Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

ім. М.В. Остроградського

Кафедра філософії та економіки освіти

Круглий стіл. Актуальні проблеми філософії освіти.

Виконала: Костюк Світлана Анатоліївна,

вчитель математики та фізики 1 категорії

Ковалевського НВК Котелевського району

Полтавської області, слухач курсів математики

та фізики (16.01-03.04.2017р)

Полтава

2017

Круглий стіл. Актуальні проблеми філософії освіти.Питання для обговорення.

1.Філософія освіти як прикладне знання.

Філософія– це наука і світогляд, метод і методологія, логіка й теорія цінностей (ідеологія). В цьому контексті ми говоримо про філософію як особливу сферу духовно –практичного засвоєння світу і, водночас, як просутність того дійства (процесу, відносин), яке розгортається у просторі і часі. В інтелектуальній історії людства відома тісна взаємодія філософії і педагогіки. Будь-яка педагогічна система завжди своїм підґрунтям мала певну філософську систему, а будь-яка філософська система як прикладне втілення реалізувалася через педагогічні принципи та ідеї. І педагогіка, і філософія займаються ЛЮДИНОЮ, формуванням її духовногосвіту, загальної культури, підготовкою до життя в самому широкому розуміння цього слова. Проблемою є інше: яким чином і на яких засадахздійснюється їхнє органічне поєднання, що конкретно означає створенийна цій основі синтез, яку функцію він виконує і як змінюється в історичномупросторі і часі? Заглиблення в історію розвитку філософії і педагогіки дає підстави для висновку про те, що всі великі і видатні педагоги, як правило, були водночасВідомими філософами і, навпаки, – практично кожен великий філософ, як правило, завершував “будівництво” своєї філософської системи етикою, головний зміст якої складали вчення про мораль, теорія освіти і виховання. Візьмемо, наприклад, античних мислителів. Фалес і Демокріт, Сократ і Платон, Аристотель і Парменід. Хіба вони були лише філософами? Хіба вонине бачили життя? Хіба їх не цікавила доля людини, її навчання і виховання? Звичайно, були, бачили, цікавила. Їхні етичні погляди – це чиста (теоретична) педагогіка. Лише з тією різницею, що висловлювалася вона на відповідномукатегорійному рівні, систематизовано і у відповідності до загально-світогляднх установок тієї доби. І не менше. Те сааме можна сказати й про великих педагогів. Руссо і Коменський, Пирогов і Дистервег, Толстой і Ушинський, Макаренко і Сухомлинський. Всі вони були не лише знаменитими педагогами, але й видатними філософами, оскільки намагалисьосмислити всезагальне, наблизити його до ЛЮДИНИ, опрацювати механізмипереведення в площину конкретної навчально-виховної діяльності. Цей взаємозв’язок є, звичайно, невипадковим. Філософія і педагогіка є наукамипро людину, яка живее в суспільстві, виконує певні соціальні ролі, реалізується (або не реалізується) в ньому як особистість. Підготовка до життя– здобуття знань, формування необхідних вмінь і навичок, світоглядноїі моральної позиції , загальної культури тощо, тобто, становлення людини якособистості– складає основний зміст педагогічної науки. Центральною є ця

проблематика і у філософії. Саме тут розгортається предметнее поле співробітництва цих, здавалося б, таких різних областей пізнавальної і практичної діяльності. Саме тут здійснюється їхня взаємодія. “Саме тут, – як мовили давні, – Родос”, де ми “маємо стрибати”, якщо хочемо проникнути всутність проблеми, а не обмежитися зовнішніми, дотичними характеристиками. Зрозуміло, кожна з означених дисциплін“добирається до людини” своїми пізнавальними засобами, виконуючи при цьому свої специфічні завдання. “Різність” предметів філософії і педагогіки у науковійлітературі відображена належним чином. Що ж стосується їхньої єдності, торозмова лише розпочинається. Характерно, що вона розгортається як розмова про філософію освіти.

2. Рефлексивна освіта і критичне мислення: теорії і практики. Філософія лідерства в освіті.

Сучасному суспільству, а звідси, і сучасній освіті, необхідна вільна, творча особистість, яка володіє певними якостями мислення. Свобода мислення розуміє критичну її спрямованість, зорієнтовану на творчу й конструктивну діяльність, тому якісною характеристикою мислення вільної особистості є критичне мислення. Вчені підходять по-різному до трактування поняття "мислення". С. Гончаренко вважає, що: "мислення" - вища форма відображення дійсності в психіці, ідеальна діяльність ,результатом якої є об'єктивна істина. Практика життєдіяльності людини включає попереднє розв'язання реальних завдань у сфері психіки з оперуванням даними пам'яті, пошуком у разі потреби додаткової інформації. Людське мислення базується на чуттєвому сприйнятті і постійно перебудовує його структуру. Мисленню людини притаманна властивість хоч би незначного передбачення невідомого, внаслідок чого в ході розв'язання тих чи інших завдання виникає момент раптового зрозуміння, здогадки - інсайт. Основними нормами процесу мислення є судження і міркування. Рефлексія (від лат. reflexio - звернення назад) - процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів, форма теоретичної діяльності людини, спрямованої на осмислення власних дій і їхніх законів . Рефлексія - здатність свідомості людини зосередитися на собі самому. Рефлексія в освіті розумоводіяльнісний або почуттєво-пережитий процес усвідомлення суб'єктом формування власної діяльності. Мета рефлексії: згадати, виявити, усвідомити основні компоненти діяльності - її зміст, типи, способи, проблеми, шляхи їхнього рішення, отримані результати, ставлення учнів один до одного, педагога й учнів, ставлення до діяльності. Без розуміння способів свого навчання, виховання, механізмів пізнання й інтелектуальної діяльності, відносин у ході навчання учні не зможуть привласнити тих знань, умінь, способів взаємодій, які вони здобули. Рефлексивна діяльність дозволяє учневі усвідомити власну індивідуальність, унікальність та призначення, які виявляються в аналізі його предметної діяльності та її продуктів. Технологія формування критичного мислення, що

включає в себе і стадію рефлексії, набуває більшого поширення в навчальній діяльності і спрямована на розвиток аналітичного підходу до будь-якого предмета, будь-якого матеріалу, на постановку проблеми і творчий пошук її рішення. Проблема психологічних механізмів рефлексії у функціонуванні творчої особистості вивчається в дослідженнях і публікаціях таких психологів, як Л. Виготський, він розглядав рефлективність як одну з характеристик свідомості. П. Щедровицький велику кількість праць присвітив проблемам рефлексивної діяльності. А. Хуторський визначив етапи організації рефлексії у навчанні. В. Зарецький, С. Степанов досліджував роль рефлексії у розвитку особистості. Рефлексія має на увазі дослідження вже здійсненої діяльності з метою фіксації її результатів і підвищення її ефективності надалі. За підсумками рефлексії можна не просто обмірковувати майбутню діяльність, але вишиковувати її реалістичну структурну основу, що прямо випливає з особливостей діяльності попередньої .   А. Хутірський виділяє такі етапи організації рефлексії у навчанні:   1) зупинка предметної (дорефлексивної) діяльності. Ця діяльність повинна бути завершена або припинена;   2) відновлення послідовності виконаних дій;   3) вивчення складеної послідовності дій з погляду її ефективності, продуктивності, відповідності до поставлених завдань. Параметри для аналізу рефлексивного матеріалу обираються із запропонованих учителем або визначаються учнем на основі власних цілей;   4) виявлення та формування результатів рефлексії.

Таких результатів може бути виявлено кілька видів:

- предметна продукція діяльності - ідеї, пропозиції, закономірності, відповіді на питання;

-способи, які досліджувалися або створювалися (винаходилися) в ході діяльності;

- гіпотези стосовно майбутньої діяльності.

Важливим фактором, що впливає на ефективність рефлексії, є різноманіття її форм, що відповідають віковим та іншим особливостям учасників освітнього процесу. Форми освітньої рефлексії різні - усне обговорення, письмове анкетування, графічне зображення змін, що відбуваються (самопочуття, рівня пізнання особистої активності, самореалізації). Найчастіше словами важко адекватно передати почуття, тому застосовуються невербальні способи почуттєвої рефлексії (малюнки, асоціації). Для того щоб сформувати особистість, яка володіє здатністю й умінням здійснювати творчу діяльність, необхідно в першу чергу розуміти, у чому сутність творчої діяльності.

   Діяльність індивіда є творчою в тому випадку, коли вона не здійснюється за встановленим зразком, не є чисто репродуктивним повторенням цього зразка, а є результатом рефлексії (під рефлексією розуміємо звернення індивіда до свого внутрішнього світу, до свого досвіду - мислення, діяльності, переживань тощо - до всього того, що він бачив, чув, читав, робив, думав, почував і т.ін., і до того, як, чому й навіщо він так бачить, робить, думає, почуває). Рефлективна людина (на відміну від тієї, що почуває, яка робить, думає тощо) перестає відчувати, пізнавати почуттєвий світ, перестає діяти в ньому, вона "дивиться" на це своє відчуття, пізнання, дію в цьому почуттєвому світі (онтологічна рефлексія), вона "дивиться" на себе - відчуваючу, на себе-пізнаючу, себе - діючу , на себе -рефлексуючу, на підстави, засоби й способи цієї своєї діяльності , на підстави, засоби й способи цієї своєї рефлексії над принципово іншим типом або видом діяльності, наявним у досвіді індивіда.   Ґрунтуючись на результатах дослідження розумової діяльності, проведеного Г. Щедровицьким, можна стверджувати, що, якщо досвід індивіда умовно позділити на три принципово різні типи, три своєрідні простори, то в одному з них буде розташований той досвід індивіда, що він набув (і здобуває) у процесі здійснення предметно-практичної діяльності, у процесі спостереження, дослідження предметно-практичної діяльності інших людей (тут величезну роль відіграє мистецтво, яке дозволяє індивідові пережити те, що він у своєму реальному житті ніколи не переживав, і відповідно набути досвіду предметно-практичної діяльності, цю діяльність, реально не здійснюючи).   У другому просторі розташований той досвід індивіда, який він набув, здійснюючи мовну, мовленнєву діяльність, будуючи або сприймаючи мовні тексти рідною та іноземною мовами, умовними мовами (наприклад, алгебраїчна, арифметична, хімічна тощо), тобто здійснюючи діяльність, пов'язану зі знаками, знаковими системами.   У третьому просторі розташована та частина досвіду індивіда, у якій "зберігаються" сприйняті й засвоєні або вироблені ним самостійно ідеї, абстракції, сутності .

Індивід може бути діючим, виробляючим або сприймаючим будь-які тексти або здійснюючим щось у галузі абстрактних ідей і сутностей, тобто мислячим. Рефлексія, переосмислення особистісних стереотипів являє собою прогресивний спосіб реалізації "я". Проблемно-конфліктні ситуації виступають необхідною передумовою розгортання творчого процесу. Іншою його умовою (поряд зі спілкуванням) є адекватний рефлексивний спосіб

реалізації "я", що вимагає від людини мобілізації та перетворення як його особистісних, так і інтелектуальних ресурсів. Все це дозволяє зробити висновок про те, що можливості творити культивуються в спілкуванні, а реалізуються й розвиваються безпосередньо в актуальному процесі власне творчості шляхом самостійного здійснення рефлексивних зусиль, докладених особистістю для переосмислення й перетворення конкретних проблемно-конфліктних ситуацій. (http://vuzlib.com/content/view/350/)

Метою навчання повинен бути розвиток особистості, її творчого потенціалу. Ринку праці потрібні освічені, кваліфіковані і мобільні робітники, готові до постійної зміни місця роботи та занять. Тому наголос в освіті робиться на ґрунтовну теоретичну підготовку, автономію та незалежність учня, тому що залежна та несамостійна людина не може бути творцем. (http://sites.znu.edu.ua/interactiv.edu.lab/Posibnyky/Terno-CTDTheory.pdf)

Кожна людина мислить неповторно. Алгоритм її мислення індивідуальний, тому говорять про індивідуальні особливості мислення, а саме:

самостійність мислення, яка характеризує вміння людини ставити нові завдання, розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей;

критичність мислення, яка виявляється у здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове у них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює свої думки, ретельно перевіряє свої рішення, зважає на всі аргументи, виявляючи тим самим самокритичне ставлення до своїх дій. Критичність мислення великою мірою залежить від життєвого досвіду людини, багатства та глибини її знань;

гнучкість мислення, що виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів та прийомів аналогічних завдань;

глибина мислення,яка виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруванням неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій та процесів;

широта мислення, що виявляється в здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтеле-ктуальної різнобічності;

послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обгрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка точно дотримується теми міркування, не відхиляється від неї, не перестрибує з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, зрозумілість плану, відсутність протиріч і логічних помилок в аргументації думки, доказовість та об'єктивність у зроблених висновках;

швидкість мислення - це здатність оперативно розібратися в складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення і прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості мисленнє-вих навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових процесів.

Усі властивості мислення людини формуються і розвиваються в діяльності.

З прагматичної точки зору критичне мислення розглядається як науковий підхід до розв'язування широкого кола проблем — від буденних до професійних. Ідея розвитку критичного мислення зародилася у США, сягає своїм корінням у праці відомих американських психологів ХХ ст. У. Джемса та Дж. Д’юї. Засновник Інституту Критичного мислення Метью Ліпман визначав критичне мислення як кваліфіковане, відповідальне мислення, що виносить правильні судження, тому що засноване на критеріях, виправляє себе (самовдосконалюється) та враховує контекст. Американська спільнота однією з перших почала перетворюватись на інформаційне суспільство, яке характеризується змінами, що прискорюються. Інформація почала набувати якісно нових функцій, які можна порівняти з базисними функціями землеволодіння в Середньовіччі або капіталу в Новий час. Інформаційна революція містить вагому антропологічну складову, що передбачає вдосконалення не лише техніки та технологій, але й людини, передусім її мислення. Ті, хто не міг пристосуватися до нових умов життя, часто не могли впоратися з новими складними питаннями, до того ж ставали легкою здобиччю шахраїв. В Америці серйозно поставилися до цієї проблеми і почали шукати нові підходи до навчання своїх громадян. М. Ліпман започаткував практику навчання критичного мислення і пов'язував необхідність такого навчання із тим, що демократичне суспільство потребує розумних громадян, а не просто раціональних. В недалекому майбутньому, передбачає Р. Пауль, головним капіталом буде вже не сама інформація, а її ефективний виробник. Отже, здібність обробляти інформацію буде підвищуватися в ціні, відповідно й навички критичного мислення стануть запорукою успіху в інформаційному суспільстві. Сучасний світ, стверджує вчений, потребує постійного вдосконалення навичок мислення. Це перша вагома причина, чому слід навчати критичного мислення. Безперечно,

впровадження навчання, орієнтованого на розвиток критичного мислення, є нагальною методичною проблемою сучасної освіти. ХХІ ст. стане часом, коли саме розумові здібності окремих людей, а не природні ресурси, капітал і технології, визначатимуть вирішальну грань між успіхом і невдачею, між лідерами та веденими. Уміння критично мислити забезпечує науково—технічний і суспільний прогрес та є запорукою демократії, а освіта відіграє в його розвитку першорядну роль.

Такий тип мислення потрібен для вирішення неординарних практичних завдань. Коли перед нами постають реальні проблеми, які неможливо вирішити за допомогою наявних знань та умінь, тоді ми залучаємо принципи, стратегії та процедури критичного мислення. Це відбувається під час розв'язування проблемних задач, формулювання висновків, ймовірнісної оцінки та ухвалення рішень. Ф. Станкато зазначав, що критичне мислення — це формулювання суджень відносно правдивості та реальності заяв або відповідей щодо розв'язання проблем.

Отже, основне призначення критичного мислення — це розв'язання проблем (завдань), а головним результатом критичного мислення є судження. Висунення гіпотез — це одне з ключових умінь в критичному розмірковуванні, оскільки наявність проблеми передбачає формулювання припущень щодо її розв'язку. Психологічно критичне мислення покоїться на прагненні до творчого пошуку, жадобі до знань. С. О. Терно розробив теорію розвитку критичного мислення у процесі навчання.[вікіпедія]

Д. Халперн визначає критичне мислення у своїй роботі "Психологія критичного мислення" у такий спосіб: "Використання таких когнітивних навиків і стратегій, які збільшують імовірність отримання бажаного результату. Відрізняється виваженістю, логічністю і цілеспрямованістю", тобто спрямоване мислення. Критичне мислення означає оцінювальне, рефлексивне мислення. Це відкрите мислення, яке не сприймає догм, розвивається шляхом накладення нової інформації на життєвий особистий досвід. У цьому і є відмінність критичного мислення від мислення творчого, яке не передбачає оцінювального аспекту, а продукує нові ідеї, які дуже часто виходять за межі життєвого досвіду, зовнішніх норм і правил. Однак, провести чітку межу між критичним і творчим мисленням складно. Критичне мислення – це відправна точка для розвитку творчого мислення, більше того, і критичне, і творче мислення розвиваються одночасно, вони взаємообумовлені. [стаття Терно] .Критичне мислення – це вміння активно, творчо, індивідуально сприймати інформацію, оптимально застосовувати потрібний вид розумової діяльності, різносторонньо аналізувати інформацію, мати особисту, незалежну думку та вміти коректно її відстоювати, уміти застосовувати здобуті знання на практиці.

Критичне мислення – це процес, який найчастіше починається з постановки проблеми, продовжується пошуком і осмисленням інформації, закінчується прийняттям рішення щодо розв'язання поставленої проблеми. [http://metodichka.at.ua/publ/teorija_metodika_tekhnologiji/interaktivni_tekhnologiji_navchannja/metodi_formuvannja_ta_rozvitku_kritichnogo_mislennja/2-1-0-18]

Критичне мислення неможливо відділити від творчого. Як тільки-но ми починаємо аналізувати проблему, ми одразу будуємо гіпотези, шукаємо альтернативні способи розв'язання тощо. А все це є актами творчості.

Розвивається критичне мислення шляхом розв'язування проблемних задач, робота над якими вимагатиме від керівників відповідального ставлення до ухвалення рішень. Необхідно буде не просто заявити про свою позицію щодо окресленої проблеми, а й довести та обґрунтувати її. Зважити усі "за" та "проти", передбачити наслідки ухвалених рішень. Для цього важливо розглянути проблему з різних точок зору, врахувати різні думки. [Терно]

(http://www.studfiles.ru/preview/5764971/)

Критичне мислення має такі характеристики:

1. Самостійність. Ніхто не може мислити за людину, висловлювати її думки, переконання, ідеї тощо. Мислення стає критичним тільки якщо носить індивідуальний характер.

2. Постановка проблеми. Критичне мислення досить часто починається з постановки проблеми, бо її розв'язання стимулює людину мислити критично. Початок розв'язання проблеми – це збирання інформації за нею, бо роздумувати «на порожньому місці» фактично неможливо.

3. Прийняття рішення. Закінчення процесу критичного мислення – це прийняття рішення, яке дозволить оптимально розв'язувати поставлену проблему.

4. Чітка аргументованість. Людина, яка мислить критично, повинна усвідомлювати, що часто одна і та ж проблема може мати декілька розв'язань, тому вона повинна підкріпити прийняте нею рішення вагомими, переконливими, власними аргументами, які б доводили, що її рішення є найкращим, оптимальним.

5. Соціальність. Людина живе в соціумі. Тому доводити свою позицію людина повинна в спілкуванні. У результаті спілкування, диспуту, дискусії людина поглиблює свою позицію або може щось змінити в ній. [http://metodichka.at.ua/publ/teorija_metodika_tekhnologiji/interaktivni_tekhnologiji_navchannja/metodi_formuvannja_ta_rozvitku_kritichnogo_mislennja/2-1-0-18]

Основними компонентами критичного мислення являються:

1. Мислення, націлене на формування можливих суджень. іншими словами, прикладне або практичне мислення, яке використовує теоретичні знання, щоб досягти рішень, компромісів та інших типів суджень.

2. Мислення, яке керується критеріями. Це робота критиків, судів, присяжних та інших. у вузькому розумінні часто таке мислення визначають, як мислення критиків.

3. Мислення, яке є самокеруючим. Першим кроком у цьому напрямі є визначення для себе чи якоїсь групи можливості помилятися. Другий крок - пошук шляхів виправлення помилок.

4. Мислення, яке залежить від ситуації. Критичне мислення не розглядає низки дій або подій за межами ситуації, і не приписує їм значень, які б відрізнялись від їхніх значень у певній ситуації. Треба враховувати індивідуальність кожної і дозволяти їй відігравати.

Критичне мислення також представлене двома блоками: змістовним та операційним. До змістовного блоку критичного мислення:

1) загальнометодологічні принципи (переконання у необхідності самокорекції методу дослідження, увага до процедури дослідження; врахування інших точок зору; готовність бути критичним не лише по відношенню до інших, але й до себе);

2) стратегії (розділити проблему на частини; розв'язати більш прості проблеми, що відбивають деякі аспекти основної проблеми; використати смислові та графічні організатори , щоб представити проблему різними способами; розглянути окремі випадки, щоб "відчути" проблему; аналіз засобів та цілей .

Операційний блок складають уміння з контролю розумової діяльності та її самовдосконалення:

1) уміння бачити проблему, діалектичний зв'язок між суперечностями;

2) доводити – добирати прийнятні, відповідні та несуперечливі аргументи;

3) знаходити контраргументи;

4) помічати факти, що суперечать власній думці;

5) обґрунтовувати;

6) оцінювати – вибирати одну з альтернатив, усвідомлювати обмеження, що накладаються на висновок (істинність висновку за певних умов);

7) уміння спростовувати (фальсифікація) ;

8) узагальнювати;

9) будувати гіпотези;

10) робити висновки.

Учитель нової формації: дослідник, лідер, креативна особистість

Я маю творчий потенціал.Я хочу реалізувати його.Я впевнена, що мені це вдасться.Я схильна ризикувати.Я вмію бачити проблему і

можливість її розв’язання.Я маю критичне і гнучке мислення.Я виховуваю творчу особистість!!!

У модернізації освіти, у рeфoрмувaнні освітнього процесу центральною

фігурою є вчитель-дослідник, учитель-лідер як учитель нової формації –

духовно розвинена, творча особистість, компетентний фахівець, який

прoфecійнo володіє всім арсеналом педагогічних засобів, який прагне до

постійного самовдосконалення. Він нece відповідальність за формування та

розвиток виcoкooсвіченої творчої особистості та її максимальну

самореалізацію.

Місія, яку повинен уміти донести і реалізувати вчитель нової формації:

учити новому мисленню, методам пізнання й самоорганізації;

уміти підвести до дверей, дати ключ і навчити учня як учасника освітнього

процесу користуватись цим інструментом. Пам'ятати: ніхто, крім самого учня,

не зможе ввійти у світ знань;

навчити учня самоорганізації та показати йому реальний шлях до

самореалізації по спіралі:

Я – самонавчання

самовиховання

самоствердження

самовизначення

саморозвиток

самопізнання

самоактуалізація

самореалізація.

Це означає:

-навчити учня-дослідника шукати подібності, аналогії для нових

досліджуваних явищ, поглиблюючи та змінюючи їх у міру необхідності;

-навчити учня використовувати всі навички й уміння у процесі пізнання;

-допомогти розкрити повний потенціал учня та вивести його на шлях

творчості.

Знання, якими нeoбхідно володіти вчителю нової формації:

-добре знання предмета спеціалізації;

-енергії, що дозволить показати особисту впевненість учителя та стимулювати

творчий процес пізнання.

Уміння, якими повинен володіти вчитель нової формації:

-любити дітей – найважливіший компонент принципу гуманізму й

найважливіша якість учителя;

-поважати в дитині людину, бачити в кожному особистість;

-знати дитину як людину – без знання душі особистості виховання є сліпим;

-розуміти дитину як людину, уміти поставити себе на її місце, побачити світ її

очима;

-дбайливо ставитись до духовного світу та природи особистості – кожна

особистість має свій неповторний духовний світ, свій досвід, звички, погляди;

-берегти й розвивати почуття власного достоїнства – без цього неможливе ані

виховання, ані самовиховання;

-стати другом дитини – як співучасника освітнього процесу;

-уміти цілісно мислити, трансформувати негативні проблеми, настрої,

устремління в позитивні;

-орієнтація на культуру педагогічної праці, на цілісний світогляд;

-мотивувати цілісне сприйняття світу особистістю учня.

Мета діяльності такого вчителя – навчити дітей жити у світі за законами

етики, природи, творчості й культури. Учитель нової формації – це ще й лідер

– сучасний, aceртивний лідер як реальна людина, яка живе відкрито у своєму

світорозумінні й поведінці у світі. Він піклується прo благо кoлeг, свою

моральну стабільність і світоглядну визначеність, зрозумілий для оточуючих

людей; виявляє та викорінює несправедливість. Лідер поглиблює своє

розуміння добра та блага. Асертивність yчитeля – це орієнтація його дій на

створення умов для здійснення учасником освітнього процесу самостійної дії

з відповідальністю за зроблений вибір і наслідки свого вчинку. Володіти

лідерськими якостями це значить:

мати інтелектуальні здатності – розум і логіку, розважливість і

проникливість, оригінальність і концептуальність;

знання справи та мовна розвиненість, зацікавленість і бажання все

пізнати;

мати такі риси характеру: ініціативність і гнучкість, творчість, чесність,

сміливість і особистісна цілісність, упевненість у собі та врівноваженість,

незалежність і самостійність, наполегливість і завзятість, енергійність і

працездатність, обов'язковість;

мати навички: заручатись підтримкою, завойовувати популярність і

престиж, такт і дипломатичність, брати на себе ризик і відповідальність,

організовувати та переконувати, змінювати себе та бути надійним, уміння

жартувати та розуміти гумор, розбиратись у людях.

Учитель нової формації як Людина:

оточений своїми кращими учнями, де вічно панує світле, радісне,

мажорне літо;

усміхається, тому радість і свято створює в душах учнів;

не замкнутий, а емоції для нього – педагогічні засоби, він вільний від

упереджень;

постійний і послідовний у всіх своїх діях;

сам придумує, створює та підтримує особливі умови, особливу

атмосферу, стимулює учнів у роботі;

підтримує колег, і всі разом вони є єдиним колективом однодумців,

виступають єдиним фронтом, і в них немає непереборних розходжень у

думках і цінностях.

На мій погляд, учителі – невиправні мрійники, тому вони не можуть не

віщувати майбутнього і їм страшенно болить за все, що є навколо

несправедливого і нечесного. Недарма ж кажуть, що єдина професія від Бога

– це вчитель, а всі інші – від учителя. Творчий учитель сьогодення – це

діамант, який осяває душу усіма гранями свого педагогічного дару, який

плекає дитину на засадах добра, формуючи інтелектуальну еліту суспільства.

Слід зазначити, що ефективний розвиток педагогічної творчості і

самореалізація вчителя можливі тоді, коли діяльність школи, система

методичної роботи будується з урахуванням особистості вчителя, його віку,

стажу, рівня педагогічної майстерності, ініціативи та здібностей. Коли є

підтримка і розуміння відділу освіти, молоді та спорту, допомога

методичного кабінету та адміністрації школи, тісна співпраця учитель-учень-

батьки. Переконана, що учитель перший і головний світоч в

інтелектуальному житті школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань,

повагу до науки, культури, освіти; є прикладом ефективності виховання та

навчання. Робіть добро, поки ви існуєте.

1. (http://vbag-ukr.ucoz.ua/) 3.«Філософія для дітей» як ефективна педагогічна стратегія розвитку мислення учнів.

Як тільки дитина починає оволодівати мовою й усвідомлювати себе та оточуючий світ”,на батьків висипаються питання:Чому завтра не наступає сьогодні? Де я був, колине було тата й мами? Куди ділася бабуся, яка померла? Чому люди бувають хороші й погані?Подібні питання - по суті філософсько-метафізичні питання про природу часу, існування, стосунки людини й природи, самототожність, добро й зло.Під філософією для дітей розуміються кардинальні питання філософії, що поставлені і вирішуються в дусі дитячого мислення професійними педагогами-філософами, котрі створили продуману систему ознайомлення, входження дитини в пізнання й оволодіння світом через мову дитинства.

Існує достатня кількість концепцій та технологій впровадження такої філософії в шкільну освіту, але по суті в обох статтях досить детально описується досвід створення й застосування філософії для дітей американським професором Мет’ю Ліпманом та його співробітниками з інституту з питань розвитку філософії для дітей при Монтклар колледжі.Мет’ю Ліпман побудував свою концепцію навчання дітей філософії на:1) складених ним текстах для дітей (дитяче читання), де закладено в прихованій або очевидній формі одне або декілька філософських питань; 2) навчально-методичній літературі для вчителів, де викладена методика роботи педагога з цими текстами;3) узагальнюючих роботах, де на теоретичному рівні аналізується досвід, досягнення й вади навчання філософії в школі. Безпосередній метод навчання, що застосовує проф. Ліпман – це сократичний діалог між учителем та учнем.

В Україні є свої напрацювання в аспекті філософського пізнання й опанування світу дитиною- педагогічна (і, зокрема,етична) спадщина В.О.Сухомлинського, написані ним оповідання для дітей, розроблену систему занять, впроваджену в практику середньої школи,якою він керував. В.О.Сухомлинський написав оповідання для дітей, що охоплюють різні сторони розвитку й формування дитини. В його філософії освіти, в палітрі педагогічних впливів комунізм все більшеототожнюється не з класовою боротьбою,принципом партійності, а з такими“інтелігентськими штучками” як щастя і радість,любов і серце, душа й почуття, совість і вина, тобто з усім тим, що якраз і носить назву абстрактного гуманізму”.

У другій половині 60-х рр., відмежувавшись від офіційної педагогіки, Василь Олександрович пише твори, які кардинальним чином протирічать офіційній педагогіці й школі. Він ставить особистість у центр виховного процесу, а самевиховання будує перш за все на довірі й повазі до дитини, говорить про її унікальність, а головним інструментом виховання вважає добро. Навчальнудіяльність трактує як насичений творчими відкриттями процес; у своїх педагогічних пошуках він спирається на пробудження внутрішніх сил, потенцій дитини, а не шукає засоби впливу на неї в соціумі, як було в загальнопрйнятій практиці;зосереджує свою увагу на етичній проблематиці, вважаючи її наріжнимкаменем виховання особистості. Він створює посібник для вчителів “Як виховати справжню людину /Етика комуністичного виховання/” та “Хрестоматію з етики” /оповідання для дітей/. Більшість творів “Хрестоматії з етики” ми й ирозглядаємо як філософію для дітей. Це оповідання, казки, легенди, притчі, новели, що розкривають суть пізнання світу через моральність. Використавши художні образи, В.О.Сухомлинський розглянув проблеми формування в дітей моральної свідомості, моральних стосунків, моральної діяльності, моральних цінностей. Оповідання для дітей, що ввійшли в Хрестоматію,- це художні мініатюри, в яких розкриваються такі поняття й категорії як краса природи й людини, патріотизм і гуманізм, увага й чуйність, відданість, обов’язок людини перед людиною, любов і повага до людей, уміння відчувати настрій та бажання інших людей, уміння перемагати труднощі, відстоювати свої погляди й переконання, шанобливо ставитись до старших,ніжно любити матір, поважати батька, бережливо ставитися до бабусі й дідуся, до одиноких і людейпохилого віку. У своїх оповіданнях Василь Олександрович також говорить про те, що розум без сердечності, знання без моральності свідчать про бідність та бездуховність особистості. У “Хрестоматії з етики” В.О.Сухомлинський вперше в історії радянської педагогіки звернувся до таких етичних категорій і понять як народження і смерть людини, сенс життя, зло, горе, біда, страждання, відчай, любов, совість, терпимість у загальнолюдському розумінні цих феноменів.Його етична філософія для дітей булла спрямована на розвиток самосвідомостіособистості, її духовності. Якщо всі ми дотримуємося думки, що кожна дитина - це особистість, яскрава індивідуальність зі своїм, притаманним лише їй образом, духом,свідомістю, то, як педагоги, повинні прагнути до формування універсальних, загальнолюдських цінностей, бо це є запорукою вільного і демократичного життя поза тоталітаризмом та його рушійними силами - фанатизмом,мессіанством, расизмом, різними іншими формами, що пригнічують особистість. Коли ми виховаємо дитину в такому дусі, то вона, як свідома й зріла особистість, буде спроможна зробити свій особистий вибір – обрати той світогляд, ту світоглядну орієнтацію, яка буде відповідати її внутрішньому світові.

(http :// poippo . pl . ua / pm / pdf -1- f - w / PM -9. pdf )

4.Дослідницька стратегія навчання.

Мета застосування дослідницької технології в навчанні – набуття учнями досвіду дослідницької роботи в пізнавальний діяльності; об’єднати розвиток їх інтелектуальних здібностей, дослідницьких умінь і творчого потенціалу й на цій основі формувати активну, компонентну, творчу особистість.

Для досягнення цієї мети потрібно сформувати стійкий інтерес учнів до пізнання світу і дослідницької діяльності, забезпечити високий рівень їх дослідницьких умінь і навичок, знання дослідницьких процедур і методик, розуміння ціннісної ролі досліджень в удосконаленні знань людства.

Використання у навчанні дослідницьких прийомів та методів сприяє глибокому засвоєнню учнями знань, формуванню у них умінь і навичок, вихованню інтересу до пізнавальної, творчої діяльності.

Дослідницький метод у навчанні - метод залучення учнів до самостійних пошуків, на основі яких вони встановлюють зв'язки між предметами, явищами і процесами об'єктивної дійсності, роблять висновки, пізнають закономірності.

Використання дослідницької технології забезпечує вирішення таких завдань:

- використання дослідницьких методів у вивченні учнями навчальних предметів;

- застосування досліджень під час ознайомлення школярів з окремими фактами, явищами, процесами;

- допомога учням у засвоєнні дослідницьких засобів, формування їхніх дослідницьких умінь і навичок;

- прищеплення учням інтересу до навчальних і наукових досліджень;

- формування у школярів розуміння того, що їхнє навчання наближається до наукового пізнання;

- розвиток дослідницької складової у світогляді учнів;

- формування у школярів уявлень про дослідницьку стратегію в пізнавальній діяльності;

- забезпечення творчих спроможностей учнів на основі формування їхнього дослідницького досвіду;

- вивчення й аналіз індивідуальних особливостей формування дослідницького досвіду учнів, його впливів на інтелектуальний розвиток і виховання;

- освоєння вчителем дослідницького підходу до розкриття змісту навчальної програми з предмета, розподілу часу на вивчення окремих тем і розділів передбаченого програмою матеріалу, встановлення міжпредметних зв'язків,

вибору доцільної методики організації дослідницько-пізнавальної діяльності учнів.

У цьому процесі необхідно враховувати особливості пізнавальних інтересів учнів, їх інтелектуальних здібностей, рівень знань, умінь і навичок та інших якостей особистості, які визначають схильність і рівень підготовленості до дослідницької діяльності.

Для реалізації технології навчання як дослідження потрібно чітко визначити зміст навчальних досліджень, завдання, які необхідно вирішувати, характер дослідницької діяльності учнів.

Як правило, навчально-дослідницька діяльність розгортається у такій послідовності: ознайомлення з літературою; вивчення проблеми; постановка (формулювання) проблеми; з'ясування незрозумілих питань; формулювання гіпотез; планування навчальних дій; збирання даних (фактів, спостережень, доказів); аналіз і синтез зібраних даних; зіставлення даних і умовиводів; підготовка до написання повідомлень; виступи з підготовленими повідомленнями; переосмислення результатів під час відповідей на запитання; перевірка гіпотез; побудова нових повідомлень; побудова висновків і узагальнень.

Для реалізації технології навчання як дослідження вчитель повинен бути широко ерудованим; добре орієнтуватися в потенційних можливостях навчального предмета щодо використання дослідницьких методів; з'ясувати, які наукові методи можна адаптувати до рівня навчально-дослідної діяльності учнів; знати учнів, їх можливості в навчально-дослідницькій роботі.

5.Етичні проблеми сучасного вчителя та їх вирішення.

Проблема педагогічної етики у наш час є досить актуальною, оскільки саме етичні правила у професійній сфері дають підказки в якому напрямі педагогу працювати і реалізувати власні задуми. Сучасні вимоги передбачають переосмислення застарілих пріоритетів до особистості вчителя. Сьогоднішня діяльність педагогічного працівника зумовлена розкриттям творчих здібностей вихованців, учнів, слухачів, а також впровадженням авторських, новітніх методик викладання, що допоможуть розкрити «креативні» здібності багатьох учнів. Нестандартний тип викладання дає в наш час більше результатів, ніж традиційні методи навчання. Побутує поняття, що педагогічна діяльність є типовою, заформалізованою, але насправді вона є індивідуальною, творчою. Педагог не досягне бажаного результату, якщо не зможе зацікавити учнів, навчальний процес не дасть результатів у такому випадку. Незважаючи на хаос у суспільстві, діяльність педагога має бути зрівноважена, має приносити задоволення. Використовуючи інноваційні технології в навчанні, викладач не повинен забувати про власну

індивідуальність, і підходити до роботи творчо. Завдання, що постає перед ним це розкрити яскравий світ речей, що оточує вихованців та учнів, зацікавити якомога більше коло слухачів. Та донести до них, що чим більше вони цікавляться, тим швидше розвиваються, тим більше шансів віднайти себе у цілому світі професій. Педагог має підійти до своєї роботи творчо, цікаво, залучаючи таким чином дітей до своєї діяльності. Творча діяльність педагога має бути побудована таким чином, щоб кожна дитина відчула себе особливою, відчула себе потрібною частинкою у цьому важливо навчальному процесі, тільки тоді вона проявить цікавість до даного предмету і з задоволенням буде розширювати свій світогляд, тому що викладач зміг її зацікавити, знайти підхід до колективу, до кожного учня. Ми дуже часто орієнтуємося на європейські стандарти освіти, так саме звідти прийшло це віяння новаторства. Адже саме звідки прийшли вимоги до підготовки професійно-компетентного фахівця, із застосуванням індивідуальних методів викладання, котрі б могли б розвинути практичне мислення у вихованців. Одним із показників професійного рівня розвитку педагога є рівень педагогічної етики. Саме він дає можливість визначити наскільки особистість готова до професійної діяльності.

Важливо також підмітити, що викладач передаючи досвід наступним поколінням, в-першу чергу повинен сам досягнути відповідного рівня розвитку. Оволодіння відповідним рівнем розвитку професійної педагогічної етики є одним із них. Саме оволодіння даними нормами дасть можливість сформулювати такі поняття як педагогічний обов’язок, честь та гідність, благородність, відповідальність перед суспільством. Дані поняття не прописані у Конституції України чи в посадових обов’язках, але вони викарбувані у підсвідомості викладача, і якщо людина гідна своєї справи, вона ні за яких умов не приступить дані табу, оскільки для неї моральний, професійний, етичний обов’язок понад усе.

Викладач не може бути готовий до будь-яких негараздів у процесі творчої педагогічної діяльності, все приходить з досвідом. Головне не втрачати надію, постійно самостверджуватися, але ні в якому разі не за рахунок приниження інших. Педагоги-новатори були у всі часи — це і є запорука прогресу, не варто зупинятися на досягнутому. Педагог має постійно підвищувати рівень педагогічної майстерності, рівень педагогічної творчості, лише тоді, коли його праця пустить коріння, і дасть перші плоди, він має право називатися «Педагогом» з великої літери. Ми маємо пишатися тим, що ми виховуємо, навчаємо, передаємо досвід наступним поколінням. Тож зростайте професійно, гідно приймайте будь-які поразки, нехай вони лиш роблять вас сильнішими.

Питання для самоконтролю

1.Що таке "рефлексивна освіта", в чому її особливості?

Рефлексія в освіті - розумоводіяльнісний або почуттєво-пережитий процес усвідомлення суб'єктом формування власної діяльності. Рефлексія має на увазі дослідження вже здійсненої діяльності з метою фіксації її результатів і підвищення її ефективності надалі. Під рефлексією розуміємо звернення індивіда до свого внутрішнього світу, до свого досвіду - мислення, діяльності, переживань тощо - до всього того, що він бачив, чув, читав, робив, думав, почував і т.ін., і до того, як, чому й навіщо він так бачить, робить, думає, почуває. Рефлексія, переосмислення особистісних стереотипів являє собою прогресивний спосіб реалізації "я". Проблемно-конфліктні ситуації виступають необхідною передумовою розгортання творчого процесу. Іншою його умовою (поряд зі спілкуванням) є адекватний рефлексивний спосіб реалізації "я", що вимагає від людини мобілізації та перетворення як його особистісних, так і інтелектуальних ресурсів. Все це дозволяє зробити висновок про те, що можливості творити культивуються в спілкуванні, а реалізуються й розвиваються безпосередньо в актуальному процесі власне творчості шляхом самостійного здійснення рефлексивних зусиль, докладених особистістю для переосмислення й перетворення конкретних проблемно-конфліктних ситуацій.

2.Які основні принципи програми М.Ліпмана "Філософія для дітей", на що вона спрямована?

Загальні основи курсу «Філософії для дітей» були закладені в 60-тих роках американським професором Метью Ліпманом. Він поставив для себе певне завдання, а саме – застосування філософії, як основного важеля впливу на дитячу свідомість, щоб вона не загубила своєї зацікавленості в міру дорослішання. «Чому небо блакитне?», «Звідки взялися люди?», «Де взялась бабуся?», «Де був я, коли бабуся була молодою?»… Такі питання народжуються в головах підростаючого покоління з самого маленького дошкільного віку. У дорослих частіше за все не вистачає терпіння для пояснення таких простих, на перший погляд, питань. Але, якщо замислитись, простими словами пояснити такі складні речі є доволі складним завданням. Саме в філософії професор М. Ліпман побачив той рятівний ключик, який дозволив би не гасити дитячу цікавість.

Підростаючи, діти перестають задавати такі питання, намагаючись не набридати дорослим, або соромлячись признатись, що вони чогось не знають. Згодом, так відбувається постійне і безперервне накопичення знань. Заучування величезної кількості різнопланових предметів не залишають дітям вибору, крім того щоб лише займатись механічною роботою для засвоєння інформації. З активним розвитком інформаційних технологій та постійним збільшенням потоку нових вражень від комунікацій, діти не можуть пристосуватись до нудної і застарілої шкільної програми. М. Ліпман ставить за завдання використати філософську спадщину, як засіб зробити шкільну освіту зв’язнішою, та безперечно цікавішою для сприйняття.

«Відповіддю на всі питання стала робота по створенню програми «Філософія для дітей», розрахована на весь період перебування дитини в школі, тобто систематичне навчання з 1 по 11 клас». Робота над цією програмою об’єднала цілий колектив вчених: Е. Шарпа, Ф. Осканяна, Р. Ріда, М. Прітчарда, Г. Метьюса і інших. Організація інституту філософії для дітей стала причиною зацікавленості такою програмою і інших науковців. Наразі до розробок залучаються все більше і більше вчених.

Смисл і завдання програми:

навчання філософуванню, а не інформації про філософію; проблематична подача філософського знання;

перетворення класу в групу дослідників та організація уроку за принципом сократичного діалогу;

надання дітям замість навчальних посібників філософськи навантажених повістей.

М. Ліпман зазначає, що надзвичайно важливим фактором розвитку та досліджень в сучасній освіті є роль емоцій. Він вважає, що не використати фактор захоплення предметом, чи радість від спільного або індивідуального відкриття особливого і нового знання потрібно збуджувати та постійно підтримувати, для формування інтересу дослідника в дитині.

Професор зазначає, що накопичення знань надає обмежені можливості для розвитку розумових здібностей. Розумність відрізняється від мудрості. Розумність М. Ліпман пояснює як простий раціональний та логічний пошук причинно-наслідкових зв’язків за допомогою того обсягу знань, якими володіє людина. Мудрість це дещо глибше. Він пише: «Мудрість була необхідною для тих проблем, які раціонально розв’язати було неможливо, тобто там, де потрібно повністю покладатись на Соломонове судження» [Error: Reference source not found]. Отже, професор намагався розробити таку методику викладання філософії, яка б навчала б дітей мислити мудро.

В результаті навчання виробляється один із трьох типів мислення:

критичний (коли дитина піддає аналізу наданий матеріал); креативний (вміння задавати запитання та створювати нові судження,

щодо отриманих знань);

піклуючий тип мислення (вміння поставити себе на місце опонента в дискусії і намагання зрозуміти причини такої точки зору).

Всі ці типи мислення окремо є ціллю вироблення та навчання різних нових філософських методик. Професор М. Ліпман стверджує, що тільки поєднання

всіх цих типів мислення є найвищою мудрістю, якої дитина може і повинна навчитись і шкільних стінах. Така позиція підтримується і іншими вченими, що стали причетними до розробки цієї програми. І теза про те, чи може стати філософія частиною шкільної програми, не викликає у них абсолютно ніяких сумнівів. втор має на увазі той факт, що професор М. Ліпман запропонував будувати на такій методиці викладання програми інших дисциплін. Проаналізувавши такий підхід, та експериментально довівши успішність результативності при застосуванні такого методу, він тим самим створив прецедент унікального поєднання філософського знання та програм викладання різних навчальних дисциплін для того, щоб навчити дітей мислити не просто розумно, але й мудро. Крім того, уміння спілкуватись в колективі, критично оцінювати та вчитись сприймати думку іншої людини, ставити запитання та вміння вислухати, толерантно сприймати отримані відповіді на них є основою демократичного виховання.

В Україні «Філософія для дітей» поки що пробивається в навчальні програми як спеціальний курс, або факультативні заняття. Цього занадто мало для результативного виховання та прививання поколінню – Next того типу мислення, який би допоміг краще адаптуватись до змін в суспільстві, і у світі загалом. Існують проблеми організаційного рівня, такі як відсутність підготовлених висококваліфікованих спеціалістів у тих кількостях, яких того вимагає, як суспільство, так і Міністерство освіти. (http://www.studfiles.ru/preview/5601687/page:2/)

3.У чому полягає сутність дослідницької стратегії навчання? Наведіть приклади застосування цієї стратегії при вивченні свого навчального предмета.

НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВ НА УРОКАХ ФІЗИКИ

Ефективне засвоєння фізичних знань неможливе без виконання експериментальних завдань, які учні і реалізують у процесі навчально-дослідницької діяльності. На думку С.У.Гончаренко, внесення елементу дослідження в навчальні заняття «сприяє вихованню у школярів активності, ініціативності, допитливості, розвиває їхнє мислення, заохочує потребу дітей і підлітків у самостійних пошуках».Навчально-дослідницька діяльність учнів є одним із чинників формування стійкого пізнавального інтересу учнів основної школи до фізики. В основній школі найефективнішими є частково-пошукові експериментальні завдання. Експериментальний метод у фізиці досліджено у працях С.П.Величка, В.П.Вовкотруба, Ю.М.Галатюка, Є.В.Коршака, Б.Ю.Миргородського та інших. Наведемо конкретні приклади формування пізнавального інтересу до фізики в учнів восьмого класу через організацію навчально-дослідницької діяльності.Дослід 1.Дослідити вид теплопередачі –теплопровідність.

Мета: вияснити, що відбувається з об’ємом тіл під час їхнього нагрівання; дослідити явище теплопровідності, повторити умови рівноваги важеля.Обладнання: в’язальна спиця, дві морквини, корок, дві шпильки, свічка, сірники, порожня склянка, лабораторні терези, лінійка, набір гирьок.1.Пропустіть в’язальну спицю крізь корок (або обрізок моркви). По обидві боки спиці увіткнути у корок дві шпильки . Вони повинні дотикатися гострими кінцями до днища склянки.2.На кінці спиці одягніть морквини, щоб більша частина кожної морквини була внизу. Це зробить рівновагу спиці стійкою: адже центр тяжіння опуститься нижче. Використовуючи отримані «терези», переміщуйте морквини, добийтеся, щоб спиця розташувалася горизонтально. Під одне плече отриманих «терезів» поставте запалену свічку. Нагріте плече опуститься. Приберіть свічку –і через деякий час рівновага відновиться.3.Зробіть висновки. Дайте відповіді на запитання:Яка причина результату, який Ви отримали під час проведення даного досліду? Невже один бік спиці від нагрівання став важче?Який вид теплопередачі спостерігається у твердих тілах? Що відбувається з об’ємом тіл унаслідок їхнього нагрівання, чому? Яка умова рівноваги важеля?4.Визначте за допомогою лабораторних терезів маси використаних вами морквин,за допомогою лінійки довжини плечей спиці, перевірте правило рівноваги важеля.Дослід 2. Дослідити вид теплопередачі –конвекцію.Мета: дослідити явище конвекції за допомогою паперового змія; перевірити чи дійсно у закритій кімнаті повітря нерухоме.Обладнання: ножиці, поштова листівка, олівець, настільна лампа.1.Виготовте змія із поштової листівки (або використайте аркуш картону). Намалюйте змія на папері, виріжте ножицями. На хвості, у самій серединці, зробіть вістрям олівця маленьке заглиблення .2.Перевірте функціональність змія. Вставте у заготовлений отвір гостро заструганий олівець і підніміть. Подуйте на змія знизу. Змій починає обертатися, і швидкість обертання залежиться від сили «вітру».3.Дослідити за допомогою виготовленого змія як тепле повітря піднімається вгору, використовуючи настільну лампу або батареї центрального опалення. Який вид теплопередачі ви спостерігали? Для яких речовин він можливий? Зробіть висновок.

Виконання учнями дослідів, спрямованих на дослідження фізичних явищ, процесів, закономірностей сприяють формуванню у них стійкого пізнавального інтересу до фізики як науки, стимулюють до розв’язування фізичних задач, сформульованих за результатами виконаних ними фізичних експериментів.

(http://static.klasnaocinka.com.ua/uploads/editor)

ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКИХ УМІНЬ УЧНІВ ЗМАТЕМАТИКИ: СИСТЕМНИЙ ПІДХІД

У навчанні дітей підліткового віку слід орієнтуватися на самостійне виконання учнями завдань на основі навчальних досліджень. Ця орієнтація відповідає прагненню до самостійності, властивому підліткам. У цьому віці учнів зацікавлюють завдання проблемного змісту, які вимагають кмітливості; виконання завдань,що передбачають декілька способів їх розв’язання; завдання, які мають на меті самостійний підбір прикладів або складання задач.Висвітлюючи у своїх роботах поняття «навчальне дослідження», В.Далінгер серед основних його функцій виділяє, зокрема, такі:функцію відкриття нових знань;функцію поглиблення знань;функцію розвитку дитини, яка навчається, перетворення її з об’єкта навчання в об’єкт управління, формування в неї самостійності;функцію навчання учнів способів діяльності .

Необхідно зробити акцент на деяких аспектах організації навчально-дослідницької діяльності учнів на уроках математики через деталізацію важливого компонента діяльності –виконання навчально-дослідницьких завдань. Навчально-дослідницькі завдання тісно пов’язані із змістовим (теоретичним) узагальненням, вони підводять учня до формування вмінь і навичок узагальнювати та систематизувати навчальний матеріал, до опанування нових способів дії. Навчально-дослідницькі завдання дозволяють: розвивати мотивацію учіння; стимулювати механізми орієнтації учня; забезпечувати самостійне цілепокладання майбутньої навчальної діяльності; формувати загальнонавчальні і спеціальні вміння школярів; активізувати етично-вольові і фізичні якості навчально-пізнавальних цілей підлітка на досягнення результату; підтримувати працездатність дитини; забезпечувати самооцінку діяльності; створювати умови для прояву вищих особистих функцій.Наприклад, мета організації діяльності учнів –формувати в підлітків ставлення до математики як засобу моделювання і дослідження навколишнього світу, обговоривши приклади з довкілля, які можна співвіднести із геометричними поняттями, що вивчаються.1.Учні самостійно аналізують зображення на малюнках. Узагальнюють інформацію і пропонують власний приклад, який продовжить ряд малюнків, з урахуванням визначених властивостей та ознак об’єкта, що відповідає зображеному.Завдання, яке стосується вибору прикладу з довкілля та його зображення, учні виконують удома як частину домашнього завдання.2.Завдання. Виконай самостійно.Уважно розглянь зображення та запиши назви предметів. Спробуй співвіднести їх форму з відомими тобі геометричними фігурами. Подумай та

запропонуй предмет довкілля, який на твою думку, може продовжити ряд поданих нижче прикладів.

Організація навчально-дослідницької діяльності ґрунтується на потребі учнів здійснювати творче перетворення матеріалу з метою формування нових знань і способів діяльності. Стимулювання цієї потреби передбачає правильну постановку навчальних завдань (цілеспрямованість, відповідність віковим особливостям дітей і рівню їх геометричної підготовки, застосування способів діяльності в стандартних і нестандартних ситуаціях). Завдання розв’язуються за допомогою навчальних дій і прийомів. (http://static.klasnaocinka.com.ua/uploads/editor/)

4.Чи можна вважати лідерство вчителя навчальною стратегією? Доведіть свою думку.

Учитель нової формації – це ще й лідер – сучасний, aceртивний лідер як

реальна людина, яка живе відкрито у своєму світорозумінні й поведінці у

світі. Він піклується прo благо кoлeг, свою моральну стабільність і світоглядну

визначеність, зрозумілий для оточуючих людей; виявляє та викорінює

несправедливість. Лідер поглиблює своє розуміння добра та

блага. Асертивність yчитeля – це орієнтація його дій на створення умов для

здійснення учасником освітнього процесу самостійної дії з відповідальністю

за зроблений вибір і наслідки свого вчинку. Володіти лідерськими якостями

це значить:

мати інтелектуальні здатності – розум і логіку, розважливість і

проникливість, оригінальність і концептуальність;

знання справи та мовна розвиненість, зацікавленість і бажання все

пізнати;

мати такі риси характеру: ініціативність і гнучкість, творчість, чесність,

сміливість і особистісна цілісність, упевненість у собі та врівноваженість,

незалежність і самостійність, наполегливість і завзятість, енергійність і

працездатність, обов'язковість;

мати навички: заручатись підтримкою, завойовувати популярність і

престиж, такт і дипломатичність, брати на себе ризик і відповідальність,

організовувати та переконувати, змінювати себе та бути надійним, уміння

жартувати та розуміти гумор, розбиратись у людях.

Учитель нової формації як Людина:

оточений своїми кращими учнями, де вічно панує світле, радісне,

мажорне літо;

усміхається, тому радість і свято створює в душах учнів;

не замкнутий, а емоції для нього – педагогічні засоби, він вільний від

упереджень;

постійний і послідовний у всіх своїх діях;

сам придумує, створює та підтримує особливі умови, особливу

атмосферу, стимулює учнів у роботі;

підтримує колег, і всі разом вони є єдиним колективом однодумців,

виступають єдиним фронтом, і в них немає непереборних розходжень у

думках і цінностях.

На мій погляд, учителі – невиправні мрійники, тому вони не можуть не

віщувати майбутнього і їм страшенно болить за все, що є навколо

несправедливого і нечесного. Недарма ж кажуть, що єдина професія від Бога

– це вчитель, а всі інші – від учителя. Творчий учитель сьогодення – це

діамант, який осяває душу усіма гранями свого педагогічного дару, який

плекає дитину на засадах добра, формуючи інтелектуальну еліту суспільства.

Слід зазначити, що ефективний розвиток педагогічної творчості і

самореалізація вчителя можливі тоді, коли діяльність школи, система

методичної роботи будується з урахуванням особистості вчителя, його віку,

стажу, рівня педагогічної майстерності, ініціативи та здібностей. Коли є

підтримка і розуміння відділу освіти, молоді та спорту, допомога

методичного кабінету та адміністрації школи, тісна співпраця учитель-учень-

батьки. Переконана, що учитель перший і головний світоч в

інтелектуальному житті школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань,

повагу до науки, культури, освіти; є прикладом ефективності виховання та

навчання. Робіть добро, поки ви існуєте.