотечному приміщенні, збе-

рігалися книги, включені до федерального списку екстремістських матеріалів.

Постановою суду директору призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі

2 тис. рублів з конфіскацією вилучених «екстремістських матеріалів».

12 грудня 2014 року, виклик на допит вісімдесятирічної активістки на-

ціонального руху кримських татар Веджіє Кашки. На допит разом з Веджіє Ка-

шкою вирушили адвокат Еміль Курбедінов і знімальна група кримськотатарсь-

кого телеканалу АТР. Адвокат повідомив, що в підсумку допит не відбувся,

оскільки Веджіє Кашка відмовилася свідчити проти себе. Адвокат вважає, що

на рішення скасувати допит вплинуло також і присутність ЗМІ.

23 січня 2015року, співробітники ФСБ затримали трьох кримських та-

тар: Руслана Зейтулаєва (29 троків), Нурі Примова(38 років), та РустемаВаїтова

(28 років), за статтею 205.5 УК Російської Федерації «Організація діяльності

терористичної організації та участь у діяльності такої організації» в окуповано-

му Росією Севастополі. Усіх трьох підозрюють у зв'язках із забороненою в РФ з

2003 року організацією "Хізбут-Тахрір".

28 січня 2015 року, Кримські правоохоронці затримали члена правління

громадської організації «Себат» , активіста земельних «галявин протесту» Сей-

даметаГемеджі . І вже 29 січня суд обрав СейдаметаГемеджі запобіжний захід у

вигляді утримання під вартою строком на 2 місяці.

ВАНДАЛІЗМ РЕЛІГІЙНИХ ЗАКЛАДІВ

13 червня 2014 рокуу селі Лугове Сімферопольського району АР Крим

невідомі підпалили мечеть «Чукурча-джамі» та намалювали поруч фашистську

свастику. В результаті спроби підпалу постраждав фасад мечеті.

13 жовтня 2014 року, вночі у центральній мечеті міста Саки стався

спалах. Під час загоряння в мечеті нікого не було. У результаті вогню було по-

шкоджено частину мечеті, зокрема терасу, кімнату імама та інші підсобні при-

міщення. Головний імам Сакського регіону і міста Кезлєв (Євпаторія) Еміраса-

45

нУмеров вважає, що пожежа в центральній мечеті міста Саки виникла внаслі-

док умисного підпалу.

12 листопада 2014 року зловмисники вибили вікно та проникли до ме-

четі у селищі Сонячна Долина Судакського району. Вони затягли у приміщення

дрова та спробували розпалити вогонь на першому поверсі мечеті.

ТИСК НА ЖУРНАЛІСТІВ

18 травня 2014 року представники так званої «самооборони» незаконно

затримали та пограбували журналіста Османа Пашаєва тайого колег. У цей

день кримським татарам заборонили масовий мітинг, присвячений річниці де-

портації 18 травня.

25 червня 2014 року директора Творчого об'єднання кримськотатарсь-

ких програм ДТРК «Крим» СеітіслямаКішвеєва звільнили із займаної посади.

25 червня 2014 року, також був звільнений редактор Творчого об'єд-

нання кримськотатарських програм ДТРК «Крим» ШевкетГанієв.

29 липня 2014 рокуголовного редактора кримськотатарської газети

«Авдет» ШевкетаКайбуллаєву викликали у ФСБ. Там йому повідомили, що до

них надійшло звернення від громадянина, який звинуватив газету у публікації

екстремістських матеріалів. До таких він відніс публікацію про рішення Медж-

лісу про бойкотування виборів до кримського парламенту.

11 серпня 2014 року Постійна комісія з нормотворчої діяльності, орга-

нізації роботи ГС та зв'язків з громадськістю Держради РК анулювала акреди-

тацію журналіста телеканалу АТР ШевкетаНематтулаева за те, що він не вста-

вав при виконанні державних гімнів РФ і РК.

17 вересня 2014 рокуФСБ Росії вручила головному редактору кримсь-

котатарської газети «Авдет» ШевкетуКайбуллаєву офіційне застереження «про

неприпустимість дій, які створюють умови для вчинення злочинів, дізнання і

попереднє слідство за якими належить до проведення ФСБ Російської Федера-

ції». В тексті документа йдеться про те, що, за даними ФСБ, громадянин Украї-

ни ШевкетКайбуллаєв як головний редактор газети «Авдет» 23 червня допус-

тив публікацію тексту, що містить «приховані заклики не брати участь у вибо-

рах, а також намір перешкоджати законній діяльності органів державної влади,

органів місцевого самоврядування та виборчих комісій».

24 вересня 2014 року окупаційне Міністерство внутрішніх справ звину-

ватило кримськотатарський телеканал АТR в екстремізмі і формуванні "анти-

російської громадської думки".

46

22 січня2014 року стало відомо, що Федеральна служба з нагляду у

сфері зв'язку, інформаційнихтехнологій і масових комунікацій (Роскомнадзор )

відмовила в реєстрації інформаційному агентству "QHA".

26 січня 2015 року, на територію кримськотатарського телеканалу ATR

прибули озброєні силовики. В ефірі екстреного випуску ведуча телеканалу по-

відомила, що мета силовиків – вилучитикомп'ютерний сервер, на якому збері-

гаються відеоматеріали подій минулорічної давнини, зокрема, масштабного мі-

тингу під стінами кримського парламенту 26 лютого між прихильниками відо-

кремлення Криму – проросійськими силами і тими, хто виступав за єдність

України, основну масу з яких складали кримські татари.