2

3

Міфи, які сприймаються як реальність

з сучасними дітьми неможливо ні про що домовитися. Вони ж нічого не розуміють,

якщо не виявляти суворості; якщо слухати, чого хоче дитина, то вона

взагалі не буде нічого робити; дитині не слід відмовляти ні в чому, хай

хоч вона нормально житиме; хвалити дитину слід лише тоді, коли вона

зробила щось дійсно гарне; дитина має завжди слухатися дорослих та

робити те, що їй скажуть; батько і мати мають бути єдиної думки

щодо виховання дитини та послідовні у своїх вимогах;

4

якщо дитина кричить на своїх батьків, то вони мають право дати їй ляпаса;

дитині не слід міркувати над словами дорослих – вони краще знають;

від сексуального насильства та експлуатації страждають лише дівчата;

над дітьми знущаються лише у бідних та неблагополучних сім’ях, де є алко- або наркозалежні, або ж злочинці;

добре, якщо дитина чогось боїться. Гра на її страхах є прекрасним інструментом виховання;

–

5

6

7

Найвищий відсоток дітей, які страждають від фізичного насильства, припадає на підлітковий вік – 12 – 17 років. Найбільш низький відсоток – на дошкільнят.

Дитина, що переживає фізичне насильство, отримує інформацію від значимих для неї людей (перш за все, на невербальному рівні): люди, які мене найбільше люблять – це ті, що

мене найбільше б’ють; у мене є право бити інших членів родини; я можу застосовувати фізичну силу, коли інші

заходи впливу на когось не діють.

8

Протиправне посягання на статеву недоторканість дитини,

Дії сексуального характеру відносно дитини

Сексуальне домагання, непристойні пропозиції, будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер

9

Насильство, пов'язане з дією однієї особи на психіку іншого шляхом словесних образ, погроз, переслідування, залякування, якими спеціально спричиняється емоційна непевність, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.

10

Ігнорування емоційними потребами дитини, зневага проявляється у нездатності батьків виражати прив’язаність, любов і турботу по відношенні до неї, у позбавленні її емпатії, ігнорування потреб у безпечному оточенні, підтримці, спілкуванні;

Відторгнення, неприйняття виражається у публічному приниженні дитини, пред’явленні їй надмірних, невідповідних віку вимог, публічній демонстрації негативних якостей дитини, скаргах на її поведінку, вчинки, дійсні або міфічні вади; постійному формуванні у неї почуття сорому і провини за прояви природніх для неї емоцій (страх, плач, гнів і ін.); жорсткій, невідповідній до віку критиці; криках, стресогенній поведінці; звинуваченнях дитини у власних невдачах. 11

Погрози і тероризування проявляються в приниженні гідності дитини, погрозах покарання, побоям, залякування та навіювання страху за допомогою розповідей, дій, поглядів. Серед найбільш стресогенних та шкідливих для психіки дитини слід назвати погрози кинути або розлюбити її, покінчити життя самогубством, заподіяти фізичну шкоду дитині або собі, заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам або пошкодити чи викинути значущі для дитини речі, віддати дитину до міліції, спецшколи, притулку, інших родичів та психіатричної лікарні, принизити дитину в очах важливих для неї людей. Крім того, деформують психіку загрози суворого покарання Богом, судом, «силами зла» за вчинки дитини.

Маніпуляція, зокрема, використання дітей як довірених осіб та об’єкту шантажу в конфліктах між батьками; використання переваг дорослої людини (росту, розмірів та сили) та посилання на них як на єдиний аргумент, що підтверджує власну правоту; поводження з дітьми як зі своєю власністю, рабами, слугами чи підлеглими.

12

Умисне позбавлення житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного або психічного здоров’я

13

14

примушення неповнолітніх до жебрацтва або праці, яка перешкоджає або унеможливлює здобуття дитиною освіти та ставить під загрозу життя, здоров’я, нормальний фізичний та психічний розвиток дитини;

примушення до протиправних дій в економічній сфері;

позбавлення та/або погроза позбавлення житла та грошового утримання;

існування за рахунок дитини (наприклад, дитини-інваліда).

15

будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім’ї або поза нею.

Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу

жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення

16

Жорстоке поводження – це поняття ширше за насильство, оскільки воно не завжди умисне, свідоме, може не зачіпати права і свободи дітей, але може не задовольняти при цьому потреби і інтереси дітей, виражається у грубій формі

17

Ігнорування потреб дитини; Відсутність чи незадовільний догляд за ними; Ізоляція дитини, бойкот; Відсутність прояву батьківської доброти,

любові, чуйності; Безвідповідальність щодо дітей; Бездіяльність батьків щодо дитини у скрутній

ситуації; Насильство у всіх видах; Брутальність, глузування, неповага; Авторитарний стиль спілкування; Нехтування дитиною, обман.

18

19

Найтиповішими наслідками насильства стають такі поведінкові прояви в дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки, конфлікти з оточенням, низька шкільна успішність; незвичайна замкненість.

20

підвищену агресивність, переважно знижений настрій, високу тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттєвої сфери, легке коливання емоцій та їхня надмірна

сила, часто неадекватна ситуація лють або

істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники.

21

безсоння, енурези та енкопрези (недержання

калу), нервові тики тощо, а також соматичні захворювання як

відповідь на стрес (це перш за все серцево-судинні розлади, порушення травлення, астма, алергії та шкірні захворювання).

22

Я хочу сказати, як мені прикро Я хочу досягти свого, щоб відчувати,

що я контролюю ситуацію Можливо, ви мене відпустите, якщо

пожалієте мене…

23

Мене не слухають; Ви не розумієте, що я відчуваю; Я не хочу, щоб ви бачили, як я

почуваюсь насправді, оскільки тоді я буду більш вразливим

24

Прийдіть і знайдіть мене, мені потрібно бачити, що я є важливим для вас;

Мені потрібно втекти, адже я знаходжуся поруч з тим, хто є загрозою;

25

Чи можу я вас відштовхнути, чи ви насправді на моєму боці, як і говорите;

Я не знаю іншого способу виявити злість;

Я відчуваю, що така поведінка захистить мене

26

Я відчуваю своє безсилля та потребую відновити контроль;

Я хочу перевірити, чи насправді ви мені віддані

27

У мене немає ані сили, ані голосу, але я хочу володіти ситуацією

28

Мені потрібно захиститися – ніхто інший цього не зробить;

Мені потрібно тримати дистанцію від людей, як можуть завдати мені болю;

Мені потрібне моє особисте життя

29

Дорослі не турбуються про мене, отже я маю самостійно подбати про себе;

Чи насправді ви будете приймати мене, щоб я не робив

30

Це небезпечно знаходитися дуже близько до інших, отже я маю тримати дистанцію;

Я не достатньо гарний, щоб брати участь

31

Коли слухняна, поступлива дитина раптом перестає слухатись, стає впертою й непокірливою, то найчастіше ці реакції – прояв її прагнення до самодіяльності, не треба гніватись на те, що дитина є тим, ким вона є.

Януш Корчак

32

33